Господарське право - 2013 рiк - Теоретичнi питання для залiкових бiлетiв
1. Поняття та види господарської дiяльностi.
Поняття господарської дiяльностi наводиться в ст. 3 Господарського Кодексу України (далi - ГК). Пiд господарською дiяльнiстю розумiють дiяльнiсть суб"єктiв господарювання у сферi суспiльного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалiзацiю продукцiї, виконання робiт чи надання послуг вартiсного характеру, що мають цiнову визначенiсть. Виходячи зi змiсту ст. 3, 42, 52 ГК загальнi рiзновиди господарської дiяльностi можна сгрупувати таким способом: 1) комерцiйна господарська дiяльнiсть (пiдприємництво) - господарська дiяльнiсть, що здiйснюється для досягнення економiчних i соцiальних результатiв та з метою одержання прибутку; 2) некомерцiйна господарська дiяльнiсть - господарська дiяльнiсть, що здiйснюється без мети одержання прибутку; 3) господарське забезпеченням дiяльностi негосподарюючих суб"єктiв - дiяльнiсть негосподарюючих суб"єктiв, спрямована на створення i пiдтримання необхiдних матерiально-технiчних умов їх функцiонування, що здiйснюється за участi або без участi суб"єктiв господарювання. Слiд зауважити, що вичерпний перелiк видiв господарської дiяльностi, якi пiдлягають лiцензуванню (а саме - 57 видiв господарської дiяльностi), установлює Закон України "Про лiцензування певних видiв господарської дiяльностi" вiд 01.06.2000. Водночас вiдповiдно до ст. 259 ГК вид господарської дiяльностi має мiсце в разi об"єднання ресурсiв (устаткування, технологiчних засобiв, сировини та матерiалiв, робочої сили) для створення виробництва певної продукцiї або надання послуг. Окре?мий вид дiяльностi може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати низку процесiв, кожний з яких входить до вiдповiдної категорiї класифiкацiї. Виходячи з положень розд. VI, VII ГК можна виокремити такi види господарської дiяльностi:1. Господарсько-торговельна дiяльнiсть - дiяльнiсть, що її здiйснюють суб"єкти господарювання у сферi товарного обiгу, спрямована на реалiзацiю продукцiї виробничо-технiчного призначення i виробiв народного споживання, а також допомiжна дiяльнiсть, яка забезпечує їх реалiзацiю через надання вiдповiдних послуг. 2. Агентська дiяльнiсть - комерцiйне посередництво, що полягає в наданнi комерцiйним агентом послуг суб"єктам господарювання пiд час здiйснення ними господарської дiяльностi способом посередництва вiд iменi, в iнтересах, пiд контролем i за рахунок суб"єкта, якого вiн представляє. Комерцiйне посередництво є пiдприємницькою дiяльнiстю. Комерцiйним агентом може бути суб"єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, що ґрунтується на агентському договорi, здiйснює комерцiйне посередництво. Не є комерцiйними агентами пiдприємцi, що дiють хоч i в чужих iнтересах, але вiд власного iменi. 3. Перевезення вантажiв - господарська дiяльнiсть, пов"я?зана з перемiщенням продукцiї виробничо-технiчного призначе?ння та виробiв народного споживання залiзницями, автомобiльними дорогами, водними та повiтряними шляхами, а також транс?портування продукцiї трубопроводами. Суб"єктами вiдносин перевезення вантажiв є перевiзники, ван?тажовiдправники та вантажоодержувачi. 4. Капiтальне будiвництво - будiвництво об"єктiв виробничого та iншого призначення, пiдготовка будiвельних дiлянок, роботи з обладнання будiвель, роботи з завершення будiвництва, прикладнi та експериментальнi дослiдження i розробки тощо, якi виконуються суб"єктами господарювання для iнших суб"єктiв або на їх замовлення та здiйснюються на умовах пiдряду. 5. Iнновацiйна дiяльнiсть - дiяльнiсть учасникiв господарських вiдносин, що здiйснюється на основi реалiзацiї iнвестицiй з метою виконання довгострокових науково-технiчних програм з тривалими строками окупностi витрат i впровадження нових науково-технiчних досягнень у виробництво та iншi сфери суспiльного життя. Фiнансова дiяльнiсть включає грошове та iнше фiнансове посередництво, страхування, а також допомiжну дiяльнiсть у сферi фiнансiв i страхування. 6. Фiнансове посередництво - дiяльнiсть, пов"язана з отриманням та перерозподiлом фiнансових коштiв, крiм випадкiв, передбачених законодавством. Фiнансове посередництво здiйснюють установи банкiв та iншi фiнансово-кредитнi органiзацiї. 7. Комерцiйна концесiя - за договором комерцiйної концесiї одна сторона (правоволодiлець) зобов"язується надати другiй сторонi (користувачевi) на строк або без визначення строку право використання в пiдприємницькiй дiяльностi користувача комплексу прав, належних правоволодiльцевi, а користувач зобов"я?зується додержувати умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодiльцевi обумовлену договором винагороду. 8. Зовнiшньоекономiчна дiяльнiсть - господарська дiяльнiсть, пiд час здiйснення якої майно та/або робоча сила перетинають митний кордон України. Крiм того, розд. VIII ГК установлює спецiальнi режими господарювання, а саме: 1) спецiальна (вiльна) економiчна зона - частина територiї України, на якiй установлено спецiальний правовий режим господарської дiяльностi, особливий порядок застосування та дiї законодавства України. 2) концесiя - це надання з метою задоволення суспiльних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом мiсцевого самоврядування на пiдставi концесiйного договору на платнiй та строковiй основi вiтчизняним або iноземним суб"єктам господарювання (концесiонерам) права на створення (будiвництво) та/або управлiння (експлуатацiю) об"єктом концесiї за умови взяття концесiонером на себе вiдповiдних зобов"язань, майнової вiдповiдальностi i пiдприємницького ризику.3) iншi види спецiальних режимiв господарської дiяльностi:а) виключна (морська) економiчна зона України; б) здiйснення господарської дiяльностi на державному кордонi України; в) здiйснення господарської дiяльностi в санiтарно-захисних та iнших охоронних зонах, на територiях i об"єктах, що особливо охороняються; г) господарська дiяльнiсть у Збройних Силах України; д) здiйснення господарської дiяльностi на територiї прiоритет?ного розвитку; е) здiйснення господарської дiяльностi в умовах надзвичайного стану, надзвичайної екологiчної ситуацiї i в умовах воєнного стану.
2. Обмеження господарської дiяльностi.
Пiд господарською дiяльнiстю у Господарському кодексi України (далi - ГК України) розумiється дiяльнiсть суб"єктiв господарювання у сферi суспiльного виробництва, спрямована на виготовлення та реалiзацiю продукцiї, виконання робiт чи надання послуг вартiсного характеру, що мають цiнову визначенiсть. Господарська дiяльнiсть, що здiйснюється для досягнення економiчних i соцiальних результатiв та з метою одержання прибутку, є пiдприємництвом, а суб"єкти пiдприємництва - пiдприємцями. Господарська дiяльнiсть може здiйснюватись i без мети одержання прибутку (некомерцiйна господарська дiяльнiсть). Вiдповiдно до ст 42 Конституцiї - кожен має право на пiдприємницьку дiяльнiсть, яка не заборонена законом. Разом з тим чинне законодавство мiстить низку обмежень щодо здiйсн.пiдпр.дiяльностi. ПО-ПЕРШЕ - ст. 42 Конституцiї - обмежує (на думку iнших науковцiв - тимчасово забороняє) пiдприємницьку дiяльнiсть депутатаiв, посадових та службових осiб держ.влади та органiв мiсцев.самовр. ПО-ДРУГЕ - органи держ.влади, органи мiсцев.самовр. вiдповiдно до своїх повноважень та в порядку, встановленому законом, можуть застосувати до субєктiв господарювання такi рiзновиди адмiн.-господар. санкцiй як: 1) обмеження чи зупинення дiяльностi субєкта господар. 2) зупинення дiї лiцензiї на здiйснення субєктом господ. певних видiв господ.дiяльностi чи навiть її анулювання. ПО-ТРЕТЄ - за ч. 4 ст 22 ГК законно можуть бути визначенi види господ.дiяльностi, яку дозволяється здiйснювати лише держ.пiдприємствами, установами, органiзацiями. Наприклад, дiяльнiсть повязана з обiгом наркот.засобiв, психотропних речовин (за деякими винятками), i прекурсорiв - здiйснюється пiдприємствами держ. та комунальної форми власностi за наявностi лiцензiї на здiйснення вiдповiдних видiв дiяльностi. Так само, дiяльнiсть що повязана з проведенням кримiналiстичних, судово-медичних, судово-психiатричних експертиз, розробленням, випробовуванням, виробництвом та експлуатацiєю ракет-носiїв, зокрема з їх космiчними запусками з будь-якою метою - може здiйснюватись лише державн. пiдприємствами та органiзацiями. Також чинне законодавство передбачає певнi обмеження господарської дiяльностi на землях водного фонду. Обмежується господарська дiяльнiсть в прибережних захисних смугах уздовж морiв, морських заток i лиманiв та на островах у внутрiшнiх морських водах. Так само обмежується господарська дiяльнiсть в прибережних захисних смугах уздовж рiчок, навколо водойм та на островах. Необхiднiсть встановлення рiзних обмежень господарської дiяльностi з використанню земель, у тому числi i тих, якi перебувають на правi приватної власностi, зумовлена значною мiрою публiчними iнтересами, а також обмеженiстю земель у природi i незамiннiстю їх в процесi господарської та iншої дiяльностi. Режим господарської дiяльностi на землях водоохоронних зон визначається ст. 87 Водного кодексу України i постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 8 травня 1996 р. Iстотнi обмеження господарської дiяльностi передбачаються щодо використання зон санiтарної охорони. Обмеження дiяльностi в них спрямованi на запобiгання погiршенню якостi води, яка використовується для водопостачання населення, лiкувальних i оздоровчих потреб. Крiм того iснує обмеження господарської дiяльностi на територiї iсторичних ареалiв населених мiсць. Обмеження пiдпр.дiяльностi може виражатись i у виглядi лiцензування. Обмеженню (лiцензуванню) пiдприємницької дiяльностi пiдлягають тiльки тi види пiдприємницької дiяльностi, якi безпосередньо впливають на здоров"я людини, навколишнє природне середовище та безпеку держави. Для здiйснення пiдприємницької дiяльностi, що лiцензується, необхiдно отримати вiдповiдну лiцензiю та дотримуватися певних умов та правил здiйснення цього виду дiяльностi (лiцензiйнi умови), якi встановлює Кабiнет Мiнiстрiв або уповноважений ним орган. Лiцензiя - це документ державного зразка, який засвiдчує право лiцензiата (суб"єкта господарювання, який одержав таку лiцензiю) на провадження зазначеної в нiй виду господарської дiяльностi протягом визначеного строку за умови виконання лiцензiйних умов. Без лiцензiї не можуть здiйснюватися: - пошук (розвiдка) корисних копалин; - виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасiв до неї, холодної зброї, окремих видiв пневматичної зброї та торгiвля нею; - виробництво вибухових речовин i матерiалiв; - розроблення, виробництво, виготовлення, зберiгання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, вiдпуск, знищення наркотичних засобiв, психотропних речовин i прекурсорiв; - медична та ветеринарна практика; - органiзацiя iноземного, внутрiшнього, зарубiжного туризму; екскурсiйна дiяльнiсть; - посередництво у працевлаштуваннi на роботу за кордоном тощо.
3. Поняття пiдприємництва. Заборони стосовно ведення пiдприємницької дiяльностi.
Пiдприємництво - це самостiйна, iнiцiативна, систематична, на власний ризик господарська дiяльнiсть, що здiйснюється суб'єктами господарювання (пiдприємцями) з метою досягнення економiчних i соцiальних результатiв та одержання прибутку (Ст. 42 ГКУ). Вiдповiдно до ст 42 Конституцiї - кожен має право на пiдприємницьку дiяльнiсть, яка не заборонена законом. Разом з тим господарське законодавство України встановлює певнi заборони щодо окремих видiв пiдприємницької дiяльностi. Одразу хочеться наголосити, що заборонених видiв пiдприємницької дiяльностi взагалi не iснує, оскiльки вона є дiяльнiстю дозволеною. Забороненими можуть бути певнi дiяння - види будь-якої дiяльностi, що має ознаки пiдприємницької. Так, дiяльнiсть, пов'язана з обiгом наркотичних засобiв, психотропних речовин, їх аналогiв i пере курсорiв, здiйснюється вiдповiдно до Закону України "Про обiг в Українi наркотичних засобiв, психотропних речовин, їх аналогiв i прекурсорiв" вiд 15.02.1995 року. ЗАБОРОНЕНО здiйснювати без лiцензiї тi види господарської дiяльностi, що пiдлягають лiцензуванню. Лiцензiя - це документ державного зразка, який засвiдчує право лiцензiата (суб"єкта господарювання, який одержав таку лiцензiю) на провадження зазначеної в нiй виду господарської дiяльностi протягом визначеного строку за умови виконання лiцензiйних умов. За лiцензiєю дозволяється займатись такими видами дiяльностi, як - виробництво вибухових речовин i матерiалiв; - медична та ветеринарна практика; - туризм, екскурсiйна дiяльнiсть; - посередництво у працевлашт.за кордоном тощо. Лiцензуванню пiдприємницької дiяльностi пiдлягають тiльки тi види пiдприємницької дiяльностi, якi безпосередньо впливають на здоров"я людини, навколишнє природне середовище та безпеку держави. Зокрема з цiєї причини в Українi забороняється гральний бiзнес та участь в азартних iграх. З метою охорони поверхневих водних об"єктiв вiд забруднення i засмiчення та збереження їх водностi вздовж рiчок, струмкiв та потiчкiв, морiв, морських заток i лиманiв, навколо озер, ставкiв та водосховищ в межах водоохоронних зон встановлюються прибережнi захиснi смуги - на територiї яких заборонено (чи обмежено) певнi види господарської дiяльностi. Наприклад, тут забороняється - зберiгання та застосування пестицидiв i агрохiмiкатiв, добрив; миття та обслуговування транспортних засобiв i технiки; влаштування полiгонiв побутових та промислових вiдходiв i накопичувачiв стiчних вод; тощо. Також чинним закондавством передбачено ТИМЧАСОВУ ЗАБОРОНУ на здiйснення пiдприємницької дiяльностi: - не допускається заняття пiдприємницькою дiяльнiстю таких категорiй громадян: вiйськовослужбовцiв, посадових осiб органiв прокуратури, суду, державної безпеки, внутрiшнiх справ, господарських судiв, державного нотарiату, а також органiв державної влади i управлiння, якi покликанi здiйснювати контроль за дiяльнiстю пiдприємств; - особи, яким суд заборонив займатися певною дiяльнiстю, не можуть бути зареєстрованi як пiдприємцi з правом здiйснення вiдповiдного виду дiяльностi до закiнчення термiну, встановленого вироком суду; - особи, якi мають непогашену судимiсть за крадiжки, хабарництво та iншi корисливi злочини, не можуть бути зареєстрованi як пiдприємцi, не можуть виступати спiвзасновниками, а також займати керiвнi посади в товариствах i посади, пов"язанi з матерiальною вiдповiдальнiстю.
4. Умови ведення пiдприємницької дiяльностi. Державна реєстрацiя пiдприємництва.
Теорiя i практика пiдприємництва країн з ринковою економiкою визначили та пiдтвердили основнi умови, необхiднi для створення цивiлiзованого пiдприємництва, зокрема: наявнiсть ринку покупця; наявнiсть конкуренцiї; довготривала мотивацiя; свобода дiяльностi у зовнiшньому та внутрiшньому середовищi; свобода розмiщення капiталу; свобода розмiщення робочої сили. Основними умовами здiйснення пiдприємницької дiяльностi є: державна реєстрацiя пiдприємництва; право найму працiвникiв i соцiальнi гарантiї при використаннi їх працi. Однiєю з головних умов здiйснення пiдприємницької дiяльностi є державна реєстрацiя пiдприємництва. Заняття пiдприємницькою дiяльнiстю без державної реєстрацiї тягне за собою накладення штрафу вiд трьох до восьми неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян з конфiскацiєю виготовленої продукцiї, знарядь виробництва i сировини чи без такої (ст. 164 Кодексу про адмiнiстративнi правопорушення). Якщо цi дiї вчинено протягом року пiсля накладення адмiнiстративного стягнення за такi ж порушення, фiзична особа, винна у їх вчиненнi, може бути притягнена до кримiнальної вiдповiдальностi у виглядi штрафу вiд ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян або виправними роботами на строк до двох рокiв, або обмеженням волi на той самий строк (ч. 1 ст. 202 КК).
Державна реєстрацiя суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi здiйснюється вiдповiдно до ст. 8 Закону України "Про пiдприємництво" i детально регулюється Положенням про державну реєстрацiю суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi, затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 25 травня 1998 р. Державна реєстрацiя суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi проводиться за мiсцезнаходженням або мiсцем проживання цього суб'єкта, якщо iнше не передбачено законом. Для державної реєстрацiї суб'єкта пiдприємницької дiяльностi - юридичної особи подаються такi документи: - рiшення власника (власникiв) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крiм приватного пiдприємства). Якщо власникiв або уповноважених ними органiв два i бiльше таким рiшенням є установчий договiр, а також протокол установчих зборiв (конференцiї) у випадках, передбачених законом; - статут, якщо вiдповiдно до законодавства це необхiдно для створюваної органiзацiйно-правової форми суб'єкта пiдприємницької дiяльностi; - реєстрацiйна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацiю; - документ, що засвiдчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта пiдприємницької дiяльностi в розмiрi, передбаченому законом; - документ, що засвiдчує внесення плати за державну реєстрацiю. Громадяни, якi мають намiр здiйснювати пiдприємницьку дiяльнiсть без створення юридичної особи, подають реєстрацiйну картку встановленого зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацiю, копiю довiдки про присвоєння iдентифiкацiйного номера фiзичнiй особi - платнику податкiв та iнших обов'язкових платежiв i документ, що засвiдчує внесення плати за державну реєстрацiю. За державну реєстрацiю (перереєстрацiю) суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi вноситься плата (реєстрацiйний збiр), наприклад - для громадян-пiдприємцiв - 1,5, для юридичних осiб - 7 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян тощо. Органам державної реєстрацiї забороняється вимагати вiд суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi додатковi документи, не передбаченi Законом України "Про пiдприємництво". Державна реєстрацiя суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi проводиться за наявностi всiх необхiдних документiв за заявочним принципом протягом не бiльше п'яти робочих днiв. Органи державної реєстрацiї зобов'язанi протягом цього термiну внести данi з реєстрацiйної картки до Реєстру суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi та видати свiдоцтво про державну реєстрацiю встановленого зразка з проставленим iдентифiкацiйним номером фiзичної особи-платника податкiв та iнших обов'язкових платежiв. Свiдоцтво про державну реєстрацiю суб'єкта пiдприємницької дiяльностi та копiя документа, що пiдтверджує взяття його на облiк у державному податковому органi, є пiдставою для вiдкриття рахункiв у будь-яких банках України та iнших держав за вибором суб'єкта пiдприємницької дiяльностi i за згодою цих банкiв у порядку, що встановлюється Нацiональним банком України. У такому самому порядку проводиться i перереєстрацiя суб'єкта пiдприємницької дiяльностi. Пiдстави перереєстрацiї зазначенi в ст. 8 Закону України "Про пiдприємництво", вiдповiдно до якої перереєстрацiя проводиться у разi змiни назви, органiзацiйно-правової форми суб'єкта пiдприємницької дiяльностi, а також форми власностi.
5. Пiдстави припинення пiдприємницької дiяльностi.
Основнi засади припинення дiяльностi суб'єктiв господарювання визначаються Господарським кодексом України (статтi 59-61), а спецiальнi - законами, що визначають особливостi правового статусу суб'єктiв господарювання зi спецiальним (виключним) видом дiяльностi. Основнi засади, закрiпленi в Господарському кодексi України, передбачають: А) форми припинення (реорганiзацiя шляхом злиття, приєднання, подiлу, перетворення чи лiквiдацiя); Б) пiдстави припинення дiяльностi: 1) з власної iнiцiативи пiдприємця; Припинення дiяльностi суб'єкта господарювання здiйснюється шляхом його реорганiзацiї (злиття, приєднання, подiлу, перетворення) або лiквiдацiї - за рiшенням власника (власникiв) чи уповноважених ним органiв, за рiшенням iнших осiб, якi є засновниками суб'єкта господарювання чи їх правонаступниками або за рiшенням суду. За рiшенням власника або уповноваженого ним органу, або за рiшенням iнших осiб - засновникiв суб'єкта господарювання чи їх правонаступникiв, суб'єкт господарювання лiквiдується: а) у зв'язку iз закiнченням строку на який вiн створювався; б2) у разi досягнення мети, заради якої його було створено; в) у разi визнання його у встановленому порядку банкрутом; г) у разi скасування його державної реєстрацiї. 2) - у разi закiнчення строку дiї лiцензiї; Вiдповiдно до законодавства, а саме Закону України "Про лiцензування певних видiв господарської дiяльностi", для певних видiв пiдприємницької дiяльностi необхiдно отримати спецiальний дозвiл (лiцензiю) (див. коментар до ст. 14). Тобто здiйснення такої дiяльностi без лiцензiї не дозволяється. У цьому випадку, якщо строк дiї лiцензiї закiнчився, а пiдприємець не отримав нової лiцензiї, або у випадку вiдмови в її видачi з пiдстав, що визначенi законодавством, пiдприємець позбавляється права на здiйснення пiдприємницької дiяльностi. 3) - у разi припинення iснування пiдприємця; Безпосереднє здiйснення пiдприємницької дiяльностi нерозривно пов'язане з особою, що її здiйснює (фiзичною або юридичною). Таким чином, у випадку смертi фiзичної особи-пiдприємця або у випадку лiквiдацiї юридичної особи передбачається автоматичне припинення її пiдприємницької дiяльностi. Це положення розвинуто у ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацiю юридичних осiб та фiзичних осiб - пiдприємцiв", де визначено порядок державної реєстрацiї припинення пiдприємницької дiяльностi фiзичної особи - пiдприємця у разi смертi фiзичної особи. 4) - на пiдставi рiшення суду. Пiдприємницька дiяльнiсть може бути припинена i в примусовому порядку, а саме на пiдставi рiшення суду у випадках, передбачених законодавством - зокрема статтями 59 i 247 ГК, а також у випадках, передбачених iншими законами. Правовi засади припинення дiяльностi пiдприємства у зв'язку з банкрутством визначенi у За?конi України "Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом" вiд 14 травня 1992 р. Наприклад, пiдприємницька дiяльнiсть припиняється на пiдставi рiшення суду про визнання пiдприємця банкрутом (гл. 23 Кодексу) або в разi скасування державної реєстрацiї пiдприємця внаслiдок здiйснення ним дiяльностi, що суперечить закону або установчим документам (див. коментар до ст. 247). Дiяльнiсть пiдприємця також може бути припинена на пiдставi рiшення суду за поданням контролюючих органiв у випадку порушення ним вимог законодавства (податкового, земельного тощо).
За критерiєм мети здiйснення господарська дiяльнiсть може бути комерцiйною (пiдприємницькою) та некомерцiйною (ч. 2 ст. З ГК України). Некомерцiйне господарювання - це самостiйна систематична господарська дiяльнiсть, що здiйснюється суб"єктами господарювання, спрямована на досягнення економiчних, соцiаль?них та iнших результатiв без мети одержання прибутку (ст. 52 ГК). Некомерцiйна господарська дiяльнiсть здiйснюється суб"єк?тами господарювання державного або комунального секторiв економiки в галузях (видах дiяльностi), в яких вiдповiдно до ст. 12 ГК забороняється пiдприємництво, на пiдставi рiшення вiдповiдного органу державної влади чи органу мiсцевого самоврядування. Некомерцiйну господарську дiяльнiсть можуть вести також iншi суб"єкти господарювання, яким здiйснення господарської дiяльностi у формi пiдприємництва забороняється законом. До суб"єктiв некомерцiйної господарської дiяльностi можна вiднести: 1) установи, органiзацiї, створенi органами державної влади України, що утримуються за кошти вiдповiдних бюджетiв; 2) уста?нови, органiзацiї, створенi органами мiсцевого самоврядування, що утримуються за кошти вiдповiдних бюджетiв; 3) кредитнi спiлки; 4) благодiйнi фонди i благодiйнi органiзацiї; 5) громадськi органiзацiї, створенi з метою провадження екологiчної, оздоровчої, аматорсь?кої, спортивної, культурної, освiтньої та наукової дiяльностi; 6) творчi спiлки; 7) полiтичнi партiї; 8) науково-дослiднi установи; 9) вищi навчальнi заклади III-IV рiвнiв акредитацiї, внесенi до Державного реєстру наукових установ, яким надається пiдтримка держави. Не можуть здiйснювати некомерцiйну господарську дiяльнiсть органи державної влади, органи мiсцевого самоврядування, їх посадовi особи. Однiєю з ознак некомерцiйної господарської дiяльностi, вiдповiдно до ч. 1 ст. 52 ГК України, є самостiйнiсть її здiйснення. На суб'єктiв господарювання, якi здiйснюють некомерцiйну господарську дiяльнiсть, поширюються загальнi вимоги щодо регулювання господарської дiяльностi з урахуванням особливос?тей її здiйснення рiзними суб'єктами господарювання, якi визна?чаються ГКУ та вiдповiдними законодавчими актами України. При укладеннi трудового договору (контракту, угоди) суб'єкт господарювання, що здiйснює некомерцiйну господарську дiяль?нiсть, зобов'язаний забезпечити належнi й безпечнi умови працi, її оплату не нижче визначеного законом мiнiмального розмiру, а також iншi передбаченi законом соцiальнi гарантiї. Здiйснення суб'єктом права власностi некомерцiйної господарської дiяльностi (як основної) зумовлює визначення джерел отримання коштiв для покриття збиткiв вiд такої дiяльностi (для товарних i фондових бiрж, наприклад, такими джерелами є перiодичнi внески членiв бiржi її надання учасникам бiржових торгiв не заборонених законом платних послуг, пов'язаних з основною дiяльнiстю бiржi).
7. Державне господарське регулювання. Державний господарський нагляд (контроль).
Державне господарське регулювання - це форма державного управлiння господарською дiяльнiстю, що iснує як система правових та економiчних засобiв, за допомогою яких здiйснюється владний вплив держави на суб"єктiв господарювання з метою встановлення та/або пiдтримання балансу публiчних i приватних iнтересiв в процесi суспiльного виробництва та суспiльного споживання. Держава для реалiзацiї економiчної полiтики, виконання цiльових економiчних та iнших програм i програм економiчного та соцiального розвитку застосовує рiзноманiтнi засоби i механiзми регулювання господарської дiяльностi, перелiк яких мiститься у ч.2 ст. 12 ГК - лiцензування, патентування i квотування; сертифiкацiя та стандартизацiя; застосування нормативiв та лiмiтiв; регулювання цiн i тарифiв; надання iнвестицiйних, податкових та iнших пiльг; надання дотацiй, компенсацiй, цiльових iнновацiй та субсидiй. Державний господарський нагляд (контроль) - це дiяльнiсть уповноважених законом центральних органiв виконавчої влади, їх територiальних органiв, органiв мiсцевого самоврядування, iнших органiв у межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобiгання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення iнтересiв суспiльства, зокрема належної якостi продукцiї, робiт та послуг, прийнятного рiвня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Складовою державного контролю є застосування вiдповiдних санкцiй до винного суб"єкта у разi вчинення ним господарського правопорушення. Згiдно з ч. 3 ст. 19 ГК України держава здiйснює контроль i нагляд за господарською дiяльнiстю суб'єктiв господарювання у сферах: 1) збереження та витрачання коштiв i матерiальних цiнностей суб'єктами господарських вiдносин - за станом i достовiрнiстю бухгалтерського облiку та звiтностi; 2) фiнансових, кредитних вiдносин, валютного регулювання та податкових вiдносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою i розрахункової дисциплiни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисциплiни; 3) цiн i цiноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цiн на продукцiю i послуги; 4) монополiзму та конкуренцiї - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства; 5) земельних вiдносин - за використанням i охороною земель; водних вiдносин i лiсового господарства - за використанням та охороною вод i лiсiв, вiдтворенням водних ресурсiв i лiсiв; 6) виробництва i працi - за безпекою виробництва i працi, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологiчною, санiтарно-гiгiєнiчною безпекою; за дотриманням стандартiв, норм i правил, якими встановлено обов'язковi вимоги щодо умов здiйснення господарської дiяльностi; 7) споживання - за якiстю i безпечнiстю продукцiї та послуг; 8) зовнiшньоекономiчної дiяльностi - з питань технологiчної, економiчної, екологiчної та соцiальної безпеки. Вiд iменi держави наглядовi повноваження у сферi господарювання здiйснюють органи державної влади, надiленi вiдповiдною компетенцiєю. В силу рiзноманiтностi об"єктiв господарського нагляду (контролю) питання його здiйснення врегульованi в чисельних нормативно-правових актах рiзного рiвня юридичної сили. Спецiальним Законом України "Про основнi засади державного нагляду (контролю) у сферi господарської дiяльностi" врегульовано загальнi питання процедури господарського нагляду (контролю). Положення цього Закону застосовуються до вiдносин, що пов'язанi зi здiйсненням державного нагляду (контролю) у сферi господарської дiяльностi.
8. Форми реалiзацiї державної економiчної полiтики.
Державна економ.полiтика - це стратегiя цiлеспрямованого впливу на економiчнi процеси на макро- i мiкрорiвнi, створення та вдосконалення умов економiчного розвитку вiдповiдно до певного суспiльного устрою. Державне управл. розглядається як iнструмент реалiзацiї економ.полiтики.Формами реалiзацiї економ.ї полiтики є економiчна стратегiя - довгострокова (стратегiчна) економiчна полiтика i економiчна тактика - поточна (тактична) економiчна полiтика. Економiчна стратегiя - обраний державою курс економiчної полiтики, розрахова?ний на тривалу перспективу i спрямований на вирiшення крупномасштабних економiчних та соцiальних завдань, завдань культурн.розвитку, забезпечення економiчної безпеки держави, збереження i примноження її економ.потенцiалу i нацiонального багатства, пiдвищення народного добробуту. Економ. стратегiя включає визначення прiоритетних цiлей народного господ., засобiв та способiв їх реалiзацiї, виходячи зi змiсту об'єктивних процесiв i тенденцiй, що мають мiсце в нацiональному та свiтовому господарствi, та враховуючи законнi iнтереси суб'єктiв господарювання. Економ. тактика - сукупнiсть найближчих цiлей, завдань, засобiв i способiв їх досягнення для реалiзацiї стратегiчного курсу економiчної полiтики в конкретних умо?вах, що складаються в поточному перiодi розвитку народного господ. Правове закрiплення економ. полiтики здiйснюється шляхом визначен?ня засад внутрiшньої i зовнiшньої полiтики, у прогнозах i програ?мах економiчного та соцiального розвитку України й окремих її регiонiв, програмах дiяльностi Каб.Мiну, цiльових програмах економ-го, науково-техн-го та соцiального розвит?ку, а також вiдповiдних законодав. актах (ст. 9 ГКУ).
9. Поняття i види господарських вiдносин.
Господарсько-правова концепцiя визначає господарськi вiдносини у власному (спецiальному) розумiннi, а саме: господарськими є вiдносини мiж господарюючими суб'єктами (пiдприємствами, пiдприємцями) та органами управлiння, якi утворюються у процесi органiзацiї i безпосереднього здiйснення господарської дiяльностi. Господ. вiдносини, як предмет регулювання, складаються лише з двох елементiв - органiзацiйного (органiзацiя виробництва, обiгу) i майнового. Сукупнiсть господарських вiдносин у такому вузькому розумiннi є предметом господарського права. Господ.правовiдносини можуть бути класифiкованi за рiзними ознаками. Так, за характером правовiдносин розрiзняють: 1) вiдносини щодо безпосереднього здiйснення господарської дiяльностi (виробництва та реалiзацiї продукцiї, виконання робiт, надання послуг); 2) вiдносини щодо управлiння (у тому числi органiзацiї) господарською дiяльнiстю (державна реєстрацiя, лiцензування, патентування, квотування та iншi форми державного регулювання господарської дiяльностi). За взаємним становищем сторiн правовiдносини подiляються на: 1)горизонтальнi, учасники яких рiвноправнi; 2) вертикальнi, в яких одним з учасникiв виступає орган управлiння, у тому числi власник майна чи уповноважений ним орган. За сферою дiї правовiдносини подiляються на: 1) внутрiшньогосподарськi, що виникають всерединi господарської органiзацiї мiж її структурними пiдроздiлами; 2) мiжгосподарськi (зовнiшньогосподарськi), що виникають мiж юридично самостiйними суб'єктами господарювання. За галузями народного господарства i сферами управлiння, в яких вони виникають i функцiонують, видiляють такi правовiдносини: 1)у галузi промисловостi; 2)у галузi сiльського господарства; 3)у галузi транспорту; 4) у галузi капiтального будiвництва; 5)у сферi приватизацiї; 6)у сферi антимонопольного регулювання; 7)у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi тощо. Також, вiдповiдно до ч. 4 ст. З ГК, господ. вiдносини подiляються на: господарсько-виробничими, органiзацiйно-господарськими та внутрiшньогосподарськими. Проте законодавець не зазначає критерiїв такої класифiкацiї, що зумовлює звернення до доктринальних положень господарського права. За критерiєм сфери економiки, в якiй виникають господарськi правовiдносини можна видiлити окремi види господарських вiдносин, що складаються в кожному з цих секторiв економiки; в державному та комунальному секторах економiки складаються специфiчнi вiдносини щодо приватизацiї державного та комунального майна. Залежно вiд спецiальних правових режимiв, що встановлюються для регулювання господарських вiдносин, розрiзняють такi їх види: 1) господарськi вiдносини в процесi органiзацiї та здiйснення зовнiшньоекономiчної дiяльностi, в тому числi iноземного iнвестування; 2) щодо концесiйної дiяльностi; 3) щодо капiтального будiвництва; 4) щодо iнновацiйної дiяльностi; 5) щодо професiйної фiнансової дiяльностi; 6) щодо лiзингової дiяльностi; 7) господарськi вiдносини, що складаються в спецiальних (вiльних) економiчних зонах чи на територiях прiоритетного розвитку мiж суб'єктами цих зон/територiй та органами управлiння; 8) господарськi вiдносини, що виникають та iнших територiях зi специфiчним правовим режимом (спецiальної/вiльної економiчної зони; державного кордону Укр.; Чорнобильської зони та iн.); 8) господарськi вiдносини, виникнення яких обтяжено надзвичайними обставинами - воєнного стану, стихiйного лиха, iншого надзвичайного стану. Практичне значення наведених класифiкацiй незаперечне: законодавець враховує особливостi згаданих видiв господарських вiдносин у процесi їх правового регулювання, поточного управлiння та контролю.
10. Предмет та метод господарського права.
Господарське право - це сукупнiсть правових норм, якi регулюють суспiльнi вiдносини у сферi управлiння економiкою, виробництвом та реалiзацiєю продукцiї, виконання робiт i надання послуг з метою отримання прибуткiв чи без такої мети. Згiдно ст. 1 ГК предметом господарського права є господарськi вiдносини, що виникають у процесi органiзацiї та здiйснення господарської дiяль?ностi мiж суб'єктами господарювання, а також мiж цими суб'єкта?ми та iншими учасниками вiдносин у сферi господарювання. 1) Методи господарського права являють собою сукупнiсть способiв регулюючого впливу норм господарського права на поведiнку суб'єктiв господарських правовiдносин. До них належать такi: 1)метод пiдпорядкування суб'єктiв господарювання суспiльному господарському порядку, тобто встановленому в суспiльствi укладу матерiального виробництва, що ґрунтується на положеннях Конституцiї, нормах права, моральних принципах, дiлових правилах i звичаях, схвалених законодавчою владою в стратегiчних економiчних рiшеннях, якi забезпечують гармонiзацiю приватних i публiчних iнтересiв та створюють партнерськi, доброзичливi взаємовiдносини у господарюваннi. 2) Метод автономних рiшень - метод господарського права, що ґрунтується на можливостi суб'єктiв господарювання мати право за власною iнiцiативою приймати рiшення, якi не суперечать законодавству Укр. 3) Метод владних приписiв - метод, господарського права, що ґрунтується на виконаннi вимог закону при моделюваннi поведiнки суб'єктiв господарської дiяльностi, їх взаємовiдносин мiж собою та державою. 4) Метод рекомендацiй - метод господарського права, що ґрунтується на регулюваннi поведiнки суб'єктiв господарських вiдносин шляхом впровадження рекомендованих моделей вiдповiдних правовiдносин. Методи господарського права базуються на двох принци?пах:1) Загальнодозвiльний. За цим принципом дiють пiдприєм?ства та пiдприємцi, якi самi вибирають напрямки своєї пiдприєм?ницької дiяльностi при максимальному використаннi власних можливостей iз використанням державних. 2) Зобов"язуючий. Вiдповiдно до цього принципу пiдприємст?ва повиннi виконувати те, що на них покладено законом. Вiн, в основному, стосується таких суб"єктiв, як органи державного уп?равлiння економiкою.
11. Система джерел господарського права.
Джерела господарського права - зовнiшня форма виразу пра?вил поведiнки в сферi господарювання, загальнообов'язковiсть, що забезпечує їх, i регулятивна дiя. До джерел господарського права України належать: - господарське законодавство; - нормативнi договори; - судова практика; - дiловi звичаї; - юридична доктрина. У своїй сукупностi джерела господарського права визначають рамки юридично значущої поведiнки суб'єктiв господарювання. Комплексний характер господарського права обумовлює i комплексний характер його джерел. До системи вiдносин, що складають предмет господарського права, разом iз цивiльно-правовими вiдносинами входять адмiнiстративно-правовi, кримiнально-правовi, фiнансово-правовi, земельно-правовi та iншi вiдносини, що, у свою чергу, обумовлює включення до джерел господарського права вiдповiдних нормативних актiв. У системi джерел господарського права виокремлюються нормативнi акти, що спецiально регулюють порядок зайняття пiдприємницькою дiяльнiстю. До таких, зокрема, належать ГК України, Закон України вiд 19 вересня 1991 р. "Про господарськi товариства" та iншi. Багато нормативно-правових актiв не мiстять положень, що регулюють вiдносини в галузi саме господарського права, але по сутi є такими, наприклад - ЦК та СК - оскiльки, видiлення i подiл частки подружжя, що є спiльною сумiсною власнiстю, в господарському товариствi здiйснюється за правилами, встановленими ЦК та СК, отже, вони також є джерелами господарського права. Сукупнiсть джерел господарського права формує їх систему iз чiтко визначеною органiзацiйною структурою, взаємозумовленiстю i взаємозалежнiстю нормативно-правових актiв, упорядкованих за певною iєрархiєю. ЗА ЮРИДИЧНОЮ ОЗНАКОЮ джерела господарського права подiляються на 4 рiвнi: 1) конституцiйне регулювання вiдносин у сферi господарювання; 2) мiжнародно-правове регулювання; 3) регулювання вiдповiдних вiдносин на основi кодифiкованих нормативно-правових актiв (кодексiв), законiв та iнших актiв, що мають силу закону; 4) регулювання господарських вiдносин пiдзаконними нормативними актами. За обсягом правовiдносин, що регулюються нормативними актами, а також за колом осiб, для яких такi акти призначенi, джерела господарського права подiляються на: 1) загальнi - встановлюють основнi положення (принципи) правового регулювання; 2) спецiальнi. До джерел господарського права належать не тiльки нормативно-правовi акти. Господарськi вiдносини регулюються i на iндивiдуальному (локальному) рiвнi за допомогою актiв їх учасникiв. До таких документiв належать статути суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi, засновницькi договори та iншi види угод, правила внутрiшнього трудового розпорядку та iншi документи. При цьому локальнi акти можуть включати як положення чинного законодавства (мiстити посилання на них), так i обмежуватися правотворчiстю вiдповiдних осiб.
Нормативно-правовий акт (далi НПА) господарського законодавства являє собою офiцiйний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змiнює) або припиняє норми господарського права. НПА - це юридично-технiчна форма встановлення, опублiкування i застосування норм господарського права. Iснує декiлька пiдходiв до класифiкацiї НПА. Класифiкуються вони перш за все за юрид.силою: 1) закони, приймаються вищим представницьким органом держви чи шляхом референдуму; 2) пiдзаконнi НПА - прийм.представницькими органами мiсцевого самоуправлiння. Всi вони приймають на основi i в вiдповiдностi з законами. Разом з цим господарськi закони. їх можна класифiкувати як: 1) загальнi (ГК вiд 16 сiчня 2003 р., ЦК вiд 16 сiчня 2003 р., який регулює окремi види господарських вiдносин i договорiв); 2)закони про види i правовий статус суб'єктiв господарювання (ЗУ "Про господарськi товариства", "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство" тощо); 3) закони про окремi види господарської дiяльностi (ЗУ "Про зв'язок", "Про поштовий зв'язок", "Про транспорт", "Про залiзничний транспорт", "Про автомобiльний транспорт", Кодекс торговельного мореплавства, ПовiтрК тощо). Залежно вiд того, який суб"єкт прпвотворення прийняв господарський НПА, вони подiляються на: 1) Закони, постанови ВРУ. 2) Укази, розпорядження Президента. 3) декрети, постанови, розпорядження КабМiну. 4) НПА центральних органiв держ.виконавчої влади. 5) НПА мiсцевих органiв держ.влади. 6) НПА органiв мiсцевого самоврядування (обл., мiських, районних, селищних, сiльських рад). Залежно вiд змiсту доктрина господарського права розрiзняє чотири види актiв: 1) акти, норми яких є загальними правилами функцiонування господарських вiдносин. 2) компетенцiйнi акти, якi визначають види суб'єктiв господарювання та iнших учасникiв господарських вiдносин, а також їхнi права i обов'язки щодо господарювання, тобто господарську компетенцiю; 3) нормативнi документи, що регулюють технiчнi параметри виробництва та його результати, зокрема технологiчнi процеси, якiсть продукцiї (робiт, послуг), витрати (норми витрат матерiальних i трудових ресурсiв, норми виробiтку тощо). Формами нормативних документiв є, зокрема, стандарти, технiчнi умови, а також державнi будiвельнi норми i правила; 4) нормативнi акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретнi результати, яких мають досягти суб'єкти господарських вiдносин при належнiй правомiрнiй поведiнцi, а не загальнi правила поведiнки. Юридично-технiчною формою актiв цього виду є акти планування, програми (технiчна форма) i закони та постанови про їх затвердження (юридична форма).
13. Структура господарської правосуб"єктностi.
Господ. правосуб'єктнiсть - це визнана законодавством за суб'єктом господарювання сукупнiсть загальних юридичних можливостей за участю в безпосереднiй господарськiй дiяльностi i управлiннi нею. Господ. правосуб'єктнiсть - визнана державою здатнiсть суб'єктiв певного виду (учасникiв вiдносин у сферi господарювання) мати та здiйснювати господарськi права та обов'язки, що встановленi дiючим законодавством, а також набувати їх в процесi здiйснення господарської дiяльностi чи управлiння нею. Господ.правосуб'єктнiсть має певну СТРУКТУРУ, що складається з: господ. компетенцiї та господарської правоздатностi. В юридичнiй лiтературi пiд господ. компетенцiєю розумiють визначену законодав-твом за суб"єктом господарювання сукупнiсть спiльних юридичних можливостей при участi в безпосереднiй господарськiй дiяльностi i керiв-ицтвi нею. Компетенцiя господарської органiзацiї - це сукупнiсть тих прав та обов"язкiв, якi безпосередньо закрiпленi за органiзацiєю чинним законодав-твом. Господ.правоздатнiсть - це здатнiсть суб'єкта мати права та обов'язки, якi не встановленi для нього чинним законодавством, але виявляються необхiдними для здiйснення його завдань, функцiй i законних iнтересiв. Господ. правоздатнiсть є iндивiдуальною для кожного суб'єкта господарювання i виникає завдяки законодавчо встановленому загальнодозвiльному принципу регулювання правосуб'єктностi: дозволено все, що спецiально не заборонено чи спецiально не приписано законодавством, не завдає шкоди довкiллю, не порушує права та законнi iнтереси iнших учасникiв суспiльних вiдносин.
Як вiдомо особливе становище притаманне суб'єктам внутрiшньогосподарських вiдносин, до яких належать: вiдокремленi пiдроздiли, фiлiї або представництва зi статусом юридичної особи; цехи, лабораторiї, вiддiли, департаменти господарських органiзацiй; органи управлiння та контролю господарської органiзацiї корпоративного типу - загальнi збори, виконавчi органи, спостережна рада тощо. Вiдокремлений пiдроздiл господарської органiзацiї - це суб'єкт внутрiшньогосподарських вiдносин без прав юридичної особи, що створюється за рiшенням органiзацiї, до структури якої входить, i дiє в межах повноважень, закрiплених у положеннi, затвердженому органiзацiєю засновником. Ранiше в теорiї господарського права вiдокремленi пiдроздiли господарських органiзацiй, утворенi ними для здiйснення господарської дiяльностi, належали до суб'єктiв господарювання. Це положення деякий час було закрiплене в ч. 2 ст. 55 ГК України, проте ЗУ вiд 04.02.2005 р. вiдокремленi структурнi одиницi були виключенi з числа суб'єктiв господарювання. Особливостями правосуб"єктностi вiдокремлених пiдроздiлiв як суб'єктiв внутрiшньогосподарських вiдносин є: 1) спецiальне регулювання на пiдставi ст. 64 ГК України, ст. 95 ЦК України, законiв України "Про господарськi товариства" (ст. 9), "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" (статтi 23-25) тощо; 2) наявнiсть у вiдокремленого пiдроздiлу статусу суб'єкта внутрiшньогосподарських вiдносин та вiдсутностi прав суб'єкта господарювання; 3) наявнiсть статусу суб'єкта господарювання (юридичної особи) у господарської органiзацiї, що створила вiдокремлений пiдроздiл; 4) належнiсть вiдокремленого пiдроздiлу до органiзацiйної структури господарської органiзацiї, що його створила; 5) визначення повноважень вiдокремленого пiдроздiлу в установчому та внутрiшнiх документах господарської органiзацiї, до органiзацiйної структури якої належить вiдокремлений пiдроздiл; 6) обсяг повноважень вiдокремленого пiдроздiлу визначається в положеннi про нього та затверджується господарською органiзацiєю, що його створила; 7) керiвництво вiдокремленим пiдроздiлом здiйснюється одноособово керiвником, який у зовнiшнiх вiдносинах може дiяти вiд iменi господарської органiзацiї, до органiзацiйної структури якої вiн належить, у межах i на пiдставi довiреностi, пiдписаної керiвником цiєї господарської органiзацiї; 8) майнова основа дiяльностi вiдокремленого пiдроздiлу - це майно, що закрiплене за ним господарською органiзацiєю i яке вiдображається в актах бухгалтерського облiку та iнвентаризацiї; 9) залежнiсть вiдокремленого пiдроздiлу у майновому та органiзацiйному вiдношеннi вiд господарської органiзацiї, до структури якої вiн входить i за рiшенням якої вiн створений; 10) територiальна вiдокремленiсть пiдроздiлу вiд господарської органiзацiї, до структури якої вiн входить; 11) дiє на пiдставi положення, що затверджується органiзацiєю, складовою якої є i за рiшенням якої створений; 12) здiйснення господарської дiяльностi вiдокремленим пiдроздiлом вiд iменi господарської органiзацiї, до структури якої вiн входить; 13) вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями вiдокремленого пiдроздiлу несе господарська органiзацiя, до структури якої вiн входить; 14) лiквiдацiя вiдокремленого пiдроздiлу здiйснюється за рiшенням господарської органiзацiї, до структури якої вiн входить.
15. Поняття та види суб`єктiв господарювання.
Учасники процесу господарювання iменуються в Кодексi суб'єктами господарювання. Згiдно ст. 55 ГК - Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських вiдносин, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть, реалiзуючи господарську компетенцiю (сукуп?нiсть господарських прав та обов'язкiв), мають вiдокремлене майно i несуть вiдповi?дальнiсть за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крiм випадкiв, передбачених законодавством. Види суб"єктiв господарювання наведено в ч. 2 ст. 55 ГК (хоча на думку деяких науковцiв ця класифiкацiя є неповною), отже, суб"єктами господарювання є: 1) господарськi органiзацiї - юридичнi особи, створенi вiдповiдно до ЦК, державнi, комунальнi та iншi пiдприємства, створенi вiдповiдно до ГК, а також iншi юридичнi особи, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть та зареєстрованi в установленому законом порядку; 2) громадяни України, iноземцi та особи без громадянства, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть та зареєстрованi вiдповiдно до закону як пiдприємцi; 3) фiлiї, представництва, iншi вiдокремленi пiдроздiли господарських органiзацiй (структурнi одиницi), створенi ними для здiйснення господарської дiяльностi. Отже, суб"єкти господарювання становлять три вiдносно вiдокремленi групи: 1) юридичнi особи - суб"єкти господарювання; 2) фiзичнi особи - громадяни України, iноземцi та особи без громадянства; 3) вiдокремленi пiдроздiли господарських органiзацiй, насамперед фiлiї та представництва. Виходячи зi змiсту ст. 55 ГК можна навести такi ознаки, притаманнi суб"єктам господарювання: 1) вони здiйснюють господарську (пiдприємницьку) дiяльнiсть; 2) надiленi господарською компетенцiєю (сукупнiстю господарських прав та обов"язкiв); 3) мають вiдокремлене майно; 4) несуть вiдповiдальнiсть у межах належного їм майна, крiм випадкiв, передбачених законодавством (наприклад, вiдповiдальнiсть учасникiв повного товариства). Залежно вiд форми власностi, напрямкiв дiяльностi, кiлькостi учасникiв тощо засновники вибирають органiзацiйно-правову форму суб"єкта господарювання (акцiонерне товариство, товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю та iн.). У переважнiй бiльшостi суб"єкти господарювання є юридичними особами. Проте ГК i ЦК передбачають здiйснення господарської (пiдприємницької) дiяльностi i без створення юридичної особи.
16. Утворення суб"єктiв господарювання.
Термiн "утворення" - це правове поняття господарського права. Це поняття включає врегульованi нормами господарського права умови фактичного виникнення та легiтимацiї суб'єкта господарювання, суб'єкта права. Утворення суб'єкта господарювання в юридичному розумiннi - це затвердження та одержання передбачених законом документiв: рiшення власника (власникiв) або уповноваженого органу про створення суб'єкта господарювання, статуту (якщо цього вимагає органiзацiйна форма), свiдоцтва про державну реєстрацiю. Так, згiдно з ч. 1 ст. 56 ГК суб'єкт господарювання може бути утворений: а) за рiшенням власника (власникiв) майна або уповноваженого ним (ними) органу (загальний порядок). Уповноваженi органи, якi можуть бути засновниками пiдприємств, визначає власник. Наприклад, щодо державних унiтарних пiдприємств - це пiдвiдомчi Кабiнету Мiнiстрiв України органи державної виконавчої влади: мiнiстерства, державнi комiтети, iншi центральнi органи державної виконавчої влади. Вони приймають рiшення про створення державних пiдприємств, затверджують статути i контролюють їх дотримання, укладають та розривають контракти з керiвниками пiдприємств, контролюють ефективнiсть використання закрiпленого за пiдприємствами майна, його збереження (закони України "Про управлiння об'єктами державної власностi", "Про Кабiнет Мiнiстрiв України"). б) у випадках, спецiально передбачених законодавством, - за рiшенням iнших органiв, органiзацiй i громадян (спецiальний порядок). Так, в окремих випадках (наприклад, щодо пiдприємств будiвельного комплексу) функцiї i повноваження щодо утворення державних унiтарних пiдприємств Кабiнет Мiнiстрiв У країни делегує господарським об'єднанням: корпорацiям, концернам тощо. Стаття 56 ГК визначає також способи утворення суб'єкта господарювання:1) шляхом заснування нового суб'єкта господарювання; 2) шляхом реорганiзацiї (злиття, приєднання, видiлення, подiлу, перетворення) дiючого (дiючих) суб'єкта господарювання; 3) шляхом примусового подiлу (видiлення) дiючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органiв вiдповiдно до антимонопольно-конкурентного законодавства. Державна реєстрацiя суб'єктiв господарювання - це засвiдчення факту створення або припинення юридичної особи, засвiдчення факту набуття або позбавлення статусу пiдприємця фiзичною особою, а також вчинення iнших реєстрацiйних дiй, якi передбаченi законом, шляхом внесення вiдповiдних записiв до Єдиного державного реєстру. Створення суб'єктiв господарювання здiйснюється з додержан?ням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства (ст. 56 ГКУ). Установчими документами суб'єкта господарювання є рiшен?ня про його утворення або засновницький договiр, а в передбаче?них законом випадках - статут (положення) суб'єкта господарю?вання.
17. Ознаки суб"єктiв господарювання - юридичних осiб (господарських органiзацiй).
Згiдно ч. 2 ст. 55 ГК одним iз суб"єктiв господарювання є - господарськi органiзацiї - юридичнi особи (ЮО), створенi вiдповiдно до Цивiльного кодексу України (ст. 80ЦК), державнi, комунальнi та iншi пiдприємства, створенi вiдповiдно до ГК, а також iншi ЮО, якi здiйснюють господарську дiяльнiсть та зареєстрованi в установленому законом порядку. Правовий статус ЮО (госп.органiз) характеризується специфiкою, що вiдрiзняє ЮО вiд iнших суб'єктiв господарської дiяльностi. ОЗНАКИ: 1) ЮО є органiзацiя, тобто колективне утворення, що характеризується наявнiстю органiзацiйної єдностi. При цьому на вiдмiну вiд ФО, ЮО не має природної волi, у нiй дiє об"єднана людська воля та людська сила, скерованi в певному напрямi, що визначений метою створення ЮО. 2) ЮО є самостiйним суб"єктом, тобто iснує вiдокремлено вiд осiб, що її утворили. 3) ЮО має вiдокремлене майно, базою для формування якого є майно, що передається засновником пiд час її створення; несе самостiйну майнову вiдповiдальнiсть за своїми зобов'язаннями, крiм випадкiв, встановлених законом та установчими документами ЮО. 4) Громадськi органiзацiї - учасники господарських вiдносин повиннi вiдповiдати такiй вимозi ГК, як легiтимнiсть iснування як суб"єкта господарювання (створення та реєстрацiя в установленому законом порядку). Для набуття статусу ЮО органiзацiя повинна пройти процедуру державної реєстрацiї. 5). ЮО можуть бути самостiйними (дiяти вiд свого iменi, пiд власну майнову вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями, виступати позивачем i вiдповiдачем у судах) учасниками товарно-грошово?го обороту. 6) вони реалiзують господарську компетенцiю (сукупнiсть господарських прав та обов"язкiв). 7) вони здiйснюють господарську дiяльнiсть (виробництво продукцiї, виконання робiт, надання послуг). ЮО суб"єкти господ.надiленi здатнiстю вступати в цивiльнi правовiдносини в тiй мiрi, в якiй вiдповiднi повноваження наявнi у встановленiй для них господ.компетенцiї, обсяг якої вiдповiдає основнiй метi їх створення - веденню суб"єкт.господ. господар.дiяльностi як своєї профiльної активностi. Урегулюванню питання участi громадських органiзацiй у господарських вiдносинах присвячено ст. 2 ГК "Учасники вiдносин у сферi господарювання", згiдно з якою громадськi органiзацiї можуть бути учасниками вiдносин у сферi господарювання. Щоправда, виходячи зi змiсту вказаної статтi, лише у випадках, коли вони є засновниками суб"єктiв господарювання або здiйснюють стосовно останнiх органiзацiйно - господарськi повноваження на основi вiдносин власностi. Органiзацiйно-господарськими повноваженнями громадської органiзацiї на основi вiдносин власностi, є сукупнiсть її прав i обов"язкiв, закрiплених у статутi, щодо розпорядження своєю власнiстю i повноваження щодо управлiння господарською дiяльнiстю.
18. Сутнiсть реорганiзацiї суб"єкта господарювання та її види.
Так, вiдповiдно до ст. 59 ГК однiєю iз форм припинення суб'єкта господарювання є його реорганiзацiя: злиття, приєднання, видiлення, подiл, перетворення. I саме реорганiзацiя є однiєю iз форм утворення суб'єкта господарювання (ст. 56 ГК). Сутнiсть реорганiзацiї суб"єкта господарювання полягає в тому, що внаслiдок реорганiзацiї, на вiдмiну вiд лiквiдацiї, припиняється, власне, лише сам суб'єкт господарювання як такий, а от його дiяльнiсть триває, але вже не в колишнiй (яка iснувала до реорганiзацiї), а в новiй органiзацiйно-правовiй формi суб'єкта господарювання (її правонаступниками). Якщо розглядати в широкому розумiннi термiн "реорганiзацiя" як узагальнююче поняття, то пiд реорганiзацiєю розумiють припинення ЮО з переходом всiх прав та обов'язкiв до правонаступника у порядку загального правонаступництва, Де пiд правонаступником розумiють юридичну особу (юридичних осiб), до якої переходять всi права та обов'язки реорганiзованої юридичної особи. ВИДИ: можна роздiлити на 2 групи - I) укрупнення - 1)злиття - припинення дiяльностi двох або кiлькох пiдприємств як юридичних осiб та передачу належних їм майнових прав та зобов"язань до правонаступника, який створюється в результатi злиття. 2) приєднання - припинення дiяльностi одного пiдприємства як юридичної особи та передачу належних йому майнових прав та зобов"язань до iншого пiдприємства (правонаступника). 3) поглинання - це об'єднання двох або декiлькох юридичних осiб, при якому зберiгається одна (поглинаюча) юридична особа, до якої переходять активи та зобов'язання юридичних осiб, що були поглинутi. II) подрiбнення - 1) подiл - це спосiб реорганiзацiї, за якого одна юридична особа припиняє свою дiяльнiсть, а на її базi створюється кiлька нових пiдприємств, оформлених у виглядi самостiйних юридичних осiб. 2) видiлення - це ситуацiя, коли зi складу ЮО видiляється один або декiлька суб"єктiв, при цьому перший продовжує iснувати, а майновi права та обов"язки, а майновi права та обов"язки переходять за розподiльчим балансом. III) перетворення дiючого пiдприємства - ситуацiя, коли суб"єкт господарювання одного виду трансформується у суб"єкт господарювання iншого виду, з переходом усiх прав та обов"язкiв. Прикладами перетворення: > ТОВ у АТ; > ПП у ТОВ; > ЗАТ у ВАТ. Крiм того реорганiзацiя буває: 1) Добровiльна - суб"єкти господарювання самi вирiшують питання про реорганiзацiю. 2) Обов"язкова - або за рiшенням суду, або за розпорядженням антимонопольного комiтету, у вiдповiдностi конкурентного законодавства.
19. Пiдстави та етапи процедури лiквiдацiї суб"єкта господарювання.
Лiквiдацiєю є припинення будь-якої дiяльностi суб'єкта господарювання, його особистих i майнових прав та зобов'язань. Загальнi пiдстави i форми припинення дiяльностi суб'єктiв господарювання усiх видiв визначенi ГК (ст. 59). ГК (ст. 60) встановлює також загальний процесуальний (процедурний) порядок лiквiдацiї суб'єкта господарювання. Отже, пiдстави лiквiдацiї згiдно ч. 6 ст. 59 ГК - Суб'єкт господарювання лiквiдується: 1) за iнiцiативою осiб, зазначених у частинi першiй цiєї статтi; 2) у зв'язку iз закiнченням строку, на який вiн створювався, чи у разi досягнення мети, заради якої його було створено; 3) у разi визнання його в установленому порядку банкрутом, крiм випадкiв, передбачених законом; 4) у разi скасування його державної реєстрацiї у випадках, передбачених законом. Розглянемо коротко етапи лiквiдацiї суб"єкта господарювання: 1. Прийняття рiшення про лiквiдацiю. Органи, уповноваженi на прийняття рiшення про лiквiдацiю, - це, як правило, вищий орган управлiння суб"єкта господарювання або суд. Згiдно з ч. 2 ст. 60 ГК України орган (особа), який прийняв рiшення про лiквiдацiю суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення лiквiдацiї, а також строк для заяви претензiй кредиторами, що не може бути меншим, нiж два мiсяцi з дня оголошення про лiквiдацiю; 2. Призначення органу, уповноваженого на лiквiдацiю. Вiдповiдно до ч. 1 ст. 60 ГК лiквiдацiя суб'єкта господарювання здiйснюється лiквiдацiйною комiсiєю, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або iншим органом, визначеним законом, якщо iнший порядок її утворення не передбачений ГК. Лiквiдацiю суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управлiння суб'єкта, що лiквiдується; 3. Внесення до Єдиного державного реєстру запису про рiшення щодо припинення юридичної особи. Вiдповiдно до ст. 34 ЗУ "Про держ.реєстрацiю ЮО та ФО - пiдприємцiв" для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рiшення щодо припинення ЮО заявник повинен подати (надiслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору передбаченi законом документи. 4. Оприлюднення iнформацiї про лiквiдацiю. Згiдно з ч. 3 ст. 60 ГК лiквiдацiйна комiсiя або iнший орган, який провадить лiквiдацiю суб'єкта господарювання, вмiщує в друкованих органах вiдповiдно до закону повiдомлення про його лiквiдацiю та про порядок i строки заяви кредиторами претензiй, а явних (вiдомих) кредиторiв повiдомляє персонально у письмовiй формi у встановленi ГК чи спецiальним законом строки. 5. Iнвентаризацiя активiв та зобов"язань. Вiдповiдно до вимог п. 12 "Порядку подання фiнансової звiтностi", що затверджений постановою КМУ вiд 28 лютого 2000 р. ? 419 проведення iнвентаризацiї активiв та зобов"язань пiдприємств у разi їх лiквiдацiї є обов"язковим. 6. Розрахунки з дебiторами та кредиторами. Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ГК лiквiдацiйна комiсiя вживає необхiдних заходiв щодо стягнення дебiторської заборгованостi суб'єкта господарювання, який лiквiдується, та виявлення вимог кредиторiв, з письмовим повiдомленням кожного з них про лiквiдацiю суб'єкта господарювання. 7. Складання та затвердження лiквiдацiйного балансу. У ст. 111 ЦК видiляються два види балансу, що складаються лiквiдацiйною комiсiєю, - промiжний лiквiдацiйний баланс та лiквiдацiйний баланс. 8. Завершення лiквiдацiї. У подальшому лiквiдацiйна комiсiя у порядку, встановленому законодавством, знiмає пiдприємство з облiку у податковiй iнспекцiї, Пенсiйному фондi України та у фондах обов"язкового державного соцiального страхування, у дозвiльнiй системi та в iнших органах, забезпечує здавання документацiї пiдприємства до архiву. 9. Опублiкування оголошення про завершення лiквiдацiї. Згiдно з ч. 8 ст. 59 ГК оголошення про реорганiзацiю чи лiквiдацiю господарської органiзацiї або припинення дiяльностi iндивiдуального пiдприємця пiдлягає опублiкуванню реєструючим органом у спецiальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офiцiйному друкованому виданнi органу державної влади або органу мiсцевого самоврядування за мiсцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днiв з дня припинення дiяльностi суб'єкта господарювання. Аналогiчна вимога мiститься у ст. 22 ЗУ"Про державну реєстрацiю юридичних осiб та фiзичних осiб - пiдприємцiв".
Особливостi правового становища фiзичних осiб (ФО) - пiдприємцiв визначаються ст. 5 ЦК, ст. 128 ГК, ЗУ "Про державну реєстрацiю юридичних осiб та фiзичних осiб-iдприємцiв" вiд 15.05.2003 р. (ст.ст. 42-45), "Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом" вiд 14.05.1992 р. (ст. 47), "Про державну пiдтримку малого пiдприємництва" вiд 19.10.2000р., "Про лiцензування певних видiв господарської дiяльностi" вiд 01.06.2000 р. тощо. ФО, що бажає отримати статус суб"єкта пiдприємн.дiяльнстi - пiлягає держ.реєстрацiї (ст. 58 ГК). Реєстрацiя проводиться - у виконавчому комiтетi мiської ради мiста обласного значення або у районнiй, районнiй у мiстах Києвi та Севастополi державнiй адмiнiстрацiї за мiсцем проживання фiзичної особи-пiдприємця. ч. 3 ст. 50 ЦК України мiстить правило, якщо ФО не зареєстрована як суб"єкт пiдприємницької дiяльностi, а договори як пiдприємець уклала, то вона не вправi за цими пiдставами оспорювати цi договори. Повну цивiльну дiєздатнiсть має фiзична особа, яка досягла 18 рокiв (повнолiття), крiм випадкiв передбачених законом - шлюб, материнство чи батькiвство, робота за трудов.договором тощо. Пiдприємницька дiяльнiсть ФО характеризується загальними ознаками, що визначають пiдприємництво як вид господарської дiяльностi (ст. 42 ГК), а саме: самостiйнiсть, iнiцiативнiсть, систематичнiсть та здiйснення господарської дiяльностi на власний ризик (здатнiсть вiдповiдати власним майном за наслiдки) з метою досягнення економiчних i оцiальних результатiв та одержання прибутку. ФО - пiдприємцi прирiвнянi у правовому статусi до юридичних осiб - суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi. Вони надiленi таким же обсягом цивiльних прав та обов'язкiв, що їх мають ЮО при здiйсненнi своєї пiдприємницької дiяльностi. На ФО якi займаються пiдприємництвом, поширюються вимоги, встановленi актами цивiльного законодавства для юридичних осiб - пiдприємцiв. Не все майно, яке належить ФО на правi приватної власностi, залучається нею у пiдприємницькiй дiяльностi. Але, за зобов'язаннями, пов'язаними з пiдприємницькою дiяльнiстю, ФО несе вiдповiдальнiсть усiм належним їй майном, незалежно вiд того, чи використовується воно нею у пiдприємництвi, чи нi. Господарська дiяльнiсть ФО - пiдприємцiв має завжди комерцiйний характер, адже здiйснюється для досягнення вiдповiдних результатiв та одержання прибутку. ФО-пiдприємцям властивi вiдмiннi вiд ЮО ознаки, а саме: 1)занесення вiдомостей до Єдиного державного реєстру ФО-пiдприємцiв; 2) господарська дiяльнiсть здiйснюється вiд свого iменi (тобто вiд iменi особи, а не органiзацiї); 3) вiдповiдальнiсть за зобов"язання усiм своїм майном; 4) статут або установчий договiр не вимагається; 5) не потрiбно формувати статутний фонд; 6) наявнiсть окремої юридичної адреси не вимагається, адже адресою цього суб"єкта господарювання визнається його домашняя адреса; 7) якщо фiзична особа-пiдприємець не використовує найману працю, то необов"язковою є його реєстрацiя в органах Фонду соцiального страхування з тимчасової втрати працездатностi, Фонду соцiального страхування вiд нещасних випадкiв, у центрi зайнятостi; 8) спрощена система звiтностi та дiловодства тощо.
21. Поняття пiдприємства та особливостi його правового становища.
Пiдприємство - самостiйний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи органом мiсцевого самоврядування, або iншими суб'єктами для задоволення суспiльних та особистих потреб шляхом систематичного здiйснення виробничої, науково-дослiдної, торговельної, iншої господарської дiяльностi. Правове становище пiдприємств в українському законодавствi, вперше було визначено ЗУ вiд 27.03.1991 р. "Про пiдприємства в Українi". Правове становище пiдприємств державної форми власностi регулюється ГК (статтi 73-77 - щодо державних комерцiйних i казенних пiдприємств, статтi 167-172 - щодо корпоративних прав держави, яких вона набуває при створеннi державних/нацiональних акцiонерних товариств i державних холдингових компанiй, а також участi в так званих змiшаних товариствах - за участю суб'єктiв рiзних форм власностi). Основнi ознаки пiдприємства: - органiзацiйна єднiсть; - вiдокремлене майно; - майнова вiдповiдальнiсть; - власне iм"я. ГК (статтi 62-72) визначає пiдприємство самостiйним суб'єктом господарювання, якому притаманнi такi особливостi його правового становища: 1) належнiсть до основної ланки економiки; 2) безпосереднє здiйснення виробничої, науково-дослiдницької, торговельної та iншої господарської дiяльностi - як комерцiйної (пiдприємницької), так i некомерцiйної; 3) можливiсть функцiонування на будь-якiй формi власностi: державнiй (державнi та казеннi пiдприємства), комунальнiй (комунальнi пiдприємства), колективнiй (пiдприємства у формi виробничих кооперативiв, господарських товариств, колективних пiдприємств), приватнiй (приватнi пiдприємства); 4) - установчий документ - зазвичай статут, якщо iнше не встановлено законом. 5) функцiонування на базi вiдокремленого майна, що знаходить вираз у наявностi самостiйного балансу та рахунку в банку; 6) наявнiсть господарської правосуб'єктностi, и тому числi статусу юридичної особи з одночасною забороною мати у своєму складi iнших юридичних осiб; 7) iндивiдуалiзацiя пiдприємства як самостiйного суб'єкта господарювання забезпечується наявнiстю у нього власного найменування (фiрмової назви), що вiдображається в його вихiдних документах, печатцi; як платник податку пiдприємство повинно мати iдентифiкацiйний код; 8) порядок управлiння пiдприємством залежить вiд типу пiдприємства - унiтарного (управлiння здiйснюється одноособовим керiвником, що призначається власником майна пiдприємства) чи корпоративного типу (управлiння здiйснюється (а) за допомогою органiв, створених учасниками: збори учасникiв, виконавчий i контрольний органи, або (б) уповноваженими учасниками - в повному та командитному товариствах). Пiдприємства державної форми власностi можуть бути як унiтарного, так i корпоративного типу. До перших (унiтарного типу) належать: 1) державне комерцiйне пiдприємство, характернi ознаки (статтi 74-75 ГК України). 2) казенне пiдприємство, основнi ознаки - господарська органiзацiя унiтарного типу; створюється за рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв України; - здiйснення некомерцiйної господарської дiяльностi (як основної в поєднання з комерцiйною чи без такого поєднання); - функцiї власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо казенного пiдприємства виконує галузеве мiнiстерство (вiдомство). До других (корпоративного типу) - 1) державне (нацiональне) акцiонерне товариство (корпоратизоване пiдприємство).
22. Види та органiзацiйнi форми пiдприємств.
Пiдприємство - самостiйний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи органом мiсцевого самоврядування, або iншими суб'єктами для задоволення суспiльних та особистих потреб шляхом систематичного здiйснення виробничої, науково-дослiдної, торговельної, iншої господарської дiяльностi. Згiдно з ч. 1 ст. 63 ГК України залежно вiд форм власностi, передбачених законом, в Українi можуть дiяти пiдприємства таких видiв: 1) - приватне пiдприємство, що дiє на основi приватної власностi громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); 2) - пiдприємство, що дiє на основi колективної власностi (пiдприємство колективної власностi); 3) - комунальне пiдприємство, що дiє на основi комунальної власностi територiальної громади; 4) - державне пiдприємство, що дiє на основi державної власностi; 5) - пiдприємство, засноване на змiшанiй формi власностi (на базi об'єднання майна рiзних форм власностi). Залежно вiд способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Українi дiють пiдприємства: 1) Унiтарне пiдприємство створюється одним засновником, який видiляє необхiдне для цього майно, формує вiдповiдно до закону статутний фонд, не подiлений на частки (паї), затверджує статут, розподiляє доходи, безпосередньо або через призначеного ним керiвника керує пiдприємством i формує його трудовий колектив на основi трудового найму, вирiшує питання реорганiзацiї та лiквiдацiї пiдприємства. Унiтарними пiдприємствами є: державнi, комунальнi, приватнi. 2) Корпоративне пiдприємство утворюється, як правило, двома або бiльше засновниками за їх спiльним рiшенням (договором), дiє на основi об'єднання майна та/або пiдприємницької чи трудової дiяльностi засновникiв, їх спiльного управлiння справами, участi засновникiв у розподiлi доходiв та ризикiв пiдприємства. Корпоративними є: кооперативнi пiдприємства, пiдприємства, що створюються у формi господарського товариства, iншi пiдприємства, в тому числi заснованi на приватнiй власностi двох або бiльше осiб. Пiдприємства залежно вiд кiлькостi працюючих та обсягу валового доходу вiд реалiзацiї продукцiї за рiк можуть бути вiднесенi до: 1) Малими (незалежно вiд форми власностi) визнаються пiдприємства, в яких середньооблiкова чисельнiсть працюючих за звiтний (фiнансовий) рiк не перевищує 50 осiб, а обсяг валового доходу вiд реалiзацiї продукцiї (робiт, послуг) за цей перiод не перевищує 70 млн грн. 2) Великими пiдприємствами визнаються пiдприємства, в яких середньооблiкова чисельнiсть працюючих за звiтний (фiнансовий) рiк перевищує 250 осiб, а обсяг валового доходу вiд реалiзацiї продукцiї (робiт, послуг) за рiк перевищує 100 млн грн. 3) Усi iншi пiдприємства визнаються середнiми. За критерiєм наявностi в статутному фондi пiдприємства iноземної iнвестицiї та розмiру останньої ч. 2 ст. 63 ГК розрiзняє: 1) пiдприємства з iноземними iнвестицiями (в статутному фондi такого пiдприємства iноземна iнвестицiя має становити не менше нiж 10%); 2) iноземнi пiдприємства (в статутному фондi пiдприємства iноземна iнвестицiя становить 100%). За критерiєм залежностi вiд iншої господарської органiзацiї (п.) або можливостi впливу на iнше п. розрiзняють асоцiйованi п. двох видiв: а) залежне п. (контролюється iншим п.); б) контролююче н. (здiй?снює вирiшальний вплив на залежне п..). В Українi можуть дiяти також iншi види пiдприємств, передбаченi законом. Пiдприємства можуть створюватись як для здiйснення пiдприємництва, так i для некомерцiйної господарської дiяльностi. Пiдприємство не має у своєму складi iнших юридичних осiб. Разом з тим слiд зазначити, що в ГК не згадуються деякi види пiдприємств, зокрема: пiдприємство художнiх промислiв; iнновацiйне пiдприємство.
23. Поняття та юридичний статус акцiонерного товариства.
Акцiонерне товариство (AT) - це таке господарське товари?ство, статутний фонд якого подiлений на визначену кiлькiсть час?ток рiвної номiнальної вартостi, виражених в акцiях, i яке несе вiд?повiдальнiсть за своїми зобов язаннями усiм своїм майном; акцiо?нери несуть ризик збиткiв, повязаних iз дiяльнiстю товариства, у межах вартостi належних їм акцiй. З визначення випливають особливостi акцiонерного товариства, якi обумовлюють специфiку його юридичного статусу. По-перше, статутний фонд акцiонерного товариства має акцiонерну природу, формується шляхом емiсiї та продажу акцiй фiзичним та/або юридичним особам. По-друге, акцiонерне товариство має публiчний статус емiтента цiнних паперiв (акцiй, облiгацiй). Iншi товариства не мають статусу емiтента акцiй. Акцiонерне товариство є юридичною особою, яка вiд свого iменi випускає акцiї i зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску i продажу акцiй акцiонернi товариства i формують свої статутнi фонди, i збiльшують їх, якщо це необхiдно. Акцiї вiдкритих акцiонерних товариств допускаються до вiльного продажу на умовах, визначених ЗУ "Про цiннi папери i фондову бiржу", iншими актами про фондовий ринок. По-третє, фiзичнi та юридичнi особи, якi придбали акцiї акцiонерних товариств, фiксуються у реєстрi власникiв iменних цiнних паперiв i набувають статусу акцiонерiв. Права та обов'язки акцiонерiв визначенi статтями 10 i 11 ЗУ "Про господарськi товариства", статтями 4, 5, 8 i 9 ЗУ "Про цiннi папери i фондову бiржу". По-четверте, особливою ознакою акцiонерного товариства є обмеження вiдповiдальностi акцiонерiв. Акцiонери вiдповiдають (точнiше - несуть ризик вiдповiдальностi) за зобов'язаннями товариства тiльки в межах належних їм акцiй. За ознакою вiдповiдальностi акцiонерiв акцiонерне товариство належить до товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю. Юридичний статус аукцiон. товариства характеризується i деякими iншими рисами. Так, товариство має засновницькi права щодо створення господарських об'єднань (участi в iснуючих об'єднаннях). Акцiонерне товариство має право створювати дочiрнi пiдприємства, надiляти їх майном, яке належить товариству, призначати керiвника та реалiзовувати iншi права власника дочiрнього пiдприємства. Законодавством передбачено, що акцiонерне товариство має фiрмову марку та товарний знак. Цi реквiзити затверджуються правлiнням товариства i реєструються в Торгово-промисловiй палатi України.
24. Види акцiонерних товариств.
Акцiонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, подiлений на визначену кiлькiсть акцiй однакової номiнальної вартостi, i несе вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями тiльки майном товариства, а акцiонери несуть ризик збиткiв, пов'язаних iз дiяльнiстю товариства, в межах вартостi належних їм акцiй. За способом функцiонування акцiй закон розрiзняє вiдкритi та закритi акцiонернi товариства. Вiдкрите акцiонерне товариство - являє собою самостiйну юридичну особу, створену для одержання прибутку вiд будь-яких видiв дiяльностi, не заборонених законом. Акцiї вiдкритих товариств можуть розповсюджуватися як шляхом вiдкритої пiдписки, так i шляхом купiвлi-продажу на бiржi (статтi 6-8 Закону України "Про цiннi папери i фондову бiржу", ст. 30 Закону України "Про господарськi товариства"). В товариствах цього виду засновники повиннi мати лише визначену частину акцiй, а бiльша їх частина розмiщується серед потенцiйного необмеженого кола iнвесторiв, акцiонер має право на свiй розсуд зробити перевiдступку належних йому акцiй будь-яким третiм особам; в товариствах цього виду вiльно вiдбувається змiна акцiй мiж ними, це товариство з не фiксованим складом учасникiв. Однiєю з вагомих переваг акцiонерного товариства вiдкритого типу є те, що долi учасникiв, якi представленi в акцiях, можуть вiльно переходити вiд одного власника до другого. Акцiї можуть передаватися третiм особам, продаватися, даруватися, закладатися пiд заставу. Закритi акцiонернi товариства - це пiдприємства, акцiї якого можуть розподiлятися тiльки серед учасникiв. ЗАТ не має право проводити пiдписку вiдкритого характеру на акцiї, що випускаються. Засновники закритих акцiонерних товариств до дня скликання установчих зборiв повиннi внести не менш як 50 вiдсоткiв номiнальної вартостi акцiй. Закрите акцiонерне товариство може бути реорганiзовано у вiдкрите шляхом реєстрацiї його акцiй у Державнiй комiсiї з цiнних паперiв та фондового ринку i внесенням змiн до статуту товариства. В закритому акцiонерному товариствi iснує жорстка система колективного контролю з боку засновникiв над персональним складом акцiонерiв , а також до числа належних їм акцiй. Якщо хто-небудь iз засновникiв захоче вийти iз товариства, то переважне право на придбання акцiй належать iншим акцiонерам i вже потiм, якщо нiхто не захоче скористатись своїм правом на їх придбання, вони можуть бути проданi третiм особам. Статути закритих товариств складнiшi за статути вiдкритих.
25. Поняття акцiї та її правовий режим.
Акцiя - це вид цiнного папера, її юридична природа обумовлена вкладом акцiонера у статутний фонд товариства. Акцiя, на вiдмiну вiд свiдоцтва, регулює частки у статутних фондах i права акцiонерiв бiльш унiфiковано. Правовий режим акцiй регулює Закон України "Про цiннi папери i фондову бiржу". Цей закон визначає поняття i функцiї акцiй, права власника акцiй, порядок випуску i придбання акцiй та iншi питання (статтi 4-9). Правовий режим цiнних паперiв (акцiй) визначається такими нормативно-правовими актами: 1) вiд 19.09.1991 р. "Про господарськi товариства": регулює низку питань, пов'язаних з випуском акцiй при створеннi акцiонерного товариства, змiнi його статутного фонду та iн.; 2) вiд 04.03.1992 р.. "Про приватизацiю державного майна" (в редакцiї Закону вiд 19.02.1997 р.): визначає акцiї як один з видiв об'єктiв приватизацiї. 3) вiд 15.03.2001 р. "Про iнститути спiльного iнвестування (пайовi та корпоративнi iнвестицiйнi фонди)": закрiплює особливiсть правового режиму акцiй корпоративного iнвестицiйного фонду, 4) Положення про порядок реєстрацiї випуску акцiй вiдкритих акцiонерних товариств та облiгацiй пiдприємств, затверджене наказом ДКЦПФР вiд 20.09.1996 р. Отже, акцiя - цiнний папiр без установленого строку обiгу, що засвiдчує дольову участь у статутному фондi акцiонерного товариства, пiдтверджує членство в акцiонерному товариствi та право на участь в управлiннi ним, дає право його власниковi на одержання частини прибутку у видi дивiденду, а також на участь у розподiлi майна при лiквiдацiї акцiонерного товариства (ч. 1 ст. 4 Закону "Про цiннi папери..."). Можуть випускатися в документарнiй (паперовiй) або бездокументарнiй (з фiксацiєю вiдомостей про власника та належнi йому акцiї на електронних носiях, що здiйснює зберiгай) формi. Стаття 4 Закону України "Про цiннi папери i фондову бiржу" передбачає подiл акцiй на класи або види. Юридична суть класу (виду, серiї) полягає в тому, що акцiї одного класу дають їхнiм власникам однакове за обсягом право майнової участi в товариствi. Акцiї класифiкують за рiзними ознаками: 1) залежно вiд обсягу прав, що засвiдчуються акцiєю, останнi подiляються на: простi (засвiдчують стандартний набiр корпоративних прав) та привiлейованi (надають привiлей - як правило, у формi отримання фiксованих вiдсоткiв, що безпосередньо не залежать вiд розмiру отриманого товариством прибутку, проте зазвичай не забезпечують право участi в управлiннi товариством); 2) за принципом визначення власника акцiї можуть бути iменними (власником є зазначена в акцiї особа) або на пред'явника (власником вважається фактичний володiлець). Оскiльки акцiя є цiнним папером, вона має точно визначенi законом реквiзити: фiрмове найменування акцiонерного товариства та його мiсцезнаходження, найменування цiнного папера - "акцiя", її порядковий номер, дату випуску, вид акцiї та її номiнальну вартiсть, iм'я власника (для iменної акцiї), розмiр статутного фонду акцiонерного товариства на день випуску акцiї, а також кiлькiсть акцiй, що випускаються, строк виплати дивiдендiв та пiдпис голови правлiння акцiонерного товариства або iншої уповноваженої на це особи, печатку акцiонерного товариства. Крiм права участi, акцiя посвiдчує членськi права акцiонера.
26. Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю. Товариство з додатковою вiдповiдальнiстю.
Визначення можна знайти в ст. 80 ГК. Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю - це таке господарське товариство, статутний фонд якого подiлений на частки визначених установчими документами розмiрiв, i яке несе вiдповiдальнiсть за своїми зобов'язаннями усiм своїм майном; учасники, якi повнiстю сплатили свої внески, несуть ризик збиткiв, пов'язаних iз дiяльнiстю товариства, у межах вартостi своїх внескiв. Основнi риси: 1) рiзновид господарського товариства - об'єднання капiталiв; 2) спецiальне регулювання: ГК України (ч. 3 ст. 80), ЦК України (статтi 140-150), ЗУ "Про господарськi товариства" (статтi 50-64); 3) наявнiсть статусу юридичної особи; 4) установчий документ - статут; 5) вiдповiдальнiсть товариства за власними зобов'язаннями усiм своїм майном; 6) вiдсутнiсть в учасникiв товариства субсидiарної майнової вiдповiдальностi за борги товариства, якщо вони повнiстю сплатили свої частки; 7) наявнiсть в учасникiв, якi не повнiстю сплатили свої вклади, додаткової вiдповiдальностi за борги товариства у межах вартостi несплаченої частини вкладу, у випадках, передбачених статутом товариства; 8) обов'язковiсть для учасникiв .майнової участi в товариствi: сплатити основний i додатковi (якщо останнi передбаченi статутом ТОВ або рiшенням зборiв учасникiв) внески; та iншi. Правовий статус, аналогiчний статусу товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, має товариство з додатковою вiдповiдальнiстю. Товариством з додатковою вiдповiдальнiстю є господарське товариство, статутний фонд якого подiлений на частки визначених установчими документами розмiрiв i яке несе вiдповiдальнiсть за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разi його недостатностi учасники цього товариства несуть додаткову солiдарну вiдповiдальнiсть у визначеному установчими документами однаково кратному розмiрi до вкладу кожного з учасникiв. Граничний розмiр вiдповiдальностi учасникiв передбачається в установчих документах. Це є основною вiдмiннiстю товариства з додатковою вiдповiдальнiстю вiд товариства з обмеженою вiдпо?вiдальнiстю.
27. Види об`єднань пiдприємств.
Об'єднанням пiдприємств є господарська органiзацiя, утворе?на у складi двох або бiльше пiдприємств з метою координацiї їх виробничої, наукової та iншої дiяльностi для вирiшення спiль?них економiчних та соцiальних завдань. Об'єднання пiдприємств утворюються пiдприємствами на доб?ровiльних засадах або за рiшенням органiв, якi вiдповiдно до ГКУ та законiв України мають право утворювати об'єднання пiдприємств. В об'єднання пiдприємств можуть входити пiдпри?ємства, утворенi за законодавством iнших держав, а пiдприєм?ства України можуть входити в об'єднання пiдприємств, утворе?нi на територiї iнших держав. Залежно вiд порядку заснування об'єднання пiдприємств мо?жуть утворюватись як господарськi об'єднання або як державнi (комунальнi) господарськi об'єднання. 1) Господарським є об'єднання пiдприємств, утворене з iнiцiативи пiдприємств незалежно вiд їх виду, якi на добровiльних засадах об'єднали свою господарську дiяльнiсть. Господарськi об'єднання дiють на основi установчого догово?ру та/або статуту, який затверджується їх засновниками. 2) Державним (комунальним) господарським є об'єднання пiд?приємств, утворене державними (комунальними) пiдприємства?ми за рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв України або у визначених законом випадках рiшенням мiнiстерств (iнших органiв, до сфе?ри управлiння яких входять пiдприємства, що утворюють об'єд?нання) або компетентних органiв мiсцевого самоврядування. Державне (комунальне) господарське об'єднання дiє на основi рiшення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рiшення про утворення об'єднання. Господарськi об'єднання утворюються як асоцiацiї, корпора?цiї, консорцiуми, концерни, iншi об'єднання пiдприємств, перед?баченi законом. Асоцiацiя - договiрне об'єднання, створене з метою постiй?ної координацiї господарської дiяльностi пiдприємств, що об'єдналися, шляхом централiзацiї однiєї або кiлькох виробни?чих та управлiнських функцiй, розвитку спецiалiзацiї i коопера?цiї виробництва, органiзацiї спiльних виробництв на основi об'єд?нання учасниками фiнансових та матерiальних ресурсiв для за?доволення переважно господарських потреб учасникiв асоцiацiї. Корпорацiєю визнається договiрне об'єднання, створене на основi поєднання виробничих, наукових i комерцiйних iнтересiв пiдприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих по?вноважень централiзованого регулювання дiяльностi кожного з учасникiв органам управлiння корпорацiї. Консорцiум - тимчасове статутне об'єднання пiдприємств для досягнення його учасниками певної спiльної господарської мети (реалiзацiї цiльових програм, науково-технiчних, будiвельних проектiв тощо). Концерном визнається статутне об'єднання пiдприємств, а та?кож iнших органiзацiй на основi їх фiнансової залежностi вiд одного або групи учасникiв об'єднання з централiзацiєю функцiй науко?во-технiчного i виробничого розвитку, iнвестицiйної, фiнансової, зовнiшньоекономiчної та iншої дiяльностi. Державнi та комунальнi господарськi об'єднання утворюються переважно у формi корпорацiї або концерну незалежно вiд найме?нування об'єднання (комбiнат, трест тощо).
Правовий статус холдингових компанiй (далi ХК) визначається ст. 126 ГК та ЗУ 15.03.2006 р. "Про холдинговi компанiї", а також вiдповiдними положеннями про господарськi товариства - об'єднання капiталiв, що мiстяться в ЦК, ГК, законах "Про господарськi товариства", "Про цiннi папери та фондовий ринок". Вiдповiдно до ст. 1 ЗУ "Про ХК в Українi", ХК - це вiдкрите AT, яке володiє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцiй (часток, паїв) двох або бiльше корпоративних пiдприємств. Особливостi правового становища ХК: I. Закон передбачає спецiальний порядок реєстрацiї ХК , що має встановлюватися КабМiном вiдповiдно до ЗУ "Про державну реєстрацiю юридичних осiб та фiзичних осiб - пiдприємцiв". Спецiально уповноважений орган з питань державної реєстрацiї (Держкомпiдприємництва) забезпечує ведення Державного реєстру холдингових компанiй України як складової Єдиного державного реєстру юридичних осiб та фiзичних осiб - пiдприємцiв. II. Рiшення про утворення ХК приймається власниками холдингових корпоративних пакетiв акцiй (часток, паїв) та оформляється вiдповiдним договором. III. Статутний фонд ХК формується за рахунок вкладiв засновникiв у формi холдингових корпоративних пакетiв акцiй (часток, паїв), а також додаткових окладiв у формi майна, коштiв i нематерiальних активiв, необхiдних для забезпечення дiяльностi ХК; при цьому частка у формi майна, коштiв i нематерiальних активiв, необхiдних для забезпечення дiяльностi ХК, не повинна перевищувати 20% статутного фонду ХК. IV. До виключної компетенцiї загальних зборiв ХК належить вирiшення питань: 1)формування єдиної фiнансової, iнвестицiйної, виробничо-господарської та науково-технiчної полiтики щодо корпоративних пiдприємств; 2) визначення напрямiв та порядку використання прибутку корпоративного пiдприємства; 3) затвердження планiв виробничого та соцiального розвитку корпоративних пiдприємств; 4) питання про вiдчуження будь-яких пакетiв акцiй (часток, паїв) корпоративних пiдприємств та/або лiквiдацiю ХК. V. Правомочнiсть загальних зборiв ХК у разi включення до порядку денного питань про вiдчуження будь-яких пакетiв акцiй (часток, паїв) корпоративних пiдприємств та/або лiквiдацiю ХК - за умови реєстрацiї для участi в них акцiонерiв (їхнiх представникiв), що мають вiдповiдно до статуту ХК бiльше нiж 80% голосiв; зазначенi рiшення приймаються бiльшiстю у 3/4 голосiв акцiонерiв (їхнiх представникiв), що зареєструвалися для участi у загальних зборах. VI. Корпоративне пiдприємство не може володiти акцiями своєї X К. VII. Обов'язковiсть щорiчної аудиторської перевiрки ХК та й корпоративних пiдприємств. VIII. Публiчнiсть дiяльностi ХК: а) протягом мiсяця з дня державної реєстрацiї ХК вона повинна оприлюднити iнформацiю про напрями своєї дiяльностi в офiцiйному друкованому виданнi ДКЦПФР; б) протягом усього перiоду своєї дiяльностi повинна не рiдше одного разу та рiк оприлюднювати свою консолiдовану фiнансову звiтнiсть i фiнансову звiтнiсть своїх корпоративних пiдприємств. IX. Лiквiдацiя ХК: а) пiдстави: прийняття загальними зборами акцiонерiв ХК рiшення про її лiквiдацiю; б) скасування вiдповiдним органом АМК чи КМУ дозволу на концентрацiю, узгодженi дiї суб'єктiв господарювання; в) лiквiдацiя усiх. корпоративних пiдприємств ХК та/або залишення у статутному фондi ХК холдингового корпоративного пакета акцiй (часток, паїв) тiльки одного корпоративного пiдприємства.
29. Поняття права власностi. Форми права власностi.
Право власностi, як зазначено у назвi ст. 134 ГК, є основним речовим правом у сферi господарювання. Згiдно ст. 2 ЗУ "Про власнiсть" - право власностi - це врегульованi законом суспiльнi вiдносини щодо володiння, користування i розпорядження майном. Вiдповiдно до ст. 41 Конституцiї України, кожен має право володiти, користуватися та розпоряджатися своєю власнiстю, результатами своєї iнтелектуальної та творчої дiяльностi. Вiдповiдно до ст. 316 ЦК України, правом власностi є право особи на рiч (майно), яке вона здiйснює вiдповiдно до закону за своєю волею, незалежно вiд волi iнших осiб. Норми iнституту права власностi мiстить також i деякi iншi законодавчi акти. Власнiсть в Українi виступає в таких формах: 1) приватна, 2) колективна, 3) державна. Усi форми власностi є рiвноправними. В iнших джерелах наводяться дещо ширшi форми власностi: 1) власнiсть народу України - надра землi, повiтряний простiр, вод нi та iншi природнi ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економiчної зони; 2) приватна власнiсть - майновi та особистi немайновi блага конкретної фiзичної особи (жилi будинки, транспортнi засоби, грошовi кошти, цiннi папери, результати iнтелектуальної творчостi та iнше майно споживчого й виробничого призначення); 3) колективна власнiсть - це майно, що належить певному колективу i є необхiдним для його функцiонування (майно колективного пiдприємства, кооперативу, орендного чи акцiонерного пiдприємства, господарського товариства, господарського об'єднання, професiйної спiлки, полiтичної партiї чи iншої громадської органiзацiї, релiгiйної органiзацiї тощо); 4) державна власнiсть - це майно, необхiдне для виконання державою своїх функцiй (як-от: єдина енергетична система, iнформацiйна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власнiсть подiляється на 1) загальнодержавну та 2) власнiсть адмiнiстративно-територiальних одиниць (комунальну). У господарськiй дiяльностi iснують рiзнi форми власностi, але усi вони, власне кажучи, є рiзновидами двох основних форм власностi - приватної i суспiльної. Якщо дане питання розгядати ще ширше, то ОКРЕМО ВИДIЛЯЮТЬ - Такi два типи власностi: приватна i суспiльна. Приватна власнiсть - це такi вiдносини власностi, коли суб'єктом власностi є одна особа. Приватна власнiсть iснує в двох видах: проста приватна власнiсть i капiталiстична приватна власнiсть. Проста приватна власнiсть iснує, коли сам власник є безпосереднiм виробником, тобто вiдсутнiй факт найму робочої сили. Капiталiстична приватна власнiсть iснує в випадку найму робочої сили. Основнi форми приватної власностi: одноосiбне приватне пiдприємство, одноосiбне фермерське господарство та iсторичнi форми власностi: рабовласницьке, феодальне господарства, простi виробничi форми капiталiстичної суспiльної формацiї. Суспiльна власнiсть - це такi вiдносини власностi, при яких суб'єктом власностi є група осiб або держава. Суспiльна власнiсть iснує в двох видах: колективна i державна. Найвiдомiшi форми колективної власностi: партнерство, кооператив, господарське товариство, акцiонерне пiдприємство, громадська органiзацiя, корпорацiя. Державна власнiсть ( суб'єктом власностi є органи державного управлiння) iснує в двох формах: загальнодержавна i мунiципальна (або комунальна).
30. Органiзацiйно-установчi повноваження власника.
Серед повноважень власника ГК видiляє такий вид, як органiзацiйно-установчi повноваження, що мають безпосереднє вiдношення до здiйснення господарської дiяльностi. Одним з основних органiзацiйно-установчих повноважень власника майна ч. 1 ст. 135 ГК України називає його засновницькi повноваження: 1) власник має право засновувати господарськi органiзацiї: одноосiбно (унiтарнi пiдприємства) або спiльно з iншими власниками (корпоративнi пiдприємства) на основi належного йому (їм) майна або здiйснювати господарську дiяльнiсть в iнших формах господарювання, не заборонених законом. Господарськi органiзацiї, щодо заснування яких йдеться в ч. 1 ст. 135 ГК України, можуть створюватись рiзних видiв i органiзацiйних форм, встановлених ст. 63 ГК України. 2) якщо власником є громадянин, вiн може обрати таку органiзацiйну форму пiдприємництва, як пiдприємець без статусу ЮО (ч. 1 ст. 128 ГК України). 3) власник на свiй розсуд визначає мету i предмет господарської дiяльностi утвореного ним суб'єкта господарювання. Метою господарської дiяльностi є задоволення суспiльних i особистих потреб, а предметом - систематичне здiйснення виробничої, науково-дослiдної, торговельної та iншої господарської дiяльностi (ч. 1 ст. 62 ГК України). 4) власник на свiй розсуд визначає також структуру утвореного ним суб'єкта господарювання (види i назву виробничих структурних пiдроздiлiв, а також види i назву функцiональних структурних пiдроздiлiв апарату управлiння), склад i компетенцiю його органiв управлiння, порядок використання майна, iншi питання управлiння дiяльнiстю суб'єкта господарювання. 5) власник приймає рiшення про припинення вiдповiдно до законодавства господарської дiяльностi заснованих ним суб'єктiв господарювання. Власник має право здiйснювати органiзацiйно-установчi повноваження також на основi належних йому корпоративних прав вiдповiдно до ГК та iнших нормативно-правових актiв. Державнi та комунальнi пiдприємства можуть бути об'єднанi за рiшенням власника (уповноваженого ним органу) у державнi (комунальнi) господарськi об'єднання.
31. Право державної власностi у сферi господарювання.
Залежно вiд суб'єкта права власностi розрiзняють рiзнi форми права власностi, однiєю з них є - право державної власностi, суб'єктом якого є народ України, Українська держава, Автономна Республiка Крим. Право державної власностi - це право держави, яка виступає як суб'єкт приватноправових вiдносин, володiти, користуватися i розпоряджатися майном через свої органи або спецiально уповноважених нею осiб. Своєрiднiсть права державної власностi полягає в тому, що: 1) функцiї власника щодо об'єктiв державної власностi (засобiв виробництва у тому числi) здiйснюються вищими органами державної влади: Верховною Радою України, Президентом України, Кабiнетом Мiнiстрiв України i реалiзуються через їх повноваження. 2) суб'єкт права власностi (держава) сам встановлює правовi норми, що регулюють вiдносини державної власностi; 3) реалiзацiя права державної власностi здiйснюється за допомогою створених державою пiдприємств та органiзацiй, якi дiють в певних правових формах. Правовi форми реалiзацiї права державної власностi - це врегульованi правом, рiзнi за призначенням та способом здiйснення види дiяльностi державних органiв i державних господарських органiзацiй, пов'язанi з використанням державного майна. Можна видiлити кiлька таких форм: 1. Загальне управлiння фондом державної власностi, що здiйснюється вищими органами державної влади; 2. Господарське управлiння окремими частинами фонду стосовно засобiв виробництва державної власностi здiйснюється головним чином господарськими мiнiстерствами та вiдомствами, Фондом державного майна України, державними господарськими об'єднаннями - в частинi делегованих їм функцiй вiдповiдними господарськими мiнiстерствами через такi повноваження: створення, реорганiзацiя та лiквiдацiя державних пiдприємств та органiзацiй, визначення мети та предмета їх дiяльностi (затвердження статутiв та положень), здiйснення контролю за ефективнiстю використання ними державного майна, встановлення пiдвiдомчим пiдприємствам економiчних лiмiтiв та нормативiв, розмiщення державних замовлень тощо; 3. Корпоративнi права: створення державних (нацiональних) акцiонерних товариств (холдингових компанiй) та участь у господарських органiзацiях корпоративного типу разом з iншими особами. Основнi засади управлiння державними корпоративними правами визначаються в главi 18 ГК України "Корпоративнi права"; 4. Господарське вiдання державними засобами виробництва здiйснюється державними пiдприємствами - суб'єктами цього права. Змiст права господарського вiдання державного пiдприємства становлять повноваження щодо володiння, користування та розпорядження закрiпленим за пiдприємством майном з дотриманням вимог закону i статуту пiдприємства; 5. Оперативне управлiння державним майном здiйснюється державними установами та казенними пiдприємствами - суб'єктами цього права. Воно передбачає цiльове володiння, користування та розпорядження державним майном з iстотними обмеженнями законом, статутом та вказiвками вiдповiдного державного органу, до сфери управлiння якого входить дане пiдприємство; 6. Оренда державного майна здiйснюється на пiдставi договорiв оренди, укладених з суб'єктами господарювання, якi функцiонують на базi колективної та приватної власностi; регулюється Законом "Про оренду державного та комунального майна".
32. Право комунальної власностi у сферi господарювання.
Комунальна власнiсть є економ.основою мiсцевого самоврядування. Обєкти права комун.власн. належать не окремим особам чи їх невеликим колективам, ця власнiсть - слугує iнтересам територiальної громади. Тому вона поряд з держ.власн. є публiчною (усуспiльненою) формою права власностi. Публiчний режим права комун.власн. проявляється в: 1) суб"єкти є публiчно-правовими утвореннями, що поєднують функцiї регулювання економ.процесiв в межах вiдповiдної адмiн.-територ.одиницi з участю в госп.обiгу. 2) спiльне привласнення засобiв виробництва та виробленого продукту територ.громадою. 3) кожен член суспiльства входить до складу тих кому належить це право власностi, але разом з тим, кожен член виступає як зобов"язана особа, що не повинна посягати на цiлiснiсть комун.власн. 4) Допускається передання права комун. власн. в право держ.власностi i навпаки. 5) призначення комун.власн. - в задоволеннi потреб територiально вiдокремленої частини суспiльства. 6) законом не допускається настання невигiдних наслiдкiв вчиненн угод щодо рухомого та нерухомого майна комун.власн. 7) характерним є право управлiння комун.власн. 8) визначальна ознака - публiчний iнтерес. (iнтерес соцiальної спiльноти), який визнаний державою та забезпечений правом. Суб'єктами права комунальної власностi є: 1) Республiка Крим в особi її Верховної Ради; 2) адмiнiстративно-територiальнi одиницi в особi обласних, районних, мiських, селищних, сiльських Рад народних депутатiв. Тобто, територiальнi громади реалiзують право комунальної власностi через органи мiсцевого самоврядування. Об'єктами права комунальної власностi є: 1) майно, що забезпечує дiяльнiсть Верховної Ради Республiки Крим та утворюваних нею республiканських органiв; 2) майно, що забезпечує дiяльнiсть вiдповiдних Рад i утворюваних ними органiв; 3) кошти мiсцевих бюджетiв, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; 4) майно закладiв народної освiти, культури, охорони здоров'я, торгiвлi, побутового обслуговування; 5) майно пiдприємств комунальної власностi та iнше. Бiльш повний перелiк майна що може перебувати в комун.власностi - наведено в ст. 60 ЗУ "Про мiсцеве самоврядування України". Режим комун.власн спрямований на задоволення iнтересiв певної громади. В управлiннi обєктами права комун.власн. - повинен домiнувати соцiально-культурний, а не комерцiйний iнтерес. Як вказано в ст 16 ЗУ "Про мiсцеве самоврядування України" - вiд iменi та в iнтересах територ.громад права субєкта комун.власностi здiйснюють вiдповiднi ради. Цi права конкретизовано в ст.ст. 17, 18, 60 ЗУ "Про мiсцеве самоврядування України". Це наприклад, затвердж.мiсцевих программ приватизацiї; прийняття рiшень про передачу iншим органам окремих повноважень щодо управл.комунальним майном тощо.
33. Право приватної власностi суб"єктiв господарювання.
Суб'єктами права приватної власностi в Українi є громадяни України, iноземнi громадяни та особи без громадянства. В ст. 325 ЦК вказано, що суб"єктами права приватної власностi є ФО та ЮО. Об'єктами права приватної власностi є житловi будинки, квартири, предмети особистого користування, дачi, садовi будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна i робоча худоба, земельнi дiлянки, насадження на земельнiй дiлянцi, засоби виробництва, вироблена продукцiя, транспортнi засоби, грошовi кошти, акцiї, iншi цiннi папери, а також iнше майно споживчого i виробничого призначення. Склад i кiлькiсть майна загалом не є обмежений. Проте законом може бути встановлено обмеження розмiру земельної дiлянки, яка може бути у власностi ФО чи ЮО. Також ФО та ЮО можуть бути власниками будь-якого майна, окрiм того, яке вiдповiдно до закону не може їм належати. Так, постановою ВРУ "Про право власностi на окремi види майна" вiд 17.06. 1992 було затверджено "Перелiк майна, що не може перебувати у власностi громадян, громадських обєднань, мiжнародних органiзацiй та ЮО iнших держав на територiї Укр." - це таке майно, як зброя, боєприпаси, бойова i спецiальна вiйськова технiка, вибуховi та бойовi отруйнi речовини, наркотичнi, психотропнi, сильнодiючi отруйнi лiкарськi засоби та iн.). Також ВРУ встановила спецiальний порядок набуття права власностi громадянами на окремi види майна: мисливську зброю, об'єкти - пам'ятки iсторiї та культури, радiоактивнi речовини. Майно може належати громадянам на правi спiльної власностi (сумiсної чи часткової). Так, майно, придбане внаслiдок спiльної працi членiв сiм'ї, є їхньою спiльною сумiсною власнiстю, якщо iнше не встановлено письмовою угодою мiж ними. Майно, придбане внаслiдок спiльної працi громадян, якi об'єдналися для спiльної дiяльностi, є їхньою спiльною частковою власнiстю, якщо iнше не встановлено письмовою угодою мiж ними. Розмiр частки кожного визначається ступенем його трудової участi. Що стосується майна селянського (фермерського) господарства, правовий режим якого, крiм ст. 18 Закону України "Про власнiсть", визначається також статтями 16-19 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакцiї закону вiд 24 червня 1993 p.), то воно належить особам, якi об'єдналися для ведення селянського (фермерського) господарства, на правi спiльної сумiсної власностi, якщо iнше не передбачено письмовою угодою мiж ними. Важливим аспектом здiйснення громадянами права приватної власностi є право використовувати належне їм майно для ведення господарської та iншої, не забороненої законом дiяльностi.
34. Режими господарського вiдання майном та оперативного управлiння майном у сферi господарювання.
Однiєю iз форм правового режиму майна, закрiпленого за суб'єктом пiдприємництва, є право господарського вiдання майном. Право ГОСПОДАРСЬКОГО ВIДАННЯ - правова форма, що згiдно з ч. 1 ст. 136 ГК України застосовується для встановлення правового режиму майна, закрiпленого лише за суб'єктом пiдприємництва. При цьому, як випливає зi змiсту ч. 2 зазначеної статтi, такий суб'єкт пiдприємництва має бути заснований в органiзацiйно-правовiй формi пiдприємства. Право господарського вiдання - це речове право суб'єкта пiдприємництва, який, так само як i власник, володiє користується i розпоряджається закрiпленим за ним майном. Проте, якщо зазначенi повноваження власника мають абсолютний характер, то суб'єкт пiдприємництва, за яким майно закрiплене власником (уповноваженим власником органом) на правi господарського вiдання, обмежений у здiйсненнi повноваження розпоряджатися окремими видами майна, яке (повноваження) вiн може реалiзувати лише за згодою власника. Випадки одержання такої згоди передбаченi ГК України та iншими законами. При цьому власник майна, закрiпленого за суб'єктом господарювання, здiйснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна. Такий контроль може здiйснюватись власником як безпосередньо, так i через уповноважений ним орган. Згiдно з ч. 3 ст. 136 ГК України право господарського вiдання захищається за допомогою тих же положень закону, що i право власностi. Важливе значення для захисту права господарського вiдання має вказiвка закону (ч. 2 ст. 136 ГК України) на те, що суб'єкт пiдприємництва, який здiйснює господарювання на основi права господарського вiдання, є пiдприємством. Статус юридичної особи, яким надiлене пiдприємство, дозволяє такому суб'єкту пiдприємництва не лише закрiпити за ним майно засобами бухгалтерського облiку i тим самим вiдокремити його вiд майна iнших суб'єктiв господарювання, власника тощо, але i нести вiдповiдальнiсть за своїми зобов'язаннями закрiпленим за ним майном, звертатися до суду за захистом порушених майнових прав у тому числi i в тому випадку, коли таке порушення мало мiсце з боку власника. Право ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛIННЯ - це речове право суб'єкта господарювання, який здiйснює некомерцiйну дiяльнiсть, тобто самостiйну систематичну господарську дiяльнiсть, спрямовану на досягнення економiчних, соцiальних та iнших результатiв без мети одержання прибутку (ч. 1 ст. 52 ГК України). Змiстом права оперативного управлiння є повноваження володiння, користування i розпорядження майном, закрiпленим за суб'єктом господарювання власником (уповноваженим ним органом). Проте реалiзацiя зазначених повноважень здiйснюється у межах, встановлених ГК та iншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Так, вiдповiдно до ч. 3 ст. 76 ГК України майно казенного пiдприємства закрiплюється за ним на правi оперативного управлiння в обсязi, зазначеному в статутi пiдприємства. Казенне пiдприємство не має права вiдчужувати або iншим способом розпоряджатися закрiпленим за ним майном без попередньої згоди органу, до сфери управлiння якого воно входить (ч. 4 ст. 77 ГК України). На прикладi казенного пiдприємства можна бачити, що право оперативного управлiння вiдрiзняється вiд права господарського вiдання за такими ознаками: 1) казенне пiдприємство або iнший суб'єкт господарювання, який здiйснює некомерцiйну господарську дiяльнiсть, постiйно фiнансується власником. Як зазначено в ч. 3 ст. 76 ГК України, фiнанси казенних пiдприємств є єдиними з фiнансами державної казни. Суб'єкт господарювання на правi господарського вiдання здiйснює пiдприємницьку дiяльнiсть за рахунок отриманих вiд неї доходiв, тобто на основi самофiнансування; 2) як i при правi господарського вiдання, власник майна, закрiпленого на правi оперативного управлiння за суб'єктом господарювання, здiйснює контроль за використанням i збереженням переданого в оперативне управлiння майна безпосередньо або через уповноважений ним орган. Проте межi управлiння зазначеним майном з боку власника ширшi, нiж при правi господарського вiдання. Власник має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, майно, що ним не використовується, а також майно, що використовується суб'єктом господарювання не за призначенням. Так, вiдповiдно до ч. 3 ст. 77 ГК України орган, до сфери управлiння якого входить казенне пiдприємство, здiйснює контроль за використанням та збереженням належного пiдприємству майна i має право вилучити у казенного пiдприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень. Право оперативного управлiння захищається законом вiдповiдно до положень, встановлених для захисту права власностi.
35. Поняття господарського зобов"язання. Види господарських зобов"язань.
Згiдно з ч. 1 ст. 173 ГК господарське зобов'язання - це зобов'язання, що виникає мiж суб'єктом господарювання та iншим учасником (учасниками) вiдносин у сферi господарювання з пiдстав, передбачених ГК, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числi боржник) зобов'язаний вчинити певну дiю господарського чи управлiнсько-господарського характеру на користь iншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити грошi, надати iнформацiю тощо), або утриматися вiд певних дiй, а iнший суб'єкт (управнена сторона, у тому числi кредитор) має право вимагати вiд зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарськi зобов'язання подiляються на два види: майново-господарськi зобов'язання; органiзацiйно-господарськi зобов'язання. I) Майново-господарськi зобов'язання - це цивiльно-правовi зобов'язання, що виникають мiж учасниками господарських вiдносин при здiйсненнi господарської дiяльностi, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дiю на користь другої сторони або утриматися вiд певної дiї, а управнена сторона має право вимагати вiд зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майновi зобов'язання, якi виникають мiж учасниками господарських вiдносин, регулюються Цивiльним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. II) Органiзацiйно-господарськi зобов'язання - це господарськi зобов'язання, що виникають у процесi управлiння господарською дiяльнiстю мiж суб'єктом господарювання та суб'єктом органiзацiйно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здiйснити на користь другої сторони певну управлiнсько-господарську (органiзацiйну) дiю або утриматися вiд певної дiї, а управнена сторона має право вимагати вiд зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 176 ГК). Розрiзняють окремi пiдвиди органiзацiйно-господарських зобов'язань залежно вiд пiдстав виникнення (закон, договiр, акт управлiння), вiд складу суб'єктiв, у т. ч.: 1) мiж суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта; 2) мiж суб'єктом господарювання та органом державної влади, органом мiсцевого самоврядування, надiленим господарською компетенцiєю щодо цього суб'єкта; 3) мiж суб'єктами господарювання, якi разом органiзовують об'єднання пiдприємств чи господарське товариство, та органами управлiння цих об'єднань чи товариств; 4) мiж суб'єктами господарювання, у разi якщо один з них є що до iншого дочiрнiм пiдприємством; 5) мiж двома i бiльше суб'єктами господарювання вiдповiдно до укладеного мiж ними договору про спiльну дiяльнiсть, за яким керiвництво спiльною дiяльнiстю доручається одному з учасникiв з покладенням на нього обов'язку ведення спiльних справ (такий учасник здiйснює органiзацiйно-управлiнськi повноваження на пiдставi доручення, пiдписаного iншими учасниками); 6) в iнших випадках, передбачених ГК, iншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання. Як окремi види господарських зобов'язань ГК України визначає 1) соцiально-комунальнi зобов'язання суб'єктiв господарювання (ст. 177, ч. 4 ст. 175) - вони характеризуються соцiальним спрямуванням (тобто мають виконуватися та користь суспiльства або територiальної громади). 2) публiчнi зобов'язання суб'єктiв господарювання (ст. 178). Положенням ст. 178 ГК значною мiрою вiдповiдають положення ст. 633 ЦК щодо публiчних договорiв.
36. Поняття господарського договору. Особливостi господарського договору.
Поняття "господарський договiр" законодавством України не визначене. Стаття 173 ГК України лише дає загальне визначення господарського зобов'язання. Господарський договiр - це зафiксованi в спецiальному правовому документi на пiдставi угоди зобов'язання учасникiв господарських вiдносин (сторiн), спрямованi на обслуговування (забезпечення) їх господарської дiяльностi (господарських потреб), що грунтуються на оптимальному врахуваннi iнтересiв сторiн i загальногосподарського iнтересу. Вiдповiдно до ст. 179 ГК - господарськi договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, iншими нормативно-правовими актами щодо окремих видiв договорiв. Отже, господарський договiр є формою вираження гос?подарського зобов'язання. Йому притаманнi особливий суб'єктний склад, специфiка дiяльностi суб'єктiв господарювання, мета, для досяг?нення якої укладається цей договiр. ОСОБЛИВОСТI. Взагалi господарський договiр слiд вважати рiзновидом цивiльно-правових договорiв, який характеризується певними особливостями. Сааме цi особливостi дозволяють вiдокремити госп.договiр вiд iнших видiв договорiв. Особливостi господарського договору за сферою поширення можна подiлити на двi групи: загальнi i спецiальнi. I. Загальними є такi особливостi, якi характернi для всiх господарських договорiв. До загальних особливостей господарського договору належать двi: 1) специфiчний суб"єктний склад (сторонами господарського договору є суб"єкти господарювання або негосподарюючi суб"єкти - юридичнi особи, в тому числi органами влади.); 2) спецiальна мета (господарський договiр укладається для здiйснення пiдприємницької, або iншої дiяльностi, не пов"язаної iз задоволенням особистих, сiмейних, домашнiх або iнших подiбних потреб). II Спецiальними вважаються такi особливостi (ознаки) господарського договору, якi не мають загального характеру. До них, зокрема, можна вiднести: 1) особливостi щодо укладення господарських договорiв; 2) особливостi щодо форми господарських договорiв; 3) особливостi щодо змiсту господарських договорiв; 4) особливостi щодо виконання господарських договорiв; 5) особливостi щодо з-ня виконання господарських д-рiв 6) особливостi щодо змiни та припинення господар д-рiв; 7) особливостi щодо санкцiй за порушення господарських договорiв. Законодавець ГК розумiє госп.договори як одну з пiдстав виникнення та як спосiб оформлення майнових зобов"язань. Обєктами госп.договорiв є продукцiя, роботи, послуги, майновi права, iншi цiнностi, якi задiянi в сферi надiленого публiчними ознаками господ.товарообороту, а не приватного обороту майна мiж суб"єктами, якi не ведуть госп.дiяльностi. Особлива цiльова спрямованiсть господарських договорiв виявляється в обслуговуваннi господарської дiяльностi (як основної, так i допомiжної). Однiєю iз особливостей договорiв на основi вiльного волевиявлен?ня сторiн є те, що досудове врегулювання господарських спорiв для них не обов'язкове. Проте, якщо сторони в договорi обумовили такий по?рядок, то вiн набуває для них обов'язкового характеру, за винятком, передбаченим ч. 5 ст. 5 ГПК України. Особливiстю також є - спрямованiсть на забезпечення господарської дiяльностi учасникiв договiрних вiдносин - матерiально-технiчного забезпечення їх дiяльностi, реалiзацiї виробленої ними продукцiї (робiт, послуг), спiльнiй дiяльностi щодо створення нового суб'єкта господарювання (господарської органiзацiї), спiльного iнвестування, координацiї господарської дiяльностi та iн.
37. Класифiкацiя господарських договорiв.
У сферi господарювання використовується велике розмаїття господарських договорiв. Подiл господарських договорiв на певнi види можна здiйснити за рiзними критерiями. За В. А. Сiчевлюком, класифiкують на: 1) дво- i багатостороннi; 2) реальнi та консенсульнi. 3) публiчнi та приватнi. 4) вiдплатнi, якщо iнше не встановлено договором, законом чи не випливає iз сутi. 5) договiр на користь особи, що є стороною договору або на користь 3-ї особи. В iнших джерелах можна знайти схожi чи вiдмiннi пiдходи до класифiкацiї, наприклад - I. За ознакою пiдстав виникнення договiрних зобов'язань розрiзняють: 1) планованi договори - укладаються на пiдставi прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктiв: державних пiдприємств, пiдприємств-монополiстiв та пiдприємств, якi функцiонують переважно на базi державної власностi; 2) регульованi договори - укладаються вiльно, на розсуд учасникiв господарських вiдносин. II. За ознакою взаємного становища сторiн у договiрних вiдносинах господарськi договори подiляють на: 1) вертикальнi - укладаються мiж нерiвноправними суб'єктами - органом господарського керiвництва та пiдпорядкованим йому пiдприємством. 2) горизонтальнi - укладаються мiж рiвноправними суб'єктами; при цьому всi умови договору сторони погоджують мiж собою, а в разi виникнення спору, можуть звернутися до суду. III. За строками дiї розрiзняють: 1) довгостроковi договори - укладаються на строк понад 5 рокiв (концесiйнi договори). 2) середньостроковi договори - строком дiї вiд 1 до 5 рокiв (договори пiдряду на капiтальне будiвництво); 3) короткостроковi договори - строком дiї до 1 року; 4) разовi договори - укладаються на одну господарську операцiю. IV. За сукупнiстю критерiїв (економiчним змiстом та юридичними ознаками) господарськi договори можна подiлити на такi групи: 1) договори на реалiзацiю майна. 2) договори на передачу майна в користування. 3) пiдряднi договори. 4) транспортнi договори. 5) договори на надання банкiвських послуг. 6) договори на надання iнших послуг (щодо охорони об'єктiв, зберiгання майна та iн.); 7) договори про спiльну дiяльнiсть. 8) засновницькi договори (вiдiграють роль установчого документа). V. За тривалiстю застосування у сферi господарювання (пiдприємництва) можна видiлити: 1)Традицiйнi договори - застосовуються протягом багатьох столiть (договори купiвлi-продажу, пiдряду,); 2) Новiтнi договори - поява яких протягом останнього столiття викликана ускладненням господарського життя (договiр лiзингу, договiр факторингу та iн.). VI. За ступенем складностi розрiзняють: 1) простi договори - мiстять ознаки договору одного виду (вiдповiдно до класифiкацiї IV); до них належить бiльшiсть традицiйних договорiв, у т. ч. купiвлi-продажу, перевезення, пiдряду, майнового найму; 2) комплекснi (складнi) договори - передбачають наявнiсть ознак кiлькох вищезгаданих договорiв (договiр факторингу, договiр консигнацiї, договiр лiзингу, концесiйний договiр та iн.). VII. Залежно вiд ролi у встановленнi господарських зв'язкiв розрiзняють: 1) генеральнi договори (рамочнi контракти) - визначають основних учасникiв договiрних вiдносин та параметри їх наступних договiрних зв'язкiв (генпiдряднi договори, договiр комерцiйної концесiї"); 2) субдоговори - укладаються на пiдставi генеральних договорiв (договори субпiдряду) або рамочних контрактiв (наприклад, договiр комерцiйної субконцесiї). VIII. За ознакою можливостi чи неможливостi корегування договiрних умов господарськi договори можна подiлити на: 1) некорегованi договори - одна чи двi сторони договiрних вiдносин позбавленi можливостi корегування заздалегiдь визначених умов договору (договiр приєднання); 2) корегованi договори - умови договору шляхом вiльного волевиявлення (сторони мають право на власний розсуд погодити будь-якi умови договору, якщо це не суперечить законодавству). IX. У разi використання при встановленнi господарського зв'язку попереднiх переговорiв договiрнi вiдносини мiж їх учасниками оформляються за допомогою двох категорiй договорiв: 1) попереднiй договiр, в якому фiксуються: намiр сторiн укласти в майбутньому (не пiзнiше року з моменту укладення попереднього договору - ч. 1 ст. 182 ГК). 2) основний договiр укладається на умовах та у термiн, визначенi попереднiм договором (проте зобов'язання сторiн укласти основний договiр припиняється, якщо до закiнчення встановленого термiну жодна з них не надiшле iншiй проект основного договору -ч. 4 ст. 182ГК). X. Залежно вiд домiнування в господарському договорi майнових чи органiзацiйних елементiв розрiзняють: 1) майновi договори: до них належать договори, в яких домiнують майновi елементи (за можливої наявностi органiзацiйних елементiв, проте без переваги останнiх). Переважно майновими є бiльшiсть господарських договорiв, у т. ч. поставки, мiни/бартеру, пiдряднi, банкiвського обслуговування, значна частина транспортних та iн.; 2) органiзацiйнi договори (ст. 186 ГК) спрямованi на забезпечення органiзацiї господарської дiяльностi двох i бiльше учасникiв господарських вiдносин (суб'єктiв господарювання), хоча i можуть мiстити майновi елементи (без переваги останнiх над органiзацiйними). До таких договорiв належать засновницькi договори, договори про кооперацiю, про спiльну iнвестицiйну дiяльнiсть та iн.
38. Форма господарського договору.
Господарський договiр укладається, як правило, в письмовiй формi (ч. 1 ст. 181 ГК України, ст. 208 ЦК України), що зумовлено низкою чинникiв i, насамперед, необхiднiстю ведення бухгалтерського облiку та звiтностi суб'єктами господарських правовiдносин, захистом iнтересiв сторiн договору. Усна форма застосовується як виняток щодо договорiв (двостороннiх та багатостороннiх правочинiв), що повнiстю виконуються пiд час їх укладання (ч. 1 ст. 206 ЦК України), крiм правочинiв, що пiдлягають державнiй реєстрацiї та/або нотарiальному посвiдченню, а також правочинiв, для яких недодержання письмової форми має наслiдком їх недiйснiсть. Проте у такому випадку органiзацiї-юридичнiй особi, яка сплатила товари чи послуги, обов'язково iншою стороною має бути виданий документ, що пiдтверджує пiдставу сплати та суму одержаних грошових коштiв (ч. 2 ст. 206 ЦК України). Розрiзняють кiлька модифiкацiй письмової форми, що застосовуються при укладаннi господарських договорiв: 1) повна письмова форма господарського договору - єдиний документ, пiдписаний сторонами (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 2 ст. 207 ЦК), до якого додаються супроводжуючi процес його укладання документи: пiдписаний сторонами текст договору з усiма додатками, протокол розбiжностей (якщо вiн мав мiсце), протокол узгодження розбiжностей (якщо розбiжностi узгоджувалися i мiж сторонами було досягнуто компромiсу щодо спiрних умов договору), судове рiшення (якщо спiр передавався на розгляд судовим органам); 2) скорочена письмова форма - як комплект листiв, телеграм, факсограм та iнших документiв, якими сторони обмiнювалися в процесi встановлення договiрного зв'язку (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 1 ст. 207 ЦК), якщо змiст цих документiв свiдчить про намiри сторiн встановити договiрний зв'язок та iстотнi умови договору; застосування такої форми забороняється при укладаннi органiзацiйно-господарських договорiв (ст. 186 ГК). 3) типова форма - сторони договору не можуть вiдступати вiд типового договору, затвердженого Кабiнетом Мiнiстрiв України чи iншим уповноваженим органом держави, але мають право конкретизувати його умови (абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України, ст. 630 ЦК України); 4) стандартний договiр, що являє собою бланк, змiст i порядок заповнення якого визначенi правилами, встановленими актами законодавства чи на їх пiдставi суб'єктом господарських вiдносин; застосовується у договорах приєднання (абз. 5 ч. 4 ст. 179 ГК, ст. 634 ЦК), якщо умови договору є заздалегiдь визначеними i не пiдлягають коригуванню (наприклад, договори перевезення вантажу, придбання акцiй новостворюваного або дiючого акцiонерного товариства шляхом пiдписки); 5) нотарiальна форма: застосовується у передбачених законом випадках (наприклад, у разi продажу в процесi приватизацiї цiлiсних майнових комплексiв пiдприємств або їх структурних пiдроздiлiв ч. 4 ст. 27 Закону "Про приватизацiю державного майна") або за домовленiстю сторiн (ч. 1 ст. 209 ЦК України). Використання сучасних технологiй (мереж електрозв'язку, в т. ч. Iнтернету) при встановленнi договiрних вiдносин зумовило появу господарських договорiв у формi електронного документа, особливостi використання яких регулюються двома законами, прийнятими 22.05.2003 р.- "Про електроннi документи та електронний документообiг" та "Про електронний цифровий пiдпис". Вiдсутнiсть мiж сторонами домовленостi про використання електронних документiв та вiдповiдного виду електронного пiдпису при укладеннi договору через мережу електронного зв'язку може призвести до визнання такого договору неукладеним Для деяких видiв господарських договорiв запроваджена державна реєстрацiя, з якою пов'язується або момент дiйсностi договору (договори концесiї, наприклад, - ст. 14 Закону "Про концесiї"), або набуття особливого (зазвичай пiльгового) режиму для його сторiн чи однiєї з них (договори про спiльну пiдприємницьку дiяльнiсть за участю iноземного iнвестора - ст. 24 Закону "Про режим iноземного iнвестування").
39. Вимоги до змiсту господарського договору.
Однiєю з характерних рис господарського договору є його особливий змiст, спрямований на забезпечення господарських потреб його сторiн. Змiст господарського договору становлять умови договору, визначенi угодою його сторiн, спрямованою на встановлення, змiну або припинення господарських зобов'язань (ч. 1 ст.180 ГК України). Умови господарського договору можуть належати до рiзних типiв (видiв). Так, розрiзняють обов'язковi (повиннi включатися до договору вiдповiдно до вимог законодавства) та необов'язковi умови (включаються до договору за погодженням сторiн). За ознакою впливу на юридичну силу договору та вiдповiдностi умов певному виду договору видiляють iстотнi умови, звичайнi умови та випадковi умови. Вiдповiдно до ч. З ст. 180 ГК України iстотними (тобто такими, якi сторони зобов'язанi погодити у будь-якому разi та включити у договiр) є предмет, цiна та строк дiї договору. Господарський договiр вважається укладеним, якщо мiж сторонами в передбачених законом порядку та формi досягнуто згоди щодо всiх його iстотних умов. Умови про предмет у господарському договорi повиннi визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кiлькiсть продукцiї (робiт, послуг), а також вимоги до їх якостi. Вимоги щодо якостi предмета договору визначаються вiдповiдно до обов'язкових для сторiн нормативних документiв, а в разi їх вiдсутностi - у договiрному порядку з додержанням умов, що забезпечують захист iнтересiв кiнцевих споживачiв товарiв i послуг. Цiна в господарському договорi визначається в порядку, встановленому ГКУ, законами та актами Кабiнету Мiнiстрiв України. За згодою сторiн у господарському договорi може бути передбачено доплати до встановленої цiни за продукцiю (роботи, послуги) вищої якостi або виконання робiт у скороченi строки порiвняно з нормативними. У разi визнання погодженої сторонами в договорi цiни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати вiд сторiн змiни умов договору щодо цiни. Строком дiї господарського договору є час, впродовж якого iснують господарськi зобов'язання сторiн, що виникли на основi цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторiн до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено iнше. Закiнчення строку дiї господарського договору не звiльняє сторони вiд вiдповiдальностi за його порушення, що мало мiсце пiд час дiї договору.
40. Характеристика господарських договорiв з вiдчуження майна.
Господ.договiр з вiдчуження майна - це договiр у сферi суспiльного виробництва та суспiльного споживання, направлений на передачу права власностi на рiч (майно) вiд однiєї сторони такого договору iншiй сторонi чи третiй особi. До цiєї групи госп.договорiв належать: 1) договiр купiвлi-продажу. 2) договiр мiни (бартеру). 3) договiр поставки. 4) договiр дарування (безоплатної передачi майна) тощо. Надамо коротку характеристику деяких з цих видiв. Договiр мiни (бартеру) - ст. 293 ГК України, статтi 715 i 716 ЦК України. За цим договором кожна зi сторiн зобов'язується передати другiй сторонi у власнiсть, повне господарське вiдання чи оперативне управлiння певний товар в обмiн на iнший товар. Кожна зi сторiн вважається i продавцем (щодо товару, який вона передає в обмiн), i покупцем (щодо товару, який вона одержує взамiн). Товаром, що є предметом обмiну, зазвичай є майно, проте, згiдно з ч. 5 ст. 715 ЦК України, договором може бути передбачений обмiн майна на роботи (послуга). Деякi види майна не можуть бути предметом договору мiни (бартеру). Так, вiдповiдно до ч. 4 ст. 293 ГК України подiбна заборона встановлена для майна, яке згiдно iз законодавством належить до основних фондiв, що перебувають у державнiй або комунальнiй власностi, а iншою стороною за договором не є вiдповiдно державне чи комунальне пiдприємство. До договору мiни (бартеру) застосовуються положення ГК та ЦК щодо договорiв купiвлi-продажу, поставки, контрактацiї або iнших договорiв, елементи яких мiстяться в договорiв мiни, якщо iнше не суперечить законодавству i сутi зобов'язань. Особливостi договору мiни (бартеру) щодо певних сфер господарювання чи певних видiв майна можуть передбачатися спецiальними законами. Так, у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi специфiка цього рiзновиду договору на реалiзацiю майна визначається Законом України вiд 23 грудня 1998 р. "Про регулювання товарообмiнних (бартерних) операцiй у галузi зовнiшньоекономiчної дiяльностi": 1) сфера дiї договору - зовнiшньоекономiчна дiяльнiсть, а саме експортно-iмпортнi операцiї; 2) суб'єктний склад - резидент (суб'єкт господарювання, створений та зареєстрований вiдповiдно до законодавства Украй їй) та нерезидент (iноземний суб'єкт господарювання, створений вiдповiдно до законодавства iншої країни); 3) необхiднiсть збалансування вартостi товарiв, що пiдлягають обмiну, та пов'язана з цим вимога еквiвалентного обмiну; 4) дотримання строкiв iмпорту-експорту товарiв, що є предметом договору; 5) вiдповiдальнiсть за порушення строкiв проведення товарообмiнних операцiй за договором: перевищення встановлених строкiв ввезення товарiв за бартерним договором - пеня за кожний день прострочення у розмiрi 0,3% вартостi неодержаних товарiв (робiт, послуг), що iмпортуються за бартерним договором (проте загальний розмiр нарахованої пенi не може перевищувати розмiр заборгованостi). Договором купiвлi-продажу є договiр, вiдповiдно до якого одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власнiсть, господарське вiдання або оперативне управлiння iншiй сторонi (покупцевi), а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) i оплатити за нього певну грошову суму. Загальнi вимоги щодо укладення, змiсту та форми договору купiвлi-продажу визначаються Цивiльним кодексом України (глава 54). Господарський кодекс мiстить лише окремi положення щодо цього договору (ч. 4 ст. 263, ч. 1 ст. 264, ч. 6 ст. 265), визнаючи його менш характерним для сфери господарювання, нiж, скажiмо, договiр поставки, i обмежуючи сферу застосування договору купiвлi-продажу випадками реалiзацiї суб'єктами господарювання товарiв негосподарюючим суб'єктам (ч. 6 ст. 265). Договiр купiвлi-продажу є бiльш унiверсальним, нiж iншi рiзновиди договорiв з вiдчуження майна, оскiльки: 1) предметом договору можуть бути рiзнi види майна, не виключеного з обороту (товар - ч. 1 ст. 656 ЦК України; майновi права - ч. 2 ст. 656 ЦК; право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру, - ч. З ст. 656 ЦК; нерухомiсть - ст. 657 ЦК); 2) сторонами договору можуть бути будь-якi юридичнi та фiзичнi особи за наявностi у них вiдповiдного обсягу правосуб'єктностi; 3) сфера застосування - будь-яка, не заборонена законом (господарювання, культура, наука, охорона здоров'я, благодiйництво, задоволення особистих потреб громадян, духовне/релiгiйне життя та iн.); 4) порядок укладення - зазвичай з дотриманням вимог ч. З ст. 638 ЦК України, вiдповiдно до якої договiр укладається шляхом пропозицiї однiєї сторони укласти договiр (оферти) i прийняття пропозицiї (акцепту) другою стороною; проте це не виключає застосування рiзноманiтних процедур укладення договору, в тому числi конкурентних; 5) форма договору - будь-яка (ст. 205 ЦК України), якщо закон та/або одна iз сторiн не вимагає застосування певної форми (повної письмової, нотарiальної чи iн.); 6) у сферi господарювання оформлення вiдносин купiвлi-продажу має засвiдчуватися вiдповiдними правовими документами, принаймнi шляхом отримання вiд продавця документа, що засвiдчує сплату вiдповiдної суми за придбаний товар/майно (якщо це не суперечить приписам законодавства щодо певної категорiї майна, певного кола суб'єктiв тощо). До договору купiвлi-продажу найбiльш подiбний договiр поставки (в деяких випадках навiть важко визначити вiдмiннiсть мiж цими договорами та належнiсть їх до певного пiдвиду договору на реалiзацiю товару/майна - договору купiвлi-продажу чи договору поставки). Складнiсть розмежування цих двох спорiднених договорiв пов'язана також iз вiдмiнними положеннями в Господарському та Цивiльному кодексах щодо цих договорiв. Вiдповiдно до ЦК договiр поставки є рiзновидом договору купiвлi-продажу, оскiльки положення про нього включенi до глави 54 "Купiвля-продаж". Також у ЦК закрiплено бiльш широке поняття договору поставки, нiж у ГК. В ЦК вiдсутнi обмеження щодо суб'єктного складу цього договору (будь-якi фiзичнi та/або юридичнi особи з необхiдним обсягом правосуб'єктностi), тодi як, згiдно з ч. З ст. 265 ГК України, сторонами договору поставки можуть бути лише суб'єкти господарювання. Укладення суб'єктом господарювання договору на реалiзацiю його продукцiї (товарiв) негосподарюючим суб'єктам вiдповiдно до ч. б ст. 265 ГК України свiдчить про укладення договору купiвлi-продажу, а не поставки (навiть за наявностi iнших ознак, характерних для цього договору). Однiєю з особливостей договору поставки як рiзновиду договорiв з вiдчуження майна є спецiальне нормативне регулювання, яке забезпечується низкою нормативно-правових актiв рiзної юридичної сили, серед яких: 1) ГК : параграф 1 "Поставка" (статтi 264-271) глави ЗО "Особливостi правового регулювання господарсько-торговельної дiяльностi"; 2) ЦК: параграф 3 "Поставка" (ст. 712) глави 54 "Купiвля-продаж"; 3) ЗУ вiд 22.12.1995 р. "Про державне замовлення для задоволення прiоритетних державних потреб" (назва Закону в редакцiї Закону ? 3205-IV вiд 15.12.2005 p.); 4) ЗУ вiд 24.01.1997 р. "Про державши" .матерiальний резерв"; Закон України вiд 03.03.1999 р. "Про державне оборонне замовлення"; Закон України вiд 22.02.2000 р. "Про закупiвлю товарiв, робiт i послуг за державнi кошти".
41. Характеристика господарських договорiв з надання послуг.
Згiдно ст. 901 ЦК - за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов"язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесi вчинення певної дiї або здiйснення певної дiяльностi, а замовник зобов"язується оплатити виконавцевi зазначену послугу, якщо iнше не встановлене договором. Однак у випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на iншу особу, залишаючись вiдповiдальним у повному обсязi перед замовником за порушення договору. За договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний вiдшкодувати виконавцевi усi фактичнi витрати, необхiднi для виконання договору. Основнi рiзновиди догов.про надання послуг: 1) договiр перевезення (глава 64 ЦК) - надаються послуги з перевезення та (або) органiзацiї перевезення. 2) договiр транспортного експедирування (глав.65 ЦК) - одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату i за рахунок другої сторони (клiєнта) виконати або органiзувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. 3) договiр зберiгання (глава 66 ЦК) - одна сторона (зберiгач) зобов'язується зберiгати рiч, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), i повернути її поклажодавцевi у схоронностi. Не будемо зупинятись на розглядi кожного виду договору, наведемо основнi положення якi дадуть нам змогу охарактеризувати договори з надання послуг. Сторонами договору - замовник i виконавець. Замовником є особа, що зацiкавлена в одержаннi послуги вiдповiдного роду, замовляє її надання на умовах, зазначених у договорi, контролює надання послуги i оплачує її. Ним може бути як юридична, так i фiзична особа незалежно вiд наявностi у неї статусу суб'єкта пiдприємницької дiяльностi. Виконавцем за загальними положеннями ЦК, як i замовником, може бути будь-яка юридична або фiзична особа. Предметом договору, що розглядається, є надання послуг рiзного роду за завданням замовника. Послуга споживається в процесi вчинення певної дiї або здiйснення певної дiяльностi. Наприклад, замовник транспортних послуг споживає їх у процесi їх надання - пiд час пересування (перевезення його особисто, вантажiв, багажу) обумовленим транспортним засобом. Строк не визначений законом як iстотна умова договору про надання послуг. Стаття 905 ЦК вiдносить вирiшення питання щодо строку договору про надання послуг на розсуд сторiн, якщо iнше не встановлено законом або iншими нормативно-правовими актами. Збитки, завданi замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, пiдлягають вiдшкодуванню виконавцем у разi наявностi його вини у повному обсязi, якщо iнше не встановлено договором. Збитки, завданi невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, пiдлягають вiдшкодуванню виконавцем у розмiрi, що не перевищує 2 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, якщо iнший розмiр вiдповiдальностi виконавця не встановлений договором. Договiр про надання послуги є консенсуальним двостороннiм договором, може мати як оплатний так i безоплатний характер.
42. Характеристика господарських договорiв з виконання робiт.
До договорiв з виконання робiт належать всi види договорiв пiдряду. Рiзновидами договору пiдряду є: договiр побутового замовлення (ст. 865 ЦК); будiвельний пiдряд (ст. 875 ЦК); пiдряд на проектнi та пошуковi роботи (ст. 887 ЦК). В ГК докладно регулюються пiдряднi вiдносини у капiтальному будiвництвi (Глава 33). Договiр пiдряду вiдповiдно до ст. 318 ГК укладається на будiвництво, розширення, реконструкцiю та перепрофiлювання об'єктiв; будiвництво об'єктiв з покладенням повнiстю або частково на пiдрядника виконання робiт з проектування, поставки обладнання, пусконалагоджувальних та iнших робiт; виконання окремих комплексiв будiвельних, монтажних, спецiальних, проектно-конструкторських та iнших робiт, пов'язаних iз будiвництвом об'єктiв. Вiдносини пiдряду регулюються ЦК (глава 61 "Пiдряд"), ГК (глава 33 "Капiтальне будiвництво"), ЗУ "Про операцiї з давальницькою сировиною в зовнiшньоекономiчних вiдносинах" та iншими нормат.-правов.актами. Згiдно ст. 837 ЦК за договором пiдряду - пiдрядчик зобов'язується на свiй ризик виконати визначену роботу за завданням замовника з використанням його або своїх матерiалiв, а замовник - прийняти роботу та сплатити її вартiсть. Замовник має право перевiряти перебiг i якiсть робiт, але не втручаючись у господарську дiяльнiсть пiдрядчика. Даний договiр є консенсуальний (вважається укладеним з моменту досягнення угоди зi всiх iстотних умов у формi, необхiднiй за законом), двостороннiм, оплатним. Педметом договору пiдряду є матерiалiзованi результати створення, перетворення, поновлення та навiть лiквiдацiї речей виробничого, споживчого та науково-культурного призначення. Iстотними у договорi пiдряду є умови, що стосуються його - предмета, цiни, строку виконання. Цiна замовлення визначається згiдно з кошторисом, котрий має бути складений згiдно ст. 844 ЦК. Наведемо ще такий приклад, що вiдповiдно до ч. 5 ст. 318 ГК договiр пiдряду на капiтальне будiвництво повинен передбачати: найменування сторiн; мiсце i дату укладення; предмет договору (найменування об'єкта, обсяги i види робiт, передбачених проектом); строки початку i завершення будiвництва, виконання робiт; права i обов'язки сторiн; вартiсть i порядок фiнансування будiвництва об'єкта (робiт); порядок матерiально-технiчного, проектного та iншого забезпечення будiвництва; режим контролю якостi робiт i матерiалiв замовником; порядок прийняття об'єкта (робiт); порядок розрахункiв за виконанi роботи, умови про дефекти i гарантiйнi строки; страхування ризикiв, фiнансовi гарантiї; вiдповiдальнiсть сторiн (вiдшкодування збиткiв); урегулювання спорiв, пiдстави та умови змiни i розiрвання договору.
Господарське правопорушення - це протиправна дiя або бездiяльнiсть суб'єкта господарських вiдносин, яка не вiдповiдає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'єктивнi права iншого учасника вiдносин або третiх осiб. Господарськi правопо?рушення можна класифiкувати за видами i систематизувати в окремi групи за певними критерiями. Господарськi правопорушення подiляються на двi групи: договiрнi правопорушення та позадоговiрнi правопорушення. Договiрнi правопорушення: 1) правопорушення на стадiї виникнення договорiв: порушення строкiв укладання договорiв; процедури врегулювання розбiж?ностей, що виникають при їх укладаннi; укладання договорiв, що суперечать вимогам закону, цiлям дiяльностi юридичної особи, або укладання договорiв з метою, що суперечить iнтересам дер?жави i суспiльства; 2) порушення строкiв виконання договiрних та iнших господар?ських зобов'язань щодо поставки продукцiї та товарiв (найпоширенiшi в господарськiй практицi), перевезення вантажiв, виконання робiт та iн. Прострочення виконання зобов'язання загалом тягне за собою сплату боржником визначеної законом або догово?ром неустойки, штрафу, пенi; 3) порушення господарських зобов'язань щодо якостi поставленої продукцiї (товарiв), виконаних робiт, наданих послуг; 4) порушення державної дисциплiни цiн, пов'язанi з виконанням договорiв. Законами України передбачається, що у разi порушення пiдприємством цiни (при реалiзацiї за договором продукцiї) надлишкове одержана сума пiдлягає вилученню в дохiд вiдповiдного бюджету; 5) порушення у сферi кредитних та розрахункових вiдносин, пов'язанi з виконанням господарських договорiв; 6) порушення господарських зобов'язань щодо перевезень ванта?жiв: зобов'язань з планiв перевезень (неподання перевiзних засо?бiв, непред'явлення вантажiв до перевезення); простiй транспортних засобiв пiд навантаження i розвантаження понад встановленi термiни; втрата, нестача, пошкодження вантажу; простро?чення доставки вантажу тощо. Позадоговiрнi правопорушення: 1) порушення законодавства про захист економiчної конкуренцiї (анти-конкурентнi узгодженi дiї; зловживання монопольним (домiнуючим) становищем; анти-конкурентнi дiї органiв влади, орга?нiв мiсцевого самоврядування, органiв адмiнiстративно-господарського управлiння та контролю); 2) порушення прав власника як поєднаних, так i не поєднаних з позбавленням прав володiння тощо. Також господарськi правопорушення можна подiлити на правопорушення з формальним (порушення строкiв виконання обов"язку) та матерiальним складом (спричинення збиткiв).
44. Поняття господарсько-правової вiдповiдальностi та її функцiї.
Господарсько-правова вiдповiдальнiсть - це рiзновид юридичної вiдповiдальностi за невиконання чи неналежне виконання зобов"я?зань суб"єктами господарської дiяльностi. Господарсько-правова вiдповiдальнiсть - це майново-органiзацiйнi за змiстом i юридичнi за формою заходи впливу на економiчнi iнтереси учасникiв господарських правовiдносин у разi вчинення ними господарського правопорушення. Основними принципами господарсько-правової вiдповiдальностi є: 1)право потерпiлої сторони на вiдшкодування збиткiв; 2) сплата правопорушником штрафних санкцiй за порушен?ня зобов"язань; 3) недопустимiсть застереження щодо виключення або обме?ження вiдповiдальностi виробника або продавця продукцiї чи товарiв. Функцiї господарсько-правової вiдповiдальностi визначаються як сукупнiсть дiй щодо застосування до правопорушника у сферi господарювання передбачених законом чи договором санкцiй, а також правових наслiдкiв такого застосування. 1) Стимулююча функцiя. Господарсько-правова вiдповiдальнiсть, яка полягає у застосуваннi до правопорушника економiчних (майнових) санкцiй, передбачає спонукання (негативне стимулювання) його i до припинення правопорушення, i до реального виконання зобов'язання. Стимулювання це є негативним у тому розумiннi, що особа, яка вчинила господарське правопорушення, несе пев"нi майновi витрати внаслiдок застосування до неї економiчних санкцiй. 2) Штрафна функцiя (функцiя покарання за вчинене правопорушення) незначною мiрою характерна для господарсько-правової вiдповiдальностi, хоча в певних випадках (сплата штрафної неустойки, яка передбачає i сплату суми неустойки, i повне вiдшкодування збиткiв; в окремих випадках це можуть бути господарсько-адмiнiстративнi штрафи за забороненi законом дiї у сферi економiчної конкуренцiї, якщо вони створили лише загрозу обмеження конкуренцiї на ринку, не завдавши шкоди її учасникам). 3) Компенсацiйно-вiдновлювальна функцiя як провiдна (на наш погляд) в системi функцiй полягає у пiдновленнi порушеного правопорядку й усуненнi наслiдкiв неправомiрної поведiнки суб'єкта (учасника) господарських вiдносин. Завдяки застосуванню господарсько-правової вiдповiдальностi неправомiрна дiяльнiсть припиняється, деформованi господарськi зв'язки нормалiзуються, спричинена шкода компенсується, порушенi права вiдновлюються, обов'язки виконуються, нездiйсненi платежi спрямовуються за призначенням, неправомiрно отриманi доходи вилучаються тощо. Ця функцiя притаманна всiм видам i формам господарсько-правової вiдповiдальностi, але найбiльше - вiдшкодуванню збиткiв, штрафним санкцiям (сплатi неустойки). 4) Сигналiзацiйна функцiя - проявляється в тому, що застосування до суб'єкта господарювання господарсько-правової вiдповiдальностi є сигналом для нього про необхiднiсть полiпшення своєї роботи з метою уникнення в майбутньому втрат вiд застосування такої вiдповiдальностi, а для контрагентiв такого господарюючого суб'єкта - сигналом про необхiднiсть зважити доцiльнiсть продовження з ним договiрного зв'язку або розiрвання iснуючого. 5) Роль iнформацiйної функцiї полягає в iнформуваннi учасникiв господарського життя про негаразди в дiяльностi їх партнерiв (якщо до останнiх застосовуються господарсько-правовi санкцiї контролюючими органами, контрагентами тощо), а вiдтак - у доцiльностi корегування своїх вiдносин з ними.
45. Види господарських санкцiй.
Господарськими санкцiями вiдповiдно до ст.217 ГК визнаються заходи впливу на правопорушника у сферi господарювання, в результатi застосування яких для нього настають несприятливi економiчнi та/або правовi наслiдки. ГК розрiзняє види господарських санкцiй залежно вiд способу впливу та механiзму реалiзацiї, а також вiд економiчного та правового результату, на який вони спрямованi, тобто їх функцiй. Тому, згiдно з ч.2 ст.217 ГК у сферi господарювання застосовуються такi види господарських санкцiй: вiдшкодування збиткiв; штрафнi санкцiї; оперативно-господарськi санкцiї. 1) Вiдшкодування збиткiв - має на метi поновлення порушеної матерiальної сфери потерпiлого вiд господарського правопорушення. Це закрiплено в ч. 1 ст.224 ГК України: учасник господарських вiдносин, який порушив господарське зобов'язання або установленi вимоги щодо здiйснення господарської дiяльностi, повинен вiдшкодувати завданi цим збитки суб'єкту, права або законнi iнтереси якого порушено. 2) Штрафнi санкцiї спрямованi перш за все на покарання за допущене правопорушення. Згiдно з ч. 1 ст.230 ГК штрафними санкцiями в Господарському кодексi визнаються господарськi санкцiї у виглядi грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських вiдносин зобов'язаний сплатити у разi порушення ним правил здiйснення господарської дiяльностi, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. 3) Оперативно-господарськi санкцiї. Згiдно з ч.I ст.235 ГК за порушення господарських зобов'язань до суб'єктiв господарювання та iнших учасникiв господарських вiдносин можуть застосовуватися оперативно-господарськi санкцiї - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. Виходячи з цього законодавчого визначення, можна дiйти висновку, що оперативно-господарськi санкцiї виконують запобiжну функцiю та мають на метi припинення порушення виконання господарських обов'язкiв та недопущення або мiнiмiзацiю їх негативних наслiдкiв. Згiдно з ч.З ст.217 ГК, крiм зазначених господарських санкцiй, до суб'єктiв господарювання за порушення ними правил здiйснення господарської дiяльностi застосовуються адмiнiстративно-господарськi санкцiї. Адмiнiстративно-господарськi санкцiї спрямованi на охорону правовiдносин суб'єкта господарювання та органiв державної влади i мiсцевого самоврядування. Пiд час застосування цього виду санкцiй використовуються владнi й адмiнiстративно-розпорядницькi функцiї вiдповiдних державних органiв, а стягнення з порушникiв проводиться не на користь їх контрагентiв, а до державного бюджету чи до бюджетiв органiв мiсцевого самоврядування. Види адмiнiстративно-господарських санкцiй, умови та порядок їх застосування визначаються ГК, iншими законодавчими актами. Адмiнiстративно-господарськi санк?цiї можуть бути встановленi виключно законами.
46. Пiдстави застосування господарсько-правової вiдповiдальностi.
Господарсько-правова вiдповiдальнiсть - це рiзновид юридичної вiдповiдальностi за невиконання чи неналежне виконання зобов"я?зань суб"єктами господарської дiяльностi. Господарсько-правова вiдповiдальнiсть визначається ст. 216 ГК i має особливий предмет регулю?вання - господарськi правопорушення. Господарське правопору?шення - це протиправна дiя або бездiяльнiсть суб"єкта господарсь?ких вiдносин, яка не вiдповiдає нормам господарського права, не узгоджується з юридичними обов"язками зазначеного суб"єкта, порушуючи суб"єктивнi права iншого учасника вiдносин або третiх осiб. Таким чином, пiдставами господарсько-правової вiдповiдальностi є вчинення суб"єктом господарських вiдносин правопорушення у сферi господа?рювання. Господарсько-правова вiдповiдальнiсть ґрунтується на певних правових пiдставах. Це, 1) нормативнi пiдстави, тобто сукупнiсть норм права про вiдповiдальнiсть учасникiв господарських вiдносин. 2) господарська правосуб'єктнiсть правопорушника (боржника) i потерпiлого (кредитора). Сторонами правовiдносин щодо застосування вiдповiдальностi цього виду можуть бути суб'єкти господарювання, органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, надiленi господарською компетенцiєю, а також iншi учасники господарських вiдносин (ч. 1 ст. 2; ч. 1 ст. 216 ГК). 3) юридико-фактична пiдстава. Вона встановлена ч. 1 ст. 218 ГК, згiдно з якою пiдставою господарсько-правової вiдповiдальностi учасника господарських вiдносин є вчинене ним правопорушення у сферi господарювання. Це можуть бути протиправнi дiї або бездiяльнiсть особи - господарського правопорушника, що порушують права i законнi iнтереси потерпiлої особи (кредитора) чи заважають їх реалiзацiї. 4) вина правопорушника - учасника господарських вiдносин. Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав i законних iнтересiв потерпiлого. Також можна видiлити характернi ознаки господарсько-правової вiдповiдальностi, це:1) сфера застосування - господарськi правовiдносини (господарсько-майновi та/або господарсько-органiзацiйнi); 2) суб'єктами господарсько-правової вiдповiдальностi є учасники господарських правовiдносин. 3) спрямованiсть господарсько-правової вiдповiдальностi переважно на майнову базу порушника i лише в окремих випадках - на особу порушника (примусова реорганiзацiя та примусова лiквiдацiя); 4) змiстом господарсько-правової вiдповiдальностi є заходи впливу (санкцiї) - майнової (вiдшкодування збиткiв, штрафнi санкцiї, конфiскацiя) та/ або органiзацiйної (призупинення дiї або анулювання лiцензiй, скасування вiдомостей державної реєстрацiї, примусова реорганiзацiя та iн.) спрямованостi, що вiдбиваються та економiчних iнтересах порушника; 5) порядок застосування залежно вiд виду та форми господарсько-правової вiдповiдальностi: а) судовий або претензiйно-позовний (ст. 222 ГК України); б) безпосередньо кредитором в оперативному порядку (ст. 235 ГК України); в) спецiальний - уповноваженими органами - ст. 238 ГК України). Та iншi.
47. Штрафнi санкцiї у виглядi грошової суми.
ГК розумiє пiд штрафними санкцiями господарськi санкцiї у виглядi грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських вiдносин зобов'язаний сплатити у разi порушення ним правил здiйснення господарської дiяльностi, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згiдно зi ст. 50 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума чи iнше майно, яке боржник повинен передати кредитору у випадках порушення боржником зобов'язання.Штрафом є неустойка, яка вираховується у вiдсотках вiд суми невиконаного чи неналежним чином виконаного зобов'язання.Пенею є неустойка, яка вираховується у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочки зобов'язання. Штрафнi санкцiї: а) завжди застосовуються у виглядi грошової суми; б) пiдставою застосування штрафних санкцiй є: 1) порушення учасником господарських вiдносин правил здiйснення господарської дiяльностi, 2) невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання; в) суб'єктами права застосування штрафних санкцiй є учасники вiдносин у сферi господарювання, зазначенi у ст. 2 ГК; г) законом щодо окремих видiв зобов'язань може бути визначений розмiр штрафних санкцiй, змiна якого за погодженням сторiн не допускається. За загальним правилом розмiр штрафних санкцiй передбачається законом чи договором. Прiоритет - закону. I лише коли розмiр штрафних санкцiй законом не визначено, санкцiї застосовуються в розмiрi, передбаченому договором (ч. 4 ст. 231 ГК). ГК передбачає рiзнi способи встановлення розмiру санкцiй договором: 1) У вiдсотковому вiдношеннi до суми невиконаної частини зобов'язання; 2) у певнiй, визначенiй грошовiй сумi; 3) У вiдсотковому вiдношеннi до суми зобов'язання незалежно вiд ступеня його виконання; 4) у кратному розмiрi до вартостi товарiв (робiт, послуг). Переваги та недолiки штрафних санкцiй (неустойки): - переваги: швидкiсть (скорочений строк позовної давностi - шiсть мiсяцiв) та зручнiсть застосування (незалежно вiд наявностi збиткiв); - недолiки: обмежена сфера застосування - лише договiрнi вiдносини. У ч. 2 ст. 231 ГК України передбаченi конкретнi розмiри штрафних санкцiй, якi стягуються при порушеннi господарського зобов'язання, у якому хоча б однiєю iз сторiн є суб'єкт господарювання, який належить до державного сектора економiки, чи порушення пов'язане з виконанням державного контракту, чи виконання зобов'язання фiнансується за рахунок Державного бюджету чи за рахунок державного кредиту: 1) за порушення умов зобов'язання щодо якостi (комплектностi) товарiв (робiт, послуг) стягується штраф у розмiрi 20% вартостi неякiсних (некомплектних) товарiв (робiт, послуг); 2) за порушення строкiв виконання зобов'язання стягується пеня у розмiрi 0,1% вартостi товару (робiт, послуг), щодо якого допущена про-строчка виконання за кожен день прострочки, а за прострочку бiльше 30 днiв додатково стягується штраф у розмiрi 7% вказаної вартостi. Штрафнi санкцiї за порушення грошових зобов'язань встановлюються у вiдсотках, розмiр яких визначається облiкова ставка Нацiонального банку України за весь час користування чужими коштами, якщо iнший розмiр не передбачений законом чи договором. У внутрiшньогосподарських вiдносинах розмiр штрафних санкцiй, а також вiдшкодування збиткiв визначається суб'єктом господарювання. Порядок застосування штрафних санкцiй (спiввiдношення мiж збитками i неустойкою) встановлено ст. 232 ГК. Цей порядок дещо вiдрiзняється вiд спiввiдношення стягнення збиткiв i неустойки, встановленого ст. 624 ЦК. За загальним правилом господарського законодавства, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафнi санкцiї, то збитки вiдшкодовуються в частинi, не покритiй цими санкцiями (залiкова неустойка). Законом або договором можуть бути передбаченi випадки, коли: 1) допускається стягнення тiльки штрафних санкцiй (виключна неустойка), 2) збитки можуть бути стягнутi у повнiй сумi понад штрафнi санкцiї (штрафна неустойка); 3) за вибором кредитора можуть бути стягнутi або збитки, або штрафнi санкцiї (альтернативна неустойка). Вимогу щодо сплати штрафних санкцiй за господарське правопорушення може заявити учасник господарських вiдносин, права чи законнi iнтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, надiлений господарською компетенцiєю.
48. Поняття та види юрисдикцiйного захисту господарських прав та iнтересiв.
Захист суб"єктивного господ.права та iнтересу може здiйснюватись в 2-х формах: (в залежностi вiд того, хто здiйснює заходи захисту) юрисдикцiйна та неюрисдикцiйна. Неюрисдикцiйний захист полягає у тому, що захист здiйснюється особою, яка безпосередньо зазнала посягання. Юрисдикцiйний спосiб захисту полягає у здiйсненнi захисту державними та iншими органами й особами, за вiдповiдною заявою потерпiлої особи чи за власною iнiцiативою. Вони можуть бути спецiально створеними та уповноваженими на таку дiяльнiсть, а також можуть її здiйснювати поряд з iншою, основою дiяльнiстю. До таких органiв ЦК України вiдносить суд, органи державної влади України, Автономної Республiки Крим, органи мiсцевого самоврядування та нотарiусiв. У межах юрисдикцiйної форми захисту видiляють загальний i спецiальний порядок захисту порушених прав. За загальним правилом захист прав i охоронюваних законом iнтересiв здiйснюється в судовому порядку. Судами загальної юрисдикцiї є мiсцевi, апеляцiйнi, Вищi спецiалiзованi суди i Верховний Суд України. Поряд з ними правосуддя здiйснюють господарськi суди, що розглядають спори, якi виникають у процесi пiдприємницької дiяльностi. За згодою учасникiв цивiльного правовiдношення спiр мiж ними може бути переданий на розгляд третейського суду. Спецiальним порядком захисту прав i охоронюваних законом iнтересiв вважається адмiнiстративний порядок, а також захист прав та iнтересiв органами нотарiату.. Адмiнiстративний порядок захисту може виражатися в оскарженнi дiй i актiв державних органiв у вищестоящий стосовно них орган виконавчої влади тощо. Виконання адмiнiстративних, судових та iнших приписiв забезпечується Держ.виконав.служб.
49. Характеристика неюрисдикцiйного захисту господарських прав та iнтересiв.
В залежностi вiд того, хто здiйснює заходи захисту, його подiляють на неюрисдикцiйний та юрисдикцiйний. Неюрисдикцiйний захист полягає у тому, що захист здiйснюється особою, яка безпосередньо зазнала посягання. Тобто це сукупнiсть самостiйних законних дiй ФО та органiзацiй, що вчиняються з метою захисту своїх прав та законних iнтересiв. Тобто, той хто потерпiв вiд посягання, той i захищається. Такий спосiб захисту був iсторично першим. Вiн же був притаманний i римському цивiльному процесу. Для такого захисту можна використовувати: засоби самозахисту, претензiйне врегулювання договiрного спору та оперативно-господарськi санкцiї. Самозахист розглядається як неюрисдикцiйна форма забезпечення захисту порушених прав та iнтересiв. Самозахист може проявляєтись в активних чи пасивних дiях особи, спрямованих на запобiгання чи припинення порушення власного суб"єктивного права. Оперативно-господарськi санкцiї - це передбаченi законодавством або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спря?мованi на попередження господарського правопорушення або змен?шення його шкiдливих наслiдкiв, їх оперативнiсть полягає в тому, що вони вводяться в дiю самими суб'єктами або державними органами, якi контролюють додержання законностi у вiдповiднiй сферi господарських вiдносин. Претензiйний врегулювання договiрного спору - розглядається як досудова форма реалiзацiї господарсько-правової вiдповiдальностi. Таке врегулювання мiстить у собi не тiльки пред"явлення претензiй i iнших вимог противнiй сторонi, але i припускає розгляд i добровiльне задоволення вимог сторони, що пред"явила претензiю у випадку її законностi й обґрунтованостi.
50. Основнi речово-правовi засоби захисту права власностi.
На захист права власностi спрямованi не лише норми господ.права, а й норми iнших галузей, зокрема цивiльн., адмiн., кримiнальн., трудового та iнш. Найпоширенiшим є подiл господ-правових та цивiльн-правових засобiв захисту права власностi на речово-правовi та зобов"язально-правовi. Речово-правовi засоби захисту спрямованi на захист суб"єктивного права власностi як абсолютного цивiльного права громадян та органiзацiй, якi на момент порушення права не перебувають у договiрних чи iнших зобов"язальних вiдносинах з порушником. До основних речово-правовi засоби захисту права власностi належать: 1) Прогiбiторний позов - про заборону створення в майбутньому перешкод здiйсненню права власностi. 2) Вiндикацiйний позов - суть якого полягає у витребуваннi власником свого майна з чужого володiння. Зокрема, ст. 387 ЦК встановлює, що власник має право витребувати своє майно вiд особи, яка незаконно, без вiдповiдної правової пiдстави заволодiла ним. 3) Негаторний позов - це позов володiючого власника до будь-якої особи про усунення перешкод, якi вона створює у користуваннi чи розпорядженнi майном. Сюди ж можна додати i 4-й засiб - - вимога власника про визнання права власностi.
51. Правова охорона iнформацiї з обмеженим доступом у сферi господарювання.
Правовий режим iнформацiї з обмеженим доступом має метою охорону вiдомостей, вiльний обiг яких може порушити права i законнi iнтереси фiзичних та юридичних осiб. Заходи, що вживаються до охорони важливої iнформацiї вiдбуваються як внаслiдок особистої зацiкавленостi, дружнiх взаємин, iндивiдуальної прихильностi, так i з iнших причин, що мають здебiльшого морально-оцiночне наповнення. За режимом доступу iнформацiя подiляється на вiдкриту iн?формацiю та iнформацiю з обмеженим доступом. В свою чергу вiдповiдно до ст. 30 ЗУ "Про iнформацiю" вiд 02.10.1992 р. iнформацiя з обмеженим доступом за своїм правовим режимом подiляється на конфiденцiйну i таємну. Конфiденцiйна iнформацiя - це вiдомостi, якi знаходяться у воло?дiннi, користуваннi чи розпорядженнi окремих фiзичних або юри?дичних осiб i поширюються за їх бажанням вiдповiдно до передбаче-них ними умов. Таємна iнформацiя - це iнформацiя, що мiстить вiдомостi, якi ста?новлять державну та iншу передбачену законом таємницю, розголо-шення якої завдає шкоди особi, суспiльству i державi. За критерiєм правового режиму комерцiйну таємницю слiд вiднести до конфiденцiйної iнформацiї, яка, у свою чергу, за критерiєм режиму доступу є видом iнформацiї з обмеженим доступом. Таким чином, комерцiйна таємниця - це вид конфiденцiйної iнформацiї i рiзновид iнформацiї з обмеженим доступом. Охорона та захист iнформацiї з обмеженим доступом, у тому числi комерцiйної таємницi виступає одним iз головних завдань дотримання iнформацiйної безпеки як важливої складової нацiональної безпеки України. Правова охорона конфiденцiйної iнформацiї здiйснюється на рiвнi кодифiкованих актiв, законiв та пiдзаконних нормативно-правових актiв. ЦК та ГК - мiстять норми щодо охорони як комерцiйної таємницi зокрема (ст. ст. 117, 420, 505-508 ЦК; ст. ст. 25, 32, 36, 155, 162 ГК), так i конфiденцiйної iнформацiї взагалi (ст. 117, 862 ЦК, ст. ст. 302, 371 ГК). Iнформацiя з обмеженим доступом зокрема включає: iнформацiю, що охоплює вiдомостi у сферi оборони, економiки, науки i технiки, зовнiшнiх вiдносин, державної безпеки i охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди нацiональнiй безпецi України та якi визнанi державною таємницею i пiдлягають охоронi державою, а також iнформацiю, яка не пiдлягає оприлюдненню та поширенню в засобах масової iнформацiї згiдно iз чиним законодавством. Iнформацiя з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця iнформацiя має важливе значення для суспiльства, тобто якщо вона є предметом громадського iнтересу i якщо право громадськостi знати цю iнформацiю переважає право власника на її захист. До iнформацiї з обмеженим доступом вiдноситься також iн?формацiя в iнформацiйних, телекомунiкацiйних та iнформацiйно- телекомунiкацiйних системах, режим доступу до якої та порядок використання визначено у Законi України "Про захист iнформацiї в iнформацiйно-телекомунiкацiйних системах"
52. Поняття неплатоспроможностi та банкрутства.
Необхiдно розрiзняти поняття неплатоспроможнiсть та банкрутство. Згiдно Ст. 1 ЗУ Про банкрутство - Неплатоспроможнiсть - це неспроможнiсть суб'єкта пiдприємницької дiяльностi виконати пiсля настання встановленого строку їх сплати грошовi зобов'язання перед кредиторами, в тому числi по заробiтнiй платi, а також виконати зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соцiальне страхування, податкiв i зборiв не iнакше як через вiдновлення платоспроможностi; Поняття "банкрутство" характеризує неспроможнiсть пiдприємства задовольнити вимоги кредиторiв щодо оплати товарiв, робiт та послуг, а також забезпечити обов'язковi платежi в бюджет та позабюджетнi фонди. Згiдно iз Законом України "Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом" - банкрутство - визнана господарським судом неспроможнiсть боржника вiдновити свою платоспроможнiсть та задовольнити визнанi судом вимоги кредиторiв не iнакше як через застосування лiквiдацiйної процедури; Банкрутство - це найпоширенiша пiдстава лiквiдацiї юр.осiб та припинення пiдпр.дiяльн. фiз.осiб. За допомогою правового механiзму банкрутства здiйснюється звiльнення господ.обороту вiд неефективних, неконкурентноспроможних суб"єктiв господарювання. Держ.полiтику щодо запобiгання банкрутству здiйснює Держ.департамент з питань банкрутства. Банкрутство, на вiдмiну вiд неплатоспроможн.боржника - є юридичним фактом, що встановлюється судом та породжує певнi правовi наслiдки (банкрутство є однiєю з юрид.пiдстав лiквiдацiї суб"єктiв господарювання).
53. Механiзми вiдновлення платоспроможностi боржника пiд час банкрутства.
Умови та порядок вiдновлення платоспроможностi суб"єкта пiдприємницької дiяльностi - боржника або визнання його банкрутом та застосування лiквiдацiйної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторiв встановлює ЗУ "Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом" (далi - Закон). Пiдставою для введення особливого порядку, спрямованого на вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом, та застосування лiквiдацiйної процедури є стан неплатоспроможностi боржника, який встановлюється судом за наявностi передбачених Законом ознак. При порушеннi справи про банкрутство до боржника можуть бути застосованi такi судовi процедури банкрутства: розпорядження майном боржника, мирова угода, санацiя (вiдновлення платоспроможностi) боржника, лiквiдацiя банкрута. Санацiя - це система заходiв, здiйснюваних пiд час провадження справи про банкрутство, що спрямованi на запобiгання визнання боржника банкрутом та його лiквiдацiї. Заходами щодо вiдновлення платоспроможностi боржника, якi мiстять план санацiї, можуть бути: 1) реструктуризацiя пiдприємства; 2) перепрофiлювання виробництва; 3) закриття нерентабельних виробництв; 4) вiдстрочка та (або) розстрочка платежiв або прощення (списання) частини боргiв, про що укладається мирова угода; 5) лiквiдацiя дебiторської заборгованостi; 6) реструктуризацiя активiв боржника вiдповiдно до вимог Закону; 7) продаж частини майна боржника; 8) зобов"язання iнвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його вiдповiдальнiсть за невиконання взятих на себе зобов"язань; 9) виконання зобов"язань боржника власником майна боржника та його вiдповiдальнiсть за невиконання взятих на себе зобов"язань; 10) продаж майна боржника як цiлiсного майнового комплексу (для недержавних пiдприємств); 11) одержання кредиту для виплати вихiдної допомоги працiвникам боржника, якi звiльняються згiдно з планом санацiї, який вiдшкодовується в першу чергу згiдно зi ст. 31 вище згаданого ЗУ за рахунок реалiзацiї майна боржника; 12) звiльнення працiвникiв боржника, якi не можуть бути задiянi в процесi реалiзацiї плану санацiї. Вихiдна допомога у цьому разi виплачується за рахунок iнвестора, а за його вiдсутностi - за рахунок реалiзацiї майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цiєї мети; 13) iншi способи вiдновлення платоспроможностi боржника.
54. Поняття лiквiдацiї банкрута та її основнi етапи.
У випадках, передбачених Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом i вiдкриває лiквiдацiйну процедуру. За визначенням ст. 1 Закону України "Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом", лiквiдацiя банкрута це припинення дiяльностi суб'єкта пiдприємницької дiяльностi, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здiйснення заходiв щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторiв шляхом продажу його майна. Процедура лiквiдацiї має наступнi етапи: введення процедури; формування та оцiнка лiквiдацiйної маси; реалiзацiя майна боржника; задоволення вимог кредиторiв; затвердження звiту лiквiдатора. Хоча на мою думку, в посiбнику Н. О. Санiахметової цi етапи розглянутi значно ширше: Так, етапами лiквiдацiйної процедури є: 1) прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом i вiдкриття лiквiдацiйної процедури та призначення лiквiдатора; 2) призначення господарським судом за клопотанням лiквiдатора членiв лiквiдацiйної комiсiї; 3) здiйснення лiквiдатором та членами лiквiдацiйної комiсiї наданих їм повноважень; 4)визначення лiквiдацiйної маси; 5) оплата працi, винагорода, вiдшкодування витрат арбiтражному керуючому та iншим особам, залученим до процедур банкрутства; 6)оцiнка арбiтражним керуючого майна банкрута; 7) продаж майна банкрута лiквiдатором на вiдкритих, закритих торгах чи на конкурсi (аукцiонi); 8) укладення договору купiвлi-продажу майна банкрута мiж лiквiдатором i покупцем; 9) задоволення вимог кредиторiв у порядку черговостi, установленої законодавством; 10) подання лiквiдатором до господарського суду звiту i лiквiдацiйного балансу; 11) винесення господарським судом ухвали про затвердження звiту лiквiдатора i лiквiдацiйного балансу; 12) повiдомлення лiквiдатором державного органу з питань банкрутства про завершення лiквiдацiйної процедури; 13) винесення господарським судом ухвали про лiквiдацiю юридичної особи - банкрута; 14) виключення юридичного особи-банкрута з Єдиного державного реєстру пiдприємств та органiзацiй України. Для деяких категорiй суб'єктiв пiдприємництва Законом встановленi особливостi банкрутства. До їхнього числа вiдносяться: мiстоутворюючi пiдприємства; особливо небезпечнi пiдприємства; сiльськогосподарськi пiдприємства; страховики; професiйнi учасники ринку цiнних паперiв; селянськi (фермерськi) господарства; вiдсутнi боржники; громадяни. Процедура банкрутства фiзичних осiб - суб'єктiв пiдприємництва iстотно вiдрiзняється вiд процедури банкрутства юридичних осiб. Так, якщо в лiквiдацiйну масу юридичних осiб включається все майно банкрута, то в лiквiдацiйну масу фiзичної особи включається все майно, за винятком майна, на яке вiдповiдно до цивiльного процесуального законодавства (ст. 379 Цивiльного процесуального кодексу України i додаток ? 1 до нього) не може бути звернене стягнення. Якщо визнання юридичної особи банкрутом припиняє стягнення за будь-якими видами виконавчих документiв, то визнання банкрутом фiзичної особи припиняє стягнення за будь-якими виконавчими документами, крiм документiв на стягнення алiментiв, а також з вiдшкодування шкоди, заподiяної життю i здоров'ю громадян, а також iншим вимогам особистого характеру. Iншим для фiзичних осiб, на вiдмiну вiд юридичних осiб, є порядок черговостi вiдшкодування (задоволення вимог кредиторiв).
55. Основнi види порушень законодавства про захист економiчної конкуренцiї.
Вiдповiдно до законiв України "Про захист економiчної конкуренцiї" та "Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї" основними порушеннями законодавства про захист економiчної конкуренцiї можна назвати: 1. Антиконкурентнi узгодженi дiї суб"єктiв господарювання - вчиняються виключно групою суб"єктiв господарювання, одна особа сама по собi не може вчинити анти-конкурентнi узгодженi дiї. Антиконкурентними узгодженими дiями, зокрема, визнаються узгодженi дiї, якi стосуються: 1) встановлення цiн чи iнших умов придбання або реалiзацiї товарiв; 2) обмеження виробництва, ринкiв товарiв, технiко-технологiчного розвитку, iнвестицiй або встановлення контролю над ними; 3) розподiлу ринкiв чи джерел постачання за територiальним принципом, асортиментом товарiв, обсягом їх реалiзацiї чи придбання, за колом продавцiв, покупцiв або споживачiв чи за iншими ознаками; 4) спотворення результатiв торгiв, аукцiонiв, конкурсiв, тендерiв; 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихiд з ринку) iнших суб'єктiв господарювання, покупцiв, продавцiв; 6) застосування рiзних умов до рiвнозначних угод з iншими суб'єктами господарювання, що ставить останнiх у невигiдне становище в конкуренцiї; 7) укладення угод за умови прийняття iншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, якi за своїм змiстом або згiдно з торговими та iншими чесними звичаями в пiдприємницькiй дiяльностi не стосуються предмета цих угод; 8) iстотного обмеження конкурентоспроможностi iнших суб'єктiв господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин. Вчинення антиконкурентних узгоджених дiй забороняється i тягне за собою вiдповiдальнiсть згiдно з законом. Разом з тим зазначенi вище узгодженi дiї можуть бути дозволенi вiдповiдними органами Антимонопольного комiтету України, якщо їх учасники доведуть, що цi дiї сприяють: - вдосконаленню виробництва, придбанню або реалiзацiї товару; - технiко-технологiчному, економiчному розвитку; - розвитку малих або середнiх пiдприємцiв; - оптимiзацiї експорту чи iмпорту товарiв; - розробленню та застосуванню унiфiкованих технiчних умов або стандартiв на товари; - рацiоналiзацiї виробництва. 2. Зловживання монопольним (домiнуючим) становищем на ринку - може вчинятися як однiєю особою, так i групою осiб. Зловживанням монопольним (домiнуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: 1) встановлення таких цiн чи iнших умов придбання або реалiзацiї товару, якi неможливо було б встановити за умов iснування значної конкуренцiї на ринку; 2) застосування рiзних цiн чи рiзних iнших умов до рiвнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; 3) обумовлений укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, якi за своєю природою або згiдно з торговими та iншими чесними звичаями у пiдприємницькiй дiяльностi не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринкiв або технiчного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди iншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям; 5) часткова або повна вiдмова вiд придбання або реалiзацiї товару за вiдсутностi альтернативних джерел реалiзацiї чи придбання; 6) iстотне обмеження конкурентоспроможностi iнших суб'єктiв господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавцiв, покупцiв, iнших суб'єктiв господарювання. 3. Антиконкурентнi дiї органiв влади, мiсцевого самоврядування, адмiнiстративно-господарського управлiння та контролю вчиняють виключно зазначенi органи шляхом прийняття неправомiрних рiшень та вчиняючи дiї, що обмежують вiльну економiчну дiяльнiсть на ринку та спотворюють дiю економiчних законiв. Антиконкурентними дiями органiв влади, органiв мiсцевого самоврядування, органiв адмiнiстративно-господарського управлiння та контролю, зокрема, визнаються: - заборона або перешкоджання створенню нових пiдприємств чи здiйснення пiдприємництва в iнших органiзацiйних формах у будь-якiй сферi дiяльностi, а також встановлення обмежень на здiйснення окремих видiв дiяльностi, на виробництво, придбання чи реалiзацiю певних видiв товарiв; - пряме або опосередковане примушення суб'єктiв господарювання до вступу в асоцiацiї, концерни, мiжгалузевi, регiональнi чи iншi форми об'єднань або здiйснення концентрацiї суб'єктiв господарювання в iнших формах; - пряме або опосередковане примушення суб'єктiв господарювання до прiоритетного укладення договорiв, першочергової поставки товарiв певному колу споживачiв чи першочергового їх придбання у певних продавцiв; - будь-яка дiя, спрямована на централiзований розподiл товарiв, а також розподiл ринкiв мiж суб'єктами господарювання за територiальним принципом, асортиментом товарiв, обсягом їх реалiзацiї чи закупiвель або за колом споживачiв чи продавцiв; - встановлення заборони на реалiзацiю певних товарiв з одного регiону країни в iншому або надання дозволу на реалiзацiю товарiв з одного регiону в iншому в певному обсязi чи за виконання певних умов; - надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктiв господарювання пiльг чи iнших переваг, якi ставлять їх у привiлейоване становище стосовно конкурентiв, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренцiї; - дiя, внаслiдок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктiв господарювання створюються несприятливi чи дискримiнацiйнi умови дiяльностi порiвняно з конкурентами; - дiя, якою встановлюються не передбаченi законами України заборони та обмеження самостiйностi пiдприємств, у тому числi щодо придбання чи реалiзацiї товарiв, цiноутворення, формування програм дiяльностi та розвитку, розпорядження прибутком. 4. Недобросовiсна конкуренцiя. Основою недобросовiсної конкуренцiї є нечесне, неправомiрне ведення пiдприємницької дiяльностi. Вчинення цих неправомiрних дiй заборонено i тягне за собою вiдповiдальнiсть згiдно з законодавством. Закон України "Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї" визнає недобросовiсною конкуренцiєю, зокрема, такi дiї: - неправомiрне використання чужих позначень, рекламних матерiалiв, упаковки; - неправомiрне використання товару iншого виробника; - копiювання зовнiшнього вигляду виробу; - порiвняльну рекламу; - дискредитацiю господарюючого суб'єкта (пiдприємця); - купiвлю-продаж товарiв, виконання робiт, надання послуг iз примусовим асортиментом; - схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (пiдприємця); - схилення постачальника до дискримiнацiї покупця (замовника); - схилення господарюючого суб'єкта (пiдприємця) до розiрвання договору з конкурентом; - пiдкуп працiвника постачальника; - пiдкуп працiвника покупця (замовника); - досягнення неправомiрних переваг у конкуренцiї; - неправомiрне збирання комерцiйної таємницi; - розголошення комерцiйної таємницi; - схилення до розголошення комерцiйної таємницi;" - неправомiрне використання комерцiйної таємницi (статтi 4-19 Закону).
56. Поняття недобросовiсної конкуренцiї. Класифiкацiя правопорушень, що належать до недобросовiсної конкуренцiї.
У законi України "Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї" поняття "недобросовiсна конкуренцiя" визначене як будь-якi дiї у конкуренцiї, що суперечать правилам, торговим та iншим чесним звичаям у пiдприємницькiй дiяльностi. Таким чином, недобросовiсну конкуренцiю можна визначити як порушення правил поведiнки, якi склалися, широко застосовуються у пiдприємництвi та визнаються пiдприємцями як обов"язковi дiловi норми, що завдає шкоди вiдносинам добросовiсної конкуренцiї i свободи у пiдприємницькiй дiяльностi. Антимонопольний комiтет України визнає недобросовiсною конкуренцiєю нечеснi дiї пiдприємця, що спрямованi на усунення чи обмеження конкуренцiї на ринку через використання чужої дiлової репутацiї, створення перешкод конкуренту та досягнення неправомiрних переваг у конкуренцiї на ринку, неправомiрне збирання, розголошення та використання комерцiйної таємницi. У гл. 2-4 Закону України "Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї" визначаються дiї, що станов?лять недобросовiсну конкуренцiю. Разом з тим названi безпосе?редньо в Законi дiї не є винятково недобросовiсною конкуренцiєю. Прояви недобросовiсної конкуренцiї можна класифiкувати за такими групами:: 1) неправомiрне використання дiлової репутацiї суб'єкта госпо?дарювання; 2)створення перешкод суб'єктам господарювання у процесi кон?куренцiї та досягнення неправомiрних переваг у конкуренцiї; 3) неправомiрне збирання, розголошення та використання комер?цiйної таємницi; 4) iншi дiї, що суперечать правилам, торговим та iншим чесним звичаям у пiдприємницькiй дiяльностi. Своєю чергою кожна група зазначених правопорушень має численнi прояви. Розглянемо деякi. Так, недобросовiсне використання дiлової репутацiї може проявлятися через такi дiї: 1) неправомiрне використання чужих позначень, рекламних матерiалiв, упаковки (використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого iменi, фiрмового найменування, знакiв для товарiв i послуг, iнших позначень, а також рекламних матерiалiв, упаковки товарiв, назв лiтературних, художнiх творiв, перiодичних видань, назв мiсць походження товарiв, що може призвести до змiшування з дiяльнiстю iншого господарюючого суб'єкта (пiдприємця), який має прiоритет на їх використання); 2) неправомiрне використання товару iншого виробника (тобто введення у господарський обiг пiд своїм позначенням товару iншого виробника шляхом змiн чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи); 3) копiювання зовнiшнього вигляду виробу (вiдтворення зовнiшнього вигляду виробу iншого господарюючого суб'єкта (пiдприємця) i введення його у господарський обiг без однозначного зазначення виробника копiї, що може призвести до змiшування з дiяльнiстю iншого господарюючого суб'єкта (пiдприємця). 4) порiвняльна реклама (така реклама, що мiстить порiвняння з товарами, роботами, послугами чи дiяльнiстю iншого господарюючого суб'єкта (пiдприємця), за винятком випадкiв, якщо наведенi в рекламi вiдомостi про товари, роботи, послуги, пiдтвердженi фактичними даними, є достовiрними, об'єктивними, корисними для iнформування споживачiв). До неправомiрних дiї щодо комерцiйної таємницi конкурента - належать: 1) неправомiрне збирання комерцiйної таємницi (таким вважається добування протиправним способом вiдомостей, що вiдповiдно до законодавства України становлять комерцiйну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єктовi/пiдприємцевi); 2) розголошення комерцiйної таємницi (ознайомлення iншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з вiдомостями, що вiдповiдно до чинного законодавства України становлять комерцiйну таємницю, особою, якiй цi вiдомостi були довiренi у встановленому порядку або стали вiдомi у зв'язку з виконанням службових обов'язкiв, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єктовi/пiдприємцевi); 3) схилення до розголошення комерцiйної таємницi (спонукання особи, якiй були довiренi у встановленому порядку або стали вiдомi у зв'язку з виконанням службових обов'язкiв вiдомостi, що вiдповiдно до законодавства України становлять комерцiйну таємницю, до розкриття цих вiдомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єктовi/пiдприємцевi); 4) неправомiрне використання комерцiйної таємницi (впровадження у виробництво або врахування пiд час планування чи здiйснення пiдприємницької дiяльностi без дозволу уповноваженої на те особи неправомiрно здобутих вiдомостей, що становлять вiдповiдно до законодавства України комерцiйну таємницю).
Монополiя - це ситуацiя, при якiй у конкретному мiсцi та у конкретний час є лише один постачальник якогось товару чи послуги. Природна монополiя - це вид господарської дiяльностi, що при iснуючому рiвнi науково-технiчного прогресу, цiн ресурсiв та попиту на продукцiю характеризується iстотним ефектом масштабу, але лише за умови законодавчого захисту вiд руйнiвної конкуренцiї. Природна монополiя - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є бiльш ефективним за умови вiдсутностi конкуренцiї внаслiдок технологiчних особливостей виробництва (у зв"язку з iстотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в мiру збiльшення обсягiв виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб"єктами природних монополiй, не можуть бути замiненi у споживаннi iншими товарами (послугами), у зв"язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить вiд змiни цiн на цi товари (послуги), нiж попит на iншi товари (послуги) (далi - товари). В економiцi будь-якої держави iснують природнi монополiї - окремi випадки i сфери господарювання, в яких монополiстична органiзацiя є економiчно неминучою i обґрунтованою. В цих сферах суспiльство виробило зовсiм iншу тактику поведiнки: не конкурентну боротьбу, а жорсткий державний контроль. Поняття i дiяльнiсть природних монополiй та суб'єктiв природних монополiй регулюється рiзними нормативно-правовими актами, серед яких: Господарський кодекс України, Закон України "Про природнi монополiї", Повiтряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України, закони України "Про захист економiчної конкуренцiї", "Про Антимонопольний комiтет України", "Протранспорт", "Про зв'язок", "Про трубопровiдний транспорт", "Про залiзничний транспорт", "Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї", "Про електроенергетику" та iншi нормативно-правовi акти. Правовi, економiчнi й органiзацiйнi основи державного регулювання дiяльностi природних монополiй в Українi визначає Закон України "Про природнi монополiї". Метою цього закону є забезпечення ефективностi функцiонування ринкiв, що перебувають у станi природної монополiї, на основi збалансування iнтересiв суспiльства, суб'єктiв природних монополiй i споживачiв їхнiх товарiв. Суб'єкти природних монополiй не можуть чинити дiї, що приводять або можуть привести до неможливостi виробництва (реалiзацiї) товарiв, щодо яких здiйснюється регулювання згiдно з названим Законом, або до замiни їх iншими товарами, не однаковими за споживчими характеристиками. Суб'єкт господарювання дiє у певнiй, визначенiй законом, сферi чи на певному ринку. Суб'єкт господарювання є окремою юридичною особою або монопольним утворенням у розумiннi Закону України "Про захист економiчної конкуренцiї". Перелiк суб'єктiв природних монополiй складається та ведеться Антимонопольним комiтетом України вiдповiдно до його повноважень. Законом визначенi обов'язки суб'єктiв природних монополiй та обмеження їх дiяльностi. Ознаками дiяльностi суб'єктiв природної монополiї можна, вважати такi: 1) суб'єкти господарювання займаються господарською дiяльнiстю; така дiяльнiсть є регульованою; 2) умови дiяльностi суб'єктiв господарювання у сферах природних монополiй обмеженi за?конодавством. Сферами дiяльностi природних монополiй є ринки: 1)транспортування нафти i нафтопродуктiв трубопроводами; 2) транспортування природного i нафтового газу трубопроводами та його розподiл; 3) транспортування iнших речовин трубопровiдним транспортом; 4) передачi та розподiлу електричної енергiї; 5) користування залiзничними колiями, диспетчерськими службами, вокзалами та iншими об'єктами iнфраструктури, що забезпечують рух залiзничного транспорту загального користування; 6) управлiння повiтряним рухом; 7) централiзованого водопостачання та водовiдведення; 8) централiзованого постачання теплової енергiї; 9) спецiалiзованих послуг транспортних термiналiв, портiв, аеропортiв за перелiком, який визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України. Регулювання дiяльностi суб'єктiв природних монополiй у визначених сферах здiйснюється нацiональними комiсiями регулювання природних монополiй, якi мають спецiальний статус центрального органу виконавчої влади та утворюються i функцiонують вiдповiдно до законодавства. Якщо дiяльнiсть суб'єктiв природних монополiй, яка пiдлягає регулюванню, спрямована на задоволення потреб окремого регiону, то функцiї регулювання можуть бути делегованi в установленому порядку Радi мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, обласним, Київськiй та Севастопольськiй мiським державним адмiнiстрацiям з наданням їм вiдповiдних повноважень.
58. Види цiн та порядок їх встановлення.
Цiна - це грошовий вираз вартостi, кiлькостi грошей, що сплачується або одержується за одиницю товару або послуги. Вiдповiдно до ст.ст. 190-191 Господарського кодексу Ук?раїни цiни i тарифи подiляються: I. За способом встановлення на: а) вiльнi цiни i тарифи, якi, в свою чергу, можуть бути: - договiрнi; - цiни, що встановлюються самостiйно господарюючими суб"єктами. Вiльнi цiни i тарифи встановлюються на всi види продукцiї, товарiв i послуг, за винятком тих, щодо яких здiйснюється держав?не регулювання цiн i тарифiв. б) комунальнi фiксованi цiни i тарифи, регулювання яких здiйснюється шляхом встановлення: - державних фiксованих цiн i тарифiв; - граничних рiвнiв цiн i тарифiв або граничних вiдхилень вiд державних фiксованих цiн i тарифiв. Державнi фiксованi та регульованi цiни i тарифи встановлю?ються на ресурси, якi справляють визначальний вплив на загаль?ний рiвень i динамiку цiн, на товари i послуги, що мають вирiшаль?не соцiальне значення, а також на продукцiю, товари i послуги, виробництво яких зосереджено на пiдприємствах, що займають монопольне становище на ринку. Державнi цiни повиннi враховувати середньогалузеву со?бiвартiсть продукцiї i забезпечувати мiнiмальний рiвень рентабель?ностi продукцiї, на яку вони поширюються. I. За суб"єктом цiноутворення цiни подiляються на: 1. Оптовi. Оптова цiна включає в себе собiвартiсть, прибуток (норматив прибутку) i податок на додану вартiсть. Якщо продук?цiю (товар) вiднесено у встановленому законодавством порядку до пiдакцизних, до її цiни включається акцизний збiр - непрямий податок на високорентабельнi та монопольнi товари. У такому разi податок на додану вартiсть обчислюється з урахуванням суми ак?цизного збору. При реалiзацiї продукцiї (товарiв) через посередникiв за вiльними цiнами до цiни включаються також постачальницько-збутовi надбавки (нацiнки), граничний розмiр яких може обме?жуватися державою. 2. Роздрiбнi цiни. Такi цiни на товари формуються, виходячи з оптової цiни, шляхом включення до неї торговельної надбавки (нацiнки). Цi цiни застосовуються у вiдносинах мiж пiдприєм?ствами торгiвлi та населенням, що споживає товари. 3) Закупiвельнi. Вони застосовуються при розрахунках за ви?рощену сiльськогосподарськими товаровиробниками продук?цiю. Особливостi має цiноутворення при здiйсненнi екпортно-iмпортних операцiй. Вiдповiдно до ст.ст. 11, 14 Закону України "Про цiни i цiноутворення" у розрахунках iз зарубiжними парт?нерами застосовуються зовнiшньоторговельнi цiни, що форму?ються вiдповiдно до цiн i умов свiтового ринку. Такi цiни назива?ються iндикативними цiнами. Пiд iндикативними розумiються цiни на товари, якi вiдпо?вiдають цiнам, що склалися чи складаються на певний товар на ринку експорту - iмпорту в момент здiйснення експортної чи iмпортної операцiї з урахуванням умов поставки, умов здiйснен?ня розрахункiв, визначених згiдно з законодавством України. Iндикативнi цiни на товари встановлює Мiнiстерство еко?номiки України та уповноваженi ним органiзацiї на базi резуль?татiв аналiзу iнформацiї, одержаної вiд митних, фiнансових, ста?тистичних державних органiв та iнших установ i органiзацiй Ук?раїни. При їх встановленнi враховуються стандарти якостi товарiв, чиннi в Українi та визнанi у свiтовiй практицi, передбаченi за?конодавством України, умови поставки i розрахункiв, стан кон"юнктури зовнiшнiх та внутрiшнiх ринкiв, цiнова iнформа?цiя та прогнози. Конкретне рiшення про запровадження iндикативних цiн на вiдповiднi товари приймає та перелiки iндикативних цiн затверд?жує Мiнiстерство економiки України. Iнформацiя про iндикативнi цiни публiкується в газетi "Урядовий кур"єр" один раз в мiсяць не пiзнiше 5 числа.
59. Поняття стандартизацiї та сертифiкацiї. Види стандартiв.
Стандартизацiя та сертифiкацiя є специфiчними засобами регулювання господарської дiяльностi i водночас складовими нацiональної системи технiчного регулювання. Вiдповiдно до частини другої статтi 92 Конституцiї України порядок встановлення дер?жавних стандартiв визначається виключно законами України. Правовi засади стандартизацiї в Українi викладенi у Законi "Про стандартизацiю". Сутнiсть стандартизацiї полягає у встановленнi правил, загальних принципiв та характе?ристик для загального i багаторазового застосування з метою захисту життя, здоров'я та майна людини, охорони довкiлля та усунення загрози для нацiональної безпеки. Крiм того, метою стандартизацiї є створення умов для рацiонального використання всiх видiв нацiо?нальних ресурсiв та вiдповiдностi продукцiї, процесiв та послуг їх функцiональному призна?ченню, сприяння науково-технiчному прогресу та мiжнародному спiвробiтництву, а також створення умов для усунення невиправданих технiчних перешкод у мiжнароднiй торгiвлi. У випадку, коли пiдприємство здiйснює зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть, важливим елементом у системi управлiння якiстю продукцiї є її сертифiкацiя. Сертифiкацiя - це один iз способiв пiдтвердження вiдповiдностi продукцiї висунутим вимогам або оцiнка продукцiї з погляду її вiдповiдностi вимогам стандарту. Сертифiкат пiдтверджує безпечнiсть й екологiчну чистоту продукцiї для споживача, а виробництва - для навколишнього середовища. Вiн сприяє участi суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi в мiжнародному економiчному спiвробiтництвi. У процесi СТАНДАРТИЗАЦIЇ виробляються нормативнi документи: стандарти, кодекси уста?леної практики, класифiкатори та технiчнi умови. Стандартом є розроблений у встановленому порядку нормативний документ, що закрiп?лює для загального i багаторазового застосування правила, загальнi принципи або характе?ристики, якi стосуються дiяльностi чи її результатiв, з метою досягнення оптимального сту?пеня впорядкованостi у певнiй галузi. ВИДИ. Нацiональна система стандартизацiї України вмiщує рiзноманiтнi стандарти, в яких встановленi вимоги до конкретних об'єктiв стандартизацiї. Залежно вiд рiвня, на якому здiйснюється стандартизацiя, розрiзняють: 1) мiжнароднi та регiональнi стандарти - стандарти, прийнятi, вiдповiдно, мiжнародним та регiональним органом стандартизацiї; 2) нацiональнi стандарти iнших країн - стандарти, прийнятi уповноваженими органами iн?ших країн. Залежно вiд об'єкта стандартизацiї, складу, змiсту, сфери дiяльностi та призначення вони подiляються на такi види:1) державнi стандарти України - ДСТУ; 2) галузевi стандарти України - ГСТУ; 3) стандарти науково-технiчних та iнженерних товариств i спiлок України - СТТУ; 4) технiчнi умови України - ТУУ; 5) стандарти пiдприємств - СТП; 6) кодекси усталеної практики. Залежно вiд важливостi й рiвня виробництва на продукцiю можуть розроблятися рiзнi види стандартiв. Так, державнi стандарти розробляють здебiльшого на продукцiю, яку використовують у машинобудуваннi, для населення i народного споживання, а також на продукцiю, що використовується як комплектуючi для iнших галузей народного господарства. Особливi вимоги, котрi пiдлягають обов'язковому дотриманню всiма суб'єктами пiдприємницької дiяльностi, висуваються до продукцiї i тих її параметрiв, якi можуть загрожувати здоров'ю та життю людей, їх майну, не забезпечують достовiрнiсть i єднiсть вимiрювань, технiчнi характеристики виготовлення й експлуатацiї тощо.Галузевi стандарти розробляють лише тодi, коли вiдсутнi державнi, або за необхiдностi встановлення таких вимог, якi доповнюють або полiпшують їх. Цi стандарти також важливi. Всi суб'єкти пiдприємницької дiяльностi певної галузi повиннi безумовно дотримуватись їх. Особливим нормативним документом є технiчнi умови, якi мiстять вимоги, що регулюють вiдносини мiж виробником i споживачем продукцiї. Вони регламентують норми i вимоги стосовно якостi тих видiв продукцiї, для яких державнi або галузевi стандарти не розробляються. Такi умови можуть стосуватися якостi нових видiв продукцiї на час їхнього запровадження у виробництво. Технiчнi умови як документ, у тому числi й внесенi в нього змiни, пiдлягають обов'язковiй державнiй реєстрацiї в територiальних органах зi стандартизацiї, метрологiї й сертифiкацiї. В окремих випадках пiдприємства можуть створювати власнi стандарти на певнi види продукцiї, послуги, види робiт або окремi технологiчнi операцiї i под. (наприклад, на полiетиленовi горщечки для розсади овочiв, якi виробляє у пiдсобному цеху пiдприємство). Цi стандарти узгоджуються в територiальних органах зi стандартизацiї, метрологiї й сертифiкацiї i є обов'язковими для пiдприємства.