Давыдова Оксана Сергеевна : другие произведения.

Казка Про Смiливу Кицьку

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Оценка: 4.64*8  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Бiля невеличкого кущика на асфальтованiй дорiжцi лежала сiренька кицька. Тепле сонце грiло ЏЏ смугасту спинку, а вiтерець злегка ворушив м’якеньке хутро. Кицi так було хороше, що вона навiть тихенько мурчала. Ви також почули б це, якби нахилилися до самого ЏЏ чорного носика. Але вам би це нiзащо не вдалося, бо вона ж не будь-яка домашня кицюня, якiй лише б пеститися. Вона - поважна вулична кiшка. В неЏ навiть iменi не було. Печаталось в "Барвинке"
Бiля невеличкого кущика на асфальтованiй дорiжцi лежала сiренька киць-ка. Тепле сонце грiло її смугасту спинку, а вiтерець злегка ворушив м’якеньке хутро. Кицi так було хороше, що вона навiть тихенько мурчала. Ви також почули б це, якби нахилилися до самого її чорного носика. Але вам би це нiзащо не вда-лося, бо вона ж не будь-яка домашня кицюня, якiй лише б пеститися. Вона - поважна вулична кiшка. В неї навiть iменi не було.
Цей день дiйсно був гарний: сьогоднi киця пiймала мишку та знайшла двi риб’ячi голови. I так приємно було дрiмати на сонечку!.. Але ж вона ж не яка-небудь домашня кицюня, а поважна вулична кiшка, тому, як раптом щось зашурхотiло, вона сторожко пiдняла вушка та заблищала зеленим оком.
Це вiтер сам у собi закрутився невеличким смерчем, пiдхопив синiй папiрець i наближався до кицi. Смерчик закрутився навколо неї, пiдхопив її простягнену лапку, i разом iз нею зник!..
Добре, що нiкого не було навколо i нiхто не бачив, який був вираз кицiної мордочки. Бо, якби хтось подивився зараз на неї, то вирiшив би, що домашнi кицюнi набагато розумнiшi за вуличних котiв, та ми ж знаємо... Але не будемо вiдволiкатися i повернемося до асфальтованої дорiжки, на якiй сидiла сiренька киця i розгублено розглядала гладеньку смугасту шкiрку на мiсцi своєї задньої лапки.
- Ох, - сказала, ледь оговтавшись, сiра киця. - Вiтер вiднiс мою лапку у далекi таємнi свiти. Хто ж тепер пiклуватиметься про неї? Адже нiхто крiм мене не погодує її. Ой-йо-йой! I нiхто крiм мене не помиє її так чисто, як я. Бiдна моя лапонька!
Мабуть, яка-небудь домашня кицюня так би й жалкувала все життя за своєю лапкою. Але не наша справжня вулична кiшка!
- Нi, - вирiшила вона, - я не покину свою нещасну нiжку! Я пiду її шукати!
Зовсiм поряд киця побачила такий самий смерчик, який вiднiс її лапку, i стрибнула прямо в його середину! Свiт навколо кицi закрутився, навколо стало темно (мабуть, тому, що вона заплющила очi). Але зовсiм скоро очi вона вiдкрила, тому, що досить боляче на щось впала, а це “щось” голосно закричало. Наша киця встигла побачити, як вiд неї швидко тiкало синє кошеня. Хоча, як ми вже знаємо, наша киця не яка-небудь домашня кицюня, а справжня вулична кiшка, яка добре знає життя, але тут вона вимушена була зiзнатися, що синiх котiв нiколи не бачила. Ще бiльше вона здивувалася, побачивши, що кошеня жалiється великiй кiшцi... жовтого кольору iз зеленими смужками. Узагалi, це був дуже дивний свiт: тварини, якi ходили навколо, були незвичайних, яскравих кольорiв: коти, собаки, рiзнi пташки та усiлякi домашнi тварини були червонi, рожевi, бузковi, зеленi у рiзнокольорових плямах, смужках, навiть, у квадратиках та трикутничках.
Та пiд кицею щось продовжувало пищати. Лише наша героїня стала на лапки, як зпiд неї вислизнуло щось прозоророжеве. I вiдразу звiдусiль почулося: “Хапай його! Лови!” I за мить поважний жовто-червоний пес iз сачком нiс це “щось” у великiй склянiй банцi. “Та цей хвацький собака мiг i мою лапку отак схопити!” - Подумала сiренька киця. I, вже нiчому не дивуючись, лише з думкою про свою нiжку, вона помчалася за собакою. Бiгла вона швидко, але встигла лише помiтити, як червоний пес щез за дверима будиночку з вивiскою “Бюро знахiдок”. Якби наша киця була яка-небудь домашня кицюня, то вона б нiчого не зрозумiла, але ж вона - справжня вулична кiшка, i добре знає, що в Бюро знахiдок чекають на своїх хазяїв загубленi речi.
Дверi тихенько дзеленькнули срiбними дзвониками, пропускаючи сiру кицьку до невеличкої кiмнати, заповненої довгими рядами полиць.
- Вiтаю Вас! - почулося зпiд прилавка, заставленого дивними речами.
- Добрий день, - вiдповiла киця, дивлячись, як вiдразу за словами звiдти з’явилося спочатку руде волосся, потiм невеличкi окуляри, а за ними довжелезнi мiднi вуса i наостанку - сяюча усмiшка старого хазяїна Бюро знахiдок. - Ви щось загубили?
- Так. А як Ви дiзналися? - здивувалася киця.
- Просто так до нас не приходять. Або шукають своє. Або знайшли чуже. Ви нiчого не принесли. Тож...
Киця прикусила свого рожевого язичка: “Що це я задаю дурнi питання, як яка-небудь домашня кицюня”. А вголос сказала:
- Я загубила свою гарненьку сiреньку лапку. Чи Ви, бува, її не бачили? Вона ж без мене пропаде. Хто буде її годувати, напувати, купати?..
Дiдусь перехилився через прилавок, уважно подивився на кицю i сумно похитав рудою головою.
- Нажаль, нi, панi кицю. В нашому Бюро знахiдок багато що є:
на тих полицях у бляшаних коробках стоїть загублений сором. Вiн такий сором’язливий, що не може нiкому показатися. Поряд iз ним у скляних банках - душi, якi упали в п’ятки i потихеньку викотилися через дiрочки у шкарпетках. їх хазяї знаходять швидко, а сором, нажаль, довго стоїть на полицях. Далi, у тих великих коробках, - забутi голови. Звичайно, не самi голови, а думки. У шухлядах зiтхає втрачене кохання. Без хазяїна воно скоро засихає i нам доводиться iнодi викидати деякi скриньки. На отих полицях праворуч стоять: утрачений розум i глузд, зав’язанi у серветки; покинутi мрiї, прив’язанi до полиць яскравими стрiчками. Тут же - втраченi сподiвання. Iнодi у нас буває загублений талант та незнайдене щастя. Як бачите, панi кицю, вибiр у нас великий, але, нажаль, котячих лап ми не маємо.
В цей час знову дзеленькнули дзвоники на дверях i зайшов вже знайомий нам пес, тримаючи в лапах сяюче щастя, яке не встиг утримати якийсь невдаха.
А похнюплена сiренька киця сумно чимчикувала у натовпi рiзнокольорових тварин. Вона вже так довго була тут, що сама потрошку стала змiнювати колiр: то кiнчик хвостика ставав зеленим, то вуса починали золотавiти, нiби сонячнi промiнчики. А коли вже й на животику з’явилися блакитнi смужки, киця сiла на землю i обхопила лапками свою голову iз бузковими вушками: “Що ж робити? Якщо так пiде i далi, то моя лапка, навiть якщо я її знайду, не впiзнає мене. Вона ж залишиться сiренькою, а я стану барвистою, як клоун” (вона, як справжня вулична кiшка, багато де ходила, i бачила афiшi бiля цирку).
Раптом кицька стрiпнулася: щось знайоме промайнуло у строкатому натовпi. Вона швидко пiдхопилася i чимдуж побiгла слiдом. Скоро киця помiтила рiдненьку сiреньку нiжку, яка, брудна i схудла, стрибала вулицею. “Дорогенька! Я тебе впiймаю!” - нявкнула наша киця i iз швидкiстю справжньої вуличної кiшки кинулася на свою лапку, як прудку мишку притисла її до землi i ...
...прокинулася на асфальтовiй дорiжцi, мiцно стискаючи зубами свою лапку, яка росла прямо з кицiного сiрого боку. “Оце присниться, так присниться, - струснула головою кицька, вiдпускаючи лапку. - Але... яка ж я рада, що ти зi мною, моя лапко!”
Сонечко вже хилилося до небокраю i грiло не так тепло. Проте, його вечiрнi промiнчики фарбували у помаранчево-червоне все-все навколо i кицi навiть на мить здалося, що вона знов чимчикує у барвистому натовпi. Та сонечко вже сховалося i все стало таким звичним, навiть рiдним! I киця, твердо спираючись на всi свої лапки, йшла сутiнковими вуличками, нiчого не боячись, як справжня вулична кiшка.
3-22.04.2001
Оценка: 4.64*8  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"