Камлає. Знову. Звук летить крiзь час i простiр. Загрубiлi пальцi торкаються бубна. Лагiдно, нiжно, мов до конячоϊ гриви. Бубон - кiнь шамана. На його спинi можна помандрувати в iншi свiти. До Верхнього свiту, до сонця i зорь, i до Нижнього - у пiдземелля, холодну i похмуру краϊну мерцiв. Останнiм часом туди - найчастiше.
Пiд ударами пальцiв шкiра напинається, прискорюється ритм i серце старого шамана. Гулко б'ються копита на шляху смертi, озиваються в скронях, миготять в очах. Ритм уносить у краϊну духiв i пращурiв. Всi вони знайомi з дитинства: Дiд-Ворон, Сонце, Змiя, Крячка, Мамонти-Селi, Алдан-Тесег - дух каменю, Шингкен - Великий лось...
Звук долинає до них, вiдлунює, на те громом, як колись, а сухим, немiчним пунктиром. Нiби кiстяний нашийний бiсер, що розсипається по моху. Такий бiсер носила дружина шамана. Давно. Коли вони обоє були молодi, а свiт вiдгукався на поклик бубна...
Нi. Вже не чують. Мовчать духи i пращури. Бовванiють чури, нiмiють iдоли, безмовнi дерев'янi маски. Не вiдповiдають. Не розкажуть старому шамановi анi минулого, анi прийдешнього.
О! А була доба - повелителi бубна мандрували всесвiтом! Той бубон темний од часу, вкритий димом тисяч багать, полiрований десятками пальцiв, протягом сотень рокiв вiн переходив вiд одного шамана до iншого, котився поколiннями, мов сонце. Старi охрянi малюнки майже не видно пiд кiптявою. Шкiра порепана i суха, порiзана невблаганним часом на зморшки. Як i лице шамана.
Вiн приходить сюди раз на рiк. Вiднедавна. Адже сталося так, що молодий Нiкола Хевекi зрiкся дiдiвськоϊ вдачi, обернувшись лицем на захiд. Як i цiле поколiння. "Мракобiсся, - казав батьковi, - комсомол, партiя, мiр, труд, май!" Батько тодi зiтхнув i пiшов геть, у тундру, безмовно проклявши сина. I от тепер, на схилi лiт, Нiкола Хевекi, вроджений Амiкан Хевекi, приходить до краєзнавчого музею. Йому вiдкривають експонат, вiн вбирається у костюма, вдягає маску, сiдає у кутку i сiдлає чарiвного коня. Кiнь не норовливий, просто старий i втомлений. Вiн пробачив молодого дурка. Та дурко не пробачив себе. Пальцi вибивають ритм. Але нiхто його не почує. На Таймирi циган бiльше, нiж нганасанiв.
Нiхто не чує бубон. Нiхто не чує шамана.
*О, родичi моϊ та друзi!/Народ мiй - кров i душа моя!/Ради вас моϊ сум i тривога,/Бубон мiй гримiтиме! (евенкiйське шаманське камлання)