Аннотация: Куди вiдправитися на канiкули? Звичайно ж, на якусь iншу планету. Кого ж там зустрiла звичайна сiм'я?
ЯК Я ПРОВIВ КАНIКУЛИ
ОПОВIДАННЯ
(Наснилося моєму синовi Сергiю в лютому 1990)
Нарештi мої канiкули збiглися з вiдпусткою батькiв! Ми сiли в свiй зорелiт i полетiли свiт за очi, сподiваючись кинути якiр на першiй-лiпшiй, пiдходящiй для вiдпочинку планетi.
По дорозi зустрiчалося багато планет, але умови на них нам не подобалися: на однiй йшов дощ, iнша складалася з льоду, а ми не дуже-то любимо кататися на ковзанах, на третiй якраз почалося виверження вулкану...
Та, нарештi, ми помiтили невелику, але симпатичну зелену планету. Запустили iндикаторний зонд - умови виявилися близькi до земних: склад атмосфери майже такий же, температура +26 С. I, хоча на нiй немає дерев, а тiльки трави i очерети, але деякi з них досить високi, щоб давати тiнь. Хоча на нiй немає морiв i океанiв, але дуже багато прiсних потiчкiв i рiчок i злегка солонуватих озерець i болiт. Коротше, є де засмагати, повалятися на травичцi i поплавати.
Ракету тато посадив на невеличкiй височинi. Поки вiн перевiряв прилади й дiставав намет, ми з мамою взяли ковдри, подушки, надувнi матраци, сумку з продуктами i пiшли до невеликої рiчечки шукати мiсце для табору.
На самому березi дуже чистої рiчки ми знайшли чудове сухе мiсце з невисокою травою, що пiвостровом пiднiмалося над болотом, вкритiм дрiбною зеленою ряскою, в яке впадала наша рiчечка.
Розстеливши ковдри i роздягнувшись, ми стали засмагати пiд м'яким сонцем. Потiм я поплавав - вода була не нижче 25 №С, глибина в середньому досягала 1,5 метра, ширина бiля нашого пляжику була близько трьох метрiв. На мою думку, умови чудовi. Ми вирiшили пожити тут тиждень.
Час пролетiв швидко. Ми купалися, засмагали, грали в рiзнi iгри, бродили по околицях. Нарештi, настав час збиратися у зворотний шлях. Батько пiшов готувати зорелiт до вiдльоту, а ми з мамою насолоджувалися останнiми хвилинами на цiй тихiй, затишнiй, безлюднiй планетцi...
I раптом з болота вилiзла величезна рептилiя, схожа на велику ящiрку, полiзла на нашу ковдру i, як нi в чому не бувало, вляглася на нiй. Ми з мамою схопилися з ковдри i вiдбiгли вбiк. Придивившись, я помiтив, що вона не така вже й велика, як здалося спочатку, а всього близько трьох метрiв в довжину (включаючи i хвiст). Я схопив якусь товсту палицю i вiд розгубленостi взявся лупцювати нею непрохану гостю. Рептилiя продовжувала лежати, як нi в чому не бувало, мружачись на сонечко i злегка помахуючи зеленим хвостом. Я отямився, подивився на свою палицю i побачив, що це палка напiвкопченої ковбаси. Задумливо дивлячись на рептилiю, я витер ковбасу об рукав сорочки, вiдкусив шматок i почав жувати.
Мама чомусь дуже рознервувалася, стала кричати на раптiлiю:
- Пiшла геть! Вiддай нашу ковдру! Бач, яка нахаба! Iди в своє болото, а то запущу в тебе чайником!
Я продовжував жувати ковбасу, переводячи погляд з рептилiї на маму i назад. Мама бiгала навколо рептилiї i обурювалася. Рептилiя важко зiтхнула i раптом заговорила людським голосом:
- Ну досить. Я вже досить наслухалася, засвоїла ваш язик i можу з вами поговорити...
Мама так i застигла з вiдкритим ротом, а я сказав:
- Здраааастє...
Iз розмови з нашою гостею я дiзнався, що ця планета населена розумними рептилiями, якi володiють гiпнозом i вмiють пересуватися в космосi. Бували вони i у нас на Землi. Їх космiчнi кораблi схожi на опуклi диски. Взагалi, їх болотна архiтектура не ряснiє рiзноманiтнiстю i всi будiвлi теж нагадують опуклi диски.
Багато чого я не встиг розпитати, бо над нами несподiвано нависла велика тiнь и рептилiя шубовснулась у болото. Це батько помiтив, що у нас не все у порядку i прилетiв на зорельотi нам на допомогу.
Ми погрузили всi речi у зорелiт i полетiли додому... I тут я прокинувся...