Аннотация: Романтично-гумористичний вiрш про теорiю етики та естетики.
Спитай мене про кохання,
I я скажу: це - вчинки!
Нi, не комiчне зiтхання
Другої половинки,
А просто рукостискання
Крiзь грати чужої неволi,
Високе у снах злiтання
До неба безкрайого долi,
Умiння пробачити вчасно,
Умiння знання дарувати,
Кохання буває яскравим
I носить розкiшнi шати,
Але тiльки мудрiсть в ньому
Дiйсно варта уваги,
Ти кличеш мене в дорогу,
Я вiдчуваю спрагу,
I наша бездонна святiсть
Єднає невиннi душi...
Такi у нього пенати,
Такi у нього вiдлуння...
Коли всi вiдкритi маршрути,
Колi всi вiдомi ноти,
Коли у серцевiм кашрутi
Є дотик iлюзiй пейотля,
I крiзь величезнi хмари
Твої бачу iнiцiали,
Я розрiзняю барви
Ери кохання, що вже настала.
* * *
Тодi так потрiбна одна дрiбниця:
Аби фiксувати дiйснiсть, що мiнлива,
Потрiбнi даних терабайти
Й чутлива камера
З диктофоном
У якостi аперитиву.