Шварц Євген : другие произведения.

Дракон

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Украинский перевод пьесы Евгения Шварца "Дракон"

   Є.Л.Шварц. Дракон
  
   ДIЙОВI ОСОБИ
   Д р а к о н.
   Л а н ц е л о т.
   Ш а р л е м а н ь - а р х i в а р i у с.
   Е л ь з а - й о г о д о ч к а.
   Б у р г о м i с т р.
   Г е н р i х - й о г о с и н.
   К i т.
   В i с л ю к.
   1-й т к а ч.
   2-й т к а ч.
   К а п е л ю ш н и к.
   М а й с т е р м у з и ч н и х i н с т р у м е н т i в.
   К о в а л ь.
   1 - а п о д р у г а Е л ь з и.
   2 - а п о д р у г а Е л ь з и.
   3 - я п о д р у г а Е л ь з и.
   В а р т о в и й.
   С а д i в н и к.
   1 - й г о р о д я н и н.
   2 - й г о р о д я н и н.
   1 - а г о р о д я н к а.
   2 - а г о р о д я н к а.
   Х л о п ч и к.
   Р о з н о щ и к.
   Т ю р е м н и й н а г л я д а ч.
   Л а к е ї, в а р т а, г о р о д я н и.
  

ДIЯ ПЕРША

Простора, затишна кухня, дуже чиста, в глибинi кiмнати - великий камiн. Кам'яна пiдлога блищить. На крiслi перед камiном дрiмає кiт.

   Л а н ц е л о т. (заходить, оглядається, кличе). Пане господарю! Панi господине! Жива душе, вiдгукнися! Нiкогiсiнько... В будинку порожньо, ворота вiдчиненi, вiкна навстiж. Як добре, що я людина чесна, а то довелося б зараз тремтiти, оглядатись, вибирати що подорожче i втiкати що є сили, коли так хочеться вiдпочити. (Сiдає.) Зачекаємо. Пане кiт! Скоро повернуться вашi господарi? Га? Ви мовчите?
   К i т. Мовчу.
   Л а н ц е л о т. А чому, дозвольте вас запитати?
   К i т. Коли тобi тепло i м'яко, розумнiше дрiмати та мовчати, мiй любий.
   Л а н ц е л о т. А все ж таки, де твої господарi?
   К i т. Вони пiшли, i це вельми приємно.
   Л а н ц е л о т. Ти їх не любиш?
   К i т. Люблю кожною волосинкою мого хутра, i лапами, i вусами, але їм загрожує велике горе. Я вiдпочиваю душею, тiльки коли вони йдуть з обiйстя.
   Л а н ц е л о т. Он воно як. То їм загрожує лихо? А яке? Ти мовчиш?
   К i т. Мовчу.
   Л а н ц е л о т. Чому?
   К i т. Коли тобi тепло i м'яко, розумнiше дрiмати та мовчати, нiж порпатися в неприємному майбутньому. Няв!
   Л а н ц е л о т. Ко?те, ти мене лякаєш. В кухнi так затишно, так турботливо розведено вогнище в камiнi. Я просто не хочу вiрити, що цьому милому, просторому будинку загрожує нещастя. Ко?те! Що тут сталось? Скажи менi! Ну ж бо!
   К i т. Дайте менi забутися, перехожий.
   Л а н ц е л о т. Слухай, ко?те, ти мене не знаєш. Я людина легка, мене, мов ту пiрїнку, носить по всьому свiту. I я дуже легко втручаюсь у чужi справи. Мене через це було дев'ятнадцять разiв поранено легко, п'ять - важко i тричi - смертельно. Та я досi живий, бо я не лише легкий, мов пiрїнка, а ще й упертий, мов вiслюк. Скажи ж менi, ко?те, що тут сталось. А раптом я врятую твоїх господарiв? Зi мною таке траплялось. Ну? Та ну ж бо! Як тебе звуть?
   К i т. Машенька.
   Л а н ц е л о т. Я думав, ти - кiт.
   К i т. Так, я кiт, але люди часом бувають такi неуважнi. Мої господарi досi дивуються, що жодного разу не окотився. Кажуть: що ж це ти, Машенько? Милi люди, бiднi люди! I бiльше я не скажу нi слова.
   Л а н ц е л о т. Скажи менi хоч одне: хто вони, твої господарi?
   К i т. Пан архiварiус Шарлемань i його єдина донька, у якої такi м'якi лапки, славна, люба, тиха Ельза.
   Л а н ц е л о т. Кому ж iз них загрожує нещастя?
   К i т. Ах, їй, а отже, i нам усiм!
   Л а н ц е л о т. Що ж їй загрожує? Ну ж бо.
   К i т. Няв! Скоро вже чотириста рокiв, як над нашим мiстом оселився дракон.
   Л а н ц е л о т. Дракон? Прегарно!
   К i т. Вiн наклав на наше мiсто данину. Щороку дракон обирає собi дiвчину. I ми, не нявкнувши, вiддаємо її драконовi. I вiн забирає її до себе в печеру. I ми бiльше нiколи її не бачимо. Кажуть, що вони там помирають з вiдрази. Фрр! Геть, iди геть! Ф-ф-ф!
   Л а н ц е л о т. Кому це ти?
   К i т. Драконовi. Вiн обрав нашу Ельзу! Клятий ящер! Ф-ффф!
   Л а н ц е л о т. Скiльки у нього голiв?
   К i т. Три.
   Л а н ц е л о т. Чимало. А лап?
   К i т. Чотири.
   Л а н ц е л о т. Ну, це ще нiчого. З кiгтями?
   К i т. Ще б пак. По п'ять кiгтiв на кожнiй лапi. Кожен кiготь величиною з оленячий рiг.
   Л а н ц е л о т. Справдi? I гострi у нього кiгтi?
   К i т. Мов ножi.
   Л а н ц е л о т. Так. Ну а полум'я видихає?
   К i т. Ще й як.
   Л а н ц е л о т. Справжнє?
   К i т. Дiброви палають.
   Л а н ц е л о т. Ага. У бронi?
   К i т. У бронi.
   Л а н ц е л о т. I, певно, мiцна броня?
   К i т. Мiцнюща.
   Л а н ц е л о т. А все ж таки?
   К i т. Дiамант не бере.
   Л а н ц е л о т. Так. Уявляю собi. А зрiст?
   К i т. З церкву буде.
   Л а н ц е л о т. Так, зрозумiло. Ну, дякую тобi, ко?те.
   К i т. Ви будете битися з ним?
   Л а н ц е л о т. Подивимось.
   К i т. Благаю вас - викличте його на бiй. Вiн, звичайно ж, уб'є вас, але поки те та се, можна буде помрiяти, розлiгшись перед камiном, про те, як ви, дивом чи випадком, так чи iнакше, не тим, так iншим, може статися, як-небудь, раптом його й подужаєте.
   Л а н ц е л о т. Дякую, ко?те.
   К i т. Встаньте.
   Л а н ц е л о т. Що сталося?
   К i т. Вони йдуть.
   Л а н ц е л о т. Хоч би вона менi сподобалась, ах, якби ж то вона менi сподобалась! Це так допомагає... (Дивиться у вiкно.) Подобається! Ко?те, вона дуже славна дiвчина. Що це? Ко?те! Вона посмiхається? Вона абсолютно спокiйна! I батько її весело посмiхається. Ти обдурив мене?
   К i т. Нi. Найсумнiше в цiй iсторiї те, що вони посмiхаються. Тихiше. Здрастуйте! Давайте вечеряти, дорогi друзi.
  

Заходять Ельза i Шарлемань.

   Л а н ц е л о т. Здрастуйте, добрий господарю та прекрасна панянко.
   Ш а р л е м а н ь. Здрастуйте, юначе.
   Л а н ц е л о т. Ваш будинок поглядав на мене так привiтно, i ворота були вiдчиненi, i на кухнi було розпалено вогнище, i я зайшов без запрошення. Пробачте.
   Е л ь з а. Сiдайте, будь ласка. Дайте менi вашого капелюха, я повiшу його за дверима. Зараз я накрию на стiл... Що з вами?
   Л а н ц е л о т. Нiчого.
   Е л ь з а. Мень здалося, начебто ви... злякалися мене.
   Л а н ц е л о т. Нi, нi... Це я так.
   Ш а р л е м а н ь. Сiдайте, мiй друже. Я люблю мандрiвникiв. Певно, тому, що сам усе життя прожив, не виїжджаючи з мiста. Звiдкiля ви прийшли?
   Л а н ц е л о т. Iз пiвдня.
   Ш а р л е м а н ь. I багато буто пригод у вас на шляху?
   Л а н ц е л о т. Ах, бiльше, нiж менi хотiлося б.
   Е л ь з а. Ви, певно, стомились. Сiдайте ж. Чому ви стоїте?
   Л а н ц е л о т. Дякую.
   Ш а р л е м а н ь. У нас ви можете добре вiдпочити. У нас дуже тихе мiсто. Тут нiколи нiчого не трапляється.
   Л а н ц е л о т. Нiколи?
   Ш а р л е м а н ь. Нiколи. Минулого тижня, правда, був дуже сильний вiтер. В одному будинку мало не знесло дах. Та це не така вже й значна подiя.
   Е л ь з а. Ось i вечеря на столi. Прошу. Що ж це ви?
   Л а н ц е л о т. Даруйте менi, але... Ви кажете, у вас дуже тихе мiсто?
   Е л ь з а. Звичайно.
   Л а н ц е л о т. А... а дракон?
   Ш а р л е м а н ь. Ах, це... Але ж ми так до нього звикли. Вiн живе у нас чоториста рокiв.
   Л а н ц е л о т. Але ж... Менi казали, що ваша донька...
   Е л ь з а. Пане перехожий...
   Л а н ц е л о т. Мене звуть Ланцелот.
   Е л ь з а. Пане Ланцелот, пробачте, я не хочу зробити вам зауваження, але все ж таки прошу вас: нi слова про це.
   Л а н ц е л о т. Чому?
   Е л ь з а. Бо нiчого тут не поробиш.
   Л а н ц е л о т. Он як?
   Ш а р л е м а н ь. Так, тут нiчого вже не поробиш. Ми зараз гуляли в гаю i так добре, так докладно про все переговорили. Завтра, щойно дракон забере її, я теж помру.
   Е л ь з а. Тату, не треба про це.
   Ш а р л е м а н ь. Ось i все, ось i все.
   Л а н ц е л о т. Даруйте, лиш одне питання. Невже нiхто не пробував битися з ним?
   Ш а р л е м а н ь. Останнi двiстi рокiв - нi. До того з ним часто билися, але вiн знищував усiх супротивникiв. Вiн дивовижний стратег i великий тактик. Вiн раптово атакує ворога, закидає зверху камiням, потiм кидається вниз, прямiсiнько на голову коня, i б'є його вогнем, чим повнiстю деморалiзує бiдну тварину. А потiм вiн розриває кiгтями вершника. Ну i, в рештi решт, люди облишили спроби виступати проти нього ...
   Л а н ц е л о т. А цiлим мiстом проти нього не виступали?
   Ш а р л е м а н ь. Виступали.
   Л а н ц е л о т. I що ж?
   Ш а р л е м а н ь. Вiн спалив передмiстя, i половину жителiв одурманив отруйним димом. Це великий воїн.
   Е л ь з а. Вiзiмiть ще масла, прошу.
   Л а н ц е л о т. Так, так, я вiзьму. Менi треба набратися сил. Отже - вибачте, що я все ще розпитую, - проти дракона нiхто й не пробує виступати? Вiн геть знахабнiв?
   Ш а р л е м а н ь. Нi, що ви! Вiн такий добрий!
   Л а н ц е л о т. Добрий?
   Ш а р л е м а н ь. Запевняю вас. Коли нашому мiсту загрожувала холера, вiн, на прохання мiського лiкаря, дихнув своїм полум'ям на озеро i закип'ятив його. Цiле мiсто пило кип'ячену воду i врятувалось вiд епiдемiї.
   Л а н ц е л о т. Давно це було?
   Ш а р л е м а н ь. О нi. Всього вiсiмдесят два роки тому. Але добрi справи не забуваються.
   Л а н ц е л о т. А що ще вiн зробив для вас доброго?
   Ш а р л е м а н ь. Вiн позбавив нас вiд циганiв.
   Л а н ц е л о т. Таж цигани - дуже милi люди.
   Ш а р л е м а н ь. Що ви! Який жах! Я, правда, в життi не зустрiчав жодного цигана. Але ще в школi я вчив, що це страшнi люди.
   Л а н ц е л о т. Але чому?
   Ш а р л е м а н ь. Це волоцюги вiд природи, по кровi. Вони - вороги будь-якої державної системи, iнакше б десь оселилися, а не блукали туди-сюди. В їхнiх пiснях немає мужностi, їхнi iдеї руйнiвнi. Вони крадуть дiтей. Вони проникають усюди. Тепер ми повнiстю очистились вiд них, а от iще сто рокiв тому будь-який брюнет мав доводити, що в ному немає циганської кровi.
   Л а н ц е л о т. Хто вам розповiв це все про циганiв?
   Ш а р л е м а н ь. Наш дракон. Цигани нахабно вистували проти нього в першi роки його влади.
   Л а н ц е л о т. Славнi, нетерплячi люди.
   Ш а р л е м а н ь. Не треба, будь ласка, не треба так говорити.
   Л а н ц е л о т. Що вiн їсть, ваш дракон?
   Ш а р л е м а н ь. Мiсто дає йому тисячу корiв, двi тисячi овець, п'ять тисяч курей i два пуди солi на мiсяць. Влiтку i восени сюди додаються десять городiв салату, спаржi та кучерявої капусти.
   Л а н ц е л о т. Вiн вас об'їдає!
   Ш а р л е м а н ь. Нi, що ви! Ми не скаржимось. А як iнакше? Поки вiн тут - жоден iнший дракон не насмiлиться нас зачiпати.
   Л а н ц е л о т. Таж iншi, здається, давно вже всi перебитi.
   Ш а р л е м а н ь. А раптом нi? Запевняю вас, єдиний спосiб позбутися драконiв - мати свого власного. Досить про нього, благаю вас. Краще розкажiть нам щось цiкаве.
   Л а н ц е л о т. Добре. Ви знаєте. Що таке жалiбна книга?
   Е л ь з а. Нi.
   Л а н ц е л о т. То знайте. За п'ять рокiв ходу звiдси, в Чорних горах, є велетенська печера. I в цiй печерi лежить книга, списана до половини. Нiхто не торкається до неї, але сторiнка за сторiнкою додаються до написаного ранiше, додаються щоденно. Хто пише? Свiт! Гори, трави, камiння, дерева, рiчки бачать людськi вчинки. Їм вiдомi всi злочини зловмисникiв, всi нещастя тих, хто страждає даремно. Вiд гiлки до гiлки, вiд краплини до краплини, вiд хмарини до хмарини доходять людськi скарги до печери в Чорних горах, i книга збiльшується. Якби не було на свiтi цiєї книги, дерева засохли б вiд жалю, а вода б згiркла. Для кого пишеться ця книга? Для мене.
   Е л ь з а. Для вас?
   Л а н ц е л о т. Для нас. Для мене i небагатьох iнших. Ми уважнi, легкi люди. Ми дiзналися, що є така книга, i не полiнувалися дiстатися до неї. А хто зазирне до неї лиш раз, той не заспокоїться повiк. Ах, яка то жалiбна книга! На цi скарги не можна не вiдповiсти. I ми вiдповiдаємо.
   Е л ь з а. А як?
   Л а н ц е л о т. Ми втручаємось у чужi справи. Ми допомагаємо тим, кому треба допомогти. I знищуємо тих, кого необхiдно знищити. Допомогти вам?
   Е л ь з а. Як?
   Ш а р л е м а н ь. Чим ви можете нам допомогти?
   К i т. Няв!
   Л а н ц е л о т. Тричi мене було поранено смертельно, i як раз тими, кого я рятував проти волi. I все-таки, хоч ви мене й не просите про це, я викличу дракона на бiй! Чуєте, Ельзо!
   Е л ь з а. Нi, нi! Вiн уб'є вас, i це отруїть останнi години мого життя.
   К i т. Няв!
   Л а н ц е л о т. Я викличу дракона на бiй!
   Чути все голоснiшi свист, шум,виття, ревище. Дрижать шибки. За вiкнами спалахує заграва.
   К i т. Легкий на спомин!
   Свист i виття раптово обриваються. Гучний стукiт у дверi.
   Ш а р л е м а н ь. Увiйдiть!
   Заходить пишно вбраний лакей.
   Л а к е й. До вас пан дракон.
   Ш а р л е м а н ь. Ласкаво просимо.
   Лакей широко розчиняє дверi. Пауза. I от до кiмнати неквапно входить лiтнiй, а проте мiцний, моложавий, бiлявий чоловiк з вiйськовою виправкою. Волосся їжаком. Вiн широко посмiхається. Загалом його поводження, не зважаючи на певну грубiсть, не позбавлено певної приємностi. Вiн недочуває.
   Ч о л о в i к. Здоровi були, хлопцi. Ельзо, драстуй, крихiтко. А у вас гiсть. Хто це?
   Ш а р л е м а н ь. Це мандрiвник, перехожий.
   Ч о л о в i к. Га? Рапортуй голосно, по-солдатському.
   Ш а р л е м а н ь. Це мандрiвник!
   Ч о л о в i к. Не циган?
   Ш а р л е м а н ь. Що ви! Це дуже мила людина.
   Ч о л о в i к. Га?
   Ш а р л е м а н ь. Мила людина.
   Ч о л о в i к. Добре. Мандрiвцю! Чому не дивишся на мене? Чого витрiщився на дверi?
   Л а н ц е л о т. Я чекаю, доки ввiйде дракон.
   Ч о л о в i к. Ха-ха! Я - дракон.
   Л а н ц е л о т. Ви? А менi казали, начебто у вас три голови, кiгтi, велетенський зрiст!
   Д р а к о н. Я сьогоднi по-простому, без чинiв.
   Ш а р л е м а н ь. Пан дракон так давно проживає серед людей, що iнодi й сам обертається на людину i по-дружньому заходить до нас у гостi.
   Д р а к о н. Так. Ми справдi друзi, дорогий Шарлеманю. Кожному з вас я бiльше, нiж просто друг. Я друг вашого дитинства. Бiльше того, я друг дитинства вашого батька, дiда, прадiда. Я пам'ятаю вашого прапрадiда в коротеньких штанцях. Чорт! Непрохана сльоза. Ха-ха! Приїжджий витрiщив очi. Не чекав вiд мене таких почуттiв? Ну? Вiдповiдай! Розгубився, сучий син. Ну, ну. Нiчого. Ха-ха. Ельзо!
   Е л ь з а. Так, пане Дракон.
   Д р а к о н. Дай лапку.
   Ельза простягає руку Драконовi.
   Пустунка. Розбiйниця. Яка тепла лапка. Мордочку вище! Посмiхайся. Так. Ти чого, перехожий? Га?
   Л а н ц е л о т. Милуюсь.
   Д р а к о н. Молодець. Чiтко вiдповiдаєш. Милуйся. У нас все по-простому, приїжджий. По-солдатському. Раз, два, лихо не бiда! Їж!
   Л а н ц е л о т. Дякую, я ситий.
   Д р а к о н. Нiчого, їж. Навiщо приїхав?
   Л а н ц е л о т. У справах.
   Д р а к о н. Га?
   Л а н ц е л о т. У справах.
   Д р а к о н. А в яких? Ну, скажи. Га? Може, i я допоможу тобi. Чого ти приїхав сюди?
   Л а н ц е л о т. Щоб убити тебе.
   Д р а к о н. Голоснiше!
   Е л ь з а. Нi, нi! Вiн жартує! Хочете, я ще раз дам вам руку, пане дракон?
   Д р а к о н. Що?
   Л а н ц е л о т. Я викликаю тебе на бiй, чуєш ти, драконе!
   Дракон, збагрянiвши, мовчить.
   Л а н ц е л о т. Я втретє викликаю тебе на бiй, чуєш?
   Лунає оглушливе, страшне потрiйне ревище. Не зважаючи на потужнiсть цього ревища, вiд якого дрижать стiни, воно не позбавлене певної мелодiйностi. Нiчого людського в ньому немає. Це реве дракон, стиснувши кулаки i тупаючи ногами.
   Дракон (раптово припиняє ревти. Спокiйно). Дурень. Ну? Чого мовчиш? Страшно?
   Л а н ц е л о т. Нi.
   Д р а к о н. Нi?
   Л а н ц е л о т. Нi.
   Д р а к о н. Ну добре ж. (Робить легкий порух плечима i раптом разюче змiнюється. Нова голова з'являється у дракона на плечах. Стара зникає безслiдно. Серйозний, стриманий, високочолий, вузьколиций сивiючий блондин стоїть перед Ланцелотом.)
   К i т. Не дивуйся, дорогий Ланцелоте. У нього три довбешки. Вiн їх змiнює, коли захоче.
   Дракон (голос його змiнився так само, як i обличчя. Неголосно. Сухувато). Ваше i'мя Ланцелот?
   Л а н ц е л о т. Так.
   Д р а к о н. Ви нащадок вiдомого мандрiвного лицаря Ланцелота?
   Л а н ц е л о т. Це мiй далекий родич.
   Д р а к о н. Приймаю ваш виклик. Мандрiвнi лицарi - тi самi цигани. Вас треба нищити.
   Л а н ц е л о т. Я не дамся.
   Д р а к о н. Я знищив: вiсiмсот дев'ять лицарiв, дев'ятсот п'ять людей невiдомого звання, одного п'яного старигана, двох божевiльних, двох жiнок - матiр i тiтку дiвчат, яких я обрав, - i одне хлоп'я дванадцяти рокiв - брата такої ж дiвчини. Крiм того, мною було знищено шiсть армiй i п'ять натовпiв заколотникiв. Сiдайте, будь ласка.
   Л а н ц е л о т (сiдає). Дякую.
   Д р а к о н. Ви палите? Палiть, не соромтесь.
   Л а н ц е л о т. Дякую. (Дiстає люльку, неквапно набиває її тютюном.)
   Д р а к о н. Ви знаєте, в який день я з'явився на свiт?
   Л а н ц е л о т. В нещасний.
   Д р а к о н. В день страшної битви. Того дня сам Аттiла зазнав поразки, - вам зрозумiло, скiльки воїнiв мало полягти для цього? Земля просочилася кров'ю. Листя на деревах до пiвночi стали коричневими. На свiтанку велетенськi чорнi гриби - вони називаються гробовики - виросли пiд деревами. А слiдом за ними з-пiд землi виповз я. Я - син вiйни. Вiйна - це я. Кров мертвих гунiв тече у моїх жилах, - це холодна кров. В бою я холодний, спокiйний i влучний.
   На словi "влучний" Дракон робить легкий порух рукою. Чути сухе клацання. Iз вказiвного пальця Дракона стрiчкою вилiтає полум'я. Запалює тютюн у люльцi, яку саме набив Ланцелот.
   Л а н ц е л о т. Дякую. (З насолодою затягається.)
   Д р а к о н. Ви проти мене, - отже, проти вiйни?
   Л а н ц е л о т. Що ви! Я воюю все життя.
   Д р а к о н. Ви тут чужинець, а ми здавна навчилися розумiти одне одного. Все мiсто дивитиметься на вас з жахом i зрадiє вашiй смертi. На вас чекає безславна загибель. Розумiєте?
   Л а н ц е л о т. Нi.
   Д р а к о н. Бачу, ви так само рiшучi?
   Л а н ц е л о т. Навiть бiльше.
   Д р а к о н. Ви - гiдний супротивник.
   Л а н ц е л о т. Дякую.
   Д р а к о н. Я буду битися з вами всерйоз.
   Л а н ц е л о т. Чудово.
   Д р а к о н. Це значить, що я уб'ю вас негайно. Тут. Зараз же.
   Л а н ц е л о т. Але ж я беззбройний!
   Д р а к о н. А ви хотiли, аби я дав вам час озброїтись? Нi. Адже я сказав, що воюватиму з вами всерйоз. Я нападу на вас раптово, зараз же... Ельзо, принеси вiник!
   Е л ь з а. Навiщо?
   Д р а к о н. Зараз я спопелю цього чоловiка, а ви виметете його попiл.
   Л а н ц е л о т. Ви боїтесь мене?
   Д р а к о н. Я не знаю, що таке страх.
   Л а н ц е л о т. Чого ж тодi ви так квапитесь? Дайте менi сроку до завтра. Я знайду собi зброю, i ми зустрiнемось на полi.
   Д р а к о н. А навiщо?
   Л а н ц е л о т. Щоб народ не подумав, нiбито ви боїтеся.
   Д р а к о н. Народ нi про що не дiзнається. Цi двоє мовчатимуть. Зараз ви помрете хоробро, тихо i безславно. (Здiймає руку.)
   Ш а р л е м а н ь. Постривайте!
   Д р а к о н. Що таке?
   Ш а р л е м а н ь. Ви не можете його вбити.
   Д р а к о н. Що?
   Ш а р л е м а н ь. Благаю вас - не гнiвайтесь, я вiдданий вам усiєю душею. Але ж я архiварiус.
   Д р а к о н. До чого тут ваша посада?
   Ш а р л е м а н ь. У мене зберiгається документ, пiдписаний вами триста вiсiмдесят два роки тому. Цей документ не вiдмiнено. Бачите, я не заперечую, лише нагадую. Там стоїть пiдпис: "Дракон".
   Д р а к о н. То й що?
   Ш а р л е м а н ь. Врештi-решт, це моя донька. Адже я хочу, щоб вона прожила подовше. Це цiлком природньо.
   Д р а к о н. Коротше.
   Ш а р л е м а н ь. Хай там що - я заперечую. Ви не можете його вбити. Кожен, хто викличе вас - в безпецi до дня битви, пишите ви i пiдтверджуєте обiтницею. I день битви призначаєте не ви, а вiн, той, хто вас викликав, - так сказано в документi i пiдтверджено обiтницею. А все мiсто має допомагати тому, хто вас викличе, i нiкого не буде покарано, - це також пiдтверджено обiтницею.
   Д р а к о н. Коли написано цей документ?
   Ш а р л е м а н ь. Триста вiсiмдесят два роки тому.
   Д р а к о н. Я був тодi наївним, недосвiдченим, сентиментальним хлопчиськом.
   Ш а р л е м а н ь. Але документ не вiдмiнено.
   Д р а к о н. Мало там що...
   Ш а р л е м а н ь. Але документ...
   Д р а к о н. Досить про документи. Ми - дорослi люди.
   Ш а р л е м а н ь. Але ж ви самi пiдписали. Я можу збiгати за документом.
   Д р а к о н. Анi руш.
   Ш а р л е м а н ь. Знайшлась людина, яка спробує врятувати мою дiвчинку. Любов до дитини - це ж нiчого. Це можна. До того ж, гостиннiсть - це також можна. Чого ж ви дивитесь на мене так страшно? (Затуляє обличчя долонями.)
   Е л ь з а. Тату! Тату!
   Ш а р л е м а н ь. Я протестую.
   Д р а к о н. Добре. Зараз я знищу все гнiздо.
   Л а н ц е л о т. I весь свiт дiзнається, що ви боягуз.
   Д р а к о н. Звiдкiля?
   Кiт одним стрибком вилiтає за вiкно. Шипить здалеку.
   К i т. Всiм, всiм все розкажу, старий ящуре.
   Дракон знову вибухає ревищем. Ревiння так само могутнє, ала цього разу в ньому виразно чути хрипiння, стогiн, уривистий кашель. Це реве величезне, стародавнє, люте чудовисько.
   Д р а к о н (раптово уриваючи виття). Добре. Будемо битися завтра, як ви й просили.
   Швидко виходить. Зараз же за дверима пiдiймається свист, шум, гомiн. Стiни дрижать, миготить лампа, свист, шум i гомiн затихають, вiддiляючись.
   Ш а р л е м а н ь. Полетiв! Що я накоїв! Ах, що я накоїв! Я старий, клятий себелюбець. Але ж я не мiг вчинити iнакше! Ельзо, ти гнiваєшся на мене?
   Е л ь з а. Нi, що ти!
   Шарлемань. Я раптом страшенно ослабнув. Вибачте менi. Я ляжу. Нi, нi, не проводжай мене. Залишайся з гостем. Розважай його бесiдою, - адже вiн був такий люб'язний iз нами. Вибачте, я пiду приляжу. (Виходить.)
   Пауза.
   Е л ь з а. Навiщо ви все це розтiяли? Я не докоряю вам, - але все було так ясно i достойно. Зовсiм не так страшно померти молодою. Всi постарiють, а ти нi.
   Л а н ц е л о т. Що ви кажете! Подумайте! Дерева i тi зiтхають, коли їх зрубують.
   Е л ь з а. А я не скарджуся.
   Л а н ц е л о т. I вам не жаль батька?
   Е л ь з а. Але ж вiн помре тодi, коли йому хочеться померти. По сутi, це щастя.
   Л а н ц е л о т. I вам не шкода ваших подруг?
   Е л ь з а. Нi, адже, якби не я, дракон обрав би кого-небудь iз них.
   Л а н ц е л о т. А ваш наречений?
   Е л ь з а. Звiдки ви дiзналися, що у мене був наречений?
   Л а н ц е л о т. Я це вiдчув. А з нареченим вам не жаль розлучатися?
   Е л ь з а. Але ж дракон, аби втiшити Генрiха, призначив його своїм особистим секретарем.
   Л а н ц е л о т. Ах, он воно що. Тодi, звiсно, з ним не так уже й шкода розлучатися. Ну а як ваше рiдне мiсто? Вам не жаль його залишати?
   Е л ь з а. Але ж за своє рiдне мiсто я i гину.
   Л а н ц е л о т. I воно байдуже приймає вашу жертву?
   Е л ь з а. Нi, нi! Мене не стане в недiлю, а до самого вiвторка мiсто одягне жалобу. Цiлих три днi нiхто не куштуватиме м'яса. До чаю подаватимуть особливi булочки, що називаються "бiдна дiвчина" - на згадку про мене.
   Л а н ц е л о т. I це все?
   Е л ь з а. Що ж iще можна зробити?
   Л а н ц е л о т. Вбити дракона.
   Е л ь з а. Це неможливо.
   Л а н ц е л о т. Дракон вивихнув вашу душу, отруїв кров i затуманив зiр. Але ми все це виправимо.
   Е л ь з а. Не треба. Коли все, що ви сказали про мене, правда, значить, краще менi померти.
   Забiгає Кiт.
   К i т. Вiсiм моїх знайомих кiшок i сорок вiсiм моїх кошенят оббiгли всi будинки i розповiли про майбутню бiйку. Няв! Бургомiстр бiжить сюди!
   Л а н ц е л о т. Бургомiстр? Чудово!
   Забiгає бургомистр.
   Б у р г о м i с т р. Добридень, Ельзо. Де перехожий?
   Л а н ц е л о т. Ось я.
   Б у р г о м i с т р. Перш за все, будь ласка, говорiть тихiше, якщо можна, без жестiв, рухайтеся м'яко i не дивiться менi увiчi.
   Л а н ц е л о т. Чому?
   Б у р г о м i с т р. Бо мої нерви в жахливому станi. Я хворий на всi нервовi i психiчнi хвороби, якi тiльки є на свiтi, i до того ж, на три, досi не вiдомi. Думаєте, легко бути бургомiстром при драконовi?
   Л а н ц е л о т. Ось я уб'ю дракона, i вам стане легше.
   Б у р г о м i с т р. Легше? Ха-ха! Легше! Ха-ха! Легше! (Впадає в iстеричний стан. П'є воду. Заспокоюється.) Те, що ви наважились викликати пана дракона, - справжнiсiньке лихо. Справи були в порядку. Пан дракон, завдяки своєму впливовi, тримав у руках мого помiчника, рiдкiсного мерзотника, i всю його зграю купцiв-мукомолiв. Тепер усе переплутається. Пан дракон готуватиметься до битви i покине справи мiського управлiння, якими щойно почав займатися.
   Л а н ц е л о т. Та зрозумiйте ж ви, нещасна людино, що я врятую мiсто!
   Б у р г о м i с т р. Мiсто? Ха-ха! Мiсто! Мiсто! Ха-ха! (П'є воду, заспокоюється.) Мiй помiчник - такий негiдник, що я пожертвую двома мiстами, аби лишень позбутися його. Краще п'ять драконiв, анiж така мерзота, як мiй помiчник. Благаю вас, їдьте звiдси.
   Л а н ц е л о т. Не поїду.
   Б у р г о м i с т р. Вiтаю вас, у мене напад каталепсiї (Застигає з гiркою посмiшкою.)
   Л а н ц е л о т. Адже я всiх порятую! Зрозумiйте!
   Бургомiстр мовчить.
   Л а н ц е л о т. Не розумiєте?
   Бургомiстр мовчить. Ланцелот збризкує його водою.
   Б у р г о м i с т р. Нi, я вас не розумiю. Хто вас просить битися з ним?
   Л а н ц е л о т. Все мiсто цього бажає.
   Б у р г о м i с т р. Справдi? Погляньте у вiкно. Найкращi люди мiста прибiгли благати вас, аби ви забиралися геть!
   Л а н ц е л о т. Де ж вони?
   Б у р г о м i с т р. Онде, туляться бiля стiн. Ближче, друзi мої.
   Л а н ц е л о т. Чого вони йдуть навшпиньках?
   Б у р г о м i с т р. Щоб не дiяти менi на нерви. Друзi мої, скажiть Ланцелотовi, чого ви вiд нього хочете. Ну! Один! Два! Три!
   Х о р г о л о с i в. Забирайтесь геть вiд нас! Якнайшвидше! Сьогоднi ж!
   Ланцелот вiдходить вiд вiкна.
   Б у р г о м i с т р. От бачите! Якщо ви гуманна i культурна людина, то маєте пiдкоритися народнiй волi.
   Л а н ц е л о т. Нiзащо!
   Б у р г о м i с т р. Вiтаю вас, у мене легкий напад божевiлля. (Одну руку упирає в бiк, iншу вигинає.) Я - чайник, заварiть мене!
   Л а н ц е л о т. Я розумiю, чого тi людцi прибiгли сюди навшпиньках.
   Б у р г о м i с т р. Ну, i чому ж?
   Л а н ц е л о т. Щоб не прокинулися справжнi люди. От з ними я зараз i поговорю. (Вибiгає.)
   Б у р г о м i с т р. Закип'ятiть мене! А втiм, що вiн може вдiяти? Дракон накаже, i ми його запроторимо до в'язницi. Люба Ельзо, не хвилюйся. Секунда в секунду, в призначений термiн, наш любий дракон вiзьме тебе в обiйми. Будь спокiйна.
   Е л ь з а. Добре.
   Стукiт у дверi.
   Е л ь з а. Увiйдiть.
   Заходить той самий лакей, що оголошував про прихiд Дракона.
   Б у р г о м i с т р. Здоров був, синку.
   Л а к е й. Здоров був, батьку.
   Б у р г о м i с т р. Ти вiд нього? Нiякого бою, звiсно ж, не буде? Ти принiс наказ кинути Ланцелота ло в'язницi?
   Л а к е й. Пан дракон наказує: по-перше - призначити бiй на завтра, по-друге - забезпечити Ланцелота зброєю, по-третє - бути якнайрозумнiшими.
   Б у р г о м i с т р. Вiтаю вас, я втратив глузд! Глузд! Агов! Де ти? Вiдгукнися!
   Л а к е й. Менi наказано переговорити з Ельзою наодинцi.
   Б у р г о м i с т р. Iду, iду, iду! (Квапливо виходить.)
   Л а к е й. Здрастуй, Ельзо.
   Е л ь з а. Здрастуй, Генрiху.
   Г е н р i х. Сподiваєшся, що Ланцелот тебе порятує?
   Е л ь з а. Нi. А ти?
   Г е н р i х. I я нi.
   Е л ь з а. Що дракон звелiв менi передати?
   Г е н р i х. Вiн звелiв передати, аби ти вбила Ланцелота, якщо буде потрiбно.
   Ельза (з жахом). Як?
   Г е н р i х. Ножем. Ось цей нiж. Його отруєно...
   Е л ь з а. Я не хочу!
   Г е н р i х. А пан дракон на це велiв сказати, що iнакше вiн переб'є всiх твоїх подруг.
   Е л ь з а. Добре. Скажи, що я постараюся.
   Г е н р i х. А пан дракон на це велiв сказати: будь-яке вагання буде покарано як ослух.
   Е л ь з а. Я ненавижу тебе!
   Г е н р i х. А пан дракон на це велiв сказати, що умiє нагороджувати вiрних слуг.
   Е л ь з а. Ланцелот уб'є твого дракона!
   Г е н р i х. А пан дракон звелiв сказати: побачимо!
  

Завiса

Дiя друга

  
   Центральна площа мiста. Направо - ратуша з невеличкою вежею, де стоїть вартовий. Прямо - величезна похмура коричнева будiвля без вiкон, з велетенськими чугунними дверима на всю стiну вiд фундаменту до даху. На дверях напис готичними лiтерами: "Людям вхiд суворо заборонено." Налiво - широкий старовинний мур. В центрi площi - колодязь з рiзьбленими перилами i навiсом. Генрiх, без лiвреї, у фартусi, начищає мiднi оздоби на чугунних дверях.
   Г е н р i х (наспiвує). Побачимо, побачимо, промовив пан дракон. Побачимо, побачимо, зревiв старий Дра-дра. Старий дракоша прогримiв: побачим, хай там що! I ми поба, i ми поба! Побачим, тру-ля-ля!
   З ратушi вибiгає бургомiстр. На ньому гамiвна сорочка.
   Б у р г о м i с т р. Здоров був, синку. Ти посилав за мною?
   Г е н р i х. Здоров був, батьку. Я хотiв дiзнатися, як там у вас iдуть справи. Засiдання мiського самоврядування закрилося?
   Б у р г о м i с т р. Де там! За всеньку нiч ми ледве встигли затвердити порядок денний.
   Г е н р i х. Стомився?
   Б у р г о м i с т р. А ти як гадаєш? За останнi пiвгодини на менi змiнили три гамiвнi сорочки. (Позiхає.) Не знаю, на дощ, чи що, але сьогоднi жахливо розiгралась моя клята шизофренiя. Так i марю, так i марю... Галюцинацiї, нав'язливi iдеї, те, се. (Позiхає.) Тютюн є?
   Г е н р i х. Є.
   Б у р г о м i с т р. Розв'яжи мене. Закуримо.
   Генрiх розв'язує батька. Вмощуються поруч на сходах палацу. Закурюють.
   Г е н р i х. Коли ж ви вирiшите питання стосовно зброї?
   Б у р г о м i с т р. Якої зброї?
   Г е н р i х. Для Ланцелота.
   Б у р г о м i с т р. Для якого Ланцелота?
   Г е н р i х. Ти що, з глузду з'їхав?
   Б у р г о м i с т р. Звичайно ж. Гарний син. Зовсiм забув, як тяжко хворий бiдолаха батько. (Кричить.) О люди, люди, любiть одне одного! (Спокiйно.) Бачиш, яка маячня.
   Г е н р i х. Нiчого, нiчого, татку. Це минеться.
   Б у р г о м i с т р. Я сам знаю, що минеться, а все ж таки неприємно.
   Г е н р i х. Послухай мене. Є важливi новини. Старий дракоша нервується.
   Б у р г о м i с т р. Неправда!
   Г е н р i х. Запевняю тебе. Цiлiсiньку нiч, не шкодуючи крилець, наш стариган пурхав невiдомо де. Заявився додому лише на свiтанку. Вiд нього страшенно тхнуло рибою, що трапляється з ним завжди, коли вiн стурбований. Розумiєш?
   Б у р г о м i с т р. Так, так.
   Г е н р i х. I менi вдалося дiзнатися от про що. Наш добрий ящур пурхав цiлу нiч, аби лиш вивiдати все потаємне про славного пана Ланцелота.
   Б у р г о м i с т р. Ну, ну?
   Г е н р i х. Не знаю, в яких притонах - на Гiмалаях чи на горi Арарат, в Шотландiї чи на Кавказi, та стариган довiдався, що Ланцелот - професiйний герой. Зневажаю людцiв цiєї породи. Та Дра-дра, як професiйний злодiй, певне, надає їм якогось значення. Вiн лаявся, скрипiв, пхинькав. Потiм дiдусевi забажалось пивця. Вихлебтав цiлу дiжку улюбленого напою i, не вiддавши жодного наказу, знову розправив перетинки i досi пiрнає пiд небесами, мов та пташина. Тебе це не турбує?
   Б у р г о м i с т р. Анiтрохи.
   Г е н р i х. Татку, скажи менi - ти старший за мене... бiльш досвiдчений... Скажи, що ти думаєш про битву, яка наближається? Скажи, прошу. Невже Ланцелот може... Тiльки скажи просто, без казеного захоплення, - невже Ланцелот може перемогти? Га? Татку? Скажи менi!
   Б у р г о м i с т р. Будь ласка, синку, я вiдповiм тобi просто, вiд щирого серця. Я так, розумiєш, хлопчино, прив'язався до нашого дракошi! От слово честi. Спорiднився з ним, чи що? Менi, розумiєш, навiть, як би тобi сказати, хочеться вiддати за нього життя. Їй-богу правда, провалитись менi на мiсцi! Нi, нi, нi! Вiн, голубчик, переможе! Вiн переможе, чудонько-юдонько! Серденятко-пташенятко! Лiтун-клопотун! Ох, як я його люблю! Ох, люблю! Люблю - та й годi. Ось тобi i вся вiдповiдь.
   Г е н р i х. Не хочеш ти, татку, просто, по душам, поговорити з єдиним сином!
   Б у р г о м i с т р. Не хочу, сину. Я ще не збожеволiв. Тобто я, звичайно ж, збожеволiв, але не настiльки. Це дракон наказав тобi допитати мене?
   Г е н р i х. Що ти, татку!
   Б у р г о м i с т р. Молодець, синку! Дуже добре провiв усю розмову. Пишаюся тобою як знавець, як старий служака. Ти запам'ятав мою вiдповiдь?
   Г е н р i х. Само собою.
   Б у р г о м i с т р. А цi слова: чудонько-юдонько, серденятко-пташенятко, лiтун-клопотун?
   Г е н р i х. Все запам'ятав.
   Б у р г о м i с т р. Ну от так i доповiси!
   Г е н р i х. Добре, татку.
   Б у р г о м i с т р. Ах ти мiй єдиний, ах ти мiй шпигунчику... Кар'єроньку робить, крихiтка. Грошей не треба?
   Г е н р i х. Нi, поки що не треба, дякую, татку.
   Б у р г о м i с т р. Бери, не соромся. Я з грошима. У мене як раз учора ввечерi був напад клептоманiї. Бери...
   Г е н р i х. Дякую, не треба. Ну а зараз скажи мне правду...
   Б у р г о м i с т р. Ну що ти, синку, як маленький, - правду, правду... Я ж не якийсь обиватель, а бургомiстр. Я сам собi не кажу правди вже стiльки рокув, що й не пам'ятаю, яка вона, правда. Вiдвертає, вiдкидає мене вiд неї. Знаєш, чим вона, клята, пахне? Досить, сину. Слава дракону! Слава дракону! Слава дракону!
   Вартовий на вежi б'є алебардою об пiдлогу. Кричить.
   В а р т о в и й. Струнко! Рвiняйсь на небо! Його вельможнiсть з'явились над Сiрими горами!
   Генрiх i бургомiстр пiдхоплюються i витягаються, пiдвiвши голови до неба. Чутно вiддалений гул, який поступово завмирає.
   Вiльно! Його вельможнiсть завернули назад i зникли в диму i полум'ї!
   Г е н р i х. Патрулює.
   Б у р г о м i с т р. Так, так. Послухай-но, тепер ти дай менi вiдповiдь на одне питання. Дракон справдi не вiддавав нiяких наказiв, га, синку?
   Г е н р i х. Не вiддавав, татку.
   Б у р г о м i с т р. Вбивати не будемо?
   Г е н р i х. Кого?
   Б у р г о м i с т р. Нашого рятiвника.
   Г е н р i х. Ах, татку, татку.
   Б у р г о м i с т р. Скажи, синку. Чи не наказав вiн тихесенько тюкнути пана Ланцелота? Говори, не соромся... Чого там... Справи житейськi. Га, синку? Мовчиш?
   Г е н р i х. Мовчу.
   Б у р г о м i с т р. Ну гаразд, мовчи. Розумiю, нiчого не поробиш - служба.
   Г е н р i х. Нагадую вам, пане бургомiстр, що з хвилини на хвилину має вiдбутися урочиста церемонiя надання зброї пановi герою. Може статися, сам Дра-дра захоче вшанувати церемонiю своєю присутнiстю, а в тебе ще нiчого не готово.
   Б у р г о м i с т р (позiхає i потягається). Що ж, пiду. Ми за мить оберемо для нього зброю... яку-небудь. Буде вдоволений. Зав'яжи-но менi рукави... От i вiн iде! Ланцелот iде!
   Г е н р i х. Забери його! Зараз сюди прийде Ельза, менi треба з нею поговорити.
   Заходить Ланцелот.
   Б у р г о м i с т р (екзальтовано). Слава тобi, слава, осанна, Георгiю-Переможцю! Ах, даруйте, в мареннi переплутав. Менi раптом здалося, що ви на нього так схожi.
   Л а н ц е л о т. Цiлком можливо. Це мiй далекий родич.
   Б у р г о м i с т р. Як провели нiч?
   Л а н ц е л о т. Блукав.
   Б у р г о м i с т р. Затоваришували з ким-небудь?
   Л а н ц е л о т. Звiсно.
   Б у р г о м i с т р. З ким?
   Л а н ц е л о т. Боязкi жителi вашого мiста цькували мене псами. А пси у вас дуже тямовитi. От iз ними я й потоваришував. Вони мене зрозумiли, бо люблять своїх господарiв i бажають їм добра. Ми говорили мало не до свiтанку.
   Б у р г о м i с т р. Блiх не набралися?
   Л а н ц е л о т. Нi. Це були славнi, охайнi пси.
   Б у р г о м i с т р. Не пам'ятаєте, як їх звали?
   Л а н ц е л о т. Вони просили не казати.
   Б у р г о м i с т р. Не переношу собак.
   Л а н ц е л о т. Даремно.
   Б у р г о м i с т р. Занадто простi iстоти.
   Л а н ц е л о т. Гадаєте, це так просто - любити людей? Адже собаки прекрасно знають, що за народ їхнi господарi. Плачуть, а люблять. Це справжнi трудiвники. Ви посилали за мною?
   Б у р г о м i с т р. За мною, гукнув лелека i цюкнув землю своїм гострим дзьобом. За мною, сказав король i обернувся на королеву. За мною летiли кралi верхи на елегантних тростинах. Коротше кажучи, так, я посилав за вами, пане Ланцелот.
   Л а н ц е л о т. Чим можу служити?
   Б у р г о м i с т р. В магазинi Мюллера отримано свiжу партiю сиру. Найлiпша прикраса дiвчини - скромнiсть i прозоре платтячко. На заходi дикi качки пролетiли над колискою. Вас чекають на засiданнi мiського самоврядування, пане Ланцелот.
   Л а н ц е л о т. Навiщо?
   Б у р г о м i с т р. Навiщо ростуть липи на вулицi Драконових Лапок? Навiщо танцi, коли хочеться поцiлункiв. Навiщо поцiлунки, коли б'ють копита? Члени мiського самоврядування мають особисто побачити вас, аби зрозумiти, яка саме зброя вам личить, пане Ланцелот. Ходiмо, покажемось їм!
   Виходять.
   Г е н р i х. Побачимо, побачимо, промовив пан дракон. Побачимо, побачимо, зревiв старий Дра-дра. Старий дракоша прогримiв: побачим, хай там що! I ми поба, i ми поба!..
   Заходить Ельза.
   Ельзо!
   Е л ь з а. Так, я. Ти посилав за мною?
   Г е н р i х. Посилав. Як жаль, що на вежi стоїть вартовий. Якби не ця надзвичайно прикра перешкода, я обiйняв би тебе i поцiлував.
   Е л ь з а. А я б тебе вдарила.
   Г е н р i х. Ах, Эльзо, Эльзо! Ти завжди була трохи занадто доброчесною. Але це тобi личило. За твоєю сором'язливiстю дещо криється. Дра-дра вiдчуває дiвчат. Вiн завжди обирав найкращих, пустунець-стрибунець. А Ланцелот ще не пробував упадати за тобою?
   Е л ь з а. Замовкни.
   Г е н р i х. Втiм, звiсно ж, нi. Будь на твоєму мiсцi стара дурепа, вiн би все одно полiз битися. Йому однаково, кого рятувати. Його так навчено. Вiн i не розгледiв, яка ти.
   Е л ь з а. Ми щойно познайомились.
   Г е н р i х. Це не виправдання.
   Е л ь з а. Ти покликав мене тiльки для того, щоб це все сказати?
   Г е н р i х. О нi. Я покликав тебе, щоб спитати - хочеш вийти за мене замiж?
   Е л ь з а. Припини!
   Г е н р i х. Я не жартую. Мене уповноважено передати тобi ось що: якщо ти будеш слухняною i, в разi потреби, уб'єш Ланцелота, в нагороду Дра-дра тебе вiдпустить.
   Е л ь з а. Не хочу.
   Г е н р i х. Дай договорити. Замiсть тебе буде обрано iншу, зовсiм незнайому дiвчину з простолюддя. Її все одно призначено на наступний рiк. Вибирай, що краще - безглузда смерть, чи життя, сповнене таких радощiв, якi досi лиш снилися тобi, i то так рiдко, що аж прикро.
   Е л ь з а. Вiн злякався!
   Г е н р i х. Хто? Дра-дра? Я знаю всi його слабкостi. Вiн самодур, солдафон, паразит - все що завгодно, тiльки не боягуз.
   Е л ь з а. Вчора вiн погрожував, а сьогоднi торгується?
   Г е н р i х. Цього домiгся я.
   Е л ь з а. Ти?
   Г е н р i х. Я справжнiй переможець дракона, коли хочеш знати. Я можу виклопотати все. Я чекав нагоди - i дочекався. Я не такий дурень, аби поступитися тобою будь-кому.
   Е л ь з а. Не вiрю тобi.
   Г е н р i х. Вiриш.
   Е л ь з а. Все одно, я не можу вбити людину!
   Г е н р i х. А проте ножа ти з собою захопила. Он вiн висить у тебе на поясi. Я йду, люба. Менi треба надягти парадну лiврею. Але я йду заспокоєний. Ти виконаєш наказ заради себе i заради мене. Подумай! Життя, все життя перед нами - якщо ти захочеш. Подумай, моя вродливице. (Виходить.)
   Е л ь з а. Боже мiй! У мене щоки палають, наче я з ним цiлувалася. Який сором! Вiн майже умовив мене... То ось я яка!.. Ну й нехай. I дуже добре. Досить! Я була найслухнянiшою в мiстi. Вiрила всьому. I чим це скiнчилося? Так, мене всi поважали, а щастя дiставалось iншим. Вони сидять зараз удома, вибирають найкращi сукнi, прасують оборочки. Завиваються. Збираються йти милуватися моїм лихом. Ах, я так i бачу, як пудряться вони бiля дзеркала й кажуть: "Бiдолашна Ельза, бiдна дiвчина, вона була така гарна!" Одна я, одна з усього мiста, стою на площi й мучуся. I дурень вартовий таращить на мене очi, думає про те, що зробить сьогоднi зi мною дракон. I завтра цей солдат житиме, вiдпочиватиме пiсля чергування. Пiде гуляти до водоспаду, де рiчка така весела, що найсумнiшi люди посмiхаються, дивлячись як славно вона пiдстрибує. Або пiде до парку, де садiвник виростив дивовижнi анютинi вiчки, якi примружуються, пiдморгують i навiть умiють читати, якщо лiтери великi i книжка закiнчується добре. Або поїде кататися по озеру, яке колись закип'ятив дракон i де русалки з того часу такi сумирнi. Вони не тiльки нiкого не топлять, а ще й торгують, сидячи на мiлинi, рятiвними поясами. Але вони, як i ранiше, прекраснi, i солдати люблять поговорити з ними. I розповiсть русалкам цей дурень-солдат, як заграла весела музика, як всi заплакали, а дракон повiв мене до себе. I русалки будуть ахати: "Ах, бiдна Ельза, ах, бiдна дiвчина, сьогоднi така чудова погода, а її немає на свiтi". Не хочу! Хочу все бачити, все чути, все вiдчувати. Ось вам! Хочу бути щасливою! Ось вам! Я взяла нiж, щоб убити себе. I не уб'ю. Ось вам!
   Ланцелот виходить iз ратушi.
   Л а н ц е л о т. Ельзо! Яке щастя вас бачити!
   Е л ь з а. Чому?
   Л а н ц е л о т. Ах, славна моя панночко, у мене такий важкий день, що душа так i прагне вiдпочинку, хоч на хвилину. I от, як навмисне, я зустрiчаю вас.
   Е л ь з а. Ви були на засiданнi?
   Л а н ц е л о т. Був.
   Е л ь з а. Навiщо вони кликали вас?
   Л а н ц е л о т. Пропонували грошi, аби тiльки я вiдмовився вiд бою.
   Е л ь з а. I що ви їм сказали?
   Л а н ц е л о т. Сказав: ах ви, бiднi дурнi! Не будемо про них говорити. Сьогоднi, Ельзо, ви ще гарнiшi, нiж учора. Це певна ознака того, що ви справдi менi подобаєтесь. Ви вiрите, що я звiльню вас?
   Е л ь з а. Нi.
   Л а н ц е л о т. А я не ображаюся. От як, виявляється, ви менi подобаєтесь.
   Забiгають подруги Ельзи.
   1-а п о д р у г а. А от i ми!
   2-а п о д р у г а. Ми - найкращi Ельзинi подруги.
   3-я п о д р у г а. Ми жили душа в душу стiльки рокiв, з самого дитинства.
   1-а п о д р у г а. Вона була в нас найрозумнiшою.
   2-а п о д р у г а. Вона була у нас найгарнiшою.
   3-я п о д р у г а. I все-таки любила нас бiльше за всiх. I зашиє, траплялося, що попросиш, i допоможе розв'язати задачу, i втiшить, коли тобi здається, що ти найнещаднiша в свiтi.
   1-а п о д р у г а. Ми не спiзнилися?
   2-а п о д р у г а. Ви справдi будете битися з ним?
   3-я п о д р у г а. Пане Ланцелот, ви не могли б влаштувати нас на даху ратушi? Вам не вiдмовлять, якщо ви попросите. Нам так хочеться побачити бiй якнайкраще.
   1-а п о д р у г а. Ну от ви i розгнiвались.
   2-а п о д р у г а. I не хочете з нами розмовляти.
   3-я п о д р у г а. А ми зовсiм не такi поганi дiвчата.
   1-а п о д р у г а. Ви думаєте, ми навмисне заважаємо вам попрощатися з Ельзою.
   2-а п о д р у г а. А ми не навмисне.
   3-я п о д р у г а. Це Генрiх наказав нам не залишати вас iз нею наодинцi, аж доки пан дракон цього не дозволить...
   1-а п о д р у г а. Вiн наказав нам говорити...
   2-а п о д р у г а. I от ми трiщимо, як сороки.
   3-я п о д р у г а. Бо iнакше заплакали б. А ви, приїжджий, навiть не уявляєте, який це сором - плакати при чужих.

Шарлемань виходить iз ратушi.

   Ш а р л е м а н ь. Засiдання скiнчилося, пане Ланцелот. Рiшення щодо зброї для вас винесено. Пробачте нас. Пожалiйте нас, бiдних убивць, пане Ланцелот.
   Гримлять труби. З ратушi вибiгають слуги, простилають килими i встановлюють крiсла. Велике, розкiшно вбране крiсло ставлять посерединi. Справа i злiва - простiшi крiсла. Виходить бургомiстр в оточеннi членiв мiського самоврядування. Вiн дуже веселий. Генрiх, у параднiй лiвреї, йде разом з ними.
   Б у р г о м i с т р. Дуже смiшний анекдот... Як вона сказала? Я думала, всi хлоп'ята це вмiють? Ха-ха-ха! А цього анекдота ви знаєте? Дуже смiшний. Одному цигановi вiдрубали голову...

Гримлять труби.

   Ах, уже все готове... Добре, я розповiм вам його пiсля церемонiї... Нагадайте менi. Давайте, давайте, панове. Закiнчимо якнайшвидше.
   Члени мiського самоврядування стають справа i злiва вiд крiсла, що знаходиться посерединi. Генрiх стає за спинкою цього крiсла.
   (Вклоняється порожньому крiслу. Скоромовкою.) Враженi i схвильованi довiрою, яку ви, ваша вельможносте, виявляєте нам, дозволяючи виносити такi важливi рiшення, просимо вас заступити на мiсце почесного голови. Просимо раз, просимо два, просимо три. Засмученi, але що поробиш. Почнемо самi. Сiдайте, панове. Оголошую засiдання...

Пауза.

   Води!
   Слуга дiстає воду з колодязя. Бургомiстр п'є.
   Оголошую засiдання... Води! (П'є. Вiдкашлюється, тоненьким голоском.) Оголошую (глибоким басом) засiдання... Води! (П'є. Тоненько.) Дякую, голубчику! (Басом.) Йди геть, негiднику! (Своїм власним голосом.) Вiтаю вас, панове, у мене почалося роздвоєння особистостi. (Басом.) Ти що ж тут робиш, стара дурепо? (Тоненько.) Не бачиш, чи що, головую. (Басом.) Та хiба ж це жiноча справа? (Тоненько.) Та я й сама не рада, служивий. Не засуджуйте мене до страти, дайте протокол зачитати. (Власним голосом.) Слухали: Про надання зброї такому собi Ланцелотовi. Постановили: Надати, але знехотя. Гей, ви там! Подайте сюди зброю!
   Гримлять труби. Заходять слуги. Перший слуга подає Ланцелотовi маленький мiдний тазок, до якого прикрiплено вузенькi ремiнцi.
   Л а н ц е л о т. Це тазок вiд цирульника.
   Б у р г о м i с т р. Так, але ми призначили його виконуючим обов'язки шолома. Мiдну тацю призначено щитом. Не хвилюйтесь! Навiть речi у нашому мiстi слухнянi i дисциплiнованi. Вони будуть цiлком сумлiнно виконувати свої обов'язки. Лицарських обладункiв у нас на складi, на жаль, не знайшлося. Але є спис. (Простягає Ланцелотовi лист паперу.) Це посвiдчення видано вам у тому, що спис дiйсно знаходиться в ремонтi, що й пiдтверджено пiдписом та прикладанням печатки. Ви пред'явите його пiд час битви пановi дракону, i все закiнчиться просто чудово. Ось вам i все. (Басом.) Закривай засiдання, стара дурепо! (Тоненьким голоском.) Та закриваю, закриваю, хай йому трясця. I чого той народ усе сердиться, сердиться, i сам не знає, чого сердиться. (Спiває) Перший, другий, третiй, п'ятий, вийшов лицар погуляти... (Басом.) Закривай, негiднице! (Тоненьким голоском.) А я що роблю? (Спiває) Тут дракончик вилiтає i у лицаря стрiляє... Пiф-паф, ой-ой-ой, оголошую засiданнячко закритим.
   В а р т о в и й. Струнко! Рiвняйсь на небо! Його вельможнiсть з'явились над Сiрими горами i зi страшенною швидкiстю летять сюди.
   Всi пiдхоплюються i завмирають, пiдвiвши голови до неба. Вiддалений гул, що наростає зi страшенною швидкiстю. На сценi темнiшає. Суцiльна темрява. Гудiння обривається.
   Струнко! Його вельможнiсть, наче хмара, ширяє над нами, закривши сонце. Затамуйте подих!
   Спалахують два зеленкуватi вогники.
   К i т (пошепки). Ланцелоте, це я, кiт.
   Л а н ц е л о т (пошепки). Я одразу пiзнав тебе по очам.
   К i т. Я дрiматиму на стiнi фортецi. Знайди часину, проберися до мене, i я промуркочу тобi щось дуже приємне ...
   В а р т о в и й. Струнко! Його вельможнiсть ринулися вниз головами на площу.
   Оглушливий свист i ревище. Спалахує свiтло. У великому крiслi сидить з ногами крихiтна, блiда, як мрець, лiтня людина.
   К i т (зi стiни фортецi). Не лякайся, дорогий Ланцелоте. Це його третя довбешка. Вiн їх змiнює, коли забажає.
   Б у р г о м i с т р. Ваша вельможносте! У довiреному менi мiському самоврядуваннi нiяких пригод. В околотку одна. Наявнi...
   Дракон (надтрiснутим тенорком, дуже спокiйно). Забирайся геть! Всi забирайтесь геть! Крiм приїжджого.
   Всi виходять. На сценi Ланцелот, дракон i кiт, що дрiмає на стiнi фортецi, згорнувшись клубочком.
   Як здоров'я?
   Л а н ц е л о т. Дякую, чудово.
   Д р а к о н. А це що за тази на пiдлозi?
   Л а н ц е л о т. Зброя.
   Д р а к о н. Це мої додумалися?
   Л а н ц е л о т. Вони.
   Д р а к о н. От бешкетники. Прикро, чи не так?
   Л а н ц е л о т. Нi.
   Д р а к о н. Брехня. У мене холодна кров, але навiть я б образився. Страшно вам?
   Л а н ц е л о т. Нi.
   Д р а к о н. Брехня, брехня. Мої люди дуже страшнi. Таких бiльше нiде не знайдеш. Моя робота. Я їх викроював.
   Л а н ц е л о т. I все-таки вони люди.
   Д р а к о н. Це зовнi.
   Л а н ц е л о т. Нi.
   Д р а к о н. Якби ти розгледiв їх душi - ох, затремтiв би.
   Л а н ц е л о т. Нi.
   Д р а к о н. Утiк би навiть. Не став би помирати за калiк. Я ж їх, люб'язний, сам i скалiчив. Як треба, так i скалiчив. Людськi душi, люб'язний, дуже живучi. Розрубаєш тiло навпiл - людина помре. А душу розiрвеш - стане бiльш слухняною, та й по всьому. Нi, нi, таких душ нiде не знайдеш. Тiльки у моєму мiстi. Безрукi душi, безногi душi, глухонiмi душi, цепнi душi, лягавi душi, окаяннi душi. Знаєш, чого бургомiстр вдає з себе душевно хворого? Аби приховати, що в нього зовсiм немає душi. Дiрявi душi, продажнi душi, спаленi душi, мертвi душi. Нi, нi, шкода, що вони невидимi.
   Л а н ц е л о т. Це ваше щастя.
   Д р а к о н. Як так?
   Л а н ц е л о т. Люди жахнулися б, побачивши на власнi очi, на що перетворилися їхнi душi. Вони б на смерть пiшли, а не залишались пiдкореним народом. I хто б тодi вас годував?
   Д р а к о н. Бiс його зна, може ви й правi. Що ж, почнемо?
   Л а н ц е л о т. Давайте.
   Д р а к о н. Попрощайтеся спочатку з дiвчиною, заради якої ви йдте на смерть. Агов, хлопчику!
   Забiгає Генрiх.
   Ельзу!
   Генрiх вибiгає.
   Вам подобається дiвчина, яку я обрав?
   Л а н ц е л о т. Дуже, дуже подобається.
   Д р а к о н. Приємно чути. Менi вона також дуже, дуже подобається. Чудова дiвчина. Слухняна дiвчина.
   Заходять Ельза i Генрiх.
   Iди, iди сюди, моя люба. Поглянь менi ввiчi. Ось так. Дуже добре. Оченята яснi. Можеш поцiлувати менi руку. Отак. Пречудово. Вустонька теплi. А отже, на душi у тебе спокiйно. Хочеш попрощатися з паном Ланцелотом?
   Е л ь з а. Як накажете, пане дракон.
   Д р а к о н. А я ось як накажу. Iди. Поговори з ним лагiдно. (Тихо.) Лагiдно-лагiдно поговори з ним. Поцiлуй його на прощання. Нiчого. Адже я буду тут. За моєї присутностi можна. А потiм убий його. Нiчого, нiчого. Адже я буду тут. У мене на очах ти це зробиш. Iди. Можеш вiдiйти з ним подалi. Адже я чудово бачу. Я все бачу. Iди.
   Ельза пiдходить до Ланцелота.
   Е л ь з а. Пане Ланцелот, менi наказано попрощатися з вами.
   Л а н ц е л о т. Добре, Ельзо. Давайте попрощаємось, про всяк випадок. Бiй вiдбудеться не на жарт. Мало що може статися. На прощання я хочу сказати вам, що я кохаю вас, Ельзо.
   Е л ь з а. Мене!
   Л а н ц е л о т. Так, Ельзо. Ще вчора ви менi так сподобались, коли я поглянув у вiкно i побачив, як ви тихенько йдете зi своїм батьком додому. Потiм бачу, що з кожною зустрiччю ви здаєтесь менi все гарнiшою i гарнiшою. Еге ж, подумав я. Ось воно. Потiм, коли ви поцiлували лапу драконовi, я не розгнiвався на вас, а тiльки дуже засмутився. Ну, тут уже менi й стало все зрозумiло. Я, Ельзо, кохаю вас. Не гнiвайтесь. Я дуже хотiв, щоб ви це знали.
   Е л ь з а. Я думала, ви однаково викликали б дракона на бiй. Навiть якби iнша дiвчина була на моєму мiсцi.
   Л а н ц е л о т. Звiсно, викликав би. Я їх не переношу, цих драконiв. Але заради вас я ладен задушити його голiруч, хоч це дуже неприємно.
   Е л ь з а. Ви, отже, мене кохаєте?
   Л а н ц е л о т. Дуже. Страшно подумати! Якби вчора, на перехрестi трьох дорiг, я звернув не направо, а налiво, то ми б так нiколи й не познайомились. Жахливо, правда?
   Е л ь з а. Так.
   Л а н ц е л о т. Страшно уявити. Менi тепер здається, що ближче за вас у мене немає нiкого на свiтi, i мiсто ваше я вважаю своїм, бо ви тут живете. Якщо мене... ну, словом, якщо нам бiльше не доведеться поговорити, то ви вже не забувайте мене.
   Е л ь з а. Нi.
   Л а н ц е л о т. Не забувайте. От зараз ви вперше за сьогоднiшнiй день подивилися менi увiчi. I мене всього так i пронизало теплом, нiби ви приголубили мене. Я мандрiвник, легка людина, але все життя моє проходило у тяжких боях. Тут дракон, там людожери, там велетнi. Вовтузишся, вовтузишся... Робота клопiтка, невдячна. А все-таки я завжди був щасливим. Я не втомлювався. I закохувався часто.
   Е л ь з а. Часто?
   Л а н ц е л о т. Звичайно. Ходиш-блукаєш, б'єшся i знайомишся з дiвчатами. Адже вони весь час потрапляють то в полон до розбiйникiв, то в мiшок до велетня, то на кухню до людожера. А цi злодiї завжди вибирають найгарнiших дiвчат, особливо людожери. Ну i закохаєшся, бувало. Але хiба ж так, як тепер? З тими я все жартував. Смiшив їх. А вас, Ельзо, якби ми були самi, все цiлував би. Правда. I забрав би вас звiдси. Ми ходили б удвох лiсами й горами, - це зовсiм не важко. Нi, я дiстав би для вас коня з таким сiдлом, що ви нiколи б не стомлювались. I я йшов би бiля вашого стремена i милувався вами. I жодна iстота не посмiла б вас скривдити.
   Ельза бере Ланцелота за руку.
   Д р а к о н. Молодець дiвчина. Приручає його.
   Г е н р i х. Так. Вона зовсiм не дурненька, ваша вельможносте.
   Л а н ц е л о т. Ельзо, та ти, здається, збираєшся плакати?
   Е л ь з а. Збираюсь.
   Л а н ц е л о т. Чому?
   Е л ь з а. Менi жаль.
   Л а н ц е л о т. Кого?
   Е л ь з а. Себе i вас. Не буде нам з вами щастя, пане Ланцелот. Чому я народилася на свiт при драконовi!
   Л а н ц е л о т. Ельзо, я завжди кажу правду. Ми будемо щасливi. Повiр менi.
   Е л ь з а. Ой, ой, не треба.
   Л а н ц е л о т. Ми пiдемо удвох лiсовою дорiжкою, веселi i щасливi. Тiльки ти i я.
   Е л ь з а. Нi, нi, не треба.
   Л а н ц е л о т. I небо над нами буде чисте. Нiхто не насмiлиться звiдти напасти на нас.
   Е л ь з а. Правда?
   Л а н ц е л о т. Правда. Ах, хiба знають у вашому бiдному народi, як можна кохати одне одного? Страх, недовiра i втома згорять у тобi, зникнуть навiки. Ось як я тебе кохатиму. А ти, засинаючи, будеш посмiхатися i, просинаючись, будеш посмiхатися i кликати мене - ось як ти мене кохатимеш. I себе ти також полюбиш. Ти ходитимеш спокiйна i горда. Ти зрозумiєш, що коли я тебе таку цiлую, то, отже, ти гарна. I дерева в лiсi лагiдно говоритимуть iз нами, i звiрi, i птахи, адже справжнi закоханi все розумiють i заодно з усiм свiтом. I всi будуть радi нам, адже справжнi закоханi приносять щастя.
   Д р а к о н. Що вiн їй там наспiвує?
   Г е н р i х. Проповiдує. Вчення - свiтло, невчення - пiтьма. Мийте руки перед їжею. I тому подiбне. Цей сухар...
   Д р а к о н. Так, так. Вона поклала руку йому на плече! Молодець.
   Е л ь з а. Хай навiть ми не доживемо до такого щастя. Все одно, я вже i тепер щаслива. Цi чудовиська вартують нас. А ми втекли вiд них за тридев'ять земель. Зi мною так нiколи не говорили, мiй любий. Я не знала, що на свiтi є такi люди, як ти. Я ще вчора була слухняна, мов та собачка, не смiла i думати про тебе. I все ж таки вночi я тихцем спустилася вниз i випила вино, яке залишалось у твоїй склянцi. Я лише зараз зрозумiла, що це я по-своєму, таємно-таємно, поцiлувала тебе вночi за те, що ти заступився за мене. Тобi не зрозумiти, як переплутанi всi почуття у нас, бiдних, забитих дiвчат. Ще недавно менi здавалось, що я тебе ненавиджу. А це я по-своєму, таємно-таємно закохувалася в тебе. Любий мiй! Я кохаю тебе, - яке щастя сказати про це прямо. I яке щастя... (Цiлує Ланцелота.)
   Д р а к о н (снує нiжками з нетерплячки). Зараз зробить, зараз зробить, зараз зробить!
   Е л ь з а. А теперь пусти мене, коханий. (Звiльняється з обiймiв Ланцелота. Вихоплює нiж iз пiхов.) Бачиш цього ножа? Дракон наказав, щоб я цим ножем убила тебе. Дивись!
   Д р а к о н. Ну! Ну! Ну!
   Г е н р i х. Зроби, зроби!
   Ельза кидає нiж у колодязь.
   Нiкчемне дiвчисько!
   Д р а к о н (гримить). Та як ти посмiла!..
   Е л ь з а. Анi слова бiльше! Невже ти гадаєш, що я дозволю тобi лаятися зараз, пiсля того, як вiн поцiлував мене? Я люблю його. I вiн уб'є тебе.
   Л а н ц е л о т. Це щира правда, пане дракон.
   Д р а к о н. Ну-ну. Що ж. Доведеться битися. (Позiхає). Та вiдверто кажучи, я не шкодую про це, я тут нещодавно розробив дуже цiкавий удар лапою ен у напрямку iкс. Зараз випробуємо його на тiлi. Денщику, поклич-но варту.
   Генрiх вибiгає.
   Йди додому, дурненька, а пiсля бою ми поговоримо з тобою про все задушевно.
   Заходить Генрiх iз вартою.
   Слухай, варто, щось я хотiв тобi сказати... Ах, так... Проведи-но цю панночку додому i постережи її там.
   Ланцелот робить крок уперед.
   Е л ь з а. Не треба. Бережи сили. Коли ти вб'єш його, приходь за мною. Я чекатиму на тебе i перебиратиму кожне слово, яке ти сказав менi сьогоднi. Я вiрю тобi.
   Л а н ц е л о т. Я прийду за тобою.
   Д р а к о н. Ну от i добре. Iдiть.
   Варта забирає Ельзу.
   Хлопчику, знiми вартового з вежi i вiдправ його до в'язницi. Вночi треба буде вiдрубати йому голову. Вiн чув, як дiвчисько кричало на мене, i може бовкнути про це в казармi. Вiддай наказ. Потiм прийдеш змастити мої кiгтi отрутою.
   Генрiх вибiгає.
   (Ланцелоту.) А ти стiй тут, чуєш? I чекай. Коли розпочну - не скажу. Справжня вiйна починається раптово. Зрозумiв?
   Злазить з крiсла i прямує до палацу. Ланцелот пiдходить до кота.
   Л а н ц е л о т. Ну, ко?те, що приємне ти збирався менi промуркотiти?
   К i т. Поглянь направо, дорогий Ланцелоте. В хмарi пилу стоїть вiслючок. Пручається. П'ять чоловiкiв умовляють упертюха. Зараз я їм заспiваю пiсеньку. (Нявчить.) Бачиш, як упертюх застрибав до нас. Та бiля стiни вiн знов почне пручатися, а ти поговори з його погоничами. Ось i вони.
   За стiною - голова вiслюка, який зупиняється в хмарi пилу. П'ять погоничiв кричать на нього. Генрiх бiжить через площу.
   Г е н р i х (погоничам). Що ви тут робите?
   Д в о є п о г о н и ч i в (хором). Товар веземо на ринок, ваша честь.
   Г е н р i х. Який?
   Д в о є п о г о н и ч i в. Килими, ваша честь.
   Г е н р i х. Проїжджайте, проїжджайте. Бiля палацу не можна затримуватись!
   Д в о є п о г о н и ч i в. Вiслюк упирається, ваша честь.
   Г о л о с д р а к о н а. Хлопчику!
   Г е н р i х. Проїжджайте, проїжджайте. (Бiжить бiгцем до палацу.)
   Д в о є п о г о н и ч i в (хором). Здрастуйте, пане Ланцелот. Ми - вашi друзi, пане Ланцелот. (Одночасно вiдкашлюються.) Кха-кха. Ви не ображайтеся, що ми говоримо в один голос, - ми з дитинства працюємо разом i так зрiднилися, що думаємо i говоримо, як одна людина. Ми навiть закохалися в один день i в одну мить i одружилися з рiдними сестрами-близнючками. Ми виткали безлiч килимiв, та найкращий приготували за сьогоднiшню нiч, для вас. (Знiмають килим зi спини вiслюка i розстилають його на землi.)
   Л а н ц е л о т. Який гарний килим!
   Д в о є п о г о н и ч i в. Так. Килим щонайкращого ґатунку, подвiйний, шерсть iз шовком, фарби готувалися особливим нашим потаємним способом. Та секрет килима не в шерстi, не в шовку, не в фарбах. (Неголосно.) Це - летючий килим.
   Л а н ц е л о т. Чудово! Кажiть швидше, як ним керувати.
   Д в о є п о г о н и ч i в. Дуже просто, пане Ланцелот. Це - кут висоти, на ньому виткано сонце. Це - кут глибини, на ньому виткана земля. Це - кут вiзерунчастих польотiв, на ньому витканi ластiвки. Тут виткано келих з вином i прегарна закуска. Перемагай i влаштовуй бенкет. Нi, нi. Не дякуй нам. Нашi прадiди все позирали на дорогу, чекали на тебе. Нашi дiди чекали. А ми от - дочекалися.
   Швидко виходять, i в той же час до Ланцелота пiдбiгає третiй погонич з картонним чохлом у руках.
   3-й п о г о н и ч. Добридень, пане! Пробачте. Повернiть голову ось так. А тепер так. Чудово. Я, пане, майстер капелюхiв та капелюшкiв. Я роблю найкращi капелюхи та капелюшки у свiтi. Я дуже вiдомий у цьому мiстi. Мене тут кожна собака знає.
   К i т. I кiшка.
   3-й п о г о н и ч. От бачите! Без жодної мiрки, кинувши всього один погляд на замовника, я готую речi, якi справдi прикрашають людей, i в цьому моя радiсть. От, скажiмо, одну даму чоловiк любить, тiльки якщо вона в капелюшку моєї роботи. Вона навiть спить у капелюшку i всюди зiзнається, що зобов'язана менi щастям усього життя. Сьогоднi я цiлiсiньку нiч працював на вас, пане, i плакав з горя, мов дитина.
   Л а н ц е л о т. Чому?
   3-й п о г о н и ч. Такий уже це трагiчний, особливий фасон. Це капелюх-невидимка.
   Л а н ц е л о т. Чудово!
   3-й п о г о н и ч. Щойно ви надягнете його, як одразу щезнете, i бiдолашний майстер не дiзнається, личить вiн вам чи нi? Берiть, але не мiряйте у мене на очах. Я не винесу цього. Не винесу, нi.
   Втiкає. Тiєї ж митi до Ланцелота пiдходить четвертий погонич - похмурий бородань зi згортком на плечi. Розгортає згорток. Там меч i спис.
   4-й п о г о н и ч. На. Всю нiч кували. Нi пуху тобi, нi пера.
   Виходить. До Ланцелота пiдбiгає п'ятий погонич - маленький, сивий чоловiчок зi струнним музичним iнструментом у руках.
   5-й п о г о н и ч. Я - майстер музичних iнструментiв, пане Ланцелот. Ще мiй прадiд почав працювати над цим маленьким iнструментом. З поколiння в поколiння ми поралися з ним, i в людських руках вiн став зовсiм людиною. Вiн буде вашим вiрним супутником у бою. Руки вашi будуть зайнятi списом i мечем, але вiн сам подбає про себе. Вiн дасть собi ля - i налаштується. Сам замiнить розiрвану струну, сам заграє. Коли буде треба, вiн бiсуватиме, коли треба - змовкне. Правильно я кажу?
   Музичний iнструмент вiдповiдає мелодiйною фразою.
   От бачите? Ми чули, ми всi чули, як ви на самотi бродили мiстом, i поспiшали, поспiшали озброїти вас з голови до нiг. Ми чекали, сотнi рокiв чекали, дракон зробив нас тихими, i ми чекали тихо-тихо. I от ми дочекалися. Вбийте його i вiдпустiть нас на волю. Правильно я кажу?
   Музичний iнструмент вiдповiдає мелодiйною фразою. Пятий погонич, вклонившись, виходить.
   К i т. Коли розпочнеться битва, ми - вiслючок i я - сховаємось до комори, що за палацом, аби полум'я ненароком не опалило мою шкiрку. Якщо знадобиться, гукнеш нас. Тут, у ношi на спинi вiслючка, змiцнюючi напої, пирiжки з вишнями, точило для меча, запаснi наконечники для списа, голки й нитки.
   Л а н ц е л о т. Дякую. (Стає на килим. Бере зброю, кладе бiля нiг музичний iнструмент. Дiстає капелюха-невидимку, надягає його i зникає.)
   К i т. Охайна робота. Гарнi майстри. Ти ще тут, дорогий Ланцелоте?
   Г о л о с Л а н ц е л о т а. Нi. Я пiдiймаюся потихеньку. До побачення, друзi.
   К i т. До побачення, мiй дорогий. Ах скiльки хвилювань, скiльки клопоту. Нi, поринути у вiдчай - куди приємнiше. Дрiмаєш i нiчого не чекаєш. Правду я кажу, вiслючку?
   Вiслюк рухає вухами.
   Розмовляти вухами я не вмiю. Давай, вiслючку, словами поговоримо. Ми мало знайомi, але коли вже ми працюємо разом, то можна й понявчати по-дружньому. Чекати мовчки - це мука. Понявчимо.
   В i с л ю к. Нявчати не згоден.
   К i т. Ну то хоч поговоримо. Дракон гадає, що Ланцелот тут, а його й слiду нема. Смiшно, га?
   В i с л ю к (похмуро). Смiхота!
   К i т. Чого ж ти не смiєшся?
   В i с л ю к. Поб'ють. Варто менi голосно засмiятись, як люди кажуть: знову цей клятий вiслюк кричить. I б'ються.
   К i т. Он воно що! Це, виходить, у тебе смiх такий пронизливий?
   В i с л ю к. Еге ж.
   К i т. А з чого ти смiєшся?
   В i с л ю к. Коли як... Думаю, гадаю, та й пригадаю щось смiшне. Кобилицi мене смiшать.
   К i т. Чим же?
   В i с л ю к. Так... Дурепи.
   К i т. Даруй менi, будь ласка, мою нескромнiсть. Я давно хотiв тебе запитати...
   В i с л ю к. Ну?
   К i т. Як ти можеш жувати колючки?
   В i с л ю к. А що?
   К i т. В травi ще, буває, трапляються їстiвнi стебла. А колючки... такi сухi!
   В i с л ю к. Нiчого. Люблю гостре.
   К i т. А м'ясо?
   В i с л ю к. Що м'ясо?
   К i т. Не пробував куштувати?
   В i с л ю к. М'ясо - це не їжа. М'ясо - це ноша. Його у вiзок кладуть, дурнику.
   К i т. А молоко?
   В i с л ю к. О, це я пив у дитинствi.
   К i т. Ну, слава богу, можна буде погомонiти про приємнi та втiшнi предмети.
   В i с л ю к. Так, справдi. Це приємно згадати. Втiшно. Мати добра. Молоко тепле. Смокчеш, смокчеш. Рай! Смачно.
   К i т. Молоко i сьорбати приємно.
   В i с л ю к. Сьорбати не згоден.
   К i т (пiдхоплюється). Чуєш?
   В i с л ю к. Стукотить копитами, гадина.
   Потрiйне ревище дракона.
   Д р а к о н. Ланцелоте!
   Пауза.
   Ланцелоте!
   В i с л ю к. Ку-ку. (Вибухає вiслючим реготом.) I-а! I-а! I-а!
   Дверi палацу вiдчиняються. В диму i полум'ї неясно виднiють то три здоровезнi довбешки, то велетенськi лапи, то вiдблиск очей.
   Д р а к о н. Ланцелоте! Помилуйся мною перед боєм. Де ж ти?
   Генрiх вибiгає на площу. Метушиться, шукає Ланцелота, зазирає до колодязя.
   Де ж це вiн?
   Г е н р i х. Сховався, ваша вельможносте.
   Д р а к о н. Агов, Ланцелоте! Ти де?
   Дзвiн меча.
   Хто посмiв мене вдарити?!
   Г о л о с Л а н ц е л о т а. Я, Ланцелот!
   Суцiльна темрява. Загрозливе ревiння. Спалахує свiтло. Генрiх мчить у ратушу. Шум битви.
   К i т. Бiжимо в укриття.
   В i с л ю к. Пора.
   Вибiгають. Площа наповнюється народом. Народ незвично тихий. Всi шепочуться, позираючи на небо.
   1-й г о р о д я н и н. Як нестерпно затягується бiй.
   2-й г о р о д я н и н. Справдi. Вже двi хвилини - i нiякого результату.
   1-й г о р о д я н и н. Сподiваюсь, все скiнчиться одразу.
   2-й г о р о д я н и н. Ах, ми жили так спокiйно... А зараз час снiдати - i їсти не хочеться. Жах! Добридень, пане садiвник. Чому ви такi сумнi?
   С а д i в н и к. У мене сьогоднi розпустилися чайнi троянди, хлiбнi троянди i виннi троянди. Поглянеш на них - i одразу ситий та хмiльний. Пан дракон обiцяв прийти подивитись i дати грошей на подальшi дослiди. А тепер вiн воює. Плоди багаторiчної працi можуть загинути через це жахiття.
   Р о з н о щ и к (жвавим шепотом). А от кому закопченi скельця? Зазирнеш - i побачиш пана дракона копченим.
   Всi тихцем смiються.
   1-й г о р о д я н и н. Яке неподобство. Ха-ха-ха!
   2-й г о р о д я н и н. Як же, побачиш його копченим!
   Купують скельця.
   Х л о п ч и к. Мамо, вiд кого то дракон утiкає по всьому небу?
   В с i. Тссс!
   1-й г о р о д я н и н. Вiн не втiкає, хлопчику, вiн маневрує.
   Х л о п ч и к. А чого вiн пiдiбгав хвоста?
   В с i. Тссс!
   1-й г о р о д я н и н. Хвiст пiдiбгано згiдно заранi продуманого плану, хлопчику.
   1-а г о р о д я н к а. Подумати лишень! Вiйна йде вже шiсть хвилин, i кiнця їй не видно. Всi так хвилюються, навiть простi перекупки втричi пiдняли цiни на молоко.
   2-а г о р о д я н к а. Ах, що там перекупки. Дорогою сюди ми побачили видовище, вiд якого стигне душа. Цукор i вершкове масло, блiдi як смерть, мчали з магазинiв на склади. Страшенно нервовi продукти. Щойно почують шум битви, одразу ж ховаються.
   Крики жаху. Натовп сахається вбiк. З'являється Шарлемань.
   Ш а р л е м а н ь. Добридень, панове.
   Мовчанка.
   Ви не пiзнаєте мене?
   1-й г о р о д я н и н. Звiсно, що нi. З учорашнього вечора вас неможливо пiзнати.
   Ш а р л е м а н ь. Чому?
   С а д i в н и к. Страшнi люди. Приймають чужинцiв. Псують настрiй драконовi. Це гiрше, нiж ходити по газону. Та ще й питає - чому.
   2-й г о р о д я н и н. Я особисто не пiзнаю вас пiсля того, як ваш будинок оточено вартою.
   Ш а р л е м а н ь. Справдi, це жахливо. Чи не так? Ця дурна варта не пускає мене до рiдної доньки. Каже, що дракон не велiв нiкого пускати до Ельзи.
   1-й г о р о д я н и н. Ну то що ж. Зi свого боку вони правi.
   Ш а р л е м а н ь. Ельза там одна. Правда, вона дуже весело кивала менi у вiкно, але це, мабуть, лише для того, щоб мене заспокоїти. Ах, я не знаходжу собi мiсця!
   2-й г о р о д я н и н. Як, не знаходите мiсця? Вас, отже, звiльнили з посади архiварiуса?
   Ш а р л е м а н ь. Нi.
   2-й г о р о д я н и н. То про яке мiсце ви кажете?
   Ш а р л е м а н ь. Невже ви не розумiєте мене?
   1-й г о р о д я н и н. Нi. Пiсля того, як ви потоваришували з чужинцем, ми з вами говоримо рiзними мовами.
   Шум битви, удари меча.
   Х л о п ч и к (показуючи на небо). Мамо, мамо! Вiн перевернувся догори дриґом. Хтось б'є його так, що аж iскри летять!
   В с i. Тссс!
   Гримлять труби. Виходять Генрiх i Бургомiстр.
   Б у р г о м i с т р. Слухайте наказ. Щоб уникнути епiдемiї захворювання очей, i тiльки через це, забороняється дивитися на небо. Що вiдбувається на небi, ви дiзнаєтеся з комюнiке, яке, за потреби, буде випускати особистий секретар пана дракона.
   1-й г о р о д я н и н. Оце правильно.
   2-й г о р о д я н и н. Давно пора.
   Х л о п ч и к. Мамо, а чому шкiдливо дивитися, як його б'ють?
   В с i. Тссс!
   З'являються подруги Ельзи.
   1-а п о д р у г а. Десять хвилин iде вiйна! Чого той Ланцелот не здається?
   2-а п о д р у г а. Адже знає, що дракона перемогти неможливо.
   3-я п о д р у г а. Вiн просто навмисне мучить нас.
   1-а п о д р у г а. Я забула у Ельзи рукавички. Але тепер менi все одно. Я так стомилась вiд цiєї вiйни, що вже нi за чим не шкодую.
   2-а п о д р у г а. Я теж бiльше нiчого не вiдчуваю. Ельза хотiла подарувати менi на згадку свої новi черевички, та я i не згадую про них.
   3-я п о д р у г а. Подумати лишень! Якби не цей приїжджий, дракон давно вже повiв би Ельзу до себе. I ми спокiйнiсiнько сидiли б удома i плакали.
   Р о з н о щ и к (жваво, пошепки). А от кому цiкавий науковий iнструмент, так зване дзеркальце, - дивишся вниз, а бачиш небо? Кожен за незначну цiну може побачити дракона бiля своїх нiг.
   Всi тихо смiються.
   1-й г о р о д я н и н. Яке неподобство! Ха-ха-ха!
   2-й г о р о д я н и н. Побачиш його бiля своїх нiг! Аякже!
   Дзеркальця розкупляють. Всi дивляться в них, розбившись на групи. Шум битви все жорстокiший.
   1-а г о р о д я н к а. Таж це жахливо!
   2-а г о р о д я н к а. Бiдолашний дракон!
   1-а г о р о д я н к а. Вiн бiльше не видмухує полум'я.
   2-а г о р о д я н к а. Лишень димиться.
   1-й г о р о д я н и н. Якi складнi маневри.
   2-й г о р о д я н и н. Здається... Нi, я нiчого не скажу!
   1-й г о р о д я н и н. Нiчого не розумiю.
   Г е н р i х. Слухайте комюнiке мiського самоврядування. Битва наближається до кiнця. Супротивник втратив меча. Його списа зламано. У летючому килимi знайшлася мiль, яка з небаченою швидкiстю знищує повiтрянi сили ворога. Вiдiрвавшись вiд своїх баз, супротивник не може роздобути нафталiну i ловить мiль, ляскаючи долонями, що позбавляє його здатностi маневрувати. Пан дракон не знищує ворога тiльки з любовi до вiйни. Вiн ще не наситився подвигами i не намилувався чудесами власної хоробростi.
   1-й г о р о д я н и н. От тепер я все розумiю.
   Х л о п ч и к. Ну матусю, ну поглянь, ну слово честi, його хтось лупцює по шиї.
   1-й г о р о д я н и н. У нього три шиї, хлопчику.
   Х л о п ч и к. Ну от, бачите, а тепер його гонять в три шиї.
   1-й г о р о д я н и н. Це обман зору, хлопчику!
   Х л о п ч и к. От i я кажу, що обман. Я сам часто б'юся, i розумiю, кого б'ють. Ой! Що це?!
   1-й г о р о д я н и н. Заберiть дитину.
   2-й г о р о д я н и н. Я не вiрю, не вiрю власним очам! Окулiста менi, окулiста!
   1-й г о р о д я н и н. Вона падає сюди. Я не винесу цього! Не затуляйте! Дайте подивитись!..
   Драконяча голова з гуркотом валиться на площу.
   Б у р г о м i с т р. Комюнiке! Пiвжиття за комюнiке!
   Г е н р i х. Слухайте комюнiке мiського самоуправлiння. Знесиленого Ланцелота, який втратив усе, частково взято в полон.
   Х л о п ч и к. Як це частково?
   Г е н р i х. А так. Це - вiйськова таємниця. Iншi його частини безладно пручаються. До речi, пан дракон звiльнив вiд вiйськової служби за хворобою одну зi своїх голiв, iз занесенням її до резерву першої черги.
   Х л о п ч и к. А все-таки я не розумiю...
   1-й г о р о д я н и н. Що ж тут не зрозумiло? Зуби у тебе випадали?
   Х л о п ч и к. Випадали.
   1-й г о р о д я н и н. Ну от. А ти живеш собi.
   Х л о п ч и к. Але ж голова у мене не вiдпадала нiколи.
   1-й г о р о д я н и н. Мало там що!
   Г е н р i х. Слухайте огляд подiй. Заголовок: чому два, по сутi, бiльше, нiж три? Двi голови сидять на двох шиях. Виходить чотири. Так. А до того ж, сидять вони мiцно.
   Друга драконяча голова з гуркотом валиться на площу..
   Огляд вiдкладається за технiчних причин. Слухайте комюнiке. Бойовi дiї розвиваються згiдно планiв пана дракона.
   Х л о п ч и к. I все?
   Г е н р i х. Поки що все.
   1-й г о р о д я н и н. Я на двi третi втратив повагу до дракона. Пане Шарлемань! Дорогий друже! Чого ви там стоїте на самотi?
   2-й г о р о д я н и н. Iдiть до нас, до нас.
   1-й г о р о д я н и н. Невже сторожа не пускає вас до єдиної доньки? Яке неподобство!
   2-й г о р о д я н и н. Чого ви мовчите?
   1-й г о р о д я н и н. Невже образились?
   Ш а р л е м а н ь. Нi, але я розгубився. Спочатку ви щиро не пiзнавали мене. Я знаю вас. А тепер радiєте менi - так само щиро.
   С а д i в н и к. Ах, пане Шарлемань. Не треба розмiрковувати. Це надто страшно. Страшно уявити, скiльки часу я втратив, доки бiгав лизати лапу цьому одноголовому чудовиську. Скiльки квiтiв мiг виростити!
   Г е н р i х. Слухайте огляд подiй!
   С а д i в н и к. Облиште! Набридли!
   Г е н р i х. То й що! Вiйськовий час. Треба терпiти. Отже, я починаю. Єдиний бог, єдине сонце, єдиний мiсяць, одна голова на плечах у нашого повелителя. Мати всього одну голову - це людяно, це гуманно у найвищому розумiннi слова. До того ж, це дуже зручно i в суто воєнному планi. Це значно скорочує фронти. Захищати одну голову втричi легше, нiж три.
   Третя драконяча голова з гуркотом валиться на площу. Вибух крикiв. Тепер всi говорять дуже голосно.
   1-й г о р о д я н и н. Геть дракона!
   2-й г о р о д я н и н. Нас дурили з самого дитинства!
   1-а г о р о д я н к а. Як добре! Нема кого слухатись!
   2-а г о р о д я н к а. Я наче п'яна! Слово честi.
   Х л о п ч и к. Мамо, тепер, напевно, не буде занять у школi! Ура!
   Р о з н о щ и к. А от кому iграшка? Змiї?на-картоплина! Раз - i немає голови!
   Всi регочуть на всю горлянку.
   С а д i в н и к. Дуже дотепно. Як? Дракон-коренеплiд? Сидiти в парку! Все життя! Безвилазно! Ура!
   В с i. Ура! Геть його! Змiї?на-картоплина! Бий всiх, хто трапиться!
   Г е н р i х. Послухайте комюнiке!
   В с i. Не послухаємо! Як хочемо, так i регочемо! Як бажаємо, так i лаємо! Яке щастя! Бий!
   Б у р г о м i с т р. Агов, варта!
   Варта вибiгає на площу.
   (До Генрiха.) Говори. Почни м'якше, а потiм стукни. Струнко!
   Всi стихають.
   Г е н р i х (якнайм'якше). Послухайте, будь ласка, комюнiке. На фронтах ну буквально, буквально-таки нiчого цiкавого не вiдбулося. Все йде добресенько. Оголошується осадний станчик. За розповсюдження плiточок (грiзно) будемо рубати голови без замiни штрафом. Зрозумiли? Всi по домiвках! Варта, очистити площу!
   Площа порожнiє.
   Ну? Як тобi сподобалось це видовище?
   Б у р г о м i с т р. Помовч, синку.
   Г е н р i х. Чого ти посмiхаєшся?
   Б у р г о м i с т р. Помовч, синку.
   Глухий, тяжкий удар, вiд якого здригається земля. Це тiло дракона звалилося за млином.
   1- а д р а к о н я ч а г о л о в а. Хлопчику!
   Г е н р i х. Чого ти потираєш руки, татку?
   Б у р г о м i с т р. Ах, синку! До моїх рук сама собою звалилася влада.
   2- а г о л о в а . Бургомiстре, подiйди до мене! Дай води! Бургомiстре!
   Б у р г о м i с т р. Все йде прекрасно, Генрiху. Покiйний так виховав їх, що вони повезуть будь-кого, хто вiзьме вiжки.
   Г е н р i х. А проте зараз на площi...
   Б у р г о м i с т р. Ах, це дурницi. Кожен пес скаче, як божевiльний, коли його спустити з цепу, а потiм сам бiжить до будки.
   3- я г о л о в а. Хлопчику! Пiдiйди-но до мене! Я помираю.
   Г е н р i х. А Ланцелота ти не боїшся, татку?
   Б у р г о м i с т р. Нi, синку. Невже ти гадаєш, що дракона так легко було вбити? Швидше за все, пан Ланцелот лежить безсилий на летючому килимi i вiтер вiдносить його геть вiд нашого мiста.
   Г е н р i х. А якщо вiн раптом спуститься...
   Б у р г о м i с т р. То ми з ним легко впораємось. Вiн знесилений, запевняю тебе. Дорогий наш небiжчик все-таки вмiв битися. Ходiмо. Напишемо першi накази. Головне - триматися як нi в чому не бувало.
   1- а г о л о в а. Хлопчику! Бургомiстре!
   Б у р г о м i с т р. Ходiмо, ходiмо, нема коли!
   Виходять.
   1- а г о л о в а. Навiщо, навiщо я вдарив його другою лiвою лапою? Другою правою треба було бити.
   2- а г о л о в а. Гей, хто-небудь! Ти, Мiллере! Ти хвiст менi цiлував при зустрiчi. Гей, Фрiдрiхсене! Ти подарував менi люльку з трьома мундштуками i написом "Твiй навiки". Де ти, Ганно-Марiє-Фредерiко Вебер? Ти казала, що кохаєш мене, i носила на грудях шматочки мого кiгтя в оксамитовому мiшечку. Ми здавна навчилися розумiти одне одного. Де ж ви всi? Дайте води. Адже он вiн, колодязь, поряд. Ковток! Пiвковтка! Хоч губи змочити.
   1- а г о л о в а. Дайте, дайте менi все почати спочатку! Я вас всiх розчавлю!
   2- а г о л о в а. Одну краплинку, хоч хто-небудь.
   3- я г о л о в а. Треба було скроїти хоч одну вiрну душу. Не пiддавався матерiал.
   2- а г о л о в а. Тихiше! Я вiдчуваю, що поряд є хтось живий. Пiдiйди. Дай води.
   Г о л о с Л а н ц е л о т а. Не можу!
   На площi з'являється Ланцелот. Вiн стоїть на летючому килимi, зiпершись на погнутий меч. В руках у нього - капелюх-невидимка. Бiля нiг музичний iнструмент.
   1- а г о л о в а. Ти перемiг випадково! Якби я вдарив другою правою лапою...
   2- а г о л о в а. А втiм, прощавай!
   3- я г о л о в а. Мене втiшає, що я залишаю тобi спаленi душi, дiрявi душi, мертвi душi... А втiм, прощавай!
   2- а г о л о в а. Одна людина поряд - та, що мене вбила! Ось як скiнчилося життя!
   В с i т р и г о л о в и (хором). Скiнчилося життя. Прощавай! (Помирають.)
   Л а н ц е л о т. Вони-то померли, але й менi щось недобре. Не слухаються руки. Бачу погано. I весь час чується, як кличе мене хтось на iм'я: "Ланцелот, Ланцелот". Знайомий голос. Понурий голос. Не хочеться йти. Але, схоже, цього разу доведеться. Як ти гадаєш - я помираю?
   Музичний iнструмент вiдповiдає.
   Так, як тебе послухати, це виходить пiднесено i благородно. Але менi так зле. Я смертельно поранений. Постривай-но, постривай... Але ж дракона вбито, от i стало менi легше дихати. Ельзо! Я його пермiг! Щоправда, бiльше нiколи я не побачу тебе, Ельзо! Не посмiхнешся ти менi, не поцiлуєш, не запитаєш: "Що з тобою, Ланцелоте? Чому ти такий невеселий? Чому так паморочиться тобi в головi? Чому болять плечi? Хто кличе тебе так уперто - Ланцелот, Ланцелот?" Це смерть мене кличе, Ельзо. Я помираю. Це так сумно, правда?
   Музичний iнструмент вiдповiдає.
   Це дуже прикро. Всi вони сховалися. Наче перемога - це якесь лихо. Та зачекай же ти, смерть. Ти мене знаєш. Я не раз дивився тобi увiчi i нiколи не ховався. Не втечу! Чую. Дай менi подумати ще хвилину. Всi вони сховалися. Так. Але зараз удома вони мало-помалу приходять до тями. Душi у них випрямляються. Навiщо, шепочуть вони, навiщо ми годували й пестили це чудовисько? Через нас тепер помирає на площi людина, сама-самiсiнька. Ну, тепер ми вже будемо розумнiшi! Он який бiй розiгрався на небi через нас. Он як боляче дихати бiдному Ланцелотовi. Нi, досить, досить! Через нашу слабкiсть гинули найсильнiшi, найдобрiшi, найнетерплячiшi. Камiння, й те б порозумнiшало. А ми все ж таки люди. Ось що шепочуть зараз у кожному будинку, в кожнiй кiмнатi. Чуєш?
   Музичний iнструмент вiдповiдає.
   Так, саме так. Отже, я помираю недаремно. Прощавай, Ельзо. Я знав, що кохатиму тебе все життя. Тiльки не вiрив, що життя скiнчиться так швидко. Прощавай, мiсто, прощавай, ранок, день, вечiр. От i нiч настала! Гей, ви! Смерть квапить, кличе... Плутаються думки. Щось я... щось я недоказав. Гей, ви! Не бiйтесь. Це можна - не ображати вдiв i сирiт. Жалiти одне одного теж можна. Не бiйтесь! Жалiйте одне одного. Жалiйте - i ви будете щасливi! Слово честi, це правда, щира правда, найщирiша правда, яка є на свiтi. Оце i все. А я йду. Прощавайте.
   Музичний iнструмент вiдповiдає.
  
   Завiса
  

ДIЯ ТРЕТЯ

  
   Розкiшно обставлена зала в палацi бургомiстра. На задньому планi, по обидва боки вiд дверей, напiвкруглi столи, накритi до вечерi. Перед ними, в центрi, невеликий стiл, на якому лежить товста книга в золотiй палiтурцi. Коли пiдiймається завiса, гримить оркестр. Група городян кричить, дивлячись на дверi.
   Г о р о д я н и (тихо). Раз, два, три. (Голосно.) Хай живе переможець дракона! (Тихо.) Раз, два, три. (Голосно.) Хай живе наш повелитель! (Тихо.) Раз, два, три. (Голосно.) Якi ж ми задоволенi - словами не сказати! (Тихо.) Раз, два, три. (Голосно.) Ось чути його ходу!
   Заходить Генрiх.
   (Голосно, але злагоджено.) Ура! Ура! Ура!
   1-й г о р о д я н и н. О славний наш визволителю! Рiк тому треклятий, нечулий, бридкий сучий син дракон був знищений вами.
   Г о р о д я н и. Ура, ура, ура!
   1-й г о р о д я н и н. Вiдтодi ми живемо дуже добре. Ми...
   Г е н р i х. Стривайте, стривайте, люб'язнi. Зробiть наголос на словi "дуже".
   1-й г о р о д я н и н. Слухаю-с. Вiдтодi ми живемо ду-уже добре.
   Г е н р i х. Нi, нi, люб'язний. Не так. Не треба натискати на "у". Виходить якесь двозначне завивання: "Дуууже". Пiднатиснiть-но на "ж".
   1-й г о р о д я н и н. Вiдтодi ми живемо дужжже добре.
   Г е н р i х. От-от! Затверджую цей варiант. Адже ви знаєте переможця дракона. Це проста до наївностi людина. Любить щирiсть, задушевнiсть. Далi.
   1-й г о р о д я н и н. Ми просто не знаємо, де подiтись вiд щастя.
   Г е н р i х. Чудово! Стривайте. Вставимо тут щось таке... гуманне, доброчесне... Переможець дракона це любить. (Клацає пальцями.) Заждiть, заждiть, заждiть! Зараз, зараз, зараз! Ось! Знайшов! Навiть пташки весело цвiрiньчать. Зло пiшло - добро прийшло! Цiнь-цвiрiнь! Цвiрiнь-ура! Повторимо.
   1-й г о р о д я н и н. Навiть пташки весело цвiрiньчать. Зло пiшло - добро прийшло, цiнь-цвiрiнь, цвiрiнь-ура!
   Г е н р i х. Понуро цвiрiнькаєте, люб'язний! Дивiться, як би вам самому за це не цвiрiнькнути.
   1-й г о р о д я н и н (весело). Цiнь-цвiрiнь! Цвiрiнь-ура!
   Г е н р i х. Отак-то краще. Ну-с, добре. Iншi шматки ми вже повторювали?
   Г о р о д я н и . Так точно, пане бургомiстр.
   Г е н р i х. Добре. Зараз переможець дракона, президент вiльного мiста, вийде до вас. Запамятайте - говорити треба злагоджено i, разом з тим, задушевно, гуманно, демократично. Це дракон розводив церемонiї, а ми...
   В а р т о в и й (з середнiх дверей). Стр-рунко! Рiвняйсь на дверi! Його вельможнiсть пан президент вiльного мiста йдуть коридором. (Дерев'яно. Басом.) Ах ти дорогесенький! Ах ти благодiйнику! Дракона убив! Ви подумайте!
   Гримить музика. Заходить бургомiстр.
   Г е н р i х. Ваша вельможносте пан президент вiльного мiста! За час мого чергування нiяких подiй не вiдбулося! Наявнi десять чоловiк. З них шалено щасливi всi... В околотку...
   Б у р г о м i с т р. Вiльно, вiльно, панове. Здрастуйте, бургомiстр. (Тисне руку Генрiху.) О! А це хто? Га, бургомiстре?
   Г е н р i х. Нашi громадяни пам'ятають, що як раз рiк тому ви убили дракона. Прибiгли привiтати.
   Б у р г о м i с т р. Та що ти? Оце так приємний сюрприз! Ну-ну, шкварте.
   Г о р о д я н и (тихо). Раз, два, три. (Голосно.) Хай живе переможець дракона! (Тихо.) Раз, два, три. (Голосно.) Хай живе наш повелитель...
   Заходить тюремник.
   Б у р г о м i с т р. Заждiть, заждiть! Здравстуй, тюремнику.
   Т ю р е м н и к. Добридень, ваша вельможносте.
   Б у р г о м i с т р (городянам). Дякую, панове. Я й так знаю все, що ви менi хочете сказати. Чорт, непрохана сльоза. (Змахує сльозу.) Але ж тут, розумiєте, у садибi весiлля, а у мене залишилися деякi дрiб'язковi справи. Зараз iдiть, а тодi прийдете на весiлля. Погуляємо. Кошмар скiнчився. Живемо тепер! Вiрно я кажу?
   Г о р о д я н и . Ура! Ура! Ура.
   Б у р г о м i с т р. От-от, смаме так. Рабство вiдiйшло в царину переказiв, i ми переродилися. Згадайте, ким я був при клятому драконовi? Хворим, божевiльним. А нинi? Здоровий, мов огiрок. Про вас я вже й не кажу. Ви у мене завжди веселi i щасливi, мов пташки. Ну то й летiть собi. Хутко! Генрiху, проведи!
   Городяни виходять.
   Б у р г о м i с т р. Ну що там у тебе в тюрмi?
   Т ю р е м н и к. Сидять.
   Б у р г о м i с т р. Ну а як мiй колишнiй помiчник?
   Т ю р е м н и к. Мучиться.
   Б у р г о м i с т р. Ха-ха! Брешеш, певно?
   Т ю р е м н и к. Їй-право, мучиться.
   Б у р г о м i с т р. Ну а все ж таки, як?
   Т ю р е м н и к. На стiну лiзе.
   Б у р г о м i с т р. Ха-ха! Так йому й треба! Мерзенна була особа. Розповiси, бувало, анекдот, всi смiються, а вiн на бороду показує. Це, мовляв, анекдот старий, з бородою. Ну от i сиди тепер. Мiй портрет йому показував?
   Т ю р е м н и к. А як же!
   Б у р г о м i с т р. Який? Той, на якому я радiсно посмiхаюся?
   Т ю р е м н и к. Цей самiсiнький.
   Б у р г о м i с т р. Ну i що ж вiн?
   Т ю р е м н и к. Плаче.
   Б у р г о м i с т р. Брешеш, певно?
   Т ю р е м н и к. Їй-право, плаче.
   Б у р г о м i с т р. Ха-ха! Приємно. Ну а ткачi, що зiткали цьому... лiтальний килим?
   Т ю р е м н и к. Набридли, клятi. Сидять на рiзних поверхах, а тримаються як один. Що один скаже, те й iнший.
   Б у р г о м i с т р. Але ж схудли, певно?
   Т ю р е м н и к. У мене схуднеш!
   Б у р г о м i с т р. А коваль?
   Т ю р е м н и к. Знову грати перепиляв. Довелося вставити у вiкно його камери дiамантовi.
   Б у р г о м i с т р. Чудово, чудово, не шкодуй витрат. Ну i що ж вiн?
   Т ю р е м н и к. У задумi.
   Б у р г о м i с т р. Ха-ха! Приємно!
   Т ю р е м н и к. Капелюшник пошив мишам такi капелюхи, що тепер коти їх не чiпають.
   Б у р г о м i с т р. Та ну? А чому?
   Т ю р е м н и к. Милуються. А музикант спiває, жалю наганяє. Я, як заходжу до нього, вуха затикаю воском.
   Б у р г о м i с т р. Добре. Що в мiстi?
   Т ю р е м н и к. Тихо. А однак пишуть.
   Б у р г о м i с т р. Що?
   Т ю р е м н и к. Лiтери "Л" на стiнах. Це значить - Ланцелот.
   Б у р г о м i с т р. Дурницi. Лiтера "Л" значить - любим президента.
   Т ю р е м н и к. Ага. Отже, не саджати тих, котрi пишуть?
   Б у р г о м i с т р. Нi, чому ж. Саджай. Ще що пишуть?
   Т ю р е м н и к. Соромно сказати. Президент - падлюка. Його син - шахрай... Президент (хихоче басом) ...не смiю повторити, як вони висловлюються. Однак, бiльш за все пишуть лiтеру "Л".
   Б у р г о м i с т р. Ото диваки. Дався їм той Ланцелот. А про нього так нiчого i не вiдомо?
   Т ю р е м н и к. Пропав.
   Б у р г о м i с т р. Птахiв допитував?
   Т ю р е м н и к. Еге ж.
   Б у р г о м i с т р. Всiх?
   Т ю р е м н и к. Еге ж. Он орел яку мiтку менi поставив. Клюнув у вухо.
   Б у р г о м i с т р. Ну i що вони кажуть?
   Т ю р е м н и к. Кажуть, не бачили Ланцелота. Один папуга погоджується. Ти йому: бачив? I вiн тобi: бачив. Ти йому: Ланцелота? I вiн тобi: Ланцелота. Ну папуга звiсно, що за птах.
   Б у р г о м i с т р. А змiї?
   Т ю р е м н и к. Тi самi приповзли б, якби про щось дiзналися. Це свої. До того ж, далекi родичi покiйного. Однак не повзуть.
   Б у р г о м i с т р. А риби?
   Т ю р е м н и к. Мовчать.
   Б у р г о м i с т р. Може, щось знають?
   Т ю р е м н и к. Нi. Вченi рибоводи дивилися їм увiчi - пiдтверджують: нiчого їм, мовляв, не вiдомо. Одним словом, Ланцелота, або ж Георгiя, або ж Персея-пройдисвiта, у кожнiй країнi iменованого по-своєму, досi ще не знайдено.
   Б у р г о м i с т р. Ну то й дiдько з ним.
   Заходить Генрiх.
   Г е н р i х. Прийшов батько щасливої нареченої, пан архiварiус Шарлемань.
   Б у р г о м i с т р. Еге ж! Еге ж! Саме його менi й треба. Проси.
   Заходить Шарлемань.
   Ну, то йдiть, тюремнику. Продовжуйте працювати. Я вами задоволений.
   Т ю р е м н и к. Стараємось.
   Б у р г о м i с т р. Старайтесь. Шарлеманю, ви знайомi з тюремником?
   Ш а р л е м а н ь. Дуже мало, пане президент.
   Б у р г о м i с т р. Ну-ну. Нiчого. Может статися, ще познайомитеся ближче.
   Т ю р е м н и к. Взяти?
   Б у р г о м i с т р. Ну от, одразу й узяти. Iди, iди поки що. До побачення.
   Тюремник виходить.
   Ну-с, Шарлеманю, ви, звiсно, здогадуєтесь, чому вас покликали? Всiлякi державнi клопоти, турботи, те-се не дали менi забiгти до вас особисто. Але ви i Ельза знаєте з наказiв, розклеєних по всьому мiсту, що сьогоднi її весiлля.
   Ш а р л е м а н ь. Так, ми про це знаємо, пане президент.
   Б у р г о м i с т р. Нам, державним людям, нема коли освiдчуватися з квiтами, зiтханнями i таке iнше. Ми не пропонуємо, а наказуємо, як нi в чому не бувало. Ха-ха! Це вельми зручно. Ельза щаслива?
   Ш а р л е м а н ь. Нi.
   Б у р г о м i с т р. Оце ще... Звiсно, щаслива. А ви?
   Ш а р л е м а н ь. Я у вiдчаї, пане президент...
   Б у р г о м i с т р. Яка невдячнiсть! Я убив дракона...
   Ш а р л е м а н ь. Вибачте, пане президент, але я не можу в це повiрити.
   Б у р г о м i с т р. Можете!
   Ш а р л е м а н ь. Слово честi, не можу.
   Б у р г о м i с т р. Можете, можете. Коли навiть я цьому вiрю, то ви можете й поготiв.
   Ш а р л е м а н ь. Нi.
   Г е н р i х. Вiн просто не хоче.
   Б у р г о м i с т р. А чому?
   Г е н р i х. Набиває цiну.
   Б у р г о м i с т р. Добре. Пропоную вам посаду мого першого помiчника.
   Ш а р л е м а н ь. Я не хочу.
   Б у р г о м i с т р. Дурницi. Хочете.
   Ш а р л е м а н ь. Нi.
   Б у р г о м i с т р. Не торгуйтеся, нам нема коли. Квартира за державний кошт бiля парку, недалеко вiд ринку, в сто п'ятдесят три кiмнати, причому всi вiкна виходять на пiвдень. Казкова платня. Крiм того, щоразу, коли ви йдете на службу, вам платять пiдйомнi, а коли йдете додому - вiдпускнi. Надумаєте йти в гостi - вам платять вiдряджувальнi, а сидите вдома - квартирнi. Ви будете майже такi багатi, як я. Все. Ви згоднi.
   Ш а р л е м а н ь. Нi.
   Б у р г о м i с т р. То чого ж ви хочете?
   Ш а р л е м а н ь. Ми хочемо одного - не чiпайте нас, пане президент.
   Б у р г о м i с т р. Оце славно - не чiпайте! А як менi хочеться. До того ж, з державної точки зору - це дуже солiдно. Переможець дракона одружується iз врятованою дiвчиною. Це так переконливо. Як ви не можете зрозумiти?
   Ш а р л е м а н ь. Чому ви мучите нас? Я навчився думати, пане президент, це й так важко, а тут iще це весiлля. Адже так можна i збожеволiти.
   Б у р г о м i с т р. Не можна, не можна! Всi цi психiчнi хвороби - нiсенiтниця. Вигадки.
   Ш а р л е м а н ь. Ах, боже мiй! Якi ми безпомiчнi! Те, що мiсто наше зовсiм-зовсiм таке ж тихе i слухняне, як колись, - це так страшно.
   Б у р г о м i с т р. Що за маячня? Чому це - страшно? Ви що - надумали бунтувати з донькою?
   Ш а р л е м а н ь. Нi. Ми гуляли з нею сьогоднi в лiсi i про все так добре, так докладно поговорили. Завтра, як тiльки її не стане, я теж помру.
   Б у р г о м i с т р. Тобто як це - не стане? Що за дурницi!
   Ш а р л е м а н ь. Невже ви гадаєте, що вона переживе це весiлля?
   Б у р г о м i с т р. Звiсно ж. Це буде славне, веселе свято. Iнший би радiв, що видає дочку за багатого.
   Г е н р i х. Так i вiн радiє.
   Ш а р л е м а н ь. Нi. Я ввiчлива лiтня людина, менi важко сказати вам це просто ввiчi. Але все-таки я скажу. Це весiлля - велике лихо для нас.
   Г е н р i х. Який виснажливий спосiб торгуватися.
   Б у р г о м i с т р. Слухайте ви, люб'язний! Бiльше, нiж я запропонував, не отримаєте! Ви, певно, хочете пай в наших пiдприємствах? Не вийде! Те, що нахабно забирав дракон, тепер в руках у найкращих людей мiста. Простiше кажучи, в моїх, i частково - Генрiха. Це абсолютно законно. Не дам нi копiйки з цих грошей!
   Ш а р л е м а н ь. Дозвольте менi пiти, пане президент.
   Б у р г о м i с т р. Можете. А тiльки запам'ятайте таке. Перше: на весiллi зробiть ласку бути веселим, життєрадiсним i дотепним. Друге: нiяких смертей! Потрудiться прожити стiльки, скiльки менi забажається. Передайте це вашiй дочцi. Третє: надалi називайте мене "ваша вельможнiсть". Бачите оцей список? Тут п'ятдесят прiзвищ. Всi - вашi найкращi друзi. Якщо будете бунтувати, всi п'ятдесят заручникiв зникнуть безвiсти. Iдiть. Стривайте. Зараз за вами буде послано екiпаж. Ви привезете доньку - i щоб без дурниць! Зрозумiли? Iдiть!
   Шарлемань виходить.
   Ну, все йде як по маслу.
   Г е н р i х. Що доповiдав тюремник?
   Б у р г о м i с т р. У небi нi хмаринки.
   Г е н р i х. А лiтера "Л"?
   Б у р г о м i с т р. Ах, хiба мало лiтер вони писали на стiнах при драконовi? Для них це все-таки втiшливо, а нам не шкодить. Подивись-но, чи вiльне це крiсло.
   Г е н р i х. Ах, тату! (Обмацує крiсло.) Нiкого тут немає. Сiдай.
   Б у р г о м i с т р. Будь ласка, не посмiхайся. В своїм капелюсi-невидимцi вiн може пробратися всюди.
   Г е н р i х. Тату, ти не знаєш цiєї людини. Вiн по саме тiм'ячко набитий забобонами. З лицарської ввiчливостi, перш нiж зайти до будинку, вiн знiме свого капелюха - i варта схопить його.
   Б у р г о м i с т р. За рiк характер у нього мiг зiпсуватися. (Сiдає.) Ну, синочку, ну, мiй крихiтний, а тепер поговоримо про нашi справоньки. За тобою боржок, сонечко!
   Г е н р i х. Який, таточку?
   Б у р г о м i с т р. Ти пiдкупив трьох моїх лакеїв, аби вони стежили за мною, читали мої папери i таке iнше. Вiрно?
   Г е н р i х. Ну що ти, таточку!
   Б у р г о м i с т р. Стривай, синку, не перебивай. Я додав їм п'ятсот талерiв з моїх особистих коштiв. Аби вони передавали тобi тiльки те, що я дозволю. Отже, ти винен менi п'ятсот талерiв, хлопчинонько.
   Г е н р i х. Нi, тату. Дiзнавшись про це, я доплатив їм шiстсот.
   Б у р г о м i с т р. А я, здогадавшись, тисячу, поросятко! Отже, сальдо виходить на мою користь. I не давай їм бiльше, голубчику. Вони на таких окладах роз'їлись, розбестились, здичавiли. Тiльки й чекай, що почнуть на своїх кидатись. Далi. Треба буде розплутати особистого мого секретаря. Бiдолаху довелося вiдправити до психiатричної лiкарнi.
   Г е н р i х. Справдi? Чому ж?
   Б у р г о м i с т р. Ми з тобою пiдкупляли i перепiдкупляли його стiльки разiв на день, що вiн тепер нiяк не може збагнути, кому служить. Доносить менi на мене ж. Iнтригує сам проти себе, аби захопити своє власне мiсце. Хлопець чесний, старанний, шкода дивитись, як вiн мучиться. Завтра зайдемо до нього в лiкарню i розберемося, на кого вiн працює, в рештi решт. Ах ти мiй синочку! Ах ти мiй солоденький! На таткове мiсце йому схотiлося.
   Г е н р i х. Ну що ти, тату!
   Б у р г о м i с т р. Нiчого, мiй малесенький! Нiчого. Справа житейська. Знаєш, що я тобi запропоную? Давай слiдкувати один за одним по-простому, по-родинному, як батько й син, без усiляких там стороннiх. Скiльки грошей заощадимо!
   Г е н р i х. Ах, тату, ну що таке грошi!
   Б у р г о м i с т р. I то вiрно. Помреш, з собою не забереш...
   Стукiт пiдков i дзеленчання дзвiночкiв.
   (Кидається до вiкна.) Приїхала! Приїхала наша красуня! Карета яка! Просто диво! Прикрашена драконовою лускою! А сама Ельза! Чудо з чудес. Вся в оксамитi. Нi, все-таки влада - штукенцiя нiчого собi... (Пошепки.) Допитай її
   Г е н р i х. Кого?
   Б у р г о м i с т р. Ельзу. Вона останнiми днями така мовчазна. Чи не знає вона, де цей... (озираєтся) Ланцелот. Допитай обережно. А я послухаю тут за портьєрою. (Ховається.)
   Заходять Ельза i Шарлемань.
   Г е н р i х. Ельзо, вiтаю тебе. Ти, що не день, гарнiшаєш - це дуже мило з твого боку. Президент перевдягається. Вiн попросив принести свої вибачення. Сiдай в оце крiсло, Ельзо. (Садовить її спиною до портьєри, за якою ховається бургомiстр.) А ви зачекайте в передпокої, Шарлеманю.
   Шарлемань, вклонившись, виходить.
   Ельзо, я радий, що президент натягає на себе параднi прикраси. Менi давно хочеться поговорити з тобою наодинцi, по-дружньому, з вiдкритою душею. Чому ти все мовчиш? Га? Ти не хочеш вiдповiдати? Адже я, на свiй лад, прив'язаний до тебе. Поговори зi мною.
   Е л ь з а. Про що?
   Г е н р i х. Про що хочеш.
   Е л ь з а. Я не знаю... Я нiчого не хочу.
   Г е н р i х. Не може бути. Адже сьогоднi твоє весiлля... Ах, Ельзо. Знов менi доводиться поступитися тобою. Але переможець дракона є переможець. Я цинiк, насмiшник, але перед ним i я схиляюся. Ти не слухаєш мене.
   Е л ь з а. Нi.
   Г е н р i х. Ах, Ельзо... Невже я став тобi зовсiм чужий? А ми ж так дружили в дитинствi. Пам'ятаєш, як ти хворiла на кiр, а я прибiгав до тебе пiд вiкна, доки сам не захворiв. I ти навiдувала мене i плакала, що я такий тихий i покiрливий. Пам'ятаєш?
   Е л ь з а. Так.
   Г е н р i х. Невже дiти, якi так дружили, рапом померли? Невже в тобi i в менi нiчого вiд них не зосталось? Давай поговоримо, як у старi часи, як брат з сестрою.
   Е л ь з а. Ну гаразд, давай поговоримо.
   Бургомiстр виглядає з-за портьєри i безшумно аплодує Генрiху.
   Ти хочеш знати, чому я весь час мовчу?
   Бургомiстр киває головою.
   Тому що я боюся.
   Г е н р i х. Кого?
   Е л ь з а. Людей.
   Г е н р i х. Он як? Скажи, яких саме людей ти боїшся. Ми кинемо їх до в'язницi, i тобi одразу полегшає.
   Бургомiстр дiстає записника.
   Ну, називай iмена.
   Е л ь з а. Нi, Генрiху, це не допоможе.
   Г е н р i х. Допоможе, будь певна. Я вiдчув це на власному досвiдi. I сон стає кращим, i настрiй, i апетит.
   Е л ь з а. Розумiєш... Не знаю, як тобi пояснити... Я боюся всiх людей.
   Г е н р i х. Ах, он воно що... Розумiю. Дуже добре розумiю. Всi люди, i я в тому числi, видаються тобi жорстокими. Вiрно? Ти, може, не повiриш менi, а проте... проте я й сам їх боюся. Я боюся батька.
   Бургомiстр з подивом розводить руками.
   Боюся вiрних наших слуг. I я вдаю з себе жорстокого, щоб вони мене боялись. Ах, ми всi заплутались у власному павутиннi. Говори, говори ще, я слухаю.
   Бургомiстр з розумiнням киває.
   Е л ь з а. Ну що ж iще я можу тобi сказати... Спершу я гнiвалась, потiм горювала, потiм менi стало все байдуже. Я тепер така слухняна, як нiколи.Зi мною можна робити все, що завгодно.
   Бургомiстр голосно хихоче. Злякано ховається за портьєру.
   (Ельза оглядається). Хто це?
   Г е н р i х. Не звертай уваги. Там готуються до весiльної учти. Бiдна моя дорога сестричко. Як жаль, що зник, безслiдно зник Ланцелот. Я тiльки зараз його зрозумiв. Це дивовижна людина. Ми всi перед ним завинили. Невже немає нiякої надiї на його повернення?
   Бургомiстр знову вилазить з-за портьєри. Вiн - суцiльна увага.
   Е л ь з а. Вiн... Вiн не повернеться.
   Г е н р i х. Не треба так думати. Менi чомусь здається, що ми ще побачимо його.
   Е л ь з а. Нi.
   Г е н р i х. Повiр менi!
   Е л ь з а. Менi приємно, коли ти це кажеш, але... Нас нiхто не чує?
   Бургомiстр присiдає за спинкою крiсла.
   Г е н р i х. Звiсно, нi, люба. Сьогоднi свято. Всi шпигуни вiдпочивають.
   Е л ь з а. Розумiєш... Я знаю, що з Ланцелотом.
   Г е н р i х. Не треба. Не говори, якщо тобi важко.
   Бургомiстр погрожує йому кулаком.
   Е л ь з а. Нi. Я так довго мовчала, що зараз менi хочеться все тобi розповiсти. Менi здавалося, що нiхто, крiм мене, не зрозумiє, як це сумно - в такому вже мiстi я народилася. Але ти так уважно слухаєш мене сьогоднi... Словом... Якраз рiк тому, коли закiнчувався бiй, кiт побiг на площу перед палацом. I вiн побачив: бiлий-бiлий як смерть Ланцелот стоїть бiля мертвих драконячих голiв. Вiн спирався на меч i посмiхався, аби не засмучувати кота. Кiт кинувся до мене покликати на допомогу. Але варта так ретельно охороняла мене, що муха не пролетiла б у дiм. Вони прогнали кота.
   Г е н р i х. Грубiяни!
   Е л ь з а. Тодi вiн покликав свого знайомого вiслюка. Поклавши пораненого йому на спину, вiн вивiв вiслюка глухими завулками геть iз нашого мiста.
   Г е н р i х. Але чому?
   Е л ь з а. Ах, Ланцелот був такий слабкий, що люди могли б убити його. I от вони пiшли стежкою в гори. Кiт сидiв бiля пораненого i слухав, чи б'ється його серце.
   Г е н р i х. Воно билося, сподiваюсь?
   Е л ь з а. Так, але все глухiше й глухiше. I от кiт крикнув: "Зупинись!" i вiслюк зупинився. Вже настала нiч. Вони зайшли високо-високо в гори, i навкруги було так тихо, так холодно. "Повертай додому! - сказав кiт. - Тепер люди вже не зможуть його образити. Хай Ельза попрощається з ним, а тодi ми його поховаємо".
   Г е н р i х. Вiн помер, бiдолашний!
   Е л ь з а. Помер, Генрiху. Впертий вiслючок сказав: повертати не згоден. I пiшов далi. А кiт повернувся - адже вiн так прив'язаний до садиби. Вiн повернувся, розповiв менi все, i я вже нi на кого не чекаю. Все скiнчилось.
   Б у р г о м i с т р. Ура! Все скiнчилось! (Танцює, гасає по кiмнатi.) Все скiнчилось! Я повновласний володар над усiма! Тепер уже нема кого боятися. Дякую, Ельзо! Оце свято! Хто тепер насмiлиться сказати, що це не я вбив дракона? Ну, хто?
   Е л ь з а. Вiн пiдслуховував?
   Г е н р i х. Звiсно.
   Е л ь з а. I ти знав про це?
   Г е н р i х. Ах, Ельзо, не вдавай з себе наївне дiвча. Ти сьогоднi, слава богу, замiж виходиш!
   Е л ь з а. Тату! Тату!
   Забiгає Шарлемань.
   Ш а р л е м а н ь. Що з тобою, моя маленька? (Хоче обiйняти її.)
   Б у р г о м i с т р. Руки по швам! Стiйте струнко перед моєю нареченою!
   Ш а р л е м а н ь (виструнчившись). Не треба. Не плач. Що ж поробиш? Тут уже нiчого не поробиш. Що ж тут поробиш?
   Гримить музика.
   Бургомiстр (пiдбiгає до вiкна). Як славно! Як затишно! Гостi приїхали на весiлля. Конi в стрiчках! На голоблях лiхтарики! Як чудово жити на свiтi i знати, що жоден дурень не може цьому завадити. Посмiхайся ж, Ельзо. Секунда в секунду, в призначений термiн, сам президент вiльного мiста вiзьме тебе в свої обiйми.
   Дверi широко розчиняються.
   Ласкаво просимо, ласкаво просимо, дорогi гостi.
   Заходять гостi. Проходять парами повз Ельзу i бургомiстра. Говорять чинно, майже пошепки.
   1-й г о р о д я н и н. Вiтаємо нареченого i наречену. Всi так радiють.
   2-й г о р о д я н и н. Будинки прикрашено лiхтариками.
   1-й г о р о д я н и н. На вулицi свiтло, мов удень!
   2-й г о р о д я н и н. Всi винарнi повнi народу.
   Х л о п ч и к. Всi б'ються i лаються.
   Гостi. Тссс!
   С а д i в н и к. Дозвольте принести вам дзвiночки. Щоправда, дзвенять вони сумно, та це нiчого. На ранок вони зiв'януть i заспокояться.
   1-а п о д р у г а Е л ь з и. Ельзо, люба, постарайся бути веселою. А то я заплачу i зiпсую вiї, якi так добре вийшли у мене сьогоднi.
   2-а п о д р у г а. Все-таки вiн кращий, нiж дракон. У нього є руки й ноги, а луски немає. Адже все-таки вiн, хоч i президент, а людина. Завтра ти нам все розкажеш. Це буде так цiкаво!
   3-я п о д р у г а. Ти зможеш робити людям стiльки добра! Ось, наприклад, ти можеш попросити нареченого, аби вiн звiльнив начальника мого татка. Тодi татко займе його посаду, отримуватиме втричi бiльшу платню, i ми будемо такi щасливi.
   Бургомiстр (пiвголосом рахує гостей). Один, два, три, чотири. (Потiм столове приладдя.) Один, два, три... Так... Один гiсть нiбито зайвий... Ах, та це хлопчик. Ну-ну, не реви. Ти їстимеш iз однiєї тарiлки з мамою. Всi зiбралися. Панове, прошу до столу. Ми швидко й скромно проведемо обряд весiлля, а потiм приступимо до весiльної учти. Я дiстав рибу, яка створена для того, щоб її їли. Вона смiється з радостi, коли її варять, i сама повiдомляє кухарю, коли вже готова. А ось iндичка, фарширована власними iндичатами. Це так затишно, так по-родинному. А от поросята, яких не лише вiдгодовували, а й виховували саме для нашого столу. Вони умiють служити i подавати лапку, хоч їх i засмажено. Не верещи, хлопчику, це зовсiм не страшно, а смiшно. А ось вина, такi старi, що впали в дитинство i стрибають, наче дiтлахи, в своїх пляшках. А от горiлка, така очищена, що карафка здається пустою. Даруйте, та вона й справдi пуста. Це негiдники-лакеї осушили її. Та нiчого, в буфетi є ще багато карафок. Як приємно бути багатим, панове! Всi розмiстилися? Чудово. Стривайте-стривайте, не треба їсти, зараз ми повiнчаємось. Одну хвилинку! Ельзо! Дай лапку!
   Ельза простягає руку бургомiстровi.
   Пустунка! Розбiйниця! Яка тепла лапка! Мордочку вище! Посмiхайся! Все готове, Генрiху?
   Г е н р i х. Так точно, пане президент.
   Б у р г о м i с т р. Починай.
   Г е н р i х. З мене поганий оратор, панове, i боюся, що скажу трохи сумбурно. Рiк тому самовпевнений пройдисвiт викликав на бiй клятого дракона. Спецiальна комiсiя, створена мiським самоврядуванням, встановила: покiйний зухвалець тiльки роздратував покiйне чудовисько, легко поранивши його. Тодi наш колишнiй бургомiстр, а нинi президент вiльного мiста героїчно кинувся на дракона i вбив його, вже остаточно, проявивши всiлякi чудеса хоробростi.
   Аплодисменти.
   Чортополох огидного рабства було з коренем вирвано з грунту суспiльної ниви.
   Аплодисменти.
   Вдячне мiсто постановило: якщо ми вiддавали найкращих наших дiвчат клятому чудовиську, то невже вiдмовимо в цьому простому i природному правi нашому дорогому визволителю!
   Аплодисменти.
   Отож, щоб пiдкреслити велич президента, з одного боку, та слухнянiсть i вiдданiсть мiста з iншого, я, як бургомiстр, зараз проведу обряд одруження. Орган, весiльний гiмн!
   Гримить орган.
   Писарi! Вiдкрийте книгу запису щасливих подiй.
   Заходять писарi з величезними автоматичними перами в руках.
   Чотириста рокiв до цiєї книги записувались iмена бiдних дiвчат, приречених драконовi. Чотириста сторiнок заповненi. I вперше на чотириста першiй сторiнцi ми запишемо iм'я щасливицi, з котрою одружиться смiливець, який знищив чудовисько.
   Аплодисменти.
   Наречений, вiдповiдай по совiстi. Згоден ти взяти за дружину цю дiвчину?
   Б у р г о м i с т р. Заради блага рiдного мiста я ладен на все.
   Аплодисменти.
   Г е н р i х. Занотовуйте, писарi! Обережнiше! Поставиш ляпку - примушу злизати язиком! Так! Ну от i все. Ах, даруйте! Лишилась пуста формальнiсть. Наречена! Ти, звiсно, згодна стати дружиною пана президента вiльного мiста?
   Пауза.
   Ну, вiдповiдай менi, дiвчино, чи згодна ти...
   Е л ь з а. Нi.
   Г е н р i х. Ну от i добре. Занотуйте, писарi.
   Е л ь з а. Не смiйте писати!
   Писарi сахаються вiд книги.
   Г е н р i х. Ельзо, не заважай нам працювати.
   Б у р г о м i с т р. Але ж, любий, вона i не заважає. Коли дiвчина каже "нi", це значить "так". Занотуйте, писарi!
   Е л ь з а. Нi! Я видеру цього листа з книги i розтопчу його!
   Б у р г о м i с т р. Чарiвнi дiвочi вагання, мрiї, надiї, те-се. Кожна дiвчина плаче на свiй лад перед шлюбом, а тодi буває цiлком задоволена. Ми зараз потримаємо її за ручки i зробимо все, що треба. Писарi...
   Е л ь з а. Дайте менi сказати хоч одне слово! Благаю!
   Г е н р i х. Ельзо!
   Б у р г о м i с т р. Не кричи, синку. Все йде як треба. Наречена просить слова. Дамо їй слово i на цьому завершимо офiцiйну частину. Нiчого, нiчого, нехай - тут усi свої.
   Е л ь з а. Друзi мої, друзi! Навiщо ви убиваєте мене? Це страшно, як увi снi. Коли розбiйник занiс над тобою ножа, ти ще можеш врятуватися. Розбiйника вб'ють, або ти втечеш вiд нього... Ну а коли нiж розбiйника раптово сам кинеться на тебе? I його вiрьовка поповзе до тебе, як змiя, щоб зв'язати руки й ноги? Якщо навiть фiранка, тиха фiраночка, теж раптово кинеться на тебе, аби заткнути тобi рота? Що ви скажете тодi? Я думала, ви лиш слухаєтесь дракона, як нiж слухається розбiйника. А ви, друзi мої, теж, виявляється, розбiйники! Я вас не звинувачую, ви самi цього не помiчаєте, але я благаю вас - схаменiться! Невже дракон не помер, а, як це часто бувало з ним, обернувся на людину? Тiльки обернувся вiн цього разу на багатьох людей, i от вони вбивають мене. Не вбивайте мене! Отямтесь! Боже мiй, як тоскно... Розiрвiть павутиння, в якому ви всi заплутались. Невже нiхто не заступиться за мене?
   Х л о п ч и к. Я заступився б, але мама тримає мене за руки.
   Б у р г о м i с т р. Ну от i все. Наречена закiнчила свiй виступ. Життя йде, як ранiше, як нi в чому не бувало.
   Х л о п ч и к. Мамо!
   Б у р г о м i с т р. Мовчи, мiй маленький. Будемо веселитися, наче нiчого не сталося. Досить цiєї канцелярщини, Генрiху. Напишiть там: "Шлюб вважати укладеним" - i давайте їсточки. Дуже їсточки хочеться.
   Г е н р i х. Занотуйте, писарi: шлюб вважати укладеним. Ну, жвавiше! Задумались?
   Писарi беруться за пера. Гучний стукiт у дверi. Писарi сахаються.
   Б у р г о м i с т р. Хто там?
   Мовчанка.
   Гей, ви там! Хто б ви не були, завтра, завтра. В час прийому, через секретаря. Менi нема коли! Я тут одружуюсь!
   Знову стукiт.
   Не вiдчиняйте дверей! Писарi, занотуйте!
   Дверi розчиняються самi. За дверима - нiкого.
   До мене, Генрiху! Що це значить?
   Г е н р i х. Ах, тату, звичайна iсторiя. Невиннi скарги нашої дiви розтривожили всiх цих наївних мешканцiв рiчок, лiсiв i озер. Домовик прибiг з горища, водяник вилiз iз колодязя... То й нехай собi... Що вони можуть нам зробити. Вони й так невидимi i безсилi, так звана совiсть i тому подiбне. Ну насняться нам два-три страшнi сни - та й по всьому.
   Б у р г о м i с т р. Нi, це вiн!
   Г е н р i х. Хто?
   Б у р г о м i с т р. Ланцелот. Вiн у капелюсi-невидимцi. Вiн стоїть поряд. Вiн слухає, про що ми говоримо. I його меч висить у мене над головою.
   Г е н р i х. Любий папашо! Якщо ви не отямитесь, я вiзьму владу до своїх рук.
   Б у р г о м i с т р. Музика! Грай! Дорогi гостi! Пробачте цю ненавмисну затримку, але ж я так боюсь протягiв. Протяг вiдкрив дверi - та й по всьому. Ельзо, крихiтко, заспокойся! Оголошую шлюб укладеним iз подальшим затвердженням. Що це? Хто там бiжить?
   Забiгає переляканий лакей.
   Л а к е й. Забирайте назад! Забирайте назад!
   Б у р г о м i с т р. Що забрати назад?
   Л а к е й. Забирайте назад вашi клятi грошi! Я бiльше не служу вам!
   Б у р г о м i с т р. Чому?
   Л а к е й. Вiн уб'є мене за всю мою пiдлоту. (Втiкає.)
   Б у р г о м i с т р. Хто його вб'є? Га? Генрiху?
   Забiгає другий лакей.
   2-й л а к е й. Вiн уже йде коридором! Я вклонився йому в пояс, а вiн менi не вiдповiв! Вiн тепер i не дивиться на людей. Ох, буде нам за все! Ох, буде! (Втiкає.)
   Б у р г о м i с т р. Генрiху!
   Г е н р i х. Тримайтесь, наче нiчого не трапилось. Що б не сталося. Це нас врятує.
   З'являється, задкуючи, третiй лакей. Кричить у простiр.
   3-й л а к е й. Я доведу! Моя дружина пiдтвердить! Я завжди засуджував їхню поведiнку. А що я брав у них грошi - так це у мене нервове. Я свiдоцтво принесу! (Зникає.)
   Б у р г о м i с т р. Дивись!
   Г е н р i х. Наче нiчого не трапилось. Заради бога, наче нiчого не трапилось!
   Заходить Ланцелот.
   Б у р г о м i с т р. А, здрастуйте, ось кого не чекали. А проте, ласкаво просимо. Приладдя не вистачає... та нiчого. Ви їстимете з глибокої тарiлки, а я з мiлкої. Я б наказав принести, та лакеї, дурники, всi розбiглися... А ми тут вiнчаємось, так би мовити, хе-хе-хе, справа, так би мовити, наша особиста, iнтимна. Так затишно... Знайомтесь, будь ласка. Де ж гостi? Ах, вони щось упустили i шукають це пiд столом. Ось мiй син, Генрiх. Здається, ви зустрiчались. Такий молодий, а вже бургомiстр. Значно просунувся пiсля того, як я... пiсля того, як ми... Ну, словом, пiсля того, як дракона було вбито. Та що ж ви? Заходьте, будь ласка.
   Г е н р i х. Чому ви мовчите?
   Б у р г о м i с т р. I справдi, що ж ви? Як доїхали? Що чутно? Не бажаєте вiдпочити з дороги? Варта вас проведе.
   Л а н ц е л о т. Здрастуй, Ельзо!
   Е л ь з а. Ланцелот! (Пiдбiгає до нього) Сядь, будь ласка, сядь. Заходь. Це справдi ти?
   Л а н ц е л о т. Так, Ельзо.
   Е л ь з а. И руки у тебе теплi. I волосся трохи пiдросло, доки ми не бачились. Чи менi так здається? А плащ у тебе той самий. Ланцелоте! (Садовить його за маленький столик у центрi) Випий вина. Або нi, не бери в них нiчого. Ти спочинь, i ми пiдемо. Тату! Вiн прийшов, тату! Зовсiм як того вечора. Якраз тодi, коли ми знову думали, що лишилось нам тiльки одне - взяти та й тихенько померти. Ланцелоте!
   Л а н ц е л о т. Отже, ти кохаєш мене, як ранiше.
   Е л ь з а. Чуєш, тату? Ми стiльки разiв мрiяли, що вiн зайде й запитає: Ельзо, чи кохаєш ти мене, як ранiше. А я скажу, так, Ланцелоте! А тодi запитаю: де ти був так довго?
   Л а н ц е л о т. Далеко-далеко, в Чорних горах.
   Е л ь з а. Ти тяжко хворiв?
   Л а н ц е л о т. Так, Ельзо. Адже бути смертельно пораненим - це дуже, дуже небезпечно.
   Е л ь з а. Хто доглядав за тобою?
   Л а н ц е л о т. Дружина одного дроворуба. Добра, мила жiнка. Тiльки вона ображалась, що, марячи, я весь час називав її - Ельза.
   Е л ь з а. Отже, i ти сумував без мене?
   Л а н ц е л о т. Сумував.
   Е л ь з а. А як я тужила за тобою! Мене мучили тут.
   Б у р г о м i с т р. Хто? Не може бути! Чого ж ти не поскарджилася нам? Ми вжили б заходiв!
   Л а н ц е л о т. Я знаю все, Ельзо.
   Е л ь з а. Знаєш?
   Л а н ц е л о т. Так.
   Е л ь з а. Звiдки?
   Л а н ц е л о т. В Чорних горах, недалеко вiд хатинки дроворуба, є велетенська печера. I в цiй печерi лежить книга, жалiбна книга, списана майже повнiстю. Нiхто не торкається до неї, але сторiнка за сторiнкою додаються до написаного ранiше, додаються щоденно. Хто пише? Свiт! Записано, записано всi злодiяння зловмисникiв, всi нещастя тих, хто страждає даремно.
   Генрiх i бургомiстр навшпиньках направляються до дверей.
   Е л ь з а. I ти прочитав там про нас?
   Л а н ц е л о т. Так, Ельзо. Гей, ви там! Убивцi! Анi руш!
   Б у р г о м i с т р. Ну навiщо ж так рiзко?
   Л а н ц е л о т. Бо я вже не той, що ранiше. Я звiльнив вас, а ви що зробили?
   Б у р г о м i с т р. Ах, боже мiй! Якщо ви незадоволенi мною, я пiду у вiдставку.
   Л а н ц е л о т. Нiкуди ви не пiдете!
   Г е н р i х. Абсолютно вiрно. Як вiн тут без вас поводився - розумом не осягнути. Я можу вам надати повний список його злочинiв, якi ще не потрапили до жалiбної книги, а тiльки намiченi до виконання.
   Л а н ц е л о т. Замовкни!
   Г е н р i х. Але ж даруйте! Якщо зазирнути глибше, то власне я нi в чому не винен. Мене так навчали.
   Л а н ц е л о т. Всiх навчали. Але чому ти виявився першим учнем, скотино така?
   Г е н р i х. Ходiмо, тату. Вiн лається.
   Л а н ц е л о т. Нi, ти не пiдеш. Я вже мiсяць, як повернувся, Ельзо.
   Е л ь з а. I не зайшов до мене!
   Л а н ц е л о т. Зайшов, але в капелюсi-невидимцi, рано-вранцi. Я тихенько поцiлував тебе, так, щоб ти не прокинулась. I пiшов блукати мiстом. Страшне життя я побачив. Читати було важко, а побачити на власнi очi - ще гiрше. Гей ви, Мiллере!
   Перший городянин пiдiймається з-пiд столу.
   Я бачив, як ви плакали з захвату, коли кричали бургомiстровi: "Слава тобi, переможцю дракона!"
   1-й г о р о д я н и н. Це вiрно. Плакав. Але я не вдавав, пане Ланцелот.
   Л а н ц е л о т. Але ж ви знали, що дракона вбив не вiн.
   1-й г о р о д я н и н. Вдома знав...- а на парадi... (Розводить руками.)
   Л а н ц е л о т. Садiвнику!
   Садiвник пiдiймається з-пiд столу.
   Ви навчали ротики кричати: "Ура президентовi!"?
   С а д i в н и к. Навчав.
   Л а н ц е л о т. I навчили?
   С а д i в н и к. Так. Тiльки, прокричавши, ротики щоразу показували менi язика. Я думав, що дiстану грошей на новi дослiди... але...
   Л а н ц е л о т. Фрiдрiхсене!
   Другий городянин вилазить з-пiд столу.
   Бургомiстр, розгнiвавшись на вас, кинув вашого єдиного сина до пiдземелля?
   2-й г о р о д я н и н. Так. Хлопчик i так весь час кашляє, а в пiдземеллi сирiсть!
   Л а н ц е л о т. I ви пiсля цього подарували бургомiстровi люльку з написом: "Твiй навiки"?
   2-й г о р о д я н и н. А як iнакше я мiг пом'якшити його серце?
   Л а н ц е л о т. Що менi з вами робити?
   Б у р г о м i с т р. Плюнути на них. Це робота не для вас. Ми з Генрiхом прекрасно справимося з ними. Це буде найкращим покаранням для цiх людцiв. Берiть Ельзу пiд руку i залиште нас жити на свiй лад. Це буде так гуманно, так демократично.
   Л а н ц е л о т. Не можу. Увiйдiть, друзi!
   Заходять ткачi, коваль, капелюшник i майстер музичних iнструментiв.
   I ви мене дуже засмутили. Я гадав, ви впораєтеся з ними без мене. Чому ви послухалися i пiшли до тюрми? Адже вас так багато!
   Т к а ч i. Вони не дали нам оговтатись.
   Л а н ц е л о т. Вiзьмiть цих людей. Бургомiстра i президента.
   Ткачi (беруть бургомiстра i президента.) Ходiмо!
   К о в а л ь. Я сам перевiрив решiтки. Мiцнi. Ходiмо!
   К а п е л ю ш н и к. Ось вам ковпаки для дурнiв! Я робив прекраснi капелюхи, але ви в тюрмi додали менi жорстокостi. Ходiмо!
   М а й с т е р м у з и ч н и х i н с т р у м е н т i в. Я в своїй камерi вилiпив скрипку з чорного хлiба i сплiв з павутиння струни. Невесело грає моя скрипка, та ви самi виннi. Йдiть пiд нашу музику туди, звiдки не повертаються.
   Г е н р i х. Але це дурницi, це неправильно, так не буває. Жебрак, мандрiвник, непрактична людина - i раптом...
   Т к а ч i. Ходiмо!
   Б у р г о м i с т р. Я протестую, це негуманно!
   Т к а ч i. Ходiмо!
   Похмура, проста, ледве чутна музика. Генрiха й бургомiстра виводять.
   Л а н ц е л о т. Ельзо, я не той, що колись. Бачиш?
   Е л ь з а. Так. Але я кохаю тебе ще бiльше.
   Л а н ц е л о т. Нам не можна буде пiти.
   Е л ь з а. Нiчого. Адже й дома буває дуже весело.
   Л а н ц е л о т. Робота буде дрiбна. Гiрша за вишивання. В кожному з них доведеться убити дракона.
   Х л о п ч и к. А нам буде боляче?
   Л а н ц е л о т. Тобi нi.
   1-й г о р о д я н и н. А нам?
   Л а н ц е л о т. З вами доведеться повозитись.
   С а д i в н и к. Але будьте терплячi, пане Ланцелот. Благаю вас - будьте терплячi. Прививайте. Розпалюйте багаття - тепло допомагає росту. Бур'яни видаляйте обережно, щоб не пошкодити здорове корiння. Адже, якщо задуматись, то люди, по сутi, теж, можливо, з усiма застереженнями, заслуговують найретельнiшого догляду.
   1-а п о д р у г а. I нехай весiлля сьогоднi все ж вiдбудеться.
   2-а п о д р у г а. Бо вiд радостi люди теж гарнiшають.
   Л а н ц е л о т. Вiрно! Гей, музико!
   Гримить музика.
   Ельзо, дай руку. Я люблю вас усiх, друзi мої. Iнакше навiщо я став би морочитися з вами. А якщо вже люблю, то все буде просто чудово. I всi ми пiсля довгих клопотiв i страждань будемо щасливi, дуже щасливi нарештi!
  
   Завiса
  
   1943
  

37

  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"