Ненависний будильник i улюблена композицiя в колонках. Поставити чайник та ввiмкнути ноутбук. Перевiрити пошту, почитати новини. Подiлитись найцiкавiшим через сторiнку в соцмережi, не забуваючи додавати власнi коментарi. Кiлька лайкiв i репостiв, жвава дискусiя зi знайомою або не дуже людиною. Саме так починається день у бiльшостi української молодi.
Мережа Iнтернет давно стала невiд"ємною частиною нашого життя. Кожне нове поколiння сильнiше застрягає в електронних тенетах, мiняючи живе спiлкування на набiр скорочень i смайлiв. Безумовно, говорити, що так живе кожен вiком вiд 14 до 35, буде перебiльшенням, як i стверджувати, що активнiсть та iнiцiативнiсть українського суспiльства зашкалює. Але погодьтесь, походи в кiнотеатр все частiше замiнює перегляд фiльмiв онлайн, привiтання з Днем Народження у 99% випадкiв обмежується коротким sms, а громадянську позицiю легко прослiдкувати по репостам у iнтернет-профiлi. I це не дивно, бо всесвiтня павутина, зокрема соцiальнi мережi, вже давно перетворилась на iндикатор розвитку i показник настроїв нашого суспiльства. Того самого громадянського суспiльства, яке ми намагаємося сформувати.
У цiй статтi мова пiде про тих, кого називають кухонними генералами чи лавочною армiєю, а простiше - диванними активiстами. Цих людей об"єднує одне: вiра в те, що їх like або retweet повiльно, але впевнено ведуть нашу державу у свiтле майбутнє. I байдуже, де виражати симпатiї: пiд записом iз полiтичною новиною чи саркастичною картинкою. Дiйсно, чи треба створювати громадськi органiзацiї для захисту прав населення, якщо можна зручно вмоститись на диванi з ноутбуком та на кiлька годин вдягнути маску «борця за справедливiсть»? Немає сенсу ходити на акцiї протесту або мiтинги, бо нечесний посадовець добровiльно пiде з посади щойно запис на пiдтримку його вiдставки збере кiлька тисяч вiдмiток «Менi подобається». Не доведеться їхати на iнший кiнець мiста, мерзнути чи мокнути, малювати плакати, просити допомоги тощо. Головне - доступ у мережу i кiлька годин вiльного часу.
Розчаровує не стiльки те, що такi люди iснують, як той факт, що з кожним днем їх лави поповнюються все новими й новими «експертами», «аналiтиками», й просто «небайдужими» людьми, громадянська позицiя яких починається i закiнчується дискусiями в Iнтернетi, а «глибокi» знання у кращому випадку черпаються iз ЗМI. Пiдписати петицiю про захист тварин? Без проблем. Органiзувати максимальний репост? Зробимо! З кожного небайдужого по like? Запросто. I на додаток пiдтримати громадську iнiцiативу актуальними статусом чи аватаркою.
Словосполучення «диванний активiст», адресоване представниковi цього руху, нiколи не залишається без уваги. У вiдповiдь звучатимуть несмiливi виправдання або ж гучнi заяви про помилковiсть вищезазначеного висновку з обов"язковим наведенням непробивних аргументiв, як от вiдсутнiсть вiльного часу, недостатнi можливостi, нестача коштiв або зневiра у власних силах. Перелiк можна продовжувати. А насправдi все значно простiше i банальнiше: небажання додаткової вiдповiдальностi. Страх майбутнiх труднощiв бере вгору. Сьогоднi ти протестуєш, а завтра виправдовуєшся перед правоохоронцями або лiкуєш синцi. Краще поставити like i зробити репост, а зекономлений час витратити на перегляд фiльму чи iнше заняття.
Проста iстина: пiд лежачий камiнь вода не тече. Диваннi активiсти активно пiдписуються пiд онлайн-петицiями, збирають тисячi учасникiв флешмобiв у соцiальних мережах i в той же час продовжують обурюватись, що влада нiяк не реагує на їх дiї. Це не означає, що Iнтернет-iнiцiативи не мають права на iснування. Проблема в тому, що лише одиницi з цих починань покидають вiртуальний свiт i перетворюються у щось дiйсно масштабне. Скiлькох ветеранiв ощасливила змiна аватару на георгiївську стрiчку? Жодного. На вiдмiну вiд простої й лаконiчної подяки цим людям чи елементарної поступки мiсцем у громадському транспортi. Можна мiсяцями обурюватись незаконним дiям влади i розповсюджувати у мережi записи з критикою її дiй, але нiчого не змiниться, поки невдоволенi не перенесуть свої дискусiї за межi онлайн-режиму.
Чи можна засуджувати таких людей? Безумовно, нi. Демократична держава називається так тому, що для неї характерне багатоголосся думок й позицiй, хай навiть таких, якi подобаються далеко не всiм. Кожен має право на власну думку та свободу її вираження у будь-який законний спосiб. У той же час масове поширення диванного активiзму спонукає до пошуку шляхiв протидiї пасивностi громадян. А беручи до уваги той факт, що Iнтернетом користується переважно молодь, то iнертнiсть цього прошарку населення, покликаного розбудовувати Українську державу може призвести до непоправних наслiдкiв. Без активних людей, якi генерують креативнi iдеї, вiдстоюють свою (i не тiльки) точку зору, майбутнє України туманне. Не можна говорити про формування громадянського суспiльства в державi, де частина громадських органiзацiї функцiонує виключно на паперi, а реально дiючi об"єднання тримаються на плаву виключно завдяки ентузiазму їх членiв.
Одним з найефективнiших способiв боротьби з пасивнiстю населення в сучасних умовах повинна стати дiяльнiсть ЗМI, яких справедливо називають четвертю владою. Незалежно вiд вiку, полiтичних вподобань i рiвня громадської активностi про останнi новини знають усi: хтось цiлеспрямовано вивчає пресу, комусь до вподоби телебачення, третi дiзнаються про всi подiї вiд друзiв тощо. Молодi необхiдно донести унiверсальне правило: iнертнiсть корисна лише в хiмiї. Активна громадянська позицiя не завжди пов"язана з полiтичними лозунгами. Це, перш за все, небайдужiсть до себе i власного майбутнього. Не псевдопатрiотизм, не удаване спiвчуття, а тiльки конкретнi дiї, можуть зрушити ситуацiю з мертвої точки. Грамотна полiтика ЗМI, якi висвiтлюють iнiцiативи громадськостi, принесе значно бiльше користi, нiж простi заклики до дiй. Наочно побачивши, що вiдстоювання пересiчними громадянами своїх iнтересiв у органах влади приносить результат, диванний активiст перш, нiж робити вечiрнiй retweet, рано чи пiзно подумає про запис на особистий прийом до тих людей, якi пiдтримають його не тiльки кнопкою «+1». З цього й починається справжнє громадянське суспiльство - з небайдужостi й iнiцiативи.
У той же час не варто вважати, що соцiальнi мережi стали осередком виключно порожнiх балачок й архiвом розважального контенту. Такi сайти є потужним iнструментом самоорганiзацiї громадськостi, людей з однаковими поглядами й цiнностями, а для представникiв влади й опозицiї - наочним показником настроїв та вподобань потенцiйних виборцiв. Багато знаменитостей мають акаунти у соцмережах, ведуть власнi блоги, i активно спiлкуються зi своїми прихильниками. Але будьмо вiдвертi: далеко не всi полiтики слiдують такому прикладу. Не кожен чиновник знаходить час для вiдвiдин сайтiв з електронними петицiями або для монiторингу в соцiальних мережах. У кращому випадку вiн самостiйно веде свою сторiнку, а в гiршому - доручає цю справу своєму секретарю чи PR-менеджеру. Достукатися до можновладця через Iнтернет вдається лише по-справжньому наполегливим людям, число яких пiдозрiло рiзко зростає перед виборами. У пiдсумку, якщо провокацiйна стаття у провiдному ЗМI чи критичний сюжет на телебаченнi ще змушують публiчних осiб хоч якось реагувати на подiбну критику, то методи диванних активiстiв не висвiтлює жоден телеканал чи перiодичне видання.
Висновок з вищенаведеного однозначний. Усi iстотнi змiни вiдбуваються поза Iнтернет-мережею. Рiшення проблеми починається з найпростiшого - пiдйому з дивана. Чемпiонат Європи з футболу 2012 року проходив пiд гаслом: «Творимо iсторiю разом». То ж не слiд забувати, що внесок в iсторiю - це не тiльки змiни аватарок i критика влади у власному блозi. Перш за все це усвiдомлення того, що кожен з нас несе свою частинку вiдповiдальностi за майбутнє нашої країни, а також активна громадська позицiя, виражена не тiльки у всесвiтнiй павутинi, а й в конкретних дiях. Краще дiяти, помилятися i набиратися цiнного досвiду, нiж витрачати час на суперечки i Iнтернетi. I цiлком можливо, що громадянське суспiльство в Українi стане дiєвим важелем контролю за законнiстю дiй влади.