Понад 130 рокiв тому досить чимале за населенням прикордонне мiстечко Радивилiв, яке налiчувало бiльше 1300 православних вiруючих, не мало православного храму. Для задоволення духовних потреб була тiльки кладовищна церква св. Павла Фiвейського, збудована 1856 року на кошти вдови таємного радника (високий чин 3 класу) Євдокiї Каверiної. У 1869 р. ця церква, пiсля пошкодження пожежею, була вiдремонтована i добудована двома боковими вiвтарями. (Сьогоднi цю споруду, пiсля доволi тривалого занедбання, частково вiдновлено й перетворено на каплицю).
А на початку ХIХ столiття православнi Радивилова взагалi не мали церкви - утiм, i не дивно: мiстечко потрапило до складу Росiйської iмперiї в 1795 роцi, а до того було в Польщi, де заохочувалися хiба що римо-католицизм, унiатство. От i в Радивиловi в серединi ХIХ столiття дiяли римо-католицький костел i каплиця (для 579 римо-католикiв), було також 13 молитовних єврейських будинкiв i казенно-штатне училище, молитовнi будинки християн-протестантiв (лютеран).
Про те, як будувалася в Радивиловi церква св. Олександра Невського, цiкавi спогади залишив викладач Волинської духовної семiнарiї М. I. Теодорович у своїй працi "Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии" (т. 3, повiти Кременецький i Заславський, друкарня Почаєво-Успенської лаври, 1893 рiк).
Отже, почали споруджувати храм у 1824 роцi, при сприяннi єпископа Волинського - Стефана Романовського, але через чотири роки його перевели у Вологодську єпархiю, до того ж виявилося, що й коштiв зiбрано обмаль. Церкву вдалося вимурувати до рiвня вiконних перекриттiв.
Пiсля цього на єпархiї змiнилося п"ять єпископiв. I лише коли в червнi 1866 р. сюди призначили архiєпископа Агафангела (Олексiя Соловйова), вiн побував у Радивиловi, що саме став волосним центром, побачив будiвлю нової церкви, а вiдтак загорiвся посприяти завершенню її спорудження. У тому ж таки роцi ознайомив iз станом справ начальника Пiвденно-Захiдного краю, генерал-губернатора Безака, який, мiж iншим, тодi ж оглянув споруджений у 1770 р. на кошти росiйського генерала графа Iгельстрома костел у Крупцi i 6 вересня пiдписав розпорядження про передачу його у вiдання православного духовенства (для пристосування пiд православний храм).
Безак не забув про Радивилiв: будiвництво храму в мiстi було включене в число 100 церков, якi зводилися за рахунок державної казни. А архiпастир благословив заснувати в 1867 р. у Радивиловi Олександро-Невське братство i сам став першим його членом. Братство органiзувало церковний хор, пропагувало православ"я, протистояло католицизмовi. У тому ж 1867 р. на головнiй площi при дорозi, що вела за кордон, за розпорядженням начальника Пiвденно-Захiдного краю була знесена римо-католицька каплиця i на її мiсцi збудована чиновниками митного вiдомства та членами братства, як пише М.I.Теодорович, "прекрасна кам"яна дзвiниця в пам"ять позбавлення iмператора Олександра Миколайовича вiд небезпек, що загрожували його життю 4 квiтня 1866 р. i 25 травня 1867 р.".
У 1867 р. мiнiстерство внутрiшнiх справ затвердило новий план добудови храму в Радивиловi i кошторис витрат у сумi 15918 рублiв (iз вирахуванням 6 вiдсоткiв на користь архiтекторiв). Волинське губернське церковно-будiвельне присутствiє почало пiдшукувати пiдрядникiв. Однак нiхто не погоджувався: виявляється, кошторис розраховували за надто низькими цiнами - у зв"язку з будiвництвом залiзницi до Радивилова (рух сюди зi Здолбунова вiдкрито в 1873 р.) i матерiали, i роботи стали обходитися набагато дорожче.
Потрiбно було, як тепер кажуть, вивчити питання. Довiдавшись про iснування в мiстi Олександро-Невського братства, присутствiє вирiшило на його основi утворити тимчасовий господарсько-церковний будiвельний комiтет, який i виник на початку 1870 р. Його головою обрано начальника Радивилiвського митного округу князя К.П.Вадбольського. (При каплицi на кладовищi в Радивиловi похований князь Петро Олексiйович Вадбольський, який помер 1886 року у вiцi 54 лiт, - можливо, це той самий князь, тiльки iнiцiальнi лiтери його iменi та по батьковi поданi М.I.Теодоровичем неправильно).
Комiтет розглянув план i кошторис, з"ясувалося, що цiни на матерiали та роботи визначенi лише в четверту частину того, чого насправдi вартi. А пiдставою похибки послужило те, що свого часу декiлька заможних парафiян, бажаючи бачити храм вивершеним, заявили полковниковi штабу iнженеру Ертелю: мовляв, готовi цiлковито взяти на себе i харчування робiтникiв, i доставку цегли, вапна та води. Було скрiплено пiдписами вiдповiдний акт. Однак не судилося цим парафiянам дожити до того часу, коли питання про добудову пiдняли iз забуття. А крiм них, фiнансувати зазначенi витрати виявилося нiкому - простi українськi селяни ледве зводили кiнцi з кiнцями, вiдставнi солдати, якi залишилися на проживання в мiстi, теж здебiльшого бiдували; не мали високої платнi й чиновники рiзних управлiнь, митного вiдомства, офiцери прикордонної варти.
За п"ятдесят рокiв зруйнувалася не одна дерев"яна огорожа довкола муру, згнили дерев"янi балки, розвалилися риштування. Парафiяни вже й докоряли собi, що бралися за мурування, - усе ж таки потрiбно було зводити дерев"яний храм, i його давно вдалося б вивершити.
Але далi вiдкладати справу не годилося, адже починав руйнуватися й мур. Залишався один вихiд - просити допомоги в тодiшнього власника Радивилова, дiйсного статського радника (чин 4 класу) Попова, члена Олександра-Невського братства. Пiсля деяких вагань вiн погодився, тим бiльше, що в розпорядженнi братства вже було до 1000 штук цегли, понад 200 пудiв залiза, доставляти матерiали зобов"язувалися парафiяни.
4 серпня 1870 року, коли Радивилiв уже отримав статус мiста, вiдбулася церемонiя освячення будови, почалися подальшi роботи. Мiсцевiсть, яка встигла порости високими бур"янами i виглядала пустинною, завирувала людьми: тiльки мулярiв i теслярiв тут трудилося бiльше ста. Хiд робiт контролювали Попов i запрошений ним архiтектор Юркевич. Усього за два мiсяцi, до початку жовтня, з"явився над усiєю будiвлею залiзний дах iз настiнними жолобами. Оскiльки наближалися холоди, стiни середнього купола i зведеного другого ярусу дзвiницi щiльно прикрили дощаною покрiвлею.
У 1871 роцi чекала нова тяганина: присутствiє виявило, що церква зводиться не за планом, вона була бiльшою, нiж намiчалося: в довжину - на 6 з четвертю аршинiв (4 м 45 см), у ширину - на 4 iз половиною аршини (3 м 20 см), стiни клалися ширшi на 2 цеглини. Почалося затяжне листування: одна сторона запитувала, друга давала пояснення. Мiняли архiтекторiв, складали новi плани й кошториси... Папери врештi-решт осiдали в мiнiстерствi внутрiшнiх справ, де вони не швидко дочекалися б черги, якби не наполягання Попова.
З"явився архiтектор Олексiй Антонович Скуратов i пiдрахував, що остаточна вартiсть будiвництва сягне 20 тисяч рублiв. Попов зрозумiв: кiнця-краю цiй справi не видно i тягар йому не пiд силу, отож, пожертвувавши ще 500 рублiв, став просити увiльнення вiд обов"язкiв. Але хто б погодився виконувати їх далi? Почали шукати компромiсних варiантiв, i пiсля взаємопоступок Попов здався: вiн продовжить працювати для користi парафiї. Скуратов, наскiльки було можливо, виправляв недолiки попереднiх архiтекторiв. По сутi, його творчий внесок виявився вирiшальним.
Узимку 1872 р. доставили матерiали, яких не вистачило. А в 1873 р. будова була вивершена i передана комiтетовi. Залишалося подбати про внутрiшнiй благоустрiй храму. Але на iконостас видiлялося лише 1500 рублiв, на оздоби й ризницю взагалi не було грошей. Мiж тим тiльки iконостас мав обiйтися в 5 тисяч.
Голова будiвельного комiтету князь Вадбольський звернувся до директора департаменту митних зборiв Качалова з проханням про те, щоб на цi потреби видiлили кошти мiнiстерства фiнансiв - як-не-як, церква будувалася i для чиновникiв митного вiдомства та прикордонної варти. Качалов звернувся до мiнiстра фiнансiв, а той, у свою чергу, до царя. У 1873 i 1874 роках було дозволено видiлити по 4 тисячi рублiв.
Згiдно зi складеним членом братства академiком Федюшкiним описом i малюнком замовили у Санкт-Петербурзi iконостас - купцевi Леонтьєву, а iкони замовили в академiка Васильєва, а в купця Алексєєва - дзвони, оздобнi й ризничi речi (панiкадило, потир, Євангелiє, хрест, плащаницю i т. д.).
15 вересня 1874 року новозбудована церква була урочисто освячена архiєпископом Волинським i Житомирським Агафангелом.
Настоятелем парафiї у цей час був Петро Никифорович Петровський, протоiєрей, який з 1841 р. вчителював у Клинецькому i Кременецькому духовних училищах, сан священика прийняв 22 серпня 1845 р., а в Радивиловi з перервами священствував з 1866 р. до 16 серпня 1892 р., дня смертi, i похований при церквi св. О.Невського. Такої ж честi бути похованими при храмi, якому вони всiляко сприяли, удостоїлися: начальник Радивилiвського митного округу, дiйсний статський радник В.I.Благой (1839 - 1895), керуючий Радивилiвською митницею М.В.Баклановський (1835 - 1908), протоiєрей I.П.Петровський (1858 - 1937).
Наприкiнцi ХIХ столiття в церквi зберiгалися метричнi книги за 1757 - 1801 роки i з 1809 року, а сповiдальнi вiдомостi - з 1809 р. У мiстi було 4 православнi каплицi. До церковного майна належали землi: садибнi - 3 десятини 1436 сажнiв, орнi в 3 полях - 26 д. 706 с., на хуторi - 5 д., сiнокiснi - 18 д. 1999 с., всього - 53 д. 1741 с. (приблизно 77 гектарiв).