Аннотация: Типология стратагем мышления в контексте государствосозидающих интенций (на украинском языке)
Ярослав Мельник
Наталiя Криворучко
Типологiя стратагем мислення у контекстi державотворчих iнтенцiй
На сучасному етапi розвитку гуманiтарної науки менталiтет нацiї є одним iз ключових об'єктiв дослiдження у рiзних галузях знань - лiнгвiстицi, психологiї, етнологiї, культурологiї, фiлософiї, полiтологiї, логiцi, теорiї штучного iнтелекту та багатьох iнших [1, 2]. Науковi розробки пропонують низку пiдходiв до iнтерпретацiї цiєї категорiї. Причиною активної уваги авторитетних вчених до ментальностi є прагнення збагнути специфiку способу, стилю та стратегiї мислення тiєї чи iншої нацiї. Саме тому в науковiй практицi iснує розгалужений ряд розумiння i тлумачення цього поняття. Смiтюх Г. та Стрiлецький В. ментальнiсть визначають як "характер та лад людського мислення, що реалiзується на рiвнi свiдомостi, але базується на структурних елементах сфери пiдсвiдомого, що включають в себе архетипи як окремої особистостi, так i етносу в цiлому" [13].
У великому тлумачному словнику сучасної української мови категорiя ментальностi подається як: 1) iнтелектуальнi розумовi здiбностi; 2) психiка, психiчна сила [1, 518].
Iншi дослiдники пiд ментальнiстю розумiють "структуру репрезентацiї знань в довгочаснiй пам"ятi, яка вiдповiдає структурi представленої ситуацiї й iнтегрує iнформацiю всiх сенсорних систем i загальне знання про те, що є можливим у навколишньому свiтi. Ментальна модель ґрунтується на сприйняттi людиною свiту залежно вiд самого свiту i її знань, досвiду (тобто межi наших моделей є межами нашого свiту)" [12, 380].
Антонюк О. ментальнiсть визначає як "вiдносно цiлiсну сукупнiсть образiв, уявлень, оцiнок, цiннiсно-смислових утворень i "своєрiдних правил життя", якi є специфiчним вiдображенням дiйсностi i зумовленi особливостями життєдiяльностi iндивiда, етносу, нацiї тощо в певному географiчному i культурно-iсторичному середовищi [9, С.466].
Дослiджуючи ментальнiсть як явище, в основi якого мiститься лiнгвiстичне начало, Колесов В. iнтерпретує її як свiтогляд у категорiях рiдної мови, в якому поєднуються iнтелектуальнi, духовнi й вольовi якостi нацiонального характеру в його типових проявах [5, 14].
Соцiологи в основу ментальної структури покладають сценарiї та моделi суспiльної поведiнки i ментальнiсть визначають як "соцiально-психологiчнi характеристики суспiльного суб"єкта (людини, етносу, класу, iн. великих соцiальних груп), якi знаходять свiй вияв у способi та характерi мислення, соцiальних та психiчних установках та поведiнцi" [14, 173].
На думку Бойченка I. "ментальнiсть - це полiсемантичне поняття для позначення глибинного рiвня людського мислення, що не обмежується сферою усвiдомленого й сягає у несвiдоме" [4, 245]. Усi дослiдники, даючи рiзнi варiанти iнтерпретацiї ментальностi, сходяться в одному: ментальнiсть - це специфiчний спосiб свiтосприйняття та мислення, який сформувався впродовж тривалої iсторiї розвитку i який виокремлює кожну нацiональну чи етнокультурну групу й робить її унiкальною та неповторною.
Беручи до уваги сучаснi геополiтичнi та глобалiзацiйнi явища, наголошуємо на тому, що ментальнiсть з точки зору соцiально-полiтичних процесiв повинна бути однiєю iз найактуальнiших проблем. Одним з важливих аспектiв окресленого кола питань є ментальнiсть у контекстi державотворення. Широкий спектр тлумачень ментальностi як унiкального способу мислення та свiтосприйняття пояснюється тим, що тiєю чи iншою мiрою дослiдження зазначеної категорiї почалось ще в часи Платона, де фiлософ у своїй вiдомiй працi "Держава" обґрунтував вчення про правлiння воїнiв, фiлософiв i ремiсникiв. За Платоном, кожен тип правлiння займав свою нiшу на певному етапi iсторичного досвiду, i кожному типовi вiдповiдали певнi ментальнi риси. Фiлософи, головною чеснотою яких є мудрiсть, керують суспiльством; воїни (стражi) характеризуються мужнiстю i покликанi захищати це суспiльство; а землероби i ремiсники, низьким душам яких притаманна хтивiсть, виконують господарськi функцiї [11, 43]. Сьогоднi iдеї Платона мають чимало опонентiв, якi критикують "iдеальнi устрої" держави. Так, Карл Поппер називає його головним ворогом вiдкритого суспiльства, бо саме через цю модель на певнiй стадiї свого розвитку найбiльш схильна перерости у тоталiтаризм. Cуспiльним iдеалом К.Поппера є "вiдкрите суспiльство" - суспiльство влади розуму, свободи, рiвностi, справедливостi. "Вiдкрите суспiльство", за К.Поппером, базується, насамперед, на iнструментальнiй рацiональностi, десакралiзацiї соцiальних i полiтичних норм i процедур, можливостi змiни соцiального статусу його членiв [10, 43]. Але очевидним та беззастережним є те, що свiт, у ментальному сенсi, є багатоликим, i усi етнокультурнi та державнi системи надiленi, окрiм iнших, ще i унiкальним типом мисленнєво-ментальної поведiнки.
Однак не варто поспiшно опонувати Платоновi i звинувачувати в тоталiтаризмi. Сучасна гуманiтарна наука дозволяє переглянути значний обсяг усталених понять i категорiй з висоти набутого досвiду та нової методологiчної парадигми i внести корективи. У такий спосiб можна вiдкорегувати i наше знання про iсторiю, культуру, свiтогляд та багато iншого.
Свiтогляднi основи дослiдження української ментальностi розкритi також у працях Г.Сковороди, Т.Шевченка, М.Костомарова, П.Кулiша, М.Драгоманова, В.Липинського, Б.Грiнченка, О.Духновича, I.Франка, М.Грушевського, Д.Донцова, В.Вернадського та iн.
Станом на сьогоднiшнiй день категорiю ментальностi у етнокультурному, мовному, полiтичному ключi розробляють в Українi такi дослiдники як В.Колесов, Г.Гетало, О.Красовська, Є.Макаренко, Н.Михайловська, М. Чепа, А.Шведова, I.Бичко, В.Васильєва, Л.Гамаль, В.Кононенко, В.Храмова, О.Стражний, Т. Ткачук, Я. Мельник та iн.
Об"єктом запропонованого дослiдження є типологiя мислення сучасного громадянина незалежно вiд роду занять чи професiї - полiтика, державного службовця, селянина, робiтника, вчителя тощо, - всi вони тим чи iншим чином пов"язанi з державотворчою традицiєю та є представниками усього народу.
Предметом запропонованої розвiдки є аграрний тип мислення, який видiляється поряд iз таким як "воїни", "фiлософи" та iн.
Iнакше кажучи, тип мислення є окремою самостiйною та дуже важливою темою сучасної гуманiтарної науки, i саме ця галузь гносеологiчних пошукiв може дати вiдповiдь на коло питань, якi турбують свiтову спiльноту, у тому числi й українську.
Не будемо заперечувати аграрно-хлiборобського походження українського етносу. Про це писали М. Драгоманов, В. Липинський, В. Винниченко та iншi мислителi минулого. Завдяки консерватизму села, про який з великою пошаною писав В. Янiв, "....український етнос змiг перенести всi випробування своєї драматичної iсторiї" [7]. Слiд вiддати належне тим, для кого сила звички була формою виживання у скрутних умовах. Але час невблаганно бере своє, i село, як i вiдповiдний тип мислення, поступово маргiналiзується пiд впливом iндустрiалiзацiї й урбанiзацiї .
Важливе значення для з"ясування специфiки етнiчного характеру народу має визначення особливостей органiзацiї та стратагем мислення. Особливiсть України, як зазначали свого часу М. Костомаров, М. Туган-Барановський, О. Єфименко та iн., полягає в тому, що тут, на вiдмiну вiд Росiї, не iснувало такої форми економiчного життя, як зрiвняльно-передiльна община. Українська громада iстотно вiдрiзнялася вiд росiйської сiльської общини тим, що об"єднувала своїх членiв пайовим внеском, будувалася на принципi "рiвної нерiвностi", заснованого на вiльному володiннi землею, вiдкритiстю щодо майнової диференцiацiї. В Українi, писав М. Туган-Барановський, у дореволюцiйнi часи спостерiгалась найпомiтнiша в iмперiї майнова диференцiацiя. Ця обставина сприяла поширенню у суспiльнiй свiдомостi iдеї трудового iндивiдуалiзму, формувала почуття господаря, гiдностi, яка забезпечувалась особистою працею. На культуру та рацiоналiзм господарювання, виховання селянської трудової моралi впливали також практика обмеження земельного надiлу, вiдсутнiсть жорсткого регулювання господарської дiяльностi, зрiвняйлiвки, що впливало на формування особистих якостей людини [2, 13].
Полiтична, економiчна та ментально-культурна ситуацiя, що склалась в Українi, характеризується недалекогляднiстю та законсервованiстю поглядiв на дiйснiсть та шляхи свого розвитку. На сьогоднiшнiй день, переважна бiльшiсть жителiв великих чи малих мiст тiсно пов"язанi з аграрним свiтом. Велика кiлькiсть членiв сучасної української полiтичної, наукової, мистецької елiти - вихiдцi iз села, якщо не в першому, то в другому чи третьому поколiннi. Але не лише генеалогiчна прив"язанiсть до аграрного свiту є визначальною, таким типом мислення можуть бути надiленi жителi мiст-мегаполiсiв. Сучаснi урбанiзованi мiста-мiльйонники також дають привiд говорити про iснування у них помiщицько-аграрного типу мислення. Спрямований на загальне збагачення та задоволення лише власних вузьких iнтересiв та потреб, цей тип породжує викривленi форми правлiння та державотворення в цiлому свiтi загалом та Українi зокрема. Варто говорити i про те, що аграрiй, як показала iсторiя, не формує державу, iмперiю чи потужну владну систему. Цього не дозволяє зробити специфiка та параметри поля його мислення, яке є обмеженим та дещо асистемним.
Варто зазначити те, що для аграрного типу свiтосприйняття характерним є вiдсутнiсть системної державотворчої лiнiї. Цей процес можна прослiдкувати впродовж всiєї iсторiї, починаючи вiд найдавнiших часiв. Екстраполюючи погляди в iсторiю, розумiємо, що саме тип мислення, характерний для населення України i не дає змоги сформувати на українськiй територiї потужний та стiйкий державницький устрiй впродовж цiлого тисячолiття.
Змiнилась епоха, змiнились умови та засоби спiвiснування, однак культура українського простору залишається напiвмаргiнальною. В українськiй полiтичнiй думцi сформувався тип дiяча-конформiста, що проявляється в гедонiстичному потязi до влади, а тому окремi iндивiди заради реалiзацiї власного "я" у полiтичному середовищi здатнi до безпринципних компромiсiв. Перехiд на якiсно вищий рiвень цивiлiзованої форми iснування потребує змiни способу та стилю не тiльки поведiнки, звичок, але й цiннiсних орiєнтирiв, установок та способiв мислення.
Отже, для багатьох етнокультурних середовищ, у тому числi i для українського, характерним та домiнантним є аграрний тип мислення. Це мислення аграрiя чи заробiтчанина, дiї якого спрямованi в основному на вирощення та збiр урожаю та регенерацiю себе як виду. У мисленнєвiй поведiнцi аграрiя вiдсутнi системнi моделi державотворення та розвитку глобальних систем та iнфраструктур, що спричиняє прагнення виключно до власного збагачення, не гребуючи методами i засобами. Такi способи поведiнки не можна назвати державотворчими у повному сенсi цього слова (як здатнiсть усвiдомлено щось виконувати, цiлком беручи на себе вiдповiдальнiсть за наслiдки), оскiльки вони не виходять з власних установок, норм чи цiнностей, а пiдпорядкованi вищому модульному началу - "пановi", "господарю", "князю".
Тож типовими ознаками для аграрної моделi мислення вважаємо наступнi:
1) циклiчнiсть, уподiбнення до природи: посiяти → дочекатись врожаю → зiбрати → чекати наступного посiву. Аграрний тип мислення позначений циклами - "вiд зарплати до зарплати", "вiд свят до свят" i т.п. Багатство землi сприяє формуванню закоханостi в природу, лiризму, споглядального характеру. Водночас багатство землi не вимагає надзусиль для виживання, а звiдси - недостатньо розвинена соцiальна i полiтична активнiсть, вiдсутнiсть глобальних системних державницьких критерiїв мисленнєвої поведiнки та безвiдповiдальнiсть за власнi дiї. Формується спрощена система уявлень, поглядiв, i вiдповiдно моделi поведiнки, вiдношення до самого життя - кожен наступний цикл повторює попереднiй, не несе нiчого якiсно нового;
2) схильнiсть до накопичення: з потребою i без потреби. Прiоритетним стає позбавлене сенсу нагромадження матерiальних благ у необмеженiй кiлькостi чи якостi. Принципом накопичення стає особисте примiтивне самоствердження. Те, що виходить за його межi, - втрачає своє значення. Вiдбувається накопичення капiталу, нерухомостi, землi - задля володiння чимось матерiальним i таким, що приносить користь. Накопичення стає самоцiллю та перетворюється на гiпертрофований прагматизм;
3) обмеженiсть просторових параметрiв. Кордони власного "я" вiдповiдають границям його майнових параметрiв. Аграрiй бачить своє iснування лише у контекстi того, чим вiн володiє. Вiн роздiляє речi "власнi" i "чужi". При цьому перевагу надає тим речам, якi є матерiально втiленi.
Вiдсутнiсть системного мислення i стратегiчного бачення призводять до затиснутостi в рамки, неможливостi мислити глобально, виходячи за межi власного матерiального "я". Це стимулює його застiй та константну стереотипнiсть у поглядах на тi чи iншi подiї. Звiдси випливає опiр до нового (реформування, перегляд старих, непристосованих до нових умов, систем).
У системi поглядiв аграрiя має мiсце пошук шляхiв максимального використання та одержання користi на "своїй територiї". Прагнення до загарбання територiй iнших (в межах, якi допускають об"єднання цих територiй з уже наявними), бездумне збирання земель, безцiльне використання яких призводить до "накопичення заради накопичення".
На цьому ґрунтi формується маргiнальний психотип "маленького мiстечка", де все знайоме i звичне є добрим, а незнайоме, незвичне - злим. Джерело зла ототожнюється з неузвичаєнiстю, що саме по собi є похiдним продуктом своєрiдного мiстечково-хуторянського нацiоналiзму [13];
4) домiнанта родинно-кланових взаємин над усiма iншими цiнностями та вiдносинами. Нi держава, нi система, анi iншi громадяни країни не становлять для аграрiя цiнностi. Натомiсть цiннiстю для нього виступає виключно родина: син, донька, друг, брат, кум, сват тощо. Усi зв"язки побудованi за принципом родинної iєрархiчностi, пiдпорядкованостi та "протягування" одне одного до влади будь-якими, у тому числi i нелегальними та корупцiйними способами. Мораль будь-кого з членiв родини не вiдiграє суттєвого значення, адже для аграрiя мета (збагачення сiм"ї!) виправдовує засоби. У потужнiй та стабiльнiй державнiй системi родиннi стосунки слабнуть, натомiсть слабкiсть держави компенсується сильними родинно-клановими зв"язками. Родинно-клановi структури унеможливлюють функцiонування "вертикальних каналiв" в усiх рiвнях державної системи. Це означає, що притiк нових та свiжих сил, iдей, є малореальними (родинно клановi структури "контролюють" окремi дiлянки полiтичного, економiчного чи iншого простору). Таким чином, у державнiй системi формується псевдоконсерватизм (опозит до "британського консерватизму"), який врештi-решт призводить до самознищення системи.
5) вiдсутнiсть командного мислення, командної гри. Родинно-клановi взаємини не допускають чесних, вiдкритих норм i правил формування та розвитку "високопрофесiйної команди" у вiйськовiй сферi, полiтицi, спортi тощо. Домiнування iндивiдуальної гри та мiжусобиць, роз"єднання, сприяє небажанню вести ефективний дiалог, ефективно репрезентуватися перед спiвбесiдником. За вiдсутностi командної гри не може бути мови про ефективнiсть, дiєвiсть поставлених цiлей. Це явище часто спостерiгаємо в спортi, коли кожен член команди вiдповiдальний рiвною мiрою за результат, який показує команда. У полiтицi ж - нездатнiсть нести вiдповiдальнiсть не тiльки за члена команди, але i за себе, призводить до деформацiї поглядiв на засади державного будiвництва, безвiдповiдальностi, i зрештою нездорової мiмiкрiї державної влади.
Для ведення нормальної, повноцiнної гри, повиннi встановлюватись чiткi правила чесної гри, зрозумiлi кожному учаснику. Натомiсть у зазначеному типi мислення панує нечесна конкуренцiя i керування принципом "людина людинi - вовк" не тiльки мiж опозицiйними групами, але й всерединi власної команди. Пояснюється це домiнуванням у свiдомостi - не команди як цiлiсностi, а особистого, приватного, яке є вищим за колективне. Таку форму аграрного типу мислення можна означити як псевдоiндивiдуалiзм.
6) система цiнностей, характерна для аграрного типу мислення: цiнностi матерiальнi, прагматично-корисливi; здатнiсть лише "брати" i небажання вiддавати чи вiдповiдати за власнi дiї, споживацтво у результатах i нездатнiсть вiдчутно їх пiдвищувати. Невмiння створювати умови для розвитку та рацiонального розподiлу наявних засобiв. Для аграрiя духовна гармонiя зi свiтом є вторинною. Це пояснюється його власною рабською, заробiтчанською свiдомiстю. Його тип мислення базується виключно на матерiальних засобах - конкретно-матерiалiзований вимiр - те, "що є", а не те, що "може бути". Аграрiй культивує практичний досвiд i вiдхиляє високий теоретичний рiвень. Тому вiн не є творцем чогось маштабного - макросистем та макроструктур, не є творцем високої культури, мистецтва, науки. Аграрний тип мислення зорiєнтований на сприйняття будь-чого в деталях, пiддаючи все поелементному аналiзу; вiн не сприймає самi iдеї чи абстрактно сформульованi проблеми на високому рiвнi узагальнення, для нього вони мають бути чiтко висвiтленi й забезпеченi засобами та планами їх впровадження чи розв'язання. Прогалини в неповному розгортаннi (теоретичному i практичному) iдеї вiн буде прагнути заповнити мiфами чи особистими задумами, iнтригами. З цього випливає вiдсутнiсть вiдчуття необхiдностi власних дiй та потрiбностi iншим людям. Його праця спрямована на забезпечення себе, своєї сiм"ї матерiальними благами. Людина з аграрним типом мислення працює на себе i для себе ;
7) аксiологiчна система зорiєнтована в основному на матерiальнi цiнностi. Вiдкидаються високi духовнi потреби. Такi цiнностi як мудрiсть, вишуканiсть, аристократизм втрачають свою актуальнiсть. Анархiчний iндивiдуалiзм, що проявляється в безпiдставних претензiях на отаманство, та недостатньо розвиненi нацiонально-державницькi стратегiї призводять до атрофованостi iстинних, нацiональних почуттiв, до етнонацiонального зрадництва, до вiдсутностi нацiональної гiдностi. У цьому контекстi зазначимо, що аграрiй не формує iстинну аристократiю. Вона не є типовою для такого способу мислення, а навпаки - завжди вступає в опозицiю до того, що позначається iстинним аристократизмом та iнтелiгентнiстю.
Аксiологiчну структуру вказаного типу мислення можна описати так: базовим елементом є викривлений iндивiдуалiзм, самозакоханiсть та власна забезпеченiсть. Сюди входить також i семiотична домiнанта власного простору, "своєї територiї".
Сходинкою вище знаходиться прiоритет збагачення, накопичення матерiальних благ (капiталу, землi тощо). Намагання отримати користь не тiльки вiд власної рабської працi, але й вiд людей, що в силу обставин узалежненi вiд нього.
На найвищу аксiологiчну позицiю аграрiй ставить служiння "своєму пановi", вiд якого вiн i залежить. Залежнiсть вiд вищого структурного елемента - господаря - призводить до вiдсутностi самостiйно вiднайдених структур, i простiр пiдданого заповнюється сурогатними конструкцiями. У результатi цього вiн не схильний до рецепцiї чужого досвiду у соцiально-структурнiй чи полiтичнiй системi. Такий тип залишається перманентно-консервативним у своєму мiкросвiтi;
8) схильнiсть до привласнення матерiальних благ (в основному, створених природою) задля власної вигоди, власного задоволення. В силу того, що аграрiй веде натуралiстичний спосiб життя, вiн черпає у природи основнi засоби iснування, i у неї ж рецептує концептуальну модель свiту. Присвоєння та незаконне привласнення чужого чи спiльного, крадiжка поступово стає невiд"ємним та органiчно вкомпонованим елементом картини свiту, свiтогляду та способу життя (зауважимо, що у живiй природi такого явища як крадiжка не iснує - все правильно i законно. Привласнення чужого у свiтi тварин моделюється: не я вкрав, а ти не змiг вберегти - тому все чесно i справедливо).
9) вiдсутнiсть фiлософсько-естетичного сприйняття дiйсностi. Натуралiзоване сприйняття дiйсностi спонукає те, що аграрiй не культивує високi iдеї, вартiсним для нього є все конкретизоване - дiм, автомобiль, земля, дружина тощо. Аграрiй не схильний до абстрактних узагальнень вищого порядку, не в змозi "пiднятись над ситуацiєю" i самостiйно знайти вихiд, прийняти певнi рiшення. Пасивнiсть у системних дiях є ще одним проявом вiдсутностi у нього "духовного бачення" та "духовного розвитку". Матерiальне компенсує вiдсутнiсть духовного. Наявнiсть "багатого, надмiру заповненого стола", який витiсняє iнтелект та комунiкацiю є типовим для такого ментального простору;
10) схильнiсть до мiфологiзацiї своїх вартостей (у контекстi матерiальних цiнностей: хороший кiнь, автомобiль тощо). Створення мiфiв та псевдоцiнностей, вiдволiкає людину вiд реальної участi в державному будiвництвi, слiпа вiра в примарнi iдеї та цiлi унеможливлюють формування у аграрiя власної державницької позицiї та прiоритетiв. Авантюризм, демагогiя та пустослiв"я супроводжуються спекуляцiями на труднощах i проблемах, дезорiєнтацiї та обдурюваннi iнших з метою власного збагачення. Крiм того, для аграрного типу мислення характернi переживання так званого "дистресового" досвiду, тобто породження внутрiшньосуспiльних конфлiктiв неконструктивної природи; схильностi обстоювати свої недолiки, повторювати власнi помилки та чинити опiр проведенню реформ. Пiдвищена рефлексивнiсть вiдволiкає вiд конкретних справ та не сприяє розвитку соцiального iнтелекту та формуванню повноцiнного колективного "я". На цьому ґрунтi створюється iдеальне середовище для розповсюдження мiфологем i плiток, котрi компенсують здоровий глузд;
11) вiдсутнiсть творчого потенцiалу. Аграрний тип мислення, як правило, опирається на потужний фольклорний пласт i не культивує високе мистецтво, високу моду та культуру загалом. Колективна творчiсть у повнiй мiрi реалiзується у фольклорному масивi;
12) вiдсутнiсть "потягу до науки". Аграрiй не прагне принаймнi наблизитись до пiзнання фундаментальних знань та фундаментальних наук. Предметом його пошукових чи гносеологiчних розвiдок є прикладнi та звужено-локальнi аспекти науки, якi дають швидкi та короткотермiновi результати; також вiн схильний до рiзного виду компiляцiї та iмiтацiї наукової дiяльностi.
13) аграрiй мислить маргiнальними параметрами - i це проявляється у тому, що вiн не будує мiста, фортецi, дороги, мости. Це не є його прiоритетом. Така людина ремонтує лише частину дороги, замiсть побудови нової та надiйної автостради; замiсть придбання нового мiшка, залатує безнадiйнi дiрки у старому тощо. Вiн не схильний до створення макроструктур, котрi б послужили майбутнiм поколiнням. Нiчого великого, фундаментального - все незначне (мiкродержаву, помiсництво, князiвство тощо). Слабкiсть соцiального характеру та вiдсутнiсть духовних резервiв, психологiчних засобiв, щоб розв'язати актуальнi соцiальнi проблеми, призводить до невiдповiдностi реальних соцiальних змiн жодному можливому реформаторському плану чи проекту.
Маргiнальнiсть аграрiя проявляється i у його фемiнiзмi, який характеризується наявнiстю таких ознак: флегматичнiсть у дiях, реальна перевага споживання над творенням; пiзнання дiйсностi засобами рефлексивного мислення, уявлень i вражень; бутафоризацiя духовних пошукiв без спроби щось реально змiнити в суспiльствi; зведення реформаторської дiяльностi до створення образiв та iдей, якi не реалiзовуються; переважання боязливостi, слухняностi, сумлiнностi, навiювання i романтичностi основного загалу населення над самодостатнiстю, розсудливiстю, самокритикою тощо;
14) фаталiзм як елемент ментальної картини свiту. Для аграрiя типовою є залежнiсть вiд стихiї, природи. Вiн нiчого не вирiшує i не вiдповiдає за результат - все перекладає на оточення або ж на iнших. Вiдповiдальнiсть несе доля, фатум, вищi сили, погода, природа, Бог - усе, тiльки не власна особа. Аграрiй не може змiнювати систему, дiйснiсть, а чекає поки зовнiшнi сили визначать i впорядкують його свiт. Пасивнiсть у реальнiй дiйсностi призводить до розгубленостi перед новими бар"єрами, до невмiння самостiйно приймати рiшення та дезорiєнтацiї у соцiально-полiтичному просторi й часi, до переваги у поведiнцi емоцiйного, чуттєвого над вольовим, iнтелектуальним, розумним. Цi процеси доводять аграрiя до розпачу, депресiї та постiйного невдоволення життям та нагромадженими благами;
15) схильнiсть до спротиву та iгнорування загальновизнаних норм, принципiв, правил поведiнки. Аграрiй iгнорує право, закони, конституцiю, загальнодержавнi правовi канони. Вiн iснує з ними паралельно - закони та правила, створенi ним особисто (якими керується у життi), завжди домiнують над суспiльними;
16) схильнiсть до зради: зрада сiм"ї, родинi, друзям, вiрi, Богу. Вiн не є воїном, котрий поставив мету i йтиме до переможного кiнця, а вiдволiкаючись на дрiбницi, якi не несуть нового змiсту, залишається на рiвнi невiльника. Схоже, як зфемiнiзований чоловiк не звик обирати чiтку лiнiю поведiнки (при прийняттi рiшення вiн довго зважує, вагається i перебирає рiзнi варiанти, намагається їх комбiнувати). Змiна поглядiв, орiєнтирiв, смакiв, вподобань - є характерним для аграрного типу мислення.
Перешкодою для аграрiя є вiдсутнiсть мотивацiї та чiткої системи цiнностей й прiоритетiв. Для нього звичним є пристосуванство залежно вiд обставин та дiй iнших осiб. Невдачi, прорахунки, помилки трактуються як обставини вищого порядку, незалежного вiд самого аграрiя. Екзекутивна вдача, схильнiсть вагатися пiд впливом щонайменшого зовнiшнього фактору, стимулу спричинює психологiчний хамелеонiзм, непослiдовнiсть i мiнливiсть. Складається враження, що такий тип має певну кiлькiсть масок i здатен перевтiлюватись у рiзнi образи. Вiн легко порушує обiцянки, зраджує, змiнює плани, тiкаючи чи уникаючи чогось пiд тиском обставин. Людина не страждає докорами сумлiння за невиконанi обiцянки чи пасивнiсть у ситуацiї, що вимагає активних дiй. I завжди знаходяться аргументи для пояснення, виправдання своєї поведiнки чи пасивностi;
17) аграрiй залежний вiд "сильної руки", i визначальним у його дiях є пiдвладнiсть їй. Аграрiй не визнає централiзованої влади, пiдпорядковується локальним iєрархiчним структурам чи клановим угрупуванням. Для нього король не репрезентує вищу цiннiсть, оскiльки вiн поважає бiльше "сильного князя" чи пана, якому пiдкоряється безпосередньо. Для нього характернi пiдданськi, навiть патрiархальнi настрої й орiєнтацiї. Вiдповiдно, рабський стан свiдомостi заробiтчанина диктує йому необхiднiсть бути прихильним до ґазди i ставитись iз зневагою до "пiдлеглих", щоб у такий спосiб самоутвердитись;
18) географiчна фiксованiсть. Для аграрiя земля чи iнша матерiальна цiннiсть - одна з найпотрiбнiших, яка приносить користь, багатство. Для нього характерна прикрiпленiсть до землi. Аграрiй iдентифiкує лише ту частину територiї, яка є власнiстю, а все, що поза її межами, його не цiкавить.
Аграрiй сакралiзує, висвячує i пiдносить землю (як капiтал) на найвищий рiвень в аксiологiчнiй iєрархiї. У нього формується стереотип, де землi вiдводиться домiнантна роль над усiма iншими благами: вона приносить плоди, якi можна продати, обмiняти чи отримати вiд них iншу користь. Власна земля чи будь-яке матерiальне благо абсолютизується i стає центральним у свiтоглядi, культурi, ментальностi;
19) високий ступiнь функцiонування адаптацiйних схем та пiдпорядкування чужим моделям, державi, системi. Аграрiй забезпечує хлiбом, але не є хлiборобом у повному сенсi цього слова, вiн приймає полiтичнi рiшення, але не є полiтиком, вiн може воювати, але не є воїном i т.д. Для нього характерним залишається психологiчне самовiдчуження на побутовому рiвнi, що виявляється в наслiдуваннi iнших, схильностi до нелогiчної поведiнки, самозамкненостi, сугестивностi, панiчних настроїв;
20) вiдсутнiсть чiтких часових та просторових параметрiв, якi визначають спосiб його життя. Вказанi категорiї для аграрiя розмитi, немає чiткого розпису часу i ритму життя. Все пiддається на самоплин i саморозвиток. Керуючись принципом: "посадив - хай проростає!", людина не закладає умов для якiсного та далекоперспективного збору врожаю. Темпоритм такого життя конгурентно вiдображає циклiчнiсть природи, тому пунктуальнiсть, дотримання слова, домовленiсть про конкретнi часовi та просторовi параметри i т.п., не є притаманною ознакою для дослiджуваного нами типу мислення;
21) високий ступiнь акцентуацiї найближчим оточенням (сусiди, колеги). Аграрiй нiколи не є до кiнця самодостатнiм. Вiн завжди узалежнений вiд найближчого оточення, стосункiв, живе у контекстi маргiнальної конкуренцiї: "...якщо у сусiда є певний достаток, то у мене буде бiльший, i у такий спосiб я набуду бiльшої соцiальної ваги".
Аграрiй прагне власного "вивищення" за рахунок пригнiчення залежного вiд нього оточення, що виявляється у формi беззмiстовних наказiв, приписiв чи просто iмперативної поведiнки. Для нього типовою є примiтивна самозакоханiсть, нарцисизм. Такi особи люблять "ставити собi пам"ятники", пишатися своїм образом та подобою. Для нього є важливим те, як його сприймає оточення, i у цьому контекстi вiн стає вiртуозним iмiтатором, симулюючи, створює вiртуальну картину своєї досконалостi, самодостатностi та вербалiзує цi ознаки. У своєму середовищi вiн часто розповсюджує iнформацiю про свої позитивнi риси, намагається примусити повiрити всiх у свою непогрiшнiсть та iн;
22) релiгiя аграризується. Все, що є в релiгiї - ритуали, вiрування, обряди - пiдпорядковується аграрному типу мислення, явища i подiї тлумачаться з точки зору своєї користi. Вiра в Бога, в даному випадку, теж утилiтарна, спрямована на власну вигоду та створення для себе сприйнятного "божественного" образу; всiляко пiдтримується пантеїзм спримiтивiзованої релiгiї. Аграрiй вiдходить вiд обрядовостi i схиляється до ритуалiзацiї своєї дiйсностi, свого "культурного простору". Людина з таким свiтосприйняттям комфортно почуває себе вдома i на своїй територiї, нею обстоюється iндивiдуалiзована система координат. На аграрiя здебiльшого вiдчутний вплив має родовiдна селянська традицiя, вiн сповiдує традицiоналiзм, який реалiзується в матерiальнiй i духовнiй культурi. Такий представник пiдпорядковує та використовує релiгiю настiльки, наскiльки вона може сприяти реалiзацiї власних утилiтарно-меркантильних планiв. У вищеописаному контекстi пiдсумуємо те, що у аграрiя обряд трансформується у ритуал, в такому випадку його не можна повною мiрою назвати вiруючою людиною. Бiльше того, можна говорити про атеїстичнi тенденцiї аграрної культури;
23) аграрiй не формує власну аристократiю. Аристократизм як такий не є характерною рисою для аграрних систем. У таких системах аристократичний складник не приживається i стає баластом. Аграрiй перiодично знищує паростки аристократизму, якщо вони формуються у процесi еволюцiї. Вiн знаходиться у станi конфлiкту зi своєю чи будь-якою аристократiєю, i цей конфлiкт, як показує iсторiя, є антагонiстичним. Аграрiй нiколи не вважає аристократа чи аристократизм "своїм";
24) схильнiсть до самозаперечення - втечi вiд власного "я". Аграрiй чинить опiр iнiцiативностi, iдейностi, освiченостi, реформацiї. Натомiсть з пiєтетом ставиться до чинiв, звань, титулiв, орденiв, посад. Прикриваючись високими соцiальними псевдотитулами, творить мiф про власне "я", схильний сакралiзувати при цьому свою iсторiю; минуле стає для нього мiфом про велич, свiдомо не визнає та замовчує помилки в його iсторiї чи сьогодення. Крiм цього вiн залишається в основi свого свiтогляду манiпулятором (який манiпулює i яким манiпулюють), а принцип актуалiзацiї (див.: Д.Карнегi та Е.Шостром) його картинi свiту не притаманний.
25) аграрiю притаманна мрiйливiсть. Оскiльки бездiєвiсть неможлива як така, то активiзується фiктивна, штучна дiя, iмiтацiя дiї, мiфотворчiсть. Тому аграрiй є досконалим iмiтатором. Як це вже зазначалось вище, вiн iмiтує патрiотизм, мудрiсть, свою досконалiсть i не приймає критики на свою адресу. Для нього iмiтацiя стає стилем та способом життя.
Обмеження комунiкацiї, концентрацiя на власних емоцiях, переживаннях з часом переростають у справжнiй егоцентризм, що межує iз зоологiчним iндивiдуалiзмом. Аграрiй не мислить категорiями "я - ти" (як американець), "я - ми" (як європеєць), "я - природа" - орiєнтальний психотип, його мислення - у контекстi"я - не я", або "свiй - чужий". Модель "свiй - iнший" не є характерною для аграрного типу.
Аграрiй на тлi своєї мрiйливої натури заперечує романтизм та ставиться до нього вороже. У цьому контекстi зазначимо, що саме вiн розгортає мрiйливо-змiфологiзове начало у фольклорному матерiалi (народних казках, пiснях i т.п.);
26) для аграрiя типовим є бунт та стихiйний спротив. Вiн не є воїном, а тiльки бунтарем; висловлює своє незадоволення дiями iнших. Та водночас не може вiдкрито виступити з протестом проти джерела свого незадоволення, навести конкретнi аргументи та запропонувати шляхи покращення чи врегулювання. Тому його iсторiя частiше - це iсторiя бунтiв, а не глобальних вiйськових дiй i т.п.;
Таким чином, ми розглянули деякi аспекти (ознаки) аграрного типу мислення, видiливши найбiльш характернi. Такий тип формує та визначає ментальну домiнанту, яка характеризує етнос. У контекстi сказаного може розглядатись будь-який факт, що має мiсце в iсторiї, чи наявний у сучаснiй полiтичнiй, економiчнiй чи iншiй системi.
Спостерiгаючи за полiтичними подiями у рiзних країнах свiту, можемо виокремити такий чинник, як аграрний тип мислення (чи будь-який iнший), що визначає динамiку, форми та напрямки державотворчих процесiв. Саме аграрним типом мислення пояснюється вiдсутнiсть конструктивних державотворчих форм, втрата суверенностi, деструктивнi мiжусобицi та iн. Аграрiй є заробiтчанином у полiтицi (науцi, культурi i т.п.), але не полiтиком задля формування власної державностi. Людина такого ментального складу не є владою, а лише користується нею для досягнення своєї утилiтарної мети. Аграрiй може зробити багатим себе, але не зорiєнтований на те, щоб зробити багатою державу, для нього формула "краще бути бiдним у багатiй країнi нiж багатим у бiднiй" не є прийнятною. Вiн не створює стабiльної, потужної державної й соцiальної структури, що ґрунтується на фiлософських формах мислення.
Платон застерiгав: "Нi для держави, нi для громадян не буде кiнця нещастям, доки володарем держави не стане плем"я фiлософiв". Аграрний тип мислення не є творцем держави. Це єдиний тип, який формує аграрний, а не державний полiтичний простiр.
З огляду на сучаснi полiтичнi реалiї на всiх рiвнях державної iєрархiї (тут мова йде не тiльки про Україну), а також на еволюцiю маргiнального типу мислення, можна зробити висновки про те, що аграрний тип мислення призводить до деградацiї та руйнацiї державної системи. Стає очевидним, що для змiн у державно-полiтичнiй системi, формуваннi стабiльної соцiально-економiчної моделi нацiї та впровадження креативно-державотворчих реформ, необхiдно зайнятись фундаментальним дослiдженням ментальностi як ключового чинника у державотвореннi.
Лiтаратура:
1.Великий тлумачний словник сучасної української мови. - К., Iрпiнь, 2001. - 1440 с.
2. Вiктор Пазенюк. Культура та етнополiтика // Етнос i культура. Часопис Прикарпатського нацiонального унiверситету iм. В Стефаника: Збiрник науково-теоретичних статей. Гуманiтарнi науки / Головний редактор Кононенко В.I.- Iвано-Франкiвськ: Плай, 2003. - Љ1. - 184с.
3. Додонов Р.А. К проблеме определения понятия ментальность // Приднiпровський науковий вiсник. - 1997. - Љ 14 (25) - С. 11 - 14.
4. Iсторична наука: термiнологiчний i понятiйний довiдник: Нач. посiб. / В.М. Литвин, В.I. Гусєв, А.Г. Слюсаренко та iн. - К.: Вища школа, 2002. - 430с.
5. Колесов В. Язык и ментальность. - СПб., Петербургское востоковедение, 2003. - 240 с.
6. Мала енциклопедiя етнодержавства. - К., Генеза, Довiра, 1996, 942 с.
8.Нерсесянц В. С. Право и закон. - М., изд.группа ИНФА-М-НОРМА, 1997. - 280с.
9.Полiтологiчний словник: Навч.посiб. для студ. Вищ. навч. закл. / За ред. М. Головатого та О. Антонюка. - К.: МАУП, 2005. - 792с.
10.Поппер К. Открытое общество и его враги. Т. 1: Чары Платона. Пер. с англ.под ред. В.Н. Садовского. - М.: Феникс, Международный фонд "Культурная инициатива", 1992. - 448 с.
11.Платон "Государство" // собр. соч., т.3, ч. 1. - М., Мысль, 1971 - 490с.