Пiднiми очi до гори i ти побачиш небо до якого ти не звикла. Але воно таке ж блакитне i сумне. Але на ньому ти не бачиш нi радощiв, нi слiз, нi мрiй. Воно не дарує тобi вiдчуття спокою. Ти одна. Ти дивишся на небо i вiдчуваєш пiдтримку.
Тут не має будинкiв, немає паркiв i алей. Тут немає нiчого схожого на попереднє життя. Ти замислюєшся i лунаєш думкою за далекi гори, за безмежний океан i темнi лiси. Ти бачиш його в iншому життi. Ви їхали одним потягом, але вночi хтось змiнив напрямок руху. I ви почали вiддалятися . Вiн поїхав до свого, а ти до свого майбутнього. На жаль у вас тепер рiзне майбутнє. Ти бачиш своє небо, а вiн своє. Твої хмаринки нiколи не набудуть форм про якi мрiє вiн, а вiн не зможе роздивитися твої. Але є те, що все одно об'єднує вас. Це спогади. Спогади про лiтаки, про море, про новi мiста побаченi вперше вдвох, про нескiнченнi балачки про майбутнє...Ви разом дивилися на одне небо. Колись все було одне на двох.
Вони завжди залишалися лише друзями. Проте мрiяли про бiльше. Але мiж ними завжди був хтось ще. Вони не були проти просто мрiяти i бачити небо.
А тепер вона бачить iнше небо, iнших людей, iншi будинки. Вона не знаходить мiсця для спогадiв.
Ти iнша. Ти стала iншою. I немає мiсця минулому. Все що мало статися не пройшло повз.