Гуцуляк Олег Борисович : другие произведения.

Олег Гуцуляк: Українські нові праві - наша культурна революція ще попереду

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


Оценка: 4.86*4  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    (Інтерв'ю)

  Олег ГУЦУЛЯК: Українські нові праві -
  наша культурна революція ще попереду
  (Інтерв'ю)
  - Чим для вас, багаторічного дослідника світоглядних течій, є нові праві? Могли б ви сформулювати їхню ідею коротко, чітко і зрозуміло для кожного?
  
  - Сутність ідеології "нових правих" (Nouvelle Droite, New Right) полягає в радикальній протилежності, по-перше, соціал-демократичній ідеології з її постулюванням "всебічного звільнення кожної конкретної людини", в тому числі - звільнення від моралі, обов'язків, людяності. Саме в соціалістичному русі зародилися і комунізм, і фашизм, і нацизм. По-друге, нові праві не сприймають "центриської", ліберальної доктрини з її акцентом лише на свободі, що , зрештою, веде до сваволі одних над іншими. Яскравий приклад останнього - діяльність транснаціональних корпорацій. Отже, "нові праві" - це анти-соціал-демократія та анти-лібералізм. Це, якщо так говорити, негаційне, апофатичне визначення нових правих. Тобто те, чим вони не є, проти чого вони кардинально виступають. А от щодо позитивного, як кажуть філософи, "катафатичного" визначення - то рух європейських "нових правих" є наполяганням на тому , що ринковою має бути економіка, а не суспільство, технологічним повинне бути виробництво, а не життя. Так, "нові праві" постулюють принцип "відкритого суспільства". Але не лише як "громадянського суспільства", де щонайперше постулюється рівність перед правом (але не рівність соціальна, бо кожен індивід займає певну нішу - функцію в житті суспільства), а відкритого щонайперше трансцендентному началу (Абсолютові, Богові), який ініціює себе в особистості шляхом Традиції.
  
  - Традициції якої: християнської, язичницької?..
  
  - "Нові праві" називають її "інтегральною" або "премордіальною". Тобто "відпочатковою". Її неможливо досягнути самому шляхом якихось студій (як це роблять каббалісти) чи вправ (що практикують йоги та крішнаїти). У неї посвячують, ініціюють. Премордіальна традиція ставить завдання досягнення єдності з оточуючим світом, досягнення цілісного буття як нерозчленованості свідомості, відчуття і волі. Але не слід плутати представників руху Традиції з якимись езотеричними сектами, теософами, "новими тамплієрами" чи масонами. Позиція всіх цих груп - це лише якісь тьмяні відбитки тіней, "недопосвячення", розрізнені та несуттєві елементи істинної Традиції. Якщо Каббала настоює на тому, що все, що людина пізнає про себе і світ, вона пізнає сама і в собі, "езотерично", на відміну від оточуючих її людей, то премордіальна Традиція соборна, в ній людина розглядається як макрокосмос, що тимчасово розташований у тварному мікрокосмосі, а істинне знання Традиції осягається через містичну інтуїцію як одкровення Абсолюта. Будь-які намагання самостійно, з власної волі, осягнути приховані знання про духовний світ, який трансцендентний нашому матеріальному світові, недоступний нашим відчуттям, прагнення свавільно досягнути через містичний екстаз злиття з трансцендентним буттям, не більше, ніж спокуса будування Вавілонської башти для зведення небес на землю. Однією з таких революцій духу проти тенденцій будівництва "вавілонської вежі" був, наприклад, іслам. Його послідовники вважають, що продовжують ту революцію, яку 4300 років тому назад здійснив Авраам (мусульмани називають його Ібрагім). Він виступив за повне заперечення залежності людини від сил природи, від яких-небудь ідолів, від космічних енергій, від будь-яких "вищих розумів" - всього того, що так популярне у сучасну епоху , яку дехто визначає як неоязичницьку, відродження язичництва. Тобто, як констатує відомий філософ - традиціоналіст Гейдар Джемаль, те, що сьогодні називається прогресивним, модерністським західним суспільством, насправді є відновленням язичницької свідомості часів Римської імперії, Єгипту та Вавілону.
  
  - А хто є характерним виразником шляху Традиції в розумінні українських "нових правих"?
  
  - Це - філософи, публіцисти, письменники, художники, актори та режисери, навіть фотомоделі та рок- і поп-співаки, які в різний час, і іноді зовсім з протилежних позицій, прийшли в стан "нових правих", вносячи і щось своє до, здавалося б, вже усталеного образу цього цивілізаційного руху, який ще іменують "третім шляхом" (на відміну від ліберально-демократичного та соціал-комуністичного рухів). Серед імен можна назвати такі (при бажанні кожен може знайти про них достатньо інформації): французи Рене Генон , Ален де Бенуа, Луїс Повель, Ів Бло, Моріс Дрюон, П'єр Віаль, Роже Гароді, Ежен Іонеско, Наталі де Мазор, румуни Еміліу Чоран , Мірча Еліаде, Єлена Бровическу, бельгійці Жак Тіріар, Робер Стойкерс, італійці Джуліус Евола , Р. Ассаджолі , Анна Фальче, Джованна Стріхарі, Клаудіо Мутті, іспанці Рауль Фернандо Марон та Хуліана Мах, аргентинець Хозе Ліврага,бразилійці Жоржі Амаду та Пауло Коельо, німці Герман Вірт, Артур Мюллер ван ден Брук, Ернст Юнгер, Карл Густав Юнг, Петер Кребс, Юрген Рігер, Крістоф Пан, Франц Шонхубер, Отто фон Габсбург, австрієць Конрад Лоренц, швейцарець Армен Молер, японці Окава Сюмей, Аракі Садао, Хасімото Кінгоро, Кіта Іккі, Накано Сейго, Хірата Ацутане, Юкіо Місіма та Акіро Куросава , росіяни Сергій Левицький, Аркадій Ровнер, Олександр Дугін , Вікторія Ванюшкіна, Сергій Кара-Мурза та Гейдар Джемаль, українці Дмитро Корчинський, Володимир Єшкілєв, Маріанна Кіяновська, Ігор Каганець, Ігор Косович, іранці Сеїд Хосейн Наср і Алі Шаріаті, ірландки Еітне ні Бренан та Шінеад О'Коннор, франкоканадка Марі-Елен Готьє, індуси Ауробіндо Гхош і Бхагаван Дас, австралійки Абі Такер та Сальма Усневіч, американці Ліндон Ларуш, Деніел Белл, Патрік Бюкенен, Чак Норріс, Жасмін Бліт, Річард Бах, Теренс Маккена, ідеологи руху націонал - нагвалізму - Хозе Аргуельєс та Клаудіо Наранхо, Карлос Кастанеда та його Лос-Анджелеська школа. Хоча саме до останньої слід ставитися обережно. Вона - для гартування духу і волі "природної людини" американської сельви , що потрапила в умови ворожої їй урбаністичної цивілізації, в той час як ми живем у ній як "риба у воді". Чільними репрезентантами нових правих є маніфест "Майастра: Відродження Європи", Група дослідження і вивчення європейської цивілізації (ГРЕСЕ), Група вивчення основ відпочаткової традиції (ГЕБТІ), асоціації "Європейські Синергії", "Туле-семінар", "Новий Акрополь", Міжнародний університет MYLENE GAUTHIER, Баварський новий інститут соціальних досліджень, видавництва "Копернік", "Лабіринт", "Арктогея", журнали "Антей", "Нувель еколь", "Елеман", "Крізіс", "Етюд е Решерш", "Крітікон", "Магазин ебдо", "Культура правих", "Нова антропологія", "Вулюар", "Орієнтасьон", російські "Элементы", "Атеней" та "Милый ангел". А інтернет-виданням "несть числа".
  
  - А чи не здається, що люди вже втомилися від різних ідеологій, що вони хочуть просто жити , бути забезпеченими, розважатися, кохати і бути коханими?
  
  - Але, принаймні, всі погоджуються , що держава потрібна, хоча б навіть в якості такого собі "нічного сторожа", запоруки спокою та звільнення від страху перед сваволею з боку якогось об'єкта. Я вже не говорю про забезпечення елементарними потребами - вода, тепло, світло (на думку "нових правих", ці потреби реально повинна оплачувати держава в обмін на виконання індивідом своїх суспільних функцій, як це мало місце у кастовому Римі, де навіть пролетарі, тобто непрацюючий люмпен, утримувалися на належному рівні добробуту лише для "виробництва" потомства - римського народу). Занепад зацікавлення в будь-якій ідеології - це тільки поверхова зміна змісту сучасного суспільства. В дійсності, уявити державну систему без ідеології - означає уявити суспільство без конфлікту і народ без надії. Таке явище неможливе. Не мати жодної ідеології - це те ж ідеологія. Так, ідеологія перестала тепер бути визначальним чинником для суспільної свідомості. Але її місце тепер знову посів міф як розраджуючий орієнтир. Якщо греки "розраджувалися" в театрі, спостерігаючи колізії міфічних дійств, а давні римляни - в колізеях, споглядаючи космогонічні гладіаторські бої між групами "цивілізованих" та "варварів", то для сучасної людини такою ареною стало телебачення, де міфологічні сюжети розігруються носіями архетипів сучасної цивілізації - Добро, Зло, Непереможний Герой, Галантний Лицар, Зрадлива Кохана, Вірний Друг, Дивак-Вчений тощо. Також, якщо ідеологія спершу абстрактно проектує певні суспільні форми, а потім намагається "втиснути" їх у реальність, то міф, навпаки, виникає спершу у сфері конкретно-чуттєвих уявлень, а вже потім постає як ідея - "атомарне абстрактне уявлення". Тобто ідея , в тому числі й українська національна, виросла не з атому до універсуму, а навпаки - універсум стискається до сингулярної точки - "атома серця" , чи, якщо йти за термінологією східної традиції, "точки в серці". Міф активізує неіндивідуальні форми психічного життя, породжує явища масової культури, масову свідомість. Але не слід забувати, що все "якісно нове" завжди народжується у цій сфері неканонічного, маргінального, спершу неприйнятного. Тому "нові праві" прихильно ставляться до апофеозу сучасної масової культури - "поп-музики". Як зауважує Сергій Кара-Мурза, для нашої молоді, слів не розуміючої, рок- і поп - пісні - тільки дивні, зачаровуючі звуки, повні пристрасті. Образи, котрі цією музикою породжуються, виникають у нашій уяві, ми їх домислюємо, з підручного рідного етнічного матеріалу. Ця музика для нас - шаманство, "діонісійство", а зовсім не попса, як для американського тінейджера. Власне шаман є творцем нових міфів, він їх приносить "звідти" як певні "одкровення". Інша річ, що шаманство є явищем дещо духовно єретичним стосовно існуючої традиції. Але можливо, що помилки на шляху пошуку Традиції приємніші Сущому, аніж тупа руйнівна злоба матеріалізму.
  
  - У чому , на вашу думку, переваги "нових правих" порівняно з іншими політичними течіями?
  
  - Сучасні "нові праві" стійкі до радикаліських спокус. Якщо вони й говорять про "Консервативну Революцію", то тільки в якості метаполітичної еволюційної програми на створення "альтернативної культури" ("синергії") та "моральної більшості", на "аполітеї", унезалежненні, "емансипації" від того типу держави, який породила індустріальна цивілізація та Просвітництво. Нові праві володіють цілісним баченням переходу від буття наявного до буття реального. Завдяки цьому вони сформулювали концепцію, що породжує політичну волю здійснити цей перехід. Нові праві ставлять завдання на перетворення безликої маси виборців та податкодавців у народ, що складається з вольових "я". На наших очах постає такий тип суспільства, котрий стає за визначенням недержавним та позадержавним ("дезетатизація"). Чи, вірніше, можна говорити про зміну державою свого характеру у напрямку до "трансцендентального", "органічного" характеру, який є традиційним для українців. Вже філософ - постмодерніст Жан Бодрійяр констатував, що відбувається відхід мас у галузь приватного життя, і це є безпосереднім викликом політичному життю, загибель як політичної волі народу та індивіда, так і політичної репрезентації держави. Тепер ця "зрада мас" набула тотального характеру. Цікаво, що саме український народ здійснює такий епохальний дезетатизаційний здвиг: він вперше відокремлює себе від державної ідеї та відстоює права на необмежену свободу індивіда. Першочерговим постає освоєння "внутрішньої" , "ембріональної" дійсності і прагнення до дослідження підсвідомих сфер людської психіки. Нові праві усвідомлюють, що жорсткий авторитаризм "не спрацьовує" у сучасну епоху, де першу скрипку грає індивідуальний акт самовизначення. На відміну від давнього племені чи клану як щільно структурованого утворення з контрольованим членством тепер існують нові групи, що функціонують виключно з причини індивідуальних рішень, а варто індивідам передумати або втратити свій першопочатковий ентузіазм та рішучість, - і таке співтовариство зникає. Тому, на думку нових правих, забезпечити більш успішне виконання їх програми може метод "нюансованої деміургії", присутній у оповідальних текстах типу жанру "фентезі" або "детективу". Здавалося б нереальні, світи "фентезі" всотуються у реальність та видозмінюють її. Відбувається своєрідна "експансія ірреального". Людина ще не погодилася з новим виміром, але їй пропонують мислити в певних термінах - і, зрештою, світ "Космічних воєн", "Сейлормун" та "Володаря кілець" стає реальним світом, його "життєві цінності" вростають в образи буття, роблять його реальним для інших, вступають у космогонічну боротьбу з інерцією наявного буття.
  
  - У комуністів є гасло "Пролетарі усіх країн, єднайтеся!", а в УНА-УНСО - "Сила, Порядок, Добробут!". А яким гаслом можна було б визначити позицію "нових правих"?
  
  - Це залежить від певних культурних традицій. Наприклад, у французьких нових правих принципи їхні несуть явно гностичний відтінок - "Знати, Бажати, Діяти!", а у німців - онтологічний - "Хай Буде!".
  
  - А чи не є явище нових правих чимось чужим, непритаманним для України, штучним пересадженням західних та євразійських ідей на інший, не зовсім сприятливий грунт?
  
  - Українські романтики, Шевченко, Леся Українка, Франко, "хатяни" та "молодомузівці" були творцями такої "нюансованої деміургії". Вони перетворили світ української ідеї на реальність для інших, мобілізували довкола нього все "свідоме українство" до "національної робітні". Міфотворець Шевченко здеміургував такий світ, що вся наша ментальність базується на персональному словнику його "нюансованої деміургії", запозиченому з легенд, фольклору та авторської уяви. Українські нові праві пропонують нове прочитання всієї української традиції, пропонують реалізацію можливих, але досі нереалізованих проектів нашої культури. Програма нових правих закорінена у глибинних архетипах - вроджених психічних структурах, що перебувають у так званому "колективному безсвідомому" нації та складають основу загальнолюдської символіки. Їх людина сприймає інтуїтивним чином. Тому така увага відводиться "містичній інтуїції" та традиціям , що її практикують - православний ісихазм , католицтво, суфізм, індуїстський тантризм, даосизм, дзен-буддизм. Беручи початок у інстинктах, архетипи проявляються на "поверхні" свідомості у формі різного роду видінь, уявлень, снів, казок, міфів тощо. Через те, що архетипи є універсальними, притаманними всім людям та влаштовані у "базовий колективний субстрат людської душі", їхній символізм викликає однакові почуття, стимулює однакові елементарні імпульси, котрі збуджують або заторможують моторні нервові клітини та тим самим механічно викликають схожі поведінкові реакції на певний стимул. На цій основі нові праві ставлять завдання "перепрограмувати" базовий набір архетипів у кожної особистості шляхом групової динаміки (впливу оточення на особистість як на мислячого, чуттєвого і активнодіючого учасника реальних подій). Кожний індивід повинен шляхом "творчої уяви" у своєму бутті активізувати ті архетипи, котрі є формотворчою силою - "пайдеумою", "пансофією" - душі його раси чи етносу. Пробуджуючи ті чи інші архетипи, тим самим, стане можливим осягнути глибинну всеєдність Буття. Це дасть змогу подолати гординю самоствердження людської природи, що внутрішньо порожнє, розколоте, перебуває у муках усвідомлення протиріч пізнання та життя, наявного та належного, що не піддаються вирішенню. Останнє так вдало описали Сартр, Камю, Маркузе, Стус, Еліот ... Вся наша освіта формувалася на "виготовленні" людини маси - безликого "будівника комунізму" . Більшість населення як колишнього СРСР, так і Європи відрізане від культури університетського типу. Школа була відокремлена від вузу, тобто тієї форми школи християнсько-середньовічного походження, що давала всьому суспільству цілісне дисциплінарне уявлення про світ. Створення альтернативи цьому явищу - реальне тактичне завдання "нових правих". Основною формою, здійснюючою "активізацію" національних базових архетипів є, на думку "нових правих", так звана "рідна (нативістична) релігія" - джерело сакральних цінностей, володіючих універсальним значенням і абсолютним авторитетом для всіх членів суспільства. Особливо радикальне вираження нативізм набув на теренах американського континенту (що наснажує європейських "нових правих"): спершу як "пейотизм" - антитеза на позицію колонізаторів-християн, а потім як "націонал-нагвалізм"- "синтез" цих "тези" і "антитези" для виконання "справжньої" американської місії у світі, в той час як прихід європейців та сучасна "атлантиська" політика США - це лише засоби реалізації цього проекту. Зокрема, творець антропософії Рудольф Штайнер розглядається як "прихований" реалізатор ідей "нагвалізму", які з часом для широкого загалу висвітлили Карлос Кастанеда та його послідовники з Лос-Анжелеської школи неошаманізму. Покоління "нових правих" з увагою та зацікавленням ставиться до боротьби з європоцентризмом та сцієнтизмом у попередніх поколіннях 50 - 80-х років ХХ сторіччя, до доктрин бітників, негритюду, коншієншизму, карібського растафаріанства, австралійського мейтшіпу, ацтеко-майянської трансперсоналістської психотехніки, неосуфізму, неоведантизму, японської неантропоцентричної (екстравертованої) моделі гуманізму тощо. Нові праві усвідомлюють, що зараз у світі відбувається екстраординарна, глобальна криза культури, коли кризу відчувають мистецтво, наука, філософія, релігія, право, політика і в процесі переходу від одного типу культури, від "почуттєвості", до іншої, "ідеаціональності", породжується нова, глобальна, всепланетарна цивілізація з іншим типом культурних цінностей та норм. Достойно прийняти виклик цієї кризи - одне із завдань сучасних "нових правих".
  
  - Що перешкоджає становленню нових правих в сучасній Україні?
  
  - Перш за все, "нові праві" - це не конкретна політична партія чи блок. Їхні представники наявні в широкому спектрі від націонал-демократів та крайніх націоналістів до народно-демократичного та "рожево-зеленого" спектру. Так, були спроби видати за нових правих "Озиме покоління" (див. інтерв'ю з Валерієм Хорошковським в "Голосі України" від 28 лютого 2002 року), а також "Трудову Україну", Народно-демократичну партію та відкіл від неї - Народну партію "Собор", що тепер об'єдналася з Республіканською партією. Але вони відверто "ліберально - центриські", хоча заграють з правою ідеєю. Так, багато партій на минулих виборах вносили в свої програми деякі положення європейських нових правих та неоконсерваторів ("тетчеризм", "фордизм", регіоналізація). Але ці ідеї спрацьовують у "ситих" країнах. За них голосує той системний електорат, який хоче щось видозмінити, реконструювати, поліпшити. У нас же кардинально інша ситуація. Як підмітив Сергій Грабовський, достатньо частоті струму істотно відхилитися від 50 герц - і Україна "западеться сама в себе": відбудеться розпад енергосистеми, припинення постачання міст енергією й теплом. Отож, у будь-який момент може розвинутися ланцюгова реакція розпаду урбаністичного середовища, деіндустріалізація й повернення від незбалансованого Модерну до Премодерну, як у колись популярних "фільмах катастроф" - з усіма ментальними наслідками, наслідком чого буде тотальна руйнація всіх зародків сучасної цивілізації. Також невірно ототожнювати "нових правих" із популярним тепер у Європі рухом популістів (так званих Народних партій), у Данії, Нідерландах , Австрії, Франції. Останні - як от Йорг Хайдер, Жан-Марі Ле Пен, Сільвіо Берлусконі, Пім Фортейн чи Піа Керсгаад - більше використовують праву фразу, вони більше стурбовані навалою емігрантів з "третього світу", зменшенням у зв'язку з цим соціального забезпечення самих європейців. Це надто меркантильний рух. Він бере за зразок Державу Ізраїль, засновану на принципі повного відновлення архаїчної традиції, на етнічній та расовій диференціації. На думку популістів Європа повинна базуватися на чистих європейських (протестантських або католицьких) принципах, на принципі єдиної Європи Націй. Європейський дім, але у кожної нації у ньому - своя приватна квартира, де можна навіть "приватно" тлумити власну дружину, власних дітей, падчериць та прислугу... Не більше.
  
  - У чому ви бачите специфіку українських нових правих, їх ідеології?
  
  - Звичайні праві занепад Європи датують від часу Великої французької революції в кінці ХУІІІ сторіччя, а апофеозом її вважають революцію травня 1968-го року, коли Європа присягнула на вірність культурному марксизму, абортам, евтаназії і фемінізмові, праву гомосексуалістів укладати шлюби. Європейські "нові праві", критикуючи буржуазну демократію, "м'ягкий тоталітаризм", індивідуалізм, псевдонаціоналізм, корінь всіх бід вбачають у самій "юдеохристиянській" цивілізації. Вони апелюють до багатства до-християнського спадку, до незреалізованих можливостей, до принципів тої демократії, що розглядається як співучасть народу у своїй власній долі. На Україні ж навпаки - християнська традиція стала і залишається основою реалізації цивілізаційної потуги української нації. Українські нові праві скептично ставляться до різних "скоків та плясів" довкола неоязичницьких ідолів... Також європейські нові праві принципові анти-атлантисти. Одним з чинників занепаду європейської цивілізації вони вбачають навалу американської цивілізації Кока-коли, Діснейленду та Макдональдсів. Вони принципово проти глобалістського патерналізму США у світовій політиці. Вони ширше ратують за Єдину Європу як противагу Америці. Нам же, українським новим правим, як то кажуть, з "боку видніше". Ніхто так не реалізує європейську цивілізаційну ідею як саме Сполучені Штати. Вони, ніде правди діти, "Новий Рим", живуть цим "імперським міфом", а "брикання" Європи проти місії США викликане суто економічними інтересами деяких європейських транснаціональних корпорацій, що в основному містять свої офіси на території Великобританії, бо зацікавлені в більш гнучкому податковому законодавстві та державних бюджетах європейських країн, що в основному забезпечують замовлення для військово-промислового комплексу. На Заході просто йде боротьба між носіями двох векторів розвитку ринкової економіки: між носіями американської системи ліберально-економічного правління республіканського напрямку (ліберали - в економіці, консерватори - в політиці) та англо-голландської системи фінансово-олігархічного правління демократичного штибу (консерватори - в економіці, ліберали - в політиці). Між носіями філософії ідеалізму Платона і філософії емпіризму Канта. Наприклад, російський філософ Михайло Ремізов зазначає, що різниця між Європою та Америкою - це різниця між гедоністичною формою споживання та аскетичною традицією виробництва; відкритою інформацією товарного культу та закритою інформацією промислової технології; крикливою "цивілізацією відпочинку" та похмурою "цивілізацією праці; плодами технічного росту та мотивами до наукової творчості... Українські нові праві, навпаки, усвідомлюють визначаючу геополітичну "проміжність" України між двома "Римами" - Москвою та Вашінгтоном. В українській ментальності - прагнути до "гієрогамії", "священного шлюбу", тобто шукати собі "далекого принца". В українській традиції - "закликати варягів". Згадаймо, що всі балканські країни, які визволилися з турецької неволі, пішли аналогічним шляхом. Америка не є чужою для українців як для європейської нації, як нації, по-суті, "зкреолізованої" Імперією, а отже, відкритої для нових "проектів". Як от еллінізований імперією Александра Македонського та одного з його діадохів Селевка Іранський світ (Персія та вся Середня Азія і Азербайджан - Атропатена) свого часу прийняв як одкровення імперський арабський "проект" - вчення Мухаммада про Традицію. США розглядається як потенційний партнер, що може порятувати нас від надокучливого східного "нудотика", внести "свіжий струмінь" у буття нації в нових якісно реальностях. Привести до нової якості буття, до "нової плероми". Японія, що внаслідок революції Мейдзі стала "відкритою", наскільки виграла! Наша ж революція ще попереду.
  
  Розмову вела Оксана-Марія Головерса
  
  Дане інтерв'ю розміщене також на сайтах:
  "Мезогея" "Золотий грифон"
  "Общество Дуло" (Болгария)
  "Политические новости" (Љ5 від 14.08.2003 р.)
  або його варіанті
  
Оценка: 4.86*4  Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"