Знай, що тобi, аби прокинутись,
Треба ще глибше заснути.
Аби комусь довiритись,
Треба свiй бiль вiдчути.

Аби лишитись спогадом,
Варто усiх забути.

Аби прожити в радостi,
Сумом душi торкнутись.

Так живемо у Всесвiтi,
Мов новорiчнi пасма
Сивих ялиць, з небесними
Рисами над лататтям.

Тож прокидайся з нiжнiстю,
Тугою хоч свiт скутий,
Але думки незвiданi
Зможеш ти розгорнути.