Наснився менi чудернацький базар:
пiд небом, у чистому полi,
для рiзних людей,
для щедрих i скнар,
продавалися рiзнi Долi.
Однi були царiвен не гiрш,
а другi - як бiднi Мiньйони.
Хто купляв собi Долю за грiш.
А хто - i за мiльйони.
Дехто щастя своїм платив.
Дехто платив сумлiнням.
Дехто - золотом золотим.
А дехто - вельми сумнiвним.
Долi-ворожки, тасуючи днi,
до покупцiв горнулись.
Долi самi набивались менi.
I тiльки одна вiдвернулась.
Я глянула їй в обличчя смутне,
душею покликала очi.
- Ти все одно не вiзьмеш мене, -
сказала вона неохоче.
- А може, вiзьму?
- Ти собi затям, -
сказала вона суворо. -
За мене треба платити життям,
а я принесу тобi горе.
- То ж ти така?
Як твоє iм'я?
Чи варта такої плати?
- Поезiя - рiдна сестра моя.
Правда людська - наша мати.
I я її прийняла, як закон.
I диво велике сталось:
минула нiч. I скiнчився сон.
А Доля менi зосталась.
Я вибрала Долю собi сама.
I що зi мною не станеться -
у мене жодних претензiй нема
до Долi - моєї обраницi