Аннотация: Мандрiвка до iстот, якi перестали бути людьми.
- Доброго дня шановнi панi та панове. Вiтаю Вас у старовинному українському мiстi Лебедин. Сьогоднi, у четвертий день туру "Сiм див Сумщини", ви вiдвiдаєте барлiг ракетникiв, дивовижних створiнь, що вже кiлька десятирiч мешкають пiд Лебедином, викликаючи неабиякий iнтерес i увагу багатьох науковцiв з усього свiту, а також пересiчних туристiв, якi сотнями тисяч приїздять до нас, щоб на власнi очi побачити це справжнє диво. Поїхали.
Спочатку трохи iсторiї. У 1958 роцi, пiд Лебедином почалося величезне будiвництво, тим бiльш вражаюче, що проводилося воно таємно. У лiсах почали рити великий котлован, землю з якого вночi вивозили у сусiднi яри. До Лебедину було прокладено гiлку залiзницi, яка проходила скрiзь лiси i була там настiльки надiйно замаскована, що про її iснування американцi дiзналися лише у часи перебудови. По залiзницi пiшли потяги з будматерiалами i обладнанням. У розбитому лiсовому таборi розмiстилося дванадцять будбатiв, якi до осенi змогли зробити першу чергу вiйськової частини А-125. На зиму роботи були призупиненi i вiдновилися лише у травнi 1959 року. А вже у 1960-му роцi в Лебедин прибула сьома, ордена Ленiна, гвардiйська дивiзiя ракетних вiйськ стратегiчного призначення. Дивiзiя розмiстилася у величезному пiдземному бункерi, що сягав двадцяти двох поверхiв в глибину та мав двадцять чотири пускових шахти для континентальних ракет.
Та величезна споруда, за своїми масштабами далеко перевершила такi вiдомi дива свiту, як пiрамiда Хеопсу або сади Семiрамiди. По оцiнкам вiйськових експертiв, будiвництво цiлого пiдземного мiстечка бiля Лебедина коштувало на сучаснi грошi близько чотирьох мiльярдiв доларiв. Тодi СРСР мiг дозволити собi будiвництво такого масштабу. Якщо ви подивитися праворуч, то можна побачити низку пагорбiв, порослих лiсом. Цей комплекс в народi називають "ракетнi кургани" - усi пагорби штучного походження, вони насипанi з породи, яку видобували пiд час риття котловану для бункеру.
Ось зараз ми наблизилися до периметру, який ранiше суворо охоронявся солдатами мотопiхотного полку, який був закрiплений за ракетною дивiзiєю. У 1991 роцi полк був розформований, а потiм вирiшили скоротити через нестачу фiнансування i саму дивiзiю. Самi тодi ракети були знятi з вiйськового чергування. Генерал Карамушка, що на той час очолював дивiзiю, намагався переконати керiвництво, що розформування дивiзiї завдасть величезної шкоди обороноздатностi країни, але йому вiдповiли, що як нiхто не знає, в якiй країнi живе, то яка вже там оборона. Фiнансування дивiзiї було припинено, багато хто з офiцерiв поїхав з Лебедiна у пошуках кращої долi, але залишився кiстяк офiцерiв, прапорщикiв i солдат, якi вирiшили залишитися у бункерi.
Взагалi то, це був бунт, бо вiйськовi не виконали наказ, але тодi таке робилося, що демаршу генерала Карамушкi з пiдлеглими, нiхто не помiтив. Тим бiльше, що генерал вiддав ядернi ракетi, залишившись у пустому бункерi. Разом з ним не виконали наказ ще близько тисячi солдат i офiцерiв, якi не мали квартир поза Лебедином i не схотiли ставати бомжами. У бiльшостi тих, хто залишилися, родин через рiзнi причини не було, а в яких i були, то вони їх залишили. Так сформувався дружний чоловiчий колектив, якiй спробував вижити у вирi подiй, пов'язаних з руйнуванням СРСР.
Ракетники, що залишилися, намагалися якось заробляти грошi, вiдкривши кiлька майстерень та почавши займатися лiсозаготiвлями. У бункерi були досить великi запаси харчiв та мазуту, якого вистачало для генераторiв, що забезпечували ракетникiв електроенергiєю. Тi запаси дозволяли ракетникам, що залишилися, досить пристойно виживати. Але тi ж самi запаси викликали зацiкавленiсть у стороннiх людей. Нагадую, що у дев'яностi роки був дуже розвинутий бандитизм, злочинцi користувалися слабкiстю державного апарату, намагаючись буди альтернативою влади, а то й самою владою. То одного дня до бункеру приїхало кiлька битих "БМВ" з яких вилiзло два десятки поголених, мiцних хлопцiв у шкiрянках, що зажадали зустрiчi з генералом. Коли пан Карамушка вийшов до них, то почув навiть не пропозицiю, а ультиматум. Бандити вимагали вiддати їм увесь мазут i половину запасiв їжi, iнакше обiцяли показати, де раки зимують.
Пан Карамушка був бравий офiцер, людина горда та рiзка, вiн зневажав злочинцiв i коли почув вимоги, то зареготав i наказав їхати подалi вiд ракетної дивiзiї. Вiн вiдчував себе батьком-командиром, керiвником сили, яка могла зруйнувати Америку, а той i весь свiт. А тут йому чимось погрожували якiсь дрiбнi злодiї. Та генерал не зрозумiв, що часи змiнилися. I що його погони i досвiд мало чого вартi у густiй пилюцi, пiднятiй зруйнованою iмперiєю, що була-була та загула. Бандити вбили генерала Карамушку i кiлькох офiцерiв, якi спробували допомогти командиру. На цьому опiр був подавлений, бо у ракетникiв майже не було вогнепальної зброї, їх же охороняв моторизований полк, який на той час вже був розформований.
Поки ракетники ховали генерала, до речi, ось ми проїздимо бiля кургану, який насипаний на могилу пана Карамушки, так ось, поки тривали похорони, бандити пригнали цистерни i вантажiвки та почали спустошувати пiдземнi склади. Ракетники дивилися на це i тiльки зiтхали, пiшли думки про те, що прийдеться залишити бункер i йти кудись. I, можливо б, лебединська ракетна дивiзiя так i зникла би, як i багато вiйськових частин по всiй територiї колишнього СРСР, та на могилi генерала Карамушки слово узяв полковник Чепiга. Вiн сказав, що не хоче нiкуди йти, бо йому нiкуди йти. I що тут його рiдний дiм. I не можна вiддавати рiдний дiм на поталу. Коли в нього спитали, що ж робити, вiн нагадав про рушницi. Бiльшiсть офiцерiв були мисливцями i полювали у розкiшних лебединських лiсах.
Вже за годину бiля сотнi ракетникiв, озброєних мисливськими рушницями прибули до бункеру i напали на бандитiв. Тi були так впевненi у своїй перемозi, що навiть не чинили опору. Скоро усiх бандитiв обеззброїли, ватажкiв розстрiляли, а iнших вiдпустили. Полковник Чепiга наказав органiзувати бойове чергування, щоправда, замiсть балiстичних ракет тепер ракетники тримали у руках двостволки зi шротом. Чергування допомогло вiдбити кiлька бандитських нападiв i забезпечило недоторканнiсть пiдземних складiв. Щоб унеможливити конфлiкти всерединi колективу, полковник Чепiга ввiв декiлька нових правил поведiнки: тепер ракетники харчувалися усi разом, працювали усi разом i вiдпочивали усi разом. Все це було схоже на комуну, тiльки з дещо вiйськовим нахилом. Окрiм працi по забезпеченню життєдiяльностi бункера, ракетники кожного дня займалися фiзичними вправами i крокуванням у строю.
Так, ось ми приїхали на територiю нацiонального заповiдника "Ракетна дивiзiя". Зараз я розкажу про правила поводження на територiї заповiднику, а потiм продовжу свою розповiдь про його iсторiю. Отже, щоб унеможливити нещаснi випадки на територiї заповiднику треба дотримуватися кiлькох правил. По-перше, пересуватися по заповiднику тiльки групою i тiльки з екскурсоводом, тобто мною. По-друге, не виходити за позначенi червонi лiнiї, а триматися стежок. По-третє, при появi ракетникiв вести себе спокiйно, не кричати, не фотографувати зi спалахами, не робити образливих жестiв у їх бiк.
- Це правда, що ракетники їдять людей?
- Це чутки. Були випадки конфронтацiї мiж ракетниками та людьми, про це я ще буду розповiдати, але це було ранiше i з вини людей. Самi ракетники мирнi i не агресивнi iстоти. Усiм все зрозумiло?
- Так.
- Тодi виходимо з автобусу, шикуємося у колону по двоє i в такому порядку йдемо. Дуже прошу виконувати всi правила. Це, насамперед, у ваших iнтересах. Якщо хтось буде помiчений у порушеннi правил, вiн буде видалений службою безпеки заповiдника i не зможе продовжити екскурсiю. Бiльш того, вiн ще й заплатить штраф. Треба ще повторити правила?
- Нi!
- Добре, тодi виходимо. Не поспiшаємо, шикуємося. Я поки продовжу розповiдь про iсторiю ракетникiв. Так ось, пiсля того, як були вiдбитi напади бандитiв, ракетники кiлька рокiв жили спокiйно. Та у 1994 роцi в Лебедин прибув представник Кабмiну, який мав постанову про остаточний демонтаж обладнання с ракетних шахт та бункера. Такi дiї аргументувалися необхiднiстю виконати умови мiжнародних договорiв та насправдi усiх бiльше цiкавили сотнi, якщо не тисячi кiлограмiв кольорових металiв, що мiстилися пiд землею. Одного дня на територiю ракетної дивiзiї в'їхала колона вантажiвок та кранiв, якi приступили до вирiзки обладнання на однiй iз шахт. Ракетники спробували зупинити цей процес, бо у них були легенди, що колись, Союз повстане з руїн i ракетнi шахти знов знадобляться, щоб грозити ракетами усьому свiту. Полковник Чепiга особисто переконував представника Кабмiну, та той тiльки смiявся. Коли полковник побачив, що очi чиновника запливли жадiбнiстю, вiн дав наказ до нападу. Ракетники вийшли з пiдземелля, спалили кiлька кранiв та вантажiвок зi зварювальним обладнанням, представнику Кабмiну начистили пику, щоб не смiв бiльше обороноздатнiсть країни приносити у жертву власнiй жадiбностi.
Ракетники думали, що вони перемогли, але вони не врахували, що бажання заробити, особливо у тi мутнi часи, було таке велике, що не зупинялося анi перед чим. I ось через кiлька тижнiв на територiю дивiзiї прибуло вiсiм автобусiв з ОМОНом, озброєним автоматами. Ракетники зустрiли їх гостинно, бо мали пiєтет до форми, та омонiвцi почали стрiляти. I вбивати усiх ракетникiв, яких зустрiчали. За кiлька годин страшної бойнi була вбита десь третина особистого складу дивiзiї, включаючи i полковника Чепiгу. Врятувалися тiльки тi ракетники, що змогли сховатися у бункерi. Мiж тим на територiю дивiзiї знову приїхала колона вантажiвок i процес пограбування ракетних шахт розпочався з новою силою. Ось, лiворуч, ми можете бачити одну з шахт.
- Нiчого собi!
- Так, навiть у нинiшньому жалюгiдному станi вони викликають захоплення. Глибина кожної шахти бiльше сорока метрiв, тобто десь дванадцятиповерховий будинок. Навiть при варварських методах демонтажу, пограбування кожної шахти займало кiлька днiв. Взагалi ж технiка працювала тут бiльше мiсяця i весь цей час ракетники не могли вийти з пiдземелля, бо їх убивали. Керiвництво операцiї платило пристойнi грошi за голову кожного ракетника, то омоновцi влаштували справжнє полювання. Он бачите невеличкий насип з куском ракети - це пам'ятник ракетникам, що загинули у тi часи.
- Його поставили самi ракетники?
- Так, с дозволу керiвництва заповiдника.
- А якi зараз у вас з ними вiдносини?
- Про це трохи згодом. Так от, пiсля того, як демонтаж шахт був завершений, технiку було переведено на бункер. Планувалося вирiзати увесь метал з нього, знайти пiдземнi склади i спустошити їх. Операцiя обiцяла великий прибуток, робiтникам платили день в день, що в тi часи було великою рiдкiстю, то тут царювало велике завзяття. Отже почалися роботи по остаточному знищенню бункеру. Але вже в перший же день ракетники почали чинити шалений опiр. Якщо на поверхнi вони були беззахиснi перед автоматами омоновцiв, то в пiдземеллi, яке ракетники знали дуже добре, вони були справжнiми господарями. Напади йшли один за одним, причому ракетники вбивали не тiльки омоновцiв, але й робiтникiв. У перший же день було втрачено бiля десятка людей. На другий день стiльки ж. Тодi проти ракетникiв застосували газ. Його закачали пiд землю, почекали день i почали роботи, сподiваючись бiльше не побачити живих ракетникiв. Та органiзатори операцiї не врахували, що у складах бункеру було багато чого, в тому числi i засоби захисту.
Як тiльки роботи почалися, напади ракетникiв поновилися. До того ж у них з'явилося кiлька автоматiв, добутих у вбитих омоновцiв. Час вiд часу спалахувала стрiлянина, пiсля якої на поверхню пiднiмали трупи. Так тривало кiлька днiв, а потiм робiтники оголосили страйк. Вони не хотiли вмирати у страшних пiдземеллях, нехай яка там платня не буде. Бо мертвим грошi нi до чого. Робiтникiв спробували примусити та ОМОН став на їхнiй бiк. Мiлiцiянти теж не хотiли гинути у тому страшному бункерi, де смерть чекали усюди.
Технiка була вiдведена, а щоб досадити ракетникам, бункер залили метровим шаром бетону. Поруч був залишений невеличкий гарнiзон, який продовжував полювання на ракетникiв. Згiдно постанови Кабмiну "Про заходи щодо боротьби з пiдземним бродяжництвом" за кожного вбитого ракетника давали сто мiнiмальних зарплат, то сюди почали їхати мисливцi з всiєї областi, щоб заробити грошенят. Таким чином, ракетники бiльше не могли пiднiматися на поверхню, а вимушенi були пристосовуватися до життя в пiдземеллi. I треба сказати, що це їм вдалося.
Тут ми пiдходимо до однiєї з великих таємниць, над якою б'ються зараз вченi всього свiту: чому пристосування ракетникiв до нових умов життя було таким швидким? Буквально за кiлька рокiв вони вкрилися смухом, майже втратили зiр та розвили неабиякi слух та нюх. Бiльше того, ракетники змогли винайти зовсiм iнший засiб розмножування. В ракетнiй дивiзiї ще за радянських часiв жiнок служило досить небагато. З розформуванням дивiзiї усi жiнки покинули дивiзiю, залишивши ракетникiв самих. Їх чекала сумна перспектива поступового вимирання, та батьки-командири не змирилися з цим, а придумали спосiб дiтородiння без участi жiнок. Замiсть них використовували надстроковикiв i сержантiв. Тi спочатку соромилися, однак згодом показали себе вiдмiнними матерями, за раз родячи три й бiльше маленьких ракетникiв. Через вiдсутнiсть жiночих статевих органiв, народжували ротом, а зачинали у вухо, отчого й те й iнше мали розмiр великий, а вид натруджений.
- Тобто сержантiв той,... у вухо?
- Ну, так. Ще коли полювання на ракетникiв було дозволено, кiлька їх були пiйманi i проданi у цирки, де їх демонстрували, як потвор. Потiм кiлька ракетникiв були викупленi європейськими унiверситетами, якi досить повно дослiдили життя цих дивних створiнь. Зараз ми знаємо про них дуже багато, але без вiдповiдi залишається питання, яким чином змiни трапилися так швидко. Зазвичай змiну йдуть повiльно, тисячами, десятками тисяч рокiв. Ракетники ж змогли за кiлька рокiв вiдокремиться у iнший вид.
- Тобто вони не люди?
- Остаточної вiдповiдi нема, але бiльшiсть вчених вважає, що через особливостi життя пiд землею та спосiб дiтонародження, ракетникiв треба вiдокремити вiд людини, як iнший, хоча i досить близький вид.
- Були люди i стали нелюди?
- Саме так. Є кiлька гiпотез того, чому так трапилося. Одна з головнiших - радiацiйне випромiнювання, яке може iснувати на самих нижчих поверхах бункеру.
- А на поверхнi воно є?
- Це небезпечно?
- Нi, фон на поверхнi завжди пiд контролем i ще жодного разу вiн не перевищував норму, то ви можете не хвилюватися. Вiзит до заповiдники абсолютно нешкiдливий для здоров'я. Ось ми пiдходимо до музею ракетникiв, в якому ви зможете наочно побачити усi подробицi життя наших пiдземних родичiв. Велике прохання не заходити за червону лiнiю. Проходимо.
Перший зал експозицiя зветься "Хто такi ракетники". Тут ви можете побачити чучела та восковi фiгури ракетникiв. Зазвичай ракетники мають зрiст десь бiля метра сiмдесяти сантиметрiв, вагу бiля шiстдесяти кiлограмiв, вони поросли смухом завдовжки у вiсiм-десять сантиметрiв.
- А що то в них на плечах?
- То погони. Це одна з особливостей ракетникiв - вони вiдразу народжуються у погонах. Причому кожен у рiзних. Хтось народжується рядовим, хтось сержантом, а хтось офiцером. До речi, погони були однiєю з головних причин високої смертностi при пологах, бо зiрочки з погонiв дерли горлянку сержантiв. А якщо народжувався маршал, то ракетник-мати гинув, тому що величезна зiрка геть-чисто розпорювала його внутрiшностi й маленький маршал виходив через надрiз у горлi. Але маршали народжуються рiдко.
- А чи може той, хто народився рядовим, потiм стати офiцером?
- Нi, у ракетникiв дуже консервативний суспiльний устрiй. До того ж погони намертво приростають до тiла. То якщо ти народився рядовим - вже нiколи не станеш офiцером. Це як iндiйськi касти, руху мiж званнями нема.
- А чи народжуються ракетники-дiвчата?
- Багато рокiв вважалося, що нi, але потiм було доведено, що невеликий вiдсоток ракетникiв-дiвчат все ж таки народжується. Але ракетники вбивають їх, бо вважають жiнок чужим видом.
- Жах!
- Саме через цей звичай ракетники ледь не залишилися без допомоги Євросоюзу, де вважали, що це доказ гендерної дискримiнацiї. Але пiсля того як, вченi довели, що ракетники - це окремий вiд людини вид, допомога була вiдновлена, бо дискримiнацiя може бути лише у людей. Проходимо далi, у зал "Повсякденне життя ракетникiв". Тут ми можемо побачити, як живуть ракетники. Точнiше, що нам вiдомо про їх життя, бо ж на нижнiх поверхах бункеру дослiджень не проводилося i ми можемо робити висновки лише з побiчних даних. Ракетники живуть разом у великих залах, десь на рiвнi 17-19 пiдземних поверхiв. Живуть у постiйних сутiнках, бо мазут для виробництва електроенергiї давно скiнчився. У кожного ракетника є лiжко, в якому вiн спить. На сон вiдводиться вiсiм годин щодобово, ракетники сплять змiнами. Коли третина спить, iнша третина працює, а ще одна проводить заняття з вiйськової пiдготовки.
- Навiщо?
- Про це в наступному залi.
- А де робить третина? Що можна робити в пiдземеллi?
- Доглядає за грибними плантацiями. Ракетники майже повнiстю перейшли на харчування грибами, пiд якi вiддано кiлька поверхiв бункеру.
- Хiба довго протягнеш на грибах?
- Вченi вважають, що в рацiон ракетникiв додаються продукти з складiв - тушонка, сухарi та iнше. Бо на самих грибах, дiйсно, вижити не можливо, дуже вже вони малокалорiйнi.
- А що до випадкiв нападiв на людей?
- Таких випадкiв не було зафiксовано. Люди нападали на ракетникiв неодноразово. Це було. Але ракетники вже багато рокiв не виходять за територiю дивiзiї, майже не з'являючись на поверхнi.
- Кажуть, що деякi люди робили спроби проникнути в бункер.
- Дурницi. По-перше, бункер вкритий товстим шаром бетону, ми йшли по ньому i ви самi могли це бачити. То пройти в бункер майже неможливо. По-друге, це дуже небезпечно. Є такi негласнi домовленостi, що ракетники не виходять на поверхню, а люди не лiзуть у бункер. Якщо хтось порушує цi домовленостi i лiзе в бункер, то я б радив знайти бiльш простий засiб самогубства.
- Ракетники вбивають людей?
- Вони вбивають лише тих, хто намагається незаконно опинитися в бункерi.
- А ви казали, що вони безпечнi.
- Коли ви ходити по зоопарку, то ви в небезпецi. Але якщо ви перелiзете загорожу i пiдете до ведмедiв чи просунете руку у клiтку з левом, то ви будете в небезпецi. Та це буде ваш вибiр, опинитися у небезпецi. Якщо людина хоче небезпеки, вона її знайде будь-де. Так, проходимо далi, у третiй зал, який зветься "Звичаї та вiрування ракетникiв". Як не дивно, але цi створiння розробили дуже цiкаву космогонiю, головне мiсце в якiй займає ядерна вiйна.
- Ядерна вiйна?
- Так. Ракетники переконанi, що вона обов'язково буде i вже невдовзi. Для ракетникiв ядерна вiйна чимось схожа на друге пришестя. Вони не знають дати, але кажуть, що вона буде. По вiруванням ракетникiв, пiсля вiйни Земля повнiстю знелюднiє i тодi вони вийдуть на поверхню та заселять усi континенти. Але не будуть повторювати помилок людства, а будуть жити комунами, при жорсткiй iєрархiї, в працi та братерськiй любовi. Ракетники вважають, що пiсля того, як вони заселять усю планету, тут почнеться рай.
- А людей що, зовсiм не залишиться?
- Ракетники, вважають, що нi. По їх вiруванням, пiсля ядерної вiйни буде Велика зима, що триватиме кiлька десяткiв рокiв. Ось ви бачите дiораму тих подiй. За час зими вимруть усi люди, яким пощастить залишитися живими пiсля вибухiв атомних бомб. В очiкуваннi вiйни ракетники повиннi тримати високий рiвень власної обороноздатностi, то кожного дня вони тренуються i готовляться до виживання у екстремальних умовах. Коли український уряд запропонував ракетникам переселитися на поверхню, то вони вiдмовилися, бо вважають, що вижити можна тiльки на глибинi.
- Правильно вважають.
- Можливо. А ось ми можете побачити галерею портретiв батькiв-командирiв, яких ракетники поважають, як святих. Тут i генерал Карамушка, i полковник Чепiнога. Зараз командування ракетниками здiйснює маршал Чебрець. Йому тiльки вiсiм рокiв, але вiн народився з маршальськими зiрками на плечах, то усi пiдкоряються його наказам i називають Батьком. Проходимо далi, ви вже чуєте смачнi запахи, це ресторан, де ви зможете скоштувати страви з рацiону ракетникiв. Тi, хто не любить експериментувати з їжею, можуть замовити звичайнi страви української кухнi. Смачного.
- А можна ще питання?
- Слухаю.
- Ракетники живуть тiльки в Лебединi?
- Так. Є кiлька екземплярiв похилого вiку у дослiдних центрах Європи i Америки. Це тi особi, що були схопленi ще в дев'яностi. Були спроби налагодити її розмноження у неволi, але всi вони закiнчилися невдало. То пiд Лебедином находиться єдина в свiтi популяцiя ракетникiв, тому цей об'єкт занесений у список ООН як такий, що потребує особливої охорони. Проходимо, проходимо! Раджу замовити кулеб"яку з грибами, це щось надзвичайне. I обов"язково кухоль пива "Ракетник"! Нефiльтроване, воно надзвичайно добре вгамовує спрагу.
- Хiба ракетники варять пиво?
- Самi ракетники нi, вони женуть самогон.
- Самогон?
- Так, в них великi запаси цукру, то вони можуть собi це дозволити.
- Вони п'ють самогон?
- Так, два рази на рiк. Навеснi вони святкують День дивiзiї, а восени День чекання, очiкують на ядерну вiйну. У цi два свята ракетники випивають по кiлька чарок самогону i спiвають цiлу нiч стройовi пiснi. До речi, самогон в ресторанi теж є, але раджу усiм бути обережними, бо вiн тут мiцний i легко валить з нiг. Ще раз усiм смачного!
- Дякуємо.
Туристи сiдають за столи, гiд вiдходить у бiк, сiдає при стiночцi, замовляє чарочку самогону i шматок кулеб"яки. Швидко приносять. Випиває, їсть.
- Братiшка, прiвєт.
Перед гiдом стоїть дебелий чоловiк рокiв сорока з поголеною головою i грубим обличчям. Вiн з групи, йшов у хвостi, нiчого не запитував.
- Доброго дня.
Чоловiк сiдає за стiл, хоча нiхто йому цього не дозволяв.
- Слушай, мнє б ексклюзiвний тур органiзовать.
- Що?
- Ексклюзiвний тур. Под зємлю, к мохнаткам етiм.
- Це неможливо.
- Трiста баксов.
- Це неможливо, я ж казав.
- Слушай, не свiстi. У мєня в прошлом году корєш бил, рассказивал, как ти єго провьол по всєм етажам.
- Це якась помилка.
- Да ладно, не дрєйфь. Трiста баксов за часiк прогулкi. Я тiхо буду сєбя вєсти, без дураков.
- Та у пiдземелля немає ходу!
- Четирєста.
- I це дуже небезпечно!
- Пятьсот. I я возьму камєру, хорошая чувствiтєльность, можєт работать бєз подсветки. Окей?
Гiд їсть кулеб"яку. Потiм киває головою.
- Добре. Пiсля обiду всiх повезуть до лiфту в одну з шахт. Це займе десь годину. Я звожу у пiдземелля. Але нiкому анi слова. Якщо будуть запитувати, де був, вiдповiдай, що самогон сподобався i ти залишився у ресторанi.
- Договорiлiсь, братело!
За пiвгодини гiд i турист йдуть темним пiдземним коридором. У руках гiда лiхтарик, у туриста - камера.
- Охуєть, братан, как тут классно!
- Розмовляй тихiше. Ракетники не повиннi нас почути.
- Да ти не волнуйся, у меня волина с собой, пусть только полєзут, маханткi-то!
- А що таке волина?
- Пiстолєт!
- У вас з собою зброя?
- А как же, я без пiстолєта нiкуда. Вот, смотрi!
Турист дiстає пiстолет, крутить його в руцi.
- Нємєцкiй, двєнадцатiзарядний, с двух метров может и бронєжiлєт пробiть. Отлiчная штучка.
- А можна потримати?
На обличчi у гiда захоплення, як у малої дитини.
- Держi.
Турист задоволено посмiхається, як дитина горда за власну iграшку.
- Круто. Оце так зброя.
Гiд тримає пiстолет, потiм робить кiлька крокiв назад.
- Можна!
Зненацька на туриста падають кiлька волохатих створiнь, якi валять його з нiг i в'яжуть. Вiн пручається, кричить:
- Стрєляй, стрєляй!
Та гiд тiльки посмiхається, навiть не дивиться в бiк туриста, роздивляється пiстолет.
- Сука! Сука! Гандон!
Турист кричить, коли один з ракетникiв б'є його ножем по горлянцi. Турист починає хрипiти i замовкає. Ракетники жадiбно п'ють кров. Гiд дивиться на них.
Дивиться одежу i залишає її, а ось кросiвки бере. Дивиться, як ракетники уносять тiло.
- Сьогоднi у хлопцiв буде смачна вечеря.
Гiд повертається на поверхню. Звiдти дзвонить комусь.
- Алло, Валерий Сергеевич, это Славко. Дело сделано, клиент готов, жду второго транша. Спасибо, обращайтесь еще, если что.
Вимикає телефон i повертається до автобуса. Туди вже йдуть туристи, озброєнi безлiччю камер та фотоапаратiв. Переповненi вражень вiд спуску до колишньої ракетної шахти.
- Так, сiдаємо у автобус. Зараз ми поїдемо до Псла, там нас чекає мальовничий пляж, натоплена баня i шашлики. Також всi бажаючи зможуть взяти участь у пейнтбольних змаганнях. Поїхали.
- Тут одного не вистачає.
- Кого?
- Лысый тут такой сидел.
- А, вiн термiново поїхав додому. У нього там якiсь великi неприємностi.
- Менти, мабуть, притиснули.
- Не знаю, поїхали.
Автобус рухається з мiсця, гiд розповiдає про русалок, якi колись жили на озерах бiля Псла та потiм були винищенi радянської владою, як контрреволюцiйний елемент.