Оминай мене, як ту саму гору,
На якiй росте виноград Анжу,
Збираючи думки на кворум,
Не переходь межу.
Не уявляй мене оголеним,
I закоханим не уявляй.
Я таких, як ти, знаходив сотнями
Й поневiряв.
Але якщо раптом зламаєш ти
Мiй код та його похiднi,
Я отрую твоїх слiв пагорби,
Заангажую всi вихiднi,
I допоки ти не пофiксиш систему,
Допоки не виправиш тег,
Я буду ксилемою й флоемою,
Мудрiшою вiд усiх Ортег,
Усiма чотирма стихiями
Зачарую риси твої
I волосся, що пнеться змiями
В чужi милозвучнi гаї.
I тебе вже нiщо не згасить,
Анi холод, анi вогонь заграв,
Об таких, як ти, розбиваються маси,
Як я i планував.