Мучник Анатолий Моисеевич : другие произведения.

Пам'ятi Ноя Iсааковича Бару

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    5 вересня 1955 в Лондонi помер вiдомий єврейський полiтичний i громадський дiяч, економiст i соцiолог д-р Ной Iсаакович Бару (Noah Barou). За рiшенням Виконкому Всесвiтнього Єврейського Конгресу (ВЕК) в 1962 р. був виданий збiрник мемуарiв, присвячений пам'ятi д-ра Бару, "Essays in jewish sociology, labor and co-operation in memory of dr. Noah Barou (1889-1955)", редактор Henrik F. Infeld, вид. Thomas Yoseloff (Лондон, Нью-Йорк). Збiрник складається з 4-х частин. Перша присвячена особистостi д-ра Бару, друга - проблемам свiтового єврейства, а третя i четверта - робочому i кооперативному руху в Великобританiї, що становило предмет наукових дослiджень Бару.
  Юлiй Гомельський, Харкiв-Нова Зеландiя (переклав Анатолiй Мучник). "Заметки по еврейской истории" Љ57 под ред. Е. Берковича
  
   Пам'ятi Ноя Iсааковича Бару
  
   5 вересня 1955 в Лондонi помер вiдомий єврейський полiтичний i громадський дiяч, економiст i соцiолог д-р Ной Iсаакович Бару (Noah Barou).
   За рiшенням Виконкому Всесвiтнього Єврейського Конгресу (ВЕК) в 1962 р. був виданий збiрник мемуарiв, присвячений пам'ятi д-ра Бару, "Essays in jewish sociology, labor and co-operation in memory of dr. Noah Barou (1889-1955)", редактор Henrik F. Infeld, вид. Thomas Yoseloff (Лондон, Нью-Йорк). Збiрник складається з 4-х частин. Перша присвячена особистостi д-ра Бару, друга - проблемам свiтового єврейства, а третя i четверта - робочому i кооперативному руху в Великобританiї, що становило предмет наукових дослiджень Бару.
   Автори мемуарiв - вiдомi полiтичнi та громадськi дiячi та вченi: Президент ВЕК, Всесвiтньої сiонiстської органiзацiї та голова Ради з єврейських майнових претензiй до Нiмеччини (Claims Conference) Наум Гольдман (Nahum Goldmann), Президент Британської секцiї ВЕК, Спiвголова Європейського вiддiлення ВЕК маркiза Єва оф Рiдiнг (Eva, marchioness of Reading), Президент Жiночої Мiжнародної Сiонiстської Органiзацiї Ревека Зиф (Rebecca Sieff), голова Iзраїльського вiддiлення ВЕК соцiолог Арiе Тартаковер (Arieh Tartakower), Президент Мiжнародної Ради з соцiологiї та кооперацiї професор Єврейського унiверситету (Єрусалим) Генрiх Iнфельд (Henrik Infield), вiце-голова Соцiалiстичного Iнтернацiоналу Ерiх Олленхауер (Erich Ollenhauer) та iн.
   Лист до редакторiв збiрника написав другий Президент Iзраїлю Iцхак Бен-Цвi (Itzhak Ben Zvi), уродженець Полтави, який знав Н. Бару з дитячих рокiв. Всi цi дiячi оцiнювали особистiсть Н. Бару, його здiбностi та результати дiяльностi бiльш нiж втiшно. Данi замiтки базуються на матерiалах зазначеного вище збiрника i в сiмейних хронiках. Моя мати Бару Розалiя Iсакiвна була зведеною сестрою Н. Бару. З вiдомих причин iм'я Н. Бару було в радянськi часи табуiровано, документи i фотографiї не збереглися, тому мої мiзернi спогади послужать тiльки невеликим доповненням до матерiалiв збiрника. Користуючись нагодою, я хочу висловити щиру мою запiзнiлу вдячнiсть усiм авторам збiрника за добру пам'ять про мого зведеного дядька та її увiчнення. Вперше я дiзнався про нього в юнацькому вiцi (1945 р.), коли батько пiд великим секретом повiдомив менi, що прочитав про Ноя Бару - одного з керiвникiв ВЕК в газетi "Дер Емес" (на iдиш) Єврейського Антифашистського комiтету, яка була доступна навiть в м. Чкаловi, де ми були в евакуацiї.
  
   Ной Бару народився 23 листопада 1889р. у Полтавi (Україна) в середньозаможнiй родинi iнженера Iсаака Давидовича Бару (1860-1933), за свiдченнями сучасникiв, доброї та iнтелiгентної людини. Вiн екстерном склав iспити на атестат зрiлостi i з великими труднощами, не з першої спроби, оскiльки один з екзаменаторiв виставляв йому з математики 4+ замiсть необхiдної для єврея 5, вступив до Ризького Полiтехнiкуму, який закiнчив iз Золотою вiдзнакою "За винятковi успiхи". Отримання вищої освiти було для цiєї людини основним життєвим завданням, яке вiн вирiшив, забезпечивши право проживання в будь-якому мiстi Росiї i право на вищу освiту для своїх дiтей. Мати Ноя, в дiвоцтвi Берта Брикер, померла через кiлька тижнiв пiсля пологiв, i новонародженого взяли в сiм'ю її батьки. I.Д. Бару одружився вдруге i переїхав до Харкова. Другий шлюб з Марiєю Григорiвною Бару принiс йому шiстьох дiтей: чотирьох синiв i двох дочок. В Харковi вiн спроектував i керував будiвництвом багатьох пiдприємств, в тому числi макаронної фабрики, що належала мiльйонеровi Рижову, iм'ям якого був названий провулок, де стояв будинок Бару. Провулок потiм був перейменований i прийняв iм'я Куйбишева. Як вiн називається зараз, менi невiдомо, нiхто з великого сiмейства Бару там вже не живе. I.Д. Бару не переривав зв'язку з первiстком, надавав грошову допомогу i виручав у серйозних ситуацiях, про що буде сказано нижче.
   У Полтавi на межi столiть полiтичне життя протiкало досить активно, так як. тут було мiсце заслання соцiалiстiв, лiбералiв та iнших противникiв режиму. Тут жили В.Г. Короленко, Ю. Мартов та iн. лiдери меншовикiв, есерiв i українських нацiоналiстiв, якi зустрiчалися з мiсцевою iнтелiгенцiєю в конспiративних мiсцях i обговорювали нагальнi питання полiтики, фiлософiї та лiтератури. Все це мало вплив на мiсцеву єврейську молодь, для якої освiта грала вирiшальну роль у подоланнi процентної норми. У той час в Полтавi було, приблизно, 60 тис. жителiв, з них 10 тис. євреїв. У середнiй школi (гiмназiя, реальне училище, комерцiйне училище, музичне училище) було кiлька сотень єврейських учнiв, а в гiмназiї навчалося 40-50 єврейських хлопчикiв. Було багато прийшлих учнiв з Литви та малих мiст України, якi теж приносили новi iдеї соцiалiзму, нацiоналiзму, сiонiзму, що сприймалися мiсцевою молоддю. З Полтави вийшло багато вiдомих єврейських дiячiв та активiстiв: Бер Борохiв (Ber Borochov) видатний теоретик сiонiзму i блискучий учений, Iцхак Бен-Цвi, майбутнiй Президент Iзраїлю, полтавчанин Г. Мiркiн був учасником Сiонiстської конференцiї в Катовiце (1884), три полтавчанина були делегатами першого сiонiстського конгресу в Базелi (1897), також три полтавчанина були серед перших пiонерiв-поселенцiв в Палестинi, т.зв. Biluim(Бiлуйцi-прим.перекл.) i т.д.
   Дитячi та юнацькi роки Ноя Бару проходили в атмосферi релiгiї i свiтської освiти, росiйської та релiгiйної лiтератури, асимiляцiї та нацiоналiзму i запалювальних нових революцiйних iдей. Особистiсть Ноя сформувалася в результатi синтезу схiдної i захiдної традицiї, тобто революцiйної активностi i глибокого теоретичного пiдходу, що було притаманне, як зазначив у своїх спогадах Наум Гольдман, таким особистостям як Хаїм Вейцман - перший Президент Iзраїлю, Давид Бен-Гурiон - перший прем'єр-мiнiстр Iзраїлю, Моше Шарет- перший мiнiстр закордонних справ Iзраїлю та голова виконкому Всесвiтньої сiонiстської органiзацiї, Леон Моцкiн - сiонiстський лiдер i захисник громадянських прав євреїв дiаспори. Гольдман зазначив також, що в даний час (1962 рiк) схiдне єврейство подiбних лiдерiв не висуває.
  
   Iврит i Тору Ной вивчав дома. Його бабуся, що замiнила матiр, наполегливо просувала його в сторону єврейської традицiї. У дитячi роки виявилися його винятковi здiбностi i бажання отримати свiтську освiту, тому вiн свого часу вступив до гiмназiї, яку закiнчив iз Золотою медаллю. У цiй же гiмназiї навчався визнаний генiй з Полтави Бер Борохiв (так його величали сучасники), але вiн, за свiдченнями полтавчан, Золоту медаль не отримав. З 14 рокiв Ной починає проявляти громадську та полiтичну активнiсть, бере участь в обговореннях гострих проблем сучасностi, включаючи єврейськi, якi загострилися напередоднi революцiї 1905 р.
   В цей же час вiн починає займатися репетиторством, намагаючись звiльнити батька вiд додаткових фiнансових турбот. Знючi його люди вiдзначали, що вiн був пунктуальною, цiлеспрямованою, надiйною i прямою людиною, завжди бездоганно одягненим i застебнутим на всi гудзики свого гiмназiйного мундира, що викликало повагу до нього учнiв та їхнiх батькiв, а також спiврозмовникiв i соратникiв в бунтарському молодiжному середовищi.
  
   На фотографiї (ок. 1910) показана група учнiв Першої полтавської гiмназiї, якi називали себе "колонiя" i були значно молодшими Ноя Бару. На зворотi фото перерахованi їх прiзвища: П. Епштейн, М. Прис, Б. Бару, Я. Богдановський, Ш. Бєлугiн, Х. Нiкельберг, М. Кричевський, I. Юровський. Такими були дореволюцiйнi полтавськi гiмназисти. Можливо, будь-хто з наших сучасникiв пiзнає в них своїх предкiв. Зазначений у списку Борис Бару (1896- 1918, стоїть крайнiй злiва) був зведеним братом Ноя. Чому вiн навчався в полтавськiй гiмназiї, а не в Харковi, де за моїми уявленнями проживала в цей час сiм'я iнж. Бару, менi невiдомо. Борис з юнацьких рокiв вступив в партiю бiльшовикiв, пiддавався арештам, а добропорядний iнж. Бару клопотав про його звiльнення i брав його на поруки. Якийсь жандармський полковник намагався дiзнатися у нього, чому це дiти з благополучних єврейських сiмей наполегливо лiзуть в революцiю? Питання це актуальне i сьогоднi. Борис Бару загинув пiд час Громадянської вiйни, будучи заступником начальника полiтвiддiлу 7-ої стрiлецької дивiзiї i посмертно був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора.
  
   У 1903 р в Полтавi з'явилися два знаменитих памфлети В. Жаботинського росiйською мовою "Странник" i "К ненависникам Сiону", в яких вiн розглядав єврейськi проблеми i полемiзував з прихильниками асимiляцiї. Ной допомагав поширювати цi брошури, а коли Бер Борохов органiзував мiсцеве вiддiлення партiї Po'alei Zion з явно ворожою режиму iдеологiєю соцiалiстичного сiонiзму, Ной вступив в цю нелегальну партiю. Це був смiливий вчинок, так як йому загрожувало виключення з гiмназiї або навiть арешт. До цього часу Ной був добре пiдкований теоретично: вивчав марксизм, дiалектичний матерiалiзм, глибоко цiкавився вирiшенням релiгiйних проблем у свiтлi марксизму. Вiн знав напам'ять знамениту трилогiю Борохова "Вiйна класiв", "Нацiональне питання", "Наша платформа". Крамольнi iдеї вiн поширював серед єврейських робiтникiв, гiмназистiв i своїх учнiв, демонструючи дар переконання, бездоганного логiчного мислення та лiдерства.
  
   У 1905 р по Росiї прокотилася хвиля жорстоких переслiдувань євреїв i погромiв. У Полтавi були створенi загони самооборони, якi стримували погромникiв. Бару був членом одного з загонiв. Два чи три днi були дуже напруженими через можливого прямого збройного зiткнення, але, на щастя, обiйшлося без кровопролиття. В цей же час Бару входив в мiжпартiйну групу єврейських учнiв "Молода Iудея", яка ставила своєю метою вивчення єврейської iсторiї, єврейського робiтничого руху i програм iнших партiй. Бару був обраний до виконкому Полтавського вiддiлення групи, яке налiчувало близько 50-ти чоловiк.
  
   У 1906 р було розгромлено Полтавське вiддiлення Po'alei Zion, брат i сестра, а також батьки Бен-Цвi, керiвника полтавського вiддiлення, були арештованi. При обшуку в їхньому будинку, окрiм iншого, знайшли списки членiв "Молодої Iудеї". Група перестала iснувати. Почався час реакцiї, розброду i хитань у полiтицi. За свiдченням сучасникiв молодий Бару твердо стояв на позицiях лiвого крила партiї Po'alei Zion, про що вiн публiчно заявив при першому вiдвiдуваннi Iзраїлю в 1932 р.
  
   Пiсля закiнчення гiмназiї в 1907 р. Бару вступив до Київського унiверситету на юридичний факультет. Навчання вiн поєднував з громадською дiяльнiстю як член Комiтету студентської взаємодопомоги i секретаря Спiлки студентiв. У 1910 р росiйське студентство влаштовувало страйки i виражало протести. Цi подiї мали мiсце i в Київському унiверситетi, причому Бару брав у них активну участь i закликав пiдтримати страйк iнших унiверситетiв. За це вiн був заарештований, виключений з унiверситету i засланий в м. Пiнегу, очевидно, на 5 рокiв, де вiн познайомився з багатьма засланими росiйськими революцiонерами. В результатi нелегкого клопоту iнж. Бару домiгся для свого сина замiни решти 3-х рокiв заслання висилкою за кордон, де вiн продовжив навчання в Гейдельберзi (1912 р) i в Лейпцигу (1913 р). За амнiстiєю 1913р. вiн повернувся до Росiї.
  
   У 1914 р Бару був обраний Генеральним секретарем ЦК лiвого крила Po'alei Zion, яка в той час була на нелегальному становищi i яку роздирали внутрiшнi iдейнi розбiжностi мiж террiторiалiстамi, сеймiстамi та iн. Єврейське революцiйний рух в цiлому теж роздирали протирiччя мiж соцiалiстами-сiонiстами , Бундом, iнтернацiоналiстами-бiльшовиками та iн. В цей час Бару починає проявляти iнтерес, i розвиває активнiсть в питаннях кооперативного i профспiлкового руху, i проявляв себе не як iдеалiст - мрiйник, а як прагматик з жорсткою логiкою i чiткою органiзацiєю роботи, що стало для нього правилом на все життя. В важкi роки Першої свiтової вiйни вiн був почесним секретарем Єврейської органiзацiї допомоги постраждалим (1915-1917 р.р.) i багато зробив для надання конкретної допомоги бiженцям, жертвам погромiв та iншим постраждалим. В цей же час вiн вiдстоював iдею скликання Асамблеї представникiв росiйського єврейства, яка вiдбулася в Києвi в листопадi 1918 р. Сiонiстськi гасла Асамблеї привели до заборони її особливим декретом Радянського уряду.
  
   Пiсля Лютневої революцiї Po'alei Zion стала легальною органiзацiєю i провела у Києвi конференцiю (1917 р), на якiй Бер Борохiв, який повернувся iз США, закликав до створення Єврейської Палестини пiд заступництвом США. Борохов i Бару були обранi делегатами на Всеросiйський з'їзд нацменшин, який делегував Бару представником вiд Po'alei Zion в т.зв. Тимчасовий Росiйський парламент (Думу). Бару був також делегатом II З'їзду Рад, виступав пiсля Л. Троцького з поясненням позицiї соцiал-демократiв i Po'alei Zion, що покинули з'їзд в знак протесту проти засилля бiльшовикiв. Вiдомо, що Бару 5 разiв зустрiчався з Й. Сталiним, але марно намагався вплинути на нього з метою вирiшення єврейських проблем пiд сiонiстським кутом зору. Сьогоднi добре видний донкiхотський характер подiбних спроб. Полiтичний вплив i суспiльна значущiсть Бару збiльшувалися, i в 1918 р вiн був обраний одним з трьох секретарiв Української Ради профспiлок. Вiдомо, що у важкi часи Громадянської вiйни i гострих полiтичних чвар мiж єврейськими революцiйними партiями, Бару неухильно i мужньо вiдстоював свої полiтичнi погляди. У нього була гостра сутичка з Левiтаном- секретарем євсекцiй РСДРП, який дозволив собi неповажне ставлення до євреїв, Бару засудив своїх партiйних колег А. Ревутского i С. Гольдемана, що залишилися членами петлюрiвського уряду на Українi.
  
   Наприкiнцi 1922р. Ной Бару був направлений з Росiї в Лондон в якостi директора вiддiлення Центросоюзу. Таким чином, розпочався другий зарубiжний етап його життя. Через 6 мiсяцiв вiн був переведений в Берлiнське вiддiлення, де пропрацював 2 роки. В цей же час вiн був обраний Генеральним секретарем Лiвої Всесвiтньої Федерацiї Po'alei Zion. На цiй посадi вiн пробув з 1923 по 1936 р.р. В1925 р вiн повернувся в Лондон на посаду директора вiддiлення Кооперативного Московського Народного банку, i Лондон став його мiсцем проживання на все життя, так як вiн зрозумiв, що повернення в СРСР чревато для нього вельми серйозними наслiдками. Спочатку вiн вирiшив завершити свою освiту i отримав ступiнь доктора знаменитої Лондонської школи економiки.
  
   Протягом 30 рокiв вiн брав активну участь у життi єврейської громади i вельми енергiйно впливав на клiмат англо-єврейського спiвробiтництва, яке не завжди було безхмарним i спокiйним. Бару був одним iз засновникiв ВЄК(Всесвiтнiй Єврейський Конгрес - прим. перекл.), Єврейської Народної ради, метою якогї був захист громадянських прав євреїв, i цiєю справою Бару наполегливо займався, сприяючи мобiлiзацiї громадської думки проти наростаючої небезпеки гiтлеризму та англiйського фашизму пiд проводом Мослi. Бару був дуже вiдомим членом Ради представникiв Британського єврейства, який веде свiй початок з 1760 року i грає найважливiшу роль в життi громади, а також членом комiтетiв закордонних справ i оборони даної Ради. Вiн також був вiце-президентом Торгово-Промислової консультативної ради, членом виконкому Фабiанського товариства, членом Мiжнародного iнституту кооперативних дослiджень, членом Асоцiацiї єврейських журналiстiв i письменникiв, членом Королiвського iнституту закордонних справ, Королiвського товариства економiки та статистики, Iнституту банкiвської справи та рiзних мiжнародних кооперативних органiзацiй . За свiдченням сучасникiв-авторiв зазначеного вище збiрника, Бару ставився дуже вiдповiдально до всiх своїх обов'язкiв, чим заслужив повагу своїх соратникiв i спiвробiтникiв.
  
   Торгово-Промислова консультативна рада була створена в першi днi вiйни, а Бару був одним з її iдеологiв та засновникiв з метою боротьби з дискримiнацiєю в британськiй економiцi, надання консультативної допомоги єврейським бiзнесменам i промисловцям, створення клiмату спiвпрацi в обстановцi кривавого воєнного протистояння i боротьби з проявами антисемiтизму. Iдеологи антисемiтизму звинувачували євреїв в пiдвищенiй активностi на чорному ринку, що викликало нестачу продуктiв харчування та першої необхiдностi, в ухиленнi євреїв вiд участi у вiйськових програмах i вiд служби в армiї (вiдомi наспiви). Для надiйного спростування цих вигадок потрiбнi були обгрунтованi статистичнi данi по фактичному стану справ, i Бару органiзував перший у Британiї Єврейський статистичний департамент, який на пiдставi величезної кiлькостi бухгалтерських звiтiв, результатiв обстежень та iнших документiв пiдготував матерiал для Бюлетеня, випущеного за прямої участi Бару.
  Бюлетень пiдтвердив, що частка єврейських дiлкiв чорного ринку не перевищує вiдносноъ присутностi євреїв у сферi торгiвлi, що участь єврейських промисловцiв в оборонних програмах перевищує вiдносне присутнiсть євреїв в промисловостi, а частка вiйськовослужбовцiв- євреїв в Британськiй армiї також перевищує вiдносну кiлькiсть єврейського населення. Бюлетень був переданий урядовим органiзацiям, релiгiйним лiдерам, профспiлкам та органiзацiям роботодавцiв i забезпечував вiдповiдi на всi нагальнi питання єврейського життя i сприяв оздоровленню мiжнацiональних вiдносин. Бару був обраний виконавчим головою ради, активно брав участь у випуску чергових Бюлетенiв i написав книгу, яка стала класичною i була перевидана 3 рази, "Євреї в промисловостi i торгiвлi". За свiдченням Морiса Орбаха (Maurice Orbach) Генерального секретаря Торгово-Промислової ради та голови Нацiональної ради проти расової та релiгiйної дискримiнацiї, Бару перший вказав йому на небезпеку нацизму, що активiзувало роботу по створенню Британського вiддiлення ВЄК, в якому Бару теж активно працював.
  
   Бару був визнаним фахiвцем з проблем кооперацiї в СРСР, його перу належать численнi роботи на цю тему, якi з об'єктивних наукових позицiй давали реальнi оцiнки досягнень i провалiв колгоспного i кооперативного руху. Вiн дуже уважно вивчав стан справ в СРСР. Всього з 1926 р їм i в спiвавторствi було випущено 9 книг i брошур про СРСР i 19 статей, у тому числi про становище євреїв в СРСР, про антисемiтизм i про Бiробiджан. Особливо цiкаво вiдзначити книги "Радянський тил" ("The Soviet Home Front", 1942) i "Наш радянський союзник" ("Our Soviet Ally", 1943), якi сприяли англо-радянському вiйськовому спiвробiтництву. Бiблiографiя робiт Бару, опублiкованих Англiї, приведена в зазначеному вище збiрнику. Є пiдстави вважати, що за роки життя в Росiї вiн також мав публiкацiї. Поряд з активною громадською та полiтичною дiяльнiстю Бару вiддавав данину наукової роботи. Його книги "Co-operative Banking" (1932) i "Co-operative Insurance" (1936) були визнанi фахiвцями як класичнi. У фiнансовому вiдношеннi вiн був незалежний, так як мав репутацiю економiста-консультанта високого мiжнародного рiвня та найбiльшого фахiвця в галузi мiжнародних iнвестицiй i фiнансiв. Його знання сприяли вигiдним вкладенням капiталiв клiєнтiв i його власних коштiв.
  
   Сучасники пiдкреслюють дуже важливу роль Бару в наданнi гуманiтарної допомоги єврейським в'язням концтаборiв i гетто, звiльнених союзниками i iдентифiкованих як перемiщенi особи, якi пiсля звiльнення потрапили в дуже важке становище. Бару був першою людиною з "волi" представником англо- єврейської громадськостi, котра вiдвiдала табiр Берген-Бельзен пiсля його звiльнення Британської армiєю в квiтнi 1945 р, багаторазово вiдвiдував його i допомагав вирiшувати гуманiтарнi проблеми до серпня 1951 року, коли табiр залишив останнiй єврейський в'язень . В збiрнику цьому аспекту дiяльностi Бару присвячено статтю Йосипа Розенсафта (Josef Rosensaft), колишнього голови Бельзенского комiтету звiльнених євреїв i колишнього в'язня. Табiр Берген-Бельзен був органiзований у липнi 1943 р в околицях Ганновера. Це був перший табiр, звiльнений захiдними союзниками, тому побачене там англiйськими вiйськовослужбовцями справило на них жахливе враження. До моменту звiльнення там було близько 60 000 в'язнiв, з яких 14 000 не вдалося врятувати. У цьому таборi загинула Анна Франк. Розенсафт пише, що Бару подiляв печалi i радостi колишнiх в'язнiв так, як нiбито вiн був одним з них. Вiн був глибоко стурбований усiма проблемами: вiдносини з адмiнiстрацiєю, забезпеченiсть медикаментами та продуктами харчування, зайнятiсть дiтей i т.п. Його цiкавила реакцiя нiмцiв: чи вiдвiдували вони мiсця масових поховань, чи були серед нiмцiв представники духовенства, яким було ставлення нiмцiв до побаченого кошмару. Однак, головним у дiяльностi Бельзнеського комiтету, i Бару допомагав йому, був розподiл колишнiх в'язнiв - нещасних людей, позбавлених засобiв до життя i власностi, по країнах їх репатрiацiї, причому репатрiацiя в Палестину наштовхувалася на жорсткий опiр британського уряду. Пiсля того, як властями був повернений корабель "Exodus Europa" влiтку 1947 р. Бару запропонував провести акцiю мирного протесту, коли 2000 євреїв (по числу повернених) в молитовних одежах iз запаленими свiчками повиннi були прошествовати до мiсць масових поховань. Вiн був готовий приєднатися до цiєї процесiї для пробудження почуття спiвчуття. Питання iнтеграцiї євреїв i їх працевлаштування в нових умовах багаторазово обговорювалися на нарадах Бельзенського комiтету, якi регулярно проводились в мiстi Бад Гарцбурзi за активної участi Бару, який вказував на неминучi труднощi i давав настанови щодо їх подолання. В1945 i 1947 р.р. з табору були вiдправленi два транспорту з дiтьми- сиротами в Iзраїль. Бару був присутнiй обидва рази при їх формуваннi та вiдправцi. Розенсафт пише, що вiн дуже активно брав участь у цiй справi i був сповнений тривоги i радостi за долю цих дiтей. Був присутнiй вiн також на церемонiї закриття табору в серпнi 1951 року коли останнi престарiлi та одинокi колишнi в'язнi були вiдправленi в будинки престарiлих в США i в Нiмеччинi. В Берген-Бельзенi поруч з пам'ятником Аннi Франк спорудять меморiал пам'ятi жертвам нацизму.
  
   Наум Гольдман дуже високо в якостi видатного досягнення оцiнює роль Бару в складному процесi укладення репарацiйної Угоди з Нiмеччиною. Вiн активно працював за сценою i становив основоположнi документи, саме Бару перший налагодив необхiднi контакти. Вiдомо, що в вересня 1945р. за дорученням Єврейського агентства, Хаїм Вейцман звернувся до союзникiв для включення претензiй єврейських жертв нацизму в загальну програму репарацiй, вiдома також апеляцiя до союзникiв мiнiстра закордонних справ Iзраїлю Моше Шарета в березнi 1951р. Однак до цього часу мiж союзниками вже був повний розкол, i, схоже, що ця стратегiчна лiнiя в питаннi про єврейськi претензiї себе не виправдала. Гольдман пiдкреслює, що це була iнiцiатива Бару, а не його, шукати контакти i проводити тристороннi переговори, перш за все з представниками Нiмецького уряду, з iзраїльтянами i представниками єврейських органiзацiй дiаспори. Подiбна стратегiчна лiнiя, як вiдомо, призвела до позитивного вирiшення дуже важкої проблеми. Бару звернувся до iдеї репарацiй в початку 1946 р., обговорював її з Н. Гольдманом i вже тодi приступив до зав'язування необхiдних контактiв i до пiдготовки зустрiчей на вищому рiвнi. У 1951 р. за активної участi Бару вельми своєчасно була утворена Рада по єврейських майновим претензiям до Нiмеччини (Claims Conference) пiд головуванням Гольдмана, а Бару був призначений директором Ради i до дня смертi виконував цi обов'язки. Тiльки Бару був присутнiй на першiй iсторичнiй зустрiчi Гольдмана з канцлером Аденауером в 1952 р, коли був пред'явлений базисний варiант Угоди. За наївностi, непростимою для спокушеного в полiтицi людини, Бару звертався i до властей Схiдної Нiмеччини з пропозицiєю про участь у вирiшеннi питання про репарацiї, але отримав категоричну вiдмову. Переговори з iзраїльтянами були напруженими, так як багато хто вiдмовлявся навiть обговорювати питання про отримання нiмецьких "кривавих" грошей, але Бару знаходив переконливi доводи морального та економiчного плану, що призвело до вироблення єдиної думки i оформленню вiдповiдних найважливiших юридичних документiв (насамперед Люксембурзької угоди i Гаазького протоколу), на пiдставi яких Iзраїль як держава i окремi жертви отримали компенсацiю або майно в розмiрi багатьох мiльярдiв доларiв i було реалiзовано безлiч гуманiтарних i освiтнiх програм. Рада з претензiй працює i в даний час, розглядає претензiї i виплачує компенсацiї заявникам, в тому числi i емiгрантам з колишнього СРСР.
  
   У Лондонi Ной Бару з дружиною Софiєю i її дочкою вiд першого шлюбу Лiлiаною проживав в будинку на вулицi Langland Gardens, яка знаходиться на вiдстанi близько 5-ти миль вiд Вестмiнстерського мосту на пiвнiчний захiд у районi iнших Садових вулиць. За словами сучасникiв це був вiдкритий будинок з добрим i гостинним господарем, дуже ерудованою людиною i завзятим сперечальником. У будинку завжди було багато гостей, iноземцiв, причому вельми вiдомих i знаменитих, звучала багатомовна мова, i проводилися гострi дебати з суспiльно полiтичних питань, єврейських проблем, iзраїльсько-арабських вiдносин i т.п. Бару завжди був дуже щiльно залучений у вирiшення найрiзноманiтнiших питань, включаючи численнi особистi прохання. Активно брав участь у дебатах, i його доводи були неспростовними, так як вiн завжди спирався на конкретнi iсторичнi та економiчнi данi i факти, а також статистичнi данi. Iнтереси Бару не обмежувалися полiтикою та економiкою. Вiн був визнаним знавцем живопису, в його будинку була цiкава колекцiя пейзажiв I. Левiтана, якими вiн милувався в хвилини вiдпочинку. Бару користувався великою повагою всiх зналих його людей, його дружина була його вiрним соратником i помiчником, яка брала участь в його багатотрудних справах. В знак поваги i любовi до нього, прийомна дочка Лiлiана прийняла його прiзвище. Таким був Ной Iсаакович Бару, передчасна смерть якого 5 вересня 1955 була важкою втратою для його близьких i знайомих, а також для широкої єврейської громадськостi.
  
   Липень, 2005
   Christchurch, NZ
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"