З чого починається ранок звичайної людини? З чашки гарячої та запашної кави? Чи може з ранкової пробiжки? Для звичайних людей може i так,але не для мене.Прокидаючись з самого ранку,невстигнувши як слiд вiдкрити очi я вiдразу вiдкриваю ноутбук i починаю перевертати iнтернет в пошуках самих цiкавий i шокуючих новин. Ви запитаєте чому? Все просто - я Bloger.
Чи зацiкавить когось моя iсторiя я навiть не знаю,але тим не бiльше почну розповiдати вам все що дiзналась чи дiзнаюсь.Чи мої iсторiї реальнi запитаєте ви, я скажу лиш одне - у нашому життi все можливо.
Частина 1
Невже свобода?
У якому вiцi ми можемо повнiстю розумiти що вiдбувається навколо нас? Дехто скаже, що це неможливо взагалi, iншi ж скажуть що повнiстю розумiють себе та свiй внутрiшнiй свiт, але чи це справдi так нам з вами ще доведеться з'ясувати. Чи можемо ми вiдразу пiсля школи визначитися з вибором професiї? Хтось iз самого дитинства знає ким хоче стати,а до когось професiя приходить сама, як це i сталося з нашою героїнею.
Прокинувшись вранцi Меланi зрозумiла що цей день нарештi настав. Цей день мав дати їй путiвку у доросле життя i вона це чудово розумiла i з нетерпiнням чекала. Пiдскочивши на радощах у лiжку дiчина рiзким помахом руки зкинула з себе покривало i намацавши ногою капцi бiля лiжка схопилась на ноги побiгши до старої потрiсканої шафи у її кiмнатi,яка невтомно припадала пилом. Перебравши всi речi якi там лежали вона сiла бiля нього тримаючи у руках коротке плаття у клiточку." Сьогоднi останнiй день в школi" - ця думка не виходила у неї з голови у передчуттi лiтнiх канiкул i коледжу, та i може з такого приводу її нарештi вiдпустять на дискотеку, адже окрiм шкiльної вона ще нiде не була. У передчутi розваг дiвчина швиденько вскочила у свою коротеньку сукенку швиденько зiбрала своє довге темно-русе волося у хвостик i однiєю рукою взуваючись , а iншою закидаючи рюкзак на плече винеслась з дому немов вихор. Через пiв години вона була вже в школi i заскочивши у клас скинула свiй рюкзак на стiлець парти хвацько стала дiставати пiдручники. Пiдготувавшись до уроку дiвчина так i залишилась сидiти за партою витаючи у мрiях про нове майбутнє. Уявляла коледж,гуртожиток i нових друзiв, яких у цьому життi у неї майже не було.
День пройшов занадто одноманiтно ,щоб про нього розповiдати. Сказати можу лише одне - Меланi немогла дочекатись коли цей день закiнчиться i вона розпрощається з цим маленьким i одноманiтним мiстечком,хоча воно її не так хотiло вiдпускати.
От нарештi i еастав векчiр. Дiвчина томилась у очiкуванню батькiв на дозвiл щодо дискотеки, але мрiї все ж її не покидали. Через екiлька хвилин до кiмнати зайшла мама з настiльки суровим виразом обличчя, що чiкувати можна буо лише одного - нiхто нiкуди її не вiдпустить. Незважаючи на свою здогадку дiвчина продувжувала збиратись на вечiрнє рандеву, оскiльки була впевнена у тому , що вона заслужила туди потрапити.
-Мел, а я подивлюсь ти вже готова до подвигiв.- з здивованим обличчям сказала мама обурена її зухвалiстю.
-Ну не зовсiм... Я прости вирiшила з економити час. Та i я надiялась на краше.- сказала дiвчина стоячи бiля вiдкритих дверцят шафи i перебираючи одягом у повному сум'яттi.
-Ми вирiшили пiти тобi на зустрiч i вiдпусти тебе,але за одної умови.
-Якої?- з зацiкавленням дивилилась Меланi на маму в глубинi душi очiкуючи якусь падлянку.
-Ти маєш iти з Хелен i бути не пiзнiше 00:00.- сказала матiр склавши руки на грудях i злегка пiдвищивши тон.
-Але як? Ти ж знаєш що ми виходитимо лише о 22:00, й я ж не сама буду. А якщо дiвчата затримаються? Менi що самiй iти?
-Звiсно ж нi,але якщо так станеться то будь певна що япро це знатиму.
-Як це? Ти що екстрасенс? - зсарказмом в голосi сказала донька, здивовано дивлячись на матiр.
-Можна i так сказати. Ти менi зателефонуєш i попередиш.
Добре, але у такому випадку допоможи пiдiбрати одяг.- з усмiшкеою сказала Меланi мамi.