Життя дитини, воно, як порожнiй слоїк для камiнчикiв. Можно накидати вугiлля, яке забруднить усе, що до нього доторкнеться, а можна оксамити, вiд яких очей не вiдiрвати. Питання лише хто буде поряд, коли слоїк заповнуватиметься. Дитинi або очi вiдкриють на чорноту вугiлля або вугiлля ж таки видаватимуть за оксамити. Хтось i не зрозумiє, що бруднить усе навколо, а хтось iдеальну чистоту вважатиме недосконалою.
У такому свiтi жила Ерiка- п'ятнадцяти рiчна дiвчина. Вона навчалась у звичайнiй школi у невеликому мiстечку. Та це, чесно кажучи, зараз не так вже i важливо.
Її завжди дивував той факт, що люди настiльки слабкi, немов трухлявi дерева, що вiд сильного вiтру от-от розпадуться на пiщинки. Чому у них не залишилось почуття самоповаги, бо ж берегти почуття iнших, звичайно, добре, i навiть, дуже добре, але такi вже люди створiння, що просто не цiнують цього пiклування. Ревiти за кимось? Вбиватись? Побережiть себе, га. Насамперед, залишитесь ви у себе самого, нi хлопцi, нi подружки, саме ви.
Тож, тепер, важливо. Її 9-Б не дуже одностайний. Є декiлька компанiй, i це, менi здається, усiм знайомо. Є друзi, є ненависники - короче, рiзноманiтне товариство. Кожен сам за себе, здебiльшого, нiхто нiкого не цiкавить. Три подружки на цьому i бал закiнчився. Ерiка була твердою хорошисткою. I нi, проблеми були не з алгеброю, або геометрiєю. Там, якраз, жодних питань не виникало. Iсторiя, українська мова i лiтература. А чого так усе склалося? Секрет-причина. Вона не розумiла отих лiтературних троп, кожен аналiз ставав чимось дуже тяжким, а у творах вона такий спєц, що нi швець, нi кравець, нi в дуду грець. Анi дзень, анi кукурiку. Так би мовити, не ллється воно.
Вчителi фiзики та математики як почнуть розповiдати про те, яка вона умничка-розумничка, а вчителька iсторiї сидить i пальцем коло скронi крутить. Ну секрет-причина, що й казати.
Логiка Рiки меж не знала. Кмiтливiсть теж працювала на ура. Тож i з цiєї ситуацiї вона вигулькнула. Для себе юна дiвчина-математик зрозумiла, що вiрш-це закономiрне повторення визначеної кiлькостi складiв. Приблизно теж саме вона зробила з iншими визначеннями.
Це навiть смiшно, та ж краще, нiж нiчого i нiяк.
Логiчною та послiдовною Рiка була не тiльки на уроках математики. Скрiзь. Нiби це хвороба. Дивна хвороба, як для привабливої дiвчини, за якою впадає бiльшiсть хлопцiв. А заважала ця невилiковна штука саме хлопцям. Або ж бiльшiсть розбивались об її гранiтний спокiй. Один був такий вже смiливий, як жаба, що плига у воду й не хреститься, але i той вiдступив. Вона точно знала, що чекає на хлопця, який i не подумає вiдповiдати на питання, закриє їй рота i почне "Агов, ти дiвчина чи полiцай? Ти менi подобаєшся i мене не цiкавить, подобаюсь я тобi чи нi. Ходiмо завтра до парку, або до озера?" Оце хлопець би був, а то соромиться вiн першим написати! Ну що це?
А чого хлопцi вiшались так на неї? Мати-природа краси на неї не пожалкувала. Русе волосся, яке влiтку ставало геть свiтлим, а вiд лiта до лiта особливо не темнiшало, тому з роками Ерi ставала золотоволосою. Темно-карi очi, якi схоже теж вигорають на сонцi, бо в дитинствi були взагалi чорними, прикрашали засмагле обличчя, яке нiколи не бачило на собi ластовиння.
Красива- то одне, але ж i характер у Рiки що треба: вона не терпiла брехнi, руки її самi робили добро, до бiса вперта , при чому i в гарному сенсi, i в поганому, вмiла сподобатись будь-кому. З неї перло сильною, незламною, щиро-доброю та непiдставною енергетикою, вона вмiла пiдбадьорити, а її креативнiсть взагалi до всякої мастi козир.
Попри все, весь цей рiзноманiтний букет любив читати. Читання книжок-це так-то, єдиний грiх, який назавжди залишиться непокараним. Читала все, i все подобалось. Iнодi, англiйською, iнодi росiйською, коли як. Єдине, чого Ерiка терпiти не могла це книжки про профорiєнтацiю. Вона могла день i нiч розповiдати чому вони їй так немилi. Якщо стисло:
"Як бездушна книга може допомогти менi щось там обрати? Вона нiчого про мене не знає. А та тьотя, яка її написала не думала про користь цiєї книжки. "Слухай поклик серця" - усе, що можуть сказати такi книжки"
Дiвчина жила з думкою, що будь-хто може стати будь-ким. Математик чи гуманiтарiї. Вона взагалi не любила цих понять, бо все одно, головне - бажання.
Зрозумiти себе їй допомагали вiршi, романи, повiстi. Звичайнi, про життя людей чи всяка фiлософiя. Останнiм часом Рiка запала на Лiну Костенко. Почитає її вiршiв i легше стає.
Отак наприкiнцi лiта вона йшла до бiблiотеки. Навiть, пливла, пряма спина i легкiсть думок створювали таке враження. Їй з голови не виходив вiрш:
"На все є час - на голубi тумани,
На вчинкiїв простоту, на простоту понять..."
Отак пливе, мов листочок, що неумисно впав на воду i тепер поволi колихається, а скрiзь мир та спокiй у виглядi рядкiв з вiрша.
I Рiка так само поволi думала
"Чому на все є час? Життя ж коротке"
У бiблiотецi вона попросила Лiну Костенко, а разом з цим оголосила своє нерозумiння бiблiотекарцi
-Доброго вечора!,- гучно, на всю бiблiотеку, привiталась дiвчина. А голос у неї, до речi, був що треба. Дзвiнкий, приємний i такий вже гучний, що хтось з гучномовцем тихiше розмовляє.
А що Ерi дуже любила, так це людей, особливо, до того моменту, коли вони ще не знайомi. Вона з усiма вiтається: касир, черговий, вчителi, водiї. Одне з найяскравiших спогадiв дитинства - це, як вона гуляла разом з бабусею, а вона щиро вiталась ледь не з кожним п'ятим, виявляється, усi цi люди - її знайомi. Так вже маленька Ерi була цим захоплена, що тепер стала такою ж. Вихованiсть це з дитинства, як i доброта, i милосердя, i спiвчутливiсть.
- Можна Лiну Костенко, будь ласка?
Формуляр дiвчини нiхто не питав нiколи. Важко його було з чимось переплутати: товстий i вiд нього,так точно, як i вiд Рiки перло доброю енергетикою. Це вiдчувається.
- Звичайно, почекай хвилинку,- радо пошкандибала бiблiотекарка за книжкою-, Ось, тримай. Зараз тiльки розпишися i все.
- Спасибi. А ви читали її вiрш "На все є час-на голубi тумани..."?
- Пам'ятаю щось. Нещодавно опублiкований, так?
- Ага! Я от не можу зрозумiти, ну як це "на все є час". Життя ж коротке. Глядь i все, зе енд, так би мовити.
- Ну, на смак i колiр усi олiвцi рiзнi. Ти побачила це так. А я думаю, що не таке воно й коротке. Марно б тiльки не витрачати час i все.
Звiдкись визирнув хлопець i заявив
- А менi взагалi здається, що це вiрш про те, що потрiбно знаходити час, щоб догоджати собi. Про те, що все приходить вчасно. I нiяк не про скоротекучiть часу.
- Не знаю, не знаю. До чого там догоджання собi? Не дуже якось версiя, як на мене.
- Почекай, а слова "життя прийми тепер мене" хiба цього не доводять.
- Так стоп!,- отямила обох бiблiотекарка-, бiблiотека це вам не мiсце для дискусiй. Кожна версiя має право на iснування. Через 15 хвилин ми зачиняємось, може, iдiть вже додому?
- Так, вибачте. До побачення!,- попрощалась Рiка
Двоє пiдлiткiв вийшли на вулицю. Ерiка хмикнула i попрощалась, тiльки вже з хлопцем.
- Ну бувай, але вiрш все-таки не про скороплиннiсть часу.
Дiвчина кинула блискавицю-погляд. I закрутилося. Уявiть картину: стоять дiвчина з хлопцем, "дуже мило" розмовляють, а якщо точнiше, кричать на всю вулицю. Швидше торiшнiй снiг наздоженеш, нiж Ерiка погодиться з кимось, тому стояли вони так хвилин 20.
Тут телефон i збентежений голос Рiки
- Так, мам. Я...еем...що? Як це пiвгодини? Я вже iду додому.
Дiвчина окинула поглядом спiвбесiдника, а той мило попрощався.
Вона не помiтила нi як потрапила додому, нi як вона провела залишок вечора, нiби вирiзали 5 годин з пам'ятi.
Спати лягла доволi рано i о 12, прокинувшись, нiби нiчогiсiнько дивного не сталося, зрозумiла, що не знає нi як звати того хлопця, нi номер мобiльного, нi Instagram.
- Я навiть не пам'ятаю, як вiн виглядає. Боже.,- жахнулась Ерiка.
Пiсля цих слiв вона "вiдключилась".
Прокинулось дiвча без будь-якого щему.
"Значить, так повинно бути"
Ерi вiрила, що немає нiчого випадкового. Усе для чогось. Цi слова, в принципi, мають крихту правди, бо у будь-якому випадку, все стане на свої законнi мiсця. Взагалi, дивнi такi закономiрностi трапляються в життi. Iнодi, настiльки нiчого не складається, i настiльки нiчого не розумiєш, що хочеться ото вiдкрити вiкно i кричати, але ти такий замучений, що все, на що ти ладен, це простогнати:
-Гей, там, на верху, ви при повнiй тямi?
Але пiсля цих мук завжди приходить утихомирення, i через якийсь час усе впорядковується. Та чекати важко.