Офiцiйної державної релiгiї в Iзраїлi не iснує, хоча i не приходиться сумнiватися в тiм, що юдаїзмовi наданий тут особливий, найбiльш високий статус. Iзраїльська ситуацiя трохи нагадує ту, що має мiсце в рядi європейських країн: релiгiйна громада, визнана державою, у принципi користується внутрiшньою автономiєю i правом фiнансувати свої iнститути й оплачувати працю священнослужителiв вiдповiдно до неї ж установленими нормами.
Можна провести розходження не тiльки мiж визнаними i не визнаними громадами, але i мiж тими визнаними громадами, iнститути яких були створенi вiдповiдно до законiв (єврейської, мусульманської, друзськой, грецької православної) i бiльшiстю визнаних християнських громад, що утворили свої установи в силу власних звичаїв i встановлень своїх органiзацiй, що вiдмовляються вiд державного фiнансування священикiв i їхньої дiяльностi. Мiнiстерство по справах релiгiй займається будь-якими питаннями, зв'язаними з нестатками i запитами всiх релiгiйних громад, з роботою їхнiх iнститутiв i посадових осiб.
Повсюдно прийнято описувати проблему протирiч мiж релiгiєю i полiтикою як питання про "релiгiю i державу" (або "церкви i держави"). В Iзраїлi це теж практикується, однак тут точнiше було б говорити про "релiгiю, нацiю i державу". Євреї являють собою моноконфесiйну нацiю, i чимале число проблем, що постає перед Державою Iзраїль у релiгiйно-полiтичнiй сферi, випливає з даного факту. Можна також сказати, що юдаїзм є нацiональною релiгiєю, конфесiєю, властивою лише однiй нацiї, що ставить найважливiшим не особистiсть, а єврейський народ як спiльнiсть.
"Якщо держава, як i колись, теократична, то що стається зiсвободою думки?А якщо держава секулярна, то яким чином вона буде єврейською?".
"Держава, керована вiдповiдно до законiв Тори або Галахи, несумiсна з демократiєю i свободою особи.[...] Немаєсенсу займатися релiгiйною апологетикою, намагаючись зробити вигляд, що держава, керована вiдповiдно до законiв Тори, вiдповiдає основним уявленням про демократiю".
"У лiберально-демократичному суспiльствi повинне iснувати законне право на цивiльне розлучення, цивiльний шлюб i цивiльне поховання.[...] Передача цих аспектiв цивiльного життя пiд контроль релiгiйної iнстанцiї завжди вступала в суперечнiсть принципам лiбералiзму".
"Свобода вiри i культу являє собою, зрозумiло, один з нарiжних каменiв Iзраїлю; [...] тiльки от ситуацiя в нас зворотна: не релiгiйне населення претендує на свободу служiння Боговi, а невiруючi та тi, хто не дотримується заповiдей, вимагають свободи дiяти так, як їм заманеться".
"Тора вчить нас, що Закон [Божий] вiчний, а уряд минущий".
"Немає держави без примусу; закони держави означають примус".
"Я не думаю, що демократiї в тому виглядi, який вона має в нашi днi, можна знайти мiсце поруч з юдаїзмом, поєднавши їх.Ми примушуємо себе помирити цих двох - юдаїзм i демократiю, не поєднаних один з одним.Дiйснiсть нiбито змушує нас мирити їх, а це неможливо.[...] Я не думаю, щоб хто-небудь мiг сказати, начебто юдаїзм дає євреям i неєвреям рiвнi права.Усе, що робилося [у цьому зв'язку] у бiльш пiзнi часи, було обумовлено "пошуком шляхiв до миру", а в основi своїй закони для євреїв i неєвреїв рiзнi".
"[...] Я закликав би провести дискусiю "Юдаїзм у демократичному суспiльствi".Данiстю є демократiя.Неможливо собi уявити, що Держава Iзраїль буде чим-небудь iншим, нiж демократичною державою, неможливо з багатьохмiркувань, у тому числi i пов'язаних з юдаїзмом".
Отакi, зовсiм протилежнi думки з нашого питання, яке ми винесли у заголовок статтi, ми чуємо до останнього часу...
В Iзраїлi дiють рiзнi норми, що стосуються взаємин мiж релiгiєю i державою, i деякi з цих норм суперечать принципам демократiї, прийнятим на Заходi, у країнах з лiберальними полiтичними режимами. В усiх захiдних демократiях вважається загальноприйнятим, що держава повинна забезпечувати свободу в релiгiйнiй сферi. Вона передбачає свободу вiросповiдання, тобто "свободу триматися своєї релiгiї i своєї вiри, безперешкодно виконуючи вiдповiднi заповiдi i дотримуючись її обрядiв", так i свободу вiд вiросповiдання, тобто "можливiсть не виконувати релiгiйнi заповiдi". Крiм того, у демократичних країнах Заходу укоренилося уявлення про те, що громадяниновi не слiд нав'язувати нiяких релiгiйних церемонiй i обрядiв, а також змушувати його виступати з декларацiями або брати на себе зобов'язання релiгiйного порядку як умову надання йому загальноприйнятих прав i свобод. Цi права включають не тiльки свободу вiросповiдання i вiдправлення культу, але й повагу до людської особистостi, свободу совiстi, свободу укладення шлюбу i принцип рiвностi перед законом. У країнi з лiберально-демократичним ладом держава не втручається в питання вiри i не використовує свою владу для того, щоб нав'язати своїм громадянам релiгiйний або свiтський спосiб життя. У цiлому свободу вiросповiдання в демократичних державах можна стисло визначити як "заборону на введення якихось з релiгiйних або конфесiональних мiркувань".
Свобода вiросповiдання може бути обмежена, якщо iснує побоювання, що вона завдасть шкоди iншим свободам або обернеться порушенням суспiльного порядку. При цьому поняття "свобода вiросповiдання" може бути витлумачене як у широкому ("свобода робити те, що дозволено релiгiєю"), так i у вузькому ("свобода виконувати релiгiйнi розпорядження) розумiннi.
У 1922 р. британська мандатна адмiнiстрацiя оприлюднила Указ короля в радi, у якому проголошувалося, що "всi жителi Палестини користуються повною свободою совiстi i можуть безперешкодно вiдправляти культ у прийнятiй у них формi, якщо при цьому дотримуються моральнiсть i суспiльний порядок". Держава Iзраїль, у свою чергу, гарантувала в Декларацiї незалежностi "свободу вiросповiдання i совiстi... освiти i культури" i повiдомило про своє бажання створити режим, що забезпечує свободу в релiгiйних справах. Верховний суд Iзраїлю також неодноразово проголошував, що в питаннi про взаємини мiж релiгiєю i державою вiн дотримується лiберально-демократичних принципiв.
Нижче наведенi двi постанови Верховного суду Iзраїлю. Чи варто розумiти цi постанови в тiм змiстi, що в Державi Iзраїль не iснує законiв, що завдають шкоди "свободi в релiгiйнiй сферi"?
"З огляду на цi закони - i вiдповiдно до Декларацiї незалежностi будь-яка настанова i будь-яке повноваження повиннi трактуватися в дусi визнання свободи совiстi, вiросповiдання, релiгiї i культу" (Постанова 292/83).
"[Пiдзаконнi акти], що суперечать фундаментальним уявленням про свободу вiросповiдання, або про будь-якi iншi права людини, визнанi мiжнародним правом, повиннi розглядатися... як неприйнятнi i пiдлягають безумовному скасуванню" (Постанова 103/67).
Держава Iзраїль не може здiйснити свободу вiросповiдання повною мiрою, оскiльки у сферi сiмейного права тут дiють закони Тори; в iнших галузях релiгiйне право також зiштовхується з фундаментальними свободами, якi у країнах з демократичним режимом є загальноприйнятими.
Перш нiж ми заглибимося в розгляд цих проблем, варто вiдверто визнати, що демократiя як державний лад не може знайти опори в єврейських джерелах. Традицiйний юдаїзм недемократичний, як i традицiйне єврейське суспiльство. У колiнах Iзраїлевих i в єврейських державах режим iнодi був патрiархальним, iнодi монархiчним або олiгархiчним, але нi в якому разi не демократичним сучасному значеннi цього слова. Єврейська громада до емансипацiї також "спиралася на загальне визнання того, що для єврейського суспiльства Галаха* має обов'язкову силу". Ми вже вiдзначали, що нав'язування релiгiйного права всьому населенню не узгоджується iз сучасними лiберально-демократичними поглядами. I дiйсно, вказує А. Дон-Iхье, "громада та її iнститути могли поширити свою владу на всi сфери життя єврейського суспiльства, спрямувати його хiд вiдповiдно до галахiчних принципiв", ґрунтуючись на визнаннi "обов'язкової сили Галахи".
Як твердить М. Лангер, Галаха в основi своїй недемократична, оскiльки вона побудована iєрархiчно, установлює для кожної групи (кохенiв*, левiтiв*, простих євреїв, новонавернених i iн.) особливий юридичний статус, не визнає рiвнiсть чоловiкiв i жiнок перед законом i розрiзняє євреїв i неєвреїв. У принципi, Галаха не може прийняти суперечнi їй рiшення уряду та законодавчi постанови Кнесета* i не визнає автономiю iндивiдуума. Вона передбачає обов'язкове дотримання кожним її законiв, нехай i за примусом. Я. Розенхейм, який займав свого часу посаду президента Всесвiтньої органiзацiї Агуддат Iсраель, прямо заявив, що єврейська полiтична думка базується на "суверенностi Божественних законiв Тори" ; демократична бiльшiсть голосiв не є її основою.
Таким чином, релiгiйна концепцiя переваги Галахи над свiтським правом у багатьох вiдносинах стикається з цiлою низкою принципiв, прийнятих у демократичних країнах Заходу; насамперед вона заперечує повноваження виборного уряду, суверенiтет парламенту i прiоритет судових iнстанцiй. (Вищi принципи свободи i справедливостi, яким пiдкоряються державнi установи з усiма їхнiми повноваженнями, дiють i в демократичнiй країнi, однак цi принципи узгоджуються з основами демократiї i не суперечать їм).
Концепцiя переваги Галахи над свiтським правом являла собою серйозну перешкоду на шляху до розробки лiберально-демократичної конституцiї Держави Iзраїль.
Нав'язування галахiчних принципiв через закони держави, належним чином прийнятих Кнесетом, також проблематичне з погляду демократiї, адже примушування громадян "поводитися так, як того вимагає вiра, наприклад брати участь у релiгiйних церемонiях", суперечить тому, що прийняте i практикується в захiдних лiберально-демократичних країнах.
Найбiльш спiрним тут є дiюче в Iзраїлi шлюбно-сiмейне право. Iзраїльськi закони, що вiдносяться до цiєї сфери (вони є релiгiйними), не дозволяють мiжконфесiйнi шлюби (якщо хтось iз подружньої пари не змiнить свою вiру), що завдає шкоди свободи їхнього укладання; релiгiйне законодавство не дає можливостi одружитися i тому, хто не належить до одної конфесiї (наприклад людинi, у якої мати - мусульманка, а батько - єврей), порушуючи його право створити родину, свободу укладення шлюбу i рiвнiсть перед законом; це стосується євреїв також у випадку їхньої "непридатностi для шлюбу" (наприклад, кохену заборонено женитися на розлученiй, "халуце"* i новонаверненої; той, хто вступив у статевий зв'язок iз замiжньою жiнкою, не може одружуватися з нею навiть пiсля розводу; усiм євреям забороняються шлюби з "мамзерами"*). Iзраїльське Мiнiстерство у справах релiгiй веде облiк "непридатних", ґрунтуючись на iнформацiї, отриманiй вiд реєстраторiв шлюбiв, з Єврейського агентства й урядових закладiв. Обмеження можливостей "негiдних для шлюбу" щодо створення родини порушує принцип, вiдповiдно до якого всi рiвнi перед законом; iзраїльське право примушує всiх євреїв укладати шлюб за законами Тори, що завдає шкоди свободi совiстi невiруючих, оскiльки їм, усупереч їхньому бажанню, нав'язуються релiгiйнi закони, релiгiйнi обряди i юрисдикцiя релiгiйних судiв.
Релiгiйне право не дозволяє караїмовi* одружуватися з тим, хто не є таким. Шлюби, зареєстрованi цiєю громадою, визнаються, однак караїми позбавленi "свободи дiяти у вiдповiдностi до звичаями їхньої вiри щодо розлучення".
Це завдає шкоди i свободи укладення шлюбу, i автономiї караїмiв. Рiзнi обмеження дiють i стосовно представникiв тих громад, єврейське походження яких викликає сумнiв у рабинату*, наприклад "бней-iсраель" (iндiйської), "бета-iсраель" (ефiопської). У минулому їхнє право на укладення шлюбу порушувалося, i, хоча нинi подiбнi порушення усунутi, вимога проводити особливi перевiрки приналежностi представникiв цих громад до єврейства, як i ранiше, суперечить принциповi рiвностi перед законом. До такого ж результату призводить невизнання права реформiстських* i консервативних* рабинiв, ефiопських "кейсiв" (старiйшин) проводити весiльнi церемонiї i реєструвати шлюби.
У багатьох постановах Верховного суду рiзко критикується сiмейне право Держави Iзраїль та однозначно встановлюється, що цi закони являють собою грубе порушення прав людини. Нижче наводяться витяги з двох постанов про "негiдних для шлюбу" (кохена i розлучення):
"Для того, хто не вiрує, вона, ця заборона, являє собою не тiльки примус, що змушує його йти проти своєї совiстi, але й обумовлену релiгiйними мiркуваннями дискримiнацiю кохена в порiвняннi з простим євреєм" (Постанова 51/69).
"Вони опиняються перед забороною, що цiлком i повнiстю має релiгiйно-культовий характер, оскiльки базується на старожитних уявленнях про переваги кохена у вiдправленнi священних обрядiв. Накладення такої заборони на невiруючого важко узгодити зi свободою совiстi i повязаною з нею свободою дiй" (Постанова 80/63). Крiм того, iснуючий законодавчо-конституцiйний порядок у питаннях взаємин мiж релiгiєю i державою обмежує i права жiнок. Закон про рiвноправнiсть жiнки встановлює, що "в усiх дiях юридичного характеру для жiнок i для чоловiкiв закон єдиний; будь-яка вказiвка закону, що дискримiнує жiнку як таку, [...] не є керiвництвом до дiї". Даний принцип був порушений у результатi перетворення релiгiйних законiв про шлюб i родину в державне шлюбно-сiмейне право, оскiльки в таких питаннях, як право на розлучення ("гет"* може виходити тiльки вiд чоловiка) i можливiсть вступу в новий шлюб, рiвнiсть статей вiдсутня. Жiнка, котру кинув чоловiк, не надавши їй гет, стає "агуною"*; але якщо вона вiдмовляється прийняти розлучний лист, то стає "заколотницею", i її чоловiк може одержати дозвiл женитися на iншiй. У подiбних справах не iснує рiвностi мiж чоловiком i жiнкою. рабинськi суди не приймають показання свiдкiв-жiнок, що також є порушенням принципу рiвностi перед законом. Правда, автори того ж Закону про рiвноправнiсть жiнки "подбали" про те, щоб санкцiонувати вiдзначене протирiччя юридично за допомогою наступного параграфа: "Даний закон не скасовує норми, що визначає правомiрнiсть дiй при укладання i розiрваннi шлюбу"; однак не вiдповiдає принциповi реальної рiвностi жiнок i чоловiкiв.
У минулому жiнки були позбавленi можливостi обиратися в релiгiйнi ради i в колегiї. Сьогоднi жiнки також не мають права входити до складу рабинських судiв (на вiдмiну вiд судiв цивiльних), хоча при цьому можливi рiдкiснi винятки. Так, наприклад, 21 лютого 1993 р. двi жiнки вперше брали участь у виборах верховних рабинiв у складi колегiї, що складалася з 150 чоловiк.
Поряд iз цим реформiсти* i консерватори* пiддаються дискримiнацiї не тiльки у сферi шлюбно-сiмейного права. Держава не визнає громади, що належать до двох названих течiй, i їхнi духовнi керiвники не можуть одержати офiцiйний статус рабинiв. Це означає, що держава не платить їм платню, а Мiнiстерство у справах релiгiй не фiнансує дiяльнiсть таких громад iз надання релiгiйних послуг. Тим самим допускається серйозне порушення принципу рiвностi перед законом, а позбавлення реформiстських i консервативних громад допомоги з боку держави побiчно впливає на обмеження свободи вiросповiдання i вiдправлення культу.
Серед законодавчих норм iншого роду, що йдуть урозрiз iз принципами демократiї, можна назвати не тiльки закони, що обмежують свинарство, забороняють продавати в Песах* продукти з квасного тiста, а також схиляти до переходу в iншу вiру, але й накази Генерального штабу, присвяченi "агiтацiйним кампанiям" у "грiзнi днi".
"Карне законодавство застосовується проти того, хто "грошовою або будь-якою iншою винагородою спокушає перейти в iншу вiру, а також проти того, хто приймає подiбну винагороду" (Закон про внесення виправлень в Укладення про покарання [Заохочення переходу в iншу вiру], 1977 р.
Значна частина населення сприймає цi обмеження як норму, оскiльки вони є природною даниною єврейськiй традицiї. Iншi розглядають такого роду встановлення як внесок у змiцнення нацiональної єдностi. У будь-якому випадку це не усуває протирiччя мiж установленим порядком єврейського життя i загальноприйнятими в лiберально-демократичних державах нормами.
Слiд, все ж таки, вiдмiтити, що не завжди є необхiднiсть в вiдокремленнi релiгiї вiд держави. Такого формального вiддiлення немає, наприклад, в Англiї, але там дотримується свобода вiросповiдання. З iншого боку, iснують держави, в яких релiгiя не має офiцiйного статусу, але в них iснує релiгiйна дискримiнацiя. Все ж таки свобода релiгiї i свобода вiд релiгiї вкрай необхiднi для здiйснення демократичного способу життя.
Свобода релiгiї є правом кожної людини жити згiдно своєї релiгiї i вiри i виконувати її заповiдi та обряди без перешкод.
Свобода вiд релiгiї - це право не дотримуватись релiгiйних заповiдей i обрядiв, i вона знаходить своє вiдображення в заборонi законiв, якi встановлюють будь-якi обмеження, пов'язанi з релiгiєю чи вiрою.
* * *
Галаха - нормативна частина єврейського релiгiйного законоученiя, яка регламентує релiгiйне, сiмейне та цивiльне життя.
Кнесет - парламент Iзраїлю.
Агуна - дружина, залишена чоловiком без оформлення розлучення.
Гет - релiгiйна шлюборозлучна процедура в юдаїзмi, а також особливий документ ("розлучний лист"), що виписується колишнiм чоловiком колишнiй дружинi за такого розлучення.
Кохени, Левити - єврейський стан священнослужителiв в юдаїзмi, що складається з нащадкiв роду Аарона i Левi. Статус Кохен i левита передається у спадок по батькiвськiй лiнiї, за умови дотримання ряду певних обмежень.
Халуца ??- (Халiца), єврейський релiгiйний обряд, який звiльняє бездiтну вдову i брата її померлого чоловiка вiд необхiдностi вступити в левiратний шлюб, приписаний Торою (Втор 25: 5-10).
Мамзер - незаконнонароджений.
Реформiсти, консерватори - течiї в юдаїзмi.
Песах - свято Виходу з єгипетського рабства
Верховний рабинат - єврейська релiгiйна iнституцiя, надiлена верховним авторитетом в питаннях, що стосуються релiгiйних установ, судочинства й адмiнiстрацiї в рамках якої-небудь країни або регiону.
Караїм - караїми вважають що дотримуються iстинного вчення Бiблiї, а Талмуд i Усний Закон, на їх думку, спотворили бiблiйний юдаїзм.