Яковенко Ярослав Владимирович : другие произведения.

Iсторiя про Того, Кого Обрала Смерть

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:

  Iсторiя про Того, Кого Обрала Смерть
  
  * * *
  - Хочеш я розповiм тобi iсторiю?
  - Так.
  - Тодi слухай...
  * * *
  З давнiх-давен кожну тисячу рокiв, Смерть обирає собi юнака, якому дарує свiй подих, свiй поцiлунок i своє iм`я.
  Подихом Смертi є меч, який при наближеннi до людської плотi свiтиться блакитним сяйвом. I якщо доторкнутися цим мечем до людини, її охоплює блакитне полум`я. Коли воно зникає на мiсцi нещасного не залишається навiть попелу.
  Поцiлунком смертi стає чорний панцир, який захищає тiло. I нiщо: нi меч, нi спис, нi стрiла нi будь-яка iнша зброя не могла залишити на панцирi навiть подряпинки.
  Iм`я ж його було Той, Кого Обрала Смерть.
  I нi людина, нi птах, нi звiр, нi жодна з стихiй, чи поодинцi вони були, чи вкупi - нiхто не мiг перемогти Обраного. Зупинити його могла лише сльоза... Сльоза яка впаде на його панцир... Сльоза ненавистi i любовi...
  I прослуживши вiрно тисячу рокiв воїн йшов у невiдомiсть, а на його мiсце приходив iнший, Той, Кого Обрала Смерть.
  Ти запитаєш: "Для чого вiн був потрiбен Смертi, коли вона Смерть ". Так. Вона Смерть Вона забирає всiх. Але по деяких посилає воїна. Вiн приходить до жертви торкається її Подихом Смертi i коли зникає полум`я на мiсцi нещасного не залишається навiть попелу... Для чого це було потрiбно їй нiхто не знає. Можливо по велiнню богiв, а можливо й на втiху самiй Смертi...
  Але одного разу Той, Кого Обрала Смерть не дослужив тисячу рокiв.
  * * *
  - Тарасе...
  - Хто тут?!
  - Не лякайся мене, Тарасе...
  - А чого б це я лякався... дiвчини...
  - Дiвчини-смертi...
  - А що, є ще й смерть-чоловiк?..
  - Смерть одна, але є ще й Той, Кого Обрала Смерть. I я обрала тебе...
  - М... Мене? Ти... Ти хочеш забрати мене?
  - Нi ... я хочу поцiлувати тебе...
  - Але навiщо?
  - Щоб зробити тебе воїном... моїм воїном...
  - Але який же з мене воїн ?
  - Ти станеш наймогутнiшим воїном, якого нiхто не зможе перемогти. Воїном у чорному мiцному панцирi, на якому жодна зброя свiту не може залишити навiть подряпинки. Воїном на чорному швидкому конi, який за мить домчить туди куди ти захочеш. Воїном з мечем, який не залишає навiть попелу. Моїм воїном...
  - I що я робитиму?
  - Ти приходитимеш до деяких i забиратимеш їх... для мене.
  - А якщо я вiдмовлюсь когось забрати?
  - Ти не зможеш... Навiть якщо захочеш...
  - I довго я тобi служитиму?
  - Нi... Рiвно тисячу рокiв...
  - Тисячу?! Та це ж... Та це ж майже вiчнiсть!
  - Тисяча рокiв не складає навiть й мiльярдної частинки вiчностi...
  - I весь цей час мене нiхто не зможе перемогти?
  - Зупинити тебе зможе лише сльоза... Сльоза яка впаде на твiй панцир... Сльоза ненавистi i любовi... Але це ще не все, ти не зможеш кохати, ти не зможеш мати друзiв. Бо, можливо, тобi доведеться їх вбити. Ти будеш сам...
  - Але навiщо ти це менi розповiдаєш, я ж можу вiдмовитись.
  - Обраний повинен знати, що на нього чекає. I має прийти до мене з власного бажання.
  - ... То ти говориш, що я буду сам... Сам... Я й так сам... У мене не має друзiв, лише знайомi... Я не вiрю в кохання... Я й так сам... Я згоден стати обраним.
  - Тодi йди до мене... Обiйми мене... Мiцнiше... Дай я тебе поцiлую...
  * * *
  
  I з того часу новий обраний почав приходити до людей за наказом своєї володарки.
  Вiн приходив до бiдних i до багатих, до хворих i до здорових, до старих i до молодих - до всiх кого захотiла Смерть.
  Вiн приходив i вдень i вночi, i вранцi i в вечерi, i взимку i влiтку - завжди, коли цього хотiла Смерть.
  Йому було байдуже до людського горя, щастя, смутку чи радостi. Вiн приходив за наказом своєї володарки торкався жертви Подихом Смертi i йшов далi.
  I нiщо не могло зупинити його. Якщо хтось наважувався стати на захист життя бiдолашний не мав шансiв зберегти навiть своє життя.
  Так вiдбувалося багато десятилiть чи навiть столiть, доки одного разу...
  * * *
  - Я Той, Кого Обрала Смерть, i я прийшов по нього! - рука воїна вказувала на немовля, яке лежало в колисцi.
  - Нi! Тiльки не його! Тiльки не дитину... Вiзьми мене ... Чуєш... Чуєш! Вiзьми мене! - почувся плач який зворушив навiть камiння пiд ногами обраного.
  - Якщо хтось хоче стати на захист життя, хай вийде на двобiй!
  - Я! Я стану на захист життя!
  Погляд воїна впав на стару жiнку яка вийшла з гурту.
  - Ти?! Ти хочеш стати на захист життя? Ти хочеш стати на двобiй? Зi мною? З Обраним? Та в тебе ж немає навiть зброї в руках. Чи може в тебе камiнь за пазухою? Вiдiйди стара, невже ти не розумiєш, що найсильнiшi воїни свiту ставали на двобiй зi мною. I де? Де вони тепер?! Мертвi! Мертвi... Усi... Усi до одного! Чим же ти будеш захищатися? Чим ти мене хочеш здивувати? Де?! Де твоя зброя?!
  - Ти питаєш чим я буду захищатися? Воїне... Ти... Той що називає себе обранцем Смертi... Ти забув найголовнiше... Те, що забувати нiкому не можна. Ти забув матiр... Знай воїне, моя зброя пам`ять, мiй захист колискова!
  I з вуст жiнки птахом у небо зринула пiсня. I меч воїна вийнявся з пiхв. Вiн пiдiймався в верх разом з пiснею. I раптом...
  - Мамо?.. Мамо... Не треба!... Я не хочу!... Не можу... Нi...
  I враз завмерло все. Завмер птах у небi. Завмер звiр у лiсi. Завмерли люди. Завмер час... Не завмерла лише пiсня, яка пiдiймалася все вище i вище. Не завмер лише меч, який опускався все нижче i нижче. Не завмерла лише сльоза, яка бiгла по обличчю залишаючи вологий слiд. Сльоза любовi i ненавистi... Любовi до матерi... Ненавистi до себе...
  I ось меч опустився... I обiрвалася пiсня... I впала сльоза з обличчя обраного на панцир... I зрушив час... I полетiв птах... I стрибнув звiр... I зашумiли люди...
  Завмер лише воїн, схилившись до землi. Нiби простягаючи руки до когось. Завмерла ще одна сльоза на його обличчi. Сльоза любовi i ненавистi...
  * * *
   I з того часу Смерть, перестала обирати собi воїна. А той... Останнiй... Так навiки i зостався там... Схилившись над землею... Простягнувши до неї руки... Нiби намагаючись доторкнутись до когось... Але ж там не залишилося навiть попелу... ..
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"