З оголеного мiста йдуть посли,
З собою забираючи камiння,
Папери, вiршi, тiнi, смак iмли,
Старi пiснi, класичне павутиння,

Граматику i синтаксис. Вони
Втрачають сенс у дивнiй порожнечi.
I кажеш тисячу разiв: "Не ний",
А на обличчi мiста - ворожнеча

Замiсть квiток та посмiшок. Давно
Були неологiзми ще важливi.
Було простим та стриманим кiно.
Тепер, ковтаючи вогненнi зливи,

Ми дiлимо вже на мiкрони час.
На "омiкрони" дiлимо мiжчасся.
Був звичним мир. Вiн поступово згас,
Письменники своїх забули пасiй.

Функцiйно-розкуйовдженi двори
Закоханих паломництво забули,
Тепер надходить воїнство iмли
З простим, та все ж нестерпним караулом.

Людей шукають з книгами. Вони
Мовчазно тануть. У нову реальнiсть
Перетiкають їх бентежнi сни,
В яких несублiмована вiтальнiсть

Проходить тихо лiмбо сподiвань.
Зависли рими десь на пiдвiконнi.
Минає юнiсть. Пульсом поривань
Уже не опiкає сiрi скронi.

I мiсто ляже пiд нову навалу,
Хоч i холодну. Хтось пройшов межу,
Перетворивши вiйни в карнавали,
А смерть - на дегустацiю анжу.

Зникають тiнi. У бучне провалля
Впадає музика, мов рiчка мовчазна.
Ти - нi до чого. Згубною деталлю
Влилась поезiя до сутiнкiв вина.