Аннотация: Переклад оповiдання "Cats of Ulthar" by Howard Phillips Lovecraft виключно з некоммерцiйними цiлями задля вивчення iноземних мов.
Вiдомо, що в Ультарi, що за рiкою Скей, жодна людина не може убити кота. I я вiрю цьому, коли дивлюсь на того, що муркоче бiля вогню. Бо кiт сповнений таємниць i ближче до того, що людина не може побачити. Вiн душа стародавнього Єгипту, оповiдач тих казок, що були старими тодi, коли Офiр i Меро були квiтучими мiстами. Вiн родич володарям джунглiв та спадкоємець старих та зловiсних секретiв Африки. Сфiнкс - двоюрiдний родич котам, але кiт походить ще з давнiших часiв i знає те, що Сфiнкс уже забув.
В Ультарi, перед тим, як мiська влада заборонила убивати котiв, жив собi старий орендар зi своєю жiнкою, якi обожнювали ловити i убивати сусiдських котiв. Навiщо вони це робили - я не знаю, звiсно, декому не подобаються котячi спiви уночi, або те, що коти тихо ходять, де їм заманеться. Але старий зi старою насолоджувались тим, що ловили котiв пастками та вбивали їх у свїй хижцi. I тi перехожi, що чули це уночi, розумiли, що смерть та була повiльна i дуже болiсна. Але мiсцевi нiчого не казали старим - чи того, що дуже огиднi у них були обличчя, чи того, що та занедбана хижка стояла десь у тiнi дубiв, на околицi. Навiть хазяї котiв бiльше боялися тих старих, чим ненавидiли, i тiльки пильнували, щоб чийсь улюбленець або знаний мишолов не пiдходив близько до тих. Але, коли кiт все-таки зникав, то хазяїн або гiрко плакав, або тихо дякував Долi, що це тiльки кiт, а не його дитина. Бо не знали мешканцi Ультару, звiдки коти походять.
Одного дня на вузькi брукованi вулицi Ультару заїхав караван торговцiв. Не таких, що звичайно заходили торговими шляхами. Смаглявi цi люди були, купляли у мiсцевих яскравi буси i ворожили долю за срiбло. Фургони їх були розмальованi химерними фiгурами - з людськими тiлами, але голови у намальованих були котячi, лев'ячi, баранячi i соколинi. А головний у караванi носив дивну головну пов'язку - з рогами та диском мiж ними, посерединi.
I був у караванi малий хлопчик, без батька чи матерi, тiльки з чорним кошеням поруч. Чума зробила його сиротою, але кошеня було йому добрим товаришем i розрадою у горi. Того Менес, як його називали старшi у караванi, смiявся значно частiше, чим плакав, i бавився зi своїм чорним улюбленцем бiля розмальованого фургона.
Але на третiй день, як приїхав той караван, Менес не знайшов свого кошеняти. I, коли вiн гiрко плакав на базарi, то хтось розказав йому про тих старих i про тi крики уночi. I, коли хлопчик це почув, то плач його стих, але пiдняв вiн руки до сонця i почав молитися незрозумiлою мiсцевим мовою. Але мiсцевi поглянули на небо - чим довше молився Менес, тим сильнiше хмари набували подоб тих, намальованих на фургонах, iстот, i кожна була увiнчана пов'язкою з рогами та диском посерединi.
Караван поїхав з Ультару того ж вечора, бiльше їх там не бачили, i разом зi смаглявим людьми зникли всi коти. Всенькi -великi, малi, бiлi, чорнi, рудi, сiрi, смугастi. Мiський голова, старий Крагон, звинуватив тих смаглявих у крадiжцi котiв як помсту за убивство кошеняти Менеса. Але худий Нiт, мiський писар, зауважив, що це скорiш тi старi котовбивцi зачарували усiх котiв насмерть, бо дуже ненавидiли котячий рiд. Тим бiльш малий Атл, син шинкаря, сам бачив, як опiвночi усi коти Ультару стали, як солдати, по двоє у колонну, i пiшли до тої хижi, обходячi її по колу. З одного боку, вiрити такiй малiй дитинi якось незручно, але ж можна i в того старого запитати, коли вiн зранку вийде на вулицю.
У гнiвi та горi полягали мешканцi Ультару спати, а на ранок - диво стало! - кожен кiт сидiв вдома, бiля вогню, ситий, лискучий, та ще й муркотiв преголосно. I радiли мешканцi Ультару з цього. Старий Крагон знову почав про те, що це смаглявi котiв вкрали, бо вбитi старими коти не повернулись. Але цiлi двi доби коти тiльки спали та вмивались, не торкаючись навiть найсмачнiшої їжi.
I тiльки через тиждень помiтили, що увечерi у тої старої хижi вiкна не свiтяться. А худий Нiт зауважив, що тиждень - це якраз з тої ночi, як усенькi коти зникли, а старих i не бачили бiльше. А наступного тижня мiський голова зiбрав усю свою хоробрiсть, ще й узяв з собою коваля Шанга i каменяря Тула як свiдкiв i пiшов до тої старої хижi. I, коли вони висадили старi дверi, то побачили лише два чистiсiнькi, без жодного шматочка м'яса на них, людськi кiстяки i ще декiлька жукiв в кутках.
I тодi зiбралась мiська раза, i покликала малого Атла, i розпитали його уважно, i дали йому цукерку. I попитали у свiдкiв, у мiського голови, у Нiта-писаря, у Залта-слiдчого, у всiх мешканцiв Ультару - що ж було за тi два тижнi? Як Менес молився? Яких iстот бачили у хмарах? I тодi мiська рада зiбралась ще раз i прийняла закон, про який знає будь-хто - вiд торговцiв у Хатлезi до мандрiвникiв у Нiрi - в Ультарi, що за рiкою Скей, жодна людина не може убити кота.
NoThe Cats of Ulthar
by H. P. Lovecraft
Written 15 Jun 1920
No Переклад - Кононенко Дарiя Володимирiвна 12 червня 2014