Every fireman, sooner or later, hits this. They only need understanding(1)
Ray Bradbury "Fahrenheit, 451"
Низька склеписта стеля, стискаючи, нависає над нами. На трiснутих колонах виднi слiди зрушеного орнаменту. Пiдлога тут i там блищить калюжами - на вигляд - густої, незрозумiлого кольору рiдини. Яскравий вогонь смолоскипiв освiтлює лице саванта.
Коли ми спускалися на нижнi рiвнi катакомб, вчитель сказав, що там очiкується дещо вельми цiкаве. Але побачити примiщення, яке перебувало у такому станi - повна несподiванка! Занадто вже велика рiзниця мiж нижнiми рiвнями та чудовими верхнiми коридорами, галереями. Я припускав побачити старий цвинтар iз сотнями давнiх могил вчених, чиї iмена назавжди залишаться невiдомi широкiй громадськостi. На жаль, така доля усiх, якi вiдважилися перебувати у нашому об'єднаннi. (Так, думаю тепер можна iз повним правом казати "нашому").
Зi стелi повiльно крапає вода. Дивно, але поки що я не помiтив жодного щура. Хрустить розбита плитка. Савант рiзко зупиняється. Свiтло смолоскипiв вихоплює iз темряви розташований у пiдлозi люк. Вчитель мовчить, очiкуючи закономiрного питання:
- Навiщо ви привели мене сюди?
- Сьогоднi, мiй юний та допитливий друже, - як савант полюбляє цей зворот! - ти познайомишся з дуже цiкавою загадкою та взнаєш не менш цiкаву розгадку. Ти пройдеш випробування, яке узгодить доцiльнiсть твого дальшого перебування у нашiй установi.
Вчитель, присiвши, вiдкриває люк. Моєму погляду предстає дивна рiдина, дуже схожа на ту, що прикрашує пiдлогу галереї.
- Отож, друже мiй, в цей момент ти спостерiгаєш деяку речовину, в якому знаходиться щось. - у саванта давня звичка говорити незрозумiлими фразами, включаючи слово "щось" та подiбнi до нього. Вчитель рахує, що пiдопiчним до всього треба доходити самим. "Я даю лише наведення, далi справа за вами" - ця фраза доволi часто звучить на заняттях. - Назвемо дану субстанцiю аефiр. Ти бачиш це?
Я, злегка нахилившись, вдивляюся в глибину рiдини, повiльно починаю розпiзнавати дещо жовте: розмитий овал, який торкається протилежних сторiн прямокутника, пара дуг, вiдросток мiж ними. Та невже!
- Так. Ти цiлком правий. Сей пан жив у часи не такi далекi... як мiряти нашим життєвим циклом.
Волею Господа Бога йому трапилось з'явитися на свiт у сiм'ї багатiй та вельмишановнiй. Право народження забезпечувало блискуче майбутнє. Все йшло як по нотах: молода людина чудово вчилася, подальше життя являлося у самих райдужних тонах. Та добре буває лише в глупих казках та дивацьких мрiях. В юнацькi роки, увi снах хлопцю почала з'являтися дiвчина незрiвнянної вроди. Однак побачення цi завершувались несамовитим криком, який раз за разом уривав його сон кожну нiч. Тим не менш, вiн завжди чекав на зустрiч iз нею. Проходили роки. Коли маєш товстий гаманець (нехай навiть набитий грошима родичiв), нареченi йдуть одна за одною. Але вiн залишався сам. Його заповiтною мрiєю став летаргiчний сон.
Не в жахливу мiсячну нiч, а в чудовий сонячний день, коли вiн, сидячi за столом, знаходив сенс чергової стародавньої книги з фiзiологiї, коли до здiйснення мрiї - зустрiчi з нею - лишався останнiй крок, коли списанi листи паперу всiювали пiдлогу кiмнати, коли вiн зовсiм не спав, вона прийшла.
Прозора бiла сукня покривала її тiло. Волею думки вiн легко змiнює вигляд коханої: висока блондинка, а через крок, низенька брюнетка, наближається до нього. Клiпає. Оголенi вони стоять на воднiй гладi. Клiпає. Його лiва брова сiпається, нiздрi широко розходяться, хриплий подих - вiн не може поворухнутися, але не вiд споглядання неземної краси, а вiд шаленого скутого страху. Волосинки, тепер укриваючи усе її тiло, починають повiльно ворушитися i рости. Слина стiкає iз рота, вiн широко вiдкриває очi, бо дiйснiсть стає сном. Волосся вже зростає iз кожної пори, видовбуючись, перетворюються у тонкi щупальцi.
Тепер вiн широко посмiхається, вiн бажає того самого жахливiшого кошмару, який раз за разом переживає кожну нiч. Роками вiн чекав цього!
Роздвоєнi щупальцi присмоктуються до кожної пори, випиваючи кров, вбираючи його в неї. Вiн чекав останньої дiї. Соски її обертаються нiздрями, з котрих висуваються п'ятикiнцевi щупальцi. Зробивши гросмейстерську паузу, вона вириває його очi.
- Сукуб? - питаюсь я, зрозумiвши, що оповiдання завершене.
- Книги по демонологiї не дають точної вiдповiдi: хто вона i с чим її їдять. Але те, що молодичка страшна та потворна, думаю, зрозумiло. Не бажаю тобi зустрiти її темної ночi... рiвно як i сонячним ранком. - Чудова звичка саванта глумливо говорити о питаннях, якi поки що не мали серйозних вiдповiдей.
- Як говорив один класик: очi - це те, що ми бiльш за все боїмося втратити, те, без чого ми не можемо уявити наше життя... Так, здається це так... Зазирни у них!
Вчитель пiдштовхує мене до колодязя.
- Опустися! - наказує савант.
- Я, став на колiна, нависаю над аефiром. У вухах роздається мiрний шепiт. Вiд цих слiв холодок пробiгає по шкiрi: щось таємно-лякаючє вiдчувається у цьому голосi.
За одну миттєвiсть мутна речовина стає прозорою. Тепер оголений чоловiк видний менi у всiх подробицях. Вiн повiльно пiдiймає голову. З пустих очиць стiкає кров, тоненькi струмочки зi щiк стiкають у рот. Стає ясно, що вiн шепоче: "Я бачу! Я бачу!"
- Iснує версiя, що у зiницi жертви зостається зображення вбивцi, - савант знов цитує класичне оповiдання. - Все це нiсенiтниця! Але очi вирванi для того, щоб вiн до кiнця життя не бачив її! Незрiвняно-жахливий, рухливий клубок щупальцiв! Але ж його мрiя здiйснилася: вiн впав у щось схоже на летаргiчний сон. Доторкнися до аефiру, вiдчуй його! - неможливо зрозумiти наказ це чи пропозицiя.
Я наближаю тремтячу руку до поверхнi знову мутної рiдини. У нiздрi б'є неймовiрно смердючий запах - голова iде обертом, все пливе перед очима. Тепер я стаю як вiн: вiдчуваю, як до тiла присмоктуються тисячi щупальцiв, як вона випиває мене, як вона пестить очi, а потiм...
Аефiр.
Напевно, тут є якiйсь течiї, бо я вiдчуваю, як рухається рiдина. Вона пестить мене. Скрiзь мутний аефiр я розрiзняю завмерлi фiгури людей. Повертаю голову: влiво-вправо, уверх-вниз. Боже мiй! Аефiрному простору немає кiнця i краю - безкiнечний всесвiт, тiльки не таємно-чорний, а жахливо-бiлий. Я не вiдчуваю часу! Звучить це дивно, але... змiщення часу вiдчуваємо по змiнi навколишнього оточення, а тут! - у цiй бiлiй рiчцi, - у бiлiй безоднi - все навiки завмерло!
Стає погано вiд усвiдомлення того, що менi прийдеться до кiнця часiв перебувати тут!..
Я розумiю, що кричу. Недавнiй обiд розпливається у мене пiд ногами. Вiд погляду, кинутого мимохiдь у колодязь, знову вивертає. Жовч ллється через нiздрi. Кашляючи, вiдчуваю, що зараз вихаркаю усi нутрощi. Протяжливо та глибоко ригаю. Живiт неймовiрно скручує. Тягуча слина звисає з рота. Губи гарячково трясуться.
- Вже багато рокiв, як я є твоїм вчителем, - крижаним голосом починає савант, - я можу, з достатньою ймовiрнiстю озвучити питання, котре ти хочеш, але не можеш задати: "А звiдки ми це все знаємо? Звiдки нам вiдома iсторiя нещасного?" Як ти можливо, знаєш, нижнi рiвнi, на вiдмiну вiд верхнiх, не були створенi у наш час: їх найшли, коли обстежували аномальну зону, в котрiй находиться наша установа. Колегi-вченi одразу зацiкавилися таємничими колодязями з невiдомою рiдиною. Спочатку, як i завжди при вивченнi чогось нового, все обмежилося записами та спостереженнями. В однiй iз бiблiотек можна знайти оповiдання про те, що стається, у час наближення до аєфiру на визначену вiдстань. Так ти i сам пережив щось подiбне. Колись i менi прийшлось пройти через це!
Як завжди, пiсля накопичення даних, приступають до їх аналiзу. Ця загадка не стала виключенням, i вченi безуспiшно билися над поясненням цiєї аномалiї. Поки не з'явився... Назвемо його Дехто... така й моя доля.
Напевне невiдомо, прийшло рiшення задачi увi снi чи пiд наркотичним дурманом, та пiсля десятирiччя дослiджень Дехто вирiшив обробити ампiр iкс-променями, щоб попробувати визвати реакцiю у вiдповiдь.
I в нього вийшло! При обробцi рiдини променем, графобудiвник видавав дiаграму. Та саме загадкове було у тому, що пiд графiком спостерiгалися дрiбнi крапки рiзної товщини та тонюсiнькi лiнiї рiзної довжини. Їх походження не ясно до сих пiр. Жартiвники стверджували, що це багнюка, столочена мухами.
Пiсля десятирiч пошукiв, Дехто припустив таке: то, що знаходиться пiд графiком, есмь не що iнше, як iдеограматичний(2) вид письменностi. I вiн пiдiбрав шифр!
Дилетант, розсмiявшись, скаже, що все це нiсенiтниця та фантазiї божевiльного вченого. Але, по-перше, доступ до того, чим займається наша установа, мають мужi, якi довели профпридатнiсть на вивчення понадприроднього, по-друге, праця по розшифровцi займає тисячi сторiнок, усiяних незлiченною кiлькiстю формул - усi висновки, зробленi Дехто, математично обґрунтованi. Але саме головне, можна знайти прямi аналогiї мiж розшифруванням та тим, що вiдчувається пiд час наближення до аефiру. В цьому ти сам зможеш впевнитися, бо розповiдь цього бiдолашного, висмоктаного нашою подругою, складена по графiку, отриманому при обробцi рiдини iкс-променем.
Генiї живуть недовго, певно, такий один iз законiв цього свiту. Дехто помер в ту мить, коли мiг повнiстю вiдкрити таємницю колодязiв. У однiй iз передсмертних записок вiн мiркував: "Можливо, аефiр єсмь дещо, заповнююче простiр "того свiту", свiту, про який ми нiчого навiть не пiдозрюємо, свiту, який пролягає мiж вiдомим та надуманим. Я гадаю, що аефiрнi колодязi дарованi нам Творцем, щоби ми, вивчивши їх, просунулися у збагненнi сутностi свiтiв."
Я, повiльно пiдiймаючись з колiн, невпевнено крокуючи, освiтлюю факелом простiр пiд ногами. Жахливо! Десятки, нi, сотнi люкiв, У кожному з них навiки замкнена людина.
- Як ти можеш бачити, - гримить савант, - тут є багато колодязiв та перiодично з'являються новi... поки що у не зовсiм ясний для науки спосiб.
- Скажiть, саванте, - я знизу вгору дивлюся на вчителя, - чи маємо ми право на це? Адже тут лежать, вiрнiше плавають, сотнi цiлком рiзних людей. Кожний з них у щось вiрив, чогось очiкував. А ми отак просто розкладаємо чуже життя на дiаграму, роздивляємось його пiд мiкроскопом!
- Велика частина тих, що знаходяться у колодязях, займалися пошуками... вiчної iстини. - Савант дивиться прямо у вiчi. - Напевне не можна придумати бiльш дивацької цiлi у нiкчемному людському життi. Iстина залежить вiд пiзнання. Iстина єсмь динамiчний процес, бо пiзнання єсмь динамiчний процес. Неможливо придумати вiчну iстину для всiх та на всi часи, бо усi ми та усi часи рiзнi. Не сподобляйтеся дурникам, якi ставлять у життi великi та нездiйсненi цiлi!
Та що там iстини! Чи не дурник той, хто маючи все, чекає чогось, добре розумiючи, яким кошмаром це скiнчиться! Незабаром ти зрозумiєш слушнiсть моїх слiв.
Не усi, хто знаходиться тут, зустрiлися зi знайомою нам красунею, але в остання мить тiлесного життя кожного з них воiстину жахлива! Не в наших силах помiстити когось у аєфiр, ми лише вивчаємо, бо пiзнання чужого опиту, тим паче опитi дурнiв, може принести самий плiдний результат.
Слова саванта звучать переконливо, але я все рiвно не згiдний:
- Але хiба ж це не позбавляє людей вiдчуття чудовостi iснування? Вiдтепер ми знаємо, що життя є не що iнше, як простiр пiд графiком?
Вчитель, тяжко зiтхаючи, вiдповiдає:
- Знаєш, розкладення свiтла на спектр позбавило людей вiдчуття частини краси цього свiту. Але в той же час, це дало поштовх у розвитку науки. Вiдкрило новi горизонти знання, яке покращує життя. До того ж, - вiн шепче прямо у вухо, - тiльки ми знаємо, що людське життя лише карлючки пiд графiком. I знання це пiде разом iз нами.
Свiтло факелiв грає на лускуватiй шкiрi саванта, на пальцях-лезах, роздвоєним язиком вiн облизує ряди маленьких гострих зубiв.
Вiкову тишу пiдземель порушує лише мiрний тупiт ластообразної пари нiг.
Бi ла каiфа!
(1) Кожний пожежник рано чи пiзно проходить через це. I треба допомогти йому розiбратися у цьому.
(2) iдеограматичний - вид письменностi, у якiй письменний знак вiдповiдає цiлому слову чи морфемi, як у давньоєгипетськiй чи китайськiй iєроглiфiцi.