Ми знали, що так вiдбудеться. Знали ще за мiсяць до катастрофи. Про це нас попередив один цокнутий вчений. I у нього був друг екстрасенс.
Цей екстрасенс говорив, що бачить, що "вiдчуває шкiрою" те, що повинне вiдбутися. Вiн знав.
Вiн дiзнався ранiше iнших про цю катастрофу.
Шкода, що не дожив ясновидець до старту нашого корабля.
Земля досягла одночасно свого пiку розвитку i самознищення.
Люди добилися свого. Вони йшли до цього моменту рiк за роком, день за днем. Сторiччями людство саме наближало свiй руйнiвний кiнець.
Але були люди, якi завжди любили всiм своїм серцем нашу блакитну планету. Завзято переживали за неї i хворiли за кожен бiль цiєї легко-уселенської кульки.
Серед таких людей був i наш цокнутий учений.
Вiн - незвичайна особа!
Цей хлопець придумав план, як врятуватися. Фантастичний, нереальний. Але йому повiрили. Не всi. Звичайно. Тiльки деякi. Дуже небагато.
Цим планом ми i скористалися...
У нас був вибiр, про який ми не знали.
А потiм опинилося - це було єдиним правильним рiшенням.
Отже, зараз рiк 2 тисячi триста... Та вже i не важливо. Тiєї цивiлiзацiї, для якої це б мало значення, бiльше немає. Є тiльки декiлька врятованих десяткiв чоловiк... Що вижили...
Хiба ми зможемо створити нову цивiлiзацiю?
Нас дуже мало...
I так... Я починаю свiй черговий щоденник.
Рiк створення цього щоденника - перший рiк нашого космiчного життя. Звичайно, мої написанi рядки нiхто не засудить: як пишеться, так i пишу. Пожартую: буду самозваним лiтописцем.
Ось... продовжую...
Рухаємося ми вiд планети Земля у пошуках нового дому. Ми шукаємо нову планету. Є одна iдея, але поки погано продумана вченими i у нас не було часу її розвивати. I тим бiльше перевiряти цю iнформацiю.
Та i нам втрачати-то нiчого.
Якщо чесно, це єдиний варiант, єдиний наш шанс врятуватися.
Поки тут всi так думають.
Жити можна. Тiльки що на нас чекає? Умови нiби такi ж. Решту рiзноманiтностi побачимо на мiсцi.
- Привiт! Що робиш? Завела новий щоденник? Коли ти встигла, любителька щоденникiв! Пiшли на капiтановий мiсток. Ми вже близько. Пропустиш все видовище. Там вже всi зiбралися. Не вистачає тiльки тебе.
Подруга непомiтно з'явилася в кiмнатi, я навiть не вiдразу вiдреагувала на стукiт в дверi.
- Я зараз. Почекай, - закiнчивши, я швидко попрямувала до виходу.
Роздiл 1
Ось ми стоїмо на капiтановому мiстку i зачаровано спостерiгаємо, як наближаємося до красивої i бiлоснiжної планети. Серце просто виривається з грудей з бажанням вольного польоту, не взмозi усмирити хвилювання.
Входимо в шари атмосфери! Лiвiше давай! Дивися! Та обережнiше ж ти! Нам ще цей шматок металобрухту може прiгодiться в нагодi, якщо знадобиться покинути цi землi обiтованi!
Нас трясло несамовито. Навколо були виблискуючi бiлi скелi. Такi гострi... Ой, що це? Зараз врiжемося! Хух... пролетiли. Та хiба так можна управляти? Ще одне! Господддiїiїi!.. Знову пронесло! Та i гаряче стало. Ну i посадка.
- Славiк! Пiдготуй команду. Треба спуститися i спробувати своїми ногами. Та жартую. Жартую. Спочатку все перевiримо, а потiм спустимося, якщо це можливо. Але пiдготуй команду! Навiщо втрачати час? Та i не терпиться. - Давав розпорядження капiтан.
Знову я в своїй каютi.
I взялася за улюблене заняття - писання та записування своїх думок.
"Посадка пройшла успiшно. Сьогоднi всi пiдготувалися для виходу на нову планету.
Вивчали нашу реакцiю на чуже повiтря, на свiтло незнайомого сонця. Завтра (вирiшили перенести вихiд) будуть першi глотки iнопланетного повiтря. Датчики показують, що повiтря дуже сильно схоже на земне. Нам дуже повезло. Сподiваюся, це везення продовжиться довго.
Планета з неба - це просто казка. Я знала, що вона бiла. Але не думала, що настiльки. Цей слiпучий бiлий колiр... так вабить, зачаровує... Нiколи такого не бачила. I три зiрки поряд.
Як ця планета вмудряється обертатися вiдразу навколо трьох зiрок? А де ж закони фiзики?
Це дивно!
На цiй планетi немає жодної темної плями. Напевно, там i життя бiлого кольору. А пiд променями зiрок цей бiлий колiр переливається бiлоснiжними тонами. Красотiще немислиме!
Планета (ми це ранiше дiзнавалися, коли готувалися до такого серйозного польоту i збирали потрiбну iнформацiя для вибору маршруту) трохи бiльше нашої Землi. I води бiльше. Але вода тiльки прiсна. I бiльше всього її зiбрано на полюсах, як i на iнших планетах. У формi льоду.
Можу з упевненiстю сказати (жартую): на бiлiй планетi все повинно бути бiлим!
Решту новин потiм розповiм".
Гаразд, менi пора. Перерва закiнчилася. Пора за роботу. Треба пiдготуватися до виходу в нове життя або до входження в новий дiм".
Закривши товстий зошит, я акуратно поклала його ровненько в скриньку столу. I пiшла на роботу.
Проходячи по коридору, бачу, як всi зайнятi своєю справою.
- Привiт! Завтра воно саме? Готовий до виходу? - запитала я.
- Звичайно, готовий. Не можу дочекатися.
- Нiчого, працюй, думай про роботу - i час швидко пройде. Не вiдмiтиш.
- Точно!
Повернувшись на своє робоче мiсце, я поглинулася роботою.
Наш космiчний корабель був побудований в рекорднi термiни. Були використанi останнi розробки майже у всiх областях наук.
Корабель харчується енергiєю зiрок - зовнiшнiй шар стiнок покритий сонячними батареями. Отже енергiя i потужнiсть у цього величезного корабля буде завжди.
Нам повезло, що в iдею Вадима повiрила одна дуже багата людина. Вiн видiлив кошти i звiльнив свiй завод, примусивши своїх робочих працювати над цим проектом (у наш час умовити можна було тiльки великою зарплатою i страшно зрозумiлими доводами, що це потрiбно для нашого ж майбутнього!).
Цих робочих з їх сiм'ями директор теж узяв з собою. Спонсор мiг брати з собою всiх, кого захотiв, але ретельно вибираючи. Адже судно обмежене в розмiрах - воно негумове.
У нашу створену конструкцiю вся Земля помiститися не змогла б.
Були вiдiбранi зразки деяких видiв, що мешкали на Землi. Вони потрапили на космiчний корабель в замороженому станi.
На зоряному суднi є свiй сад, який забезпечує нас впродовж всiєї поїздки свiжими овочами i фруктами. Ну i, найголовнiше, киснем.
На новiй планетi повинне бути повiтря (це показали дослiдження i розрахунки), близьке до нашого, звичного повiтря. Може, легко дихатимемо вiтрами чужої планети, яка повинна стати нам нашим новим домом. I забудемо, яким же було старе, земне повiтря?
Нам страшно повезло, що, наближаючись до загибелi рiдної планети, ми знайшли iнше небесне тiло, яке може нас поселити.
Вiримо в краще. Будемо готовi до гiршого. I мрiємо про прекрасне.
Я працюю на кораблi iнженером. Де, яка iдея - там я. Такий прекрасний i юний фахiвець. Звичайно, я себе розхвалюю, але жартома. Насправдi я помiчник головного iнженера на кораблi. Я i цiєю посадою горджуся. Коли-небудь все одно наберуся досвiду i стану вiдучим, все знаючим iнженером.
Я в дитинствi мрiяла, крiм всiх iнших бажань, стати вчителем математики. Але час пройшов. А, вiдповiдно, все змiнилося. Бажання i смаки теж. I я вибрала технiчний унiверситет, тому що менi як i ранiше подобалася математика i фiзика, але хотiла сама розвиватися, вчитися день за днем, а не передавати щодня свої знання. Я вибрала, як менi тодi здавалося, серйозну справу, важливу, потрiбну, яка скрiзь прiгодiться в нагодi.
Вивчившись, стала iнженером. Влаштувалася працювати на якомусь убитому заводi, який десяток рокiв тримався на волоску або якось на плаву утримувався. Цей завод виготовляв радiолокацiонну технiку.
Я прийшла по напряму. Узяла напрям з унiверситету. I прийшла з цим документом влаштовуватися.
Коли прийшла, були зробленi дзвiнки в приймальнi. Мене нiде не брали. Хоча начальники вiддiлiв мене навiть i не бачили, i не чули. Їм всiм потрiбнi були хлопцi як працiвники.
Дiвчат не сильно в цьому дарують.
Це була перша спроба пiсля отримання диплома. До цього я працювала, але не за фахом.
Врештi-решт мене узяли на роботу на цьому заводi. Менi повиннi були знайти роботу в цiй органiзацiї - у мене ж був напрям на руках, що зобов'язувало менi надати робоче мiсце.
Я особливо не виблискувала технiчними знаннями i здiбностями в конструюваннi. Але досвiд отримала. Потiм повiрила в казку i опинилася на цьому фантастичному кораблi. Працюю тут, як i всi.
Наш капiтан - у прямому розумiннi "ботанiк": зосереджена людина, розумна i талановита, трохи замкнута в собi, помiшана на захопленнях, роботi i неактивний в дiалогах, мовчазний, що скорiше слухає, та так, що часто не розумiєш, чи слухає вiн тебе або на своїй хвилi, в своїй головi. Може, паралельно думає про своє, а я тут розпинаюся в порожню, сама з собою розмовляючи.
- Що робиш?
- Працюю. -- Вiдповiла я, виправляючи креслення деталi потрiбного для корабля пристрою.
Менi завжди подобалася технiка. Мене захоплювала серйознiсть точних наук. Я вважала точнi науки тим, що менi потрiбне. Я завжди захоплено читала технiчну i наукову лiтературу. Для мене слово "технар" звучало значнiше за слово "гуманiтарiй". Я смiялася над цим визначенням - гуманiтарiй. А дарма. Сама ж справжнiсiнький гуманiтарiй, сама того не розумiла. Якщо точнiше, незрозумiлий гiбрид гуманiтарiя з технарем: любов до точного злилася з творчiстю в гуманiтарнiй сферi, переповнившись нездатнiстю бути генiальним конструктором (хоч би його подiбнiстю). Працюю iнженером, виконую роботу, але без талановитих стрибкiв вперед.
- Допоможеш менi? Менi тут треба розмiстити цей елемент. У тебе є розмiтка для його крiплення i габарити? Як думаєш, помiститься?
- Давай порахуємо... зазор ще є. Помiститься.
- Хто узяв диск з крiпленням?
- Бери. Менi поки не треба.
- Я швидко подивлюся. Менi ненадовго.
- Яким катiтом тут зробити зварку?
- Бери котить 4.
- У мене креслення зависло. Знову проблеми в мережi. Ну скiльки можна! Це вже дiстало! Чим там нашi програмiсти займаються? Нiчого не роблять! Якщо б я так працював!
Активно йшла робота по конструюванню нового блоку. Звичайна обстановка у вiддiлi. Буває i голоснiше, i галасливiше. Робота є робота. Будуть завжди присутнi спори, незадоволенiсть, навчання молодих i втома старших.
Все одно треба роботу зробити в строк. Як би там не було. Затягнемо розробку - пiдведемо iнших. А цього робити не потрiбно.
На кораблi є житловi вiдсiки. У них розташовуються кiмнати для нашого проживання - для житла. Є робочi - в них розмiщенi нашi офiси, серед яких i наш конструкторський вiддiл.
Є невеликi цехи - так само в окремому вiдсiку. Там виробництво ведеться за допомогою дорогого i сучасного устаткування за допомогою останнiх розробок i досягнень. Якби були зараз на Землi, можна було б сказати: останнiй крик моди в технологiях.
Завершуючi зiтхання збиткових пiдприємств залишилися там, в старому домi - на нашiй рiднiй планетi. А тут з собою тiльки краще i перспективнiше. А як же iнакше? По-iншому не можна.
"Щоб вижити - умiй крутитися".
Роздiл 2
Шлюзи вiдкритi. Збираємося (у скафандрi) вступити на нову територiю. "Там де ще не вступала нога людини". Смiшно звучить. Але це зараз вiдбудеться. I подiя украй важлива для всiх нас.
Все вiдрепетирувано i вiдпрацьовано. Залишилося тiльки зiграти свою роль в цiй справi.
Нас, кого вирiшили вiдiбрати для першої висадки, небагато. Чоловiк п'ять. Кожен фахiвець в якiйсь сферi, ще до того ж молодi (старшi туди неохоче захотiли йти першими) i iз здоров'ям бiльш i менш. Ну i, звичайно ж, наш капiтан - Вадим. Ось така смiлива п'ятiрка. Якби писала в аське - додала б всмiхнений смайлiк, що моргає очками.
Мене звуть Тетяна. Зi мною в командi: Валентин, Максим, Дарина. I капiтан.
Вадим - програмiст, учений, генiй, хлопець, що швидко навчається i серйозний. З дитинства захоплений створенням будь-якої апаратури, польотами, лiтаками, програмуванням, радiотехнiкою, переможець дитячих конкурсiв по створенню пристроїв.
Вадим - людина поступлива, уважна, добра, спокiйна. Володiє приємною зовнiшнiстю: високий, худий шатен iз зеленими очима. Йому рокiв 29. Тiльки став стiйко на ноги: пропрацював декiлька рокiв головним програмiстом в комп'ютернiй фiрмi по створенню комп'ютерних iгор. NetAves - так називається ця фiрма. А зараз ось капiтан на космiчному кораблi. I вся надiя на нього.
Валентин - все прощаючий хлопець, нi на що не ображається, любить мiняти наряди, займатися своїм тiлом, що нiяк не визначився у виборi своєї дiвчини, а тому любить всiх, що жiночого роду. Жодна дiвчина не може добитися його розташування. Одна заговорила, що хоче замiж i дiтей - отримала розрив вiдносин. Iнша намагалася його завоювати - стала нецiкава. Вiн же - мисливець, хоче сам завойовувати. Третя недостатньо красива (це вiн так вважає), хоча вона володiє прекрасною фiгурою i приваблива. Четверта чомусь не та, хоча розумна, красива, добра i була зацiкавлена Валентином. Тiльки по однiй дiвчинi страждав, яка була замiжньою. Навколо стiльки дiвчати - нiяк йому не догодиш.
Валентин захоплюється тренажерами, постiйно тренується, качається. У нас вiн в ролi тiлохранителя, захисника, охоронця.
Максим - дуже-дуже, ну просто взагалi мовчазна людина. Спокiйно займається своєю роботою. I нiкуди не лiзе. Вiдповiдно хороший спiвбесiдник: постiйно мовчить i слухає. Дружина у нього така ж мовчазна. Вони навiть, коли зустрiчалися, гуляли мовчки. I познайомилися вони на роботi, де обидва працювали. Ось так настiльки схожi люди возз'єднувалися.
Максим на кораблi працює кораблебудiвником i начальником цеху. Його дружина - учений в однiй вузькiй сферi.
Дарина стрибала колись з моста з канатом, заплативши за цю розвагу. Ось така екстрiмалка, любителька адреналiну. Займалася салсой (таким видом любовних парних танцiв), добре фiзично пiдготовлена. У нас на кораблi працює як особистий тренер всiх охочих.
Даша ще iншi виконує обов'язки: проводить математичнi розрахунки, займається суспiльною дiяльнiстю.
I ще вона - хороша подруга, весела i жартiвлива. На життя дивиться через усмiшку.
Пора нам спускатися. Поки все йде добре. Як за планом.
Першим вилетiв в реактивному скафандрi капiтан. За ним всi iншi.
Пролетiли декiлька кiлометрiв. Потiм повернулися i залишилися бiля корабля.
Вирiшили опуститися на землю. Вона гладка i бiла. Жодної плямочки. Вдалинi виднiються скелi. I вони здаються такими ж гладкими.
Датчики не виявили в повiтрi нiчого небезпечного для нашого дихання. Можна зняти шоломи.
- Лiза? - Звернувся капiтан до помiчницi на кораблi. - Зв'язок хороший? Перевiр ще раз: чи загрожує нам що-небудь в повiтрi? Чи можу я зняти шлем?
- Перевiряю. Комп'ютер показує: нiчого небезпечного для нашого iснування не немає. Я думаю, знiмайте смiливо, капiтан!
Капiтан Вадим зняв шолом i, трохи пробуючи по вiдчуттям, трiшки вдихнув повiтря цiєї планети. А потiм, як би скучивши по рiдному повiтрю, з жаднiстю почав дихати повними грудьми.
- Давно я не дихав настiльки чистим i свiжим повiтрям. На Землi сторiччями його перепсували заводами, вихлопними газами i вирубкою лiсiв. Яка насолода дихати незайманим людською хiмiєю повiтрям!!!
Всi iншi тут же поспiшили зняти з себе шоломи i вдихнути чогось нового.
Так, повiтря навiть солодкувате на смак. Хiба таке буває?
Вадим вiддав шолом Валентину. Протягнув руки Максиму.
- Знiми, будь ласка.
Знявши рукавички iз захисного матерiалу, капiтан спробував опуститися на землю. Насилу опустившись, почав обмацувати поверхню. Роздивляючись i чiпаючи все, що було поряд, вiн уважно вивчав це, як маленька дитина. Тiльки одна рiзниця: дитина вiдразу все бере в рот - спробувати на смак, а наш людський екземпляр все примiряв на око, розглядав.
- Я думаю, пора повертатися на корабель. Завтра сюди повернемося. Тiльки вже без скафандрiв. А для цього треба ще краще пiдготуватися.
Давно я не знаходилася в такому вiдкритому просторi. А зараз стою i насолоджуюся, як далеко можна поглянути своїми очами, без телескопiв, без чого-небудь схожого на цi пристрої. Я вiдчуваю себе в центрi величезної системи координат. I як би я не дивилася удалину - я не бачу межi всьому цьому! Обожнюю знаходитися на величезнiй вiдкритiй порожнiй територiї i спостерiгати, як схожi предмети зменшуються пропорцiйно збiльшенню вiдстанi вiд мене до цих природних деталей. А в мiстi менi подобалося дивитися на перспективу будинкiв, що зменшувалися: я стою бiля величезної будiвлi, а там, вдалинi схожа будiвля умiщається в мою витягнуту долоню. Красотiще!
Мої роздуми перебив голос Вадима:
- Лiза! Ми повертаємося. Зустрiчайте нас.
Роздiл 3
"- Так, хто у нас в мережi? Капiтан, Юля, Даша" - Роздумую, зайшовши в мережу, щоб поспiлкуватися.
- Привiт! Як справи? Чим займаєшся? - пише капiтан.
- Шукаю щось цiкаве. Смiливо ти сьогоднi. Не страшно було?
- Та нi, не дуже. Якi плани на вечiр? Зайдеш до мене? Кiно подивимося.
- Давай потiм. - вiдповiла я.
- Добре.
Вийшовши з мережi, узялася за читання електронної книги. Якщо вибирати мiж романом i фiзикою, я обов'язково виберу читання фiзики. Менi подобається складна лiтература, повчальна. Я її називаю: корисна. Але романи теж треба читати: у них думки людей, емоцiї, вiдносини мiж людьми, iсторiї з життя, вчинки, якi ми потiм не зробимо в своєму життi, побачивши, до чого такий вчинок приводить на чужому прикладi. На прикладi з романа. Романи теж iнодi дуже хочеться почитати. А знання придбати - ще бiльше. Читаючи складну лiтературу, здається, що мозок чимось наповнюється. Потiм таке приємне вiдчуття. А романи реалiзовують тебе в планi емоцiй. Але не завжди. Деякi читаєш, так i хочеться зробити все по-iншому, на мiсцi героя поступити iнакше. А герой здiйснює помилки. I я, врештi-решт, незадоволена героєм, книгою i засмучена, що закiнчення книги ось таке, а я б кiнець змiнила. Але не можу - я ж не автор того романа.
Читаю, але не читається. Хочється емоцiї. Але не прочитати про них. А самiй випробувати, самiй вiдчути.
Заходжу в мережу, а капiтана в мережi вже немає. Може подзвонити? А раптом вже спить? Та нi, ми ж тiльки що спiлкувалися. Хвилин десять тому. Ще не встиг. Принаймнi, не повинен був встигнути. Нiчого. Хай скаже в трубку все, що про мене думає, якщо розбуджу.
У поспiху намагаюся красивiше причесати волосся, пiдфарбувала губи, переодягнула брюки на коротку спiдницю.
Ми давно знайомi i завжди нормально спiлкувалися. I зараз мiж нами набагато бiльше, нiж дружба. Ми трошки зустрiчаємося. Три мiсяцi вже це продовжується.
У капiтана до мене давно нiкого не було. З своєю останньою дiвчиною вони розлучилися рiк тому. А у мене вже як бiльше року до знайомства з Вадимом нiяк не везло в любовних вiдносинах.
Ранiше вiдшивала тих, хто намагався зближуватися. Була захоплена навчанням, хобi-захопленнями, саморозвитком. Намагалася реалiзувати себе. I особливо в планi хобi хотiла добитися якихось результатiв. Нiби багато зроблено. Навчання закiнчила. Вже працювала. Вiд всiх обов'язкiв i завершень давно вiдiйшла. Була сама по собi: працювала, отримувала зарплату, вiдпочивала, гуляла по мiсту, а ось щось не вистачало. Було жадання емоцiй, провожденiя вiльного часу з улюбленою людиною. I, врештi-решт: любовi! Кохання не вистачало. Що обпалює! Пристрасного! Що перехоплює дихання!
Ось i почала робити якiсь спроби. При тому, були вони рiшучими. Але, напевно, не на тих звертала увагу. Ну i добре. Потiм познайомилася з капiтаном, через нього з цим проектом - побудувати корабель i вiдлетiти далеко-далеко.
Ми познайомилися через iнтернет. На сайтi знайомств. Спiлкувалися через свiтову мережу. Не вiдразу зустрiлися. А потiм вже все почалося: гуляли, спiлкувалися, за ручку трималися, обнiмалися. Все начебто йшло до серйозних вiдносин, але поки що не дiйшло до них. Мало часу. Та i зайнятi були обидва. I переживали за своє майбутнє. А зараз трохи все утряслося.
Пiдходжу до дверей кiмнати капiтана. Стукаю.
Вадим з такою радiстю вiдкриває дверi. Обiймає мене. I так нiжно i довго цiлує моє обличчя.
Закриває дверi. На замок. Сiдаємо. Небагато говоримо. Я встаю розглянути, як облаштована його кiмната. Вiн пiдходить до мене ззаду. Цiлує вушко. Обiймає. Сiдає i тягне мене за собою. Садить собi на колiна. Руки плавно переходять пiд кофту. Пестять спину i намагаються охопити бiльше. Продовжуємо цiлуватися.
Як я давно цього чекала! Такий прекрасний хлопець. I буде моїм!
Вадим мене зачарував всiм: розумом, зовнiшнiстю. Менi завжди подобалися хлопцi високi i худi. А розум мене завжди взбуджував i взбудораджував.
У нас на кораблi за планом щороку проходить стерилiзацiя. Так безпечнiше.
Люди залишаються дiтородними, тому що стерилiзацiя робиться новими методами i розрахована тiльки на рiк. Якщо хтось захоче дитину - досить не зробити стерилiзацiю наступного року i працювати (фiзично) над створенням потомства.
Але першу стерилiзацiю зробили ми всi разом в обов'язковому порядку: такi були правила при вступi на борт космiчного корабля. Ми ж не знали, що чекати вiд нашого шляху до нового дому i як нас прийме цей новоспечений дiм.
Якщо всi умови нам пiдiйдуть, ми зможемо розселитися на знайденiй планетi - будь ласка, народжуйте дiтей i живiть, виховуючи їх.
А поки потрiбна команда, готова до всього, а не зайнята вихованням дiтей, годуванням, недоспавшая iз-за крикiв малюкiв, вимагаючих уваги та їсти, - iз-за чого можуть бути помилки в управлiннi космiчного судна i в самiй роботi на ньому.
Руки Вадима вже пестять груди пiд кофтою.
- Почекай. - Сказала я.
Зняла кофту. Все, що було пiд кофтою. Ласки продовжилися.
Вадим спробував зняти спiдницю. Я допомогла. Тепер я почала роздягати його. Виявившись повнiстю голими, ми пристрасно пестили один одного. Тепер вiн увiйшов до мене. Це було чудово! Вадим так мiцно мене обiймав. А я його ще сильнiше.
Танець любовi закiнчений. Залишилися насолода i втома.
Час йде. А ми залишаємося лежати нерухомо.
- Я пiду. Менi пора.
- Приходь завтра до мене.
- Завтра нi. Давай потiм вирiшимо.
Я одягаюся, Вадим слiдом за мною натягує свiй одяг.
- Я пiшла.
- Приходь завтра.
Я пiшла i тепер лежу в своєму лiжку в своїй кiмнатi i все по черзi згадую.
Роздiл 4
Машина-робот для вивчення поверхнi планети знаходиться вже декiлька днiв на територiї цiєї бiлої планети. Наш робот вивчав мiсцевiсть в радiусi 10 км. вiд стоянки нашого корабля. Пора йому рухатися далi.
А ми погуляємо там, де вiн вже побував.
У планах: машина-робот обшукує нову територiю, а ми йдемо слiдом за нею. I шукаємо, як би нам тут розселитися, щоб покинути космiчний корабель.
Ми хочемо обiйти всю планету, але обiйти не у прямому розумiннi. У нас теж свої машини, в яких можна i переночувати у разi чого, i захиститися. Але ми постiйно зупинятимемося. Брати зразки. I передавати данi на корабель. Ми спробуємо знайти хоч якiсь значнiшi данi, бiльш, нiж що вiддалено нагадують життя. Може вдасться знайти бактерiї, грибок i iнше в зразках породи, яку зiбрав наш робот планетоходец.
Збираємося сьогоднi вийти на поверхню вже без скафандрiв на декiлька годин.
Перевiряються нашi показники, реакцiя на все, що оточуватиме. Якщо все буде благополучно, зберемо експедицiю - i в шлях. З Богом! Як мовиться i як вiриться.
- Привiт! Чим займаєшся? - Подзвонила Вадиму.
- Танюша, привiт! Збираюся на роботу. Побачимося пiсля роботи? Приходь. Я тебе чекаю.
- Вдалого тобi виходу на поверхню. Подивимося. Може, зайду.
Робочий день пройшов як завжди. Нiчого особливого.
Вадим виходив на поверхню для збору зразкiв разом з Аркадiєм. Вони один одного знають з дитинства. Їх дружба триває десь 25 рокiв.
Аркадiй - хлопець мiцної статури, вiд роботи на будiвництвi свого часу наростив хорошi м'язи. Вiн здатний однiєю рукою утримати ящик горiлки. Любить музику. Пише музику, довгий час працював дi-джєєм в нiчних клубах. Так званим гостем - це коли дi-джей працює в одному клубi одну нiч, як би на запрошення. Аркадiй одружений на Тамарi. Вони з Тамарою були знайомi 13 рокiв, а потiм одружилися.
Робота закiнчена. I ось сиджу в своїй кiмнатi. Знову щось не вистачає. Вдень не наситилася. Знову не вистачає емоцiй. А їх так хочеться. Вадим же мене запрошував. Самотньо якось. Може пiти до нього? Або книгу почитати. Так, що у нас є. Не читається. Нудно.
Беру трубку телефону:
- Я до тебе зараз прийду.
- Чекаю тебе. - Вiдповiв Вадим.
Ось я стою бiля дверей капiтана. Стукаюся. Менi Вадим вiдкриває i з такою радiстю обiймає. Сценарiй минулої ночi повторюється: зiрванi речi один з одного, гарячi об'ятiя, пристраснi поцiлунки, непристойнi ласки i стислi долонi один одного на пiке насолоди.
- Залишся. Не йди. - Попросив Вадим.
Я поставила будильник ранiше. Менi ж треба ще встигнути прийняти ванну та переодягнутися в iнший одяг. А цей одяг ж в моїй кiмнатi.
Прокинулася. Одягнулася i попрощалася. Новий робочий день буде складним. Треба пiдготуватися. День буде присвячений зборам для тривалого виходу на поверхню планети.
Чим це все закiнчиться - невiдомо. Виходити з корабля будемо я i Вадим, i ще декiлька чоловiк. А що, якщо ми один одного втратимо? Це наша остання нiч на кораблi перед таким тривалим завданням на поверхнi планети.
Робочий час пролетiв швидко, непомiтно.
Страшно перед невiдомiстю.
Я знову в своїй кiмнатi. Завтра вихiд на планету. Може не треба. Нi, я подзвоню.
Я беру трубку i говорю:
- Я до тебе прийду.
- Я тебе дуже чекаю.
Ось ми лежимо на лiжку i мовчимо. Вадим включив музику. Енiгма. Загадка - переклад з англiйської мови.
Я подивилася на нього. Я хотiла сказати, але менi було важко. Я тихенько сказала: я тебе люблю.
Мовчання.
- Ти хочеш, щоб я щось вiдповiв?
- Можеш не вiдповiдати. Я сказала, тому що захотiла це сказати, а не для того, щоб отримати вiдповiдь.
- Ти менi дуже подобаєшся. Але я не можу поки це ж сказати.
Настав ранок. Ми вже стоїмо на капiтановому мiстку. Вислуховуємо останнє розпорядження капiтана.
Я їхатиму в тiй же машинi, що i капiтан, оскiльки ми зустрiчаємося. Це було побажання капiтана. Нiхто i не сперечався з ним.
- Ти достатньо узяла їжi? - Запитав мене капiтан.
- Так.
- Вiзьми ще бiльше. - Попросив Вадим.
- Навiщо?
- Менi це потрiбно.
- Добре.
Ми всi пiдготувалися i слiдуємо до виходу.
Все. Пора.
Роздiл 5
Ми стоїмо на поверхнi планети. Я це небесне тiло називатиму Бiла планета. Наукова назва дуже складно у вимовi. Тому я просто назву її так - Бiла планета.
У подорож узяли сiмейнi пари i тих, хто зустрiчається. В цiлях безпеки. I так цiкавiше, i спокiйнiше за своїх других половинок. I якщо ми не зможемо повернутися назад - то продовжимо рiд людський самi з тих, хто є. Звичайно, нас повиннi будуть знайти, але хiба мало.. Раптом пристрої ушкодяться i у нас, i на кораблi - i ми цiлу вiчнiсть шукатимемо один одного.
Аналiз грунту показав, що тут повиннi бути присутнiми рослини, ось тiльки де?
Пролiтаючи, ми бачили щось схоже на оазиси рослинностi серед бiлої пустелi. Але тiльки не змогли їх засiкти. Прилади їх не зафiксували. Приблизно знаємо, а де конкретно - незрозумiло. Але рухаємося в тому напрямi.
I так нас десятеро. Я i капiтан. I двi сiмейнi пари: Максим i Ксюша, Аркадiй i Тамара. I ще пари, якi зустрiчаються: Валентин i Настя (недавно почали вiдносини), Дарина i Павло.
Звичайно, на кораблi теж залишилися сiмейнi пари, якi у разi нашої пропажi легко продовжать рiд людський.
Ми слiдуватимемо за роботом, який вже пiшов за сотнi кiлометрiв вiд нас, вивiдуючи все наперед, щоб ми благополучно слiдували в своєму вiдповiдальному шляху.
Ми рухатимемося до рослинностi, намагаючись пристосуватися до цiєї землi i до цього мiсця iснування, спробувавши щось виростити своє на цьому грунтi i покуштувавши їжу цiєї планети.
Рослини, якi ми веземо з собою, були наперед модифiкованi пiд цi умови, щоб вони змогли вирости в умовах i грунтi Бiлої планети.
Залишається тiльки це посадити на волi, не в пробiрцi, i скуштувати смак невiдомого.
Був прекрасний початок дня ...
Ми вже збиралися розмiститися по машинах, як Вадим мене покликав:
- Танюшечко...- Нiхто мене так не називав, окрiм нього. - Сонечко... я тебе люблю ...
Як легко це було почути. Як вiльно стало тепер. Це було те, що менi потрiбне.
Вадим продовжив:
- Я боявся ще раз вiдкрити своє серце. Я його закрив, щоб бiльше нiхто не мiг його ранити. Я боявся полюбити ще раз. Я не впускав думки, що люблю. А ти своїм признанням зруйнувала стiну, за якою я ховав свої вiдчуття. Я проганяв думки, що люблю. А зараз можна смiливо любити, тому що ти мене любиш. Якщо б ти не призналася, я б далi намагався стримуватися, не впускаючи любов в своє серце, щоб знову його не поранили. Ти своєю любов'ю запалила мою любов. Спасибi тобi за це. Я тебе люблю!
Нам вже пора. Сiдаємо в машини i рушаємо в цiкавий незвiданий шлях!
Вадим дав менi покермувати.
У мене є права на водiння. Але я менше їздила, чим Вадим. Але вiн менi довiряє, пускає за кермо, щоб я тренувалася i не втрачала навики.
Навколо одна бiла пустеля!!!
Але вона прекрасна! Красу ж можна знайти у всьому!
Пригадала: я якось розмiстила фотографiю на художньому сайтi, на якiй сфотографувала залиту водою вже промиту гречану крупу. Деякi зернятка вiдразу спливли i нiяк не опускалися. Вони утворювали якийсь цiкавий малюнок, що нагадує шматочки знакiв зодiаку. Узори постiйно виходили самi по собi, коли я готувала гречку. Але я нарештi вирiшила це сфотографувати. I менi написали коментар: "Треба ж, Тетяна! Ви навiть в каструлi красу бачите!".
Отже я бачу красу у всьому. I милуюся нею.
В даному випадку - цiєю прекрасною бiлою пустелею!
Скiльки часу пройшло - не зрозумiла, поки не подивилася на годинник. Ого! Пора Вадиму сiдати за кермо. Камери показують, що наш робот планетоходец все ще не знайшов жоден оазис. Шкода.
Рухаємося далi.
Час йде виснажливо. Пейзажi залишаються тими самими. Суцiльна одноманiтнiсть. Я втомилася. Та i всi вже втомилися.
Нарештi Вадим оголошує про зупинку.
- Вiдпочинемо тут i поїдемо далi. - Скомандував капiтан.
- Так, нiштяк. - Сказав Аркадiй, що вже вийшов з машини i подавав руку своїй дружинi Тамарi.
В цей час Валентин допомагав вилазити з машини Настi, стараючись якомога бiльше i ощутiмєє до неї доторкнутися. Так... голодний хлопець... коли ж у нього все дiйсно вийде?
А на цiй планетi вогонь не горить. Вiн вiдразу гасне. Готувати можна на дзеркалах, таким чином, розiгрiваючи їжу.
Поїли i почали в об'ятiях сидiти, роздумуючи на рiзнi теми.
Хто припускав, що буде. Хто згадував своє життя, коли був на Землi. Хто думав про тих, хто залишився. I чому не вдалося їх умовити?
Несподiвано просигналили прилади небезпекою. Ми схопилися, побiгли по своїх мiсцях в машини. Не встигнувши добiгти, як мимо нас щось пролетiло блискавично i облiло крижаною водою.
- Що це?
- Що за чудиська?
Забiгши в машини, ми проглянули записи камер. Особливо на повiльному режимi. I жахнулися з одночасною радiстю: це було щось схоже на нашого земного дракона (якого бачили на китайських зображеннях), але не такого, дивного... дiйсно дивного... Але ми ж на чужiй незвiданiй планетi!