"Я притулився до сiро стiнки. Холодна, вогка ширма за якою було життя. Невже це все, невже мене не стане? Так не може бути, адже...iронiя долi - по ту сторону стiнки життя, по цю смерть, яка тонка грань - всього у п"ятдесят сантиметрiв. Невже зараз я помру? Це не можливо, адже зi мною помре цiлий свiт. Цiлий свiт. Як же Всесвiт зможе далi iснувати без мого свiту?
От зараз заплющу очi i пiду до ромашкового поля, туди - де не треба ховатися, де немає страху, де тiкати можна хiба лишень граючись у квача з вiтром. Туди - де босi ноги торкаються тепло землi."
Вiн не чув пострiлiв, його життя зникало, як пелюстки ромашок, по одинцi, по секундi.
Все скiнчено - хтось подумав, обов"язково подумав. Але не для нього. Вiн бреде десь там у ромашковому полi граючись у квача з вiтром.