Шварц Євген : другие произведения.

Тінь

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Украинский перевод пьесы Евгения Шварца "Тень"


   Є.Л.Шварц. Тінь
Казка в трьох діях
   ДІЙОВІ ОСОБИ

В ч е н и й.
Й о г о  Т і н ь.
П 'є т р о - хазяїн готелю.
А н н у н ц і а т а - його донька.
Ю л і я  Д ж у л і - співачка.
П р и н ц е с а.
П е р ш и й  м і н і с т р.
М і н і с т р ф і н а н с і в.
Ц е з а р  Б о р д ж і а - журналіст.
Т а є м н и й р а д н и к.
Л і к а р.
К а т.
М а ж о р д о м.
К а п р а л.
П р и д в о р н і  д а м и.
П р и д в о р н і.
К у р о р т н и к и.
С е с т р а  р о з в а г.
С е с т р а  м и л о с е р д я.
К о р о л і в с ь к і  г е р о л ь д и.
Л а к е ї  м і н і с т р а  ф і н а н с і в.
В а р т а.
Г о р о д я н и.

...І вчений розгнівався не так через те, що тінь залишила його, як тому, що пригадав історію про людину без тіні, відому на його батьківщині всім і кожному. Якби він тепер повернувся додому та розповів свою пригоду, сказали б, що він почав наслідувати іншим... Г. К. Андерсен. Тінь 

...Чуж
ий сюжет неначе увійшов у мою плоть і кров, я створив його заново і лише по тому випустив у світ.
X. К. Андерсен. Казка мого життя , розділ VIII

ДІЯ ПЕРША

Невеличка кімната в готелі південної країни. Двоє дверей: одні ведуть в коридор, інші - на балкон. Сутінки. На дивані напівлежить Вчений, молодик двадцяти шести років. Він поводить рукою по столі - шукає окуляри.

   В ч е н и й. Коли втрачаєш окуляри, це, звичайно ж, неприємно. Та водночас і прекрасно - в сутінках вся моя кімната постає не такою, як звичайно. Плед, кинутий в крісло, здається мені дуже милою і доброю принцесою. Я кохаю її, і вона завітала до мене в гості. Звичайно ж, вона не сама. Принцесі не слід ходити без почту. Цей вузький і довгий годинник у дерев'яному футлярі - зовсім не годинник. Це постійний супутник принцеси, таємний радник. Його серце б'ється рівно, наче маятник, його поради змінюються з вимогами часу, і дає він їх пошепки. Не дарма ж він таємний. І якщо поради таємного радника виявляються згубними, він потім начисто відмовляється від них. Він стверджує, що його просто не розчули, і це з його боку дуже практично. А це хто? Хто цей незнайомець, весь у чорному, з білим обличчям? Чому мені раптом подумалось, що це наречений принцеси? Адже закоханий у принцесу я! Я її так кохаю, що буде просто жахливо, якщо вона вийде заміж за іншого. (Сміється.) Насолода подібних вигадок у тому, що варто мені надягти окуляри, як усе повернеться на своє місце. Плед стане пледом, годинник годинником, а цей зловісний незнайомець зникне.
   (Намацує руками на столі.) Ну, ось і окуляри. (Надягає окуляри і скрикує.) Що це?

В кріслі сидить дуже гарна, розкішно вбрана дівчина в масці. За її спиною - лисий стариган у сурдуті з зіркою. До стіни притулився худий і довгий чоловік у чорному фраку та сліпучо-білій білизні. На його руці - діамантова каблучка.

   (Півголосом, запалюючи свічку.) Що за чудасія? Я скромний учений - звідкіля у мене такі поважні гості?.. Мої вітання, панове! Я дуже радий вам, але... чи не поясните ви мені, чим я заслужив таку честь? Ви мовчите? А, все зрозуміло. Я задрімав. Я бачу сон.
   Д і в ч и н а в м а с ц і. Ні, це не сон.
В ч е н и й.
Он як! А що ж тоді?
Д і в ч и н а в м а с ц і. Це казка. До побачення, пане Вчений! Ми ще зустрінемось.
Ч о л о в і к у ф р а ц і. До побачення, Вчений! Ми ще зустрінемось.
С т а р и
й і з з і р к о ю (пошепки). До побачення, вельмишановний Учений! Ми ще зустрінемось, і все, може статися, закінчиться цілком благопристойно, якщо ви будете розсудливим.

Стук у двері, всі троє зникають.

   В ч е н и й. От так історія!

Стук повторюється.

   Заходьте!

До кімнати входить Аннунціата, чорнява дівчина з великими чорними очима. Її обличчя дуже енергійне, а манери і голос м'які і нерішучі. Вона дуже гарна. Їй років сімнадцять.

   А н н у н ц і а т а. Пробачте, пане, у вас гості... Ах!
В ч е н и й.
Що з вами, Аннунціато?
А н н у н ц і а т а.
Але ж я виразно чула голоси у вашій кімнаті!
В ч е н и й. Я
заснув і розмовляв уві сні.
А н н у н ц і а т а.
Але... пробачте мені... я чула жіночий голос.
В ч е н и й. Я
бачив уві сні принцесу.
А н н у н ц і а т а.
І якийсь стариган бурмотів щось півголосом.
В ч е н и й. Я
бачив уві сні таємного радника.
А н н у н ц і а т а.
І якийсь чоловік, як мені здалося, кричав на вас.
В ч е н и й.
Це був наречений принцеси. Ну? Тепер ви бачите, що це сон? Хіба наяву до мене завітали б такі неприємні гості?
А н н у н ц і а т а. В
и жартуєте?
В ч е н и й.
Так.
А н н у н ц і а т а.
Дякую вам за це. Ви завжди так ласкаві зі мною. Напевне, я чула голоси в кімнаті поряд і все переплутала. Але... ви не розгніваєтесь на мене? Можна вам дещо сказати?
В ч е н и й.
Звісно ж, Аннунціато.
А н н у н ц і а т а. М
ені давно хочеться застерегти вас. Не гнівайтесь... Ви вчений, а я проста дівчина. Але ж... я можу розповісти вам дещо, відоме мені, але невідоме вам. (Робить кніксен.) Даруйте мені мою зухвалість.
В ч е н и й. П
рошу! Розповідайте! Навчайте мене! Адже я вчений, а вчені навчаються все життя.
А н н у н ц і а т а. В
и жартуєте?
В ч е н и й.
Ні, я говорю цілком серйозно.
А н н у н ц і а т а.
Дякую вам за це. (Озирається на двері.) В книгах про нашу країну багато пишуть про здоровий клімат, чисте повітря, прекрасні краєвиди, жарке сонце, ну... словом, ви самі знаєте, що пишуть у книгах про нашу країну...
В ч е н и й.
Звісно ж, знаю. Тому я і приїхав сюди..
А н н у н ц і а т а.
Так. Вам відомо те, що написано про нас в книгах, але те, що там не написано, вам невідомо.
В ч е н и й.
Таке іноді трапляється з ученими.
А н н у н ц і а т а.
Ви не знаєте, що живете в цілком особливій країні. Все, що розповідають у казках, все, що здається у інших народів вигадкою, у нас буває насправді кожного дня. От, наприклад. Спляча красуня жила в п'яти годинах ходу від тютюнової крамнички - тієї, що направо від водограю. Тільки тепер Спляча красуня померла. Людожер досі живий і працює в міському ломбарді оцінювачем. Хлопчик-мізинчик одружився з дуже високою жінкою, на прізвисько Гренадер, і діти їх - люди звичайного зросту, як ви та я. І знаєте, що дивно? Ця жінка, на прізвисько Гренадер, повністю під закаблуком у Хлопчика-мізинчика. Вона навіть на ринок бере його з собою. Хлопчик-мізинчик сидить у кишені її фартуха і торгується, як диявол. А втім, живуть вони дуже дружно. Дружина так уважно ставиться до чоловіка. Щоразу, коли вони на свято танцюють менует, вона надягає подвійні окуляри, аби не наступити на чоловіка ненароком.
В ч е н и й.
Але ж це дуже цікаво, чого ж про це не пишуть у книгах про вашу країну?
А н н у н ц і а т а (
озирається на двері). Не всім подобаються казки.
В ч е н и й.
Та невже?
А н н у н ц і а т а.
От можете собі уявити! (Озирається на двері.) Ми так боїмося, що, коли про це дізнаються, до нас перестануть приїжджати. Це буде так невигідно! Не видавайте нас, будь ласка.
В ч е н и й.
Ні, я нікому не скажу.
А н н у н ц і а т а.
Дякую вам за це. Мій бідний татко так любить гроші, я буду у відчаї, якщо він отримає менше, ніж очікує. Коли він засмучений, він страшенно лається.
В ч е н и й.
А все-таки мені здається, що число приїжджих тільки зросте, коли дізнаються, що казки у вашій країні - правда.
А н н у н ц і а т а.
Ні. Якби до нас їздили діти, так би воно й було. А дорослі - народ обережний. Вони добре знають, що багато які казки закінчуються печально. Саме про це я й хотіла з вами поговорити. Будьте обережні.
В ч е н и й.
А як? Щоб не застудитись, треба одягатися тепліше. Щоб не впасти, потрібно дивитися під ноги. А як запобігти казці з сумним фіналом?
А н н у н ц і а т а.
Ну... Я не знаю... Не треба розмовляти з людьми, яких ви не досить знаєте.
В ч е н и й.
Тоді мені доведеться весь час мовчати. Адже я приїжджий.
А н н у н ц і а т а.
Ні, насправді, прошу вас, будьте обережні. Ви дуже гарна людина, а саме таким найчастіше доводиться скрутно.
В ч е н и й
. Звідки ви знаєте, що я гарна людина?
А н н у н ц і а т а.
Адже я часто воджуся на кухні. А в нашої кухарки одинадцять подруг. І їм усім відомо про все, що є, було і буде. Від них нічого не сховається. Вони знають, що відбувається в кожній сім'є, так, наче у будинків скляні стіни. Ми на кухні і сміємося, і плачемо, і жахаємось. В дні найбільш цікавих подій все гине на плиті. Вони в один голос стверджують, що ви прекрасна людина.
В ч е н и й.
Це вони вам сказали, що у вашій країні казки - правда?
А н н у н ц і а т а.
Так.
В ч е н и й.
Знаєте, ввечері, та ще знявши окуляри, я готовий цьому повірити. Але вранці, виходячи з дому, я бачу зовсім інше. Ваша країна - нажаль! - схожа на всі країни світу. Статки й бідність, вельможність і рабство, смерть і нещастя, розум і дурість, святість, злочинність, совість, безсоромність - все це перемішане так тісно, що просто вжахнешся. Так важко буде все це розплутати, розібрати, дати всьому лад - так, аби не зашкодити нічому живому. В казках це куди простіше.
А н н у н ц і а т а
(роблячи кніксен). Дякую вам.
В ч е н и й.
За віщо?
А н н у н ц і а т а.
За те, що зі мною, простою дівчиною, ви говорите так красиво.
В ч е н и й.
Нічого, з вченими це трапляється. А скажіть, мій друг Ганс Крістіан Андерсен, що жив тут, у цій кімнаті, до мене, знав про казки?
А н н у н ц і а т а.
Так, якось він дізнався про це.
В ч е н и й.
І що ж він на це сказав?
А н н у н ц і а т а.
Він сказав: "Я все життя підозрював, що пишу чистісіньку правду". Він дуже любив наш дім. Йому подобалось, що у нас так тихо.

Оглушливий постріл.

   В ч е н и й. Що це?
А н н у н ц і а т а.
О, не зважайте. Це мій тато з кимось посварився. Він запальний і, ледве що, стріляє з пістолета. Але досі нікого не застрелив. Він нервовий - і тому завжди дає промах.
В ч е н и й.
Розумію. Це явище мені знайоме. Якби він потрапляв у ціль, то не палив би так часто.

За сценою ревище: "Аннунціата!"

   А н н у н ц і а т а (лагідно). Іду, таточку, любий. До побачення! Ах, я зовсім забула, чого прийшла. Що накажете вам подати - каву чи молоко?

Двері з гуркотом розчиняються. До кімнати вбігає стрункий, широкоплечий, моложавий чоловік. З обличчя він схожий на Аннунціату. Похмурий, не дивиться в очі. Це господар мебльованих кімнат, батько Аннунціати, П'єтро.

   П 'є т р о. Чого не йдеш, як тебе кличуть?! Іди негайно перезаряди пістолет. Адже чула - батько стріляє. Все треба пояснити, у все ткнути носом. Уб'ю!

Аннунціата спокійно і сміливо підходить до батька, цілує його в лоб.

   А н н у н ц і а т а. Іду, татку. До побачення, пане! (Виходить.)
В ч е н и й.
Як видно, ваша дочка не боїться вас, синьйоре П'єтро.
П 'є т р о.
Ні, бодай би мене зарізали. Вона поводиться зі мною так, наче я найніжніший батько в місті.
В ч е н и й.
Може, так воно і є?
П 'є т р о.
Не її справа це знати. Терпіти не можу, коли здогадуються про мої почуття й думки. Дівчисько! Самі лиш неприємності навкруг. Мешканець кімнати номер п'ятнадцять оце знову відмовився платити. З люті я вистрелив у мешканця кімнати номер чотирнадцять.
В ч е н и й.
І цей не платить?
П 'є т р о.
Платить. Але він, чотирнадцятий, нікчемна людина. Його терпіти не може наш перший міністр. А той клятий неплатник, п'ятнадцятий, працює в нашій тричі мерзенній газеті. О, хай весь світ провалиться! Кручуся, мов штопор, витягаю гроші з мешканців мого нещасного готелю і не зводжу кінців з кінцями. Ще доводиться служити, аби не здохнути з голоду.
В ч е н и й.
А хіба ви служите?
П 'є т р о.
Так.
В ч е н и й.
Де?
П 'є т р о.
Оцінювачем у міському ломбарді.

Несподівано починає грати музика - іноді ледве чутно, іноді так, ніби грають тут, у кімнаті.

   В ч е н и й. Скажіть... Скажіть мені... Скажіть, будь ласка, де це грають?
П 'є т р о.
Навпроти.
В ч е н и й.
А хто там живе?
П 'є т р о.
Не знаю. Кажуть, якась чортова принцеса.
В ч е н и й.
Принцеса?!
П 'є т р о.
Так кажуть. Я до вас у справі. Цей триклятий п'ятнадцятий номер просить вас прийняти його. Цей газетяр. Цей злодій, який прагне задарма проживати в прекрасній кімнаті. Можна?
В ч е н и й.
Будь ласка. Я буду дуже радий.
П 'є т р о.
Не радійте завчасно. До побачення! (Виходить.)
В ч е н и й.
Хазяїн готелю - оцінювач у міському ломбарді. Людожер? Подумати лишень!

Відчиняє двері, що ведуть на балкон. Видно стіну протилежного будинку. Вулиця вузька. Балкон протилежного будинку майже торкається балкону кімнати Вченого. Ледве він відчиняє двері, як шум вулиці вривається до кімнати. З суцільного гулу виділяються окремі голоси.

   Г о л о с и. Кавуни, кавуни! Скибками!
-
Вода, вода, льодяна вода!
-
А ось - ножі для вбивць! Кому ножі для вбивць?!
-
Квіти, квіти! Троянди! Лілеї! Тюльпани!
- Дорогу ослу, дорогу ослу!
Люди, розступіться: іде осел!
- Подайте
бідолашному німому!
-
Отрута, отрута, свіжа отрута!
В ч е н и й.
Вулиця наша кипить, наче справжній котел. Як мені тут подобається!.. Якби не мій повсякчасний неспокій, якби не здавалось мені, що весь світ нещасний, бо я ще не придумав, як його врятувати, то було б зовсім добре. І коли дівчина, яка мешкає навпроти, виходить на балкон, то мені здається, що варто зробити одне, лише одне маленьке зусилля - і все стане зрозуміло.

До кімнати входить дуже вродлива молода жінка, прекрасно одягнена. Вона мружиться, оглядається. Вчений не помічає її.

   Якщо є гармонія в морі, в горах, в гаю і в тобі, то, отже, світ влаштовано мудріше, ніж...
Ж і н к а.
Це не матиме успіху.
В ч е н и й (
оглядається). Даруйте!
Ж і н к а.
Ні, не буде. В тому, що ви бурмотіли, немає й тіні дотепності. Це ваша нова стаття? Де ж ви? Що це сьогодні з вами? Ви не пізнаєте мене, чи що?
В ч е н и й.
Пробачте, ні.
Ж і н к а.
Досить насміхатися над моєю короткозорістю. Це неелегантно. Де ви там?
В ч е н и й.
Я тут.
Ж і н к а.
Підійдіть поближче.
В ч е н и й.
Ось я. (Підходить до незнайомки.)
Ж і н к а
(вона щиро здивована). Хто ви?
В ч е н и й. Я
приїжджий, живу тут у готелі. Ось хто я.
Ж і н к а.
Вибачте... Мої очі знову підвели мене. Це не п'ятнадцятий номер?
В ч е н и й.
На жаль, ні.
Ж і н к а.
Яке у вас добре і славне обличчя! Чому ви досі не в нашому колі, не в колі справжніх людей?
В ч е н и й.
А що це за коло?
Ж і н к а. О,
це артисти, письменники, придворні. Буває у нас навіть один міністр. Ми елегантні, не маємо упереджень і розуміємо все. Ви знамениті?
В ч е н и й.
Ні.
Ж і н к а.
Як жаль! У нас це не заведено. Але... Але я, здається, готова вам це пробачити - так ви мені раптом сподобались. Ви не гніваєтесь на мене?
В ч е н и й.
Ні, що ви!
Ж і н к а.
Я трохи посиджу у вас. Можна?
В ч е н и й.
Звичайно.
Ж і н к а.
Мені раптом здалося, що ви - саме та людина, яку я шукаю все життя. Бувало, з голосу, з розмови видається - ось вона, ця людина, а підійде вона поближче, і бачиш - зовсім не те. А відступати пізно, надто близько вона підійшла. Жахлива річ - бути гарною і короткозорою. Я набридла вам?
В ч е н и й.
Ні, що ви!
Ж і н к а.
Як просто і спокійно ви відповідаєте мені! А він мене дратує.
В ч е н и й.
Хто?
Ж і н к а.
Той, до кого я прийшла. Він такий метушливий. Хоче подобатись всім на світі. Він раб моди. Ось, наприклад, коли в моді була засмага, він так засмаг, що став чорним, неначе негр. А тут засмага раптом вийшла з моди. І він зважився н операцію. Шкіру з під трусів - це було єдине біле місце на його тілі - лікарі пересадили йому на обличчя.
В ч е н и й. Сподіваюсь, це йому не зашкодило?
Ж і н к а.
Ні. Він тільки став надзвичайно безсоромним, і ляпаса зараз називає просто - шльопок.
В ч е н и й.
То чому ж ви ходите до нього в гості?
Ж і н к а. Ну, все-таки
це людина з нашого кола, з кола справжніх людей. До того ж, він працює в газеті. Ви знаєте, хто я?
В ч е н и й.
Ні.
Ж і н к а. Я
співачка. Мене звуть Юлія Джулі.
В ч е н и й.
Ви дуже знамениті в цій країні!
Ю л і я.
Так. Всі знають мої пісні "Мамо, що таке кохання", "Діви, поспішайте, щастя відшукайте", "До жаги його любовної я була холоднокровною" і "Ах, чому я не галявинка". Ви лікар?
В ч е н и й.
Ні, я історик.
Ю л і я.
Ви тут відпочиваєте?
В ч е н и й.
Я вивчаю історію вашої країни.
Ю л і я.
Наша країна - маленька.
В ч е н и й.
Так, але її історія схожа на всі інші. І мене це радує.
Ю л і я.
Чому?
В ч е н и й.
Отже, є на світі закони, спільні для всіх. Коли довго живеш на одному місці, в одній і тій самій кімнаті і бачиш тих самих людей, яких обрав собі за друзів, то світ здається дуже простим. Але варто вийти з дому - і все стає аж надто різноманітним. І це...

За дверима хтось злякано скрикує. Дзвін розбитого скла.

   Хто там?

Заходить, обтрушуючись, витончений молодик. За ним розгублена Аннунціата.

   М о л о д и к. Здрастуйте! Я стояв тут біля ваших дверей, і Аннунціата мене злякалася. Хіба я такий страшний?
А н н у н ц і а т а (
Вченому). Пробачте, я розбила склянку з молоком, яку несла вам.
М о л о д
и к. А у мене ви не просите пробачення?
А н н у н ц і а т а.
Але ж ви самі винні, пане! Чого ви причаїлися біля чужих дверей і стояли непорушно?
М о л о д
и к. Я підслуховував. (Вченому.) Вам подобається моя відвертість? Всі вчені - прямі люди. Вам це повинно подобатись. Так? Ну скажіть же, вам подобається моя відвертість? А я вам подобаюсь?
Ю л і я.
Не відповідайте. Якщо ви скажете "так" - він вас зневажатиме, а якщо скажете "ні" - він вас зненавидить.
М о л о д
и к. Юлія, Юлія, зла Юлія! (Вченому.) Дозвольте відрекомендуватися: Цезар Борджіа. Чули?
В ч е н и й.
Так.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Ну? Справді? А що саме ви чули?
В ч е н и й.
Багато що.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Мене хвалили? Чи лаяли? А хто саме?
В ч е н и й. Просто я сам
читав ваші критичні і політичні статті в місцевій газеті.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Вони мають успіх. Але завжди хтось незадоволений. Вилаєш людину, а вона невдоволена. Я хотів би відшукати секрет цілковитого успіху. Заради цього секрету я готовий на все. Вам подобається моя відвертість?
Ю л і я.
Ходімте. Ми прийшли до вченого, а вчені завжди зайняті.
Ц е з а р Б о р д ж і а. Я
попередив пана Вченого. Наш господар казав йому, що я прийду. А ви, чарівна Юліє, помилилися кімнатою?
Ю л і я.
Ні, мені здається, що я прийшла саме туди, куди треба.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Але ж ішли ви до мене! Я саме закінчую статтю про вас. Вона сподобається вам, але - нажаль! - не сподобається вашим подругам. (Вченому.) Ви дозволите сьогодні зайти до вас ще раз?
В ч е н и й.
Прошу.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Я хочу написати статтю про вас.
В ч е н и й.
Дякую. Мені це знадобиться для роботи у ваших архівах. Мене там більше поважатимуть.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Хитрун! Адже я знаю, чого ви приїхали до нас. Справа тут не в архіві.
В ч е н и й.
А в чому ж?
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Хитрун! Ви весь час позираєте на сусідній балкон.
В ч е н и й.
Хіба я туди дивлюсь?
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Так. Ви думаєте, там мешкає вона.
В ч е н и й.
Хто?
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Не слід бути таким потайним. Адже ви історик, вивчаєте нашу країну, а отже, знаєте про заповіт нашого останнього короля, Людовіка Дев'ятого Мрійника.
В ч е н и й.
Вибачте, але я дійшов лише до кінця шістнадцятого сторіччя.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Он як? І ви нічого не чули про заповіт?
В ч е н и й.
Запевняю вас, ні.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Дивно. Чого ж ви попросили господаря відвести вам саме цю кімнату?
В ч е н и й.
Тому що тут жив мій друг, Ганс Крістіан Андерсен.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Тільки тому?
В ч е н и й.
Присягаюся, що саме так. А який зв'язок між моєю кімнатою і заповітом покійного короля?
Ц е з а р Б о р д ж і а.
О, дуже великий. До побачення! Дозвольте супроводити вас, чарівна Юліє.
В ч е н и й.
Чи можу я запитати, що саме було написано в таємничому заповіті?
Ц е з а р Б о р д ж і а.
О ні, я не скажу. Я сам зацікавлений у ньому. Я прагну влади, пошани і мені страшенно не вистачає грошей. Адже я, Цезар Борджіа, чиє ім'я відоме всій країні, змушений ще й служити простим оцінювачем у міському ломбарді. Вам подобається моя відвертість?
Ю л і я.
Ходімо! Ходімо ж! Ви всім тут сподобались. Він ніколи не йде одразу. (Вченому.) Ми ще побачимося з вами.
В ч е н и й. Я буду
дуже радий.
Ц е з а р Б о р д ж і а. Не
радійте завчасно.

Цезарь Борджіа і Юлія Джулі виходять.

   В ч е н и й. Аннунціато, скільки оцінювачів у вашому міському ломбарді?
А н н у н ц і а т а.
Багато.
В ч е н и й.
І всі вони колишні людожери?
А н н у н ц і а т а.
Майже всі.
В ч е н и й.
Що з вами? Чого ви така сумна?
А н н у н ц і а т а. Ах,
адже я просила вас бути обачним! Кажуть, ця співачка Юлія Джулі і є та дівчинка, що наступила на хліб, аби вберегти свої нові черевички.
В ч е н и й. Але ж та дівчинка, як я пригадую, була за це покарана.
А н н у н ц і а т а.
Так, вона провалилася крізь землю, але потім видряпалась назад і з того часу знову наступає і наступає на хороших людей, на кращих подруг, навіть на себе саму - і все аби вберегти свої нові черевички, панчохи і платтячка. Зараз я принесу вам іншу склянку молока.
В ч е н и й.
Зачекайте! Я не хочу пити, мені хочеться поговорити з вами.
А н н у н ц і а т а.
Дякую вам за це.
В ч е н и й.
Скажіть, будь ласка, який заповіт залишив ваш покійний король Людовік Дев'ятий Мрійник?
А н н у н ц і а т а.
О, це страшенна таємниця! Заповіт був запечатаний в сімох конвертах сімома сургучевими печатками та скріплений підписами сімох таємних радників. Принцеса розпечатувала і читала заповіт наодинці. Біля вікон і дверей стояла варта, про всяк випадок заткнувши вуха, хоча принцеса читала заповіт не вголос. Про що йде мова в цьому таємничому документі, знає лише принцеса і все місто.
В ч е н и й.
Все місто?
А н н у н ц і а т а.
Вірно.
В ч е н и й
. Як же так?
А н н у н ц і а т а.
Ніхто не може цього пояснити. Вже, здається, було дотримано всіх заходів безпеки. Це просто диво. Заповіт знають всі. Навіть вуличні хлоп'ята.
В ч е н и й.
Про що ж у ньому йдеться?
А н н у н ц і а т а.
Ах, не питайте мене.
В ч е н и й.
Чому?
А н н у н ц і а т а.
Я дуже боюся, що заповіт - це початок нової казки, яка закінчиться печально.
В ч е н и й. Аннунціата,
але ж я приїжджий. Заповіт вашого короля мене ніяк не стосується. Розкажіть. А то виходить негаразд: я вчений, історик - і раптом не знаю того, що відомо кожному вуличному хлоп'яті! Розкажіть, будь ласка.
А н н у н ц і а т а (
зітхаючи). Добре, розповім. Коли гарна людина мене просить, я не можу відмовити. Наша кухарка говорить, що це доведе мене до великої біди. Але хай ця біда впаде на мою голову, а не на вашу. Отже... Ви не слухаєте мене?
В ч е н и й.
Що ви?
А н н у н ц і а т а. А
чому ви дивитесь на балкон протилежного будинку?
В ч е н и й.
Ні, ні... От бачите, я вмостився зручніше, закурив люльку і очей не зводжу з вашого обличчя.
А н н у н ц і а т а.
Дякую. Отже, п'ять років тому помер наш король Людовік Дев'ятий Мрійник. Вуличні хлоп'ята називали його не мрійником, а дурником, але це невірно. Покійний, щоправда, часто показував їм язика, висунувшися з фіранки, та хлопчаки самі були винні. Навіщо вони дражнили його? Покійний був людиною розумною, але така вже посада королівська, що від неї псується вдача. На самому початку його царювання перший міністр, якому король довіряв більше, ніж рідному батькові, отруїв улюблену сестру короля. Король стратив першого міністра. Другий перший міністр не був отруйником, але він так брехав королю, що той перестав вірити всім, навіть собі самому. Третій перший міністр не був брехуном, проте він був невимовно хитрим. Він плів і плів найтоншу павутину навколо простісіньких справ. Король під час його останньої доповіді хотів сказати: "затверджую" і раптом задзижчав тоненько, наче муха, що потрапила в павутину. І міністр злетів на вимогу королівського лейб-медика. Четвертий перший міністр не був хитруном. Він був прямий та простий. Він украв у короля золоту табакерку і втік. І король махнув рукою на управління. З того часу перші міністри самі змінювали один одного. А король зайнявся театром. Але кажуть, це ще гірше, ніж правити країною. Після року роботи в театрі король став ціпеніти.
В ч е н и й.
Як ціпеніти?
А н н у н ц і а т а.
А дуже просто. Іде - і раптом завмирає, піднявши одну ногу. І на обличчі у нього відчай. Лейб-медик пояснював це тим, що король невиліковно заплутався, намагаючись зрозуміти стосунки між робітниками театру. Адже їх так багато!
В ч е н и й. Лейб-медик
був правий.
А н н у н ц і а т а.
Він пропонував прості ліки, які безумовно вилікували б бідолашного короля. Він пропонував стратити половину трупи, але король відмовився.
В ч е н и й.
Чому?
А н н у н ц і а т а.
Він так і не зміг вирішити, яка саме половина трупи заслуговує страти. І нарешті король махнув на все рукою і почав захоплюватися поганими жінками, і тільки вони не обманули його.
В ч е н и й.
Невже?
А н н у н ц і а т а.
Саме так! Вони ж бо виявилися воістину поганими жінками. Тобто якраз такими, як про них розповідали. І це дуже втішило короля, але вкрай зіпсувало його здоров'я. І у нього віднялися ноги. З того часу його стали провозити палацом у кріслі, а він усе мовчав і думав, думав, думав. Про що він думав, не казав нікому. Зрідка король наказував підвезти себе до вікна і, відчинивши фіранку, показував язика вуличним хлопчакам, які стрибали і кричали: "Дурник, дурник, дурник!" А потім король склав заповіт. А потім помер.
В ч е н и й.
Нарешті ми дійшли до суті справи.
А н н у н ц і а т а.
Коли король помер, його єдиній доньці, принцесі, було тринадцять років. "Люба, - писав він їй у заповіті, - я прожив своє життя погано, нічого не зробив. Ти також нічого не зробиш - ти отруєна повітрям палацу. Я не хочу, аби ти побралася з принцом. Я добре знаю всіх принців на світі. Всі вони надто великі дурні для такої маленької країни, як наша. Коли тобі виповниться вісімнадцять років, оселися десь у місті і шукай, шукай, шукай. Знайди собі доброго, чесного, освіченого і розумного чоловіка. Хай це буде незнатна людина. А раптом йому вдасться зробити те, що не виходило у жодного з шляхетних? Раптом він зможе правити, і правити добре? Га? Ото було б здорово! Так спробуй, будь ласка. Татко ".
В ч е н и й. Так
він і написав?
А н н у н ц і а т а.
Точнісінько так. На кухні стільки разів повторювали заповіт, що я запам'ятала його слово в слово.
В ч е н и й.
І принцеса тепер проживає в місті?
А н н у н ц і а т а.
Так. Але знайти її не так просто.
В ч е н и й.
Чому?
А н н у н ц і а т а.
Безліч поганих жінок зняли цілі поверхи будинків і вдають із себе принцес.
В ч е н и й. А
хіба ви не знаєте свою принцесу обличчя?
А н н у н ц і а т а.
Ні. Прочитавши заповіт, принцеса почала носити маску, аби її не пізнали, коли вона вирушить на пошуки чоловіка.
В ч е н и й.
Скажіть, вона... (Замовкає.)

На балкон протилежного будинку виходить дівчина з білявим волоссям, в темному і скромному вбранні.

   А скажіть, вона... Про що я хотів був вас запитати?.. Втім... ні, ні про що.
А н н у н ц і а т а.
Ви знов не дивитесь на мене?
В ч е н и й.
Як не дивлюся?.. А куди ж я дивлюсь?
А н н у н ц і а т а. Он
туди... Ах! Дозвольте мені зачинити двері на балкон.
В ч е н и й.
Навіщо ж? Не треба! Адже тільки тепер стало по-справжньому прохолодно.
А н н у н ц і а т а.
Після заходу сонця слід зачиняти вікна і двері. Інакше можна захворіти на малярію. Ні, не в малярії тут справа! Не треба туди дивитись. Будь ласка... Ви гніваєтесь на мене? Не гнівайтесь... Не дивіться на ту дівчину. Дозвольте мені зачинити двері на балкон. Адже ви все одно, що мала дитина. От ви не любите суп, а що за обід без супу! Ви здаєте білизну до пральні без запису. І з таким же добродушним, веселим обличчям ви підете прямісінько на смерть. Я говорю так сміливо, що вже й сама не розумію, що кажу: це зухвалість, але ж не можна не попередити вас. Про цю дівчину кажуть, що вона з поганих жінок... Стривайте, стривайте... Це, здається, не так страшно... Я боюся, тут ще гірше.
В ч е н и й.
Ви гадаєте?
А н н у н ц і а т а.
Так. А раптом ця дівчина принцеса? Що тоді? Що ви робитимете тоді?
В ч е н и й.
Звичайно, звичайно.
А н н у н ц і а т а.
Ви не чули, що я вам сказала?
В ч е н и й
. Ось як!
А н н у н ц і а т а.
Але ж якщо вона справді принцеса, всі захочуть одружитися з нею і вас розтопчуть у давці.
В ч е н и й.
Так, так, звісно.
А н н у н ц і а т а.
Ні, бачу, мені тут нічого не вдіяти. Яка я нещасна дівчина, пане.
В ч е н и й.
Чи не так?

Аннунціата йде до виходу. Вчений - до дверей, що ведуть на балкон. Аннунціата озирається. Зупиняється.

   А н н у н ц і а т а. До побачення, пане. (Тихо, з несподіваною енергією.) Нікому не дозволю тебе скривдити. Ні за що. Ніколи. (Виходить.)

Вчений дивиться на дівчину, що стоїть на протилежному балконі, дівчина споглядає вулицю внизу. Вчений починає говорити тихо, потім все голосніше. Наприкінці його монологу дівчина не зводить з нього очей.

   В ч е н и й. Звісно, світ влаштований розумніше, ніж здається. Ще трохи - два-три дні роботи - і я зрозумію, як зробити всіх людей щасливими. Всі будуть щасливі, але не так, як я. Я тільки тут, вечорами, коли ви стоїте на балконі, почав розуміти, що можу бути щасливим, як ніхто на світі. Я знаю вас, - вас не можна не знати. Я розумію вас, як розумію гарну погоду, місяць, стежину в горах. Адже це так просто. Я не можу сказати напевне, про що ви думаєте, але знаю достеменно, що ваші думки порадували б мене, як ваше обличчя, ваші коси і вії. Дякую вам за все, за те, що обрали собі цей будинок, за те, що народилися і живете тоді ж, коли живу я. Що б я робив, як би раптом не зустрів вас! Страшно подумати!
Д і в ч и н а.
Ви говорите це напам'ять?
В ч е н и й. Я... я...
Д і в ч и н а.
Продовжуйте.
В ч е н и й.
Ви заговорили зі мною!
Д і в ч и н а.
Ви самі склали це все чи замовили комусь?
В ч е н и й.
Пробачте, але ваш голос так вразив мене, що я нічого не розумію.
Д і в ч и н а.
Ви досить спритно ухиляєтесь від прямої відповіді. Можливо, ви самі склали те, про що говорили мені. А може, й ні. Добре, облишмо це. Мені нудно сьогодні. Як у вас вистачає терпіння сидіти цілісінький день в одній кімнаті? Це кабінет?
В ч е н и й.
Пробачте?
Д і в ч и н а.
Це кабінет, чи гардеробна, чи вітальня, чи одна із зал?
В ч е н и й.
Це просто моя кімната. Моя єдина кімната.
Д і в ч и н а.
Ви жебрак?
В ч е н и й.
Ні, я вчений.
Д і в ч и н а. Ну
нехай. У вас дуже дивне обличчя.
В ч е н и й.
Чим же?
Д і в ч и н а.
Коли ви говорите, то здається, що ви не брешете.
В ч е н и й.
Я справді не брешу.
Д і в ч и н а.
Всі люди - брехуни.
В ч е н и й. Неправда.
Д і в ч и н а.
Ні, правда. Може, вам і не брешуть - у вас всього одна кімната, - а мені брешуть повсякчас. Мені жаль себе.
В ч е н и й.
Та що ви? Вас ображають? Хто?
Д і в ч и н а.
Ви так вправно вдаєте доброго і уважного, що мені хочеться вам поскаржитися.
В ч е н и й. В
и такі нещасні?
Д і в ч и н а. Не знаю.
Так.
В ч е н и й.
Чому?
Д і в ч и н а.
Так... Всі люди - негідники.
В ч е н и й. Не
треба такого говорити. Так кажуть ті, хто обрав найжахливішу дорогу в житті. Вони безжалісно душать, давлять, грабують, зводять наклеп: кого жаліти, - адже всі люди негідники!
Д і в ч и н а. Т
о, отже, не всі?
В ч е н и й.
Ні.
Д і в ч и н а.
Добре б, коли так. Я дуже боюся обернутися на жабу.
В ч е н и й.
Як-то на жабу?
Д і в ч и н а.
Ви чули казку про царівну-жабу? Її розповідають неправильно. Насправді все було інакше. Я знаю напевне. Царівна-жаба - моя тітка.
В ч е н и й.
Тітка?
Д і в ч и н а.
Так. Двоюрідна. Кажуть, що царівну-жабу поцілував той, хто полюбив її, незважаючи на потворну зовнішність. І жаба через це перетворилася на прекрасну жінку. Так?
В ч е н и й.
Так, наскільки я пригадую.
Д і в ч и н а. А
насправді моя тітка була прекрасною дівчиною, і вона вийшла заміж за негідника, який лише вдавав, що кохає її. Його цілунки були такими холодними і такими огидними, що прекрасна дівчина невдовзі обернулася на холодну і огидну жабу. Для нас, родичів, це було дуже неприємно. Кажуть, такі речі трапляються куди частіше, ніж можна собі уявити. От тільки моя тітка не змогла приховати свого перетворення. Вона була вкрай нестриманою. Це жахливо. Чи не так?
В ч е н и й.
Справді, це дуже сумно.
Д і в ч и н а.
Ось бачите! А раптом і мені таке судилося? Адже мені доведеться вийти заміж. Ви напевне знаєте, що не всі люди - негідники?
В ч е н и й.
Знаю достеменно. Адже я історик.
Д і в ч и н а.
От було б добре! Втім, я вам не вірю.
В ч е н и й.
Чому?
Д і в ч и н а.
Я взагалі нікому і нічому не вірю.
В ч е н и й.
Ні, не може такого бути. У вас такий здоровий колір обличчя, такі живі очі. Нічому не вірити - та ж це смерть!
Д і в ч и н а. Ах, я все
розумію.
В ч е н и й. Все
розуміти - це також смерть.
Д і в ч и н а. Все на
світі однакове. І ті праві, й інші, і, з рештою, мені до всього байдуже.
В ч е н и й. До всього байдуже, - та це ж ще гірше за смерть! Ви не можете так думати! Ні! Як ви мене засмутили!
Д і в ч и н а. Мне
байдуже... Ні, мені не байдуже, виявляється. Тепер ви не будете щовечора дивитися на мене?
В ч е н и й. Буду. Все не так просто,
як здається. Мені здавалося, що ваші думки гармонійні, як ви... Але ось вони переді мною... Вони зовсім не схожі на ті, яких я очікував... І все ж... все ж я люблю вас...
Д і в ч и н а. Любите?
В ч е н и й. Я люблю вас...
Д і в ч и н а. Ну от... я все
розуміла, нічому не вірила, мені до всього було байдуже, а тепер усе переплуталось.
В ч е н и й. Я люблю вас...
Д і в ч и н а.
Ідіть звідси... Хоча ні... Ні, йдіть і зачиніть двері... Ні, я піду... Але... якщо завтра ввечері ви насмілитесь... насмілитесь не прийти сюди на балкон, я... я... накажу... ні... я просто буду дуже засмучена. (Іде до дверей, обертається.) Я навіть не знаю, як вас звуть.
В ч е н и й.
Мене звуть Хрістіан-Теодор.
Д і в ч и н а. До
побачення, Хрістіане-Теодоре, любий. Не посміхайтесь! Не думайте, що так вправно провели мене. Ні, не засмучуйтесь... Я кажу це просто так... Коли ви сказали отак, зненацька, прямо, що кохаєте мене, мені стало тепло, хоча я вийшла на балкон у серпанковому вбранні. Не смійте говорити до мене! Досить! Якщо я почую ще хоч слово, я заплачу. До побачення! Яка я нещасна дівчина, пане. (Виходить.)
В ч е н и й. Ну от...
Мені здавалося, ще мить - і я все зрозумію, а тепер здається, ще мить - і я геть заплутаюсь. Боюся, ця дівчина справді принцеса. "Всі люди негідники, все на світі однакове, мені до всього байдуже, я ні в що не вірю" - які явні ознаки злоякісного малокрів'я, звичайного у випещених людей, що виросли в тепличному повітрі! Її... Вона... Але ж все-таки їй раптом стало тепло, коли я зізнався, що люблю її! Отже, крові у неї в жилах все-таки достатньо? (Сміється.) Я певен, я певен, що все закінчиться прекрасно. Тінь, моя добра, слухняна тінь! Ти так покірливо лежиш біля моїх ніг. Голова твоя дивиться в двері, куди пішла незнайома дівчина. Взяла б ти, тінь, та пішла туди до неї. Що тобі варто! Взяла б та сказала їй: "Все це дурниці. Мій хазяїн любить вас, так любить, що все буде прекрасно. Якщо ви царівна-жаба, він оживить вас і перетворить на прекрасну жінку". Словом, ти знаєш, що треба говорити, адже ми росли вкупі. (Сміється.) Іди!

Вчений відходить від дверей. Тінь вченого раптово відділяється від нього. Витягається на повен зріст на протилежному балконі. Пірнає у двері, які дівчина залишила напіврозчиненими.

   Що це?.. У мене якесь дивне відчуття в ногах... і в усьому тілі... Я... я захворів? Я... (Похитується, падає в крісло, дзвонить.)

Вбігає Аннунціата.

   Аннунціата! Здається, ви були праві.
А н н у н ц і а т а.
То була принцеса?
В ч е н и й. Н
і! Я захворів. (Заплющує очі.)
А н н у н ц і а т а (
біжить до дверей). Батьку!

Входить П'єтро.

   П 'є т р о. Не репетуй. Чи не знаєш, що батько тут підслуховує під дверима.
А н н у н ц і а т а. Я не
помітила.
П 'є т р о.
Рідного батька не помічає... Дожилися! Ну? Чого ти моргаєш? Надумала ревіти?
А н н у н ц і а т а.
Він захворів.
П 'є т р о.
Дозвольте, пане, я допоможу вам лягти в постіль.
В ч е н и й (вста
є). Ні. Я сам. Не торкайтесь до мене, будь ласка...
П 'є т р о.
Чого ви боїтеся? Я вас не з'їм!
В ч е н и й. Не знаю.
Адже я раптом став такий слабкий. (Йде до ширм, за якими стоїть його ліжко.)
А н н у н ц і а т а (тихо,
з жахом). Дивись!
П 'є т р о.
Що там ще?
А н н у н ц і а т а. У
нього немає тіні.
П 'є т р о.
Та ну? Справді немає... Триклятий клімат! І як-то він втрапив у халепу? Підуть чутки. Подумають, що епідемія...

Вчений зникає за ширмами.

   Нікому ні слова. Чуєш ти?
А н н у н ц і а т а (
біля ширми). Він знепритомнів.
П 'є т р о.
Тим краще. Біжи за лікарем. Лікар покладе дурня на два тижні в ліжко, а тим часом у нього відросте інша тінь. І ніхто ні про що не дізнається.
А н н у н ц і а т а.
Людина без тіні - адже це одна з найсумніших казок у світі.
П 'є т р о.
Кажуть тобі, у нього відросте нова тінь! Викрутиться... Біжи!

Аннунціата вибігає.

   Дідько... Добре, що цей газетяр зайнятий дамою і нічого не пронюхав.

Входить Цезар Борджіа.

   Ц е з а р Б о р д ж і а. Доброго вечора!
П 'є т р о. Ах, в
и тут як тут... Диявол... Де ваша баба?
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Пішла на концерт.
П 'є т р о.
До біса всі концерти!
Ц е з а р Б о р д ж і а. Вчений
непритомний?
П 'є т р о.
Так, будь він проклятий.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Чули?
П 'є т р о.
Що саме?
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Його розмову з принцесою.
П 'є т р о.
Так.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Коротка відповідь. Що ж ви не клянете все і вся, не палите з пістолета, не галасуєте?
П 'є т р о.
В серйозних справах я тихий.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Схоже на те, що це справжня принцеса.
П 'є т р о.
Так. Це вона.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Я бачу, вам хочеться, аби він одружився з принцесою.
П 'є т р о. М
ені? Я з'їм його за першої ж можливості.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Треба буде його з'їсти. Так, треба, треба. Здається, зараз найзручніший момент. Людину найлегше з'їсти, коли вона хвора чи поїхала відпочивати. Адже тоді вона й сама не знає, хто її з'їв, і можна зберегти з нею щонайкращі стосунки.
П 'є т р о. Тінь.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Що тінь?
П 'є т р о.
Треба буде знайти його тінь.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Навіщо?
П 'є т р о.
Вона допоможе нам. Вона зроду не пробачить йому, що колись була його тінню.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Так, вона допоможе нам з'їсти його.
П 'є т р о.
Тінь - цілковита протилежність вченому.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Але... але ж тоді вона може виявитися могутнішою, ніж потрібно.
П 'є т р о.
Нехай собі. Тінь не забуде, що ми допомогли їй вийти в люди. І ми з'їмо його.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Так, треба буде його з'їсти. Треба, треба!
П 'є т р о. Тихіше!

Вбігає Аннунціата.

   А н н у н ц і а т а. Йдіть звідси! Чого вам тут треба?
П 'є т р о.
Донька! (Дістає пістолет.) А втім, ходімо до мене. Там поговоримо. Лікар іде?
А н н у н ц і а т а.
Так, біжить бігцем. Він каже, що це серйозний випадок.
П 'є т р о.
Гаразд.

Виходить разом з Цезарем Борджіа.

   А н н у н ц і а т а (заглядаючи за ширму). Так я і знала! Обличчя спокійне, добре, нібито він бачить уві сні, як гуляє в гаю під деревами. Ні, не пробачать йому, що він така гарна людина! Щось буде, щось буде!

З а в і с а 



ДІЯ ДРУГА

Парк.
Вкритий піском майданчик, оточений підстриженими деревами. В глибині павільйон. Мажордом з помічником пораються на авансцені.

   М а ж о р д о м. Стіл постав осюди. А сюди крісла. На стіл постав шахи. Ну от. Тепер все готове для засідання.
П о м і ч н и к.
А скажіть, пане мажордом, чому панове міністри влаштовують засідання тут, у парку, а не в палаці?
М а ж о р д о м.
Тому що в палаці є стіни. Зрозумів?
П о м і ч н и к.
Аж ніяк.
М а ж о р д о м. А
в стін є вуха. Зрозумів?
П о м і ч н и к.
Так, тепер зрозумів.
М а ж о р д о м.
Отож бо. Поклади подушки на це крісло.
П о м і ч н и к.
Це для пана першого міністра?
М а ж о р д о м.
Ні, для пана міністра фінансів. Він тяжко хворий.
П о м і ч н и к.
А що з ним?
М а ж о р д о м.
Він найбагатший ділок у країні. Конкуренти страшенно ненавидять його. І от один з них рік тому пішов на злочин. Він вирішив отруїти пана міністра фінансів.
П о м і ч н и к.
Який жах!
М а ж о р д о м. Не
сумуй завчасно. Пан міністр фінансів дізнався про це і скупив всю отруту, яка тільки є в країні.
П о м і ч н и к.
Яке щастя!
М а ж о р д о м. Не
радій завчасно. Тоді злодій прийшов до пана міністра фінансів і запропонував надзвичайно високу ціну за отруту. І пан міністр вчинив цілком природно. Адже міністр - реальний політик. Він підрахував прибуток і продав негіднику весь запас отрут. І негідник отруїв міністра. Вся сім'я його вельможності зволила сконати в страшенних муках. І сам він з того часу ледве живий, але заробив на цьому двісті процентів чистого доходу. Справа є справа. Зрозумів?
П о м і ч н и к.
Так, тепер зрозумів.
М а ж о р д о м.
Отож бо. Що ж, все готове? Крісла. Шахи. Сьогодні тут відбудеться надзвичайно важлива нарада.
П о м і ч н и к.
Чому ви так гадаєте?
М а ж о р д о м.
По-перше, зустрінуться всього два міністри - перший і фінансів, а по-друге, вони вдаватимуть, що грають в шахи, а не радяться. Всім відомо, що це значить. Кущі, напевне, так і кишать зацікавленими.
П о м і ч н и к. А
раптом зацікавлені підслухають те, про що говорять панове міністри?
М а ж о р д о м.
Зацікавлені ні прощо не дізнаються.
П о м і ч н и к.
Чому?
М а ж о р д о м.
Бо панове міністри розуміють один одного з півслова. Багато ти зрозумієш з половини слова? (Раптово схиляється в низькому поклоні.) Вони йдуть. Я так давно служу при дворі, що мій поперек згинається сам собою при наближенні високих осіб. Я їх ще не бачу й не чую, а вже вклоняюся. От тому-то я і головний. Зрозумів? Кланяйся ж!.. Нижче.

Мажордом вклоняється до землі. Помічник також. З двох боків сцени, справа і зліва, одночасно виходять два міністри - перший міністр і міністр фінансів. Перший - невисокий на зріст чоловік з черевцем, залисиною, рум'яний, йому за п'ятдесят. Міністр фінансів - висохлий, довгий, з жахом озирається, кульгає на обидві ноги. Його ведуть під руки два здоровані-лакеї. Міністри одночасно підходять до столу, одночасно сідають і одразу починають грати в шахи. Лакеї, що привели міністра фінансів, всадовивши його, нечутно виходять. Мажордом і його помічник залишаються на сцені. Стоять струнко.

   П е р ш и й  м і н і с т р. Здоров'я?
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Жахли.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Справи?
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Дуже пога.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Чому?
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Конкуре.

Мовчки грають в шахи.

   М а ж о р д о м (пошепки). От бачиш, я казав тобі, що вони розуміють один одного з півслова.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Чули про принцесу?
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Так, мені допові.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Цей приїжджий вчений викрав її серце.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Викрав?! Чекайте... Лакей! Ні, не ви... Мій лакей!

Заходить один з лакеїв, що привели міністра.

   Лакей! Ви позачиняли всі двері, коли ми виходили?
Л а к е й.
Всі, ваша вельможносте.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
І залізну?
Л а к е й.
Точнісінько так
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
І мідну?
Л а к е й.
Точнісінько так.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
І чугунну?
Л а к е й.
Точнісінько так.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
І пастки розставили? Пам'ятайте, ви заплатите життям за найменшу втрату.
Л а к е й.
Пам'ятаю, ваша вельможносте.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Ідіть...

Лакей виходить.

   Я слухаю.
П е р ш и й  м і н і с т р.
За даними чергових таємних радників, принцеса третього дня довго дивилася в люстерко, потім заплакала і сказала (дістає записника, читає): "Ах, чому я пропадаю марно?" - і вп'яте послала запитати про здоров'я вченого. Дізнавшись, що суттєвих змін не відбулося, принцеса тупнула ногою і прошепотіла (читає): "Чорт забирай!" А сьогодні вона призначила йому побачення в парку. От як. Як це вам подо?
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Зовсім не подо! Хто він, цей учений?
П е р ш и й  м і н і с т р. Ах,
він вивчений мною до тонкощів.
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Шантажист?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Гірше...
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Злодій?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Ще гірше.
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Авантюрист,
хитрун, спритник?
П е р ш и й  м і н і с т р. О,
якби...
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Та
хто ж він, нарешті?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Проста, наївна людина.
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Шах королю.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Рокіруюся...
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Шах
королеві.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Бідна принцеса! Шантажиста ми б викрили, злодія спіймали, а цей... Вчинки простих і чесних людей іноді бувають такі загадкові!
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Треба його або ку, або вби.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Так, іншої ради немає.
М і н і с т р  ф і н а н с і в. В
місті вже про все це проню?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Ще б не проню!
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Я так і знав. Ось чому люди розсудливі у такій кількості переводять золото за кордон. Один банкір третього дня перевів за кордон навіть свої золоті зуби. І тепер весь час їздить за кордон і назад. Вдома йому зараз нічим жувати їжу.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Здається, ваш банкір виказав зайву нервовість.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Це чутливість! Нема на світі організму, чутливішого за ділові кола. Один тільки королівський заповіт спровокував сім банкрутств, сім самогубств, і всі цінності впали на сім пунктів. А тепер... О, що буде тепер! Ніяких змін, пане перший міністр. Життя має йти рівно, мов годинник.
П е р ш и й  м і н і с т р.
До речі, котра година?
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Мого золотого годинника переправлено за кордон. Якщо я буду носити срібного, то підуть чутки, ніби я збанкрутував, і це викличе паніку в ділових колах.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Невже в нашій країні зовсім не лишилося золота?
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Його більше, ніж досить.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Звідкіля?
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
З-за кордону. Закордонні ділові кола хвилюються зі своїх закордонних причин і переводять золото до нас. Отак і живемо. Підведемо підсумки. Отже, вченого ми купимо.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Або вб'ємо.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Яким чином ми це зробимо?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Щонайделікатнішим! Адже тут замішане таке почуття, як кохання! Я збираюся розквитатися з ученим за допомогою дружби.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Дружби?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Так. Для цього потрібно знайти людину, з якою дружить наш учений. Друг знає, що він любить, чим його можна купити. Друг знає, що він ненавидить, що для ного чистісінька смерть. Я наказав у канцелярії дістати друга.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Це кепсько.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Чому?
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Адже вчений - приїжджий, отож його друга доведеться виписувати з-за кордону. А за якою графою я проведу ці витрати? Кожна зміна кошторису викликає у мого бухгалтера гіркі сльози. Він буде плакати мов дитина, а потім почне марити. На певний час він взагалі припинить видачу грошей. Всім. Навіть мені. Навіть вам.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Та ну? Це неприємно. Адже доля всього королівства поставлена на карту. Що ж робити?
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Не знаю.
П е р ш и й  м і н і с т р. А
хто знає?
П о м і ч н и к (
вистуваючи наперед). Я.
М і н і с т р  ф і н а н с і в (
підскакує). Що це? Починається?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Заспокойтесь, будь ласка. Якщо воно колись і почнеться, то не з королівських лакеїв.
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Так
це не бунт?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Ні. Це просто зухвалість. Хто ви?
П о м і ч н и к. Я
той, кого ви шукаєте. Я друг ученого, його найближчий друг. Ми не розлучалися з пелюшок і до останніх днів.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Послухайте, люб'язний друже, вам відомо, з ким ви розмовляєте?
П о м і ч н и к.
Так.
П е р ш и й  м і н і с т р.
То чому ж ви не називаєте мене "ваша вельможність"?
П о м і ч н и к (
з глибоким поклоном). Пробачте, ваша вельможносте.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Ви приїжджий?
П о м і ч н и к.
Я з'явився на світ в цьому місті, ваша вельможносте.
П е р ш и й 
м і н і с т р. І, незважаючи на це, ви друг приїжджого вченого?
П о м і ч н и к.
Я саме той, хто вам потрібен, ваша вельможносте. Я знаю його як ніхто, а він мене зовсім не знає, ваша вельможносте.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Дивно.
П о м і ч н и к.
Якщо хочете, я скажу вам, хто я, ваша вельможносте.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Кажіть. Чого ви озираєтесь?
П о м і ч н и к.
Дозвольте мені написати на піску, хто я, ваша вельможносте.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Пишіть.

Помічник щось пише на піску. Міністри читають і переглядаються.

   Що ви ска?
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Підхо. Але будьте обере! Ато він заломить ці.
П е р ш и й  м і н і с т р. Так.
Хто влаштував вас на службу в палац?
П о м і ч н и к.
Пан Цезар Борджіа і пан П'єтро, ваша вельможносте.
П е р ш и й  м і н і с т р (
міністру фінансів). Вам знайомі ці імена?
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Так, цілком надійні людожери.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Добре, люб'язний, ми подумаємо.
П о м і ч н и к.
Насмілюсь нагадати вам, що ми на півдні, ваша вельможносте.
П е р ш и й  м і н і с т р.
То й що?
П о м і ч н и к. На
півдні все росте швидко, ваша вельможносте. Вчений і принцеса всього два тижні тому заговорили одне з одним і з того часу жодного разу не бачились, а дивіться, як виросло їхнє кохання, ваша вельможносте. Як би нам не спізнитися, ваша вельможносте!
П е р ш и й  м і н і с т р. Я
ж сказав вам, що ми подумаємо. Відійдіть убік.

Міністри замислюються.

   Підійдіть сюди, люб'язний.

Помічник виконує наказ.

   Ми подумали і вирішили взяти вас на службу до канцелярії першого міністра.
П о м і ч н и к.
Дякую вам, ваша вельможносте. Гадаю, з ученим треба вчинити так...
П е р ш и й  м і н і с т р.
Що з вами, люб'язний? Ви збираєтесь діяти, коли вас іще не оформлено? Та ви з глузду з'їхали! Чи ви не знаєте, що таке канцелярія?
П о м і ч н и к.
Пробачте, ваша вельможносте.

Гучний сміх за кулісами.

   П е р ш и й  м і н і с т р. Сюди йдуть курортники. Вони заважатимуть нам. Ходімо до канцелярії, там я оформлю ваше призначення. Після цього, гаразд уже, вислухаємо вас.
П о м і ч н и к.
Дякую, ваша вельможносте.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Лакеї!

З'являються лакеї.

   Заберіть мене.

Виходять. Розчиняються двері павільйону, і звідти з'являється лікар - молода людина, надзвичайно зосереджена і похмура. Його оточують курортники, легко, але розкішно вдягнені.

   1-а  к у р о р т н и ц я. Лікаре, а чому в мене під коліном буває відчуття, схоже на задумливість?
Л і к а р.
Під яким коліном?
1-
а  к у р о р т н и ц я. Під правим.
Л і к а р.
Минеться.
2-
а  к у р о р т н и ц я. А чого у мене під час їжі, між восьмою та дев'ятою стравами, з'являються меланхолійні думки?
Л і к а р.
Які, наприклад?
2-
а  к у р о р т н и ц я. Ну, мені раптово хочеться оселитися в пустелі і там віддатися молитвам і посту.
Л і к а р.
Минеться.
1-й  к у р о р т н и к.
Лікаре, а чому після сорокової ванни мені раптово перестали подобатися шатенки?
Л і к а р.
А хто вам подобається тепер?
1-й  к у р о р т н и к.
Одна блондинка.
Л і к а р.
Минеться. Панове, дозвольте вам нагадати, що година лікування скінчилася. Сестра милосердя, ви вільні. Сестра розваг, приступайте до виконання своїх обов'язків.
С е с т р а  р о з в а г.
Кому дати м'ячика? Кому скакалку? Обручі, обручі, панове! Хто хоче грати в п'ятнашку? В паличку-стукалочку? В кішки-мишки? Час іде, панове, радійте, панове, грайтеся!

Курортники, граючись, розходяться. Заходять вчений з Аннунціатою.

   А н н у н ц і а т а. Лікаре, він зараз купив цілий лоток льодяників.
В ч е н и й.
Але ж я роздав льодяники вуличним хлоп'ятам.
А н н у н ц і а т а.
Все одно! Хіба хворому можна купувати солодощі?
Л і к а р (
вченому). Станьте проти сонця. Так. Ваша тінь виросла до нормальних розмірів. Цього варто було чекати - на півдні все росте так швидко. Як ви себе почуваєте?
В ч е н и й. Я
відчуваю, що цілком здоровий.
Л і к а р.
Все ж я вас вислухаю. Ні, не знімайте сурдута: у мене дуже чутливі вуха. (Бере зі столу в павільйоні стетоскоп.) Так. Зітхніть. Глибоко зітхніть. Тіжко зітхніть. Ще раз. Зітхніть з полегшенням. Ще раз. Подивіться на все крізь пальці. Махніть на все рукою. Ще раз. Стеніть плечима. Так. (Сідає й замислюється.)

Вчений дістає з бокової кишені сурдута пачку листів. Порпається в них.

   А н н у н ц і а т а. Ну, що ви скажете, лікарю? Як його справи?
Л і к а р.
Кепсько.
А н н у н ц і а т а.
Ну от бачите, а він каже, що абсолютно здоровий.
Л і к а р.
Так, він здоровий. Але справи у нього кепські. І будуть ще гіршими, поки він не навчиться дживитися на світ крізь пальці, поки не махне на все рукою, поки не оволодіє мистецтвом стинати плечима.
А н н у н ц і а т а.
Що ж робити, лікарю? Як навчити його цьому всьому?

Лікар мовчки стенає плечима.

   Скажіть мені, лікарю. Ну будь ласка. Адже я все одно не відчеплюся, ви знаєте, яка я вперта. Що йому робити?
Л і к а р.
Берегтися!
А н н у н ц і а т а.
А він посміхається.
Л і к а р.
Так, це трапляється.
А н н у н ц і а т а.
Він учений, він розумний, він старший за мене, але іноді мені хочеться його просто нашльопати. Ну поговоріть же з ним!

Лікар змахує рукою.

   Лікарю!
Л і к а р.
Ви ж бачите, він мене не слухає. Він увіткнувся носом в якісь записки.
А н н у н ц і а т а.
Це листи від принцеси. Пане! Лікар хоче поговорити з вами, а ви його не слухаєте.
В ч е н и й.
Як-то не слухаю? Я все чув.
А н н у н ц і а т а.
І що ви на це скажете?
В ч е н и й. Скажу, скажу...
А н н у н ц і а т а.
Пане!
В ч е н и й.
Зараз! Я не можу знайти тут... (Півголосом.) Як вона написала - "завжди з вами" чи "назавжди з вами"?
А н н у н ц і а т а (
жалібно). Я застрелю вас!
В ч е н и й.
Так, так, будь ласка.
Л і к а р.
Хрістіане-Теодоре! Адже ви вчений... Вислухайте мене нарешті. Все ж таки я ваш товариш.
В ч е н и й (
ховаючи листи). Так, так. Пробачте мені.
Л і к а р.
В народних переказах про людину, що втратила тінь, в монографіях Шаміссо і вашого друга Ганса Крістіана Андерсена йдеться про те, що...
В ч е н и й.
Не будемо згадувати, про що там ідеться. У мене все закінчиться інакше.
Л і к а р.
Скажіть мені як лікарю - ви хочете одружитися з принцесою?
В ч е н и й.
Звичайно ж.
Л і к а р.
А я чув, нібито ви мрієте якомога більше людей зробити щасливими.
В ч е н и й.
І це правда.
Л і к а р.
І те й інше не може бути правдою.
В ч е н и й.
Чому?
Л і к а р.
Одружившися з принцесою, ви станете королем.
В ч е н и й.
В тім-то й сила, що я не буду королем! Принцеса любить мене, і вона поїде зі мною. А від корони ми відмовимось - бачите, як добре! І я поясню кожному, хто спитає, і переконаю найменш допитливих: королівська влада безглузда і нікчемна. От тому-то я й відмовився від престолу.
Л і к а р.
І люди зрозуміють вас?
В ч е н и й.
Звичайно ж! Адже я доведу це їм живим прикладом.

Лікар мовчки змахує рукою.

   Людині можна все пояснити. Бо ж абетку вона розуміє, а це ще простіше за абетку, а головне, так близько стосується її самої!

Через сцену, граючись, пробігають курортники.

   Л і к а р (вказуючи на них). І ці також вас зрозуміють?
В ч е н и й.
Звичайно ж! В кожній людині є щось живе. Треба зачепити її за живе - та й по всьому.
Л і к а р.
Дитина! Я їх краще знаю. Адже вони у мене лікуються.
В ч е н и й. А
на що вони хворі?
Л і к а р.
На ситість у загостреній формі.
В ч е н и й.
Це небезпечно?
Л і к а р.
Так, для оточуючих.
В ч е н и й.
Чим?
Л і к а р.
Ситість у загостреній формі раптово оволодіває навіть достойними людьми. От заробить людина чесним шляхом багато грошей. І раптово у неї з'являється зловісний симптом: особливий, голодний, неспокійний погляд забезпеченої людини. Тут їй і кінець. Віднині вона безпліда, сліпа й жорстока.
В ч е н и й.
А ви не пробували пояснити їм усе?
Л і к а р.
Саме від цього я й хотів вас застерегти. Біда тому, хто спробує примусити їх думати про щось окрім грошей. Це викликає у них справжню лють.

Пробігають курортники.

   В ч е н и й. Гляньте, вони веселі!
Л і к а р.
Відпочивають!

Швидко входить Юлія Джулі.

   Ю л і я (лікареві). От і ви нарешті. Ви цілком здорові?
Л і к а р.
Так, Юліє.
Ю л і я. Ах,
це лікар.
Л і к а р.
Так, це я, Юліє.
Ю л і я.
Чого ви дивитесь на мене, мов закоханий заєць? Забирайтеся!

Лікар хоче відповісти, але, мовчки змахнувши рукою, іде до павільйону.

   Де ви, Хрістіане-Теодоре?
В ч е н и й.
Ось я.
Ю л і я (
підходить до нього). Так, це ви. (Посміхається.) Як я рада вас бачити! Ну, що вам сказав цей нікчемний лікар?
В ч е н и й.
Він сказав мені, що я здоровий. Чому ви називаєте його нікчемним?
Ю л і я.
Ах, я колись кохала його, я таких людей потім страшенно ненавиджу.
В ч е н и й.
Це було нещасливе кохання?
Ю л і я.
Гірше. У цього самого лікаря потворна і зла дружина, якої він смертельно боїться. Цілувати його можна було лише в потилицю.
В ч е н и й.
Чому?
Ю л і я.
Він весь час обертався і поглядав, чи не йде дружина. Але досить про нього. Я прийшла сюди... аби застерегти вас, Хрістіане Теодоре. Вам загрожує лихо.
В ч е н и й.
Не може бути. Адже я такий щасливий!
Ю л і я.
І все-таки вам загрожує лихо.
А н н у н ц і а т а.
Не посміхайтесь, пані, благаю вас. Бо інакше ми не зрозуміємо, серйозно ви говорите чи жартуєте і, може, навіть загинемо через це.
Ю л і я. Не
звертайте уваги на те, що я посміхаюсь. В нашому колі, в колі справжніх людей, завжди посміхаються про всяк випадок. Адже тоді все, що скажеш, можна обернути так і інакше. Я говорю серйозно, Хрістіане-Теодоре. Вам загрожує лихо.
В ч е н и й.
Яке?
Ю л і я. Я
казала вам, що в нашому колі буває один міністр?
В ч е н и й.
Так.
Ю л і я.
Це міністр фінансів. Він буває в нашому колі через мене і весь час збирається мені освідчитись.
А н н у н ц і а т а.
Він? Таж він і ходити не вміє!
Ю л і я.
Його водять прекрасно одягнені лакеї. Адже він такий багатий. І я щойно зустріла його. І він запитав, куди я йду. Почувши ваше ім'я, він скривився, Хрістіане-Теодоре.
А н н у н ц і а т а.
Який жах!
Ю л і я.
В нашому колі ми всі володіємо одним мистецтвом - ми навдивовижу добе вміємо читати по обличчям сановних осіб. І навіть я, попри мою короткозорість, прочитала зараз на обличчі міністра, що проти вас замислили щось недобре, Хрістіане-Теодоре.
В ч е н и й. Ну
то й нехай.
Ю л і я. Ах,
ви мене зіпсували за ці два тижні. Навіщо тільки я провідувала вас? Я перетворилася на сентиментальну міщанку. Це так клопітно. Аннунціата, заберіть його.
В ч е н и й.
Навіщо?
Ю л і я.
Зараз сюди прийде міністр фінансів, я застосую всі свої чари і дізнаюся, що вони замислили. Я навіть спробую врятувати вас, Хрістіане-Теодоре..
А н н у н ц і а т а.
Як нам віддячити вам, пані?
Ю л і я.
Нікому ні слова, якщо ви мені справді вдячні. Ідіть.
А н н у н ц і а т а.
Ходімте, пане.
В ч е н и й. Аннунціат
о, адже ви знаєте, що я повинен тут зустрітися з принцесою.
Ю л і я. У вас
ще ціла година. Ідіть, якщо ви любите принцесу і якщо вам жаль мене.
В ч е н и й. До
побачення, бідна Юліє! Як ви заклопотані обидві! І тільки я знаю - все буде чудово.
А н н у н ц і а т а.
Він іде. Пані, благаю вас...
Ю л і я.
Тихіше! Я ж сказала вам, що спробую.

Вчений і Аннунціата виходять. З'являється міністр фінансів, його ведуть лакеї.

   М і н і с т р  ф і н а н с і в. Лакеї! Всадовіть мене біля цієї чарівної жінки. Надайте мені пози, що сприяє легкій, дотепній розмові.

Лакеї підкоряються.

   Так, тепер ідіть.

Лакеї виходять.

   Юліє, я хочу порадувати вас.
Ю л і я. Вам
легко це зробити.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Чарівниця! Цирцея! Афродіта! Ми щойно говорили про вас в канцелярії першого міністра.
Ю л і я.
Бешкетники!
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Запевняю вас! І всі ми зійшлися на одному: ви розумна, практична німфа!
Ю л і я. О
куртизани!
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
І ми вирішили, що саме ви допоможете нам в одній справі.
Ю л і я.
Кажіть, в якій. Якщо вона неважка, то я готова для вас на все.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Дрібниці! Ви повинні допомогти нам знищити приїжджого вченого на ім'я Теодор-Хрістіан. Адже ви знайомі з ним, чи не так? Ви допоможете нам?

Юлія не відповідає.

   Лакеї!

З'являються лакеї.

   Позу крайнього здивування!

Лакеї підкоряються.

   Юліє, я надзвичайно здивований. Чому ви дивитесь на мене так, начебто не знаєте, що мені відповісти?
Ю л і я. Я
й справді не знаю, що вам сказати. Ці два тижні просто занапастили мене.
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Я не
розумію.
Ю л і я. Я сама
себе не розумію.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Це відмова?
Ю л і я. Не знаю.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Лакеї!

Забігають лакеї.

   Позу крайнього обурення!

Лакеї підкоряються.

   Я невимовно обурений, пані Юлія Джулі! Що це значить? Чи не закохались ви, бува, у вбогого хлопчиська? Мовчати! Встати! Руки по швам! Перед вами не чоловік, а міністр фінансів. Ваша відмова показує, що ви недостатньо поважаєте всю нашу державну систему. Тихо! Мовчати! Під суд!
Ю л і я.
Зачекайте!
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Не
зачекаю! "Ах, чому я не галявинка!" Тільки тепер я зрозумів, що ви хочете цим сказати. Ви натякаєте, що у фермерів мало землі. Га? Що? Та я вас... Та я вам... Завтра ж газети розберуть по кісточкам вашу фігуру, вашу манеру співати, ваше особисте життя. Лакеї! Тупнути ногою!

Лакеї тупають ногою.

   Та не вашою, телепні, а моєю!

Лакеї підкоряються.

   До побачення, колишня знаменитість!
Ю л і я.
Та зачекайте ж!
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Не зачекаю!
Ю л і я.
Погляньте на мене!
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Завдайте собі клопоту називати мене "ваша вельможність"!
Ю л і я.
Погляньте на мене, ваша вельможносте.
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Ну?
Ю л і я.
Невже ви не розумієте, що для мене ви завжди більше чоловік, ніж міністр фінансів?
М і н і с т р  ф і н а н с і в (
потішено). Ах, облиште!
Ю л і я. Даю вам слово.
А хіба чоловікові можна одразу сказати "так"?
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Афродіта! Уточнюємо, ви згодні?
Ю л і я.
Тепер я відповім - так.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Лакеї! Обійняти її!

Лакеї обіймають Юлію.

   Телепні! Я хочу обійняти її. Так. Дорога Юліє, дякую. Завтра ж наказом по канцелярії я назву себе вашим головним покровителем. Лакеї! Всадовіть мене біля цієї Афродіти. Надайте мені пози крайньої безтурботності. І ви, Юліє, прийміть безтурботної пози, але слухайте мене в обидва вуха. Отож, через певний час ви застанете тут вченого, який жваво розмовлятиме з чиновником з надзвичайно важливих справ. І ви під будь-яким приводом заберете вченого звідси хвилин на двадцять. Оце і все.
Ю л і я.
І все?
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Бачите, як просто! А саме ці двадцять хвилин і згублять його остаточно. Ходімте до ювеліра, я куплю вам перстень позакошторисної цінності. Ходімо. Лакеї! Віднесіть нас.

Виходять. Заходять помічник і П'єтро з Цезарем Борджіа.

   П о м і ч н и к. Доброго дня, панове!
П 'є т р о.
Таж ми бачились сьогодні вранці.
П о м і ч н и к.
Раджу вам забути, що ми бачились сьогодні вранці. Я не забуду, як ви свого часу знайшли мене, влаштували до палацу та допомогли мені вийти в люди. Але ви, панове, маєте раз і назавжди забути, ким я був і пам'ятати, ким я став.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Хто ж ви тепер?
П о м і ч н и к.
Зараз я чиновник з надзвичайно важливих справ у канцелярії його вельможності першого міністра.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Як вам це вдалося? Оце так успіх! Просто чорт знає, що! Одвічна історія!
П о м і ч н и к. Я
домігся успіху власними зусиллями. Тож я вдруге нагадую вам: забудьте про те, ким я був.
П 'є т р о.
Забути можна. Якщо не посваримось, про що там згадувати!
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Забути важко. Але мовчати до пори можна. Ви зрозуміли мій натяк?
П о м і ч н и к.
Я зрозумів вас, панове. Ми не посваримось, доки ви будете мовчати про те, ким я був. Тепер слухайте уважно. Мені доручена справа N 8989. (Показує теку.) Ось вона.
П 'є т р о (
читає). Справа про заміжжя принцеси.
П о м і ч н и к.
Так. Тут, у цій теці, все: і принцеса, і він, і ви, і теперішнє, і майбутнє.
Ц е з а р Б о р д ж і а. Кого призначено в наречені цій високій особі - мене мало хвилює, як і все в цьому, як то кажуть, земному житті, але все ж таки...
П о м і ч н и к.
Принцесі в наречені призначено вас обох.
П 'є т р о.
Диявол! Як обох?
Ц е з а р Б о р д ж і а. Я
і він?
П о м і ч н и к.
Так. Адже треба, щоб у принцеси був вибір...
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Та ж ви самі повинні бачити!
П 'є т р о.
Якого диявола їй потрібно, коли є я!
П о м і ч н и к. Тихо!
Рішення остаточне. Пропоную я - обирає принцеса. П'єтро, заберіть додому вашу дочку. Мені треба поговорити з ученим, а вона захищає його, наче цілий гвардійський полк.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Вона в нього закохана. А П'єтро сліпий, як і годиться батькові!
П 'є т р о.
Диявол! Я вб'ю їх обох!
Ц е з а р Б о р д ж і а. Давно
пора.
П 'є т р о. Сатана!
Ви зумисне спокушаєте мене! Мене заарештують за вбивство, а ви залишитесь єдиним женихом? Ви цього хочете?
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Так, хочу. І це цілком природне бажання. До побачення.
П 'є т р о.
Та ні, нікуди ви не підете. Я знаю, куди ви налагодились.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Куди?
П 'є т р о.
Ви хочете так чи інакше мене з'їсти. Не вийде. Я не відійду од вас ні на крок.
П о м і ч н и к.
Тихіше. Він іде сюди. Домовимось так: той із вас, хто буде королем, заплатить іншому гарний викуп. Скажімо, призначить постраждалого першим королівським секретарем чи начальником варти. Дивіться: він іде. Йому весело.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
А якою мовою ви будете з ним говорити?
П о м і ч н и к.
Я з кожним говорю на його мові.

Заходять вчений і Аннунціата.

   В ч е н и й. Який гарний день, панове!
П 'є т р о.
Та нічогенький деньок, хай йому трясця. Аннунціато, додому!
А н н у н ц і а т а.
Тату...
П 'є т р о.
Додому! Інакше буде зле тобі і ще декому. Ти навіть не сказала кухарці, що приготувати сьогодні на вечерю.
А н н у н ц і а т а.
Мені однаково.
П 'є т р о.
Що ви кажете, чудовисько? Пане Цезар Борджіа, ходімте з нами додому, друже, бо інакше, присягаюся, я тихесенько порішу вас кинджалом.

Виходять. Помічник, який під час розмови тримався осторонь, підходить до вченого.

   П о м і ч н и к. Ви не пізнаєте мене?
В ч е н и й.
Пробачте, ні.
П о м і ч н и к.
Погляньте уважніше.
В ч е н и й.
Що це? Я відчуваю, що знаю вас, і знаю добре, але...
П о м і ч н и к.
А ми ж стільки років прожили вкупі.
В ч е н и й.
Та що ви кажете?
П о м і ч н и к.
Запевняю вас. Я прямував за вами невідступно, та ви лише інколи кидали на мене недбалий погляд. А я ж нерідко бував вище за вас, підіймаючись до крівель щонайвищих будинків. Зазвичай таке бувало в місячні ночі.
В ч е н и й.
То ви...
П о м і ч н и к.
Тихіше! Так, я ваша тінь... Чому ви так недовірливо позираєте на мене? Адже я все життя від дня вашого народження був таким близьким до вас.
В ч е н и й.
Та ні, я просто...
Т і н ь.
Ви гніваєтесь на мене за те, що я вас залишив. Але ж ви самі попросили мене піти до принцеси, і я одразу виконав ваше прохання. Ми ж бо ми виросли разом, серед тих самих людей. Коли ви говорили "мамо", я беззвучно повторював це самісіньке слово. Я любив тих, кого ви любили, а ваші вороги були моїми ворогами. Коли ви хворіли, і я не міг підвести голову з подушки. Ви одужували - одужував і я. Невже після цілого життя, проведеного у такій тісній дружбі, я міг би раптом стати вашим ворогом!
В ч е н и й.
Ні, що ви! Сідайте, старий приятелю. Я хворів без вас, тепер одужав... Я почуваюся добре. Сьогодні такий гарний день. Я щасливий, у мене душа сьогодні вдкрита - ось що я вам скажу, хоча, ви знаєте, я не люблю таких слів. Але ви просто зворушили мене... Ну а ви, що ви робили весь цей час?.. Хоча ні, стривайте, спочатку давайте перейдемо на "ти".
Т і н ь (
простягаючи вченому руку). Дякую. Я залишався твоєю тінню, ось що я робив усі ці дні.
В ч е н и й.
Я не розумію тебе.
Т і н ь.
Ти послав мене до принцеси. Спочатку я влаштувався в палац помічником головного лакея, потім підіймався все вище й вище, і відсьогодні я чиновник з надзвичайно важливих справ при першому міністрові...
В ч е н и й.
Бідолаха! Уявляю собі, як важко серед таких людей! Але навіщо ти це зробив?
Т і н ь.
Заради тебе.
В ч е н и й.
Заради мене?
Т і н ь. Ти не
знаєш сам, якою страшною зненавистю оточений відтоді, як покохав принцесу, а принцеса тебе. Всі вони ладні тебе з'їсти, і з'їли б сьогодні ж, якби не я.
В ч е н и й.
Що ти!
Т і н ь.
Я серед них, аби врятувати тебе. Вони довіряють мені. Вони доручили мені справу N 8989.
В ч е н и й.
Що ж то за справа?
Т і н ь.
Це справа про заміжжя принцеси..
В ч е н и й. Не мож
е бути.
Т і н ь.
І наше щастя, що ця справа знаходиться у вірних руках. Мене послав до тебе сам перший міністр. Мені доручено купити тебе.
В ч е н и й.
Купити? (Сміється.) За скільки?
Т і н ь.
О, дрібниці. Вони обіцяють тобі славу, пошану і багатство, якщо ти відмовишся від принцеси.
В ч е н и й. А якщо я не продамся?
Т і н ь.
Тебе в'бють сьогодні ж.
В ч е н и й.
Ніколи не повірю, що можу померти, особливо сьогодні.
Т і н ь.
Хрістіане, друже мій, брате мій, вони уб'ють тебе, повір мені. Хіба знають вони стежки, якими ми бігали в дитинстві, млина, де ми теревенили з водяником, ліс, де ми зустріли доньку вчителя і закохалися - ти в неї, а я в її тінь. Вони уявлення не мають, що ти жива людина. Ти для них перешкода, на зразок пня чи колоди. Повір мені, не встигне зайти сонце, як ти будеш мертвий.
В ч е н и й.
Що ж ти мені порадиш робити?
Т і н ь (
дістає з теки лист паперу). Підпиши це.
В ч е н и й (
читає). "Я, що нижче підписався, рішуче, остаточно і безповоротно відмовляюся одружитися з принцесою-спадкоємицею королівства, якщо натомість мені будуть обіцяні слава, пошана і багатство". Ти серйозно пропонуєш мені це підписати?
Т і н ь.
Підпиши, якщо ти не хлопчисько, якщо ти справжня людина.
В ч е н и й.
Та що з тобою?
Т і н ь.
Зрозумій ти, у нас немає іншого виходу. З одного боку - ми троє, а з іншого - міністри, таємні радники, всі чиновники королівства, поліція і армія. В прямому бою нам їх не здолати. Повір мені, я завжди був ближче до землі, ніж ти. Слухай мене: цей шматок паперу їх заспокоїть. Сьогодні ж увечері ти візмеш карету, за тобою не стежитимуть. А в лісових хащах до тебе в карету сядемо ми - принцеса і я. І за кілька годин ми вільні. Зрозумій ти - вільні. Ось похідна чорнильниця, ось перо. Підпиши.
В ч е н и й. Ну
добре. Зараз сюди прийде принцеса, я пораджуся з нею і, коли іншого виходу немає, підпишу.
Т і н ь.
Не можна чекати! Перший міністр дав мені всього двадцять хвилин строку. Він не вірить, що тебе можна купити, він вважає нашу розмову простою формальністю. У нього вже сидять чергові убивці, чекають наказу. Підпиши.
В ч е н и й.
Страшенно не хочеться.
Т і н ь.
Ти теж убивця! Відмовляючись підписати цього нікчемного папірця, ти вбиваєш мене, свого найкращого друга, і бідну, безпомічну принцесу. Хіба ми переживемо твою смерть!
В ч е н и й. Ну
добре, добре. Давай, я підпишу. Тільки... я більше ніколи не підійду до палаців так близько... (Підписує.)
Т і н ь.
А от і королівська печатка. (Ставить печатку.)

Вбігає Юлія. Тінь скромно відступає вбік.

   Ю л і я. Хрістіане! Я загинула.
В ч е н и й.
Що сталося?
Ю л і я.
Допоможіть мені.
В ч е н и й.
Я готовий... Але як? Ви не жартуєте?
Ю л і я.
Ні! Хіба я посміхаюсь? Це за звичкою. Ходімте зі мною якнайшвидше. Ходімо ж!
В ч е н и й.
Слово честі, я не можу піти звідси. Зараз сюди прийде принцеса.
Ю л і я.
Справа життя і смерті!
В ч е н и й.
Ах, я здогадуюся, у чому річ... Ви дізналися від міністра фінансів, яка небезпека мені загрожує, і хочете мене попередити. Дякую вам, Юліє, але...
Ю л і я. Ах, ви не розумієте... Ну то залишайтесь. Ні! Не хочу бути доброчесною, сентиментальною міщанкою. Я зовсім не збираюся вас попереджати. Йдеться про мене! Хрістіане, пробачте... Ходімте зо мною, бо інакше я загинула. Ну хочете, я стану перед вами навколішки? Ходімо ж!
В ч е н и й.
Добре. Я тільки скажу два слова моєму другові. (Підходить до Тіні.) Послухай, зараз сюди прийде принцеса.
Т і н ь.
Так.
В ч е н и й.
Скажи їй, що я прибіжу за кілька хвилин. Я не можу відмовити цій жінці. Трапилось якесь лихо.
Т і н ь.
Іди спокійно. Я все поясню принцесі.
В ч е н и й.
Дякую.

Виходять.

   Т і н ь. Клята звичка! У мене болять руки, ноги, шия. Мені весь час хотілося повторювати кожен його рух. Це просто небезпечно... (Відкриває теку.) Так... Пункт четвертий - виконано... (Заглиблюється в читання.)

Заходять принцеса і таємний радник. Тінь випростовується на весь зріст, пильно дивиться на принцесу.

   П р и н ц е с а. Таємний раднику, де ж він? Чому його тут немає?
Т а є м н и й р а д н и к (
пошепки). Він зараз прийде, принцесо, і все буде прекрасно.
П р и н ц е с а.
Ні, це жахливе нещастя! Мовчіть, ви нічго не розумієте. Ви не закохані, вам легко казати, що все йде прекрасно! До того ж, я принцеса, я не вмію чекати. Що це за музика?
Т а є м н и й р а д н и к.
Це в ресторані, принцесо.
П р и н ц е с а.
Навіщо у нас в ресторані весь час грає музика?
Т а є м н и й р а д н и к.
Щоб не було чути, як жують, принцесо.
П р и н ц е с а.
Дайте мені спокій... Ну що ж це таке? (До Тіні.) Гей, ви, чому ви так пильно дивитесь на мене?
Т і н ь.
Я маю заговорити з вами і не смію, принцесо.
П р и н ц е с а.
Хто ви такий?
Т і н ь.
Я його найкращий друг.
П р и н ц е с а.
Чий?
Т і н ь.
Я найкращий друг того, на кого ви чекаєте, принцесо.
П р и н ц е с а.
Справді? Чого ж ви мовчите?
Т і н ь.
Моя відповідь видасться вам зухвальством, принцесо.
П р и н ц е с а.
Нічого, кажіть.
Т і н ь.
Я мовчав, бо ваша краса вразила мене.
П р и н ц е с а.
Та це ж зовсім не зухвалість. Він прислав вас до мене?
Т і н ь.
Так. Він просив передати, що зараз прийде, принцесо. Одна дуже важлива справа затримала його. Все гаразд, принцесо.
П р и н ц е с а.
Але ж він скоро прийде?
Т і н ь.
Так.
П р и н ц е с а.
Ну от мені знову стало весело. Ви розважатимете мене до його приходу. Ну?

Тінь мовчить.

   Ну ж бо! Мені незручно вам нагадувати, але ж я принцеса. Я звикла, щоб мене розважали...
Т і н ь.
Добре, я виконаю ваш наказ. Я розповідатиму вам сни, принцесо.
П р и н ц е с а.
А у вас цікаві сни?
Т і н ь.
Я розповідатиму вам ваші сни, принцесо.
П р и н ц е с а.
Мої?
Т і н ь.
Так. Третього дня вночі вам наснилося, що стіни палацу раптом перетворилися на морські хвилі. Ви закричали: "Хрістіане!" - і він з'явився у човні і простяг вам руку...
П р и н ц е с а.
Але ж я нікому не розповідала про цей сон!
Т і н ь.
І ви опинилися в гущавині лісу... І раптом вовк піднявся в кущах. А Хрістіан промовив: "Не бійся, це добрий вовк" - і погладив його. А от іще один сон. Ви скакали на коні по полю. Трава у вас на шляху ставала все вищою, вищою, і нарешті стала стіною навкруги. Вам здалося, що це гарно, невимовно гарно, так гарно, що ви почали плакати, і прокинулися в сльозах.
П р и н ц е с а.
Але звідки ви це знаєте?
Т і н ь.
Кохання творить дива, принцесо.
П р и н ц е с а.
Кохання?
Т і н ь.
Так. Адже я найнещасніша в світі людина, принцесо. Я кохаю вас.
П р и н ц е с а.
Он як... Раднику!
Т а є м н и й р а д н и к.
Так, принцесо.
П р и н ц е с а.
Покличте... Ні, відійдіть на п'ять кроків.

Радник рахує кроки.

   Я...
Т і н ь.
Ви хотіли, аби він покликав варту, принцесо, і, самі не усвідомлюючи, як це вийшло, наказали йому відійти на п'ять кроків.
П р и н ц е с а.
Ви...
Т і н ь.
Я кохаю вас, принцесо. Ви самі це відчуваєте. Я так сповнений вами, що ваша душа зрозуміла мені як власна. Я розповів вам тільки два ваших сни, але пам'ятаю їх усі. Мені відомі і страшні ваші сни, і смішні, і такі, які можна розповісти лише на вухо.
П р и н ц е с а. Ні...
Т і н ь.
Хочете, я розповім вам сон, який вас вразив? Пам'ятаєте? В тім сні з вами був не він, не Хрістіан, а якийсь зовсім інший чоловік з незнайомим обличчям, і саме це вам і подобалося, принцесо. І ви з ним...
П р и н ц е с а.
Раднику! Покличте варту.
Т а є м н и й р а д н и к.
Слухаюся, принцесо.
П р и н ц е с а. Але
хай варта стоїть там, за кущами. Говоріть ще. Я слухаю вас, бо... бо просто мені нудно його чекати.
Т і н ь.
Люди не знають тіньового боку речей, а саме в тіні, в напівтемряві, в глибині чаїться те, що надає гостроти нашим почуттям. В глибині вашої душі - я.
П р и н ц е с а.
Досить. Я раптом отямилась. Зараз вас візьмуть під варту, і вночі вам відрубають голову.
Т і н ь.
Прочитайте ось це!

Дістає з теки папір, підписаний вченим. Принцеса читає його.

   Він мила людина, славна людина, але він нікчема. Він умовляв вас втекти з ним, оскільки боявся стати королем - адже це небезпечно. І він продав вас. Боягуз!
П р и н ц е с а.
Я не вірю цьому паперові.
Т і н ь.
Але ж тут королівська печатка. Я підкупив вашого нікчемного жениха, я взяв вас з бою. Накажіть відрубати мені голову.
П р и н ц е с а.
Ви не даєте мені отямитись. Звідки я знаю, може, ви теж мене не любите. Яка я нещасна дівчина!
Т і н ь.
А сни! Ви забули про сни, принцесо. Звідки я дізнався про ваші сни? Адже тільки кохання може творити такі дива.
П р и н ц е с а.
Ах так, справді...
Т і н ь.
Прощавайте, принцесо.
П р и н ц е с а.
Ви... ви йдете?.. Як ви смієте! Підійдіть до мене, дайте мені руку... Це... Все це... так... так цікаво... (Поцілунок.) Я... я навіть не знаю, як вас звуть.
Т і н ь.
Теодор-Хрістіан.
П р и н ц е с а.
Як добре! Це майже... майже те саме. (Поцілунок.)

Забігає вчений і зупиняється, наче вкопаний.

   Т а є м н и й р а д н и к. Раджу вам піти звідси, тут принцеса дає аудієнцію одному зі своїх підданців.
В ч е н и й.
Луїзо!
П р и н ц е с а.
Забирайтеся геть, ви нікчемна істота.
В ч е н и й.
Що ти кажеш, Луїзо?
П р и н ц е с а.
Ви підписали папера, в якому відмовляєтесь від мене?
В ч е н и й.
Так... але...
П р и н ц е с а.
Досить. Ви мила людина, але ви нікчема! Ходімо, Хрістіане-Теодоре, любий.
В ч е н и й.
Негіднику! (Кидається до Тіні.)
П р и н ц е с а.
Варта!

З кущів вибігає варта.

   Проведіть нас до палацу.

Виходять. Вчений опускається на лавку. З павільйону швидко виходить лікар.

   Л і к а р. Махніть на все це рукою. Негайно махніть на все рукою, інакше збожеволієте.
В ч е н и й.
А ви знаєте, що сталося?
Л і к а р.
Так, у мене чутливі вуха. Я все чув.
В ч е н и й.
Як він домігся того, що вона його поцілувала?
Л і к а р.
Він приголомшив її. Він розповів їй всі її сни.
В ч е н и й.
Як він дізнався про її сни?
Л і к а р.
Але ж тіні і сни - близькі родичі. Здається, двоюрідні.
В ч е н и й.
Ви все чули і не втрутились?
Л і к а р.
Що ви! Адже він - чиновник з надзвичайно важливих справ. Хіба ви не знаєте, яка то страшна сила? Я знавав одного сміливця. Він ходив з ножем на ведмедів, якось навіть пішов голіруч на лева, - правда, з цього останнього полювання він так і не повернувся. І отака-то людина зомліла, товкнувши ненароком таємного радника. Це особливий страх. Чи ж дивно, що і я його боюсь? Ні, я не втрутився в цю справу, і ви махніть на все рукою.
В ч е н и й. Не хочу.
Л і к а р.
Ну що ви можете вдіяти?
В ч е н и й.
Я знищу його.
Л і к а р.
Ні. Послухайте мене, адже ви не знаєте, і ніхто не знає, що я зробив велике відкриття. Я знайшов джерело живої вуглекислої води. Недалеко звідси. Біля самого палацу. Ця вода виліковує всі хвороби на світі, і навіть воскрешає померлих, якщо вони хороші люди. І що з того вийшло? Міністр фінансів наказав мені закрити джерело. Якщо ми вилікуємо всіх хворих, хто буде до нас приїздити? Я боровся з міністром, мов навіжений - і от на мене посунули чиновники. Їм усе бійдуже. І життя, і смерть, і видатні відкриття. І саме тому вони перемогли. І я махнув на все рукою. І мені одразу стало легше жити на світі. І ви махніть на все рукою і живіть, як я.
В ч е н и й.
Чим же ви живете? Заради чого?
Л і к а р. Ах, мало
там що... От пацієнт одужав. От дружина поїхала на два дні. От написали в газеті, що я все-таки подаю надії.
В ч е н и й.
І тільки?
Л і к а р.
А ви хочете жити заради того, щоб якомога більше людей зробити щасливими? Так і дадуть вам чиновники жити! Та й самі люди цього терпіти не можуть. Махніть на них рукою. Дивіться крізь пальці на цей безумний, нещасний світ.
В ч е н и й. Не
можу.

За сценою барабан і сурми.

   Л і к а р. Він повертається. (Квапливо заходить до павільйону.)

З'являється великий загін варти з сурмачами і барабанщиками. На чолі загону Тінь у чорному фраці і сліпучій білизні. Процесія зупиняється посеред сцени.

   Т і н ь. Хрістіане! Я віддам два-три накази, а потім займуся тобою!

Забігає, засапавшись, перший міністр. Бігцем біжать лакеї, несуть міністра фінансів. З'являються під руку П'єтро і Цезар Борджіа.

   П е р ш и й  м і н і с т р. Що це значить? Адже ми все вирішили.
Т і н ь. А я
перевирішив по-своєму.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Але ж послухайте...
Т і н ь.
Ні, це ви послухайте, люб'язний. Вам відомо, з ким ви розмовляєте?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Так.
Т і н ь.
То чого ж ви не називаєте мене "ваша величність"? Ви ще не були в канцелярії?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Ні, я обідав, ваша величносте.
Т і н ь.
Пройдіть туди. Справу N8989 закінчено. Наприкінці підшито волевиявлення принцеси і мій наказ за N 0001. Там наказано іменувати мене "ваша величність", доки ми не приймемо новий, належний нам титул.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Отже, все оформлено?
Т і н ь.
Так.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Тоді нічого не вдієш. Вітаю вас, ваша величносте.
Т і н ь.
Чого ви насупились, міністре фінансів?
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Не знаю,
як це сприймуть ділові кола. Все-таки ви з компанії вчених. Розпочнуться всілякі зміни, а ми цього терпіти не можемо.
Т і н ь.
Ніяких змін. Як було, так і буде. Ніяких планів. Ніяких мрій. Ось вам останні висновки моєї науки.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
В такому разі вітаю вас, ваша величносте.
Т і н ь.
П'єтро! Принцеса обрала жениха, та це не ви.
П 'є т р о.
Біс із ним, ваша величносте, заплатіть мені тільки.
Т і н ь.
Цезарю Борджіа! І вам не бути королем.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Мені залишається одне - писати мемуари, ваша величносте.
Т і н ь.
Не засмучуйтесь. Я ціную старих друзів, котрі знали мене, коли я ще був простим чиновником з надзвичайно важливих справ. Вас призначено королівським секретарем. Вас - начальником королівської варти.

П'єтро і Цезар Борджіа вклоняються.

   Панове, ви вільні.

Всі виходять, вклоняючись. Тінь підходить до вченого.

   Бачив?
В ч е н и й.
Так.
Т і н ь.
Що скажеш?
В ч е н и й. Скажу:
негайно відмовся від принцеси і від трону - або я примушу тебе це зробити.
Т і н ь.
Слухай, нікчемна людино. Завтра ж я віддам ряд наказів - і ти опинишся один проти цілого світу. Друзі з огидою повідвертаються від тебе. Вороги сміятимуться над тобою. І ти приповзеш до мене і попросиш пощади.
В ч е н и й.
Ні.
Т і н ь.
Побачимо. О дванадцятій ночі з вівторка на середу ти прийдеш до палацу і пришлеш мені записку: "Здаюся, Хрістіан-Теодор". І я, гаразд уже, дам тобі місце при моїй особі. Варта, за мною!

Барабани і сурми. Тінь з почтом виходить.

   В ч е н и й. Аннунціато! Аннунціато!

Забігає Аннунціата.

   А н н у н ц і а т а. Я тут, пане! Може... може, ви послухаєтеся лікаря? Може, ви спробуєте махнути на все рукою? Пробачте... Не гнівайтеся на мене. Я допомагатиму вам. Я буду корисною. Я дуже вірна дівчина, пане.
В ч е н и й.
Аннунціато, яка сумна казка!

З а в і с а



ДІЯ ТРЕТЯ


КАРТИНА ПЕР
ША

Ніч. Горять факели. Горять каганці на карнизах, колонах, балконах палацу.
Натовп, галасливий і жвавий.

   Д у ж е д о в г и й ч о л о в і к. А от кому розповісти, що я бачу? Всього за два грошики. А от кому розповісти? Ох, цікаво!
М а л е н ь к и й  ч
о л о в і к. Не слухайте його. Слухайте мене, я всюди проскочу, я все знаю. А от кому новини, всього за два грошики? Як зустрілись, як познайомились, як колишній наречений отримав відставку.
1-а 
ж і н к а. А у нас кажуть, перший наречений був гарною людиною!
2-а 
ж і н к а. Та вже! Дуже гарною! Відмовився від неї за мільйон.
1-а 
ж і н к а. Ну? Та що ти?
2-а 
ж і н к а. Це всім відомо! Вона йому каже: "Дивак, ти б королем би не менше заробив би!" А він: "То ще й працювати!"
1-а 
ж і н к а. Таких людей топити треба!
2-а 
ж і н к а. Ще б пак! Королем йому важко бути. А спробував би він по господарству!
Д
о в г и й ч о л о в і к. А кому розповісти, що я бачу у вікні: коридором іде головний королівський лакей і... ну хто хоче знати, що далі? Всього за два грошики.
М а л е н ь к и й  ч
о л о в і к. А от кому портрет нового короля? На повен зріст! З короною на чолі! З доброю усмішкою на вустах! З благоволінням в очах!
1-й  ч о л о в і к і з н а т о в п у. Король
є, тепер будемо жити краще.
2-й  ч о л о в і к і з н а т о в п у.
Чого б то?
1-й  ч о л о в і к і з н а т о в п у.
Зараз поясню. Он бачиш?
2-й  ч о л о в і к і з н а т о в п у.
Що?
1-й  ч о л о в і к і з н а т о в п у.
Бачиш, хто стоїть?
2-й  ч о л о в і к і з н а т о в п у.
Невже начальник варти?
1-й  ч о л о в і к і з н а т о в п у.
Саме так, він, переодягнений.
2-й  ч о л о в і к і з н а т о в п у. Ага,
бачу. (На повен голос.) Король у нас є, тепер заживемо. (Тихо.) Сам переодягся, а на ногах військові чоботи зі шпорами. (Голосно.) Ох, як на душі хороше!
1-й  ч о л о в і к і з н а т о в п у (
на повен голос). Що то за життя було без короля! Ми просто знудились!
Н а т о в п. Хай живе наш новий король Теодор Перший! Ура!

Розходяться помалу, з острахом поглядаючи на П'єтро. Він зостається один. Від стіни відокремлюється фігура людини в плащі.

   П 'є т р о. Ну, капрале, що нового?
К а п р а л.
Нічого, все тихо. Двох затримали.
П 'є т р о. За
що?
К а п р а л. Один
замість "хай живе король" кричав "хай живе корова".
П 'є т р о. А
другий?
К а п р а л.
Другий - мій сусіда.
П 'є т р о.
А він що накоїв?
К а п р а л.
Та, власне, нічого. Характер у нього поганий. Мою дружину прозвав "динею". Я до нього давно добираюся. А у вас як, пане начальнику?
П 'є т р о. Все тихо. Народ
радіє.
К а п р а л.
Дозвольте вам дещо показати, пане начальнику. Чоботи.
П 'є т р о.
Що чоботи?
К а п р а л.
Ви знов забули замінити чоботи. Шпори так і дзвенять!
П 'є т р о.
Та ну? Оце так оказія!
К а п р а л. Народ
здогадується, хто ви. Бачите, як стало пусто навкруги?
П 'є т р о.
Так... А втім... Ти своя людина, тобі я можу зізнатись: я навмисне вийшов у чоботях зі шпорами.
К а п р а л.
Бути цього не може!
П 'є т р о.
Так. Краще вже нехай пізнають, а то наслухаєшся такого, що потім три ночі не спиш.
К а п р а л.
Так, це трапляється.
П 'є т р о.
В чоботях куди спокійніше. Ходиш, подзенькуєш шпорами - і чуєш навкруги тільки те, що дозволено.
К а п р а л.
Справді, так воно й є.
П 'є т р о.
Їм легко там, у канцелярії. Вони мають справу лише з паперами. А мені як з народом?
К а п р а л.
Так, народ, він...
П 'є т р о (
пошепки). Знаєш, що я тобі скажу: народ живе власним життям!
К а п р а л.
Та що ви!
П 'є т р о.
Можеш мені повірити. Тут свято коронації, незабаром урочисте весілля найясніших осіб, а народ що собі дозволяє? Чимало хлопців з дівками цілуються за два кроки від палацу, вибравши найтемніші куточки. В будинку за номером вісім кравцева дружина здумала народити. В королівстві така подія, а вона репетує, мов так і треба. Старий коваль у будинку за номером три узяв та й помер. В палаці свято, а він лежить собі у труні і вухом не веде. Це непорядок!
К а п р а л.
В якому будинку народжує? Я оштрафую.
П 'є т р о.
Капрале, не в тому річ. Мене лякає, як вони насмілюються так чинити. Що це за впертість, га, капрале? А раптом вони так само спокійненько, вперто, всі разом... Ти що це?
К а п р а л. Я
нічого...
П 'є т р о.
Дивися, брате... Ти як стоїш?

Капрал виструнчується.

   Я т-т-тобі! Старий чорт... Розбазікався! Правиш тут теревені! Скажіть на милість, Жан-Жак Руссо! Котра година?
К а п р а л. Без
чверті дванадцята, пане начальнику.
П 'є т р о.
Пам'ятаєш, про що треба крикнути рівно опівночі?
К а п р а л. Так точно,
пане начальнику.
П 'є т р о. Я
піду до канцелярії, відпочину, заспокоюсь, почитаю різні папери, а ти тут оголоси що треба, та не забудь! (Виходить.)

З'являється вчений.

   В ч е н и й. Мені дуже подобається, як сяють ці ліхтарики. Здається, ніколи голова моя не була такою ясною. Я бачу всі ліхтарики разом і кожен ліхтарик окремо. І я люблю всі ліхтарики разом і кожен ліхтарик окремо. Я знаю, до ранку ви згаснете, друзі мої, та ви не шкодуйте про це. Все-таки ви горіли і горіли весело, - цього у вас ніхто не зможе відняти.
Л ю д и н а, з а к у т а н а з н і г д о г о л о в и. Хрістіане!
В ч е н и й.
Хто це! Та це ж лікар.
Л і к а р.
Ви так легко пізнали мене ... (Озирається.) Відійдемо вбік. Відверніться від мене! Ні, це дзвенить у мене в вухах, а мені здалося, що то шпори. Не гнівайтесь. Адже у мене така велика сім'я.
В ч е н и й. Я не
гніваюсь.

Виходять на авансцену.

   Л і к а р. Скажіть мені як лікареві, ви вирішили здатися?
В ч е н и й.
Ні. Я людина добросовісна, я повинен піти і сказати їм, що я знаю.
Л і к а р.
Але ж це самогубство.
В ч е н и й.
Можливо.
Л і к а р.
Благаю вас, здайтеся.
В ч е н и й. Не
можу.
Л і к а р.
Вам відрубають голову!
В ч е н и й. Не
вірю. З одного боку - живе життя, з іншого - тінь. Всі мої знання кажуть, що тінь може перемогти лише на деякий час. Адже світ тримається на нас, на людях, які працюють! Прощавайте!
Л і к а р.
Послухайте, люди жахливі, коли воюєш з ними. А якщо живеш з ними в злагоді, то може здатися, що вони нічого собі.
В ч е н и й.
Оце ви й хотіли мені сказати?
Л і к а р.
Ні! Може я збожеволів, але я не можу бачити, як ви йдете туди беззбройним. Тихіше. Запам'ятайте ці слова: "Тінь, знай своє місце".
В ч е н и й. Я не
розумію вас!
Л і к а р.
Всі ці дні я порпався в старовинних працях про людей, які втратили тінь. Автор одного дослідження, солідний професор, радить такий засіб: хазяїн тіні має крикнути їй: "Тінь, знай своє місце", і тоді вона на деякий час знову перетвориться на тінь.
В ч е н и й.
Що ви кажете! Та це ж чудово! Всі побачать, що він тінь. От! Я ж казав, що йому буде кепсько! Життя - проти нього. Ми...
Л і к а р.
Ні слова про мене... Прощавайте... (Швидко виходить.)
В ч е н и й.
Дуже добре. Я думав померти з честю, але перемогти - це куди краще. Вони побачать, що він тінь, і зрозуміють... Словом, все зрозуміють... Я...

Біжить цілий натовп людей.

   В ч е н и й. Що сталося?
1-й  ч е л о в е к.
Сюди йде капрал з трубою.
В ч е н и й.
Навіщо?
1-й  ч е л о в е к.
Буде щось оголошувати... Ось він. Тихіше...
К а п р а л.
Хрістіан-Теодор! Хрістіан-Теодор!
В ч е н и й.
Що таке? Я, здається, злякався!
К а п р а л.
Хрістіан-Теодор! Хрістіан-Теодор!
В ч е н и й (
голосно). Я тут.
К а п р а л.
У вас є лист до короля?
В ч е н и й.
Ось він.
К а п р а л.
Ідіть за мною!

З а в і с а


КАРТИНА
ДРУГА

Зал
а королівського палацу. Групами сидять придворні. Неголосно розмовляють. Мажордом з помічниками розносять таці з частуванням.

   1-й  п р и д в о р н и й (сивочолий, прекрасне, сумне обличчя). Раніше морозиво подавали у вигляді прегарних баранців, або у вигляді зайчиків чи кошеняток. Кров стигла в жилах, коли доводилось відкушувати голову милому, невинному створінню.
1-а  д а м а.
Ах так, так! У мене теж кров стигла в жилах, адже морозиво таке холодне!
1-й  п р и д в о р н
и й. Тепер морозиво подають у вигляді прекрасних плодів - це куди гуманніше.
1-а  д а м а.
Ви праві! Яке у вас добре серце. Як поживають ваші любі канарки?
1-й  п р и д в о р н
и й. Ах, одна з них, на ймення Золота Краплинка, застудилась і кашляла так, що я сам ледве не захворів від співчуття. Тепер їй краще. Вона навіть пробує співати, але я їй не дозволяю.

Заходить П'єтро.

   П 'є т р о. Здрастуйте! Що ви там їсте, панове?
2-й  п р и д в о р н
и й. Морозиво, пане начальнику королівської варти.
П 'є т р о.
Гей! Дайте й мені порцію. Швидше, чорт забирай! Більше клади, диявол!
2-й  п р и д в о р н и й.
Ви так любите морозиво, пане начальнику?
П 'є т р о.
Ненавиджу. Але якщо дають, то треба брати, хай йому трясця.
М а ж о р д о м.
Булочки з трояндовим кремом! Хто бажає, панове придворні? (Тихо лакеям.) Спершу герцогам, потім графам, потім баронам. Герцогам по шість булочок, графам по чотири, баронам - по дві, решті - що залишиться. Не переплутайте.
О д и н  з  л а к е
ї в. А по скільки булочок давати новим королівським секретарям?
М а ж о р д о м.
По шість з половиною...

Заходить Цезар Борджіа.

   Ц е з а р Б о р д ж і а. Добрий день, панове. Погляньте на мене. Ну? Що? Як вам подобається моя краватка, панове? Ця краватка більше, ніж модна. Вона увійде в моду лише через два тижні.
3-й  п р и д в о р н и й.
Але ж як вам пощастило дістати цей витвір мистецтва?
Ц е з а р Б о р д ж і а.
О, дуже просто. Мій постачальник - адмірал королівського флоту. Він привозить мені краватки з-закордону і виносить їх на берег, сховавши до свого форменого капелюха.
3-й  п р и д в о р н и й.
Як це геніально просто!
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Як королівський секретар, я вам влаштую дюжину краваток. Панове, я хочу порадувати вас. Бажаєте? То ходіть зі мною, я покажу вам мої апартаменти. Червоне дерево, китайська порцеляна. Хочете поглянути?
П р и д в о р н і.
Звісно! Ми помираємо з нетерпіння! Які ви люб'язні, пане королівський секретар!

Цезар Борджіа виходить, придворні за ним. Заходить Аннунціата, за нею Юлія Джулі.

   Ю л і я. Аннунціато! Ви гніваєтесь на мене? Не заперечуйте! Тепер, коли ви донька сановника, я цілком ясно читаю на вашому обличчі - ви гніваєтесь намене. Адже так?
А н н у н ц і а т а.
Ах, слово честі, пані, мені не до того.
Ю л і я.
Ви все думаєте про нього? Про вченого?
А н н у н ц і а т а.
Так.
Ю л і я.
Невже ви думаєте, що він може перемогти?
А н н у н ц і а т а.
Мені однаково.
Ю л і я.
Ви не праві. Ви дівчинка ще. Ви не знаєте, що справжня людина - це той, хто перемагає... Жахливо тільки, що ніколи не знаєш напевне, хто в решті решт переможе. Хрістіан-Теодор такий дивний! Ви знаєте щось про нього?
А н н у н ц і а т а.
Ах, це таке нещастя! Ми переїхали до палацу, і батько наказав лакеям не випускати мене. Я навіть листа не можу відправити панові вченому. А він, певно, думає, що і я відвернулась від нього. Цезар Борджіа кожного дня знищує його в газеті, тато читає і облизується, а я читаю і мало не плачу. Я щойно в коридорі штовхнула цього Цезаря Борджіа і навіть не вибачилась.
Ю л і я.
Він цього не помітив, повірте.
А н н у н ц і а т а.
Можливо. Вам щось відомо про пана вченого, пані?
Ю л і я.
Так. Відомо. Мої друзі міністри розповідають мені все. Хрістіан-Теодор опинився в цілковитій самотності. І, не зважаючи на це, він ходить і посміхається.
А н н у н ц і а т а.
Жахливо!
Ю л і я.
Звісно. Хто ж так поводиться за таких скрутних обставин? Це незрозуміло. Я влаштувала своє життя так легко, так витончено, і раптом - майже страждаю. Страждати - адже це не прийнято! (Сміється голосно, кокетуючи.)
А н н у н ц і а т а.
Що з вами, пані?
Ю л і я.
Придворні повертаються сюди. Пане міністре, от і ви нарешті! Я, слово честі, скучила за вами! Добридень!

Лакеї заводять міністра фінансів.

   М і н і с т р  ф і н а н с і в. Один, два, три, чотири... Так. Всі діаманти на місці. Одна, дві, три... І перлини. І рубіни. Добрий день, Юліє! Куди ж ви?..
Ю л і я.
Ах, ваша близькість занадто хвилює мене... Світ може помітити...
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Таж наші стосунки оформлені наказом...
Ю л і я. Все
одно... Я відійду. Так буде куди елегантніш. (Відходить.)
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Вона справжня богиня... Лакеї! Посадовіть мене біля стіни. Надайте мені пози повного задоволення тим, що відбувається. Жвавіше!

Лакеї виконують наказ.

   Геть!

Лакеї виходять. Перший міністр, ніби прогулюючись, наближається до міністра фінансів.

   (Посміхаючись, тихо.) Як справи, пане перший міністр?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Та нібито все гаразд. (Посміхається.)
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Чому - нібито?
П е р ш и й  м і н і с т р. За
довгі роки моєї служби я відкрив один не надто приємний закон. Як раз тоді, коли ми остаточно перемагаємо, життя раптом підводить голову.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Підводить голову?.. Ви покликали королівського ката?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Так, він тут. Посміхайтесь, за нами стежать.
М і н і с т р  ф і н а н с і в (
посміхається). А плаха і сокира?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Привезені. Плаху встановлено в рожевій вітальні, біля статуї купідона і замасковано незабудками.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Що вчений може вдіяти?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Нічого. Він безсилий і самотній. Але ці чесні, наївні люди часом діють так несподівано!
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Чому не стратили його одразу?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Король проти цього. Посміхайтесь! (Відходить, посміхаючись.)

Входить таємний радник.

   Т а є м н и й р а д н и к. Панове придворні, вітаю вас! Його величність зі своєю найяснішою нареченою прямують саме до цієї зали. Оце радість!

Всі встають. Двері розчиняються навстіж. Заходять попідруч Тінь і принцеса.

   Т і н ь (витончено і велично змахуючи рукою). Сідайте!
П р и д в о р н і (хором). Не сядемо.
Т і н ь. Сідайте!
П р и д в о р н і. Не сміємо.
Т і н ь. Сідайте!
П р и д в о р н і. Ну, так тому й бути. (
Сідають.)
Т і н ь.
Перший міністре!
П е р ш и й  м і н і с т р.
Я тут, ваша величносте!
Т і н ь.
Котра година?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Без чверті дванадцята, ваша величносте!
Т і н ь.
Можете йти.
П р и н ц е с а.
Де ми, в якій залі?
Т і н ь. В
малій тронній, принцесо. Бачите?
П р и н ц е с а.
Я нічого не бачу, крім тебе. Я не пізнаю кімнат, в яких виросла, людей, з якими прожила стільки років. Мені хочеться вигнати їх усіх геть і залишитися з тобою.
Т і н ь. Мені також.
П р и н ц е с а.
Ти чимось стурбований?
Т і н ь.
Так. Я обіцяв пробачити Хрістіана, якщо він сам прийде сюди опівночі. Він невдаха, але я багато років провів з ним у тісній дружбі...
П р и н ц е с а.
Як ти можеш думати про когось, окрім мене? Адже за годину наше весілля.
Т і н ь.
Але познайомились ми завдяки Хрістіанові!
П р и н ц е с а.
Ах так. Яка ти гарна людина, Теодоре! Так, ми пробачимо його. Він невдаха, але ти багато років дружив з ним.
Т і н ь.
Таємний раднику!
Т а є м н и й р а д н и к.
Я тут, ваша величносте!
Т і н ь.
Зараз сюди прийде людина, з якою я хочу поговорити наодинці.
Т а є м н и й р а д н и к.
Слухаюсь, ваша величносте! Панове придворні! Його величність зволив призначити в цій залі аудієнцію одному зі своїх підданців. От щасливець!

Придворні підіймаються і виходять з поклонами.

   П р и н ц е с а. Гадаєш, він прийде?
Т і н ь. А
що ж йому робити? (Цілує принцесі руку.) Я покличу тебе, коли втішу і заспокою його.
П р и н ц е с а. Я
йду, любий. Яка ти надзвичайна людина! (Йде слідом за придворними.)

Тінь відчиняє вікно. Прислухається. В кімнаті поряд б'є годинник.

   Т і н ь. Північ. Зараз він прийде.

Далеко-далеко внизу кричить капрал.

   К а п р а л. Хрістіан-Теодор! Хрістіан-Теодор!
Т і н ь.
Що таке? Я, здається, злякався...
К а п р а л.
Хрістіан-Теодор! Хрістіан-Теодор!
Г о л о с 
в ч е н о г о. Я тут.
К а п р а л.
У вас є лист до короля?
В ч е н и й.
Ось він.
К а п р а л.
Ідіть за мною!
   Т і н ь (зачиняє вікно, йде до трону, сідає). Я міг одночасно тягнутися по підлозі, підійматися по стіні і падати у вікно, - здатен він на таку гнучкість? Я міг лежати на бруківці, і перехожі, колеса, кінські копита не завдавали мені жодної шкоди, - а він міг би так пристосуватися до місцевості? За два тижні я пізнав життя в тисячу разів краще за нього. Нечутно, мов тінь, проникав я всюди, і підглядав, і підслуховував, і читав чужі листи. Я знаю тіньовий бік речей. І от тепер я сиджу на троні, а він лежить біля моїх ніг.

Розчиняються двері, входить начальник варти.

   П 'є т р о. Лист, ваша величносте.
Т і н ь. Дай
сюди. (Читає.) "Я прийшов. Хрістіан-Теодор". Де він?
П 'є т р о.
За дверима, ваша величносте.
Т і н ь.
Нехай заходить.

Начальник варти виходить. З'являється вчений. Зупиняється навпроти трону.

   Ну, як твої справи, Хрістіане-Теодоре?
В ч е н и й.
Справи мої кепські, Теодоре-Хрістіане.
Т і н ь.
Чим же вони кепські?
В ч е н и й.
Я раптом опинився в цілковитій самотності.
Т і н ь.
А що ж твої друзі?
В ч е н и й.
Їм звели наклеп на мене.
Т і н ь.
А де ж та дівчина, яку ти кохав?
В ч е н и й.
Вона тепер твоя наречена.
Т і н ь.
Хто ж у цьому винен, Хрістіане-Теодоре?
В ч е н и й.
Ти в цьому винен, Теодоре-Хрістіане.
Т і н ь.
От справжня розмова людини з тінню. Таємний раднику!

Забігає таємний радник.

   Всіх сюди! Швидше!

Заходить принцеса, сідає поруч з Тінню. Придворні заходять і стають півколом. Среди них лікар.

   Сідайте!
П р и д в о р н і. Не сядем
о!
Т і н ь. Сідайте!
П р и д в о р н і. Не см
іємо!
Т і н ь. Сідайте!
П р и д в о р н і. Ну, так тому й бути. (
Сідають.)
Т і н ь.
Панове, перед вами людина, котру я хочу ощасливити. Все життя він був невдахою. Нарешті, на його щастя, я зійшов на престол. Я призначаю його своєю тінню. Привітайте його, панове придворні!

Придворні встають і вклоняються.

   Я прирівнюю його за рангом і почестями до королівських секретарів.
М а ж о р д о м (
голосно шепоче). Приготуйте йому шість з половиною булочок!
Т і н ь. Не
бентежся, Хрістіане-Теодоре! Якщо спочатку тобі буде важкувато, я дам тобі кілька гарних уроків, на зразок тих, що ти отримав за ці дні. І ти скоро перетворишся на справжню тінь, Хрістіане-Теодоре. Займи своє місце біля наших ніг.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Ваша величносте, його призначення ще не оформлено. Дозвольте, я накажу начальнику варти забрати його до завтра.
Т і н ь.
Ні! Хрістіане-Теодоре! Займи своє місце біля наших ніг.
В ч е н и й.
Та ні за що! Панове! Слухайте так само серйозно, як я до вас звераюся! Ось справжня тінь. Моя тінь! Тінь зайняла престол. Ви чуєте?
П е р ш и й  м і н і с т р. Так я
і знав. Ваша величносте!
Т і н ь (
спокійно). Перший міністре, тихіше! Кажи, невдахо! Я помилуюся на останню поразку в твоєму житті.
В ч е н и й.
Принцесо, я ніколи не відмовлявся від вас. Він обманув і заплутав і вас, і мене.
П р и н ц е с а.
Не буду розмовляти!
В ч е н и й. А
ви ж писали, що ладні піти з палацу і поїхати зі мною, куди я схочу.
П р и н ц е с а. Не буду, не буду, не буду
розмовляти!
В ч е н и й.
Але я прийшов за вами, принцесо. Дайте мені руку - і втечемо звідси. Бути дружиною тіні - значить обернутися на огидну, злу жабу.
П р и н ц е с а.
Те, що ви кажете, неприємно. То навіщо ж слухати вас?
В ч е н и й.
Луїзо!
П р и н ц е с а.
Мовчу!
В ч е н и й.
Панове!
Т а є м н и й р а д н и к.
Раджу вам не слухати його. Справжні виховані люди не помічають вчинків невихованих людей.
В ч е н и й.
Панове! Ця жорстока істота згубить вас усіх. Вона біля верхівки влади, але вона пуста. Вона вже й зараз нудиться, не знаючи, що робити. Тож вона почне мучити вас з нудьги та неробства.
1-й  п р и д в о р н и й.
Мій маленький жайвір їсть у мене з рук. А мій маленький шпак називає мене "тато".
В ч е н и й. Юлі
є! Ми ж так подружилися з вами, ви знаєте, хто я. Скажіть їм.
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Юлі
є, я вас обожнюю, але якщо ви дозволите собі зайвого, я зітру вас на порох.
В ч е н и й. Юлі
є, скажіть же їм.
Ю л і я (
показує на вченого). Тінь - це ви!
В ч е н и й.
Та невже ж я говорю в пустелі!
А н н у н ц і а т а.
Ні, ні! Батько весь час загрожував, що вб'є вас, тому я мовчала. Панове, послухайте мене! (Вказує на Тінь.) Ось тінь! Слово честі!

Легкий порух серед придворних.

   Я сама бачила, як він пішов від пана вченого. Я не брешу. Все місто знає, що я чесна дівчина.
П 'є т р о.
Вона не може бути свідком!
В ч е н и й.
Чому?
П 'є т р о.
Вона кохає вас.
В ч е н и й.
Це правда, Аннунціато?
А н н у н ц і а т а.
Так, пробачте мені. І все ж послухайте мене, панове.
В ч е н и й.
Досить, Аннунціато. Спасибі. Гей, ви! Не хотіли вірити мені, то повірте власним очам. Тінь! Знай своє місце.

Тінь встає, через силу, борючись з собою, підходить до вченого.

   П е р ш и й  м і н і с т р. Погляньте! Він повторює всі його рухи! Пробі!
В ч е н и й.
Тінь! Це просто тінь. Ти тінь, Теодоре-Хрістіане?
Т і н ь.
Так, я тінь, Хрістіане-Теодоре! Не вірте! Це наклеп! Я накажу стратити тебе!
В ч е н и й. Не
посмієш, Теодоре-Хрістіане!
Т і н ь (
падає). Не посмію, Хрістіане-Теодоре!
П е р ш и й  м і н і с т р.
Досить! Мені все ясно! Цей вчений - божевільний! І хвороба його заразна. Король захворів, але він одужає. Лакеї, віднести короля!

Лакеї виконують наказ. Принцеса біжить за ними.

   Варта!

Заходить капрал із загоном солдат.

   Взяти його!

Вченого оточують.

   Лікарю!

З натовпу придворних виходить лікар. Міністр показує на вченого.

   Це божевільний?
Л і к а р (
змахує рукою). Я давно казав йому, що це божевілля.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Його божевілля заразне?
Л і к а р.
Так. Я сам мало не заразився цим божевіллям.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Виліковне воно?
Л і к а р.
Ні.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Отже, треба відрубати йому голову.
Т а є м н и й р а д н и к.
Дозвольте, пане перший міністр, адже я, як церемонімейстр, відповідаю за свято.
П е р ш и й  м і н і с т р. Ну, ну!
Т а є м н и й р а д н и к.
Було б грубо, було б негуманно відрубати голову бідному божевільному. Проти страти я заперечую, але маленьку медичну операцію над головою бідолахи слід провести негайно. Медична операція не затьмарить свята.
П е р ш и й  м і н і с т р. Прекрасно сказано.
Т а є м н и й р а д н и к.
Шановний наш лікар, як відомо, терапевт, а не хірург. Отже, в даному випадку, аби ампутувати хворий орган, я раджу скористатися послугами пана королівського ката.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Пане королівський кат!
1-й  п р и д в о р н и й.
Хвилиночку. (Встає. Каже співрозмовниці, надягаючи білі рукавички.) Прошу мене вибачити. Я скоро повернуся і розкажу вам, як я врятував життя моїм бідним кроликам. (Першомі міністрові.) Я готовий.
А н н у н ц і а т а. Дайте
ж мені попрощатися з ним! Прощай, Хрістіане-Теодоре!
В ч е н и й.
Прощай, Аннунціато!
А н н у н ц і а т а.
Тобі страшно, Хрістіане-Теодоре?
В ч е н и й.
Так. Але я не прошу пощади. Я...
П е р ш и й  м і н і с т р. Барабан
и!
П 'є т р о. Барабан
и!

Барабанщик б'є в барабан.

   П е р ш и й  м і н і с т р. Кроком руш!
П 'є т р о. Кроком руш!
К а п р а л. Кроком руш!

Варта виходить і забирає вченого. Кат іде слідом за ними.

   П е р ш и й  м і н і с т р. Панове, прошу вас на балкон - подивитись фейерверк. А тим часом тут приготують прохолоджуючі та заспокійливі напої.

Всі встають, ідуть до виходу. На сцені залишаються Аннунціата і Юлія.

   Ю л і я. Аннунціато, я не могла вчинити інакше. Пробачте.
А н н у н ц і а т а.
Він зовсім здоровий і раптом має померти!
Ю л і я.
Мені це теж страшенно, страшенно неприємно, повірте. Але що за негідник цей лікар! Так зрадити свого доброго знайомого!
А н н у н ц і а т а. А
ви?
Ю л і я.
Хіба можна порівнювати! Цей нікчемний лікар нічого не втрачав. А я так люблю сцену. Ви плачете?
А н н у н ц і а т а.
Ні. Плакатиму я у себе в кімнаті.
Ю л і я.
Треба вчитися викидати з голови все, що примушує страждати. Легкий порух головою - та й по всьому. Ось так. Спробуйте.
А н н у н ц і а т а. Не хочу.
Ю л і я.
Даремно. Не відвертайтесь від мене. Присягаюся, я ладна себе вбити, так мені його шкода. Але це між нами.
А н н у н ц і а т а.
Він іще живий?
Ю л і я.
Звичайно, звичайно! Коли все скінчиться, вони битимуть у барабани.
А н н у н ц і а т а. Я не
вірю, що не можна нічого вдіяти. Благаю вас, Юліє, давайте це все зупинимо. Треба йти туди... Скоріше!
Ю л і я.
Тихіше!

Швидкою ходою входить лікар.

   Л і к а р. Вина!
М а ж о р д о м. Вина
лікарю!
Ю л і я. Аннунціат
о, якщо ви даєте слово, що будете мовчати, я спробую вам допомогти...
А н н у н ц і а т а. Н
ікому не скажу! Слово честі! Тільки швидше!
Ю л і я.
Зовсім не треба спішити. Мій засіб може допомогти тільки коли все буде скінчено. Мовчіть. Слухайте уважно. (Підходить до лікаря.) Лікарю!
Л і к а р.
Так, Юліє.
Ю л і я.
Адже я знаю, про що ви думаєте.
Л і к а р.
Про вино.
Ю л і я.
Ні, про воду...
Л і к а р.
Мені не до жартів зараз, Юліє.
Ю л і я.
Ви знаєте, що я не жартую.
Л і к а р. Дайте
мені заспокоїтись хоч на мить.
Ю л і я.
На жаль, це неможливо. Зараз одному нашому спільному знайомому... ну, словом, ви мене розумієте.
Л і к а р.
Що я можу вдіяти?
Ю л і я. А вода?
Л і к а р.
Яка?
Ю л і я.
Пригадайте часи, коли ми так дружили... одного разу сяяв місяць, світили зорі, і ви розповіли мені, що відкрили живу воду, яка виліковує всі хвороби, і навіть воскрешає померлих, якщо вони хороші люди.
А н н у н ц і а т а. Лікар
ю, це правда? Є така вода?
Л і к а р. Юлія
жартує, як завжди.
А н н у н ц і а т а.
Ви брешете, я бачу. Я зараз уб'ю вас!
Л і к а р. Я буду
цьому дуже радий.
А н н у н ц і а т а. Лікар
ю, ви прокинетесь завтра, а він не прокинеться ніколи. Він називав вас: друг, товариш!
Л і к а р.
Дурненька, нещасна дівчинко! Що я можу вдіяти? Вся вода у них за сімома дверима, за сімома замками, а ключі у міністра фінансів.
Ю л і я.
Не вірю, що ви не залишили собі пляшечку на чорний день.
Л і к а р.
Ні, Юліє! Хоч на стільки та я чесний. Я не залишив собі ані краплини, раз не можу лікувати всіх.
Ю л і я.
Нікчемна істота.
Л і к а р.
Але ж міністр вас кохає, попросіть у нього ключі, Юліє!
Ю л і я. Я?
Егоїст! Він хоче перекласти все на мене.
А н н у н ц і а т а.
Пані!
Ю л і я.
Ані слова більше! Я зробила все, що могла.
А н н у н ц і а т а.
Лікарю!
Л і к а р.
Що я можу вдіяти?
М а ж о р д о м.
Його величність!

Зала наповнюється придворними. Повільно заходять Тінь і принцеса. Сідають на трон. Перший міністр подає знак мажордому.

   Зараз солістка його величності, що знаходиться під патронажем його вельможності пана міністра фінансів, виконає прохолоджуючу та заспокійливу пісеньку "Ах, не втрачайте голови".
Т і н ь. Ах, не втрачайте голови... Прекрасно!
Ю л і я (робить глибокий реверанс королю. Вклоняється придворним. Співає).

Кружляла бабка у гаях -
Чарівна, гарна, люба.
В її очах для мух-нетяг
Була солодка згуба.
Вона казала: "Що ж це ви?
   Ах, не втрачайте голови..."

Барабаний грім уриває пісеньку.

   Т і н ь (підхоплюється, хитаючись). Води!

Мажордом кидається до Тіні і вражено зупиняється. Голова Тіні раптом злітає з плеч. Безголова Тінь нерухомо сидить на троні.

   А н н у н ц і а т а. Дивіться!
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Чого це?
П е р ш и й  м і н і с т р. Боже
мій! Не врахували. Адже це його власна тінь. Панове, ви на рауті в королівському палаці. Вам має бути весело, весело, не зважаючи ні на що!
П р и н ц е с а (
підбігає до міністрів). Негайно ж! Негайно ж! Негайно ж!
П е р ш и й  м і н і с т р.
Що, ваша високосте?
П р и н ц е с а.
Негайно ж полагодьте його! Я не хочу! Не хочу! Не хочу!
П е р ш и й  м і н і с т р. Принцес
о, припиніть, благаю вас.
П р и н ц е с а.
А що б ви сказали, якби ваш наречений втратив голову?
Т а є м н и й р а д н и к.
Це він від кохання, принцесо.
П р и н ц е с а.
Якщо ви не полагодите його, я накажу зараз же відітнути вам голову. У всіх принцес на світі цілі чоловіки, а в мене он що! Свинскво яке!..
П е р ш и й  м і н і с т р. Живу воду,
швидше, швидше, швидше!
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Кому?
Цьому? Але ж вона воскрешає тільки хороших людей.
П е р ш и й  м і н і с т р.
Доведеться воскресити гарну людину. Ах, як не хочеться.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Іншої ради немає. Лікарю! Йдіть за мною. Лакеї! Ведіть мене. (Виходить.)
П е р ш и й  м і н і с т р.
Заспокойтеся, принцесо, все буде зроблено.

1-й придворний заходить, знімаючи на ходу рукавички. Побачивши безголового короля, він завмирає на місці.

   1-й  п р и д в о р н и й. Дозвольте... А хто це зробив? Варто на півгодини вийти з кімнати - і у тебе перебивають роботу... Інтригани!

Розчиняються двері, сценою проходить процесія. Лакеї ведуть міністра фінансів. За ним четверо солдатів несуть велику діжку. Діжка світиться сама собою. Зі щілин вихоплюються язики полум'я. На паркет падають сяючі краплі. За діжкою йде лікар. Процесія проходить сценою і пропадає з виду.

   Ю л і я. Аннунціата, ви були праві.
А н н у н ц і а т а. В
чому?
Ю л і я.
Він переможе! Зараз він переможе. Вони понесли живу воду. Вона воскресить його.
А н н у н ц і а т а.
Навіщо їм воскрешати гарну людину?
Ю л і я.
Щоб погана могла жити. Ви щасливиця, Аннунціато.
А н н у н ц і а т а. Не
вірю, що-небудь станеться, адже ми в палаці.
Ю л і я. Ах, я
боюся, що більше нічого не станеться. Невже увійде в моду - бути гарною людиною? Адже це так марудно!
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Пане начальнику королівської варти!
П 'є т р о.
Що там ще?
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Придворні поглядають на нас скоса. Втекти, чи що?
П 'є т р о. А
біс його знає. Ще піймають!
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Ми зв'язалися з невдахою.
П 'є т р о.
Ніколи йому не пробачу, хай мені абищо.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Втратити голову у таку важливу мить!
П 'є т р о.
Бовдур! Та ще при всіх! Йшов би до свого кабінету і там втрачав що завгодно, скотина!
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Безтактовна істота.
П 'є т р о.
Віслюк!
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Ні, треба буде його з'їсти. Треба, треба.
П 'є т р о.
Так, доведеться.

Гуркіт барабанів. На плечах Тіні раптово з'являється голова.

   Ц е з а р Б о р д ж і а. Вітаю, ваша величносте!
П 'є т р о. Ура,
ваша величносте!
М а ж о р д о м. Вод
и, ваша величносте!
Т і н ь.
Чому так пусто в залі? Де всі? Луїза?

Забігає принцеса. За нею придворні.

   П р и н ц е с а. Як тобі личить голова, любий!
Т і н ь.
Луїзо, де він?
П р и н ц е с а. Не знаю.
Як ти почуваєшся, любий?
Т і н ь.
Мені боляче ковтати.
П р и н ц е с а. Я
зроблю тобі компрес на ніч.
Т і н ь.
Дякую. Але де ж він? Кличте його сюди.

Забігають перший міністр і міністр фінансів.

   П е р ш и й  м і н і с т р. Чудово. Все на своєму місці.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
Ніяких змін!
П е р ш и й  м і н і с т р.
Ваша величносте, явіть милість, хитніть головою.
Т і н ь.
Де він?
П е р ш и й  м і н і с т р. Прекрасно! Голова
працює! Ура! Все гаразд.
Т і н ь. Я
вас питаю: де він?
П е р ш и й  м і н і с т р. А я
відповідаю: все гаразд, ваша величносте. Зараз його буде кинуто до в'язниці.
Т і н ь.
Та ви з глузду з'їхали! Як ви насмілились навіть думати про це! Почесну варту!
П 'є т р о.
Почесну варту!
Т і н ь.
Ідіть, просіть, благайте його прийти сюди.
П 'є т р о.
Просити і благати - кроком руш!

Виходить з вартою.

   П р и н ц е с а. Навіщо ви його кличете, Теодоре-Хрістіане?
Т і н ь. Я хочу
жити.
П р и н ц е с а.
Але ж ви казали, що він невдаха.
Т і н ь. Все
це так, та я жити без нього не можу!

Забігає лікар.

   Л і к а р. Він одужав. Чуєте ви всі: він діяв як божевільний, ішов прямо, не звертаючи, його було страчено - і от він живий, живий, як ніхто з вас.
М а ж о р д о м. Його світлість пан учений.

Заходить вчений. Тінь підхоплюється і простягає до нього руки. Вчений не звертає на нього уваги.

   В ч е н и й. Аннунціато!
А н н у н ц і а т а. Я
тут.
В ч е н и й. Аннунціат
о, вони не дали мені договорити. Так, Аннунціато. Мені страшно було помирати. Адже я такий молодий!
Т і н ь.
Хрістіане!
В ч е н и й.
Замовкни. Але я пішов на смерть, Аннунціато. Адже, щоб перемогти, треба йти і на смерть. І от - я переміг. Ходімо звідси, Аннунціато.
Т і н ь.
Ні! Залишайся зі мною, Хрістіане. Живи в палаці. Жодна волосина не впаде з твоєї голови. Хочеш, я призначу тебе першим міністром?
П е р ш и й  м і н і с т р.
Але чому першим? Он міністр фінансів нездоровий.
М і н і с т р  ф і н а н с і в. Я нездоров
ий? Дивіться. (Легко скаче залою.)
П е р ш и й  м і н і с т р.
Одужав!
М і н і с т р  ф і н а н с і в. У нас, у
ділових людей, в часи справжньої небезпеки на ногах виростають крила.
Т і н ь. Хочеш -
я прожену їх усіх, Хрістіане? Я дам тобі керувати - звичайно ж, в рамках дозволеного. Я допоможу тобі певну кількість людей зробити щасливими. Ти не хочеш відповідати? Луїзо! Накажи йому.
П р и н ц е с а.
Замовкни ти, боягузе! Що ви накоїли, панове! Раз у житті я зустріла гарну людину, а ви накинулись на неї, мов пси. Забирайся геть звідси, тінь!

Тінь повільно спускається з трону, притуляється до стіни, закутавшись у мантію.

   Можете стояти в найсумнішій позі. Мене вам не розчулити. Панове! Він більше не мій наречений. Я знайду собі нового жениха.
Т а є м н и й р а д н и к.
Оце радість!
П р и н ц е с а. Я все
зрозуміла. Хрістіане, любий. Гей! Начанику варти, взяти його! (Вказує на Тінь.)
П 'є т р о.
Будь ласка. Взяти його! (Прямує до Тіні.)
П е р ш и й  м і н і с т р. Я
допоможу вам.
М і н і с т р  ф і н а н с і в.
І я, і я.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Геть тінь!

Хапають Тінь, але Тіні немає, порожня мантія повисає у них на руках.

   П р и н ц е с а. Він втік...
В ч е н и й.
Він зник, аби ще і ще раз з'явитися на моєму шляху. Але я пізнаю його, я всюди пізнаю його. Аннунціато, дайте руку, ходімо звідси.
А н н у н ц і а т а.
Як ти почуваєшся, Хрістіане-Теодоре, любий?
В ч е н и й.
Мені боляче ковтати. Прощавайте, панове!
П р и н ц е с а.
Хрістіане-Теодоре, пробачте мені, адже я помилилася всього один раз. Мене покарано - то й досить. Залишся або візьми мене з собою. Я буду дуже добре поводитись. От побачиш.
В ч е н и й.
Ні, принцесо.
П р и н ц е с а. Не
йди. Яка я нещасна дівчина! Панове, просіть його.
П р и д в о р н і.
Ну куди ж ви?
-
Залиштесь...
-
Посидьте, будь ласка...
-
Навіщо так поспішати? Ще дитячий час.
В ч е н и й.
Вибачте, панове, але я такий зайнятий. (Йде з Аннунціатою, взявши її за руку.)
П р и н ц е с а.
Хрістіане-Теодоре! На вулиці йде дощ. Темно. А в палаці тепло і затишно. Я накажу запалити всі грубки. Зостанься.
В ч е н и й.
ні. Ми одягнемось якнайтепліше і поїдемо. Не затримуйте нас, панове.
Ц е з а р Б о р д ж і а.
Пропустіть, пропустіть! Ось ваші калоші, пане професор!
П 'є т р о.
Ось плащ. (До Аннунціати.) Потурбуйся про батька, чудовисько!
К а п р а л. Карета
близ воріт!
В ч е н и й. Аннунціат
о, в дорогу!

З а в і с а

   1940
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"