Масляк Петро. Таємницi України i агресiї проти неї Росiї

Петро Масляк

Таємницi України i агресiї проти неї Росiї

Есе

Частина перша

Iсторiя i суспiльство

-- Скiльки рокiв Києву

Скiльки рокiв Києву? "Дитяче" запитання для школяра? Тест на знання iсторiї України? Чи може перевiрка знань з минулого нашої держави для "академiкiв вiд iсторiї"? Все разом. Зi шкiльної чи студентської лави ми знаємо, що Києву 1500 рокiв. Ця дата була затверджена ще в Радянському Союзi за часiв правлiння в ньому Брежнєва (того, про якого розповiдали анекдоти) i Щербицького в Українi. Зрозумiло, що 1500 рiччя Києва було "науково" обґрунтовано вiдповiдними науковими установами "вiд iсторiї" i вiдповiдними "корифеями", якi керують iсторичною наукою i донинi. Хiба можуть вони привселюдно заявити нинi, що всi їхнi "науковi" розробки нiчого не вартi i визначалися лише тодiшньою полiтичною номенклатурою i кон'юнктурою, а також бажанням керiвникiв держави, якi нiякого вiдношення до iсторiї як науки не мали? Очевидно, що нi.

Так скiльки ж рокiв Києву, iсторичнiй столицi України? Чи можуть iсторики i археологи визначити якусь умовну дату виникнення нашої столицi? Чи є науково обґрунтований перiод, про який ми можемо сказати, що вже в той далекий час iснувала давньоукраїнська держава зi столицею в Києвi. Виявляється, - можемо!

У мене на пiвдень вiд Києва знаходиться дача. Тисячi цих дачних дiлянок оперiзують нашу столицю зусiбiч. Так ось, недалеко вiд моєї дачi простяглися знаменитi Змiйовi вали. Могутня фортифiкацiйна споруда давнiх часiв. Її протяжнiсть лише в Київськiй областi складає понад 800 км. Навiть нинi висота цiєї "Китайської стiни" досягає 10 метрiв. Пiд час же спорудження висота валiв досягала 16-20 метрiв, тобто висоти 7-поверхового будинку! Крiм того, зверху ще на декiлька метрiв простяглися до неба могутнi дубовi колоди, забитi чи закопанi сторчма. За залишками цих дубових колод, радiовуглецевим аналiзом, вченi i визначили, що цим валам як мiнiмум 2700-2800 рокiв. Що ж тодi виходить з цiєю офiцiозною датою виникнення Києва? А ось що. Виходить, що 2800 рокiв тому якiсь невiдомi пришельцi з космосу звели до неба величезнi циклопiчнi споруди, за обсягом робiт спiвзмiрнi зi спорудженням Великої китайської стiни чи єгипетських пiрамiд для захисту з пiвдня якогось хутора чи села. Хто в такi фантастичнi речi може повiрити? У нас науковцi-iсторики чи фантасти?

Для будь-якої людини, яка знайома з формальною логiкою цi факти говорять лише одне. Вже як мiнiмум 2800 рокiв тому на мiсцi сучасного Києва iснувала столиця могутньої держави, на захист якої с пiвдня вiд кочових племен i були спорудженi грандiознi Змiйовi вали. I не в один ряд. Це була розгалужена система фортифiкацiйного захисту Києва. Причина її створення точно така, як i будiвництва Великої китайської стiни - захист держави вiд наскокiв войовничих степових кочiвникiв. Рiзниця лише в тому, що китайцi захищали свою iмперiю з пiвночi, а ми з пiвдня. Ось i все.

Це ж дiйсно, треба було мати могутню, добре органiзовану державу, щоб зганяти на важкi земельнi роботи десятки тисяч людей, одягати, годувати їх, будувати для них житло. Хiба не так? Потрiбнi були будiвничi, проектанти, армiя, мiлiцiя, iнтенданти i таке iнше. Хтось проектував, а хтось втiлював цей проект у життя, хтось пiдвозив провiант, а хтось охороняв цей вал цiлодобово. Все це могла робити лише чiтко органiзована i структурована держава, яка ставила на метi вберегти вiд руйнування свою священну столицю. Навiщо iнакше такi титанiчнi зусилля взагалi були потрiбнi? Якщо Київ в той час iснував, але не було держави, то хiба можна уявити собi, щоб сотнi тисяч людей самi по собi зiбралися в одному мiсцi i почали копати лопатами землю i створювати з неї величезний вал. Це просто в принципi не можливо.

Нинi Змiйовi вали ми можемо бачити на космiчних знiмках Києва i околиць. Хтось, дуже далекий вiд iсторiї, i не лише вiд неї, роздав землi навколо цих валiв дачникам. Та так, що де-не-де до цих валiв i пiдiйти не можна. Ось так ми ставимося до власної славної iсторiї. Вперше цi вали вiдмiченi "для широкого загалу" в Комплексному атласi України, виданому ДНВП "Картографiя" у 2005 роцi. На стор. 24 цього атласу мiститься карта геоморфологiчної будови нашої держави. Саме на нiй вперше на фiзико-географiчнiй картi i позначенi Змiйовi вали, якi тягнуться навiть не в один, а в декiлька рядiв вiд рiчки Тетерiв до Днiпра, а також вiд рiчок Здвиж, Iрпiнь також до Днiпра. Пiвденнiше такий же вал простягнувся вздовж Росi. Є такi вали й на лiвому березi Днiпра, а також виявленi вони i на пiвнiч вiд Києва - вiд Днiпра до Тетерева.

Зрозумiло, що просто так побудувати цi величезнi перешкоди для пересування i пiти додому не мало нiякого сенсу. Очевидно, що як i в Давньому Китаї, який тодi так не називався i за свою iсторiю, i як Україна не раз змiнював свою назву, через якийсь вiдрiзок на валу мiстилися бастiони, а бiля них примiщення, де постiйно жила озброєна охорона. Ця охорона постiйно мiнялася. Тисячi людей несли постiйну сторожову службу по охоронi пiвденних рубежiв столицi своєї держави. Це була одна iз перших прикордонних служб України. Тут мають бути музеї, туристи з усього свiту повиннi щодня вiдвiдувати цi мiсця. Як вiдвiдують Велику китайську стiну туристи з найвiддаленiших куточкiв нашої планети. Декiлька кiлометрiв цiєї циклопiчної споруди держава мала б уже давно вiдновити в первiсному виглядi, показавши всьому свiтовi, що ми належимо до найдавнiших i найславетнiших нацiй нашої планети. Щоб вони на власнi очi побачили, що нашi предки збудували i для чого.

Уже давно необхiдно було б надрукувати тисячi рекламних буклетiв. Багато чого вже упущено. Таким умовним рубежем рекреацiйно-туристичного використання Змiйових валiв i вiдновлення їх свiтової слави могло б послужити проведення чемпiонату Європи з футболу Євро-2012. Але нiчого не було зроблено. Навiть знання про iснування цього величезного туристичного ресурсу свiтового масштабу i розумiння необхiдностi його використання у нас немає. Про це дуже красномовно говорять вiдповiднi опитування автором рiзних верств населення Києва. Практично 100% людей вперше чують про наявнiсть пiд самим боком столицi якихось Змiйових валiв. Не вiдомо їм i про їхнє призначення i час створення. В цьому сенсi наша освiта абсолютно не є адекватною часовi. Дiти в школi, знову ж таки за опитування автора, краще знають про революцiю у Францiї чи про подiї в Московiї часiв Iвана Грозного, нiж про те, що вiдбувалося в них пiд носом у далекому i в недалекому минулому. Але ж iстинно сказано: хто не знає свого минулого, той не буде мати майбутнього.

-- Найдавнiша нацiя свiту

Декiлька рокiв тому, ще за правлiння в Українi президента Кучми до нашої держави прибув з офiцiйним вiзитом президент Сполучених Штатiв Америки Бiлл Клiнтон. Найуспiшнiший президент цiєї країни. Саме його правлiння, вперше за останнi десятилiття, закiнчилося профiцитом державного бюджету аж у 75 млрд. доларiв. Коротке пояснення. Бiльшiсть країн закiнчують фiнансовий рiк дефiцитом бюджету. Тобто, грошей на виконання державного бюджету не вистачає i їх тим чи iншим чином приходиться позичати. Клiнтон же виконав усi передбаченi бюджетом країни зобов'язання, та ще й залишилася невикористаною величезна сума грошей. Всi його послiдовники на цiй посадi закiнчували дефiцитом, який з року в рiк лише зростав. Клiнтон, у свiй час один з кращих студентiв найпрестижнiшого американського Гарвардського унiверситету був людиною дуже освiченою. Це дозволило йому пiдiбрати на той час найквалiфiкованiшу у свiтi команду радникiв i помiчникiв.

I ось, прибувши до Борисполя, ледь не з трапу лiтака, виступаючи перед враженою українською аудиторiєю, Бiлл Клiнтон назвав українцiв найдавнiшою нацiєю у свiтi. Вiн висловився приблизно так, що вiтає наймолодшу у свiтi демократiю i найдавнiшу у свiтi нацiю. Цiкавим у всьому даному епiзодi було те, що присутнi при цьому мiсцевi аборигени так нiчого i не второпали з його слiв. В когось очi стали квадратними, в когось вилiзли з орбiт, а один, присутнiй при цьому "корифей вiд iсторiї", знизав плечима i просичав: Україна - батькiвщина слонiв. При цьому нiхто донинi чи то не схотiв, чи то не змiг вияснити, якi пiдстави були в президента США для подiбної заяви.

Давайте це зробимо ми з вами. Отже, українцi, за твердженням Клiнтона, найдавнiша нацiя свiту. Таке твердження вiд глави найпотужнiшої держави свiту не є простим комплiментом. За ним знаходиться науково бездоганне доведення. Ось воно. Виявляється, лише в українцiв i в українськiй мовi людська iстота позначається словом жiночого роду. Людина, тобто вона. Лише в українцiв людиною є жiнка, в усiх iнших народiв це чоловiк. Наприклад, в росiян це чєловєк, в полякiв чловек, в нiмцiв ман, в англiйцiв мен, i навiть у давнiх римлян це гомо, теж вiн. Навiть мала людина, людина, яка нещодавно народилася i ще не виросла в українцiв теж позначається словом жiночого роду. Дитина, тобто вона. Скажiмо в росiян це рєбьонок, а отже вiн, а в нiмцiв дитина взагалi позначається словом середнього роду. Ну то й що? - скаже нетерплячий читач. Справа в тому, за яким сценарiєм розвивалося людство. Спочатку, в сиву давнину, багато тисяч лiт тому людська цивiлiзацiя починала свiй розвиток з матрiархату, i лише через тисячi рокiв перейшла до патрiархату, який продовжується й нинi. Для того, щоб у цьому пересвiдчитися достатньо проаналiзувати статевий склад нашої законодавчої i виконавчої влади. Жiнок там дуже мало. Сiм з половиною тисяч рокiв тому, коли в Українi iснувала одна з найдавнiших, а може й найдавнiша у свiтi Трипiльська цивiлiзацiя - все було навпаки. Донинi в Українi археологи вiдкопали тисячi зроблених з глини жiночих статуеток, якi стояли в кожному домi i їм молилися, як нинi моляться на iкони. Велика українська матiр керувала тут усiм. Жiнки були у великiй пошанi. I нинi пережитки матрiархату проявляються у нас у високому статусi жiнки в українському суспiльствi, який незрiвняний з її статусом, скажiмо в iсламських країнах.

Патрiархат i матрiархат притаманний i для iнших живих iстот, скажiмо тварин. У слонiв панує чiткий матрiархат. Там всiм керує самка-матрiарх. Така ж ситуацiя серед гiєн. А ось в левиному правдi всiм заправляють самцi. Цiкаво, що українцi свiй давнiй матрiархат, який донинi зберiгся у прадавнiй українськiй мовi перенесли i на тварин. У нас тварина це теж слово жiночого роду, в той час як у росiян, наприклад, животноє, тобто воно, це середнiй рiд.

Але чи справдi українська мова така давня? Давайте це питання розглянемо не з амбiцiйно-емоцiйного, а з суто науково боку. Поставимо собi таке абсолютно просте запитання. Яка мова давнiша - українська, росiйська чи англiйська? Чи можна це довести просто зараз. Виявляється, можна. На основi науки, яка зветься структурна лiнгвiстика. I ось тут виникає дуже цiкава колiзiя. Здається незрозумiлим, чому з українського алфавiту за радянських часiв вилучили лiтеру г. Так ту, яка повернута носиком догори, а не донизу. Чому? Чому це рiшення приймалося на самiй "горi" в Москвi. Чим якась нейтральна лiтера могла завадити тоталiтарному режиму? Здається нiчим i це якесь маразматичне рiшення, прийняте тому, "що бiльше нiчого робити". Не поспiшайте з висновками.

Виявляється все, як i в попередньому випадку, дуже просто. Будь-який зарубiжний лiнгвiст, просто порiвнявши росiйський i український алфавiти, навiть не вникаючи глибоко в сутнiсть проблеми одразу скаже, що українська мова є давнiшою за росiйську. В українськiй мовi є три приголоснi звуки "х", "г" i "г", а в росiйськiй лише два - "х" i "г". Значить українська мова давнiша. Але кремлiвськi "спецiалiсти" та i не "допетрали" до того, що голосних звукiв i букв в українськiй мовi теж бiльше, нiж в росiйськiй. Наприклад, у нас є "i", "и" i "ї", а в росiйськiй лише "ы" i "и". Те ж саме i стосовно англiйської мови. Там є лише два приголосних цього ж звучання: "g" I "h", що теж вказує на давнiше виникнення української мови.

Нинiшнє вивчення iноземної мови учнями i студентами України ведеться переважно не через українську мову, а через росiйську. Саме через це виникає немало проблем. В росiйськiй мовi, як ви знаєте, менше приголосних i голосних звукiв. Саме через вiдсутнiсть в росiйськiй мовi звуку "г" через неї не можна передати вiдповiднi звуки англiйської i нiмецької мови. Iнодi виникають анекдотичнi випадки. Слово пан нiмецькою, тобто "гер", яке пишеться через "h", через вiдсутнiсть такого звуку в росiйськiй передається не "хер", що звучить непристойно, а "гер". Нi те, нi iнше не вiдповiдає правильнiй нiмецькiй вимовi. Англiйське слово "home", передається як "хоум", хоча б треба було б казати українскою "гоум". Таких прикладiв безлiч. Виходить, щоб росiянам правильно вивчати англiйську чи нiмецьку мови треба спочатку вивчити українську. Така ситуацiя була i в царськiй Росiї, коли граматика Смотрицького, внаслiдок вiдсутностi в росiйськiй мовi деяких зворотiв i звукiв. порiвняно з українською, пояснювала особливостi росiйського правопису, через український. Це викликало обурення в росiйських науковцiв i громадських дiячiв. Але що поробиш...

-- Чи iснували давнi українцi?

Всi ми знаємо, що на Близькому Сходi знаходиться держава Єгипет, яку вiдвiдали вже мiльйони українцiв. У школi ми вчимо, що крiм Єгипту сучасного, є ще й Давнiй Єгипет. Тисячi рокiв тому тут жили люди, якi не розмовляли нинiшньою арабською мовою, але вони були давнiми єгиптянами. Отже Давнiй Єгипет iснував i iснували давнi єгиптяни, але чомусь не iснувало Давньої України i давнiх українцiв. Чи це дiйсно так, чи просто полiтикани наклали табу на назви Давня Україна i давнi українцi, щоб штучно розiрвати зв'язок часiв?

З нашої дивної офiцiйної iсторiї ми довiдуємося, що спочатку в Українi жили трипiльцi, якi створили найдавнiшу у свiтi Трипiльську цивiлiзацiю або культуру. Потiм вони кудись дiлися. Не то випаровувалися, не то вiдлетiли на iншу планету. Пiсля них нiби з неба впали скiфи. Таж сама iсторiя трапилася i з сарматами. Пiсля їх "вiдльоту" невiдомо звiдки взялися анти. Потiм, послiдовно, виникли русини i українцi. Зв'язку мiж ними нiякого. Дивна i потворна iсторiя i iсторики, якi її проповiдують. Так навiть у принципi не буває. Звичайно, мiграцiйнi процеси завжди були i будуть, але ядро нацiї завжди залишалося на своїй землi. Тим бiльше, що це земля благодатна i родюча, i "пхатися" невiдомо куди, скажiмо в болота i пiски холодної Росiї чи пустелi Азiї було нам абсолютно нi до чого. Популяцiйний надлишок вiдходив, виганяли злочинцiв i нероб, але кидати чудовi ландшафти заради набагато гiрших нiхто не збирався. Це не якесь там вiдкриття, це очевиднi речi.

То яке вiдношення до нинiшнiх українцiв мають, скажiмо, трипiльцi чи анти? Як вони пов'язанi з нами, сучасними українцями? Це питання має абсолютно просту вiдповiдь. Науковцi твердять, що нацiї, органiзованi точно так, як i людськi родини. У кожного з нас є предки: батьки, дiди, прадiди i прапрадiди. У них можуть бути невiдповiднi вашому прiзвища, але вони ваша пряма рiдня. Генетична рiдня. Їхнi гени, їхнi галогрупи знаходяться у вас i визначають ваш зовнiшнiй вигляд, вашу силу, вашi таланти.

Точно так i з давнiми українцями (трипiльцями, скiфами, сарматами, антами, русинами). Вони спiввiдносяться мiж собою i з нами, українцями нинiшнiми, як пов'язанi у родинi мiж собою вашi прадiд, дiд, батько i ви. А майбутнi українцi будуть вашими дiтьми, онуками i правнуками. Так же пов'язана з нинiшньою Україною i України Давнi, тобто Трипiлля, Скiфiя, Сарматiя, Антiя, Київська Русь. Та й усi перехiднi мiж ними форми української держави. Так, саме української, а не якої iншої. Це добре розумiють в iнших країнах свiту. Розумiють територiальну i генетичну спадковiсть нацiї. Скажiмо, нинiшнiй Таїланд за багатовiкову iсторiю власного iснування i нинiшнi тайцi мали щонайменша п'ять назв. Але iсторiя цiєї держави чiтко наголошує на тому, що Сiам чи то Чианг-Май, це Давнiй Таїланд, а не щось iнше. I сiамцi, це нинiшнi тайцi, точнiше батьки сучасних тайцiв.

Зараз генетика досягла такого рiвня, що за аналiзом кровi можна визначити з якого села походить ваш батько. Нацiональнi галогрупи навiть сусiднiх народiв iнодi досить суттєво вiдрiзняються. У нас таких дослiджень або не проводять, або ж вони є засекреченими. А ось iноземнi генетики вже давно визначили, що за набором галогруп українцi набагато ближчi до шведiв, нiж до росiян. А росiяни натомiсть ближчi до полякiв. Саме своєрiднiсть галогруп українського населення i вказує на те, що первiсно, генетично пов'язане з українською землею, її водою, їжею, сонячною i земною радiацiєю населення, ядро нацiї, нiколи цю землю не покидало, передаючи власну своєрiдну генетику своїм предкам, тобто нам з вами.

З цього ми можемо зробити цiлком обґрунтований висновок, що всi народи, якi жили на нашiй територiї є давнiми українцями, нашими прямим пращурами, а сучасна Україна є прямим нащадком Давньої України, як би її в той далекий час не називали сусiди. А що цi назви постiйно змiнюються говорить хоча б iсторiя з назвою двох сусiднiх держав Росiї i Бiлорусiї. Українцi, хоча й не знали в той час про iснування такої науки як генетика, чiтко розумiли, що бiлоруси i росiяни мають рiзне, але не слов'янське походження. Тому i називали бiлорусiв "литвинами", а росiян "москалями" i "кацапами". Назви Росiя i Бiлорусь є абсолютно штучними. Обидвi були офiцiйно запровадженi у вжиток Катериною II. Причина цього полягає в тому, що Московiя захопила Україну i виявила для себе те, яку заглиблену в тисячолiття iсторiю українцi мають. Тому, щоб "примазатися" до неї, угро-фiнську Московiю назвали Росiєю, а прибалтiйську Литву Бiлоруссю. Ще на картi Боплана 1648 року таких назв немає, а є Московiя.

Давня Росiя без України це взагалi повний нонсенс. Всi iстерики нинiшньої Росiї i її претензiї до України пов'язанi лише з одним. Створення незалежної України забрало в Росiї її давню iсторiю, яку вона вкрала в України. Через це iсторiя Росiї не йде далi 14 столiття. Захоплення ж України заглиблювало iсторiю Росiї одразу на декiлька тисячолiть вглиб. I росiян не тривожить той факт, що на територiї Росiї не було жодного трипiльського поселення. Вони лише нашi, українськi.

Намагання фальсифiкувати iсторiю України продовжується. Нещодавно було заявлено, що скiфи не є пращурами українцiв, так як вони жили не лише на територiї України, а по всiй Євразiї. Дивовижне твердження. Тисячi могил скiфiв i їх царiв розмiщенi саме в пониззi Днiпра, тобто в Українi. Якщо скiфи жили по всiй Євразiї, то тодi виходить, що їх за тисячi кiлометрiв везли ховати до України, а це вже повна нiсенiтниця. Чергова росiйська псевдонаукова маячня.

-- Пiдземна "Троя"

Мешкаючи в Феофанiї, є такий район у Києвi, у 1984 роцi, перед самим Новим роком я з собакою здiйснив доволi протяжну прогулянку лiсом до iншого району Києва Китаєва. Настала чергова вiдлига i снiг стрiмко зiйшов. Тримаючи собаку на повiдку я вийшов на безлiсу днiпровську кручу, звiдки вiдкривався запаморочливий вид на замерзлий Днiпро i його лiвий берег. В одному мiсцi потоки талої види на схилi гори осунули грунт. Собака пiдбiг до цього мiсця i почав рити лапами землю. Не встиг я пiдiйти до нього, як собака зник пiд землею. Звiдти долинав його гавкiт. Я бiгав сотнi метрiв по днiпровському схилу, орiєнтуючись на майже безперервний лемент собаки у пiдземеллi. Потiм повернувся до лазу i почав кликати пса. Пiдiйшли й iншi люди, яких зацiкавила ця подiя. Почали допомагати кликати тварину. Через деякий час собака вилiз на поверхню. З того часу я i зацiкавився пiдземними лабiринтами столицi України.

З часом стало зрозумiлим, що в надрах правого, високого берега Днiпра, як мiнiмум вiд Вишгорода на пiвнiч вiд Києва до Канева, на вiддаль понад 150 км простяглося найграндiознiше у свiтi пiдземне печерне мiсто. Про нього українцi практично нiчого не знають.

Наприкiнцi ХХ ст. у Туреччинi вiдкрили невелике пiдземне мiсто. Зовсiм випадково. Про це довiдався весь свiт. Мiсто стало нацiональним iсторичним надбанням Туреччини i всього свiту. У нас же вiдношення до iсторичних надбань нашої нацiї, на жаль, зовсiм iнше.

Вже значно пiзнiше я довiдався, що грандiозне пiдземне печерне мiсто має пiдземнi церкви з золотими iконостасами, опалення, житловi примiщення, комори i таке iнше. Воно могло одночасно вмiстити сотнi тисяч людей. Якi ж природнi i сторичнi передумови створення такої велетенської пiдземної галереї?

Схiднi вiдроги Приднiпровської височини, якi омивають води Днiпра, мають одну особливiсть, яку мiсцевий український винахiдливий люд здавна використовував для будiвництва пiдземних "схрон". Над Днiпровськими кручами пронеслися тисячолiття i зростання чисельностi населення у свiтi супроводжувалося перiодичними навалами армiй нецивiлiзованих народiв сходу i пiвночi. Частина українцiв тiкала на захiд до Карпат, частина ховалася пiд землю. Але чому саме днiпровськi схили послужили природною базою для спорудження пiдземної "Трої"?

Справа в тому, що гiдрологiчний режим, склад гiрських порiд днiпровських круч дуже сприяв прокладанню пiдземних ходiв. Тут залягають доволi пухкi, але водонепроникнi породи лес i мергель. Перший i став основою створення найрозгалудженiшої, найпротяжнiшої у свiтi мережi штучних пiдземних печер.

На багато десяткiв кiлометрiв схiднi вiдроги Приднiпровської височини, якi спадають до Славути, як головка твердого сира пробитi пiдземними лабiринтами, виритими руками декiлькох поколiнь українцiв. Це тут, пiд Києвом i далеко за його межами, пiд крутосхилами Днiпра у Приднiпровськiй височинi знаходяться найвеличнiшi у свiтi пiдземнi мiста, українська "Троя". Ця слава i велич України i донинi майже зовсiм не дослiджена i мало кому вiдома. Пiдземнi мiста ще чекають свого Мозолевського, який знайшовши в нашiй землi знамениту пектораль своїм вiдкриттям уславив себе i українську нацiю.

Найвiдомiша i найдослiдженiша частина української "Трої" знаходиться в Києвi. Але й про київськi печери мало хто знає, але якщо й знає, то не завжди правду. Багато i всiляких вигадок про час їх створення. Є люди, якi вважають печери природними утворами. Насправдi київськi печери мають штучне походження i вони дуже давнi. Одним тисяча рокiв, вiк iнших перевищує декiлька тисяч рокiв. Так, Кирилiвськi печери датуються палеолiтичною епохою. Їм 10-15 тис. рокiв. Печери Києва нiколи не дослiджувалися комплексно. Вiдомо лише, що вони є на всiй територiї давнього Києва та на його околицях. Найвiдомiшi науковцям простяглися вiд Кирилiвської церкви до урочища Церкiвщина. Вони викопанi переважно в товщi лесу i мають глибину вiд 5 до 20 метрiв. В сухому лесi цiлорiчно пiдтримується постiйна температура 10-12 градусiв Цельсiя вище нуля.

В найбiльш вiдомих i дослiджених київських печерах, якi мають штучне походження, природнi особливостi завжди вiдiгравали одну з провiдних ролей. У них є житло, багато пiдземних церков. Знайдено i опалення. Тут люди переховувалися, жили, працювали, молилися. На жаль, про це мало знають не лише у свiтi, але й кияни та українцi в цiлому. Та ми ж не варвари, не дикуни якiсь. За нами тисячолiття на своїй землi. Ми не прийшли на неї з iнших країв i не зайняли та вкрали чуже. Це все наше, українське - i храми тисячолiтнi, i знаменита пектораль, i Трипiльськi городища, i пiдземнi мiста. Все це збудували нашi пращури, а не предки нiмцiв, французiв, англiйцiв чи росiян. Їх у той час "i в проектi не було". То хто ж їх тодi цивiлiзував? I чи знаємо про це ми, i чи знають про це вони? Чому цi пiдземнi мiста донинi не дослiдженi i не вiдреставрованi? Чому їх не вiдвiдують нашi дiти i онуки, туристи з усього свiту? Адже тут криється тисячолiтня слава України. Бо ж не станемо ми багатими матерiально, поки не станемо багатими духовно. А тут цiлi величезнi пласти виховання патрiотизму i нацiональної свiдомостi. У нас пiд ногами...

I ось останнє повiдомлення, датоване 2015 роком. Знайома вчителька географiї родом з пiд Трипiлля на пiвднi Київської областi повiдомила менi, що в їхньому селi пiд час будiвництва будинку на сусiдньому подвiрї, поруч з хатою її батькiв будiвельники знайшли цiле пiдземне добре облащтоване мiсто. Вони звергулися до господаря, що їм з цим робити. Той заплатив їм грошi, щоб вони про свою знахiдку бiльше нiкому не розповiдали. Вiлла вже майже готова, а тут наїдуть археологи, журналiсти, почнуть дивуватися звiдки у скромного державного службовця з окладом 3 тис. грн на мiсяць будинок на 10 млн доларiв. Думаю, що таких прихованих вiд громадськостi з названих причин вiдкриттiв пiдземної Трої вздовж правого берега Днiпра було вже не один десяток...

-- Ландшафтно-етнiчний притулок української нацiї

Ви вже знаєте, що, наприклад, киян рятували вiд чисельних зайд-загарбникiв, якi приходили на квiтучу українську землю, крутосхильний рельєф, пiдземнi печери, грандiознi обороннi Змiйовi вали. Але людей ставало все бiльше i не тiльки в Українi. Постiйно зростала i кiлькiсть ворогiв.

Однiєю з найбiльших загадок європейської iсторiї є: як поталанило українцям вижити в умовах найнестабiльнiшої у свiтi "коридорної" територiї. По нiй, за декiлька тисячолiть, пройшли зi сходу на захiд i у зворотному напрямку майже всi народи Євразiї. При цьому сотнi з них зникли не залишивши по собi навiть слiду на землi. Вiд iнших цi слiди i знаходять нинi археологи. Українцi ж не лише вижили, але й зберегли незалежним свiй давнiй генетичний i антропологiчний тип.

Де ж знаходило порятунок ядро української нацiї, коли здавалося, що вижити на чудових, родючих i квiтучих землях Подiлля i Приднiпров'я було практично неможливо? Де розмiщується та досить значна за площею територiя, на якiй сама природа створила унiкальну за своїми природними характеристиками "схрону". Вважаю, що нею є Українськi або Схiднi Карпати.

Iдея ландшафтно-етнiчного притулку української нацiї в Карпатах, базується на тому, що ця гiрська система в ландшафтному вiдношеннi значно вiдрiзняється вiд iнших гiр Європи. У тому числi й вiд Захiдних i Пiвденних Карпат. Українська Карпати є середньовисотними горами з виположеними схилами. Вони майже зовсiм позбавленi скелястих масивiв. У минулому тут панували суцiльнi непрохiднi для чужинцiв лiсовi нетрi. Немає в цих горах i льодовикiв та постiйної снiгової лiнiї. Українськi Карпати в давнину були надзвичайно багатi на звiрiв i птахiв, цiнну деревину, живицю, гриби, ягоди, а рiчки - на рибу.

Напевно, наявнiсть такого тилу в української нацiї й пояснює для декого незрозумiлу її пасивнiсть до геополiтичної експансiї на схiд. На користь цiєї теорiї говорить i те, що навiть нинi густота сiльського населення України поступово зменшується вiд Карпат у схiдному напрямку. Це тим бiльш дивно, що комплекс природних умов для ведення сiльського господарства саме у цьому напрямку покращується, а не погiршується.

Перiодично зростаючий тиск кочових народiв призводив до неодноразової втечi українцiв до Карпат. Тому тут i утворилося декiлька етнографiчних груп української нацiї - бойкiв, лемкiв, гуцулiв. Можливо найбiльшi проблеми виникли тодi, коли з'явилися в Карпатах гуцули. Не зрозумiло чому вони поселилися в таких лiсових нетрях i так високо в горах, де i жити дуже важко. Є гiпотеза, що гуцули - нащадки ремiсникiв зруйнованого татаро-монголами київського Подолу. Вони вiдступили на захiд, сховалися в Карпатах. При цьому гуцули зберегли ремiсничi навички, пронiсши їх через вiки.

В цiлому необхiдно вiдмiтити, що Карпати вiдносяться до наймолодших гiр нашої планети, де горотворчi процеси ще не закiнчилися. Тому цi гори є сейсмiчно активною зоною Європи, де вiдбуваються землетруси, а в Закарпатськiй областi навiть знаходиться Вулканiчний хребет. За моєю теорiєю пасiонарної активностi народiв i їх державотворчої потуги причиною їх виникнення, на вiдмiну вiд Л. Гумiльова є не перiодично зростаюче сонячне випромiнювання, а активнiсть земних надр. Саме вона у виглядi радiоактивного випромiнювання гiрських порiд i розломiв у земнiй корi призводить до мутацiй населення i перетворення їх на активних, нацiонально свiдомих громадян. Тому чим далi українцi просторово вiдривалися вiд "пiдзарядного пристрою" в Карпатах, тим їхня нацiональна свiдомiсть знижувалася. I лише в Центральнiй Українi, на Українському щитi, на його розломах українцi знайшли другий "зарядний пристрiй", що i призвело до послiдовного виникнення на ньому цивiлiзацiй i держав.

-- Звiдки взявся на Чернiгiвщинi гуцульський Свидовець?

Географiчнi назви України сповненi багатьох загадок i таємниць, якi донинi не розкритi. Однак, з часом, завiса таємничостi поступово зникає i ми розшифровуємо послання наших пращурiв з далекого i недалекого минулого. Якщо подивитися на карту заселеностi територiї нинiшньої України 1400-1550 рокiв, то ми побачимо, черговий вiдплив українцiв на захiд до ландшафтно-етнiчного притулку пiд час татаро-монгольської навали призвiв до знелюднення схiдних i пiвденних теренiв України. Постiйного населення там в той час не було. Але вже на картi, яка вiдображає географiчне поширення української етнiчної територiї в 1550-1640 роцi до того безлюднi простори пiвденної Чернiгiвщини i Сумщини, а також вся Полтавщина вже повнiстю заселенi. Звiдки взялося населення? За теорiєю ландшафтно-етнiчного притулку української нацiї воно повинно було прийти на цi землi з Карпат, Галичини, Закарпаття. Чи є наукове пiдтвердження цьому?

Так, є. Справа в тому, що для всiх народiв характерним є, переселяючись на новi землi проживання, називати свої новi поселення iменами населених пунктiв, звiдки вони прийшли. Це притаманно не лише для українцiв. Переселенцi з Великої Британiї принесли в Пiвнiчну Америку сотнi назв мiст i сiл своєї батькiвщини. Iнодi вони переносилися абсолютно без змiн, iнодi додавалося слово "новий". Теж саме робили голландцi, нiмцi, iспанцi, португальцi тощо. Звiдси виник спочатку заснований голландцями Новий Амстердам, який потiм британцi перейменували на Нью-Йорк. Перше поселення в США, мiстечко Нью-Плiмут, заснували переселенцi з англiйського Плiмуту. А скiльки Картахен, Барселон, Кордов, Гранад у Мексицi, Центральнiй i Пiвденнiй Америцi, якi заснованi вихiдцями з Картахен, Барселон, Кордов i Гранад iспанських i перелiчити важко. Точно так дiяли й українцi. Тому i нинi в Канадi, Бразилiї, Аргентинi, Росiї, Казахстанi тощо багато українських назв.

Топонiмiчнi свiдки, назви населених пунктiв, рiчок, озер, урочищ i таке iнше Схiдної України вказують на те, що вони перенесенi сюди переселенцями iз Захiдної України. Скажiмо, в нашiй державi є чотири назви Самбiр. Самбiр i Старий Самбiр знаходяться у Львiвськiй областi в Передкарпаттi, майже на кордонi з Польщею, а села Великий i Малий Самбiр розмiщуються у Сумськiй областi майже на кордонi з Росiєю. Мiсто Ходорiв розташоване у Львiвськiй областi, а село Ходорiв на пiвднi Київської областi на Днiпрi. Мiсто Борщiв локалiзується на Тернопiльщинi, а село Борщiв на лiвобережжi Київщини. Мiсто Золочiв у Харкiвськiй областi засноване вихiдцями з Золочева нинiшньої Львiвської областi. Переселенцi з Львiвського Немирова заснували Немирiв Вiнницький. Ямполi Захiдної України дали назву Ямполю Сумської областi. Таких прикладiв безлiч.

Переселення в середньовiччi з Правобережжя на Лiвобережжя України й окреслило нинiшню етнiчну територiю нашої країни. Крiм того, воно обумовило генетичну єднiсть української нацiї. Понад 70% українцiв Центральної i Схiдної України генетично є галичанами з домiшками закарпатцiв i волинян. Таким чином топонiмiчна складова напрямкiв середньовiчних мiграцiй населення в Українi цiлком органiчно доповнюється генетичною складовою. Нинiшнiй антропологiчний тип населення Центральної i Схiдної України витворився на основi етнографiчних галичан з включенням сюди переселенцiв з iнших захiдних територiй української етнiчної територiї.

Звичайно, iснують i прямi топонiмiчнi свiдки, якi ведуть безпосередньо в високогiрну область Українських Карпат, заселених гуцулами. Так, другий за висотою гiрський масив Схiдних Карпат пiсля Чорногори Свидовець, знайшов своє вiдображення в назвi села в пiвденнiй частинi Чернiгiвської областi. Тим бiльше, що в рельєфi ця назва тут цiлком логiчно проявляється. Майже на iдеально рiвнiй мiсцевостi бiля села здiймається соляний купол. Зрозумiло, що для мiгрантiв-гуцулiв, якi раптом побачили за багато кiлометрiв рiвнини одинокий горб вiн викликав асоцiацiю зi знайомим їм гiрським масивом Карпат. Фактично по всiй схiднiй частинi української етнiчної територiї, навiть тiй, яка нинi знаходиться за межами нашої країни в Росiї, топонiмiчнi свiдки Галичини i Карпат й донинi проявляються доволi виразно.

Значно рiдше такий прояв характерний для гiдронiмiв, якi, як правило є дуже давнiми. Скажiмо рiчка на якiй стоїть Львiв Полтва, знайшла вiдображення у Полтавi. Взагалi, в цьому сенсi Полтавщина доволi своєрiдна. Тут i тюркська назва рiчки Сула, i хорватська Хорол (хрлити, значить швидко текти) i донинi спiрнi за походження назви Псел i Ворскла.

Особливо багато на Сумщинi i Полтавщинi гуцульських назв "грунь". Їх уже не одиницi, а десятки. I всi вони вiдображають в рельєфi саме те, що називають грунями гуцули.

Переселення таких великих мас населення протягом лише декылькох десятилiть не вiдбувалося стихiйно. Це була державницька полiтика найзнаменитiших українських козацьких ватажкiв Сагайдачного i Хмельницького, родом iз Львiвщини. Саме вони володiли стратегiчним державницьким мисленням, були українськими патрiотами i тому зробили те, чого не вдалося зробити жодному з президентiв України за час її незалежностi. Цi президенти навiть не думали про заселення українцями Криму i Донбасу. Тому й оцiнка їх дiяльностi прийдешнiми поколiннями українцiв буде зовсiм iншою.

-- "Пуп Землi"

На територiї України знаходяться доволi таємничi об'єкти, якi не знайденi в такому видi бiльше нiде в свiтi. Масштаб їх прояву, донинi не зовсiм зрозумiле походження i призначення вражають уяву не лише пересiчних людей, але й учених. До них у повнiй мiрi можна вiднести знамените Бiльське городище. Вченi вважають, що це було укрiплене мiсто скiфської доби УIII - III ст. до нашої ери. Дехто вже пiдрахував, що в той час у мiстi мешкало понад 200 тис. жителiв. Зрозумiло, що для того перiоду це було найбiльше або одне з найбiльших поселень нашої планети, своєрiдний "пуп Землi". Вражає його площа (4400 га) i довжина подвiйних оборонних валiв, якi оточували мiсто. Вона перевищує 34 км. Дослiдники ототожнюють Бiльське городище з мiстом Гелоном, про яке писав "батько iсторiї" Геродот.

Бiльське городище таке велике, що навiть не вмiстилося на територiї однiєї областi. Нинi воно знаходиться в районi сiл Бiльськ Полтавської областi i Куземин Сумської. В межах однiєї обвалованої територiї знаходилося три поселення (Куземинське, Захiдно-Бiльське i Схiдно-Бiльське). Бiльське городище першi дослiдники прийняли за Змiйовi вали, якi вже були вiдомi тодi в Українi. Лише пiзнiше було виявлено, що це величезна фортеця. Побудована вона була дiйсно за типом Змiйових валiв. Грандiозний земляний вал, укрiплений дерев'яною арматурою. Зверху були закопанi величезнi дубовi колоди. Через певний промiжок височiли дерев'янi бастiони i вежi.

На прикладi Бiльського городище мабуть найяскравiше проявляється наступнiсть i зв'язнiсть рiзних часових етапiв розвитку сучасної української нацiї. Тут знайдено слiди практично всiх донинi вiдкритих в Українi культур, якi переходячи одна в одну рухалися до нинiшнього часу. Київська, черняхiвська, пенькiвська, салтiвська, роменська. Виявлено предмети часiв Київської Русi i козаччини.

Мiсцевi жителi займалися землеробством i тваринництвом, як i нинiшнi українцi. Були добре розвинутi ремесла. Виявлено майстернi ковалiв, гончарiв, ювелiрiв, косторiзiв. Рiзнi типи будiвель включали навiть двоповерховi споруди. В цьому сенсi Бiльське городище нагадувало Трипiльську культуру, яка бiльш поширена на Правобережжi.

Зникнення давнього Гелону i його жителiв, мiстить в собi не менше загадок, нiж таємниче зникнення майя в Америцi. Однак, про цю загадку давнiх iндiанцiв знає майже кожен у свiтi, а про iснування не менш таємничого Гелону не знають навiть українцi.

Ця таємниця ще чекає свого Шлiмана. Змiна клiмату, наскоки войовничих кочових племен, чергова мiграцiя населення стародавнього "пупа Землi" до ландшафтно-етнiчного притулку української нацiї в Карпатах, врештi-решт аж до екзотичних версiй з iнопланетянами донинi не дають спокою нечисленним ентузiастам дослiдження Гелону. Свiт продовжує вивчати цивiлiзацiї майя i iнкiв, таємничi зображення в пустелi Наска, сперечатися з приводу призначення Стоунгенджа тощо. I цей же свiт у себе пiд боком у густозаселенiй i цивiлiзованiй Європi, "впритул" не бачить одну з найцiкавiших загадок людської iсторiї. I в цьому винен не свiт, це вина нас - українцiв.

-- Київ i таємницi спецслужб

Нi для кого не секрет, не все те, що вiдбувається у нашому свiтi нинi можна пояснити з суто наукових позицiй. Особливо багато рiзноманiтних фактiв, якi не пiддаються поясненню накопичилося в iнформацiйних файлах найпотужнiших спецслужб свiту. Вони переважно засекреченi, так як їх вивчають з метою можливого застосування на практицi в боротьбi найбiльших країн за свiтовi ресурси розвитку. Ось i в колишньому Радянському Союзi всесильний КДБ заснував секретну лабораторiю "Iнверсор". Лише одного разу з її надр вийшла несекретна стаття, яку опублiкували в часописi "Техника молодежи".

В нiй декiлька вчених цiєї лабораторiї доволi переконливо обґрунтували гiпотезу, згiдно якої ядро нашої планети має форму i властивостi кристала, що постiйно росте. Саме вiн i впливає на розвиток всiх природних процесiв, якi проходять на Землi. Не вдаватимуся в фiзичнi складностi i тонкощi цiєї гiпотези, лише зверну вашу увагу на те, що накривши глобус двадцятьма трикутниками, зв'язаними мiж собою так, що утворюють єдину мережу, автори отримали так званi "вузли" i "ребра" системи. Саме у "вузлах" i виявилися вогнища всiх давнiх культур i цивiлiзацiй. А вздовж "ребер" або паралельно ним, простяглися розломи земної кори i серединно-океанiчнi хребти. Крiм того, "вузли" цiєї системи, на думку вчених, є центрами свiтових аномалiй магнiтного поля Землi. Тут же мiстяться центри мiнiмумiв i максимумiв атмосферного тиску, а також постiйнi зони зародження ураганiв. Цiкаво, що всi троє вчених, якi написали цю статтю не є письменниками-фантастами. Це вiдомi "серйознi" дослiдники, якi мають вiдповiдний науковий авторитет у свiтi.

Яке вiдношення все це має до України i до її столицi, зокрема, запитає читач? Справа в тому, що один з "вузлiв", про який йшла мова, i знаходиться в мiсцi розташування Києва. Тому саме "пiд керiвництвом" Києва, як столицi, на українських землях тисячолiттями зароджувалися i розцвiтали рiзнi цивiлiзацiї. А потiм гинули, щоб звiльнити мiсце для народження нових, бiльш розвинутих. Трипiльська, Скiфська, Сарматська, Готська, Антська, Київська Русь, Козацька держава... I ось в нинiшнiй перiод, за логiкою речей, саме в Києвi у 1991 роцi закладено народження нової української цивiлiзацiї.

Цiкаво споглядати нашу планету, покриту суцiльною мережею трикутникiв лабораторiї "Iнверсор". На нiй "вузол" 18 знаходиться бiля Багамських островiв у сумнозвiсному Бермудському трикутнику, а "вузол" 14 - пiвденнiше Японiї, у не менш нинi вiдомому "Морi Диявола". Цiкаво, що прагматичнi японцi, якi нiколи не вiрили у всiлякi ненауковi фантазiї, офiцiйно оголосили це море районом, небезпечним для плавання. На вiдповiдних морських картах воно в цiй країнi обведено червоною лiнiєю. I моряки обходять його десятою дорогою. До речi, в цьому морi не зустрiчаються нi кити, нi дельфiни, нi навiть птахи. I це є ще одним фактом, який пiдтверджує аномальнiсть цiєї зони.

Вузлове розмiщення Києва на краю славнозвiсного Українського кристалiчного щита i найглибшої у свiтi Донецько-Днiпровської тектонiчної западини, мiж якими як рискою проведена водяна стрiчка Днiпра, створює своєрiдний психологiчний клiмат для його жителiв. Є щось зловiсне в самому повiтрi Києва. Це мiсто Вiя, де природнi феномени в глибинах Землi переплiтаються з мiфами i легендами, витворюючи таємничий колорит столицi України. В Києвi поховано десятки культурних шарiв. Тут жила, радiла, страждала, кохала i ненавидiла, народжувалася i гинула, можливо, найбiльша у свiтi кiлькiсть поколiнь людей. Лише небагатьом iз нас дано вiдчувати їх незнищенну ауру.

В мiстi постiйно вiдбувається багато знакових таємничих подiй. Десь в iншому мiстi, скажiмо, в Харковi будь-яке незвичне явище вважали б чистою випадковiстю, оптичним обманом, iлюзiєю. Але в теплому лiтньому повiтрi київської ночi, на крутих схилах Днiпра, в мерехтiннi його хвиль, на фонi тисячолiтнiх храмiв воно для багатьох є свiдченням iррацiональної сутностi природи.

Здатнiсть киян оточувати себе привидами, породженими їх уявою, надзвичайна. I досi поширюються чутки про якихось абсолютно нереальних людей, якi вже давно померли, а їх бачили то на Сирцi, то в Дарницi, то в Корчуватому. Щоб там не казали скептики, якби не висмiювали вони всiляку "чортiвню київських пагорбiв", для певної частини киян всi їх науково обґрунтованi пояснення i заперечення - чистої води неправда. Вони хоч самi й не бачили, але впевненi, що мiстом вештаються привиди, якi викрадають людей. I пiймати їх неможливо тому, що вони добре ховаються, а мiлiцiя погано працює. Не даремно ж газети пишуть, що у мiстi щорiчно безслiдно зникають сотнi людей.

Багато хто вважає, що у свiтi бiльше немає мiста такого масштабу, як Київ, де за вiки було б замордовано стiльки безневинних людей. Бандформування Муравйова, посланi з Москви, вбивали всiх пiдряд просто на вулицях мiста, а загиблi юнаки Крутiв, а Голодомор, а репресiї 1937 року, i ще Бикiвня, Бабин Яр, Куренiвка. А загубленi душi киян московським князем Боголюбським чи ханом Батиєм... Цьому списку кiнця немає. Ми в Києвi буквально ходимо по кiстках наших предкiв. I не тiльки простих людей. А скiльки в Києвi поховано, тепер невiдомо де, князiв i княгинь, яких за багатотисячну iсторiю мiста було дуже багато. Нинi вiдомо, що тiльки на територiї Києва археологи вiдкопали 1100 саркофагiв рiзних представникiв вищої української знатi. А скiльки їх ще залишається невiдкритими? В Києвi за офiцiйними даними знайдено бiльше 50 скарбiв монет Римської iмперiї. А скiльки їх знайдено i не заявлено про це? А скiльки їх ще не знайдено?

Фактично в тiй точцi, де виник Київ чи нинi на тiй територiї, де вiн iснує поєдналися в незбагненну ауру природнi i iсторичнi феномени. Саме це поєднання i перетворило столицю України на неординарне мiсто Європи i свiту.

-- Як Київ згубив Росiйську iмперiю

Нерiдко столицю України називають сюрреалiстичним мiстом. Iсторики i мистецтвознавцi стверджують, що сюрреалiзм зародився у Францiї i його родоначальником був французький поет Андре Бретон. Саме тодi, на початку ХХ столiття, точнiше в 1924 роцi, з'явився i сам термiн "сюрреалiзм". Сюрреалiсти шокували як науковцiв, так i взагалi добропорядних громадян, заявляючи, що все реальне є нереальним, а все, що ми бачимо, насправдi - повна нiсенiтниця. Реально ж iснують лише нашi вiдчуття.

Дiйсно, якщо говорити про чуттєве сприйняття, то в цьому сенсi Києву притаманна саме сюрреалiстичнiсть. Вiн був i залишається незбагненним мiстом, яке сприймається "на вiдчуття". Для пiдживлення власної духовної сутностi сюди завжди з'їжджалися, переважно iнкогнiто, монаршi особи i люди, якi визначали долю цiлих iмперiй.

Київ - мiсто, звiдки походять спадковi князi, яких не було в сусiднiх i не лише сусiднiх державах. Українськi князi активно брали участь у формування французької, угорської, норвезької, польської, росiйської, нiмецької королiвської i царської династiй. Нi росiяни, нi поляки не мали власних князiв рiвня українських. Навiть сучаснi прiзвища росiйської знатi вказують на те, що все їхнє вище дворянство має або українське, або татарське, або нiмецьке походження. Всi цi князi Глинськi i Волконськi, графи Юсупови, Аракчеєви, Кутузови, Фонвiзiни, Бенкендорфи... Їхнi прiзвища, на вiдмiну вiд українських нiяк не вiдображають росiйських топонiмiв. Iнша справа в Українi. Вишневецькi походять з тернопiльського Вишнiвця, Потоцькi з подiльського Потоку, Чарторийськi з Чорториї, Острозькi з Острога, Збаразькi зi Збаража, Зборовськi зi Зборова. I жодного тобi князя Варшавського, Рязанського чи Берлiнського. Однак, заради справедливостi все ж треба зазначити, що в полякiв був один суто польський рiд князiв Мазовецьких. Всi ж iншi мають або українське, або нiмецьке походження.

Сюрреалiзм криється в Києвi скрiзь: вiд неевклiдової геометрiї його старовинних вулиць, яку не змогли виправити нi ХIХ, нi ХХ столiття, до просто неймовiрної кiлькостi юродивих мiських правителiв. Або хоча б взяти отi надлюдськi секти, якi тут й досi народжуються як гриби пiсля дощу. Скажiмо знаменитi Посольство боже або Бiле братство.

Саме в Києвi вiдбулися мiстичнi подiї, якi реально i згубили Росiйську iмперiю. Тут у оперному театрi було вбито прем'єр-мiнiстра Росiї Столипiна. Столипiн з 1906 року перебував на посадах мiнiстра внутрiшнiх справ i прем'єр-мiнiстра. Вiн був сильною за характером людиною. Крiм того, Столипiн мав розум i вiдповiдну своїм посадам квалiфiкацiю. Придушив революцiю 1905-1907 рокiв, навiв порядок залiзною рукою. Цей час почали вважати золотим вiком iмперiї. Але головна його заслуга полягала в смiливому запровадженнi реформ, яких в Росiї не було вiками. Одна з основних - аграрна - в Росiйськiй iмперiї, селянськiй країнi, мала вирiшальне значення. Саме в Київському оперному театрi його i застрелив терорист-есер Богров. Пiсля цього все в цiй країнi пiшло шкереберть. Слабовольний цар не мiг ефективно правити такою величезною iмперiєю. Столипiн однозначно не дозволив би Росiї так по дурному встряти в Першу свiтову вiйну, яка i стала каталiзатором загибелi iмперiї.

Пострiл в Києвi почав руйнувати iмперiю, але довершив її вiдомий росiйський мiстик i шарлатан Распутiн. I знову Київ привiв його на вершину влади. Цей малограмотний мужик фактично став правителем величезної держави, довершивши її повний моральний занепад. Саме на подвiр'ї Михайлiвського золотоверхого монастиря, усипальницi одразу п'ятьох київських князiв, знищеного за наказом з Москви в 1935 роцi, дружина брата царя Анастасiя i її сестра Милиця познайомилися з Распутiним, який пиляв там дрова. Нiби якась мiстична сила вивели велику княжну на немитого, брудного селянина i примусила їх перетнутися в реальному життi. Двi великi княжнi, доньки чорногорського царя, мандрували на богомiлля до святого Києва. Пiсля знайомства з Распутiним цi двi нiби загiпнотизованi жiнки ввели шарлатана до царської родини i вiн вiдiграв роль остаточного могильника не лише наскрiзь прогнилої iмперiї, але й царської династiї. Складається таке враження, що цим двом високоосвiченим, культурним i вихованим жiнкам було щось "пороблено" в Києвi. Немов сама мiстична атмосфера української столицi примусила їх дiяти таким незрозумiлим способом, який не можна пояснити з позицiї формальної логiки.

Київ продовжив свою мiсiю остаточного знищення нинiшньої Росiйської iмперiї у формi Росiйської федерацiї i на початку ХХI ст. Революцiї на Майданi в 2004 i 2014 роках за власною сутнiстю були антиiмперськими i антиросiйськими. "Свiтова iмперiя зла", тобто нинiшня Росiя, хоча i в значно ослабленому виглядi, на вiдмiну вiд Росiйської iмперiї початку ХХ ст. i Радянського Союзу, мала бути зруйнованою. I знову її могильником виступив святий Київ. Недаремно гербом Києва є Архiстратиг Михаїл, зображений з мечем у руках. Автор цих рядкiв був безпосереднiм учасником усiх цих подiй. Учасником i дослiдником-аналiтиком. Багато з того, що i як вiдбувалося, так i залишилося недоступним для наукового аналiзу. Спонтаннi виходи на вулицi мiльйонiв людей, їх жертовнiсть, незбагненний душевний пiдйом, який йшов не то ж Неба, не то з Землi, дивовижнi героїчнi вчинки, якi люди не здатнi пояснити, знайти їм причину i рушiйну силу, вказують на багато в чому мiстичну мiсiю Києва i України у цiлому в нинiшньому свiтi.

-- Пiвнiчний брат Нiлу

Не думаю, що в нашiй країнi знайдеться багато людей, якi хоча б щось чули про зв'язки України з Давнiм Єгиптом. А цих зв'язкiв не так вже й мало. Єгипетськi фараони, династiя яких була заснована вихiдцями з Давньої України. Втеча на пiвнiч до України єгиптян, якi не захотiли переходити в iслам пiсля того, як джихад з Аравiйського пiвострова перекинувся на Пiвнiчну Африку. Про це iсторики хоча б згадують у своїх монографiях. Вiдповiднi географiчнi назви i прiзвища нинiшнiх українцiв говорять про нинi вже слабкий єгипетський слiд в Українi. А хiба знали хоча б щось давнi єгиптяни про iснування України? Виявляється, знали.

В Давньому Єгиптi людей хвилювало не лише будiвництвом пiрамiд. Розвивалися тут i астрономiя, математика, географiя i картографiя. Єгиптян дуже цiкавили рiзнi, на їх думку, не випадковi збiги i аналогiї. Вони обожнювали рiчку Нiл, яка невiдомим для них протиприродним чином, в найбiльшу спеку, коли все висихало пiд безжальним сонцем несподiвано розливалася, виходила з берегiв, приносила в своїй водi родючий мул, давала животворну силу спраглим полям, пророкувала врожай i сите заможне життя. Тисячi кiлометрiв ця таємнича рiчка текла найспекотнiшою i найпосушливiшою у свiтi пустелею Сахарою i не тiльки не висихала, але й щорiчно в один i той же час розливалася. Тому все, що так чи iнакше пов'язане з Нiлом, було в цiй країнi сакралiзоване.

Розвиток математики, географiї i картографiї в Давньому Єгиптi супроводжувався створенням картосхем вiдомого на той час єгиптянам свiту. Пiвдень материка був перекритий для вивчення величезною пустелею, а ось пiвнiчний напрямок, через Середземне i Чорне море був вiдкритий. I єгиптяни несподiвано для себе виявили, що з пiвночi назустрiч Нiлу, по однiй довготi з ним тече велика повноводна рiчка, яка за величиною йому нiчим не поступається. Для єгиптян цей факт був абсолютно не випадковим. Лише боги могли зробити так, щоб у священного Нiлу з'явився пiвнiчний брат, який поспiшав йому назустрiч.

Особливо вражало єгиптян те, що Днiпро тiк точно по тому ж меридiану, що й Нiл. Взагалi, Україна i її головна рiчка знаходяться на одних довготах з Єгиптом i Нiлом. Українськi туристи, якi вiдпочивають в Єгиптi знають, що нашим громадянам, на вiдмiну, скажiмо, вiд росiян i захiдних європейцiв в Єгиптi не потрiбно переводити годинники. В нас той же часовий пояс, що i в єгиптян. Що в Києвi, що в Каїрi. Це, звичайно, зручно, але мало хто звертає увагу на те, що причина цього явища саме i криється в тому, що Україна на нашiй планетi служить такою собi головою для Єгипту.

Давнi єгиптяни не тiльки називали Днiпро пiвнiчним братом Нiлу. Вони ще й переносили географiчнi назви населених пунктiв, розташованих на берегах останнього на береги Днiпра. На давньоєгипетських географiчних картах на Днiпрi вiдображенi мiста з тою ж назвою, що й на Нiлi. Це дивовижний факт, який донинi не має однозначного трактування. Ще одна загадка України, яка на цей раз пов'язує її з Давнiм Єгиптом. Що хотiли цим сказати єгиптяни, не до кiнця зрозумiло. Чи вони дiйсно в значнiй мiрi ототожнювали Нiл з Днiпром, чи вже тодi, тисячi рокiв тому, на головнiй рiчцi України дiйсно iснували поселення-двiйники єгиптян?

Грандiознi споруди Змiйових валiв, спiвзмiрнi за затратами працi зi спорудженням єгипетських пiрамiд, скiфськi кургани-пiрамiди, просто набитi золотими виробами i всiлякими потрiбними в потойбiчному свiтi речами, нагадують нам єгипетськi артефакти того давнього часу. Не так багато у свiтi народiв, на землi яких iснує священна рiка. Нiл, Ганг i Днiпро. I всi цi рiчки, як стало зрозумiлим лише нинi, так чи iнакше пов'язанi з Україною i давнiми українцями. Iндiйцi є вихiдцями з України. Напевно саме звiдти вони винесли iдею священної рiчки. Давнi Єгиптяни теж мали зв'язок з Україною. З давнiх-давен Днiпро-Славута для українцiв був набагато бiльшим, нiж просто рiчка. На ньому стояла священна столиця Київ, на Днiпрi була заснована Запорiзька Сiч, тут хрестили киян. "Як понесе в синє море кров ворожу", - писав про Днiпро наш Пророк i Вчитель Тарас Шевченко. В його творах Днiпро постає чимось на зразок рiчки Ганг для iндусiв.

Загадка Давнього Єгипту з дублюванням на картi на берегах Днiпра назв нiльських поселень все ще не розгадана. Але першi кроки в цьому напрямку вже зробленi. Можливо, в недалекому майбутньому ми дiзнаємося, що ж все таки значило це дивне перенесення.

-- Вiсiм столиць України

Особливу роль в усiх державах свiту вiдiграють їх столицi. Вони є не лише головними мiстами, адмiнiстративно-полiтичними центрами, але й певними символами держави i нацiї. Звiдси походять i побутуючi в засобах масової iнформацiї вирази "позицiя Вашингтона", "рука Москви", "невдоволення Лондона" й таке iнше.

Значення столицi в життi будь-якої країни дуже велике й у багатьох випадках постiйно зростає. У переважнiй бiльшостi держав столиця є не лише зосередженням органiв державної влади та державного управляння, судових, вiйськово-стратегiчних та iнших установ, а й основним економiчним центром країни. Iнодi цi функцiї аж занадто гiпертрофованi. Так, бiльше половини промислової продукцiї потужної країни Пiвденної Америки Аргентини випускається у Великому Буенос-Айресi.

Столиця держави володiє i найбiльшою кiлькiстю функцiй, якi вона виконує. Тому вона вiдрiзняється вiд iнших мiст держави великою притягальною силою для її громадян, якi намагаються якнайповнiше себе реалiзувати. Звичайно, найважливiшою функцiєю столицi є управлiння полiтичною дiяльнiстю країни як внутрiшньою, так i зовнiшньою. З цiєю метою столиця має бути забезпечена найкращою iнфраструктурою транспорту та зв'язку.

Iсторiя становлення столицi - це iсторiя утвердження державностi. Тому кожна столиця має власну iсторiю виникнення i подальшого розвитку. За походженням можна видiлити такi столицi країн свiту: родовi, полiтичнi, iсторичнi мiста, штучнi столицi, ситуацiйнi столицi. Дуже давня, складна i трагiчна iсторiя України стала причиною того, що на територiї України впродовж лише останнього iсторичного вiдрiзку iснувала найбiльша в Європi кiлькiсть практично всiх iснуючих видiв столиць. Не будемо заглиблюватися в тисячолiття аж до Гелона i столиць Босфорського царства, а звернемо увагу лише на останнi столiття.

Родовi столицi пов'язанi з володiнням владною особою (князем, королем, гетьманом) певним укрiпленим населеним пунктом, який через це ставав столицею. Якщо в Польщi чи Iспанiї є лише по однiй родовiй столицi, вiдповiдно Кракiв i Толедо, то в Українi їх як мiнiмум чотири - Львiв, Батурин, Чигирин i Бахчисарай.

Найпоширенiшi i найстiйкiшi столицi - iсторичнi мiста. Вони виникли як полiтичнi i управлiнськi центри цiлком об'єктивно, на основi найбiльшого поєднання сприятливих для управлiння державою, що народжувалася, чинникiв. Серед них не останню роль вiдiгравало вигiдне географiчне положення. В найбiльшiй мiрi в Європi сказане ранiше стосується Києва, який виник ранiше, нiж навiть Вiчне мiсто Рим.

Ситуацiйнi столицi виникають за умови створення екстремальної ситуацiї в державi, яка може бути викликана насамперед вiйною або масштабними природно-клiматичними катаклiзмами. Наприклад, в перiод агресiї росiйських вiйськ на територiю України i захоплення ними Києва на початку 20-х рокiв ХХ столiття столицю було перенесено до Кам'янця-Подiльського. Окупацiя Парижа нiмецькими вiйськами пiд час Другої свiтової вiйни спричинила перенесення столицi Францiї до мiста Вiшi. Такою ж столицею було й мiсто Чунцiн у Китаї, коли японцi захопили Пекiн.

Штучнi столицi переважно виникають як штучно створенi колонiальною адмiнiстрацiєю центри управлiння певними, захопленими метрополiєю володiннями iнших держав i нацiй. Якщо згодом вони набувають незалежностi, то штучнi столицi можуть або назавжди пiти в небуття, або ж перетворитися на повноцiннi столицi нових незалежних держав. В Українi за часiв росiйського iмперського панування в рiзнi столiття штучно створеними столицями України були Глухiв i Харкiв.

Полiтичнi столицi створюються в тiй чи iншiй державi заради вирiшення рiзноманiтних полiтичних проблем, зокрема встановлення полiтичної рiвноваги мiж окремими її регiонами. З цiєю метою столицю будують або на межi цих антагонiстичних регiонiв, або ж виносять її як форпост загальнодержавної полiтики в саме серце одного з проблемних регiонiв. Полiтичних столиць у свiтi не так вже й мало. I їхня кiлькiсть продовжує зростати. Найвiдомiшими з них є Вашингтон, Оттава, Абуджа, Канберра, Астана, Анкара, Бразилiя тощо. В Українi теж перiодично виникали пропозицiї побудови полiтичної столицi десь в географiчному центрi країни.

-- Таємниця українських прiзвищ

Одна з нерозгаданих донинi таємниць України криється в прiзвищах українцiв. Вони, тобто українськi прiзвища, є найрiзноманiтнiшими у свiтi. Разом з тим, їх доволi легко систематизувати. Чим пояснюється цей парадокс? Чому українськi прiзвища нерiдко такi спiвзвучнi прiзвищам близьких i дуже вiддалених народiв?

Добре, а може й навпаки, росiянам. У них прiзвища майже повнiстю унiфiкованi. Розмаїття нiякого. Абсолютно переважають прiзвища з закiнченням -ов або - iн. Iнколи трапляються й -их, скажiмо, Рижих. Зовсiм вже екзотичними для росiян є прiзвища з закiнченням -ово (Дурново). Ось i все. Будь-якi iншi прiзвища серед росiян однозначно вказують на неросiйське походження їх носiїв чи то їх предкiв. Теж саме у болгар. Iванов, Дженков, Стоянов. Iнколи ще трапляються болгарськi прiзвища з закiнченням -ський чи -зький. А у полякiв навпаки такi прiзвища домiнують. У литовцiв теж прiзвища унiфiкованi. У грузинiв переважають прiзвища з закiнченням -швiлi (син) чи -дзе. Шотландськi прiзвища починаються на мак-(син), а iрландськi на о'(внук).

В усьому свiтi українськi прiзвища асоцiюються з закiнченням -енко (Бондаренко, Коваленко, Тищенко). Закiнчення -ко, це вiд давнього слова "дитина". Однак, мало хто знає, що стереотип переважання серед українцiв прiзвищ на -енко не має пiд собою нiяких формальних пiдстав. Нi в цiлому по Українi, нi в жоднiй областi прiзвища з закiнченням на -енко не переважають. Серед корiнних жителiв їх питома вага коливається вiд 30% в Чернiгiвськiй областi (найвищий показник) до 4% у Львiвськiй областi (найнижчий показник). В цiлому по Українi такi прiзвища не перевищують 15%. Однак, якщо брати всi українськi прiзвища в цiлому, то прiзвища на -енко дiйсно мають найвищу питому вагу.

На другому мiсцi серед українських прiзвищ знаходяться прiзвища з закiнченням на -ук (Дмитрук, Кравчук, Марчук). До 30% носiїв таких прiзвищ мешкає на Волинi (Волинська, Рiвненська, Житомирська областi). Як i прiзвища з закiнченням на -енко, прiзвища на -ук зустрiчаються по всiй територiї України.

Третє мiсце належить українським прiзвищам на - ський, -цький, -зький. Стереотип вiдносить їх до польський прiзвищ. Але це не так. Подiбнi прiзвища притаманнi багатьом слов'янським народам i вiдображають мiсце походження їх першого носiя. Тут треба дивитися, який населений пункт чи мiсцевiсть вони вiдображають. Якщо вiн знаходиться на територiї Польщi, то це дiйсно прiзвище польського походження, якщо на територiї Македонiї, а там таких прiзвищ дуже багато, то це прiзвище македонського походження, якщо на територiї Чехiї, то це прiзвище походить саме звiдти. Мiльйони українцiв мають прiзвища на кшталт Хорольський (мiсто на Полтавщинi), Уманський (мiсто на Черкащинi), Шпольський чи Шполянський (там же), Миргородський (перший носiй цього прiзвища походить з Полтавщини), Нiжинський (мiсто на Чернiгiвщинi) тощо.

На четвертому мiсцi серед українських прiзвищ знаходяться так званi iменниковi прiзвища (Дуб, Колода, Осика, Куниця, Стрiха тощо). Цi прiзвища доволi рiвномiрно поширенi по всiй Українi, хоча переважають лише в Закарпатськiй областi. Дуже висока їх питома вага й на Полтавщинi. Взагалi Полтавщина в середньовiччi прийняла дуже багато переселенцiв з нинiшньої Закарпатської областi, тому i у вимовi, i в прiзвищах полтавцiв донинi вiдчуваються закарпатськi впливи.

З цими чотирма групами український прiзвищ, найбiльш поширених, майже все зрозумiло. Набагато бiльше проблем виникає тодi, коли подивитися на десятки, а може й сотнi iнших, якi теж пiддаються систематизацiї, але якiйсь таємничiй i не до кiнця зрозумiлiй. Однi їх трактують так, iншi iнакше. Скажiмо, вiзьмемо хоча б моє прiзвище Масляк. Прiзвище здається "прозоре" за походженням. Однак дехто виводить його вiн арабського воєначальника Маслямака, сина халiфа i нащадка пророка Мухамеда, який воював в Українi в УIII столiттi нашої ери. Однак, це легенди i мiфи, а може й правда Давньої України. Але пiдемо далi - Масляк, Маслак, Маслюк, Маслик, Маслiк. В основi лежить масл-, а далi чомусь чергуються всi голоснi лiтери алфавiту. Вiзьмемо практично будь яку iншу основу, яка абсолютно "непрозора" i таким же чи iншим чином, пiдставляючи почергово всi голоснi лiтери створимо українськi прiзвища. Як це? Чому так?

Або давайте вiзьмемо українськi прiзвища з закiнченням -но. Дахно, Лахно, Кахно, Махно, Вахно, Тахно. Тут уже iнший пiдхiд. Спереду прiзвища змiнюється лише одна приголосна лiтера. Тобто, береш -ахно i додаєш до нього почергово всi приголоснi українського алфавiту i отримуєш українськi прiзвища. Але що вони означають? Добре нам займатися такими вправами нинi. А хто робив це 500-1000 рокiв тому? I навiщо? Хiба це не загадка?

А українськi прiзвища з закiнченням на ман. Германське ман - людина. Бритьман, Сурман, Котьман, Бiкман, Бацман. Цiлi села в Українi, особливо на Полтавщинi, мають такi прiзвища. Останнє з них з данської означає "човняр". Звiдки взялися данцi на Полтавщинi? Чи може це нащадки вiкiнгiв i цим прiзвищам не менше 1500 рокiв? А прiзвища на Полтавщинi i Київщинi Демiдiон, Завiзiон, Арiон, Фарiон, Фалiон тощо. Вони теж очевидно класифiкуються за закiнченням -iон. А Полтавськi прiзвища Хавер, Iвер i їм подiбнi. Всi вони зустрiчаються серед реєстрових спискiв козацьких полкiв, а нинi серед селян Полтавщини. А скiльки рокiв таким українським прiзвищам як Передерiй, Передрiй? Двi-три тисячi рокiв чи набагато бiльше, бо ж "передрая" на перськiй мовi в давнину означало "скiф заморський". Ось вам i пiдтвердження в українських прiзвищах логiчної наступностi мiж скiфами i українцями.

Кiнця i краю немає загадкам українських прiзвищ. Бандера, Петлюра. Гелевера, Терефера, Шандра. Таких прiзвищ з закiнченням на -ра багато по всiй територiї України. Але що вони означають? А прiзвища Шудра (Шудря), Рахман, Шатрий? Це ж назви каст в Iндiї! То якої iсторичної глибини досягають такi прiзвища? Нiчого подiбного навiть уявити собi в Росiї чи Румунiї не можна. В цих i багатьох iнших країнах прiзвища вже з самого початку є похiдними. Наприклад, Масляков - син Масляка, тобто первiсним прiзвищем є Масляк, а Масляков уже в iсторичнiй ретроспективi нащадок, а не патрiарх-засновник.

Українськi прiзвища, якщо вони не є похiдними, дуже давнi. Вони настiльки давнi, що їх походження нерiдко ховається в мороцi тисячолiть. Якщо прiзвище Бацман за 1500 рокiв абсолютно не змiнилося, то скiльки рокiв тим прiзвищам, первiсний сенс яких давно вже втрачений? Тисячi рокiв? Українськi прiзвища однозначно належать до найдавнiших у свiтi. Звiдси й загадки та таємницi. Саме через це вони виявляються такими спiвзвучними прiзвищам дуже вiддалених вiд нас народiв. Це призводило i донинi призводить до комiчних непорозумiнь.

В Сполучених Штатах Америки переселенцiв з України з прiзвищами Маковецький, Макогон, Макосiй, Маковiй нерiдко записували iрландцями. Макогон ставав Мак-Магоном (сином могутнього), а Макосiй Мак-О'Сi. А ось українець з прiзвищем Маковiй. I знову шотландське мак- i iрландське о-. Сотнi українських прiзвищ стали спiвзвучними англiйським, нiмецьким, польським, французьким тощо. Українець Бiлий став французом Белью, Береговий - колишнiй прем'єр-мiнiстр Францiї, - Береговуа. Особливо багато таких трансформацiй серед українських прiзвищ в Росiї. Мiльйони росiян носять трансформованi українськi прiзвища на кшталт Бондаренков, Коваленков, Тарасенков, Ткачуков, Глушков тощо. Таких прикладiв безлiч. Саме така всезагальна адаптивнiсть українських прiзвищ i вказує на їхню заглиблену в тисячолiття давнину. Звiдси i тi таємницi українських прiзвищ, якi ще чекають своїх дослiдникiв.

-- Iкони України, якi стали святинями iнших нацiй

Давнiсть України, її тисячолiтня заглибленiсть в iсторiю пiдтверджується не лише вiдповiдними археологiчними знахiдками, не тiльки особливостями української мови, не лише величезною глибиною нацiональних вiрувань, звичаїв i обрядiв українцiв, але й тим, що сусiднi нацiї взяли за власнi релiгiйнi святинi українськi регалiї.

Головною святинею Росiї є Володимирська (Вишгородська) iкона Божої Матерi. Це головна регалiя Росiйської православної церкви. За переказами вона написана євангелiстом Лукою на дошцi стола, за яким їв Iсус Христос з Йосипом i Марiєю. Ця iкона спочатку знаходилася в жiночому монастирi у Вишгородi пiд Києвом. Московський князь Боголюбський, сплюндрувавши i спаливши Київ ще до Хана Батия вкрав Вишгородську iкону, святиню українцiв i вивiз її до Володимира. Там вона зберiгалася в Успенському соборi.

Точно така ж iсторiя з головною святинею Польщi i полякiв Ченстоховською або Белзькою iконою Божою Матерi. За переказами, вона теж була написана євангелiстом Лукою на кришцi стола, за яким їла родина Iсуса Христа. Нинi iкона знаходиться в монастирi паулiнiв Ясна Гора, що розташований у мiстi Ченстоховi (Польща). В минулому ця iкона була святинею українського народу i знаходилася в Белзькому замку у власностi пращурiв вiдомого короля Данила Галицького. Пiсля завоювання цiєї частини України поляками iкона була вкрадена польським князем Владиславом Опольським i вивезена на Ясну Гору Ченстоховську.

Дiйсно, цi двi iкони були вкраденi в української нацiї, так як нi росiяни, нi поляки таких святинь у себе не мали. Треба називати речi i подiї своїми iменами. Досить лукавити. Якби я поїхав до Москви чи Варшави i поцупив там iкону, вивiз до Києва i про це стало всiм вiдомо, мене б судили не за те, що я вивiз iкони до Києва, а за те, що я їх украв. При цьому i перша i друга крадiжка вiдбувалася на фонi вбивства тисяч українцiв. Не будуть приносити щастя нацiї її святинi, якi вкраденi в iншого народу.

В чому тут загадка, запитаєте ви? Загадка криється в тому, що абсолютна маса населення всiх трьох сусiднiх народiв нiчого про цi iсторiї з головними святинями росiян i полякiв нiчого не вiдає. Я провiв вiдповiдне опитування киян i довiдався, що iз ста чоловiк з вищою освiтою, вибраних випадково, про iсторiї з Володимирською Божою Матiр'ю i Маткою Боскою Ченстоховською не знає абсолютно нiчого жоден. Люди, якi не знають власної iсторiї приреченi постiйно наступати на однi i тi ж граблi. I питання про те, що ми втратимо наступним iз власних святинь, це лише питання часу.

-- Таємниця тризуба

У львiвському видавництвi "Сполом" у 2011 роцi вийшла книга днiпропетровського автора Олександра Коваленка "Таємниця тризуба". В цiй книзi 284 сторiнки, якi присвяченi державному символу України i спробам розкрити його таємницi. Пропоную читачам мою передмову до розвiдки, яку автор попрохав мене написати.

Чи є в української нацiї чим пишатися? Це цiкаве i зовсiм не риторичне запитання є надзвичайно актуальним саме в наш буремний час. Чому до нацiї, яка сама себе не знає, нiчого не вiдає про свою землю i сама себе не поважає так настирливо i наполегливо "набиваються" у кревнi родичi росiяни i поляки, нiмцi й шведи, ба, навiть дуже далекi вiд нас просторово iндiйцi? Чому, коли в 1985 роцi iндiйський космонавт потрапив на радянський космiчний корабель, iндiйський уряд наполiг, щоб це вiдбулося не деiнде, а саме над територiєю України? Чому тодi iндiйськi газети просто ридали вiд захвату, пишучи, що iндiйський космонавт стикувався в Космосi над землею своїх пращурiв? Чому найуспiшнiший американський президент Бiлл Клiнтон назвав українцiв найдавнiшою нацiєю свiту? Чому? Чому? Таких чому накопичилося дуже багато. I нарештi, чому ми про це не знаємо? Чому про це не трублять "нашi" засоби масової iнформацiї, чому про це не вчать українських дiтей у школi? Хiба не є цi неспростовнi факти могутнiм-засобом нацiонально-патрiотичного виховання пiдростаючих поколiнь, про що дуже пiклується будь-яка країна свiту, за винятком України, звичайно.

Ну хай би нiчого у нас свого не було. Нi воїнiв великих, нi мудрецiв, науковцiв i письменникiв. Святославiв Завойовникiв, Володомирiв Великих, Ярославiв Мудрих, Данилiв Галицьких, Богданiв-Зiновiїв Хмельницьких, Степанiв Бандер та iнших. Та їх донинi бояться i ненавидять нашi вороги. I дали ж ми свiтовi Пiсню, Хлiб i Крила. Мiльйона чудових, найкращих, наймелодiйнiших народних пiсень не має жодна iнша нацiя свiту. Українськi народнi пiснi стали народними вiд Японiї до Росiї, вiд Польщi до Канади. Ми дивимося найвiдомiшi американськi фiльми i навiть не пiдозрюємо, що впродовж всього фiльму звучать обробленi нашi нацiональнi мелодiї. Ми дали свiтовi Пiсню, яка є складовою людської душi. Ми подарували йому також i Хлiб. Якийсь мiстичний i таємничий зв'язок української нацiї з чорноземом. Скрiзь по нашiй планетi, де є хоча б гектар чорнозему живуть i працюють українцi. Нiхто, на жаль, у нас не згадує, що всi держави, якi експортують на свiтовий ринок пшеницю, всi без винятку, створили власну хлiборобську славу руками українцiв, яких за державними програмами спецiально для освоєння цiлинних чорноземiв переселяли до Росiї, Казахстану, США, Канади, Аргентини, Киргизiї, Бразилiї. I українцi везли туди свою пшеницю i засiвали нею поля. Нинi генетично українською пшеницею, завезеною в усi хлiборобськi країни українцями у вузликах на шиї i годується вся наша планета. I, нарештi, завдяки генiям - синам української нацiї Засядьку, Кибальчичу, Цiолковському-Наливайку, Кондратюку, Корольову, Глушку, Челомею, Яремовичу, Гнатюку, Дудчаку, Янгелю, Лозино-Лозинському тощо людство вийшло в Космос i досягло Мiсяця. Цим українська нацiя подарувала людству Крила. Тут немає нi загадки, нi таємницi, нiхто не може оспорити, що всi названi люди є етнiчними українцями, а не французами, нiмцями, євреями чи росiянами. Вони працювали в Росiї i США, але така вже доля української нацiї, яка в той час не мала своєї державностi i вимушена була працювати на iнших. Це все просто, так би мовити, голi факти. Загадка i таємниця лише в тому, чому ми про це нiчого не вiдаємо.

Але в нашiй iсторiї, заглибленiй у пiтьму тисячолiть, дiйсно багато таємниць, якi ще чекають своїх дослiдникiв. Людей самовiдданих, чистих у своїх помислах i справах. Людей, якi знають, що їм нiчого розраховувати нi на пiдтримку влади, як в iнших державах, нi на комерцiйну вiддачу, нi хоча б на похвалу. Саме до таких людей i належить Олександр Андрiйович Коваленко. Його книги, фiльми-лекцiї, комп'ютернi видання спрямованi на розкриття таємниць нашої землi. Хтось iз великих мислителiв абсолютно слушно стверджував: "Єдиний спосiб усунення дурних помислiв є розкриття таємницi". Саме цiй благороднiй справi i присвячена книга Олександра Коваленка "Таємниця тризуба".

Чи можна собi уявити дослiдження з назвою, скажiмо, "Таємниця росiйського орла" або "Таємниця росiйського триколора"? Чи "Таємниця зiрки Давида або Менори"? Напевно, що нi. Яка тут таємниця? Все вiдомо i дуже просто. Державнi символи всiх "орлоносних" країн вiд Албанiї до США i вiд Росiї до Нiмеччини жодної таємницi не приховують. Я вже не кажу про такi країни як Австралiя та деякi африканськi та латиноамериканськi країни з їхнiми кенгуру, папугами i носорогами. Кому i що тут незрозумiло i таємничо? Навiть "богообранi" євреї, справдi давня нацiя, мають на прапорi своєї країни Iзраїлю два трикутники, якi перетинаються мiж собою. Навiть для школярiв молодших класiв розкриття цiєї "таємницi" не є проблемою. А ось що означає державний символ України тризуб однозначно не скаже вам нiхто. I не дивно. Це найдавнiший у свiтi державний символ найдавнiшої на нашiй планетi нацiї, тобто українцiв. I вже за часiв Київської Русi нiхто не знав, що вiн означає. Його значення загубилося в мороцi тисячолiть. Бо ж лише в українцiв людська iстота називається словом жiночого роду "Людина", тобто вона. I навiть мала людина теж має жiночий рiд "Дитина". У всiх iнших нацiй це чоловiчий рiд, вiзьмемо хоча б сусiднiх росiян - "чєловєк" (вiн) i рєбьонок (вiн). А так як людство почало свiй розвиток з часiв матрiархату i лише через тисячолiття перейшло до патрiархату, то i наша нацiя, а також її державнi символи, йдуть саме звiдти. I саме тому ми нинi й маємо таємницю, яку намагаємося розкрити.

Таємниця державного герба України, на мою думку, все ще залишається нерозкритою. Запропонована одна з багатьох версiй походження тризуба. Будь-яка спроба в цьому напрямку має всiляко вiтатися, так як тризуб - єдиний державний герб у свiтi, значення якого донинi не з'ясоване.

-- Чому росiяни живуть по долинi Дону, а українцi на межирiччi?

Однiєю з цiкавих таємниць української нацiї є її просто таки мiстична прив'язка у свiтi до наявних на нашiй планетi масивiв чорноземних грунтiв. Iснує якийсь таємничий зв'язок нашої нацiї з цим типом земельних ресурсiв. Здається якась нездоланна сила прив'язала українцiв до цих родючих грунтiв, примусила їх переселятися з України саме туди, де вони були. Мабуть причина криється в iсторiї нашої нацiї. Українцi єдина нацiя нашої планети, яка виникла i тисячолiттями жила на чорноземних грунтах правобережної частини України. Ще трипiльцi 7,5 тисяч рокiв тому обробляли чорноземи i засiвали їх зерновими культурами. Археологи донинi знаходять в їх поселеннях вiдповiдний сiльськогосподарський реманент i зерно в керамiчному посудi та в залишках їхнiх будинкiв.

Цiкавими є факти особливостей розселення українцiв i росiян на Дону. Саме вони вiдкривають завiсу, яка прикривала таємницi розселення українцiв у свiтi. Справа в тому, що на нижньому Дону споконвiку українцi i росiяни займали абсолютно рiзнi ландшафтнi нiшi. На це лише нещодавно звернули увагу дослiдники. Так, поселення росiян розмiщувалися виключно бiля рiчки на бiдних алювiальних пiщаних грунтах. Натомiсть українцi селилися на межирiччях, пiдвищених дiлянка, вкритих родючим потужним чорноземом. Здавалося б тут чергова загадка. Чому росiяни обирали очевидно гiршi дiлянки землi, якi приносили значно менший урожай? Не тому, звичайно, що їх українцi витiсняли з кращих земель. З початком заселення нижнього Дону землi тут вистачало всiм. В чому ж тодi тут справа?

Ця загадка виявилася дуже простою. Звичайно, лише тим дослiдникам, якi знали характернi особливостi i вiдмiннi риси двох нацiй. Справа в тому, що росiяни при обробцi землi користувалися конем i сохою. Остання є доволi примiтивним засобом оранки. Українцi ж обробляли землю плугом, який тягли два могутнiх воли. Таким чином, росiйська соха i кiнь могли пiдняти лише легкi пiщанi грунти, якi i були характернi для Росiї. Тому росiяни i поселялися на пiщаних рiчкових вiдкладах, якi в науцi називаються алювiальними. Вони просто не могли пiдняти чорноземну цiлину. Натомiсть українцi споконвiку орали чорнозем i знали як це робиться завжди. Все це i визначило характер розселення двох народiв на Дону.

Українцi з давнiх-давен користувалися плугом. За переказами золотий плуг впав скiфам з неба. Вiн був посланий богами для того, щоб нашi далекi пращури зумiли пiдняти степову i лiсостепову цiлину. Обробити цi важкi для оранки землi мiг лише плуг i два могутнi воли. Саме їх застосування i дозволило українцям стати головною хлiборобською нацiєю свiту. Це добре розумiли уряди тих країн свiту, де починалося масове освоєння цiлинних земель (Росiї, США, Канади, Аргентини, Бразилiї). Хто такi американцi? Звичайно, що ковбої, тобто пастухи худоби, а не землероби. Хто такi аргентинцi? Гаучо, тобто теж пастухи. Вони пасли корiв i бичкiв, але не вмiли обробляти чорноземи, бо в Англiї i Iспанiї, звiдки вони припливли до Америки, чорноземiв не було. Не було їх i в Росiї. Тому росiйський уряд спецiально переселяв українцiв на чорноземнi цiлиннi землi Поволжя, Сибiру i Далекого Сходу. I нинi про це яскраво свiдчать назви районних центрiв навколо, наприклад, Омська, головної житницi Сибiру - Полтавка, Чернiгiвка, Київка.

Таким чином. українцi нагодували свiт. Продовжують вони його годувати i нинi. Лише ставши незалежною державою Україна вперше в своїй iсторiї зiбрала врожай 65,5 млн. тонн зерна. Це один iз найбiльших врожаїв у свiтi. При тому, що площа нашої держави в багато разiв менша за площу Росiї, США чи Канади. Якщо Україна пiднiме врожайнiсть зернових до хоча б середнього по Європi, ми станемо головною житницею планети.

-- Таємницi депопуляцiї в Українi

Всiм вiдомо, що в Українi населення постiйно зменшується. Вимирання української нацiї на чудовiй землi i в комфортних природних умовах донинi для багатьох залишається загадкою. Це вимирання сором'язливо ховається в нашiй статистицi за науковим словом депопуляцiя. I не випадково. Що воно означає мало хто знає. А що таке вимирання, знають усi. Уже й держава платить за народження дiтей доволi значнi грошi. Вже зростають виплати за кожну наступну дитину, а помiтних результатiв немає. Чому так? Раз вже й грошi не допомагають, то причини цього явища не соцiальнi, як це намагаються нам пояснити, а глибиннi, генетичнi.

Для того, щоб розкрити цю таємницю, необхiдно звернути увагу на два факти. По-перше, коли почалося зменшення народжуваностi в Українi i зростання смертностi? Взявши радянську статистику по народонаселенню України за радянський перiод ми зi здивуванням помiтимо, що цей процес почався ще в 60-тi роки ХХ ст. Про нього тодi, та й пiзнiше, нiхто не говорив i не писав. Не з 1991 року, як нас намагаються переконати лукавi люди почалося вимирання українцiв, а в час найбiльшого розквiту радянської влади. По-друге, якщо ми проаналiзуємо спiввiдношення народжених i померлих не в цiлому по Українi, а в її обласному розрiзi, ми побачимо цiкаву картину. Найiнтенсивнiше населення вимирає в центральних i схiдних областях держави, натомiсть природний прирiст населення вiдмiчається в бiльшостi захiдних областей. Який висновок можна зробити на основi цих статистичних даних? Що нам пiдказує свiтовий досвiд?

Свiтовий досвiд однозначно вказує на те, що чим гiрше живе населення, тим воно бiльше розмножується. Найбiльший природний прирiст спостерiгається не лише в найбiднiших державах, але й у тих з них, де точиться вiйна. Афганiстан, Сомалi, республiки Пiвнiчного Кавказу в Росiї та багато iнших країн на фонi низького рiвня життя i постiйних вiйськових дiй демонструють високi темпи зростання населення. Отже, закономiрнiстю вiдтворення населення є: чим гiрше живемо, тим iнтенсивнiше розмножуємося. Що ж тодi дiється з українською нацiєю? В чому тут загадка? Бо ж живемо ми погано, найгiрше в Європi, а розмножуємося ще гiрше. Чи може ми не пiдлягаємо дiї законiв буття? Так просто не буває. Просто ми не знаємо, чи може не хочемо знати реальних причин вимирання найдавнiшої нацiї у свiтi.

Хоча причина, як на мене, знаходиться на поверхнi i розгадка загадки української депопуляцiї криється в фактi природного приросту населення в захiдних областях. Це означає, що в цiй частинi України не було чогось, що було в iншiй частинi нашої держави. Так чого не було в Захiднiй Українi в ХХ столiттi? Так, ви правi, там не було Голодомору. Причина страшного вимирання нинiшнього населення Центральної i Схiдної України криється саме в 1932-1933 роках. В цей час вiдбувся реальний пiдрив життєвих сил української нацiї, який зараз, закономiрно через поколiння, ми i вiдчуваємо. В 1933 роцi вiд штучно органiзованого росiйськими комунiстами голоду в Українi вимерли всi найсильнiшi, найздоровiшi носiї генетичного коду нацiї. Наприклад, вiдомо, що тодi вимерли всi двометровi чоловiки. На таку масу тiла треба було багато їжi. I тому протягом двох тижнiв всi цi люди загинули. Вони не передали свої гени нащадкам.

Таким чином, вiдбулася закономiрна генетична деградацiя нацiї. Для власного розширеного вiдтворення будь-якiй нацiї потрiбнi не лише генетичнi сили окремих її представникiв, але й загальне вiдтворювальна сила, яка криється не стiльки в генетицi, скiльки в ментальностi народу. Потiм була вiйна, вже через 8 рокiв. На вiйну не брали хворих, калiк, божевiльних. Для цього iснували спецiальнi медичнi комiсiї. Вiдбирали кращих i вони гинули, не давши потомства. Натомiсть потомство давали хворi, передаючи свої гени нащадкам.

Протягом ХХ столiття українцi пережили аж три Голодомори, двi свiтовi вiйни, громадянську вiйну, масовi репресiї 1937 року, вiйну радянського режиму з УПА, масовi депортацiї українцiв i вивезення їх у схiднi райони СРСР на освоєння цiлинних i перелогових земель та новобудови Сибiру. Таким чином, сучасна депопуляцiя в Українi цiлком закономiрна i нiяке видiлення грошей на народження дiтей її не лiквiдує. Єдиний вихiд полягає в здiйсненнi державної полiтики вiдродження української нацiї. Держава має вiдбирати, за їх бажанням, фiзично i психiчно здорових молодих людей i пiдписувати з ними угоди, що вони матимуть 5 i бiльше дiтей. Держава ж братиме зобов'язання забезпечити молоде подружжя житлом, роботою, а дiтей дитячими яслами та садками. Якщо це не почати робити в найближчий час українська нацiя дуже швидко вимре. Про те, що це дiйсно так говорить досвiд Чернiгiвщини, де в деяких районах на одного народженого вже нинi припадає 15 померлих.

Безперечно, що пiсля Революцiї 2013-2014 року в Українi вiдкрилися величезнi можливостi для реалiзацiї програми вiдродження, вiками фiзично знищуваної росiянами української нацiї. Для цього нинi необхiдно конфiскувати тисячi вiлл корупцiонерiв, побудованих ними навколо великих мiст i передати їх молодим родинам, якi пiдписалися на реалiзацiю програми "Вiдродження української нацiї". Всi цi чиновники мали платню в 4 тис гривень, а їхнi маєтки коштують багато мiльйонiв доларiв. Будь-якiй не зовсiм дурнiй людинi зрозумiло, що цi грошi вкраденi в нашої нацiї. Дурнi кажуть, що нiчого не можна зробити, так як цi маєтки записанi на дружин i дiтей корупцiонерiв. Дивовижне твердження! Дружини корупцiонерiв взагалi не працювали жодного дня. То де ж вони тодi взяли грошi. Нехай всi цi корупцiонери доведуть суду народу, де вони взяли кожну гривню i якi податки заплатили державi зi своїх прибуткiв. Якщо цього не буде зроблено необхiдно нещадно конфiсковувати цю нерухомiсть i рухомiсть i передавати її родинам загиблих героїв АТО, пораненим воїнам i учасника вiйни з Росiєю, росiйським iмперiалiзмом i його агентами. В противному випадку ми нiколи не наведемо порядку у своєму домi i не вiдродимо нашу сплюндровану "братами" нацiю.

-- Звiдки походить київський район Виноградар

Для багатьох киян таємничою виглядає назва району в якому вони живуть i який зветься Виноградар. Iнодi, розповiдаючи про столицю, я отримую запитання: а скажiть нам, Петре Олексiйовичу, звiдки походить така дивна назва? Люди говорять всяке... Тут що виноград колись вирощували? I це на пiвночi України? Не може такого бути. Ще й як може...

Дiйсно, iсторичним фактом є те, що в тому мiсцi, де зараз знаходиться цей район столицi "з дивною назвою" колись не просто вирощували виноград. Тут iснувало велике господарство, так званий колгосп, де цей виноград вирощували у великiй кiлькостi. Як же так трапилося? Природнi ж умови пiвнiчної частини Києва не дуже придатнi для промислового вирощування цiєї примхливої пiвденної рослини.

Виноград, звичайно, вирiс на Виноградарi не сам. Його посадили люди. Ця iсторiя трагiчна. Посадили цю пiвденну рослину в Києвi ассiрiйцi. Ви мабуть i не чули про такий народ, але чули про давню країну Ассiрiю. До України вони потрапили на початку ХХ столiття. Ассiрiйцi, як i українцi, належать до найдавнiших нацiй свiту. Вони зберегли у своїй пам'ятi багато легенд, стародавнiх оповiдок, казок, афоризмiв. Ранiше вони жили в Iранi i Туреччинi. Потiм почалися утиски i справжнiй геноцид. Особливо загострилася ситуацiя в 1915 роцi. В Османськiй iмперiї в цей час особливо переслiдували вiрмен i ассiрiйцiв. Тому останнi були вимушенi покинути батькiвщину i переселитися до iнших країн - Францiї, США, Росiї, України. Бiльшiсть ассiрiйцiв, яких нинi в Українi налiчується 5000 осiб поселилася до Києва.

На вiдрогах Приднiпровської височини, неподалiк Пуще-Водицького лiсу кiлька пiдприємливих родин ассiрiйцiв вирiшили вирощувати звичний для них в Iранi i Туреччинi виноград. За роботу взялися зi знанням справи i з великим ентузiазмом. Були закладенi цiлi плантацiї винограду сорту "шасла". В 30-тi роки минулого столiття тут уже виникло цiле велике господарство, яке вирощувало товарний виноград. Та й у пiслявоєнний час студенти Київського державного унiверситету iменi Тараса Шевченка працювали тут восени, збираючи виноград i вiдправляючи його до магазинiв столицi. Потiм на цьому гарному мiсцi вирiшили збудувати новий мiкрорайон i виноградники зникли. Але в пам'ять про iснування тут виноградникiв залишилася назва Виноградар.

Наступний акт геноциду проти ассiрiйцiв здiйснили вже в Радянському Союзi сталiнiсти. На початку 30-х рокiв в Києвi працювали ассiрiйськi школи, дiяла ассiрiйська церква. Був навiть Будинок народiв Сходу, який об'єднував християн-закавказцiв. Сталiнська коса поклала край ассiрiйському вiдродженню. Практично була винищена вся нацiональна iнтелiгенцiя, священники, простi люди, закрилися школи i церква. Пiсля того, як Україна стала незалежною державою створено Асоцiацiю ассiрiйцiв Києва. Ассiрiйцi столицi нашої держави пишаються тим, що на картi Києва залишилася географiчна назва, яку започаткували вони своєю пiдприємливiстю i працею.

-- Прiзвища українськi i неукраїнськi

Не тiльки в географiчних назвах України, але й в українських прiзвищах знайшли свiй вiдбиток унiкальна iсторiя i географiя нашої країни. Так, одне з найпоширенiших - Коваль - не тiльки в Українi. але й в усьому свiтi пов'язане з професiєю, що була всiм необхiдна. Згадайте безсмертнi Франковi слова:

А в тiй кузнi коваль клепле,

а в коваля серце тепле,

а вiн клепле та й спiва.

всiх до кузнi iззива

Ось звiдки, з кузнi, вiд важкого, але потрiбного людям ремесла, i пiшли українськi прiзвища Коваль, Коваленко, Ковальчук, Ковалюк, Ковалик. Росiйське - Кузнєцов, Ковальов - у бiлорусiв, Ковальський у полякiв, Ковач - у сербiв, словенцiв i угорцiв, Ковачев - у болгар, Шмiдт - у нiмцiв, Смiт - у англiйцiв.

Поширенiсть професiй викликала i поширенiсть прiзвищ. Найпоширенiшим прiзвищем Великобританiї i США є Смiт, жителiв Варшави - Ковальський. В Угорщинi Ковач є другим прiзвищем за поширенням. Багато таких прiзвищ у Швецiї (Смед), Францiї - Фабр (Фебр, Лефебр), Форжерон, а в Гасконi дiалектне коваль - Хор, Хорiйон. Вiдповiдне португальське i бразильське прiзвище Ферейра. У хорватiв це Ковачичек, Коварик, Коварич, чехiв - Коварж, Коварик, Коварчик, Коваль, Ковалик, Ковальчик, латишiв - Калейс i поетичне Кальвинш, румунiв Феррару, грузинiв Мчеделi i Мчедлишвiлi, вiрменiв Дарбинян, тюркомовних народiв - Темiрчi, Демiрчi, Демiрджi.

А як поетично вiдбита в українських прiзвищах чудова природа нашого краю. Яворiвський i Нагiрний, Степняк i Лiсовик, Пiдгiрний i Яровий, Зарiцький i Дубняк, Лиманський i Береза та багато багато iнших.

До нацiй, в яких чи не найбiльше вiдображена у прiзвищах природа своєї батькiвщини належать фiни. Вони мабуть найтiснiше пов'язанi з особливостями природи Фiнляндiї. Коскiнен - вiд слова водоспад, Лайне - "хвиля", Лехтiнен - "листок", Мякiнен - вiд слова "горб", Ярвiнен - вiд слова "озеро", Саарiнен - вiд слова "острiв". То ж у цих прiзвищах вiдображенi всi особливостi природи Фiнляндiї.

Iсторико-етнiчнi вiдмiни народiв, рiзнi природнi умови їх життя, своєрiднiсть мов, переплiтаючись, обумовили дуже строкате багатоманiття прiзвищ. Але все ж для бiльшостi з них характерний зв'язок з рiдною землею i своїми предками. Тому українськi прiзвища Мельниченко, Мельничук, Миколайчук, Петренко та iншi вказують на далеких предкiв. У прiзвищах нiмецького походження на це вказує -сон, -сен, -зон. Вiльсон - "син Вiльяма", Клаусон - "син Клауса" тощо. В iранських прiзвищах заде - "дитина", наприклад таджицьке Турсун-Заде, в тюркських огли, оглу - "син" (турецьке Джафар-огли), у грузинських -швiлi - "народжений", дзе - "син", в абхазьких - ба (Бгажба, Ардзiнба), в шотландських - мак (Макнамара, Мак-Дональдс), в iрландських - о' (О'Брайен).

Українськi прiзвища. як однi з найдавнiших у свiтi часто схожi на прiзвища iнших народiв. Наприклад, на вiрменськi (Касiян, Мунтян, Христян, Слободян, i на французькi, i на англiйськi, i на шотландськi, i на iрландськi). Так українське прiзвища Макогон, Макосiй, Маковiй та iншi в Великiй Британi, США i Канадi сприймаються однозначно як шотландськi. наприклад, українське прiзвище Антонишин в Англiї вважається мiсцевим - Iнтонейшн англiйською означає iнтонацiя.

I, звичайно, прiзвища територiальнi. Часто-густо вони вказують на походження пращурiв сучасного носiя сучасного носiя прiзвища, або на землю чи населений пункт, якими вони колись володiли. Скiльки таких прiзвищ серед українцiв: Миргородський, Уманський, Полтавець, Донець, Смiлянчук тощо. Сюди ж вiдносяться i прiзвища англiйськi типу Ньютон - "нове мiсто", Грiнвуд - "зелений гай", французькi з де - Депардьє, Деголь, нiмецькi з фон тощо.

Рiзна в рiзних народiв i довжина прiзвищ. У китайських прiзвищах всього один склад, рiдше два. Англiйськi прiзвища дещо довшi за китайськi, але коротшi українських. Українськi прiзвища в свою чергу коротшi вiд росiйських. У багатьох народiв прiзвища жiнок вiдповiдають чоловiчим i тому , перед прiзвищем жiнки пишуть фрау, мiсiс, панi тощо.

В 91% росiйських прiзвищ жiнки розрiзняються за статтю - Пєтрова, Сiдорова, Сорокiна. В українських прiзвищам в бiльшостi випадкiв цього немає. Тому з часом нам не обiйтися без вiдновлення перед прiзвищами жiнок, примiром, Коваль, Петренко, Дмитрук загальноєвропейського панi (фрау, фру, мiсiс, дона i таке iн.).

-- Найбiльша дiаспора свiту

Однiєю з найбiльших дiаспор свiту, а може й найбiльшою за чисельнiстю є українська дiаспора. Дiаспора - це розпорошення частини якоїсь нацiї поза етнiчною територiєю її проживання. Що примушує тих чи iнших представникiв тiєї чи iншої нацiї покидати рiдну землю i їхати свiт за очi? Звичайно, що лиха доля. Захоплення рiдної землi чужоземними загарбниками, органiзацiя ними геноциду нацiї, голодоморiв, масових репресiй i депортацiй. Всi знають про єврейську дiаспору, яка утворилася з тих же причин. Однак у свiтi, та й на жаль, в Українi набагато менше вiдомо про українську дiаспору i причини її утворення.

Здавалося б природнi умови на українськiй землi настiльки сприятливi для життя i господарювання людини, що українцям немає нiякої потреби шукати щастя за межами своєї Вiтчизни. На жаль, це стосується тiльки природних умов i ресурсiв. Iсторичнi ж, полiтичнi, соцiально-економiчнi умови, якi складалися на її територiї з вини iноземних загарбникiв були нестерпними для українцiв i вимушували їх рятуватися втечею до iнших країн. За переписом 1926 року в Радянському Союзi українцiв, без Захiдної України, яка належала тодi Польщi, було 86 млн осiб i вони були найбiльшою нацiєю цiєї країни. Зараз, через 85 рокiв, українцiв стало менше 40 мiльйонiв осiб. Де ж вони подiлися?

Є одна геополiтична причина i три причини суто технологiчнi. Геополiтична полягала в тому, що Україна протягом всього ХХ столiття була перманентно розчленована, пограбована i фiзично знищувана iншими державами. Реально за цей час Україну захоплювали i спустошували Росiя, Польща, Нiмеччина i Угорщина. Найжорстокiшою були росiйська i нiмецька окупацiї. Особливо перша. Три голодомори, декiлька вiйн, масовi репресiї i депортацiї українцiв до Сибiру, Казахстану, на європейку пiвнiч Росiї. Пiд час нiмецької окупацiї до Нiмеччини було вивезено сотнi тисяч людей, багато з них назад не повернулися, вiддавши перевагу нiмецькiй окупацiї перед росiйською. Пiсля вiйни за пiдозрою в пiдтримцi воїнiв УПА до Сибiру вивозили цiлi села, спустошувалися цiлi райони.

Пограбування України, тiльки iншими методами, не припинилося i пiсля досягнення Україною незалежностi. Справжньої i реальної незалежностi українцi так i не змогли добитися. Тому держава, найбагатша в Європi на природнi ресурси залишається найбiднiшою за прибутками населення. Нацiональне багатство розкрадається i вивозиться за кордон. Через це українцi продовжують покидати свою рiдну землю в пошуках кращої долi. Таких людей уже мiльйони.

Всього у свiтi можна вiдмiтити декiлька хвиль емiграцiї. На початку ХХI столiття українська дiаспора стала планетарним явищем. За повiдомленнями зарубiжної преси нинi немає жодної країни свiту, де б не було українцiв. Навiть найвiддаленiших вiд України держав. Одночасно, є декiлька країн, де українська дiаспора найбiльша. Наприклад, офiцiйна статистика Росiї вiдзначає, що в цiй країнi 2,5 млн. українцiв. Разом з тим, за даними ФСБ, якi хтось розмiстив в мережi Iнтернет, осiб українського походження i людей з українськими прiзвищами в Росiї в наш час 50 млн.! Так само абсолютна нереальна стосовно української дiаспори польська статистика, яка дає цифру близько 250 тис осiб. В той же час тiльки пiд час злочинної операцiї "Вiсла" з депортацiї українцiв, здiйсненою польським урядом в 1946 роцi, було виселено набагато бiльше українцiв i розселено по Польщi. Та ж сама ситуацiя в Румунiї. До вiйни в цiй країнi за переписом населення було 850 тис. українцiв. Пiсля вiйни їх стало чомусь тiльки 65 тис. осiб. Потiм ця цифра збiльшилася в чотири рази. Яка ж реальна чисельнiсть української дiаспори в Румунiї вам не скаже нiхто.

Так яка ж чисельнiсть української дiаспори у свiтi? Найбiльшими дiаспорами на нашiй планетi вважаються китайська i iталiйська - 20 млн. осiб. Враховуючи останню хвилю мiграцiї з України українську дiаспору нинi оцiнюють десь у 30 млн. осiб. Таким чином, українська дiаспора нинi є найбiльшою у свiтi.

-- Антропологiчнi типи українцiв: не таємнича, але замовчувана iнформацiя

Будь-яка велика нацiя в антропологiчному вiдношеннi доволi неоднорiдна. В Європi iснують країни, населення яких, належачи до однiєї сильно згуртованої нацiї, наприклад нiмцi, формують багато рiзних антропологiчних типiв. Дуже важко визначити, скажiмо типового iталiйця. Взагалi, iталiйська нацiя в антропологiчному вiдношеннi, як ковдра, зшита з окремих рiзнобарвних шматочкiв. Мабуть найважче визначити типового росiянина, так як iсторiя цiєї країни це iсторiя iмперiї, а отже завоювання i асимiляцiя народiв, якi не тiльки належать до рiзних мовних груп, але й до рiзних расових типiв i пiдтипiв. В цьому сенсi значна антропологiчна єднiсть українцiв, може здаватися загадковою i незрозумiлою. Але так може думати лише людина, яка не знає української iсторiї. Велика антропологiчна однорiднiсть українцiв визначається по-перше тим, що вiками населення Правобережної України поширювалося на лiвобережну її частину. По-друге, в Карпатах iснував ландшафтно-етнiчний притулок нацiї, який постiйно її пiдживлював з одного, а не з декiлькох джерел-ядер. По-третє, у нас iснувала Запорiзька Сiч, куди з усiєї країни збиралися люди, якi потiм поселялися на вiльних землях.

Всього в нашi днi вченi видiляють 7 антропологiчних типiв українцiв. З них основними нацiєтворчими типами фактично є два - дунайський i полiський.

Першим зi згаданих, тобто дунайський тип, помiщений попереду не випадково. Справа в тому, що цей антропологiчний тип входить як складова частина до всiх iнших антропологiчних типiв української нацiї. Панiвний вiн є в рiвниннiй Галичинi в на захiдному Подiллi. Сюди не включається крайня пiвнiч Львiвської i Тернопiльської областей. Поширений вiн i серед вихiдцiв з Холмщини i Томашова у Польщi. Близько 10% українцiв належать до цього типу. В галичан максимально проявляються європеоїднi риси. Вузьке обличчя, вузький, довгий i рiвний нiс. Вченi вiдмiчають той факт, що прямi спинки носа в усiх антропологiчних типiв українцiв переважають.

Другий нацiєтворний антропологiчний тип українцiв носить назву Полiський або Волинський. Вiн характерний для жителiв Рiвненської, Житомирської, Волинської областей, а також мешканцiв пiвнiчних частин Львiвщини i Тернопiльщини та українцiв Брестської областi в Бiлорусi. Характеризується широким i низьким обличчям i максимальним серед українцiв розвитком надбрiв'я. Представники цього типу зазвичай мають масивне чоло i "квадратну" щелепу. Рiст середнiй. Пiгментацiя волосся свiтлiша, вiд загальноукраїнська, а очей - темнiша. Всi iншi ознаки типово європеоїднi. Цей антропологiчний тип теж охоплює близько 10% українцiв.

Бiльша частина територiї України охоплює Цетральноукраїнський тип (Центральна i Схiдна Україна). До цього антропологiчного типу належать понад 60% українцiв. Характерними його ознаками є високий зрiст при типово європеоїдних рисах обличчя. Фактичною основою цього типу є дунайський або галицький тип з домiшками полiського або волинського типу. Є також незначнi домiшки iранських i тюркських елементiв. Таким чином, з антропологiчного боку абсолютна бiльшiсть українцiв є галичанами, якi змiшалися з волинянами.

Нижньоднiпровсько-прутський тип подiляється на два пiдтипи. Один з них Нижньоднiпровський, куди вiдносяться колишнi територiї пiвденної частини Київської Русi i Прутський (Хотинщина Чернiвецької областi i українське населення пiвнiчної Молдови. Охоплює близько 17% українцiв. Характерними ознака його представникiв є високий зрiст, сильна пiгментацiя волосся i очей. Розвинутий на тулубi волосяний покрив у чоловiкiв. Обличчя чiтко профiльоване з дещо виступаючою нижньою його частиною. Прослiдковуються домiшки до дунайського типу iндоiранських i навiть давньоiндiйських елементiв.

Верхньоднiпровський тип наявний лише у Рiпкинському районi Чернiгiвської областi. Охоплює 0,5% української нацiї. Для нього характерна дуже свiтла пiгментацiя очей (близько 60%). Близький до пiвнiчних бiлорусiв i пiвнiчно-схiдних полякiв.

Карпатський тип притаманний жителям Закарпаття i захiднобуковинським районам. Характеризується додаванням до дунайського типу елементiв кельтських, iлларiйських, фракiйських i iндоарiйських елементiв. В антропологiчному сенсi близькi до хорватiв, словакiв i чехiв. Цей тип зустрiчається у 8% українцiв.

Динарський тип характерний для мешканцiв схiдної частини Українських Карпат. Переважає у Схiдному Передкарпаттi i Буковинi. Зустрiчається i в Схiднiй Гуцульщинi. Захiднi гуцули є носiями Карпатського типу. Зовнiшнi ознаки - приблизно однакова кiлькiсть темно- i свiтлооких i переважання людей з темним волоссям. Всього до цього типу належать близько 5% українцiв. Близький до сербiв, чорногорцiв, грекiв.

-- Таємнича iсторiя однiєї української козацької родини

Очевидно, що українцi належать до числа найтаємничiших нацiй свiту. I це цiлком природно i пояснюється їх заглибленiстю в тисячолiття. Тому вiдгомiн цих тисячолiть iнодi ледве бринить у пам'ятi, у пiдсвiдомостi, у нашiй ментальностi, у наших родинах. Саме на прикладi останнiх найкраще нинi дослiджувати сиву iсторiю України i української нацiї. I коли я розповiдаю студентам про Голодомор, я не вдаюся в голе теоретизування, а розповiдаю, якi втрати понесла моя родини пiд час другого, найбiльшого Голодомору, органiзованого в Українi росiянами. Так само як нинi в Криму i на Донбасi, тодi з Росiї до України ринули тисячi "добровольцiв", щоб iз зброєю в руках "мочить проклятих хохлов", оточивши нашi села "заградотрядами" i забравши в українських селян все, що можна було їсти. Коли президент Росiї Путiн, з дуже цiкавим народним прозвищем, розповiдає всьому свiтовi, що росiяни перемогли б нiмцiв i без допомоги українцiв, я кажу йому, що внесок української нацiї в перемогу як над нацизмом, так i комунiзмом, є вирiшальним. При цьому я теж не теоретизую, а наводжу приклад моєї полтавської родини, недобитої росiянами в 1933 роцi i київської родини моєї дружини. В складi Українських фронтiв брали Берлiн моя мати, батько, два дядьки. У дружини Берлiн брали її батько, дядько, дiд i його два брати. Були Українськi фронти, Бiлоруський фронт, але не було фронтiв Росiйських.

Ось чому i в розкриттi таємниць українських прiзвищ i родiв я не буду говорити про щось абстрактне i менi не вiдоме, а вiзьму власну родину. Я Петро Масляк належу до роду лiвобережної козацької старшини (шляхти) давнього роду Маслякiв. Мiй далекий пращур Iван Масляк був отаманом Устивицької сотнi Миргородського полку i соратником гетьмана Лiвобережної України Данила Апостола ще у 1725 р. Мiй батько Олексiй Масляк, вiдомий в Радянськоиу Союзi лiкар, який допомiг тисячам людей, з дитинства розповiдав менi, як вiд свого дiда чув, що наш рiд дуже давнiй, про це йому розповiдав його дiд. Всi цi оповiдки передавалися в роду Маслякiв з поколiння в поколiння. Нiчого конкретного батько сказати не мiг, нiяких прiзвищ назвати теж не спромiгся, але розповiдав, що нiби то ми походимо вiд якогось вiйськового ватажка, який прийшов зi своїм вiйськом в Україну десь з пiвдня.

Лише доживши до 60-ти рокiв я познайомився з надзвичайно цiкавою, без перебiльшення генiальною людиною, професором Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка Костянтином Тищенком. Ця феноменальна людина знає бiльше 55 мов. Його книжка "Халiфат i Сiвера" дає нам зовсiм вiдмiнне вiд нинiшнього сфальсифiкованого росiянами бачення iсторiї України. Володiючи всiма основними мовами свiту професор Тищенко дослiдив величезний шар недоступних бiльшостi дослiдникiв, через незнання мови, матерiалiв, якi стосуються України. Ось тут i виник на сценi син Саудiвського халiфа, нащадок Пророка Мухамеда вiйськовий провiдник арабських вiйськ Масляма або Маслямак. Саме вiн зi своїм вiйськом воював на територiї нинiшньої України у УIII ст. проти невiрних. Одним словом здiйснював джихад. Цiкаво, що його матiр'ю була єгипетська рабиня з роду фараонiв. У мене не виросло аж шiсть постiйних зубiв. Ця генетична вада пов'язана з тим, як пояснив менi один видатний лiкар-генетик з тим, що в моєму роду колись було прийнято одружуватися на рiдних сестрах. - Ви що, шановний, з роду єгипетських фараонiв, - посмiхнувся цей генетик багато рокiв тому. А тепер виявляється, що цiлком ймовiрно саме так воно й було. Цiкаво, що в багатьох iсламських країнах є географiчнi назви "Масляк". Скажiмо, я їх зустрiчав у Туреччинi i в Ташкентi. Саме там теж воював Масляма.

Краса українських жiнок нiкого не залишала байдужим. Нi тодi, нi нинi. Маслямак мав в Українi жiнок i наложниць, залишивши по собi не лише прiзвище, але й нинi невиразнi спогади в деяких українських родинах А те, що пiзнiше це прiзвище були скореговане на український лад, то це цiлком зрозумiло i природно, як були скорегованi iнодi до невпiзнання на Полтавщинi прiзвища грузинських дворян з оточення князя Давида Гурамiшвiлi, французьких дворян на Уманщинi, нащадкiв угорського короля на Сумщинi i Полтавщинi тощо. Ми навiть не звертаємо уваги, що українськi прiзвища Хандогiй (Хандога) чи Трухан це царськi прiзвища, якi несуть в собi слово "хан", тобто цар, а Кочубей, Аджубей, Котлубей тощо мiстить в собi слово "бей", тобто князь. Що козацьке прiзвище Барабаш походить вiд угорського князiвського роду Барбашiв. У сумських козацьких селах трапляються навiть зовсiм не видозмiненi прiзвища Барбаш. А ось данськi дворянськi прiзвища серед реєстрових козакiв полтавських полкiв такi як Бацман, Бритьман, Котьман тощо. А ось прiзвища iнших полтавських козакiв -Тимiш Iвер, Грицько Хавер. Вiд грецьких правителiв ведуть свiй рiд козацькi сотники Мазаракi (Мазаракiй).

Тут варто зупинитися дещо детiльнiще на українському прiзвищi Трухан. Воно дiйсно царське за походженням i заглиблене в столiття нашої iсторiї. Київськi князi використовували дружнi кочовi племена половцiв i торкiв для охорони пiвденних рубежiв Київської держави. Серед їх ватажкiв видiлявся Тру-хан. Його заслуги були вiдзначенi тим, що цей цар отримав у подарунок поблизу Києва на Днiпрi цiлий великий острiв. Нинi це вiдоме всiм киянам i дуже популярне мiсце вiдпочинку Труханiв острiв.

Лише нинi стало зрозумiлим, що козацькi ватажки не були простими людьми. Майже всi вони були нащадками давнiх князiвських родiв, якi так чи iнакше були пов'язанi з князiвським i королiвським родами багатьох європейських i не тiльки європейських країн. I мiй друг, полковник Вовк, вiн менi про це не говорив, виявляється є нащадком одного з найдавнiших i найславетнiших у Європi вельможних родiв Чернiгiвських князiв, якi виводять свiй рiд вiд тотемних князiв. Саме їх тотемом i був вовк. Зовсiм нещодавно я довiдався, що навiть знаменитий козацький отаман Сiрко був "уродзоний", тобто належав до роду славної української шляхти зi стародавнiм родовим гербом.

Але i це ще не все. Моя мати, родом з полтавського села Зубiвка Здор Ганна Антонiвна теж розповiдала рiзнi оповiдки, до яких я вiдносився скептично. Щось вона говорила про походження її прiзвища. Мiй батько посмiювався i казав, що це просто видозмiнене на росiйський лад українське слово "здiр". Мати протестувала, що вона не Здiр, а Здор. Що таке Здор, так i залишилося тодi не зрозумiлим. Серед Здорiв, якi нинi живуть не лише а Українi але й в iнших державах в Iнтернетi нерiдко спалахує дискусiя, чи вони Здори, чи правильно бути Здiрами. Якби первинним прiзвищем було Здiр, а Здор виникло пiзнiше як викривлене, то були б i такi i сякi прiзвища. Але всi Здори в один голос наголошують, що їхнi пращури постiйно пiдкреслювали, що вони саме Здори, а не Здiри. Мiй тато пiдсмiювався надi мною, полтавська регiональна ментальнiсть, що в менi надто багато жиру. З одного боку масло, а з iншого здiр. Але як виявилося нинi нi масла, нi свинячого жиру в менi немає.

Той же професор Тищенко стверджує, що слово здор (sdor), в данськiй мовi означає великий. В скандинавiв прiзвищ не було, навiть у королiв, лише два данськi визначнi королi мали прiзвище Здор, тобто великий. Останнiй з цих двох Вaльдемар I Здор був правнуком Київського Великого князя Володимира Мономаха. Вiн був сином Кнуда Лаварда i київської княжни Iнгеборги Мстиславiвни. Саги повiдомляють, що вiн народився в Києвi в домi свого дiда. Цей данський король отримав династичне iм'я Рюриковичiв Володимир, трансформоване в Данiї на Вальдемара. Його дiти, як це i зараз вiдбувається, приїздили в гостi до свого дiда великого князя Мстислава. Дехто з них отримав у подарунок вiд нього частину князiвських земель в районi нинiшнього Василькова пiд Києвом. Там київськi князi на пiвденних схилах пагорбiв, в наш час забудованих котеджними мiстечками, вирощували виноград. Саме тут нинi стоїть село Здорiвка, вотчина пращурiв київських князiв i данських королiв. Пiзнiше, вже за часiв ранньої козаччини, київськi Здори переселилися на Полтавщину, де вони заснували вже гiлку полтавських Здорiв, лицарiв-козакiв, якi нiякого вiдношення до свинячого жиру не мають, а є нащадками давнiх знатних королiвських європейських родiв. Вiд цього в їх пам'ятi залишилися якiсь неяснi спогади, та для багатьох незрозумiла традицiя пишатися своїми "жирними" прiзвищами. Цiкаво, що село Зубiвка з нащадками київських i данських правителiв пiзнiше стало вотчиною грузинського князя Давида Гурамiшвiлi, який походив з родини грузинських правителiв. Вiн теж залишив по собi нащадкiв у цьому селi i в Миргородi. Так в одному селi на Полтавщинi волею "iсторiї з географiєю" виник дивний коктейль з генiв правителiв трьох доволi пасiонарних народiв i країн. Яких людей цей коктейль може витворити в майбутньому, одному Богу вiдомо.

Взагалi, за роки радянської влади росiяни зробили все можливе i неможливе, щоб українцi забули своє стародавнє, славне шляхетне корiння i пiдсвiдомо вважали себе бидлом. А це зовсiм не так. За тисячi рокiв славнi гени тотемних князiв, гени шляхетних родiв, пов'язаних з найславетнiшими родами Європи i Азiї практично стали присутнi в усiх без винятку українцях. У тiй чи iншiй мiрi. У мене це з боку батька i матерi, в моєї дружини з боку її батька. Серед моїх родичiв є нащадки сербських князiв, а потiм козацьких отаманiв Милорадовичiв, українських князiв Лукомських, данських конунгiв Бацманiв, якi пiзнiше теж були козацькими ватажками. Я намагаюся вiдродити генетичну пам'ять серед моїх студентiв, нагадуючи Галицьким, Потоцьким, Вишневецьким, Збаразьким, Зборовським, Острозьким, Лукомським, Глинським, Iскоростенським, Чарторийським та багатьом iншим, що вони належать до прадавнiх українських шляхетських родiв. якi дали росiянам їх царiв - Глинськi, чи полякам їх королiв - Вишневецькi, Потоцькi. Генетично ми-українцi є нацiєю лицарiв, нацiєю шляхти, нацiєю воїнiв, якi по закiнченню вiйни ставали хлiборобами. Всi цi i тисячi iнших носiїв славних прiзвищ нiколи не були рабами. Нинi українське воїнство, генетично присутнє в кожному українцевi черговий раз вiдроджується знову.

-- Хто органiзував в Українi Голодомори?

Проблема унiкального явища ХХ ст. у свiтi, Голодоморiв в Українi донинi сповнена всiляких фальсифiкацiй i замовчувань. Нiчого подiбного людство до того не знало. У крайньому разi в таких велетенських масштабах. Ким би не були нацисти, але лише за нiмецької окупацiї українцi нарештi наїлися хлiба. За нiмецької окупацiї в Українi не було голодоморiв, за росiйської - декiлька. Це просто iсторичний факт. Скрiзь у нас як у iсторiї, яку викладають у школi, так i в музеях винними в органiзацiї трьох основних Голодоморiв в Українi протягом ХХ ст. чомусь вважають комунiстiв. Це одне з дивовижних явищ нашого часу. Це також одна з найбiльших фальсифiкацiй як ХХ, так i ХХI ст. Радянський Союз не був країною комунiстiв, iдейнi комунiсти, складали в ньому неймовiрно малий вiдсоток, який не перевищував статистичної похибки. Тодi, що це була за держава? Вiдповiдь абсолютна проста. Радянський Союз був однiєю з форм iснування Росiйської iмперiї в якiй правили росiяни. Вони могли тимчасово наймати для її управлiння євреїв (Ленiн, Троцький, Андропов тощо), чи грузина єврейського походження Сталiна, чи людей українського походження типу Хрущова, Брежнєва, Черненка i Горбачова. Але останнi, наймалися лише тому, що вони, за образним виразом Ленiна завжди "пересолювали в сенсi росiйського шовiнiзму". Тобто, iнородцi неодмiнно старалися довести росiянам, що вони "святiшi за самого Папу". Звичайно, саме в цьому сенсi найбiльше приходилося старатися саме неросiйському покручу Сталiну. Тому якраз за нього росiяни i органiзували найбiльший в iсторiї людства Голодомор 1932-1933 рр. в Українi.

Таким чином, Голодомори в Українi органiзовували i здiйснювали не якiсь там мiфiчнi комунiсти, а цiлком реальнi росiяни. При цьому вони працювали не за грошi чи комунiстичну iдею, а з "природної" ненавистi до українцiв. Ця ненависть була в них завжди, вiд першого "кацапа" бея Боголюбського, який спалив Київ, до "комунiста" Муравйова, який точно так же палив Київ i вбивав киян. Пiсля цього росiяни, а не мiфiчнi комунiсти влаштували три Голодомори в Українi. Саме росiяни в 1944 р. посилали мобiлiзованих українцiв беззбройними пiд нiмецькi кулемети. Не якiсь мiфiчнi фашисти чи комунiсти, а цiлком реальнi росiйськi шовiнiсти в 1943 роцi мобiлiзували до армiї бiльше 500 тис. українських дiтей, яких безбройними використали як живий щит проти нiмцiв при наступi на Київ. Це ж як необхiдно було ненавидiти українцiв, щоб вчинити проти них такий злочин! А дорослi росiйськi "герої" ще й стрiляли їм у спину. Точно так дiяли росiяни в Криму, точно так вони дiють нинi i на Донбасi. Методика "живого щита" це не iдеологiчна особливiсть комунiстiв, це нацiональна ментальнiсть росiйської нацiї. Саме вони вимагали в Афганiстанi посилати на реальну загибель солдат-хлопцiв з України, притримуючи росiян в тилу. I нинi тисячi росiян-добровольцiв з великою радiстю вбивають українцiв на Донбасi. Це вони розробляють плани захоплення i знищення всiєї України i органiзацiї на її територiї нових голодоморiв.

Мiй дядько командир Червоної Армiї Василь Андрiйович Масляк у 1933 роцi приїхав у вiдпустку додому з Далекого Сходу, де вiн служив. На кордонi України його зустрiв "загрядотряд" добровольцiв-росiян з Центральної Росiї. Командир загону повiдомив дядька, що "на Украiну нєльзя, давiм хохлов". Але дядько мав такий характер, що його нiхто не мiг спинити. Коли вiн приїхав до рiдного села Устивиця Великобагачанського району Полтавської областi, його спинив уже iнший "заградотряд" з добровольцiв-росiян. На запитання мого вуйка коли можна буде потрапити до села, командир загону, мордатий i кирпатий угро-фiнн з Костромської областi, командир загону сказав: "не раньше, чем здохнет последнiй хохол". Оце правда життя про органiзаторiв i виконавцiв Голодоморiв в Українi. Все останнє є солодкою брехнею для останнiх дурнiв.

-- Дива української вишиванки

Українська вишиванка не є просто нацiональним одягом українського народу. Багато в чому це феноменальна, дивовижна рiч, щось мiстичне i не завжди зрозумiле. Виготовлення українського нацiонального одягу, взуття, своєрiдних головних уборiв, що вiдповiдали природно-клiматичним умовам рiзних частин України, сягає глибини кiлькох тисячолiть. Вiдомо, що український нацiональний одяг належить до найгарнiших у свiтi . Українська дiвчина у святковому нацiональному одязi, за свiдченням iноземних мандрiвникiв, виглядала як чарiвна квiтка. Нинi зарубiжнi дизайнери до найгарнiшого нацiонального одягу вiдносять вбрання гуцульського легiня i буковинської дiвчини.

З давнiх-давен українцi розвивали художнi промисли. Для української нацiї взагалi характерним є поєднання практицизму з генетично закладеним почуттям прекрасного. Українцям мало було пошити зручний i теплий одяг, як нiяка iнша нацiя вони витрачали величезну кiлькiсть нiбито не продуктивного часу на його гаптування, оздоблення. Без нього можна було обiйтися, але почуття прекрасного примушувало українських майстринь перетворювати одяг на витвiр мистецтва. Це вражало подорожуючих iноземцiв, якi в себе на батькiвщинi звикли до простiшого одягу. Особливо дивувалися арабськi мандрiвники з їх простим одягом, головним завданням якого була не стiльки краса, скiльки якомога бiльше пристосування до пустельного i напiвпустельного клiмату.

Українська вишиванка мала вплив на моду Європи у ХУIII ст. В той час гетьман Пилип Орлик, iм'ям якого названий знаменитий Паризький аеропорт Орлi, поселився у Францiї. На той час вiн став вигнанцем з України загарбниками росiянами i отримав притулок у французького короля. Французи нiколи не забували, що їхня королiвська династiя походить вiн української княжни Анни i тому мали прихильнiсть до нашої нацiї. Пилип Орлик потрапив до цiєї країни за правлiння знаменитого короля-сонця Людовика ХIУ. Це йому нiбито належить знаменита фраза - держава - це я. Вiн прославився ще й тим, що керував державою цiлих 72 роки. Це i донинi залишається абсолютним рекордом. Францiя за його правлiння остаточно стала країною, яка диктувала моду всьому свiтовi. I це була мода не лише на стиль правлiння, але й на одяг. I мало хто знає про те, що цьому в значнiй мiрi прислужилися привезенi з України до Францiї Пилипом Орликом українськi гаптувальницi. Вони самi носили неймовiрно розшитий одяг i французи одразу помiтили його красу. З того часу i пiшла мода при французькому дворi розшивати вбрання аристократичних родин. Потiм цей звичай поширився з Францiї i до iнших європейських країна.

Один чоловiк, не пам'ятаю вже хто, сказав, що в українцiв вишиванка знаходиться пiд шкiрою. Якщо її навiть немає на тiлi, вона все одно невидимо присутня. В днi вiйськової звитяги ця невидима свiтовi вишиванка допомагає козаковi, а вiн присутнiй у кожному українцевi i в наш час, робити героїчнi вчинки. Я донинi не второпав, мiстичну силу вишиванки. Як науковець я не можу пояснити це явище. Коли я вбираюся у вишиванку, то стаю нiби зовсiм iншою людиною. Чував про це незвичне явище i вiд iнших людей. Це цiкавий феномен цього знаменитого українського одягу. Люди купують вишиванки з рiзних причин. Один кладе їх до шафи i бiльше нiколи не вдягає. Чув я, що вишиванки таким чином використовуються як своєрiднi обереги. Iншi люди одягають вишиванки на свята. Виникли вже цiлi мега-паради вишиванок, до яких кожен рiк долучається все бiльша кiлькiсть людей. В травнi 2015 роцi я був на такому мега-парадi в Києвi. Спостерiгав за людьми як аналiтик i приходив до цiкавого висновку, дiйсно, людина у вишиванцi це вже iнша людина як зовнi, так i за її поведiнкою. Яких тiльки вишиванок не бачив я у Києвi. Здається, що фантазiя гаптувальниць не має меж. I ось бiля мене стоїть мiй син у моїй вишиванцi, яка для мене вже замала. Вона вишита у 70-х роках ХХ ст. на Полтавщинi "червоними i чорними нитками". А ось стоїть мiй онук у вишиванцi свого батька, теж вишитiй на Полтавщинi в той же час на замовлення вже його прадiдом. Її носив мiй син, коли йому було 5 рокiв. А я вбраний у вишиванку мого покiйного батька. Хiба це не реальний зв'язок українських родин з поколiння в поколiння? При цьому я бачу свого сина i онука зовсiм в iншому свiтлi. Я бачу iншi родини у вишиванках i всi вони свiтяться радiстю, добротою i ласкою. Вони вже з дому такими вийшли, а тепер поширюють добро i щастя навколо себе. Серед них стоять люди не у вишиванках. Вони якiсь збентеженi, нiби чимось присоромленi. Всiм своїм єством вони ловлять новi для себе вiдчуття. Я впевнений, що їх уже захопила магiя української вишиванки i вже наступного року вини прийдуть сюди вбранi вiдповiдним чином. Це не мода, це якась мiстична потреба нашої нацiї.

Частина друга

Природнi таємницi i феномени

-- Чи падали на територiю України астероїди?

Проблема падiння на поверхню нашої планети великих метеоритiв, астероїдiв i комет не є надуманою. Зараз нi в кого немає сумнiвiв у тому. що в минулому Земля "розстрiлювалася", i неодноразово, пострiлами з Космосу. Напевно, однiєю з можливих причин доволi рiзких змiн геологiчних епох i були падiння на нашу планету астероїдiв i викликанi цими подiями рiзкi змiни клiмату. "Астероїдна зима", викликана викидом в атмосферу величезних мас зважених частинок, якi утворилися пiд час вивiльнення гiгантської енергiї вибуху, призвели до швидкої загибелi всього живого або бiльшостi живого i до того, що еволюцiя починала рухатися iншим шляхом. Можливо, падiння астероїда на землю i викликало масову i швидку загибель динозаврiв чи "швидку заморозку" мамонтiв.

Нещодавно астрономи всього свiту i не лише вони стали свiдками величезних вибухiв на Юпiтерi, викликаних бомбардуванням його поверхнi кометою. На початку 2013 року над росiйським Челябiнськом вибухнув метеорит, який принiс збиткiв бiльш як на 1 млрд. рублiв. Було травмовано понад тисячу чоловiк. Вибухова хвиля руйнувала будiвлi i вибивала шибки у вiкнах.

На нашiй планетi знаходять так званi кiльцевi структури, якi можуть бути створенi внаслiдок падiння астероїдiв. У США один з великих метеоритних кратерiв у пустелi став вiдомим туристичним об'єктом, куди щорiчно приїжджають тисячi людей. I дiйсно, цей молодий i добре збережений кратер викликає справжнє захоплення i навiть побожний страх у туристiв. Вiн свiдчить про те, що в будь-яку мить на нашу голову може обрушитися черговий небесний гiсть.

А чи є в нашiй країнi геологiчнi структури, якi нагадують i нам, що в минулому на нашу країну падали величезнi астероїди? На це запитання вiдповiдь позитивна. У нас виявленi величезнi кiльцевi структури, якi вченi називають астроблемами, тобто кратери, утворенi пiд час падiння на земну поверхню метеоритiв. Подiбнi кiльцевi структури виявленi i на iнших планетах Сонячної системи. Є вони також на природному супутнику Землi Мiсяцi. Вченi виявляють до кiльцевих структур все бiльший iнтерес. I це пов'язано не лише з простою людською цiкавiстю. Тут знайдено багато цiнних корисних копалин, яких немає на сусiднiх дiлянках земної кори.

Однiєю з найцiкавiших у свiтi кiльцевих структур є унiкальна Бовтиська западина. Вона знаходиться в серцi знаменитого i багато в чому таємничого Українського кристалiчного щита. Це верхiв'я рiчки Тясмин на межi мiж Черкаською i Кiровоградською областями. Дiаметр цього цiкавого утворення досягає 25 кiлометрiв. В потужних товщах кристалiчних порiд депресiя досягає глибини 600 метрiв. Важко уявити собi силу удару в Землю i наступний вибух, який би вибив в твердих гiрських породах такий велетенський кратер. Удар був настiльки сильний, що як вiд падiння камiнця у воду вiд основного кратера розбiглися всюдибiч кiльцевi хвилi. Цi двi кiльцевi структури мають дiаметр 40 i 130 кiлометрiв.

У вчених донинi немає єдиної думки про причини утворення такої величезної кiльцевої структури. Однак, напевно, можна згодитися з тими, якi вважають Бовтиську западину метеоритним кратером або астроблемою.

Згадана кiльцева структура може бути використана з рекреацiйно-туристичною метою. Справа в тому, що вона навiть нинi добре виражена в рельєфi. Там, де рiчка Тясмин перетинає кiльцевi пiдняття утворилися дуже мальовничi каньйони. З усiх бокiв, до центру западини линуть потоки. А долина Тясмину в її центральнiй частинi має однi з найпiвденнiших в Європi значнi заболоченi дiлянки.

Бовтиський астероїд не, нерiдко порiвнюють з тим астероїдом, що упав на пiвострiв Юкатан в Америцi i нiбито призвiв до загибелi динозаврiв. Однак український астероїд упав зовсiм на iншу пiдсилюючу поверхню Землi, нiж юкатанський. В Українi це був прадавнiй кристалiчний масив, який зветься Українським щитом. Через це наш астероїд не просто вдарив у землю, вiн ще й розколов її. Це нагадує нiби удар молотка по товстому склу. Утворилися чисельнi розломи по яких з земних глибин поринула на поверхню сила, могутня енергiя молодої Землi. Тому саме тут i виник для багатьох незрозумiлий феномен Холодного Яру. Люди, якi жили тут впродовж тисячолiть завжди прагнули бiльше, нiж просто "хлiба i видовищ". Вони зi зброєю у руках боролися за незалежнiсть i свободу своєї землi України.

-- Солянi куполи України

В багатьох рiвнинних областях нашої країни доволi несподiвано здiймаються горби. Висотою до 50 метрiв i вище над оточуючою мiсцевiстю. Найбiльше їх виявлено на Лiвобережжi - в Чернiгiвськiй, Полтавськiй, Сумськiй, Харкiвськiй, Донецькiй областях. Трапляються вони i в Iвано-Франкiвськiй та Закарпатськiй областях. Це солянi куполи або структури. Вони являють собою нiби величезний шматок кам'яної солi, який в дiаметрi може перевищувати 1 кiлометр. Ця гiгантська брила солi пiд впливом тектонiчних рухiв була нiби видавлена з земних надр. Велетенська сила пiдняла поверхневi шари гiрських порiд i утворився добре виражений в рельєфi горб.

В Українi в районi Днiпрово-Донецької западини на лiвобережжi в умовах рiвнинного рельєфу такi солянi куполи проявляються особливо яскраво. Найвiдомiшими з них є Роменський соляний купол в Сумськiй областi. Це потужний масив кам'яної солi, який прориває своїм тiлом весь комплекс вiдкладiв гiрських порiд, але все ж не виходить на земну поверхню. Розмiщений бiля самого рiчища Сули вiн з висотою 40 метрiв помiтно вiдхиляє течiю цiєї рiчки вбiк. Такого ж типу вiдомий Висачкiвський горб та гора Пивиха бiля Днiпра в Полтавськiй областi.

В Закарпатськiй областi теж знаходяться солянi структури. Вони зверху перекритi алювiєм, тобто рiчковими вiдкладами. В наш час найвiдомiшою з цих соляних структур є Солотвинський соляний шток. Кам'яна сiль тут виходить на поверхню i в нiй утворилися рiзнi форми карсту - лiйки, заглиблення. В Передкарпаттi солянi форми рельєфу вираженi слабо. Це пов'язано з малою потужнiстю соленосних горизонтiв.

Солянi куполи України не тiльки цiкавi природнi утвори, придатнi для рекреацiйно-туристичного використання. Тут видобувають кам'яну i калiйну сiль. Виявленi в цих мiсцях i запаси вуглеводнiв. Однак в Українi знайшли оригiнальне господарське застосування соляним куполам. У величезному суцiльному шматку кам'яної солi закладають свердловину i методом вилуговування створюють гiгантськi порожнини. Їх використовують для зберiгання нафти i як резервуари для закачування природного газу, який не можна зберiгати в трубах. Дуже перспективнi солянi куполи нашої країни i для облаштування тут соляних шахт i створення на їх основi курортiв з лiкування захворювань органiв дихання i, перш за все, бронхiальної астми.

-- Великий бар'єрний риф України

Мабуть всiм у свiтi вiдомий знаменитий Великий бар'єрний риф, який знаходиться бiля пiвнiчно-схiдного узбережжя Австралiї. В наш час вiн поступово зникає. За останнiй час бiльше половини коралiв загинуло i цей процес продовжується. Однак мало хто знає, що i у нас iснує Великий бар'єрний риф як унiкальний пам'ятник природи. До природних феноменiв України однозначно належать Товтри або Медобори, природнi об'єкти, якi бiльше нiде в Європi не зустрiчаються.

Десь близько 20 мiльйонiв рокiв тому на пiвденному заходi українського правобережного лiсостепу знаходилося тепле внутрiшнє Сарматське море. Так само як i бiля узбережжя Австралiї тодi, в Українi бiля узбережжя Сарматського моря, в добре прогрiтих сонцем мiлководних товщах поселилися великi колонiї коралових полiпiв. Тут же жили чисельнi молюски, водоростi, iншi морськi органiзми. Поступово вiдмираючи, вони накопичувалися бiля узбережжя у виглядi своєрiдного валу. На вiдмерлих коралових полiпах поселялися новi, якi в свою чергу гинули. Висота бар'єрного рифу поступово зростала. Вiн простягся вздовж схiдного узбережжя Сарматського моря на сотнi кiлометрiв.

Пройшов час i земна поверхня в цьому мiсцi почала пiднiматися. Море вiдступило, залишивши на колишньому своєму днi цiлi гряди вапнякових гiр, якi мiсцевi жителi назвали Товтрами. В наш час вченi доволi прискiпливо вивчають це феноменальне явище природи. В основному Товтри розмiщенi на Подiльськiй височинi у Львiвськiй, Тернопiльськiй, Хмельницькiй, Чернiвецькiй i Вiнницькiй областях. Однак їх продовження виявлено i в Одеськiй областi, її пiвнiчнiй частинi.

В минулому пiднятi над оточуючою мiсцевiстю у виглядi валу Товтри були вкритi густими лiсами-борами. Тут буяло розмаїте життя, росли квiти, бджоли збирали мед. Тому мiсцевi українцi i назвали цей природний вал Медоборами. Ширина пасма Українського Великого бар'єрного рифу коливається вiд 5 до 12 кiлометрiв. В Тернопiльськiй областi, вiд Збаража до Днiстра Товтри особливо рельєфнi. Головне їх пасмо у виглядi чiтко вираженого вузького валу здiймається над довкiллям на 50-60 метрiв. В районi рiчкових долин таке перевищення висот досягає 120-150 метрiв.

Характерною особливiстю Подiльських Товтр є поширенi тут карстовi явища. В них вiдкритi вiдомi печери Довбуша, Татарська, Кармалюка, Перлина. Густi лiси з багатим видовим складом рослинностi нинi вирубанi. Збереглися вони лише на окремих дiлянках Товтр. Саме цi невеликi лiсовi масиви складенi дубом i буком. До них додаються липа, граб, явiр, черешня, ясен, клен тощо. В пiдлiску поширенi лiщина, дерен, ялiвець, бруслина та iн. На кам'янистих вершинах Товтр, якi несприятливi для господарського використання донинi збереглося немало ендемiчних рослин: рокитник подiльський, спiрея польська, льон бессарабський, шиверекiя подiльська тощо. Тут же серед камiння i заростiв чагарнику можна зустрiти знамениту "неопалиму купину" - ясенець бiлий. В спекотну погоду вiн видiляє багато ефiрної олiї. Якщо пiднести в цей час до рослини запаленого сiрника, вона спалахує, але при цьому залишається неушкодженою.

Окремi частини i дiлянки Товтр особливо вирiзняються своєю неповторною красою i величчю. Тому тут крiм нацiонального парку створенi ще й заказники державного i мiсцевого значення. До них належать Товтри "Кармалюкова гора", "Сокiл", "Несамовита", "Чотири кавалери", "Теремець", "Велика i Мала Бугаїхи" та iн.

-- Найбiльша гiпсова печера свiту.

Найбiльшою гiпсовою печерою свiту визнана печера "Оптимiстична". Це карстова печера знаходиться у Подiльсько-Буковинськiй карстовiй областi. Вхiд до неї розмiщений бiля села Коралiвка Тернопiльської областi. "Оптимiстична" занесена до книги рекордiв Гiннеса, як найдовша гiпсова печера планети i друга за довжиною серед всiх карстових печер свiту. Однак дуже велика ймовiрнiсть того, що "Оптимiстична" все таки найдовша карстова печера свiту серед усiх вiдомих людству печер. Такого висновку можна дiйти враховуючи те, що за останнi 20 рокiв її довжина зросла бiльше як на 40 кiлометрiв. Перед дослiдниками вiдкриваються все новi її лабiринти. В принципi, враховуючи склад гiрських порiд ця печера може тягнутися вiд Львiвської до Одеської областей.

В наш час, станом на 2012 рiк, довжина дослiджених спелеологами ходiв печери "Оптимiстичної" вже перевищила 240 кiлометрiв. Її площа перевищує 2 тис гектарiв, а об'єм - понад 600 тис. кубометрiв. Вхiд до печери знаходиться на днi балки. Печера була вiдкрита у 1966 роцi львiвськими спелеологами. Так як мало хто вiрив у її велич, крiм львiв'ян-спелеологiв, вони назвали її "Оптимiстичною". I не помилилися. Печера принесла свiтову славу Українi, як одне з чудес свiту.

Печера подiляється на 10 системних дiлянок. Вони являють собою велике скупчення лабiринтiв, якi з'єднуються мiж собою одним або декiлькома ходами. В залах печери можна побачити сталактити i гелiктити. Система лабiринтiв подекуди триярусна. Кожен ярус складається з горизонтальних галерей i ходiв, якi з'єднуються вертикальними лазами. То там то тут трапляються невеликi озера. Поблизу входу температура постiйна i досягає 8 градусiв Цельсiя. В глибинi печери температура протягом року дорiвнює плюс 10 градусiв Цельсiя.

Печера "Оптимiстична" належить до найгарнiших у свiтi. На це вказують i самi назви її окремих дiлянок "Голубi озера", "Дванадцять апостолiв" i т. iн. Кристали гiпсу мiсцями дуже великi або їх так багато, що здається нiби стiни печери вкритi памороззю, а її пiдлога снiгом.

Найчудовiша дiлянка "Оптимiстичної", з донинi вiдкритих, "Заозерна". Вона вражає уяву людей рiзноманiтними кристалами, а також рiзноколiрними стiнами - жовтими, червоними, темними i бiлими. Печера "Оптимiстична" - феноменальне явище природи свiту, яке має перетворитися на туристичну Мекку нашої планети.

-- Печера Кришталева - одне з дивовижних витворiв природи

Однiєю з найгарнiших печер свiту є печера Кришталева. Сама її назва вказує на це. Крiм того, Кришталева нiби самою природою створена для того, щоб її масово вiдвiдували туристи i при цьому не вiдчували нiякого дискомфорту. Для її вiдвiдування не потрiбно спецiального спорядження чи навiть одягу. Вхiд до лабiринту печери знаходиться на гiпсовому урвищi поблизу села Кривче Борщiвського району Тернопiльської областi. Скеля, де розташований вхiд до печери знаходиться над глибокою долиною рiчки Циганки. Мiсцевiсть сама по собi дуже гарна i романтична. З височини вiдкривається запаморочливий вид на навколишню мiсцевiсть i вежi стародавньої фортецi.

Нинiшня довжина Кришталевої перевищує 23 кiлометрiв. Середня ширина ходiв доволi значна i досягає 2 метрiв. Ще бiльшою є середня висота - 2,7 метра. Як i в iнших печерах Подiлля тут пiдтримується постiйна температура понад плюс 10 градусiв Цельсiя.

Печера вiдкрита для туристiв, сюди проведено освiтлення. В його промiннi виблискує, переливається гiпсовий кришталь. У вiдвiдувачiв виникає вiдчуття чогось нереального. Здається всi стiни покритi вигадливими вiзерунками чарiвної паморозi. Мiсцями ця паморозь, нiби рукою якогось генiального художника розмальована дивовижним пальмовим гiллям, розбита дивною мозаїкою. Проходячи основним ходом туристи звертають увагу на боковi ходи, якi постiйно вiдходять у таємничу темряву.

Iнколи ходи розгалужуються, ведуть в рiзнi боки. А ось i сходинки до величної зали. В промiннi прожекторiв на її стiнах i стелi дорогоцiнним камiнням виблискують кристали гiпсу. Вийшовши з зали до центрального ходу туристи потрапляють у снiгову феєрiю. Далi їх чекають ще бiльшi несподiванки. Спочатку з'являється трохи моторошна голова Кам'яного буйвола, а потiм пiд самим склепiнням печери нiби ось-ось збирається злетiти Кам'яний орел.

Далi маршрут постiйно переривається величними залами, де здається в будь-яку мить зазвучать дивнi акорди органу. Навiть назви цих залiв говорять самi за себе: Див, Камiн, Печера Скель, Сталактитова, Завалiв, Брил та iн. Особливо вражає Вапнякова зала. Водоспади з вапняку застигли нерухомо, витворивши дивовижнi композицiї. Вони будять уяву, кличуть у дитинство, в свiт казок i фантазiй.

Зала Камiн дiйсно вiдповiдає своїй назвi. Генiальний архiтектор, iм'я якому Природа, дiйсно створив десятиметровий камiн. Величезна цилiндрична труба цього "камiну" пiдпирає вапнякову плиту, створюючи враження, що це дiйсно творiння рук людини.

Не вся печера доступна для туристiв, але й у цiй, найбiльш вивченiй i облаштованiй її частинi немало див i таємниць. Особливо вражаючою є зала Брил. Дивовижний хаос розкиданих на днi зали брил пiд промiнням свiтильникiв раптом систематизується i перетворюється на казковий порядок.

Не менш вражаючим є пiвденно-схiдний лабiринт печери з залами Втрачених Надiй, Нехай, Обвальнiй та iн. Не встигнувши вiдiйти вiд вражених вигукiв туристiв подорожнiй потрапляє до неймовiрно гарного лабiринту Кам'яних квiтiв. Тут дiйсно квiтне казковий пiдземний сад для якого немає нi осенi, нi зими.

Вiдвiдування печери закiнчується Кришталевим коридором. Оце вже дiйсно незабутня феєрiя. Природа створила з кристалiв як вiдомi всiм квiти, скажiмо лiлеї, троянди, дзвiночки, так i квiти фантастичнi. Фантазiя художника на ймення Природа тут розiгралася безмежно. Нiкого подiбна краса не може залишити байдужим. Та й бiльше нiде у свiтi природа такого не створила.

-- Печера Вертеба

На вiдмiну вiд iнших вiдомих печер України, якi знаменитi своїми природними дивами i дивовижною красою Вертеба зовсiм iнша. Вона знаходиться в Борщiвському районi Тернопiльської областi бiля села Бiльче-Золоте. Нинi це геологiчна i архiтектурна пам'ятка. Ця одна з найбiльших печер Європи простяглася пiд землею бiльш як на 9 кiлометрiв. З найдавнiших часiв її обжили люди i кажани. В печерi трапляються не дуже вираженi сталактити i сталагмiти. Вологiсть повiтря коливається вiд 90 до 100%.

Найголовнiшим туристичним надбанням Вертеби є використання її як пiдземного тимчасового житла. Рiзнi навали, якi перiодично проносилися родючими землями Подiлля, примушували мiсцевих жителiв ховатися пiд землю, де вони з дитинства знали кожен куточок. За тисячi рокiв до нашої ери ця печера вже була заселена. I зробили це знаменитi трипiльцi. Якщо по правому березi Днiпра люди самi копали пiдземнi печери, то на Подiлля їх витворила сама природа. Тут знайдено безлiч артефактiв трипiльської доби. Розкопки тривали ще з ХIХ ст. В той час Вертебу називали Надднiстрянською Помпеєю. Нинi тут дiє єдиний у свiтi музей пiдземної трипiльської культури.

Декiлька тисяч рокiв використовували люди пiдземнi лабiринти Вертеби. Уже в ХХ столiттi, пiд час Другої свiтової вiйни тут мiстився штаб одного з загонiв УПА. Працювала пiдпiльна друкарня, яка виготовляла листiвки. Ховалися тут вiд переслiдування нацистами i родини євреїв.

Нинi Вертеба - визнаний туристичний об'єкт України. На жаль, про нього мало знають не лише у свiтi, але й у нашiй країнi. Тут необхiдно прискорити археологiчнi розкопки в рiзних частинах печери. Археологи вважають, що Вертеба ще не розкрила всiх своїх таємниць i на них чекають новi вiдкриття свiтового значення.

-- Печера Озерна (Голубi Озера)

Одна з найдовших у свiтi печер. Загальна довжина пройдених лабiринтiв - 130 кiлометрiв. Печера все ще не дослiджена до кiнця, а отже можна чекати подальшого збiльшення її довжини. Вхiд до печери знаходиться бiля села Стрiлкiвцi Борщiвського району Тернопiльської областi. Назва печери не випадкова. Це єдина з великих печер нашої країни, бiльше третини площi якої займають озера. Вони дiйсно виглядають блакитними в промiннi лiхтарiв. Температура в печерi постiйна i досягає плюс 12 градусiв Цельсiя. Вологiсть повiтря коливається вiд 70 до 100%.

Озерна дуже перспективна для туристичного використання. Iсторiя її вiдкриття, коли мiсцевий житель погнався за лисицею i вона сховалася у нору, а вiн почав розкопувати нору i потрапив до печери дуже показова для печер Подiлля. Найбiльшу у свiтi гiпсову печеру Оптимiстичну взагалi вiдкрили хлопчаки i сказали про її мiсцезнаходження львiвським спелеологам. Схоже на те, що цих печер у Приднiстров'ї ще буде вiдкрито не одну.

Озерна в певному сенсi нагадує як Оптимiстичну, так i Вертебу. З першою її об'єднують масштаби прояву природних процесiв, а з другою те, що пiсля вiдкриття вона використовувалася для тимчасового проживання людей, яким вона слугувала за схованку.

Нинi перепад висот двоярусних лабiринтiв досягає 20 метрiв. Озера проточнi, мiнералiзованi. Озерна вважається найпросторiшою печерою нашої країни. Її обсяг перевищує 700 тис. кубiчних метрiв, а площа 310 тис. метрiв квадратних.

-- Печера Попелюшка

На вiдмiну всiх попереднiх печер, якi розглянутi в цьому виданнi, Попелюшка знаходиться не в Тернопiльськiй областi, а в Чернiвецькiй. Бiльш того, iснуючий нинi вхiд до цiєї печери розташований в Молдовi. Нинi шукають вхiд до неї на територiї України. Однак в сусiднiй державi знаходиться лише природний вхiд до неї, а вся вона розмiщена в Українi.

Попелюшка вiдноситься до найдовших печер свiту. Нинi дослiджено вже понад 90 кiлометрiв її ходiв i кiнця їм поки що не видно. Унiкальнiсть печери, як природного явища, полягає в декiлькох її особливостях. По-перше, печера до середини ХХ ст. була повнiстю затоплена водою, що само по собi унiкальне явище для карстових порожнин такого масштабу. Донинi пiвнiчна i схiднi частини печери затопленi водою. По-друге, Попелюшка має сотнi озер з сильно мiнералiзованою водою. По-третє, незвичною є ширина коридорiв печери, яка досягає 40 метрiв i їх висота (до 20 метрiв). По-четверте, цiлющим є повiтря печери, яке здатне вилiкувати навiть задавненi форми астми.

Печеру випадково виявили в 1959 роцi, пiд час пiдривних робiт в кар'єрi. Вона має декiлька ярусiв, напевно не менше трьох, а можливо i бiльше. Дослiдження її утруднюється тим, що значна її частина донинi затоплена. Причина такої дивної назви пов'язана з тим, що першовiдкривачiв, чернiвецьких спелеологiв, якi вперше туди потрапили зовсiм не вразив доволi ординарний вхiд до неї. Звиклi до неймовiрно гарних печер Подiлля вони i назвали непрезентабельну печеру Попелюшкою. Потiм воду з неї вiдкачали i спелеологам вiдкрилися величнi зали цiєї печери. Однак те, що вона була весь час в затопленому станi не дозволило тут утворитися рiзним гарним натiчним формам iз гiпсу.

Попелюшка славиться своїми велетенськими залами, якi мають назви "Зал з колонами", "Зал Попелюшки", "Стометровий зал". Ще одна особливiсть Попелюшки - незвичайно складнi розгалуженi лабiринти ходiв, в яких дуже легко заблукати. Екскурсiї тут можна проводити лише з досвiдченими спелеологами. Романтичними є назви чисельних озер - Озеро Динозаврiв, Блакитне Озеро, Озеро Наутiлус та iн.

В останнiй час вiдкрито i дослiджено Античний зал, довжиною понад 100 метрiв i висотою понад 20 метрiв. Але попереду всiх з нинi дослiджених, знаходиться "Зал чернiвецьких спелеологiв", який досягає в довжину 170 метрiв i в висоту - 65 метрiв. Вражає уяву химерний "Зал динозаврiв" висотою до 15 метрiв.

Туристiв i спелеологiв приваблює те, що стiни залiв вкритi шаром дуже нiжної на дотик глини. Ця глина має рiзне забарвлення - бiле, чорне, червоне, синє, зелене.

Не позбавлена Попелюшка i донинi нерозгаданих загадок. До них геологи вiдносять знайдений тут мiнерал борнесит. Його донинi знаходили лише на днi найглибших океанiчних западин. Хоча може тут i нiчому дивуватися. Гiпсовi вiдклади, в яких утворилася печера Попелюшка, виникли на днi давнього моря.

-- Мертве море України

Про iснування Мертвого моря на межi Iзраїлю i Йорданiї знає увесь свiт. Це дiйсно феноменальне явище нашої планети, але воно не єдине. В нашiй державi є набагато складнiший, а тому й цiкавiший природний об'єкт такого ж штибу. Щоправда, як i про iншi природнi феномени України, про нього у свiтi практично нiхто не знає. Вже традицiйно мало знають про нього i українцi. Мова йде про мiлководну затоку Азовського моря Сиваш або Гниле Море.

Сиваш вiдокремлюється вiд Азовського моря Арабатською косою i з'єднується з ним Генiчеською протокою. Довжина затоки близько 200 кiлометрiв, ширина коливається вiд 2 до 35 кiлометрiв. Найбiльша глибина досягає 3,5 метрiв. Площа мiнлива протягом року i досягає 2400 кiлометрiв квадратних. За цим показником воно в 13 разiв менше за Азовське море. Обсяг води в Сивашi в 110 разiв менший, нiж в Азовському морi. В лiтнiй перiод вода в Гнилому морi дуже сильно прогрiвається i може досягати 35 градусiв Цельсiя.

Рiвень води в цьому дивовижному творiннi природи дуже нестабiльний. В залежностi вiд сили i напрямку вiтру кiлькiсть води то збiльшується, то зменшується. Острови то з'являються, то їх затоплює вода. Якщо вiтер дме зi сходу, вiн наганяє в Сиваш воду з Азовського моря. Захiдний вiтер навпаки витiсняє її назад. Пiдйом води вiдбувається вiд 0,25 метрiв до 0,75 метрiв. Через це вода на окремих дiлянках вiдходить вiд берега на 10 метрiв. Вiтер впливає i на колiр води. Пiд час штилю вона має приємний зеленувато-синюватий колiр. Сильний вiтер пiднiмає з дна мул i вода стає попелясто-сiрою.

Щорiчно до Сиваша з Азовського моря надходить близько 1,3 кубiчних кiлометрiв солоної води. Тут вона випаровується i її солонiсть рiзко пiдвищується. Солонiсть води поступово пiдвищується в захiдному i пiвденному напрямках. В пiвденнiй частинi затоки вона досягає 170 промiле. Це означає, що в одному лiтрi сиваської води в цьому районi розчинено 170 грамiв солей. В пiвденно-захiднiй частинi Гнилого Моря солонiсть води особливо велика. Тут вона досягає стану насичення. На мiлководдi можна помiтити випадiння солей з розчину. Всiм вiдома картина туристiв на Мертвому морi, якi лежать на водi i читають газети чи книжки. Однак, мало хто знає, що це ж можна робити i в водах Сивашу. На жаль, курортна iнфраструктура цього району нерозвинена, що не дозволяє використовувати його так, як використовують iзраїльтяни Мертве Море.

Зрозумiло, що концентрацiя солей залежить i вiд пори року. Найвищi показники зафiксованi з липня по жовтень. Сиваш iнтенсивно використовується для видобутку солей. На його берегах працюють Перекопський бромний, Кримський двоокису титану та Кримський содовий заводи. Не зважаючи на доволi iнтенсивний видобуток солей солонiсть Сивашу поступово зростає. Запаси солей тут практично невичерпнi. Але зростання солоностi зумовлено зростанням солоностi води в Азовському i Чорному морях. Якщо цей процес буде продовжуватися i надалi, а ймовiрнiсть цього дуже велика, то Сиваш перевершить за солонiстю такi солонi феномени нашої планети як Мертве Море i затока Кара-Богаз-гол Каспiйського моря в Туркменiстанi.

-- Чи є в Українi дiючi вулкани?

Зазвичай на це запитання вiдповiдають, що дiючих вулканiв в Українi нинi немає. Але чи дiйсно це так? Якщо говорити про вулкани, якi вивергають магму, яка розтiкається лавою по поверхнi землi, то таких вулканiв у нас зараз дiйсно немає. Але в Українi немало дiючих грязьових вулканiв, якi знаходяться переважно на Керченському пiвостровi.

Грязьовi вулкани є рiзними за формою геологiчними утвореннями, якi постiйно або перiодично вивергають з себе камiння, горючi гази, рiдку грязюку. Через останню вони i отримали свою назву. Їх виникнення пов'язане з особливостями геологiчної будови Керченського пiвострова i з наявнiстю в товщах гiрських порiд газових i нафтових родовищ. У надрах тут залягають пластичнi глини, якi пiд перiодично зростаючим тиском природного газу в схожих на конус складках прориваються через трiщини на поверхню землi. З грязюкою i газами в повiтря викидається i рiзного розмiру камiння. Воно називається сопковою брекчiєю. Глина, що викидається на поверхню постiйно накопичується у виглядi конусу, який нагадує конус справжнього вулкану.

Грязьовi вулкани на цiй рiвниннiй територiї розмiщенi поодинцi i групами. В них виявляється спiльний осередок газу i глини. З цього осередку по розломах вони виходять на земну поверхню. Якщо розлом невеликий, утворюється один вулкан, якщо бiльший - цiла їх група. В далекому минулому на Керченському пiвостровi було бiльше грязьових вулканiв i їх виверження були грандiознiшими.

Грязьовi вулкани подiляються на постiйно дiючi, дiючi перiодично i згаслi. В Українi до постiйно дiючих грязьових вулканiв належать Булганаська i Тарханськi їх групи. Хоча виверження грязi i камiння вiдбувається переважно спокiйно, iнодi на земну поверхню виривається стовп грязюки висотою 10-20 метрiв. З перiодичнiстю раз на декiлька десяткiв рокiв виверження грязьових вулканiв України супроводжується вибухами, локальними землетрусами, самозайманням газу. Всi цi бурхливi подiї можуть тривати декiлька дiб.

На рiвниннiй поверхнi Керченського пiвострова грязьовi вулкани виднi вiддалiк. В рельєфi вони проявляються у виглядi вулканiчних конусiв висотою до 60 метрiв. Всього на Керченському пiвостровi зафiксовано близько 50 грязьових вулканiв. Приблизно половина з них згаслi. Грязьовi вулкани Криму унiкальне природне явище в Українi. Воно цiкаве для вiтчизняних й iноземних туристiв. Крiм того, сопкова грязь має лiкувальне значення. Нарештi, з грязевулканiчними структурами пов'язанi деякi родовища залiзної руди в цьому районi.

Грязьовi вулкани доволi рiдкiсне явище, хоча i зустрiчаються в iнших районах свiту. Однак, в Українi є один грязьовий вулкан, який є унiкальним у свiтi i бiльше нiде на нашiй планетi не зустрiчається. Це Старунський грязьовий вулкан, який знаходиться в Богородчанському районi Iвано-Франкiвської областi. Унiкальнiсть його полягає в тому, що це єдиний на нашiй планетi грязьовий вулкан антропогенного походження. Тобто, вiн ненавмисне створений людьми в процесi господарської дiяльностi. Понад 100 рокiв тому люди почали тут видобувати нафту i озокерит. Нинi ж по каналах, створених людьми, насиченi киснем грунтовi води проникають вглиб землi на цiлий кiлометр. Там вони окислюють нафту в шарах гiрських порiд. Внаслiдок цього окислення виникає енергiя, яка й служить енергетичною базою грязьового вулкана.

Потужний землетрус в горах Вранча (Пiвденнi Карпати), що зруйнував столицю Румунiї Бухарест послужив спусковим механiзмом для виникнення Старунського грязьового вулкану. На конусоподiбному кратерi, дiаметром 50 метрiв в той час виникло декiлька кратерiв. З того час цей вулкан перетворився на дiючий. Старунський грязьовий вулкан не просто унiкальне у свiтi поєднання антропогенних i природних чинникiв у виникненнi вулканiзму, але й справжня комора лiкувальних ресурсiв. До них належать гарячий озокерит, лiкувальнi грязi, високомiнералiзована вода з цiлющими властивостями.

Керченський пiвострiв, як i Крим в цiлому, в наш час окупований фашистською Росiєю. Цей рекреацiйний район України нинi багато в чому нагадує в свiй час окуповану частину Єгипту Сiнайський пiвострiв. Саме Iзраїль, який захопив Сiнай, створив тут вiдомий курорт i туристичний центр Шарм-ель-Шейх. Врештi-решт захоплене прийшлося повертати. Так буде й з Кримом.

-- Мамонти i носороги України

Є в Українi мiсцевостi, де природа створила цiлий комплекс рекреацiйно-туристичних ресурсiв в одному мiсцi. До них належить уже згадане село Старуня Богородчанського району Iвано-Франкiвської областi. Мало того, що тут знаходиться унiкальний на нашiй планетi дiючий Старунський грязьовий вулкан, в селi iснують i iншi унiкальнi об'єкти i зроблено цiкавi знахiдки. Наприклад, тут розташовується соляна криниця глибиною понад 20 метрiв. Її вода справжня ропа, яка мiстить 70 вiдсоткiв солi. В минулому сюди за сiллю з'їжджався люд у усiх околиць. Нинi вода вже не вмiщається в криницi. Прибуває, загрожує, в гарному розумiннi цього слова, перетворитися на солоне озеро, а то й, в свою чергу, на групу солоних озер з лiкувальною водою. Природа нiби сама турбується про те, щоб в Українi виник ще один об'єкт рекреацiї i туризму.

Але не ця соляна криниця, i навiть не унiкальний грязьовий вулкан колись сполошили всю Європу. Нинi мало кому вiдомо, що саме в цьому селi в 1907 роцi нiмецькi вченi знайшли в товщi озокериту добре збережений забальзамований труп мамонта. Складалося враження, що мамонт тiльки що помер. В шлунку тварини дослiдники знайшли навiть залишки її їжi, яку споживав мамонт незадовго до своєї загибелi. Прихильники теорiї катастрофiзму були дуже потiшенi. Дiйсно, лише якийсь раптовий катаклiзм, рiзка хвилинна чи навiть секундна змiна клiмату могла призвести до таких наслiдкiв для велетенської тушi м'яса. I це вiдбувалося навiть не протягом декiлькох днiв. Iнакше труп встиг би хоча б трошки розкластися. Волохатого мамонта повезли на дослiдження до Нiмеччини. Але Старуня тодi ще не вiдкрила вченим всi свої таємницi. Дещо вона залишила про запас. Думаю, що новi знахiдки чекають на нас i в майбутньому.

Пройшло 22 роки i в 1929 роцi, коли ця територiя України входила до складу Польщi тут iз товщi озокериту витягли добре збереженого волохатого носорога. Його вiк складав бiля 25 тисяч рокiв. Пiзнiше тут знаходили так же забальзамованих оленiв i iнших тварин. Справжнiй пiдземний музей доiсторичних тварин, якi водилися в Українi. Зараз цi тварини зберiгаються в музеях Ягелонського унiверситету в Краковi i у Львовi.

Немає сумнiву, що тут необхiдно вiдновити масштабний видобуток озокериту, який має видатнi лiкувальнi властивостi. Саме в процесi його видобутку i можливi новi сенсацiйнi вiдкриття, новi палеонтологiчнi знахiдки. На їх основi можна буде створити вiдповiдний музей. Його будуть вiдвiдувати люди, якi лiкуватимуться в мiсцевому санаторiї, створення якого нинi на часi. Потреба в ньому дуже велика. I не лише для України, але й для лiкування хворих з iнших країн свiту. Нi для кого не секрет, що в усьому свiтi прогресують хвороби опорно-рухового апарату, для лiкування яких в Старунi є всi необхiднi умови.

-- Чи вiдвiдували Україну космiчнi кораблi прибульцiв?

Поки, то зi зростаючою, то зi спадаючою силою в засобах масової iнформацiї обговорюється сама можливiсть чи неможливiсть вiдвiдання нашої планети представниками позаземних цивiлiзацiй, в деяких країнах до мiсць вiрогiдної висадки космiчних десантiв прибульцiв пiдприємливi люди вже давно возять екскурсiї. Вiдомий український вчений в галузi рекреацiйної географiї О. Бейдик навiть видiлив уфологiчнi рекреацiйнi ресурси - територiї, на яких виявленi аномальнi явища, спричиненi контактами з неземними цивiлiзацiями. Хоча наукою такi контакти не доведенi, рекреацiйно-туристичне господарство дедалi частiше долучає територiї ймовiрної присутностi форм життя неземного походження до туристичних об'єктiв.

Нарештi, в Iнтернетi в наш час з'явилася географiчна картосхема аномальних явищ, якi були зафiксованi на територiї нашої країни i якi пов'язують з НЛО. В Києвi навiть створено "гарячу лiнiю" для людей, якi в будь-яку годину дня i ночi можуть зателефонувати i повiдомити про зустрiч з невiдомим, таємничим, таким, що не можна пояснити навiть у ХХI столiттi. Iснує i Нацiональний архiв свiдчень про побаченi над територiєю України НЛО.

Найбiльше всiляких загадкових об'єктiв фiксується людьми в Захiднiй Українi. I це не дивно. Густота населення тут набагато бiльша, нiж в iнших районах країни. Кожного тижня тут фiксується поява незрозумiлих об'єктiв. Важко сказати щось однозначне з цього приводу. Прилiтали чи прилiтають гостi з космосу до нас, як розумнi представники високорозвинених цивiлiзацiй, нiхто достеменно не знає. Швидше за все, що нi, i всi нинiшнi повiдомлення пов'язанi або з технiчними експериментами, якi проводяться в атмосферi, або з запусками космiчних ракет за тисячi кiлометрiв вiд України, або ж пояснюються незвичними природними явищами чи оптичним обманом.

Однак, якщо розумнi iстоти схоже все таки до нас не прилiтали, то iншi космiчнi гостi вiдвiдували нас напевно. При цьому вони залишили доволi виразнi слiди власного перебування на нашiй територiї. Маються на увазi вже згаданi рiзноманiтнi кiльцевi структури. Звичайно, вона мають рiзне походження, але хоча б деякi з них з великою вiрогiднiстю є метеоритними кратерами. Тим бiльше, є така думка, що саме метеорити i можливо астероїди й занесли з Космосу життя на нашу планету. Або ж має право на iснування i теорiя, що життя виникло внаслiдок вибуху одного з астероїдiв.

Якби там не було, але в Українi немало кiльцевих структур. Один з так званих тектоноконцентрiв знаходиться в районi на схiд вiд Рiвного i має дiаметр 400 кiлометрiв.

-- Український "Ноїв ковчег"

Про бiблiйний Ноїв ковчег, на якому врятувався праведник Ной зi своєю родиною, та ще й взяв до збудованого ним корабля "всякої тварi по парi" знають усi. Вченi кажуть, що оповiдки i перекази про величезний потоп, коли вода залила всю Землю, зустрiчаються в багатьох народiв i напевно вiдображають реальнi подiї сивої давнини.

Бiблiйнi перекази про всесвiтнiй потоп не входять у протирiччя з науковими дослiдженнями минулого нашої планети. Практично скрiзь на нинiшньому суходолi вченi-геологи i палеонтологи знаходять морськi вiдклади. Скажiмо, в Канiвських горах, якi мiсцями як ножем покраянi глибокими ярами студенти-практиканти знаходять у вiдповiдних шарах гiрських порiд залишки морських тварин, зуби акули тощо. Так як акули i iншi морськi риби на сушi не водяться, то кожному зрозумiло, що колись тут було море. В Чернiгiвськiй областi. на Донбасi шари крейди досягають 100 i бiльше метрiв. Якщо покласти шматок крейди пiд мiкроскоп, ми побачимо, що вся вона складається з мiкроскопiчних мушлiв вiдмерлих морських мешканцiв. Залишки риб знаходять у гiрських породах навiть на найвищих горах нашої планети. Таким чином, практично вся поверхня нашої планети в минулому вкривалася морем i цьому свiдком є вiдповiднi морськi вiдклади, знайденi практично скрiзь. Але чи є така мiсцевiсть на Землi, де морськi вiдклади не виявлено? Виявляється, що є. I вона знаходиться саме в Українi.

Геологам i географам вiдомо, що на правобережжi України знайдено декiлька територiй, де повнiстю вiдсутнi морськi вiдклади. Це центральна i пiвнiчна частини Приднiпровської височини. Тут на окремих, доволi значних за площею територiях морськi вiдклади взагалi не виявленi. Таким чином, протягом останнiх сотень мiльйонiв рокiв цi землi не заливалися водою. За конфiгурацiєю знайденi плями, де не виявлено морських вiдкладiв, нагадують острови в океанi. Це дає пiдставу говорити про те, що в далекому минулому серед безмежного океану в цiй частинi нинiшньої України знаходився архiпелаг островiв, якi здiймалися з води i нiколи нею не заливалися.

Звiдси ще один висновок. Цiлком можливо, що частина Правобережної України в давнi геологiчнi епохи слугувала для нашої планети таким собi своєрiдним Ноєвим ковчегом. Тiльки на вiдмiну вiд бiблiйного ковчега, вiн не плавав, а знаходився на одному мiсцi. Але це не мiняє сутностi його мiсiї. Український "Ноїв ковчег" так само слугував мiсцем, куди пiд час потопiв, або кажучи науково трансгресiї моря, його наступу i вiдступу, всi живi iстоти, якi були здатнi пересуватися рухалися до єдиного на планетi мiсця схованки. Тут також зберiгся i рослинний свiт. Пiд час чергового вiдступу моря тварини i рослини поширювалися на звiльненi вiд води територiї.

Якось iнакше пояснити повну вiдсутнiсть морських вiдкладiв у Правобережнiй Українi дуже важко. Можна, звичайно говорити про те, що гiрськi породи морського походження були пiзнiше розмитi, але "плямистий" характер позбавлених морських вiдкладiв територiй однозначно вказує на те, що це була група островiв або архiпелаг. Що цi острови дiйсно служили своєрiдними ковчегами для тварин i рослин вказує поширення саме на територiї такої "плями" в Житомирськiй областi (Словечансько-Овруцький кряж) дуже давнiх рослин, якi нинi не притаманнi для цiєї природної зони. Я маю на увазi субтропiчних рослин дуба скельного i рододендрона.

-- Таємничi Канiвськi гори

Звиклий до рiвнинної територiї українець Центральної i Схiдної України, приїхавши на екскурсiю до Канева раптом вiдкриває для себе справжнi гори. Канiвський кряж дуже круто спадає до Днiпра, вiн розбитий на окремi пiднятi масиви, нiби ножем прорiзаний глибокими ярами. Рельєф для рiвнини дiйсно вражаючий. Канiвськi гори вкритi густими лiсами. Тут знаходять багату поживу для себе й археологи. З давнiх-давен ця природна фортеця притягувала до себе багатьох людей. Тому свої слiди в Канiвських горах залишила не одна цивiлiзацiя.

Окремi гори цього знаменитого кряжа мають власнi назви - Тарасова, Княжа, Мар'їна, Пластунка тощо. Фактично Канiвськi гори є вiдрогами Приднiпровської височини. Цi вiдроги протягом мiльйонiв рокiв пiдмили води Днiпра, зробивши їх крутими до русла рiки. Канiвськi гори стрiмко здiймаються над долиною великої рiчки на 160 метрiв. Хоча Канiвськi гори й є частиною Приднiпровської височини, вони доволi суттєво вiд iншої її частини вiдрiзняються. Загальна довжина Канiвських гiр 75 кiлометрiв. Ширина - 35 кiлометрiв. Фактично вони складаються з трьох частин - Трахтемирiв-Бучацьке пiдняття, Канiвське купольне i Мошногiр'я.

Канiвськi гори вiдомi геологам усього свiту. Вони вважають їх феноменальним природним явищем нашої планети. В чому ж воно полягає? По-перше, для канiвських гiр характерна небачена складнiсть геологiчної будови. Тут можна зустрiти вiдклади всiх геологiчних епох. Тому Канiвськi гори можна розглядати як природний геологiчний музей. Недаремно тут знаходиться Канiвський заповiдник i навчальна база Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка. Автор цих рядкiв, будучи студентом географiчного факультету проходив тут практику. В розрiзаних нiби велетенським ножем ярах, особливо знаменитому Костянецькому, ми - студенти-першокурсники виколупували з товщ морських вiдкладiв жахливо зазубренi зуби акули кархародона. Страшного хижака, який наводить страх на жителiв узбережжя Iндiйського океану. Вiн досягає довжини 12 метрiв i дiаметру пащеки 2 метри. Тут же в зеленуватих глауконiтових пiсках можна вiдшукати залишки викопних морських рептилiй iхтiозаврiв та плезiозаврiв. Трапляються i скам'янiлi рештки велетенських зубатих китiв. Цi морськi тварини досягали довжини 20 метрiв.

Вся ця неймовiрно складна геологiчна структура нiби спецiально створена для того, щоб вивчати геохронологiчну таблицю в одному мiсцi. Те що розкидане по всiй нашiй планетi в Канiвських горах зосереджене в одному мiсцi - вiд давнiх трiасових - до антропогенових вiдкладiв. Однак, це ще не все, хоча навiть однiєї такої складностi геологiчної будови вистачило для слави Канiвським горам у свiтi. Справа у тому, що зазвичай шари гiрських порiд залягають узгоджено. Що це означає? Тi з них, якi утворилися ранiше, залягають нижче тих, якi виникли пiзнiше. I так майже скрiзь на Землi. А ось у Канiвських горах все навпаки. Вони нiби створенi для того, щоб звести з розуму геологiв i примусити їх висувати безкiнечнi теорiї, якi мають пояснити це небачене явище.

В чому ж тут справа? Чи здатнi геологи знайти розгадку? Поки що однозначного пояснення немає. Однi кажуть, що це робота материкового льодовика, який нiби бульдозером перемiшав рiзнi шари. Є й багато iнших теорiй. Хоча "бульдозерна теорiя" i виглядає доволi вiрогiдною, незрозумiло, чому цей льодовик такого ж не зробив i в iнших мiсцях Приднiпровської височини. Якби там не було, але таємниця Канiвських гiр так донинi й залишається нерозкритою.

-- Скам'янiлi дерева Дружкiвки

Немає кiнця й краю природним дивам України. Ще одне феноменальне явище нашої природи про яке мало хто знає - Дружкiвськi скам'янiлi дерева. Вони знаходяться в Донецькiй областi на схилi балки поблизу Дружкiвського машинобудiвного заводу. Iз розмитої водою похилої поверхнi землi, яка пiзнiше рiзними "ентузiастами" була розкопана, на денну поверхню "визирають" дивовижнi витвори природи. Хоча площа цього пам'ятника природи й незначна, але враження вiд нього величезне.

Людей в цьому мiсцi вражають виходи скам'янiлих дерев, якi за власним зовнiшнiм виглядом на камiнь не схожi. Здається, що хтось невiдомий тiльки що вiдпиляв вiд потужного соснового дерева частину стовбура. Взявши до рук кам'яний уламок дерева ми бачимо, що це нiби й не камiнь взагалi. Колiр добре висушеного дерева з притаманними деревинi рiчними кiльцями створює враження справжньої деревини. Так i хочеться пiднести її до носа, щоб почути характерний смолистий аромат. Але щось все таки насторожує. Вiдчувається, що такої ваги дерево не може бути. Крiм того, при ретельнiшому оглядi видно, як поблискують маленькi кристалики кварцу.

Деякi уламки скам'янiлих дерев настiльки добре зберегли структуру деревини, що бiологу не важко впiзнати в них рiдкiсну нинi на планетi араукарiю. Це могутнє хвойне дерево з гiлками, якi вiдходять вiд основного стовбура пiд прямим кутом нинi збереглося лише в Пiвденнiй Америцi, Австралiї та на деяких островах у Тихому океанi.

Скам'янiлi араукарiї Донбасу росли тут в кам'яновугiльний перiод. Це було близько 250 мiльйонiв рокiв тому. Тодi панував вологий, теплий клiмат, який дозволяв розвиватися буйнiй деревнiй рослинностi - араукарiям, велетенським хвощам i папоротi. З них за мiльйони рокiв й утворилися знаменитi антрацити Донбасу.

У будь-якої людини може виникнути запитання: а чому ж з цих скам'янiлих араукарiй не утворилося кам'яне вугiлля? Чому природний процес саме в цьому мiсцi пiшов iншим шляхом? Ученi вважають, що в той далекий час в умовах теплого i вологого клiмату перiодично налiтали урагани, якi виривали з корiнням навiть могутнi араукарiї. Потужнi зливи, якi їх супроводжували, зносили великi стовбури до рiчок, де вони й вiдкладалися. Рiчки продовжували нести стовбури аж до своїх гирл, де потiк заспокоювався i дерева накопичувалися цiлими шарами. Потiм їх заносило пiском, глиною, мулом. Доступу до кисню не було, тому дерева й не обвуглилися.

За багато мiльйонiв рокiв, що пронеслися над цими краями дерева скам'янiли. Однак, цей процес не був традицiйним. Просто органiка дерева була поступово вимита i замiщена неорганiчними речовинами. В товщу землi, де лежали дерева проникали як грунтовi води, так i морськi. Моря то наступали, то знову вiдступали. Проходячи крiзь тканини деревини вони органiку вимивали, а на її мiсце вiдкладали мiнеральнi солi. Таким чином i утворилося це природне диво України.

-- Де найкраще жити у свiтi?

Чи iснує така умовна територiя на нашiй планетi, де людинi найкраще жити i займатися господарською дiяльнiстю? Впевнений, що в Українi на це запитання не зможе вiдповiсти майже нiхто. Тим бiльше, що в нашого народу виробився такий стереотип, - найкраще жити десь там, де немає нi зими, нi весни, нi осенi, а суцiльне лiто. Здавалося б, що таке переконання має пiд собою поважнi пiдстави. Однак, це чистої води помилковий погляд, який виходить з традицiйного людського переконання, що краще жити там, де нас немає.

Скажiмо, в тропiках у лiтнiй перiод стоїть просто таки нестерпна спека i люди ховаються вiд неї в примiщення, не здатнi нiчого робити. Тут iснує таке поняття як сiєста, коли вдень в країнi все завмирає i на вулицях людей майже немає. В районi екватора спека супроводжується стовiдсотковою вологiстю, коли людина вiдчуває себе так, нiби постiйно знаходиться в лазнi. Мухи, отруйнi комахи, змiї, страшнi хвороби переслiдують людей у жарких країнах. На пiвночi людина теж не може жити i працювати нормально. Страшнi морози, заметiлi, якi тривають тижнями, гнус влiтку, який проникає в усi шпарини, багаторiчна мерзлота, що заважає будiвництву. Цей ряд несприятливих природних умов для життя i господарської дiяльностi людини можна продовжувати дуже довго.

Все це дало пiдставу для деяких вчених, зокрема американця С. Гантингтона висунути теорiю "клiматичних оптимумiв". Останнiй вважав, що найсприятливiшi умови для всебiчного розвитку мають країни, розташованi в помiрних поясах.

Нiмецькi клiматологи вирiшили перевiрити цю теорiю i за всiм комплексом природних умов почали шукати на нашiй планетi ту територiю i те мiсто, де умови життя i господарювання є найкращими. Було розглянуто багато тисяч варiантiв. За спецiальною комп'ютерною програмою вченi нарештi отримали це мiсто. Ним несподiвано для багатьох виявився український Немирiв. Це курортний районний центр Вiнницької областi. В Українi є ще один Немирiв i теж курорт, який знаходиться у Львiвськiй областi. Але комп'ютер обрав саме вiнницький Немирiв.

Взагалi з давнiх-давен мандрiвники з рiзних країн вiдмiчали дуже сприятливi природнi умови українського правобережжя i саме в його пiвденнiй частинi. Сюди вiдноситься Побужжя i Поднiстров'я. Його називали Українськими субтропiками i землею, яка тече медом i молоком. Тут достатньо сонця i вологи, немає сильних морозiв i великої спеки. Вологiсть повiтря близька до iдеальної для людини i рослин. Коефiцiєнт зволоження унiкальний для нашої планети. Вiн дорiвнює одиницi, тобто скiльки випадає опадiв, стiльки й випаровується. В Приднiстров'ї взагалi природнi умови такi, що тут вирощують черешнi i персики, волоськi горiхи i виноград. Крутi схили каньйонiв рiчок порослi дерном (кизилом). Навеснi вони вiдсвiчують жовтим, через що мiсцеве населення називає їх "Золотими горами".

Дехто з зарубiжних вчених пропонує створити стандарт клiматичного оптимуму для життя i господарської дiяльностi людини. Якщо вiн дiйсно буде створений, то ним стане вiнницький Немирiв, який повторить долю українського чорнозему, взятого в Кiровоградськiй областi i який зберiгається в паризькому музеї як еталон найродючiших грунтiв у свiтi.

-- Таємницi та феномени Українського щита

Український щит, який ще називають Українським кристалiчним масивом, доволi загадкове геологiчне утворення. Яких тiльки мiстичних якостей не приписують йому люди. I цьому iснує багато причин. Дiйсно, назва цього щита дуже точна. Український щит практично не виходить за межi України. Його площа складає 200 тисяч квадратних кiлометрiв, тобто третина територiї нашої держави. Вiн простягнувся вздовж середньої течiї Днiпра i тiльки в районi Запорiжжя щит доволi рiзко повертає на пiвденний схiд до узбережжя Азовського моря. Саме там Днiпро проривався до Чорного моря, утворюючи знаменитi пороги.

В геологiчному вiдношеннi це брилове пiдняття пiвденно-захiдного краю Схiдно-Європейської платформи. З точки зору геологiї з походженням i нинiшнiм станом Українського щита все зрозумiло. Загадковим є вплив цього грандiозного природного утворення на людей, тварин i рослин, якi тут давно живуть. Справа в тому, що будь-який щит, а їх на Землi не так вже й багато, а в густозаселених районах нашої планети їх, крiм Українського щита, практично немає, так чи iнакше впливає на все живе над собою. Щити це такi металогеннi провiнцiї, де залягають всi вiдомi науцi руди кольорових i чорних металiв. Крiм того, Український щит, який розмiщений дуже близько до поверхнi землi, перекритий зверху лише тонким шаром осадових порiд i в багатьох мiсцях взагалi виходить на денну поверхню. При цьому вiн мiстить у своїх кристалiчних гiрських породах де меншу, а де й доволi значну кiлькiсть радiоактивних речовин, наприклад уранових руд.

Сказане вище є просто незаперечним науковим фактом. А ось як все впливає i чи дiйсно впливає на людей, якi тут живуть, тобто українцiв, зрозумiло не до кiнця. Саме тут багато рiзних таємниць i нерозкритих загадок. Почнемо з того, що пiдвищений рiвень радiацiї, її багато тисячолiтнiй вплив на мiсцеву люднiсть, не мiг на нiй навiть у принципi не вiдбитися. Якщо говорити простою мовою, в Українському кристалiчному масивi законсервована могутня сила молодої Землi. Чи дiйсно це так? В наш час вченi вважають, що наша планета виникла приблизно 4,5 млрд. рокiв тому i спочатку була в розпеченому станi, поступово охолоджуючись. Чи знайденi на Українському щитi дiйсно давнi породи, часiв молодостi землi? Так, знайденi.

У парку iменi Тараса Шевченка в мiстi Днiпропетровську знаходиться невеликий острiвець. Тут на правому березi Днiпра знаходиться скельне урвище висотою 10-12 метрiв. В цьому мiсцi вiдслонюються гранiти i гнейси, вiк яких перевищує 3,2 млрд. рокiв. Безперечно, що будуть знайденi i ще давнiшi за походженням гiрськi породи. Всi цi факти вказують на те, що Український щит утворився в перiод молодостi нашої планети. Тисячолiттями земне випромiнювання впливало на людей, якi тут жили, примушуючи їх мутувати в напрямку зростання їх цивiлiзацiйної потуги. Не може бути випадковим, що саме на Українському кристалiчному масивi послiдовно виникали одна за одною великi людськi цивiлiзацiї. Йшов поступово-циклiчний розвиток iндоєвропейцiв.

Час вiд часу мутацiя призводила до демографiчних вибухiв. Утворювався популяцiйний надлишок населення, яке з України перiодично починало розселятися в рiзних напрямках. Однi йшли на захiд, iншi на схiд, пiвдень i пiвнiч. Частина ж населення залишалася на мiсцi, мутувала пiд впливом земного випромiнювання далi i давала пасiонарний поштовх для розвитку i розквiту нової цивiлiзацiї i чергового демографiчного вибуху i вiдповiдно нової мiграцiйної хвилi.

-- Найглибший геологiчний прогин Європи

Дивовижним явищем геологiчної будови України i свiту є її неймовiрна складнiсть i феноменальнi геологiчнi утвори. Одним з них є Український кристалiчний масив або Український щит. Поряд з ним, нiби спецiально для пiдтвердження тези про феноменальнi явища природи України знаходиться можливо найглибша у свiтi Днiпровсько-Донецька западина.

Днiпровсько-Донецька западина являє собою видатну геологiчну структуру, яка видiляється в пiвденнiй частинi Схiдно-Європейської платформи. Бiльша її частина знаходиться в межах України i частина заходить на територiю Бiлорусi. Це величезний, ступiнчастий, ровоподiбний прогин в докембрiйському фундаментi платформи. Як i Український щит Днiпровсько-Донецька западина є свiдком молодостi нашої планети i тих грандiозних геологiчних подiй, якi вiдбувалися на Землi мiльярди рокiв тому.

В центральнiй частинi цього дивовижного об'єкту природи знаходиться грабен, ночвоподiбне утворення, яке заповнене осадово-вулканогенними вiдкладами. Фактично це є компенсацiйний прогин, який утворився пiсля того, як величезнi маси вулканiчних речовин були витиснутi з надр розпеченої землi на захiд вiд Днiпровсько-Донецької западини. Таким чином, Український кристалiчний масив, сам ставши дивом природи, породив по-сусiдству ще одне диво. Так i iснують вони поруч. Однак, i вся подальша їх доля була органiчно пов'язана. Величезнi кристалiчнi гори Українського щита за мiльярди рокiв руйнувалися. З них осипалися, виносилися рiчками i гiрськими потоками пiсок, глина, галька i вiдкладалися в цiй западинi. Вiдкладалися до тих пiр, поки в рельєфi обидвi геологiчнi структури практично майже зрiвнялися.

Тепер вченi виявили, що в своїй найглибшiй частинi Днiпровсько-Донецька западина досягає рекордної глибини 18 кiлометрiв. На деннiй поверхнi їй вiдповiдають Приднiпровська низовина i частина Полiської низовини. Люди, якi живуть , скажiмо в Полтавi чи Чернiговi, i не пiдозрюють, що в них пiд ногами така унiкальна геологiчна структура свiту.

Днiпровсько-Донецька западина не просто однин з багатьох феноменальних об'єктiв України, це ще й справжня комора цiнних корисних копалин. Практично кожен метр осадових гiрських порiд з їх 18 кiлометрiв мiстить тi чи iншi кориснi копалини. Особливо цiнними є нафта i природнi горючi гази. Їх родовища розмiщенi на рiзних горизонтах. Нинi експлуатуються лише самi верхнi горизонти. Таким чином варто чекати нових вражаючих вiдкриттiв нафти i газу. Не випадково, що саме тут випускником географiчного факультету Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка Леонтiєм Пальцем в 60-тi роки ХХ столiття було вiдкрито на той час найбiльше у свiтi Шебелинське родовище природного горючого газу.

Ця геологiчна структура мiстить в своїх надрах також одне з найбiльших на нашiй планетi родовищ залiзної руди. Особливо славиться цей район i своїми мiнеральними лiкувальними водами рiзного складу i цiлющих властивостей. Є тут i знаменитi солянi куполи. Значнi запаси високоякiсного вугiлля. Останнiм часом вiдкрито величезнi родовища сланцевого газу. Днiпровсько-Донецька западина все ще не вiдкрила нам всiх свої загадок i таємниць. Цьому пiдтвердження - вiдкриття запасiв сланцевого газу, про якi ще 5 рокiв тому нiхто й не пiдозрював. Та й те, що дослiджена тiльки верхня частина багатокiлометрових товщ гiгантського прогину, та й то лише в деяких мiсцях, вселяє оптимiзм в те, що це феноменальне геологiчне явище принесе щастя i добробут нашiй країнi i нацiї.

-- Чи вибухне Чорне море?

Майбутня доля Чорного моря турбує вчених не лише України i iнших прилеглих до водойми держав, але й спецiалiстiв-океанологiв i океанографiв усього свiту. Справа в тому, що Чорне море приховує в своїх синiх водах багато рiзних таємниць. Найвiдомiшою унiкальною особливiстю моря є та, що його товща вiд дна до глибини в основному 200 метрiв заповнена сiрководнем. Цi товщi майже абсолютно мертвi, позбавленi життя. Крiм анаеробних бактерiй, якi обходяться без доступу кисню в глибинах Чорного моря i на його днi нiяких живий органiзмiв немає. Найбiльша глибина моря всього 2245 метрiв. В той же час батискафи, якi обслiдували найглибшi западини Свiтового океану, виявили живi органiзми навiть на самому днi в умовах жахливого тиску води. Чорне море всього цього позбавлене.

Причина насичення вод моря сiрководнем полягає в тому, що воно розмiщене в дуже молодiй сейсмiчнiй зонi. Тут вулканiчнi процеси, якi давно закiнчилися в iнших районах Землi, продовжують iнтенсивно проходити. Через це на днi вiдбуваються дуже сильнi пiдводнi землетруси, вибухають вулкани, утворюються глибокi розломи. Через останнi товща води насичується сiрководнем, а також iншими шкiдливими для всього живого газами i хiмiчними сполуками. Лiтописи свiдчать, що по Чорному морю плавав сам вiдкривач Нового Свiту Христофор Колумб. Вiн спостерiгав над поверхнею моря вогнянi спалахи, про що й записав у своїх щоденниках. Цi вогнянi спалахи можна побачити над чорноморською акваторiєю i нинi.

Чорне море - унiкальна морська водойма свiту з феноменальними природними властивостями. Це найзагазованiше море свiту. Але яка динамiка тут спостерiгається? Вона не є сприятливою для всiх тих країн, якi знаходяться на його берегах. Отруйний газ з дна моря все ближче пiднiмається до його поверхнi. Швидкiсть цього руху вже наблизилася до 2 метрiв на рiк. Фактично нинi залишилося не бiльше 100 метрiв не отруєного сiрководнем шару води. Що ж нас чекає далi? Чи може статися небаченого масштабу екологiчна катастрофа, якої не знало людство за останнi багато тисяч рокiв? А якщо вiдбудеться черговий землетрус, хоча б масштабу Ялтинського 1927 року?

Якщо нинiшнi вченi вiддають перевагу мовчанню, то може про долю моря можна прочитати в трактатах середньовiчних вiщунiв i провидцiв? Чи писав щось про нього знаменитий Нострадамус? Виявляється не тiльки писав, але й передбачав для нього катастрофiчну долю. Якби там не було, але долю моря i людей на його берегах, якщо сiрководень пiднiметься до поверхнi i без Нострадамуса можна передбачити дуже точно. За умов виходу цього токсичного горючого газу на поверхню Чорне море просто вибухне. Хоча, як завжди знаходяться не тiльки песимiсти, але й оптимiсти. Вони говорять, що таке в минулому вже мабуть з Чорним морем траплялося, i не раз. Газ пiдходив до поверхнi i йшов далi в атмосферу.

А чи iснують подiбнi аналоги у свiтi? Iснують . Взяти хоча б для прикладу знамените африканське озеро Нiос. У ньому теж розчиненi отруйнi гази. Одного дня вони пiдiйшли до поверхнi води i потрапили в атмосферу. Загинули жителi кiлькох сiл разом з тваринами, якi паслися на берегах цiєї водойми. Але ж масштаби озера Нiос не можна порiвняти з величиною Чорного моря. Якщо це є модель, то страшно подумати скiльки людей загине, коли отруйнi гази вийдуть на поверхню в Чорному морi, яке в тисячi разiв бiльше за озеро Нiос.

Дуже iнтенсивно "допомагає" знищенню Чорного моря i людина. Таким чином, можливо, прискорення заповнення товщi води отруйними газами пов'язано з господарською дiяльнiстю людини. Ми викидаємо в море стiльки отрути, що воно вже не встигає самоочищатися. Та й можливостi самоочищення, коли ти маєш лише 100-200 метрiв "живої" води дуже обмеженi. Лише Дунай i Днiпро щорiчно "збагачують" води Чорного моря 30 тисячами тонн надзвичайно отруйної ртутi, яка крiм всього iншого ще й не виводиться з органiзму.

Викиди отруйних речовин переважно здiйснюються в пiвнiчнiй мiлководнiй частинi Чорного моря. Це тут знаходиться "жива" його частина збагачена киснем, де живуть риби, дельфiни, мiдiї, водоростi. Вони все бiльше вiдчувають кисневий голод. Зменшуються рибнi запаси, гинуть дельфiни, закриваються пляжi.

Вченi думають над тим, як врятувати море, його мешканцiв i жителiв прибережних мiст i сiл. Однi з них пропонують очищати води вiд сiрководню, вiдбираючи сiрку i випускаючи назад чисту воду. Але яких масштабiв мають бути такi очиснi споруди? Скiльки грошей потрiбно на їх спорудження? Чи є такi вiльнi кошти? Вiдповiдi, на жаль, невтiшнi. Дехто пропонує очищувати воду з допомогою бiологiчних методiв, зокрема мiдiй, морських черв'якiв "полiхетiв" та iнших органiзмiв.

Якщо в найближчий час не буде знайдено прийнятного виходу з трагiчної ситуацiї, яка склалася, Чорне море дiйсно може вибухнути. Це не фантастика i не передбачення Нострадамуса. Отруйний газ сiрководень поволi наближається до поверхнi "найсинiшого моря свiту".

-- Живий символ України

В кожної нацiї є свої живi символи. Наприклад, в США ним є бiлохвостий орлан, в Росiї - ведмiдь, в Австралiї - кенгуру тощо. Є такi символи i в України. Один iз них - бiлий лелека. Це дiйсно улюблений птах України, який має багато рiзних назв у рiзних її частинах. Крiм лелеки це i чорногуз, i гайстер, i бузько, i бусел, i жабоїд, i кокостир. Є й iншi назви. Але головне полягає в тому, що в будь-якiй частинi нашої землi до цього птаха ставляться з повагою i любов'ю. Однак, така ситуацiя склалася не скрiзь. Наприклад, в Росiї завжди iснувало повiр'я, що лелеки приносять в своїх дзьобах жар з багаття до свого гнiзда. Через це, буцiмто, вони палять хати. Вiра росiян в це безглузде повiр'я проводила до того, що вони не тiльки всiляко вiдганяли птахiв вiд своїх домiвок, але й масово знищували їх.

В Українi, як i в iнших європейських країнах, бiлий лелека завжди був дуже популярний. Цей птах поширений у помiрному поясi Європи i Пiвнiчної Америки. Зустрiчається вiн i в Азiї, зокрема в Центральнiй i Малiй Азiї, на Далекому Сходi i в Японiї. Належить до перелiтних птахiв i зимує в Пiвденнiй Африцi та в Пiвденнiй Азiї. Хтось з вчених-орнiтологiв порахував, що в Українi знаходиться близько 15 тис. гнiзд цього птаха. На жаль, кiлькiсть їх зменшується. Хоча лелеку i називають бiлим, насправдi вiн має бiло-чорне забарвлення.

Де ж гнiздяться цi птахи в Українi? Майже на всiй її територiї, за винятком Криму, пiвденного сходу країни i високогiр'я Карпат. Птахи дуже люблять людей i часто-густо в'ють свої гнiзда на людських оселях або поблизу них. У нас вважається, що цi птахи приносять у дiм щастя i дiтей. Тому, на вiдмiну вiд Росiї, де їх всiляко вiдганяли i знищували, в Українi їх намагаються всiляко принаджувати.

Бiлi лелеки прилiтають в Україну в березнi мiсяцi. Десь з початку квiтня птахи починають ремонтувати свої гнiзда. В середньому кожне гнiздо важить близько 18 кiлограмiв. Гнiзда лелек, при всiй їх простотi i зовнiшнiй непривабливостi, доволi мiцнi i здатнi витримувати навiть сильнi бурi. Постiйно прилiтаючи до них, лелеки їх ремонтують, додають все нових гiлок. При цьому птахи все бiльше використовують рiзнi створенi людиною предмети - дрiт, пластиковi трубки, дерев'янi будiвельнi конструкцiї i таке iн. З часом гнiзда розростаються i стають все важчими. Врештi-решт їхня вага може перевищувати пiвтони. На Вiнничинi знайдене гнiздо лелеки, яке було закладене ще в ХIХ столiттi.

В минулому лелеки переважно будували гнiзда на хатах. Нинi вони змiнили тактику i вiддають перевагу стовпам лiнiй електропередач. Злiтаючи вона нерiдко зачiпають дроти. Виникає коротке замикання i птахи гинуть. Знаючи це люди в нас намагаються встановлювати окремi стовпи або зi старими колесами вiд воза нагорi, або ж споруджують спецiальний настил. Давня любов i повага до цих птахiв в українцiв у кровi. Зменшення ж кiлькостi птахiв в нашiй країнi пов'язане не з погiршенням вiдношення людей до них, а з тим, що все бiльше зникає природне середовище для їх життя i живлення.

-- Таємнича Гiлея

Понад 2400 рокiв тому знаменитий давньогрецький iсторик Геродот побував на крайньому пiвднi материкової частини України. В цьому степовому, i навiть сухо-степовому краї, вiн описав ледь не якiсь екваторiальнi густi лiси, якi вiн назвав Гiлеєю. З давньогрецької Гiлея означає теж саме, що i українською Полiсся. Тут, в гирлi Днiпра, на погорбованих пiщаних вiдкладах великої європейської рiки тодi дiйсно росли густi лiси, переплетенi лiанами. Видовий склад деревної рослинностi був тут доволi оригiнальний: дуб, сосна, береза i груша. Густини додавав пiдлiсок iз бузини i лiщини.

Пройшли вiки i протягом ХIII - ХУIII столiть лiси були вщент вирубанi. Утворився так званий еоловий рельєф, а простiше кажучи на великiй площi виникли пiщанi кучугури. Нинi мало хто знає, але донедавна на пiвднi України була сама справжня пiщана пустеля. Фактично феноменальнiсть цього явища в Європi саме й полягала в тому, що це була єдина пiщана пустеля цiєї частини свiту. Що ж являла вона собою i як називалася?

Цей природний феномен в Українi вiддавна звався Олешкiвськими пiсками. Це погорбований пiщаний масив, який знаходиться в пониззi Днiпра в межах Херсонської i частково Миколаївської областей. Вiн простягнувся вiд Нової Каховки до Кiнбурнського пiвострова. Загальна площа Олешкiвських пiскiв перевищує 161 тис. гектарiв. Це перша надзаплавна тераса Днiпра. Вони складається тут з семи гряд-арен, якi вiдокремленi зниженнями. Коливання висот у межах цього природного утворення досягає 20 метрiв. У зниженнях знаходяться озера i солончаки.

В серединi ХIХ столiття виникла iдея вiдродити знамениту Гiлею. З 1834 року почалося систематичне залiснення схилiв пiщаних горбiв-барханiв. Справа ця виявилася не з легких. Вирубали лiси швидко i легко, а вiдновлюватися тут вони не дуже хотiли. Роботи продовжувалися бiльше 100 рокiв. Результат з'явився лише тодi, коли в 1951 роцi український академiк Петро Погребняк запропонував власну методику залiснення пiщаних вiдкладiв. Пiсля цього виникла цiлком реальна перспектива дiйсного вiдновлення легендарної Гiлеї Геродота.

Не все вирiшили засаджувати лiсом. Збереглися в цьому районi на невеликiй площi i цiлиннi пiщанi степи. Тут звичайним є типчак пiщаний, молочай, ковила, полин, пирiй тощо. Трапляються заболоченi блюдцеподiбнi зниження. Основнi площi Олешкiвських пiскiв нинi засадженi сосною. Помiж пiщаних горбiв розташованi березово-дубовi, вiльховi та осиковi гаї. Є надiя, що вже в цьому столiттi вдасться повнiстю вiдновити той степовий лiс, який колись так вразив знаменитого грецького iсторика.

-- Шацький природний нацiональний парк

В 1983 роцi в пiвнiчно-захiдному кутi Волинської областi, який утворюється течiями Захiдного Бугу i Прип'ятi було утворено Шацький природний нацiональний парк. Площа цього парку складає 32,5 тис. гектарiв. Основною метою створення цiєї заповiдної територiї було збереження унiкальної природи в районi знаменитих Шацьких озер, проведення наукових дослiджень, рацiональне використання ресурсiв для вiдпочинку i поширення природоохоронних знань серед населення. Взагалi, Шацькi озера унiкальний природний комплекс не лише України, але й усiєї Європи. Серед переважно рiвнинного рельєфу з окремими горбами i пасмами розмiщуються 22 озера в основному льодовикового i карстового походження. Чотири з них є найбiльшими за площею (Свiтязь, Люцимир, Пулемецьке, Кримне). Всi цi озера оточенi рiзного породного складу лiсами - сосновими з заростями вересу i чорницi, лишайниковими сосняками, дубово-сосновими i вiльховими. Поблизу Острiв'янського озера зберiгся природний ялиновий лiс. Значнi площi займають болота. В цiлому в нацiональному парку охороняються понад 20 видiв занесених до Червоної книги України рослин. В озерах водиться 31 вид риб. Найцiннiший з них - вугор європейський.

Всього на Волинi налiчується найбiльша кiлькiсть озер в країнi - 170. Озера Шацького парку дуже рiзнi. За всiма показниками. Наприклад, Любязь є озероподiбним розширенням русла рiчки. Турське займає пониження в рельєфi. Є озера iзольованi одне вiд одного, є такi, що з'єднанi протоками мiж собою i з руслами рiчок. Вiдмiчено й те, що вода Шацьких озер має рiзний колiр - у Свiтязi вона кришталево чиста i надзвичайно прозора, Любязь вiдрiзняються коричнюватим кольором води, в Пiсочному - вона бiлувата, в Острiв'янському - блакитнувата.

Походження озер Волинi все ще не до кiнця зрозумiле. Вченi продовжують сперечатися з цього приводу. Однi вважають, що чашi озер вирили рiчки, iншi вiддають перевагу материковому зледенiнню. Третi схиляються до думки, i таких бiльшiсть, що западини озер утворилися внаслiдок карстових процесiв. Вода поступово розчиняла i вимивала розчиннi гiрськi породи, якi тут зустрiчаються - вапняки, мергелi, крейду. Врештi-решт, iснує й четверта теорiя, яка пояснює утворення Шацьких озер тектонiчними рухами в цiй мiсцевостi. Пiд кожним озером нинi виявили опущений тектонiчний блок, який i дав початок його утворенню.

Яка ж величина найбiльших озер нацiонального парку? Найглибше озеро країни Свiтязь (58 метрiв) займає площу 27,5 квадратних кiлометрiв, Пулемецьке (16,3 квадратних кiлометри), Луки (6,8 квадратних кiлометри), Люцимир (4,3 квадратних кiлометри). Шацькi озера багатi на рибу. Тут водяться вугор, окунь, плiтка, лящ, короп, в'юн, сом, лин, щука. Є i декiлька аклiматизованих цiнних видiв риб. У озерах Кримному, Свiтязь i Пулемецькому розводять канадського сома, у Пiсочному - форелеокуня, у Люцимирi i Великому Чорному - судака i амурського сазана, в Пулемецькому - чудського сига.

-- Українська "Брукiвка Гiгантiв"

Одним iз свiтових див по праву вважається знаменита "Брукiвка Гiгантiв", яка знаходиться в Iрландiї. Тут це феноменальне явище природи сповите чисельними кельтськими легендами, якi сягають сивої давнини. Про "Брукiвку Гiгантiв" знають у свiтi, а хто знає про те, хоча б в Українi, що i в нас є щось подiбне. В Рiвненськiй областi, поблизу села Базальтове на правому березi рiчки Горинi, у кар'єрi Iванова Долина знаходиться базальтовий заказник. Тут здiймаються догори дивовижнi призматичнi чорнi стовпи висотою 30 метрiв. Базальтовi стовпи Iванової Долини - одне з геологiчних див нашої держави. В породах кар'єру можна зустрiти мiнерали, що утворилися 700 млн. рокiв тому. Тут можна знайти малахiт, лазурит, кварц, халцедон та iн. Базальти Iванової Долини входять до смуг базальтiв, що спрямованi з пiвденного сходу на пiвнiчний захiд.

Iванова Долина складена чорними базальтами, якi є свiдками дiї найдавнiших на Землi вулканiв. Базальт дуже дивна гiрська порода. Розплавлена i рiдка, вона iнодi рухається, точнiше тече, схилами вулканiв зi швидкiстю 50 кiлометрiв на годину. При охолодженнi вона не просто перетворюється на дуже твердий чорний камiнь, але й при цьому ще й розтрiскується з утворенням правильних, шестигранних призм. Здається, що це справа людських рук.

Ще 200 рокiв тому навколо походження цих дивних кам'яних стовпiв абсолютно правильної форми, нiби виточених рiзцем каменяра, точилися гострi суперечки. Висувалися рiзнi гiпотези їх утворення. Пiзнiше всiм стало зрозумiлим вулканiчне походження чорних базальтiв.

-- Коли прокинеться Карадаг?

В Українi немало куточкiв, з давнiх-давен оповитих легендами i мiфами. До ще одного такого куточка, належить пам'ятка природи гiрський масив Карадаг. Площа цiєї пам'ятки становить 2855 гектарiв, з них 809 гектарiв знаходиться в акваторiї Чорного моря. В уявi бiльшостi людей Карадаг (з кримсько-татарської - Чорна Гора) вимальовується як одна гора в Криму. Насправдi це не так. Карадаг - гiрський масив, який складається не тiльки з окремих гiр, але й декiлькох хребтiв. З геологiчної точки зору це вулкан юрського перiоду. З точки зору його туристичного використання Карадаг є надзвичайно гарним природним утворенням, яке має велику притягальну силу для людей. Вiн цiкавий i як природний музей пiд вiдкритим небом.

Туристiв цiкавить i можливiсть знайти просто пiд ногами напiвдорогоцiнне камiння - агат, опал, аметист, сердолiк, гiрський кришталь тощо. Свiдченням колись активної вулканiчної дiяльностi на Карадазi є лавовi поля, а також законсервованi вулканiчнi бомби. Вивiтрення лави спричинило фантастичнi кам'янi диво-форми. Найцiкавiшi i найхимернiшi витвори природи можна побачити на масивi Карагач. Зубчастi форми мають дивовижний вигляд, яким людська фантазiя дала вiдповiднi назви - Шапка Мономаха, Воїн, Король i Королева, Трон та iн.

До головних вершин вулканiчного масиву Карадаг належить Свята гора. Вона складена зi свiтлiших порiд. А ось у напрямку вiд цiєї гори до моря спостерiгається нове буяння химерних вулканiчних форм рельєфу. Особливо дивовижним є кам'яний обелiск з промовистою назвою Сфiнкс. Але й це ще не все. Мiж ущелиною Гяурбах i ущелиною Чортiв Камiнь розташовується мiсцевiсть з похмурою назвою Мертве мiсто. Тут панують дивовижнi форми вивiтрювання давнiх вулканiчних порiд.

Карадаг - вулкан згаслий. Про його колишню активну дiяльнiсть не збереглося письмових чи усних повiдомлень. Однак ми знаємо безлiч прикладiв того, коли раптово прокидалися згаслi вулкани. Головним залишається в цьому процесi те, що нiкуди не зникла причина, яка у свiй час призвела до його виникнення. Дуже сильний, катастрофiчний землетрус в Ялтi 1927 року вказує на те, що молодi Кримськi гори ще не закiнчили перiод свого формування.

То чи можна чекати наступного виверження Карадагу i якщо можна, то коли? Деякi геологи стверджують, що сейсмiчна активнiсть в Середземноморсько-Чорноморському басейнi знову буде наростати. Рух великих мега-блокiв Землi не припиняється нi на секунду. Довга вiдсутнiсть землетрусiв i виверження вулканiв у вулканiчних поясах нiчого доброго не вiщує. Або напруга в земних надрах буде розряджатися через серiю незначних землетрусiв i вивержень, або ж варто чекати дуже сильних, катастрофiчних землетрусiв i вивержень. В цьому сенсi Карадаг є одним з найвiрогiднiших кандидатiв на вибух. Вже майже сто рокiв в Криму не було сильних землетрусiв. Це говорить про те, що в земних надрах поступово накопичується значна руйнiвна енергiя. Вона врештi-решт неодмiнно проявиться в черговому сильному землетрусi. А ось чи запустить вiн механiзм "оживання" Карадагу? На це запитання нинi не знає вiдповiдi нiхто.

-- Дивовижний Демерджi

Є мiсця у свiтi, дивовижна i дика краса яких вражає уяву не лише пересiчної людини, але й бувалого туриста. Таку людину, яка вiдвiдала багато країн i материкiв, здається немає чим здивувати i приголомшити. Але ось я стою в такiй групi бувалих туристiв з багатьох країн свiту i чую захопленi вигуки. Де ми знаходимося? Звичайно, що наша група стоїть на схiднiй околицi Алуштинського амфiтеатру в Криму. Саме тут знаходиться вiдома долина привидiв i хаос на схилi гори Демерджi. Вона є пам'яткою природи мiсцевого значення. Однак, захопленi вигуки немiсцевих людей вказують на те, що її явно недооцiнили.

До нас звернений схил гори Демерджi, вкритий химерними кам'яними скульптурами, витворами багатомiльйонрiчного процесу вивiтрювання вулканiчних порiд. Будь-яка людина хоча б з мiнiмальною фантазiєю знайде чим її зайняти. Ось вежi якогось дивовижного замку, а тут виднiються ледь не дорiйськi колони, ще далi бурхлива фантазiя пiдказує обриси якихось вiдомих чи фантастичних людей i тварин. Природа тут добре попрацювала своїм рiзцем скульптора.

Вiд iнших масивiв головного пасма Демереджi вiдрiзняється гiрськими породами, якi його складають. Тут панують не традицiйнi вапняки, а верхньоюрськi конгломерати. Саме через це, пiд впливом вивiтрювання й утворилися такi химернi фантастичнi скульптури. Одна зi скель Демерджi отримала навiть назву "профiль Катерини". Не знаю, яку Катерину вони мали на увазi. Фантазiї в декого, хоч вiдбавляй. Ця скеля, висотою близько 20 метрiв, при наближеннi до неї, чи вiддаленнi вiд неї, постiйно набуває нових обрисiв. Кожен тут знайде на чому проявити власну фантазiю.

Однак, на Демереджi є мiсце, де й фантазiя вiдпочиває. Це знаменита Долина привидiв. Вона знаходиться на пiвденно-захiдному схилi гори. Ось де вже розгулялося фантастичне буяння природи. Нiчого не треба й вигадувати. Ось класичний гриб-боровик на елегантнiй, але мiцнiй нiжцi. Ось ледь не ступiнчаста пiрамiда фараона Джосера. Ось вiдточений вiтром стовп. А ось химерна вежа, житло якогось чарiвника, який тримає в нiй зачаровану королiвну.

Деякi з найбiльших стовпiв мають власнi назви. Найвiдомiший i найдивовижнiший з них - Велетень. Це величезний кам'яний колос дiаметром 5 метрiв i висотою 25 метрiв. Цiкавою його особливiстю є та, що на ньому дивовижним чином прилаштувалися колони i стовпи менших розмiрiв. Це створює справжню скульптурну композицiю.

Таких кам'яних привидiв тут налiчується бiльше сотнi. Чим далi туристи рухаються до вершини Демерджi, тим бiльше стає зрозумiлим, що тут природа лише розпочала свою роботу скульптора. Рiзець майстра ледь торкнувся кам'яних монолiтiв. Ця лише попередня чорнова робота вивiтрювання теж нiкого не залишить байдужим. Туристи вже здавна помiтили, що здалеку кам'янi стовпи на вершинi гори дуже нагадують величезнi викопнi белемнiти, якi ще називаються "чортовими пальцями".

-- Найбiльше прiсноводне озеро України

Найбiльше за площею прiсноводне озеро нашої країни знаходиться в Одеськiй областi. Воно називається Ялпуг i є заплавним озером Дунаю. У своїй пiвденнiй частинi Ялпуг сполучений протокою з озером Кугурлуй, яке знаходиться ближче до русла другої за довжиною рiчки Європи. Для озера характерний режим водосховища. Його розмiри наступнi - довжина 39 кiлометрiв, ширина до 5 кiлометрiв, загальна площа 149 квадратних кiлометрiв. Глибина озера в середньому не перевищує 2 метрiв.

Улоговина озера Ялпуг фактично є зниженою i розширеною долиною рiчки Ялпуг, яка впадає в озеро з пiвночi. Крiм води з цiєї рiчки Ялпуг отримує вологу за рахунок водообмiну з озером Кугурлуй. Останнє в свою чергу отримує воду з Дунаю. Цi два сполучених мiж собою озера цiлком можна розглядати як одну озерну систему. За таких умов Ялпуг-Кугурлуцька водна система додає до вже зазначеної площi ще десь понад 40 квадратних кiлометрiв озерної площi.

Захiднi i схiднi береги Ялпугу пiдвищенi. Мiсцями вони розчленованi доволi мальовничими балками. Пiвденнi береги, зверненi до Кугурлую пiщанi. Вода влiтку дуже прогрiвається i може перевищувати плюс 25 градусiв Цельсiя. Взимку озеро замерзає, хоча льодовий режим i нестiйкий. Мiнералiзацiя прiсної води озера не перевищує показник 1-1,5 грамiв на лiтр.

Ялпуг має порослi очеретом i рогозою береги. Тут поширенi водоростi та iнша водяна рослиннiсть, притаманна таким водоймам. Дно вкрите темно-сiрим мулом, який можна використовувати з рекреацiйною метою. Мiлководдя пiщане i придатне для купання.

В минулому Ялпуг славився як одна з найбагатших на рибу водойм України. Тут водилося понад 40 видiв риб i раки. Нерегульована, нерацiональна, а iнодi й вiдверто злочинна господарська дiяльнiсть призвели до забруднення озера i втрати ним своєї рекреацiйної i рибної цiнностi. В 1988 роцi вiдбулося масове отруєння флори i фауни. Славу найбiльшого прiсноводного озера України необхiдно вiдродити.

-- Таємничi слiди на каменi

Немає кiнця таємницям i загадкам нашої Батькiвщини. Наша дивовижна земля зберiгає в собi такi таємницi, якi навiть важко класифiкувати, тобто вiднести їх до того чи iншого класу об'єктiв чи явищ. Саме до такого рiзновиду об'єктiв можна вiднести таємничi каменi зi слiдами вiдбитих на них нiг людини. Вони зустрiчаються на пiвночi Житомирської i Рiвненської областей у мiсцях виходу на денну поверхню пiвнiчної частини Українського кристалiчного щита. В самому цьому щитi, як найдавнiшiй геологiчнiй структурi нашої планети, законсервована нездоланна i поки що незбагненна сила молодої Землi. I українцi здавна це вiдчували, обожнюючи цi каменi як в часи язичництва, так i християнську епоху.

Цiкавим є те, що масштаби прояву цього явища в Українi не йдуть у нiяке порiвняння з розпiареним на увесь свiт Стоугенджем у Великiй Британiї. Порiвняно з українським кам'яним дивом Стоунгендж виглядає як вiз проти сучасного автомобiля. Однак, про англiйське диво знає увесь свiт i його вiдносять до найвiдомiших див свiту, а про українськi кам'янi дива не знає нiхто, в першу чергу самi українцi. I не випадково. Ще з часiв царської Росiї, а потiм i в Радянському Союзi, пiд цiлком камуфляжною назвою якого ховалися вiслюче вуха все тiєї ж Росiї, українцi не мали права знати про свою землю нiчого. Це робилося цiлком усвiдомлено - не знаєш своїх багатств, значить не облiковуєш їх. Звiдси їх можна грабувати i вивозити до Росiї, як робили, наприклад iз скiфським золотом. Крiм того, в українцiв не було чим пишатися, не було пiдстав вважати себе i свою землю чимось унiкальним i неповторним.

Перебуваючи за кордоном, я нерiдко дивувався, як це може бути, країна, доволi багата фiнансово, у власнiй iсторiї не мала нi видатних полководцiв, нi генiальних вчених i конструкторiв, нi видатних поетiв, письменникiв, спiвакiв тощо. Її земля взагалi нiчим видатним у природному сенсi не вiдрiзняється, практично нiяких див, феноменiв i таємниць, а громадяни цiєї країни задирають носа до неба вiд гордощiв. А ось ми - українцi, маємо всього в надлишку, але про це навiть не здогадуємося i тому є "опущеними". Але досить вже про загальнi речi, коли нас чекає ще одне диво України i української нацiї.

На пiвночi Житомирської i Рiвненської областей в районi таємничого Словечансько-Овруцького кряжу, цього українського "Загубленого свiту", який стiною пiднiмається серед навколишнiх болiт то тут, то там розкиданi величезнi, вкритi мохом каменi. Особливо вражаючий колорит має скупчення величезних кам'яних див-брил поблизу села Рудня-Замисловицька на пiвнiчному-заходi Житомирської областi. Це дивовижне кам'яне диво зветься "Кам'яним селом". Назва зовсiм не випадкова. Здається величезне камiння тут розмiщене не хаотично, а в певному порядку. Прискiпливий погляд людини вирiзняє "вулицю" з обабiч розмiщеними "хатами". А ось i "майдан" зi "школою" i "церквою". Нiби якийсь злий чарiвник перетворив цiле село на кам'яне диво. Є величезний камiнь зi "слiдами Бога". Вiн нiбито дає людям довголiття, чоловiкам силу, зцiлює i здiйснює бажання. Люди придумали декiлька легенд, якi здавна у виглядi мiфiчних переказiв пояснювали це феноменальне явище природи.

Однак навiть вченi донинi не змогли однозначно пояснити походження цих каменiв. Однi впевненi, що їх сюди занiс аж iз скандинавських гiр останнiй льодовик, iншi вважають, що льодовик лише вивiв на денну поверхню зруйнованi кам'янi вершини прадавнiх гiр. Особисто я схиляюся до другої гiпотези.

В Олевському районi Житомирської областi та в сусiдньому Рокитнянському районi Рiвненської областi донинi збереглося багато величезних кам'яних брил з вiдбитками жiночих нiг. Як вони утворилися все ще не вiдомо. Однi вважають їх штучними витворами людей, iншi посилаються на те, що нинi в деяких мiсцях свiту вiдкритi скам'янiлi слiди доiсторичних тварин, зокрема й динозаврiв. Iнколи трапляються i cкам'янiлi слiди людей.

Майже кожен величезний камiнь тут має власну назву. Ось Святий Камiнь-Слiдовик, Камiнь Чортова Мельниця, Довга i Ведмежа Гори, Камiнь-Човен, Камiнь-Золотава, слiд княгинi Ольги, Урочище Козачiв та iн.

Поблизу села Рудня-Перганська, по долинi рiчки Перга зустрiчається багато однозначно оброблених руками людини каменiв-мегалiтiв. Є тут явно збудованi людьми столоподiбнi кам'янi утворення.

Цей район України з допомогою Євросоюзу (необхiдно побудувати дорогу i готелi) має перетворитися на один з провiдних туристичних центрiв нашої частини свiту. Але для того, щоб це сталося, необхiдно не лише самим знати про це диво природи i людей, але й рекламувати його для всього свiту. Хоча б так, як роблять це британцi, стосовно свого Стоунгенджу.

Частина третя

Географiчнi назви України

-- Жива душа української нацiї

Географiчнi назви - один з багатьох елементiв культури народу. Середовище, в якому живе людина, це не тiльки квартира, робота, транспорт, дача тощо. Це i чисельнi назви, до яких ми звикли, з якими органiчно зжилися, але без яких неможливо визначити мiсцезнаходження будь-якого об'єкту. Навiть неможливо собi уявити, що станеться, якщо всi вiдомi нам об'єкти раптом втратять або ж одночасно змiнять свої назви. Почнеться хаос. Водночас географiчнi назви не тiльки визначають адресу об'єктiв, але й виховують, створюють певну "ауру", що в свою чергу так чи iнакше впливає на життя людини.

Нiколи не треба забувати, що першої ознакою географiчного об'єкту є його назва. Такi назви в минулому нiколи не давалися випадково. Вона дуже влучно вiдображали особливостi географiчного положення об'єкта чи мiсцевостi, своєрiднiсть i унiкальнiсть їх природи, мiсцевi природнi багатства, а також економiчнi, культурнi, побутовi умови життя людей. Географiчнi назви - це нiби мова землi, яка розповiдає допитливому i небайдужому про свої багатства, iсторiю, таємницi, щастя i горе народу. Недаремно в далекому минулому свої села люди в Українi називали Щастям, Зiронькою, Розумницею, Веселим Кутом, Добролюбiвкою, Братолюбiвкою, Добром, Милою тощо. I жодної тобi Ковбасiвки.

На жаль, все змiнилося в Українi за радянських часiв. Для знищення душi народу необхiдно було зруйнувати його культурне середовище. А це не лише українська церква i школа, не тiльки мова й українськi iмена, але й українськi географiчнi назви. Так виникли абсолютно не пов'язанi з Україною географiчнi назви типу Кiровоград, Ленiно, Сталiно, Комсомольськ, Новомосковськ, Днiпродзержинськ i багато-багато iнших. Вони не тiльки спотворили топонiмiчне поле нашої країни i нацiї, але й нанесли величезну шкоду духовному стану нашого народу. Особливо шкiдливi вони нинi, коли всi знають, що комунiстичнi вождi були збоченцями i серiйними вбивцями.

Напевно слiд розпочати полiтику повернення назавжди милозвучних географiчних назв України їх первiсним господарям, тобто географiчним об'єктам. Абсолютна бiльшiсть з них заслуговує на нашу увагу i шану, так як вiдображає саму глибинну сутнiсть української землi i української нацiї.

-- Тринадцять назв одного мiста

Є в Українi мiста, занесенi до вiдомої книги Гiннеса. Потрапили вони туди саме через те, що впродовж власної багатотисячолiтньої iсторiї помiняли найбiльшу кiлькiсть своїх назв i навiть нинi на географiчних картах, виданих в рiзних країнах продовжують називатися по-рiзному. Таким унiкальним у свiтi феноменальним мiстом є Бiлгород-Днiстровський. В iсторичних виданнях рiзних країн i народiв ми можемо знайти назву мiст Тiрас, Офiуза, Мон-Кастро, Четате-Альбе, Ак-Керман. Як не дивно, але пошуки всiх цих мiст локалiзуються в однiй точцi. Нею буде пунсон нинiшнього Бiлгород-Днiстровського, який знаходиться на березi Днiстровського лиману в Одеськiй областi.

Не можна сказати, що змiна назви мiста в iсторiї людства є унiкальним явищем. Таких мiст на сучаснiй полiтичнiй картi свiту багато. Але 13 назв не має бiльше нiхто, крiм Бiлгорода-Днiстровського. I виною цьому його iсторiя i географiя. Мiсто розташовано на перетинi шляхiв, якими рухалися рiзнi народи. Вигiдне географiчне положення, берег моря i устя великої рiчки, сприятливi клiматичнi умови, величезна кiлькiсть риби i iнших морепродуктiв притягували сюди як магнiт людей з Європи i Азiї. Давнi греки i римляни в своїх писемних джерелах звали мiсто Офiузою, Нiконiєм, Тiрасом. Нашi предки анти називали його Турасом. Пiдприємливi мореплавцi генуезцi, якi теж залишили свiй слiд в Українi позначали це мiсто на своїх морських картах-портоланах як Мон-Кастро i Мавро-Кастрон. Потiм завiтали сюди турки. Вони назвали мiсто Бiлою Фортецею або по турецькому Ак-Керманом. Жили тут iще однi пращури нинiшнiх українцiв - скiфи. В давнину вони називали це мiсто Тiрою. Лише в 1900 роцi почалися розкопки залишкiв цього скiфського мiста, заснованого 2,5 тис. рокiв тому.

Українцi називали це мiсто Бiлгородом. Вони i спорудили величну фортецю, яка i нинi здiймається над водами лиману. Нинi це одне з семи чудес України. Фортеця має три двори. Вiд четвертого залишилися самi руїни. Над головними воротами зберiгся давньоукраїнський надпис на мармуровiй плитi, який сповiщає, що цi ворота споруджено в 1438 роцi в днi благочестивого Стефана Воєводи i пана Луцiана Германа. В минулому велична фортеця Бiлгорода-Днiстровського мала аж 26 веж.

Мiсто i його фортеця донинi приховують безлiч таємниць. Мiсцевi жителi розповiдають про декiлька пiдземних ходiв, якi сполучають фортецю з мiстом. Нинi вiдкрито i дослiджено лише один iз них. Виявилося, що давнi перекази i легенди мають пiд собою реальну основу. Дослiджуючи одну зi стародавнiх веж вченi знайшли тут порох, який пролежав в цьому мiсцi не одне столiття. Яким же було здивування краєзнавцiв, коли порох виявився придатним до вживання. Вiд згубного впливу вологи його врятував товстий шар проса. Вирiшили перевiрити i його, висiявши у вiдкритий грунт. I тут дослiдникiв чекала несподiванка. Пролежавши декiлька столiть у вежi просо не зiпсувалося i дало дружнi сходи.

Назва Бiлгород дана мiсту не випадково. Мiсто i його велична фортеця тисячолiттями будувалися i вiдновлювалися пiсля руйнувань з мiсцевого бiлого вапняку. В самому мiстi i бiля нього донинi прихованi тисячолiтнi артефакти. Особливо багато надiй у археологiв на "скiфську" гробницю i залишки стародавньої Тiри.

-- Таємницi географiчних назв Київщини

Київщина - українська земля, заселена з незапам'ятних часiв. На географiчнiй картi Київської областi є назви населених пунктiв, якi виникли за тисячi рокiв до нашої ери. Немало серед них так званих "непрозорих", розшифрування яких ще попереду. Це нинi фактично ледь не єдиний мiсток до наших далеких пращурiв. Вони завжди жили на цiй чудовiй землi, ростили дiтей i онукiв, боронили свою батькiвщину вiд чисельних завойовникiв, хотiли бачити її великою i прекрасною, а своїх нащадкiв, тобто нас з вами, щасливими. Географiчнi назви є пам'ятками культури, що, як i архiтектурнi пам'ятки, потребують охорони.

У багатьох географiчних назвах Київщини прихована її багата iсторiя. Ми iнодi щодня вживаємо цi назви, часто-густо не вiдаючи, що вони означають. Стольний град Київ тисячi рокiв тому прикривали з пiвдня знаменитi Змiйовi вали, якi мiсцями дуже добре збереглися. А ось пiзнiше, за часiв Київської Русi, охорону столицi взяли на себе мiста-фортецi, мiста-замки. В минулому такi укрiпленi поселення, якi з усiх бокiв оточували Київ, звалися городами - вiд дiєслова "городити". Топонiмiка нам каже, що таких замкiв було як мiнiмум 5. Нинi це села i мiста Бiлогородка, Ясногородка, Чорногородка, Вишгород, Городещина. Суто географiчно вони нiби з усiх бокiв взяли столицю у своєрiдне захисне коло.

Давнiй суфiкс, що вийшов з ужитку, "-ище" означає "мiсце чогось". Мостище виникло на мiсцi або бiля колишнього мосту, а Селище - на мiсцi залишеного поселення. Населення його або кудись переселилися, або вимерло, або ж загинуло, боронячи рiдну землю вiд загарбникiв. Пiзнiше, коли на цьому мiсцi поселення вiдродилося знову, воно отримало назву Селище.

Для багатьох нинi доволi таємниче звучать чисельнi на Київщинi Слободи. Переселяючись на вiльнi землi з захiдних областей України, люди засновували вiльнi поселення, тобто Слободи. Втiкши вiд несвободи на загарбаних чужоземними зайдами українських землях, переселенцi намагалися навiть у назвах вiдобразити свiй новий статус. Тому такi назви й не зустрiчаються в пiвнiчних лiсових районах Київщини, а лише в її захiднiй i пiвденнiй степовiй частинах: Слобода, Лизогубова Слобода, Олiйникова Слобода тощо.

Землi i поселення пiд Києвом нерiдко належали київським князям. Це також знайшло своє вiдображення в селах Княжичi i подiбних до них. Навколо Києва з незапам'ятних часiв постiйно вiдбувалися битви. Звiдси й вiдповiднi назви: Бране Поле, Полковниче, Вiйськове, Могили Сiм Братiв та iн.

Мiграцiйнi процеси, служба у київських князiв тюркських воїнiв i вiдповiднi їх поселення, знайшли своє вiдображення у вiдповiдних назвах населених пунктiв i рiчок. Звичайно, що тюрки селилися у бiльш звичнiй для них пiвденнiй i схiднiй частинах областi. Звiдси й назви Торчиця, Кагарлик, Тараща, село Велика Каратуль у Переяслав-Хмельницькому районi, рiчка Супiй на сходi областi. "Су" в тюркських мовах означає вода. В середнi вiки українцi з Правобережжя масово переселялися на схiд. Саме тодi i з'явилися на Київщинi львiвський Ходорiв i тернопiльський Борщiв. Важливе значення для переселенцiв мали вигiднi мiсця, переправи, де можна було переправитися через повноводнi i широкi тодi рiчки. Про це говорять назви сiл Перевiз, Перевiд та iн.

В Київськiй областi в давнину розвивалися ремесла, виробництво рiзних товарiв, знаних i в багатьох iнших країнах. Все це вiдображено в чисельних географiчних назвах, якi для сучасної молодi нерiдко звучать дуже незвично i таємниче: Бондарня, Бортники, Бортничi в межах Києва, Млинок, Кошарiвка тощо. В минулому на Київщинi було поширене виробництво поташу, дьогтю, смоли. Переважно в Полiссi та на пiвночi. Про це говорять для багатьох таємничi назви сiл Буда Бабинецька, Нова Буда, Буда Полiдарiвська, Макарiвська Буда, Буда-Варовичi, Буда Радинська i просто Буда. Сюди ж треба вiднести Поташнi, що знаходяться в Бородянському i Богуславському районах.

У полiськiй частинi областi в давнину виробляли залiзо iз болотної руди. Це з нього робили знаменитi київськi мечi, щити, списи, а також кольчугу для воїнiв-русинiв Київської держави. Слугував цей метал i для рiзноманiтного сiльськогосподарського реманенту - кiс, граблiв, плугiв тощо. Тому такого залiза потрiбно було дуже багато. Звiдси й виникли чисельнi села Київщини з назвами Рудня: Рудня Мигальська, Рудня Левкiвська, Рудня Сидорiвська, Рудня Димерська, Рудня Тальська, Рудня Грезлянська. На металургiйне виробництво вказують назви Висока Пiч, Димер, Велика Димерка та iн.

Нинi, особливо для молодi, такi назви звучать незвично i навiть загадково. Але вони просто вiдображають величезну Українську Кузню, яка була на пiвночi нашої країни тисячi рокiв i забезпечувала українцiв зброєю i сiльськогосподарськими знаряддями.

Дуже було розвинене в минулому i виробництво скла в нинiшнiй Київськiй областi. На це вказують назви сiл Гута, Гута Межигiрська тощо. Такi географiчнi назви можуть дуже точно вивести на сучаснi запаси певних видiв корисних копалин, наприклад, скляних пiскiв. Такими ж назвами Київщини, якi допоможуть геологам у їх нелегкiй роботi можуть бути села Залiзне, Пiскiвка, Торфяне, Бiлий Берег, Кременище, рiчка Молочна та деякi iншi "промовляючi" топонiми.

А ось у вiдомому промисловому центрi поблизу Києва, тобто в Броварах, колись варили пиво. Виробництво цього напою було пов'язано з наявнiстю в цiй мiсцевостi високоякiсної питної води. Безперечно, що її запаси є поблизу населених пунктiв з такою назвою i нинi.

Багато географiчних назв областi пов'язанi з розмiщенням населених пунктi вiдносно рiзних природних об'єктiв: Залiсся, Пiдлiсся, Зарiччя, Забiрря, Пiдгiрцi, Заострiв тощо. Рослинний свiт Київщини, чи то природний, чи створений людиною, мабуть, найширше представлений на її географiчнiй картi. Це Хмельовик i Яблунiвка, Вербова, Гайок, Мала Вiльшанка, Калинiвка, Вишеньки, Липовий Скиток, Дiброва, Березна, Кленове, Кропивня, Очеретяне, Орiхове, Липовець, Лiщинка, Тернiвка, Яблунiвка, Вишня, Вишеньки, Вишневе та багато iнших.

Рельєф, його особливостi i своєрiднi форми теж знайшли вiдображення в назвах поселень областi. Погодьтеся, що назвати так рiдне село могли лише люди з поетичною душею. Це П'ятигори i Високе, Семигори, Глибоке, Плоске, Рови, Шпилi, Житнi Гори, Гостра Могила, Сухий Яр, Крутi Горби, Червонi Яри, Нагiрцi, Лозовий Яр та багато, багато iнших.

Дуже добре вiдбита в географiчних назвах гiдрографiчна мережа Київщини, тобто її воднi об'єкти. Це Озера, Озерна, Озерщина, Мокрець, Вiнницькi Стави, Болотня, Запрудка, Мокра Корма, Потоки, Стави, Грузьке, Потiк тощо.

У минулому для Київщини характерний був багатий тваринний свiт. Чи то прямо, чи через прiзвища i прiзвиська засновникiв поселень назви тварин стали назвами багатьох сiл областi: Дрозди, Чайки, Соболiвка, Зайцiв, Лосятин, Бобровиця, Лебедiвка, Лисиця, Ведмедiвка, Козин, Конюша, Козлiв, Вовчкiв, Цапiвка, Тхорiвка, Веприк, Пiвнi, Оленiвка, Бички тощо.

Дуже широко представленi на географiчнiй картi Київської областi iмена i прiзвища людей. Деякi з них сягають глибини декiлькох столiть. Це Устинкова Гребля, Тарасiвка, Мар'янiвка, Миколаївка, Юрiв та багато iнших. В областi чи не найбiльше в Українi назв районних центрiв i мiст, якi мiстять в собi iмена людей: Василькiв, Макарiв, Володарка, Миронiвка, Бориспiль, Iванкiв тощо.

Звичайно, що в київськiй областi є не тiльки географiчнi назви, виникнення яких пов'язане з конкретними об'єктами, природними або створеними людиною, але й iз її душевним станом, умiнням бачити прекрасне. Наприклад, Веселинiвка, Красне, Мирне i Щасливе, Веснянка, Мила, Розкiшна, Розумниця, Веселий Кут та iн.

Є також назви, що вiдображають iснування в минулому на Київщинi адмiнiстративно-господарських меж i державних кордонiв. До таких населених пунктiв вiдносяться Межове i Митниця. Останнiй населений пункт пiд Києвом вказує на те, що саме тут проходив кордон мiж Польще i Росiєю, якi захопивши Україну роздiлили її навпiл.

Збереглися до цього часу i деякi смiшнi та курйознi назви, якi викликають посмiшку у мандрiвникiв. Мiсцевi ж жителi давно до них звикли i не звертають увагу. За кордоном такi назви дуже бережуть i вважають нацiональним надбанням та об'єктами туризму. У нас все навпаки. Таких назв у радянськi часи всiляко позбавлялися. В Київськiй областi донинi радують душу назви сiл Великi Гуляки, до речi батькiвщина колишнього президента Академiї наук Радянського Союзу Александрова, Пiшки, Рачки, Тарган тощо. Автор цього видання колись смiявся до слiз, коли на пiвднi областi побачив обабiч дороги знак - Пiшки - 5 км, Рачки - 10 км.

-- Топонiмiчнi свiдки Чернiгiвщини

Чернiгiвщина. Древня земля, багата своєю iсторiєю, природою, людьми. Донинi вона приховує немало таємниць. Ну, скажiмо, ось така, донинi нерозгадана загадка. Чернiгiвчани вимирають в Українi набагато швидше, нiж жителi iнших областей країни. Чому саме вони? Якi умови тут склалися, що призводять до таких трагiчних наслiдкiв, що в деяких районах на одного народженого припадає п'ятнадцять померлих (?,!). Чому практично всi села областi приреченi на вимирання? Чому люди втратили головний iнстинкт людини, iнстинкт продовження свого роду?

Певнi таємницi приховують в собi i географiчнi назви Чернiгiвщини. В них знайшли свiй вiдбиток незлiченнi скарби народної мудростi, рiзноманiтнi природнi умови i ресурси, трагiчнi i радiснi сторiнки життя. Чернiгiвщину, як i Київщину, ми можемо розглядатися як своєрiдний стандарт географiчних назв України. Вона теж дуже давня. Та ще й розмiщена в двох природних зонах одночасно - зонi мiшаних лiсiв i лiсостепу.

Ось скажiмо iсторична назва Городище. Це мiсце колишнього укрiпленого поселення. За свою багатотисячолiтню iсторiю Чернiгiвщина пережила не одну навалу ворогiв. Тому в рiзних її куточках ми знаходимо залишки таких фортець, нинiшня географiчна назва яких походить вiд дiєслова "городити". Укрiпленi населенi пункти тодi були оточенi валом з ровом, а на ньому з дерева, переважно дубу, споруджена багатометрова стiна з вежами. Такi назви безпомилково виведуть археологiв на давнi фортецi. Так, в Iчнянському районi є Iвангород, в Бахмацькому i Семенiвському - Городок, в Менському i Семенiвському - Городище, Красний Городок знаходиться у Семенiвському районi. Що означає суфiкс "-ище" в назвi городище ви вже знаєте. Подивiться на географiчну карту Чернiгiвської областi. Тут ви знайдете i Монастирище в Iчнянському районi, i Таборище в Нiжинському, i Кошарище в Куликiвському, i Будище в Чернiгiвському. Таким чином, Монастирище виникло на мiсцi колишнього монастиря, а Таборище на мiсцi колишнього табору. Є в Носiвському i Семенiвському районах населенi пункти з назвою Селище. Поширенi такi географiчнi назви по всiй Українi. Здавалося б незрозумiла i таємнича їх назва розшифровується доволi просто - новий населений пункт з такою назвою заснований на мiсцi покинутого його мешканцями селища.

Переселяючись iз Правобережної України на Лiвобережну в часи середньовiччя українцi, як i на Київщинi, засновували в нинiшнiй Чернiгiвськiй областi слободи, тобто поселення вiльних людей. Це Слобiдка Бахмацького району, Слобода Корюкiвського, Слобiдка Талалаївського, Михальчина Слобода i Кролевець-Слобiдка Новгород-Сiверського, Рашкова Слобода Рiпкинського району тощо.

Таємницю назв населених пунктiв Чернiгiвської областi iнодi можна розшифрувати лише далеко за її межами. Так, в Бобровицькому районi знаходиться село Свидовець. Свидовець - це один з найвищих гiрських масивiв Українських Карпат. Його занесли на Чернiгiвщину переселенцi -гуцули. Напевно, мало хто iз чернiгiвчан нинi знає, що назви деяких молочних продуктiв. якi вони вживають i донинi походять з Карпат. В Посеймi i Подесеннi овече молоко називають гуцульським словом "бринза". А словом "глаганка", "глоганка" та деякими його вiдмiнами називають коров'яче або овече молоко, що заправлене висушеним шлунком. Ця назва зустрiчається в Українi в Карпатах i на Чернiгiвщинi. Цiкавим є й iнший факт. Молоко вiвцi в минулому нiколи не вживалося в їжу в Бiлорусi i в Росiї. Водночас це був один з головних продуктiв харчування в Карпатах. Але iснує ареал на Чернiгiвщинi (Козелецький, Чернiгiвський, Рiпкинський, Городнянський, Менський, Щорський, Сосницький та Корюкiвський райони), де ранiше теж доїли овець. Нагадаю, що i овече молоко тут називали карпатським словом "бринза".

Багата, заглиблена в тисячолiття, iсторiя Чернiгiвської землi знайшла вiдбиток на її географiчнiй картi. Село Козацьке Бобровицького району i Хортиця у Варвинському районi, Пушкарi у Козелецькому i Новгород-Сiверському районах. Чумакiв давно немає в Українi, але село Чумак назавжди закрiпило цю назву в Рiпкинському районi. У Семенiвському районi до цих пiр збереглося село з назвою Шведчина, а в Чернiгiвському - Москалi. Звичайно є пiзнiшi iсторичнi нашарування радянського часу, якi на вiдмiну вiд минулих епох нiякого зв'язку з тими чи iншими особливостями даних територiй не мають. Сюди можна вiднести Червонi Партизани Менського району, Червоний Ранок i Пролетарське Коропського, Пам'ять Ленiна Менського району. В Нiжинському районi є навiть село Перебудова, хоча з перебудовою в колишньому Радянському Союзi, започаткованою в 1985 роцi воно не має нiчого спiльного.

У Чернiгiвськiй областi - давнiй українськiй землi - дуже мало географiчних назв iншомовного походження. Одна з них находиться в Носiвському районi. Це село Сулак. Його назва має тюркське походження. На картi Пiвнiчного Кавказу в Дагестанi ви знайдете однойменну рiчку i поселення. "Су" з тюркських мов - вода. Згадаємо хоча б вiдомий водоспад Учан-Су в Криму.

Знайшли вiдображення в географiчних назвах Чернiгiвщини i важливi шляхи сполучення, що перетинали цю землю у минулому. Топонiми Мiстки Щорського району, Мости Бахмацького i Городнянського, Хрещате Козелецького, Переволочна Прилуцького та iн. Вони дають iнформацiю про те, що колись тут проходили бiльш чи менш важливi транспортнi магiстралi, знаходилися переправи тощо.

В минулому на Чернiгiвщинi буяли ремесла, розвивалися рiзнi кустарнi виробництва. Тому i нинi їх територiальна адресна прив'язка iснує в назвах багатьох населених пунктiв. Скажiмо, до них вiдносяться Бондарi в Бахмацькому районi, Мочалища (вимочували коноплi) в Бобровицькому, Тартак (лiсопильня) в Городнянському, Буди в Iчнянському, Будище в Козелецькому, Буда, Будище в Корюкiвському, Буда-Воробiївська в Новгород-Сiверському, Будище в Чернiгiвському районах. Останнi географiчнi назви вказують на виробництво дьогтю, смоли, поташу. Сюди ж можна вiднести i Дiгтярi в Iчнянському районi.

Поширена в областi назва Рудня, походження якої вказує на її минуле: тут виробляли залiзо iз болотної руди . Є такi села в Козелецькому, Корюкiвському, Сосницькому, Чернiгiвському та деяких iнших районах областi, наприклад Грибова Рудня в Рiпкинському районi. На металургiйне виробництво в минулому вказують i назви Димерка, Димер, Гамарня тощо.

Дуже було в минулому на Чернiгiвщинi розвинуте й виробництво скла. Донинi з козацьких могил "бiлi" i "чорнi" археологи викопують склянi карафки з горiлкою. Вони зробленi в тодiшнiй Українi з вражаючою майстернiстю. Рiзнокольорове скло донинi дивує своїми витонченими формами i практичнiстю застосування. На склянi промисли i вiдповiдно наявнiсть високоякiсних скляних пiскiв у цiй мiсцевостi вказують назви сiл Туманська Гута i Лошакова Гута в Козелецькому районi, Гута Коропського району, Гутище в Корюкiвському, Гута Ткачова в Рiпкинському, Стара Гутка в Семенiвському районах, Гутище в Сосницькому, Гута Студенецька - в Щорському районах.

На певний вид виробництва в минулому та i в нашi днi можуть вказувати i Олiйники в Корюкiвському районi, Тютюнниця в цьому ж районi, Кошарище та Смолянка в Куликiвському, Садове в Нiжинському районах, Мильники в Носiвському, Нова Папiрня в Рiпкинському i Папiрня в Чернiгiвському, Млинок у Щорському, Жилин Млинок у Козелецькому, Новi Млини в Борзнянському тощо.

Чудова природа Чернiгiвщини буквально оспiвана в її географiчних назвах. Рослинний свiт чи не найширше представлений на картi областi: Кропивне, Вербiвка, Калинiвка, Грушiвка в Бахмацькому районi, Рокитне, Осокорiвка в Бобровицькому, Березiвка, Тростянка в Борзнянському, Калиновиця, Берiзка у Варвинському, Лозове, Дiбровне, Тополiвка в Городнянському, Вiльшанка в Iчнянському, Бiр, Опеньки в Козелецькому, Мохове, Черешеньки в Коропському, Березка в Менському, Дiброва, Липiв Рiг в Нiжинському, Березова Гать в Новгород-Сiверському, Кленове i Вишневе в Носiвському, Тополя i Дубовий Гай в Прилуцькому, Яворцi i Вербичi в Рiпкинському, Мхи i Березовий Гай в Семенiвському, Лозове, Тростянець, Пiдлозове в Срiбнянському, Березiвка, Липове, Березовиця в Талалаївському, Боровики i Ягiдне в Чернiгiвському.

Багато назв поселень Чернiгiвщини пов'язано з характером розмiщення їх вiдносно лiсiв, рiчок, болiт, горбiв тощо. Наприклад, Зарукавне та Заболоття в Бахмацькому районi, Пiдлiсне в Козелецькому, Пiдгiрне в Новгород-Сiверському, Пiдгайне в Носiвському, Заболоцьке, Приозерне в Прилуцькому, Набережне, Острiв, Зарiччя в Семенiвському, Пiдлозове в Срiбнянському, Пiдгiрне в Чернiгiвському, Зарiччя в Щорському тощо.

На географiчнiй картi Чернiгiвської областi знайшов вiдображення i процес масового вирубування лiсiв. Мiсце, де вирубали лiс в Українському Полiссi за умов виникнення тут поселень, часто-густо називали Пенькiвцi, Пнятин, Поляна тощо. Не є винятком i Чернiгiвщина. Прикладами таких назв є Корчев'я в Рiпкинському районi, Ясна Поляна в Новгород-Сiверському, Поляна в Нiжинському районах тощо.

Характернi риси рельєфу теж вiдображенi в географiчних назвах. Люди на Чернiгiвщинi не просто звертали увагу на нерiвностi земної поверхнi в районi заснованого ними села, але й нерiдко намагалися вiдзначити красу мiсцевостi. Тому i виникли Червонi Гори, Чорногiрцi i Гориця в Менському районi, Низи в Нiжинському, Гiрки в Новгород-Сiверському, Плоске, Рiвчак-Степанiвка в Носiвському, Крутоярiвка, Гора, Високе в Прилуцькому, Гiрки, Високинь в Рiпкинському, Подiл в Срiбнянському, Глибоке, Жолобок в Талалаївському, Пiдгiрне в Чернiгiвському, Глибокий Рiг в Щорському, Вершини в Городянському, Кремський Бугор в Новгород-Сiверському, Лиса Гора в Коропському районах.

Чернiгiвська область багата рiчками, озерами, а в пiвнiчнiй частинi й болотами. Це також знайшло вiдображення в географiчних назвах. Болото давно осушили, рiчка обмiлiла i пересохла, але вiдповiднi назви все ще збереглися. Щуча Гребля, Острiв, Зарукавне в Бахмацькому районi, Озеряни в Бобровицькому, Червоне Озеро, Суховодка, Хороше Озеро, Красностав у Борзнянському, Озеряни у Варвинському, Безводiвка, Iржавець в Iчнянському, Оболоння в Коропському, Ставок, Iржавець у Носiвському, Бiлорiчиця, Чистi Лужi в Рiпкинському, Гатi в Семенiвському, Мале Устя в Сосницькому, Конотоп у Городянському тощо.

Вказують географiчнi назви Чернiгiвщини i на виходи на денну поверхню певних гiрських порiд, залягання корисних копалин. Уже згаданий Iржавець в двох районах, Кам'янка в Рiпкинському районi, Срiбне, Пiски в Чернiгiвському, Глиниця в Прилуцькому районах. До речi, поширенi на Чернiгiвщинi назви Срiбне можуть вказувати не тiльки на поклади срiбла, але й алюмiнiєвої сировини, платини тощо. Сюди ж можна вiднести i чисельнi Руднi, Рудi Села, Гути, Буди i таке iн.

Звичайно, що в назвах населених пунктiв Чернiгвщина в повнiй мiрi вiдбилася поетична душа української нацiї, радощi i печалi нашого народу. Про це свiдчать назви сiл Веселе, Затишшя, Мирне, Свiтле, Хороше Озеро, Мудре, Зоряне, День Добрий, Свiтанок, Майбутнє, Вiльне, Надiя, Юнiсть, Зоря, Ясне, Солов'ї, Добре тощо.

На жаль, Чернiгiвщину не обминула хвиля бездумного перейменування її прадавнiх поселень. За радянський перiод багато сiл областi втратили свої iсторично обумовленi назви. Чомусь вважалося, що досить змiнити назву села Тванi на Свiтле, Чисте чи Комунiстичне, як життя враз стане кращим. Замiсть того, щоб заасфальтувати вулицi, змiнювали назви сiл. Деякi перейменування взагалi позбавленi будь-якого, навiть самого екзотичного сенсу. Скажiмо, на Чернiгiвщинi перейменували село з прадавньою назвою Довга Нога. Чудова, таємнича, навiть мiстична назва була втрачена.

Географiчнi назви Чернiгiвщини - це велике культурне надбання української нацiї. Вони вимагають такого ж державного захисту, як i архiтектурнi пам'ятки.

-- Якi кориснi копалини можна знайти за географiчними назвами

Чи можна за географiчними назвами шукати i знаходити кориснi копали?, запитаєте ви. Вiдповiдь однозначна. Так, можна. Iнша справа, що донинi цим методом пошуку корисних копалин майже не користуються. Але то вже iнша справа. В Українi дiйсно немало географiчних назв, якi з фiлiгранною точнiстю виводять дослiдникiв на тi чи iншi родовища потрiбних для господарського розвитку країни мiнеральних ресурсiв.

Ось вам приклад з нинiшньої iсторiї України. Знамените Мужiївське родовище золота на Закарпаттi вiдкрито зовсiм недавно, а ось про те, що в цьому регiонi України є золото мiсцевi жителi знали сотнi i тисячi рокiв тому, задовго до виникнення науки геологiї. Тому й дорогоцiнний метал виявлено на Закарпаттi у розсипному станi в урочищi Золотий Потiк неподалiк вiд гори Золотухи. То чи можна шукати золото за географiчними назвами? А скiльки таких Золотих, Золотонош, Золотинок, Золотих Балок i Ярiв, Золотих Потокiв, Золотницьких i таке iнше. I майже завжди iснує оповiдка про те, що в Золотому Яру козаки заховали човен з золотом. Легенда дiйсно гарна, але як правило з реальним життям нiякого зв'язку не має. З великою ймовiрнiстю тут є поклади золота i географiчна назва з великою точнiстю вказує на їхнє мiсцезнаходження.

А ось чисельнi в Українi Срiбнi, Срiблянки, Срiбнi Потоки, Срiбницькi i таке iнше. Звичайно, в тi далекi часи, коли такi назви давалися, люди не дуже добре усвiдомлювали рiзницю мiж такими металами як срiбло, алюмiнiй чи платина. Як то кажуть, що сiре, те й вовк. Тому нинi ми не можемо з впевненiстю сказати, якi родовища корисних копалин реально вiдповiдають таким назвам. А ось про те, що один з їх видiв тут присутнiй, можемо сказати з впевненiстю.

Iнодi iсторiя з геологiчним використанням мiсцевих географiчних назв набуває мiстичних рис. Скажiмо, на мiсцi сучасного велетенського залiзорудного кар'єру бiля мiста Комсомольська на Полтавщинi колись iснувало село Залiзне i протiкала рiчечка Залiзняк. Як мiсцевi жителi, якi звичайно ж не випадково назвали цi географiчнi об'єкти "залiзними" iменами могли знати, що в товщах гiрських порiд, на глибинi понад 50 метрiв знаходиться рудне тiло, яке мiстить залiзо. Якась мiстика, та й годi. Але ж знали!

А ось iнша iсторiя. Нинi головним центром видобутку урану в Українi є мiсто Жовтi Води на Днiпропетровщинi. Це i мiсце iсторичної битви козакiв за свободу України. А хiба назва Жовтi Води випадкова? Звичайно, що нi. Зрозумiло, що сотнi рокiв тому про уран нiхто нiчого не чув, але про те, що в мiсцевiй рiчцi специфiчна жовта вода, зумовлена наявнiстю якогось мiнералу знали всi.

А ось поширенi по Українi назви Кременчук, Кремiнне, Кремiнь, Кременець i таке iнше. Вони вiдображають поклади мiнерального утворення, яке складається з опала, халцедону або кварцу. В минулому це був основний рiжучий iнструмент давньої людини аж до залiзного вiку. Таким чином, вiдповiднi назви вказують не лише на родовища кремнiю, але й на певнi iсторичнi ядра ремесел i торгiвлi давнiх часiв. Через це ми маємо географiчно прикрiплену адресу i пiдказку вже не лише для геологiв, але й археологiв.

Україна багата на рiзноманiтнi будiвельнi матерiали. Значення таких родовищ постiйно зростає i буде зростати в майбутньому. Про наявнiсть вiдповiдних покладiв говорять такi назви населених пунктiв як Бiлогiр'я, Бiлi Горби, Вапнярка, Вапенне, Вапно тощо.

Немало в Українi i "непрозорих" географiчних назв за якими важко визначити, на якi кориснi копалини вони вказують. Однак, про те, що якiсь з них в даному мiсцi локалiзованi сумнiватися не приходиться. Скажiмо назва Iскристе цiлком вiрогiдно може вказувати на родовища алмазiв. Хтось помiтив якiсь дивовижнi iскринки у водi рiчки, яка протiкає бiля поселення i назвав його Iскристим. Такого ж типу й села Чорний Камiнь, Червона, Бiла чи Зелена Могили. Взагалi то саме таких "непрозорих" географiчних назв в Українi й зосереджується найбiльше.

-- Де в Українi збереглися тури?

Колись в Українi жили могутнi тварини - тури. Цi бики важили майже тонну i були однiєю з вiзитiвок нашої держави у Європi. Цi тварини зникли з лиця Землi i залишилися лише в лiтописах. Але де вони жили? Про це нам красномовно повiдають географiчнi назви Волинської областi. Тури були знищенi людиною, але все ще залишилися їх "тiнi" в географiчних назвах. I не дивно, що в колись майже суцiльно вкритiй лiсами Волинi таких назв найбiльше. Ось села i рiчки Турiвка, Тур, Турiйське, Туровичi, Туричани, Тур'я тощо. Жодна iнша область України не має такої кiлькостi подiбних назв.

Взагалi географiчнi назви Волинської областi дуже влучно вiдображають природнi умови, яких часто-густо вже немає. Болото осушили, ставок випустили, озеро зникло, але все ще iснують села з назвами Острiв, Заброди, Озерцi, Надрiчне, Ставок, Мокрець, Брiд, Багно та багато iнших.

Останнi тури ховалися в лiсах Волинi, якi донинi збереглися в топонiмах. Березовичi, Верба, Пiдбереззя, Хмелiвка, Пiддубцi, Дубове, Вербка, Дiброва, Береза, Яблунiвка, Малинiвка, Ягiдне тощо.

Тури любили виходити на височини i оглядати мiсцевiсть з пiдвищення. В рiвниннiй Волинi таких лесових останцiв немало. Крiм того, у пiвденнiй частинi пiднiмається Волинська височина. Ось i села з вiдповiдними назвами - Мiжгiр'я, Курган, Плоске, Рiвне i таке iн.

Турiв Волинi перш за все згубила господарська дiяльнiсть людей. Вирубувалися лiси, видобувалися кориснi копалини, замiсть диких турiв розводилися домашнi тварини. Пiдтвердженням такої дiяльностi є географiчнi назви - Брониця, Гута-Камiнська, Кухарi, Мельниця, Старi Кошари, Стара Гута, Гута, Смоляри, Мельники, Цегельня тощо. Такi дослiдження топонiмiчних ареалiв, спрямовують на встановлення взаємозв'язкiв мiж природними особливостями територiї i характером господарської дiяльностi людей, вчать "виходити" за межi якоїсь областi на територiю всiєї країни. За такого пiдходу ми побачимо, що географiчних назв з основою "тур" в пiвденнiй частинi України немає. I не дивно, вони тут нiколи не водилися. Ми також побачимо, що топонiми Вапенне, Вапнярка, Вапно розмiщенi лише у вузькiй смузi вiд Волинської до Одеської областей. Усi топонiми Тартак зосередженi лише на пiвночi України в лiсовiй зонi (Волинська, Житомирська, Львiвська, Тернопiльська областi). У Волинськiй i iнших пiвнiчних областях країни вiдсутнi топонiми зi словом "виноград". Водночас в середнiй i особливо пiвденнiй смузi України вони доволi поширенi. Не тiльки тваринний свiт та господарська дiяльнiсть населення знайшли вiдображення на географiчнiй картi Волинi. Тури зникли, залишивши по собi лише назви сiл. А ось душа людська нiкуди не подiлася. Вона плакала або смiялася, народжуючи такi назви населених пунктiв як Свiтанок, Маруся, Мирне, Журавлине, Солов'ї, Сокiл, Зоряне. Турами в Українi здавна звали могутнiх воїнiв, захисникiв Батькiвщини. Тому в назвах з основою "тур" збереглися згадки не лише про могутнiх тварин, але й про славних людей.

-- Звiдки походять географiчнi назви обласних центрiв України

У нас 25 назв адмiнiстративного центру АРК i центрiв областей, але проведенi опитування засвiдчують, що про їх походження багато з тих хто в них народився i живе, мають доволi туманнi уявлення. Їх вживають майже кожен день. Пишаються, що є їхнiми мешканцями, але нерiдко не розумiють їх сутностi. Є люди, для яких назва їхнього рiдного мiста суцiльна загадка. Дехто абсолютно неправильно трактує походження назв своїх мiст. Спробуємо виправити це становище i вiдсунути завiсу таємничостi вбiк. Будемо це робити в алфавiтному порядку.

Вiнниця - обласне мiсто на Правобережнiй Українi, який претендує на звання третього регiонального центру, на цьому березi Днiпра, пiсля Києва i Львова. Лежить на берегах Пiвденного Бугу i його притоки рiчки Вiннички. Походження назви мiста не є прозорим. Тому iснує декiлька його версiй. Одна з них пояснює назву мiста вiд зрусифiкованого слова "вино". Нiбито українською мiсто має називатися Винниця, тобто мiсце, де виробляли чи "курили" вино. Однак першi росiяни на Вiнничинi з'явилися не ранiше 18 ст., а назва Вiнниця є заглибленою у вiки. Бiльш вiрогiдним є твердження, що Вiнниця отримала свою назву вiд староукраїнського "вiно", що означало "посаг". Ще бiльш вiрогiдною, на мою думку, є версiя, що нинiшнiй обласний центр нашої держави отримав свою назву вiд назви рiчки, на якiй виник. Сама ж рiчка була названа Вiнничкою вiд слова "вiнок", яким була пiдкреслена схожий по формi на вiнок напрям її течiї. Iншi кажуть, що по цiй рiчцi в минулому дiвчата пускали на воду сплетенi власноруч вiнки, щоб довiдатися про свою долю i судженого.

Днiпропетровськ. Одне з мiст України, яке мало i в минулому i нинi має нiяк не пов'язану з мiсцевим простором i часом назву. За часiв царської Росiї мiсто називалося Катеринославом. На честь росiйської царицi нiмецького походження Катерини II, яка зруйнувала Запорiзьку Сiч. За цей українофобський "подвиг" вона i була вiдзначена на картi України. Пiсля революцiї 1917 року махновцi, якi називали Катерину II не iнакше як "коронована повiя" скинули її пам'ятник з п'єдесталу. Росiйськi бiльшовики, якi захопили Україну, назвали мiсто, яке втратило свою "царську" назву Днiпропетровськом. Вони теж вирiшили бути оригiнальними i найменували це мiсто на честь Г. Петровського, одного з виконавцiв Голодомору 1932-1933 року в Українi. Сюди ще додали назву рiчки, на якiй стоїть мiсто i вийшов Днiпропетровськ. Це сталося ще в 1926 роцi.

Донецьк виник на картi України в 1869 роцi як селище Юзiвка. Ще ранiше на цьому мiсцi iснував Овечий хутiр. Звичайно, назва не дуже милозвучна, тому майбутню столицю Донбасу назвали за iм'ям англiйського пiдприємця Джона Джеймса Юза. Вiн збудував тут металургiйний завод. Пiсля приходу до влади росiйських бiльшовикiв "буржуйська" назва їм не пiдходила. Вирiшили назвати це iндустрiальне мiсто, яке iнтенсивно будувалося iм'ям божевiльного тирана, тобто Сталiна. Це трапилося в 1924 роцi. Пiсля розвiнчання культу особи Сталiна в 1961 роцi мiсто перейменували в черговий раз i воно стало Донецьком. Очевидно, що в основу такої назви покладено рiчку Донець. Вона, як i всi пiвденнi рiчки України, отримала свою назви вiд основи дн- або дон-, що означає вода. Дунай, Днiстер, Днiпро, Дон i маленький Дон, тобто Донець.

Житомир - обласний центр Правобережної України, який знаходиться на рiчцi Тетерiв. Вперше згадується в лiтописах за 1240 рiк. Назва теж не прозора, що характерно для всiх дуже давнiх назв. Є у крайньому разi три версiї назви мiста. Одна з них пов'язує її з iм'ям радника київських князiв Аскольда i Дiра Житомира. Вiн нiбито за легендою пiсля вбивства князем Олегом своїх патронiв вiдмовився служити вбивцi i зi своєю дружиною вiрних людей пiшов на захiд, де i заснував в неприступних лiсах i скелях рiчки Тетерева нове поселення. Воно отримало назву за його iм'ям. Друга версiя розповiдає про те, що мiсто iснувало задовго до тих подiй i було столицею племенi деревлян-житичiв. Звiдси i вiдповiдна назва. Слово мир, давньоукраїнською означає громада, згадаємо Шевченкове, миром обух сталить. Отже Житомир, за цiєю версiєю, це громада житичiв. Дехто виводить назву цього обласного центру вiд українського слова "жито". Тут дiйсно його вирощували.

Запорiжжя. Нинiшня назва мiста надзвичайно прозора. Це назва, в якiй вiдображено особливостi географiчного положення мiста, яке знаходиться там, де закiнчувалися днiпровськi пороги. Однак спершу мiсто виникло як фортеця днiпровської украпленої лiнiї. Тодi росiйською армiєю в Українi керував князь Олександр Голiцин. За його iм'ям фортеця в 1770 роцi, а пiзнiше й мiсто отримало назву Олександрiвка. За радянський часiв "князiвськi" назви не вiталися. Тому в 1920 роцi її вiдмiнили i мiсто назвали Запорiжжям.

Iвано-Франкiвськ знаходиться в Передкарпаттi. Перша згадка про мiсто датується 1662 роком. Рiвно через 300 рокiв мiсто було перейменовано з Станiслава на Iвано-Франкiвськ. Назва Станiслав отримана вiд iменi польського магната Потоцького, який захопив мiсцевi українськi села Пасiчна i Княшнин, а згодом i Заболоття. Нарештi, 9 листопада 1962 року, мiсто стало Iвано-Франкiвськом на честь генiального українського поета Iвана Франка, життя якого було пов'язано з цим мiстом.

Столиця України i адмiнiстративний центр Київської областi Київ, як надзвичайно давнє мiсто України i свiту, теж має не прозору назву. Лiтопис пов'язує назву мiста з iменем легендарного засновника Києва Кия. В давнину жили три брати - Кий, Щек i Хорив, а також їхня сестра Либiдь. Кий - поклав початок не лише Києву, але й українськiй нацiї, Щек - пращур нинiшнiх чехiв i Хорив - пращур хорватiв. Таким чином в iменах легендарних засновникiв Києва вiдображенi всi три основнi гiлки слов'янства - Кий (українцi i схiднi слов'яни), Щек (чехи i захiднi слов'яни), Хорив (хорвати i пiвденнi слов'яни). Була в них i сестра Либiдь. Вiд iменi старшого брата нiбито й отримав свою нинiшню назву Київ. На картi Києва є назви гiр Щекавиця i Хоревиця i рiчки Либiдь. Друга версiя пов'язує назву столицi України з рiчкою Киянкою, яка протiкала повз Старокиївську гору в минулому. Хтось виводить назву цього славного мiста вiд слова "кий", тобто царський посох, який на горi закiнчувався державним знаком Тризубом. Є немало iнших пояснень, аж до мiстичних i фантастичних. Це й не дивно. Важко знайти у свiтi ще одне мiсто такої iсторичної глибини. Легенда про трьох братiв i їх сестру, якi були засновниками мiста одна з найромантичнiших взагалi у свiтi про заснування столицi держави. Згадаємо хоча б доволi фантастичну легенду про заснування i найменування "Вiчного мiста" Рима.

Нинiшнiй Кiровоград виник у 1754 роцi як фортеця. Її збудували нiбито за наказом iмператрицi Єлизавети. Саме тiєї царицi, яка вийшла замiж за простого українського козака Розума. Що то був за чоловiк, якими характерними особливостями вiн володiв, якщо змiг завоювати серце iмператрицi, можна лише здогадуватися. В крайньому разi це був безпрецедентний випадок у свiтовiй iсторiї i ще одна нерозгадана загадка української нацiї. Якби там не було, але фортецю назвали Єлисаветградом. В 1934 роцi комусь захотiлося назвати його iм'ям застреленого в Ленiнградi партiйного функцiонера, який мабуть нiколи й не чув про iснування цього українського мiста.

Теперiшня назва Луганська абсолютно прозора. Цей обласний центр знаходиться в мiсцi впадiння рiчки Ольхiвки в рiчку Луганку. Вiд останньої i виникла назва мiста. У 18 ст. тут виникло селище Кам'яний Брiд. У 1883 роцi Кам'яний Брiд об'єднався з селищем луганського заводу i отримав назву Луганськ, хоча i Кам'яний Брiд нiчим не гiрша назва. Наприклад, вiдоме всiм знамените британське унiверситетське мiсто Оксфорд в перекладi на українську означає Бичачий Брiд. За часiв радянського Союзу здiйснювалися абсолютно маразматичнi вправи з цим мiстом i його мешканцями. Мiсто то перейменовувалося на Ворошиловград, то йому поверталася його iсторична назва.

Хоча наступний обласний центр Луцьк i належить до найдавнiших мiст України його назва таємниць в собi не приховує. Це мiсто згадується в лiтописах вiд 1085 року. Луцьк розташований на пiвнiчному заходi України в долинi рiчки Случ. Вiрогiднiше за все отримав свою нинiшню назву, яка не змiнювалася вiками вiд слова "лука", що означає вигин, колiно рiки. I дiйсно, в цьому мiсцi, де знаходиться Луцьк Случ робить вигин, тобто луку своєї течiї. Звiдси i Луцьк - мiсто на луцi.

Ще одне давнє i славне мiсто України Львiв. Це родова столиця найстаршого сина галицького князя Данила Романовича. Князь, а пiзнiше король Данило назвав мiсто на честь свого сина Лева. Один час Львiв був столицею всiєї України i володiв навiть Києвом. Про iснування цього дуже гарного мiста було вiдомо в Європi i нiмцi називали Львiв Лембергом.

Миколаїв - обласний центр на березi Бузького лиману. Попередником мiста ще в 6 столiттi нашої ери була грецька колонiя Ольвiя. Її назва перекладається як "щаслива". Пiсля зруйнування Нової Сiчi нiмкеня Катерина II стала заселяти цi землi нiмцями i австрiйцями. Українцiв-тавричан вона виселяла на Дон. Один з австрiйських купцiв Фабер заснував тут дачу. У 1787 роцi це поселення було зруйновано турками. Саме мiсто, яке виникло пiзнiше в цьому мiсцi (офiцiйною датою заснування вважається 6 грудня 1788 року) було названо на честь святого Миколая, покровителя морякiв.

Найбiльший обласний центр приморського пiвдня України Одеса теж виник наприкiнцi ХУIII столiття в зручному для мореплавства мiсцi чорноморського узбережжя. Але поселення тут були споконвiку. Першим з вiдомих було українське село Коцюбiєве. Пiзнiше цю мiсцевiсть захопили турки, якi перейменували це селище на Хаджибей. В 1795 роцi Хаджибей перейменували на Одесу. В той час царськi правителi чомусь вважали, що саме тут колись розмiщувалася грецька колонiя Одесос. Хоча пiзнiше стало вiдомо, що ця колонiя iснувала бiля болгарського мiста Варна, помилкова назва Одеса вже прижилася. Що означає слово "Одесос" достеменно не вiдомо. Дехто вважає, що воно пiдкреслювало торговий характер грецької колонiї.

Полтава теж давнє мiсто. Вперше пiд назвами Лтава й Олтава згадується в лiтописi вiд 1174 року. Найвiрогiднiше назва мiсто походить вiд назви Лтави чи Олтави, яка є притокою Ворскли. Перегукується з рiчкою на якiй було засновано Львiв i яка зветься Полтвою. Назва рiчок України набагато давнiша за назву її поселень. Тому достеменно, що означає ця назва не знає нинi нiхто.

Не є "прозорою" i назва мiста Рiвне. Звичайно, найiмовiрнiше мiсто отримало свою назву вiд характеру рельєфу мiсцевостi, де воно виникло. Дiйсно, мiсцевiсть тут доволi рiвна. Однак є й iншi версiї. Деякi дослiдники пов'язують назву Рiвне з вiдомими українськими князями Острозькими. За однiєю версiєю вони володiли "рiвно" ста мiстами. За iншою їх маєтки i замки простягалися "рiвно" цiєю мiсцевiстю.

Чисто штучну назву, як i Одеса, має мiсто Сiмферополь. Воно було засноване в 1784 роцi. Однак, мiсто виникло не в чистому полi, а на руїнах татарського поселення Ак-Мечеть, що в перекладi означало Бiла Мечеть. Але й татарське поселення не було тут першим. Ще ранiше на мiсцi нинiшнього Сiмферополя iснував Неаполь Скiфський. Нинiшня штучна грецька назва мiста походить вiд слiв "сiмферо" - з'єднувати i "полiс" - мiсто. Iнакше, мiсто, де сходяться до купи всi дороги. Звичайно, що така утилiтарна назва не всiм подобається. Тому знаходять i iншi переклади, наприклад, "щасливе мiсто".

Як i бiльшiсть поселень пiвденної i центральної Сумщини її нинiшнiй адмiнiстративний центр виник в ХУII ст. Переселенцi з Захiдної України заснували поселення на правому березi рiчки Псел в мiсцi, де в нього впадала рiчка Сумка. Найвiрогiднiше саме вiд цiєї рiчки i отримав назву обласний центр пiвнiчно-схiдної України. Хоча на гербi мiста й зображено три суми, рiчка ж, швидше за все, отримала тюркську назву. Су - на тюркських мовах означає вода.

Наступний обласний центр Тернопiль згадується в лiтописах вiд 1540 року. Тодi ця мiсцевiсть звалася Тернопiлля. Здавалося б назва цiлком "прозора" i походить вiд терну i поля, тобто поля, зарослого терном. Однак, iснує декiлька версiй походження назви мiста. Однi дослiдники виводять його вiд прiзвища першого володаря цiєї мiсцевостi. Iншi - вiд слова "ополе", що означає союз декiлькох родiв.

Назва Ужгород зрозумiла i походить вiд назви рiчки, на якiй це мiсто знаходиться. Друга частина назви теж зрозумiла. Город походить вiд дiєслова городити. Такi назви здавна поширенi по всiй Українi - Миргород, Шаргород, Городенка, Городня, Городок тощо. Назва ж рiчки швидше за все походить вiд давньоукраїнського "ужина" - вузьке мiсце, вузька долина рiчки, затиснута горами. Рiчка з цiєю назвою є i в Центральнiй Українi. Можливий варiант, що в назвi рiчки пiдкреслена її звивистiсть. Вона звивається, меандрує, як повзе вуж.

Харкiв, як i Суми був заснований в ХУII ст. переселенцями з Правобережної України, в тому числi з сучасної Львiвщини. Саме цi переселенцi занесли сюди назву Золочiв. Iснує двi найвiрогiднiшi версiї походження назви мiста. Одна виводить її вiд назви рiчки Харкiв, мiсто знаходиться на злиттi рiчок Лопанi i Харкiв. Iнша - стверджує, що засновником мiста був козак Харко, тобто росiйською Харитон. Третя версiя пояснює походження назви другого за люднiстю мiста країни вiд видозмiненого половецького Шарукань, що в перекладi означає "стоянка скотаря".

Назва Херсон така ж штучна i помилкова, як i Одеса. Заклали його в 1778 роцi на мiсцi укрiплення з нiмецькою назвою Олександр-Шанц. Тодi чомусь скрiзь лiпили грецькi назви типу Севастополь, Марiуполь, Мелiтополь, Одеса i таке iн. Певно була така мода. Херсон теж отримав назву вiд грецької колонiї на Чорному морi Херсонеса, яка нiякого вiдношення до Херсона не мала i розмiщувалася в районi Севастополя. Херсонес в перекладi означає "пiвострiв".

Обласний центр Хмельницький ранiше звався Проскурiв. I минула i нинiшня назва мiста "прозора". Мiсто виникло бiля впадiння рiчки Плоскої в Пiвденний Буг. Рiчка протiкала по плоскiй мiсцевостi, звiдси i її назва. Спочатку мiсто назвали Плоскирiв. Потiм його обвалували валом з глибоким ровом. Сполучення назви рiчки i слова "рiв" i дало назву Проскурiв. За радянських часiв мiсто перейменували на честь Богдана Хмельницького.

Черкаси виникли в ХIУ столiттi на мiсцi давнього поселення ще часiв Київської держави. Заснували його козаки на березi Днiпра. Назва мiста донинi викликає рiзнi суперечки стосовно її походження. Однi виводять вiд київської назви чорних клобукiв "ченьаси". Iншi вважають, що назву мiсту дали черкеси, якi брали участь в походах київських i чернiгiвських князiв. Цiкаво, що в Росiї в середнi вiки українцiв називали черкасами. Українськi козаки-черкаси заснували столицю донських козакiв Новочеркаськ.

Чернiвцi. Цей обласний центр отримав свою назву вiд старовинної фортецi Черн на Днiстрi. Районний центр з такою ж назвою є в сусiднiй Вiнницькiй областi. За часiв Київської держави в ранньому середньовiччi фортеця Черн вiдiгравала важливу роль в захистi пiвденно-захiдних її околиць.

Старовинне мiсто Чернiгiв, обласний центр пiвнiчної України, що знаходиться на Деснi дуже давнє мiсто. Через це походження його назви донинi сповите рiзними легендами i оповiдками. Одна версiя назви мiста пов'язує його з iм'ям княгинi Чорної, яка покiнчила життя самогубством, щоб не потрапити до рук загарбникам. Менш романтична оповiдка виводить назву мiста вiд слова "серна". Нiбито цi тварини у великiй кiлькостi водилися в околицях мiста. Хтось пише, що назва мiста походить вiд iменi Чернiг. Найiмовiрнiше найпростiше пояснення i є найвiрогiднiшим. Поблизу Чернiгова знаходиться Чорна гора. Цiлком ймовiрно, що саме вiд неї i отримало назву мiсто.

-- Курйознi географiчнi назви України

В деяких географiчних назвах України, якi не є прозорими для нинiшнiх громадян нашої країни прихований курйозний змiст. За радянських часiв їх не перейменували тiльки тому, що неграмотнi керiвники просто не могли збагнути їх глибинний змiст, або будучи чужинцями в Українi просто не знали української мови. Це дозволило донинi зберегти на географiчнiй картi нашої держави веселi i курйознi назви, якi так захищають, як велике культурне надбання в iнших країнах.

Якщо розглядати всi веселi, дивнi, курйознi географiчнi назви України, треба видавати цiлу багатотомну енциклопедiю. Тому в цiй книзi будуть згаданi лише деякi з них. Можливо, колись автор повернеться до цiєї теми, якщо, звичайно, виявить зацiкавленiсть до неї з боку читачiв.

Одна з найкурйознiших географiчних назв України, як не дивно, збереглася на територiї Донбасу, де за радянських часiв було перейменовано величезну кiлькiсть населених пунктiв. Зникла навiть знаменита Хацапетiвка, яка викликала однозначно прозорi трактування, пов'язанi зi "старшим братом". На диво, залишився Харцизьк. Саме тому i залишився, що не викликав у керiвництва нiяких незручних аналогiй. А мiсто дiйсно має одну з найкурйознiших назв у цiлому свiтi. Справа в тому, що в українськiй мовi, яку не знали тодi i не знають нинi мiсцевi керiвники слово "харциз" i "харцизяка" означає розбiйник, бандит. Таким чином, Харцизьк все одно що Бандитiвськ, Рекетирськ чи Горлорiзiв. Ось так розшифровується назва цього великого металургiйного центру Донецької областi, який має аж два потужних заводи.

Давайте помандруємо територiєю України вiд знаменитого Харцизька у захiдному напрямку до кордонiв з Євросоюзом. Спочатку проїдемо Роздори, потiм опинимося в знаменитому Гуляйполi Запорiзької областi, де у свiй час добре погуляв батько Махно зi своїми синочками. Потiм порадують нас своєю назвою Пологи. А далi нам стелиться шлях до Днiпра. I тут нас порадує своєю розхристанiстю Гола Пристань. Переїдемо Днiпро i поїдемо далi на захiд до великого металургiйного центру Днiпропетровщини Кривого Рогу. Далi, далi на захiд, де збереглося найбiльше цiкавих назв. Ось Копайгород Вiнницької областi, далi йде Несвоя Чернiвецької. А коли ж нарештi буде Наша? Аж ось i чудове Приднiстров'я. Звернули з головної траси i ось нас вiтає село Манiвцi. Нарештi виплуталися з манiвцiв i попереду майже сусiднi села. Однi звуться Окопи, а iншi Атаки.

Посмiшка не спадає з нашого обличчя, бо заїхали ми до курортного мiстечка Сатанiв Хмельницької областi. I не прогадали. Тут унiкальна вода "Нафтуся". Але щось таке тривожне залишилося на душi пiсля Сатанова. Й не дивно, ми рухаємося далi на захiд i потрапляємо до тернопiльського Чорткова. Беруть дрижаки!? Хiба нi? Заздрите тим, якi ще тут не побували? Ось вам i продовження - село Заздрiсть.

Перебираємося до Львiвщини i одразу село Бовдури. Непогано. Не встигли, так би мовити, оговтатися вiд враження, аж тут i село Печихвости. Швидше на пiвнiч. Остудимо припеченого хвоста. Їдемо на Волинь, один з iсторичних стовпiв української держави i нацiї. Недаремно їдемо. Попереду село Користь Рiвненської областi. Намагаємося замкнути коло i їдемо на схiд. Попереду село Горщик Коростенського району Житомирської областi. I ось ми на стародавнiй землi Чернiгiвщинi в селищi Мала Дiвиця, де ми й закiнчуємо свою мандрiвку курйозними географiчними назвами України.

Звичайно, що на цьому смiшнi i страшнi назви не вичерпуються. По всiй Українi розкиданi Чорториї. Походження таких назв дуже "прозоре". Розмiщенi такi села там, де водянi потоки розмили землю, перетворивши її на яри, або де швидка течiя рiчки розмила берег i утворила новий водотiк. Є така протока Чорторий i в столицi. Мiсцевим жителям в давнину ввижалося, що такий обсяг робiт по риттю землi могли виконати лише чорти. Звiдси й назва. В Українi є й село Чортовець, Iншi "страшнi" назви Погибляк на Черкащинi. Таку назву мiсцевi жителi пояснюють тим, що тут козаки колись знищили багато ляхiв (Погиблях), закидавши ними всю рiчку. До речi, сама рiчка, на якому знаходиться село теж має курйозну назву Свинотопка.

Немало в Українi i всiляких Черепiвок, Кровинок i Костинцiв та Костищ. Запитуючи мiсцевих жителiв про походження таких назв теж завжди отримуєш страшнi оповiдки з мiсцевої iсторiї. Назви ж Могила, Могилiв, Замогила i навiть Гробище, Гробки i таке iнше донинi збереглося немало. Є навiть районний центр Вiнницької областi Могилiв - Подiльський.

-- Гiрська топонiмiка України

В багатьох рiвнинних областях України трапляються "непрозорi" географiчнi назви, значення яких мiсцеве населення вже забуло i тому сприймає їх як якiсть таємничi знаки з минулих епох. В принципi люди, якi так думають, правi. Це дiйсно привiт з минулих столiть вiд їхнiх пращурiв, про яких вони вже нiчого не пам'ятають. Цьому виною трагiчна iсторiя України. Столiттями українцi воювали, практично не випускаючи шаблю, пiку i пiстоля з рук навiть тодi, коли орали землю i обiдали. Людей винищували або гнали в рабство, але з Захiдної України, з ландшафтно-етнiчного притулку української нацiї в Карпатах знову приходили переселенцi i Україна в черговий раз вiдроджувалася.

Цi переселенцi розносили по рiвниннiй територiї України мiсцевi назви. Так i з'явилися на рiвнинi незвичнi для неї топонiмiчнi свiдки. Це цiла гама рiзних слiв, так як гiрська топонiмiка Карпат до найдрiбнiших деталей окремими словами позначала найрiзноманiтнiшi форми рельєфу. В окремих частинах Українських або Схiдних Карпат цi назви нерiдко вiдрiзнялися доволi суттєво. Це теж знайшло своє вiдображення в топонiмiцi рiвнинної частини України, що дозволяє визначити нинi з Лемкiвщини, Бойкiвщини, Гуцульщини чи Закарпаття прийшли переселенцi в ту чи iншу частину України.

Найпоширенiшими в центральнiй частинi Карпат є наступнi назви: грунь - найпоширенiший в Схiднiй Українi гiрський топонiм. Вiн не є однозначним. По-перше, це гора, покрита лiсом, По-друге, це вершина гори, пiк, самий верх. Цiкаво, що на Сумщинi, Полтавщинi i Харкiвщинi назви Грунь вiдповiдають як першому значенню цього слова, так i другому.

Серед iнших назв гiрської топонiмiки, якi вийшли за межi власне гiрського ареалу слiд назвати: клива - вершина гори не вкрита лiсом, горб - невисока гора з виположеними схилами, бердо - крута гора, обрив, скеля, бескид - скелястий гiрський хребет, горган - кам'янистий гребiнь високого хребта, кичера - гора, вкрита лiсом крiм вершини, верх - вершина гори, аршиця - крута, кам'яниста гора, магура - окрема висока гора.

Всi цi назви вiдповiдних форм рельєфу дуже добре вiдображенi в топонiмiцi конкретних гiр Карпат. Скажiмо, Товстий Грунь, Чорна Клива, Яворова Кичера тощо.

Крiм цих назв з Карпат у рiвнинну частину України перекочували назви на кшталт Макiвець, Макiвка, Рiг, Гребiнь, Шпиляк, Шишаки та iн.

-- Українська топонiмiка як наукове обгрунтування неслов'янського походження росiян

Росiяни взагалi то дивовижнi люди, якi зовсiм не дружать з формальною логiкою. Щодня в Iнтернетi з'являються все новi фотографiї про життя росiян в Росiї. Такої кiлькостi найбезглуздiших витiвок росiян не має не те що жодна iнша країна свiту, але й цiлi континенти разом узятi. Багато чого я - українець, який вирiс в комунальнiй квартирi просто не можу собi уявити у нас, хiба що за винятком Криму i можливо Донбасу, де дуже сильний вплив росiйської ментальностi. Особливо мене вразило фото одного з великих мiст Росiї пiсля якогось свята. Як на вiйнi серед страшного бруду i смiття, що росiяни покидали просто на асфальт валяються як трупи десятки смертельно п'яних людей. Горiлка на росiян дiє зовсiм iнакше, нiж на українцiв, але точно так же як i на iншi угро-фiнськi народи. Пам'ятаю, як ще за радянських часiв фiни з їх сухим законом приїздили до Ленiнграда i там всi без винятку напивалися до повної втрати пульсу. Точно так спиртне дiє на естонцiв, комi, мордву, саамiв та iнших народiв фiнської групи.

Якщо проаналiзувати соцiальнi мережi, то стане одразу помiтно, що росiяни страшенно ревниво ставлять до того, що їх називають угро-фiнами. Нiби бути угро-фiном це щось таке неймовiрно ганебне i неприйнятне. Чому? Так, мова в росiян дiйсно слов'янська, але вiдносити їх за мовою до слов'ян все одно, що називати франкомовних негрiв Гаїтi французами. Та вони й не претендують на це. А ось росiяни ну нiяк не хочуть визнавати себе угро-фiнами, якими вони є насправдi. Це просто голий, так би мовити факт i нiчого поганого в цьому немає. Ця загадка Росiї i росiян розгадується в Українi i пов'язана з тим, що київськi, чернiгiвськi, галицькi i волинськi князi в дохристиянський час мали дуже багато жiнок i наложниць. Синiв вiд них треба було кудись дiвати i вони вiдправляли їх на пiвнiч у непривiтнi лiси i болота Центральної Росiї. Там цi княжата зi своїми невеликими дружинами поселялися на пiдвищеннях серед iнертних, диких i недалеких угро-фiнських племен Меря, Мещора, Весь, Мурома i таке iнше. Маючи набагато вищий цивiлiзацiйний розвиток цi вимушенi переселенцi з України мiсцевих угро-фiнiв i за людей не мали. Але природа брала своє. Жiнок вони з собою з України не привозили i тому знищували угро-фiнських чоловiкiв i брали собi за дружин угро-фiнок у кiлькостi, яку вони могли подужати. Точно так дiяли конкiстадори у Пiвнiчнiй i Пiвденнiй Америках. Виникла цiла нацiя мексиканцiв-метисiв у яких iспанська мова, але якi як небо i земля вiдрiзняються вiд iспанцiв. Українцi - це iспанцi, росiяни - це мексиканцi.

Оця глибока зневага перших переселенцiв з України до диких лiсових племен угро-фiнiв i донинi живе в росiянах. Тому для них i є ганебним назватися угро-фiнами. Але Українська i росiйська топонiмiка дуже чiтко i науково обгрунтовано розкриває нам загадку походження українцiв i росiян. Скажiмо, зрозумiло, що назви Чернiгiв, Київ. Житомир, Вiнниця, Рiвне, Луцьк, Львiв тощо чисто слов'янського походження. А тепер звернемося до "iсконно руських" назв, таких як Москва, Вязьма, Калуга, Кострома, Вологда, Тверь тощо. Ну, ну, не дуже шановнi "слов'янини-росiяни", пояснiть, будь ласка, менi "проффесору", що цi назви означають з росiйської. Нiчого у вас не вийде, бо вони в сто разiв ближчi фiнам, естонцям, мордвi i комi, нiж росiянам. I ще на початку ХХ ст. в багатьох селах Центральної Росiї розмовляли дiалектами угро-фiнських племен, якi i залишили по собi пам'ять не лише в географiчних назвах Росiї, але й у ментальностi росiян, їх вiдношеннi до алкоголю, в лаптях, матрьошках, гiршому варiанту угро-фiнських лазень (русская банька), балалайцi - три струни, косоворотцi тощо.

Таким чином, українськi географiчнi назви дають нам змогу розкривати таємницi не лише України i української нацiї, але й конкiстадорськi дiї українських князiв у ранньому середньовiччi i їх роль у формуваннi метисованої росiйської нацiї. Звiдси i походить "природна" ненависть росiян до українцiв, як до людей, пращури яких витворили таку недонацiю, яка нiколи не може себе знайти, бо немає чого шукати. Звiдси i незрозумiла для iнших народiв, м'яка кажучи "загадочная русская душа" i Росiя, яку "умом нє понять". I це стверджується з великою гордiстю, як щось надзвичайне. Але вибачайте, якщо розумом вас осягнути не можна, то тодi яка iнша частина людського тiла для цього пiдiйде найкраще?...

...

Частина четверта

Природа i суспiльство

-- Чи iснує Українського Клондайк?

Ще в 1966 роцi одна з газет у США писала, що пiсля того, як у ХIХ столiттi головною геологiчною знахiдкою був Клондайк, то в ХХ ст. нею стало українське золото. Що ж послужило приводом для такого твердження дуже охочих до сенсацiй американських газет. Виявляється, ним стало майже не помiчене радянськими газетами повiдомлення про те, що геологами Новомосковської геологiчної експедицiї на рiчцi Мокра Сура виявлене одне з найбагатших родовищ золота за всю iсторiю його пошуку на нашiй планетi. Тут у Приднiпров'ї в надрах Українського кристалiчного щита було закладено чотири свердловини. Внаслiдок цього виявилося, що золота тут в декiлька разiв бiльше, нiж в знаменитому Клондайку. Однак, на вiдмiну вiд останнього нiякої "золотої лихоманки" в Українi не вiдбулося. Не вiдмiчено її й нинi, коли Україна стала незалежною державою. "Золота лихоманка" в Клондайку i iнших золотоносних районах США i Канади стали основою економiчного процвiтання Америки. В Українi ж донинi iгнорується сам факт надзвичайного багатства нашої держави на цей дорогоцiнний метал, цiна на який постiйно зростає.

Клондайк вiдкрили в ХIХ столiттi, а вiдомостi про наявнiсть покладiв золота в Українi сягає тисячолiть. Греки, скiфи видобували золото в районi рiчки Росi, правої притоки Днiпра, яка перетинає Український щит. Збереглися перекази i про штольнi в Карпатах, де теж видобували золото.

У нас донинi вiдносяться до золота, як до дорогоцiнного валютного металу i матерiалу, з якого виробляють прикраси. Однак, дiапазон застосування золота в сучасному господарствi дуже великий i вiн постiйно розширюється. Золото використовують в найсучаснiших галузях виробництва вiд ядерних реакторiв до ракет, вiд мобiльних телефонiв до телевiзорiв. Це також iдеальний провiдник тепла i електричної енергiї, найкраще антикорозiйне покриття. Його використовують як каталiзатор в хiмiчних реакцiях i для покриття куполiв церков. Взагалi, без золота розвиток науки i господарства в ХХI столiттi просто немислимий. Ну i, нарештi, це еталон вимiрювання вартостi товарiв на мiжнародному ринку.

В наш час виявлено два види походження золота. Найпоширенiше так зване гiдротермальне золото. Воно утворилося в нагрiтих вулканами водах i поступово осiло в кварцових жилах. Таке золото має багато рiзних цiнних домiшок, зокрема, платини, срiбла, ванадiю. Золото може мати i вулканiчне походження, тобто утворитися пiд час виверження вулканiв. Такого типу поклади цього дорогоцiнного металу характернi, наприклад, для Мужiївського родовища на Закарпаттi. Мiльйони рокiв тут стався вибух вулкану з утворенням вулканiчних порiд, а в них виникли золотоноснi жили.

Золото може залягати по-рiзному. В одному випадку це розсипне залягання, в iншому - корiнне. Фактично розсипне залягання утворилося з корiнного шляхом руйнування гiрських порiд i переходу їх в осадову пухку форму. Вивiтрювання кристалiчних порiд призводить нiби до звiльнення золота з полону. Таке золото можна мити, черпати драгами з дна рiчки чи моря. Серед розсипних родовищ iнколи трапляються доволi великi самородки золота в десятки кiлограмiв. Один з найбiльших у свiтi самородкiв було знайдено в Австралiї (60 кiлограмiв). В ХIХ столiттi там почалася справжня золота лихоманка. У австралiйськi порти заходили рiзнi торговi кораблi i вся команда на чолi з капiтаном сходила на берег i просто зникала в горах. Сотнi залишених кораблiв без команди як Летючi Голанцi качалися на хвилях без людей. В цей час їх команда мила золото i шукала його самородки. Iснує таке повiр'я, що золото ховається там, де буяють червонi квiти.

Де знаходяться поклади золота в Українi? На бiльшiй частинi її територiї. Фактично скрiзь є золото в Українському кристалiчному щитi, правда в рiзних кiлькостях. Виявлено запаси золота в Карпатах, Криму, на Донбасi. Золотоносний вал нещодавно знайшли на шельфi Чорного моря, який входить до виключної економiчної зони України. Лише наша держава має право видобувати тут кориснi копалини з дна моря. Мiльйони рокiв такi рiчки як Дунай, Днiстер, Пiвденний Буг, Днiпро та їх притоки розмивали своєю течiєю Карпати i Український кристалiчний щит, вимивали з них золотоносний пiсок, вiдносили його в Чорне море i вiдкладали тут у виглядi своєрiдної пiдкови. Тепер цей пiсок можна черпати з дна моря драгами i землечерпалками i виробляти з нього золото.

Велике родовище золота в Закарпаттi з назвою Мужiївське належить до найбiльших у свiтi. Однак, є й труднощi в його видобуваннi. Тому вченi шукають рiзнi хитромудрi способи його освоєння. Це золото корiнного залягання. Але практично безмежнi можливостi видобування цього дорогоцiнного металу на Українському щитi вiд Житомирської областi на пiвночi до Донецької на пiвднi. Виявленi дуже перспективнi родовища в Днiпропетровськiй i Запорiзькiй областях Про свiтове значення деяких родовищ i їхнє багатство на золото ми iнколи довiдуємося майже випадково. Наприклад, в пресi з'явилося повiдомлення про передачу однiй американськiй компанiї в концесiю родовища Майського в Одеськiй областi. Лише вивчивши принципи роботи цiєї американської компанiї в Iнтернетi я довiдався, що вона принципово працює лише з найбiльшими i найперспективнiшими родовищами золота у свiтi.

Станом на 2012 рiк в українському Форт-Ноксi зберiгалося близько 35 тонн золота. Освоєння нових родовищ цього металу могло б суттєво поповнити золотовалютний запас держави i перетворити її на одного з основних виробникiв золота у свiтi.

-- Дiамантовий пояс України

Чи є в Українi поклади алмазiв? Ще на початку 90-х рокiв ХХ столiття, коли Україна стала незалежною державою я, викладаючи студентам курс "Географiя України", звернувся до одного вiдомого українського геолога, нагородженого на Свiтовому конгресi геологiв годинником з дiамантами. Цю вiдзнаку вiн отримав за дослiдження в сферi виявлення в Українi алмазоносних гiрських порiд. Кажу, не знаю що говорити студентам. У деяких газетах пишуть, що у нас є поклади алмазiв, але хотiлося б послухати думку фахiвця. Пiсля цього цей професор запросив мене пiднятися до нього на четвертий поверх у його кабiнет завiдувача кафедри. Там стояло два допотопних радянських сейфи. Професор-геолог вiдчинив один, вийняв звiдти пробiрку, заткнуту брудною замацаною пальцями ваткою i висипав на мою долоню якiсь маленькi непоказнi, такi собi непрезентабельнi жовто-коричнево-бiлi, непрозорi шматочки чогось незрозумiлого. - Що це? - запитав я. - Чорновi алмази, - вiдповiв маститий професор менi, тодi ще молодому доценту. Оце алмази? - не повiрив я. Так, алмази, посмiхнувся геолог. Якщо їх обробити, огранити, будуть сяяти як сонце.

Потiм я довiдався, що шановний професор цi алмази з пробiрки, на практичних заняттях висипав на долонi студентам i вони їх передавали один одному по рядах. З кожним роком, пiсля кожного експедицiйного лiта проведеного разом зi своїми учнями, чорнових алмазiв у сейфах ставало все бiльше i бiльше. Про те, що вони зберiгаються в сейфах на четвертому поверсi знали всi. Але ось в країну прийшла ринкова економiка i хтось мабуть пiдрахував ринкову вартiсть чорнових алмазiв. Для професора вони були простим роздатковим матерiалом на практичних заняттях. Вночi пiд корпус факультету хтось пiдiгнав вантажну машину i сейфи на тросах спустили в її кузов. Потiм професор помер i про цю iсторiю всi забули.

Я думаю, що пiсля того, як ви прочитали цю майже веселу детективну iсторiю запитання: чи є в Українi алмази вже не виникає. Дiйсно, вони є, але де? Перш нiж вiдповiсти на це запитання послухайте ще одну iсторiю. В 1920 роцi петлюрiвський офiцер, за фахом гiрничий iнженер, на територiї нинiшньої Донецької областi знайшов один з найбiльших алмазiв у свiтi, який вiн назвав "Мазепа". Офiцер в той час вже зрозумiв, що визвольна боротьба української нацiї за створення незалежної держави на цей раз закiнчилася поразкою. Вiн забрав алмаз i вирушив з ним за кордон. Там алмаз було продано до приватної колекцiї. Де вiн знаходиться нинi невiдомо.

Чи дiйсно можна знайти алмаз просто пiд ногами, чи це черговi недолугi легенди i мiфи? Можна звичайно, але не скрiзь. Алмази знаходять там, де вони є. В Українi здавна знаходили чорновi алмази, i дiйсно пiд ногами. Людина, яка знайшла такий непоказний камiнець i змогла розгледiти в ньому алмаз в минулому отримувала професiю з доволi стабiльним доходом. Вона вставляла алмаз до спецiального iнструменту i починала рiзати скло. В Українi таких людей було немало. Вони були щасливими, що вдалося знайти алмаза, але спецiально їх у нас нiхто не шукав.

Алмази знаходяться в алмазоноснiй породi, яка зветься кiмберлiтом. Кiмберлiт заповнює так звану кiмберлiтову трубку. Фактично ця трубка є жерлом давнього вулкану. А алмази в ньому виникли пiд час виверження в умовах високого тиску i температури. Особливо багато кiмберлiтових трубок в Африцi. Деякi з них досягають дiаметра 1,5 кiлометра. Африка нинi дає найбiльше алмазiв у свiтi. Є вони i в Якутiї (Росiйська Федерацiя).

Нинi ситуацiя змiнилася i свiтовим виробникiв алмазiв i виготовлення з них дiамантiв може стати Україна. Звичайно, якщо захоче. Справа в тому, що у нас знаходиться унiкальна геологiчна структура свiту - Український кристалiчний щит. Пояснюючи просто, його можна порiвняти з першою чорною плямою на розпеченому тiлi молодої Землi. Це була перша, ще дуже тонка земна кора. Скрiзь ще панувала розплавлена магма, а в Українi вже виникла перша земна твердь. Тонка земна кора постiйно проривалася вулканами, в яких i утворювалася нинi алмазоносна порода. В наш час таких кiмберлiтових трубок на Українському кристалiчному щитi виявлено вже десятки i пошук все нових триває.

Звичайно, не всi кiмберлiтовi трубки мiстять придатнi для видобутку алмази. Геологи пiдрахували, що лише одна з десяти трубок мiстить комерцiйно привабливi алмази. Але якщо у нас їх десятки, то хоча б у деяких дорогоцiннi каменi є. Тим бiльше, що в Українi виявлено в районi села Скоморошки Вiнницької областi взагалi кiмберлiтову трубку просто таки фантастичного розмiру 6,5 кiлометри в дiаметрi. Чи не тут поважний професор їх i шукав? Як би там не було, а цю таємницю вiн забрав з собою в могилу. Але тепер, завдяки й йому, нi для кого не секрет, що алмази в Українi є!

-- Топаз та iншi дорогоцiннi каменi

А тепер iнша iсторiя. Вона теж має не менш детективний сюжет, нiж попередня. Захистив я докторську дисертацiю, став професором i запросили мене до Вченої ради унiверситету. I ось одного дня на засiданнi цього поважного наукового зiбрання виступив ректор i сказав, що з геологiчного музею хтось вночi поцупив монокристал топазу. На спецiально зваренiй металевiй пiдставцi вiн красувався бiля входу. Прийшли вранцi спiвробiтники музею на роботу, а його немає. Пам'ятаю, як ректор лаявся: це ж не коробка сiрникiв, його ж до кишенi не покладеш. Як вiн мiг пропасти?

I дiйсно, ректор був правий. Цей дорогоцiнний "камiнець" важив аж 56 (!) кiлограмiв. Уявiть собi загострений догори прозорий з жовтувато-бузковим вiдтiнком монокристал. Це ж дорогоцiнний камiнь! Прийшов перiод ринкової економiки i хтось пiдрахував ринкову вартiсть цього "камiнця". Це ж десятки мiльйонiв доларiв. А вiн тут у музеї стоїть, пилом припадає. Хiба що студенти на нього вражено витрiщаються. Та й то не кожен день. Iнколи екскурсiї проводять для учасникiв рiзних мiжнародних конференцiй.

Звiдки ж узявся велетенський топаз в геологiчному музеї унiверситету? Звiдки його привезли? Видобули цей "камiнець" в Українi, на Українському кристалiчному щитi в Рiвненськiй областi. I це не найбiльшiй топаз, якого тут знайшли. Був ще один, вагою аж 117 кiлограмiв. Уявляєте, скiльки обручок можна з нього зробити, якщо розпиляти на окремi шматки.

Велетенськi топази - феноменальне явище України. Це один з дуже гарних дорогоцiнних каменiв. Його принадою є те, що топаз може бути рiзних кольорiв - зелений, жовтий, блакитний, рожевий. Буває вiн i без кольорової гами. Ще одна цiкава особливiсть топазу полягає в тому, що пiд дiєю iонiзуючої радiацiї топази стають димчастими, червоними або темно-жовтими.

Ще за часiв античностi мандрiвники, якi вiдвiдували територiю України писали про те, що землi в межирiччi Дунаю i Днiпра, а також Карпати були багатими на поклади алмазiв. Вiдомий римський iсторик Плiнiй Старший тодi ж писав про наявнiсть тут скiфських смарагдiв. Знаменним для українського коштовного камiння став 1860 рiк. Саме тодi на Волинi було вiдкрито поклади технiчних i ювелiрних кристалiв. Тут, в оспiваному поетами Полiссi виявили запаси гiрського кришталю, раухтопазу, топазу, морiону i берилу, якi нинi мають свiтову славу.

Гiрський кришталь є рiзновидом кварцу. Однорiднi прозорi його кристали є надзвичайно цiнним матерiалом для оптичних приладiв, в електро- i радiотехнiцi. Використовується також для виготовлення кварцового скла та в ювелiрнiй промисловостi. Особливо цiняться запаси берилу i морiону. Берил надзвичайно розмаїтий коштовний камiнь з багатьма вiдмiнами, в залежностi вiд кольору, прозоростi i домiшок. Розрiзняють власне берил - зеленi, жовтувато-бiлi замутненi кристали, а також аквамарин - прозорi, зеленувато-блакитнi (кольору морської води) кристали, якi iнодi набувають темно-блакитного забарвлення, гелiодор - насичено жовта вiдмiна берила, смарагд - прозорi кристали чудового м'якого "травяного" зеленого кольору, ростерит - прозорi кристали з рожевим вiддiлком, морганiт - яскраво рожевi кристали з дивним вiдливом на свiтлi. Все це камiння вважається дорогоцiнним i найвищого ґатунку.

Морiон - дорогоцiнне камiння, кристали якого зафарбованi в темний димчастий колiр. Нерiдко вони в Українi мають практично чорний вiдтiнок, що цiниться особливо високо. При нагрiваннi до 250-300 градусiв Цельсiя морiон втрачає колiр i може застосовуватися в технiцi.

В останнiй перiод в Українi в двох районах вiдкрито родовища корунду. Його як iнше дорогоцiнне камiння нинi вiдкрито в межах Українського щита в Приазов'ї i в Побужжi. За твердiстю в природi корунд поступається лише алмазу. Вiн використовується в технiцi, а його прозорi, гарно забарвленi рiзновиди - рубiни i сапфiри є дорогоцiнним камiнням високої якостi i вартостi.

Особливостi геологiчної будови України, її недостатнє геологiчне вивчення вказують на те, що в нашiй державi можливi новi, вражаючi вiдкриття дорогоцiнного камiння вже в найближчий час.

-- Таємничий флюорит

Багатюща українська земля, здається, мiстить в собi все, що знайдено на нашiй планетi. В тому числi i доволi рiдкiснi мiнерали з феноменальними властивостями. До них належить флюорит, який геологи називають великим обманщиком. Така дивна назва для мiнералу пов'язана з тим, що вiн єдиний iз них, єдиний iз самоцвiтiв, здатен iмiтувати будь-який самоцвiт. Немає у природi такого кольору, чи навiть його вiдтiнку, якого не мiг би набрати флюорит. Краса цього каменю вражає уяву людини. Ще бiльше вражає її розмаїття кольорової гами. Вiн може бути прозорим i непрозорим, зеленим i чорним, червоним i бiлим, малиновим i синiм, жовтим i рожевим, нарештi цей камiнь може мати вигадливий рiзноколiрний вiзерунок або навiть бути смугастим.

В позаминулому столiттi гiрники Саксонiї за красу i багатобарвнiсть назвали флюорит "ерцблюме, або українською мовою "рудною квiткою". На жаль, цей неймовiрно гарний мiнерал володiє й суттєвими вадами. Флюорит має низьку твердiсть i значну крихкiсть, що утруднює його використання у ювелiрнiй справi. Ще гiрше те, що вiн здатен знебарвлюватися на сонячному свiтлi. Скаржаться ювелiри й на те, що його дуже важко полiрувати до дзеркального блиску. I все ж природа не створила другого такого чи кращого матерiалу для виготовлення художнiх виробiв.

Однак не неймовiрна краса принесла славу флюориту. Цей мiнерал володiє цiлою гамою дивовижних властивостей, якi знаходять застосування в рiзних галузях господарства. Металурги виявили, що при додаваннi флюориту до руд металiв пiд час їх виплавки вiн викликає здатнiсть знижувати температуру плавки та надавати текучостi шихтi. Сама назва флюорит походить вiд латинського слова текти. Про це стало вiдомо ще на початку ХУI столiття. В промисловостi флюорит бiльш вiдомий пiд назвою плавиковий шпат. Мабуть легше перелiчити галузi господарства, де вiн не використовується. Та й то кiлькiсть таких виробництв постiйно зменшується. Уже не лише при виплавцi чорних металiв, але й кольорових вiн знайшов своє застосування. Все iнтенсивнiше його використовує хiмiчна, скляна, цементна та iншi галузi господарства.

Нинi виготовлення спецiального скла важко уявити без застосування флюориту. Його застосовують такi технологiчно далекi галузi як виробництво електродiв i емальованого посуду. Не можуть обiйтися без флюориту електронiка, радiотехнiка, голографiя, лазерна технiка i таке iн. З нього отримують дуже цiнну плавикову кислоту. Вiйськово-промисловий комплекс нинi теж не може обiйтися без плавикового шпату. Виготовити лiнзи для мiкроскопу без флюориту також неможливо.

Ще до недавнього часу флюорит до України завозився з Китаю, Монголiї, Росiї, Таїланду. Це тим бiльше дивно, що неймовiрна складнiсть геологiчної будови України просто волає до геологiв - немає жодного мiнералу, який виявлений у свiтi, щоб його не було в Українi в промислових масштабах. I коли геологи отримали конкретне державне завдання на пошуки "великого обманщика" вони його майже миттєво й знайшли. I одразу в декiлькох мiсцях. Особливо перспективним виявилося родовище флюориту на пiвднi Вiнницької областi в Приднiстров'ї. Це нинi вiдоме у свiтi Шахтинське родовище. Якiсть плавикового шпату тут не гiрша за еталонну китайську, а хiмiчний склад вiдповiдає прийнятим мiжнародним стандартам.

-- Таємницi українського чорнозему

Одним з найбiльших, а може й взагалi найбiльшим багатством української нацiї є її чорнозем. Зв'язок української нацiї з чорноземом просто мiстичний i його не завжди можна пояснити з наукової точки зору. Але ж чорноземнi грунти є не лише в Українi, резонно зауважите ви i формально будете правi. Однак, лише формально. Справа в тому, що ґрунтознавцi свiту вже давно розiбралися, - чорноземи бувають рiзнi. Феноменальнi вiдмiни українського чорнозему Правобережної України полягають в тому, що максимально спрощуючи пояснення його можна назвати "солодким" чорноземом. А далi на схiд i в iнших країнах вiн "солоний", названий так за значний вмiст солей. Зрозумiло, що якiсть сiльськогосподарської продукцiї, вирощеної на солодких i солоних чорноземах доволi суттєво вiдрiзняється. Звичайно, на користь "солодкої" його вiдмiни.

В Українi на такi "тонкощi" українського чорнозему практично не звертають увагу, але добре про них обiзнанi iноземцi. Тому й еталон чорнозему, який зберiгається в музеї Парижу взятий саме на правобережжi України, а не в Поволжi, Сибiру чи Америцi. Крiм того, феноменальним явищем людської цивiлiзацiї є той факт, що лише українську землю вивозили до iнших країн. I не лише вивозили, але й вивозять нинi. Так, при будiвництвi в Бiлiй Церквi уже в нашi днi електрометалургiйного заводу з земної поверхнi було знято знаменитий український "солодкий" чорнозем i його вивезли до Нiмеччини. Чому саме до Нiмеччини? Бо нiмцi дуже добре, на вiдмiну вiд нас, знають унiкальнi властивостi українського чорнозему.

Ми настiльки звикли до своєї чудової, святої української землi, що вже й не вiдчуваємо її природної сили, краси i багатства. Лише потрапивши до Москви, Гельсiнкi чи Берлiна, здатна до аналiзу людина, яка вiдчуває природу не лише шкiрою, але й розумом i серцем, починає бачити разючу вiдмiну. Однак, головна рiзниця криється в незбагненнiй силi української землi, її здатностi акумулювати в собi не лише сонячне випромiнювання, але й глибинну внутрiшню радiацiю.

Грунти України, як вся її природа, надзвичайно рiзноманiтнi. В пiвнiчнiй її частинi переважають дерново-пiдзолистi грунти. Природна їх родючiсть невелика, бо мiстять незначну кiлькiсть перегною. В той же час iснує цiлий ряд сiльськогосподарських культур, для яких цi грунти є сприятливими. На них добре ростуть жито, картопля, льон, хмiль тощо. Пiвденнiше знаходяться близькi до чорноземiв сiрi лiсовi грунти. Вони вже мiстять значну кiлькiсть гумусу. На них можна вирощувати як пiвнiчнi, так i пiвденнi рослини. Особливо "полюбляють" цi грунти цукровi буряки. Але найбiльшим багатством української землi є дуже родючi чорноземнi грунти. На них добре росте пшениця, рiзноманiтнi овочевi культури тощо. На заплавi Днiпра поширенi пiщанi грунти. Таке розмаїття i поєднання рiзних типiв грунтiв надзвичайно сприятливе для розвитку сiльського господарства. Рiзнi сiльськогосподарськi культури не є територiальними конкурентами. Вони нiби дiлять землю мiж собою i кожна займає ту її частину, яка їй найбiльше пiдходить за власними природними особливостями.

Немає пророка у власнiй Вiтчизнi. Тому життєдайну силу української землi розумiють чужинцi, яким є з чим порiвнювати. Наприклад, про це знали нiмцi, якi пiд час вiйни вивезли з України величезну кiлькiсть ешелонiв з українською землею. В Нiмеччинi її як перегнiй розкидали по полях. Звичайно, з метою зручностi транспортування верхнiй родючий шар землi викопували вздовж залiзничних магiстралей. Документально зафiксовано, що нiмецькi вiйськовi цiлими батальйонами копали землю в рiзних частинах України. Наприклад, вiдомо, що зi столицi України Києва масово чорнозем вивозився до Нiмеччини з Жулян, де нинi розмiщується аеропорт "Київ".

Якщо ми нинiшнiм i прийдешнiм поколiнням українцiв не зможемо прищепити любов до рiдної землi, не пояснимо її значення i силу, вона може знову "поїхати" кудись в iншi краї. Наша українська земля дiйсно не тiльки родюча. Вона заряджена силою земного випромiнювання Українського кристалiчного щита, в якому законсервована могутнiсть молодої Землi. Через це нашi грунти дають не просто високоякiсну сiльськогосподарську продукцiю, але й генетичну силу, яка дала змогу українцям вижити пiд час небачених жодним народом землi нацiональних катастроф у ХХ столiттi - вiйн, голодоморiв, масових депортацiй, нарештi, страшного Чорнобиля.

-- Найбiльше у свiтi родовище графiту

В Українi є декiлька родовищ корисних копалин, якi належать до феноменальних явищ гiрничовидобувної промисловостi свiту, так як є найбiльшими на нашiй планетi. До таких родовищ належить Завалiвське родовище графiту, яке знаходиться в Кiровоградськiй областi. Графiт - одна з вiдмiн вуглецю, з якого складається звичайна сажа i найтвердiший у свiтi камiнь алмаз. Графiт утворюється в районi дiї вулканiв i виверження магми. Такi процеси вiдбувалися на Українському щитi декiлька мiльярдiв рокiв тому.

Графiт надзвичайно унiверсальна корисна копалина. З нього можна робити алмази, а також використовувати для оборонної промисловостi, атомної енергетики, в тролейбусах i олiвцях. Вибух графiтової бомби над мiстом чи в районi електростанцiї може призвести до знеструмлення цiлих районiв. Використовують графiт для виробництва ливарних форм, виготовлення вогнетривiв, акумуляторiв, метало-графiтових виробiв, змазувально-охолоджувальних рiдин тощо.

Потреба в графiтi у свiтi постiйно зростає дуже швидкими темпами. Разом з тим вiн є однозначно дефiцитною сировиною. Здавалося б маючи найбiльше родовище графiту у свiтi можна було б не продовжувати пошук цiєї цiнної сировини. Але це не для України, з її неймовiрно складною геологiчною будовою, а отже i величезними запасами будь-якої промислової сировини. Геологи напружилися i додали до найбiльшого у свiтi родовища ще й новi родовища в Кiровоградськiй областi, а також в Запорiзькiй та Донецькiй областях. Але все одно на Завалiвське родовище нинi припадає близько 86 % всiх розвiданих запасiв графiту в Українi. Вартiсть тонни збагаченого українського графiту на свiтовому ринку вже перевалила за 2000 доларiв.

Україна постачає графiт у багато країн свiтi - Японiю, Росiю, Нiмеччину. Болгарiю, Польщу, Словаччину, Чехiю, Угорщину. В'єтнам, Iран, Грецiю, Австрiю, Бельгiю та ще багато iнших держав свiту.

Пошук нових графiтових родовищ продовжується й нинi. I вони нещодавно увiнчалися новими, перспективними родовищами. Особливо багатообiцяючими виявилися родовища Хмельницької областi. Тут вмiст графiту в рудi досягає високої вiдмiтки в 7%. Збагачення такої руди не вимагає значних затрат i складних технологiй. Є можливiсть видобувати руду вiдкритим кар'єрним способом. I особливо приємно, що цi землi не належать до сiльськогосподарських.

Графiт є одним з феноменальних багатств української землi. Україна має стати свiтовим постачальником не лише графiту, але й, що головне, дуже дорогих виробiв з нього. Маю на увазi штучнi алмази, металево-графiтовi та змазувально-охолоджувальнi матерiали.

-- Урановi копальнi України

Геологи вважають, що в Українi знаходяться якщо не найбiльшi у свiтi запаси уранової руди, то точно вже однi з найбiльших. Ранiше радiоактивнi метали в нашiй країнi пов'язували майже виключно з Українським кристалiчним масивом. Так, тут уран є практично скрiзь. Щоправда в рiзних кiлькостях. Iнодi в кар'єрах видобувають будiвельний камiнь, переробляють його на щебiнь i виготовляють з нього i цементу та металiчних конструкцiй панелi для будинкiв. З них збирають панельнi будинки, туди вселяються люди. Вони, звичайно, не пiдозрюють, що камiнь видобували в тому мiсцi, де в Українському щитi знаходяться промисловi запаси урану. I тодi весь будинок буквально "свiтиться" вiд радiацiї. Люди хворiють i не пiдозрюють про причину своїх негараздiв зi здоров'ям. Нинi запаси урану виявленi не лише на Українському щитi, але й у Карпатах, на Донбасi тощо.

В наш час уранову руду видобувають в Днiпропетровськiй i Кiровоградськiй областях. За 8 кiлометрiв вiд Кiровограду знаходиться уранова шахта "Пiвнiчна". Вона належить "Схiдному гiрничозбагачувальному комбiнату". Першу вагонетку з урановою рудою шахта видала на гора в 1970 роцi. Глибина шахти 210 метрiв. На вiдмiну вiд багатьох вугiльних шахт головний тунель цiєї уранової копальнi майже сухий. Лише зрiдка з кам'яних розломiв просочується вода. Не видно тут i пацюкiв, якi гасають вугiльними шахтами. I не думайте, що їх, як тарганiв у наших мiстах, вигубили якiсь екологiчнi проблеми. Причина полягає в тому, що крiплення в урановiй шахтi не дерев'янi, а металiчнi.

В багатьох не посвячених одразу виникає запитання. Як же можна працювати людям в урановiй копальнi? Чи часто хворiють тут робiтники? Який вiдсоток променевої хвороби серед шахтарiв? Нiхто з впевненiстю на такi запитання не може дати вiдповiдь. В побутових кiмнатах шахти на поверхнi землi рiвень радiацiї складає класичних 12 мiкрорентген на годину. Лише в шахтi цей показник пiднiмається до 60 мiкрорентген на годину. Не секрет, що в деяких мiських квартирах iнодi, внаслiдок так званої "природної радiоактивностi гiрських порiд" радiацiя досягає 80 мiкрорентген за годину.

Навiщо потрiбен уран Українi? Потрiбен i перш за все для атомних станцiй, якi нинi є основними виробниками електричної енергiї в нашiй державi. Але не тiльки для атомних станцiй. Використання радiоактивних елементiв в господарствi постiйно зростає. Навiть у деяких точних приладах їх все бiльше застосовують. Нинi практично немає галузi господарства, де б їх не використовували.

Основний центр виробництва природного урану знаходиться в Українi в мiстi Жовтих Водах. Воно розташоване в захiдний частинi Днiпропетровської областi. В наш час у свiтi iснують 28 центрiв виробництва урану. Схiдний гiрничозбагачувальний комбiнат в Жовтих Водах входить до десяти найбiльших на планетi видобувачiв природного урану i виробникiв його оксидного концентрату. Вiн також є найбiльшим пiдприємством цього профiлю в Європi.

-- Чи стане узбережжя Азовського моря свiтовим дитячим курортом?

Рекреацiйнi ресурси для дитячого вiдпочинку i лiкування у свiтi майже не задiянi. Суспiльство донинi орiєнтується на дорослих, а до дiтей йому дiла майже немає. Вважається, що дiти мають вiдпочивати i лiкуватися разом з батьками. Але наскiльки придатнi для дорослих рекреацiйнi ресурси вiдповiднi запитам дитини? Особливо дуже малої дитини, скажiмо, починаючи з року її життя. I чи є у свiтi такi мiсця, де самою природою створенi майже iдеальнi умови для лiтнього дитячого вiдпочинку? Виявляється, що є. I ним є узбережжя Азовського моря.

В чому ж полягають природнi конкурентнi переваги Азовського моря перед iншими морями свiту? Цих переваг декiлька. По-перше, Азовське море влiтку переважно спокiйне, без великого хвилювання. Це особливо сприятливе для дитячого вiдпочинку. По-друге, на українських берегах моря кiлькiсть сонячних днiв протягом року може досягати 316. Це дуже великий показник. По-третє, Азовське море є унiкальним морем у свiтi за прибережною глибиною. Глибини тут можуть не перевищувати декiлька десяткiв сантиметрiв протягом сотень метрiв вiд берега. По-четверте, в лiтнi мiсяцi температура води бiля берега зазвичай складає до плюс 30 градусiв Цельсiя. В окремих мiсцях i в окремi днi вона може досягати 35 градусiв. Для малих дiтей це особливо сприятливi умови для прийняття водних ванн. По-п'яте, солонiсть води Азовського моря майже втричi менша за солонiсть Свiтового океану чи, скажiмо, Середземного моря. З одного боку це солоне море. А з iншого - вода з таким рiвнем солоностi, потрапивши дитинi до очей не викликає в неї такого подразнення, як в iнших морях.

Вмiст органiчних речовин в Азовському морi в 5-6 разiв бiльший, нiж в iнших морях свiту. Це ще одна унiкальна властивiсть цього моря. Крiм того, води Азову насиченi киснем. Це важливо не лише для розвитку тут планктону, але й створення феноменальних лiкувальних властивостей вод моря. Не має сумнiву, що увесь комплекс названих характерних особливостей моря, до яких треба додати особливо дрiбний мiсцевий пiсок, створюють унiкальнi передумови саме для розвитку дитячого вiдпочинку. Не є вони i такими, якi б обмежували й дорослу рекреацiю.

Однак є й проблеми. Основною з них є та, що рiвень екологiчного забруднення Азовського моря надзвичайно високий. Тут iснує несприятливий рiвень територiальної несумiсностi мiж iснуючими галузями i пiдприємствами i рекреацiйно-туристичною галуззю i її об'єктами. Врештi-решт не обiйтися без вибору, яка з галузей тут буде провiдною. Якщо буде зроблено стратегiчний вибiр на користь створення на узбережжi дитячих курортiв i будинкiв вiдпочинку свiтового масштабу, прийдеться закрити тi пiдприємства, якi нинi iнтенсивно забруднюють довкiлля. Найперше це буде стосуватися металургiйних комбiнатiв i пiдприємств хiмiчної промисловостi. Таким чином, можна не тiльки створити вiдповiднi умови для розвитку рекреацiї i туризму свiтового рiвня, але й вiдновити славу Азовського моря, як найпродуктивнiшого на рибу моря свiту.

-- Кiлбурнська коса

За три милi вiд Очакова знаходиться маловiдома широкому загалу в Українi, але вiд цього не менш унiкальна Кiлбурнська коса. Фактично вона є пiвостровом мiж Днiпровсько-Бузьким i Ягорлицьким лиманами. З заходу на схiд ця коса простяглася аж на 40 кiлометрiв. За шириною вона дуже сильно вар'юється. Люди кажуть, що мiсцями можна стояти однiєю ногою на березi Днiпровського лиману, а iншою на березi Чорного моря. Однак, в найширшому мiсцi коса досягає 10 кiлометрiв.

Що означає назва цього цiкавого пiвострова, нинiшня природа якого була трансформована суспiльством. Вона походить вiд двох турецьких слiв: "кiл" означає волосина, "бурун" - мис. За формою цей пiвострiв дещо нагадує "чобiт" Iталiї. Вiн майже навпiл дiлиться мiж Миколаївською i Херсонською областями. В Миколаївськiй областi частину Кiлбурнської коси вiддано пiд мисливське господарство. Тут багатий тваринний свiт, включаючи плямистих оленiв, косуль, диких кабанiв. Гордiстю господарства є кiлька тисяч фазанiв. Вони вiдчувають себе справжнiми господарями цих мiсць. Не дуже бояться людей, гнiздяться навiть на городах мiсцевих жителiв.

Однак, не цими тваринами знаменита Кiлбурнська коса. Якимось дивом тут, бiля села Покровки, зберiгся первiсний лiсовий масив. Можливо не лише вiдомi Олешкiвськi пiски послужили основою для розповiдi давньогрецького iсторика Геродота про Гiлею в дельтi Днiпра. Цей гай виникає як мiраж, як якась неправдоподiбна мара в посушливому степу, майже напiвпустелi. Скрiзь здiймаються до неба могутнi дерева, зеленiють буйнi трави. Якась фантастика, скажете ви? Нiчого надприродного. Справа в тому, що тут близько до поверхнi пiдходять прiснi води Днiпра.

Мiсцевi жителi передають вiд дiда-прадiда розповiдi, що колись тут рiс могутнiй лiс, перевитий лiанами з дикого винограду товщиною в руку людини. Потiм дерева вирубали, в тому числi й на знаменитi козацькi човни-чайки. Ще ранiше сюди припливали варяги, щоб замовити мiсцевим жителям великi човни-довбанки. Тепер збережена якимось дивом частина Гiлеї зветься тут Воложин лiс. Це частина Чорноморського заповiдника. На площi 200 гектарiв в лiсi знайшли прихисток на диво багато найрiзноманiтнiших тварин. Могутнi дуби i вiльхи, як i тисячолiття тому, переплетенi лiанами дикого винограду i хмелем, створюючи враження непрохiдних джунглiв.

Але на цьому дива Кiлбурнської коси не закiнчуються. Є ще тут i унiкальнi кефальнi озера. Вони простяглися вздовж пiвденного узбережжя пiвострова. Де-не-де вони з'єднанi мiж собою мiлководними протоками. Всi вони також мають вихiд в море. Навеснi, мiлководнi озера пiд сонячним промiнням прогрiваються набагато швидше за глибоководне море. Сильнi пiвденнi вiтри призводять до того, що через протоки з моря прориваються хвилi. Вони заносять з собою малькiв кефалi. Для них в озерах справжнiй рай - тепла вода i багато корму. За лiто риба пiдростає, аж тут у дiю вступають холоднi пiвнiчнi вiтри. Вони i виганяють кефаль назад до моря. Таким чином Кiлбурнська коса виступає такими собi дитячими яслами для цiнної чорноморської риби, яку ще шаландами возив до Одеси вiдомий Костя.

-- Куди подiвся кiнь-тарпан: зниклi тварини України

В наш час на територiї України зафiксовано 400 видiв птахiв i 108 видiв ссавцiв. Господарська дiяльнiсть людини стала причиною того, що багато тварин i птахiв зникли з лиця нашої землi. До них належать кулани, сайгаки, росомахи, соболi, степовий орел тощо. Однак, цi тварини все ще зустрiчаються в iнших країнах. Але є двi тварини, яких ми вже нiколи не зможемо побачити живими. Кiнь-тарпан i тур повнiстю знищенi людиною.

В минулому дикий кiнь тарпан був дуже поширений в степовiй i лiсостеповiй частинах Схiдної Європи. Вiн мав широкий ареал поширення вiд рiчки Прут до рiчки Урал. Хронiсти стверджують, що ще в ХУI столiттi тарпан зустрiчався на пiвднi нинiшньої Київської областi. Тодi ж iснував i так званий лiсовий тарпан. Вiн заселяв лiси Литви, Польщi. Нiмеччини i Бiлорусi. Але найвiдомiшими все таки були степовi тарпани. Вченi вважають, що сучасний свiйський кiнь був приручений в Українi i саме на основi степових тарпанiв. Вони трималися табунами по декiлька десяткiв, а то й сотень голiв. Рухалися неозорими степами завжди проти вiтру.

Здавна тарпани були об'єктом полювання людини. Вони давали людинi поживне i смачне м'ясо, шкiра йшла на одяг i взуття. Однак, вполювати цю дуже прудку тварину було не легко. Основна здобич чекала на мисливцiв взимку. Коней заганяли до заметених снiгом ярiв i балок i там вони провалювалися в снiг по черево i втрачали притаманну їм рухливiсть. Ловили їх арканами, а потiм використовували нерiдко як тяглову силу. Звичайно, що не цей промисел згубив цих дуже гарних i сильних тварин. Як i бiзонiв Пiвнiчної Америки їх знищила господарська дiяльнiсть людини, зокрема масове розорювання колись цiлинних степiв. Зникло середовище їх життя, зникли й тарпани.

Тарпанiв стало менше, але вони ще збереглися. В ХIХ столiттi вони зустрiчалися в пiвденних степах України. Цi тепер уже невеликi табуни диких коней продовжували вважати цю землю своєю. Тому витоптували i поїдали посiви зернових, якi сiяли тут люди. Останнi i винесли тарпанам смертний вирок. Почалося полювання на цих тварин з метою остаточного знищення. Ще наприкiнцi ХIХ столiття цих коней можна було врятувати. Але ось останнiй тарпан, як колись сумчастий вовк в Австралiї, помер у стайнi Дiбрiвського кiнного заводу пiд Миргородом на Полтавщинi. Це трапилося у 1918 роцi.

Не менш трагiчною була доля й у знаменитих турiв. Щоправда, цi тварини не змогли прожити так довго, як тарпани. Тура вважають предком великої рогатої худоби. В минулому ця велична тварина заселяла величезнi простори вiд Пiвнiчної Європи до Пiвнiчної Африки, вiд Близького Сходу до Тихого океану. Жили вони навiть в пустельному Єгиптi. Тому свiдченням є фрески, на яких зображене полювання на цих тварин. Найдовше тури збереглися в густих лiсах Литви i Польщi. Останнiй тур тут загинув у 1627 роцi.

-- Бурштинове диво України

Одним з найбiльших природних багатств України є величезнi, найбiльшi у свiтi запаси дорогоцiнного каменю бурштину. Мiльйони рокiв тому вся пiвнiч нинiшньої України була вкрита могутнiми хвойними лiсами. Величезнi дерева видiляли багато живицi. Потiм цi дерева впали на землю i були занесенi шарами пiску i мулу. З часом, без доступу повiтря i в умовах значного тиску верхнiх гiрських порiд ця живиця скам'янiла i перетворилася на дорогоцiнне диво - бурштин. Нинi цей камiнь має велику цiну на свiтовому ринку дорогоцiнного камiння. Багато хто вважає, що це камiнь-оберiг, який мiстить в собi законсервовану мiстичну природну силу стародавнiх могутнiх дерев. Навiть лiкарi рекомендують носити жiнкам намисто з бурштину при деяких хворобах.

Особливо велику цiннiсть має той бурштин, в якому виявилися збереженi мiльйонами рокiв стародавнi комахи - комарi, мухи тощо. Це дуже рiдкiсне, а тому i надзвичайно привабливе явище, яке сильно пiдвищує цiну на бурштин. Вiдомi оповiдки, що 15 рокiв тому, один з пiдпiльних видобувачiв бурштину в районi села Клесова Сарненського району Рiвненської областi знайшов великий шматок цього дорогоцiнного каменю з законсервованою в ньому жабою. Це чи єдиний такий випадок в iсторiї видобутку бурштину у свiтi. Той чоловiк нiбито абсолютно не розумiв справжньої вартостi знайденого нам скарбу i обмiняв його на якусь нову, але ще радянську легкову машину. За скiльки цей камiнець продали тi люди, якi знали йому справжню цiну можна лише здогадуватися. Думаю, що цей унiкальний природний скарб тодi осiв у приватнiй колекцiї якогось американського мiльярдера.

Все Полiсся України це величезний бурштиновий пояс свiтового значення. Вiн простягся вiд Волинської до Чернiгiвської областi. ранiше вважалося, що бурштиновi поклади характернi лише для Рiвненської областi. Нiхто не зважав на те, що повiдомлення про знахiдки бурштину почали надходити вiд мiсцевих жителiв вже з часу будiвництва Київської ГЕС i утворення Київського моря на Днiпрi. Саме тодi води цього водосховища почали пiдмивати береги i на поверхню вийшов цiлий бурштиновий шар. Мiсцевi жителi не дуже розумiлися на бурштинi, вважаючи його просто за незвичнi камiнцi. А цих камiнцiв на березi Київського водосховища з кожним роком ставало все бiльше i бiльше.

Навколо бурштинових копалень на Рiвненщинi, а пiзнiше й Житомирщинi, розгорнулася справжня вiйна, гiдна детективних романiв. Навiть три ряди блокади цього родовища з боку мiлiцiї не допомагали. Тут розiгрувалися i розiгруються безлiч кримiнальних сюжетiв. Iснує своя бурштинова мафiя. Держава виявилася не спроможною навести тут хоча б елементарний порядок. I причиною цьому є корупцiя, яка як iржа роз'їдає наше суспiльство. Новим осередком пiдпiльного видобутку бурштину на наших очах стає Житомирщина. Тут в Олевському районi на спецiально вирубаних масивах лiсу старателi перетворили землю на своєрiдний мiсячний ландшафт. Величезна кiлькiсть нiким не облiкованого бурштину тече через кордони країни. За безцiнь, за дарма. I немає кому навести хоча б елементарний порядок. На черзi Чорнобильська зона Київської областi, яка виявилася багатою не лише на радiацiю, але й на цiнний бурштин.

Частина п'ята

Феномени рекреацiйно-туристичного комплексу України

-- Чудодiйнi пелоїди

Постiйне зростання хвороб опорно-рухового апарату стали справжньою бiдою сучасної людини. Цьому є немало причин, але, напевно, головною є зменшення рухливої активностi. Тому у ХХI столiттi велику перевагу матимуть держави, якi володiють значними природними ресурсами для лiкування цього недугу. Україна має рекреацiйнi ресурси свiтового значення для лiкування захворювань опорно-рухового апарату. I не просто великi ресурси в ряду таких же великих, а й однозначно найбiльшi на нашiй планетi.

Для лiкування хвороб опорно-рухового апарату успiшно застосовуються як мiнеральнi води, так i лiкувальнi грязi (пелоїди). До останнiх належать сульфiднi муловi грязi соляних приморських i материкових озер (лиманiв). Найвiдомiшими лiкувальними закладами є санаторiй у м. Євпаторiї i "iменi Бурденка" в Саках. Є декiлька санаторiїв такого профiлю в Одеськiй, Запорiзькiй i Донецькiй областях.

Якi ж запаси пелоїдiв в Українi i настiльки повно i ефективно вони використовуються? Але, по-перше, що це таке i в чому його лiкувальнi властивостi. Пелоїди є природними утвореннями i до них належать мули, торфи, сопкова грязь тощо. Вони застосовуються для лiкування у виглядi ванн, але частiше аплiкацiй. Пелоїди є однорiдною, пластичною масою, яка нагадує мазь. До складу цiєї маси входять гiпс, карбонати, силiкати i фосфати кальцiю. Це найбiльшi за розмiрами частки пелоїдiв. Другою їх частиною є колоїдний розчин, який мiстить органiчнi, мiнеральнi i мiнерально-органiчнi речовини i сполуки. Третьою складовою пелоїдiв є грязьовий розчин, тобто вода. Але й це ще не все. Важливим компонентом цих грязей є мiкроорганiзми. Їх мiститься до 1 млрд. в тонi сухої грязi.

Найбiльшу терапевтичну активнiсть мають мiнеральнi i бiогеннi компоненти пелоїдiв. Для українських пелоїдiв найбiльш характерними є найкраще поєднання високої мiнералiзацiї з кислою реакцiєю грязьового розчину. В Українi наявнi всi три види лiкувальних грязей - муловi, торфовi та псевдовулканiчнi.

Нинi в Українi з лiкувальною метою використовуються переважно муловi органо-мiнеральнi сульфiднi грязi. Вони зосереджуються в солоних водоймах i являють собою пластичну мазеподiбну масу чорного або зелено-сiрого кольору. Для того, щоб утворилися пелоїди необхiдне унiкальне поєднання декiлькох чинникiв - гiдрологiчних, геологiчних, морфологiчних, фiзико-хiмiчних, клiматичних, бiологiчних тощо. Зрозумiло, що не скрiзь на нашiй планетi таке поєднання спостерiгається. В нас воно присутнє в найбiльшiй мiрi. Тому i наявнi в Українi найбiльшi у свiтi запаси мулових сульфiдних грязей.

Вченi встановили, що достатньо змiнитися хоча б одному з названих i неназваних чинникiв утворення пелоїдiв i їх лiкувальна якiсть та весь механiзм грязеутворення неминуче змiнюється. Техногенне забруднення, нерозумне штучне сполучення лиманних озер з морем, використання лiкувальної сировини солоних озер для виробництва миючих засобiв негативно впливають на якiснi i кiлькiснi характеристики лiкувальних грязей. Процес утворення пелоїдiв триває i далi i треба бути дуже обережним, щоб їх цiлющi властивостi не були втраченi.

На даний час в Українi виявлено 26 родовищ сульфiдних лiкувальних грязей. Їх обсяг вражає уяву. Назву лише деякi з них. Так, в Тилiгульському лиманi розвiдано понад 11 млн. кубiчних метрiв пелоїдiв, приблизно по стiльки ж в Березанському i Хаджибейському лиманах. Найбiльший обсяг пелоїдiв нинi знаходиться в Куяльницькому лиманi та в лиманах Шагани i Алiбей в Одеськiй областi - вiд 15 до 17 млн. кубiчних метрiв. Характерною особливiстю є та, що з 26 лиманiв i озер з найбiльшими запасами лiкувальних сульфiдних грязей використовуються лише 6. Та й то лише на декiлька вiдсоткiв.

Лiкувальнi муловi сульфiднi грязi величезне природне багатство України свiтового масштабу, яке потребує рацiонального використання, захисту i розумiння його значимостi для майбутнього розвитку нашої держави.

-- "Королева мiнеральних вод"

Мiнеральна вода "Миргородська" вiдома далеко за межами нашої країни як лiкувально-столова вода унiкального мiнерального складу. Iсторiя вiдкриття цiєї мiнеральної води дуже цiкава. Про її цiлющi властивостi першими довiдалися не вченi, а простi люди, якi шукали полегшення своїх страждань. Мiське земство Миргорода ще на початку ХХ столiття замовило одному нiмецькому пiдприємцю закласти свердловину, щоб провести мiський водопровiд i забезпечити жителiв питною водою. Свердловина постiйно заглиблювалася, але на поверхню виходила лише солона вода та ще й з неприємним присмаком. Нарештi грошi на оплату замовлення закiнчилися, а до якiсної питної води свердловина так i не дiйшла. Тодi, щоб хоч якось виправдати великi витрати на бурiння земство вирiшило спорудити в центрi мiста фонтан. Його звели i використали для роботи "погану" воду зi свердловини.

Пройшов час i мiсцева влада помiтила, що з навколишнiх сiл i хуторiв, до фонтану приїжджають люди i набравши в бочки воду з фонтана везуть її додому. На запитання здивованих можновладцiв: "навiщо вони це роблять?" селяни вiдповiдали: "П'ємо вiд живота". Так малограмотнi, але вiд природи кмiтливi українськi селяни вiдкрили нинiшню "королеву мiнеральних вод". Лише пiсля цього вченi взялися вивчати властивостi цiєї води i вже на науковому рiвнi пiдтвердили її цiлющi властивостi.

У свiй час Миргородську мiнеральну воду називали "Миррад". Справа в тому, що у цiй лiкувальнiй волi, яка має багату i складну гамму мiнеральних речовин, мiститься ще й незначна кiлькiсть радону. Цей радiоактивний газ в невеликих кiлькостях теж має лiкувальнi властивостi. Макро- i мiкроелементи Миргородської води є iдеальними для засвоєння людським органiзмом. Основою води є iони натрiю i хлору, якi служать основним матерiалом для секрецiї шлункового соку. Необхiдно ще вiдмiтити, що iони натрiю вiдiграють важливу роль у водному обмiнi органiзму. Не сидять без роботи i iншi складовi Миргородської води, зокрема, iони магнiю i кальцiю. Першi знижують рiвень холестерину а кровi, другi - володiють протизапальною властивiстю. Ще один елемент мiнеральної воли - кремнiєва кислота чудовий "м'який" абсорбент з вираженою протизапальною дiєю. Важливу роль вiдiграють i мiкроелементи - йод, залiзо, фтор, бром та iн. Миргородська вода не просто лiкує хвороби кишково-шлункового тракту, вона сприяє комплексному оздоровленню органiзму.

-- Унiкальнi "Бермiнводи"

Характерною особливiстю України є та, що практично будь-яка її область має свої мiнеральнi води унiкальних властивостей. Всi вони рiзнi i всi вони в тiй чи iншiй мiрi доповнюють одна одну, створюючи неповторний комплекс мiнеральних вод на будь-який смак i хворобу. В цьому ряду безперечно видiляються води Харкiвщини. Харкiвська i Полтавська областi безпосередньо межують одна з одною, але знаменита "Миргородська" доволi суттєво рiзниться вiд дедалi бiльш вiдомими "Бермiнводами".

Нинi на Харкiвщинi вже в десяти районах на поверхню виведенi мiнеральнi води. В чому ж полягає бальнеологiчна цiннiсть харкiвських мiнеральних вод? Головним є те, що цi води мiстять багато кремнiєвої кислоти i органiки. В цьому сенсi мiнеральнi води Харкiвщинi близькi до всесвiтньовiдомої Нафтусi". Крiм того, вони мiстять кальцiй, натрiй, магнiй, вуглекислоту. Є також незначна кiлькiсть залiза.

Звичайно, що серед мiсцевих мiнеральних вод лiдером є цiлюща вода, виведена на денну поверхню за 20 кiлометрiв вiд Харкова на схилах Березової балки. Вони отримали назву Березiвськi мiнеральнi води або "Бермiнводи". Вперше в лiтературних джерелах вiдомостi про лiкувальнi властивостi джерел, якi були на схилах балки поблизу хутора Березове з'явилися в 1863 роцi. В той же час науковцi Харкiвського унiверситету дослiдили мiнеральний склад цих вод i встановили їх лiкувальнi властивостi. З 1926 року тут почав працювати санаторiй.

В наш час Березiвськi мiнеральнi води вiдомi далеко за межами України. Курорт "Бермiнводи" щорiчно приймає понад 20 тис. хворих i вiдпочиваючих i має належнi бальнеологiчнi ресурси для подальшого розширення. Тут успiшно лiкують захворювання шлунково-кишкового тракту, нирок, печiнки, ендокринної системи. Головним лiкувальним чинником залишається унiкальна мiнеральна вода.

Загальна мiнералiзацiя Березiвської води не велика - 0,75 грам на лiтр. Всi iншi її характеристики вiдповiдають сучасним свiтовим стандартам на питну воду. Жорсткiсть води визнана помiрною. Окрiм гiдрокарбонатiв, основного лiкувального чинника, у водi знайдено в незначних кiлькостях калiй, магнiй, натрiй, є також сульфати i кальцiй. Ще менше в Березiвськiй виявлено мiдi, хлору, брому, залiза, йоду. Є в нiй i вiльна вуглекислота. Органiчними компонентами, якi рiднять Березiвську з "Нафтусею" є бiтуми, смоли, гумiновi кислоти тощо. Сталою є температура води. Протягом всього року вона коливається в межах 9 -10 градусiв Цельсiя.

Березiвськi мiнеральнi води мають кiлька цiкавих властивостей, таємницi яких не до кiнця розкритi. Виявилося, що якщо споживати воду в обсягах, який приблизно дорiвнює 1% маси тiла людини лiкувальний ефект виражений дуже яскраво. При збiльшеннi обсягу її вживання до 2% маси тiла, лiкувальний ефект вiдсутнiй. Подальше збiльшення обсягу її вживання дає протилежний ефект. Другою особливiстю води є та, що у вiдкритому виглядi вона зберiгається не бiльше однiєї доби. Потiм з води випадає залiзо i вона набуває жовто-гарячого вiдтiнку. В той же час ця мiнеральна вода добре консервується i в такому станi довго зберiгає власнi лiкувальнi властивостi.

Проведене бурiння в цьому ж районi до глибших шарiв показало, що i там є мiнеральнi води. Їх мiнералiзацiя досягає 6-7 грамiв на лiтр. В iнших районах Харкiвщини на глибинi 50-60 метрiв виявлено мiнеральнi води, близькi за складом до Березiвських. В лiкувальному вiдношеннi вони навiть дещо сприятливiшi для органiзму людини за "Бермiнводи". Нинi на Харкiвщинi вiдкривається все бiльше лiкувальних мiнеральних вод. I, нарештi, в районi Краснооскольського водосховища виявлено джерела радонових мiнеральних вод. Все це вiдкриває великi перспективи для рекреацiйного розвитку областi.

-- "Коктейль" з мiнеральних i термальних вод Криму

В розвитку рекреацiйно-туристичного комплексу Криму iснує немало стереотипiв. Один з них полягає в тому, що пiвострiв це мiсце пляжного вiдпочинку i лiкування з допомогою грязей. Цiлющi мiнеральнi води, як провiдний чинник подальшого рекреацiйного розвитку Криму в основному не розглядаються. Однак, це помилкова позицiя. Чудодiйнi лiкувальнi властивостi мiнеральних вод Криму вiдомi ще з часiв Боспорського царства. Археологи на Керченському пiвостровi вiдкопали бальнеологiчну оздоровницю. Мешканцi Пантiкапеї на початку нашої ери користувалися для лiкування водою з мiсцевого джерела, яке функцiонує тут i понинi. Потiм про мiнеральнi води Криму майже забули i доволi несподiвано, закладаючи свердловину для поливу виноградникiв в районi Феодосiї на денну поверхню була виведена мiнеральна лiкувальна вода. Вона отримала назву Паша-Тепе. Ця вода i донинi популярна пiд назвою "Феодосiя". Її вiдкриття вiдбулося в 1904 роцi. Через декiлька рокiв тут вiдкрили ще одне родовище мiнеральної води. Тодi їй присвоїли доволi гучну назву "Кримський нарзан".

В наш час вченi виявили три гiдромiнеральнi областi в Криму: гiрського Криму, рiвнинного, i Керченського пiвострова. Кожна з них вiдрiзняється вiд iншої за характером мiнералiзацiї води i її компонентами. Так, в гiрському Криму знаменитим є джерело Аджен-Су або ж Чорнi Води. Дивовижнi властивостi мають води цього джерела. По перше, воно як триголова Гiдра має три виходи на земну поверхню. Ще дивовижнiше те, що в усiх трьох джерелах вода рiзна. В одному це джерельна питна вода, в другому i третьому джерелах, за 20 i 40 метрiв вiд першого, вода гiрко-солона та ще й з природною газованiстю. Загадка цього родовища ще до кiнця не розгадана. Але очевидно, що джерела живлення цих поряд розмiщених виходiв на денну поверхню вод дуже рiзнi.

Гiрко-солона вода цього джерела, яка мiстить значну кiлькiсть газiв особливо зацiкавила вчених. Вони пiдозрювали, що ця вода близька за складом до знаменитої в Європi i свiтi Аахенської. Пiсля дослiдження їх здогадка пiдтвердилася. У цiй дивовижнiй водi цiлий коктейль газiв. Переконайтеся самi: 75% азоту, 24% метану i важких вуглеводнiв, 0,4% вуглекислоти, 0,1% сiрководню, 0,2% кисню. Крiм того виявлена присутнiсть так званих благородних газiв аргону, гелiю, ксенону, неону.

Майже не освоєнi мiнеральнi води рiвнинного Криму. Однак, тут виявлена справжня комора найрiзноманiтнiших за складом цiлющих вод. На будь-який смак i захворювання. Азотнi, метановi, сiрководневi води цього району мають до того ж часто-густо змiшаний газовий склад. Рiзняться вони й за температурою води. Якщо з поверхневих товщ землi виводяться холоднi мiнеральнi води з температурою 14-15 градусiв, то з глибоких свердловин надходить вода з температурою 60 градусiв Цельсiя. Доволi суттєво змiнюється i мiнералiзацiя вод рiвнинного Криму - вiд майже прiсних до таких, якi мiстять в собi до 40 грамiв розчинених солей на лiтр.

В Гiрському Криму мiнеральнi води переважно сульфатнi i хлориднi. Головною їх газовою складовою є метан, а також метан i сiрководень. Iнколи присутнiй i вуглекислий газ. Але в незначних кiлькостях. Температура води рiдко перевищує 15 градусiв. Лише iнколи вона досягає 30 градусiв.

На Керченському пiвостровi переважають вуглекислi води. Вони залягають доволi глибоко i мають температуру до 45 градусiв Цельсiя. Наряду з вуглекислими мiнеральними водами тут виявленi й азотнi, метановi i сiрководневi.

Нарештi в захiднiй частинi Криму виявлено гарячi води. Температура їх вод така, що цi води можна використовувати для опалення цiлих мiст.

Як бачимо унiкальнiсть i розмаїтiсть мiнеральних вод Криму надзвичайна. Однак їх використання поки що дуже незначне. Виведенi на поверхню термальнi гарячi води часто-густо взагалi не використовуються. Зливаються в рiчки, а то й просто на землю. В кращому випадку їх використовують мiсцевi жителi.

Крим володiє величезними рекреацiйно-туристичними скарбами всесвiтнього масштабу i мiнеральнi його води є ще одним дiамантом до цiєї скарбницi. Пора вже їх починати iнтенсивно використовувати.

-- Унiкальнi парки Чернiгiвщини

Величезним рекреацiйно-туристичним ресурсом України є практично невiдомi в Європi парки древньої Чернiгiвської землi. Їх притягальна сила для туристiв з цiлого свiту полягає в унiкальному на планетi поєднаннi рослин, якого бiльше нiде в свiтi немає.

Мабуть все таки найзнаменитiшим дендропарком Чернiгiвщини, а може i всiєї України є Тростянецький парк. Вiн знаходиться приблизно за 30 кiлометрiв вiд районного центру Iчня бiля села Бережiвки. Вiд найближчої залiзничної станцiї Рубанка вiддаль близько 20 кiлометрiв. Дендропарк Тростянецький займає площу 207 гектарiв. За площею вiн належить до найбiльших штучних паркових масивiв нашої держави. Однак, не в цьому його унiкальнiсть i притягальна сила.

Засновником парку в 30-тi роки ХIХ столiття став тодi один з найбагатших людей Європи вiдомий український магнат I. Скоропадський. Створення парку тривало декiлька десятилiть, в цiлому бiльше 59 рокiв. Вiн був закладений на степовiй рiвнинi пiвденної Чернiгiвщини. Тут дiяли дуже талановитi, якби ми нинi сказали, ландшафтнi дизайнери. Вони не просто створювали якiсь ландшафтнi вiддiли, наприклад, штучний гiрський ландшафт Швейцарiї, але й вмiло використовували мiсцевi природнi особливостi. Так, два глибоких яри вони перетворили на мальовничi ставки, площею понад 10 гектарiв. Нинi з їх берегiв вiдкриваються надзвичайно привабливi пейзажi.

Маючi великi грошi Скоропадський мiг дозволити собi завозити до парку унiкальнi рослини з усього свiту. Їх не просто завозили, їх тут дуже вмiло аклiматизовували. Тому нинi в парку налiчується понад 400 видiв рiдкiсних дерев. Щоб їх побачити в природi нам би прийшлося об'їхати всю планету, а тут вони знаходяться в одному мiсцi. Багато дерев мають вiк понад 100 рокiв. Це могутнi витвори природи. Iснують близько 300 дубiв, вiк яких наближається до 250 рокiв.

Якi ж рiдкiснi заморськi дерева тут зустрiчаються? До них можна вiднести ялину канадську, тую велетенську, смереку Фрезера, смереку калiфорнiйську тощо. Тут створено справжнi дендрологiчнi колекцiї, яким немає рiвних, i не лише в Українi. Яку роль, крiм рекреацiйно-туристичної, вiдiграє нинi Тростянецький дендропарк? По-перше, це державний заповiдник. По-друге, база аклiматизацiї цiнних дерев, завезених з усього свiту. По-третє, тут заготовляють насiння багатьох дерев. По-четверте, в парку вирощують саджанцi для озеленення мiст нашої країни. I, нарештi, це улюблене мiсце вiдпочинку i духовного збагачення туристiв з багатьох країн свiту.

Чудовим зразком садово-паркового мистецтва України є старовинний парк в селi Сокиринцi. Парк почав створюватися з 1763 року прилуцьким полковником Г. Галаганом. Протягом 82 рокiв на територiї лiсового масиву площею понад 600 гектарiв цiлеспрямовано формувався один з кращих паркових комплексiв Європи. На вiдмiну вiд Тростянця Сокиринський парк не стiльки залучав екзоти з усього свiту, скiльки вдосконалював мiсцевий природно-лiсовий комплекс. Це вiдбувалося шляхом створення сонячних галявин, дизайнерського розмiщення окремих осередкiв дерев, висаджування багатьох квiтучих чагарникiв. Великий i гарний ставок став центром композицiї в яку вмонтовувалися альтанки, мереживнi мiстки, скульптури.

В 1829 роцi закiнчилося будiвництво розкiшного палацу. Вiн, разом з воротами до парку i ротондою органiчно вписався в загальний природно-антропогенний ландшафт.

Третє дендрологiчне диво Чернiгiвщини це парк у Качанiвцi. Вiн розмiстився на площi 500 гектарiв. Започаткований парк i палацовий ансамбль був у 1770 роцi, коли хутiр Качанiвка з прилеглими землями дiстався генерал-фельдмаршалу П. Румянцеву-Задунайському. Тут спорудили гарний будинок з вражаючою колонадою, альтанки, ставки i озера. Характерною рисою цього дендропарку є насадженi гаї з рiзних видiв дерев. В ХIХ столiттi парком i палацом володiли українськi помiщики Тарновськi. Ця освiчена i культурна родина збирала сюди багатьох генiальних людей того часу. Тут бували, а iнодi i подовгу жили Т.Шевченко, М.Гоголь, М. Глинка, С. Гулак-Артемовський, I. Репiн та iн. Нинi цей унiкальний палацо-парковий ансамбль привертає увагу багатьох туристiв.

-- Парк "Софiївка"

Дендропарк "Софiївка" знаходиться в мiстi Уманi Черкаської областi. Його оголошено державним заповiдником. Це, без перебiльшення, один з найкращих шедеврiв садово-паркового мистецтва в Європi. Його побудували нинi вiдомi ландшафтнi дизайнери з села Войкiвки Iван Вдовиченко, Iлля Вдовиченко i Корнiй Кузьменко. Цi українськi крiпаки створили справжню рекреацiйно-туристичну перлину України.

Автором проекту i виконробом був польський вiйськовий iнженер Людовик Метцель. Це була не тiльки професiйна, але й талановита людина, член Варшавського наукового товариства. Замовлення вiн прийняв вiд магната Станiслава Потоцького. Закоханий воєвода хотiв таким чином засвiдчити свою вiдданiсть майбутнiй дружинi Софiї Вiтт. Звiдси i назва парку "Софiївка".

В центр експозицiї парку було покладено скелясте урочище з промовистою назвою Кам'янка. В цьому сенсi "Софiївка" суттєво вiдрiзняється, наприклад, вiд паркiв Чернiгiвщини, де камiння не виходить на денну поверхню. Ця пiдвищена дiлянка Приднiпровської височини, в основi якої знаходиться Український кристалiчний масив була порiзана ярами. По дну головного з них у цiй мiсцевостi протiкав струмок Багно. Його назва дiйсно вiдповiдала дiйсностi. В цiлому мiсце було непривiтне i непрезентабельне. Тим бiльша заслуга будiвничих, якi з нього зробили перлину свiтового значення. Але були в цьому мiсцi i чистi джерела, якi виходили на поверхню землi на схилах ярiв.

Почалися роботи по створенню парку в 1796 роцi. Вони на той час вражали масштабами викопаного грунту i пересуванням величезних кам'яних брил. З останнiх споруджувалися гроти, будувалися оглядовi майданчики, а також водоспади. Невпiзнанно змiнився i струмок Багно. Його суцiльно вдягли в гранiт, перегородили порогами, влаштувавши цiлий каскад мальовничих водоспадикiв. Перед будiвничими була поставлена задача створити величний фонтан. Як це зробити? Метцель придумав вихiд. Було створено два ставки на рiзних рiвнях. Рiвень Верхнього ставка, який назвали Солодким морем на цiлих 22 метри перевищував рiвень нижнього ставка. Таке рiшення дало можливiсть посеред Нижнього ставка спорудити фонтан. Потужний струмiнь з нього пiднiмається на висоту 20 метрiв.

Але й це ще не все. З Солодкого моря пiд землею проклали канал. Вiн символiзує мiфологiчну пiдземну рiчку Стiкс, якою Харон перевозив душi померлих до пiдземного царства Аiду. Пропливши пiд землею 224 метри туристи потрапляють до Моря мертвих, до "Суду" та "Єлiсейських полiв". Однак, можна потрапити цiєю "Рiчкою мертвих" i до бурхливого потоку великого каскаду колишнього струмка Багно. Звiдси недовго загримiти стрiмголов з висоти до "Хаосу", або в долину "Титанiв". Далi вражає уяву мiфiчний "Тартар". Тут великий водоспад з висоти падає на камiння i розбивається на мiльярди найдрiбнiших краплин, якi створюють водяну завiсу над "Площею зiбрань".

Але на цьому наша мiфiчна мандрiвка не закiнчується. Неподалiк вiд великого фонтана на березi Нижнього ставка височiє Левкадська скеля. Вона теж взята з грецької мiфологiї. Давнi греки вважали, що вхiд до пiдземного царства мертвих знаходиться пiд водою бiля острова Левкади. Зi скелi цього острова у воду стрибали тi, хто не зазнав взаємного кохання.

Але є в парку i свiдчення реальної трагедiї i смертi. Поблизу Левкадської скелi лежить величезний шматок гранiту. Пiд час будiвництва паркових споруд цей камiнь упав i придавив декiлькох селян, якi загинули. Поблизу нього споруджений павiльйон. Вiн називається "Мисливським" або "Сiльським". Тут гостi магната могли вiдiйти вiд сумних думок про минущiсть їхнього життя пiсля вiдвiдання пiдземного царства мертвих.

В парку практично все наповнене мiфами i оповiдками. По його скульптурах i будовах можна вивчати "Iлiаду" i "Одiссею" Гомера. Однак не лише Давня Грецiя присутня тут. В "Софiївцi" можна згадати i iсторiю давнього Риму ("Тарпейська скеля"), Польщi ("Локейка"). Вiдображена тут i iсторiя життя самої родини Потоцьких (каскад "Три сльози", "Колона печалi").

Розповiдаючи про архiтектурнi дива "Софiївки" я ледве не забув про його рослини. Дiйсно, сповненi вражень вiдвiдувачi нерiдко не звертають уваги на те, що тут є ще й дерева. Перше дерево тут висадили ще в далекому 1799 роцi. Саджали вже великими. Завозили багато дерев i з iнших країн i материкiв. Пiсля цього алеї парку прикрасили статуями античних богiв i богинь. Їх виготовили кращi скульптори Iталiї.

"Софiївка" диво природи i рук людських. Це дiйсно унiкальний куточок не лише нашої країни, але й усього свiту.

-- Дивовижнi Веселi Боковеньки"

Мало хто в нас знає про те, що на Кiровоградщинi, яка не славиться своїми туристичними об'єктами, знаходиться одне з дивовижних мiсць Європи, дендропарк "Веселi Боковеньки". Це, так би мовити, офiцiйна назва. Однак мешканцi навколишнiх сiл традицiйно називають цей дендропарк Давидовським парком. Причина цього криється в тому, що засновником "Веселих Боковеньок" був онук декабриста Давидова, на якому цей рiд i перервався.

Закладати парк почали в 1893 роцi. Цьому передували поїдки Давидова по кращих парках Європи. Був вiн i в Iталiї, Францiї, Британiї, Нiмеччинi, Швейцарiї. Вiдвiдав i вiдомi дендропарки України, якi на той час уже користувалися заслуженою славою. Пiсля цього Давидов оголосив конкурс на кращий проект дендропарку. Перемiг задум українського художника-пейзажиста I. Падалки.

Реалiзувати дуже цiкавий i оригiнальний проект I. Падалки було доручено вiдомому на той час спецiалiсту з ландшафтного дизайну О. Регелю. Йому вдалося в повнiй мiрi реалiзувати ландшафтний пiдхiд до справи. Задум I. Падалки полягав в тому, щоб у парку не було прямих, рiвних алей. Вони мали крутитися, витися вигадливими спiралями тощо. Такий пiдхiд створював враження постiйної ландшафтної новизни. Невпинно вiдкривалися все новi краєвиди, якi нiколи не повторювалися двiчi.

В цiлому було створено п'ять ландшафтних пейзажiв. Композицiйними ядрами їх стали галявини, розмiщенi на пiдвищеннях. З них вiдкриваються казковi краєвиди. Навiть не вiриться, що вони є справою рук людини. Повертаючись в рiзнi боки вражений турист нiби переходить вiд пiвнiчних пейзажiв до пiвденних. Коли ви вийдете на iнше композицiйне ядро краєвиди при обертаннi теж будуть змiнюватися, але вже не повторюватимуть попереднє ландшафтне ядро. I так на всiх п'яти точках. В принципi це є унiкальне явище в дендропарках. Але й це ще не все.

"Веселi Боковеньки" є одним з європейських i азiйських лiдерiв серед дендропаркiв за багатством видового складу рослинностi. Тут вiдмiчено понад 800 дерев i кущiв, завезених на Кiровоградщину з усього свiту. Немає жодного материка, який би не був представлений у цьому дендропарку. Особливо багато тут гостей з Африки, Пiвнiчної i Пiвденної Америки. Це i залiзне та кавове дерево, гiрський горiх i рiдкiсний бундук. Туристiв вражає своїми розмiрами, чудовими, схожими на тюльпани квiтами, рiзьбленими на кшталт гiтарам листям тюльпанове дерево i можливо найстародавнiше на планетi гiнкго, яке збереглося з давнiх геологiчних епох. Стараннями садiвникiв тут прижився навiть тропiчний болотяний кипарис з далекої Флориди.

Вiдвiдувачi дендропарку не приховують свого захоплення. Але i в них, якi вже нiби наситилися красою дендропарку викликає захопленi вигуки пейзаж з назвою "Золота рибка". Крiм алей в парку практикуються також звивистi стежки, якi раптово виводять туристiв до того чи iншого дива природи парку. Є тут i озеро, яке оточене плакучими вербами, за якими, як сторожа, вишукалися хвойнi дерева завезенi звiдусiль.

Є в дендропарку "Веселi Боковеньки" i лише йому притаманна "родзинка". Нею виявилася унiкальна колекцiя найрiзноманiтнiших дубiв. Тут є червоний, пiрамiдальний, гiрський, мушмулолистий дуб та багато iнших видiв цього дерева. У "Веселих Боковеньках" створено чотири нових рiзновиди цiєї цiнної рослини. Це дiйсно феноменальне явище у свiтi. Роботи з облаштування парку було закiнчено в 1903 роцi, але наукова робота тут не припинялася навiть пiд час воєн. Так тут проведено понад 10 тисяч схрещень рiзних форм дубiв.

-- Парки Криму

Хто хоча б раз був на Пiвденному узбережжi Криму нiколи не забуде фантастично гарнi пейзажi його паркiв i напоєне фiтонцидами цiлюще повiтря. Десятилiттями сюди з усього свiту завозили унiкальнi рослини. Їх тут аклiматизували, висаджували, всiляко пiдтримували i оберiгали. Значнi площi Пiвденного Криму належали царськiй родинi i сюди потрапили спецiально привезенi, а то й подарованi керiвниками i монархами рiзних країн унiкальнi дерева i кущi. Взяти хоча б привезенi з США гiгантськi секвої та мамонтовi дерева.

Нинi пiвденнобережнi парки Криму є величезним природно-ресурсним i духовно-iсторичним надбанням України. Якщо брати всю нинiшню площу паркiв Криму, то на найпривабливiшi i найбагатшi пiвденнобережнi припадає 1067 гектарiв, половина площi всiх паркiв АРК. Пам'ятками садово-паркового мистецтва в наш час оголошено 18 з них.

Звичайно, найвiдомiшим з них є Нiкiтський ботанiчний сад. Його слава вийшла далеко за межi України. Але за його могутньою фiгурою якось у тiнi опинилися iншi цiлком достойнi парки, скажiмо, Мiсхорський, площею 23 гектари, який має понад 100 рiзних видiв i форм дерев i чагарникiв, Алупкинський, вiдповiдно 40 гектарiв i близько 200 видiв i форм, Фороський - 70 гектарiв i понад 200 видiв, Лiвадiйський - 40 гектарiв i понад 400 видiв, Масандрiвський - 44 гектари i 250 видiв, Гурзуфський - 12 гектарiв i 110 видiв i форм, Кипарисний - 9 гектарiв i 180 видiв i форм, Утьос - 5 гектарiв i близько 150 видiв, Карасанський - 18 гектарiв i понад 220 видiв i форм дерев i чагарникiв. Є ще й iншi менш вiдомi пiвденнобережнi парки. Але й без них картина доволi монументальна i приваблива. Фактично вiд Форосу до Феодосiї майже безперервною смугою, з незначними розривами, тягнуться дендрологiчнi парки.

Стиль формування бiльшостi паркiв Пiвденного береза Криму класично пейзажний. Дуже майстерно використанi особливостi мiсцевих ландшафтiв. Все зроблене з метою органiчного вмонтування привезених сюди з усього свiту екзотiв у мiсцевий природний комплекс, який формувався мiльйонами рокiв. В пiвденнобережних парках сконцентрованi як мiсцевi види дерев i чагарникiв, так i завезенi переважно з середземноморських країн рослиннi екземпляри. Широко представленi сосна Кримська, суничне дерево, дуб пухнастий, ялiвець високий, кавове дерево. З iнших материкiв i країн завезенi i добре прижилися сосна iталiйська (пiнiя), дуб кам'яний, кедри лiванський, гiмалайський i атласький, платани схiдний i кленолистий, магнолiя великоквiткова, кипариси, пальми, гiгантський секвоядендрон.

-- Парк "Олександрiя"

Чудовий зразок ландшафтної архiтектури мiжнародного значення являє собою парк "Олександрiя", який знаходиться в старовинному мiстi Київської областi Бiлiй Церквi. Iсторiя його створення вельми романтична, тому й у всьому стильовому оформленнi парку переважає романтизм i сентименталiзм. Понад 200 рокiв тому граф Ф. Браницький, людина не лише багата, але й романтична, вирiшив якимось чином увiковiчнити своє кохання до власної дружини Олександрiї. Так виник один з кращих ландшафтно-архiтектурних шедеврiв свiту. Легенда розповiдає, що найнятий ландшафтний дизайнер отримав вiд графа завдання вигинами паркових алей написати на мiсцевостi iм'я його коханої жiнки.

Взагалi то, парк "Олександрiя" нiби увесь зiтканий з легенд. Найграндiознiша з них повiдомляє, що пiд парком iснує справжнє пiдземне мiсто, з безлiччю ходiв i залiв. Ходи нiбито ведуть до рiчки Росi, в мiсто, а також до дороги, яка з'єднує Київ з Одесою. Розповiдають, що на вимогу графинi, щоб нiхто не потривожив її улюблених лебедiв навколо ставкiв, а їх тут аж 12, була посаджена якась таємнича "проклята трава", що отруювала людей, якi намагалися прокрастися до води. Лише граф та його дружина знали безпечнi пiдходи до водойм. Як i в "Софiївцi" тут є мiсця, де туристам пропонують загадувати бажання. I,кажуть, збувається!

На площi понад 400 гектарiв природнi комплекси поєднанi з архiтектурними спорудами - альтанками, павiльйонами, колонадами, мiстками. Вражає i кiлькiсть видiв рослин у парку. Їх тут рекордна кiлькiсть 2500. Навiть знаменитi парки Пiвденного берега Криму i близько не пiдходять до такої неймовiрної кiлькостi.

Уже з самого входу до парку вiдвiдувачi поринають у вiдповiдну романтичну обстановку. Головний вхiд побудований в класичному стилi. Далi павiльйон - Ротонда, потiм романтичнi "Руїни" з водоспадом, бiля яких так люблять фотографуватися закоханi й нареченi. Колонада "Луна", Китайський мiсток, джерело "Лев". А ще скульптури Меркурiя, Аполлона, Дiани. Над парком височить Палiєва гора з пам'ятним знаком Семену Палiю.

Краса i слава парку притягала до нього генiальних людей, якi шукали в ньому натхнення для своєї творчостi. У свiй час парком милувалися Т. Шевченко, А. Мiцкевич, О. Пушкiн. I нинi парк служить мiсцем вiдпочинку i наукової роботи. Не даремно вiн належить Нацiональнiй академiї наук України.

-- Дача Галiлея: вiд Понтiя Пiлата до сучасностi

Дача Галiлея - лiсовий заказник, де все дихає спокоєм i напоєне найдавнiшими легендами i мiфами. А може й правдою. Дача знаходиться в Тернопiльськiй областi в Чорткiвському i Борщiвському районах. Це унiкальний масив дубового лiсу з чисельними екзотичними рослинами. До останнiх належать сосна Веймутова, модрини європейська й японська, ялиця бiла, сосна чорна, горiх чорний, сiрий i маньчжурський. Площа Дачi Галiлея значна i досягає 1856 гектарiв. Основнi посадки були здiйсненi в ХУ - ХУI столiттях.

Головними лiсоутворюючими породами є дуб звичайний, а також граб з домiшками бука, липи серцелистої, ясена звичайного, черешнi. Пiдлiсок складається з лiщини, бруслини бородавчастої, клена татарського. Багатий i рiзноманiтний трав'яний покрив Дачi Галiлея - осока гiрська, осока волосиста, зiрочник лiсовий, маренка запашна, медунка м'якенька, печiночниця звичайна тощо.

Тут живе й багато тварин. Доволi звичайними є лосi, косулi, лисицi, борсуки, тхори чорнi, пiдорлики великi. Можна зустрiти i занесеного до Червоної книги України пугача. Заказник вiдiграє в цiй мiсцевостi важливу водорегулюючу i ґрунтозахисну роль. Це також цiнна лiсонасiннева база нашої держави.

Дача Галiлея таємнича i навiть мiстична мiсцевiсть України. По-перше, дивовижною є сама її назва. З одного видання до iншого мандрує твердження, що ця назва пов'язана зi знаменитим астрономом середньовiччя Галiлеєм. Але цей лiсовий масив заклали як мiнiмум за столiття до його народження. Є легенда, що дачу заклав граф Лянцкоронський для оборони Ягельницького замку вiд татар. Вiдомо, який стрес переживали в середньовiччi народи, переходячи з однiєї природної зони до iншої. Лiс був чужий i навiть ворожий для степовикiв татар. Розповiдають, що вiд замку до Дачi Галiлея було прокладено пiдземний хiд, який дозволяв його оборонцям вiльно залишати цю оборонну споруду пiд час облоги i заходити в тил супротивника.

Однак цi легенди середньовiчнi так i не розкривають таємницi назви цiєї мiсцевостi, яка мала подiбну назву ще до того, як тут посадили лiс. Звiдки ж вона походить? Таємницю розкриває топонiмiка. Навколо Дачi Галiлея знаходяться села з цiкавими i показовими назвами. Одне називається Констанцiя, iнше Пилятинцi. Перша назва римська i з латинi перекладається як притулок. Друга пов'язана з прiзвищем знаменитого бiблiйного Понтiя Пiлата. Як таке може бути?, - запитаєте ви. Дуже просто, такi запитання пов'язанi з тим, що ми - українцi зовсiм не знаємо давньої iсторiї своєї Батькiвщини i нацiї.

Галiлея це не Галiлей, а дiйсно Галiлея, але Палестинська. В Iспанiї є Галiсiя, є така країна як Порту-Галiя, є римська провiнцiя Галiя, нинiшня Францiя, є малоазiйська Галатея. Всi цi країни, включно з Галiлеєю Палестинською заснували вихiдцi з української Галичини чи Галiсiї. Ви вже знаєте, що протягом багатьох тисячолiть розвитку української нацiї вiд Трипiльської цивiлiзацiї до сучасної України наша нацiя неодноразово переживала демографiчний вибух i популяцiйний стрес. Вони призводили до того, що популяцiйний надлишок населення перiодично покидав Україну i переселявся на всi сторони горизонту. На заходi вони заснували Галiю, Галiсiю i Португалiю, на пiвднi Галатею i Галiлею Палестинську. В Палестинi галичани зустрiлися з мiсцевими семiтськими племенами євреїв i арабiв. Вони зайняли пiвнiчну вологу частину Палестини, де почали займатися тим же чим займалися в Українi, вирощувати пшеницю, корiв, волiв, свиней, коней i таке iнше. В наш час археологи навколо Галiлейського моря знайшли безлiч кiсток свiйських свиней. Не можна собi навiть уявити, щоб цю тварину споживали в їжу євреї чи араби. Лише зараз в Палестинi археологи вiдкопали українськi вози з волами, на яких нашi пращури прибули до Палестини, пiвнiчну частину якої i назвали Галiлеєю.

Пiзнiше цю землю захопили римляни. Саме галiлеяни-iндоєвропейцi, а не євреї-семiти дали свiтовi Iсуса Христа. Серед дванадцяти апостолiв лише Iуда Iскарiот був євреєм. Всi останнi були, як i сам Iсус Христос, галiлеянами. Пiсля того, як розп'яли Iсуса Христа його вчення апостоли понесли свiтом, а римляни органiзували в Палестинi страшний геноцид, пiд час якого був знищений Єрусалим. Прислана з Риму армiя вбивали всiх пiдряд в Галiлеї. Навряд, щоб така полiтика могла сподобатися намiснику Риму в Палестинi Понтiю Пiлату, фiлософу i лiбералу. Вчення Iсуса Христа стрiмко поширювалося. Напевно, одним з його перших послiдовникiв i став Понтiй Пiлат.

Римський геноцид галiлеян призвiв до того, що вони почали масово тiкати на пiвнiч на свою прабатькiвщину Галичину. Нинi археологи вiдкопали на Тернопiльщинi церкву III столiття. А саме неподалiк вiд Дачi Галiлея знаходиться знаменитий пiдземний монастир перших християн. Схоже на те, що Понтiй Пiлат вирушив на пiвнiч разом з християнами-галiлеянами. Вони й заснували села Констанцiя, Пилятинцi, Дачу Галiлея, печерний монастир i першi християнськi церкви у свiтi.

-- Рекреацiйно-туристичний рай в Карпатах

Гiрська частина Карпатського рекреацiйного району, або, власне, Схiднi чи Українськi Карпати, має потужний потенцiал для розвитку рiзноманiтних видiв туризму. Нiмецькi рекреологи вважають цей потенцiал найбiльшим у свiтi. Особливо придатнi гори для короткотермiнового вiдпочинку. Казковий рельєф, незабутнi мальовничi ландшафти притягають сюди туристiв. Одноразова гранична рекреацiйна мiсткiсть Карпат може досягати до 2 млн. осiб. Протягом року без шкоди для природного довкiлля гори можуть вiдвiдати до 8 млн. вiдпочиваючих i туристiв. До цього можна додати ще 12 млн. екскурсантiв i туристiв вихiдного дня.

Сприятливим чинником рекреацiйного освоєння Карпатських гiр є їх вигiдне географiчне положення у центрi Європи та гарна транспортна доступнiсть. Вiдомо, що понад 60% всiх туристiв свiту мешкає в європейських країнах. Вiдновлення вузькоколiйних залiзничних магiстралей у горах, ремонт iснуючих шляхiв, сполучення їх з вузькоколiйками Румунiї, Словаччини i Польщi дасть можливiсть перетворити Українськi Карпати на регiон мiжнародного комерцiйного i дiлового туризму.

Характерною особливiстю Карпат є сотнi родовищ цiлющих мiнеральних вод рiзного складу, якi майже не використовуються на господарському рiвнi. Це невеликi копанки, якими користуються лише мiсцевi жителi та групи туристiв, маршрути пiшохiдних маршрутiв яких пролягають повз них. Маємо величезний резерв рекреацiйного господарства району.

Карпатськi гори є екологiчно найчистiшою частиною України i однiєю з екологiчно найбезпечнiших територiй всiєї Європи. Нинi цей чинник перетворився на головний в усьому свiтi у рекреацiйнiй привабливостi мiсцевостi. Крiм того, паводки на гiрських рiчках Українських Карпат, зумовленi злочинним вирубуванням лiсiв, завдали великих збиткiв не лише Українi, а й сусiднiм державам. Тому зростає водорегулююче значення Карпат як для нашої держави, так i для сусiднiх країн. Рекреацiя i туризм якраз i є тiєю єдиною галуззю господарства, яка здатна забезпечити екологiчну безпеку Карпат.

Нинi в гiрських районах Львiвської, Iвано-Франкiвської, Закарпатської i Чернiвецької областей живе приблизно 1,2 млн. осiб. Майже третина з них мешкає на висотi понад 500 метрiв над рiвнем моря. Умови життя i господарювання тут об'єктивно доволi складнi. Дуже низький рiвень зайнятостi населення i матерiального добробуту. Вирiшити цi проблеми в гiрських районах можна практично дише за рахунок розвитку рекреацiї i туризму.

Професор Р. Iванух цiлком слушно для розвитку рекреацiї i тризму в Карпатах пропонує створити на основi природно-iсторико-етнографiчних комплексiв рекреацiйно-туристичнi комплекси "Гуцульщина", "Бойкiвщина", "Лемкiвщина", "Закарпаття", "Буковина".

Природно-iсторико-етнографiчний комплекс "Бойкiвщина" займає площу близько 120 тис гектарiв у найнижчiй частинi гiр Львiвської i частково Закарпатської областей. Тут 57 населених пунктiв. Лiсистiсть територiї перевищує 50%. Бескиди Львiвщини характеризуються унiкальним у Європi рельєфом. Тут понад 20 джерел мiнеральних лiкувальних вод переважно типу "Нафтуся", якi використовують фактично лише мiсцевi жителi.

Важливими об'єктами туризму Бойкiвщини можуть бути унiкальнi дерев'янi храми, спорудженi у ХУII-ХУIII столiттях. Їх нинi налiчується 23. В архiтектурному планi вони надзвичайно привабливi i не мають аналогiв у свiтi.

На Бойкiвщинi багато маловiдомих туристам об'єктiв природно-заповiдного фонду. До них належать державнi ландшафтнi заповiдники Лихоборiвський (2075 гектарiв) i "Розлуч"(512 гектарiв), а також пам'ятки природи "Скеля Ступенева"(0,6 гектари), "Гора Пiкуй" (711 гектарiв), "Криниця Довбуща"(0,2 гектари), та державнi заповiднi урочища "Ялина" (6,3 гектари) та "Сянки" (23 гектари).

Тут перспективне будiвництво санаторiїв, лiкарень, пансiонатiв-дворiв з дерева у традицiйному бойкiвському архiтектурному стилi. У такому самому архiтектурному стилi варто споруджувати i всi iншi рекреацiйно-туристичнi споруди - кемпiнги, спортивнi комплекси, гiрськолижнi бази тощо. Їх треба розмiщувати на вузлах з'єднаних в один комплекс туристичних маршрутiв. Вони будуть пролягати через або повз видатнi об'єкти природно-заповiдного фонду, джерела мiнеральних вод, осередки лiкарських трав, ягiд i грибiв.

Напевно можна погодитися з нiмецькими вченими у тому, що найкраще у свiтi середовище для туризму об'єктивно знаходиться на Гуцульщинi. Багато науковцiв, якi вивчають рекреацiйну географiю Європи, стверджують, що цей район за всiм комплексом рекреацiйних умов i ресурсiв є конкурентоспроможнiшим за Польськi Татри, Iталiйськi Апенiни i навiть Австрiйськi Альпи.

Природнi умови i ресурси Гуцульщини просто iдеальнi для вiдпочинку, лiкування, активного туризму, заняття рiзними видами спорту, особливо у зимовий час. З урахуванням свiтової тенденцiї до зростання частки пiзнавального туризму тут можна знайти безлiч об'єктiв для задоволення цiєї рекреацiйної потреби. Для цього в Гуцульщинi є своєрiдна архiтектура, героїчнi iсторичнi постатi, невтрачений донинi побут гуцулiв, унiкальнi ремесла, сувенiри, високохудожнi вироби для всiх сфер побуту, народний одяг, один з найгарнiших у свiтi.

Природнi краєвиди Гуцульщини зачаровують туристiв. Тут безлiч пам'яток природи, заказникiв i заповiдникiв. Знайденi джерела залiзистих мiнеральних вод, цiлюще, фiтонцидне повiтря, безлiч лiкарських рослин, грибiв i ягiд, розвиток бджiльництва з використанням мiсцевих унiкальних бджiл є передумовами для будiвництва на Гуцульщинi багатьох курортiв.

-- Феноменальнi рекреацiйнi перспективи Передкарпаття

Нинi iнтенсивнiсть рекреацiйного використання, тобто для вiдпочинку i лiкування, цiєї частини України рiзко зменшується з пiвночi на пiвдень вiд Львiвської до Чернiвецької областей. Це пов'язано не з реальним зменшенням в цьому напрямi рекреацiйних ресурсiв, а з недостатнiм їх вивченням i освоєнням.

Бальнеологiчнi лiкувальнi ресурси Передкарпаття представленi гiдрокарбонатно-сульфатно-кальцiєво-магнiєвими, а також сульфатними натрiєво-кальцiєвими водами свiтового значення перед карпатської частини Львiвської областi.

Ядрами цих лiкувально-оздоровчих систем є Трускавець i Схiдниця. Зовсiм недалеко вiд Трускавця, у Моршинi, широко використовуються натрiєво-магнiєво-кальцiєвi i сульфатно-хлориднi води.

Великий вмiст органiки в знаменитiй "Нафтусi", унiкальний у свiтi вплив цiєї води на нирки, захворювання яких нинi є свiтовою проблемою, неможливiсть зберегти лiкувальнi властивостi цiєї води при її розливi у пляшки створюють цiлком об'єктивнi пiдстави для перетворення Трускавця i Схiдницi у свiтовi центри рекреацiї i туризму. Запаси "Нафтусi" у Схiдницi перевищують трускавецькi бiльш як в 1,5 рази, а використовують їх менше нiж на 2%.

Далi на пiвнiч i схiд вiд передгiр'я зосередженi вiдомi iз середньовiччя сульфатнi лiкувальнi води Любеня Великого i Немирова. На пiвночi Iвано-Франкiвської областi в селi Черче також є сульфатнi води, якi доповнюються лiкувальними грязями. За всiма геологiчними ознаками Iвано-Франкiвська i Чернiвецька областi нiчим не поступаються Львiвськiй за запасами цiлющих мiнеральних вод. Взагалi передгiрськi частини Iвано-Франкiвської i особливо Чернiвецької областi в рекреацiйному планi освоєнi найменше.

Виправити цю ситуацiю можна таким чином. По-перше, розпочати активний пошук родовищ мiнеральних вод. По друге, необхiдно цiлеспрямовано формувати рекреацiйно-туристичний iмiдж пiвденної частини Передкарпаття. По-третє, вiдновлювати архiтектурнi, iсторичнi, етнографiчнi рекреацiйнi об'єкти. По-четверте, будувати новi курорти, туристичнi бази, прокладати пiшохiднi маршрути тощо.

Передкарпаття з його чудовими природними умовами i багатими рекреацiйними ресурсами, заглибленою у тисячолiття iсторiєю, стародавнiми мiстами з унiкальною в Європi i свiтi архiтектурою, художнiми промислами Коломиї, Косова та iнших мiст i сiл, розмаїттям етнографiчних пам'яток неминуче має перетворитися на рекреацiйно-туристичний комплекс свiтового значення.

-- "Нова Швейцарiя" в Закарпаттi

Спецiалiсти з лiкування i вiдпочинку з європейських країн, яким вiдомi туристичнi ресурси Закарпаття нерiдко називають його "Новою Швейцарiєю". Закарпатський рекреацiйний район дiйсно володiє комплексом рекреацiйних умов i ресурсiв для всебiчного розвитку вiдпочинку, лiкування i туризму. Однак донинi його розвиток переважно ґрунтується на експлуатацiї значних запасiв вуглекислих, сульфiдних i хлоридно-натрiєвих мiнеральних вод. Їх загальний обсяг настiльки великий, що дає змогу перетворити Закарпаття на потужну мiжнародну оздоровницю. Цьому повинне сприяти й унiкальне географiчне положення областi, яка межує одночасно з чотирма країнами Європейського Союзу.

Закрите з пiвночi вiд проникнення холодних повiтряних мас Закарпаття характеризується високими температурами влiтку i взимку. У цьому планi район поступається лише Криму, однак тут вища вологiсть повiтря. У таких умовах вирощують виноград i виробляють унiкальнi вина. Деякi з них, зокрема Берегiвське, Iршавське, Троянда Закарпаття, можуть стати основою органiзацiї винних турiв.

Ця частина України дуже придатна для туристiв, якi б хотiли активно вiдпочивати. Закарпатське низькогiр'я, Вулканiчний хребет, Рахiвщина принаднi для водного i гiрськолижного туризму. Деякi курорти, зокрема Синяк, який лежить майже на межi рiвнини i гiр i нiби "втоплений" у низькогiр'я, є просто iдеальним i унiкальним мiсцем для тренувань лижварiв-початкiвцiв, родин разом з дiтьми тощо.

Великi перспективи для розвитку на Закарпаттi пiзнавального, дiлового, конгресового та iнших видiв туризму. Мiста з унiкальною iсторiєю i архiтектурою, перш за все Ужгород i Мукачеве, замки, руїни фортець, етнiчне багатоманiття мають стати основою для постiйного ускладнення рекреацiйно-туристичного господарства цiєї частини нашої держави.

З метою подальшого розвитку рекреацiї тут необхiдно цiлеспрямовано збiльшувати кiлькiсть об'єктiв природно-заповiдного фонду, створювати новi туристичнi маршрути, прокладати сучаснi шосейнi шляхи i вiдновлювати розiбранi вузькоколiйки в горах, будувати новi курорти, туристичнi бази, кемпiнги. Було б лише бажання. Євросоюз готовий iнвестувати в розвиток рекреацiї i туризму Закарпаття величезнi кошти. Справа в тому, що мiсткiсть європейських рекреацiйних об'єктiв практично вже вичерпана, а нiчого кращого i ближчого до потреб європейського споживача рекреацiйних ресурсiв в Європи вже немає. Необхiдно також розробити програму рекреацiйно-туристичного декорування територiї Закарпаття.

-- Хто сказав, що Крим вичерпав свої рекреацiйнi ресурси?

Нерiдко можна почути твердження вiд туристiв i вiдпочиваючих, що, бачте, Крим уже вичерпав свої можливостi для розширення рекреацiйно-туристичного господарства i там на пляжах стiльки людей, що й до моря пiдiйти не можна. Так, дiйсно, в розпал сезону таке нерiдко трапляється. Але це говорить лише про те, що в Українi i за її межами знають в основному лише про декiлька, так би мовити, класичних пляжних мiст i туди всi й їдуть. Про те, що цiлi частини пiвострова практично не освоєнi, що там чудовi пiщанi, а не гальковi пляжi, як на Пiвденному узбережжi, мало хто вiдає. Та й вiдповiдна iнфраструктура вiдсутня. Тому й маємо, як у тiй українськiй примовцi - де густо, а де й пусто.

Кримський пiвострiв у рекреацiйно-туристичному вiдношеннi можна чiтко подiлити на три рекреацiйнi зони: пiвденнобережну, захiдну i схiдну. Пiвденнобережна зона з її унiкальним клiматом середземноморського типу тягнеться вузькою смугою вздовж пiвденного узбережжя Криму. Це так званi сухi субтропiки. Вони мають однi з кращих природних умов для вiдпочинку, лiкування i взагалi для життя i господарської дiяльностi людини. Недаремно великi цивiлiзацiї Давньої Грецiї i Риму виникли у близьких природних умовах.

У найширшiй частинi пiвденнобережна зона не перевищує 8 кiлометрiв, а мiсцями вона звужується лише до 2 кiлометрiв. Вiд мису Айя на заходi до Семидвiр'я на сходi простяглася майже суцiльна смуга курортiв i санаторiїв, яка переривається лише скелястими мисами i заповiдними територiями. Влiтку, коли найбiльша кiлькiсть вiдпочиваючих, тут сухо i тепло (плюс 24 градуси Цельсiя у липнi). Взимку, у сiчнi ( найхолоднiший мiсяць), температури скрiзь додатнi (до плюс 4 градусiв). Якщо взимку i випадає снiг, то вiдразу тане.

Найвiдомiшими об'єктами пiвденнобережної рекреацiйної зони (iз заходу на схiд) є: Батилиман - Ласпi, Форос - Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Симеїз, Алупка, Мисхор, Лiвадiя, Масандра, Ялта, Гурзуф, Фрунзенське, Карабах, Алушта, Семидвiр'я. Понад 7 мiсяцiв середньодобова температура тут перевищує плюс 10 градусiв.

Основними в цiй зонi є клiматичнi та пляжнi рекреацiйнi ресурси. Поєднання "вiтру з гiр" з морськими бризами i наповнених фiтонцидами хвойних дерев завезених сюди з усього свiту повiтряних мас, створює умови для лiкування хворих iз неспецифiчними захворюваннями нервової та дихальної систем.

Найбiльшими курортами пiвденнобережної зони є Ялта i Алушта.

В Ялтi гори вiдступають вiд моря, створюючи своєрiдний природний амфiтеатр, який належить до найгарнiших у свiтi. Гори тут вкритi дуже фiтонцидною протягом всього року кримською сосною, вiком понад 100 рокiв. Ближче до моря багато виноградникiв. Практично кожен санаторiй мiста має власний парк або сквер iз субтропiчною рослиннiстю, є безлiч квiтникiв. З гiр стiкають рiчки i потiчки. В Ялтi випадає найбiльша кiлькiсть опадiв в усiй пiвденнобережнiй зонi. Велика Ялта включає курорт Лiвадiю зi знаменитими палацом i парком. Є також парк на курортi Мисхор, поряд з яким знаходиться мис iз вiдомим об'єктом туризму Ластiвчиним гнiздом. Це теж унiкальний об'єкт у свiтi. Велика Ялта iдеальне мiсце для проведення мiжнародних конгресiв.

Курорт Алушта знаходиться на березi моря, в тому мiсцi, де Кримськi гори перетинає перевал. Унаслiдок такого зниження з пiвночi iнодi проривається холоднiше повiтря, що створює певнi мiкроклiматичнi особливостi. Влiтку тут не так спекотно, як у Ялтi, але вiдповiдно зима є холоднiшою. Алушта, завдяки перевалу має добре транспортне сполучення iз Сiмферополем. Тут чудовi гальковi пляжi.

Захiдна рекреацiйна зона має запаси мiнеральних сульфiдних вод без специфiчних компонентiв . Тут зосереджено понад 26 % розвiданих запасiв мулових сульфiдних грязей України, з яких нинi використовується лише три родовища.

Найбiльшими рекреацiйними об'єктами зони є курорти Євпаторiя i Саки. Тут здiйснюють лiкування захворювань опорно-рухового апарату, периферiйної нервової системи, гiнекологiчних захворювань. Крiм того, в Саках лiкують захворювання органiв травлення. Захiдна рекреацiйна зона може збiльшити кiлькiсть вiдпочиваючих у декiлька разiв.

Надзвичайно перспективними є схiдна i гiрська рекреацiйнi зони. Схiдна зона має єдине в Українi Булганакське родовище сопкових грязей. У майбутньому тут можливе використання рекреацiйних ресурсiв Сивашу, особливо його пiвденної частини. Гiрська рекреацiйна зона придатна для спортивного туризму мiжнародного масштабу (альпiнiзм, лижний туризм, спелеотуризм). Дуже перспективними тут є оздоровчо-прогулянковий, природничо-пiзнавальний, iсторичний та iншi види туризму.

Не важко передбачити, що нинiшнiй окупований фашистською Росiєю Крим чекає доля Сiнайського пiвострова Єгипту. Останнiй був окупований Iзраїлем, iзраїльтяни вiдкрили тут нинi знаменитий Шарм-ель-Шейх, але врештi-решт вимушенi були повернути анексованi територiї Єгипту. Пiсля цього пiвденне узбережжя Сiнайського пiвострова перетворилося на рекреацiйно-туристичний район свiтового значення.

-- Асканiя-Нова

Асканiя-Нова - вiдомий далеко за межами України туристичний об'єкт i степовий бiосферний заповiдник, який входить до свiтової мережi бiосферних заповiдникiв, що охоплюють всю планету. Вiн знаходиться на територiї Херсонської областi. Унiкальнiсть заповiдника у свiтi полягає в тому, що в ньому єдиному на всю Європу збереглися нiколи не оранi сухостеповi ландшафти.

Iсторiя виникнення i дальшого iснування заповiдника така. Офiцiйно заповiдник був заснований у 1895 роцi багатим нiмецьким колонiстом Ф. Фальц-Фейном. Для цього iз господарського обiгу було вилучено недоторканi дiлянки степу, призначенi для випасу худоби. Заслуга Ф. Фальц-Фейна полягала в тому, що вiн зрозумiв значення для всього людства цiєї останньої в Європi дiлянки землi, яка нiколи i нiким не оброблялася. Ця людина пiшла на усвiдомленi збитки i таким чином врятувала для людства унiкальний еталонний зразок пiвденного степу. З 1919 року Асканiя-Нова оголошена народним заповiдним парком. У 1921 роцi тут було органiзовано перший в Українi державний заповiдник. З 1984 року вiн отримав мiжнародний статус бiосферного заповiдника. Цим актом було пiдтверджено його свiтове значення для науки.

Загальна площа бiосферного заповiдника в його нинiшнiх межах становить 33307,6 гектара. Структурно вiн складається з природного ядра (11054 гектара), буферної або охоронної зони (4800 гектарiв) i господарської зони (17453,6 гектара). В цiй зонi дозволено ведення типової для цiєї природної зони господарської дiяльностi.

Основою Асканiї-Нова є її природне ядро. Воно презентоване цiлинним степом i складається з трьох дiлянок: Пiвнiчної, Пiвденної i Великого Чапельського поду. Це такий собi єдиний в Європi, що зберiгся, еталон ковило-типчакового степу. Тут панують рiзнi види ковили, зокрема української, волосистої, Лессiнга та iн. Звичайно, що є i типчак (костриця борозниста), кипець (келерiя струнка), а також чудовi квiти, якi прикрашають природний степ - тюльпан Шренка, грудниця волохата, пiвники тощо. Все це рiзнотрав'я гармонiйно доповнюється бобовими рослинами - викою тонколистою, люцерною румунською. Всього тут зафiксовано 450 видiв квiткових рослин.

Доволi багатий i розмаїтий тваринний свiт. Звичайними є заєць-русак, ховрах, полiвка, їжак, лисиця, тхiр, ласка. Трапляється асканiйський благородний олень i косуля. Немало в Асканiї-Нова i птахiв: перепели, жайворонки, сiрi курiпки, просянки, кам'янки. Представленi хижаки i перелiтнi птахи - соколи, лунi, сови, журавлi i дрофи.

Територiя до кiнця не розгаданого природного дива - Великого Чапельського поду, який являє собою велике кругле зниження в рельєфi, нiби проведене циркулем рукою якогось верховного творця, використовується як природний аклiматизацiйний зоопарк. Тут уже понад 100 рокiв здiйснюються роботи по аклiматизацiї, гiбридизацiї i одомашненню диких тварин. Сюди з усiх куточкiв землi звезенi тварини, переважно копитнi. У вiльному або напiввiльному станi тут утримуються бiзони, зубри, конi Пржевальського, зебри, зебу, антилопи, зокрема найбiльша серед них канна, муфлони, оленi, косулi, ланi тощо. Є також птахи - страуси, лебедi, фазани, фламiнго.

В заповiднику створено декiлька ставкiв. На їх базi дiє орнiтопарк. В ньому утримується понад 60 видiв промислово-мисливських i декоративних птахiв. Асканiя-Нова спецiалiзується на цiлеспрямованому виведеннi нових районованих форм i порiд тварин. Частина парку вiдкрита для вiдвiдування туристiв, яких за рiк тут буває кiлька сотень тисяч.

Господарська та охоронна зони є важливою складовою частиною цього бiосферного заповiдника. Вони створенi для забезпечення дослiджень природних процесiв, якi вiдбуваються в умовах заповiдного режиму та їх трансформацiї пiд впливом рiзних напрямкiв характерних для цiєї природної зони видiв господарської дiяльностi людини.

В Асканiї-Нова працює велика група вчених рiзних спецiальностей, якi в основному зайнятi розробкою науково обґрунтованого режиму збереження унiкального в Європi природного комплексу степу. При цьому вони дослiджують як змiнюються природнi комплекси в часi, а також характер впливу на них антропогенної, тобто людської дiяльностi. Дуже важливим напрямком їхньої роботи є аклiматизацiя, iнтродукцiя й гiбридизацiя рослин та тварин, а також розробка рекомендацiй щодо господарського освоєння аклiматизованих у заповiднику рослин i тварин.

-- Соколинi гори

Навряд чи знайдеться в Українi i за її межами багато людей, якi хоча б чули про це диво природи. Фактично, крiм мiсцевих жителiв, про Соколинi гори не чув нiхто. А вони гiднi того, щоб про них не лише знали, але й приїжджали сюди численнi групи туристiв, українських i зарубiжних. Справа в тому, що цi не позначенi на жоднiй картi гори володiють якоюсь дивною притягальною силою. Саме вона примушує людей, якi хоча б раз тут побували, вертатися сюди знову i знову. Якась мiстика, скажете ви. Нiякої мiстики тут немає. Просто невимовна краса цiєї мiсцевостi зафiксовуються в пам'ятi туристiв i час вiд часу вiдновлюючись у свiдомостi як наркотик викликає певну залежнiсть у людини.

Соколинi гори, якi деякi журналiсти в наш час охрестили Надслучанською Швейцарiєю, знаходяться в районi селища мiського типу Соснове та села Губкова на правому березi рiчки Случ. Це Рiвненська область. В цьому мiсцi рiчка Случ тече мiж стрiмкими берегами, якi то тут, то там прориваються кам'яними скелями. Це виходи на денну поверхню Українського кристалiчного масиву. Береги рiчки густо порослi мальовничим лiсом. Доповнює привабливий для очей пейзаж руїни давнього замку, який колись височiв на скелях, а нинi його залишки створюють романтичну iдилiю в цьому куточку дикої природи.

На думку нечисленних туристiв найгарнiшою тут є скеля Князь-гора. Вона має висоту 70 метрiв i прямовисно обривається до русла рiчки. Бiля пiднiжжя скелi знаходиться Губкiвський кар'єр. Тут видобувають цiннi сiрi гнейси. Вони мiстять графiт й кристалiчнi сланцi. Цi гiрськi породи належать до найдавнiших на нашiй планетi i утворилися в перiод її молодостi.

Красу i незвичнiсть мiсцевостi надає i дуже складна геологiчна будова цiєї мiсцевостi. Вона цiкава не лише для туристiв, але й для спецiалiстiв-геологiв. Справа в тому, що тут на поверхню землi виходять рiзноманiтнi дайки. Останнi являють собою пластоподiбнi магматичнi тiла з крутим падiнням, якi обмеженi з бокiв паралельними площинами. Таких мiсць у свiтi не багато. Характерною особливiстю мiсцевої знаменитої дайки є її величина. Вона досягає 100 метрiв i має дуже характерну кулеподiбну окремiсть. Вона складається з гiрських порiд вiк яких перевищує два мiльярди рокiв. Тут же можна побачити невелику (1-2 метри) дайку базальтiв, яка перетинає давнiшу жилу пегматиту. В цiй мiсцевостi не лише можна i потрiбно проводити екскурсiї, але й возити геологiв для ознайомлення з цiкавими природними феноменами.

Строга i романтична краса Князь-гори з давнiх-давен приваблювала сюди людей. Саме на цiй горi знаходяться романтичнi руїни середньовiчного замку. Однак, люди тут поселилися набагато ранiше. Цьому пiдтвердженням є залишки городища древлян на цiй же Князь-горi.

Соколинi гори цiкавi не лише для геологiв. Бiологам тут теж є робота. На Соколиних горах спостерiгається рiдкiсне поєднання флори Полiсся зi степовими рослинами. Зокрема, дуже пахучий пiд час цвiтiння рододендрон жовтий знаходиться поруч зi степовою флорою, перловиком трансiльванським, косатиком угорським та iн.

Не обiйшлося таке гарне й романтичне мiсце i без легенд. Тут розповiдають, що в середньовiчному замку жив дуже багатий i сановитий князь. Остерiгаючись нападу ворогiв, якi врештi-решт i зруйнували замок, вiн сховав у спецiально облаштованих у скелях пiдземеллях свої незлiченнi скарби. Можливо ця легенда i має пiд собою якiсь iсторичнi пiдстави. В крайньому разi тут завжди вистачало людей, якi намагалися цi скарби вiднайти. Однак нинi, цими скарбами є цiнне облицювальне камiння, яке тут видобувають.

-- Гайдамацький Яр i Буша

На Вiнничинi, де протiкає рiчка Бушинка, лiва притока Мурафи в районi сiл Гамулiвки i Бушi знаходиться надзвичайно цiкавий природно-iсторичний об'єкт туризму Гайдамацький Яр. Вiн являє собою частину долини рiчки Бушинки нижче вiд села Гамулiвки. Численнi скелi, складенi твердими пiсковиками знаходяться у вузькiй затiненiй долинi. Вони за мiльйони рокiв обробленi вiтром i мають чудернацькi обриси, якi вражають уяву. В окремих мiсцях у виглядi горбiв ми помiчаємо виходи на денну поверхню давнiх гранiтiв. Група скель, що тут звуться Євстафiєвими, пiднiмається у виглядi величезних стовпiв. Цi природнi утвори, схожi на рукотворнi мури, здiймаються на декiлька поверхiв у небо. Зустрiчаються тут i схожi на гриби скелi. Вони нерiдко притуляються одна до одної.

На деяких скелях лежать обробленi вiтром величезнi брили, якi коливаються. В цiлому по нашiй планетi це дуже рiдкiсне природне явище. На поверхнi скель помiтнi глибокi борозни i виїмки. Зустрiчаються i округлi каменi, якi здаються кимось вiдполiрованими. Окремi скелi й каменi мають власнi назви: Гриб, Баран, Весела. В скелi Гайдамацька iснує печера i пiдземний хiд до села Буша завдовжки 4 кiлометри. Невимовну мальовничiсть мiсцевого ландшафту доповнюють 80-рiчнi граби i вiковi дуби.

Гайдамацький Яр не єдине цiкаве мiсце цього району Подiлля. Величезну iсторико-природну цiннiсть має сусiднє село Буша. Тут iснує iсторико-культурний заповiдник "Буша". Ця благодатна земля, яка розмiщена за 20 кiлометрiв вiд Вiнницького Ямполя на березi Днiстра здавна притягувала до себе людей. Археологи знайшли тут слiди людей, якi мешкали в цiй мiсцевостi понад 40 тисяч рокiв тому. На початку нашої ери тут було поселення Антаварiя. Потiм ця земля входила до Галицько-Волинського князiвства. Найбiльше слави Бушi принесла козацька доба i особливо визвольна вiйна пiд проводом Богдана-Зiновiя Хмельницького.

Саме в районi укрiпленої фортецi Бушi в цей час вiдбувалися постiйнi сутички мiж українцями i поляками. Пiд Бушею в 1654 роцi був вщент розбитий трьохтисячний польський загiн. Через пiвроку в Бушi вiдбулися подiї, якi вкрили це село вiчною славою. Польськi вiйська оточили фортецю, яка височiла на скелi i була оточена ровом. Її охороняв невеликий козацький загiн, який увесь i полiг головою, захищаючи Бушу. На той час це був значний населений пункт, де жило 16 тисяч чоловiк. Навiть кiлькiсть церков (7), вiдмiчена тут лiтописцями, вказувала на те, що це був потужний оборонний бастiон, який прикривав Подiлля i Галичину з пiвдня. Полякам вiн був як кiстка в горлi.

Коли польськi вiйська увiрвалися на територiю фортецi, вцiлiлi її захисники на чолi з сотником Завiсним сховалися в її вежi-донжонi. Тут зберiгалися великi запаси пороху. Коли до донжону пiдтяглася якнайбiльша кiлькiсть польських жовнiрiв дружина бушанського сотника Олена вбила свого чоловiка i пiдiрвала себе i нападникiв, пiдпаливши бочку з порохом. Вцiлiлi захисники Бушi сховалися в печерi поблизу фортецi i вперто її захищали. Поляки перегородили струмок i пустили воду в печеру. Нiхто не врятувався.

Нинi iсторико-культурний заповiдник "Буша" включає: археологiчнi пам'ятки вiд III тисячолiття до нашої ери до ХII столiття нашої ери; залишки фортецi i пiдземних ходiв ХУI-ХУII столiть; мiську ратушу ХУI столiття; скельний храм У-ХУI столiть з унiкальним у свiтi кам'яним барельєфом; цвинтар ХУIII-ХIХ столiть.

Як на мене, то найважливiшим пам'ятником нашої iсторiї у Бушi, дуже промовистим i славним є козацький цвинтар. За одними хрестами i надписами на них можна читати європейську iсторiю України. Там немає жодного хреста, якi прийнятi в Росiйськiй православнiй церквi i нагадують своїми обрисами не хрест, а драбину. Коли потрапите сюди, подивiться на цi унiкальнi козацькi хрести. Вони промовляють до нас-українцiв крiзь столiття. Тут сотнi могил, якi є справжнiм нашим нацiональним надбанням. Однi надписи стерлися, на iнших старовинними лiтерами написанi iмена i дати життя i смертi. Але не це головне. Вражає форма хрестiв. Тут i так званi прямi хрести, якi дiйсно є хрестами, а не драбинами. Однак найбiльше дивовижнi знаменитi мальтiйськi хрести на могилах українських козакiв. Невже вони були лицарями мальтiйського ордена? Ось де нерозгадана таємниця України i української нацiї. Ще бiльш таємничi iншi надмогильнi хрести. Ось кам'янi рiвнобедренi трикутники з раменами, а ось круглi хрести вставленi в основу монументу. Що вони означають? Чiткої вiдповiдi на це запитання ми не отримуємо. Це ще одна загадка України, яка чекає своїх дослiдникiв i iнтерпретаторiв.

-- Печери Криму

Ви вже знаєте, що в Українi знаходиться велика кiлькiсть найрiзноманiтнiших карстових порожнин-печер, якi належать до найбiльших i найгарнiших у свiтi. Їх дуже люблять туристи, хоча вони донинi не пiдготовленi належним чином для рекреацiйно-туристичного використання. Є такi печери не лише на Подiллi, але й у Криму. Головне для системного використання печер України i перетворення їх на свiтовий спелеологiчний музей є їхня рiзноманiтнiсть.

Наприклад, унiкальними для спелеотуризму є печери Криму. На яйлах i гiрських масивах багато чудових вертикальних i комбiнованих печер. Серед них виокремлюються печери Карабi-Яйли, найбiльшою серед яких є комбiнована печера "Солдатська" (глибиною 508 метрiв i довжиною 2100 метри). На цьому ж масивi знаходиться вiдома "Нахiмiвська" печера (глибиною 338 метрiв i довжиною 440 метрiв). Є тут i чисто вертикальнi печери , зокрема "Дружба" (глибиною 270 метрiв), "Молодiжна" (глибиною 260 метрiв).

Унiкальною пам'яткою природи є багатоярусна печера Кизил-Коба. Її довжина сягає 14 кiлометрiв. Вона знаходиться на Довгорукiвськiй яйлi. Автор цих рядкiв, ще будучи студентом Київського державного унiверситету iменi Тараса Шевченка разом з друзями пройшов одним iз маршрутiв цiєї печери i отримав на все життя незабутнi враження. Краса неймовiрна, її не могли затьмарити нi вузькi переходи, не завжди зручнi для мого зросту i комплекцiї, нi пiдземнi озера, нi мокрi ноги i брудний одяг. Всi негаразди того походу забулися, а в пам'ятi залишилися лише величнi зали зi сталактитами i сталагмiтами i вiдчуття свята.

Ай-Петрiвська яйла вiдома своїми вертикальними печерами "Каскадною" i Удовиченка. Перша з них має глибину 1500 метрiв i довжину 630 метрiв, друга - вiдповiдно 196 i 250 метрiв.

На навчальний полiгон спелеотуризму загальноєвропейського i свiтового значення повиннi перетворитися неперевершенi печери Чатир-Дагу, наприклад, вапнякова "Бездонний колодязь" (глибиною 195 метрiв i довжиною 410 метрiв), а також знаменита печера "Хiд конем" (глибина 213 метрiв), яка зi своїми широкими i глибокими колодязями , сполученими горизонтальними вузькими переходами, нiби самою природою створена для оволодiння рiзною технiкою спелеотуризму. Задля замилування незвичайною красою пiдземних "храмiв" на цьому масивi пiдiйдуть простi для новачкiв печери "Мармурова" й Емiле-Баїр.

Можна з великою долею ймовiрностi передбачити вiдкриття в Криму нових вражаючих пiдземних печер. Тут донинi залишається немало дуже перспективних для пошуку мiсцевостей.

-- Таємницi i загадки Чатир-Дагу

В перекладi з кримсько-татарської Чатир-Даг, один з вiдомих масивiв Кримських гiр, означає Намет-Гора. Ця назва доволi точно вiдображає дiйснiсть. Вiн дiйсно нагадує шатро. Однак, такий вигляд Чатир-Даг має лише з одного пiвнiчного боку. З iнших ракурсiв гiрський масив має форму класичного плато. Греки, якi дивилися на нього не з пiвночi, як кримськi татари, а з пiвдня, тобто з боку Чорного моря, називали Чатир-Даг Трапезусом, тобто столом.

Найвищою вершиною даного гiрського масиву є гора Еклiзi-Бурун. Це одна з найвищих вершин Гiрського Криму (1525 метрiв). Вона посiдає п'яте мiсце за висотою серед вершин Криму. Цiкавим є переклад назви цiєї вершини. Вона скомпонована зi слiв двох народiв. Еклiз грецькою означає "церква", а "бурун" кримсько-татарською - мис.

Чатир-Даг з давнiх-давен окутаний легендами i мiфами. Об'єктивною основою для їх виникнення послужили деякi загадковi явища, пов'язанi з цим гiрським масивом.

Першою загадкою, яка донинi не вiдгадана вченими є знайденi в карстових воронках пiвнiчно-захiдної частини масиву червонувато-бурi вiдклади гальки. Як вона могла потрапити в вапняковi вiдклади, з яких складений масив галька, та ще й такого незвичного кольору, донинi нiхто однозначно пояснити не може. Версiй iснує декiлька, але жодна з них не є абсолютно вiрогiдною i викликає критичнi стрiли з боку геологiв.

Друга загадка романтичнiше за першу. Тут уже вiдчувається прихована мiстика, яку так люблять туристи. На масивi знаходиться одна з найгарнiших печер свiту Емiне Баiр Хосар. Це пiвнiчний схил Чатир-Дагу. Дивним чином ця печера похилена не на пiвнiч, до Аякського джерела, яке є нiби випускним клапаном для води, що там накопичується, а на пiвдень. Як так може бути? Виходить, що в минулому води, якi розмили розчинний вапняк i утворили печеру, текли на пiвдень. Але це вступає в протирiччя з мiльйони раз пiдтвердженими законами фiзики i гiдравлiки. Не вiдповiдають цi факти "з життя" печери i вiдомим подiям геологiчної iсторiї Криму. Чи може й вона, як i людська iсторiя Криму теж сфальсифiкована?

Але на цьому загадки Чатир-Дагу не вичерпуються. Наступна з них пов'язана з материковим зледенiнням. Вiдомо, що протягом останнiх двох мiльйонiв рокiв в Українi було декiлька зледенiнь. Льодовик то наступав, то знову вiдступав. Вiн нiби бульдозером сунув перед собою рiзнi продукти руйнування гiрських порiд. Коли льодовик вiдступав вони залишалися у виглядi такого собi валу, який називається мореною. Слiди зледенiння виявлено i на Чатир-Дазi. Яке їх походження, донинi до кiнця не з'ясовано i це ще одна загадка цього гiрського масиву Криму.

А ось ще одна загадка. Будучи студентом я стояв на Чатир-Дазi i ми-студенти серед жаркого липня, стоячи в шортах ласували витягнутими з карстових воронок кригою i снiгом. Хтось зробив у глибини карстової воронки стацiонарну металiчну драбину i ми з глибини десь метрiв 20, а може й бiльше пiднiмали на поверхню чисту блакитну кригу. Всього в Криму виявлено 39 таких карстових воронок, де в найбiльшу спеку зберiгаються шари блакитної криги.

Як же утворилася крига i чому вона не тане? До речi, кригу виявлено i в деяких горизонтальних печерах, де вона вкриває навiть пiдлогу. Пiдрахований вченими обсяг криги в печерi "Бездоннiй" досягає 25 кубiчних метрiв, а в печерi Хабазi аж 60 кубiчних метрiв. Ще цiкавiшим є той факт, що в печерах Криму зустрiчаються крижанi сталактити i сталагмiти надзвичайної краси. Виявлено навiть крижану колону висотою 9 метрiв. Є декiлька гiпотез походження i збереження цiєї криги. Але жодна з них не може повнiстю задовольнити вчених.

I нарештi, п'ята загадка Чатир-Дагу. Неподалiк вiд знаменитої печери "Хiд конем" знайдено потужну жилу кварциту. Тут таких жил виявлено немало. Найпотужнiша зi знайдених має ширину 12 метрiв. Як могла утворитися ця магматична гiрська порода серед м'яких i розчинних у водi осадових порiд, з яких складається гiрський масив, донинi не вiдомо. Знову ж таки iснують декiлька гiпотез походження кварциту. Жодна з них не є такою, яка б пояснювала цю п'яту загадку.

Таким чином, гiрський масив Чатир-Даг продовжує бути лiдером серед гiрських масивi Криму за кiлькiстю таємниць i загадок. Подальше вивчення його природи дозволить вченим їх розгадати, або ж вiдкрити новi.

-- Загадковий Словечансько-Овруцький кряж

На пiвночi Житомирської областi, де закiнчується Український кристалiчний масив височить цiкавий i загадковий Словечансько-Овруцький кряж. Найвища його точка ледве досягає 316 метрiв над рiвнем моря. Однак на плоскiй i заболоченiй рiвнинi українського Полiсся вiн здiймається вгору як справжнiй гiрський масив.

Для цього кряжа характерними є декiлька феноменальних особливостей, якi вирiзняють його серед подiбних пiднять рельєфу, яких на правобережжi України є декiлька. В чому ж полягають цi феном анальнi особливостi i характеристики "Полiської Швейцарiї"? Так iнодi журналiсти називають пiвнiчний виступ Українського щита.

Вiзьмемо для прикладу пiвнiчно-захiдну частину Словечансько-Овруцького кряжу. Мандрiвник, приїхавши сюди не знає, що йому й думати. Куди вiн потрапив? Дiйсно, бiля сiл Кованка, Червонка, Усове, на пiдвищеннi рельєфу, вся земля вкрита величезними шматками камiння, яке нiби виростає з землi. Людина стоїть приголомшена i придавлена до землi незвичною величчю i силою природи. Дивує також i червоний та рожевий колiр цього незвичного камiння. Це знаменитi овруцькi кварцити. В недалекому минулому вся ця земля протягом 10 кiлометрiв була суцiльно вкрита густими дубовими i дубово-грабовими лiсами. Донинi невiдомо з яких причин у 1952 роцi цi дерева вирубали. Чудовий лiс тут складався з дубiв, яким було 500 i бiльше рокiв.

Однiєю з загадок Словечансько-Овруцького кряжа є дуб скельний. Досi не зрозумiло, як ця пiвденна рослина потрапила на пiвнiч України. Не готовi до однозначної вiдповiдi вченi i на запитання: як вдалося вижити цiй рослинi протягом останнiх сотень тисяч рокiв при всiх змiнах клiмату в данiй мiсцевостi. Бiльшiсть вчених пов'язують таємницi Словечансько-Овруцького кряжу з його геологiчною iсторiєю. Точно встановлено, що ця частина України протягом багатьох мiльйонiв рокiв не вкривалася морем. Внаслiдок цього тут, як мiнiмум з далекого третинного перiоду, сформувався такий собi своєрiдний природний "Ноїв ковчег". На ньому i збереглися рослини i тварини, якi в iнших мiсцях були знищенi морем. Залитi водою лiси зникли, а дуб скельний вижив на островi суходолу i дожив до наших днiв. Потiм клiмат сильно похолодав i абсолютна бiльшiсть теплолюбних рослин зникли, а скельний дуб вижив i навiть процвiтає. Однак, вченi вияснили, що свої "теплолюбнi звички" ця рослина зберегла i дуже страждає, коли температура повiтря знижується до мiнус 25 градусiв.

За мiльйони рокiв дубовi скельному вдалося пристосуватися для незвично холодних для нього умов. Його жолудi у вереснi-жовтнi падають на землю уже з невеликим корiнцем, який розвинувся ще на деревi. В це важко повiрити, але за холодну зиму, вкритi товстим шаром опалого листя жолудi скельного дуба пускають корiнь довжиною до пiвметра. Навеснi жолудь проростає в маленький дубок. Деревина дуба скельного набагато м'якша, нiж дуба звичайного.

Переживши мiльйони рокiв дуб скельний може зникнути в нашi днi через бездумне господарювання людини. Особливо болiсним для цiєї рослини був радянський перiод. В 1981-1982 роцi було вирубано цiлий релiктовий гай дуба скельного в Кованському лiсництвi. Для чого це було зроблено нiхто не знає донинi. Зрубанi дерева декiлька рокiв гнили на землi, а потiм їх пустили на дрова.

Не зважаючи на таке вiдношення до себе дуб скельний все ще зберiгся на Словечансько-Овруцькому кряжi. Особливо гарний дубовий гай в урочищi Кам'яна гiрка. Зустрiчаються величнi дерева-патрiархи i в iнших мiсцях. Скельному дубовi в Українi потрiбен державний захист.

Однак, на цьому таємницi незвичного геологiчного утворення на пiвночi Житомирської областi не закiнчуються. Не менш таємничим є тут i субтропiчний жовтий рододендрон. Це високий кущ, який цвiте яскравими жовтими i жовто-гарячими квiтами з дуже сильним приємним запахом. Таємниця цiєї рослини в данiй мiсцевостi полягає в тому, що це пiвденна рослина i зустрiчається вони лише в субтропiчних районах, наприклад в Закавказзi. Як сюди потрапив рододендрон, чи як вiн тут зберiгся, однозначної вiдповiдi дати нiхто не може.

Жовтий рододендрон, коли вiн цвiте, видiляє таку кiлькiсть приємної на запах ефiрної олiї, що людина, яка забрела на цю територiю може вчадiти. За колючi гiлки мiсцевi жителi здавна називали цей кущ "дряпоштан". В минулi часи звiдси возами квiти "дряпоштану" везли до найближчої залiзничної станцiї возами. Звiдти їх вiдправляли до парфюмерно-косметичної столицi свiту Парижу. Там з його квiток робили чудовi духи, якi дуже цiнилися за свiй сильний природний аромат.

Є на Словечансько-Овруцькому кряжi ще одна феноменальна особливiсть. Нею є родовища знаменитого мiнералу пiрофiлiту. Це один з кращих вогнетривiв у свiтi. Крiм того, пiрофiлiт характеризується дуже великою хiмiчною стiйкiстю до дiї рiзних кислот. Вiн незамiнний в металургiї i хiмiчнiй промисловостi. В той же час родовищ його у свiтi дуже мало. Навiть на дотик цей камiнь незвичний. Здається, що пальцi вiд контакту з ним стають вкритi жиром.

Але й на цьому рiдкiснi i феноменальнi особливостi Словечансько-Овруцького кряжу не закiнчуються. Ще з ХIХ столiття вважалося, що саме тут знаходиться найглибший яр в Європi. Вiн має промовисту назву Безодня. Поряд знаходиться село з такою ж назвою. З ХIХ столiття тут iснувала спецiальна наукова станцiя, яка займалася вивченням цього незвичного явища природи.

Словечансько-Овруцький кряж, оповитий таємницями i легендами, повинен стати важливим об'єктом туризму не лише в Українi, але й у всiй Європi.

-- Чому китайцi обрали Карпати?

Наприкiнцi 2012 року в зарубiжнiй i українськiй пресi промайнуло повiдомлення, що китайськi iнвестори дуже зацiкавилися Українськими Карпатами. Пiсля ретельного вивчення рекреацiйно-туристичної ситуацiї з зимовими видами спорту у свiтi, вони зробили свiй вибiр i вирiшили вкладати грошу, сотнi мiльйонiв доларiв, в розвиток гiрськолижного туризму саме в Карпатському регiонi України. Чим же спокусилися китайськi iнвестори? Якi природнi особливостi Українських Карпат для розвитку гiрськолижного туризму вони вважають найкращими у свiтi?

Поступово гiрськолижний туризм у свiтi починає перетворюватися на один з найпопулярнiших видiв активного вiдпочинку. Україна не є винятком. Гiрськi лижi стають ознакою престижу i навiть життєвого успiху. Серед газетних i журнальних заголовкiв, присвячених гiрськолижному туризму, з'явилися слова на кшталт "гiрськолижний бум", "гiрськолижна мода" i навiть "гiрськолижна революцiя" i "гiрськолижна пандемiя".

Гiрськолижний туризм великою мiрою вiдповiдає сучасним соцiально-економiчним реалiям. Вiн є не лише престижним, а й дає змогу цiкаво, винахiдливо i корисно для здоров'я проводити вiльний час. Крiм того, вiковий i соцiальний дiапазон цього виду активного вiдпочинку дуже широкий. Вiн доступний малим дiтям i пенсiонерам, студентам i олiгархам, полiтикам i домогосподаркам.

Нинi багато хто вважає, що найкращi i в майбутньому найпопулярнiшi у свiтi мiсцевостi для розвитку гiрськолижного туризму знаходяться в Українських Карпатах: Буковель, Яблуниця, Славське, Драгобрат, Боржавськi полонини, гори Квасiя, Вишкiв та iн.

В наш час не на повну силу функцiонують лише чотири основнi гiрськолижнi курорти: Буковель, Яблуниця, Славське та Драгобрат. Найпопулярнiший з них Буковель. Вiн знаходиться в селi Поляниця Закарпатської областi на висотi 900 метрiв над рiвнем моря. Назва цього гiрськолижного курорту походить вiд назви гори (1129 метрiв), на схилах якої вiн розташований.

Це найкраще технiчно облаштований гiрськолижний курорт країни. Загальна довжина його трас досягає 20 кiлометрiв, з них близько 95% забезпеченi снiгогенеруючим обладнанням. Загальний перепад висот до 500 метрiв. Важливою особливiстю Буковеля є те, що всi лижнi траси пов'язанi мiж собою.

Буковель добре обладнаний бугельними i крiсельними пiдйомниками. На схилах встановленi веб-камери, якi забезпечують лижникiв iнформацiєю в режимi он-лайн про стан погоди i особливостi снiгового покриву безпосередньо на трасах.

Важливою складовою сервiсу є пункти прокату гiрськолижного спорядження, дорослi i дитячi лижнi школи, група iнструкторiв зi сноубордингу, бригада професiйних рятувальникiв, забезпечених усiм необхiдним устаткуванням, аж до вертольотiв.

Снiг, як правило, у Буковелi випадає рано i в значнiй кiлькостi. Це один з найбiльш природно збережених куточкiв Карпат з чудовим лiкувальним клiматом, фiтонцидною рослиннiстю, прозорим повiтрям, дивовижними краєвидами, якi позитивно впливають як на практично здорових, так i на хворих людей в усi пори року.

На межi Iвано-Франкiвської i Закарпатської областей, неподалiк вiд вiдомого Яблуницького перевалу iз залiзничним i автомобiльним сполученням, знаходиться гiрськолижний центр Iвано-Франкiвщини - Яблуниця. Тут побудовано 10 бугельних пiдйомникiв довжиною вiд 100 до 1100 метрiв. Характерною особливiстю цього курорту є розмаїття трас рiзного рiвня складностi i , мабуть, найзручнiший пiд'їзд до них.

Гiрськолижний курорт Славське бере початок ще з ХУIII столiття, коли Галичина належала Австро-Угорщинi. Тут будувалися готелi, трамплiн, клiматотерапевтична станцiя. Нинi Славське вiдновлює славу гiрськолижного курорту європейського значення. Тут на чотирьох горах прокладенi гiрськолижнi траси, якi не поступаються, а багато в чому й перевершують вiдповiднi траси в Австрiї i Швейцарiї. Працюють крiсельнi i бугельнi пiдйомники. Славське - мiсце як для професiоналiв, так i для аматорiв. Зручний цей гiрськолижний курорт також i для проведення змагань.

Iнтенсивно розвивається гiрськолижний курорт Драгобрат. Вiн знаходиться в Рахiвському районi Закарпатської областi бiля селище Ясиня. Це найвисокогiрнiша лижна база країни (1400 метрiв над рiвнем моря). Така висота, а також пiдковоподiбна експозицiя схилiв гiрського масиву Свидовець дає змогу мати з листопада до травня стабiльний снiговий покрив, потужнiсть якого мiсцями досягає 5 метрiв. Це створює просто iдеальнi умови для сноубордистiв. Є дитяча траса i три пiдйомники. Драгобрат - єдине мiсце в Українi, де можливе катання на снiжниках аж в червнi та першiй половинi липня. Їх довжина досягає 500 метрiв.

Як i Буковель, Драгобрат має добре розвинуте сервiсне забезпечення: прокат гiрськолижного спорядження i сноубордiв, ресторани i колиби, дискотека, кiнозал тощо. Дiє група iнструкторiв, траси освiтлюються, планується будiвництво сучасного готельно-рекреацiйного комплексу.

-- Мiнеральнi та термальнi води Закарпаття

Одним з найбiльших бальнеологiчних ресурсiв України є мiнеральнi лiкувальнi води Закарпаття. Станом на 2012 рiк в обласнi виявлено їх аж 62 родовища. Перспективи їх освоєння i вiдкриття та експлуатацiї нових практично необмеженi. Тут нинi зосереджено близько 20% всiх родовищ цiлющих вод нашої країни. Ще одна характерна особливiсть мiнеральних вод Закарпаття полягає в тому, що в цiлому по Українi переважають сульфатнi i натрiєво-хлориднi лiкувальнi води. На Закарпаттi картина iнша. Тут домiнують вуглекислi гiдрокарбонатно-натрiєвi води.

Типи мiнеральних лiкувальних вод видiляються за назвами їх найвiдомiших i найхарактернiших представникiв у свiтi. Це нiби фiрмовий бренд води, її база для порiвняння. Є води типу Боржомi, Вiшi, Дилiжану тощо. Своєрiднiсть i свiтова унiкальнiсть мiнеральних вод Закарпаття полягають у тому, що їх важко вiднести до якихось вiдомих свiтових брендiв i тому вони видiляються в окремi самостiйнi групи. Це Поляно-Квасiвська, Сойминська, Келечинська, Ужгородська та iншi групи мiнеральних вод.

Автор цих рядкiв, за перемогу в Республiканськiй олiмпiадi юних-географiв-краєзнавцiв отримав путiвку до туристичного табору, який знаходився на перевалi Уклiн в Закарпатськiй областi. Ми пройшли понад 170 кiлометрiв пiшки по Карпатах i мали змогу пити воду з рiзних копанок. Копанка являла собою викопану кимось яму, бiля якої стояла лавочка. Яма закривалася лядою. Вiдкривши останню ми зачерпували кухлями воду i пили її. Пiсля виснажливого пiдйому в гори ця вода здавалася якимось неземним напоєм. Дiйсно, вода "з ями" була схожа на чудовий газований квас. Потiм ми йшли далi i зупинялися бiля iншої копанки. Вода там теж була дуже смачна, але вже iнша. Наступний привал, i знову iнша мiнеральна i природно газована вода. Тодi ми не думали над тим, яке величезне природне лiкувальне багатство приховане в надрах Карпатських гiр. Нинi його використання може дати нашiй країнi мiльярднi прибутки.

В наш час в Закарпаттi виявлено 11 мiнеральних лiкувальних вод 11 мiжнародних типiв i 4 нацiональних типiв. Першi i другi по своєму привабливi для вiдпочиваючих. Мiжнароднi вже мають вiдповiдну цiлющу славу. Нацiональнi є унiкальними у свiтi, а все унiкальне i рiдкiсне, як магнiт притягає до себе туристiв.

На цей час в областi вiдомi 12 родовищ мiнеральних термальних вод. Їх температура коливається в межах 18 - 80 градусiв Цельсiя. Це теж величезний ресурс розвитку рекреацiйно-туристичного комплексу Закарпаття. Але не лише його. Високотемпературнi води цього району цiлком придатнi для опалення мiст i сiл Закарпаття.

-- Унiкальний курорт Моршин

Нiчим не примiтне прикарпатське селище Моршин все бiльше перетворюється на вiдомий у свiтi курорт. Причина цього криється в унiкальних мiсцевих мiнеральних водах. Тут, у передгiрному прогинi Українських або Схiдних Карпат зосереджуються дуже сильно мiнералiзованi розсоли. Механiзм Їх формування не складає жодної таємницi. В цьому мiсцi зосереджуються товщi солей. Просочуючись з поверхнi землi прiснi води омивають цi солянi вiдклади i утворюють дуже сильно насиченi солями мiнеральнi лiкувальнi води.

Характерною особливiстю мiсцевих розсолiв є доволi рiзноманiтний їх склад. Переважають хлоридно-натрiєвi i хлоридно-натрiєво-магнiєво-калiйнi типи. Так же сильно рiзниться i загальний рiвень мiнералiзацiї. Примiром, вiд "терпимих" хоча i дуже солоних вод з вмiстом солей 16 грамiв на лiтр до надзвичайно концентрованих розсолiв - 400 грамiв на лiтр.

Про високомiнералiзованi мiсцевi води було вiдомо давно. Першi письмовi свiдчення про них вiдносяться до ХУI столiття. Мешканцi ближнiх i дальнiх сiл вiддавна видобували з цих розсолiв кухонну сiль як для власного споживання, так i на продаж. З лiкувальною метою данi розсоли майже не використовувалися. Десь з 80-х рокiв ХIХ столiття цими водами зацiкавилися вченi. Вони стали дослiджувати хiмiчний склад розсолiв Моршина.

Свiтовi перспективи Моршина не є якоюсь легендою. Людей завжди притягає все унiкальне, яке бiльше нiде в свiтi не зустрiчається. Такою унiкальною рiччю є мiсцева мiнеральна вода, наприклад, найвiдомiше i найдавнiше джерело N1 презентоване шахтною криницею глибиною 50 метрiв. На його днi зосереджена справжня ропа. Нiчого навiть близького бiльше нiде у свiтi немає. Це джерело Моршина переважає за якiстю i лiкувальними властивостями навiть такi найвiдомiшi у свiтi курорти як Марiєнбад i Карловi Вари.

Ще одна унiкальна властивiсть цiєї криницi полягає в тому, що на рiзних товщах води не лише рiзна мiнералiзацiя води - вiд 16 грам на лiтр у поверхневому шарi до 400 грамiв на лiтр в придонному, але й рiзний її хiмiчний склад. Вченi видiляють тут три рiзних шари води. Поверхневий шар води хлоридно-сульфатно-натрiєвий з мiнералiзацiєю 16 грамiв на лiтр. Наступний шар представлений хлоридно-натрiєвою водою з мiнералiзацiєю 336 грамiв на лiтр. Придонний шар - хлоридно-сульфатно-натрiєво-магнiєвий. Насиченiсть його солями найбiльша - 400 грамiв на лiтр.

Рiвень мiнералiзацiї води в залежностi вiд видiлених шарiв, а також в цiлому доволi суттєво коливається впродовж року, в залежностi вiд погодних умов, наприклад випадiння рясних дощiв, а також iнтенсивностi використання мiнеральної води.

До iнших унiкальних властивостей моршинської води належить незвично високий рiвень її насиченостi мiкроелементами - йодом, бромом, залiзом, марганцем. Цi елементи вiдiграють надзвичайно важливу роль в лiкуваннi.

Звичайно, курортнi ресурси Моршина не обмежуються одним джерелом N 1. Тут експлуатується декiлька рiзних свердловин. Всi вони мають значну мiнералiзацiю води. I ось сенсацiя. Здавалося, б мiнеральнi води цього типу тут абсолютно домiнують i iнших геть i шукати. Всi цi стереотипи руйнує джерело N 4. Вода цього джерела настiльки прiсна (0,17 грамiв на лiтр), що за цим показником iдентична з дощовою. Це дуже рiдкiсне явище, коли пiдземнi води мають таку незначну мiнералiзацiю. Це гiдрокарбонатно-кальцiєва вода. До її складу також входять залiзо, магнiй, калiй, натрiй, сульфати. Але й це ще не все. Ця вода мiстить в собi радiоактивний газ радон. Вона також насичена киснем.

Всi цi, а також деякi iншi властивостi мiнеральних вод Моршина висувають його в потенцiйнi лiдери свiтових бальнеологiчних курортiв.

-- Пасiонарна зона планети

Декiлька рокiв тому я очолював вiддiл геополiтики та геостратегiї Iнституту українознавства у Києвi. Саме тодi в мене зародилася iдея зробити доволi просту i логiчну рiч - поєднати в Українi iсторiю з географiєю в ХХI ст. В ХХ ст. це зробив вiдомий радянський iсторик i географ українського походження Лев Гумiльов. Дiйсно, за iзраїльськими законами Гумiльов є етнiчним українцем, так як його мати українка. В Iзраїлi не вважають етнiчними євреями тих людей, у яких мати не єврейка, а лише батько.

Менi не подобається теорiя пасiонарностi Гумiльова в тiй її частинi, яка пояснює причини нiбито раптової жертовностi, мiсiйностi, цивiлiзацiйної активностi деяких народiв. Гумiльов пояснював це явище тим, що перiодично зростаюча сонячна активнiсть призводила до того, що окремi частини нашої планети отримували опромiнення, що призводило до мутацiй серед мiсцевого населення i збiльшення серед нього кiлькостi людей з активною життєвою позицiєю до певної критичної маси. Якби головну роль у зростаннi активностi населення певних зон землi вiдiгравало сонячне випромiнювання, то найпасiонарнiшими були б мешканцi екваторiальної i субекваторiальної Африки, а цього нiколи не було. Крiм того, за теорiєю Гумiльова ми нiяк не зможемо пояснити пасiонарнiсть вiкiнгiв у ранньому середньовiччi. Цi люди жили в холодних, близьких до пiвнiчного полярного кола районах i отримували мiнiмум сонячної радiацiї.

Гумiльов за освiтою був iсториком i тому йшов вiд iсторiї до географiї. Я географ i тому пiшов пiшов протилежним шляхом. Тобто вiд географiї до iсторiї. В унiверситетi мене навчили не лише складати карти, але й їх аналiзувати, порiвнювати, накладати одна на одну. Потiм я, займаючись спортивним орiєнтуванням, самостiйно створював карти рiзних мiсцевостей. Бiльш того, географiчна карта завжди при менi. Вона в моєму мозку, в моїй ментальностi. Звiдси й виникла iдея накладання карт одного масштабу, але рiзного змiсту одна на одну. Справжнє вiдкриття дало накладання iсторичної карти давнiх свiтових цивiлiзацiй на карту геологiчно активних зон нашої планети. Дана iдея виявилася дуже продуктивною. Я навiть сам не сподiвався на такий ефект. Двi карти спiвпали всiма своїми точками як паралельнi свiти. Не iсторiя творить географiю, як вважав Гумiльов, а географiя творить iсторiю. Наполеон був правий: географiя - це доля.

Зараз уже стало зрозумiлим, що карта сейсмiчно активних зон нашої планети з її землетрусами i виверженнями вулканiв, а також карта кристалiчних щитiв з їх глибинними тектонiчними розломами це карта й найдавнiших i найславетнiших цивiлiзацiй - Трипiльської, Харапської (Iндiйської), майя, iнкiв, ацтекiв, тольтекiв, ольмекiв, грекiв, римлян, карфагенян, вавилонян, ассiрiйцiв, персiв, євреїв, арабiв, монголiв, китайцiв, японцiв, камбоджийцiв, iндонезiйцiв, ефiопiв, вiкiнгiв, єгиптян тощо. Виняткiв немає!!! I найпасiонарнiшими, найпротяжнiшими у часi, навiть постiйно дiючими у свiтi є двi геологiчно активнi зони - Близький Схiд, як сейсмiчно активна зона i Україна, як зона найдавнiшого на планетi кристалiчного щита, розбитого величезними розломами на мегаблоки i ще меншi частини з його законсервованою природною силою випромiнювання молодої Землi.

Як показує "iсторiя з географiєю" мутуюча дiя цих зон на людей. якi тут проживають рiзна. На Близькому Сходi ударна дiя внутрiшнього випромiнювання планети призводить до того, що тут вiдбуваються дуже швидкi i гострi подiї суспiльного життя. Швидкоплиннi надпотужнi прояви земного випромiнювання змiнюються нетривалими перiодами його згасання. В Українi вплив земного випромiнювання, набагато менш потужний i рiзкий, "масажний". Це призводить до повiльного зростання "пасiонарностi" населення i такого ж повiльного затухання його державотворчої активностi. Хоча Карпатськi гори саме i є тiєю порiвняно невеликою територiєю України, яка має ударний тип земного випромiнювання. Взагалi, таке поєднання двох типiв пасiонарного випромiнювання земних надр в Українi є унiкальним у свiтi. Воно практично донинi є абсолютно не досвiдченим i незрозумiло, якi його наслiдки для розвитку нашої нацiї будуть спостерiгатися в наступний перiод. Тим бiльше, що iсторiя нашої нацiї i держави є цiлковито сфальсифiкованою i нинi ми не можемо отримати з iсторичних джерел данi, якi вказують на дiю цього чинника в минулому.

-- Таємниця золота Мазепи

Однiєю з найцiкавiших i найактуальнiших таємниць нинiшньої України є мiсце, де зберiгаються для нащадкiв величезнi скарби гетьмана Мазепи. I це не якесь там мiфiчне золото, якого нiколи не було. Росiйський цар Петро I дуже добре знав, про це золото, так як отримував його цiлими бочками в подарунок вiд Мазепи. Тому шукати цi гетьманськi скарби почали цiлi команди росiйських загарбникiв одразу пiсля Полтавської битви. Росiяни перекопали рiзнi мiсця, де на їх думку це золото могло бути схованим, але безрезультатно. I ось уже понад 300 рокiв цi пошуки продовжуються з тим же успiхом. Шукають золото Мазепи i нинiшнi "чорнi" археологи.

Звiдки ж у Мазепи з'явилися такi статки. Чому його тодi вважали одним з найбагатших людей свiту? Причина проста. Сiльське господарство України завжди створювало їй величезнi статки. Мазепа ж, кажучи радянською канцелярською мовою був дуже професiйний господарник. Ця господарська вправнiсть, помножена на працьовитiсть українцiв, сприятливий клiмат i найродючiшi у свiтi грунти давала свої результати. Мазепа власним коштом i коштом своєї матерi побудував i вiдбудував багато храмiв. Москалi дуже старалися, але золото десь пропало. Хоча нiкуди воно не дiлося. Чужинцi просто не знали, де його шукати.

Де ж тодi знаходять незлiченi скарби гетьмана? Очевидно, що Мазепа i його союзник король Швецiї Карл ХII тiкали з пiд Полтави так стрiмко, що захопити i вивезти з собою багато бочок золота просто не могли. Це аксiома. Таким чином, золото гетьмана Мазепи було десь попередньо заховане i про це знало дуже обмежене коло щиро вiрних йому людей. Страшнi тортури, якi застосували москалi проти тих козакiв, якi на їх думку могли знати про мiсцезнаходження скарбiв не дали результату. Напевно, цi люди просто нiчого не знали про них. Де ж тодi золото? Iснує декiлька версiй i багато з них ретельно перевiрялися. Однак жодна з них не знайшла свого пiдтвердження. Тому я вирiшив запропонувати ще одну. Для розмаїття.

Справа в тому, що мiй рiд Маслякiв походить з стародавньої лiвобережної козацької шляхти. Мої пращури триста рокiв тому належали до козацької елiти Миргородського полку. Триста рокiв тому мiй далекий пращур Iван Масляк був отаманом Устивицької сотнi Миргородського полку. В 1725 i в 1739 рр. вiн був довiреною особою гетьмана Лiвобережної України Данила Апостола. Петро I дуже довiряв Данилу Апостолу, вважаючи його вiдданим йому особисто. Iмпонував двометровому росiйському царевi i зрiст Апостола (2м 10 см). Масляки теж були не маленькi i не слабенькi. Але Петро I помилився. Данило Апостол був собi на умi. Перейшов на бiк росiйського царя тодi, коли зрозумiв, що через дебiльнiсть i зраду деякої старшини поразка неминуча. Мазепа був мудрий полiтик i тому вiн прорахував всi можливi варiанти розвитку подiй. Вiн знав своїх людей i довiряв Апостолу. Саме йому вiн i передав свої скарби. Через це москалi й не шукали золото на Миргородщинi.

В 1709 роцi Iван Масляк, тодi молодий козак, керував загоном, який привiз i закопав золото Мазепи на своїй родовiй землi Маслякiвщинi бiля села Устивиця нинi Великобагачанського району Полтавської областi. Це мiсце не є звичайним у цiй мiсцевостi. Там є дуже цiкавий i таємничий об'єкт - Червона могила. За розповiдями мого покiйного батька ця мiсцевiсть оповита легендами. Невiдомо хто похований в цiй могилi. Невiдомо звiдки, хто i навiщо на цю могилу привiз червону глину, яка так видiляється на масному полтавському чорноземi. Нарештi, з вершини Червоної могили на всi боки вiдкривається вид на десятки кiлометрiв. Унiкальний орiєнтир. До речi, з дитинства я бачив в рiзних мiсцевостях України безлiч стародавнiх високих могил, але жодної зробленої з червоної глини не зустрiчав.

Саме ця могила, як слiдує з батькових розповiдей i була обрана козаками як орiєнтир при органiзацiї схованки скарбiв їх гетьмана. Це був загiн найвiдданiших козакiв-характерникiв, якi вмiли навiтьпiд тортурами тримати язика за зубами. Нiбито золото було закопане в бочках двома концентричними колами навколо могили. Закопане доволi глибоко. Пiсля закiнчення роботи побратими поклялися одни одному, що збережуть таємницю назавжди, а своїм нащадкам таємницю матиме право переказати лише їх командир. I тiльки нащадкам чоловiчої статi. В роду Маслякiв всi триста рокiв був хоча б один чоловiк, продовжувач роду. Таємниця мала бути переказана лише гетьману України лише тодi, коли Україна стане незалежною вiд влади росiйських варварiв. Якщо ж цього не трапиться чи перерветься рiд-оберiг скарбiв вона мала назавжди пiтти в небуття.

Деякi данi вказували на те, що iнформацiю про мiсце знаходження скарбiв Мазепи крiм моїх пращурiв знали i передали власним нащадкам i iншi люди. Не думаю, що багато козакiв того загону i їх нащадкiв вижила за триста рокiв росiйської влади в Українi. Особливо немилосердним для полтавцiв, як i для всiх українцiв було ХХ ст. Часи так званої "радянської влади". Коли росiяни цiлеспрямовано знищували українцiв i перш за все Голодомор 1932-1933 рр. Тодi належнiсть до козацької елiти означало вiрну смерть I мiй батько вижив лише втiкши до Харкова, де працював робiтником на нанiшньому танковому заводi. Його брат взагалi потрапив аж на Далекий Схiд.

I ще про одну подiю розповiдав менi батько. В 1917 роцi Устивицею поширилася чутка, що з Молдавiї з мiста Бендер приїхали якiсь люди, якi розпитували мiсцевих жителiв про те, де знаходиться Червона могила. На наступний день на Винбарях, є такий район на горi поблизу села, пастухи бiля Червоної могили знайшли глибоку яму, а в нiй залишки зогнилої бочки i двi золотi монети. Якщо ми згадаємо, що саме в Бендерах помер гетьман Мазепа, то це можна розцiнити як додатковий аргумент на користь цiєї легенди. Якби там не було, а золото Мазепи цiлком реальна, а не мiфiчна рiч. А ось де воно заховано... Напевно воно все ще чекає своїх Мозолевських i Шлiманiв.

-- Обриси України i її доля

Дехто з географiв- мiстикiв вважає, що доля країни визначається її обрисами. Можливо в цьому щось i є. Ми ще надто мало знаємо про свiт, в якому живемо. Географи при вивченнi рiзних країн, а також при викладаннi курсу "Країнознавство" для студентiв-мiжнародникiв проводять тестовi перевiрки засвоєних знань, пропонуючи студентам за обрисами країни визначити її назву i позначити мiсце розташування столицi.

Цi ж географи-мiстики вважають, що реальна змiна обрисiв країни неминуче змiнює i її долю та поведiнку як у внутрiшнiй, так i в зовнiшнiй полiтицi. Науково довести такi твердження, як i їх спростувати реально неможливо. Точно так, як i намагатися науково довести, що Бог iснує, чи його немає. Людина може лише вiрити чи не вiрити в такi речi. Область вiри не є чимось абсолютно вiдокремленим вiд областi науки. Багато наукових вiдкриттiв було здiйснено вченими, якi спочатку щиро повiрили в iснування тiєї чи iншої закономiрностi.

Якщо аналiзувати iсторичнi факти, то цiлком формально привязати змiну обрисiв країни до змiн в її внутрiшнiй i зовнiшнiй полiтицi цiлком можна. Iнша справа, що причиною таких змiн може бути, наприклад, поразка чи перемога певної країни у вiйнi i пов'язанi з цим територiальнi втрати чи набутки. Людськi i ресурснi втрати можуть пiдiрвати потенцiал розвитку будь-якої країни. Але трапляється i навпаки, коли країна, скинувши непотрiбний їй "баласт" втрати перетворює на набутки i отримує iмпульс для подальшого розвитку. Є країна, яка з манiакальною впертiстю всю iсторiю свого iснування займалася "збиранням земель" постiйно змiнюючи власнi обриси Це, звичайно, Росiя з якою нам не пощастило бути сусiдами. А може, в стратегiчному сенсi, звичайно, саме навпаки. Говорити про те, що Радянсткий Союз не був все тiєю ж Росiйською iмперiєю пiд цiлком камуфляжною назвою "для дурних" нинi просто смiшно.

Мiстичний географiчний свiтогляд стверджує, що загостренiсть територiї країни, її клиноподiбний характер обрисiв не є сприятливим для розвитку держав i навiть цiлих материкiв i частин свiту. Так, загостренiсть на пiвдень обрисiв Африки, Iндiї, Пiвденної i Пiвнiчної Америк вважається не вигiдним для стратегiчного розвитку держав, якi знаходяться в клиноподiбних "вiдростках". Дiйсно, в Африцi це Сомалi, в Iндiї Тамiлнад, в Пiвнiчнiй Америцi Мексика i країни Центральної Америки, в Пiвденнiй Америцi Аргентина i Чилi. Цi країни безупину "колотяться". Не є сприятливим i "розiрванiсть" територiї держави: Iндонезiя, Фiллiпiни, США, Росiя, Грецiя тощо. Анексувавши Крим в України фашистська Росiя неминуче додала новi гострi проблеми для свого iснування. Божевiльнi правителi цiєї країни здається не зважають нi на якi чинники заради мiфiчного "збирання" земель i намагання насильно "ощасливити" країни i народи, якi хочуть жити власним, нормальним людським життям.

В сенсi змiни обрисiв територiї країни розiрванiсть простору iмперiй не є завжди несприятливим чинником для метрополiй. Скажiмо, якби мексиканцi жили нинi по сусiдству з iспанцями, а не були вiддiленi вiд них на тисячi кiлометрiв океаном, вони поводили б себе стосовно iспанцiв точно так як поводять росiяни стосовно українцiв. Намагалися б захопити її вiйськовою силою, заявляли б, що вона з iспанцями є одним народом, напившись текiли лiзли б з автоматами, "Градами" i "Буками" на її територiю. Iспанцi просто не розумiють, як їм повезло, що мексиканськi "брати" так вiд них далеко. А ось нам не поталанило. Якби київськi князi своїх чисельних синiв i племiнникiв вiдправляли конкiстадорами завойовувати не угро-фiнську Московiю, а, скажiмо, Малу Азiю, iсторiя України i свiту i обриси нинiшнiх країн були б зовсiм iншими, нiж вони є нинi. Українцi i угро-фiнсько-слов'янсько-татарськi метиси росiяни спiввiдносяться мiж собою точно так, як iндiансько-iспанськi метиси мексиканцi з iспанцями. Рiзниця лише у географiї, а не в iсторiї.

Взагалi то обриси материкiв в основному "тупi" у пiвнiчному напрямку i "гострi" на пiвдень. "Найтупiша" частина Євразiї в її клiматично сприятливiй для життя i господарської дiяльностi людини частинi саме i знаходиться мiж Чоним, Каспiйським, Середземним, Червоним морями i Перською затокою. У свiтi це єдине таке мiсце, яке повнiстю позбавлене обрисової гостроти i яке знаходиться мiж стiлькома надто важливими водоймами.

А тепер ближче до України. Що чи кого нагадують її обриси? Скажiмо Iталiя є класичним жiночим чобiтком за власними обрисами, звичайно. Дехто стверджує, що i полiтика цiєї країни як внутрiшня, так i зовнiшня аж занадто "жiноча", сповненв емоцiй та романтичних нахилiв. Скажiмо Iран за обрисами нагадує перський килим, який м'яко стеле, але на якому жорстко спати. Iндiя є ромбом, який у езотеричних вченнях не є надто вже сприятливою фiгурою. Нова Гвiнея за обрисами нагадує "супову" черепаху, яку подiлили мiж собою для обiду двi країни. Гратися з обрисами країн можна нескiнченно. Ця як придумувати, що чи кого нагадують за формою хмари.

Проблема мiстичного тлумачення обрисiв України - найскладнiша проблема в Європi. Справа в тому, що нинi ми маємо три обриси нашої країни. Перший, так би мовити офiцiйний чи формальний визначився у 1991 р. i затверджений свiтовим спiвтовариством i Будапеським меморандумом. Другий обрис є нинiшнiм з фактичними реалiями без анексованого фашистською Росiєю Криму i окупованої частини Донбасу. Третiй, так би мовити геостратегiчний, це Велика Україна в межах етнiчних земель української нацiї.

Якщо брати до уваги саме останню, то ми отримаємо дивовижне поєднання, комбiнацiю в обрисах Великої України прямокутника з трикутником i колом. Основна частина виступає базовою i має найсприятливiшу для майбутнього соцiально-економiчного розвитку прямокутну форму. Трикутник (Крим) служить територiєю майбутньої Чорноморської експансiї України. Кубань - у виглядi кола слугуватиме основою жорсткої української експансiї на Пiвнiчному Кавказi яка спочатку буде оборонною, на що i вказує коловi її обриси. Кадирiвська Чечня просто не розумiє (внаслiдок низького iнтелектуального розвитку), що за участь у росiйськiй агресiї проти України їй прийдеться заплатити дуже велику цiну. I тодi "забута" кадирiвцями депортацiя чеченцiв росiянами буде виглядати лише незначним епiзодом.

Якщо вже ледь не офiцiйною наукою є нумерологiя i гадання на картах таро, то чому наукою не може бути мiстичний географiчний напрямок з умовною назвою "обрисологiя"? У крайньому разi обриси країни є цiлком реальною рiччю.

-- Мiстичне мiсце розташування Києва

Як би iсторики i географи не намагалися пояснити з наукової точки зору, на основi принципiв цих двох головних наук (простiр-час), мiсцезнаходження Києва, в них так нiчого i не вийшло. Головний аргумент iсторикiв - так склалося iсторично. Пiд це визначення можна "загнати", що завгодно. Географи не оригiнальнiшi за iсторикiв. Вони пояснюють виникнення Києва саме в даному мiсцi вигiдним (сприятливим) географiчним положенням. Це теж доволi унiверсальне визначення.

Всi цi твердження iсторикiв i географiв про причини виникнення i подальшого iснування Києва в тому мiсцi, де вiн знаходиться i нинi можна взати за основу. Однак, вони потребують суттєвого уточнення. Ну, скажiмо, американське мiсто Детройт. Воно виникло iсторично на сприятливому для соцiально-економiчного розвитку мiсцi. I ось переважно з внутрiшнiх причин на початку ХХI ст. це мiсто занепало. Ось iнший приклад, столиця США Вашингтон. Вона виникла на iсторично обумовленому мiсцi з надзвичайно сприятливим географiчним положенням. До того ж це столиця, що служить додатковим стимулом для розвитку. А населення цього мiста постiйно зменшується, хоча здавалося б за всiма iсторичними i географiчними постулатами мало б збiльшуватися. I знову тут основну роль вiдiграють не зовнiшнi, а внутрiшнi чинники. Якщо ми проаналiзуємо бiльшiсть iнших прикладiв у свiтi, то побачимо, що майже скрiзь внутрiшнi чинники у занепадi мiст будуть домiнувати. Зовсiм iнша ситуацiя з Києвом.

Протягом тисячолiть власного iснування, ще з часiв Трипiльської держави 7,5 тис. рокiв тому Київ завжди був столицею послiдовно виникаючих i занепадаючих державних утворень. При цьому його занепад нiколи не визначався внутрiшнiми чинниками, а лише зовнiшнiми. Це говорить про те, що столиця України фiксувалася i утримувалася саме в даному мiсцi ще чимось, окрiм чинникiв iсторичних i географiчних.

Що ж це за таємничi, донинi не розкритi i не названнi чинники незнищенностi столицi нашої держави, а також перiодичної вiдроджуваностi Києва саме в цьому мiсцi, а не де-iнде? Звичайно, що тут можна "накрутити" немало релiгiйних i мiстичних причин: вiд Божого промислу до чисельних вiдьомських Лисих гiр на днiпровських пагорбах. Є версiя про те, що Київ знаходиться в самiй основi Днiпровського тризуба, священного мiсця злиття трьох основних рiк осьової України - Днiпра, Прип'ятi i Десни. Цей мiстичний плин води з Заходу, Пiвночi i Сходу нiби символiзує собою унiверсальний характер України i її столицi.

Але особисто я все ж таки схиляюся до наукового пояснення iсторико-географiчного феномену Києва i вважаю, що незнищеннiсть Києва на мiсцi його знаходження впродовж тисячолiть визначається цiлком об'єктивними i реальними географо-геологiчними чинниками. Межовiсть, рубiжнiсть столицi України залишається донинi не дослiдженим явищем. Рубiжнiсть в усьому. В усiх головних природних компонентах. Таке трапляється вкрай рiдко на нашiй планетi. Київ - єдина столиця свiту, яка розмiщена одночасно в двох природних зонах. При цьому це пiвденний край зони мiшаних лiсiв i пiвнiчний край лiсостепової зони. В орографiчному сенсi Київ розмiщується на межi одразу трьох утворiв: Приднiпровської височини, Полiської низовини i Приднiпровської низовини. В геологiчному вiдношеннi столиця України знаходиться на межi Українського кристалiчного масиву (Українського щита) i Донецько-Днiпровського прогину (западини). Український щит у цьому мiсцi, а найбiльше в районi нинiшньої правобережної центральної частини мiста розбитий глибинними розломами. Саме по цих "каналах" з надр нашої планети на мешканцiв Києва тисячолiттями лине мутацiйне випромiнювання. В ньому знаходиться мiльйонами рокiв законсервована сила молодої Землi. Це i є та цiлком реальна, а не мiфiчна нездоланна сила, яка примушує Київ постiйно вiдроджуватися на одному й тому ж мiсцi впродовж багатьох тисячолiть. Знаменитi Змiйовi вали i є свiдченням того, що вже тисячi рокiв тому українцi робили все залежне вiд них, щоб врятувати свою столицю вiд зовнiшнього знищення. Вони знали, а може швидше за все вiдчували, що сила випромiнювання земних надр не дадуть йому занепасти з середини.

Нинiшнi подiї з агресiєю проти України фашистської Росiї, викладенi в Iнтернетi плани по захопленню Києва росiйськими фашистами, вказують на те, що росiяни знають про незнищеннiйсть столицi України. В Росiї таких мiсць животворної сили просто немає. Нi Москва, нi тим бiльше Санкт-Петербург не мають власного "Зарядного пристрою". Це цiлком штучнi утворення, якi виникли абсолютно випадково i тому приреченi на внутрiшнiй цiлком природний i закономiрний занепад i забуття. Тому Росiя так i вчепилася за Україну, українцiв i Київ. Реальним її планом є захоплення Києва i перетворення його на власну столицю, тобто столицю Росiйської iмперiї.

-- Ще раз про мiстичну силу української землi

Iнтерес до України у свiтi у зв'язку з агресiєю проти неї фашистської Росiї iнодi набуває парадоксальних рис. Спочатку люди починають цiкавитися нашою країною у звязку з вiйною Росiї на Донбасi i анексiєю нею українського Криму, а потiм цей iнтерес мимоволi перекидається на iншi сфери українського буття. Зокрема, у свiтi прокинувся iнтерес до українського агропромислового комплексу i українських харчiв взагалi. Якi причини цього доволi незвичного явища?

Справа в тому, що поступово продукцiя сiльського господарства i харчової промисловостi України завойовує все мiцнiшi позицiї на свiтовому i перш за все на європейському ринку. Свiтовi експерти з продовольства одностайнi в тому, що Україна з часом перетвориться на головного виробника i експортера харчової продукцiї у свiтi. Споживачi ж українських харчiв з багатих європейських країн, звиклi до якiсної i смачної продовольчої продукцiї, якою їх забезпечують мiсцевi фермери, цiлком несподiвано для себе почали вiдкривати чудовi природнi смаки української їжi.

Але чи є цi вiдкриття лише новiтнiми вiдкриттями ХХI ст.? Аж нiяк. Якщо ми хоча б побiжно переглянемо деякi iсториснi джерела, то побачимо, що про українську кухню, українськi харчовi продукти, їх принади i переваги писали практично всi мандрiвники. Вiд самих перших писемних свiдчень до хвали українськiй кухнi з вуст такого генiя як Гоголь. Тим бiльше, що йому, який жив у Росiї, було з чим порiвнювати. "Проклятиє кацапи, єдят щi даже с тараканамi", - писав цей письменник. А за часiв Радянського Союзу вся армiя i не лише вона їли український борщ i український хлiб. Нiкому б i в голову не прийшло замiнити їх на кислi росiйськi щi i такий же хлiб. До агресiї фашистської Росiї цiлi областi цiєї країни приїздили до Харкова i iнших мiст України щоб закупити ковбасу i iншi смачнi українськi продукти.

Звичайно, що найбiльше обiзнанi в перевагах українських харчових продуктiв тi народи, якi найчастiше "гостювали" в Українi. Я маю на увазi полякiв, нiмцiв i росiян. Цiкавим є змiст деяких оприлюднених листiв нiмецьки солдат, якi перебували пiд час Другої свiтової вiйни на українськiй територiї. Всi вони звертали увагу на природну смакоту української їжi. Зрозумiло, що простi солдати не могли розумiти причин цього явища. Але добре знали їх керiвники цiєї держави. Саме тому командування нiмецьких вiйськ в Українi отримало наказ вантажити на залiзничнi платформи правобережний український чорнозем i вивозити його до Нiмеччини. Там його як добриво розкидали по нiмецьких полях. Це документально зафiксованi факти.

Нинi мало хто знає, що керiвництво нациської Нiмеччини здiйснювало на окупованiй територiї України цiлеспрямованi експедицiйнi дослiдження. Комплекснi екпедицiї складалися з рiзних фахiвцiв - антропологiв, археологiв, географiв, геологiв, грунтознавцiв, клiматологiв тощо. Саме вони й переконали керiвництво цiєї держави, що український правобережний чорнозем є феноменальним явищем нашої планети. Пiсля завершення вiйни матерiали цих екпедицiйних дослiджень потрапили до СРСР i осiли на полицях архiвiв МГБ (КГБ). I нинi це одна з причин того, що Росiя нiяк не може вiдчепитися вiд України i так її до смертi "любить".

Вияв впливу природних умов якоїсь країни на специфiчнi смаковi особливостi її харчової продукцiї iнодi набуває доволi специфiчних рис. В 1956 роцi Росiя, як нинi на Україну, напала на Угорщину. Остання так само тодi намагалася випручатися з "братнiх" ведмежих обiймiв. Сотнi тисяч угорцiв вимушенi буля рятуватися втечею зi своєї країни, щоб не опинитися пiд п'ятою окупантiв. З Угорщини втекли всi найуспiшнiшi виробники угорських харчових продуктiв. В тому числi знаменитих у свiтi, як тепер кажуть брендiв ковбаси салямi-пiк i токайського вина. Цi люди заснували свої справи з виробництва цiєї ж продукцiї в США , Нiмеччинi, Австрiї, Францiї та iнших країнах. I тут зовсiм неочiкувано виявилося, що нi ковбаси, нi вино в дiаспорi вже не мали тих чудових i неперевершених смакових якостей, як на Батькiвщинi. Тодi ледь не вперше серйозно звернули увагу на те, що рiзнi природнi умови, рiзна земля, на якiй вирощується та чи iнша сiльськогосподарська продукцiя, корми для худоби i виноград дають рiзний результат.

Саме тому, вирощенi на Правобережнiй Українi сiльськогосподарськi культури i тварини стають основою для створення об'єктивно найякiснiшої харчової продукцiї у свiтi. Взагалi, правобережний український чорнозем є феноменальним природнм явищем нашої планети. За всiм комплексом нинiшнiх природних умов його в цьому регiонi не має бути. Це "подарунок" нам вiд минулих епох, коли клiмат тут був iнший.

Однак, якби там не було, а український чорнозем має унiкальну, законсервовану в ньому силу молодої Землi Українського кристалiчного масиву на якому вiн залягає. Напевно, вже давно пора, продаючи українську продукцiю сiльського господарства i харчової промисловостi iнформувати наших торговельних партнерiв, та i увесь свiт в цiлому, про її феноменальнi якостi i вiдповiдно продавати дорожче.

Частина шоста

Мiстичнi мiсця i особи України

-- Ставка Гiтлера "Вервольф"

Ставка Гiтлера пiд Вiнницею "Вервольф" або українською "Вовкулака" була пiдiрвана нiмецькими вiйськами, коли вже стало зрозумiло, що прийдеться вiдступати далi на захiд. З того часу це мiсце обросло багатьма легендами i мiфами i донинi вражає уяву багатьох людей не лише в Українi. В чому ж тут справа? В мiстичнiй назвi ставки, в особi самого Гiтлера, в схильностi останнього i його соратникiв до окультних наук? Чи може це одне з тих мiсць в Українi, яке народ споконвiку вважав мiстичним мiсцем, на кшталт знаменитих у нас Лисих гiр, яких по нашiй державi розкидано багато сотень.

Що нам вiдомо про це мiсце на Вiнничинi? Чому саме воно було обрано для ставки мiстичної особи, якою був Гiтлер, життя i смерть якого таять в собi багато таємниць i загадок. Здавалося б i в Українi, i в Бiлорусi, i в Росiї, i в Прибалтицi можна було б вiдшукати набагато зручнiшi мiсця для ставки. Чому ж тодi була обрана Вiнниця?

Вiдомо про цiлi експедицiї, якi посилав Гiтлер i його пiдручнi до таємничого Тiбету. Нiмцi там шукали прабатькiвщину арiйцiв, стародавнi езотеричнi знання, якi сучасна людина вже втратила. Їх цiкавило, що таки реально дає тiй чи iншiй нацiї нездоланну силу в її цивiлiзацiйних потугах. Чому однi нацiї нiбито безпричинно i раптово починають бурхливо розвиватися, а iншi в той же час занепадають? Шукали вони там i мiсце походження прийнятого ними державного символу свастики. Одним словом, нацисти намагалися знайти ту територiю, яка, на їх думку, була мiсцем, де розгадуються всi загадки, де iснує незбагненний зв'язок мiж цим свiтом i свiтом прийдешнiм.

Про те, що нiмецькi вченi виїжджали в експедицiї в рiзнi частини свiту на пошуки мiфiчного Граалю, мабуть вiдомо всiм. Однак була територiя свiту, куди їм шлях був заказаний. Нею була Україна, яка входила тодi до складу Радянського Союзу. Така можливiсть з'явилася в них лише в перiод з 1941 по 1944 року, коли вона окупували Україну.

Що нам вiдомо про цей перiод? Практично нiчого. Якi дослiдження проводили нiмцi на територiї України i чи проводили взагалi? Виявляється не тiльки проводили, але й надзвичайно iнтенсивно. Це просто iсторичнi факти. Особливу увагу нiмецьких геологiв, географiв, археологiв притягувала до себе Правобережна Україна i та її частина, яка знаходиться над Українським кристалiчним масивом. На вiдмiну вiд нас тодiшнiх, та й нинiшнiх, нiмецькi iсторики знали справжню iсторiю України. Вiдомо було їм i про те, що саме тут послiдовно зароджувалися великi цивiлiзацiї минулого Трипiльська, Скiфська, Сарматська, Готська, Антська, Київська Русь. Українська княжна стала iмператрицею Священної римської iмперiї, яку вони вважали попередницею Третього рейху. Саме тут, на Черкащинi нiмецькi археологи вiдкопали багатотисячолiтню кам'яну свастику. Те, що вони шукали, але не знайшли в Тiбетi, нiмецькi вченi виявили в Українi.

Нацисти зрозумiли той зв'язок, який iснував i iснує мiж Українським щитом з його пiдвищеною радiацiєю i виникненням тут великих цивiлiзацiй. Гiтлер сам захотiв мутувати в лiдера всього свiту. Тому вiн i вiддав наказ будувати свою ставку в самому серцi Українського кристалiчного масиву з його законсервованою мiстичною силою молодої Землi.

-- Чорнобильська зона

Навколо катастрофи на Чорнобильськiй атомнiй станцiї донинi обертається немало всiляких таємниць i незвичних оповiдок. Нiчого дивного в цьому немає. Всi визнають феноменальний характер цього явища. Недаремно ж Чорнобильську трагедiю називають найбiльшою техногенною катастрофою ХХ столiття. Однi американськi автори наприкiнцi ХХ столiття написали книжку з назвою "Економiка катастроф". В нiй вони на конкретних фактах, включаючи й Чорнобиль, доводять, що Радянський Союз, який в останнi роки його iснування всi дружно називали "Країною дурнiв", всi роки iснував як економiка катастроф. Знаних i незнаних нами катастроф (незнаних було набагато бiльше) в "Країнi дурнiв" було неправдоподiбно багато. Це не могло не привести таку країну до цiлком логiчного кiнця. I Чорнобильська катастрофа була одним iз каталiзаторiв, який цей кiнець прискорив.

Пригадую, коли вирiшили будувати атомну електростанцiю пiд Києвом лунали голоси про те, що споруджувати її пiд самою столицею України вкрай небезпечно. А якщо трапиться катастрофа, що тодi робити? Всiм скептиками авторитетно вiдповiв тодiшнiй президент Академiї наук Радянського Союзу академiк Александров. Вiн поклявся, що нi аварiя, нi катастрофа на радянських атомних станцiях навiть в принципi неможлива. Вiн, буцiмто, готовий поставити лiжко пiд самим корпусом станцiї i спати на ньому, щоб остаточно переконати скептикiв. Пiсля катастрофи вiн, звичайно, про свої слова забув.

Чому ж ця катастрофа трапилася? Головним чинником, звичайно, є сама комунiстична система господарювання, та й життя в цiлому. Пiрамiда державного управлiння формувалася так, що на саму гору потрапляли абсолютнi невiгласи, якi, щоб показати свою потрiбнiсть i значущiсть, скрiзь втручалися i вiддавали найбезглуздiшi накази i розпорядження. Одне з них i запустило механiзм руйнацiї четвертого енергоблоку Чорнобильської станцiї.

Лише тепер ми знаємо, що i тодi були люди, якi казали, що будувати атомну станцiю в тому мiсцi, де вона була розмiщена не можна. Люди з мiстичним спрямуванням власного iнтелекту звертали увагу на вiщування Нострадамуса. Цей футуролог-мiстик попереджав про "Зiрку полин", яка впаде на Україну. Чорнобиль, одна з українських назв рiзновиду полину. Взагалi полин є рослиною, яка символiзує собою гiркоту життя людини, її муки i страждання. I пiсля спорудження, а потiм катастрофи на станцiї цi муки прийшли в серця i душi мiльйонiв людей. Однi страждали фiзично, а iншi душевно.

Геологи попереджали, що станцiю запланували розмiстити на самому краю Росинсько-Тiкицького мегаблоку Українського кристалiчного масиву. Тут знаходиться грандiозний розлом у земнiй корi, що в цiлому є небезпечним явищем в будь-якому сенсi. Звичайно, переважно не в тактичному, а в стратегiчному. Розломи в земнiй корi явище донинi в повнiй мiрi не дослiджене i багато в чому не зрозумiле. Якi "флюїди" пiднiмаються по них з земних глибин достеменно нiхто не знає.

Немало таємниць ховається i в самiй Чорнобильськiй зонi. Розповiдають про величезнi бетоннi бункери, щось на зразок гiтлерiвського "Вервольфа" пiд Вiнницею. Нiбито вони були спорудженi на випадок вiйни як своєрiдне пiдземне мiсто, де мало переховуватися мiсцеве населення. Iнша легенда розповiдає про те, що таких бункерiв нiбито чотири i вони розмiщуються по кутах величезного чотирикутника. В центрi його i знаходиться "пiдстрелена" атомна станцiя. В кожному з вiрогiдних бункерiв стоїть величезний генератор. Їх цiлеспрямована дiя в одну точку нiбито й зруйнувала четвертий реактор.

Чорнобильська атомна станцiя не лише виробляла електроенергiю, але й була заводом з виробництва сировини для створення ядерної зброї. Наступна легенда саме через цю її функцiю i приписує диверсiю з боку iноземних спецслужб, якi замiрилися пiдiрвати обороноздатнiсть країни.

Є й взагалi екзотичнi трактування причин Чорнобильської трагедiї, якi пояснюють катастрофу на четвертому енергоблоцi прямим влучанням у будiвлю станцiї метеориту або втручанням iнопланетян, якi не дали поширитися трагедiї за межi Європи i набути вселенських масштабiв. Нiбито над чорнобильською станцiєю пiсля вибуху четвертого реактора були помiченi якiсь невiдомi науцi об'єкти, якi сканували ситуацiю на мiсцi.

Звичайно, були обставини, якi значно зменшили наслiдки Чорнобильської катастрофи для України. Але вони пов'язанi з напрямком панiвних вiтрiв одразу пiсля вибуху реактору. Вiтер в днi найбiльших викидiв радiацiї в атмосферне повiтря дув з пiвдня на пiвнiч i вiдносив радiацiю з територiї України. Потiм вiн змiнив напрямок. Однак, за цей час героїчними зусиллями людей викиди були зменшенi. За це цi герої заплатили своїм життям i здоров'ям. Нiякi iнопланетяни не врятували б нас, якби не було таких людей.

-- Загадки Кам'яної могили

Ви вже звернули, напевно, увагу на те, що таємничi i мiстичнi мiсця України переважно пов'язанi з Українським кристалiчним масивом. Все що ми розглядаємо донинi так чи iнакше пов'язане з цим дивовижним природним утворенням. Не є винятком i Кам'яна могила. Хотiв би наголосити, що в лiтературi i в розмовах iнколи плутають Кам'яну могилу з гранiтним масивом Кам'янi Могили. Останнi знаходяться на територiї Кам'яномогильського стeпового заповiдника, розташованого у Куйбишевському районi Запорiзької областi та Володарському районi Донецької областi. Tут, у верхiв'ях рiчки Коротиша, на поверхню виходять гранiти Приазовського кристалiчного масиву. Кристалiчнi породи у виглядi вивiтрених скель з чисельними нiшами, гротами та ущелинами тягнуться вiд пiвнiчного сходу на пiвденний захiд вздовж рiчки Коротиша двома паралельними пасмами i приблизно на 100 метрiв здiймаються над навколишньою мiсцевiстю.

Схiдне пасмо вище i має крутiшi схили. Помiж цими пасами лежить долина. Центр масиву з рожевих крупнозернистих гранiтiв. Рiзноманiтнiсть мiнералiв, якi входять до складу порiд масиву, пiдвищують його мiнерало-петрографiчне значення. Певна загадковiсть даного геологiчного утворення полягає в тому, що воно є нiби дзеркальним вiдображення вiдомого Словечансько-Овруцького кряжу, який знаходиться на пiвночi Житомирської областi. Якщо з фiзико-географiчної карти вирiзати Приднiпровську височину з її продовженням на пiвнiч у виглядi Словечансько-Овруцького кряжу, а на пiвдень у виглядi Приазовської височини i скласти цю вирiзку по косiй лiнiї в районi Черкас, її половинки майже повнiстю накладуться одна на одну. Цi здавалося б позбавленi будь-якого сенсу вправи насправдi виглядають такими лише на перший погляд. Згадаємо хоча б нiмецького вченого Вегенера, який з таких вирiзок створив знамениту свою теорiю дрейфу материкiв.

Однак є ще одна Кам'яна Могила, яка вiдома археологам i iсторикам всього свiту. Вона являє собою пiсковиковий останець поблизу села Терпiння Мелiтопольського району Запорiзької областi. В цьому дивовижному природному утвореннi, який нiби якоюсь невiдомою силою створений у пласкому степу, на стелях стародавнiх пiсковикових навiсiв i гротiв, а також пiд багатьма кам'яними плитами збереглися донинi сотнi вирiзаних фiгур тварин. Можна побачити представникiв степової фауни: оленiв, антилоп, бикiв, коней. Є зображення i хижакiв. Значно рiдше трапляються зображення людей i їхнiх слiдiв. Звичайними є вирiзанi на каменi геометричнi узори i рiзнi, не завжди зрозумiлi знаки. В деяких мiсцях збереглися слiди червоної фарби. Згадаємо, що iндоєвропейцi України, своєї прабатькiвщини, посипали обличчя власних покiйникiв при похованнi червоною вохрою. Цей обряд зберiгся в українцiв протягом тисячолiть. Згадаємо хоча б звичай покривати обличчя загиблого козака червоною китайкою.

Стосовно того, хто i коли вирiзав цi знаки i фiгури i зробив надписи, вченi продовжують сперечатися. Це одна з найбiльших археологiчних i iсторичних загадок планети. Чим служила для людей Кам'яна Могила? Святилищем чи давньою обсерваторiєю? Чому протягом тисячолiть вона притягала до себе людей? Чому нiчого подiбного не знайдено в не так далеко розмiщених звiдси Кам'яних Могилах, про якi згадується в цьому дописi ранiше? Як бачимо запитань бiльше, нiж вiдповiдей.

Зображення Кам'яної Могили, на думку однiєї групи вчених належить до перiоду вiд кiнця палеолiту до залiзного вiку. Iншi ж вважають, що все це створене людьми не ранiше неолiту. Безперечно, що тут залишили слiди i готи. Знайденi тут i скандинавськi письмена-руни. Загадка Кам'яної Могили донинi не розгадана i навряд чи буде колись розгадана. Це пов'язано з заглибленiстю iсторiї нашої держави i нацiї в тисячолiття.

-- Чому не вдалося зруйнувати Софiю Київську?

Вiдомо, що Київ в усi останнi вiки називали Єрусалимом над Днiпром. Уже за часiв Київської держави в ньому налiчувалося понад 400 храмiв. Спочатку їх зруйнував московський князь Боголюбський. Невiдомо якого бога вiн любив? Напевно, любив росiйського, а не любив українського. I нарештi довершив знищення Києва i його храмiв хан Батий. Потiм за вiдновлення київських святинь взявся гетьман Iван Мазепа. I розпочав вiн з вiдновлення Софiї Київської. Не випадково. Вже тодi iснувало таке повiр'я, яке сягало сивої давнини - поки iснує Софiя Київська, буде iснувати й українська нацiя.

Навколо Софiї Київської, мiстичного символу України постiйно вiдбуваються такi ж мiстичнi подiї, якi нерiдко не можна пояснити з точки зору наукової формальної логiки. Багато версiй iснує стосовно того, чому цей храм не був зруйнований. Зруйнували ж все, комунiстичнi варвари навiть пiдiрвали Михайлiвський золотоверхий монастир, усипальницю одразу п'ятьох Київських князiв, якому вдалося пережити всi лихолiття протягом багатьох сотень рокiв. Софiя Київська пережила все страшне для нашої нацiї ХХ столiття - вiйни, голодомори, окупацiї, депортацiї тощо. Чому ж так сталося? Однi дослiдники пишуть, що серед експертiв, якi мали винести вердикт про те, що цей храм не має нiякої iсторичної цiнностi i тому його треба зруйнувати знайшовся непоступливий чоловiк. який цей папiрець не пiдписав, що i врятувало святиню української нацiї.

Теза надто вже сумнiвна. Рiшення про руйнування Софiї Київської приймалося особисто Сталiним i нiхто йому не мiг перечити. Як кажуть, Карфаген мав бути зруйнованим. Вiн i був зруйнований i зрiвняний з землею, але Софiя Київська вижила, незважаючи на вердикт тирана, збоченця i вампiра. Дiйсно, як таке могло трапитися? Iнша версiя говорить нам про те, що за Софiю Київську заступилися французи. Вона є усипальницею князя Ярослава Мудрого, вiн її i збудував. Цю людину називали "тестем Європи". Дiйсно, його доньки в ранньому середньовiччi стали королевами i iмператрицями багатьох країн Європи, в тому числi i Францiї. Анна Київська, донька Ярослава Мудрого, привезла до Парижу українське Євангелiє, на якому потiм присягали всi французькi королi. Кажуть, що французький уряд звернувся до Сталiна з проханням не руйнувати Софiю Київську, як творiння тестя французької монархiї.

Ця легенда вiрогiднiша за попередню, але хiба зважав Сталiн на такi прохання, якщо вони навiть були? Цей тиран мав необмежену нiким i нiчим владу i своїх рiшень не вiдмiняв нiколи. Принципово. Однак, не зважаючи на це, Софiя Київська вижила. Є таке поняття в релiгiї як егрегор. Це вiбрацiя мiльйонiв думок, прагнень i молитов людей, якi хочуть одного i того ж. Схоже, що i Софiю Київську врятував саме український егрегор. Мiльйони людей молилися, щоб їхня святиня була врятована. I це вiдбулося. Так само як мiльйони українцiв в усьому свiтi молилися, зверталися до Бога, щоб постала незалежна держава Україна. I вона постала.

Мiстична сила Софiї Київської нiкуди не подiлася. Вона i нинi з нами. Подивiться, якi подiї постiйно вiдбуваються навколо неї. То її хотiло захопити знамените "Бiле братство", щоб перетворити на свiй головний храм, то активiстки вiдомої жiночої органiзацiї Femen окупували дзвiницю Софiї Київської, то представники Московського патрiархату вимагали передачi їм святинi нашої нацiї. Намагання захопити чи зруйнувати Софiю Київську не є випадковими. Це намагання захопити чи знищити саму українську нацiю. Росiяни з якоюсь просто мiстичною ненавистю намагалися знищити у Києвi всi слiди багатотисячолiтньої iсторiї України i української нацiї. Їм вдалося зруйнувати все, окрiм Софiї Київської, мiстичного оберега української нацiї. I зовсiм не випадково, розпочавши чергову вiйну проти України в 2014 роцi росiяни вустами своїх найманцiв-терористiв на Донбасi заявляють, що їхньою метою є захоплення i зруйнування Києва. Немає сумнiву, що якщо їм це вдасться першою жертвою цього московського воїнства Антихриста стане саме Софiя Київська

-- Острiв Хортиця

У Запорiжжя на Днiпрi розкинувся найбiльший на рiчцi острiв Хортиця. Вiн з давнiх-давен приваблював мандрiвникiв своєю таємничою величчю i красою. Ось що писав про Хортицю вiдомий український дослiдник Запорiзької Сiчi академiк Д. Яворницький: "тут Днiпро здається таким диким, i разом з тим величним i чарiвним, що мимоволi звертає на себе увагу людини, вселяє в неї водночас i страх до себе i якесь священне благоговiння". В час козацької вольницi на Хортицi знаходився стан запорiзьких козакiв, адже острiв являє собою природну, важкодоступну фортецю.

Ландшафт Хортицi надзвичайно рiзноманiтний. Нагромадження гранiтних скель, стрiмчаки, балки i урочища, якi вкритi чагарником, степовi дiлянки, що чергуються з хвойним лiсом, тополинi гаї, насадження бiлої акацiї i шовковицi - все це поєднання витворює незвичну красу. З часiв запорiзьких козакiв збереглися назви окремих скель i пов'язанi з ними чисельнi легенди - Два Брати, Стовпи, Запорiзька миска та багато iнших.

В геологiчному вiдношеннi Хортиця, як i бiльшiсть українських мiстичних мiсць, надiлених якоюсь незбагненною силою i впливом на людей, лежить на Українському кристалiчному масивi. Бiльш того, це центральна частина його Приднiпровського мега-блоку, який дуже близько пiдходить до поверхнi землi i в багатьох мiсцях виходить на денну поверхню. На Хортицi знайдено однi з найдавнiших гiрських порiд свiту. Вiк гранiтiв, якi тут знаходяться на самiй поверхнi визначений радiовуглецевим аналiзом i досягає 3 млрд. рокiв. Таким чином, в цих днiпровських скелях на островi Хортиця дiйсно законсервована нездоланна сила молодої Землi.

Дуже схоже, що Запорiзька Сiч на островi Хортиця була заснована не тiльки через вигiдне географiчне положення цiєї мiсцевостi, природний захист у виглядi стрiмкої течiї рiчки, але через деякi мiстичнi речi, якi люди в той час вiдчували набагато гострiше, нiж ми. Незалежнiсть України, яка протягом столiть воювала на три фронти, могла забезпечити лише якась духовна, нездоланна сила, яка пiдживлювалася вiд природного генератора. Геополiтики знають, що жодна нацiя не здатна витримати вiйну навiть на два фронти. Згадаємо Нiмеччину, яка в Першiй i Другiй свiтових вiйнах воювала на два фронти i обидва рази програла. Не тому, що нiмцi поганi вояки, чи в них керiвництво недолуге. Вони повиннi були програти не зважаючи на всi зусилля. Цiлком об'єктивно. Українцi ж вiками воювали на три фронти - проти Польщi, проти Росiї i проти Туреччини i вижили. Незважаючи на нiякi об'єктивнi обставини нашого життя.

Одним iз таких мiстичних символiв української нацiї, який допомiг нам вижити i була Хортиця з розмiщеною на нiй Запорiзькою Сiччю. Аж до пiдступного руйнування Запорiзької сiчi, яке було здiйснене обманом, нiхто не мiг захопити це орлине гнiздо. I турки, i поляки, i росiяни завжди пiдкреслювали незрозумiлий їм мiстичний характер запорiзького козацького братства. Саме на цьому грунтi i виник iнститут знаменитих козакiв-характерникiв, яких не брала нi куля, нi шабля. Цей феномен у нас донинi не вивчений i не дослiджений. А це ганьба для нас, сьогоднiшнiх українцiв. Якщо бойовий гопак бiльш-менш дослiджений i вiдроджений, то характерництво ще чекає своїх Яворницьких. Саме через мiстичне характерництво росiяни не вважали українцiв в цiлому i козакiв зокрема православними, поляки вважали їх язичниками, а турки казали, що на Запорiжжi живе сам Шайтан.

-- Чи небезпечно жити на вулицi Воровського?

Один мiй веселий знайомий, який має офiс на київськiй вулицi Воровського, коли я його запитую, де можна з ним зустрiтися, неодмiнно вiдповiдає - давай зустрiнемося в мене на вулицi Злодiйського. Мiй знайомий людина вiдома i поважна, лiкар-психiатр, професор i академiк, який має працi, опублiкованi в багатьох країнах свiту. Його важко запiдозрити в використаннi ненаукових пiдходiв. Так ось, цей вiдомий доктор медичних наук цiлком обгрунтовано стверджує - жити на вулицях i в населених пунктах, названих iменами комунiстичних вампiрiв i збоченцiв, якi за часи iснування радянського Союзу знищили, просто так, десятки мiльйонiв нi в чому не винних людей, небезпечно.

В чому ж полягає наукова обґрунтованiсть його твердження? Виявляється, на звичайнiй статистицi. Вiн бере вiдомi йому випадки захворюваностi киян за конкретними адресами i наносить їх на карту столицi. При цьому вiн звертає увагу не тiльки психiчнi розлади, але й деякi iншi хвороби, викликанi проблемами в емоцiйнiй сферi людини. I ця статистика неспростовно доводить високий кореляцiйний зв'язок мiж назвою вулицi i психо-фiзiологiчним станом людей, якi там живуть. Цей професор, на мою думку, цiлком обґрунтовано стверджує, що пiсля того, як комунiстичний режим був розвiнчаний як злочинний, а про його функцiонерiв написали, як про злочинних вбивць, якi замучили мiльйони людей, тримати далi вулицi Комунiстичнi i Ленiна є злочином проти української нацiї. Бiльш того, в багатьох мiстах i селах вулицi донинi названi iменами людей, якщо їх так можна назвати, якi органiзували i здiйснили в Українi Голодомор.

Звичайно, бiльшiсть людей над такими "високими матерiями" не задумується. В них вiдключена свiдомiсть. Але ж iснує ще пiдсвiдомiсть. I ось вона врештi-решт стає спусковим гачком таких злочинних дiй, про якi сама людина нiколи не думала. Тодi чоловiк невiдомо чого бере пiстолет i стрiляє в охоронникiв в супермаркетi, чи по прохожих на вулицi, стає серiйним вбивцею або ґвалтує, душить i спалює свою знайому з якою разом вчився у школi. Причину таких дiй годi шукати у свiдомостi людини. Нiякий слiдчий нiколи не пов'яже такi дiї з назвою вулицi, де жив цей вбивця. Така справа для всiх так i залишиться таємничою i незрозумiлою. Однак, якщо серiйним вбивцям, якi знищили мiльйони людей стоять пам'ятники i їхнiми iменами донинi названi вулицi, то чому менi не можна вбити "всього" двох-трьох людей.

Ми таких речей не розумiємо i не вiдчуваємо, тому й дивуємося, чому американцi, якi збудували нове примiщення посольства в Києвi на вулицi Танковiй, вiдмовилися переселятися туди до тих пiр, поки ця вулиця не буде перейменована. I мерiї мiста, в якiй на такi "дрiбницi" нiхто не звертає уваги, прийшлося з мiною абсолютного нерозумiння прийняти рiшення про перейменування цiєї "погромної" вулицi на вулицю Iгоря Сiкорського. Жили ж, бачте, кияни все життя на вулицi Танковiй, i нiчого. Точно так, i нiчого. А ось американцi, приїхавши з США, дуже швидко розiбралися в ситуацiї i тепер працюють на вулицi, яка названа iм'ям киянина, який став почесним громадянином Америки i заснував там першу у свiтi вертолiтну фiрму.

А що ж мiй знайомий. Вiн помiняв офiс, так як вiд нього не залежить перейменування вулиць у столицi. А ось вулицю села пiд Києвом, на якiй вiн живе у власному будинку, йому вдалося перейменувати. Тепер вона називається не Ленiна, а Незалежностi...

-- Мiстичнi Лисi гори України

В нашiй державi налiчується понад 50 рiзних географiчних об'єктiв з назвою Лиса Гора. Це i села, i окремi пiдняття, i урочища. Об'єднує їх одне - цi об'єкти споконвiку оповитi легендами i володiють якоюсь мiстичною силою. Здається, що саме провидiння створило тут якусь незрозумiлу пересiчнiй людинi ауру, яка одним людям допомагає, а iнших знищує.

Цiкаво, що люди вiддавна вiдчували незвичнiсть цих територiй i тому тут створювали всiлякi такi об'єкти, якi несли в собi заряд або добра, або ж зла. Взяти хоча б мабуть найвiдомiшу в Українi Лису Гору в Києвi. Вона знаходиться на правому березi рiчки Либiдь мiж Багриновою горою, Теличкою i Саперною слобiдкою. Археологи виявили тут святилище ще з часiв Трипiльської культури. За часiв Київської держави тут знаходилося святилище язичникiв. Навiть пiсля того, як князь Володимир хрестив киян. Нинi до даного дiйства намагаються "примазатися" й iншi країни, але яке вiдношення, наприклад, цей акт мав до Москви, яка виникла лише через 300 рокiв пiсля цього. Князь Володимир хрестив киян i українцiв, але не москвичiв i росiян.

За часiв Росiйської iмперiї в 1906 роцi на Лисiй Горi влада встановила шибеницю, знайшли мiсце (!), на якiй страчували революцiонерiв. Тут же їх кат i закопував. Радянська влада продовжувала вiдповiдну експлуатацiю "диявольського мiсця" побудувавши тут пiдземний вiйськовий завод. Прийшли нiмцi i перетворили Лису гору на базу своїх знаменитих "Тигрiв". Потiм нiмцi пiшли i тут побудували ракетну базу. Пiсля цього встановили щогли радiоантен i почали глушити так званi радiоголоси, тобто радiопередачi зарубiжних станцiй. Нинi тут знову збираються язичники i також представники рiзних неформальних молодiжних об'єднань.

Що ж являють собою Лисi Гори? Це як правило пiдвищенi дiлянки землi, якi позбавленi рослинностi. Звiдси й їхня назва. Але справа не в цьому З давнiх-давен люди звернули увагу на те, що пiд час грози блискавки чомусь влучають саме в цi гори. Причина донинi не є зрозумiлою до кiнця. Можливо тут в глибинi знаходяться якiсь потужнi руднi тiла, якi i притягають сюди блискавки? Не дивно, що за часiв Київської Русi, ще дохристиянської, верховним божеством якої був Перун-громовержець, тут iснували язичеськi капища.

Дехто вважає, що для Лисих Гiр характерна потужна внутрiшня енергетика. Вона така сильна, що рослини просто не витримують її i тому не можуть тут рости. Це нiби таке собi класичне мiсце сили. Однi люди вiд цього страждають, iншi навпаки заряджаються позитивною енергiєю i стають вiд цього незламними. Нiбито такi мiсцевостi здатнi зламати агресивнiсть людини, поганий настрiй, дати певний iмпульс в життi. Ходять легенди, що за радянських часiв сюди iнкогнiто приїжджали радянськi функцiонери з Москви, щоб загадати бажання. Вважалося, що таке бажання обов'язково збудеться.

В останнє твердження не важко повiрити. Справа в тому, що про мiстичну силу Київських гiр знали вiддавна. Цiкавим виглядає список сановитих людей, якi у важкi перiоди їхнього життя намагалися отримати тут магiчне пiдкрiплення. Говорять, що сюди навiть привозили хворого Брежнєва, щоб повернути йому сили.

-- Початок ХХI столiття: кiнець чи початок?

Вже багато людей звернули увагу на те, що так званi "серйознi" i навiть дуже серйознi вченi, якi в молодостi займалися суто прикладними науковими дослiдженнями, робили генiальнi вiдкриття, з часом все бiльше уваги починають придiляти фiлософським проблемам науки i iзотерицi. Скажiмо в Радянському Союзi академiк Сахаров винайшов водневу бомбу, а потiм зайнявся космогонiєю i правами людини. Лауреат Нобелiвської премiї, один з винахiдникiв атомної бомби американський фiзик Фейнман, на схилi свого життя почав писати веселi романи. Таких прикладiв безлiч. Звичайно, що є цiлком науковi спецiальностi, скажiмо iсторiя, де самi науковi пошуки дають поживу дослiднику подивитися на свiт ширше. Одним з таких вчених є київський iсторик i археолог, професор Києво-Могилянської академiї, доктор iсторичних наук Микола Чмихов. Вiн пiшов з життя, залишивши нам свою надзвичайно цiкаву i продуктивну теорiю.

Свої дослiдження вчений не обмежив лише iсторiєю i археологiєю. Вiн вирiшив задiяти дуже ефективний комплексний пiдхiд, додавши до iсторичних i археологiчних джерел, ще й ретроспективнi дослiдження в галузi геологiї, географiї, клiматологiї, ґрунтознавства, астрономiї. Не забув вiн i про українську народну мiфологiю. Такий пiдхiд дав зовсiм неочiкуванi нiким результати. Вони полягають в тому, що в пiсляльодовиковий перiод, коли тут започаткувалося нове життя, в подальшому воно протiкало у виглядi певних, доволi чiтко окреслених циклiв.

Закiнчення одного циклу i настання iншого, наступного, не протiкало гладко. На зламi епох неодмiнно вiдбувалися дуже великi, кардинальнi змiни. Цi змiни стосувалися практично всього. Змiнювався клiмат (посухи, потопи, бурi, незвичнi морози або спека), зростала тектонiчна активнiсть, що проявлялося в землетрусах, виверженнi вулканiв, виникненнi глибинних i поверхневих розломiв земної кори тощо. Змiнювався навiть радiацiйних фон. В суспiльствi такi радикальнi змiни призводили до масового переселення народiв, вiйн, створення i загибелi iмперiй тощо.

Чмихов пiдкреслював, що завжди iснувала i iснуватиме iєрархiй природних i життєвих циклiв. Меншi за протяжнiстю i iнтенсивнiстю подiй цикли входять до складу бiльших. Тi ж, у свою чергу, є складовою ще протяжнiших i iнтенсивнiших. За Чмиховим, найважливiшим для людства є цикл протяжнiстю 7980 рокiв. Його унiкальнiсть i важливiсть полягає в тому, що в ньому, починаючи з будь-якої умовної дати, повторюють небеснi рухи Мiсяця i Сонця. Саме це впливає на всi процеси, що вiдбуваються на Землi, бо саме Сонце дає життя всьому сущому на нашiй планетi.

Цiкаво, що початок цього останнього "арiйського" циклу, який був започаткований саме в Українi виникненням iндоєвропейцiв або арiйцiв i подальшим їх розселенням по територiї свiту, приходиться на 5966 рiк до нашої ери. Не важко пiдрахувати, що закiнчення цього циклу припадає на початок ХХI столiття, десь на 2014 рiк (ця книга написана в 2012 р i доповнена в 2015 р.).

Ще в 90-тi роки ХХ столiття Чмихов вважав, що криза, переходу вiд одного циклу до iншого вже почалася i буде в подальшому тiльки поглиблюватися i загострюватися. Як показують подiї наступних 15 рокiв пiсля опублiкування своїх розробок, вчений був абсолютно правий. Криза набула глобального характеру, а в Українi вона набула просто таки апокалiптичних рис. На поверхню української дiйсностi без будь-яких прикрас сплив увесь людський непотрiб i майже моментально опинився при владi. Патологiчнi типи людей i людських вiдносин запанували в усiх сферах життя. Українська криза набула, на вiдмiну вiд багатьох iнших країн, тотального характеру. Про що це говорить?

Україна фактично однiєю з перших вступила до перiоду кризи, а отже i переходу вiд одного циклу розвитку до iншого. Таким чином у нашої країни i нацiї з'явився цiлком реальний шанс першими пройти перiод кризи i вступити до перiоду стабiльностi. Очевидно, що в найближчi роки нас чекають дуже великi потрясiння. За вiдносно короткий перiод, життя бiльше не дає нам часу на роздуми, Українi i українськiй нацiї необхiдно розробити i реалiзувати проект " Велика Україна в ХХI столiттi".

-- Козак Мамай

Надзвичайно цiкавим, унiкальним i феноменальним явищем української iсторiї i української суспiльно психологiї є образ козака Мамая. Нiчого подiбного жодний народ свiту бiльше не має. Нi ближнi, нi далекi народи не змогли витворити такий дивовижний i мiстичний образ. Цiкаво, що хоча б наближено подiбного образу немає в жодного сусiднього з українцями народу - нi в полякiв, нi в росiян, нi в бiлорусiв, нi в словакiв, нi в угорцiв, нi в румунiв. Це чисто українське явище свiтової культури.

Здавалося б з якогось доброго дива в українськiй нацiональнiй свiдомостi витворився абсолютно дивовижний мiстичний образ людини-воїна. Зараз цi народнi картини поширюються в нашiй державi у виглядi магнiтних наклейок на холодильники. Через це багато хто може сам детальнiше ознайомитися з цим мiстичним образом українця.

Давайте разом уважнiше придивимося до вiдомого кожному українцю мiфiчного образу козака Мамая, намальованому на народних картинах. З одного боку вiн типовий воїн-лицар. Ось шаблюка, як гадюка, ось спис, ось мушкет, ось i сагайдак зi стрiлами. За ним, прив'язаний до дерева осiдланий кiнь. Заграла сурма, козак пiдхопився i ось вiн уже на конi в повних бойових обладунках, готовий до вiйни. Але це тiльки перше враження. Якщо придивитися детальнiше, побачимо, що народна картина, на якiй змальовано козака Мамая дiйсно набирає мiстичних рис. Даний образ зовсiм не вiдповiдає усталеному стереотипу про лицаря-воїна. Придивiться уважнiше. Козак Мамай сидить на перший погляд у незвичнiй для українця позi. Фактично це поза медитацiї, нинi вiдома багатьом людям в Українi, якi займаються цiєю справою. Цiкавi очi козака -характерника. Придивiться i до них прискiпливiше. Очi його розфокусованi i нiби спрямованi вдалечiнь. В багатьох людей, якi споглядають цю картину складається враження, що перед ними лише якась тiлесна оболонка. Душа ж Мамая знаходиться десь дуже далеко.

Тут вiдкривається великий простiр для фантазiї. Можливо козак Мамай живиться якоюсь космiчною енергiєю чи заряджається вiд внутрiшнього випромiнювання Українського кристалiчного масиву. Його мозок пiд час цiєї медитацiї отримує iмпульси вiд природних i надприродних сил i накопичує в собi божественну мудрiсть. Цю думку, що перед нами "надлюдина", одночасно воїн-лицар i фiлософ, посилює бандура в руках Мамая. Вiн озброєний, як то кажуть до зубiв, але разом з тим людина в принципi добра i толерантна, яка в медитацiї шукає сенс власного життя. Ось вiн спiває: мiсяць на небi, зiроньки сяють, тихо по морю човен пливе. В човнi дiвчина пiсню спiває, а козак чує, серденько мре. Ця пiсня мила, ця пiсня люба, все про кохання, все про любов. Як ми любились, та й розiйшлися, тепер навiки зiйшлися знов... Здається, що так озброєна людина має бути страшенно злою i затятою на вiйнi, а вона спiває про кохання, яке i дає сенс життю нинiшньому i початок життю прийдешньому.

Таким чином, в образi козака Мамая постає перед нами узагальнена картина українця, який за власною внутрiшньою сутнiстю є людиною доброю, але вимушений, з усiх бокiв оточений ворогами, постiйно воювати i захищати власну незалежнiсть, свободу i гiднiсть.

Багато хто вважає, що в образi козака Мамая пропонується мiфологiчне вирiшення проблеми України. Козак-характерник Мамай вказує нам нинiшнiм українцям iдеальний шлях розвитку української нацiї в ХХI столiттi. Вiн полягає в синтезi i унiверсалiзмi української людини i українського суспiльства. Таким було наше суспiльство i люди тодi, коли й виник образ козака Мамая, тобто в ХУI-ХУII столiттях. Тодi практично все населення України покозачилося i органiчно поєднувало в собi риси високої духовностi i бiйцiвськi якостi. Ситуацiя на початку ХХI столiття однозначно показує, що саме в цьому напрямку i буде розвиватися людство в майбутньому.

-- Український нацiональний егрегор

Мiстики i езотерики вважають, що нашi думки, молитви, бажання тощо не зникають безслiдно, а виходять у загальнопсихiчнi поля нацiї i там перебувають у виглядi психоенергетичних хвиль. Iдентичнi думки i устремлiння людей нiбито резонансно вiбрують i при цьому створюють єдине поле, яке зветься егрегор. Отже, в будь-якої нацiї iснує нацiональний егрегор, Люди, якi мислять iдентично чи близько, постiйно заряджають цей егрегор. Однак, це не є вулиця з однобiчним рухом. Нацiональний егрегор в свою чергу вiддає свою енергiю близькiй йому людинi.

Якщо людина стає провiдником якогось егрегора, вона отримує його силу, а також мiсiю цю силу застосовувати з тiєю або iншою метою i для досягнення тих чи iнших нацiональних цiлей. Якщо ми не зустрiчали, то в крайньому разi читали про людей, якi вiдчували i гостро переживали власну причетнiсть до нацiонального егрегора. Цi переживання переростали в певнi спонукання. Коли заряджена певною iдеєю людина ставала провiдником мрiй, устремлiнь, бажань усiєї нацiї. Особисто я пишаюся знайомством з Левком Лук'яненком, який саме класично уособлює в собi людину, яка постiйно пiдживлюється українським нацiональним егрегором.

З точки зору наукового системного пiдходу заряджена нацiональним егрегором людина починає усвiдомлювати або хоча б вiдчувати себе не окремим вiдрубним елементом, а невiд'ємною складовою частиною єдиної системи. А так як пiдсистемi завдання виставляє система, посвячена людина стає нацiональним героєм. Вона може йти на муки, вiддати життя за нацiональнi iнтереси, поступитися всiм своїм задля загального блага. Звичайно, що люди, якi вiдчувають себе частиною нацiонального егрегора стають нiби захищенi якоюсь невидимою бронею i нiчого не бояться.

Нацiональний егрегор можна розглядати i як своєрiдний "Дух предкiв". Пiдключена до нацiонального егрегора особа досить гостро вiдчуває як гордiсть за славнi дiяння своєї нацiї, так i сором за негiднi її вчинки. Така людина завжди намагається вчиняти гiдно, щоб не зганьбити не лише себе, але й свою нацiю. Щоб представники iнших нацiй не думали про неї погано.

Прихильники езотеричних знань вважають, що нацiональний егрегор формується на лише нинiшнiм поколiнням людей певної нацiї. Його творцi - представники багатьох поколiнь, якi думали, молилися, зверталися до Небес з тими ж проханнями, що й нинiшнi їхнi нащадки. Справедливi, гарнi думки мiльйонiв людей, якi спiльно резонують в нацiональному егрегорi створюють вiдповiдну полiпшену духовну атмосферу в тому чи iншому суспiльствi.

Iснування нацiональних егрегорiв пояснює дiяння наших нацiональних Героїв, Вчителiв i Пророкiв. Пiдключенi до духовної скарбницi предкiв вони терпiли неймовiрнi муки, злиднi i знущання, але не зрадили нi себе, нi свою нацiю, нi свою справу. Це вiд нього заряджалися вояки УПА, воюючи на два фронти, розумiючи безперспективнiсть власної боротьби, але вiдчуваючи великi перспективи розвитку власної нацiї.

Нацiональний егрегор близький за етапами свого розвитку до життя людини. Вiн теж колись народжується, розвивається i мужнiє, досягає повнолiття, потiм старiє i вмирає. Смерть нацiонального егрегора, це i смерть нацiї. Вiн служить таким собi цементуючим розчином. Вмирає егрегор i колись об'єднанi спiльними думками люди, втрачаючи їх, моментально розсiюються i захоплюються полями iнших нацiональних егрегорiв.

-- Магiя українського слова

Колись наш Вчитель i Пророк Тарас Шевченко сказав про українську мову генiальнi слова.

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос - бiльш нiчого.

А серце б'ється-ожива,

Як їх почує!... Знать, од Бога

I голос той, i тi слова

Iдуть мiж люди

Неймовiрнi за власною силою слова. Дуже добре особливостi української мови i самий її вплив на душу людини, її думки i вчинки описав в своєму глибокому дослiдженнi "Нацiя золотих комiрцiв"

Iгор Каганець. Вiн пише, що "iдея про глибинний зв'язок мiж мовою, мисленням i духом народу має значнi iсторичнi коренi, проте чи не найкраще її сформулював нiмецький мовознавець i фiлософ Вiльгельм фон Гумбольдт. Згiдно з його поглядами, рiзнi мови мають не просто рiзнi за звучанням позначення одного i того ж предмету, а й рiзнi його бачення.

Щоб переконатися в цьому, давайте простежимо етимологiю деяких українських i росiйських слiв:

ВИХОВАТИ - заховати вiд зла

ВОСПИТАТЬ - выкормить

ЛIКАРНЯ - лiкувати, давати здоров'я

БОЛЬНИЦА - терпеть боль, страдать

ВЕСIЛЛЯ - веселитися, радiти

СВАДЬБА - свататься, предлагать породниться

ОСВIТА - свiтло, просвiчення

ОБРАЗОВАНИЕ - формировать по образцу

ШАНУВАЛЬНИК - пошана, повага

ПОКЛОННИК - поклонение

ПОДРУЖЖЯ - дружба, приязнь

СУПРУГИ - сопряженная, запряження пара

ШЛЮБ - "злюб", кохання

БРАК - брать

ЗВИТЯЖЕЦЬ - витягнути, пiдняти вище

ПОБЕДИТЕЛЬ - "по-беда", тот, кто остался живым "по-бедах"

Далi Iгор Каганець цiлком слушно зауважує, що "мова, будучи системою свiтобачення впливає на всю людську поведiнку, людина здебiльшого поводиться з предметами так, як їх подає їй мова. Для прикладу вiзьмемо росiйське слово "бесполезный" - в українськiй мовi воно не має еквiвалента. Тому українцевi (якщо не знає росiйської) не може навiть прийти на думку, що в природi є щось "бесполезное" - для нього все має свiй сенс i призначення. З другого боку, українське слово "праця", що означає радiсну, приємну, осмислену роботу, не має еквiвалента в росiйськiй мовi".

Таким чином, мова виступає одним з найважливiших чинникiв формування психiки - як iндивiдуальної, так i колективної.

-- Мiсiя України i української нацiї в ХХI столiттi

Комплекснi дослiдження України, вказують на те, що її природно-географiчнi i iсторико-культурнi особливостi i феноменальнi якостi не є вiдповiдними сучасним реалiям. Україна за власним географiчним, геополiтичним, геоекономiчним i геостратегiчним потенцiалом важить значно бiльше, нiж просто найбiльша за площею держава Європи. Україна - атлантична країна, українцi - атлантисти, дiти Атлантики. Будь-яка крапля води нашої держави стiкає лише до Атлантичного океану. На вiдмiну, скажiмо, вiд євразiйської Росiї, над нашою головою проносяться нескiнченнi атлантичнi циклони, якi формують певний природний колорит i фон нашої держави. Саме не в останню чергу через це, ми - українцi європейцi, а не євразiйцi. Наш шлях європейський. Наша доля теж європейська i нiякою iншою просто бути не може. Природа дуже об'єктивна рiч.

В той же час рубiжне i потенцiйно надзвичайно вигiдне географiчне i геополiтичне положення України, врештi-решт призведе до формування у нас серцевини (гартленду) материка Євразiї. Через нашу країну проляже геополiтична вiсь найбiльшого материка у свiтi. Однак ми нiколи не будемо євразiйцями, як, скажiмо, турки, казахи чи росiяни. Ми завжди були i залишаємося на межi свiтiв i цивiлiзацiй, але не мiж ними i в них одночасно, Ми на межi Європи i Азiї, але в Європi.

Українська земля, простiр української нацiї дуже загадкова рiч. З розвитком науки цих таємниць не стає менше. Вченi виявляють i передбачають все новi незвичнi властивостi простору. Особливо цiкавою є гiпотеза про його неоднорiднiсть. Можливо це стосується не лише окремих дiлянок Всесвiту, але й територiй на Землi. Тодi всi властивостi простору можуть передаватися i на об'єкти, що в ньому знаходяться. Люди i нацiї, якi проживають на цих дiлянках планети, якимось чином унiфiкуються стосовно генетики, антропологiї, ментальностi, колективної долi тощо.

Український простiр, територiя України має ще одну цiкаву i феноменальну особливiсть, якої ми не знаходимо бiльше нiде у свiтi. З найдавнiших часiв в усiх вiдомих iсторичних джерелах - як задовго до Рiздва Христового, так i пiсля нього - територiя сучасної України розглядалася як щось єдине i цiлiсне. Це одне з найбiльш загадкових явищ географiї, геополiтики та iсторiї свiту. Не зважаючи на повну географiчну вiдкритiсть i незахищенiсть цiєї територiї, рiвниннiсть рельєфу, вiдсутнiсть природних меж у виглядi високих гiр, пустель, непрохiдних болiт, величезних рiчок тощо, українська земля навiть тодi, коли вона не мала цiєї назви, визначалася вiд Карпат до Дону i вiд Прип'ятi до Чорного моря. Чому так? Чому цього не було з iншими географiчно вiдкритими територiями? Що чи хто встановив цi невидимi на земнiй поверхнi межi i кордони? На всi цi запитання все ще немає однозначної вiдповiдi.

Феноменальнi природнi явища i особливостi української землi, як уже зазначалося ранiше i про що на конкретних фактах наголошують чисельнi дослiдники, породили феноменальнi особливостi української нацiї. На доказ наводяться незаперечнi факти: впродовж столiть українцi витворили найбiльше у свiтi багатство народної пiснi. Жодна iнша нацiя свiту не може похвалитися своїм мiльйоном мелодiйних, задушевних, лiричних i героїчних пiсень. Чи хоча наблизитися до цього рекордного у свiтi показника.

Українцi нагодували весь свiт, оскiльки освоїли найродючiшi на Землi грунти - чорноземи. Феноменальне явище людської цивiлiзацiї: скрiзь на Землi, де є хоча б гектар чорнозему, живуть i обробляють землю українцi - найдавнiша хлiборобська нацiя свiту. Всi хлiборобськi країни так званого "пшеничного поясу", всi без винятку (Україна, Молдова, Росiя, Казахстан, Киргизiя, Канада. США, Аргентина, Бразилiя) стали такими дякуючи надзусиллям українських селян-переселенцiв. Нинi генетично українською, трипiльською пшеницею, завезеною переселенцями з України до Росiї, Казахстану, США, Канади, Аргентини у вузликах на грудях i годується увесь свiт.

Унiверсальнi природнi особливостi довкiлля української нацiї витворили в українцiв не лише прагматизм i лiризм одночасно, але й нездоланну тягу до зiрок. Тому генетичнi українцi зробили для втiлення мрiї людства про зорянi польоти бiльше, нiж всi iншi нацiї разом узятi. Теорiю космiчних польотiв розробили i втiлили її в життя Засядько, Кибальчич, Цiолковський-Наливайко, Кондратюк, Корольов, Глушко, Челомей, Яремович, Янгель, Лозино-Лозинський, Сiкорський та iншi.

Чергове вiдродження української нацiї i держави вiдбудеться тодi, коли буде досягнута критична маса в нашому суспiльствi пасiонарiїв. Це тi люди, пращури яких тисячолiттями жили на українськiй землi i тому "настроєнi" на хвилю наступного цивiлiзацiйного природного поштовху, який уже йде з надр Українського кристалiчного масиву. Українцям залишився останнiй крок до заможного, духовно багатого життя - усвiдомити себе великою, славною, богом обраною нацiєю. Народ, який дав свiтовi Пiсню, Хлiб i Крила, ще не сказав свого останнього слова.

Ця книга була закiнчена в 2012 р., а вже в 2014 р. в Українi i її святiй столицi Києвi почалися подiї, якi примусили говорити про Україну i українцiв увесь свiт. Все це буде тривати i в 2015 р., коли Україна здiйснить перехiд на новий рiвень. Саме тут виникне нова система, яка стане взiрцем для наслiдування iншими народам i державам. Агресiя Росiї проти України, анексiя нею Криму i вторгнення до Донбасу не є випадковим явищем. Його аж нiяк не можна примiтивно пояснити божевiллям президента Росiї пана Путiна. Причини знаходяться значно глибше. Росiя порушила взятi на себе зобов'язання перед свiтом зберiгати територiальну цiлiснiсть України, здiйснивши пряму збройну агресiю проти України. Але хiба не порушили в iнший спосiб своїх зобов'язань перед свiтом iншi "гаранти" незалежностi i територiальної цiлiсностi нашої держави США. Велика Британiя, Францiя, Китай? Хiба це не говорить про глибоку кризу сучасного свiтоустрою, його лукавiсть i несправедливiсть. Сучасний наскрiзь брехливий, лукавий i прогнилий свiт вже вiджив своє i буде знищений Богом. Однак смерть минулого свiту одночасно є i початком свiту нового. Саме його передвiсниками i є нинiшнi подiї в Українi.

-- Велика Україна

Що чекає Україну в найближчi десятилiття? Вiдповiдь на це запитання не є надто вже складною рiччю. Майбутнє України буде вирiшуватися як всерединi неї, так i зовнi. Всерединi буде наростати питома вага пасiонарiїв, тобто людей, здатних заради iдеї Великої України покласти на вiвтар не лише власне життя, але й життя своїх близьких. Це очевидна рiч i на нинiшнiй територiї України такi пасiонарнi спалахи перiодично вiдбувалися вже протягом останнiх як мiнiмум 7,5 тисяч рокiв. На однiй i тiй же територiї перiодично зароджувалися, розвивалися i неминуче гинули великi цивiлiзацiї: Трипiльська, Скiфська, Сарматська, Готська, Антська, Київська Русь, Козацька держава. Нинi на цiй же територiї зароджується нова цивiлiзацiя, яку умовно можна назвати Великою Україною. Перехiдний перiод мiж кожною наступною цивiлiзацiю, якi пов'язанi мiж собою як у людському роду пов'язанi прадiд, дiд, батько, син, онук i правнук, триває приблизно 500-1000 рокiв.

Чому ж все це вiдбувається саме на Правобережнiй Українi, а не в якомусь iншому мiсцi. Причина доволi проста. Саме тут знаходяться двi активнi зони Землi - Карпати i Український кристалiчний масив. Особливо велике значення останнього. Якщо в Карпатах випромiнювання земних надр має певну перiодичнiсть, то Український кристалiчний масив (Український щит) випромiнює доволi сталий обсяг пасiонарної енергiї. Саме в цьому щитi вже декiлька мiльярдiв рокiв законсервована сила молодої Землi. Але якщо в Карпатах перiодичнiсть наростання обсягiв земного випромiнювання сягає приблизно 100 рокiв, то Український щит є набагато стабiльнiшим геологiчним утворенням. Тут активна стадiя горотворення закiнчилася вже мiльярди рокiв тому. Через кожнi 1000 рокiв через свої розломи Український кристалiчний масив починає випромiнювати чергову животворну, пасiонарну порцiю енергiї. Люди, якi живуть на ньому, є аборигенами української землi, а не зайдами, тому вони з дiда-прадiда адаптованi до сприйняття чергового "траншу" енергiї. Починається бурхливий розвиток чергового часового прояву української нацiї.

Iнакше яким чином можна пояснити здавалося б мiстичнi прояви української дiйсностi спочатку в 2004, а потiм i в 2014 роках. Потреби загалу в перехiднi перiоди не йдуть далi знаменитого гасла плебсу Римської iмперiї: хлiба i видовищ. Бiльшiсть людей в усiх країнах свiту бiльше нiчого й не цiкавить. Але ось приходить час i в країнах, розташованих в активних зонах Землi раптом починає стрiмко наростати кiлькiсть пасiонарiїв. Цих людей нiколи не буває багато, вони нiколи не стають переважаючою бiльшiстю. Але як дрiжджi в тiстi, яких небагато, але вони примушують бродити всю масу, так i пасiонарiї не дають суспiльству вести притаманний бiльшостi тваринний спосiб життя. Суспiльство втрачає спокiй, в ньому бродять iдеї перевлаштування своє країни, перетворення її на рай земний.

Я власне був безпосереднiм свiдком таких явищ у Києвi на початку 2014 року. На власнi очi я спостерiгав за жiнками у норкових шубах, якi розбирали брукiвку, щоб кидати нею у "Беркут". Я бачив як молодi жiнки на супердорогих джипах пiдвозили мiтингуючим шини i дрова. На моїх очах якийсь чоловiк передав до скриньки, куди клали свої грошi кияни на допомогу мiтингуючим 10 тис. доларiв. За ним бiгли i дякували, просили, щоб вiн назвав своє iм'я. А навiщо вам моє iм'я, з усмiшкою запитав чоловiк. Менi не треба нiчиєї вдячностi. Це я роблю для себе. Ми будемо молитися за вас, сказала дiвчина-волонтер. Якщо це вам треба, то я Андрiй, сказав той чоловiк i розчинився у натовпi. Хiба цим i багатьом iншим людям не вистачало хлiба i видовищ? Та за свої грошi вони могли вiдвiдувати найдорожчi ресторани свiту, найкращi вистави i шоу. Але цi люди вже стали пасiонарiями, а для таких людей потрiбно вже щось iдеологiчне, а не просто щасливе заможне життя.

Я бачив iнвалiдiв на вiзках, якi клали до скриньок по 5 гривень. У них їх не брали, бачачи їхню матерiальну злиденнiсть. Вони плакали й просили в них цi грошi прийняти. Цi люди теж пасiонарiї, так як для них цi п'ять гривень може важать набагато бiльше, нiж для того чоловiка його 10 тис доларiв. Але вони вже готовi вiддати не лише останнє, але й своє життя заради України. На Майданi я зустрiчав людей, про яких би нiколи не подумав, що вони туди прийдуть. Врештi-решт я довiдався, що один чоловiк, якого я не дуже поважав, взяв вiдпустку на роботi i пiшов безкоштовно працювати до лiкарнi, де вiн мив, перевертав, виносив горщики пiсля важкопоранених героїв на Майданi. Це теж класичний прояв пасiонарностi. Я щиро прошу вибачення в нього i в iнших людей про яких я мимоволi був не дуже високої думки i якi примусили мене, вже немолоду людину ще раз пересвiдчитися, що я нiчого в цьому життi не знаю i не розумiю.

Саме цi люди на наших очах творять Велику Україну. Її творять тисячi загиблих на Донбасi героїв i десятки тисяч тих, якi щодня ризикують своїм життя заради неї. Особлива честь i пошана тим добровольцям, якi покинули все заради України i добровiльно пiшли на фронт. Саме вони нинi є тiєю закваскою, яка "мала, але все тiсно заквашує". Росiя приречена, як приреченi всi без винятку iмперiї. I чим сильнiшi її потуги до збереження iмперiї, тим стрiмкiший, незворотнiший розпад її чекатиме. I тодi сусiднi областi Росiї, заселенi етнiчними українцями, щоб їх не захопили i не влаштували геноцид чеченцi та iншi народи Кавказу, до чого їх Росiя вже пiдготувала, давши їм зброю, самi попросяться пiд крило України. В них просто iншого виходу не буде. Це i буде початок Великої України, яка об'єднає всi чорноземнi областi нинiшньої Росiї i матиме площу понад 1 млн. квадратних кiлометрiв. А далi нас чекатиме важка праця по їх повнiй адаптацiї до європейських цiнностей i вiдновлення пригнiченої в них вiками української ментальностi. Велика Україна неодмiнно народиться. I не тому, що цього хочу я чи хтось iнший цього не хоче. Такий об'єктивний хiд iсторiї з географiєю.

-- Пасiонарний Холодний Яр

Є в Українi таємничi мiсця, куди потрапивши цiлком випадково просто нутрощами вiдчуваєш їх дивовижну енергетику. Звичайно, цю енергетику, цiлком природно вiдчувають не всi. I справа не лише в тому, що всi люди надзвичайно рiзнi. Я знаю молодого чоловiка в Києвi, який зовсiм не боїться високої напруги i зубами скручує оголенi дроти з напругою у 380 вольт. Є в мене приклади i багатьох iнших незвичних можливостей окремих людей. Але тут будемо говорити про так званих пересiчних людей. Що примушує певну критичну масу людей у тому чи iншому суспiльствi робити нiби узгодженi кимось чи чимось вчинки в певний вiдрiзок часу? Чому вони цього не робили ранiше, а потiм раптом кардинально змiнилися нiби за помахом якоїсь чарiвної палички? Чому окремi суспiльства раптом починають "бродити", в них народжуються новi iдеї свiтоустрою, а iншi народи столiттями i тисячолiттями живуть "день до вечора". Чому нинi росiяни просто генетично не здатнi зрозумiти українцiв в їх намаганнях i iдеях, за якi вони навiть готовi вiддати життя? Не даремно в Росiї в наш час надрукували книгу з назвою "Взбесившийся Майдан", де висловлене повне нерозумiння процесiв, якi вiдбуваються в Українi.

В ХХ ст. радянський iсторик i географ Лев Гумiльов висунув теорiя пасiонарностi. Вiн вважав, що перiодичне виникнення нових iмперiй i етносiв пов'язане з перiодичним зростання сонячної активностi, що дiйсно науково доведено. За Гумiльовим сонячне випромiнювання падає на якiсь смуги i зони Землi, яка обертається i призводить до опромiнення, а потiм i мутацiї людей, якi потрапили в цi активнi зони. Пов'язував вiн мутацiї людей певних частин Землi i з клiматичними змiнами. Цi мутацiї призводять до виникнення в якогось народу критичної маси пасiонарiїв, тобто людей, якi ради якоїсь iдеї здатнi пожертвувати не лише власним життям, але й життям своїх близьких. Такi люди нiколи не бувають переважаючою бiльшiстю, але їх певна критична кiлькiсть призводить до того, що до того мертве i байдуже до всього суспiльство раптом починає "бродити", як бродить вiд невеликої кiлькостi дрiжджiв цiла дiжа тiста.

Особисто я вважаю, що Гумiльов був не правий, визначаючи причини виникнення пасiонарностi. Якби все залежало вiд сонячної радiацiї, то чим далi на пiвдень, тим пасiонарнiшi були б люди. Але як пояснити пасiонарнiсть вiкiнгiв у ранньому середньовiччi, якi жили далеко на пiвночi. За моєю теорiєю пасiонарiї i пасiонарнi суспiльствi виникають в активних точках i зонах Землi i їх породжує не сонячне випромiнювання, а випромiнювання земних надр. Давайте накладемо на iсторичну карту з позначеними на нiй пасiонарними цивiлiзацiями, карти землетрусiв i виверження нинiшнiх i давнiх вулканiв, кристалiчних щитiв i розломiв земної кори i ми помiтимо майже функцiональний зв'язок мiж активними геологiчними зонами розломiв, землетрусiв, виверження вулканiв i виникненням тут в рiзнi перiоди iсторiї великих цивiлiзацiй. Цими активними зонами є не лише територiї останньої за часом виникнення Альпiйської складчастостi, але й райони кристалiчних щитiв, в яких законсервована сила молодої Землi.

Наведу декiлька прикладiв. Iмперiї майа, ацтекiв, тольтекiв, ольмекiв, iнкiв виникли в надзвичайно геологiчно активних зонах Пiвнiчної i Пiвденної Америк. Цивiлiзацiї грекiв, римлян, євреїв, арабiв, вавилонян, фiнiкiйцiв, персiв, китайцiв, японцiв, вiрмен розвивалися в гiпер активних зонах Альпiйсько-Гiмалайської складчастостi. Трипiльська цивiлiзацiя в Українi чи Харапська в Iндiї зародилися на кристалiчних щитах, в зонах їх розломiв i на межах рiзних мегаблокiв з їх перiодично зростаючим випромiнюванням земних надр через численнi розломи.

Запропоновану мною теорiю виникнення пасiонарностi в Українi, на мою думку, найяскравiше iлюструють нинiшня пасiонарнiсть населення Карпатських гiр, як зони молодої Альпiйської складчастостi, а також деяких територiй Українського кристалiчного масиву. Звичайно, що на останньому, силою прояву пасiонарностi мiсцевого населення вирiзняється знаменитий Холодний Яр. Про нього написано вже немало. Є й твори авторiв, якi безпосередньо брали участь у подiях ХХ ст. в Холодному Яру i самi були пасiонарiями. Володiємо ми й талановитими художнiми творами, в яких не вживаючи цього термiну дуже майстерно описана пасiонарнiсть, жертовнiсть учасникiв визвольних змагань проти росiйських загарбникiв. Чому саме тут перiодично виникали "рецидиви" пасiонарностi українцiв, яка звiдси розносилася до iнших частин нашої країни i нацiї? Чому тут був центр Хмельниччини, Колiївщини, боротьби проти росiйських окупантiв в 20-тi роки ХХ ст., чому саме тут пiд час Другої свiтової вiйни дiяла цiла дивiзiя УПА, яка воювала на два фронти як проти нiмецьких, так i проти росiйських окупантiв? Звичайно, можна говорити про особливостi фiзико-географiчних чинникiв цього краю i це буде правильно. Але є речi, якi виходять за межi особливостей рельєфу i рослинного свiту. Масова жертовнiсть українцiв саме в районi Холодного Яру, навiть їх гасло - Воля України або смерть, говорять про те, що пасiонарнiсть цiєї зони української землi в окремi перiоди просто зашкалювала.

Холодний Яр знаходиться на територiї двох районiв Черкаської областi - Кам'янського i Чигиринського на самiй межi з Кiровоградською областю. Якi ж геологiчнi i географiчнi особливостi цiєї частини України кидаються нам у вiчi? По-перше, це центр Українського кристалiчного масиву або Українського щита. Саме на ньому впродовж тисячолiть зароджували, розквiтали, деградували i помирали послiдовно Трипiльська, Скiфська, Сарматська, Готська, Антська цивiлiзацiї, Київська Русь, Козацька держава i народжується нинiшня Велика Україна. Однак район Холодного Яру має власну "родзинку". Вона полягає в тому, що саме тут знаходиться Бовтиська западина. Це слiд вiд падiння на землю багато мiльйонiв рокiв тому астероїда. Науково кажучи це астроблема. Дiаметр кратеру досягає 25-30 км. Удар по земнiй поверхнi був настiльки сильний, що як i при падiння камiнця у воду по земнiй поверхнi побiгли кола. Саме через це на вiддалi 40 i 130 кiлометрiв вiд мiсця падiння астероїда землю пiднялася концентричними колами у виглядi валiв. Астероїд "вгруз" у Землю на глибину понад 600 метрiв. Таким чином тут вiдкрився своєрiдний канал до старших гiрських порiд, з їх законсервованою силою молодої, активної, пасiонарної планети Земля. Нинi через це "жерло", цю своєрiдну "чорну дiру" з земних надр на поверхню Землi лине випромiнювання, яке перетворює мiсцевих жителiв на пасiонарiїв.

На цiй територiї, геологи виявили родовища радiоактивних гiрських порiд, зокрема урану. В цьому районi понад 30 джерел води, яка мiстить в собi радiоактивний газ радон. Вiн не має нi смаку, нi запаху, але в невеликiй кiлькостi сприяє активностi i довголiттю людей. Саме це випромiнювання i призводить до поступової мутацiї людей цього району i виникнення серед них критичної маси пасiонарiїв. Звiдси ж, тобто з району Українського щита, який займає третину України i з Карпат, ще однiєї активної зони України, пасiонарнiсть розноситься по всiй нашiй державi.

-- Агресiя Росiї проти України (загадки геостратегiї)

Якщо подивитися на подiї в Українi i свiтi протягом 2014-2015 рокiв стануть зрозумiлими генiальнi слова Наполеона: географiя - це доля. Дiйсно, долю країн, народiв i окремих людей у значнiй мiрi визначають географiчнi чинники. Якби ви народилися, скажiмо, не в Українi, а в Нiмеччинi, Афганiстанi, Сомалi, Гаїтi чи Австралiї ваша доля очевидно була б iншою. Якби наша країна знаходилася не там, де вона розмiщена, а скажiмо там, де Португалiя чи Бразилiя її доля теж була б не такою, якою вона є зараз. А так Україну не оточує жодна розвинена держава свiту, та ще й найдовший кордон у нас з агресивною, фашистською Росiєю, та її сателiтом Бiлоруссю. Росiя завжди була варварською країною. Такою вона залишиться i надалi. Тому нам вiд неї необхiдно вiдгородитися у всiх можливих сенсах: реальною стiною, менталiтетно, культурно, мовно, релiгiйно, латинським алфавiтом, як поляки, чехи хорвати тощо. Все, що йшло, йде i буде йти надалi вiд Росiї - це приховане безбожною брехнею i лукавством зло. I це зло йде не вiд керiвникiв цiєї держави, як багато хто у нас думає. Це зло йде вiд росiян, як народу. Це саме вiн, тобто росiйський народ є носiєм всiх можливих вад i хиб, якi є в людинi. I цi вади i хиби саме в росiян знаходяться в концентрованому виглядi. Перше iм'я нашого пiвнiчно-схiдного сусiда є Московiя. Друге - Росiя. Третє - Брехня. Брехня i лукавство менталiтетнi особливостi росiян. I це вони в котрий раз яскраво продемонстрували пiд час окупацiї Криму i вiйни на Донбасi. Будь-яке повiдомлення в росiйських засобах масової iнформацiї про Україну i українцiв було надконцентрованою брехнею.

Що таке геостратегiя? Це мiсiя держави на полiтичнiй картi свiту. Україна зараз є i залишиться кухнею геополiтичної погоди свiту. Саме тут готуватимуться i подаватимуться для всього свiту всi основнi геостратегiчнi страви сьогодення. Наприклад, росiяни показали ще раз, що вони генетично не здатнi жити власним життям. Жити власним життя - значить працювати на своїй землi з якоюсь метою. Скажiмо з метою освоєння цiєї землi. Росiяни нiколи землю не освоювали. Немає жодної дiлянки землi, яку б росiяни завоювали i освоїли. Жодної! Британцi завойовували Америку, Австралiю i Нову Зеландiю, iншi землi i їх освоювали, намагаючись перетворити на рай земний. I це їм вдавалося. Так же робили iспанцi, голландцi, французи i iншi народи. Однi росiяни захоплювали простiр невiдомо для чого. Пiсля їхнього проникнення i окупацiї тих чи iнших земель соцiально-економiчна ситуацiя там неодмiнно не тiльки не покращувалася, а значно погiршувалася. Взяти хоча б долю ескiмосiв у США, Канадi i Росiї. Завоювання цих земель британцями призвело до цивiлiзування цього народу. Завоювання ж Росiєю стало початком повної їх деградацiї i вимирання.

Окупацiя Криму i частини Донбасу Росiєю в принципi нiчим не вiдрiзняється вiд окупацiї Чукотки, Алтайського краю чи Бурятiї. Чомусь нiхто не звертає уваги на об'єктивнi причини передачi Криму в 1954 роцi до складу України. Насправдi це був вимушений акт. За десять рокiв з часу виселення з Криму кримських-татар, а заодно i всiх iнших народiв, якi там жили, включно з українцями, переселенi сюди росiяни лише за цей короткий перiод часу перетворили пiвострiв на економiчну руїну. Пiсля цього його вiддали Українi i вона почала переселяти сюди українцiв i саме вони покращили ситуацiю. Так буде i нинi. Я не знаю, скiльки рокiв протримає Росiя Крим i коли вона його, знищивши соцiально-економiчно, вiддасть назад Українi. Неспроможнiсть росiян, яких нiбито немає на Донбасi (брехня на брехнi i брехнею поганяє) ефективно управляти загарбаними землями вже призвели до того, що Росiя не хоче приєднувати Донбас до себе, i як у минулому Крим, бажає повiсити на шию Українi i українцям. Я пам'ятаю, як дебiли кричали, що Донбас годує всю Україну. Нинi вже й їжаку зрозумiло, що це Україна годувала, i годувала дуже добре, i Донбас, i Крим. I тiльки Українi не дали цього робити, ситуацiя на загарбаних росiйськими фашистами українських землях одразу погiршилася.

Взагалi то в самому механiзмi окупацiї Криму i частини Донбасу є немало мiстичних подiй, якi не можна пояснити з наукової точки зору. Тут принагiдно варто навести ще однi слова Наполеона, якi вiн сказав у вiдповiдь на комплiмент його генiю полководця i державного дiяча. Наполеон вiдповiв, що вiн тут нi до чого, якась невiдома i незрозумiла для нього сила веде його вперед i примушує до тих чи iнших вчинкiв. Коли ж вiн виконає свою мiсiю i вже цiй силi не буде потрiбним, вона знищить його як муху. I дiйсно, так воно i сталося. Дуже схоже на те, що i керiвники Росiї, зокрема людина з дуже цiкавим i показовим прозвищем в Українi, мова йде про президента цiєї країни, самi того не усвiдомлюючи здiйснюють мiсiю остаточної руйнацiї Iмперiї зла, якою є нинiшня Росiя. Чому так довго? - запитаєте ви. Це для людини довго, бо її життя коротке, а для iсторiї людства, iснування Росiї мить. Напевно таким чином, тобто методом спроб i помилок iсторiя людства проводить вiдбiр кращого i знищення гiршого. Як i в природнiй еволюцiї глухокутнi варiанти розвитку знищуються як непотрiбнi. Саме Росiя i демонструє свiтовi як не потрiбно жити, як не потрiбно вчиняти, в якому напрямку не треба рухатися. I саме Україна буде в найближчий перiод тим полiгоном, де будуть вiдпрацьовуватися новi напрямки розвитку цивiлiзацiї. Дуже схоже, що саме нас обрала Доля, обрала Iсторiя, це видно з усiх останнiх подiй, щоб зламати хребет iмперiї зла. Саме для цього нас помiстили поряд з нею на полiтичнiй картi свiту отi сили, про якi говорив Наполеон. Ми маємо не лише знищити iмперiю зла в особi Росiї, але й запропонувати шляхи розвитку людства в ХХI ст. Як показує реальне вiдношення Європи, Америки, Китаю та iнших країн до вiйни Росiї проти України i вбивства росiянами тисяч українцiв органiзацiйнi i менталiтетнi засади нинiшнього свiтоустрою абсолютно неадекватнi ХХI ст. i мають бути докорiнно перебудованi. Очевидна несправедливiсть, пiдлiсть, пiдступнiсть Росiї i росiян не знайшла адекватної вiдповiдi свiтової спiльноти. Напевно, саме в цьому i полягатиме мiсiя України в найближчi десятилiття. Спочатку Україна запропонує свiтовi тезу: роби як я, роби краще за мене, а потiм почнеться закрiплення нових принципiв взаємодiї країн на полiтичнiй картi свiту на засадах рiвностi i справедливостi. Зрозумiло, що у справедливому свiтi таким державам як Росiя мiсця уже не буде.

-- Українськi жiнки - феноменальне явище свiту

Один мiй веселий знайомий, який об'їздив понад 70 країн свiту любить говорити, що чим далi вiд України, тим кращi дороги i страшнiшi жiнки. Уже нiяка "Вiагра" не допоможе, пiдсумовує вiн сказане. I ось я, як професор i аналiтик, не за фахом, а за генетичним спрямуванням вирiшив дослiдити це питання не теоретично, а так би мовити на конкретних прикладах. А то у нас прийнято говорити, що українська жiнки є найвродливiшими на свiтi. Але чи це дiйсно так? Ось я, автор цих рядкiв iду Парижем не просто так, а намагаюся порiвняти свої прогулянки Києвом чи Львовом. Ось iду я двома останнiму мiстами, нiкуди не поспiшаючи, що трапляється не часто i вiдзначаю просто таки критичну масу милих дiвчат i молодих жiнок серед яких трапляються справжнi красунi. Часто-густо трапляються. Нiякi Анжелiки Джолi, Камерони Дiаси i навiть Мерилiни Монро разом з усiма французькими кiнозiрками разом узятими, з додаванням сюди "росiйських матрьошок" з українським корiнням, їм i в пiдбори не годяться.

Скажiмо вiзьмемо Париж, визнаний бренд кохання i краси. Та ви принагiдно пройдiться вулицями цього мiста i пересвiдчитися, що цей бренд просто мильна булька, яка надута цiлеспрямовано i безпiдставно. Я маю на увазi не те, що в Парижi не вмiють кохати i кохатися. Мова про iнше, такого жiночого матерiалу, якщо так можна сказати, для кохання як в Українi i Києвi, в Парижi, в Барселонi, Римi чи Нью-Йорку просто немає. Ось я все життя працюю з молоддю, викладаю в унiверситетi. Заходиш до аудиторiї i серед групи студентiв в 20 осiб налiчується декiлька справжнiх красунь. В будь-якiй iншiй країнi свiту для цього б прийшлося набирати вiдповiдних дiвчат за оголошенням. А у нас вони потрапляють до всiх груп просто на основi критичної маси красунь у суспiльствi. I не треба нiякого спецiального вiдбору. I цi дiвчати приїхали до Києва на навчання з усiх областей України. Iнодi бувають групи, якi повнiстю укомплектованi просто таки неймовiрними красунями i здається, що ти потрапив до якогось чарiвного саду.

Колись, за радянських часiв, коли я був ще зовсiм молодий i гарний, тепер я лише гарний, до мене нерiдко чiплялися пiд час поїздок Росiєю етнiчнi росiяни з проханням познайомити їх, для створення родини з "хохлушкою". Навiщо вона тобi потрiбна? - запитував я одного росiянина. Хiба в тебе тут мало дiвчат? Ну не скажи, вiдповiдав вiн. Вашi жiнки особливi. Так як цей молодик був розумний i освiчений, я вирiшив для себе вияснити, так як теж почав думати про одруження, в чому полягає перевага українських жiнок перед росiйськими з точки зору корiнного росiянина. I вiн розповiв менi, що деякi з його знайомих, якi одружилися з українками нинi дуже тiшаться з цього, так як отримали хазяйновитих, прихильних до родини жiнок, якi крiм того ще й дуже гарнi. Как то не по русскi красi виє, - закiнчив вiн.

А й дiйсно, чому нашi жiнки такi гарнi? Чому серед телезiрок i кiнозiрок Радянського Союзу переважали всi цi Коваленко, Удовиченко, Полiщук, Фатєєва, Гурченко i безлiч iнших. Якщо в них i були росiйськi прiзвище, то це були прiзвища їх чоловiкiв або псевдонiми. Лише тепер ми довiдалися, що в них iснували проблеми з чиновниками вiд кiно, якi вважали, що у них "нєрусская внешность". I вони були абсолютно правi. Українськi жiнки мають зовнiшнiсть європейську, а росiйськi - угро-фiнську.

Безпричинних явищ у цьому свiтi не iснує. Є краса української жiнки, значить у цього явища має бути якесь пояснення. I як завжди пояснення знаходиться у сферi "iсторiї з географiєю". Доля визначила для України унiкальне географiчне положення на перехрестi руху основних європейських народiв. Це так звана "коридорна" дiлянка нашої планети. Тому українська нацiя увiбрала в себе риси адрiатичного i вiрменського, нордичного i слов'янського расових типiв, вона розмаїта i водночас цiлiсна. Це пов'язано з тим, що за тисячолiття українська земля i вода, випромiнювання земних надр породжували не лише пасiонарiїв, але й формувало певний расовий тип жiнок, як носiїв стабiльностi i нацiональної iдентичностi. У людському роду жiнки генетично вiдповiдають за стабiльнiсть, а чоловiки за змiни. Наприклад, українськi жiнки свiтлiшi волоссям i шкiрою за українських чоловiкiв. А так як останнi вiдповiдають за змiни, то очевидним є те, що наша нацiя поступово рухається у бiк бiльш темно пiгментованих людей. I це правильно, з точки зору еволюцiї. Так як вiдбувається глобальне потеплiння i українцi вимушенi до нього пристосовуватися.

Своєрiднiсть української жiнки, про яку вона сама нiчого не знає, заглиблена у тисячолiття аж до часiв Трипiльської цивiлiзацiї. Фактично у свiтi українськi жiнки є найбiльшим пережитком матрiархату. Якщо мусульманськi чоловiки найбiльше просунулися по шляху патрiархату, то українськi жiнки, як господинi i берегинi родини i України мають найбiльше законсервованих з прадавнiх часiв рис прийняття рiшення i впертостi у його виконаннi. Таким чином, чоловiки iнших нацiй люблять українських жiнок не лише за їхню вроду i хазяйновитiсть, але й за вмiння брати на себе вiдповiдальнiсть у родинi. Це я вияснив шляхом опитування деяких чоловiкiв. Воно не є бездоганним з точки зору соцiологiї, але все таки дає певну поживу для роздумiв.

Таким чином майбутня Велика Україна крiм практично всiх можливих сприятливих чинникiв для свого розвитку i перетворення на найпотужнiшу державу Європи має ще один чинник, пасiонарних i гарних українських жiнок. Але як ми використовуємо цей потенцiал нинi? Використовуємо, але не ми. Знову ж таки не буду голо теоретизувати. Що у нас вiдбувається на рiвнi ментальностi? По-перше, в деяких вiдомих менi родинах дiтей змалечку переконують, що в Українi жити не можна i треба готуватися до переселення до iнших, багатших держав. Одна моя знайома з гордiстю розповiдала менi, як вона змалечку готувала свою красуню-доньку до одруження з iноземцем. Для цього донька ще у школi вивчила декiлька європейських мов, сiм рокiв ходила до музичної школи по класу фортеп'яно, вiдвiдувала спортивну школу, де займалася спортивною гiмнастикою. I всi цi надзусилля, в тому числi i вiдвiдування кулiнарних курсiв, були спрямованi на досягнення однiєї мети, вiддати свою доньку не за українця, а за iноземця. Зусилля не пропали марно i доньку через шлюбну фiрму видали за негарного i немолодого iталiйця. Але багатого. Iталiйцi отримали чудовi гени найдавнiшої i найвродливiшої нацiї свiту, а Україна їх втратила. Донька зламала своє кохання в Українi заради змалечку втовкмаченого в голову життя з iноземцем за кордоном.

Це одна з наших багатьох бiд. Озираючись довкола себе я бачу нескiнченну шеренгу українських красунь, вiдомих менi доньок моїх знайомих i знайомих моєї дружини, якi вийшли замiж за iноземцiв. Ось перелiк країн, де вони нинi живуть: США, Канада, Мексика, Белiз, Еквадор, Бразилiя, Аргентина, Парагвай, Iспанiя, Францiя, Португалiя. Набридло перелiчувати, закiнчу список, бо мабуть ви про такi екзотичнi країни i не знаєте, а якщо i знаєте, то думаєте, що українськi нареченi туди ще не добралися: Японiя, Китай, Iндонезiя, Нова Зеландiя, Iндiя. А скiльки українських дружин у арабських країнах...

Ще на початку 90-х рокiв ХХ ст. я пiдрахував, що Україна має понад 100 цiлком об'єктивних чинникiв для всiх видiв розвитку як незалежна держава. За моїми пiдрахунками наша країна за 10 рокiв мала б стати найпотужнiшою державою Європи. На момент внесення доповнень до цiєї книги в травнi 2015 року ми були реально найбiднiшою країною цiєї частини свiту. Нам не вдалося реалiзувати жодного чинника власного розвитку. Ми дозволили грабувати нашу країну, нашу землю, нашу нацiю злодiям i бандитам i самi радi були б це робити, але нам дiставалися лише крихти. Все розкрадалося i вивозилося за кордон, в тому числi i найвродливiшi, найгарнiшi у свiтi українськi жiнки, генетична основа розвитку нашої нацiї. Нинi у свiтi немає країни, яка б не збагачувала власний генофонд за рахунок українських жiнок.

Чи є у нас вихiд? Чи здатнi ми на розвиток взагалi? Чи є нинiшня ситуацiя закономiрною? Так, безперечно. Просто ми демонструємо притаманну всьому свiтовi циклiчнiсть розвитку. Впродовж тисячолiть на нашiй землi зароджувалися, розвивалися, деградували i помирали великi цивiлiзацiї. На їх руїнах виникали новi, якi також проходили увесь цикл розвитку i занепаду, йшли у небуття, щоб поступитися мiсцем новим виткам, новим рiвням руху по спiралi вгору чергового етапу трансформацiї безсмертної української нацiї. I саме зараз, у 2015 роцi ми спостерiгаємо, як на наших очах вiдроджується новiтня Україна i новiтня українська нацiя. Народжується у муках i кровi, як народжується i людина. I як завжди було в Українi українськi жiнки беруть безпосередню участь у цьому народженнi.

-- Феномен справедливостi для України

Українцi столiттями зверталися до Бога з благаннями про справедливiсть для себе i своєї країни. I нiколи її не отримували. Боже великий єдиний, нам Україну храни, - спiвають українцi. То нехай Бог нас хранить, а ми будемо жити собi день до вечора, думаючи, що наша хата скраю i нехай хтось iнший йде воювати за нас, а ми будемо молитися до Бога. I вiн нам допоможе. А виявляється, що вiн допомагати не хоче i недаремно кажуть, що береженого Бог береже. А ми хочемо, щоб нас врятували вiд росiйських загарбникiв-фашистiв американцi, ЄС, НАТО i ще бог знає хто. I ми готовi дати амнiстiю терористам, але заарештовуємо i сажаємо патрiотiв України. То хiба таких дебiлiв буде берегти Бог? Нiколи. Державнi мужi офiцiйно заявляють, що готовi прийняти вiдповiднi закони про амнiстiю терористiв на Донбасi, якщо вони не вчиняли важких злочинiв, а лише служили в незаконних збройних формуваннях, стояли на блокпостах тощо. Це ж треба дожитися до такого абсолютного маразму. Виявляється, що зрада Батькiвщинi у нас не вважається важким злочином. Та других таких дебiлiв бiльше в жоднiй країнi немає. Перехiд на бiк ворога в будь-якiй формi, зрада своєї країни в усьому свiтi належать до найважчих злочинiв. I ми хочемо з такими керiвниками жити добре i процвiтати. Та не буде цього, поки люди з такою ментальнiстю будуть управляти Україною.

Отже ми маємо українцiв, якi за свою iсторiю витерпiли феноменальну в своїй кiлькостi i якостi несправедливiсть до себе з боку власних сусiдiв. I при цьому черговий раз волаємо до справедливостi. Один сучасний мислитель цiлком слушно сказав: не будемо волати до справедливостi, доки в нас є руки i сили їх застосувати. Генiально. Але чи iснує справедливiсть взагалi? Чи можливо ми благаємо того, чого в природi не iснує? Давайте розберемося з цим питання так би мовити з наукової точки зору. Дiйсно, якщо вiдкинути всi дурницi, нагородженi iдеалiстами i мiстифiкаторами, всiлякi фальсифiкацiї i поетичнi розвiдки, то поклавши руку на серце i почесавши потилицю ми зробимо цiлком обґрунтований висновок, що єдиною справедливiстю для людей у цьому свiтi є Смерть для всiх. Та й то лише як неминучий факт вiдходу до кращого свiту. Як її будуть ховати, де вона буде лежати, який пам'ятник стоятиме над нею... Все це вже повнiстю позбавлено справедливостi, тобто рiвностi. Когось закопають як собаку або напишуть над ним якийсь номер, як на цвинтарях Росiї i її так званих, прости господи, "ДНР" i "ЛНР" чи ще бiльше прости господи Лугандонiї, тобто Новоросiї, а хтось лежатиме в мавзолеї i мiльйони iдiотiв, серед яких знаходжуся i я, будуть вирячатися на стерилiзованого трупа. Хiба не так?

Таким чином, українцi вiками боролися за те, чого у свiтi немає. Справедливостi просто не iснує взагалi. Це, так би мовити, гола правда. Сутнiсть самої людини i створеного нею суспiльства - несправедливiсть i нерiвнiсть. Несправедливiсть оточує людину в народженнi, несправедливiсть навколо неї i в її смертi. Українцям нарештi необхiдно усвiдомити цей факт i боротися не за справедливiсть, якої немає, а за перемогу, яка є. А переможцiв, як вiдомо, не судять. Чи може це безглузде твердження? Аж нiяк.

Переможець Сталiн, який замордував людей незрiвнянно бiльше за переможеного Гiтлера нинi герой. Його навiть вимагають канонiзувати в цiй сатанинськiй церквi Московського патрiархату, з нього пишуть iкони, його офiцiйно i неофiцiйно пiднiмають до помережаних озоновими дiрками небес як "ефективного менеджера". А попробуй почати хвалити Гiтлера i малювати його на iконах... Не вiрите. Спробуйте самi. Сталiн гiперсерiйний вбивця переможець, Гiтлер суперсерiйний убивця переможений. Ось i вся рiзниця мiж ними. За великим Гамбурзьким рахунком.

"Дєди-воєвалi" можна до масової iстерики i повної прострацiї кричати, гарчати i розривати на собi сорочку. У нiмцiв теж вони воювали, але у них не прийнято з цього приводу напиватися до тваринного стану. I не тому, що вони чинили гiрше, нiж росiяни. Просто нiхто не судив переможцiв, хай щоб вони не творили у Нiмеччинi в 1945 р. В мене Берлiн брали i батько i мати, i всi дядьки i батько, дядько, дiд моєї дружини. Правильно, бо були Українськi фронти, а не було росiйських. Таке розповiдали, коли вже було можна. I хто там зґвалтував 2,5 млн. нiмкень?

А тепер уявiмо собi на мить, що перемiг не Сталiн, а Гiтлер. Хто б зараз був героєм, а хто фашистом? Ну, ну. Помiркуйте трохи. А ми ще вимагаємо справедливостi. Та не будьте iдiотами. Її нiколи не було, не є i не буде нiколи. Хто сильний, той i правий. Ось i розчудова Росiя демонструє всьому свiтовi, що справедливостi не iснує. I тi iдiоти в Українi, якi вiддали ядерну зброю навiть не за грошi, а просто так, то дiйсно останнi дебiлоїди. Вони повiрили на слово, що з ними будуть вчиняти справедливо, коли вони роззброяться, розженуть армiю i будуть любити вiчно п'яних "братiв" i вiрити росiянам, яким може вiрити лише останнiй їжак. Ну там добре, я згоден, що стратегiчну ядерну зброю дiйсно було важко утримати в Українi. А тактичну? Це ту, що базується на пересувних транспортних засобiв. Нинi тут, а через годину де-iнде. I про таких людей кажуть, що вони вправнi полiтики. На всi дорiкання в них одна вiдповiдь: на нас тиснули. От дебiли. Все це нагадує той ще радянський анекдот, коли учениця скаржиться вчительцi: Марiя Iванiвна, а Люда менi дулi дає. А ти не бери, вiдповiла вчителька. На тебе тиснуть, а ти не бери його. А у нас такi державою керують. То що ж ви хочете? Хочете жити добре? Так живiть, будьте переможцями i не вiрте нiкому, що з вами хтось буде вчиняти справедливо. Заберуть усе, включаючи i душу i дякую не скажуть.

Я людина внутрiшньо дуже весела за власною полтавською саркастично-iронiчною сутнiстю, тому постiйно жартую над iдiотами. Щоправда в абсолютнiй бiльшостi про себе. Але iнколи мене, так би мовити, прориває. Це коли до мене хтось причепиться, щоб я пояснив те чи iнше в "нашiй" полiтицi. Так ось. Є в мене одна знайома, яка так пiдтекстово любить Сталiна за те, що вiн навiв "порядок". Ось вона пiймала мене на вулицi i скаржиться, що керiвником Одеської областi призначили грузина. Хiба грузини можуть навести порядок? - стверджувала вона. Це такий непевний народ. Та ще й прiзвище в цього грузина, я читала в однiй газетi, якесь не зовсiм грузинське. Що таке Саакашвiлi. Це ж грузинською "син Iсаака". То виходить, що вiн єврей? Це мене так розсмiшило, що я не одразу змiг вiдповiсти. А коли пересмiявся то сказав таке: ваш улюблений Сталiн, теж був грузином, а який "порядок" навiв. Аж розпад Радянського Союзу започаткував. Та й прiзвище в нього було ще пiдозрiлiше на предмет єврейства. Джугашвiлi грузинською означає "син єврея". У цiєї дами очi ледь не вилiзли з орбiт i вона поспiшила пiрнути до метро. Оце приклад того, що людина не здатна пов'язати у цьому життi одне з одним. А скiльки у нас таких. "А ти хоти, щоб хлiб родив". Це я цитую одного свого дуже давнього друга.

Нинiшнi подiї в України i довкола неї черговий раз вказують на те, що нам-українцям годi шукати справедливостi у свiтi. Росiяни пiд час росiйсько-чеченських воєн перетворили столицю Чечнi Грозний на Сталiнград 1943 р. чи Берлiн 1945 р. Чеченськi моджахеди були оголошенi терористами i сепаратистами, якi заслуговують на смерть. Росiяни використали всю наявну в них вiйськову силу i технаку для того, щоб бомбардувати на Пiвнiчному Кавказi мiста i села. I "справедивий" свiт сприйняв їх претензiї, так як це територiя Росiйської федерацiї. I цей же свiт, i ця ж Росiя вiдмовляють Українi у наведеннi порядку на Донбасi, в знищеннi сепаратизму i тероризму на визнаних свiтовим спiвтовариством українських землях. Ми ж не лiземо зi свинячим рилом, як деякi, на територiю сусiднiх держав, лiзе до нас Росiя. Пiсля всiх цих подiй про справедливiсть у свiтi може говорити лише останнiй дурень.

Цей приклад в мене на сьогоднi останнiй у безкiнечному ряду випадкiв, якi пiдтверджують, що людина за власною сутнiстю є iстотою несправедливою. Вона обстоює власнi iнтереси i справедливiсть у неї слугує лише розмiнною монетою в її намаганнi так чи iнакше добитися свого. Люди люблять, обожнюють, пiдсвiдомо поклоняються не справедливостi, а успiшностi. I будь-який найстрашнiший манiяк-переможець важить для них набагато бiльше, нiж справедлива людина, яка потерпiла поразку. I це не залежно вiд того, що там люди говорять, пишуть i стверджують. Тому й Українi i українцям варто нарештi стати на засади нехай навiть найнесправедливiшої, але переможностi.

-- Чому Україна i українцi довго "запрягають"

Бiльше 10 рокiв тому я очолював вiддiл геополiтики та геостратегiї Iнституту українознавства. Саме тодi в мене зародилася iдея пов'язати iсторiю з географiєю вже в ХХI ст. Життя не стоїть на мiсцi i прописнi iстини минулого нинi виявляються зовсiм не такими вже й очевидними, як всi вважали ранiше. В ХХ ст. одним iз перших зробив спробу поєднати простiр i час радянський iсторик українського походження Лев Гумiльов. Як вже згадувалося в цiй книжцi неодноразово, Гумiльов висунув теорiю пасiонарностi. Вона пояснювала державотворчi зусилля деяких народiв їх мутацiєю пiд впливом пульсуючого сонячного випромiнювання, яке покриває окремi дiлянки нашої планети. Менi таке пояснення пасiонарностi Гумiльовим здавалося "притягнутим до цiєї проблеми за вуха" i тому я висунув власне пояснення жертовностi окремих народiв заради державотворення.

I не дивно. Гумiльов за освiтою був iсториком i тому вiн йшов у своїх дослiдженнях вiд iсторiї до географiї. Я за освiтою географ i тому пiшов протилежним шляхом. На географiчному факультетi мене навчили не лише користуватися географiчними картами, але й самому їх складати. Що я й робив у свiй час, займаючись спортивним орiєнтуванням на мiсцевостi. Карти завжди при менi, вони знаходяться в моєму мозку. Тому в процесi аналiзу iсторичної i географiчної iнформацiї в мене виникла iдея накладання двох карт рiзного змiсту, але одного масштабу. Це були карта найвiдомiших на даний час свiтових цивiлiзацiй i культур та карта тектонiчно активних зон нашої планети. Iдея виявилася доволi продуктивною. Я навiть сам не сподiвався на такий успiх. Карти спiвпали всiма своїми точками i ареалами як паралельнi свiти. Ось тут i стало зрозумiлим, що не iсторiя творить географiю, а географiя визначає iсторiю. Наполеон був правий: географiя - це доля.

Виявилося, що карта сейсмiчно активних зон i кристалiчних щитiв, помережаних глибинними розломами це i є карта стародавнiх цивiлiзацiй i культур: Трипiльської, Хараппської, майя, iнкiв, ацтекiв, римлян, карфагенян, грекiв, вавилонян, ассiрiйцiв, персiв, євреїв, арабiв, ефiопiв, монголiв, китайцiв, японцiв, камбоджийцiв, iндонезiйцiв, єгиптян, вiкiнгiв тощо. Виняткiв немає! Навiть мiнi цивiлiзацiї зулусiв у Африцi чи культура острова Пасхи повнiстю пiдпадають пiд цю схему. А пасивнi аборигени Австралiї, не маючи власного "зарядного пристрою" виявилися абсолютно непридатними до цивiлiзацiйного розвитку i тисячi рокiв топталися на одному мiсцi. Вони навiть донинi не змогли засвоїти принесену зовнi цивiлiзацiйну силу бiлих переселенцiв.

Якi ж активнi зони земної кори виявилися найбiльш "гарячими" в цивiлiзацiйному сенсi? Безперечно ними є два регiони: Близький Схiд як сейсмiчно активна зона i Правобережна Україна, як зона найдавнiшого на планетi кристалiчного щита з його законсервованою силою молодої Землi. Особливостi цивiлiзацiйного впливу цих зон доволi рiзна. На Близькому Сходi ударна дiя внутрiшнiх сил планети спонукає до занадто швидких i рiзких проявiв людської пасiонарностi в доволi агресивнiй формi. В Українi дiя Українського кристалiчного масиву доволi м'яка, так би мовити "масажна". Вона розтягнута в часi i не має надто агресивних проявiв. Вона бiльше спрямована всередину самої себе, а не назовнi. Саме через це Близький Схiд є нинiшньою кухнею геополiтичної погоди свiту, а нинiшня Україна є кухнею геостратегiчного клiмату нашої планети. Очевидно, що геополiтичнi страви сучасностi зовсiм не готуються нi американськими, нi європейськими, нi китайськими, нi росiйськими "кухарями". Вони намагаються лише тим чи iншим чином наблизитися до Близькосхiдної i Української "плити".

На Близькому Сходi час вiд зародження цивiлiзацiй до їх загибелi коротший, нiж в Українi. Їх розвиток проходить iнтенсивнiше, так само як i занепад. Зародження чергової цивiлiзацiї на Українському щитi йде поступово i так же поступово, повiльно вона закономiрно i згасає. В цьому сенсi цивiлiзацiї можна порiвняти з життям людини, яка народжується, росте, досягає зрiлостi, а потiм старiє i неминуче помирає. Зараз, на наших очах вiдбувається поступове, повiльне зародження нової цивiлiзацiї на українських теренах. Нiкому не подобаються надто повiльнi темпи трансформацiї України в напрямку успiшного розвитку i перетворення на найпотужнiшу державу Європи. Але якщо подивитися саме на географiчнi пiдстави такого розвитку, то треба визнати, що так, напевно, воно i має бути. Ми довго запрягаємо, але швидко їдемо.

Уже зазначалося, що кухнею геополiтичної погоди свiту впродовж другої половини ХХ ст. i початку ХХI ст. був Близький Схiд. Доля свiтоустрою вирiшувалася не в США, Європi, Китаї чи СРСР, а пiзнiше Росiї, а в Iзраїлi, Iранi, Iраку, Афганiстанi тощо. У 2004 р. роцi перший дзвiнок про те, що на цю роль претендує iнший регiон свiту пролунав з України. Вiн не був випадковим i це пiдтвердили наступнi подiї уже з вищим рiвнем пасiонарностi в 2014 р. Очевидно, що нинi головнi геополiтичнi, i що набагато важливiше, геостратегiчнi страви готуються на українськiй "кухнi". Саме вiд України залежить майбутнiй свiтоустрiй. Не вiд Iрану, Iраку чи Сирiї. I вже точно, що не вiд Нiмеччини чи Францiї. Тому вони й ведуть себе вiдповiдним чином. Це тут буде зварено "борщ" для всього ХХI ст. Саме в Українi будуть вiдпрацьованi новi засади свiтоустрою i принципи взаємодiї країн на полiтичнiй картi свiту. Український вiз прийшов на змiну близькосхiднiй колiсницi.

Геополiтичнi причини агресiї Росiї проти України в контекстi теорiї цивiлiзацiйно активних зон нашої планети полягають в тому, що на територiї Росiї вiдсутнiй "зарядний цивiлiзацiйний пристрiй" у виглядi тектонiчно активних зон, де б росiяни були корiнним населенням. В центральнiй Росiї вiдсутнi молодi гори i кристалiчнi масиви. Тому росiяни нiколи не були здатними самостiйно створювати держави. Давнiх цивiлiзацiй тут археологи взагалi не виявили. Угро-фiнське населення Центральної Московiї завжди було iнертне до державотворення. Державу їм створили прийшлi пасiонарнi монголи, прийшлi українцi-русини Київської Русi, а потiм її пiдтримували у робочому станi нiмцi, українцi, поляки, тюркськi народи та населення пасiонарного Кавказу. Достатньо перерахувати прiзвища росiйської аристократiї i ви там не знайдете жодного росiянина за походженням. Жодного!!! "Прийдiть i управляйте нами", зверталися угро-фiни Московiї, а не руси Київської землi до варягiв. I приходили, i управляли , i створювали державу. I пiдтримували її функцiонування. З розпадом Радянського Союзу в Росiї залишилася лише одна пасiонарна зона на Пiвнiчному Кавказi.

Однак народи Пiвнiчного Кавказу не мають намiру брати участь у розбудовi Росiйської iмперiї. Вони спрямовують пасiонарнi зусилля на створення власних держав. Це не залишає Росiї нiяких шансiв на виживання в ХХI ст. Саме через це, свiдомо чи пiдсвiдомо росiяни впродовж усього ХХ ст. методично фiзично знищували українцiв на їхнiй же рiднiй землi. Цим же вони займаються i на початку ХХI ст. Пiсля страшного Голодомору 1933, влаштованого росiянами для знищення українцiв вимерлi села методично заселялися росiйським угро-фiнським населенням з Центральної Росiї. Це просто, так би мовити, голi статистичнi данi. Таким чином в тiло української нацiї iнкорпорувалася ракова пухлина чужорiдного генетичного матерiалу. Росiяни волiли б взагалi винищити українцiв до ноги i заселити тектонiчно активнi зони українського пасiонарного "зарядного пристрою", тобто Українських Карпат i Українського щита. Однак всi цi зусилля впродовж останнiх столiть виявилися марними. Справа в тому, що росiйськi угро-фiни не розумiють, що для того, щоб живитися енергiю української землi треба бути генетичним українцем. Генетичний стандарт iнших народiв просто не пiдходить пiд стандарт випромiнювання української землi. Українцi ж тисячолiттями адаптувалися до нього i тому здатнi його не тiльки сприймати, але й належним чином засвоювати.

В реалiзацiї будь-якої закономiрностi ситуацiя вимагає декiлькох етапiв її розвитку. В Українi нинi наявна гостра криза практично всiх сфер її життя, але вiдсутнiй кризовий менеджер, тобто диктатор. Це очевидна для аналiтикiв дiалектична невiдповiднiсть. Але наступний етап реалiзацiї геостратегiчної закономiрностi неодмiнно виведе його на нацiональну i свiтову арену.

-- Мiстична мiсiя Криму i Донбасу

Складається враження, що сили, якi управляють i керують свiтом ведуть Україну i українцiв у ХХI ст., так як на них цими силами покладена мiсiя остаточного руйнування Росiйської iмперiї. Вся еволюцiя рослинного i тваринного свiту, це iсторiя експериментального випробування рiзних шляхiв розвитку видiв. При цьому постiйно "вибраковуються" глухокутнi варiанти i напрямки. Вони безжально знищуються природою як такi, що не витримали конкуренцiї з бiльш вдалими i пристосованими до довкiлля. Практично теж саме вiдбувається iз розвитком людства. Нiколи не буває так, щоб всi народи i країни розвивалися в одному темпi i в одному напрямку. Завжди є Куба, Пiвнiчна Корея i М'янма як представники одного напрямку i є США, Нiмеччина, Японiя i Пiвденна Корея, як їх антиподи. Бiльш того, для кращого бачення i розумiння соцiально-економiчної ефективностi розвитку рiзних систем сили, якi управляють i керують свiтом навiть зробили так, щоб одна нацiя в рiзних країнах йшла рiзним шляхом. Це щоб вiдкинути менталiтетнi особливостi рiзних нацiй i провести експеримент найбiльш правильнiше i коректнiше.

Яскравими прикладами цього свiтового експерименту були двi Нiмеччини, якi розвивалися рiзними шляхами, двi Кореї, два Китаї, два В'єтнами. НДР однозначно не витримала конкуренцiї з ФРН i пiшла у небуття. Материковий Китай теж не витримав конкуренцiї з Тайванем i в економiцi пiшов апробованим тим шляхом. Те ж саме вiдбулося i з В'єтнамом. Нинi "тримається" лише Пiвнiчна Корея, де щорiчно гине з голоду невстановлена кiлькiсть людей. Глухокутнiсть шляху розвитку КНДР хiба що останньому їжаку не зрозумiла. Там божевiльнi комунiсти взяли собi за мету залишитися при владi за будь-яких умов, навiть шляхом вимирання всього населення країни. На те вони i комунiсти. Такi ж експерименти над своїми громадянами вони робили в СРСР, Камбоджi, Кубi i iнших менш вiдомих країнах.

В 1991 роцi Українi частково вдалося вирватися з тенет глухокутного комунiстичного напрямку розвитку. Однак у нас залишилися цiлi областi, якi за пануючим у них росiйським общинним менталiтетом залишилися абсолютно непридатними для швидкого соцiально-економiчного розвитку на нових засадах, апробованих в країнах ЄС, США, Канадi, Австралiї, Новiй Зеландiї, Японiї, Пiвденнiй Кореї тощо. Вони не хотiли, не приймали i не приймають нiяких прогресивних змiн. До них в першу чергу належали Крим i Донбас. За умов демократичної виборчої системи вони постiйно блокували європейський розвиток України i намагалися звернути її на глухокутний росiйський шлях вiдкидання прогресу, "власний шлях розвитку", "православна цивiлiзацiя", "руськiй мiр", "духовниє скрепи" i iнший абсолютно очевидний росiйський маразм. В наш час не iснує жодної православної країни, яка б не переживала глибокої соцiально-економiчної i духовної кризи.

Всi цi "iдеї" розвитку, якi запропонованi росiянами на основi їх лузерної ментальностi ґрунтуються на концепцiї неприйняття основних напрямiв сучасного соцiально-економiчного розвитку, повернення назад, тоталiтаризму, зрiвнялiвки, общинностi, необхiдностi думати i робити всiм одне i теж, а також iншим вiдкинутих суспiльним розвитком iдей, якi ведуть до глухого кута iсторiї. Розумним людям стало очевидним, що за умови входження Криму i Донбасу до складу України наша держава розвиватися не зможе. Їй була прописана росiянами роль донора неефективної суспiльної системи Росiї, ким Україна i була впродовж столiть. Але куди дiти Крим i Донбас? Ситуацiя здавалася такою, яка не пiддається реальному вирiшенню. Україна мала загинути. Аж ось на допомогу нашiй державi i нацiї прийшли сили, якi керують i управляють свiтом. Людям не пiд силу вирiшити такi проблеми i задачi. Це дiйсно, якась мiстика. За Шевченком "тупорилi твої вiршомази" росiяни кинулися допомагати Українi виконати свою мiсiю зi знищення "iмперiї зла", тобто Росiї.

Це фантастика, мiстика, диво-дивнеє, таємниця всього ХХI ст., але росiяни зi своїм просто неймовiрно недолугим керiвництвом в особi "Х...йла" прожогом кинулися виконувати роботу по самознищенню i саморуйнацiї. Нiякi, прости господи, "пiндоси", "америкоси", "жидо-бандери", "гейєвропейцi", "чурки", "хачики", "азєри", "хохли" i всi iншi вороги росiйського iмперiалiзму разом узятi не могли навiть додуматися до того, що зробила божевiльна Росiя. Вона окупувала Крим i Донбас, позбавивши Україну величезних кайданiв на ногах, якi не дозволяли їй йти вперед.

Тiльки через рiк дехто в Росiї почав розумiти, що вони наробили. Лише бiльш як за рiк, що вказує на повну атрофiю розумових здiбностей у росiйського керiвництва i можливостей його передбачати розвиток ситуацiї хоча б на найближчий час. Звiдси i балачки про можливiсть повернення Українi Криму i намагання всiляко "всучити" Українi окупованi частини Донбасу. Дiйшло до того, що вiдомий клоун Жириновський, навiть заявив, що терористичнi органiзацiї "ДНР" i "ЛНР" створили не росiйськi спецслужби, а американцi... Це вже повний, кажучи науково, вiдпад.

Україна з часом дiйсно поверне собi i Крим, i Донбас, але Росiя має забрати собi i розселити по власнiй територiї населення цих територiй України. Україна ж заселить їх власним креативним населенням, яке вiддало за європейський шлях розвитку тисячi життiв своїх кращих синiв i дочок. Крим i Донбас уже виконали свою мiстичну роль, але ще не до кiнцi. Тому зараз вони нам не потрiбнi. Слава Українi! Героя слава!

-- Феномен православ'я в Українi

У свiтi iснують нещасливi країни, якi здається самою долею призначенi вiками блукати в якомусь зачарованому лабiринтi розмаїтих втрат i поразок. А так, як наука вiдкидає iснування безпричинних явищ необхiдно шукати i знаходити причини, якими вони зумовленi. Таких країн у свiтi немало. Однi не там розмiщенi, є такi нещасливi "геопатогеннi" зони, iншi мають дурних i агресивних сусiдiв, якi вiками колотяться самi i не дають жити й iншим. Деякi народи з дурного розуму не здатнi рацiонально органiзувати власне життя, хоча й не лiзуть повчати як їм жити до сусiдiв. Хтось власну придуркуватiсть намагається прикрити якимись iдеями, скажiмо "новим порядком", "богообранiстю", "русским мiром" тощо. Є країни, якi живуть на дуже бiднiй землi, яка не дає їм засобiв для нормального iснування. А ось нацiї, якi не мають достатнього життєвого простору, хоча й є дуже органiзованими i працьовитими. Скажiмо тi ж японцi. Не важко уявити, що б вони зробили лише за декiлька рокiв, наприклад з Курильськими островами чи Сахалiном. Перетворенi на зону бiди росiянами, вони стали б земним раєм при передачi їх японцям. А ось народи, якi не хочуть працювати взагалi i волiли б, щоб їх годували iншi.

А що ж Україна? Ми живемо на бiднiй на ресурси землi? Нi! У нас поганий, малопридатний для життя клiмат? Нi! Нас доймають землетруси, виверження вулканiв, цунамi, тайфуни i торнадо? Нi! У нас не вистачає життєвого простору для розвитку? Нi! Ми ледачi i не хочемо працювати? Нi i ще раз нi! Ми лiземо зi свинячим рилом повчати iншi народи, як їм треба жити? Нi! Якого ж тодi бiса? Що заважає нам стати успiшно нацiєю i країною?

Нинi стає все очевиднiшим, що iснує двi головнi, взаємозв'язанi мiж собою причини. По-перше, це абсолютно неадекватний, п'яний, божевiльний, агресивний сусiд, тобто Росiя. Ця країна i нацiя сама собi не може дати ради, але лiзе встановлювати власний безлад i божевiлля до iнших країн. Друга причина - панування в Українi нав'язаного у 17 ст. все тiєю ж Росiєю абсолютно невiдповiдного сучасним реалiям ортодоксального варiанту росiйського православ'я. Як i сама Росiя воно генетично не здатне до рацiональної трансформацiї i реформацiї. Воно спрямоване не в майбутнє, а в минуле.

Українська православна церква в непротяжнi перiоди реальної незалежностi вiд Росiї завжди намагалася реформуватися до потреб сьогодення, як це робили iншi європейськi церкви в європейських країнах. Взагалi реформацiя є європейською традицiєю. Тiльки в Українi церковна Реформацiя була не революцiєю, а еволюцiєю. Але варто було Росiї повнiстю опанувати всi сфери українського життя, як нездатна до рацiональної еволюцiї Росiя нав'язувала Українi обов'язкову консервацiю релiгiйного життя на свiй абсолютно лузерний кшталт. Росiйська православна церква нинi є чистої води, кажучи росiйською "мракобєсiєм". Вона є дивовижним давнiм коктейлем найгiрших рис ментальностi росiйської нацiї.

Церква, в розумiннi росiян, є чимось раз i назавжди визначеним i незмiнним. Ця консервацiя, як консервованi огiрки кришкою, утримується якимимсь мiфiчними "скрепами". Це щось на кшталт канцелярських скрiпок, якими утримують в певному, назавжди визначеному порядку аркушi паперу. Минають столiття, суспiльство неминуче змiнюється, але цi змiни до росiйської православної церкви i її фiлiї в Українi з чисто камуфляжною назвою УПЦ Московського патрiархату нiякого вiдношення не мають. Сама ця церква як чорт ладану боїться згадування про те, що вона належить Московському патрiархату. Попи цiєї церкви називають себе не iнакше як УПЦ. Пiд такою лукавою назвою ця церква й зареєстрована. I не даремно. Належати в Києвi, який прийняв християнство за 300 рокiв до виникнення Москви, до Московського патрiрхату є абсолютним божевiллям. У Москвi Київський патрiархат цiлком природний, а ось в Києвi Московський патрiархат виглядає повним абсурдом.

Реформацiя не для росiян. Пiп в Росiї як всерединi, так i зовнi, а також власною поведiнкою законсервований у вiках. Реформованi захiднi церкви вiн вiдкидає. Росiя навiть заборонила їх офiцiйно. Але вiн чомусь iз великим задоволенням користується благами науково-технiчного i соцiального прогресу, спровокованими саме Реформацiєю. Не вiдмовляється вiн i вiд "сатанинського" смартфону та iнших антиконсервативних речей. Для росiйських дурнiв i їх українських колег цей пiп як i вся росiйська сатанинська влада, нiбито вiдкидають захiднi цiнностi, але всi вони саме на Заходi тримають свої, награбованi у зомбованих росiян грошi, вчать там власних дiтей, їздять на "безбожних" захiдних автомобiлях, купують там нерухомiсть, користуються "безбожними" смартфонами, ноутбуками, планшетами, кондицiонерами, пральними i посудомийними машинами тощо. Все це придумали "проклятi америкоси" для полiпшення життя людей в усьому свiтi. А що придумали росiяни? "Богоугоднi" матюки, смердючi лаптi, кислi щi i балалайку три струни. Пардон, ще матрьошки. I бiльше, бачиться, нiчого.

Україна служить таким собi прикладом для всього свiту того, що чим вища питома вага в тiй чи iншiй областi сатанинської фiлiї РПЦ, тобто УПЦ Московського патрiархату, тим менше там духовностi серед населення, вище рiвень злочинностi, бiльше пияцтва i розпусти. Це просто статистичнi факти, якi нiхто не може спростувати. Там де панує греко-католицька церква, де високий вiдсоток протестантських общин рiзних видiв розпусти i збочень в рази менше.

А як же у свiтi з православ'ям? Що нам кажуть факти, якi як вiдомо є рiччю впертою. А вони, тобто цi факти однозначно волають до нас, що всi без винятку православнi країни є кризовими. В усiх вiдомих людству сенсах. Жодна з православних країн свiту не є нi високорозвиненою економiчно, нi щасливою. Всi цi країни без винятку є комплексно кризовими. Всi! Хiба це не є однозначним аргументом на користь Реформацiї? Всi без будь-якого винятку православнi країни Європи є в цiй частинi свiту найбiднiшими. Ось їх перелiк на пiдтвердження цих слiв: Грецiя, Сербiя, Македонiя, Болгарiя, Румунiя, Молдова, Україна, Бiлорусiя, Росiя, Грузiя. За опитуванням населення цих країн належить до найнещаснiших нацiй у свiтi. I не лише через бiднiсть. У свiтi немало бiдних держав зi щасливими людьми. Все це не може бути випадковим.

Тому для України висновок з усього сказаного може бути лише одним: чим далi Україна буде знаходитися в усiх сенсах вiд Росiї, тим краще. Першим кардинальним кроком для цього мають бути Реформацiя Української православної церкви на засадах максимальної її адаптацiї до вимог сучасностi. Другим кроком має стати замiна нинiшнього "лузерної" кирилицi на латинський шрифт. Фактом є i те, що всi слов'янськi народи, як користуються латинським шрифтом є найбагатшими, найрозвинутiшими i найуспiшнiшими: Польща, Чехiя, Словаччина, Хорватiя, Словенiя. Це теж, так би мовити, голi факти. Найпоказовiшим фактом в цьому сенсi є порiвняння двох словянських країн з однiєю мовою, тобто Сербiї i Хорватiї. У Сербiї панує православ'я i кирилиця, а в Хорватiї католицизм i латинський шрифт. Хорватiя нинi в декiлька разiв розвинутiша за Сербiю.

Якщо цього не зробити, то як показує досвiд Грецiї, нiякi соцiально-економiчнi реформи у нас не будуть успiшими. Починати необхiдно саме з цього.

Комментарии: 3, последний от 23/08/2015. © Copyright Масляк Петро (petro_maslyak@ukr.net) Размещен: 23/08/2015, изменен: 23/08/2015. 535k. Статистика. Статья: Проза Скачать FB2		Оценка: *7.444** Ваша оценка:
Аннотация: Книга про минулi i сучаснi таємницi України а також загадки агресiї Росiї.

Масляк Петро : другие произведения.

Таємницi України i агресiї проти неї Росiї