Москвин Роман Владимирович : другие произведения.

Про людей в кольорi

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    безформата


0x01 graphic

Москвiн

Роман Володимирович

ПРО ЛЮДЕЙ В КОЛЬОРI

  

Мы все хотим свободы,

нам нравится власть.

Каждый хочет править миром,

и наиграться жизнью в сласть.

Мы хотим всего и сразу,

за собой проливая кровь.

Продаем чужие души,

и за них покупаем любовь...

Просто слова черным по белому.

Ты не права!Что я наделала?

Просто поступок нелепый,ненужный,

Все как всегда - начинается с дружбы.

Просто "Привет","Как дела?" и "Пока",

Просто в руке оказалась рука...

Тиона.

  
  

ОДИН

  
   На годиннику вже майже пiв на другу ночi,а я все не можу заснути.Хтось менi не дає цього зробити.Я й сам не розумiю що зi мною в цей час вiдбувається,все перевернулось,голова забита до країв думками - вони виливаються i стiкають/розбiгаються десь по кутках моєї кiмнати.Надлегкий весняний вiтер пiдняв мою душу до стелi i я звiдти спостерiгаю за своїм тiлом,воно менi здається якимось невиразним темним,чи то блiдо - сiрим.Я не можу розiбратися з чiткiстю,тому,що мої очi затекли...вони трохи пошкодженi...Я все ще повиснувши пiд стелею,намагаюся слiдкувати за своїм колишнiм тiлом!Воно зовсiм не рухається!Не дихає!Серце мовчить - не дає нiяких признакiв про своє iснування.А можливого його нiколи й небуло?
   Моя тiнь лягає ледь помiтно на стiну,ковзаючись по нiй не може заспокоїтись...
   Десь на поверх вище чути,як хтось блукає по квартирi - жiночi шпильки чiтко звучать в нiчнiй тишi.
   В кiмнатi стає чомусь все темнiше,вiтер десь зник,свiт завмер,нiде немає жодного признаку iснування живої чи навiть не живої iстоти.Тиша панує.Панiка вiдсутня.Я ледь помiтно опускаюсь донизу.На моєму годиннику четверта ранку.
   Починає свiтати.
   Моя душа вже зовсiм близько,вона торкнулась тiла i влилась в нього....
   - Ну i де ти паскуда лiтала?Ти розумiєш що я без тебе як без повiтря!?
  
   Дев'ята ранку:мое тiло з душею - єдине цiле...цiкаво чи на довго!?
  
   Я прокинувся,знайшов себе в лiжку,почуття доволi не з найкращих.Як завжди не памятаю свого нiчного сну...а вiн був?Та це вже не важливо.
   Я пiднiмаюся з лiжка,намагаюся пробудити сусiдiв треком ''jane air - с добрым утром'',блукаю по квартирi...потрапляю до ванної кiмнати,розумiю що мої босi ноги та холодний кафель - речi не сумiснi.
   Вентель.
   Вода.
   Шум.
   Я сповзаю по стiнцi ...падаю...мене ловить тверда холодна пiдлога,це немов електро - шок,який надав можливостi прокинутися кожнiй клiтинi мого тiла.Сиджу,намагаюся дихати як найглибше,в легенi потрапляє свiже повiтря з краплинами води...
   - Добрий ранок Патрiк!Твiй next - day розпочався.
  
  
   Вiн,лежачи на лiжку виводив в своєму записнику лiтери,в риму до нової пiснi.Його душа не мала на той час якогось вираженого особливого стану.Думки,вони чергувалися щосекунди,кардинально змiнюючи настрiй та тему...i все ж таки вiн намагався вилити свої почуття на аркуш паперу,але знову ж таки - почуття теж не знаходять своєї стабiльностi.Патрiка переповнював страх та радiсть,смуток та веселощi...i все одночасно...все в одну секунду,незмiнним залишився тiльки iнтервал часу для перемiни почуттiв та настрою - це нестерпно,коли не знаєш чого хочеш,що вiдчуваєш.Вiн виливав лiтери - вони як стан душi.Зрештою вона повернулась в його тiло...вiн прийшовши до тями,з непоспiхом встав з лiжка та вiддалився десь у ваннiй кiмнатi,залишивши на лiжку записник з щойно написаним,в перекладi з англiйської це було щось схоже примiром на:
  
   ''Я бачу забарвлення ваших дiй,
   Це щось схоже на зраду,невиразнiсть подiй!
   Кожен сприймає це по своєму,
   Втiкаючи вiд вас в пiтьму розбитих лiхтарiв,
   Де вас немає,де бiльше втiх,
   Де грає тихо пiсня ''spit'',
   Де не iснує слово снiд,
   Де снiг мов скло,мое обличчя рiже,
   Вдихну я повiтря свiже.
   Я не бажаю бути ближче,
   Для мене це занадто,
   I так вже близько вiртер свище.
   Повiтря розсiкає не аби яке явище.
   Я знаю перемiни подiй будуть ще.
   Не вважайте мене мертвим,поки що.
   Не сприймайте цi явища,
   Рано ще!''
  
  
   Повернувшись до кiмнати вiн знову прилiг на лiжко,йому було над чим замислитись...
   Вiдчути як вiдходить вiд тiла душа - це велика рiдкiсть!В цей час не вiдчуваєш нiчого,тiло порожнє,в такi секунди очi стають скляними,дивляться кудись в безкiнечнiсть.Своє тiло можливо побачити з усiх сторiн одночасно.
   Патрiк простягнув свою руку до новiтньої комунiкацiї i почав набирати електронний лист Меррi...
   - Вона повинна про це знати.
   Вiн вiдчував провину перед нею,але не був впевнений чи хоче вибачитися...
  
   ''Я причинив тобi бiль,адже я не янгол! я людина!Людина як правило - це сама жорстокiсть! з добре розвиненим iнстинктом самозбереження,егоїстичними вчинками та з вiдсутнiстю почуття вини!I тiльки одиницi мають в серединi механiзм котрий ганяє кров по тiлу,яка зiгрiває своїм теплом iнших.Температура зароджує пристрасть,штовхає на божевiльнi вчинки за якi б не хотiлося вiдповiдати надалi.Так,зрозумiло всьому свiй час,але бажання,саме воно стає провиною вiдповiдальностi.Логiчне мислення - це вихiд!простий тому приклад : бажання це пристрасть >> пристрасть це вчинки,як не дивно,в станi афекту >> це вже помилка,з протилежного менi боку!В таку мить не розумiєш що робиш i якi пiсля цього наслiдки,але без таких випадкiв нiяк!,вони навчають жити.Та все ж таки краще вчитися на чужих помилках,анiж чинити їх самому...sorry me for everything nice''
  
  
  

ДВА

  
  
   ''...коли при випадковому переглядi журналу,знаходиш презентацiю книги Артема Чеха - ''Цього ви не знайдете в Яндексi'',дiйсно в цьому переконуєшся!!!Як не дивно цiкавiсть стає попереду вашої сили волi,i ви обов'язково введете запит в пошукову систему!Я,як i всi iншi пiдкоряюсь своїй цiкавостi,в моїх випадках мозок навiть не намагається пiти проти неї...проти її волi............'',з цими словами Патрiковi думки нервово похитнулись.Вiн пiднявся з лiжка,пiдiйшов до вiдчиненого вiкна,знайшов в темрявi чашку,вже холодної,кави i надпивши не задумуючись викинув щойно написане з дев'ятого поверху.Паперовi листки розлетiлись врiзнобiч,нiчний холодний вiтер намагався їх пiдняти догори,немов хотiв повернути їх назад власнику,але цей спецефiчний звук шарудiння паперу затих через декiлька секунд,щойно досягнувши землi...Ось що буває,коли впевнений на сто про,що не знаєш чого хочеш...по вiдношенню до дiвчини,яку не кохаєш,але принаймнi вона тобi симпатизує.Не можеш вирiшити чи бути з нею,чи бути проти неї...Складнiсть вирiшення цього питання сягає безкiнечностi.
   Патрiку здалося,що найкращим варiантом на той час могло стати закриття в собi/послати всiх подалi/побути деякий час на самотi та все обдумати - що вiн i зробив.Саме тому доля написаних ним стрiчок пять хвилин тому - це опинитись десь на дворi лежачи на мокрому асфальтi i бути розтоптаними пiд чиїмось взуттям...лiтери розпливлися на вiдсирiлих аркушах - i у них буває смерть!!!
   Пролунало повiдомлення про нову електронну пошту,послав думки,поставив чашку з кавою на пiдвiконник,зробив крок в глибину кiмнати...наступний...завантажую електронний лист,читаю i реально афi3.14ю :
  
   ''Вот,сижу и думаю,как же все у нас с тобой получилось...столько всего хочется сказать...солнце,мне безумно хотелось влюбиться в тебя!Знаешь ето как наркотик,один раз попробовал и непременно захочется еще...
   Когда мы только обсуждали возможность встречи,я знала,что сделаю все,что бы у нас что то получилось...что то светлое и доброе.И были моменты,когда я почти верила,что произошло чудо - я влюбилась...мне не хотелось никуда уходить от тебя.А в один вечер,помнишь когда снег шел,когда я пыталась затащить тебя к тебе домой,в тот вечер я хотела стать твоей..но ты не захотел...придя домой я поняла что ето самообман,что я приняла желаемое за действительное и благодарила Бога,что он остановил тебя...
   В моем воображении столько всего происходило,касательно нас,что иногда я не могла понять,что было на самом дела,а что лишь моя фантазия.Котик,мне хотелось чувств,а было только физическое удовольствие.Но без чувств ето ничего не стоит...для меня...Мне хотелось духовной близости.Да,ты чуткий и нежный,но все же не смог до конца понять мой внутренний мир,и самое главное - полюбить меня!
   Знаешь,самое интересное,что мы оба понимали что у наших отношений нет будущего...ето тупик...мы с тобой очень разные.Слишком разные,что б понять друг друга...
   Я знаю,я сама виновата в том что все так вышло...единственное что я пыталась понять,ведь не просто так мы встретились!?Ты добавил своих неповторимых красок в мою жизнь,спасибо тебе за ето....''
  
   Сиджу i розумiю,що Меррi вже знаходиться в списку ''екс'',тобто колишнi/беушнi...
   - Ну i ... з ним.Знаю,що сам в цьому винен,але точно,нiчого не зроблю,щоб це виправити.Нi не гордий!Просто флегматично - похуїстично дивлюся на речi/тим паче на речi,якi менi майже набридли.Що ж...згодом дружба,теж майже! перестає iснувати,спiлкування/листування туди ж...
   - Ти дзвониш?А вiн тобi у вiдповiдь залишає тiльки тупi гудки,тому що ''бо нафiг нада?''.Його цiлком задовольняє таке iснування,а ти вважається ''страждаєш'',нi,вiн цього певно не хоче,правильнiше буде - йому паралельно.
   - Я не бажаю тобi зла...але й добра теж.Також стають перiодично паралельними твої еСеМеСи про кохання...(на кшталт вiчного i т д i т п).
   Нi,тiльки без образ!Вони просто менi остогидли (образи).Нi,тiльки без слiз - крокодили теж плачуть,це всiм вiдомо.Ти сама собi брешеш,коли кажеш в сторону Патрiка,що кохаєш його,i будеш кохати.
   Блiн,я напився кави i не можу спати,як не дивно,всi мої думки зосередженi на тобi/собi.
   - Ми вперше,майже за мiсяць,поспiлкувались по телефону,i ти знову ж таки образилась,на те,що я НЕ змiнився,на те,що менi,як i колись,все ПО...барабану.
  
  
   - Мене бiльше впирають цiкавi/не стандартнi люди.Є в мене одна знайома - їй краще послемитись пiд альтернативу чи панк,покататися на скейтi (вибач сонце,що я тобi все ж таки його поламав: ) ),побитися головою об стiну,знову ж таки пiд альт - чи панк - музику...чим сiсти поплакати/подумати/поненавидiти себе за те,що життя в режимi моно...
   От якi люди менi подобаються.
   Я нiколи не бачив щоб вона плакала,чи хоча б була не в настрої.В неї буває тiльки позитив,вона згусток безбашної енергiї.Вона не хоче з себе щось показати чи комусь щось доказати - це просто її стиль життя,який я з радiстю пiдтримую!!!Тiонка forever!
   - Ти продiрявиш менi язик ще раз?=)
  
   Та все ж таки,якась певна кiлькiсть невiдомої величини смутку за минулим залишилася,тепер є тiльки переконання/брехня самому собi,що йому все пох!Та все таки,не варто придiляти цьому надлишкову увагу!Потрiбно все забути якнайшвидше,щоб воно потiм не переслiдувало тебе/мене цiлодобово де б ми не знаходились,голову може розiрвати,морально,така велика кiлькiсть концентрованої iнформацiї,або призвести до залежностi.
   Невже менi це потрiбно?Я в цьому не певен!
   - Що ж,це твiй вибiр!Тiльки дивись щоб не було занадто пiзно...
   А Патрiк,як завжди - все iгнорує,до своїх сублiмацiйно - психотерапевтичних хоббi почав вiдносити : альт - музику;заняття з брейкдансу;друзi.
   Тепер вiдчутнi змiни,i потрiбно вже не те що ранiше...
   - А що потрiбно було ранiше?
   - Давай краще цього не будемо згадувати,все минулося.Перiодично наше минуле випливає i ми налагоджуємо стосунки - ми майже друзi.
  
   ''Спасибо за надежду,что мы еще когда - то увидимся...А загрустила я потому что разлука - это всегда тяжело,а с таким человечком как ты - еще хуже...''
  
   - Але навiщо ты так зi мною?Менi боляче/навiть дуже боляче.Адже саме ти - моє життя!Нi я не брешу,адже сам все знаєш...
   - Так знаю!Але поряд з тобою,я стаю iдеально чистою,флегматичною особою.Ти особлива навпаки - я i сам не розумiю як це!
   - Я бiльш нiж впевнена в тому,що ти хороша людина,але щось сталося,неначе хтось поселився в тобi...iнший...зовсiм не такий як ти є насправдi i керує тобою з середини.Можливо ти цього не помiчаєш,але це дуже помiтно зi сторони,можливо не всiм,а можливо тiльки я це хочу бачити.
   Та навряд я цього хочу!
   Я хочу тiльки тебе,хочу вбити цю iстоту!?,що в тобi!Вона тебе руйнує,з часом ти i сам переконаєшся в цьому.
   Знову ж таки,схаменись поки не пiзно,ми втрачаємо одне одного!,невже ти не помiчаєш?Будь - ласка вiдкрий очi на цей свiт.
   На нас.Оглянися,що ти бачиш навкруги?Це тобi подобається?Чи так ты хотiв жити?Ми обоє свiдки руйнацiї нас з тобою.Крiм надiї в мене бiльше нiчого не залишилось.Просто послухай мене,звiсно я не хочу щоб ти подумав що я нав'язуюсь!,але я не можу ось так просто дивитись,як ти зникаєш i я разом з тобою...
  
   Я знову лiтав цiєї ночi,нi це не душа - мое тiло втратило всi фiзичнi цiнностi/напiвпрозора оболонка над мiстом.
   Я намагаюся вдивитись у вашi очi,що я там хочу знайти!?Майже нiчого,крiм свого вiдображення,адже я себе не помiчаю,я наляканий вiдсутнiстю самого себе.Ви посмiхаєтесь,так,а менi плакати хочеться.
   Я не контрольований.Моє тiло i я - це окремi автономiї,дуже рiзнi i дуже далекi одне вiд одного...
   Що менi робити?Допоможи!А нi то я кинусь пiд потяг чи зiстрибну зi скелi,щоб забути це все,хоча б на секунду,яка суттєво впливає на мое життя...
   Ти хочеш покинути цей тiсний свiт?Вiдлетiти швидше в небо?А як же я?Ти ось так покинеш мене тут помирати?Що ж...
   - Меррi,давай обiймемося i здiймемось разом в небо...невже ти проти?
   - Занадто багато запитаннь на сьогоднi.Патрiк.А вiдповiдь лише одна - я полечу одна,без тебе.Вибач,я знаю ти помреш без своїх крил...
  
  
   Вiн,як завжди не впевнений в тому,що бажає.Його десятивольтове серце пiдказує,нi,воно кричить йому,щоб хоч трохи замислився про своє буття.
   - Не пливи за течiєю,де твоє протирiччя цьому свiтовi?Вiн не поганий,а дуже навiть довершений,намагайся знайти у всьому альтернативу.Збагни,що ти не один в ньому,ще є декiлька сторiн,якi вважаються рiдними,знайомими,друзями та нiким...Iнколи навiть ''нiхто'' може змiнити твоє життя до ппц.
   - Отже,я не знаю чого я бажаю.Я зробив так,щоб ти мене перестала кохати...кому я брехав?В першу чергу собi,Я i тiльки Я у всьому винен.
   - Навiщо?
   - Ха,як би я знав...Коли я це робив,я свiдомо не вiдповiдав за свої нiкчемнi вчинки.Так я цього добився - ти мене бiльше не кохаєш,а можливо навiть ненавидиш.Це почуття мене розбиває на дрiбнi шматочки скла,об якi я певно поранив i тебе.
   Моє бажання подзвонити тобi вiдсутнє,адже пiд час останньої нашої розмови ти мене промiняла на найненависнiшу менi рiч в свiтi.Твоє теперiшнє вiдношення до мене - це плата за мою гру...
  
  
   Тепер ми помiнялися мiсцями - я немов передав тобi естафету,цiєї складної гри.I навiть не виникають сумнiви,на те,що вона без правил,як завжди вони є на те,щоб їх порушувати,але в нашому випадку порушення не вiдбудеться.Тепер вже ти граєш на моїх нервах,як на струнах електро гiтари.Її звук - мiй крик летить в повiтрi,вдаряючись в перешкоди,i з глухим гуркотом падає на землю бiля твоїх нiг,та ти цього не помiчаєш,ти цього не хочеш помiчати,та тобi зовсiм на це насрати!
   Чи не так?
   Зараз бажано почути лише правду,нiчого зайвого.Так,це як дежавю,але ролi помiнялися,i тiльки тепер можливо зрозумiти всi свої помилки,а можливо помилка все ще триває?Я б не хотiв,щоб нею вважалася наша з тобою зустрiч!!!
   Менi все ж цiкаво,хто з нас виграє,адже вже,як не як - фiнал!!!Все ось - ось скiнчиться.Менi дуже шкода,що це все так зараз називається,якось неприємно/незручно/наївно...сарказм теж десь тут криється?
   Ще хвилину назад я хотiв,щоб поняття ''ми'' iснувало,а що тепер?
   Куди все подiлося?
   Все туди ж...вокзал/квиток/перон/потяг...ти розумiєш про що я?Тепер iснує тiльки майбутнє,нiчого зайвого,в грудях щось калатає,воно зовсiм пусте,чи досi ватне?Та питання полягає в тому - для кого це все!?Для кого ця нiч/день/дощ...вулиця - де чути запах тютюну,пилюки та чиїхось досить не дешевих парфумiв/смак прохолодного вiтру та цiкавого життя - мого,чи моїх знайомих,колишнiх чи майбутнiх?Теперiшнiх!
   Ми ще намагаємося посмiхатися коли розмовляємо на теми,пiд час яких,на смiх не повинно пробивати аж нiяк!..що це?Досить серйознi приступи позитиву/сангвiнiзму!?
   Надiюся,що це не фальш!
   Зараз все дуже навiть реально,але ж зблизились ми в паралельному/вiртуальному/занадто не справжньому свiтi,на допомогу в цьому нам прийшла купа брухту/сервер/icq - дуже мило...чи не так?
   Куди подiлося хвилювання?Хто в мене його вiдiбрав?Звiсно я за ним чомусь не дуже й сумую...та все ж таки,це джерело халявного адреналiну,який я обожнюю,доречi,кажуть що на шару навiть оцет солодкий - я,як останнiй ... повiвся/перевiрив...коротше кажучи не всьому i всiм можна довiряти,особливо в наш час - де кожен другий сусiд вже пiддався деградацiї...
   Менi цiкаво,хто з вас баче кольоровi сни,а хто ч/б!
   Менi цiкаве ваше хоббi i те,що ви вживаєте на снiданок пiсля ранкової зарядки.
   Менi цiкавi вашi погляди та смаки.
   Я спiвставляю - нiчого спiльного,ми досить рiзнi.I не чай мене тонiзує зранку,а музика...саме вона заряджає/надихає/розриває.
   Як ви проводите свiй вiльний час!?Вже краще читати книгу,чим займатись прибиранням квартири.
   Бля,я все глибше i глибше занурююсь у ваше приватне/не офiцiйне життя - я й сам проти!Меррi,можливо скоро я пiрну з головну i в життя твої знайомих...не будемо зарiкатися - в твоєму я вже вiдпiрнав,знайшовши на днi не мало чого цiкавого...
   - Що саме?
   - ...того,про що ти сама не здогадуєшся,це є в тобi - його не вiдiбрати,та навiть не передати словами/невiд'ємна частинка,без якої тебе б не iснувало - твоєї теперiшньої особистостi,все виглядало б досить прiсно.
   - А ви вже навчилися перетворювати бiль в насолоду?Скiльки коштує її найменша доза?Вiд того,що її так мало/не вистачає в життi,хочеться добувати найбанальнiшими шляхами.Наприклад: закохатися...але ж потiм,як правило,настає розчарування/поразка...ви це вже перевiряли на собi.Запитання типу: ''як я здогадався?'' виглядає зараз якимось не серйозно - смiшним,просто це написано на ваших лицях,великими,чiтко виведеними прописними лiтерами.Погляньте на своє вiдображення!,там ще дуже багато чого цiкавого можна прочитати - головне пiдiбрати момент/зловити себе в реальному часi/повиснути в просторi над землею,над усiма,стати вище та не дивитися ''згори'',все ж свiдомо залишатися на рiвнi iнших,всi ми однаковi та при цьому занадто рiзнi...
   - Ти хоть сам зрозумiв що сказав?
   - Якщо чесно,то не зовсiм,я ще й сам не знаю скiльки пiде твого часу на розкриття мною цих слiв...я прямо зараз займуся стратегiєю/логiчною послiдовнiстью i т.д. i т.п.
   - Хоча бiльше всього вже хочу заснути!Нехай цi стрiчки сьогоднi закiнчить хтось iнший...
   Хтось,хто зовсiм не схожий на Патрiка/зовсiм не аналогiчна iстота - повне протирiччя.Щоб ненавидiли одне одного!?
   - Очi заплющилися,я вiдлетiв...виникає якийсь занадто дивний сон...
  
   ...вона невпинно тягла його за собою,незважаючи на його бажання та перешкоди тупих пяних мiлiцiонерiв (прикордоннi сiрi люди бачуть українцiв з далеку).Вона хотiла повбивати всiх тих виблядкiв ''чужої'' країни!!!(НI,ВОНА НЕ РАСИСТ,ТА ВСЕ ТАКИ...),якi хотiли завадити вкоїти злочин проти самої себе - стати жiнкою.
   - Злочин?
   Аби як,та не аби з ким!
   Вона зрозумiла,що її невпинне бажання зростало щосекунди...i ледь - ледь не розриває її з середини!,а тут ще цi сiрi потвори потребують мiграцiйний лист...ненавиджу!!!Оскiльки її супутник Патрiк зi штатiв,не розумiє по їхньому нiху#,доводиться розбиратися самiй!Все б чудово,як бы не їх втик з Патрiком - про#б власних документiв в вагонi - кафе.Вiд безкiнечних теревенiв,як їй здалося,бажання,що давало про себе знати солодким болем,тремтiнням тiла та взагалi цiкавостi пiзнання свiтогляду до цьго часу згасло!
   Нарештi пiсля довгої розмови - лекцiї вони були вiльнi,обiйшовшись попередженням.Проходивши дистанцiю з перону вокзалу,до станцiї метро панувала тиша i кожен поглибився в свої думки щодо невдалої спроби...Меррi йшла з похмурим виглядом,i намагалася проаналiзувати всi подiї майже! минулого дня.Доїхавши до своїх знайомих,в яких вони збиралися гостювати,Патрiк зрозумiв,що з цього моменту починається ''жах'',оскiльки вiн не зовсiм товаришував з друзями Меррi,а Меррi в свою чергу,доаналiзувавши ненавистний з дитинства четверг,зрозумiла - ''Я ненавиджу цей свiт!''...
  
  
   - Я вже не чекаю вiд вас якої небудь допомоги,щоб зрозумiти самого себе.Наша найбiльша маса/найсильнiша маса - егоїсти,а хотiлося всього лише взяти тебе за руку i пiти геть...
  
  
  
  
  
  

ТРИ

  
  
  
   Якого кольору твоя кров?Блакитного - майже як твої живi очi.Русявого - майже як твоє сухе волосся.Рум'яного - майже як частки твоєї вiдмерлої шкiри...жовтого...зеленого...коричневого...майже як ти,вся й одразу.Рiзнобарвна.Веселка котра не весела.Ти посмiхаєшся рiдко,зате не вимушено.Твоя галерея барв блiдне щодня,скористайся нею поки ще зовсiм не пiзно,та намалюй свою мрiю на паперi неба,формату А4.Скористайся натхненням дощу,котрий тебе породив в цiй паралелi.Повбивай всiх нас своїм талантом...талантом затьмарити нам очi,закрутити голову,вирвати i тримати в лодонi пульсуюче серце з кришталикiв льоду,i потiм насильно заставити кохатися одночасно,в площинi нiчного мегаполiсу...
   -Згвалтувати?
   - ...ти це вмiєш краще за всiх жителiв цiєї планети.Твої важкi хвороби викликаються чорною завiстю людей.
   - ''Але я все одно вас всiх люблю'' - думаєш ти,ковтаючи гiркi пiгулки запиваючи borjomi,якого кiнцева дата споживання вже десь далеко позаду.Тобi на це байдуже,адже тобi зосталось ще трохи...зовсiм незабаром ти вiдчуєш смак свободи.
   Пам'ятаєш?Якщо нi,то ще є час пригадати.
   Ти пролетиш надi мною/над мiстом/над павутиною дорожнiх шляхiв/над будiвлями,що майже торкаються тебе,що майже забирають тебе назад,поближче до нас.Ти напевно думаєш,навiщо це?,адже все вже,як би,скiнчено...та нi,яке воно,життя пiсля смертi?Та i чи можна це назвати життям?Ми будуємо його собi самi,ну прям як в компютернiй грi,поетапно...варiанти :
  
   а) Пiти разом з тобою;
  
   б) Забити на все це (тобто на тебе),i бути все життя на одинцi;
  
   в) вiдмовитись вiд вибору дiї i плисти по течiї.
  
   При виборi можна дiяти цiлком анонiмно,якщо ти ненавидиш папарацiї - а ти їх ненавидиш!!!Я чомусь бiльш нiж певен.Ти боїшся опублiкацiї свого безтолкового життя/своєї безкорисливостi,боїшся побачити на телеекранах своє свiдомо травмоване/шрамоване тiло,розрiзанi вени та вишивання хрестиком на своїй шкiрi - ти боїшся цього бiльше нiж власної смертi,i це нормально!
   Спробуй згадати все,що ти забула,i спробуй забути все що,пам'ятаєш...на двi - три хвилини,не бiльше.Змiшай ейфорiю з ностальгiєю,можливо вдасться згадати смак дитинства та першого кохання...та некохання,а потiм поверни все назад,на свої мiсця,i забудь все що,ти щойно пригадала.Заплющ свої очi i покажи,на що ти здатна - все ж намалюй нам свої мрiї,чи засни з думками ''пiшли всi нах'',потiм прокинься на ранок вiд слiпучих променiв сонця в очах.Зроби собi кави...
   - Але ж ти не вживаєш кофеїн!?
   Пофiг!Зроби собi кави i не зважай,на те,що ти посадиш своє серце остаточно.Оживи себе,поки цього не зробив хтось iнший...
  
   Твоє волосся мокре,по обличчю стiкають краплини прозорого дощу.Ти стоїш i дивися вгору,зiницi розширенi вiд ''бiлого''...вмазана - пiд вiчним кайфом/потенцiйний торчок.Всьому цьому сприяє твоя закоханiсть - ти просто слiпа та досить наївна,не помiчаєш,що взаємнiсть дорiвнює нулю.Ти не спиш/не їсиш/не живеш - iснуєш,поки що.Вiдкрий свiдомо ширше очi,на те,що приводить тебе до залежностi.В них падає дощ/б'є легкими краплинами - бiлки червонi.Ти вже зовсiм змокла пiд грозою,але зовсiм нiчого не вiдчуваєш,нi холоду,нi вологи,твоїх вщент мокрих речей - вони вбирають в себе все,що тiльки можливо.Прохожi з подивом дивляться на твою застигшу,посеред мiста,фiгуру - погляд в небо/розведенi руки/лодонi ловлять кожну дорогоцiнну краплину,вмивають пальцi.На вулицi вже не так вiдчутний запах пилюки,табаку та чиїхось,аж нiяк,не дешевих духiв.Все це по трохи вбиває дощ.Нiчого.Думаю їм вдасться пережити свою смерть...
  
  
   Дощ нарештi скiнчився - на твоє розчарування,на нашу радiсть.Думки - ''ну i що я тепер тут роблю?''
   Таксi чи тролейбус.Плата за проїзд - хоча не обов'язково.
   Головний бiль.
   Пiд'їзд.Схiдцi вгору.Другий поверх.Кишеня.Ключ.Дверi.Ти вдома.
   - Менi роззуватися?
   - По бажанню.
   Полум'я.Чай/Кава.
   - Знову кофеїн?
   Головний бiль - бiль вiдступає.
   За вiкном жовтень/в квартирi грудень.
   - Прохолодно?
   - М'яко кажучи...
   Гарячий душ.Ковдра.Телебачення - як завжди один вiдстiй.Музика - психо..?
   Головний бiль - з поверненням!
   Музика нах - книга в замiну.Нудота.Глибокий сон.Ти прокинулась вiд вхiдної с м с на твiй мобiльний...з занадто веселим змiстом - ''введи в вену собi дозу радощiв''.
   Анонiм.
   Вiдповiдь - ''та пiшло ти нах!''.Через хвилину дзвiнок в дверi.Тебе вже розшукують.
   - Барига?Вiн тобi доставляє прямо додому новi партiї кохання,з дозатором в подарунок.Ти користуєшся пiльгами та студентським квитком.Знову чай/кава.Пiд вiкном чути,як дiти кричать одне одному ''я тебе вб'ю'',а ввечерi пiд ним же,дорослi брешуть одне одному словами ''я тебе кохаю''.Закрий вiкна.Тобi протипоказано це слухати.Ти психiчно - нездорова.Нервово-нестiйка.Поклади нiж назад на полицю.Вiдкрий очi.Зроби ковток.Ось твої таблетки.Ти знову одна.Попсове телебачення/Просто музика/Нуднi книги про психiчнi захворювання.Ти бажаєш знати,що з тобою коїться.Крадеш в бiблiотецi сусiднього будинку посiбники.Пiзнаєш себе/свiй дiагноз.
   Страшно.
   Прокидаєшся вiд кашлю/вiд болю.Засипаєш з ейфорiєю.Тобi завтра до лiкаря,ти пацiєнтка непередбачувана,мiнлива,не знаєш чого коштує твоє життя тепер i скiльки воно буде коштувати пiсля твого погляду,по ту сторону вiкна клiнiки.Тебе вже давно батько хоче туди товкнути,це майже як в прiрву безкiнечної самотностi,хоча можливо саме там ти знайдеш своїх найкращих друзiв,якi помовчать,коли тобi буде так необхiдне спiлкування,котрi так егоїстично поховаються пiд ковдри,коли тебе будуть в'язати санiтари i колоти в вени iнсулiновi шприци з заспокiйливим - тому що,ти хочеш вiдновити дар польотiв,стоячи на краю холодного пiдвiконника третього поверху будiвлi - там дико смердить медикаментами/бинтами/ватою/та печивом з мигдалем.Ти цiкавишся лише тим коли тебе звiдси заберуть,або мене до тебе.
   - Прокинься.Одягнись.
   - Я не можу вiдмовитися вiд кави.
   - Нам час...Це була довга поїздка.Метро в нас не iснує.Падаємо в маршрутне таксi.Пробка.Наступна.Роблю ковток.Спостерiгаю.Ти давно не помiчала всю ту яскравiсть сонця,яка є насправдi/яку не помiтно з квадратної ледь теплої три - кiмнатної квартири,не помiтно всiх цих людей,якi кудись поспiшають/бiжать i матюкаються вiд злостi одне до одного,але ти чомусь думаєш лише про те,як добре спати на сидiннях в електричцi,коли з усiх сторiн щось жме,а на першiй же зупинцi люди похилого вiку кричать тобi щоб ти пiдняла свiй зад i ''де повага мать вашу!?''.Вiд таких подiй вже вiдходить апетит до сну - сидиш i тихо ненавидиш себе,за те,що посадила батарею мобiльного,в ходi чого немає доступу до таких наркотичних засобiв,як ICQ та електронн@ пошт@.Слiпуче сонце заважає вiдкрити очi - їм потрiбно виспатись.Таке вiдчуття немов вiї стали олов'янi.А радiацiя вбиває красу?
   Ти ненавидiла мене,коли я,стоячи над тобою,не змiг проказати анi слова/не ворушився/не вдихав повiтря з твоїми вишневими парфумами - спостерiгав за твоїми коричневими зiницями,таких дорогих менi очей.Завмер з думками ''хiба може кохання бути приковане до лiжка?''.В твої руки в'їлися мотузки.Ти плачиш,благаєш i ненавидиш.Весь iнтер'єр палати ти вже знаєш на пам'ять,все так набридло.За цих двадцять днiв твоєї присутностi,нiчого не змiнилося.Вночi не дають заснути гудiння люмiнiсцентних ламп та iстеричнi крики пацiєнтiв,якi намагаються вiдмовитися вiд дози снодiйного на нiч.Твiй Патрiк весь цей час стоїть над тобою i спостерiгає.
   Знову,прокинься.
   В своєму лiжку.
   В своїй спальнi.
   Зроби ковток кави без цукру i дочекайся свiтанку.Зустрiнь сонце i першою з ним привiтайся.Потянися.Вiдкрий дверi та знайди пiд ними Патрiка,який дзвонив тобi всю нiч...Ти пообiцяла...та все ж була дуже зайнята своїм сном/сном,який можливо от - от перетвориться в реальнiсть.
   - Ти уявляєш собi глибокий ранок/уявляєш себе,сплячу красуню,на холоднiй вiд ранкової роси бетоннiй плитi руїнiв в центрi твого мiста - величезна недобудована споруда,темно - червона,блiда.До свiтанку ще зовсiм трохи,головне дотянути - не померти/не заснути,тут,в цьому непомiтному мiсцi - його добре заховали.
   Вже прокинулися пташки.На мобiльному грає ''Sakura''.Ти спиш.Свiтанок вмиває тебе з нiг до голови/бетоннi плити,цеглу - мiсто оживає.Де - не - де виднiються щасливi пари,акти кохання та ревнощiв,а ти спиш - в свiй найвiдповiдальнiший момент..
  
  
   Ти прокидаєшся i думаєш, як це зробити,щоб люди бiльше не вважали мене хворою/напiв мертвою/жалюгiдною/безпомiчною/такою якою ''Я'' не є насправдi.Тобi так здається,адже чого тодi в твоїй кiмнатi можна знайти антибiотики,снодiйне,бинти,вату,шприци,заспокiйливе,спирт та багато iнших медикаментiв,якi видають себе запахом,який чутно з першої секунди знаходження в твоїй кiмнатi!? - вливається гострим потоком в рецептори нюху.Невже ти iнсценуєш свою хворобу?Все типу фальш?А як же твої шпалери,розмальованi фломастерами - круги,безкiнечнiсть спiралей в припадках депресiй та нервових зривiв!?
   Сидиш на бетонi - твої ноги звисають в темноту вiдсирiлого,давно покинутого пiдвалу,вiн дихає вологою та прохолодою.На днi виднiються безкiнечнi купи вашого смiття та обваленої червоної цегли.Проростають дерева/по стiнам - мох - зелений,як людськi очi,якi бачили занадто в своєму життi,якi пускали сльози по щокам,якi стiкали i зупинялися в куточку вуст,де далi попадали на пiрсингований язик,який вiдчував весь той смак життя - солоний.Вiдкрила леп - топ,який на диво не вкрали поки ти спала - жорсткий диск E/images/photo/in love - проглядаєш фото щасливих днiв,коли ви були разом.
   Коли ми були разом.
   Майже є що згадати - кожну зустрiч,кожне слово,кожен дотик.Ти й сама не помiтила,як ти усмiхаєшся,зате це помiтили пари пiсля актiв кохання та ревнощiв.З'являються новi лиця,зникають старi.
   З'являються новi коханцi,зникають старi.
   Почуття теж помирають,як i наша краса.Ми з часом перетворюємся на мiшки з кровю та кишками,деякi з них вже повнiстю не функцiонують.Твоє серце з вродженою вадою - воно просто набите ватою.Тобi стає гидко вiд цих думок.Закриваєш леп - топ i мрiйливо дивишся вгору.Хмари все темнiшають,з погрозами затягують небо - мабуть на грозу.Ти оглядаєшся i гидуєшся вiд попси навкруги,знiмаєш з себе converse i викидаєш їх в пiдвал.Тепер i ти добавила туди свого смiття.
   Першi краплини вже полетiли,за ними слiдуючi,чередуючись поллявся дощ.Ти боса.Позбута попсового мотлоху,бiжиш,майже летиш по гарячому почорнiвшому асфальту,розгбризгуючи срiбнi калюжi.
   Вологе рiдке срiбло.
   Ти знову змокла вщент.Ти щаслива.Посмiшка.Твої очi сьогоднi знову яскравi,не те,що мої - хоча мої тут недоречнi.Далi ти вдома.Спостерiгаєш з iншої сторони вiкна за краплинани срiбла,якi наповняють вулицi потоками прохолодної лави.В руцi чашка гарячого чаю з запахом чогось червоного...каркаде?З кавою покiнчено,сподiваюсь.Ця чорна гуща в чашкi вбивала мое ватне серце - воно втягувало в себе весь кофеїн.Весь осад залишався в Меррi...
  
  
   Тим часом Патрiк сидить на схiдцях,цього вечора небо освiтлюється лише лiхтарями.Згадує про тебе,сам не знає чому.
   - Хто б вiдкрив менi цю таємницю?
   Наспiвує best - пiсню гурту jane air - ''в твоем городе дождь...я тебе запишу на компакт твоего сердца стук...твой стук...''
   Який приємний вечiр,помiрна метушня мiста заводить.Перехожi його навiть не помiчають,їм байдуже на нього,а йому майже! байдуже на них.Натовпи альтернативної молодi - це вже звично.
   Нi,йому не погано!,а дуже навiть добре,його не ломає - просто паралельно.Просто сидить i дивиться/спостерiгає,що вiдбувається бiля..,але нiчого надцiкавого!,це ще один вечiр в режимi моно,та не для нього!- Я ненавиджу стандарти...Закон?Вiн не завжди доречний!Ви самi знаєте,не раз продавалися!Та не варто про це...вважайте що ми домовилися...
  
   Ця мить - вона немов для нього.Вiн нiкуди не поспiшає.Найнепотрiбнiша рiч в цей час - годинник!Сидить рахує ..маршрутнi таксi...в душi посмiхається сам до себе.Щось пiдказує йти далi - прошвирнутися по мiсту/пiдкорити його.Та нi,сидить...Його очi в небi - там нiчого немає.Темно.Один тiльки мiсяць,i то мовчить.Твого Патрiка пробило на спiлкування,а вiн мовчить,що ж,порозмовляє сам з собою...десь в своїй глибинi...
   Мене можна пiдслухати на хвилi мiсцевого радiо,та не раджу.
   Холодний вiтер,блискучi краплини,iдеально чистого,прозорого осiннього дощу,металевий вiдблиск,вони падають в волосся i розлiтаються на тисячi дрiбних шматочкiв...
   - Я застiбаю куртку...пiднiмаюсь i покидаю цi схiдцi,нiмий мiсяць,небо,лiхтарi,свої думки про все це i забираю з собою лише дощ.......на вустах тiльки: ''в твоем городе дождь...я тебе запишу на компакт твоего сердца стук...твой стук...''
  
  
   Йду та згадую свiй вчорашнiй день...
   Ввечерi я вийшов з квартири минаючи калюжi - дзеркала,якi пропалюють асфальт з середини,своїм блиском десь з глибини земної маси.Проходячи повз них я ловлю своє вiдображення в гармонiї з вiтринами,спiвставляючи його правильнiсть...вдихнувши на повнi груди майже! свiжого повiтря,суну далi...як найдалi...мої очi записують вiдео зi швидкiстю двадцять п"ять кадрiв на секунду,але память зберiгає з нього тiльки окремi епiзоди,якi привертають до себе надлишкову увагу.Ноги рухаються автоматично...Я вбираю в себе всю красу нiчного мiста,до останньої крапельки.Якись неприємний шум весь час про себе нагадує...
   - СТОП!А де всi iншi подiбнi менi створiння.
   Виникло дивне передчуття того,що я один - єдиний в цьому мiстi!Йдучи далi намагають вiдповiсти на запитання,яке сам собi й поставив:
   - НЕВЖЕ ВСI ПОМЕРЛИ???
   Одразу ж наступне:
   - А ЩО ТОДI ТУТ РОБЛЮ Я?А може i я помер тiльки я цього не збагнув i моя душа блукає...не знаходить собi мiсця!?.НI,МЕНI ЦI ДУМКИ НЕ ПОДОБАЮТЬСЯ,ПIШЛИ НАФIГ!!!
   З наступним кроком вся ця картинка плавно переходить в слiдуючу : вечiр;дифузiя повiтря з вихлопними газами,де переважають останнi;звичне мiсто,та що саме головне,з'явились потоки людей;не звичнi,неприємнi звуки замiнив звичайний транспорт - ВСЕ СТАЛО НА СВОЇ МIСЦЯ!
   - Та що було мить назад?Я втратив свiдомiсть i менi все привидiлось,чи все таки це дала знати про себе та чудо - трава,яку ми прийняли в свiй внутрiшнiй свiт з моїм найлiпшим другом?:)
  
  
   Ти вiдiйшла вiд вiкна.Пiшла в ногу зi своєю тiнню в глиб спальнi.
   Дверi.
   Кухня.
   Чай.
   Дзвiнок на мобiльний - не вiдповiдаєш - трохи впадло.
   Твiй збочений сусiд,з будинку навпроти,спостерiгає за тобою через вiкно,як ти мрiєш - втiкти разом з Патрiком подалi...Де багато звiрiв,дощу,сонця/де неповторна природа.Трава.
   - Заборонена?
   Твої збоченi сусiди зверху,нишком слухають,як ти мрiєш - про вiльне незалежне життя/про красиве мiсто,все в мерехтливих сяйвах,лiхтариках,гiрляндах - щоб воно стало нашим.
   Твої сусiди збоку/знизу,зачаївшись бiля стiн,слухають,як ти мрiєш - про те,щоб розрахуватися в кiнцi - кiнцiв зi всiма рахунками,щоб знову включили теплу воду,та щоб трохи попустилися збоченi сусiди,якi весь час пiдслуховують твої мрiї,якi вже кудись втiкли вiд щойно прочитаного листа вiд Патрiка...
  
   "Якби можливо було б стирати/очищувати свiй жорсткий диск - мозок - його окремий рецептор пам'ятi,вiд всiх тих неприємних спогадiв - подiй!,виразiв,випадкiв,снiв,слiв!,зрад!,перемог - поразок...Iнколи хочеться позбутися вiд всього цього бруду,про який тобi кожного дня нагадує пам"ять!Дещо викреслити зi свого життя назавжди...та нi!Кожна секунда нашого життя пов'язана з наступною...секунда за секундою,чередуючись,створює наше життя,тiсно його зв'язавши i направивши в iндивiдуальне русло!Видалити з життя хоча б одну секунду,означає - зруйнувати його!
   - Тому я не бажаю повернути час назад i щось змiнити...мене цiлком задовольняє те,як я прожив до цього часу!,пiшов нафiг той кому щось не подобається - воно моє i менi все розгрiбати!
   Пiд час думок про це мозок збуджується,тiло покiрливо реагує на його манiакальнi примхи,спалахує вогонь,сон вiдходить на заднiй план - випадок майже! повсякденний.Дуже часто ми лежимо на лiжку зловивши очима погляд на стелi,яка в темрявi здається безмежною - глибоким безкiнечним простором,i думати/згадувати про щось особисте,переважно про що б ви нiкому в життi нiзащо не розказали,це є вашою таємницею!,лежати з такими думками в одному положеннi до самого ранку не заплющивши очей.Можливо когось це навiть захоплює...комусь в кайф ходити на ранок в iнститутi як примара,чи плисти по довгих,глухих коридорах як амфiбiя,i спати на довгих,нудних парах з фiзики,якi нiкому нах не потрiбнi!Люди весь час думають,i вiд цього не втiкти!.......''
  
   Твої думки були поцупленi,приблизно о 21 годинi минулого вiвторка,нiким iншим,як твоїм коханим Патрiком...який знає тебе краще нiж ти сама...
  
   Ти затягла мене до себе додому.Немов пiд гiпнозом,я повiвся на твої чари.Ти сiла до мене на колiна i поцiлувала,майже не торкаючись вустами,скидаючи з обох по черзi,як пелюстки,одяг - трахнула моє друге Я/так це був не Я - хтось iнший,лише моє вiдображення в твоїй багатiй уявi,що затьмарило твою голову/мозок/очi - надiюсь вони змокли саме вiд цього напiв уявного дощу,а не вiд слiз.
   Я впевнений в тобi,а ось я - хворий...iншою...чи тобою.Все що зараз тут вiдбувається ти вигадала сама,я навiть не причетний та забезпечений алiбi,але все ж якось моторошно...вiчне питання...''що буде далi?''/що заставить тебе зробити зi мною хiмiчна реакцiя,яка вiдбудеться в твоєму мозку?...- Я гадаю я вб'ю тебе,майже так,як i ти мене,в своєму свiтi,а потiм покохаю до нестями/покохаю те твоє несправжнє Я,воно принаймнi краще вiд оригiналу.
   - Я згоден тiльки скажи менi зараз кiнцеву дату мого життя,адже поки що,це вiдомо лише тобi.Я ще хочу багато чого встигнути - зрозумiти нарештi хто вона,та,що блукає ночами на поверх вище,вiдчути ще раз смак кровi та молока на собi,поблукати з найлiпшою подругою в темрявi i павутиннi пiдвалу мого будинку i повбивати всiх своїх колишнiх коханок...чи може просто їх друге Я,а ще просто полiтати...як тодi...пам'ятаєш?
   Тиша
   - ...ще хочу тебе дещо запитати...в мене хоча би є ще якiсь шанси на життя?Чи мене вже можна вважати чимось мертвим?...блiн...ти все мовчиш,це прискорює мое вбивство в декiлька тисяч разiв.Можливо це на краще.Я вже повнiстю твiй!Роби зi мною все,що забажаєш...
   - Я не бажаю навiть бачити тебе...
   - Тодi я вирву твої очi,повнiстю,з усiєю їх красою...i що ти забажаєш тодi?
   - Тодi менi зостанеться лише кохати тебе,слiпуче...так...вже тебе,а не твоє iнше не оригiнальне Я...
  
  

ЧЬОТИРИ

  
  
   Слiдуючий твiй ранок розпочався точнiсiнько так,як i всi iншi,не видiлившись чимось особливоцiкавим - з пошуку себе в лiжку.З кави,нi,з чаю.З вiдкриття вiкон,якi поглинають в кiмнату променi,пилюку,шум мiста та прилив вiтру.Дихання твого мiста - шелестiння листя,гудiння моторiв,шепiт/крик сiрих людей - каша з усього цього мотлоху тобi в квартиру,в твоє обличчя,але окрiм реву ##### ти нiчого не вiдчуваєш/не чуєш.
   - Хто,хто ти - ти нiхто.
   - Я сподiваюся на потеплiння твоїх думок...я сподiваюсь на те,щоб ти здохла сука - i як я тiльки мiг подумати про це?
   Вирвалось.
   Ти немов вiдчула прохолоду мого тiла/моїх почуттiв,мою жагу до адреналiну i прикрила вiкна,щоб не змерзнути зовсiм...
   Меррi зустрiла тебе зi словами на вустах - ''Патрiк,а ти вже побудував свiй приватний банк егоїзму?''.
   Настав твiй депресивний червень/настав твiй бiль в головi/настали твої психо - хвороби.../твiй крик в тiлi/твоє вiдлуння в чотирьох стiнах.Час пожерає зовнi,та все ж лiкує з середини.Все якось занадто пусто,зковано,все якось тупо - та краще чим у всiх.
   Слiдуючий твiй ранок розпочався точнiсiнько так,як i всi iншi,не видiлившись чимось особливоцiкавим - прокидайтесь люди!Динамiки розривають кiловати кращого в свiтi музла/радощi новому ранку розривають тiло.Посмiшка та чай.Все так чудово,але забагато свiтла - слiпучого,яскравого.Ти знову лiтаєш,але занадто високо - це твiй персональний рай,з якого ти наїбнувся i лежиш на гарячiй землi зовсiм без думок...без свiдомостi?
   - Патрiк ти живий?..
  
   ...ти вже жалiєш,що вiдпустила його того вечора додому.В твоїй головi куча думок,на вiдмiну вiд Патрiка.Ти живеш на вiдмiну...
  
   ...твоя мрiя шiстнадцятирiччя збулася - клiнiчна смерть твого тiла щойно вiдбулася,все що ти запам'ятав,це свiтло i високi пороги,об один з яких ти спiткнувся - ну не даром же впав додолу.Ще запам'яталися слова лiкаря - ''ти народився щоб померти''...
   - Отже,я на половину виконав свiй обов'язок,я на половину вмер...Коменти до статусу в асi ''смерть гопам'',замiнив на ''плоть мого тiла смерть вже з'їла майже на 48 вiдсоткiв'' - друзi дивуються/друзi хвилюються/друзям пох.I лише читаєш месседжi типу ''ой,змiни цей статус,я звикла тебе бачити лише з вiртуальною посмiшкою'',або ''що за хня чувак?в тебе щось трапилось?та забий ти...'',''знову привiт...чому ти менi не вiдповiдаєш?ти не хочеш зi мною спiлкуватися,так?'',та - ''але ж це твоя мрiя - посмiхнись!''...
  
  
   Твiй Патрiк десь зник - чотири днi поспiль,нiяких признакiв iснування...Хоча життя вирувало занадто!
   - Патрiк ти спiшив жити!? - тонни адреналiну,пригод,проблем,купання в шмотках в центрi твого ''Парижу'',новi знайомства.
   - Твоя україномовнiсть - це так сексуально/вражаючi поцiлунки просто зривають дах!
   Шалений темп життя знову опустився до помiрного.Тепер моя мiсiя не закохати,а закохатись.За всiм спостерiгає старий театр,мокрi попсовi малолiтнi модницi,ошарашенi цивiли з очима по п"ять копiйок,а ми самi по собi,i тiльки час помiчає,як протираємо кеди об сiрий асфальт буденного мiста/розбиваємо памятники скейтами,ролами та бемами/зриваємо натовп.В навушниках завжди лунає альтернатива цьому свiтовi.Люди проходячи повз нас озираються...ну i хто з нас справжнiй?Беремо вiд життя все,що тiльки можливо,та головне не те що й всi...
   Вода в фонтанах була немов з вiдтiнком джину ''Бiфiтер Лондон Драй'',все так дешево та сердито,але й одночасно шалено дорого - своїм моментом вiдчуттiв/дотиками нiжних,але сильних пальцiв/своїми бризами/хвилями/своєю яскравiстю/вашою слiпучiстю.Ми потонули у всiй цiй прохолодi на декiлька незабутнiх секунд - очi пiд водою виглядають в декiлька разiв краще - вбирають в себе глибокi голубоватi вiдтiнки/виводять все,що їх вбивало до цього.Океанiчний ефект в твоєму мiстi темнуватих будiвель/сiрого асфальту/блискучих трамвайних колiй - їхньої майже! безкiнечностi/нашої майже! безкiнечної тривалостi.Сонце десь сховалося за вечером цiєї доби,немов граючись з нами в схованки,немов все ж хоче перевiрити нашу витривалiсть...Блукаючи вулицями в мокрих речах до самого ранку без жодного променя,зiгрiваючись лише обiймами та мега - поцiлунками - все в пошуках свiтанку.
   Весь секрет в твоїй шаленiй особистостi,С'юзi...
  
  
   Сон про погану дiвчинку,про червоне лiто '08,про те,як воно заливається рiдиною пiд назвою ''кров''.
   Вона прокинулася десь пiд обiд,з непоспiхом зiбралась,вгамувала своє не слухняне волосся i вийшла на полювання в джунглi твого мiста,втраченого надiї.Блукаючи вбирала вуличну пилюку,футболила розтрiпанi мiсцевi газети,пiдбивала порожнi пляшки немов граючи в сокс,в пошуках своєї здобичi - в пошуках тебе.На неї напала iкота...
   - Мля,хтось згадує вже...
   Це був Патрiк,який стояв в неї за спиною i намагався тихенько с'їбнути.
   Спалився ти лише своїм страхом,який дiвчинка вiдчуває бiльш мiж занадто.
   Втеча.
   Погоня.
   Не без елементiв паркуру.
   Патрiк тiкаючи розкидав людей,як дитячi пластмасовi кеглi,вони приземлялися з застигшими на вустах матюками.Ти вiдчув,як щось холодне з солодким болем ввiйшло тобi в спину/ще раз,футболка змокла/якась липка,щось зовсiм не схоже на пiт.Ще два кроки i падаєш в положення обведене бiлою крейдою,в якомусь захаращеному перевулку спального району.Спостерiгаєш згори,як твоє тiло перетворюють на шматочки i акуратно,дбайливо помiщають в велику рябу сумку - та що мрiя бариги/вона добре пасує дiвчинi на плечi,твоїх п'ядесят п'ять кiлограм нагадують їй про тебе.
   Вона з непоспiхом добралася до тролейбусної зупинки,покуривши,дочекалася наступного...Вiд'їхавши майже за мiсто,поближче до лiсу,вийшла,завтикавши тебе в транспортi.Дверi зачинилися i ти поїхав подорожувати своїми знайомими вулицями...
  
  
   Хтось подзвонив в дверi/ще раз...Патрiк прокинувся,але забив вiдчиняти/зачекав з пiвтора хвилини - нiхто бiльше не турбує i знову занурився в сон...
  
  
   ...вiд'їхавши майже за мiсто,поближче до лiсу,вийшла з ''тобою'' i почала зникати стежкою десь в лiсi,серед великих дерев,та не дуже,серед рiзноманiтних тварин,але зовсiм без стороннiх людських очей,якi б щось запiдозрили.Скинула свiй важiль з плiч в передчасно викопану яму,прикидала землею все це дiло,покурила на дорiжку i пiшла додому.Вона любила пройтися пiшки,подихати свiжим повiтрям,особливо пiсля таких справ,щоб вiдiйшов зайвий головний бiль.Прийшовши додому ввiмкнула ТiВi,знайшла в холодильнику пляшку якогось пива,зробила ковток i заснула зi словами ''я не хвора'' - це була твоя Меррi...
  
  
   Креативнi дизайнери твого паперового життя не вiдриваються вiд своєї роботи анi на хвилину.Вони дбайливо виводять кожну лiнiю твоїх почуттiв,поглядiв,подiй,снiв,слiв,зрад,перемог/поразок - все на шару,не потребуючи зарплатнi.Вони тобi все це дарують,взявши в замiн лише твої сили,вони висмоктують їх через мозок/бояться нерiшучостi,страху,якi передаються до них по кровi твого тiла - всi нутрощi,вени,капiляри,найменшi атоми твого складу... вiдчувають страх.
   Я не хочу бiльше бачити твоє обличчя - вбивця,я не хочу бiльше чути твоє iм'я - я вже його ненавиджу так само,як i своє,я бажаю втратити все й одразу,ще один такий погляд,i я насправдi повириваю твої очi...
   Патрiк,креативнi дизайнери життя вiдчули твiй страх...
  
  
   ...ти пiдкралася тихо з - задi i штовхнула мене до прiрви думок про хвороби,зло i всю iншу грязюку нашого з тобою свiту - я зп'янiв вiд всього цього,чи просто виснажився...
  
  
   ...знайшов себе на слiдуючий ранок прохолоди,знову,в своєму ж лiжку - навкруги зовсiм нiчого,нiчо зайвого,чогось навiть невистачає - хтось спиздив мiй найкращий диск з джейн ейр,чим тепер я буду прокидати себе та своїх сусiдiв - гопникiв - дiставати?
   Пiднявся з лiжка,через кiльканадцять секунд опинився на кухнi,замутив собi якусь яєчню,порцiю кофеїну - похавав i знявся десь в мiсто,подихати,серед майже! живих,свiжими вихлопними газами.
   Вечiр.
   Блiн робота - весело працювати офiцiантом,коли обслуговуєш в сраку п'яних гопiв,особливо тодi,коли вони палять мое друге ''Я'' по моїх скейтерах...Знаходиш їх лиця в попiльничках,рiзноманiтному сервiсi та на холодних столах - кажуть попускає.Спостерiгаєш за цим всiм кожну нiч,до ранку - весь час напряжна музика,iнколи радує drum,iнколи нервує pop,iнколи мене радують твої sms,iнколи вони мене нервують.Допомагають друзi в серединi icq - маленькi непомiтнi,але такi рульнi.Ти цим часом десь зависаєш в своєму лiжку - спиш,а можливо пишеш менi наступне повiдомлення,на яке я наврядчи вiдповiм.
   Твiй Патрiк сидить на стiльцi в клубi дiлових людей,типу працює,пише свою першу в життi книгу,про все,що тiльки завгодно,мрiє про тебе та ще про твою подругу...
   Має при собi двi сторони обличчя - перше - його/повсякденне/звичне/особисте,а друге - типу скромняги.Тихо,непомiтно керує людьми - хоча сам теж цього не помiчає.В нього все так просто...
   - В мене...
   Жодних Санта Барбар.Мрiє полетiти в космос,хоча жах,як не варить всi цi космiчнi фiгнi - в замiну приходить ''корабель'',який iмiтує будь що - вживши його на руїнах з якимись незнайомими альтерами,зпетляв на роботу iмiтувати космiчнi польоти по залi диско - бару,i слухати при цьому попсовi треки наших мега - зiрок,а Меррi зникає десь в лабiринтi Києва,здаючи вступнi iспити до унiверситету.
   Хз,про що вона думає,йдучи десь зовсiм далеко по чисто прибранiй вулицi столицi свiту/про що думає,їдучи десь глибоко пiд землею,перемiщаючись в часi павутиною шляхiв метро,а Патрiк сидить забиваючи на все за барною стiйкою,попиваючи пиво з Крiсом - про тебе навiть не згадує,все якось тупо виходить...
   Ми зустрiлися,блукали,тримаючись за руки - спiлкувалися немов з лодонi в лодонь,передаючи кiлобайти iнформацiї - не зовсiм важливої.
   Нас весь час супроводжували автомобiлi,''випадковi'' перехожi - всi немов слiдкували за нами,з усiх сторiн,всi вулицi в блискучих фото - та вiдео - об'єктивах...
   Ти зупинила нас для поцiлунку,який певно не вiдбувся.
   Ухиляння...-
   Меррi,адже ми друзi,правда ж?..
  
  
   Я вiдчув,як мене щось мiняє з середини...
   - Вiн читав книгу про клуб,про який,по перше,не можна розказувати нiкому,а по друге,те,що про нього нiколи! нiкому! не можна розказувати,i жахливо нервував без всякого приводу.
   Його щось мiняло з середини/ломало i хотiлося плакати вiд нервiв,без причин - мокрiють мої очi,розпочинається бiль в животi, якогось ... паморочиться в головi,дiстає абсолютно все i моє життя включно,яке стало неперевершене,немов дiйшло до кондицiї.Слiд зробити кому для наступного ривку.Його дiстає те,що все так чудово/чудово,тому що проблем занадто - вони приносять радiсть в ходi яких,вiдчуваєш весь смак,коли їх немає.
   Боротися зi всякою фiгньою,яка проявляється палицями в моїх колесах.Спостерiгати за всiм цим при ввiмкненому свiтлi/при твоїй присутностi,спостерiгати,коли йде дощ i коли дме вiтер/коли зимно на стiльки,що кристалiзуємось/коли танемо вiд спеки зовсiм,залишаючи пiсля себе плями,кольору розпеченого цукру.
   Ми двi такi плями - я з тобою...
  
  
   Подаруй менi себе сьогоднi десь о пiвднi,тодi,коли я прокинусь,вiдчую краплини вологої роси,яка вже встигла нагрiтися вiд денного свiтла,по всьому моєму тiлi/втопи мене в своїх обiймах/С'юзi вбий мене своїм поцiлунком - ти темна/нерозгадана/смертельна,але вважаєш нас,людей,досить довiрливими та пухнастими.Я хочу вмерти так,як i ти - бiлоснiжною смертю...
   - Допоможеш?
  
   ***
   Тодi Меррi дiзнавшись,що ти в клубi роздаєш свiй мобiльний номер її подругам,користуючись своїм положенням,запропонувала себе на користь твоїх сексуальних примх...
   - Патрiк,мої батьки знялися з дому до столицi на декiлька днiв,може зайдеш,зкрасиш собою мою самотнiсть!?
   Трохи ломаючись - ''я не проти...''
  
   ***
   Солонi губи/розбитi губи/покусанi - стiкають кровю,шалений темп серця,стук,погляд закритих очей - ну блiн,я в хламi вiд твоїх поцiлункiв...
   ...i нас вмиває дощ,нарiзно,мене в моєму мiстi,тебе - в твоєму.Сiрий день,тiнь вiдсутня,як i вiдсутнiй його зароджувач - сонце.
   Як зазвичай буває,скейтер пiд час дощу сидить вдома - а вiн все йде i йде,не даючи розправити йому свої ''янгольськi'' крила.Динамiки розриваються,вибиваючи вiконнi рами,розбиваючи скло,воно падає,присипаючи внизу перехожих,немов колючим снiгом,шокуючи,надає пошкодження - порiзи,новi враження,новi рани,нова свiжа кров змивається дощем з асфальту.
   Я шарю очима в темнотi,руками/порiзаними пальцями по стiнам кiмнати,вiдчуваю рельєф шпалерiв - шукаю своє кохання пiд наркотичним зп'янiнням.
   По трохи їде дах.
   Я стаю на однi й тi ж граблi - я шукаю тебе знову...в очiкуваннi твоєї появи - вхiдне смс :
  

Ja tako* tebe dy*e xo4y poba4utu!!!I zrobly vse mo*luve=)S4os' prudymay!Sprobyy zavtra pruixatu,jaks4o tu bydesh vil'nui...

  
  

П'ЯТЬ

  
  
   "iнституцiнональний ринок..." блiн,що за хуйня?Вiдчуття того,що я самовбивця пiшовши на цю пару до свого псевдо - коханого коледжу.Я намагаюся зайняти себе хоча б на краплину цiкавою справою,моя рука невпинно щось вишкрябує на партi :
  

''30% почуттiв + 10% фiзичних вiдношень роздiлити на флегматичнiсть однiєї зi сторiн...скiльки в суммi вийде чистого кохання в вiдсотках?Флегматичнiсть при цьому = 15%''.

  
   ...нашi паралелi все одно колись перетнуться,ми поламаємо всi стереотипи природи,яка до нас вже нiякого дiла не має.Ми - це суцiльнi надцятиграннi механiзми/iнтегральнi плати/схеми,маємо в собi потужнi вiдео - карти та великий об'єм оперативи,так сказати,для роздупляння,жорсткi накопичувачi для зберiгання своєї history в цьому напiв - вiртуальному життi,та web - камери технологiї cyber shot для свiтогляду.Вiдтепер ми повнiстю залежнi вiд мережi.Душа горить,свободи хочеться.Це все дiстало...залежнiсть...блiн,ми пiшаки,жалюгiднi,механiзованi,майже люди.Нашi серця вiдтепер можливо вiдкрити тiльки згенерувавши пароль.Синтетичнi вiдносини - звична справа,нiхто не знає про кохання.Помираємо наодинцi...в принципi,так,як i живемо/iснуємо на базi операцiйної системи.Коли бажаємо кращого - накопичуємо кошти на новi патчi...
   Мiй онiмiлий погляд вiдiрвався вiд вiкна щойно пролунав довгоочiкуваний дзвiнок,який вбив цей вiдрiзок навчального часу що = 120хв.Ну нарештi...
  
  
   Немає бiльше сил сидiти в цих стiнах.Скоро ранок покличє мене знову,мiсто,я вiдчую твоє дихання пiд собою/стук серця,який намагається злитися з моїм - це як йти натовпом в одну ногу.Що мене буде чекати...смуток?радiсть?Мiсто,вибач,але ж ти i сам помiчаєш,як все бiльше перетворюєшся на urban,в тобi давно вже померли птахи,трава сiра,як i сiрi люди,якi все ще в пошуках хоча б ледь помiтного зеленого вiдтiнку природи.Цiкаво,чи знайде хтось свою мрiю!?Ми протоптали по тобi свої стежки,все подiлилося на райони,де можна стати чужим - ми свої тiльки серед своїх...
   - ''Довiряти'',що це таке?Саме вiд найкращих друзiв можна чекати перо в спину...
   - Помирати не боляче!,коли ця смерть моя.Бiгаючи на даху будинку,полетiти з багато поверхiвки,дати фору вiтру,пережити страх/переживання,впасти/пiднятися,та йдучи,збиваючи ноги думати ''ну i навiщо я це зробив?''.Адже все чудово - життя досить прикольна рiч.Ми маневруємо...адже вправнi марiонетки!,нашi нитки життя тiкають десь високо в небо,звiдки нами керують...iнколи гра заходить надто далеко i тодi ми не впiзнаємо самих себе,чекаємо перемiн,дехто навiть вiддає цьому все своє життя.Пiдходимо досить близько до прiрви,та ''вищими'' судилося,що б ми туди не падали,але так все набридло,що хочемо покiнчити своє життя самогубством.Кожна спроба це невдача,ми знову пiднiмаємось на найвищий будинок цього мiста...падаємо,даємо фору вiтру,пiднiмаємось,йдем збиваючи ноги i думаєм ''ну i навiщо я це зробив?'', адже все чудово - життя досить прикольна рiч...виходить,що все ж таки наше життя монотонне.В розчаруваннi сидимо на землi,згадуємо/аналiзуємо щось,щоб пiдняти собi настрiй.Ти нiкому не потрiбен,але й тобi нiхто...Всi ходять дивлячись собi пiд ноги,не помiчаючи одне - одного.Серця з вати...паролi..навiть вони вже в колишньому,тепер нiчому не можливо зарадити,а якщо i можливо,то спосiб не всiм вiдомий.Ви,одиницi,врятуйте нас вiд цiєї пустоти!В наших тiлах довго чути вiдлуння згасаючого пульсу,скоро кров застигне в капiлярах/розпочнеться нова епоха закам'янiлих силуетiв,з живими очима...Ми будемо танути пiд лiтнiм теплим дощем,поки не зникнемо зовсiм...
  
   ***
  
   Мурашки пiд шкiрою вiд такого ''некохання'',а що поробиш,i навiть вiд наступних втрат ми не можемо себе застрахувати.Атака на логiчне мислення - ми вже не пiдвласнi самi собi,не знаємо що робимо,точнiше не робимо нiчого.Вдихаємо повiтря,мовчки розмовляємо...подумки?Замкнувшись в чотирьох стiнах своєї кiмнати,намагаємося не думати про зраду,але шансiв майже нiяких,iнше навiть в голову не лiзе,мiсця не залишилось вiд вище написаного.Менi не байдужий твiй бiль!,депресiя заразна,вона передається! пiдсвiдомо,непомiтно пiдкрадається,та пожерає з середини,перевертає все з нiг до голови,душа рветься - ламає все на своєму шляху,хоче вiдчути на смак волю.Тiло вже занадто тiсне,чи то пак тисне!?Її обпiкає сонце вiд незвички,великi плями/рани не поспiшають загоюватися.Нестерпний бiль - ми роздiлимо його порiвну,i навiть не вiдмовляйся вiд пiдтримки,на то i iснують друзi,принаймнi вiдтепер я так i вважатиму.
   Цей промiжок часу нестерпно довготривалий,кажуть,якщо не так часто дивитися на годинник - час спливає в декiлька разiв швидше,ми це ще встигнемо перевiрити.З кожним днем кришталики наших очей згасають - колiр вже не на стiльки специфiчний!,ми блiднемо чи помираємо?Тут будь - якi запитання зайвi!,знаю,ти все одно не вiдповiсиш - вiдповiдь потрiбно шукати лише в безмежнiй глибинi твоїх байдужих очей,чи того,що вiд них залишилося.Важко й уявити скiльки пiде на це часу.Тиша на стiльки глибока,що чути наш з тобою пульс/повiльне не глибоке дихання,а ворушитись взагалi заборонено!щоб не порушити її баланс.
   Ми зараз ховаємось одне вiд одного,а я ще й вiд самого себе.Менi все бiльше i бiльше набридає цей вираз обличчя в дзеркалi...наївний?злий?добрий?байдужий?зрештою - нiякий!..Вiн мене переслiдує,чи це всього лише манiя!?Так продовжуватися бiльше не може,хоча я всього лише на це сподiваюсь.
   Кров вже бiльше не сочиться з ран - все проходить/забувається/посилається...Час - ти насправдi лiкар,чи тiльки так вважається???
  
  

ШIСТЬ

  
  
  
   I знову неперевершенiсть мого життя мене випереджає - я прокинувся з посмiшкою та думками ''пiшли всi нах''.Вуха вловлюють знайомi звуки incubus по всiй моїй кiмнатi.Нiчого не хочеться,окрiм пiгулки вiд головного болю.Чекаю твого повiдомлення,твого приїзду,що саме цiкаво,в своєму лiжку...Чекаю твого погляду,твоїх слiв,моїх слiв,твоєї перемоги.
   Вiдкриваю вiкно i за щитанi секунди,вдихнувши, наповняюсь потоком повiтря,вiдчуваю його свiжiсть своїм тiлом...
   Чекаю...
   Видихаю i роблю ковток...Вмикаю панкiвський the Red i вмираю - помирати так з музикою.Ти знаходиш мое тiло на моїй кухнi.Мої очi пустi,твої переповненi/мокрi.Знаходиш на менi порiзи скальпелем - серце на серцi,червоне,поранене,ще досi кровоточить.Я б теж повинен був,при життi,знайти на твоєму тiлi новi порiзи,адже ти вчора теж була серед тих випадкових перехожих,на яких йшов скляний снiг,зроблений з вiкна моєї квартири.
   Ми зараз мовчимо i кричимо в серединi самих себе...
   Лежачи думаю ''С'юзi,тiльки не викликай мiлiцiю,я нiколи не мрiяв про те,щоб вони знаходилися на стiльки поряд,в однiй квартирi зi мною i тобою.Просто тiкай звiдси i роби вигляд,що ти про мене навiть нiколи не чула - на декiлька днiв.А я все одно прокинусь - головнi герої,як правило,не вмирають так просто''.
   Прокинусь на кухнi,серед людей в пагонах i немов нiчого не сталося,почну робити собi дозу кофеїну - i щоб вони всралися з переляку i вилiтали,як старi непотрiбнi меблi,знову вибиваючи вiкна,осипаючи,виблискуючим на сонцi склом,на перехожих,серед яких знову є ти - чекаєш моєї появи,коли я прокинусь.
   Ти вiдчула тодi мої думки,моє прохання...
   По тобi стiкає нова кров,засихаючи на сонцi,i тепер зрозумiло,на скiльки боляче кохати,якщо це кохання - хворе.Потрiбно приписати йому димидролу - нехай стане яскравiше,безбашенiше,повнiстю наше з тобою,особисте,з розводами червоної фарби - нашої червоної кровi.
   Липкi обiйми та поцiлунки,брудна закоханiсть - так вже нас змалював художник життя,Бог кохання,поки Амур подихав зi своєю стрiлою в грудях,вижимав свої останнi сльози з очей,стiкав своєю блакитною кровю - це набагато цiкавiше чим в нас.Його маленьке тiльце плавало/лiтало в небi,бiля пухнастих величезних хмар,в вiчному снi,i сни були тi,лише про кохання...
   Збоченi?
   А тепер заплющ очi i пiднiмайся по схiдцях до мене - скiльки можна себе ненавидiти,за те,що ми не бачимось занадто багато часу,скiльки можна сумувати одне за одним?Спробуй зрозумiти все те,що зi мною вiдбувається.Не хвилюйся,я ж тобi вже сказав - твiй головний герой не може ось так просто померти.
   - Я можу прокинутися в будь - який момент,ти тiльки скажи.
   Нам потрiбно ще злiтати в небо,на похорони маленького Амурчика,його вже знайшли без життя в тiлi,i всi будуть плакати в небi,втраченому життю мачо,а звичайнi люди будуть ховатися вiд цього ''дощу'',нiчого не запiдозривши i жити надалi,повнiстю без взаємного...
   Потрiбно взяти частку його кровi i клонувати нову особистiсть мачо - мена,щоб хоч трохи згладити свою вину,адже це ми з тобою його вбили - своєю дивакуватiстю,вбили таку особистiсть,яка зраджувала всiм жiнкам,i кожну нiч iншiй...
   Це вiн зраджував,зловживаючи своїм положенням.
  
   I цi похорони тривали рiвно 7 днiв - як 7 поверхiв пекла.
   В перший день все починалося бiльш - менш тихо,попиваючи мартiнi,яке в нормальних країнах вживають як аператив,то в нашiй ним вбиваються...
   На другий день все починалося з болю в головi i напевно не закiнчувалося...
   Третього - все як почалося з сухого,так i закiнчилося водним та потемнiнням в очах.
   В четвер все стало набагато гiрше,i це вже зовсiм не схоже на похорони.Всi навiть забули для чого сюди прийшли,пускаючи собi якесь лайно по неоновим венам.
   Тут вiдходiв не iснує.
   Все одноразове дорiвнює не одноразовому.
   Затаскане.
   Всi вмазанi - всi задоволенi.
   Слiдуючi два днi всi немов намагалися вiдiйти.Вiдродитися - хоча не всiм вдається,по причинi фатальних ''капiшонiв''.
   А сьомого дня наш повелитель нагодував нас снодiйним,щоб ми хоч трiшки вiдпочили вiд цих патi - поминок.
   I не змочили ми звичайних людей дощем/нашими сльозами - очi висохли зовсiм.I не попали ми на це патi з тобою - а хто вiн нам взагалi такий,цей Амур?
  
  
   Я дивлюся i бачу як ти знаходиш в дзеркалi на своїй шиї фiолетовi плями вiд мертвих поцiлункiв - хтось хотiв скуштувати тебе/спробувати на смак декiлька грамiв твоєї кровi.Цей хтось - Патрiк.
   I вже в котре в мене зникає дар мови.Все ясно - я застудився тобою.Ангiна це як ефект проколотого язика,в перших три днi.I стрьом такий виникає,немов на зонi впало на пiдлогу мило...В пригодi стають пiгулки з гарячою кавою,антибiотики,фенофталин,травмадол,NOS,LSD та багато iншого,що допомагає жити в кольорi.Закрий очi,вiдкрий рот - на язик падає декiлька пiгулок декiлькох кольорiв,особливо прикольнi тi,що жовтi,у всiх розумiннях...Кiлька ковткiв мiнералки з видиханими газами та кiлька хвилин очiкування - це сама галiма штука коли чогось чекаєш,навiть приходу - в народi капiшон - вища точка того,за що забашляв грошей,в будь - якому кольорi та розмiрi.
   Капiшон вiн i в африцi капiшон.
   Вони ще бувають ззаду,на спортивних гоп - куртках,але це зовсiм iнше,тут все бiльш серйозно чим ти зараз подумав,воно вже в твоїй головi i починає по трохи дiяти.Ця доза надасть тобi бiльше крил,в разiв п'ятдесят,нiж вантажiвка ред - булу.Будь обережним,не полети вiд нас зовсiм...
   На кому,як не на тобi,я буду перевiряти те,що захочу ковтнути я сам!?Можливо саме це - завдання в твоєму життi?Не допустити недоброякiсного приходу в моєму випадку,або взагалi врятувати життя вiд передозу,прикриваючи це життя вiд небезпеки/рiзнобарвних пiгулок,своїми грудьми,падаючи вiд нехватки сил при цьому випробовуючи новi препарати токсичної дiї на твiй мозок.
  
  
   Патрiк жахливо хоче спати,але навмисно виснажує себе кавою,перетворює себе на якусь сновиду ходячу,своє тiло - на щось зовсiм не зрозумiле,i що вiн потiм буде робити з ним,як буде реабiлiтувати,та i чи буде...?Очi повiльно закриваються,сон йде проти нього.
   На дальньому планi блимає телевiзор,там крутять якiсь тупi iталiйськi серiали,а що ще можна крутити в двi години ночi?,ефiр вiльний,тому й пускають аби що,те що нiхто не дивиться,те чого нiхто не любить.
   На передньому планi музика,на передньому...ну прям в руках,на мобiльному,з ледь чутних звукiв можна розiбрати що це breaking benjamin,така фiгня в таких мiсцях та мiстах i водиться,молодь кидається будь на що,але завжди перемагає час,це їхня перiодичнiсть,тупий смак на тупий вiдрiзок часу,нашi тупi хоббi/iнтереси,нашi тупi погляди - це все наш розумний вибiр,саме такий котрого бiльше не знайдеш нi в кого,це щось своє маленьке ,персональне,але багато значить для самого себе,незалежно Патрiк ти чи не Патрiк.
   Всi ми куримо мовчки,випускаємо смертоноснi/раковi кiльця диму з легень i мовчимо,тому що розумiємо,що самi себе рiжемо тупим ножем,але напевно з ледокаїном,бо бiль не вiдчутний зовсiм,вiдчутний тiльки смак та запах дешевого тютюну.Патрiк дихає i задихається при цьому,немов тонни космiчної пилюки осiдає на стiнках його легенiв.
   Breakin benjamin продовжує свою гру...
   - Я слухаю i дихаю,випльовую пил,мокрий,вiн вже схожий на ґрунт.Земля в мене в ротi?
   - Так,а ще мурашки - бiлi,теплi або пекучi,свiтлодiоди якiсь,а в головi сидить найбiльша мурашка,неймовiрних розмiрiв - вона напевно тут головна,зараз вiдпочиває i краще її не турбувати,хто зна,що вкоїть,можливо вона не врiвноважена.
   Я - мурашник,тимчасово,поки вони не знайдуть собi iншого мiсця,з бiльш великою площею,а поки що - саме я їх дiм i нiкуди я не дiнуся - це вони менi так сказали,а можливо почулося,тому що вони теж дихають мовчки,теж вдихають пилюку.
   Деякi з мурах навiть читають Муракамi,можливо подумали,що це щось подiбне до них,а можливо вони просто хорошi цiнувальники хорошої лiтератури/читки.
   Я - мурашник,а отже ми можемо перемiщатися,i цим користуємось,нажаль не в часi...так я їм стаю корисним.
   Я вдихаю пилюку i йду.
   Iнколи вони стають неймовiрно бiлими,бiлоснiжними,блискучими i дуже пекучими,цiкаво це приступи невдоволення чи оргазму?
   - Мурашиний оргазм в мене в ротi?Вони всi в пилюцi,я її випльовую та їх заодно,схоже вони не ображаються,чи може просто,поки що,цього не помiтили,що я,так би мовити,викидаю їхнiх друзiв чи членiв сiм'ї як якийсь непотрiб.Цей непотрiб бiлий i пекучий.
   Я роблю ковток чогось...i все нiби проходить,але вже через декiлька секунд я починаю вiдчувати їх в легенях,вони бiгають там i розпалюють багаття...
   Я вже весь бiлий.
   - Чи стану я пекучим?
   Знову хочу води - прокидають i вiддаляюсь в глибинах кухнi в її пошуках,звiдти доносяться якiсь дивнi звуки,чутнi кроки до кiмнати,скляна чашка наповнена на половину.
   Вона прозора та холодна.
   Музика досi продовжує свою гру...
   - Хм,я знову не помiтив,як я сьогоднi вночi заснув - подумав був собi Патрiк,але не промовив це в слух...
   Я згадую тебе та Амура,пам'ятаєш,ми ж його вбили!?I це дуже помiтно.Добре ми...це таке дiло,але ж люди щось можуть запiдозрити,вони напевно вже й так вiдчули цю хвилю некохання.
   Вона блакитна та прохолодна.
   Приємна на дотик - мокра,як наша iлюзiя,навiть цiєї хвилi,вона iснує,але не настiльки яскраво...Вона не має рук,нiг i очей,нiчого зовсiм не має людського.Вмiє притягувати,топити нас та нашi почуття,i їй зовсiм пофiг наслiдки.
   Вiн - Амур,кращий за неї - хвилю,був колись...до того моменту,поки ми не стали вбивцями.
   - А що?Можливо це наше покликання,чи навiть додатковий заробiток на лiтнi канiкули чи в вiльний час - це нами занедбання цього свiту,ми напевно забили на нього,поки що самi ще не впевненi,якщо що,то ми заберемо свої слова назад.Буде все як найкраще,а зараз музика продовжує свою гру з нами,чи над нами,ми в порiвняннi з нею нiхто,вона керує людьми,тобто - мною,тобою,нею,ним,ними всiма повнiстю...
   Телевiзор все ще працює собi без звуку,вже другу добу поспiль - на нього нiхто не звертає свою увагу,не витрачає свiй тупий час,тому що музика вже дiє на пару з опiумом,вражає клiтини мозку,руйнує там собi що забажає,грають на пару в свої iгри без правил.
   - Я повертаю очi на годинник i вiдчуваю,що щось не так.I тут розумiю,що я ще навiть не засипав...
   Видаляюсь в туалет,змиваю там свої арт - нариси,повертаюсь в кiмнату i падаю без сил на лiжко,здiймається пилюка - я вдихаю...
  
  
   Сьогоднi вранцi менi снилось,що ти втратила свою красу,свою яскравiсть особистостi,що ти познiмала свiй пiрсинг - i це добило остаточно,ще й на додачу ситуацiя ввiснi зовсiм кисла,якась тупа,що ти менi передавала рiчний запас бойових гранат,власниками яких - твої друзi.Ти спиздила їх в них,щоб вони не повбивали одне - одного по п'янi,чи навiть так,адже така рiч як мозок,здається вiдсутня.Вони начебто не вiдчувають всю серйознiсть ситуацiї,а ти виходить як їхнiй янгол - охоронець,крадеш гранати зi схованки i передаєш їх менi на зберiгання,не запитавши навiть чи я цього хочу.Кажеш куди я дiнуся?А от можливо i дiнуся,я вже десь дiваюсь,ти ж помiтила,мене вбила твоя смс - я помер на смертельнiй гранатнатовiй купi.Вони важкi та прохолоднi,не викликають довiри,лежачи в мене пiд лiжком.Весь час чую ехо вiйни - довго не можу заснути,уявляю собi,як хоча б одна з них здетонує,i я вилечу,як червоний кетчуп через вiкна,а сусiди знову подумають що я гучно ввiмкнув свою ''дурну'' музику,i прибiжать набридати менi моїм же дзвiнком на дверях,витрачаючи мою електроенергiю.I все ж потiм я засинаю,завтикавши,як завжди,вимкнути програвач.Я прокидаюсь вранцi,i завжди,перш нiж вiдкрити очi,намагаюся ущiпнути себе якомога сильнiше,вiдчути чи я ще в списках живих,чи цiле моє тiло.Потiм вiдкриваю очi,по шаблону заходжу в наркотичне icq - там знаходжу малесенькi шматочки своїх живих друзiв - аватари.Згадую про гранати,а отже i про тебе.Дивно,нiколи не думав,що саме вони будуть менi про тебе нагадувати,але так вже вийшло,ти i в правду смертельна - ти сама як граната,а Патрiку довподоби гранатнатовий сiк - цiкаво,як вiн тебе вип'є?Потрiбно буде якось поглянути на це,а зараз вiн просто зникає в мiстi по своїм справам...В його справи вже входять курси по вивченню та тлумаченню снiв,адже це все не з проста - твоя краса,твої гранати...все це десь зникло,i тiльки перше повернулося,напевно - хочу на це поглянути.Ще не пройшло й пiв доби,а вже темнiє в небi,а отже й в мiстi.Чи це пора року така,чи це Патрiк так довго дрихне в своєму лiжку?I от знову час лягати спати,переглядати новi кольоровi сни,цiкаво,що сьогоднi!?Чи прийдеш ти до мене ввiснi знову?Принесеш якiсь новi боєприпаси,щоб я стрiмався знову лягати спати,знаючи що пiд лiжком,пiдi мною,буквально в двадцяти сантиметрах вiд мене,лежить якась фiгня,яка може з хвилини на хвилину перетворити мене,та i моїх сусiдiв по будинку,на фарбугуаш.Дiм взлетить,i ми разом з ним.Так,звiсно,моя мрiя - це навчитися лiтати,але прошу тебе,не потрiбно її виконувати саме в такий спосiб - в моїх сусiдiв зовсiм iншi мрiї,вони тут нi до чого.
   Все ж вбий своїх друзiв,вони руйнують твоє життя,ти ще цього напевно не знаєш,але ця помилка ненадовго - ти про все скоро дiзнаєшся,i тодi всi заплатять.Ти прославиш собою своє мiстечко - масовими вбивствами,все вимерло в ходi хворого кохання - це наслiдки нашого з тобою вбивства,цього клятого Амура.
  
  

СIМ

  
  
   Солоний пепел сигарет в'їдається в язик,розпливається по всiх куточках мого роту,я випльовую все це,як пекучих мурашок - зовсiм невинних,принаймнi вони нiкого не вбивали,хоча замах на життя в деякiй мiрi був.
   На життя Патрiка.
   Вiкна - дiри,крадуть вранцi нашi сни,не повертаючи для повторного перегляду жодного епiзоду.
   Вiкна - озоновi дiри крадуть мої сни,поставляючи в замiн,лише партiї свiжого кисню в кiмнату.
   На пiдвiконнику видно,як птахи займаються коханням,а я,пiдглядаючи за цим спектаклем,напихаюся бутербродами вчорашньої свiжостi.Саме з цього дня,з цього моменту Патрiк почав здiйснювати свiй задум,щодо пошуку чогось,а чого,поки що i сам не знає.Занурення у психологiю,цiла купа посiбникiв,та переповнена пам'ять стiлуса статями.Вивчення людей,вiд А до Я,спостереження кожної секунди за кожним їх наступним рухом - все це напевно для пошуку iдеалiв,для пошуку кращих з кращих образiв,для якогось майбутнього шедевру.Все ще не зовсiм продумано,але повинно вийти на трiумф.
   Я використаю вас для своєї майбутньої книги - я прославлю вас,пiдмiну на кiлька кiлометрiв ближче до зiрок i опущу нижче плiнтуса,а потiм,щоб було не так боляче,вб'ю вас швидкою смертю,ви навiть нiчого не вiдчуєтє,ви просто не встигнете щось вiдчути,як вже опинетесь чимось зовсiм непотрiбним в цьому свiтi - ви заважаєте ходити людям,якi в пошуках свого майбутнього переступають через вашi трупи...
   Я повбиваю всiх своїх iдеалiв,залишивши вашу iсторiю життя в стрiчках тiєї книги.Я просто повинен її написати,не важливо скiльки менi прийдеться вкоїти вбивств.Про вас будуть читати,не знаючи цього,хтось з близьких можливо зрозумiє всю суть справи - знайшовши знайомi образи колишнiх людей.
   Я ковтаю залишки солоного пеплу,i уявляю,як вiн опускається по трубам мого тiла до шлунку - хiмiчнi реакцiї,завод по переробцi напiвфабрикатiв та iншої продукцiї - прямо в моєму тiлi.Патрiк робить кiлька великих ковткiв мiнеральної води i уявляє...знаходження свого першого iдеального образу - своє перше iдеальне вбивство.Менi здалося,що коли я перерiзав комусь горлянку,ми обоє посмiхались,але смiється той хто смiється останнiй.
   Я вiдкриваю office suite i набираю свої першi iдеальнi стрiчки,вони виглядають досить позитивно,i не викликають нiякого страху - думаю нiхто нiчого не запiдозрить/яка цiна цього параграфу.Я чую,як цiлу нiч щось пищить - це вибухiвка закладена в мою голову - моя голова набита порохом,один необережний рух i я в повiтрi,розкидаючи свої нутрощi на вас,вимазуючи кровю вашi обличчя.Щось пищить немов вiдщитує кожну хвилину мого життя,рахує кожну хвилину до моєї смертi - це як психiчна атака на мозок,коли не знаєш,що коїться,але все ж вiдчуваєш,що щось тут не ладне.
   Я починаю свої дослiдження - повзаю,ходжу по кiмнатi,прислуховуюсь до кожного наступного сигналу лiчильника мого життя - так я собi чомусь думаю,може це всього лише галюцiнацiя?А може i насправдi моя голова зараз - це загроза,як найменше для трьох - чотирьох кварталiв,що поблизу - все в хлам,на смiтник цей шмат нашого мiста,його не стане,як i не було колись,вiдтепер тут буде поле,де пiдлiтки будуть грати в футбол та ширяти собi в вени,тут будуть хлопцi кадрити дiвчат та потихенько дихати клеем,тут будуть друзi разом радiти життю та вбивати одне - одного по винi якоїсь дурепи,що на районi перша в своєму дiлi - тут буде абсолютно все,Патрiк розпочне цю iсторiю,еволюцiю молодi,а хто буде це все нотувати,щоб не стерлося назавжди таке цiкаве життя?
   Патрiк вже уявляє себе якимось камiкадзе,вбивцею.
   В головi продовжує нервувати лiчильник.
   Патрiк уявляє собi,як це все вiдбудеться,як все розлетиться ударною хвилею,повтiкає уламками подалi вiд нього.
   Краплини кровi - їх занадто багато.
   Я вiдкидаю всi цi думки i починаю шукати щось далi в кiмнатi,iнодi менi здається,що воно вже поруч,а iнодi взагалi зникає.Мої пошуки - розкопки в речах продовжуються.Вони такi безкiнечнi,i тут раптом тупняк повний - Патрiк розумiє,що вся сьогоднiшня причина переполоху в головi - це всього лише перепади напруги в зарядному пристрої для мобiльного телефону,який стирчить з розетки...
   Посмiшка.
   Я знову вiдкриваю office suite i починаю щось друкувати - все поки що добре,зовсiм без жертв,але мене починають хвилювати думки про те,що ти,С'юзi - мiй наступний iдеальний образ...
   Я пам'ятаю - твоя смерть повинна бути бiлоснiжною,але все ж яка над тобою буде розправа?Адже здається цього не уникнути,як би я цього не хотiв - менi будь - що потрiбно написати цю книгу,довести самому собi що,я можу робити з людей iсторiю в новiтньому стилi письма.
   Я вирiшую їхнi проблеми,схоже i твої проблеми менi прийдеться вирiшити теж,вiдпустити тебе,надати велику дозу свободи,але це означає,що нам вже бiльше не бути разом - менi потрiбно подарувати цьому свiту шедевр - блискучий,бiлоснiжний,смертельний,пухнастий i так далi...все,що характерезує твоє Я,адже саме ти виграла головну роль.
   Я засинаю з думкою про те,що я перетворю тебе на history,нiде окрiм книги я тебе бiльше не знайду - мене це вбиває,ломає по повнiй...
   Я заставляю себе сидiти вдома,нiкуди не виходити.Я боюся,що не втримаюсь i пiдiйду до тебе,це стане кiнцем i початком.Я вже вивчив тебе бiльш нiж занадто.
   Я захворiв тобою...чи можливо iншою,хоча тут я не певен.Сиджу вдома бiля холодильника,чищу його по троху - вiн вже майже пустий,ще декiлька днiв i я помру бiля нього вiд голоду.Я сиджу,тримаючи в руцi кухонний нiж - великий,гострий,бiлоснiжний ,смертельний - щось подiбне до тебе.Мене щось немов тягне на вулицю,ноги йдуть самi,руки все ще стискають нiж,очi шукають...
   Я йду тротуарами з свiтлим пивом в iншiй руцi - вже виднiються знайомi будинки твого району.
   Я повинен її написати.
   Твоя вулиця,сходи вверх,дзвiнок в дверi - ти вiдчиняєш i чуєш,як Патрiк промовляє - ...
   - ''Привiт,я будь - що повинен її написати,врятуй мене...''.
  
  
   - Я в своему океанi свободи,мене топлять i пiднiмають в небо стихiйнi величезнi хвилi,зiгрiваючи своєю прохолодою,я на половину наповнений кришталево чистим повiтрям,я вiдчуваю як бiля моїх нiг ковзають маленькi рибки - це ви плутаєтесь в мене пiд ногами,заважаючи менi слiдкувати за нашою спiльною тупiстю.Я намагаюсь покинути це все вкравши у вiтра крила,але напевно я ще не досяг того статусу щоб ними керувати - схоже на моєму рахунку покищо мало вбивств,схоже я ще не настiльки грiшний щоб бути вiтром.
   Вiн розчарований,що все так чудово,що йому доведеться вбити тебе прекрасною/iдеальною смертю.Я вже не хочу поглянути на твою кров,я не хочу скуштувати кiлька її грамiв - мене вже напевно вiд цього верне.Я вже не буду бiльше так радiти осiнi,жовтому листю,напiв - замороженому повiтрю,цiй темнiй порi....дверi вiдчинилися...
   - Патрiк привiт.
   Кидання в гарячi обiйми.
   Я нездара - стою далi опустивши руки,я не можу пiдняти їх на тебе,я немов недорозумiння цього свiту.Ось воно - твої слова/мої слова,твоя перемога/моя поразка.
   Менi тяжко дихати - це посравжньому щасливi обiйми,а в руцi блискучий кухонний нiж,спить в очiкуваннi свого виходу,чекає поки моя рука передасть йому естафету смертi...
   Я дивлюся в твоє волосся,вдихаю твої парфуми - чутно запах сигарет.
   Ти знову курила?
   - Проходь Патрiк.Чай?Кава?
   Все нiби пройшло,все нiби добре,всi нiби живi,але книга стоїть на мiсцi,майже поврий нуль - лише одне вбивство,лише один параграф.Виiд є - потрiбно шукати свiй iнший iдеаьний образ,а поки що...
   - Чай,зелений,хоча С'юзi ти знаєш що я його ненавиджу,але прошу,зроби менi сьогоднi саме його,чим побiльше - нехай мене попустить,звiльниться голова вiд таких думок,нехай все пiде подалi i сьогоднiшнiй день включно,залишимось тiльки ти & я...
   - Патрiк ти чому мовчиш?
   Тепер я не розумiю нiчого.З ким я щойно розмовляв?Сам з собою!?Я починаю нервувати,мiнятись на очах - бля,не можу цього приховати,менi здається,що мене тут щось тримає,в цих чотирьох стiнах,а отже - хтось хоче вкрасти мою особисту свободу,вичерпнути воду з мого океану.Я пiднiмаюсь зi стiльця i зникаю...мене пожерають розбитi вiкна - вони як зуби якогось довбаного чудовиська.
   Порiзанi пальцi.
   Напiв вiдкритi очi.
   Я хочу взяти тебе за руку i запиати Сюзi,чому я дiзнаюсь твоє справжнє iм'я тiльки пiсля наших двомiсячних зусрiчань?
   Твої винятковi друзi - це накопичувачi/носителi досить цiкавої для мене iнфо.
   Декiлька дивних шматкiв твоєї правди в мою довiрливiсть,але аж нiяк не в наївнiсть.
   Я вже якось бачив тебе у своїх снах,ти там була в своїх особливих кольорах - в кольорах твоєї прихованої на половину iншої нацiональностi...
  
  
   ...обожнюю жовтий колiр,та не зпутайте з пакетом,дозований клеем типу ''момент''.На очах у пагонiв зникають/помирають яскравi кольори твого обличчя,тупий погляд в землю/десь в нiкуди,iндивiд без всяких iнтересiв,повна паралельнiсть на те,що вже декiлька дiб сон майже! вiдсутнiй.В горлi пересихає вiд отруйних випарiв/речовин.I вже ледь чутнi голоси друзiв...
   Найкращих?
   ...якi поки що,намагаються зарадити,але ти нiчого не помiчаєш,окрiм протоптаної тобою ж стежки до магазину з будматерiалами,де можна придбати,як ти вже вважаєш,клею на рiзний смак...
   - Супер легкий?Синiй?Червоний?Slim?
   I запам'ятай,що чарiв майже не iснує.Недобудованi споруди поблизу тебе,вже захарашенi полiетиленом...i пливе тонкий запах,коли ти його вловлюш тебе тяне знову i знову...
   - I коли ти посмiхався щиро востаннє?Це було настiльки давно,що ти не можеш навiть пригадати.
   На кишенi завжди є твiй невiд'ємний арсенал...
   - Типу ''все своє ношу з собою''?
   - Так,лише тепер я зрозумiв,що все,що в мене є,це ось це лайно,в якому я пливу вже понад мiсяць.Не судiть мене - всi ми граємо в якiсь iгри в своєму життi.Але я ж ще з початку знав,що вибрав хибний шлях,як кажуть ''пробачається та не забувається''.
   Я вже чекаю коли настане нiч,щоб заснути i прокинутись на ранок типу з новини силами i почати все з нуля,думаю залежностi не повинно бути!
   Я обожнюю бiлий колiр,та не зпутайте з...
  
  
   Ти не зiйшлась храктером зi своїм татом - азербайджанцем,та тепер я знаю,напевно,звiдки твоя дивакуватiсть очей,твiй такий прємний вiдтiнок шовкової шкiри - вся ця фiгня якось приємно дiє на мене.
   Я набираю повнi лодонi повiтря,щоб пiзнати його ближче,поглянути в цю прозорiсть глибше.
   Я переливаю його з лодоi в легенi.
   Беру твою руку i запитую це все...а у вiдповiдь лише - "Ти сьогоднi якийсь трохи iнший,ти мiняєш себе щогодини i я не можу до тебе звикнути".
   - Що ж,вважай що цього разу ти вiдморозилась,але сподiваюсь,що мене бiльше не чекають типу такi сюрпризи - це на горi хтось ввiйшов в азарт,граючись тобою - ти забавка для якоїсь лiнивої нездари на небi,можливо це один з ангелiв тягає тебе за твою нитку життя як марiонетку.
   - А чому як...?
   З висоти i справдi здається,що твої чудовi нестандартнi очi виглядають як склянi,що твоя неперевершена шовкова шкiра змахує на звичайний полiєтилен,а плоть твоя - пластмаса.Ти немов кольорова лялька в чиїхось руках,схоже що зовсiм не в моїх.Ти втiкла вiд мене,сама цього не знаючи,ти зовсiм далеко - на дистанцiї витянутої руки.Ти наповнена речовиною наркотичної дiї,а я то думаю вiд чого це я так дурiю!?
   Бажаю вiдчути прилив твого голосу та твоїх пальцiв до мого волосся,яке я так ненавиджу,вкладаючи його щоранку якимось дибiльним гребiнцем,змочивши перед цим стихiєю для бiльшого єфекту - для єфекту мокрого волосся.
   Я помiчаю як моя флегматичнiсть по трохи зникає,немов хвороба стала вилiковною,винайшли препарати для лiкування - особливо приколнi тi що жовтi,у всiх розумiннях...
   Рекомендую.
   ...вiдчув як в моє несчасне тiло влилось бiльше серйозностi - нi,нiякої сiм'ї в моїх то сiмнадцять...,ти ще не на стiльки зiрвала мiй дах,щоб я став сам собi ворогом,щоб був самовбивцею.
   Всi цi погляди вже iншi.
   Погляди на...?
   I Патрiковi тупi смаки вже теж iншi,альтернативiсть його мозку стала попереду,а от щирiсть посмiшки вже десь зникає все далi i далi.Допоможи менi її повернути - будь ближче,бо щось виникає таке передчуття того,що я скоро вже забуду як ти виглядаєш...
   Я обертаюсь назад i бачу як за вiкном моєї кухнi йде дощ,там вже немає птахiв,лише однi гопники пiд парасольками,шаройобляться в пошуках "нiчних лохiв",хаваючи зернята з пивом.Дуже помiтне їхнє невдоволення з приводу їхнiх змокрiлих спортивних речей - легкий одяг,щоб було легше тiкати...вiд самих себе!?
   - Нi,все хня i зовсiм не цiкаво...а сьогоднi вночi я так ахуєнно заплутався у своїй ковдрi - вiдчуття того,що моя ж ковдра коїть замах на моє ж життя,удавами звязує ноги - я плутаюсь у цiй багнюцi з просоння,не зовсiм розумiючи ситуацiю - трохи забиваю на це...
   - А хто там говорив про втрату флегматичностi?
   Вiн пiднiмається щоб забити чимось свiй порожнiй шлунок,десь о пiв на третю ночi.Все як завжди,iз - за його нiчної робти офiцiантом виникає безсонниця,в наслiдок чого Патрiк занадто багато думає вночi,згадучи про кожного з вас,iнколи навiть по декiлька разiв,так сказати по колу.
   Вас по колу?
   А що?Уяви що твоя знайома,дуже доброго вихованя,арестократичної поведiнки,звичайно не має шкiдливих звичок,все так прикольно,iнколи проявляється гламурнiсть та кокетливiсть,ти задоволений що в тебе такi хорошi друзi,i бiльше нiвкого таких немає.I тут раптом ти дiзнаєшся,що вона мiсцева пiдстилка,яка перша в своєму дiлi,i це саме через неї твої друзi вбивають одне - одного.Вона як заборонений плiд,зверху в шоколадi,солодше не буває,а в серединi однi солонi сльози її матерi,яка про все здогадується...як її дочку пускають по колу троє пяних задоволених уйобкiв.
   Ти все ще щасливий,що маєш таку хорошу подругу,якої бiльше нiвкого не має,тому що таку нiхто й не хоче мати,хiба що в своїх особистих цiлях на хвилин так тридцять!?
   Вона якось i не переймається цим питанням,вона задоволена всiм пiд зав'язку,не потребується в друзях,але ходить помiж вас слухаючи на mp3 класику,прикидаючись далi дiвчинкою зразкового виховання,Але помiчає,що зi сторони погляди вже якiсь зовсiм iншi,iй стає трохи стрьомно i вiд цього часу вона починає дедалi бiлье маскувати вiд вас свою косметичку з пiгулками,якi аж нiяк не вiд головного болю...
   Уявив?
   Все це - ...
  
  

ВIСIМ

  
   ...якийсь повний iдiотизм.Моє тiло вiшаєься на стiни вiд таких подiй,вiд таких людей як ти,вiд тих вчинкiв,що твої - це твоїх рук справа,дарма я тодi тебе не вбив,час би все одно все вилiкував.Я не розумiючи зовсiм нiчого,немов в якомусь невiдомому сп'янiннi,немов в комi,бiжу до своєї подруги - психоаналiтика - молода/вродлива/досить розумна,а що ще треба для повного фаршу?
   - Вiдчуття,то майже як оргазм - вiдповiла вона.
   - Чому майже?Адже оргазм це теж вiдчуття.
   - Бо це лише частинка...
   - А оргазм осенi - це листя?
   - Так,а калюжi то сперма:) - шепоче...всмiхачись.
   - А що?Якщо згрести всi нашi почуття в купу i вiдчути їх в одну секунду одночасно,як думаєш,серце витримає таку єйфорiю?
   - Воно витримає все,головне щоб поряд був хтось...i ти засяєш таемничим свiтлом.Коли всiх вiдчуттiв вдається досягнути одночасно ти потрапляєш в iнший свiт,у вiчнiсть - її можна вивчати,але той хто поряд допоможе повернутись.
   - А якщо в ходi ейфорiї,в станi афекту вбити того хто поряд?
   - Тодi то справжнє кохання.Якщо помре i вiн,вже нiхто не витягне тебе.Вони помруть одночасно.
   - Це кохання теж хворе...
   - Шалене/нестримне/необдумане/палке/дурнувате/жагуче...
   - I саме пiд час ось цього - ''шалене/нестримне/необдумане/палке/дурнувате/жагуче...'' - люди вже хворiють одне - одним,а лiкiв то немає...вони потенцiйнi,залежнi одне вiд одного ,нарики,i потребуюь дозу,хоча б невелику.
   - А лiки i не потрiбнi...а залежнiсть це така штука - я маю заежнiсть вiд нього,вiн - вiд неї,вона ще вiд когось,а хтось вiд мене...
   - Але чому моя залежнiсть якась незрозумiла?Вона виникає до музики...
   - А вмене до запаху фарби...
   Сеанс закiнчено.Всiм дякую.Допобачення.
   - Доречi Патрiку,це була "така" розмова...я можна сказати кiнчила:)
   Чомусь менi здається,що це повинно бути восьмою частиною чогось...восьмою частиною мого житя,i вашого включно.
   Я повертаюсь з тим же таємничим свiтлом в головi,розмiтаючи оргазм осенi пiд ногами з допомогою мого friend - вiтру,та розбризгую її сперму своїми безбарвними кедами,вона хлюпочеться,виходить з берегiв.З парку дме прогулянками та вiдпочинками/дощами,а ще нiчними згвалтуваннями.
   Якось можна почути,як чийсь тоненький крик прорiзає повiтря.Воно розлiтається по мiсту,ну принаймнi по кварталу.Щасливi тi люди,що не чули цього,а тi що почули ,одразу вiдчувають на собi мiлiардну численнiсть пекучих мурашок,з адреналiном в кровi - вона наврядчи в тому станi щоб застигнути,вона не зважаючи на вас мiняє свою стуктуру...колiр...свою iсторiю...
   Звiдти пахне листям - його топчуть дiти своїм цивiльним взуттям,в них ще зовсiм не визрiв смак - тому i користуються совковим смаком своїх батькiв,а я йду,розбризгуючи собi на кеди й штани калюжi,дивлюся в їх очi,хочу вiдчути смак їхнього життя,як я сьогоднi вiдчув смак осенi,прибираючи в кiмнатi.Щось дух переймає такий настрiй - йхнiй настрiй.В їхнiх очах то темно,то яскраво - мурахи з адреналiном вже на пiдходi,вони приносять його в маленьких кульках за п'ятнадцять копiйок.Це смiття - воно завжди залишається в мене пiд шкiрою.Скiльки пiде часу,поки воно там повнiстю утилiзується?Рiвно стiльки скiльки буде тривати твоє життя,плюс ще (+ - 2) одинадцять мiсяцiв потойбiчного шляху.А можна просто зняти свою шкiру,як новорiчний костюм казкового персонажу,як маску з обличчя бiлого принца i почистити все там дбряче,а потiм одягнути i продовжити весь цей карнавал - все це життя.Продовжити своє,та при цьому зупинити чиєсь...для написання книги.Схоже доводиться вбивати лише iдеальнi образи - тобто iдеальних людей при життi,в яких так як i в мене по трохи їде дах.Їде вiн вiд всякої дурнi - це навiть не цiкаво.Цiкаво те,що зараз вiдбувається в центральному парку вiдпочинку - зовсiм нiчого,i це так заводить,навiть трохи лякає - дiти рухаються як роботи/посмiхаються як роботи/матюкаються як...
   Я майже пишаюся нашим поколiнням...де технологiї забираються в нашi тiла i там їбашуть все,що захочуть,а їхнiй синтетичний мозок хоче багато...ви потiм про все дiзнаєтесь,коли самi на собi все вiдчувєте,а якщо не вiдчуєте то вважайте,що втратили рiвно половину свого наземного життя.
   Вiтер згинає дерева,видно останнiх птахiв,якi ще не вiдлетiли,зiгрiваючись,займаються на гiлках коханням,не зважаючи,що на них зараз дивимось ми,всi разом - я,дiти,їхнi матерi та iнше...їм не звикати,їм потрiбно зникати,та вони чекають сонячного дня,льотної погоди,щоб не здохти на пiв дороги вiд раю.
   Я краду в них одну пiр'їнку i йду далi.Перебираю ноги,мокре взуття - все в болотi,руки в листi - виставка,натюрморт "дари осенi" - стандартно та зовсiм без оригiнальнотi/без смаку.
   Птюч.
   Нудить...
   Оргазм осенi.
   Її руки штовхають мене по вулицi додому,немов п'яного доставляє пiд самiсiнькi дверi - вона вiдповiдає за мiй стан,зовнiнiй i внутрiшнiй...Так i пiшла,не залишивши свого номеру - пора кохання,прохолоди та наркотикiв...пора швидкого потемнiння на вулицi та в очах - схоже все вiд нестачi сил.
   Я безсилий проти неї.
   Але я зовсiм не проти - тiльки за.За те,щоб вижити зараз/не заснути.Вiднайти в собi сили i наздогнати її,все ж вибороти мобiльний номер у королеви краси...
   - Я благаю,тiльки вiзьми трубку...нi?
   СМС:Давай якось зустрiнемось!Send - десь в самий глиб осенi...в її прiрву/в мою прiрву бажань.Я буду чекати на вiдповiдь рiвно один рiк.Я гадаю тобi вистачить часу,щоб обдумати щодо нашої зустрiчi,якою вона буде,та i чи не змiнилась ти за цей час,за цi щитанi секнди - саме таким менi здається очiкування пiд твоїми вiдсирiлими чарами,пiд твоєю купою листя,я буду в нiй купатися,кричати й посмiхатись,заманювати тих дiтей до себе в пастку,тягти їх за руки,ховати їхнi трупи в глибинi.I зiзнаюсь перед всiм свiтом тiльки коли дiждусь вiд тебе позитивної вiдповiдi.
   На що ти мене перетворила?Мiй дах!Де вiн?
   Вже тiльки вiтер блукає в головi i мої пальцi в пошуках...
   Їхнi маленькi тiла будуть тихо спати,не вдихаючи,не вiдчуваючи,не чуючи,не бачучи - смерть як смерть,нiчого особливого та особистого,все по твоїй iнiцiативi,по твоїй винi - це ти така схиблена...
   - На чому?
   - Ну не на менi,це точно.
   Парк дихає якось смертоносно,тут страшно знаходитись,цi малi потвори мене лякають.Заходе зайоб,що вони хочуть мене з'їсти,пригають до мене в листя - купа немов оживає,починає рухатись - це вони як чев'яки,лазять в пошуках мого тiла - вiдчуваю дотики,хтось шкрябається,хтось кусається - я тiкаю на всiх парах з цiєї халепи...
   Осiнь,ти менi зраджуєш...ти ненавдиш мене чи що,я не розумiю тебе взагалi!?Де твiй розум?
   Опа...
   Все зрозумiло,я втюрився всього лише в яскраву обгоркту,а в серединi ти...ще краща!Це божественно/божевiльно.Ось це я i називаю,те,чого не передати словами...
   Тепер кожної осенi/кожен вечiр,коли я лягаю спати,поглядаю в вiкно i бачу там в низу,на нiчному холодi,маленьких хлопчикiв з,то чорними очима,то блискучими.Вони гiпнотизують мене,вселяють в мене вiчний страх,провокують на безсонницю,розбивають мої вiкна,пускаючи нiч в мою кiмнату,а я,як дурень сиджу в лiжку i чекаю вiд тебе вхiдне смс.Як там?Надiя помирає останньою?Але ж вбили цю Надiю кiлька днiв назад.Вона мешкала на поверх нижче вiд мене,кожен ранок спiвала в ваннiй,кожен ранок курила в себе на балконi з чашкою чогось гарячого - судячи з запаху це кава,а я пiдглядаю згори за цим,кожен її ранок,вивчаючи її психологiю - одним словом,хороша була Надiя...колись...ще зовсiм недавно ми дихали одним i тим же осiннiм повiтрям,тiльки я на своєму поверсi,вона - на своєму.Iколи ми навiть вiтались - це тодi коли вона мене палила,але у вiдповiдь цьому лише махала менi рукою та всмiхалась...
   ...а зараз...на що ти нас перетворюєш?
   Ми нiколи з нею не розмовляли,розумiли одне - одного пiд час контакту очей.Iнколи я зв'язував мiцно свої штори i спускався до неї на своєму небезпечному лiфтi ручної роботи,з книгою Карпи в руцi - типу читати...але ми все ж розумiли одне - одного пiд час контакту очей...було очевидно,що лiтература їй до iнтимного мiсця,i все що їй потрiбно це кохання на декiлька хвилин/вiйна в лiжку.
   Ми заключали контракт на ймовiрне повторення пригод,i в кiнцi кожної,пiдписували мiж обома сторонами акт про перемир'я.
   Вже не чутно звичного нудного спiву в вiсiм годин ранку/вже не чути запах кави на балконi в вiсiм п'ятнадцять/вже не чути запах пiдпаленої сигарети в вiсiм п'ятнадцять.Вже немає всiх цих дрiбниць,до яких мене ще й досi тяне.
   Знизу чути лише саму тишу.
   ...а зверху горлопанить телевiзор та довбанi мешканцi/сусiди скидають недопалки,як атомнi бомби,вони розсипаються iскрами,щойно вiдчувають перед собою асфальт,а я сиджу на стрьомi в очiкуваннi великого "boom!!!".
   Її тiло знайшли пiд купою жовтого листя в обiймах з дiтьми.Їхнi тiла вузлами переплiтались/переверталися.
   Хто це все зробив? - запитую я.
   Пiд чиїмись нiгтями можна знайти вчорашнiй "Вiнiгрет",а пiд її - мою шкiру.
   Осiнь - це щось надлегке/надлегке життя/надлегка музика/тяжка самотнiсть/мiнiмал/це коли знову згадуєш,що хочеш лiтати i починаєш боятися вiдкритих вiкон/озонових дiр,якi запросто висмоктують нашi тiла на вулицю,взагалом твоє i моє,її руки немов штовхають нас на фатальнi вчинки/затяжнi прижки з будинкiв/багатоповерхiвок - цегельнi вежi по бокам кольорових вулиць.
   Житловi коробки або ящики для офiсних пацюкiв.
   Лiхтарi всю нiч грiють повiтря/яскраво сплять вбиваючи темряву.
   Звiдкись сочиться потiк музики,вона продовжує свою грую.Комусь не спиться,а хтось давно вже дивиться сни про бiлих коникiв.
   В гуртожитках шиплять порожнi труби та грає розбите радiо налаштоване на мiсцевiй хвилi.
   Пiд її нiгтями моя шкiра/вона пiд моїм листям/я - пiд її тiлом - вона зверху на менi.../мiй глузд десь вже давно втрачений/її життя вже витрачене.Ми продовжуємо так лежати вже кiлька дiб поспiль - я зiгрiваю її тiло своїм теплом/своїми подихами.Чути як хтось поряд гуляє парами (живими парами) в нiчнiй тишi/в нiчнiй мiнiмальностi,зi спиртними напоями в руках.
   З набоями в кишенях.
   Я лежу знизу,тримаючи її на собi,щоб не застудити її тiло вiд сиростi чорної землi.
   Пiд нiгтями шкiра - вона опиралася,не бажаючи поки що вмирати.На моїй шиї її поцiлунки/її укуси.На спинi - подряпини.Вогнем печуть мої вже застудженi легенi.
   Вхiдне еСеМеС : "Що ж,пiшли прогуляємось."
   Кидаю все це непотрiбне менi лайно нах,пiдриваюсь,вибухом вистрибую i бiжу стежкою/йду вулицями.
   Патрiк йде розмовляючи - вони розмовляють,тримаються за руки,бiгають,кричать,радiють,валяються на травi,кружляють в повiтрi/вiн йде розмовляючи.
   З повiтрям?
   Патрiк вже зовсiм на тобi схиблений,в галюцiнацiї розривається на шматочки/розбивається,тiльки щоб ви разом були щасливi.Це те,що поряд...
   Тримає за руку повiтря,посмiхається до нього,i лише трохи усвiдомлює,що все це дибiльна брехня/правда в тому,що ти з iншим...
   "Головне,що ми разом."
   Надiя була,а тепер вона вмерла,тихенько собi валяється.Цiкаво,а вона може переглядати сни?
   Я впевнений в тому,що бiльше до неї не повернусь.До тебе також.
   Зверху до низу тисне фiолетове небо з пекучими цяточками - тi,що зiрки/головне,що вони не зiрки нашої йобаної поп - сцени.Свiтяться собi,поглядають на нас,смiються,дивуючись,якi ми "ручнiки" (тормоза/гальма...деякi),а я їм тикаю своє веселе ФАК Ю з вiкна i роблю задоволену гримассу.
   Патрiк кричить до них,запитуючи "як справи?",а сусiди крачать йому,щоб закрив свiй рот,а нi,то подзвонять до мiлiцiї.Ги:)
   Я вже на пiдвiконнику...залишається один - єдиний крок i я полечу догори/донизу.../туди,до них...
   Кричу їм - "Краще катафалк:)"
   Але що може вирiшити полiт з другого поверху?
   Все стоїть на мiсцi - я не шукаю наступних iдеальних образiв.Звiсно я знаю одного - це саме Я.Так смiшно,а отже менi доведеться вбити самого себе!
   Хочеш я поручу цю мiсiю тобi,С'юзi?
   Тодi шедевр пiде нах.А може хтось вiзьметься його закiнчити,той хто повнiстю зрозумiє мене та вас кожного в особистостi (про гопiв тут навiть не йдеться),той,в кого захворiє психiчний стан,щоб став наднормальним.
   Пiд її нiгтями залишки моєї шкiри - це я її вбив,точнiше буде - ми разом,вона менi допомогла в цьому.Її пiдзаїбало те що всi мають надiю...
   Всi мають Надiю?
   Весь їхнiй бiль вона вiдчувала на собi,вбирала його в себе i в неї навiть нiхто нiколи не запитував чи вона цього хоче.Всi продовжували її мати/мати розлiталися кожного разу по сторонам - в них свiй особливий вiдтiнок - особистий.
   Тепер вона лежить радiючи,а я сумую за нудним спiвом в вiсiм годин ранку/за запахом кави та пiдпаленої сигарети в вiсiм п'ятнадцять...хоча я її розумiю.
   - Нi,ти не можеш мене зрозумiти!
   Угу...спалила блiн.
   Вiдтепер вона хапає мене за руку i тягне - тягне - тягне...летять iскри з - пiд нiг/вiдбивається iскристiсть в очах - там все зникає/вмирає/оживає,занепадає/вiдновлюється.Там ця чорнява дiва вбиває двох своїх подружок - нiж пiд ребра i куля в кабiну - кров вiдсутня,все майже як в середньостатистичному снi середньостатистичних пiдлiткiв.Лежать тiла в кiмнатах якогось занедбаного пансiонату.Холодне залiзо & свинець.
   Мокрi коси/мертвi вуста/мертва краса - в перевiс цьому,поряд,жива колишня подруга,завмерши,флегматично нiхуянеробить.Я пiдлiтаю - кiлька легких подач по обличчю,збивається дихання,тут чутно запах 7302,хапаю її горлянку руками - спроба задушити/пробудити.Кричу/цiлую,кричу в притул до її пишних вуст своїми.
   - Нуль реакцiї сука?Ти що дурепа?Ти що накоїла?Поглянь!
   Формула щастя/формула великого пох'уй.
   Вона хоче на одинцi знятися до Києва з повною торбою бухла,щоб ще прожити,без зайвих питаннь,своїх кiлька О,великих годин.Напитися/сп'янiти,обблювати свої пальцi та лавочки на Хрещатику,побешкетувати на вулицях та обматюкати мусорiв - все так нiби прикольно,як затиш'я перед бурею/як добре самопочуття перед смертю.
   Мої руки тиримають ї за шию/вона,в свою чергу,дякуючи менi за це,роздирає мою спину,залишаючи частки моєї шкiри в себе.
   Пальцi стискають все сильнiше/сили покидають її тiло/її душа тiкає не озираючись...
   - Знаєш,а добитися твоєї загибелi було не так то й важко.Простiше простого вiдпустити тебе в небо - що вбити оленя в лiсi,що тебе в мiстi - рiвнозначно!
   Ти поламала стереотипи,Надiя,i зникла з обличчя землi найперша.З тебе все почнеться.Почнеться все з твоєї вiдсутностi.
   Твоє життя видалось якимось дуже лаконiчним по вiдношенню до твого гучного iменi,адже ти старша вiд мене всього на один рiк.
   Того дня погода немов вiдчула нас,та полилася на нас дощем - хочаб трохи згасити наш вогонь/змочити/втопити всiх слабких та надати сил,тим,хто i так сильнiший вiд усiх.
   В наших венах протiкає залiзо/в нашому життi протiкають люди.Ми - вода,але по спокiйностi зовсiм не схожi на медуз,якi є кiнченими апатиками.
   Твiй осмотичний тиск значно пiдвищується пiд моїми пальцями,лопають твої клiтини тiла як мильнi бульбашки,залишаючи суттьєво помiтнi,моїми радарами,синього вiдтiнку,плями.
   Все.
   Тебе бiльше немає тут.Поряд.
   Я тебе законспектував - ти живеш в стрiчках,що вище.
   З твоїх очей витiкало джерело закоханостi - воно гаряче й не можна,не те щоб доторкнутися,а навiть поглянути - ця концентрацiя початку псує очi/виїдає чiткiсть...погляд стає п'янким.
   Далi - бiльше.
   Тебе вже розшукують/мене також,хоча насправдi нiхто ще незнає хто саме є цей хворий манiак.Ще незнають чия щкiра в тебе пiд нафарбованими нiгтями.
   Я ще незнаю чи її знайшли.
   Хоча навiщо менi перейматися?Все,що менi потрiбно я вже маю.Я + Осiнь,з великої лiтери...
   Листя всихає/тiло твоє також/ви обоє всихаєте одне пiд одним - прикриваїтесь/любите одне - оного/доглядаєте/зiгрiваєте/лiкуєте/дратуєте/пробачаєте.
   ...ви одне - одного...
   Вартi?
   Земля стає прохолоднiшою,а наше з нею кохання мiцнiше.
   Коли вже тебе знайдуть?Коли на мене почiплять кайдани чи кинуть до клiтки?,де саме я i врятуюся вiд тебе...Будете приходити до мене,приносити хавку (апельсини,натуральний сiк...хоча нi,таке носятьхворим до лiккарнi,а хворим до в'язницi щось зовiсм iнше - пилочку по металу чи радiо на батарейках),та новини з парку,якi б я з радiстю послухав.
   А взагалi то я вiдношусь до групи тих "Хто забув про тебе!".
   Тiона?
   З усiєю цiєю фiгньою,Патрiк забув про своїх друзiв/про те,що було колись/що було все просто заiпцо,а зараз в мене є тiльки вкоєний злочин,холодне тiло дiвчини,заховане пiд листям (доречi,щоб себе не зпалити,потрiбно пiти i обрiзати їй пальцi),а ще холодна осiнь пiд небом.
   Все...i що менi з цими речами робити?Покласти до кишенi i побiгти щоб шукали...
   А там ще дiти,блiн,ну сто про коли прийде весна,вона нам i покаже хто де наклав...
   На вулицях стає чистiше та прохолоднiше/свiтлiше - зимно,снiг як пепл вiд цигарок,падає на нашi задертi догори обличчя - вiн зовсiм теплий i не тане в гарячих лодонях/не зникаючи,замiтає нас,пiднiмає в небо/вчить лiтати.Наш свiт - вже бiла пухнаста куля,як солодка цукерка в ванiльнiй глазурi.Нам вже нiчого не видно,нi неба нi землi.Хмари вiдсутнi - вони с'їбнули,щоб не заважати нам - небо вiдкривається i заливає/засипає нас невимiрними купами куп'юр.
   Бог грається з вами...
   Як голоднi тварини,кидаєтесь/напихаєтесь/вбиваїте за першiсть присвоїти собi купу бабла,яке вже нiкому не стане в пригодi...озирнiться довкола,ви знаходитесь в в залi засiдання суда.Вибачте за незручностi,але стiльцi вам теж не знадобляться.
   Ваше життя це недорозумiння.
   Патрiк стоїть на мiсцi весь цей час,пiдозрючи,що щось тут не те/не те,що вiн не поводить себе подiбно до iнших.
   Сипляться душi донизу/догори,залишаючи змертвiлi порожнi тiла - вашi оболочки/обгортки/маски/образи.
   Вже не зосталось нiчого/нiчого крiм мене та здорового глузду - схоже хтось взявся за моє лiкування/ликування - надання менi нового обличя/нове iм'я та прiзвище/нове житя - почати все з нуля...
   Я один - єдиний,залишився сидiти на цiй бiлiй кулi - планетi,навкруги валяються колишнi люди,їх вже не потрiбно ховати пiд листя/не потрiбно ховати вiд чиїхось очей/не потрiбно опускати свої очi...
   Це менi плата за мою гру,за моє iдеальне вбивство - це створити нову епоху закам'янiлих силуетiв та використати їх для свого майбутнього шедевру.
   - Ти той,хто змiнить цей свiт,принаймнi спробуєш - передаю тобi кермо.Ось,тримай всi необхiднi тобi,поки що,речi.
   - Афiгеть - лопата,савок та вiник!?
   - Прибери тут для початку,Патрiку,час ще є для того,щоб показати на що ти здатен.
  
  
  

Аревiдерчi.

  
  
  
  
  

Аny unauthorized use, including copying, editing, rental forbidden without the privity of author!

!!

WARNING : PARENTAL ADVISORY!

Ukraine

2008


 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"