Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Довколо вода

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Ми просто вiдпочивали на курортi. Та раптом менi запропонували написати оповiдання про воду...
  КРУГОМ ВОДА
  ОПОВIДАННЯ
  (24 серпня 2024 року)
  
  
   Нiщо не вiщувало непригмностей. Нарештi, у перше ж пiслявогнне лiто ми з чоловiком при¬хали до моря i могли повною мiрою поринути у блаженне нiчого не роблення. Ну, як повнiстю? Я, звичайно ж, збиралася, як завжди, писати. Але писати можна i на пляжi, тож це все одно вiдпочинок. Чоловiк збирався допомогти свогму приятелевi з органiзацiгю робiт у його приватному пансiонатi, та це теж дрiбницi. Все одно, бiльшу частину часу ми насолоджувалися морським i гiрським повiтрям, плаванням у теплiй солонiй водi та крижаними бризками водоспадiв, нiжилися в тiнi на пляжi i гуляли пiд мереживною тiнню платанового парку.
   Невелике приморське мiстечко закiнчувалося платановим парком, за яким в ущелинi, що зеленими сходами спускалася до моря, знаходився пансiонат. Пiсля вiйни все знову ставало нашим, тому пансiонат мав назву "Наш пiвострiв". Розташовувався вiн у кiлькох корпусах на гiрських терасах, що спускалися до пляжу, усипаному пласким камiнням. Не пiсочок, звичайно, але якщо лягати не на камiння, а на лежаки, то дуже пригмно. Зверху, вiд парку до терас i пляжу можна спускатися по вже вiдремонтованих i викладених плиткою серпантином дорiжках i по крутих, теж вiдреставрованих, бiлих сходах з фiгурними перилами, вздовж яких мчав до моря, перестрибуючи з тераси на терасу, невеликий гiрський струмок. Тут i там ще траплялися напiвзруйнованi у вiйнi сходи, але ними ходити не рекомендували - цього року ¬х тiльки збиралися оглядати та готувати до реконструкцi¬.
   Так вийшло, що цього дня мiй чоловiк по¬хав з приятелем за новими шезлонгами для терас, а я спочатку збиралася погуляти парком, а потiм вирушити до моря, щоб вже до само¬ вечерi писати, перериваючись лише для плавання. Iду собi парком у тiнi платанiв, нiкого не чiпаю, i раптом помiчаю, що на нижнiй терасi до корпусу першо¬ лiнi¬ пансiонату (майже бiля самого моря) пiд'¬хав вантажний мiкробус. З нього почали вивантажувати шезлонги - отже, при¬хав Володя.
   Змiгподiбними дорiжками парку до будь-якого корпусу можна пройти без крутих спускiв i пiдйомiв, але це занадто довго. До головних сходiв було досить далеко, а мiкробус - ось вiн, зовсiм поруч, всього метрiв за двiстi пiдi мною! Дрiбниця, всього якихось три тераси! А на схилах усюди трапляються старi сходи. Невже я не знайду з-помiж них хоч парочку цiлих? Пiдiйшла до одних, поставила ногу на сходинку i раптом помiтила, що цiлими в нiй залишалися всього два верхнi i три нижнi прольоти. Все iнше безформними уламками розсипалося схилом. Я пройшла метрiв двадцять-двадцять п'ять далi по дорiжцi i побачила наступнi сходи, що вели на третю терасу (якщо рахувати знизу, з першо¬ тераси). Верх здавався цiлком цiлим, низ теж, а середину закривала пишна крона якогось куща з бiлими квiтами. Я спробувала перила рукою, доторкнулася до сходинки ногою - начебто тримагться... Гаразд, пiду обережно...
   Пройти вдалося всього сходинок сiм-вiсiм. Тiльки я поставила ногу на наступний щабель, як весь пролiт з гуркотом обвалився, обламуючи пiд час падiння i наступнi. I як я тiльки встигла вхопитися за уламок арматури поручнiв? Ноги бовталися в повiтрi, капелюх полетiв слiдом за сходами, шию вiдтягував ремiнець сумочки через плече, а побiлiлi пальцi зiсковзували з арматури. Я, безладно бовтаючи ногами, намагалася знайти для них опору, одна рука зiсковзнула i я схопилася нею за уламок бетонно¬ сходинки, що нависала збоку над головою. Сперлася на ноги i, пiдвiвшись, перехопила iншою рукою якусь гiлку. "Отако¬!" - промайнуло в головi - "Нормально пережила вiйну, тож тепер загину вiд ¬¬ наслiдкiв ..."
   - Допоможiть! - щосили закричала я. - Рятуйте! Допоможiть! Падаю!"
   Надi мною з"явилося кiлька голiв.
   - Що трапилося? - Спитав хтось.
   - Сходи обвалилися!
   - А навiщо ви на них полiзли? Написано ж, що це небезпечно! - Висунувши язика, облизував ескiмо якийсь товстун.
   Знайшов час з'ясовувати, що та як! Я вже з останнiх сил тримаюсь, у мене руки вiдмовляють, а вiн...
   - Я вже не можу триматися! Допоможiть!
   - Вiдiйдiть, дайте я! - Якась жiнка вiдштовхнула плечем чоловiка i спустила менi довгу ручку вiд сумочки. - Тримайтеся! Я вас витягну!
   - А якщо вона не витримаг? - iз сумнiвом подивилася я на тонкий шкiряний ремiнець, але тут камiнь пiд мо¬ми ногами обвалився. - А-а-а! - рефлекторно вхопилася я за ручку сумки та повисла над прiрвою.
   - Тримайтеся! Знайдiть опору для нiг!
   Я вперлася лiвою ногою в щось тверде, подивилася вниз - корiнь дерева. "Корiнь не обвалиться" - подумала я, ставлячи на нього ногу. - "Хiба що разом з леревом." Над урвищем рiс величезний, мiцний платан, що схилився не у бiк моря, а у бiк парку. "Наче тягне мене на дорiжку..." - я поставила на корiнь другу ногу, мiцно вчипившись у ремiнець.
   - Тягну! - Закричала жiнка. - Та допоможiть же менi хто-небуль!
   Допомагати став не той розсудливий чоловiк, який продовжував лизати морозиво, а зовсiм iншi люди, якi на цей час пiдiйшли до нас. Сумiсними зусиллями мене витягли, поставили на дорiжку, поправили сукню й розiйшлися. Поруч залишилася лише та жiнка з сумочкою. Зблизька вона виявилася дiвчиною рокiв з двадцять шiсть, не бiльше. Спортивна постава, блакитнi шорти, бiла футболка та бiла кепка, блакитнi тенiски та бiла сумочка через плече.
   - Ноги тремтять. - Довiрливо сказала я жiнцi.
   - Давайте сядемо на лаву, я все одно на чоловiка чекаю. - Вона пiд руку пiдвела мене до найближчо¬ лави i допомогла сiсти. - Мене Олена звуть, а вас?
   - Галина Вiкторiвна. Може, вам гро... - Зiбралася я запропонувати рятiвницi грошей, адже на курортах ¬х завжди не вистачаг, тим бiльше у молодi.
   - Лгнка! - Помахав з дорiжки симпатичний хлопець, теж у шортах, але в бiлих та у блакитнiй футболцi, а замiсть сумочки на одному плечi у нього висiв маленький блакитний рюкзачок. - Облом! Нiчого пiдходящого. - Вiн плюхнувся на лавку поруч iз могю рятiвницею.
   - Познайомся, це Галина Вiкторiвна.
   - Дуже пригмно, Сергiй!
   - Олена врятувала мене вiд смертi! - Пояснила я йому наше знайомство.
   - Так! Уявлягш ... - I Олена розповiла йому про те, що сталося.
   - От i класно, що все добре скiнчилося! - Пiдвiвся Сергiй. - А тепер нам час, ми ще житло не знайшли.
   - Але ж я ще вам не вiддячила! - Розгубилася я i знову полiзла за гаманцем. - Ось, хоча б двiстi гривень... - Протягла я Оленi купюру.
   Хлопець потягнувся було за купюрою, але дружина його зупинила:
   - Залишiть собi! Сьогоднi ми вам допомогли, завтра ви комусь допоможете.
   - Але... Може, чимось iншим допомогти?
   - Та що там! Зараз ми пiдемо на пляж, а потiм ще шукати житло треба... - Потягнув Сергiй Олену за руку в бiк моря.
   - Ми лише на два тижнi при¬хали. Цiлу нiч ¬хали, думали вiдпочити, але з квартирами голяк. - Озираючись на мене, пiшла за чоловiком Олена. - Менi редактор лише два тижнi дав. За оповiдання. Та його ще треба написати...
   - Стiйте! Адже я письменниця, могла б допомогти хоч у
  цьому.
   - Правда? От чудово! - Олена пiдскочила до мене. - Я ж тiльки коректор, писати зовсiм не вмiю. А в мене вiдпустка взимку. Ледве упросила вiдпустити мене з Сергiгм, а за це маю написати оповiдання.
   - Яка тема?
   - Вода. Редактор так i заспiвав менi на прощання: "Вода, вода, кругом вода. Ось про це i напиши." А що можна написати про воду? Розуму не докладу...
   - Щось придумагмо. Давайте, я подумаю, а ми з вами зустрiнемось тут днi за три, i я вам викладу сво¬ думки. Тож три днi можете вiдпочивати спокiйно!
   - Якщо зможемо. - Кивнув Сергiй. - Хоча, ночi зараз теплi, спати можна i на пляжi.
   - Стiйте! - Я так i ляснула себе по лобу. - А хочете безкоштовне житло, безкоштовне харчування, фiтнес до обiду та морськi ванни пiсля?
   - Безкоштовний сир буваг тiльки в мишоловцi. - Хмикнув Сергiй.
   - А не в мишоловцi ще й заробити можна! - Не зупинялася я.
   - Ви що, добра фея? - Засмiялася Олена.
   - Майже. Ще не фея, а тiльки вчуся... От послухайте... - I я розповiла про iдею, яка мене щойно осяяла.
   Спиралася iдея на випадково пiдслухану розмову мого Володi з приятелем. Ми сидiли в нашому номерi на лоджi¬, я, як завжди, за комп'ютером, а вони за чаркою "чаю".
   - Спортзал уже готовий, хоч завтра запускай. От тiльки фiтнес-тренерiв знайти залишилося. - Говорив Вася в той час, як у мене на екранi лiтери складалися в пригоди на невiдомiй планетi.
   - Знайдеш! - Вiдпивши ковток коньяку, сказав Володя. - Саме завтра на пляжi когось i придивимося. На зарплату гро-
  шей вистачить?
   - Поки що тiльки на мiнiмалку... Проте можу безкоштовно надати кiмнату та ¬жу - все одно там шведський стiл.
   - Окейно! Тож завтра зранку про це й подумагмо.
   - Тiльки не зранку, а по обiдi. Завтра вранцi я би попросив тебе допомогти менi з лежаками.
   - Уявлягте! - Все бiльше надихалася я. - Вам безкоштовно дадуть кiмнату в пансiонатi, безкоштовне харчування, безкоштовний фiтнес! Правда, вам його самим вести доведеться... Але ж це нiчого? Он якi у вас спортивнi фiгури!
   - Та ми ж не знагмо, якi потрiбнi вправи... - Iз сумнiвом пробурмотiла Олена.
   - Загуглите! - Я вже тягла ¬х дорiжкою до першого корпусу. - I вiдпочинете, i пiдтягнетесь, i грошей заробите! А оповiдання я сама напишу! Тобi й думати про нього не доведеться!
   - Звучить привабливо, хоч i авантюрно. - Сергiй вже цiлком бадьоро i впевнено йшов по дорiжцi. - А чим ми не авантюристи? Ти ж хотiла пригод? От вони й починаються!
   - Авжеж! - Пiдтакнула я. - Пригоди я гарантую! Хоча би тiльки на паперi.
   Володя з Васею вже закiнчили розвантаження i розставляли шезлонги на першiй терасi так, щоб вони стояли в тiнi, але з них вiдкривався чудовий крагвид на море та пляж.
   - Я вирiшила вашу проблему! - Не доходячи до них кiлькох метрiв, закричала я!
   - Ледi з дилiжансу - кобилi вiри велл! - Прокоментував Володя, перефразовуючи вiдоме прислiв'я*. - Яку проблему?
   - Я знайшла вам фiтнес-тренерiв! Вони хоч сьогоднi вже готовi приступити до роботи!
   - Ну, сьогоднi ми тiльки при¬хали, всю нiч майже не спа-
  ----------------------------------------------------------------------------------------------------
  *Прислiв"я: Баба з возу - кобилi легше.
  ли... - Зам'явся Сергiй, але Олена його одразу смикнула.
   - Сьогоднi вже пiзно. - Не почувши його, заперечив Вася.
  - Скоро обiд, а по обiдi хто ж займагться? Так... Отже, займагтеся фiтнесом? - Оцiнив вiн постатi Олени та Сергiя, порiвнюючи ¬х зi сво¬м та Володиним животиками.
   - Звiсно! - енергiйно закивала Олена.
   - Зi спортзалiв не вилазимо. - Пiдтакнув Сергiй.
   - Тодi зараз йдiть на обiд, а ми тут закiнчимо, i я вам все покажу. Галю, проводиш? - Подивився вiн на мене.
   - Iз задоволенням! - Я схопила Олену та Сергiя за руки i потягла ¬х до ¬дальнi.
   У ¬дальню ¬х спочатку впускати не хотiли, але я розповiла, що це щойно найнятi фiтнес-тренери. Охоронець зателефонував до Васi, той пiдтвердив i нас пропустили.
   - Берiть, що хочете! - Широким жестом показала я на страви в металевих термо-коробах.
   - Ой, я так зголоднiла! ... - Олена схопила тацю i побiгла вздовж рядiв зi стравами, Сергiй - за нею.
   Я спокiйно налила собi в супову чашу два половники окрошки, поклала на тарiлку котлетку i салатне листя, прихопила по дорозi склянку айрану i жменю вишень i сiла за найближчий вiльний столик. "Вода, вода, кругом вода..." - крутилося в головi, поки я ¬ла.
   - То де тво¬ протеже? - Зупинив мене Вася бiля виходу.
   - Десь тут... - Почала я озиратися, прокинувшись вiд картини сплаву на плотах по рiчцi з водоспадами, яка в цей час проносилась у мене в головi. - А, он вони! За третiм столиком справа...
   - Ну, бувай! Дякую за допомогу! - Вася махнув менi рукою та пiшов до нових фiтнес-тренерiв.
   Я, заскочивши в номер i прихопивши сумку з купальником, рушником та ноутбуком, вирушила на пляж. В обличчя менi сипалися холоднi бризки бурхливо¬ рiчки, пiд ногами рипiли i ламалися колоди плоту, а руки бiгали по кла-
  вiшах...
  ***
   У мене г правило: через кожну годину роботи на комп'ютерi робити перерву для плавання. Навiщо ж я при¬хала до моря?! Треба i вiд нього задоволення отримувати! Як завжди, я задумалася i запливла за буйки. Як завжди, рятувальники, що пiдпливли на човнi, сказали менi, щоб я поверталася.
   - Це останнг попередження! - Заявив один iз них. - Наступного разу насильно врятугмо!
   - А за порятунок доведеться платити! - Додав iнший.
   - Ну, вибачте, замрiялася.
   - Про що можна мрiяти на морi?
   - Саме зараз я намагалася вибратися з виру, потрапивши в нього пiсля падiння з водоспаду на планетi Мокруха. - Чесно зiзналася я.
   - Чокнута? - Покрутив пальцями бiля скронi бородатий рятiвник.
   - Майже. - Кивнула я. - Письменниця-фантастка.
   - Одне й те саме. - Погодився другий. - Ви, будь ласка, розвертайтеся та пливiть до берега.
   Виявлягться, пiд час цiг¬ розмови я несамовито продовжувала пливти у вiдкрите море.
   - А... Менi що, до цього берега треба? А я думала, що до того... - Я повернулася i попливла назад.
   Рятувальники деякий час пливли неподалiк, але потiм завели мотор i помчали кудись убiк.
   - Галино Вiкторiвно! Галино Вiкторiвно! - Озвався хтось, коли я виходила на берег.
   Я озирнулася, до мене, тримаючись за руки i перестрибуючи через невеликi хвилi, весело смiючись, бiгли якiсь хлопець та дiвчина.
   - Нарештi ми вас знайшли! - Витрусюючи воду з вух, застрибала на однiй нозi дiвчина у червоному купальнику.
   - А ... Ми знайо ... - Розгубилася я.
   - Не впiзнали? Це ж ми - Олена та Сергiй!
   - А! - Повернулася я з Мокрухи на Землю. - Тепер впiзнала. Просто ви в купальниках та мокрi... Ну, як ви? Влаштувалися?
   - Чудово влаштувалися! Ми магмо окремий номер на двох! З усiма зручностями: i туалет, i душ, i умивальник, i навiть фен над раковиною! - Захлинаючись дiлилася враженнями Олена.
   - Щоправда, без телевiзора та холодильника. - Теж радiсно коментував Сергiй.
   - Нiчого, номер бiля само¬ кухнi, а там г холодильник! А телевiзор г у холi на першому поверсi!
   - А ви на якому?
   - На нульовому! Наше вiкно майже впирагться у схил гори, на якому росте мальовничий кущ дико¬ ожини!
   - Крагвид, звичайно, не морський, але номер безкоштовний.
   - Ми вже влаштувалися, тепер вiдпочивагмо. А завтра - на роботу.
   - О сьомiй тридцять у мене гiмнастика для схуднення на пляжi, а у Оленки - водна гiмнастика в басейнi. А пiсля снiданку ми помiнягмося. Усього по п'ять груп на кожного.
   - Але це все лише до друго¬ години! А потiм - обiд i ми вiльнi, як... як чайки! - Побачила Олена чайку над водою. - Як вiтер! Як хвилi!
   У цей час ми пiдiйшли до мого шезлонгу в тiнi навiсу, я лягла на нього, поставила над собою розкладний комп'ютерний столик та поклала на нього ноутбук.
   - А ви пишите? Вже мог оповiдання про воду? - Зазирнула Олена в екран.
   - Нi, поки що не твiй. Але про твiй вже думаю.
   - Ну, думайте, а...
   - А ми тихенько ляжемо неподалiк i не будемо заважати!
  - Зупинив ¬¬ чоловiк. - Краще давай погуглимо вправи на завтра... - I вони уткнулися у сво¬ смартфони.
   Через деякий час мене повернув на Землю Володя, який вже звiльнився, i запропонував пiти поплавати. Я озирнулася - Олени та Сергiя вже поряд не було.
  ***
   Оповiдання про пригоди на Мокрусi я закiнчила вже трохи за пiвнiч, а вранцi мене розбудило енергiйне:
   - Один, два! Один, два! Веселiше! Бадьорiше! Прокидагмося, поки сонце не припiкаг! - На березi, бiля само¬ кромки води Сергiй проводив тренування для охочих схуднути.
   Сам вiн виглядав чудово: чорнi короткi плавки-шорти не приховували м'язистого тiла, мокре пiсля купання волосся дрiбними кучерями падало на лоб, а блакитнi очi завзято свiтилися.
   - Володю, я збираюся на водну гiмнастику, ти зi мною? - Потрясла я за плече свого чоловiка.
   - Нi, я ще трохи посплю.
   - Ну, тодi зустрiнемося на снiданку! - Я взяла свою приготовлену з вечора сумку та пiшла шукати басейн.
   Басейн був у другому корпусi, водна гiмнастика вже була в самому розпалi.
   - Я трохи спiзнилася.
   - Нiчого, пригднуйтесь! - Вiдповiла Олена. - Краще пiзно, нiж нiколи! I повiльно пiднiмагмо праву ногу до поверхнi води... Колiнку не згинагмо....
   На снiданок, переодягнувшись у кабiнцi бiля басейну, ми з Оленою вирушили разом. Володя вже сервiрував для мене стiл, а з Сергiгм ми зустрiлися майже бiля входу.
   - Пригднуйтесь до нас! - Показала я столик, де Володя вже уплiтав вiдбивну з картоплею.
   - Ну, як, закiнчили вже свог оповiдання? - Запитала Олена, пiдсiдаючи до нас через деякий час.
   - Закiнчила. - Вiдповiла я, допиваючи молочний коктейль. - Тепер у мене в головi постiйно звучить: "Вода, вода, навколо вода!" - Заспiвала я.
   - От бачиш, зiпсувала людинi вiдпочинок! - Накинувся на
  Олену Сергiй. - Тепер Галина Вiкторiвна думатиме над тво¬м завданням! Щось вигадувати...
   - Я нiколи нiчого не вигадую. - Заперечила я. - Воно само до мене приходить. От подивлюся на свiт з точки зору "Кругом вода" i за кiлька днiв принесу вам готове оповiдання.
   - Фантастичне? - Запитала Олена.
   - Нi, цього разу пригодницьке.
   - А де ж ви знайдете пригоди у цьому райському куточку?
   - Вони самi мене знайдуть. Або вас...
   - Як це нас?
   - Побачите... - Зробила я загадкове обличчя, i ми з Володею вирушили на пляж.
   А пiд час обiду раптом почалася жахлива злива. Небо в одну мить з ясно-блакитного перетворилося на чорно-грозове, гуркотiв гром, блискали блискавки, вода лилася з неба не струменями душу, а потоками водоспаду. З ¬дальнi вийти було неможливо, але безжурна молодь почала спiвати веселi пiснi. Незабаром до них пригдналися й старшi поколiння. Ми захоплено спiвали, несподiвано подiлившись на двi команди - столи праворуч вiд центрального проходу та столи злiва. Кожна команда поспiшала запропонувати нову пiсню так, щоб мiж ними не було жодно¬ хвилини мовчання.
   - Дивiться, за вiкном уже сонце! - Скрикнув хтось, коли ми заспiвали "Сонячне коло, небо навколо".
   Справдi, дощ закiнчився i на небi яскраво свiтило сонце. Море пiсля зливи зовсiм заспоко¬лося i було схоже на тихий ставок. Але вихiд з ¬дальнi... Весь майданчик перед корпусом був залитий водою, в якiй плавали збитi з дерев гiлки та листя.
   - Нiчого, можна й босонiж! - Сергiй роззувся, сунув сво¬ шльопанцi Оленi, пiдхопив ¬¬ на руки i весело помчав калюжами до моря з дружиною на руках.
   - А я тебе вже не пiднiму. - Оцiнив Володя сво¬ сили.
   - Нiчого, я й сама можу... - Я теж роззулася i пiшла по водi, обережно переступаючи через опалi гiлки. - Ще якби не цi колоди пiд ногами...
   А на пляжi води не було, уся вона пiшла пiд камiння. Шезлонги стояли чистi й мокрi, бiчбо¬* протирали ¬х рушниками i збирали принесенi зливовими потоками гiлки, складаючи ¬х купами на ношi.
  ***
   Якось увечерi ми з Володею поверталися вiд Васиних друзiв, якi оселилися в корпусi на третiй терасi. Пiдходячи до другого корпусу, ми зустрiлися з Оленою та Сергiгм.
   - А ми ранiше пiшли з танцiв i вирiшили прогулятись! - Пiсля привiтання повiдомила Олена. - А ви чому на танцi не ходите?
   - Я танцювати не люблю. - Вiдповiв Володя.
   - А менi на них час гаяти не хочеться. Краще його витратити на писання. - Додала я.
   - Але ж зараз ви не пишiть? Теж гуляли?
   - Були в гостях у знайомих.
   - А...
   - Ну, чого ти до людей пристала?! Чому б ¬м не погуляти, коли навколо так гарно!
   Дiйсно, навколо було напрочуд красиво й тихо. Небо було не чорним, а фiолетовим, заповненим, як блискiтками, безлiччю великих яскравих зiрок. Майже повний мiсяць проклав свiтлову дорiжку по тихому морю. У свiтлi фонарiв, прикритих великим листям дерев, чудово пахли троянди та гортензi¬, висадженi вздовж дорiжки. I раптом... вимкнулося свiтло! Такi раптовi вiдключення електрики ще бувають час
  -------------------------------------------------- ------------------------------------------------
  *Бiчбой - (з англ. "пляжний хлопчик") - службовець на пляжi.
  вiд часу, пiсля вiйни енергосистема в нас ще не повнiстю вiдновлена.
   - Ну, от! Пiд ногами нiчого не видно! - Засмутилася я. - Можна спiткнутися i навiть упасти!
   - А давайте ми вас проведимо! - Запропонував Сергiй.
   - Але ж ви гуляли ... - Зам'ялася я.
   - Нi, ми вже збиралися додому. - Вiдповiла Олена.
   - Ну, тодi... з френдом i шорт фаннiше...* - Як завжди переiнакшив прислiв'я Володя.
   Ми вже майже спустилися до першо¬ тераси, як раптом перед нами з темряви вирiс собака. Невеликий такий, з обвислими вухами та кудлатим хвостом. Вiн сам розгубився i нерiшуче махав хвостом, показуючи, що боятися його не варто.
   - Що за звiр? - Запитав Сергiй.
   - Собачка. - Навiщось вiдповiла Олена, хоча всiм i так було ясно.
   - Тяв! - Пiдтвердив собака i iнтенсивнiше замахав хвостом.
   - А якщо вiн нас не пропустить? - З побоюванням позадкувала Олена.
   - А на цей випадок у нас г дещо... - Володя дiстав з кишенi кульок.
   Коли ми йшли з гостей, нам запропонували взяти з собою щось солодке: цукерки або печиво. Але Володя солодкого не любить. Тому вiн захопив iз собою трохи м'ясно¬ нарiзки - пожувати на нiч.
   - Ти таке любиш? - Запитав вiн собаку, кидаючи перед його мордою шматочок. - Я, наприклад, дуже люблю. Як вiд серця тобi вiдриваю.
   Собака показав, що смаки у нього сходяться з Володиними, швидко проковтнув кинутий шматочок i попро-
  -------------------------------------------------- -------------------------------------------------
  *Friend - (з англ.) - "друг", short - (з англ.) - "дорога", funnу (з англ.) - "веселий". Прислiв'я: З другом веселiше дорога.
  сив ще. Володя збирався кинути новий шматочок, але собака вирiшив, що з рук буде гiгiгнiчнiше. Вiн пiдiйшов до Володi i злизав запропонований шматочок копчено¬ грудинки прямо з руки.
   - Ох, справи нашi скорботнi i шлях наш у темрявi... - Зiтхаючи, розлучався Володя зi смаколиками на нiч.
   З'¬вши все, що було у Володi, собака подивився на нас, нiби питаючи:
   - Що, зовсiм нiчого? Ну, тодi я побiг... - I зник у темрявi.
   За кiлька хвилин знову дали свiтло, ми попрощалися i розiйшлися по сво¬х корпусах.
  ***
   Наступного дня у ¬дальнi тiльки й було розмов, що про подорож до водоспадiв. У пiший похiд у гори ходила молодь. Всi вони захлинаючись розповiдали про похiд, про ночiвлю в наметах, про купання в холодних гiрських водоспадах, про шашлик у гiрському селищi.
   Старшi теж захотiли пригод. Директор пансiонату Вася (Василь Iванович) сказав, що згоден на похiд i для старших, але до нього треба пiдготуватися, тож запропонував здiйснити його наступно¬ суботи.
   - Пропоную всiм охочим записуватись на рецепцi¬. - Сказав вiн. - Прiзвище, iм'я, по батьковi, рiк народження, номер корпусу та кiмнати.
   За кiлька днiв до суботи у похiд записалося тридцять двi особи, майже всi - пенсiонери. Якщо молодь вирушала в похiд пiшки, старше поколiння вирiшили довезти максимально далi автобусом. Якщо з молоддю вiдправили лише одного провiдника, одного iнструктора та одну медсестру, то з нами вирiшили додатково вiдправити чотирьох молодих помiчникiв та лiкаря з двома величезними валiзами рiзних медикаментiв та апаратiв. Якщо молодь несла iз собою спальнi мiшки, то нам на мiсцi привалу пiдготували розкладнi лiжка, до котрих заздалегiдь доставили паралоновi
  матраци з комплектами бiлизни.
   Серед помiчникiв, якi супроводжували нашу групу, опинилися i Сергiй з Оленою.
   - Ось бачите! - Зрадiла я. - У вас i екскурсiя безкоштовна! Уявлягте скiльки б вам довелося викласти за не¬, якби ви записалися самi?!
   Вранцi в суботу, вiдразу пiсля снiданку ми всi завантажилися в комфортабельний автобус з кондицiонерами i нас повезли вузьким гiрським серпантином зi швидкiстю 40-50 кiлометрiв на годину. Майже весь час шляху у вiкна ми бачили лише стрiмкi скелi з одного боку i стрiмкi прiрви з iншого. На скелях росли кущi та дерева, крiзь якi iнодi вiдкривався крагвид на безкрайнг море.
   Tхали ми години двi, поки нам не запропонували вийти i розiм'ятися. Поки ми фотографувалися бiля обриву, бiля мальовничого камiння та кущiв, бiля швидко¬ рiчки, глибина яко¬ ледве доходила до колiна, автобус кудись зник. Виявлягться, далi ми мали йти пiшки. Нам роздали по альпенштоку* i по пляшцi води, i ми, розтягнувшись безладним ланцюгом, рушили вздовж берегу рiчки у гори. Часом уклiн був ледь помiтним, часом представав у виглядi широких сходинок, а деякi пiдйоми були такими крутими, що нам ¬х допомагали долати помiчники. Рiчка теж то бiгла майже рiвними дiлянками, то каскадами невеличких водоспадiв стрибала по сходах, то падала вниз водоспадами до трьох-чотирьох метрiв у висоту.
   - Це до цих водоспадiв нас везли? - Чулися буркотливi голоси деяких пенсiонерiв. - У пансiонатi водоспади i то вище!
   - Це ще не водоспади! Тi, до яких ми йдемо, ще попереду. - Заспокоював ¬х провiдник.
   Через годину такого нерiвномiрного пiдйому багато хто видихнувся.
  -------------------------------------------------- ---------------------------------------------
  *Альпеншток - гiрська палиця, палиця для подорожей горами.
   - Потерпiть ще трохи! - Пiдбадьорювали нас помiчники. - Метрiв за триста буде привал.
   - А щоб його! - Вигукнув величезний дядько в салатних шортах з рожевими квiточками та в шльопанцях. (Уявлягте: пiший гiрський похiд у шльопанцях?!) - А-а-а-а!!! - Тут же закричав вiн i впав на землю, тримаючись руками за ногу.
   До нього одразу ж пiдбiгли медсестра та один iз помiчникiв. Виявлягться, дядько в серцях копнув ногою корiнь дерева, що стирчав iз землi, i сильно забив палець. Палець йому перев'язали i вiн, спираючись на двох чоловiкiв i охаючи при кожному кроцi, повiльно поплентався в кiнцi ланцюжка.
   Нарештi, десь попереду за поворотом почулося передане по ланцюжку:
   - Привал! Привал!
   Ми вийшли до невеликого озерця, в яке з висоти метрiв семи спадало три потоки. Навколо, в тiнi дерев були розкладенi обтесанi колоди, на якi нам запропонували сiсти. Помiчники почали дiставати зi сво¬х рюкзакiв i роздавати нам загорнутi у фольгу бутерброди. Швиденько перекусивши, молодь iз гучним смiхом, пирханням, бризканням та криками почала купатися в озерцi, пiдпливаючи пiд струменi водоспаду. Я теж захотiла скупатися i, скинувши штани та футболку, залишившись у купальнику, теж увiйшла у воду. Вода мене обпекла. Пiсля лiсово¬ спеки гiрська рiчка здавалася крижаною. Володя, не вiрячи, що вода може бути такою холодною, вирiшив пiрнути з розгону.
   - А-а-а! - Закричав вiн, виринувши. - Ти чого мене не попередила?
   - Я ж сказала, що холодно. I всi навколо теж верещать.
   - "Холодно" - це коли трохи освiжаг, а я просто весь льодом покрився! - Володя почав розтирати свог тiло руками. - Може, ну його?
   - А водоспад? Що, даремно ми до нього стiльки часу то-
  пали? Нi, пливемо пiд водоспад! - I я попливла до спадаючих струменiв. Володя, зiтхнувши, поплив за мною.
   Картина привалу ряснiла рiзноманiтнiстю: хтось сидiв на колодi, вiдкинувшись спиною на стовбур дерева, що росло поруч, комусь мiряли тиск, хтось плавав, хтось фотографувався, хтось хникав i просився назад...
   Коли ми вибралися з води, Сергiй порадив штани та футболки одягнути прямо на мокрi плавки та купальники.
   - Не так спекотно буде! Нам ще йти та йти!
   - Як iти? - Аж пiдскочила на мiсцi якась дуже нафарбована дама. - Хiба це не тi водоспади?
   - Нi, тут тiльки привал, а до кiнцевого пункту ще години зо двi.
   - Справи нашi скорботнi та шлях наш у темрявi. - Зсутулившись, як древнiй старець, сперся Володя на свiй альпеншток i подав менi руку, щоб допомогти встати з колоди. - Ходiмо, подруга днiв мо¬х суворих...
   Поки ми дiсталися пункту призначення, нам довелося переходити рiчку в брiд i дертися вгору майже по стрiмкому схилу, тримаючись за укрiпленi нагорi мотузки, переходити через глибоку ущелину, на дно яко¬ з високо¬ скелi падала наша рiчка, по хисткому пiдвiсному мiстку. Здавалося, ми йшли цiлу вiчнiсть.
   - Киньте мене тут!.. - Голосив дядько з перев'язаним пальцем ноги. - Пристрелiть! Я далi не можу йти!
   - А я збиралася запросити вас на бiлий танець! - Фиркнула розмальована дама. - Треба придивитися когось iншого... - Задумливо розглядаючи чоловiкiв, що проходили повз не¬, пробурмотiла вона собi пiд нiс.
   Мiсце стоянки розташувалося бiля пiдковоподiбно¬ галявини бiля глибоко¬ западини, утворено¬ сiмома окремими струменями водоспаду, що падали з висоти метрiв дванадцяти. По краю в тiнi дерев стояли двомiснi вiйськовi намети з уже застеленими лiжками. Трохи далi пiд деревами примостилася похiдна солдатська кухня, зробленi з колод столи i лави були вкопанi в землю, а бiля намету з великим червоним хрестом стояло два розкладнi крiсла.
   - Розселяйтесь, купайтеся, оглядайтеся! - Дозволив нам розходитись провiдник. - Тiльки обережнiше у водi - тут глибина до десяти метрiв. Зате за колодою, перекинутою через рiчку вода по колiно.
  ***
   Ми з Володею зайняли намет у найближчому до води ряду. Над нею нависала велика магнолiя з кiлькома квiтками, що вже повнiстю розпустилися.
   - А може, кудись подалi вiд магнолi¬? - Невпевнено запитала я. - Адже вiд ¬¬ запаху голова болiтиме i взагалi можна отру¬тися.
   - Дивись, який тут вiтер! Вiн вiдносить запахи вниз по склону. Нiчого з твогю головою не трапиться! Проте як гарно!... Не дарма кажуть: Краса врятуг свiт! От i тебе врятуг.
   - Та мою голову вже нiщо не врятуг, хiба що трепанацiя... або ампутацiя... - Проворчала я, входячи у палатку i сiдаючи на лiжко. - Нiчогенько, м"яко... Чур, я купатися! Ти зi мною?
   - Взагалi-то, купатися досить й тричi на рiк - на Рiздво, на Великдень i на Трiйцю. А я вже сьогоднi i так, як ненормальний, поза чергою купався. Краще я полежу.
   - Просто так лежатимеш? I нiчого не робитимеш?
   - Нi, я не просто так лежатиму. Я думатиму про сенс життя... I про те, що корисного я змiг би зробити, якби не лiньки...
   Ще один ледар знайшовся! Та вiн працюг весь час без вихiдних! I навiть тут, замiсть того, щоб просто вiдпочивати, майже кожен день щось робить разом з Васею! Так... Йому, мабуть, i справдi треба просто трохи полежати та понеробствувати.
   До дна я не допiрнула. Глибока майже кругла криниця
  озерця здавалася чорною i тагмничою. З одного боку - висока скеля з водоспадами, що кидаг тiнь не тiльки на озерце, а й на рiчку, що випливаг з нього, з iншого - боброва купа i кiлька перекинутих через рiчку колод. Вода пiд водоспадами пiниться, як вiд прального порошку, в озерцi - тиха та тагмнича, а в рiчцi - мiлка, весела та грайлива. Пiд водоспадами втриматися на поверхнi було неможливо, вони намагалися прибити людей до самого дна виру. Вибравшись з-пiд давлячого стовпа води, я вибирала iнший i пробувала протриматися пiд ним. Це вдавалося лише пiд найтоншими струменями, що боляче стукали по плечах i спинi.
   - Здорово! Безкоштовний водяний масаж! - Почула я неподалiк знайомi голоси. Поруч зi мною гралися пiд струменями Олена та Сергiй.
   - I ви тут? А до дна допiрнули? - Запитала я.
   - Нi, поки що не вийшло. А Володимир Степанович iз рештою на мiлководдi купагться? Щось я його не бачу. - Почала оглядатись Олена.
   - Нi, вiн вирiшив полежати в наметi та подумати про глобальнi свiтовi проблеми. - Вiдповiла я. - А менi треба проплисти метрiв триста. Як ви вважагте, який радiус цього озерця?
   - Метрiв тридцять. - Прикинув на око Сергiй.
   - Отже, доведеться десять разiв проплисти туди й назад. - Пiдрахувала я. - Ну, я попливла!
   Не встигла я проплисти й сто вiсiмдесят метрiв, як усiх покликали на обiд. "Ну, не кидати ж менi майже виконане завдання?! Обiд нiкуди не подiнеться, менi його Володя вiзьме, а доплавати якихось там чотири рази туди i назад я зобов'язана!" - Як справжнiй козерiг подумала я, хоча вiд холодно¬ води в мене зуб на зуб не потрапляв.
   Володя вже взявся за другу страву, коли я, вся синя та тремтяча, пiдiйшла до нього.
   - На, вкрийся! - Подав вiн менi дбайливо приготовлений
  рушник. - Борщ ще гарячий.
   Як чудово на свiжому повiтрi, вибравшись iз крижано¬ води, накинутися на гарячий борщ! Я майже вiдразу перестала тремтiти. У серединi друго¬ страви (гречка з вiдбивною та салат з помiдорiв, огiркiв та цибулi) я вже скинула з себе рушник, а до компоту мiй купальник майже зовсiм висох.
   Пiсля обiду молодь влаштувала для нас розважальну програму. Були i естафети на березi, i вiкторини за столами, i малювання паличками на землi. Але найкориснiшим був показ рiзних способiв розпалення багаття - за допомогою сiрникiв, збiльшувального скла, лучного дриля (дощечки та палицi з прив'язаним до не¬ шнурком, як до лука для стрiльби) i навiть за допомогою полiетиленового пакету, заповненого водою.
   - Вода у пакетi утворюг лiнзу, здатну зiбрати сонячне свiтло у тонкий промiнь. - Пояснював провiдник. - Якщо води немаг, можна наповнити пакет i власною сечею!
   А потiм усiм бажаючим давалася можливiсть самим спробувати розпалити вогонь будь-яким способом. Вкотре я переконалася, що люди похилого вiку - як дiти. Варто ¬м вiдпустити гальма, як зупинити ¬х зможуть лише хворi суглоби та стрибки тиску.
   Потiм багато хто пiшов у намети вiдпочити перед вечерею, а найстiйкiшi вирiшили прогулятися околицями.
   - Тiльки обережно! - Прокричав нам навздогiн провiдник. - У лiсi можна зустрiти отруйних змiй!
   Ну, навiщо вiн це сказав? Тепер я йшла i постiйно вдивлялася у кущi, у гiлки, що нависали над стежкою, у стiни скель... I, звичайно ж, змi¬ менi трапилися! Головне, всi семеро людей пройшли повз них, не помiтивши, а я, чомусь опинившись у хвостi екскурсi¬, раптом помiтила на виступi прямовисно¬ стiни, на рiвнi мо¬х грудей i всього за метр вiд мене двох величезних чорних змiй. Наскiльки вони були величезними, треба питати не в мого страху. Вони лежали паралельно одна до одно¬ i просто засмагали на сонечку. Я, побачивши ¬х, зупинилася i зацiпенiла вiд страху, не в змозi рушити далi.
   - Допоможiть! - Закричала я. - Тут двi величезнi змi¬!
   - Та нi, це палки. - Спробував роздивитися ¬х Володя, який повернувся на пару крокiв до мене.
   - Нi, це змi¬! - Стояла я на свогму.
   Пiдiйшло ближче ще кiлька екскурсантiв.
   - Давайте, проходьте повз них! - Прошепотiла менi жiнка з буктиком у руках.
   - Не можу. У мене все вiднялося, я навiть поворухнутися не можу.
   - Але ж ми всi пройшли, i нiчого нам тi змi¬ не зробили! - Переконував мене хтось, кого янавiть не могла побачити, бо боялася поворухнути навiть очима.
   Змi¬ вiдчули пiдвищену увагу до себе цiло¬ юрми людей i почали пiдiймати голови.
   - Бачите, вони вже голови пiдiймають! Зараз накинуться! - Вже не прокричала, а провiзжiла я.
   - Справдi, змi¬. - Здивувався один iз молодих помiчникiв, який вирiшив супроводжувати нас у цiй прогулянцi. - А я думав, що це просто панiка на пустому мiсцi.
   Змi¬ повернули голови до найближчо¬ людини. А хто був найближчим? Звiсно ж я!
   - Висмикнiть мене звiдси! Я ворухнутися не можу! - Закричала я.
   Тут Володя зробив пару крокiв до мене, схопив мене за руку i смикнув на себе. Я мимоволi зробила кiлька крокiв за ним, а потiм мене вiдпустило. Ноги, руки, тулуб, шия - все знову запрацювало i я швидким кроком, тримаючись за Володину руку, пiшла вперед стежкою.
   - А змi¬ кудись повзуть. - Почула я за спиною.
   - Ще б пак! Ми ¬х так налякали!
   Хто кого налякав? Найбiльше налякали мене! Невже незрозумiло? Бiльше нi на яку красу навколишньо¬ природи я реагувати не могла. Вчепившись у Володину руку, я йшла за ним, як вiслюк на мотузку, дивлячись тiльки пiд ноги.
   Розслабитися я змогла лише за вечерею. Потiм були пiснi бiля багаття пiд гiтару, але вiд пережитих хвилювань у мене почали злипатися очi i Володя вiдвiв мене до намету.
   - А як i сюди змiя заповзе? - Сонним голосом запитала я.
   - Я тебе всю нiч охоронятиму! - Заявив мiй лицар.
   - Тодi добре... - Я заснула пiд спiв, що продовжував звучати за стiнками намету.
   - Вода, вода, кругом вода. - Спiвали хвилi, нiжно похитуючи мене i несучи до чудового острова...
   Наступного ранку нам запропонували прогулянку до водоспадiв, що знаходяться вище нашого. Туди вирушило всього чоловiк сiмнадцять. Рештi вистачило вражень i вiд вчорашнього походу. Нам довелося знову дертися кудись угору, знову кiлька разiв переходити через рiчку вбрiд i колодою, знову купатися в холоднiй водi. До речi, новi водоспади виявилися набагато меншими вiд наших i особливого враження на мене не справили. Але далi за ними було невелике гiрське селище, в якому нас пригостили чудовими шашликами.
   Повернулися ми на стоянку якраз до обiду. Пiсля обiду всi бажаючi (як без мене!) знову купалися в озерцi i приймали масажнi ванни пiд струменями водоспаду, а потiм почався зворотний спуск. Думагте, спускатися легше, нiж пiднiматися? Анiтрохи! Не уявлягте, як ми зрадiли, побачивши внизу справжню дорогу та наш автобус на нiй! Багато хто, забувши про вiк, помчали до нього мало не пiдстрибом.
   Пiсля вечерi, як завжди, були танцi, але я, знову ж таки як завжди, пiшла в номер, лягла на лiжко з ноутбуком i почала писати. Треба ж виконати обiцянку, дану Оленi. Написавши заголовок: "Кругом вода", я почала стукати клавiшами i вже не зупинялася аж до четверто¬ ранку.
  ***
   От за що я люблю наших людей, так це за чуйнiсть. У ¬дальнi завжди працюг телевiзор. Цього ранку в новинах показували, як вiдновлюють пiсля вiйни сво¬ мiста та села простi люди. Однi безкоштовно розгрiбають завали, iншi допомагають у винесеннi будiвельного смiття, у наведеннi в новобудовах чистоти, упорядкуваннi територiй.
   - Бачили б ви, яким дiстався менi цей пансiонат! - З гордiстю вигукнув Вася. - Тут майже все було зруйновано, а тепер ви можете комфортно вiдпочивати. А як закiнчимо з четвертим корпусом, то сюди ще тридцять шiсть чоловiк зможуть при¬хати!
   - А що з четвертим корпусом? - Запитав хтось.
   - Вiн уже майже готовий, тiльки дещо пiдфарбувати, постелити лiнолеум у коридорах, прибрати смiття навколо... За мiсяць, гадаю, вже зможу приймати гостей.
   - А давайте сьогоднi допоможемо пансiонату? - Кинув клич хтось iз вiдпочиваючих. - Щоб люди скорiше могли вiдпочивати!
   - Давайте! Давайте! Допоможемо! - Пролунало з усiх бокiв.
   - Де записуватись? Що робити?
   Уявлягте? Багато хто з них воював, багато партизанили, волонтерили, працювали - все для перемоги. I от, коли з'явилася можливiсть вiдпочити, причому за сво¬ грошi, вони збираються безкоштовно працювати, щоб якнайшвидше вiдновити пансiонат i дати можливiсть вiдпочивати iншим!
   - Ов-ва, скiльки охочих! - Здивувався Василь Iванович. - Дякую вам величезне, але тiльки давайте не всi одразу. Вiд стовпотворення на будiвництвi толку буде мало, та й ви втомитеся. А от змiнами по двi години...
   Ми записалися на змiну пiсля вечерi. Сергiй та Олена теж
  опинилися у нашiй бригадi. Нас iз Оленою поставили на рiзання вже розмiреного лiнолеуму, розкладеного на асфальтовому майданчику прямо на вулицi, а Сергiй iз Володею укладали його десь у серединi будiвлi.
   Вже за три днi новий корпус був повнiстю готовий. У ньому були розставленi меблi, дорiжки довкола викладенi кольоровою тротуарною плиткою, на клумбах висадженi квiти. I нiхто з нас особливо не перепрацював - всього по двi години роботи протягом трьох днiв - i вiдпочивай весь iнший час.
   На честь вiдкриття нового корпусу Василь Iванович влаштував бенкет з танцями. На бенкетi всiх розсадили по шестеро за столом. Розсаджували так, щоб за одним столом були представленi рiзнi поколiння. За нашим столиком опинилися ми з Володею, Олена з Сергiгм та бабуся Нiна з дорослим онуком-студентом Iгорем.
   Тему бенкету оголосили ще з ранку за снiданком - "Коханню всi вiки пiдкоренi". Запропонували пiдготувати вiршi та пiснi про кохання та записуватися до списку концертно¬ програми. I знову ж таки - якi нашi люди талановитi! Без запрошення якихось зiрок влаштували такий чудовий концерт, що просто "вiдпад"! У ньому були i просто пiснi про кохання, i пiснi з кiнофiльмiв, i романси, i арi¬ з оперет, i вiршi, i пантомiми, i сюжетно-рольовi танцi...
   I, звичайно ж, просто танцi. Мене запрошували разiв десять абсолютно рiзнi люди, навiть молодi. А Олена так взагалi була нарозхват. Бiдолашний Сергiй ледве встиг потанцювати з нею рази три, не бiльше. Причому пiсля одного з танцiв Олена повернулася до нього з шикарним букетом квiтiв i тут же пурхнула з новим кавалером.
   - Ти не ревнугш? - Запитала я його.
   - Нi, навпаки пишаюся! - Вiдповiв вiн, проводжаючи Олену очима. - Я ж не з якоюсь кiкiморою одружився, тож менi дуже пригмно, що це помiчають iншi.
   - А...
   - А любить вона мене! Хай заздрять! - Гордо закiнчив Сергiй i пiшов танцювати з дамою золотого вiку, що запросила його.
  ***
   Перед останнiм днем вiдпочинку, одразу пiсля снiданку я пiшла шукати Олену та Сергiя. Анi у жодному зi спортзалiв, анi бiля басейну я ¬х не побачила, тому вирушила на пляж. Tх я помiтила пiд парасолькою бiля само¬ кромки води - мабуть, у них сталася короткочасна перерва у тренуваннях.
   - А я тобi кажу, що не треба про себе нагадувати! Ну, може, в не¬ не вийшло, буваг таке. А ти сво¬м приставанням зiпсугш ¬м вiдпочинок. - Почула я, пiдходячи ближче.
   - Але редактор...
   - Не вб'г тебе твiй редактор! Вiдпрацюгш якось iнакше.
   - Хiба що нату...
   - А от i я! Ледве вас вiдшукала! Ось - сiмнадцять сторiнок чотирнадцятим шрифтом!
   - Вже написали? - Радiсно засяяли Олнчинi очi.
   - Я нiколи нiчого не вигадую! Описую все, що вiдбувагться довкола мене. Тут те, що я бачила у нашому пансiонатi. Ну, хiба що трохи прикрасила... Наприклад, не Чорне море, а Середземне, не пiвострiв, а острiв... I ще дещо по дрiбницях... Себе зробила трохи молодше... Але писала вiд твого iменi! На, читай! - Я сунула в руки Оленi надруковане оповiдання i пiшла до чоловiка, який чекав мене, стоячи до пояса у водi. - До речi, ми завтра вже ¬демо! - Кинула я через плече, зупинившись на пiвдорозi.
   Олена вiдразу ж почала читати це оповiдання:
  КРУГОМ ВОДА
   Це перше повогнне лiто обiцяло бути радiсним i щасливим - нам випала можливiсть вирушити в кру¬з Середземним морем. I от ми сто¬мо на палубi кру¬зного лайнера, а довкола вода, вода, вода...
   Щодня лайнер причалював то в одному, то в iншому порту численних сере-
  дземноморських мiст, пiдпливав до мальовничих островiв, розкиданих по морю, наче дорогоцiннi смарагди в золотому обрамленнi пляжiв. А яка в морi була вода!... Чиста, прозора, солона, прекрасна... T¬ було стiльки, що навiть не вiрилося, що десь на Землi можуть iснувати пустелi.
   - Вода - це щастя! Вода - це життя! - Кричала я, вкотре виринаючи бiля свого чоловiка.
   - Лгнка, ти в мене справжня русалка! - Захоплено вигукував Сергiй i пiрнав за мною.
   А якими солодкими, виявлягться, можуть бути поцiлунки у солонiй морськiй водi!... Хоча й на березi поцiлунки були приправленi солоним морським вiтром. А цiлувалися ми чомусь майже весь час: i на палубi, i в каютi, i в коридорi, i по дорозi на обiд в якомусь замку-ресторанi, i на бiлих мармурових сходах з фiгурними поручнями, i бiля кущiв троянд чи iнших квiтiв, висаджених уздовж дорiжок, i пiд платанами, пальмами, магнолiями, кипарисами...
   На лайнерi ми влаштувалися чудово! У нас була окрема каюта на двох iз усiма зручностями. Щоправда, без телевiзора та холодильника, але вражень i без них вистачало. Злiва вiд нашо¬ розташовувалась каюта подружньо¬ пари середнiх рокiв, а праворуч - бабусi з онуком-студентом. Так само, по шiсть чоловiк розсаджували нас i за столами. Подружню пару звали Галина та Володя, Бабусю - Нiна Григорiвна, а онука - Iгор.
   Кожна вечеря закiнчувалася танцями. Мене весь час запрошували рiзнi молодi та не дуже люди. Побачивши, як спокiйно реагуг на це мiй чоловiк, Галина запитала його:
   - Невже ти не ревнугш?
   - Нi, навпаки пишаюся! - Вiдповiв Сергiй. - Я ж не з якоюсь кiкiморою одружився, i менi дуже пригмно, що це помiчають iншi.
   - А...
   - А любить вона мене! - Сергiй цьомкнув мене в щоку i, проводжаючи очима, додав: - Хай заздрять!
   - Яка чудова пригода цей кру¬з! - Висловила загальний настрiй Галина, коли ми поверталися з танцiв до сво¬х кают.
   - Хiба це пригода? - Наздогнав нас якийсь пузатий дядько. - Так, безтурботна прогулянка. Ви ще побачите, що таке справжнi пригоди.
   - А де ж ми ¬х знайдемо у цьому райському куточку? - Поцiкавилася я.
   - Пригоди нiколи не треба шукати, вони самi вас знайдуть! - Зловiсно промовив дядько i зник за дверима свог¬ каюти.
  ***
   Вночi я встала попити, i опинилася по щиколотку у водi. "Невже, кран у душi не закрутили?" - Подумала я i пошльопала прямо по водi в санвузол. Кран був закручений, але води ставало дедалi бiльше. "Звiдки вона прибуваг?" - я спробувала вiдчинити дверi каюти, але вони подавалася насилу.
   - Давай поможу! - Пришльпав до мене Сергiй, який теж прокинувся.
   Ми налягли на дверi, вони почала вiдчинятися i в каюту потекло ще бiльше води.
   - Тонем! Корабельна аварiя! - На той час багато пасажирiв уже прокинулися i виявили всюди воду. - Рятуйся, хто може!
   - Без панiки! - Заспокоювали нас матроси. - Берiть найнеобхiднiшi речi, подивiться, щоб вашi сусiди були поруч iз вами, якщо когось немаг - повiдомте нам. Пiднiмайтеся на палубу та приготуйтеся до евакуацi¬.
   Корабель дуже сильно хитало. Ми з Сергiйком повернулися в каюту, одягли на себе все, що було можна, зiбрали в рюкзаки найнеобхiднiше з багажу, одягли ¬х на себе i мiцно пристебнули. Потiм ми вийшли у коридор. Галя та Володя вже були там, а бабусi Нiни з Iгорем не було.
   - Може, ¬м треба допомогти? - Запитала Галя.
   - Допоможемо! - Вiдповiв Володя та потягнув на себе дверi каюти.
   З внутрiшнього боку йому допомагав Iгор, але води було вже по колiна. Довелося пригднатися i Сергiю. Спiльними зусиллями каюту вiдчинили. Бабуся у спортивному костюмi стояла на лiжку, обвiшана трьома сумками на довгих ручках, перекинутими через шию та через плечi. Iгор був iз рюкзаком.
   - Усе взяли? - Запитав Володя.
   - Ой, окуляри! - Скрикнула бабуся.
   - Вони в тебе на носi. - Вiдповiв Iгор. - Але краще давай я сховаю ¬х у кишеню пiд блискавку, щоби не загубилися.
   - Ой, а мiрялка тиску!
   - Вона у тебе в синiй сумцi.
   - Давайте, спускайтесь! - Володя подав бабусi руку.
   - Ой, яка холодна вода! - Скрикнула бабуся, опинившись по колiна у водi. Не пройшовши й пiвдороги до дверей, вона знову зупинилася. - Ой, а мо¬ лiки!
   - Усi лiки у герметичному пакетi лежать у бiлiй сумцi. - Спокiйно вiдповiв Iгор. Поки ми вовтузилися з бабусею, всi пасажири вже вибралися на палубу, i в коридорах нiкого не було. Йти довелося вже по пояс у водi.
   На морi був шторм. Дощ лив нескiнченними потоками, хвилi переливались через палубу, виблискували блискавки, гримiв грiм, завивав вiтер. Раптом пролунав скрегiт i трiск. Хтось закричав:
   - Крах! Всiм сiдати у рятувальнi шлюпки!
   Виявилося, що поки ми з бабусею вибиралися на палубу, всiх пасажирiв вже рiвномiрно розподiлили по лiвому та правому бортах так, щоб при посадцi не було стовпотворiння. Шлюпки почали падати у воду одна за одною, нам човна не вистачило...
   У блиску блискавки ми побачили, що корабель несе прямо на чорну скелю, що стирчить iз моря. I як тiльки Iгор встиг зiрвати з борту рятувальний круг i, крикнувши: "Руки вгору!" - напнути його на бабусю? Вiн ще й примотав круг до бабусi кiлькома ручками вiд сумок i, схопивши ¬¬ в оберемок, стрибнув за борт. Справжнiй чоловiк! Надiйний, вiдповiдальний... Я стояла i спостерiгала за тим, що вiдбувагться, як у сповiльненiй зйомцi.
   - Чого сто¬ш? Круг шукай! - Вивiв мене iз зацiпенiння Сергiй.
   Але кругiв поруч не було. Щось мене смикнуло i я прийшла до тями у водi. Виявлягться, Сергiй, бачачи мiй неадекватний стан, просто скинув мене за борт i сам стрибнув за мною.
   Навколо була вода - зверху злива i хвилi, що падають на голову, знизу хвилi, що провалюються глибокими прiрвами, а серед усiг¬ цiг¬ води плавали якiсь уламки, норовлячи вдарити по головi, звалитися з хвилi на спину, зачепитися за ногу... Вчепившись за щось плавуче, серед яскравих блискавок, що блискали одна за одною майже без перерв, я помiтила, як задертий до грозового неба нiс корабля повiльно i навiть урочисто зник пiд водою...
   - Сергiю! Сергiю! - Вчепившись в уламок шезлонгу, я крутилася на всi боки.
   Нарештi, звiдкись здалеку пролунало:
   - Лгнка! Оленка, ти де? Пливи на мiй голос!
   I я попливла... Важко зрозумiти, на голос чи навпаки вiд нього... Пливла
  довго i вiдчайдушно, не зважаючи на удари якихось дерев'яних та пластикових предметiв. Пливла, доки у мене самi собою не заплющились очi. Але, здагться, я пливла i з заплющеними очима...
   - Лгнка! Лгнка! Та прокидайся ти! - Почула я голос Сергiя.
   "От чудово! Значить, менi все просто наснилося... Але як реально - досi холодно, мокро i болять забитi увi снi мiсця... " - Я усмiхнулася сво¬м думкам.
   - Якщо не прокинешся, я тебе тут кину! - У голосi Сергiя звучав розпач.
   Я розплющила очi i побачила над собою його перелякане обличчя.
   - Слава богу! Прокинулася. Я вже пiвгодини намагаюся розбудити тебе!
   Навколо вирувало море, але вже не так сильно, як ранiше. Чорнота ночi змiнилася передранковою сiрiстю, блискавки виблискували десь на горизонтi, грому чути не було. Хоча шум моря був таким сильним, що цiлком мiг перекрити далекий гуркiт.
   - Що сталося? - Запитала я.
   - А хто його знаг? Мабуть, корабель напоровся на якусь скелю.
   - А де всi iншi?
   - Ну, тi, хто сiв у шлюпки, сподiваюся, вже вiдпливли, а тi, хто не встиг... У всякому разi, я нiкого поблизу не бачу.
   - А якщо покричати?
   - Я кричав, аж горло зiрвав. Навiть ти не вiдгукувалася. Мабуть, у цiй бурi не було чути.
   - Я одного разу чула. Навiть попливла на твiй голос, поки... А якщо ще спробувати? Море вже трохи вщухло, бала три, не бiльше. - Прикинула я амплiтуду свого пiдняття на хвилю i падiння пiсля цього в прiрву.
   I тут тiльки я помiтила, що лежу на практично цiлому шезлонгу, примотана до нього шматком яко¬сь скатертини.
   - Це я тебе примотав, коли знайшов. - Сам Сергiй тримався за п'ятилiтрову пластикову сулiю вiд води, теж накинувши на не¬ якусь ганчiрку, щоб зручнiше було триматися.
   - Дякую. Я спробую покричати. - Наскiльки можна було, я пiдвелася на шезлонгу, натягнувши сво¬ пута, прокашлялася вiд бризок, що залiтали в рот, i закричала:
   - Е-ге-гей! Гаа-ляаа! Воо-вааа! Вiiiд-гууу-кнiiiть-сяааа!!!
   Навколо плавало стiльки смiття, що нас серед нього можна було прийняти за щось подiбне. Може, й нашi сусiди також десь тут?
   - Нiкого не чути. Давай просто плисти.
   - А куди?
   - Туди, куди несуть хвилi.
   - А якщо це у вiдкрите море?
   - Хвилi завжди прибиваг до берега. Колись допливемо.
   - Рокiв за сто?
   - Думаю, ранiше. Ти ж бачила, скiльки тут, у Середземному морi, островiв. Обов'язково до якогось приб'г.
   - А якщо вiн виявиться безлюдним?
   - Все одно нас шукатимуть.
   Ми перестали безладно борсатися, розташувалися на хвилях так, щоб було зручнiше скочуватися i пiднiматися на гребенi i навiть трохи пiдгрiбали, щоб пливти швидше.
   - А он щось кругле - може чиясь голова? - Помiтила я, як щось погойдугться на хвилях попереду.
   Хвилi тепер були гладкими i рiвними, без гребенiв i баранчикiв, вони повiльно пiднiмали нас метра на два-три вгору, а потiм так само повiльно опускали вниз.
   - Нiчого нема.
   - Воно зараз упало з хвилi, почекай, зараз пiднiметься ... Он! Он, вбачиш?!
   - Так, щось г... Я попливу швидше, подивлюсь! - I Сергiйко, вимахуючи руками щосили, випередив мене на одну хвилю.
   - Нi, це пляшка! - Прокричав вiн менi з наступно¬ водяно¬ гори.
   - Треба ¬¬ взяти iз собою! - Прокричала я. - Треба брати все, що плаваг, зробимо плiт, легше буде пливти! - I я почала озиратися у пошуках чогось корисного.
   Трохи осторонь нашого курсу я побачила якусь купу.
   - У купах смiття завжди буваг щось корисне! - Повчально сказав менi один бомж, коли я виносила смiття до контейнера.- Ось у вас, я бачу, у пакетi лежить скляна пляшка, а я ж ¬¬ можу здати!
   Пiсля тiг¬ зустрiчi я завжди складала непотрiбний одяг чи взуття у чистий
  пакет i, виносячи до смiтника, залишала його на кришцi бака - менi не потрiбно, а комусь може стати в нагодi. Тепер, як той бомж, я попрямувала до купи.
   - Лгнка, ти куди? - Прокричав збоку Сергiй.
   - Пливи за мною! - Вiдповiла я.
   До купи ми, знесиленi боротьбою з хвилями, що прагнули вiднести нас в iнший бiк, пiдпливли одночасно. Вже почався свiтанок, видимiсть покращала, хвилi знизилися до двох-пiвтора балiв.
   - Та це ж бабуся! - Вигукнув Сергiй, намагаючись розгребти купу.
   Справдi, до пластиково¬ стiльницi вiд палубного столу було прив'язано кiлька порожнiх пляшок, а зверху у примотаному сумками до тiла рятувальному крузi лежала бабуся Нiна Григорiвна. I не просто лежала, а теж була примотана до стiльницi канатом iз строкатими прапорцями. Хвiст цiг¬ корабельно¬ гiрлянди тягнувся за нею ще кiлька метрiв.
   - Цiкаво, чи вона жива? - Запитала я.
   - Жива. - Вiдповiла бабуся, не змiнюючи пози i не розплющуючи очей.
   - А чому ви так лежите?
   - Менi Iгор сказав: "Лежи, не ворушись i очi закрий, щоб нiчого не бачити i не боятися!" От я його й послухалася.
   - А де Iгор?
   - Не знаю... Ой! А де Iгор? - Бабуся розплющила очi i спробувала скочити, але гiрлянда з прапорцями ¬¬ не пустила. - Де мiй онук?! Знайдiть його! Врятуйте його!
   - Знайдемо та врятугмо! - Спробував заспоко¬ти ¬¬ Сергiй. - Заспокойтеся та допоможiть нам пливти у потрiбному напрямку.
   - Куди?
   - Туди! - Впевнено вiдповiв Сергiй.
   - А ви впевненi, що Iгорьок там?
   - Звичайно! - Хором прокричали ми.
   Пливти втрьох було вже спокiйнiше: якщо знайшли одного, знайдемо й iнших. Поступово хвiст гiрлянди поповнювався новими прикрасами: порожнiми пляшками, уривками тканин, полiетиленовими пакетами, якi ми наповнювали пластиковими стаканчиками, що траплялися, та iншою дрiбницею. Ну, не тоне це
  все чомусь!
   - Гей! На плотi! - Почули ми десь лiворуч-ззаду. - Зачекайте на мене!
   То був Володя. Сам. Ми почали грести йому назустрiч, щоб прискорити наше зближення. Йому дiстався уламок рятувального кола.
   - Добре, що на кораблях круги не надувнi. - Пробурмотiла я, поки Сергiй допомагав видертися знесиленому Володi на стiльницю поряд iз бабусею.
   - А ми не втопимося?... Ось сюди!... А вiн нас двох витримаг?... Ой, обережно! А то я впаду! - Коментувала бабуся нашi дi¬.
   - Не втопитеся... Витримаг... Ви ж прив'язанi... - Заспокоювала я ¬¬, хоч i не була в цьому певна.
   - Залишилося знайти ще двох... - Прошепотiв менi на вухо Сергiй, коли ми, влаштувавши на плоту Володю, попливли далi, тримаючись за прив'язанi до нього бутилi руками i били по майже заспокогнiй водi ногами.
   Володя майже вiдразу заснув i навiть почав похропувати, мабуть, усю нiч не спав. Через деякий час заснув i Сергiй, обхопивши руками пляшку i поклавши на не¬ голову. Мабуть, я теж задрiмала, бо сiпнулася i вiдпустила плiт вiд гучного вигуку:
   - Земля! Полундра! Земля! - Це кричав Володя, вставши на плоту рачки у стiйцi мисливського собаки i вказуючи вперед.
   Сергiй вiдпустив плiт i обплив його, щоб було краще видно. Я попливла за ним.
   - Так, здагться, острiв... - Невпевнено промимрив вiн.
   - На галюцинацiю не схоже... - Погодилася я.
   - Острiв! Острiв! Я бачу навiть пальми! - Радiв Володя.
   - I нас несе до нього. - Бабуся спробувала послабити сво¬ пута та сiсти на плоту.
   Плiт захитався, i Володi довелося розпластатися на ньому, щоби не перекинутися. Потiм вiн обережно сповз у воду.
   - Я допомагатиму штовхати плiт!
   - От чудово! - Зрадiла я. - Тодi я трохи вiдпочину, зовсiм вимоталася... - I я полiзла до бабусi....
  ***
   Причалювання до острова я проспала. Прокинулася в густiй тiнi паль-
  мових гiлок вiд тихо¬ розмови:
   - Я вже зовсiм почала тонути, та раптом мене щось висмикнуло. То був Iгор. Вiн хотiв доплисти зi мною до бабусi, але плiт вiдносило все далi й далi. Я сказала, щоб вiн мене покинув i плив за бабусею, але вiн сказав, що бабуся все одно прив'язана i не втопиться, а мене треба рятувати. Вiн прив'язав мене до себе мотузкою, а сам виловлював плаваючi навколо пляшки. Так ми й допливли... - чувся звiдкись збоку голос Галi.
   Я сiла i озирнулася. Трохи збоку на пiску сидiла бабуся з онуком.
   - От бачиш, всi тво¬ лiки не промокли. Правильно ти вигадала покласти ¬х у герметичний пакет.
   - Це я в iнтернетi прочитала! I мiрялка тиску суха! Потрiбно помiряти, щоб знати, якi таблетки пити.
   - Ти мiряй, а я сумки розбиратиму... Це все треба просушити... Це теж...
   - Всiм привiт! - Вийшла я з-пiд свог¬ пальми. - Дуже рада всiх вас бачити живими та здоровими! Давно ми вже тут?
   - Хвилин з п'ятнадцять. - Вiдповiв Володя.
   - А де Сергiйко?
   - Пiшов роздивлятися. Он у той бiк... - Володя показав у глибоку тiнь лiсу.
   - Дивно, тиск нормальний... - Здивовано пробурмотiла бабуся. - Пiсля такого...
   - Пiду, пошукаю його. - Вирiшила я.
   - Тiльки не йдiть далеко, бо потiм вас доведеться шукати! - Крикнув менi навздогiн Iгор.
   - I обережнiше! - Додав Володя.- У лiсi можна зустрiти отруйних змiй!
   От навiщо вiн це сказав? Тепер я йшла, з побоюванням вдивляючись у кущi, у гiлки дерев, що нависали над стежкою, у стiни скель... I, звичайно ж, змi¬ менi трапилися! На виступi величезного каменю, майже на рiвнi мо¬х грудей i всього за метр вiд мене лежали двi величезнi чорнi змi¬. Побачивши ¬х, я зацiпенiла на мiсцi i не могла не те що рушити, а й навiть просто нормально дихати.
   - Допоможiть! - Закричала я. - Тут змi¬!
   - Та нi, це палки. - Зовсiм поруч з-за куща вийшов мiй Сергiй.
   - Нi, це змi¬! - Стояла я на свогму.
   - Тодi йди до мене.
   - Не можу, у мене вiд страху все повiднiмало!
   Змi¬ почали пiдводити голови i повертати ¬х до мене.
   - I справдi, змi¬. - Здивувався Сергiй.
   Вiн ступив до мене, схопив мене за руку i смикнув на себе. Я мимоволi зробила кiлька крокiв i мене вiдпустило. Ноги, руки, тулуб, голова, шия - знову запрацювали. Я вiдбiгла на кiлька крокiв подалi вiд змiй i обернулася:
   - Ти йдеш?
   - Зараз... Ах! ¦! Снiданком ми тепер забезпеченi! - Сергiй повернувся до мене. У його руках були двi обезголовленi змi¬.
   - Я таке ¬сти не буду! - Вiд страху вiдсахнулася я вiд нього.
   - Будеш, куди ти подiнешся! - Заспоко¬в мене Сергiй. - Але до м'яса не погано знайти i гарнiр ...
   Як гарнiр ми знайшли гроно бананiв i кiлька недозрiлих мандаринiв.
   - Ходiмо назад, треба все це приготувати. - Поквапив мене Сергiй, з побоюванням поглядаючи на небо.
   Весь ранок небо було затягнуте сiрими хмарами, а тепер вони почали збиратися у важкi чорнi хмари.
   - Здагться, дощик збирагться... - Пробурмотiла я, намагаючись не вiдставати вiд Сергiя. На мiсцi привалу Володя та Iгор уже розвели багаття.
   - Я перша вогонь розвела! - Похвалилася бабуся Нiна. - Полiетиленовим пакетом iз морською водою! Володя намагався розвести його тертям, а Iгор хотiв вийняти скельця з мо¬х окулярiв, але я не дала!
   - Клас! А ми саме снiданок принесли! У нас буде м'ясний шашлик iз мандаринами та бананами!
   Шашликом iз змiй займалися чоловiки, я би до них нiзащо не торкнулася. Та й взагалi, шашлик - чоловiча справа! А жiноча справа - будинок. Я озирнулася - нiякого будинку поблизу не було.
   - Потрiбно будувати будинок! - Пiдiйшла до мене бабуся Нiна та показала на небо. - От-от дощ почнеться. - Iгоре! Iди сюди, там i без тебе впораються! - Покликала вона онука.
   - Що таке? - Пiдiйшов Iгор.
   - Треба будувати будинок. - Сказала бабуся.
   - Ясно, зараз щось пошукаю ... - Iгор кудись пiшов.
   Ми з Галею та бабусею знайшли невеликий рiвний майданчик бiля крутого схилу пiд розлогою магнолiгю i вирiшили, що будинок треба робити саме тут.
   - А може, десь подалi вiд магнолi¬? - Невпевнено спитала Галя. - Адже вiд ¬¬ запаху голова може заболiти.
   - Голова болить вiд квiтiв магнолi¬ у замкнених примiщеннях, а тут вiтер! - Тут же заперечив Iгор, що притягнув звiдкись два майже цiлих шезлонги.
   - От бачиш, нiчого з твогю головою не станеться! - Пiдбадьорила ¬¬ я. - До того ж дивись, який чудовий i красивий виходить навiс! Краса врятуг свiт! I тебе врятуг.
   - Мою голову нiщо не врятуг, хiба що трепанацiя чи ампутацiя. - пробурмотiла Галя.
   Одна з гiлок магнолi¬ простяглася майже горизонтально на висотi не бiльше двох метрiв вiд землi. Iгор почав спирати на не¬ знайденi уламки шезлонгiв i пластикових столiв, мiцно прив'язуючи ¬х до гiлки мотузками. Бабуся перетягувала пiд навiс просохлi на сонцi речi, ми з Галею рубали бананове листя, щоб накрити нашу споруду додатковим дахом.
   - Снiданок готовий! - Крикнув Володя.
   I одразу ж прогримiв грiм. Почало крапати.
   - Перетягуйте сюди вогонь! - Крикнула бабуся.
   Сергiй прибiг з величезним листком, на якому лежали гiлки-шампури з шашликом i запеченi в листi банани з мандаринами. Володя перекинув на кiлька складених стусом листя вугiлля вiд багаття i, перетягнувши ¬х пiд навiс, почав збирати поки що сухi гiлки. Галя кинулася йому помагати.
   - Тут затiкатиме! - Прокричала бабуся. - Треба рити вiдвiдний рiв!
   Я з Iгорем i Сергiйком почали руками i палицями рити вiдвiднi канавки, щоб дощова вода стiкала до пляжу, а не пiд наш навiс. I тут почалася злива. Притискаючи до себе зiбранi гiлки для багаття i прикриваючи ¬х сво¬ми тiлами, пiд навiс забiгли Галя з Володею. Багаття вирiшили робити невеликим, пiдкладаючи в нього по однiй-двi гiлки. Ми продовжували рити вiдвiднi канавки пiд струменями дощу.
   В укриття забралися вже в такiй темрявi, нiби настав вечiр. Всi ми були повнiстю промоклими, сухою залишалася лише бабуся Нiна.
   - Берiть що хочете! - Володя широким жестом показав на розкладенi на
  листi банана шашлики та фрукти.
   - Ой, я так зголоднiла! - Майже в один голос вигукнули я i Галя, накидаючись на ¬жу, поки вона ще не охолола.
   - Мав бути снiданок, а вийшов обiд! - З повним ротом прокоментував Сергiй.
   А шашлик iз змiй виявився дуже смачним! Нiколи б не подумала! Поки ми ¬ли, бабуся навiть зiбрала трилiтрову пляшку дощово¬ води, що стiкала з листя, видавила в не¬ один мандарин i запропонувала нам не просто воду, а чудовий тонiзуючий напiй. А потiм вона змусила нас роздягнутися, замотатися в кiлька просушених скатертин i простирадл, а мокрi речi розвiсити на гiлках над багаттям. Втомленi, але сухi й ситi, ми заснули пiд шум води, що лилася з неба i зi схилiв, напiвсидячи i пригорнувшись одне до одного...
  ***
   От за що я люблю наших людей, то це за чуйнiсть, за стiйкiсть i рiшучiсть. Ми всi працювали для перемоги - хто воював, хто партизанив, хто волонтерiв - i от коли з'явилася можливiсть вiдпочити, з головою поринули в радiсть та насолоду. А потрапивши у скрутну ситуацiю, знову згуртувалися та допомагають один одному. I нiхто не ниг, навiть вiсiмдесятирiчна бабуся! Коли дощ закiнчився, вона тихенько, щоб не розбудити нас, пiшла "на промисли" - шукати щось корисне. Так вона вiдкопала напiвзариту в пiску металеву тацю, на якiй можна було щось смажити, якiсь ганчiрки, з яких можна було спорудити постiлi чи ковдри, i навiть полiзла в море, щоб виловити металеву канiстру, з яко¬ збиралася зробити каструлю, щоб кип'ятити воду i щось у нiй варити.
   Прокинулися ми, коли сонце, яке постiйно перекривалося хмарами, хилилося до горизонту, а на небi знову почали збиратися чорнi хмари. Галя з Володею та Iгорем пiд чуйним керiвництвом бабусi Нiни почали змiцнювати наш будинок, споруджуючи з пiдручних матерiалiв стiнки, а ми з Сергiгм вирушили пошукати щось на вечерю.
   Поки було видно, ми полювали на мiлководдi на крабiв, але зiбрали ¬х всього п'ять штук. Зате Сергiю вдалося зловити велику рибу, кинувшись на не¬ всiм тiлом. Вiддавши улов бабусi, ми пiшли далi берегом, сподiваючись знайти якийсь стiкаючий до моря прiсний струмок. Ми йшли, поки майже не стемнiло, але струмка так i не знайшли.
   - Нiчого, вночi знову буде дощ, наберемо дощово¬ води! - Заспокоював мене Сергiй. - А зараз час повертатися.
   Я подивилась на небо. У цей час хмари злегка розiйшлися i на небi яскраво засвiтився величезний повний мiсяць. Раптом щось загарчало. Перед нами з лiсу вийшла якась величезна кудлата тварина. У свiтлi мiсяця ¬¬ очi злiсно блищали, а з пащi лунало загрозливе гарчання.
   - Що це за звiр? - Пошепки запитала я.
   - Не знаю, у темрявi погано видно. - Прошепотiв у вiдповiдь Сергiй. - Може, вовк, а може, рись...
   - А якщо вiн на нас нападе?
   - У мене г нiж. - Сергiй полiз у кишеню. - I ще дещо...
   Виявлягться, вiн навiщось приховав у кишенi пару шматочкiв шашлику.
   - А якщо вiн не ¬сть смаженого?
   - Перевiримо ... - Сергiй кинув звiровi шматочок м'яса.
   Звiр понюхав i з'¬в.
   - Ще хоче.
   - На! - Сергiй кинув другий шматочок. - Це останнiй, бiльше нiчого нема!
   Звiр з'¬в i другий шматок, а потiм, як привид, знову зник у темрявi лiсу.
   Коли ми дiсталися "хати", нас уже чекала юшка, розкладена по пластикових стаканчиках. I хоча до цього часу вже знову полилася вода з небес, бiля вогнища пiд навiсом було тепло i сухо, а на кiлькох лежаках, поставлених один до одного, були розкладенi "ковдри", зiбранi бабусею.
  ***
   Вранцi мене розбудило енергiйне:
   - Один, два! Один, два! Веселiше! Бадьорiше! Прокидагмося, поки сонце не припiкаг! - На березi, бiля самого краю води Сергiй проводив тренування з Галею, Володею та Iгорем. Бабуся блукала на мiлководдi, щось виглядаючи на днi, а над усiм пляжем яскраво свiтило сонце. Небо було синг i безхмарне.
   На снiданок у нас були краби та кiлька смажених рибок. А от прiсно¬ води виявилося зовсiм мало. За нiч ми майже всю випили, а до ранку дощ припинився.
   - Потрiбно шукати постiйне джерело води! - Рiшучим тоном проголосила бабуся. - Якусь рiчку чи струмок.
   - Всi струмки та рiчки зазвичай впадають у море. - Повiдомив Iгор. - Тому шукати ¬х краще, йдучи вздовж лiсу пляжем.
   - То ми й пiдемо! - Зрадiв Володя. - Я в цей бiк, а ти, Сергiю, йди у той.
   - А ми? - Обурилася Галя.
   - А ви залишитеся з бабусею Нiною i охоронятимете наш табiр! - Вiдповiв Сергiй.
   Довелося нам залишитись. Спочатку, знiчев'я, ми плавали i пiрнали, намагаючись щось зловити, але нам нiхто не попався. Незабаром до нас пригднався Iгор iз саморобним сачком, зробленим iз виламано¬ у лiсi рогатини та футболки. У нього справа пiшла продуктивнiше.
   - Краще б ви не плавали довкола мене i не розганяли рибу. - Через деякий час сказав вiн.
   - А що нам робити?
   - Викладiть на пляжi напис "SOS", щоб, якщо нас шукатимуть, могли б його помiтити з лiтака.
   I ми пiшли робити напис. Спочатку вирили руками поглиблення у виглядi букв, а потiм почали заповнювати ¬х зеленим пальмовим листям.
   - Добре, що це листя довго залишагться зеленим. - Примовляла Галя. - На бiлому пiску ¬х буде яскравiше видно.
   Виклавши напис, ми вирiшили пошукати щось ¬стiвне в джунглях . Спочатку пiшли в той бiк, куди вирушив Володя, але метрiв за двiстi заглибились у лiс. Довелося пiднiматися крутим схилом. Чомусь анi бананiв, анi апельсинiв, анi чогось корисного нам не траплялося. Ми пiднiмалися все вище i вище, поки не вибралися на мальовничий уступ, що нависав над урвищем, на днi якого протiкав струмок. На березi струмка хтось сидiв.
   - Це Володя! - Впiзнала чоловiка Галя. - Гей! Ми тут! - Закричала вона i пiдiйшла до краю урвища. - Еге-гей!
   Раптом камiнь, на якому вона стояла, зiрвався вниз. Галя зникла з очей. Я кинулася за нею, схопилася за гiлку i схилилася, намагаючись роздивитись ¬¬ на днi прiрви.
   - Я тут. - Почувся ¬¬ голос зовсiм поряд.
   Вона висiла, вхопившись руками за якийсь корiнь i бовтаючи ногами в пошуках опори.
   - Мене руки вже зовсiм не тримають.
   - Хапайся! - У мене через плече було перекинуто сумочку на довгiй ручцi. Не знiмаючи ¬¬ з ши¬ та мiцно вхопивши рукою, я спустила сумочку вниз. - Я тебе витягну!
   - А якщо вона не витримаг? - Iз сумнiвом подивилася Галя на шкiряний ремiнець, нарештi знайшовши опору для нiг. Але корiнь, за який вона трималася, обiрвався.- А-а-а! - Вона рефлекторно вхопилася за сумочку i знову повисла над прiрвою.
   - Тримайся! Знайди опору для нiг!
   Галя уперлася ногою в скелю.
   - Тягну! - Закричала я i почала щосили тягнути ¬¬ нагору, не вiдпускаючи при цьому гiлку, за яку трималася другою рукою.
   Але сил у мене було мало. Гiлка от-от могла обiрватися, сумочка вислизала з рук... I тут хтось мiцно вчепився спочатку в мене, а потiм у сумочку. Виявлягться, до нас пiдбiг Володя. Почувши крик Галини i побачивши, як вона впала, вiн, як справжнiй скелелаз, полiз майже прямовисним схилом до нас.
   - Ти чого це на край встала?! - Накинувся вiн на дружину, коли ми, вiсахавшись, отямилися.
   - Хотiла, щоб ти нас побачив.
   - Побачив! А якби ти розбилася?
   - Якби ж то у ротi виросли гриби... Ну, не розбилася ж!
   - До речi, про гриби. Ви у них розумiгтеся?
   - Я чудово знаюся на грибах! - Вигукнула я. - Ми з мамою та бабусею ¬х завжди збирагмо. А що?
   - Я там унизу знайшов цiлу галявину. Сидiв, думав: брати чи не брати, поки...
   - От i чудово! - Схопилася Галина на ноги. - Значить, на обiд у нас буде або грибний суп, або грибне рагу! Пiшли! - I вона знову попрямувала до урвища, до того самого мiсця.
   - Стiй! - Диким голосом заволав Володя. - Не туди! Он там треба спускатися. Я поки сюди лiз, придивився безпечний маршрут.
   Справдi, той шлях, який придивився Володя, майже сходами спускався до самого струмка. Гриби виявилися печерицями. Здорово, що вони ростуть майже
  скрiзь.
   - А я чула, що печерицi дуже схожi на блiду поганку - найотруйнiший гриб у свiтi.- Засумнiвалася Галина, дивлячись на безлiч грибiв, розсiяних мiж камiнням.
   - А я чудово розрiзняю печерицi вiд блiдо¬ поганки! - Заявила я, стягуючи з себе футболку та починаючи наповнювати ¬¬ грибами. - Допомагайте!
   Зiбравши повну футболку грибiв, ми почали спуск до моря вздовж струмка. В одному мiсцi струмок обривався з висоти метрiв п'яти-шести вниз стрiмким водоспадом.
   - Тут г обхiд. - Повiдомив Володя. - Я по ньому пiднiмався. Крутуватий, звичайно, але цiлком безпечний.
   Допомагаючи одне одному, ми спустилися до невеликого озерця, в яке трьома потоками спадав водоспад. Навколо нього валялися зламанi бурею дерева, на якi ми й присiли, вирiшивши зробити привал. Трохи вiдпочивши, Галя захотiла скупатися.
   - Не можна упустити такий шанс - скупатися пiд струменями водоспаду - Сказала вона. - Ай! Вода просто обпалюг! Не думала, що вона тут може бути такою холодною.
   - Та що ти там кажеш! - Зiбрався пiрнути з розбiгу Володя. - А-а-а-а-а!!! - Закричав вiн, виринувши. - Ти чого мене не попередила?
   - Я ж сказала, що холодно.
   - "Холодно" - це коли трохи освiжаг, а я просто весь льодом покрився! - Володя почав розтирати свог тiло руками. - Може, ну його?
   - А водоспад? Що, даремно ми до нього стiльки часу топали? Нi, пливемо пiд водоспад! - I Галя попливла до спадаючих струменiв.
   Володя, зiтхнувши, поплив за нею. Я обережно увiйшла у воду, вона була просто крижаною. Але ж не вiдставати менi вiд iнших? "А якщо всi будуть з даху стрибати, ти теж стрибнеш?" - пригадалися менi маминi слова, коли до водоспаду залишалося лише п'ять метрiв.
   - Цiкаво, яка тут глибина? - Володя пiрнув, виринувши майже за хвилину. - До дна не дiстав!
   - Я спробую! - Я теж пiрнула. Дна не було.
   Глибока майже чорна криниця озерця здавалася чорною i тагмничою. З одного боку - прямовисна скеля з водоспадом, що кидаг тiнь не лише на озерце, а й на струмок, що з нього витiкаг, з iншого - навалена купа дерев. Вода пiд водоспадами пiниться, як вiд прального порошку, в озерцi - тиха та тагмнича, а у струмку - мiлка, весела та грайлива. Пiд струменями водоспаду втриматися на поверхнi було дуже важко, вони намагалися прибити нас до дно виру. Вибравшись з-пiд давлячого стовпа води, я вибирала iнший i пробувала протриматися пiд ним. Це вдавалося лише пiд найтоншими струмками, якi боляче стукали по плечах i спинi.
   - Клас! Безкоштовний водяний масаж! - Пустували пiд струменями Галя i Володя.
   Воду в двi п'ятилiтровi пляшки ми набрали вже бiля самого пляжу. На обiд у нас була юшка з грибами та смаженi гриби з крабами. Серьожа, який повернувся з iншого боку, сказав, що анi рiчки, анi струмка йому на шляху не трапилося, зате вiн знайшов черепашi яйця.
   - От i чудово! - Похвалила його бабуся Нiна. - На вечерю будуть запеченi яйця!
   - Яке рiзноманiтне меню! - Прокоментував Iгор. - I риба, i краби, i гриби, i банани iз мандаринами! Ну просто середземноморська дiгта!
   - Що робитимемо пiсля обiду? - Запитав Сергiйко.
   - Пiсля обiду ми будемо вiльнi, як... як чайки! - Побачила я чайок над водою. - Як вiтер! Як хвилi!
   - Вiдпочиватимемо, купатимемося i засмагатимемо! - Зрадiли всi iншi.
  ***
   - Як тут спокiйно i гарно... - Задумливо промовила бабуся Нiна, коли ми сидiли пiсля вечерi навколо багаття, розкладеного на пляжi майже бiля води.
   Дiйсно, навколо було напрочуд красиво i тихо. Небо було не чорним, а фiолетовим, заповненим, як блискiтками, безлiччю великих яскравих зiрок. Майже повний Мiсяць проклав дорiжку, що свiтилася, по тихому морю. Вiд нашо¬ магнолi¬ долинали пахощi. I раптом... вимкнулося свiтло! Точнiше, Мiсяць закрили хмари, що набiгли несподiвано. Подув вiтер i знову почався дощ.
   - Вода, вода, кругом вода! - Заспiвав Сергiй.
   Ми зiбрали всi сво¬ речi i кинулися до нашо¬ хати пiд магнолiгю. Iгоревi навiть вдалося донести до нього кiлька палаючих гiлок. Пiд навiсом довелося розводити нове багаття.
   Вночi так гуркотiло, що спати нам не довелося. Вiтер постiйно норовив зiрвати дах, i нам по черзi доводилося вилазити пiд зливу, щоб ¬¬ змiцнювати та утримувати.
   А вранцi бабуся Нiна сказала:
   - Досить чекати бiля моря погоди! За нами нiхто так i не прилетiв, а сидiти тут без дiла набридло! Треба йти вздовж берега до того мiсця, де в море впадаг струмок, щоб не ходити далеко за водою.
   - А як же наш знак SOS? - Запитала я.
   - Зробимо стрiлочку, яка вказуватиме, куди ми пiшли! - Вирiшив Сергiй.
   Поснiдавши, ми виклали на пiску стрiлочку i, розiбравши наш будинок, пiшли до струмка. Майже весь день ми будували новий будинок, вибравши мiсце на височинi, щоб струмок, що перетворювався пiд час зливи на бурхливу рiчку, не мiг нас знести.
  ***
   На новому мiсцi ми прожили лише два днi. Тепер уже Сергiй не мiг всидiти на мiсцi.
   - Якщо ми йтимемо далi, то, можливо, нас знайдуть швидше. Тим бiльше, що тут iз ресурсами не дуже добре.
   Справдi, за цi два днi нам вдалося зловити лише одну велику камбалу та всього п'ять крабiв. Iз фруктами теж було не густо - лише кiлька зелених лимонiв.
   У дорогу вирiшили рушати одразу пiсля снiданку. Збудувавши волокушу i склавши на не¬ все наше добро, виклавши нову стрiлку, ми вирушили далi. Чоловiки по черзi рушали вперед на розвiдку, iншi ж тягли волокушу. Новий струмок знайшовся за кiлька годин. Усi приступили до будiвництва будинку, бабусi запропонували вiдпочити пiсля походу, а Iгор вирушив вгору по струмку в пошуках чогось ¬стiвного. До темряви вiн уже повернувся з кiлькома прiсноводними рибками та п'ятьма бананами.
   - Як тобi вдалося рибу спiймати? - Здивувався Володя.- Адже в тебе нiчого не було.
   - Я йшов, йшов, нiкого не чiпав. Стало жарко, i я пiшов по водi. Дивлюся - у водi плавають дрiбнi рибки. Спробував ловити ¬х руками, але вони дуже швидкi. Тодi я вирив руками неподалiк струмка ямку, потiм прорив до не¬ канавку i вода зi струмка ¬¬ швидко наповнила. А потiм я сiв i почав чекати. Через деякий час у мо¬й ямцi вже плескалося сiм рибок. Бiльше я не чекав, зiбрав рибу в пакет, який прихопив iз собою, i повернувся. Завтра треба знову навiдатися до тiг¬ ямки.
   - Завтра я нiкуди не пiду! - Заявила бабуся Нiна. - Такi походи вже не для мого вiку. Я згодна бути вашим кухарем, але добувати ¬жу та воду будете самi.
   - А тебе нiхто й не примушуг! - Вiдповiв Iгор. - Ти взагалi можеш нiчого не робити! Купайся в морi, вiдпочивай. У тебе номер iз видом на море, майже цiлий окремий лежак i навiть кущ дико¬ ожини пiд боком! Правда, ягiд на ньому вже не залишилося... Але нiчого, ми принесемо тобi якiсь делiкатеси! А самi пiдемо всi разом у похiд - у гори! На цiлий день!
   - Тодi я вам повинна щось приготувати! - Спробувала схопитися бабуся.
   - Приготугш, але пiзнiше! - Зупинив ¬¬ онук. - А поки що вiдпочивай!
   У темрявi, при свiтлi лише зiрок та Мiсяця, якi постiйно ховалися за хмарами, ми довго плавали в морi, стрибали на хвилях i намагалися вiдшукати в пiску черепашi яйця. Ягць на цьому пляжi не було. Мабуть, черепахи облюбували собi для кладки той пляж, на якому побував Сергiй, але вiн залишився далеко позаду, адже ми йшли в протилежний бiк.
  ***
   У похiд хотiли йти усi. Окрiм бабусi, зрозумiло.
   - Хтось маг з нею залишитися. - Заявив Iгор. - Одну ¬¬ залишати не можна.
   - Я не маленька! - Вигукнула бабуся. - Менi нянька не потрiбна!
   - А якщо якiйсь звiри? - Заперечив Iгор. - I взагалi, на безлюдному островi нiхто й нiколи не повинен залишатися поодинцi. Мiнiмум по двог!
   - То й залишайся! - Ображено пробурмотiла бабуся.
   - Але ж це я вигадав похiд! - Розгубився Iгор.
   - Гаразд, я залишусь. - Пожалiла його Галя. - Тим бiльше, що в джунглях водятся змi¬, а я ¬х дуже боюся...
   - Ну, якщо ти залишагшся, то я теж. - Володя опустив на пiсок зiбраний у дорогу вузол. - Хтось повинен вас охороняти.
   У похiд ми вирушили втрьох: я, Сергiй та Iгор. Спочатку йшли вздовж бере-
  га, а помiтивши невеликий струмок, рушили вздовж нього. У цьому мiсцi острова були справжнi гори. Iнодi ухил був ледь помiтним, iнодi представлявся у виглядi широких сходiв, а деякi дiлянки були досить крутими, тому ми допомагали одне одному збиратися на них. Струмок теж то бiг майже рiвними дiлянками, то каскадом водоспадiв стрибав сходами, то падав униз великими водоспадами. Нам довелося переходити його в брiд i дертися вгору майже по стрiмкому схилу, переходити через глибоку ущелину, на дно яко¬ з високо¬ скелi падав наш струмок, по хисткому пiдвiсному мiстку.
   - До речi, а звiдки тут мiсток? - Посидiвши трохи на зваленiй колодi i прийшовши до тями, запитала я.
   - Хтось його пiдвiсив... - Пробурмотiв Сергiй.
   - Ура! Люди! - Закричав, схопившись, Iгор.
   - Де люди? - Пiдскочили i ми з Сергiгм.
   - На островi г люди! Не звiрi ж цей мiсток пiдвiсили! - Радiсно стрибав Iгор навколо нас.
   - Точно. - Зупинився на мiсцi Сергiй i почав озиратися. - I як це я ранiше не звернув увагу...
   - На що? На що ти не звернув увагу? - Тормошила я його.
   - Сама подивися: спилянi колоди... рiвнi пеньки... i цей мiсток...
   - А на нашому боцi нiчого такого не було. - Iз сумнiвом заперечила я.
   - Отже, на наш бiк люди не заходять! Tх треба шукати там! Пiшли! - I Iгор швидко пiшов далi.
   Ми майже побiгли за ним. Нам знову довелося дертися кудись угору, знову переходити через рiчку спочатку вбрiд, а потiм колодою. Слiди людей нам зустрiчалися, але самi люди - нi.
   - Настав час зробити привал. - Побачивши, що я зовсiм знесилила, сказав Сергiй. - Обiд!
   - Швидше, вечеря. - Впала я на пеньок. - Вже сутiнки спускаються.
   - А, може, он за тим стрiмчаком ... - Не хотiв зупинятися Iгор.
   - Що за тим стрiмчаком, подивишся пiсля обiду! - Твердо вiдповiв Сергiй. - Треба багаття розвести, воду нагрiти.
   - Тодi я за дровами! - Iгор пiшов збирати дрова в тому напрямку, куди його манив стрiмчак.
   Я дiстала з сумки, перекинуто¬ через плече, те, що приготувала нам бабуся, i почала розкладати ¬жу на сусiдньому пеньку. Коли в консервнiй банцi, взятiй нами замiсть каструлi, закипала вода, було вже зовсiм темно. Вирiшили заночувати прямо тут, а за скелю зазирнути завтра.
  ***
   Нiч була ясною та спокiйною, тож ми чудово виспалися. А пiд час снiданку раптом почалася жахлива злива. Хмари набiгли на зовсiм ясне небо i почали поливати нас нескiнченними потоками. Стало зовсiм темно, гримiв грiм, блискали блискавки, йти було просто неможливо. Щоб менi не було так страшно, Сергiй заспiвав. Iгор пiдхопив майже вiдразу, а я, здригаючись при кожному гуркотi, спочатку спiвати не могла, але потiм теж пiдключилася. У нас вийшло чудове трiо! Шкода, нiхто не чув...
   Дощ закiнчився так само раптово, як почався. На небi знову яскраво свiтило сонце i не було жодно¬ хмаринки. Раптом ми почули страшний рев. Не встигли вискочити з укриття пiд нависаючим каменем, як нас змило потоком, що прорвався - струмок перетворився на бурхливу рiчку.
   - Хапайтеся за колоди! - Крикнув, виринаючи з чергового виру, Серьожа.
   Як було вхопитись? Колоди мчали з такою швидкiстю, що з рятувальних засобiв перетворилися на вбивчi. Нас несло i крутило, топило та било, зiштовхувало та роз'гднувало...
   - Сюди! - Почула я крiзь гуркiт, виринаючи з вiдносно тихо¬ води, в яку впала з висоти п'ятиметрового водоспаду.
   Трохи осторонь на плоту стояв рачки Iгор i простягав до мене руку. Хтось пiдштовхнув мене ззаду i я вчепилася в плiт.
   - Звiдки в тебе плiт? - Запитав Iгоря Сергiй, видершись слiдом за мною.
   - Це не плiт, це шматок того мосту, яким ми переходили струмок. Рiчка його знесла та розвалила на шматки.
   - Клас! Тепер попливемо з комфортом. - Зрадiв мiй чоловiк.
   I тут ми полетiли вниз. Разом iз нашим плотом, у супроводi колод та гiлок... Отямилася я на дерев'янiй пiдлозi. Повсюди, наскiльки я могла бачити, лежали колоди. Водоспад, з якого ми впали, шумiв метрiв за п'ятдесят. Я спробувала пiдвестися, але колоди пiд мо¬ми ногами розiйшлися i я плюхнулася у воду.
   - Обережно! - Вихопив мене з-пiд колоди Iгор. - Це вам не суходiл, колоди
  лежать на водi, а яка там глибина, невiдомо.
   - Достатня. - Вiдповiла я, знову розпластуючись на колодах. - Я до дна не дiстала.
   - Треба якось пробиратися до берега. - Сергiй обережно встав навкарачки i пiдповз до мене.
   - А де берег?
   - Он там, бачиш - дерева ростуть?
   - А як йти?
   - Якщо бiгти дуже швидко, то колоди можуть не встигнути зануритися. - Припустив Iгор. - Зараз спробую... - I вiн побiг.
   Деякi колоди пiд його ногами йшли вглиб, деякi вставали дибки, деякi переверталися... Але вiн добiг!
   - Вийшло! - радiсно стрибав вiн берегом. - Давайте сюди!
   Коли ми вибралися i вiдсахалися, виявилося, що анi запасiв, анi сумки, анi навiть взуття ми не магмо. Все забрала вода.
   - Доведеться йти босонiж. - Iгор пiдвiвся, щоб iти далi.
   - Ой, я не можу ходити босонiж по цих гiлках та камiнню! - Я спробувала зробити кiлька крокiв, але чимось вколола ногу.
   - Я тебе понесу на руках! - Сергiй пiдхопив мене на руки i пiшов за Iгорем.
   Вийшовши на чергову вершину, ми побачили попереду море, а внизу... Внизу був чудовий пляж, що напiвколои охоплював бiлий готель.
   - Люди ... - Прошепотiла я i вiдключилася ...
   Наш острiв не був безлюдним. На його пiвнiчному узбережжi, зверненому до материка, був шикарний готель для вiп-персон, якi не бажали стикатися з простими людьми. Всiх, хто врятувався пiсля аварi¬ корабля, в якостi компенсацi¬ за незручностi, безкоштовно розселили в шикарних номерах цього готелю. Не було лише нас. Нiхто й не подумав шукати нас на тому самому островi, де були всi нашi, пошуки йшли все далi й далi в море...
   Вже за годину привезли на катерi бабусю Нiну, Галю та Володю. Ми зайняли сусiднi люкси та продовжили насолоджуватися вiдпочинком на морському курортi. До речi, дощiв бiльше не було...
  ***
  Вранцi ми з Володею запакували речi в машину, зби-
  раючись ¬хати. Ми прощалися з Васею бiля вiдчинених дверей машини, коли до нас пiдiйшли Олена та Сергiй.
   - Я вже прочитала ваше оповiдання! - Повiдомила Олена. - Я майже всi подi¬ впiзнала! I як вам тiльки вдалося такий мирний та комфортний вiдпочинок перетворити на пригоди, сповненi небезпек?!
   - Ну... Я так бачу. - Вiдповiла я.
   - До побачення! - простяг Володя руку Сергiю. - Може, колись зустрiнемося.
   - Пригмного вiдпочинку! - Почала я сiдати на переднг сидiння. - I цiкавих пригод!
   - Дякую! Але ми вже за два днi теж ¬демо. - Олена, обiйнявши Сергiя за талiю, помахала рукою.
   - За два днi таке ще може статися! - Пiдморгнула ¬й я.
   Володя вже сiв за кермо, ще раз махнув рукою Васi та Сергiю i завiв мотор. Я знову помахала всiм, i ми по¬хали. Озирнувшись, я побачила, що Олена i Сергiй, стоячи обiйнявшись, почали знову цiлуватися. I як ¬м не набридаг?
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"