В тi далекi, далекi роки, коли тiльки-но вiдгуркотiла по всiй країнi перебудова, жив да був Хлопчиш-Кiберниш.

На той час зникли вiйська проклятих сесерiнiв, и тихо стало в забруднених промислових мiстах, де робили метал, де будували потужнi машини, де серед сiрих стандартних житлових коробок стояла хата, в якої жив Хлопчиш, на прiзвисько Кiберниш, да отець Хлопчиша, да старший брат Хлопчиша, а матерi в них не було.

Батько працює - бухгалтером в банку, брат працює - брокером на бiржi. Да й сам Хлопчиш то батьковi, то братовi допомагає, чи просто з компьютером вивчає кiбернетику та економiчнi закони.

Не ростуть стрiмко цiни, перестали дешевшати грошi; не закриваються пiдприємства, перестали працювати на повну потужнiсть; не функцiонують керiвники усiх рiвнiв, перестали робити вигляд, що дбають за народ; не працюють i люди на нових хазяїв, починають працювати на себе.

Однак не треба вже вчитись на iншiй мовi, не треба стояти в чергах, не треба славословити керуючих та направляючих. Нема чого сесеринiв боятися. Спiлкуватись можна не озираючись. Живи та працюй - добре життя!

Ось одного разу - справа до вечора - вмикнув Хлопчиш-Кiберниш телевiзор. Дивиться вiн - передачi звичайнi, новини бадьорi, мультики цiкавi. I все б добре, але щось недобре. Чується Хлопчишу, нiбито фрази не тi, нiбито й говоряться не так. Здається Хлопчишу, нiби загальний тон коментарiв йде не про стабiльну гривню, не про жорсткий валютний коридор, а загальний тон коментарiв чи то про скору девальвацiю, чи то про iнфляцiю. Сказав вiн батьковi, а батько стомлений прийшов.

- Що ти? - говорить вiн Хлопчишу. - Це коментатори на екранi красуються. Це газовi трейдери розбираються та прибутки дiлять. Йди, Хлопчишу, i спи спокiйно.

Пiшов Хлопчиш. Лiг спати. Але не спиться йому - ну, нiяк не засинається.

Раптом чує вiн якийсь шум навкруги. Ввiмкнув Хлопчиш телевiзор i бачить: на екранi диктор. Пiджак темний, сорочка бiла, краватка синя i в кишенцi пiджака носовичок синiй.

- Гей, вставайте! - говорить диктор. - Прийшла бiда, звiдки не чекали. Напав на нашу Економiку з-за Чорних Лiсiв проклятий сесерiн. Знову iнфляцiя, знову рост цiн. Бються с сесерiнами нашi урядовцi, i мчаться гiнцi звати на допомогу далекi Iнвестицiї.

Так сказав цi тривожнi слова диктор i зник з телеекрану. А батько Хлопчиша пiдiйшов до столу, взяв NOTEBOOK, поклав його в сумку i кинув пару дискет.

- Що ж, - говорить старшому синовi, - я баланси добре складав - видно, здавати тобi доведеться. Що ж, - говорить вiн Хлопчишу, - я життя круто прожив, i пожити за мене крутiше, видно, тобi, Хлопчише, доведеться.

Так сказав вiн, мiцно поцiлував Хлопчиша i пiшов. А багато йому розцiловуватися нiколи було, тому що всi вже вiдчували новий виток iнфляцiї...

День минає, два минає. Вмикне Хлопчиш телевiзор: нi... нема ще Iнвестицiї. Вмикає Хлопчиш приймача. Весь день слухає. Нi, нема. Лiг вiн до ночi спати. Раптом знову по радiо щось важливе. Вмикає вiн телевiзор: той же диктор. Тiльки пiджак мятий, тiльки сорочка вже жовтувата, тiльки краватка посунута на бiк, носовичок майже вилiз з кишеньки.

- Гей, вставайте! - гукнув диктор. - Було пiвбiди, а тепер навкруги бiда. Багато сесерiнiв, да мало наших. Боргами обплутали, майно присвоїли, газопроводи їм потрiбнi. Гей, вставайте, давайте пiдмогу!

Встав тодi старший брат, сказав Хлопчишу:

- Прощавай Хлопчиш... Залишаєшся ти один... Грошi в банку, акцiї в пiдприємствах, прибуток в руках, а голова на плечах... Живи як зумiєш, а мене не чекай.

День минає, два минає. Слухає Хлопчиш приймача i чує Хлопчиш далекий стомлений голос незнайомого диктора.

- Узнала Iнвестицiя про нашу бiду. Зiбралися i МВФ, i МБРР, i ЄБРР. Мчиться i скаче на допомогу вся Iнвестицiя. Тiльки б нам до завтрашньої ночi протриматися.

Ось приходить вечiр. Не спиться Хлопчишу - ну, який тут сон?

Раптом вiн чує слабенький звук з телевiзора. Глянув Хлопчиш i бачить: на екранi все той же диктор. Той, да не той: i носовичка нема - загубився носовичок, i краватки нема - пропала краватка, i пiджака нема - зник пiджак, да й сам сидить - хитається.

- Гей, вставайте! - гукнув вiн в останнiй раз. - I земля є, да право власностi на неї не встановлено. I промисловiсть є - да добрих менеджерiв малувато. I допомога близька, да сили нема. Гей, вставайте, хто ще зостався! Тiльки б нам нiч простояти та день протриматися.

Глянув Хлопчиш-Кiберниш на вулицю: пуста вулиця. Не вiдкриваються вiкна, не вiдчиняються дверi - нiкому вставати. I батьки пiшли, i брати пiшли - нiкого не залишилось.

Тiльки бачить Хлопчиш, що вийшов з ворiт один старий дiд во сто лiт. Хотiв дiд NOTEBOOK пiдняти, да такий вiн старий, що не пiднiме. Хотiв дiд калькулятор причепити, да такий вiн слабий, що не причепить. Сiв тодi дiд на завалинку, похилив голову та й заплакав...

Боляче тодi Хлопчишу стало. Пiдскочив тодi Хлопчиш-Кiберниш до свого компьютера та електронною поштою передав:

- Гей же, ви, хлопчишi, хлопчаки-малюки! Чи нам, хлопчишам, тiльки в SEGA грати та iграшки ганяти? I батьки пiшли, i брати пiшли. Чи нам, хлопчишам, сидiти чекати, щоб сесерiни прийшли i знову забрали нас в своє прокляте сесерiнство?

Як почують такi слова хлопчаки-малюки, як пiдiймуться! Хто в Internet входить, хто з Fidonet звязується, хто з Compuserve контактує.

Всi хотять допамагати. Лише один Мальчiш-Поганиш захотiв йти в сесерiнство. Але такий хитрий був цей Поганиш, що нiкому нiчого не сказав, а пiдтягнув штани i пiдсiв до Хлопчиша-Кiберниша, нiбито допамагати.

Не хотiв вчитися Поганиш. Бiгав просто по вулицях. Навчився палити цигарок, говорити грубi слова i навiть тихцем пити горiлку. Українською мовою не розмовляв, бач бо - "селянська мова". Отакий насправдi був цей Поганиш! Нащо йому вчитися, коли батько й так грошi давав?

Однак, сидять за компьютерами хлопчишi вiд темної ночi до свiтлої зарi. Лише один Поганиш не сидить, а все ходить да поглядає, як би це сесерiнам допомогти. I бачить Поганиш, що Кiберниш ввiйшов в базу даних Нацiонального банку та трохи вiдвернувся до телефону. "Егє, - подумав Поганиш, - вот та мнє i нжна".

А в цей час запитує Головний Сесерiн у своїх сесеринiв:

- Ну, що сесерiни, здобули ви перемогу?

- Нi, Главний Сесерiн, - вiдповiдають сесерiни, - ми з батьками та братами розiбрались, i зовсiм була наша перемога, да прiмчався до них на пiдмогу Хлопчиш-Кiберниш, i нiяк ми з ним все ще не впораємось.

Дуже здивувався та розсердився Головний Сесерiн, i закричав вiн грiзним голосом:

- Чи може бути, щоб не впорались з Хлопчишем? Ах ви негiднi боягузи-сесерузи! Як це ви не можете розбити такого малуватого? Йдiть скорiше та не повертайтесь назад без перемоги.

Ось сидять сесерiни та думають: що ж це таке їм зробити? Раптом бачать: вилiзає з кущiв Мальчiш-Поганиш i прямо до них.

- Рдуйтєсь! - кричить вiн до них. - то всьо я, Поґанш, сдєлал. Я iм устрiл карткає замикнiе. То-то сєйчс всьо смєшетца!

Зрадiли тодi сесерiни, записали скорiше Мальчiша-Поганиша в своє сесерiнство i дали йому цiлу бочку варення i цiлу корзину печива, а на додаток барабан.

Сидить Мальчiш-Поганиш, жере, бє в свiй барабан та, дурненький, радiє.

Раптом як перестали працювати вiдлагодженi програми! I так грюкнуло, нiби тисячi громiв в одному мiсцi вдарили та тисячi блискавок з однiєї хмари блиснули.

- Зрада! - крикнув Хлопчиш-Кiберниш.

- Зрада! - крикнули всi його вiрнi хлопчишi.

Але тут налетiла сесерiнська сила, та скрутила, та схопила вона Хлопчиша-Кiберниша.

Закували Хлопчиша в важкi кайдани. Посадили Хлопчиша до камяної башти. I побiгли запитувати: що ж з полоненим Хлопчишем накаже тепер Головний Сесерiн робити?

Довго думав Головний Сесерiн, а потiм придумав i сказав:

- Ми знищимо цього Хлопчиша. Але нехай вiн спочатку розповiсть нам всю їхню Велику Таємницю. Ви йдiть, сесерiни, i запитайте у нього:

- Чого, Хлопчиш, бились з вашою країною Сорок Царiв да Сорок Королiв, бились, бились, да тiльки самi розбились?

- Чого, Хлопчиш, проклятий Кiберниш, i в моєму Великому Сесерiнствi, i в другому Цiлинному Королiвствi, i в третьому - Бiлому Царствi, i в четвертому - Спекотливому Государствi перестали за моєю вказiвкою весною та восени на рiзних мовах, але тих же пiсень спiвати, в рiзних руках, але тi ж самi прапори нести, тi ж речi говорити?

Ви спитайте сесерiни:

- Чи нема, Хлопчиш, у вашої країни секрета?

I нехай вiн розкаже секрет.

- Чи не щирi нашi слова?

I нехай вiн розкаже, чому вiн нам не вiрить.

- Чи нема, Хлопчиш, таємного ходу з вашої країни у всi iншi країни, по яким як у вас винайдуть, так у нас вiдтворюють, як у вас запоють, так у нас пiдхоплюють, що у вас скажуть, над тим у нас замисляться?

Пiшли сесерiни, да скоро назад повернулись:

- Нi, Головний Сесерiн, не вiдкрив нам Хлопчиш-Кiберниш Великої Таємницi. Розсмiявся вiн нам в обличчя.

- Є, - говорить вiн, - i могутнiй секрет у нашої країни. I скiльки рокiв ви б не панували, не буде вам перемоги.

- Є, - говорить, - вiдчуття щиростi, i скiльки б ви не брехали, все не перебрешете, i не буде вам спокою анi свiтлого дня, анi темної ночi.

- Є, - говорить, - i глибокi таємнi ходи. Але скiльки б ви не шукали, все одно не знайдете. А й знайшли б, так не завалите, не закладете, не закидаєте. А бiльше я вам, сесерiнам, нiчого не скажу, а самим вам, проклятим, i довiку не здогадатись.

Насупився тодi Головний Сесерiн та говорить:

- Зробiть же, сесерiни, цьому потайливому Хлопчишу-Кiбернишу саму страшну Муку, яка тiльки є в свiтi, та катуванням узнайте вiд нього Велику Таємницю, тому що не буде нам анi життя, нi спокою без цiєї важливої Таємницi.

Пiшли сесерiни, а повернулись вони тепер не скоро. Йдуть та головами покачують.

- Нi, - говорять вони, - начальник наш Головний Сесерiн. Блiдий стояв вiн, Хлопчиш, але гордий, i не сказав вiн нам всiєї Великої Таємницi, тому що таке вже в нього тверде слово. А коли ми уходили, то подивився вiн на екран нашого компьютера, та чи не повiриш, о Головний Сесерiне, посмiхнувся вiн так, що здригнулись ми, сесерiни, i страшно нам стало, чи не побачив вiн, як крокує по таємним мережам наша неминуча погибель?..

- Що це за країна? - вигукнув тодi здивований Головний Сесерiн. - Що ж це за така незрозумiла країна, в якiй пiсля сотень рокiв поневолення навiть хлопчаки памятають Велику Таємницю i так мiцно тримають своє тверде слово? Поспiшайте же, сесерiни та знищiть цього гордого Хлопчиша. Готуйте борговi розписки, пiдкручуйте потроху газ, обмежуйте подачу нафти, вигадуйте будь-якi податки та перепони на кордонах, тому що чую я, як бубонять на сполох нашi урядовцi, та клацають по клавiатурам нашi програмiсти. Видно, буде в нас зараз не легкий бiй, а важка битва.

I загинув Хлопчиш-Кiберниш.

Але так же, як громи, загуркотiли, запрацювавши, нашi пiдприємства. Так же, як блискавки, почали впроваджувати свої iдеї нашi громадяни. Так же, як вiтри, приїхали пiсля навчання нашi досвiдченi менеджери, i так же як проходять хмари, почали втiлюватись новi проекти. Це пiшов працювати наш працьовитий народ, використовуючи, насамперед, свiй богатющий iнтелектуальний потенцiал i обходячись, навiть, без довгоочiкуваної Iнвестицiї.

А чи бачили ви проливнi грози в сухе та спекотне лiто? Ось так же, як ручаї, збiгаючи з запорошених гiр, зливались в бурхливi, пiнистi потоки, так же при першiм проявi нашого справжнього вiдродження забурхотiли в Велико-Сесерiнствi повстання...

Та в жаху побiг розбитий Головний Сесерiн, гучно проклинаючи цю країну з її дивним народом, з його непереможеним духом та з її нерозгаданою Великою Таємницею.

А Хлопчиша-Кiберниша схоронили на зеленому бугрi бiля Синьої Рiки. Та поставили над могилою великий жовто-блакитний прапор.

Пливуть пароходи - привiт Хлопчишу!

Лiтять лiтаки - привiт Хлопчишу!

Проїдуть потяги - привiт Хлопчишу!

А пройдуть пластуни - салют Хлопчишу!