Моша Сергей Васильевич : другие произведения.

Баба з дзеркала

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


Оценка: 3.40*4  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Трiшки жахiв сучасного мiста. Рiдною мовою.

  МОША С.В.
  
  БАБА З ДЗЕРКАЛА.
  
  Оповiдання.
  
  Дзеркало Тетянцi не сподобалось одразу. Щоправда, у найпершу мить, коли татко поставив старомодного трильяжа у кутку кiмнати, бiля вiкна, шестирiчна дiвчинка одразу ж пiдбiгла до нього. Певно, хотiла як слiд роздивитися, який гарненькi у неї бiлвий хвостик та поцяцькований веснянками носик, але вiдразу ж вiдскочила назад, злякано скрикнувши: "Там хтось є!"
  - Дурненька! - весело засмiялась iї мама, Iра, ставна молода жiнка з довгою русою косою та добрими великими коричневими очима. - Хто ж там може бути, крiм тебе самої?
  - Невже не впiзнала? - засмiявся й собi татко Олег. Це дзеркало вiн зовсiм задешево купив на базарi. Якийсь молодик ледве не за безцiнь вiддавав рiзнi меблi, що побували у вжитку, але мали дуже пристойний, майже новий вигляд. Торочачи щось про свою бабусю, пiсля смертi якої i залишилось все це добро, яке спадкоємцевi просто нiкуди було ставити, молодик спробував збути Олеговi ще й низенького журнального столика з кiлькома подряпинами на полiрованiй кришцi, але покупець вiд нього вiдмовився навiдрiз. По-перше, столик їм з Iриною не був потрiбен, а по-друге, якби вони мали зайвi грошi, то й трильяж купували б не на товчку, а в якомусь з магазинiв, де виставленi шикарнi польськi та iталiйськi меблi.
  - Роздивись-но краще, i побачиш, що це - саме ти, дзига невсидюща. Та ще й на повний зрiст, - орадила мама, але тетянка позадкувала з кiмнати, вперто бурмочучи щось про якусь бабу, що дивиться на неї з дзеркала.
  - Ну от тобi й маєш - дитячi страхи!- зiтхнула Iрина. - А в темнiй же кiмнатi залишатися не боїться! I коли вдома сама-самiсiнька - хазяйнує, мов доросла, а тут таке... Баба з дзеркала! Смiх, та й годi!
  - Нiчого, звикне, - кинув Олег, що мав трохи втомлений вигляд пiсля морочливої тяганини з трильяжем вїд базару до дому.
  Але Тетянка до дзеркала так i не звикла. Вона зовсiм не зацiкавилась своїм вiдображенням на повний зрiст, розчесувати кiски бiгала до малесенького люстерка у ваннiй, а на спокусливi ряди маминої косметики, що вишукалися на поличцi трильяжа, вона лиш дивилася здалеку.
  
  - Каже, мовляв, баба там, i все тут! - бiдкалася Iрина своїй знайомiй, Оксанi. Це була невисока худорлява дiвчина з великими чорними очима та розкiшним водоспадом каштанового волосся, пасмо якого весь час падало їй на чоло, вiд чого погляд симпатичної жiнки набирав якоїсь таємничостi. Зрештою, такий погляд екстрасенсовi пасує, а Оксану ж поза очi ще називали вiдьмою. Не стiльки через те, чим вона займалася, а й через бабусю, яка вмiла такого, що екстрасенсом iї й язик не поворухнувся б назвати. Вiдьма - i все.
  -Через той дурний переляк нi платтячко примiряти, нi зачiску зробити по-людськи,- жалiлася далi Iрина. - Вже й сваритися через це почали. До того ж, я читала, що такi хворобливi фантазiї дуже шкiдливi для дитячої психiки. Але що робити з Тетянкою - не знаю.
  - Можливо, що вона нiчого не вигадує, - несподiвоно стурбувалась Оксана. - Дзеркало має здатнiсть акумулювати в собi негативну енергiю, а потiм вихлюпувати iї назовнi. Це може дуже зашкодити тим, у кого слабка енергетика - дитинi, наприклад. А ви ще й зробили велику помилку, принiсши до хати ЧУЖЕ дзеркало! Нi, треба негайно подивитися менi на нього, i на Тетянку також. Де вона зараз, у школi?
  - Та в дома...
  - Сама?!!!
  - Так, але...
  - Ну, Iро...
  Оксана вхопила подругу за рукав блузки й потягнула за собою. Знаєш же, чим я на життя заробляю, могла б iнколи прийти та порадитися перед тим, як зробити чергову дурницю. Ну ж бо, швидше!
  Хвилювання, яке охопило Оксану, передалося й Iринi. Коли жiнки нарештi опинилися перед дверима квартири, сповнена поганих передчуттiв мати кiлька разiв поспiль натиснула на дзвоника. Але вiдчиняти нiхто не поспiшав, навiть тоненького голосочку "Хто там?! з-за дверей не почулося.
  - Вона не могла кудись пiдти... - розгублено белькотiла Iрина, похапцем порпаючись у сомочцi у пошуках ключа. Той, нарештi, знайшовся. Жiнка увiгнала його в шпарину замка, мов нiж у тiло ворога, i подруги ускочили до квартири, одночасно почувши зi спальнi розпачливий дитячий вереск.
  - Доню! - в одну мить мати подолала вiдстань, яка вiддiляла iї вiд дочки, i перестрибнувши порiг кiмнати, на якусь мить остовпiла вiд подиву.
  У спальнi була якась незнайома жiнка, вся в чорному, з худим жовтим обличчям. Вона стояла коло дзеркала i обома руками, довгими i такими тонкими, немов у рукавах були самi лиш кiстки, пригортала до себе Тетянку, яка марно намагалася вирватися з тих жахливих обiймiв.
  - Хто ви? Що ви тут робите?!!! - скрикнула Iрина, не знаючи, що й думати. Незнайомка рiзко повернулася до неї, майже вдаривши поглядом безбарвних очей (десь у куточку своєї свiдомостi, яка нiби лишалась осторонь того, що зараз вiдбувалось, Iрина вiдзначила, що тi очиська були страшенно холоднi - у людини не може бути ТАКОГО погляду), i розкрила чорне провалля роту, зблиснувши рiдкими жовтими зубами. Але замiсть слiв, якi повиннi були зiрватися з цих потворно почорнiлих вуст, почулося нелюдське шипiння.
  - Мамочко!!! - вiдчайдушний крик донечки привiв Iрину до тями. Вона кинулася до незнайомки (баба, справжня стара баба - звiдки вона могла тут взятися?) i вдарила iї всим тiлом так, що та втратила рiвновагу, заточилася, на якусь мить послабивши свої обiйми. Мати сiпнула дочку до себе, але страшної сили удар шпурнув iї на пiдлогу. А стара, незграбно впiймавши Тетянку, потягнулась якось вся одразу до дзеркала, немов то були дверi до iншої кiмнати, куди можна було потрапити, просто ступнувши крiзь помутнiле, нiби затуманене скло. I Тетянка, iї Тетянка - раптом зрозумiла Iрина, - теж мала опинитися ТАМ!
  - Нi! - страшно скрикнула вона, але щось зробити вже просто не встигала. (Боже! Як повiльно вона пiдводиться!) Але в цю мить перед нею промайнула постать Оксани, яка тримала на витягнутих руках поперед себе пiстряве прострирадло, яким було застелено Тетянчине лiжко. Важко, з якимось моторошним хлюпанням простирадло накрило тьмяно виблискуючий прямокутник дзеркала, облiпило його, мов мокре рядно - i баба зникла, залишивши перелякану дiвчинку на пiдлозi перед трильяжем!.
  Нарештi спромiгшись звестися на ноги, Iрина кинулась до донечки, схопила iї обiруч i мiцно-мiцно притисла до своїх грудей. В ту ж мить Оксана вдарила розкритою долонею в саму середину прикритого простирадлом дзеркала. Скло трiснуло сухо i дзвiнко. А звiдти. З-за дзеркала, вдарив по вухах несамовитий крик болю.
  - Все, - повернулась до подруги Оксана, коли те божевiльне волання урвалось так же раптово, як i почулося. Обличчя "вiдьми" мало втомлений вигляд, але iї очi радiсно свiтилися. - Бiльше вона не прийде.
  - Хто - "вона"? - ледь чутно прошепотiла Iрина, яка зрозумiла тiльки одне - iї донечка врятована.
  - Та жiнка. Видно, вона дуже не хотiла вмирати, чiплялася за життя. От iї душа i вселилася в дзеркало, що напевно стояло в iї кiмнатi. Звiдти вона намагалася вдертися в наш свiт i закрiпитися в ньому цiною iншого життя... Але все скiнчилося добре.
  Оксана пiдняла долоню, якою розбила дзеркало, й Iрина втратила голос вiд жаху: хоч на шкiрi не було жодної подряпини, з долонi капала кров - густа i чорна...
  
  Кiнець.
  1996 р.
  
  
  
  
Оценка: 3.40*4  Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"