Ейстейном звався конунг, що правив у Швецiї. Вiн був жонатий i мав дочку. Її звали Iнгiбьорг. В усьому була вона жiнкою гарною i гожою. Ейстейн конунг був могутнiй i сильний людьми, злостивий, хоча й розумний. Вiн мешкав в Уппсалi. Вiн був великим вершителем жертвопринесень1, i в Уппсалi за тих часiв клалися такi великi треби, як нiде бiльше у всiх Пiвнiчних Землях. Там мали сильну вiру в одну корову, що її кликали Сiбiльєю. Вона була для них священною2, i нiхто з мужiв не мiг встояти перед її ревiнням. I тому конунг мав звичай, чекаючи на ворогiв, пускати ту корову саму поперед полкiв, i така потужна диявольська сила супроводжала її, що недруги його робилися безумними, почувши її, та починали битися мiж собою, втративши тяму, тож у Швецiї не було вiйни, бо люди не наважувалися протистояти такiй переважаючiй силi.
Ейстейн конунг мав дружбу з багатьма людьми й вождями, i, як сказано, на той час була велика приязнь мiж ним i Рагнаром, i вони мали звичай, щоб кожного лiта робити бучне застiлля один для одного.
Так прийшла пора Рагнару вирушати на застiлля до Ейстейна конунга. I коли вiн прибув до Уппсали зi своїм людом, їх зустрiли гостинно. Коли ж вони випивали першого вечора, велiв конунг своїй дочцi пiдносити чарку собi й Рагнаровi. Й казали люди Рагнара мiж собою, що нiхто iнший не просив би за себе дочку Ейстейна конунга, крiм нього, якби вiн не мав за дружину дочку поселянина. Тодi дiйшло до того, що один з його людей мовив йому про це, i сталося так, що королiвну було обiцяно вiддати за Рагнара, та вона мала ще довго залишатися зарученою.
Коли свято скiнчилося, зiбрався Рагнар додому, i мандрував добре, i нiчого не сказано про його мандри, поки не наблизився вiн до мiста, i шлях його пролягав через один лiс. Вийшли вони на галявину, що була в лiсi. Тодi велiв Рагнар своїм людям сiсти й вислухати його, i наказав усiм, хто подорожував з ним до Швецiї, жодним словом не згадувати про його заручини з дочкою Ейстейна конунга. Вiн обiцяв бути таким суворим з будь-ким, хто ослухається, що мав позбавити ту людину життя.
I коли вiн сказав, що хотiв, рушив додому до мiста. Тепер, коли вiн повернувся, звеселилися люди i влаштували бучну пиятику на його честь.
I недовго вiн просидiв на високому сидiннi, перш нiж Крака ввiйшла до чертогу, наблизилася до Рагнара, сiла йому на колiна, обвила руками його шию i спитала:
- Що нового чути?
Та вiн їй нiц не вiдказав. I коли настав вечiр, люди сiли пити, а тодi пiшли спочивати. Коли ж Рагнар i Крака лягли в лiжко, вона знову спитала його про новини, але вiн сказав, що жодних новин не знає. Тепер вона хотiла багато про що говорити, але вiн вiдказав, що дуже втомився i хоче спати.
- Тодi я розповiм тобi новину, - сказала вона, - коли тобi нема чого менi сказати.
Вiн питає, що сталося.
- Таке кличуть новиною, - сказала вона, - якщо конунг бере собi жiнку, хоча люди кажуть, що вiн уже має одну.3
- Хто тобi про це сказав? - спитав Рагнар.
- Хай твої люди збережуть життя й кiнцiвки, бо жоден з них того менi не казав, - мовила вона. - Ви мали бачити трьох птахiв, що сидiли над вами на деревi. Вони розповiли менi цю новину. Прошу тебе не робити того, що ти задумав. Нинi я скажу тобi, що я дочка конунга, а не поселянина, i батько мiй був такий славетний муж, що нема йому рiвнi, а моя матiр була з усiх жiнок найгарнiша i наймудрiша, i їхнi iмена не зникнуть, доки свiт стоїть.
Тепер вiн спитав, хто ж був її батьком, коли вона не дочка поселян зi Спангархейду. Вона сказала, що є дочкою Сiгурда Вбивцi Фафнiра й Брюнхiльд дочки Будлi.
- Це здається менi найнеймовiрнiшим, щоб їхня дочка звалася Кракою та зростала у такiй нуждi, що була на Спангархейдi.
Тодi сказала вона:
- Про це є сага, - i тепер повiла, як Сiгурд i Брюнхiльд зустрiлися на горi та зачали її. - I коли Брюнхiльд розродилася, менi дали iм'я, i стала я зватися Аслауг.
I тодi розповiла вона все, що сталося з тої пори, як вони зустрiлися зi старим.
Тодi сказав Рагнар:
- Вражають мене цi дурницi про Аслауг, якi ти верзеш.
Вона вiдказала:
- Знай же, що я почуваюся нездоровою, i йдеться до того, що в нас буде хлопчик, але вiн матиме знак, нiби змiй лежить на його оцi. I коли це збудеться, прошу тебе, щоб ти не їздив до Швецiї тої пори, коли матимеш отримати дочку Ейстейна конунга. Якщо ж це не справдиться, рушай куди забажаєш. Але я хочу, щоб того хлопчика назвали на честь мого батька, коли у нього в оцi буде той славетний знак, про який менi йдеться.
Тепер минуло трохи часу, вона вiдчула себе вагiтною, а згодом розродилася хлопчиком. Тож узяли служницi панни дитя та пiднесли їй. Тодi мовила вона, хай вiднесуть до Рагнара, щоб вiн подивився. Так i зробили, винесли новонародженого до чертогу й поклали в полу плаща Рагнара. Коли вiн оглянув хлопчика, спитали, як його називати. Вiн сказав вiсу:
Сiгурдом хлопець прозветься,
Буде вiн битися в сiчi,
Дуже на матiр схожий,
Сином наречений батьком;
З Одiна роду
Назвуть його першим,
В оцi зi змiєм,
Хто iншого знищить.
Тепер зняв вiн золото [золоте обруччя - Х.А.] зi своєї руки i подарував малому разом з iменем4. I коли вiн простягнув руку з золотом, малюк вiдвернувся, й тому вирiшив Рагнар, що той ненавидiтиме золото. Тодi вiн сказав вiсу:
Тодi вiн мовив, щоб дитину вiднесли назад у покої. А саме наближався час, коли вiн мав їхати до Швецiї. Тепер оголосили правду про рiд Аслауг, i кожен дiзнався, що вона є дочкою Сiгурда Вбивцi Фафнiра й Брюнхiльд дочки Будлi.
2) Буквально "Вона була така значна жертовна" ("Hún var svá mjök blótin"), тобто була об'єктом поклонiння i, ймовiрно, учасницею обряду blót (жертвопринесення). Наразi важко твердити, яку саме роль вона виконувала. Дуже сумнiвно, щоб треби клалися безпосередньо їй, або що вона сама виконувала вiктимну функцiю. Олександр Рогожин у коментарi до росiйського перекладу саги Тимофiя Єрмолаєва, аналiзуючи образ "бойової корови", проводить аналогiю з ведичним обрядом "ашвамедха" ("принесення коня"), а також з кельтськими обрядами, що супроводжували коронацiю тамтешнiх вождiв.
3)Як нам вiдомо з саг про давнину та еддичних пiсень, на Пiвночi багатоженство було звичною практикою, особливо для шляхти, але на час "доби вiкiнгiв" цей звичай, очевидно, зiйшов нанiвець.
4) За звичаєм той, хто давав людинi iм'я, мав додати до нього подарунок.
5) Камiння брiв (brúnstein) - кеннiнг на позначення очей; вогонь рани (undleygr) - кеннiнг на позначення меча, вiдтак вiсник вогню рани - воїн, тобто Сiгурд; перснiв красних недруг - в оригiналi er baugi (...) hatar rauðum, тобто "що перснi ненавидить червонi".
6) Вузда (чи вiжка, iсл. taumr) - тобто позначка у виглядi змiя; земля щетини (чи земля бороди, iсл. barðhjarl) - кеннiнг на позначення щоки; поле вiй (hvarmatún) - кеннiнг на позначення ока; коло Мюрквiду (hring myrkviðar) - кеннiнг на позначення дракона; Мюрквiд, Лiс Мороку/Сутiнкiв - мiфологiчна локацiя на пiвднi, що вiдмежовує свiти людей та богiв од зловорожого зовнiшнього простору. Хтонiчний простiр, повний вiдьом i чудовиськ. Можливий натяк на колись неозорi лiси Центральної Європи, що вiдокремлювали германцiв вiд римського свiту й гунiв.
Окремо варто зазначити, що при перекладi у цiй вiсi порушено оригiнальну структуру. П'ятий рядок (sjá hefir dagrýrir dýja) не надається до однозначного трактування. Так, Надiя Топчiй переклала dagrЩrir як "осушитель болот", а Крiс Ван Дайк - як "beast chaser", "мисливець на звiрину". Менi нiчого не спало на думку, окрiм як "той, що вкорочує день". У всякому разi, йдеться про кеннiнг на позначення героя.