Хеймiр у Хлюмдалi1 почув звiстку про смерть Сiгурда i Брюнхiльд. Аслауг, їхня дочка, вихованка Хеймiра, мала тодi три роки. Знав вiн, що тепер небезпека загрожує дiвчатi та всiм її родичам. Вiн так горював за Брюнхiльд, яку теж виховував, що не змiг би вберегти анi своїх володiнь, анi статку. Побачивши це, вiн вирiшив забрати дiвча якомога далi звiдти. Тож вiн бере арфу, таку величезну, що в нiй помiстилася мала Аслауг, а ще - значний скарб золота i срiбла, i йде зi своєї землi, а згодом полишає i Пiвнiчнi краї.
Арфа його була так майстерно зроблена, що її можна було возити, не розбираючи. Тож якогось дня вiн прийшов до водоспаду, з яким не сусiдило жодного житла, розiбрав арфу, викупав дiвчину i дав їй цибулину, щоб вона поїла. То була чарiвна цибуля, що додавала людинi життєвих сил, хоч би й крiм неї людина нiчого не їла. Дiвча почало рюмсати, тож вiн заграв на арфi, й Аслауг заспокоїлась, бо Хеймiр був вельми вправним у багатьох мистецтвах. У тiй арфi вiн мав багато гарного вбрання i золота.
Тодi вiн пiшов звiдти, повернувся до Норвегiї та прибув до невеличкого двору, що називався Спангархейд. Там жив старий наймення Акi. Вiн мав жiнку, яку звали Грiма. Крiм них двох там нiкого не було. Якось пiшов старий до лiсу, а стара лишилася вдома. Вона привiтала Хеймiра i спитала, що вiн за один. Той вiдповiв, що вiн жебрак, i просився пожити. Вона ж вiдказала, що тут мало хто буває, тож вони радо його приймуть, коли вiн має таку потребу. Вiн додав, що, на його думку, стало би затишнiше, коли б розвели багаття, а йому дали би спочивальню, де вiн мiг би поспати.
Тодi стара заходилася розводити багаття, а вiн поставив арфу i сiв поруч, але стара нiчого не казала. Вiн часто торкався арфи, тому вiдрiз ошатного вбрання вилiз назовнi. Коли ж вiн грiвся коло вогню, стара побачила гарнi золотi перснi, що виблискували з-пiд його ганчiр'я, хоч сам вiн мав убоге вбрання. Коли ж вiн обiгрiвся, то став вечеряти. Тодi вiн попросив стару вказати йому, де має ночувати. Стара каже, що краще йому спати назовнi, нiж усерединi, - "бо ми з чоловiком часто балакаємо, коли вiн повертається".
Вiн вiддав це на її розсуд, а тодi вийшов з нею назовнi. Арфу вiн тримав при собi. Грiма пiшла до клунi зi збiжжям i запросила його туди, сказавши, що вiн має жити там, i додала, що вiн там гарненько спочине. Тодi стара пiшла своїм шляхом у своїх клопотах, а вiн лiг спати.
Старий повернувся, коли запала нiч, але його жiнка мало зробила з того, що мусила. Хазяїн був злий, що вiн прийшов додому, а нiчого по господарству не зроблено, i хазяйка не може дати ради зi своїми обов'язками. Вiн сказав, що дуже рiзниться їхнє щастя, коли вiн за цiлий день зробив бiльше, нiж мiг, а вона не може впоратися зi своїми дiлами.
- Не гнiвайся, муже мiй, - каже вона, - бо може статися, що малою справою ти добудеш нам обом щастя до кiнця життя.
- Що таке? - питає старий. Жiнка вiдповiла:
- Прийшов до нас один чолов'яга, i я гадаю, що вiн здобув у мандрах великi добра. Вiн битий роками i має бути великим бiйцем, i тепер вiн у сильному гнiвi. Я не можу сказати, що бачила його пожитки, але наразi вiн стомлений i спить.
Хазяїн каже:
- Здається менi нерозважливим кривдити того з небагатьох, хто тут бував.
Вона вiдказала:
- Тому ти лишишся невеликим, що кожен у твоїх очах рослiший за тебе. Зроби нинi вибiр: або вбий його, або я вiзьму його собi за чоловiка, i вiн тебе вижене на битий шлях. I я можу тобi сказати, що вiн балакав зi мною цього вечора, i завважив тебе не вартим поваги. Вiн казав менi звабливi слова, тож мiй задум такий: я вiзьму його собi за чоловiка i вiн тебе нажене чи вб'є, коли ти не зробиш так, як я волiю.
Тож як сказано, той ґазда мав владну жiнку, яка торочила йому про свiй задум, доки вiн не взяв сокиру i не заходився гострити її. Потому жiнка вiдвела його до клунi, де спав Хеймiр, i де чувся дужий храп.
Тодi сказала стара старому, що вiн має зробити все якнайлiпше, - "i прудко звiдти тiкай, бо не встоїш проти нього, як вiн здiйме на тебе руку".
Вона взяла арфу й вискочила з нею на двiр. Тепер пiшов старий туди, де Хеймiр спав, рубанув його, зробив йому велику рану, але випустив сокиру з рук. Вiн вискочив звiдти i кинувся геть, як тiльки мiг прудко. Хеймiр прокинувся вiд удару, що його i вбив. I як сказано, такий був сильний гамiр вiд його передсмертних корчiв, що зрушилися стовпи клунi, i повалилася вся хата, i зробився великий землетрус, i так урвалося його життя.
Тодi хазяїн прийшов туди, де була жiнка, i каже їй, що вбив гостя, - "i такий вiн був лютий, що я не знаю, чи вiн помре, бо то вельми дужий чолов'яга, хоча, все ж здається менi, що нинi вiн у Хель".
Стара вiдказала, що вiн мав би ся дякувати за цей вчинок, - "i здається менi, ми тепер матимемо чималий прибуток, i перевiримо, чи я казала правду".
Тодi вони розвели багаття, жiнка взяла арфу i зажадала її вiдкрити, i не мала iншої змоги те зробити, крiм як розтрощити її, бо була не дуже вправна. Нарештi вона вiдкрила арфу i побачила там дiвча. Не такого скарбу вона шукала, хоч було в арфi й iнше добро.
Тодi мовив старий:
- Часто трапляється так, що лихо матиме той, хто зрадив того, хто йому довiрився. Здається менi, нещастя потрапить до наших рук.
Жiнка вiдказала:
- Не такого я чекала, та не думаю, що це нам зашкодить.
Вона спитала дiвчину, хто її рiднi. Проте мала нiчого не вiдповiла, неначе вона ще не вмiла розмовляти.
- Тепер сталося те, чого я чекав, i наш задум наробив лиха, - мовив старий. - Ми скоїли великий злочин. Як нам бути з цiєю дитиною?
- Дуже просто, - каже Грiма. - Назвемо її на честь моєї матерi Кракою.
Тодi знову каже старий:
- Як нам бути з цiєю дитиною?
Стара вiдповiдає:
- Я бачу гарний вихiд: скажемо всiм, що то наша дочка, i виховаємо її.
- В таке нiхто не повiрить, - вiдказав старий, - це дитя значно гарнiше за нас. Ми обоє потворнi, й не вважатимуть, що в нас могло народитися дитя, не гидкiше за нас обох.
Тодi мовить стара:
- Не знаєш ти мого задуму, за яким, сподiваюся, нiхто так не завважить. Я поголю їй голову та вимажу в смолi й у казна-чому, коли волосся почне вiдростати. До того вона носитиме капелюха. Вона не матиме пристойного одягу. Буде з неї таке ж страшко, як i ми. Менi здається, тодi люди повiрять, що замолоду я була дуже гарна. Вона ж робитиме всю брудну працю.
Старi подумали, що дитина нiма, бо та жодного разу їм не вiдповiла. Тепер все сталося, як спершу задумала жiнка. Дитя ж зростало там у страшеннiй нуждi.
1)Хлюмдаль - 'Долина Плескоту' (Hlymdal), неясного розташування локацiя з 'Саги про Вольсунгiв'; Хеймiр, вихователь Брюнхiльд i Аслауг, згадується там же (див. 'Völsunga saga', 23 i 27).