Вона стоть, вона, немов, не знає, що я одна - на вiдсiчi вiкiв,
Крiзь натовп днiв у вiчнiсть поспiшає, у самотi вже пройдених рокiв.
А я бiжу - довкола i по колу, менi болить ця дика мимохiть,
Величне небо хилиться додолу,  i мiй талан в обiймах долi спить.

Вона стоть, живими голосами дзвенить журба i радiсть, наче в дзвiн,
Кришталь iз слiз, у неба пiд ногами, i слiв чужих гiрка лягає тiнь...
Вже падав снiг, i я немов, снiжинка, iз тисяч тих, що в не  на шляху,
 I цiлий свiт - крил янгола пiр'нка, що загубилась в не на даху.



картина - Куцаченко Андрей