Тертледав Гаррі : другие произведения.

В Момент Смерті

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  
  
  "При смерті"
  
  
  Генерал ризької армії Кларенс Поттер скорчився в брудній траншеї на північ від Атланти. Над головою американські бомбардувальники пролітали крізь те, що здавалося досить щільним, щоб по ньому можна було пройти. Поттер побачив дим, що піднімався від пари ворожих літаків, але літаки продовжували займатися своєю справою - обстрілювати центр Конфедеративних Штатів Америки.
  
  Більшість бомб упало за Поттером, в центрі Атланти. Як зазвичай, Сполучені Штати атакували залізничні станції і фабрики, які зробили столицю Джорджії настільки важливою для CSA. Наскільки Поттер міг судити, останні бомбардування були зайвими. До теперішнього часу важливість Атланти була віднесена вітром.
  
  Місцеві жителі, ті, хто не втік або кого не знесло вітром, здавалися приголомшеними тим, що сталося з їхнім містом. Для них катастрофи відбувалися в інших місцях. Новий Орлеан пережив приниження захоплення під час Війни за відділення. Луїсвілл був втрачений в тій війні, зруйнований під час Другої мексиканської війни, знову втрачено під час Великої війни і згодом провів бентежаче покоління в якості американського міста. Річмонд постраждав під час Великої війни, і тепер йому було ще важче. Але Атланта? Атланта просто продовжувала рухатися вперед.
  
  От тільки цього не сталося. Більше немає.
  
  Бомби падали тепер ближче, прокладаючи собі шлях на північ. Поттер бачив, як це відбувалося раніше. Провідні літаки в строю скидали свої бомби приблизно туди, де їм належить бути - або, у всякому разі, туди, де бомбардири думали, що їм належить бути. Бомбардири, що знаходяться далі, використовували ці перші вибухи в якості цілей. Але, будучи людьми, екіпажі бомбардувальників не хотіли затримуватися довше, ніж це було необхідно, тому вони скинули свої бомби трохи раніше, ніж могли б. Виконайте це на всьому зворотному шляху через потік бомбардувальників, і...
  
  "І я можу бути убитий помилково", - пробурмотів Поттер. Йому було трохи за шістдесят, він був у хорошій фізичній формі для свого віку, з сивим волоссям і холодними сірими очима за очками в сталевій оправі. Його фахом була розвідувальна робота, але в ті дні він командував дивізією - у Конфедерації не вистачало здатних або навіть можуть лінійних офіцерів. Його цинічний склад розуму або підходив для ролі керівника шпигунства, або був результатом занадто багатьох років, проведених на цій посаді. Навіть він сам більше не знав, що саме.
  
  "Генерал Поттер!" - закричав солдат. "Ви де-небудь поблизу, генерал Поттер?" Без сумніву, тільки для своїх вух, він додав: "Де ви, чорт візьми, перебуваєте, генерал Поттер?"
  
  "Я тут!" Поттер крикнув у відповідь. Нітрохи не зніяковівши, бігун пірнув у траншею разом з ним. "Чому ти мене шукаєш?" Рішуче запитав Поттер.
  
  "Ви генерал Поттер? Наш генерал Поттер?" Молодий солдат не здавався переконаним, незважаючи на брудну форму Поттера кольору вершкового масла і зірки у вінку по обидві сторони коміра.
  
  - Боюся, що так, синку. Поттер теж знав, чому бігун сумнівається. "Ще до Великої війни я вчився в коледжі в Єлі. Я навчився говорити як чортів янкі, щоб вписатися в суспільство, і це прижилося. А тепер досить валяти дурня. В чому справа?"
  
  "Сер, на телефоні генерал Паттон, і йому терміново потрібно з вами поговорити", - відповів хлопець.
  
  "Радість". Поттеру не склало праці стримати свій ентузіазм. Незалежно від того, що, на думку Джорджа Паттона, йому було потрібно, Поттер знав, що йому не потрібно розмовляти з Паттоном. Але Паттон командував армією, а не просто дивізією. Він очолював всі сили, які намагалися утримати США подалі від Атланти. Поттер біса добре знав, що повинен віддати Кесарю - не те щоб Паттон вважав Юлія Цезаря або кого-небудь іншого рівним собі. "Все в порядку. Польовий телефон все на тій же старій стійці?"
  
  "Е-е, так, сер".
  
  - Тоді ти залишаєшся тут. Немає сенсу вбивати нас обох тільки тому, що у генерала Паттона "галопуючі фантоды".
  
  "Спасибі, сер". Посильний витріщився на нього.
  
  Поттер чи помітив це. Він вибрався з траншеї, забруднивши форму брудом від томатного супу. Осінь 1943 року була вологою. І це добре, подумав він. Без дощу і бруду "дэмнянкиз", ймовірно, були б на "Атлантік", а не в Атланті. Він знав, що перебільшив. Він також знав, що перебільшив не так сильно, як хотілося б.
  
  Він ковзав по изрытому кратерами ландшафту, як пара рваних кігтів. Хто був той божевільний англієць, який написав цей вірш? Він не зміг згадати назву. Зверху зі свистом падали бомби. Ні одна не діяла йому на нерви сильніше.
  
  Польовий телефон знаходився всього в парі сотень ярдів від того місця, де він сховався, коли почали падати бомби. Солдат з незграбним апаратом і батарейками за спиною забився в окоп. Якщо не вважати прямого попадання, це було чудово. Поттер пошкодував, що подумав про кваліфікації. Оператор простягнув йому наконечник.
  
  "Спасибі", - сказав Поттер, а потім крикнув: "Поттер на зв'язку!" Польова телефонний зв'язок, як правило, була поганою, і вибухи бомб на задньому плані, безумовно, не допомагали.
  
  "Привіт, Поттер. Це Паттон!" Командувач армією теж прокричав. Ніхто не міг сплутати його скрипучий голос ні з чиїм іншим, навіть з польового телефону. Поттер припустив, що те ж саме можна сказати і про його власному. Це виявилося не зовсім правдою, оскільки Паттон продовжував: "Якщо кляті янкі заволодіють телефоном, вони можуть зв'язатися з одним із своїх людей, представившись вами, і висловити мені все, що я знаю".
  
  "Хех", - покірно сказав Поттер. Його нудило від підозр і насмішок з-за того, як він розмовляв. "Що вам треба, сер? Посильний сказав, що це терміново".
  
  "Він правий", - відповів Паттон. "Я збираюся послати корпус, половину якого складає ваша дивізія, проти сил США між Марієттою і Лоренсвиллем. Ви ввійдете через Чамбли і Доравилл і відріже янкі до схід звідти. Як тільки ми виженемо їх з Лоуренсвилля або знищимо на місці, ми відновимо повідомлення з Атланти на північно-схід ".
  
  "Сер, ви дійсно думаєте, що атака одним корпусом перемістить сили США в цьому районі?" Поттер намагався ігнорувати неприємне відчуття внизу живота. Відповіддю Паттона на будь-яку військову проблему було наступ. Він здобув великі перемоги в Огайо і Пенсільванія в 1941 і 1942 роках, але не в Піттсбурзі, який, можливо, вивів США з війни. І його контратаки проти американських військ в Кентуккі, Теннессі і Джорджії в цьому році коштували Конфедеративним Штатам набагато більшої кількості людей і техніки, ніж вони того варті.
  
  "Нам потрібно негайно відновити цей маршрут, генерал", - відповів Паттон. "Навіть якщо б це не було очевидно для всіх, у кого є карта, у мене є наказ від президента".
  
  Те, чого хотів Джейк Физерстон, Джейк Физерстон отримав. Єдине, чого хотів президент CSA і чого він не отримав, було те, чого він найбільше потребував: коротка переможна війна. Навіть розв'язування війни, яку країна могла б пережити, більше не здавалося легкою справою.
  
  Ретельно вимовляючи слова, Поттер сказав: "Сер, у янкі вже є більше сил, ніж ми можемо кинути на них. Якщо ти спробуєш пробити цегляну стіну головою, то пошкодиш собі голову сильніше, ніж стіну ".
  
  "Все не так погано, Поттер", - наполягав генерал Паттон. "Вони пропонують нам свій фланг. Ми можемо пройти через них, як пила через бальзовое дерево".
  
  Поттер захоплювався їм за те, що він не говорив, як гарячий ніж крізь масло. У Паттона була своя манера говорити, як і у нього був свій спосіб робити речі. До кращого або до гіршого, він був сам по собі. Прямо зараз, на думку Поттера, все було до гіршого.
  
  "Якщо це їх фланг, то він не слабкий, сер", - сказав Поттер. "І у них багато артилерії, що прикриває підходи. Як тільки ми почнемо рухатися, нас оточать". Дві бомби розірвалися досить близько, щоб оглушити його. "Чорт візьми, нас вже обліпили".
  
  "У нас вже був подібний спір раніше, далі на північ", - важко зітхнув Паттон.
  
  "Так, сер. Я повинен сказати, що результати там, нагорі, мене теж виправдали", - сказав Поттер.
  
  "Я не згоден. І в мене теж немає часу на вашу нісенітницю, не зараз. Як я вже сказав, мої накази виходять від президента і не залишають мені місця для розсуду", - сказав Паттон. - Ти будеш атакувати, або я зміню тебе і поставлю на місце когось іншого, хто це зробить.
  
  Є у мене мужність відстоювати свої переконання? Поттер задумався. До свого полегшення, він виявив, що є. "Тоді вам краще змінити мене, сер", - сказав він. "Мені шкода людей, яких ти викинеш на вітер, але я не буду в цьому брати участь".
  
  "Ти сучий син", - сказав Паттон. "Ти жовтий сучий син".
  
  "Пішов ти ... сер", - сказав Поттер. "Вибачте, але ви не зможете покласти провину за свої помилки і помилки президента - на мене".
  
  "Бригадний генерал Рассел відправиться вперед, щоб забрати вашу дивізію", - сказав Паттон. "Не чекайте його. Ви звільнені з посади, вступає в силу негайно. Негайно повертайтеся сюди, в центральний штаб, - негайно, ви мене чуєте? Подивимося, на яку полицю Військове міністерство вирішить вас після цього помістити".
  
  "Вже їду, сер", - відповів Поттер і повісив трубку, перш ніж Паттон встиг сказати що-небудь ще. Він крикнув водію.
  
  Його крики привернули капітана з його штабу ще до того, як йому подали автомобіль. "З-за чого переполох, сер?" - запитав офіцер.
  
  "Я відчув полегшення", - прямо сказав Поттер. У капітана відвисла щелепа. Поттер продовжив: "Бригадний генерал Рассел замінить мене. Він збирається відправити тебе на північний схід, щоб спробувати відрізати "дэмниэнкиз" від Лоуренсвилля. Я не думаю, що ти зможеш це зробити, але постарайся щосили. Коли я сказав генералу Паттону, що не думаю, що ви зможете, він відключив мене. Наказ президента свідчить, що ви повинні спробувати. Я бажаю вам удачі. Він мав на увазі саме це. Це був не перший раз, коли він розривався між любов'ю до своєї країни і презирливим ставленням до людини, який нею керував.
  
  У нього був час для рукостискання, перш ніж з'явилася машина командування. Водій, здавалося, був не в захваті від того, що знаходиться на вулиці під падаючими бомбами. Поттер теж був незадоволений. Що ти міг вдіяти?
  
  Вони зробили це. Їм знадобилося більше часу, ніж знадобилося б без всіх цих повітряних нальотів - але, знову ж таки, що можна було вдіяти? Атланті здорово дісталося. В одній маленькій закусочної на фанері, заменявшей вітрину, була намальована весела напис: "ВІДКРИТО ДЛЯ БІЗНЕСУ, ПОКИ ВСЕ НАВКОЛО КОТИТЬСЯ ДО БІСА".
  
  "Що ти робив, ходив пішки?" Паттон загарчав, коли Поттер увійшов в штаб, який перебував у потворному будівлі на Блок-Плейс, на захід від ізритих кратерами залишків залізничної станції.
  
  "Можливо, було б швидше, якби я це зробив", - відповів Поттер.
  
  Паттон щось пробурмотів. Поттер не був настільки раскаивающимся, щоб це його влаштовувало. Більшість чоловіків, бачачи, як їх військова кар'єра перетворюється в дим, розгубилися б ще більше. "Я говорив з президентом", - сказав Паттон.
  
  "О боже", - сказав Поттер.
  
  Паттон щось пробурмотів. Поттер теж не був вражений настільки, щоб задовольнити його. Звичайно, Поттеру було що сказати Джейку Физерстону - і про нього - більше, ніж коли-небудь говорив Паттон. "В аеропорту вас чекає літак", - відкарбував Паттон. "Вам наказано повертатися в Річмонд".
  
  "Щоб "кляті янкі" могли пристрелити мене по дорозі?" Сказав Поттер. "Чому Физерстон не наказав стратити мене тут?"
  
  "Я сумнівався, що він погодиться", - парирував Паттон. "Може бути, він хоче зробити це особисто. У будь-якому випадку, рухайтеся. Ти дізнаєшся, що в нього на думці, коли доберешся туди - якщо доберешся. Сподіваюся, ти всю дорогу будеш потіти. А тепер забирайся.
  
  "Завжди радий", - сказав Поттер і відсалютував Паттону замість птиці.
  
  Аеропорт Атланти перебував у Хэпвилле, в дев'яти милях на південь від міста. Літак являв собою тримоторні транспорт: "Алігатор", названий так із-за своєї гофрованого алюмінієвої обшивки. Американські транспортні засоби були більше і швидше, але "Алігатори" впоралися зі своєю роботою. Конфедеративним Штатам довелося відновлювати свої збройні сили з нуля в 1930-х роках. Не все було модернізовано повністю: занадто багато треба було зробити дуже швидко. У більшості випадків повільні, застарілі транспортні засоби не мали особливого значення.
  
  Якщо, проте, американський винищувач сяде вам на хвіст...
  
  Лаючи Паттона собі під ніс, Поттер пітнів до тих пір, поки "Алігатор", на борту якого знаходилися декілька інших офіцерів і непоказний цивільний, який, можливо, був шпигуном, не пішов на пристойну відстань від Атланти. Літак ще не вилетів з лісу; він знав це. Літаки США з Кентуккі і Теннессі здійснили наліт на захід Північної Кароліни і Вірджинії. Але його шанси зросли.
  
  Він знову почав потіти, коли вони наблизилися до Річмонд, який змагався з Парижем в якості міста, подвергшегося самим сильним бомбардуванням у світі. Вони приземлилися незадовго до заходу сонця. Двоє чоловіків з суворими обличчями в камуфляжній формі Гвардії Партії свободи чекали Поттера. "Ходімо з нами", - прогарчав один з них, як тільки вийшов. Не маючи вибору, він так і зробив, задаючись питанням, не вирушає він у свою останню поїздку.
  
  Без особливої скромності, помилкової або інший, лейтенант Майкл Паунд вважав себе кращим командиром взводу по стрільбі з бочок в армії США. Він також міг би посперечатися, що був найстарішим командиром взводу по стрільбі з бочок в армії. Він вивчав бронетанкову війну з тих пір, як більшість його колег народилися.
  
  Прямо зараз все було досить просто. Конфедерати проривали свою оборону на північ і схід перед Атлантою. Якщо б вони прорвалися, то відрізали б і, ймовірно, вирізали багато хороших людей.
  
  Майкл Паунд не думав, що у них в черче є шанс прорватися. Він встав на куполі своєї сіро-зеленої бочки, щоб краще оглянути околиці, ніж могли дати йому перископи. Його плечі ледь пролазили в отвір; він був складний як цегла. Останнім часом йому потрібні були - і він ненавидів - окуляри для читання, але він як і раніше прекрасно бачив на відстані.
  
  Його бочка стояла під соснами на узліссі. Команда прикрила плиту glacis гілками, щоб приховати велику громіздку машину. Решта четверо з взводу сиділи неподалік, в кращому укритті, яке тільки могли знайти їх винахідливі командири. Мокрі поля червоної бруду, які виглядали неприродно для людини, що живе недалеко від канадського кордону, наприклад, в Паунде, лежали на південь. Якщо конфедерати хотіли спробувати пройти цим шляхом, їм нікого не вдавалося обдурити.
  
  Що не означало, що їх не можна було обдурити. Ззаду Паунд міг бачити траншеї, окопи і кулеметні гнізда. Спереду більшість з них було замасковано. Він також міг бачити знаки, що позначають межі мінних полів. Ворог не помітив би їх, поки не стало занадто пізно ... якщо тільки сапери, які встановили міни, не захотіли, щоб їх помітили, щоб направити атаки CS.
  
  Ще більше американської піхоти чекало серед дерев з бочками - і взвод Паунда був далеко не єдиною бронетехнікою, що була в наявності. Якби виродки з баттерната зметикували, що це незахищений фланг, вони в поспіху отримали по руках.
  
  І вони це зробили. Повинно бути, так і було. На полях і в соснових лісах загрохотала артилерія. Майкл Паунд пірнув у вежу і з брязкотом зачинив люк. Йому було шкода бідних закривавлених піхотинців. Скоро вони окровавятся ще більше. Розриви з повітря були дуже поганою новиною для солдатів, які опинилися під деревами. Снаряди, які вибухали, як тільки стосувалися гілок, обсипали землю внизу гострими осколками.
  
  Не встигла ця думка прийти йому в голову, як осколки відскочили від бочки. Вони загупали, як град жерстяної даху, що тільки доводило, що по звуку йти не можна.
  
  "Господи, допоможи піхоті", - сказав сержант Крейда Скаллард, навідник. Йому вдавалося миритися з тим, що над ним був давній навідник - принаймні, він не намагався вибити мізки гайковим ключем, доки командир взводу спав.
  
  "Я подумав про те ж", - відповів Паунд. "Хоча це трохи вирівнює ситуацію. Ніхто не стріляє в них противо-стовбуровими ракетами або бронебійними снарядами".
  
  "Чортові димохідні ракети", - сказав Скаллард. "Якщо б я зловив конфедерата з однією з цих штуковин, я б засунув пускову установку йому в дупу, а потім випустив патрон. І це, клянуся Богом, було б так".
  
  "Боже мій. Як би ти сподобалася хлопцям в смугастих штанях, які склали Женевську конвенцію", - сказав Паунд.
  
  Думка навідника про Женевської конвенції та її творців було блюзнірським, скатологическим і настільки гарячим, що могло викресати боєприпаси, розміщені у вежі. Сміючись, Паунд погрозив йому вказівним пальцем. Скаллард використовував інший палець по-іншому.
  
  Паунд вдивився в перископи, встановлені в куполі. Якби він стояв, то міг би скористатися польовим біноклем для кращого огляду. Ще один скрегіт гострої стали про броньовану обшивку стовбура нагадав йому, що бувають часи, коли потрібно бути сміливим, і часи, коли треба бути розумним, і це, чорт візьми, було схоже на те, що зараз саме час проявити кмітливість.
  
  І він зміг побачити досить, нехай і не зовсім все, що хотів. "Вони наближаються, все в порядку", - сказав він. "Спочатку піхота - ймовірно, промацує, де знаходяться міни і чи є у нас слабкі місця. І коли вони знайдуть їх, саме туди спробують пробитися бочки".
  
  "Нехай везуть ці чортові бочки", - сказав Скаллард. "Вони про це пошкодують".
  
  У перші півтора роки війни американські війська найчастіше жалкували, коли стикалися зі стволами К. С. У машин Конфедерації були більш великі знаряддя, більш потужні двигуни та більш товста броня з кращими нахилами. Але новітні американські моделі, нарешті, зробили це правильно. Їх 3Ѕ-дюймові гармати перевершували все, що використав ворог, а їх силові установки та захист також перевершували супротивника. З-за проблем в інших місцях конфедерати не поспішали модернізувати свої стовбури.
  
  Деякі з наближаються машин були зовсім не бочками, а приземкуватими, потворними штурмовими гарматами. Паунд, пурист, дивився на них зверхньо. Але киньте в бій достатню їх кількість, і що-небудь, імовірно, дало б результат. Кількість сама по собі має якість.
  
  "Яка дальність ураження цих ублюдків?" запитав він.
  
  Скаллард перевірив далекомір. - Більше півтора миль, сер. Навіть попадання з такої відстані не є вірним вбивством - у них товсті пластини гласису.
  
  "У будь-якому випадку, стріляй в головну машину", - сказав Паунд. "Якщо ти вб'єш її до чортової матері, інші відразу зрозуміють, що їм належить важкий бій".
  
  "Я зроблю це, сер", - відповів навідник. Потім він звернувся до заряжающему: "Бронебійної!"
  
  "Я думав, ти ніколи не запитаєш", - сказав Джо Мурадян і простягнув йому довгий важкий патрон з наконечником, пофарбованим у чорний колір.
  
  Скаллард обійшов вежу трохи лівіше. Він знову подивився в далекомір, підняв гармату, подивився ще раз, щось пробурмотів і підняв гармату ще на волосок. Паунд не вагався б так довго. Він був надзвичайно впевнений у собі. Він не завжди був правий, але завжди був упевнений. Він був впевнений, що йому варто помовчати. Стиль Скалларда відрізнявся від його власного, але стрілець зазвичай потрапляв туди, куди цілився.
  
  Якщо він не потрапить сюди, Паунд мав намір не сказати ні слова. Це була велика відстань, навіть для пістолета, що стріляє по швидкій і рівною траєкторії, такого як трехстволка.
  
  Бум! Всередині башти шум був не таким вже сильним. Зовні це могло здатися кінцем світу. Майкл Паунд подивився в перископ, сподіваючись побачити, як упаде снаряд, якщо він промахнеться.
  
  Але цього не сталося. Провідне штурмові знаряддя Конфедерації раптово зупинилося. З неї повалив жирний чорний дим. Люк на борту відкрився. Хтось вистрибнув. З люка повалило ще більше диму.
  
  "Хороший постріл! Хороший постріл!" Паунд ляснув Скалларда по спині. "Тепер убий наступного. Решта двічі подумають, перш ніж нападати після цього".
  
  "Я спробую, сер", - сказав стрілець, а потім: "Ще раз, Мурадян!"
  
  "Вірно". Заряджаючий загнав ще один патрон в казенник.
  
  Скаллард обійшов вежу праворуч. Він вистрілив ще раз, потім вилаявся. Це був промах. Паунд теж вилаявся; він не побачив ні хмарки пилу, що вказує, куди припав постріл. Волога погода у всіх відносинах ускладнювала життя.
  
  Скаллард спробував знову. На цей раз постріл влучив у ціль. Штурмові знаряддя вильнуло убік і зупинився, гусениця злетіла з його коліс. Ворог, мабуть, міг би це виправити, але це зайняло б деякий час. Тим часом він вибув з бою, ставши легкою здобиччю. Були шанси, що хто-небудь підірве його до того, як його полагодять.
  
  Відкрили вогонь інші американські стовбури. Було підбито ще більше штурмових гармат і бочок C. S. Інші зупинилися, щоб відкрити вогонь у відповідь. Витративши три патрона з цього місця, Паунд вирішив, що настав час рухатися. Вони точно знали, де він знаходиться, так само, як якщо б він прикурив три сигарети від сірника. Він наказав повернути ствол назад і вліво, на другорядну вогневу позицію, яку намітив заздалегідь.
  
  Ніхто ніколи не говорив, що конфедератам не вистачає мужності. Вони люто атакували. Паунд міг бачити тільки свою маленьку частину цього, як і будь-який солдат на фронті. Завдяки мін, пулеметам, стовбурах і винищувачів-бомбардувальників, які пікірували на ворога, людям з баттерната так і не вдалося перетнути відкриту місцевість і заглибитися в сосновий ліс. Вони спробували три різних рази, що означало тільки, що вони заплатили високу ціну за невдачу, ніж якщо б після першого разу вони досить добре себе почували.
  
  Коли вони похмуро відступили ближче до вечора того ж дня, Паунд сказав: "Ми повинні піти за ними. Можливо, ми зможемо дійти прямо до Атланти".
  
  "В Атланту легко увійти пішки, сер", - сказав Скаллард. "Але якщо ми це зробимо, скільки з нас знову вийдуть?"
  
  Паунд хмикнув. Побачивши, на що були схожі бої в Піттсбурзі, він не хотів опинитися на іншому кінці цього. Але спостереження за тим, як ворог іде, йшло врозріз з усіма його інстинктами.
  
  Потім ракети з вереском почали падати на відкриту місцевість перед лісом, а також на дерева. Вибух змусив здригнутися навіть важку бочку на гусеницях. Конфедерати робили все можливе, щоб завадити переслідуванню. Він побоювався, що піхотинці важко заразилися.
  
  Навіть якщо так..."Вони не відберуть у нас Лоренсвилл ось так", - сказав він.
  
  "Ні, сер", - погодився Скаллард. "Тримаю парі, звідти ми, швидше за все, спробуємо обійти з флангу. Якщо ми зможемо змусити їх покинути Атланту без того, щоб ми увійшли і відібрали у них, по-моєму, це звучить дуже добре ".
  
  "Для мене теж", - сказав Паунд. "Чим дешевше, тим краще".
  
  Наказ рухатися вперед надійшов рано вранці наступного дня. Напрямок настання лежало на південно-схід: не прямо до Атланті, а глибше в центральну Джорджію. Це зігріло серце Майкла Паунда. Це також сказало йому, що генерал Моррелл, якого він знав багато років, все ще мав те, що потрібно. Моррелл практично запрошував конфедератів в Атланті знову нанести йому удар у фланг. Якби вони це зробили, він би дав їм по шишці.
  
  Вони цього не зробили. Спостереження за провалом їх першої контратаки, повинно бути, чому їх навчила. Паунд не вірив - не хотів вірити, що вони втратили дуже багато людей і дуже багато техніки для нової спроби. Вони контратакували знову і знову, аж до річки Огайо - зазвичай раніше, ніж слід було. І це обійшлося їм набагато дорожче, ніж якщо б вони зайняли оборону і змусили американські війська прибути до них. Можливо, вони нарешті порозумнішали.
  
  Але якщо б це було так, то могло бути занадто пізно. Якщо б вони не вийшли з Атланти, люди і бочки в сіро-зеленій формі оточили б їх і відрізали зі сходу та півдня, а також з півночі. І що завадило б бронетехніці Ірвінга Моррелла прорватися через іншу Джорджію до Савані і Атлантичного океану і розрізати Конфедерацію навпіл?
  
  Нічого такого, що міг бачити молодший лейтенант Паунд.
  
  Подекуди конфедерати все ще вперто билися. Підрозділи гвардії Партії свободи в їх рябої уніформі мали краще спорядження, яке могло надати їм CSA, і люту рішучість використовувати його. Вони взяли полонених мало і в основному не дозволили захопити себе. І їх фанатичний опір добило їх...
  
  Не дуже багато. У Джейка Физерстона не було достатньої кількості нарядів охорони, щоб роз'їжджати по окрузі. Він не підходив близько. Між містами, які вони захищали, і опорними пунктами, які вони обслуговували, лежало ... знову ж таки, не дуже багато. Більшість солдатів Конфедерації, як і більшість солдатів у більшості інших країн, не відчували особливого ентузіазму з приводу смерті за свою країну. Ополченці, що складалися з безбородых юнаків і старих дідів, змішували тредегары часів останньої війни з мисливськими рушницями і дробовиками. Деякі з них були хоробрими. Навряд чи це мало значення. У них не було того, що їм було потрібно, щоб боротися з цією армією.
  
  Крейда Скаллард розстріляв з автомата хлопчину, який підбігав до бочки з газованою водою "Фезерстон". Юнак упав. Палаючий бензин з пляшки зробив його останні хвилини на землі ще гірше, ніж вони були б в іншому випадку.
  
  Стрілець холодним поглядом спостерігав за його смертю. "Ти хочеш грати проти першої команди, синку, тобі краще показати свою кращу гру", - сказав він.
  
  "Приблизно так воно і є", - погодився Паунд. "І більша частина їх першої команди знаходиться в Атланті, і це приносить їм все менше і менше користі, чим довше вони там знаходяться. А поки що, клянусь Богом, ми просто приведемо в порядок їх форму ".
  
  Кассій почав думати, що, можливо, переживе війну. Чорношкірі партизани, які підняли зброю проти CSA і Партії свободи, звичайно, завжди сподівалися вижити. Але сподіватися і вірити - це дві різні речі. Він вважав, що рано чи пізно удача відвернеться від загону Гракха. Тоді він або помре на місці, або відправиться в табір, як вчинили його мати, батько і сестра. Швидко чи повільно, але все було б скінчено.
  
  Тепер...Може бути, тільки може бути, цього не станеться. Він уже бачив, як американські винищувачі-бомбардувальники налетіли на колону вантажівок, яку негри зупинили фугасу, закладеним у вибоїні. Те, що послідувало за цим, було негарно, але це не означало, що йому це не сподобалося. О, ні - це не означало нічого подібного.
  
  І гуркіт артилерії на північно-заході більше не був віддаленим або на межі чутності. Тепер він переріс в нескінченний гул, що ставав голосніше день від дня, і ігнорувати його було так само неможливо, як зубний біль. Всякий раз, коли партизани розбивали табір на ніч, у них на вустах була одна і та ж фраза: "Кляті янкі скоро прийдуть".
  
  Вони хотіли, щоб американські солдати добралися туди якомога швидше. Вони, ймовірно, загинули б, якби американські солдати цього не зробили. Вони все одно називали їх чортовими янкі. Тут, як і багато в чому іншому, вони наслідували білим конфедератам. Вони знаходили жовтих жінок симпатичніше коричневих і набагато симпатичніше чорних. Прямі волосся їм подобалися більше, ніж кучеряве, гострі носи - більше, ніж плоскі. У всьому цьому вони були типовими неграми Конфедерації.
  
  Головне, що вони не були типовими, полягало в тому, що вони все ще були живі.
  
  Неподалік у темряві гуркотіли вантажівки, які везуть війська ЦРУ вперед, щоб спробувати зупинити наступ США. Партизани пропустили більшість автоколон. Вони не могли дозволити собі вплутуватися в багато справжні бої з справжніми солдатами. У Гракха і так було достатньо проблем з пошуком нових рекрутів. За винятком розрізнених, виснажених банд повстанців, у сільській місцевості Джорджії залишилося не так вже багато негрів.
  
  "Припустимо, прийдуть кляті янкі", - сказав Кассіус, накладаючи ложкою боби з пайка, який мексиканський солдатів тепер ніколи б не відкрив. "Припустимо, вони прийдуть і, припустимо, вб'ють союзників і офіцерів, які надягають білі сорочки і кричать "Свобода!" всі чортове час".
  
  Гракх гриз ніжку курчати, звільненого з курника білої людини. - Тоді ми перемогли, - сказав він, глитаючи. "Тоді ми починаємо повертати наші життя такими, якими вони були, "перш ніж станеться все це лайно".
  
  У якомусь сенсі це звучало чудово. З іншого боку... "Як? Як ми це зробимо, бос?" Запитав Кассіус. "Всі янкі соджеры в світі не повернуть мені моїх маму, тата й сестру. Вони не повернуть всіх ніггерів, яких вбили офіцери. Ми подібні привидам тих людей, які колись були тут, але яких більше немає ".
  
  Гракх насупився, відкидаючи кістка ноги в сторону. "Ми не привиди", - сказав він. "Ті, кого вбили, вони привиди. Б'юся об заклад, у всій цій країні більше бажань, ніж у вашої рідні, щоб помахати палицею, ця війна нарешті закінчилася ".
  
  Кассій не зовсім вірив у хантів. Він теж не зовсім у них не вірив. Він ніколи не бачив ні одного, але так багато людей були переконані, що бачили, що у нього були проблеми з думкою, що всі вони божевільні або брешуть. Він сказав: "Ханти анітрохи не забарилися навала".
  
  "Без них було б ще гірше", - сказав інший негр.
  
  "Як?" Запитав Кассій, і, здавалося, ніхто не хотів відповідати на це.
  
  Він не хотів продовжувати суперечку з Гракхом. Він не хотів, щоб вождь партизан подумав, що він сам полює за цим місцем. Що стосується Касія, то Гракху там були раді.
  
  Але, навіть якщо він мовчав, він все одно думав, що був прав. У чорношкірих в CSA була своя яскрава життя, більша її частина протікала прямо під носом у білого більшості. Коли загинуло так багато негрів, як вижили могли коли-небудь почати знову? Як вони взагалі могли жити пліч-о-пліч з білими, які не намагалися перешкодити головорізам з Партії Свободи запихати їх у поїзди для відправлення в табори в один кінець, які часто раділи, бачачи, як вони зникають? Чим вони могли бути, як не сумним нагадуванням про те, що колись було живим, але чого більше немає? І якщо це був не привид, то що це було?
  
  На наступний ранок розвідник повернувся в сильному збудженні. "Мексиканці, вони йдуть!" - сказав він.
  
  "Вони не підуть на фронт воювати?" - Запитав Гракх. "Ти впевнений?"
  
  "Впевнений, як і я, стоїть тут", - відповів розвідник. "Вони рухаються на південь".
  
  "Вони тут не для того, щоб битися з проклятими янкі", - сказав Кассіус. "Вони тут, щоб тримати нас в узді".
  
  Люди Франсиско Хосе з меншим ентузіазмом переслідували негрів, ніж білі конфедерати. Але їх присутність тут дозволило Конфедерації направити більше людей на боротьбу зі Сполученими Штатами. Вони дійсно придушили банди повстанців ... деякі.
  
  "Якщо вони клеять дурня, то повинні вважати, що армія Конфедерації більше не зможе стримувати янкі". Голос Гракха підвищився від хвилювання. "Господи, я сподіваюся, що вони мають рацію!"
  
  На наступний день чорношкірих партизан чекав ще один сюрприз. Капітан конфедерації підійшов до розвіднику з прапором перемир'я. Розвідник зав'язав йому очі і привів в табір. Ніхто також не запропонував зняти пов'язку з очей, коли він добереться туди.
  
  Схоже, це його не збентежило. "У мене є до вас пропозиція, хлопці", - сказав він.
  
  "Продовжуй. Скажи свою думку. Скажи свою брехню", - відповів Гракх.
  
  "Ніякої брехні. Те, про що я прошу, дуже просто: залиште нас у спокої, поки ми боремося з США", - сказав офіцер ЦРУ. "Ви ведете себе тихо, ми не будемо переслідувати вас. Ми навіть дамо вам пайок, щоб вам не довелося грабувати сільську місцевість.
  
  - Думаю, спочатку підсипте в них щурячої отрути, - сказав Гракх.
  
  "Якщо ви згодні, я повернуся в якості заручника і дегустатора їжі", - сказав капітан. "Не штовхайте нас під лікоть. Це все, чого ми хочемо. Скажеш нам "ні", отримаєш батіг замість пряника. Це я тобі обіцяю ".
  
  "Тобі слід було давним-давно залишити нас у спокої", - сказав Кассіус.
  
  Знизавши плечима, солдат сказав: "Може, ти правий, а може, й ні. Втім, зараз занадто пізно турбуватися про це. Вода витекла".
  
  - Тобі, звичайно, легко говорити. Частина люті і ненависті Гракха вирвалася назовні. - У тебе немає мертвих родичів.
  
  "Чорт візьми, я не знаю", - сказав капітан, і Кассіус зрозумів, що ненавидить їх принаймні так само сильно, як вони ненавиділи його. "Бомби клятих янкі підірвали мою матір, батька і сестру. Інша сестра буде вічно кульгати з-за них. А ти допомагаєш США. Наскільки я розумію, ми повинні годувати тебе щурячою отрутою, і краще, ніж ти заслуговуєш. Але я не віддаю таких наказів. Я просто виконую їх ".
  
  - У тебе є нахабство. Тепер Гракх говорив з деякими мимовільним захопленням.
  
  "Я ж вам сказав - у мене наказ", - сказав Конфедерат. "Отже, що це буде? Ви відвернетеся та дозволите нам воювати зі Сполученими Штатами, або ми прийдемо сюди і вичистимо всіх вас, ганчіркові єноти?"
  
  Гракх відповів не відразу. Він не був офіцером, у якого за спиною була субординація і автоматичне право зв'язувати і звільняти. Він не міг наказати своїм бійцям дотримуватися перемир'я, якщо вони цього не хотіли. Кассій знав, що він цього не хотів. Він звернувся до капітана: "Ти міг би це зробити, думаю, ти б зробив це давним-давно".
  
  "Ти не розумієш цього, хлопець", - сказав білий, який так і не дізнався, наскільки близький був до смерті на місці. Він продовжив: "Раніше ти був просто перешкодою в тилу. Але якщо ти вважаєш, що ми дозволимо тобі знущатися над нами, коли фронт так близько, тобі краще подумати ще раз ".
  
  Можливо, в чомусь він мав рацію. Але навіть якщо б і був... - Що станеться, коли янкі виженуть тебе звідси? Кассіус видавив із себе: "Ти думаєш, у нас не так багато рахунків, на які потрібно сплачувати? Ти думаєш, ми не сплатимо їх, як тільки випаде така можливість?"
  
  Це дійшло до нас. Капітан К. С. закусив губу. "Тим більше у нас причин позбутися від вас зараз", - сказав він.
  
  "Ти, рідня, спробуй". Гракх, здавалося, прийняв рішення. "Так, ти, рідня, спробуй, але я не думаю, що у тебе це вийде. Коли почалася війна, ви могли легко отримати від нас те, що хотіли. Все, що вам потрібно зробити, це залишити нас у спокої. Що ж, ви нічого подібного не робили. Ви знаєте, що ви зробили. Як сказав мій друг, - він не назвав імен, - ми занадто багатьом вам зобов'язані, щоб відмовлятися від цього. Зараз ми повернемо вас вашим рідним. Нам більше нічого сказати один одному".
  
  Коли розвідник повів офіцера з зав'язаними очима, Кассій виявив, що киває. Гракх вгадав це, можливо, краще, ніж він думав. По всій території Конфедеративних штатів Америки білим і неграм більше нічого було сказати один одному.
  
  - Гадаю, нам краще забратися звідси, - сказав Гракх після того, як білий чоловік в "баттернате" пішов. - Вони не збираються чекати. Як тільки він скаже їм, що ми відмовляємося, вони виб'ють все лайно з того місця, де, на їхню думку, ми перебуваємо ".
  
  Він виявився хорошим пророком. Не минуло й півгодини, як недалеко від їхнього табору почала падати артилерія. Пара "Ослів" кружляла над головою, вишукуючи мети, за яким вони могли б вразити. Негри залишалися в лісі до настання темряви.
  
  "Ти думаєш, вони переслідують нас з тієї ж сторони, що і той капітан?" Кассій запитав Гракха.
  
  "Цілком ймовірно", - відповів лідер партизан.
  
  "Може, тоді нам слід влаштувати засідку", - сказав Кассіус. "Це навчить їх, що вони не можуть ганятися за нами, ніби ми єноти, а вони гончі".
  
  "Ми - єноти", - сказав Гракх з похмурим смішком. Він ляснув Касія по спині. "Але так, в тобі щось є. Ми бачимо, що роблять наші родичі".
  
  На наступний ранок, прямо на світанку, близько роти солдатів Конфедерації наблизилися до лісу, де ховалися партизани. Кассіус та пара інших негрів вистрілили в них, потім здалися і кинулися геть. Це було небезпечно. Їх переслідував град куль. Але ніхто не постраждав.
  
  Кричачи і показуючи пальцями, конфедерати кинулися в погоню за тікають чорношкірими. В глибині душі офейцы все ще вважали негрів дурними і боязкими. Вони не стали б переслідувати американських солдатів з такою обережністю.
  
  Кулемет відкрив вогонь з флангу і зрізав їх, як пшеницю косою. Конфедерати були хоробрі. Деякі з них намагалися зарядити гармату і вивести її з ладу гранатами. Вони не могли підійти досить близько, щоб відкинути їх. Білі солдати злякалися і відступили. Вони зробили це так добре, як тільки могли, не залишивши після себе жодного пораненого.
  
  "Ми зробили це!" Кассіус заволав. "Ми, блядь, зробили це!"
  
  Гракх був менш буйним. "На цей раз у нас вийшло", - сказав він. "Офейс не здійснить одну і ту ж помилку двічі. Наступного разу вони не думають, що це буде легко".
  
  Це здалося Касію надто ймовірним. Гракх повів свій загін від місця засідки так швидко, як тільки міг. Артилерія і бомби зверху почали падати туди кількома хвилинами пізніше - ймовірно, як тільки побиті солдати Конфедерації змогли повідомити назад, де вони потрапили в біду.
  
  Броньовики і напівгусеничні машини автомобілі почали патрулювати дороги навколо партизанського загону. Негри підірвали один з них на міні, але машини потрапили в пастку і затисли їх, зробивши пересування смертельно небезпечним. Незабаром вони зголодніли. Пайки, обіцяні капітаном Конфедерації в обмін на тишу, здавалися Кассиусу смачніше кожен раз, коли у нього урчало в животі.
  
  - Думаєш, ми зможемо стримати їх, коли вони прийдуть знову? - запитав він Гракха.
  
  "Сподіваюся, що так", - відповів лідер партизан, що було далеко від "так".
  
  Кассіус переконався, що його гвинтівка була чистою. Він не хотів, щоб її заклинило, коли вона була потрібна йому більше всього. Скільки користі це принесло б йому проти роя конфедератів, підтримуваних бронетехнікою...він намагався не думати про це.
  
  Потім одного разу вночі небо на північному заході наповнилося спалахами. Рукотворний грім заглушив його вуха. Атаки CS, якої так боялися партизани, не послідувало. Конфедератам потрібно все, що у них було, щоб стримати удар американських військ з ним.
  
  І все, що у них було, виявилося недостатньо. Солдати і техніка з баттерната хлинули назад повз маленькій території партизан. Вони не були зацікавлені в боротьбі з чорними; вони просто хотіли піти. Поранені, розбиті вантажівки і напівгусеничні машини вагони валялися тут і там. Негри тягнули все, що могли.
  
  І тут Кассій помітив наближення бочку, пофарбовану не в горіховий, а в зелено-сірий колір. На ній були зображені орли перед схрещеними мечами з кожної сторони вежі. Він залився безсоромними сльозами радості. Нарешті кляті янкі були тут!
  
  Після захоплення табору "Рішучість" і великих масових поховань, де лежали його жертви, генерал-майор Абнер Доулінг насилу збагнув, що Одинадцятої армії США слід робити далі. Він приніс Сполученим Штатам величезну пропагандистську перемогу. Ніхто більше не міг заперечувати, що конфедерати вбивали своїх негрів так швидко, як тільки могли.
  
  Деякі місцеві жителі прийшли в жах, коли він тицьнув їх носом у те, чим займається їхня країна. Мер Снайдера, штат Техас, і кілька інших видатних громадян покінчили з собою після примусових екскурсій по могилах.
  
  Але інші залишалися лякаюче байдужими або, що ще гірше, були переконані, що негри самі напросилися. "Тільки єноти" і "чортові порушники спокою" - ці фрази Доулінг ніколи більше не хотів чути.
  
  Він почухав сивіючі вуса, вивчаючи карту західного Техасу, прикріплену до стіни того, що колись було офісом мера. Снайдер, що знаходиться у військовій окупації, поки обходився без мера. "Що ви думаєте, майор?" - запитав він свого ад'ютанта. "Що ми будемо робити далі?"
  
  Майор Анджело Торічеллі був молодий, красивий і стройен, але жодне з цих привабливих прикметників не пасувало до його начальнику. - Амарілло знаходиться занадто далеко на північ, - розважливо зауважив він. "У нас немає людей, щоб утримувати фронт звідси туди".
  
  Доулінг глянув на карту. Якщо це і не було применшенням року, то результат був не гірше, ніж у посів друге місце. "Тоді Абілін", - сказав він. Це був наступний місто будь-якого розміру, і він перебував не так вже далеко на схід від Снайдера.
  
  - Думаю, так. Якщо майору Торічеллі і не терпілося вирушити за Абилином, він дуже добре це приховував. Даулінг теж знав чому. Навіть якщо б Одинадцята армія захопила Abilene...Ну і що? Прийняття цього рішення не наблизить США до перемоги і не зробить нічого більшого, ніж розсердить конфедератів.
  
  Зітхнувши, Доулінг сказав: "Ми в значній мірі вичерпали наші можливості, чи не так?"
  
  "Якщо тільки вони не збираються підкріпити нас, так, сер", - відповів його ад'ютант.
  
  "Ha! Не затримуйте дихання, - сказав Доулінг. Триматися за людей, які були в Одинадцятій армії, було досить важко.
  
  "Може бути, ви отримаєте нове командування, сер", - з надією сказав майор Торічеллі.
  
  "Звичайно. Може бути, вони відправлять мене в Нижню Каліфорнію". Голос Доулінга був переповнений фальшивої сердечністю.
  
  Його ад'ютант поморщився. США намагалися відібрати Нижню Каліфорнії у Мексиканської імперії під час останньої війни, намагалися і зазнали невдачі. На цей раз Сполученим Штатам, схоже, це вдалося. І, відібравши Нижньої Каліфорнії в Мексиці, що залишилося у США? Нижня Каліфорнія, і це все: милі і милі і милі найбільш посушливій, самої забутій богом місцевості у світі.
  
  Утримання Нижньої Каліфорнії мало значення тільки з однієї причини. Це дозволило Сполученим Штатам нависнути над конфедератами Соноре. Американські кораблі могли заблокувати вихід в Каліфорнійський затока. Американські літаки в Нижній Каліфорнії могли легко нанести удар по порту C. S. Гуаймасе. Звичайно, авіація Конфедерації в Соноре могла завдати удар по військовим кораблям і авіабазі. Вони могли, і вони це зробили. На думку Абнера Доулінга, невезучему бригадному генералу, який керував цією операцією, були раді.
  
  "Після того, що ви тут накоїли, вам слід було б направити командування ближче до Шверпункту", - сказав майор Торічеллі.
  
  "Як щодо "Секвойя"?" Невинно запитав Даулінг.
  
  Це було ближче до центру подій, ніж західний Техас, що все одно не означало, що Торічеллі не здригнувся знову. Секвойя перетворилася на криваве місиво і, ймовірно, буде залишатися такою ще довгі роки. Завдяки великому припливу поселенців із США, вона проголосувала проти возз'єднання з Конфедерацією в ході необачного плебісциту Ела Сміта. Але індіанські племена на сході, які процвітали під владою Конфедерації, ненавиділи американську окупацію. І велика частина нафти там залягала на землях, утримуваних індіанцями.
  
  Нафтові родовища кілька разів мінялися місцями в цій війні. Той, хто відступав, наповнював усе, що міг, щоб позбавити ворога нафти. Коли Сполучені Штати утримували нафтові родовища, рейдери Конфедерації та їх індійські поплічники саботували все, що не було підірвано. Це призвело до репресій США, які призвели до побиття кустарів, що призвело до пекла в кошику для рук.
  
  "Мабуть, єдине, що ми могли б зробити, щоб змусити Секвою працювати, - це вбити всіх червоношкірих в ній". Доулінг зітхнув. "І якщо ми це зробимо, то чим ми кращі чортових конфедератів?"
  
  "Ці індіанці дійсно борються з нами", - сказав Торічеллі.
  
  "Звичайно". Підборіддя Доулінга затремтіли, коли він кивнув. "Але якщо ви послухаєте радіо Конфедерації, ви почуєте всі історії про жахливі, злих чорних партизанів. Дещо з цього, звичайно, нісенітниця собача. Але не все, тому що ми обидва знаємо, що Військове міністерство допомагає партизанам, коли може ".
  
  Майор Торічеллі виглядав незадоволеним, але кивнув. Однією з причин, по якій він подобався Доулингу, було те, що він умів дивитися фактам в обличчя, навіть якщо вони були неприємними.
  
  Як по команді, солдатів підрозділи зв'язку просунув голову в кабінет і сказав: "Сер, ми тільки що отримали повідомлення, яке потребує розшифровки".
  
  "Я подбаю про це", - сказав Торічеллі і поспішив геть. Доулінг дивувався, що відбувається. Одинадцята армія була недостатньо важливою, щоб отримувати багато зашифрованих повідомлень. Конфедерати могли ознайомитися з більшістю звичайних повідомлень, які вони отримували.
  
  - Ну? - Запитав Даулінг, коли його ад'ютант повернувся сорок п'ять хвилин.
  
  "Що ж, сер, нам наказано посилити повітряні атаки на Абілін". У Торічеллі був вигляд людини, який відправився на полювання в гори і приніс додому безглузду миша.
  
  "Ми можемо це зробити", - погодився Доулінг. Він навіть зрозумів, чому наказ був зашифрований - немає сенсу дозволяти конфедератам тягнути більше зенітних знарядь, щоб збивати американські бомбардувальники. Але після того, про що вони з Торічеллі говорили, орден здався їм, м'яко кажучи, розчарування.
  
  Полковник Террі ДеФрансис був одним з самих молодих офіцерів свого рангу в армії. Він також був одним з кращих; його винищувачі встановили панування США в повітрі над західним Техасом. "Вибити лайно з Abilene?" сказав він, коли Доулінг розповів йому про нове замовлення. "Звичайно. Ми можемо це зробити, сер. Я негайно проведу розвідку, щоб ми знали, з чим маємо справу.
  
  "Підсилюйте розвідку і над іншими цілями", - сказав Доулінг. "Немає сенсу афішувати те, що ми задумали".
  
  "Буде зроблено, сер", - пообіцяв ДеФрансис. "Ви хитрий, ви знаєте це?"
  
  "Ну, я намагаюся". Доулінг зробив паузу, щоб прикурити цигарку. Тут двох варіантів бути не може - Рейлі і Дьюкс перевершили все, що виробляли США. І сигари Конфедерації ... Даулінг неохоче повернувся думками до поточного справі. "Це єдине, з чим мені довелося зіткнутися самостійно. Генерал Кастер ніколи особливо не захоплювався підлістю.
  
  "Яке було служити під його керівництвом?" - Запитав полковник ДеФрансис.
  
  "Це не було нудно, я вам скажу. Він завжди знав, чим хоче займатися, і він йшов вперед і домагався цього". Доулінг кивнув. Це було правдою, кожне слово. Це була очищена, денатурована версія його довгого спілкування з людиною, який, за його власним скромним визнанням, був видатним генералом у світовій історії. Даулінг підозрював, що кілька разів не давав Кастеру бути звільненим. Він також підозрював, що щонайменше стільки ж раз сам не потрапляв під трибунал. Але Террі не треба було про це чути.
  
  - Він був таким старим татарином, як всі говорять? Значить, Дефрансис вже щось чув.
  
  "Ну ... так". Доулінг не міг сказати "ні", не виставивши себе великим брехуном, ніж хотів бути.
  
  "Але він виграв війну, в значній мірі. Він виконав свою роботу. Моррелл підкорявся його наказам, коли він використовував цей бронетанковий удар, щоб скрутити конфедератів і взяти Нешвілл ".
  
  "Це правда". Даулінг здригнувся, згадуючи. Кастер і Моррелл пішли проти наказу Військового міністерства про масажуванні своїх стовбурів. Сам Доулінг брехав, як Ананиас, складаючи звіти, в яких заперечував, що вони робили що-небудь подібне. Якби Філадельфія дізналася, що він бреше, або якщо б атака провалилася...Наслідки були б не з приємних.
  
  І в цьому не можна було бути впевненим заздалегідь. Багато прямі атаки Кастера на супротивника провалилися, і провалилися жахливо. Доулінг знав, як він нервував перед тим, як бочки перетнули Камберленд. Якщо у Кастера й були якісь сумніви, він ніколи їх не показував.
  
  "Ви знаєте, полковник, він дійсно герой останньої війни. Як не дивно, він герой всієї першої половини цього століття", - сказав Доулінг. "Він знав, що хоче робити, і знайшов спосіб змусити це працювати".
  
  "Тоді нам просто потрібно піти і зробити те ж саме", - сказав Дефрансис. "Я думаю, ми зможемо". Він відсалютував і поспішив геть.
  
  Ебнер Даулінг загасив сигарету. У нього не було безжалісного напору Джорджа Армстронга Кастера або навіть Террі Дефрансиса. Він був розсудливим людиною в бізнесі, де часто процвітали божевільні і одержимі. Він сподівався, що його здатність бачити всі сторони проблеми дасть йому перевагу перед командирами з обмеженим баченням. Він сподівався на це, але був далекий від впевненості, що це так.
  
  Майор Торічеллі просунув голову в кабінет. "Сер, вас хоче бачити місцевий житель. Його звуть Джеффріс, Фальстаф Джеффріс. Він тримає велику бакалійну крамницю на околиці міста.
  
  "Його обшукували?" Доулінг не хотів розмовляти з бомбою від рук людей або навіть з хлопцем з пістолетом у кишені. Але його ад'ютант кивнув. Даулінг теж. "Добре. Впусти його. Ти знаєш, що його гризе?"
  
  - Ні, сер. Але я думаю, він вам скаже.
  
  Фальстаф Джеффріс не відповідав своєму імені. Він був невисоким, худим і похмурим, зовсім не схожим на чудового клоуна Шекспіра. У нього було те гідність, що він відразу перейшов до справи: "Де я візьму ще їжі, генерал?"
  
  "Де ви його брали?" Запитав Даулінг.
  
  "З далекого сходу. Звідси і береться", - відповів Джеффріс. "За винятком того, що зараз я перебуваю не по ту сторону риси. Люди біса швидко проголодаются, якщо хто-небудь що-небудь з цим не зробить ".
  
  "Я не думаю, що хтось помре з голоду", - сказав Даулінг. "Якщо вже на те пішло, пайків буде предостатньо".
  
  Продавець подивився на нього так, наче він тільки що не замовив подарунків на Різдво. "Пайки". Джеффріс перетворив це на лайку. "Як, чорт візьми, я повинен вести бізнес, якщо ти всюди роздаєш безкоштовні пайки?"
  
  "Хвилину тому ви говорили про те, що люди голодують", - нагадав йому Доулінг. "Тепер ви дивується, звідки беруться гроші. Це зовсім інша історія, і це не та, яка мене особливо хвилює ".
  
  "Це тому, що тобі не потрібно турбуватися про те, як прогодувати свою сім'ю". Фальстаф Джеффріс обвів поглядом кругленький живіт Доулінга. "Ти зовсім не турбуєшся про харчуванні, чи не так?"
  
  "Я ж вам казав - ніхто не помре з голоду", - натягнуто сказав Даулінг. "Ні ви, ні ваша родина, і ні я теж".
  
  "Але мій магазин розориться!" Джеффріс голосив.
  
  "Йде війна, на випадок, якщо ти не помітив", - сказав Доулінг. "Ти живий, ти цілий і неушкоджений, з твоєю сім'єю все в порядку. Вважай, що тобі пощастило".
  
  Джеффріс щось пробурмотів собі під ніс. Даулінг не міг би заприсягтися, що це було "Кляті янкі", але йому так здалося. Бакалійник піднявся. "Що ж, я бачу, що тут я не отримаю ніякої допомоги".
  
  "Якщо ви думаєте, що я відкрию наші лінії, щоб ваші припаси могли пройти, ви ще більш божевільний, ніж я думав, а це нелегко", - сказав Доулінг.
  
  Джеффріс глибоко зітхнув, потім, здавалося, згадав, де він знаходиться і з ким розмовляє. Він пішов, не сказавши більше ні слова, що, без сумніву, було мудро з його боку. Ебнер Даулінг не вів себе як військовий тиран на території західного Техасу, яку завоювала Одинадцята армія, але спокуса була завжди. І, якщо йому цього хотілося, то ж саме стосувалося і влади.
  
  Молодший лейтенант-полковник Джеррі Довер не був щасливою людиною. Офіцерові постачання Конфедерації доводилося відступати знову і знову, і йому доводилося руйнувати або спалювати занадто багато того, що він не міг забрати з собою. Його стосунки з начальством, від якого він отримував свої припаси, завжди делікатні, тепер наблизилися до уїдливим.
  
  "Що ви маєте на увазі, кажучи, що не можете дістати мені більше противоствольных патронів?" крикнув він в польовий телефон. Вийшовши з ресторанного бізнесу в Огасті, він занадто звик мати справу з постачальниками, які звільнялися в самий невідповідний момент. "З якої зброї передбачається стріляти в "Янкіз"? Аспірин? У мене їх достатньо.
  
  "Я не можу дати вам те, чого у мене немає", - відповів офіцер на іншому кінці дроту. "У наші дні потрапити в Атланту не так просто, як слід було б".
  
  Довер розсміявся неприємним саркастичним сміхом. "Ну, друже, коли американські солдати увійдуть маршем, ти зрозумієш чому. Розважся в таборі для військовополонених".
  
  "Тут не над чим жартувати, чорт візьми!" - обурено сказав інший офіцер.
  
  "Хто жартує?" Сказав Довер. "Єдина причина, по якій вони ще не увійшли, це те, що вони не хочуть битися з нами, будинок за будинком. Але якщо ти не заберешся звідси біса швидко, вони оточать це місце - і тоді ти вже не виберешся.
  
  "Генерал Паттон каже, що цього не станеться", - сказав йому інший офіцер, як ніби у Паттона був кришталева куля і він міг бачити майбутнє.
  
  "Так, ну, коли хлопець хоче переспати з дівчиною, він говорить, що увійде тільки наполовину. Ти знаєш, чого це коштує", - сказав Довер. "Якщо хочеш тримати янкі подалі від своєї двері, принеси мені ці патрони".
  
  "У мене немає нікого, кого я міг би випустити".
  
  "Ага!" Джеррі Довер накинувся. "Хвилину тому у тебе взагалі нічого не було. Викладай хоч що-небудь з того, що ти від мене приховуєш, або ти пошкодуєш - коли-небудь пошкодуєш.
  
  "Якщо я це зроблю, вони засунуть мою груди в отжималку", - заскиглив офіцер з Атланти.
  
  "Якщо ти цього не зробиш, тобі відстрелять дупу", - сказав Довер. "І я розповім усім солдатам на передовій, що ти щось від мене приховуєш. Ти зможеш з'ясувати, хто добереться до тебе першим - наші хлопці або янкіз. Хіба це не звучить весело? "
  
  "Ти б не став!" В голосі іншого офіцера звучав жах.
  
  "Чорт візьми, я б так і зробив. Минулого разу я сам був в окопах. Я знаю, як сильно справжні солдати ненавидять, коли квартирмейстер не дають їм того, що їм потрібно для ведення війни ".
  
  "Я повідомлю про ваших загрози в штаб генерала Паттона!"
  
  "Так? І що?" Весело сказав Довер. "Якщо вони поставлять мене в чергу, можливо, мені буде трохи гірше, ніж тут, але, блядь, не набагато. Якщо вони кинули мене за ґрати або відправлять додому, я в більшій безпеці, ніж ти. Чому б тобі просто не прислати мені патрони замість цього? Тобі не здається, що так простіше?"
  
  Замість відповіді офіцер постачання в Атланті повісив трубку. Але Довер отримав противоствольные боєприпаси. Наскільки він був стурбований, ніщо інше дійсно не мало значення. Якщо іншій людині довелося збрехати своєму начальству про те, куди все поділося, що ж, це була його проблема, а не Довера.
  
  Навіть з цим вантажем конфедератів на схід від Атланти продовжували відтісняти. Занадто багато американських солдатів, занадто багато сіро-зелених бочок, занадто багато літаків з орлами і схрещеними мечами. Якщо щось не зміниться в поспіху...."Якщо щось не зміниться найближчим часом, у нас на руках буде ще одна програна війна", - подумав Довер.
  
  Він ніколи не був з тих, хто кричав "Свобода!" у всю глотку і у нього здувалися штани всякий раз, коли Джейк Физерстон починав розповідати. Він голосував за вігів на всіх виборах, де тільки міг, не піддаючи себе небезпеці. Але він мав деяке уявлення про те, що зробить з його країною програш другої війни США. Він не хотів, щоб це сталося - хто в здоровому глузді став би? Слідувати за Фезерстоном було погано. Не слідувати за ним прямо зараз, вирішив Джеррі Довер, було б ще гірше.
  
  Він відійшов від польового телефону, хитаючи головою, йому не подобався хід своїх думок. Як у кого-небудь в Конфедерації можуть бути думки, які йому подобаються прямо зараз? Потрібно було палити сигарети, які не видавав Департамент интендантства, щоб повірити, що все йде добре.
  
  Або вам потрібно було прочитати офіційну газету армії К. С. Сержант-квартирмейстер на ім'я Піт вручив Доверу примірник останнього номера. Вона була щойно з друку; він все ще відчував запах чорнила, і вони забруднили його пальці, коли він гортав "Броньованого ведмедя".
  
  Якщо ви подивіться на те, що говорили тамтешні репортери, все було чудово. Ворожі війська були ось-ось вибиті з Джорджії. Нищівної поразки, яке прокладе шлях до звільнення Теннессі і Кентуккі, назвала це газета. Броньований ведмідь, однак, не сказав, як і коли це відбудеться. Солдати, які не були в Джорджії, могли б на це купитися. Джеррі Довер повірив би, коли побачив це.
  
  Броньований ведмідь провів половину колони, сміючись над думкою, що "дамнянкиз" можуть загрожувати Бірмінгему. Цей промисловий центр продовжує виробляти зброю для перемоги, написав якийсь репортер у формі. Роком раніше думку про те, що американські солдати можуть перебувати де-небудь поблизу від Бірмінгема, дійсно була б смішною. Війська ЦРУ пробивали собі дорогу в Піттсбург. Вони увійшли, так, але вони не вийшли. Тепер історія звучала так, ніби автор насвистував, проїжджаючи мимо кладовища. Якщо б "янкіз" хотіли повернути на Бірмінгем, він би впав. Довер був упевнений в цьому. Вони думали, що Атланта важливіше, і у них вистачило розуму не намагатися робити дві речі одночасно, коли вони могли бути впевнені в одній.
  
  Фотографії пілотів нічних винищувачів з яскравими новими медалями на грудях прикрашали першу смугу. Стаття під фотографіями хвалилася повітряними перемогами над Річмондом, Атлантою, Бірмінгемом, Виксбургом і Літл-Роком. Все це було дуже добре, але чому американські бомбардувальники літали над усіма цими містами?
  
  І ще одна історія хвалилася ракетами дальнього радіусу дії, вразила Вашингтону, Філадельфії, Піттсбург (ні слова про велику битву там роком раніше) і Нашвілл (ні слова про те, що Нешвілл був містом Конфедерації).
  
  Від цієї зброї відплати немає захисту. Подорожуючи зі швидкістю тисячі миль в годину, воно завдає потужні удари по агресорам-янкі, йдеться в документі. Незабаром вдосконалені моделі досягнуть Нью-Йорка, Бостона, Індіанаполіса та інших центрів США, які вважають себе в безпеці. Перед наукою Конфедерації в боротьбі за свободу неможливо встояти.
  
  Джеррі Довер задумливо перечитав цю історію ще раз. На відміну від деяких інших, в ній не було явної брехні. Він сподівався, що це правда. Якби конфедератам вдалося вибити лайно з американських цілей, не витрачаючи даремно дорогоцінних пілотів і бомбардувальників, вони могли б змусити ворога сказати "дядько". У будь-якому випадку, це здалося йому найкращим шансом, який у них був.
  
  На внутрішній сторінці була стаття про футбольний матч між охоронцями і американськими військовополоненими в Андерсонвилле, на південь від Атланти. На фотографії було зображено охоронці і ув'язнені у футбольній формі. Довер подумав, що стаття провалилася. Ну і що з того, що "гвардійці" виграли? Якщо вони були досить здорові, щоб грати у футбол, чому, чорт візьми, вони не були досить здорові, щоб битися?
  
  Можливо, це було нечесно. І, можливо, в охоронців була хватка, яка утримувала їх подалі від пращ і стріл обурливою удачі. Довер знав, на чию сторону він зробить ставку.
  
  Ця історія майже розлютила його настільки, що він згорнув газету і викинув її. Майже, але не зовсім. Однією річчю, якій хронічно не вистачало, була туалетний папір. Витирання дупи про які грають у футбол охоронців здалося йому найкращою помстою, яку він міг отримати.
  
  Пізніше він запитав, чи бачив Піт репортаж про футбольний матч у Андерсонвилле. На обличчі сержанта відбилося огиду. "О, чорт візьми, так", - відповів він. - Ці виродки ближче всього до справжнім янкі, чи не так?
  
  "По-моєму, так воно і є", - сказав Довер. "Цікаво, ти бачиш речі так само".
  
  "Зазвичай у "Броньованому ведмедя" є досить непоганий матеріал", - сказав Піт. "Однак на цей раз гівнюки, які все зіпсували".
  
  Може бути, він уявляв собі солдатів - скажімо, сержантів зразок нього, - сидять за столом і вирішують, що помістити в армійську газету. Довер міг би посперечатися, що все відбувається не так. Автори, ймовірно, отримували накази від когось із Міністерства комунікацій, можливо, в солдатській формі, але, ймовірно, партійної. Все в газеті було професійно відлагоджено. Все робило війну і новини настільки хорошими, наскільки це було можливо, або навіть трохи краще. Ніяка аматорська вистава не могла б бути настільки ефективною ... більшу частину часу.
  
  Але коли правда дивилася тобі в обличчя, те, що писала газета, перестало мати таке велике значення. - Думаєш, ми зможемо зупинити "клятих янкі"? - Запитав Піт. "Якщо ми цього не зробимо, схоже, у нас будуть великі неприємності".
  
  "Мені теж так здається", - відповів Довер. "Якщо вони візьмуть Атланту"...Що ж, це досить погано".
  
  "Ми повинні були зупинити їх перед Чаттанугой", - похмуро подумав він. Тепер, коли вони пройшли через пролом в Джорджії, вони можуть іти куди їм заманеться. Висадка десанту, який відбив у конфедератів Лукаут-Маунтін і Місіонерський хребет і змусив їх евакуюватися з Чаттануги, була розумною, сміливою операцією. Довер захоплювався цим, але в той же час шкодував, що його сторона виявилася в ролі приймаючої сторони.
  
  Коли наступала ніч, він спав у наметі, поруч з якою був влаштований окоп. американські бомбардувальники налітали вночі навіть частіше, ніж вдень. Важкий гул двигунів над головою змусив його пірнути в яму ще до того, як пролунав сигнал тривоги. Бомби розривалися з важкими ударами, які нагадали йому землетрусу. Він ніколи не був ні в яких землетрусах, але був упевнений, що вони повинні були бути такими.
  
  Зенітні гармати гриміли й виблискували блискавки, наповнюючи повітря різким запахом бездимного пороху. Довер з надією прислухався до голосного гуркоту падаючих на землю бомбардувальників, але його чекало розчарування. Поблизу впало менше бомб, ніж він очікував, судячи з кількості літаків над головою, що його нітрохи не розчарувала.
  
  Потім щось злетіло з неба, схоже на величезну сніжинку, і приземлилося йому на потилицю. Він схопив аркуш дешевої целюлозного паперу. Спалахи пострілів показали йому великий прапор США, надрукований в повний колір, з текстом під ним, що він не міг розібрати в темряві і без окулярів для читання.
  
  "Знову пропаганда", - пробурмотів він із зітханням полегшення. Якщо кляті янкі хотіли скинути свою брехню замість вибухівки, він нітрохи не заперечував. Невже це була бомба, що впала йому на голову...
  
  Він засунув аркуш у кишеню штанів і забув про нього до наступного ранку. Тільки коли листок зашарудів при русі, він згадав і дістав його, щоб поглянути.
  
  Солдати Конфедерації, ваша справа програна! - прокричав він і продовжив. Він закликав його врятувати своє життя, пройшовши через шеренги, тримаючи в руках зображення Зоряно-смугастого прапора. Може бути, американські солдати не застрелили б його, якби він так вчинив, але це здалося йому чертовски гарним способом отримати кулю від своїх же.
  
  Якщо пропаганда його власної боку була поганою, пропаганда ворога була ще гірше. Подивіться на катастрофу, в яку втягнув вас Джейк Физерстон. Хіба ви не хочете справжньої свободи для своєї країни? там говорилося. Все, чого хотів Джеррі Довер - все, чого хотіла більшість конфедератів, - це побачити, як янкі підуть і залишать його країну в спокої. Схоже, вони цього не розуміли. Якщо падаючі з неба простирадла щось та важили, то вони вважали себе визволителями.
  
  "Моя дупа", - сказав Джері Довер, наче з ним в наметі був автор американської пропаганди. Сполучені Штати вторгалися в Конфедеративні Штати чотири рази за останні вісімдесят років. Якщо вони думали, що їх зустрінуть чим завгодно, крім багнетів, то вони були ще більшими дурнями, ніж вважав Довер - нелегко, але, як він вважав, і не неможливо.
  
  І якщо конфедерати хотіли змінити свій уряд, вони могли подбати про це самостійно. Всі охоронці в світі не змогли б довго підтримувати життя Джейка Физерстона, якщо б достатня кількість людей вирішило, що його треба вбити. Ніякі янкі не повинні були допомагати.
  
  Довер почав було викидати пропагандистський лист, потім передумав. "Чорт візьми", - сказав він ще раз, на цей раз радісно, і поклав його назад у кишеню. Як і у випадку з історією "Броньованому ведмедя", він міг поставитися до неї так, як вона того заслуговувала.
  
  Грудень в Північній Атлантиці видався не таким поганим, як січень чи лютий, але й цього було досить. "Джозефус Деніелс" долав одну велику хвилю за одною. Стоячи на містку есмінця супроводу, Сем Карстен відчував себе так, немов він на Божих гойдалках. Вгору і вниз, вгору і вниз, вгору і вниз вічно.
  
  "У вас все ще є зв'язок з гидрофону?" він прокричав у переговорну трубку Вінсу Бевакуа.
  
  "Так, сер, звичайно", - відповів старший старшина. "Йде настільки чисто, наскільки можна очікувати при таких хвилях".
  
  "Тоді гаразд. Давайте встановимо на підводний апарат два контейнери з попелом", - сказав Сем. "Це підніме його на поверхню, де ми зможемо з ним розібратися".
  
  Він прокричав наказ по гучномовному зв'язку. Команда пускових установок на носі "Джозефуса Дэниэлса" відправила глибинні бомби в океан по одній, значно випередивши корабель. Вони були налаштовані на детонацію недалеко від поверхні. Сем відчув вибухи підошвами ніг.
  
  З переговорної трубки донеслося щось брутальне. "Я був у навушниках, коли лопнув перший", - сказав Беваква. "Це прочистить ваші носові пазухи зсередини". Він помовчав, потім продовжив: "Субмарина видає звуки, як ніби випускає воду зі своїх підводних камер. Повинно бути, спливає на поверхню".
  
  "Ми будемо готові до всього", - пообіцяв Карстен.
  
  І есмінець супроводу був. Обидва четырехдюймовых знаряддя потрапили на підводний човен, коли вона спливла. Те ж саме зробили кілька спарених 40-мм зенітних гармат корабля і кулемети 50-го калібру. Хвиля накрила ніс субмарини - і мало не захлеснула бойову рубку. "Джозефусу Дэниэлсу" було важко витримати таку погоду. У підводному апараті все повинно було бути в десять разів гірше.
  
  Матроси підняли на підводному човні прапор: біло-чорно-червоний прапор імперського військово-морського флоту Німеччини. Сем зітхнув з полегшенням. "Це той, з ким ми повинні були зустрітися, все в порядку", - сказав він.
  
  - Схоже на те, сер, - погодився лейтенант Майрон Цвіллінг. Сему хотілося, щоб від старпома було більше користі. Цвіллінг був досить хоробрий і більш ніж готовий на все, але в ньому було стільки ж теплоти і характеру, скільки в старій, вкритій кислятиною ганчірці. Люди корилися йому, бо у нього були дві нашивки на рукаві, а не тому, що він змушував їх хотіти цього.
  
  Сигнальна лампа підводного апарату почала блимати азбукою Морзе. "Ми отримали вашу посилку", - повільно прочитав Сем. "Значить, він знає англійську. Добре".
  
  Він сам управлявся з поворотником ескорту есмінців. ПІДІЙДЕ ДЛЯ ПІДБОРУ, він відправив назад.
  
  ІДІТЬ ВПЕРЕД. "БУДЬТЕ ОБЕРЕЖНІ В ЦИХ МОРЯХ", - просигналила підводний човен.
  
  Сему хотілося, щоб Пет Келлі все ще був на борту. Але у його старого помічника був власний корабель, більш новий і швидкохідний, ніж "Джозефус Деніелс". Ймовірно, він показував всій своїй команді, яким демонічним судоводителем він був. Сем ним не був і ніколи не буде. Як і Цвіллінг. Оскільки він ним не був, Сем залишив собі управління.
  
  Підійшовши ближче до підводного апарату, він наказав Бевакве продовжувати звертати пильну увагу на будь-відлуння, що йде від сигналів його гідрофона. Головний виконавчий директор невесело розсміявся. - О, я займуся цим, шкіпер. Не турбуйтеся про це, - сказав він. - Зрештою, це і моя шия теж.
  
  - Добре, - сказав Сем. - Поки ти пам'ятаєш.
  
  Німецькі підводні човни були не єдиними, хто нишпорив по Північній Атлантиці. Тут також було безліч американських човнів. Що більш важливо, те ж саме було з британськими, французькими та підводними човнами Конфедерації. Шанси на те, що хтось із них виявиться по сусідству, були великі, але такі ж великі були й шанси на те, що він не виконає інсайдерський стріт, і щасливі оптимісти робили це щодня.
  
  Як під час Великої війни, так і в цій адмірали США і їх німецькі колеги мріяли витіснити британський і французький флоти з Північної Атлантики і взятися за руки в середині. Цього не сталося тоді, і цього не станеться і цього разу. Ворог тримав двох союзників порізно, за винятком таємних зустрічей, подібних до цієї.
  
  Капітан підводного човна подав сигнал досить близько. Але Сем підрулив ближче, передбачаючи наступний сплеск легким рухом керма. Капітан підводного човна помахав йому рукою, бачачи, що той знає, що робить. Він зняв руку з штурвала, щоб помахати у відповідь. "КИДАЙ ВОЛОСІНЬ", - долинули спалаху з потворною, смертоносною, покритим іржею човни.
  
  УПАКОВКА ВОДОНЕПРОНИКНА? Запитав Сем.
  
  ТАК, відповів шкіпер підводного апарату. Сем знав німецьку краще цього; його батьки говорили на ньому на фермі, де він виріс. Він наказав закинути волосінь. Німецький матрос у засмальцьованій бушлатной куртці і робочих штанях побіг уздовж мокрого корпусу субмарини, щоб підняти його. Сем не став би цього робити, особливо при такій хитавиці. Але чоловік схопив трос, відніс його назад в бойову рубку і виліз по залізній драбині, моторний, як берберійська мавпа.
  
  Німецький шкіпер прив'язав пакет, що б це не було, до кінця волосіні. Потім він помахав "Джозефусу Дэниэлсу". Матрос, який закинув волосінь, потягнув її назад, перебираючи руками. Знявши з нього пакет, він помахав Сему Карстену на містку.
  
  Помахавши у відповідь, Сем знову включив поворотник: У НАС ВИЙШЛО. СПАСИБІ Й УДАЧІ.
  
  - І ВАМ ТОГО Ж, - відповів німець. Він підняв свою пом'яту кашкет на знак вітання. Потім він і інші люди в бойовій рубці зникли в темних, смердючих глибинах підводного апарату. Човен ковзнула під поверхню і зникла.
  
  Мить матрос приніс пакунок, який дійсно був загорнутий у церату і листову гуму та вражаюче запечатаний, на місток. "Тримай, сер", - сказав він, простягаючи його Сему і віддаючи честь.
  
  - Спасибі, Енос, - відповів Карстен. Моряк поспішив геть.
  
  - Тепер в сейф? - спитав старпом.
  
  "Такі мої накази", - погодився Сем.
  
  "Цікаво, чому начальство піднімає з-за цього такий шум", - сказав Тед Уолтерс, офіцер Y-діапазону.
  
  "Незбагненно", - відповів Сем, з усмішкою. "Мені платять за те, щоб я не задавав таких питань, тому я збираюся замкнути цю дитину прямо зараз. Містер Цвіллінг, ходімте зі мною в мою каюту, щоб ви могли засвідчити, що я це зробив. містер Уолтерс, у вас є управління". Присутність свідка теж входило в наказ. Раніше у нього на борту не було нічого, до чого висувалися б такі жорсткі вимоги безпеки.
  
  "Є, сер". Голос старпома залишався офіційним, але в ньому звучало більше задоволення, ніж в іншому. Бюрократія була для нього їжею і напоєм. Йому було б краще сидіти за письмовим столом на березі і вважати лопаті турбін, ніж бути заступником командира на військовому кораблі, але Військово-морський флот не міг вставити всі свої кілочки в ідеальні отвори. Ти зробив усе, що міг, на відведеному місці тобі - і, якщо тобі пощастило бути шкіпером, ти зробив усе, що міг, з підлеглими тобі людьми. Якщо б це були не всі ті, кого ти вибрав би сам...Що ж, йшла війна.
  
  Каюта Сема знаходилася недалеко від містка. Вона була набагато ширше розмаху його власних крил, але давала йому крихітний острівець самоти, коли він у ньому потребував. Разом з ліжком, якою він користувався недостатньо, у нього були сталевий письмовий стіл, сталевий стілець і сейф.
  
  Він заступив його своїм тілом, набираючи комбінацію, щоб старпом не міг її побачити: ще накази. Металеві двері відчинилися. "Я кладу посилку сейф", - співучо промовив він і саме це і зробив. "Печатки не зламані".
  
  "Сер, я спостерігав, як ви це робили", - сказав Майрон Цвіллінг, як людина, що відповідає проповіднику в церкві. "І я підтверджую, що печатки не зламані".
  
  "Тоді гаразд. Я закриваю". Сем закрив і ще раз повернув замок, щоб на ньому не висвічувався останній номер.
  
  "Тепер ми повертаємося в Бостон?" сказав старпом.
  
  "Так швидко, як тільки здатні нести нас наші маленькі ніжки", - відповів Сем. Цвіллінг подивився на нього з легкою відразою. Сем тихо зітхнув; якщо старпом і був народжений з примхами, то йому їх видалили хірургічним шляхом в дитинстві. А ніжки Джозефуса Деніелс і справді були маленькими. Він міг розвивати швидкість не більше двадцяти чотирьох вузлів, набагато повільніше, ніж справжній есмінець. Єдина причина, по якій Карстен вибрав її для цієї місії, полягала в тому, що вона була одним з найбільш анонімних кораблів у Флоті. Ворог не звернув на неї особливої уваги. Якщо б він не командував нею, то і сам би не звертав на неї особливої уваги. Коли вони виходили з каюти, Сем додав: "Я замикаю за собою двері".
  
  "Так, сер", - сказав Цвіллінг. "Ви також повинні виставити двох озброєних охоронців зовні, поки не заберете - що б це не було - з сейфа".
  
  - Іди, візьми двох осіб. Роздай їм автомати з збройового шафи і принеси їх сюди. Я поки постою на сторожі, - сказав Сем. - Якщо Джейк Физерстон ховається десь під фарбою, я зроблю все, що в моїх силах, щоб затримати його, поки ти не повернешся з підкріпленням.
  
  "Е-е... так, сер". Старпом, здавалося, відчув полегшення, пішовши.
  
  На цей раз Сем голосно зітхнув. Пет б вилаяв його у відповідь, замість того, щоб ставитися до всього так серйозно. Ну, що ти міг вдіяти?
  
  Незабаром озброєні охоронці зайняли свої місця перед дверима в капітанську каюту. Сем повернувся на місток. - Командир у мене, - оголосив він, беручи штурвал від Уолтерса. "Міняю курс на 255". Ми повертаємося в Бостон". Він подзвонив в машинне відділення. "Повний вперед".
  
  "Повний вперед. Є, сер". Відповідь прийшла з переговорної труби. "Чорна банда" вичавила б з "Джозефуса Дэниэлса" все, що тільки можна. Єдина проблема полягала в тому, що їй потрібно було зав'язати не так вже й багато вузлів.
  
  З кожною милею, що відділяла Сема від місця, де він зустрів підводний човен, йому ставало легше. Те, що це також означало, що він був на милю ближче до своєї країни, також не робило його нещасним. Найбільше на світі він хотів забрати ... що б це не було зі свого сейфа та з корабля. Йому не подобалося, коли люди з автоматичним зброєю стояли біля його дверей в будь-який час дня і ночі. Будь його воля, він би поставився до загадкової посилці набагато більш недбало. Але це було не так, тому він виконав наказ.
  
  Він також дотримувався наказом зберігати радіомовчання, поки не опинився в межах видимості мису Енн, розташованого на північний-схід від Бостона. До того часу пара патрулюють американських гідролітаків вже помітила його і, як він припускав, послала свої власні сигнали по радіо, але ніхто, особливо його старший помічник - не зміг би сказати, що він не зробив все, що йому наказало начальство.
  
  Два катери берегової охорони вийшли з Рокпорта і супроводили "Джозефус Деніелс" через Массачусетський затока так, немов на борту у нього були члени королівської сім'ї. Сем не думав, що німці могли обезвожить кайзера й запхати його у цей плоский пакет, але ніколи не можна було сказати напевно.
  
  Коли пілот піднявся на борт, щоб провести эскортный міноносець через мінні поля за межами Бостонській гавані, Сем привітав його словами: "можновладцям не сподобається, якщо ви виберете невідповідний час для чхання".
  
  У пілота були вогненно-руде волосся, вуха, що стирчать, як ручки від глечика, і чарівна домашня посмішка. "Моїй дружині це теж не сподобається, сер, - відповів він, - і для мене це має набагато більше значення".
  
  "Звучить як правильне ставлення", - погодився Сем. Майрон Цвіллінг квохтав, як примхлива квочка. Так, він молився в храмі Авторитету.
  
  Вони подолали невидиму барикаду і причалили до Бостонської військово-морської верфі. Як тільки вони це зробили, на них обрушився рой морських піхотинців і високопоставлених офіцерів. Один з капітанів кивнув, побачивши охоронців у двері Сема. "Згідно з інструкціями", - сказав він.
  
  "Так, сер", - сказав Сем, і коли це взагалі було неправильною відповіддю?
  
  Всі з нетерпінням чекали, поки він відкриє сейф і дістане посилку. Він подумав, що станеться, якщо він прикинеться, що забув комбінацію. Швидше за все, у новоприбулих був хтось, хто міг зламати замок швидше, ніж він міг відкрити його за допомогою цифр.
  
  "Держіть, сер". Він простягнув пакет віце-адміралу. "Є шанс, що я коли-небудь дізнаюся, що все це значить?"
  
  "Ні", - відразу відповів чоловік. Але потім він трохи пом'якшав: "У всякому разі, не офіційно. Якщо ви зможете скласти два і два, можливо, одного разу ви отримаєте підказку".
  
  Навіть це небагато було більше, ніж очікував Карстен. "Добре, сер", - сказав він.
  
  "Офіційно, звичайно, нічого цього ніколи не було", - продовжив віце-адмірал. "Нас тут взагалі немає".
  
  "Як я повинен це записати, сер? "Одержимий примарами покликаний екзорцист"? Сказав Сем. Віце-адмірал засміявся. Те ж саме зробив Сем, який жартував на площі.
  II
  
  C amp Humble не був ідеальним, але був настільки близький до цього, наскільки Джефферсон Пінкард міг це зробити. У коменданта, ймовірно, було більше досвіду роботи з таборами, призначеними для позбавлення від людей, ніж у кого-небудь іншого в цьому бізнесі. Єдине, чого він навчився, - це не називати це так і навіть не думати про це в такому ключі. Скорочення чисельності населення викликало набагато менше неприємних асоціацій.
  
  Це мало значення. Це мало на диво велике значення. Охоронці, які міркували про те, що вони робили, мали звичку гризти свою зброю або іншим чином губити себе. Якщо б ви дали йому назву, яка здавалося б простим, їм не потрібно було б так багато роздумувати.
  
  Там, у таборі "Надійний", недалеко від Олександрії, штат Луїзіана, охоронці дійсно вивели негрів на болота і розстріляли їх. Це було важко для чоловіків - не так важко, як для негрів, але досить важко. Все стало краще, коли Джефф придумав задушливі вантажівки. Тоді охоронцям не довелося б самим натискати на курок. Їм не довелося б мати справу з разбрызгиваемой всюди кров'ю, з криками і з людьми, які були ще не зовсім мертві. Все, що їм потрібно було зробити, це витягнути тіла і позбутися від них. Це було набагато простіше.
  
  А камери з отруйним газом, які він встановив у таборі "Визначення" в західному Техасі, були ще краще. Вони позбавлялися від більшої кількості чорношкірих швидше, ніж вантажівки, і, крім того, економили паливо. Прерія біля Снайдера пропонувала достатньо місця для масових поховань такого розміру, якого тільки можна побажати. Все в Кемп Детермінація було б якщо не ідеальним, то принаймні, чертовски гарним, якби не...
  
  "Кляті янкі", - пробурмотів Пінкард. "Боже, підсмаж цих смердючих клятих янкі в їх власному жирі". Хто б міг подумати, що армія США вторгнеться в західний Техас? Однією з причин, по якій було вирішено побудувати табір далеко звідси, було те, що це був самий глухе кінець ніде. Здавалося, що ворог навряд чи потривожить табір там.
  
  Але Партія Свободи недооцінила, скільки пропаганди США могли б отримати з таборів. А раніше в цьому році Сполучені Штати атакували скрізь, де тільки могли всі одночасно: несерйозно, але досить жорстко, щоб перешкодити CSA посилити захисників в Кентуккі і Теннессі, де і розгорнулися справжні дії. І це спрацювало. Кентуккі і Теннессі були втрачені, а Джорджія потрапила в біду.
  
  І Рішучість табору теж була втрачена. Сполучені Штати розбомбили залізничні шляхи, що ведуть до табору, тому не змогли скоротити чисельність населення так, як передбачалося. І вони також вибили з Снайдера все лайно; Джефф дякував Богові, що його власна сім'я благополучно пережила це. Захисникам Конфедерації врешті-решт довелося відступити, так що тепер у янки було стільки фотографій звірств, скільки вони хотіли.
  
  А у Джефферсона Пинкарда був табір Хамбл. Хамбл, штат Техас, на північ від Х'юстона, лежав досить далеко на сході, щоб Сполучені Штати не захопили його, якщо тільки Конфедерація дійсно не піде коту під хвіст. США теж було набагато важче бомбити залізничні лінії, які проходили тут. Отже, негри приходили, вони сідали на вантажівки, які вели їх до смерті, або вони заходили в лазні, де замість гарячої води відкачували ціанід. Після цього вони перетворювалися в дим. Буквально.
  
  Пінкард насупився. Крематорій був не на висоті. Компанія, що побудувала його, продала CSA товарну накладну. Дим, що піднімався від високих штабелів, смердів горілим м'ясом. Скрізь, де він торкався залишалася масна сажа. Іноді шматочки справжньої плоті піднімалися по штабелям і падали на дивовижне відстань. Навряд чи можна було тримати мета табору Хамбл в секреті, коли подібна штука наповнювала повітря смородом на багато миль навколо.
  
  Хтось постукав у двері кабінету Джеффа. "Відкрито", - крикнув він. "Проходьте". Охоронець з заклопотаним виглядом підкорився. Охоронці, які приходили в комендатуру, майже завжди виглядали стривоженими; їх би там не було, якщо б їм не було про що турбуватися. "Ну?" Запитав Джефф.
  
  "Сер, до нас прийшов ніггер, який говорить, що знає вас", - сказав охоронець.
  
  "І ти витрачаєш свій час на це лайно?" Пінкард презирливо сказав. "Господи на милицях, Макилхенни, таке трапляється раз на тиждень. Або ці єноти знають мене, або вони засранці-приятелі президента, по-перше. Наче хтось настільки дурний, щоб їм повірити."
  
  "Сер, цього негра звуть Веспасіан", - сказав Макилхенни. - Каже, ти, він і ще один єнот по імені, е-е, Агріппа, разом працювали на заводі Слосса в Бірмінгемі. Думаю, він приблизно твого віку, в будь-якому випадку.
  
  "Ну і трахни мене", - здивовано сказав Джефф.
  
  "Він каже правду?" - запитав охоронець у сірій уніформі.
  
  "Я думаю, може, так воно і є", - сказав Джефф. "Під час останньої війни, коли білих чоловіків призвали, вони стали більше використовувати ніггерів на заводських роботах. Я дійсно працював з цими двома, чорт мене забирай, якщо я цього не робив.
  
  "Ми не відправили його відразу", - сказав Макилхенни. "Хотіли спочатку з'ясувати, що у вас на думці. Якщо хочете, ми можемо від нього позбавитися. Або, якщо ти хочеш побачити його, ми теж можемо це зробити.
  
  - Веспасіан. Голос Джефферсона Пинкарда лунав звідкись здалеку. Він не думав про Веспасиане багато років. Іноді здавалося, що роки, які він провів на сталеливарному заводі, відбулися з кимось іншим або в інше життя. Але він сказав: "Так, я поговорю з ним. Він не був поганим ніггером - не нахабним або щось в цьому роді. І він досить старанно працював ".
  
  "Ми збиралися посадити його у вантажівку", - сказав охоронець. Якби вони це зробили, Веспасіан нікого б не побачив по цю сторону Перлинних Воріт. Він виглядав стурбованим. Удушення когось, кого комендант дійсно знав, не створило б чудес з твоєю кар'єрою.
  
  "Що ж, я радий, що ви цього не зробили". Пінкард важко підвівся зі стільця за своїм столом. Багато жиру покривало міцні м'язи, які він напрацював, працюючи в ливарному цеху. Він зняв пістолет-кулемет з настінного кронштейна і переконався, що барабанний магазин, живить його, сповнений. Якби Веспасіан задумав якусь помсту, він би все-таки не поїхав на вантажівці. Замість цього його провітрювали прямо на місці. - Відведіть мене до нього. Він у камері попереднього ув'язнення?
  
  "Звичайно, сер, - відповів охоронець. У таборі Хамбл був такий, щоб дати можливість охоронцям розібратися з небезпечними або просто незвичайними ув'язненими.
  
  - Ви його обшукували? Джефф нічого не брав на віру. Деякі з людей, які на нього працювали, були тупі як скеля.
  
  Але охоронець кивнув. "Звичайно, сер. В дупу і все таке". Він скорчив гримасу. "У нього нічого немає".
  
  "Тоді гаразд", - сказав Джефф. Здавалося, що на цей раз "люди в сірому" були на висоті.
  
  Коли вони дісталися до зони затримання, він виявив ще двох охоронців, целящихся з автоматів в Веспасіана. Один з них моргнув. "Будь ти проклятий", - сказав він. - Значить, цей паршивий старий єнот не пускав дим?
  
  Веспасіан не був таким вже паршивим, але він був лише тінню того здорованя, який півжиття тому працював пліч-о-пліч з Джефферсоном Пинкардом. Він був сивочолим і худим і виглядав як людина, що побував у пеклі. Якщо його поїздка на поїзді з Бірмінгема в Кемп-Хамбл була такою ж, як у більшості, так воно і було. Від нього виходило сильний сморід. Він давно не мився і не завжди добирався до туалету або помийного відра.
  
  Він кивнув Джеффу не як рівний іншому, а як людина, який, у всякому разі, знав іншої людини. "Це дійсно ти, Мистух Пінкард", - сказав він сухим і грубим, як у пустелі, голосом. "Пройшло дуже багато часу, чи не так?"
  
  "Упевнений, що так, чорт візьми", - відповів Джефф. Він повернувся до охоронців. "Принесіть йому води. Думаю, вона йому знадобиться".
  
  - Господи Ісусе! Щодо цього ти прав, - прохрипів Веспасіан. Коли принесли воду у відрі, а не в склянці, - він пив і пив. Як довго він обходився без неї? Днів, очевидно. І коли він сказав: "Це було чудово", він звучав набагато більше як раніше.
  
  "Що взагалі сталося з цим твоїм нікчемним кузеном, або ким він там, чорт візьми, був?" Запитав Джефф. "Ти знаєш, кого я маю на увазі - хлопця, якого вони кинули у в'язницю. Як, чорт візьми, його звали?
  
  "Ти маєш на увазі Леонідаса?" Запитав Веспасіан, і Джефф кивнув. Чорношкірий продовжував: "Вони випустили його після закінчення війни в ЛАД - вирішили, що він не представляє небезпеки ні для країни, ні для кого іншого. Після цього він не пхав носа в чужі справи. Одружився, народив пару дітей. Помер від туберкульозу незадовго до початку нової війни."
  
  "Як щодо цього?" Сказав Джефф. "Останнім часом я зовсім втратив зв'язок з Бірмінгемом". Він завагався, потім відмахнувся від охоронців. "Зі мною все буде в порядку, чорт візьми", - сказав він їм. "У мене є пістолет, а він не настільки дурний, щоб не створювати мені проблем". Їм це не подобалося, але людина, що встановив правила, теж міг їх порушувати. Коли охоронці відійшли за межі чутності, Джефф запитав Веспасіана: "Ти коли-небудь чув, що сталося з тією дівчиною, на якій я колись був одружений?"
  
  "Так, сер". Веспасіан кивнув. "Вона досить сильно скотилася по похилій. Почала пити і розважатися з чоловіками. Правда, про неї давно нічого не чути. Не знаю, чи жива вона чи мертва.
  
  "Хм". Бурчання Джеффа було більш самовдоволеним, ніж що-небудь ще. Втекла б від нього Емілі, чи не так? Що б вона отримала після того, як він звільнив її, послужило б їй на користь, наскільки він був стурбований. - Сука, - пробурмотів він собі під ніс. - Напевно, у неї між ніг був чортів лічильник таксі.
  
  Веспасіан або не розчув цього, або у нього вистачило розуму прикинутися, що не розчув. Він знову підніс відро до рота. Пінкард напружився. Якби він кинув його...Але він поставив її на стіл і витер рот брудним рукавом. - Запитати тебе про що-небудь зараз, сер?
  
  "Продовжуй", - сказав йому Джефф.
  
  "Що ти робиш зі мною тепер, коли я тут?"
  
  - Ти доставляешь людям неприємності?
  
  "Ну, Мистух Пінкард, ви ж знаєте, що я не такий", - докірливо сказав Веспасіан.
  
  "Звичайно, хочу". Джефф кивнув. "Я сказав Макилхенни те ж саме, коли він сказав, що ви запитували про мене. Так що ти просто залишайся в казармах і роби, як тобі кажуть охоронці, і все буде добре.
  
  - Звичайно, було б недобре приходити сюди. Веспасіан, судячи по голосу, не повірив жодному слову. Очевидно, він не був дурнем. Джефф знав, яку брехню він говорить. Він не мав нічого проти Веспасіана як чоловіки, але у нього не було до нього такої прихильності, яка змусила б його захотіти утримати свого колишнього колегу поруч всупереч правилам. В правилах сказано, що Конфедерації необхідно позбутися від чорношкірих. Вони завдали країні більше неприємностей, ніж того варті. Судячи по всьому, що бачив Джефферсон Пінкард, це була щира правда. І просто Веспасиану не пощастило, що він врешті-решт опинився в Кемп-Хамбле.
  
  Джефф знизав плечима, розвів руками і продовжив брехати. "Я шкодую про це, чесне слово. Хотілося б, щоб все було краще. Але йде війна". В наші дні це було саме зручне виправдання для чого завгодно.
  
  "Це не причина залишати людину в його власній бруду. Це не причина, щоб люди вмирали по дорозі в це місце", - сказав Веспасіан. - Що з усіма нами буде тепер, коли ми тут? Страх і погані передчуття зробили його голос грубим.
  
  "Ти повинен пам'ятати, що це не що інше, як пересильний табір", - сказав Джефф - ще одна брехня, навалилися на всі інші. "Ти отримаєш трохи їжі, приведеш себе в порядок, і ми знову відправимо тебе в дорогу". Так вони і вчинили, відправившись в подорож, з якого Веспасіан не повернувся. "Тоді ти пересидить війну де-небудь в іншому місці. Як тільки ми закінчимо розбивати клятих янкі, я думаю, ти повернешся в Бірмінгем. Тоді ми розберемося з усім цим лайном ".
  
  "Я повинен почекати, поки ми не переможемо США, думаю, я назавжди залишуся в тому іншому таборі", - сказав Веспасіан.
  
  У насмішці було набагато більше правди, ніж Джеффу хотілося б. Це також зіграло на його власних страхах. Він намагався не показати цього, але все ж відкликав охорону назад. "Відведіть його в казарму, поруч з якої запланована лазня", - сказав він їм. "Як тільки він вымоется, ми перейдемо звідти".
  
  "Так, сер", - хором відповіли охоронці. Один з них штовхнув ліктем Веспасіана. "Давай. Ти чув боса. Ворушись".
  
  Веспасіан пішов. Знав він, що Джефф тільки що наказав його ліквідувати? Досить скоро він відправиться в крематорій - ще одна пляма сажі в системі, яка працювала не так добре, як рекламувалося. Джефф міг би знайти там заняття, якби шукав його. Оскільки він не шукав, він не турбувався про це. У нього була робота, яку потрібно було виконувати, і він мав намір продовжувати її, поки вона не буде виконана.
  
  Громадянка США Флора Блэкфорд до смерті втомилася від війни. Вона не знала нікого в США, хто не був би хворий. Але вона також не знала нікого, крім кількох дурнів і божевільних, які хотіли укласти мир з Конфедеративными Штатами і Джейком Физерстоном. Під час Великої війни було більше сумнівів і розбіжностей. Якби європейські держави тоді уклали мир, швидше за все, США і CSA зробили б те ж саме. Тепер...Єдине, що зробив Физерстон, це об'єднав Сполучені Штати - проти нього. Тепер ніяких суперечок про солідарності трудящих, навіть з боку закоренілого крила Соціалістичної партії. На першому місці було звільнення від ворога.
  
  Її секретарка просунула голову у внутрішній кабінет Флори. "Помічник військового міністра на лінії, конгресвумен", - сказала вона.
  
  - Спасибі, Берта. З'єднай його, - попросила Флора.
  
  Вона підняла телефонну трубку на своєму столі ще до того, як пролунав перший дзвінок. - Привіт, Флора, - пролунав Франклін Рузвельт. - Як поживаєш цим прекрасним ранком?
  
  Флора виглянула у заклеєне скотчем вікно. Йшов проливний дощ, і метеоролог сказав, що сьогодні вночі можливий мокрий сніг. Зима ще не дісталася до Філадельфії, але було видно, що вона наближається. Офіс Рузвельта в надрах Військового міністерства знаходився всього в декількох кварталах від її будинку. "Ви пробули там так довго, що забули, що зараз вже не липень?" запитала вона.
  
  Він весело хмикнув. "Ну, ти побачиш, коли підійдеш".
  
  Телефонні лінії, що йдуть від Військового міністерства і будівлі офісу Конгресу, вважалися самими безпечними в США. У будь-якому випадку, говорити з ним занадто багато було не дуже гарною ідеєю. Однак у Рузвельта було дещо цікаве. Флора була впевнена в цьому. "Вже йду", - сказала вона йому і повісила трубку.
  
  Будь погода хоч наполовину пристойною, вона б пішла пішки. У сформованій ситуації вона зловила таксі. Навіть за коротку поїздку вона отримала кілька влучень від нових ракет Конфедерації. Вони цілилися в центр уряду, але не були особливо точні; вони падали по всій Філадельфії. Попередити було неможливо. Єдине, що ви могли зробити, щоб залишатися в безпеці, - це перебувати де-небудь в іншому місці, коли вони впадуть.
  
  "Хіба вони не жахливі? Хіба вони не порочні?" сказала водій таксі, жінка середніх років. "Чому в нас немає нічого подібного?"
  
  "Я вважаю, ми працюємо над ними". Флора точно не видавала військові секрети, визнаючи це.
  
  "Нам слід було зробити це першими", - сказав таксист. "Відправ цих ублюдків-конфедератів під три чорти, щоб наші хлопці не постраждали".
  
  "Це було б добре". Флора подумала про своєму власному синові. Джошуа зараз проходив базову підготовку. Досить скоро, якщо війна не закінчиться раніше, вони дадуть йому гвинтівку і нацькують на ворога. У ворога, на жаль, крім усього іншого, теж були гвинтівки.
  
  Флора розплатилася з водієм, відкрила дверцята таксі, розкрила парасольку і вибігла з широким сходами до входу у Військове міністерство. Вона не дуже промокла, але і сухий не залишилася. На вході солдати з безжальною ретельністю перевірили її посвідчення особистості, перш ніж впустити. Навіть тоді вона не просунулася далеко, принаймні спочатку. Жінка з суворим обличчям обшукала її на обкладеної мішками з піском майданчику, яка могла притупити силу бомби, збитої людьми. Тільки після цього рядовий з персиковим пушком проводив її вниз, вниз, вниз в кабінет Франкліна Рузвельта.
  
  "Ви виглядаєте так, наче вас кішка потягла", - вигукнув помічник військового міністра. "Я можу приготувати вам що-небудь випити? Чисто лікарський, звичайно".
  
  - Звичайно, - незворушно відповіла Флора. - Спасибі. Я б з задоволенням.
  
  Медичний спирт виявився відмінним скотчем. "Конфіскований з британського вантажного судна", - пояснив Рузвельт. "Я домовився з моїм другом із Військово-морського міністерства про те, щоб він випив трохи хорошого віскі з Теннессі, і ось як він почухав мені спину".
  
  - Приємно мати друзів, - сказала Флора. - Я теж більше люблю скотч.
  
  "Я все ще дещо йому повинен, а може бути, і не так уже й мало", - сказав Рузвельт. "Військово-морський флот був добрий до нас останнім часом".
  
  "Правда?" Запитала Флора. Коли Рузвельт кивнув, вона продовжила: "Це якось пов'язано з тим, чому ви покликали мене?"
  
  Він променисто посміхнувся їй. "Я знав, що ти розумна. Це точно. Кілька днів тому один з наших есмінців супроводу зустрів U-517 десь в Північній Атлантиці. Військово-морський флот і німці з'ясували, де саме. У будь-якому випадку, це не має значення, за винятком того, що вони дійсно зустрілися. Шкіпер підводного апарату передав посилку шкіперу "Джозефуса Дэниэлса" - це эскортный міноносець. Наш корабель доставив посилку в Бостон, і тепер вона у нас."
  
  "Що це?" Запитала Флора. "Щось пов'язане з ураном, якщо тільки я не зійшла з розуму".
  
  "З першого разу вірно, - погодився Франклін Рузвельт. "Нам нарешті вдалося умовити кайзера повідомити нам, наскільки далеко просунулися німці".
  
  "І що?"
  
  "І вони випереджають нас. Що ж, не дивно - більшість провідних фізиків-ядерників родом з Німеччини або Австро-Угорщини, і Бор з Данії теж працює на них", - сказав Рузвельт. "Але це прискорить нас. Я поки не знаю всіх деталей. Наші люди все ще намагаються з'ясувати, що це за деталі, якщо ви розумієте, що я маю на увазі. Хоча це і хороші новини ".
  
  "Схоже на те", - сказала Флора. "У нас є якісь хороші новини про цих ракетах Конфедерації?"
  
  "Не дуже". Весела усмішка сповзла з обличчя Рузвельта. Коли це сталося, вона побачила, наскільки він змучений. Він виглядав як людина, яка працює до смерті. Вона навіть не могла нічого сказати, тому що він був далеко не єдиним, хто робив те ж саме. Він зробив паузу, щоб прикурити сигарету і втягнути дим через мундштук, який він любив використовувати. "Все, що ми можемо зробити, це розбомбити їх пускові установки, а вони зробили їх портативними, так що ці кляті штуки, вибачте мене, нелегко знайти".
  
  "А поки ми сидимо тут і терпимо це", - сказала Флора. "Чи можемо ми розбомбити заводи, де роблять ракети?"
  
  "Коли ми їх знайдемо, ми їх розбомбимо", - пообіцяв Рузвельт. "Я б хотів, щоб конфедерати намалювали на даху Ракетний завод великими літерами. Це, безсумнівно, значно спростило б розвідку. Ми дійсно продовжуємо відключатися ".
  
  "Я так рада", - пробурмотіла Флора, що розсмішило Рузвельта. "А як щодо міста, де працюють над ураном? Ми все ще оглядаємо його?"
  
  "При кожному зручному випадку", - відповів він. "Вони ведуть такий зенітний вогонь, що ви не повірите, по всьому Лексингтону - упс. Вдавай, що ти цього не чув".
  
  "Прикинься, що я не чула чого?" - Запитала Флора, і Франклін Рузвельт знову розсміявся.
  
  "Так, за словами пілотів, зенітна артилерія досить щільна, щоб на неї сідати, - продовжив він, - і вони піднімають у повітря нічні винищувачі. Вони перестали прикидатися, що це не важливо. Вони знають, що ми знаємо, що це так, і роблять все можливе, щоб тримати нас подалі.
  
  - Я так розумію, що їх зусиль недостатньо?
  
  Помічник військового міністра похитав головою з сильною щелепою. "Навіть близько. Ми караємо їх - це єдине відповідне слово. Я випадково знаю, що їх головний дослідник не так давно їздив до Річмонд, щоб верещати, як затаврований теля. Шкода, що я не дізнався про це раніше. Я міг би спробувати влаштувати так, щоб вивести його з ладу назавжди. "
  
  "У вас є люди в Річмонді, які можуть це організувати?" Запитала Флора зі слабким, а може бути, і не таким слабким огидою. Конфедерати взяли курс на усунення американських офіцерів, яких вони вважали небезпечними. Поворот був чесною грою, але навіть в цьому випадку ... "Війна - брудна справа".
  
  "Це точно. І єдине, що гірше війни, - це програна війна. Дві з них ціле життя тому ледь не зруйнували країну назавжди", - сказав Рузвельт. "Так що, так, є люди, які постаралися б зробити так, щоб професор Такий-То ніколи більше не вставав перед класною дошкою. Звичайно, ніяких гарантій, але ми б спробували це зробити ".
  
  "Буде його вбивство мати таке велике значення для військових зусиль Конфедерації?"
  
  "Ми не можемо бути впевнені, але ми так думаємо. Він отримує майже все, що хоче, коли справа доходить до грошей і обладнання. Вони знають, наскільки важлива для них уранова бомба. Якщо вони дістануться до нас першими, то все одно зможуть нас обіграти. Якщо вони цього не зроблять, ми зіб'ємо їх в коржик, а потім почнемо копати ногами ".
  
  "Алевай", - сказала Флора. Рузвельт виглядав спантеличеним; немає причин, по яких він повинен був знати ідиш. Вона пояснила: "Це означає щось на зразок "Сподіваюся" або "Воля Божа".
  
  "Краще б йому захотіти. Якщо ні, то Він такий же сонний, яким, за словами Елайджі, був Ваал", - сказав Рузвельт. "Їх потрібно вилизати, чорт візьми. Ця табірна рішучість виявилася ще гіршою, ніж ви говорили. Я й уявити собі не міг, що це можливо, але ось ви де. Те, що знайшов генерал Доулінг, запхнули б рот личинці. Це дійсно так. "
  
  Флора придушила бажання закричати: "Я ж тобі казала!" Вона кричала це знову і знову, але тепер було занадто пізно що-небудь робити. Замість цього вона сказала: "Це не єдиний табір, якими вони керують. У них їх ще багато, від східного Техасу до Алабами. Якщо ми зможемо зруйнувати залізничні шляхи, що йдуть до них, ми, у всякому разі, мовчимо бійню ".
  
  "Дещо з цього ми робимо", - сказав Рузвельт. "Визнаю, це не наш головний пріоритет. Розгром ворога на полі бою - так. Але ми робимо те, що можемо". Він клацнув язиком між зубами. "При всіх зусиллях, які Конфедеративні Штати докладають до таборів, я думаю, Физерстон швидше вб'є своїх негрів, ніж поб'є нас. Якщо це не божевілля, то вже точно дивне ".
  
  "Залежить від того, як ти дивишся на речі", - відповіла Флора. "Навіть якщо вони програють, негри все одно підуть назавжди. І Партія Свободи вважає, що це добре".
  
  "Якщо вони програють, Партії свободи кінець назавжди. Я не думаю, що вони це ще не зрозуміли", - похмуро сказав Рузвельт. "Якщо вони програють, є ймовірність, що Конфедеративні Штати Америки теж зникнуть назавжди. Я впевнений, що ці головорізи цього ще не зрозуміли ".
  
  "Що нам з ними робити?" Запитала Флора. "Ми можемо окупувати все від кордону з Аляскою до Ріо-Гранде?"
  
  "Хіба ми не можемо?" Рузвельт повернувся, і у неї не знайшлося для нього хорошого відповіді.
  
  "Те, що ми отримали від німців, дійсно допоможе нам створити нашу бомбу?" - запитала вона. В одному він правий: перемога понад усе.
  
  Фізики кажуть, що так і буде. Схоже, вони мають рацію частіше, ніж помиляються. У будь-якому випадку, краще б так і було", - сказав Рузвельт. "Я просто молюся, щоб яка-небудь британська чи французька підводний човен не доставила подібні документи у Конфедерацію".
  
  "Ой!" Стривожена Флора знову перейшла на ідиш. "Це було б жахливо!"
  
  "Поза сумнівом, так і було б", - сказав Рузвельт. "І конфедератам теж є що обміняти на це. Тримаю парі, англійці і французи були б просто щасливі запустити ракети прямо в Німеччину".
  
  - Ой! - запитала Флора. - Що ми можемо з цим вдіяти?
  
  "Топимо всі підводні апарати, які тільки можемо, і сподіваємося, що добудемо той, який набита секретними планами", - відповів Рузвельт. "І так, я знаю - які шанси? Але ми не можемо сказати ворогові, щоб він не допомагав своїм союзникам. Це підвищило б їх ймовірність зробити це, а не зменшило ".
  
  "Боюся, ти прав", - сказала Флора, обміркувавши це. Вона зітхнула. "Коли ми увірвалися в Джорджію, я думала, що війна майже виграна. Але адже все упреться прямо в дріт, що не так?
  
  "Може бути, і немає. Може бути, ми просто розіб'ємо їх в коржик", - сказав помічник військового міністра. "Але у них є кілька кроликів, яких вони могли б витягти з капелюха. Ми зробимо все, що в наших силах, щоб вкрасти капелюх або спалити її, але якщо вони будуть чіплятися за неї....Минулого разу ми могли побачити, що виграємо за кілька місяців до того, як це, нарешті, відбулося. Зараз не так-то легко бути впевненим. Це, звичайно, не для громадського споживання. Офіційно все просто відмінно ".
  
  "Офіційно все завжди в порядку. Офіційно все було гаразд, коли конфедерати наступали на озеро Ері, щоб розрізати нас навпіл", - сказала Флора.
  
  "Ми не можемо ходити навколо, кажучи, що справи кепські і ми програємо. Люди можуть нам повірити ".
  
  - Чому? Вони не вірять нам, коли ми говоримо, що все в порядку. До цього часу вони, мабуть, уже зрозуміли, що ми весь час їм брешемо. Флора прислухалася до себе з почуттям, близьким до жаху. Невже вона дійсно стала такою цинічною? Вона боялася, що стала такою.
  
  До вас прибув британський посол, пане президент, - оголосила секретарка Джейка Физерстона.
  
  "Спасибі, Лулу. Запроси його", - сказав президент CSA.
  
  Лорд Галіфакс був високим і худим, з довгою лисою головою і вузькими губами і підборіддям. Він нагадав Джейку ходячий термометр, з колбою нагорі. Однак, як би він виглядав, не можна заперечувати, що він був дуже кмітливою птахом. "Пан президент", - пробурмотів він з акцентом, майже карикатурним акцент на англійця з вищого суспільства.
  
  - Радий бачити вас, ваше превосходительство. Физерстон простягнув руку. Галіфакс потиснув її. Його потиск не було схоже на потиск дохлої риби, якого можна було очікувати. Президент вказав йому на стілець. - Сідайте. Радий, що ви благополучно пройшли через останній рейд.
  
  "У нашого посольства відмінне притулок. Дійсно, в наші дні притулок - це посольство, більше або менше", - сказав Галіфакс. - Боюся, хлопці, які залишаються, отримують зарплату за роботу в небезпечних умовах.
  
  Ви не можете перешкодити Сполученим Штатам розбомбити вашу столицю до чортів собачих. Ось що він мав на увазі, навіть якщо був занадто дипломатом, щоб відкрито заявити про це. "Так, ну, я чув, що німці й австрійці у Філадельфії теж отримують бонуси", - сказав Джейк. Вони можуть заподіяти нам біль, але ми все ще в ділі. На зустрічах, подібних до цієї, слова були димовою завісою, яка приховує те, що ховалося за ними.
  
  "Насправді", - сказав Галіфакс, що могло означати, що Це могла бути або, з такою ж легкістю, Моя дупа.
  
  "Я сподіваюся, що ваша країна зможе зробити більше, щоб запалити канадців проти Сполучених Штатів", - сказав Джейк.
  
  "Повірте мені, пане президент, ми робимо все, що в наших силах, це також в наших інтересах", - відповів лорд Галіфакс. "Однак військово-морська ситуація в Атлантиці залишається складною, і ми не можемо зробити стільки, скільки хотілося б. І події на Континенті, природно, впливають на інші зобов'язання, пов'язані з нестачею ресурсів ".
  
  Джейку не склало праці перекласти це простий англійську. Німці відтісняли Англію і Францію. У лайми було не так багато вільного часу для пригод по цей бік Атлантики, як тоді, коли ближче до дому справи йшли краще.
  
  "Те, що "кляті янкі" там не використовують, вони стріляють у нас", - сказав Физерстон. "Якщо ми підемо на дно, вони нацелат все на вас. Як ти думаєш, скільки ти протримаєшся, якщо вони це зроблять?" У них було покоління раніше, і Сполучене Королівство проіснувало недовго. Були шанси, що і зараз цього не буде.
  
  І лорд Галіфакс не міг вистрілити в нього у відповідь. США могли б серйозно напасти на Великобританію, якби CSA потерпіло крах - могли і зробили б це. Але якщо Британія впаде, Німеччини буде наплювати на Конфедерацію. Конфедеративні Штати не представляли загрози для кайзера, поки у них не з'явилася уранова бомба. Коли вони це зроблять, весь чортовий світ повинен буде остерігатися.
  
  "Я сказав, що ми робимо все, що в наших силах, пан президент, і запевняю вас, я говорив це абсолютно щиро", - сказав британський посол. "Ми цінуємо важливість CSA для загальної стратегічної картини, повірте мені, ми це робимо. Наша задача стала б набагато складніше, якби Сполучені Штати вели війну в Атлантиці з усією своєю енергією і ресурсами ".
  
  Ви пов'язуєте "кляті янкі" заради нас. Знову ж таки, слова Галіфаксу були досить прямими. Він повинен був зрозуміти, що Джейк і сам це розуміє. І Джейк міг.
  
  Він нахилився через стіл до лайми. "Досить справедливо", - сказав він, його скрипучий голос і різкий полуобразованный акцент різко контрастували з м'яким, елегантним тоном Галіфаксу. "Тепер ми переходимо до справи. Якщо ми потрібні вам на війні, якщо вам потрібно, щоб ми перемогли США заради вас, чому, чорт візьми, ви не розповісте нам все, що знаєте про уранових бомби? У нас є власний проект - ви можете поставити на свій останній долар. Але якщо ви допоможете нам, це допоможе вам і нам обом. Чим раніше ми почнемо піднімати "кляті янкі" до небес, тим щасливішими будуть всі. Я маю на увазі, крім них.
  
  Кістляве обличчя Галіфаксу ніколи нічого не виражало; з нього вийшов би небезпечний гравець в покер. Але зараз його брови трохи піднялися. Можливо, він не очікував, що Джейк буде таким прямолінійним. Якби він цього не зробив, то не знав президента Конфедеративних Штатів так добре, як йому здавалося.
  
  "Уран - надзвичайно делікатна тема", - сказав він нарешті.
  
  "Розкажіть мені про це!" Фезерстон вигукнув. "Навіть якщо так, ви думаєте, що Сполучені Штати не працюють над власною бомбою? Припустимо, вони отримають її раніше за нас. Вони зітруть Річмонд з лиця землі, і Новий Орлеан, і Атланту...
  
  "За умови, що Атланта до того часу не впаде", - сказав Галіфакс.
  
  Пішов ти, Чарлі. Физерстон трохи не сказав це, і до біса дипломатію. В останній момент він прикусив язика. Насправді він сказав: "Так, добре, припустимо, вони виб'ють нас з війни. Що потім? Скільки часу пройде, перш ніж Лондон перетвориться на дим? Приблизно стільки, скільки потрібно, щоб переправити бомбу через океан.
  
  Лорд Галіфакс виглядав фізично хворим. "Сполучені Штати - не єдина наша проблема на цей рахунок", - видавив він.
  
  "Я знаю. Чортові німці заварили всю цю кашу. Хтось повинен був придушити цього ублюдка Ейнштейна, коли він був немовлям". Джейк насупився. "Надто пізно гарячкувати і турбуватися про це зараз. Послухайте, я навіть не знаю, як далеко ви просунулися, хлопці. Можливо, ми вас випередили ".
  
  Британський посол злегка скривився. Ах, це його зачепило, подумав Джейк з внутрішньою усмішкою. Сама думка про те, що відсталі полуколониалы по той бік моря можуть випередити високих і могутніх владик світобудови на їх власному туманному острові, повинна була дратувати.
  
  Щоб переконатися в цьому, Джейк додав: "В кінці кінців, ми значно випереджаємо вас, коли справа доходить до ракет. Запитайте янкі, якщо не вірите мені ".
  
  Галіфакс знову поморщився, на цей раз більш явно. Внутрішня усмішка Джейка Физерстона стала ширше. "Цілком", - пробурмотів Галіфакс: односложное визнання болю.
  
  "Думаєш, ми зможемо змінитися?" Спитав Джейк. "Ми розповімо тобі те, що знаємо. Ми не боїмося наших союзників. Якщо ти хочеш стріляти ракетами по німцям, більше енергії тобі. Разнеси їх до чортової матері і зникни. Я не проллю ні сльозинки, і ти можеш поставити на це свою дупу...".
  
  "Цікава пропозиція", - сказав посол. "Я не уповноважений погоджуватися на це, але я представлю його прем'єр-міністру. Якщо він вважатиме це здійсненним, ми можемо виходити з цього".
  
  "Скільки часу це займе?"
  
  "Мій дорогий сер!" Лорд Галіфакс розвів руками. "Боюся, це в суді Вінстона, а не в моєму. Я скажу, що він не з тих, хто звик терпіти зволікання.
  
  Физерстон замислився, чи справді вони говорять на одній мові. Йому здалося, що він зрозумів, що мав на увазі британський посол, але він не був упевнений. Сподіваючись, що зрозумів, він відповів: "Йому краще не чекати тут. Ти в біді, і ми теж. Чим більше ми зможемо допомогти один одному, тим більше у нас шансів, вірно?"
  
  "Навряд чи можна з цим не погодитися", - сказав Галіфакс.
  
  "Досить справедливо". Але Джейк не посміхався. Він хмурився. "Ти повинен пам'ятати, що це веде в обох напрямках. Вам потрібно те, що ми знаємо про ракети, - будь-який дурень бачить, що ви цього хочете. Ви хочете отримати, але не хочете віддавати. І я тут, щоб сказати вам, ваша світлість, сер, що це не прокотить ".
  
  Лорд Галіфакс був дипломатом. Якщо прямота Физерстона і образила його, він не подав вигляду. "Запевняю вас, пане президент, я маю намір донести свою точку зору до прем'єр-міністра. Що станеться після цього, залежить тільки від нього ".
  
  Джейк прекрасно знав, що шкуру спустить з будь-якого посла Конфедерації, який перевищить свої повноваження. Справедливості заради, він не міг звинувачувати Вінстона Черчілля за те, що він відчував те ж саме. Але його визначення справедливості було простим. Якщо він отримував те, що хотів, це було справедливо. Щось менше, і інша сторона що-то від нього не приховувала.
  
  Велику частину часу він захоплювався Черчіллем. Як і він, прем'єр-міністр занадто довго був голосом волаючого в пустелі. У певному сенсі, у Черчілля була більш складна робота, ніж у нього. Британії потрібно було турбуватися про боротьбу як з США, так і з Германською імперією.
  
  Але в минулий раз не вторгалися у Британію. Її не роззброїли, і їй довелося починати все спочатку. Все, що вона втратила, - це Ірландію, і те, як ірландці ставилися до своїх давніх повелителям, означало, що їй, можливо, буде краще без цього. З зникненням Ірландії британцям не потрібно було турбуватися про те, щоб тримати під контролем країну, де третина населення ненавиділа інші дві третини. Ірландія тепер перебувала під британським контролем, щоб перешкодити США використовувати її в якості передової бази, але у військовій окупації був зовсім інший набір правил. Лайми були не такі жорстокі з мичанами, як Партія Свободи з неграми-конфедератами, але і вони не терпіли ніякого лайна.
  
  - Скажи йому, щоб не чекав тут, ось і все, - сказав Джейк. - Заради нашого блага.
  
  "Вінстон володіє багатьма якостями, але не нерішучістю. Час від часу він може виявити, що помиляється. Він майже ніколи не відчуває себе невпевнено", - сказав Галіфакс. "Я не знаю, яким буде його відповідь. Я впевнений, що ви отримаєте його в найкоротші терміни".
  
  "Добре. Що-небудь ще?" Джейк теж не вагався.
  
  "Сполучені Штати наживають чималий пропагандистський капітал на тому таборі, який вони захопили в Техасі", - сказав лорд Галіфакс. "Обов'язково було так відкрито знищувати кольорове населення?"
  
  "Знаєте що, ваше превосходительство? Мені насрати, скільки кляті янкі будуть волати з цього приводу". Джейк був неправдивий, але йому було все одно. Він повинен був змусити лайми зрозуміти. "Те, що ми робимо всередині нашої власної країни, нікого, крім нас, не стосується. У нас була проблема з неграми сотні років - ще до того, як ми відокремилися від Англії. Тепер я нарешті щось роблю з цим, і мені дійсно все одно, кому це не подобається. Ми збираємося вийти з цієї війни вільними від ніггерів, або настільки близькими до свободи від ніггерів, наскільки я зможу нас зробити ".
  
  "Ваше рішення ... героїчне", - сказав Галіфакс.
  
  Джейку це сподобалося більше, ніж, можливо, припускав британський посол. Він відчував себе героєм за скорочення кольорового населення КСА. "Клянуся Богом, я виконую свої передвиборні обіцянки", - сказав він.
  
  "Ніхто ніколи не сумнівався у вашій рішучості". Лорд Галіфакс піднявся на ноги. "Якщо ви мене вибачте..." Він покинув кабінет президента.
  
  Коли Лулу заглянула в кімнату після відходу Галіфаксу, Джейк Физерстон запитав: "Хто наступний?"
  
  - Містер Голдман, сер.
  
  - Впусти його, впусти його сюди.
  
  Сол Голдман облисів і погладшав за ті двадцять з гаком років, що Джейк знав його. Це ні до чого не мало відношення. Маленький єврей раніше був неймовірно ефективним директором з комунікацій. Оскільки він це робив, він міг висловити свою думку президента або підійти ближче, ніж більшість доброзичливих прихильників згоди, що оточували Физерстона.
  
  "Я не знаю, як я можу уявити ще якісь втрати в Джорджії", - сказав він зараз. "Люди зрозуміють, що я насвистываю в темряві, що б я не говорив".
  
  "Тоді не кажи нічого", - відповів Джейк. "Просто скажи, що "янкіз" вивергають купу брехні - а це так і є - і залиш все як є".
  
  Голдман схилив голову набік, розмірковуючи. "Це могло б спрацювати ... на якийсь час. Але якщо Атланта впаде, сер, це буде пропагандистська катастрофа".
  
  "Якщо Атланта впаде, це буде клята військова катастрофа, і до біса пропаганду", - сказав Физерстон. "Я не думаю, що це станеться найближчим часом". Він сподівався, що не насвистує у темряві. Новини з Джорджії були поганими і ставали все гірше, незважаючи на осінні дощі.
  
  "Ви знаєте про це більше, ніж я. Я не генерал і не прикидаюся їм", - сказав Голдман.
  
  "Не знаю, чому, чорт візьми, немає", - сказав йому Джейк. "Схоже, кожен чортів дурень в країні хоче вказувати мені, як вести війну. Чому ти повинен відрізнятися?" Він підняв руку. "Я знаю, чому ти не чортів дурень".
  
  "У всякому разі, я намагаюся не бути таким", - сказав Голдман.
  
  "Ти непогано справляєшся. Половина того, щоб бути розумним, - це знати, що ти не дуже розумний", - сказав Джейк. "Багато людей так вважають, бо вони щось знають, вони знають все. А це працює зовсім не так ".
  
  "Я ніколи цього не говорив", - пихато відповів Голдман.
  
  "Так, я знаю", - сказав Джейк. "Ти робиш один".
  
  Наскільки знав Ірвінг Моррелл, він був унікальний серед американських генералів, за винятком, можливо, декількох великих умів, які займають високі посади в Генеральному штабі. Його колеги думали про перемогу в битвах. Після того, як вони виграли один матч, якщо їм це вдавалося, вони турбувалися про наступне.
  
  Моррелл був іншим. Він думав про те, щоб розгромити Конфедеративні Штати Америки. Для нього це було метою. Битви самі по собі нічого не значили. Вони були всього лише засобом, що йому було потрібно для досягнення цієї мети.
  
  В ті часи, коли у CSA ще були солдати в Огайо, він провів на карті розріз, який тягнувся від Кентуккі через Теннессі і Джорджію до Атлантичного океану. Саме туди він прямував зараз. Він мав намір розрізати Конфедерацію навпіл. Як тільки він це зробить, він вважав, що Конфедеративні Штати зроблять те, що робить все, що розрізано навпіл.
  
  Вони помруть.
  
  Питання, обіймав його зараз найбільше, був простий: чи зможе він вийти до океану, не потрудившись спочатку захопити Атланти? Помре чи ворог досить швидко після цього, щоб ризик виправдався?
  
  Він задумливо розглядав мапу. Карта була прикріплена до стіни того, що раніше було кабінетом дантиста в Монро, штат Джорджія, більш ніж у п'ятдесяти кілометрах на схід від Атланти. Він би скористався офісом мера, але пряме влучення з 105-го калібру зробило його більш продувається, ніж йому хотілося б.
  
  У Монро була пара великих хлопкоперерабатывающих заводів, обидва зараз у руїнах. У ньому було кілька прекрасних будинків, побудованих ще до Війни за відділення, обидва вони зараз згоріли. Війна ніколи раніше не приходила в цю частину КСА. Тепер вона була тут і відчувала себе як вдома.
  
  Моррелл неохоче вирішив, що Атланті доведеться загинути, перш ніж він знову піде штурмом на схід. Це давало ворогу дуже хорошу базу для початку контрнаступу проти його флангу, якщо він проігнорує це. Через це місце проходило дуже багато автомобільних і залізних доріг. Він не був настільки впевнений, що його авіація виведе їх всі з ладу, щоб ігнорувати це. Ризикувати - це одне. Нерозумно ризикувати - це зовсім інше.
  
  Він не хотів вриватися прямо в місто. Замість цього він мав намір оточити його. Таким чином, конфедерати не могли вчинити з ним так, як США вступили з ними в Піттсбурзі. Атакуюча армія, яка брала місто квартал за кварталом, засунула свій член в м'ясорубку і провернула ручку.
  
  Ніяка допомога не прийде в Атланту з півночі або сходу, а основна сила CSA перебувала у цих напрямках. Конфедеративні штати були схожі на равлика. У них був твердий панцир, який захищав їх від Сполучених Штатів. Однак, як тільки ви проривалися крізь нього, ви виявляли, що під ним вони м'які і піддатливі. Скільки вони могли привезти з Флориди або Алабами? Цього було недостатньо - у всякому разі, Моррелл так не думав.
  
  Ще тоді, коли він вперше запропонував своє скорочення, Генеральний штаб підрахував, що на це піде два роки, а не один. Коли впала Chattanooga, він сподівався довести, що вони помилялися. Він ще міг би це зробити, але забігати вперед заради швидкості було нерозумно.
  
  - Тоді не роби цього, - пробурмотів він і попрямував до виходу з кабінету. На підлозі валявся диплом стоматолога Тулейнского університету, скло в рамці розбилося вщент. Морреллу стало цікаво, тренується ця людина все ще в Монро або одягнув форму butternut і попрямував до виходу.
  
  Двоє чорношкірих чоловіків з гвинтівками кралися по вулиці. У них були нарукавні пов'язки з написом "США". Білі цивільні, спотикаючись, прибиралися з їх шляху. Вони помахали і кивнули Морреллу: не зовсім в знак вітання, але досить близько. Він кивнув у відповідь. Негритянські партизани теж змушували його нервувати. Але вони до смерті налякали білих конфедератів, і це було добре, і вони знали про те, що тут відбувається, більше, ніж американські війська, що було ще краще.
  
  Іноді вони стріляли першими, не обтяжуючи себе подальшими розпитуваннями. Моррелл був впевнений, що вони вбили кількох осіб, які не заслуговували вбивства. Але скільки негрів, які не заслуговували вбивства, загинуло по всьому CSA? Невелика додаткова помста, можливо, була б занадто поганий, але Моррелл не збирався втрачати через це сон.
  
  За винятком партизан, не так багато негрів залишилося в Монро і його околицях, як і скрізь, куди доходили армії США. Білі люди, здавалося, страждали свого роду колективної амнезією. Найчастіше вони заперечували, що поблизу коли-небудь було багато чорних. У Кентуккі вони говорили, що негри в основному живуть в Теннессі. В Теннессі вони говорили, що негри в основному живуть в Джорджії. Тут, в Джорджії, вони вказали відразу два шляхи: у бік Алабами і Південної Кароліни. Було це виборчої сліпотою, нечистою совістю або і тим, і іншим? Моррелл поставив би на те й інше.
  
  "Молодий чоловік!" Вдовуюча конфедератка накинулася на нього. "Мені треба поговорити з вами, молодий чоловік!"
  
  Моррелл трохи не озирнувся через плече, щоб зрозуміти, кого вона має на увазі. Пару років тому йому перевалило за п'ятдесят, і його обвітрені риси обличчя не здавалися молодими навіть йому самому. Але її сиве волосся і схожі на індичі борідки під підборіддям говорили про те, що вона на деяку відстань випередила його. - Чим можу бути корисний, мем? - запитав він так чемно, як тільки міг.
  
  "Молода людина, я знаю, що ви приїхали зі Сполучених Штатів і тому не знаєте багато про належному поведінці, але я повинна сказати вам, що кольоровим людям в цій країні не дозволяється ходити зі зброєю", - сказала вона.
  
  Він подивився на неї. Він щосили намагався дивитися крізь неї. - Тепер вони тут.
  
  "Чиїми повноваженнями?" запитала вона.
  
  - Мій. Він поплескав по зіркам на своєму гонитві.
  
  "В такому разі тобі повинно бути соромно за себе", - сказала вона.
  
  Його рука сама собою опустилася до пістолета 45-го калібру, який він носив на поясі. "Леді, я думаю, вам краще забратися звідси, поки я не розніс вашу тупу довбешку", - сказав він. "Ви, люди, зробили все можливе, щоб убити кожного негра, якого змогли зловити, і у вас вистачає нахабства говорити мені про ганьбу"...Для вас немає достатньо низького слова ".
  
  "Ну і нахабство!" Наглядачка зірвалася з місця. Реальність ще не настала для неї. Він задавався питанням, настане чи це коли-небудь або може наступити.
  
  У Техасі генерал Доулінг провів місцевих шишок через табір смерті Конфедерації на братське кладовище, щоб вони могли своїми очима побачити, що накоїла їх країна. У деяких з них вистачило порядності покінчити з собою після цього. Інші просто продовжували йти тим же шляхом, що і раніше.
  
  Моррелл пошкодував, що у нього немає такого табору, щоб показати його місцевим. Тоді вони не змогли б знизувати плечима і вдавати, що в цій частині CSA ніколи не було так багато негрів. Але він побоювався, що на наглядачку це не справляє особливого враження. Вона була з тих людей, для яких ніщо не здавалося реальним, якщо це не відбувалося з нею.
  
  Хтось намалював "ЯНКІ ГЕТЬ!" на стіні. Моррелл схопив першого ліпшого солдата. "Принеси трохи фарби, вхопи пару цих придурків і попроси їх прибрати це лайно", - сказав він чоловікові в сіро-зеленій формі. "Якщо вони доставляють тобі неприємності, роби все, що в твоїх силах, щоб привернути їх увагу".
  
  "Так, сер!" - сказав солдат і пішов, щоб подбати про це з усмішкою на обличчі.
  
  Десь на північному сході гуркотіла артилерія. Моррелл схилив голову набік, прислухаючись, оцінюючи. Це були знаряддя конфедерації. Ворог все ще намагався зірвати атаку США і відкинути сили Моррелла тому. Він не думав, що людям Физерстона це вдасться. Незабаром контрбатарейный вогонь або авіаудари змусять цих збройових кроликів з ЦРУ пошкодувати про те, що вони взагалі народилися, і ще більше пошкодувати про те, що намагалися зв'язуватися з армією США.
  
  З того, що бачив Моррелл, єдине, про що шкодували цивільні конфедерації, так це про те, що їх армія не впоралася краще з завданням стримування клятих янкі. Якимось чином це викликало у нього не зовсім щире співчуття.
  
  "Генерал!" Його окликнула інша жінка. Ця була молодою, білявою і гарненькою, досить гарненькою, щоб нагадати йому, як довго він був далеко від Агнес. Вона також виглядала досить розлютованої, щоб гризти нігті.
  
  "Так?" Він давав їй презумпцію невинності так довго, як тільки міг.
  
  "Ці твої ніггери!" - гаркнула вона.
  
  "А що з ними?" Моррелл не хотів, щоб вони вийшли з-під контролю і згвалтували всіх жінок, яких могли зловити. Він міг зрозуміти, чому вони цього хочуть. Він теж міг поспівчувати. Але він не керував мафією. Він керував армією чи намагався це зробити.
  
  "Вони дивилися на мене. Вони дивилися на мене, ухмыляющиеся мавпи", - сказала білявка. "Вам слід було б підійняти їх і відшмагати".
  
  Морреллу знадобилося мить, щоб зрозуміти, що вона абсолютно серйозна. Коли він це зробив, то майже пошкодував, що негри не затягли її в провулок і не зробили найгірше. "З цього моменту все буде працювати по-іншому, так що тобі краще звикнути до цього", - сказав він. "Нікого не б'ють за те, що він дивиться. Чорт візьми, я шукаю прямо зараз. На тебе подивитися, без образ.
  
  "Ну, звичайно". Як це часто буває з гарненькими жінками, вона брала свою привабливу зовнішність як належне. "Але я не заперечую проти цього з твого боку - занадто сильно. Ти янкі, але ти не ніггер".
  
  "Якщо хтось торкається до вас, і вам це не подобається, ви можете скаржитися. Якщо хтось торкається до вас, і вам це не подобається, ви можете скаржитися", - сказав Моррелл. "Але вони можуть дивитися стільки, скільки захочуть".
  
  "Ви хочете сказати, що нічого не зробите з цього приводу?" Блондинка говорила так, наче не могла повірити своїм вухам. Вона виглядала обуреної, майже нудотною.
  
  "Саме це я і сказав", - сказав їй Моррелл.
  
  - Значить, ви, кляті янкі, дійсно тварини. Вона стулила губи, можливо, готуючись плюнути в нього.
  
  "Якщо ти зробиш якусь дурницю, - сказав він, - ти дізнаєшся, що я за тварина. Тобі це не сподобається, обіцяю".
  
  Він не кричав і не бушував. Це ніколи не було в його стилі. Йому і не потрібно було. Він говорив як людина, який мав на увазі саме те, що сказав, і з поважної причини: так воно і було. Місцева жінка перестала виглядати як людина, копящий слину. Вона дійсно виглядала трохи спустошеною. Потім вона взяла себе в руки, кинула "Любителька ніггерів!" йому в обличчя замість слини і гордо пішла. Ф'юрі зобразив витончене рух стегнами. Моррелл захопився цим. Він був упевнений, що негритянські допоміжні сили зробили те ж саме.
  
  Досі негри були йому не дуже потрібні. Мало хто з білих в США користувався ними. Якщо б він побачив пару чорношкірих чоловіків, пялящихся на дупу білої жінки на розі вулиці, скажімо, в Індіанаполісі, це могло б його образити. В Монро, Джорджія? Немає. Насправді він посміхнувся. Вороги його ворогів, безсумнівно, були його друзями.
  
  З настанням темряви бомбардувальники Конфедерації пролетіли над Монро і скинули вибухівку на американських солдатів в місті і його околицях, а також на своїх власних людей. Над Монро висів тонкий шар низьких хмар, так що конфедерати з таким же успіхом могли бомбити наосліп. Вони не могли підійти вдень, якщо тільки не хотіли бути перебитими. На їх місці, припустив Моррелл, він би теж віддав перевагу бомбити наосліп, ніж не бомбити взагалі.
  
  Він отримав попередження за кілька хвилин від приладів Y-діапазону, які помітили, що наближаються бомбардувальники і підняли тривогу до того, як вони почали вивантажуватися. Американські нічні винищувачі також почали оснащуватися установками Y-діапазону. Поки що ці пристрої не були дуже потужними, ні дуже простими у використанні, але вони вже подорожчали нічні операції для CSA. Досить скоро електроніка може зробити нічні рейди такими ж ризикованими, як і денні.
  
  Скорчившись в траншеї, коли навколо нього падали бомби, Моррелл міг передбачити день, коли жодна зі сторін на полі бою не зможе нічого приховати від іншої. Як би ви тоді вели війну? Ви могли б бути настільки сильні, що перемогли б свого ворога, навіть якщо б він побачив, що у вас на думці. Ви могли б, так, але це було б нелегко або неекономічно.
  
  Або ви могли б змусити його думати, що всі ваші химерні приготування означають одне, а потім піти і зайнятися чимось іншим замість цього. Моррелл кивнув сам собі. Якщо б у нього були свої барабани, він зіграв саме так. Якщо б ворог продовжував витріщатися на мис, він не помітив би меча, поки не стало занадто пізно. Таким чином ти врятував своїх людей і материальчик ... якщо б зміг це зробити.
  
  Пролунав сигнал "Все чисто". Моррелл вибрався з траншеї і повернувся до своєї ліжку. Він не знав, якої шкоди завдали конфедерати. Можливо, який-то - можливо, не дуже великий. Без сумніву, вони позбавили багатьох американських солдатів нічного сну. Це теж мало значення, хоча ні одна цивільна особа, яка не прокидалося після повітряного нальоту, не подумав би так. Моррелл позіхнув. Його очі заплющилися. Повітряний наліт чи ні, конфедерати не вичавили з нього більше сорока п'яти хвилин.
  
  Джонатан мосс був у бігах з тих пір, як торнадо дозволив йому вирватися з табору для військовополонених в андерсонвилле. Приєднання до банди негритянських партизан Спартака завадило конфедератам схопити його (це також завадило партизанам застрелити його та Ніка Кантареллу). Але приєднання до них також гарантувала, що він залишиться в бігах.
  
  Американські війська були вже недалеко. Гуркіт артилерії та глухі розриви бомб долинали з півночі вдень і вночі. Втекти до військ зі свого боку було б простіше простого ... якби не Бог знає, скільки дивізій кращих солдатів Джейка Физерстона стояло між ним і ними.
  
  "Ми повинні сидіти тихо", - говорив Спартак своїм людям знову і знову, вірна ознака того, що вони не хотіли його слухати. "Ми повинні. Досить скоро вони прийдуть до нас. Тоді ми станемо справжніми вільними людьми. Ми вільні у Лас-Вегасі ".
  
  Мосс і Кантарелла перезирнулися. Мосс сумнівався, що це буде так просто. Судячи з піднятою брови офіцера піхоти з Нью-Йорка, він теж.
  
  І, як би їм не хотілося, щоб це було не так, вони виявилися праві. Довгий час сільська місцевість в сотні миль на південь від Атланти була військовим захолустьем: арахісові ферми і бавовняні поля, які патрулюються - якщо вони патрулювали - нерішучими мексиканськими солдатами і ополченцями, чия витривалість і майстерність не відповідали їх завзяттю. Іншими словами, хороша партизанська країна.
  
  Не більше. З вторгненням США до північної Джорджії, з загрозою Атланті, південна Джорджія раптово перетворилася у військову зону. Табори і склади припасів розросталися, як поганки після дощу. Колони вантажівок і потяги доставляли припаси і солдатів на фронт.
  
  Все це давало групі Спартака та іншим чорним партизанам все ще чинні шанси, яких у них ніколи раніше не було. Якщо вони замінували дорогу і затримали колону вантажівок, якщо вони випустили кулеметні черги по наметовому містечку посеред ночі, вони дійсно завдали шкоди військовим зусиллям Конфедерації. З усього, що Джонатан Мосс почерпнув з новин і чуток, які він зібрав, Конфедеративні Штати не могли дозволити собі навіть укусів бліх у себе на дупі. У них і так було дуже багато проблем прямо перед ними.
  
  Ворог, здавалося, відчував те ж саме. Коли партизани Спартака завдали удар, люди в баттернате кинулися на них з люттю, якої вони раніше не бачили. Якби Спартак не бився в країні, яку він знав краще, ніж ворог, конфедерати швидко знищили б його загін. Як би те ні було, його люди вибралися з лісу на болото, на полпрыжка випередивши своїх переслідувачів.
  
  Мосс по-новому оцінив опосума, білку і черепаху. Негри називали один вид довгошиїх черепах курячими черепахами, ймовірно із-за їх смаку. Мосс не міг розгледіти подібності. Втім, він не витрачав багато часу на скиглення; будь-яке м'ясо в його череві було краще, ніж ніякого.
  
  Одного разу втомленим ввечері, дивлячись на те, що від нього залишилося, він сказав: "До війни у мене був великий живіт. Коли-небудь я хотів би обзавестися ще одним".
  
  "Дещо з того лайна, яке ми їмо, надає армійському пайку приємний вигляд", - погодився Нік Кантарелла. "Не знаю, чи міг би я сказати про це що-небудь гірше".
  
  В очах Спартака промайнуло веселощі, коли він переводив погляд з одного білої людини на іншого. "Мені дуже шкода заподіювати вам незручності, джентльмени, дуже шкода", - сказав він. "Якщо ти знаєш, де у нас є реберця і біфштекси, співай".
  
  "Стейк! Господи!" Кантарелла почав сміятися. "Я навіть перестав думати про стейку. Який, чорт візьми, в цьому сенс?"
  
  "Як щодо пайків Конфедерації?" Запитав Спартак, насмішка зникла з його голосу.
  
  Почувши зміна тону, Мосс насторожився. "Що ви маєте на увазі, бос?" - запитав він.
  
  Спартак посміхнувся; йому подобалося чути, як білі люди в його групі визнають, що він перевершує їх за рангом. "Америкус передав їм це нове сховище", - сказав він.
  
  "Думаєш, ми зможемо потрапити до нього?" Запитав Кантарелла.
  
  "У будь-якому разі, сподіваюся на це", - відповів Спартак. "Я досить добре уявляю, де вони зберігають консервні банки. Бачиш, ось що у мене на думці ..."
  
  Він малював палицею на брудній землі. Він не став би так багато пояснювати іншим неграм, але він думав про втекли американських солдатів як про військових професіоналів і цінував їхню думку. З Ніком Кантареллой це було виправдано. Мосс знав, що для нього це було набагато менш важливо.
  
  Він слухав Спартака і намагався виглядати мудрим. У Кантареллы, чорт візьми, була пара пропозицій, які змусили лідера партизан захоплено кивнути. "Так, ми це робимо", - сказав Спартак. "Ми впевнені, що цього не зробимо. Виродки Физерстона, вони не знають, в який бік їм треба тікати ".
  
  "В цьому і полягає ідея", - сказав Кантарелла. "Якщо вони підуть в декількох неправильних напрямках, нам буде легше вибрати правильне".
  
  Партизани завдали удару вночі. Вони залишалися в укритті, поки сонце стояло в небі. Роблячи що-небудь інше, вони напрошувалися на розправу. Негр кинув гранату на склад з півночі, в той час як інший чорношкірий відбивався Тредегаром, намагаючись розворушити мурашник.
  
  Вони теж це зробили. Залунали пронизливі свистки. Люди закричали. Солдати кинулися в погоню за неграми. Мосс сподівався, що у партизанів були чудові укриття або швидкі ноги.
  
  Як тільки конфедерати прийшли в себе по-справжньому, з заходу загуркотів кулемет партизан. Нік Кантарелла нарешті переконав стрілка стріляти короткими чергами, а не вичавлювати стрічку з набоями за раз. Це зробило зброя набагато ефективніше й точніше.
  
  Хтось всередині складу з припасами крикнув: "Давайте візьмемо цих єнотів, чорт візьми! Вони приходять сюди, вони дають нам шанс знищити їх. Нам краще не витрачати його даремно." Пішли вигуки з наказами. Офіцер - він явно був одним з них - знав, що робить, і як змусити своїх людей робити те, що він хотів.
  
  Пролунав крик сказав, що принаймні одна кулеметна куля влучила в ціль. Конфедерати відкрили у відповідь вогонь. Вони також почали рух проти кулемета. Кілька чорних стрільців, розміщених біля важкого знаряддя партизан, перешкодили цьому. Вони були більш мобільні, ніж кулеметний розрахунок, і піднесли нападникам CS кілька неприємних сюрпризів.
  
  Але найбільший сюрприз, який задумали партизани, був піднесений з далекої сторони складу постачання. Як тільки конфедерати були щільно втягнуті в бій на заході, Спартак свиснув іншим музикантам і сказав: "Вперед!"
  
  Як це бувало завжди, коли Джонатан Мосс вирушав у бій, серце його шалено калатало. Він стиснув свій "Тредегар" і рвонувся вперед. Кусачки перерізали колючий дріт навколо складу. Склад припасів був новим і знаходився в тилу. У конфедератів не було ні часу, ні сил захищати його так, як вони це зробили б ближче до фронту.
  
  "Тут не можна стріляти, пам'ятай - без крайньої необхідності", - тихо крикнув Спартак. "Входиш і виходиш як можна швидше, як ніби ти трахкався з її татусем, сплячим поряд з тобою". Судячи з того, як деякі негри сміялися, вони робили щось подібне.
  
  У більшості з них були гвинтівки, пістолети або пістолети-кулемети. Однак замість цього троє або четверо штовхали тачки. Мосс не міг уявити собі більш простого бойової зброї. Але людина з тачкою міг перевезти набагато більше їжі, ніж той, кому доводилося нести скриньку в руках або на спині.
  
  "Що за чорт?" зателефонував спільник - негри не були такими тихими, щоб залишитися непоміченими.
  
  "Ми тут в патрулі", - сказав Мосс, щосили намагаючись імітувати південний акцент. "Якого біса ти не прагнеш цих чортових ніггерів?"
  
  - Е-е... вже йду, сер.
  
  Мосс почув швидко віддалялися кроки. Він знав, що йому краще не сміятися вголос. В його власних вухах він зовсім не скидався на спільника. Але він говорив як білий чоловік, і солдатові і в голову не приходило, що він зіткнеться тут з чортовим янкі. Для нього будь-який, хто звучав як білий, повинен був бути на його боці, і кожен, хто звучав як авторитетний білий, повинен був мати право наказувати йому.
  
  - Як тобі подобається бути офіцером Конфедерації? - Прошепотів Нік Кантарелла.
  
  "Чудово, за винятком того, що ці виродки мені не платять", - прошепотів у відповідь Мосс.
  
  "Чорта з два, вони цього не зроблять", - сказав Спартак. "Ми зараз на виграші. Там, хлопці, хапайте мерзотника!"
  
  Негри кинулися в намет, яка вкривала ящики з пайками від негоди. Тихі удари сповістили про те, що кілька ящиків повантажили на вози. З'явилися партизани, їх посмішки були найпомітнішою рисою в них.
  
  Потім пролунав постріл. "Господи Ісусе, ми зловили курячих злодюжок!" один із спільників закричав.
  
  Миттю пізніше один з викрадачів курчат вистрілив у нього. "Провалюй!" Сказав Спартак - безсумнівно, це був самий короткий наказ, який Мосс коли-небудь чув. До того ж, він як раз відповідав обставинам.
  
  Стріляючи на ходу, партизани відступили зі складу. Люди з рушницями і автоматами прикривали відхід тачок. Коли куля влучила в ціль з вологим шлепающим звуком, тягач впав. Нік Кантарелла схопився за ручки тачки і знову штовхнув її з місця.
  
  Вони вибралися зі складу припасів і повернулися в ліс. Найбільше Мосса турбувало, що конфедерати наполегливо переслідувати його, але вони цього не зробили. "Чорт, вони і так зробили більше, ніж я припускав", - сказав Кантарелла. "Це війська тилового ешелону, клерки і вантажники в формі. Якщо б вони хотіли щось переплутати, вони були б у перших рядах ".
  
  "Напевно", - сказав Мосс. "Я не скаржуся, повір мені".
  
  Кантарелла обдарував його подобою усмішки. "Не думав, що ти такий. Те, що ти зробив, щоб тримати одного мудака подалі від нашої дупи, було розумно ".
  
  "Спасибі". Похвала від іншого армійського офіцера завжди піднімала настрій Моссу. Це змушувало його відчувати себе справжнім солдатом, а не пілотом, застряглим в епіцентрі наземної війни, яку він не розумів - ким він і був.
  
  Як тільки партизани залишили склад, Спартак кинув тачки. Його люди бурчали, але він тримався твердо. "Повинен це зробити", - сказав він. "В іншому випадку, ці колеса вкажуть цим горіховим виродків на кожне місце, де ми були. Від слідів позбутися набагато складніше, ніж від слідів ніг".
  
  Мосс і Кантарелла по черзі грали в в'ючної мула разом з усіма іншими. Біла шкіра не давала їм тут ніяких особливих привілеїв. Якщо б вони спробували претендувати на які-небудь з них, то довго б не протрималися. Мосс задумався, чи вистачило б у спільників, які опинилися в подібних обставинах, розуму зрозуміти це. Після того, що він побачив у Джорджії, він би на це не поставив.
  
  Його спина нила від того, що він тягнув - тягав, як вони говорили, сюди - важкий ящик. Він був найстаршим у загоні партизан. Спартак, який був сержантом Конфедерації під час Великої війни, був на кілька років молодший за нього, але Спартак був командиром. Ніхто не очікував, що він буде приносити.
  
  Здавалося, минула вічність, перш ніж негри і американські солдати, яких вони прихистили, повернулися в болотисте притулок, з якого вони почали. І then...to переможцям дісталася видобуток. "Давайте їсти!" Сказав Спартак, і вони поїли.
  
  Військовим пайкам C. S. було про що розповідати. Під час перемир'я, щоб забрати поранених, солдати Конфедерації обмінювали тютюн і каву своїм американським колегам на консерви, вироблені в США. А американські пайки, як Мосс дуже добре знав, не зупинять "Уолдорф" найближчим часом.
  
  Але жирний хеш і солона юшка наповнили шлунок. Останнім часом Мосс дуже часто терся про його хребет. Він був вражений тим, скільки банок м'яса йому вдалося проковтнути ще до того, як він почав наповнюватися.
  
  "Блін, у мене таке відчуття, ніби я проковтнув лікарський кулька", - сказав Нік Кантарелла через деякий час.
  
  "Так, я теж", - сказав Мосс. "Мені це подобається".
  
  Він закурив сигарету, як зробив би після вишуканої вечері в модному ресторані. Він вдосталь наївся, і в цю хвилину в нього ніхто не стріляв. Як життя могла стати краще?
  
  Водій C incinnatus хотів пройтися з важливим видом вулицями Эллиджея, Джорджія. Пихатість була не в моді, коли ходиш з тростиною і хромаешь, але йому все одно цього хотілося. Як міг чорношкірий чоловік з США не захотіти виставляти себе напоказ в маленькому містечку, що його країна відібрала у Конфедерації?
  
  Ось і я! йому захотілося закричати. Та що ви, виродки, збираєтеся з цим робити? А білі Эллиджея ні чорта не могли вдіяти, якщо тільки не хотіли, щоб армія США наступала на них обома ногами.
  
  Село здавалася досить приємною, з заросла травою міською площею, центром якої був кам'яний фонтан. Поблизу росли яблуневі та персикові гаї; Цинциннат чув, що в прилеглому струмку ловлять форель і окуня першокласно. Эллиджей, ймовірно, створив гарне місце для життя ... для білих.
  
  Проте всякий раз, коли місцеві жителі бачили Цинцинната, їх поведінка викликала у нього мурашки. Вони дивилися на нього так, немов він був рідкісним тваринам у зоопарку - скажімо, ожилим мандрівним голубом. Вони не думали, що в цих краях залишилися негри, і не потрудилися приховати свого подиву.
  
  - Що ти тут робиш? - запитав сивочолий чоловік у комбінезоні, що поглинає величезну порцію їжі.
  
  "Водив вантажівку для Сполучених Штатів Америки", - гордо відповів Цинциннат. "Допомагав армії рознести всю цю білу шваль Конфедерації до чортів собачим".
  
  Він думав, що грузин проковтне тютюнову жуйку. "Ти не можеш так говорити! Тебе слід було б підійняти, ти це знаєш?"
  
  Разом з тростиною Цинциннат носив пістолет-кулемет, який ніколи більше не знадобиться солдату Конфедерації. Він махнув їм. "Ти спробуєш, дядько, і це буде остання дурість, яку ти коли-небудь зробиш".
  
  "Дядько? Дядько?" Це розлютило білої людини настільки, наскільки Цинциннат на це сподівався. Так білі Конфедерації називали негрів, дуже старих, щоб їх називали хлопчиками. Кинути це в обличчя місцевому жителю було чудово. "Ви не можете так зі мною розмовляти! Я поговорю з вашим офіцером, клянуся Богом, і він навчить вас повазі".
  
  Цинциннат розсміявся йому в обличчя. "Ти ворог, дядько, і ми перемогли тебе. Нам не потрібно витрачати повагу на таких, як ти".
  
  Бурмочучи щось собі під ніс, місцевий житель почимчикував геть. Цинциннат сподівався, що він все-таки поскаржився армійського офіцера. Так йому і треба - не так? Цинциннат спробував уявити, що скаже йому офіцер. Він не міг, не в деталях, але це зводилося б до "Круте лайно, приятель". А тепер відвали і залиш мене в спокої. Він був упевнений в цьому.
  
  Технічно Цинциннат навіть не служив в армії. Військово-морський флот США приймав негрів, а Армія - немає, хоча він чув розмови про те, що це може змінитися. Якби це сталося, це мало б значення для його сина, але не для нього. Він був занадто дорослим і не в тій формі, щоб проходити медогляд.
  
  Але він все ще міг водити вантажівку. Багато водіїв були цивільними особами похилого віку, багато з них з не зовсім інвалідизуючими ранами, отриманими під час Великої війни. Вони звільнили молодих, більш здорових чоловіків, щоб вони вирушили на фронт і билися. І коли бойовики Конфедерації напали на них, вони показали, що всі ще знають, що робити зі зброєю в своїх руках.
  
  Коли Цинциннат вперше зголосився сісти за кермо після повернення на територію США, у нього був пістолет 45-го калібру. Він поплескав по потворному, функціональним пістолета-кулемета майже з такою любов'ю, яку міг би проявити до своєї дружини. Елізабет витягла його з декількох важких ситуацій, як і трофейна фігура Конфедератів. І він не став заперечувати.
  
  105-я американська авіабаза на північ від Эллиджея з гуркотом ожила. Хтось-можливо, спостерігач на легкому літаку - повинно бути, побачив, що конфедерати щось замишляють. Якщо пощастить, гармати знищать все, що б це не було. Незабаром артилерія Конфедерації, ймовірно, теж відкриє вогонь і покалічить або вб'є кількох американських солдатів. На війні завжди багато свіжого м'яса з обох сторін.
  
  Американські війська могли просунутися далі на схід від Эллиджея, але навряд чи вони найближчим часом просунуться далі на північ. Вони утримували цю частину Джорджії в основному для того, щоб не дати противнику перекинути підкріплення в бік Атланти. Вони більше нічого цього не хотіли - вони були щитом, а не мечем.
  
  Водії самі охороняли свої вантажівки. Кілька чоловіків, які не були на посту, сиділи навколо звільненого карткового столу і грали в покер. Солдати, ймовірно, сіли б на землю, але старикашкам зі старими ранами і безліччю інших болячок було незручно. У горщик посипалися зелені купюри США та коричневі банкноти C. S. У них були добродушні спори - а деякі і не дуже добродушні - про те, чого варті гроші Конфедерації. Прямо зараз, з вкрай неофіційного обмінним курсом водіїв, за один зелений долар можна купити близько 2,75 долара в коричневій папері.
  
  "Дзвони", - сказав Хел Вільямсон. За мить один Цинцинната вилаявся, коли його "три сімки" поступилися "дев'ятці" поспіль.
  
  "Приїжджай до папи". Інший водій загреб банк.
  
  Вільямсон піднявся на ноги. "Ну, це приблизно стільки грошей, скільки я можу дозволити собі втратити, поки дядько Сем не дасть мені ще", - сказав він.
  
  Один з кибицеров сів на складаний стілець, який він звільнив, і дістав товсту пачку зелених і коричневих банкнот. "Я тут не для того, щоб втрачати гроші", - оголосив він. "Я збираюся виграти собі ще трохи".
  
  "Еміль тут. Ми можемо почати прямо зараз", - сказав інший гравець в покер. Хлопець з рулоном зробив йому знак рукою. Інший чоловік повернувся до Цинциннату. "Як щодо тебе, приятель? У тебе є який-небудь джекпот, який марнує дірку у твоїй кишені?
  
  "Неа", - сказав Цинциннат. "Не грай досить часто, щоб досягти успіху в цьому. Недостатньо любиш грати, щоб досягти успіху в цьому. Так чому я повинен спускати свої гроші в унітаз?"
  
  "З-за того, що у мене є внуки, яким потрібні туфлі?" припустив чоловік, який сидить за картковим столом. "У цій грі нам потрібні лохи - я маю на увазі, крім Еміля".
  
  "Ти побачиш, хто з нас лох", - сказав Еміль. "Ти теж пошкодуєш, коли дізнаєшся".
  
  "Якщо ти в чомусь не сильний, навіщо це робити?" Цинциннат сказав.
  
  "Ну, там завжди бля", - відповів інший водій, чим викликав сміх.
  
  "Може бути, ти в цьому не сильний", - сказав Цинциннат, чим ще більше розлютив його. "Що стосується мене, то я знаю, що я там роблю".
  
  "Це говорить про багато що", - сказав Вільямсон.
  
  Відповідна усмішка Цинцинната була кривої. Навіть його приятелі, здавалося, дивувалися, коли він стримувався у подшучивании, або не боявся, коли в нього стріляли, або взагалі поводився як чоловік, а не так, як, на їх думку, повинен вести себе ніггер. Це могло б бути забавно, якби не було так сумно. Це були громадяни США, чоловіки з країни, де негри в основному мали ті ж законні права, що і всі інші, і вони думали - або, принаймні, десь в глибині душі відчували, що він повинен бути дурним блазнем.
  
  А як щодо білих в Конфедеративних Штатах? Його губи стиснулися, усмішка зникла зовсім. Він знав відповідь на це питання, занадто добре знав. Вони думали, що негри настільки нижче звичайних людей, що позбувалися від них без жодних докорів сумління. А що б сказав з цього приводу місцевий житель у комбінезоні? Він, напевно, сказав, що негри Конфедерації самі напросилися.
  
  - Та хрін з ним, - пробурмотів Цинциннат.
  
  - Хто? Долф там? Вільямсон кивнув у бік гравця в покер, який ходив взад-вперед з Цинциннатусом. - Що він з тобою зробив?
  
  "Ні, не Долф. Цей тупоголовый селюк, з яким я розмовляв у місті, - відповів Цинциннат, навіть не помічаючи, що він паплюжить Конфедерата тим же лайкою, яке білі в CSA використовували проти чорних. "Він вважав мене нахабою. Якщо б я був дійсно нахабою, я б пристрелив цього сучого сина".
  
  "Ймовірно, невелика втрата", - сказав Вільямсон. "Нам доведеться вбити багато цих засранців з Конфедерації, щоб налякати інших і змусити залишити нас у спокої". Знову ж таки, білі Конфедерації могли б говорити про негрів так само.
  
  На наступний ранок солдати занурили ящики з 105-мм снарядами в кузов вантажівки Цинцинната. Конвой, у складі якого він був, з гуркотом рушив на північ, щоб поповнити запаси знарядь, які напередодні вели вогонь по конфедератам. Артилерійська позиція перебувала всього в декількох милях звідси. Тим не менш, разом з вантажівками прибутку напівгусеничний автомобіль і три броньованих автомобіля. Ніхто в Эллиджее, здавалося, не горів бажанням протистояти зібраної могутності армії США, але в сільській місцевості все було по-іншому. Воно кипіло бунтом.
  
  Двоє бушвакеров відкрили вогонь з підліска, який ріс дуже близько до узбіччя дороги, перш ніж колона проїхала половину шляху. Одна куля розбила лобове скло вантажівки. Інший проколов шину. Броньовики поливали кущі кулеметним вогнем. Цинциннат не бачив ніяких дульных спалахів. Він міг би посперечатися, що солдати в броньовиках теж цього не бачили.
  
  Одна з цих машин залишилася, щоб допомогти водієві вантажівки зі спущеною шиною поміняти колесо - і захистити його від нових куль, поки він працює. Цинциннат сподівався, що з водієм все буде в порядку. Він повинен був продовжувати шлях сам. Він хотів би, щоб бочка з ціпом йшла попереду конвою. Таким чином, це, імовірно, підірвав би будь фугаси до того, як вони підірвали б людей. При таких обставинах...
  
  Як би те ні було, вони ні з ким не зіткнулися. Цинциннат вирішив, що конвою пощастило. Він також вирішив, що немає ніякої гарантії, що на зворотному шляху пощастить знову. Хто міг здогадатися, що роблять незгодні або вперті цивільні особи, поки ніхто в сіро-зеленій формі не може їх бачити?
  
  Збройові кролики вивантажували ящики. "Ми влаштуємо їм пекло", - пообіцяв один з них. Цинциннат кивнув, але артилеристи нічого не могли вдіяти з ворогами, які, швидше за все, могли заподіяти йому шкоду.
  
  Він пошкодував, що не може залишитися у збройових ям. Волоцюги сюди не забрідали. Але потім, коли він їхав назад у Эллиджей, він почув позаду себе гуркіт грому. Погляд в дзеркало заднього виду підказав йому, що артилеристи помітили це. Куди б ти не пішов, що б ти не робив, війна протягне руку, схопить тебе вкусить.
  
  Снайпери зробили кілька пострілів по вантажівкам на зворотному шляху на склад. Коли вони добралися туди, один з водіїв сказав: "Вам, хлопці, доведеться допомогти мені вибратися з кабіни. Вони потрапили мені в коліно.
  
  "Господи, Горді, чому ти не кричиш щосили?" - запитав інший водій. "Як, чорт візьми, ти повернувся?"
  
  Горді почав сміятися, щоб обігнати групу. "З-за того, що я втратив цю ногу в 1915 році", - відповів він. "Виродки зіпсували суглоб у моїй штучної нозі, але це все".
  
  - Як ти витискав зчеплення без колінного суглоба? - Запитав Цинциннат.
  
  "Схопив ногу рукою і натиснув на присоску", - сказав Горді. "Це було негарно. Не думаю, що я добре попрацював зі своєю трансмісією. Але кого це хвилює? Я повернувся. Звичайно, нога без суглоба - просто мотлох. Краще знайди мені інвалідне крісло або які-небудь милиці - я нікуди без них не піду ".
  
  У "Цинциннате" було багато деталей, які працювали не так добре, як слід було б. Тим не менш, він не був абсолютним невдахою і ніколи б не подумав, що втрата ноги може виявитися удачею для кого-то. Якщо вони вже доставили тебе туди одного разу, вони не зможуть зробити цього знову.
  
  На складі були і інвалідні крісла, і милиці. Цинцинната це не здивувало, хоча і засмутила. Скалічені люди були побічним продуктом війни. Сильні світу цього розуміли це.
  
  Нога Горді вирушила на ремонт. Техніки, які займалися подібними речами, теж були необхідні. Коли ногу повернули, інвалід був сповнений похвал. "Таке відчуття, що я тільки що отримав нові свічки запалювання на свій Ford", - сказав він. "Шарнір став більш гладким і працювати з ним легше, ніж коли-небудь раніше, я думаю. До того ж, він став тихіше". Він як і раніше ходив переваливающейся ходою, як п'яний моряк, але так робили всі, хто втратив ногу вище коліна. Перекат зафіксував суглоб до наступного кроку. Цинциннат також подумав, що штучна нога тепер працює тихіше, ніж раніше.
  
  За винятком настирливого вогню, коли він вів свої маршрути, все здавалося досить тихим. Його занесло на задвірки війни. Частина його хотіла робити більше. Решта - більша частина - думали, що ця деталь відірвалася від свого дерева.
  III
  
  Джорджу Эносу-молодшому сподобалося повертатися на Східне узбережжя. Коли "Джозефус Деніелс" зайшов на Бостонську військово-морську верф для ремонту або поповнення запасів - або навіть для доставки посилки, - у нього з'явився шанс на свободу, шанс побачити свою дружину і дітей. На відміну від більшості моряків, він вважав за краще отримувати задоволення будинку, а не відкладати гроші в якомусь брудному борделі й спати з дівчиною, яка, ймовірно, більше цікавилася поточним кросвордом, ніж їм самим.
  
  Це не заважало йому час від часу лягати з повією. Всякий раз, коли він це робив, він відчував себе винуватим. Це, в свою чергу, означало, що на волі він випив більше, ніж випив б в іншому випадку. Він не міг напитися настільки, щоб перестати відчувати себе винуватим, що не заважало йому намагатися.
  
  Коли він приїхав до Бостона, йому не потрібно було турбуватися про це. Він міг лягти в ліжко з Конні з чистою совістю. І, перебуваючи так довго далеко від дому, він щоразу відчував себе молодоженом. Більшості його одружених приятелів теж не пощастило роздобути теплу, бажану, симпатичну рудоволосу дівчину.
  
  "Я хочу, щоб тобі не доводилося виїжджати", - сказала вона, чіпляючись за нього руками і ногами в ніч перед тим, як він повинен був повернутися на борт свого корабля. Коли вона поцілувала його, він відчув смак сліз на її губній помаді.
  
  "Шкода, що мені теж не треба йти", - відповів він. "Але якщо я спробую втекти, то потраплю в береговий патруль, а потім і на гауптвахту. Вони б і мене понизили до третього матроса. Ти борешся з Військово-морським флотом, ти б'єшся із-за своєї ваги ".
  
  "Я знаю", - сказала вона. "Але..." Вона не стала продовжувати, та й не потрібно було. Але мова йшла про бомби, торпедах, мінах і все інше, що могло означати, що це була остання свобода, яку Джордж коли-небудь отримував. Вона притиснулася до нього міцніше, ніж коли-небудь.
  
  Він виявив, що знову опинився на висоті положення, що говорило про те, скільки часу пройшло з моменту його останньої волі. У свої тридцять з невеликим він робив це не так автоматично, як колись давно. - Привіт, дитинко, - сказав він. - Привіт.
  
  "О-О-О", - сказала Конні, коли він увійшов у неї, - швидше зітхання, ніж слово. Він не був упевнений, що зможе фінішувати знову так скоро після минулого разу, але він скінчив, через мить після того, як вона ахнула і затремтіла під ним. Але потім вона знову почала плакати. "Я не хочу, щоб ти йшов!"
  
  - Я теж не хочу. Але я повинен. - Він погладив її по волоссю і поцілував в улоговинку на плечі, і від усього цього стало тільки гірше, а не краще.
  
  Нарешті, виплакатися, вона потягнулася за серветкою і высморкалась. "Добре, що світло вимкнений", - сказала вона. "Я, мабуть, жахливо виглядаю".
  
  "Для мене ти завжди виглядаєш добре", - сказав він, і це знову змусило її заплакати.
  
  Він і сам був недалекий від того, щоб не розридатися, але не став. Через кілька хвилин він дійсно заснув. Конні не могла дражнити його з цього приводу, тому що сама вже почала дихати глибоко і повільно.
  
  На наступний ранок вона нагодувала його величезною тарілкою яєчні з беконом. Те, як хлопці дивилися на це, говорило про те, наскільки це було незвично. Вони їли вівсянку, збираючись до школи. Конні теж їла вівсянку і пила каву, пахне підгорілими корінням. - Так погано розподіляють? - Запитав Джордж.
  
  "Ну, це недобре - це точно", - відповіла його дружина. "Для нас краще, ніж для багатьох інших. Я знаю людей на пристані Ти, так що можу дістати для нас риби. Ми втомилися від цього, але це краще, ніж обходитися без цього ".
  
  "Звичайно". Джордж згадав, як його мати говорила про те, щоб робити те ж саме під час останньої війни. По всій країні, без сумніву, люди робили все можливе, щоб вижити.
  
  Що Джордж міг зробити, так це взяти на плече свою спортивну сумку, поцілувати Конні і дітей на прощання і попрямувати до найближчої станції метро. Коли він знову виринув, то був на іншій стороні "Чарльза", в полуквартале від Бостонської військово-морської верфі.
  
  Його і сумку обшукали, перш ніж охоронці не впустили його. "Гаразд, ти не бомба для людей", - сказав один з чоловіків.
  
  "Це трапилося тут?" Запитав Джордж.
  
  "Не тут, у Скотленд-Ярді, немає, але в Нью-Йорку це було чертовски точно. Двічі", - відповів охоронець.
  
  - Господи! - Вигукнув Джордж. - Ніхто і ніде більше не в безпеці. Я б вважав за краще вийти в море. Принаймні, там я знаю, хто на моїй стороні, а хто ні. Кивнувши, охоронець махнув йому рукою, щоб він йшов далі.
  
  Зброярі доставляли ящики з боєприпасами на борт "Джозефуса Деніелс". Вони були красномовно непристойними, творчо непристойними. Джордж чув це раніше від людей з особливо небезпечними професіями. Це дало їм запобіжний клапан, який вони не могли знайти ніяким іншим способом. Він зробив паузу не тільки для того, щоб дати їм простір, але і для того, щоб захопитися їхніми образами. Він думав, що чув усе, але вони показали йому, що він помилявся.
  
  Він майже пошкодував про це, коли вони закінчили і пішли по пірсу. - Дозвольте піднятися на борт? - Дозвольте піднятися на борт? - покликав він, ступивши на трап есмінця супроводу.
  
  "Згоден", - відповів Тед Уолтерс, який чергував на палубі офіцер. Після офіційної відповіді він достатньо пом'якшав, щоб запитати: "Ліберті влаштовує?"
  
  "Так, сер", - сказав Джордж. "Діти ростуть як бур'яни. Конні пісяє і скаржиться на нормування, але вона впевнена, що їх годують". Він повернувся, щоб отсалютовать прапору на кормі.
  
  "Що ж, це добре". Усмішка на обличчі УДА говорила про те, що він знав, що Джордж і Конні не витрачають весь свій час на розмови про пайки. Він був молодшим самого Джорджа. Швидше за все, він теж не витрачав весь свій час на роздуми про спорядження для далекобійників. Він продовжив: "Що ж, заховайте своє спорядження внизу і знову звикайте до корабля. Вам краще... Ми виходимо в море завтра вранці, рано і, - він подивився на хмарне небо, - не надто яскраво.
  
  "Є, сер". Після його власної квартири приміщення на нижніх палубах були грубим нагадуванням про те, що він знову в лапах військово-морського флоту. Все було тісним і смердючим. Замість ліжка, яку він міг ділити з дружиною, у нього був гамак у відсіку, повному страждають на хропіння і пукающих матросів. Якщо б він спробував перевернутися, то випав би.
  
  Якийсь пацан хвалився, скільки разів він займався цим в публічному домі. Тільки пара хлопців слухали його неуважно, і, схоже, їх більше цікавило, якою він брехун. Джордж думав про те ж. Будь-хто, хто хвалився тим, яким чудовим коханцем він був, повинен був брехати, навіть якщо він не знав про це.
  
  Ще одним розчаруванням стало чау-чау: щось на зразок хеша і комковатого картопляного пюре. Конні посоромилася б виставляти на стіл такі помиї, якими б поганими не були норми харчування. Однак кава була краще, ніж у неї. Флот і армія отримували більшу частину цих зерен, які надходили в США; цивільним доводилося задовольнятися ерзацом.
  
  Може бути, тому, що він пару днів обходився без справжньої кави, і це вдарило по ньому сильніше, коли він випив його знову, може бути, тому, що його зіпсував власний матрац, йому було страшенно важко заснути тієї ночі. Він знав, що вранці буде хитатися, як зомбі, але все одно лежав у гамаку, втупившись в сталевий стелю, розташований недостатньо високо над його головою.
  
  Пілот провів "Джозефуса Дэниэлса" через мінні поля, захищали Бостонську гавань від ворожих підводних човнів. Інший знову вивів її з води. Невеликий патрульний катер пішов за есмінцем супроводу, щоб забрати пілота і доставити його назад. Джордж залишався на своїх 40-мм установках ще довго після того, як пілот пішов. Сильні світу цього встановили знаряддя для стрільби по літакам, але вони також могли творити жахливі речі з підводними човнами, вимушеними спливати на поверхню.
  
  "У нас нове завдання". Голос Сема Карстена лунало з динаміків. Джорджу все ще здавалося дивним, що він зустрів чоловіка, який тепер є його шкіпером, коли був дитиною в Бостоні. Карстен продовжував: "Ми прямуємо на Бермуди, а потім в центральну Атлантику. Ми спробуємо знайти конвої, доставляють продовольство з Аргентини і Бразилії в Англію і Францію. І коли ми це зробимо, ми потопимо їх або захопимо в полон.
  
  Хвилювання охопило Джорджа. Це була робота, яку його батько зробив під час останньої війни. Це було те, що зрештою змусило Британію вирішити, що з неї досить. І це була робота, яка коштувала його батька життя.
  
  "Деякі з вас, бідолахи, - багатоніжки", - прогримів шкіпер. "Коли ми доберемося до Екватора, король Нептун і черепашники на борту подбають про це".
  
  Джордж розсміявся. Його посвятили в молюски, коли він вперше перетнув Екватор. Йому не терпілося дати новачку спробувати те, що він добув.
  
  І в нього була ще одна причина для бажання спуститися до Екватора. Північна Атлантика набирала обертів. У нього був міцний шлунок, і він бував в морях і гірше цього, плаваючи на рибальському човні, в порівнянні з якою "Джозефус Деніелс" здавався таким же статечним, як авіаносець. Це означало, що він обмежив себе в їжі. Це не означало, що він отримував задоволення. І використовувати the heads було непросто, тому що багато хлопців були відчайдушними і не відрізнялися охайністю. Деякі з них не дісталися до the heads. Шкіпер постійно влаштовував вечірки з прибирання. Вони майже справлялися з кислим смородом. "Майже", тут, як і в багатьох інших місцях, було словом, яке насправді ніхто не хотів чути.
  
  Корабель наближався до Бермудським островів з північного сходу. Це збільшувало час перебування в морі, але зменшувало ймовірність зустрічі з бомбардувальниками ЦРУ або гідролітаками по дорозі.
  
  "Тут немає свободи", - оголосив Карстен, коли вони пришвартувалися в гавані. "Вибачте, хлопці. У нас немає часу. На зворотному шляху в США я влаштую тобі найкращий рознос, який тільки зможу, і це обіцяю ".
  
  Судячи з того, як кивали старожили ескорту есмінців, шкіпер виконував подібні обіцянки. Джордж не був здивований. Виконання їх, здавалося, було в характері Карстена. Будучи мустангом, він знав, що подобається пересічним, краще, ніж більшість офіцерів з кільцями в Аннаполісі. І одна з речей, які їм подобалися, - це офіцери, які виконували свої обіцянки.
  
  Із-за загрози з материкової частини Конфедерації екіпаж провів ніч на бойових постах, чотири години включав чотири вимикав. Кілька бомбардувальників все-таки прилетіли. На Бермудах було обладнання Y-образної дальності, набагато більш потужний, ніж на "Джозефусе Дэниэлсе"; завили сирени ще до того, як есмінець супроводу помітив бомбардувальники.
  
  І навіть після того, як корабель це зробив, артилеристи вели вогонь на слух, сподіваючись, що їм пощастить чи бомбардувальник потрапить в промінь прожекторів на березі. Нічне небо прокреслили жовті і червоні траси.
  
  Американські нічні винищувачі теж були над Бермудами. Джордж поцікавився, чи є у них власні установки дальності Y. Якщо і були, то, схоже, це не принесло їм особливої користі. Він чув різкий гуркіт бомб - жодна з них не була дуже близькою, - але не бачив падаючих бомбардувальників.
  
  Навіть після того, як пролунав сигнал "Все чисто", кораблі і наземні знаряддя продовжували розкидати снаряди. Джордж був радий, що на ньому був шолом. З неба градом посипалася шрапнель з гострими краями. Він міг вбити людей, які з нього стріляли, навіть якщо ні чорта не робив з наміченими цілями.
  
  "Боже, мені це сподобалося", - сказав він, коли інший гарматний розрахунок змінив його і його товаришів.
  
  "Ти зможеш заснути?" запитав його співрозмовник.
  
  "Чорт візьми, так. Мене не хвилює, якщо конфедерати повернуться і шум почнеться знову. Я буду спати ".
  
  І в якийсь момент конфедерати дійсно повернулися. Вони не могли відібрати Бермуди у США, але вони могли зробити так, щоб Сполученим Штатам не подобалося їх утримувати. Джордж відкрив очі, коли відновилася стрілянина, потім закрив їх і захропів голосніше, ніж коли-небудь.
  
  "Джозефус Деніелс" вийшов у море на наступний ранок, його баки були заправлені, а боєкомплект поповнений. Атлантика стала іншим звіром; по мірі того як эскортный міноносець прямував на південь, океан з тигра перетворювався на кошеня. Сонце світило тепло і яскраво. Повітря стало солодким і м'яким. Джорджу це нагадало погоду на Сандвічевих островах. Краще не ставало.
  
  Британські підводні човни. Французькі підводні човни. Підводні човни Конфедерації. Підводні човни США, введені в оману. Гідролітаки Конфедерації. Може бути, навіть бомбардувальники і торпедоносці з крадеться британського авіаносця. Ця частина Атлантики схожа на Сандвічеві острови не тільки погодою: вона також була сповнена небезпек. Стоячи у казенній частині здвоєного 40-міліметрового пістолета, Джордж сподівався, що не піде за останніми стопах свого батька, як він вже пішов по багатьом.
  
  Старший сержант Леонард О Доулл спостерігав за сержантом Вінсом Донофрио, який з сумішшю веселощів і роздратування балакав з дебелої білявою дівчиною з ферми в Джорджії. Старший медик, здавалося, намагався спробувати щастя з усіма жінками від чотирнадцяти до п'ятдесяти. Ця дівчина - її звали Біллі Джин - знаходилась на нижній межі діапазону, але не настільки низько, щоб у неї не було все, що потрібно жінці. Крім того, у неї був поріз завдовжки дюйм на вказівному пальці лівої руки, що і привело її в першу чергу в пункт допомоги в США.
  
  Донофрио зробив їй укол новокаїну і наклав пару швів на поріз. За професійною думку О Доулла, для цього не потрібно нічого, крім пов'язки, але у Донофрио була мотивація, яка виходить за рамки суто професійною.
  
  "Я ніколи не думала, що "Янкі" можуть бути такими добрими і послужливими", - сказала Біллі Джин, що свідчило про те, що сержант все ж домігся деякого прогресу.
  
  "Я медик. Ми допомагаємо всім з обох сторін". Донофрио повернувся до О Дуллу за підтримкою. "Не так, док?"
  
  "Це наша робота". О Доулл навряд чи міг це заперечити - це була правда. Він сам це казав, десь між разом в день і раз в тиждень. Тут, однак, він пошкодував, що погодився з хтивим сержантом. Він ніколи б не зашив рану хорошої дівчини в надії залізти до неї в штани.
  
  Потім він похитав головою і засміявся. Коли він зашив поріз на нозі Люсьєна Гальтье в Квебеку, це принесло йому прихильність людини, який став його тестем. З Ніколь це теж не зашкодило йому. Тим не менш, він не був схильний дивитися на Вінса Донофрио і Біллі Джин Вузи і вимовляти "Благословляю вас, діти мої".
  
  Як ніби Вінсу було не все одно. - Можна, я проведу тебе додому, мила? - запитав він.
  
  Біллі Джин спохмурніла. О Дулл поставив їй за це бали. "Я не знаю", - сказала вона. "Деяким хлопцям тут не подобається, коли вони бачать дівчину, що гуляє з янкі". Принаймні, вона не сказала "проклятий янкі".
  
  "Як я вже сказав, я медик", - сказав Донофрио. "Я не створюю проблем і не хочу проблем". На стегні у нього був револьвер 45-го калібру, на всякий випадок. Те ж саме зробив і О Дулл.
  
  У нього був дар базікати, незважаючи на те, що його бос був ірландцем. Він умовив Біллі Джин дозволити йому супроводжувати його. І він умовив О Доулла відпустити його, що було складніше. "Ти повернешся через годину, чуєш мене?" О Доулл загарчав. - І я маю на увазі не годину і не хвилину. Якщо я не побачу тебе тут через годину, я пошлю за тобою пошукову групу, і тобі не сподобається, коли вони тебе знайдуть.
  
  "Я обіцяю, док". Старший медик перехрестився. Біллі Джин розсміялася.
  
  Десять хвилин потому санітари доставили в пункт надання допомоги солдата з пораненням руки. Він втратив свідомість, інакше прийшов би в себе самостійно. Один погляд на рану сказав О Доуллу, що руку доведеться прибрати. Йому не хотілося цього робити, але він не бачив ніякого способу врятувати покалічені останки. Він хотів би, щоб Вінса не було поруч, щоб ввести газ, але він міг діяти як його власний анестезіолог.
  
  "Що сталося з тим хлопцем, Едді?" запитав він, прикладаючи ефірний балончик до рота і носа пораненого. "Ти знаєш? Це сама потворна рана на руці, яку я коли-небудь бачив.
  
  "Я подумав те ж саме, док", - відповів санітар. "Він був у валуна, коли ми знайшли його, і валун був весь у крові. Я припускаю, але я б сказав, що великий осколок гільзи роздробив йому руку об камінь.
  
  О Доулл кивнув. "Звучить розумно. Але з цього моменту йому доведеться обходитися хуком. Я сподіваюся, що він не був лівшею, от і все ".
  
  - Навіть не подумав про це. - Едді подивився на мене з подивом.
  
  Ампутація пройшла настільки успішно, наскільки це взагалі можливо при подібній операції. Розрізання було закінчено в поспіху; латання, як зазвичай, зайняло більше часу. Нарешті О Доулл сказав: "Що ж, це все, що я можу зробити. Бідоласі це не сподобається, коли він прокинеться".
  
  "Будь-який інший лікар зробив би те ж саме, тільки, швидше за все, не так добре", - сказав Едді. Вони довгий час працювали разом.
  
  - Спасибі, - втомлено сказав О Доулл. - Я б із задоволенням випив, але, мабуть, обмежуся сигаретою. Він вийшов з намету допомоги, щоб прикурити. Він викурив "Рейлі" майже до кінця, коли випадково глянув на годинник. Пройшов годину і п'ять хвилин з тих пір, як Вінс Донофрио вирішив проводити Біллі Джин додому, а він все не повертався. О Доулл з огидою вилаявся. Йому було все одно, чи пощастило Вінсу. До того часу, як О Доулл закінчить з ним, медик вже не буде так думати.
  
  Знайти солдатів для пошукової групи було простіше всього на світі. Він помахав першого загону, який з'явився на дорозі, і сказав їм, що йому потрібно. Армія провела його в майори, щоб він міг віддавати накази рядовим. "Вірно", - сказав капрал, який командував відділенням. "І що ми будемо робити, якщо зловимо його на це?"
  
  "Облийте його холодною водою, оттащите і тягніть його жалюгідну дупу назад сюди", - сердито відповів О Доулл, що змусило солдатів посміхнутися. Вони пішли пружною ходою і з блиском в очах.
  
  Коли вони не повернулися через півгодини або близько того - і коли Донофрио, присоромлений чи ні, не з'явився сам, - О Доулл почав турбуватися. Він майже вітав людини з раною на нозі. Латання рани дозволило йому подумати про інші речі, крім медика і того, чому він міг пропасти. Якого біса він дозволив Донофрио піти? Але він знав відповідь на це питання: тому що Вінс дувся б і злився кілька днів, якби не зробив цього, а життя була надто короткою. Але якби життя виявилася буквально занадто короткою...
  
  До того часу, як пройшов ще один годину, О Доулл почав побоюватися того, що станеться, коли пошукова група повернеться. І тоді вони повернулися. Одного погляду на обличчя капрала було достатньо, щоб зрозуміти, що він не даремно турбувався. - Що сталося? - запитав він.
  
  "Обидва мертві", - похмуро сказав сержант. "Били, топтали, копали ногами - називайте як хочете, вони отримали своє, і хлопець, і дівчина. Ми знайшли їх в полі недалеко від дороги. Кобура медика була порожня, значить, його пістолет зник. Тепер він у якогось чортова спільника.
  
  "Господи!" О Доуллу стало погано. Він ніколи раніше не був відповідальний за смерть людини подібним чином. Безліч поранених солдатів загинуло, поки він працював з ними, але він робив все можливе, щоб врятувати їх. Тут одне слово - "ні" - врятувало б Вінса Донофрио. Так би і було, але він цього не сказав. Він видавив із себе наступне питання: "Що тепер?"
  
  "Сер, я вже розмовляв з лінійним офіцером", - сказав командир відділення. "Ми шукаємо в кущах виродків, які це зробили. Ми беремо заручників. Ми закликаємо винних виродків здатися. Потім ми знесемо голови гребаным "заручників". Його голос звучав так, наче він з нетерпінням чекав можливості потрапити в розстрільну команду.
  
  "Господи!" О Доулл повторив. "Скільки людей помре з-за того, що Вінс вважав Біллі Джин милою?"
  
  "Вона не була симпатичною, коли ми знайшли її, сер", - сказав капрал. "Вони"...."Вони". Чорт візьми, вам не захочеться про це чути. Але вона такою не була. ✓ І він теж".
  
  О Доулл перехрестився. "Я не повинен був його відпускати. Але йому сподобалася її зовнішність, і я не думав, що на цей раз що-небудь трапиться, так що..."
  
  "Ніколи не думаєш, що на цей раз що-небудь трапиться", - сказав капрал. "Тільки іноді це трапляється".
  
  "Так. Іноді це трапляється". О Доулл закрив обличчя руками. "Ось те, що я буду носити на своїй совісті все життя". Так, це було набагато гірше, ніж втратити пацієнта на операційному столі.
  
  "Ми дістанемо їх", - сказав капрал. "Або, якщо ми цього не зробимо, ми зловимо досить виродків, які могли б це зробити, щоб змусити інших придурків тут двічі подумати, перш ніж вони спробують зробити що-небудь подібне знову".
  
  "Вінсу від усього цього буде дуже багато користі", - сказав О Доулл.
  
  "Сер, я страшенно шкодую про це. Це частина війни в цих краях", - сказав капрал. "Рано чи пізно, я думаю, ми вселимо страх Божий в конфедератів".
  
  Вінсу Донофрио це теж не принесло б жодної користі. О Доулл цього не сказав - який у цьому був сенс? Сержант віддав честь і повів своє відділення геть. Едді підійшов до О Дуллу. "Це не ваша вина, Док", - сказав він. "Ви просто зробили те, що зробив би будь-який інший".
  
  "Думаю, так", - сказав О Доулл. "Але якби щось пішло не так, коли це зробив хтось інший, це була б його вина, вірно? Так чому ж це не моя вина?"
  
  "Ви не могли знати, що він наткнеться на грабіжників", - сказав санітар.
  
  "Ні, але я міг знати, чорт візьми, я дійсно знав - що він може, і я все одно відпустив його. Рис." О Дулл хотів випити лікувального бренді, але вирішив, що не заслужив цього. Йому хотілося, щоб прийшов поранений, тоді він був би надто зайнятий, щоб міркувати про те, що трапилося, - він міг би втопити свої печалі не тільки алкоголь, але і в роботі. Але бідолаха, якому довелося б щось зупинити, щоб він міг зайнятися справою, не заслуговував цього.
  
  Через деякий час, заслужено чи ні, вступив солдатів з розбитим плечем. Знову виступаючи в ролі власного анестезіолога, О Доулл зробив усе, що міг, щоб прочистити рану зашити її. Едді асистував, покладаючись на готовність, але не на майстерність. "Потрібно знайти нового старшого лікаря", - подумав О Доулл. Він пропрацював з Гренні Макдугалд пару років, з Вінсом Донофрио - всього близько трьох місяців. Тепер комусь іншому доведеться розібратися в його примхи і слабкостях.
  
  Місцевий комендант не втрачав часу дарма. У той же день солдати захопили заручників. Вони дали людям, які влаштували засідку на Вінса і Біллі Джин, сорок вісім годин на те, щоб здатися. Якщо ні...Що ж, якщо немає, то це була жорстока війна з усіх боків.
  
  "Хто-небудь коли-небудь здавався?" О Доулл запитав майора Химмельфарба, який висунув ультиматум.
  
  "Таке трапляється раз у житті", - відповів лінійний офіцер. "Деякі з цих ублюдків пишаються тим, що вони зробили. Вони готові - чорт візьми, вони горять бажанням - померти за свою країну. Він знизав плечима. - Ми їх зобов'язуємо.
  
  Ніхто не зізнався у вбивстві Вінса Донофрио і дівчата, чий палець він зашив. Майор Химмельфарб запитав О Дулла, чи він хоче подивитися, як помирають заручники. Він здригнувся і похитав головою. "Ні, спасибі. Я кожен день бачу досить кульових поранень. Вінса це теж не поверне".
  
  "Це факт". Майор Химмельфарб виглядав так, наче хотів назвати О Дулла м'якотілим, але не думав, що зможе. Замість цього він продовжив: "Може бути, це утримає якого-небудь іншого тупого, хтивого солдата США від того, щоб йому відрізали член. У всякому разі, ми можемо на це сподіватися ".
  
  - Вірно, - натягнуто сказав О Доулл, шкодуючи, що інший офіцер сказав йому це. Іноді дізнаєшся більше, ніж хотів знати. Він сподівався, що до того часу медик буде мертвий.
  
  У США було прийнято збирати людей з найближчого міста - тут це був Логанвилл, штат Джорджія, - щоб стати свідками страти заручників і, якщо пощастить, повчитися у них. Схоже, ніхто в CSA ще багато чого в них навчився. О Доулл чув один рівний, різкий рушничний залп за іншим на середній відстані: всього їх було двадцять п'ять. Перш ніж вони дісталися до останнього, він все-таки занурився в бренді. Від цього не було ні краплі користі.
  
  Він все гадав, чи прийдуть на станцію допомоги батько або брати Біллі Джин, або, може бути, навіть чоловік (носила вона обручка?- він не пам'ятав, а Вінсу було б все одно). Потім він задався питанням, чи були ці люди частиною натовпу, викрала дівчину і медика. Вселили вони їм помилкове відчуття безпеки, перш ніж зачинити пастку? Він так і не дізнався.
  
  Едді залишався в наметі швидкої допомоги в якості свого першого помічника протягом трьох днів. Потім запасний пункт викликав нового старшого медика, сержанта на ім'я, треба ж, Гудсон Лорд. Він був високим, світловолосим і красивим - можливо, він дійсно був Божим даром для жінок, на відміну від бідолахи Донофрио, який тільки думав, що він такий.
  
  О Доулл зустрів його підозрілим поглядом. "Наскільки сильно ти ганяєшся за спідницями?" запитав він.
  
  "Не дуже, сер", - відповів Лорд. Щось у його голосі змусило О Доула поглянути на нього по-іншому, підозріло: він що, ганявся за чоловіками? Що ж, якщо б він це зробив, то, чорт візьми, чудово знав би, що з цим потрібно бути обережним. Гомикам скрізь доводиться нелегко.
  
  "Переконайся, що ти цього не зробиш, тільки не тут", - це було все, що О Доулл зміг сказати. "Хлопець, якого ви замінюєте, зробив це, і вони вбили його за це". Сержант Лорд кивнув, не сказавши більше ні слова.
  
  Коли американський солдат вчинив з кулею в стегні, Лорд довів, що він на багато чого здатний. Він знав набагато більше, ніж Едді, і, ймовірно, більше, ніж бідолаха Вінс. Пункт допомоги буде працювати просто відмінно. Це було найбільшою турботою О Дулла. Все інше відійшло на другий план, і далеко не другий на додачу.
  
  Якийсь рмстронг Граймс і його командир взводу скорчились - точніше, розтягнулися - у вирву від снаряда на північний схід від Ковингтона, Джорджія. Армстронг промок і замерз. Сильний, противний дощ почався посеред ночі і не збирався вщухати. У конфедератів був кулемет у сараї в півмилі попереду. Час від часу лунала чергу, заставлявшая американських солдатів пригинати голову.
  
  "Шкода, що у нас поблизу немає пари стволів", - сказав Армстронг. "Вони б швидко втихомирили цього виродка. Навіть мінометний розрахунок впорався б із завданням".
  
  "Ну, не то щоб ви помилялися, сержант", - відповів лейтенант Басслер. "Але те, що у нас є, - це ми. Нам теж доведеться витягнути цей пістолет. Якщо ми залишимо його там, це зупинить людей на цілий батальйон".
  
  "Так, сер", - покірно відповів Армстронг. Не можна сказати, що Басслер був неправий. Але підхід до кулемета не був однією з найприємніших робіт піхоти.
  
  "На цей раз дощ допомагає", - сказав Басслер. "Виродки там не зможуть так добре розгледіти наше наближення".
  
  "Так, сер", - знову сказав Армстронг. Він знав, що це означає. Вони зможуть підібратися ближче до гармати, перш ніж вона зіб'є їх з ніг.
  
  "Ти ведеш своє відділення в обхід, до задньої частини сараю", - сказав Басслер. "Я поведу іншу групу вперед. Ми повинні зуміти підійти досить близько, і тоді будемо діяти на слух ".
  
  "Так, сер", - ще раз сказав Армстронг. Йому більше нічого було сказати, не тут. Басслер не збирався просто так з'являтися. Він доручив собі найнебезпечнішу частину місії. Ви хотіли слідувати за офіцером, який займався подібними речами.
  
  - Тоді гаразд. Я даю вам десять хвилин, щоб зібрати ваших людей. Ми вирушаємо, - Басслер глянув на годинник, - у 08:50, і побачимося у комори.
  
  "0850. Так, сер. Побачимося там. Армстронг вибрався з ями і, звиваючись, рушив до людей, яких він вів. Кулемет відкрив по ньому вогонь, але без особливого ентузіазму, як ніби екіпаж не був упевнений, що він дійсно стріляє по чому-небудь. Він пірнув в іншу яму, потім виринув і продовжив рух.
  
  "Пароль!" Це був американський акцент.
  
  - Спогад, - сказав Армстронг, а потім додав: - Це я, Морда Кальмара.
  
  "Так, я думаю, це так, сержант", - відповів рядовий. "Давай. В чому справа? Ми йдемо за цим гребаным пістолетом?"
  
  "Папа Римський католик?" Запитав Армстронг. "Наші хлопці йдуть направо, лейтенант - наліво, і коли ми підходимо ближче, той, хто бачить шанс, вибиває його. Ти приймеш очко?"
  
  Кальмар був маленьким, худеньким і нервовим - з нього вийшов хороший розігруючий, а хороший розігруючий продовжував життя всім іншим. Але навіть у кращого плеймейкера було більше шансів отримати кулю, ніж у його приятелів. Він був там, щоб винюхувати неприємності, іноді натикаючись на них.
  
  "Так, я зроблю це". В голосі Кальмарчика не було ентузіазму, але він і не сказав "ні". "Кого ти збираєшся поставити позаду мене?"
  
  "Я піду сам", - сказав Армстронг. "Зеб одягни Капелюх після мене, потім інші хлопці. Або у тебе є якась інша установка, яка тобі більше подобається?"
  
  - Ні, це повинно спрацювати, - сказав Кальмар. - Я маю на увазі, якщо що-небудь спрацює. Якщо хлопці з "гармати" вирішать напасти на нас...
  
  "Так, в цьому випадку нам кришка", - погодився Армстронг. "У тебе багато гранат? Вони потрібні для такої роботи".
  
  "Я їх дістав", - сказав Кальмар. "Не турбуйся про це".
  
  "Добре. Висуваємося в 08:50".
  
  Армстронг зібрав решту свого відділення. Ніхто не був у захваті від того, що відправився за кулеметом, але і ніхто не зволікав. Рівно о 08:50 вони потрусили до сараю. Дощ посилився. Армстронгу це подобалося. Це не тільки приховував їх від артилеристів, але і заглушало шум, який вони виробляли, шльопаючи по калюжах.
  
  Десь зліва теж рухалися люди лейтенанта Басслера. "Може бути, це буде легко", - з надією подумав Армстронг. Може бути, хлопці з пістолетом не дізнаються про наш присутності, поки ми не опинимося прямо над ними. Може бути-
  
  Рушницю почало стукати. Незважаючи на дощ, Армстронг без праці розгледів спалахи пострілів. Здавалося, всі вони були спрямовані прямо на нього. Він вискнув і гепнувся у бруд - вірніше, врізався в бруд.
  
  Позаду нього ніхто не закричав, тому він смів сподіватися, що вибух не зачепив і людей, яких він вів. Він вдивився вперед. Він не бачив Кальмарчика на ногах, але ніхто з прямою головою не залишився б у вертикальному положенні, коли вистрілив кулемет.
  
  Він сподівався, що командир взводу і його хлопці скористаються всім цим. Можливо, вони вже близько...
  
  Потім ненависна гармата вистрілила знову. На цей раз вона була спрямована в бік від Армстронга і його відділення. "Вгору!" - крикнув він. "Вперед!" Він кинувся вперед. І там був Кальмар, який теж схопився і побіг. Армстронг тихо зітхнув з полегшенням. Він боявся, що проскочить повз трупа нападника.
  
  Вони наблизилися на пару сотень ярдів, коли кулемет знову затріщав. "Лежати!" Кальмар закричав і підігнав дію до речі.
  
  Армстронг теж упав ниць. Три секунди куля просвистіла в тому місці, де він щойно стояв. Від цього у нього волосся на потилиці стало дибки. Хтось позаду нього завив, як кішка, задравшая хвіст у кріслі-гойдалці, - Уайті, подумав він. Його губи склалися у слово "Трахатись".
  
  Троє чи четверо хлопців із групи лейтенанта Басслера відкрили вогонь по кулеметного розрахунку - вони могли бачити конфедератів краще, ніж Армстронг і його відділення. Потім по них відкрив вогонь інший кулемет, який перебував далі.
  
  На цей раз Армстронг сказав "Чорт" вголос. Він міг би знати - і Басслер теж міг знати, - що у конфедератів одна гармата буде прикривати іншу. Як тільки люди в сіро-зеленому вирубають цього, їм доведеться переслідувати наступного. І якби при цьому вони не понесли більше втрат, Бог створив би диво, а Він був так само скупий з ними, як сержант-квартирмейстер з новими черевиками.
  
  Як тільки знаряддя в сараї повернулося до людей лейтенанта Басслера, Армстронг і його відділення кинулися до нього. Вони не видали себе стріляниною, так що знаряддя, що стояв далі, не знало, що вони поруч, а люди, на яких вони нападали, не розуміли, в яку біду вони потрапили, поки не стало надто пізно.
  
  Кальмар метнув першу гранату. Перша граната Армстронга полетіла одночасно з другою. Кулеметники Конфедерації завили. Почулась коротка черга. На цей раз дві кулі пролетіли ближче до Армстронгу, ніж їм належить. Ще одна граната відкинула кулемет в бік. Солдати в баттернате, які все ще могли битися, схопилися за свою особисту зброю. Ніхто з них не вистрілив. Люди Армстронга подбали про це.
  
  "Розгорни пушку", - сказав Армстронг. "Ми дамо знати недоумкам на такій позиції, далі в тилу, що наближається їхня черга".
  
  Ніхто з його людей не був звичайним кулеметником. Але якщо ти вмів поводитися з гвинтівкою, то в деякому роді міг звертатися і з кулеметом. Всі вони практикувалися з ними на початковій підготовки. І зброю C. S. було таким же простим у використанні, яким може бути кулемет. Кальмар націлив пістолет, поки Зеб Капелюх збирав нові стрічки з боєприпасами.
  
  "Знаєш, - сказав Кальмар, вичавлюючи чергу, - у цієї чортової штуки теж є сошки. Ми могли б зняти її зі штатива і взяти з собою".
  
  "Ти працюєш волонтером?" Запитав Армстронг.
  
  "Так, я зроблю це", - сказав Кальмар. "Чому б, чорт візьми, і немає? Ми, звичайно, отримаємо багато додаткової вогневої мощі, і, ймовірно, зможемо вивільнити досить боєприпасів, щоб підтримувати її".
  
  "Тоді це твоє". Армстронг був за додаткову вогневу міць. Якщо Сквидфейс хотів носити кулемет замість більш легкої гвинтівки, його це влаштовувало.
  
  Конфедерати, які повернулися ближче до Ковингтону, зрозуміли, що повинен означати кулеметний вогонь в їх бік. Вони відповіли тим же. Армстронг розпластався, як нічний краулер під стовбуром. Конфедерати стріляли трохи вище, так що ніхто не постраждав.
  
  "Молодець!" Із-за дощу долинув голос лейтенанта Басслера. "Будемо переслідувати і цих придурків?"
  
  Самовпевнений лейтенант - це добре. Занадто самовпевнений лейтенант - ні, тому що через нього загинули б люди. "Сер, у мене одна людина поранена, може бути, двоє", - відповів Армстронг. "Давайте зберемо мінометну команду і подивимося, чи зможемо ми замість цього скинути лайно на цих ублюдків".
  
  Коли Басслер не сказав "так" відразу, Армстронга охопило погане передчуття. Командир взводу збирався сказати йому "ні". Кулеметний розрахунок попереду буде чекати, коли американські солдати нападуть на них - жодного шансу на несподіванка. Армстронгу не потрібна була гроно дубового листя для його "Пурпурного серця".
  
  Але перш ніж лейтенант Басслер встиг віддати те, що в буквальному сенсі могло виявитися фатальним наказом, пара конфедератів випустили короткі черги з своїх автоматичних гвинтівок у напрямку знаряддя, яке тільки що захопив загін Армстронга. Ніхто не постраждав, але американські солдати знову впали в бруд. Армстронг притулив вказівний палець до нижньої частини носа, щоб придушити чих. "Я б не отримав "Пурпурове серце" за пневмонію, - подумав він, - але, чорт візьми, напевно потрапив би з нею в лікарню".
  
  Додаткова стрільба переконала Басслера, що у нього була погана ідея. "У них там звичайна лінія оборони", - сказав він. "Це знаряддя - не просто аванпост, яким був цей. Немає сенсу ткнуться на це особою - мінометний розрахунок, ймовірно, кращий план. Відмінна думка, сержант.
  
  "Е-е... дякую, сер, - відповів Армстронг. Коли в останній раз офіцер говорив йому щось подібне? Говорив йому офіцер коли-небудь що-небудь подібне? Будь він проклятий, якщо може згадати.
  
  Кальмар підморгнув йому. "Улюбленець вчителя".
  
  "Так, що ж, бери своє, Чарлі", - відповів Армстронг. "Хочеш атакувати кулеметне гніздо, коли тебе чекають виродки Физерстона, валяй. Не дозволяй мені зупиняти тебе.
  
  "Ні, дякую", - сказав Кальмар. "Сьогодні мені вже один раз надерли дупу. Цього достатньо. Чорт, це вже занадто".
  
  "В два рази більше, ніж потрібно", - сказав Зеб Капелюх. "Чому ми не в двадцяти милях позаду черги, не їмо зі скатертин і не трахаемся з медсестрами?"
  
  "Тому що нам пощастило", - сказав Армстронг, чим викликав хор насмішкуватих вигуків. "І тому що ні одна медсестра на світі не була б настільки запеклою, щоб трахнути тебе, Зеб".
  
  "Ха! Показує, що ти знаєш, сержант". Зеб Капелюх почав розповідати історію, яка була у вищій мірі непристойною і ще більш нереальною. Однак це було забавно, майже досить кумедно, щоб змусити Армстронга забути, що він лежить, простягшись в холодній багнюці, а ворожий кулемет знаходиться досить далеко.
  
  Кілька хвилин потому десь поруч з знаряддям К. С. почали рватися мінометні міни. Крізь проливний дощ Армстронг не міг сказати, наскільки близько вони були. "Гей, хлопці у знаряддя, дайте чергу", - сказав лейтенант Басслер. "Подивимося, дадуть вони".
  
  "Я зроблю це, якщо ви хочете, сер, - сказав Кальмар, - але якби я був конфедератом, я б набив мішок піском і подивився, чи зможу я заманити нас всередину".
  
  "Трахни мене", - сказав Басслер. "Так, ти правий. Може бути, нам краще якийсь час посидіти тихо, почекати, поки підійде підкріплення".
  
  Армстронгу такий порядок дуже сподобався. Він повернувся в сарай і закурив сигарету. Тут було не так вже погано. Було сухо, хоча зі стріхи капало, і в цю хвилину в нього ніхто не стріляв. Чого ще можна бажати? Хтива медсестра, подумав він, і потім, Так, поки ти цим займаєшся, побажай місяць з неба.
  
  У Джорджа Родрігеса була нашивка на рукаві. Призначення рядовим означало, що він отримував ще шість доларів кожен місяць. Це означало, що він повинен був вказувати рядовим, що робити. І це означало, що Армії Конфедерації було все одно, що він мастильник з Сонори. Він переконав людей, що стоять над ним, що з нього вийшов досить пристойний солдатів.
  
  Сержант Блэкледж не став ставитися до нього інакше через його підвищення. Блэкледж весь час звертався з усіма підлеглими як з брудом. І не тільки підлеглі йому люди - сержант пригрозив застрелити генерала Паттона, якщо той не припинить бити солдата, який має бойову втому. На думку Хорхе, для цього потрібно більше мужності, ніж відваги проти "дамнянкиз".
  
  "Гей, сержант!" Габріель Медвик покликав його, коли Хорхе пришивав йому нашивку. "Чому мене теж не підвищили?" Це звучало більш ніж наполовину жартівливо - вони з Хорхе були приятелями. Він був високим, світловолосим і красивим: ідеал Партії Свободи. Хорхе не був ні тим, ні іншим. У будь-якому випадку, вони добре ладнали.
  
  "Наступного разу, коли нам знадобиться хлопець, я думаю, ти так і зробиш", - відповів Блэкледж. "А поки не піднімай шум з-за своїх яєць. Ти не можеш купити більше пари зайвих трахів на зарплату пересічного, так що, якщо ти тим часом занадто возбудишься, щоб терпіти це, просто витягни це з штанів і провалюй ".
  
  Це змусило Хорхе хихикнуть, але заткнуло Гейбу рот, як кляпом, і до того ж зробило його червоним, як захід. Він був так безневинний, як ніби народився в попередньому столітті; Хорхе подумав, чи чув він про факти життя до того, як його забрала армія. Дівчата теж би закохувалися в нього. Навряд чи хто-небудь з дівчат в Джорджії хотів дивитися на Хорхе, не кажучи вже про те, щоб робити щось ще. Він не був ніггер, але і не зовсім білим теж.
  
  Дівчата з Джорджії, можливо, і не думали, що він достатньо хороший, щоб переспати з ними, але вони думали, що він достатньо хороший, щоб тримати "кляті янкі" подалі. Він скорчився в брудному окопі на Флойд-стріт, навпроти того, що колись було домівкою Ашеров. Він зрозумів, що це була місцева визначна пам'ятка до того, як сюди прийшла війна. Але удари американської артилерії і авіації довершили його падіння. Півдюжини колон розтягнулися по всьому фронту. Тепер вони - і колоди будинку - були збиті в усі боки, як у Божій грі в добірку ключок.
  
  Наказ був захищати Ковінгтон до останньої людини. У сержанта Блэкледжа було кілька непристойних зауважень з приводу подібних наказів. Хорхе теж розумів чому. У сержанта-ветерана не було проблем з вбивством янкі. Він зробив багато чого з цього. Його набагато менше радувала перспектива бути вбитими самому. А хто не радів?
  
  Але Хорхе також міг зрозуміти, чому можновладці віддали ці накази. Американські війська наступали з півночі. Кожне місто, яке вони захоплювали, перекривав ще один шлях до Атланти і з неї. Кожне їхнє просування наближало все більше доріг і залізничних ліній в зону досяжності артилерії. Якщо вони продовжать наступ, Атланта впаде, або ж вони просто задушать її і дозволять їй засохнути на корені. Конфедерація повинна була їх десь зупинити. Чому не в Ковингтоне?
  
  Наростаючі крики в повітрі змусили Хорхе пригнутися і стиснутися як можна менше. Йому не потрібні були крики "Наближаємося!", щоб зрозуміти, що артилерія вже в дорозі.
  
  Велика частина ударів припала в тил позицій, які займав його загін. У певному сенсі, це було полегшенням. Це означало, що було менше ризику того, що куля прикінчить його прямо в цю хвилину. Але це змушувало його турбуватися про те, що буде далі. Чи намагалися дамнянки відрізати місто від підкріплень? Якщо намагалися, чи означало це, що вони спробують прорватися найближчим часом?
  
  "Бочки!" - крикнув хтось. Хорхе міг би обійтися і без такого швидкого відповіді на своє питання.
  
  Якщо американські солдати думали, що зможуть увійти в Ковінгтон, їм довелося в поспіху змінити свою думку. Ракета вивела з ладу свинцевий американський стовбур, а противоствольная гармата підпалила ще два. Артилерія Конфедерації била по нещасним піхотинцям, тащившим бочки. Із-за дощу Хорхе їх не бачив, але він знав, що вони будуть там. Атаки США діяли приблизно так само, як і ті, що використовувала його сторона.
  
  Ворожий вогонь ослаб. "На цей раз ми дали їм урок", - сказав Гейб Медвик.
  
  "Ѕн". Хорхе кивнув. "Отже, який урок вони спробують дати нам?" У нього був соноранский акцент, але його англійську був хороший.
  
  "Вони повинні знати, що не зможуть вигнати нас звідси так легко, як їм хотілося б", - сказав його приятель.
  
  "Ѕн", - повторив Хорхе і знову кивнув. "Але їм не завжди доводиться виганяти нас, щоб змусити рухатися".
  
  "А?" Медвик міг бути блондином, хоробрим і красивим, але були вагомі причини, за якими ніхто ніколи не звинувачував його в кмітливості. Ймовірно, це було однією з причин, по якій у Хорхе була нашивка, а у нього її не було.
  
  Хорхе не намагався нічого пояснювати Гейба. Життя було занадто короткою. Якщо йому пощастило, він помилявся, і в цьому випадку пояснення все одно було б марною тратою часу. Він просто сказав: "Що ж, ми з'ясуємо", - і на цьому зупинився.
  
  Ще більше американської артилерії обрушилося на Ковінгтон. Більша її частина впала ближче до лінії фронту. Так, янкі були роздратовані тим, що захисники не залягли і не здалися. Незабаром обстріл знову припинилося, і до них підійшов американський офіцер під прапором перемир'я. "Якого дідька вам треба?" Сержант Блэкледж закричав.
  
  "Ви добре билися", - відповів лейтенант. "Ваша честь задоволена. Киньте зброю і здавайтеся, і з вами будуть добре поводитися. Однак, якщо ви продовжуєте боротися, у вас не буде шансів. Ми не можемо відповідати за те, що з вами тоді буде".
  
  Блэкледжу довелося почекати, поки офіцер Конфедерації відповість на це питання; це було не його справа. Через пару хвилин хтось відповів: "Нам наказано утримувати цю позицію. Ми не думаємо, що ти зможеш нас вигнати. Якщо хочеш спробувати, давай. "
  
  Лейтенант у сіро-зеленій формі віддав честь. "Ви самі напросилися. Тепер ви це отримаєте". Він розвернувся і пішов назад до своїх позицій.
  
  - Пригніться, хлопці! Пригніться міцніше! - Крикнув сержант Блэкледж. "Ми пішли і розлютили "кляті янкі", і вони спробують змусити нас заплатити за це".
  
  Хорхе зняв з пояса свій шанцевий інструмент і взявся за роботу з ним. Однак те, що він міг зробити для поліпшення свого окопу, було трохи. Те, що американські гармати могли зробити, щоб зруйнувати його, могло бути набагато більше. І ворожі гармати витратили трохи часу, перш ніж знову почали намагатися зрівняти Ковінгтон з землею. Хорхе вилаявся по-англійськи і по-іспанськи, коли почув, як булькают газові балончики і люди вигукують попередження. В дощ газ діяв не так ефективно, як у ясний день, але йому все одно довелося надіти маску. Краплі дощу на склі перед його очима змушували його, здавалося, вдивлятися крізь патьоки і заляпані скла. Чи зможе він влучно стріляти? Якщо доведеться, то доведеться, от і все.
  
  "Бочки!" Цей крик наповнив його страхом, тому що навіть з автоматичною гвинтівкою він нічого не міг вдіяти зі стволом. Він повинен був покладатися на інших, щоб подбати про цієї частини роботи, а якщо вони цього не зроблять, він буде мертвий, навіть якщо не зробить ніяких помилок.
  
  Але вони це зробили. Ця противоствольная гармата швидко підбила ще дві американські машини. Інші відступили, замість того, щоб атакувати Ковінгтон.
  
  "Ви не можете відповідати", - знущався сержант Блэкледж. "У вас не вистачить духу відповідати, ви, смердючі хуесосы-янкі". Говорячи через маску, він звучав так, наче його голос долинав з зворотної сторони Місяця. Від цього він здавався більш презирливим, а не менше.
  
  Більше ні один стовбур не наближався до знаряддю. Піхота США теж не кинулася вперед. Кулеметники і стрілки - і артилерія - змусили конфедератів пригнути голови. Деякі кулемети були трофейною зброєю ЦРУ. Хорхе знав різницю, коли вони стріляли. Знаряддя його власної боку виробляли значно більше пострілів в хвилину, ніж ті, що виробляли США.
  
  Як і Блэкледж, він думав, що лейтенант США намагається блефом витіснити захисників Ковингтона з позиції, з якої неможливо було змусити відступити. Правда виявилася не такою простою. Поруч падали всі ці снаряди, і йому не хотілося піднімати голову і озиратися. Але незабаром йому довелося це зробити - він почув, як щось відбувається на півдні.
  
  З-за того, що дощ зробив з лінзами його протигаза, він не міг бачити далеко. Але за містом справи йшли неважливо, хоча вуха говорили йому про це більше, ніж очі. Стовбури рухалися туди вперед - тобто вперед з точки зору США. У них також було багато артилерії і стрілецької підтримки.
  
  Яка лінія була у CSA на південь від Ковингтона? Хорхе не знав. Досі він не турбувався про це. Він зрозумів, що, можливо, йому слід було це зробити. Сильний вогонь вівся трохи на схід строго певного південного напрямку. Через деякий час він вівся з певного південного напрямку. Ще через деякий час він вівся з заходу строго певного південного напрямку.
  
  Не потрібно бути професором з кучерявими нечесаними волоссям і в окулярах з товстими скельцями, щоб зрозуміти, що це означає. "Дамнянкиз" намагалися прорватися туди, і, схоже, їм це вдалося. Наступний цікавий питання полягало в тому, що вони будуть з цим робити. Вони нікого не змусили довго чекати відповіді. Гарматні і кулеметні кулі прилітали в Ковінгтон з півдня, а також зі сходу і півночі. Також велася стрілянина з південно-заходу міста, що було не дуже добре. Якби захисники протрималися на своїх позиціях ще трохи, вони б утримали оточений місто. У цих історій не було щасливого кінця.
  
  Інші солдати бачили те ж саме. Мабуть, бачили - інакше навіщо б їм починати вислизати з Ковингтона на захід? І навіщо сержантові Блэкледжу спостерігати, як вони вислизають, не наказавши їм зупинитися або, що настільки ж ймовірно, не вистріливши їм у спину?
  
  - Ми отримаємо наказ відступати, сержант? - Запитав Ґабріель Медвик.
  
  "Це вибиває з мене дух", - відповів Блэкледж. "Однак, якщо ми цього не зробимо, то проведемо залишок війни в таборі для військовополонених ... якщо янкі потрудяться брати полонених. Якщо вони цього не зроблять, нам пощастить, якщо вони витратять час на те, щоб поховати нас.
  
  Хорхе не дуже турбувався про те, що відбувається з її тілом, коли він перестає ним користуватися. Але він не турбувався - і близько до цього не підходив. І померти, щоб уберегти третьорядне місто від рук США на кілька зайвих хвилин, здалося йому марною тратою своєї дорогоцінної і незамінною життя. "Коли ти збираєшся йти, сержант?" він подзвонив.
  
  "Чертовски швидко", - сказав Блэкледж. "Це місце не варто того, щоб кидатися в сортир. Якщо хто-небудь не накаже мені залишитися, я йду". І якби йому хто-небудь наказав, він міг би раптово перестати слухати. Це анітрохи не здивувало б Хорхе.
  
  Незабаром лейтенант з стурбованим голосом сказав: "Нам краще відступити. Якщо ми цього не зробимо, вони можуть відрізати нас".
  
  "Ти б повірив у це?" Сказав сержант Блэкледж. "Хлопець, якщо офіцери можуть це бачити, ти знаєш, це має бути очевидно".
  
  Незважаючи на сарказм сержанта, Хорхе відчув себе краще, відступивши з дозволу лейтенанта. Як тільки вони зрозуміли, що конфедерати відступають з Ковингтона, люди в сіро-зеленій формі увірвалися в місто з північно-сходу. Дві мінометні міни розірвалися ближче до Хорхе, ніж він міг собі уявити. Осколки з шипінням пролетіли повз нього. Він відчув, як хтось примарно смикнув його за штанину, і, подивившись вниз, виявив нову рану. Але крові не було.
  
  Ситуація стала більш небезпечною, а не менше, коли він залишив Ковінгтон позаду. Янкі, що прорвалися на південь, обстрілювали поля. Хорхе був радий забратися у вантажівку і забратися звідти набагато швидше, ніж він міг би дістатися туди копитом.
  
  Гейб Медвик сів навпроти нього. "Ми повинні десь утримати їх, інакше нам не втримати Атланту", - сказав він. Може, він і не відрізнявся розумом, але у нього не було проблем з тим, щоб побачити це. Хто б міг?
  
  "Як ми можемо триматися, якщо вони продовжують так на нас нападати?" Запитав Хорхе.
  
  - Поняття не маю. - Його приятель знизав плечима. - Але якщо ми цього не зробимо, ми не просто втратимо Атланту. Ми програємо цю чортову війну.
  
  Не потрібно бути розумним, щоб зрозуміти це. Ні Хорхе, ні хто-небудь інший з промоклих, втомлених солдатів у вантажівці не намагалися з ним сперечатися. Вони вибралися з Ковингтона живими. Прямо зараз цього здавалося більш ніж достатньо.
  
  Перший сержант Честер Мартін подивився на новий транспорт своєї роти, піднявши брову. Командирські машини, напівгусеничні машини вантажівки-пікапи в партизанському стилі з встановленим в кузові кулеметом ... Все, що могло рухатися досить швидко і розстрілювати все, що траплялося на шляху. Вони збиралися рушити на схід від Монро, штат Джорджія, поки не зіткнуться з чим-то досить серйозним, щоб зупинити їх ... якщо вони це зроблять. Велика війна була зовсім не такою. У ті дні успіхи обох сторін вимірювалися ярдами, а не милями.
  
  Лейтенант Борис Лавочкін, командир взводу Мартіна, не пам'ятав Великої війни, і йому було на неї начхати. Передбачалося, що Честер буде командувати ним, як і іншими молодими лейтенантами. Це було нелегко з Лавочкиным, у якого був свій розум і холодна, тверда воля.
  
  Честер підозрював, що Лавочкін недовго протримається у званні молодшого лейтенанта. На ньому було написано більш високе звання - якщо він не зупинить кулю конфедерації. Але однією з особливостей, яка вказувала на його більш високий ранг, була схильність йти туди, де ворожі кулі були найщільніше. Честер б заперечував менше, якщо б йому не потрібно було йти з ними.
  
  "Мій взвод, слухайте сюди!" Сказав Лавочкін. І це був його взвод, що чимало здивувало Честера Мартіна. "Ми збираємося відправитися туди і розбити вщент все, на що натрапимо. Ми збираємося показати цим жалюгідним клоунам, що їх уряд і їх війська не варті паперу, на якому вони надруковані. І ми збираємося показати їм, на що схожа війна. Якщо вони так сильно хотіли цього, давайте подивимося, наскільки сильно вони цього хочуть, коли це буде у них на задньому дворі ".
  
  Солдати підняли дикий гавкіт. Лавочкін був незвичайним лідером. Він не змусив своїх солдат любити себе. Замість цього він змусив їх ненавидіти іншу сторону. І він не залишив у них ніяких сумнівів в тому, що відчував те ж саме - або що змусив би їх пошкодувати, якщо б вони були мягкотелыми або забарилися.
  
  "Ніхто не буде заперечувати, якщо ви привезете з собою гостинці", - закінчив він. "Грабіжники Лавочкіна, це ми! До того часу, як ми покінчимо з ними, вони будуть вити від Нового Орлеана до Річмонда!
  
  Це викликало ще одне бурхливе схвалення з боку чоловіків. Їм сподобалася ідея змусити CSA платити за війну. Їм також сподобалася ідея набивати власні кишені, поки вони цим займаються. Честер зловив погляд капітана Роудса. Вони обмінялися приголомшеними посмішками. Капітан Роудс був чертовски гарним командиром роти, але і він не знав, що робити з "тайгером", який тепер знаходився під його командуванням.
  
  Солдати занурилися в свій різношерстий транспорт. Мартін хотів би сісти в командирську машину разом з лейтенантом Лавочкиным, але Лавочкін не хотів, щоб він знаходився так близько. Замість цього він сів в напівпричіп. Так, це було шоу лейтенанта, все вірно.
  
  Схоже, ніхто не очікував, що американські війська рушать на схід від Монро. Війська Моррелла використовували місто як опорний пункт для наступу по ізоляції Атланти. Вони відбили атаки CS з півночі і, зробивши це, обігнули Атланту замість того, щоб намагатися увірватися всередину. Але оскільки головне місто Джорджії все ще знаходився в руках конфедерації, ніхто в баттернате не був готовий до того, що рейдери завдадуть удару в будь-якому іншому напрямку.
  
  Кожен раз, коли американські солдати помічали на дорозі легковий автомобіль або вантажівку, вони відкривали вогонь своїх кулеметів. Те, що кулі 50-го калібру, робили з машинами з м'якою обшивкою, було негарно. Те, що вони робили з людьми з більш м'якою шкірою, було ще уродливее. Шок від однієї з цих куль розміром з великий палець міг вбити, навіть якщо рана не була б смертельною в іншому випадку.
  
  І коли мародери Лавочкіна і решта рота капітана Роудса натрапили на Високі мілини, першу село на схід від Монро...Це було б забавно, якби не було таким похмурим. Місцеві жителі вітали їх маханиями і посмішками. Їм і в голову не приходило, що солдати з іншого боку можуть з'явитися серед них без попередження.
  
  Лейтенант Лавочкін показав їм, яку помилку вони зробили. Він розпилював кулі навколо, наче боявся, що йому доведеться розплачуватися за ті, які він привіз назад в Монро. Жінки, діти і люди похилого віку з криками кинулися бігти, ті, хто не впав. У вікнах ділового району довжиною в квартал посипалося скло. А Лавочкін завив, як койот.
  
  Коли він відкрив вогонь, все решта наслідували його приклад. Полетіли гранати. Солдат з вогнеметом вискочив з напівпричепа і випустив струмінь палаючого бензину в найближчий каркасний будинок. Він тут же загорівся.
  
  Хай-Шоулса, мабуть, був надто малий, щоб мати власне ополчення. Американських солдат в маленькому містечку було, мабуть, стільки ж, скільки місцевих жителів. Однак через кілька миттєвостей два або три людини знайшли старі тредегары або рушниці для полювання на білок і почали відстрілюватися. Честер помітив дульне спалах. "Там!" - крикнув він і вказав у бік вікна, з якого стріляли. У відповідь пролунав кулемет і кілька гвинтівок, і з тієї сторони більше не лунало куль.
  
  Грабіжники навіть не скинули швидкість. Залишаючи позаду себе руїни, смерть і вогонь, вони продовжували рухатися по дорозі в сторону Доброї Надії, міста, назва якого ось-ось повинно було перетворитися у брехня. Гуд Хоуп, можливо, і був трохи крупніше Хай-Шоулса, але люди там були готові до вторгнення дамнянки не більше, ніж їх побратими-джорджианцы далі на захід.
  
  На знак Доброї надії всі американські кулемети відкрили вогонь одночасно. Люди падали, кричачи, корчачись і брыкаясь. Вони виглядали як мирні жителі в будь-якій точці США. Одна з жінок, що отримали кулю, була симпатичною блондинкою. Марнування природних ресурсів, подумав Честер і вистрілив з гвинтівки у чоловіка з великим животом та лисою головою, з білою бахромою волосся. Ще одна куля потрапила в нього одночасно з кулею Честера. Здавалося, він не знав, у який бік падати, але він впав.
  
  Коли почалася стрілянина, кілька людей вибігли з будинків і магазинів, щоб подивитися, що відбувається. Люди завжди так реагували. Це було найгірше, що вони могли зробити, але багато зробили. Вони теж поплатилися за несвоєчасне цікавість.
  
  Лавочкін вистрілив по заправної станції. З-за цього спалахнуло гарне полум'я. Він скрикнув, коли полум'я злетіло вгору з насосів. "Подивимося, як вам це сподобається, виродки!" - закричав він. "Сподіваюся, весь ваше місто згорить у пеклі!"
  
  Як і в Хай-Шоулсе, кілька рішучих людей в Good Hope спробували дати відсіч. Кулі вилетіли з вікон верхнього поверху і з-за парканів. Переважна вогнева міць США незабаром змусила замовкнути гвинтівки і пістолети місцевих жителів. Але один пильний і рішучий чоловік повів свій автомобіль боком через вулицю, намагаючись перешкодити сіро-зеленим автомобілів заглибитися в Джорджію. Він заплатив за свою мужність життям. Град куль не тільки вбив, а й розплющив три шини на автомобілі.
  
  І в кінці кінців він затримав американську колону всього на кілька хвилин. Напівгусеничний вантажівка з гуркотом рвонувся вперед, відштовхнув тушу з дороги. "Добре, що ми не підпалили цього сучого сина", - сказав Честер. "Тоді нам довелося б шукати обхідний шлях".
  
  "До біса все", - сказав солдат, який сидів поруч з ним. "Ми б знайшли хоч одного. Да ладно, сержант. Ти думаєш, ці жалюгідні цивільні придурки зможуть нас зупинити?"
  
  "Не схоже на це - це точно", - відповів Честер.
  
  На схід від Гудхоупа колона наткнулась на взвод невисоких смаглявих солдат у формі кольору хакі, більш жовтої, ніж звичайна форма конфедератів. Мексиканці, зрозумів Честер, ймовірно, переслідують негритянських партизан.
  
  Як і місцевим жителям, мексиканським військам знадобилося кілька фатальних секунд, щоб зрозуміти, що майбутні солдати не на їх стороні. Дехто з людей Франсиско Хосе помахав рукою і зробив кілька кроків до командирським машин і напівпричепів.
  
  "Дайте їм це зробити, хлопці!" Прокричав капітан Роудс. Всі, хто міг вистрілити, не піддаючи небезпеки американських солдатів, що стояли перед ним, відкрили вогонь. Мексиканці падали, як пшениця перед комбайном. Деякі намагалися втекти. Деякі намагалися відстрілюватися. Вони випустили всього кілька куль, перш ніж їх теж скосили. Капрал із США завив, вилаявся і схопився за плече. Честер подумав, що він був першою жертвою американців за цей день.
  
  До південно-схід від Доброї Надії лежав Апалачи. Родс наказав американським машинам зупинитися приблизно в милі від міста. Широке обличчя лейтенанта Лавочкіна запаморочилось. "Ви ж не збираєтеся так просто здати цей заклад, чи не так, сер?" - вимогливо запитав він. "Ми тут не для цього".
  
  "Я знаю, навіщо ми тут, лейтенант. Не знімайте сорочку". Командиру роти, здавалося, подобалося ставити Лавочкіна на місце. Честер Мартін зробив би те ж саме, але для сержанта це не завжди було легко. Роудс продовжив: "Мінометні розрахунки - на вихід! Давайте дамо їм кілька пострілів з нізвідкіля, перш ніж засвідчити свою повагу. Це повинно зробити їх добрими і радісними бачити нас, коли ми приїдемо в місто ".
  
  Коли люди з легкими мінометами розвернулися і почали кидати бомби в бік Апалачи, лейтенант Лавочкін усміхнувся посмішкою, що Честер не хотів би бачити спрямованої на нього. Лавочкін направив його на ворога, де йому й належало бути. Він віддав Роудсу самий поважний салют, який Мартін коли-небудь від нього бачив.
  
  Апалачи міг бути мурашником, який хтось розворушив, коли увійшла рота капітана Роудса. Люди розбігалися в усі сторони. Кричали поранені чоловіки і жінки. Від декількох будинків були відкушені шматки.
  
  Чоловік середніх років у діловому костюмі втік до головного машині командування. Лівий рукав його піджака був заколотий шпилькою: у нього не було руки, щоб заправити її. "Слава Богу, ви тут!" - крикнув він. "Нам зателефонували з "Доброї Надії", що "Янкі" на свободі, а потім вони пішли і обстріляли з мінометів".
  
  "Як щодо цього?" Борис Лавочкін прицілився з кулемета командної машини.
  
  "О-О", - сказав грузин: це була остання фраза, слетевшая з його губ. Він почав відвертатися, що ні до чого хорошого не призвело. Чергу Лавочкіна майже розірвала її навпіл.
  
  Люди кричали і розбігалися. Кулі та гранати не дозволили їм піти далеко. Воплі наповнили вулиці. Честер застрелив чоловіка, який потягнувся до пояса своїх штанів. Був у нього там прихований пістолет? Тепер ніхто, крім нього, ніколи не дізнається. Куля з "Спрінгфілда" знесла йому маківку.
  
  "Це чи здається справедливим", - сказав рядовий поруч з Честером. "Не те щоб ми змагалися з солдатами або щось в цьому роді".
  
  "Вони всі вороги", - відповів Честер, пересмикуючи затвор і вставляючи в патронник новий патрон. "Якщо вони не можуть знайти достатньо солдатів, щоб перешкодити нам дістатися до мирних жителів, про що це говорить?"
  
  "Тримаю парі, це говорить про те, що ми перемагаємо". Рядовий посміхнувся. У нього була трофейна автоматична гвинтівка C. S. і безліч магазинів до неї. На відміну від Честера, він майже не обтяжував себе прицеливанием. Він просто розкидав кулі по сторонах. Деякі з них обов'язково що-небудь потрапляли.
  
  "Тримаю парі, ти правий". Честер Мартін застрелив людину, який під'їхав на своєму автомобілі на відстань пострілу в самий невідповідний момент. Хлопець, можливо, навіть не знав, що американські солдати розгулюють в Апалачи. У нього теж не було особливого шансу це з'ясувати.
  
  Лейтенант Лавочкін розстріляв ще одну заправну станцію - схоже, йому це сподобалося. На цей раз він був винагороджений ефектним вогненною кулею. Якщо б він був ближче, коли відкрив вогонь, полум'я могло поглинути його командирську машину.
  
  "Агов!" - крикнув хлопець поруч з Честером. "Гаряча штучка!"
  
  "Ага", - сказав Честер. "Ми гарячі хлопці, і конфедерати, схоже, нічого не можуть з цим вдіяти. Якщо б у нас було достатньо бензину, тримаю парі, ми могли б дістатися до біса близько до океану.
  
  "Це було б вже щось", - сказав рядовий.
  
  Але незабаром після того, як вони вибралися з Апалачи, все перестало бути таким веселим. Ворожий стовбур перетворив командирську машину в покручений, гарячий листовий метал. Американські солдати вискакували з машин, які їх перевозили, і переслідували металевого монстра. Це була не нова модель, але вона була досить міцною. Він підбив ще пару машин і застрелив кількох солдатів, перш ніж хтось виліз на нього і закидав вежу гранатами. Це вирішило справу: стовбур заклинило.
  
  "Дурні", - презирливо сказав Борис Лавочкін. "У них не було піхоти, щоб захистити його".
  
  "У них, ймовірно, не було зайвих", - сказав Честер. Лавочкін обдумав це. Потім він знову посміхнувся. Будь солдатів в баттернате, побачивши цю посмішку, захотів би здатися на місці.
  
  Ф. Лора Блэкфорд знайшла місце з боку соціалістів біля проходу. Зал Конгресу завжди був переповнений під час спільних засідань. Президент Ла Фоллетт скликав не так вже й багато людей. Здавалося, він думав, що вчинки говорять голосніше слів. Як не дивно, це змушувало його слова резонувати сильніше, коли він вирішував їх використовувати.
  
  Спікер Палати представників представив його: "Леді і джентльмени, я маю особливу честь представити вам Президента Сполучених Штатів!"
  
  Чарлі Ла Фоллетт зайняв своє місце за кафедрою. Світ відбився від його сріблястих волосся. Разом з усіма іншими в залі Флора аплодувала до болю в руках. Ла Фоллетт був випадковим президентом, але виявився досить хорошим.
  
  "Спасибі вам, леді і джентльмени. Спасибі", - сказав він. "Я постаю перед вами сьогодні - я виступаю сьогодні перед народом Сполучених Штатів, щоб допомогти виправити зло, яке надто довго тривало в нашій країні.
  
  "У нас у Сполучених Штатах немає великої кількості негритянських громадян. Більшість негрів в Північній Америці завжди жили в Конфедерації. Почасти це наша власна вина, оскільки ми не поспішали приймати біженців з-за пригнічення, яке там вже давно існує.
  
  "Не піклуватися про людину із-за кольору його шкіри - це одне. Залишити його вмирати в країні, яка його ненавидить, - це зовсім інше. Це помилка, гідна осуду, і ми не збираємося продовжувати її здійснювати. Будь-яка людина, незалежно від кольору шкіри, має право на вільне життя. Я попрошу, щоб в Конгрес був внесений законопроект, який гарантує, що це збудеться.
  
  "І, боюся, ми зробили ще одну несправедливість. Занадто довго ми вірили, що негритянським чоловікам не вистачає мужності боротися за свою країну. Ми ніколи не закликали їх в армію і навіть не дозволяли їм працювати добровольцями. На флоті ми дозволяємо їм готувати їжу і обслуговувати двигуни, але не більше того. Це неправильно, принаймні, якщо вони такі ж люди, як і всі інші громадяни, як і всі інші.
  
  "Ніби були потрібні додаткові докази, кольорові партизани в Конфедеративних Штатах без тіні сумніву показали, що мужність - це не питання чорно-білого кольору. Без їх відважних зусиль наша війна проти жорстокої тиранії Джейка Физерстона була б ще важче і небезпечніше, ніж вона є насправді.
  
  "Жоден закон не перешкоджає заклику негрів в збройні сили Сполучених Штатів. Замість цього ми покладалися на давній звичай. Я кажу вам, що цей звичай більше не буде діяти. Своїм жахливим прикладом Конфедерація показує нам, наскільки згубні забобони будь-якого роду. Враховуючи це, я сьогодні видав виконавчий наказ, що забороняє дискримінацію за ознакою раси при наборі, навчанні і просуванні по службі збройних сил США ".
  
  Там він зробив паузу, можливо, розмірковуючи, які оплески він отримає. Флора сильно заплескала. Те ж саме зробили майже всі соціалісти і республіканці, слухали президента Ла Фоллета. Як і більшість демократів в залі Конгресу. Флора була впевнена, що Роберт Тафт зробив би це, якби його не вбила народна бомба; так, він був консерватором, але з сильним почуттям справедливості. Лише деякі реакціонери, люди, які поверталися до тих днів, коли їхня партія домінувала в штатах, які стали CSA, і до відносин, які були притаманні тим дням, сиділи склавши руки.
  
  Президент Ла Фоллетт сяяв, виступаючи в Конгресі. Повинно бути, у нього вийшло краще, ніж він очікував. З полегшенням в голосі він продовжив: "Згідно з умовами виконавчого указу, у негритянських чоловіків у віці від вісімнадцяти до сорока восьми років буде шістдесят днів, щоб зареєструватися для призову в найближчий до їх будинку центр. Після реєстрації вони будуть обрані випадковим чином на тій же основі, що і білі - і, якщо вже на те пішло, на тій же основі, що вихідці зі Сходу і індійці. Нездатність зареєструватися протягом шістдесяти днів спричинить за собою для них ті ж покарання, що і для будь-якого іншого, хто спробує ухилитися від призову на військову службу".
  
  Флора не стала б говорити про штрафи відразу після зняття планки дискримінації. Вона не думала, що Ел Сміт став би. У Чарлі Ла Фоллетта не було такого впевненого політичного чуття. Якби він це зробив, то, можливо, був би обраний з власної волі, замість того щоб врівноважити соціалістичний квиток. Інстинкти чи ні, але він виконував свою роботу.
  
  Якби бомба відправила Джейка Физерстона в пекло, як йшли справи у Конфедеративних Штатів при Доні Партридже? Наскільки Флора могла судити, віце-президент CSA був красивим, усміхненим, безмозким недоумком. Вона підозрювала, що Физерстон вибрав його в якості напарника, тому що він був ніким: ні суперником, ні погрозою. Попередній віце-президент Конфедерації намагався вбити свого боса, і, на загальну думку, страшенно близький до успіху. Нікчеми поруч з центром подій були в більшій безпеці. Поки Джейк Физерстон живий, це не мало значення. Його люта енергія рухала CSA. Але якщо він помре...
  
  Бажаючи, щоб він це зробив, Флора пропустила декілька слів з промови президента Ла Фоллетта. Коли вона знову почала прислухатися, він говорив: "... до 1944 року залишилося всього два тижні. Це буде четвертий рік війни. Але я обіцяю вам, народ Сполучених Штатів, що він також буде останнім! Це наш рік перемоги!"
  
  З боку присутніх сенаторів і представників піднявся оглушливий рев. Вони схопилися на ноги, ляскаючи і підбадьорюючи. Ніхто не відступав, ні найпалкіші соціалісти-революціонери, ні самі зашкарублі демократи. Єдиною альтернативою перемозі над Джейком Физерстоном було програти йому, і він, здавалося, з усіх сил намагався показати Сполученим Штатам, наскільки це було б жахливо.
  
  "День народження Принца Світу майже настав, - сказав Лафоллет після того, як конгресмени і жінки неохоче знову зайняли свої місця, - і у нас буде мир. Це моя обіцянка вам. У нас буде мир на наших умовах.
  
  Він отримав ще один бурхливий вибух оплесків. Якщо Сполучені Штати виграють війну до листопада цього року, він отримає щось більше: його, ймовірно, оберуть президентом за власною ініціативою. І він би теж це заслужив.
  
  Флора задумалася, пригрозить він новими руйнуваннями Конфедеративним Штатам, якщо вони не здадуться, як кайзер попередив Британію та Францію. Але він промовчав. Подумавши про це, Флора вирішила, що в цьому є сенс. Джейк Физерстон знав, над чим працюють Сполучені Штати. Він сам працював над тим же самим. Якщо він доб'ється цього першим, він ще може перемогти. Кожен наліт бомбардувань США на урановий проект C. S. робив це менш імовірним, але ніколи не можна було сказати напевно. Ракети Конфедерації попереджали, що її вчених та інженерів не можна нехтувати, навіть якщо такими є її лідери.
  
  "В Північній Америці повинен бути світ", - так вирішив закінчити Чарлі Ла Фоллетт. "Вже чотири рази за одну довге життя війна спустошувала наш континент. Це ніколи не повинно повторитися ніколи, я кажу! Перед Війною за відділення Сполучені Штати протистояли Англії в битві, яка дала нам наш національний гімн і перемогла Мексику, щоб поставити наш прапор на тихоокеанському узбережжі. Ми панували на континенті, будучи єдиною державою в його серці. І коли ця жорстока війна нарешті закінчиться, ми зробимо те ж саме знову!"
  
  Ось! Він сказав це! Це, ймовірно, було важливіше, ніж непряме попередження конфедератів про уранових бомбах. Чарлі Ла Фоллетт заявив, що після закінчення війни більше не буде ні конфедератів, ні CSA. Якби він міг увійти в історію як Великий Воссоединитель, хіба він не змусив би людей забути про Авраама Лінкольна і про те, як Сполучені Штати розвалилися на шматки під час його невдалого президентського терміну?
  
  Сенатори і представники конгресу, які міркували про кінець Конфедерації Штатів, раділи ще голосніше, ніж раніше. Не багатьом чоловікам випало бути присутнім при народженні чогось чудового. Якщо ти не міг цього зробити, то бути присутнім при смерті чогось огидного було майже так само добре.
  
  Конгресмени й жінки стовпилися, щоб привітати президента, коли він зійшов з трибуни. Флора почала, але потім передумала. Чарлі Ла Фоллетт знав би, що вона відчувала. І вона хотіла дізнатися, що Джейк Физерстон сказав про виступ свого опонента. Вона не думала, що їй доведеться чекати дуже довго.
  
  Але коли вона увійшла в свій кабінет, Берта помахала перед нею бланком для повідомлень. "Містер Рузвельт хотів би зустрітися з вами, як тільки ви зможете його побачити, конгресвумен", - сказала вона.
  
  - Він приїде сюди, або хоче, щоб я звернулася у Військове міністерство? - Запитала Флора.
  
  "Він подзвонив відразу після того, як президент закінчив. Коли я сказала йому, що чекаю вашого швидкого повернення, він сказав, що вже в шляху", - відповіла її секретарка.
  
  Рузвельт прибув туди приблизно через п'ятнадцять хвилин. Він вкотився у внутрішній кабінет Флори і зачинив за собою двері. "Що відбувається, Франклін?", - запитала вона.
  
  "Що ж, боюся, у мене погані новини, і я хотів, щоб ви почули їх прямо від мене", - сказав помічник військового міністра. "Конфедерати висадили рейдери в штаті Вашингтон - ми думаємо, на підводному апараті - і вони випустили досить багато мінометних снарядів по уранового проекту".
  
  "Гевалт!" - вигукнула вона. "Наскільки все погано?"
  
  "Вони завдали певної шкоди, чорт би їх побрал. Ми все ще намагаємося з'ясувати, наскільки сильний", - відповів Рузвельт. "Дві або три мінометні бомби потрапили в один з гуртожитків. Ми втратили кількох талановитих людей, і зайняти їх місце буде нелегко ".
  
  "Наскільки ми близькі? Чи ми зможемо продовжити без них?"
  
  Франклін Рузвельт знизав широкими плечима. "Ми повинні. І ми дуже близькі до цього. Я не знаю, наскільки це нас затримає. Я не впевнений, що це взагалі нас затримає. Але я теж не впевнений, що цього не станеться. Він розвів руками. "Ми просто повинні побачити".
  
  "Щодо проекту Конфедерації? Ми відкладаємо його?"
  
  "Якщо ми цього не робимо, то не через брак зусиль. Це місто ніколи не буде колишнім, як і той університет. Але вони зариваються, як кроти, ховаючи під землею все, що можуть. Це саме по собі затримує їх. Однак вони не здалися. Я не думаю, що цей ублюдок Физерстон знає, що означає це слово.
  
  "У них не буде іншого шансу зробити це з нами. У них і так їх було надто багато", - сказала Флора.
  
  "Чарлі виголосив там гарну промову", - погодився Рузвельт. "Тримаю парі, Джейк Физерстон настільки божевільний, що може плюватися заклепками".
  
  "Подивимося?" Флора потяглася до кнопки на своєму радіоприймачі. Навіть після того, як він прогрівся, статичні перешкоди заїкалися і пердели, коли вона налаштувала тюнер на частоту, яку часто використовував Фезерстон. США і CSA продовжували глушити станції один одного з усіх сил. Проте головний передавач Річмонда найчастіше долав перешкоди, ніж ні.
  
  Звичайно ж, президент Конфедерації відразу ж вийшов в ефір. "Мені не потрібно говорити вам правду, тому що Чарлі Ла Фоллетт тільки що зробив це для мене", - прогарчав Физерстон. "Правда в тому, що він прагне стерти Конфедеративні Штати з лиця землі. Чарлі Ла Фоллетт думає, що він Ейб Лінкольн. Виявилося, що Лінкольн не зміг стерти нас з лиця землі. Старий Чарлі теж зрозуміє це на гіркому досвіді. Я знаю, що народ Конфедерації не підведе країну. Вони ніколи цього не робили. І ніколи не зроблять. І Чарлі Ла Фоллетт дуже скоро отримає від нас звістку. Тримаю парі, що так і буде. Поки що. "
  
  Він не жартував. Щонайменше дюжина ракет дальнього радіусу дії обрушилася на Філадельфію в наступні кілька хвилин. Одна з них разюче мало промахнулася повз будівлі Конгресу. Флора відчула поштовх у підошвах ніг. Ракети не оголошували про себе. Вони летіли швидше звуку, тому бум! коли вони пішли, це був перший і єдиний ознака того, що вони в дорозі.
  
  Після закінчення залпу Рузвельт сказав: "Він може дратувати нас, роблячи це, але він не може перемогти нас. І ми можемо перемогти його на землі. І ми це робимо. І ми це зробимо ".
  
  "Але скільки від нас залишиться до того часу, коли ми це зробимо?" Запитала Флора.
  
  Помічник військового міністра випнув підборіддя. "Поки у нас є хоч одна людина, який залишається на ногах після того, як він загине, все інше не має значення".
  
  "Поки що єдиний чоловік, який у нас є, - це мій син, все інше не має значення", - подумала Флора. Але у Франкліна Рузвельта син служив на флоті. Можливо, він думав про те ж.
  IV
  
  Майор Торічеллі просунув голову в кабінет Эбнера Доулінга. "Сер, вам телефонують з Філадельфії".
  
  "Невже?" Доулінг розглядав цю перспективу без захвату. "І що, на їх думку, я тепер зробив?" Дзвінки з Військового міністерства, за його багатому досвіду, рідко приносили гарні новини.
  
  Але його ад'ютант сказав: "Я не думаю, що це виклик такого роду, сер. Це генерал Эйбелл. Мені перевести його сюди?"
  
  "Ти б влаштувала істерику, якщо б я сказав "ні". Він би теж", - сказав Доулінг. За мить на його столі задзвонив телефон. Він підняв трубку. - Ебнер Даулінг слухає.
  
  "Джон Эйбелл, сер", - вимовив голос на іншому кінці дроту, і Доулінг дізнався холодний, розважливий тон розумного офіцера Генерального штабу. "Сподіваюся, у вас все добре?"
  
  - Терпимо, генерал, терпимо, - відповів Даулінг. - Ви самі?
  
  "Я протримаюся до кінця війни", - сказав Абелла, що могло означати все, що завгодно, або взагалі нічого. "У мене є до вас питання: як би ви поставилися до повернення на Схід і командування армією в тому, що, як ми сподіваємося, стане одним з вирішальних наступів війни?"
  
  Як би ти поставився до того, щоб лягти в ліжко з красивою блондинкою, яка пристрасно в тебе закохана? Так, були питання і розумніші, але не так багато. "Що тут не подобається?" Запитав Доулінг.
  
  І Джон Эйбелл сказав йому те, що йому не сподобалося: "Вашим командувачем групою армій був би генерал Макартур".
  
  "Про", - сказав Даулінг. Макартур командував дивізією в армії Джорджа Кастера під час Першої світової війни, в той час як Даулінг був генерал-ад'ютантом Кастера. Коли Макартур на цей раз очолював армію в північній Вірджинії, Доулінг деякий час командував корпусом під його початком. Ці двоє чоловіків не дуже добре ладнали - що було, якщо вже на те пішло, применшенням.
  
  "Ви могли б стати в нагоді нам у Вірджинії, сер", - сказав Абелла. "У вас є досвід агресивних наступальних дій, і у вас є досвід боротьби з охоронцями Партії свободи. Ти зробив би країні послугу, якби повернувся.
  
  "І що б я зробив з собою?" Запитав Даулінг. Бригадний генерал Абелла не відповів; він повинен був з'ясувати це самостійно. "Хто замінить мене тут, якщо я піду?" запитав він. "Все ще багато роботи, яку потрібно зробити".
  
  "Ми розглядали можливість присвоєння полковнику Дефранчису зірки і призначення його командиром Одинадцятої армією", - сказав Абелла. "Він повинен впоратися з цим, і його прихід з боку повітряних операцій був би перевагою на такому широкому фронті. Або ти думаєш, я помиляюся?" Є що-небудь про Террі Дефрансисе, чого ми не знаємо? він мав на увазі.
  
  "Ні, я впевнений, що він відмінно впорається". Доулингу довелося відповісти швидко і твердо, щоб у Абелла не залишилося жодних сумнівів. "Він чудовий офіцер, і він знає тутешню ситуацію, так що йому не доведеться витрачати час на з'ясування того, що відбувається. Він молодий, щоб стати генералом, але війни роблять свою справу ".
  
  "Так і є", - сказав Абелла, який, як і Доулінг, довго чекав появи stars. "Тоді побачимося тут, у Філадельфії, приїжджайте так швидко, як тільки зможете. Замовлення будуть скорочені до того часу, як ви дістанетеся до злітно-посадкової смуги за межами Снайдера. Будьте обережні. Він повісив трубку, не чекаючи прощання Доулінга.
  
  - Збирай наплечника, Анджело, - крикнув Даулінг своєму ад'ютанту. - Ми прямуємо до Філадельфії, а потім в Вірджинію.
  
  "Хто тут головний?" Запитав Торічеллі.
  
  "Террі ДеФрансис", - відповів Даулінг. "Я припускаю, що його телефон дзвонить прямо зараз".
  
  І справді, машина Дефранчиса зупинилася перед штабом Одинадцятої армії як раз в той момент, коли Доулінг і Торічеллі були готові відправитися на злітно-посадкову смугу. "Вітаю з поверненням на справжню війну, сер!" - Крикнув Дефрансис, вистрибуючи з машини.
  
  "Вітаю вас, генерале", - сказав Даулінг. Вони потиснули один одному руки.
  
  "У мене є гарячий транспорт, який чекає вас на полі", - сказав Дефрансис. "Він доставить вас в Вичито. Я не знаю, що вони придумали для тебе після цього, але генерал Эйбелл виразно говорив так, ніби хоче, щоб ти був у Філадельфії як можна швидше.
  
  Доулінг і Торічеллі кинули в командирську машину спортивні сумки з достатньою кількістю особистих речей, щоб протриматися деякий час. Після ще одного рукостискання з Дефрансисом Доулінг сказав водієві: "Наступи на неї!"
  
  "Так, сер!" Капрал не потребував подальшого заохочення. Він гнав, як кажан, з пекла - можливо, як кажан, якій дуже не терпілося туди повернутися.
  
  Двомоторний транспорт злетів у супроводі чотирьох винищувачів. Террі ДеФрансис про це не згадував. Доулінг все одно був вдячний. Авіація США панувала в небі над західним Техасом, але конфедерати, як і раніше, час від часу піднімали в повітря винищувачі. Навіть гарячий транспорт не міг зрівнятися з Гончим псом.
  
  Ні Техаський жебрак, ні західна Секвойя не занадто сильно постраждали у війні. Бої в Секвої йшли в основному далі на схід, де знаходилися нафтові свердловини. Вірніше, там, де раніше були нафтові свердловини. За час війни нафтові родовища кілька разів переходили із рук в руки. Всякий раз, коли це відбувалося, відступаюча сторона підривала їх, щоб позбавити їх ворога. Завойовники почали б робити ремонт, а потім були змушені відступити самі - і зробити свої власні руйнування. До теперішнього часу нафтові свердловини Секвої були одними з найбільш ретельно звільнених об'єктів нерухомості на земній кулі.
  
  Під час останньої війни Секвойя починалася як територія Конфедерації. Кавалерійські рейди К. С. тероризували Канзас до тих пір, поки США повільно і болісно не захопили територію південного сусіда цього штату. Однак у ці дні Вичито був захолустьем. Прибуття генерал-майора, навіть якщо він був лише проїздом по дорозі в інше місце, повалило персонал аеропорту в замішання.
  
  "Ваш літак готовий і чекає, сер!" - сказав майор, командувач полемікою.
  
  "Спасибі", - сказав Даулінг. "Куди мені тепер іти?"
  
  "Е-е, Сент-Луїс, сер", - сказав майор. "Хіба вам не сказали?"
  
  "Якби вони це зробили, став я питати?" Резонно запитав Даулінг.
  
  Він прилетів у Сент-Луїс, коли сонце вже сідало. Це було полегшенням: він не був упевнений, що вони включили посадкові вогні для його літака. Бомбардувальники Конфедерації з Арканзасу прилітали досить часто, щоб суворо дотримуватися правил світломаскування.
  
  В аеропорту йому запропонували на вибір місце в пульманівському вагоні швидкісного поїзда на схід або пересадку з вильотом першим ранковим рейсом. Він вибрав пересадку. Ліжко, яка не підстрибувала і не тряслася, мала свою привабливість.
  
  Він провів у ньому менше часу, ніж йому хотілося б. Конфедерати прийшли в одинадцять, а потім знову в два. Замість ліжка, яка не підстрибувала, Доулінг отримав дві дози холодного траншея. Бомби зі свистом падали і розривалися занадто близько, щоб відчувати себе комфортно. Він задавався питанням, чи зможе вилетіти наступним вранці.
  
  Він так і зробив. В результаті нальоту в аеропорту залишилася робоча злітно-посадкова смуга, і він не зачепив літак, чекав, щоб відвезти його на схід. По дорозі він побачив з висоти пташиного польоту, що війна зробила з Сполученими Штатами.
  
  На землі виднілися лише рідкісні кратери, поки він не пролетів над тим, що повинно було бути східної Індіаною. З цього моменту одна катастрофа слідувала за одною: спорожнілі, неорані сільськогосподарські угіддя, міста, що перетворилися в руїни. Скільки часу займе усунення наслідків руйнувань? Скільки б це коштувало? Що могла б зробити країна, якщо б їй не довелося намагатися зібрати себе докупи знову? Він не міг навіть припустити. Це було питання до політиків, а не до солдатів. Але солдату було неважко зрозуміти, що США - і КСА теж - було б краще без війни.
  
  Хоча Доулінг не бачив, що сталося з Конфедеративными Штатами, він знав, що це повинно бути гірше того, на що він дивився. "Якщо б вони були розумні, то залишили нас у спокої", - сказав він майору Торічеллі.
  
  "Якщо б вони були розумні, вони б ніколи не обрали цього ублюдка Физерстона", - відповів його ад'ютант. Доулінг кивнув - була ще одна очевидна істина.
  
  Його літак приземлився за межами Піттсбурга для дозаправки. Коли він по спіралі знижувався до злітно-посадковій смузі, він добре роздивився, чого коштувала місту битва. Його першою думкою було "Все". Але це не було очевидною істиною. Дим піднімався з високих труб - і з деяких вкорочених - сталеливарних заводів, які повернулися до роботи, або ніколи не припиняли її. Ніхто не обтяжував себе ремонтом поїдених снарядами стін або, іноді, дахів. Це могло почекати. Сталь? Це була зовсім інша історія. Вантажівки на дорогах, потяги на залізничних станціях і баржі на річках доставляли його туди, куди йому було потрібно.
  
  Коли він вийшов з літака, щоб розім'яти ноги і витратити пенні, його ніс зморщився. Він очікував, що повітря буде наповнений різкої промислової смородом, і так воно і було. Він не очікував, що запах смерті буде триматися так довго після закінчення бою.
  
  "Не так погано, як могили за межами табору Рішучості", - сказав Торічеллі.
  
  "Ну, немає. Я не думаю, що в цілому світі щось настільки погано", - відповів Даулінг. "Але саме такими були поля битв Великої війни. Більшість з них на цей раз не такі мерзенні. Вони рухаються швидше і покривають більше території, тому в одному місці не так багато тел."
  
  "За винятком того, що тут є", - сказав ад'ютант.
  
  Доулінг кивнув. "Так. За винятком того, що тут вони є".
  
  Філадельфія була ще одним кошмаром розбомбленого міста, ще одним місцем, де фабрики випускали викликають шлейфи, незважаючи на руйнування. В аеропорту Доулінга зустрічав сіро-зелений автомобіль. "Я відвезу вас у Військове міністерство, сер", - сказав кмітливий молодий капітан, який супроводжував водія-рядового.
  
  "Наскільки небезпечні ці ракети дальнього радіусу дії, про які ми чуємо?" Запитав Доулінг, поки автомобіль пробирався по вулицях, часто зритим воронками і посипаний уламками.
  
  "Вони точно нікуди не годяться, сер, - відповів капітан. "Перше, що ви дізнаєтеся, це те, що вони вибухають - і якщо ви там будете, коли вони це зроблять, то вас більше немає".
  
  Це було заплутано, але Доулінг зрозумів повідомлення. Пошкодження посилювалися в міру наближення автомобіля до центру міста. Схоже, там впало багато ракет. Доулінг побачив стирчала оребрення корму одного з них і вигнуті металеві листи ще у пари.
  
  Військове міністерство допустило багато промахів, але прямих влучень Доулінг не бачив. Йому довелося пред'явити посвідчення особи, перш ніж його впустили. Навіть після того, як він це зробив, його обшукали. Ніхто не вибачився - це було частиною рутини. Капітан відвів його в кабінет Джона Эйбелла. "Радий бачити вас, сер", - сказав Абелла, його звичайний безкровний тон висмоктував теплоту із слів.
  
  "І ти", - відповів Доулінг, що було не зовсім правдою, але було досить близько до істини. Він вказав на карту Вірджинії на стіні в кабінеті Абелла. "Що ми збираємося з ними зробити?"
  
  Абелла встав і вказав. "Це те, що ми маємо на увазі".
  
  Доулінг присвиснув. "Ну, той, хто це придумав, безумовно не мислив дрібно".
  
  "Спасибі", - сказав Абелла. Це змусило Даулинга моргнути; офіцер Генерального штабу, швидше за все, бачив, що може піти не так, ніж те, що могло піти правильно. Однак ця схема виразно розраховувала на те, що все піде як треба.
  
  "Ви справді думаєте, що вони при останньому подиху, чи не так?" Сказав Даулінг.
  
  "Останній етап", - відповів Джон Эйбелл. "Вони стоять на ньому в Джорджії. Якщо ми вдаримо по них і тут, тримаю парі, що вони впадуть".
  
  "Це може бути." Даулінг завагався, потім сказав, що, на його думку, необхідно було сказати: "Дійсно генерал Макартур та людина, яка зможе їх перекинути?"
  
  - Якщо ви хочете командувати групою армій, сер, ви її не отримаєте. - Тепер голос Абелла був таким крижаним, якого Доулінг ще ніколи не чув, а це говорило багато про що.
  
  "Ні, ні, ні. Я питав не для себе. Після такого питання я б не прийняв його, навіть якщо б ви піднесли його мені на блюдечку з блакитною облямівкою", - сказав Доулінг. - Але якщо у нас під рукою є хто-то краще цього худого ублюдка, ми повинні використати його.
  
  Офіцер Генерального штабу злегка розслабився. "Раз вже ви так висловилися"...Що ж, генерал Моррелл зайнятий в Джорджії, що також має життєво важливе значення. А генерал Макартур - людина, що працює на місці і знайомий з умовами ".
  
  "Добре", - сказав Даулінг. Насправді це було не так, але він доклав зусиль. "Коли ми будемо готові там, внизу, я зроблю все, що зможу".
  
  Ларенс Поттер був так радий поїхати від Джорджії і Джорджа Паттона, що майже не заперечував курсувати туди-сюди між Річмондом і Лексингтоном кожні кілька днів. Президент Физерстон, здавалося, ніяк не міг вирішити, чи хоче він, щоб Поттер знову повернувся до своєї роботи в розвідці або виступав в якості сполучного ланки з проектом створення уранової бомби.
  
  У будь-якому випадку, Поттер вирішив, що він краще підходить для цієї роботи, ніж для командування дивізією під командуванням Паттона. Наскільки він міг судити, єдиними речами, які підходили людині для командування дивізією під командуванням Паттона, були шкіра носорога і надприродна здатність відключати свій мозок. Ймовірно, це було несправедливо - у Паттона на нього теж були претензії. Поттера це не надто хвилювало. Не мати справи з Паттоном було таким задоволенням.
  
  Звичайно, не мати справи з генералом означало мати справу з президентом CSA - і, між іншим, з професором Фитцбельмонтом. Але Поттер мав справу з Джейком Физерстоном ще з часів Великої Вітчизняної війни, і він налякав професора до смерті. Він міг впоратися з обома цими роботами, не відчуваючи бажання повторно перевіряти слизову оболонку свого шлунка двічі на день.
  
  Фицбелмонт був людиною, які зіткнулися з проблемою, занадто поширеної у CSA в наші дні: він намагався виконати ключову роботу, не маючи достатньої кількості людей або ресурсів, а "дэмнянкиз" вибивали з нього дурь з повітря. До того, як Сполучені Штати дізналися, що там відбувається, Вашингтонський університет був прекрасним, вкритим листям і травою кампусом. Поттер згадав, якою радістю було приїхати в Лексінгтон після руйнувань, що обрушилися на Річмонд.
  
  У ці дні Лексінгтон доганяв згаяне. Всі, крім проекту по створенню уранової бомби, покинуло університетське містечко, який виглядав як рекламний плакат з рекламою нерухомості в одному з найфешенебельніших районів пекла. Покрита шлаком і кратерами земля, можливо, заразилася віспою. Руїни того, що колись було елегантними будинками, багато з яких були побудовані ще до війни за відділення, стали сумним нагадуванням про кращі часи. Тільки квадратна, брутальна простота залізобетону, тонна за тонною давала хоч якусь надію пережити нічні візити янкі.
  
  Внизу, під цим бетоном, в купі перетворювався уран в йовий, який Фицбельмонт охрестив елементом 94. Достатня кількість йовия вибухне, як U-235. Однак змусити його вибухнути було не так-то просто.
  
  "З U-235 ми могли б вставити пробку в отвір в більшому шматку, і тоді все злетіло б на повітря", - сказав Фитцбельмонт.
  
  "Чому ти не можеш зробити це і з джовиумом теж?" Запитав Поттер.
  
  "Наші розрахунки показують, що він почне вибухати занадто рано і буде дуже деформований для повноцінного вибуху", - відповів фізик.
  
  "Ну, ти, здається, гадаєш, що зможеш змусити це спрацювати", - сказав Поттер, і Хендерсон Фитцбельмонт кивнув. Поттер задав те, що виглядало таким розумним запитанням: "Як?"
  
  "Ми повинні зібрати багато осколків у сферу - так говорить математика", - відповів Фитцбельмонт. "Це складніше, ніж було б виготовити бомбу U-235, тому що вона набагато точніше. Але отримати йовиум простіше, тому що ми можемо хімічно відокремити його від урану в реакторі".
  
  "Мій професор хімії в Єльському університеті сказав мені, що трансмутація - це не що інше, як нездійсненна мрія", - сказав Поттер.
  
  "Мої говорили мені те ж саме". Фитцбельмонт знизав плечима. "Іноді правила змінюються. Тут так і було. Трансмутація - це не хімія, це фізика".
  
  "Це може бути чорна магія, і мені було б все одно", - сказав Поттер. "Поки ми говоримо "Абракадабра!" до того, як це зроблять кляті янкі, ніщо інше не має значення".
  
  "Вони роблять все можливе, щоб ми цього не зробили. Чи робимо ми те ж саме з ними?" - запитав професор.
  
  "Все, що ми можемо. Дістатися до штату Вашингтон для нас нелегко, і це стало ще складніше після того, як вони пішли і забрали Нижньої Каліфорнії в Мексиці", - сказав Поттер. Хендерсон Фитцбельмонт виглядав спантеличеним. Він не був військовим. Поттер терпляче пояснив: "Це значно ускладнює нам виведення кораблів і підводних човнів з Гуаймаса. Але ми зробили це не так давно і атакували їх об'єкт ".
  
  "І?" Фицбелмонт нетерпляче запитав.
  
  "А далі я не знаю", - зізнався Поттер. "Атака тривала - це все, що я можу сказати вам, напевно. Сполучені Штати зберігають мовчання про свій проект, так само як ми мовчимо про своє. Ми не виявили ніяких витоків, які дозволили б нам дізнатися, що ми зробили - у всякому разі, я нічого не чув ".
  
  "Ми не можемо вдарити по них так, як вони вдарили по нас", - сумно сказав Фитцбельмонт. "І, схоже, вони почали роботу над цим раніше нас".
  
  Поттер вже досить давно турбувався саме про ці речі. За винятком початку останнього удару по проекту "Янкі", він не міг не турбуватися. "Це означає, що ми повинні бути розумнішим", - сказав він фізику. "Ми готові до цього, чи не так? Якщо ми будемо робити менше помилок і не потрапимо в глухий кут, ми все одно зможемо перемогти. Ти не гірше будь-якого, хто у них є, вірно? Краще б так і було, чи ми підемо в історію.
  
  "Я так думаю", - відповів Фитцбельмонт. "Хоча у них цілком можуть бути більш компетентні люди, ніж у нас. І я дуже турбуюся за Німеччину. Фізики кайзера і ті, кого він може залучити з Австро-Угорщини, є кращими в світі. Чи вдалося президенту отримати будь-яку технічну допомогу від наших союзників?"
  
  "Якщо і так, він мені не сказав", - сказав Поттер. "Я запитаю його, коли наступного разу буду в Річмонді".
  
  Це відбулося всього через кілька днів. Подорожувати по Річмонд вдень було безпечніше. Літаки США в основному вночі прилітали. Оборона Конфедерації і винищувачі як і раніше робили денні нальоти занадто дорогими, щоб бути звичайними. Бомбардувальники все одно понесли жахливі втрати. Непошкоджені будівлі вирізнялися тим, що були такою рідкістю. Вулиці були повні дірок всіх розмірів. У повітрі витав запах смерті.
  
  Територія Сірого будинку, можливо, постраждала сильніше, ніж що-небудь ще в Річмонді. Сполучені Штати хотіли смерті Джейка Физерстона. Вони хотіли помститися за Ела Сміта і думали, що Конфедерація зупиниться без свого лідера. Поттер теж побоювався, що вони були праві, що змушувало його побоюватися змов проти Физерстона.
  
  Після відходу у підпіллі, після пари неприємно ретельних обшуків, його супроводили в кімнату очікування перед офісом президента, а потім в присутності Физерстона. Секретарка президента пирхнула, зачиняючи за ним двері.
  
  - Ти не дуже подобаєшся Лулу. - В голосі Джейка Физерстона звучало веселощі, і це було полегшенням. - Вона вважає, що ти вважаєш мене недостатньо чудовим.
  
  Як вона права. Але говорити це було б неввічливо. "Ти потрібен країні. Я знаю це". Поттер міг сказати правду, не видаючи своїх почуттів.
  
  "Які останні новини з Лексингтона?" Запитав Физерстон, відпускаючи Лулу.
  
  "Вони роблять все, що вміють, а Сполучені Штати намагаються зробити так, щоб вони не змогли", - відповів Поттер. "Ви знаєте, що ми зробили в штаті Вашингтон?"
  
  "Дещо", - відповів Президент. "У них там були ремонтні бригади - я знаю це точно. Втім, більшого я не знаю".
  
  Звідки він дізнався навіть це? Шпигун на місці? Літак-розвідник? Перехоплені сигнали? Яким би не був відповідь, слово прийшло через Поттера. "Як справи в Джорджії?" - запитав він. Радіо майже нічого не говорило, що ніколи не було хорошим знаком.
  
  "Ми втратимо Атланту", - прямо сказав Физерстон. "Вони не хотіли входити, тому вони нишпорять навколо. Вони хочуть заманити нашу армію в пастку і рознести її на шматки".
  
  "Заради Бога, не дозволяйте їм!" Вигукнув Поттер. Президент кинув одну армію в Піттсбурзі. Хіба він не розумів, що не може дозволити собі зробити це знову?
  
  Мабуть, він зрозумів, тому що кивнув. "Ми йдемо. Ми теж руйнуємо це місце. Вони не отримають від цього ніякої користі, коли увійдуть." Він помовчав. "Коли Паттон викликав вас на дуель, ви дійсно вибрали вогнемети?"
  
  "Так, сер", - відповів Поттер. "Якийсь час я думав, що він і мене підтримає".
  
  "Це було б негарно, чи не так?" - сказав президент. Поттер похитав головою; це могло бути що завгодно, але тільки не це. Физерстон продовжив: "Хоча він і плювався у вас заклепками. Дозволь мені сказати тобі, що так воно і було.
  
  "Нехай він закидає клятих янкі заклепками", - сказав Кларенс Поттер. "Це зашкодило б їм набагато більше, ніж деякі інші речі, які він пробував".
  
  "Так, я знаю". Физерстон насупився. "Але хто в мене є, хто впорався б краще?"
  
  Поттер хмикнув. На жаль, це був дуже хороше питання. У нього виник свій власний питання: "Якщо ми не можемо перемогти США, незалежно від того, хто у нас є на полі бою, чому ми все ще боремося?"
  
  "Ну, по-перше, вони хочуть беззастережної капітуляції, і спочатку я побачу їх у пеклі", - відповів Джейк Физерстон. "І, по-друге, чим довше ми протримаємося, тим більше шансів у Фитцбельмонта і інших хлопців з логарифмічними лінійками надути їм нову дупу".
  
  Поттер неохоче кивнув. Конфедеративні Штати показали, що вони дуже небезпечні для Сполучених Штатів, щоб дати їм ще один шанс відновитися і спробувати знову. Це був свого роду комплімент, але без нього Конфедерація могла б обійтися. Що стосується іншого ..."Що, якщо вони першими отримають уранову бомбу?"
  
  "Тоді нам кришка". Відповідь Физерстона відрізнявся, принаймні, ясністю. "Тоді ми не заслуговуємо на перемогу. Але цього не відбудеться, і нехай допоможе мені Бог, цього не буде. Ми збираємося вилизати цих ублюдків прямо з їхніх чобіт. Почекай і побачиш ".
  
  Коли він це сказав, Поттер майже повірив у це - красномовний показник того, наскільки переконливим міг бути Физерстон. Але пізніше, знову піднявшись на поверхню і побачивши спустошення, в якому колись був великий місто, Поттер здригнувся. Як часто останнім часом Джейк Физерстон уважно придивлявся до того, що стало з його столицею і його країною?
  
  В той день Поттер і Натан Бедфорд Форрест III прогулялися по зруйнованої площі Капітолій. Статуя Вашингтона все ще вціліла; навіть гора мішків із піском не врятувала статую Альберта Сіднея Джонстона. "Що, чорт візьми, ми збираємося робити?" - сказав начальник Генерального штабу тихо, щоб ніхто з перехожих не почув.
  
  "Що, чорт візьми, ми можемо зробити?" Відповів Поттер. "Ми застрягли між "Янкіз" і Джейком Физерстоном. Якщо ми кинемо Физерстона - я маю на увазі, якщо ми вб'ємо його, тому що його не кинуть, - Сполучені Штати наступлять на нас обома ногами. І якщо ми продовжимо боротися ...
  
  "У будь-якому випадку, Сполучені Штати наступають на нас обома ногами", - з гіркотою закінчив Форрест.
  
  "Вони не дозволять нам піти", - сказав Поттер. "Вони прагнуть стерти нас з карти світу, так само, як вони зробили це під час Війни за відділення".
  
  "Физерстону ніколи не варто було починати цю прокляту війну", - сказав Натан Бедфорд Форрест III.
  
  "О, припиніть нести нісенітницю ... сер", - сказав Поттер. Його начальник роззявив рот. Наплювавши, він продовжив: "Ви не гнівайтесь на нього за те, що він почав війну. Ви були повністю за це. Як і я. Як і всі інші. Ти просто злишся, тому що ми не перемагаємо ".
  
  "А хіба ні?"
  
  - Звичайно, але, принаймні, я знаю чому. Я... - Кларенс Поттер замовк.
  
  "Що?" - Запитав Форрест, але потім він теж почув це: віддалений гуркіт артилерії раптово посилився. Він насупився. Його очі, які були більше схожі на очі його знаменитого прадіда, ніж які-небудь інші риси, звузилися. "Кляті янкі" вже досить давно так багато не стріляли".
  
  "Звичайно, немає", - погодився Поттер. "Цікаво, вони думають, що зможуть застати нас тут зі спущеними штанами, тому що ми перевезли так багато речей в Джорджію". Цікаво, чи мають рацію вони. Він не сказав цього вголос. У Натана Бедфорда Форреста ТРЕТЬОГО було достатньо причин для занепокоєння, і та ж думка напевно приходила йому в голову.
  
  Начальник Генерального штабу стояв і слухав, схиливши голову набік. Приблизно через хвилину він стріпнувся; здавалося, він майже вийшов з трансу. "Мені краще повернутися у Військове міністерство і з'ясувати, що, чорт візьми, вони задумали", - сказав він.
  
  "Я піду з тобою", - сказав Поттер. Форрест не сказав йому "ні", хоча формально у нього там більше не було місця. Стрілянина тривала. На півдорозі до будівлі Військового міністерства обидва чоловіки перейшли на рись.
  
  Кассій і Гракх крокували вулицями Медісона, штат Джорджія. На ногах у обох були армійські черевики США і зелено-сірі штани військового зразка США. Тільки їх робочі сорочки з шамбр без коміра говорили про те, що вони не звичайні солдати США - вони і їх чорна шкіра, звичайно. Навіть у сорочок були зоряно-смугасті пов'язки на лівому рукаві. Негри були, принаймні, полуофициальными.
  
  У Гракха був трофейний пістолет-кулемет C. S.; у Кассіуса все ще був його "Тредегар" з затвором. Вони обидва були готові до всього, що могло здатися неприємностями. Медісон зовсім недавно перейшов до Сполученим Штатам. Тутешнім білим не подобалося бачити, як їх власних солдатів проганяють. Ще менше їх тішило, що негри патрулюють їх вулиці.
  
  За пару днів до цього хтось вистрілив в одного з людей Гракха. Партизану відірвало ліву руку. Медісон отримав урок, причому болючий. Американський комендант, капітан з холодним поглядом по імені Лестер Уоллес, схопив перших-ліпших десять білих чоловіків, вибудував їх у цегляної стіни і наказав розстріляти, навіть не їм попередньо зав'язавши очі.
  
  "Ніхто ні з ким не трахкає під владою США в цьому місті", - сказав він переляканим місцевим жителям залізним голосом, в той час як тіла все ще лежали там, стікаючи кров'ю. "Ніхто, ви чуєте?"
  
  "Господи Ісусе, це був всього лише ніггер!" - пронизливо закричала якась жінка.
  
  "Будь-хто, хто з цього моменту буде займатися подібним лайном, я думаю, ти просто зголосився виконувати обов'язки заручника", - сказав Уоллес. "Наскільки я можу судити, тутешні чорношкірі коштують щонайменше десяти таких, як ви, придурки, на кожного - я маю на увазі, як мінімум. Вони не почали вбивати людей заради забави. Ви, хуесосы, кричали "Свобода!".
  
  "Ми не знали, що сталося з кольоровими людьми, яких вивезли", - тремтячим голосом вимовив якийсь старий.
  
  "Ага, а тепер розкажи мені ще що-небудь. Якщо ти несеш мені таку нісенітницю, ти теж добровільний заручник", - сказав капітан Уоллес. "Ти не знав! Куди, по-твоєму, вони прямували, ти, бісове брехливе відро блювотини? На гребаной футбольний матч?"
  
  Кассіус не знав, якими він уявляв собі "Янкі". Однак справа була не в цій холодній лютості - в цьому він був упевнений. Багато американських солдати ненавиділи ворога з ясною і простий пристрастю, яка відсувала все інше в бік.
  
  "Знаєш, я ніколи особливо не захоплювався куривом", - ні з того ні з сього сказав Кассиусу худий капрал, якому давно пора було поголитися. "Але, чорт візьми, чувак, якщо у виродків Физерстона на тебе зуб, ти повинен щось зробити".
  
  Було це логічно? Кассиусу стало цікаво, що б подумав про це його батько. Але була жорстока логіка, яка придушувала більш формальний підхід. Ворог мого ворога - мій друг. Тут це спрацювало.
  
  У цього була зворотна сторона. Друг мого ворога - мій ворог. Коли Кассій і Гракх патрулювали Медісон, Кассій сказав: "Відтепер ниггерам тут ніколи не буде безпечно без янкі поблизу".
  
  - Думаю, що ні, - сказав Гракх, - але наскільки безпечно було для нас до того, як сюди дісталися кляті янкі?
  
  Це питання відповів сам собою. Його сім'ю витягли з церкви і відправили в табір. З тих пір він сам живе в бігах. Небезпечну життя вели чорношкірі партизани, знаючи, що пощади не буде, якщо їх спіймають.
  
  "Що ж, ти мене спіймав", - сказав Кассіус.
  
  Вони вийшли на міську площу. Там до невеликого кам'яного стовпа була прикріплена бронзова табличка. Якимось чином маленький пам'ятник пройшов через бої, що зрівняли з землею половину міста, без єдиної подряпини. Гракх вказав на табличку. "Що там написано?" - запитав він. Кассій навчив його грамоти, але він все ще погано читав.
  
  "Каже, що це пам'ятник Брасвеллу", - сказав Кассіус. "Каже, що в 1817 році Бенджамін Брасвелл продав тринадцять рабів після своєї смерті, щоб вони могли використовувати гроші для навчання білих дітей. Кажуть, вони зібрали майже три тисячі шістсот доларів. Хіба це не здорово?
  
  "Продавав ніггерів, щоб допомагати іншим. Так воно і буває, до біса впевнений". Гракх підійшов до пам'ятника Брасвеллу, розстебнув ширінку і відлив. - Покажи, що я про тебе думаю, містер Бенджамін гребаной Освелл.
  
  Пара білих жінок з дротяними візками на коліщатках поспішали через площу. Вони поглянули в бік Гракха і пішли ще швидше. "Їм не подобається твоє темне м'ясо", - сказав Кассій.
  
  "Мою м'яса вони теж не подобаються", - відповів Гракх. "Я починаю трахати білих жінок, я не збираюся трахати потворних білих жінок, і це були собаки".
  
  Вони не були красивими. Деяким неграм на службі в США було все одно. Вони мстилися жінкам Конфедерації за все, що чоловіки Конфедерації зробили з ними. Кілька американських офіцерів відреагували на це так само різко, як могли б відреагувати солдати Конфедерації. Далеко не всі в США любили негрів. Але більшість людей, які носили сіро-зелену форму, ненавиділи ворога більше, ніж чорношкірих, яких він пригнічував.
  
  - Знаєш, що я відчуваю? - Запитав Гракх, коли вони з Кассием відновили патрулювання. - Я відчуваю себе собакою, яка просто десь помочилась, щоб сказати: "Це моє місце".
  
  "Не знаю, чи воно твоє чи ні", - сказав Кассіус. "До біса впевнений, що воно більше не належить Конфедерації".
  
  Немов для того, щоб підкреслити це, американські війська піднялися на частокіл з колючого дроту недалеко від Медісона, щоб утримувати військовополонених ЦРУ. Кассій був не єдиним негром, якого немов магнітом тягнуло до цього частоколу. Бачити солдатів в горіховій формі - і, що ще краще, бачити охоронців Партії Свободи в покритому коричневими плямами камуфляжі - по ту сторону колючого дроту, що застрягли всередині табору, обеззброєних і похмурих, хоча у нього була зброя, було страшенно приємно.
  
  "Вони збираються скоротити вашу популяцію!" Негр з іншого загону глумився над військовополоненими. "Вони посадять вас у поїзд, і ви ніколи звідти не вийдете!"
  
  Деякі з захоплених конфедератів виглядали наляканими - хто міг знати напевно, що зроблять солдати з іншого боку? Деякі лаялися на адресу чорношкірого партизана. Один впертий сержант сказав: "Трахни тебе в саме серце, Самбо. Твою матусю-повію з підгузками вони вже посадили в поїзд, і вона теж це заслужила".
  
  Кілька секунд він лежав мертвий з кулею в грудях. Капрал США, почувши постріл, прибіг. "Господи!" - вигукнув він, побачивши труп. "Якого чорта ти пішов і зробив це?"
  
  Конфедерати на частоколі кричали і показували на стріляв негра. Партизан не каявся. "Він переслідував мою матір", - просто сказав він. "Ніхто не буде приставати до моєї матері, особливо якийсь придурок довбаний офей".
  
  "Господи, мені доведеться заповнити папери по цьому лайну", - простогнав сержант. "Розкажи мені, що, чорт візьми, відбулося".
  
  Кілька військовополонених намагалися це зробити. Вони робили все можливе, щоб перекричати партизана, який вбив сержанта. Кассіус намагався врівноважити їх, якщо міг.
  
  "Він сказав це цього хлопця?" - запитав капрал, коли той закінчив.
  
  "Він, звичайно, це зробив", - відповів Кассіус.
  
  "Гівно на тості", - сказав сержант. "Якщо б він сказав мені це, тримаю парі, я б розніс його гребаной довбешку". Військовополонені теж кричали на нього. Він відмахнувся від них. "Слухайте сюди, придурки, вам краще дещо з'ясувати. Ви програли. Ці хлопці, - він вказав на Кассіуса та іншого негра, - вони виграли. Краще звикни до цього, або біса багато хто з вас в кінцевому підсумку загинуть. І знаєш, що ще? По тобі теж ніхто не буде нудьгувати."
  
  "Ми ніколи не змиримося з підпорядкуванням ніггерів!" крикнув один з полонених.
  
  "Правильно!" Йому вторили ще двоє або троє.
  
  "Тоді, я думаю, ти будеш під землею". Капрал вказав на труп. "Віднеси свою падло до воріт. Ми покладемо його там, де йому і місце".
  
  Він отримав ще більше проклять і глузувань, але проігнорував їх всі. Після того, як він пішов, інший негр простягнув Кассиусу руку. "Спасибі, що підтримав мене. I'm Sertorius."
  
  - Мене звуть Кассій. Кассій потиснув простягнуту руку. Як і у випадку з Гракхом, він запитав: "Як думаєш, ми коли-небудь зможемо що-небудь зробити тут, без підтримки "Янкіз" у нашій грі?"
  
  "Ні", - спокійно сказав Серторий. "Ну і що з того? Янкі сюди не поткнуться, гребаные союзники вб'ють нас в будь-якому випадку. Вони дійсно забрали мою маму, чорт би їх побрал, і пішли".
  
  - Я теж, і мій батько, і моя сестра, - відповів Кассіус.
  
  "Чому вони сумують за тобою?"
  
  "З-за того, що я не ходив у церкву. Ось куди вони забрали всіх інших".
  
  "Я чув подібні історії раніше", - сказав Серторий. "Якщо Бог і є, то у Нього огидне почуття гумору".
  
  "Думаю, так". Кассіус задавався питанням про Бога ще до того, як у офеев з'явилася його сім'я. Він завжди мовчав, тому що знав, що його мати не хотіла, щоб він говорив - або думав - подібні речі. У нього було відчуття, що його батька мучать ті ж сумніви. Літній чоловік теж ніколи не говорив про них. В один прекрасний день їм двом, можливо, було б що сказати один одному. Тепер вони ніколи цього не зроблять.
  
  У чорних партизан був табір поруч з табором американських солдатів, які охороняли військовополонених і стежили за тим, щоб кришка залишалася закритою в Медісоні. Вони спали в наметах армії США і використовували спальні мішки армії США. Це дарувало їм кращі, більш м'які ночі, ніж ті, які вони проводили більшу частину часу на самоті.
  
  Вони також отримали армійські столові набори США і їли армійську юшку разом з бійцями з півночі від лінії Мейсона-Діксона. Їм не потрібно було чекати, поки солдати в сіро-зеленій формі подадуть їм їжу. Вони просто зайняли свої місця в черзі, і кухарі подали їм все, що у них випадково виявилося. Іноді це було смачно, іноді ні. Але їжі завжди було предостатньо. Для Кассіуса, чиї ребра були як сходи, цього було досить, щоб він не скаржився.
  
  Коли він заходив у Медісон, діти питали: "чи Є який-небудь пайок? Є якісь цукерки?"
  
  Немає. Помріть з голоду, маленькі виродки. Це завжди була перша думка, яка приходила йому в голову. Але ненавидіти дітей було нелегко. Вони нічого йому не зробили. І деякі з них виглядали голодними. Він знав, що таке бути голодним.
  
  Потім один з них крикнув: "Гей, ніггер! У тебе є цукерка?"
  
  Він не стріляв у хлопчика, якому, мабуть, було близько восьми. Це викликало б про нього розмову. Він дійсно сказав: "Ти називаєш мене ніггер, сопляк, і можеш, чорт візьми, вмирати з голоду, мені все одно".
  
  Хлопець подивився на нього як на божевільного. "Ну і хто ти такий, якщо не нігер?"
  
  "Кольоровий хлопець, чи негр, або навіть чорношкірий чоловік", - відповів Кассіус. "Назвати когось ніггером - це образа, типу."
  
  "Ти, ніггер, все вірно, і ти смокчеш члени клятих янкі", - пропищав шмаркач. Він не отримав ні подачки від Кассіуса, ні уроку. У нього також досі не стріляли, але він був набагато ближче до цього, ніж до будь-якого з двох інших.
  
  Певно, він почував те ж саме до самої своєї смерті. Як і безліч інших таких же, як він. Перед обличчям такої ненависті, що повинні були робити вижили негри в CSA? Після закінчення війни, як вони могли стати розсудливим і заробляти на життя? Якщо американські солдати їх не підтримають, як довго вони протримаються? Недовго - це здавалося занадто очевидним.
  
  І якщо б американські солдати підтримали їх, біле більшість - зараз набагато більше, ніж до початку вбивств, - возненавидело б негрів більше, ніж коли-небудь ... за умови, що таке можливо.
  
  "Ми в дупі", - сумно сказав Кассіус. "Ми в повній дупі".
  
  - Що? З-за цього хлопчиська? - Запитав Гракх. "Маленький засранець так тріпає язиком, що його вб'ють біса швидко, і ніхто про це не пошкодує".
  
  "Ні, не з-за нього", - сказав Кассіус, що було не зовсім правдою. "За все". Він почав пояснювати, потім здався. Що толку? Колись давно він знайшов місце в Огасті - не те місце, яке в нього було, якби він був білим, але місце. Він би вписався. Зараз?
  
  Тепер у нього був Тредегар, і він був готовий вбити будь-якого білого, встав у неї на шляху. Це теж було місце ... у своєму роді.
  
  Естер Мартін викурила сигарету за межами Монро, штат Джорджія, і стала чекати, коли наступний рейдерське загін попрямує на схід. Експедиція чисельністю в роту довела те, про що начальство думало раніше - у конфедератів не було нічого гідного згадки, щоб протистояти удару США. Чому б не спробувати це знову, з більшою силою?
  
  Честеру відповідь здавався досить очевидним. Якщо ти вдариш їх туди один раз, хіба вони не приготуються переконатися, що ти не зможеш зробити це знову?
  
  Лейтенант Борис Лавочкін подивився на нього подивився крізь нього - своїми холодними, світлими слов'янськими очима. "Ви можете залишитися, коли ми підемо, сержант", - сказав він.
  
  "Ви знаєте, я не хочу цього робити, сер", - сказав Честер. "Але я також не хочу підставляти свої груди під прес, не тоді, коли в цьому немає необхідності".
  
  "У цьому бізнесі немає ніяких гарантій", - сказав Лавочкін.
  
  Він не слухав. Всі вже давно йшло своєю чергою. Він думав, що так буде тривати і далі. І він був не єдиним. Начальство ніколи б не схвалив рейд, якби не вважав, що він пройде успішно. Можливо, вони мали рацію. Честер, у всякому разі, міг на це сподіватися.
  
  Він поговорив з капітаном Роудсом, який, як він був упевнений, знав свою дупу наскрізь. "Якщо вони будуть чекати нас, сер, ми опинимося в повній бойовій готовності, і нам нікуди буде йти", - сказав він.
  
  "Як ви думаєте, які шанси?" - запитав командир роти.
  
  "Що ж, сер, ми страшенно впевнені, що двічі не застанемо їх зненацька", - відповів Мартін.
  
  "Ні, але що вони можуть з цим вдіяти?" Сказав Роудс.
  
  "Не знаю, сер", - сказав Честер. "Тримаю парі, ми це з'ясуємо. Якщо б я хотів бути грьобаній морською свинкою, я б купив собі клітку".
  
  Це змусило капітана Роудса посміхнутися, але він не змінив свого рішення. "У нас є наказ", - сказав він. "Ми збираємося виконати його. Якщо ми потрапимо в біду, я очікую, що у нас буде підкріплення. Але я думаю, що у нас є непоганий шанс прорватися, як і в минулий раз ".
  
  - Сподіваюся, ви маєте рацію, сер. Честер в це не вірив. Нікого вище нього не хвилювало, у що він вірить. Для солдатів свого взводу він був Богом-Батьком для Сина Лавочкіна і Святим Духом Роудса. Для офіцерів, які стояли вище за нього, він був просто неуком з великим ротом. І хлопці з погонами були тими, чия думка мало значення.
  
  Два ранку через довга, мускулиста броньовані колона покотила по дорозі з Монро в Гудхоуп, тією ж дорогою, по якій незадовго до цього пройшов невеликий рейдерське загін. Честер подумав, що це могло б здивувати того, хто відповідав за захисників Конфедерації. Вони б не повірили, що хтось може бути настільки дурний, щоб вдарити їх одним і тим же способом двічі поспіль. Честеру самому було важко в це повірити.
  
  По дорозі в Гудхоуп вони не потрапили ні в яке рух. Вони також не потрапили ні в яку засідку, за що Честер був належним чином вдячний. Можливо, керівництво ЦРУ дійсно не могла повірити, що їхні вороги спробують використовувати одну і ту ж прийом двічі.
  
  Добра Надія виглядала як суцільне пекло. На вулиці було всього кілька людей, коли під'їхали машини американського командування і бронетранспортери. Цивільні Конфедерації не думали, що сіро-зелені машини на цей раз були на їхньому боці. Вони в жаху поглянули на нього, закричали й кинулися тікати, рятуючи свої життя.
  
  Може, це пішло їм на користь, а може, й ні. Кулемети і гармати відкрили вогонь, як тільки американська колона увійшла в маленьке містечко, і не змовкали, поки вона не проїхала через нього. Мартін озирнувся через плече, опинившись за межами Доброї Надії. Клуби диму сповістили, що рейдери на волі. Якщо у ворога були відновлені телефонні і телеграфні лінії після останнього нападу, люди вже повідомляли військовим властям К. С. про новому.
  
  Якщо в цій частині Джорджії і були які-небудь військові влади К. С. ... Можливо, їх і не було. Можливо, Конфедеративні Штати дійсно приходили в занепад. Честер, у всякому разі, міг на це сподіватися.
  
  Неприємності виникли між Гудхопом і Апалачи. Дорога проходила через сосновий ліс. Колона зупинилася, тому що її перегородила барикада з колод, каменів і перевернутих розбитих автомобілів. Підняти бочки, щоб прибрати перешкоду, було нелегко, особливо враховуючи значних розмірів дерева вздовж вузької, погано вимощеної дороги.
  
  І як тільки колона застрягла, війська CS в лісі відкрили вогонь з автоматичної зброї, мінометів і димових шашок. Честер не думав, що їх було багато, але це не означало, що вони не заподіяли шкоди. Загорілося кілька машин з м'якою обшивкою і напівгусеничний автомобіль. Поранені вили.
  
  Американські солдати завдали удару у відповідь всій вогневої міццю, яку вони привезли з собою: великокаліберними кулеметами та гарматами на своїх автомобілях, а також гвинтівками, автоматами і пістолетами-кулеметами, які були у чоловіків. Ніхто не міг наблизитися до колони і залишитися в живих, що не дуже допомагало, коли вона нікуди не вела.
  
  Приблизно через півгодини американські "барелі" дійсно знесли блокпост з дороги. Колона рушила далі, за вирахуванням виведених з ладу транспортних засобів. Коли солдати дісталися до Апалачи, вони увірвалися в нього ще лютіше, ніж у Гуд Хоуп. Коли вони вийшли з іншого боку, від села мало що залишилося.
  
  Честер сподівався, що вони не повторять весь маршрут останнього рейду. Це дало б конфедератам більше шансів напасти на них, а також означало б, що вони зруйнують ще більше того, що вже зруйнували одного разу. Він схвально кивнув, коли вони з'їхали з дороги й рушили по пересіченій місцевості, прямуючи настільки строго на схід, наскільки це не мало значення.
  
  Всякий раз, коли вони підходили до фермерському будинку, вони розстрілювали його. Якщо люди, які там жили, ясно давали зрозуміти, що здаються, - якщо вони виходили з високо піднятими руками, - солдати дозволяли їм бігти з одягом на спині. Якщо вони виявлять опір або навіть просто залишаться всередині, другого шансу у них не буде.
  
  Разюча кількість сільських жителів Джорджії, здавалося, думали, що кілька пострілів з рушниці "білочка" або дробовика приведуть армію США в рух. Вони платили за свою освіту. Ніхто з них ніколи більше не зробить цієї помилки. Часто їх сім'ї вмирали разом з ними.
  
  "Це свого роду ганьба, сер", - сказав Честер, коли жінка, яка опинилася в пастці на палаючому фермерському будинку і, ймовірно, поранена, з криком покінчила з собою.
  
  "Думайте про це як про виживання сильнішого", - відповів капітан Роудс. "Якщо вони настільки тупі, щоб стріляти в нас, вони занадто тупі, щоб заслужити життя".
  
  "Ймовірно, у неї не було зброї", - сказав Мартін.
  
  Командир роти знизав плечима. "Вона була досить дурна, щоб вийти заміж за того, хто це зробив. Ми тут не для того, щоб розмовляти з цими людьми, сержант. Ми тут для того, щоб навчити їх, що зв'язуватися з Сполученими Штатами настільки безглуздо, наскільки це можливо ".
  
  Всередині фермерського будинку почали вибухати боєприпаси. Крики жінки, на щастя, стихли. "Я б сказав, що вона потрапила в точку, сер", - сказав Честер. "Відтепер це принесе їй багато користі".
  
  Перш ніж Роудс встиг відповісти, Честер і він сам почули над головою мотори літаків. Вони очікували, що американські винищувачі-бомбардувальники будуть бити по всьому, що знаходиться перед ними. Потім разом із гуркотом пролунав страхітливий крик. Честер чув цей шум занадто багато разів, хоча останнім часом і не так часто.
  
  "Придурки!" він заволав і розпластався на землі.
  
  Будь-хто міг дістатися до автоматичного зброї, відкривав вогонь по пикирующим бомбардувальникам ЦРУ з крилами-стерв'ятниками. "Мули" проігнорували наземний вогонь і встановили свої бомби в центрі щільного скупчення машин, яке тільки змогли знайти. Одна з них приземлилася прямо на полутреке. Вогненна куля зачепила пару найближчих солдатів і перетворив їх у смолоскипи. "Невероятники" повернулися знову, щоб обстріляти американських солдатів. Кулеметні кулі прошивали землю занадто близько від Честера. Він соскребал все своїм шанцевим інструментом, хоча не те щоб від цього було дуже багато користі.
  
  А потім пікіруючі бомбардувальники зникли. Капітан Роудс оглянув нанесений ними збиток. "Чорт візьми", - тихо сказав він. "Ти в порядку, Честер?"
  
  - Так. - Мартін понишпорив у кишенях у пошуках сигарети. - Боже, я й забув, як це було весело.
  
  "Я теж", - сказав Роудс. "Ми звикли роздавати це. Це значно веселіше, ніж приймати це".
  
  - Ставлю свою дупу... е-е-е, сер. Честеру знадобилося три спроби, перш ніж він зміг запалити сірник; його руки тремтіли. Потім він простягнув пачку Роудсу. Командир роти не став витрачати час на спроби прикурити самостійно. Він просто нахилився ближче до Честеру і почав свій легкий шлях.
  
  Підійшов лейтенант Лавочкін. "Ми повинні просуватися далі, сер", - сказав він. "Ми можемо завдати значно більшої шкоди до настання темряви".
  
  Його не хвилювала атака з повітря. Все, чого він хотів, це продовжувати наносити удари по конфедератам. Це було чудово, або злегка шалено, в залежності від обставин. Капітан Роудс зітхнув і випустив нерівну цівку диму. "Ми займемося убитими і пораненими, а потім продовжимо", - сказав він.
  
  Деякі із загиблих не залишили досить останків для поховання. Можливо, конфедерати розрили б могили, які люди в сіро-зеленій формі швидко викопали, але Честер міг сподіватися, що вони цього не зроблять. Безліч солдатів ЦРУ покоїлося на землі США, здебільшого тихо.
  
  Коли війна закінчиться, вони, ймовірно, з усім цим розберуться. Вони зробили те ж саме після Великої війни. За всіма ознаками, ця війна була більш масштабною і огидною, ніж та, що тривала з 1914 по 1917 рік. Як вони назвуть це, коли це закінчиться? Велика війна? Найгірша війна? Прямо зараз це була просто Війна, зазвичай з нецензурним прикметником, наклеєним спереду.
  
  Приблизно через годину вони дійсно рушили далі і потрапили в потенційну засідку конфедерації з тилу. Ворожі солдати, здавалося, були сильно ображені цим - у всякому разі, ті, хто пережив зіткнення. Американські солдати брали полонених не стільки для того, щоб порадувати своїх офіцерів розвідки, скільки тому, що вони дійсно цього хотіли. Один з чоловіків у баттернате поскаржився: "Ви всі не повинні були приходити туди, куди прийшли".
  
  "Саме так вона і сказала", - відповів Честер, на що його приятелі розсміялися, а військовополонений похитав головою.
  
  Ополченці і мексиканці намагалися зав'язати бій у Стівенс і Хатчингсе, двох маленьких містечках навпаки Лексінгтона. В обох місцях їх швидко прибрали з дороги. Вони були хоробрі, але хоробрість, стрілецьку зброю і кілька хвилин нічого не давали проти гусениць і бочок. Два села були охоплені полум'ям.
  
  Лексінгтон був більш міцним горішком. У захисників була пара скорострільних тридюймових знарядь, що залишилися від попереднього покоління. Наскільки знав Честер, з тих пір вони так і стояли на галявині перед будівлею суду. Якщо і стояли, хтось їх добре змащував. І якийсь старожил - ймовірно, хлопець, дуже схожий на мене, подумав Честер, - знав, що з ними робити. Снаряди дощем посипалися на настають американських солдатів.
  
  Але у конфедератів, схоже, не було бронебійних боєприпасів. У будь-якому випадку, ці тридюймові патрони не призначалися для пробивання стовбурів. Вони дійсно поранили кількох піших людей і в машинах з м'якою обшивкою, але цього було достатньо, щоб розсердити солдатів у сіро-зеленій формі, але недостатньо, щоб зупинити їх. З заходом грудневого сонця з Лексингтоном обійшлися так само, як і з двома невеликими містечками навпаки.
  
  Американські солдати отаборилися в руїнах. "Бачите?" Сказав лейтенант Лавочкін. "Простіше простого".
  
  - Дорогий шматок пирога ... сер, - дерев'яним голосом промовив Честер.
  
  Лавочкін знизав плечима. "Вони заплатили більше, ніж ми. І ми можемо дозволити собі це краще, ніж вони".
  
  Обидві ці речі, ймовірно, були правдою. З точки зору холодного розрахунку війни, вони також, ймовірно, були єдиними речами, які мали значення. Хлопця, який тільки що зупинив трактор своїм животом, все це не хвилювало. Честер закурив "Рейлі" і подякував Богові, що він цього не зробив.
  
  Одне з перших, що доктор Леонард О Доулл дізнався про сержанта Гудсоне Лорда, було те, що він ненавидів своє ім'я. "Дівоче прізвище моєї матері, і я взяв її для своєї першої", - сказав медик. "Якщо б у мене було десять центів за кожен раз, коли мене називають "Боже Милостивий", я був би чортовим мільйонером".
  
  "Я вірю в це", - сказав О Доулл. "Хіба твої батьки не розуміли, що вони роблять?"
  
  "Сумніваюся в цьому", - відповів Лорд. "Боюся, що ні в кого з них немає особливого почуття гумору".
  
  "А як щодо тебе?" Запитав О Доулл.
  
  "Я, сер?" Сержант Лорд криво усміхнувся. "Я заробив свій важким шляхом. Мені залишалося або посміятися, або вбити якогось довбаний покидька, коли мені ще не було дванадцяти років".
  
  "Ну, я кілька років працював з хлопцем, який підпорядковувався бабулі", - сказав О Доулл. "Якщо я час від часу буду говорити "Боже мій", можливо, я не буду з тобою розмовляти".
  
  "Не можу просити про більше", - сказав Лорд.
  
  "І я скажу тобі ще раз - будь обережний з місцевими жінками".
  
  "Ей, мені подобається трахатись - а кому не подобається?" сказав сержант. "Сподіваюся, я не занадто дурний, щоб піти на це".
  
  Зараз він, здавалося, не розмахував руками, навіть якщо О Доулл і задавався цим питанням раніше. Він був молодий, років тридцяти. Більшість хлопців його віку сказали б те ж саме - якщо тільки вони не зізнаються, що думають своїм членом. "Постарайся, щоб тебе не вбили", - серйозно сказав О Доулл. "Я ненавиджу запрошувати нового хлопця кожні пару місяців, розумієш, що я маю на увазі?"
  
  "Сер, я зроблю все, що в моїх силах", - сказав сержант Лорд.
  
  Він також робив все можливе з пораненими. Він був принаймні не гірше Вінса Донофрио, і він явно був кращим анестезіологом. О Доулл все ще нудьгував по Грэнвиллу Макдугалду, але Лорд виразно підійшов би.
  
  А поранені продовжували прибувати, у міру того як американські війська перекривали одну дорогу в Атланту і з неї одну за одною. О Доулл працював як божевільний, щоб не вмирали поранені або їм не ставало гірше відразу, а потім відправляв їх в польові шпиталі далі від лінії фронту.
  
  Він витратив чимало часу на те, щоб залатати ліву руку сержанта, в долоню якої потрапила куля. "Я думаю, там у нього все буде в порядку", - сказав він, коли операція була завершена. - У всякому разі, сподіваюся на це.
  
  "Тримаю парі, він так і зробить, док", - сказав Гудсон Лорд. "Ви дійсно звертаєте увагу на дрібниці, і це важливо. Я бачив, як деякі хлопці просто зашивали таку рану і залишали її. Вони вважають, що лікар у тилу подбає про це, і іноді вони праві, а іноді помиляються. Особисто я завжди вважав, що це ліниве, дурний заняття ".
  
  "Я з тобою. Чим більше ти зробиш правильно в перший раз, як тільки зможеш, тим менше тобі доведеться потім шкодувати", - сказав О Доулл.
  
  Іноді ти мало що можеш зробити. Санітари призвели солдата в строкатій камуфляжній формі охоронця Партії свободи; він був убитий пострілом в голову. "Навіщо ти турбувався?" - Сказав Лорд, глянувши на рану.
  
  "Ну, ніколи не можна сказати напевно", - відповів Едді.
  
  Це було правдою. Час від часу О Доула чекав сюрприз. Але він не думав, що на цей раз його чекає. Поранений ледве дихав. Його зіниці були різного розміру і не реагували на світло, пульс почастішав і згасав. Мозок, кров і шматочки кістки сочились з отвору розміром з кулак О Дулла.
  
  "Я можу трохи привести все в порядок, але не більше того", - сказав О Доулл. "Він в руках Божих, а не в моїх". Він також не думав, що Бог буде триматися міцно.
  
  Конфедерат помер на півдорозі до зачистки. Він зробив кілька судомних останніх вдихів, а потім просто зупинився. "Це милосердя", - сказав сержант Лорд. "Інше милосердя в тому, що він так і не зрозумів, що його вдарило. Скільки сильних опіків ви бачили, док?"
  
  "Один - це на мільйон більше, ніж потрібно", - відповів О Доулл, і старший медик кивнув. Проте, коли О Доулл подумав про них, він і не думав їх бачити. Запах свинини, занадто довго залишеної в духовці, виник в його свідомості так жваво, наче перед ним на столі лежав підгорілу бочонок.
  
  І вони отримали поранення іншого роду, доставлене не медиками, а розгніваним командиром взводу. "Сер, у цього жалюгідного сучого сина болить голова", - сказав лейтенант голосом, який, здавалося, майже не змінився. "Не так, Доннеллі?"
  
  "Боюся, що так", - сказав Доннеллі. "Страшенно болить, коли я мочусь".
  
  "Ну, з цим ми можемо щось зробити", - сказав О Доулл; хлопці з венеричним захворюванням вибули з бою в такій же мірі, як якщо б їх прикінчили люди Джейка Физерстона. - Спусти штани, Доннеллі, і підстав іншу щоку.
  
  "Ти збираєшся зробити мені укол?" - з острахом запитав солдат.
  
  - Ага. - О Дулл приготував голку - більшу.
  
  "Я думав, у тебе є таблетки від оплесків". Доннеллі цілком міг бути безстрашним в польових умовах, але тут його точно не було.
  
  "Раніше так і було. Але цей пеніцилін виводить його швидше і краще", - сказав О Доулл. "Тепер нахилися".
  
  "Будеш клеїти дурня, Доннеллі, я змушу тебе нагнутися, і я надеру твою жалюгідну дупу - я не буду її вставляти", - сказав молодший лейтенант.
  
  Судячи з виразу обличчя Доннеллі, він волів би отримати стусана, а не укол. Але він побачив, що у нього немає вибору. Він вискнув, коли голка потрапила в ціль. О Доулл натиснув на поршень з якоюсь злісною радістю. "Заради Бога, в наступний раз надіньте гумку", - сказав він.
  
  "Це все одно що трахатись в шкарпетках", - запхикала Доннеллі.
  
  "Ну, твоя кохана виразно подарувала тобі щось на пам'ять про неї", - сказав О Доулл. "Що ти їй подарував?"
  
  "Чотири банки шинки з приправами. Вона була худа, як на винос. Звідки мені було знати, що вона дасть мені текти з крану?"
  
  "Передбачається, що ти повинен думати про таке лайні", - відрізав його командир взводу перш, ніж О Доулл встиг що-небудь сказати. "Скільки разів ти чув про це на бейсіку?"
  
  "Так, сер", - сказав Доннеллі. О Доулл чудово розумів, чого він недоговорював: єдине, про що він дбав, - це як слід повеселитися.
  
  Це було досить природно. Звичайно, те ж саме відносилося і до втечі, якщо хтось починав в тебе стріляти. Солдати могли навчитися не робити цього. Вони також могли навчитися не трахатися, не будучи обережними. Вони могли б, але цей - ні.
  
  "Бавовна - не єдине, про що тут варто турбуватися", - сказав О Доулл. "Медика, який працював зі мною, вбили за те, що він поклав жінку з Конфедерації".
  
  "Я не турбувався про це, сер. Я ні про що не турбувався", - сказав Доннеллі.
  
  Він не слухав. О Доулл міг це бачити. "Ну, натягуй штани і забирайся звідси до біса", - сказав він. "Якщо ви приймете ще одну дозу, хай допоможе мені Бог, я знайду голку побільше". Загроза могла б спрацювати, якби що-небудь спрацювало.
  
  У всякому разі, це змусило Доннеллі виглядати стурбованим, коли він знову прикрився. Лейтенант продовжував гавкати на нього, поки відводив від медпункту. "І часто це трапляється?" Запитав Лорд.
  
  "Час від часу", - відповів О Доулл. "Принаймні, у цього хлопця не було шанкра".
  
  - Пеніцилін теж згодиться при сифілісі, - сказав сержант Лорд.
  
  "Звичайно, набагато краще, ніж хімікати, повні миш'яку, які ми використовували раніше", - погодився О Доулл. "А до цього це була ртуть і всі види інших отрут".
  
  Старший медик скорчив гримасу. "Думаю, я б вважав за краще захворіти віспою. У більшості випадків що-небудь інше вб'є тебе до того, як стане погано".
  
  "Може бути", - сказав О Доулл. "Але, може бути, і немає. У більшості випадків тебе нудило знову і знову, одне захворювання за іншим. Всі вони були б різними. У будь-якому разі, всі вони виглядали б по-різному. Але у всіх у них був би сифіліс внизу живота. Чортова штука - великий удавальник."
  
  "Ви знаєте про це більше мене, сер", - сказав сержант Лорд. "Я грав на тромбоні до того, як мене призвали в армію. Я знав кількох хлопців, у яких це було, і, здається, їх це не так вже сильно турбувало ".
  
  "Здається, це правильно", - сказав О Доулл, а потім: "Тромбон, а? Є що-небудь з собою?"
  
  - Боюся, що ні, сер. Це не схоже на флейту або навіть на трубу - не так-то просто носити з собою.
  
  "Дуже шкода. Що ж, може бути, ти зможеш звільнити одного".
  
  "Можливо". Гудсон Лорд виглядав сумнівається. "Я бачив скрипки, піаніно і гітари в цих мерзенних містах Конфедерації, але це все".
  
  "Що ж, повідомте санітарам. Повідомте хлопцям перед нами", - сказав О Доулл. "Ви були б вражені тим, що вони можуть придумати - я маю на увазі, крім бавовни".
  
  "Якщо я захочу цього, я здобуду це сам", - сказав Лорд. О Доулл пирхнув.
  
  Оскільки медик, схоже, не хотів поширюватися, О Доулл зробив це за нього. Через три дні Едді дістав ріжок. "Ось, будь ласка", - сказав він. "Щасливого Різдва".
  
  "Я буду сучим сином", - сказав Гудсон Лорд. Він взяв тромбон і почав грати. Ноти були гладкими і соковитими, як масло, якими сповнені намет. Порівняно з ними армійські горни, до яких звик О Дулл, здавалися верескливими блакитними сойками.
  
  "Вау!" Сказав Едді. "Ти дійсно можеш зіграти те-то і те-то".
  
  "Ти думаєш, я брехав?" Запитав Лорд, опускаючи тромбон.
  
  "Ні, не так", - відповів Едді. "Але є гра, а потім ще гра, розумієш? Ти дійсно хороший!"
  
  "Про". Спасибі. Ентузіазм санітара змусив сержанта моргнути. Він почав грати далі.
  
  У нього було близько тридцяти секунд на виконання номери з "О, Секвойя!" перш ніж санітар приніс чоловіка з шрапнеллю в стегні. "Ти можеш підірвати цю штуку, чувак", - сказав солдат. "Ти можеш продовжувати грати, поки док працює зі мною?"
  
  - Вибач, - сказав Лорд, швидко оглянувши рану. - Думаю, нам доведеться тебе вирубати.
  
  "О, чорт", - сказав поранений. Наскільки Леонард О Доулл міг згадати, це був перший раз, коли він почув, щоб чоловік попросив не робити анестезію.
  
  Сержант Лорд напоїв пацієнта ефіром прямо на столі. О Доулл відрізав у чоловіка штанину й почав промивати рану і зупиняти кровотечу. Він бачив, як пульсує стегнова артерія, але вона не була перерізана. Якщо б це було так, чоловік, ймовірно, стік би кров'ю до того, як добрався до пункту надання допомоги.
  
  О Доулл зашив його і ввів пеніцилін і протиправцевий антитоксин. "Це не так уже й погано", - сказав він. "Він повинен добре зажити".
  
  "Тобі дійсно подобається працювати з ними, коли вони стають такими", - погодився Лорд. "Скільки ампутацій ти зробив?"
  
  "Я навіть не міг почати їх рахувати. Вони як опіки: більше, ніж я коли-небудь хотів, це вже точно", - сказав О Доулл.
  
  "Так, тут те ж саме", - сказав Лорд. Їх легко виконувати, вони швидкі, і пацієнт зазвичай переносить їх досить добре. Але ти ж знаєш, що після цього він вже ніколи не буде колишнім, бідолаха.
  
  "Хіба це не правда?" Сумно сказав О Доулл. "Більшу частину часу, коли я роблю ампутацію, я відчуваю себе швидше м'ясником, ніж хірургом".
  
  "Приблизно в цьому вся справа", - сказав Лорд.
  
  О Доулл пошкодував, що вони заговорили про це, тому що у наступного людину, яку вніс санітар, була роздроблена ступня і гомілка, врятувати було неможливо. Доктор витягнув пилку для кісток і зробив те, що повинен був зробити. Як і сказав сержант Лорд, солдатів, ймовірно, викарабкається. Зрадіє він цього - інше питання. Навряд чи О Доулл коли-небудь дізнається свою відповідь на це питання.
  
  Эйетвилл знаходився на південь і навіть трохи західніше від Атланти. Через нього проходила залізнична гілка. Як тільки армія США перетне цю лінію, вона переріже ще одну артерію Конфедерації, що веде до обложеної столиці Джорджії. Лейтенант Майкл Паунд не думав, що супротивник зможе довго утримувати Атланту після того, як це сталося.
  
  Будучи командиром взводу, Паунд носив навушники частіше, ніж йому хотілося. Замість того, щоб чинити так, як йому заманеться, він повинен був стежити за тим, чим займаються інші підрозділи полку і інші стовбури в його взводі. Він думав, що це суперечить його стилю.
  
  "Взвод Маркварда втратив три стовбура в квадраті G-5", - пролунав голос звідкись із глибини ладу. "Потрібна бронетехніка, щоб прикрити просування піхоти".
  
  Паунд сверился з картою. Якщо його взвод був там, де він думав, то вони самі були прямо на кордоні G-5. "Паунд тут", - відповів він на тій же частоті. "Ми можемо прикрити. Ви знаєте, чому вони їх втратили? Прийом."
  
  Він почекав. Довго чекати не довелося. "Зрозумів, вас прикривають", - сказав голос. "Доповідаю, що втрати викликані ворожими стовбурами. Прийом."
  
  "Що, чорт візьми, не так з Марквардом?" Паунд запитав, але не натискаючи клавішу ПЕРЕДАЧІ. Він випадково дізнався, що в іншого лейтенанта були апарати нової моделі. На його думку, потрібно було бути гірше, ніж безтурботним, щоб втратити трьох поспіхом через C. S. barrels. Ти, чорт візьми, був близький до злочинної недбалості.
  
  Він передав новину по телеграфу іншим чотирьом стовбурах свого взводу. Судячи з того, що сказали їхні командири, вони відчували те ж саме. "Ми подбаємо про це", - пообіцяв один із сержантів. "Ці горіхові виродки можуть поцілувати свої дупи на прощання".
  
  "До біса вірно!" Сказав Паунд. Він очолював групу відчайдушно атакуючих піратів, людей, які думали так само, як і він. "Підемо, схопимо їх. Йди за мною".
  
  Він повів взвод на захід і трохи на південь, щоб прийти туди, де невдаха Марквард потрапив у біду. Він не встиг далеко відійти, як зрозумів, що біда може бути не такий, як він думав. В полі лежав мертвий американський стовбур - не просто мертвий, а обезголовлений, тому що вежа лежала догори дном, приблизно в десяти футах від шасі.
  
  "Чорт візьми", - сказав сержант Скаллард. "Де вони взяли зброю, яка могла це зробити?"
  
  "Гарне питання", - сказав Паунд, на що стрілець не відповів. Він знову зв'язався зі взводом: "Будьте обережні, хлопці. Використовуйте всі можливі укриття. Я думаю, виродки Физерстона тільки що придумали щось нове ".
  
  Більшу частину року на полі бою домінували новітні американські стовбури. Якщо вони більше не могли цього робити ... тоді все ставало складніше. Майкл Паунд схвалював легкість, хоча противнику було все одно.
  
  Він відкинув кришку купола і встав в башточці. Йому потрібно було бачити; вбудовані в купол перископи просто не справлялися з цією роботою. Вогню зі стрілецької зброї було небагато. Якби артилеристи ЦРУ, які обстріляли цей американський стовбур, відкрили по ньому вогонь з автоматичної гвинтівки або кулемета...це було краще, ніж змушувати їх стріляти йому в стовбур з будь-якого жахливого рушниці, яке у них було.
  
  Один з інших стовбурів його взводу знаходився приблизно в сотні ярдів зліва від нього. Він побачив, як з густих заростей чагарнику вирвався сніп полум'я, почув оглушливий рев і за мить побачив, як спалахнула друга американська бочка. У людей всередині не могло бути ні єдиного шансу - і цей пістолет, що б це не було, наступним буде спрямований на нього.
  
  - Вперед! - заволав він, перекидаючись назад у вежу.
  
  "Ідентифікований", - відповів Скаллард. "Я збираюся повідомити про це. Я думаю, що там ховається корпус".
  
  "Я не знаю. Я нічого не бачив". Але Паунд додав: "Якщо ти краще розглянеш, роби те, що думаєш".
  
  Мурадян вже загнав патрон у казенник. Навідник вистрілив. Рев гармати був злегка приглушений всередині башти. Дим і вогонь вирвалися з гущавини кущів. Майкл Паунд заволав і ляснув сержанта Скалларда по спині. "Дай мені ще один патрон!" Сказав Скаллард заряжающему. Він вистрілив знову. З кущів вихопився ще більше полум'я. Шкода, що Мозеса тут немає, подумав Паунд.
  
  "Сер, я думаю, що цей сучий син пішов в історію", - сказав Скаллард.
  
  "Я думаю, ти правий", - сказав Паунд. "І якщо б ти не був такий швидкий - і якщо б ти не був так упевнений в тому, що там ховається, - замість цього були б ми". Він сказав в інтерком: "Рухайтеся вперед - обережно. Я хочу подивитися, кого, чорт візьми, ми вбили".
  
  "Так, сер", - відповів водій.
  
  До того часу, коли стовбур Паунда наблизився, кущі вже щосили горіли. Через них він досить добре розглянув низький корпус, башту, плавно вигнуту, як панцир черепахи, і знаряддя, яке виглядало так, немов було знято з есмінця.
  
  "Чорт візьми", - знову сказав Скаллард. "Буде тонна роботи, щоб убити цих немовлят".
  
  "Ми можемо це зробити. Ти зробив це", - сказав Паунд.
  
  "Я знаю", - сказав стрілець. "Але вони можуть убити і нас, легко, як вам заманеться. Я сподіваюся, що у конфедератів їх не так багато".
  
  "Я теж", - зізнався Паунд. "Ми більше не можемо марширувати так, як ніби ніяке зброю нас не зачепить - це точно". Іноді американські стовбури нової моделі, впевнені у своїй броні, майже наважувалися стріляти в них з автоматів ЦРУ. Якби ви зробили це проти одного з цих стволів, вони б поховали ваш прах в кисете з-під тютюну.
  
  Він підключився до рації, щоб передати те, що виявив в штаб дивізії. "Вас зрозумів", - послідувала відповідь. "Ми отримали ще кілька повідомлень про них".
  
  Голос солдата на іншому кінці дроту звучав спокійно і розслаблено. Чому б і ні? Він був далеко за лінією. "Якого біса ви не передали повідомлення далі?" Паунд закричав. "Із-за тебе, чорт візьми, я мало не загинув!"
  
  "Ми сказали, що втрати були викликані ворожими стволами", - відповів радист, як ніби цього було досить. Ймовірно, він так і думав.
  
  Паунд зняв навушники. "Ми можемо перемогти ворога, - сказав він, ні до кого конкретно не звертаючись, - але хай допоможе нам Бог проти наших власних".
  
  Штаб - квартира знову веде себе нерозумно? - Співчутливо запитав Скаллард.
  
  "Їм довелося б порозумнішати, щоб перейти до дурості". Розвиваючи тему, Паунд додав: "У них штаб-квартира в задній частині тіла".
  
  "І в кінцевому підсумку саме ми за це заплатимо", - передбачив стрілок.
  
  - Підходить хлопець в одній з наших уніформ, - сказав Мурадиан.
  
  Це змусило Паунда знову вискочити з купола, тримаючи напоготові трофейний пістолет-кулемет конфедерації. Тільки тому, що хтось носив американську форму, він не обов'язково був американським солдатом. Але він зупинився сам, перш ніж Паунд встиг сказати йому, щоб він не підходив ближче. "Ти притиснув цього виродка", - сказав він. Судячи з його різкого акценту, він був з Канзасу або Небраски, але це теж нічого не доводило.
  
  "Так", - відповів Паунд. "І що?"
  
  "Їх тут більше - обов'язково буде", - сказав американський солдат - Паунд, у всякому разі, припустив, що він був американським солдатом. "Ви можете забрати їх?"
  
  "Хто знає?" Паунд не просто дивився на дивовижну машину, яку тільки що зруйнував його стовбур. Він знову подивився на американський стовбур, вбитий конфедератами. Це були п'ятеро людей, п'ятеро його друзів, що пішли в мить ока. У нього не було ні хвилини, щоб погорювати. Він досі не сумував, по правді кажучи.
  
  "Ті інші хлопці, вони натрапили на циркулярну пилу", - сказав піхотинець у сіро-зеленій формі. "Бам! Бам! Бам! Вони вийшли один за іншим. Я не думаю, що вони коли-небудь розуміли, що на них напало.
  
  Паунд сподівався, що люди в стовбурі з його взводу не знають, що в них попало. Це була 4-дюймова гармата на верстаті C. S. machine? Пятиствольный? Що б це не було, це було руйнівно.
  
  Загуркотів кулемет конфедерації. Піхотинець розпластався на землі. Паунд пірнув у вежу. Він зв'язався по взводу з уцілілими: "Ми просуваємося вгору. Заради Бога, обережніше. Ми більше не найбільші кішки в джунглях ".
  
  Скільки таких великих стовбурів було у людей Физерстона? Наскільки вони були швидкі? Наскільки маневрені? Наскільки добре вони діяли на поганий місцевості? Двигун стовбура може бути таким же важливим зброєю, як і сам пістолет. Але пістолет у цьому ублюдке...
  
  "Ніби посилює фактор зморшок, чи не так, сер?" Сказав Скаллард, що було неприємно близько до думки Паунда.
  
  - Може бути, трохи, - відповів він як можна більш сухим голосом. Він не хотів визнавати, що наляканий, але і заперечувати це теж не міг. Він зв'язався по рації: "чи Є шанс відправити ще яку-небудь бронетехніку в G-5? Ми не знаємо, що нас чекає попереду, і тут все здається досить голим".
  
  "Що ж, подивимося, що можна зробити", - сказав радист на іншому кінці дроту. Він сидів у кріслі десь під брезентом. Наскільки знав Майкл Паунд, він їв льодяники і поплескував симпатичну медсестру по дупі, щоб почути її хихикання. Він не був тут, на вістрі клина, гадаючи, приготується він, як тушковане м'ясо, в найближчі декілька секунд.
  
  Двома пострілами ВІН змусив замовкнути стрекочущий кулемет. Місцевість являла собою соснові ліси і невеликі галявини. Паунд тримався подалі від галявини, коли міг, і мчав через неї, коли не міг. Десь попереду лежала південна межа Джорджії, десь попереду і праворуч перебував невизнаний місто Фейетвилл. Якщо все спрацює, ворогові доведеться залишити його разом з Атлантою. Паунд був упевнений у собі. Він хотів би, щоб це було раніше, так.
  
  Він також бажав, щоб ворог продовжував контратакувати. Це спростило б завдання. Тоді цим великим гудящим стовбурах довелося б показати себе. Як би те ні було, вони причаїлися в засідці. Єдиний спосіб знайти його був ... важким.
  
  Наявність піхотинців виявилося до речі. Паунд чекав у лісі, поки люди в сіро-зеленій формі риссю перетинали поле. Велика черга з "ВІН" обрушилася на бідну закривавлену піхоту. Деякі американські солдати почали тікати, в той час як інші розляглися і окопалися.
  
  - Бачите, звідки це взялося, сер? - Запитав Скаллард.
  
  -Пеленг був майже прямо перед нами - за тим викривленим деревом з відірваним шматком кори, - відповів Паунд, вдивляючись в перископ. "Якщо він розумний, то відступить - він повинен зрозуміти, що у наших хлопців є з собою броня".
  
  "Може бути, замість цього він поскупиться", - сказав стрілець.
  
  Паунд не зробив би цього, але ворожий екіпаж зробив. Вони ще двічі вистрілили по піхотинцям на полі бою. Перед ними були гарні цілі, і вони збиралися скористатися цим. Треба віддати їм належне, у них не було місця для відступу, принаймні, якщо CSA хотів утримати залізничну лінію.
  
  - Опознаешь їх зараз, Крейда? - Запитав Паунд.
  
  "О, чорт візьми, так", - сказав Скаллард, а потім, звертаючись до заряжающему: "АП!" - додав він. "Будь готовий до наступного пострілу так швидко, як тільки зможеш. Якщо перший прийом не спрацює, ми повинні спробувати ще раз ".
  
  - Вірно, - сказав Мурадян.
  
  "Якщо друга куля не спрацює, нам треба забиратися геть - якщо зможемо", - подумав Паунд. Стовбур CS знав би, звідки стріляють, і відповів би. Паунд не хотів бути свідком такої відповіді.
  
  Пістолет вистрілив двічі поспіль. Скаллард не став чекати, потрапив перший снаряд, перш ніж відправити в політ другий. Як тільки Паунд вистрілив з них обох, він крикнув: "Задній хід!" Стовбур сіпнувся назад.
  
  За ним не було жодного ворожого противоствольного снаряда. Паунд висунувся з вежі, щоб подивитися, що вони зробили зі стволом. З-за дерева піднімався дим, постійно зростаюче хмара. Він помітив рух ззаду - хтось вибрався і тікав. Це справило на нього враження крім його волі. Його власний стовбур не дозволив би нікому всередині вижити, особливо після того, як в нього потрапили двічі. У конфедератів з'явилися нові смертельно небезпечні іграшки. Він сподівався, що їх не надто багато.
  
  V
  
  
  Ривинг Моррелл позував фотографам із США перед будівлею муніципалітету Атланти. День Нового 1944 року був холодним і похмурим, у повітрі пахло вологою, пилом дощу. Морреллу було все одно. Він позував для цих фотографій у самий розпал потопу.
  
  "Рік тому ми все ще наводили порядок у Піттсбурзі", - сказав він. "Тепер ми тут. Клянуся Богом, у нас все дуже добре вийшло".
  
  "Ви очікували, що конфедерати евакуюють місто?" спитав репортер.
  
  "Вони збиралися програти це в будь-якому випадку", - відповів Моррелл. "Питання було в тому, втратять вони Атланти, або вони втратять Атланту і армію, яка утримувала її? Вони врятували добру частину армії, вивівши війська".
  
  Вони врятували більше, ніж йому хотілося б. Вони почали евакуацію вночі, і погана погода затримала американські винищувачі-бомбардувальники на землі, тому їх колони не отримали того удару, який повинні були отримати. Армія Паттона все ще функціонувала, десь недалеко від кордону з Алабамой. Моррелл не знав, що його колега з CS зробить з рештою у нього людьми, але він вважав, що Паттон що-небудь придумає.
  
  Неподалік гримнула гвинтівка. Незгодні і снайпери все ще нишпорили по Атланті. Конфедерати встановили безліч хв. Вони прикріпили міни-пастки до всього, від авторучок до сидінь унітазів. Зоряно-смугастий прапор міг би літати тут, але місто небезпечний і не буде безпечним ще досить довгий час.
  
  "Як багато означає ця перемога?" - запитав інший репортер.
  
  "Що ж, ворогові буде набагато важче вести війну без Атланти, ніж з нею", - сказав Моррелл. "Це був промисловий центр і транспортний вузол, а тепер йому доведеться обходитися без усього цього".
  
  Репортер махнув рукою в бік уламків. "Не схоже, що він міг би зробити з ними надто багато, навіть коли вони у нього були".
  
  "Ви були б вражені", - сказав Моррелл. "Ми бачили, як заклади, які виглядають забитими до смерті, можуть продовжувати виробляти, поки, нарешті, не змінять власника".
  
  Табличка на изрешеченной кулями теракотової стіні позаду нього свідчила: "АТЛАНТА ВОЗРОЖДЕНС, 1847-1927". Будівля мерії піднялося під час короткого періоду процвітання, наступного за руйнівною післявоєнної інфляцією CSA. Потім всесвітній економічний колапс поглинув Конфедерацію разом майже з усіма іншими і проклав шлях до піднесення Джейка Физерстона.
  
  "Що ви збираєтесь робити зараз, генерал?" - запитав інший репортер.
  
  Судячи з його серйозного голосу і выжидающему погляду, він справді очікував, що Моррелл відповість докладно. Деякі репортери так і не зрозуміли, що їх право на хорошу історію припиняється там, де вона починає загрожувати американським солдатам. - Ну, знаєте, я не хочу, щоб генерал Паттон прочитав про це в завтрашній газеті, - сказав Моррелл так м'яко, як тільки міг.
  
  "Ви поїдете на захід, в Алабаму, або на схід, до Атлантичного океану?" Цей хлопець був упертий, або дурний, або і те, і інше разом.
  
  "Так", - відповів Моррелл. Репортер моргнув. Деякі з його колег, більш кмітливих, посміхнулися. Моррелл сказав: "Ось, мабуть, і все, хлопці. З Новим роком!"
  
  Спалахнуло ще кілька фотоспалахів. Він не заперечував проти цього - конфедерати вже знали, що він в Атланті. Коли прес-конференція закінчилася, навколо нього зімкнулися охоронці. Йому було наплювати на охорону, але і бути вбитим теж не хотілося. Ворожі снайпери із задоволенням взяли б його на приціл.
  
  Капітолій штату був недалеко. Багато людей з його штабу хотіли, щоб він розмістив там свою штаб-квартиру. Він сказав "ні" і продовжував говорити "ні", поки вони йому не повірили. Підривники все ще оглядали будівлю, яка на даний момент виглядало як зменшена версія Капітолію Конфедерації в Річмонді, включаючи пошкодження від бомб. Вони вже знайшли там пару дюжин мін-пасток ... А скільки вони пропустили?
  
  Невеликий, не надто модний будинок в парі кварталів звідси здавався найкращим і безпечним варіантом. Експерти по знесенню також обстежили його і виявили, що там чисто. У конфедератів не було достатньо боєприпасів або часу, щоб замінувати всі навколо, що принесло полегшення.
  
  У Моррелла були й інші причини для занепокоєння, їх було предостатньо. Коли він повернувся, на його столі лежали фотографії розбитих бочок C. S. нової моделі. По всіх звітів, вони були на півкроку попереду американських машин, які домінували на полі бою більшу частину 1943 року. Як далеко могла зайти ця гонка? Чи з'являться коли-небудь сухопутні дредноути з дванадцятидюймовими знаряддям і бронею, досить товстою, щоб зупиняти двенадцатидюймовые снаряди? Ви могли б побудувати один прямо зараз. Чого ви не могли створити, так це двигуна, який змушував би його рухатися швидше, ніж при повільній ходьбі, - якби він взагалі рухався.
  
  Він був радий, що репортери нічого не запитали його про нових ворожих машинах. У нього не знайшлося б, що їм відповісти, хіба що відзначити, що у конфедератів, схоже, їх було не так вже й багато. Як довго це триватиме? "Сильніше вдарте по Бірмінгему по повітрю", - написав він. Нотатки допомогли йому згадати мільйон справ, які він повинен був зробити. Вони вже скидали на місто все, крім кухонної раковини. Доведеться додати і це теж.
  
  Потужний вибух оглушив повітря і його вуха. Він пригнувся, хоча це не принесло б йому ніякої користі, будь вибух ближче. Він знову витягнув свій блокнот. "Заодно вразь Хантсвілл", - надряпав він. Розвідка повідомила, що конфедерати виробляли там свої ракети. Не багато хто з них поки впали на Атланту, але як довго це триватиме? Недостатньо довго - він був похмуро впевнений в цьому.
  
  Він також був впевнений, що ні чорта не зможе зробити з ракетами, крім як зруйнувати заводи, які їх виготовляли, і пускові установки, які відправляли їх в дорогу. Як тільки вони піднімалися в повітря, захисту не було.
  
  Якщо б вони були у Физерстона з самого початку...Це було б дуже погано. Він був задоволений, що залишив цю думку на потім. У жодної зі сторін не було все, що їм було потрібно, коли почалася війна. Частково війна полягала в тому, щоб з'ясувати, що тобі потрібно. До нього доходили чутки, що начальство у Філадельфії було в захваті від якоїсь нової вибухівки. Може бути, в кінцевому підсумку це щось означало б, а може бути, і немає. Вони вкладуть в це гроші і талант і подивляться, що буде далі. Що ще вони могли зробити?
  
  Ще один потужний вибух скуйовдив йому нерви. Він не знав, чи працює ворог над супер-пупер вибухівкою. Звичайні вибухові речовини, якими люди користувалися з кінця минулого століття, здавалися досить хорошими.
  
  Тепер йому треба було вирішити, що робити самому. Репортер запропонував йому два основних варіанти: він міг дотримуватися свого первісного плану їхати до моря чи повернути на захід, до Бірмінгему і Хантсвиллу. Якщо Військове міністерство накаже йому відправитися на захід, він так і зробить, вирішив він. В іншому випадку він хотів розрізати Конфедерацію навпіл. Якби наступ у Вірджинії до чого призвело, куди б тоді побіг Джейк Физерстон? І чи зможе Захід Конфедерації довго протриматися сам по собі без наказів Річмонда - і без жорстокої енергії Физерстона, доступною для зміцнення хребта? Було б цікаво з'ясувати це.
  
  Помічник просунув голову в спальню, яку Моррелл використовував під кабінет. "Сер, з вами хотів би поговорити мер Атланти".
  
  "Він би це зробив, чи не так?" Сказав Моррелл. "Значить, він не втік з армії Конфедерації?"
  
  "Думаю, що ні, сер".
  
  "Що ж, тоді запроси його сюди. Подивимося, що він скаже своє виправдання".
  
  У мера були сиве волосся, і він був тощ, як жердина. Він представився як Ендрю Кроулі. Коли Моррелл запитав його, чому він не втік, він відповів: "Я хотів захистити свій народ, тому вирішив залишитися. Він закинув голову - жест прямо з банального фільму.
  
  "Це мило", - сказав Моррелл. "Скільки негрів ви захищаєте?"
  
  "Я говорив про громадян Конфедерації, сер, - відповів мер, - а не про жителів Конфедерації". Одне слово змінило все в світі.
  
  "По-моєму, вони всі схожі на людей", - сказав Моррелл.
  
  "Ти не розумієш, як ми ведемо справи в цій країні", - сказав йому Кроулі.
  
  "Може бути, і немає", - припустив Моррелл. "Звичайно, якщо б ви не вдерлися в моє, мене б тут зараз не було. Оскільки це так, я повинен сказати вам, що вбивство дуже схоже на вбивство, незалежно від того, з ким ви це робите. Я не відчуваю до вас ні краплі співчуття, містер мер."
  
  "Ми зробили те, що нам велів уряд в Річмонді", - наполягав Кроулі. "Не розумію, як ви можете так хвилюватися з цього приводу".
  
  - Так, звичайно. А тепер скажи мені, що ти ні разу не крикнув "Свобода!" за весь час свого народження.
  
  Запалі щоки Ендрю Кроулі почервоніли. - Я... - Він замовк. Можливо, він збирався заперечувати це. Але скільки людей змогли б звинуватити його в брехні - не кажучи вже про конячому сміху, - якщо б він спробував?
  
  "Ось що відбувається", - сказав йому Моррелл. "Ми постараємося вберегти ваших людей від голоду. Ми постараємося уберегти їх від хвороб. Якщо вони будуть мовчати, ми залишимо їх в спокої. Якщо вони цього не зроблять, ми змусимо їх пожаліти. Стріляйте в американського солдата, і ми візьмемо двадцять заручників і розстріляємо їх. Убийте кожного американського солдата, і ми візьмемо п'ятдесят заручників і розстріляємо їх. Убийте негра, і це буде та ж ціна. Зрозумів? Тобі це зрозуміло?"
  
  "Ти такий жорстокий і черствий, яким нас попереджало уряд", - запхикала Кроулі.
  
  "Круті хлопці, містер мер". Морреллу подобалося грати тирана? Насправді так воно і було. "Ваші солдати були такими ж милими в Огайо і Пенсільванія. Єдина різниця в тому, що тепер туфля на іншій нозі. Сподіваюся, тобі подобаються відчуття. "
  
  "Ви, мабуть, жартуєте", - сказав мер. "П'ятдесят чоловік за нікчемного ніггера? Якщо це не жарт, то повинна бути".
  
  "Швидше за все, тобі не варто сильно турбуватися про це", - сказав Моррелл. "Тримаю парі, ти вже зняв більшу частину свого, щоб бути вбитим. Чи Не так?"
  
  "Навіть якщо це так, ідея сміховинна ..." Кроулі перервав кілька слів занадто пізно. Він знову почервонів, на цей раз від того, що визнав, випустивши слину.
  
  - Забирайся геть з очей моїх, - сказав Моррелл. - Не думаю, що нам є що сказати один одному. Тобі не сподобається, якщо я скажу тобі, що я думаю. Просто забирайся, поки я не запхав тебе до буцегарні.
  
  Кроулі зрозумів. Ймовірно, це було не те інтерв'ю, яке він хотів провести. Моррелл не збирався втрачати сон з-за цього. Він пішов у ванну і вимив руки. Він не був Пилатом, отворачивающимся від істини. Він впізнав її, коли зіткнувся з нею, і її дотик викликало у нього огиду.
  
  Він був радий, що він лише солдатів. Йому не потрібно було намагатися зрозуміти, як керувати захопленою територією ККБ на довгостроковій основі. Все, про що йому потрібно було турбуватися, - це переконатися, що місцеві жителі не доставлять його людям занадто багато клопоту. Військовому міністерству було все одно, якщо він буде грубий при цьому. Це його цілком влаштовувало, тому що те небагато, що він бачив на південь від Огайо, схиляло його до м'якості.
  
  Ціле життя тому це було частиною країни, в якій він виріс, країни, якій він служив. Цього більше немає. Нічого не могло бути ясніше цього. Ставлення до США, ставлення до негрів...
  
  Джейк Физерстон не був у сідлі тут навіть десять років. Але ненависть, яку він експлуатував і на якій будував, була тут задовго до того, як він використав її з таким смертоносним ефектом. Ви не змогли б створити з нічого. Без них повстання чорношкірих під час Великої війни не мали б таких тривалих і жахливих наслідків. Були у білих тут докори сумління? Їм було за що відчувати себе винуватими, це вже точно. Якщо б вони цього не робили, негри CSA ніколи б не підняли повстання, майже напевно приречений на провал.
  
  Будуть конфедерати продовжувати воювати з вісімдесят років, навіть якщо ми зітремо їх країну з лиця землі? Це було найбільшим страхом Моррелла і найбільшим страхом всіх в США, хто взагалі не думав про такі речі. Мормони були поганими. Канада подавала всі ознаки того, що вона ще гірше. Але Конфедеративні Штати? Якщо б ці люди зберігали рішучість, вони могли б бути кровоточить раною ще дуже, дуже довго.
  
  Якби Сполучені Штати не стерли свою країну з лиця землі, хіба вони не почали б ще одну велику війну через покоління? І хіба це не було б ще гірше?
  
  Джордж Енос-молодший був захисником. Ви не могли дістатися морем до сандвічевих островів з Бостона, не ставши захисником. Це дало йому привілей переслідувати бідних, невдалих полливогов на борту "Джозефуса Деніелс". Моряки, які раніше не перетинали Екватор, заплатили за честь принести присягу на вірність королю Нептуну.
  
  Бідних поливогов окропили солоною водою зі шлангів. Деякі з них були тут і там пофарбовані йодом. Кухар, який одночасно був перукарем, підстриг волосся дивним і жахливим чином. Одному рядовому, який надмірно пишався своїми вусами на кермі, відрізали половину їх. Будь-якого, хто кричав, теж били.
  
  Сід Беккер, головний старшина, який, можливо, був найбільш волохатим чоловіком, якого Джордж коли-небудь бачив, зіграв короля Нептуна. У його русалок були накидки замість перук, надуті презервативи замість грудей і якась підкладка для стегон. У них також були пекельні тіні five o'clock, без сумніву, в наслідування своєму повелителеві.
  
  Полливогс повинен був поцілувати кожну щетинистую русалку, а потім поцілувати великий палець правої ноги короля Нептуна, який був таким же волохатим, як і все інше тіло. Джордж та інші молюски захоплено загоготали, роздаючи те, що вони взяли при посвяченні в морське братство.
  
  Найприємнішим, на думку Джорджа, було те, що Майрон Цвіллінг був полливогом. Король Нептун не поважав ранг або щось ще; це було великою частиною того, що зробило церемонію такою, якою вона була. У старшого помічника вистачило здорового глузду зрозуміти, що він не може скаржитися ні на що, що з ним відбувається.
  
  У нього не вистачило розуму зрозуміти, що він повинен виглядати так, ніби йому це подобається. Він пройшов через це з виглядом людини, у якого не було вибору. Джорджу стало цікаво, зазначає він, хто що з ним зробив, щоб потім розплатитися. Він би не здивувався - схоже, це в стилі Цвіллінга.
  
  Після перетину Екватора корабель повернувся до роботи: перешкоджав переправлення аргентинської яловичини та зерна через Атлантику і перешкоджав втручанню Королівського військово-морського флоту. З першим вона могла впоратися самостійно. По-друге, їй допомагали два авіаносці супроводу: "Ірландське море" і "Оаху". У лайми теж були авіаносці в цих водах. Якби літаки однієї сторони виявили літаки іншого ... вибухнула б велика бійка.
  
  Джордж був радий, що капітан Карстен дав екіпажам так багато практики у стрільбі. Чим більше часу він проводив в якості заряджаючого, тим швидше ставав. Чим більше снарядів випускала здвоєна 40-мм установка, тим більше у неї шансів збити ворожий Меч-фіш" або "Спітфайр", перш ніж літак встигне зробити те звірство, яке задумав його екіпаж. Може бути, Джорджу ця ідея сподобалася навіть більше, ніж іншим морякам з гарматної обслуги. Їх не атакували з повітря, коли вони не могли відстрілюватися. Йому це сподобалося.
  
  Наявність їх власних літаків значно розширило можливості огляду. По радіозв'язку флотилія рушила на південь слідом за конвоєм, які перебували більш ніж в ста милях від них. Ворожі вантажні судна та їх супровід пішли б, якби "крихти флэттопс" не приєдналися до есмінцями і крейсерів в Південній Атлантиці.
  
  "Слідкуйте за підводними човнами", - попередив швед Йоргенсон, коли "Джозефус Деніелс" набрав швидкість. Новий начальник артилерії додав: "Будьте зовсім як лайми, якщо візьмете парочку, яка подорожує з конвоєм тільки для того, щоб надути нас".
  
  Незважаючи на те, що на есмінці супроводу був новенький гидрофон, це здалося Джорджу доброю порадою. Він оглянув блакитну воду в пошуках контрольного перископа. Може, це і не допомогло б, але вже точно не могло нашкодити. Він не хотів помирати так, як помер його батько. Він взагалі не хотів вмирати, але особливо не таким чином.
  
  Винищувачі і пікіруючі бомбардувальники пронеслися повз авіаносців супроводу. Схоже, на борту цих нових авіаносців не було літаків-торпедоносцев. Пліткар сказав, що начальство вирішило, що вони легка здобич, і пікіруючі бомбардувальники могли б впоратися з цією роботою краще.
  
  Досягнення ворожого конвою зайняло якийсь час. "Оаху" і "Ірландське море" сповільнили рух інших кораблів США. "Бебі флэттопс" були не швидше за своїх попередників. - Равлики з пилотскими кабінами, - презирливо сказав Йоргенсон.
  
  "Так, але це наші равлики з польотними палубами", - відповів Джордж, і командир екіпажу посміхнувся йому.
  
  "Тепер слухайте це! Тепер слухайте це!" Сказав лейтенант Цвіллінг по гучномовному зв'язку. "Наші літаки повідомляють, що один ворожий есмінець тоне, а інший горить. Конвой розпадається в польоті. От і все. Цього було достатньо, щоб змусити моряків плескати один одного по спині.
  
  Вони рушили далі. Потім "Джозефус Деніелс" і ще один есмінець супроводу відійшли від кораблів, які все ще залишалися з авіаносцями. "Те, що відбувається", - сказав Йоргенсон.
  
  "Ти так думаєш, Шерлок?" Сказав Марко Анджелуччі. Новий телепень розсміявся, щоб пом'якшити уїдливість цих слів.
  
  "Хотілося б, щоб старпом або шкіпер сказали нам, що саме", - сказав Джордж.
  
  Не встиг він договорити, як Цвіллінг знову вийшов на зв'язок. "Ми переслідуємо кілька ворожих вантажних суден, які відокремилися на північ від групи кораблів конвою. Наша мета - захоплення або виведення з ладу цих судів ".
  
  "Боже, шкіпер не став би так говорити", - сказав Йоргенсон.
  
  "Без жартів", - сказав Джордж. "Він би сказав що-небудь начебто: "Ми полюємо за двома покидьками, які намагаються втекти. Ми візьмемо їх або потопимо ".
  
  Начальник знаряддя кивнув. "Цікаво, чому старпом так не розмовляє".
  
  "Тому що він говорить дупою, а не ротом?" Припустив Анджелуччі.
  
  Коли корабель повернув далі на схід, Джордж задався питанням, чому. Невже американський літак стежив за вантажними судами і передавав по бездротовому зв'язку їх переміщення на "Джозефус Деніелс"? Це було єдине, що мало для нього сенс.
  
  Потім він видав клич катамауна. Його палець, ткнув у бік горизонту. "Дим!" - крикнув він.
  
  Незабаром вантажне судно, що випускає дим, помітило вихлопні гази, що вириваються з труб "Джозефуса Деніелс". Інший корабель відхилився в бік, намагаючись втекти. Эскортный міноносець був повільним для військового корабля, але без проблем впорався з керуванням. Четырехорудийный патрон носової вежі прогудів, пославши постріл по носі корабля. Мить аргентинський прапор спустили з держака на кормі. Матроси вздовж поручнів розмахували усіма білими ганчірками, які траплялися їм під руку.
  
  "Ми спіймали її!" Голос Сема Карстена пролунав з борту. "Ми збираємося посадити на борт призову команду і доставити її назад в США. Що б вона не везла, краще це буде у нас, ніж у цих чортових лайми.
  
  "Призова команда?" Йоргенсон голосно розсміявся. "Це щось прямо з часів піратських кораблів. Цікаво, хлопці все ще отримують частку від того, чого вона варта".
  
  "Це те, що вони робили раніше?" - Запитав Джордж. "Звідки ти знаєш про цих старих речах?"
  
  "Є один відомий письменник, або, я думаю, може бути, він ірландець. У будь-якому випадку, його звуть К. С. о'брайан. Він пише про битви з Наполеоном, як ніби ви там присутні. Якщо ти думаєш, що у швабів зараз все погано, тобі варто було б прочитати, на що це було схоже в ті далекі часи ".
  
  "Позич мені одну", - сказав Джордж, і Йоргенсон кивнув.
  
  Лейтенант Цвіллінг спустився з містка, щоб вибрати призовий екіпаж. З ним прийшов шеф, щоб роздати автомати обраним ним людям. Якби моряки з вантажного судна - воно називалося "Сіль дель Суд" - спробували стати милими, вони б пошкодували.
  
  "Всі старі мушлі", - зауважив Джордж, коли матроси переправлялися на "Сіль-дель-Суд".
  
  "Ти це теж помітив, да?" Сказав Йоргенсон. Тепер Джордж кивнув. З одного боку, це мало сенс; чоловіки, які перетинали Екватор раніше, ймовірно, мали більше досвіду, ніж чоловіки, які були багатоженцями всього декількома днями раніше. Але хіба старпом не звільняв людей, які доставляли йому неприємності, коли він проходив ініціацію? Джорджу це виразно здавалося таким чином.
  
  Як тільки шлюпки повернулися з захопленого вантажного судна, "Джозефус Деніелс" поспішив за іншим кораблем, який був їй належить. "Чортова незграбна шаланда не могла піти далеко", - сказав Джордж.
  
  Вона цього не зробила. Незабаром з-за південно-східного обрію з'явився дим. І знову есмінець супроводу без проблем наздогнав її. І знову постріл прийшовся по носі корабля. Це була "Вогняна земля", зовні майже близнюк "Сіль-дель-Суду", але її капітан здавався більш впертим. Ще один постріл з четырехстворчатого прогримів повз неї, на цей раз прямо перед її містком. - Наступним ми потрапимо в тебе! Карстен прогримів над ПА. Вогняна земля вражала своїми фарбами.
  
  Лейтенант Цвіллінг вказав на Джорджа. "Енос, йди на борт", - гаркнув він. Старший сержант вручив Джорджу автомат і кілька барабанів з патронами.
  
  Джордж сказав єдине, що міг: "Є, сер". Може бути, вони заберуть її назад в Бостон. У всякому разі, він міг на це сподіватися. Але так, старпом очищав ескорт есмінця від людей, яким було занадто добре, коли він страждав з іншими многоножками.
  
  Одна з русалок з гумової грудьми і сам король Нептун також були в призовому екіпажі: командування здійснював CPO. Коли Джордж розповів Беккеру, що відбувається, той знизав плечима і сказав: "Тримаю парі, ти правий, але мені все одно. Цвіллінг не такий розумний, як думає. Я добре виховую дитину, може бути, я пройду через хоуз-хоул, як шкіпер. Єдиний шанс, який у мене є - я чертовски впевнений, що не зможу здати цей чортовий іспит. Бог свідок, я намагався. "
  
  Коли Джордж піднявся на палубу "Вогненної землі", він оглянув стоять там моряків. Доставлять вони неприємності або просто будуть раді, що його корабель їх не потопив? "Хто-небудь з вас, хлопці, говорить по-англійськи?" запитав він.
  
  Двоє чоловіків підняли руки - шкіпер і хлопець з нашивкою у вигляді блискавки на рукаві. Радист, подумав Джордж. "Я вірю", - сказав хлопець.
  
  "Добре. Скажи своїм приятелям, що ніхто не заподіє їм шкоди, поки вони роблять те, що ми говоримо", - сказав Джордж. "Вони будуть військовополоненими у США, і вони повернуться додому після війни". Радист пробурмотів щось по-іспанськи. За мить один з матросів з "Джозефуса Дэниэлса" збив його з ніг і закричав на нього, також по-іспанськи.
  
  "Якщо хто-небудь з цих придурків скаже що-небудь, у чому замішаний путо, або чинга, або мэрикин, вибий з нього все лайно, тому що він тебе лає", - сказав моряк. "Вони не стануть зв'язуватися з нами". Він поговорив по-іспанськи з потенційним перекладачем, потім повернувся до англійської: "Я сказав йому спробувати ще раз, тільки на цей раз без манірності".
  
  Пара людей з чорною банди есмінця супроводу спустилися вниз, щоб оглянути двигуни. Один з них повернувся, хитаючи головою. "Це масляні пальника - вона б виробляла ще більше диму, якби вони не були такими", - повідомив він. "Але вони настільки старі, наскільки це взагалі можливо, і все ще спалюють масло. Не дивно, що вона не змогла від нас втекти.
  
  Шеф поліції Беккер взяв на себе турботу про пістолет і парі дробовиків в збройовому шафці "Вогненної землі". "Не схоже, що у неї коли-небудь було що-то більше", - сказав він. "Достатньо, щоб спробувати придушити заколот, і це все".
  
  За його наказом матроси вантажного судна направили його ніс на північ і розігнали приблизно до восьми вузлів. Судно незграбно просувалося вперед. Джордж вважав за краще б відправитися на північ на борту рибальського човна. Вона підстрибнула сильніше, але пролетіла над хвилями, замість того щоб намагатися розсікати їх. Йому не хотілося перечекати шторм в цій хитної ванні.
  
  Незабаром вони перетнули Екватор. Ніхто не запитав, чи був хто-небудь з аргентинських моряків полливогами. Джордж не знав, чи говорили смазчики про короля Нептуні. Все, що він знав, це те, що він повинен був не спускати з них очей.
  
  День йшов за днем. Їжа на Вогненної землі відрізнялася від того, що він їв би на Джозефусе Дэниелсе - не те щоб краще або гірше, але відрізнялася. Він спробував чай "йерба Мате". Напій виявився непоганим: краще, ніж він очікував. У ньому було більше смаку, ніж в звичайному чаї, але не так багато, як у каві.
  
  Якщо британський або конфедеративний гідролітак помічав їх зі зірково-смугастим прапором, вони ставали історією. Джордж намагався не думати про це. Він благословив тумани, огорнули Вогняну землю по мірі того, як вона просувалася все далі на північ. Вони утрудняли навігацію, але вона все одно трималася за штани. Коли вона наблизиться до узбережжя США, то, без сумніву, отримає супровід на останньому етапі своєї подорожі. Він їй теж знадобиться.
  
  Тим часом...Тим часом були тільки корабель і море. Для Джорджа це було не так вже погано.
  
  Річмонд. Попереду був Річмонд. У бункері під руїнами Сірого будинку Джейк Физерстон погрозив кулаком у бік півночі і прокляв Бога, Який, здавалося, проклинав його і CSA.
  
  З тих пір, як почалася війна, люди говорили, що переможе той, хто зможе робити два великі справи одночасно. Конфедерації це ніколи не вдавалося. І "проклятим янкі" теж ... до сих пір. У Джорджії все ще вирували потужні знаряддя. І вони просувалися з Дикої місцевості прямо до столиці Конфедерації.
  
  Американська артилерія ще не впала на Річмонд. Територія між Рапиданом і столицею, ймовірно, була самим сильно укріпленим ділянкою на поверхні землі. Якщо янкі прийдуть, вони повинні були прийти цим шляхом. Обидві сторони знали це. Все, що хитрість могла зробити, щоб зупинити їх, хитрість зробила.
  
  Але поряд з хитрістю Конфедеративним Штатам потрібні були чоловіки - чоловіки, яких у них не було. Занадто багато солдат загинуло у Великій війні. Занадто багато загинули або потрапили в полон в Огайо і особливо в Пенсільванії на цей раз. І дуже багато робили все можливе, щоб битися з США далі на південь. В результаті від багатьох бункерів і вогневих точок між Рапиданом і Річмондом не залишилося нічого, крім...як їх називає Біблія? Білі гробниці, от і все.
  
  Физерстон підстрибнув, коли задзвонив телефон. Він підняв трубку. - Так? - сказав він різко.
  
  - Лорд Галіфакс на проводі, сер, - сказала Лулу.
  
  "З'єднайте його", - відразу сказав Джейк. Щур втекла з тонучого корабля?
  
  "Пан Президент?" Цей приємний британський акцент.
  
  "У чому справа?" Джейк запитав посла. Якби Галіфакс збирався вийти з гри, він засадив блоху у вухо ублюдку, все в порядку.
  
  "У мене є деякі документи, з якими ви, можливо, буде цікаво ознайомитися", - сказав британський посол.
  
  "Що ж, тоді приводь їх сюди", - сказав йому Джейк. Він був такий радий, що Галіфакс залишився на місці, що ні в чому не міг йому відмовити.
  
  Коли Галіфакс дістався туди, це дало Джейку привід викинути Натана Бедфорда Форреста ТРЕТЬОГО. Він все одно не хотів слухати начальника Генерального штабу; Форрест був дуже похмурий, щоб його варто було слухати. Судячи по звуках, які він робив, він побоювався падіння Річмонда. Навіть якщо це було правдою, Джейк не хотів цього чути. Тому він випровадив Форреста і замість нього привів посла. "У чому справа?" - запитав він знову.
  
  Лорд Галіфакс відкрив свій модний кейс: масляниста шкіра, відполірована до блиску, з застібками, схожими на справжнє золото. Він витягнув документ, скріплений товстої скріпкою. "Ось ви де, пане президент. Я, чесно кажучи, не вірив, що вони випустять їх на волю, але вони це зробили. Ви, мабуть, справили на прем'єр-міністра навіть більш сприятливе враження, ніж я думав. Він дійсно захоплюється ... цілеспрямованою людиною, в цьому немає ніяких сумнівів.
  
  Джейк Физерстон ледве чув його. Він гортав папери. Він розумів не більше одного слова з десяти і не розбирався в яких математичних розрахунках. Але він дізнався слово "уран", коли побачив його. І він знав про елементі 94, навіть якщо лайми називали його черчиллием, а не джовиумом.
  
  "Ваші вчені назвали його в честь Вінстона, тому що передбачалося, що при вибуху він справить великий вибух?" спитав він з хитрою усмішкою.
  
  "Офіційно це комплімент його відомству. Ми називаємо 93-ї мослиум в честь військового міністра", - відповів Галіфакс. "Неофіційно ... Ну, я не здивуюся, якщо ти прав".
  
  "Я передам це нашим людям, які зможуть ним скористатися, як можна швидше", - сказав Джейк. "І я хочу, щоб ти подякувала Вінстона від мого імені від усього серця. Те, що він зробив тут, дуже багато означає для країни і для мене особисто ".
  
  "Він знайшов вашу точку зору про необхідність продовження боротьби проти Сполучених Штатів будь-якими необхідними засобами тривожно переконливою", - сказав лорд Галіфакс. "Якщо ви зазнаєте невдачі, Британія опиниться в самому жахливому оточенні янкі і гунів".
  
  "Наскільки ви близькі до того, щоб отримати одну з цих бомб?" Спитав Джейк.
  
  Британський посол вузькими плечима знизав. - Боюся, не маю ні найменшого уявлення. Якщо б я не був послом в країні, яка також приймає участь у цьому дослідженні, я сумніваюся, що знав би про існування такої речі, як уран ".
  
  "Мм... має сенс", - погодився Физерстон. Це була єдина причина, по якій посланці Конфедерації в Лондоні і Парижі знали про уран і про те, що ви могли б з ним зробити. Але вони не змогли нічого вивідати ні в Англії, ні у Франції. Він, чорт візьми, зміг.
  
  "Ви зможете утримати Річмонд, сер?" - Запитав Галіфакс.
  
  "Сподіваюся на це", - сказав Джейк. "Але навіть якщо ми цього не зробимо, ми будемо продовжувати битися. Поки у нас є шанс нанести удар, ми будемо триматися. І з цим, - він постукав по документу забрудненим нікотином вказівним пальцем, - ми згодні.
  
  "Дуже добре", - сказав британський посол. Але він мав на увазі те ж, що і Лайми, так що, можливо, все було в порядку. Він не мав на увазі, що це було дуже добре, просто те, що він чув. "Я передам ваше рішення в Лондон. Боюся, там посилюються бомбардування, хоча і не так сильно, як тут".
  
  "У чортових прямоходячих тепер аеродроми ближче до вас", - сказав Джейк. Лорд Галіфакс виглядав як людина, яка тільки що сів на галс, але був дуже ввічливий, щоб згадати про це. Физерстон знав чому. Він не був ... дипломатичний. Що ж, дуже шкода, - подумав він. Він сказав правду, чи не так? Він говорив правду весь час, поки піднімався - принаймні йому так здавалося. Він не бачив сенсу зупинятися зараз.
  
  І він знову говорив правду. Війська кайзера витіснили британців з північно-західної Німеччини, з Голландії і повернулися в Бельгію. Вони знову погрожували ипрам - повсюдно вимовною англомовними як "Двірники" - як це було під час Великої війни. Коли він упав тоді, це був знак того, що Антанта не змогла вистояти проти Центральних держав. Якби він загинув на цей раз, це був би ще один куплет з тієї ж пісні.
  
  "Ми робимо все, що в наших силах, щоб позбавити їх можливості використовувати ці авіабази", - сказав Галіфакс.
  
  "Звичайно, звичайно". Джейк кивнув і посміхнувся. Ймовірно, йому слід було тримати рот на замку, навіть якщо б він сказав правду. Хіба він не був багатьом зобов'язаний Галіфаксу? Посол - і, звичайно, його уряд - надали Конфедерації велику підтримку. "Між нами, ваша світлість, сер, ми ще поб'ємо поганих хлопців".
  
  "Між нами, так. І французам, і російською теж буде що сказати з цього приводу". Лорд Галіфакс знову поморщився. "Я турбуюся про росіян. Невдача в минулий раз коштувала їм України, Фінляндії, Польщі і прибалтійських держав, а також червоного повстання, щонайменше такої ж неприємного, як ваше ". Він був дипломатичний; боротьба царя з червоними була більш масштабною і кровопролитної, ніж все, через що проходило CSA. Зробивши паузу, щоб закурити "Гавану", він продовжив: "Боюся, що вони знову коливаються. Коли вони не змогли перемогти німців або навіть австрійців....Якщо вони вийдуть, тільки небеса знають, які потрясіння будуть ".
  
  "Чорт з цим", - сказав Физерстон. "Якщо вони вийдуть зараз, ви і Франція отримаєте удар. Кайзер може стягнути все зі сходу і обрушити все це на вас".
  
  "Цілком". Британська стриманість принесла свої плоди. Лорд Галіфакс отримав стільки ж задоволення від одного тихо вимовленого слова, скільки Джейк отримав би від п'яти хвилин лайки. Він підвівся і простягнув руку з елегантним манікюром. "Завжди радий, пане Президент. Я дуже сподіваюся, що цей документ виявиться цінним для вас".
  
  "Я впевнений, що так і буде." Завтра в цей же час я буду знати, наскільки цінно", - подумав Джейк, потискуючи її. Вголос він продовжив: "Англія завжди була найкращим другом Конфедерації. Ми знаємо це і ніколи не забуваємо".
  
  Ще раз, правду. Визнання Англії в 1862 році, зняття англійської блокади з США забезпечило незалежність Конфедерації. Англійська допомогу під час Другої мексиканської війни забезпечила CSA збереження Чіуауа і Сонори, навіть якщо вторгнення в США з Канади закінчилося невдачею в Монтані.
  
  Що ж, Конфедеративні штати Америки виплатили свої борги Великобританії в 1914 році. На цей раз обійшлося без боргів: обидві країни хотіли помститися ворогам, які перемогли їх. І згадувати минулі спілки не означало, що треба було робити що-небудь, крім як пам'ятати. Джейк прекрасно це розумів. А лорд Галіфакс? Без сумніву, він був спритним, як змія.
  
  Як тільки британський посол з поклоном пішов, Физерстон викликав кур'єра. Кмітливий молодий лейтенант віддав честь. "Свободу!"
  
  "Свобода!" Повторив Джейк. Він простягнув чоловікові британський документ. "Сфотографуйте ці сторінки. Як тільки ви це зробите, тягніть свою дупу в Вашингтонський університет в Лексінгтоні і доставте їх професору Фитцбельмонту.
  
  "Так, сер". Кур'єр вагався. "Якщо це так терміново, сер, навіщо чекати фотографування?"
  
  "Тому що це повинно пройти", - відповів Джейк. "Навіть якщо з тобою щось трапиться" - навіть якщо "кляті янкі" зажарять тебе, як свиню на грилі - "Фитцбелмонт повинен це отримати. Тому ми зробимо копію, перш ніж відправити вас в дорогу ".
  
  - Добре, сер. Я розумію.
  
  "Добре. Скажи хлопцеві з фотолабораторії, щоб він подзвонив мені, як тільки зробить те, що йому потрібно". Маючи на увазі цей документ, Джейк не збирався ризикувати.
  
  "Так, сер", - повторив лейтенант. Він віддав честь і поспішив геть. Йому навіть не треба було покидати броньований підземний відсік, щоб знайти фототехніка. Все, що пов'язано з управлінням країною, ви могли б робити тут.
  
  Тепер у нього буде деяке уявлення про те, що відбувається в Лексінгтоні. Як і у людини, сфотографировавшего сторінки. Це турбувало Джейка менше, ніж кілька місяців тому. Якщо б хтось з них повідомив про це проклятим янкі...ну і що з того? Сполучені Штати вже знали, що Конфедеративні Штати працюють над уранової бомбою. Сполучені Штати теж знали, де саме. В іншому випадку вони б не почали вибивати дурощі з Лексінгтона. Якщо б вони знали, що лайми допомагають, як це змінило ситуацію? Хіба це не дало їм абсолютно нових приводів для занепокоєння? Джейку Физерстону це здалося саме так.
  
  Не минуло й кількох хвилин після відходу кур'єра, як телефон на столі задзвонив знову. Він подивився на нього так, як людина в лісі дивиться на гримучу змію з жужжащим хвостом. На відміну від людини в лісі, він не міг піти від цього, як би йому цього не хотілося.
  
  Він підняв трубку. "Фезерстон слухає"....Що, чорт візьми, ви маєте на увазі, кажучи "вони над Північною Анною"? Він чекав поганих новин - саме таких, які доходять до президента в поспіху. Однак він не очікував таких поганих новин. "Як, чорт візьми, вони це зробили? Який тупоголовый генерал засунув палець собі в дупу, щоб дозволити їм це?...Господи Ісусе, у них не може бути стільки броні, чи не так? Він здавався якимось навіть самому собі. Це було недобре. Тобі треба було здаватися спокійним, навіть - ні, особливо - коли ти не був таким.
  
  Він віддав наказ спробувати зупинити сіро-зелену хвилю. "Дамнянкиз" поки не могли обстріляти Річмонд, немає, але це ненадовго, якщо вони будуть продовжувати в тому ж дусі.
  
  - Над Північною Анною. Сучий син, - пробурмотів Джейк, повісивши трубку. Він почав по-новому розглядати карти на стінах свого офісу. Річмонд дійсно може впасти. І якщо це станеться, йому потрібно буде піти куди-небудь ще, в місце, звідки він міг би продовжувати битися, поки Фицбелмонт та інші "високі лоби" не переможуть.
  
  Він ніколи не думав, що дійде до такого. Він вважав, що Сполучені Штати перекинуться і покажуть своє жовте черево, коли він розріже навпіл. Коли цього не сталося, він був упевнений, що втрата Піттсбурга змусить їх піти. Коли вони не втратили Піттсбург...Приблизно тоді він зрозумів, що схопив тигра за хвіст.
  
  "Не можу відпустити", - подумав він. І янкі теж схопили тигра за хвіст. Якщо вони ще цього не знали, то дізнаються. Він кивнув сам собі. Вони, чорт візьми, так і зроблять. Неважливо, звідки йому доведеться це робити, він змусить їх заплатити за все, що вони зробили з його країною. Він змусить їх заплатити багато.
  
  Сильний Граймс був щасливий, як молюск, в країні, де ніколи не чули про юшки. Разом зі своїм взводом він попрямував на схід, до річки Савана і моря. Вони сказали лейтенанту Басслеру, що у конфедератів не так вже багато можливостей. Поки що вони, схоже, були праві.
  
  "Однак дивіться в обидва", - попередив він людей зі свого відділення. "Не хочете, щоб вам відстрелили яйця за яку-небудь дурість".
  
  "Чорт візьми, сержант, я не хочу, щоб мені відстрелили яйця, роблячи що-те розумне", - сказав Кальмар.
  
  "Ви маєте рацію", - сказав Армстронг. "Тепер надіньте капелюх".
  
  Рядовий зробив йому догану. Він повернув птицю. Коли він очолив відділення, люди ставилися до нього насторожено. Вони багато через що пройшли разом, і вони не збиралися довіряти кому-небудь з рэппл-дэппл, поки не переконаються, що він цього заслужив. До теперішнього часу Армстронг заплатив по заслугах і навіть більше. Він був частиною життя взводу, кимось, кого можна було розохотити, і кимось, хто допомагав їм рухатися далі. Вони виконували його накази не тільки тому, що у нього було три нашивки, але й тому, що бачили, що він хоча б наполовину розуміє, що робить.
  
  Попереду застрекотал кулемет конфедерації. Цей звук рветься парусини протверезив поспішаючих людей. Люди як би пригнулися, щоб перетворитися в мішені поменше. Вони відійшли одне від одного, щоб зменшити ймовірність того, що вибух знищить декількох з них одночасно. Армстронг теж виконав все це сам, навіть не подумавши про це. Він знав свою справу так само, як і інші хлопці.
  
  У всякому разі, більшість з них так і зробили. Пара була новачками, тільки що зі складу запасних. Високий, довготелесий хлопець по імені Герк зайняв місце Уайті. Він з легким подивом озирнувся, коли солдати навколо нього розташувалися. Потім куля просвистіла у нього над головою. Він прекрасно знав, що це значить, і незграбно сплигнув на землю.
  
  "Тобі потрібно рухатися швидше, чувак", - сказав йому Армстронг. "Інакше ти, чорт візьми, зупиниш одного, а у мене немає часу няньчитися з тобою".
  
  "Я постараюся, сержант". Герк був готовий. Він просто не був досвідченим.
  
  "Звичайно". Армстронг подавив зітхання. Він потрапив в точку, все в порядку - він не міг наглядати за заміною. В ідеальному світі вони приєдналися б до підрозділу, коли його зняли з бойового чергування, щоб ветерани трохи впізнали їх. Тут це було хрещення повним зануренням. Досвідчені солдати сторонилися новачків. Грубі чоловіки не просто калічили і вбивали самих себе; вони також викликали неприємності на своїх товаришів, тому що конфедерати, які цілилися у них, також потрапляли в хлопців поруч з ними.
  
  Якщо вони витримували пару тижнів бойових дій, то освоювали ази і перетворювалися в гідних солдатів. Однак багато хто з них цього не зробили. Не так вже багато конфедератів стояла зараз перед взводом Армстронга. Ті, хто були, знали свою справу. Єдиними новими солдатами Конфедерації були ті, хто був занадто молодий для призову, коли почалася війна.
  
  - Ми підемо за цим кулеметом, сержант? - запитав Херк з землі.
  
  "Ні, якщо ми зможемо знайти бочку або мінометну команду, які зроблять це за нас", - відповів Армстронг. "Ми хочемо полизати цих виродків, так, але ми не хочемо платити занадто багато, поки це робимо".
  
  "Тепер ти сподіваєшся, що лейтенант відчуває те ж саме", - сказав Кальмар з усмішкою наполовину лукавою, наполовину смиренної.
  
  "Сперечаюся на твою дупу, що знаю". Армстронг, у всякому разі, міг сподіватися. Лейтенант Басслер був досить хороший. sense...as наскільки це можливо для лейтенантів. Він не думав, що у нього є нескінченний запас солдатів, здатних робити все, що він вважатиме за потрібне, і він не посилав своїх людей туди, куди не пішов би сам. Все могло бути гірше.
  
  І вони швидко досягли цього. Наростаючий виття в повітрі не був артилерійським. Це було ще гірше. "Кричущі друзі!" - Закричав Кальмар, поки Армстронг все ще втягував повітря, щоб прокричати те ж саме. Всі, хто ще не був на землі, кинулися долілиць. Армстронг дістав свій землеройный інструмент і почав копати як божевільний.
  
  Залп ракет з вереском досяг мети перш, ніж він встиг взметнуть більше, ніж повну лопату червоної землі. Пара дюжин з них звалилися вниз протягом декількох секунд. Армстронга підняли і кинули куди попало, в той час як шматки зазубреного заліза зі свистом розсікали повітря. Виживе він чи загине залежало не від нього; так чи інакше, це була просто удача. Він ненавидів це в бою більше всього на світі. Іноді не мало значення, хороший ти солдатів чи ні.
  
  Коли він приземлився і перестав кататися, то озирнувся. Там був Херк, з носа в нього текла кров, але в іншому все виглядало нормально. Там був Кальмар, у якого навіть не погасла цигарка. І ... там була голова Зеба Капелюхи, прикріплена до одного плеча, і більше нічого. Інша частина того, що, ймовірно, було його тілом, лежала в тридцяти ярдів від нього.
  
  Герк добре розгледів це і відмовився від сніданку. Армстронг вже побачив багато поганого, але його шлунок теж хотів випорожнитись. Губи Кальмарчика беззвучно вимовили слово "Трахатись". Або, може бути, він сказав це вголос; Армстронг поступово усвідомив, що майже нічого не чує.
  
  Кальмар сказав щось ще. Армстронг знизав плечима і показав на свої вуха. Рядовий кивнув. Він підійшов і проревів: "Він був чертовски гарним хлопцем".
  
  "Так", - крикнув Армстронг у відповідь. "Він був".
  
  Це був приблизно такий же меморіал, який отримав Зеб Капелюх. Армстронг склав дві частини разом, щоб у відділі реєстрації Могил знали, що вони підходять один одному. Що залишилися в живих солдати взяли у Зеба боєприпаси і консервні банки - вони йому більше не були потрібні. Армстронг дістав гаманець і виявив, що його справжнє ім'я Зебулон Фішер і що він з Белуа, штат Вісконсін. У гаманці було лише кілька доларів. Якщо б у нього був справжній ролик, Армстронг відправив би його своїм найближчим родичам.
  
  Нові крики в повітрі сповістили про новий залпі ракет. Армстронг знову впав ниць. Ці кричущі мімі впали ліворуч, не з усіх боків від нього. У нього було більше шансів окопатися, і він використовував їх. Конфедерати в цій частині Джорджії, схоже, не були схильні дозволяти американським солдатам просуватися далі.
  
  Після того, як ракети впали, Армстронг зітхнув з полегшенням: ні з ним, ні з його людьми нічого поганого не сталося. Потім ліворуч почулися крики. Йому знадобилося деякий час, щоб розібрати, про що говорять люди. Перший залп дійсно оглушив його. Однак через деякий час він отримав повідомлення: лейтенант Басслер поранений.
  
  Він вилаявся. Одному Богу відомо, якого недороблений новачка раскошелит рэппл-деппл. Потім хтось сказав: "Схоже, ти командуєш взводом, сержант".
  
  "Що за чорт?" Сказав Армстронг. Двоє з трьох інших сержантів були старше його.
  
  "Так, це ти", - наполягав солдатів. "Одна і та ж клята ракета збила Борковські і Вайза. Один з них мертвий - схоже, інший позбудеться ноги".
  
  "Чорт". Армстронг і раніше отримував взвод, і точно так само - всі, хто був вище за нього, були поранені або вбиті. Це був єдиний спосіб, яким трьохсмуговий міг командувати взводом ... або, якщо щось пішло не так, ротою. Насправді він не хотів такої честі. Як звичайно, нікого не хвилювало, чого він хоче.
  
  "Що ми будемо робити?" - запитав ведучий новин, і в його голосі прозвучало щось схоже на паніку. "Ми залишимося тут, виродки Физерстона просто продовжать вибивати з нас лайно".
  
  "Розкажи мені про це", - з нещасним виглядом попросив Армстронг. Конфедерати могли б завантажити ще більше кричущих ворогів прямо в цю хвилину. Якщо б він наказав відступати, його власне начальство зірвало б нашивки з його рукава. Вони назвали б його боягузом, і він не зміг би довести, що вони неправі. Що залишало... "Ми повинні рухатися вгору".
  
  Тепер їм доведеться витягнути цей кулемет, подобається їм це чи ні. Він не зробив цього, але він застряг. Сквидфейс прийшов до того ж неприємного висновку: "Цей чортовий пістолет доведеться викинути".
  
  "Угу". Армстронг кивнув. "На даний момент у тебе є команда".
  
  "Охуєнний спосіб отримати це", - сказав Кальмар, але потім теж кивнув. "Адже ти теж не хочеш взвод, чи не так?"
  
  "Не так, - відповів Армстронг. "Рассредоточь хлопців. І пригляди за цим Херком, заради Бога. Йому прострелят дупу перш, ніж він зрозуміє, що до чого".
  
  "Я йому, чорт візьми, не нянька, раз вже ти так голосно кричиш". Через мить Кальмар знову кивнув. "Добре, я спробую".
  
  Армстронг не встиг відійти далеко, як зрозумів, що кулеметна точка може знищити весь взвод. На заході у неї було безперешкодне поле обстрілу. Ні за що на світі вони не змогли б підкрастися до нього непомітно. Він покликав радиста і подзвонив в штаб полку: "Це Граймс, командир Золотого взводу роти "Чарлі". Нам потрібна пара стовбурів, щоб вибити гніздо в квадраті Б-9.
  
  Якийсь клерк в уніформі в кінці черги запитав: "Що сталося з як-там-його-там? Е-е, Басслер?"
  
  "Він поранений. Я впораюся", - прогарчав Армстронг. "Ти дістанеш мені те, що мені потрібно, або мені повернутися і надерти тобі нову дупу?"
  
  "Не розпускай волосся, приятель", - відповів хлопець зі штабу. "Подивимося, що можна зробити".
  
  Цього було недостатньо, щоб порадувати Армстронга - навіть близько. Увірвався ще один шквал верескливих мімі. В основному вони були довгими, але не дуже. Армстронг трохи не описався. Він знав багатьох хлопців, у яких це було. Ти не став би сильно на них наїжджати, якщо б у тебе була хоч крапля здорового глузду. Таке могло статися і з тобою.
  
  Півгодини потому, після ще кількох ракет - знову ж таки, в основному довгих - здалися стовбури. Не вилазячи з виритого їм окопу, Армстронг направив їх в сторону кулеметного гнізда. Вони з гуркотом рвонулися вперед. З них відкрив вогонь кулемет, який не приніс рівно нічого хорошого. Наступаючим американським солдатам ніде було сховатися. Це також означало, що солдатам CS з протиракетами stovepipe ніде було сховатися. Стовбури змусили кулеметне гніздо замовкнути.
  
  "Пішли". Армстронг поспішив наздогнати бочки. Його люди пішли його прикладу. Кожен, хто хоч трохи побував у бою, знав, що броня - відмінний поліс страхування життя для піхотинців. Він міг подбати про речі, які ставили піхотинців в глухий кут, і привертав вогонь, який в іншому випадку обрушився б їм на голови.
  
  І "граунд-паундеры" також були гарні для збільшення тривалості життя бочкових бригад. Вони не дозволяли поганим хлопцям з пічними трубами і шипучкою "Фезерстон" підкрадатися досить близько, щоб представляти небезпеку. Зі стволами, які виявлялися занадто далеко перед піхотою, часто траплялися неприємності, перш ніж хто-небудь встиг що-небудь з цим зробити.
  
  "Давай, Герк!" Крикнув Армстронг, озираючись через плече і бачачи, що новачок рухається недостатньо швидко. "Воруши ніжкою, чорт візьми!"
  
  "Я йду, сержант". Так, Герк був готовий. Але він не розумів, чому Армстронг хотів, щоб він поквапився. Він не був терміновим і не був насторожі. З усіх сил він напрошувався на неприємності. Армстронг вирішив, що купить частину ділянки - або, може бути, цілий - перш, ніж розбереться, що до чого. Страшенно погано, насправді, але що ти міг вдіяти?
  
  Тим часом конфедерати з кричущими мімі все ще штовхали їх туди, де були американські солдати, а не туди, де вони були зараз. Незабаром ракетники виявлять, що вони схибили - якщо пощастить, коли стовбури прошиють гільзи або кулеметні кулі.
  
  Армстронг затрусил далі. Він почув кілька черг попереду, але нічого по-справжньому серйозного. У всіх ублюдків в баттернате було автоматичну зброю. З цим нічого не можна було вдіяти. Але якщо їх було недостатньо, то те, що вони несли, не мало значення. І прямо тут їх не було.
  
  Коли Сем Карстен думав про призових екіпажах, він уявляв собі моряків з кісками і абордажными шаблями, що піднімаються на борт вітрильників: дерев'яних кораблів і залізних людей. Але на "Джозефусе Дэниелсе" не вистачало людей, тому що пари вантажних суден, які повинні були відправитися в Англію чи Францію, замість цього прямували до США.
  
  Сем передав управління лейтенанту Цвиллингу, щоб той міг залагодити деякі складнощі, викликані відділенням людей. Він розмовляв з групою контролю ушкоджень - контроль ушкоджень - це те, про що він знав більше, ніж коли-небудь хотів дізнатися, - коли Воллі Истлейк, виконавчий директор, який зіграв одну з русалок короля Нептуна, коли ескорт есмінців перетинав Екватор, бочком підійшов до нього і сказав: "Можна тебе на секунду, шкіпер?"
  
  Коли шеф хотів поговорити, хорошою ідеєю було послухати. "Звичайно", - сказав Сем. "Що в тебе на думці?"
  
  Замість того, щоб відразу відповісти, Истлейк відійшов за межі чутності групи з ліквідації наслідків. Пара цікавих матросів рушила слідом, але погляд василіска змусив їх триматися на відстані. - Помітили що-небудь смішне в призових екіпажах, які старпом відібрав для цих аргентинських свиней, - тихо запитав Истлейк?
  
  "Не так вже й багато", - відповів Сем. "В основному хлопці, які були у справі якийсь час, але це швидше добре, ніж погано, як на мене. Вам потрібні люди з певним досвідом, коли вони діють самостійно.
  
  "Якщо б це було все, звичайно", - сказав Истлейк. "Але хлопці, які пішли, це ті, хто надірвав живіт від сміху, коли він перестав бути полливогом. Тримаю парі, я би й сам пішов, якби не стримувався і не рвався туди, де цього не було видно. Допоможи мені, шкіпер, це чиста правда. Він намалював у себе на грудях хрест.
  
  "Так?" Сказав Сем.
  
  - Убий мене, - знову сказав шеф поліції.
  
  Карстен подумав про це. Він не мав особливого ставлення до святкувань. Вони були задумані для того, щоб дозволити рейтингах повернути собі колишнє положення. Навіть якщо капітан просто спостерігав, це псувало веселощі. Але він також мав досить гарне уявлення про те, хто найбільше розважався за рахунок Майрона Цвіллінга - і в кого були причини для цього. Истлейк був прав - дуже багатьох з цих людей більше не було на кораблі. - Сучий син, - тихо сказав Сем.
  
  "Ага", - сказав Истлейк. "Я не думав, що ти помітив - у тебе є проблеми важливіші. Але я подумав, що ти повинен знати".
  
  "Спасибі, я думаю". Тепер Сему необхідно було вирішити, що з цим робити і робити що-небудь взагалі. Цвіллінг міг усе заперечити й сказати, що він зробив це несвідомо. Як би ви довели, що він брехав? Якщо вже на те пішло, може, і немає. Або він міг би сказати, що, чорт візьми, зробив це, і що з того?
  
  "Ти думаєш, мені слід було тримати язик за зубами?" Запитав Истлейк.
  
  "Ні. Я б вважав за краще знати, що відбувається", - відповів Сем. "Я подбаю про це". Виконавчий директор кивнув. Він не запитав Сема, як той подбає про це, і це було добре, тому що Сем все ще не знав.
  
  Коли він повернувся на місток, старпом перебував на зв'язку з іншими військовими кораблями флотилії. Цвіллінг був компетентний, точний, кропітка. Кінчик його мови висунувся з куточка рота, як у молодшого школяра, що працює над великою газетою. Йому ніколи не стати таким вантажником, яким був Пет Кулі. Однак він був достатньо хороший, щоб впоратися з роботою. Швидше за все, він був краще Сема, який пізно встав за кермо. Чи буде він кращим у критичній ситуації, коли інстинкт і сміливість можуть мати більше значення, ніж ретельно набуті навички, - це інше питання.
  
  "Відбувається що-небудь цікаве?" Запитав Сем.
  
  "Ні, сер. Всі за заведеним порядком", - відповів Цвіллінг.
  
  "Добре. В такому випадку, чому б тобі не залишити Теда на деякий час?" Сем кивнув у бік офіцера Y-діапазону. "Йому може стати в нагоді практика. Ніколи не знаєш, що може трапитися, якщо британський винищувач або бомбардувальник прогризе міст ".
  
  "Є, сер". Цвіллінг відійшов від штурвала. Лейтенант Уолтерс взяв його, широко посміхаючись, чому він виглядав ще молодше, ніж зазвичай.
  
  Карстен жестом покликав старшого помічника. "Чому б тобі не піти в мою каюту?" Так, він збирався брати бика за роги. Він не знав, що ще можна було зробити.
  
  "Звичайно, сер". Очі Цвіллінга звузилися. Він знав, що щось відбувається, але не міг сказати "ні".
  
  Каюта, маленька для однієї людини, була переповнена двома. Але при зачинених дверей це було чи не єдине місце на есмінці "Ескорт", яке забезпечувало розумне усамітнення. Сем сів на ліжко і жестом вказав старпому на металевий стілець, сказавши: "У мене до тебе питання".
  
  - Сер? - Цвіллінг майже нічого не показав. Що ж, враховуючи, що начальник готувався влаштувати йому допит, Сем теж намагався показати як можна менше.
  
  "Коли ви підбирали призові команди для тих вантажних суден, які ми захопили, як ви це робили?"
  
  Цвіллінг як і раніше мало що показував. З нього вийшов би непоганий гравець в покер, і, мабуть, так і було. "Я в основному вибирав чоловіків з досвідом вище середнього, сер. Вони вирушать на північ самостійно. Їм потрібно бути особливо пильними у разі дій противника і неприємностей з боку моряків. Новачки з меншою ймовірністю матимуть успіх у подібній ситуації."
  
  "Зрозуміло". Сем сказав би те ж саме. Це навіть було схоже на правду. Але навряд чи це була вся правда. Зітхнувши, Сем продовжив: "Ти також вибирала чоловіків, які доставляли тобі неприємності, коли ми перетинали Екватор?"
  
  Тепер старпом знав, в який бік дме вітер. Його губи стиснулися. Він трохи згорбився. Але його відповідь була прямою: "Так, сер. Нам буде краще без деяких з цих порушників спокою на борту. Це теж було моїм критерієм ".
  
  Подумавши про тих людей, які пішли, Сем похитав головою. - В більшості своїй вони не порушники спокою, містер Цвіллінг. У них хороші послужні списки. Вони можуть не любити тебе, але це не одне і те ж ".
  
  Судячи по похмурому увазі Цвіллінга, це стосувалося до нього. - Вони шкодять дисципліни, сер. Мені не шкода від них позбавлятися.
  
  "Мені шкода, що ти використовував особисту неприязнь, щоб вплинути на те, що ти зробив", - сказав Карстен. "На твоєму місці я б більше так не робив. Я розчарований, що ти зробив це один раз".
  
  "Якщо ви незадоволені мною, сер, я можу попросити про переведення з цього корабля?" Запитав Цвіллінг. "Ви повинні довіряти своєму старшому помічникові".
  
  Він нічого не сказав про те, що йому потрібно довіряти Сему. Це було б порушенням субординації, а він був прихильником пристойності. Але це відчувалося в його тоні і в тому, як він дивився на Карстена.
  
  Ще раз зітхнувши, Сем кивнув. "Так, я думаю, так буде краще для всіх. Це не потрапить у ваші документи. Ви не зробили нічого проти правил. Але ти зробив те, що мені не подобається, і я не буду намагатися переконати вас у зворотному.
  
  "Це все, сер?" Голос старпома міг виходити з автомата.
  
  "Так, це все. Прийди і забери управління назад". Що стосується корабля, Цвіллінг був у порядку. З іншого боку, з матросами все було в порядку..."І зі мною теж", - сумно подумав Сем. Були шкіпери, для яких Майрон Цвіллінг був би ідеальним керівником. Люди, які все робили строго по інструкції, самі були від нього без розуму. Але Сем пролетів повз його штанів. Це зводило Цвіллінга з розуму, і наполегливість старшого помічника в дотриманні розпорядку дратувала мустанга не менше.
  
  Сем пішов за Цвиллингом назад на місток. Коли старпом сказав: "Я слухаю командира, містер Уолтерс", офіцер Y-діапазону мало не вистрибнув зі своєї шкіри. Сем не винуватив його. Цвіллінг більше не був схожий на машину. Він звучав як голос з могили.
  
  Господи! Подумав Сем, тепер вже стривожений. Сподіваюся, він не повіситься на першому-ліпшому штуцері. Він не хотів смерті старшого помічника, тільки залишити його корабель і перебратися на інший, де той підходив би краще.
  
  Тед Уолтерс поспішно ретирувався. Його очі питали Сема, що сталося в хатині. Сем не міг розповісти, навіть наодинці; це було б жахливо несправедливо по відношенню до Цвиллингу.
  
  Потім Сем похитав головою. Врешті-решт, це буде не так просто. Навіть зараз люди будуть дзижчати, що шеф Истлейк розмовляв з ним. І вони дуже скоро дізнаються, що він розмовляв зі старпомом в його каюті. Вони складуть два і два, це вже точно. І коли Цвіллінг покине корабель, Истлейк дійсно стане силою, з якою доведеться рахуватися.
  
  Це було недобре. Ви не хотіли, щоб команда думала, що старший сержант може вивісити офіцера на просушку. Що ще важливіше, ви не хотіли, щоб старший сержант думав, що він може вивісити офіцера на просушку. У даному конкретному випадку це виявилося правдою, що тільки погіршило ситуацію. Сем знову похитав головою. Истлейку теж доведеться піти. Це було несправедливо, але він не бачив, що у нього був інший вибір.
  
  Йому хотілося почути що-небудь про ворожому конвої. Він майже бажав почути що-небудь про ворожих літаках на підході. Все, що відвернуло б його думки від внутрішньої політики корабля, було б приємно. Але в поле зору не з'явилося жодного ворожого вантажного судна. Небо лишалося чистим, на ньому не було нічого, крім сонця. Єдине, про що йому доводилося турбуватися, - це про Майроне Цвиллинге, управлявшем "Джозефусом Дэниэлсом" з таким обличчям, ніби він спостерігав, як катують і вбивають його сім'ю.
  
  Я був дуже суворий з ним? Сему стало цікаво. Він прокрутив у голові розмова в своїй каюті. Він дійсно так не думав. Єдине, що він міг ще зробити, це удати, що нічого не знає про те, що провернув Цвіллінг. І це не спрацювало б, тому що шеф Истлейк дав би команді зрозуміти, що розповів Сему про те, що відбувається. Їх повагу хлинуло б прямо в обличчя.
  
  Як і самоповагу Сема. Він ніколи не був чертовски хороший в симуляції. О, іноді доводилося. Якщо ти маєш справу з начальством, якого терпіти не можеш, трохи конструктивного лицемірства не зашкодить. Але це було все, на що він міг себе примусити зайти. Ігнорувати це було б все одно що ігнорувати пограбування банку прямо у нього під носом.
  
  Лейтенант Уолтерс оглянув довгим поглядом своє обладнання для далекобійників. Повинно бути, екрани були порожні, тому що він відійшов від них і підійшов до Сема. Низьким, майже нечутним голосом він спитав: "Сер, що відбувається?"
  
  Сем подивився на лейтенанта Цвіллінга. Старпом не обернувся. Але напружилася його спина? Слухав він? Неважливо, в яку сторону. Сем сказав те, що сказав би, будь Цвіллінг внизу, в машинному відділенні: "Нічого, що має до тебе якесь відношення".
  
  "Так, сер". Офіцер Y-діапазону кивнув, але не повернувся на свій пост. Замість цього він запитав: "чи Є що-небудь, що може пошкодити корабля?"
  
  Змучений голос і обличчя Цвіллінга робили це питання дуже розумним. Але Сем не думав, що він бреше, коли похитав головою. "Ні, з нами все буде в порядку", - сказав він. "Це..." Він замовк. Навіть сказати щось на кшталт "Це кадрове питання" - це зайшло надто далеко. Будь він на місці виконавчого директора, він би не хотів, щоб хто-то розпускав про нього мова. - Просто забудь про це, Тед. Все владнається само собою.
  
  "Я сподіваюся на це, сер". Уолтерс повернувся на свій пост. Йому знадобилися нерви, щоб висловити навіть такий рішучий протест.
  
  Бурмочучи щось собі під ніс, Сем відвернувся. Йому не подобалася ідея зруйнувати кар'єру Цвіллінга. Йому не подобалося там, у Нью-Йорку, а тут подобалося ще менше. Але як він не старався, він не бачив, що ще можна було зробити. Цвіллінг застелив йому постіль; тепер йому треба було лягти в неї.
  
  І що подумають про мене щеголеватые офіцери в США, коли дізнаються про це? Цікаво, подумав Сем. Тепер, коли він деякий час був лейтенантом, він хотів стати лейтенант-коммандером. Це було б дуже добре для того, хто починав звичайним моряком. Вирішать люди, які судять про такі речі, що він міг би впоратися з цим краще?
  
  Поміркувавши над цим пару хвилин, він знизав плечима. Корабель повинен був з'явитися першим. Якби начальницьким капелюхів було наплювати на те, що він накоїв, він пішов би у відставку лейтенантом, і кінець світу не настав би. Коли він тільки зареєструвався, навіть виконавчий директор здавався горою вище Скелястих гір, але він забрався набагато вище цього.
  
  Так що він продовжував робити все так, як вважав за потрібне. І якщо комусь, крім Джозефа Флавуса Деніелса, це не подобалося, то страшенно погано.
  
  На столі Джефферсона Пинкарда задзвонив телефон. Він підняв трубку. "Це Пінкард".
  
  "Привіт, Пінкард", - сказав голос на іншому кінці дроту. "Це Ферді Кеніг з Річмонда".
  
  "Чим можу бути корисний, сер?" Джефф звернувся до генерального прокурора, додавши: "Радий чути, що ви все ще в Річмонді". Судячи з деяких повідомлень в газетах, столиця була в біді. Оскільки газети завжди повідомляли менше того, що відбувалося насправді, він занепокоївся.
  
  "Ми все ще тут. Ми теж нікуди не йдемо", - сказав Кеніг. Ніби на противагу йому, що на задньому плані вибухнуло з ревом, досить гучним, щоб його було легко почути навіть по телефону. Він продовжив: "Ми ще поб'ємо клятих янкі. Ти побачиш, якщо ми цього не зробимо ".
  
  "Так, сер", - відповів Джефф, хоча він вже бачив у Снайдере всю війну, яку хотів, і навіть більше. Поїздка на схід, в Хамбл, була чудесним порятунком. Військові літаки США майже ніколи не з'являлися над містом Х'юстон (далеко-далеко від проклятого аборту в штаті, який носив те ж ім'я), і їх ніколи не бачили над цим мирним містечком в двадцяти милях на північ від нього.
  
  "Почекайте, поки ми не пустимо в бій все наше секретна зброя", - сказав Кеніг. "Ми вже кидаємо ці ракети в США, і у нас нарешті є нові стовбури, які змусять їх кращих говорити "дядько". Крім того, в розробці знаходяться більш масштабні і здійснені проекти ".
  
  "Звичайно, сподіваюся на це". З усього, що Пінкард міг бачити, Конфедеративним Штатам потрібні були речі більшої і кращої якості, якщо у них були шанси на перемогу.
  
  "Вірте в це. Президент пообіцяв, що вони у нас будуть, і він тримає своє слово ". Фердинанд Кеніг здавався абсолютно переконаним, незважаючи на ще один потужний вибух далеко. Він продовжував: "Але є дещо, що мені потрібно від тебе".
  
  "Звичайно, є". "Ти б не зателефонувала мені, якщо б цього не було", - подумав Джефф. Вголос усе, що він сказав, було: "Скажи мені".
  
  "Я хочу, щоб ви пройшли через своїх охоронців. Будь-якого, хто достатньо здоровий, щоб битися, посадіть на поїзд до Літл-Рока. Далі ми розберемося самі", - сказав генеральний прокурор.
  
  "Всі, хто достатньо здоровий, щоб битися?" Збентежено запитав Пінкард.
  
  "Саме це я і сказав".
  
  "Сер, ви знаєте, що багато мої хлопці з Бригад ветеранів Конфедерації", - сказав Джефф. Це були люди, яких армія К. С. вже визнала непридатними до бою, в основному з-за ран, отриманих під час Великої війни.
  
  "Так, я розумію це. І з ними теж розберіться. Деякі з них, ймовірно, підійдуть - ми вже не такі вибагливі, як раніше", - сказав Кеніг. "Але у тебе повно племінників конгресменів і свояків партійних чиновників. Кинь, Пінкард, ми обидва знаємо, як це лайно працює. Але ми більше не можемо собі цього дозволити.
  
  - Тоді, може, мені самому сісти в поїзд? - Запитав Джефф. - Думаю, я все ще знаю, з якого кінця гвинтівки що робити.
  
  "Не будь дурнем", - сказав йому Кеніг. "Ми повинні підтримувати роботу табору. Це теж страшенно важливо. Однак при такому положенні речей нам потрібно кожне тепле тіло, яке ми можемо отримати в свої руки на фронті ".
  
  "Що ж, я зроблю все, що в моїх силах, сер", - сказав Джефф.
  
  "Я так і припускав", - відповів генеральний прокурор. "Свободу!" Лінія обірвалася.
  
  "Свобода", - луною відгукнувся Джефф, теж вішаючи трубку. Як тільки трубка повернулася на місце, він додав ще одне слово: "Лайно".
  
  Він задавався питанням, скільки охоронців йому вдасться відіслати. Чоловіки з жіночої сторони, звичайно. Вони не будуть проблемою. Він завжди міг замінити їх лесбіянками. Багато крутих баб, готових відправити негритянок в баню. Багато крутих баб, які прагнуть це зробити. І якщо хтось з них тим часом з'їсть киска ... Ну, чорт візьми, поки кольорові дівчата рано чи пізно отримують по заслугах, Джефф вважав, що поки він може дивитися в іншу сторону. Так, лесбіянки були огидні, але йшла війна, і треба було приймати погане за хороше.
  
  Втрата охорони з боку чоловіків заподіяла б більше болю. Він не міг привести сюди жінок-охоронців. Деяким з них, тим, що були з батчем, це сподобалося б. Але якщо б він спробував це зробити, це викликало б проблеми серед єнотів, і це викликало б ще більше проблем серед його людей. Так що йому довелося б провести деяку обрізку, а потім змиритися з відсутністю персоналу.
  
  Племінники конгресменів. Шурины партійних верховодів. Звичайно, у нього були такі хлопці. Він не хотів позбуватися від них усіх. Тут вони були молодими, здоровими, розторопними. Ви не змогли б керувати табором з купкою старих пердунов, які не могли діяти по-своєму ... чи не так? Він сподівався, що йому не доведеться це з'ясовувати, і боявся, що так і буде.
  
  Він включив інтерком, а потім гучномовець, щоб викликати Вірна Гріна в свій кабінет. Начальник охорони прибув туди приблизно через п'ятнадцять хвилин. "Що сталося, сер?" Пінкард розповів йому, в чому справа. На його обличчі відбилося огиду, коли він почув. "Ну, заради Бога! Вони вважають, що наші хлопці виграють цю чортову війну в поодинці?"
  
  "Незбагненно", - відповів Джефф. "Але коли генеральний прокурор каже тобі, що ти повинен зробити те-то і те-то, ти не можеш сказати "ні"".
  
  На обличчі Гріна відбилося ще більшу огиду, але він кивнув. "Я поспрашиваю", - сказав він. "Може бути, ми зможемо це виправити". У нього були свої канали зв'язку з Річмондом. Хтось у столиці повинен був наглядати за Джеффом за дорученням уряду або Партії, або і того, і іншого. Зазвичай це робило начальника охорони суперником коменданта табору. Однак сьогодні вони обидва хотіли рухатися в одному напрямку.
  
  "Так, зроби це", - сказав Джефф. "Але не затримуй дихання. Військові новини і так досить погані, вони будуть хапати всіх, до кого зможуть дотягнутися".
  
  "Угу", - сказав Грін. Їм обом доводилося бути обережними, коли вони говорили про те, як йдуть справи. Кожен міг звинуватити іншого у пораженства. Але вони також не могли дозволити собі прикидатися сліпими. Якби новини були трохи краще, Річмонд не висилав би людей всюди, де тільки можна. Начальник охорони продовжив: "У вас є список під рукою?"
  
  "Звичайно". Джефф розклав папери на своєму столі. "Я вже зробив деякі помітки".
  
  Грін подивився на них. Він кивнув. "Те, що у вас є, має сенс. Ми завжди можемо знайти охоронців у спідницях для жіночої частини".
  
  "Саме про це я й думав, - погодився Пінкард. "А от ті, що тут, - так....Це буде ублюдочно. Навіть півтора виродка".
  
  "Ага". Начальник охорони знову кивнув. "Деякі з цих хлопців заревут, кастровані лошата, коли ти скажеш їм, що вони повинні йти битися з проклятими янкі. Деякі з їхніх батьків будуть ревіти ще голосніше.
  
  "Розкажи мені про це", - сказав Джефф з кривою усмішкою. "Але я знаю, що з цим робити, будь я проклятий, якщо не знаю. Я просто скажу: "Якщо хочеш покричати, не приходь кричати до мене. Іди і покричить Ферду Кенигу, тому що він віддавав накази. Що стосується мене, я лише роблю, як він сказав".
  
  Верн Грін повільно, змовницьки посміхнувся. "Не так вже й багато людей із начальства зважаться на це".
  
  "Чорт візьми, я б не став", - сказав Джефф. "Я знаю, коли я борюся не у своїй вазі. Всім, хто хоче спробувати удачі". Він глянув крізь окуляри для читання на список учасників. "Давайте подивимося, як ми зможемо закінчити цю справу, щоб у нас ще залишалося досить коштів для виконання нашої роботи тут".
  
  Ні один з них в кінцевому підсумку не був задоволений тим, що вони придумали. Але вони обидва погодилися, що Camp Humble може продовжувати скорочувати чисельність населення без охоронців, яких вони відправлять у Літл-Рок. Потім вони посперечалися про те, хто оголосить про переведення. Джефф хотів, щоб це зробив начальник охорони. Грін наполягав, що слова повинні виходити з вуст коменданта. Зрештою, вони розділили різницю. Пінкард оголошував наказ генерального прокурора, в той час як Грін зачитував імена людей, які вирушать у Літл-Рок.
  
  Навіть зібрати охорону було непросто. Як і будь-які солдати або бюрократи, чоловіки знали, що перерва в рутині підозрілий. Для них зміни були якими завгодно, тільки не хорошими. І вони почали кричати на все горло, коли Джефф оголосив, що Ферді Кеніг вимагає, щоб деякі з них вирушили на фронт.
  
  "Заткніться!" Пінкард закричав, і його рева було достатньо, щоб змусити їх перейти на п'яти і переконатися, що вони, чорт візьми, дійсно заткнулися, принаймні, на деякий час. У цій раптової, приголомшеної тиші він продовжив: "Ви всі думаєте, що я хочу це зробити? Ви, чорт візьми, зійшли з розуму, якщо робите це. Ви думаєте, у мене є вибір? Ти такий же божевільний, якщо так думаєш, і набагато дурніші, ніж я думав.
  
  "Ми не підемо!" - крикнув хтось, і інші охоронці підхопили цей крик.
  
  "О, ні, ти зрозумієш", - похмуро сказав Джефф. "Я не вірю, що ви розумієте. Ви не просто знущаєтеся наді мною, люди. Ви всі трахаетесь з Фердом Кенігом, Джейком Физерстоном, Партією Свободи і урядом Конфедерації. Ви опинитеся за ґратами, а потім вони відправлять ваші жалюгідні дупи на фронт у будь-якому випадку. І якщо ти не потрапиш в штрафний батальйон за те, що підняв шум, тоді я ні хріна не розумію, як все працює. І, чорт візьми, прекрасно розумію."
  
  Тремтіння пробігла по охоронцях. Вони не хотіли йти на фронт солдатами. Це було неприємно і небезпечно. Але якщо ти потрапив на фронт у штрафний батальйон, ти був всього лише дохлим м'ясом, яке ще не встигли приготувати. І тебе кидали прямо в огонь.
  
  "Ти все ще говориш про те, щоб не йти?" Запитав Джефф. На цей раз ніхто нічого не сказав. Він кивнув з чимось, схожим на задоволення. "Ось так-то краще. Може, ви все-таки не такі дурні, якими здаєтеся. Чорт візьми, піди і взбунтуйся, може, тебе взагалі не пошлють на фронт. Може бути, вони просто піднімуть вас в шеренгу і розстріляють. - Він почекав, поки по тілу знову пробіжить тремтіння, і отримав її. Потім він продовжив: - Верн тут зачитає імена людей, які їдуть у Літл-Рок. Почуєш своє ім'я, будь готовий до відправки завтра о 06.00. Ти не готовий, у тебе стільки проблем, що ти не знаєш, що з ними робити, я обіцяю. Верн?"
  
  Один за іншим командир охорони зачитував список імен. Деякі люди, яких викликали, сіпнулися, як від пострілу. Для деяких, або навіть більше, ніж для кількох, це було очікування. Інші проклинали Зелених або Партію свободи. А треті реагували з повною недовірою. "Ви не можете так вчинити зі мною!" - вигукнув один з них. "Ви знаєте, чий я двоюрідний брат?"
  
  "Ти не двоюрідний брат Ферда Кеніга, і ти також не двоюрідний брат Джейка Физерстона", - сказав Джефферсон Пінкард залізним тоном. "І поки це не так, ні хрена не має значення, чий ти двоюрідний брат. Ти зрозумів?"
  
  "Ви не можете так зі мною розмовляти!" - вигукнув охоронець з видатним - але недостатньо видатним - кузеном.
  
  "Немає? Здається, я тільки що це зробив", - відповів Джефф. "Ти можеш сісти на поїзд завтра вранці, або ти можеш піти в "частокіл" зараз і сісти на інший поїзд після цього. Але ти просто готовий посперечатися на свою дупу, що не будеш щасливий, якщо зробиш це.
  
  Кузен більше не сказав ні слова. Грін повернувся до читання імен. До нього долинули нові протестувальники крики. Кілька охоронців віртуозно вилаялися. Але більше ніхто не сказав, що він не піде. Ніхто більше не говорив, що у нього був родич, досить важливий, щоб утримати його від поїздки. Що стосується Джеффа, то це був прогрес.
  
  На наступний ранок він чекав з тремтячими охоронцями. Всі, крім двох, були на місці. Ці двоє втекли з табору. Відтепер вони будуть турботою військової поліції. Він вважав, що поліцейські розшукають і змусять їх пожаліти. Поїзд прибув точно за розкладом, пирхаючи в перших ранкових сутінках - до сходу сонця було ще далеко.
  
  Двері відкрилися. Похмурі охоронці забралися в пасажирські вагони. Коли всі сіли, поїзд, пихкаючи, скресла. Світло в ньому був тьмяний. Навіть тут вогні могли привернути увагу американських літаків. Ви не хотіли ризикувати, але в цьому не було необхідності.
  
  Коли поїзд рушив, Джефф пішов на кухню за яєчнею, печивом з підливою і кави. Він виконав свій обов'язок. Він не був задоволений цим, але він це зробив. Досить скоро табір Хамбл теж знову почне виконувати свої обов'язки. Навіть зі скороченим контингентом охорони табір продовжить працювати над тим, щоб зробити Конфедеративні Штати вільними від негрів.
  
  Це була чертовски важлива робота. Джефф пишався тим, що брав у ній участь. Він просто хотів, щоб кляті янкі і війна перестали втручатися.
  VI
  
  Молодший лейтенант-полковник Джеррі Довер більше не міг розгулювати по Атланті. тамтешні старші офіцери постачання не могли більше робити його життя нестерпним. Вони або втекли, або померли, або перебували у таборах для військовополонених США. Зоряно-смугастий прапор майорів над столицею Джорджії. І ось...
  
  Отже,...Алабама. Довер ніколи не думав, що йому доведеться битися з "дэмниэнкиз" з Алабами. Тепер він міг накричати на Хантсвілл за те, що той не дав йому того, що йому було потрібно.
  
  Це було не так весело, як кричати в Атланті. Головним квартирмейстером в Хантсвіллі був бригадний генерал по імені Сисеро Сойєр. Він відправив Доверу все, що у нього було. Коли він не відправив його, у нього не було. Довер міг скаржитися на це, але Сойєр теж скаржився на це.
  
  "Забудьте про все, що надходить з Вірджинії і Каролінських островів", - сказав він Доверу за потрескивающей телефонної лінії. "Вони не можуть отримати це тут".
  
  "Чому ні?" Запитав Довер. "У нас все ще є Огаста. У нас все ще є Савана. У нас все ще є доставка. Кляті янкі не можуть потопити всі вантажні суду у цій чортовій країні.
  
  "Думаю, головна причина - це все те лайно, яке зараз коїться у Вірджинії", - сказав Сойєр. "Вони хочуть утримати все, що тільки можна, щоб піти і постріляти з цього по тамтешнім янкі".
  
  "Так, але якщо вони забудуть, що це теж частина країни, досить скоро цього більше не буде", - сказав Довер. "Подивимося, як їм це сподобається".
  
  "Я знаю", - втомлено сказав Сойєр. "У мене дві турботи. Я повинен забезпечувати солдатів, тобто тебе. І я повинен продовжувати ракетні роботи. Ми шкодимо США цими речами, будь ми прокляті, якщо це не так ".
  
  "Це мило", - сказав Довер. "А поки мені потрібні черевики, плащі та патрони для автоматичних гвинтівок і пістолетів-кулеметів. Коли, чорт візьми, ти збираєшся дістати це для мене?"
  
  "Ну, я можу надіслати вам боєприпаси", - відповів бригадний генерал Сойєр. "Це надходить з Бірмінгема, так що це не проблема. Інший stuff...Mm, Може бути, я зможу отримати що-небудь з цього в Новому Орлеані. Може бути. "
  
  "Якщо ви цього не зробите, у мене будуть люди, заболевающие пневмонією", - сказав Довер. "Черевики зношуються, чорт візьми, і вони починають гнити, коли на вулиці така сирість, як зараз. Хлопці, у яких є половинки навісів, носять їх замість дощовиків, але вони не такі хороші, як справжні ".
  
  Сойєр зітхнув. "Я спробую, Довер. Це все, що я можу тобі сказати. Ти не єдиний господар звалища, який кричить на мене з усіх сил, пам'ятай".
  
  "Чому я не здивований?" На останньому слові Довер повісив трубку.
  
  "Сміттяр" - слово, яке дуже добре пасувало йому прямо зараз. Його склад був маленьким і вбогим. Найближчий містечко, Эдвардсвилл, був ще менше і убогее. Майже сто років тому Эдвардсвилл був процвітаючим містом, тому що поблизу було золото. Потім материнський рудник в Каліфорнії вразив золоту лихоманку маленької Алабами прямо за вухом. Деякі з модних будинків, побудованих в перший і останній період процвітання Эдвардсвилла, все ще стояли, закриті, сірі і похмурі.
  
  - Ну? - Запитав Піт, коли Довер повісив трубку.
  
  "Він обіцяв нам боєприпаси", - сказав Довер ветерану-сержанту-интенданту. "Що стосується решти, то нам кришка".
  
  "Не ми. Ми самі собі діставали це лайно", - сказав Піт. Офіцери постачання і сержанти жили добре. Це було обов'язковою умовою нашої роботи. Піт продовжував: "Це бідолахи в декількох милях на схід звідси потрапляють не з того кінця палиці".
  
  Джеррі Довер з нещасним виглядом кивнув. В минулу війну середній солдатів Конфедерації був приблизно так само добре забезпечений, як і його колега-янкі. Протягом перших двох років цієї боротьби відбувалося те ж саме. Але Конфедеративні Штати почали тріщати по швах, і чоловіки розплачувалися за це.
  
  "Боєприпаси - це здорово", - продовжував Піт. "Але що, якщо всі будуть занадто страшенно голодні і хворі, щоб ними скористатися?"
  
  "Я вже говорив тобі", - відповів Довер. "У такому разі, ми облажались". Він озирнувся, щоб переконатися, що ніхто, крім Піта, не може почути, перш ніж додати: "І ми, ймовірно, облажаемся".
  
  До північно-заходу знаходився Хантсвілл, звідки прилітали ракети. До заходу лежав Бірмінгем, звідки привозили все, що зроблено з заліза або сталі. На сході лежали кляті янкі, які дуже добре це знали. Коли вони будуть готові рушити на захід, чи зможуть вони пройти прямо через конфедератів, що стоять у них на шляху?
  
  Хоча Довер сподівався, що ні, він не став би ставити проти цього.
  
  "Скільки ніггерів в цих краях?" Запитав Піт, не зовсім грім серед ясного неба.
  
  "Ну, я точно не знаю", - відповів Довер. "Не думаю, що я когось бачив, але хтось може ховатися десь поблизу".
  
  "Може бути, так. Тримаю парі, що вони є", - сказав Піт. "Тримаю парі, їм достатньо одного погляду на те, що у нас тут є, а потім вони підуть розповісти янкі".
  
  "Тримаю парі, ти прав. Ми досить часто бачили це далі на схід", - сказав Довер. "Може бути, нам варто пополювати в тутешніх лісах". Він дуже добре пам'ятав чорних грабіжників, які пограбували його звалище в Джорджії.
  
  "Може, нам варто". Піт посміхнувся. "Я не полював на єнотів з дитинства".
  
  "Хех". Довер примусив себе усміхнутися у відповідь. Він занадто часто чув такі жарти, щоб вважати їх дуже смішними, але він не хотів ранити почуття Піта.
  
  Полювання було не з жартівливих. Джеррі Довер побоювався, що вона також не увінчалася успіхом. Він не міг залучити до роботи ніякі передові частини, що означало, що йому доводилося робити це зі своїми людьми, людьми з інтендантського корпусу. Вони могли боротися, якщо потрібно; вони були солдатами. Кілька разів їм доводилося це робити, коли американські війська проривали лінію фронту перед ними. Вони не зганьбили себе.
  
  Але була велика різниця між бійкою в стійці і полюванням на негрів, які не хотіли бути спійманими або навіть поміченими. Регулярним військам, ймовірно, було б нелегко це зробити. Це було більше, ніж могли зробити люди зі складу припасів. Вони могли б змусити чорних змінити обстановку. Вони нікого не зловили та не вбили. Єдиною жертвою за цей день був капрал, який вивихнув кісточку.
  
  В той вечір Бірмінгем перетворився в пекло. Бомбардувальники пролетіли прямо над складом постачання із сходу на захід. Коли спрацювала сигналізація, Довер забрався у вузьку траншею і став чекати, коли пекельний вогонь і прокляття впаде йому на голову. Як, мабуть, зробили євреї в Єгипті, він тихо зітхнув з полегшенням, коли багатомоторні Ангели Смерті пройшли над ним, прямуючи до інших цілей.
  
  Він відчував себе винуватим за цього і злився на себе, але нічого не міг з цим вдіяти. Так, Конфедерація все одно постраждає. Так, інших чоловіків і жінок, і дітей - все одно рознесе на шматки. Але його особиста, дорогоцінна, незамінна дупа була в безпеці, принаймні, до сходу сонця.
  
  Він поморщився, коли зрозумів, скільки американських літаків прямує на захід. На цей раз "дамнянкиз" зарядили каменем в кулак. В Алабамі було всього дві цілі, гідні такої концентрованої ненависті. Судячи з курсом бомбардувальників, вони направлялися не в Хантсвілл. - Вибач, Бірмінгем, - пробурмотів він.
  
  Бірмінгем, без сумніву, буде шкодувати і незабаром пошкодує ще більше. Він зіщулився в траншеї більш ніж у сімдесяти кілометрах на схід від міста. Навіть звідти він міг чути вибухи бомб: низький, глибокий рев, який майже в такій же мірі сприймався долонями і підошвами ніг, як і вухами.
  
  "Де, чорт візьми, наші винищувачі?" Піт завив, як ніби у Довера була пара дюжин прихованих на складі.
  
  "У нас недостатньо коштів", - відповів Довер. Це було правдою з тих пір, як фронт розвернувся в Теннессі. Тепер це було більш очевидним, більш болючою правдою. Заводи США перевершували своїх колег з CS. Довер припустив, що американські програми підготовки пілотів також випереджали своїх колег з Конфедерації.
  
  "Як ми, по-твоєму, впораємося з ними, якщо не можемо піднятися туди і пристрелити їх?" Піт голосив.
  
  Джеррі Довер не відповів. Єдине, що він міг сказати, це Ми не можемо". Хоча це і могло бути так, це нікому не принесло користі. Якби напис на стіні, Піт зміг би побачити її так само добре, як і будь-який інший.
  
  Бомбардувальники повернулися не тим маршрутом, яким йшли на посадку. Коли Довер зрозумів, що вони не збираються цього робити, він кивнув з неохочим повагою. Янкі були не такі дурні, чорт візьми. Зенітні знаряддя ЦРУ будуть чекати тут повертаються літаків. Як і всі нічні винищувачі, які місцеві конфедерати зможуть назбирати. Можливо, обладнання Y-діапазону в будь-якому випадку зможе послати винищувачі в погоню за американськими бомбардувальниками. Довер сподівався на це. Хоча він був далеко не впевнений в цьому.
  
  Він не шкодував, що вибрався з брудною траншеї. Якщо б його не почали гризти кліщі, це було б нічим іншим, як дурною удачею. Піт вибрався з своєї нори приблизно в той же час. "Хіба це не весело війна?" - сказав сержант.
  
  "Ну, я міг би придумати для цього багато слів, але мені, мабуть, довелося б довго думати, перш ніж я придумав це", - відповів Довер.
  
  "Вони вибили лайно з Бірмінгема", - сказав Піт.
  
  "Не можу з тобою посперечатися".
  
  Піт подивився на захід, ніби з того місця, де він стояв, він міг бачити руйнування. "Ти думаєш, це місце зможе продовжувати існувати після того, як вони завдали по ньому такий удар?"
  
  "Можливо", - відповів Довер. Його очі були досить добре пристосовані до темряви, щоб дозволити йому побачити, як Піт здригнувся. Він продовжив: "Чому б і ні? Ми бомбили безліч міст янкі сильніше, ніж це, і вони продовжували наступати. США обрушувалися на Атланту день за днем, тиждень за тижнем, і вона продовжувала виробляти товари і відправляти їх до тих пір, поки ми нарешті не перестали це робити. Важко бомбити місця, що повертають до кам'яного віку, як би тобі цього не хотілося ".
  
  "Що ж, я чертовски сподіваюся, що ти прав". Піт витягнув пачку сигарет з нагрудної кишені. Він засунув одну в рот і нахилив голову, щоб прикурити. Короткий вогник сірника освітив його запалі, неголені щоки. Згадавши про хороші манери, він простягнув пачку. - Хочете недопалок, сер?
  
  - Не заперечую, якщо я так і зроблю. Спасибі. Довер клацнув запальничкою, щоб прикурити запропоновану сигарету. Після пари затяжок він сказав: "Якщо вони зрівняють з землею Бірмінгем, Хантсвілл і, можливо, Сельму, то звідси до Нового Орлеана залишиться не так вже багато фабричних містечок".
  
  "Ага". Піт хмикнув. "Весь штат Міссісіпі - це не що інше, як ферми, досить близько. Я маю на увазі ферми і селюка. Раніше там були ферми, селюк і ніггери, але, я думаю, ми подбали про більшість єнотів. У будь-якому випадку, це добре ".
  
  "Дай вгадаю - ти не з Міссісіпі". Голос Довера був сухим.
  
  "Сподіваюся, чорт візьми, що це не так, сер", - палко сказав Піт. "Я приїхав з ферми приблизно в двадцяти милях від Монтгомері, прямо на кордоні Чорного поясу. Ну, тоді це був Чорний пояс. Швидше за все, його більше немає ".
  
  "Ні, я б так не подумав". Джеррі Довер залишив це там. Він думав, що у Конфедерації є справи важливіші, ніж вистежувати своїх негрів. Джейк Физерстон думав інакше, і його думка мала набагато більшу вагу, ніж думка вискочки-менеджера ресторану. Але якщо б він відправив цих єнотів на фабрики замість того, щоб позбутися від них, скільки ще білих людей він міг би надіти форму? Досить, щоб змінити ситуацію?
  
  "Тепер ми цього ніколи не дізнаємося", - подумав Довер.
  
  "Ти знаєш, скільки жителів Міссісіпі потрібно, щоб вкрутити лампочку?" Піт спитав ні з того ні з сього.
  
  - Розкажи мені, - наполягав Довер.
  
  - Двадцять сім - один, щоб тримати лампочку, і двадцять шість, щоб повертати будинок коло за колом.
  
  Довер реготав до упаду - цей випадок дійсно застав його зненацька. Ось він тут, його країна руйнується у нього на очах, а він сміється як божевільний над дурним жартом. Якщо це не було божевіллям, то він не знав, що могло бути. Він теж не переставав сміятися.
  
  Коли Джонатан Мосс почув брязкіт бочок, що летіли в його бік, він злякався, що все скінчено. Якщо конфедерати хотіли докласти зусиль для вистежування партизанської банди Спартака, вони могли це зробити. Мосс знав це дуже добре. Як і всі вижили в групі.
  
  - Принесла нам шипучку "Фезерстон"? Подзвонив Спартак.
  
  "Нам краще спробувати сховатися", - сказав Нік Кантарелла.
  
  "Від такої кількості машин не сховаєшся", - сказав вождь, і Мосс злякався, що він правий. Він продовжив: "Ми прямуємо на небеса, з таким же успіхом могли б відправити кого-небудь з цих ублюдків в пекло".
  
  Мосс не був так упевнений в своєму призначенні, але він досить довго жила в борг, щоб не надто турбуватися про його повернення. Старий "Тредегар" з затвором був мало корисний проти стовбура, але він сподівався, що водій або командир будуть досить необачні, щоб висунути голову і оглядітися. Якщо хтось з них це зробить, Мосс сподівався, що це буде останнім необачним вчинком в його житті.
  
  Тут з'явився один із великих, фыркающих монстрів. Мосс вилаявся собі під ніс. Стовбур був наглухо застебнутий. Йому просто пощастило, що він знайшов команду, яка знала, що робить. Він також побачив, що дизайн стовбура пройшов довгий шлях, поки він перебував на полиці тут, в Джорджії. Цей сіро-зелений автомат відрізнявся від усіх, що він бачив раніше.
  
  Зелено-сірий...Його очі бачили це, але його мозку знадобилося кілька секунд, щоб переварити це, усвідомити, що це означало.
  
  У нього якраз відвисла щелепа, коли Нік Кантарелла, зметикував трохи швидше, радісно видав непристойний і богохульний вигук: "Ісус, блядь, Христос, вони наші!"
  
  "Це бочки янкі?" Голос Спартака звучав так, наче він насилу насмілювався в це повірити. Джонатан Мосс знав, що відчував лідер партизан - він сам насилу насмілювався в це повірити.
  
  "До біса впевнений, що вони не конфедерати", - відповів Кантарелла, коли по дорозі прогрохотали ще дві машини. Штурмовик довго дивився на них. "Вау", - видихнув він. "Вони дійсно вдосконалили дизайн, чи не так?"
  
  "Я подумав про те ж. Вони виглядають так, немов на двадцять років випереджають ті, до яких ми звикли", - сказав Мосс. Війна інженерам дала копняка під зад. Мосс подумав про літаки, на яких він літав в 1914 році, і про тих, які він пілотував трьома роками пізніше. Ніякого порівняння між ними - і ніякого порівняння між цими бочками і їх попередниками теж.
  
  Якщо б він вийшов перед ними з гвинтівкою в руках, його б убили. Негри з групи "Спартака" про це не турбувалися. американські зброярі, побачивши чорні обличчя, зрозуміли б, що вони серед друзів.
  
  І знову партизани зрозуміли це, принаймні, так само швидко, як і він. Кілька з них вийшли з укриття, посміхаючись і махаючи наближається стовбурах. Ведуча машина зупинилася. Кришка купола на гладкій округлої башточці відкинулася вгору. "Боже, як ми раді бачити вас, хлопці!" - сказав командир бочки на найчистішому бруклінському діалекті, його акцент був навіть сильнішим, ніж у Кантареллы.
  
  "Ми теж дуже раді бачити вас, янкі", - відповів Спартак. "У нас тут пара ваших друзів". Він махнув рукою, запрошуючи Мосса і Кантареллу здатися.
  
  Джонатан Мосс обережно вийшов з-за куща, який приховував його. Стовбур носового кулемета націлився йому в пупок. Чергу розрубала його навпіл. Він відклав Тредегар і підняв руки.
  
  "Хто ви, чорт візьми, такі?" - запитав командир бочки. "Хто, чорт візьми, ви обидва такі?"
  
  "Я Джонатан Мосс, майор армії США, я пілот", - відповів Мосс. В подертих джинсах він більше скидався на фермера - або волоцюгу.
  
  "Нік Кантарелла, капітан піхоти армії США", - додав Кантарелла. "Ми вибралися з Андерсонвилля і з тих пір були з партизанами".
  
  "Ну, трахни мене", - сказав командир стовбура. "Ми чули, що поблизу можуть бути такі хлопці, як ти, але я ніколи не думав, що зіткнуся з ким-небудь. Як щодо цього? Просто хочу показати тобі. Як довго ти тут стирчиш?
  
  "З 1942 року". Судячи з того, як Мосс це сказав, з таким же успіхом це могла бути назавжди. Він теж так відчував.
  
  "Трахни мене", - знову сказав хлопець у бочці. Він озирнувся. "З хвилини на хвилину з'являться піхотинці. Ми віддамо тебе цим хлопцям, і вони зроблять ... що б, чорт візьми, з тобою зробили. У будь-якому випадку, заберемо тебе ". Це підтвердило враження Мосса про себе. Кантарелла виглядав ще більш зловісне, тому що у нього була більш густа щетина.
  
  І дійсно, через кілька хвилин підбігли піхотинці. Принаймні, у половини з них були трофейні автоматичні гвинтівки Конфедерації і пістолети-кулемети. Старший лейтенант, мабуть, був недостатньо дорослим, щоб голосувати. "Де найближчі спільники?" він зажадав відповіді, дотримуючись справи.
  
  - У Оглторпе, на іншому березі річки, - відповів Спартак. - У будь-якому випадку, у них там є кілька соджеров.
  
  "Ви ведете нас до них?" - запитав молодий офіцер.
  
  Спартак кивнув. - З задоволенням.
  
  "Добре. Ми вичистимо їх - або, якщо не зможемо, покличемо хлопців, які, чорт візьми, зможуть". Лейтенант зробив пару кроків у напрямку до Оглторпу, перш ніж згадав, що не розібрався з Моссом і Кантареллой. Він вказав на одного із своїх людей. - Хэнратти!
  
  "Так, сер?" Сказав Хэнратти.
  
  "Відведіть цих Робінзонів Крузо назад в штаб дивізії. Нехай з ними розбираються клерки". Лейтенант підвищив голос: "Інші, ледарі, пішли! Нам все ще належить війна".
  
  "Робінзони Крузо?" Жалібно перепитав Мосс. Піхотинці попрямували на південь, чоботи хлюпали по бруду. Бочки гуркотіли разом з ними. Конфедерати в Оглторпе переживали важкі часи. Ніхто не звертав уваги на нещодавно звільнених військовополонених, навіть чорношкірі, з якими вони так довго йшли й воювали.
  
  Ну, там був Хэнратти. "Ви, хлопці, були офіцерами?" запитав він. Джонатан Мосс зумів кивнути. Те ж саме зробив і Кантарелла, який виглядав таким же ураженим, яким відчував себе Мосс. Хэнратти тільки знизав плечима. "Що ж, давайте, панове".
  
  Все ще приголомшені, Мосс і Кантарелла пішли за ним. Мосс був знайомий з партизанами, а до цього в Андерсонвилле, а ще раніше як льотчик. Незабаром він, ймовірно, опиниться в ситуації, коли знову впізнає їх. Поки що він був у підвішеному стані.
  
  Штаб дивізії розташовувався в лісі наметів в парі миль на північ. Хэнратти передав своїх підопічних тамтешнім годинним, сказавши: "Мій наряд нашкріб цих двох Крузо, бігали з неграми. Один майор, інший капітан. Вони ваші. Я повинен повернутися до справи - не можу підвести своїх хлопців. Кивнувши, він знову попрямував на південь.
  
  "Крузо?" Мосс перепитав ще раз. На цей раз навіть не "Робінзон Крузо".
  
  "Так ми називаємо втекли військовополонених, які певний час були надані самі собі, сер", - сказав вартовий. Може бути, він намагався бути добрим, але звучав ж, принаймні, для вух Мосс. Він продовжив: "Хлопці, ходімо зі мною, будь ласка. Спочатку я відведу тебе до лікаря, тебе перевірять і приведуть в порядок, а потім вони почнуть вирішувати, що з тобою робити далі.
  
  "О боже", - сказав Кантарелла глухим голосом. Мосс і сам не зміг би висловити це краще.
  
  Доктор носив майорські золоте дубове листя, але виглядав набагато старше того хлопчину-лейтенанта. Він тикав, ощупывал і вдивлявся. "Блохи, воші, кліщі", - весело сказав він. "Ви теж кістляві, як всі бродяги, ви обидва. Часто ходиш босоніж?"
  
  "Деякі - після того, як наші черевики зносилися, і до того, як ми змогли, е-е, звільнити ще трохи", - зізнався Мосс.
  
  - Анкілостоми, швидше за все, теж. І ще якісь черв'яки, тримаю парі. Так, доктор говорив як людина з раю для свиней. - Ми опрыскаем тебе та дамо яке-небудь ліки, які тобі не сподобається - у всякому разі, ніхто в здоровому глузді його не приймає, - і через кілька днів тобі все одно набагато краще, ніж зараз. І ми будемо годувати тебе стільки, скільки ти зможеш витримати. Як це звучить?"
  
  "У всякому разі, краще, ніж ліки від глистів", - сказав Мосс. "Ти змушуєш мене відчувати себе хворим щеням".
  
  "Ти хворий щеня", - запевнив лікар. "Але ми зробимо так, що тобі стане краще. За останні пару років ми дечого навчилися".
  
  "Коли ми повернемося до війни?" Запитав Нік Кантарелла. "Якщо Сполучені Штати тут, то виродки Физерстона, повинно бути, при останньому подиху. Я хочу бути присутнім при смерті, чорт візьми.
  
  "Я теж", - сказав Мосс.
  
  "Коли ви будете досить здорові - і коли ми переконаємося, що ви той, за кого себе видаєте". Доктор дістав дві картки і щось схоже на звичайний штемпельний блокнот. "Дозвольте мені ваші вказівні пальці правої руки, джентльмени. Ми переконаємося, що ти - це ти, добре. А якщо це не так, ти побачиш пов'язку на очах і сигарету, от і все ".
  
  "Якщо ви думаєте, що конфедерати дозволять комусь стати таким обірванцем, як ми, тільки для того, щоб проникнути, то ви божевільний, як клоп, док", - сказав Кантарелла.
  
  "Що ж, ви не перший, хто задається цим питанням", - невимушено сказав доктор.
  
  Наступні кілька днів Мосс відчував себе так, ніби повернувся в Андерсонвилль. Вони з Кантареллой весь час були під охороною. Їжу доставляли з консервних банок. Ліки від глистів вимило його майже так само швидко, як і потрапило всередину. Це було невесело. Як і думка про те, що його власна країна не довіряє йому.
  
  Нарешті, капітан в окулярах сказав: "Добре, панове, ваші посвідчення особи перевірені. Ласкаво просимо назад в армію США".
  
  "Ну і справи, спасибі". У Мосс були проблеми з тим, щоб звучати хоч скільки-небудь близько до ентузіазму.
  
  Капітан спокійно сприйняв його сарказм. "Я також маю приємність повідомити вам, що ви тепер підполковник, сер, а ви, містер Кантарелла, майор. Ви досягли б цих звань, якщо б не потрапили в полон, і тому вони ваші. Вони були вашими протягом деякого часу, що відображається в заробітній платі, яка нараховується на ваші рахунки. "
  
  "Це мило". Моссу, як і раніше було важко догодити. Ніхто не розбагатів на офіцерському платня, і різниці між тим, що майор і полковник легкої атлетики отримували кожен місяць, було недостатньо, щоб хвилюватися.
  
  "Коли ми зможемо знову почати битися?" Кантарелла зажадав відповіді, як і раніше.
  
  "Вам обом потрібно перепідготовка, щоб знову увійти в курс справи", - сказав капітан в окулярах. "За останні кілька років багато що змінилося, і я впевнений, ви розумієте".
  
  "Наскільки крутіше нові винищувачі?" Запитав Мосс.
  
  "Значно", - сказав капітан. "Ось чому вам знадобиться перепідготовка".
  
  - Чи встигну я повернутися в лад до того, як конфедерати пустять в хід губку?
  
  "Частково це буде залежати від вас", - відповів капітан. "Частково це буде залежати від армії в цілому, а частково - від Джейка Физерстона. Моя власна думка така, що вам не слід витрачати час даремно, але це всього лише думка.
  
  "Ми збираємося розправитися з цими виродками?" - Запитав Нік Кантарелла.
  
  "Так, сер. Ми тут". Капітан в окулярах говорив дуже впевнено.
  
  "Що буде зі Спартаком і його бандою?" Запитав Мосс, додавши: "Вони з біса гарні бійці. Вони не протрималися б в живих так довго, якби це було не так".
  
  "Ми почали приймати кольорових громадян США в Армію", - сказав капітан, що змусило Мосса і Кантареллу скрикнути від подиву. Капітан продовжив: "Однак, оскільки ваші товариші - члени, вони, ймовірно, залишаться допоміжними підрозділами. Вони будуть працювати з нами, але вони не будуть частиною нас ".
  
  "І якщо вони вийдуть за рамки дозволеного, вам не доведеться брати на себе провину за все, що вони зроблять". Як юрист, Мосс побачив всі цинічні можливості в словах капітана.
  
  Інший офіцер навіть не моргнув. "Абсолютно вірно. Але, враховуючи все, що ворог з ними зробив, не так вже багато провини лежить на негрів, що діють в якості допоміжних сил в Конфедеративних Штатах".
  
  "Невже все так погано?" Після своєї втечі Мосс був далеко навіть від газет Конфедерації і радіопередач, і йому було важко в це повірити.
  
  "Ні, сер", - сказав капітан. "Це гірше".
  
  Десь попереду лежав Атлантичний океан. Цинциннат Драйвер ніколи не бачив океану. Він з нетерпінням чекав цього з різних причин. Він хотів мати можливість сказати, що бачив - людина не повинна прожити все своє життя, не побачивши нічого подібного. Проте більш важливим було те, що означало б побачити океан: Сполучені Штати розділили Конфедеративні Штати навпіл.
  
  Він не був упевнений, що це відбудеться. Це наступ на схід через Джорджію почалося з проб. Сполучені Штати намагалися з'ясувати, наскільки сильні конфедерати перед ними. Коли вони виявили, що ворог не дуже сильний, наступ зажило своїм власним життям.
  
  І куди б не йшли солдати, припаси повинні були супроводжувати їх. Їм потрібні були боєприпаси. Їм потрібні були пайки. Їм потрібен був бензин і моторне масло. Цинциннату не подобалося тягати паливо з собою. Якби протиракетна ракета -або навіть куля - зачепила його...
  
  "Чорт візьми, це не гірше, ніж тягати артилерійські снаряди", - сказав Хел Вільямсон, коли той побурчав з цього приводу. "Якщо це лайно спливе, ти змиришся з цим".
  
  В його словах був сенс. Тим не менш, Цинциннат сказав: "Артилерійські снаряди вибухають, вони швидко виводять тебе з ладу. Якщо ти потрапив у бензиновий пожежа, можливо, у тебе є час зрозуміти, наскільки все погано".
  
  "Ну, може бути", - сказав білий водій. "Хоча, якщо вони дадуть вам повний вантажівка, я думаю, що він вибухне, як бомба, якщо поїде".
  
  "Ммм ... може бути". Цинциннат зробив паузу, щоб прикурити цигарку. "У нас є багато веселих тем для розмови, чи не так?"
  
  "Ти хотів повеселитися, тобі слід було залишитися вдома", - сказав Вільямсон.
  
  Цинциннат хмикнув. В цьому було більше правди, ніж йому хотілося б. Але він сказав: "Скажу вам одну веселу річ - ми вибиваємо з виродків Физерстона все лайно. По мені, так вистачить. Єдине, що могло б вийти краще, - це вибити всі лайно з Физерстона.
  
  "Може статися", - сказав інший водій. "Якщо ви вірите хоча б половині того, що говорять "Старз енд Страйпс", він не зможе довго залишатися в Річмонді. Куди він тоді побіжить?"
  
  Ще раз гмикнувши, Цинциннат відповів: "Ти віриш половині того, що говорять Зірки і Смуги, що ми виграли цю чортову війну в минулому році".
  
  Хел Вільямсон розсміявся. "Так, що ж, це так. Ці хлопці брешуть, ніби продають старі драндулети".
  
  "Їм вдалося продати дещо складніше", - сказав Цинциннат. "Вони повинні продати війну".
  
  "Як тільки конфедерати вторглися в Огайо, я був проданий", - сказав Вільямсон. "Покидьки намагалися збити нас з ніг і вкрасти війну, перш ніж ми змогли знову встати на ноги. Чертовски близький до того, щоб зробити це, теж - дуже близький.
  
  Щодо цього він був прав. "У нас те ж саме", - сказав Цинциннат. "Звичайно, вони не так схильні відстрілювати нам дупи, як з хлопцями на передовій".
  
  "Тим не менш, це все ще трапляється. Ви знаєте це не гірше за мене. Ми втратили більше пілотів, чим мені подобається думати", - сказав Вільямсон.
  
  "О, так. Я не буду намагатися сказати вам щось інше. Все, що я сказав, це те, що це не так ймовірно, і це не так", - сказав Цинциннат. Він почекав, чи продовжить інший водій сперечатися. Коли Вільямсон промовчав, Цинциннат вирішив, що він висловив свою точку зору.
  
  На наступний ранок він взяв партію консервованих пайків і подався на фронт. Йому подобалося носити їх з собою. Вони були потрібні солдатам, і вони не вибухнули б, що б не трапилося. Він не міг придумати кращої комбінації.
  
  Приблизно в кожному третьому місті Джорджії негритянські партизани патрулювали вулиці разом з американськими солдатами. Всякий раз, коли Цинциннат бачив кого-небудь з них, він натискав на клаксон і махав рукою. Чорношкірі зазвичай посміхалися і махали у відповідь. "Ти ніггер-янкі?" це питання він чув знову і знову.
  
  "Я з Кентуккі", - відповідав він, проїжджаючи повз. Нехай вони самі розбираються. Так, він виріс у CSA, але більшу частину другої половини свого життя провів під зірково-смугастим прапором. Його діти були янкі - у цьому немає сумнівів. Вони навіть говорили так, наче були родом з Середнього Заходу ... за винятком тих випадків, коли засмучувалися або злились. Тоді проявлявся акцент, більше схожий на його власний. Але він був швидше ніж середнім. Ймовірно, так і буде залишатися до кінця свого життя.
  
  Влада США тут не стали ризикувати. Тіла висіли майже на кожній міській площі. Передбачалося, що це змусить живих двічі подумати, перш ніж створювати США якісь проблеми. Бачачи, скільки неприємностей доставляють США живі, Цинциннат сумнівався в тому, скільки користі приносить. Але ці мерці більше не будуть турбувати Сполучені Штати. В цьому у нього взагалі не було сумнівів.
  
  Потрібно було б Сполученим Штатам вбивати кожного білого чоловіка в Конфедеративних Штатах старше дванадцяти років? Якби їм це було потрібно, вистачило б у них волі це зробити? Цинциннат теж не був так упевнений в цьому. І навіть якби Сполучені Штати дійсно мали намір вбивати білих чоловіків-конфедератів, хіба це не було б такої ж різаниною, яку білі Конфедерати чинили своїм негрів?
  
  "Чорт візьми, ми самі напросилися", - пробурмотів Цинциннат, сидячи в кабіні свого "двох з половиною".
  
  Він неохоче похитав головою. Не можна так грати в Бога, як би тобі цього не хотілося. Джейк Физерстон і Партія свободи щиро вірили, що чорношкірі теж заслужили це. Ніщо з того, що Цинциннат бачив, застрягши в Ковингтоне або ведучи вантажівку з уламків CSA, не давав йому ніяких підстав думати інакше. Щирості було недостатньо. Що було? Що могло бути?
  
  "Ми повинні перестати вбивати один одного. Ми повинні", - сказав Цинциннат. Потім він почав сміятися. Це була б чудова думка ... Якщо б вона прийшла йому в голову де-небудь в іншому місці, коли він не возив їжу солдатам, що присвятили себе того, щоб назавжди знищити Конфедеративні Штати Америки.
  
  Дороги тут, схоже, не були заміновані, як багато в Теннессі. Там, нагорі, ворог знав, у який бік рухаються колони американських вантажівок. Тут - ні. Цинциннат не був упевнений, що американське командування знало, куди спрямовуються їхні війська з дня на день. А якщо вони не знали, то як могли знати конфедерати?
  
  Час від часу снайпери стріляли по вантажівкам з лісу. Коли вони це робили, американські броньовики і напівгусеничні машини автомобілі обсипали сосни кулями. На цьому все закінчувалося ... поки напівгусеничні машини автомобілі і броньовики не поїхали далі. Потім, найчастіше, неушкоджені бушмени вилазили зі своїх нір і знову починали бити по американським вантажівкам.
  
  Цинциннат спостерігав за лісом так само уважно, як і за дорогою. Він тримав пістолет-кулемет на сидінні поруч з собою, де міг схопити його в поспіху, якщо знадобиться. Він не хотів, щоб його застрелили, але він справді не хотів потрапити в полон. Одна з куль в трофейному зброю конфедератів могла бути для нього, якщо б їй довелося використовувати її таким чином.
  
  Він подумав, скільки фільмів він бачив, де поганий хлопець гарчав: "Тобі ніколи не взяти мене живим, плоскостопый!" Він не думав, що був поганим хлопцем в цій мелодрамі, але скалкеры Конфедерації не мали б до нього того ж почуття.
  
  Все йшло нормально, поки конвой не дістався до Суэйнсборо, штат Джорджія, недалеко від місця розвантаження вантажівок. Ліси навколо Суэйнсборо були особливо густими. У самому місті були скипидарний завод, пара стругальних станів і меблева фабрика по переробці деревини. На розчищених ділянках фермери розводили курей і індиків, свиней і кіз. Загалом, це був досить типовий глухе містечко в Джорджії - принаймні, так думав Цинциннат, поки велика бомба не розірвалася під двома з половиною будинками у чверті милі перед ним. Він все ще був у місті; інша вантажівка тільки що виїхав з Суэйнсборо.
  
  Бідний водій так і не зрозумів, що його вдарило. Його вантажівка вибухнув вогненною кулею, який був би ще більше, якби він перевозив що-небудь легкозаймисту. Шматки металу і асфальту дощем посипалися навколо Цинцинната, коли він вдарив по гальмах. Щось дзенькнуло про крило. Що б це не було, воно здалося досить великим, щоб залишити вм'ятину. Він був вражений, що лобове скло не розлетілося вщент і не порізало його обличчя в клапті.
  
  Не встиг він зупинитися - як раз за останніми будинками на околиці міста, - як схопився за автомат. Він уже бував у вибухах. Зазвичай бомба призначалася для того, щоб затримати конвой, щоб зловмисники могли вдарити по ньому з боків. Він повернув голову. Він не чув пострілів і здивувався, чому немає.
  
  Коли вантажівки попереду нього рушили вперед, він включив задню передачу. Броньований автомобіль з'їхав з дороги в одну сторону, напівпричіп - в іншу. Легкі гармати і кулемети, які були на бронетранспортерах, були вагомими аргументами проти того, щоб веселитися з конвоєм. Цинциннат, у всякому разі, сподівався, що це так.
  
  Він зціпив зуби, коли йому довелося з'їхати з тротуару і з'їхати в бруд на узбіччі. Повний привід вантажівки не дозволив йому потрапити, але застрягти було найменшою з його турбот. Якщо б ці виродки заклали більше вибухівки поруч з дорогою...Він теж бачив це раніше.
  
  Він тільки що повернувся на дорогу - і зітхнув з полегшенням, тому що йому це вдалося, - коли з лісу вилетіла протитанкова ракета, залишаючи за собою вогняний шлейф, і врізалася в борт броньовика. Ці ракети були створені для того, щоб пробивати набагато більш товсту броню. Броньовик загорівся.
  
  Цинциннат стріляв по деревах знову і знову. Короткими чергами, нагадав він собі. Дуло не піднімалося вгору і вправо, якщо б він не намагався випускати дуже багато патронів за раз. Цей вогненний слід вказував прямо туди, де повинен був знаходитися людина з гранатометом. Якби Цинциннату вдалося притиснути його...
  
  Коли він це зробив, він переможно прогарчав: "Так!". Чоловік у закривавленому формі конфедератів, хитаючись, вийшов з-за сосни і впав на коліна. Цинциннат випустив ще одну чергу. Перекидаючись, конфедерат схопився за груди. Він лежав і брикався. Скільки куль в ньому було? Вбивати людей часто виявлялося важче, ніж міг собі уявити будь-який, хто не намагався цього зробити.
  
  Однак цей ублюдок напевно вбив усіх, хто був у броньовику. Не відкрилися Люки, ніхто не вийшов. І водій теж не вибрався з підірваного вантажівки. Ні за що на світі він не зміг би цього зробити. Значить, Конфедерат отримав високу ціну за свою жалюгідну, нікчемне життя. Якщо б всі його співвітчизники зробили так...
  
  Але вони не змогли. Цинциннат вже бачив це. У ворожих солдатів була перевага в тому, що вони грали в обороні, змушуючи американські війська підійти до них. Але у Сполучених Штатів також була перевага. Вони могли вибирати, коли і де нанести удар. І вони могли зосередити людей і бочки там, де, на їхню думку, концентрація принесе найбільшу користь. У цій війні було легше домогтися проривів, ніж минулого разу.
  
  Скільки ще знадобиться Сполученим Штатам? Цинциннат думав про це спокійно, поки решта знову їхали вантажівки по дорозі і оглядали ліс по обидва боки. Він, без сумніву, помітив би переховуються там конфедератів, тільки якби вони допустили помилку - він знав це. Хоча ці виродки були такими ж людьми, як і всі інші. Вони могли зганьбитися точно так само, як це могли зробити американські солдати.
  
  І це добре. Тремтіння Цинцинната не мала нічого спільного з поганою погодою. Якби конфедерати не облажались пару-три рази, вони б зараз правили країною. Кілька негрів все ще вижили в CSA. Якби Джейк Физерстон добився всього, чого бажала його серце, всі на південь від кордону було б білосніжним.
  
  Отже, Ще один ривок в Савану, і як довго ці горіхові виродки будуть кричати "Свободу!", коли їх чортова країна розколота надвоє? Сполучені Штати могли повернути на північ і розбити одну половину, потім повернути на південь і розбити іншу. Або, може бути, тіло помре, як тільки США вб'ють голову. Цинциннат поплескав по пістолету-кулемету. Він дуже на це сподівався.
  
  Джордж Родрігес і Габріель Медвик пришили собі на рукави другі нашивки. Хорхе погано поводився з голкою і ниткою; в Соноре шиття було роботою жінок і кравців. Він був здивований, виявивши, що його друг акуратний, швидкий і акуратний. "Як вийшло, що у тебе це так добре виходить?" запитав він, готовий насварити Гейба.
  
  "Моя мама навчила мене", - відповів Медвик як ні в чому не бувало. "Вона вважала, що я повинна вміти одягатися сама, і частиною цього було вміння шити".
  
  Це залишило Хорхе без відповіді. Дражнити свого приятеля - це одне. Дражнити мати Гейба - це зовсім інше, те, що переходить всі межі. Замість розмов Хорхе шив швидше - не краще, але швидше. Йому хотілося знову надягти сорочку. Навіть сидячи біля багаття, на вулиці було прохолодно.
  
  Артилерія відкрила вогонь позаду нього, з боку Стейтсборо. Ковінгтон був тепер далеко на північно-заході і давно покинуть. Стейтсборо охороняв підходи до Савані. Місто було не так вже добре укріплений, судячи з того, що чув Хорхе. З чого б це? До війни хто б міг подумати, що східна Джорджія кишітиме проклятими янкі? Ніхто в здоровому глузді, це було точно.
  
  Уявіть собі чи ні, але американські солдати заполонили цю частину штату. Всі думали, що вони направляються в Савану. Вони тижнями відтісняли конфедератів на південний схід. Куди вони могли податися?
  
  У світлі багаття з'явився сержант Хьюго Блэкледж. У нього був дар відсутні секунду назад, а в наступну з'являтися нізвідки: чортик з табакерки з поганим характером. У ці дні він командував ротою. Всі офіцери вище нього були вбиті або поранені, а заміна так і не прибула. Підвищення Хорхе до капрала було старше, ніж у Гейба, навіть якщо їх нашивки були отримані в один і той же час. Це означало, що в Хорхе був взвод, в той час як його друг командував лише відділенням.
  
  "Як це - відчувати себе лейтенантами?" Блэкледж запитав з деяким сардонічною задоволенням.
  
  "Не хочу бути лейтенантом", - сказав Габріель Медвик. "У мене і так досить лайна, про який потрібно турбуватися".
  
  "Ти це сказав", - погодився Хорхе.
  
  Немов підкреслюючи їх занепокоєння, ожила американська артилерія. Хорхе з тривогою прислухався, потім розслабився, коли снаряди заревли у нього над головою. Це був контрбатарейный вогонь, спрямований на знаряддя CS. Поки великі гармати стріляли один в одного, поки вони залишали піхоту на передовій в спокої, Хорхе не звертав на них уваги ... особливого.
  
  І дійсно, американські снаряди потрапили далеко в тил. Хорхе закінчив пришивати свої нові нашивки і знову надів сорочку. Гейб, метушливо акуратний, відстав.
  
  "Що ми будемо робити?" Запитав Хорхе.
  
  Його приятель відірвався від шиття. - Бийся з проклятими янкі. Продовжуй боротися з ними, поки ми не виженемо їх звідти, звідки вони прийшли.
  
  - Комо? Злякано перепитав Хорхе по-іспанськи. По-англійськи питання прозвучало так само похмуро: "Як?"
  
  "Президент що-небудь придумає". В голосі Медвика звучала стовідсоткова впевненість у Джейка Физерстоне.
  
  Сержант Блэкледж закурив сигарету. - Не піднімай шум з-за такого лайна, Родрігес, - порадив він. - Ти все одно нічого не зможеш з цим вдіяти. Все, про що нам треба турбуватися, - це про "клятих янкі", які стоять перед нами ".
  
  "Це досить погано!" Хорхе вигукнув, тому що Блэкледж вимовив це так, наче американським солдатам не про що турбуватися. Родрігес хотів би, щоб це було не так, але знав, що це так.
  
  "Так, ну і що? Ти все ще тут. Я все ще тут. Чорт візьми, навіть красень все ще тут ". Блэкледж випустив струмінь диму в бік Габріеля Медвика.
  
  "І тобі того ж, сержант", - сказав Медвик беззлобно. Коли він вперше дізнався Блэкледжа, він би не наважився так висловлюватися. І Хорхе теж. І грізний сержант розчавив би їх, як вошей, якщо б вони посміли. Тепер вони заслужили це право, не в останню чергу просто виживши.
  
  "Все, що ми можемо, - це все, що ми можемо зробити", - сказав Хьюго Блэкледж. "Ми влаштували пекельну боротьбу, бачачи, що вони переважають нас приблизно два до одного".
  
  "Ми їх ще оближем", - сказав Гейб, нарешті знову одягає сорочку.
  
  "Угу". Сержант Блэкледж кивнув. Хорхе бачив подібні кивки від лікарів у палатах, де пацієнту не ставало краще, але він ще не знав про це. Ти підтримував у ньому надію так довго, як міг. Може, це і не принесло ніякої користі, але і не завдало болю. І він відчув себе краще, принаймні, ненадовго.
  
  Темні очі Хорхе зустрілися з льодово-сірими очима сержанта в момент повного взаєморозуміння. Гейб цього не розумів і, ймовірно, не зрозуміє, поки Саванна не впаде, якщо тоді ... і якщо він проживе так довго. Пацієнтом у лазареті була Конфедерація. І були шанси, що краще не стане.
  
  "Є ще один такий "Дюк"?" - Запитав Хорхе у Блэкледжа.
  
  - Звичайно. Тримай. Чоловік старшого віку простягнув пачку.
  
  Хорхе піднявся на ноги і підійшов, щоб взяти сигарету. Нахилившись вперед, щоб Блэкледж міг дати йому прикурити, він прошепотів: "Ми в дупі, так?"
  
  "Тримаю парі на твою жалюгідну дупу, що так воно і є", - відповів Блэкледж.
  
  - Спасибі. Хорхе затягнувся димом. Але він був вдячний за відвертість, ніж за сигарету.
  
  Коли настав ранок, він подивився на дорогу, по якій відступав. Пара мертвих конфедератів лежала там, приблизно триста ярдів перед лінією фронту. Ніхто не намагався забрати їх тіла. По-перше, було дуже ймовірно, що американські снайпери застрелять будь-якого, хто це зробить. По-друге, інженери ЦРУ замінували трупи. Будь чортів янкі, який переверне їх у пошуках сувенірів, пошкодує про це.
  
  Поблизу ніхто не обладнав кухню. Хорхе обійшовся консервною банкою. Це була шинка з приправами американського виробництва, улюблене блюдо в консервах з обох сторін. Хорхе не міняв сигарети, щоб роздобути цю. Він зняв три або чотири банки з мертвого янкі. Дивлячись на ці тіла, він хитав головою, поки їв. Може бути, йому пощастило, що його не віднесло в прийдешнє царство Небесне.
  
  Не те щоб у "дамнянкиз" не було інших шансів. Рано чи пізно - ймовірно, раніше - вони знову почнуть наполегливо просуватися до Савані. Єдине питання полягало в тому, чи зроблять вони це прямо тут чи де-небудь трохи західніше. Хорхе знав, що якщо вони зроблять це прямо тут, йому доведеться відступити або померти. Якби вони зробили це далі на захід, його вибір був би між відступом і тим, щоб бути відрізаним і спійманим в пастку.
  
  Він не думав, що лінія фронту зможе вистояти. Що стосується контратак...Ну, немає. Коли сержант командував ротою, коли новий капрал командував взводом, цієї армії було страшенно важко утримувати свої позиції. Відкинути ворога тому здавалося їй далеко не по силам.
  
  Занадто багато солдатів-клятих янкі. Занадто багато бочок-клятих янкі. Занадто багато літаків з орлом і схрещеними мечами. Коли Атланта зникла, Річмонд потрапив у біду, Бірмінгем зазнав розгрому, як могла відповісти Конфедерація?
  
  Ні один американський солдат не підійшов досить близько, щоб спробувати розграбувати заміновані трупи. Це принесло Хорхе більше полегшення, ніж що-небудь інше. Просування американських солдатів означало б більш запеклі бої. Він бачив досить - більш ніж достатньо, насправді - щоб вистачило на все життя. Він знав, що не бачив кінця, що відбувається. Або йому доведеться ще раз битися, або відступити. Швидше за все, йому доведеться робити і те, і інше. Якщо йому не доведеться робити ні те, ні інше сьогодні або, може бути, навіть завтра, тим краще.
  
  Тиша тривала весь день і до вечора. Він курив, їв, дрімав і слухав про проблеми солдата зі свого взводу, у якого були проблеми з жінкою в Північній Кароліні. Хтось прислав Рею лист, в якому говорилося, що його дружина (або, може бути, наречена; Хорхе не був до кінця впевнений) морочила йому голову з механіком, який залишився там, тому що вже втратив руку в бою.
  
  "Замість цього треба було відстрелити йому коротку руку", - люто сказав Рей. "Що я хочу зробити, так це піти додому і подбати про це самому".
  
  "Ну, ти не можеш", - сказав Хорхе. "Вони ловлять тебе на дезертирстві і розстрілюють. Потім вони вішають твоє тіло, щоб передати іншим людям послання".
  
  "Це коштувало б того. Тоді б Тельма Лу знала, як сильно я її люблю", - сказав Рей.
  
  Хорхе дивувався, чому він застряг, слухаючи це лайно. У нього самого в Баройеке не було нареченої, не кажучи вже про дружину. Кілька разів, коли він лягав з жінкою, йому доводилося спочатку класти гроші на комод. Але він був командиром взводу. Це, мабуть, змусило Рея здаватися, що він знає, що робить. Він хотів би здаватися таким в своїх власних очах.
  
  Він знав досить, щоб бути впевненим, що Рей каже дурень. Кожен, хто не був закоханий в Тельму Лу, зрозумів би це. "Вона просто сміється, коли ти потрапляєш у халепу", - сказав Хорхе. "Тоді вона продовжує дуріти з цим мудаком".
  
  "Ні, якщо я вб'ю його, вона не вб'є". Рей був такий же впертий, як і дурний, що вимагає деяких зусиль.
  
  "Тоді вона дуріє з кимось іншим", - сказав Хорхе. "Дівчина, яка змінила тобі одного разу, вона змінює тобі ще багато разів. Ти не відповідаєш їй взаємністю, як ніби вона взагалі ніколи не зраджувала". У Рея відвисла щелепа. Очевидно, це ніколи не спадало йому на думку. Тупий як скеля, сумно подумав Хорхе. Він продовжив: "Або, може бути, це лист, який ти отримав, може бути, це нісенітниця собача. Хто б не відправив його тобі, зворотної адреси там немає, вірно?
  
  "Я не знаю", - сказав Рей, що торкнулося більше питань, ніж він припускав. "Можливо, ти правий, але я не знаю. Звучить як те, що взяла б і зробила Тельма Лу ".
  
  Так чому тебе так хвилює її доля? Хорхе не став кричати, як би йому хотілося. Він міг сказати, що це ні до чого доброго не призведе. "Ти нікуди не можеш піти", - сказав він. "Ти ж не хочеш підвести своїх приятелів, вірно?" Рей похитав головою. Він був непоганим солдатом. Хорхе наполягав: "Ти не можеш отримати відпустку, а між тобою і твоїм рідним містом багато військової поліції і представників Партії Свободи. Так що залишайся. Все це, якщо це дійсно щось, розбереться сама собою, коли війна закінчиться. Навіщо турбуватися доти?"
  
  "Я вважаю". Голос Рея звучав непереконливо, але він і не був схожий на людину, що знаходиться на межі дезертирства.
  
  Сержант Блэкледж вилаявся, коли Хорхе попередив його про неприємності. "У нього не в перший раз проблеми з цією сукою", - сказав він. "Але ти був абсолютно правий - якщо він спробує втекти, то далеко не піде і вляпається в більше лайно, ніж випустить Конгрес".
  
  Через півгодини після цього з'явилися капітан, молодший лейтенант і шість або вісім рядових: новий командир роти, командир взводу і кілька справжніх живих (принаймні, на даний момент) підкріплень. Невже дива ніколи не припиняться? Капітан, якого звали Річмонд Селларс, накульгував і носив стрічку у вигляді пурпурного серця з приколотими до неї двома крихітними гронами дубового листя.
  
  "Я їм сказав, що готовий повернутися до виконання своїх обов'язків, - сказав він, - тому вони послали мою дупу сюди". Він вказав на лейтенанта, якому було не менше сорока, і який виглядав так, немов просунувся по службових сходах. - Це Гровер Берч. Хто зараз за старшого?
  
  "Так, сер. Сержант Хьюго Блэкледж". Блэкледж, ймовірно, не був радий бачити, що командування ротою втрачає надію. Хорхе не був у захваті від втрати свого взводу. Доброю новиною було те, що йому не доведеться так часто вислуховувати скарги, подібні скарги Рея. Про них будуть турбуватися Берч і сержант Блэкледж теж.
  
  "Що ж, Блэкледж, чому б тобі не ввести мене в курс справи?" Сказав Селларс. Він бачив достатньо, щоб знати, що з його боку було б розумно деякий час вести себе тихо.
  
  Сержант зробив це швидко і зі знанням справи. Він сказав пару приємних слів про Хорхе, які здивували і порадували нового капрала. Потім Блэкледж вказав на північний захід. "Насправді не від нас залежить, що буде далі, сер", - сказав він. "Кляті янкі зроблять все, що вони, чорт візьми, зроблять, і ми повинні спробувати зупинити їх. Я просто молю Бога, щоб ми змогли ".
  
  Вперед, в Річмонд! Це був бойовий клич США у війні за відділення. Це було б бойовим кличем під час Великої війни, якщо б конфедерати не завдали удару на північ перш, ніж США змогли навіть спробувати просунутися на південь. І в цій битві...
  
  У цій битві CSA утримало США в північній Вірджинії. Конфедеративні Штати втримали, так, але вони більше не утримували. Абнер Доулінг зазначав кожне нове наступ США зі зростаючим подивом і захопленням. Після того, як американські солдати вирвалися з огидною країни другого росту, званої Дикою місцевістю, у ворога просто не було людей і машин, щоб зупинити їх. Конфедерати могли сповільнити їх просування, але американські війська просувалися вперед день за днем.
  
  Командирська машина привезла Доулінга і його ад'ютанта повз згорілих бочок з боєприпасами. Навіть в цю холодну зимову погоду запах смерті наповнював повітря. "Я не думав, що коли-небудь скажу це, - зауважив Доулінг, - але я думаю, що тут вони в бігах".
  
  "Так, сер. І тут те ж саме. Майор Анджело Торічеллі кивнув. "Вони просто більше не можуть нас утримувати. Їм буде страшенно важко утримувати нас подалі від Річмонда".
  
  "Я сподіваюся, що ми не просто ринемося в це місце", - сказав Доулінг.
  
  Він глянув на водія. Йому не хотілося говорити більше, ніж це, не перед людиною, якого він погано знав. Його невір'я в Деніела Макартура було майже безмежним. Він служив з Макартуром з часів Першої світової війни і захоплювався його хоробрістю, не захоплюючись його здоровим глуздом або стратегічним чуттям. Він сумнівався, що Макартур взагалі володів стратегічним чуттям.
  
  "Я чув, ми намагаємося вирішити, як подолати "Джеймс", - сказав майор Торічеллі.
  
  "Я чув те ж саме", - відповів Даулінг. - Але слух - це всього лише чутки. Побачити - значить повірити".
  
  Пролунав винтовочный постріл, але недостатньо далеко. Водій додав швидкості. Торічеллі повернув крупнокаліберний кулемет командної машини на звук пострілу. Він не розумів, що відбувається. Він також не міг знати, хто стріляв. Доулингу здалося, що постріл пролунав з автоматичної гвинтівки К. С., але в наші дні приблизно кожен четвертий солдат у сіро-зеленій формі носив таку гвинтівку, а решта троє хотіли мати таку ж.
  
  Торічеллі розслабився - трохи, - оскільки ніякої мети не було. "Раніше, під час Війни за відділення, їм було б дуже багато часу, щоб вибрати прямий маршрут, яким ми користуємося", - зауважив він. "Розташування місцевості не робить це легким".
  
  "В тутешніх краях місцевість приголомшлива", - сказав Даулінг. Його ад'ютант пирхнув. Водій теж. Ад'ютант був майже зобов'язаний знаходити жарти генерала кумедними. Скромний водій - ні, тому Даулінг був задоволений собою подвійно.
  
  Він перебільшував, але зовсім трохи. Всі річки в центральній Вірджинії, здавалося, течуть із північно-заходу на південний-схід. Майор Торічеллі був прав. Ці річки і їх низини змусили б піших людей теж повернути на південний схід: на південний схід, подалі від столиці Конфедерації.
  
  Але бочки та напівпричепи могли потрапити туди, куди марширують люди не могли. І американські війська просувалися прямо до Річмонд, подобалося це людям Джейка Физерстона чи ні.
  
  Так, у всякому разі, думав Доулінг, поки не з'явилися винищувачі-бомбардувальники ЦРУ. Водій натиснув на гальма. Всі вискочили з командного машини. Придорожня канава, в яку пірнув Доулінг, була брудною, але що можна було вдіяти? Кулі відскакували від асфальту і з глухим стуком втикалися в бруд. Доулінг не чув жодного вологого ляпанцю, що означало попадання куль в тіло, за що він був належним чином вдячний.
  
  За мить він почув кілька металевих звуків, а потім тихий бавовна! Це загорілася командна машина. Він вилаявся собі під ніс. Він не поїде в Річмонд так швидко, як йому хотілося б.
  
  Він висунув голову з канави, потім знову пригнувся, коли в командному машині почали вибухати кулеметні патрони. Страшенно ніяково бути вбитим власним снарядом. Страшенно ніяково бути вбитим чиїм-небудь снарядом, коли справа доходить прямо до цього.
  
  Після того, як постріли 50-го калібру припинилися, Доулінг обережно піднявся на ноги. Водій зробив те ж саме. Доулінг подивився через дорогу. Там з канави виліз майор Торічеллі. Він був не просто забруднені - з нього капала вода. Його посмішка виглядала явно вимученою. - Трохи повеселилися, а, сер?
  
  "Тепер, коли ви згадали про це, - сказав Доулінг, - немає".
  
  "Нам краще зупинити іншу машину або вантажівку, або що-небудь ще, що ми зможемо знайти", - сказав Торічеллі. "Нам потрібно бути на місці".
  
  Він був молодий і серйозний, навіть прямолинейен. Доулінг пройшов через набагато більше. З кривою усмішкою він відповів: "Ви праві, звичайно. Вся війна припиниться, якщо мене не буде поруч, щоб віддавати накази в потрібний момент ".
  
  Хто був тим російським романістом, який намагався показати, що генерали і те, що вони говорили і робили, не мало ніякого відношення до того, як розгорталися бої? Даулінг не міг згадати його імені; російські романи цікавили його не більше, ніж брюссельська капуста. З упередженістю, яка виникає з його професійної положення, він вважав висновки російського абсурдними. Однак він пам'ятав про це заяві і з задоволенням витягував його, щоб позлити свого ад'ютанта.
  
  "Ви їм дійсно потрібні, сер", - сказав майор Торічеллі. "Якщо б це було не так, вони залишили вас в Техасі".
  
  "І якщо це не доля гірше або, принаймні, нудніше, ніж смерть, я не знаю, що було б", - сказав Доулінг.
  
  Поки вони з Торічеллі сперечалися, водій, практичний чоловік, подивився на дорогу в тому напрямку, звідки вони приїхали. "Ось вантажівка", - сказав він і махнув рукою, щоб той зупинився.
  
  Може бути, він був переконливий. Може бути, палаюча командирська машина була переконливою. У будь-якому випадку, "двійка з половиною" здригнулась і зупинилася, взвизгнув гальмами. Перекрикуючи ревіння двигуна, водій сказав: "Хлопці, схоже, вас не завадило б підвезти".
  
  "Ви хочете сказати, що не продаєте сендвічі?" Сказав Доулінг. "Чорт!"
  
  Водій окинув поглядом його округлу форму. "Ти виглядаєш так, ніби вже випив достатньо ..." Коли його очі знайшли зірки на погонах Доулінга, його голос затих. Занадто пізно, звичайно, і похмуре вираз його обличчя свідчило про те, що він знав це. - Е-е, сер, - додав він з виглядом людини, впевненого, що це не допоможе.
  
  "Просто терміново відвезіть мене в штаб армії, і я не буду запитувати, хто ви, чорт візьми, такий", - сказав Доулінг.
  
  - Сідай. Уклади угоду. Тепер водій говорив як людина, що тільки що отримав відстрочку від губернатора.
  
  Незабаром Даулінг розкаявся в угоді. Водій вантажівки вів машину так, немов відчув перемогу на Omaha 400. Він входив в повороти на двох колесах і перемикав швидкість так, що Доулінг здивувався, коли його коробка передач не почала випльовувати зуби шестерень. Інший транспорт на дорозі здавався суцільними перешкодами, які потрібно об'їжджати.
  
  "Що ви везете?" крикнув генерал. Двигун більше не торохтів - він ревів.
  
  - В основному "Шеллз-105", - крикнув у відповідь водій, закладаючи черговий божевільний віраж. - Як так вийшло?
  
  Майор Торічеллі перехрестився. Доулінг гадав, хто небезпечніше, пілот винищувача-бомбардувальника Конфедерації чи цей псих. Що ж, якщо розриваються снаряди, все закінчиться дуже швидко. Потім пролунав вереск гальм, і водій мало не впечатав його в лобове скло.
  
  "Ми на місці", - оголосив чоловік.
  
  "Радість", - сказав Даулінг і вибрався з вантажівки так швидко, як тільки міг. Торічеллі і солдат, який вів командирську машину, також швидко втекли. Вантажівка від'їхав з досить спокійної швидкістю. Божевільний за кермом, імовірно, відчув, що виконав свій обов'язок.
  
  Підійшов вартовий з трофейним автоматом CS. "Я знаю вас, сер", - сказав він Доулингу. "Ви ручаєтесь за цих двох?" Дуло повернулася до Торічеллі і водієві.
  
  Ніколи не бачив їх раніше. Ці слова промайнули в голові Доулінга, але не зірвалися з його губ. Часовий був дуже похмурий, занадто серйозне, щоб дозволити йому піти з ними, і дуже ймовірно, що він відкриє вогонь, перш ніж задавати питання. - Так, - ось і все, що сказав Доулінг.
  
  "Добре. Тоді проходьте". Вартовий зробив жест своїм зброєю, трохи більше запрошуючий, ніж раніше.
  
  Знайомий хаос оповив Доулінга, коли він увійшов у велику палатку. Повітря було сірим від тютюнового диму і синім від лайок. Люди у формі кричали в телефонні трубки і мікрофони радіоприймачів. Але вони просто звучали роздратовано чи сердито, як і повинні були звучати, коли справи йшли добре.
  
  Він згадав штаб в Коламбусі, в перше літо війни. Він згадав паніку в голосах офіцерів тоді, як вони не намагалися стримати її. Вони не могли повірити в те, що конфедерати чинили з ними. Вони не могли повірити, що хтось може розрізати армію, як домогосподарка нарізає чеддер. Вони самі не знали, як це зробити, і тому вирішили, що ніхто інший не знає.
  
  Вони майже програли війну, перш ніж зрозуміли, наскільки вони були неправі.
  
  Тепер вони знали, що до чого. Тепер у них були стовбури, і бомби, і артилерія, і люди, щоб перетворити знання в дії. Що ще краще, у них була доктрина, яка дозволяє перетворити знання в ефективні дії. Так, вони засвоїли безліч уроків від ворога, але що з того? Не мало значення, де ти засвоїв свої уроки. Мало значення те, що ти їх засвоїв.
  
  Один з чоловіків у польового телефону підняв голову і озирнувся. Помітивши Доулінга, він крикнув: "Вам повідомлення від генерала Макартура, сер".
  
  "Так?" Доулінг намагався не показати, як у нього шлунок стиснувся від цих кількох слів. Деніел Макартур часто здавався нездатним чому-небудь навчитися, і уроки, які він взяв з того, що з ним сталося, були на грані дивного. Його план висадити людей в гирлі річки Джеймс і рушити на північний захід, вгору по річці до Річмонд...
  
  "У всякому разі, я примудрився випити віскі", - подумав Доулінг. Я заробив свою зарплату в той день, коли зробив це.
  
  "Молодець, що рухаєшся вперед, і продовжуй в тому ж дусі", - доповів чоловік. "І генерал каже, що він переправився через річку Рапидан на схід від Фредериксберга і швидко просувається на південь. "Швидко" - ось його слово, сер.
  
  "Невже?" Сказав Даулінг. "Молодець!" Конфедерати розбили Макартуру ніс у Фредеріксбергу в 1942 році. Було не так вже багато місця, щоб перекинути війська на схід від міста. Абнеру Доулингу не прийшло б в голову спробувати це самому. Але якщо б Макартуру все зійшло з рук, і якщо б він швидко від'їжджав від Рапидана і на ходу каламбурив ... "Схоже, хлопці Физерстона дійсно починають розвалюватися на частини".
  
  "Є надія!" - хором сказали троє чоловіків у штабі армії, в той час як ще двоє або троє додали: "Давно пора!" - в іншому.
  
  Доулингу подобалися бої на призи. Люди говорили про деяких боксерів, що у них є шанс нанести удар на рингу. Якщо вони потрапляли у кого-то прямо, він падав, яким би великим і міцним він не був. Такий шанс був у CSA проти США. Але коли Сполучені Штати не зовсім впали, Конфедеративним Штатам довелося вести більш звичайну війну, а вони не були так добре оснащені для цього.
  
  Залишився у Физерстона ще один удар? Доулінг не розумів, як він міг це зробити, але до 22 червня 1941 року Доулінг багато чого не бачив. Він знизав плечима. Якщо Сполучені Штати захоплять Річмонд і розділять Конфедерацію навпіл південніше, ніж зможе завдати удару Физерстон?
  
  "Передайте генералу Макартуру, що я дуже вдячний йому і з нетерпінням чекаю зустрічі з ним перед Сірим будинком", - сказав Доулінг. З нетерпінням чекаємо Річмонда! Справи дійсно йшли саме так.
  
  Наскільки міг судити доктор леонард О Доулл, східна Алабама виглядала приблизно так само, як західна Джорджія. Горбиста місцевість не змінилася, коли він перетнув кордон штату. Не було і акценту, який використовували місцеві цивільні. Американські солдати зі соромливими особами також підхопили соціальні захворювання від деяких місцевих жінок.
  
  Однак ця пенициллиновая погань ні в гріш їх не ставила. Для удару вона була краще сульфаніламіду і набагато краще отрут, які були єдиною зброєю медицини проти сифілісу.
  
  "Вперед, док!" - крикнув сержант О Дуллу одного разу вранці. "Фронт просувається вперед, і ви повинні не відставати від нього".
  
  "Надішліть мені вантажівка, і я зроблю це", - відповів доктор. Сержант Гудсон Лорд зіграв фанфари іподрому на своєму звільненому тромбоні. Солдат, який приніс новину, показав медику ніс. Посміхнувшись, Лорд зробив паузу і повернув комплімент, якщо це був комплімент.
  
  До цього часу О Дулл перейшов до науки. Збори, розбирання намету, завантаження речей, сама подорож і повторна установка пройшли так гладко, як ніби він займався цим роками - що так і було. Він пишався тим, як швидко він налагодив роботу пункту допомоги, коли "два з половиною" зупинилися. І кожен рух вперед означало, що Конфедеративні Штати втрачають ще одного шматочка.
  
  Пройшло зовсім небагато часу, перш ніж він знову розгледів, що означають ці укуси. "Док! Гей, Док!" - Крикнув санітар Едді, допомагаючи нести носилки назад у пункт надання допомоги. - У нас тут важкий пацієнт, док!
  
  О Доулл вже зрозумів це для себе. Хто б не був на ношах, він кричав: високий, пронизливий звук відчаю. "Господи!" Сказав сержант Лорд. "Вони йдуть і знаходять поранену жінку?"
  
  "Не був би здивований шумом", - відповів О Доулл. "Таке траплялося і раніше". Він згадав екстрену гістеректомію після того, як нещасній жінці вдарили осколком снаряда в живіт. Що з нею сталося потім? Він не мав ні найменшого уявлення.
  
  Коли він вперше побачив пораненого, він подумав, що це жінка. Шкіра була тонкою, блідою і без бороди, кричав швидше контральто, ніж тенор. Потім Едді сказав: "Подивися, ніж вони виливають на нас в ці дні. Бідному дитині ні на день не більше чотирнадцяти".
  
  На цей раз О Доулл був тим, хто випалив: "Господи!" Це був хлопчик. На ньому були робочі штани і картата сорочка. На нарукавной пов'язці було написано "НАЦІОНАЛЬНІ ШТУРМОВІ СИЛИ".
  
  "Ви, кляті янкі, збираєтесь мене зараз пристрелити, чи не так?" - запитав хлопець.
  
  - Нееет, - повільно промовив О Доулл. Він і раніше бачив Національні штурмові сили, але це були старі диваки, хлопці, за плечима яких занадто багато миль, щоб йти в регулярну армію. Був наказ звертатися з ними як з військовополоненими, а не як з франкомовними. Тепер конфедерати теж кидали свою насіннєву кукурудзу в NAF.
  
  "Вони сказали, що ти вб'єш всіх, хто попадеться тобі під руку", - сказав поранений хлопчик, а потім знову почав кричати.
  
  "Ну, вони повні лайна", - грубо сказав О Доулл. Він кивнув санітарам. "Покладіть його на стіл. Гудсон, витягніть його".
  
  "Так, сер", - сказав Лорд. Коли маска опустилася на обличчя хлопця, ефір змусив його подумати, що він задихається. Він спробував зірвати маску. О Доулл бачив це раніше, багато разів. Едді і Гудсон Лорд тримали хлопця-солдата за руки, поки він не пішов під воду.
  
  Він отримав кулю в живіт - не дивно, що він вив. О Доулл зрізав закривавлену сорочку і взявся за роботу. Могло бути і гірше. Куля не пробила його печінку, селезінку або жовчний міхур. Він втратить ліву нирку, але можна обійтися і однією. Його кишки були не надто розірвані. Завдяки новим модним ліків для боротьби з перитонітом він не був приречений так, як був кількома роками раніше.
  
  - Я думаю, він може це зробити. - голос О Дулла звучав здивовано навіть для нього самого.
  
  "Тримаю парі, ви маєте рацію, сер", - сказав Гудсон Лорд. "Я б і гроша ламаного не дав за його шанси, коли б ви з ним попрацювали, ось що я вам скажу".
  
  "Я б теж", - зізнався О Доулл, починаючи зашивати. Його руки накладали шви з автоматичним майстерністю і точністю. "Але якщо він не захворіє ранової інфекцією, що завадить йому одужати?"
  
  "Тоді ми можемо вбити його", - сказав Лорд. О Доулл міг бачити тільки очі медика поверх хірургічної маски, але вони здавалися здивованими. Хлопець був так впевнений, що потрапити в руки США було так само погано, як дозволити демонів пекла заволодіти ним.
  
  "Так, але якщо ми не вб'ємо його зараз, нам доведеться зробити це через двадцять років?" Запитав О Доулл.
  
  "Тоді він буде вже досить дорослим, щоб боротися", - сказав сержант Лорд.
  
  Це була одна з дуже багатьох істин, сказаних в жарт. Але що зупинить ще одну війну між США і CSA через покоління? Після того, як Сполучені Штати виб'ють соплі з Конфедератів на цей раз, чи будуть США зберігати рішучість досить довго, щоб переконатися, що Конфедерація не повстане знову? Якщо б країна це зробила, хіба це не було б дивом? І хіба конфедерати не спробували б завдати удар у відповідь, як тільки США надали б їм хоча б найменший шанс?
  
  "Як тільки ти встаєш на бігову доріжку, як ти з неї злазить?" - Запитав О Доулл.
  
  "Що ви маєте на увазі, сер?" Запитав Лорд.
  
  "Як нам утриматися від війни з цими сукиними синами кожні двадцять років?"
  
  "Не розумію", - сказав медик. "Якщо знаєш, баллотируйся в президенти. Я гарантую, чорт візьми, що це поставить тебе в один ряд з усіма бовдурами в політиці зараз. Більшість з них не можуть порахувати до двадцяти одного, не розстебнувши ширінку.
  
  О Доулл пирхнув. Потім задумливо сказав: "Єдина проблема в тому, що у мене немає ніяких відповідей. У мене просто є питання. Питання - це легко. Відповіді?" Він похитав головою. "Одна з причин, по якій старина Сократ виглядає таким розумним, полягає в тому, що він намагався отримати відповіді від інших людей. Він не давав багатьох своїх відповідей".
  
  - Як вам завгодно. Для мене він грек, - відповів Гудсон Лорд.
  
  Вони відправили пораненого хлопця-конфедерата в лікарню далі по лінії фронту - фактично назад в Джорджію. О Доулл, який професійно пишався своєю роботою, сподівався, що маленький ублюдок виживе, навіть якщо це означало, що він може взяти гвинтівку і знову почати стріляти в американських солдатів через двадцять років ... або, якщо вже на те пішло, через двадцять хвилин після того, як вийде з табору для військовополонених.
  
  Фронт просувався вперед. Незабаром Бірмінгем почне обстрілювати артилерія, а також бомбардувальники, які відвідували його майже кожну ніч. О Доуллу стало цікаво, чи багато користі це не принесе. Конфедератам, можливо, і не вистачало людей, але у них все ще було багато зброї і боєприпасів. Бомбардування, яка повинна була вивести з ладу їх заводи, не виправдала фантастичних обіцянок, даних за це льотчиками.
  
  У послідовників Физерстона теж залишалося багато ракет. Димові труби підривали американські бочки. О Доулл ненавидів лікувати опіки; від цього його кидало в дрож. Він все одно зробив це, тому що повинен був. Кричали міми могли перетворити акр землі на бійню. А великі ракети дальнього радіусу дії сіяли руйнування на пару сотень миль.
  
  "До біса Бірмінгем", - сказав сержант Лорд, виколупуючи волаючі осколки з стегна і сідниць капрала під наркозом. "Ми повинні відбити Хантсвілл у цих ублюдків. Ось звідки береться це лайно ".
  
  "З мого боку жодних заперечень немає". О Доулл простягнув старшому медику металевий таз. Лорд кинув у нього ще один маленький шматочок спотвореній, закривавленою сталі або алюмінію. Звяк! Звук металу, ударяющегося про метал, здавався абсурдно веселим.
  
  "Ну, якщо ти можеш бачити це, і я можу бачити це, чому ж начальство не може?" Запитав Лорд. Він подивився на зад пораненого, потім знову встромив щипці. Звичайно ж, він знайшов ще один фрагмент.
  
  "Можливо, вони так і зроблять", - сказав О Доулл. "Вони перекинули багато сил на південь від Атланти, щоб вибити конфедератів. Тепер у нас більше можливостей атакувати Бірмінгем, ніж Хантсвілл, от і все ".
  
  - Може бути. - Голос Лорда звучав зовсім не переконливо. - Особисто я думаю, що начальство - це купка придурків, ось в чому проблема.
  
  "Звичайно, знаєш - ти ж сержант", - подумав О Доулл. Він теж був схильний до єретичних думок про компетентність вищого командування, якщо така взагалі була. Так, він був офіцером, але як лікар він не входив в ланцюжок командування. Він теж не хотів ним бути. Часто здавалося, що на самому верху ланцюжка не вистачає ланок.
  
  Відсутні ланки...Його пам'ять повернулася до уроків біології в коледжі, в мертві, далекі дні перед Великою війною. Він згадав фотографії волохатих тварин з низькими бровами, без підборіддя: неандертальця, яванца і пари інших, які, як вважалося, перебували на півдорозі між мавпами і Homo, сміховинно званим sapiens. Він уявив собі людей-мавп у сіро-зеленій формі з зірками на погонах і чорно-золотими квітами озброєння Генерального штабу.
  
  Картинка склалася з лякаючою легкістю. - Ух ти! - пробурмотів він. Сержант Лорд кинув на нього допитливий погляд. Щоки О Дулла спалахнули.
  
  Він також представив собі незграбних недолюдей в горіховій формі, з зірками на комірцях. Неандертальців з Конфедерації також виявилося легко уявити. "І це добре", - подумав О Доулл. Ми б програли, якби вони не були такими тупими, як ми.
  
  І хіба Джейк Физерстон не був кращим пітекантропів з усіх? "Ух ти", - знову сказав Леонард О Доулл, на цей раз голосніше. Потім він похитав головою, розсердившись на себе за те, що проковтнув пропаганду своєї сторони. Звичайно, Физерстон здійснив свою частку помилок, але хто на цій війні їх не вчинив? Президент CSA підійшов занадто близько до того, щоб привести свій бік до перемоги над набагато більш великим і багатим противником. Якщо це не доводить певну базову компетентність, то що ж тоді?
  
  - З вами все гаразд, сер? - Запитав Гудсон Лорд з непідробною тривогою в голосі.
  
  "У всякому разі, настільки добре, наскільки це можливо", - відповів О Доулл. Його непокоїло те, що Джейк Физерстон все ще міг перемогти. На цей раз конфедерати придумали більше нового і небезпечної зброї, ніж у його власної сторони. Осколки, які Лорд прибирав, - ще один з дзвоном впав в миску - показали це. Якщо ворог витягнув щось із свого капелюха, щось велике...
  
  "Гей, Док!" Цей настирливий крик зовні прогнав подібні думки з його голови. Що б не вигадали конфедерати, які не були неандертальцями, все, що він міг зробити, це спробувати залатати людей, яким вони заподіяли біль.
  
  "З тобою самим все в порядку?" - запитав він Лорда.
  
  "Я впораюся", - сказав старший медик, і це був правильний відповідь.
  
  У нового пораненого осколком снаряда була розірвана правий бік грудей. Санітари, які привезли його, були в люті. "Куля була короткою, док", - сказав Едді. О Доулл майже бачив, як пара йде у нього з вух. "Один із наших. Це вбило іншого хлопця - їм доведеться пошкребти його, перш ніж вони зможуть поховати".
  
  "Таке лайно трапляється постійно", - сказав інший санітар.
  
  "Це трапляється занадто часто, чорт візьми". Так, Едді був сексуальним, все вірно.
  
  "Я теж так думаю". О Дулл також бачив дуже багато ран, нанесених американським солдатам іншими американськими солдатами. Він ненавидів їх принаймні так само сильно, як і Едді. І все ж..."Давайте займемося їм. Чим менше часу ми втратимо, тим краще".
  
  Пробита легеня, багато кровотеч, які потрібно перев'язати, зламані ребра. О Доулл знав, чого чекати, і він отримав це. Рана була серйозною, але прямий і чистою. О Доулл знав, що у нього був хороший шанс врятувати солдата. До того часу, коли він закінчив, він був майже впевнений, що у нього був. Якщо війна триватиме досить довго, ця людина може повернутися до служби.
  
  "Хіба він не буде пишатися своїм "Пурпуровим серцем"?" Едді був маленьким кроликом. Так чи інакше, це тільки зробило його сарказм більш руйнівним.
  
  "У будь-якому випадку, він тут, щоб отримати ділянку", - сказав О Доулл. "Ти говорив мені, що у нього був приятель, який купив весь ділянку, вірно?"
  
  "Так". Едді кивнув.
  
  "Що ж, так-то краще. З цим хлопцем, ймовірно, все буде в порядку", - сказав О Доулл. Едді не відповів, що, можливо, було самим нищівним відповіддю з усіх.
  VII
  
  Коли Кассіус йшов по вулиці, білі люди тікали з його шляху. Це все ще приводило його в захват. Такого ніколи не траплялося до того, як він приступив до цієї трудової діяльності. Все своє довге життя його вчили поступатися місцем білим. Жахливі речі траплялися з кольоровими людьми, які цього не робили.
  
  Тепер у нього в руках був "Тредегар", а за спиною - армія США. Будь-хто, кому це не подобалося - а напевно були люди, яким це не подобалося, - і хто був досить необачний, щоб повідомити йому про це, міг раптово померти, і ніхто не сказав ні слова. Інші члени банди Гракха стріляли в білих в Медісоні з будь-якої причини або без такої, а потім займалися своїми справами. Про місцеві жителі були приголомшені, але хто звертав на них увагу? Жодної живої душі.
  
  Білі жінки особливо швидко прибиралися не просто з дороги, але і з очей геть. Кассіус бачив це з тих пір, як потрапив сюди. Стрілянина була не єдиною помстою, яку негри могли помститися своїм колишнім соціальним начальникам. О, ні, зовсім ні.
  
  Кассіус нахмурився, коли побачив сині хрестики, намальовані на стінах. Вони могли звалитися або їх зафарбували в поспіху - це було скорочення від бойових прапорів К. С. Якщо б власник нерухомості не приховав їх, американські солдати вирішили б, що він співчуває Конфедерації. Вони, ймовірно, теж були б праві. Праві вони чи ні, але вони змусили б його пожаліти.
  
  З Медісона вже зникло більше кількох білих. Армія США заявила, що вони вирушили у в'язниці далі від фронту. Негри голосно наполягали на тому, що американські солдати відправили їх в табори. Кассій зробив це сам. Він хотів, щоб офеи тремтіли від страху. Вони змушували його тремтіти занадто довго.
  
  Вони змусили його теж дати відсіч. Подібні жахливі історії могли змусити місцевих білих дати відсіч. Кассиусу було все одно. Якщо офаи хотіли спробувати, вони могли. Він вважав, що тоді армія США почне їх вбивати.
  
  І він добереться до допомоги.
  
  Він підійшов до розі вулиці одночасно з іншим негром, який йшов з іншого боку. "Доброго ранку, Серторий", - сказав він. "Як справи?"
  
  "Я стерпний", - відповів його товариш-партизан. "А як щодо тебе?"
  
  "Могло бути і гірше", - визнав Кассіус. "У нас вдосталь їжі, у нас є теплі місця для ночівлі, і все янкі на нашій стороні. Так, звичайно, могло бути і гірше."
  
  "Амінь", - сказав Серторий, як ніби Кассій був проповідником. "Пару місяців тому справи йшли гірше". На ньому був американський шолом, і він зробив вигляд, що нахиляє його. Кассій повернув жест шапкою, яка була на ньому. "Побачимося", - додав Серторий і продовжив марширувати по призначеному маршруту.
  
  - Побачимося. Кассіус теж пішов далі. Швидше за все, вони побачаться в кінці дня. Вони не жили в страху, як раніше, коли ховалися в сільській місцевості. Офайи тепер боялися їх. Касію це подобалося більше. А кому б не сподобалося?
  
  І іноді офіцери починали ставитися до них з повагою. До Кассиусу підійшов дитина років восьми-дев'яти. "У тебе є які-небудь пайки, якими ти можеш поділитися?" запитав він самим ввічливим тоном.
  
  Кассіус послав би дорослого чоловіка до біса. Однак худий дитина був худим дитиною. Кассіус потягнувся до однієї з банок з пайками в сумці на поясі. Потім він ще раз глянув на хлопчика. Його рука завмерла. "Ти вже називав мене чортовим ніггер", - сказав він. "Ти сказав, що я смоктав члени "клятих янкі". Наскільки я розумію, ваші родичі помирають з голоду.
  
  Білий хлопчик виглядав майже комічно здивованим. "Я не це мав на увазі", - сказав він і посміхнувся чарівною посмішкою.
  
  Наскільки він був тупий? Наскільки тупим він вважав Кассіуса? Це був справжній питання, і Кассіус знав відповідь - тупий, як нігер, ось що він думав. "А тепер скажи мені таке, чого я повірю", - презирливо сказав Кассій.
  
  Якби погляди могли вбивати, він би впав замертво на місці. Білий хлопець почав щось говорити - певно, щось таке миле й чарівне, як образи, які він обсипав, коли в останній раз зіткнувся з Кассиусом. Потім він глянув на Тредегара і замість цього пішов. Це було найрозумніше, що він міг зробити. Кассій, ймовірно, застрелив би його, якщо б він промовчав двічі.
  
  Старий підійшов до нього ззаду. "Ти навіть маленького хлопчика не хочеш погодувати?" - запитав старий. "Куди котиться світ?"
  
  "Я не збираюся годувати цього маленького виродка, до чого б не котився світ", - відповів Кассіус. "Який-небудь інший дитина, може бути, але не він".
  
  "Чому б і ні?"
  
  "З-за того, що він назвав мене ніггером і хуесосом".
  
  Що ж, ти ніггер. Кассіус бачив це в проникливих сірих очах білого старого. Однак у хлопця вистачило розуму не говорити вголос. А членосос був образою для будь-якого. "Про", - ось і все, що злетіло з губ офіцера. Він пройшов повз Кассіуса, намагаючись не підходити досить близько, щоб не здатися загрозливим.
  
  Опівдні інший чорношкірий змінив Кассіуса. Кассіус повернувся до наметів за містом, щоб дізнатися, чи є у кухарів армії США гаряча їжа. І дійсно, на потрескивающем вогні кипіли великі котли з тушкованою куркою. Кассіус дістав свій кухонний набір і став у чергу.
  
  - Як все пройшло? - запитав білий солдат, що стояв перед ним. - Які-небудь проблеми з місцевими мужланами?
  
  "Не-а". Кассіус похитав головою. Але потім виправився: "Ну, трохи. Цей хлопець, який не любить ніггерів - а я знаю, що він не любить ніггерів, - намагався вкрасти у мене їжу ".
  
  "Сподіваюся, ти послав його нахуй", - сказав солдат. "Маленький засранець може голодувати, мені все одно. Просто визволи кого-небудь з нашої сторони від необхідності пристрелити його, коли він виросте".
  
  "Ти думаєш, насувається ще одна війна?" Запитав Кассій, коли черга рушила вперед.
  
  "Лайно, чи не так?" - відповів білий чоловік. "Рано чи пізно ми дозволимо цим ублюдками з Конфедерації знову встати на ноги. Через півгодини після того, як ми це зробимо, вони счистят мастило з прихованого зброї і почнуть змащувати нас.
  
  Був це дикий цинізм чи мудрий здоровий глузд? Наскільки велика різниця, коли справа доходить до оцінки шансів на світ і війну? Кассій не знав. Він знав, що білі Конфедерації зневажали як чорних, так і білих США. Він завжди знав, що негри з C. S. не любили білих - і як мало в них було причин любити їх. Тепер він виявив, що білі солдати із США теж терпіти не могли білих конфедератів. Це обнадіювало.
  
  Очевидно, що кільком солдатам у сіро-зеленій формі негри теж не подобалися. Але білих конфедератів вони ненавиділи більше - принаймні, поки були тут. Білі конфедерати хотіли їх смерті і були готові - ні, пристрасно бажали взяти в руки зброю і переконатися, що вони помруть. Негри в CSA, навпаки, стали природними союзниками. "Мій ворог" enemy...is "принаймні, йому варто роздавати пайки", - подумав Кассій.
  
  Кухар поклав у свій набір для їдальні стільки курячого рагу, скільки ніхто інший не міг взяти. - Ось і ти, приятелю, - сказав він, ледь ворушачи губами з-за цигарки, яка звисала з куточка його рота.
  
  "Спасибі". Кассіус пішов далі.
  
  Коли він взяв чашку кави до тушкованого м'яса, то виявив, що воно рясно присмачене цикорієм. Але його готували з тієї ж великої каструлі - майже чана, в якій готували американських солдатів. Ніхто не пригощав його особливо паршивим кави. Хороший кави було важко дістати - от і все. Поки він отримував свою справедливу частку того, що там було, він не отримував кайфу.
  
  Він переконався, що помив свій столовий набір після того, як поїв. Армія США суворо обрушиться на тебе, якщо ти цього не зробиш. Однієї дози м'язистого сержанта, кричав йому в обличчя про харчове отруєння і рухливому лайні, було достатньо, щоб вистачило йому на все життя. Він зауважив, що сержанти так само голосно кричали на білих чоловіків, яких вони зловили на тому, що вони облажались. Знову ж таки, поки вони однаково били всіх, Кассій міг з цим впоратися.
  
  Як тільки він став поліцейським - термін, який звучав забавно, коли він вперше почув його, але тепер він до нього звик, - він відправився в табір для військовополонених за межами Медісона. Спостерігати за солдатами Конфедерації за колючим дротом було навіть веселіше, ніж за тваринами в клітинах, коли батько водив його в зоопарк.
  
  Конфедерати були як леви - вони вкусили, якщо б у них була хоч найменша можливість. Але у нього були свої кігті. Вага Тредегара, який часто дратував його, здавався укладеним швидше страхувальної сіткою. "У мене самого був пістолет, я б пристрелив тебе за те, що ти взяв цю штуку", - сказав військовополонений, потрясаючи кулаком.
  
  "Ти міг би спробувати", - відповів Кассіус. "Деякі інші вже намагалися раніше, але я все ще тут".
  
  "Ти знаєш, що буває з нахабними ниггерами?" сказав військовополонений.
  
  "Звичайно. Їх пристрелять". Кассіус почав знімати гвинтівку. "Те ж саме відбувається з нахабними полоненими". Конфедерат заткнувся. Кассіус опустив руку.
  
  Деякі інші військовополонені не були нахабними. Вони просто були голодні. Вони просили милостиню у американських солдатів, а також у негрів. "Є якісь пайки, які вам не потрібні?" - запитав один з них, благально простягаючи руки до Касію.
  
  "Ти б погодував мене, якщо б я був там?" Запитав Кассіус.
  
  "Ну, я сподіваюся на це", - відповів чоловік після помітною паузи для роздумів. "Я християнин, або намагаюся ним бути".
  
  - Як думаєш, Джейк Физерстон теж християнин?
  
  "Звичайно, це так", - сказав військовополонений, на цей раз без коливань. "Він любить Ісуса так само, як ти і я. Ісус теж любить його".
  
  "Пішов ти, звичайний засранець". Кассіус відвернувся. "Ти можеш померти з голоду".
  
  "Ти не християнин", - крикнув йому вслід Конфедерат.
  
  "Якщо Джейк Физерстон такий, то я не хочу бути їм". Кассіус пішов. Він подумав, що військовополонений буде лаяти його, коли він піде. Але чоловік промовчав. Кілька передчасних смертей переконали в'язнів ЦРУ в тому, що їм потрібно тримати язик за зубами при спілкуванні з ними неграми.
  
  Мати Кассіуса обрушилася на нього, як тысячефунтовая бомба, якби почула, як він говорить, що не хоче бути християнином. Вона молилася, навіть коли все виглядало гірше нікуди - ні, особливо коли так воно і було. І її зловили в церкві, і просто з церкви вона вирушила на одну з фабрик вбивств Джейка Физерстона. Що це говорить про те, скільки коштує бути християнкою? Не так вже багато, наскільки Кассій міг бачити.
  
  Може бути, вона була на небі, як завжди думала. Кассіус сподівався на це. Хоча йому було важко в це повірити. У ці дні йому було важко в щось вірити.
  
  У той вечір він знайшов Гракха. Гракх теж дещо про що подумав. - Ти думаєш, ми коли-небудь знову будемо разом? - Запитав Кассій.
  
  Колишній лідер партизан навіть не став вдавати, що не розуміє, про що йде мова. - В Джорджії? Не-а. Гракх похитав головою.
  
  "Я маю на увазі не тільки Джорджію", - сказав Кассіус. "Я маю на увазі будь-яке місце. Всі члени Конфедерації ненавидять нас". Він теж не любив білих в CSA, але не став згадувати про це, продовживши: "Я думаю, що не всі американці ненавидять нас, але вони такі різні, і нам теж не місце в Янкиленде. Так що ж тоді залишається?"
  
  - Нічого. Гракх видавив криву посмішку. - Ти коли-небудь знав ніггера, у якого було більше цього?
  
  "В тобі щось є", - визнав Кассіус. У його батька було щось більше: царство розуму, царство, розміри і розмах якого, як Кассіус тільки починав розуміти, він ніколи повністю не усвідомлював. Але що ж, зрештою, принесла йому вся спокійна мудрість Ксеркса? Всього лише ще одне місце в поїзді, прямують у пекло на землі. Кассіус сказав: "Я міг би вбивати офейса все життя і навіть не почати розплачуватися з цими виродками".
  
  "Це виродок, чи не так?" Сказав Гракх. "Може бути, Джейк Физерстон виграє, а може бути, і програє. Але ми... ми... ми вже програли. - Кассій почав відповідати, але що він міг сказати такого, чого не сказав Гракх?
  
  Так, фронтом був Річмонд. Завжди було небезпечно розміщувати столицю Конфедерації так близько до кордону з США. Річмонд був магнітом для амбіцій США. Макклеллан погрожував цим під час Війни за відділення; кращий генерал, ймовірно, прийняв би це тоді. Навіть під час Другої мексиканської війни США мріяли про вторгнення. Під час Великої війни потік сіро-зелених досяг Фредериксбурга по дорозі на південь ще до того, як уряд Конфедерації вирішив, що з нього вистачить.
  
  І тепер...Тепер Джейк Физерстон був розжарений до червоного, майже білого кольору, від люті, але навіть його нескінченна, непохитна лють не могла загартувати армії Конфедерації на північ від столиці. "Чорт би побрал це до біса!" - закричав він Натану Бедфорду Форресту III. "Нам потрібно залучити більше людей до ладу там, нагорі!"
  
  "Сер, у нас більше немає людей для переміщення", - відповів Форрест.
  
  "Дістань їх звідки-небудь!" Сказав Джейк.
  
  "Що ви порекомендуєте, сер?" - запитав начальник Генерального штабу. "Ми повинні вивести їх з Джорджії? Або, може бути, з Алабами?"
  
  "Ні! Господи Ісусе, немає!" Фезерстон вигукнув. "Клята країна розвалиться, якщо ми це зробимо". Країна все одно розвалилася на частини, але він знав, що вона розвалиться швидше, якщо він відведе солдатів з секторів, де вони б'ються сильніше всього. "Що у нас залишилося на Каролінських островах?"
  
  "Те, що було там, знаходиться або тут, або внизу, в Джорджії", - відповів Форрест. "Це було кілька тижнів тому". Він помовчав, потім облизав губи і запитав: "Ви упевнені, що не перевтомилися, пан президент?"
  
  "Я втомився від того, що ніхто не робить того, що потрібно робити - я впевнений, що втомився від цього", - пробурмотів Джейк.
  
  "Це ... не зовсім те, що я мав на увазі, сер". Натан Бедфорд Форрест III знову облизав губи. "Вам не здається, що командування було для вас трохи непосильною? Хіба вам не слід відпочити, сер, і повернутися до виконання обов'язків, коли ви відпочинете і будете готові знову взятися за справу?
  
  - Ну, я точно не знаю, - повільно промовив Физерстон. - Ви дійсно вважаєте, що я вільний?
  
  "Війна пройшла не так, як нам хотілося б, і це факт". В голосі Форреста звучало полегшення - і здивування, - що Джейк не пробив броньований стеля в чотирнадцяти різних місцях. "Може бути, хтось зі свіжим поглядом на речі зможе зупинити клятих янкі або, принаймні, домогтися від них світу, з яким ми зможемо жити".
  
  "Я вважаю, що це можливо, але я б не став на це ставити". Під столом, поза полем зору генерала, ліва рука Джейка коливалася між двома гудзиками. Перший, той, що ближче, змусив би найближчих охоронців увірватися в офіс. Але начальник Генерального штабу явно задумав переворот. Якщо б він не підкупив тих охоронців, він не коштував би паперу, на якому був надрукований. "Кого ти маєш на увазі змінити згодом? Себе?" Змусь сучого сина говорити. Палець Джейка опустився на іншу кнопку.
  
  "Я прийму військове командування", - відповів Натан Бедфорд Форрест III. "Але я думаю, що віце-президент Партрідж - найкращий чоловік для переговорів про мир із Сполученими Штатами. Таким чином, все залишається по-хорошому і конституційно". Він теж підтримував розмову з Джейком, чекаючи, поки його люди прибудуть сюди, щоб підтримати його гру.
  
  Ти тупий шматок лайна. Єдиний спосіб витягнути мене з цього крісла - це вбити мене. Физерстон дозволив собі трохи висловити гнів, але тільки трохи - такий, який він міг би виказати, якби подумував про відхід у відставку. "Ти думаєш, навіть янкі настільки дурні, щоб сприймати Дона Партріджа всерйоз?" запитав він. "Я впевнений, що ні".
  
  "Якщо він говорить від імені президента або як президент, їм доведеться до нього прислухатися". Погляд Натана Бедфорда Форреста то і справа ковзав до дверей, а потім повертався до Джейка. Президент CSA теж хотів виглядати так само, але він цього не зробив. В його мізинці було більше дисципліни, ніж у всьому його нікчемному тілі Форреста.
  
  "Отже, хто з вас вважає, що країні було б краще без мене?" Спитав Джейк. "Дон, мабуть, теж в цьому замішаний, вірно? Як щодо Кларенса Поттера? Він хлопець з досить слушними думками - і завжди був таким ". Він також був людиною, якого Физерстон підозрював протягом багатьох років.
  
  На його подив, Форрест похитав головою. "Насправді, немає. Він думає, що ти кращий воєначальник, який у нас є. Раніше я теж так думав, але..."
  
  Він замовк. Зовні почулася метушня, крики, потім пара пострілів і ще більше криків. Одна з куль пробила те, що повинно було бути куленепробивним склом у двері. Майже витрачена, вона зрикошетила від стіни над головою Джейка і, не заподіявши шкоди, впала на підлогу.
  
  За мить двері з гуркотом відчинилися. Четверо солдатів у камуфляжній формі увірвалися в кабінет президента. Джейк і Натан Бедфорд Форрест III вказали один на одного. "Заарештуйте цієї людини!" - закричали вони обидва.
  
  Чотири автоматичних дула були спрямовані на начальника Генерального штабу. Те ж саме було з пістолетом 45-го калібру, який Джейк Физерстон дістав з шухляди столу. "Стій на місці, зрадник!" - заревів один із солдатів.
  
  "Свободу!" - закричали троє інших. Вони були партійними охоронцями, а не армійцями. Натан Бедфорд Форрест ТРЕТІЙ, здавалося, вперше помітив це. Його обличчя стало сірим, як тютюновий дим. Джейк Физерстон спостерігав за тим, що відбувається майже з клінічним інтересом. Він ніколи раніше не бачив, щоб людина так червонів - у всякому разі, наживо.
  
  - Як?.. Форрест ахнув. Це витратило всі дихання, яке в нього було. Він міг би бути які підсіли на гачок крэппи, захлинається повітрям, яким не міг дихати.
  
  "Що? Ти думаєш, у мене тут тільки одна охорона?" сказав Джейк. "Може, ти і досить дурний, щоб зробити щось подібне, але я впевнений, що ні". Він повернувся до людей, які врятували його. "Переконайтеся, що тут все в безпеці. Знайдете когось, на кого, на вашу думку, не можна покластися, хапайте сучого сина. Ми розберемося, хто є хто, пізніше. А поки ми витиснемо відповіді з цього мудака. Він заспіває. Він буде співати, як дурнувата канарейка ".
  
  "Ще б, бос". Один з охоронців Партії Свободи - командир загону - вишкірив гострі зуби. "Як тільки ми почнемо, ми зможемо змусити камінь співати". Трехполосник розсміявся.
  
  Як і Физерстон. "Він не буде скелею", - передбачив він. Частина його хотіла посміятися над тим, яке дилетантське виправдання перевороту намагався влаштувати Натан Бедфорд Форрест III. Умовляти його піти за власним бажанням! Якщо це не було самим дурним вчинком у світі, Джейк не знав, що було б. "Твоєму дідусеві було б за тебе соромно", - сказав він Форресту.
  
  "Прадід. Та ні, він би не став - він любив тиранів не більше, ніж я", - відповів раптово став начальником Генерального штабу. Він міг розповісти про хорошу гру, але деякі ігри були не для розмов, і він ніколи цього не розумів.
  
  - Виведіть його, - сказав Джейк. Він не хотів сперечатися з Форрестом, так і не зобов'язаний був. Але той не мав ні найменшого уявлення, що він мав на увазі. Якщо б цей Натан Бедфорд Форрест планував державний переворот, він би зробив це правильно. Ця розмазана копія - зовні зовсім не схожа на Форреста, за винятком око - поняття не мала, як з ним звертатися.
  
  Він пішов, можливо, занадто приголомшений, щоб усвідомити, в яке пекло він направляється. Що ж, він з'ясує це чертовски швидко. Єдине, що виправдовувало змова, - це перемога. Невдача спричинила за собою своє власне покарання.
  
  Джейк вийшов у передпокій. Лулу сиділа за своїм столом так спокійно, наче в десяти футах від неї не лежали мертвими два армійця. "Я знала, що ви розберетеся з цією дурістю, пан президент", - сказала вона. "Може, зателефонуємо кому-небудь позбутися цієї падали?"
  
  "Мм ... не зовсім ще", - відповів Физерстон. "Дозвольте мені навести ще кілька людей, на яких я впевнений, що можу розраховувати". Найгірше в тому, що хтось влаштовує державний переворот, - це нездатність згодом довіряти оточуючим тебе людям.
  
  Але якщо б він не міг розраховувати на Гвардійців Партії Свободи, він не міг би розраховувати ні на кого - а якщо б він не міг ні на кого розраховувати, удар Натана Бедфорда Форреста III спрацював би як по маслу. Джейк повернувся до телефону на своєму столі. Вистачило у Форреста розуму підкупити оператора і не дати президентові роздобути лояльні війська? Це могло б ускладнити ситуацію навіть зараз.
  
  Але немає. Через хвилину Физерстон розмовляв з командиром полку імені Уилси Хойт, який пообіцяв своїми військами убезпечити територію Сірого будинку. "Свободу!" - Гаряче вигукнув Хойт, вішаючи трубку.
  
  Стали б люди, які підтримували Форреста, битися? Спробували б вони прибрати Джейка, вважаючи, що це їх кращий шанс? На їх місці Физерстон зробив би це. У нього все ще був свій 45-й калібр. Але пістолет був там, щоб захистити його від відвідувача, який виявився вбивцею. Це не сильно допомогло б проти загону солдатів, які вирішили убити його.
  
  Як тільки він закінчив телефонну розмову з Хойтом, він вийшов і вихопив автоматичну гвинтівку в одного з мертвих охоронців. Навіть це не принесло б йому стільки користі, скільки він хотів, але це було краще, ніж пістолет. Якщо б йому довелося пащу, він мав намір пащу б'ючись.
  
  "Буде ще стрілянина, пан президент?" Запитала Лулу.
  
  "Ну, я не знаю напевно, але може бути", - відповів Джейк.
  
  - Тоді передайте мені ту, іншу гвинтівку, - сказав його секретар.
  
  Физерстон дивився на неї так, наче вона раптово заговорила на суахілі. - Ти знаєш, як цим користуватися?
  
  Стала б я питати, якщо б не знала?" сказала вона.
  
  Він дав їй "Тредегар". Вона цілком могла з цим впоратися. І дві рушниці, що стріляли в кожного, хто спробує вдертися всередину, напевно краще, ніж одна. "Де, чорт візьми, ти навчився чогось подібного?" Поцікавився Джейк.
  
  - Курси жіночої самооборони, - манірно відповіла Лулу. - Але я думала, що буду стріляти у янкі, а не зрадників.
  
  "Гвинтівка працює однаково в будь-якому випадку", - сказав Джейк, і вона кивнула. Він припустив, що вона побоювалася посягань на свою доброчесність. Його власна думка полягала в тому, що будь-яка чортицю, яка спробує це зробити, має бути відчайдушно збуджена і до того ж дуже короткозора. Хоча він ніколи б не сказав нічого подібного. Йому подобалася Лулу, і він ні за що на світі не заподіяв би їй шкоди, чого б він не сказав про більшість людей, яких знав.
  
  Але люди, які з'явилися в дверях зовнішнього офісу, були охоронцями Партії свободи: лоялістами Физерстона. Джейк наказав кільком першим увійти без зброї і з піднятими руками. Вони корилися. Очевидна радість, яку вони проявили, побачивши його живим та відповідальним за все, не залишила у нього сумнівів в тому, що вони на його боці.
  
  Коли вони встановили периметр за межами офісу, він почав відчувати більшу впевненість у тому, що все йде своєю чергою. "Знайди мені іншу зовнішню лінію", - сказав він Лулу. Вона кивнула. Джейк презирливо пирхнув. Ні, Натан Бедфорд Форрест поняття не мав про те, як організувати переворот. Що ж, для нього це дуже погано. Джейк перейшов до справи: "З'єднайте мене з Солом Голдманом".
  
  "Так, пан президент", - сказала Лулу, і вона погодилася. Те, що директор з комунікацій Конфедерації залишився на волі, змусило Джейка знову фиркнути. Хіба Форрест не знав, що не можна керувати країною без пропаганди? Очевидно, він цього не зробив. Він залишив у спокої кращого брехуна і розповсюджувача чуток в бізнесі. Якби Сол сказав "ні", як би Форрест розголосив свою страйк, навіть якщо б вона вдалася?
  
  Не варто зараз хвилюватися з цього приводу. "Сол? Це Джейк", - прохрипів Физерстон. "Ти можеш записати мене по телефону і викликати в ефір? У нас тут був невеликий переполох, але тепер ми з ним впоралися ".
  
  "Почекайте приблизно півтори хвилини, сер", - незворушно відповів єврей. "Мені потрібно налаштувати апарат, і тоді ви зможете сказати все, що вам потрібно". Йому знадобилося трохи більше часу, ніж він обіцяв, але ненабагато. "Продовжуйте, пане президенте".
  
  - Велике вам спасибі. Джейк зробив паузу, щоб зібратися з думками. Йому теж не знадобилося багато часу. - Я Джейк Физерстон, і я тут, щоб сказати вам правду. Правда в тому, що кілька чортових дурнів вважають, що вони могли б краще керувати нашою дорогоцінною країною, ніж я. Інша правда в тому, що зрадники були неправі, і вони заплатять. О боже, невже вони коли-небудь...
  
  Ще один новий керівник. Сем Карстен гадав, що йому дістанеться на цей раз. У нього була одна дорогоцінна перлина і один задирок під сідлом. Сильні світу цього могли б порадити йому обійтися без цього. Він міг би це зробити, але це було б зовсім не весело. Йому довелося б самому бути людожером замість того, щоб більшу частину часу розігрувати доброго, великодушного Старого.
  
  Але був обраний новий офіцер, і його доставили на ескорт есмінця на літаючому човні. І ось тепер лейтенант Лон Менефи погойдувався на легких хвилях Південної Атлантики, коли справжня човен перенесла його з гідролітака на "Джозефус Деніелс".
  
  - Дозвольте піднятися на борт, сер? - покликав він, коли човен порівнялася з військовим кораблем. Судячи з того, як він це сказав, "Джозефус Деніелс" міг бути пришвартований на Бостонської військово-морської верфі, а не поодинці, Бог знає за скільки сотень миль від найближчої суші.
  
  "Дозвіл отримано", - сказав Сем так само офіційно. Мотузкові сходи, прив'язана до поручня лівого борту, запрошувала лейтенанта Менефи піднятися наверх. Він встав в човні, вхопився за драбину і підіймався впевнено, хоча і не з якоюсь неймовірною спритністю.
  
  Пара матросів встали поруч, щоб схопити його, коли він перебирався через поручень. Виявилося, що вони йому не потрібні, що змусило Сема думати про нього краще. - З'явився, як було наказано, сер, - сказав він, чітко віддавши честь.
  
  - Радий бачити вас на борту. Відповідне привітання дало Карстену можливість оглянути його. Йому сподобалося те, що він побачив. Менефи було під тридцять, у нього було кругле обличчя, міцна статура і темні бакенбарди, які говорили про те, що йому, можливо, доведеться голитися двічі в день. Його очі теж були темними і висловлювали криве веселощі, яке послужило б йому гарну службу ... якщо, звичайно, Сему це не здалося. Серед фруктового салату у нього на грудях була стрічка для "Пурпурного серця". Вказуючи на нього, Сем запитав: "Як ти це знайшов?"
  
  "Японський пікіруючий бомбардувальник збив мій есмінець десь на північ від Кауаї", - відповів Менефи, знизуючи плечима. "Я отримав осколок в ногу. Старшині поруч зі мною знесло голову, так що мені пощастило, якщо поранення можна назвати успіхом.
  
  "Все залежить від того, як ти дивишся на речі", - сказав Сем. "Після того, як ти не постраждав, бути пораненим - відстій. Але це чертовски краще, ніж бути вбитим, як ти сказав".
  
  "Так, сер". Лейтенант Менефи схилив голову набік. "Я зовсім не мав на увазі нічого поганого, сер, але ви не такий, як я очікував".
  
  Карстен розсміявся. "Якщо б у мене було по пятицентовику на кожного офіцера, який служив під моїм керівництвом і говорив те ж саме, у мене було б ... у будь-якому випадку, до біса багато пятицентовиков. Хто чекає зіткнутися з двосмуговим хлопцем, який за віком годиться йому в батьки?
  
  "Це не те, що я мала на увазі. Крім того, я вже знала, що ти "мустанг", - сказала Менефи. "Але ти не..." Він зробив паузу, явно зважуючи свої варіанти. Потім він кинувся вперед, як людина, що робить подвійний рейз в покер. - Ти не такий крутий, яким я тебе собі уявляв.
  
  У нього були нерви. У нього теж був розум. Якщо це неправильно вплинуло на Сема, це могло зіпсувати відносини між шкіпером і старпомом з тих пір. Але Менефи була права - Сем не був крутим хлопцем, за винятком тих моментів, коли це було необхідно. "Я сподіваюся, що ні - життя в основному занадто коротке", - сказав він зараз. "Як вийшло, що ти так про мене судив?"
  
  "Ну, я знав, що старший помічник, який був у вас раніше, протримався недовго", - сказав Лон Менефи. "Якщо б ви були на моєму місці, це змусило б вас задуматися".
  
  Мм, я бачу, що так і буде", - погодився Сем. "Чому б тобі не піти до мене в каюту? Тоді ми зможемо поговорити про все без того, щоб кожен матрос на кораблі розмахував в нашу сторону своїми великими блимливими гидрофонами ".
  
  "Гидрофоны, так?" В куточках очей Менефи з'явилися зморшки. Його губи майже не ворушилися, але Сему все одно сподобалася посмішка. "Ведіть, сер. Ти знаєш, куди ми прямуємо.
  
  "Я влаштую тобі грандіозну екскурсію трохи пізніше", - сказав Сем. "Підемо".
  
  Закривши двері в маленьку каюту капітана, він дістав пляшку бренді і пару стаканів зі сталевого столика біля ліжка. - Лікарський, звичайно, - зауважив лейтенант Менефи.
  
  "Ну, звичайно", - сказав Сем, наливаючи. "Корисно від того, що тебе турбує, що б це не було, чорт візьми". Він простягнув новому керівникові один із склянок. "Бруд потрапила тобі в око". Вони обоє випили. Бренді було не найкращим, що Сем коли-небудь пробував, і близько не стояло. Але воно було міцним, що мало більше значення. - Отже, ви хочете почути про старому старпоме, чи не так?
  
  - Якщо я збираюся плавати в цих водах, сер, хіба я не повинен знати, де знаходяться міни?
  
  "Це здається досить справедливим", - сказав Сем і розповів йому історію Майрона Цвіллінга. Він закінчив: "Це всього лише моя точка зору, ви розумієте. Якщо ти послухаєш його, я впевнений, ти почуєш щось інше. Куточок його рота підвівся. "Так, зовсім трохи".
  
  "Можу посперечатися з вами на одне, сер", - сказав Менефи: "Він би не подумав, що в цій історії дві сторони. Він сказав би мені, що у нього був єдиний варіант, і розлютився б, якби я спробувала сказати йому щось інше.
  
  "Я б не здивувався", - сказав Сем. У Цвіллінга не було ніяких сумнівів. Впевнений, що це було частиною його проблеми. "Ти бачиш речі в чорно-білому кольорі, або для тебе існують відтінки сірого?"
  
  "Я сподіваюся, що є сірий", - сказала Менефи. "Чорне і біле спрощують задачу, але тільки якщо ти не хочеш думати".
  
  "Це звучало як правильну відповідь. Але чи мав він на увазі чи то сказав, що, на його думку, хотів почути його новий шкіпер?" "Я з'ясую", - подумав Сем. Вголос він сказав: "Справи на борту корабля зараз значною мірою вирішені. Я сподіваюся, що так і залишиться, якщо тільки нам не знадобиться набрати іншу призову команду".
  
  "Зі мною все буде в порядку", - сказала Менефи. "Я тільки що приїхала сюди, тому не знаю, кому я не подобаюся, а хто мене дійсно терпіти не може. Це, мабуть, єдиний вибір, який є у старшого помічника, чи не так?
  
  "Значною мірою", - сказав Сем. "Ти вперше на службі?"
  
  "Так, сер", - відповів молодий чоловік. Судячи з того, як він це сказав, другий термін на посаді виконавчого директора був би далекий від другого засудження за крадіжку. Можливо, він теж був не так вже й неправий. Хіба другий термін на посаді виконавчого директора не казав, що ти не заслуговуєш власного командування?
  
  "Просто грай чесно, і я сподіваюся, у тебе все вийде", - сказав Карстен, сподіваючись, що він правий. - Дуже скоро в тебе буде власний корабель, і тоді хто-небудь інший зробить за тебе брудну роботу.
  
  Менефи посміхнулася. "Я чула ідеї, які мені подобаються менше - це я тобі скажу. Але я не знаю. Війна, швидше за все, закінчиться до того, як мені дадуть командування, і після цього Флот скоротиться, як нікому не потрібну справу. Або ви думаєте, я помиляюся, сер?
  
  "Минулого разу все спрацювало саме так - я пам'ятаю", - сказав Сем. "На цей раз? Ну, хто знає? Після того, як ми закінчимо розгром Конфедератів на суші, нам все ще знадобляться кораблі, щоб дати урок Аргентині, Англії та Японії. В один прекрасний день японцям доведеться зрозуміти, що вони не можуть жартувати з Сандвичевыми островами.
  
  "Чи можемо ми продовжувати маленькі розбирання, коли велика закінчиться? Буде кому-небудь до цього справа, або люди будуть так палко прагнути до світу, що їм наплювати на все інше?"
  
  "Ми з'ясуємо, от і все", - сказав Сем. Питання справили на нього враження. Очевидно, у Лона Менефи був нюх на те, що було важливо. Це було гарною підмогою для старшого офіцера - або кого-небудь ще. "Все, що ми можемо робити, - це те, що вони нам говорять", - продовжив Сем і потягнувся за пляшкою бренді. "Хочеш ще раз стукнути?"
  
  "Ні, дякую", - сказала Менефи. "Мені вистачить і однієї. Але не дозволяй мені зупиняти тебе".
  
  "Я не збираюся робити це сам". Сем сховав пляшку назад у ящик столу. Він подивився на Менефи і не здивувався, виявивши, що новий офіцер теж дивиться на нього. Вони обидва пройшли свого роду випробування. Старпом хотів випити по-дружньому, але не хотів заходити далі цього. І Менефи бачила, що, хоча Сем і не жив за офіційно встановленими правилами Військово-морського флоту, він також не був потайливим п'янюгою. І ніхто з них ані словом не обмовився про це, і ніхто не згадає.
  
  Коли ящик столу закрився, Менефи сказала: "Тоді, може бути, ти проведеш мене екскурсію і дозволиш познайомитися з деякими моряками, які мене терпіти не можуть?" Він говорив без злоби, тоном людини, який знав, як все влаштовано - і що так воно і буде працювати, незалежно від того, що він думав із цього приводу. Трохи кривувата усмішка, яка супроводжувала ці слова, говорила про те ж. Сем схвалив, у нього самого був схожий погляд на світ.
  
  Спочатку він відвів Менефи на місток. Управління було у Теда Уолтерса, що означало, що старшина наглядав за екранами Y-діапазону. На "Джозефусе Дэниелсе" просто не було великої кількості офіцерів. Коли Сем сказав новому виконавцю, що головний оператор гідрофона - CPO, Менефи підняв брову, але потім кивнув, сприйнявши новину спокійно.
  
  "Багато зенітних знарядь. Я побачив це, коли піднявся на борт", - зауважив Менефи, коли вони вийшли на палубу.
  
  "Це вірно, і я хотів би, щоб ми взяли з собою ще більше", - сказав Сем. "Єдиний бій між кораблями, в якому ми брали участь, був з вантажним кораблем, на борту якого були знаряддя легкого крейсера. Ми теж розправилися з цим виродком. Сем згадав гордість - і жах - тієї битви в Північній Атлантиці. "Однак більшу частину часу літаки - наша головна турбота. В наші дні військові кораблі не можуть підійти досить близько, щоб стріляти по іншим військовим кораблям. Отже, так - здвоєні 40-міліметрові установки всюди, чорт візьми, і чотиридюймові теж подвійного призначення. "
  
  "Звичайно. У них більший радіус дії, ніж у гармат менших". Лейтенант Менефи кивнув. "По-моєму, все виглядає приблизно так само. Якщо ми не знайдемо якийсь спосіб тримати бомбардувальники подалі від нас, весь надводний флот може опинитися в біді.
  
  "Під час Великої війни всі були в захваті від підводних апаратів. На цей раз мова йде про літаки. Але поки що ми беремо з собою наші власні літаки, ми можемо битися де завгодно. А авіаносцях потрібні кораблі, щоб тримати літаки поганих хлопців подалі від них, так що, я думаю, ми все одно можемо продовжувати працювати ще якийсь час ".
  
  "По-моєму, звучить непогано, сер". Менефи обдарувала його ще одній зі своїх кривих усмішок.
  
  Коли вони дісталися до машинного відділення, новий помічник почав базікати з чорною бандою таким тоном, який показував, що він точно знає, про що говорить. "Так ти з інженерного?" Запитав Сем.
  
  "Трохи помітно, чи не так?" Сказала Менефи. "Так, це те, що я знаю. А як щодо вас, сер?"
  
  - Артилерійський вогонь і контроль ушкоджень, - відповів Сем. - Ми забезпечили безпеку корабля, я маю на увазі, за винятком всій новій навороченій електроніки.
  
  "Більшість хлопців, які розбираються в цих речах, не розуміють нічого іншого - у всякому разі, мені так здається", - сказав Менефи.
  
  "Я теж", - погодився Карстен. "Якщо ти зможеш розібратися у всіх химерних схемах, навряд чи ти зрозумієш, як працюють люди. Я б не хотів, щоб кораблем командував один з цих штовхачів з логарифмічною лінійкою. "Але потім він зупинив себе, піднявши праву руку. "Я думаю, Тед - виняток. Він може змусити Y-подібний далекомір сісти, перевернутися і благати, але він ще і з біса хороший офіцер. Ось побачиш.
  
  "Він дуже молодий. У нього був шанс звикнути до цього з самого початку", - сказала Менефи. Сем кивнув, старанно стримуючи посмішку. На його погляд, Лон Менефи теж був чертовски молодий. Але новий виконавчий директор був прав - у всьому є своя міра. Молодий, молодший, ще раз молодше. Сем більше не міг приховати посмішку. Як, чорт візьми, старий пердун вписався в цю схему?
  
  Не Річмонд, більше немає. Річмонд був полем битви. По суті, все на північ від річки Джеймс було полем битви - за винятком того, що вже впала. І у дамьянки теж була пара плацдармів за річкою. Вони не намагалися прорватися з них, поки немає, але і конфедерати не змогли їх розбити. І ось, коли Кларенс Поттер виїхав з Лексингтона, щоб доповісти Джейку Физерстону про те, чим займаються фізики Вашингтонського університету, він попрямував до Петербурга замість приреченою столиці CSA.
  
  Дістатися до Питерсберга було справжньою пригодою. В наші дні дістатися куди завгодно в Конфедерації було справжньою пригодою. Але в північній Вірджинії, Меріленді і південній Пенсільванії ідея рівності витала в повітрі довше, ніж де-небудь ще. Вони чіплялися, і чіплялися, і чіплялися ... поки не перестали чіплятися. Так йшли справи зараз.
  
  Зенітні знаряддя, як і раніше обстрілювали американські винищувачі і бомбардувальники з бриючого польоту. Але зенітні знаряддя були всього лише перешкодою. Що дійсно стримувало ворожу авіацію, так це ваші власні літаки. А у конфедератів більше не було сил виконувати цю роботу.
  
  Його автомобіль кілька разів з'їжджав з дороги. Одного разу він помчав до мосту і сховався під бетонним укриттям, а кулі прогризали землю по обидві сторони від нього, поки повітряні вовки не вирішили, що їм його не дістати, і не вирушили за іншою, більше легкою здобиччю. Потім водій обережно включив передачу на "баттернат Бірмінгем".
  
  "Трохи погуляємо, так?" Сказав Поттер.
  
  Погляд, яким обдарував його пересічний за кермом, сказав йому, наскільки погана жарт. "Молю Бога, що б, чорт візьми, ти робив на дорозі, це важливо для перемоги у війні", - сказав хлопець. - Якщо це не так, то ми не поїдемо по справах, тому що кляті янкі надто схильні відстрілювати нам члени. Сер.
  
  Поттеру захотілося обхопити себе руками, як захоплена зненацька дівчина. Сама думка була жахливою. Реальність була гірше. Він бачив це. Він не хотів знайомитися з нею ближче, ніж це. Але він сказав: "Це просто може бути, солдатів. Якщо щось і можливо в наші дні, то це досить непоганий шанс".
  
  "Сподіваюся, що так", - сказав водій. На цей раз його підозрілий погляд був дуже знайомим. "Чому ти сам говориш як янкі?"
  
  "Тому що я вчився там в коледжі мільйон років тому і хотів вписатися", - відповів Поттер. "І якщо б я отримував десять центів за кожен раз, коли відповідав на це питання, я був би дуже багатий, щоб турбуватися про посади в армії".
  
  "Думаю, ми пройдемо перевірку, перш ніж заїдемо по-справжньому далеко в Петербург". Водій говорив так, ніби чекав цього з нетерпінням, що означало, що він не до кінця повірив Поттеру. І якщо б у мене на це теж були гроші.... офіцер розвідки подумав.
  
  Він вирішив, що Петербург буде чимось Данте, і виявився прав. Солдати, бюрократи і цивільні біженці загатили вулиці. Люди просувалися вперед, вигукуючи й розмахуючи кулаками, а іноді стріляючи з пістолетів у повітря. Поттер бачив тіла, що звисають з ліхтарних стовпів. Одні говорили, що ДЕЗЕРТИР. Інші говорили, що ШПИГУН. Він відчув на собі погляд водія, але вдав, що цього не помітив.
  
  До біса впевнений, що майже в кожному кварталі були контрольно-пропускні пункти служби безпеки. "Документи!" - кричали солдати або охоронці Партії Свободи - все більше і більше охоронців у міру наближення Поттера до центру міста. Зірки в вінку на його комірі для них нічого не значили. Враховуючи, що Натан Бедфорд Форрест III і інші високопоставлені офіцери повстали проти Джейка Физерстона, в цьому було більше сенсу, ніж хотілося б Поттеру.
  
  Потім охоронець з Партії Свободи записав його ім'я в блокнот. "Ви в нашому списку", - сказав чоловік у камуфляжному халаті. "Ви йдете зі мною прямо зараз". Судячи з того, як він смикнув дулом своєї автоматичної гвинтівки, Поттер пошкодував би, якщо б не зробив цього - хоча, можливо, ненадовго.
  
  "Куди ти мене ведеш?" Запитав Поттер.
  
  "Не звертай на це уваги. Вилазь зі своєї машини і підемо зі мною", - сказав Охоронець вечірки.
  
  Не бачачи іншого виходу, окрім як почати перестрілку, в якій він не сподівався перемогти, Поттер вийшов з "Бірмінгема". "Удачі, сер", - сказав водій.
  
  "Спасибі". Поттер сподівався, що йому це не знадобиться, але це ніколи не завдавало болю.
  
  Ніхто з його супроводжуючих-викрадачів?- зажадав пістолет на поясі. Він замислився, чи було це добрим знаком або просто помилкою. Так чи інакше, він вважав, що скоро дізнається. "Тепер, коли він у нас у руках, що, чорт візьми, нам з ним робити?" - запитав інший Охоронець.
  
  Той, хто вирішив, що Поттера розшукують, знову сверился з таблицею. "Ми відведемо його на Галявину, от що", - відповів він.
  
  Це щось означало для іншого охоронця Партії Свободи, якщо не для Кларенса Поттера. Сили безпеки підштовхнули її вперед. Ніхто і пальцем його не торкнув, але й не дозволив сповільнитися: не зовсім жаб'ячий марш, але виразно щось близьке.
  
  Галявина на Платановій, недалеко від кута Ліберті, виявилася високим будинком з червоної цегли, сильно зарослими плющем. Трава перед ним стала жовто-коричневої від зимових холодів. Ще більше охоронців з Партії свободи оточили будинок по периметру з колючого дроту. Вони звільнили Поттера від пістолета 45-го калібру, перш ніж дозволити йому пройти вперед. Перш ніж він зміг увійти всередину, армійський капітан з кам'яним обличчям влаштував йому самий ретельний і самий інтимний - обхід, який він коли-небудь мав незадоволення отримувати.
  
  "Ви хочете, щоб я повернув голову і кашлянув?" запитав він, коли пальці капітана намацали ще одне дошкульне місце.
  
  "У цьому немає необхідності". Вираз обличчя молодого офіцера зовсім не змінилося.
  
  "Необхідно ... сер?" Припустив Поттер. Зазвичай він не дотримувався військові церемонії, але йому до смерті набридло, що з ним поводяться як з небезпечним шматком м'яса.
  
  Він спостерігав, як капітан обдумує це. Процес зайняв значно більше часу, ніж він припускав. Нарешті, чоловік неохоче кивнув. "Ви є у списку, і, схоже, ви чисті. So...it в цьому немає необхідності, сер. Ви щасливі ... сер?"
  
  "Танці в чортових маргаритках", - відповів Поттер.
  
  Це викликало подобу посмішки у молодого капітана. "Тоді проходьте, сер". На цей раз ніякої чутною паузи. "Бос подбає про вас".
  
  - Хто?.. - Почав було Кларенс Поттер, але капітан вже забув про нього. Хтось наближався до Галявині, і його потрібно було обшукати. Цим умілим рукам треба ще попрацювати. Бурмочучи щось собі під ніс, Поттер увійшов всередину. Коли він побачив Лулу, друкувальну на картковому столику, встановленому у фойє, він зрозумів, що відбувається.
  
  Вона зупинилася, впізнавши його. Він трохи не розсміявся, почувши, як вона пирхнула. Він їй ніколи не подобався, - вона ніколи не думала, що він достатньо лояльний президенту. Але це більше не було смішно. При тому, як йшли справи в наші дні, підозру в нелояльності каралося стратою.
  
  - Генерал Поттер, - представився секретар президента.
  
  "Привіт, Лулу", - серйозно відповів Поттер. "З ним все в порядку?"
  
  "З ним усе в порядку". Вона піднялася на ноги. "Стій тут", як ніби він міг кудись піти. "Я скажу йому, що ти тут". Конфедеративні Штати Америки, можливо, і котяться коту під хвіст, але по тому, як вела себе Лулу, цього не скажеш. За мить вона повернулася. "Він хоче тебе бачити. Сюди, будь ласка".
  
  Цей шлях привів його через вітальню, по коридору, повз ще чотирьох охоронців - кожен з яких, здавалося, був здатний розірвати його навпіл, не спітнівши, - і в спальню. Джейк Физерстон кричав у телефонну трубку: "Не сиди тут, засунувши великий палець собі в дупу, чорт візьми! Поквапся!" Він жбурнув трубку на важіль.
  
  Кашель Лулу говорив про те, що вона не схвалювала лихослів'я навіть більше, ніж чоловіка, якого супроводжувала. "Генерал Поттер хоче вас бачити, сер", - сказала вона. Однак Поттер їй раніше був байдужий, ні крапельки.
  
  "Спасибі, люба", - сказав Джейк. Спостереження за тим, як він залицяється зі своєю секретаркою, не переставало бентежити Поттера. Він би не став тримати парі, що Физерстон зможе це зробити, якщо б не бачив це на власні очі знову і знову. - Заходь, Поттер. Сідай. Він вказав на стілець. "Лулу, дорога, будь ласка, закрий двері, коли будеш йти". Будь ласка! Хто б міг подумати, що це слово є в словнику президента?
  
  Лулу підозріло подивилася на Поттера, але зробила, як просив Джейк Физерстон. "Доповідаю, як наказано, пан президент", - сказав Поттер, опускаючись у м'яке крісло. Все це було опоряджено червоним оксамитом і прикрашене мідними цвяхами і виглядало як щось з вікторіанського борделю.
  
  "Наскільки вони близькі до створення уранової бомби?" Физерстон не став витрачати час або ввічливість на Поттера. Президент виглядав жахливо: блідий, виснажений і худий, з великими темними колами під очима. Скільки часу він спав? Спав він взагалі? Поттер не став би ставити на це.
  
  "Вони наближаються, сер", - відповів він. "Тепер вони говорять про місяці, а не роки - якщо бомби клятих янкі не відкинуть їх назад".
  
  "Місяці! Господи Ісусе! Ми не можемо чекати місяці!" Завив Джейк. "Невже вони не помітили? Ця чортова країна розвалюється на очах! Атланта! Річмонд! Саванна йде, і одному Богу відомо, як довго протримається Бірмінгем. Нам потрібен цей ублюдок, і він потрібен нам вчора. Не завтра, не сьогодні - вчора! Місяці!" Він закотив очі до небес.
  
  "Сер, я просто переказую вам те, що сказав мені професор Фитцбельмонт", - сказав Поттер. "Він також сказав, що якщо ви думаєте, що зможете знайти когось, хто зробить це краще і швидше, ви повинні призначити його головним".
  
  Физерстон вилаявся. "Тут немає нікого подібного, чи не так?"
  
  "Якщо і є, пане президент, я точно про нього нічого не знаю", - відповів Поттер. "Чи Не спробувати нам знову зірвати американську програму?"
  
  "Яка, на хрін, різниця?" З гіркотою сказав Физерстон. Це стривожило Поттера, який ніколи раніше не чув, щоб він від чого-то відступав. Президент продовжив з ще більшою гіркотою: "Чорт, вони обіграють нас і без уранових бомб. Я б ніколи не подумав, що вони зможуть, але, чорт візьми, це так. Змушує замислитися, чи заслуговуємо ми того, щоб жити, чи не так?
  
  - Ні, сер. Я повинен у це вірити, - сказав Поттер. "Це моя країна. Я зроблю для цього все, що в моїх силах".
  
  Физерстон схилив голову набік. "Запитати тебе про дещо?"
  
  - Ви Президент, сер. Як я можу сказати "ні"?
  
  "У тебе точно ніколи раніше не було ніяких проблем. Але чому ти не зв'язався з Бедфордом Форрестом ТРЕТІМ та іншими цими ублюдками?"
  
  "Сер, ми на війні. Ви нам потрібні. Ви нам дуже потрібні. Кого б вони не призвели замість нас, було б ще гірше. Швидше за все, янкі теж не уклали з ним мир, по той бік - як вони це називають?- беззастережної капітуляції. Це вбиває нас. Мені здається, ми повинні продовжувати битися, тому що всі інші варіанти гірше. Може бути, бригада логарифмічних ручок зможе врятувати нас. У будь-якому випадку, це краща надія, яка у нас є ".
  
  Він зрозумів, що тільки що визнав, що знав про змову Форреста, навіть якщо і не брав у ньому участь. Якщо Джейку потрібна була його голова, він міг її отримати. Але так було завжди, починаючи з Олімпійських ігор в Річмонді. "Ну, в будь-якому випадку, я отримую від вас прямі відповіді", - сказав президент Конфедерації. "Слухай, повертайся й скажи Фитцбельмонту, що мені все одно, що він зробить або кого вб'є - ми повинні отримати цю бомбу, і швидше, ніж через кілька місяців. Витягни його голову з хмар. Переконайся, що він розуміє. Це і його країна теж, те, що від неї залишилося ".
  
  "Я зроблю все, що в моїх силах, сер. Хоча я не знаю, наскільки зможу поквапити фізиків", - сказав Поттер.
  
  "Вам краще, це все, що я можу вам сказати", - сказав Физерстон. Кларенс Поттер кивнув. Він і раніше бачив президента CSA у гніві - Джейк Физерстон харчувався гнівом, як вантажівки бензином. Він бачив його радісним. Він бачив його впертим і зухвалим. Але ніколи - принаймні, до цих пір він не бачив його в розпачі.
  
  
  Не зупиняйся, Бірмінгем! Майкл Паунд тріумфально вигукнув. Ще не було весни, навіть тут, в Алабамі, де весна настає рано. Це була не весна, немає, але повітря було наповнене чимось ще солодшим, ніж спів птахів і квіти. Коли Паунд принюхався, він відчув не тільки запах вихлопних газів, кордита і не митих солдатів. Він відчув запах перемоги.
  
  Конфедерати не здавалися. Він не думав, що вони знають значення цього слова. Деякі з їх страхітливих нових стволів надходили на лінію фронту навіть без покриття фарбою - прямо із заводів, які американські бомбардувальники, а тепер і артилерія все ще намагалися вивести з ладу. Команди, які боролися з цими блискучими металевими монстрами, були хоробрі, в цьому немає сумнівів. Але вся хоробрість у світі не могла заповнити відсутню майстерність.
  
  І, в той час як машини Конфедерації стікали зі своїх зруйнованих заводів дрібними струмками, виробництво в США росло і росло. Можливо, новий ствол C. S. barrel коштував двох кращих американських моделей. Якщо у США було чотири або п'ять разів більше барелів там, де це мало значення, наскільки важливо було це індивідуальне перевагу?
  
  Недостатньо.
  
  Паунд направив ствол повз валяющегося трупа машини, яка намагалася зробити висновки відразу з декількох американських стовбурів. Можливо, це була смілива помилка, але помилкою вона, безсумнівно, була. Конфедерати вчинили так багато великих помилок, що більше не могли дозволити собі навіть дрібних.
  
  Хтось неподалік вистрілив з автоматичної гвинтівки. Можливо, це був солдат США з трофейною зброєю. З іншого боку, можливо, це був охоронець Партії Свободи, целившийся у командира "бочки", який їхав верхи, висунувши голову і плечі з купола. На жаль, Майкл Паунд вирішив не ризикувати. Він пірнув у машину.
  
  "Де ми, чорт візьми, знаходимося, сер?" Запитав сержант Скаллард. У навідника було не так багато можливостей озирнутися, як у командира стовбура.
  
  Незважаючи на те, що у Паунда були такі шанси, йому потрібно було звіритися з картою, перш ніж він відповів: "Наскільки я можу судити, ми знаходимося недалеко від Коломбианы".
  
  "Та де, чорт візьми, Колумбиана?"
  
  Якщо тільки ви не народилися і не виросли в центральній Алабамі, це був ще один резонне питання. "У двадцяти, може бути, тридцяти милях від Бірмінгема, на південь і трохи на схід", - сказав Паунд. - У місті є завод з виробництва боєприпасів, яким управляє компанія "Сі Бі Черчілль" - принаймні так зазначено на карті.
  
  - Твою матір, - повторив стрілець, на цей раз висловлюючи загальне несхвалення. - Це означає, що ці придурки будуть битися як божевільні, щоб не пустити нас.
  
  "Вони билися, як божевільні виродки майже три роки", - сказав Паунд. "Багато користі це їм принесло? Ми знаходимося в центрі Алабами. Ми скоротили їх удвічі або майже настільки, що це не має значення. Якщо б у них була хоч крапля розуму, вони б зараз здалися, тому що їм не перемогти ".
  
  "Так, і тоді вони витратили б наступні сто років, б'ючи нас". Скаллард був не в кращому настрої.
  
  Паунд хмикнув. Стрілець, можливо, мав на увазі кислу жарт. Навіть якби він так і зробив, в цьому було, на жаль, мало сенсу. В стоячому бою Конфедерація програвала. Але наскільки весело було б окупувати країну, де всі тебе ненавиділи і бажали твоєї смерті? Після Першої світової війни Сполученим Штатам не приносило задоволення намагатися утримати Кентуккі, Х'юстон і Секвою. Якщо б США спробували утримати весь CSA у своїх руках...
  
  "Ну, ніхто ніколи не говорив, що Армія найближчим часом вийде з моди", - сказав Паунд.
  
  "Це теж добре", - відповів Скаллард. "Якщо ми зараз по вуха в лайні, то без цієї дитини були б ще глибше". Він постукав кісточками пальців по казенної частини основного озброєння стовбура, додавши: "Я просто хотів би, щоб у нас було побільше подібних".
  
  "Вони наближаються", - сказав Паунд. "Може бути, не так швидко, як якщо б ми почали раніше, але вони наближаються. Ми можемо виробляти більше продукції, ніж конфедерати. Рано чи пізно ми розіб'ємо їх в пух і прах, і це наближається до того, що це відбудеться раніше ".
  
  Ледве ці слова злетіли з його вуст, як протиракетна ракета Конфедерації врізалася в американську машину чверть милі від них. Зелено-сіра бочка закипала, випускаючи величезна і жахливо вчинене кільце диму вгору і назовні через відкритий купол. Вогонь і жирний чорний дим пішли миттю пізніше, коли стовбур зупинився. Паунд не думав, що хто-небудь вибрався.
  
  Він вилаявся собі під ніс. Сполучені Штати виробляли більше продукції, ніж могли б Конфедеративні Штати, так. Хоча іноді - насправді, до біса часто - Конфедерати виробляли продукцію краще. Автоматичні гвинтівки, які були у їх піхоти, ці противоствольные ракети, "визжащие мімі", які могли зрівняти з землею акри одним залпом, роботи на дальніх дистанціях, які дісталися до США...У ворога були талановиті інженери. Їхня справа смерділо, як дохла риба, але вони були гарні в тому, що робили.
  
  Скаллард, має бути теж бачив, як злетіли ціни на нафту в США. "Сподіваюся, ми укладемо їх раніше", - сказав він. "Таким чином, у матерів не буде шансу придумати що-небудь дійсно неприємне".
  
  "Ага", - сказав Майкл Паунд. Це дуже добре поєднувалося з його власними думками.
  
  Поля і ліси оточували Колумбиану. З півдня до міста вели два маршрути: окружна дорога, тонке асфальтове покриття якої покривало швидко зруйновані гусениці бочок, і залізнична гілка, приблизно в сотні ярдів на захід. Вони обидва були милими і прямими, і Паунд не міг би сказати, кому з них він довіряв більше. Вони обидва дозволили Конфедератам побачити, що відбувається, задовго до того, як це сталося.
  
  І те, що вони могли бачити, що було дуже ймовірно, щоб вони могли вразити. Цей палаючий стовбур говорив про це. Звичайно, пробиратися крізь ліс було все одно що напрошуватися на те, щоб тебе прибив якийсь пацан з баттерната, що причаївся за сосною. Ви б ніколи не помітили його, поки він не вистрілив із своєї пічної труби, а це було вже занадто пізно.
  
  Паунд встав в куполі. Він хотів з'ясувати, скільки американської бронетехніки знаходиться досить близько, щоб наслідувати приклад його взводу. Він сподівався, що інші стовбури все одно підуть за ним. Якщо вони цього не зроблять, він, швидше за все, виявиться злегка мертвим.
  
  Або більш ніж злегка.
  
  Іноді, однак, двигун стовбура був таким же важливим зброєю, як і його гармата. Це було схоже на один з тих випадків. Випадково, чи навмисне, він розіслав свої накази по всій роті, а не за тією, яка пов'язувала його лише зі своїм взводом: "Хлопці, ми збираємося атакувати цю жалюгідну маленьку дорогу так швидко, як тільки зможемо. Ми збираємося підірвати все, що постане у нас на шляху, і будемо всередині Колумбианы перш, ніж виродки Физерстона зрозуміють, що з ними сталося. Я сподіваюся. - Ідіть за мною. Якщо щось піде не так, вони першими доберуться до мого стовбура. Він переключився на інтерком, щоб поговорити зі своїм водієм: "Ти чуєш це, Бінз?"
  
  "Так, сер". Водія звали Нейера, але йому рідко доводилося на це відповідати. Його пристрасть до однієї конкретної банку з пайками дало йому можливість триматися до тих пір, поки він не зніме форму ... або поки його не рознесе вщент, що могло статися в найближчі пару хвилин.
  
  "Не думай про це", - сказав собі Паунд. Якщо ти будеш думати про це, то спасуєш. "Тоді стріляй", - сказав він. Він був упевнений, що його власний взвод піде з ним. Інше...Про це теж не думай.
  
  Двигун заревів. Стовбур рвонувся вперед. На рівному місці він міг розвинути швидкість більше тридцяти. На пересіченій місцевості така швидкість відірвала б нирки людям всередині. В дорозі це було терпимо... ледве-ледве.
  
  "Стріляй першим, якщо що-небудь побачиш", - порадив Паунд, перекрикуючи шум.
  
  "При такій швидкості, стабілізатор ні хріна не варто", - відповів навідник.
  
  - Все одно стріляй першим. Навіть якщо промахнешся, змусиш противника пригнутися. Тоді твій другий постріл зарахують.
  
  Скаллард хмикнув. Паунд біса добре знав, що він правий, але розумів, що це не та річ, на яку можна поставити своє життя, якщо в цьому немає необхідності.
  
  Коли вони наблизилися до Коломбиане, вони виявили на дорозі солдатів Конфедерації. Люди в баттернате не припускали, що вони виявляться настільки тупими або божевільними, щоб ось так накинутися на них. Носовий кулемет і спарений з нею кулемет у вежі почали бити відбійними молотками. Війська CS розсіялися.
  
  "Пригости їх теж паундом", - сказав він. "Що-небудь на пам'ять про нас, розумієш?"
  
  "Так, сер!" Скаллард сказав з ентузіазмом, а потім, звертаючись до заряжающему: "ВІН!"
  
  Основне озброєння прогриміло двічі. Тридюймовий снаряд містив досить кордита, щоб при розриві зробити досить хороший гуркіт. Один снаряд розірвався посеред групи втікачів конфедератів. Люди і частини тіл людей описували в повітрі дуги.
  
  "Відмінний постріл!" Паунд заволав. Тільки пізніше він згадав, що вітав смерть і хаос. Вони були тим, чим він заробляв на життя, його товаром у торгівлі. Велику частину часу він приймав їх як належне. Він дивувався, чому не може зробити це зараз.
  
  І тут він це зробив, бо стовбур з ревом врізався в Колумбиану. У нього не було часу думати про вбивство - він був надто зайнятий цим. Команда "бочка" могла б бути продовженням його рук, продовженням його волі.
  
  "Де, чорт візьми, знаходиться Лестер-стріт?" пробурмотів він. Саме там знаходилася компанія C. B. Churchill Company, яка перебувала з 1862 року. Погляд через вбудовані в купол перископи підказав йому те, що йому потрібно було знати. Найбільша будівля в місті, то, над якими майоріли Зірки і Смуги, повинно бути, було військовим заводом. "Відправ туди ще пару снарядів", - сказав він стрілку. "Дай їм знати, що вони тільки що вийшли з ладу".
  
  "Вірно". Але перш ніж Скаллард встиг вистрілити, кулеметні кулі застукали з боків стовбура і вежі, брязкаючи, але не завдаючи шкоди. Носовий стрілок дав довгу чергу з універсального магазину з великим напоєм "ДОКТОР ХОППЕР!" вивіска на вході. Паунд спробував газовану воду і подумав, що на смак вона як кінська сеча з цукром. Ворожий кулемет різко замовк.
  
  Бум! Бум! Паунд спостерігав, як у південній стіні заводу боєприпасів з'являються дірки. Він сміявся, як дитина. Іноді руйнування заради нього самого було веселіше, ніж все інше, що міг би зробити передбачуваний дорослий. Він задавався питанням, чи був у Джейка Физерстона запущений випадок того ж захворювання.
  
  І тоді він отримав більше руйнувань, ніж навіть хотів. Можливо, одна з тих куль, якими ВІН вистрілив, підірвала щось всередині фабрики. Можливо, хтось там вирішив, що будь він проклятий, якщо дозволить заводу потрапити в руки США. У будь-якому разі, всі злетіла до небес.
  
  Паунд та його бочка знаходились більш ніж за півмилі від нього. Навіть через кілька дюймів сталевої броні гуркіт був оглушливим. Бочка важила більше сорока тонн. Тим не менш, передня частина відірвалася від землі. Машина могла б бути встала на диби конем, якби Паунд не боявся, що вона перевернеться прямо на вежу. Перелякане "Чорт!" Скалларда говорило про те, що він теж був не єдиним.
  
  Але бочка з глухим стуком опустилася назад на гусениці. Паунд знову глянув у перископ. Один з передніх був тріснуть, що говорило про те, наскільки сильним був вибух. Це, мабуть, рознесла в пух і прах половину Колумбианы.
  
  "Що ж, - сказав він, - ми звільнили це місце від усього живого лайна".
  
  Лора Блэкфорд слухала дебати щодо законопроекту про виділення коштів національним паркам - не все, що робив Конгрес, стосувалося війни, хоча часто здавалося, що так воно і є, - коли до неї підбіг паж Палати представників. Його свіжі риси обличчя і безбороді щоки говорили про те, що йому близько п'ятнадцяти: занадто молодий для призову, хоча конфедерати роздавали зброю дітям цього віку, використовуючи їх наступне покоління.
  
  "Для вас, конгресвумен", - прошепотіла сторінка. Він вручив їй конверт і пішов, перш ніж вона встигла подякувати йому.
  
  Вона розкрила конверт та розгорнула записку всередині. Приходьте до мене, як тільки отримаєте це - "Франклін", - свідчив напис. Вона дізналася чіткий почерк помічника військового міністра.
  
  Будь-який привід, щоб піти від цих сумних дебатів, був гарний. Вона поспішила із залу Конгресу - вийти було набагато простіше, ніж увійти, - і зловила таксі. Військове міністерство знаходилося в декількох хвилинах ходьби, але на таксі було швидше. Коли Франклін Рузвельт написав: "Приїжджай до мене, як тільки отримаєш цей лист", вона припустила, що він мав на увазі саме це.
  
  "До біса незвичайний цей російський містечко, чи не правда?" - сказав водій.
  
  "Мені дуже шкода. Я не чула ніяких новин з раннього ранку", - сказала Флора.
  
  - Тримаю парі, що так і буде. Таксист зупинився перед масивним - і сильно пошкодженим - будівлею Військового міністерства. - Тридцять п'ять центів, мем.
  
  "Ось". Флора дала йому півдолара і не стала чекати здачі. Рознощик газет розмахував газетами і кричав про Петрограді, значить, в Росії щось сталося. Може бути, цар помер. Це могло б допомогти німецьким союзникам США.
  
  Вона поспішила нагору по подряпаним сходами. Нагорі її посвідчення Конгресмена переконало охоронців, що вона не та, за кого себе видає. Один з них зателефонував в офіс Рузвельта, розташований глибоко в надрах будівлі. Переконавшись, що її чекають, він сказав: "Джоунси проводить вас, куди вам потрібно, мем. Хто-небудь огляне вас, як тільки ви ввійдете всередину".
  
  Перевірити тебе було евфемізмом для того, щоб обшукати тебе. Жінка з напруженим обличчям, яка це робила, не отримувала від цього явного задоволення, що, у всякому разі, було вже дещо. Після того, як вона закінчила і кивнула, Джоунси, який виглядав навіть молодше, ніж Джошуа Флори, сказав: "Ходімо зі мною, мем".
  
  Вони спускалися, сходинка за сходинкою. Її ікри не горіли бажанням підніматися цими сходами. У Франкліна Рузвельта був спеціальний ліфт з-за його інвалідного візка, але ні одна проста конгресвумен - навіть колишня перша леді - не могла на ньому їздити.
  
  "Поїхали". Джоунси зупинився перед офісом Рузвельта. "Я відвезу тебе наверх, коли ти закінчиш". Не ходи гуляти поодинці. Ніхто ніколи не виходив і не говорив цього, але це завжди висіло в повітрі.
  
  Капітан з приймальні помічника військового міністра кивнув Флорі. "Привіт, конгресвумен. Ти добре провів час. Проходьте - містер Рузвельт очікує на вас ".
  
  - Спасибі, - подякувала Флора. - Ти можеш сказати мені, в чому справа?
  
  "Я думаю, йому краще це зробити, мем".
  
  Знизавши плечима, Флора увійшла в особистий кабінет Франкліна Рузвельта. "Привіт, Флора. Закрий за собою двері, будь добра, будь ласка? Спасибі". Як завжди, голос Рузвельта звучав твердо й життєрадісно. Але він виглядав так, наче смерть отогрелась.
  
  Він вказав їй на стілець. Сідаючи, вона запитала: "Тепер ти розкажеш мені, що відбувається? Повинно бути, це щось серйозне".
  
  "Петроград пал", - прямо заявив Рузвельт.
  
  "Хлопчик-газетяр на вулиці щось говорив про це", - сказала Флора. "Чому це так важливо для нас? Для кайзера, звичайно, але для нас? І що ви маєте на увазі, кажучи "зникли"?"
  
  "Коли я кажу "зник", я маю на увазі "зник", - відповів Франклін Рузвельт. "Одна бомба. З карти. Г-О-Н-Е Зник. Петрограда більше немає. Зник".
  
  - Але це неможливо... - Флора замовкла. Вона була настільки далека від католички, наскільки це було можливо, але все одно відчула бажання перехреститися. Вона була рада, що сидить. "О, Боже мій", - прошепотіла вона, і їй захотілося відразу після цього почати кадиш скорботній. "Німці...Уран..." Вона зупинилася. В її словах не було ніякого сенсу, навіть для неї самої.
  
  Але для Рузвельта вона мала досить сенсу. Він кивнув, його обличчя було зовсім похмурим. "Це вірно. Вони прийшли туди першими. Вони спробували це - і це спрацювало. Хай допоможе нам всім Господь".
  
  "У них їх більше?" В голові Флори закипіли питання. "Що вони говорять? А щодо росіян? Англія і Франція вже що-небудь сказали?"
  
  "Вчора ми отримали зашифроване повідомлення, яке наштовхнуло мене на думку, що вони збираються спробувати це", - сказав помічник військового міністра. "Вони були ухильні. Я б теж. Не варто говорити дуже багато, якщо інша сторона, так би мовити, читає вашу пошту. І кайзер тільки що говорив з берлінського радіо. Він опустив погляд на аркуш паперу на своєму столі. "Ми використовували фундаментальну силу природи", - сказав він. "Сила, яка запалює зірки, тепер сяє і на землі. Останнє попередження нашим ворогам - відмовтеся від цієї війни або зіткнетеся з руйнуванням, якого ви не сподіваєтеся уникнути".
  
  "Боже мій", - сказала Флора, а потім знову: "Боже мій!" Після того, як ти це сказав, що залишилося? Вона нічого не могла бачити - принаймні, ні на мить. Потім вона все-таки дещо знайшла: "Наскільки ми близькі?"
  
  "Ми добираємось туди", - сказав Рузвельт, що могло означати все, що завгодно, або нічого. Роздратований шум, виданий Флорою, говорив про те, що цього недостатньо, що б це не значило. Рузвельт розвів руками, як би заспокоюючи її. "Люди у Вашингтоні кажуть, що ми наближаємося до мети", - продовжив він. "Я не знаю, чи означає це дні, тижні або місяці. Вони клянуться на стопці Біблій, що це не означає, що пройшли роки".
  
  "Краще б цього не було, не після всього того часу, який вони вже витратили, і всіх грошей, які ми їм дали", - сказала Флора. Якби не гроші, вона ніколи б нічого не дізналася про американському проекті. І у неї знайшовся ще одне питання, яке вона воліла б не ставити: "Наскільки близький Джейк Физерстон?" Навіть коли Зоряно-смугастий прапор майорів в Річмонді вперше з 1861 року, її думки про Конфедерації зводилися до страхітливої особистості її лідера.
  
  Те ж саме зробив Франклін Рузвельт, як показав його відповідь: "Ми як і раніше вважаємо, що він стоїть за нами. Ми обмазуємо його уранові розробки при кожному зручному випадку, і у нас з кожним разом з'являється все більше шансів, тому що ми нарешті-то знищуємо протиповітряну оборону над Лексингтоном. Його люди помістили багато речей в підпіллі, але це, мабуть, варто було їм часу. Якщо ми не випереджаємо, у нього є чудотворці, а я не думаю, що вони є ".
  
  "Элевай", - сказала Флора, а потім: "Вони хоч уявляють, скільки мертвих в Петрограді?" Частина її хотіла, щоб вона не думала про це. Більшість загиблих не були б солдатами або матросами. Деякі були б фабричними робітниками, і вона припустила, що можна було б заперечити, що люди, які виробляють зброю, мають таке ж значення в сучасній війні, як і люди, що стріляли з нього. Насправді, всі генерали стверджували саме це. Але так багато було б двірників, дантистів, офіціанток і школярів....Тисячі? Десятки тисяч? Сотні тисяч? Від однієї бомби? "Боже мій!" - знову вигукнула вона.
  
  Франклін Рузвельт знизав широкими плечима, які так дивно поєднувалися з його висушеними, марними ногами. "Флора, я просто не знаю. Я не думаю, що хтось ще знає - ні німці, ні росіяни, ніхто. Прямо зараз...Прямо зараз весь світ просто повернув наліво. Він стоїть приголомшений, намагаючись не впасти ".
  
  Це було не те порівняння, яке використовувала б Флора, але воно було досить яскравим, щоб змусити її кивнути. Перш ніж вона встигла щось сказати - якщо тільки вона могла знайти, що сказати, крім ще одного "Боже мій!" - увійшов капітан з приймальні і кивнув Рузвельту. "Сер, цар тільки що виступив із заявою".
  
  "Що він сказав?" Одночасно запитали Рузвельт і Флора.
  
  Капітан опустив погляд на аркуш паперу в своїй лівій руці. "Він називає це хибним, нечестивим, смертоносним зброєю і засуджує масове вбивство невинних людей, яке воно викликало". Це добре поєднувалося з думками Флори.
  
  "Він говорив що-небудь про капітуляцію?" - Запитав Франклін Рузвельт.
  
  "Ні, сер". Молодий офіцер похитав головою. "Але він дійсно сказав, що Бог покарає кайзера і "проклятих вчених і народ Німеччини" - його слова - навіть якщо російська армія не зможе виконати цю роботу".
  
  "Як він може продовжувати битися, якщо Німеччина може скидати такі бомби, а він ні?" Запитала Флора, насправді не адресуючи питання ні Рузвельту, ні капітану. Бог слухав? Якщо б це було так, дозволив би він ту бомбу вибухнути? "Москва, Мінськ, Царицин ..." У неї закінчилися російські міста. Вона втекла, так, але була впевнена, що німці цього не зроблять.
  
  "Росія завжди несе більше втрат, ніж її вороги", - сказав помічник військового міністра. "Це єдиний спосіб, яким вона залишається у війнах. Але втрати такого масштабу? Я так не думаю, принаймні, ненадовго.
  
  "Якщо цар спробує продовжувати бойові дії і, скажімо, німці скинуть одну з них на Москву, чи не думаєте ви, що всі червоні, які пішли в підпілля, знову повстануть?" - запитав капітан. "А ти б не став?"
  
  "Скільки червоних залишилося?" Запитала Флора. "Хіба царська таємна поліція не знищила стільки, скільки змогла, після останньої громадянської війни?"
  
  "Вони це зробили", - сказав Франклін Рузвельт, і капітан кивнув. Рузвельт продовжив: "Ми знаємо, що таємна поліція схопила не всіх. А червоні - майстра йти в підпілля і залишатися там ".
  
  "Вони повинні бути такими, якщо хочуть продовжувати дихати", - додав капітан.
  
  "Отже, короткий відповідь така: ніхто - ніхто по цей бік Атлантики, це точно - не знає, скільки там червоних", - сказав Рузвельт. "Однак щось на зразок уранової бомби виведе їх з ладу, якщо взагалі що-небудь виведе".
  
  "І якщо це їх не вб'є", - сказав капітан. "Швидше за все, їх багато недалеко від Петрограда і Москви".
  
  Флора кивнула. Це були два найважливіших російських міста, і червоні були такими ж, як і всі інші - вони хотіли залишатися якомога ближче до центру подій. Її думки кинулися на захід. "Англія і Франція, повинно бути, прямо зараз трясуться від страху", - сказала вона. "Я маю на увазі, якщо тільки у них немає власних бомб".
  
  "Якщо б вони у них були, вони б їх використовували", - сказав Рузвельт. "Війна на заході обернулася проти них - не так сильно, як війна тут обернулася проти CSA, але достатньо. Якщо бочки кайзера дійсно покотяться по Голландії, Бельгії і північної Франції, зупинити їх по цей бік Парижа буде нелегко ".
  
  "Париж", - луною відгукнулася Флора. Німці не дісталися туди в 1917 році; французи попросили про перемир'я раніше, ніж змогли. Кайзер Вільгельм також надав його. Озираючись назад, я розумію, що це, ймовірно, було помилкою. Як і конфедерати, французи насправді не були впевнені, що зазнали поразки. "На цей раз німці повинні пройти парадом по вулицях, як вони це робили в 1871 році".
  
  "По-моєму, звучить непогано", - сказав Рузвельт. "Тримай при собі, але я чув, що Чарлі Ла Фоллет збирається відправитися в Річмонд".
  
  - Це безпечно? - Запитала Флора.
  
  "Ні крапельки, але він все одно збирається це зробити", - відповів Рузвельт. "Ейб Лінкольн не зміг, Бог свідок, Джеймс Р. Блейн не зміг, навіть мій кузен-демократ Теодор не зміг, але Ла Фоллетт може. І в листопаді цього року вибори ".
  
  "Гарне зауваження", - погодилася Флора. Скільки голосів буде коштувати кожна фотографія президента Ла Фоллетта в розореній і захопленої столиці Конфедерації? Може бути, стільки ж, скільки загинуло від уранової бомби, а це повинно було бути дуже багато.
  VIII .
  
  Я! Всередину! В! - заревів сержант Хьюго Блэкледж. - Ворушіть своїми жалюгідними дупами, поки вам їх не відстрелили!
  
  Капрал Хорхе Родрігес поспішив на борт невеликого прибережного вантажного судна. Пожежі в Савані висвітлювали доки майже як удень. Час від часу спалах і гуркіт відзначали, що черговий склад боєприпасів або склад снарядів перетворюється в дим. Порт падав. Будь-хто, хто залишився б, щоб спробувати затримати дамнянкиз, в кінцевому підсумку був би мертвий чи потрапив у полон. Був наказ вивести стільки солдатів, скільки зможе врятуватися.
  
  Родрігес нервово подивився в небо. Якщо б прямо зараз з'явилися які-небудь винищувачі, вони могли б розірвати його компанію на шматки. Але вони в основному залишалися на злітно-посадкових смугах після настання темряви. Якщо трохи пощастить, цей корабель - "Принцеса Діксі", так її звали, - до того часу, як зійде сонце, буде вже далеко від Савани.
  
  - Ти коли-небудь раніше плавав на човні? - Запитав Гейб Медвик.
  
  - Ні, - зізнався Хорхе. - Ти?
  
  "Маленька гребний човен, ловлю синегубку і сома", - сказав його друг. "Це не одне і те ж, чи не так? Навряд чи". Він сам відповів на своє питання.
  
  Солдати з восьми або десяти полків - не всі вони навіть з однієї дивізії - заглушили "Принцесу Діксі". Вони дивилися один на одного, як собаки, не зважуються побитися. Моряки в сірих комбінезонах проталкивались ліктями крізь тисняву з горіхами. Вони знали, куди йдуть і що роблять, що давало їм велику перевагу перед військами, які вони везли.
  
  Гул двигунів став глибше. Родрігес відчув, як палуба завибрировала під його черевиками. Вантажне судно відійшло від пірса і попрямувала вниз по річці Саванна до моря.
  
  Тільки поступово Хорхе усвідомив, що на палубі були зенітні знаряддя. На них стояло більше матросів. Деякі були в касках, пофарбованих у сірий колір. Інші залишилися з непокритою головою, як би кажучи, що шолом нічого не змінить в тому, що вони роблять. Солдат поряд з Хорхе закурив сигарету.
  
  "Убий це, ти, тупий придурок!" - зарепетував сержант Блэкледж. "Убий це, чуєш мене? Ти хочеш, щоб який-небудь чортів янкі помітив твою сірник або вуглинку? Господи Ісусе, та який же ти все-таки гребаной дурень?"
  
  "Добре, добре", - пробурмотів злочинець. На палубу повалив дим. Чобіт скорботно розчавив його.
  
  "Тепер, коли розвидниться, ви всі повинні бути напоготові, не з'являться чортові підводні човни янкі", - продовжував Блэкледж. "Один з цих ублюдків всаджує нам торпеду в кишки, до берега біса довго плисти, розумієш, що я маю на увазі?"
  
  "Боже, - пробурмотів Габріель Медвик, - він точно знає, як змусити хлопця відчувати себе в безпеці".
  
  Хорхе розсміявся. Це було настільки неправильно, що навіть кумедно. У будь-якому випадку, це було б забавно, якби його не було на борту цього плавучого гробу. Скільки людей було з ним? Він не був упевнений, але це повинно було бути близько кількох тисяч. Шкіпер підводного судна damnyankee, потопив "Діксі Прінсесс", ймовірно, отримав найбільшу і химерну медаль, яку тільки могли видати США.
  
  "Ти думаєш, це правда, що сталося з тим містом в Росії?" - запитав хтось неподалік від нього.
  
  "По-моєму, це дурниці", - відповів інший солдат. "Чортів кайзер просто розпускає мову. Само собою зрозуміло - місто страшенно великий, щоб його можна було знищити однією бомбою.
  
  "Ти чув про це?" Медвик запитав Хорхе.
  
  Він кивнув. - Я чую, Сем, але не знаю, чому вірити. Що ти думаєш?
  
  "Я сподіваюся, що, як і все інше, це нісенітниця собача", - сказав його приятель. "Якщо це не так"....Якщо це не так, у всіх нас проблем більше, ніж ми знаємо, що з ними робити. Якщо у німців є така бомба, якщо вона справжня, як скоро у янкі з'явиться така ж?"
  
  "ЎMadre de Dios!" Хорхе перехрестився. "Одна бомба, одне місто? Ви не змогли б дати відсіч чогось подібного, якщо тільки...Може бути, ми теж отримаємо ці бомби".
  
  "Може бути". Гейб, здавалося, вагався. "Якщо ми зловимо їх, нам краще зробити це дуже швидко, це все, що я можу сказати. Інакше буде надто пізно".
  
  Він не помилився, як би сильно Хорхе цього не хотілося. Падіння Савани означало, що Конфедеративні Штати були розділені навпіл. Люди говорили, що Річмонд теж упав і що Джейк Физерстон вибрався звідти на один стрибок раніше, ніж увійшли американські солдати. Деякі люди говорили, що він не вийшов, але це, схоже, було неправдою, тому що він все ще був на зв'язку.
  
  Що я можу з цим вдіяти? Хорхе задумався. Єдина відповідь, який прийшов йому в голову, був "Трохи". Він позіхнув; повинно бути, було десь незабаром після півночі. Він навіть не міг лягти і заснути: ніде було прилягти. Він трохи подрімав стоячи, як може тільки втомлений ветеран.
  
  Світанок тільки-тільки пофарбував східний горизонт - весь океан, простирався до краю світу, - в рожевий колір, коли він побачив попереду інший корабель. Ні, це був човен, набагато менше "Принцеси Діксі". На ньому була мигалка, яка подавала сигнали грузовозу азбукою Морзе. Нагорі, на містку, куди не допускалися солдати, матрос - можливо, офіцер - відповів у відповідь.
  
  - Що відбувається? - Запитав Гейб Медвик, позіхаючи.
  
  "Поняття не маю", - відповів Хорхе. "Ми просто повинні почекати і з'ясувати". Якщо це не підвело підсумок багатьом бойовим діям, то що ж це дало?
  
  "Принцеса Діксі" змінила курс і пішла за меншим судном до низменному узбережжю попереду. Її провідник петляв і петляв так, що для Хорхе це не мало сенсу. Та що б не робив гід, принцеса Діксі робила те ж саме.
  
  Потім хтось сказав: "Краще б нам не натикатися на жодну з цих чортових хв, ось і все, що я можу сказати. Це було б гірше, ніж потрапити під торпеду".
  
  В голові у Хорхе загорівся світло. Вони, мабуть, прямували до порту, замінованому для захисту від військових кораблів США. І маленька човен знала шлях через плавучі смертельні пастки. У всякому разі, Хорхе біса на це сподівався.
  
  "ЛАСКАВО ПРОСИМО В БОФОРТ", - свідчила вивіска. Хорхе здогадався б, що прізвище вимовляється як "Бофорт". Чого коштувала його здогад, він дізнався, коли чоловік з густими сивими бакенбардами крикнув: "Ласкаво просимо в Б'ю-форт, ви всі! Куди ви їдете звідси?"
  
  Хорхе не мав ні найменшого уявлення. Хтось- ймовірно, офіцер - запитав: "Де у вас залізнична станція?"
  
  "В милі від міста", - сказав старожил, вказуючи на захід. "Ми любимо тишу і спокій, правда. У будь-якому випадку, ходить не більше одного поїзда в день".
  
  "Господи Ісусе!" - вибухнув офіцер. "Це так само погано, як було до Війни за відділення!"
  
  "Ні, сер". Чоловік з сивими бакенбардами похитав головою. "У нас був ураган в 40-му і по-справжньому сильний в 93-му, і ми пережили обидва з них. І, крім того, у старі часи у нас було повно ніггерів. Втім, зараз тут майже не залишилося єнотів. За ним теж майже не сумую. Для решти з нас більше місця, клянуся Богом.
  
  Швидше за все, негри виконали більшу частину важкої роботи. Морякам довелося зістрибувати з "Принцеси Діксі" і хапатися за швартови, якими вона була прив'язана до пірсу. Сходні з глухим стуком опустилися на хиткий настил.
  
  "Высаживайтесь! Побудуйте в колону по чотири людини!" - крикнув офіцер. "Ми проследуем до залізничної станції і сядемо на транспорт до Вірджинії!"
  
  "Ну, у всякому разі, тепер ми знаємо, що робимо", - сказав Гейб Медвик.
  
  "Так". Хорхе кивнув. "Але один поїзд в день? Наскільки великою це буде поїзд? Як довго нам доведеться чекати?" Він подивився на небо, сонячне та блакитне. - Ми не так вже далеко від Савани, навіть зараз. Що, якщо літак клятих янкі побачить нас? Вони приходять і скидають бомби нам на голови, ось що."
  
  "Краще б цього не сталося, ось і все, що я можу сказати". Медвик щулився під час цієї думки, хоча день більше скидався на весняний, ніж на зимовий.
  
  Сходнями спускалися солдати. Будучи капралами, Хорхе і Гейб намагалися зібрати свої відділення разом, але їм не дуже пощастило. Солдати були надто замішані у відчайдушному абордажі в Савані. "Чорт з ним", - сказав сержант Блэкледж - він намагався зібрати ціле відділення і не домігся більшого успіху, ніж командири відділень. - Ми розберемося у всьому, коли доберемося туди, куди, чорт візьми, прямуємо.
  
  Вони пройшли через Бофорт. Хоча це було зовсім недалеко від Савани, війна, можливо, зовсім забула про нього. Тільки кілька маленьких, обшарпаних будиночків з вибитими вікнами і розкритими дверима говорили про чорношкірих, які жили тут незадовго до цього.
  
  Люди похилого віку і ті, хто був занадто сильно покалічений, щоб битися, - і кілька жінок теж - управляли рибальськими суднами і устричним човнами. Городи росли по всьому місту. Жінки, діти, старики і поранені теж доглядали за ними.
  
  На станції залізничний агент у неприхованому жахом дивився на довгу колонку з горіхами. "Що, в ім'я всього Святого, я повинен з вами робити?" він сказав.
  
  "Зв'яжися з telegraph. Відправляй потяги сюди, чорт візьми", - відповів офіцер. "Ми вибралися з Савани. Вони хочуть, щоб ми були у Вірджинії. Трахни мене, якщо ми збираємося йти пішки."
  
  "Що ж, я спробую", - з сумнівом сказав агент.
  
  "Вам краще". Офіцер - Хорхе побачив, що це полковник з трьома зірками з боків коміра - навіть не потрудився приховати загрозу.
  
  Агент натиснув кнопку телеграфу. Через кілька хвилин прийшла відповідь. "Вони будуть тут через два-три години", - доповів він.
  
  Хорхе готовий був посперечатися, що обіцяне час розтягнеться, і так воно і було. Потяги прибували тільки до середини дня. В кишенях і подсумках у нього було достатньо їжі, щоб не зголодніти до цього, але він задавався питанням, нагодує чи хто-небудь солдатів по дорозі на північ. Він також задавався питанням, наскільки важкими будуть бої. Він служив у Вірджинії, перш ніж перебратися в Теннессі. Куди б не ставало важко, мене посилали саме туди. Він був здивований, наскільки мало це його обурювало. Це було не так, як якщо б він був єдиним в одному човні.
  
  У поїзді завдяки двом нашивками йому дісталося місце, навіть якщо воно було жорстким і тісним. Враховуючи, скільки чоловіків стояли в проходах, він вважав, що йому пощастило. Як би йому було незручно, він недовго спав.
  
  Його очі знову розплющилися, коли поїзд проїжджав через містечко Сент-Метьюз. За винятком безлічі жінок, одягнених у удовині хламиди, це місце здавалося таким же недоторканим війною, як і Бофорт. Хорхе не звик до пейзажів, які не були розірвані на шматки. Місто з усіма його будівлями в цілості, без барикад, окопів і канав здавався неприродним.
  
  "Це так, чи не так?" Сказав Гейб Медвик, коли помітив це. "Як ніби це місце не настільки важливо, щоб його можна було підірвати".
  
  Хорхе дивився на це не зовсім так, що не робило Гейба неправим. Він повернувся, щоб запитати одного з солдатів у проході, що той думає, але виявив, що чоловік міцно спить стоячи, набагато глибше, ніж Хорхе на "Принцесі Діксі". Наскільки змученим ви повинні були бути, щоб так повністю втратити себе, знаходячись у вертикальному положенні?
  
  Після цього поїзд в'їхав в Північну Кароліну. Біля шляхів висів знак, що свідчив про це. Номерні знаки на автомобілях змінили колір з білого з синіми літерами і цифрами на помаранчевий з чорним. Крім цього, він не бачив ніякої різниці. Якщо у Конфедеративних Штатів і було безпечний притулок, то він котився через нього.
  
  Хто-то в передній частині машини дістав із шухляди консервні банки. Вони були несмачними, але все ж краще, ніж нічого. Напоями були пляшки "Доктора Хопера", теплі і шипучі. Хорхе сильно рыгнул.
  
  На кордоні з Вірджинією був ще один знак і номерні знаки автомобілів з жовтими літерами на темно-зеленому тлі. Крім того, незабаром це був поритий кратерами, зруйнований, розбомблене пейзаж, до якого Хорхе звик. Він кивнув сам собі. Він знав, що буде тут робити.
  
  Н. і Р. Армстронг Граймс і раніше йшли з ладу у ворожій країні. Невже люди в Юті ненавиділи американських солдатів ще більше, ніж люди тут, в Джорджії? Він би не здивувався. Але у місцевих жителів було зброю і страшніше, з допомогою якого вони давали зрозуміти, що їм не вистачає любові.
  
  Це означало, що табір Свободи - назва повинне було бути обране зі злим умислом заздалегідь - мав, можливо, самий великий периметр, який Армстронг коли-небудь бачив. Окопи, вогневі точки з колючим дротом, кулеметні гнізда і траншеї покривали поля на кілька миль навколо табору з усіх боків.
  
  "Гівно на тості", - сказав Кальмар, коли втомлений взвод Армстронга пробирався через лабіринт надвірних споруд. "Що тут всередині, гребаной монетний двір Сполучених Штатів?"
  
  "У них немає солдатів, погані хлопці йдуть і забирають монетний двір", - сказав Армстронг.
  
  "Ну, так, сержант, звичайно". Кальмар говорив спокійним, розсудливим тоном. "Але їх хвилюють гроші, і вони здебільшого не піклуються про нас".
  
  Армстронг хмикнув. Не те, щоб рядовий був неправий. Солдати отримували прочухана кожен день тижня, і двічі по неділях. Якщо інша сторона тебе не облапошит, це зроблять придурки в сіро-зелених мундирах, які залишилися в безпеці за лінією фронту. Єдиними людьми, котрим він довіряв в ці дні, були смердючі, брудні чоловіки в рваною уніформі, які говорили, що вони дійсно воювали. Вони знали, що до чого, на відміну від придурків, які проводили кампанії з друкарськими машинками і телефонами.
  
  Членів парламенту він теж не любив, ні крапельки. Один з пролісків - на ньому був білий шолом і линялі білі рукавички - вказав пальцем і сказав: "Станція дезинфекції і душові знаходяться он там. До речі, де ваш офіцер?"
  
  "У лікарні". Армстронг тицьнув великим пальцем собі в груди. "Тепер це моя одяг".
  
  Поліцейський пирхнув. По його поведінці, взвод під командуванням сержанта не міг бути чимось особливим. Хтось із задніх рядів взводу сказав: "Хлопець, виродки Физерстона відправили б його на Реєстрацію в Грейвс в дрібницях".
  
  "Хто це сказав, чорт забирай?" закричав поліцейський. "Я виб'ю з тебе все лайно, ким би ти не був".
  
  - Не хвилюйтеся, сержант. Я розберуся з ним", - пообіцяв Армстронг. Добре, підсніжник не був жовтим. Але він не розумів, що бойові частини не будуть битися чесно. Вони розорять його або вб'ють, а потім посміються над цим. Кращим планом було поспішна втеча.
  
  У часи Великої Вітчизняної війни, за словами батька Армстронга, дезінфекція означала запікання одягу і купання в гострий воді, повної неприємних хімікатів, жоден з яких надовго не знищував вошей. Аерозоль, яким капрал з нудьгуючим виглядом оббризкав солдатів, тепер був зовсім не таким. Але в нього була одна перевага перед старою процедурою: він дійсно працював.
  
  Не було нічого поганого в тому, щоб прийняти душ під обпікаючою водою. "Шкода, що у мене немає сталевої щітки, щоб змити весь бруд", - сказав Кальмар, пирхаючи, як кіт.
  
  "Так, ну, якщо б у тебе там не було чортової шкіри, тобі було б легше відмитися", - сказав Армстронг. Сквидфейс був одним з найбільш волохатих хлопців, яких він коли-небудь бачив - на спині у нього було більше волосся, ніж у багатьох хлопців на грудях. - Якщо конфедерати коли-небудь уб'ють тебе, вони вироблені з твоєї шкури килим.
  
  "Ах, твою мать", - сказав Кальмар. Тільки той, хто багато разів рятував бекон Армстронга, міг вийти сухим з води. Кальмар пройшов кваліфікацію. Те ж саме зробили і кілька інших хлопців із взводу.
  
  Після душу - їжа. Крім консервованих пайків, Армстронг з'їв багато смаженої курки в польових умовах - навколо повно курників, і для приготування їжі не було потрібно нічого, крім сковороди або, в крайньому випадку, гострої палички. Але це була правильно просмажена курка, а не наполовину сира і наполовину підгоріла. Картопляні оладки були хрусткими і досить жирні. Він не міг пригадати, коли востаннє бачив звичайну картоплю, яку не виймали з банки. Батат і солодкий картопля відмінно підходять для запікання, але вони просто не ріжуться, коли їх нарізають скибочками і кладуть в гарячу сало.
  
  І яблучний пиріг! А зверху ванільне морозиво! "Чорт візьми!" Побожно сказав Кальмар. "Здається, я тільки що скінчив в штани".
  
  "Я знаю, що ти маєш на увазі". Розміру укусу, який отримав Армстронг, позаздрив би і удав.
  
  "Я хочу покласти на свій пиріг скибочку сиру, а не морозиво", - сказав Герк. Заміна тепер була ветераном, які мають право на ветеранські претензії і на те, щоб над ним знущалися, як над ветераном, теж.
  
  "Герк хоче нарізати сир". Кальмар затиснув ніс.
  
  "Це ти скінчив в штанях", - парирував Херк. "Я хочу бабу".
  
  Сидять за довгим столом солдати урочисто кивали, і Армстронг серед них. У цьому таборі було все для того, щоб солдати добре проводили час, за винятком публічного будинку. Синьозубий подбав про те, щоб армія США офіційно не спонсорувала нічого подібного. Якщо ти хотів жінку, ти повинен був знайти свою власну, що могло призвести до твоєї смерті, якщо б ти вибрав не ту, і могло легко залишити тебе з хворобою, яка доставила б тобі великі неприємності, коли Армія дізналася б, що ти нею підхопив.
  
  У Кальмарчика було кілька пропозицій про те, як Херк міг би задовольнити себе, кожне більш тривожне, ніж попереднє. "Заткнися вже", - сказав Армстронг через деякий час. "Через тебе у мене пропадає апетит".
  
  "Тобі краще з'явитися вранці за викликом на лікарняний, сержант", - сказав Кальмар. "З тобою безумовно щось не в порядку".
  
  Чергу на "нічний фільм" була майже такою ж довгою, як у борделі. Армстронг зайняв місце як раз перед показом кінохроніки. "Ось перший фільм із зруйнованого Петрограда!" - важливо виголосив диктор.
  
  Армстронг бачив безліч зруйнованих міст. Він бачив Прово і Солт-Лейк-Сіті, і ви не могли зруйнувати місце гірше, ніж воно було зруйноване. Чи він думав, що це неможливо, поки камера не показала те, що залишилося від Петрограда. Російський місто було сровнен з землею до самого горизонту. Коли камера дісталася до чогось, що стирчало з руїн, вона перемістилася, щоб розглянути ближче.
  
  Це була величезна бронзова статуя людини на коні - або колись була. Тепер вона виглядала розплавленої, розплавленої зверху донизу. Армстронг спробував уявити, який жар міг створити таке.
  
  "Це була статуя Петра Великого, який заснував Петроград", - сказав диктор. "Тепер він демонструє міць наукових досягнень наших союзників".
  
  "До біса наших союзників", - сказав Кальмар. "Якщо ми самі біса швидко не здобудемо таку штуку, чортів Кайзер скине її на Філадельфію".
  
  Це здалося Армстронгу досить вдалою здогадкою. Він висловив власне припущення: "На що ви хочете посперечатися, що в Фезерстоне над одним з них теж працюють хлопці в білих халатах? Зі своїми грьобаними ракетами він міг би запустити одну з них у будь-яку точку США ".
  
  "Чорт". Кальмар озирнувся, ніби очікуючи, що одна з цих ракет впаде в будь-яку секунду. "Ти прав".
  
  Насправді Армстронг помилявся. Найпотужніші ракети Конфедерації досягали всього пари сотень миль. Це означало, що вони не могли зачепити велику частину США, тим більше, що райони, які фактично контролювали солдати ЦРУ, скорочувалися з кожним днем. Але з такою бомбою занепокоєння легко перевершило реальність.
  
  "За нашу сторону Атлантики ..." - сказав диктор кінохроніки. На екрані були показані обгорілі уламки розкішних будинків, які були побудовані задовго до Війни за відділення. На ньому були показані затонулі кораблі в розбомбленому районі гавані. На ньому були зображені брудні, неголені солдати Конфедерації, бредуть в полон.
  
  "Ми були там. Ми це бачили", - сказав Кальмар.
  
  "Краще повірити в це", - погодився Армстронг.
  
  "За нашу сторону Атлантики захоплення Савани розрізає Конфедеративні Штати навпіл", - гордо промовив диктор. "І це слідом за втратою Річмонда ..."
  
  Зоряно-смугастий прапор майорів над уламками Капітолію Конфедерації. Американські солдати ходили по изрытой лійками території Сірого будинку, проходячи повз покручені і перевернутих зенітних знарядь. Худі цивільні отримували їжу на американській польової кухні.
  
  "Як довго ворог може сподіватися продовжувати своє марне опір перед обличчям переважній потужності США?" - запитав диктор, наче солдати, ті, хто дивився кінохроніку, могли йому сказати.
  
  Відповідь, яку вони повинні були йому дати, був не дуже довгим. Армстронг бачив досить пропаганди, щоб зрозуміти це. Але на цей раз кінохроніка перехитрила саму себе. Страшна бомба, сравнявшая з землею Петроград, змусила вас двічі подумати. У всякому разі, вона змусила Армстронга двічі подумати. Якщо Конфедерати придумають щось з цього, чи більше одного, раніше, ніж це зроблять Сполучені Штати, вони, швидше за все, виграють війну, незважаючи на втрату своєї столиці і скорочення своєї країни вдвічі. Обрушьте що-небудь подібне на Філадельфію, Нью-Йорк і Бостон, і Сполученим Штатам дійсно було б про що турбуватися.
  
  Нанесіть удар по Бірмінгему, люто подумав Армстронг. Нанесіть удар по Новому Орлеану. Нанесіть удар по гребаному Чарльстону. Як і більшість мешканців США, він особливо зневажав місто, де вибухнула Війна за відокремлення.
  
  Після кінохроніки вийшов короткометражний фільм, в якому брати Енгельс були пов'язані з актором, якого явно призначали на роль Джейка Физерстона. "Я зменшу ваше населення!" він закричав, з-за чого Брати вплуталися в безглузду бійку, щоб подивитися, хто з них буде усунутий. Все це теж було пропагандою, але це було забавно. Армстронг і Кальмар посміхнулися один одному в темряві.
  
  І головною особливістю був трилер, в якому конфедерати полювали за секретом нового бомбового прицілу, а героїня заважала їм на кожному кроці. Вона була гарною, і в неї були довгі ноги, що могло б змусити Армстронга вболівати за неї, навіть якщо б вона віддавала честь "Старз енд Барс".
  
  Після повнометражного фільму він зміг прилягти на справжню ліжко. Останнім часом він робив це нечасто - о, декілька раз, коли зупинявся у будинку, який звільнили кілька грузинів, але не дуже часто. В оточенні страждають на хропіння солдатів він міг розслабитися і міцно виспатися. В полі бою він з таким же успіхом міг бути диким звіром. Найменший шурхіт змусив би його не просто прокинутися, але і з колотящимся серцем і з гвинтівкою або ножем у руці.
  
  Яєчня з беконом, ще трохи картопляних оладок і наполовину пристойний кави на наступний ранок теж були чудовими. Так само як і їв їх, не озираючись по сторонах, боячись незгодних, снайперів і власної тіні, якщо це застане його зненацька.
  
  "Знаєш, це дуже смачно. Я дійсно міг би до цього звикнути". Він був здивований тим, наскільки здивованим пролунав його голос.
  
  "Це так, чи не так?" Кальмар теж здавався здивованим. Був він на війні з самого початку? Армстронг не знав. Але він виразно пробув у цій справі досить довго, щоб стати ветеринаром.
  
  "Я думаю, це називається світом. Раніше у нас це було постійно". Армстронг не часто згадував про ті дні. Він пішов зі школи майже відразу в армію. Тоді він був хлопчиком. Якщо він не був чоловіком зараз, то навряд чи коли-небудь їм стане.
  
  "Не зовсім світ", - сказав Кальмар. "Ніякої кицьки поблизу. Ми пройшли через це, коли добралися сюди".
  
  "Ну, так, ми це зробили", - визнав Армстронг. "Гаразд, це не зовсім світ. Але це перевершує те лайно, в якому ми були раніше". Кальмар урочисто кивнув і відправив у рот ще один скибочку бекону.
  
  Вони дали Джорджу Эносу відпустку на берег після того, як він допоміг доставити "Вогняну землю" назад в Нью-Йорк. Вони дали йому відпустку, а потім забули про нього. Він сів на поїзд до Бостона, радісно возз'єднався з Конні і хлопчиками і відправився розважатися, поки Військово-морський флот не вирішить, що, чорт забирай, з ним робити далі.
  
  Служба на флоті зайняла так багато часу, що Джордж замислився, чи не варто йому пошукати вільне місце на рибальському судні, відходить від причалу . Він міг би дістати одного за хвилину; військово-морський флот забрав багато першокласних рибалок. Але у нього і так було багато грошей, з таким великим завдатком та бойовим платнею в кишені. І якби він був в декількох сотнях миль від берега, коли його покликали назад на дійсну службу, всі навколо були б ображені. Його це не мало б значення. Військово-морський флот, на жаль, буде.
  
  Одного недільного ранку він повертався з церкви, коли в його квартирі задзвонив телефон. Він виявив, що йому подобаються католицькі служби. Він звернувся в християнство заради Конні і ніколи не думав, що поставиться до цієї нісенітниці серйозно. Але химерні костюми, латинь і пахощі приїлися йому. Якщо ви збиралися сповідувати релігію, хіба у вас не повинна бути релігія, що спирається на традиції?
  
  "Тримаю парі, це моя мама", - сказала Конні, підходячи до телефону. "Вона сказала, що хоче запросити нас на вечерю".... Алло? Послідувала пауза занадто затягнулася. Як тільки вона заговорила знову, по її тону Джордж зрозуміла, що на іншому кінці дроту не її мати: "Так, він тут. Почекай.... Джордж! Це тебе".
  
  "Я йду", - сказав Джордж. Уражене особа Конні підказало йому, хто, швидше за все, дзвонив. Він відповів офіційно, що робив рідко: "Це Джордж Енос".
  
  - Привіт, Еноса. Це шеф Торвальдсон з військово-морської верфі. "Орегон" збирається вийти в море післязавтра, і на ньому є місце для 40-міліметрового заряджаючого. Ти підходиш на місце, і у тебе був тривалий відпустку. Явися на борт завтра до 08.00."
  
  - У "Орегоні". 0800. Добре, шеф. Джордж сказав те, що повинен був сказати. Стояла поруч з ним Конні розплакалася. Він обняв її, від чого стало тільки гірше.
  
  "Лінійний корабель"Енос". Ти з'являєшся в світі", - сказав головний виконавчий директор. "Ти міг би сховати свій старий эскортный міноносець в його складах".
  
  "Звичайно", - сказав Джордж і повісив трубку. Йому не дуже хотілося плавати на лінкорі. Як авіаносець, він привернув би ворожі літаки, як собака бліх. Але і з цим він нічого не міг вдіяти. Зітхнувши, він спробував посміхнутися дружині. "Ми знали, що так буде, дитинко. Війна наближається до кінця, так що, ймовірно, мене не буде дуже довго ".
  
  "Я зовсім не хочу, щоб ти їхав!" Вона люто вчепився в нього. "І в кінці війни все ще може піти не так. Подивися на свого батька".
  
  Він пошкодував, що розповів їй цю історію. Потім знизав плечима. Він би і сам до цього додумався. Він здригнувся, коли телефон задзвонив знову. Трубку взяла Конні. "Алло?...О, привіт, ма. Боже, шкода, що тебе не було на лінії кілька хвилин тому....Так, ми можемо прийти, але не можемо затримуватися. Джорджу тільки що подзвонили з військово-морського флоту...."Орегон". Завтра вранці... Поки що. Вона повісила трубку. "У тата є омари, так що вечеря в будь-якому випадку буде смачним".
  
  "Я не побачу їх на флоті", - погодився Джордж.
  
  Омари, топлене масло, кукурудза в качанах...Це був не зовсім традиційний для Нової Англії відвареної вечерю, що не означало, що він був неймовірно смачним. "Насолоджуйся, Джордж", - сказав батько Конні, підсуваючи до нього по столу кухоль наррагансеттского еля. "Морська юшка навіть не схожа на те, що готують на рибальському човні. Я це знаю."
  
  - Це правда, містер Макгилликадди, - сумно сказав Джордж. Він сьорбнув з пляшки холодного еля. Пиво було непоганим, але він пробував і краще. Він нічого не сказав з цього приводу. Наррагансетт зайшов далі, ніж він. "І як довго вони взагалі варять це пійло?"
  
  "Це існує приблизно стільки ж, скільки і я, а я народився в 1887 році", - відповів Макгилликадди. "Не можу сказати тобі точно, тому що тоді я не звертав особливої уваги на пиво, але, у всякому разі, це все".
  
  "Звучить заманливо", - сказав Джордж. Він народився в 1910 році, і Наррагансет був завсідником Бостона все своє довге життя. Він зробив ще один ковток з пляшки.
  
  Після всієї цієї їжі і "Гансетта" йому захотілося перевернутися на інший бік і заснути, коли вони з Конні і хлопчиками повернуться у свою квартиру. Але він хотів зробити і щось ще, і він зробив. Конні подумала б, що з ним щось не так, якщо б він цього не зробив. І одному Богу відомо, коли у нього з'явиться ще один шанс. "Треба, щоб це тривало довше", - сказав він, прикурюючи цигарку, щоб спробувати розтягнути післясмак.
  
  - Сподіваюся, що так. - Конні ткнула його в ребра. - Не хочу, щоб ти ганявся за чиппи, коли твій корабель зайде в який-небудь порт, крім Бостона.
  
  "Не я". Джордж збрехав без коливань. "У всякому разі, не дуже часто", - подумки поправив він себе.
  
  "Краще не треба". Дружина знову тицьнула його. "Дай мені одну з них". Йому було легше дотягнутись до нічного столика, ніж їй. Він простягнув їй пачку. Це були "Ніагара", американська марка, з присмаком соломи, він міг заприсягтися, кінського гною. Але це було краще, ніж нічого. Конні нахилилася до нього, щоб прикурити. Він погладив її по щоці. - Спасибі, - сказала вона, то за дим, то за ласку, він не зрозумів.
  
  Він також примудрявся рано вранці нашвидкуруч перекусити. Конні не стала миритися з цим, якщо б не день, коли він виїжджав. Він поцілував хлопчиків на прощання - вони мужньо боролися з нежиттю - і, зваливши на плече спортивну сумку, попрямував через річку Чарльз на Бостонську військово-морську верф.
  
  Перш ніж він увійшов, охоронці морської піхоти обшукали його і обшукали джинсову сумку. Не знайшовши нічого більш смертоносної, ніж безпечна бритва і складаний ніж, вони пропустили його. "Не можна бути надто обережним", - сказав один з кожевенника.
  
  "Минулого тижня в Провіденсі цей придурок з'явився у формі лейтенант-командер - він трахнув офіцера в провулку за баром. Він підірвав двох охоронців - бідолах, - але він не дістався до кораблів, і це головне.
  
  "Історія не потрапила в новини", - сказав Джордж.
  
  "Ні, я думаю, вони сіли на це", - відповів охоронець. "Але один з хлопців, що купили ділянку, був найкращим другом мого шурина з дитинства. Я сам трохи знав Apple. Він був хорошим хлопцем ".
  
  "Еппл?" Джордж чув багато прізвиськ, але це було для нього в новинку.
  
  "Наче дитину тримають за руку", - пояснив морський піхотинець. "Кругом одні сумні баби, скажу я вам. А тепер проходьте".
  
  Знайти "Орегон" було досить просто. Джордж пошукав очима найбільший чортів корабель, пришвартований у будь-якого з пірсів, і ось він там: гора сталі, нащетинилися гарматами всіх розмірів, аж до дюжини четырнадцатидюймовых знарядь її основного озброєння. Вона могла розбити все, що виявлялося в радіусі двадцяти миль від неї - але в наші дні авіаносців, скільки ворожих кораблів могли це зробити?
  
  Джордж знизав плечима; це не його турбота. Він піднявся по трапу і зупинився в кінці. Піймавши погляд вахтового офіцера, він запитав: "Дозвольте піднятися на борт, сер?"
  
  УД був лейтенантом. У Джорджа раніше були дві нашивки для шкіпера. "Згоден", - наголошувала ім'я. Він взяв ручку і планшет. "А ви...?"
  
  - Джордж Енос, сер.
  
  Офіцер викреслив його зі списку. "Значить, ви новенький", - сказав він, і Джордж кивнув. УД продовжив: "У чому полягала ваша попередня обов'язок? І ваше бойове положення?"
  
  "Я був на есмінці супроводу, сер - "Джозефусе Дэниэлсе". Моїм бойовим постом було сповнений пристрій на 40-міліметрової установці. Коли вони наказали мені чергувати тут, вони сказали, що саме туди ви мене і направите. "Він знав, що сильні світу цього будуть робити все, що їм, чорт візьми, заманеться, але він втрутився. "Я можу зробити практично все, що завгодно, якщо буде потрібно. До війни я був рибалкою і повернувся в США призовий команді вантажного судна, яке ми захопили в Південній Атлантиці ".
  
  "Угу. Ти розумієш, що ми можемо це перевірити?"
  
  "Так, сер. У будь-якому випадку, все це в моїй куртці". Джордж говорив не про одяг, а про документи, які будь-моряк носив з собою.
  
  - Угу, - знову сказав УД. Потім він повернувся і покликав: "Кэсвелл!"
  
  "Так, сер?" Позаду нього матеріалізувався старшина.
  
  "Ось Еноса. Постав його на 40-міліметрову установку номер три - він заряджає. Покажи йому, куди він повинен піти для загального користування і де він може повісити свій гамак ".
  
  "Є, сер. Давай, Енос". У Касвелла було худе, розумне обличчя і холодні сірі очі. Джордж не думав, що виводити його з себе - хороша ідея. Ви б заплатили за це, і продовжували б платити, може бути, роками.
  
  Він не хотів, щоб старший рейтинг злився на нього яким-небудь чином. "Покажіть мені, куди йти і що робити, і я піду туди і зроблю це", - сказав він. Він сподівався на ліжко, враховуючи розміри бойової машини, але цілком міг обійтися гамаком. Не те щоб у нього не було такого раніше ... І до того ж на "Орегоні" буде набагато більший екіпаж, ніж на "Джозефусе Дэниэлсе".
  
  Касвелл першим відвів його на бойове місце. Те, що у нього все ще була сумка, перекинута через плече, здавалося, нічого не значило для старшини. Зрештою, Касвелл сам нічого не ніс. Джордж відразу побачив, що 40-міліметрові кріплення на палубі "Орегона" були встановлені задовго до того, як корабель був побудований. В цьому не було нічого дивного; у ці дні кожен військовий корабель завантажував стільки зенітних ракет, скільки міг, не перекидаючись. Кріплення номер три знаходилося по лівому борту, далеко попереду.
  
  Джордж окинув поглядом значну громаду двох потрійних четырнадцатидюймовых турелей неподалік. "На що це схоже, коли вони стріляють?" - запитав він.
  
  "Голосно", - сказав Кэсвелл і більше нічого не сказав. "Ні фіга собі", - подумав Джордж. Цей вибух, ймовірно, вибив би пломби з твоїх зубів і, можливо, волосся з голови твоєї. Він не хотів думати про те, що під час похмілля спрацює крупнокаліберне зброю. Якщо це не вб'є тебе, ти б хотів, щоб це сталося.
  
  Він оглянув палубу. Так, там було багато зенітних знарядь: 40-міліметрові, а також кулемети 50-го і 30-го калібрів. І пятидюймовые знаряддя додаткового озброєння теж могли стріляти зенітними снарядами. "Якщо хтось до нас чіпляється, ми можемо зробити його дуже нещасним", - зауважив він.
  
  "Нам краще", - відповів старшина. "Облажаемся один раз, і нам кришка". Це була чиста правда. Добре розміщена бомба могла навіть потопити цю плавучу бойову фортеця. Кэсвелл закурив сигарету. Він не запропонував Джорджу сигарету, але сказав: "Підемо. Я проводжу тебе вниз".
  
  На "Орегоні" були ліжка. Але там також було багато гамаків. Оскільки Джордж був тут новачком, його придбання не було історією про те, що людина кусає собаку. Матроси по обидві сторони від нього здавалися досить хорошими хлопцями - біса дружелюбніше, ніж Кэсвелл, це вже точно.
  
  "Розкажи мені прямо, скінні", - сказав Джордж одному з них, широкоплечого чоловіка, який жив у сільській місцевості. "Це божевільний будинок або притулок?"
  
  "Вона - будинок ... по більшій частині". Різкий среднезападный акцент Кантрі говорив про те, що він виріс не біля моря.
  
  - В основному? Коли щось йде не так?
  
  Інший моряк підморгнув йому. "Ти дізнаєшся", - сказав він, і це було все, що Джордж зміг від нього добитися.
  
  Молодший лейтенант-полковник Джеррі Довер оглянув останнє місце, де зупинився його склад припасів. Він подивився на Піта, який зробив дуже багато відступів разом з ним. "Від Эдвардсвилля до Альбервилля", - сказав Довер. "Думаєш, це буде гарною назвою для моїх мемуарів, коли я їх напишу?"
  
  "Для чого?" Сержант-квартирмейстер кинув на нього нерозуміючий погляд. "Не схоже, що в цьому Альбервіллі добре сидіти на корточках".
  
  "Це більше, ніж Эдвардсвилл", - сказав Довер. Піт не міг сперечатися. У Эдвардсвилле жило всього пара сотень людей. В Альбервіллі, до північно-заходу від іншого міста - іншими словами, по дорозі в Хантсвілл, - проживало три, може бути, навіть чотири тисячі осіб. Він міг похвалитися хлопкоочистительным заводом, бавовняної фабрикою, заводом з виробництва бавовняної олії та кукурудзяного борошна. Місцева середня школа хвалилася тим, як вона готує майбутніх фермерів.
  
  Хоча Піт не став сперечатися, він, схоже, теж не був особливо вражений. - Чортівня теж більше собачого лайна, але лайно все одно залишається лайном, як на мене. - Він витягнув пачку "Рейлі". Після втрати Кентуккі і Теннессі, коли Північна Кароліна була відрізана від Алабами, навіть хорошого тютюну стало не вистачати. Побачивши тужливий вираз обличчя Довера, він дав своєму начальнику закурити. Затягнувшись, він додав: "І Конфедеративні Штати прямо зараз по вуха в лайні, і це чиста правда".
  
  "Ти думаєш, я поплещу тебе по дупі і скажу:"ні, Ні, все в порядку", ти не в своєму розумі", - відповів Довер. "Вони вже розносять Бірмінгем в пух і прах. Якщо ми втратимо і Хантсвілл...
  
  - Нам кришка, - закінчив за нього Піт. - Без "рокетс" ми нічого не зможемо зробити проти "клятих янкі".
  
  "Так". Джеррі Довер курив швидкими, схвильованими затяжками. "Якщо Бірмінгем і Хантсвілл підуть, що залишиться? Новий Орлеан, Літл-Рок і Техас. Сам Бог не зміг би перемогти США з Новим Орлеаном, Літл-Роком і Техасом, і я впевнений, що Він не був би настільки дурний, щоб спробувати. Чого я не можу сказати про Джейка Физерстоне. "
  
  Піт нервово озирнувся. "Боже, сер, обережніше з виразами. Ви бачили, скільки солдатів вони повісили на деревах з пораженческими пов'язками на шиї?"
  
  "Вони не повісять мене - і тебе теж", - сказав Довер. "Ми все ще робимо свою роботу і робимо її біса добре. Це чертовски багато більше, ніж може сказати більшість людей, включаючи Президента. Ніхто з нас не втрачав Річмонд ".
  
  "Він говорить, що ми повернемо його", - сказав Піт.
  
  "Свобода!" Відповів Довер - без сумніву, це було саме уїдливе партійне привітання в історії CSA. Одним політично безпечним словом він назвав ідіотами всіх, хто коли-небудь вірив чого-небудь, сказаного Джейком Физерстоном. Він і сам вірив у деякі з цих речей - не всі, але деякі, так що знав, що він теж ідіот.
  
  Піт схилив голову набік, як собака, що бере слід. "Стрілянина попереду посилюється".
  
  Джеррі Довер теж прислухався. "Чорт. Ти прав. Янкі розгортають більше артилерії, ніж використовували якийсь час назад. Якщо це не означає, що готується ще одне наступ ..."
  
  "Не можу дозволити собі більшого", - сказав Піт.
  
  "Більше немає", - поправив Довер. "Якщо вони почнуть обстрілювати Хантсвілл і бомбити його, як він буде продовжувати робити те, що повинен робити?"
  
  Перш ніж Піт встиг відповісти, задзвонив польовий телефон Довера. Сержант відсалютував і вислизнув з намету Довера. "На зв'язку склад постачання в Альбервіллі", - сказав Довер, піднімаючи слухавку. Він послухав, потім відповів: "У мене мало 105 снарядів, але я пришлю вам все, що у мене є". Він крикнув Піту, щоб той повернувся. Чи зможе Сисеро Сойєр дістати йому ще артилерійських снарядів після того, як він відправить сюди те, що у нього було? Він повинен був на це сподіватися.
  
  "Я змушу їх рухатися", - пообіцяв Піт, коли Довер сказав йому, що йому потрібно. "Хоча у нас їх не так багато, як хотілося б".
  
  "Так, я знаю. Я сказав те ж саме", - відповів Довер. "Хоча все краще, ніж нічого".
  
  Чи було хоч що-небудь краще, ніж нічого? Довер не знав. Йому знову довелося сподіватися. Телефон задзвонив знову, потім ще раз. Голоси солдатів, що знаходилися далі, лунали все більш відчайдушно. "Тут все розвалюється на частини!" - крикнув один з них.
  
  "Ми не можемо втриматися!" - крикнув інший.
  
  "Я пришлю все, що зможу", - сказав Довер і подзвонив у Хантсвілл. "Все, що у вас є", - сказав він Сойєру. "Вони тут приймають це близько до серця".
  
  "Я зроблю все, що зможу", - відповів Сисеро Сойєр голосом, дуже схожим на голос самого Довера. "Ми теж отримуємо матеріали не так швидко, як хотілося б".
  
  "Відмінно". Довер мав на увазі що завгодно, тільки не те, що сказав. "Як ми можемо вести війну, якщо у нас немає чим боротися?"
  
  "Гарне питання", - сказав Сойєр. "Якщо у вас немає хороших інших питань, заняття закінчено". Він повісив трубку.
  
  Лаючись, Джеррі Довер теж. Закінчивши лаятися, він перевірив, скільки у нього обойм до автоматичної гвинтівки. У нього було недобре передчуття, що вона йому скоро знадобиться.
  
  В наступний раз, коли він побачив Піта, він зауважив, що у сержанта в руках пістолет-кулемет. Погляд Піта теж впав на його зброю. Жоден з них нічого не сказав. Якщо б ви не говорили про те, що вас турбувало, можливо, це пішло б і залишив вас у спокої.
  
  А може бути, і немає.
  
  Як він навчився робити на минулій війні, Довер відстежував перебіг битви вухами. Йому не подобалося те, що він чув. Янкі, здавалося, просувалися вперед, прямо до його звалищі. І вони, здавалося, обминали його з обох сторін.
  
  До нього підійшов капрал. "Сер, хіба нам не слід готуватися до від'їзду звідси?"
  
  "Так, я думаю, може бути, нам варто". Йому довелося перемістити або кинути безліч смітників у виснажуючому відступі Конфедерації. Він задавався питанням, навіщо він возиться з цією.
  
  Штабний вагон - "Бірмінгемський горіх", під зав'язку набитий офіцерами і рядовими, - з гуркотом підкотив до складу постачання. "Забирайтеся до дідька, поки ще можете!" - крикнув хтось зсередини. "Кляті янкі прямо у нас під носом!" Автомобіль рвонув з місця. Навантаження, яку він ніс, була занадто велика для його ресор.
  
  Можливо, вантаж, який ніс Довер, був занадто великий для нього. Але він почав вигукувати накази, які так часто використовував раніше: "Встановіть часові заряди боєприпаси! Починайте підривати припаси! Давай, чорт візьми! Нам треба вибиратися звідси, подивитися, де ще ми можемо закріпитися."
  
  Снаряди почали падати зовсім поруч. Потім кулеметні кулі заклацали і засвистіли над його головою - не прицільний вогонь, поки немає, але вони означали, що американські солдати біса близько. Незабаром "янкіз" побачили б, у що вони ціляться, і це було б недобре. І снаряди летіли з трьох сторін, а не тільки спереду.
  
  - Чорт, - пробурмотів Довер. На цей раз він дійсно чекав занадто довго. Він підвищив голос до крику: "Забирайтеся, хлопці! Рятуйтеся самі!"
  
  Він тільки що сів у вантажівку, набитий польовими телефонами нової моделі, більш легкими і досконалими у всіх відносинах, ніж ті, що служили солдатам всю війну. Вони усе ще лежали в своїх ящиках; у нього ще не було можливості відправити жодного з них уперед. Він розстрілював їх короткою чергою за раз. Якщо його власна сторона не могла ними скористатися, будь він проклятий, якщо дозволив би виродків у сіро-зеленій формі роздобути їх.
  
  "Давайте, сер! Давайте забиратися звідси!" Піт сів за кермо іншого військового "Бірмінгема". Іронія назви автомобіля вперше вразила мене тут, занадто близько до місто, де він був зроблений. Довер застрибнув всередину. Піт попрямував на північний захід, у бік Хантсвилля.
  
  Вони проїхали, напевно, чверть милі за однією з найжахливіших доріг, з якими коли-небудь стикалися нирки Довера, коли збоку пролунала кулеметна черга, змусила сержанта-квартирмейстера хмыкнуть. Піт різко впав, йому знесло половину голови. Бірмінгем почав кульгати, як ніби у нього спустило дах - пізніше Довер дізнався, що у нього їх було дві. Ніким не керований автомобіль з'їхав з вибоїстого асфальту і врізався в сосну. На щастя, він їхав не дуже швидко. Довер був у синцях і приголомшений, але не постраждав. Він вистрибнув з машини.
  
  "Стій на місці, ублюдок!" - крикнув хтось з американським акцентом. "Кинь цей шматок, або ти труп!"
  
  Довер завмер. Він дико озирнувся в пошуках місця, куди б утекти, де б сховатися. Якщо б він поворухнувся, що крадеться янкі міг би убити його, перш ніж він зробить більше пари кроків. Повільно і обережно він поклав автоматичний "Тредегар" на землю. - У мене на поясі пістолет, - крикнув він. - Я збираюся витягнути його і покласти поруч з гвинтівкою.
  
  "Не прикидайся милим, придурок". Це був інший солдат США, з глибоким басом. Джеррі Довер не міг його бачити. - У нас достатньо вогневої мощі, щоб розпиляти тебе навпіл, як гребаной дошку.
  
  "Останньою людиною, який вважав мене милим, була моя мати", - сказав Довер, чим викликав хрипкий сміх невидимих ворожих солдатів. Тримаючи пістолет 45-го калібру між великим і вказівним пальцями, він поклав його поруч з гвинтівкою. Потім, не чекаючи прохання, підняв руки над головою. - Ти мене дістав.
  
  З кущів обережно вийшли не двоє, а четверо американських солдатів. У двох на шоломах були листки і гілки, утримувані смужками внутрішньої трубки. У двох були звичайні "Спрінгфілд", у одного - важкий, незграбний американський пістолет-кулемет, а в іншого - трофейна автоматична гвинтівка C. S. Усім їм потрібно було поголитися. Від них пахло застарілим потім, шкірою, тютюном і брудом - іншими словами, як від солдатів.
  
  "Сучий син", - сказав один з них, коли вони наблизилися. "У нас є полковник легкої атлетики". Дві зірки по обидві сторони коміра Довера були зроблені так, щоб їх не було видно здалеку. Навіщо дозволяти снайперам вибирати офіцерів простим способом?
  
  "Расходуй патрони", - сказав хлопець із зброєю Конфедерації. Не кажучи ні слова, Довер віддав йому обойми, які у нього залишилися після того, як він розстріляв польові телефони. Викрадачі забрали у нього годинник, гаманець і сигарети. Він продовжував вести себе тихо. Вони не повинні були цього робити, але таке траплялося постійно. І їм не потрібно було брати його в полон. Він міг бути мертвим, якщо б хто-небудь з них вирішив натиснути на курок.
  
  "Я думаю, нам слід відправити його назад", - сказав той, у кого був низький голос. Він був капралом і одним з пари з листям, кивающими над його головою. "Такий офіцер, як цей, хлопці з Розвідки можуть вичавити з нього щось путнє".
  
  - Може бути. Янкі з автоматом прицілився Доверу в обличчя. - Хто ти, друже? Чим займаєшся? Давай. Співай.
  
  "Мене звуть Джеррі Довер. Я підполковник". Довер продиктував номер своєї зарплати. "Я керував складом постачання там, в Альбервіллі". Згідно Женевської конвенції, він не повинен був цього казати. Інстинкт самозбереження доводив, що це була б гарна ідея.
  
  - Квартирмейстер, так? Не дивно, що в тебе гарна сигарета, - сказав той, що з низьким голосом. Він обернувся до хлопця з автоматичною гвинтівкою. - Відведи його назад в штаб батальйону, Руді. Не підключайте його, поки він не спробує втекти.
  
  "Попався", - сказав Руді. Він махнув трофейною зброєю. "Ворушись, папаша. Ти біжиш, це твій останній ідіотський трюк".
  
  "Я нікуди не піду, крім того місця, куди ти мене відвезеш", - сказав Довер. Він був радий, що його не застрелили на місці, що він навіть не образився на Татуся. Він був досить старий, щоб бути батьком "проклятої янкі". "Не могли б ви, будь ласка, поховати мого сержанта там?" він попросив своїх викрадачів, вказуючи на Бірмінгем. "Він був хорошою людиною".
  
  "Ми зберемо ще кілька таких, як ви, чокнуті виродки, вони самі про це подбають", - сказав капрал. Янкі не збиралися самі шукати ворога.
  
  "Ворушися", - сказав Руді. Все ще тримаючи руки високо, Джеррі Довер поплентався в полон.
  
  Честер Мартін пригадав, що під час останньої війни конфедерати бачили напис на стіні в північній Вірджинії. По мірі того, як йшло літо 1917 року, бойовий дух поступово залишав людей в баттернате. Вони не встануть і не будуть битися до тих пір, поки не перестануть битися, як раніше. Вони покидатимуть свої гвинтівки, піднімуть руки і будуть сподіватися, що їх американські противники не вб'ють їх.
  
  Те ж саме відбувалося зараз в Джорджії. Навіть деякі із захисників Партії свободи зрозуміли: Конфедеративні Штати і на цей раз не переможуть. Деяким людям в камуфляжних халатах з коричневими плямами було нелегко здатися. Але з іншого боку, будь-кому, хто намагався здатися лейтенанту Лавочкину, доводилося нелегко.
  
  Честер захоплювався мужністю командира взводу. Крім цього,...якби все на стороні США були такими, як Борис Лавочкін, війна, ймовірно, не була б такою важкою. Але Честер не думав, що хоче жити в країні, яка справила на світло безліч таких чоловіків. Жити з одним із них було досить важко.
  
  Дістатися до Савани, здавалося, було головною метою стратегії генерала Моррелла. Як тільки порт впав, як тільки серповидний зріз розрізав Конфедерацію навпіл, на деякий час все прийшло в замішання. Можновладцям потрібно якийсь час, щоб зрозуміти, що робити далі. Після того, як ти ліг у ліжко з дівчиною своєї мрії, що ти сказав, коли прокинувся поруч з нею вранці?
  
  Взвод Мартіна разом з іншою частиною полку і ще парою чоловік переправився через річку Савана і попрямував в Південну Кароліну. Болота на тому боці річки, здавалося, нічим не відрізнялися від боліт в Джорджії. Люди там говорили з тієї ж солодкавої протяжністю. Вони ненавиділи клятих янкі так само сильно, як і грузини, навіть якщо їм не вдалося зібрати більше кількох солдатів, щоб спробувати не допустити загарбників у зелено-сірому до їх штату.
  
  "Південна Кароліна відокремилася першої, хлопці", - сказав капітан Роудс компанії. "Цей чортовий штат запустив CSA. З тих пір пройшло дуже багато часу, але ми нарешті можемо відплатити цим ублюдками ".
  
  На думку Мартіна, занадто багато води витекло, щоб турбуватися про те, яка крапля впаде першою. Яка тепер різниця? Він однаково зневажав все Конфедеративні штати. Чому б і ні? Чоловіки з усіх без винятку цих країн в рівній мірі прагнули прикінчити його.
  
  Що дійсно викликало у нього мурашки, так це порожні села, через які проїжджав його загін. Він бачив подібне в Джорджії. Колись давно- скажімо, лише пару років тому - в них жили негри-издольщики. Майже всі ці люди пішли. Він поставив би долар на пончики, що вони майже всі мертві. Незабаром їх кволі халупи розваляться, і тоді хто згадає, що вони коли-небудь тут жили?
  
  Місцеві білі цього не хотіли. Лейтенант Лавочкін привіз мера маленького містечка під назвою Хардивилл в безіменну село в парі миль звідси. Мер не хотів приходити; приставлена до його потилиці гвинтівка виявилася напрочуд переконливим.
  
  "Що сталося з цими людьми?" Запитав Лавочкін.
  
  "Ну, я точно не знаю". Мером був хлопець з сивими вусами по імені Даріус Дуглас. Він накульгував, що, мабуть, означало, що десь у шухляді столу у нього було приховано Пурпурове серце.
  
  "Що значить "не знаєте"? Лавочкін різко обірвав його. "Ви вважаєте, вони всі вирішили відправитися у відпустку в один і той же час?"
  
  У Дугласа була прекрасна, світла шкіра. Коли він червонів, рум'янець був добре помітний. "Ну, я думаю, що ні", - визнав він. "Але багато з них деякий час тому роз'їхалися по містах і тому подібному. Чим модніше ставала сільськогосподарська техніка, тим менше ніггерів нам було потрібно ".
  
  "Тоді чому ми не бачили їх в Савані?" Голос лейтенанта був шовковистим від загрози. "Чому ми їх ніде не бачимо?" Скільки у вас ніггерів в Хардивилле, чорт би вас побрал?
  
  "Не думаю, що у нас їх немає, але у нас їх ніколи і не було", - відповів Даріус Дуглас. "Хардивилл, це місто білих. Ніггери приходили сюди працювати, але вони там не жили. Вони жили в таких місцях, як це тут ".
  
  "Ти знаєш, хто ти? Ти брехливий мішок лайна, от що", - пробурчав лейтенант Лавочкін. "Якщо б ти вийшов і сказав: "Так, ми вбили їх, і я ні крапельки не сумую за ним", принаймні, ти був би чесний. Таким чином...Господи, ви знаєте, що ви, придурки, накоїли, але це змушує вас нервувати настільки, що ви не хочете зізнаватися в цьому, особливо коли розмовляєте з такими людьми, як я.
  
  "Я завжди знав, що "Кляті янкі" люблять ніггерів", - сказав мер Хардивилля. "Ніхто інший не став би піднімати такий галас через купки чортових єнотів".
  
  "Так? Так хто ж буде піднімати із-за вас шум?" Запитав Лавочкін. Перш ніж мер Дуглас встиг відповісти, американський офіцер вистрілив йому в обличчя. Дуглас звалився, як мішок з квасолею, посеред брудного, порослої вулиці.
  
  "Господи!" Честер вигукнув Мартін. "Якого чорта ви пішли і зробили це ... сер?"
  
  Командир взводу подивився на нього - насправді дивився крізь нього. - Ти збираєшся сказати мені, що він цього не заслужив?
  
  "Господи", - знову сказав Мартін. "Я не знаю. Я не думаю, що він сам убив когось із цих єнотів". Покійний містер Дуглас все ще злегка подергивался і все ще стікав кров'ю. Залізний запах крові змішувався з отвратительностью кишечника, який тільки що вийшов.
  
  "Ні, він їх не вбивав. Він просто помахав їм на прощання, коли вони вирушали в табори", - сказав Лавочкін. "Всі ці хуесосы з Конфедерації зробили те ж саме, чорт візьми. Наскільки я розумію, вони всі заслуговують кулі в голову.
  
  На думку Мартіна, це не мало ніякого відношення ні до чого. "Ми розберемося з цим після закінчення війни, сер. Якщо ви почнете стріляти в мирних мешканців просто так, на наші голови обрушаться репресії, а нам таке лайно потрібно так само, як кореневий канал ".
  
  Лавочкін хмикнув. "Я не боюся цих придурків. Вони збиті".
  
  "Скільки запасних нам потрібно прямо зараз?" Запитав Честер. Лейтенант знову хмикнув. "Вони ще не всі звільнилися, так що давайте не будемо їх звільняти. Що ти на це скажеш?"
  
  Він міг сказати, що хотів сказати лейтенант Лавочкін. Лавочкину хотілося назвати його жовтим, але, чорт візьми, він не міг. Насупившись, лейтенант сказав: "Якщо я не буду хорошим хлопчиком, мене не підвищать, вірно? Ти думаєш, мені на це наплювати?"
  
  Честер знизав плечима. Він сподівався, що Лавочкін зрозумів. Це було єдине, чим він міг вплинути на холоднокровного молодого офіцера. Лейтенанту Лавочкину дуже подобалося вбивати, і Честер не знав, що він міг з цим вдіяти. Так, ти вбивав на війні - ось у чому вся справа. Але хлопці, яким це подобалося, створювали більше проблем, ніж вирішували. Мартін задумався, чи потрібно командиру взводу потрапляти в неприємний інцидент.
  
  Він не дозволив цього відбитися на своєму обличчі. Якщо б це було так, він був упевнений, що лейтенант Лавочкін пристрелив би його з таким же відсутністю каяття, як пристрелив Даріуса Дугласа. "Якщо мені доведеться його прибрати, я не можу зганьбитися, тому що у мене буде тільки один шанс", - з нещасним виглядом подумав Мартін.
  
  "Давайте повернемося в Хардивилл", - сказав Лавочкін, що було чим завгодно, тільки не відступом.
  
  "Що ти скажеш, коли люди запитають, що сталося з мером?" Честер задумався.
  
  "Застрелений при опорі владі США". Голос лейтенанта залишався твердим. В його голосі не було ні краплі вини. Честер задумався, чи знає він, як відчувати себе винуватим. Перший сержант не став би ставити на це. Що стосується Лавочкіна, все, що він робив, було правильним, тому що він це робив. Чим це відрізняло його від Джейка Физерстона, за винятком того, що у Физерстона було більше можливостей для розгулу, ніж у піхотного лейтенанта?
  
  "Вперед, хлопці", - крикнув Честер солдатам взводу. "Ви чули лейтенанта - ми повертаємося в Хардивилл. Коли ми доберемося туди, дивіться в обидва, на випадок неприємностей. На випадок, якщо місцеві зійдуть з розуму з-за того, що ми отримали від мера. Він цього не сказав, але висловив надію, що люди самі у всьому розберуться.
  
  Більшість з них, здавалося, були здатні на це. Вони тупотіли назад до маленького містечка, наче йшли на битву. Вони рухалися невеликими групами, обережно поглядаючи вперед і по боках.
  
  Хардивилл представляв собою квартал магазинів, заправної станції, салуна і кількох житлових будинків. До війни в ньому могло проживати двісті чи триста чоловік. Коли чоловіки призовного віку пішли, їх стало менше. Коли дружина мера побачила, що американські солдати повертаються без нього, вона вискнула: "Де Даріус?"
  
  "Мертвий", - рішуче сказав Лавочкін. "Він опирався нашої влади, і ..." Що б він не сказав після цього, крик місіс Дуглас заглушив це. Вона підняла шум з-за покійного мера.
  
  З одного з будинків пролунав постріл. Американський солдат впав, схопившись за ногу. "Чорт!" - закричав він. Честер не думав, що патрон був чимось більшим, ніж 22-й калібр, але це не означало, що він був схожий на поцілунок.
  
  Троє солдатів з автоматичними гвинтівками розрядили магазини у фасад будинку. Полетіли скла і тріски. Жінка і дванадцятирічний хлопчик, похитуючись, вибралися назовні. В обох текла кров. Хлопчик все ще стискав пістолет 22-го калібру. Він спробував підняти його і знову вистрілити в американських солдатів, але замість цього впав, і під ним розтеклася калюжа крові.
  
  "Твою мать", - сказав один з чоловіків у сіро-зеленій формі. Він був радий пострілу у дитини не більше, ніж хто-небудь інший. Так, хлопець вистрілив першим. Так, він був ворогом. Від цього було не набагато краще.
  
  Якби на цьому все закінчилося, було б погано. Але цього не сталося. Стало ще гірше. Хтось стріляв з іншого будинку. "Фізз Фезерстон" вилетів з нізвідки і розірвався біля ніг американського солдата. Він кричав, як проклятий, коли його охопило полум'я. І один із старих в Хардивилле розсміявся.
  
  "Знищіть їх!" Лейтенант Лавочкін закричав. "Знищте їх всіх!"
  
  Першим пострілом Честер збив з ніг старого, який думав, що дивитися, як горять "Янкі", забавно. Його другий постріл потрапив літній жінці поруч зі старим прямо в середину грудей. Вона впала на землю, перш ніж встигла скрикнути. Звичайно, куля Честера була не єдиною, яка потрапила в неї - навіть близько не потрапила. Всі солдати у взводі пустили в хід все, що у них було.
  
  Вони почали кидати гранати в найближчі до них будинку. У пари чоловіків на гвинтівках були гранатомети. Вони кидали гранати по всьому Хардивиллу, майже навмання. "Це впаде комусь на голову!" - прокричав один з них, натискаючи на спусковий гачок і посилаючи кулі ... куди-небудь.
  
  Чоловіки, жінки і діти на вулиці падали як підкошені. Їх передсмертні крики і стрілянина, і безладні розриви гранат по всьому маленькому містечку - залучили ще більше людей, щоб подивитися, що відбувається. Американські солдати застрелили і їх теж.
  
  Це було божевілля, розпечене божевілля. Честер Мартін відчував це, стріляючи і перезаряджаючи, стріляючи і перезаряджаючи, і випускаючи обойму за обоймою. Він не знав, скількох спільників вбив. Йому теж було все одно. Разом зі своїми приятелями він пройшов через місто. До того часу, як вони закінчили, від міста майже нічого не залишилося - він горів у них за спиною. І майже всі, хто жив у Хардивилле, були мертві.
  
  Честер стояв, хитаючи головою, як людина, у якого раптово спала температура. "Вау", - сказав він, озираючись на розруху. "Що ми тільки що зробили?"
  
  "Залагодили їх неприємності", - відповів лейтенант Лавочкін. "Я не думаю, що дуже багато з цього треба включати у звіт про наслідки, не так?"
  
  "Господи, ні!" Честер подумав про деякі речі, які він тільки що зробив. Він пошкодував, що зробив це. Він теж пошкодував, що зробив це. Те ж саме, без сумніву, зробив Хардивилл. Що ж, для нього було надто пізно, і для маленького містечка теж. У нього була вся залишилася життя, щоб спробувати забути. Хардивилл ... більше цього не робив.
  
  В ефірі знову була представниця федерації Конні. Для більшості людей в США музика, яку грала пропагандистська телекомпанія, була гарячою, на передньому краї чи за його межами. Підполковник Джонатан Мосс - він все ще не звик до срібним дубовим листям на своїх погонах - почув більш дивні, дикі ритми, коли партизани "Спартака" взяли в руки гітару і скрипку.
  
  І ось він тут, на великій авіабазі неподалік від Дейтона, штат Огайо, недалеко від того місця, де конфедерати перейшли кордон не більше трьох років тому. Тоді бази ще не існувало. Тепер, якщо тільки у кайзерівських льотчиків не було чогось більш модного, це був найбільший навчальний центр у світі.
  
  Пісня закінчилася. Як і більшість інших хлопців на базі, Мосс подумав, що слухати конфедератку Конні в будь-якому випадку веселіше. У неї було контральто, як у a wet dream.
  
  "Ну що, хлопці-янкі, хіба ви не пишаєтеся собою?" - запитала вона, ніби чекала, що ви повернетеся до неї в ліжко, та не хотіла чекати надто довго. Їй, певно, було п'ятдесят п'ять, і вона виглядала старомодною, але по голосу вона точно не була такою. "Ваші хоробрі солдати пішли і стерли Хардивилл з лиця землі".
  
  "Де, чорт візьми, Хардивилл?" - запитав хтось.
  
  "Заткнися", - сказали Мосс і ще двоє чоловіків. Слухаючи конфедератку Конні, ти не просто згадуєш, за що ти боровся. Це нагадує тобі, чому ти живий.
  
  "Це вірно", - продовжила вона. "Вони увійшли в беззахисний місто і вбили всіх в ньому - чоловіків, жінок, дітей, всіх. Потім вони спалили його вщент поверх тел. Хардивилла, Південна Кароліна, більше немає. Зник. Зник з карти. Трохи погуляємо, а? Хіба ти не пишаєшся тим, що живеш у країні, яка займається подібними речами? "
  
  Після цього ніхто не міг змусити людей навколо радіоприймача замовкнути. "О, так, ніби CSA ніколи нікого не вбивала!" - сказав пілот.
  
  "Де твої єноти, ти, брехлива пизда?" додав ще хтось.
  
  "Якщо вони вбили всіх, звідки ти знаєш, що це сталося?" запитав ще один льотчик.
  
  Конфедератка Конні фактично відповіла на останнє питання, сказавши: "Янкі втратили кілька жінок. Вони прикинулись мерцями в крові, а потім пішли. А тепер, щоб ви пораділи з того, що вдалося зробити вашим хлопцям у зелено-сірому, ось мелодія Smooth Steve і оркестру Oiler Orchestra: "Як щодо цього?"
  
  З радіоприймача гриміла музика, синкопованих шум, який конфедератам подобався більше, ніж більшості людей в США. Джонатан Мосс слухав найбільше неуважно. Він був не єдиним; безліч людей все ще говорили конфедератці Конні, яка вона брехуха.
  
  Мосс не був так упевнений. Він чув достатньо військових історій, щоб повірити, що підрозділ може сказиться і перебити будь-якого, хто встане у нього на шляху. Він не вірив, що солдати могли зробити щось подібне просто заради забави. Хоча, якщо хто-то в Хардивилле стріляв у них,...В такому випадку, місту, як кажуть солдати, страшенно не пощастило. Ймовірно, всі люди, які розгромили це місце, пошкодували, що зробили це - зараз. Це могло бути трохи пізно для невинних - і не дуже невинних - мирних жителів Хардивилла.
  
  Хлопець зі значком бомбардира над правою кишенею мундира запитав: "до Речі, за що вона підставляє свою груди під прес? Б'юся об заклад, я тричі на тиждень взрываю більше людей, ніж ці наземні бомби. Але я роблю це з висоти двадцяти тисяч футів, так що я блядь герой. Це жорстока стара війна".
  
  Поряд зі значком бомбардира він носив стрічки для Пурпурного серця і Бронзову зірку з гроном дубового листя. Якщо він і не був героєм, то зійде, поки не з'явиться ця стаття. У нього також був досить цинічний погляд на війну, щоб змусити задуматися навіть Мосса.
  
  На наступний ранок Мосса викликали в комендатуру. Він задавався питанням, як йому вдалося привернути увагу цього гідного людини і в які неприємності той потрапив. Генерал-майор Бартон К. Юнту було за шістдесят, і він міг би зійти за доброго дідуся, якщо б не був у формі. "Сідай, Мосс", - сказав він. Його акцент наводив на думку, що він народився десь недалеко звідси.
  
  "Спасибі, сер", - обережно сказав Мосс і сіл з такою ж обережністю. "Засуджений отримав ситний обід", - промайнуло у нього в голові.
  
  Генерал Янт, мабуть, зрозумів, про що він думав. "Я викликав вас сюди не для того, щоб сварити, полковник", - сказав він. "Я хочу задати вам питання".
  
  - Сер? Чим менше Мосс скаже, тим менше йому, можливо, доведеться потім шкодувати.
  
  Але Йонт відразу перейшов до справи: "Ви літали на безлічі різних літаків, чи не так?"
  
  "Ну, так, сер. Я почав з роботи штовхача в 1914 році, і я цим займаюся, так що, повинно бути, так, а?"
  
  "Абсолютно вірно". Янт посміхнувся і кивнув. "Як ти дивишся на те, щоб додати до списку роботу з турбонаддувом?"
  
  Божевільна усмішка розповзлася по обличчю Мосса. "Сер, я б убив за такий шанс. Єдина причина, по якій я цього не зробив, це те, що я не знав, кого потрібно прибрати".
  
  Турбіни повинні були зробити винтомоторные літаки застарілими, як тільки хлопчики з логарифмічними лінійками і товстими окулярами навчаться робити з них гремлінів. Вони вже розвивали швидкість на шістдесят-вісімдесят миль на годину швидше, ніж найпопулярніші винищувачі з пропелерним приводом. Недоліками, крім іншого, були ненадійні двигуни і шасі. Турбіни створювали вдівців в масштабах, небачених з перших днів Великої війни. Мосс був одним з тисяч пілотів, яким було начхати. Він так сильно хотів отримати цей шанс, що міг відчути його смак.
  
  Посмішка генерал-майора Янта стала ширше. Він знав, що Мосс жартує ... до певної міри. - Ви зрозуміли, полковник. Можете називати це нагородою за важкі часи, якщо хочете. Однак є одна річ, про яку я повинен тебе попередити.
  
  - Що? Що це небезпечно? Я вже знаю, сер. Я готовий ризикнути.
  
  "Ні, немає". Начальник навчальної частини похитав головою. "Я припускав, що ви це знаєте. Але ви також повинні знати, що в даний час ми не використовуємо турбо-винищувачі ніде, окрім як над територією, окупованою США. Якщо вас зіб'ють або ви будете змушені здійснити аварійну посадку через несправність двигуна, ми не хочемо, щоб ця техніка потрапила в руки ворога. Ви повинні погодитися з цим, перш ніж почнете тут льотну підготовку ".
  
  "О." Мосс не намагався приховати свого розчарування. "Я хотів піти на полювання".
  
  "Я розумію це. Ти не був би хорошим пілотом-винищувачем, якщо б не робив цього. Але я сподіваюся, що ти стежиш за мотивуванням наказу ".
  
  "Так, сер", - неохоче відповів Мосс. Ще більш неохоче він додав: "Добре, сер. Я згоден з умовою".
  
  "Добре. В такому випадку, з'явитеся в дванадцятий корпус завтра о 07.30 ранку. Ви дізнаєтеся про догляду та годування вашого нового звіра ".
  
  Кілька турбо-винищувачів стояли на злітно-посадковій смузі перед дванадцятим корпусом. Мосс приїхав туди раніше, щоб встигнути обійти їх, перш ніж увійти. Вони виглядали біса дивно. Фюзеляж мав форму майже акули. Крила загиналися назад від основи до кінчика. Він ніколи раніше не бачив і не уявляв собі нічого подібного. У турбіни не було хвостового колеса. Замість цього вони розташовувалися на носовій колесі, тому фюзеляж розташовувався паралельно землі, а не похило від носа до хвоста. Двигуни розташовувалися в металевих відсіках під крилами. Так, новий винищувач був незвичайною птахом. Але чим довше Мосс дивився, тим більше кивав сам собі. Це могло виглядати по-іншому, але в той же час виглядало смертельно небезпечним.
  
  Він був не єдиним пілотом, який оглядав нові літаки. "Вже літав на одному?" - запитав він майора із численними нагородами.
  
  "Так", - відповів молодий чоловік.
  
  "На що це схоже?"
  
  "Як твоя перша дівчина після того, як ти дрочив занадто довго".
  
  Мосс розсміявся. Це було не те, чого він очікував, але йому сподобалося, як це прозвучало. Він зайшов у будинок, щоб почути про відхід і харчування Boeing-71, як офіційно називався новий turbo. У майора, який читав лекцію, було кілька свіжих і неприємних шрамів від опіків на лівій руці, і він накульгував. Мосс подумав, чи не постраждав він у турболете, але питати не став. Насправді він не хотів знати. Більше нікому, схоже, теж не було цікаво.
  
  Він дізнався про приладах, про зброю (чотири 30-мм гармати в носі - пекельний удар), про дивне і темпераментному шасі, про те, що робити, якщо відмовив або загорівся двигун, про те, що робити, якщо заглохли обидва двигуна (не сама втішна частину інструкції, яку він коли-небудь отримував), про тактику боротьби з самими гарячими гончими псами конфедератів, які працюють на пропеллерах, про все, що йому потрібно було знати, перш ніж він плюхнеться дупою в тісну на вигляд кабіну.
  
  Він повинен був змусити себе слухати. Він знав, що чує всілякі речі, які допоможуть йому вижити. Він був професіоналом і розумів це. Тим не менш, все, чого він хотів, - це потрапити туди і з'ясувати, на що здатна птах.
  
  Після того, що здавалося вічністю, а пройшло всього тиждень, він отримав свій шанс в двомісному тренажері. Армії США вигнали конфедератів з Питерсберга. Бірмінгем і Хантсвілл зазнали артилерійському обстрілу. Мосс задавався питанням, чи залишаться там якісь ворожі літаки, з якими йому доведеться зіткнутися, коли він, нарешті, заступить на чергування в новому турбо-літаку - люди називали їх Кричущими Орлами, і начальство, схоже, не надто заперечувало.
  
  Шум у кабіні був іншим. Він відчував його всім тілом, а не просто чув. Він трохи скинув газ. Він мчав по злітно-посадковій смузі - йому знадобилося вдвічі менше асфальту, ніж для роботи з пропелером. Коли він набрав злітну швидкість, інструктор сказав: "Прибери ручку управління назад. Тепер не занадто сильно. З цією дитиною ти все робиш потроху ".
  
  "Добре", - сказав Мосс, і потім він був у повітрі. Він трохи додав газу. Коли він відчув, що сталося, він прошепотів: "Тов". Звичайно, чорт візьми, цей шепіт мало чим відрізнявся від того, який він видав, коли вперше ковзнув у Бет Салліван, коли йому було сімнадцять. Він і забув, що в тебе може змішатися стільки захоплення, благоговіння та подиву.
  
  Інструктор усміхнувся. Скільки інших пілотів видавали такий же звук у його навушниках? "Це що, не так?" сказав він.
  
  "Вау", - відповів Мосс, що було не набагато більше членороздільно. Через мить він спробував знову: "Як ніби ангели штовхаються".
  
  "Це так, чи не так?" Тепер голос інструктора звучав задумливо; у всякому разі, він не чув цього раніше. Він помовчав трохи, а потім сказав: "Пам'ятай, вони можуть перетворитися в дияволів в ніщо плоске, якщо ти облажаешься або навіть якщо ти цього не зробиш. Іноді тільки Бог знає, чому двигуни перегорають, або викидають ротор, або просто встають і зупиняються. І якщо ти не хочеш питати Його про це віч-на-віч, тобі треба швидше вибиратися з "пташки".
  
  "Я розумію", - сказав Мосс. У одномісного "Кричущого орла" був один з найкрасивіших козирків кабіни, які він коли-небудь бачив, витончено обтічний міхур з бронестекла. Купол тренажера був довший і більш опуклим, щоб вмістити двох людей у більш довгою кабіні. Ви могли б відкинути його досить швидко, щоб вистрибнути? Він сподівався на це.
  
  По команді інструктора він включив турбонаддув в поворот. Ви не могли наблизитися до повороту так сильно, як могли б при роботі з пропелером. Але вам все одно не захочеться вплутуватися в повітряний бій на "Кричущій орлі", принаймні, коли ви можете перевершити в стрибках і просто обігнати що-небудь ще в повітрі.
  
  Приземлення з перекосом в кінці першого польоту здавалося дивним, але він впорався. Він не міг перестати посміхатися, коли виходив з винищувача. Якщо це була не любов, то що це було?
  IX
  
  Грузія. Тепер Алабама. Водієві Цинцинната було все одно, куди його відправлять. Те, що він міг проїжджати через штати, які і близько не межували з США, голосніше будь-яких слів говорило про те, що Конфедерація розпадається.
  
  Ворожі радіопрограми раніше заперечували очевидне. Вони обіцяли помститися Сполученим Штатам і клялися, що перемога К. С. не за горами. "Ці виродки настільки повні лайна, що не дивно, що у них карі очі", - сказав Хел Вільямсон. Він зробив паузу, щоб затягнутися цигаркою. Дим, як і радіоприймач на батарейках, був здобиччю з захопленого складу припасів конфедерації. Ворог знищив усе, що міг, але йому довелося відступати занадто швидко, щоб позбутися від усього.
  
  "Ми помстимося проклятим янкі!" - кричав диктор. "Наші ракети впадуть з небес і покарають їх так, як вони тільки мріють покарати нас! Ми зітремо їх корумповані і брудні міста з лиця землі один за іншим!"
  
  Цинциннат сам закурив "Рейлі". "Вимкни його", - сказав він. "Верещить так, ніби це зіпсує мені травлення".
  
  "Я вас чую", - сказав Вільямсон і повернув ручку включення до клацання. Разглагольствующий телеведучий Конфедерації - повинно бути, він навчався в театральній школі Джейка Физерстона - замовк. Вільямсон зробив вигляд, що збирається кинути камінь у знімальний майданчик. "Чортів брехливий хуєсос".
  
  "Так", - сказав Цинциннат і понадіявся, що він правий. Американські репортери знову і знову говорили про німецьку бомбу, яка зрівняла Петроград із землею. Якщо німці могли зробити щось подібне, могли конфедерати зрівнятися з ними? Вам не хотілося так думати, але чи це неможливо?
  
  Думки Хела текли по іншому шляху: "Крім того, де ці придурки візьмуть свої ракети, коли ми покінчимо з Хантсвиллом?"
  
  "Так!" На цей раз Цинциннат звучав набагато веселіше. Всі знали, що ворожі ракети прилетіли звідти. Якщо конфедерати не зможуть скинути свою супербомбу на США, що хорошого це їм дасть?
  
  І ще до того, як Хантсвілл був захоплений, у ній творився суцільне пекло. Батарея за батареєю 105-го калібру били по місту. Їх дульные спалаху висвітлювали горизонт з півночі до південно-сходу. Більш глибокий гуркіт! Розриви бомб говорили про те, що американські літаки пролітали і над Хантсвиллом. Як хтось міг продовжувати працювати, коли в його міській квартирі вибухали вибухових бомби, було за межами розуміння Цинцинната. Однак конфедерати, схоже, мали намір спробувати.
  
  Перш ніж водії влаштувалися на ніч, вони розіграли картки, щоб дізнатися, хто буде стояти на сторожі. Цинциннат отримав тригодинну зміну з самого початку. Це була гарна новина, змішана з поганої. Йому довелося б спати довше, коли він більше жадав сну, ніж хорошого стейка. Але коли він все-таки забрався в кабіну своєї вантажівки і загорнувся в ковдру, його сон не був перерваний ... якщо тільки не нападуть рейдери Конфедерації.
  
  І вони могли. Він знав це занадто добре, ось чому він носив свій пістолет-кулемет зі знятим запобіжником. Постійних співробітників ЦРУ було мало. Рейдери, чорт би їх побрал, з'явилися з нізвідки. Деякі були обійдені солдатами, інші - цивільними особами з чіпом на плечі. Якби їм вдалося кинути кілька гранат або прошити стоянку вантажівок автоматною чергою, нанесений ними збиток з лишком окупилися б, навіть якщо б їх поранили.
  
  Більшу частину часу вони цього не робили. Вони зникали у темряві, і їх більше ніхто не бачив. - Виродки, - пробурмотів Цинциннат. У нього боліла нога. Плече теж. Більшу частину часу вони відсиділи, хоча він взяв стільки таблеток аспірину, що у нього постійно хворів шлунок. Вибігай під машину, і після цього ти вже не будеш колишньою.
  
  Він обійшов припарковані вантажівки, з усіх сил намагаючись рухатися безшумно. Неподалік він почув звук, схожий на божевільний вереск. Він завмер на секунду, перш ніж зрозумів, що це був єнот. Ці неземні звуки могли б змусити вас рухатися далі.
  
  На його наручних годинниках були цифри і стрілки, які світилися в темряві. Коли його чергування закінчилося, він розбудив свого змінника і згорнувся калачиком на сидінні свого вантажівки. Все, що сталося з тих пір і до сходу сонця, сталося без нього.
  
  Хто звільнив шинку. Підсмажений на вогні товстий шматок був чудовий, а консервована яєчня-брехуха, яку Цинциннат теж їв, перевершила всі очікування. На смак кави був як мінімум наполовину з цикорію. Він пробував подібні суміші, коли жив у Ковингтоне. Він звик до них; йому навіть начебто подобалося. Деякі з білих водіїв заворчали.
  
  Хел Вільямсон оцінив ситуацію таким чином: "Чорт візьми, хлопці, це краще, ніж взагалі без кави". Ніхто не знайшов простого способу посперечатися з цим.
  
  Водії попрямували до найближчого смітника, щоб завантажити все, що могло знадобитися військам сьогодні (або все, що було у квартирмейстера, що не завжди було одним і тим же). Перш ніж вони дісталися туди, полковник bird у командному машині помахав їм рукою. "У вас, хлопці, є порожні вантажівки, вірно?"
  
  "Так? І що?" - запитав ведучий водій. Технічно, будучи цивільною особою, він міг безкарно скоювати вчинки, які поставили б солдата за ґрати. Цинциннат відстав всього на дві вантажівки і міг чути все, що відбувалося між водієм і офіцером.
  
  Цей гідний чоловік навіть оком не моргнув від такого майже непокори. - Значить, ти збираєшся піти зі мною, замість того, щоб йти туди, куди, чорт візьми, збирався.
  
  "Ми не можемо цього зробити!" - вигукнув провідний водій. "Вони відірвуть нам голови".
  
  "Ні, вони цього не зроблять", - сказав полковник. "Що б ви не робили, те, що у мене є для вас важливіше. Якщо ви прямуєте за купою цих фрикадельковых супербомб, це переважує все. І я вирву твої кишки на підв'язки, якщо ти будеш знущатися наді мною, друже, це я тобі обіцяю.
  
  Ведучий водій замислився, але ненадовго. "Полковник, ви мене умовили", - сказав він. Цинциннат сказав би те ж саме; він не думав, що полковник блефує.
  
  Все, що чоловік сказав після цього, було: "Ідіть за мною". Він сів у командирську машину, штовхнув водія ліктем і поїхав. Колона вантажівок загрохотала за ним.
  
  Вони попрямували прямо в Хантсвілл - іншими словами, прямо на фронт. Цинциннат почав задаватися питанням, чи не був полковник одним з тих самозванців-конфедератів, які з'являлися час від часу. Навіть більше, ніж рейдери, вони створювали проблеми, несумірні з їх чисельністю. Якщо цей сучий син вів цілу колону вантажівок в засідку...
  
  Цинциннат глянув на автомат, який лежав поруч з ним. У нього було стільки патронів, скільки він міг, для конфедератів, і ще один для себе після. Вони не візьмуть його живим, незважаючи ні на що.
  
  Командирська машина зупинилася перед непоказним будівлею фабрики - принаймні, так воно і було б, якщо б не оточував його периметр з колючого дроту. У дверях стояли солдати, солдати в сіро-зеленій формі. Цинциннат зітхнув з полегшенням.
  
  "Нехай виходять!" - крикнув полковник. Солдати замахали руками і закивали. Вони широко відчинили двері.
  
  "Господи Ісусе!" Цинциннат ахнув. Його наступною думкою після засідки було, що США, можливо, захопили інший табір, де конфедерати позбувалися своїх негрів. Виявилося, що він помилявся, але те, що він побачив, було приблизно таким же жахливим. Він і уявити собі не міг, що все може бути так погано.
  
  Чоловіки, які вийшли, волочачи ноги, були білими. Вони були одягнені в смугасту уніформу, яку носили укладені в часи, коли Цинциннат був дитиною. Брюки та сорочки виглядали так, ніби їх пошили для будь-набагато більш великих істот. І так воно і було - Цинциннат не думав, що якийсь з цих скелетів на ногах важив більше 120 фунтів. Більшість з них і близько до цього не підходили. Від них йшла сильна тваринна сморід.
  
  "Господи Ісусе!" Знову сказав Цинциннат. Він вибрався з вантажівки і зашкутильгав до них, перш ніж встиг подумати про те, що робить. У нього на поясі було кілька банок з пайками в подсумках. - Сюди! - крикнув він і кинув їх найближчим полоненим.
  
  Він був не єдиним водієм, який робив те ж саме. Будь-який, у кого було достатньо їжі, навіть той, хто був просто голодний, захотів би нагодувати цих ходячих скелетів з палаючими очима.
  
  Але їжа ледь не викликала бунт. У водіїв не було з собою стільки, щоб роздати всім. Вмираючі від голоду чоловіки, яким нічого не дісталося, намагалися обікрасти тих, у кого було. Зрештою, американським охоронцям довелося рознімати їх прикладами гвинтівок. "Ненавиджу це робити", - сказав один з них. "Це все одно що вдарити свого цуценя, тому що він хоче кістка. Ці хлопці нічого не можуть з цим вдіяти - вони настільки голодні. Але що ти можеш зробити? В іншому випадку у нас буде ще більша чортова плутанина ".
  
  "Скоро ви всі отримаєте трохи!" - крикнув полковник. "Присягаюся Богом, отримаєте! Для цього тут вантажівки - відвезти вас туди, де є їжа".
  
  Це спрацювало. Костелами в смужку набилися на вантажівки, які могли вмістити їх набагато більше, ніж людей звичайних габаритів. "Хто ви такі, бідолахи?" - Запитав Цинциннат.
  
  "Ми політики", - не без гордості сказав худий чоловік. "Я віга. Я був мером Фейетвилля, штат Арканзас". Він більше скидався на катастрофу, ніж на колишнього державного чиновника. Слабкий вітерець - не кажучи вже про сильному збив його з ніг. "Мені не сподобалася Партія свободи. Досі не розумію, клянуся Богом. І ось що це мені дало ".
  
  "Що ти там робив?" Запитав Цинциннат. Але мер Фейетвилля не затримався поблизу, щоб поговорити. Це могло коштувати йому місця у вантажівці, і він не збирався ризикувати.
  
  Один з охоронців відповів за нього: "Вони збирали ракети, ось що - великі ракети, які пролітають багато миль. Виродки Физерстона вирішили, що з таким же успіхом вони могли б забити їх до смерті, як просто пристрелити.
  
  "Про", - сказав Цинциннат глухим голосом. Коли охоронець сказав, що потрібно забити їх до смерті, він не жартував. Деякі з людей, які все ще виходили з фабрики, явно вмирали до того, як їх нагодували. Жахливий запах, який супроводжував їх з будівлі, говорив про те, що там вже перебувало кілька людей мертвими.
  
  І все ж...Те, що сталося з цими політичними в'язнями, було жахливо, без сумніву. Але вони все одно повинні були спробувати залишитися в живих. Деякі з них, можливо, запобігли смерть ще до початку війни.
  
  У негрів Конфедерації не було навіть такого шансу. Вони потрапили в табори - і не вийшли звідти. Політики, ненавидячи Партію свободи, все ще працювали на Конфедеративні Штати. Негри зробили б те ж саме ... якщо б хто-небудь попросив їх про це.
  
  Здавалося, ніхто цього не зробив. Партія свободи і безліч білих союзників хотіли смерті своїм неграм - і вони отримали те, що хотіли. Яким би жахливим це ні було, могло бути гірше. Це була, мабуть, сама страшна думка з усіх.
  
  Коли Цинциннат сідав назад в кабіну своєї півторатонній машини, він також задавався питанням, чи став би цей пташиний полковник піднімати такий галас, якби на ракетному заводі було повно чорноробів-негрів. Він знизав плечима; він не був упевнений, так чи інакше. Але якщо у нього були сумніви - що ж, хто міг звинувачувати його, враховуючи все те, що він бачив, все те, чого він уникнув?
  
  Ніщо з цього не робило доля голодуючих, смердючих політиканів, які забили кузов вантажівки, менш ніж жахливою. Так, якби вони були чорними, вони б вже були мертві. Але при такому положенні речей вони не могли довго протриматись. Цинциннат завів вантажівка і повіз їх назустріч будь-якої допомоги, яку могла надати армія США.
  
  Маючи всього лише невеликим загоном охорони, Кемп Хамбл продовжував робити те, для чого він був задуманий: скорочувати чисельність населення. Джефферсон Пінкард пишався цим. Він пишався людьми, яких залишив, і тим, як спроектував табір. Все було настільки гладко, що майже текло саме по собі. Вам просто не потрібно було багато охоронців, щоб переганяти негрів з поїздів у вантажівки і лазні, а потім кидати тіла в крематорії. Все йшло так гладко, як і на будь-якому іншому добре керованому заводі.
  
  Кожні кілька тижнів чергова партія надійних негрів, які думали, що уникнули смерті, підігравши їм, виявляли, що здійснили свою останню помилку. Єдине, чим Джефф продовжував бути незадоволений, - це печами. Компанія, яка виробляла їх, пару раз зверталася до них з проханням поліпшити їх роботу, але без особливого успіху. Пінкард прийшов до висновку, що підрядник з самого початку продав йому товарну накладну. Жирний чорний дим, який валив з труб, і супроводжувала його сморід горілого м'яса були частиною операції, і він нічого не міг з цим вдіяти.
  
  Поїзди раніше привозили до табору негрів, поїзди з Алабами, Міссісіпі, Луїзіана, Арканзасу і Техасу. До нього прибували чорношкірі з Флориди і Куби. Місцеві влади зібрали своїх негрів і відправили їх на кораблі в Х'юстон або Галвестон. Він чув повідомлення про те, що підводні човни, що діяли в Мексиканській затоці, потопили деякі з цих кораблів. Це було забавно, в якомусь похмурому сенсі: "дамнянкиз" виконували частину роботи Конфедерації за це.
  
  На його столі задзвонив телефон. Він насупився. Чому люди не можуть просто залишити його в спокої і дозволити йому займатися своєю роботою? Телефон задзвонив знову. Все ще спохмурнівши, він підняв трубку. - Пінкард слухає, - прохрипів він.
  
  "Це Лу Доггетт, генерал", - сказав мер Хамбла. Пінкард не був генералом; замість цього у нього було партійне звання. Але він не став сперечатися. Минулого разу він був рядовим. Якщо хтось хотів називати його генералом, він нітрохи не заперечував.
  
  "Що сталося?" тепер він запитав.
  
  "Що ж, я скажу вам, генерал, вітер дме в цю сторону від вашого табору, і він досить сильний", - відповів Доггетт. "Ти говорив мені, що все буде не так, коли розбивав цей табір".
  
  "Я теж не думав, що це буде так", - відповів Джефф. "Але так воно і є. Я не знаю, що ще я можу тобі сказати".
  
  "Якщо все чертовски швидко не налагодиться, я поговорю з губернатором", - попередив мер.
  
  Джефф Пінкард розсміявся. "Продовжуй. Зроби це. Будь моїм гостем. Ти вважаєш, що губернатор чогось варте, коли ти ставиш його поруч з Фердом Кенігом і Джейком Физерстоном?"
  
  На його подив, мер Хамбла відповів: "насправді, генерал, я впевнений, що знаю. Річмонда більше немає. Навіть якщо б це було не так, між ними є кляті янкі. Що, чорт візьми, можуть Кеніг і Физерстон тут робити?"
  
  Можливо, він правий. Неприємний холодок страху пробіг по Пинкарду, коли він усвідомив це. Як і будь-який уряд, Конфедерація працювала, тому що люди погодилися, що так має бути. Що станеться, якщо вони перестануть погоджуватися? Що станеться, якщо техаські рейнджери прийдуть сюди зі зброєю? Як ви могли знати заздалегідь?
  
  "Дозвольте мені задати вам питання, ваша честь", - важко промовив Пінкард. "Хто впав на коліна, благаючи мене розмістити цей табір там, де він є?" Що, чорт візьми, трохи не скінчив собі в штани, коли я сказав, що зроблю це? Це був хто-небудь, схожий на тебе? "
  
  "Це було тоді", - відповів Доггетт. "Ти не говорив мені, що він буде смердіти і вивергати чорний дим, який буде видно на багато миль".
  
  "Я не знав, чорт візьми. Ті виродки, які ставили печі і стелажі, пішли й пограбували мене", - сказав Джефф. "Але навіть якщо це дійсно смердить, це робить те, що потрібно країні. Ти спробуєш сказати мені, що я неправий?"
  
  "Ну, немає. Мені єноти потрібні не більше, ніж будь-якому іншому порядній, богобоязненному білій людині", - сказав мер. "Але, чорт візьми, генерал, це дійсно смердить. Від цього весь місто смердить, як від ями для барбекю, про яку якийсь тупиця пішов і забув. На тобі модна форма, так що ти можеш віддавати накази. Що стосується мене, то за мене проголосували, і тут, в Хамбле, у мене до біса багато людей, які точно не будуть голосувати за мене знову з-за цього запаху. Я маю на увазі, що позбавлятися від ніггерів - це одне. Робити це так, щоб відчути їх запах смаженого, - це зовсім інша історія ".
  
  "Ти хочеш їсти ростбіф, але не хочеш забивати свою корову", - сказав Джефф. "Табір має бути десь поряд. Мені теж подобалося там, де було раніше, але "кляті янкі" взяли і вигнали нас звідти. Це не моя вина ".
  
  "Я цього не говорив, але це ще одна проблема. Припустимо, ми підемо і програємо війну".
  
  "Це пораженство", - автоматично сказав Джефф.
  
  Мер Хамбла здивував його, відповівши: "О, припиніть нести нісенітницю, генерал. Ми в дупі, і ви знаєте це не гірше за мене. Як я вже сказав, Річмонда більше немає. Вони розрізали нас навпіл в Джорджії. Президент в бігах. Як ми збираємося перемогти? Я б хотів, щоб ми могли, але я не сліпий. І припустимо, що ми програємо, як я вже сказав. Що, якщо сюди завітають чортові солдати-янкі і запитають: "Якого чорта ви робили з табором вбивць у вашого порога, містер мер?" Тоді мені їм сказати, гей?"
  
  "Чорт візьми", - пробурмотів Пінкард собі під ніс. Це було непокору настільки жахливе, що було до біса близько до державної зради. Чи було б таким, якби це не був такий гарний питання.
  
  Припустимо, ми дійсно підемо і здамося. Припустимо, янкі дійсно увійдуть маршем. Що я їм скажу? Єдина відповідь, який приходив на розум, був: я просто робив те, що мені сказали шишки з Річмонда. Вони б на це купилися? Що б вони з ним зробили, якщо б не зробили?
  
  "Генерал? Гей, генерал! Ти там?" Як довго Доггетт кричав йому у вухо? Очевидно, деякий час. У нього були інші причини для занепокоєння.
  
  - Так? В чому справа? - видавив він, повертаючись до поточного справі.
  
  "Якщо ви не приведете табір в порядок в найкоротші терміни, я поговорю з губернатором Патманом. Ось побачите, якщо я цього не зроблю ".
  
  "Ти пошкодуєш, якщо зробиш це". Джефф думав, що він мав на увазі саме це. Він дуже добре знав, що у нього більше вогневої потужності, ніж Техаські рейнджери могли виставити проти нього. Але чи було у його охоронців бажання битися з іншими білими людьми Конфедерації...Він не був так упевнений в цьому. Він більше всього на світі сподівався, що йому не доведеться це з'ясовувати.
  
  "Якщо ви розумні, генерал, ви знімете форму, посадіть свою дружину і "молодих" хлопців у громадянську машину і відправитеся в яке-небудь місто, де вас ніхто не знає в обличчя. Ти думаєш, у "клятих янкі" будуть питання до мене? Що вони тобі скажуть?"
  
  Пінкард повісив трубку. Він зробив це чисто рефлекторно. Думки мера не просто йшли паралельно його думкам. Вони випередили їх на одному шляху. Якщо б сюди прийшли американські солдати, їм було б що йому сказати.
  
  Неприємні речі.
  
  - Але я не можу піти, - сказав він уголос. Що б не говорили йому "Янкіз", він пишався всім, що зробив тут, і в Снайдере, і за межами Олександрії теж. Йому належала важлива робота, і він впорався з нею добре. Якби не він, вся програма скорочення чисельності населення була б до біса менш ефективною. Хіба це нічого не значило?
  
  Так думав генеральний прокурор. Чорт візьми, так думав президент Конфедеративних штатів Америки. Що ще мало значення?
  
  Ніщо інше не мало значення - поки командувала його сторона. Не звертайте уваги на Техаських рейнджерів. американським солдатам не сподобалося б те, що він зробив. І головна причина, по якій їм це не сподобалося б - принаймні йому так здавалося, - полягала в тому, що це сподобалося його власній стороні.
  
  - Пішли вони всі, - пробурмотів Джефф. - Пішли вони всі.
  
  Він задавався питанням, чи пошле мер Доггетт копів, щоб влаштувати Едіт і хлопчикам неприємності. Він не збирався миритися ні з чим подібним. Можливо, у його охорони будуть проблеми з рейнджерами. Однак проти поліції маленького містечка, що складається з одного легкого, вони можуть почати царство терору.
  
  Як тільки це прийшло йому в голову, телефон задзвонив знову. Він сказав дещо, від чого скла у вікнах його кабінету повинні були розплавитися. Чого Доггетт хотів зараз? - Пінкард слухає, - прогарчав він.
  
  "Джефф, це я". Це був не мер, це була Едіт. "У мене почалися болі. У нас буде дитина".
  
  "О, Боже милостивий!" Джефф сказав, подумки приносячи вибачення Господа, чиє ім'я хвилину тому він скоїв щось гірше, ніж поминати всує. "Ти готовий відправитися в Х'юстон?"
  
  "Звичайно!" - відповіла його дружина. "Міс Тодд з сусідньої кімнати, вона подбає про Віллі і Френка, поки ти не зможеш повернутися додому".
  
  "Я негайно пришлю за вами охоронця з машиною", - сказав Джефф. Він сам не міг покинути табір прямо зараз, особливо після бійки з мером. Хамбл був недостатньо великий, щоб похвалитися власною лікарнею. Але він знаходився всього в двадцяти милях від Х'юстона, так що це не мало значення.
  
  Він викликав надійного командира загону, щоб той керував одним з Бирмингемов, прикріплених до табору Хамбл. Віддаючи розпорядження трехполоснику, він подумав: "Чорт візьми, я б хотів, щоб Хіп Родрігес все ще був поруч, щоб зробити це для мене". Його старий армійський приятель зробив би це правильно з гарантією на сто відсотків. О, Портер був більш ніж надійний, але все ж... Як завжди, Пінкард відчув момент хворобливого нерозуміння, коли подумав про Хиполито Родрігесі. Який диявол змусив Хіпа з'їсти свій пістолет-кулемет? Він робив хорошу роботу, і робив роботу, яку потрібно було робити.
  
  Було над чим поміркувати, поки він наливав собі великий ковток з вельми неофіційною пляшки, що стояла в ящику столу. Він не зміг би взяти віскі з собою, якщо б відірвався від усього цього і поїхав у лікарню. Що він взагалі міг робити в приймальні? Хвилюватися. Він міг зробити це і тут. Він міг, і він зробив.
  
  Чорт візьми, що змусило Хіп так вчинити? Він не бачив ніякої написи "кляті янкі" на стіні; справи йшли досить добре, коли він застрелився. Тоді чому? Це було так, наче він раптово вирішив, що вчинив якусь величезну помилку, і знести собі верхівку було єдиним способом виправити це.
  
  "Але це божевілля", - сказав Джефф, роблячи ковток із склянки. "Просто старе божевілля". Не те щоб Хіп не вірив у порятунок від негрів. У нього теж не могло бути проблем з жінками. Джефф знав, що Хіп час від часу трахкався на жіночій стороні. Не багато чоловіки-охоронці цього не робили. (Якщо вже на те пішло, те ж саме відносилося і до жінок-охранницам.) Він відчував себе винуватим за те, що дурив свою дружину - Джефф пам'ятав це з часів Великої війни. Але він не відчував себе таким вже винуватим, і Джефф це теж знав.
  
  Так що ж пішло не так? Очевидний відповідь - Хіп більше не міг виносити вбивства людей, навіть якщо вони були чорними, - втупився Пинкарду в обличчя. Це тривало з тих пір, як Родрігес застрелився. І з тих пір Джефф вперто відмовлявся дивитися на це.
  
  Він не змінився і зараз. Він зайшов надто далеко цим шляхом, щоб змінитися ... якщо тільки не засуне дуло пістолета собі в рот і не натисне на курок. Він і не хотів дивитись на це. Замість цього він випив напій і налив ще.
  
  Він продовжував пити протягом наступних семи годин. За цей час табір не розвалився на шматки, що було навіть на краще, бо йому було б однаково, якби це сталося. Він пролив віскі, коли задзвонив телефон. - Пінкард слухає, - невиразно промовив він.
  
  "Вітаю, сер! З вашою дружиною все гаразд, і у вас народився хлопчик!" Сказав командир загону Портер. "Як ви його назвете?"
  
  "Реймонд", - відразу відповів Джефф - п'яний чи тверезий, він знав. "Реймонд Лонгстріт Пінкард". Він теж знав, де знаходиться, навіть зараз.
  
  
  У той самий раз, коли Ірвінг Моррелл приїхав у Філадельфії, місто виглядав ще гірше. Конфедерати продовжували знаходити нові способи завдати удару по фактичній столиці США. американські війська витіснили конфедератів з їх власної столиці і втримали плацдарми за річкою Джеймс. Ракетні заводи в Хантсвіллі були історією. Але війська Джейка Физерстона продовжували запускати своїх клятих пташок. Не всі з них були витіснені з межами досяжності Філадельфії, поки немає. Їх бомбардувальникам теж вдавалося підкрадатися сюди по ночах. Свіжі воронки і зруйновані будівлі голосно свідчили про те, що війна ще не закінчилася.
  
  Але у людей у Філадельфії була жвава хода, якої не було, коли Моррелл приїжджав в місто в останній раз. Можливо, це все було грою уяви генерала, але він так не думав. Люди вирішили, що все котиться під укіс. І, клянуся Богом, у них було багато вагомих причин так думати.
  
  Не без гордості Моррелл усвідомлював, що сам навів їм чимало таких вагомих причин.
  
  Його водій, сержант з "Пурпуровим серцем" і трьома гронами дубового листя - не таку нагороду захотів би отримати будь-яка людина в здоровому розумі - сказав: "Ми прикінчили цих хуесосов, чи не так, сер?"
  
  "Що ж, нам довелося б здорово зганьбитися, щоб все зіпсувати зараз", - припустив Моррелл. "Ви на постійній службі, сержант, або повернетеся на фронт?" Ти на дві рани випереджаєш мене, і я нікому такого б не побажав.
  
  "Я знову займуся цим через пару тижнів, сер", - відповів сержант. "Жоден з них не був по-справжньому поганим. Я трохи кульгаю після останнього удару і втратив палець, але два інших ... Чорт, я навіть не помічаю їх, якщо не бачу шрамів. Для хлопця, якому не дуже щастить, я досить везучий, розумієш?"
  
  "Так", - сказав Моррелл, і він послухався. Те, як сержант виклав це, було трохи незрозуміло, але в будь-якому випадку мало сенс. "Форд" проїхав повз стіни з кількома шрамами від бомб і великою плямою засохлої крові. Моррелл злякався, що знає, що це значить: "Люди бомблять?"
  
  - Боюся, що так, сер. Вони думають, що це був твердолобим мормоном. Він убив чотирьох або п'ятьох солдатів, коли йшов.
  
  "Чорт візьми", - сказав Моррелл. Як довго США та іншим країнам по всьому світу - доведеться турбуватися про людей, готових, навіть спраглих померти за їх справа? Візьміть трохи динаміту, цвяхів або металобрухту, і ось вам ваш власний артилерійський снаряд. І ви зможете прицілитися краще, ніж кращий стрілець в світі. Припущення на війні завжди полягала в тому, що інший хлопець не хотів вмирати. Як ти повинен був захистити себе від того, хто хотів?
  
  "Мормони. Кенакс. Конфедерати", - сумно сказав сержант. "Навіть те, що вони називають світом, вже не буде колишнім".
  
  "Я щойно подумав про те ж", - сказав Моррелл. "Я не знаю, що з цим робити. Якщо у вас виникнуть які-небудь мозкові штурми, заради Бога, повідомте у Військове міністерство. Ти станеш капітаном швидше, ніж встигнеш моргнути.
  
  "Без образ, сер, але я не впевнений, чи хочу я бути офіцером". З деяким полегшенням сержант натиснув на гальма перед будівлею Військового міністерства. "Ось, будь ласка. Тобі навіть не треба давати мені чайові.
  
  "Хех", - сказав Моррелл. Він ступив між бетонними бар'єрами, які не дозволяли автомобілів під'їжджати занадто близько: вони могли перевозити набагато більше вибухівки, ніж звичайні люди. У будівлі Військового міністерства було откушен великий шматок від кута. Передбачалося, що ракети ЦРУ не будуть по-справжньому точними, але одна, схоже, потрапила прямо в гроші.
  
  Навіть зірочки на погонах не врятували його від необхідності пред'являти посвідчення особи або від того, щоб його обшукали після того, як він це зробив. Він покірно підкорився; часи все ще були небезпечні. Як тільки він заспокоїв драконів входу, ескорт відвіз його в штаб-квартиру Генерального штабу.
  
  Коли він в останній раз приходив у Військове міністерство, це не було поховано так глибоко. Звичайно, якщо б не зараз, все могло злетіти до небес, коли впала та ракета. "Ось кабінет генерала Эйбелла, сер", - сказав супроводжуючий. "Зателефонуйте, коли вам знову знадобиться піднятися, і хто-небудь вас проводить".
  
  "Спасибі", - сказав Моррелл. Хлопець коротко відсалютував йому і поспішив по коридору. Морреллу набагато менше хотілося входити у святилище Джона Эйбелла, але він увійшов.
  
  "Ласкаво просимо", - сказав офіцер Генерального штабу з теплотою в голосі. Бригадний генерал Абелла іноді нагадував Морреллу примари, здебільшого застиглого в реальному світі. Він був високим, худим і блідим, з такими холодними манерами, що іноді здавалося, що його взагалі немає поруч. Генеральний штаб підходив йому ідеально; він був майстром перекидати дивізії, але був би безнадійний з брудними, смердючими, острящими і сквернословящими солдатами.
  
  "Спасибі", - відповів Моррелл і не зміг втриматися, щоб не додати: "Розумієте? Зрештою, це була не дворічна кампанія".
  
  - Значить, це не так. Вітаю. Так, Абелла був у благодушному настрої. "Нам вдалося вимотати ворога, так що він не зміг чинити опір з такою наполегливістю, яку я припускав, коли ми вперше торкнулися цього питання на початку минулого року".
  
  Моррелл недовіряв офіцерам, які говорили "використовувати", коли мали на увазі "використовувати". Що стосується виснаження ... Ну, очевидно, це сталося від виснаження, але це не означало, що він коли-небудь хотів почути це знову. Йому вдалося кивнути.
  
  Це, здавалося, задовольнив Джона Эйбелла. "Тепер, звичайно, питання в тому, що нам робити далі?"
  
  Він міг говорити на чистому англійському, коли хотів. Чому він не хотів цього частіше? "На західному фланзі Бірмінгем і Хантсвілл в значній мірі в кишені", - сказав Моррелл. "Ми наносимо сильний удар по Селме і Мобілу з повітря. Ми доберемося до них дуже скоро. Новий Орлеан...Що ж, ми можемо розбомбити його. Якщо ми зруйнуємо дамби, то зможемо затопити більшу їх частину. Але найближчим часом ми не відправимо туди солдат ".
  
  - Розумна оцінка, - погодився Абелла. - А на сході?
  
  "Я переношу велику частину зусиль туди, в Південну Кароліну", - відповів Моррелл. "Чарльстон, Колумбія"....Якщо у Генерального штабу буде інша ідея, я очікую, що ви дасте мені знати". Він задавався питанням, чи це було однією з причин, по якій його викликали у Філадельфію. Що, на їх думку, він буде робити, якщо залишиться в Конфедерації і буде отримувати накази, які йому не подобаються? Діяти самостійно? Він захоплювався Наполеоном як солдатом, але не як політиком.
  
  "В даний час немає. Це здається адекватним, або більш ніж адекватним", - сказав Джон Эйбелл. Хоча він і нервував.
  
  На мить Морреллу це здалося абсолютно безглуздим. Сполучені Штати явно вигравали війну. Вони вдвічі скоротили CSA. Кампанія у Вірджинії нарешті йшла добре. Навіть незначна боротьба в Арканзасі, Секвої та західному Техасі - все це схиляла на бік США. Так чому ж Абелла не був ще щасливішими?
  
  Моррелл не очікував осанни і сальто назад від офіцера Генерального штабу. Він знав Абелла занадто довго та занадто добре для цього. Але все ж...Потім спалахнуло світло, такий же яскравий і жахливий, як сонце. "Ця чортова супербомба!" Моррелл вигукнув. "Як близько Фезерстон?" Він не запитав, наскільки близька його власна країна. Він припустив, що це буде секретом, який буде зберігатися більш ретельно, ніж інший.
  
  "А. Добре. Ви розумієте основну трудність, з якою ми працюємо", - сказав Абелла. "Відповідь у тому, що ми просто не знаємо - і це наша головна проблема на даний момент часу".
  
  "Я уявляю, як це могло б бути", - сухо сказав Моррелл. Якщо конфедерати могли стерти місто з лиця землі однією бомбою, вони ще не програли, принаймні, з великим відривом. "Ми намагаємося щось з цим зробити?"
  
  "Насправді, так", - сказав Джон Эйбелл. "Найближчим часом це питання може бути спірним, але на даний момент він залишається актуальним".
  
  І що це має означати? Збиралися Сполучені Штати захопити роботи по створенню супербомби CSA? Або його країна була близька до того, щоб створити власну супербомбу? "Ви можете що-небудь сказати мені, не накликаючи на свою голову гнів великого бога Безпеки?" Поцікавився Моррелл.
  
  "Наші власні дослідження в цьому напрямку просуваються добре", - сказав Абелла, і більше не вимовив ні слова.
  
  Навіть це було більше, ніж очікував Моррелл. - Ну, добре, - сказав він і дістав дві пачки "Дюкс". Він витягнув сигарету з однієї і запхав її в рот; іншу він кинув на стіл Абелла. - Тримай. Військові трофеї.
  
  "Спасибі". Абелла відкрив пачку і простягнув сигарету. Моррелл дав йому прикурити. Офіцер Генерального штабу ніколи не наближався до передової. Ймовірно, його нудило від мерзенного американського тютюну - якщо тільки інші офіцери, що бажали зберегти хорошу репутацію, не тримали його в куриво. Можливо, у нього на столі їх було повно. Ніколи не можна було сказати напевно.
  
  "Ці бомби змінять те, як ми боремося. Вони змінять те, як б'ються всі", - сказав Моррелл.
  
  "Ми починаємо дослідження по цій темі", - сказав Абелла.
  
  "Як? Ми ще недостатньо знаємо", - сказав Моррелл. "І це нагадало мені - чому кайзер не зрівняв з землею Лондон чи Париж? У нього була тільки одна бомба? Як скоро він отримає ще одну?"
  
  "Я не знаю відповіді на це питання, - відповів Абелла, - але у мене є ідея, чому Петроград перетворився в дим, а західні столиці - немає".
  
  "Я весь увага", - сказав Моррелл.
  
  "Переважаючі вітри", - сказав йому Абелла. "Ці бомби викидають у повітря отрута, і вітер може рознести його далеко. З Петрограда речовина проникає глибше в Росію. З Лондона чи Парижа німці могли б зробити собі подарунок".
  
  "Подарунок, якого вони хочуть, як дірку в голові", - сказав Моррелл. Джон Эйбелл кивнув. Моррелл загасив сигарету і здригнувся. "Це робить ці кляті штуки ще гірше, ніж я думав".
  
  "Єдине, що гірше, ніж використовувати їх проти когось, - це те, що хтось інший використовує їх проти тебе", - сказав Абелла.
  
  - Ми завадили конфедератам застосувати його проти нас?
  
  "Ми сподіваємося на це".
  
  "Що це має означати?" Запитав Моррелл.
  
  "Вони працюють над цим в гірському містечку у Вірджинії. Ми розбомбили його так сильно, що на поверхні майже нічого не залишилося", - відповів офіцер Генерального штабу.
  
  Моррелл прослухав безліч презентацій. Він міг чути те, що не було сказано, так само добре, як і те, що було сказано. "Що вони роблять під землею?"
  
  "Ну, ми точно не знаємо". Голос Абелла звучав так само незатишно, як і завжди. "Вони зарилися, як кроти, з тих пір, як почалися бомбардування. Ось чому я сподіваюся, що ми завадили їх програмі створення уранової бомби, але я не можу бути впевнений, що нам це вдалося ".
  
  "Приголомшливо", - сказав Моррелл. "Як нам дізнатися напевно?"
  
  "Якщо вони застосують його проти нас, ми зазнали невдачі", - сказав Абелла. "Боюся, все дуже просто".
  
  "О, боже", - сказав Моррелл чітко глухим голосом. "Це обнадіює". Він підняв очі на Бог знає скільки футів сталі і бетону над його головою. "Якщо вони скинуть один з них на Філадельфію, він доставить нас сюди?"
  
  "Я все одно не думаю, що вони можуть це зробити", - відповів Абелла. "Мені сказали, що уранова бомба занадто важка для будь-якого літака, який у них є. Нам доводиться модифікувати наші бомбардувальники, щоб вони могли нести цей тягар ".
  
  "Мм. Що ж, я думаю, це хороші новини. Значить, їм доведеться почекати, поки їх ракети не вилізуть з коротких штанців? Або у них є напоготові сверхспециальная ракета?"
  
  "Ми в це не віримо", - сказав Джон Абелла. "Але тоді ми не знали про тих, які у них є, поки вони не почали стріляти ними в нас".
  
  "Ось що я тобі скажу", - сказав Моррелл, закурюючи чергову сигарету. Абелла видав справжній звук. Моррелл пояснив: "Ти точно знаєш, як підбадьорити хлопця".
  
  Американські бомбардувальники раніше не надто часто пролітали над Лексингтоном, штат Вірджинія, вдень. Винищувачі ЦРУ і важка зенітна артилерія зробили це дорогим пропозицією. Кларенс Поттер дякував Бога за маленькі милості. Він би більше подякував Богові за великі подарунки, але Божество, схоже, не було схильне давати Конфедеративним Штатам що-небудь з цього в наші дні.
  
  Кран закотив ящик у вантажний відсік вантажівки, який виглядав звичайним, але таким не був. У цієї машини була абсолютно особлива підвіска. Незважаючи на це, пружини застогнали, коли ящик опустився.
  
  Potter спостерігав за процесом завантаження разом з професором Хендерсоном Фитцбельмонтом. "Ви впевнені, що ця чортова штуковина спрацює?" Запитав Поттер.
  
  Фицбелмонт подивився на нього. - Ні.
  
  "Велике спасибі, професор", - сказав Поттер. "Ви точно знаєте, як підбадьорити хлопця".
  
  "Ти б волів, щоб я збрехав тобі?" Запитав Фицбелмонт.
  
  "Прямо зараз, я дійсно думаю, що б це зробив", - сказав йому Кларенс Поттер. "Я ненавиджу пробувати це, якщо є рівні шанси, що ми не отримаємо нічого, крім сквиба".
  
  Фитцбельмонт знизав плечима. "Це не підтверджено. В ідеалі, у нас було б більше часу і більше зброї. Враховуючи те, що відбувається..."
  
  "Ну, так. Це так, - сказав Поттер. Саме повернення в Лексінгтон з Питерсберга було достатнім кошмаром. "Добре. Ми спробуємо і подивимося, що вийде, от і все. Побажайте нам удачі ".
  
  "Я вірю", - сказав професор Фитцбельмонт. "По-своєму, я теж патріот". Його шлях не так вже сильно відрізнявся від шляху Поттера. Жоден з них не кричав: "Свобода!" Вони обидва однаково любили Конфедеративні Штати.
  
  Поттер забрався в кабіну вантажівки поруч з водієм, сержантом. - Ми готові, сер? - запитав сержант з акцентом, не сильно відрізняється від акценту Поттера.
  
  "Якщо це не так, то ми ніколи не будемо, що, звичайно, завжди можливо", - сказав офіцер розвідки. Сержант виглядав збентеженим. "Ми готові, Уілтон", - запевнив його Поттер. "Тепер ми бачимо, що відбувається".
  
  Кілька командирських машин і броньовиків покотили на північ і трохи на схід в супроводі спеціального вантажівки. Все в них говорили по-англійськи так само, як Кларенс Поттер: іншими словами, всі чоловіки могли зійти за янкі. Обидві сторони використовували цей трюк під час війни кожного разу, коли думали, що це зійде їм з рук. Ще раз, подумав Поттер. Це наближається до кінця, але ми збираємося спробувати це ще раз.
  
  Під час Війни за відділення Стонуолл Джексон грав в долині Шенандоа як майстер-скрипаль. У його руках це перетворилося в кинджал, шлях вторгнення, націлений прямо в серце США. Те ж саме повторилося під час Великої війни, з атакою Конфедерації, яка майже дісталася до Філадельфії. Після 1917 року Сполучені Штати окупували північну край долини і зміцнили її, щоб Конфедеративні Штати не змогли повторити подібну спробу. І Джейк Физерстон цього не зробив; замість цього він поїхав через Огайо.
  
  Долина Шенандоа також була житницею CSA. Сполучені Штати, зайняті в іншому місці і борються за виживання, не намагалися відібрати у Долину Конфедерації. Вони скинули на нього чортову купу запальних шашок. Один американський дотепник нібито сказав, що вороні, летить над долиною Шенандоа, доведеться самій нести провізію.
  
  Все було не так уже й погано, але вже точно не дуже добре. Поттер проїжджав повз занадто багатьох полів, основними посівами яких були зола і деревне вугілля, повз занадто багатьох комор та фермерських будинків, які представляли собою не що інше, як згорілі скелети самих себе. Навіть після сирої зими в повітрі пахло димом.
  
  У нього були турботи важливіші, ніж запах у повітрі. Коли вони вперше підійшли до мосту, він сказав: "Це те, що вони називають моментом істини".
  
  "Сер?" Сказав сержант Уілтон. "Передбачається, що вони зміцнили його".
  
  "Я знаю". Поттер залишив це прямо там. Конфедеративні Штати були в передсмертній агонії. Він знав це, навіть якщо Уілтон не знав. Те, що повинно було бути зроблено, могло ... а могло і не бути. Ніколи не можна сказати напевно. А якщо не зробили ... Я облажався, подумав Поттер. Є лише один спосіб з'ясувати. "Перенеси це через річку", - сказав він.
  
  "Так, сер". Водій підкорився. Міст витримав. Поттер зітхнув з полегшенням. Отже, скільки ще мостів через звивисту Шенандоа, перш ніж вони дістануться до початку долини? Скільки мостів за нею? Знову ж таки, є лише один спосіб з'ясувати.
  
  Вони робили це знову і знову. Трансмісія і двигун вантажівки були незадоволені; їх теж доробили, але вони були ще більш перевантажені, ніж підвіска. Якщо ця чортова штуковина вийде з ладу ... Що ж, у них були деякі запасні частини, але це не було б доброю новиною.
  
  Поттер знову напружився - в мільйонний раз, - коли вони в'їхали в Лурай, самий північний місто в Долині, який утримував CSA, якраз на заході. Якщо що-то там не було готове, вони знову облажались. Але те, що їм було потрібно, чекало їх. Поттер віддав ще один подих полегшення.
  
  Якби не печери за містом і завод з виробництва нітратів, на який потрапила своя частка американських бомб, головною претензією Лурая на популярність було цегляна будівля суду в два з половиною поверхи недалеко від центру міста. Конвой Поттера зупинився там. Вибігла бригада робітників і накрила вантажівка і супроводжували його брезентом машини. Потім, під цим прикриттям, вони приступили до роботи, завдаючи сіро-зелену фарбу на горіх, що їх ідентифікував. Як тільки фарба майже висохла, вони завдали американську маркування на всі машини. Звичайно, вони не могли приховати свої позиції Конфедерації, але після майже трьох років війни обидві сторони використовували багато трофейної техніки.
  
  І маскування не закінчилася на вантажівці, броньовики і командирських машинах. Поттер і його товариші наділи американську форму. Він став майором, що його цілком влаштовувало. Якби кляті янкі захопили його у своїх обладунках, вони б його застрелили. Він знизав плечима. В даний момент це хвилювало його менше всього.
  
  "У вас є паролі і підписи?" він запитав ветерана, першого сержанта, командувача тамтешнім підрозділом.
  
  "Так, сер, звичайно. Ми вийшли і взяли кілька полонених менше години назад", - відповів сержант. Він був приблизно того ж віку, що і Поттер, людина, яка пройшла через Велику війну і ні перед чим не вагався. Він дав Поттеру те, чого той потребував.
  
  Поттер записав це, щоб бути впевненим. "Спасибі", - сказав він. Сержант-перекладач кивнув. Пов'язка на лівому оці і гачок, що стирчав з лівої манжети мундира, говорили про те, чому він опинився в такій глушині. Незважаючи на це, він був найкращим бійцем, ніж більшість на фронті.
  
  Конвой "Хамелеон" виїхав з Лурая до сходу сонця. Поттер хотів потрапити на територію, контрольовану США, поки ще темно. Це допомогло б уберегти його транспортні засоби від того, щоб видавати себе саме там, де люди, швидше за все, забеспокоятся з-за них.
  
  Країна янкі починалася всього в парі миль на північ від Лурэя. Якщо б хто-небудь проговорився, що цілком можливо, враховуючи, що CSA явно розвалюється на шматки, - пара рот справжніх американських солдатів могла б налетіти і покінчити з прекрасним планом до того, як він дійсно запрацював.
  
  Але немає. Рейд сержанта за полоненими навіть не схвилював американські війська. Поттер і його весела група проїхали кілька миль за Янкиленду, перш ніж добралися до контрольно-пропускного пункту. Паролі, які він підібрав у Лурае, працювали відмінно. Молодий молодший лейтенант запитав: "Що це за нісенітниця, е-е, сер?"
  
  - Матеріали, захоплені у виродків Физерстона, - чітко відповів Поттер - він знав, як ворог називає його бік. - Ми веземо їх на північ для оцінки.
  
  - Мені ніхто не казав, - поскаржився бритоголовий.
  
  "Це війна", - сказав Поттер з великим терпінням, ніж він відчував. "Вони не назвали б вам вашого імені, якщо б ви не видали його заздалегідь".
  
  "Ні хріна собі!" - сказав лейтенант, сміючись. "Добре, сер, проходьте".
  
  Вони проїхали далі. Зійшло сонце. Вони знову перетнули Шенандоа у Фронт-Роял. Ніхто з їхнього боку спеціально не зміцнював цей міст. "Думаєте, він витримає навантаження, сер?" - Запитав Уілтон.
  
  "Якщо вони коли-небудь направлять на це бочку, так і буде", - сказав Поттер. "Бочки набагато важче, ніж ця крихітка".
  
  Їм це вдалося. Вони зупинилися на паливній звалищі і заправилися, потім поїхали далі. Чим далі вони віддалялися від лінії фронту, тим менше уваги американські солдати приділяли їм. Вони здавалися просто людьми, які виконують свою роботу. Проте один дев'ятирічна дитина на узбіччі дороги роззявив рот. Він знав, що вони були за кермом автомобілів CS - Поттер міг це сказати. Він, певно, знав кожну машину і зброя з обох сторін краще, ніж хлопці, які ними користувалися. У CSA теж багато таких хлопців. Для них це була гра. Для Кларенса Поттера це не було грою.
  
  Харперс Феррі. Джон Браун приїхав сюди, намагаючись підняти повстання рабів. Роберт Е. Лі очолював людей, які його захопили. І три роки потому знову переміг у кампанії, яка принесла Конфедеративним Штатам незалежність. Можливо, ця поїздка на північ допоможе їм зберегти її.
  
  Через Потомак. В Меріленд. Власне в США. Поттер пройшов цим шляхом майже рівно тридцять років тому, коли армія Північної Вірджинії рушила до Філадельфії. Тоді вони потерпіли невдачу. Якщо б вони захопили фактичну столицю, у них могла б вийти переможна шеститижнева війна. Джейк Физерстон сподівався на те ж саме і в цей раз. Те, на що ти сподівався, і те, що ти отримував, не завжди було одним і тим же, чорт візьми.
  
  Меріленд виглядав процвітаючим; Пенсільванія, коли вони добралися туди, виглядала ще більш процвітаючою. О, Поттер помітив пошкодження від бомб тут і там, але тільки тут і там. За цю землю не билися так, як за більшу частину CSA. Її відкусили, але не розжували. Сполучені Штати були занадто великим місцем для одних тільки бомбардувань, щоб проковтнути їх. Піттсбург, зараз Піттсбург, певно, виглядав так, як ніби в ньому була справжня війна, але Поттер і його банда головорізів попрямували на схід, а не на захід.
  
  Водії військових машин, що їхали назустріч, махали йому і сигналили, проїжджаючи повз. Він завжди махав у відповідь. Вони вирішили, що він повертається з фронту з чимось важливим. Ніхто не потрудився перевірити його документи або запитати, куди він прямує і навіщо. Сполучені Штати були великим місцем. Опинившись за межами звичайної військової зони, безпеку людей, які виглядали і розмовляли як американські солдати, ослабла. Він розраховував на це, коли складав цей план.
  
  Джейк Физерстон хотів, щоб він пройшов весь шлях до центру Філадельфії. Він не збирався цього робити. З усіх місць саме там охорона знову посилилася б. Він не міг дозволити, щоб хтось ставив питання занадто рано. Якийсь надто старанний головоріз з автоматом "Томмі" або трофейним автоматом "Тредегар" може все зіпсувати, якщо запідозрить недобре в невідповідний момент.
  
  Ні, не в центрі. Поттер зупинився на захід від нього, на протилежному березі річки Шайлкилл. За його наказом Уілтон заїхав на парковку. Поттер пірнув у кузов вантажівки і встановив два таймера збоку від ящика - він не збирався ризикувати, використовуючи тільки один. Водій тим часом підняв капот.
  
  - Що відбувається? - крикнув хтось.
  
  "Чортова штуковина зламалася", - відповів Уілтон. "Нам потрібно десь знайти механіка".
  
  Вони з Поттером заскочили в одну з командирських машин. "Повертайтеся тим же шляхом, яким прийшли", - сказав Поттер. "Біжіть якомога швидше". Він подивився на людину, яка їх допитував. Хлопець тільки знизав плечима і неквапливо попрямував в магазин. Можливо, він і раніше стикався з поломками.
  
  - Як довго, сер? - запитав капрал, який сидів за кермом командної машини.
  
  "Недостатньо довго", - сказав Поттер. "Наступи на це".
  
  П'ятнадцять хвилин через світ у них за спиною вибухнув.
  
  Я думаю, Моррелл не дивився на захід, коли вибухнула бомба. Він стояв біля прилавка, намагаючись вибрати між шоколадкою і м'ятним рулетом. Раптово світло стало безумно яскравим, віддрукувавши його тінь на стіні позаду кіоску на тротуарі. Маленька товста старенька за прилавком вискнула і закрила очі руками.
  
  "Боже мій!" - Вигукнув Моррелл ще до того, як до нього долинув гуркіт вибуху. Його першою думкою було, що десь на складі боєприпасів злетів до небес вибух. Він не подумав про бомбу. Вибух здавався занадто сильним для цього.
  
  Він забув про цукерці і вибіг на вулицю. Потім він зрозумів, як йому пощастило, тому що багато вікна перетворилися на гострі, як ножі, осколки скла. У журнального кіоску і стійки з закусками, де він вагався, не було жодного вікна, так що він все одно уникнув цього.
  
  Він зупинився і втупився на мене. Він був не єдиний. Всі присутні дивилися на захід з однаковим виразом недовіри з відвислими щелепами. Ніхто ніколи раніше не бачив нічого подібного до цього піднімається, киплячого, клубящемуся хмари. На яку висоту він піднявся? Три милі? Чотири? П'ять? Він поняття не мав. Кольори нагадали йому про їжу - лосось, персик, абрикос. Верхівка хмари виступала з підстави, як ніби це була поганка розміром з бога.
  
  Потім пролунав рев, пролунав не тільки у вухах, але і у всьому тілі. Він похитнувся, як п'яний. Але рівновагу порушив не він; земля затремтіла у нього під ногами. Порив вітру з нізвідки збив його з ніг. Також з нізвідки хлинув дощ. Краплі були величезними. Вони залишали чорні бризки, коли падали на землю. Коли одна з них потрапила йому в руку, він сіпнувся від несподіванки - дощ був гарячим.
  
  "Де це?" - запитав хтось.
  
  "Схоже, за річкою", - сказала якась жінка.
  
  Морреллу теж так здалося. Злива тривала не більше пари хвилин. Він ще не закінчився, як він почав намагатися відтерти брудні краплі зі своєї шкіри. Він згадав, що сказав йому Джон Эйбелл кілька днів тому: уранові бомби виділяють отруту. І чим ще могла бути ця жахлива штука? Жоден склад боєприпасів у світі не вибухав подібним чином.
  
  Скільки отрути було в дощ? Скільки в тому жахливому хмарі поганок? Я що, ходячий мрець? подумав він.
  
  "Ми повинні піти допомогти", - сказав чоловік, який запитав, де стався вибух. Він поспішив до річки Шайлкилл.
  
  Його сміливість і рішучість присоромили Моррелла. Звичайно, незнайомець - пухкий п'ятдесятирічний чоловік із сивими вусами - не знав, чим займається Моррелл. Якби невідання було блаженством...
  
  Після хвилинного коливання Моррелл пішов за ним. Якщо він вже був отруєний, то так воно і було, от і все. Тепер він нічого не міг з цим вдіяти. Хмара над головою ставало вище і ширше. Вітри почали рвати його, втрачаючи форму ... і забирати в бік центру Філадельфії.
  
  Натовпу ставали все більше по мірі просування Моррелла на захід. Все показували, витріщалися і бурмотіли. Ви дурні! Невже ви не розумієте, що, можливо, ви всі мертві? Ні, Моррелл не кричав цього. Але це займало всі його думки.
  
  Чим далі на захід він просувався, тим більше руйнувань ставало. Всі вікна, вцілілі за роки повітряних нальотів Конфедерації, були вибиті. В автомобілях і вантажівках теж були вибиті стекла. Водії із закривавленими обличчями, хитаючись, стогнали по вулицях. Багато з них хапалися за очі. Моррелл знав, що це повинно було означати: у них було скло.
  
  Наближаючись до другої річці Філадельфії, він побачив, як будівлі грубо повалено, а автомобілі перевернуті на бік або вгору дном. Деякі чоловіки зупинилися, щоб допомогти пораненим. Інші продовжували рух.
  
  І тоді у Моррелла з'явилася можливість поглянути на інший берег Шайлкилла. Ця частина міста була майже так само щільно забудована, як і центр міста. Або, скоріше, так воно і було. Поряд з Моррелом перехрестилася худа жінка. Йому захотілося зробити те ж саме. Майже все там було збито з ніг. Кілька будівель, які, мабуть, були надзвичайно міцними, все ще піднімалися з-під уламків, але лише деякі.
  
  Міст через Шайлкилл вцілів, хоча й сильно нахилився набік. Як довго він протримається, одному Богу відомо. Люди, хитаючись, переходили по ньому із заходу. З деяких згоріла одяг. Моррелл бачив, що у деяких одна сторона особи була сильно обпалена, а інша в порядку: має бути, вони стояли в профіль до бомби, коли вона вибухнула.
  
  "Його тінь!" - пробелькотів жахливо обгорілий чоловік. "Я бачив його тінь на тротуарі, всю друковану, але від Джорджа нічого не залишилося!" Він звалився на підлогу і, на щастя, відключився. Моррелл гадав, прокинеться він коли-небудь. Можливо, йому пощастить більше, ніж йому.
  
  Гучномовець почав ревти: "Всьому військовому персоналу! Негайно з'явитеся по місцях служби! Всьому військовому персоналу! Негайно з'явитеся..."
  
  У Моррелла точно не було місця служби. Він попрямував назад у Військове міністерство. Катастрофа на іншому березі річки була серйозніша, ніж будь-яка інша людина. І у нього було більше шансів з'ясувати, що відбувається в нервовому центрі збройних сил.
  
  У всякому разі, він так думав. Але один з охоронців, обыскивавших його, запитав: "Що, чорт візьми, сталося, сер? Ви знаєте?"
  
  "Не зовсім", - відповів Моррелл. "Я сподівався, що люди тут знають".
  
  Перш ніж пересічний відвів його в кабінет Джона Абелла, він зайшов в чоловічий туалет і змив з себе якомога більше брудної дощової води. "Навіщо ви це робите, сер?" - запитав хлопець, який увійшов разом з ним.
  
  "На всякий випадок", - відповів Моррелл. Позбутися від цього жахливого речовини не зашкодить. Він був упевнений в цьому.
  
  Абелла завжди виглядав блідим. Зараз він здавався страшенно прозорим. Можливо, він постарів років на десять за ті кілька днів, що Моррелл бачив його в останній раз. "Боже мій!" - сказав він. "Вони випередили нас в ударі. Я не думав, що вони зможуть, але вони це зробили ".
  
  "Ви були нагорі?" Запитав Моррелл. "Ви бачили це на власні очі?"
  
  "Ні". Абелла завжди хотів мати справу з речами на відстані. Це була сила чи слабкість? Мабуть, і те, і інше відразу, подумав Моррелл. Офіцер Генерального штабу продовжував: "Як вони доставили це сюди? Вони не могли скористатися літаком - богом присягаюся, у них немає машини, яка могла б це перевозити. І наш пристрій далекобійності типу Y не засікло нічого наближається з півдня.
  
  "Повинно бути, вони протягли його потайки, чорт би їх побрал", - сказав Моррелл. "Пам'ятаєте, як вони прорвалися в східному Огайо? У них був цілий батальйон хлопців у нашій формі, в наших машинах, які могли говорити, як ми. На що ти готовий посперечатися, що вони знову зробили ту ж чортову штуку - і у них вийшло?" Він сам добився свого, переправившись через річку Теннессі перед Чаттанугой.
  
  Абеллу вдалося невпевнено кивнути. Потім він потягнувся за телефоном. "Якщо трохи пощастить, вони не підуть. Ми зможемо перестріляти їх усіх до єдиного, якщо зловимо їх у нашій формі".
  
  Моррелл кивнув. Так свідчили закони війни. Захотіли б США розстріляти цих конфедератів, якби піймали їх, можливо, це інша історія. Як багато вони могли б розповісти слідчим про свій проект по створенню уранової бомби?
  
  "Нам краще зловити їх", - сказав Абелла, шпурнувши трубку після того, як гримнув на неї з незвичною запалом. "Їм це з рук не зійде. Скільки тисяч людей вони тільки що вбили?"
  
  Було б краще, якщо б ворог скинув бомбу з літака, а потім полетів? Було б краще, якби він замість цього скидав тонну за тонною звичайні бомби або розстрілював з кулемета стільки людей, скільки він убив при одному цьому вибуху? Моррелл виявив, що хитає головою. Це було б нітрохи не краще, але було б більш звично. Це теж мало значення. Уранова бомба була чимось абсолютно новим. Отруйний газ ніс з собою щось схоже на присмак жаху під час останньої війни. Тепер люди сприймали це як належне.
  
  Приймуть вони уранові бомби як належне? Як вони могли, коли кожна з них могла спустошити місто? І це були тільки перші бомби. Зрівняє модель наступного року рівень цілого округу або, може бути, штату?
  
  "Боже мій", - знову сказав Абелла. "Ці смердючі крекери ... І вони перемогли нас. До того часу, як наші бомбардувальники доберуться до Лексінгтона, від них каменя на камені не залишиться - ось що я вам скажу.
  
  В останній раз, коли вони з Морреллом говорили про уранових бомби, він прокрутив у вальсі назва міста, де CSA працювало над ними. На цей раз він послизнувся. Зрештою, він був людиною, і йому, певно, довелося б зробити покаяння перед вівтарем Безпеки Всемогутнього.
  
  Він зрозумів це на кілька секунд пізніше, ніж слід було. "Ти чула це не від мене", - сказав він в деякому замішанні.
  
  - Що чув? - Невинно запитав Моррелл.
  
  "Цікаво, ми могли б проїхати по долині Шенандоа і відібрати у них це місце", - сказав Абелла. Незважаючи на те, що він був збентежений, тепер, коли кішка була вытащена з мішка, він дозволив їй побігати навколо.
  
  "Не потрібно багато часу, щоб зібрати штурмові сили". Моррелл говорив з упевненістю досвідченого польового командира. "Не знаю, наскільки наполегливо конфедерати будуть пручатися - б'юся об заклад, щосили. Тепер, коли вони використовували одну бомбу, скільки часу їм потрібно, щоб створити іншу?"
  
  "Цього я не можу тобі сказати, бо я не знаю. Я б не сказав тобі, навіть якщо б знав, але я не знаю", - сказав Абелла. "Дні? Тижні? Місяці? Двадцять хвилин? Я просто поняття не маю."
  
  "Добре", - сказав Моррелл. Офіцер Генерального штабу був схильний брехати про щось подібне, але Моррелл не думав, що він бреше, не в цей раз. Він продовжував: "Було б набагато гірше, якби вони привезли його сюди, до урядових будівель, замість того щоб підривати за річкою".
  
  "Я не думаю, що вони могли б ... У будь-якому випадку, це було б нелегко", - сказав Абелла. "Ми обшукуємо автомобілі і вантажівки, перш ніж впустити їх сюди. Автомобільні бомби - це само по собі погано, але покласти пару тонн вибухівки у вантажівку ... Він не договорив, та й не потрібно було. "Однієї такої штуки було достатньо, щоб змусити нас припинити вогонь".
  
  "Тоді молодець. Ти тільки що врятував президента, Конгрес і нас. Я маю на увазі, я сподіваюся, що ти це зробив ". Моррелл розповів йому про чорному дощ. "У будь-якому випадку, наскільки саме небезпечна ця погань?"
  
  "Ми всі дізнаємося. Я не знаю подробиць. Не впевнений, що хто-то знає". Абелла опустив погляд на свої м'які, бездоганно доглянуті руки. "Я дійсно вірю, що ти вчинив мудро, змив стільки, скільки зміг. Це як рентген: ти хочеш звести вплив до мінімуму ".
  
  Моррелл подивився на свої руки і на уніформу, на якій все ще виднілися сліди тих неприродних падінь. Були в них маленькі рентгенівські апарати? Щось в цьому роді, припустив він. Можливо, в пилу, що витає в повітрі, було щось більше. "Ми точно ніколи не вивчали нічого з цього у Вест-Пойнті", - сказав він.
  
  "Хто знав тоді?" Сказав Джон Эйбелл. "Ніхто, ось хто. Половина того, що ми дізналися, просто застаріла".
  
  "Більше половини", - сказав Моррелл. "З цього моменту нові правила".
  
  "Якщо ми проживемо досить довго", - сказав Абелла.
  
  "Так. Якщо". Моррелл знову подивився на свою заляпанную форму. "Я думаю, що нове правило номер один такий: Не вплутуватися у війну з кимось, у кого є ця чортова бомба".
  
  "Зараз для цього трохи запізно", - зауважив офіцер Генерального штабу.
  
  "Не нагадуй мені", - сказав Моррелл.
  
  Я Джейк Физерстон, і я тут для того, щоб сказати вам правду.
  
  Це була не знайома студія в Річмонді, з якої Джейк Физерстон кидав виклик світу з тих пір, як він був дискредитованим підбурювачем черні на чолі в'янучої Партії Свободи. Він поняття не мав, вціліла ще та бездротова студія. Він би поставив проти. Річмонд упав, але конфедерати влаштували пекельне бій, перш ніж, нарешті, відступили.
  
  Тоді Портсмут, штат Вірджинія. Це було не те місце, де Физерстон хотів бути - він завжди хотів тріумфально віщати з Вашингтона, округ Колумбія, і Філадельфії. "І я ще зроблю це, чорт забирай", - подумав він люто. Але поки вистачить і Портсмута. Біля станції був сильний сигнал, і якимось чином Солу Голдману вдалося створити мережу, яка передавала слова Джейка по всьому CSA - і в Янкиленд теж. Якби Сол не був чарівником, він би так і робив, поки не з'явився справжній.
  
  Мова. "Правда в тому, що ми тільки що показали проклятим янкі, на що ми здатні. Прямо як при кайзера - одна бомба, і бум! Місто зник. Філадельфія вже ніколи не буде колишньою ". Він точно не сказав, що уранова бомба (ні, судячи зі звітів, які він отримав від Фитцбельмонта, це дійсно була джовиумная бомба, ніж б, чорт візьми, не був джовиум) підірвала всю Філадельфію. Однак, якщо б його однодумці-слухачі хотіли думати, що він сказав це, він би не зронив ні сльозинки.
  
  "Може бути, в наступний раз в Сент-Луїсі. Може бути, в Індіанаполісі або Чикаго. Може бути, в Нью-Йорку або Бостоні. Може бути, в Денвері або Сан-Франциско. Хто знає? Але одна бомба, і бум! Ніякого більше міста, яким би він не був.
  
  Він не сказав, коли вибухне наступна бомба C. S. jovium. У нього була вагома причина нічого не говорити про це: він поняття не мав. Хендерсон Фитцбельмонт навіть не хотів гадати. Американські бомбардувальники били по Лексингтону сильніше, ніж коли-небудь. У деяких бомб теж були бронебійні наконечники, тому перед вибухом вони глибоко врізалися в землю. Вони створювали проблеми.
  
  Але CSA все одно потрапила в першу десятку!
  
  "Кляті янкі" вирішили, що перемогли нас остаточно", - зловтішався Джейк. "Вони забули про те, як сильно ми любимо ... свободу! Їм ніколи не перемогти нас, поки ми ще можемо заряджати зброю і відстрілюватися. А ми можемо."
  
  Немов за сигналом, далеко гримнула гармата. Ізоляція студії не могла заглушити весь цей шум. Деякі з них були зенітними знаряддями, стрелявшими по американських бомбардувальників, які постійно обстрілювали весь район Хемптон-Роудс. А інші були важкими знаряддями з небагатьох уцілілих військових кораблів Конфедерації, тепер схибленими проти наземних цілей, а не ворожих крейсерів і есмінців. Дамьянки просувалися до Портсмута і Норфолку по суші. Конфедерати використовували все, що могло уповільнити їх просування.
  
  Оскільки частина артилерійського шуму розносилася по повітрю, Физерстон вирішив отримати з цього максимум користі. "Чуєте, люди?" сказав він. "Цей шум показує, що ми все ще боремося і ніколи не здамося. Вони кажуть, що наша країна не має права на життя. Я кажу, що у них немає права вбивати її. Вони теж не повірять. Якщо ти мені не віриш, запитай, що залишилося від Філадельфії."
  
  Він відійшов від мікрофона. За скляною стіною, що займала одну сторону студії, інженер підняв великий палець. Це був не той хлопець, з яким він так довго працював в Річмонді, а якийсь незнайомець. Тим не менш, Джейк подумав, що той теж виголосив гарну промову. Приємно дізнатися, що інші люди можуть це помітити.
  
  "Відмінна робота, пан президент", - сказав Сол Голдман, коли Джейк вийшов у коридор. "Те, що може зробити мова, ця зробила".
  
  "Так". Физерстон пошкодував, що директор з комунікацій так висловився. Що може зробити мова ... Мова може змусити солдатів битися трохи довше. Це може змусити робітників на заводі працювати трохи старанніше. Все це допомогло б ... трохи.
  
  Проте ніяка мова в світі не зможе повернути Кентуккі або Теннессі. Ніяка мова в світі не зможе повернути Атланту або Савану або роз'єднати розділене тіло Конфедерації. Ніяка мова не могла повернути ракетний завод в Хантсвіллі, і ніяка мова не могла втримати Бірмінгем від падіння в будь-який день.
  
  Ніяка мова, не кажучи вже про те, щоб підкреслити це особливо, не могла вберегти Конфедеративні штати Америки від того, щоб по-справжньому зганьбитися. "Чорт забирай, - сказав Физерстон, - я не думав, що все так закінчиться".
  
  "Хто б міг подумати, сер?" Голдман був лояльний. Мало того, він сам не прагнув до вищого стану, можливо, тому, що дуже добре знав, що жоден генерал Конфедерації чи партійна шишка не стане підкорятися наказам маленького пузатого Геба. Це поєднання - і його майстерність в тому, що він робив, - зробило його безцінним.
  
  Вони також означали, що Джейк міг говорити з ним більш вільно, ніж з ким-небудь ще, за винятком, можливо, Лулу. "Ні, передбачалося, що все буде працювати не так", - повторив президент. - Клянусь Богом, Сол, якщо "Янкі" переможуть нас, то тільки тому, що ми не заслуговуємо перемоги, розумієш, що я маю на увазі?
  
  "Що ми можемо зробити? Ми повинні перемогти", - сказав Голдман.
  
  Физерстон кивнув. У нього самого було таке ж ставлення. "Ми будемо боротися до тих пір, поки не виб'ємося з сил, ось що. І ми не здамося, ніколи", - сказав він. "Якщо ми коли-небудь припинимо битися, то тільки тому, що нам не з ким більше битися, клянуся Богом".
  
  Директор з комунікацій кивнув. "Ви завжди були дуже рішучі. Я зрозумів це з того самого моменту, як ви вперше почали транслюватися по радіо". Він з іронічним здивовано похитав головою. - З тих пір пройшло вже більше двадцяти років.
  
  "До біса впевнений в цьому", - сказав Джейк. Ви могли бачити ті роки в сивому волоссі Голдмана, в тому, як мало їх у нього залишилося, в талії і подвійному підборідді. Зовні час переслідувало Физерстона не так суворо. На обличчі у нього з'явилися зморшки, яких тоді не було, і лінія росту волосся на скронях теж відступила. Але він залишався худорлявим, як струна; палала ненависть в ньому надто сильно, щоб дозволити йому стати розсудливим і розтовстіти. "І знаєш що?" - продовжив він. "Навіть якщо війна виявиться жахливою, у мене була хороша життя. Я зробив велику частину того, до чого завжди прагнув. Скільки чоловіків можуть сказати це, коли ти переходиш до справи?"
  
  "Не так вже й багато", - погодився Голдман.
  
  "До біса вірно". Физерстон зробив паузу, щоб прикурити цигарку. Він не любив курити перед виходом в ефір; його голос і так був досить хриплим. "Люди, які будуть жити тут після закінчення цієї війни, ким би, чорт візьми, вони не опинилися, їм більше ніколи не доведеться турбуватися про проблеми з ниггерами, незважаючи ні на що. І це завдяки мені, чорт візьми. Він тицьнув себе великим пальцем у груди.
  
  "Так, пан президент".
  
  Але Голдман не здавався задоволеним. У Джейка був слух артилериста, і він чув не так добре, як колись давно. Хоча він міг пропускати слова, він як і раніше гостро відчував тон. - Що тебе гризе, Сол? - запитав він.
  
  "Я думаю, це з-за того, як ви це сформулювали, сер", - повільно промовив директор з комунікацій. "Я уявляю, як цар говорить про євреїв подібним чином, або османський султан говорить про вірмен".
  
  Коли ніхто особливо не дивувався тому, як султан позбувся своїх вірмен, це спонукало Джейка спланувати те ж саме для чорношкірих в CSA. Він говорив те ж саме і в Over Open Sights . Оскільки йому подобався Голдман, він був готовий повірити, що той просто забув. "Цар - чортів дурень, навіть якщо він на тій же стороні, що і ми", - сказав він. "Євреї - білі люди, чорт візьми. І вірмени теж....Я думаю. Не можна говорити про цих людей так само, як ти говориш про ниггерах. Найбільшою помилкою, яку коли-небудь здійснювали тутешні люди, була відправка ніггерів з Африки. Ніхто ніколи не намагався це виправити ... до мене. І я, чорт візьми, добре це зробив.
  
  Сол Голдман все ще не виглядав переконаним. Можливо, те, що він єврей, зрештою, створювало проблеми. Його народ піддавався несправедливим переслідуванням. Можливо, з-за цього йому буде важко зрозуміти, що негри дійсно заслужили те, що їм давала Партія свободи. Якщо зараз його і мучили докори сумління, то він явно не поспішав з цим. Потяги везли чорношкірих в табори ще до початку війни, і пропаганда Сола допомогла виправдати перед народом Конфедерації і перед усім світом.
  
  - Ходімо на вулицю, - сказав йому Джейк. - Може бути, тобі треба подихати свіжим повітрям. Це допоможе тобі прояснити голову.
  
  "Можливо". Голдман не став сперечатися. Як і будь-хто, хто стикався з Джейком Физерстоном, він незабаром зрозумів, що сперечатися з ним ні до чого доброго не призведе.
  
  Був прекрасний весняний день. Дика спека і вологість, які скоро спадуть, ще не опустилися на Портсмут задушливим ковдрою. Нещодавно прилетіла колібрі, поблискуючи рубіновим горлом, смоктала нектар з куща жимолості. Повітря наповнився запахом рослин.
  
  Але так само чинили й більш огидні запахи: сморід смерті і трохи менш отруйний сморід розлитого мазуту. Бомбардувальники янкі обрушувалися на Хемптон-Роудс з самого початку війни. У них були на то причини, чорт би їх побрал; це була найважливіша військово-морська база Конфедерації на атлантичному узбережжі.
  
  Як і в Річмонді, вціліло лише кілька непошкоджених будівель. Не так вже й багато військових кораблів були придатні для виходу в море звідси. Рятувальні команди витягали з ла-Маншу затонулий крейсер і есмінець. Ця сталь знайде інше застосування ... Якщо Конфедерація протримається достатньо довго.
  
  "Так і буде, чорт візьми", - подумав Физерстон, розсердившись на себе за сумніву. Сонце відбивалося від хвиль - від тонкого, блискучого шару мазуту, плаваючого на них. Пришвартований крейсер, який стояв з несправним двигуном і пошкоджений бомбою, випустив залп восьмидюймовых снарядів. Досить скоро вони впадуть на голови клятих янкі.
  
  Кілька американських літаків прожужжали над Хемптон-Роудз. Військово-повітряні сили ЦРУ робили все, що могли, але цього було недостатньо, щоб утримувати ворога на відстані витягнутої руки, навіть над Вірджинією. Судячи по звуку двигунів, більшість з них знаходилося над Ньюпорт-Ньюсом, на північній стороні гирла річки Джеймс. Зенітні знаряддя випустили по них снаряди, але розриви були надто слабкими, щоб збити їх з ніг.
  
  Джейк витягнув блокнот з нагрудної кишені і написав: "Нам потрібні більш сильні анонімні алкоголіки". Конфедеративним Штатам зараз багато чого було потрібно. Він поняття не мав, коли інженери зможуть приступити до розробки зенітного знаряддя більшого калібру, не кажучи вже про його виробництві, але воно було в списку.
  
  Він опустив погляд, щоб покласти блокнот назад у кишеню. Це врятувало його очі, коли над Ньюпорт-Ньюсом, в шести або восьми милях від того місця, де він стояв, зійшло нове сонце. Раптово у нього з'явилися дві тіні, причому нова була набагато чорніше колишньою. Поступово нова тінь почала зникати.
  
  Сол Голдман закрив обличчя руками - можливо, він дивився не в ту сторону. Джейк дивився на північ, благоговійно відкривши рот, навіть коли швидкий, лютий, гарячий порив вітру трохи не перекинув його дупою на чайник. Це паскудне хмара, піднімаючись високо в небо, було найстрашнішим з усього, що він коли-небудь бачив, але в ньому була своя дивна і страхітлива краса.
  
  Голдман прибрав руки. Він моргнув. По його обличчю потекли сльози. "Я бачу тебе ... начебто", - сказав він. "Це ... те, що ми зробили з Філадельфією?"
  
  - Так. - Голос Джейка був м'яким і мрійливим, як ніби у нього тільки що була жінка. Можливо, він і не зміг би завадити "дамнянкиз" створити свою бомбу, але, незважаючи ні на що, він фінішував попереду них. Обидві команди, похитуючись, перетнули фінішну межу. Тим не менш, CSA отримала перший приз.
  
  - Исгадал у йискадаш ш'травень робо... Сол продовжував мовою, якої Джейк не знав.
  
  Президент CSA чи помітив це. Він завдав удару першим, і він завдав удар по столиці противника. Ньюпорт-Ньюс? Він клацнув пальцями. Кого це хвилювало?
  X
  
  Я Джейк Физерстон, і я тут, щоб сказати вам правду ". Голос, що долинав з радіоприймача, і безмежна зарозумілість, яке в ньому звучало, було абсолютно безпомилковим. Президент CSA продовжував: "Якщо янкі розраховували, що вони підірвуть мене, коли скинуть свою фантастичну бомбу, вони розрахували неправильно, і вони пішли і вбили велику купу невинних жінок і немовлят, як завжди роблять вбивці".
  
  "Чорт!" Флора Блэкфорд з огидою вимкнула радіо. Стерти Джейка Физерстона з лиця землі було єдиним способом, який вона бачила, щоб закінчити цю війну швидше. Стирання Ньюпорт-Ньюса з лиця землі мало свої плюси, але це був лише одне місто з багатьох.
  
  Яку брехню міг наговорити Физерстон! Послухати його, так американська уранова бомба була розроблена виключно для знищення мирних жителів. А як щодо тієї, яку його люди висадили прямо через Шайлкилл від центру Філадельфії? Що ж, це був напад на уряд і збройні сили США. У всякому разі, якщо ви вірили Физерстону. Звичайно, якщо ви вірили Физерстону, то, ймовірно, повірили йому, коли він сказав, що позбавлення його країни від негрів було гарною ідеєю, коли він сказав, що США змусили його вступити у війну, і коли він сказав безліч інших висловів і неймовірних речей.
  
  Якби Джейк Физерстон сказав, що вірить у Бога, це був би найкращий аргумент, який Флора могла придумати або на користь атеїзму, або на користь поклоніння сатані, в залежності від того. Вона кивнула сама собі і записала це в блокнот. Це було б гарною реплікою в мовленні.
  
  Одна річ, сказана Физерстоном ще до вибуху американської уранової бомби, дійсно здавалася правдою, до нещастя: Сполучені Штати не зловили грабіжників Конфедерації, які привезли бомбу на північ. Флора припустила, що ці грабіжники носили американську форму і могли говорити так, як ніби вони прибули з США. Тим не менш, Об'єднаному комітетові по веденню війни доведеться вивчити нездатність армії вистежити їх.
  
  Але у Об'єднаного комітету цим вранці на порядку денному було дещо ще. Вони збиралися перетнути Шайлкилл, щоб на власні очі побачити, на що насправді був схожий вибух уранової бомби.
  
  Коли вона їхала на таксі в Конгрес-хол, щоб зустрітися зі своїми колегами, вона не могла не помітити, що на багатьох будинках, що виходять на західну сторону, фарба обгоріла або опалилась. На деяких фарба залишилася неушкодженою, тільки у вигляді візерунків: більш високі конструкції, розташовані ближче до місця вибуху, захистили частина фарби, але не всю.
  
  "Вони кажуть, що ми стерли цей пункт Фезерстон з лиця землі", - зауважив водій. Він здавався досить здоровим, але був щонайменше на десять років старше Флори, тобто йому було наймолодше за шістдесят.
  
  "Це неправда", - відповіла вона. "Я тільки що чула по радіо".
  
  "Про", - сказав таксист. "Ну, це ... страшенно прикро. Не уявляю, як ми куди-небудь доберемося, поки не закоптим його бекон".
  
  - Я теж, - сумно сказала Флора. - Хотіла б я знати.
  
  Коли таксі зупинилося перед будівлею Конгресу, вона дала йому на чай чверть долара, що порадувало його майже так само, як якщо б він побачив набитого і оседланного Джейка Физерстона. - Пребагато вдячний, мем, - сказав він, доторкнувшись вказівним пальцем до лакованому козирка свого кашкета. Віддаляючись, він посміхався.
  
  Флора не здивувалася, виявивши там Франкліна Рузвельта з членами Об'єднаного комітету. "Спочатку ми подивимося, на що здатна одна з цих чортових штуковин", - сказав він. - Тоді ти будеш палити мене по вугіллю за те, що я не дістався до наших першим і не завадив конфедератам добити своїх.
  
  "Ти думав, вони зможуть випередити нас у цьому?" - запитала вона.
  
  Він похитав своєю великою головою. "Ні. По правді кажучи, я не думав, що у них є молитва. Вони грізні люди. Тим більше причин розчавити їх в коржик і переконатися, що вони ніколи більше не піднімуться.
  
  "По-моєму, звучить непогано", - сказала Флора.
  
  Вони поїхали в Шайлкилл на автобусі. Два армійських офіцерів допомогли Рузвельту вибратися з інвалідного крісла і сісти, потім вручну внесли крісло на борт. "Враховуючи місцевість, яку нам належить перетнути, можливо, мені треба було взяти з собою гусеничну модель", - сказав він, звуча набагато більш життєрадісно, ніж Флора могла б при тих же обставинах.
  
  Автобус не проїхав найближчого мосту. Деякі сталеві опори на цьому мосту трохи просіли, і армійські інженери все ще намагалися з'ясувати, чи витримає він. Об'єднаному комітетові по веденню війни довелося відправитися на північ, щоб знайти підходящий. Потім автобус поїхав назад на південь і захід, поки зруйновані будівлі і щебінь на дорозі не змусили водія зупинитись.
  
  "Ми менш ніж за милю від епіцентру вибуху", - сказав один з офіцерів. "Далі стає ще гірше".
  
  Він не помилився. Ставало все гірше, і гірше, і знову гірше. Незабаром тільки в самих міцних будівлях взагалі встояли стіни. Навіть вони були не просто обпалені, а наполовину расплавлены таким чином, будь Флора ніколи не могла собі уявити, не кажучи вже про те, щоб побачити.
  
  Один з армійських офіцерів підштовхнув Франкліна Рузвельта вперед. Коли завали ставали занадто щільними, щоб людина могла просунутися вперед з помічником військового міністра, його колега нахилявся і хапався за передню частину інвалідного крісла. Разом ці двоє допомогли б Рузвельту подолати останню перешкоду й підштовхнули його до наступного.
  
  Сталеві і навіть гранітні ліхтарні стовпи під палючим сонцем поникли, як свічки. Наскільки жарко було, коли вибухнула бомба? Флора поняття не мала - деякі фізики могли знати. Очевидно, було досить спекотно. Досить гарячий, а потім ще трохи.
  
  Десь між полумилей і чверть милі від того, що офіцери називали епіцентром, не було ні тротуару, ні навіть щебеню під ногами. Все було сплавлено в щось схоже на грубе скло. У Флори під ногами теж було відчуття твердого, непіддатливого скла.
  
  "Боже мій", - повторювала вона знову і знову. І не вона одна. Вона спостерігала, як конгресмен-католик перехрестився, а інший дістав чотки і заворушив губами молитву. Коли ви бачили щось подібне, що ви могли зробити, окрім як молитися? Але хіба Бог, що допускає подібні речі, не був глухий до простих умовлянням?
  
  "Можуть конфедерати зробити це з нами знову?" - запитав хтось Рузвельта.
  
  "Боже Милостивий, сподіваюся, що ні!" - вигукнув він, що здалося Флорі чесним, необережним відповіддю. Він продовжив: "По правді кажучи, я не думав, що вони зможуть зробити це один раз. Але у них є вивідач - його звуть Поттер - який настільки хороший, що лякає. Ми думаємо, що він очолював команду. І ось ... вони застали нас зненацька, чорт би їх побрал ".
  
  - Ще раз, - сказала Флора.
  
  Рузвельт кивнув. "Абсолютно вірно. Вони знову здивували нас. Вони трохи не розорили нас, коли увійшли в Огайо, а потім зробили... це. Але знаєте що? Вони все одно програють війну, навіть якщо б ми не підсмажили Джейка Физерстона, як яєчню, як він того заслуговує.
  
  "Чому ми цього не зробили?" - запитав сенатор.
  
  "Ну, у нас були розвіддані, що він був в районі Хемптон-Роудс, і я все ще вірю, що він був", - відповів Рузвельт. "Але він був не там, де ми думали, і це ганьба".
  
  "Чому ми не спіймали людей, які це зробили?" Сказала Флора. "Я маю на увазі тих, хто приніс сюди бомбу. По радіо кажуть, що у нас їх немає, і я хочу знати, чому. Вони не можуть так добре грати в chameleon ... чи не так? "
  
  "Схоже, що можуть", - похмуро сказав Рузвельт. "Якраз перед тим, як я приєднався до вас у залі Конгресу, я отримав повідомлення, що радіо Конфедерації стверджує, що бомбардувальники покинули територію Сполучених Штатів. Я не можу це підтвердити і не впевнений, що коли-небудь зможу, але я точно знаю, що у нас їх немає ".
  
  "Так, я чула, що конфедерати роблять те ж саме". Флора штовхнула спечений матеріал під ногами. "У нас немає свідків, чи не так?"
  
  "Ніхто з тих, хто виступив відкрито", - сказав Франклін Рузвельт. "Я впевнений, що такі були, але коли вибухає така бомба ..." Він не закінчив. Флора все одно кивнула. Коли вибухає така бомба, вона забирає з собою цілий район. Кожен, хто бачив вантажівка - вона припустила, що це була вантажівка, в якому прибула бомба, і задавався питанням про неї, загинув під час вибуху.
  
  "Відтепер вони будуть викликати поліцію і саперів в будь-який момент, коли зламається щось крупніше велосипеда", - сказав конгресмен.
  
  "Це вже відбулося", - сказав Рузвельт. "Копи по всій країні скачуть, як блохи на гарячій сковороді, але я не знаю, що ми можемо з цим вдіяти. Люди нервують. І, боюся, у них є на це право ".
  
  "Хто-небудь хоче подивитися що-небудь ще?" запитав армійський офіцер позаду нього. Коли ніхто не відповів ствердно, чоловік почав підштовхувати Рузвельта назад до автобуса.
  
  Члени Об'єднаного комітету по веденню війни теж повернулися. Автобус відвіз їх на схід через Шайлкилл в головний госпіталь Філадельфії, найближчий до того, що пережив вибух. Пенсильванская лікарня психічних і нервових захворювань, розташована всього в парі кварталів від ground zero, тепер була одним цілим з Найнавой і Тиром: висока брила розплавленого скла, не більше.
  
  "Я думаю, що ви, люди, просто купка упирів, якщо сюди лізете не в свою справу", - сказав змучений доктор. "І я думаю, що ви були божевільним, або дурним, або і тим і іншим відразу, якщо лізли туди не в свою справу. Хіба ти не знаєш, що ця чортова бомба лишила після себе якусь отруту? У нас було багато людей, які були не так вже й погані, а потім у них випадали волосся і починалося внутрішня кровотеча з носа, і з очних яблук, і з нігтів, і з прямої кишки теж, - та вони просто стояли і вмирали. Ти цього хочеш?"
  
  "Нам ніхто не говорив", - ледве чутно вимовив сенатор.
  
  "Nu? Тепер я кажу вам, - сказав доктор. - А тепер мені треба дещо зробити.
  
  Флорі було достатньо почути це, але деякі з її колег захотіли подивитися, про що говорить доктор. Вона пішла з ними і в кінці кінців пошкодувала, що зробила це. Люди зі звичайними травмами були досить несамовитими, і бомба стала причиною багатьох з них. Якщо у вас вистрілять з вікна осколками скла, схожими на ножі, або якщо ваш будинок звалиться на вас, і вам доведеться лежати в руїнах, поки хто-небудь вас не витягне, ви будете не в кращій формі.
  
  Але були й інші, гірші, через які їй було важко заснути в ту ніч і ще кілька ночей після. Люди з тим, що медсестри називали уранової хворобою, яка, мабуть, відповідала опису доктора. І опіки...Було так багато опіків, і таких жахливих. Скільки рук зі зрослими пальцями вона бачила, скільки осіб з розплавленими носами, скільки стогнучих страждальців з выкатившимися з орбіт очима?
  
  Вона була рада втекти. У неї не вистачило духу на такі речі. Один з її колег сказав: "Що ж, принаймні, ми відплатили конфедератам за це".
  
  До того часу члени Об'єднаного комітету по веденню війни вже забиралися в свій автобус. Флора вказала на лікарню. "Я впевнена, що люди там дуже щасливі", - сказала вона.
  
  Конгресмен кинув на неї дивний погляд. "Я більше не вірю, що у тебе до цього лежить серце", - сказав він. "Ти була опорою з самого початку. Чому не зараз?"
  
  "Тому що тепер я побачила різницю між "досить" і "занадто багато", - відповіла Флора. "І те, що роблять ці бомби, - це занадто багато". Вона з викликом подивилася на нього. - Давай, скажи мені, що я помиляюся. Він цього не зробив. Він не міг. Вона і не думала, що він це зробить.
  
  Якийсь Бнер Доулінг мріяв побачити Річмонд у своїй професійній якості ще з часів навчання у Вест-Пойнті. Все це було давно позаду, але ось він тут, крокує вулицями захопленої столиці Конфедерації, не піклуючись ні про що на світі ... крім того, що зламає шию під уламками, наступить на міну, спрацює міна-пастка буде застрелений одним із снайперів, які все ще бродять по руїнах.
  
  Він повернувся до свого ад'ютанта. "Знаєте, це кумедна річ", - сказав він.
  
  "Що це, сер?" Анджело Торічеллі носив на плечах срібні дубове листя замість золотих - трофеї перемоги.
  
  "Ми рознесли це прокляте місце в пух і прах, але порівняно з тим, що сталося з Філадельфією і Ньюпорт-Ньюс, це не більше ніж дрібниця".
  
  "Про". Молодший офіцер кивнув. "Ну, нам довелося діяти важким шляхом, не всім одразу. Хоча, якщо б вони протрималися трохи довше ..."
  
  "Це не розбило мені серце", - сказав Доулінг. "Я знаю, це звучить холодно, але це Божа правда. Супербомба - це чи не єдине, що могло б привернути увагу цих людей ".
  
  Немов для того, щоб підкреслити це, далеко хтось відкрив вогонь з автоматичної зброї. Доулінг почав пірнати в укриття, потім зупинив себе: жодна з куль не пролетіла поруч. На розбитій вітрині магазину неподалік була намальована "СВОБОДА!" . Це графіті і CSA були всюди в річмонді. Місцевим жителям не сподобалася ідея жити під Зірково-смугастим прапором вперше з 1861 року.
  
  Щось ворухнулося за вітриною магазину. Рука Доулінга опустилася до пістолета 45-го калібру на поясі. Це було не надто сильну зброю проти автоматичного "Тредегара", але це було те, що у нього було. Пістолет підполковника Торічеллі вискочив з кобури. "Виходь звідти!" гаркнув він.
  
  Хлопчині, який це зробив, було не набагато більше семи років. Він подивився на сіро-зелену форму, потім запитав: "Ви пара біса люблячих ніггерів "янкі"?" Перш ніж Доулінг або Торічеллі встигли відповісти, хлопець продовжив: "Є який-небудь пайок? Я страшенно голодний".
  
  "Чому ми повинні годувати тебе, якщо ти обзиваєш нас?" Запитав Доулінг.
  
  "Які імена?" Маленький хлопчик не зрозумів. Він, напевно, ніколи не чув, щоб американських солдатів називали якось інакше. Він потер живіт. "Дай мені трохи пайків. У вас є шинка з гарніром?
  
  "Тримай, малюк". Торічеллі дістав банку з сумки на поясі і кинув її хлопчика. "Тепер у тебе є трохи. Забирайся." Хлопчик зник зі своєю здобиччю. Злегка збентежений собою, Торічеллі повернувся до Доулингу. - Може бути, він виросте цивілізованою людиною.
  
  "Так, може бути, - сказав Доулінг, - але не затримуй дихання".
  
  Високо над головою рой бомбардувальників летів на південь, як зимуючі птахи. Нижче річки Джеймс конфедерати все ще билися так завзято, як тільки могли. Якщо вони не здавалися, що залишалося робити, окрім як продовжувати бити їх, поки у них не залишиться вибору? Доулінг хотів би що-небудь побачити, але не міг.
  
  "Коли ми переможемо, ми дійсно захочемо спробувати управляти цим місцем?" запитав він, звертаючись більше до Бога, ніж до свого ад'ютанта.
  
  Але саме його ад'ютант відповів: "А який у нас є вибір, сер?"
  
  Доулінг хотів би він знати, що на це відповісти. Якщо США переможуть CSA, що буде далі? Наскільки міг бачити Доулінг, у США було два варіанти. Сполучені Штати могли б залишити незалежну Конфедерацію чи вони могли б возз'єднати Північну Америку під Зірково-смугастим прапором. Незалежна Конфедерація була небезпечна. Те, що тільки що сталося з Філадельфією, показало, наскільки це було небезпечно.
  
  Але якщо Вірджинія повернеться в США ... Ну, і що тоді? Якщо б всі ці держави, які були їх власною нацією протягом вісімдесяти років, повернулися в те, від якого вони відокремилися, хіба вони не витратили б роки, намагаючись відокремитися знову? Хіба в горах і лісах не було б партизан? Хіба в містах не бомбили б людей? Хіба місцеві жителі не послали б ублюдків з Партії свободи в Конгрес, як це було в Кентуккі і Х'юстоні в період між війнами?
  
  "Виграти цю прокляту війну буде майже так само погано, як програти її", - сказав Доулінг голосом, близьким до розпачу.
  
  "Мені це теж приходило в голову, сер", - сказав ад'ютант. "Скільки цих сучих дітей нам доведеться вбити?"
  
  "Стільки, скільки буде потрібно", - відповів Даулінг. "Якщо ми не вб'ємо більше цього просто заради задоволення, наші руки ... в будь-якому разі, досить чисті".
  
  Йому довелося озирнутися, щоб зорієнтуватися. Сполучені Штати зрівняли з землею більшу частину Річмонда, у той час як захисники Конфедерації зрівняли з землею більшу частину решти. Вони билися завзято. Здавалося, вони ніколи не билися по-іншому. Але їх було недостатньо, щоб перешкодити американським солдатам увірватися всередину.
  
  Джефферсон Девіс. Роберт Е. Лі. Кам'яна стіна Джексон. Старий Піт Лонгстріт. Вудро Вільсон. Знамениті конфедерати минулих століть, повинно бути, переверталися у своїх могилах - якщо тільки американські бомби вже не знищили їх. Шкода, що Джейк Физерстон не перевертався в своїх. Що ж, час для цього наближалося.
  
  "Ви знаєте, сер, в якомусь сенсі їм тут пощастило", - сказав підполковник Торічеллі.
  
  "О, так? Як це?" Запитав Даулінг.
  
  "Як я і казав раніше - якби вони продовжували битися трохи довше, їм на голови впала уранова бомба. Тоді вони б подумали, що те, що тут залишилося, порівняно з цим було раєм ".
  
  "Що ж, в цьому ви напевно праві", - сказав Даулінг. "За винятком того, що більшість з них не стали б навіть думати ..."
  
  - У всякому разі, так, як вони це роблять, - вставив його ад'ютант.
  
  Це зупинило його, але тільки на секунду. "Тому що вони були б мертві", - закінчив він. Багато з них вже були мертві. Сморід у повітрі не залишала сумнівів.
  
  Сморід або не сморід, але він зробив те, чого не вдавалося багатьом найважливішим людям в історії США. Він і раніше знав, що давно пішли у відставку високопоставлених осіб Конфедерації. Тепер на розум прийшли Лінкольн і Макклеллан, Джеймс Р. Блейн і Джон Поуп, а також Тедді Рузвельт і Джордж Кастер. Нога жодного з них ніколи не ступала в Річмонд. Але ось я тут, клянуся Богом! Гордо подумав Доулінг.
  
  "Генерал! Гей, генерал Доулінг, сер!" - крикнув хтось позаду нього. "Вгадайте що, сер!"
  
  "Звучить не дуже добре", - сказав Анджело Торічеллі.
  
  "Ні, це не так". Повільно, важко Доулінг повернувся. "Я тут. Що це?"
  
  "Вгадай що?" - знову запитав солдат, але потім сказав, що саме: "Ми тільки що знайшли цілу родину ніггерів, все в цілості й схоронності".
  
  "Будь я проклятий", - сказав Даулінг. Кілька чорношкірих вийшли з укриттів, коли американські солдати увійшли в Річмонд, але їх було небагато. Після тутешнього повстання головорізи Джейка Физерстона діяли надзвичайно ретельно. Кожен вижив негр здавався окремим сюрпризом. "Хто вони? Як їм це вдалося?"
  
  "До війни вони були слугами у якогось багатія", - відповів солдат. "Здається, його звали Картер, з маєтку Таркас. Або, може бути, у мене все навпаки - не знаю напевно, сер. Але в будь-якому випадку, він і його люди ховали їх з тих пір, як у кольорових тут почалися проблеми.
  
  "Як щодо цього?" Сказав підполковник Торічеллі. "Якраз в той момент, коли ти думаєш, що всі вони придурки, хто йде і робить щось пристойне і дурить тебе".
  
  "Вони людські істоти", - сказав Доулінг. "Вони не завжди такі, якими ми хотіли б їх бачити, але вони людські істоти". Він підвищив голос, щоб крикнути солдатові: "Надішліть цього Картера в мій штаб. Я хотів би з ним поговорити".
  
  "Буде зроблено, сер", - відповів чоловік.
  
  Штаб-квартира Даулинга розташовувалася в наметі на площі Капітолій, недалеко від залишків статуї Альберта Сіднея Джонстона. Статуя Джорджа Вашингтона, закутана в мішки з піском, все ще стояла неподалік. Він повернувся туди якраз перед приїздом Джека Картера. Вирджинец був високим, підтягнутим і красивим, з сірими очима, чорними волоссям і обвітреними рисами особи; на вигляд йому було від тридцяти п'яти до шістдесяти. "Ласкаво просимо", - сказав йому Доулінг. "Я хотів би потиснути вам руку".
  
  Картер подивився на нього - насправді дивився крізь нього. "Вибачте, генерал, але я не збираюся потиснути вашу руку".
  
  Все йшло не так, як припускав Ебнер Доулінг. Ким би не був Картер, він не був американським лібералом, якимось чином потрапили в CSA, яким його уявляв Доулінг. "Може бути, ви поясніть чому", - сказав американський солдат.
  
  "Звичайно, сер. Я був би радий", - відповів Джек Картер. "Моя головна причина в тому, що я патріот Конфедерації. Я хотів би, щоб ви були за сотні миль звідси і просили світу у переможних армій Конфедерації.
  
  "Це мило", - сказав Даулінг. "Джейк Физерстон бажає того ж. Він не виконає своє бажання, а ти не виконаєш своє. У Санта-Клауса в мішку цього немає".
  
  - Джейк Физерстон. Надайте мені люб'язність, будь ласка, не згадуйте більше цього імені в моїй присутності ". Відраза Картера, можливо, було найблагороднішим з усіх, що Доулінг коли-небудь зустрічав, що робило його не менш реальним.
  
  "Вибач за це. Він все ще президент Конфедеративних Штатів".
  
  "Він вискочка, селюк з глушини. Його батько був наглядачем". Джек Картер скривив губи. Це була одна з тих речей, про які люди говорили, але майже ніколи не бачили. Тепер Доулінг зрозумів це. Картер продовжив: "Моя сім'я мала значення в цьому штаті ще до революції".
  
  В голові Даулинга спалахнуло світло. "Ось чому ти врятував своїх негрів!"
  
  "Так, звичайно. Вони служили нам стільки ж, скільки ми служили Вірджинії. Втратити їх через вульгарних витівок цього демагога і його фракції ..." Картер похитав головою. "Ні".
  
  - Благородство зобов'язує, - пробурмотів Даулінг.
  
  - Издевайся наді мною, якщо хочеш. Ми зробили те, що вважали правильним для них.
  
  Доулінг не був упевнений, знущається він чи ні. Без сумніву, Картер ризикував власним життям і життям своєї родини, щоб захистити своїх слуг. Це майже вимагало захоплення. І все ж ... "Ви робили що-небудь для інших кольорових людей, містер Картер?"
  
  "Це було не моя справа", - просто сказав Картер. "Але ви побачите, що я був не єдиним, хто прийняв заходи, які вважав необхідними".
  
  Він був зобов'язаний бути прав. Деякі інші білі ховали негрів і допомагали їм уникнути скорочення населення Партією свободи. Деяким це вдавалося, так, але не дуже багатьом. "Може бути, вам краще піти", - сказав Доулінг.
  
  Джек Картер відступив на крок. - Ви думали, що ми можемо бути друзями з-за того, що я зробив. Запевняю вас, сер, я більш щирий ваш ворог, ніж Джейк Физерстон коли-небудь мріяв стати. Доброго дня. Він вклонився і гордо вийшов.
  
  Можливо, він був більш щирим ворогом, але Джейк Физерстон нажив собі більш небезпечного. Картер задовольнявся тим, що ненавидів на відстані. Физерстон - ні. Він хотів вбити те, що йому не подобалося, і у нього це дуже добре виходило.
  
  Сержант з нашивкою радіотелефону на лівому рукаві увірвався в намет. "Париж, сер!" - вигукнув він.
  
  "Париж?" Перша думка Доулінга, як це не абсурдно, була про Олену Троянську.
  
  Сержант поставив його на місце: "Так, сер! Париж! Кайзер просто розніс його до біса і поїхав. Ейфелева вежа - всього лише обрубок, йдеться в звіті!"
  
  "Господи Ісусе!" - Вигукнув Даулінг, а потім додав: - чи Буде що-небудь стояти до того часу, коли закінчиться ця проклята війна?"
  
  Ніхто не зв'язався з мародерами Лавочкіна, коли вони пробивалися вгору по узбережжю Південної Кароліни до Чарльстону. Ніхто не стріляв у них із засідки. Ніхто не сміявся над ними, коли вони проходили через місто. Солдати Конфедерації, які здалися їм, здавалися зворушливо вдячними за наданий шанс.
  
  "Ви бачите?" Сказав лейтенант Борис Лавочкін. "Ви можете вселити страх Божий в цих засранців. Ви можете, і ми це зробили".
  
  Честер Мартін нічого не відповів. Він прикинувся, що не розчув. Він хотів би прикинутися, що не має ніякого відношення до різанини в Хардивилле. Але він мав. Він страшенно погано вмів брехати самому собі. Навіть якщо б це було так, кошмари, які розривали навіть його змучений сон, змусили його припинити спроби.
  
  Вони були не у нього одного. Кілька хлопців із взводу Лавочкіна були нервнее кішки на з'їзді датських догів. Деякі замінники розуміли, що відбувається, як тільки приходили. "Хіба ви не ті хлопці, що ...?" - говорили вони і тут же замовкали.
  
  Інші, більш або менш підключені, намагалися зрозуміти, що відбувається. Зазвичай вони казали щось на кшталт: "Чому ви, хлопці, такі дивні?"
  
  Якщо щось і турбувало лейтенанта Лавочкіна, він цього не показував. У всякому разі, він пишався тим, що сталося в Хардивилле. "Ніхто не лізе в мій наряд", - говорив він кожному, хто хотів слухати. "Я маю на увазі, ніхто. Ти знущаєшся над нами, скажи різьбяреві, що ти хочеш написати на своєму чортовому надгробку, тому що з тобою покінчено ".
  
  Капітан Роудс продовжував хитати головою. "Я ніколи не очікував, що зі мною трапиться щось подібне", - сказав він одного разу ввечері. Вони з Честером розправилися з досить хорошим вишневим бренді, залишеним конфедератом. Випивка притупляв нічні кошмари.
  
  "Війна - брудна справа", - сказав Честер. "Бачить Бог, я бачив це в минулий раз. Я думаю, що окопи були навіть гірше, ніж те, що ми робимо зараз. За те, що бився всередині, я маю на увазі.
  
  "Так, за бійку", - погодився командир компанії. Або, скоріше, наполовину погодився, тому що він продовжив: "Але те, що сталося в Хардивилле, це була не бійка. Це було просто ... вбивство заради забави. І те, що конфедерати роблять у цих клятих таборах, це теж боротьба. Це теж вбивство заради забави, тому що смокі не можуть дати відсіч. Ця війна ще брудніше, ніж попередня. Жахливі речі тоді просто відбулися, тому що вони нічого не могли з цим вдіяти. На цей раз вони спеціально роблять все жахливим ".
  
  Він знав про останній війні з того, що читав, і з того, що йому розповідали люди. Він був достатньо дорослою, щоб брати участь в ній. "Ви маєте рацію, сер", - сказав Честер. "У будь-якому випадку, це має сенс". Надто відкритий незгода з начальством не годилося. Але він, чорт візьми, пройшов через Велику війну. "А як щодо хлопців, які почали використовувати газ? Ти думаєш, вони не навмисне поводилися жахливо?
  
  "Ну, тут ти мене дістав", - зізнався Роудс. Честеру подобалося стріляти в бика разом з ним не в останню чергу тому, що він визнавав, що хтось інший був прав. У нього не було нічого схожого на месіанську впевненість Бориса Лавочкіна у власній правоті ... і праведності. Ніж був лейтенант Лавочкін, як не масштабної моделлю Джейка Физерстона?
  
  Физерстон спустив цілу країну в унітаз. У Лавочкіна був всього лише взвод для гри - поки що. Але Честер був частиною взводу. Якщо лейтенант викидав його, перший сержант йшов разом з ним.
  
  Йому не хотілося думати про це, тому він зробив ще один ковток. Так, черрі-бренді - відмінний превентор думок. Пляшка була майже порожня. Він передав його капітану Роудсу, який поклав кінець "біса близько".
  
  - Попереду Чарльстон, - сказав Честер. - Залишилося недовго.
  
  "Ще одне місто", - сказав Він.
  
  "О, це щось більше". Честер знав, що його голос звучав шоковане. Але Роудс, повинно бути, ходив у школу в затишшя 1920-х років. Тоді ніхто не думав, що комусь потрібно нагадувати про те, як і чому США і CSA стали смертельними ворогами. Вони залишалися мирними і жили довго і щасливо. І якщо б у свиней були крила...
  
  Честер згадав свої шкільні роки, до Великої війни. Тоді вони вдарили тебе по голові Війною за відділення. Вони продовжували говорити, що одного разу США повернуть борг CSA. І Сполучені Штати зробили це. А потім Конфедеративним Штатам довелося трохи поплатитися. "І ось чому я сиджу на дупі десь на південь від Чарльстона", - подумав Честер.
  
  "Я б не проти пройтися там маршем", - сказав він. "Дати їм в око за форт Самтер, розумієш?"
  
  "Ну, так", - сказав Роудс. Але для нього це не так вже багато значило. Мартін міг сказати. У нього не було того, що саме тут все почалося, і ми, чорт візьми, закінчимо це тут, занадто добре почуття. Може бути, лейтенант Лавочкін зміг би. Або, може бути, він ненавидів усю Конфедерацію однаково. Враховуючи всі обставини, Честер не хотів його питати.
  
  На наступний ранок він прокинувся з головним болем. Міцну каву і пара таблеток аспірину допомогли. З іншого боку, наближається артилерія...Навіть зараз конфедерати контратакували всякий раз, коли думали, що зможуть відкинути супротивника на кілька миль. Американський кулемет відкрив вогонь не більш ніж в двадцяти ярдів від Честера. Його голова не вибухнула, що тільки доводило, що він був міцніше, ніж думав.
  
  Потім йому довелося самому постріляти, і це було ще гірше. Багато Конфедерати потрапляли в бруд обличчям не так швидко, як слід було б. "Нові люди", - подумав Честер з абстрактним співчуттям, яке не завадило йому вбити їх як можна швидше. Вони зробили б з ним те ж саме, якщо б могли. Але їх кинули в бій занадто рано, щоб вони розуміли, що роблять, і у багатьох з них тепер ніколи не буде шансу навчитися цьому.
  
  Американська бронетехніка з гуркотом під'їхала, щоб покласти край наступу Конфедерації. На парі бочок їхали негри. Чорні, ймовірно, показали бочковим бригадам найкоротший шлях через прибережні болота. Один з них радісно стріляв по людях у баттернате з пістолета-кулемета. Рев гармат примусив Честера проковтнути ще три таблетки аспірину.
  
  Бочки протиснулись повз американських піхотинців і кинулися слідом за конфедератами. "Вперед!" Крикнув лейтенант Лавочкін. "За мною! Ми не залишимо їх робити роботу поодинці". Він вистрибнув зі своєї нори і підстрибом побіг разом з сіро-зеленими машинами.
  
  Неважливо, що Честер думав про нього, він був мертвим прямо там. Бронетехніка й піхота працювали краще в команді, ніж кожен з них сам по собі. "Вперед, хлопці!" Честер вибрався зі свого окопу - він був недостатньо гнучкий, щоб стрибнути так, як це зробив лейтенант. - Давайте доберемося до цих виродків!
  
  Деякі конфедерати залишалися впертими до кінця, забрали з собою кількох янкі і загинули. Деякі здалися, як тільки змогли. Більшість з них вижили; холоднокровне вбивство бідного, наляканої дитини, який хотів тільки звільнитися, далося нелегко. Ті, хто вагався, були втрачені.
  
  Юнак з прищавим обличчям і величезними сірими очима, повними жаху, кинув автомат і високо підняв руки над головою. "Не стріляйте в мене, містер Чортиці!" він ридав перед Честером. Йому не могло бути більше шістнадцяти. "Я здаюся!"
  
  Честер вказав дулом гвинтівки. Коли воно було спрямоване на живіт молодого солдата, за його промежини розпливлося темна пляма.
  
  "О, Господи!" - простогнав він. "Я пішов і описався!"
  
  "Таке трапляється", - сказав Честер. Він сам робив це вже на двох війнах, але не збирався розповідати про це хлопцеві, якого взяв у полон. Він знову змахнув гвинтівкою. "Повертайся туди, і вони так чи інакше подбають про тебе".
  
  "Спасибі вам! Спасибі! Благослови вас Боже! Все ще високо піднявши руки, хлопчик поплентався в тил.
  
  І, так чи інакше, вони подбають про нього. Може бути, вони відвезуть його назад у табір для військовополонених. Або, може бути, вони просто пристрелять його. Що б вони не робили, Честера це більше не хвилювало.
  
  Прокляті конфедерати продовжували битися так завзято, як тільки могли. Честер захопив у полон іншого хлопця, який, мабуть, був старше його. Солдат Національних штурмових сил втратив верхню пластину і говорив так, ніби у нього рот був набитий кашею. "Може бути, ми билися один з одним в останній раз", - сказав він.
  
  - Може бути, - погодився Честер. - Я був на Роанокском фронті, а потім у північної Вірджинії. А як щодо тебе?
  
  "Неа. Я мився в Теннешши", - сказав перечитанный Конфедерат. "Ніколи не думав, що ви, виродки, потрапите в Північну Кароліну".
  
  "Ти знущаєшся над нами, Папаша, і ось що відбувається", - сказав йому Честер. "Повертайся в тил. Вони розберуться з тобою".
  
  "Угу", - похмуро сказав старожил. На відміну від хлопця, він знав, що з ним може статися. Але він пішов. Він пройшов перший ключовий тест: його не вбили на місці. Всі інші будуть простіше. Звичайно, тобі потрібно було провалити тільки один, і це було все, що вона написала.
  
  "Вперед!" Крикнув лейтенант Лавочкін. "Якщо ми будемо тиснути з усіх сил, то завтра будемо в Чарльстоні! Може бути, навіть до заходу сонця!" Честер теж подумав, що він правий. Як вони не намагалися, у конфедератів не було достатньо сил, щоб зупинити людей у сіро-зеленій формі.
  
  Все це, як виявилося, не мала ні до чого відносини. Радист крикнув капітану Роудсу: "Сер, ми отримали наказ зупинитися! Ніхто не повинен просуватися далі Золотого квадрата карти-5".
  
  "Так?" - сказав командувач компанією. "Дозвольте мені поговорити з відділом". Він говорив. Він слухав. Він говорив ще трохи. Потім він сам щось крикнув: "Всім військам зупинитися! Я повторюю, всім військам зупинитися! Ми повинні зупинитися прямо тут".
  
  "Ні!" - сказав лейтенант Лавочкін. "Ми їх розгромили! Начальство не зможе викрутити нас з цього".
  
  "Лейтенант, наказ про привалі виходить прямо з Військового міністерства", - сказав капітан Роудс. "Ви можете написати їм неприємне лист, коли все це закінчиться, але зараз ми, чорт візьми, зупинимося".
  
  "Ні!" - повторив Лавочкін.
  
  - Це наказ, лейтенант. Голос Роудса став крижаним. - Від Військового міністерства і від мене. Це досить ясно? Наступна зупинка - частокіл.
  
  "Вони не зможуть не пустити нас у Чарльстон!" Лавочкін був в люті. "У ворога немає ні єдиного шансу! Тупоголові начальницькі чоботи у Філадельфії не знають дідлі-сквот. Я все одно йду вперед і беру з собою своїх людей. Побачимося і в Чарльстоні ".
  
  "Ні, сер", - сказав Честер Мартін. Лавочкін витріщився на нього, розриваючись між люттю і подивом. Але старший сержант був там, щоб тримати лейтенанта в узді. Честер продовжив: "Я думаю, нам краще слідувати наказу".
  
  "Ви заплатите за це, сержант", - сказав Лавочкін.
  
  Честер знизав плечима. Повільно і неквапливо він сів на брудну землю і закурив сигарету. "Я ризикну ... сер". Він подумав, чи піде Лавочкін далі один. Решті взвод зупинився. На обличчі лейтенанта було написано вбивство, але він теж зупинився.
  
  Він кипів і лаявся наступні три години. "Чорт би побрал це до біса, я міг би вже бути в Чарльстоні. Ми всі могли", - сказав він. Честер так не думав, але лейтенант був не так вже й неправий. Чому начальство оголосило привал, коли місто був так близько?
  
  Коли вогняна куля піднявся над Чарльстоном, коли хмара поганки - дивно красиве і дивно жахливе - піднялося високо над містом, де почалася Війна за відокремлення, він зрозумів. Як і капітан Роудс. "Лейтенант, ви дійсно хочете підійти ближче до цього місця?" Запитав Роудс.
  
  "Е-е, ні, сер", - відповів Борис Лавочкін незвично тихим голосом.
  
  "Як ви думаєте, може бути, гарною ідеєю час від часу виконувати накази, навіть якщо вони вам не подобаються?" Капітан Роудс наполягав.
  
  "Е-е, так, сер".
  
  - Вітаю. Це правильна відповідь, лейтенант. Ви розумієте, що ви і ті, кого ви притягли з собою, закінчили б життя мерцями, якщо б вам вдалося прорватися в Чарльстон?
  
  "Е-е, так, сер", - повторив Лавочкін ще тихіше, ніж зазвичай.
  
  "Тоді запам'ятай це, чорт візьми", - гаркнув Роудс.
  
  "Так, сер", - ще раз сказав молодий лейтенант. І, без сумніву, так і буде....Якийсь час. Як довго? Б'юся об заклад, недостатньо довго, подумав Честер Мартін.
  
  Портативні бездротові пристрої були б набагато краще, якщо б відповідали своїй назві. З точки зору Леонарда О Дулла, вони більше схожі на портативні. Ці чортові штуковини були біса великими і скажено важкими, як і батарейки, які їх мали. Цих батарейок теж вистачало ненадовго.
  
  Тим не менш, мати бездротовий зв'язок було краще, ніж її не мати, особливо з тих пір, як в ефір вийшла U. S. Wireless Atlanta. У USWA вистачило сил пробитися крізь усі перешкоди, поставлені конфедератами, і це принесло слово - або американську версію слова - в серці CSA: наприклад, недалеко від Бірмінгема.
  
  Це також дало американському персоналу привід послухати дещо, крім конфедератки Конні. Її пристрасний голос продовжував нагадувати О Дуллу, що він був далеко від дому занадто довго. Він знав, що вона бреше кожен раз, коли відкриває рота. Як і сотні тисяч інших хлопців, він все одно продовжував її слухати. Вона звучала як секс у пляшках.
  
  Коли він сказав щось подібне одного разу ввечері, Едді кивнув. Потім санітар сказав: "Їй, мабуть, шістдесят, вона товста і потворна".
  
  "Так, ймовірно, так воно і є - життя занадто часто, чорт візьми, так влаштована", - погодився О Доулл. "Але вона виразно звучить сексуально".
  
  "Вона не так вже багато для мене робить", - сказав сержант Гудсон Лорд.
  
  О Доулл потягнувся до його зап'ястя. - У тебе є пульс, хлопець? Сержант Лорд відсмикнув руку. Не в перший раз О Доулл задався питанням, чи була старший медик феєю. Як можна любити жінок і любити конфедератку Конні?
  
  Едді подивився на свій наручний годинник. "Сім годин", - сказав він. "Час новин". Він перемкнув радіо з "Музики конфедератки Конні" на USWA.
  
  Він не зміг би вибрати краще, навіть якщо б намагався цілий тиждень. - Алло, - промовив низький голос з характерним американським акцентом. "Я Ерік Севарейд, і я тут, щоб розповісти вам справжню правду". Всі чоловіки в медпункті посміхнулися. Скільки разів за скільки років вони чули, як Джейк Физерстон відкривав банку з хробаками з допомогою цієї нісенітниці?
  
  "Сподіваюся, конфедерати прислухаються", - сказав Гудсон Лорд. "Нехай краще вони". Може, він і педик, але якщо і був, то педик-патріот. "Поки він не схопить мене за дупу, я зможу з цим жити", - подумав О Доулл і відчув гордість за власну терпимість.
  
  "Сьогодні президент Ла Фоллетт знову закликав до капітуляції Конфедеративних штатів", - сказав Севарейд по радіо. За його словами, "Тільки вийшовши з війни зараз, CSA може сподіватися уникнути руйнувань такого роду, яких світ раніше не бачив. Ньюпорт-Ньюс і Чарльстон - це тільки початок. Так чи інакше, ми покладемо край цьому порочному режиму. Яким це буде способом - єдине, що залишається вирішувати чинним посадовим особам Конфедерації ".
  
  "Це говорить про них!" Сказав Едді. Він був таким же м'яким і нешкідливим маленьким хлопцем, як і всі, хто потрапляв у біду, але він ненавидів CSA. Йому не довелося б бачити стільки страждань, якби не Джейк Физерстон.
  
  "Відповідь Фезерстона був таким:"Ми не збираємося здаватися Сполученим Штатам, і вони не можуть змусити нас зробити це", - продовжив Севарейд. "Вважається, що він передав цей відповідь звідкись з Північної Кароліни. Річмонд, звичайно, знаходиться в руках США. Физерстон дивом уникнув вибуху бомби в Ньюпорт-Ньюс, і американські війська зараз просуваються до Хемптон-Роудс. Незабаром він стане президентом без країни ". В голосі диктора чулося явне задоволення.
  
  "На європейській половині війни дії Німеччини проти Росії тривають", - сказав Севарейд. "Царська армія демонструє ознаки розпаду, але Петроградское радіо, що мовить з Москви після руйнування Петрограда, спростовує повідомлення про те, що цар домагається перемир'я від Німеччини".
  
  "Якщо Росія вийде з гри, Англії і Франції кінець", - висловив думку Лорд.
  
  "З Францією все одно майже покінчено", - сказав Едді. "Поки-поки, гей-тато". Він помахав рукою.
  
  Півжиття, проведене в Республіці Квебек, де майже весь час говорили по-французьки, змусило О Дулла поглянути на Францію інакше, ніж більшість американців. Це було сонце, навколо якого оберталася Квебек, незалежно від того, перебували вони на одній стороні чи ні. І коли серце сонця було вирвано...
  
  "Незважаючи на втрату Парижа, Франція також заперечує які-небудь плани виходу з конфлікту", - сказав Ерік Севарейд. "Новий король Франції Людовік XIX клянеться помститися Німеччини. І Бі-бі-сі процитувала слова Уїнстона Черчілля: "Ми можемо відбити у гунів бомбу за бомбою. Нехай він робить все, що в його силах, а ми зробимо все, що в наших силах. З Божою допомогою, цього буде достатньо".
  
  "З ним і Физерстоном всі хороші співрозмовники у поганих хлопців", - сказав сержант Лорд. "Це здається несправедливим".
  
  "Черчілль завжди був найкращим оратором, ніж Физерстон", - сказав О Доулл. "Він теж не такий ублюдок".
  
  "Це ви так говорите, док", - вставив Едді. "Запитайте Кайзера, і я впевнений, він скаже вам інше".
  
  Оскільки він був зобов'язаний бути прав - яку справу кайзеру до CSA?- О Доулл не став з ним сперечатися. Він звернув свою увагу на радіограму: "Японія направила Росії ультиматум щодо кількох сибірських провінцій. Якщо царські війська не евакуюють їх, японці загрожують захопити їх силою".
  
  "Зачекайте хвилинку!" Сказав Лорд. "Японці і росіяни на одній стороні".
  
  "Вони на одній стороні проти нас", - сказав Леонард О Доулл. "В іншому випадку? Забудьте про це. Японці вже облажалися з Англією в Малайї. У них кулі Австралії потіють. Вони ті, хто зробив для себе все можливе в цій війні. Якщо б вони вигнали нас з Сандвічевих островів, ніхто ніколи не зміг би їх зачепити ".
  
  "Це буде нелегко, навіть при нинішньому стані речей", - сказав Едді.
  
  "Вони ще не використовували ні одну з цих нових супербомб", - сказав О Доулл. "Цікаво, наскільки вони близькі до створення такої".
  
  "Що ж, якщо вони і не працювали над ними раніше, то зараз, чорт візьми, вже точно працюють", - сказав Гудсон Лорд. Це була ще одна очевидна істина.
  
  Ще до війни на Тихому океані люди в США поставили б питанням, чи були японці досить розумні, щоб зробити щось подібне. Більше немає. Війна на Тихому океані була поштовхом або настільки близька до того, щоб нічого не змінити, але Японія бомбила Лос-Анджелес, в той час як Сполучені Штати так і не підняли руку на рідні острови. На цей раз Сполучені Штати також не намагалися прорватися через японську острівну барикаду. Всі бойові дії велися на території США і в американських водах. Сполучені Штати були дуже зайняті боротьбою за своє життя проти Конфедерації, щоб приділяти Японії більше, ніж дещицю своєї уваги.
  
  Попереду було тихо. Раптово тиші більше не було. Далеко почали стукати кулемети і автоматичну зброю. "На вулиці темніє!" Вигукнув Лорд. "У що, чорт візьми, вони думають, що стріляють?"
  
  "Їм все одно", - відповів О Доулл. "Комусь здалося, що він щось побачив, і як тільки один хлопець починає стріляти, вони все відкривають вогонь".
  
  "Нам краще піднятися туди", - сказав Едді своїм колегам-санітарам. Вони вибігли з пункту надання допомоги. Незабаром вони, ймовірно, повернуться з пораненими.
  
  Ерік Севарейд продовжував говорити про світ і США. У нього був гарний голос по радіо, голос, який змушував вас думати, що він ваш друг, навіть якщо ви ніколи його не зустрічали і ніколи не зустрінете. Ти хотів вірити в те, що він сказав. Ти теж хотів вірити в те, що сказав Джейк Физерстон, навіть після того, як дізнався, яким він був брехуном. Якщо він сам в це не вірив, то розігрував пекельний спектакль.
  
  "Чи зможуть санітари знайти нас у темряві?" Запитав Гудсон Лорд.
  
  "Не знаю", - відповів О Доулл. "Але я скажу тобі дещо- я не збираюся запалювати світло. Якщо наша власна сторона не застрелить нас з-за цього, то це зробить ворог ".
  
  Не минуло й п'ятнадцяти хвилин, як він почув надто знайомий крик "Док! Гей, Док!" звідкись зліва.
  
  "Гей, Едді!" - крикнув він у відповідь. Батарея 105-х гармат гриміла за американськими позиціями. Досить скоро артилерія ЦК теж відкриє вогонь, або вони почнуть відстрілюватися від галасливих ворогів, і тоді пекло дійсно відправиться на обід.
  
  А поки що... "У нас смокче груди, док!" Сказав Едді.
  
  О Доулл вилаявся. Це була важка рана, яка вб'є солдата, який отримав її, якщо все піде як треба, і могло вбити його в будь-якому випадку. "Як у нас з плазмою?" - запитав він сержанта Лорда.
  
  "У нас їх достатньо", - відповів Лорд.
  
  "Добре", - сказав О Доулл. "Візьми велику голку - швидше за все, ми захочемо влити її як можна швидше".
  
  Від поту блищали особи санітарів, коли вони вносили пораненого солдата. Спека і вологість наближалися до літа. О Доулл помітив це лише краєм ока; більша частина його уваги була зосереджена на капрале на ношах. У чоловіка була кривава піна на губах і ніздрях. Чорт візьми, він був упевнений, що одна куля потрапила в легені.
  
  - Покладіть його на стіл, - наказав О Доул санітарам. Гудсону Лорду він сказав: "Покладіть його під стіл".
  
  "Добре", - сказав Лорд. Він притиснув ефірний конус до обличчя сержанта, як тільки санітари поставили його на місце. Потім послідувала чергу плазми. Капрал, схоже, вже був без свідомості, тому О Доулл почав різати ще до того, як анестетик повністю подіяв. Тут вважалися секунди.
  
  Коли він розкрив хлопця, то виявив, що грудна клітка сповнена крові. Він не очікував нічого іншого. У нього була напоготові товста гумова трубка, щоб забрати її звідти. Наскільки серйозною була рана? Чи було у нього час, щоб перев'язати велика кровотеча в легкому, або йому довелося б зробити щось більш радикальне?
  
  Йому знадобилося всього мить, щоб вирішити, що він не зможе зробити нічого, що забирало багато часу. Його скальпель vorpal клацнув і вирізав дві нижні частки правого легкого. Це залишило йому всього кілька судин, які треба було перев'язати, і він знав, де вони знаходяться - йому не потрібно було їх шукати. Ви могли жити з легким і третім. Ви могли б жити з одним легким, якби довелося, хоча вам було б нелегко, якщо б ви заробляли на життя чимось важким.
  
  Покінчивши з гіршим, він залікував рану на спині капрала. "Яке у нього тиск?" - запитав він, продовжуючи працювати.
  
  "95 на 68", - відповів Гудсон Лорд, перевіряючи манжету. "Не дуже добре, але все одно досить стійке".
  
  "Добре". О Дулл посипав внутрішню частину грудної порожнини сульфаніламідних порошком, потім почав закривати її. Він прочитав у журналі, що порошок, ймовірно, допоміг менше, ніж говорили люди. Він все одно скористався цим. Чому б і ні? Це не зашкодило б.
  
  "Що ви думаєте?" Запитав сержант Лорд, коли він закінчив. Він залишив у розрізі велике кровоточить отвір. Це може вийти пізніше.
  
  "Якщо шок не наздожене його, якщо у нього не піде кров ..." О Доулл знизав плечима, мріючи про сигарету. "Я зробив, що міг. Може бути, він виживе. У всякому разі, я можу на це сподіватися. Капрал напевно був би мертвий, коли б не добрався сюди. Якщо він виживе, якщо він виживе, очко в мою користь, подумав О Доулл. Це було непогане почуття, навіть саму малість.
  
  Молодший лейтенант Майкл Паунд брав участь в битві при піттсбурзі. Він бачив, як виглядає місто після того, як дві армії наступають на нього обома ногами. Тепер, на околиці Бірмінгема, штат Алабама, він знову побачив це.
  
  Генерал Конфедерації Паттон відсиджувався в Бірмінгемі і не збирався звідти виходити. США змусили його покинути Атланту, але він відмовився виводити те, що залишилося від його армії, з фабричного містечка в Алабамі. Він теж відмовився здаватися. "Якщо я вам потрібний, прийдіть і заберіть мене", - сказав він американським офіцерам, які прийшли з ним на переговори.
  
  "Я не хочу відкопувати сучого сина по кварталу за раз", - пробурчав сержант Крейда Скаллард. "Дорога, чорт візьми, нерухомість, розумієш?"
  
  "Так". Паунд кивнув. "Може бути, нам не доведеться цього робити".
  
  "Як же так, сер?" - запитав артилерист. "Не можемо ж ми просто залишити його там".
  
  "Ні, але якщо ми дамо один в Ньюпорт-Ньюс, а інший в Чарльстон, скільки часу мине, перш ніж ми дамо один і в Бірмінгем?" Паунд сказав.
  
  Скаллард розсміявся особливо мерзенним сміхом. "Поки, Джордж!" сказав він, помахавши рукою. "Побачимося в пеклі, як ти того заслуговуєш!"
  
  "Так, це було б непогано", - погодився Джо Мурадян. "Але що, якщо вони і нас підірвуть? Ми самі не так вже далеко від міста".
  
  "Урк". Паунд про це не подумав. Чим більше він думав, тим більше це його турбувало. Начальству не терпілося б позбутися Паттона. Після Джейка Физерстона і, можливо, Фердинанда Кеніга, він був найнебезпечнішим персонажем, який був в Конфедерації. Якщо б одна з цих супербомб вбила його, але поранила або, може бути, вбила когось з їхніх власних хлопців, наскільки б це хвилювало хлопців у Філадельфії? Не так вже й багато, якщо тільки такий переконаний цинік, як Майкл Паунд, не помилився в своїй здогадці.
  
  Він висунув голову з купола, щоб швидко озирнутися. Він не був упевнений, що супербомба може зробити з Бірмінгемом такого, чого не зробили багато-багато звичайні бомби та артилерійські снаряди. Це місце було занесено і спалено більше разів, ніж хто-небудь міг порахувати. Все, що не було зеленим, було сірим або чорним, і майже всі стіни, які він міг бачити, або покосилися, або від них були відкушені шматки, або і те і інше разом.
  
  Але залишки армії Паттона в Кентуккі все ще ховалися в руїнах. Це були вперті люди з автоматичною зброєю і димовими ракетами. Їх було не так-то легко або дешево виманити. Може бути, супербомба змогла б позбутися від них так само, як ДДТ від вошей на одязі.
  
  Немов на доказ того, що Конфедеративні Штати все ще в справі, хтось випустив чергу з одного з їх м'ясоїдних кулеметів. Паунд пригнувся до стовбура. Він не хотів вигравати "Пурпурне серце", не на такому пізньому етапі гри. Він також не хотів купувати ділянку.
  
  - Є що-небудь варте, сер? - Запитав Скаллард.
  
  "Не ... прямо зараз", - відповів Паунд. Він пишався тим, що був агресивним солдатом. І він як і раніше був готовий йти вперед, коли хто-небудь накаже йому. Однак, не маючи попереду явно нічого термінового, він був просто радий посидіти спокійно.
  
  "Повинно бути, так відчувається кінець війни", - подумав він. Так, ти все ще був готовий. Але наскільки ти був готовий, коли дуже сильний тиск міг призвести до твоєї загибелі як раз в той момент, коли все налагодилося?"
  
  Сидіти склавши руки не означало ховати голову в пісок, як страус. Стояти у відкритому куполі зараз було нерозумно. Гаразд - тоді наступний кращий варіант. Це означало дивитися в перископи, вбудовані в купол. З їх допомогою він не міг бачити стільки, скільки міг бачити на голову вище, але...
  
  "Поваски!" - крикнув він носовому стрілку і радиста. "Десять годин! Хтось підкрадається до нас, приблизно в 150 ярдів!"
  
  "Я займаюся цим", - відповів Поваски по внутрішньому зв'язку. Носове рушницю використовувалося не дуже часто. Паунд чув розмови про те, що в наступному поколінні бочок від цього відмовляться і будуть використовувати екіпаж з чотирьох осіб замість п'яти. Однак на цей раз це могло стати порятунком.
  
  Тепер він почав тріщати. Паунд спостерігав, як трасуючі кулі відскакують від цегляної кладки і розлітаються в усі сторони. Вежа загула, коли Скаллард обійшов її, щоб привести в дію спарений кулемет - і, можливо, гармату теж -.
  
  Як будь-добре навчений стрілок, Поваски стріляв короткими чергами. Ти ж не хотів спалити стовбур свого кулемета і змінювати сучого сина. Але горіховий ублюдок за цеглою вловив ритм стрілка швидше, ніж той міг би це зробити. Як тільки Поваски відпустив спусковий гачок після черг, він вискочив і випустив димову шашку.
  
  "О, чорт!" сказав Паунд. Це був дальній удар для одного з тих немовлят. Може бути, цей промахнеться або пролетить повз вліво або вправо, як невдалий польовий гол....
  
  Може, й так, але цього не сталося. Куля потрапила стовбура прямо в пластину гласису. Товста броня там майже не дозволила пробити боєголовку з порожнистою зарядом. Практично всі мало значення, крім підков і ручних гранат - і, як виявилося, порожнистих боєголовок теж.
  
  Поваски і Нейера одночасно закричали. Паунд не думав, що хтось з них молився про те, щоб вибратися. А всередині бочки можуть загорітися дев'ять мільйонів різних предметів, особливо коли за ним пробіжить розпечений до білого згусток полум'я.
  
  Паунд сам закричав: "Геть!" Серед речей, які могли загорітися, були його чоботи і комбінезон. Вони могли, і вони це зробили. Він знову закричав, на цей раз без слів. Потім він вилетів через купол. Він не пам'ятав, як відкривав його, але, мабуть, відкривав.
  
  Наступне, що він пам'ятав, він був на землі поруч з палаючою бочкою, на землі і відкочувалася вбік. Крейда Скаллард теж вибрався. Горіло більше одягу, ніж Паунда.
  
  Кидай, перекочуйся і збивай вогонь. Це було те, чого тебе вчили. Роби це, поки ти насправді горів...Що ж, якщо ти міг це зробити, ти був дійсно дисциплінований. Майкл Паунд здивував самого себе - так воно і було. Він отримав ще кілька опіків на руках, витягуючи черевики і штанини комбінезона, але він впорався.
  
  "Легко, коли є вибір: або це, або перетворитися на згарищі", - подумав він і почав сміятися. Потім він зрозумів, що справа не тільки в його одязі - він сам теж був у вогні. Замість цього він завив по-вовчому.
  
  Піхотинець у сіро-зеленій формі підбіг до Мелу Скалларду з відром води і загасив його. Скаллард вже верещав - так, йому дісталося гірше, ніж паунду, який - Санітар! - крикнув солдат, а потім додав: - Почекай секунду, приятель, і я зроблю тобі укол.
  
  А як же я? Паунд задумався. Він намацав аптечку на поясі. Це був зовсім новий ад - фактично, пекельне пекло, - тому що його руки були обпечені. Йому вдалося витягнути шприц і застромити собі. Він хотів миттєвого полегшення. Чорт візьми, він хотів зовсім нову тушу. Кожна секунда очікування здавалася вічністю. Можливо, саме це Ейнштейн мав на увазі, кажучи про відносності.
  
  Всередині палаючого стовбура почали тліти боєприпаси. Він сподівався, що це не затримає медиків. Перша прибула команда забрала сержанта Скалларда. "Ми зараз повернемось за тобою, приятелю", - крикнув паунду, який невисокий хлопець в окулярах. Він не став чекати відповіді.
  
  Зворотній шлях зайняв близько п'ятнадцяти хвилин. До того часу подіяла доза морфіну. Це не змусило біль зникнути, але запихнуло її в темний комору, щоб паунду, який не доводилося приділяти їй всю свою увагу. Все краще, ніж нічого.
  
  Підійшла та ж сама команда з носилками. "Обережно, на носилки", - сказав невисокий хлопець, який, схоже, був головним. Він досвідченим поглядом оглянув ноги Паунда. "Не так уже й погано".
  
  "Ніколи не буває занадто погано, коли це трапляється з кимось іншим", - прогарчав Паунд, не налаштований на співчуття.
  
  Коротун моргнув, потім кивнув. "Що ж, я не збираюся говорити вам, що ви помиляєтесь". Він повернувся до іншим носіям. "На рахунок три ... Один ... Два...Три!" Вгору піднялися носилки.
  
  "Як вийшло, що ми взяли важкого хлопця після легкого, Едді?" - пробурчав носильник.
  
  "Тому що нам пощастило, ось чому", - сказав хлопець в окулярах. "Пішли. Поїхали".
  
  Вони відвезли Паунда назад у пункт надання допомоги, розташований в декількох сотнях ярдів за лінією фронту. Морфій там чи не морфій, але він кричав і лаявся всякий раз, коли санітар збивався з кроку. Йому було соромно за те, що він такий раб болю, але це не означало, що він міг щось з цим вдіяти.
  
  Червоні хрести красувалися всюди на наметі медпункту і навколо неї, що не врятувало брезент від кульових отворів. "Док все ще зайнятий з твоїм приятелем", - сказав Едді. "Хочеш ще один знімок?"
  
  "Так, будь ласка!" Сказав Паунд, замість того, щоб схопити його за комір сорочки і змусити використовувати шприц. Він ледь помітив, як голка впилася. Другий укол дійсно відігнав біль в якусь далеку провінцію.
  
  У всякому разі, він так думав, поки його знову не підняли і не втягли всередину. Було боляче, незважаючи на весь морфій. - Як Крейда? - запитала я. - запитав він доктора, який мив руки в емальованій металевому кориті.
  
  "Це той другий обпалений?" У лікаря був кумедний акцент, наполовину новоанглийский, наполовину майже французький. Він почекав, поки Паунд кивне, потім сказав: "Я думаю, він виживе. Правда, якийсь час він не буде щасливий. Він повернувся до Едді. "Постав це на стіл, і ми подивимося, наскільки він буде щасливий".
  
  - Вірно, Док, - сказав Едді.
  
  Хтось- медик, припустив Паунд, - приклав йому до лиця ефірний балончик. Газ не просто погано пахнув; він був отруйним. Навіть коли свідомість померкло, він спробував зірвати балончик. Вони б йому не дозволили.
  
  Коли він прокинувся, його ноги боліли так сильно, що він не був упевнений, що йому дійсно дали наркоз. Але він лежав на ліжку де-те, що не було пункту надання медичної допомоги. Його стогін привів до тями справжню, живу жінку-медсестру. Вона не була красунею або щось в цьому роді, але вона була першою жінкою із США, яку Паунд побачив за диявольськи довгий час. - Тобі боляче? - уривчасто запитала вона.
  
  "Так", - сказав він, думаючи: "А що, чорт візьми, ти очікував?"
  
  Незважаючи на те, що вона поставила дурне питання, у неї був правильна відповідь: "Я зроблю тобі укол". Роблячи йому укол, вона продовжила: "Пов'язки з дубильну кислоту дійсно заподіюють біль, я знаю, але завдяки їм ти заживешь набагато краще. Ваші опіки будуть не так сильно боліти, і у вас буде менше шансів заразитися.
  
  "О боже", - сказав Паунд. Все інше здавалося другорядним у порівнянні з тим, що він відчував. Він спробував озирнутися, але його очі ще погано слухалися. "Крейда Скаллард тут?" - Запитав він, додавши: - Він мій навідник.
  
  "Так, він через три ліжка від нас", - сказала медсестра. "Він ще не прийшов до тями".
  
  Бідний Мел. "Йому стало гірше, ніж мені", - подумав Паунд. Потім почав діяти морфій. Тепер він подіяв швидше, ніж відразу після того, як він отримав опік. Можливо, це означало, що він не боровся з такої сильної болем. У всякому разі, він міг на це сподіватися. - Ааа, - сказав він.
  
  "Ми повинні бути обережні з цим препаратом", - сказала йому медсестра. "Ми не хочемо, щоб ви підсіли".
  
  В той момент паунду, який було наплювати, навіть якби йому довелося втикати голку в руку щогодини все життя. Якщо це допомогло йому перестати хворіти, це здалося йому хорошою операцією. В глибині душі між людьми і тваринами не було великої різниці. Війна показала це у всіх сенсах. Паунд більше всього на світі шкодував, що дізнався про це з перших рук.
  
  Офіцерський табір для військовополонених, в який янкі відвезли Джеррі Довера, знаходився десь недалеко від Індіанаполіса. Поїздка на поїзді, яка привела його туди, була не дуже весела, але все одно повчальною. Радіо Конфедерації продовжувала розповідати про всі диверсіях, які рейдери в тилу США все ще здійснювали в Джорджії, Теннессі і Кентуккі.
  
  Що ж, можливо, так воно і було. Навіть у цьому випадку поїзда не довелося зупинятися ні разу. Йому навіть не довелося сповільнювати хід. Наскільки міг судити Довер, він не робив ніяких об'їздів. Так, мости та естакади охоронялися. Так, бетонні блокпости з стирчать з них кулеметами захищали деякі ділянки шляхів. Але поїзда, здавалося, добиралися туди, куди їм було потрібно, і добиралися вчасно.
  
  Поїзд Джеррі Довера також без проблем перетнув Огайо. Всі мости через те, що раніше було кордоном між США та США, повинні були стати головними цілями. Ймовірно, так воно і було. Якщо цей корабель, недалеко від Эвансвилля, коли-небудь піддавався нападу, він також був якісно відремонтований.
  
  Сам Evansville піддався бомбардуванню. Але він не був стертий з лиця землі, як багато міст Конфедерації. Він розташовувався в західній частині Індіани, досить далеко від раннього настання на північ, яке майже виграло війну для CSA.
  
  "Їм варто було б попрацювати тут краще", - поскаржився капітан артилерії, що сидів поруч з Довером.
  
  "Це велика країна", - сказав Довер. "Вони не змогли дістати її всю".
  
  "Ну, вони повинні були це зробити", - похмуро повторив молодий чоловік.
  
  Він не помилився. Але якщо Сполучені Штати виявилися занадто великі, щоб дозволити Конфедерації розгромити їх всіх, хіба це не пояснює, чому війна йшла так, як йшла? У Довере все виглядало саме так.
  
  Фактичне прибуття в табір також показало Доверу, що його країна бореться на межі своїх можливостей. Він знав, як CSA розміщувало військовополонених. Табори Конфедерації були не більш міцними, ніж повинні були бути, тому що у його країни не було нічого зайвого. Ймовірно, вони не порушували правил Женевської конвенції - ви не хотіли давати ворогові приводу з вашої сторони зганяти злість на військовополонених, - але він був би здивований, якби вони їх не порушили.
  
  Табір Свободи! (із знаком оклику - сардоническое назва, якщо воно коли-небудь існувало) був не таким. Довер не захотів би штурмувати його силами, меншими, ніж бронетанкова бригада. У нього був не просто периметр з колючого дроту: у нього була стіна і рів, з колючим дротом поверх стіни і зовні кулеметних веж за водою. Ти потрапив туди і нікуди не збирався йти.
  
  Всередині будівлі були такими міцними, як ніби їм належало прослужити сто років. Так, в Індіані зими були суворішими, ніж в Джорджії, але навіть так... Пиломатеріали, цегляна кладка і робоча сила, які Сполучені Штати могли дозволити собі витратити на будівництво такого місця, як це, були жахливими.
  
  Якби військовому клеркові, який записав його на службу, було двадцять два роки, і він був у хорошій фізичній формі, Джеррі Довер дійсно стривожився б. Але чоловікові повинно було бути не менше шістдесяти п'яти, з білими вусами "Кайзер Білл", подібних яким Довер не бачив з тих пір, як перестало битися з "дэмниэнкиз" в 1917 році. Хіба цей хлопець не знав, що вони так само вийшли з моди, як і bustles? Очевидно, немає; він, здавалося, пишався своїми.
  
  "Ви знаходитесь у дванадцятому бараці, а спати будете на сімнадцятій ліжку", - заявив клерк різким среднезападным тоном. "Номери великі. Не думаю, що ви зможете їх не помітити".
  
  Після цього Довер відчув, що йому слід заблукати, керуючись загальними принципами. Проте він не міг, тому що Янкі був прав. Покажчики напрямку точно вказували, де що знаходиться. Казарма 12 являла собою цегляну будівлю з бетонною підлогою. Прокласти тунель і зберегти його в таємниці було б непросто, або, швидше за все, неможливо.
  
  Там стояли дві товсті вугільні печі, щоб опалювати зал взимку. Коли увійшов Довер, з радіо звучала несмачна мелодія янкі. Конфедерати карали військовополонених за підпільні бездротові передачі. Влада США обладнали ними приміщення. Це теж було страшно.
  
  Полковник під тридцять неквапливо під'їхав до Дувру. "Привіт. Я Кірбі Сміт Телфорд", - сказав він з техаським акцентом в голосі і імені. "Я старший офіцер в окрузі. Вони зловили мене недалеко від Чаттануги в кінці 43-го".
  
  Джеррі Довер представився. "Вони розстріляли мою командирську машину і зловили мене перед Хантсвиллом", - сказав він. "Я теж був недалеко від Чаттануги. Довелося якомога швидше розчищати склад припасів, коли налетіли десантники "клятих янкі".
  
  "Так, це все зіпсувало, звичайно". Телфорд спостерігав за ним з блакитноокою прямотою, яка виглядала доброзичливою, але, як зрозумів Довер, такою не була. "Ти говориш так, наче бував десь поблизу. Я думаю, що хто-небудь тут зможе за тебе поручитися.
  
  "Поручишься за мене?" Луною відгукнувся Довер. "Я військовополонений, чорт візьми. Ким, чорт візьми, мені ще бути?"
  
  Він не думав, що у полковника знайдеться для нього відповідь, але у Кірбі Сміта Телфорд знайшовся: "Можливо, завод янкі. Вони час від часу пробують це, подивимося, що вони зможуть довідатися про нас. Досить скоро ти зрозумієш, перед ким можна розмовляти, а з ким треба бути обережніше. Я не хочу вас образити, полковник, не зрозумійте мене неправильно, але прямо зараз я не відрізню вас від Адама, тому буду обережний у висловлюваннях у вашій присутності.
  
  "Як вам буде завгодно. Я теж не хочу нікого образити, але прямо зараз я не знаю, наскільки це змінить ситуацію", - сказав Довер.
  
  Особа Телфорд запаморочилось. "Це пораженські розмови", - натягнуто сказав він.
  
  "У мене для вас новини, полковник. "Кляті янкі" не схопили мене за межами Хантсвілла, тому що ми перемагаємо".
  
  Старший офіцер відвернувся від нього, не сказавши більше ні слова. Довер розмірковував про придбанні друзів. Він тільки що втратив одного. Навіть якщо б хто-небудь поручився за нього зараз, Телфорд не захотів би мати з ним багато спільного. "Що ж, до біса погано", - подумав Довер. Якщо йому не подобається правда, нехай читає роман.
  
  Він знайшов 17-ю ліжко. Це була ліжко краще, ніж та, що була у нього в наметі. Під нею був скриньку. Доверу нічого було туди пхати, особливо після того, як зловили його солдати забрали його особисте майно. Вони не застрелили його, хоча могли б. Порівняно з цим пограбування було дрібницею.
  
  Він розтягнувся на ліжку. Він сидів з тих пір, як сів у поїзд десь недалеко від кордону Алабами і Джорджії. Дві хвилини потому він уже хропів.
  
  Те, що могло б бути голосом Бога - якби Бог говорив як янкі, - розбудила його: "Оголошують вечерю! Оголошують вечерю!" В таборі була гучномовний зв'язок! Він був упевнений, що конфедерати ніколи не думали про це.
  
  Вечеря не був вишуканим, але і непоганим: смажене курча, зелена квасоля (зрозуміло, перетравлена - колишній ресторатор помітив це) і картопля фрі. Можна було взяти другі страви. Яблучний пиріг на десерт був насправді дуже смачним. Довер повернувся до сидить поруч капітану і сказав: "Чертовски приємно відзначити, що ворог годує нас краще, ніж наша власна сторона".
  
  "Так". Молодший офіцер - за винятком деяких інших очевидних виправлень, всі чоловіки тут були молодше Довера - виглядав здивованим. "Не думав про це з такої точки зору, але ти прав".
  
  Якщо так, то що це значить? Доверу не сподобався жоден з відповідей, які приходили йому в голову. Самим очевидним був той, який, ймовірно, був правдою. Сполучені Штати були досить багатшими Конфедерації, щоб їм не доводилося турбуватися про пенні і десятицентовиках. Вони могли дозволити собі займатися такими дрібницями, як будівництво міцних таборів для військовополонених та видача ворожим солдатам пристойних пайків. CSA не змогло. У конфедератів було достатньо проблем з турботою про своїх власних людях.
  
  Після вечері зайнятися було нічим, але загін повернувся в казармений зал. Почалася пара карткових ігор. Два офіцери схилилися над шахами. Судячи з того, як вони перекидали фішки взад-вперед на початку гри, вони вже грали один з одним безліч разів.
  
  Довер чесно грав у шашки, але шахи його ніколи не цікавили. Він подумав, що днями зіграє в покер або бридж, але зараз йому цього не хотілося. Він підійшов до Кірбі Сміту Телфорду, який читав журнал новин і час від часу хитав головою. "Чи можу я отримати папір і олівець?" Запитав Довер. "Я б хотів, щоб моя сім'я знала, що я цілий і неушкоджений".
  
  "До цього часу у них вже буде телеграма Червоного Хреста", - сказав Телфорд, що, швидше за все, було правдою, але він простягнув Доверу листок дешевої поштового паперу з написом "ТАБІР СВОБОДИ!", конверт та олівець. "Не печатай це, коли закінчиш", - попередив він. "Цензори переглядають все, що ти пишеш".
  
  "Я припускав, що так і буде", - сказав Довер. Після більш ніж десяти років правління Партії Свободи в CSA він сприймав цензуру як належне. Немає причин, по яких у damnyankees не було б того ж. "Спасибі", - додав він і повернувся до своєї ліжку.
  
  Йдучи, він відчував, як погляд полковника Телфорд свердлить його спину. Невже інший офіцер думав, що він був недостатньо шанобливий? Невже їх тут турбувало це лайно? Якщо так, то чому, заради Бога? Яка тепер різниця? Що стосується Довера, він вилаяв генералів. Будь він проклятий, якщо став би так гарячкувати і турбуватися про когось, чиї три зірки навіть не були оточені вінком.
  
  Він пошкодував, що не зміг зайняти трохи місця за столом. Писати на розкладачці було незручно, але він впорався. Люба Саллі, написав він, тримаю парі, ти вже чула, що я військовополонений. Я тут, в США, в Індіані. Я не поранений. Зі мною все в порядку. Я люблю тебе і дітей. Побачимося, коли війна закінчиться, я думаю. КСОКСОКСОКСОКС-Джері.
  
  Він глянув на лист. Знизавши плечима, він кивнув. В ньому було сказано все, що йому потрібно було сказати. Він не бачив нічого, що могло б збентежити цензора. Він склав листок, вклав його в конверт і написав на зовнішній стороні свою домашню адресу. Що б там не говорив Телфорд, він почав лизати клей на клапані, але вчасно схаменувся. "Так, я людина звички", - подумав він.
  
  Хтось увімкнув радіо. Жінки співали про військових облігаціях з тявкающим акцентом янкі. Довер не захотів би їх купувати. Коли реклама закінчилася, диктор сказав: "А тепер новини".
  
  Жодна з новин не була хорошою, принаймні, для військовополоненого Конфедерації. Довер припустив, що американські трансляції перекручують факти так само, як це робила його сторона. Але ви могли спотворювати їх тільки до тих пір, поки не починали виглядати безглуздо. Коли репортер сказав, що Бірмінгем оточений, ймовірно, так воно і було. Коли він сказав, що американські солдати звільнили ще більше вмирає від голоду політичних в'язнів з ракетних заводів на околиці Хантсвілла, вони, ймовірно, так і зробили. Використання політичних діячів для подібної роботи звучало як те, що зробила би Партія Свободи. Так само вчинила і Партія, морив їх голодом.
  
  І коли цей хлопець сказав, що цар просив кайзера про перемир'я, як ви могли засумніватися в ньому? Після того, як Петроград перетворився в дим, Росія протрималася довше, ніж Джеррі Довер припускав. Але всьому хорошому приходить кінець. Англія і Франція виявилися б у ще більшій біді тепер, коли Німеччини не довелося б битися на два фронти.
  
  Два міста Конфедерації вже перетворилися в дим. Як і більша частина Філадельфії. Війна по цей бік Атлантики схожа на гру "Останній залишився в живих". Хто швидше зможе виготовити супербомби? Хто міг доставити їх туди, куди їм було потрібно? Як довго бідолахи з іншої сторони зможуть терпіти, коли їх размельчат в порошок?
  
  Швидше за все, Сполучені Штати могли виготовляти бомби швидше. Вони робили все інше швидше. Швидше за все, США теж могли доставляти товари. Як довго навіть Джейк Физерстон міг залишатися впертим, коли смерть обрушувалася на його країну з небес?
  
  Табір Свободи! Довер поморщився. Були шанси, що він поверне собі свободу, коли його країна закінчить програвати війну.
  XI
  
  Джонатан Мосс насолоджувався відчуттям, що знову перебуває на передовій авіабазі. Він знаходився трохи західніше Атланти - не дуже далеко від того місця, де він бився з партизанами Гракха. Порівнювати те, що він міг робити зараз, з тим, що він робив тоді, було забавно, в якомусь страшному розумінні. Новий турбо-винищувач міг винести його так далеко за годину, як він міг пройти за місяць.
  
  Кожен раз, відлітаючи у бік Алабами, він сподівався відплатити конфедератам за весь час, проведений далеко від своєї спеціальності, якого вони йому коштували. Пілот, який збив його, міг вбити його самого. Як і солдати, які взяли його в полон. Він не став зациклюватися на цьому. Образа на них за те, що вони перетворили його в партизана, допомогла зберегти і вдосконалити його бойові якості.
  
  Його найбільшою проблемою в ці дні було знайти кого-небудь, з ким можна було б боротися. Конфедерати більше не виставляли багато бійців. У нього було досить гарне уявлення про те, на що здатний його Кричущий Орел, але він хотів показати йому, на що здатний, незважаючи на найкращий протидія, що ворог міг йому надати.
  
  Якщо turbo не ганявся за новітніми вдосконаленими Гончими собаками, бритвами або Мулами, в цьому не було особливого сенсу. Він володів достатньою вогневої міццю, щоб стати хорошим штурмовиком, але тільки гарним: він летів так швидко і покривал так багато території, що не міг затриматися і по-справжньому попрацювати над метою. У нього були бомботримачі, але використання його в якості винищувача-бомбардувальника здалося Моссу еквівалентом використання коні чистокровної для перевезення фургона пивоварні. Звичайно, ви могли б це зробити, але інші істоти краще підходили для цієї роботи.
  
  І тому він пошкодував, що Сполучені Штати не придумали це на півтора року раніше. Це було б сміливо авіацію Конфедерації з небес. Як би те ні було, ворожих літаків було небагато, і вони знаходилися далеко одне від одного, але доставка їх таким чином зайняла набагато більше часу і коштувала набагато дорожче.
  
  Його пульс почастішав, коли він помітив пару гончих собак значно нижче себе. Новітній літак Конфедерації отримав підвищення продуктивності за рахунок додавання деревного спирту в паливну суміш. Вони були під стати будь-якому американському винищувачу з поршневим двигуном. Вони не підходили для турбомотора - навіть близько.
  
  Він додав газу винищувачу і штовхнув ручку керування вперед. Знижуючись, він задавався питанням, що за пілоти сидять у цих кабінах. У наші дні у конфедератів залишилося два типи людей: діти, тільки що закінчили льотну школу, які могли б стати хорошими, отримавши певний досвід, але поки його не отримали, і ветерани, які пережили все, що могли їм піднести США, і яким було б небезпечно літати на двоповерхових літаках, що залишилися з минулої війни.
  
  Те, як ці хлопці трималися разом, ведучий і ведений, відразу підказало йому, що вони пройшли через усі випробування. Як і швидкість, з якою вони його помітили. Як і круті віражі, на які вони кидали свій літак. Єдине, чого не міг зробити турбо, так це битися в повітрі з Гончим псом. У вас були б неприємності, якщо б ви спробували. Вони б повернулися до тебе спиною і сіли б тобі на хвіст у порожнечі.
  
  Навіть якби вони це зробили, вони не залишилися б там надовго. У турбо ви могли б втекти від чого завгодно у світі, крім іншого турбо.
  
  Мосс знову набрав висоту для нового заходу. Гончі пси пірнули на палубу. Він пішов за ними вниз, посміхаючись, коли його індикатор повітряної швидкості перевалив за 500. Ніяка поршнева робота не могла цього торкнутися, навіть пірнання, чого б це ні коштувало.
  
  Вони знали, що він полює за ними, це точно. Вони все одно трималися разом. Так, вони літали разом деякий час, або навіть більше, ніж деякий час. Він повинен був вгадати, у який бік вони розійдуться, коли він підійде ближче. Він обрав правильно, і це було правильно. Вони почали повертатися, щоб вистрілити в нього у відповідь, але його великий палець вже опустився на кнопку пострілу на рукоятці.
  
  Коли гримнула гармата, від "Хаунд Дога" веденого К. С. полетіли осколки. Пілот боровся за управління і втратив його. Винищувач розвернуло до землі. Пілотові було б нелегко вистрибнути за борт.
  
  Тим часом, однак, лідер стріляв у Мосса. Ну, він намагався: ваш приціл не дозволяв вам вести турболет. Він просто летів дуже швидко. Трасуючі кулі лідера пронеслися за "турбо", коли той пройшов повз нього.
  
  Виконавши настільки крутий поворот, наскільки міг, Мосс повернувся до винищувачу CS. "Гончий пес" більше нічого від нього не хотів. Його пілот нічого так не хотів, як втекти. І він теж це зробив, опустившись на висоту верхівки дерева, ухиляючись і дрыгаясь так, як Мосс і сподіватися не міг зрівнятися.
  
  "Гаразд, приятель, побачимося в інший раз". Сидячи в своїй кабіні, Мосс зобразив привітання. Там, на іншій стороні, був хороший пілот. Так, він був сучим сином Конфедерації, але з нього вийшов відмінний пілот.
  
  Значить, прийшов час зупинитися. Коли Мосс потягнув важіль тому, турбонаддув, здавалося, почав підніматися сам по собі. Ніяка робота з пропелером не могла зрівнятися з такою продуктивністю. Вам доводилося змінювати швидкість на висоту, але в turbo було стільки швидкості, що їм жертвували набагато менше, ніж Hound Dog або подібним американським винищувачем. Якби Мосс міг бачити це в 1914 році...
  
  Він керував двоповерховим штовхачем, коли почалася Велика війна. Це був єдиний спосіб змусити кулемет стріляти прямо перед собою. Поки що немає переривника, який запускав би обертається гвинт. Мосс розсміявся. Ця технологія застарівала прямо у нього на очах.
  
  В його штовхачі теж не було радіо. У нього не було закритої кабіни, не кажучи вже про кисні. На ньому не було парашута. Якщо він впаде, йому кінець. І з літаком, зробленим з дерева, полотна, клею і дроту, з двигуном, майже агресивно ненадійним, багато з цих перших літаків дійсно зазнали краху, навіть якщо в радіусі декількох миль не було ворогів.
  
  Він знову розсміявся. Тепер він сидів за листовим металом і куленепробивним склом на броньованому сидіння. Він міг злетіти більш ніж в два рази вище, ніж міг би підняти цей штовхач. Але він все ще літав, або знову літав, з агресивно ненадійними двигунами. Можливо, він зміг би зараз вистрибнути, якщо б вони полетіли на південь від нього. З іншого боку, можливо, він не зміг би.
  
  Пошук злітно-посадкової смуги, з якої він злетів, був ще однією пригодою. Просто старе поле не годилося. У турбо була висока швидкість зльоту і посадки. Йому потрібно багато злітно-посадкової смуги. Той, який годився для роботи реквізитором, швидше за все, не дозволив би йому приземлитися.
  
  Замість бази він зауважив інший літак: "Коник Конфедерації", дзижчить над територією США, щоб подивитися, що він може побачити. Коники були чудовими маленькими машинами. Вони могли зависнути при сильному зустрічному вітрі і приземлитися або злетіти практично в порожнечу. У тому, що стосується артилерійського виявлення, або усунення втрат, або таємного проникнення шпигунів або диверсантів, їх неможливо було перемогти. Мосс знав, що кілька захоплених примірників носили американського орла над схрещеними мечами замість бойового прапора Конфедерації.
  
  Хлопець з цього побачив його наближення до того, як підійшов досить близько, щоб вистрілити. Він пішов у бік з розворотом, з яким не зміг би зрівнятися жоден чесний боєць. Спробуйте збити Коника, пілот якого знав, що ви там, і ви закінчите тим, що будете розмовляти самі з собою. Це було все одно що намагатися вбити метелика сокирою.
  
  Більше заради цікавості, ніж з якоїсь іншої причини, Мосс зробив ще один пас. Коник з невимушеною легкістю знову ухилився від нього. Він навіть не потрудився відкрити вогонь. І спостерігач у задній частині кабіни легкого літака випустив у нього чергу з свого ручного кулемета. Жоден з трасуючих куль не наблизився, але викликає тычение пальцем в ніс - це не могло бути нічим іншим - забавно полоскотало Моссу кістка. У нього було б більше шансів проти "Грассхоппера" в його "штовхачі Кертисса" 1914 року випуску, ніж в "Кричущій орлі".
  
  Він повернувся на аеродром і опустив турбонаддув до землі. Приземлятися треба було м'яко. Носове колесо виявилося менш міцним, ніж повинно було бути; іноді воно ламалося, якщо на нього тиснути занадто сильно. Перша пара пілотів, які виявили це, тепер вже ніколи нічому іншому не навчаться.
  
  "Як все пройшло?" - запитав один з наземного екіпажу, коли Мосс виліз з кабіни.
  
  "Зловив гончу собаку", - відповів він. Техніки наземної служби схвально загукали. Хтось ляснув його по спині. Він продовжив: "Його приятель пірнув на палубу і втік - негідник був хороший. І я пару разів ударив Коника, але фффф!" Він стиснув великий і вказівний пальці разом, зображуючи, як між ними висипається кавунова кісточка.
  
  "Напружтеся ще більше, полковник", - сказав чоловік з наземного екіпажу. "Ці сосунки доведуть вас до сказу". Інші теж співчутливо зашуміли.
  
  "Як вона впоралася?" - запитав інший технік.
  
  "На цей раз все пройшло нормально". Мосс стукнув себе кулаком по голові збоку замість того, щоб постукати по дереву. "Двигуни звучали добре, датчики виглядали добре на всьому протязі, гармати вели себе пристойно, носове колесо не капризничало ". Він повернувся, щоб подивитися на нього. Ось воно, все в порядку, виглядає таким невинним, як ніби його вигляд ніколи погано не вів. Не важливо, наскільки безневинно це виглядало, він знав краще.
  
  Залишивши Кричущого Орла чоловікам, які годували і напували його, він попрямував в штабний намет, щоб доповісти більш офіційно. Льотний костюм допомагав йому зігрітися на висоті більше тридцяти тисяч футів. Тут, в задушливому теплі весни Джорджії, він відчував себе так, немов від нього йшла пара.
  
  Полковник Рой Уайден командував турбо-ескадрильєю. Він був вундеркіндом, йому ледь перевалило за тридцять, із стрічками хреста за видатні заслуги і Бронзовою зіркою серед фруктового салату на грудях. Коли Мосс сказав йому, що збив з ніг бійця ЦРУ, Уайден поліз у ящик свого столу і дістав пляшку і дві склянки. Він налив пару порцій віскі good Tennessee sipping - військового трофею - і сказав: "Молодець".
  
  - Спасибі, сер. - Мосс спробував напій і додав: - Дякую, сер. Уайден посміхнувся йому і здавався ще молодше. Мосс продовжував: "Я теж полював за Коником, але йому вдалося втекти набагато легше, ніж приятелеві Гончака".
  
  "Ці кляті тварюки. За них має бути призначена нагорода", - сказав Уайден. "Кричущий орел - теж не найкраща зброя проти них".
  
  "Розкажи мені про це!" Вигукнув Мосс. "Він стріляв у мене. Я ніколи не торкався до нього. Він десь там, позаду, сміється до упаду".
  
  "Вони обов'язково доведуть тебе до випивки". Ніби на доказ цього, Уайден сьорбнув з свого віскі. Він глянув на Мосса. - Цей Гончий Пес робить тебе асом в обох війнах?
  
  "Ні, сер. Я зробив це в перший раз, але в цьому раунді в мене їх всього три", - сказав Мосс. "Я страшенно довго просидів на полиці в Андерсонвилле, а потім бігав з чорними партизанами".
  
  "Тобі слід віддати належне за це. Не можна сказати, що ти не заподіяв шкоди конфедератам, поки робив це ".
  
  "Війна на землі - огидна справа". Деякі спогади, які спливли в голові Мосса, змусили його поспішно допити свій напій. "Наша війна з CSA жахлива. Той, з яким борються негри....Ні з однією з сторін пощади не буде. І що б виродки Физерстона зробили зі мною за те, що я бився на стороні негрів...
  
  "Краще не думати про це", - втрутився Уайден.
  
  "Так. Я знаю. Щоб просто залишитися в живих, була потрібна удача. Якби конфедерати не відправили всіх своїх регулярних військ битися з США, вони вистежили нас біса швидко. Джейку слід було зайнятися своїми неграми раніше, або ж залишити їх у спокої до закінчення війни. Спроба позбутися від них у той же час, коли він бився з нами, тільки зіпсувала йому життя.
  
  "Він вирішив, що швидко розчленує нас, а потім подбає про куриво". Уайден допив залишки свого напою. "Круте лайно, Еліот".
  
  З якоїсь причини Мосс подумав, що це найсмішніша річ, яку він коли-небудь чув. Він почав сміятися. Ніхто у групі guerrilla, навіть Нік Кантарелла, не став би так жартувати. Мосс і не підозрював, як сильно йому цього не вистачало, поки не почув знову.
  
  Коли Джордж Еноса побачив землю по лівому борту "Орегона", він зрозумів, як сильно змінилася війна. Там було узбережжя Північної Кароліни. Ще шістьма місяцями раніше підійти так близько означало б напрошуватися на те, щоб його рознесло на шматки. Тепер дехто з великих шишок у Філадельфії вирішив, що військово-морського флоту це зійде з рук.
  
  Джордж біса сподівався, що вони були праві.
  
  Два лінкори, два важких крейсера, два авіаносці супроводу для прикриття з повітря, звичайні есмінці і кораблі постачання, що супроводжували флотилію: тепер вони наносили візит Конфедеративним Штатам. Ставка полягала в тому, що конфедерати не змогли нанести візит.
  
  "Слухайте сюди, хлопці", - сказав Воллі Фодор, начальник зенітних знарядь Джорджа. "Ми можемо випустити в повітря біса багато снарядів. Ні один чортів дурень не зробить з нас мавп, вірно?"
  
  "Точно!" - закричав гарматний розрахунок. Джордж не знав про інших хлопців, але він був так само накачаний, як якщо б грав у великому футбольному матчі. Але це було заради слави і грошей. Тут він грав за свою шкуру.
  
  Пікіруючі бомбардувальники з ревом проносилися над палубами "бебі флэттопс". Вони повинні були надіслати послання державі, яке здебільшого було захищено від війни з тих пір, як вона почалася. Американські винищувачі кружляли над головою. Будь літак Конфедерації, який спробував би нанести візит флотилії, отримав би теплий прийом.
  
  Плавно, майже безшумно передня пара потрійних веж "Орегона" повернулася так, що великі знаряддя повернулися вліво. Стовбури піднялися на кілька градусів. "Приготуйтеся!" Крикнув Фодор. Він закрив вуха руками і широко відкрив рот, щоб вирівняти тиск в голові.
  
  В останній момент Джордж зробив те ж саме. Прямо над його головою пролунало зброю. Він похитнувся - нічого не міг з собою вдіяти. Він відчув себе так, ніби хтось кинув камінь йому на голову. Незважаючи на всі обережності, його вух захотілося перенестися в далеку країну, де нічого подібного не відбувається. "Вау!" - сказав він.
  
  Берег знаходився в двадцяти милях, може, більше. Минув деякий час, перш ніж до змучених вух Джорджа долинув віддалений гуркіт розривів четырнадцатидюймовых снарядів. Він був вражений, що почув їх - або щось ще.
  
  "Доброго ранку, Морхед-Сіті!" Воллі Фодор радісно вигукнув.
  
  Джордж уявив собі, як люди займаються своїми справами, можливо, навіть не підозрюючи, що щось не так, як раптом - бац! Тисяча чотириста фунтів сталі і вибухової речовини, обрушуються вам на голову, можуть зіпсувати весь ваш день.
  
  Знову заревіли гармати. На цей раз Джордж потягнувся до вуха, щоб подивитися, не кровоточать вони. Схоже, крові не було. Він не міг уявити, чому немає. Інший лінкор - це був "Мен" - теж стріляв. Ці вибухи були просто гучними. Або, може бути, його вуха були настільки приголомшені, що по цей бік "катаклізму" нічого толком не вловили.
  
  "Ну, якщо вони не знали, що ми були по сусідству раніше, то тепер, чорт візьми, знають", - сказав Тім Томас. Люди в основному називали цього телепня Дітто; Джордж гадав, про що, чорт візьми, думають його батьки.
  
  Нові вибухи говорили про те, що останні снаряди влучили в ціль - або, можливо, це були бомби з літаків авіаносців. З берега почав підніматися дим. Крейсерам флотилії довелося підійти ближче до суші, ніж броненосцям, перш ніж відкрити вогонь. Їх основне восьмидюймовое озброєння не володіло далекобійністю більш важких гармат великих кораблів. Незабаром вони теж почали стріляти.
  
  "Це так здорово!" Сказав Повторюшка. "Ти коли-небудь думав, що нам зійде з рук обстріл берега?"
  
  "Нам це ще не зійшло з рук", - відповів Фодор. Джордж Еноса думав про те ж. Але він був новачком у кварталі, тому тримав рот на замку. Головний артилерист продовжив: "Коли ми вийдемо за межі досяжності літаків, тоді я буду щасливий. І навіть після цього є гребаные підводні човни ".
  
  Основне озброєння вистрілив знову. Слово "Вистрілив" було теж. Язики полум'я, що вилітали з дув, були майже такої ж довжини, як стволи гармат. Якби Богу знадобилося запалити сигару, Він би зробив це саме тут.
  
  Високо над містком оберталася антена Y-діапазону, коло за колом. У будь-якому випадку, вона помітила б ворожі літаки на підході. Скільки це принесло б користі...Що ж, знати, що ці виродки наближаються, було краще, ніж не знати, що вони наближаються.
  
  Біля берега від "Орегона", недалеко від крейсерів, раптово з'явився високий стовп води. За мить з'явився ще один, ще ближче до військових кораблів США.
  
  "Що за чорт?" - сказав хтось. "Це не бомби, ми отримали повідомлення, що бомбардувальники вирвалися на свободу".
  
  "У них, мабуть, берегові гармати", - сказав Воллі Фодор. "Як тільки ми помітимо спалаху, вони підуть в історію. І їм буде страшенно важко вразити нас. Ми можемо рухатися, але вони застрягли там, де знаходяться.
  
  Ще кілька снарядів впали поряд з крейсерами. Потім вони припинилися так само раптово, як і почалися. Або конфедерати здалися, американський артилерійський вогонь вивів з ладу їх гармати. Джордж не знав і не дбав про те, яким буде правильна відповідь. Поки ці гармати мовчали, це його цілком влаштовувало.
  
  Потім система гучного зв'язку ожила з потріскуванням статичних перешкод: "А тепер послухайте це! А тепер послухайте це! Ворожий літак наближається з півночі! Очікуйте підкріплення через п'ять-десять хвилин!"
  
  Шлунок Джорджа скрутило вузлом. Ну ось, знову, - подумав він. Під ним тонув корабель; він знав, що катастрофи можуть статися. Він не хотів згадувати про це, але і не бачив, як міг з цим вдіяти.
  
  "Прямо як на навчаннях", - сказав шеф Фодор. "Вони до нас ще не дійшли, і ми не збираємося дозволяти їм почати. Вірно?"
  
  - Точно! - знову закричав гарматний розрахунок. Джордж кричав так само голосно, як і всі інші. Те, як він голосно кричав, не мало значення в цілому, але було б непогано, якщо б це допомогло йому відчути себе трохи краще.
  
  Деякі винищувачі, кружившие над кораблями, відлетіли, щоб подивитися, чи зможуть вони зустрітися з порушниками до того, як літаки ЦРУ отримають шанс вторгнутися. Інші залишилися на своїх постах. Якщо б ворожі бомбардувальники прорвалися повз першої хвилі винищувачів, у них все одно не було б вільного польоту над флотилією.
  
  "Адже ти проходив через це раніше, вірно?" Фодор запитав Джордж. "Я маю на увазі по-справжньому, а не тільки для практики".
  
  "Звичайно, шеф", - відповів Джордж. "Я отримав це від японців, виродків Физерстона і лайми. Мені це не подобається, але я можу це зробити".
  
  "Це все, що вам потрібно", - сказав начальник охорони. "Мені здалося, я згадав, що ви втратили свою вишеньку, але я хотів переконатися".
  
  Двигуни літаків прочерчивали в небі інверсійний слід. "Їх сліди", - подумав Джордж. Але порівняння з кораблями вводило в оману. Справа була не тільки в тому, що літаки були набагато швидше. Вони також рухалися в трьох вимірах, а не тільки в двох, як надводні кораблі.
  
  Почали стріляти зенітні знаряддя есмінця. Те ж саме зробили і важкі крейсера. Потім Джордж побачив пару кораблів з крилами чайок, які виглядали жахливо знайомими. "Придурки!" він закричав, і це був не єдиний крик, який пролунав.
  
  Один з повільних, незграбних пікіруючих бомбардувальників конфедерації звалився, залишаючи за собою клуби диму, через мить після того, як він крикнув. Він впав в атлантичний океан приблизно в милі від "Орегона" і підняв більше води, ніж снарядів, випущених береговими знаряддями.
  
  Інший К. С. Мул увійшов в лінкор. "Орегон" накренився на настільки крутому повороті, наскільки це було можливо, але він був великим, громіздким і набагато менш маневреним, ніж, скажімо, "Джозефус Деніелс". Це робило її дії менш ухильними, ніж хотілося б Джорджу.
  
  У нього не було багато часу турбуватися про це. "Відкривайте вогонь!" Крикнув Воллі Фодор. Рвачі почали передавати Джорджу патрони. Він годував казенники двох 40-міліметрових гармат як одержимий. Гільзи вилітали з гармат і з гуркотом падали на палубу. Вибухи - клуби чорного диму - з'явилися всюди навколо атакуючого літака.
  
  Але він продовжував наближатися. Бомба під його черевом впала. "Дивак" пронісся повз, чи піднявшись вище верхівок щогл лінкора. Бомба розірвалася в океані, менш ніж в п'ятдесяти ярдах від "Орегона".
  
  Вода вдарила Джорджа, як кулак в обличчя. Наступне, що він пам'ятав, - він лежав горілиць, частково на палубі, частково на Томаса, який стояв у нього за спиною. "Гет-глібе!-відчепися від мене, чорт візьми!" Томас захлинувся, випльовуючи те, що виглядало приблизно половина океану.
  
  "Так". Джордж насилу піднявся на ноги і подав Дітто руку, щоб той допоміг йому піднятися. Дітто потер очі. Джорджа теж вжалила морська вода. Інші бійці з гарматної обслуги приходили в себе. У Воллі Фодора був поріз на вусі, з-за якого на плече його кітеля лилася кров. Могли б ви отримати "Пурпурове серце" за що-небудь подібне? Джордж не став би з-за цього втрачати сон, і він не думав, що Воллі теж втратить.
  
  При цьому кріплення номер три зійшло вдало. Хлопці теж впали на наступному 40-міліметровому кріпленні, тільки вони більше не піднімалися. Уламок корпусу бомби зніс голову одному матросу, немов лезо гільйотини. Іншого випатрали так само акуратно, як жирну тріску на риболовецькому траулері. Але тріска не кричала і не намагалася зібратися з силами. І ви не могли вдарити моряка багром і кинути його на лід у трюмі, хоча це могло бути милосердям.
  
  Санітари віднесли його вниз. "Орегон" міг похвалитися не одним, а двома справжніми лікарями, а не просто помічником фармацевта, як Джозефус Деніелс. Чи Могли вони що-небудь зробити для хлопця з вирваними нутрощами? Лікарі з кожним разом ставали розумнішими, а нові модні ліки означали, що лихоманка не завжди вбиває. Навіть якщо так...
  
  У Джорджа не було можливості поміркувати про це. "Давай!" крикнув Фодор. Старший сержант взагалі знав, що він поранений? "Назад до зброї! Можливо, у нас буде ще один шанс напасти на цих сучих синів!"
  
  Раптово, однак, небо, здавалося, очистилося від літаків Конфедерації. Один зашкутильгав на північ, до землі, залишаючи за собою шлейф диму. Інших там більше не було. Гумовий пліт погойдувався на поверхні Атлантики: у всякому разі, хтось вибрався з одного з них.
  
  Основне озброєння "Орегона" прогриміло черговим оглушливим бортовим залпом. Через півхвилини "Мен" також послав дюжину величезних снарядів у бік суші. Повітряна атака змусила їх пропустити удар, але не більше.
  
  "Господи!" Джордж сказав, у вухах у нього дзвеніло. "І це все, на що здатні ці жалюгідні сосунки?"
  
  - Схоже на те. - Шеф Фодор теж здавався здивованим. Він помітив кров на своєму плечі і професійно оглянув його. - Що, чорт візьми, тут сталося? - запитав я.
  
  "Може бути, тебе зачепило осколком, або, може бути, ти поранився, коли вода збила тебе з ніг", - відповів Джордж.
  
  "Будь я проклятий", - сказав Фодор. "Я завжди чув про хлопців, яким заподіюють біль, навіть не підозрюючи про це, але я вирішив, що це нісенітниця собача. Потім це відбувається зі мною. Будь я проклятий".
  
  Есмінець США попрямував до збитого флаєри конфедерації. Хтось на палубі есмінця кинув людині мотузку. Він не поліз за нею. Приблизно через хвилину матрос спустився разом з ним на пліт і прикріпив перев'язь. Люди на палубі витягли конфедерата наверх - повинно бути, він був поранений. Мабуть, йому пощастило, що він не перетворився в полуничний джем. Потім вони спустили волосінь своєму приятелеві. Він видерся нагору, моторний, як мавпа.
  
  Великі знаряддя на обох бойових кораблях знову загули. Якщо це було все, що конфедерати могли зробити, щоб зупинити їх....Якщо це було все, Конфедерація дійсно тріщала по швах.
  
  
  Особиста робота. Джефферсон Пінкард ненавидів паперову тяганину. Він так і не звик до цього. Йому не подобалося перебирати папери і штовхати ручку. Він міг би з цим впоратися, але йому це не подобалося. Робота на сталеливарному заводі всі ці роки викликала в нього непереборне бажання вийти туди і щось робити, чорт візьми.
  
  Щоб заспокоїти себе, він продовжував включати радіо. Якщо б він слухав неуважно музику на одній з х'юстонській радіостанцій, йому не доводилося б звертати стільки уваги на всі прискіпливі деталі, яких від нього домагався Річмонд. Пробурмотівши щось, він похитав головою. Ні, не Річмонд. Річмонд зник, втрачено, захоплений. Джейк Физерстон і те, що залишилося від уряду Конфедерації, зараз перебували десь у Північній Кароліні, все ще кидаючи виклик "проклятим янкі" і всьому світу.
  
  Кемп Хамбл продовжував скорочувати населення. Поїзди раніше прибували з Луїзіани, Міссісіпі, Арканзасу і східного Техасу. Кораблі доставляли негрів з Куби в порти Техасу. Він мав намір продовжувати виконувати свою роботу до тих пір, поки хто-небудь, що стоїть над ним, не накаже йому зупинитися.
  
  Без попередження пісня, яку він слухав, обірвалася. В ефірі з'явився диктор: "Ми перериваємо цю програму для спеціального заяви губернатора великого штату Техас високоповажного Райта Пэтмена. Губернатор Пэтмен!"
  
  "Що за...?" Сказав Джефф. Щось потрапило у вентилятор, це було чертовски точно.
  
  "Громадяни Техасу!" Губернатор Патман сказав. "Сто років тому цей штат був незалежною республікою, не подчинявшейся жодної нації, крім самої себе. Спочатку ми приєдналися до США, а потім до CSA, але ми ніколи не забували нашу власну горду традицію ... свободи ". Це був партійний лозунг, так, але він використовував його не так, як зробив би хороший тусовщик.
  
  Джефф пробурмотів: "О-О". Ні, йому зовсім не сподобалося, як Пэтмен це вимовив.
  
  Впевнений як диявол, губернатор Техасу продовжував: "Уряд Конфедерації не принесла нам нічого, крім розорення та програної війни. Сполучені Штати вже вкрали частину нашої території і відродили так званий штат Х'юстон, який був стертий з лиця землі після останньої війни. Вони вбивали наших солдатів, бомбили наші міста і руйнували нашу торгівлю. Уряд Конфедерації безсило зупинити їх або хоча б сповільнити ".
  
  "О-О", - сказав Пінкард, а потім, для більшої переконливості, "О, чорт".
  
  "Оскільки уряд Конфедерації не може захистити нас, це уряд більше не підходить великого народу Техасу", - заявив губернатор Патман. "Відповідно, за моїм наказом штат Техас з цього дня більше не є частиною так званих Конфедеративних штатів Америки. Цим я відновлюю Республіки Техас як вільну і незалежну націю на рівних правах з Конфедеративными Штатами, Сполученими Штатами, Мексиканської імперією і всіма іншими вільними і незалежними націями світу.
  
  "В якості першого мого дії як тимчасового президента Республіки Техас я попросив уряд Сполучених Штатів про перемир'я. Вони визнали мою адміністрацію ..."
  
  "Господи! Я, блядь, впевнений, що так і є!" Вигукнув Джефф. Що за бардак! І він був, буквально, в гущі подій.
  
  "... і погодилися на припинення вогню. Всім солдатам Техасу наказано більше не підкорятися так званим влади Конфедерації. Всі інші війська Конфедерації в межах кордонів Республіки Техас можуть залишатися на місці і бути роззброєні владою Техасу або можуть бути виведені на територію, все ще перебуває під владою так званих Конфедеративних штатів. Сполучені Штати погодилися з тим, що сили Республіки Техас не зобов'язані перешкоджати цьому відступу, і ми не будемо цього робити до тих пір, поки воно залишається мирним і впорядкованим. Збройні сили США залишають за собою право атакувати відступаючі війська. однак ми не будемо втручатися в їхні дії ні на землі, ні в повітрі, ні на море.
  
  "На даний момент це все. Оскільки світ нарешті повертається після божевілля адміністрації Физерстона, я кличу Всемогутнього Бога благословити велику республіку Техас "Самотня зірка". Спасибі вам і добрий день.
  
  "Це був губернатор - е-е, перепрошую, президент - Райт Пэтмен з, е-е, Республіки Техас". Голос диктора по радіо звучав так само розгублено, як і всі інші. Він продовжував: "Президент Пэтмен приніс мир в Техас, і що може бути більш цінним подарунком?"
  
  "Він схиблений на війні, ось що він накоїв, чортів сучий син-зрадник!" Джефф Пінкард кричав, ніби Патман і ведучий були там і могли його почути.
  
  Він згадав, що сказав йому мер Доггетт, якщо кляті янкі підійдуть близько: забирай свою сім'ю і забирайся к чортовій матері на цивільній машині і в цивільному одязі. Зараз рада виглядав набагато краще, ніж тоді. Але Реймонд був крихітним, а Едіт все ще не закінчила з його появою на світ, і...
  
  Задзвонив телефон. Якщо це була Едіт і вона слухала радіо ... "Пінкард слухає".
  
  Це була не Едіт. Це був Верн Грін, і він слухав радіо. "До біса качку!" - закричав начальник охорони. "Що, чорт візьми, ми будемо робити, сер? Ми можемо звідси вибратися? Кляті янкі нас розіпнуть, якщо спіймають.
  
  "Вони все ще, чорт візьми, на іншому кінці штату", - з острахом сказав Джефф.
  
  "Це найкраща причина забиратися звідси зараз, поки ми ще можемо", - сказав Грін. "Цей засранець Пэтмен, він здається їм, майже ніякої різниці. Американські солдати будуть розкидані по всьому Техасу так швидко, як тільки зможуть пересуватися ".
  
  Частина Джеффа говорила, що Верн Грін нервує через дрібниці. По всьому Техасу не було б американських солдатів, незважаючи ні на що - штат був занадто великий для цього. Але в найближчі день-два тут, у Кемп-Хамбле, можуть з'явитися американські солдати. Янкі хотіли, щоб це місце закрили, і вони дуже цього хотіли.
  
  Він ніколи не думав, що йому доведеться турбуватися про щось подібне. "Кожному, хто хоче зникнути, я не скажу "бо", - повільно вимовив він. "Роби те, що вважаєш за потрібне, от і все. Чорт візьми, можливо, ти і прав.
  
  "Пребагато вдячний, сер", - сказав Грін і повісив трубку. Джефф знав, що це значить: він планував вийти з гри.
  
  Наскільки те, що він планував, мало значення? У двері Джеффа постукав охоронець. Коли комендант табору впустив його, чоловік сказав: "Сер, там капітан техаських рейнджерів по імені Єзекія Керролл, і він хоче вас бачити".
  
  Пінкард не хотів бачити Техаського рейнджера з біблійним ім'ям. Втім, який у нього був вибір? "Добре", - прогарчав він. "Запросіть його сюди".
  
  Керролл був високим, обвітрених і суворих на вигляд. Але якщо він був таким суворим, яким здавався, чому він не був в армії? Перш ніж Джефф встиг поставити йому запитання, він сказав: "Ви, напевно, чули про відновлення Республіки Техас?"
  
  "Так, я чув про це. Выбираешься звідси, поки є можливість?" Сказав Джефф.
  
  "Так", - відверто відповів Керролл. "Ви чули, що війська Конфедерації можуть евакуюватися?"
  
  "Так, я теж це чув", - погодився Джефф. "Щодо цього?"
  
  "Це не має на увазі вас. Це частина операції, яку губернатор - е-е, президент - Пэтмен уклав з янкі", - сказав Керролл. "Вони кажуть, що солдати Конфедерації можуть піти. Але ви, люди, - вони хочуть вас всіх. Вони називають це злочинами проти людяності ".
  
  "О, моя дупа!" Пінкард вибухнув. "Ти збираєшся сказати мені, що шкодуєш про те, що ми самі вирішуємо наші проблеми з неграми? Так, звичайно - продовжуй. Змусь мене в це повірити".
  
  Капітан Керролл почервонів. Тим не менш, він сказав: "Те, що я думаю, не має до цього ніякого відношення. Я дуже добре знаю, що це краща угода, яку може запропонувати Техас. Якщо ви і ваші люди спробуєте евакуюватися з цього табору, ми зупинимо вас, і це Божа правда ".
  
  "Господи! Я ніколи не думав, що моя власна сторона буде трахати мене!" Джефф намагався збагнути, що робити. Зі всіма кулеметами на сторожових вишках він міг довго стримувати рейнджерів або кого-небудь ще, у кого не було артилерії. Але що хорошого це йому дало, коли йому треба було забиратися звідси до чортової матері?
  
  Немає. Нуль. Промелькни.
  
  Може бути, йому вдалося б встановити кулемети в деяких табірних вантажівках і прострілювати собі дорогу повз рейнджерів. Так, один раз це могло спрацювати, але від Хамбла до кордону Луїзіани було більше сотні миль. Чи зможе він виграти бій на бігу? В церкві у нього не було шансів, і він це знав.
  
  "Я громадянин Республіки Техас, і у моєї країни перемир'я з США", - сказав Керролл. "Я повинен дотримуватися умов перемир'я, і я це зроблю. Я всього лише виконую накази, так само, як ви робили це тут. Але країна, яка віддавала вам накази, котиться до дна, а моя тільки починається ".
  
  Тільки дотримання наказам. Це була головна захист Пинкарда, якщо у нього коли-небудь виникнуть проблеми з-за того, що робили табору. Це звучало біса непереконливо, коли хтось інший кинув йому в обличчя.
  
  "Послухай, давай зробимо це ось так". Він не звик благати; йому не доводилося цього робити вже багато років. Тим не менш, він зробив усе, що в його силах: "Ми можемо зберегти це неофіційними. Давайте вибиратися звідси по кілька разів - як вам це? Тоді ніхто не порозумнішає, коли нас не стане, ні в кого не буде ніяких неприємностей, і ми зможемо повернутися до того, що потрібно робити, як тільки опинимося там, де все ще йдуть бої ". Він навіть не став лаяти Райта Пэтмена, як би йому цього не хотілося.
  
  Але Єзекія Керролл похитав головою. "Пробач за це - я шкодую про це. Я б зробив це, якщо б міг, але я не можу, тому не буду. Я не думаю, що ти розумієш, як сильно ти потрібен "чортовим янкі". Вони сказали президентові, що розбомблять Остін до чортів собачих, якщо ти втечеш.
  
  "Вони купка любителів ніггерів, ось чому! І ти приєднуєшся до них!" Джефф не міг вічно стримувати свій гнів.
  
  "Ми вийшли з війни. Ти думаєш, ми хочемо, щоб "кляті янкі" скинули одну з цих супербомб Даллас? Ти думаєш, ми хочемо, щоб вони скинули один на Х'юстон, або Остін, або Сан-Антоні? Тобі краще подумати ще раз, друже."
  
  "Але ... але ... Христос на хресті, ви відрізаєте CSA від Сонори і Чиуауа. Ви не можете цього зробити!"
  
  "Немає, а? Просто спостерігайте за нами", - сказав капітан Керролл. "Білим людям все одно не потрібні всі ці смазчики. Якщо Франсиско Хосе захоче їх повернути, то, наскільки я розумію, він може забрати їх собі.
  
  Усвідомлення вразило Пинкарда. "Якщо б ми надули їх жалюгідні дупи, тримаю парі, ви б нас відпустили!" сказав він.
  
  Керролл не підтвердив і не спростував. Він просто сказав: "Все так, як є. І щоб ви знали, "Янкіз" вилітають командою, щоб взяти на себе відповідальність за це місце. Вони повинні приземлитися в Х'юстоні досить скоро. Пройде не більше пари годин, перш ніж вони будуть тут. Все, що ти повинен сказати з цього моменту, ти можеш сказати їм. Він вийшов з кабінету, не віддавши честь, не кивнувши, не озирнувшись.
  
  Миттю пізніше увірвався Верн Грін. "Що ми будемо робити?" він закричав.
  
  Джефф переказав йому слова Техаського рейнджера. "Якщо ти і охоронці все ще хочете спробувати втекти, я все одно не скажу "бо", - закінчив він. "Може бути, ти втечеш, може бути, тобі прострелят дупу. Я не знаю, так чи інакше. З Едіт і дітьми тут я, блядь, застряг".
  
  - Кляті янкі тебе повісять, - попередив Грін.
  
  "Як вони можуть? Я робив те, що сказав мені Ферді Кеніг", - сказав Джефф. "Чи міг я сказати: "Ні, ми повинні краще звертатися з неграми"? Він пристрелив мене, якби я це зробив. Крім того, роботу потрібно було виконувати. Ти знаєш це не гірше за мене.
  
  "Звичайно. Але "Янкіз" цього не зроблять". Грін зобразив привітання. "Я спробую втекти. Побажай мені удачі".
  
  "Удачі", - сказав Джефф. Незабаром він почув постріли на близькій відстані. Він пропустив пару стаканчиків за своїм столом.
  
  Через два з половиною години після цього увійшов чоловік у зелено-сірій формі з золотими дубовими листками на погонах. "Ви командир бригади Пінкард?" спитав він з американським акцентом.
  
  "Абсолютно вірно", - сказав Джефф, трохи здивований, що офіцер-янкі правильно назвав Вечірку.
  
  "Майор Дон Літтл, армія США", - сказав інший офіцер, а потім додав: "Ви арештовані".
  
  Артилерійський вогонь обрушився на взвод Армстронга Граймса - не зовсім близько, але досить близько, щоб змусити їх небагато поморщитися. Крізь рукотворний грім Кальмар запитав: "Чому ми не в Техасі?"
  
  "Чому ти не красива жінка?" Відповів Армстронг. "Чому ти навіть не потворна жінка, якщо можна так висловитися? Якщо б ти не вмів поводитися зі зброєю, ти був би страшенно марний.
  
  "Ах, ти знову розмовляв з моїм дідом", - сказав Кальмар з удаваним огидою.
  
  Він вперто залишався чоловіком. А центральна Алабама, де війна йшла повним ходом, нічим не нагадувала штат - або навіть Республіку - Техас, де вона загинула. Замість цього солдати з обох сторін вмирали тут. У конфедератів було недостатньо коштів, щоб утримати Сполучені Штати подалі від Сельми і Монтгомері, але вони, схоже, ще не знали цього.
  
  Армстронг був не проти показати їх. Він дійсно заперечував проти того, щоб його вбили чи покалічили в погожий весняний день, коли в повітрі пахло зеленню, співали птахи і виродки з баттерната навряд чи змогли б перемогти, навіть якщо б знищили всіх американських солдатів на південь від Бірмінгема. Чому вони не могли зрозуміти, що справа зайшла надто далеко, і просто здатися? Це б його цілком влаштувало.
  
  Але конфедерати тут, унизу, були впертою командою. Вони не просто відбивалися - вони продовжували проводити локальні контратаки. Трохи східніше один з них відкинув американські війська на десять або п'ятнадцять миль тому, перш ніж вони остаточно видихалися. До цього часу противник знову втратив всю цю територію, і навіть більше. Він викинув людей і бочки, які не міг сподіватися замінити. Який, чорт візьми, в цьому був сенс? Армстронг не міг цього зрозуміти.
  
  Деякі снаряди з його останнього залпу звучали забавно. Як і розриви, які вони виробляли, вдаряючись об землю. "О, заради всього святого!" - Сказав Армстронг, відчуваючи майже така ж відраза до людей, з якими зіткнувся, як і під час битви з мормонами. Він підвищив голос: "Газ!" - закричав він. "Вони поливають нас бензином!" Навіщо вони турбувалися? Що це повинно було довести?
  
  Він одягнув маску. Це дратувало. Це було незручно. Якщо б вони хотіли атакувати тут, їм теж довелося б носити маски і відчувати роздратування і незручності. І артилеристи його власної боку, ймовірно, дали б їм велику смертельну дозу, як тільки дізналися б, що діється це лайно. "Так їм і треба", - подумав Армстронг, втягуючи повітря, що пахне гумою, а не пружиною.
  
  Зліва хтось- він подумав, що це Херк, але як можна бути впевненим, коли хлопець говорив через маску? - крикнув: "Ось вони!"
  
  Армстронг поглянув в тому напрямі через скла ілюмінатора, які мали потребу в чищенні. Звичайно ж, конфедерати просувалися вперед, їх піхотинців підтримувала пара штурмових гармат і один з їх страхітливих нових стовбурів. Хтось, мабуть, нагодував їх товаришів по службі сирим м'ясом.
  
  Застрекотал американський кулемет. Солдати в масках з баттерната пірнули в укриття. Масивна турель "бочки" повернулася в бік кулеметного гнізда. Основне озброєння вистрілила один раз. По повітрю полетіли мішки з піском і чиясь нога. Кулемет замовк.
  
  Конфедератам це принесло менше користі, ніж могло б принести до початку війни. У Армстронга була трофейна автоматична гвинтівка. У Кальмарчика був свій пістолет. Герк відбивався від ворога пістолетом-кулеметом CS. Безліч іншого трофейної зброї і автоматів американського виробництва дали хлопцям на стороні Армстронга набагато більше вогневої потужності, ніж вони мали б навіть роком раніше.
  
  Мінометні снаряди почали падати і серед нещасних солдатів К. С. Армстронг заволав. "Подивимося, як вам це сподобається, виродки!" - закричав він. "Краще віддавати, ніж отримувати!" Потім американський стрілець пробив патронну накладку штурмової рушниці. Штурмові знаряддя відхилилося в бік, викинувши високо в небо жирний чорний дим. Він знову закричав. Цей стовп диму позначав похоронні вогнища чотирьох осіб. Вони не були його приятелями, так що йому було все одно.
  
  Миттю пізніше інше штурмові знаряддя підірвалося на міні і зупинився з відірваним гусеничним ходом. Це був сигнал для кожного американського стовбура в окрузі відкрити по ньому вогонь. Це тривало недовго - а що могло б тривати? Дізнавшись мінне поле, розрахунок ворожого стовбура теж зупинився. Пара куль влучила в нього, але відскочила. Армстронг перестав кричати і вилаявся. Протитанкові кулі могли пробивати цих монстрів - він бачив, як це відбувалося. Але це відбувалося не весь час.
  
  І металевий монстр почав відбивати американські стовбури, один за іншим. Його велика гармата могла без проблем пробити лобову броню будь-американської машини. Усе ще лаючись, Армстронг пошкодував, що у нього немає димовий ракети, подібним тим, що були у людей Джейка Физерстона. Якщо хтось з них і був захоплений, то, схоже, поблизу їх не було. Дуже шкода.
  
  Як вийшло, що конфедерати першими отримали все найцінніше? здивувався він. Вони отримали, чорт би їх побрал. Вони використовували автоматичну зброю проти Спрингфилдов. У них були "визжащие мімі", протикорабельні ракети "димар" і ракети дальньої дії. Вони навіть спочатку застосували супербомбу.
  
  І це принесло їм велику користь, тому що їх все одно було недостатньо, принаймні, якщо вони хотіли завоювати країну, яка могла виставити на поле бою в три рази більше солдатів. Він припустив, що виродки Физерстона роздобули модне зброю, тому що воно їм дійсно було потрібно. США впоралися із звичайними речами і врешті-решт виконали свою роботу.
  
  Місцева атака конфедератів захлинулася, коли великий, огидний стовбур перестав просуватися вперед. Піхота К. С. знала, що не зможе відтіснити супротивника з дороги без підтримки бронетехніки. Вони залягли і окопалися. Артилерійські та мінометні снаряди градом сипалися на них. Як би вони не копали, їх ями були не такі гарні, як ті, які у них були б на підготовлених оборонних позиціях.
  
  Два винищувачі-бомбардувальники наблизилися і випустили ракети "риппл" з подкрыльевых стійок. Одна з них, а може бути, і не одна, потрапила в стовбур КП. Ракета пробила броню там, де не пробили снаряди AP. Стовбур почав горіти. Хтось вистрибнув з вежі. Всі американські солдати навколо стріляли у стрілка, але Армстронг думав, що йому вдалося сховатися. "Дуже погано", - подумав він.
  
  Залунали свистки. Хтось, схожий на офіцера, крикнув: "Давайте оттесним їх, хлопці! Без броні вони навіть не забаряться нас". Потім він промовив чарівні слова: "Іди за мною!"
  
  Якщо б він був готовий ризикнути своєю дупою, він міг би покликати солдатів піти з ним. "Вперед!" крикнув Армстронг, вибираючись з власної подряпини на землі. "Давайте візьмемо їх! Ми зможемо це зробити!"
  
  Та будь вони прокляті, якщо не могли. Про деякі конфедерати билися. Завжди знаходилися непохитні, які не здавалися, поки не буде повішена остання собака. Але їх було не так вже й багато, не в цей раз. Деякі чоловіки в баттернате відступили до своєї стартової лінії. Інші підняли руки, коли американські солдати наближалися.
  
  "Не стріляй у мене! Боже Милостивий, приятель, я не хочу вмирати!" - крикнув Армстронгу неголений капрал. Інший солдат Конфедерації поруч з ним теж високо підняв руки.
  
  "Ваддайя так думає?" Армстронг запитав Кальмарчика.
  
  "Ми можемо забрати їх по дорозі", - відповів Кальмар.
  
  "Приблизно так я і думав, - погодився Армстронг. Він підвищив голос: "Херк! Прибери цих хлопців з дороги".
  
  "Ви впевнені, сержант?" Запитав Герк.
  
  "Так, продовжуй. Іди розберися з ними", - сказав Армстронг.
  
  "Правильно". Герк махнув своїм трофейною зброєю. "Пішли, ви двоє". Солдати Конфедерації охоче пішли за ним. Після того, як він завів їх за дерева, автомат дав дві короткі черги. Він повернувся. "Про це подбали", - сказав він.
  
  "Молодець. Давай. Пішли", - сказав йому Армстронг. Якщо ти наказав одному зі своїх людей забрати когось назад, ти дійсно хотів зробити його полоненим. Якщо ти сказав своєму хлопцеві прибрати його з дороги...Що ж, це була важка стара війна. Іноді у тебе не було ні людей, ні часу, щоб мати справу з військовополоненими. І ось - ти цього не зробив, ось і все.
  
  Хтось у гущавині бою подав сигнал американської артилерії. У США не було кричущих ворогів, але батарея за батареєю 105-го калібру виконали пекельну роботу. Загороджувальний вогонь пройшов перед наступаючими солдатами і зі страшною силою обрушився на лінію, з якої зістрибнули конфедерати. Вони не змогли втримати цей рубіж, принаймні, з тими людьми, які в них залишилися після провалу контратаки. Їм було б краще не намагатися нанести удар у відповідь американським військам.
  
  Захід застав Армстронга і його людей на кілька миль південніше, ніж вони були на світанку. Він розбив табір в порожній селі здольників. Він бачив тут багато таких. Передбачалося, що це буде Чорний пояс, серце негритянської життя Алабами. Але серце штату було вирвано.
  
  Принаймні, так він думав, поки вартовий не сказав: "Сержант, до нас наближаються ніггери - може бути, з півдюжини".
  
  "Трахни мене", - сказав Армстронг. Таке траплялося не кожен день. "Ну, давай, Змій, тягни їх сюди. Ми можемо заощадити на них пайки".
  
  "Вірно", - сказав Снейк - у нього на лівому передпліччі була витатуюваний стала на диби гримуча змія. Він повернувся через кілька хвилин з двома худими чорношкірими чоловіками, ще більш худою жінкою і трьома дітьми, від яких залишилися тільки шкіра та кістки ... і, при світлі багаття, очні яблука і зуби.
  
  Солдати дали їм їжі, що відразу залучило їх пильну увагу. Після того, як негри наїлися достатньо, щоб втамувати свій голод, Армстронг запитав: "Як вам вдалося залишитися в живих?"
  
  "Ми сховалися. Ми вкрали", - відповів один з чоловіків. У нього був такий сильний акцент, що Армстронг насилу розумів його.
  
  "Тепер ми знову вільні", - сказала жінка. "Тепер ми знову будемо жити".
  
  "Поки вони тут соджеры. Поки вони тут янкі", - сказав другий чоловік. "Думаю, білі люди тут позбулися б від нас до біса швидко, якщо б у них був шанс".
  
  Армстронг вважав, що негр був прав. Не багато білі конфедерати здавалися незадоволеними тим, що сталося з чорношкірими, які жили пліч-о-пліч з ними. Єдине, чим білі були незадоволені, так це програшем війни.
  
  "Що нам робити?" - запитав перший чоловік, ніби в молодого сержанта з Вашингтона, округ Колумбія, відповіді були для нього.
  
  "Спілкуйся з солдатами стільки, скільки зможеш. Ми тебе не обдуримо", - сказав Армстронг, хоча він знав, що деяким хлопцям у взводі негри не подобалися більше, ніж більшості конфедератів. І дехто із хлопців захотів би трахнути цю жінку. Так, вона була худою, як спагетті. Так, вона була непоказною. Так, у неї міг бути ВД. Якщо вона затримається тут надовго, хто-небудь почне за нею доглядати. І неприємності підуть, це вірно, як те, що ніч змінює день.
  
  Вони можуть вештатися з солдатами, вирішив Армстронг, але вони не будуть вештатися з моїм взводом. Я відправлю їх у тил, нехай про них подбає хтось інший. Він кивнув сам собі. Це виразно звучало як план.
  
  І коли він пояснив це неграм, вони навіть не пискнули. "Ззаду звучить дуже заманливо", - сказав перший чоловік. "Ми бачили досить бійок, щоб забути про нас назавжди". Всі інші чорношкірі урочисто кивнули.
  
  Якщо вже на те пішло, Армстронг теж побачив досить битв, щоб їх вистачило йому на все життя. "Може бути, - з надією подумав він, - мені більше не доведеться нічого бачити".
  
  Це був вірш про те, як настав кінець світу. Хорхе Родрігес не отримав такого утворення, як хотілося б батькам. Коли ти виріс на фермі в Соноре, ти не дуже добре вчився. Але він пам'ятав це вірш - щось про те, що не з тріском, а зі стогоном.
  
  Тепер він зрозумів, чому це спало йому на думку. Він думав про те, що хлопець, який написав цей вірш, ні чорта не розумів, про що говорив.
  
  Букингем, штат Вірджинія, являв собою не більш ніж широку смугу на дорозі. У ньому навіть не було заправної станції, хоча він міг похвалитися парою готелів, побудованих ще до Війни за відділення. Він знаходився на захід і трохи південніше Річмонда, і підрозділ Хорхе отримало наказ утримувати його, незважаючи на все, що могли зробити "кляті янкі".
  
  Командував ротою неприборканий Хьюго Блэкледж - все нові офіцери були або поранені, або пропали безвісти в бою. Хорхе командував одним взводом, Гейб Медвик - іншим. Блэкледж озирнувся на Бекінгема. "Ми будемо сідати", - сказав він. "Ми будемо боротися стільки, скільки зможемо, а потім відступимо і будемо битися де-небудь в іншому місці. Ця дерьмовая діра в землі не варто того, щоб за неї вмирати, і це свята правда.
  
  "Це не те, що нам повідомило верховне командування", - в голосі Медвика звучало занепокоєння.
  
  "Вони не вб'ють нас за те, що ми відступили після бою", - запевнив його Хорхе. "Вони занадто облажались для цього. Але я думаю, що сержант прав. Якщо ми вистоїмо тут, кляті янкі напевно підірвуть нас. Його хвиля накрила провінційне містечко. - І заради чого, аміго? Заради чого?
  
  На це у Гейба не знайшлося відповіді. Ніхто з тих, хто брав участь в боях, не став би цього робити. Бекингем упав би деякий час назад, якщо б головний удар янкі з Річмонда не був спрямований на південний схід, через Питерсбург в бік Хемптон-Роудс. Але у Сполучених Штатів теж було достатньо людей, щоб просунутися на захід ... А у Конфедерації, за всіма ознаками, не було достатньо людей, щоб зупинити їх.
  
  І все ж, якщо ти не збирався здаватися, ти повинен був спробувати. Чиїсь дії в ар'єргарді попереду дали роті кілька годин на те, щоб закріпитися і підкріпитися тими пайками і фуражем, які у них випадково опинилися. Командирська машина, буксировавшая зенітне знаряддя, проїжджав через місто. Сержант Блэкледж зупинив її. "Є бронебійні патрони?" запитав він.
  
  "Кілька", - відповів один з артилеристів.
  
  "Добре", - сказав Блэкледж. "Залишайся тут. У тебе буде більше шансів використовувати їх, ніж там, куди б ти, чорт візьми, не прямував". Він не зовсім цілився з автоматичної гвинтівки в командну машину, але виглядав готовим до цього. Хорхе був одним з тих, хто був готовий підтримати його гру.
  
  Стрілку не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що до чого. - Ти умовив нас, - сказав він після ледь помітною паузи. - Покажи нам, де розташуватися.
  
  Він і його команда встановили знаряддя, коли 105-й літак США почав приземлятися на Букингеме. Перші кілька не долетіли, але решта впали прямо в центрі міста. Забившись в окоп, Хорхе знав, що це значить: у янкі був передовий артилерійський спостерігач, сховався десь на деревах, і він передавав по бездротовій мережі інформацію про падіння снаряда назад на батареї, які вели вогонь. Вбити його було б непогано, але хто міг здогадатися, де він ховається?
  
  Потім винищувачі-бомбардувальники завдали удару по Букингему. Вони скинули бомби. Вони випустили ракети. І вони скинули капсули з заливним бензином у формі риб, ніби місто піддався обстрілу з вогнеметів з неба. Деякі обпалені люди закричали. Декому, як побоювався Хорхе, так і не представився шанс. Один з прекрасних готелів, збудованих до Війни за відділення, згорів дотла. Він проіснував сторіччя, але не довше.
  
  Після того, як "дамнянкиз" послабили оборону міста, вперед висунулися піхота і бронетехніка. Навіщо все ускладнювати, коли можна було зробити це легко? У всякому разі, так, мабуть, думав відповідальний американський офіцер.
  
  Але людям в сіро-зеленій формі виявилося нелегко. Ця зенітна установка вибила два ствола у швидкій послідовності. Інші поспішно відступили. Кулеметний вогонь і автоматичну зброю змусили піхотинців США пірнути в укриття. Конфедерати в Букингеме підняли гучне радість.
  
  Якщо б у них були власні стовбури, якщо б у них була підтримка з повітря, якщо б у них було більше наземних знарядь, вони могли б відкинути ворога назад до річки Джеймс. Якщо б у них було все це тут, у них також було б це в багатьох інших місцях. Війна виглядала б зовсім по-іншому.
  
  Оскільки у них не було ніякого підкріплення, їм довелося чекати, поки сили США перегрупуються і завдадуть ще один удар по Букингему. "Відступайте в ліс на південь від міста!" - Крикнув сержант Блэкледж. - Ми дозволимо їм пронизати це місце, поки воно пустує, а потім повернемося в наші старі нори і влаштуємо їм сюрприз.
  
  Дим від палаючих будівель в Букингеме допоміг приховати відступ від спостерігачів-янкі. І Блэкледж точно знав, що станеться. Ще більше снарядів, бомб, ракет і напалму обрушилося на Букингем. Хорхе перехрестився. Він був радий сісти навпочіпки в півмилі від усього цього руйнування.
  
  Як тільки останні винищувачі-бомбардувальники з ревом унеслись на північ, сержант Блэкледж крикнув: "Давай! Квапся! Ми повинні повернутися на свої місця, доки ворожа піхота не почала підтягуватися!"
  
  Підбігши вперед, Хорхе побачив, що на цей раз зенітне знаряддя не зупинить ні одного стовбура. Воно лежало догори дном, покришки на лафеті були обгорілі оплавленими і смерділи. Скільки димоходів було в компанії? Він вилаявся собі під ніс. Гармата могла вбивати з набагато більшої відстані, ніж одна з цих ракет.
  
  Принаймні, в його окопі не тлів заливний бензин. Він ковзнув у нього і став чекати поштовху, який повинен був піти. Він відчував швидше смирення, ніж страх. Він задавався питанням, чому. Ймовірно, тому, що він побував у багатьох інших неприємних моментів. Що таке ще один? Можливо, це моя могила.
  
  Неподалік молився Гейб Медвик. У його версії молитви "Отче Наш" слова трохи відрізнялися від слів Хорхе. "Протестант", - поблажливо подумав соноранец. Але обидві версії означали одне й те ж, то яке значення насправді мали ці слова?
  
  "Тримайтеся, хлопці", - сказав Хьюго Блэкледж. "Ми так довго трахкали з гнучким членом, чому, чорт візьми, ми не можемо гребти на грьобаній човні з допомогою мотузки?" Хорхе мимоволі розсміявся. Іноді непристойності були не так вже й далекі від молитви.
  
  Знову з'явилися кляті янкі. На цей раз вони були більш обережні - вони не хотіли ще однієї крові з носа. Конфедерати в Букингеме не відкривали вогонь, поки ворожі солдати і бойові машини не підійшли зовсім близько. Потім вони всі разом відкрилися. Крики жаху американських солдатів говорили про те, що вони сподівалися, що на цей раз все буде легко. На що б вони не сподівалися, цього не сталося.
  
  "Лансхед" осідлав вогненний стовп, ракета "димар" спопелила сіро-зелений стовбур. Але інші американські машини розсудливо трималися поза досяжності "димаря". Вони обстріляли Букингем з осколково-фугасних снарядів і кулеметних куль. Це дозволило піхоті янкі захопити плацдарм в північній частині міста - недостатньо конфедератів могли підняти голови, щоб зупинити ворога.
  
  І янкі теж рушили вперед по обидві сторони від Бекінгема. У баттернате не вистачало людей, щоб стримати їх. "Гей, сержант!" Терміново покликав Хорхе. "Ми зробили все, що могли, Сем?"
  
  "Тримаю парі на свою дупу". Блэкледж підвищив голос до грозного рева: "Назад! Тому, чорт візьми! Ми ще раз зупинимося в наступному місті на південь, де б він, чорт візьми, не перебував!"
  
  Відступати під вогнем теж було нелегко. Менш дослідне підрозділ, можливо, не зміг би здійснити це так акуратно. Але у Хорхе достатньо практики у відході від переважаючих сил США. Як і його приятелі. Вони залишили поранених на піклування янкі. Це дало пораненим солдатам більше шансів, ніж у них було б, якщо б їх потягли за собою. Люди в сіро-зеленій формі в основному боролися чесно.
  
  Місцевість піднімалася на південь від Букінгема. Ніякі дороги не вели на південь, тільки стежки і мисливські стежки. Солдати насилу минули кілька ферм, вирубаних у лісі. Жінка в домотканому дивилася на них з кукурудзяного поля. У неї в роті була трубка? Будь я проклятий, якщо це не так. Хорхе сподівався, що янкі не стануть обстрілювати її ферму, намагаючись вбити відступаючих солдатів ККБ.
  
  Він пішов далі. Бронетехніки в будь-якому випадку було б нелегко переслідувати його. Артилерія почала намацувати конфедератів. Раптово Хорхе зненавидів дерева. Розриви з повітря були смертельні, і єдине, що ви могли зробити, щоб захиститися, - це окопатися з дахом над головою. Будь-яка звисає гілка могла зачепити снаряд і обсипати вас дощем осколків.
  
  У сотні ярдів від нього Гейб Медвик з криком упав, схопившись за руку. "Ні!" - закричав Хорхе і кинувся до свого друга. Коли він дістався туди, то побачив, що у Гейба теж була рана на нозі. При всьому бажанні хлопець з Алабами не міг продовжувати.
  
  - Боляче, - видавив Гейб крізь зціплені зуби.
  
  "Тримаю парі, що так і є". Хорхе незграбно вколов йому морфій, потім перев'язав рани. Нога була не така вже погана. Рука ... Хорхе сподівався, що Гейб збереже її, але вона виглядала неабияк скаліченою. "Янкіз", вони піклуються про тебе", - сказав Хорхе, відчуваючи себе безпорадним.
  
  "Не хочу мати нічого спільного ні з якими чортовими янкі". Гейб говорив як вередлива дитина.
  
  "Тримай". Хорхе віддав йому свою флягу і кілька пайків. "Сиди тихо і поклич їх, коли вони підійдуть близько. Buena suerte, amigo." Він поспішив геть, не знаючи, що ще сказати.
  
  Незабаром Хорхе довелося забрати флягу у людини, якого рознесло на шматки вибухом. Були речі гірші, ніж бути пораненим. Мухи тільки почали збиратися на одну з таких тварюк.
  
  Хорхе, спотикаючись, підійнявся на вершину гряди пагорбів, а потім спустився з іншого боку. Рота, те, що від неї залишилося, була безнадійно розсіяна. Крізь просвіт у деревах Хорхе мигцем побачив місто внизу. - Це те місце, куди ми прямуємо! - Крикнув Хьюго Блэкледж. "Ми построимся там і вирішимо, що, чорт візьми, робити далі".
  
  Що вони могли зробити? Хорхе поняття не мав. Але тепер у нього була мета, куди йти. Поки він пробирався крізь більш густі зарості лісу, місто зникав, але він завжди міг знайти його знову. Він виглядав більше, ніж Букінгемський палац, але це мало про що говорило.
  
  Коли він під'їхав ближче, то мигцем побачив бронетехніку в місті. Він задавався питанням, коли побачить її ще. Чорт візьми, він задавався питанням, чи залишилося у конфедератів бронетехніка в центральній Вірджинії. На вулицях теж вже були солдати. Можливо, CSA змогло б організувати ще один спільний мітинг. Навіть після того, як ви подумали, що ваша сторона зробила все, що могла, це продовжувало вас дивувати.
  
  Перші кілька людей з роти, Хорхе серед них, вийшли на відкрите місце у чверті милі від міста, коли сержант Блэкледж видав театральний крик відчаю: "Це янкі!"
  
  І вони були. У них навіть було щось на зразок портативної системи гучномовного. "Здавайся!" - проревів хтось. "Здавайся або помри! Перше, останнє і єдине попередження! Виходу немає!"
  
  Їх теж не було. Стовбури і автоматичну зброю попереду могли розірвати стривожених конфедератів на шматки. Вони програли свою останню гонку з ворогом. Блэкледж відклав свою автоматичну гвинтівку і пішов у полон з високо піднятими руками і головою.
  
  "Якщо він може це зробити, то і я зможу", - подумав Хорхе. Він поклав зброю на землю і попрямував до очікували американським солдатам. Один з них вказав на місто. "Побудуйте біля будівлі суду", - сказав він незлобливо. "Кілька вантажівок відвезуть вас у табір для військовополонених".
  
  "Добре". Хорхе вказав назад, туди, звідки він прийшов. "Ми залишили пораненого в лісі. Там мій приятель".
  
  "Ми дістанемо їх - не переймайся з-за цього. А тепер рушай далі".
  
  Хорхе тупо підкорився. Люди, з якими він стільки пережив, бродили в послеполуденной тиші по маленькому містечку Аппоматокс - табличка на будівлі суду дала йому назва цього місця - ближче до кінця війни.
  
  За межами Бірмінгема було тихо, так і всередині теж. Водій Цинцинната схвалив це. Після всіх снарядів, які літали туди-сюди, зараз встановилося перемир'я. Американський офіцер вирушив у Бірмінгем, щоб порадитися з генералом К. С. Паттоном.
  
  Ніхто з водіїв, звичайно, не знав, що американський офіцер скаже оточеному генералу. Це не завадило їм будувати здогади. "Якщо він не піде, тримаю парі, ми скинемо на нього супербомбу", - сказав Цинциннат.
  
  "По-моєму, звучить непогано", - сказав Хел Вільямсон. Кілька інших чоловіків кивнули. Вільямсон продовжував: "З-за всіх неприємностей, які заподіяв Паттон, ми все одно повинні скинути бомбу на цього виродка".
  
  Знову кивки, в тому числі Цинцинната. "Цікаво, коли він вийде", - сказав негр. Офіцер, майор, зайшов недалеко від їхнього табору. Якби він вийшов тим же шляхом, можливо, він розповів би їм, що до чого. Принаймні, на це можна було сподіватися.
  
  "Як ти думаєш, скільки часу він дасть Паттону?" - запитав хтось.
  
  "Я б не дав йому багато часу", - сказав Вільямсон. "Якщо це капітуляція або отримати одну з цих бомб в лобок, що йому потрібно з'ясувати?"
  
  Цинциннат закурив сигарету. Навіть тютюновий дим не надто заспокоював його. Він хотів знати, що відбувається там, у зруйнованому серце промислового міста Конфедерації.
  
  Те ж саме зробили й інші водії. "Цей Паттон - впертий ублюдок", - сказав один з них. "Що, якщо він не здасться?"
  
  - В такому разі, його похорон, - сказав Цинциннат і додав: - З більш приємним хлопцем нічого не могло статися... Що ж, це може статися і з Джейком Физерстоном, але я думаю, що це теж трапиться.
  
  Вільямсон вказав на руїни, які колись були Бірмінгемом. "А ось і наш хлопець", - сказав він. "І дивіться! З ним один з цих божевільних виродків".
  
  І дійсно, двоє чоловіків вийшли з міста, і кожен із них ніс великий прапор перемир'я. Офіцер ЦРУ виглядав чистим і охайним, незважаючи на катастрофу, що спіткала місце, яке він захищав. Він також виглядав таким нещасним, як ніби ховав свого єдиного сина. Це сказало Цинциннату більшу частину того, що йому потрібно було знати.
  
  "Вони здаються, сер?" - крикнув він американському офіцерові, і підвищуються нотки в його голосі говорили про те, що у нього вже є гарне уявлення про відповіді.
  
  Всі водії вибухнув схвальними вигуками, коли майор кивнув. "Це так, - відповів він, - або, у всякому разі, так здається. Нам ще потрібно вирішити декілька дрібниць - ось чому зі мною капітан Монро.
  
  Конфедерат ввічливо почав кивати чоловікам, які стояли біля великих сіро-зелених вантажівок. Потім він побачив серед них Цинцинната. "У вас тут ці кляті чорні терористи?" - запитав він у офіцера у сіро-зеленій формі.
  
  "Я не партизан". Цинциннат говорив сам за себе. "Я не звинувачую цих людей за повстання - не зрозумійте мене неправильно, - але я не один з них. Я громадянин США і теж пишаюся цим".
  
  "Це говорить йому про що!" Сказав Хел Вільямсон.
  
  Капітан Монро виглядав ще більш сумним, ніж раніше. Майор США, ім'я якого Цинциннат досі не знав, посміхнувся від вуха до вуха. "Ви запитали, капітан", - сказав він. "Тепер ти знаєш".
  
  "Це все одно неправильно", - вперто сказав Монро. "Негри не мають права битися".
  
  "Ще раз назвеш мене ніггер, придурок, ти, звичайно, довго не протримаєшся, щоб відмовитися від своєї бісової капітуляції", - сказав Цинциннат. У капітана Монро відвисла щелепа до грудей. Він не був так здивований, навіть якщо б армійський мул вилаяв його.
  
  "Здається, хто з вами не згоден", - зауважив майор США. "І оскільки він тут, можливо, він має рацію, ви знаєте?"
  
  Монро похитав головою. Цинциннат не очікував нічого іншого. До речі, про армійські мулах....Коли справа дійшла до поглядів конфедератів на негрів, вони могли б дати тваринам уроки впертості.
  
  Коли два офіцери повернулися, щоб порадитися з американським начальством, Хел Вільямсон ляснув Цинцинната по спині. "Цей горіховий ублюдок не може відпускати гидоти про тебе!"
  
  "Краще б йому цього не робити", - сказав Цинциннат. "Хлопці, які вміють говорити, в кінцевому підсумку виграють. Якщо програєш, тобі доведеться послухати, як хваляться хлопці з іншого боку ".
  
  "Це ми!" Два водія сказали це одночасно. Цинциннат кивнув.
  
  Після цього, коли перемир'я було дотримано, водіям нічого було робити, окрім як сидіти, курити, їсти та грати у карти. Цинциннат не заперечував, ні крапельки. Ніщо не могло піти наперекосяк, поки він знаходився в центрі великої армії США. Навряд чи хтось став би стріляти в нього з засідки. Його вантажівка не підірвався на міні і не вибухнув би у вогні. І за це вони дали йому таку ж бойову премію, як і за те, що він проїжджав через країну бушвакеров.
  
  Три години потому майор США і капітан К. С. Монро повернулися, обидва зі своїми білими прапорами. Офіцер у сіро-зеленій формі розплився в усмішці, в той час як Монро, опустивши плечі і опустивши голову, не виражав нічого, крім зневіри.
  
  "Все скінчено", - сказав майор США. "Вони вийдуть. Ще один цвях у кришку труни, і до того ж великий".
  
  "Тобі обов'язково було це говорити?" Гримнув Монро.
  
  "Вибачте, капітан, але ви можете сказати мені, що це неправда?" - запитав майор. Офіцер конфедерації не відповів, що сам по собі сказало все, що потрібно сказати. Майор кивнув групі водіїв вантажівок. "Ми сказали їм одну річ: Паттон може звернутися до своїх людей після того, як вони складуть зброю".
  
  "Чому б і ні?" Сказав Цинциннат. "Розмови нічого не варті". Його приятелі розсміялися. Майор США цього не зробив, але в основному, як розсудив Цинциннат, щоб не образити свого колегу з CS. Що стосується капітана Монро, його погляд говорив, що Цинциннату місце в таборі, навіть якщо він був громадянином США. Цинциннат нахмурився у відповідь, згадавши, як близько він був до того, щоб опинитися в одному з них. Скільки ще негрів з обнесеного колючим дротом кольорового району Ковингтона були ще живі? Є? Він просто не знав.
  
  Двоє поліцейських повернулися в Бірмінгем. Цинциннат прислухався до галасу, деякі з яких були посилені всередині міста. Він розсудив, що поширює інформацію. Приблизно через годину звідти почали виходити солдати Конфедерації. У них не було зброї, і вони тримали руки над головою. У деяких до палицям були прив'язані шматки білої ганчірки. Вони були худими, і їхня уніформа сильно поношена, але, як і капітан Монро, всі вони виглядали напрочуд вимитими і доглянутими. Паттон вважався прихильником подібних речей.
  
  Вони не соромилися красти консервні банки у кожного, хто попадався їм на очі сіро-зеленому одязі. "Спасибі, друже", - сказав один з них, коли Цинциннат кинув йому банку. Потім чоловік уважно оглянув свою темну шкіру. Він подивився на банку. - Так, дякую, - повторив він і пішов далі.
  
  "Вау", - сказав Хел Вільямсон. "Схоже, це місце виробляло половину того лайна, яким вони нас облили. А тепер воно розорилося". Він зобразив, як з полегшенням проводить тильною стороною долоні по лобі.
  
  "Так куди ж нам скинути супербомбу, яку ми збиралися тут закласти?" - запитав інший водій.
  
  "Новий Орлеан. Повинно бути, Новий Орлеан". Цинциннат отримав відповідь, як тільки почув запитання. "Сачмо це не сподобається, але для нього це дуже погано".
  
  "Без образ, Цинциннат, але мені не дуже подобається музика, яку він грає", - сказав Хел.
  
  Цинциннат знизав плечима. "Ну, я можу це зрозуміти, тому що це не те, до чого ти звик. Що стосується мене, я виріс у CSA, так що для мене це звучить правильно. І він скажено гарний у тому, що робить, подобається тобі це чи ні.
  
  "Як і Джейк Физерстон", - сказав Вільямсон, що було правдою, але не зовсім компліментом. Цинциннат подумав про те, щоб піднятися і посперечатися по-справжньому, але навіщо? Коли ціла армія Конфедерації здавалася, який сенс в дурній маленькій сварці?
  
  Все більше і більше солдатів в баттернате і охоронців Партії свободи в камуфляжній формі тяглися з Бірмінгема. Охоронці Партії виглядали ще більш опечаленными з-за того, що здалися, ніж армійці. Якщо б у них був хоч якийсь шанс продовжувати боротьбу, вони вхопилися за нього. Але вони цього не зробили, навіть вони знали, що гра закінчена.
  
  Хол штовхнув Цинцинната ліктем. "Дивись! Це Паттон! Це повинен бути Паттон".
  
  "Звичайно, має", - сказав Цинциннат. Ніхто інший не одягнув би хромований шолом з вінком зірок, оздоблених золотом. Ніхто інший не став би носити не один, а два модних шестизарядных револьвера. Повний ненависті погляд Паттона порівняно з іншими солдатами і охоронцями Партії свободи здавався абсолютно нешкідливим.
  
  Поряд з Паттоном вже ходили американські солдати, спостерігаючи за ним, як за левом у зоопарку - небезпечним звіром, який більше нікому не може завдати шкоди. Цинциннат і інші водії приєдналися до них.
  
  Солдати Конфедерації - нині військовополонені Конфедерації - стояли нерівними рядами на изрытом лійками полі. Американські війська, багато з яких були озброєні трофейним автоматичною зброєю, охороняли їх. Ще більше американських солдатів з гумовими шиями, як у Цинцинната. Інженери встановили мікрофон перед ув'язненими. Командувачем США був довгобразий лисий бригадний генерал за прізвищем Айронхевер; він чекав біля мікрофона підходу Паттона.
  
  Паттон віддав йому честь з величезним достоїнством. Генерал Айронхевер відповів на військову люб'язність. Паттон зняв свої пістолети і передав їх, все ще в кобурах, Айронхеверу. На цей раз американський генерал віддав йому честь першим. Він передав церемоніальне зброю помічникові, потім підійшов до мікрофона.
  
  "Солдати армії Кентуккі, - сказав він зі среднезападным акцентом, - генерал Паттон попросив дозволу поговорити з вами в останній раз. Оскільки ця битва закінчується, а мир між нашими двома країнами наближається, я не бачив, як я можу відмовити йому в цій привілеї ". Він кивнув командувачу ЦРУ. "Генералу Паттону".
  
  Айронхевер відійшов від мікрофона, і його місце зайняв Паттон. "Спасибі вам, генерал, за люб'язність, яку ви виявили до мене, і доброту, яку ви проявляєте до моїм людям", - сказав він, його голос був хрипким від непролітих сліз. Йому потрібен час, щоб зібратися з духом, перш ніж продовжити. "Солдати, за угодою між генералом Айронхевером і мною, війська армії Кентуккі капітулювали. Те, що ми переможені, є самоочевидним фактом, і ми не можемо сподіватися протистояти бомбу, яка висить над нашою головою як дамоклів меч. Річмонд упав. Справа, за яку ви так довго і мужньо боролися, заради якого ви сміливо йшли на небезпеки і принесли так багато жертв, сьогодні безнадійно.
  
  "Розум диктує, і людство вимагає, щоб тут більше не проливалася кров. Це ваш сумний обов'язок, і мій, скласти зброю і допомогти у відновленні світу. Як ваш командир, я щиро сподіваюся, що кожен офіцер і солдат сумлінно виконає всі умови капітуляції.
  
  "Війна, через яку ви пройшли, природним чином породжує почуття ворожнечі, ненависті і помсти. Але в полоні і після повернення додому мужнє, пряме поведінка забезпечить повагу навіть вашим ворогам. Паттон зробив паузу. Він провів рукою по очах, потім продовжив: "Прощаючись з вами, будьте впевнені, що ви прихопили з собою мої найкращі побажання вашого майбутнього добробуту і щастя. Я ніколи не посилав вас туди, куди сам не хотів йти, і зараз не став би радити вам йти тим шляхом, якого сам не хотів. Ви були хорошими солдатами. Бережіть свою честь, і уряд, якому ви здалися, може дозволити собі бути і, я сподіваюся, буде великодушним".
  
  Все ще дуже прямий, він віддав честь своїм людям. Деякі з них вигукували його ім'я. Інші вибухнули тим, що вони досі називали криком повстанців. Сльози, які текли по його обличчю, Паттон почекав, поки метушня трохи вщухне. Потім він ступив у нерівні ряди інших військовополонених.
  
  Переможені солдати Конфедерації потиснули йому руку і обійняв його. Цинциннат спостерігав за ними з деяким співчуттям, але не занадто. "Ми їх тут перемогли", - сказав він Хэлу Вільямсону. "Тепер ми повинні закінчити це скрізь".
  XII
  
  Чи означає те, що ви берете з собою власні літаки, що флотилія може діяти поблизу земель, утримуваних ворогом? На початку війни цього не було, занадто добре пам'ятав Сем Карстен. Літаки ЦРУ наземного базування сильно пошкодили Меморіал, коли її бомбардувальники завдали удару по Чарльстону.
  
  Що ж, з тих пір багато чого змінилося. Чарльстона більше не було - про це подбала одна бомба, скинута з літака (наземного базування). І в флоту, наближається до Гаїті, був не один авіаносець, а півдюжини. Тільки один з них був авіаносцем флоту, більш новим і швидким, здатним перевозити більше літаків, ніж було у "Ремембранс". Решта були менше, і три з них повільніше. Тим не менш, разом вони перевозили близько трьохсот літаків. Якщо цієї думки було недостатньо, щоб викликати кошмари у захисників Конфедерації в західній частині острова Еспаньола, Сем не знав, що могло б бути.
  
  У нього було кілька власних кошмарів. У конфедератів все ще були літаки на Гаїті, на Багамах і на Кубі. У них були підводні човни і торпедні катери. У них був значний гарнізон, щоб утримувати Гаїті і не давати США використовувати негритянську націю в якості бази проти них в Карибському басейні. У них був...
  
  "Сер, у них проблеми, їх багато", - сказав Лон Менефи, коли Сем голосно розлютився. "Всі ці кольорові на цих островах ненавидять Джейка Физерстона, як щурячу отруту. Чому, Куба...
  
  - Я знаю про Кубі, - втрутився Сем. - Джозефус Деніелс пару років тому доставив туди зброю, щоб допомогти повстанцям.
  
  "Що ж, тоді поїхали". Новий виконавчий директор, чорт візьми, майже випромінював упевненість. "Крім того, у них можуть бути літаки, але чи є у них паливо? Ми розгромили їх склади і завдали удару по судноплавству з материка. Ми можемо це зробити. Я, чесне слово, думаю, що зможемо, сер."
  
  "Ей, я сподіваюся, що ти прав", - сказав Карстен. Справа була не тільки в тому, що Менефи був дитиною, тому що він був досить дорослим, щоб прослужити всю війну. Але він не був Колишньою Людиною. Відповідальність за Джозефуса Деніелса лежала на Сема. Якщо щось йшло не так, вина лягала безпосередньо на нього. Командування зробило тебе самим самотнім і стурбованим людиною у світі - чи, принаймні, на твоєму кораблі. Однак бідний сучий син, який командував есмінцем в півмилі звідси, знав, що ти проходиш. Так само вчинив і шкіпер субмарини, який намагався відправити вас на дно.
  
  Бомбардувальники і винищувачі прикриття з ревом злітали з льотних палуб авіаносців. Ескадрилья за ескадрильєю неслися на південний захід, у бік Кап-Ханьена і Порт-о-Пренса. Все більше винищувачів здійснювали бойове повітряне патрулювання над флотом.
  
  Ревіли гармати лінкорів. Бойові машини не керували флотом так, як це було, коли Сем завербувався ще до початку Великої війни. Але їх великі знаряддя все ще були досить дальнобойны і мали достатню потужність, щоб зробити їх відмінними для обстрілу берега.
  
  Погляд Сема кинувся вперед, до одного з четырехдюймовых знарядь Джозефа Флавія Дэниэлса. Його усмішка була лагідною, але кривої. Це знаряддя могло стріляти по ворожих літаках з більшої дальності, ніж здвоєні 40-мм гармати, які росли як гриби всюди, де було вільне місце на палубі. Для обстрілу берега....Що ж, тобі краще завдати удару у таке місце, де погані хлопці не зможуть завдати удару у відповідь.
  
  Повільні, приземкуваті, незграбні десантні кораблі рвонулися вперед. Війська на них збиралися відібрати Гаїті у Конфедеративних Штатів. Якщо все піде як треба, вони, так чи інакше, це зроблять. Якщо операція провалиться, кожен шкіпер флоту і кожна високопоставлена шишка, аж до міністра військово-морського флоту, дадуть свідчення під присягою перед Об'єднаним комітетом по веденню війни.
  
  "Що-небудь?" Сем запитав Теда Уолтерса.
  
  Офіцер Y-діапазону похитав головою. "Я бачу наш літак на екрані, сер, але я не засікаю ніяких бандитів".
  
  - Будь я проклятий. Сем подивився на Лона Менефи. - Можливо, ти правий. Можливо, ці горіхові виродки зайшли далі, ніж я думав.
  
  "Дуже сподіваюся на це", - сказав Менефи. "Скажу тобі одну річ: коли морські піхотинці і армійські хлопці зійдуть на берег, рівень венеричних захворювань у них зросте, як в одного з цих бойовиків. На Гаїті багато інфікованих людей, і тамтешні дівчата будуть дуже раді їх побачити ".
  
  "Ну, з новими шикарними таблетками і уколами, які у нас є, все не так погано, як було раніше. Все одно недобре, - поспішно додав Сем. - Не можна говорити про ВД з таким самовдоволенням. Думка про те, щоб лягти з кольоровою жінкою, не зводила його з розуму. Але якщо б ти був хтивим хлопцем і на трьох островах навколо не було білих дівчат, ти би взяв усе, що міг дістати. Він згадав деякі з своїх візитів в борделі, повні китайських дівчат, в Гонолулу під час останньої війни.
  
  На місток піднявся йомен. - Авіаносці повідомляють, що літаки направляються в нашу сторону з Куби, сер.
  
  "Спасибі, ван Дайк", - сказав Сем. У авіаносців були більш потужні установки Y-діапазону, ніж на його кораблі.
  
  Люди вже стояли на бойових постах. Сем передав повідомлення, що ворог вже в дорозі. Відійшовши від мікрофона, Лон Менефи сказав: "Ну, у всякому разі, ми не перші в їхньому списку".
  
  У цьому він напевно був прав. Конфедерати захочуть нанести удар по авіаносцях, бойовим кораблям і, як він припустив, десантним кораблям, перш ніж обтяжувати себе есмінцями супроводу. Тим не менш, Сем сказав: "Якщо ми опинимося у них на тарілці, вони не відправлять назад на кухню. І ми також не хочемо бути разболтанными і неохайними".
  
  "Ви вірно підмітили, сер", - одразу ж відповіла Менефи.
  
  "Це те, що вона сказала", - відповів Сем, і старпом пирхнув. Над головою кілька винищувачів з CAP унеслись на захід. Це була гарна ідея? Якби ще ворожі літаки атакували флот з іншого напрямку, з Багамських островів або з самого Гаїті, вони могли б застати кораблі зненацька.
  
  В наші дні битви в основному відбувалися поза увагою флоту однієї чи іншої сторони. Цей бій може початися поза поля зору обох. І цей рекорд було б важко перевершити, якщо б в один з цих днів ви не отримали битви, подібного Битві Трьох флотів в дні Великої війни.
  
  "У мене на екрані бандити, сер", - доповів лейтенант Уолтерс. "Пеленг 250, наближаються ... ну, досить швидко. Схоже, вони приблизно в десяти хвилинах їзди. Наші хлопці їх наздоганяють".
  
  "Спасибі, Тед", - сказав Сем і передав повідомлення команді. Потім він запитав: "чи Є які-небудь ознаки бандитів з іншого напрямку?"
  
  Уолтерс перевірив свої екрани, перш ніж відповісти: "Ні, сер".
  
  Сем хмикнув. Це прозвучало радше як те, на що він сподівався, що те, чого він чекав. Повторюючи його думкам, Лон Менефи сказав: "Конфедерати, повинно бути, дійсно на межі своїх можливостей".
  
  "Ну, може, й так. Хто б міг подумати?" Сем звернувся з переговорної труби до гидрофонной станції в надрах корабля: "Чуєш що-небудь, Беваква?"
  
  "Нічого, сер, - відповів старший сержант. "Нічого, крім нашого гвинта і тих, що з іншої частини флоту. Джек Дідлі з сигналів, коли я їх відправляю".
  
  "Все в порядку. Спасибі. Співай, якщо будеш співати, пам'ятай".
  
  "Краще повірте в це, сер", - сказав Беваква. "Це і моя дупа, ви знаєте".
  
  Почувши це з переговорної трубки, Менефи підняла брову. Сема це анітрохи не збентежило. "Він помиляється?" запитав він. Старпом похитав головою.
  
  Інший эскортный міноносець, що йде на захід, відкрив вогонь. За мить те ж саме зробив і "Джозефус Деніелс". "Вони переслідують авіаносці", - сказав Сем, спостерігаючи за літаками Конфедерації.
  
  "А ти б не став?" Запитала Менефи.
  
  "Можливо. Але якщо б я міг рознести десантний корабель, я, можливо, захотів би зробити це першим. Зрештою, це через Гаїті", - сказав Сем. Якщо б справа була ще і в острові. Наскільки він знав, що це могло бути зроблено для того, щоб завдати Сполученим Штатам як можна більший збиток, і не більше того. В таких масштабах авіаносці, ймовірно, значили більше, ніж десантні катери.
  
  Але над головою пролітало не так вже багато літаків ЦРУ. Сем не знав, скільки їх вилетіло з Куби, але готовий посперечатися, що багато з них так і не долетіли сюди. КЕПКА робила свою справу.
  
  Старшина поспішив назад на місток. "Наші люди на березі, сер", - сказав він. Сем передав новину по гучномовцях. Команда вибухнула радісними криками. Ван Дайк не пішов. "Є ще новини, сер", - додав він більш спокійним тоном.
  
  "Що сталося?" Погане передчуття пробігло по хребту Сема.
  
  - Гамбург знищений, сер, - відповів ван Дайк. - Одна з тих бомб.
  
  "Господи!" - Вигукнув Сем. Значить, Черчілль не жартував. Англія наздогнала німців або, принаймні, підійшла досить близько, щоб зруйнувати місто. - А що каже кайзер? - запитав я.
  
  "Поки нічого, сер, - відповів ван Дайк. "Але я впевнений, що не хотів би жити в Лондоні прямо зараз".
  
  "Я теж", - погодився Сем. "Або куди-небудь ще, куди міг дістатися німецький бомбардувальник". Або британський бомбардувальник...Були у лайми літаки, здатні доставити те, що повинно було бути важкою бомбою, через Атлантику в Нью-Йорк? Були у них бомбардувальники, які могли перелетіти Атлантику майже порожніми і забрати свої супербомби в CSA? Це було б простіше, якби у конфедератів були які-небудь нові супербомби, які можна було забрати. Всілякі неприємні можливості...
  
  І він нічого не міг вдіяти ні з одним з них. Все, що він міг зробити, це ляснути в долоні, коли переднє четырехдюймовое знаряддя перетворило бомбардувальник К. С. в пляму диму і полум'я в небі.
  
  Раптово все закінчилося, принаймні, в районі "Джозефуса Деніелс". Він більше не міг помітити літаків конфедерації над кораблем. Артилеристи продовжували стріляти ще деякий час. Вони не вірили в те, що потрібно ризикувати.
  
  - Боже, - сказав Лон Менефи. - Сподіваюся, хлопцям, що виходили на берег, буде так само легко, як і нам.
  
  "Так, я теж", - сказав Сем. "Можна було подумати, що конфедерати могли б кинути в нас більше".
  
  "Рік тому вони могли б це зробити", - сказав виконавчий директор. "Два роки тому вони викидали чортову кухонну раковину".
  
  Карстен кивнув. У перший рік війни все виглядало дуже похмуро. Піттсбург сказав, що CSA не зможе завоювати США. До тих пір навіть це висіло в повітрі. Якби конфедерати взяли його і рушили далі до Філадельфії - але вони цього не зробили. Вони не змогли. Та згодом стало ясно, що вони кинули занадто багато сил у ту атаку, і у них не залишилося достатньо коштів для оборони.
  
  Але це було потім. У той час ніхто поняття не мав, зазнають вони невдачу. Те, що здавалося неминучим після доконаного факту, часто здавалося чим завгодно, тільки не тоді, коли летіли снаряди і гинули люди. На скільки "Конфедерати" відстали в Піттсбурзі? Сем не знав, і він не був упевнений, що хтось ще знає. Тим не менш, він міг би посперечатися, що відповідь була порядку "зовсім трохи".
  
  Думки Лона Менефи текли в іншому напрямку: "Цікаво, скільки курців наші хлопці знайдуть живими на Гаїті".
  
  "Про це я не турбувався". Сем оголив зуби в чому завгодно, тільки не в усмішці. "У них було б зброю - вони були країною до того, як ці горіхові виродки накинулися на них. Я сподіваюся, що вони доставили виродків Физерстона хорошу порцію неприємностей. Ні, він не особливо любив негрів, але і бачити їх мертвими теж не хотів - особливо якщо вони змушували конфедератів попотіти.
  
  Сиссиус не думав, що патрулювання медісона, Джорджія, і утримання білих людей в узді може стати нудним заняттям, але це було так. Все, що ти робиш знову і знову, стає нудним. Ну, він і не припускав, що секс призведе до цього, але він не робив цього достатньо, щоб вважати це "знову і знову". Кілька поспішних сутичок з жінками, які в той чи інший час були частиною групи Гракха, були сумою його досвіду.
  
  Він знав рівно стільки, щоб зрозуміти, що хоче дізнатися більше.
  
  І він знав досить, щоб турбуватися про те, чи випаде йому коли-небудь така можливість. Одного разу задушливим ввечері за вечерею він запитав Гракха: "Де ми знайдемо собі симпатичних дівчат, на яких можна одружуватися?"
  
  Ватажок партизанів опустив погляд на свій набір для їжі, немов сподіваючись, що там хтось знайдеться. Але у нього були ті ж смажені свинячі реберця, солодкий картопля і зелена квасоля, що і у Кассіуса, - тільки це, і нічого більше. "Б'є мене. Вибиває з мене все лайно", - важко сказав він. "Більшість ніггерів, які тут залишились в живих, - це ті, хто грає в бандах. Не так вже й багато дівчат захотіло підчепити "Тредегар".
  
  "Хіба я цього не знаю! Іноді я так збуджуюсь, що ледь можу це виносити", - сказав Кассіус. "Безліч білих жінок залишились без чоловіків з війни ..."
  
  "Удачі, блядь! Удачі, блядь, удачі!" Сказав Гракх. "Так, багато білих вдів". І знаєш, що ще? Їм шкода, що їх чоловіки мертві. І ще більше шкода, що ми живі ".
  
  Кассиусу хотілося б думати, що літній чоловік помилявся. На жаль, він цього не зробив. Брак чорношкірих жінок і білих чоловіків повинні були мати очевидне рішення. До війни, під час війни, сказавши це там, де його міг почути будь-білий, він отримав квиток в один кінець на кладовищі. Чи зміниться що-небудь, коли CSA нарешті випустить губку? "Непоганий шанс", - подумав він.
  
  "Кільком дівчатам все одно, якого кольору чоловік у них є, головне, щоб він у них був", - передбачив Гракх. "Є кілька - ті, хто збуджується так само, як і хлопці. Але навіть якщо припустити, що ти її знайдеш, де ти збираєшся вести господарство? В будь-якому місці, куди б ви не спробували, через скільки часу сусіди спалять ваш будинок вщент, швидше за все, разом з вами обома?"
  
  - Янкі... - почав Кассіус.
  
  Гракх похитав головою. - Янкі не можуть бути всюди. - З іншого боку, більшість з них теж не хочуть, щоб ми зв'язувалися з білими жінками. Вони, рідня, використовують нас, так. Але вони не стануть підставляти нам свої шиї, коли в цьому немає необхідності, і ти, рідня, можеш поставити на це свою дупу. Чорт візьми, ти зв'язався з білою жінкою, ти ставиш на це свою жалюгідну дупу ".
  
  "Чорт", - сказав Кассій, знову не тому, що думав, що Гракх помилявся, а тому, що він так не думав. "Тоді, може бути, ми поїдемо в США. Там повинні бути якісь кольорові дівчата, які приділили нам час ".
  
  "Може бути, це і не так вже погано, якщо янкі дозволять нам", - припустив Гракх. "Але ми більше не громадяни США, як і не громадяни Конфедерації. Нам ніде не місце. Якщо ти мені не віриш, іди спитай білої людини".
  
  І знову в його словах було більше сенсу, ніж хотілося б Касію. Кожен раз, коли ти намагався обійти стороною те, що Джейк Физерстон і Партія свободи зробили з неграми в Конфедеративних Штатах, ти замість цього бився головою об кам'яну стіну.
  
  На наступний ранок пара рядових конфедерації і капрал підійшли до Кассиусу, коли він був в патрулі. Ні в кого з них не було зброї. Коли вони побачили його, всі підняли руки й завмерли. "Не стріляй, приятель", - сказав капрал. "Ми просто шукаємо кого-небудь, кому можна здатися, от і все. Думаю, ти і є той самий.
  
  Якщо б вони були одягнені в камуфляж гвардійців Партії Свободи, у Кассіуса виникло б спокуса заткнути їм рота, як би вони не намагалися його вмовити. Хто міг здогадатися, чим займалися охоронці, коли не билися з янкі? Кассіус, наприклад, міг здогадатися. Може бути, вони замикали негрів за колючим дротом. Або, може бути, вони запихали їх у поїзди, що прямують в пекло, з яких ніхто не повертався. Не випадково охоронцям Партії свободи було нелегко здатися новим чорношкірим допоміжним силам армії США.
  
  Але ці троє були просто в "звичайному горіх". Якщо вони і намагалися з усіх сил доставляти неграм неприємності, то виду не подали. І унтер-офіцер не був настільки дурний, щоб називати Кассіуса хлопчиком. Він махнув гвинтівкою. "Ви всі йдете зі мною. Табір для військовополонених прямо за містом. Ти нікому не забезпечиш клопоту, з тобою все буде в порядку.
  
  "Було достатньо неприємностей", - сказав капрал, і обидва рядових кивнули. Двухполосник продовжив: "Що стосується мене, то у мене є Пурпурове серце і дві грона дубового листя. Ще одна рана, і я перетворюся в чортів друшляк. Вистачить. "Клятих Янкі" не було б тут, в центрі Джорджії, якби нас не розгромили ".
  
  - Дуже вірно. Якби тут не було янкі, Касія, ймовірно, теж не було б. Рано чи пізно ополченці і мексиканці розгромили б банду Гракха. - Рухайся. Тримай руки високо і не підходь до мене так близько, щоб я занервував, або ти дуже пошкодуєш.
  
  "Ти отримав зброю", - сказав капрал. "Ти командуєш".
  
  Поки вони йшли по Мэдисону, двоє інших солдатів трохи відкрили рот. Один був з Міссісіпі, інший з Арканзасу. З них було досить війни; вони прямували додому. Кассіус подумав, що вони зійшли з розуму, намагаючись пробратися через два штату, повних американських солдатів, але вони були не першими, хто розповів йому таку історію. По мірі того як армії Конфедерації тріщали по швах, коли люди знову думали про те, що вони попереду своєї країни, весь б'ється труп CSA, здавалося, був повний людей у військовій формі в русі. Деякі намагалися кудись потрапити, як ці. Інші намагалися втекти від конфедератів, які не хотіли, щоб вони дезертирували, або від американських солдатів, у яких були причини хотіти їх зловити.
  
  "Ніколи не думав, що нас висічуть", - скорботно сказав капрал. "У перший раз у мене стріляли в Огайо. Другий раз - в Пенсільванії. Третій раз був в Теннессі, недалеко від Чаттануги. До того часу справи йшли не так вже добре."
  
  "Думаю, я можу зрозуміти, як би ти це сказав", - погодився Кассіус. "Але якщо б ти був кольоровим хлопцем тут, в Джорджії, справи ніколи не йшли добре. Не так вже й багато з нас залишилося в живих".
  
  "Ми були на передовій, билися з "проклятими янкі". Ми ні про що такому нічого не знали", - швидко сказав рядовий з Арканзасу. Занадто швидко? Кассіус не був упевнений. Він знав, що американські охоронці в таборі для військовополонених допитували нових в'язнів про те, чим вони займалися до того, як їх піймали. Час від часу вони кого-небудь заарештовували і забирали для нових допитів.
  
  "Прихопив собі ще кілька цих жалюгідних мішків з лайном, так?" - крикнув Кассиусу сержант США в Медісоні і показав йому піднятий великий палець. Кассіус помахав у відповідь.
  
  "У нього немає причин називати нас так", - сказав капрал CS. "Я б не називав його так, якщо б пішов і захопив його - а я отримав кілька клятих янкі під час війни".
  
  Рядовий з Міссісіпі кивнув. - Ти не вилаяв нас, коли зловив, - сказав він Кассиусу. - Повинно бути, твоя мама навчила тебе хорошим манерам.
  
  "Вона так і зробила". У Кассіуса раптово защипало в очах. "А потім ви, чортові офейсы, взяли і відправили її в табір, і мого тата, і мою сестру теж, і я думаю, що тепер вони всі мертві".
  
  Після цього ніхто з солдатів Конфедерації майже нічого не сказав, що було розумно з їх боку. І все ж миссисипец був у чомусь правий. Кассій не проклинав конфедератів, коли вони здалися їм. Частково це було пов'язано з тим, що лайливих слів було недостатньо, щоб дозволити йому висловити їм усе, що він про них думає. Але частково це було пов'язано з тим, що білі Конфедерації і чорні Конфедерації розуміли один одного так, як білі США ніколи б не зрозуміли. Вони могли не подобатися один одному - чорт візьми, вони могли ненавидіти один одного і часто ненавиділи. Але вони та їхні предки в основному жили пліч-о-пліч протягом сотень років. Кожен знав, як цокає іншого.
  
  "Три очки на користь хороших хлопців!" - крикнув охоронець біля табору для військовополонених, коли Кассіус підвів бранців до входу.
  
  "Я залишаю цих хлопців з тобою?" Запитав Кассіус.
  
  "Так, з цього моменту я подбаю про них", - відповів охоронець. У нього був важкий американський пістолет-кулемет "Томпсон". Він впорався б з роботою, якщо б знадобилося. "Давайте, бовдури", - сказав він конфедератам. "Для вас це кінець шляху".
  
  "Я не заперечую", - сказав капрал. "Як я вже говорив цьому хлопцеві", - він кивнув у бік Кассіуса, - "У мене вже стріляли тричі. Я все ще тут. Я все ще ходжу. Ще один, і, можливо, удача відвернулася від мене."
  
  "Проклята війна закінчена", - додав один з рядових. "Ми програли. Більше немає сенсу воювати".
  
  "Ви, хлопці, не такі тупі", - сказав американський солдат. "Досить часто давати вам по зубах, і ви зрозумієте ідею". Він повів їх у полон. Здавалося, вони ні крапельки не жалкували про те, що відходять. Їм вдалося здатися, не будучи убитими. І їжа за колючим дротом напевно була краще, ніж та, яку вони здобули самостійно. Те, скільки їжі янкі приймали як належне, вже вразило Кассіуса. Люди в "баттернате" були досить убоге, щоб він був упевнений, що їх це теж здивує.
  
  Кассіус повернувся в патруль. На відміну від військовополонених, йому доводилося заробляти на прожиття. І будь я проклятий, якщо ще пара солдатів Конфедерації не з'явилася в Медісоні півтори години потому. Вони також переконалися, що у них немає при собі зброї, перш ніж здатися.
  
  Побачивши Кассіуса - і його гвинтівку - вони, не гаючи часу, підняли руки. "Ми не люди-бомби або щось в цьому роді, Растус", - сказав один з них. "Клянусь серцем, ми не люди". Він на мить опустив праву руку, щоб зробити цей жест.
  
  "Мене звуть не Растус", - заперечив Кассіус. Але, знову ж таки, поки вони не носили камуфляж і не називали його ніггер або хлопчиком, він був готовий, якщо не сказати пристрасно, дозволити їм здатися.
  
  Той же солдатів у сіро-зеленій формі все ще стояв біля входу в табір військовополонених, коли Кассіус навів наступну партію полонених. "Сучий син!" - сказав янкі. "Ви перетворюєтеся в банду з однієї людини!"
  
  "Вони знають, що розбиті", - сказав Кассіус. "Не змушуй їх зараз здаватися, як, можливо, це вже було".
  
  "Приблизно так воно і є", - погодився один із спільників. "Який сенс отримувати кулю зараз? Впевнений, це не змінить того, як обернуться події".
  
  "У будь-якому випадку, ви правильно зрозуміли", - сказав американський солдат. "Ну, давайте. Ми забезпечимо вас номерами в нашому готелі, добре. Можете замовити ікру або фазана в келиху. Барменша принесе шампанське через кілька хвилин, але це коштує додатково, якщо ви хочете, щоб вона вам отсосала.
  
  Обидва людини в "баттернате" витріщилися на нього. Кассій теж; незворушна мова янкі була дуже переконливою. Потім конфедерати почали сміятися. Один з них сказав: "Поки мене не підірвуть, це все, що мене зараз хвилює".
  
  "Амінь!" - сказав інший новий військовополонений, немов відповідаючи проповіднику в церкві.
  
  На такому простому рівні у Кассіуса не було проблем з розумінням і співчуттям до них. Однак, коли він спробував вникнути в причини...Будь їхня воля, я був би мертвий, як і інші члени моєї сім'ї. Як вони можуть так сильно хотіти цього? Я їм нічого не зробив.
  
  Їм було все одно. Вони боялися, що негри можуть що-небудь з ними зробити, і тому першими завдали удару. У цьому весь Джейк Физерстон - бий першим, і бий сильно. Але він недостатньо сильно вдарив по Сполученим Штатам. Він завдав удару першим, а вони - останнім. "І я теж все ще тут", - подумав Кассіус. Тобі це може не подобатися, ти, звичайно, придурок, але мені, чорт візьми, це подобається.
  
  Перебування в Скромній в'язниці було принизливим досвідом для Джеффа Пинкарда. Навіть незважаючи на те, що Республіка Техас вийшла зі складу Конфедерації Штатів, всі охоронці в'язниці були військовими, поліцейськими США. Вони були одягнені в сіро-зелену форму, білі рукавички і білі шоломи з написом "MP" на них великими літерами. Вони нагадали йому багатьох чоловіків, що охороняли табір Хамбл та інші табори, якими він керував: вони були жорсткими, хоробрими і не особливо розумними.
  
  Вони не пустили до нього його дружину або пасинків. Вони не дозволили їй побачити свою новонароджену дитину. Компанію йому складав тільки Верн Грін; начальник охорони хандрил в камері навпроти.
  
  Троє здоровенних американських поліцейських прийшли за Джеффом рано вранці. У всіх У них були великі, важкі американські пістолети-кулемети. "Давай, Пінкард", - сказав один з них - сержант - його голос був холодний, як російська Аляска.
  
  Джефф думав, що вони збираються вивести його на вулицю і застрелити. Хто був там, щоб зупинити їх? Ні душі. Він з усіх сил старався, щоб його голос не тремтів, коли він сказав: "Я хочу поговорити з адвокатом".
  
  "Так? Як і всі "єноти", які ти викурив. Давай, придурок", - сказав поліцейський. Один з його приятелів відкрив двері камери. Увійшов Джефф. Від страху в нього підкосилися ноги. Все, що він міг зробити, це постаратися не показувати цього. Якщо тобі все одно треба було померти, ти хотів померти як можна краще.
  
  Він щурился від сонця, коли його виводили з в'язниці. Він не бачив стільки сонячного світла з тих пір, як його замкнули. Озирнувшись на будівлю в'язниці, він побачив, що над ним пліч-о-пліч майорять прапори США і Техасу. Його рот стиснувся. Обидва цих прапора нагадали йому про Зірок і Смугах; тепер обидва були збудовані на їх фоні.
  
  Колючий дріт, кулеметні гнізда і броньовики захищали в'язницю і прилеглі до неї будівлі. Помітивши, що Джефф кинув погляд на нові укріплення, сержант поліції сказав: "Ніхто не збирається витягати тебе звідси, так що не сподівайся".
  
  "Судячи з того, як ви це влаштували, ви, мабуть, вважаєте, що дуже багато цього хочуть", - відповів Джефф. Сержант насупився, але нічого не відповів. Джефф посміхнувся про себе - повинно бути, цей постріл влучив у ціль.
  
  Будинок, яке раніше було конторою поручителів, розташованої нижче по вулиці від в'язниці, тепер охороняли американські солдати. Над в'язницею міг майоріти прапор "Самотньої зірки", але Пінкард не бачив ніяких техаських рейнджерів. "Дэмниэнкиз" вели це шоу. Він не думав, що це хороша новина для нього.
  
  Один з охоронців відкрив двері. "Проходьте", - сказав сержант поліції.
  
  "А що станеться, коли я це зроблю?" Підозріло запитав Джефф.
  
  "Страховисько дісталося до тебе", - відрізав поліцейський. Коли Джефф не запанікував і не вимагає додаткових пояснень, янкі нетерпляче махнув рукою. "Просто продовжуй. Тобі потрібен адвокат. Тобі його дадуть. Більше, ніж ти заслуговуєш, якщо хто-небудь хоче знати, що я думаю.
  
  Пинкарду було наплювати на думку члена парламенту. Адвокат - це більше, ніж він розраховував отримати від влади США. Звичайно, мати одного і мати того, хто принесе хоч якусь користь, - це дві різні речі. Тепер він грав за правилами янкі і чертовски добре знав, що вони будуть проти нього.
  
  Він увійшов, перш ніж зарозумілий сержант встиг сказати йому ще що-небудь. За тим, що раніше було столом поручителя, сидів худий хлопець з кучерявим рудим волоссям, великим носом і золотим дубовим листям майора США. "Ви Джефферсон Пінкард?" запитав чоловік.
  
  "Це вірно". Джефф кивнув. "Хто ти?"
  
  "Мене звуть Ісидор Гольдштейн", - відповів майор. "Я вважав, що він геб", - подумав Джефф. "Ну, в будь-якому випадку, є ймовірність, що він розумний". Гольдштейн продовжив: "Я входжу в штат судді-адвоката. Я юрист, який спеціалізується на військовому праві. Я буду захищати вас в міру своїх можливостей ".
  
  "І наскільки ти хороший?" Запитав Пінкард.
  
  "Насправді, чертовски хороший", - сказав Гольдштейн. "Давайте пригадаємо дещо прямо зараз: я не хотів цю роботу. Вони дали її мені. Що ж, іноді так і буває. Ти мені не подобаєшся. Ні, я зневажаю тебе. Якщо б ти зробив хоча б один відсоток того, що, за їх словами, ти зробив, я б встав в розстрільну команду і прицілився тобі в груди. І ми обоє знаємо, що ти зробив набагато більше, ніж це.
  
  "Якщо ти мій адвокат, навіщо їм потрібен якийсь інший мудак, щоб переслідувати мене в судовому порядку?" Сказав Джефф.
  
  Він здивував Гольдштейна, викликавши у нього сміх. Юрист-янкі - юрист-єврей-янкі, майже звичайна фігура у фільмах Конфедерації про порочність життя в США - сказав: "Але ти повинен зрозуміти і дещо ще. Моя робота - захищати людей. Винним людям потрібні адвокати. Винним людям особливо потрібні адвокати. Що б вони не дозволили мені зробити, я зроблю. Якщо я зможу зняти тебе з гачка, я зроблю. Якщо я зможу перешкодити їм вбити тебе, я це зроблю. Це те, що я повинен зробити, і я, чорт візьми, зроблю це. І, як я вже сказав, я теж знаю, що роблю.
  
  Пінкард повірив йому, не в останню чергу тому, що Гольдштейну було явно все одно, чи вірить він йому чи ні. "Так які ж тоді мої шанси?"
  
  "Дерьмово", - відповів Гольдштейн як ні в чому не бувало. "У них на тебе є товар. Вони знають, що ти зробив. Вони можуть це довести. Якщо ти позбудешся від такої кількості людей, то не зможеш зберегти це в секреті ".
  
  "Все, що я робив, я робив тому, що отримував накази з Річмонда подбати про це", - сказав Джефф. "Наскільки дозволяли закони моєї країни, все було законно, наскільки це можливо. Так яке діло вашій країні до того, що я робив в межах своєї?"
  
  "Що ж, це один з аргументів, який я збираюся використовувати", - сказав Ісідор Гольдштейн. "Врешті-решт, ти не такий вже тупий, чи не так?"
  
  "Сподіваюся, що ні", - сказав Джефф. "Чому ти вирішив, що я такий?"
  
  "Один із способів зробити те, що ви зробили, - це просто робити це і взагалі ніколи не думати про це", - сказав прокурор США. "Я подумав, що ти можеш бути таким, коли ти скажеш: "Так, звичайно", і подбаєш про все, типу. Але у тебе занадто багато мізків для цього - я можу сказати. Так чому ж ти це зробив?"
  
  "Тому що ніггери трахкали мою країну. Клянуся Богом, так воно і було. Коли я вперше брав участь у бойових діях в 1916 році, це не проти вас, янкі. О, чорт візьми, немає. Я бився з проклятими кунами в Джорджії після того, як вони повстали і вдарили нас ножем у спину ".
  
  Гольдштейн витягнув блокнот з лівої нагрудної кишені і щось написав на ньому. "Може бути, це комусь допоможе. Я не знаю, але можливо", - сказав він. "Однак звинувачення стосується злочинів проти людяності, і це може означати все, що хочуть бачити люди, які його висувають".
  
  "По-моєму, звучить дерьмово", - сказав Джефф. "Вони збираються змусити повірити, що ніггери не піднімали зброю проти нашого уряду задовго до того, як ми почали війну з США?" Вони можуть це зробити - я впевнений, що не можу їх зупинити, - але вони будуть зграєю чортових брехунів, якщо зроблять це ".
  
  Військовий прокурор ще щось надряпав. "Може бути, ви хочете забути слово "ніггер"".
  
  "Як же так?" Пінкард запитав, щиро збитий з пантелику.
  
  "Тому що ти забиваєш черговий цвях в свою труну кожен раз, коли вимовляєш це", - відповів Гольдштейн. "У Сполучених Штатах це образа, бойове слово". Думка про те, що негри можуть битися з білими без того, щоб вся країна наступала на них обома ногами, глибоко образила Джеффа. Він був досить розумний, щоб розуміти, що подібні заяви не принесуть йому ніякої користі. Замість цього він просто кивнув. Так само вчинив і Ісідор Гольдштейн, який продовжив: "І вони скажуть, що положення кольорового населення в Конфедеративних штатах при правлінні Партії свободи було настільки поганим, що у нього не було іншого вибору, крім як збунтуватися".
  
  "Ну, вони можуть говорити все, що їм заманеться", - відповів Джефф. "Але якщо щось сказати, це ще не означає, що це так".
  
  "Я Джейк Физерстон, і я тут, щоб сказати вам правду", - процитував Гольдштейн з диким смаком. "Так, ми це помітили".
  
  "О, так. Ви, кляті янкі, ні разу не збрехали. І кожен з вас теж просто обожнює єнотів. І тримаю парі, що ваше лайно теж не смердить ".
  
  "Все це було б добре, за винятком двох незначних деталей". Юрист перерахував їх на пальцях: "Перша полягає в тому, що Сполучені Штати виграють, а Конфедеративні Штати програють. По-друге, ви дійсно відповідальні за більш ніж мільйон смертей ".
  
  "Ну і що?" Сказав Джефф. Це змусило навіть Голдстейна моргнути. Пінкард сердито повторив це знову: "Ну і що, чорт візьми? Хто віддавав наказ скинути ці гребаные супербомби на наші міста? Ти думаєш, цей мудак не більший злочинець, ніж я? Ти збираєшся повісити його за яйця? Чорта з два ти це зробиш! Швидше за все, замість цього ти приколешь медаль цьому ублюдку ".
  
  - І знову дві незначні деталі, - сказав Гольдштейн. - По-перше, ви використовували супербомбу до того, як ми...
  
  "Так, і я б хотів, щоб ми почали рік тому", - втрутився Джефф. "Тоді б ти сміялася іншою стороною особи".
  
  Гольдштейн продовжив, ніби він нічого не говорив: "І знову ж таки, ми перемагаємо, а ви - ні. Вам не завадило б висловити жаль з приводу того, що ви натворили, і покласти провину за це на Физерстона і Фердинанда Кеніга. Боюся, я не думаю, що це принесе вам багато користі, але, можливо, це вам допоможе.
  
  "Ти хочеш, щоб я став зрадником", - сказав Джефф.
  
  "Я намагаюся пояснити вам, що у вас є невеликий шанс залишитися в живих", - сказав Ісідор Гольдштейн. "Якщо вам все одно, я мало що можу для вас зробити. Я дуже боюся, що в будь-якому випадку мало що зможу для вас зробити.
  
  "Я скажу вам, про що я шкодую. Мені шкода, що ми програли", - сказав Пінкард. "Мені шкода, що все зводиться до того, що мені доводиться випрошувати своє життя у купки клятих янкі. Схоже, у мене є вибір між смертю на ногах і, можливо, життям на колінах. Якщо б у тебе був такий вибір, містер Спритний юрист, що б ти зробив?"
  
  "Я не знаю. Як людина може знати напевно, перш ніж йому доведеться відчути це на власній шкурі?" Сказав Гольдштейн. "Але я все ще єврей. Це говорить про те, що у мене, мабуть, є кілька впертих предків на гілках мого генеалогічного древа.
  
  Джефф не думав про це з такої точки зору. Він не особливо любив євреїв. Але, як і більшість спільників, більшу частину свого презирства він направив на негрів, а більшу частину того, що залишилося, - на мексиканців. (Він задавався питанням, що б зробив Хіп Родрігес у такій плутанині. Він не думав, що Хіп поповзе; мастильник він чи ні, Хіп був чоловіком. Але чому - чому, чорт візьми?- він пішов і з'їв свій пістолет?)
  
  "Тоді ось ти де", - сказав Джефф.
  
  "Так, я тут. І ось ти тут, і як, чорт візьми, я повинен тебе захистити?" Гольдштейн похитав головою. "Я зроблю все, що в моїх силах. Та краще, ніж ти заслуговуєш. Але, як я вже сказав, найбільше цього заслуговують хлопці, які не заслуговують на захист ".
  
  Що це мало значити? Джефф все ще обмірковував почуте, коли американські поліцейські відвезли його назад у в'язницю. На ходу він озирнувся, сподіваючись побачити Едіт. Безуспішно. Де б вона не була, її не було поблизу. Він задавався питанням, чи побачить він його коли-небудь знову. Якщо янкі повісять його, чи будуть вони досить жорстокі, щоб тримати її подалі навіть тоді? Він ніколи не задавався питанням, що думають про нього негри, що йдуть в його лазні.
  
  У ті дні Об'єднаному комітетові по веденню війни було чим зайнятися. Конгрес створив його для того, щоб тримати армію під контролем - і Військово-морський флот теж. Оскільки війна була майже виграна, сенаторів і представників конгресу особливо нічого було критикувати. Флора Блэкфорд хотіла б, щоб супербомба испарила Джейка Физерстона, але те ж саме зробила Армія. Рано чи пізно воно наздожене його. Або це, або він помре, намагаючись уникнути затримання. Флорі було все одно, що саме, аби світ позбавився від нього.
  
  Сенатор допитував капітана ВМС про те, чому у Сполучених Штатів було так багато проблем з відповідністю новим німецьким проектів підводних човнів. Ті обіцяли революцію в підводній війні, як тільки США отримають їх правильно. Цього ще не сталося.
  
  "Хіба це не факт, капітан Риковер, що німецькі військово-морські сили мають ці нові моделі на озброєнні вже майже рік?"
  
  "Так, але ми отримали плани всього кілька місяців тому", - відповів Риковер. "Ти скажи йому, - подумала Флора. - "Капітан був євреєм, одним з небагатьох, хто піднявся так високо". Він не здавався, продовжуючи: "Ми побудуємо човни швидше, ніж Крігсмаріне, але ми не можемо зробити це вчора. Мені шкода. Я б зробив, якщо б міг ".
  
  - Мені не потрібно, щоб ви жартували, капітан.
  
  "Ну, мені не потрібно, щоб ви грали в тренера вранці в понеділок, сенатор, але правила встановлені так, щоб ви могли це робити, якщо захочете".
  
  "Пане голово, цей свідок відмовляється співпрацювати", - поскаржився сенатор.
  
  "Я - ні", - сказав Риковер, перш ніж голова зміг винести рішення по суперечці. "Шановний джентльмен з Дакоти - штату, відомого своїми морськими традиціями, - хоче, щоб військово-морське міністерство вчинила неможливе. То просто неймовірна, що ми робили знову і знову, його більше не задовольняє ".
  
  Сенатор від Дакоти захлинувся. Голова щосили стукав молотком. Перш ніж Флора дізналася, чим закінчився захоплюючий серіал, до неї підбіг паж і прошепотів: "Вибачте мене, конгресвумен, але вам прийшла телеграма".
  
  "Спасибі". Флора встала і вислизнула з кімнати. Позбавлення від цієї нісенітниці - полегшення, і нічого більше, подумала вона.
  
  Потім вона побачила хлопця у формі Western Union, більш темною і зеленої, ніж та, що носили солдати. Коли тебе чекав хлопчик-посильний, тобі дійсно потрібна була телеграма, яку він ніс? Дуже часто це було схоже на видіння Ангела Смерті перед тобою. Її рука трохи тремтіла, коли вона потягнулася за тонким жовтим конвертом.
  
  - Пребагато вдячний, мем, - сказав він, коли вона дала йому четвертак. Він доторкнувся двома пальцями до полів свого кашкета, як би віддаючи честь, і поспішив геть.
  
  Їй довелося змусити себе розкрити конверт. Кров захолола у нього в жилах - вона майже зовсім не хотіла бігти, - коли вона побачила, що телеграма була з Військового міністерства. Військовий міністр з глибоким жалем повідомляє вам про це... Сльози розмили слова; їй довелося кілька разів моргнути, перш ніж вона змогла розгледіти, щоб продовжити ... Що ваш син, Джошуа Блэкфорд, був поранений у бою на фронті в Арканзасі. Вважається, що поранення несерйозне, і очікується повне одужання. Далі слідувала друкована підпис підполковника - помічника генерал-ад'ютанта.
  
  "Наскільки все погано, мем?" - питала сторінка Конгресу.
  
  - Поранений, - автоматично відповіла Флора. - У телеграмі йдеться, що, на їх думку, йому стане краще.
  
  "Радий це чути", - сказав він. Якщо війна триватиме ще рік - що здавалося малоймовірним, - він сам міг би носити військову форму. У нього, певно, були друзі, які вже були в ній. Був у нього хто-небудь, кому не пощастило? Флорі не хотілося питати.
  
  Вона поспішила до ряду телефонів далі по коридору від залу засідань комітету. Замість того щоб подзвонити підполковнику Пфейлю, чий підпис, ймовірно, стояла на десятки телеграм у день, вона зателефонувала Франкліну Рузвельту. З одного боку, поранений рядовий його не хвилювало. Але коли поранений рядовий був сином конгресмена , яка також була колишньої першої леді і яка дружила з помічником військового міністра...Можливо, Рузвельт дізнався б більше, ніж міг би, якщо б вона дзвонила про рядового Джо Доаксе.
  
  Вона швидко додзвонилася. "Привіт, Флора". Голос Рузвельта звучав не так жваво, як зазвичай, так що, ймовірно, він щось знав. "Так, я чув. Мені дуже шкода, - сказав він, коли вона запитала.
  
  "Що сталося?" вимогливо запитала вона.
  
  "Ну, це все неофіційно, тому що я не повинен слідкувати за такими речами, але я розумію, що він втратив середній палець на лівій руці", - сказав Рузвельт. "Куля або осколок снаряда - я не знаю, що саме, і я не впевнений, що хтось ще знає. Не важке поранення...Хм, адже він не лівша, чи не так?"
  
  - Ні, - відповіла Флора. Вона не знала, радіти тому, що не стало гірше, чи жахатися того, що це взагалі сталося. У підсумку вона стала і тим, і іншим відразу, тушкованим м'ясом, від якого у неї забилося серце і скрутило шлунок.
  
  "Це добре. Якщо це не так, я б сказав, що це те, що чоловіки називають домовласником ".
  
  "Домовласник". Вона теж чула цю фразу. "Элевай", - сказала вона. "До того часу, як він одужає, війна закінчиться, чи не так?"
  
  "Ми дуже сподіваємося на це", - відповів Рузвельт. "Ніколи нічого не буває так, як нам хотілося б, але ми сподіваємося на це".
  
  - Ви знаєте, де він? У телеграмі не йшлося.
  
  "Я не знаю, але впевнений, що зможу з'ясувати для тебе. Ти в своєму офісі?"
  
  "Ні, я розмовляю по телефону біля залу засідань комітету. Але я можу дістатися туди за п'ять хвилин".
  
  "Добре. Подивимося, що я зможу з'ясувати, і я вам передзвоню". Помічник військового міністра повісив трубку.
  
  Флора повернулася в зал засідань, щоб пояснити, що сталося. Сенатори і представники парламенту співчутливо зашуміли; багато з них воювали на минулій війні, а у деяких сини були на фронті в цей час. Капітан Риковер передав їй свої найкращі побажання з свидетельской трибуни.
  
  Коли вона вбігла в кабінет, дзвонив телефон. Берта здивовано втупилася на нього. "Здрастуйте, конгресвумен! Як забавно, що ви прийшли. Вас викликає містер Рузвельт".
  
  "Я візьму трубку прямо тут", - сказала Флора і вихопила трубку у секретарки. "Привіт, Франклін! Я тут".
  
  "Привіт, Флора. Джошуа знаходиться у військовому госпіталі в Тайере, штат Міссурі, який знаходиться прямо на кордоні з Арканзасом".
  
  - Тейр, Міссурі, - повторила Флора. - Спасибі. - Вона повісила трубку, потім повернулася до Берті. - Відвезіть мене в Тейер, Міссурі, як можна швидше.
  
  Виявилося, що це переліт в Сент-Луїс і поїздка залізницею з великого міста. Берта вищала, поки не дізналася, навіщо Флорі знадобилося летіти. Потім вона стулила пельку і зі своєю звичайною компетентністю розклала квитки.
  
  Приземлившись в Сент-Луїсі, Флора, на свій подив побачила, що він постраждав майже так само сильно, як Філадельфія. Війна на Заході ніколи не привертала уваги преси до того, що відбувалося далі на схід. Але бомбардувальники Конфедерації все ще піднімалися в повітря, щоб завдати удару по Сент-Луїсу, а ракети CS великої дальності, випущені з Арканзасу, завдали сильного удару по місту.
  
  Поїздка на поїзді на південний захід від Сент-Луїса до Тейера була ... поїздкою на поїзді. Кожні кілька миль кулеметне гніздо - іноді обкладене мішками з піском, частіше бетонний блокпост - охороняло шлях. Тут, на захід від Міссісіпі, простору були широкими, а солдат на землі було мало. Рейдери Конфедерації час від часу з'являлись на північ. Об'єднаний комітет по веденню війни сказав би з цього приводу що-небудь різке ... якщо б у нього не було так багато інших більш важливих речей, про які потрібно було турбуватися ближче до дому.
  
  Тайер виріс як залізничний містечко. Він процвітав, нехай і скромно, як центр транскордонної торгівлі, а потім постраждав, коли війна задушила торгівлю, яка підтримувала його існування. Військовий госпіталь на околиці міста повернув економіці трохи життя - але якою ціною!
  
  Джошуа не було в його ліжку, коли Флора прийшла провідати його. Вона боялася, що щось пішло не так і він знову потрапив у лапи лікарів, але поранений чоловік на сусідньому ліжку сказав: "Він грає в карти, в загальній кімнаті в кінці коридору, мем".
  
  - О, - сказала Флора. - Спасибі.
  
  Коли Флора увійшла, Джошуа тримав у правій руці п'ять карт. Ліва була забинтована. Він відклав карти, щоб кинути гроші в банк. "Подивися свою п'ятірку і піднімаю тобі ще на п'ять". Потім він відірвав погляд від гри в покер. "О, привіт, мам", - сказав він, ніби вони випадково зіткнулися будинку. "Буду у вас за хвилину. Мені потрібно закінчити чистку годин Spamhead".
  
  "В твоїх мріях, малюк. Я піднімаю тебе ще на п'ять". Ще одна доларова монета впала в центр столу. У сержанта по кличці Спамхед дійсно було квадратне, дуже рожеве обличчя. Здавалося, він приймав це прізвисько як належне. Флора не хотіла б, щоб її називали якось інакше.
  
  Він також виграв банк - його стріт побив три десятки Джошуа. Джошуа сказав: "О, чорт!" Всі інші гравці в покер сміялися над ним. Що б він сказав, якби його матері не було поруч, і вона не почула це? Без сумніву, що-небудь солідніше. Він встав з-за столу і підійшов до Флори. "Я не думав, що ти доберешся сюди так швидко".
  
  - Як ти? - Запитала Флора.
  
  Джошуа підняв поранену руку. "Це боляче", - сказав він так, як міг би сказати "На вулиці сонячно". "Але не так вже погано. Багатьом хлопцям тут ще гірше. Бідолаха Спамхед втратив ногу - він наступив на міну. Йому пощастило, що це була не одна з тих подпрыгивающих хв, інакше йому відірвало б яйця.... Вибач."
  
  "Все в порядку", - сказала йому Флора. "Як ти можеш так говорити?" Спамхеда скалічили, і Джошуа думає, що йому пощастило. Я можу зрозуміти чому, але... "Що говорить твій лікар?"
  
  - Що це була чиста рана. Що хвилюватися особливо не з-за чого. Що...
  
  - Легко говорити, - обурено втрутилася Флора. - Він не постраждав.
  
  "Так, я знаю. Я теж думав про це", - сказав Джошуа. "Але він бачив багато гіршого, так що не схоже, що він помиляється. Я исцелюсь від цього, і досить швидко. Єдине, чого я не зможу зробити, що міг раніше, - це показати кому-небудь палець лівої рукою ".
  
  - Джошуа! Флора не те щоб була шокована, але вона була здивована.
  
  Її син зніяковіло посміхнувся, але недостатньо збентежено - він зробив це навмисне. "Я навіть не подумав про це", - сказав він. "Медик, який відвіз мене назад у пункт надання медичної допомоги, був тим, хто сказав це першим".
  
  "Приголомшливо. Тепер я знаю, кого звинувачувати". Голос Флори звучав так, наче вона збиралася викликати цього медика на засідання Об'єднаного комітету по веденню війни. У неї теж була спокуса зробити це. Вона розпізнала зловживання владою, коли побачила це, що не означало, що це не спокусив її.
  
  Можливо, Джошуа помітив спокуса, блеснувшее в її очах, тому що сказав: "Хто-небудь інший додумався б до цього, якщо б він цього не зробив. Тримаю парі, я б зробив це сам - так думають солдати".
  
  - Приголомшливо. Я не хочу, щоб ти так думав, - сказала Флора. Джошуа не відповів. Він просто дивився на неї, дивився зверху вниз, щоб нагадати їй, що він вище, нагадати їй, що він дорослий, якщо не змужнів, нагадати їй, що йому все одно, що вона хоче, щоб він думав. Він буде думати так, як вибере, а не так, як вона. Вона стиснула його, обережно торкаючись оберненої марлею руки. - Я рада, що з тобою все буде в порядку. Я радий більше, ніж можу тобі сказати.
  
  "Звичайно, мам". Джошуа прийняв це як належне. Флора цього не зробила, не могла і знала, що ніколи не зробить. Вона заплакала. - Я в порядку, мамо, - сказав Джошуа, абсолютно нічого не розуміючи. Напевно, так і було. Флора дуже добре знала, що це не так.
  
  Ви відчуваєте себе фігурою на шахівниці, сер? - Запитав Лон Менефи.
  
  Сем Карстен кивнув. "Тепер, коли ви згадали про це, так". Порівняння було не з тих, які він зробив би сам. Покер, пінокль і шашки були йому більше до смаку. Він знав, як рухаються різні шахові фігури, але не більше того.
  
  Але "Джозефус Деніелс", безсумнівно, прямо зараз здійснював довга діагональна ковзання по Атлантичному океану. Щось велике носилося по вітрі. Військово-морське міністерство знайшло для неї більш термінове завдання, ніж охорона авіаносців, які захищали бойові машини, що обстрілювали узбережжі Гаїті, в той час як морські піхотинці і солдати сходили на берег.
  
  "Я впевнений, що не жалкую про те, що виявився поза досяжності авіації наземного базування", - сказав він. "Навіть з нашими власними флайбоями над головою, мені це страшенно не подобається".
  
  "Все пройшло добре", - сказала Менефи.
  
  Сему довелося кивнути. "Ну, так. Коли ці горіхові виродки на острові зрозуміли, що не зможуть нас утримати, вони не могли так швидко здатися".
  
  Старпом розсміявся. "Ти звинувачуєш?"
  
  "Господи, ні!" Сказав Сем. "Якщо б вони не здалися нам, гаїтяни дістали б їх. Вони були не готові до цього". Гаїті отримала свободу від Франції в результаті кривавого повстання рабів, яке потрясло Південь півтора століття тому. Що б негри там зараз зробили з солдатами Конфедерації, яких вони зловили?...Рот Карстена стиснувся. "Чорні, ймовірно, не стали б звертатися з ублюдками Физерстона гірше, ніж ті поводилися з ними самими".
  
  "Так, сер, - відповіла Менефи, - але це охоплює дуже багато питань".
  
  "Мм". На цьому Сем зупинився. І знову, старпом не помилився. Конфедерати організували одну зі своїх фабрик вбивств за межами Порт-о-Пренса. Спочатку вони просто вбивали гаїтянських солдатів і урядових чиновників. Потім вони взялися за освічених людей в містах: людей, які в один прекрасний день можуть спричинити неприємності. Незабаром все, що вам потрібно, - це чорна шкіра, а у скількох гаїтян її не було?
  
  "Вони заплатять", - передбачив Менефи. "Якщо ми зможемо заарештувати хлопців, які керували тим табором в Техасі, ми зможемо зробити те ж саме з сукиними синами на Карибах".
  
  "Я думаю, ти правий", - сказав Сем. Хвиля, накатившая з півночі, вдарила "Джозефуса Дэниэлса" по лівому борту і змусила эскортный міноносець трохи відхилитися. Вона прямувала на схід через океан так швидко, як тільки могла, на схід і північ. Сем задумливо продовжував: "Цікаво, як довго ми будемо залишатися поза зоною досяжності авіації наземного базування".
  
  "Ви думаєте, американські війська висадяться в Ірландії так само, як ми висадилися на Гаїті, сер?" Запитав Менефи. "Це було б більш складною роботою. Логістика гірше, і лайми не розбиті наголову, як конфедерати.
  
  "Це одна з речей, про які я розмірковую", - відповів Сем. "Друга - що тепер збирається робити кайзер? Так, Англія скинула супербомбу на Гамбург, але скільки їх ще у Черчілля? Ти не хочеш сердити німців, тому що, що б ти зробив з ними, вони будуть робити з тобою подвійно". Він теж не був великим гравцем в бридж, але вмів говорити на місцевому жаргоні.
  
  "Поняття не маю", - сказала Менефи. "Я думаю, ми дізнаємося це найближчим часом".
  
  "Джозефус Деніелс" залишався частиною флотилії, высадившей війська на Гаїті. Сем відчув певне задоволення, тому що эскортный міноносець був не самим тихим кораблем в цій справі - такими були "малюки флэттопс". Він би ні за що на світі не обійшовся без них; якщо він дійсно плив проти Британських островів, йому потрібно було якомога більше прикриття з повітря. Насправді, він хотів навіть більшого прикриття з повітря.
  
  Літо в Північній Атлантиці було набагато приємніше зими. Дні були довші, море спокійніше, а сонце яскравіше. Лон Менефи засмаг. Сем почервонів і загорівся і надівав капелюх всякий раз, коли виходив на палубу. Він обмінявся смиренними поглядами з жменькою матросів, які були майже такими ж білявим, як він.
  
  Ніхто з ескорту есмінців не горів бажанням вступати в ряди Королівського флоту. Британський флот не мав того світового охоплення, яким він володів до Великої війни. Однак там, куди він все ще потрапляв, він залишався цілком боєздатним підрозділом.
  
  Есмінець з іншого боку флотилії почув, або подумав, що почув, підводний апарат, який переховується в море. Він атакував субмарину дощем попільничок. Не було ніякого тріумфуючого сигналу, що вказує на те, що ворожа човен - якщо це була ворожа човен - пішла на дно. Сему було все одно. Поки підводний човен не могла запустити торпеди, він залишався щасливим.
  
  Він почав навідуватися в рубку радіозв'язку, як робив на борту декількох інших кораблів, на яких служив. Він зауважив, що був не єдиним; всі офіцери і начальники, здавалося, чекали, коли впаде друга туфля.
  
  Але він спав у своїй каюті, коли це сталося. Тупотіння ніг від бігу по сталевому підлозі коридору розбудив його за частку секунди до того, як хтось постукав у двері. "Відкрито!" - Гей! - покликав він, включаючи лампу і сідаючи на своїй вузькій ліжку. У нього над головою не було ще двох матросів, як це було, коли він вперше вийшов в море.
  
  Старшина ван Дайк увірвався в каюту. "Вони пішли і зробили це, сер!" - сказав він тремтячим від хвилювання голосом.
  
  "Хто? Німці?" Запитав Сем, позіхаючи. На кавовому столику біля ліжка стояла термос з гарячою кавою. Він ухопився за неї - він не думав, що сьогодні вночі йому більше не доведеться турбуватися про сон. - Лондон?
  
  "Так, сер". Ван Дайк кивнув. "І Брайтон, і Норвіч - всі одночасно або достатньо близько".
  
  "Боже Милостивий!" - Вигукнув Сем. Наливаючи каву з термоса, він зловив себе на бажанні доповнити ковтком кави лікувального бренді. Він цього не зробив, принаймні, зважаючи на рейтинг. "Вони роздобули Черчілля? Вони роздобули короля?"
  
  "Я зняв це з німецького радіо, сер, так що вони не знають", - відповів ван Дайк. "Від Бі-бі-сі поки що немає вістей".
  
  "Добре. Спасибі". Сем припускав, що прем'єр-міністр, король Едуард і його сім'я залишили Лондон ще до того, як королівські ВПС завдали удару по Гамбургу. Вони повинні були знати, що кайзер рано чи пізно скине там супербомбу. "Що ще сказали німці?"
  
  "Що у них було більше там, звідки прийшли ці троє, і що вони були готові поставити Англію в глухий кут, якщо б це було те, що потрібно, щоб вивести лайми з війни".
  
  "Господи!" Знову сказав Сем. "Скільки від цього бідного, жалюгідного світу залишиться, якщо ми будемо продовжувати прати його шматки з карти?"
  
  - Поняття не маю, сер, - сказав ван Дайк. - Мені краще повернутися в хатину. Він зобразив привітання і зник.
  
  "А я краще тягну свою дупу на місток", - сказав Сем, хоча там його ніхто не чув. Він надів черевики й куртку; він спав в іншій одежі. Він виглядав би трохи пом'ятим, але кінець світу не настав би.
  
  Старпом був у штурмана, коли увійшов Карстен. - Ви чули, сер? - Запитала Менефи.
  
  "Тримаю парі, що бачив", - відповів Сем. "Троє відразу? Вони, мабуть, заганяють цих виродків на вантажні стоянки".
  
  "Їм пощастило, що вони не збили жоден зі своїх бомбардувальників".
  
  - Дуже вірно. Тримаю парі, вони протягли їх потайки в рамках великого рейду. Таким чином, лайми не могли знати, за якими машинами полювати. Можливо, у них теж були винищувачі супроводу - з установками Y-діапазону, які у них є в даний час, ви можете бачити, за чим полюєте, навіть вночі ".
  
  "Має сенс". Старпом кивнув. "Ви думали про це".
  
  Сем криво усміхнувся. - Не знав, що це не за правилами. Але ти правий - я чув. Я вважав, що кайзер повинен був завдати удару у відповідь. Якщо б я був на його місці, як би я вчинив?"
  
  "Що тепер буде робити Англія?" Менефи задумалася.
  
  "Вважаю, залежить від того, скільки у неї бомб", - сказав Сем. "Якщо у неї буде більше, вона скористається ними. Якщо ні...Як вона зможе продовжувати?"
  
  "Незбагненно", - сказала Менефи.
  
  "Чорт візьми, якщо б не Черчілль, тримаю парі, Англія би вже пішла", - сказав Сем. "Він і Физерстон - на іншій стороні впертий такий-то".
  
  "Тепер ми сподіваємося, що він мертвий", - сказав старпом.
  
  "Амінь". Сем і Тед Уолтерсы заговорили одночасно. Вони подивилися один на одного і посміхнулися.
  
  Але Черчілль не був мертвий. Приблизно через півгодини його показали на Бі-бі-сі. Ван Дайк викликав Сема в радіорубку. Британський прем'єр-міністр говорив "звідкись із Сполученого Королівства". В його голосі теж звучала лють. "Якщо гуни думають, що ми розбиті, нехай подумають ще раз", - прогримів він. "Ми помстимося за цей жахливий злочин. Навіть зараз Ангел Смерті розправляє свої крила над німецьким містом, назву якого я не хочу називати. З плачем і каяттям кайзер пошкодує про той день, коли він вирішив спробувати укласти з нами угоду ".
  
  "Вау!" Сказав Сем. "Шкода, що він не з хороших хлопців - він вимовляє біса класну мова".
  
  "Так, сер". Ван Дайк повернув диск короткохвильового передавача. "Схоже, німці отримають удар прямо зараз. Давайте подивимося, що вони скажуть".
  
  Він знайшов німецьку радіозв'язок англійською мовою. "Надійшло повідомлення про те, що, можливо, було вибухом супербомби між Брюгге і Гентом в Бельгії", - сказав диктор, і лише легкий гортанний акцент видавав його батьківщину. "Один з наших нічних винищувачів з турбонаддувом збив британський бомбардувальник приблизно в тому ж місці. Якщо Ангел Смерті хотів розправити свої крила над Німеччиною сьогодні ввечері, він не дотягнув на багато кілометрів".
  
  Ван Дайк закричав. "За тебе, Уїнстон!" Сказав Сем. Він поспішив на місток, щоб повідомити новину.
  
  "О боже", - сказав Лон Менефи. "Ну і скільки ще карток у "лайми"?"
  
  "Ми це з'ясуємо", - сказав Сем. "Стежте за новинами, щоб не пропустити наступну захоплюючу серію "Поки світ перетворюється в дим", яку представляє вам the Jameson Casket and Mortuary Company. Наше гасло: "Коли-небудь ти помреш - чому не зараз?"
  
  "Ой!" Сказав лейтенант Уолтерс.
  
  "Господи, так все виглядає", - втомлено сказав Карстен. "Це не може тривати більше, чи не так?" Його голос звучав так, наче він благав - і так воно і було.
  
  "Запитайте Физерстона. Запитайте Черчілля", - сказав лейтенант Менефи. "Це вони повинні звільнитися".
  
  "Це не може відбутися досить скоро", - сказав Сем. "Зараз це практично безглуздо. Ми знаємо, хто переміг. Ми знаємо, хто програв. Єдине, чого ми не знаємо, скільки там загиблих". Він зробив паузу. "Ну, може бути, у Черчілля залишилося досить бомб, щоб добитися нічиєї. Не схоже, що у Физерстона."
  
  "Я просто не хочу бачити бомбардувальник, що пролітає над нами на висоті тридцяти тисяч футів, от і все", - сказав Уолтерс.
  
  "Йипс!" По спині Сема пробіг холодок. "Я навіть не подумав про це". Він зробив вигляд, що дивиться на небо. Вночі без ШАПКИ. У будь-якому випадку, вона не буде літати на такій висоті. Хто б міг подумати, що це може знадобитися? Але супербомбе не потрібно пряме попадання, щоб зруйнувати військовий корабель. Йому хотілося розвернутися і втекти додому. Але він не міг, і "Джозефус Деніелс" продовжував свій шлях.
  
  Йому буде трохи боляче".
  
  Майкл Паунд зненавидів ці слова, бо малість завжди оберталася великим. Він і уявити не міг, що зміна пов'язок на обпалених ногах може заподіяти таку сильну біль. І при цьому було багато хлопців, яким доводилося ще гірше, ніж йому. Деяким з сильно обгорілих людей - у більшості своїй пілотам і іншому льотному складу, а також декільком солдатам з бочок з ними - потрібний морфій кожен раз, коли їм накладали свіжі пов'язки. Йому більше не потрібен.
  
  Тепер, коли він цього не отримував, він сумував за цієї погані, але не настільки, щоб змусити його думати, що він перетворився в наркомана. Це дійсно допомагало від болю більше, ніж все інше, що у них було; кодеїн порівняно з цим був набагато сильніше аспірину. Однак він міг винести те, з чим йому доводилося жити. Коли він почув, як виють інші чоловіки, він зрозумів значення фрази "могло бути і гірше".
  
  Військовий шпиталь знаходився десь недалеко від Чаттануги. Потужна оборона стримувала снайперів і саморобні бомби. З того, що всі говорили, утримання CSA виявилося майже таким же дорогим, як і завоювання цього проклятого місця. Це було недобре, але Паунд нічого не міг з цим вдіяти.
  
  Він отримав своє Пурпурове серце. Він отримав Бронзову зірку на додаток до своєї Срібної зірки. Він не особливо думав, що заслуговує її, але його ніхто не питав. Він отримав звання першого лейтенанта, що схвилювало його менше, ніж, імовірно, чекало начальство, яке нагородило його срібними смужками на кожен погонів. І він отримав лист від генерала Моррелла. Моррелл був не просто старим знайомим - він був другом, незважаючи на різницю у званні. І він теж був поранений. Лист від нього дійсно щось означало.
  
  "У вас все повинно вийти, лейтенант", - якось сказав паунду, який лікар. "Багато опіки третього ступеня набагато глибше і порушують функції, навіть якщо вони добре заживають. У тебе залишиться кілька неприємних шрамів, але я не думаю, що ти будеш кульгати.
  
  "Приголомшливо", - сказав Паунд. "Як би тобі сподобалося, якби хто-небудь сказав щось подібне про твоїх ногах? Особливо коли тобі було страшенно боляче, поки він це робив?"
  
  Доктор закатав лівий рукав свого білого халата. На його руці були шрами, у порівнянні з якими "насті" виглядала м'яко сказано. "Я потрапив в автомобільну аварію десять років тому", - сказав він. "Я знаю, про що кажу, і тепер ми можемо зробити для бернса те, про що вони тоді й не мріяли".
  
  - Ти можеш користуватися рукою? - Запитав Паунд.
  
  "Великий і безіменний пальці", - відповів лікар. "Сухожилля і нерви на інших значною мірою пошкоджені, але у мене все одно є важливі. Тобі нема про що турбуватися - я знаю, що твої пальці працюють.
  
  "Угу", - сказав Паунд без ентузіазму. Він знав, що вони теж працюють; терапевти змушували його ними ворушити. Це змусило його забути про решту біль - відчуття було таке, наче їх підсмажували з вогнемета.
  
  "Просто тримайся", - сказав доктор. "Поки це триває, це сука, але стає краще. Тобі потрібно дати час, от і все".
  
  Паунд навіть не міг послати його до біса, тому що інший чоловік пройшов через те, що зараз опинився він, і вийшов з іншого боку. "Це сука", - ось все, що, на його думку, він міг сказати.
  
  "О, я знаю", - тихо відповів доктор. "Я все ще іноді сумую за голці, але будь я проклятий, якщо повернуся до неї ... І ви можете сприймати це як завгодно". Він кивнув і перейшов до наступного пацієнта.
  
  До того ж він виглядав таким лагідним малим: з тих, хто ковзає по життю, і з ним нічого особливого не відбувається. Що тільки доводило, що ніколи не можна сказати напевно. Майкл Паунд багато разів спостерігав це з солдатами, яких він добре знав. Він здивувався, чому так здивувався зараз.
  
  Йому хотілося встати і що-небудь зробити, але він лежав на спині - або іноді, щоб запобігти пролежні, на животі. Лікарі сказали, що він зможе набрати вагу на ногах через пару тижнів. Він з нетерпінням чекав цього, але знову ж таки не дочекався. Поки ти не пройшов через сильну біль, ти не розумів, як сильно тобі хочеться триматися подалі від більшого.
  
  Тим часом у нього були журнали, газети і жменька книг в лікарняній бібліотеці. Він жадібно поглинав їх. У нього також був радіоприймач. Він майже весь час слухав новини. Інші хлопці в відділенні воліли музику, комедії та драми. Паунд терпів їх програми - він не міг намагатися нав'язувати свою вагу кому завгодно, якщо тільки не хотів, щоб всі інші його зненавиділи. Але новини були єдиним, що дійсно мало для нього значення.
  
  Іноді інші обпалені люди теж не поступалися йому, особливо посеред ночі, коли всі вони, швидше за все, не спали і коли звичайні програми були ще більш поганими, ніж в інший час. І ось він слухав програму новин, коли з'явилася спалах.
  
  "Ми перериваємо цю передачу", - сказав чоловік за мікрофоном. "Це тільки що з Бі-бі-сі - уряд Черчілля пало. Парламент висловив недовіру режиму Черчілля-Мослі, який управляє Сполученим Королівством більше десяти років. В очікуванні виборів сформовано тимчасовий уряд під керівництвом сера Горація Вілсона. Вільсон оголосив, що його першим дією на посаді прем'єр-міністра буде добиватися перемир'я від кайзера".
  
  Палата вибухнула. Вбігла медсестра, щоб втихомирити вигуки схвалення. Коли вона дізналася, що сталося, вона сама скрикнула.
  
  "У них було лише два!" Сказав Паунд.
  
  "Два чого?" - запитала медсестра.
  
  "Дві бомби", - сказали Паунд і двоє інших хлопців одночасно. Паунд продовжив: "У них було дві бомби, і друга вибухнула не там, де вони хотіли, от і все. Тепер німці можуть підривати свої міста по одному за раз, і вони не можуть завдати удару у відповідь".
  
  "Вау", - сказала медсестра. "Ви генерал? Ви говорите як генерал".
  
  "Я лейтенант", - відповів він. "У мене сиве волосся, тому що я був сержантом багато років. Мене нарешті підвищили у званні, і з тих пір вони шкодують про це".
  
  Вона розсміялася. - Ти теж кумедний! Мені це подобається.
  
  Він пошкодував, що у нього немає окремої палати. Може бути, сталося б що-небудь цікаве. У палаті навіть не було фіранок на ліжках. Що б вони з тобою не робили, всі інші повинні були спостерігати. Через деякий час вам здебільшого стало все одно. На цей раз паунду, який, можливо, було все одно.
  
  "Залишився тільки Физерстон", - сказав чоловік на сусідньому ліжку.
  
  "Що ми будемо робити, коли зловимо його?" - запитав хтось.
  
  "Вздерните його!" Відповідь прийшла від Паунда та кількох інших поранених солдатів одночасно. Він також прийшов від медсестри. Вона запропонувала підвісити президента CSA за які-небудь дуже чутливі частини його анатомії. В устах більшості жінок це шокувало б Паунда. Він бачив, що роти медсестер були щонайменше такими ж паскудними, як у солдатів. В цьому був сенс: медсестри теж бачили багато жахів.
  
  "Боже мій", - сказав хтось ще. "Війна справді майже закінчилася".
  
  Ніхто не зробив жодного єхидного зауваження з цього приводу. Можливо, іншим чоловікам у відділенні було так само важко сприйняти це, як і Майклу паунду, який Війна поглинала всі його істота останні три роки - а до цього, коли він був в Х'юстоні, перш ніж повернутися в CSA, він з таким же успіхом міг бути на війні.
  
  Він задавався питанням, що він буде робити, коли, нарешті, настане мир. Захоче армія залишити першого лейтенанта з сивим волоссям? Службі потрібні були сиві сержанти; вони умеряли щенячий ентузіазм молодших офіцерів. Але сам він ніколи не став би кимось більшим, ніж молодшим офіцером, і він був чертовски старий для цієї ролі.
  
  Якщо б вони відпустили його, якби вони поплескали його по спині і сказали: "Молодець, тепер ми використовуємо кого-небудь іншого", що, чорт візьми, він би тоді зробив? Він поняття не мав. Сама думка про це була страшною. Армія була його життям з вісімнадцяти років.
  
  Вони не могли просто викинути його геть ... Не так?
  
  "Чорт", - сказав інший обпалений чоловік. "Ця клята війна ніколи не закінчиться - вибачте за мій французький, міс".
  
  "Я вже чула ці слова раніше", - сухо сказала медсестра.
  
  Солдати засміялися. Той, хто говорив, продовжував: "Цього не буде. Клянуся Богом, цього не буде. Може бути, уряд Конфедерації нарешті капітулює, так, але ми залишимося тут на окупаційної службі назавжди. Паршиві бродяги і непохитні фанатики не почнуть співати "Зоряно-смугасте прапор" завтра, і ти можеш віднести це в банк. У нас є онуки, вони будуть тут, внизу, стріляти в ваддайакаллемов-повстанців".
  
  Троє чи четверо хлопців застогнали, ймовірно, тому, що подумали, що обпалений чоловік, швидше за все, прав. Майклу паунду, який захотілося підбадьорити його точно з тієї ж причини. Він цього не зробив - все решта визнали його божевільним. Але йому хотілося цього. Якщо б війна, або щось дуже схоже на війну, тривало і тривало, в армії не було б приводу викинути його геть.
  
  Що ж, цього не було б ніякого виправдання, крім, може бути, того, що він став надто нестерпним для начальства. Не без гордості він вважав, що здатний на це.
  
  "Як тільки ми покінчимо з конфедератами, не зайнятися нам японцями?" - запитав хлопець на сусідньому ліжку.
  
  Якби Головний штаб опікового відділення військового госпіталю під Чаттанугой домігся свого, відповідь на це питання був би від'ємним. Паунд був би не проти побачити Сандвічеві острови, але не як проміжну станцію перед битвою десь ще далі в Тихому океані. У японців була своя сфера, а у Сполучених Штатів - своя, і до тих пір, поки жодна з сторін не переманювала іншу, його це влаштовувало.
  
  Він дійсно сказав: "Тримаю парі, вони працюють понаднормово в Токіо, намагаючись зрозуміти, як створити супербомбу".
  
  "А ти б не злякався?" - запитав солдат поруч з ним.
  
  "Тримаю парі, я б так і зробив", - відповів Паунд. "Поки у нас це є, а у них немає, ми можемо бити їх палицею по голові. Б'юся об заклад, цар каже всім своїм вченим, що вони відправляться в Сибір, якщо не створять ще один PDQ. Якщо у німців він є, а в росіян немає, у них великі неприємності ".
  
  Він задавався питанням, чи спробує Австро-Угорщина створити такий самий. Берлін був там старшим партнером з перших днів Великої війни. Німеччина врятувала бекон Австро-Угорщини від росіян тоді, і ще раз на цей раз. Але у Відні теж було кілька розумних вчених. Ніколи не можна сказати напевно, з глибокою неоригінальністю вирішив Паунд.
  
  "Незабаром у всіх, включаючи його тещу, будуть ці ... жахливі речі". Солдат зглянувся над не надто делікатними вухами медсестри. "Як нам втриматися від того, щоб не відправити один одного на той світ?"
  
  Це був хороший питання. Ймовірно, в наші дні це питання займало розуми людей у смугастих штанях. Якби дипломати дали хоча б наполовину гідну відповідь, вони отримали свою зарплату, а то й трохи більше.
  
  Майкл Паунд подумав про ракети CSA. Якщо б ви могли заряджати супербомби більш великими і якісними, ви могли б підірвати будь-якого, хто вам не подобається, навіть якщо він не живе по сусідству. Хіба це не було б забавно?
  
  Ви Могли б змусити збивати ракету іншу ракету? Літаки збивали літаки ... іноді, у всякому разі. Чому ракети не повинні збивати ракети ... іноді, у всякому випадку? Чи буде цього достатньо? Паунд поняття не мав, що залишало його в тій же дірявому човні, що і всіх інших у світі.
  XIII
  
  Аке Физерстон відчув себе в пастці. Небо над Північною Кароліною було зіпсовано винищувачами-бомбардувальниками "чортиці", спускавшимися з півночі. Тепер, коли він перетнув кордон Південної Кароліни, небо було зіпсовано проклятими винищувачами-бомбардувальниками, які наближаються з півдня. Він і жменька лоялістів, які чіплялися за нього у що б то не стало, пересувалися по ночах і залягали днем, як будь-які загнані тварини.
  
  Тільки окремі частини Конфедеративних штатів все ще підпорядковувалися уряду Конфедерації: частини Вірджинії, Північній Кароліні і Південної Кароліни; частина Куби, яка не була в стані повстання; велика частина Флориди; велика частина Сонори і Чиуауа (які, відрізані чортової зрадницької Республікою Техас, з таким же успіхом могли перебувати на зворотному боці Місяця); і ядро Міссісіпі, Луїзіана і більшої частини Арканзасу. Якби війна тривала, якщо б війна могла продовжуватися, вона повинна була б тривати там.
  
  Одне було неправильно: Джейк не мав ні найменшого уявлення, як дістатися до свого передбачуваного оплоту. "Що ми збираємося робити?" він зажадав відповіді у Кларенса Поттера. "Господи Ісусе, що ми можемо зробити? Вони стискають нас все сильніше з кожним днем, виродки".
  
  "О Боже! Я міг би обмежитися горіховою шкаралупою і вважати себе королем нескінченного космосу, якби мені не снилися погані сни", - відповів Поттер.
  
  - Що це, в біса, таке? - Спитав Джейк.
  
  "Шекспір. Гамлет".
  
  "Чорт візьми! Мені не треба зараз вертатися в школу, велике тобі спасибі". Физерстон люто подивився на давнього ворога, який зробив йому так багато хорошого. "Що ти взагалі тут робиш? Чому б тобі не здатися США? Ти можеш сказати їм, що ненавидиш мене до глибини душі з тих пір, як з'явився дірт".
  
  "Якщо б все було по-іншому, я б міг", - спокійно сказав Поттер. "Але я той хлопець, який підірвав Філадельфію, не забувай. І я теж зробив це у формі янкі".
  
  - Навряд чи я забуду. Сміх Джейка був схожий на хрипкий, пронизливий гавкіт. - Ти теж вибрався, незважаючи ні на що. Б'юся об заклад, ці сучі діти з-за цього сруть заклепками.
  
  "Погана система безпеки", - сказав Поттер. "Якщо б у нас була ще одна супербомба, ми могли б доставити її туди".
  
  Це викликало невдоволення Физерстона. Через кілька місяців у них буде ще одна бомба - якщо Сполучені Штати першими не захоплять Лексінгтон, що здавалося малоймовірним. Хендерсон Фитцбельмонт перевернув небо і землю, щоб створити одну супербомбу. Тепер, коли CSA потребувало їх великій кількості, у нього стався запор. Розраховувати було не на когось крім себе. Завжди будь самим собою.
  
  "Але тепер Сполучені Штати хочуть убити мене більше, ніж коли-небудь ви", - продовжив Поттер. "І у них є виправдання, тому що я носив їх форму. Так що, якщо вони дізнаються, хто я, я вважаю, що я мертвий. Що означає, що я у вашому повному розпорядженні, пан Президент ".
  
  "Все моє, так? Тоді якого біса ти не рудоволоса дівчина з такими ніжками?"
  
  "Ви не можете отримати все, сер. У вас все ще є Ферді Кеніг для поїздки, і у вас все ще є Лулу".
  
  Вона сиділа в іншій машині, припаркованій неподалік під деревами. Джейк подивився в ту сторону, щоб переконатися, що вона не може підслухати, перш ніж сказав: "Вона чудова жінка у всіх відносинах, але не в цьому. Я дійсно думаю, що волів би трахнути вівцю.
  
  "Ну, для мене вона теж нічого не робить, але вона обожнює землю, по якій ти ходиш", - сказав Поттер. "Бог знає чому".
  
  "Пішов ти теж", - сказав Физерстон без злоби. "Вона хороша дівчина. Я не хочу робити її нещасною або щось в цьому роді, так що краще їй не чути цього від тебе".
  
  "Вона не буде. Я в такі ігри не граю", - сказав Поттер, і Джейк вирішив йому повірити. Офіцер розвідки зазвичай не була суперечною ні в якихось дрібницях. Через мить Поттер продовжив: "Знаєш, ти правий - ти добре ставишся до Лулу. Ти з усіх сил намагаєшся бути милим з Лулу. Чому ти не робиш цього ні з ким іншим?"
  
  Це було питання, який Джейк ніколи не задавав собі. Тепер він поставив, але тільки знизав плечима. - Будь я проклятий, якщо знаю, Поттер. Просто так склалося, от і все. Мені подобається Лулу. Інший світ повний дурнів ".
  
  "Я хотів би сказати вам, що ви помилялися", - сказав Поттер. Над головою гули літаки - літаки янкі. Вони збиралися врізатися в щось далі на північ. Колумбія вже була в руках США, так що вони могли висадити свій вантаж у Північній Кароліні, а потім приземлитися у Вірджинії. Зітхнувши Поттер запитав: "Як ми збираємося перебратися на Захід? Як ви думаєте, ми зможемо змусити алігатора приземлитися десь поблизу? Як ви думаєте, він зможе пролетіти через Джорджію і Алабаму, не будучи збитим?"
  
  "Не став би ставити на це", - сумно відповів Джейк. "Я ось про що подумав: якщо ми одягнемо цивільне і зробимо вигляд, що ми купка хлопців, які здалися, ми можемо сказати, що повертаємося додому і прокрастися через те, що утримують кляті янкі, і вони нітрохи не порозумнішають. Як тобі це подобається?"
  
  Поттер підібгав губи. "Якщо ми не зможемо добути алігатора, можливо. Якщо ми зможемо, я думаю, я б вважав за краще літати вночі та ризик впасти з неба".
  
  Джейк насупився. Поттер незворушно подивився на нього у відповідь, як би кажучи: "Ну, ти мене запитав". Він був одним з небагатьох людей, які ніколи не прикрашали свою думку стосовно президента CSA. Фезерстон неохоче поважав його за це. І він був занадто ймовірний, щоб опинитися прав, чорт би його побрал. "Я подивлюся, що ми зможемо придумати", - сказав президент.
  
  Коли його поріділа свита в'їхала у Спартанбург, Південна Кароліна, він виявив полковника, який відповідає за оборону міста, зануреним у зневіру. "Кляті янкі вже в дорозі, і чорт би мене побрал, якщо я знаю, як їх зупинити", - сказав офіцер.
  
  "Робіть все, що в ваших силах", - відповів Джейк. "Тепер дозвольте мені подзвонити в Шарлотт". Це було найближче місце, де, на його думку, він міг знайти транспорт. І він знайшов. І, після декількох добірних матюків, він переконав тамтешні влади доставити його літаком у Спартанбург.
  
  "Якщо його зіб'ють..." - сказав якийсь настирливий дурень в Шарлотті.
  
  "Якщо він не добереться сюди, тебе зіб'ють". Джейк не був упевнений, що зможе відобразити загрозу. Але придурок у Шарлотті не міг бути впевнений, що у нього не вийде.
  
  "Алігатор" приземлився ближче до вечора. Співробітники наземної служби натягнули маскувальні мережі, щоб зробити його як можна більш непомітним. "Ми дійсно хочемо це зробити?" Запитав Ферді Кеніг.
  
  "Якщо ви цього не зробите, тоді залишайтеся тут", - відповів Физерстон. "Передайте привіт американським солдатам, коли вони вас піймають". Генеральний прокурор закусив губу. Він сів у літак разом з усіма іншими.
  
  "Не знаю точно, як ми приземлимося, якщо нам доведеться робити це в темряві", - сказав пілот.
  
  "Ти що-небудь вигадаєш", - сказав йому Джейк.
  
  "Ну, я скажено на це сподіваюся". Але пілот, схоже, не надто хвилювався. "Одне але - якщо я думаю, що це божевілля, то, швидше за все, "кляті янкі" теж так думають. Може бути, ми їх так здивуємо, що пройдемо крізь них, як лайно крізь гуся ".
  
  "Тепер ти заговорив. Ти злітаєш в досвітні годинники", - сказав Джейк. "Лети низько - тримайся під кутом Y, якщо зможеш. Чорт візьми, ми ще не переможені. Якщо ми просто зможемо змусити ворога побачити, що окупація нашої країни обходиться дорожче, ніж вона того варта, ми виведемо звідси їх солдатів і встановимо світ, з яким зможемо жити. Це може зайняти деякий час, але ми це зробимо ".
  
  Він вірив кожному слову. Він боровся все своє життя. Більше він нічого не знав. Якщо б йому довелося виводити партизан з пагорбів протягом наступних двадцяти років, він був готовий зробити це. Після стількох битв, що означало ще одне? Його ніщо не турбувало - це вже точно.
  
  Після того, як вони піднялися в повітря, пілот запитав: "Хочете, я включу крыльевые ліхтарі?"
  
  "Так, зроби це", - відповів Джейк. "Якщо янкі побачать їх, вони вирішать, що ми одні з них. Я чертовски сподіваюся, що вони це зроблять".
  
  "Я теж", - з почуттям сказав пілот, але клацнув вимикачем. Загорілися червоний і зелений вогні.
  
  "Алігатор" летів на південно-захід - спочатку скоріше на південь, ніж на захід, тому що ні пілот, ні Джейк не хотіли підходити занадто близько до Атланті. Якщо американські війська десь і були особливо пильні, то вони обидва вважали, що це якраз те саме місце.
  
  Виглянувши в одне з маленьких бічних вікон транспорту, Джейк без праці визначив, коли вони проїхали з К. С. на територію, утримувану США. Світломаскування на окупованих землях була набагато менш суворою. Янкі не очікували, що над головою з'являться бомбардувальники Конфедерації, чорт би їх побрал. Та найгірше було те, що янкі мали повне право їх не очікувати. У Конфедерації залишилося не так вже багато бомбардувальників, і в основному вона використовувала ті, що в неї були, для безпосередньої підтримки своїх уцілілих армій.
  
  Від турбулентності "Алігатор" підстрибнув. Хтось голосно проковтнув. "Використовуй протимоскітний пакет!" - крикнули три людини одночасно. Глотатель скористався. Це допомогло - частково.
  
  І потім, "Алігатор" підстрибував не тільки з-за турбулентності. Снаряди почали рватися всюди навколо літака. Раптово дорога в повітрі, здавалося, покрилася вибоїнами - великими, глибокими. Генерал-майор, який не був пристебнутий ременем безпеки, розтягнувся на землі.
  
  "Виведіть нас звідси до чортової матері!" Закричав Джейк. Якщо Лулу і пирхнула або пискнула, він її не почув.
  
  Взревев двигунами, транспорт пірнув на палубу. Зенітки кинулися в погоню. Шрапнель застукала по крил і пробила фюзеляж. Хтось там пронизливо закричав, а це означало, що зазубрений метал пронизав і людини.
  
  "Ми втрачаємо паливо!" - крикнув пілот. "Його багато!"
  
  - Ми можемо продовжувати? Джейку довелося закричати на всю горлянку, щоб його почули.
  
  "В церкві ні за що", - відповів пілот. "Ми ніколи туди не доберемося".
  
  "Ти можеш посадити цього сучого сина?"
  
  "Якщо я не зможу, ми всі загинемо", - відповів чоловік. Джейк згадав, що він не був у захваті від приземлення вночі навіть на території, контрольованій Конфедератами. "Наскільки менше ентузіазму у нього було б з приводу нічний аварійної посадки на ворожій землі?" "Я сказав йому включити бортові вогні", - подумав Джейк. Мало це значення? Зараз занадто пізно турбуватися про це, чорт візьми.
  
  Він ненавидів, коли його доля знаходилася в чиїхось руках. Якщо він виходив на поле, то уявляв, як обмінюється кулями з "проклятими янкі" і заганяє в них багато куль, перш ніж вони, нарешті, доберуться до нього. Таким чином...Чорт візьми, я герой. Сценарій не повинен був так працювати.
  
  "Приготуйтеся!" - крикнув пілот. "Всім пристебнутися! Я опускаю машину. Я думаю, що попереду є полі - принаймні, до біса сподіваюся, що це так. Якщо хто-небудь вибереться звідси, нехай Беккі знає, що я люблю її ".
  
  Один з двигунів заглох як раз перед тим, як "Алігатор" торкнувся землі - так, це була чертовски серйозна витік. Транспорт був побудований спеціально для цього і розрахований на посадку на нерівних злітно-посадкових смугах, але приземлення на тютюновому поле без посадкових вогнів було більшим, ніж хто-небудь міг розумно очікувати.
  
  Але він приземлився. Приземлився жорстко, досить сильно, щоб Джейк прикусив язика. Лопнула одна шина. "Алігатор" вильнув убік. Кінчик крила уткнувся в землю. Транспорт спробував перевернутися. Замість цього отломилось крило. Після цього почалася пожежа.
  
  "Виходьте!" - закричав пілот. "Виходьте зараз же!" Літак не зупинився, але з ним ніхто не сперечався. Джейк був другою людиною, що вийшов з дверей. Йому довелося зістрибнути на землю, і при ударі він підвернув ногу. Люто лаючись, він зашкутильгав геть.
  
  "Чорт!" він сказав в подиві. "Я живий!"
  
  Ларенс Поттер задавався питанням, скількома огидними способами він міг трохи не померти. Це полум'я було набагато менше радіоактивного пожежі, який він влаштував у Філадельфії, але воно було досить сильним, щоб людина відчула жахливий присмак пекла, перш ніж вона остаточно вб'є його. Для бідолахи, поджаривающегося на багатті, хіба може бути вогонь більше цього?
  
  Він почув неподалік непристойне здивування Джейка Физерстона. Це підсумувало і його почуття. Він відповз від палаючого Алігатора одразу після президента CSA. Всі вийшли? Він подивився на похоронне багаття, який колись був транспортом. Кожен, хто не вийшов зараз, ніколи б цього не зробив, це було чертовски точно.
  
  "Де ми, чорт візьми, знаходимося?" Праворуч почувся низький голос Фердинанда Кеніга.
  
  "Де-то в Джорджії - більше нічого не можу вам сказати". Це був пілот. Нікому не доведеться передавати його повідомлення Беккі ... поки що.
  
  Але вони не були вільними, ні в якому разі. "Давайте забиратися звідси", - сказав Поттер. "Це поле аж кишіти янкі на нічим не обмеженому майданчику".
  
  Деякі великі шишки Конфедерації нікуди не збиралися їхати. "Я думаю, у мене зламана нога", - сказав генерал, який змінив Натана Бедфорда Форреста III на посаді начальника Генерального штабу. Поттер не міг згадати його імені; наскільки Поттер був стурбований, офіцер не заслуговував того, щоб його запам'ятовувати. "Я нікуди не збираюся поспішати".
  
  "Ти можеш здатися, Віллард. Не думай, що вони стріляють у солдатів - тільки у політиків", - сказав Джейк Физерстон. "Тільки не кажи їм, що я поруч".
  
  "Я б не став цього робити, сер", - сказав Віллард. Ім'я чи прізвище? Поттер задумався. Чорт візьми, це більше не мало значення ні для кого, крім Вілларда.
  
  "Генерал Поттер прав", - сказав Сол Голдман. Поттер моргнув. Він навіть не знав, що директор з комунікацій потрапив на "Алігатор". Голдман був таким тихим і скромним, що міг зникнути у всіх на виду.
  
  Лулу теж постраждала, сильно постраждала. "Я не хочу, щоб янкі дісталися до мене, пан президент", - сказала вона Джейку. - Не могли б ви, будь ласка, пристрелити мене і покласти край моїм стражданням?
  
  "Я не хочу цього робити!" Физерстон вигукнув.
  
  - Будь ласка, - заблагала Лулу. - Я не можу продовжувати. Це останнє, що ти можеш для мене зробити, оскільки...О, неважливо. Тебе це не хвилювало, тільки не зі мною.
  
  Вона знала, про що говорить. Днем раніше Джейк висловився більш різко, але суть була та сама. Президент CSA щось пробурмотів собі під ніс. Він почав відвертатися, потім повернувся назад. Поттер рідко бачив його нерішучим - часто помиляється, іноді катастрофічно, але майже ніколи розгубленим. - Господи, - пробурмотів він собі під ніс.
  
  - Поквапся, - сказала Лулу. - Ти не можеш залишатися тут.
  
  Поттер і уявити собі не міг, що Лулу погодиться з ним. - Господи, - знову сказав Джейк, на цей раз трохи голосніше. Потім він вихопив пістолет 45-го калібру з кобури, яку завжди носив. Він вистрілив і прошепотів: "Пробач, Лулу". "Давай!" Тепер він майже кричав. "Давай забиратися звідси на хрін".
  
  Вони спотикалися і кульгали по полю. Єдиним джерелом світла був гарячий "Алігатор", і вони намагалися якомога швидше залишити його позаду. "Повинно бути, це було важко, сер", - сказав Поттер через деякий час: слабка втіха, зрозумів він, як тільки заговорив, якщо воно взагалі було.
  
  "Таке відчуття, що я тільки що ризикнув своєю удачею", - відповів Физерстон хрипким від... сліз голосом? "Для тебе це має якийсь сенс?"
  
  - Сенс? Ні, - відповів Поттер. Коли президент пильно подивився на нього, він додав: "Хоча я розумію, що ви маєте на увазі. Будемо сподіватися, що ви помиляєтеся, от і все".
  
  "Так. Давай". Голос Джейка залишався різким. "Знаєш що? Ти, певно, будеш нашим козирем в рукаві. Ми дійсно стикаємося з проклятими янкі, ти можеш говорити за нас, змусити їх думати, що ми на їхньому боці ".
  
  "Я все одно сподіваюся, що зможу", - сказав Поттер. Він уже робив це в США. Якщо він не зможе зробити це знову - вони були в добре відомому струмку, от і все. - Сподіваюся, мені не доведеться. Сподіваюся, в радіусі кількох миль немає жодного янкі.
  
  "Це було б чудово". Фезерстон не звучав так, як ніби він вірив, що це можливо. Оскільки Поттер теж не вірив, він залишив би все як є. Але Физерстон продовжував: "Найкраще, що ми можемо зробити, - це потрапити в яке-небудь місто, де янкі не потрудилися розмістити гарнізон. Ми позичимо пару автомобілів у вірних людей і зможемо вирушити на захід... Хотів би я, чорт візьми, точно знати, де ми знаходимося.
  
  Поттер так і зробив. Вони потрапили в біду, ось де. Джейк Физерстон покликав пілота і запитав його. "Десь на схід від Атланти - ближче сказати не можу", - відповів він. "Я збирався ще трохи політати на південь, а потім повернути на захід. Це все, що я можу зробити прямо зараз. Перепрошую, сер, але я страшенно здивований, що досі цілий.
  
  "Ти молодець, синку", - сказав Джейк - він ніколи не соромився поплескувати дрібноту по спині. Ймовірно, це було однією з речей, які допомогли йому підвестися і втримали його на вершині. "Так, ти молодець. Так де ж місто?"
  
  "Давайте знайдемо дорогу", - сказав Поттер. "Рано чи пізно дорога повинна привести нас в місто". Він не сказав, в якій місто приведе їх дорога. Їм просто залишалося покластися на удачу. Не встигла ця думка прийти йому в голову, як за нею пішов скорботний коментар Физерстона.
  
  Він знайшов дорогу, просто ступивши на неї. Тоді він був ближче до того, щоб поранитися, ніж при аварійній посадці "Алігатора". - В яку сторону? - запитав я. - Запитав Фердинанд Кеніг. Північ або південь, схід чи захід? Передбачалося, що за цим питанням буде, але Поттер поняття не мав, який напрямок яке. Очевидно, ніхто інший цього не знав.
  
  Але там була місяць, тонкий регресний півмісяць, так що це повинен був бути схід. Що означало, що Полярна Зірка повинна бути приблизно ... там. І ось він був там, а з нього стирчала інша частина Малої Ведмедиці.
  
  Джейк Физерстон зрозумів це одночасно з Поттером. "Сюди", - сказав він, вказуючи. "Ми продовжимо рухатися на південь, подивимося, що, чорт візьми, станеться". Швидше за все, він провів у польових умовах більше часу, ніж хто-небудь інший тут. Він зможе з'ясувати, який шлях краще, як тільки налаштуватися на це.
  
  Вони пішли по дорозі, пошарпаний загін, одні були досить бадьорі, інші кульгали. У більшості з них були пістолети; в одного офіцера був автоматичний "Тредегар". Якщо солдати-янкі нападуть на них, вони довго не протримаються. Поттер прекрасно це розумів. Йому було цікаво, скільки інших протрималися.
  
  Він також задавався питанням, як довго вони зможуть протриматися. Рано чи пізно дрібні травми наздоженуть їх. І багато з них, м'яко кажучи, не були людьми, що звикли до великих фізичних навантажень. Ферді Кьоніг, зокрема, у сірій уніформі Партії Свободи найбільше нагадував сальний пудинг.
  
  Поттер зрозумів, що їм слід було переодягнутися в цивільний одяг, перш ніж сідати на "Алігатор". Занадто пізно турбуватися про це зараз. Занадто пізно турбуватися про багатьох речах зараз. Був би я тут, якщо б мені вдалося застрелити Джейка на Олімпійських іграх? Ні, звичайно, він би цього не зробив; охоронці президента застрелили б його. Але, може бути, в країні не було б того бардаку, в якому вона перебувала.
  
  Або, може бути, так і було б - звідки вам знати? Віце-президент в ті дні не був доброзичливим нікчемою, як Дон Партрідж. Віллі Найт з Ліги спокути хотів робити багато чого з того, що робив Джейк Физерстон. Єдина причина, по якій у нього не було шансу, полягала в тому, що Партія Свободи зростала швидше. Пару років тому він був близький до того, щоб вбити самого Джейка.
  
  І майже всі зараховано в ...? Підкови і ручні гранати - так жартували солдати. Після цього Найт зник з лиця землі. Поттер припустив, що він загинув у тому чи іншому таборі. Або, може бути, його просто вбили і кинули в "Джеймс". У будь-якому разі, він зник.
  
  "Ми можемо піти?" - запитав хтось.
  
  "Повір у це", - тут же сказав Джейк Физерстон. "Якщо ти в це повіриш, ти зможеш це зробити. В цьому сенс життя. Вір в це досить сильно, працюй для цього все, що в тебе є, і ти отримаєш. Подивися на мене."
  
  Він був прав - і в той же час помилявся. Він виліз з нізвідки на вершину влади в CSA. Він керував країною десять років. "І тепер Конфедеративні штати Америки ... отримують це, все в порядку", - подумав Кларенс Поттер. Приємно знати, що я все ще можу відпускати дурні жарти в такий час, як це.
  
  Вдалині, немов рев далеких львів, він почув гуркіт моторів вантажівок. Вони наближалися набагато швидше, ніж це зробили б леви, і, ймовірно, були набагато небезпечніше. "Впади в бруд!" Проспівав Поттер.
  
  Високопоставлені особи Конфедерації відповзли на узбіччя і сховалися за кущами і в канавах. Це було б забавно, якби не було так похмуро. Ось до чого докотилися Конфедеративні штати Америки: дюжина або близько того переляканих чоловіків ховалися, щоб кляті янкі їх не зловили.
  
  Повз один за одним котилися важкі вантажівки. У ніздрі Поттера вдарив запах вихлопних газів. Він мигцем побачив солдатів у сіро-зеленій формі в задніх відсіках і почув пару донесенных вітром обривків лихослів'я з американським акцентом. Потім, через кілька секунд, які були одними з найдовших у його житті, останні півтори секунди зникли.
  
  "Чорт би їх побрал, вони знайдуть Уілларда, і це виллє все лайно в суп", - сказав Джейк Физерстон. Поттер не висловився б так само, що не означало, що він не згоден з президентом. Джейк продовжив: "Нам потрібно по-швидкому дістатися до міста, захопити кілька машин і звалювати звідси". Це теж здалося доброю порадою.
  
  "Давайте висуватися", - сказав пілот. Він був молодшим майже всіх присутніх там - і до того ж людиною, у якого янкі з найменшою імовірністю вистрілили б відразу, якби щось пішло не так.
  
  Вони зробили хід. П'ятнадцять хвилин вони всі сховалися і притиснулися один до одного, коли по дорозі загриміли нові вантажівки. З цими машинами була машина швидкої допомоги, що, мабуть, означало, що янкі дійсно знайшли главу Генерального штабу К. С. Стали б вони бити Уілларда? Промовчав би він, якби вони це зробили? "Наступна серія серіалу", - подумав Поттер.
  
  Він почав важко дихати. У нього захворіли ноги - на ньому були парадні туфлі, а не похідні черевики. Небо на сході посвітлішало. "Де, чорт візьми, це місто?" - запитав хтось оцепеневшим від втоми голосом. "Таке відчуття, що ми їдемо з цієї чортової дорозі цілу вічність".
  
  "Я б і сам не зміг сказати краще", - сказав Поттер. У нього точно з'явився пухир на лівій п'ятці. Якщо б стан погіршився, він не зміг би за ним встигнути. "Кляті янкі" зловлять його, і як він підозрював, це відбудеться в найкоротші терміни.
  
  Физерстон вказав. "Записуйтеся заздалегідь". Півгодини тому вони б не помітили цього, поки не виявилися прямо на вершині.
  
  Поттер, з його слабкими очима, був би одним з останніх людей, які зуміли б це прочитати. Хтось вигукнув назва міста покажчику і сказав, що це в півтора милях звідси, так що йому не потрібно було цього робити.
  
  "Де ми, чорт візьми, знаходимося?" Ферді Кеніг вимогливо запитав - це ім'я означало для нього так само мало, як і для Поттера.
  
  "Прямо посеред Джорджії", - впевнено відповів Джейк. Носив він у голові карту CSA, досить докладну, щоб включити в неї місце, подібне до цього? Поттер не здивувався б. Джейк знав безліч дивних речей і пам'ятав майже все, що чув. Проблема була не в цьому. Проблема була в тому, що він придумав дуже багато неправильних відповідей з того, що він знав - або, може бути, якщо б ви пішли і націлили CSA на США, не було б жодної правильної.
  
  Кассій позіхнув. Він не так вже довго був у патрулі, але зенітний вогонь розбудив його раніше, ніж йому все одно довелося б вилазити з мішка. Він задавався питанням, що, чорт візьми, відбувається. Конфедерати вже досить давно не посилали ніяких літаків над Медісоном.
  
  Він знову позіхнув і похитав головою. Наскільки він знав, у кого-то волосся стало дибки на дупі, і він почав стріляти по літаку янкі або, може бути, з чогось уявного. З чимось подібним ніколи не можна було сказати напевно.
  
  - Що-небудь відбувається? - запитав він Гракха, коли той змінив іншого негра на північній околиці міста.
  
  "Більше зброї, трасуючих куль і іншого лайна, ніж ти можеш махнути палицею", - відповів чоловік старшого віку.
  
  "Я знав про це", - сказав Кассіус. "Розбудила мене рано. Хоча бачив справжній літак?"
  
  "Не я", - сказав Гракх. "Хоча, щось дивне відбувається. Вони б не відправили так багато соджеров на вантажівках, якби не це".
  
  "Солдати?" Луною відгукнувся Кассій. Гракх кивнув. "Хм", - сказав Кассій. "Тоді тримаю парі, що ти правий. У них дійсно щось є, або вони думають, що є.
  
  - Я знаю, що мені подарувати. - Гракх позіхнув так, що, здавалося, його щелепа готова була відвалитися. - Хочу трохи подрімати, ось що. Ти, рідня, можеш кілька годин походити по околицях і заробити собі на прожиток. Я пішов." Він поплескав Кассіуса по спині і попрямував до табору негритянських партизан - тепер вже негритянських допоміжних формувань.
  
  "Все моє", - подумав Кассіус, а потім "Чорт візьми". До цього часу білі в Медісоні були досить добре залякані. Вони не приносили ніяких серйозних проблем вже кілька тижнів.
  
  Ледь ця думка прийшла йому в голову, як він почув вдалині чийсь голос, що пливе в чистому, тихому повітрі раннього ранку. Він почав вигукувати виклик - це було ще до скасування комендантської години "Янкі". Потім він подивився на північ, уздовж шосе, яке вело з Афін. Будь я проклятий, якщо принаймні дюжина з них не прямувала в його бік.
  
  Рожевий світло зорі досить добре освітлював їх. Кассій не думав, що вони могли його бачити: він стояв у глибокій тіні придорожніх сосен. Він прошмигнув за одну з них. Кидати виклик такої кількості людей, коли він був один, не здавалося гарною ідеєю. Можливо, вони були янкі, і в цьому випадку виклик був би безглуздим. Якщо це не так, від них були проблеми. Така кількість спільників не бігала б разом на світанку, якби від них не було неприємностей.
  
  Він чекав і спостерігав, як вони наближаються. Він майже розслабився - вони були у формі, а хто, крім солдатів США, міг бути тут у формі? Але потім він побачив, що уніформа була сірою і горіхово-коричневої, а не зелено-сірою. Йому захотілося почухати потилицю, але замість цього він завмер. Ким би не були ці люди, він не хотів, щоб вони помітили його. В одного з них була гвинтівка краще, ніж у нього, і майже у всіх на поясі висіли кобури.
  
  "Давай, чорт візьми", - голосно сказав сухорлявий чоловік середніх років, що йшов попереду зграї. "Ми майже на місці".
  
  Цей голос...Кассіус впізнав його миттєво. Будь в CSA дізнався б. Будь чорний в CSA відреагував би так само, як він. Тредегар скочив йому на плече. Він майже міг стріляти через відкритий приціл - дистанція не могла перевищувати ста ярдів. Він ніколи в житті не цілився так ретельно. Зробіть вдих. Видихніть. Натискай на спусковий гачок - не натискай.
  
  - Дістаньте нам кілька автомобілів і ... - продовжував сухорлявий чоловік, коли гвинтівка заревіла і вдарила Кассіуса в плече. Куля потрапила хлопцю прямо в середину грудей. Він відірвав ліву ногу від землі, щоб зробити ще один крок, але так і не закінчив його. Замість цього він зігнувся і впав.
  
  Кассіус пересмикнув затвор і вистрілив знову, так швидко, як тільки міг. Джейк Физерстон сіпнувся, перш ніж його обличчя торкнулося асфальту. Поки він лежав там, Кассіус всадив у нього ще одну кулю. Від цього пострілу в нього з голови бризнули червоні шматки. Кассій вклав у патронник ще один патрон. Коли ти стріляв у змію, ти не знав напевно, що потрібно зробити, щоб убити її.
  
  Один з чоловіків у горіховою формі опустився на коліна поруч з президентом CSA. Щойно зійшовши сонце відбилося від його очок в сталевій оправі. Він нахилився до Джейка Физерстону. Кассій легко міг би застрелити його, але замість цього почекав, щоб подивитися, що буде далі. Чоловік в окулярах почав обмацувати зап'ясті Физерстона, потім похитав головою, ніби говорячи: "Що толку?" Коли він піднявся, то раптово з'явився постарілим.
  
  Інші конфедерати теж могли перетворитися в тане віск на сонці. Коли Кассіус побачив, що вони ссутулились, він почав вірити, що Джейк Физерстон мертвий - почав вірити, що він убив його. Були сльози в його очах радістю чи сумом, або і тим і іншим відразу? Згодом він так і не дізнався.
  
  "Ви всі здаєтеся!" - нечленороздільно крикнув він і зробив ще один постріл поверх голів конфедератів.
  
  Немов за сигналом, Гракх побіг вгору по дорозі з Медісона. Четверо чи п'ятеро білих чоловіків у сіро-зеленій формі гналися за негром. Один за іншим конфедерати, які стояли на проїжджій частині, підняли руки над головами. Офіцер з автоматом "Тредегар" обережно поклав його на асфальт, перш ніж підняти свій.
  
  Тільки тоді Кассій вийшов з-за дерева. Гракх різко зупинився поруч з ним. - Хто ці ваші говноголовые? - задихаючись, запитав ватажок партизанів.
  
  "Не знаю. Старі здоровенні конфедерати, це все, що я можу вам сказати", - сказав Кассіус. "Але я тільки що застрелив Джейка, мати його, Физерстона. Це він там, на землі, і він мертвий, як взуттєва шкіра".
  
  - Ні, - прошепотів Гракх. Американські солдати теж почули Касія. Вони подивилися на північ, на групу союзників і труп на дорозі. Потім вони втупилися на Касія.
  
  "Малюк, я б віддав свою ліву руку, щоб зробити те, що ти тільки що зробив", - сказав один з них.
  
  "Мій правий горіх", - сказав інший.
  
  "Ти знаєш, наскільки відомим ти тільки що став?" - додав третій.
  
  "Це не має значення", - сказав Кассіус. "Він убив всю мою родину, сучий син. Стрільба для нього дуже хороша, але це все, що я міг зробити. Я почув його голос і зрозумів, хто це, а потім - бац!
  
  Гракх поклав руку йому на плече. - У будь-якому випадку, ти це зрозумів. У решти з нас нічого немає. Він убив всю нашу родину. Але ти вбив його? Ти дійсно це зробив? Його голос був м'яким від подиву.
  
  "Я впевнений". Кассіус теж здавався враженим, навіть самому собі. "Тепер я хочу побачити його мертвим".
  
  Він пішов уперед, усе ще тримаючи гвинтівку напоготові на випадок, якщо хто-небудь з йдуть попереду людей спробує що-небудь зробити. У нього залишався всього один патрон в обоймі, але він не дуже турбувався з цього приводу, не з Гракхом і тими американськими солдатами, які прикривали його.
  
  Мухи вже почали дзижчати над калюжею крові, растекшейся навколо трупа на дорозі. Кассій поворушив тіло ногою. Худе, голодне обличчя Джейка Физерстона невидячим поглядом дивилася в небо. На його щоку сіла муха. Воно подползло до цівки крові, яка втекла з куточка його відкритого рота, і початок харчуватися.
  
  "Ну, ти зробив це. Ти тільки що потопив Конфедеративні Штати Америки". Офіцер в окулярах говорив як янкі. Але на ньому була форма К. С. з генеральськими зірками, як зауважив Кассіус, на комірі. Він зняв окуляри і витер очі рукавом кітеля. "Джейк Физерстон був сучим сином, але він був великим сучим сином - і ти вбив його".
  
  Він виглядав так, наче хотів сказати більше. Хоча шпетити когось з Тредегаром ніколи не було хорошою ідеєю.
  
  Інший чоловік, щільний хлопець у сірій партійній уніформі, теж це зрозумів. Він сказав: "Хто б міг подумати, що ... кольоровий дитина зможе стати президентом?" Пауза означала, що він мало не сказав "ніггер", або, що більш імовірно, "чортів ніггер", але він проковтнув щось подібне, перш ніж це зірвалося з язика.
  
  "Хто ви взагалі, чорт візьми, такі?" - запитав один з американських солдатів - сержант.
  
  - Фердинанд Кьоніг, генеральний прокурор CSA, - відповів щільний чоловік. Кассіус і його мало не застрелив. Кеніг керував таборами. Він був силовиком Джейка Физерстона. Але застрелити кого-небудь з піднятими руками було не так-то просто.
  
  - Кларенс Поттер, бригадний генерал CSA, - представився чоловік в окулярах.
  
  "Господи!" - вигукнув сержант у сіро-зеленій формі. "Ти в нашому списку! Ти той мудак, який підірвав Філадельфію!"
  
  "Ти знаєш це?" Поттер моргнув, потім фактично вклонився. "Завжди велика честь бути визнаним", - сказав він. Кассіус виявив, що його здивування переросло в захоплення. У Поттера був стиль, в якомусь холоднокровному сенсі.
  
  Інші конфедерати назвали свої імена та звання. Єдиним, про кого Кассій чув, був Сол Голдман, якого він вважав головним брехуном Конфедерації. Але всі інші теж були великими шишками, за винятком молодого капітана з крилами пілота на правому нагрудній кишені кітеля.
  
  "Зроби це, Господи!" Сказав Гракх. "Це щодо того, що залишилося від банану жувальної гумки, чи не так?"
  
  - Де цей ... як його там? Віце-президент? Сержант США клацнув пальцями. - Куріпка на грушевому дереві - він?
  
  Навіть коли справу було зруйновано, а вони самі в полоні, кілька конфедератів посміхнулися цього. Пара з них навіть розсміялася. "Віце-президента з нами немає", - сказав генерал Поттер. "Якщо ви заглянете під плоский камінь, ви знайдете ящірку, або саламандру, або щось в цьому роді. Він, напевно, такий же розумний, як Дон ".
  
  "Господи, Поттер, якби хоч трохи поваги", - сказав Ферді Кеніг. "Тепер він президент, де б він не був".
  
  "Це тільки доводить, що ми облажались, якщо хочеш знати мою думку", - спокійно сказав Поттер.
  
  З Медісона з гуркотом під'їхали три машини командування: ймовірно, їх викликали по радіо. Їх кулемети додали вогневої мощі США. З одного з них вискочив фотограф. "Боже всемогутній", - сказав він, навівши камеру на труп на дорозі. "Це дійсно той ублюдок, чи не так?" Він зробив кілька знімків, потім підняв очі. - Хто виписав йому штраф замість нього?
  
  Гракх злегка підштовхнув Касія. - Цей хлопець прямо тут.
  
  Перед обличчям Кассіуса спалахнула спалах. Він побачив зелені і фіолетові плями. "Молодець, синку. Ти тільки що став знаменитим, знаєш про це? До речі, як тебе звуть?"
  
  "Кассій", - відповів він. Тепер дві людини, обидва білі, кинули славу йому в обличчя. "I'm Cassius. Мене абсолютно не хвилює популярність. Єдине, що мене хвилює, так це те, що цей ублюдок мертвий і зник.
  
  "Може, тобі наплювати на популярність, приятель, але знаменитість подбає про тебе", - передбачив фотограф. "Тримаю парі на свою дупу, що так і буде. Ти станеш самим відомим смоуком у всіх чортових штатах Ей".
  
  Смок - це було не зовсім ласкаве звернення, але Кассіус був занадто приголомшений, щоб сильно турбуватися з-за цього. По дорозі проїхали ще кілька командирських машин і напівгусеничний автомобіль. Деякі з тих, що вийшли були солдатами. Інші були репортерами. Коли вони дізналися, що Кассіус застрелив Джейка Физерстона, вони всі відразу спробували взяти у нього інтерв'ю. Вони вигукували так багато запитань, що він не міг зрозуміти ні одного з них.
  
  Деякі репортери почали допитувати і захоплених конфедератів. Ув'язнені не хотіли розмовляти, що, здавалося, засмутило джентльменів з преси.
  
  Кассій продовжував час від часу поглядати на тіло. Я зробив це, сказав він собі. Я дійсно зробив.
  
  - Не звертай уваги на цих балакучих дурнів, - порадив йому Гракх. - Ти не зобов'язаний нічого їм говорити, якщо тобі це нецікаво. Ти щось зробив замість цього.
  
  Цього було недостатньо. Якби Кассіус міг вбити Джейка Физерстона п'ять мільйонів, шість мільйонів або вісім мільйонів разів, цього було б досить. Але він зробив усе, що міг. Він змусив себе кивнути. - Так, - сказав він.
  
  Недалеко від Пайнвилла, Північна Кароліна, Ірвінг Моррелл встав в куполі своєї бочки, як він сподівався, востаннє на війні. По його обличчю струменів піт. Він був радий вирватися з залізної печі, в якій їхав на північ. Перемир'я продовжувало діяти. Якщо трохи пощастить, воно незабаром перетвориться в щось більш схоже на справжній світ.
  
  Пам'ятник з складеного каменю, в два або три рази вище людського зростання, відзначав місце, де народився Джеймс Полк. Оскільки Полк був президентом Сполучених Штатів до того, як вони розділилися на дві країни, це здалося хорошим місцем для зустрічі представників цих двох країн.
  
  Поруч з пам'ятником стояло те, що могло бути тільки хатиною издольщика-негра. Зараз воно було порожнім, вікна вибиті, двері полуоткрыта. Якщо зустріч на місці народження Полку щось символізувала, то ця покинута хатина означала щось зовсім інше. Де були чорношкірі, які називали її будинком? Де-небудь на цій землі? Моррелл сумнівався в цьому.
  
  Сержант, який командував ще одним американським стовбуром, вдивлявся в дорогу в бік Шарлотт в польовий бінокль. Він махнув Морреллу. "Вони наближаються, сер!"
  
  - Спасибі, - сказав Моррелл.
  
  Миттю пізніше його власний очей Mark One помітив наближення автомобілі. Коли вони підійшли ближче, він побачив, що конфедерати скрупульозно дотримуються умови угоди про припинення вогню. Всі три автомобілі не були озброєні. У першого на бездротової антени був піднятий великий білий прапор. У третього теж. У середнього автомобіля було дві антени. На одному майоріли Зірки і смуги, на іншому - прапор президента Конфедеративних штатів.
  
  Стовбур "Моррелла" розвівав зоряно-смугасті смуги на своїй антени. Це навело конфедератів на потрібну машину. Він міг рознести їх до біса і піти. Навіть зараз, коли вони здавалися, спокуса була дуже реальним. Замість цього він зліз з бочки, коли автомобілі конфедерації зупинилися під його прицілом.
  
  Офіцер конфедерації - генерал, як побачив Моррелл, - вийшов з головного автомобіля. Він підійшов до Морреллу і сухо віддав честь. "Добрий день, сер", - сказав він. "Я впізнаю вас з багатьох фотографій. Мене звуть Норткот, Сиріл Норткот. Після, е-е, недавніх сумних подій я маю сумнівну привілей бути старшим офіцером Генерального штабу, які не перебувають у полоні.
  
  Моррелл віддав честь у відповідь. - Радий познайомитися з вами, генерал Норткот.
  
  - Не хочу проявити неповагу до вас, сер, але, боюся, не можу сказати того ж, - похмуро відповів Норткот.
  
  "Що ж, генерал, за даних обставин я не розумію, як я можу на це ображатися", - сказав Моррелл.
  
  - Так. За даних обставин. Норткот говорив так, наче кожне слово завдавало йому болю. Двері середнього автомобіля C. S. відкрилася. Звідти вийшов молодий блондин в строгому сірому цивільному костюмі. Генерал Норткот помахав йому рукою, і він вийшов вперед, його ідеально начищені черевики виблискували на яскравому сонці. - Генерал Моррелл, мій обов'язок представити вам президента CSA, містера Дона Партріджа. Пан Президент, це генерал США Ірвінг Моррелл, - сказав Норткот, немов машина.
  
  "Пан президент", - офіційно виголосив Моррелл. Він не запропонував президенту Партріджа потиснути руку - у нього був наказ з Філадельфії не робити нічого подібного.
  
  Рука Партріджа почала підніматися, але впала як мертва, коли він зрозумів, що рукостискання не буде. Поблизу його кругле обличчя виглядало не просто молодим. Це виглядало по-хлоп'ячому, ніби ніщо з останніх трьох років боротьби не відбилося на ньому взагалі. Як це було можливо? Моррелл не знав, але, схоже, так воно і було.
  
  - Генерал, - сказав Партрідж і зумів кивнути.
  
  Моррелл кивнув у відповідь; у нього не було ніяких розпоряджень на цей рахунок. "Пане Президент, ви прибули сюди відповідно з умовами чинного в даний час припинення вогню, щоб погодитися на беззастережну капітуляцію всіх сил, які все ще знаходяться під командуванням Конфедеративних Штатів Америки. Це вірно?" Він говорив як людина, що говорить за сценарієм, і так воно і було.
  
  Президенту Партріджа довелося докласти зусиль, щоб видавити з себе ще один кивок. "Так. Це вірно". В його голосі звучали подив і образа, ніби він дивувався, як доля - і Моррелл - могли створити з ним таке.
  
  "Тоді добре. У мене тут умови капітуляції". Моррелл дістав дві копії документа з лівої нагрудної кишені і розгорнув їх. "Я хотів би ознайомитися з ними разом з вами, перш ніж ви підпишете, щоб ніхто не міг потім сказати, що сталося якесь непорозуміння. Вас це влаштовує, сер?"
  
  "А у мене є вибір?" Голос Дона Партріджа теж звучав похмуро.
  
  "Всього лише продовжую війну", - відповів Моррелл.
  
  "Тоді у мене немає вибору". Партрідж зітхнув. "Продовжуйте, генерал. Ми більше не можемо боротися, інакше мене б тут не було".
  
  Моррелл думав, що це було правдою відтоді, як упала Саванна, якщо не з тих пір, як упала Атланта. Але Джейк Физерстон протримав Конфедерацію на місяці довше, ніж хто-небудь міг собі уявити, і що він зробив з Філадельфією...Можливо, він все ж убив мене, навіть якщо на це підуть роки. Що ж, слава Богу, все закінчилося.
  
  "Добре. Поїхали - у статті першій говориться, що ви беззастережно здаєте Сполученим Штатам всі сили на суші, на морі і в повітрі, які на даний момент знаходяться під контролем Конфедерації", - сказав Моррелл.
  
  Дон Партрідж кивнув. "Саме для цього я тут". Про себе він додав щось схоже на "Чорт візьми". Моррелл вдав, що не помітив.
  
  "Стаття Друга свідчить, що ваше верховне командування негайно накаже всім владам і силам Конфедерації припинити бойові дії у четвер, 14 липня 1944 року, в 18: 01 за східним літнім часом: сьогодні в шість хвилин сьомого", - продовжив американський генерал. "Ваші сили залишаться на місці. Вони передадуть зброю і спорядження місцевим командування США. Жоден корабель або літак не повинен бути потоплений або пошкоджений. Машини, озброєння та апаратура повинні бути передані неушкодженими. Зокрема, це стосується ваших робіт по створенню супербомб в Лексінгтоні. Для вас це досить ясно?"
  
  "Я розумію вас", - сказав Партрідж. "Ми не завдамо їм ніякої шкоди. Хоча ваші бомбардувальники вже завдали досить шкоди".
  
  "Переконайтеся, що ви не використовуєте це як привід для якогось саботажу там", - попередив Моррелл. "Мій уряд дуже серйозно ставиться до цього. Якщо ваші люди проявлять кмітливість, вони пошкодують ".
  
  "Вони вже шкодують", - сказав президент CSA. "Ми згодні".
  
  "Вам краще. Тепер - стаття третя. В цей же час - сьогодні в 6:01 - всі ваші табору, вбивають негрів, повинні припинити свою діяльність", - сказав Моррелл. "Адміністрація табору повинна докласти всі зусилля, щоб нагодувати своїх ув'язнених. Американські конвої з продовольством прибудуть до них як можна швидше. Персонал табору здасться першим прибулим американським офіцерам. Будь-хто, хто втече, замість того, щоб здатися, буде підданий сумарної кари - ми розстріляємо виродків на місці. Ви зрозуміли це?"
  
  "Я зрозумів", - відповів Дон Партрідж. "Деякі з них, ймовірно, все одно ризикнуть".
  
  Він повинен був бути саме там. Тим не менш, Моррелл продовжив: "Це підводить нас до четвертою статті. Ваше верховне командування негайно віддасть наказ відповідним командирам, щоб вони підкорялися будь-яким командам Військового міністерства США і виконували їх без суперечок або коментарів. Всі комунікації будуть вестися простою мовою - без кодів ".
  
  - Згоден. Судячи з того, як він виплюнув це слово, воно здалося Партріджа неприємним на смак.
  
  "Добре". І знову Моррелл залишив новому і нещасному президенту Конфедерації ті крихти гордості, на які був здатний. "У статті п'ятій говориться, що остаточне політичне врегулювання може замінити цю капітуляцію".
  
  Це викликало у нього лютий погляд. "Коли ти вирішиш, як ти хочеш розділити нас, ти підеш уперед і зробиш це, ти маєш на увазі", - сказав Партрідж.
  
  "Так", - подумав Моррелл. Вголос він сказав: "Сер, я всього лише солдат. Я не маю до цього ніякого відношення". Так, я беру відповідальність на себе. "Тепер стаття шоста. Якщо ваше верховне командування або будь-які сили, які знаходяться під вашим контролем, не будуть діяти відповідно до цієї капітуляцією, Військове міністерство зробить будь-які каральні або інші дії, які вона вважає доречними. Якщо ви не послухається або не підкоритеся, ми зробимо з вами у відповідності з законами і звичаями війни".
  
  "Ти виграв. Ми програли. Ти будеш робити все, що тобі, чорт візьми, заманеться", - сказав Дон Партрідж.
  
  "Приблизно так воно і є, сер, - погодився Моррелл. "І якщо виникнуть які-небудь сумніви або суперечки щодо того, що означають ці терміни, рішення Сполучених Штатів буде остаточним". Він простягнув Партріджа обидва примірники документа про капітуляцію. - У вас є ручка? - запитав я.
  
  "Так". Партрідж дістав один із внутрішньої кишені. Він прочитав умови, щоб переконатися, що вони відповідають твердженням Моррелла. Можливо, він не був таким тупим, як думали люди в США. Можливо, він прикидався опосумом, щоб переконатися, що Джейк Физерстон не вчинить з ним так, як він вчинив з Віллі Найтом. Швидше за все, тепер це не мало значення, так чи інакше. Прикусивши губу, Партрідж розписався. Він засунув один примірник назад Морреллу. - Ось.
  
  "Спасибі". Моррелл намагався дотримуватися того, що дипломати називали коректним. Ми ненавидимо один одного, але не показуємо цього. "Чи є у вас бездротове обладнання, що дозволяє передати новину про капітуляцію вашим командирам, щоб вони могли віддати відповідні накази? Ви можете використовувати американське обладнання, якщо у вас його немає ".
  
  "Так, велике вам спасибі", - відповів Партрідж. "Ну ось і все", - подумав Моррелл. Президент CSA повернувся до своєї машини. Моррелл спостерігав, як він говорить в мікрофон.
  
  Моррелл вів світську розмову з генералом Норткоутом, поки Партрідж знову не вийшов. Потім він запитав: "Про все подбали?"
  
  Дон Партрідж кивнув. "Так. Ви отримаєте повне сприяння від усіх наших офіційних осіб. А тепер, якщо ви мене вибачте, я хотів би повернутися до Шарлотті і зробити все, що в моїх силах, щоб справи йшли своєю чергою.
  
  "Гм ... боюся, що ні", - сказав Моррелл.
  
  - Прошу вибачення? Партрідж підняв світлу брову.
  
  "Боюся, що ні", - повторив Моррелл, на цей раз більш твердо. "Ви капітулювали - Конфедеративні Штати капітулювали - беззастережно. Прямо зараз уряду Конфедерації немає, сер. Там нічого немає, принаймні до тих пір, поки Сполучені Штати не скажуть, що є ".
  
  "Тоді ким це робить мене?" Запитав президент Партрідж.
  
  - Мій бранець, сер, - відповів Моррелл.
  
  В ході двох воєн він захопив багато полонених. Ніхто ніколи не сварив його з таким віртуозним пишністю, яке демонстрував Дон Партрідж. Партрідж, повинно бути, часто прислухався до свого боса; судячи з усього, Джейк Физерстон міг лаятися як погонич мулів. Моррелл надав Партріджа сказати своє слово. Чому б і ні? Зрештою, це нічого не змінило. У США була вогнева міць, а у CSA - ні.
  
  "Сьогодні в шість хвилин сьомого, пане президенте, все скінчено", - сказав Моррелл, коли Партрідж нарешті вибіг з кімнати. "Вони будуть пам'ятати вас як людини, встановив світ".
  
  "Вони запам'ятають мене як людини, який викинув губку", - сказав Партрідж. "Або вони взагалі мене не запам'ятають". Враховуючи, як мало він зробив досі, подумав Моррелл, цілком можливо, що він правий.
  
  Конфедерати, які стояли перед мародерами Лавочкіна, не здавалися без бою. Вони продовжували стріляти навіть після того, як надійшла звістка, що Конфедерація здається. Честер Мартін сидів глибоко в своєму брудному окопі. Будь він проклятий, якщо хотів, щоб йому заподіяли біль, коли це нічого не значило. Він просто час від часу поглядав на годинник і чекав, коли настане 6:01.
  
  Лейтенант Борис Лавочкін все ще справляв враження людини, що з'їла занадто багато сирого м'яса. "Якщо ці придурки зроблять хоча б один постріл - навіть один - після здачі, ми проїдемося по ним і зачистимо!" - крикнув він.
  
  Ми? Ти і твій солітер? Мартін задумався. Невже лейтенант не знав, що він єдиний, хто все ще хотів битися? Може бути, він і не знав, бо продовжував кричати. Але якщо б він хотів атакувати позицію C. S. в 6: 02, він би зробив це сам. Мартін поставив би на це все, що у нього було.
  
  Секундна стрілка оберталася все більше і більше. Хвилинна і годинна стрілки, здавалося, не хотіли рухатися, але вони рухалися. І коли настав 6:01, Честер Мартін закурив "Рейлі" і випустив вдячна хмара диму. "Сучий син!" - сказав він. "Я зробив це".
  
  Він все ще не випростався і не здався. Наскільки він знав, його годинник спізнювалися на пару хвилин. Потім він почув крик пікетувальників: "Чорт візьми, вони виходять!" В голосі чоловіка звучало благоговіння, а не богохульство.
  
  Честер вирішив, що може виглянути. Чоловіки в баттернате пробиралися крізь кущі, високо піднявши руки, їх очі були або порожніми, або горіли ненавистю. "Ну, ти нас дістав", - сказав один з них, спльовуючи струмінь тютюнового соку в бік. "І скажено крутий в тебе хлопець".
  
  Він був прав. Конфедерати були худими, брудними і обірваними. Досить багато з них були ходячими пораненими. В формі вони більше були схожі на бродяг, ніж на солдатів. Але вони вміли битися. Пройшовши через дві війни, Честер ніколи не знаходив причин сумніватися в цьому.
  
  "Роздайте їм пайки, хлопці", - крикнув капітан Роудс. "Тепер все скінчено". Лейтенант Лавочкін, Честер був впевнений, ніколи б не сказав нічого подібного.
  
  Коли тобі перевалило за п'ятдесят, ти вже не вибирався з окопу. Ти вийшов звідти з гідністю. Виходити у відкрите, коли ворог на увазі, здавалося небезпечним, неправильним, неприродним. Честер теж пам'ятав це по 1917 році.
  
  Він зловив погляд найближчого солдата Конфедерації - хлопчину, якому було не більше шістнадцяти років. - Хочеш їсти? - запитав він.
  
  "Дуже вдячний", - відповів юнак. Мартін кинув йому банку. Зловивши її, він запитав: "Що ви з нами будете робити?"
  
  "Поняття не маю", - сказав Честер. "Упевнений, переконайтеся, що у нас є все ваша зброя - ми повинні подбати про це. Тоді? Хто знає? Хто-небудь нагорі скаже нам, і ми зробимо це, що б це не коштувало ".
  
  "Ти робив це раніше, чи не так? Ти міг би битися і з моїм батьком", - сказав молодий спільник, знімаючи ключем кришку з банки.
  
  "Так, ну, нам довелося обіграти вас двічі". Честер задався питанням, чи чув його хлопець взагалі. Він запихав у рот брудними пальцями тушковану яловичину в консервах, яка за смаком нагадувала сліди шин в грязьовий підливці. Це був не найкращий пайок в США, але новому военнопленному було все одно.
  
  Неподалік капітан Роудс розмовляв з сержантом конфедерації з пивним черевцем і сивою щетиною. Хлопець міг бути уражений версією самого Мартіна - він явно був перечитанным. "Відведіть мене до ваших підривників", - сказав Роудс. "Ми хочемо переконатися, що ваша вибухівка під контролем".
  
  "Добре, я зроблю це, але у нас залишилося біса мало всього цього", - сказав ветеран-сержант.
  
  "Припини нести нісенітницю, Чарлі", - сказав йому Роудс, і це була майже точно та ж думка, яка прийшла в голову Честеру. "Ти думаєш, що будеш запасатися цим лайном для виробництва бомб для людей, автомобільних бомб і подібних іграшок? Тобі краще двічі подумати, це все, що я можу сказати. Ми візьмемо заручників - багато заручників. Ми їх теж розстріляємо. Якщо в живих не залишиться жодного білого людини від Річмонда до Кі-Уеста, ніхто в США не зронить і сльозинки. Можеш віднести це в банк ".
  
  Сержант дивився на нього з неприхованою відразою. - Я тобі вірю. Всі ви, кляті янкі, збіговисько любителів чорномазих.
  
  "Я знаю одного ніггера, якого люблю прямо зараз - хлопця, який застрелив Джейка Физерстона", - відповів капітан Роудс. "Говоріть прямо, сержант. Ваш уряд капітулював. Якби це було не так, скільки б тобі залишалося жити? Може бути, пару днів - не набагато більше. Після цього ми розчавили б тебе, як паровий каток. Якщо ти зараз будеш знущатися над нами, ми все одно це зробимо. І знаєш, що ще? Нам це теж сподобається ".
  
  Честер витріщився на нього. Ні, це був не Борис Лавочкін з додатковими планками на кожному плечовому ремені. Капітан Роудс зазвичай був досить м'яким хлопцем. Звичайно, так, але не завжди. Він мав на увазі кожне мовлене тут слово.
  
  І сержант К. С. теж це знав. "Ну, тоді пішли", - сказав він. "Я відведу тебе до них. Тільки не звинувачуй мене, якщо у них не буде все, що ти хочеш ".
  
  "Я обвиню кого-небудь - це вже точно". Роудс озирнувся. Його погляд зупинився на Честері. "Збирай відділення, сержант, і виступаємо. Можливо, нам доведеться тут трохи попрацювати над переконанням.
  
  - Звичайно, сер. Мартін зібрав дюжину чоловік, майже у всіх було автоматичну зброю замість "Спрингфилдов". Вони пішли слідом за капітаном Роудсом за те, що раніше було лінією фронту.
  
  Це було страшно, особливо коли сонце хилилося до заходу. Якщо б хтось не отримав звістки або просто наплював на це....Честер був упевнений, що протягом декількох днів були б невеликі спазми боротьби. Він не хотів застрягти в одному з них, от і все. І він не хотів, щоб вони переросли у повномасштабну повстання проти американських окупантів. Якби вони це зробили, США, можливо, справді довелося б вбивати купу заручників з Конфедерації. Він не очікував цього. Що б не говорив капітан Роудс, він не думав, що це буде весело.
  
  Не всі солдати Конфедерації ще склали зброю. Люди в горіховій формі похмуро дивилися на людей у сіро-зеленій. Однак ніхто не зробив нічого більшого, ніж насупився. Ворожі війська повинні були знати про капітуляцію, навіть якщо вона їм не сподобалася.
  
  "Якщо б ми були такими ж великими, як Сполучені Штати, ми б вас всіх відшмагали", - сказав капрал.
  
  "Якщо б у свиней були крила, ми б всі носили парасольки", - відповів Честер. "Ти, такий-то, двічі вистрілив у мене. Вистачить, чорт візьми. Я не хочу, щоб ваші діти намагалися застрелити моєї дитини ".
  
  Американські солдати пройшли повз батареї пошарпаних 105-х калібрів. Роудс наказав чотирьом або п'яти солдатам подбати про гармати і боєприпаси до них. "Одному Богу відомо, що сучий син з багатою уявою може створити з артилерійським снарядом", - зауважив він. Честер міг би придумати кілька речей, і всі вони були неприємними. Він був впевнений, що справжні вибухотехніки могли б придумати набагато більше.
  
  Він поговорив з ветераном Конфедерації, який, як виявилося, теж бився на Роанокском фронті у Велику війну. "Так, це було досить погано, все вірно", - сказав інший сержант. "У мене потрапили двічі - один раз кулею, інший раз осколком снаряда в ногу".
  
  "Я отримав це один раз тоді і один раз в цей раз", - сказав Честер. "Пощастило, якщо ти хочеш це так назвати. Чорт, ми обидва пережили два раунди, так що нам пощастило".
  
  "Багато хто, хто цього не зробив - це вже точно". Конфедерат вказав. "Люди, яких шукає ваш капітан, ось там, попереду".
  
  Насправді, це було не так - вони відключилися. Але вони залишили свій товар у вигляді земляних укріплень, критих дошками і гофрованим листовим залізом. Капітан Роудс приставив охорону до вибухівки, запалам і капсюлям-детонаторам. Похитавши головою, він сказав: "Скільки подібних установок по всьому CSA? Скільки з них спустошать до того, як з'являться наші хлопці? У скільки це обійдеться в кінцевому підсумку?"
  
  Лоти. Досить багато. Не так мало. Честер без праці знаходив відповіді на подібні питання. Він озирнувся. Це була не найкраща країна для партизанів - занадто плоска і відкрита. Хоча в інших місцях...
  
  Почувши їхню розмову, озброєний конфедерат неквапливо підійшов подивитися, що відбувається. Його очі розширилися. "Господи!" - заволав він. "Ви кляті янкі!"
  
  Честер посміхнувся йому. - Від тебе нічого не вислизає, чи не так?
  
  Через Секунду він перестав посміхатися, тому що солдат Конфедерації направив автомат йому в живіт. "Стійте на місці! Ви всі мої бранці".
  
  "О, ради Бога!" Сказав капітан Роудс, хоча Честер помітив, що він тримав руки подалі від свого пістолета 45-го калібру. "Хіба ви не знаєте, що ваша сторона здалася?"
  
  "Моя дупа!" - сказав чоловік у "баттернате". "Ми б ніколи не зробили нічого подібного".
  
  "Іди знайди кого-небудь із своїх приятелів", - сказав Честер. "Поговори з ними. Ми не морочим тобі голову, чувак. Як би ми забралися так далеко в тил, якщо б просто кралися поблизу?
  
  "Мене це не стосується". Ворожий солдат махнув автоматом. "Ти йдеш зі мною. Якщо ти брешеш, ти пошкодуєш".
  
  "Як хочеш". Честер ніколи не сперечався з людиною, який міг його вбити. "Підемо. Я навіть не разозлюсь після того, як ти з'ясуєш, що до чого".
  
  Виявилося, що інша людина навіть не знав, що Джейк Физерстон мертвий. Він вірив у це не більше, ніж у те, що його країна капітулювала. І, без сумніву, щоб звести Честера з розуму, вони не змогли знайти нікого іншого в баттернате. Цей сержант-ветеран зник - якщо пощастить, він потрапить в табір для військовополонених, а не вибухне і не накоїть неприємностей.
  
  Нарешті, коли сонце вже сідало, вони знайшли ще одного солдата Конфедерації. На превеликий полегшенню Честера, він дізнався новини. "Боюся, янкі говорить тобі правду", - сказав він своєму співвітчизнику. "Все скінчено. Ми розбиті".
  
  "Сучий син, ублюдок!" Сказав колишній викрадач Честера. "Якщо це не найбільша нісенітниця, то...Ми навіть не програвали".
  
  "Алло, це Південна Кароліна. Що я тут роблю, якщо ви, хлопці, перемагаєте?" Запитав Мартін. Конфедерат втупився на нього так, ніби це ніколи не спадало йому на думку. Честеру прийшла в голову думка, що не так вже й багато речей приходило в голову іншому хлопцеві. "Чому б тобі не віддати мені цей предмет, щоб мої хлопці не пристрелили тебе за те, що він у тебе є?"
  
  Солдат в баттернате неохоче віддав йому автомат. Ще більш неохоче він підняв руки. "Мій татусь мене выпорет, коли дізнається, що я звільнився", - похмуро сказав він.
  
  "Це не твоя вина", - сказав Честер. "Вся CSA здалася".
  
  "Паппи буде все одно", - передбачив солдатів. "Він выпорет мене будь-яким старим способом".
  
  - Він бився в останній війні? - Запитав Честер.
  
  "Я, чорт візьми, сподіваюся, що він це зробив!"
  
  - Значить, одного разу він сам здався. Так і скажи йому.
  
  - Як ніби він послухає. Ти не знаєш Паппи.
  
  Що стосується Честера, то це було навіть на краще. "Давайте повернемося до складу з вибухівкою", - сказав він. "Я хочу, щоб мій капітан знав, що ви з'ясували, що ми вас не розігрували".
  
  "Все ще не можу в це повірити. І президент купив ділянку?" Конфедерат похитав головою. "Святе гребаное лайно!"
  
  Він міг лаятися скільки завгодно. У Честера було його зброю. Він пам'ятав хлопців з військово-морського флоту, які були торпедований після припинення вогню у Великій війні. Слава Богу, що він сам не пішов цим шляхом!
  
  Джордж Енос-молодший думав про свого батька, коли "Орегон" попрямував до спливаючій підводному човні Конфедерації. Цей ублюдок-шкіпер підводного човна не захотів звільнятися, коли закінчилася Велика війна, тому випустив останню партію торпед - і маленький Джордж виріс без чоловіка поруч.
  
  Цей підводний апарат грав за правилами. Він сплив і передав своє місце розташування по радіо. Тепер на ньому майорів великий блакитний прапор на знак капітуляції. Люди в темно-сірій формі стояли в бойовій рубці і на палубі, хоча до палубному знаряддю ніхто не підходив. Вступати в бій з таким маленьким подобою зброї було ближче до божевілля, ніж що-небудь ще, але ніколи не можна було сказати напевно.
  
  Лейтенант з мегафоном підійшов до носа "Орегона". "Гей, підводний човен Конфедерації!" - закричав він. "Ти мене чуєш?"
  
  На підводному човні хлопець у брудній білій офіцерському кашкеті підніс рупор до своїх губ. "Я чую вас", - відповів він. "Якими будуть ваші інструкції?"
  
  - Ви викинули за борт свої боєприпаси?
  
  "Так", - відповів Конфедерат.
  
  - Ви зняли затвор зі свого пістолета?
  
  "І це теж зробив".
  
  - Пістолети з ваших торпед витягнуті? Торпеди знешкоджені?
  
  "Так. Ми виконали всі накази про капітуляцію". Ворожий офіцер, схоже, був незадоволений цим.
  
  - У вас на борту є які-небудь міни? - запитав лейтенант, з "Орегона".
  
  "Ні, ні єдиного".
  
  "Добре. Ми збираємося надіслати офіцера і CPO оглянути вашу човен, перш ніж ми дамо вам інструкції з відплиття в Балтімор. Будьте готові прийняти абордажні команду ".
  
  "Дуже добре", - сказав шкіпер Конфедерації. "Але якщо б у наказі про капітуляцію не говорилося, що ми повинні робити саме те, що ви нам говорите, у мене було б що сказати вам по-іншому".
  
  "Ви б спробували потопити нас, а ми скинули б глибинні бомби вам на голову", - сказав американський лейтенант. "Однак речі такі, які вони є, а не такі, якими ви хотіли б їх бачити".
  
  "І хіба це не сумна правда?" - сказав молодший шкіпер. "Ми приймемо ваших абордажников - ми не будемо відштовхувати їх". Це нагадало Джорджу про моряків з кісками, в банданах і абордажних шаблях і про клуби чорного порохового диму. Вистачить, вистачить.
  
  Офіцер, який підійшов до підводного апарату, був ще недостатньо дорослим, щоб поголитися. Судячи по роках, шеф міг бути його батьком. Джордж знав, що станеться. Прапорщик складав звіт про перевірку, та начальник говорив йому, що говорити.
  
  Вони повернулися через пару годин. Энсин кивав і посміхався, але Джордж не зводив очей з CPO. Коли він побачив, що старший рядовий, схоже, задоволений, він розслабився. Ніхто на цьому підводному човні не хотів більше доставляти неприємностей військово-морського флоту США.
  
  Поговоривши з энсином (а також глянувши на шефа), лейтенант знову взяв свій мегафон. "Вам дозволено слідувати в Балтімор. Продовжуйте піднімати свій блакитний прапор вдень, а вночі вмикайте навігаційні вогні ".
  
  "Зрозуміло", - сказав капітан корабля.
  
  Як ніби він нічого не сказав, лейтенант продовжив: "Весь час залишайтеся на поверхні. Повідомляйте про своє місцезнаходження, курс і швидкості кожні вісім годин. Всі радіопередачі повинні бути зрозумілою мовою. Пілот проведе вас через мінні поля. Виконуйте інструкції, які ви можете отримати від влади США ".
  
  "Ми зробимо це", - відповів Конфедерат. "Є що-небудь ще, мамо, або ми можемо піти пограти зараз?"
  
  Кілька американських моряків захихотіли, Джордж серед них. Лейтенант почервонів. "На даний момент подальших інструкцій немає", - видавив він.
  
  Капітан К. С. підняв кашкет у сардоническом вітанні, потім зник у люку підводного човна. Вона рушила на північний захід, у напрямку Чесапікської затоки.
  
  Лейтенант все ще кипів. "Якщо я коли-небудь зіткнуся з цим сучим сином на суші, я вріжу йому по носі", - видавив він.
  
  "Напружся ще більше", - сказав шеф, який побував на борту підводного човна Конфедерації. "Ми перемогли. Вони програли. Нехай він говорить скільки завгодно - це не змінює того, що дійсно важливо".
  
  "Ні, але це виставляє мене дурнем. Все, що я робив, це хотів переконатися, що він зрозумів умови капітуляції. Ми не хочемо неприємностей такого роду, які були у нас минулого разу ".
  
  "Я б сказав, що немає". Виконавчий директор дивився то в одну, то в іншу сторону, поки не помітив Джорджа. "Ось Еноса. Він знає про такому лайні більше, ніж ми з тобою, разом узяті. Його старий працював на "Шведа", а його мати - та дівчина, яка пішла в CSA і заткнула рот покидьку, який відправив її на дно.
  
  - Невже? Лейтенант, на відміну від шефа, не знав Джорджа в обличчя. По швидкому жесту старшого сержанта Джордж відступив на півкроку від здвоєною 40-міліметрової гвинтівки. - Ви син Сільвії Еноса? - запитав лейтенант.
  
  "Так, сер". Джорджу завжди подобалося, коли хто-небудь згадував ім'я його матері.
  
  "Я прочитав її книгу", - сказав офіцер. "Це була одна з причин, що спонукали мене прийняти рішення вступити на флот. Я подумав, що повинен допомогти зробити все правильно, щоб таким людям, як вона, не доводилося брати в руки зброю і самим розбиратися з цим ".
  
  "Так, сер", - повторив Джордж, на цей раз без ентузіазму. Всякий раз, коли він думав про "Я застрелив Роджера Кімбола", він не міг не думати і про сильно питущому халтурщике, який написав сценарій. Його матері слід було б знати, що краще не мати нічого спільного з Ерні, крім книги. Вона повинна була мати, але не зробила цього, і тому вона була мертва, і він теж. І якщо б Ерні не застрелився, Джордж з радістю вбив би його.
  
  Лейтенанта, здавалося, нічого було сказати, що могло б принести полегшення і йому, і Джорджу. "Ну, продовжуй, Енос", - сказав він, що було суворо при виконанні службових обов'язків. Він поспішив назад до возвышающемуся мосту "Орегона". Джордж повернувся до гарматної установки.
  
  Деякі з людей в гарматному розрахунку вже знали, хто він такий і ким була його мати. На відміну від лейтенанта, вони також знали, що не варто здіймати галас з цього приводу. - Офіцери, - співчутливо сказав один з них.
  
  "Так, ну..." Джордж розвів руками. "Що ти можеш зробити?"
  
  "Джек Діддлі", - сказав інший моряк. "Терпи їх, як можеш. Постарайся не дозволити їм занадто сильно тебе обдурити".
  
  "Вони як жінки", - сказав черепашник. "Ти не можеш жити з ними, і ти не можеш жити без них теж".
  
  "Неа". Джордж похитав головою. "Якщо б ти міг домогтися від офіцерів підлизи, вони були б на щось придатні. Так уже йдуть справи, надто багато..."
  
  "Ні на що не годний!" Троє хлопців з команди сказали одне і те ж одночасно. Вони посміхнулися один одному і Джорджу. Кепкування над тим, якими були б офіцери, якби вони були екіпіровані так само, як жінки, тривало знову і знову. З кожною наступною жартом це ставало все голосніше, веселіше і непристойнее, оскільки кожен матрос намагався перевершити того, хто був до нього.
  
  Посмішка Джорджа ставала все ширше і ширше. Справа була не тільки в тому, що хлопці були кумедними. Всі були такими розкутими. Якщо тільки який-небудь непохитний прихильник Конфедерації не отримав наказу, ніхто не став би стріляти по "Орегону", бомбити його чи намагатися торпедувати. Вони пережили війну.
  
  "Тепер нам потрібно турбуватися, - це про поганих кухарів на камбузі", - сказав Джордж.
  
  "Бачиш? Вони теж повинні бути бабами", - вставив один із хлопців. "Тоді б вони знали, що роблять".
  
  "І якщо б вони нагодували нас чим-небудь лайновим, вони дійсно могли б показати нам, що їм шкода", - сказав хтось ще. Далі все тривало.
  
  Пізніше в той же день вони помітили ще одну всплывшую підводний човен. На цій був прапор Юніон Джек, а не блакитний прапор капітуляції, як на човні Конфедерації. "Я не збираюся сваритися з вами, панове, - крикнув капітан через гучномовець, - але я не піду ні в один з портів. Я не отримував таких наказів. У нас укладено перемир'я з Німеччиною і вами, але ми не капітулювали".
  
  "Ми можемо викинути вас з води", - попередив американський офіцер, з яким він вів переговори.
  
  "Без сумніву", - ввічливо відповів шкіпер британської підводного човна. "Але ми не зробили нічого провокаційного і не мають наміру робити нічого подібного. Вам так не терпиться знову розпалити війну?"
  
  Щось бурмочучи, молодий офіцер США зв'язався по телефону з містком. Коли він повісив трубку, його бурмотіння стало голосніше. "Ви можете продовжувати", - сказав він офіцерові Королівського військово-морського флоту.
  
  "Велике спасибі". Відомий чоловік навіть підняв свою кашкет. "Може бути, ми зустрінемося знову - і не в нашому професійному якості".
  
  "Ми все одно повинні підірвати його", - прогарчав американський офіцер, але не в мегафон.
  
  Моряки британської підводного човна напевно думали те ж саме про "Орегоні". Джордж вважав, що до тих пір, поки човен залишалася на поверхні і не цілилася ні носом, ні кормою в лінкор, він не здригнеться. Якщо підводний човен пірне...
  
  Цього не сталося, поки він не зник з виду. Джордж сподівався, що Y-подібна далекомір "Орегона" бачить його ще далі. Оскільки клаксони не гули, він припустив, що все залишилося в порядку. Думати про жінок-офіцерів було набагато веселіше, ніж турбуватися про те, що їх потоплять.
  
  "Тримаю парі, лайми ніколи не здаються, принаймні так, як це зробили конфедерати", - сказав Воллі Фодор. Начальник артилерійського підрозділу продовжував: "Тримаю парі, вони просто виходять з бою на кращих умовах, на яких тільки можуть, так само, як вони робили в минулій війні. Поки у них є свій військово-морський флот в цілості й схоронності, вони все ще функціонують ".
  
  "У всякому разі, до тих пір, поки хто-небудь не скине супербомбу на їхній флот", - сказав Джордж.
  
  "Так, але кайзер, повинно бути, потіє з-за того, наскільки великий стає Японія. Чорт візьми, ми теж", - наполягав Фодор. - У японців поки немає супербомби, так що Англія - єдина, хто може влаштувати їм неприємності, якщо тільки ми не хочемо проходити через Тихий океан по одному чортову острову за раз.
  
  Ніхто в twin 40mm mount не хотів нічого подібного. Джордж, у якого вже був тривалий тур по Сандвичевым островів, насправді нічого подібного не хотів. Він заплатив весь борг перед Японією, який хотів заплатити.
  
  "Скажу тобі одну річ", - сказав він. "Вся ця нісенітниця набагато краще, чим потіти над бомбами і торпедами по-справжньому".
  
  "Амінь!" Це прозвучало відразу від кількох моряків.
  
  "Ми перемогли Джейка Физерстона, і "лайми" виглядають так, ніби з них все одно вистачить", - продовжив Джордж. "Досить скоро ми зможемо повернутися до нашої старої життя". Чи він хотів вирушити за тріскою з пристані Ти? Він не був у цьому впевнений, але повертатися додому до Конні частіше звучало дуже заманливо.
  XIV
  
  Д. р. леонард О Доулл напустив на себе професійний похмурий вигляд і втупився на нещасного молодого рядового, що стояв перед ним. "Це один з найбільш огидних шанкрів, які я коли-небудь бачив", - прогарчав він. Так, вони були червоними і потворними, але він стикався з багатьма подібними. Але хлопцеві не обов'язково було знати.
  
  Тремтячи, рядовий сказав: "Вибачте, сер". У нього був такий вигляд, ніби він ось-ось заплаче.
  
  "Ти жалкував, коли отримував це?" - Запитав О Доулл.
  
  "Е-е, ні, сер". Юнак у сіро-зеленій формі почервонів.
  
  - Якого чорта ти не наділа гумку?
  
  - З-за того, що я не подумав, що мені це потрібно. Вона була милою дівчиною, чорт візьми. Крім того, коли ти без сідла, відчуваєш себе краще.
  
  Так воно і було. О Доулл не міг сперечатися з цього приводу. Він міг запитати: "І як ти себе почуваєш зараз?" Рядовий опустив голову. О Доулл продовжував: "Ти все ще вважаєш, що вона була милою дівчиною?"
  
  "Ні, сер", - відповів малюк, а потім з острахом запитав: "Що ви збираєтеся зі мною зробити, сер?"
  
  - Я? Я збираюся привести вас в порядок, ось що. О Доул підвищив голос: "Сержант Лорд! Дайте мені внутрішньовенну ін'єкцію пеніциліну".
  
  - Зараз принесу, док. - Гудсон Лорд дістав шприц необхідний.
  
  Рядовий дивився на це з виразом, близьким до жаху. "Господи, Луїза! Ти могла б вистрілити в слона з цієї штуки".
  
  "Слони не хворіють сифілісом. Наскільки я знаю, бавовною вони теж не хворіють". О Доулл кивнув хлопцеві, який і тут не сильно помилився - це була велика голка. "Нахилися".
  
  Американський солдат з великою неохотою підкорився. "Чорт", - пробурмотів він. "Я пройшов останні півтора роки війни. Я отримав "Пурпурове серце". І я більше боюся твого клятого пострілу, ніж верескливих мімі.
  
  Він був не першим, хто сказав щось подібне. З кулями, снарядами і ракетами завжди можна було очікувати, що вони схибити. Коли хтось цілить тобі у голу сраку шприцем, він, чорт візьми, потрапить у ціль.
  
  І О Доулл так і зробив. Рядовий видав тявканье, коли він втиснув голку до упору і ввів поршень. "Через три дні ви отримаєте те ж саме з іншого боку. Якщо ти не прийдеш, у тебе будуть набагато більші неприємності, ніж з-за того, що ти захворів венеричними захворюваннями. Ти зрозумів це?"
  
  "Так, сер", - з нещасним виглядом відповів хлопець. "Тепер я можу йти, сер?"
  
  Він дійсно хотів втекти, якщо йому так не терпілося повернутися в лапи свого постійного начальства. О Доулл нічого не міг зробити, крім як вдарити його, але вони могли - і поставили б йому жару. Тим не менш, він ще не зовсім закінчив тут. "Поки ні, синку. Ти повинен сказати мені ім'я жінки, від якої ти це отримав, де вона живе, і імена всіх інших, з ким ти спав з тих пір. Ти ж знаєш, ми не хочемо, щоб вони передали це кому-небудь з твоїх приятелів.
  
  "О, чорт... е-е, сер. Я повинен?"
  
  - Це точно. ВД виводить людину з ладу так само сильно, як куля в ногу. Отже ... ким вона була? І чи були інші?
  
  "Чорт, чорт, чорт", - сказав рядовий. "У будь-якому випадку, є тільки один. Її звуть Бетсі, і вона живе в парі миль звідси, на фермі за межами Монтевалло.
  
  Монтевалло був жалюгідним городишком на південь від Бірмінгема. Він міг похвалитися невеликим жіночим коледжем; О Доулл задавався питанням, чи не заразився солдатів від студентки з ліберальними поглядами. Очевидно, немає. Монтевалло також міг похвалитися великим дубом, званим Деревом ката, який пройшов війну неушкодженим. Доктор поцікавився, чи це дерево і коледж. Однак у PFC про це не знали.
  
  "У вас є прізвище міс Бетсі?" Запитав О Доулл. Солдат похитав головою. О Доулл зітхнув. "Одна з речей, які ти зробиш з цього моменту і до того, як я знову дам тобі дупу, - це візьмеш кілька людей, забереш її і привезеш сюди, щоб ми могли вилікувати і її теж. Зрозумів?"
  
  "Так, сер". Це був чи голосніше шепоту.
  
  "Тобі краще взяти це. А тепер ти можеш йти", - сказав О Доулл. Рядовий ушився. О Доулл зітхнув. "Боже, мені це сподобалося".
  
  "Тримаю парі", - сказав сержант Лорд. "І все ж, це краще, ніж намагатися видалити хлопцеві селезінку, чи не так?"
  
  "Ну, так", - визнав О Доулл. "Але, чорт візьми, у нас було багато венеричних захворювань з тих пір, як припинилася стрілянина". Він зітхнув ще раз. "Не знаю, чому я так здивований. Хлопці тепер дійсно можуть відправитися на пошуки кицьки, а жінки Конфедерації знають, що програли, так що їм краще бути чемніше з нашими військами. Але я продовжую думати про Донофрио, медика, якого ти замінив. Венеричний синдром - не єдине, що може з тобою статися."
  
  "Ви розповідали мені про це раніше", - сказав Лорд так чемно, що О Доулл зрозумів, що говорив йому щонайменше один раз занадто часто. Медик продовжував: "Я не збираюся піднімати шум з-за якоїсь дурної сучки тут, внизу".
  
  "Що ж, добре", - сказав О Доулл і задумався, чи це так. Став би Гудсон Лорд піднімати шум із-за дурного хлопчиська замість цього? О Доулл сподівався, що ні. Якщо сержант і був педик, то, здавалося, тримав це в секреті. Поки він залишався таким, ну і якого біса?
  
  Бетсі приїхала наступного дня, проклинаючи солдатів, які привезли її на командному машині. Їй було близько вісімнадцяти, з красою барменші, яка довго не протримається, і пишною плоттю барменші, яка перетвориться на сало ще до того, як їй стукне тридцять. "Що ви маєте на увазі, кажучи, що в мене якась хвороба?" - крикнула вона О Дуллу.
  
  - Вибачте, міс, - сказав він. - Рядовий Юбенкс, - йому довелося згадати ім'я солдата, - говорить, що ви залишили йому невеликий подарунок. Ми можемо вилікувати тебе парою уколів ".
  
  "Тримаю парі, він заразився цим не від мене. Тримаю парі, цей брудний сучий син роздобув це десь в іншому місці і віддав мені!" - вискнула вона.
  
  Судячи з свіжості шанкра американського солдата, О Доулл в цьому сумнівався. Вголос він сказав: "Що ж, можливо, ви маєте рацію", - і це була одна з корисних фраз, яка не загрожувала вам великими неприємностями. У будь-якому випадку, так чи інакше, це не мало значення. "Мені потрібно оглянути тебе, можливо, взяти трохи крові для аналізу і зробити тобі укол, на всяк випадок".
  
  "Що ти маєш на увазі, досліджуй мене? Досліджуй мене там?" Бетсі похитала головою, від чого світлі кучерики загойдалися взад-вперед по обидві сторони її особи. Вона здалася б більш привабливою - у всякому разі, О Дуллу, - якби останнім часом хоч трохи приймала ванну. "Ти не збираєшся дивитися мої роботи, приятель, і це нерозумно, особливо якщо врахувати, що я ніколи не бачив тебе в очі до цього моменту. Як ти думаєш, що я за дівчина?"
  
  Якщо б О Доулл сказав правду, йому довелося б вислухати ще більше вереску. "Це медична необхідність", - сказав він. "Я лікар. А ще я одружений чоловік, на випадок, якщо тобі цікаво.
  
  Бетсі підвела голову з чудовим презирством. - Як ніби це щось міняє! Я знаю, що ти просто чортова тупа янкі, але я не думала, що навіть кляті янкі настільки тупі.
  
  О Доулл зітхнув. Це не мало ніякого значення; він багато разів бачив подібне у Рів'єр-дю-Лу. Йому хотілося повернутися туди зараз. Краще, набагато краще!- мила Ніколь, ніж ця надута, сквернословящая дівчисько. - Залазьте на стіл, будь ласка, - сказав він. - Боюся, стремен немає. Це було зроблено не з такою метою ".
  
  "Стремена? Про що, чорт візьми, ти кажеш?" Сказала Бетсі. "І я вже казала тобі, що не хочу туди забиратися".
  
  Терпіння О Доула урвався. "Твій інший вибір - частокіл", - гаркнув він. "Досить валяти дурня і витрачати мій час".
  
  "О, гаразд, чорт візьми, якщо мені потрібно". Бетсі залізла на стіл і зняла з себе трусики. О Доулл надів гумові рукавички. Він відчував, що тут вони потрібні йому більше, ніж після більшості звичайних бойових поранень, які він лікував. "Розважаєшся?" запитала вона його, коли він приступив до роботи.
  
  "Одним словом, немає", - відповів він так холодно, що вона не тільки різко стулила пельку, але і кинула на неї лютий погляд, який він проігнорував. Він продовжив: "Ти все зрозуміла, все в порядку. Ти повинна подякувати свого хлопця за те, що він привіз тебе сюди.
  
  "Навряд чи!" - сказала вона і додала трохи словесного гострого соусу до цього коментарю.
  
  "Як вам буде завгодно", - сказав О Доулл. "Переверніться на живіт, щоб я міг зробити вам перший укол". Гудсон Лорд церемонно вручив йому шприц.
  
  "Буде боляче?" запитала вона.
  
  "Трохи". О Дулл встромив голку до кінця. Вона вискнула. Йому було все одно. "Тобі треба прийти через три дні для другої ін'єкції", - сказав він їй.
  
  "Що станеться, якщо я цього не зроблю?" Бетсі, звичайно, не сказала "ні" пересічному Юбэнксу - або, швидше за все, багатьом хлопцям до нього, - але вона співпрацювала з О Дуллом так мало, як могла.
  
  "Дві речі", - сказав О Доулл. "Ми прийдемо і заберемо тебе, і ми розповімо твоїм батькам і усім у Монтевалло, як вийшло, що ми прийшли і забрали тебе".
  
  "Ти б не став цього робити!"
  
  "Коли справа дійде до позбавлення від ВД, ми зробимо все, що потрібно. Чорт візьми, це для твого ж блага ".
  
  "Тоді чому це так боляче?" Бетсі запхикала.
  
  "Якщо б ми вас не лікували, надалі вам було б ще болючіше", - сказав О Доулл. Насправді, у багатьох пацієнтів з сифілісом не було симптомів протягом багатьох років після зникнення первинних уражень. Деяким цього так і не вдалося. Але сифіліс був також великим притворщиком; багато хвороб, які здавалися іншими, насправді сходили до спирохете, викликала їх. Якщо ви могли позбутися від мікроба, вам це було необхідно.
  
  - Вам краще звикнути до цього, Док, - порадив сержант Лорд. "Це те, що ми будемо бачити далі - хлопців з потекшими кранами, хлопців в автокатастрофах, час від часу хлопців, які наступають на міну або щось в цьому роді".
  
  "Могло бути і гірше", - сказав О Доулл. "Поки у нас не з'явиться багато хлопців, яких застрелили партизани, я не буду брикатися".
  
  "Амінь", - сказав медик.
  
  "Тепер я можу йти?" Бетсі запитала майже так само, як її хлопець у сіро-зеленому.
  
  "Так, ти можеш йти", - відповів О Доулл. "Якщо ти не повернешся за наступним пострілом, пам'ятай, ми змусимо тебе пожаліти, що ти цього не зробив".
  
  "Я не забуду", - похмуро сказала вона. "Мій тато, він мене вб'є, якщо дізнається". Судячи з того, як вона поспішила геть від намету допомоги, вона мала на увазі це буквально.
  
  "Цікаво, скільком дівчатам на круглих підборах ми дамо голку", - сказав Лорд.
  
  "Тримаю парі, чимало", - сказав О Доулл. "І якщо це буде така практика, ти впораєшся з нею не гірше за мене". Він знову думав про домівку. Він не був професійним солдатом; у нього було життя далеко від армії. Вона в нього була, і він хотів повернутися до неї.
  
  Гудсон Лорд кинув на нього проникливий погляд. - Тримаю парі, мине не так вже багато часу, перш ніж вони почнуть придумувати, як відпускати людей на свободу. Ти заплатив свої внески і ще дещо.
  
  "Так". О Доулл кивнув. І як тільки я повернуся в Республіку Квебек, вони більше ніколи не витягнуть мене звідти. Бували часи, коли практика у Рів'єр-дю-Лу наскучивала йому. Останні три роки йому не було нудно. Наляканий до смерті? Здивований? Вражений? Все це, і часто, але ніколи не набридало. Він був вражений тим, якою чудовою здавалася нудьга.
  
  
  Якийсь Бнер Доулінг втупився на Лексінгтон, штат Вірджинія, з не меншим подивом. Він повернувся до свого ад'ютанта і сказав: "Будь я проклятий, якщо не схоже, що вони застосували по цьому місцю супербомбу".
  
  Підполковник Торічеллі кивнув. "Так, сер. Думаю, веселощі, яке ми отримали, добираючись сюди, повинно було дати нам підказку".
  
  "Весело? Хех. Думаю, для цього є відповідне слово", - сказав Доулінг. Коли ворона летіла, Лексінгтон знаходився всього в 110 миль від Річмонда. Доулінг пошкодував, що не прилетів зі столиці - колишньої столиці?- CSA. Замість цього він поїхав на службовій машині, а дороги були катастрофічно поганими...в якому нічого не говорилося про зруйнованих мостах і місцях, де все ще розмінували. Те, що могло зайняти два з половиною години їзди, в кінцевому підсумку зайняло півтора дня.
  
  Щось ворухнулося серед уламків. Спочатку він подумав, що це бродячий собака. Потім він зрозумів, що це насправді: опосум. Воно було схоже на пацюка розміром з кішку, яка засунула ніс в точило для олівців. Довгий голий рожевий хвіст здавався злегка непристойним. Підполковник Торічеллі дивився в тому ж напрямку. "Якщо це не саме потворне, що коли-небудь створював Бог, то будь я проклятий, якщо знаю, що це таке", - сказав він.
  
  "Тепер, коли Джейк Физерстон мертвий, я згоден з вами", - сказав Доулінг, чим викликав сміх у молодої людини.
  
  Вашингтонський університет розташовувався в північній частині міста. Американські солдати, які прийшли з півночі відразу після капітуляції, вже юрмилися там на землі. У ці дні територію університету можна було відрізнити від решти Лексингтона тільки по тому, що вона зазнала ще більш сильного удару з небес.
  
  "Чорт візьми, цього недостатньо", - подумав Доулінг. Незважаючи на все, що звалилося на їхні голови, фізикам Конфедерації вдалося створити супербомбу. Абстрактно Доулінг захоплювався досягненням. Однак залишатися абстрактним, коли вони стерли з карти великий шматок Філадельфії, було не так-то просто.
  
  Вижили фізиків розмістили в наметах, оточених колючим дротом і кулеметними гніздами. Ними командував американський полковник на ім'я Бенджамін Франкхаймер. Перш ніж впустити Доулінга для бесіди з ув'язненими, він зв'язався з Військовим міністерством.
  
  - Хіба вам не сказали чекати мене? - Запитав Даулінг.
  
  "Так, сер", - відповів Франкхаймер. "Але ми не зустрічалися, і я хотів переконатися, що вони підтвердили, що чоловік, схожий по вашому опису, носить ім'я".
  
  - Ви... обережна людина, полковник.
  
  "Я повинен піклуватися про людей, які розбираються в подібних речах, сер". Франкхаймер почухав ніс. Це була найпомітніша риса його обличчя: він був маленьким і худим і виглядав дуже, дуже по-єврейськи. Доулінг припустив, що отримав цю роботу, бо сам був ученим ... Поки не помітив фруктовий салат на грудях полковника. Це свідчило про те, що він отримав хрест за видатні заслуги, Срібну зірку з дубовим листям і Пурпурове серце з дубовим листям. У Франкхаймера була важка війна.
  
  "Ну?" Запитав Даулінг. "Я той, за кого себе видаю?"
  
  "О, так, сер. У цьому немає ніяких сумнівів", - відповів Франкхаймер. "Ви вільні входити і робити все, що вам потрібно, - прямо зараз".
  
  - Спасибі. В голосі Даулинга було менше сарказму, ніж могло б бути. Люди всередині цього ретельно охоронюваного комплексу були не просто динамітом - вони були набагато вибухонебезпечні, і вони це довели.
  
  Він також не був здивований, коли йому і підполковнику Торічеллі довелося здати зброю перед входом. Він не вважав фізиків крутими хлопцями, але ніколи не знаєш напевно. Якщо б у хлопців у білих лабораторних халатах і з логарифмічними лінійками не було можливості схопитися за будь-яку зброю, вони б не піддалися спокусі.
  
  Перший чоловік, якого він побачив на території табору, безумовно не був схожий на крутого хлопця. Хлопцеві було близько п'ятдесяти, він був худорлявий і накульгував, спираючись на тростину. "Ви можете сказати мені, де професор Фитцбельмонт?" Доулінг окликнув його.
  
  "Он та намет". Чоловік середніх років вказав.
  
  "Спасибі". Доулінг пірнув всередину.
  
  Він одразу впізнав Фицбельмонта; фотографії, які він вивчав, були дуже схожі. Високий, в твідовому костюмі, в окулярах: він дійсно був схожий на фізика. Він неохоче кивнув Доулингу. "Радий познайомитися з вами", - сказав він, а потім додав: "Я вже познайомився з багатьма американськими офіцерами" - так що він, ймовірно, був не дуже задоволений.
  
  "Выйдемте зі мною, професор", - сказав Даулінг. "Нам треба про дещо поговорити".
  
  "Якщо хочете", - сказав Фитцбельмонт. "Але все, що ви скажете мені, мої колеги теж можуть почути. Що ви взагалі збираєтеся з нами робити?"
  
  "Ну, це одна з речей, про яких я тут, щоб поговорити", - відповів Доулінг. "У Філадельфії більше, ніж кілька людей, які хочуть підійняти тебе за великі пальці, обмазати бензином і запалити сірник. Потім є ті, хто думає, що це дуже добре для тебе ".
  
  Деякі вчені і техніки, що знаходилися там з Фитцбельмонтом, здригнулися. Він цього не зробив. "Я не розумію чому", - сказав він. "Ми служили своїй країні так само, як ваші вчені служили Сполученим Штатам. Якщо ваша служба дозволена, навіть героїчна, чому б і нашої не бути такою ж?"
  
  У нього була відстороненість вченого - або, може бути, він був просто природженою холодної рибою. "Є різниця, професор", - сказав Доулінг.
  
  "Я цього не розумію", - сказав Хендерсон Фитцбельмонт.
  
  - І чому я не здивований? - Пробурмотів підполковник Торічеллі.
  
  - Тихіше, - сказав Доулінг, а потім, звертаючись до Фицбелмонту, Все просто. Я поясню вам це по буквах. Ми виграли. Ви програли. Ось. Це досить ясно?"
  
  - Трофеї дісталися переможцям? - Запитав Фицбелмонт. - Так ось з-за чого була ця війна?
  
  "Частково це так. Якщо ви мені не вірите, запитайте Джейка Физерстона", - відповів Даулінг. Фицбелмонт почервонів, так що, можливо, в той чи інший момент він поставив це питання покійному, ніким не оплакиваемому президенту CSA. Доулінг продовжив: "Інша частина полягає в тому, що тепер ви більше не можете знищувати свої власні цигарки".
  
  Фицбелмонт почервонів ще більше. - Я нічого про це не знав.
  
  "Я повинен надерти твою худу дупу за брехню, ти, жалюгідний сучий син", - сказав Даулінг з втомленим огидою. "Якщо б у мене було по десять центів на кожного гівнюка з Конфедерації, який говорив мені те ж саме, я був би дуже багатий, щоб носити цю форму - вам краще повірити, що я б так і зробив. Куди, чорт візьми, по-твоєму, зникли всі єноти в чортова вулицях Лексінгтоні? Ти думаєш, хтось замів їх під гребаной килим?"
  
  "Я ніколи навіть не розглядав це питання", - сказав професор Фитцбельмонт.
  
  Даулінг трохи не схопив його і не пристебнув ремінь. Але те, як Фицбельмонт сказав це, змусило його замислитися. На відміну від більшості своїх співвітчизників, фізик, можливо, говорив правду. Судячи зі звітів США про Фицбельмонте, йому було важко помітити що-небудь крупніше атомного ядра.
  
  "Скільки мільйонів вони заробили, Анджело?" Запитав Даулінг.
  
  "На даний момент, за найкращими оцінками, близько восьми мільйонів, сер", - відповів його ад'ютант. "Але в будь-якому випадку це може бути менше мільйона, легко".
  
  "І ви ніколи не розглядали це питання?" Доулінг намагався спопелити Хендерсона Фитцбельмонта своїм презирством.
  
  "Боюся, що ні", - незворушно відповів Фицбельмонт. "У нас взагалі не було негрів, задіяних у проекті. Навіть наші кухарі та прибиральники були білими або мексиканцями. Негри вважалися загрозою безпеки, і тому ми їх не бачили. Боюся, все дуже просто."
  
  У конфедератів були вагомі підстави вважати, що негри можуть представляти загрозу безпеці. Чорношкірі привезли в США багато гарних розвідданих. Доулінг не знав, як багато у фізиці може розуміти кухар або прибиральник. Втім, розуміє це хто завгодно чи ні, вкрасти паперу може хто завгодно. Це нагадало йому...
  
  "Згідно з умовами капітуляції, ви повинні зберегти всі свої документи в недоторканності. Ви це зробили?"
  
  "Те, що від цього збереглося, так, звичайно".
  
  "Що це значить?" Вимогливо запитав Доулінг.
  
  "Ви повинні знати", - сказав професор Фитцбельмонт. "Ваші літаки бомбили Лексінгтон весь минулий рік. Ви думаєте, що не заподіяли ніякої шкоди? Вам краще подумати ще раз".
  
  "Ха", - сказав Доулінг. У фізика Конфедерації було виправдання краще, ніж "Собака з'їла мою домашню роботу". Він і його приятелі могли знищити що завгодно, а потім звинуватити в цьому американські бомбардувальники. Даулінг теж не знав, що він міг з цим вдіяти.
  
  "Можливо, ви очікуєте від нас занадто багато", - сказав Фицбелмонт.
  
  "Можливо. Я не експерт", - погодився Даулінг. "Але вас будуть допитувати люди, які є експертами - я обіцяю вам це. Навіть якщо ваші документи зникли, вони з'ясують, чим ви займалися. І так, ви зобов'язані співпрацювати з ними."
  
  "А якщо ми цього не зробимо?" запитав фізик.
  
  Доулінг зробив жест, ніби мив руки. - В такому разі, хай допоможе тобі Бог. Можеш посперечатися на свій останній долар, що ніхто інший цього не зробить.
  
  "У вас неприємний спосіб висловлювати свою точку зору", - сказав професор Фитцбельмонт.
  
  "Спасибі", - відповів Доулінг, що змусило Фицбелмонта застигнути на місці.
  
  Через мить фізик запитав: "Коли вони нас відпустять?"
  
  "Мене це дивує", - весело відповів Даулінг. "Припустимо, ви б виграли. Коли б ви відпустили наших людей з супербомбой? Коли-небудь?"
  
  "Я ... не знаю", - повільно промовив учений Конфедерації. Це, принаймні, здалося Доулингу правдивим. Хендерсон Фитцбельмонт продовжував: "Ви, звичайно, розумієте, що ми не можемо бути небезпечні для Сполучених Штатів без об'єктів, подібних тим, які у нас були тут. Ви не зможете зробити супербомбу з допомогою класної дошки та крейди ".
  
  "Я нічого про це не знаю. У будь-якому випадку, це не мені вирішувати", - сказав Доулінг. "Моя робота - переконатися, що ви тут, переконатися, що ви добре захищені, і вас надати в розпорядження наших вчених, коли ви їм потрібні. Я подбаю про це прямо зараз ".
  
  "Як щодо того, щоб переконатися, що з нами добре звертаються?" Запитав Фицбелмонт.
  
  "Повірте мені, професоре, це так", - сказав Даулінг. "У вас є дах. У вас достатньо їжі. У вас є лікар і дантист, коли вам це потрібно. У порівнянні зі середнім білим людиною в CSA в наші дні, ти в раю для свиней. У порівнянні зі середнім негром в CSA...Чорт візьми, ти живий. Це відразу ж ставить тебе попереду всіх ".
  
  Професор Фитцбельмонт виглядав суворим. - Якщо це жарт, генерал, то вона зовсім несмачна.
  
  "Хто це буває?" запитав Даулінг. "Ви говорите, це ви не дивилися на те, що відбувалося з вашими неграми? Ми збираємося повісити кількох виродків, які зробили це з ними. Ми називаємо це злочинами проти людяності. Враховуючи те, що відбулося у Філадельфії, ви повинні дякувати свою щасливу зірку, що ми не звинувачуємо вас у тому ж самому ... поки ".
  
  "Як ви могли це зробити, коли ваші власні вчені створили бомби, підірвали Ньюпорт-Ньюс і Чарльстон? Де ж тут справедливість?"
  
  Доулінг похитав головою. Фитцбельмонт дійсно не розумів цього. "Наскільки справедливо ви поставилися б до нашим хлопцям, якби виграли? Так само, як ви поставилися до своїх сигарет? Нам не потрібно правосуддя, професор - я вже говорив вам це одного разу. Ми можемо використовувати його, але нам це не потрібно. Ми, чорт візьми, перемогли.
  
  Генеральний директор Рой Уайден подивився на Джонатана Мосса з виразом, схожим на щире співчуття. "Що ми збираємося з тобою робити?" Запитав Уайден.
  
  "Перевершує мене, сер", - відповів Мосс. "Не так вже й багато потрібно від бійця-жокея, чи не так? Особливо від того, хто мого віку, я маю на увазі".
  
  "Мені шкода, але це не так", - сказав Уайден. "У вашому досьє зазначено, що ви не відразу потрапили в армію. Чим ви займалися між війнами?"
  
  - Я юрист, сер.
  
  Уайден просяяв. "Ну, чорт візьми, ти заробиш більше грошей після того, як зберешся з силами, ніж заробляєш зараз".
  
  Мосс різко розсміявся. "Це не обов'язково так. Моєю спеціальністю було окупаційне право. По-перше, канадське повстання все ще триває. По-друге, вони змінять всі правила, як тільки, нарешті, зроблять це остаточно. І, по-друге, я все одно не хочу повертатися до цього. Терорист підірвав мою дружину, мою доньку. Може бути, бомба призначалася мені - я не знаю. Але це головна причина, по якій я повернувся. Так що мені дійсно більше нікуди йти ".
  
  "Господи! Я думаю, що ні. Пробач. Я не знав твоїй історії", - сказав Уайден.
  
  "Не схоже, що я єдиний, на кого впав дах", - сказав Мосс. "Я приземлюсь на ноги так чи інакше".
  
  "Якщо ти думаєш, що зможеш, швидше за все, ти прав", - сказав Уайден. "Дозволь мені зробити для тебе кілька телефонних дзвінків, подивимося, чи зможу я що-небудь придумати".
  
  "Що ти маєш на увазі?" Запитав Мосс.
  
  "Я поки не хочу тобі говорити, на випадок, якщо нічого не вийде", - відповів Уайден. "Ти готовий дати мені пару днів, щоб подивитися, чи вийде?"
  
  "Звичайно. Чому б і ні?" Мосс видавив криву посмішку. "Не те щоб у мене було дуже багато інших справ". Він залишив намет полковника Вайдена більш заінтригованим, ніж припускав.
  
  Уайден не викликав його протягом трьох днів. Коли він це зробив, то відразу перейшов до справи: "Як би ти поставився до поїздки в Республіку Техас?"
  
  "Щоб зробити що?" Поцікавився Мосс.
  
  "Вони збираються судити виродків, які керували табором Рішучості, а потім Табором Смирення", - відповів Уайден. "У них є хлопці, які вишикувалися в чергу звідси за дверима, щоб притягнути їх до відповідальності, але їх адвокат номер один, хлопець по імені Іззі Гольдштейн, потрапив в автомобільну аварію на минулого тижня. Він у лікарні, неабияк пошарпаний - тепер він ні за що не зможе зайняти це місце. Так що вони шукають легального орла. Ти в грі?"
  
  Мосс тихо присвиснув. "Я не знаю. Я маю на увазі, я думаю, що ці хлопці біса винні. А ти?"
  
  "Звичайно, хочу", - відповів Уайден. "Але ви ж юрист. Хіба винні люди не заслуговують того, щоб хтось був і на їх боці?"
  
  Це був звичайний аргумент в юридичній школі. Там Мосс завжди в це вірив. Він теж діяв у відповідності з цим, коли вивчав окупаційне право в Канаді. Багато з його клієнтів там не були винні ні в чому гіршому, ніж порушення окупаційних процедур США. Це...Це була зовсім інша історія. "Єдине, що могло бути гірше, - це захищати самого Джейка Физерстона ".
  
  "Цікаво, що ти згадав про це", - відповів Уайден. "Люди, з якими я розмовляв, сказали, що пристрелять його без суду, якщо спіймають. Цей кольоровий хлопець просто подбав про це за них, от і все. Послухай, ти не зобов'язаний цього робити, якщо не можеш це переварити. Я не віддаю тобі наказів або щось в цьому роді - я б не став, не для таких речей. Але ти був на мілині, а це військове правосуддя, так що ти кваліфікований, розумієш, про що я? Тобі вирішувати. Один з хлопців там пам'ятає тебе по Канаді. Він сказав, що ти сучий син, але ти був розумним сучим сином.
  
  "Від військового прокурора це комплімент"...Я вважаю, - сказав Мосс. Полковник Уайден посміхнувся і чекав. Мосс закурив "Рейлі", щоб допомогти собі подумати. - Чорт, - пробурмотів він, втягуючи дим. Він випустив його, що було, принаймні, наполовину зітханням. - Ось що я тобі скажу. Чому б мені не піти туди і не поговорити з одним з цих придурків? Якщо я вирішу взятися за цю справу, я так і зроблю. Якщо ні...Я не буду, от і все." Армія не могла чинити на нього великого тиску. Якщо б це було так, він, чорт візьми, подав би у відставку. Тоді йому доведеться вирішити, що робити з рештою свого цивільного життя, от і все.
  
  Рой Уайден кивнув. "Звучить досить справедливо. Якщо ви візьметеся за це, ви надасте їм послугу, а не навпаки. Я урежу тобі замовлення на проїзд до Х'юстона - міста, а не штату. На якийсь час це зіб'є людей з пантелику ".
  
  І ось Джонатан Мосс опинився в поїзді, який перетинає Алабаму, Міссісіпі і Луїзіану. Це було, мабуть, саме сюрреалистичное подорож в його житті. Він проїхав через ту частину Конфедерації, яку Сполучені Штати не окупували під час війни. В цю частину країни ще не ввійшло багато солдатів у сіро-зеленій формі. Це було дуже схоже на вторгнення на територію противника.
  
  Конфедеративні штати і там, як і раніше відчувалися як діюче підприємство. На флагштоках майоріли Зірки і смуги. Солдати в баттернате раніше носили зброю. Однак ніхто не доставляв йому ніяких турбот, за що він був належним чином вдячний.
  
  Його поїзд зробив годинну зупинку в Хаттисберге, штат Міссісіпі. Він вийшов розім'яти ноги і перекусити сендвічем і "Доктором Хопером" - він провів достатньо часу в CSA, щоб звикнути до цієї їжі. Коли він повернувся на платформу, то виявив трьох або чотирьох солдатів Конфедерації, що протистоять загону людей у сіро-зеленій формі, які тільки що вийшли з вантажівки. Очевидно, американські війська були там для того, щоб дати місту зрозуміти, що ситуація дійсно змінилася і капітуляція не була жартом.
  
  Настільки ж очевидно, що солдати ЦК не хотіли в це вірити. "Ну, чорт візьми, - сказав один з них, - може, ви і побили цих жалюгідних виродків на Сході, але ви ніколи не перемагали нас". Його приятелі кивнули.
  
  Як за помахом чарівної палички, всі американські солдати одночасно підняли зброю. Їх сержант зробив крок вперед і штовхнув балакучого Конфедерата на підлогу. Він штовхнув його в ребра - можливо, недостатньо сильно, щоб зламати хоч одне, але і не з символічним легким стуком. "А що тепер, ублюдок?" запитав він. "Ми тебе вже перемогли, або нам доведеться прострілити твою чортову довбешку, щоб донести до тебе повідомлення? Кажи швидко, або ти труп".
  
  "Думаю,...може бути...Я переможений", - прохрипів чоловік в горіховому.
  
  - Тримаю парі на твою солодку дупу, так воно і є. Сержант штовхнув його ще раз, потім відступив. - Давай начистоту - ти знущаєшся над нами, і ми змусимо тебе пошкодувати про те, що ти намагався, тому що ми швидше вб'ємо тебе, ніж подивимося на тебе.
  
  Мосс розсудив, що до тих пір, поки американські війська так думають, у них, принаймні, є шанс випередити будь повстання Конфедерації. Солдат в баттернате насилу піднявся на ноги. Його приятелі допомогли йому втекти від людей у сіро-зеленій формі. Всі нові окупанти, здавалося, були готові поливати кулями залізничну станцію. Вони посміхнулися Моссу. "Ми показали йому!" - прокричав один з них.
  
  "Ще б", - відповів Мосс, і їх посмішки стали ширше. Що б вони сказали, якби дізналися, що він прямує на захід, щоб дізнатися, чи він хоче захищати Конфедерації офіцерів, які керували фабрикою вбивств? Нічого такого, що він хотів би почути в цьому він був упевнений. І тому він нічого їм не сказав.
  
  Коли він переїхав з Луїзіани в Техас, прапор Самотньої Зірки замінив Зірки і смуги. Він задавався питанням, як довго Сполучені Штати будуть продовжувати дозволяти техасцям прикидатися незалежними. Визнання їх виходу з CSA було корисним способом вивести їх з війни, але він не думав, що це триватиме довго.
  
  Техаський рейнджер стояв на платформі, тримаючи в руках маленьку картонну табличку зі своїм ім'ям. Коли Мосс зізнався, хто він такий, техасець - невисокий і жилавий, абсолютно не відповідав образу, який любили створювати представники його штату, - сказав: "Я тут, щоб відвести вас в міську в'язницю, сер".
  
  "Тоді пішли", - відповів Мосс.
  
  Рейнджеру особливо нічого було сказати. Х'юстон здавався майже недоторканим. Деякі міста Конфедерації знаходилися далі від баз американських бомбардувальників. Люди на вулицях були одягнені в старий, поношений одяг, але вони не виглядали голодними.
  
  "Як ви ставитеся до співпраці зі Сполученими Штатами?" - Запитав Мосс, коли автомобіль належить Конфедерації Бірмінгем - зупинився перед фортецею з червоної цегли, в якій утримувалися ув'язнені.
  
  "Сер, там, де ми були, це виглядало як найкраще, що можна було зробити". З цим не надто гучним схваленням Техаський рейнджер заглушив двигун. Він вистрибнув і притримав двері для Мосса.
  
  Американські офіцери ретельно перевірили посвідчення особи Мосса, а потім обшукали його, перш ніж впустити в будинок. Його знову перевірили і обшукали, коли він увійшов у кімнату для відвідувачів. Щільна сталева сітка відділяла його бік від сторони людини, якого він, можливо, представляв.
  
  Увійшов Джефферсон Пінкард. Хлопець, який керував таборами "Рішучість" і "Хамбл", був приблизно віку Мосса. У нього було велике, дородное статура: м'язи з великою кількістю жиру поверх них. Він виглядав жорстким, але не злісним. Мосс знала, як мало це доводить, але все одно знаходила це цікавим.
  
  Пінкард теж окинув його швидким поглядом. - Значить, "кляті янкі" знайшли ще одного виродка, готового заступитися за мене? - запитав він, розтягуючи слова з глибоким південним акцентом.
  
  "Я поки не впевнений, що це так", - відповів Мосс. "Чому ви хотіли вбити якомога більше негрів?"
  
  Якби Пінкард заперечував це, Мосс б пішов. Однак він цього не зробив. Він сказав: "Тому що вони були ворогами моєї країни. Вони стріляли в нас ще до того, як ми почали битися з вами, виродки-янкі.
  
  - Чоловіки, жінки і діти? - Запитав Мосс.
  
  "Вони чорні, ми їм не подобаємося", - сказав Пінкард. "До речі, тобі яке діло? Вони були ниггерами Конфедерації. Ми можемо робити все, що нам, чорт візьми, заманеться, у нашій власній країні. Наскільки я знаю, ми нічого не зробили кунам з США ".
  
  Наскільки знав Мосс, це було правдою. Він думав, що це найсильніший аргумент Пинкарда. Країна суверенна у своїх власних межах, не так? Ніхто не переслідував османського султана за те, що він зробив з вірменами, або царя за єврейські погроми ... або Сполучені Штати за те, що вони зробили зі своїми індіанцями. Але ... "Ніхто ніколи не створював таборів, подібних вашим".
  
  "Ніхто ніколи не думав". В голосі Джефферсона Пинкарда не було каяття - він звучало гордо. "Чорт візьми, ви, засранці, збираєтесь мене повісити. Ви перемогли, і я ні хріна не можу з цим вдіяти. Але єдине, що я робив, робив свою роботу. І робив я її дуже добре ".
  
  "Я читав, що мер Снайдера покінчив із собою після того, як побачив масові поховання у вашому таборі", - сказав Мосс.
  
  "Деякі люди мягкотелы", - презирливо сказав Пінкард. "Так, ми програли війну. Але нам більше ніколи не доведеться турбуватися про ниггерах, як раніше. Чорт візьми, ви навіть можете запитати цих дерьмовых техаських зрадників - вони скажуть вам, що з їх точки зору зі мною все в порядку. Я допомагав очищати Техас разом з іншою частиною CSA. Ти можеш захищати мене чи ні, як тобі заманеться. Я знаю, що я зробив, і будь я проклятий, якщо шкодую.
  
  "Будь ти проклятий, гаразд", - подумав Мосс. Дійсно винні люди потребували адвокатів, як і всі інші? Чи він хотів бути одним з них? Було багато способів увійти в історію. Чи було це те, що він дійсно мав на увазі?
  
  Якщо це зробив не він, то хто? Хто б це не був, впорався б цей хлопець з роботою так само добре, як сам Мосс? Він повинен був сумніватися в цьому, особливо враховуючи, що головний армійський юрист захисту вже готувався до підрахунку. Він не вірив, що хтось може зняти Пинкарда, але йому завжди подобалося давати військовим прокурорам можливість побігати за їх грошима.
  
  Зрештою, це - і те, що він опинився в безвихідному становищі як пілот з-за війни, вирішило його. "Ти хочеш, щоб я захищав тебе? Я зроблю все, що в моїх силах".
  
  "Як ти думаєш, ти зможеш мене звільнити?" Запитав Пінкард. "Чи я був правий у перший раз?"
  
  "Великі шанси проти тебе, дуже великі. Кожен, хто говорить тобі протилежне, теж бреше, просто щоб ти знав".
  
  Комендант табору хмикнув. "Чорт. Мені теж так здалося, і тому хлопцю Гольдштейну теж, але я сподівався, що, може бути, ви бачите це по-іншому. Але, чорт візьми, навіть якщо ви цього не зробите, полковник Мосс, я дуже радий, що ви у мене є. Роби, чорт візьми, все, що в твоїх силах, і подивися, чи зможеш ти збентежити їх, перш ніж вони накинуть петлю мені на шию ".
  
  У всякому разі, у нього не було необґрунтованих очікувань, що стало початком того, щоб стати хорошим клієнтом. "Я думаю, ми уклали угоду", - сказав Джонатан Мосс. З-за дротяного екрана вони не могли навіть трястися на ньому.
  
  
  Багато офіцерів Конфедерації в таборі Ліберті! впали у відчай, коли вони нарешті повірили, що їх країна капітулювала. Більшість з тих, хто найважче сприйняв капітуляцію, пробули там довше всіх. Вони не бачили катастроф останніх півтора років своїми очима. Джеррі Довер бачив. Він дуже добре знав, що Конфедеративні Штати зазнали поразки.
  
  "Так, ми програли", - говорив він всякий раз, коли хто-небудь запитував його про це, а інколи навіть коли ніхто не питав.
  
  "Чому б тобі не пом'якшити рок і морок, Довер?" Запитав його полковник Кірбі Сміт Телфорд. Старший офіцер ЦРУ був переконаний, що Довер не був підставною особою янкі, що не означало, що він був задоволений ним. "Люди і так відчувають себе досить погано, і без твого втручання".
  
  "Христос на милицях, все скінчено. Ми переможені", - сказав Довер. "Як це може бути згубно після того, як ми приречені?"
  
  "Високо тримати підборіддя означає, що ми можемо поважати самих себе", - відповів Телфорд. "Це також змушує збройні сили США більше поважати нас".
  
  Останнє, можливо, було правдою. Довер від цього не став щасливішим. "Яка різниця?" вимогливо запитав він. "У нас навіть країни більше немає. Сполучені Штати окупують всю КСА. Наскільки я можу судити, це перетворює нас у клятих янкі ".
  
  "Моя дупа", - сказав Телфорд. "Я швидше побачу їх в пеклі, ніж склонюсь перед чортовими зоряно-смугастими".
  
  "Так, сер. Я відчуваю те ж саме", - сказав Довер. "Єдина проблема в тому, що, поки ми так відчуваємо, чому янкі повинні випускати з цього місця?"
  
  "Чому? Тому що війна закінчилася, чорт візьми, ось чому ". Але навіть Кірбі Сміт Телфорд не зміг змусити себе говорити так, як ніби він вважав це достатньою причиною.
  
  Влада США не виявляли ніяких ознак того, що відпускають своїх військовополонених на свободу. Через кілька днів полковник Телфорд запитав їх, чому немає. Відповідь, яку він отримав, змусив його насупитися.
  
  "Вони кажуть, що проводять розслідування, щоб зрозуміти, чи потрібно їм звинувачувати кого-небудь з нас в цій нісенітниці про "злочини проти людяності", - повідомив він.
  
  Джеррі Доверу не сподобалося, як це прозвучало. Йому здалося, що це було досить розпливчасто, щоб дозволити Сполученим Штатам робити все, що їм заманеться. "Що саме вони під цим розуміють?" - запитав він.
  
  "Ну, в основному вони говорили зі мною про те, щоб з'ясувати, видавали чи ми коли-небудь ніггерів людям, які відправляли їх в табори", - відповів Телфорд.
  
  "Про". Довер розслабився. Мабуть, самої огидною річчю, яку він здійснював в якості офіцера-квартирмейстера, була відправка газових снарядів на фронт. Оскільки "дамнянкиз" самі використовували газ, вони не могли підняти галас з цього приводу ... якщо тільки їм не хотілося підняти галас з цього приводу. Якби вони це зробили, хто їх зупинив?
  
  Ніхто за цю сторону кайзера, ось хто.
  
  Хтось сказав: "Вони не можуть з нами звертатися", так що, можливо, він думав, що він кайзер або хтось ще більш важливий.
  
  Кірбі Сміт Телфорд виглядав похмурим і звучав ще більш похмуро. "Ми мало що можемо з цим вдіяти. Наскільки я знаю, ми нічого не можемо з цим вдіяти. Якщо вони вирішать вибудувати нас в шеренгу і розстріляти, хто буде їм скаржитися?"
  
  "Це неправильно", - сказав інший офіцер Конфедерації. Телфорд тільки знизав плечима.
  
  Хто скаржився, коли Конфедерація позбавилася від своїх негрів? Довер знав, що це не так. Він також знав, що його товаришам по службі-офіцерам не сподобалося б, якби він вказав на це. Іноді саме розумне, що ти можеш зробити, - це просто тримати свій довгий рот на замку. Довер, людина, який любив покричати на людей, довго вчився цьому. Втім, тепер він засвоїв урок.
  
  Одного за іншим офіцерів у його казармі викликали на допити. Кілька людей покинули табір Ліберті! трохи пізніше. Інші залишилися на місці, закипаючи від люті і проклинаючи своїх проклятих загарбників-янкі. Довер здивувався, наскільки розумні були переможці. Якщо б ці військовополонені не були озлобленими ненависниками янкі, які зробили б усе можливе, щоб нашкодити США, як тільки вони, нарешті, опиняться на свободі, у них було б більше шансів перетворитися в людей з подібними поглядами, чим довше вони сиділи і тушовались.
  
  Звичайно, можливо, влада США взагалі не збиралися відпускати. Довер уявив собі сгорбленных, сивочолих військовополонених, які помирають від старості, коли двадцяте століття переходить в двадцять перший. Він здригнувся. Навіть янкі не змогли б залишатися мстивими понад півстоліття ... чи не так?
  
  Схоже, вони допитували полонених приблизно в тому порядку, в якому були схоплені конфедерати. Це означало, що Джеррі Доверу довелося чекати досить довго. Він був готовий набратися терпіння.
  
  Кірбі Сміт Телфорд повернувся з гриля досить гарячим, щоб його можна було пересмажити. "Сучі діти кажуть, що я особливий випадок", - прохрипів він.
  
  "Як же так?" Запитав Довер. "Ти був простим солдатом, вірно? Тоді чому вони так тремтять з-за тебе?"
  
  "Тому що я з Техасу, ось чому", - відповів Телфорд. "Тепер з проклятої Республіки Техас-зрадника. Якщо я збираюся вибратися звідси, я повинен поклястися бути вірним країні, - він зробив вигляд, що плює на саму ідею, яка зрадила країну, в якій я виріс".
  
  "Ви могли б просто попросити їх відправити вас назад в яку-небудь іншу частину CSA", - сказав Довер.
  
  "Я намагався це зробити. Це тільки погіршило ситуацію", - похмуро сказав Телфорд. "Вони вирішили, що я сказав це тому, що хотів доставити їм неприємності. Я не це мав на увазі - тоді я цього не мав. Але Господи Ісусе! Якщо я виберуся звідси зараз ... Він не сказав, що буде робити потім. Про те, чого він не сказав, ніхто не міг повідомити владі. Втім, Дувру не склало особливих труднощів з'ясувати це.
  
  "Ймовірно, слід зробити все, що вони тобі сказали, а потім займатися своїми справами", - сказав він.
  
  "Так. Я теж це зрозумів, тільки недостатньо швидко, щоб це принесло мені хоч якусь чортову користь". В голосі Кірбі Сміта Телфорд звучало майже таку ж огиду до самого себе, як і до своїх слідчим-янкі.
  
  Чергу Довера прийшла приблизно через тиждень, у літній день, такий же спекотний і липкий, як і будь-який інший в Савані. Офіцер, допрашивавший його, був майором приблизно удвічі молодша за нього, за прізвищем Хендріксон. У нього була папка з щільного паперу з ім'ям Довера. Вона була набита паперами. Довер задумався, це хороший знак або поганий.
  
  "Ви служили в корпусі интендантов", - сказав майор Хендріксон. У нього були манірні вусики, які не поєднувалися з формою його особи.
  
  "Я впевнений, що так і було", - сказав Довер.
  
  - Тебе відвезли за межі Хантсвілла.
  
  "Абсолютно вірно".
  
  "Ви воювали у Великій війні, але ви не професійний військовий".
  
  "Знову правильно". Цей майданчик здавалася досить безпечною.
  
  Хендріксон закурив сигарету - огидною американської марки. Він не запропонував сигарету Доверу. Замість цього він переглянув кілька паперів в папці. - Розкажи мені, чим ти займався в проміжку між війнами.
  
  "Я керував рестораном в Савані, штат Джорджія", - відповів Довер. Хендріксон запитав у нього назва закладу. - Мисливський будиночок, - відповів Довер, дивуючись, яке це може мати значення.
  
  Здалося; майор Хендріксон хмикнув і щось зазначив. Довер спробував розгледіти, що це було, але він не міг читати догори ногами досить добре, щоб зрозуміти. Слідчий продовжував: "Ви наймали негрів в цей ресторан?"
  
  "Ага", - сказав Довер. "Кухарі, офіціанти та команда прибиральників. Без них просто не обійтися".
  
  "Схоже, у нас немає ніяких проблем", - пихато сказав Хендріксон. Довер тільки знизав плечима; його не хвилювало, як "кляті янкі" управляють своїми закусочними. Слідчий ще трохи порився в своїх паперах. - Одного з цих негрів звали, е-е, Ксерксес?
  
  Він переплутав ім'я, так що Довер майже не впізнав його. "Ксерксес?" Він вимовив це правильно, як ніби перший X був Z. "Так, він працював на мене багато років. З біса розумний хлопець. Можливо, був би юристом або конгресменом, якби був білим. Але, чорт візьми, звідки ти це знаєш?"
  
  До свого незадоволення, Хендріксон відповів питанням на питання: "Ви пам'ятаєте ім'я його сина?"
  
  "Потрібно подумати про це - я зустрічався з ним кілька разів. Він був ... Кассіус. Як так вийшло?" Перш ніж майор янкі відповів, у Довера відвисла щелепа. "Солодкий страждає Ісус! Чи Не той це Кассій?" Американське радіо не змовкало з приводу негра, який застрелив Джейка Физерстона.
  
  Майор Хендріксон кивнув. - Той самий. І так вже вийшло, що ваше ім'я спливало пару-три рази, коли ми його допитували.
  
  "Так?" Довер ніколи не думав, що його доля може залежати від слова чорного чоловіка - чорт візьми, від слова чорного дитини. "Що він міг сказати?"
  
  Перш ніж відповісти, Хендріксон пошелестів паперами, хоча і так повинен був знати. Доверу хотілося врізати йому, але він змусив себе сидіти смирно. "Він сказав, що ви досить пристойно поводилися з його батьком. Сказав, що одного разу ти врятував всю його сім'ю від зачистки. Це факт?"
  
  - Так. - Довер не хотів зараз роздувати з мухи слона. Він врятував Сципио і його сім'ю і декількох інших кольорових робітників, і їх сім'ю - як для того, щоб зберегти Мисливський будиночок, так і будь-якої іншої причини. Але цьому американському солдатові не потрібно було цього знати. "Щодо цього?"
  
  "Ну, це значить, що ти навряд чи станеш переконаним прихильником Партії Свободи", - сказав Хендріксон. "Чи дасте ви клятву мирно жити в Джорджії і не створювати проблем Сполученим Штатам, якщо ми вас відпустимо?"
  
  "Майор, я вже пережив дві війни. У мене було достатньо неприємностей, щоб вистачило до кінця моїх днів", - сказав Довер. "Зачитайте мені вашу клятву. Я поклянусь в цьому і буду жити у відповідності з цим ".
  
  "Підніміть праву руку", - сказав Хендріксон. Довер підняв. Клятва була такою, якою її назвав солдатів США. Довер повторив це, присягнувся в цьому, а потім підписав роздрукований примірник у трьох примірниках. "Покажіть один примірник військовим властям США за запитом", - сказав йому Хендріксон. "Ми повернемо вам залишок вашого платні і квиток на поїзд до Огасты. Ви можете одягти форму, але зніміть свої знаки відмінності, перш ніж покинути табір. Армія К. С. збанкрутувала ".
  
  Кірбі Сміт Телфорд похмуро дивився на Довера, збираючи малу спортивну сумку і знімаючи зірки з коміра. Інші військовополонені дивилися на нього з сумішшю заздрості і ненависті. Йому було все одно. Він збирався додому.
  
  Молодий капітан подивився на Цинцинната з-за, без сумніву, звільненого карткового столу, який виконував обов'язки письмового столу. "Ви водій Цинцинната", - сказав він.
  
  - Так, сер. Упевнений, - погодився Цинциннат.
  
  "Ви служите цивільним водієм вантажівки в армії США з кінця 1942 року", - сказав капітан.
  
  "Це теж вірно. Робив те ж саме під час війни в ЛАС-Вегасі", - сказав Цинциннат.
  
  - Так, так зазначено у ваших записах. За словами вашого начальства, ви завжди добре виконували свої обов'язки, незважаючи на фізичні обмеження.
  
  "Завжди робив все, що міг", - відповів Цинциннат. "Мені доводилося залишатися поблизу, коли ставало непереливки - я ледве міг бігати".
  
  "Вам, ймовірно, не терпиться повернутися до своєї сім'ї в, е-е, Де-Мойн", - капітану довелося перевірити документи Цинцинната, перш ніж назвати його рідне місто, - "тепер, коли ми добилися перемоги".
  
  Цинциннат кивнув. - Звичайно, радий. Ти знаєш кого-небудь, хто не радий?
  
  На його подив, офіцер поставився до питання серйозно. "В армії завжди є ті, кому комфортніше. Тут їм не потрібно думати самостійно - вони просто повинні робити те, що їм кажуть. І у них ніколи не виникає жодних сумнівів у тому, хто на їхньому боці, а хто ні ".
  
  Молодий офіцер, ймовірно, був прав. Ні, він був зобов'язаний бути прав. "Не думав про це з такої точки зору, сер", - сказав Цинциннат. "Але я, я великий хлопчик. Я можу подбати про себе і можу прийняти власне рішення. І якщо уряд готовий відкликати мене, я дійсно готовий повернутися додому ".
  
  "Це те, про що ви тут домовляєтеся", - сказав капітан. "У мене тут ваш останній платіжний ордер, і у мене є квиток на поїзд, щоб доставити вас додому".
  
  - Попросити вас про послугу, сер?
  
  "Я не знаю. Що це?"
  
  "Чи Можете ви організувати маршрут мого поїзда, щоб я їхав через Ковінгтон, штат Кентуккі? Я народився і виріс там, і я хочу подивитися, чи залишився хто-небудь з моїх людей в кольоровому кварталі цілим і неушкодженим ".
  
  "Це нерегулярно. Це додаткові витрати ..." Офіцер у сіро-зеленій формі насупився, розмірковуючи. "Дозвольте мені поговорити з моїм начальством. Можливо, вам доведеться залишитися в Алабамі ще на день або два, поки ми все владнаємо - якщо вони, звичайно, схвалять.
  
  "Я не заперечую", - сказав Цинциннат. "Ні крапельки".
  
  Фактично, він затримався ще на три дні. Інші водії з його підрозділи вирушили додому задовго до нього. Хел Вільямсон потиснув йому руку і сказав: "Щасти тобі, друже. Будь я проклятий, якщо я дечого у тебе не навчився.
  
  "Що це?" Запитав Цинциннат.
  
  "Кольорові хлопці - ви такий же, як всі інші, тільки темніший, - відповів Гел.
  
  Цинциннат розсміявся. "Чорт, я візьму це на себе. І тобі удачі, чувак".
  
  Він отримав ті витрати, які хотів. За часів Конфедерації йому довелося б їхати в окремому вагоні. Не більше того. Деякі білі пасажири виглядали незадоволеними тим, що опинилися в одному ряду з ним, але ніхто нічого не сказав. Це його цілком влаштовувало. Він не просив, щоб його любили: тільки терпіли.
  
  Зоряно-смугастий прапор майорів над Ковингтоном. Синій Хрест, що означав бойовий прапор К. С., з'явився на стінах по всьому місту. Так само, як і слово СВОБОДА! CSA програло війну, але не всі здалися.
  
  Ходили автобуси. Він сів у один на схід від залізничного вокзалу, в кольоровий квартал біля річки Лик, або те, що від нього залишилося. Він сів у передній частині автобуса, вперше отримавши можливість зробити це тут, незалежно від того, чи літав у Ковінгтон "Старз енд Страйпс" або "Старз енд Барс".
  
  Ще не всі огорожі та колючий дріт, огораживавшие кольоровий квартал, були зруйновані. Але тепер шляху через непотріб були відкриті. Цинциннат вийшов з автобуса в парі кварталів від місця барбекю Лукуллуса Вуда. Якщо б хто-небудь пережив те, що конфедерати зробили зі своїми неграми, він поставив би на Червоного кухаря барбекю.
  
  Будинки і магазини стояли порожніми. У вікнах вибито шибки, двері розчинені навстіж. На газонах літали листя. По спині Цинцинната пробіг холодок. Що це за модне слово люди використовували, коли говорили про динозаврів? Це місце було вимерлим.
  
  Бездомний кіт метнувся через вулицю і сховався за нестрижеными кущами. Кішки могли подбати про себе самі без людей. Цинциннат не чув гавкоту собак. Він повинен був би це зробити, якби в кольоровому кварталі ще залишалася хоч крапля життя.
  
  Побачивши на вулиці когось ще, він підстрибнув від несподіванки і тривоги. Це був літній білий чоловік в елегантному лляному костюмі, його сиве волосся блищали з-під панами. Білий чоловік, здавалося, був вражений, побачивши негра, не менше, ніж Цинциннат, побачивши його. Потім, раптово, він перестав дивуватися. "Я міг би здогадатися, що це будеш ти", - сказав він. - Тебе вбити складніше, ніж таргана, чи не так?
  
  - Іди до біса, Блаженство, - втомлено сказав Цинциннат. - Лукулл все ще живий?
  
  "Його будинок виглядає таким же мертвим, як і інша частина міста", - відповів Лютер Блаженство. Давній глава поліції штату Кентуккі зітхнув. "Я намагався витягти його, як тільки вони закрили кольоровий квартал, але я не зміг цього зробити. Не знаю, що з ним сталося, але, боюся, нічого хорошого. Страшенно шкода ".
  
  "Вони йдуть і вбивають всіх?" Запитав Цинциннат. "Вони дійсно йдуть і роблять це?"
  
  "Майже", - сказала Блаженство. "І ти був з ними в ліжку якийсь час. Хіба це не змушує тебе пишатися?"
  
  "Відвали і здохни", - холодно сказав Цинциннат. "Я ніколи не був в ліжку з чортової Партією Свободи, і ти це знаєш".
  
  Лютер Bliss сплюнув. "Може бути. Хоча я ніколи нічого не знав про тебе напевно. Ось чому я ніколи тобі не довіряв".
  
  Цинциннат розсміявся йому в обличчя. "Не вішай мені локшину на вуха. Ти ніколи не довіряв власної бабусі".
  
  - Якби ти знав стару кажана, ти б теж не довіряв їй. Вона була злою жінкою. Ніщо не збентежило Блісса. Його сумні очі гончака прокололи Цинцинната. "Так ти водив вантажівку, чи не так?"
  
  "Стежиш за мною?"
  
  "Чорт забирай, саме так і було", - відповіла Блаженство. "Ти це заслужив. Але тепер все скінчено. Сполучені Штати перемогли, і якщо ми вб'ємо досить конфедератів, щоб інші замовкли, у нас все буде добре ".
  
  Він почекав. Цинциннат знову розсміявся. "Що? Ти думаєш, я буду з тобою сперечатися? Нам краще вбити побільше цих ублюдків. Інакше вони вб'ють нас занадто скоро, чорт візьми.
  
  "Ну, в будь-якому випадку, в дечому ми згодні", - сказав Лютер Блаженство. "Молю Бога, щоб я більше ніколи тебе не побачив. Ти мені дав дуже багато приводів для занепокоєння - навіть більше, ніж Лукулл. Він був розумніший за тебе, але я завжди знав, чого він вартий. З тобою мені доводилося сумніватися."
  
  "Ти сучий син", - сказав Цинциннат. "Ти тримав мене у в'язниці два роки. Якщо б не цей Дерроу Офей, ти б ніколи мене не випустив".
  
  "Я все ще кажу, що надав послугу Сполученим Штатам, залишивши тебе тут". Ніщо ніколи не змусило б Блісса відступити або визнати, що він, можливо, був неправий.
  
  Двоє чоловіків обережно протиснулись повз один одного. Цинциннат попрямував до будиночка для барбекю. Він ні в чому не довіряв словами Бліс - він повинен був побачити все власними очима. Але таємний поліцейський брехав не тут. Місце, яке Лукулл позичив у свого батька, було тихим і безлюдним. О, будівля все ще стояло, але купи опалого листя та розбиті вікна говорили про те, що сюди довгий час ніхто не заходив. Зник навіть чудовий запах, який завжди долинав з халупи. Від одного цього запаху можна набрати вагу. Вистачить, чорт візьми. Ніщо в Ковингтоне вже не буде колишнім.
  
  Зітхнувши, Цинциннат попрямував до будинку, який його батько і мати ділили до самої її смерті. Він сам жив там, оправляясь від нещасного випадку, допомагаючи піклуватися про неї, коли вона все глибше занурювалась у маразм, а потім просто застряг в Ковингтоне. Будинок теж все ще стояв. Цинциннат припустив, що вона все ще належала його батькові. Навіть з пробоїною від снаряда у дворі і невеликими пошкодженнями від шрапнелі, вона напевно чогось варта.
  
  Але хто захоче купити будинок в кольоровому районі? Скільки негрів захочуть тут жити, навіть якщо Ковінгтон буде повернутий США? Скільки негрів залишилося жити в Ковингтоне і у всіх інших містах, які колись були зірками і барами? Недостатньо. І близько не достатньо. Осядуть білі, зрештою, і в цій частині міста? Або вони все знесуть і спробують прикинутися, що негри ніколи не були частиною життя на південь від лінії Мейсона-Діксона і Огайо?
  
  Цинциннат не міг знати, на що саме, але він точно знав, на що зробить ставку.
  
  Ображений і засмучений, він пішов далі на майже безлюдному кварталу, замість того щоб повернутися на автобусну зупинку і на поїзді відправитися до своєї сім'ї. Ноги знали, куди він йде, краще, ніж голова. Незабаром він опинився перед "Мідним мавпою". Він втопив багато смутку в цьому барі, поки стирчав тут.
  
  Він мало не вистрибнув з черевиків, коли з-за дверей почувся голос: "Заходьте! Ми відкриті!"
  
  "Зроби Ісуса!" Цинциннат увійшов всередину. Електрики не було, тому його очам потрібно якийсь час, щоб звикнути до напівтемряви. За стійкою бару сидів чорношкірий чоловік, потягуючи віскі. Ще один стояв за ним, обмахуючись віялом. Це був той самий бармен, який був тут раніше. "Не думав, що побачу тебе живим", - зауважив Цинциннат.
  
  "Я міг би сказати те ж саме про тебе", - відповів чоловік. "Коли поліція забрала тебе, я вирішив, що тобі кінець".
  
  "Я був у списку", - сказав Цинциннат.
  
  - Я так і думав. Ось чому вони забрали тебе.
  
  "Ні, список іншого роду. Вони пішли і обміняли мене і мого батька на пару спільників, які застрягли в США ".
  
  - Пощастило, - зауважив бармен.
  
  "Думаю, так", - сказав Цинциннат. "Як ти впорався?"
  
  - Я? Мені пощастило по-іншому. Бармен обмахнулся сильніше і не став продовжувати.
  
  Чорношкірий чоловік за стійкою сказав: "Камбіз, він надав цим горіховим виродків досить послуг, вони не відправили її ні в який табір".
  
  "Заткни свій рот!" - обурено вискнув бармен.
  
  "Чорт, тепер це вже не має значення", - сказав інший чоловік. "Що стосується мене, я зробив те ж саме, чорт візьми. Я не з тих, кого ви називаєте по-справжньому котрі гордяться собою, але я теж не помер, як і до біса багато інших ".
  
  Цинциннат збирався купити собі випивку - йому б не завадило. Замість цього він розвернувся і вийшов. Невже ці двоє негрів вижили, стукаючи на своїх товаришів? Його завжди цікавило Камбіз, і, схоже, він мав рацію, задаючись цим питанням. Чи Не занадто дорогою ціною вони купили свої життя?
  
  Вони б так не сказали. Що стосується Цинцинната, то він був в основному здивований, що конфедерати залишили їх в живих. Можливо, у білих просто не було часу вбити їх до того, як Ковінгтон упав. Скільки негрів тут уклали таку ж диявольську угоду, щоб вижити? Він прямував назад в Де-Мойн, назад у США. Він дякував Богові, що йому не доведеться це з'ясовувати.
  
  
  З хрипом, який говорив про те, що далі їхати, можливо, не доведеться, поїзд зупинився на маленькій станції в Баройеке. Хорхе Родрігес надів свою форму кольору горіхового дерева, без нашивок і всіх відзнак Конфедерації. Це була вся одяг, яка у нього була. Він харчувався консервними банками, які йому дали янкі, коли випускали з табору для військовополонених. Якби він більше ніколи не їв нічого з консервних банок, він би не пошкодував. Його нудило навіть від знаменитої шинки з прянощами. З нього було досить, і ще трохи.
  
  Хорхе був єдиним, хто зійшов у Баройеке. Там на платформі стояли його мати, брат Педро, сестра Сусана і двоє її маленьких дітей. Хорхе всіх обійняв, розцілував і поплескав Педро по спині. Його старший брат був військовополоненим набагато довше, ніж він.
  
  "Ти знаєш, коли Мігель повертається додому?" Запитав Хорхе.
  
  Інший їх брат теж був узятий в полон і теж поранений. Педро похитав головою. "Я нічого не чув. Днями, от і все".
  
  "Господи, будь ласка, якомога швидше". Їх мати перехрестилася.
  
  Коли Хорхе побачив будинок алькальда, він побачив розвіваються над ним зоряно-смугасті прапори. "Навіть тут!" - сказав він в сум'ятті.
  
  "Навіть тут", - погодився Педро. "Ми програли. У тебе можуть бути великі неприємності, якщо ти покажеш прапор Конфедерації. Все, що ми можемо робити, це те, що нам говорять янкі - поки ".
  
  Його голос звучав так, наче він був готовий знову вступити в бій, якщо у нього коли-небудь з'явиться така можливість. Хорхе не був так упевнений. Він бачив набагато більше війн, ніж його брат, - достатньо, щоб задовольнити його надовго, якщо не назавжди. Поки ви могли жити своїм життям, яка різниця, який прапор майорить над будинком алькальда?
  
  Там була штаб-квартира Партії Свободи, де його батько проводив так багато часу. Там було порожньо, безлюдно. "Що трапилося з секретарем Куїнном?" Запитав Хорхе.
  
  "Він сам пішов на війну, коли стало важко, і вони почали закликати чоловіків старшого віку", - відповіла мати. "Після цього тут ніхто не знає. Він не повернувся - я це знаю".
  
  "Може бути, так і буде", - сказав Хорхе. Хто може припустити, скільки часу буде потрібно всім солдатам Конфедерації, щоб повернутися додому, особливо якщо вони живуть в таких віддалених місцях, як Баройека? Може бути, Роберт Куїнн лежав в американському госпіталі. Може бути, він все ще був у таборі. Коли війна закінчилася, і, нарешті, прийшла капітуляція, янкі брали полонених десятками, може бути, сотнями тисяч.
  
  "Підемо додому", - сказала його мати. Насправді, те, що вона сказала, було "Vamos a casa". Вона змішувала англійська та іспанська без розбору. Більшість людей її віку так і робили. Хорхе і Педро посміхнулися один одному. Вони більше говорили по-англійськи, навіть коли жили тут. З тих пір як Хорхе пішов в армію, єдиний раз, коли він хоч трохи говорив по-іспанськи, це коли він зіткнувся з іншим солдатом з Сонори або Чіуауа. Навіть тоді він і інший чоловік, в основному говорили по-англійськи, щоб їх приятелі з іншої частини CSA не виставили їм рахунок за пару тупих мастильників.
  
  До будинку було три милі пішки. Частина шляху Хорхе ніс свого маленького племінника. Після шестидесятифунтового рюкзака і гвинтівки за спиною Хуаніто здавався невеликим. Було спекотно, але Хорхе звик до спеки. У всякому разі, повітря було сухим; йому не доведеться віджиматися, коли він добереться до ферми.
  
  "Погода краще, чим далі на схід", - сказав він, і Педро кивнув.
  
  Чорноголова сорока-сойка сиділа на лінії електропередачі і кричала на що проходять внизу людей. Сойки в решті частини CSA були менше, з більш короткими хвостами. Вони звучали по-різному, але вони дійсно були схожі на двоюрідних братів.
  
  Коли він дістався до ферми, вона здалася йому менше, ніж він пам'ятав. А ще вона здалася йому більш простої і бідної. Він зовсім не замислювався про те, як жив до того, як пішов в армію. Люди, які жили в околицях Баройеки, або добували засоби до існування на фермах, подібних до цієї, або відправлялися в шахти і добували свинець і срібло - злото ніколи не вистачало - з землі.
  
  За місцевими мірками, його родина була заможною. У них були водопровід і електрику, хоча їх не було, коли Хорхе був молодшим. Вони говорили про покупку автомобіля. Хорхе потрібно було познайомитися з іншою частиною CSA, з тією частиною, де все постійно говорили по-англійськи, щоб зрозуміти, без чого він виріс. Однак, якщо ні в кого з оточуючих вас цього не було, ви цього не втрачали.
  
  "Як в старі добрі часи, коли двоє моїх синів були вдома, а третій на підході". Його мати була непереможне оптимістична. У всякому разі, він так думав, поки її обличчя не запаморочилось, і вона продовжила: "якби твій батько був тут, щоб побачити це".
  
  "Спасибі", - сказав Хорхе. Здавалося, ніхто більше нічого не хотів говорити. Смерть Іпполіто Родрігеса далеко від всієї його родини кине тінь на них на все життя. Чому він застрелився? Він виконував роботу, яка, на його думку, була потрібна країні, і робив це для свого армійського приятеля з минулої війни. Що могло піти не так?
  
  Це було майже так, як якщо б він слухав пропаганду янкі про табори, і це ще до того, як з'явилася велика частина пропаганди янкі. Якщо маллаты були такими ж людьми, як і всі інші, то відправляти їх в ці табори було неправильно. Якщо. Що б не говорили кляті янкі, Хорхе насилу вірив у це. Більшість громадян Конфедерації повірили б. Його батько повірив би - він був упевнений в цьому.
  
  Чи Могло що-те, що він побачив, що те, що сталося в таборі, змінити його думку? Хорхе теж насилу вірилося в це. І, оскільки у нього не було можливості заглянути в свідомість свого батька і зрозуміти, про що він думав, це назавжди залишилося загадкою.
  
  Його мати готувала тако, фаршировані рубаною свининою і спеціями, такі пристрасні, що у нього потекло з носа - він до них вже відвик. Він їв і їв. Так, ця їжа перевершила смак консервованої шинки. А ще там були чичарроне - шматочки свинячої шкіри, підсмажені з хрусткою скоринкою, які тренують зуби.
  
  "Це чудово", - сказав Хорхе. "Я так довго їв нудну їжу, що забув, як все може бути смачно".
  
  Його старший брат розсміявся. "Я сказав те ж саме, коли прийшов сюди, не так, мамасита?"
  
  "Так, в точності те ж саме", - відповіла Магдалена Родрігес.
  
  "Будемо сподіватися, що ми почуємо, як Мігель теж це скаже", - сказала Сюзанна.
  
  "І скоріше, будь ласка, Боже", - сказала мати. Хтось постукав у двері. "Це листоноша". Вона встала подивитися, що у нього.
  
  Там була пара рекламних проспектів і великий конверт, виглядав офіційним. І це було так: воно прийшло від чогось під назвою окупаційні власті США в колишньому штаті Сонора. Магдалена Родрігес насилу вимовила це. Коли вона відкрила конверт і розгорнула листок паперу всередині, то скорчила гримасу.
  
  "Все англійською", - сказала вона.
  
  "Дай подумати". Хорхе досить добре читав по-англійськи. І, по суті, стаття була адресована Педро і йому. Він нахмурився, побачивши орла перед схрещеними мечами на фірмовому бланку; люди, які використовували цю емблему, зробили все можливе, щоб убити його. Тепер вони розповідали йому, що він повинен робити як повернувся військовополонений.
  
  І вони теж не жартували. Колишні військовополонені повинні були бути в офіс алькальда раз в тиждень. Вони повинні були відмовитися від Партії свободи. Вони повинні були повідомляти про всі збори, на яких були присутні більше п'яти осіб.
  
  Педро розсміявся, коли Хорхе сказав це. "Зараз тут більше п'яти осіб", - зауважив він. "Ми повідомляємо про це?"
  
  "Я б не здивувався", - сказав Хорхе. Він продовжував читати. Колишні військовополонені не могли писати або підписуватися на заборонену літературу. Вони не могли зберігати зброю калібру понад 22 калібру - ні пістолети, ні довгоствольна зброя.
  
  "Я здивована, що вони дозволили тобі їх взяти", - сказала його сестра, коли він прочитав це.
  
  "Хтось, хто писав правила, повинен був знати, що на кожній фермі тут є мисливська рушниця", - сказав Хорхе. Батько навчив її стріляти і бути обережним з вогнепальною зброєю, коли він був маленьким хлопчиком. "Якщо б вони сказали, що нам взагалі не можна зберігати зброю, ми б не звернули на них жодної уваги. Вони думають, що це вбереже їх від неприємностей ".
  
  "Ти можеш вбити кого-небудь з пістолета 22-го калібру", - сказав Педро.
  
  "Звичайно", - погодився Хорхе. "Але ти повинен вдарити його точно".
  
  "Ти впевнений, що вони дійсно випустили нас з таборів?" запитав його брат.
  
  Він знизав плечима. "Ми тут. Це не дуже добре, але через деякий час їм це набридне. Їм доведеться. Скільки солдатів вони можуть розмістити в Баройеке?"
  
  "Стільки, скільки вони захочуть", - сказав Педро.
  
  Але Хорхе похитав головою. "Я в це не вірю. Їм довелося б розмістити солдатів в кожному маленькому містечку від Вірджинії до наших днів. Навіть у янкі не так багато солдатів....Я сподіваюся ".
  
  Педро подумав про це. "Мм, може бути, ти і прав. Війна закінчилася. Янкі теж захочуть повернутися додому".
  
  "Звичайно, вони будуть. А хто б не став?" Сказав Хорхе. "Бути солдатом невесело. Ти маршируешь всюди, це не так вже погано. Але коли ти б'єшся, більшу частину часу тобі нудно і некомфортно, а в інший час ти наляканий до смерті ".
  
  "І ти теж можеш постраждати", - тихо сказала мати і знову перехрестилася.
  
  Хорхе і Педро обом пощастило, вони пройшли через війну, відбувшись лише кількома подряпинами. Їх брат - ні. Кидок кісток, хід карти...У деяких хлопців снаряд розірвався в десяти футах від них, і вони не сильно постраждали. Деякі перетворилися в гамбургер. Хто може сказати чому? Може бути, Бог. Судячи по всьому, що бачив Хорхе, у нього було гостре почуття гумору.
  
  Днями він хотів обговорити це з Педро - і з Мігелем теж. Але не тут. Не зараз. Не при матері, яка слухає. Вона вірила, і у неї було не так вже й багато причин не вірити.
  
  Що ж, все це могло почекати. Насправді, так і повинно було статися. "Як справи на фермі?" - запитав він свою матір. Він пробуде тут надовго. Зараз це було головне.
  
  "Не так уже й погано, - відповіла вона, - але і не так вже добре. Ми все зробили все, що могли. Однак з такою кількістю чоловіків в армії, - вона розвела руками, - ми не могли робити все, що хотіли. З худобою все в порядку. Урожай ... Ну, ми не голодували, але ми мало заробляли достатньо, щоб заплатити за те, що нам потрібно, і ми не можемо отримати з землі ".
  
  "Це приблизно те, чого ви очікували", - сказав Педро. "Якщо ми будемо старанно працювати, то зможемо повернути все так, як було до війни, а може бути, і краще. Я маю на увазі, якщо янкі нам дозволять.
  
  "Я думаю, може бути, вони так і зроблять. Вони не так вже сильно піклуються про нас - ми занадто далеко", - сказав Хорхе. "Вірджинія, Теннессі - вони дійсно ненавидять тамтешніх людей. І Джорджія теж. Я думаю, вони налетять на них сильніше і залишать нас у спокої, якщо тільки хто-небудь тут не зробить якусь дурницю, наприклад, не спробує повстати ".
  
  Педро нічого не сказав. Хорхе зрозумів, що це не обов'язково хороші новини. Ні, його брат не бачив стільки боїв, скільки він. Можливо, Педро все ще був готовий до більшого. Хорхе біса добре знав, що це не так. Бомбардувальники скидають вантажі на Баройеку, не маючи навіть зенітних засобів, щоб відстрілюватися? Хочете вірте, хочете ні, але від однієї цієї думки йому захотілося перехреститися.
  XV
  
  Люди в Сполучених Штатах говорили, що у Вашингтоні, округ Колумбія, погода Конфедерації. Батько Армстронга Граймса, родом з Огайо, говорив це все чортове час. Армстронг завжди в це вірив. Чому б і ні? Його старий не став би витрачати час і сили на брехню про таку дрібницю.
  
  Але тепер Армстронг застряг в південній Алабамі в середині літа і виявив, що люди в США ні чорта не розуміють, про що говорять. Він вже дізнався про свого батька - який хлопець, подорослішавши, цього не знає?- але відкриття того ж самого про решті частини країни стало для нього свого роду потрясінням.
  
  Щодня тут був схожий на поганий день вдома. Ставало жарко. Ставало липко. І це ніколи не припинялося. Американські солдати ковтали солоні таблетки. Коли спітнілі плями під пахвами висихали - що траплялося не дуже часто - на їх формі залишалися плями від солі. Він постійно свербів. Пітниця, нога спортсмена, свербіж в сідницях...Як не крути, Армстронг захворів цим. Він намазував себе всілякої смердючою рідиною. Іноді це допомагало. Частіше - ні.
  
  І там були жуки. У них тут були комарі, які могли б виконувати роль винищувачів-бомбардувальників. У них було кілька різновидів лютих мух. У них були маленькі злобні кусючі тварі, яких місцеві називали невидимками. У них були кліщі. У них були кліщі. У них було щось, зване шиншилами. Армія розпорошувала ДДТ на все і вся. Це допомогло ... трохи. Вам довелося б обприскувати кожен квадратний дюйм штату, щоб знищити всіх цих мерзенних кусючих тварюк.
  
  Місцеві білі ненавиділи людей у сіро-зеленій формі, які підштовхнули їх армії і змусили їх припинити вбивати негрів. Дикуни стріляли в американських солдатів. Ви косо дивилися на кожен кинутий автомобіль на узбіччі дороги. Він міг вибухнути і забрати з собою половину загону.
  
  Армія США не втрачала часу дарма, борючись чесно, принаймні після капітуляції. Кожен раз, коли в американського солдата стріляли, десять, а потім і двадцять конфедератів опинялися перед розстрільною командою. Кількість саморобних бомб починалося з сотні і також швидко подвоювалася.
  
  Армстронг не був ні в одній розстрільній команді, поки йшла війна. Тепер, з трьома нашивками на рукаві, він часто командував однією. Перші пару раз, коли він це робив, у нього перевертався живіт. Після цього це перетворилося на рутину, і він до цього звик.
  
  Те ж саме зробили солдати, які стріляли. Вони займалися своїми справами, одночасно сперечаючись про те, чи мало це якусь користь. "Тільки від цього ці виродки ненавидять нас ще більше", - висловив думку Кальмар.
  
  "Вони вже ненавидять нас", - сказав Армстронг. "Мені начхати на це. Я просто не хочу, щоб вони в нас стріляли".
  
  "Якщо ми не спіймаємо придурків, які насправді це роблять, чого ми доб'ємося?" Запитав Кальмар. "Стріляти в маленьких бабусь набридає, розумієш?"
  
  "Ми перестріляємо досить маленьких бабусь, і ті, хто залишиться в живих, змусять хлопців, готових натиснути на спусковий гачок, покінчити з цим", - сказав Армстронг.
  
  "Удачі, блядь". Кальмар не був віруючим.
  
  Армстронг висунув те, що, на його думку, було вирішальним аргументом: "Сторони, якщо ми переб'ємо тут всіх білих, нікого не залишиться, щоб нишпорити по лісах, вірно?"
  
  "Чорт, тепер ти говориш як нігер Конфедерації", - сказав Кальмар. "Ми зробимо це, і тут нікого не залишиться в живих".
  
  "Це не розбило мені серце". Армстронг витер обличчя рукавом. Рукав виявився мокрим - великий сюрприз. "Найкраще, що вони могли б зробити з цією країною, - це повернути її опоссумам і аллигаторам".
  
  Сквидфейс розсміявся, але не відмовився від аргументу - що може бути краще, ніж вбити час? Він запропонував причину залишити в живих кількох спільників: "Ніхто більше не буде трахатись, якщо ми вб'ємо всіх жінок. Деякі з тих, кого ми змащуємо, милі. Це марна трата хорошою кицьки ".
  
  "Чому ви досі не захворіли венеричними захворюваннями?" Запитав Армстронг.
  
  "Б'юся об заклад, з тієї ж причини, що і ти", - відповів Кальмар. "Мені пощастило. І коли я розумію, що, можливо, мені не пощастить, я обережний. Тутешні баби - всього лише збіговисько повій.
  
  "Вони програли", - сказав Армстронг, що багато в чому пояснювала ситуацію. Він додав: "Багато з них, їхні чоловіки або бойфренди, теж не повернуться".
  
  Він вважав, що йому пощастило. Він отримав тут освіту, яке було набагато приємніше все, що вони намагалися запхати йому в глотку в старших класах. Його не цікавила англійська література, або середньовічна історія, або практична математика. Це ... це були речі, які він хотів вивчити.
  
  Єдине, чого він був радий, так це того, що ні одна з жінок, які просвітили його, не постала перед розстрільною командою. Це було б гірше, ніж просто ніяково, і могло привести до неприємностей. Були віддані накази проти того, що начальство називало братанням. Примусити кого-небудь прислухатися до них було іншою історією.
  
  "Наскільки я розумію, зараз все те ж саме, що й тоді, коли ми стріляли один в одного", - сказав він. "Я просто хочу відслужити свій термін, зняти чортову форму, повернутися додому і вирішити, що, чорт візьми, робити з рештою частиною мого життя".
  
  "Хочеш почути що-небудь смішне?" Сказав Кальмар.
  
  "Я весь увага", - відповів Армстронг.
  
  - Що стосується мене, то я подумую про те, щоб стати пожизненником.
  
  "Господи Ісусе! Ходімо зі мною, друже. Я відвезу тебе в пункт допомоги. У тебе дещо гірше, ніж бавовна. У тебе розм'якшення мозку, будь ти проклятий, якщо це не так.
  
  "Не-а. Я думав про це", - сказав Кальмар. "Теж багато думав. Припустимо, я повернуся на громадянську вулицю. Що найкраще, що може зі мною статися?"
  
  "Ти звільняєшся з армії", - відразу ж відповів Армстронг.
  
  "Так, і що потім? Найкраще, що я можу собі уявити, це те, що я проведу наступні сорок років, працюючи на фабриці, знайду якусь бабу, у нас будуть діти, і ми разом состаримся і растолстеем. Велике, блядь, справа, вибачте за мій французький.
  
  Такою була, в загальних рисах, майбутнє, яке Армстронг бачив і для себе. Воно здавалось не таким вже й поганим - але, коли Кальмар виклав це, воно теж не здалося таким хорошим. Але коли іншим варіантом було залишитися ... "Ти б волів, щоб тобі замість цього відстрелили яйця? У мене вже є одне Пурпурове серце. Це приблизно на п'ять більше, ніж потрібно".
  
  "Тепер все буде не так погано, як було", - сказав Кальмар. "Я думаю, що якщо я залишуся, то зможу біса швидко стати кращим гравцем. Вони втратять всіх старших сержантів - деякі з цих жалюгідних придурків відмінно відновилися на війні, і вони не збираються тут затримуватися. Люди будуть називати мене першим сержантом Джакопелли, а не Кальмарьей Мордою. Я зможу вказувати лейтенантам, куди йти. Навіть капітани не будуть дивитися на мене так, ніби я собаче лайно на їх підошві черевиків. У мене на грудях буде більше фруктового салату, ніж в їдальні в банках.
  
  "Ти будеш робити те, що збираєшся", - сказав Армстронг. "Не думай, що я зможу тебе відмовити. Чорт візьми, я бажаю тобі удачі, якщо це те, чого ти дійсно хочеш. Але я не збираюся йти цим шляхом ".
  
  "Ти закінчиш де-небудь в офісі, з секретаркою, яка потягне тобі, якщо твоя дружина не захоче. Ти розумний хлопець", - сказав Кальмар. "Я просто придурок з іншого боку шляхів. Армія - перше місце, де я отримав щось на зразок чесної угоди ".
  
  "Якщо я такий розумний, що я тут роблю?" Запитав Армстронг. Кальмар засміявся. Армстронг пошкодував, що відпустив цю жарт про секретарках. Його власний батько працював у вашингтонському офісі з незапам'ятних часів. У Армстронга не було ніяких причин думати, що його батько зраджував йому, але тепер він задумався. Це було не так вже й добре.
  
  Потім хтось закричав, і Армстронг з Сквидфейсом вскочили подивитися, що відбувається. Хлопець, який кричав, був капітаном. Побачивши Армстронга, він сказав: "Збирай свій взвод, Граймс, і веди їх у Хьюго. У нас там неприємності".
  
  "Так, сер", - сказав Армстронг, а потім: "Не могли б ви сказати мені, що це за проблема, щоб вони знали, на що звертати увагу?"
  
  "Одна дівчина каже, що її зґвалтував негр. Він каже, що вона кинула це заняття і почала кричати, тільки коли хтось побачив, як він виходить з її будинку. Всі білі в місті хочуть підійняти його за яйця. До того, як ми приїхали сюди, вони повісили б єнота за те, що він свиснув білій жінці, не кажучи вже про те, щоб трахнути її ".
  
  "Що саме ми повинні робити?" Запитав Армстронг.
  
  "Він в міській в'язниці. Не дозволяйте їм витягнути його і лінчувати. Ми все ще з'ясовуємо, що сталося насправді - намагаємося, у всякому разі. Так ось що відбувається. Іди розберися з цим. Роби все, що в твоїх силах, щоб утримати в'язницю. Білі люди тут повинні знати, що в наші дні ми - закон в цих краях. Вони - ні. Зрозумів?"
  
  "Так, сер", - відповів Армстронг - єдино можлива відповідь. Іди розберися з цим, подумав він. Правильно. Повернувшись до Кальмару, він сказав: "Давайте зберемо їх".
  
  - Звичайно, сержант. Кальмар сказав єдине, що міг.
  
  Вони увійшли в Хьюго в повному бойовому спорядженні, з зарядженою зброєю напоготові. Знайти в'язницю було простіше всього на світі - це була будівля, перед яким юрмилася натовп. Загін переляканих американських солдатів у в'язниці виглядав так, як ніби вони не думали, що зможуть стримати натовп, якщо вона нападе. Можливо, вони теж були праві.
  
  "Припиніть це там!" Крикнув Армстронг із-за натовпу розгніваних алабамцев. "Йдіть додому!"
  
  Вони розвернулися, майже як один. На мить він замислився, нападуть вони на його людей. Вид такої кількості солдат в сіро-зеленій формі - і такої кількості автоматичної зброї - здавалося, примусив місцевих жителів задуматися. "Нам потрібен ніггер!" - крикнув один з них. Тоді всі вони підхопили крик: "Нам потрібен негр!"
  
  "Ну, ви його не знайдете", - сказав Армстронг. "З ним ми розберемося, як тільки з'ясуємо, що відбулося насправді. Ви, хлопці, йдіть по домівках. Перше, останнє і єдине попередження: якщо ми почнемо стріляти, ми не здамося".
  
  "Те, що він зробив з тією білою дівчиною, просто вбити - це дуже добре для нього!" - крикнув чоловік з сивими вусами, забрудненими тютюновим соком. "Ми збираємося..."
  
  "Ти заткнеш пельку на хрін і підеш додому прямо зараз, або ти помреш", - втрутився Армстронг. "Це єдиний вибір, який у тебе є. Ми розберемося з кольоровим хлопцем або, може бути, з повією, з якою він зраджував. Це викликало новий переполох. Він заглушив його, дослав патрон у патронник. Різке клацання! прорізався крізь шум натовпу, як гострий ніж крізь м'яку сосиску. "Вистачить цього лайна", - сказав Армстронг. "Провалюй!"
  
  Він задавався питанням, кинуться вони на нього, незважаючи ні на що. Він також задавався питанням, чи зможуть він і його приятелі перестріляти досить їх, щоб перервати натиск, перш ніж їх збере натовп. Потім натовп похмуро розсіялася. Вони були готові вбивати, щоб захистити жіночність Конфедерації, але з меншим ентузіазмом вмирали за це.
  
  "Хух!" Сказав Армстронг.
  
  "Ага." Кальмар кивнув. "Хіба ти не радий, що війна закінчилася?"
  
  "Господи, ми майже почали це знову", - сказав Армстронг. "І ти хочеш продовжувати займатися подібним лайном? Ти, мабуть, зійшов з розуму".
  
  "Ей, мені все одно не буде нудно", - Кальмар відмахнувся від цього, але він не збирався змінювати своєї думки. "Дупа на тобі?"
  
  "Звичайно". Армстронг простягнув йому пачку. "Цікаво, чи дійсно цей єнот дав їй стару "навіщо"?"
  
  "Кого це хвилює?" Кальмар зробив паузу, щоб почистити свою "Зіппо", затягнувся димом і продовжив: "Я дивлюся на це так: скільки б лайна не викладали ці білі придурки з Партії Свободи, кому яке діло, якщо вони самі собі відітнуть за вісім дюймів за раз?"
  
  "Мм, в тобі щось є". Армстронг теж закурив сигарету. "Крім того, тримаю парі, вона потвора". Вони з Сквидфейсом обидва розсміялися. Їх сторона перемогла. Вони могли собі це дозволити.
  
  Кассій задавався питанням про багато речей у своєму житті. Питання про те, чи він стане знаменитим, ніколи не входив в цей список. У негра в CSA взагалі не було шансів досягти цієї мети, так який сенс задаватися цим питанням?
  
  Як виявилося, все, що йому треба було зробити, - це бути хоча б наполовину пристойним стрільцем. Збити з ніг однієї людини, і його власний світ перевернувся з ніг на голову і вивернувся навиворіт. Ні, цього він не очікував. Він навіть не уявляв собі цього. Ніщо з цього не завадило цьому статися.
  
  Спочатку американські офіцери в Медісоні допитували його. Він розповів свою історію. Розповідати особливо нема чого: "Як тільки я побачив, що це Джейк Физерстон, я застрелив сучого сина. Підстрелив його ще раз, коли він впав, щоб більше не вставав ".
  
  "Що ми будемо з ним робити?" - запитав один офіцер іншого через голову Кассіуса. З таким же успіхом вони могли говорити про кого-то в сусідньому окрузі.
  
  "Чорт візьми, я не знаю", - відповів другий янкі. "Хоча, якщо б це залежало від мене, я представив його до Почесної медалі Конгресу".
  
  "Не можу", - сказав перший офіцер.
  
  "Чому, чорт візьми, немає?"
  
  "Він не є громадянином США".
  
  "Про". Другий офіцер соромливо розсміявся. "Так. Ти прав. Але він просто зробив для нас більше, ніж купа хлопців, які трахаються".
  
  Єдине, що сталося з-за того, що він застрелив Джейка Физерстона, - це те, що йому більше не потрібно було ходити в патруль. Фактично, у нього взагалі більше не було ніяких обов'язків. Він міг їсти стільки, скільки хотів, і спати стільки, скільки хотів. Якби йому дали дівчину, він би тримав весь світ в їжакових рукавицях. І якби він попросив, вони, ймовірно, попросили б. Але він не подумав про це, і ніхто не запропонував цього, тому він обійшовся без цього.
  
  Кілька днів потому знімальна група кінохроніки зняла його на відео. Він розповів їм ту ж історію, що і армійським офіцерам. Один з них запитав: "Ви відчували, що мстіть за всіх негрів, яким заподіяв біль Джейк Физерстон?"
  
  "Він не заподіяв їм шкоди, сер... Він убив їх", - відповів Кассіус. "Моя мама, і мій батько, і моя сестра, і Бог знає, скільки ще. Навряд чи можна поквитатися за все це, убивши одну людину. Його треба було вбити - не зрозумійте мене неправильно. Але цього недостатньо - навіть близько.
  
  "Чому тебе не забрали разом з іншими членами вашої сім'ї?" - запитав білий чоловік з США.
  
  "З-за того, що я не пішов до церкви в неділю. Там їх і схопили.
  
  - Ти думаєш, Бог беріг тебе для чогось іншого?
  
  "Поняття не маю", - відповів Кассіус. "В інших випадках мене теж могли вбити".
  
  "Що ти збираєшся робити?"
  
  Кассіус розвів руками. "Так, поняття не маю".
  
  У багатьох інших людей були ідеї для нього. Наступне, що він пам'ятав, він був у потязі, що прямував у США. Він ніколи раніше не їздив по залізниці і залишився голодним, якщо б один із супроводжуючих його білих не відвів його у вагон-ресторан. Їжа була смачною - краще, ніж армійська юшка в США. Це не відповідало тому, що зробили Мисливський будиночок або його мати, але він і не думав, що що-небудь коли-небудь зрівняється, по цей бік раю.
  
  Він відчув деяке задоволення, побачивши, що США зробили з CSA, а Каролінські острови були редутом Конфедерації до кінця війни. Проїжджаючи по Вірджинії, він побачив, що зробили Сполучені Штати там, де вони не валяли дурня. Він побачив білих людей, які живуть посеред руїн. Вони були брудними, неохайними і худими. Він сам пройшов через це. Йому, можливо, було б шкода їх ... якби він побачив більше, ніж маленьку жменьку чорношкірих, які живуть поруч з ними. Оскільки він цього не зробив, він придушив будь співчуття, яке міг би відчувати.
  
  Потім він перебрався в США. Інша країна! Не тільки це, країна, де просто ставилися до негрів ... не надто добре. Його батько завжди цинічно ставився до Сполученим Штатам. Однак у порівнянні з тим, що пережив Кассій, те, що з ним поводилися ... не дуже добре, виглядало дуже добре.
  
  Сполучені Штати виглядали не так вже добре. Та частина, яку він бачив, ділянка між кордоном Меріленда і Вірджинії і Філадельфією, виглядала майже такий же изрытой бомбами і вытоптанной, як і землі далі на південь. Він задавався питанням, чи зможе якась частина цього бідного, змученого континенту коли-небудь знову піднятися на ноги.
  
  Він бачив контури того, що супербомба зробила з Філадельфією. Контури були досить жахливими. Як йшли справи в центрі, де вибухнула бомба? Можливо, не знати було краще.
  
  Вони поселили його в готелі недалеко від Конгрес-холу. "Якщо вам що-небудь знадобиться - абсолютно всі, - ви просто подзвоніть і попросіть про це", - сказав кмітливий молодий лейтенант. "Вони принесуть це вам".
  
  "Велике вам спасибі", - сказав Кассіус, а потім додав: "Покажіть мені, як працювати з телефоном, сер, будь ласка".
  
  "Ти ніколи раніше їм не користувався?" Офіцер, який був не більш ніж на рік або два старше Кассіуса, моргнув.
  
  "Ні, сер", - відповів Кассіус. "У Террі, звідки я родом, було не більше пари людина, навіть до того, як все стало погано. Після цього у нас нічого не було".
  
  "Добре". Білий чоловік - він був блондином, блакитнооким і красивим; в CSA він міг би стати охоронцем Партії Свободи - показав йому, що робити. - Адже ти розбираєшся в кранах з гарячою і холодною водою, вірно?
  
  "Ну, нам завжди доводилося топити самим, але я можу визначити, що гаряче, а що холодне. І у нас була ванна далі по коридору. Дуже мило, що ми поставили її прямо тут".
  
  - Тримаю парі. Мої батьки виросли в подібному місці. Мені пощастило, що мені не довелося цього робити. Для тебе сьогодні теж доставлять парадну форму. Завтра ти виступаєш в Конгресі, щоб вони могли подякувати тобі за те, що ти позбувся Физерстона.
  
  "О боже", - сказав Кассіус.
  
  Він спробував зателефонувати і замовив стейк зі смаженою картоплею. П'ятнадцять хвилин потому хтось постукав у двері. Білий чоловік у модному костюмі, дуже схожому на той, що носив батько Кассіуса, вніс тацю. "Будь ласка, сер", - сказав він з дивним іноземним акцентом. Кассіус розбирався в чайових. Йому дали кишенькові гроші, тому він простягнув офіціантові п'ятдесят центів. Кивнувши і посміхнувшись, чоловік пішов. "Я все зробив правильно", - подумав Кассіус.
  
  І знову їжа нагадала йому, що армійські кухарі не знають всього, що потрібно знати. Чи було це так само смачно, як те, що готували в Мисливському будиночку? Якщо ні, то досить близько.
  
  Він тільки що закінчив їсти, коли прибула форма. Вона сиділа ідеально. Як вони це зробили? Вони зняли з нього мірку, поки він не дивився? Тканина була олійно-м'якою. Єдиними відмінностями від цієї форми армії США були прості латунні гудзики і відсутність США на комірі. Замість цього у нього була нарукавна пов'язка допоміжного складу. Що ж, він був одним з них.
  
  Його візит в Конгрес пройшов як у тумані. Десятки людей тиснули йому руку. Один з них, як він зрозумів відразу після того, як це сталося, був президентом США. Чарлі Ла Фоллетт і близько не виглядав таким лютим, як Джейк Физерстон. Але він переміг. І я допоміг, ошелешено подумав Кассіус.
  
  За мить у нього закрутилася голова. Разом з резолюцією, виражає подяку Конгресу, вони вручили йому нагороду - 100 000 доларів, не оподатковуваних податком. Конгресвумен, яка виголосила промову з цього приводу, була Флора якась. Після цього вона сказала йому: "Якщо хочеш, я знайду кого-небудь, кому ти зможеш довіряти, хто допоможе тобі подбати про гроші. Ти ж не хочеш витрачати їх даремно". Потім вона посміхнулася. "Або, може бути, ти знаєш - я не знаю. Але це було б ганьбою".
  
  - Дякую, мем. Думаю, я розумію вас у цьому". Кассіус ніколи не уявляв собі стільки грошей. Але він пам'ятав, як його батьки завжди вичавлювали кожен пенні, щоб вижити. Він не думав, що хоче витрачати це даремно, не тоді, коли це могло підготувати його до життя. Може бути, витратити трохи даремно, подумав він.
  
  Він давав інтерв'ю по радіо. Він розмовляв з Біллом Ширер, Еріком Севарейдом і Уолтером Уинчеллом. Він насилу розумів різкий нью-йоркський акцент Уінчелла, наповнений сленгом. Якби він не почув, як кілька солдатів розмовляли таким чином, він, ймовірно, взагалі не зміг би за ними встежити.
  
  Кожен телеведучий задавав питання по-своєму, але всі вони хотіли знати одне і те ж: на що було схоже вбивство Джейка Физерстона? Чим більше він розповідав історію, тим далі від реальності вона здавалася йому.
  
  Кілька днів потому, немов згадавши, що він щось упустив з виду, Конгрес присвоїв Кассиусу нову нагороду: він оголосив його громадянином Сполучених Штатів. Він відчував себе більш схвильованим, ніж міг би бути хтось, скажімо, з Мексиканської імперії. Досі він ніколи не був громадянином якоїсь країни. Негри в CSA були постійними жителями, але у них не було тих прав, які були у громадян.
  
  Конгресвумен, запропонувала йому допомогу, надіслала бухгалтера: худорлявого, тихого чоловіка по імені Шелдон Кляйн. Він завжди носив рукавичку на лівій руці. Кассій спостерігав за цим і бачив, як рухаються тільки його вказівний і великий пальці, так що, ймовірно, у нього там була якась бойова рана.
  
  "Так, якщо ми інвестуємо в облігації і деякі ретельно відібрані акції, ми можемо забезпечити вам дуже пристойний дохід, взагалі не зачіпаючи вашу основну суму", - сказав він.
  
  "Мій що?" Запитав Кассій.
  
  "Ваш основний капітал. Це означає основну суму грошей, яка у вас є зараз. Вони все ще будуть там, і ви зможете жити на те, що вони заробляють", - відповів Клейн. Він не сказав "Тупий ніггер". Він навіть не зробив вигляд, що так думає.
  
  "Є шанс, що я зможу заробити більше грошей?" Запитав Кассіус.
  
  "Я впевнений, що ви це зробите", - сказав бухгалтер. "Ймовірно, про вас вийде книга, а також фільм. Гонорари від них ви можете витратити по мірі їх надходження, або поповнити свої заощадження і збільшити свій інвестиційний дохід. І ніщо не стоїть на шляху до отримання освіти та побудови кар'єри, як у всіх інших ".
  
  Кассіус навіть не подумав про це. - А як щодо...? Він провів парою пальців по чорній шкірі на тильній стороні іншої руки.
  
  "Трудність. Не така вже величезна трудність, тільки не в цій країні", - відповів Шелдон Кляйн. "Якщо ви будете старанно працювати, ви зможете її подолати. І, якщо я можу говорити відверто, навіть люди, яким не подобається більшість негрів, зроблять все можливе заради людини, який позбавив світ від Джейка Физерстона ".
  
  Це було несправедливо, але це не означало, що він був неправий. - Не люблю користуватися перевагою, - повільно вимовив Кассій.
  
  "Якщо ти можеш, якщо ти нікому не завдаєш шкоди - чому б і ні?" Сказав Клейн. "Ти все своє життя досі був у невигідному становищі, чи не так? Ти був негром в Конфедеративних Штатах, так що, звичайно, ти ним став. Ти хоча б читаєш і пишеш?"
  
  "Так, сер. Мій тато, він вивчив мене. Він знав ... всі види речей". Кассіус зрозумів, що поняття не має, як багато знав його батько. У нього ніколи не було можливості це з'ясувати. Навіть наявність листів виділяла його серед інших.
  
  Він також побачив, що здивував Клейна. "Добре. Тоді це допоможе тобі", - сказав білий чоловік. "Чим міцніше твій фундамент, тим більше будинок, який ти зможеш побудувати на ньому".
  
  "Думаю, ти правий". Касію прийшло в голову дещо ще. "Що ти про це думаєш?"
  
  "З вас? Ні цента. Конгресмен Блэкфорд здере з мене шкуру, якщо я надам вам обвинувачення", - відповів Кляйн. "Можливо, у мене з'явиться додатковий бізнес, коли люди дізнаються, що я працюю на вас, але це зовсім інша історія. О, і просто щоб ви знали - бухгалтеру легко вас обікрасти. Час від часу тобі потрібно платити кому-небудь іншому, щоб той перевіряв, що я роблю ".
  
  Кассіус почав говорити, що впевнений, що йому це не знадобиться. Потім він побачив, що Клейн говорить йому, що він не повинен бути впевнений в подібних речах. І бухгалтер був не єдиним, хто міг би надути його, якщо б він не був обережний. Тому він кивнув у відповідь і сказав: "Спасибі. Думаю, я так і зроблю". Судячи з того, як Шелдон Кляйн кивнув, він пройшов невеликий тест - а може бути, і не такий вже маленький.
  
  С. М. Карстен пам'ятав, як повернувся додому після останньої війни. Тоді він був старшиною на "Дакоті" і горів бажанням дізнатися більше про дивне і захоплюючому новому світі морської авіації. Він був на "Ремембранси", коли спустили на воду новий авіаносець. Після декількох обхідних маневрів він теж був на борту, коли він затонув.
  
  Повернутися додому на "Джозефусе Дэниелсе" було зовсім по-іншому. Вона належала йому. Він задавався питанням, що Військово-морський флот зробить з нею після війни. Вона робила все, що від неї вимагали, поки країна потребувала кораблях. Однак, якщо розібратися, вона ні з чим не могла впоратися дуже добре.
  
  І він задавався питанням, що військово-морський флот зробить з ним після війни. Лейтенант середніх років, надійшов у хоуз-хоул....У нього було б більше шансів утриматися, якщо б він залишився старшим сержантом. Військово-морського флоту потрібні були сиві старі начальники. Сиве старі офіцери середньої ланки? Це теж була інша історія.
  
  Оскільки він нічого не міг з цим вдіяти, він намагався не хвилюватися. Він сам направив есмінець "Ескорт" до місця стоянки на Бостонської військово-морської верфі. Клянуся Богом, він міг впоратися з цією роботою. Коли матроси на пірсі зловили канати і закріпили судно, він кивнув Лона Менефи і сказав: "Ну що ж, ми добралися".
  
  "Так, сер". Старпом кивнув. "І стильно теж".
  
  "Стільки ж, скільки у старого звіра". Сем говорив про кораблі чи про себе? Навіть він не був упевнений.
  
  Люди, які отримали звільнення, з радістю поспішили покинути ескорт есмінців. Багато з них недовго залишалися на флоті. Вони збирали нитки життя, яку вели, перш ніж надіти форму. Сем не міг цього зробити. Він обірвав ці нитки тридцять п'ять років тому. Але якщо вони відправлять його на пляж, йому доведеться знайти собі інше заняття.
  
  Він хотів би мати хоч найменше уявлення про те, що саме.
  
  "На якийсь час вона в твоїх руках, Лон", - сказав він. "Я збираюся поговорити з радою директорів".
  
  "Враховуючи всі обставини, я думаю, що воліла б, щоб мені вирвали зуб", - розсудливо сказала Менефи. "Насправді, я впевнена в цьому".
  
  "Ha! Твій час прийде, і дуже скоро. Сем не жартував. Старпому було ще за двадцять. У нього було достатньо часу, щоб піднятися по службових сходах. Карстен пошкодував, що не зробив цього сам.
  
  Це було єдине бажання, якого він не загадав. Принаймні, у нього вистачило здорового глузду зрозуміти це. Він встановив свою кепку під потрібним кутом, покинув місток, а потім і "Джозефус Деніелс". Командир, який був ненабагато старше Лона Менефи, почав віддавати йому честь, потім різко опустив руку. Без посмішки Сем віддав честь молодій людині. Подібні речі траплялися постійно, коли у тебе було більше зморшок, ніж смуг.
  
  Два молодших, але старших офіцера віддали йому честь, перш ніж він увійшов в зал засідань, де, як він припускав, почує про свою долю. За своєю звичкою, коли вони це робили, він відповів на привітання з гідністю адмірала. Якщо б одна з його нашивок була з товстого золота!...Якщо б у мене було адміральське платню! подумав він. Ви не змогли б розбагатіти на службі, незважаючи ні на що, принаймні, якщо б були чесні, але якщо ви отримали звання флагмана, то непогано влаштувалися.
  
  Він розсміявся, чому проходив повз матрос кинув на нього кумедний погляд. Платня лейтенанта було дріб'язковим, але на тому або іншому рахунку у нього лежало неабияку кількість грошей. Коли у нього було витратити хоч що-небудь з цього?
  
  Коли він підійшов до дошки, один з тих, що сиділи на ній був контр-адміралом, а двоє - капітанами, всі приблизно його віку. Останній хлопець теж був у костюмі з чотирма смужками, але набагато більш пізнього врожаю, на його красивому обличчі не було зморшок, каштанових волоссі не було сивини. Він посміхнувся, скочив на ноги і простягнув руку. - Привіт, Сем! - сказав він. - Як справи?
  
  "Містер Кресс!" Вигукнув Сем. "Радий вас бачити!" Він потиснув руку колишньому керівнику "Спогади". - Ви просувається по службі так швидко, як я і припускав, сер. Це стрічка для військово-морського хреста?
  
  Ден Кресс виглядав збентеженим. - Мені пощастило.
  
  - Вам пощастило, що ви залишилися живі. Це один із способів отримати Військово-морський хрест, - сказав контр-адмірал. Він повернувся до Сема. - Сідайте, лейтенант-командер Карстен.
  
  - Лейтенант... - Сем моргнув. - Спасибі, сер! Дві з половиною нашивки! Нарешті-то у нього вийшло! Коли він сів, його охопив подив. Він забрався так високо, як тільки міг сподіватися забратися мустанг. Але навіть зараз він не міг розслабитися. Військово-морський флот, можливо, одночасно поплескував його по спині і давав копняка під зад. Підвищення по службі відразу після звільнення було чим завгодно, але тільки не нечуваним.
  
  "У вас самих була напружена війна", - зазначив контр-адмірал. "Капітан Кресс розповіла нам історію, і ваш послужний список з тих пір, як ви отримали власний корабель, говорить сам за себе".
  
  "Я відвіз її туди, куди мене послали, сер", - відповів Карстен. "Я зробив те, що мені наказали. Я просто радий, що при цьому нас не надто сильно порізали".
  
  "Ваше ставлення робить вам честь", - сказав один із старших капітанів. "Капітан Кресс пророкувала, що ви розповісте нам щось подібне".
  
  "Він повинен заговорити. "Мені пощастило"! Сем подивився на Кресс. "Без образ, сер, але ви сыплете піском, як сучий син".
  
  "Я не розумію, про що ти говориш", - незворушно сказала Кресс. Всі засміялися.
  
  Контр-адмірал повернувся до справи. - У вас були невеликі проблеми з вашим попереднім старпомом, Карстеном. Як вам підходить лейтенант Менефи?
  
  "Він чудовий офіцер, сер", - швидко сказав Сем - він не хотів обманювати Менефи. "Я рекомендую його беззастережно. Це коротка відповідь. Подробиці є у звітах про його фізичній формі, але все зводиться до одного і того ж ".
  
  - Поки вистачить короткої відповіді. Контр-адмірал кивнув одному з капітанів, який щось записав. Очі адмірала кольору морської хвилі знову звернулися до Сема. "Куди ти бачиш себе йдуть звідси?"
  
  "Поки що це на флоті, сер, я спробую все, що ви захочете мені запропонувати", - відповів Сем.
  
  "Ми чули це раніше", - сказав капітан, який робив записи.
  
  "Хіба ми цього не зробили?" контр-адмірал погодився. "Я не думаю, що військово-морський флот скоротиться так, як це сталося після минулої війни. Нам потрібно доглядати за японцями, одному Богу відомо, наскільки дружній залишиться Німеччина, і на цей раз ми дійсно збираємося напасти на Конфедератів - і на проклятих Кэнаксов. Ми не залишимо тебе на пляжі.
  
  "Дуже приємно це чути, сер", - сказав Сем. "Дасть Конгрес нам гроші, які нам потрібні, щоб робити всі ці гарні речі?"
  
  Контр-адмірал глянув на капітана Кресс. "Що ж, ви були праві. Він досить розумний".
  
  "Я так і сказала, чи не так?" - заперечила Кресс.
  
  "Ви, звичайно, це зробили". Прапор-офіцер знову звернув свою увагу на Сема. "У будь-якому разі, в цьому році вони це зроблять, тому що ми все ще витрачаємо військові асигнування. Що буде після цього...Я ніколи не вірив у те, що можна напрошуватися на неприємності. А ти?"
  
  "Тільки коли я турбуюся про своє кораблі", - відповів Сем.
  
  Всі старші офіцери, що сиділи навпроти нього, кивнули. "Це так. Так, дійсно. Це так. Ви прекрасно розумієте, що таке командування. Припустимо, ми дамо вам вибір. Ви можете залишити "Джозефус Деніелс" і вирушити в окупаційне патрулювання у водах Конфедерації. Або, якщо хочете, у вас може бути справжній есмінець на Сандвічевих островах. Я не знаю, що це була б за обов'язок. Технічно, ми все ще перебуваємо в стані війни з Японською імперією, але, схоже, ми залишимо все як є status quo ante bellum, як і в минулий раз. Ти можеш закінчити тим, що будеш збирати там мох. Якщо ти підеш у Конфедерацію - гадаю, мені слід назвати це Півднем, оскільки ми збираємося спробувати утримати його ...
  
  "Якщо я спущуся туди, нудно не буде, що б це не було", - закінчив за нього Сем.
  
  "Ну, так", - сказав контр-адмірал. "Ось як це виглядає".
  
  "Я притримаю "DE", сер", - сказав Сем. "Якщо б я був у віці капітана Кресс, я б вибрав корабель побільше і новіші. У моєму службовому кітелі він виглядав би елегантніше. Але я вважаю, що можу принести більше користі, утримуючи конфедератів у вузді. Війна на Тихому океані... Він похитав головою. "Лінії постачання просто чертовски довжини, щоб дозволити якої-небудь сторони вести там справжню війну".
  
  "У всякому разі, так було досі", - сказала капітан Кресс. "Якщо ми отримаємо літаки, здатні доставити супербомбу з Мидуэя, скажімо, на Філіппіни ..."
  
  - Або якщо вони отримають машину, здатну доставити супербомбу з Гуаму в Гонолулу, - втрутився контр-адмірал.
  
  "Або якщо яка-небудь із сторін отримає бомбардувальник, здатний скинути супербомбу з авіаносця", - сказав Сем.
  
  "Це обнадійлива думка. З цими новими турбінами це, ймовірно, відбудеться в найближчі кілька років", - сказав контр-адмірал. "Або ж розумні хлопці зроблять бомби поменше, щоб ті бутафоры, які у нас вже є, могли їх нести. Цікаві часи, цікаві часи ". Якими б цікавими вони не були, судячи з його голосу, він не чекав на них з нетерпінням.
  
  Сем розумів це, тому що знав, що той не розуміє. "Сер, як, чорт візьми, військово-морський флот збирається вести війну, коли один літак з однією бомбою може знищити цілу флотилію?"
  
  "Ти хочеш нерозбавлений наркотик?" запитав контр-адмірал.
  
  "Так, сер!" Сем з готовністю відповів.
  
  - Гаразд. Суть в тому, що прямо зараз ніхто в усьому світі не має ні найменшого уявлення. Якщо у тебе є які-небудь цікаві пропозиції, виклавши їх у письмовому вигляді та відправ у військово-морський департамент. Вони увійдуть в курс справи - можеш посперечатися на свою солодку дупу, так і буде ".
  
  "Єдина ідея, яка у мене є про супербомбе, полягає в тому, що перебувати під нею, коли вона вибухне, - поганий план".
  
  "Ти в розрахунку з усіма іншими, Сем", - сказав капітан Кресс. "Чорт візьми, ти випереджаєш деяких людей. У Філадельфії є офіцери і цивільні, які думають, що кайзер - наш друг, а японці не знають, як створювати супербомби, так навіщо турбуватися?"
  
  "Я вірю тобі. Я вірю тобі, незважаючи на те, що це Філадельфія", - сказав Сем. "Деякі люди не вірять у реальність того, що відбувається, поки це не станеться з ними самими. І якщо з тобою станеться вибух супербомби, буде занадто пізно ".
  
  "Іноді ти можеш говорити до посиніння, і це не приносить тобі ні краплі користі. Змушує замислитися". Контр-адмірал похитав головою. "Добре. Ми виконаємо для вас замовлення та переобладнуємо ваш корабель. І ще раз вітаю, командер.
  
  "Спасибі, сер!" Сем підвівся на ноги і віддав честь. Почути це таким чином звучало ще приємніше. Як ніби він отримав всю третю нашивку, а не тільки її половину. Більшу частину часу люди не обтяжували себе тим, щоб називати тебе лейтенант-командер, не більше, ніж вони обтяжували себе тим, щоб називати тебе лейтенантом молодшого ланки. Сем знав про це все. Він тривалий час був військовим.
  
  Дві з половиною смужки! І у них все ще було місце для нього! Він справді не очікував одного, і він був ошелешений іншим. Повернувшись на свій корабель, він заборгував всім офіцерам випивку. Що ж, він міг подбати про це. Він міг випити, якщо йому хотілося, - він заслужив право. "Можливо, так і зроблю", - подумав він. Коли у мене буде ще одна вечірка з нагоди підвищення? Відповідь на це питання був дуже простий. Ніколи.
  
  Хтось сказав, що ти більше ніколи не зможеш повернутися додому. Там, в Огасті, штат Джорджія, Джеррі Довер сказав би, що, хто б це не був, він був прав. Місто, в яке він повернувся, був не тим, який він залишив, вступивши в Армію Конфедерації.
  
  Коли він від'їжджав, війна ще не торкнулася Огасты. Повстанці-негри підірвали в місті саморобні бомби, але це було зовсім інша справа. Як і ізоляція Террі від білої частини міста. Білі і негри завжди жили порізно. Здавалося, що колючий дріт між ними не має великого значення - у всякому разі, якщо ти білий.
  
  Все занепало ще до того, як він приєднався. Ніхто не докладав жодних зусиль для підтримки порядку; все пішло на те, щоб зробити все можливе, щоб перемогти "дэмниэнкиз". Що ж, вся чортова країна робила все можливе, щоб перемогти "кляті янкі", і цього виявилося недостатньо.
  
  І тепер вся чортова країна розплачувалася за це.
  
  Серпня, безсумнівно, була такою. Зоряно-смугастий прапор майорів над мерією вперше більш ніж за вісімдесят років. Янкі захопили місто більш або менш за допомогою сайдсвайпа під час свого просування вниз по річці Саванна одноіменного порту. Вони бомбили його кілька разів, але конфедерати тут не зупинялися. Джеррі Довер бачив, що відбувалося з місцями, де чинила опір та чи інша сторона. Він дякував небесам, що Серпня не була однією з них.
  
  Випадкові пошкодження були досить серйозними. На вулицях були кратери. Від стін були відкушені шматки. Більшість вікон дивилися незрячими очима. Запах смерті був застарілим і слабким, але він був присутній.
  
  Його сім'я вижила. Його будинок був - в основному - цілий. Він вважав, що повинен дякувати небеса і за це. Насправді, він так і зробив. Але йому все сподобалося більше, якщо б місто і спосіб життя, який йому так подобався, пережили війну цілими і неушкодженими.
  
  Вони цього не зробили. Тепер по вулицях Огасты ходили не тільки американські солдати. Життя, енергія пішли з міста. Як і решта CSA, вона зробила все, що вміла робити. Вона більше нічого не вміла робити.
  
  Так багато людей пропало без вісті. Багато загинуло. Багато з них були покалічені. Деякі залишилися в таборах для військовополонених в США, хоча з кожним днем все більше поверталося на поїзді. Але навіть ті, хто був там, здавалися зниклими без вести. Після програної війни, як ти можеш турбуватися про те, щоб все налагодити і знову заробляти на життя?
  
  Джеррі Довер був одним з найбільш тверезомислячих і практичних людей в окрузі. Йому було страшенно не наплювати на те, що сталося далі. А якщо і наплював, то як щодо його співвітчизників? Він бачив, що з ними було. Вони повернулися і поняття не мали, що, чорт візьми, робити після цього.
  
  Багато з них пили. Хороша випивка була в дефіциті, і жахливо дорога, коли її вдавалося знайти. Зате було багато гнилиці і самогону. Янкі не заперечували, якщо відкривалися таверни. Може бути, вони вирішили, що п'яниці будуть занадто п'яний, щоб їх турбувати. І, можливо, вони мали рацію.
  
  Можливо, вони теж не були такими. Деяким п'яним колишнім солдатам було все одно, що з ними буде далі. Вони вплутувалися в бійку заради того, щоб її розпочати. У янкі, які не були колишніми солдатами, було просте правило: стріляй першим. Огаста тріщала від пострілів. Американські солдати часто не обтяжували себе похованням трупів. Вони залишали їх на тротуарі або в канаві, щоб попередити інші гарячі голови.
  
  Оскільки Сполучені Штати грали за правилами Женевської конвенції і платили йому за тією ж ставкою, що і одному зі своїх офіцерів, у Довера були гроші в кишені, коли він повернувся додому. Зелені гроші - гроші США - були в розпачі нестачі в завойованих південних штатах. Ніхто не знав, скільки ще стоять коричневі гроші - готівка Конфедерації - і коштують вони взагалі чого-небудь. У важкі дні після Першої світової війни на один долар США можна було купити мільярди, може бути, трильйони доларів Конфедерації. Зараз все було не так уже й погано, але і не дуже добре. Навіть окупаційна влада, здавалося, не були впевнені, що робити з валютою неіснуючої країни.
  
  Додавання всього цього разом перетворювало вихід з будинку в пригода кожен раз, коли Джеррі це робив. Йому потрібно було шукати роботу; його зелених не вистачить назавжди чи навіть дуже надовго. Але йому пощастило, якщо він зміг пройти більше пари кварталів, перш ніж нервові хлопці в сіро-зеленій формі кинули йому виклик.
  
  Типовим спекотним, задушливим днем капрал-янкі гаркнув: "Ей, ти!"
  
  "Так?" Довер зупинився як укопаний. Він не хотів давати солдатам привід зробити щось, про що потім пошкодує.
  
  - Ви билися на війні? - гаркнув капрал.
  
  "Так", - сказав Довер.
  
  Сержант простягнув руку. - Давайте подивимося ваші документи про звільнення.
  
  "Я збираюся залізти в ліву кишеню брюк, щоб дістати їх", - сказав Довер. Він почекав, поки американський солдат кивне, перш ніж рушити з місця. Коли він це зробив, він рухався повільно і обережно. Він показав янкі, що у нього в руках тільки документи. - Ось.
  
  "Дай мені". Капрал переглянув документи, а потім підозріло подивився на Довера. "Ти був полковником легкої піхоти, і тебе все одно відпустили?"
  
  "Ні, не я. Я все ще повернувся в Індіанаполіс", - відповів Довер.
  
  "Кумедний хлопець. Я сміюся до упаду", - сказав американський солдат. Довгий язик Довера і раніше доставляв йому неприємності. Коли я навчуся? з нещасним виглядом подумав він. Солдат у сіро-зеленій формі продовжив: "Як вийшло, що вони тебе відпустили? І не прикидайся милим зі мною, або пошкодуєш".
  
  "Я був всього лише квартирмейстером. І я підписав папери, в яких говорилося, що я більше не принесу проблем. Чорт візьми, я знаю, що ми програли. Вас, хлопці, тут би не було, якби ми цього не зробили, - сказав Довер.
  
  - Став на кон свої яйця, приятель. Капрал почухав щетинистый підборіддя. "Чомусь здається, що цього недостатньо. Поки звільнено не так вже й багато офіцерів".
  
  "Ну, є ще дещо", - неохоче визнав Довер.
  
  "Так?"
  
  "Хлопець, який застрелив Джейка Физерстона, його батько раніше працював у ресторані, яким я керував. Може бути, він сказав, що я не був повним лайном".
  
  "Може, він брехав крізь зуби. А може, й ти". Капрал махнув своїм автоматом. "Пішли зі мною. Ми розберемося з цим лайном".
  
  "Добре", - сказав Довер з покорою в голосі. Якщо б він сказав "ні", його застрелили. Тому вони пішли до начальства капрала. Довер знову розповів свою історію. Молодший лейтенант США, у якого прищів було більше, ніж бакенбард, подзвонив комусь по польового телефону. Хлопець - повинно бути, він був молодший капрала - поговорив, вислухав і повісив трубку.
  
  "Вони зв'яжуться з нами", - сказав він.
  
  "Що я повинен робити тим часом?" Запитав Довер.
  
  "Чекай тут", - відповів офіцер з дитячим обличчям. Довер нічого не сказав, але і не виглядав особливо щасливим. Лейтенант запитав: "У чому справа, папаша? У тебе де-небудь приховано гаряче побачення?
  
  "Ні", - сказав Джері Довер, зітхнувши. Його остання "гаряча подружка" в Савані шантажувала його і, ймовірно, був кимось на кшталт шпигуна янкі. Це не означало, що сидіння в сіро-зеленій наметі змушувало його серце прискорено битися від захвату. Оскільки іншими його варіантами, схоже, були частокіл і місце поховання, він сидів сумирно.
  
  Через деякий час йому дали пару банок з пайками. Він з'їв, не сказавши більше ні слова. Він багато разів отримував американські пайки під час війни і в таборі для військовополонених. Вживання їх в їжу в його рідному місті додало образ до травм.
  
  Через два з половиною години задзвонив польовий телефон. Лейтенант зняв трубку і прислухався. "Невже?" він здивовано пискнув. "Добре, я подбаю про це". Він повісив трубку і подивився на Джеррі. "Твоя історія підтверджується".
  
  "Повинно бути. Це правда", - сказав Довер.
  
  "Я знаю тепер. Раніше я б у це не повірив". Молодший офіцер нашкрябав щось на паперах Довера. "Ось. Я написав схвалення, яке має утримати їх від того, щоб знову тебе притягнути до відповідальності.
  
  "Це було б чудово", - сказав Довер, а потім запізніло додав: "Спасибі". Можливо, схвалення принесло б якусь користь, можливо, немає. Але, принаймні, хлопець з золотими злитками доклав зусиль. Довер припустив, що багато янкі посміялися б, побачивши, як він раз за разом потрапляє в неприємності. Він поклав папери до кишені.
  
  - Ви тут закінчили, - сказав лейтенант. - Можете йти.
  
  - Спасибі, - ще раз сказав Довер і неквапливо пішов.
  
  Його зупинили ще раз, перш ніж він дістався до Мисливського будиночка. Цей патруль США не затримав його, так що, можливо, підтримка лейтенанта дійсно допомогла. Повинно бути, траплялися й більш дивні речі, хоча Доверу було важко думати про це.
  
  "Мисливський будиночок" був відкритий на вечерю. Джеррі Довера це не здивувало; в модних закладах завжди було смачно. Більшість відвідувачів були американськими офіцерами. Деякі з них вечеряли з гарненькими дівчатами, які безумовно були не з США. Джеррі Довера це теж не здивувало. Так уже влаштований світ.
  
  Більшість офіціантів і помічників офіціанта були мексиканцями. Ті, хто ними не був, були білими: пара шістнадцятирічних підлітків і пара старих. Це була революція; у довоєнному CSA більшість білих швидше померли б, що служили кому-небудь.
  
  Один з мексиканців дізнався Довера. Невисокий смаглявий чоловік підійшов і потиснув йому руку. "Радий знову бачити вас, секор", - сказав він.
  
  "Боже, радий бути побаченим", - відповів Довер. "Віллард Слоун все ще тут заправляє?"
  
  - З-е-е, так. Я відведу тебе до нього.
  
  Довер посміхнувся. - Ти думаєш, я не знаю дороги, Феліпе?
  
  Тим не менш, він дозволив офіціантові проводити себе в крихітний, тісний офіс, де пропрацював стільки років. Побачити Слоуна за його обшарпаних столом було потрясінням. Нинішньому керуючому Мисливського будиночка було під сорок, у нього було худорляве обличчя з гірким виразом і жорсткі блакитні очі. Коли він сидів за столом, навряд чи можна було сказати, що він пересувається в інвалідному кріслі. Його ноги були марні; він отримав кулю в хребет під час Великої війни.
  
  Він подивився на Джеррі Довера з усією теплотою офіціанта, який спостерігає за відвідувачем, выскользнувшим за двері, не сплативши рахунок. "Думаєш, ти можеш позбавити мене роботи, чи не так?" - запитав він.
  
  "Я прийшов сюди не за цим", - відповів Довер, що було, принаймні, частково правдою. "Просто ... хотів подивитися, як йдуть справи. Знаєш, я провів тут багато років".
  
  "Ага", - похмуро сказав Слоан. "Власники вже знають, що ти повернувся?"
  
  "Ні", - сказав Довер.
  
  - Тоді, може бути, мені слід заткнути тебе прямо зараз. Слоан говорив серйозно. Він тримав пістолет в ящику столу? Судячи з того, як пішли справи в CSA, можливо, це була не така вже погана ідея. Каліка обдарував Довера ще одним крижаним поглядом. "Або, може бути, мені просто треба застрелитися, щоб позбавити кого-то ще від клопоту".
  
  "Ей, я всього лише хочу ... почати все спочатку". Довер не хотів говорити "Встати на ноги" чоловікові, що ніколи цього не зробить. "Це не обов'язково повинно бути тут".
  
  "Але це підійшло б тобі найбільше". Віллард Слоун не став ставити запитань.
  
  "Якщо ти хоч наполовину впорався з роботою з тих пір, як я пішов, власники залишать тебе", - сказав Довер. "Тримаю парі, вони платять тобі менше, ніж платили мені". Став би він працювати за меншу плату, ніж раніше? Чертовски вірно. Але він не сказав цього Слоан.
  
  "Так, вони непогано мене обробили", - погодився нинішній менеджер. "Але що ви можете зробити?"
  
  "Небагато", - сказав Довер. Що він міг зробити? Він міг повідомити власникам, що він поруч. Швидше за все, він подбав би про це, просто з'явившись тут. Якщо вони захочуть його повернути, вони сповістять його - і це погано для Уілларда Слоуна. Якщо вони цього не зроблять ... йому доведеться придумати що-небудь ще, от і все.
  
  Тонка дротяна сітка в кімнаті для побачень Х'юстонській в'язниці відділяла Джефферсона Пинкарда від нового офіцера-американця, якого влада США вибрали для його захисту. Як і у випадку з Ісидором Гольдштейном, він загарчав: "Чорт візьми, я нічого не робив у вашій країні. Я нічого не робив нікому з вашої країни. Я теж не робив нічого такого, чого не хотіли б від мене люди в моїй країні ".
  
  Чортів янкі - його звали Мосс, і він був таким же захоплюючим, як і його ім'я, - похитав головою. "Все це не в рахунок. Вони звинувачують вас у злочинах проти людяності. Це означає, що ти повинен був знати краще, ніж робити подібні речі, навіть якщо б вони тобі сказали ".
  
  "Моя дупа", - сердито сказав Джефф. "Чортові єноти завжди ненавиділи Конфедеративні Штати. Вони трахнули нас, коли повстали в останній війні.
  
  Чорт візьми, в перший раз, коли я вступив у бій, це було не проти вас, янкі. Це було проти червоних ніггерів в Джорджії. Ти думаєш, вони б не зробили цього знову? Чорта з два вони б цього не зробили. Тільки на цей раз ми не дали їм такого шансу.
  
  Мосс знову похитав головою. "Жінки? Діти? Чоловіки, які ніколи нікому не заподіяли шкоди? Ви не змусите суд повірити в це".
  
  "Ну, чорт візьми, скажіть мені що-небудь, чого я не знаю", - сказав Пінкард. "Ви, засранці, збираєтесь мене повісити. Все, що я кажу, просто ідіотський жарт, наскільки це стосується вас. Навіщо вони взагалі дали мені нового адвоката, коли постраждав Гольдштейн? Б'юся об заклад, просто щоб все виглядало красиво."
  
  "Я б хотів сказати тобі, що ти помиляєшся", - відповів Мосс, що застало Джеффа зненацька. "Швидше за все, вони тебе повісять. Але я буду боротися з ними з усіх сил. Це моя робота. Це те, чим займаються юристи. Я теж досить хороший в цьому ".
  
  Джефф розглядав його крізь ґрати. Дивитися на нього було не на що: чоловік середніх років, який пройшов через усі випробування. Хоча він говорив як людина, що має на увазі те, що говорить. Джефф відчув професійну гордість, коли почув це. Він думав, що Мосс впорається з роботою як можна краще. Він також думав, що це не принесе йому ні краплі користі.
  
  "Чи Можете ви дати мені що-небудь, щоб довести, що були негри, яких ви не вбили, коли могли це зробити?" Запитав Мосс. "Такі речі могли б комусь допомогти".
  
  "Ні". Пінкард похитав головою. "Я зробив те, що повинен був зробити, чорт візьми. Я не порушував ніяких законів".
  
  "Скільки негрів пройшло через ваші табору?" Запитав підполковник Мосс. "Скільки вийшли звідти живими? Скільки пройшли випробування?"
  
  "Суди, нічого особливого", - сказав Джефф з огидою. "Суди для громадян. Ніггери не є громадянами CSA. Ніколи ними не були. Клянуся Богом, ніколи не будуть". Він говорив з деякою скорботної гордістю. Він допоміг переконатися в цьому.
  
  "Навіть в цьому ви помиляєтеся", - сказав Мосс. "В Конфедеративних Штатах були громадяни-негри - чоловіки, які билися за них у Великій війні. Вони вирушили в ваші табору точно так само, як і всі інші. Влада США можуть це довести".
  
  "Ну і що з того? Вони були небезпечні", - наполягав Джефф. "Ти не зважаєш тих, хто навчився битися, це виродки, які будуть завдавати тобі горе в майбутньому. Коли ми піклуємося про речі, ми робимо їх коричневими ".
  
  Янкі зітхнув. - Ти нітрохи не облегчаешь завдання ні мені, ні собі.
  
  "Яка, до біса, різниця?" Запитав Пінкард. "Ти сам сказав - вони все одно мене повісять. Будь я проклятий, якщо стану виправдовуватися. Я зробив те, що повинен був зробити, от і все.
  
  "Ти шкодуєш про те, що зробив це?" Запитала Мосс. "Можливо, тобі вдасться переконати їх ставитися до тебе м'якше, якщо ти змусиш їх повірити, що шкодуєш".
  
  "Досить легко залишити мене в живих?" Запитав Джефф.
  
  "Ну..." Військовий прокурор завагався. "Ви той, хто почав використовувати вантажівки для удушення негрів, вірно? І ви теж той, хто почав використовувати ціанід у фальшивих лазнях, чи не так?
  
  - Звідки ти дізнався про вантажівках? - Запитав Джефф.
  
  "В Теннессі є чиновник Конфедерації по імені ..." Адвокату довелося зупинитися і звіритися зі своїми записами. "По імені Мерсер Скотт. Він сказав нам, що ви відповідальні за те, щоб придумати це. Він бреше? Якщо це так, у нас більше шансів зберегти тобі дихання.
  
  Джефф задумався. Значить, Мерсер співав, не так? Що ж, він теж намагався врятувати свою шию. Були шанси, що він не зможе цього зробити, не тоді, коли він керував кемпо "Надійний" після того, як Джефф перейшов в "Кемп Детермінант". Вантажівки вперше з'явилися в кэмпе "Надійний". Вони набагато полегшували життя охоронцям, ніж виводити негрів на болота і розстрілювати їх. Був ще живий механік, який зробив першого? Джефф не знав. Ймовірно, це не мало значення. Інші охоронці в таборі в Олександрії могли б підтримати Мерсера. Що стосується ціаніду, у нього була велика переписка з компанією по боротьбі з шкідниками, яка його проводила. Якщо він намагався щось заперечувати, його облапошивали, синіли і наносили татуювання.
  
  І тому, важко зітхнувши, він похитав головою. "Ні, я робив це, все в порядку. Я робив це при виконанні службових обов'язків, і мені не потрібно цього соромитися".
  
  "Ви намагалися вбивати людей так ефективно, як тільки могли", - сказав Мосс.
  
  "Так, я намагався позбутися ніггерів так ефективно, як тільки міг", - сказав Пінкард. "Вони представляли небезпеку для Конфедеративних Штатів, тому нам довелося позбутися від них".
  
  "Джейк Физерстон міг би з такою ж легкістю зупинитися на рудоволосих або євреїв", - сказав адвокат.
  
  "Не-а". Джефф похитав головою. "Це просто нерозумно. Руді ніколи нікому нічого не робили. І євреї - чорт візьми, я не дуже розбираюся в євреях, але вони діяли за нас, а не проти нас. Подивіться на Сола Голдмана."
  
  "Він теж заарештований", - сказав Мосс. "Вони повісять його за всю ту брехню, яку він сказав, і за всю ненависть, яку він розпалив".
  
  Джефферсон Пінкард розсміявся. "Ви, тупоголові янкі, вважаєте, що з нами треба поговорити, щоб ми зненавиділи ніггерів? Ми можемо подбати про це самі, велике вам спасибі. І ви теж можете все. В іншому випадку ви б відкрили кордон і впустили їх всіх ще до війни. Впевнений, що, чорт візьми, не передбачав, що це відбудеться ".
  
  Мосс написав собі записку. "Я підніму це питання на суді. Частина крові негрів на наших руках".
  
  - Думаєш, це допоможе? - Запитав Джефф.
  
  "Ні", - сказав Мосс. "Це просто розсердить суддів, тому що вони будуть намагатися звалити всю провину на тебе. Але я все одно занесу це в протокол".
  
  "Гаряче лайно", - сказав Джефф.
  
  Адвокат знизав плечима. "Я не можу обіцяти, що зніму вас з гачка, не зараз, коли у мене в церкві немає шансу звільнитися. Вони збираються зробити те, що збираються. Я можу трохи пригальмувати їх і вивести з себе, от і все ".
  
  "Це несправедливо", - сказав Джефф. "Ви не можете звинувачувати мене за те, що я зробив те, чого хотіла від мене моя країна. Не те щоб я порушував якісь зі своїх законів. Ти змінюєш правила після того, як гра закінчиться ".
  
  "Можливо, ти правий, але що з того?" Відповів Мосс. "Мільйони людей мертві. Мільйони людей були вбиті тільки з тієї причини, що вони були кольоровими. Уряд США вирішив, що це злочин, незалежно від того, воно порушувало закон Конфедерації чи ні. Я не можу оскаржити це рішення - вони мені не дозволять. Я повинен грати за правилами, які вони мені зараз дали ".
  
  "Ну, я повинен був грати за правилами, які вони мені тоді дали. Яка, в біса, різниця?" Сказав Джефф.
  
  Мосс поліз у свій портфель і дістав кілька фотографій. Він підняв їх так, щоб Пінкард міг їх розгледіти. На них був зображений крематорій в таборі Хамбл і кілька масових поховань в таборі Детермінація. "Ось в чому різниця", - сказав Мосс. "Для тебе це нічого не значить?"
  
  "Це означає, що вони збираються трахнути мене", - сказав Джефф. "Цей паршивий крематорій ніколи не працював так, як повинен був".
  
  "Я знаю. Я бачила ваші листи в компанію, яка це побудувала", - сказала Мосс. "Люди, відповідальні за цю компанію, також звинувачуються в злочинах проти людяності. Вся Конфедерація пішла нанівець, чи не так?
  
  "Ні". Якщо Джефф визнав це, він визнав, що зробив щось не так. Неважливо, що думали кляті янкі, будь він проклятий, якщо у це вірив. "Ми просто подбали про те, що повинні були зробити, от і все".
  
  Американський офіцер зітхнув. "Ви не даєте мені багато роботи, але я зроблю все, що зможу".
  
  У всякому разі, його голос звучав так, наче він мав на увазі саме це. "Спасибі", - неохоче сказав Джефф.
  
  "Добре". Мосс склав папери назад у портфель, закрив його, відсунув стілець і встав. "Схоже, ми зробили сьогодні все, що могли".
  
  Він пішов. Він міг піти. Охоронці відвели Джеффа назад у камеру. Він нікуди не збирався йти, поки "кляті янкі" не вирішать, що прийшов час судити його і повісити. Несправедливість цього гризла його. Коли ти виграєш війну, ти можеш робити все, що тобі, чорт візьми, заманеться.
  
  Він уявив собі перемогу Конфедеративних Штатів. Він уявив, як Джейк Физерстон засновує трибунали і вішає янкі від Денвера до Бангора за всі ті гидоти, які вони створили з CSA після Великої війни. Виродки-янкі звисали б з кожного ліхтарного стовпа в кожному місті. Що ж, він міг уявляти все, що йому заманеться. Все склалося по-іншому, і сучі діти із США отримали абсолютно новий шанс попрацювати над Конфедерацією.
  
  Де в цьому справедливість? Ніде, наскільки він міг бачити.
  
  Звичайно, він не міг бачити далеко, там, де знаходився. Він міг бачити багато-багато залізних прутів, цілий ліс. Це були навіть не залізні прути клятих янкі. Вони постали перед його очима завдяки міста Х'юстон. Однак що мало значення, так це його власна камера. Там була горбиста розкладушка, унітаз без сидіння (одному Богу відомо, яке смертоносну зброю він міг би винайти, якби йому дали сидіння для унітазу) і раковина з холодною водою. Він знав, чому у нього не було гарячої води - не дай бог, це коштувало б грошей.
  
  І до того ж він був важливим укладеним. Камера була в його повному розпорядженні. У більшості камер містилося по двоє чоловіків. Він би не заперечував проти компанії, але занепокоєння про те, чого він хоче, ні в кого не стояло на першому місці. Ну, його власний, але нікому більше не було до цієї справи. Він довгий час був великим цабе. Він звик розштовхувати армійських офіцерів і сперечатися з генеральним прокурором. Тепер він з таким же успіхом міг би сам бути енотом, обвинуваченим у п'яному хуліганстві.
  
  За винятком того, що вони не повісили б єнота за це. Вони збиралися повісити його вище, ніж Гамана.
  
  Службовець приніс йому тацю з їжею. В молодості він кілька разів потрапляв у в'язницю в Бірмінгемі. Тоді годували паршиво. Так було і зараз.
  
  "Вибач, друже", - сказав службовець. "Якби це залежало від мене, я б нагородив тебе грьобаній медаллю за те, що ти зробив з нігерами".
  
  "Медаль не принесе мені нічого хорошого", - сказав Джефф. "Можеш замість цього витягнути мене звідси?"
  
  Службовець похитав головою. "Ні. Ніяких шансів. Занадто багато янкі навколо. Вони повісять мене прямо поруч з тобою, а у мене п'ятеро дітей".
  
  Джефф бачив страх у його очах. Він би сказав "ні", якщо б був феєю без дітей і без надії на них. Обслуговуючий персонал був місцевим. Незважаючи на те, що Техас в ці дні називав себе Республікою Техас, вони любили чорних не більше, ніж будь-який інший білий конфедерат. Але вони дуже любили свої шиї. Ніхто не став би допомагати важливого укладеним, взагалі ніхто.
  
  Мене звуть Кларенс Поттер", - сказав Поттер слідчому США у Філадельфії. "Моє звання - бригадний генерал". Він продиктував номер свого грошового забезпечення. "Згідно з Женевською конвенцією, це все, що я повинен вам сказати".
  
  "До біса Женевську конвенцію", - відповів слідчий. Це був майор по імені Езра Тайлер, справжній янкі з Нової Англії. "І ти теж до біса. Ти підірвав половину Філадельфії. І ти зробив це у формі США. Якщо тебе зловлять після цього, Женевська конвенція не врятує твою жалюгідну дупу ".
  
  "Ти переміг. Ти можеш робити все, що захочеш - хто тебе зупинить?" Сказав Поттер. "Але ви знаєте, що ви використовували американських солдатів у формі CS перед Чаттанугой і в інших місцях теж. І ви скинули дві супербомби на мою країну, а не тільки одну. Так кого ж, по-твоєму, ти все-таки намагаєшся обдурити?
  
  Майор Тайлер почервонів. - Ви відмовляєтеся співпрацювати.
  
  "До біса вірно, що ні", - весело погодився Поттер. "Я ж сказав тобі - я не зобов'язаний. Принаймні, за законом".
  
  "Ти хочеш жити?" - запитав я.
  
  "Звичайно. А хто ні? Ви, люди, збираєтеся мені дозволити? Це малоймовірно, я буду співпрацювати чи ні ".
  
  "У професора Фитцбельмонта немає такого ставлення".
  
  "Професор Фицбелмонт не солдат. Професор Фицбелмонт знає речі, які ви можете використовувати. А професор Фицбелмонт в деякому роді придурок ". Поттер зітхнув. - Боюся, мені все це не відноситься.
  
  "Придурок?" Одна брова Тайлера підвелася. "Без тебе не було б супербомби".
  
  "Ви маєте рацію, в цьому немає ніяких сумнівів", - сказав Поттер. "Дайте йому в руки логарифмічну лінійку, і він стане чемпіоном світу. Але коли йому доводиться стикатися із звичайним світом та звичайними людьми ... Він в деякому роді придурок. Тобі не склало особливих труднощів змусити його відкритися, чи не так?"
  
  "Це не ваша справа", - пихато сказав слідчий.
  
  Хендерсон проти Фитцбельмонта, у своїй твідової невинності, не зрозумів би, що мав на увазі Тайлер, але Поттер зрозумів. "Ha! Я ж тобі казав.
  
  "Він... цінує делікатність свого становища. Ти, схоже, немає", - сказав Тайлер.
  
  "Моє становище не є делікатним. З міжнародним правом у мене все в порядку. Чи піклуєтеся ви про міжнародному праві, може бути, це інша історія ".
  
  - Поки що ми звертаємося з вами як з військовополоненим. Ви були схоплені не в нашій формі. Вас чекає суд, - сказав майор Тайлер. - Але якщо ми надамо вам звинувачення у злочинах проти людяності...
  
  "Ви пред'явите звинувачення Кайзеру? Що щодо Чарлі Ла Фоллетта? Як я вже сказав, ви використовували проти нас дві супербомби. У нас була тільки одна, щоб використовувати проти вас ".
  
  "Це зовсім інша справа".
  
  "Звичайно, так і є. Ти переміг. Я тобі це теж вже говорив".
  
  "Я не це мав на увазі, чорт візьми". Тайлер знову почервонів. "Ми скидали наші бомби з літаків, як ви вчинили б з будь-якої іншої бомбою. Ми не переправляли їх через кордон під хибним приводом.
  
  "Над, під, навколо, наскрізь - ну і що?" Сказав Поттер. "Чи я повинен вибачитися, тому що у нас не було бомбардувальника, який міг би нести одну з цих чортових штуковин?" Вибачте, майор, мені шкода, що у нас не було більше, і мені шкода, що ми не отримали їх раніше. Якби вони у нас були, я б допитував вас.
  
  Езра Тайлер змінив тему, що було привілеєм переможця: "Говорячи про злочини проти людяності, генерал, що ви знали про політику вашого уряду знищення негрів і коли ви це дізналися?"
  
  Страх просочився крізь Поттера. Якщо янкі хотіли смерті чиновників ЦРУ, вони завжди могли звалити це на них.
  
  "Все, що я знав, це те, що я був залучений в розслідування повстання негрів в 1915 році - яке дійсно сталося, майор, і що дійсно призвело до того, що ми програли ту війну. І я знаю, що до початку цієї війни існувало чорне партизанський рух - знову ж таки, даний. Ці люди не були нашими друзями ".
  
  "Ви думаєте, політика вашого уряду має до цього якесь відношення?"
  
  Звичайно, хочу. Потрібно бути ідіотом, щоб цього не робити. У будь-якому випадку, я не такий ідіот. Вголос Поттер сказав: "Я солдат. Солдати не визначають політику".
  
  "Так, ви солдатів. Ви повернулися в армію CS після Олімпійських ігор 1936 року в Річмонді, де ви застрелили негра, який намагався вбити Джейка Физерстона".
  
  "Абсолютно вірно".
  
  - До цього ви виступали проти Физерстона політично.
  
  "Так, я був вігом".
  
  "Ви їздили в Річмонд на Ігри. У вас був пістолет. Ви були близькі до президента, проти якого виступали. Ви поїхали туди, маючи намір застрелити його самостійно?"
  
  "Носіння зброї в CSA не більш незаконно, ніж тут. Формулювання нашої Конституції прямо запозичені з вашої ". Останні вісім років Поттер автоматично відповідав "ні" на це питання, коли б він не виникав. Сказавши "так", він був би вбитий - дюйм за дюймом, без сумніву. Йому треба було обдумане зусилля волі, щоб сказати правду зараз: "Виключіть це, майор. Так, я вирушив туди з цією думкою. Може бути, все пішло б краще, якби це зробив я або якщо б я дозволив єнотові зробити це. Гірше бути не могло, чи не так? Але зараз трохи пізно турбуватися про це ".
  
  Майор Тайлер хмикнув. "Ну, може бути. Зрештою, звичайно, ви б зробили таку заяву зараз. Дивно, скільки конфедератів завжди ненавиділи Джейка Физерстона і все, за що він виступав - в усякому разі, якщо ви запитаєте їх самих...Що тут смішного?"
  
  Сміх Поттера був гіркий, як полин. Він збрехав досить переконливо, щоб йому повірив такий знавець брехунів, як Джейк Физерстон. Всі інші великі шишки Конфедерації теж. Тепер він говорив правду - і цей чортовий янкі не сприйняв би його всерйоз. Якщо б він не сміявся, він би заплакав.
  
  "Ти можеш вірити у що хочеш - ти все одно будеш вірити", - сказав він. "Я вірю, що багато людей, які кричали "Свобода!", коли це здавалося розумним вчинком, скажуть вам, що вони ніколи ні до чого не мали відношення. Вони знають, хто нагорі, а хто внизу. Таке життя ".
  
  Майор щось записав у своєму блокноті. "Ви такий цинік, що можете піти будь-яким шляхом, навіть не турбуючись про це. У глибині душі ви ні в що не вірите, чи не так?"
  
  "Пішов ти, Тайлер", - сказав Поттер. Янкі моргнув. Поттер ніколи раніше не втрачав самовладання. "Пішов ти в душу", - повторив він. "Єдина жінка, яку я коли-небудь по-справжньому кохав, з якою я розлучився з-за того, що вона була за Физерстона, а я був проти нього".
  
  "Вона буде свідчити про це?" - запитав слідчий.
  
  "Ні. Вона мертва", - відповів Поттер. "Вона була в Чарльстоні, коли бомбардувальники вашого флоту завдали удару у відповідь в перші дні війни". Він видав ще дві різкі нотки сміху. "І якщо б вона була там в кінці, вона б перетворилася в дим разом з іншим містом з-за вашої супербомби".
  
  Майор Тайлер кинув на нього погляд мертвої риби. - Ви не в тому становищі, щоб жалітися на це, чи не так?
  
  "Мм, можливо, ти правий", - визнав Поттер. Це змусило янкі знову моргнути; він не знав Поттера досить добре, щоб знати його повага до правди. Хто зараз знає мене так добре? Поттер задумався. Він не міг згадати про душу. Це говорило про витраченої даремно життя, або про життя в Розвідці, якщо припустити, що це не одне і те ж.
  
  "Якщо б ми вас звільнили, ви б присягнули на вірність Сполученим Штатам?" запитав слідчий.
  
  "Ні", - тут же відповів Поттер. "Ви можете завоювати мою країну. Чорт візьми, ви дійсно завоювали мою країну. Але я не відчуваю себе доброчесним громадянином-соціалістом США. Я б сказав, мені шкода, що я цього не роблю, але це не так. Крім того, навіщо грати в ігри? Ти не збираєшся відпускати мене. Ти просто шукаєш кращий привід, щоб повісити мене."
  
  "Нам не потрібні виправдання - ти сам так сказав, і ти був правий", - відповів Тайлер. "Дозвольте мені задати вам дещо інше питання: заприсяглися б ви не братися за зброю проти США і не допомагати ніякому повстання проти цієї країни? Вам не обов'язково любити нас за це, потрібно тільки поважати нашу силу. І якщо ви порушите цю клятву, покаранням, щоб ви розуміли, буде пов'язка на очі і сигарета - боюся, американська сигарета.
  
  "Поговоримо про додавання образи до травми", - сказав Поттер з кислою посмішкою. "Так, я міг би заприсягтися в цьому. Не можна заперечувати, що ми програли. І також не можна заперечувати, що досить скоро я стану занадто старий, щоб бути небезпечним для тебе при найгіршому бажанні в світі. Все буде йти своєю чергою, і так воно може йти і без мене ".
  
  "Судячи з вашого послужного списку, генерал, ви можете бути небезпечні для нас, поки дихаєте, і я думаю, нам слід було б подбати про те, щоб ви не пронесли в свою труну телеграфний клікер", - сказав Езра Тайлер.
  
  "Ти мені лестиш", - сказав йому Поттер.
  
  "Я сумніваюся в цьому", - відповів американський офіцер. "Якщо б ми вас звільнили, куди б ви пішли? Що б ви зробили?"
  
  - Розуму незбагненно. Я багато років був професійним солдатом. А коли я ним не був, в перервах між війнами, я сам жив в Чарльстоні. Немає особливого сенсу йти туди, якщо тільки я не хочу світитися в темряві. Поттер зняв окуляри і протер їх носовою хусткою. Це дало йому час подумати. "Чому ти весь час говориш про те, щоб випустити мене на волю? Ти намагаєшся вселити в мене надію? Знаєш, я був на іншому кінці цієї роботи. Ти не зломиш мене ось так.
  
  Якщо вони починали грубити....У нього не було ілюзій в стилі кіно про власної крутості. Якщо вони починали щось різати, чи палити, або ламати, або пропускати кілька вольт - багато не потрібно - через чутливі місця, він співав, як пересмішник, щоб змусити їх зупинитися. Це зробив би кожний. Загальне правило наголошувала, що єдині люди, які думали, що можуть протистояти тортур, були тими, хто ніколи їх не бачив. О, іноді були винятки, але акцент був зроблений на "іноді".
  
  Майор Тайлер знизав плечима. "У наших юристів є деякі сумніви щодо обвинувального вироку, хоча ми все одно можемо продовжувати. Якщо вас схопили в нашій формі....Але вас там не було".
  
  "Не говори так розчаровано", - сказав Поттер.
  
  "Про що ви подумали, коли цей кольоровий хлопчик застрелив президента Физерстона?" - запитав янкі як грім серед ясного неба.
  
  "Я не знав, хто це зробив, спочатку не знав", - відповів Поттер. "Я бачив, як він впав, і я ... я знав, що війна закінчилася. Він підтримував її, просто залишаючись в живих. Якби він дістався, скажімо, до Луїзіани, я не думаю, що ми змогли б перемогти тебе, але ми все ще боролися. І я знав його майже тридцять років, відтоді, як він був сержантом артилерії з паршивим характером. Він змушував звертати на нього увагу на те, ким він був і чим займався. І коли його вбили, це було схоже на те, що в світі утворилася діра. Найближчим часом ми не побачимо нікого подібного йому, і це Божа правда ".
  
  "Я кажу, слава Богу, що це так", - відповів Тайлер.
  
  "Він, чорт візьми, трохи не переміг тебе. Поодинці він, чорт візьми, трохи не переміг".
  
  "Я знаю. Ми всі знаємо", - сказав Тайлер. "І всім, хто пішов за ним, стало гірше, тому що він намагався. Він повинен був залишити нас у спокої".
  
  "Він не міг. Він думав, що у тебе в боргу", - сказав Поттер. "Він ніколи не був тим, хто міг залишити кого-то в спокої. Він мав намір відплатити неграм за те, що вони позбавили його підвищення до другого лейтенанта - ось як він на це дивився. Він хотів, і він зробив. І він теж хотів відплатити США, і ти ніколи не забудеш його, навіть якщо він не зміг цього зробити. Я ненавидів цього сучого сина, і я все ще сумую за нього тепер, коли його немає ". Він похитав головою. Майор Тайлер міг робити з цього все, що хотів, але кожне його слово було правдою.
  XVI
  
  Доктор подивився на Майкла Паунда з дивним непорозумінням. "Ви можете залишитися довше, якщо хочете, лейтенант", - сказав він. "Ви ще не повністю зцілилися. Тобі не обов'язково повертатися на дійсну службу.
  
  "Я розумію, сер, - відповів Паунд. "Я хочу".
  
  Вони з доктором носили однакову форму, але говорили на різних мовах. "Заради бога, чому?" - запитав медик. "У вас тут м'яко. Жодних снайперів. Жодних хв. Ніяких автомобільних бомб або бомб для людей ".
  
  "Сер, без образ, але тут нудно", - сказав Паунд. "Я хочу побувати там, де все відбувається. Я хочу сам все влаштовувати. Мені потрібно було бути тут, мені потрібно було подлататься. Тепер я знову можу ходити на задніх лапах. Вони можуть знову посадити мене в бочку, і я готовий йти. Я хочу подивитися, як виглядають Конфедеративні Штати тепер, коли вони капітулювали".
  
  "Вони виглядають так, як виглядав би пекло, якщо б ми розбомбили його до кам'яного століття", - сказав доктор. "І всі, хто залишився в живих, ненавидять нас до глибини душі".
  
  "Добре", - сказав Паунд. Лікар роззявив рот. Паунд зійшов до пояснення: "У такому разі, це взаємно". Він простягнув документи про виписку з лікарні. - Ви підпишіть три рази, сер.
  
  "Я знаю правила". Лікар розписався химерної авторучкою. "Якщо ви хочете психологічної розрядки, насмілюся припустити, що ви теж маєте право на це".
  
  "Сер, якщо я захочу звільнення, я знайду повію", - сказав Паунд. Коли доктор пирхнув, Паунд продовжив: "Але у вас навіть зараз є способи по-справжньому вилікувати ВД, чи не так?"
  
  "Насправді, так і є. Лікування від дурості - це інша історія, до гіршого везінню". Доктор залишив одну копію для справи, а решту повернув. "Удачі вам".
  
  "Спасибі". Паунд взяв папери і, шкутильгаючи, подався через вулицю в депо, щоб отримати нове призначення.
  
  - Жадаєте покарання, сер? - запитав старший сержант, який керував чаттанугским рэппл-дэпплом. Він був приблизно того ж віку, що і Паунд, і у нього на грудях було вражаюче кількість стрічок, у тому числі одна для "Пурпурного серця" з двома крихітними гронами дубового листя на ній.
  
  "Дивіться, хто говорить", - сказав йому Паунд. Сержант усміхнувся і криво посміхнувся у відповідь. Паунд запитав: "Що у вас є для мене?"
  
  "Броня, так?" - сказав сержант і зміряв Паунда оцінюючим поглядом. "Як довго ви носили нашивки на рукаві замість погонів?"
  
  "О, ненадовго. Зрештою, вони підвищили мене, коли я не шукав", - сказав Паунд.
  
  "Я думав, що саме так все може працювати". Сержантові не потрібно бути генієм, щоб зрозуміти це. Старший лейтенант з посивілим, рідким волоссям і зморшками на обличчі не вийшов ні з Вест-Пойнта, ні з навчальних програм, які створили натовпу девяностодневных чудес, здатних керувати взводами. Час від часу "школа міцних горішків" звільняла і офіцера. Сержант порився в паперах. "Яке найбільше підрозділ, яким ви коли-небудь керували?"
  
  - Цілий взвод.
  
  "Думаєш, ти зможеш розкрутити компанію?"
  
  Паунд завжди думав, що може все. Він частіше виявлявся прав, ніж помилявся, що не заважало йому час від часу стикатися з суворою реальністю. Але, оскільки він ніколи більше не зможе повернутися до чистим і простим задоволень роботи навідника, він очікував, що зможе впоратися з більш великим командуванням, ніж будь-яка з тих, що в нього були досі. "Звичайно. Де це?"
  
  "В Таллахассі, штат Флорида", - сказав сержант з кадрів. "Там досить складно. Вони не бачили жодного американського солдата під час війни, так що багато з них не відчувають себе по-справжньому втраченими ".
  
  "Ні, так?" Сказав Паунд. "Ну, якщо їм потрібні уроки, я можу дати їм кілька".
  
  - Ну ось і все. Тоді дозвольте мені віддати вам кілька розпоряджень. Я пошлю телеграму в тамтешнє підрозділ, скажіть їм, що вони знайшли свою людину. І ми вас підкинемо до залізничної станції. Сержант зобразив привітання. - Приємно мати з вами справу, сер.
  
  - Повертаюся до вас. - Паунд повернув військову ввічливість.
  
  Побачивши потяг, він зупинився. Він говорив - точніше, кричав, - що битва ще не закінчена. Товарний вагон, набитий мотлохом, йшов попереду локомотива. Якщо траса була замінована, із-за ваги автомобіля спрацював би заряд і двигун не працював. На даху кожного четвертого вагону був встановлений кулемет, а з кабіни стирчало ще кілька стовбурів. Ти не носив із собою такий вогневої мощі, якщо не думав, що вона тобі знадобиться.
  
  Він вже знав, як виглядає Джорджія. Він сам допоміг створити це спустошення. Він помірно пишався цим, або більш ніж помірковано. Він пересів на інший поїзд в Атланті. Ходити по вокзалу було боляче, але він не подав вигляду. Звільнені військовополонені Конфедерації в поношеного формі, тепер без емблем, теж пройшли через це місце. Вони були підібгані і похмурі. Можливо, люди в Таллахассі не знали, що CSA програло війну, але ці хлопці знали.
  
  У нового поїзда також був товарний вагон спереду і безліч знарядь нагорі. Паунд подивився на розбиті машини, спалені фермерські будинки і наспіх занедбані могили - уламки війни. Він думав, що у руйнувань буде гострий край, що позначає стоп-лінію США, але цього не сталося. Бомбардувальники подбали про це. Міста були сровнены з землею. Мости зруйновані. Він просидів там кілька годин, чекаючи, коли будуть внесені останні штрихи в ремонт однієї з них.
  
  "Чому б нам не повернутися або не об'їхати?" запитав хтось у машині.
  
  "Тому що це мало б сенс", - сказав Паунд, і ніхто, здавалося, не хотів з ним сперечатись.
  
  Значить, він прибув у Таллахассі ближче до вечора, а не вранці, як було заплановано. Це навіть віддалено не було його виною, але він не думав, що це викличе симпатію у його нового командира, ким би той не був.
  
  Сержант, який стояв у дверях, тримав табличку з написом "ЛЕЙТЕНАНТ ПАУНД". "Це я", - сказав Паунд. "Вибачте, що змусив вас чекати".
  
  "Все гаразд, сер. Я знаю, що залізниці по дорозі сюди дійсно несправні", - сказав сержант. "У мене є машина, яка чекає на вас. Можу я взяти твою сумку? Полковник Айнзидель сказав, що ти оправляешься від поранення."
  
  - Боюся, що так. - Паунд зняв з плеча сіро-зелений полотняний мішок і віддав його сержантові. - Вибачте, що доставляю вам стільки клопоту, але якщо ви будете настільки люб'язні, що запропонуєте, я скористаюся вашою пропозицією.
  
  "Не турбуйтеся про це, сер. Все це частина служби". Сержантові було трохи за двадцять. Він, ймовірно, був рядовим, коли почалася війна, якщо він взагалі служив в армії. Майкл Паунд знав, що означає його цікавий погляд. Ти, чорт візьми, сама стара повія, яку я коли-небудь бачив. Але чоловік нічого не сказав, крім: "Я зрозумів. Слідуйте за мною".
  
  Автомобіль було реквізовано у Бірмінгемі. Сержант повіз його повз зруйнованого бомбою Капітолію штату, а потім на північ і схід до Кларк-парку, де розташувався бивуаком бронетанковий полк. Поїздка була зовсім недовгою. - Таллахассі - столиця Флориди, чи не так? - Запитав Паунд. - Я думав, там буде більше.
  
  "Це всього лише неабияка порція сечі, біса впевнений", - погодився сержант. "Господи, законодавчий орган збирається всього на пару місяців в непарні роки. Нам довелося знову скликати їх на засідання, щоб ми могли сказати їм, що робити ".
  
  "І як їм це сподобалося?" Запитав Паунд.
  
  "Нас усі ненавидять. Ми янкі", - сказав сержант як ні в чому не бувало. "Але якщо хтось буде приставати до нас, ми його подмазываем. Все приблизно так просто. На всіх наших стовбурах встановлений кулемет 50-го калібру перед командирською башточкою, і у нас багато каністр, не так багато у НЬОГО і АП. Ми тут для того, щоб громити натовпу, і ми, чорт візьми, добре це робимо ".
  
  "По-моєму, звучить непогано". Паунд багато раз мріяв про власний кулеметі в польових умовах. Тепер у нього був би один - кулемет 50-го калібру могла прогризти всі, що завгодно по цю сторону стовбура. І якщо б Бога був потрібен дробовик, Він би взяв картеч для стрільби з ствольної гармати. Каністра не просто розгромила б натовп - вона б знищила її.
  
  Кларк-парк був оточений колючим дротом. Як і таблички з черепами і схрещеними кістками і прямим попередженням: УВАГА! Американські охоронці, несучі трофейні автоматичні гвинтівки C. S., поговорили з сержантом, перш ніж відкрити міцні ворота, захищені дротом, і пропустити бірмінгемців.
  
  "Були проблеми з автомобільними бомбами або бомбами для людей?" Запитав Паунд. "По вас стріляють з мінометів посеред ночі?"
  
  "Вони намагалися це лайно раз або два, сер", - відповів водій. "Коли ми беремо заручників зараз, ми готові вбивати сотню за одного. Вони знають, що ми воліли б побачити їх мертвими, тому вони не морочать нам голову, як тоді, коли ми вперше потрапили сюди. Тепер вони побачили, що ми дійсно так думаємо ".
  
  "Для мене це теж звучить непогано". Паунд завжди твердо вірив у масоване відплата.
  
  Сержант підвіз його до намету з полковим прапором - войовничою черепахою на роликових ковзанах в шоломі і боксерських рукавичках, яка виглядала так, наче її спроектувала якась голлівудська анімаційна студія. Полковник Нік Айнзидел виглядав так, наче його спроектувала голлівудська кастинговая контора. Він був високим, світловолосим і красивим, і на ньому були стрічки для Срібної зірки і Пурпурного серця.
  
  "Радий, що ти з нами", - сказав він паунду, який "Я навів деякі довідки - у тебе чертовски хороший послужний список. Шкода, що ти не отримав офіцерського звання до середини війни".
  
  "Мені подобалося бути сержантом, сер", - сказав Паунд. "Але це не так уже й погано". Коли Айнзидель розсміявся, він продовжив: "Чим я можу бути тут найбільш корисний, сер?"
  
  "Саме таке питання мені подобається чути", - відповів командир полку. "Ми намагаємося бути жорсткими, але справедливими - або чесними, але жорсткими, якщо вам більше подобається дивитися на це з такої точки зору".
  
  "Сер, якщо у мене вистачить патронів для великої гармати і 50-го калібру на вежі разом з іншими кулеметами, ви можете називати це як хочете", - сказав Паунд. "Люди тут, внизу, будуть робити те, що я їм скажу, і це найголовніше".
  
  Полковник Айнзидель посміхнувся. - Клянусь Богом, ви тримаєтеся прямолінійно.
  
  "Я пройшов через це. Може бути, це одне і те ж".
  
  "Не здивуюся", - сказав Айнзидель. "Однак однієї речі ми не робимо, якщо нічого не можемо з цим вдіяти - ми не відправляємо бочку саму по собі. Занадто багато сліпих зон, занадто хороший шанс для кого-небудь жбурнути в тебе "Физерстон Шипучкою".
  
  Це звучало не дуже добре. "Я думав, що місцеві повинні були занадто боятися нас, щоб пробувати якусь погань", - сказав Паунд.
  
  "Вони повинні бути такими", - відповів командир полку. "Але якщо це не так, ми також не хочемо вводити їх у спокусу. Вас це влаштовує?"
  
  "О, так, сер. Я хочу знати, у що вплутуються, от і все", - сказав Паунд.
  
  Айнзидель криво посміхнувся. "Чим би ти не займався, обов'язково сходи після цього у відділення для професіоналів, тому що є ймовірність, що в іншому випадку ти отримаєш дозу".
  
  "Зрозуміло, сер", - сказав Паунд, згадуючи свою жарт з лікарем перед тим, як його виписали. "Е-е-е... в місті є офіцерський бордель?"
  
  "Офіційно, немає. Офіційно, все коричневоносые в США влаштували б істерику, якщо б ми зробили щось подібне. Неофіційно, їх двоє. Ресторан Мод знаходиться за рогом від Капітолію. Ресторан міс Люсі в парі кварталів на південь. Мені більше подобається ресторан Мод, але ти можеш спробувати обидва.
  
  "Я думаю, що так і зроблю. Всі зручності в будинку - або, у всякому разі, в будинку", - сказав Паунд. Полковник Айнзидель поморщився. Паунд вирішив, що почав правильно.
  
  Як і більшість ветеранів Конгресу, Флора Блэкфорд більшу частину свого часу проводила у Філадельфії. Однак, коли літо через рік змінилося восени, вона повернулася в Нижній Іст-Сайд, Нью-Йорку, щоб провести кампанію за переобрання. І це теж був рік президентських виборів.
  
  Вона вважала, що Чарлі Ла Фоллетт повинен перемогти на виборах. Але демократи висунули проти нього корінного жителя Нью-Йорка, крутого прокурора по імені Дьюї. Дьюї та його кандидат у віце-президенти, прямолінійний сенатор від штату Міссурі, вели агресивну кампанію, роз'їжджаючи по країні і заявляючи, що вони могли б краще вести війну і жорсткіше тиснули б на повалену Конфедерацію. Президенту Ла Фоллетту і його напарникові на виборах Джиму Керлі з Массачусетсу довелося задовольнятися заявами про те, що соціалісти, чорт візьми, виграли війну. Чи буде цього достатньо? Флора вважала, що так воно і буде, якщо тільки люди не виявляться надзвичайно невдячними.
  
  Зазвичай вона не хотіла б бачити конгресмена Керлі на квитку. Він прийшов прямо з бостонського автомата, сумнівного, але ефективного апарату. Але майбутній віце-президент Дьюї давно працював у парафіях Канзас-Сіті, а система Канзас-Сіті була ще більш сумнівною (і, можливо, навіть більш ефективною, ніж система Бостона.
  
  Відвідавши штаб-квартиру Соціалістичної партії, вона відчула себе так, немов знову повернулася додому. Єдина відмінність від того часу, коли вона працювала там тридцять років тому, полягало в тому, що м'ясна лавка під будівлею належала синові людини, який тоді нею управляв. Як і його батько, Шелдон Флейшманн був демократом. І, як і його батько, він все одно часто замовляв м'ясне асорті.
  
  Район змінився. Тут було набагато менше людей, тільки що зійшли з корабля, ніж в 1914 році. Корінні американці, як правило, більш консервативні, ніж їх батьки-іммігранти. І все ж Флора більше турбувалася про національний квитку, ніж про своєму власному місці. Хлопцю, якого висунули демократи, театрального агента з бронювання квитків по імені Морріс Крамер, довелося витратити більшу частину свого часу на пояснення, чому він не був у формі під час війни.
  
  "У нього грижа", - сказав Герман Брук. Він був соціалістичним активістом стільки ж, скільки і Флора. "Отже, все в порядку - вони не закликали його в армію. Але невже ви думаєте, що комусь потрібен конгресмен, який має ферму?"
  
  "Якщо б він не носив це, у нього б мізки вивалилися", - сказав хтось ще. Це викликало сміх у всіх у довгій прокуреній кімнаті. Половина друкарських машинок на мить перестала стукати. Інша половина ні за що не зупинилася б по цю сторону Месії.
  
  "Я не збираюся влаштовувати йому прочухана за те, що він не пішов на службу", - сказала Флора. "Виборці знають цю історію". Якби вони цього не знали, вона б страшенно постаралася, щоб вони дізналися до Дня виборів. "Я хочу показати їм, що для них означає мати когось, хто деякий час пропрацював в Конгресі ".
  
  "Що ж, у тебе є шанс зробити це", - сказав Брук.
  
  "Я знаю", - з нещасним виглядом відповіла Флора. Під час Першої світової війни бомбардувальники ЦРУ навряд чи коли-небудь заходили так далеко на північ, як Нью-Йорк. Вони завдали невеликої шкоди у своїх кількох нападів. На цей раз все було не так, на жаль.
  
  Велика частина бомб конфедератів впала на порт - більша частина, але далеко не все. Деякі посипалися на місто випадковим дощем. У такому людному місці бомбардувальники, мабуть, припускали, що завдадуть шкоди скрізь, де прогримлять їх вибухи, - і хто міг сказати, що вони помилялися?
  
  Район Флорас постраждав разом з іншим Нью-Йорком. Бомби підірвали житлові будинки, швейні фабрики і квартал за кварталом магазини. Вибухи прожарювали дірки в міській тканини. Перебудова була б нелегкою, швидкої і дешевої.
  
  Одним з переваг, які давала Флорі ця посада, були її зв'язки у Філадельфії. Якби вона попросила грошей, щоб допомогти відновити свій округ, у неї було більше шансів отримати їх, ніж у конгресмена, тільки що зайняв своє місце.
  
  Її передвиборні плакати відразу перейшли до справи, коли вони заговорили про це. ВИ ХОЧЕТЕ, ЩОБ У ВАШОМУ КВАРТАЛІ З'ЯВИВСЯ НОВАЧОК? запитали вони і показали Морріса Крамера в коротких штанцях, тягне дерев'яну качку на коліщатках на мотузочці. Це було навіть віддалено несправедливо, але політика полягала не в тому, щоб бути чесним. Політика полягала в тому, щоб залучити свого хлопця і не допустити хлопця іншого боку. Як тільки ви зробите це, ви зможете зайнятися всіма іншими акуратними справами, які у вас були на розумі. Якщо ви стояли осторонь і з тугою дивилися на ігрове поле, то всі чудові ідеї в світі не варті і ламаного гроша.
  
  "Ми хочемо зробити цей район кращим, ніж він був до війни", - говорила Флора всім, хто її слухав. "Не такий, як раніше, не просто такий хороший, як раніше. Краще. Якщо ми не можемо цього зробити, ми могли б з таким же успіхом залишити руїни в спокої, щоб вони нагадували нам, що ми не повинні бути настільки дурні, щоб вести ще одну війну ".
  
  Як-то днем Герман Брук привів до неї білявого хлопця у формі капітана в штаб-квартирі Соціалістичної партії. "Флора, я хотів би познайомити тебе з Алексом Шварцем", - сказав він.
  
  - Здрастуйте, капітане Шварц, - сказала Флора. - Чим можу бути корисна? Вона не сумнівалася, що серйозний молодий офіцер із сувоєм паперів під пахвою був на висоті. Чи був у Германа Брука прихований мотив представляти його....Що ж, вона дізнається про це.
  
  "Дуже радий познайомитися з вами, мем", - сказав Алекс Шварц. У нього були широкі слов'янські вилиці і вузьке підборіддя, додавали його особі лисячий відтінок. "Я закінчив Колумбійський університет за спеціальністю "Архітектура" за два тижні до початку війни. Зараз я у відпустці - через тиждень я повертаюся на окупаційну службу в Міссісіпі. Але я хотів показати вам кілька начерків, які я зробив, щоб показати, як все могло б виглядати, коли ми зберемо їх назад.
  
  - Я б хотіла подивитися, - сказала Флора, не надто перебільшуючи. Якщо начерки виявляться сміттям, вона може ввічливо нічого не сказати, спокійно підвести капітана, а потім продовжити свою кампанію з переобрання і подбати про збиток в окрузі.
  
  Але вони не були сміттям. Коли він розгортав їх один за іншим і говорив про те, що в нього на думці, вона зрозуміла, що була не єдиною, хто думав в цьому напрямку. На ескізах було зображено більш просторе, менш битком набите, менш метушливий місце, ніж те, в якому зараз жили її виборці.
  
  "Це дуже схоже на те, що я мала на увазі", - сказала вона. "Мені особливо подобається, як ви використовуєте зелені насадження і те, що ви не забуваєте про театри і бібліотеки. Наступне питання - скільки все це коштує?" Це був той самий питання, який відділяв любителів від професіоналів. Вона б не здивувалася, якби Алекс Шварц взагалі не турбувався з цього приводу.
  
  Однак він так і зробив. "Ось, я зробив деякі підрахунки", - сказав він і витягнув пару складених аркушів паперу з лівої нагрудної кишені. "Недешево, але, сподіваюся, не занадто обурливо".
  
  "Давай подивимося". Флора йому крізь скельця своїх біфокальних очок. Вона виявила, що киває. Капітан Шварц був майже прав - те, що він пропонував, було недешево, але і не дуже дорого. Якщо ви хотіли все зробити правильно, вам потрібно було витратити трохи грошей. - Непогано, капітан. Зовсім непогано.
  
  "Як ти думаєш ... чи є якийсь шанс, що це станеться?" - запитав він.
  
  "Є певний шанс, що щось з цього вийде", - відповіла вона. "Більше я нічого не можу сказати. Ніщо, до чого торкається уряд, ніколи не виглядає саме так, як ви собі уявляли до того, як почали - вам потрібно розуміти це з самого початку, інакше ви почнете сходити з розуму ".
  
  Шварц кивнув. - Зрозумів тебе.
  
  "Ти впевнений? Тобі краще так зробити, інакше ти в кінцевому підсумку будеш дуже розчарований. Більшість речей закінчуються компромісами, рішеннями комітету, які не роблять занадто багатьох людей нещасними. Дещо хороше йде на вітер. Як і якась хрень. Що є що ... залежить від того, хто багато часу базікає ".
  
  "Краще побудувати щось з цього, ніж залишити все у вигляді красивих картинок", - наполягав капітан Шварц. "Красиві картинки - це дуже просто".
  
  "Схоже, це правильне ставлення", - сказала Флора.
  
  "В армії ти біса швидко розумієш одну річ - ти не отримаєш все, чого хочеш", - сказав Шварц.
  
  "В політиці те ж саме", - сказала Флора. "Однак нам не завжди доводиться стріляти в людей, щоб прояснити це, і це на краще".
  
  Капітан Шварц виглядав років на шістнадцять, коли посміхнувся. "Тримаю парі". Потім усмішка зникла. "Хіба я не чув, що ваш син був поранений? Як у нього справи?"
  
  "Йому стає краще", - відповіла Флора. "Це було поранення руки - слава Богу, нічого небезпечного для життя". І це вивело його з ладу, поки війна нарешті не вщухла. Можливо, це утримувало його від чогось гіршого. У всякому разі, вона могла на це сподіватися. Надія на це змушувала її відчувати себе не так вже погано, коли вона думала про те, що дійсно сталося з Джошуа.
  
  "Радий це чути", - сказав архітектор. "Я захоплююся вами за те, що ви не звільнили його з армії або не влаштували на роботу підраховувати скріпки в Неваді або щось в цьому роді. У тебе вистачило б на це впливу - я це знаю.
  
  - Капітан, я відкрию вам те, що навіть близько не є секретом. Зрештою, я його мати. Якби він дозволив мені зробити щось подібне, я б зробила це не замислюючись, - відповіла Флора. "Але він цього не зробив, і тому я цього не зробила. Якщо б, не дай Бог, сталося щось гірше, я не знаю, як би я потім подивився на себе в дзеркало ".
  
  "Що ж, я це розумію", - сказав Алекс Шварц. "Але я також розумію, що він відчуває з цього приводу. Ти ж не хочеш думати, що зав'язки фартуха твоєї матері вберегли тебе від небезпеки, з якою довелося зіткнутися всім іншим.
  
  "Ні, і ти теж не хочеш, щоб тебе вбили". Флора зітхнула. "Він пройшов через це, і постраждав не так вже сильно. Це означає, що я не ненавиджу себе ... занадто сильно. Вона постукала нігтем вказівного пальця правої руки по розгорненого малюнку. "Я дійсно думаю, що ви до чого прийшли з цими ескізами. Я сподіваюся, що ми зможемо зробити деякі з них не просто ескізами, якщо ви розумієте, що я маю на увазі. Округу стане краще, якщо ми зможемо ".
  
  Його очі загорілися. - Спасибі!
  
  "Не за що", - сказала вона. "Пам'ятай, я виросла тут, у квартирі з холодною водою. У нас занадто тісно. Мені подобається відкритий простір, це частина твого плану. Нам потрібно більше цього тут. Нам було б краще, якщо б їх було більше у всьому окрузі, а не тільки в тих частинах, які розбомбили конфедерати ".
  
  - Використовуючи війну як двигун благоустрою міст... - почав капітан Шварц.
  
  - Марно, - закінчила за нього Флора. Вона не знала, чи це він збирався сказати, але це була правда. Вона продовжила: "Але якщо це єдиний двигун, який у нас є, не використовувати її було б злочином. І боюся, що, враховуючи ситуацію в Нижньому Іст-Сайді, так воно і є".
  
  "Якщо б я звільнився з армії до Дня виборів, я б все одно проголосував за тебе", - сказав він. "Тепер я хочу проголосувати за тебе два або три рази".
  
  - Ймовірно, це можна влаштувати, - сказав Герман Брук з-за спини Флори.
  
  "Тихіше, Герман", - сказала Флора, хоча знала, що він, можливо, не жартує. Вона повернулася до капітана Шварцу. "Замість цього, поділися своїми планами з Морісом Крамером. Якщо він переможе, він зможе зробити все можливе, щоб просунути і їх. І вони важливі. Вони повинні просуватися вперед незалежно від політики ". Вона сказала? Вона дійсно мала на увазі? Вона кивнула сама собі. Вона кивнула. Коли справа дійшла до округу, ти могла б ... час від часу.
  
  Від Вірджинії до самої Флориди - за винятком району навколо Лексингтона, штат Вірджинія, який був особливим із особливих випадків, - слово Ірвінга Моррелла було законом. Військовий губернатор був невиразним титулом, але це був той, який у нього був. У Римській імперії він був би проконсулом. Це мало більше смаку, принаймні для нього. Римлянин, для якого латинь була природною мовою, міг би з цим не погодитися.
  
  У Моррелла завжди були проблеми з латиною. Він відкрив магазин в Атланті. Він був розташований у центрі його нинішньої команди, і йому не довелося терпіти такого прочухана, як Річмонд. Днями штати, що знаходяться під його юрисдикцією, можуть возз'єднатися з США. Така була довгострокова перспектива Філадельфії. Моррелл повірив би в це, коли побачив би. Прямо зараз головною роботою було стежити за тим, щоб тліюче обурення не переросло в полум'яний бунт.
  
  Товсті загородження з колючого дроту, укріплені металевими і бетонними стовпами, гарантували, що автомобілі не зможуть під'їхати ближче ніж на кілька сотень ярдів до його штаб-квартирі. Ніяка саморобна бомба не могла зруйнувати всю будівлю. Кожного, хто наближався пішки, будь то чоловік або жінка, методично обшукували.
  
  Настільки ж сувора охорона була і в інших штаб-квартирах США на всій території полеглої Конфедерації. Ні це, ні жорстока відплата за напади не завадили парі полковників і бригадному генералу приєднатися до своїх предків.
  
  "І передбачається, що ці люди стануть громадянами?" Моррелл звернувся до свого заступника. "Як довго вони очікують, що ми будемо чекати?"
  
  "Французи і німці теж не люблять один одного", - відповів Харлан Парсонс.
  
  "Але вони обидва знають, що вони іноземці", - сказав Моррелл. "Конфедерати говорять по-англійськи. Ці штати раніше належали США. І з-за цього шишки у Філадельфії думають, що це може статися знову, простіше простого. І у мене є одне, що сказати на це: нісенітниця собача!"
  
  "Ви повинні спробувати змусити це спрацювати", - сказав бригадний генерал Парсонс. "Хіба вам не пощастило ... сер?"
  
  "Так. Мені пощастило, як чорному снігу", - відповів Моррелл.
  
  Його номер два послав йому запитливий погляд. "Ви перший офіцер, якого я коли-небудь чув, який використовував цю фразу і не був євреєм".
  
  "Я знав, що вкрав це у кого-то. Я забув у кого", - сказав Моррелл.
  
  На його столі задзвонив телефон. Парсонс підняв трубку. - Кабінет генерала Моррелла. Можливо, він зміг би захистити свого начальника від пращ і стріл обурливих - або розгніваних - ідіотів. Однак тут він трохи послухав, а потім сказав: "Я пропущу вас. Зачекайте. - Прикривши рукою трубку, він сказав Морреллу: "Це полковник Айнзидель, там, у Таллахассі".
  
  "Спасибі". Моррелл взяв трубку. "Здрастуйте, полковник. Що на цей раз пішло не так?" Він припустив, що щось сталося. Люди дзвонили йому не для того, щоб поговорити про погоду.
  
  Звичайно ж, місцевий командир сказав: "Ми стикаємося з бойкотом тут. Всі місцеві роблять вигляд, що нас не існує. І вони не заходять ні в один з магазинів, які у нас торгують. Деякі торговці починають відчувати себе в скрутному становищі ".
  
  "Це щось новеньке", - сказав Моррелл. "Було яке-небудь насильство?"
  
  "Не націлений на нас", - відповів полковник Айнзидель. "Можливо, вони використовували якусь тактику застосування сили, щоб змусити своїх людей йти разом. Що ми повинні з цим робити?"
  
  "Ігноруй їх. Перечекай", - сказав Моррелл. "Що ще є?"
  
  "Деякі власники магазинів більше не хочуть продавати нам", - сказав полковник. "Вони намагаються вийти з укладених ними угод. Їх важко звинувачувати. Якщо вони продовжать вести з нами справи, то помруть з голоду".
  
  - Ти не можеш дозволити їм піти безкарними. Якщо ти це зробиш, завтра в цей час у старої Конфедерації не залишиться жодного магазину, де ми могли б що-небудь купити. Ми не ніггери, і у нас хороші гроші.
  
  "Так, сер. Ми спробуємо", - сказав Айнзидель. "Один з моїх помічників сказав, що ми повинні розстрілювати будь-крамаря, який не продасть нам".
  
  Моррелл розсміявся. "Будь я проклятий, якщо це не схоже на Майкла Паунда".
  
  "Як, чорт візьми, ви дізналися, сер?" Полковник з Флориди здавався приголомшеним.
  
  "Ти хочеш сказати, що це так?" Моррелл знову розсміявся. "Ну, не можу сказати, що я здивований. Я знаю Паунда вже двадцять п'ять років. Він має відвертою кровожерливістю, яка до смерті налякала б будь-якого коли-небудь народженого офіцера Генерального штабу. Він не завжди правий, але завжди впевнений у собі ".
  
  "Хлопче, ти можеш сказати це знову", - сказав Айнзидель. "Добре, сер. Подивимося, що ми можемо зробити, щоб припинити це в зародку".
  
  "Не будьте занадто м'які", - сказав Моррелл. "Ми виграли війну. Якщо вони думають, що виграють світ, то, чорт візьми, хай подумають ще раз".
  
  "Я дуже сподіваюся на це", - сказав полковник Айнзидель, що було не зовсім обнадійливою нотою, на якій Моррелл хотів би закінчити розмову. Але після цього полковник повісив трубку, так що Моррелл не міг більше викачувати з нього інформацію, не зателефонувавши йому. Вирішивши, що це створить більше проблем, ніж врятує, Моррелл замість цього поклав трубку назад на важіль.
  
  "Бойкот, значить?" Сказав бригадний генерал Парсонс. "Це ... інша справа".
  
  "Так. Це дозволяє їм дратувати нас, не даючи нам гарного приводу стріляти в них", - сказав Моррелл. "Деякі з них все ще б'ються на війні, навіть якщо вони більше не носять зброю. Кожен раз, коли вони змушують нас моргати, вони вважають, що виграли битву ".
  
  "Значить, ми не моргаємо", - сказав Парсонс.
  
  "Приблизно в цьому вся справа". Моррелл сподівався, що йому вдасться умовити своїх офіцерів приєднатися. Не всі з них зрозуміють, що це проблема.
  
  Майкл Паунд так і зробив, клянуся Богом! Моррелл посміхнувся і похитав головою. Паунд бачив проблеми і рішення з майже порочної ясністю. Наскільки йому було відомо, все було просто. І будь я проклятий, якщо, спостерігаючи за ним у дію, не замислюєшся, чи був він правий, а всі інші дивилися на світ крізь калейдоскоп, через якого все здавалося набагато складніше, ніж повинно було бути.
  
  Телефон задзвонив знову. "Офіс генерала Моррелла", - сказав Харлан Парсонс. На цей раз він, не вагаючись, відповів сам: "Абсолютно вірно. З моменту капітуляції негри мають ті ж права на території колишньої Конфедерації, що і білі. Кожен, хто намагається піти проти цього, виступає проти уряду США.... Так, це включає в себе змішані шлюби, до тих пір, поки залучені в це люди хочуть пройти через це ".
  
  Після того, як він повісив трубку, Моррелл запитав: "Де?"
  
  "Рокі-Маунт, Північна Кароліна", - відповів його заступник. "Приємно знати, що там все ще є негри".
  
  "Все ще є негри по всьому CSA", - сказав Моррелл. "Просто їх небагато". Він чув так багато історій про виживання завдяки удачі, хитрості і партизанської війни, вони почали розпливатися. Він чув дещо про виживання завдяки доброті білих, але менше, ніж йому хотілося б.
  
  "Физерстон перевернув всю країну з ніг на голову і навиворіт", - сказав Парсонс. "Тут вже ніколи не буде так, як раніше. Ніколи. Скільки загиблих?"
  
  "Шість мільйонів? Сім? Десять?" Моррелл безпорадно знизав плечима. "Я не думаю, що хтось знає точно. Може бути, їм вдасться з'ясувати, скільки негрів конфедерати відправили у свої табори. Хоча, тримаю парі, було б простіше підрахувати, скільки їх залишилося зараз. Потім відніміть з того, скільки їх було до того, як Партія Свободи початку їх вбивати, і ви отримаєте число, рівне кількості купили ділянку ".
  
  "Ці виродки з Партії свободи, мабуть, були не в своєму розумі", - сказав Парсонс: Моррелл далеко не в перший раз чув цю думку. "Уявіть собі всі зусилля, які вони доклали, щоб вбивати кольорових людей. Всі табори, які їм довелося побудувати, всі поїзди, якими їм довелося користуватися...У них вийшло б краще, якщо б вони націлили це лайно на нас ".
  
  "У них було б набагато краще, якби вони відправили своїх негрів на фабрики виробляти те, що можна кидати в нас, або якби вони одягли їх у форму і наставили на нас", - сказав Моррелл. "Принаймні, мені так здається. Але вони бачили це по-іншому. Для Физерстона позбутися від негрів було так само важливо, як витрусити з нас соплі ".
  
  Парсонс обвів вказівним пальцем навколо правого вуха. - З черепа, - повторив він.
  
  "Так, я теж так думаю - більшу частину часу. Але що стосується божевільних, то вони безумовно робили це так, як ніби знали, що роблять ". Моррелл здригнувся. "Ці табори працювали як фабрики по виробництву бочок. Негри входили, а звідти виходили трупи. Якщо б це було те, до чого вони прагнули, вони не могли б виконати роботу більш гладко ".
  
  "Я знаю. Ці фальшиві лазні, щоб кольорові не знали, що вони отримають це, поки не стане занадто пізно ..." Парсонс теж здригнувся. "Але хіба ти не повинен бути божевільним, щоб захотіти зробити щось подібне?"
  
  "Коли османи почали вбивати вірмен після Великої війни, я, звичайно, так і думав", - відповів Моррелл. "Маніяки у фесках...Але, чорт візьми, конфедерати не так вже сильно відрізняються від нас, принаймні, не відрізнялися до тих пір, поки не почали весь час кричати "Свобода!". Найбільша різниця в тому, що у них було багато негрів, а у нас всього декілька. Так не могли б ми теж зробити що-небудь подібне?"
  
  Харлан Парсонс виглядав переляканим. "Господи, сподіваюся, що ні!"
  
  "Так, ну, я теж", - сказав Моррелл. "Але яке це має відношення до чого-небудь? Якщо ми вирішимо, що терпіти не можемо негрів, чи євреїв, чи китайців, або кого там ще, чорт візьми, выуживаем ми проекти цих задушливих вантажівок з досьє і починаємо робити наші власні?"
  
  "Я так не думаю, сер", - відповів його заступник. "По-перше, конфедерати пішли і зробили це. Може бути, ми зможемо отримати з них урок".
  
  "Будемо сподіватися". Моррелл кивнув. "Можливо, у вас там щось є. Я дуже на це сподіваюся. Хто хотів би увійти в історію як наступний Джейк Физерстон?" Він сам відповів на своє запитання: "Ніхто. Я сподіваюся".
  
  "Тепер, якщо б тільки тутешні люди могли вбити собі в голову, що те, що зробила Партія Свободи, було неправильно", - сказав Парсонс.
  
  "Якщо б вони думали, що це неправильно, цього б ніколи не сталося", - сказав Моррелл. "Якщо б вони не проголосували за Фезерстона, або якщо б вони не дозволили йому переслідувати кольорових людей"...Тим не менш, вони це зробили. І ви це сказали, генерал. Тепер тут зовсім інший пейзаж ".
  
  Як би область, що входила до складу CSA, обійшлася без негрів, які виконують роботу, яку білі не хотіли або вважали нижче своєї гідності? Він вже бачив частина відповіді. Багато мексиканців приїхали на північ, щоб працювати в полях, обслуговувати столики, стригти волосся і прибирати в будинку. Якби США не розставили кулемети через кожні кілька сотень ярдів вздовж Ріо-Гранде, мексиканці теж продовжували наступати. Тут вони могли робити менше і отримувати за це більше грошей, ніж у старої імперії Франсиско Хосе. Як ви збиралися тримати їх подалі без автоматів?
  
  Що ж, це не його турбота. Державний секретар, міністр внутрішніх справ та військовий міністр подумають, що з цим робити, а потім скажуть йому. І тоді йому доведеться це зробити - або спробувати, якщо виявиться, що це один з безглуздих наказів, які час від часу надходять з Філадельфії.
  
  Бах! Коли Моррелл почув цей звук, він спочатку пригнувся, а потім подумав. Те ж саме зробив і Харлан Парсонс. Проте більше нічого не відбулося. Парсонс випростався з соромливою усмішкою. "Я думаю, що це був всього лише зворотний ефект".
  
  "Я думаю, ви маєте рацію", - сказав Моррелл. "Це полегшення, чи не так? Можливо, в один прекрасний день ми навіть зможемо чути шум, не здригаючись".
  
  "На днях, але не скоро", - сказав Парсонс.
  
  Моррелл кивнув. Війна змінила не тільки Конфедеративні Штати. Вона змінила його власну країну. І вона змінила його самого, і змінила кожного солдата з обох сторін, який залишився в живих. Починати з гучних звуків було найменшим з того, що потрібно. Минулого разу один солдат Конфедерації змінився настільки, що покоління через потряс свою країну. Хто змінить ситуацію на цей раз - і як?
  
  
  З подяками, доктор О Дулл! Вітаю, підполковник О Дулл! Сказав полковник Тобін. Він був американським офіцером, відповідальним за цю частину Алабами, і він пишався цим, хай допоможе йому Бог. Він простягнув Леонарду О Дуллу маленьку оксамитову коробочку з срібними дубовим листям підполковника, як ніби це був Святий Грааль.
  
  "Спасибі, сер". О Доулл був вражений набагато менше. Він також підозрював, що Тобін вирішив підвищити його на посаді, щоб спробувати переконати залишитися в армії. Якщо так, то ця людина гавкав не на те дерево. "Сер, я вже довгий час був далеко від своєї сім'ї. Тепер, коли війна закінчилася, я хотів би повернутися до цивільного життя ".
  
  "Як і всі ми", - сказав Тобін. "Але ви ж не можете заперечувати, що солдати все ще отримують поранення, чи не так? І ви також не можете заперечувати, що вони хворіють, е-е, неприємними хворобами". Він не хотів прямо говорити про ВД.
  
  - Ні, сер. Я нічого не можу заперечити. Тим не менш, зараз мирний час - у всякому разі, формально. А з нашими новими антибіотиками медик може зробити при сифілісі і гонореї стільки ж, скільки і я ".
  
  Полковник Тобін здригнувся, почувши імена. Але він не відступив. "Мені дуже шкода, але ви все ще потрібні Сполученим Штатам. Ти ж знаєш, що записався служити на благо країни.
  
  Це був козир проти більшості військовослужбовців США. Проти Леонарда О Дулла? Не обов'язково. "Сер, не вважайте за неповагу, але я збираюся зв'язатися з моїм урядом і дізнатися, що воно думає про вашу відмову звільнити мене".
  
  "Ваш уряд?" У Тобіна були кущисті брови, і коли він їх піднімав, це справляло хороший театральний ефект. "У вас вони відрізняються від всіх інших?"
  
  "Так, сер", - сказав О Доулл, чому брову полковника знову підстрибнула - на цей раз, як вирішив О Доулл, мимоволі. Він витягнув бордовий паспорт з кишені штанів. "Як бачите, сер, я громадянин Республіки Квебек. Насправді у мене подвійне громадянство, але я живу в Республіці з часів останньої війни. Я познайомився там з дівчиною, залишився і відкрив практику у Рів'єр-дю-Лу.
  
  - Боже милостивий. Дай-но мені глянути. Тобін взяв квебекський паспорт так, немов це була отруйна змія. Він знайшов сторінку з фотографією О Дулла і здивовано мугикнув, наче справді не очікував побачити її там. Похитавши головою, він повернув паспорт. "Вам краще зв'язатися зі своїми чиновниками. Якщо вони напишуть мені і скажуть, що хочуть, щоб ви вирушили додому, у мене буде причина відпустити вас. Але до тих пір ви військовий лікар США, і ми дійсно потребуємо ваших послугах.
  
  Чорт візьми, подумав О Доулл. Він поняття не мав, чи пошлють влади Республіки такий лист. Але він не міг заперечувати, що полковник Тобін грав за правилами. "Добре, сер. Тоді я так і зроблю". О Доулл поклав паспорт назад у кишеню. Полковник Тобін, здавалося, був радий, що він іде.
  
  "Ну що, док? Є успіхи?" Запитав його Гудсон Лорд, коли він повернувся в пункт допомоги.
  
  - Залежить від того, що ви маєте на увазі. О Доулл продемонстрував свої нові знаки відмінності. Сержант Лорд потиснув йому руку. "Що стосується виходу, - продовжував О Доулл, - що ж, і так, і ні. Якщо я зможу отримати лист від моєї матусі - я маю на увазі, від мого уряду - у Тобіна буде справжній, живий аркуш паперу, який дасть йому привід випустити мене на волю. А до тих пір я тут.
  
  "До біса сподіваюся, що вони дадуть тобі", - сказав Лорд. "Якщо б у мене був такий кут зору, тримаю парі на свою солодку дупу, я б їм скористався. Гра на ріжку вибиває з цього все лайно".
  
  "Ви хороший медик", - сказав О Доулл.
  
  "Спасибі. Я намагаюся. Якийсь хлопець спливає кров'ю, ти ж не хочеш його підводити, розумієш, про що я?" Сказав Лорд. "Навіть якщо я хоч наполовину порядна людина, не схоже, що я хочу займатися цим все життя".
  
  "Це здається справедливим", - погодився О Доулл.
  
  Він поцікавився, як довго Сполучені Штати зможуть окупувати Конфедеративні штати. Уряд, можливо, і хотіла б це зробити, але солдати на місцях були налаштовані набагато менш захоплено. Їх дратувала дисципліна, яку вони прийняли, не замислюючись, коли їхня країна була в небезпеці.
  
  Вони пили все, що потрапляло під руку. Вони вплутувалися в бійку з місцевими жителями і один з одним. Незважаючи на всі грізні накази проти братання з жінками Конфедерації, вони ганялися за спідницями з таким же завзяттям, з яким ганялися б вдома. І те, за чим вони гнались, вони ловили. Вони підхоплювали всілякі інфекції - пеніцилін, яким вони накачалися, свідчив про це.
  
  "Я не знаю, як, чорт візьми, її звали", - сказав рядовий, який був дуже незадоволений своїми інтимними місцями - у нього був один з найбільш капающих кранів, які О Доулл коли-небудь бачив. "Було темно. Вона сказала: "П'ять доларів", і я відав їх їй. Потім вона віддала їх мені ".
  
  "Звичайно, вона це зробила. Нахилися. Я збираюся віддати це і тобі", - сказав О Доулл. Солдат заскавчав, коли постріл влучив у ціль. О Доулл наполягав: "Де це було? У борделі? Нам потрібно знати про них".
  
  "Ні..." Солдат зітхнув з полегшенням, коли голка вийшла. "Я повертався в свій намет після того, як став на сторожі, розумієш? І вона зателефонувала, і мені захотілося, так що я заплатив їй і трахнув в кущах. І ця сучка дала мені щось на згадку про себе ".
  
  О Доулл зітхнув. "О Боже, я так втомився від цього".
  
  "Так, добре, дозвольте мені сказати вам дещо, Док - на цьому кінці голки ще менше задоволення". Солдат заправив штани. "Це все? Я закінчив?"
  
  "Ні. Ви повинні повернутися через три дні за ще одним уколом", - відповів О Доулл. Інший чоловік застогнав. О Доуллу захотілося застонать самому. "Ось чому мені потрібно звільнитися з армії", - похмуро подумав він. "І я повинен побачити ваші жетони. Ваше начальство в строю повинно знати, що ви захворіли венеричним захворюванням".
  
  Солдатові з бавовною це дійсно не сподобалося. Якби Гудсон Лорд і Едді не з'явилися вчасно, він, можливо, вилетів би з медпункту і забув про другій половині свого лікування. Едді тримав гайковий ключ; у сержанта Лорда була монтування. О Доулл отримав потрібну йому інформацію.
  
  Як тільки він це записав, він узявся за лист владі Республіки Квебек. Знайти конверт для нього було легко. Придумати поштову марку - ні. Солдати на території Конфедерації, писали в США, отримували безкоштовну франкировку. О Доулл, надсилаючи лист в Квебек, цього не робив, і він використовував свою останню марку кілька днів тому на листі Ніколь. Він думав використовувати марки Конфедерації, але їх демонетизировали. Зрештою, поштовий службовець вніс необхідну суму за пересилку, і лист вирушило своїм шляхом.
  
  А потім він забув про це. Він повернувся до зайнятої роботі армійського лікаря, тому що в результаті вибуху саморобної бомби загинуло кілька американських солдатів і ще два десятки були поранені. Він ненавидів саморобні бомби. Вони були зброєю боягузів. Ви могли б бути - і, якщо б у вас була хоч крапля розуму, ви були б - за багато миль звідси, коли спрацювала ваша маленька іграшка. І ви могли б посміятися над тим, що це зробило з людьми, які вам не подобалися.
  
  Витягуючи зазубрені шматки металу з одного солдата за іншим, О Доулл не сміявся. Він не думав, що місцеві жителі теж будуть довго сміятися, хоча зараз вони, ймовірно, сміялися. "Скільки заручників візьмуть влади після чогось подібного?" - запитав він.
  
  - Поняття не маю, - відповів Гудсон Лорд. - Але вони перестріляють їх усіх до єдиного. Можеш поставити на це свій останній цент.
  
  "Я знаю. І це розсердить якого-небудь незламного настільки, що він збудує ще одну бомбу, а потім все почнеться спочатку. Хіба нам не весело?" Сказав О Дулл.
  
  "Весело. Так, - сказав Лорд. "Як справи у цього хлопця?"
  
  "Ми би втратили його на минулій війні - таке поранення в живіт, перитоніт і септицемія напевно привели б його до смерті. Але з антибіотиками, я думаю, він вибереться. Його двокрапка тепер більше схоже на крапку з комою, але з цим можна змиритися.
  
  "Ой!" Сказав Лорд. Каламбур, здавалося, засмутив його більше, ніж кривава робота, в якій він допомагав. Він виконував цю роботу багато разів. Каламбур викликав нове незадоволення. О Доулл і раніше жартував над бабусею Макдугалд, але не над ним. "Я старію", - подумав він. "Я знову і знову використовую одні й ті ж жарти".
  
  Після того, як він надав, наскільки міг, допомога пораненим, яких до нього доставили, він зробив великий ковток лікувального бренді і налив ще Гудсону Лорду. Він би не зробив цього під час бою. Тоді ніхто не міг сказати, коли надходили нові жертви, і він хотів зберегти свою тверезість суджень настільки, наскільки міг. Тепер він міг сподіватися, що якийсь час йому не доведеться турбуватися ні про що більш складному, ніж чергова доза бавовни.
  
  Він закурив сигарету. Це була "Ніагара", американська марка, і на смак вона була огидною. Але тютюнові фірми C. S. tobacco збанкрутували, принаймні на даний момент. Погане куріння краще, ніж повна відсутність куріння.
  
  Затягнувшись Ніагарою, він подумав про те, щоб знову вирушити на північ, з США, в країну, яку він усиновив. Життя в Республіці Квебек означала повернення в глушині. Там все відбувалося повільніше. Фільми потрапляли на Рів'єр-дю-Лу через місяці, іноді роки, після того, як ставали хітами у Сполучених Штатах. Більшість з них були дубльовані на французький; у деяких були субтитри.
  
  Англійська О Дулла став би ще більш іржавим, ніж був, якби не необхідність читати медичні журнали і намагатися бути в курсі чудес, що відбуваються в США, - і чудес, які США імпортували з Німеччини. Ще до того, як Сполучені Штати сприяли незалежності Квебеку, Канада намагалася вбити англійська глотки місцевих жителів. Літні люди все ще пам'ятали цю мову, але без особливої любові. Молоді не хотіли мати з ним нічого спільного.
  
  Він міг би жити з цим, якщо б довелося. Він жив з цим роками. Ти приймаєш погане разом з гарним, куди б ти не пішов. До теперішнього часу його французький, вивчений в коледжі, ввібрав в себе досить місцевого акценту, щоб люди, які його не знали, думали, що він сам народився в провінції Ла-Бель. Звичайно, не так вже й багато людей у Рів'єр-дю-Лу не знали його. На його думку, це було частиною хорошого.
  
  - Пенні з них, - сказав сержант Лорд.
  
  "Подумую про те, щоб знову повернутися додому", - відповів О Доулл.
  
  "Я так і думав", - сказав Лорд. "Ти прямо тут, але твої очі були за мільйон миль звідси".
  
  "Краще, ніж погляд у тисячу ярдів, який отримують бідні грязноногие, які пройшли через всі випробування", - сказав О Доулл. Лорд кивнув. Вони обидва дуже добре знали цей погляд.
  
  О Доулл загасив сигарету і закурив іншу. У всякому разі, сьогодні він зробив щось корисне. Якби полковник Тобін відправив його додому, це залежало б від Гудсона Лорда. Хлопець з шрапнеллю міг загинути. Бабуся Макдугалд могла б витягнути його, але О Доулл не думав, що Лорд здатний на це.
  
  Але якщо конфедерати роками підтримували повстання, було це достатньою причиною для нього, щоб залишатися тут, поки вона, нарешті, не буде придушене, якщо це взагалі станеться? Він похитав головою. Він заплатив все, що хотів, - більше, ніж повинен був заплатити. Він уже не був так чертовски молодий. Йому теж приходила в голову ця думка незадовго до цього. Він хотів провести залишок свого життя на самоті.
  
  Хотіла цього армія США або влади Республіки, це інше питання. Що ж, він зробив у цьому напрямку все, що міг. Вдалині пролунав свисток поїзда. Він посміхнувся. Якщо все інше не спрацює, він зможе сісти на товарняк. Що сказали солдати, коли ти викинув яку-небудь дурість? А потім ти прокидаєшся - от і все.
  
  Доктор Дезертс! Прямує додому всупереч наказу! Він подумки представив заголовки газет. Так, це був би скандал. У будь-якому випадку, якщо б його зловили. Якби вони цього не зробили, він був би вдома на волі. Республіка не видала б його - він був упевнений в цьому.
  
  Припини, сказав він собі. Ти уговориш себе, і тоді тобі дійсно буде погано.
  
  Через сімнадцять днів після того, як він написав свій лист, прийшов лист з квебекської маркою. Він розкрив конверт з дивною сумішшю побоювання і передчуття. Якщо вони скажуть "ні"....Але якщо вони скажуть "так" ...!
  
  І вони це зробили! На высокопарном англійською чиновник з Квебека заявив, що він є цінним медичним ресурсом і життєво необхідний для обслуговування населення Рів'єр-дю-Лу. Він посміхнувся від вуха до вуха. Його і раніше називали по-різному, але ніколи цінним, не кажучи вже про медичне ресурсі. Він поспішив показати лист полковнику Тобину.
  
  Джонатану мосс не подобався Х'юстон. Там було навіть жарко і душнее, ніж в Джорджії і Алабамі, і це про щось говорило. Передбачалося, що Новий Орлеан такий же поганий, а може, й гірше, але в Новому Орлеані можна добре провести час. Якщо можна добре провести час у Х'юстоні, Мосс так і не з'ясував, як це зробити.
  
  Захист людини, якого він ненавидів, безумовно не допомогла. Захист людини, який, можливо, був найбільшим убивцею у світовій історії, погіршила ситуацію. І захист людини, який, можливо, був найбільшим убивцею у світовій історії і, здавалося, ні крапельки не шкодував про це, який, здавалося, пишався тим, що він зробив, зробила ситуацію набагато гірше.
  
  Захищати канадців, які зіткнулися з окупаційною владою, варто того, щоб це зробити. З іншого боку,...Мосс пошкодував, що майор Ісидор Голдштейн не розбив свій безглуздий автомобіль і його самого. Тоді б він прямо зараз проходив через муки проклятих. Мосс волів би літати на турбо-винищувачах, навіть незважаючи на те, що більше нікому було на них літати. Волів би він сидіти на полиці? Іноді він думав: "так", іноді "ні".
  
  Суд над Пинкардом, начальником охорони Вірному Гріном і декількома іншими охоронцями табору Хамбл і його попередника на заході тривав в будівлі окружного суду Конфедерації в Х'юстоні. Зовнішній вигляд був виконаний за зразком Парфенона: суцільно елегантні колони. Але він був побудований з дешевого бетону, а не з мармуру, і почав руйнуватися через дикої погоди в Х'юстоні.
  
  Заступниками суддів Конфедерації були офіцери армії США. Вони один за іншим спростовували аргументи Мосса на користь зняття Джефферсона Пинкарда з гачка. Ні, він не міг стверджувати, що Пінкард діяв тільки за наказом Річмонда.
  
  "Звинувачення у злочинах проти людяності", - сказав головний суддя, суворий бригадний генерал по імені Ллойд Мьюзел. "Передбачається, що обвинувачений був обізнаний про те, що, незалежно від наказів, незаконно і злочинно вбивати невинних людей буквально партіями різними хитромудрими методами, а потім або ховати їх у братських могилах, або спалювати так, щоб їх смерть назавжди стала смородом у ніздрях людства ".
  
  "Чорт візьми, не всі вони були такими вже безневинними", - сказав Пінкард - він не став би тримати рот на замку, а це було те, що повинен вміти робити будь-обвинувачений. "Багато повстанців - і всі вони ненавиділи CSA".
  
  І, звичайно, це дало військовому прокурору, кмітливому молодому майору на ім'я Баррі Гудман, шанс накинутися. Він ухопився за нього. "З дозволу суду, - сказав він, - скільки негрів, що пройшли через ці табори знищення, були судимі і визнані винними у якомусь злочині, навіть у плювок на тротуар? Хіба це не факт, що єдине, в чому вони були винні, - це в тому, що вони були кольоровими, і що це стало тяжким злочином в Конфедеративних Штатах?"
  
  Генерал Мейзел заради справедливості подався вперед. "Що ж, майор, ми тут для того, щоб визначити, чи є це фактом. Ми не можемо припускати це заздалегідь".
  
  "Так, сер", - відповів Гудмен. "Я спробую продемонструвати і задокументувати його правдивість. Я вірю, що зможу це зробити".
  
  Джонатан Мосс теж вірив, що зможе. Мосс бачив фотографії, зроблені за межами Снайдера, і документи, витягнуті з ретельних папок, що зберігаються в Кемп-Хамбле. Вони представляли собою незаперечні докази того, що зробило CSA. І Гудмен знову і знову приводив їх в якості доказів.
  
  У нього були листи, в яких говорилося, що герметизація вантажівок посилена "для підвищення їх задушливої здібності". Ініціали Джефферсона Пинкарда говорили про те, що він прочитав і схвалив - саме схвалив - ці листи. У Гудмена були й інші листи про будівництво лазень в Кемп-Хамбле і про герметичних дверях, які гарантували, що негри не втечуть з "камер смертників". У нього були листи до людей, які поставляли ціанід для термінальних камер, і від них самих. І у нього була невелика гора листів зі скаргами на неякісне якість виготовлення і дизайн крематорію в Кемп-Хамбле.
  
  Одне тільки те, що Пинкарда розглядали як доказ, виводило з себе. Джонатан Мосс міг це сказати. І справа була не в тому, що їх написав його клієнт. Це було тому, що Пінкард все ще хотів врізати виродків, які продали йому товарний список про печі для спалювання трупів та їх димових трубах.
  
  Після того, як в той день засідання суду було закрито, Мосс гостро захотілося випити. Солдат в американській формі не зустрічали з відкритими обіймами в більшості закладів Х'юстона. Беручи до уваги цей факт, армія відкрила офіцерський клуб і клуб для рядових в підвалі будівлі суду. Мосс забіг туди, щоб фиркнути.
  
  Баррі Гудман вже був там, готуючи подвійний віскі з льодом. Це виглядало настільки апетитно, що Мосс замовив те ж саме. "Кожен день, коли генерал Мойзель відпускає нас, я відчуваю, що повинен повернутися в казарми і прийняти ванну", - сказав він.
  
  "Розкажіть мені про це!" - вигукнув прокурор. "Вам доводиться гірше, ніж мені, радник, тому що, принаймні, на цей раз я на стороні ангелів, але мені так набридло копирсатися в цьому лайні ..."
  
  "Знаєш, що найгірше?" Мосс зробив паузу, щоб випити віскі, щоб поставити тимчасовий щит між ним і його поточними обов'язками.
  
  "Я весь увага", - сказав Гудмен.
  
  - Поговоримо про те, щоб пробиратися крізь лайно? Ми щойно промочили ноги. Нам варто було б повісити людей з "Циклону" - вони знали, для чого потрібен ціанід. Ми повинні повісити людей, які ремонтували вантажівки, і людей, які будували лазні, і інженерів, які проектували повітронепроникні двері, і тих, хто проектував крематорії для важких умов експлуатації, навіть якщо вони, чорт візьми, не знали, що творили...
  
  - Ви бачили свого клієнта, полковник? Він все ще ненавидить цих людей за те, що вони провалили роботу, - втрутився Гудмен.
  
  "Я знаю, я знаю", - втомлено сказав Мосс. "Але ви не можете використовувати це в якості доказу, слава Богу".
  
  "Як мені й треба", - сказав Гудмен, що було нічим іншим, як правдою. Він додав: "Крім того, ти думаєш, судді не помітили?"
  
  "Вони так і зробили". Мосс залпом випив напій і подав знак, щоб принесли ще. Коли бармен в уніформі зробив замовлення, він продовжив: "І нам потрібно повісити хлопців, які побудували крематорії, і хлопців, які їх встановили, і...Чим це закінчиться, майор? У кого-небудь тут є чисті руки?"
  
  "Гарне питання". Прокурор випив свій келих. Він також махнув рукою, щоб йому налили ще. "Але ми не можемо вбити їх усіх. Я все одно не думаю, що ми зможемо. Якщо ми це зробимо, то чим ми кращі за них?"
  
  "Якщо ми цього не зробимо, багато винні виродки підуть", - сказав Мосс. "Коли я був в Алабамі, окупаційні влади вже почали обходити заборону на використання персоналу Партії Свободи для управління справами. Вони сказали, що в Партії були всі люди з мізками і енергією. Це були люди, які могли домогтися успіху. Тому вони використовували їх і хвалилися, що все повертається до життя ".
  
  Бармен приніс їм нові напої і забрав порожні склянки. Гудмен втупився в свою склянку з віскі, ніби сподівався знайти там відповіді, а не просто заспокоєння. Він похитав головою. "Я не знаю, що ти можеш зробити. Багато з них вийдуть сухими з води і будуть хвалитися тим, що вони зробили, поки не постаріють і не посивіє".
  
  "За винятком випадків, коли поблизу янкі", - сказав Мосс. "Тоді вони будуть клястися, що не знали, що відбувається. Якийсь придурок, ймовірно, напише книгу, в якій покаже, що насправді вони все-таки не вбивали своїх негрів ".
  
  "О, так? Тоді куди поділися сигарети?" Запитав Гудмен. "Я маю на увазі, вони були там до війни, а потім їх не стало. Так що ж сталося?"
  
  "Ну, ми вбили купу з них, коли бомбили міста Конфедерації". Мосс був добре підготовленим адвокатом; він міг привести аргумент, вірив в нього чи ні. "Деякі загинули під час повстання. Деякі відправилися в США. Деякі померли від голоду і хвороб - йшла війна, ви знаєте. Але різанина? Немає. Ніколи не траплялося ".
  
  Рот Баррі Гудмена скривився. "Це огидно. Це заткнуло б рот личинці, будь я проклятий, якщо це не так".
  
  "Тримаю парі на свою дупу", - сказав Мосс. "Ти думаєш, цього не станеться? Дай йому років двадцять, максимум тридцять".
  
  "Огидно", - повторив Гудмен. "Ну, ми все одно збираємося повісити кілька людей. Краще вірити, що це так. Може бути, недостатньо, але деякі. І Пінкард - один з них ".
  
  "Я повинен зробити все, що в моїх силах, щоб зупинити тебе", - сказав Мосс. "І я це зроблю".
  
  "Звичайно". Майор Гудман не зневажав його за те, що він грав на іншій стороні, як це робили кілька військових прокурорів у Канаді. У будь-якому випадку, це було вже щось. "У тебе теж є робота, яку потрібно робити. Але вони не просто просять тебе робити цеглу без соломи. Вони просять тебе робити цеглу без глини, чорт візьми".
  
  Оскільки Мосс знав точно те ж саме, він не міг сперечатися. Він тільки зітхнув. "Мені було б легше захищати його, якщо б він вважав себе вбивцею, розумієш? Якщо б він відчував себе погано через це, якщо б він відчував себе винуватим, він був би тим, на кого мені було б начхати. Я б хотів зняти його з гачка. Це було б не просто завдання. Але, на його думку, все, що він робив, було строго при виконанні службових обов'язків, і кожен з негрів, від яких він позбувся, заслужив це ".
  
  "Я знаю. Я бачив документи, і я бачив його в суді. Те, що він робив, було для нього роботою. Виявилося, що він хороший в цьому, тому вони продовжували просувати його ". Гудмен похитав головою. "І подивіться, що він скінчив ".
  
  "Так. Дивись." Мосс подивився на свою склянку. Він знову був порожній. Як це сталося? Від двох швидких дублів у нього закрутилася голова, так ось як це сталося. Якщо б він випив ще один....Якщо б він отримав ще одне, то поплентався б назад в BOQ, і зранку йому знадобилися б аспірин і кави. Його клієнт заслуговував кращого. З іншого боку, його клієнт заслуговував і гіршого. Він глянув на Гудмена. - Якщо ви погодитеся, я вип'ю ще. Це зрівняло б ситуацію - і заспокоїло б його совість.
  
  Прокурор розсміявся. "Я збирався сказати вам те ж саме. Клянуся Богом, мені потрібна ще одна". Вони обидва помахали барменові. Флегматично завербований солдатів спорудив ще два дубля.
  
  Мосс випив приблизно половину свого, перш ніж спливла дійсно неприємна думка. "Що, якби ми обрали кого-небудь, тому що він хотів позбутися від усіх зеленооких людей в країні?" Як ти думаєш, він міг би знайти таких хлопців, як Пінкард, щоб вони робили за нього брудну роботу?
  
  Баррі Гудман насупився. "Це було б складніше", - повільно вимовив він. "Ми не ненавиділи людей з зеленими очима з часів дирта так, як білі ненавидять чорних в CSA".
  
  "Так, це правда". Мосс визнав свою правоту. Чому б і ні? Зараз вони були не в суді. "Добре, припустимо, ми обрали хлопця, який хотів позбутися від наших негрів або наших євреїв. Чи може він отримати допомогу?" Був Гудман євреєм? З таким іменем, може, так, може, ні. Його зовнішність теж не говорила напевно.
  
  Ким би він не був, він відповів: "Я б хотів сказати тобі "ні", але тримаю парі, що він міг би. Занадто багато людей зроблять все, що їм скаже головний. Вони вважають, що він знає, що робить, і вважають, що у них будуть неприємності, якщо вони не підуть назустріч. Так що Так, наш Физерстон міг би покликати своїх помічників. Або ти думаєш, я помиляюся?"
  
  "Господи, я б хотів цього", - відповів Мосс. "Але турки вчинили так з вірменами давним-давно, а росіяни завжди робили так з євреями. Так що не тільки конфедерати зайшли в глухий кут. Вони діяли більш ефективно, ніж хто-небудь інший, але ми теж могли б це зробити ".
  
  "Тепер у нас є цей великий, потворний, поганий приклад, дивиться нам в обличчя", - сказав Гудмен. "Може бути, це змусить усіх засоромитися повторення чого-небудь подібного. У всякому разі, я впевнений, що хочу так думати. Це дало б мені надію для проклятої людської раси ".
  
  "Я вип'ю за це. За чортову людську расу!" Мосс підняв свій келих. Гудмен чокнулся з ним. Вони випили разом.
  
  Влада США Хьюго, штат Алабама, не поспішали судити негра, обвинуваченого в згвалтуванні білої жінки. Вони хотіли, щоб все заспокоїлося. Армстронг Граймс схвалив це. Йому вдалося запобігти один бунт перед в'язницею. Він знав, що вдруге йому не може так пощастити.
  
  Він втратив інтерес до форми, яку носив. Він пройшов усю війну від початку до кінця. Добре, чудово. Він бачив слона. У нього стріляли. Він сплатив усі внески, які хто-небудь повинен був платити. Наскільки він був стурбований, хтось інший міг прийти і зайняти CSA.
  
  Уряд, як правило, піклувалася про його думці. Воно вже засунуло його в саму дупу Алабами і буде утримувати тут стільки, скільки захоче. Якщо йому це не подобалося, що він міг з цим вдіяти? Трохи не тоді, коли його єдиними друзями на сотні миль були інші американські солдати в тому ж човні, що й він.
  
  Так що все в порядку. Він застряг тут. Але будь він проклятий, якщо дасть армії США хоч на цент більше, ніж повинен. Сидіти тихо і не розбурхувати місцевих жителів здавалося йому дуже приємним заняттям.
  
  На його подив, Кальмар залишився таким же нетерплячим, як бобер. "Ти з глузду з'їхав?" Армстронг запитав італійця. "Чим більше ти злишся цих людей, тим більше ймовірність, що хто-небудь вистрілить у тебе".
  
  "Хто-небудь у нас вистрілить. Можеш поставити на це свою дупу", - відповів Кальмар. "Але якщо ми будемо виводити цих говнюків з рівноваги, це буде коштувати копійки. Ми дозволяємо їм почати будувати замовляння, потім половина паршивого штату повстає, і нам доводиться зрівняти з землею всі звідси до океану, щоб зупинити це. Ти розумієш, про що я кажу, чувак?"
  
  Армстронг хмикнув. Він знав, і йому не подобалося це знати. Він хотів думати як новачок, який скоро втече з армії. Для Сквидфейса, який хотів отримати довічний термін, проблема виглядала інакше. Сквидфейс хотів знайти довгострокові відповіді, які не тільки збережуть тишу в цій частині Алабами, але і зроблять її ще тихіше на довгі роки. Армстронгу було наплювати на те, що відбулося в 1946 році, лише б він поїхав звідси до 1945 році.
  
  Якби. Ось в чому питання. Армія, здавалося, зовсім не прагнула відпускати солдатів на свободу. Незважаючи на захоплення заручників, незважаючи на те, що багатьох з них розстріляли, вона не придушила непохитних у CSA. Незалежно від того, що говорилося в наказах про капітуляцію, всі знали, що солдати Конфедерації здали не всі свою зброю або вибухівку. І вони все ще використовували те, що приховали.
  
  "Ти думаєш, вони можуть настільки нам набриднути своєю окупацією, що ми здамося і підемо додому?" - запитав він Кальмарчика.
  
  Рот рядового скривився. "Чорт візьми, я сподіваюся, що ні. У нас просто буде ще одна війна в майбутньому, якщо ми це зробимо. І у них тут має бути більше хлопців, які знають, як робити супербомби. Джин випущений з пляшки, типу. Так що, якщо це ще одна війна, то дуже погана ".
  
  "Так". Армстронг погодився без ентузіазму, але він погодився. "Але якщо вони будуть вічно ненавидіти нас і стріляти в нас з-за кущів, ніж нам буде краще? Це рана, яка не заростає ".
  
  "Може бути, якщо ми вб'ємо досить їх, інші зрозуміють, що продовжувати це лайно - більше проблем, ніж воно того варте". Кальмар володів дивним прагматизмом, але Армстронг кивнув - він думав так само.
  
  Два дні потому снайпер убив американського солдата. Коли це сталося в наші дні, люди в Хьюго намагалися вибратися з міста, перш ніж хто-небудь зміг захопити їх як заручників. Окупаційні влади перешкодили цьому, відкривши по них вогонь, коли побачили, що вони вислизають.
  
  У підсумку Армстронг очолив розстрільну команду. В гвинтівках, виданих чоловікам, проводила стрілянину, було по одному холостого патрона на відділення на жертву. Якщо б ви захотіли, ви могли б подумати, що, можливо, ви насправді нікого не вбивали. Ви також могли б подумати, що можете поставити чотири до короля і в результаті отримати флеш-рояль. До того часу, як ви натиснете на курок двадцять разів, ваші шанси на невинність будуть приблизно такими ж.
  
  Після стрілянини американський офіцер звернувся до людей, які залишилися в Хьюго: "Вбийте це в свої голови - ми вас покараємо. Якщо ви заздалегідь знаєте, що хтось збирається стріляти в нас, вам краще повідомити про це нам. Якщо ви цього не зробите, ми будемо продовжувати стріляти в людей, поки у нас не закінчаться люди для стрільби ".
  
  В ту ніч Армстронг напився. Він був не єдиним з розстрільної команди, хто це зробив. Він ненавидів свою службу. Стріляти в людей, які могли стріляти у відповідь, - це одне. Стріляти в людей, притиснутих до стіни з зав'язаними очима? Це був інший бізнес, і набагато більш огидний.
  
  "Не дивно, що ці засранці з Конфедерації винайшли всі ці химерні способи вбивати ніггерів", - сказав він, сильно напившись. "Ти стріляєш у людей день за днем, ти повинен почати сходити з розуму, чи не так?"
  
  "Не переживай, сержант", - сказав Кальмар, який теж вилив у себе багато поганого віскі. "Ти і так вже багфак".
  
  "Ти кажеш наймиліші речі". Армстронг видав звуки поцілунку.
  
  З якоїсь причини - без сумніву, з-за того, що вони були під кайфом - вони обоє подумали, що це найсмішніша річ у світі. Так само думали і інші випивохи. Досить скоро всі вдавали, що цілуються один з одним. Потім хтось це зробив і отримав ляпаса. Це було ще смішніше - якщо ти був досить п'яний.
  
  На наступний ранок Армстронгу ніщо не здавалося смішним. Міцна кава і багато таблеток аспірину заспокоїли його раскалывающуюся голову, але замість цього викликали неприємні відчуття в шлунку. У нього заболіла голова зовсім іншого роду, коли він зайшов в "Х'юго", щоб купити сендвіч з шинкою на обід замість звичайного пайка.
  
  "Мені не потрібні ваші гроші", - сказав чоловік, власник місцевої закусочної. "Я не хочу обслуговувати вас. З цього моменту я не збираюся служити не одному солдату-янкі, але особливо тобі.
  
  "Що я наробив?" Армстронг все ще був з похмілля настільки, що був дуже буркотливим. "Мені не потрібно це лайно", - з нещасним виглядом подумав він.
  
  - Вчора ти наказав цим ублюдками застрелити мого шурина, ось що. Твій чортів капітан змусив мене подивитися, як ти це робиш. Клянуся Богом, мені слід було б нагодувати тебе і підсипати щурячої отрути в твій сендвіч. Я б теж це зробив, якщо б ви, виродки, не вбивали ще більше людей, які ніколи не заподіяли вам шкоди.
  
  "Ти затягнеш свою дупу в петлю", - попередив Армстронг. Все, що він хотів, це сендвіч, а не суперечка.
  
  "Я нікому не завдаю шкоди", - сказав місцевий житель. "Я теж не збираюся нікому заподіювати шкоду. Але мені більше не потрібні гроші янкі. Я не думаю, що комусь у цьому місті більше потрібні гроші янкі.
  
  Якби він не сказав цього наостанок, Армстронг, можливо, пішов би з огидою. При таких обставинах він пробурчав: "Змова, так? Ти збираєшся повісити свою дупу на перев'язь". Він не просто вийшов, він почимчикував геть.
  
  І він доповів про розмову першого ліпшого офіцерові. "Бойкот, так?" - сказав капітан. "Ну, це ми ще подивимося, клянуся Богом!"
  
  Вони зробили це в найкоротші терміни. До кінця тижня ніхто в Хьюго нічого не продавав американським солдатам. В п'ятницю від військового губернатора Бірмінгема надійшов указ. Він забороняв "відмова від співробітництва з владою США". Якщо б ви спробували продовжити бойкот, то замість цього вирушили б у в'язницю.
  
  Природно, перше питання, який прийшов в голову Армстронгу, був: "Якщо дівчина не виходить на зв'язок, чи можемо ми заарештувати її за відмову співпрацювати?"
  
  "Звичайно, Граймс", - сказав майор, який вводив війська в курс нової політики. "Тоді ви можете заарештувати себе за братання".
  
  "Ах, чорт візьми, сер", - сказав Армстронг. "Я знав, що в цьому є проблема".
  
  "Спасибі, Карл Енгельс", - сухо сказав майор. "Ми можемо продовжувати?" Армстронг кивнув, посміхаючись. Карл був його улюбленим братом Енгельсом. Він навіть говорив про те, щоб відростити довгу синю бороду і самому приєднатися до комедійної трупи.
  
  Можливо, люди, які приєдналися до бойкоту, вирішили, що вони в безпеці, тому що не робили нічого насильного. Наказ про припинення співпраці було оголошено по мегафону і вивішений в повідомленнях, прибитих до кожного телеграфного стовпа в містах, де бойкотеры намагалися висловити своє невдоволення.
  
  Як тільки хтось казав, що після цього він нічого не продасть солдату, злочинець зник. "Куди ви ведете старовину Ерні?" - запитав Армстронга місцевий житель, коли він був одним з тих, хто заарештував власника закусочної "Хьюго".
  
  - В табір, - відповів Армстронг.
  
  "Табір? Господи Ісусе!" Місцевий зблід.
  
  Армстронг бридко розсміявся. "Що? Ти думаєш, ми вчинимо з ним так само, як ти вчинив зі своїми ниггерами? Це було б страшенно цікаво, чи не так?"
  
  "Ні", - ледве чутно відповів місцевий житель.
  
  "Що ж, я не думаю, що ми будемо витрачати його жалюгідну дупу даремно - на цей раз", - сказав Армстронг. "Але ви, виродки, потрібно щось вбити собі в голову. Якщо ви будете морочити нам голову, ви програєте. Ти мене чуєш? Коли алабамець відповів недостатньо швидко, щоб це його влаштувало, він направив рушницю йому в обличчя. "Ти мене чуєш?"
  
  "О, так". Місцевий кивнув. Він сам був старим і зморшкуватим, але він був у грі. "Я чую тебе дуже добре".
  
  "Тобі краще, Чарлі, тому що я не вішаю тобі лапшу на вуха". Армстронг опустив зброю.
  
  І бойкот звалився навіть швидше, ніж розрісся. Деякі із заарештованих чоловіків і жінок повернулися в Хьюго. Інші залишилися і зникли. Армстронг не знав, що з ними сталося. Його кращим припущенням було, що вони десь в таборах для військовополонених. Але він не міг довести, що Сполучені Штати не вбивали їх так, як Конфедеративні Штати вбивали негрів. Місцеві жителі теж не могли. Це зробило їх надзвичайно вдумливими.
  
  "Бачиш?" Сказав Кальмар. "Ось як це має працювати. Ми тримаємо цих виродків в напрузі, вони нічого не можуть з нами зробити".
  
  "Напевно", - сказав Армстронг.
  
  На наступний день на фугасі в десяти милях звідси підірвався вантажівка з американськими солдатами, що прямував у kingdom come. Влада США методично захоплювали заручників і розстрілювали їх, коли хлопець, який встановив міну, не виходив вперед. Ходили чутки, що один із солдатів, які брали участь у розстрілі, відразу після цього застрелився.
  
  "Деякі хлопці просто не виносять багра", - такий був вердикт Кальмарного особи.
  
  "Напевно", - сказав Армстронг. "Але мені самому не подобається служба в розстрільній команді. Я відчуваю себе так, ніби гусак тільки що пройшов по моїй могилі".
  
  Це було неправильно говорити в присутності Сквидфейса, який приставав до нього. Поєдинок боротьби, в який вони вплуталися, був більш серйозним - у всякому разі, лютішим, - ніж більшість солдафонских забав. Кальмар втупився на фінгал в сталевому дзеркалі. "У тебе й справді це лайно на умі", - сказав він.
  
  Армстронг потер забиті ребра. "Я, блядь, тобі казав. Чому ти не слухаєш, коли я тобі щось кажу?"
  
  "Тому що мені довелося б витратити занадто багато часу на те, щоб перебирати кінське лайно", - відповів Кальмар, від чого мало не розпочався новий раунд.
  
  Але Армстронг вирішив, що його ребра і так достатньо болять. "Солдатам дозволяють голосувати, за кого б ви проголосували?" - запитав він.
  
  - Дьюї, - тут же відповів Кальмар. "У нього лайно вусики, але демократи не спали б на комутаторі, як соціалісти, коли Физерстон накинувся на нашу дупу. А як щодо тебе?"
  
  "Напевно, так", - погодився Армстронг. "Хоча, тримаю парі, соціалісти витягли б нас звідси швидше".
  
  "Тільки те, що ти думаєш як новачок, не робить тебе таким", - сказав Кальмар. Армстронг зітхнув і кивнув. Хіба це не правда?
  XVII
  
  Гей, Честер! Покликав капітан Х'юберт Роудс. - Підійди сюди на хвилинку.
  
  - В чому справа, сер? - Запитав Честер Мартін.
  
  "Отримав дещо від Військового міністерства, що може ставитися до вас", - відповів командир роти. "Вам за п'ятдесят, вірно?"
  
  "Так, сер", - відповів Мартін. "І з-за того лайна, через що я пройшов, я відчуваю себе так, ніби мені за дев'яносто".
  
  "Що ж, я можу це зрозуміти". Роудс дістав листок паперу з кишені мундира. Йому було щонайбільше тридцять з невеликим - йому не потрібно було одягати окуляри, перш ніж щось прочитати. - Тут сказано, що Армія приймає заяви про звільнення від сержантів старше п'ятдесяти, які не є кадровими військовими. Це ви, вірно?
  
  "Так, сер", - знову сказав Честер. "Господи! Я правильно зрозумів? Вони відпустять мене, якщо я попрошу їх про це?"
  
  "Ось що тут написано. Подивіться самі". Роудс простяг папір.
  
  Поточні окуляри для читання Честера обійшлися йому в півдолара в місцевій аптеці. Він втратив рахунок того, скільки пар окулярів для читання він зламав з моменту їх заміни. Це було не дуже здорово, але все ж краще, ніж нічого. Він прочитав наказ, пробираючись крізь армійську бюрократію. У ньому йшлося про те, що сказав капітан Роудс, все вірно. "Де я можу дістати цю форму 565, про яку там йдеться?" запитав він. "Або заковика в тому, що вони не надрукували жодної копії, так що я все одно облажався?"
  
  Роудс розсміявся на весь світ, наче Армія ніколи б не викинула подібний трюк. Але потім, як фокусник в циліндрі, він витягнув кролика - або, скоріше, форму 565. - Прийшов з бюлетенем. Хотів би я вмовити тебе залишитися, але знаю, що даремно витратив час.
  
  "Боюся, що так, сер. В мене стріляли по разу на кожній війні. Ніхто не може сказати, що я не вніс свою лепту. У мене дружина і своє життя в Лос-Анджелесі, і я хочу повернутися, поки у мене ще є трохи часу ". Честер переглянув анкету. "Я повинен отримати підпис мого безпосереднього начальника, так? Що ж, лейтенант Лавочкін не буде шкодувати про мій відхід - я заважав йому працювати з тих пір, як він потрапив сюди".
  
  "Добре, що хтось це зробив, хоча б трохи", - сказав Роудс. Обидва чоловіки розсміялися, більш ніж трохи ніяково. Честеру не хотілося думати про різанину, учасником якої він був. Офіційно Роудс про це не знав. Але те, що він знав офіційно, і те, що він знав, були різними звірами. Він продовжив: "Якщо Борис доставить вам які-небудь неприємності, пришліть його до мене. Я подбаю про це ".
  
  "Спасибі, сер. Я ціную це, повірте мені", - сказав Честер. "Я збираюся розшукати його прямо зараз. Чим швидше я все улагоджу, тим щасливіше буду".
  
  "Добре". Роудс простягнув руку. "Було приємно служити з вами, і це чиста правда".
  
  "Спасибі", - повторив Честер, коли вони потиснули один одному руки. "І повертаюся до вас. Лейтенант..." Він знизав плечима. Ні, йому не було б шкода попрощатися з лейтенантом.
  
  Він знайшов Бориса Лавочкіна саме там, де і передбачав: на розбитій головній вулиці Черо, Південна Кароліна. Лавочкін ніс трофейний автоматичний "Тредегар" і виглядав повністю готовим ним скористатися. Судячи з того, як він дивився на Честера, коли сержант-ветеран наблизився, він, можливо, був не проти використати це на ньому. Лавочкину не подобалося, коли його стиль обмежувався.
  
  Честер вдав, що не помітив. - Можна вас на хвилинку, сер?
  
  "Ти робиш це", - відповів Лавочкін і закурив сигарету. Він не запропонував сигарету Честеру, і Честер не був упевнений, що взяв би її, якби Лавочкін запропонував.
  
  - Вірно, - натягнуто сказав Честер. Він розповів про указі Військового міністерства і про форму 565. - Отже, все, що мені потрібно, - це ваша підпис, сер, і досить скоро я назавжди від вас отвяжусь.
  
  "Ти звалюєш з ніг?" Борис Лавочкін не потрудився приховати своє презирство.
  
  "Сер, я провів у боях більше часу, ніж ви", - відповів Мартін. "Як я вже говорив капітанові Роудсу, у мене є життя поза армії, і я прагну прожити її. Клянуся Богом, я бачив стільки цього лайна, скільки мені коли-небудь хотілося ".
  
  - Припустимо, я не підпишу ваш безглуздий бланк?
  
  "Що ж, сер, у мене є три речі, які я можу сказати з цього приводу. Перша: вам краще піти і поговорити з капітаном Роудсом. По-друге, ти у мене в боргу, чорт візьми, за те, що я не дав тобі перебити всіх нас, коли ми бомбили Чарльстон. І по-третє, ти можеш нахилитися і поцілувати мене в дупу.
  
  Лавочкін густо почервонів. Честер стояв і чекав. На поясі у нього був пістолет 45-го калібру; мало хто з американських солдат ходив без зброї в колишній CSA, з миром або без світу. Але лейтенант міг би застрелити його досить легко. Лавочкін цього не зробив, навіть якщо дуло "Тредегара" сіпнулося. Він був покидьком, але розважливим байстрюком. - Віддай мені цю чортову штуку. Для мене буде задоволенням позбутися від тебе, - прогарчав він.
  
  - Повірте мені, сер, це взаємно.
  
  Притуливши автоматичну гвинтівку до ноги, Лавочкін дістав ручку з лівої нагрудної кишені і нашкрябав щось, що могло бути його ім'ям. Він сунув форму 565 назад Честеру. "Ось!"
  
  - Спасибі, сер. Голос Честера був солодким - приторно-солодким. Борис Лавочкін кинув на нього несхвальний погляд, повертаючи підписану форму 565 капітану Роудсу.
  
  Роудс теж підписав, причому без усякої суєти. "Я відправлю це назад в штаб полку, і вони передадуть це в дивізію", - сказав він. "А потім, якщо всі зірки зійдуться правильно, вони відправлять тебе додому".
  
  - Величезне спасибі, капітан. Коли Честер розмовляв з Х'юбертом Роудсом, його голос звучав так, наче він говорив щиро, і так воно і було.
  
  "Ти більше нічого не повинен країні, Честер", - сказав Він. "Я б хотів, щоб ти залишився поруч, тому що ти з біса хороший в тому, що робиш, але я не збираюся намагатися утримувати тебе там, де ти не хочеш бути".
  
  "Це негарно з твого боку". Мартін вислухав те, що вилетіло з його рота, не замислюючись. Він похитав головою. "Є вираз, який ми повинні втратити".
  
  "Хлопче, ти це сказав". Роудс кивнув. "Особливо тут, внизу, де білі не на нашій стороні, а негри - те, що від них залишилося".
  
  "Ага", - похмуро сказав Честер. Кілька негрів вийшли з укриття тепер, коли американські війська були тут. Ще кілька, худих, як сажотруси, повернулися з таборів в Техасі, Луїзіані та Міссісіпі. До того, як Партія свободи почала масові вбивства, в Південній Кароліні було більше чорних, ніж білих. Звичайно, це більше не спрацював - навіть не закрилося.
  
  Ті, хто пережив все, бродили навколо, як загублені душі. Честер не міг їх звинувачувати. Як вони могли відновити свої зруйновані життя в містах і сільській місцевості, де білі показали, що ненавидять їх? Честер не захотів би спробувати це сам, а він був чоловіком середніх років з пристойним освітою і неабияким відчуттям власної значущості. Які шанси були у неграмотного издольщика або його босоногу, можливо, вагітної дружини?
  
  Поки він розмірковував про це, до нього і Хьюберту Роудсу підійшов білий чоловік в елегантному костюмі і сказав: "Поговорити з вами, капітане?"
  
  "Ти робиш це", - сказав Роудс. "Що в тебе на думці?"
  
  "Мене звуть Уокер, Найджел Р. Уокер", - сказав чоловік. "До капітуляції я був мером Чероу. Тепер виникли якісь дурні труднощі з тим, щоб дозволити мені повернутися до моєї належної функції в суспільстві ".
  
  Роудс подивився на нього - насправді дивився крізь нього. - Ви були членом партії, чи не так, містер Найджел Р. Уокер?
  
  "Ну, звичайно", - сказав Уокер. "Членство офіційних осіб заохочувалося - настійно заохочувалося".
  
  "Тоді ти вилітаєш". Голос Роудса був твердим і неживим. "Ніхто з членів Партії свободи більше не збирається тут господарювати, і ти можеш віднести це в банк. Такі мої накази, і я збираюся їм слідувати.
  
  "Але ти ведеш себе нерозумно", - запротестував Уокер. "Я знаю кілька міст в цьому штаті, де чоловіки з набагато більш міцними партійними зв'язками, ніж у мене, дуже активно беруть участь у справах".
  
  Честер теж знав про подібних містах. Деякі окупаційні власті хотіли навести порядок як можна швидше. Вони схопили людей, які, швидше за все, були здатні виконати цю роботу. Якщо хтось із цих людей і кричав "Свобода!" якийсь час, їм було все одно. Вони вважали себе експертами з ефективності. Те, що Честер думав про них, не годилося повторювати в пристойній компанії.
  
  "Я знаю, що деякі офіцери США обходять ці накази", - сказав капітан Роудс, який відчував те ж саме, що й він. "І якщо вони можуть робити це з чистою совістю, то вони можуть. Я не можу. Я не можу підійти близько. Наскільки я розумію, ти дискваліфікував себе, коли приєднався до цієї зграю кровожерливих головорізів. Це досить зрозуміло, містер Найджел Р. Уокер, сер, або мені сказати вам, що я про вас думаю?
  
  "Я збираюся висловити свої заперечення вашому начальству, капітан". Уокер важливо пішов, його напружена спина випромінювала гнів.
  
  Роудс зітхнув. "Йому варто було попросити Лавочкіна - Борис би його заткнув. Бачиш, Честер? Він на щось здатний".
  
  "Будь ти проклятий, якщо ти не прав", - сказав Мартін. "Однак нахабство у цього покидька!"
  
  "Він був великою рибою в маленькому ставку", - сказав Роудс, і Честер кивнув - ніщо, крім, можливо, Апокаліпсису, ніколи не зробила б Чероу великим ставом. Роудс продовжив: "Він думає, що має право продовжувати вести себе як велика риба".
  
  "Треба відправити його в один з цих таборів. Це навчило б його більшій про права, ніж він коли-небудь мріяв, ублюдок", - люто сказав Честер.
  
  "Так". Командир роти знову зітхнув. "Можливо, він навіть порядний хлопець. Наскільки я знаю, так воно і є. Безліч людей приєдналися до Вечірці, тому що це був талон на харчування. Я ніколи не чув, щоб негри стверджували, що він був особливо поганий. Але я також ніколи не чув, щоб вони говорили, що він був особливо гарний. Для мене це означає, що він забруднений партійної щіткою. Може, він і не зробив нічого особливого, але й не намагався нічого зупинити. Так що пішов він до біса."
  
  "Ні, дякую, до біса негарно", - сказав Честер. Роудс розсміявся. Честер почав думати про Риті. Він був хорошим хлопчиком з тих пір, як знову надів форму, і знав свою праву руку краще, ніж коли-небудь хотів.
  
  Один день змінював інший. Погода стала прохолодною і противною. У всякому разі, так Честер подумав спочатку. Потім він зрозумів, що в порівнянні з тим, з чим йому довелося б миритися в Толедо, це було чертовски здорово. Він прожив у Лос-Анджелесі достатньо довго, щоб избаловаться.
  
  Зараз він відчував себе бадьорим, ніж в останні дні війни. Він не хотів, щоб його поранили саме тоді, коли він збирався повертатися додому. Що ж, він не хотів, щоб йому заподіяли біль у колишні часи, але особливо не хотів, щоб йому заподіяли біль зараз. І він дуже добре знав, що може. Чероу примирився з "Зірками та смугами" не більше, ніж будь-яка інша частина мертвого, але все ще корчащегося CSA. Місцеві жителі щодня перевіряли, скільки їм може зійти з рук. Влада США жорстко припинили це. Це тільки дало місцевим жителям більше причин ненавидіти damnyankees - як ніби вони потребували них.
  
  Нарешті, прийшов наказ про його звільнення. Як і проїзний ваучер, який відправить його у Філадельфії, а потім через всю країну через територію США. Він не міг бути щасливішим: чим швидше він назавжди покине Конфедерацію, тим щасливішою вона буде.
  
  Він страждав від важкого похмілля, коли сідав в поїзд, що йде на північ, але не настільки, щоб не помітити кулемети, які в ньому були. Він сподівався, що йому не доведеться їх використовувати; від них у нього могла вибухнути голова. Капітан Роудс і група хлопців з його взводу - багато хто з них теж були в поганому стані - проводжали його. Лейтенант Лавочкін - ні. Честер не нудьгував по ньому.
  
  Роудс і солдати махали і кричали, коли пронизливо засюрчав свисток і поїзд рушив з Чероу. "Щасливчик стіфф!" - крикнув хтось. "Так", - подумав Честер, проковтуючи три таблетки аспірину. Він збирався додому.
  
  Якийсь Бнер Доулінг знав про уран більше, ніж він коли-небудь припускав. До війни він не був упевнений, що коли-небудь чув про цю речовину. Про, може бути, в хімії, в темні століття, на рубежі століть. Так, це був елемент. Ну і що? Ви не проводили з ним експериментів, як ви це робили з міддю, сіркою і тому подібними речами.
  
  І він знав про сатурнії і юпітері, які фізики Конфедерації називали елементами 93 і 94. Просто щоб заплутати проблему, американські вчені назвали одні і ті ж елементи нептунием і плутонієм. Він зрозумів, що в кожній країні, де вони були виявлені, вони використовувалися по-різному. У ті далекі дні, коли він навчався у Вест-Пойнті, нікому і в голову не приходило, що вони існують.
  
  "Боже, я й не підозрював, наскільки застарів, поки не потрапив сюди", - поскаржився він Анджело Торічеллі. "Велика частина того, що, як я думав, я знав, виявляється, не така, і те, що я ніколи не уявляв, - ось що дійсно має значення. Ти не можеш перемогти ".
  
  "Сер, якщо вам від цього стане легше, я теж не вчив у школі", - відповів його ад'ютант.
  
  Це дійсно змусило Даулинга відчути себе краще. Мізері, або, принаймні, замішання, любила компанію. "Після того, як вони перепризначать нас, ви знаєте, їм доведеться приставити до нас постійних нишпорок, щоб переконатися, що ніхто не вдарить нас по голові і не захопить в полон з-за того, що ми знаємо", - сказав він.
  
  "Може бути, а може і ні", - сказав Торічеллі. "Я маю на увазі, ви можете посперечатися на свій останній долар, що кожен, хто хоче супербомбу, або вже має її, або працює над нею з усіх сил. Що цим людям потрібно від нас?"
  
  "Продовжуйте. Нехай буде так!" Сказав Доулінг. "Але якщо я впіймаю тебе за розмовою з японцем в окулярах або красивим російським піаністом, у тебе буде більше неприємностей, ніж ти зможеш потягти палицею, і тобі краще повірити в це".
  
  "Я б хотів поговорити з прекрасним російським піаністом", - задумливо сказав Торічеллі. "Чорт візьми, я б хотів поговорити з прекрасним піаністом з Сіетла".
  
  Якщо ви були кадровим офіцером, у вас часто не було часу знайти дружину. У Доулінга його ніколи не було, і він був далеко не самотній у військовому братстві. Джордж Кастер домігся свого, хоча Доулінг часто думав, що Джордж був конем, на якому Ліббі домоглася слави. Ірвінг Моррелл теж був одружений, і, на загальну думку, щасливо. Це могло статися. Однак шанси проти цього були більше, ніж в багатьох угодах.
  
  "Тільки не говори занадто багато прекрасної піаністки з Лексингтона", - попередив Абнер Доулінг.
  
  "Я б не став цього робити, сер". Голос його ад'ютанта звучав ображено. "Крім того, я не бачив тут дівчини, якій хотів би приділити час".
  
  Доулінг кивнув. "Я розумію, що ви маєте на увазі". Він не припускав, що конфедерати були уродливее або красивіше громадян США, взятих в цілому. Але війна сильно вдарила по будівлі, особливо в останні кілька місяців, коли США спробували підірвати Лексінгтон флетт, щоб перешкодити CSA створити супербомбу. Це не спрацювало, але позначилося на місцевих жителів. Люди в окрузі все ще виглядали виснаженими і голодними. Долина Шенандоа була одними з найбагатших сільськогосподарських угідь у світі, але і вона постраждала ... І не так вже й багато людей залишилося вирощувати урожай.
  
  "І навіть якщо б я знайшов жінку, яка мені сподобалася, що ж, я міг би захотіти переспати з нею, але я не думаю, що коли-небудь одружився б на Спільниці", - сказав Торічеллі. "Я б здивувався, чому вона захотіла вийти за мене заміж, і все моє начальство поставило б питанням, чи не з'їхав я з глузду".
  
  Він не помилився. Подібний шлюб міг зруйнувати його надії на просування по службі. Він також міг зруйнувати його життя, якби це не спрацювало, і було дуже ймовірно, що цього не станеться. Навіть у цьому випадку...- Знаєте, ви не перший, - сказав Доулінг. Ми вже отримали кілька прохань від рядових з проханням дозволити їм одружуватися з місцевими дівчатами.
  
  "Мені краще знати, сер", - сказав ад'ютант. "Ці папери перетинають мій стіл перш ніж потрапляють на ваш".
  
  "Так, так". Доулінг не хотів, щоб молодий чоловік думав, що він забуває подібні речі. Як тільки вони почали вірити, що ти пройшов через це, ти пройшов, ти знав це чи ні. Доулінг поспішно продовжив: "Однак вирішувати я. Це ще одна річ, якої у Вест-Пойнті не вчили. У цього рядового дійсно є вагомі причини одружитися на жінці з Вірджинії? Чи повинен я замість цього відправити його назад в США? Або мені просто облити його холодною водою, поки він не прийде до тями? "
  
  "Холодна вода перетворила б багато із цих пропозицій або пропозицій, або що б це не було, лід", - серйозно сказав підполковник Торічеллі.
  
  Доулінг кинув на нього суворий погляд. Торічеллі витримав це, як солдат, яким він був. Доулінг сказав: "Якщо я дозволю їм одружитися і все піде шкереберть, вони звинуватять мене. Бог свідок, безліч абсолютно нормальних шлюбів розпадаються. Зазвичай в цьому ніхто не винен, крім нареченого і нареченої. Думаю, хто-небудь пам'ятає це?"
  
  - Малоймовірно, - сказав Торічеллі. - Сер.
  
  "Я знаю. Але той, де хлопець обрюхатил дівчисько....Я збираюся схвалити цей, чорт мене забирай, якщо немає. Якщо я скажу "ні", її батько може вистрілити з дробовика в нашого солдата, і тоді нам доведеться брати заручників, і це буде просто чортів бардак. Я заплачу за нещасливий шлюб, щоб уникнути розстрільних команд.
  
  "У цьому є сенс, сер", - сказав Торічеллі. "Кілька холоднокровний погляд на речі, але в цьому є сенс".
  
  "Ти стаєш таким же старим, як я, і якщо у тебе гаряча кров, ти або мертвий, або ти Джордж Кастер, один з них", - сказав Доулінг. "Я дуже добре знаю, що я не Кастер - слава Богу!- і я не був мертвий, коли дивився в останній раз. Так що ... я намагаюся не видувати пробку, якщо її дійсно не потрібно видувати ".
  
  Його ад'ютант відповів хитрим поглядом. - Як з генералом Макартуром, вірно?
  
  "Я не буду витрачати свій час на відповідь, навіть якщо це правда". Доулінг зберігав гідність, хитка позиція для людини його комплекції.
  
  Перш ніж його ад'ютант встиг привітати його з цього приводу, в кабінет просунув голову сержант і сказав: "Сер, цей хлопець, професор, хоче вас бачити".
  
  "Фицбелмонт?" Запитав Даулінг.
  
  Сержант кивнув. - Це він.
  
  Доулінг не хотів бачити фізика. Він все одно сказав: "Запросіть його". Іноді те, чого ви хотіли, відрізнялося від того, що вам було потрібно. Якщо б це був не один з таких випадків, він міг би з задоволенням дати ляпаса Хендерсону Фитцбельмонту.
  
  Коли Фицбелмонт увійшов, він виглядав настільки сердитим і рішучим, наскільки це можливо для професорського звання. "Генерал, коли я зможу повернути своє життя назад?" він вимогливо запитав. "Минуло майже чотири місяці після капітуляції, але ваші слідчі продовжують переслідувати мене. Чесно кажучи, сер, я втомився від цього".
  
  "Відверто кажучи, сер, мені на це наплювати". Ебнер Доулінг не став видувати пробку, але йому і не потрібно було витрачати ввічливість на Фитцбельмонта. "Коли ти пішов працювати на Джейка Физерстона, ти продав свою душу дияволу. Тепер ти повинен викупити її назад, по одному центу за раз. Якщо хлопці з тобою ще не закінчили, дуже погано. Тобі потрібно встигнути на поїзд чи що?
  
  "Я хотів би бути нормальною людиною в нормальній країні, а не... комашкою під мікроскопом". Професор не вистачило сили характеру, щоб довго стримувати гнів. Його голос став високим, пронизливим і роздратованим.
  
  "Вибач, але ти такий, який є. Звикай до цього", - сказав Доулінг. "Ти будеш перебувати під мікроскопом все життя. Ти занадто небезпечний, щоб ми не стежили за тобою. Якщо ти мені не віриш, запитай, що залишилося від Філадельфії."
  
  "Я не можу зробити це знову. Ви переконалися, що я не зможу", - сказав Фитцбельмонт. "А деякі з ваших слідчих - справжні ідіоти. Ти знаєш про фізику ядерного ділення більше, ніж вони.
  
  "Хай допоможе їм Бог, якщо це правда". Доулінг нічого не знав про 235 і 238 і інших магічних числах, поки на нього не звалилося це завдання. Він сподівався, що дізнався достатньо, щоб діяти ефективно, але не став би в цьому клястися.
  
  "Ну, це так", - сказав професор Фитцбельмонт. "Один ідіот запитав мене, чому ми не використовуємо залізо замість урану. Це було простіше знайти і виготовити, сказав він, і до того ж набагато дешевше. Лякає те, що він був серйозний ".
  
  "І відповідь така?.." Запитав Даулінг.
  
  - Дуже просто, генерал. Я впевнений, ви й самі можете це зрозуміти: ви можете робити з залізом все, що вам заманеться, але ви ніколи не зробите з нього супербомбу. Те ж саме стосується свинцю, золота або більшості інших речей, про які ви тільки можете подумати ".
  
  - Не всі? - Різко запитав Даулінг.
  
  Професор Фитцбельмонт вагався. "Якщо б я не знав напевно, що ваші фізики вже працюють над цим, я б не сказав ні слова. Ніколи".
  
  "Ну, ти вже це зробив. Тепер продовжуй", - сказав йому Доулінг.
  
  "Теоретично можливо, використовуючи ізотопи водню супербомбе в якості запалу, можна сказати, створити бомбу в тисячу разів могутніше тих, що у нас є зараз, бомбу, яка горить так само, як горить сонце - сонячну бомбу, можна сказати".
  
  "В тисячу разів могутніше супербомби?" Розум Доулінга відскочив від цього, як дискова пила від шипа, уткнутого в стовбур дерева. "Боже милостивий, в передгір'ях! Ви могли б підірвати тисячу Филадельфий або Петроградов?"
  
  "Ви могли б підірвати площа, більш ніж у тридцять разів перевищує площу, зруйновану цими бомбами", - сказав Фитцбельмонт. "Площа залежить від квадрату діаметра, звичайно".
  
  "Звичайно", - погодився Даулінг глухим голосом. "Тобто... сонячна бомба може в значній мірі стерти Род-Айленд з лиця землі?"
  
  "Наскільки великий Род-Айленд?" Судячи з того, як Фицбельмонт це сказав, він не витрачав час на вивчення географії США.
  
  "Я точно не знаю", - сказав Даулінг. "Тисяча квадратних миль, може бути, трохи більше".
  
  В очах Хендерсона Фицбельмонта з'явилося відсутнє вираження. Доулінг підрахував. Фицбельмонт нарешті кивнув. "Так, приблизно так. Одна з цих бомб повинна знищити більшу його частину. Чому у вас така маленька держава?"
  
  "Не розумію". Доулінг не міг пригадати досить історії колоній, щоб назвати причину. У будь-якому випадку, це не мало значення. Що мало значення..."Скільки часу потрібно, щоб побудувати одну з цих сонячних бомб?"
  
  "Я не знаю", - сказав Фитцбельмонт. "Я був би здивований, якби у кого-небудь вони з'явилися через п'ять років. Я був би здивований, якби ні в кого їх не було через двадцять п'ять".
  
  "Боже милостивий!" Знову сказав Доулінг. Якщо Бога немає в передгір'ях, Він, ймовірно, біжить до них. Генерал спробував уявити світ, в якому у шести або восьми країнах є сонячні бомби. "Як би ти вів війну, якби купка твоїх сусідів могла підірвати тебе на наступному тижні, якщо б ти став жвавим?"
  
  "Генерал, я б не став", - похмуро сказав Фитцбельмонт. "Зупинить це політиків..."
  
  "Ha!" Доулінг тицьнув у нього вказівним пальцем. - У тебе вистачає нахабства говорити щось подібне після того, як ти пішов працювати на Джейка Физерстона.
  
  Професор почервонів. "Він керував моєю країною під час війни. Що я повинен був зробити? Не допомагати йому?"
  
  Це було питання з непростим відповіддю. Якби CSA виграло, американські вчені поставили б слідчим Конфедерації те ж саме, сподіваючись уникнути неприємностей. "Так, але ми не труїли газом наших власних мільйонами людей", - подумав Доулінг. На що переможні конфедерати відповіли б: "Ну і що?" І якщо всі чи більшість фізиків відчували те ж, що і Фитцбельмонт,...В такому випадку світ був у великій біді.
  
  Коли Хорхе Родрігес міг, він йшов у Баройеку зустрічати поїзд. Він не завжди міг. У роботі на фермі не було злетів та падінь, як в солдатській службі; цим треба було займатися кожен день. "Кляті янкі" все ще не випустили Мігеля зі свого табору для військовополонених. Хорхе сподівався, що з ним все в порядку. Можливо, він був поранений, і звістка про це так і не дійшла до Сонори. Може бути, він був мертвий, і сюди так і не дійшли звістки. Він не писав з кінця війни, і до того часу справи у CSA розвалювалися на частини.
  
  Але, може бути, одного разу вдень він зійде з поїзда як новенький або де-небудь поблизу. Надія підтримувала Хорхе в русі. Він бачив достатньо, щоб знати, що ніколи не можна сказати напевно. І якщо він перед поверненням додому заїжджав в "Ла Кулебра Верде" випити келих пива, що ж, не було нічого такого, чого б його батько не робив до нього.
  
  Час від часу, коли потяг зупинявся в Баройеке, ніхто не виходив. Це було невелике місто і ніколи таким не буде. Якби не срібні і свинцеві рудники на пагорбах за містом, це взагалі не було б містом. Коли шахти закрилися в період між війнами, місто трохи не вимерло. Навіть потяги на якийсь час перестали ходити.
  
  Джейк Физерстон це виправив. Він виправив багато чого. Ти не міг так сказати, якщо тільки не хотів неприємностей з "Янкіз". У Хорхе вистачило розуму зберегти свою "бока серраду". Пара людей, які цього не зробили ... зникли.
  
  Одного разу вдень високий лисіючий хлопець, чиї решту волосся були жовтими упереміш з сивиною, спустився вниз і з подивом озирнувся. Будь-яка людина з таким забарвленням і такими гачкуватими рисами обличчя виділявся в смаглявою, населеної метисами Баройеке.
  
  - Секор Куїнн! - Вигукнув Хорхе - не його брат, а ще одне знайоме обличчя, якого він давно не бачив.
  
  - Привіт, - сказав Квінн, а потім продовжив на своєму неквапливому іспанською з англійським акцентом: - Ти один з хлопців Хіп Родрігеса, але будь я проклятий, якщо знаю, хто саме.
  
  "Я Хорхе", - відповів Хорхе по-англійськи. "Педро теж повернувся. Я сподівався, що Мігель буде в поїзді. Ось чому я прийшов. Але "кляті янкі" все ще утримують його. Як поживаєте, секретар Куїнн?
  
  - Втомився. Виснажений, - сказав Квінн. - Як і вся інша країна. Поїзд відійшов від станції, прямуючи на південь. Куїнн і Хорхе закашлялись від піднятої ним пилу.
  
  Хорхе озирнувся. В межах чутності нікого не було. Тихим голосом він запитав: "Ви збираєтеся знову заснувати Партію свободи, секретар Куїнн?"
  
  "Принаймні, офіційно. Я б запхав свою шию в петлю, якби зробив це", - відповів Куїнн. Він довгий час жив у Баройеке, створюючи Вечірку з нічого і нізвідки. Також тихо він продовжив: "Наскільки відомо "Лос Эстадос Юнідос", я всього лише ще один військовополонений. Якщо вони дізнаються, що я був організатором, Бог знає, що вони зі мною зроблять ".
  
  "Вони про мене нічого не почують", - пообіцяв Хорхе. "Мій батько, він завжди вважав тебе хорошою людиною".
  
  "Ну, я теж завжди вважав його хорошим людиною", - сказав Роберт Куїнн. "Мені було сумно почути, що він помер, і ще сумніше почути, як. Я багато розмірковував про це, і для мене це не має особливого сенсу ".
  
  "Це ні для кого не має особливого сенсу". Хорхе не згадав про рішучість табору. При нинішньому положенні справ ти тримав рот на замку про те, що відбувалося в подібних місцях. Що міг побачити або відчути його батько, хороший партійний діяч, що змусило його вирішити, що в цих таборах робили неправильно? Це повинно було бути щось в цьому роді. Хорхе був упевнений, що ніякі особисті проблеми не змусили б Хиполито Родрігеса проковтнути свій пістолет.
  
  - Ось що я тобі скажу, - так само тихо сказав Квінн. - Якщо ніхто тут на мене не донесе, що ж, подивимося, що ми зможемо зробити, якщо "кляті янкі" будуть занадто сильно наступали нам на п'яти. Можливо, ми не зможемо проводити збори і все таке, але це не означає, що Партія свободи мертва. Вона не мертва, поки ми не вирішимо, що вона мертва. Як це звучить?"
  
  "Добре до мене". Хорхе не сказав "Свобода!" або "Юбертад!" або "віддай партійний салют". Ти напрошувався на неприємності, якщо робив подібні речі. Але він знав, що буде не єдиним, хто буде спостерігати за Сполученими Штатами, щоб побачити, що вони роблять.
  
  І він також знав, що Сполучені Штати будуть стежити за Баройекой, як вони будуть стежити за всім CSA або за такою великою частиною країни, як тільки зможуть. Якщо б вони зачули біду, вони б наступали на неї обома ногами. Ви грали в саму небезпечну гру в світі, якщо б навіть думали про те, щоб повстати проти "клятих янкі".
  
  - Я можу пригостити вас келихом пива, секретар Куїнн? - Запитав Хорхе.
  
  "Немає, але, клянусь Богом, ви можете дозволити мені купити вам один", - відповів організатор вечірки. "У мене повно грошей, повірте мені. У деяких людей, які думають, що вміють грати в покер, немає того здорового глузду, яким Бог нагородив качку ".
  
  Хорхе посміхнувся. "Добре. Ти пам'ятаєш, де знаходиться Кулебра-Верде?"
  
  - Так було б краще, чорт візьми, - сказав Квінн. - Монос, аміго!
  
  У кантине було темно, прохолодно і тихо. Двоє чоловіків відірвалися від своїх напоїв, коли увійшли Хорхе і Роберт Куїнн. Там було тихо, але тепер тиша була напруженою. Повільно і неквапливо бармен провів вологою ганчіркою по стійці перед ними. "Що я можу вам запропонувати, секорес?" запитав він.
  
  "Dos cervezas, por favor." Куїнн поклав на стійку півдолара. Він сів на табурет. Хорхе примостився поруч з ним. Бармен змусив срібну монету зникнути. Він дістав два пива і поставив їх перед новими відвідувачами.
  
  - Спасибі. Хорхе поклав ще четвертак. - І тобі теж, або скільки захочеш.
  
  "Gracias." Бармени не завжди хотіли, щоб клієнти купували їм напої. Однак на цей раз чоловік у кип'яченої сорочці налив собі пива.
  
  "ИСалуд!" Куїнн підняв свій келих. Вони з Хорхе і барменом випили. "Мадре де Діос, це смачно!" Сказав Квінн. Був він взагалі католиком? Хорхе не знав. Досі він ніколи не турбувався про це.
  
  Один з чоловіків за столиком у глибині залу підняв палець, показуючи, що він і його друзі готові налити ще. Бармен наповнив келихи і поставив їх на піднос. Офіціантка підхопила їх і понесла, похитуючи стегнами. Хорхе простежив за нею поглядом. Роберт Куїнн теж. Вони посміхнулися один одному. Як тільки ти демобилизуешься з армії, ти згадуєш, як добре, що в світі є гарні дівчата.
  
  Коли пиво спорожніло, бармен пробурмотів: "Радий, що ви повернулися, старший лейтенант Куїнн. Ми не знали, чи побачимо вас знову".
  
  "Радий повернутися", - сказав Квінн. "Були моменти, коли я сумнівався, чи побачить мене хто-небудь знову, але така війна".
  
  "Ѕн". Хорхе пам'ятав занадто багато випадків, коли він сам був на волосок від загибелі. Чоловік за стійкою був приблизно віку його батька. Брав участь він у Великій війні? Хорхе не знав; знову ж таки, досі він ніколи не задавався цим питанням.
  
  "Що ми збираємося тут робити, Хорхе?" Запитав Роберт Куїнн. "Ти готовий спокійно жити під зірково-смугастим прапором? Чи ти пам'ятаєш, що насправді являє собою твоя країна?" На вокзалі він не був таким сміливим. Могло одне пиво так на нього подіяти?
  
  Хорхе опустив погляд на свій келих. Він оглянув кантину. Його уявний погляд окинув решту Баройеки і сімейну ферму за містом. Все це змусило його відчути себе менш рішучим, ніж тоді, в ділянці. "Секретар Куїнн, - сказав він сумно, - я вже давно бачив всі бої, які хотів побачити. Мені шкода, але якщо "дэмниэнкиз" не будуть турбувати мене, то я теж не хочу турбувати їх. Якщо вони будуть турбувати мене, історія буде інший ".
  
  "Що ж, це справедливий відповідь", - сказав Квінн після мовчання, що розтягнувся більш ніж на півхвилини. "Ти відпрацював свою військову службу. Якщо ти не хочеш робити це знову, хто може звинувачувати тебе? Я б хотів, щоб ти відчув себе по-іншому, але якщо ти цього не зробиш, то ні. Він осушив свій келих і вийшов з "Ла Кулебра Верде ".
  
  "Ти зробила його нещасним?" запитав бармен.
  
  - Боюся, що так. Він не хоче, щоб війна закінчувалася, але з мене досить. Я випив занадто багато. Він поцікавився, як поживає Гейб Медвик. Він сподівався, що американські солдати підібрали його пораненого приятеля в лісах Вірджинії. Гейб вже повернувся в Алабаму або все ще перебуває в таборі для військовополонених, як Мігель?
  
  А що щодо сержанта Блэкледжа? Хорхе готовий був посперечатися на що завгодно, що він створював проблеми янкі, де б не перебував. Цей чоловік був народжений для того, щоб мучити всіх, хто йому не подобався, а йому не подобалися багато людей.
  
  Бармен налив ще пива і поставив перед Хорхе. - За рахунок закладу, - сказав він. - Я не хочу їхати в гори. Я не хочу, щоб Сполучені Штати розстрілювали тут заручників. Я не хочу бути одним з тих заручників, яких вони розстрілюють. Пробач, Хорхе, вистачить ".
  
  "Деякі люди готові є вогонь, навіть якщо їм доведеться розпалювати його самим", - сказав Хорхе, дивлячись на двері, через яку вийшов Роберт Куїнн.
  
  "Він знайде гарячі голови. Такі люди завжди знаходять. Подивіться на Джейка Физерстона ". Бармен ніколи б не сказав такого, поки Партія свободи правила Баройекой. Це коштувало б йому життя, якщо б він це зробив. Він продовжив: "Я не думаю, що хто-небудь стане розмовляти з солдадос з лос Эстадос Унидос, якщо секор Куїнн залишиться тут тихо. Але якщо він відправляється на пошуки стійких прихильників,...Тоді він небезпечний ".
  
  Говорив бармен, що видасть Роберта Куїнна, якщо Куїнн спробує підняти повстання? Якщо так, то що Хорхе повинен був з ним зробити? Вбити його, щоб він не проговорився? Але це теж було підняттям бунту, а Хорхе тільки що сказав Квінну, що не хоче робити нічого подібного.
  
  Він також не хотів сидіти склавши руки, поки щось погане трапляється зі старим другом його батька. Іноді нічого з того, що ти робиш, не допомагає. У нього було відчуття, що це було вірно для більшої частини останньої війни CSA проти США.
  
  У нього також було відчуття, що це було б правдою, якби конфедерати спробували змішати це з США після війни. Так, вони могли б викликати проблеми. Чи вони Могли викликати достатньо, щоб змусити американські війська піти? Він не міг змусити себе повірити в це.
  
  Коли пізно ввечері він повернувся на ферму один, обличчя його матері витягнулося, як завжди, коли він повертався один. - Мігеля немає? - сумно запитала вона.
  
  "Ні, Мігель. Пробач, Мамасита". Потім Хорхе розповів про зустріч з Робертом Куїнном, коли член Партії свободи зійшов з поїзда.
  
  Його мати тільки шмигнула носом. Поруч з її зниклим сином чоловік, який не належав до їх сім'ї, не дуже вражало. Однак новина схвилювала Педро. - Він хоче...? Він не став продовжувати.
  
  "Так, знає", - відповів Хорхе. "Я сказав йому, що не знаю". Він говорив уривчасто, як Педро, щоб не бентежити їх мати.
  
  Педро виглядав задоволеним. Але Педро не так вже багато воював. Більшу частину війни провів за колючим дротом. У нього не було такого вже гарного уявлення про те, що могли б зробити Сполучені Штати, якби вирішили, що хочуть цього. У Хорхе було. Те, що він побачив у Вірджинії після закінчення війни, залишиться з ним на все життя. Переважна вогнева міць і бажання використовувати її налякали його більше, ніж він був готовий визнати навіть самому собі.
  
  "Що ми будемо робити? Сидіти тут тихо до кінця наших днів?" - Запитав Педро.
  
  "Ти можеш робити, що хочеш", - відповів Хорхе. "Я збираюся залишитися на фермі і подивитися, як підуть справи. В цьому році у нас урожай, і поки цього достатньо. Якщо пізніше все зміниться, якщо Сполучені Штати зроблять життя нестерпним...Тоді я буду турбуватися про це. Не раніше."
  
  "Який ти патріот?" - запитав його брат.
  
  "Живий", - відповів Хорхе. "Я теж хочу залишатися таким. "Лос Эстадос Конфедерадос" мертві, Педро. Мертві. Я не думаю, що вони повернуться до життя, що б ми не робили ".
  
  - Ти думаєш, ми переможені.
  
  "Ѕн. Це вірно. А ти ні?"
  
  Педро не відповів. Замість цього він вибіг з будинку. Хорхе зібрався було піти за ним, але зупинив себе. Його брат міг розібратися в що відбувається і без нього. У всякому разі, Хорхе сподівався, що зможе.
  
  "Орегон" курсував біля узбережжя Флориди. Погода була прекрасна. Джорджу Эносу це більше нагадувало серпень, ніж жовтень. Вдома, в Бостоні, листя вже падали, і ночами ставало холодно. Тут все залишалося зеленим. Він не думав, що осінь коли-небудь настане.
  
  І все ж він не хотів стирчати на лінкорі до кінця своїх днів. Він хотів повернутися додому, до Конні і хлопчикам. Битися на війні - це одне. Так, тобі потрібно було це зробити; він розумів це. Трудова повинність? Наскільки він був стурбований, вони могли закликати на це кого-небудь іншого.
  
  Він бурчав. Більшість моряків з "Орегона", які не були кадровими моряками, бурчали. Бурчання випускало пар і не приносило ніякої іншої користі, яку він міг бачити. Ніхто, хто мав значення, не звертав уваги. Ніхто, хто мав значення, ніколи не звертав уваги на рейтинги. Так діяв Військово-морський флот.
  
  "Гей, ви, жалюгідні виродки, застрягли", - сказав Воллі Фодор. "Ми не можемо просто вдавати, що гребаные конфедерати будуть хорошими маленькими хлопчиками і дівчатками, як ми робили минулого разу. Тепер ми знаємо краще, вірно?
  
  "Все, що я знаю, це те, що це не те, на що я підписувався", - відповів Джордж. "У мене є сім'я. Мої діти ледь пам'ятають, хто я".
  
  "Як тільки ти приніс присягу, і вони відправили твій жалюгідний зад в Провіденс, ти був у них в руках. Ти у них був, але хороший", - сказав начальник артилерії. "Ти міг би з таким же успіхом лягти на спину і насолоджуватися цим".
  
  "Я був облажан досить довго", - сказав Джордж. "Занадто довго, чорт візьми, по правді кажучи. Я хочу додому. Я теж не єдиний - навіть близько не такий. Конгрес зверне на це увагу, незалежно від того, чи зверне на це увагу начальство чи ні ".
  
  "Не затримуй дихання - це все, що я повинен тобі сказати". Фодор дав те, що, швидше за все, було доброю порадою.
  
  Тим часом прямо по правому борту був Майамі. Якщо б хто-небудь вийшов з ладу, великі гармати "Орегона" могли рознести місто вщент. Ось для чого в наші дні гарні лінкори: вибивати дурощі з людей, які не могли стріляти у відповідь. Під час Великої війни вони були морськими королевами. Тепер про них згадали заднім числом.
  
  "Думаєш, ми отримаємо свободу?" запитав один з ракушечников з деяким нетерпінням у голосі. У Майамі була репутація майже як у Гавани. Хіба спекотна погода не породила гарячих жінок? У всякому разі, так ходили ці історії.
  
  Джордж не знав, чи вірити цим історіям. Він знав, що був далеко від Конні досить довго, щоб сподіватися з'ясувати, чи були вони правдою. Він міг сподіватися, що це буде його останнє захоплення, перш ніж він повернеться до дружини назавжди. Це допомогло б йому відчувати себе не так вже погано із-за того, що він все одно робив те, що хотів.
  
  Але Воллі Фодор повторив: "Не затримуй дихання. Крім того, ти дійсно хочеш, щоб тебе стукнули по голові, якщо ти зійдеш на берег? Нас тут не люблять. Швидше за все, вони теж ніколи цього не зроблять.
  
  "Гей, мене не хвилює любов", - сказав ворочатель снарядів. "Поки я можу потрапити в неї, цього достатньо". Сміх сказав, що цього достатньо для більшої частини гарматної обслуги.
  
  Вони не здобули волі. Вони отримали свіжі продукти. До борту підійшли човни, щоб продати лінкора фрукти, м'ясо і рибу. На камбузі з'явилися свіжий апельсиновий сік і лимонад. Як і свіжий горошок і зелена квасоля, і салати з ніжними листками салату, маслянистими авокадо, помідорами і селерою. Моряки їли смажених креветок, смажену рибу, реберця і смаженого курчати.
  
  Джорджу довелося трохи послабити ремінь. Ця юшка перевершувала всі військово-морські пайки, які він їв раніше. Катери доставляли також прісну воду, у достатній кількості, щоб екіпажу не доводилося користуватися морською водою і милом, коли вони приймали душ. Якщо це не розкіш, то він ніколи її не відчував. Звичайно, у світу були свої переваги.
  
  Він тільки що зняв форму, щоб привести себе в порядок, коли потужний вибух перекинув його дупою на чайник. "Якого дідька?" сказав він, і це був один з найбільш виразних коментарів від голих матросів.
  
  Завили клаксони. Він побіг до свого бойовому посту, не думаючи про одяг. На палубі лежали тіла. Про них він потурбується пізніше. Прямо зараз у нього була робота, і він міг робити це в штанях або без. Він був не єдиним голим чоловіком, які прибувають на службу - навіть близько.
  
  У старшини Федора був поріз на обличчі і ще один на руці. Здавалося, він не помітив ні того, ні іншого. "Вони підірвали чортову шлюпку", - сказав він. "Прямо поруч з нами вони підірвали чортову шлюпку".
  
  "Вони ідіоти, якщо зробили це", - сказав Джордж. "Орегон", як і будь-який сучасний лінкор, мав шістнадцятидюймові броньові пояси по обох бортах для захисту від артилерійського вогню і торпед. Вони не були ідеальними, про що свідчив меланхолійний гуркіт торпедированных бойових машин. Але це було чертовски краще, ніж нічого. Вибух, який міг би розірвати есмінець надвоє, пробив вм'ятину на "Орегоні", убив і поранив людей, що опинилися під його впливом, але не наблизився до того, щоб потопити його.
  
  "Говорить капітан!" - заревів гучномовець. "Гарматні пости з непарними номерами, допомога у зборі поранених та оцінки збитків. Парних номерів залишатися на своїх постах".
  
  Коли шкіпер повторив наказ, Джордж та інші люди з його здвоєною 40-міліметрової установки кинулися робити все, що в їх силах, для моряків, яким не так пощастило. Їх було багато: всі, хто був на палубі, коли вибухнув "бумбот", лежали і стогнали, або лежали і металися, або лежали і взагалі не рухалися, що було найгірше.
  
  Частина фарби горіла. Люди вже грав шлангами на пожежах. Від смороду у Джорджа скривилася дупа. Коли твій корабель підбивали, цей запах був однією з тих речей, які ти відчував. І він мало не впав ниць, послизнувшись у калюжі морської води, натекшей від пожежних.
  
  Він опустився на коліна поруч з обгорілим чоловіком, який тримався за ліве плече. "Давай, друже, я допоможу тобі", - сказав він.
  
  "Спасибі". Поранений матрос намацав його. "Вибачте. Я ні чорта не бачу".
  
  "Не турбуйся про це. Лікарі тебе вилікують". Джордж поняття не мав, чи зможуть вони чи ні. Особа іншого чоловіка виглядало не дуже добре, що було м'яко сказано. - З твоїми ногами все в порядку? Я поставлю тебе на ноги, якщо зможу.
  
  "Спробуй", - сказав поранений, що могло означати що завгодно. Він застогнав і похитнувся, коли Джордж підняв його на ноги, але більше не впав. Джордж поклав здорову руку хлопця собі на плече. У нього також була кров на власній голій шкірі, але про це було з-за чого хвилюватися пізніше.
  
  Допомогти іншому моряку спуститися на три прольоту по крутій, вузькою сталевий сходах, коли бідолаха не знав, куди ставити ноги, саме по собі було пригодою. Джордж впорався. Інші моряки і групи людей несли поранених і намагалися укласти їх на ноші, не випускаючи назовні.
  
  В лазареті і в коридорах за його межами лікарі лінкора і помічники фармацевта працювали як сквернословящие машини. Один з помічників кинув швидкий погляд на моряка, якого Джордж поклав. "Покладіть його туди, до них", - сказав він, вказуючи на групу інших чоловіків, які були поранені, але не піддавалися безпосередній небезпеці померти. "Ми доберемося до нього, як тільки у нас з'явиться така можливість".
  
  "Щасти, друже", - сказав Джордж, опускаючи пораненого моряка на землю. Це було болісно неадекватно, але це було все, що він міг запропонувати.
  
  "Спасибі. Іди допоможи кому-небудь іншому", - сказав інший чоловік. Хтось- може бути, напарник фармацевта, може бути, високопоставлений лікар, якого хтось звільнив, - встромив у нього голку. Морфій, звичайно, не пошкодив би.
  
  Джордж допомагав надавати першу допомогу іншому пораненому, коли хтось-то сказав: "Цікаво, що ми це зробимо з Майамі".
  
  "Стерти це гребаное місце з чортової карти", - сказав поранений моряк. Джорджу це здалося привабливим. Він чув про бомби для людей і автомобільних бомби, але про бомбу для човна? У сучого сина, який придумав це, було більше уяви, ніж він знав, що з ним робити. Джордж сподівався, що він був на човні і натиснув кнопку, яка підірвала її. Якби він це зробив, можливо, план помер би разом з ним.
  
  Або на це було надто багато надій?
  
  "Страшенно важливе зауваження, якщо нам доводиться перевіряти кожне судно, яке доставляє нам припаси", - сказав CPO. "Хоча, схоже, ми це зробимо".
  
  Коли Джордж на цей раз спустився в медотсек, він помітив групу важко поранених чоловіків, яким ніхто не допомагав. Повинно бути, лікарі думали, що їм не стане краще, незважаючи ні на що. Тоді немає часу витрачати на них сили. Це була жорстока логіка, але в ній був сенс.
  
  Пізніше він дізнався, що "Орегон" втратив 31 людини вбитими і понад 150 пораненими. У відповідь армія США захопила 1500 жителів Майамі. Деякі спроби захоплення також переросли в перестрілки. Місцеві жителі знали, навіщо прийшли солдати, і не були схильні здаватися без бою. Із-за втрат, які понесла армія при захопленні заручників, вона захопила ще більше заручників.
  
  Знаряддя були направлені у бік міста, "Орегон" підплив впритул до берега. Різкий, сухий тріск рушничних залпів лунав над водою, один за іншим. Вони донесли до нас думка: якщо ти зв'язався з США, ти заплатив. І заплатив. І заплатив.
  
  Декого з моряків це все одно не задовольнило. "Ми повинні рознести це місце до чортів собачим", - сказав Воллі Фодор. "Ці придурки знущалися над нами, а не над армією. Ми повинні дати їм урок на четырнадцатидюймовку.
  
  "Для мене це точно працює", - сказав Джордж. Гаразд, в наші дні лінкори були судами для берегової бомбардування. Там був берег, який потребував бомбардування, і він лежав перед ними голий і беззахисний.
  
  Але наказ не надійшов. Люди мочилися і стогнали. Це було все, що вони могли зробити. Вони не могли відкрити вогонь по Майамі без наказу. Про, може бути, вони і змогли б - у всякому разі, люди з меншими гарматами, - але їм погрожували військові трибунали і тривалі терміни, якщо б вони це зробили. Ні в кого не вистачило нахабства спробувати.
  
  Дисципліна дивно посилилась. Після капітуляції Конфедерації вони поставилися до цього спокійно. Більше так не робили. Ніколи не можна було сказати, що може статися зараз. Джордж готовий був посперечатися, що шкіпери та старпомы по всьому флоту читали проповіді про лінкорі. Це було саме те, чого він хотів: служити на борту американського есмінця "Наочний урок".
  
  "Хіба це не чудово?" він сказав Фодору. "Всі ці хлопці кажуть: "Бачиш? Тобі краще не бути зібранням дурнів, як клоуни на "Орегоні". Інакше конфедерати і тобі яйця відірвуть".
  
  "Так, приблизно так воно і є", - погодився начальник відділу озброєнь. "Вони можуть закрити шрам на борту корабля і заліпити всі свіжою фарбою, але шрам на нашій репутації так швидко не зникне. Чортові кокнокеры Конфедерації подбали про це з лишком.
  
  "До біса все", - сказав Джордж. "Я просто хочу повернутися в Бостон цілим і неушкодженим. Проклята війна мала закінчитися кілька місяців тому".
  
  "Ти думаєш, ми були тут без причини?" Фодор поплескав по гарматної установки. "Я б хотів, щоб вони збудували заручників прямо там, на пляжі. Тоді ми могли б відкрити по них вогонь з 40-міліметрових. Боже, ми пройшлися по них поспіхом ".
  
  "Так". Джордж не думав про зенітних установках як про зброю, яка може замінити розстрільну команду. Але Воллі Фодор не помилився. "Ти натравливаешь цих немовлят на людей, знаєш, що ти отримуєш? У тебе є Похмурі женці, от що ".
  
  "Мені це подобається", - сказав Фодор, і будь він проклятий, якщо не з'явився на наступний день з банкою білої фарби і кількома трафаретами. "ПОХМУРИЙ ЖНЕЦЬ-1" був зображений на правому стволі пістолета, "Похмурий ЖНЕЦЬ-2" - на пістолеті ліворуч. "Молодець, Еноса. Тепер у них є імена".
  
  "О, боже". Джордж намагався, щоб його голос звучав не дуже похмуро. Однак він застряг на "Орегоні" і молив Бога, щоб це було не так.
  
  Після такого тривалого перебування в зоні бойових дій Цинциннат знайшов Де-Мойн дивним. Спати у власному ліжку, спати з власною дружиною - це було дуже добре. Звикнути до світу мирного часу було не так-то просто.
  
  Він здригався щоразу, коли спрацьовував автомат або вибухала петарда. Він автоматично шукав, де б сховатися. Він зауважив, що білі чоловіки вдвічі молодша за нього робили те ж саме. Вони теж помітили його. "Ти проходиш через це, тату?" - крикнув один з них, коли вони обидва пригнулися, йдучи по вулиці після того, як щось гримнуло.
  
  "Проїхав на вантажівці весь шлях через Кентуккі, Теннессі і Джорджію", - відповів Цинциннат. "Був не на передовій, але пару-три рази мене вдарили кущем".
  
  "Треба б це зробити", - погодився білий чоловік. "Я був у Вірджинії, і в мене стріляли. Потім вони відправили мене в Алабаму. Не думаю, що я коли-небудь буду нервувати".
  
  "Чувак, я розумію, що ти маєш на увазі", - з почуттям сказав Цинциннат. Проходячи повз, вони помахали один одному, що було не зовсім привітанням.
  
  Цинциннат точно знав, куди він прямує: на призовний пункт, де він записався водити вантажівку. Він був там, де й раніше. ТИ ВСЕ ЩЕ ПОТРІБЕН ДЯДЬКОВІ СЕМУ! свідчила вивіска біля входу. Він увійшов всередину.
  
  Будь я проклятий, якщо той же сержант-вербувальник не сидів там, заповнюючи папери ручкою, затиснутою в гачку. Чоловік підняв очі, коли відчинилися двері. "Ну-ну", - сказав він, посміхаючись. "Я знаю тебе, і твоє ім'я спливе у мене в пам'яті через секунду, якщо я дозволю. Ти містер... Водій".
  
  "Абсолютно вірно, сержант". Цинциннат теж посміхнувся. "Я вперше зайшов сюди, я назвав вас "сер".
  
  "Тоді ви не знали, що до чого. Тепер я бачу, що знаєте", - відповів сержант. "Я радий, що ви залишилися цілі. Тримаю парі, ти багато раз проклинав той день, коли сунув сюди свій ніс.
  
  "Краще всього вірити, що так", - сказав Цинциннат. "Ви не заперечуєте, якщо я сяду?"
  
  - Ні крапельки. Я пам'ятаю, у тебе була хвора нога. Та ти ж бачиш, що я зараз страшенно зайнятий, вірно? Сержант піднявся на ноги. - Я можу запропонувати вам чашечку кави?
  
  "Я був би тобі вдячний, якщо б ти це зробив", - відповів Цинциннат. "Все знову стає смачним".
  
  "Для різноманітності ми купуємо справжній кава в зернах, а не якусь погань, яку ми використовували замість нього", - сказав сержант-вербувальник. "Ви берете вершки і цукор?"
  
  - Обидва, будь ласка. - Цинциннат вагався. - Знаєш, я так і не дізнався твого імені, коли був тут минулого разу.
  
  - Я Дік Констам, чортів голландець, але до ваших послуг. У вас шикарна ручка. Я це пам'ятаю, але вам краще нагадати мені, що це таке.
  
  "Цинциннат, це я"... Велике вам спасибі. Цинциннат відсьорбнув з паперового стаканчика. Кава був міцним, але він ще недостатньо довго простояв на гарячій плиті, щоб стати гірким. Він зробив ще ковток. Потім він поставив запитання, за яким прийшов сюди: "Сержант Констам - ох, Дік - як, чорт візьми, мені змусити себе повернутися до життя? Минулого разу було не так вже й важко.
  
  Констам зробив паузу, щоб прикурити цигарку. Це була "Ніагара". Він скорчив кислу гримасу. "Тютюн все одно відстій". Він випустив дим. - Ти впевнений, що хочеш поговорити про це зі мною, Цинциннат? Що змушує тебе думати, що у мене є якісь відповіді?
  
  "Ти сам це зробив. І ти бачив безліч інших хлопців, які приходили і йшли звідси", - сказав Цинциннат. "Якщо ти не знаєш, то хто може знати?"
  
  "Ну, я зненавидів все і вся, коли зловив це". Сержант Констам підняв гачок. Цинциннат кивнув; він розумів, як це могло бути. Білий чоловік затягнувся ще раз - він управлявся з цигаркою так само вправно, як з ручкою. Випустивши сіру цівку диму, він продовжив: "Але життя надто коротке, ти знаєш? Що б у тебе не було, тобі краще отримати з цього максимум користі, розумієш?
  
  "О, так. Я це дуже добре чую", - сказав Цинциннат.
  
  - Я так і думав. Ти хлопець, який горбатитись. Ти чогось домігся від себе, і це чертовски складно для людини твого кольору шкіри. Напевно, набагато простіше бути ледарем, ні з ким не рахується ніггер, як того очікує більшість людей ".
  
  "Знаєш що-небудь?" Запитав Цинциннат. Сержант запитально підняв брову. Цинциннат пояснив: "Думаю, може бути, це перший раз, коли я чую, як біла людина говорить "ніггер", і мені не захотілося дати йому в ніс".
  
  "Так, ну, деякі кольорові хлопці - ніггери. Прикро, але це правда. І деякі євреї - жиди, а деякі голландці - гребаные дурні - не я, звичайно. Констам криво усміхнувся. "Ми позбулися всіх цих придурків, нам було б краще. Удачі, чорт візьми, це все, що я можу тобі сказати. Ми застрягли з ними, і нам просто потрібно впоратися з ними найкращим з відомих нам способів ".
  
  "Як ці головорізи з Партії Свободи", - сказав Цинциннат.
  
  Сержант Констам кивнув. - Вони виконують свої обов'язки, все в порядку. Єдине, що в них хорошого, це те, що ми можемо пристрелити виродків, якщо вони переступлять межу. Ніхто не буде нудьгувати за ним, коли ми це зробимо ".
  
  "Амінь", - сказав Цинциннат. "Якби я сам був цілий ..." Він не хотів знову і знову говорити про свої фізичні вади, не тоді, коли розмовляв з понівеченим людиною. "Моя робота була засмучена після того, як я повернувся з Ковингтона. Тепер краще не буде".
  
  - Нагадай мені, в якій черзі ти був.
  
  - У мене був транспортний бізнес. Був, так, до війни. Будь я проклятий, якщо знаю, як тепер поставити його на ноги. У мене немає грошей, щоб купити собі новий вантажівка. Навіть якщо б і були, мені потрібен хтось, хто допоміг би мені з вантаженням і розвантаженням прямо зараз ".
  
  - У тебе є син? - Запитав Констам.
  
  "Звичайно", - сказав Цинциннат не без гордості. "Ахілл, він закінчив середню школу і працює клерком в страховій компанії. Він не хоче бути таким же роздратованим, пітним і брудним, як його старий. І знаєш, що ще? Я страшенно радий, що він цього не робить ".
  
  - Справедливо. Молодець для нього, і для тебе теж. Страхова компанія, так? Тоді він, мабуть, пішов до свого старого - хоче поліпшити стан речей будь-яким доступним йому способом. Може бути, його діти будуть керувати такою компанією замість того, щоб працювати на неї ".
  
  "Це було б щось. Не думаю, що тут це було б протизаконне, як в CSA. Також не думаю, що це було б легко. Діти Ахілла, вони наполовину китайці.
  
  Констам голосно розсміявся. "Хіба це не удар по голові! Хто більше хвилювався, коли їх одружили, ти і твоя дружина або нові родичі твого сина?"
  
  "Ніхто не був, що називається, щасливий з цього приводу", - сказав Цинциннат. "Але Ахілл і Грейс, вони добре ладнають, і нелегко злитися на людей, коли є онуки. Все стало простіше, ніж було деякий час назад, я повинен це сказати ".
  
  - Радий це чути. - Дік Констам свиснув крізь зуби. - Я був не в захваті, коли одна з моїх дівчат вийшла заміж за єврея. Втім, Бен опинився не так вже й поганий. І ти біса права щодо онуків. Його обличчя пом'якшало. - Хочеш подивитися фотографії?
  
  - Якщо я зможу показати тобі свою.
  
  Вони дістали гаманці і пройшли через ритуал, старий, як моментальні знімки. Якщо б люди носили з собою маленькі картини до того, як камери стали дешевими і простими, вони б і їх демонстрували. Цинциннат і сержант вихваляли очевидну красу і геніальність нащадків один одного. Цинциннат не думав, що він бреше занадто сильно. Він сподівався, що Дік Констам теж не бреше.
  
  Сержант тицьнув гаманець назад в задню кишеню. - Є ще які-небудь проблеми, які я можу вирішити для вас сьогодні, містер Драйвер?
  
  Він не вирішив проблему Цинцинната. Він теж повинен був це знати. Але він допоміг - і говорив як людина, яка хоче повернутися до роботи. "Ще дещо", - сказав Цинциннат. "Тоді я не лізу до тебе. Як я можу втриматися від бажання сховатися за що-небудь кожен раз, коли чую гучний шум?"
  
  "Хлопче, ти ставиш круті питання, чи не так?" Сказав Констам. "Все, що я можу тобі сказати, це не затримувати дихання. Мені потрібні були роки, щоб змиритися з цим. Деякі хлопці ніколи цього не роблять. Бідолахи нервують як кішки до кінця своїх днів ".
  
  "Не хочу цього робити". Але, можливо, це більше пов'язано з удачею, ніж з тим, чого він хотів. Повільно і з труднощами він піднявся на ноги. - Дякую вам за приділений час, сержант, і за те, що дозволили мені прислухатися до ваших слів.
  
  "Твої податкові долари в дії", - відповів Констам. "Бережи себе, приятель. Бажаю тобі удачі. Не забувай, що ти не так давно повернувся. Дай собі шанс знову до всього звикнути ".
  
  "Я вважаю, що це хороший рада", - сказав Цинциннат. "Ще раз дякую".
  
  - З задоволенням, - сказав сержант. - Тепер будь обережний.
  
  "Так". Цинциннат попрямував додому. Бригада робітників з горщиками для клейстеру розклеювала червоні, білі і сині плакати з Томом Дьюї на всьому, що не рухалося. "ВІН РОЗПОВІСТЬ ТОБІ, ЩО ДО ЧОГО", - сказали вони.
  
  Вони прикривали стільки соціалістичних червоних плакатів Чарлі Ла Фоллетта, скільки могли. Вони вигукували повідомлення з одного слова: ПЕРЕМОГА!
  
  Цинциннат все ще не вирішив, за кого він буде голосувати. Так, соціалісти були в сідлі, коли США виграли війну. Але вони також допомогли розпалити його, коли повернули Кентуккі і штат Х'юстон CSA після їх безглуздого плебісциту. Обіцянка цього голосування допомогло переобрати Ела Сміта в 1940 році.
  
  Кольоровий квартал Ковингтоне спорожнів за плебісциту. Якби Цинциннат захотів, він міг би звинуватити в плебісциті збила його машину. О, він міг потрапити в подібну аварію тут, в Де-Мойні, переслідуючи свою старезну мати. Можливо, так. Але він дійсно потрапив в таку аварію в Ковингтоне.
  
  Наскільки це мало значення? Він посміявся над собою. Це мало значення стільки, скільки він хотів, не більше і не менше. Ніхто не зміг би змусити його голосувати за соціалістів, якщо б це мало для нього велике значення. Ніхто не зміг би змусити його голосувати за демократів, якби це було не так. - Свобода, - пробурмотів він, - в справжньому сенсі цього слова, а не в тому, як його використовував Джейк Физерстон. Цинциннат посміхнувся і кивнув сам собі. "Я тут, щоб сказати тобі правду". Правда полягала в тому, що він був вільний.
  
  Коли він повернувся в квартиру, то виявив, що його дружина готова вистрибнути з шкіри від збудження. Півдюжини слів пояснювали чому: "Хлопець Аманди задав це питання!"
  
  "Зроби це, Господи!" Цинциннат опустився в крісло. Коли він виїжджав з Де-Мойна не більше двох років тому, у його дочки не було хлопця. Тепер у неї є. Келвін Вашингтон був молодшим м'ясником, молодим людиною, серйозним до урочистості. У нього не було особливого блиску - чорт візьми, у нього взагалі не було блиску, - але Цинциннат думав, що він був твердий до кінця. - Вона сказала "так"?
  
  Елізабет кивнула. "Вона, звичайно, зробила це так швидко, як тільки могла. Вона думає, що винайшла Келвіна, розумієш, про що я?"
  
  - Думаю, що так. - Задумливо додав Цинциннат. - Він приблизно того ж кольору, що і вона.
  
  "Ага". Його дружина знову кивнула. "Тут це не має такого значення, як в Кентуккі, але це важливо".
  
  "Це так", - погодився Цинциннат. Те, що колір шкіри американського негра дійсно мав значення, було ще одним показником дорослішання в світі, де домінували білі, що робило його не менш реальним. Будь Келвін чорнильно-чорним, Цинциннат вважав би, що його дочка виходить заміж нижче своєї гідності. Він не знав, відчула б це Аманда, сучасна дівчина, але він би відчув. З іншого боку, будь Келвін хай жовтим, він міг би відчути, що одружується нижче своєї гідності. Оскільки вони обидва були приблизно одного відтінку коричневого, питання не виникло. "Коли вони хочуть одружитися?" Запитав Цинциннат.
  
  "Досить скоро". Очі Елізабет заблищали. "Вони молоді люди, дорога. Вони не можуть дочекатися".
  
  "Ха", - сказав Цинциннат. Не те щоб його дружина була неправа. Чи був він готовий чи ні, світ продовжував обертатися навколо нього.
  
  
  Перше, що сказав Ірвінг Моррелл, коли приїхав у Філадельфії, було: "Це дуже неприємно".
  
  Джон Эйбелл зустрів його на станції Брод-стріт, як робив це багато разів до цього. "Якщо ви хочете, щоб справу було закрито, сер, я впевнений, ми зможемо це зробити".
  
  "Ні, немає". Моррелл з жалем похитав головою. "Ця людина - холоднокровний сучий син, але навіть холоднокровний сучий син має право на правду".
  
  "Насправді", - пробурмотів офіцер Генерального штабу. Абелла теж був холоднокровним сучим сином, але зовсім іншого гатунку. Наскільки міг бачити Моррелл, у нього було два достоїнства: вони були на одному боці, і Абелла не ходив навколо так близько, постійно розповідаючи світові, наскільки він скажено прав. Прямо зараз він запитав: "Може, мені відвезти тебе в БІК і дати тобі освіжитися, перш ніж ти підеш далі?"
  
  Моррелл оглянув себе. Він був пом'ятий, але зовсім трохи. Він провів рукою по підборіддю. Не ідеально гладкий, але він і не думав, що виглядає як волоцюга з Skid Row. Він похитав головою. "Ні, давай покінчимо з цим. Чим швидше це буде зроблено, тим швидше я зможу відправитися на захід і побачити свою дружину і дочку".
  
  "Як вам буде завгодно", - сказав Абелла, що означало, що спочатку він прийняв би душ, поголився і змінив форму. Але він залишив редакційну статтю прямо там. "Мій водій у вашому розпорядженні".
  
  "Спасибі". Моррелл пішов за ним з платформи.
  
  Їм не довелося далеко ходити. Морреллу не потрібно було дивитися на покриті шлаком уламки на іншій стороні Шайлкилла, що не означало, що він не знав, що вони там були. Насправді, саме те, що він був там, було великою частиною того, чому він був тут.
  
  Тепер, коли війна закінчилася, у Філадельфії не було нових руйнувань. Деякі з зруйнованих будинків були знесені бульдозерами, а щебінь вивезений. Всюди снували ремонтники. У вікнах почали з'являтися скла. "Виглядає ... акуратніше, ніж раніше", - зауважив Моррелл. "Ми починаємо повертатися".
  
  "Небагато", - сказав Абелла. "Це ще довго не буде так, як було. Насправді, це ніколи не буде так, як було".
  
  "Ну, немає. Не можна увійти в одну і ту ж річку двічі". Це сказав якийсь грек за кілька тисяч років до Моррелла. Він не пам'ятав хто; ймовірно, Джон Эйбелл. Моррелла, не великого любителя міст, не особливо хвилювало, як Філадельфія знову повстане. Поки в ній панував мир, це його влаштовувало.
  
  Військове міністерство заснувало Трибунал для обвинувачених військових злочинців Конфедерації в орендованому офісній будівлі недалеко від урядових будівель, які домінували в центрі міста. Незважаючи на зірки на погонах Моррелла і Джона Эйбелла, потрапити всередину було непросто. Охорона була суворою, і, без сумніву, в ній не було необхідності.
  
  Акуратна вивіска біля конференц-залу, перетвореного в зал суду, свідчила: СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ ПРОТИ. КЛАРЕНС ПОТТЕР, БРИГАДНИЙ ГЕНЕРАЛ CSA. "Я б ніколи не порадив тобі лжесвидетельствовать, - сказав Абелла, коли вони зупинилися за дверима, - але я б і не зненавидів тебе, якби ти це зробила".
  
  "Я Ірвінг Моррелл, і я тут, щоб сказати вам правду", - сказав Моррелл. Абелла поморщився. Моррелл увійшов.
  
  В імпровізованому залі суду всі, крім кількох репортерів і підсудного, були одягнені в сіро-зелене. Репортери були в штатському; на Кларенсе Поттера була коричнева форма, яка, навіть без знаків розрізнення, виділяла його з першого погляду. Моррелл знав про нього, але ніколи раніше не бачив. Він був трохи старший і виглядав більш старанним, ніж очікував американський офіцер, що не означало, що він не був небезпечний. Він вже довів, що був.
  
  Його адвокат, майор із США, піднявся на ноги. "Оскільки генерал Моррелл вирішив не оскаржувати нашу повістку в суд, я прошу дозволу записати його зауваження, поки він тут".
  
  Він постав перед колегією з п'яти суддів - бригадного генерала, що сидить у центрі, трьох полковників-птахоловів і підполковника. Генерал перевів погляд на світлого полковника, який, схоже, був обвинувачем. - Є заперечення?
  
  "Ні, сер", - відповів той офіцер. "Я застряг з цим", - говорило вираз його обличчя.
  
  "Дуже добре", - сказав головний суддя. "Пройдіть вперед і прийміть присягу, генерал Моррелл, а потім займіть своє місце".
  
  Коли Моррелл приніс присягу і сіл, адвокат захисту Поттера сказав: "Вам відомо, що генерала Поттера судять за доставку супербомби Конфедерації у Філадельфії, коли він був одягнений в американську форму для маскування?"
  
  "Так, я це знаю", - сказав Моррелл.
  
  "Це вважається суперечить законам військового часу, викладених у Гаазькій конвенції 1907 року?"
  
  "Абсолютно вірно".
  
  - Конфедерати коли-небудь раніше використовували солдатів в американській формі?
  
  "Так, вони це зробили. Їх люди в нашій формі допомогли здійснити прорив у східному Огайо в 1942 році. Вони навіть обрали людей з американським акцентом. Нам було боляче ".
  
  "Зрозуміло". Адвокат захисту переглянув якісь папери. "Були конфедерати єдиними, хто використовував цю тактику?"
  
  "Ні", - сказав Моррелл.
  
  "Розкажіть суду про деяких випадках, коли американські солдати під вашим командуванням використовували його".
  
  "Ну, найважливішою, ймовірно, була 133-я спеціальна розвідувальна рота", - відповів Моррелл. "Ми взяли сторінку з керівництва CSA. Ми набрали людей, які могли говорити як конфедерати. Ми озброїли їх зброєю Конфедерації і одягнули у форму Конфедерації ".
  
  "Де ви взяли форму?" - запитав майор, який захищав Поттера.
  
  "Деякі з ув'язнених, інші з числа постраждалих", - сказав Моррелл.
  
  "Зрозуміло. І 133-я спеціальна розвідувальна рота була ефективною?"
  
  "Так. Це призвело до того, що ми перетнули Теннессі перед Чаттанугой ".
  
  - Несподіванка і обман зробили це більш ефективним, ніж це було б в іншому випадку?
  
  "Я б, звичайно, так і думав".
  
  - Дякую вас, генерале. Більше питань немає.
  
  Головний суддя кивнув прокурору. - Ваш свідок, полковник Альтрок.
  
  - Дякую вам, сер. Альтрок піднявся на ноги. - Ви кажете, що наслідували приклад конфедерації, коли одягали наших людей у ворожу форму, генерал?
  
  "Так, я вірю, що це правда", - сказав Моррелл.
  
  "Ти б зробив це, якби ворог цього не зробив?" Запитав Альтрок.
  
  "Заперечення - це гіпотетичне", - сказав адвокат захисту.
  
  Після того, як судді схилили голови один до одного, їх начальник сказав: "Рішення відхиляється. Свідок може відповісти на питання".
  
  "Став би я? Стали б ми?" Моррелл підібгав губи. "Можливо. Це дуже хороший хід - і надто очевидна - щоб його ігнорувати".
  
  "Більше питань немає", - сказав Альтрок. Один вже заподіяв йому досить шкоди.
  
  "Є що-небудь по перенаправленню?" головний суддя запитав адвоката Поттера, який похитав головою. Суддя кивнув Морреллу. "Ви вільні, генерал. Ми цінуємо ваші свідчення".
  
  Вперше заговорив Кларенс Поттер: "Якщо можна так висловитися, я дуже ціную це". Його власний акцент, можливо, надихнув його нарядити конфедератів, схожих на янкі, в американську форму.
  
  "Я не люблю вас, генерале, але якщо вас і повісять, то тільки за те, що ви зробили, а ми ні". Моррелл піднявся на ноги. Він кивнув суддям і покинув зал суду.
  
  Джона Эйбелла там більше не було. Моррелл не очікував, що він затримається. Водій був. "Куди, сер?" - запитав він. "Куди б тобі не знадобилося піти, я відвезу тебе туди".
  
  "Повертайся на вокзал, швидко, поки хто-небудь ще тут не вирішив, що я йому потрібен", - відповів Моррелл. "Клянуся Богом, я збираюся побачити свою дружину і дочку".
  
  Водій посміхнувся. - Я розумію, що ви відчуваєте, сер. Поїхали.
  
  Два з половиною години потому Моррелл був у потязі, що прямував в Канзас-Сіті. Він подорожував по районах західної Пенсільванії, Огайо і східної Індіани, де йшли найбільш запеклі бої у США. Дивитися у вікно на руйнування було все одно що повертатися в минуле. Там, в окупованій Конфедерації, навряд чи хто-небудь визирав з вікон поїздів. Те, що люди там бачили, могло заподіяти занадто багато болю. Сполученим Штатам пощастило більше, але це ділянка місцевості постраждав так само сильно, як і будь-який інший на південь.
  
  Наблизившись до Индианаполису, Моррелл зітхнув з полегшенням. Бомбардувальники ЦРУ завдали удари по місту, але далеко не такі сильні, як по Вашингтону, Балтімору і Філадельфії. І єдині солдати баттерната, добралися до Індіанаполіса, вирушили до табору для військовополонених за містом. Деякі з них все ще перебували там. Більшість до цього часу розійшлися по домівках. Деякі з тих, хто це зробив, змусили б влада США пошкодувати, що вони взагалі випустили їх на волю. Моррелл був упевнений в цьому так само, як в шрамах на своєму стегні і плечі, але що, чорт візьми, можна було вдіяти?
  
  Сент-Луїс терпів поразку, а Міссурі охоплювало полум'я всякий раз, коли починалася війна. Навіть через три покоління після Війни за відокремлення в ньому залишалося кілька впертих прихильників Конфедерації. Лінії на Заході теж були рухливими; C. S. raiders без особливих проблем пробралися з Арканзасу і влаштували пекло.
  
  Канзас-Сіті і Лівенворт, а також форт поблизу також постраждали. Але у міру того, як війна тривала, конфедерати знаходили власні проблеми ближче до дому. Моррелл знав, що Агнес і Мілдред пройшли через це без єдиної подряпини. Для нього, егоїста, це було все, що мало значення.
  
  Вони чекали його, коли він зійшов з поїзда. Агнес була приблизно його віку, але в її чорних волоссі не було ні єдиної сивого пасма. Можливо, це було дивом; швидше за все, це була фарба. Морреллу було все одно в будь-якому випадку. Його дружина здавалася йому чертовски привабливою, і так було з тих пір, як вони зустрілися на танцях прямо тут, у місті.
  
  Він був вражений тим, який стрункою стала Мілдред. Зараз їй було дев'ятнадцять, але для нього роки пролетіли як в тумані. Він подивився на Агнес з удаваною суворістю. "Ти знову годувала її", - суворо сказав він. "Хіба я не попереджав тебе про це? Бачиш, що відбувається?"
  
  - Мені шкода, Ірв. В голосі Агнес звучало таке ж каяття, як і в його гніві, тобто не дуже.
  
  "Тато!" Мілдред була просто обурена.
  
  Він поцілував її. "Радий тебе бачити, мила. Ти виросла такою ж гарною, як твоя мама". Це він мав на увазі. Мілдред, безумовно, більше подобалася зовнішність Агнес, ніж його власне видовжене обличчя з довгою щелепою. Він не був потворним чоловіком, але жінці з такими різкими рисами обличчя, як у нього, навряд чи пощастило б.
  
  - Як довго ти можеш залишатися? - Запитала Агнес.
  
  "Вони обіцяли мені пару тижнів, але ти ж знаєш, чого варті армійські обіцянки", - відповів Моррелл. Сумний вигин рота його дружини говорив про те, що вона дуже добре знала. Він продовжував: "Ми просто маємо максимально використати цей час, яким би довгим воно не виявилося".
  
  "Звичайно, ми так і зробимо". Агнес подивилася на Мілдред. "Це хороший рада в будь-старий час". У неї був власний гіркий досвід; вона втратила свого першого чоловіка в перші дні Великої війни.
  
  Мілдред це не вразило. Тряхнув головою, вона сказала: "Я думала, що закінчила середню школу".
  
  Моррелл почав було ляснути її по заду за зухвалість, але стримався. Останнім часом вона була надто великою, щоб чоловік міг її відшмагати. Він обмежився питанням: "Ти що, весь час, поки мене не було, наговорювала на свою матір?"
  
  "Кожну хвилину", - гордо відповіла Мілдред. Це вибило вітер з його вітрил.
  
  "Поїхали додому", - сказала Агнеса. "Нам потрібно багато надолужити". Вона підморгнула Морреллу. Він посміхнувся. У всякому разі, він з нетерпінням чекав можливості надолужити згаяне.
  
  По всій країні - і по всьому місця аварії CSA теж - вижили намагалися возз'єднатися зі своїми сім'ями і намагалися примусити їх рости. Деякі злуки проходили гладко, деякі - як завгодно, але не так. Моррелл однією рукою обняв дружину, інший - дочка. Так вони зійшли з платформи. "Поки все добре", - подумав він.
  XVIII
  
  Лоренс Поттер зайняв своє місце в залі суду янкі. Він боявся, що це був зал суду янкі кенгуру. Судді дозволили його адвокату допитати свідків і навіть залучити до справи Ірвінга Моррелла, але багато це змінить? Він розбомбив місто, де його судили. Докази? Кого хвилювали докази? Якщо б вони захотіли засудити його, вони б, чорт візьми, так і зробили.
  
  Він кивнув майору Стахевичу, який захищав його. - Ви зробили, що могли. Я ціную це.
  
  "Я зробив це не зовсім для тебе. Я зробив це з обов'язку служби", - сказав чортів янкі.
  
  "Я розумію це. Я теж не хочу виходити за тебе заміж. Але ти чесно намагався, і я хочу, щоб ти знав, що я це знаю", - сказав Поттер.
  
  "Всім встати!" - скомандував уорент-офіцер, який одночасно був судовим приставом і секретарем-регістратором.
  
  Всі в залі встали, коли увійшли судді. Як тільки судді сіли, бригадний генерал Стівенс сказав: "Сідайте". Поттер сіл. Він не хотів, щоб ворог зрозумів, що він нервує. В рядах крісел на галереї для глядачів позаду нього репортери тримали ручки над блокнотами.
  
  Сьогодні день винесення вердикту.
  
  Головний суддя зміряв його недружнім поглядом. "Підсудний, будь ласка, встаньте".
  
  "Так, ваша честь". Поттер встав по стійці "струнко".
  
  "Без сумніву, генерал Поттер, ви забрали більше життів, ніж будь-хто до вас в історії Північноамериканського континенту", - сказав генерал Стівенс. Це було дотепно сказано. У ньому ігнорувався пекло, який німецькі союзники США раніше влаштували Петрограду, а також те пекло, в якому Сполучені Штати побували в Ньюпорт-Ньюс і Чарльстоні. Тим не менш, технічно це залишалося правдою.
  
  "Також, без сумніву, - продовжив Він, - ви змогли зробити те, що зробили, завдяки військовій виверту, яка не схвалюється Женевською конвенцією. Ведення бою у формі противника наближається до межі законів воєнного часу".
  
  Він виглядав так, немов у нього болів живіт. "Проте ..." Він зробив паузу, щоб налити собі склянку води і надпити з нього, наче хотів змити смак цього слова зі свого рота. Потім йому довелося сказати це знову: "Проте ..." Ще одна довга пауза. "Також, поза всяких розумних сумнівів, було продемонстровано, що збройні сили США використовували ідентичну військову хитрість. Страта людини з іншого боку за те, що ми зробили самі, здається суду несправедливою, як би нам не хотілося, щоб цього не було. Враховуючи це, ми не вважаємо вас винним у порушенні законів військового часу при доставці вашої супербомби у Філадельфію ".
  
  Шум у залі суду, вигуки репортерів. Деякі вибігли, щоб викласти свої репортажі. Ніхто не звернув уваги на молоток головного судді. Крізь панував хаос Поттер вимовив: "я Можу вам дещо сказати, сер?"
  
  "Продовжуйте". Ні, бригадний генерал Стівенс не був щасливою людиною. А за столом прокурора підполковник Альтрок виглядав так, немов тільки що виявив у своєму яблуці половинку черв'яка.
  
  "Я хочу подякувати суд за його чесність, генерал", - сказав Поттер. "Повинен сказати, я цього не очікував". "Не від янкі" - було в нього на думці, якщо не крутилося на язиці.
  
  Стівенс теж повинен був знати, що це було там. Його рот скривився. "Ваші вороги - такі ж люди, як ви, генерал", - сказав він. "Я думаю, в цьому і полягає основний сенс цього вердикту".
  
  Поттер схилив голову. "Думка добре зрозуміла, сер".
  
  "Щасливого дня", - похмуро сказав Стівенс. "Будь ласка, зрозумійте: ми не схвалюємо вас, навіть якщо ми не засудимо вас. Ви будете під наглядом до кінця свого життя. Якщо ти виявиш хоч найменшу схильність до неприємностей, це буде твоєю останньою помилкою. Я зрозуміло висловлююсь?"
  
  "В достатку". Кларенс Поттер, можливо, поскаржився, що з ним поводяться дискримінаційно. Він міг би поскаржитися, але в будь-якому випадку він не був таким дурнем.
  
  - Дуже добре. Як я розумію, люди, які допитували вас, вже закінчили?
  
  "Так, сер", - сказав Поттер. "Вони стиснули мене сильніше, ніж змію на прокатному стані". Він розповів їм усе про свою поїздку з Лексингтона у Філадельфію. Чому б і ні? Що б не сталося, він більше так не вчинить. Він також багато розповідав їм про операції розвідки Конфедерації, але не всі. Вони думали, що він розповів їм більше, ніж було насправді. Однак, якщо вони хотіли вистежити тут оперативників ЦРУ, він думав, що їм знадобиться більше, ніж він їм дав.
  
  Бригадний генерал США не розсміявся і навіть не посміхнувся. "Ви можете отримати залишок платні, належної вам як военнопленному офіцерові в відповідності з Женевською конвенцією. І тоді ви можете йти...". Він випив ще води.
  
  Поїхати кудись? Цікаво, подумав Поттер. Від Чарльстона нічого не залишилося зовсім. І від Річмонда теж мало що залишилося. Від CSA, якщо вже на те пішло, мало що залишилося. Він був людиною без країни. Випустити його на свободу, можливо, було найжорстокішим, що могли зробити США. Тим не менш, він вважав за краще це, ніж отримати по шиї.
  
  "Чи можу я попросити суд про послугу, сер, перш ніж повернуся до цивільного життя?" - запитав він.
  
  "Якого роду послуга?" Якщо вам знадобилася словникова ілюстрація до слова "підозрілий", особа генерала Стівенса поповнило б рахунок.
  
  - Можу я попросити цивільний костюм? Ця форма, - Поттер торкнувся рукава кольору вершкового масла іншою рукою, - зараз не дуже популярна у вашій країні.
  
  "Для цього теж є вагомі причини", - сказав головний суддя. Але за мить він кивнув; в глибині душі він був справедливою людиною. "Я визнаю, що ваше прохання розумна. Вона у вас буде. Однак, якщо б ви попросили американську форму замість своєї власної, я б вам відмовив. Ти і так вже завдала дуже багато шкоди нашому одязі.
  
  "Моя країна більше не перебуває в стані війни з вашої, генерал". Моєї країни більше не існує. "Поки наші країни жили в світі, я жив мирно" - достатньо - "в своїй. Я маю намір зробити те ж саме знову ".
  
  Костюм, який вони йому дали, сидів не надто добре. Крислатий фетровий капелюх, яка до нього додавалася, могла б добре виглядати на двадцятип ' ятирічному ... сутенера. Саме добре, що він міг сказати про без смаку краватці, - це те, що сам він ніколи б його не купив. Тепер він зав'язував його покірливо. Чим менше він був схожий на себе звичайного, тим краще оцінював свої шанси вибратися з Філадельфії цілим і неушкодженим.
  
  Зелені банкноти - ні, тут, нагорі, це були банкноти - заповнили його гаманець з шкірозамінника. Йому стало цікаво, на що схожа економіка внизу, на руїнах CSA. Розженеться інфляція до нестями, як це було після Першої світової війни? Або на цей раз янкі запихають свою валюту в глотку Конфедерації? У будь-якому випадку, гаманець, набитий доларами, виглядав як хороша страховка.
  
  Вони навіть дали йому квиток на потяг до Річмонда. Це вирішило, куди він поїде, принаймні на даний момент. Якщо б йому не потрібно було платити за квиток, він міг би зберегти ще трохи своєї платні військовополоненого.
  
  Це здавалося добрим вчинком, тому що він поняття не мав, як заробити більше грошей. Все своє свідоме життя він був або солдатом - і ринок солдатів Конфедерації впав, - або приватним детективом - і на даний момент він був одним з найменш закритих людей на континенті.
  
  Його сміх був кислим, але не настільки, щоб сподобатися одному з членів парламенту США, не спускавшему з нього очей. "Що тут, чорт візьми, смішного?" запитав янкі.
  
  "Можливо, я буду змушений писати свої мемуари, - відповів Поттер, - і це як раз те, чим ти займаєшся після того, як не очікуєш займатися нічим іншим".
  
  Погляд члена парламенту був яким завгодно, тільки не співчутливим. - Хочеш знати, що я думаю, Мак, ти і так зробив дуже багато.
  
  "Це тільки показує, що я виконував свою роботу".
  
  "Так, ну, якщо б я виконував свою роботу ..." Сержант США направив свій пістолет-кулемет на Поттера, але тільки на мить. Дисципліна збереглася. І це добре, подумав Поттер.
  
  Вони виштовхали його з будівлі суду через задні двері. Біля входу в будівлю зібрався натовп репортерів. Ніхто з них не звернув ніякої уваги на літнього чоловіка в позбавленою смаку одязі, який проїхав повз на задньому сидінні "Форда".
  
  Залізничні станції США працювали не зовсім так, як їхні аналоги в США, але вони були досить близькі до цього. Поттер знайшов потрібну платформу на станції Брод-стріт і став чекати прибуття поїзда.
  
  Деякі з тих, що знаходилися на ньому людей виявилися звільненими військовополоненими Конфедерації. Деякі виглядали як гарячі хлопці-янкі, що прямують в CSA, щоб подивитися, що вони зможуть зробити, збираючи кістки трупа. Деякі просто виглядали як люди. Поттеру стало цікаво, що вони про нього думають. У своєму нинішньому вбранні, він подумав, що виглядає досить сумнівно.
  
  Він дістався до Річмонда ближче до вечора. Перший лейтенант США стояв на платформі, тримаючи табличку з його ім'ям. Він подумав про те, щоб пройти повз, але навіщо давати Сполученим Штатам привід втягувати його в неприємності? "Я Кларенс Поттер", - представився він.
  
  "Мене звуть Костянтин Палеологос", - сказав американський офіцер. "Кличте мене Коста - все так називають". Його сумна усмішка, ймовірно, говорила про безліч дитячих жартів. - З тих пір, як мені стало відомо, що ти приїдеш сюди, я знайшов для тебе квартиру.
  
  - Як ефективно..., - пробурмотів Поттер.
  
  Лейтенант Палеологос навіть не спробував неправильно зрозуміти його. "Ми дійсно маємо намір доглядати за вами", - сказав він. "Будівля не сильно постраждало під час війни, і з тих пір його ремонтували. Це краще, ніж те, в якому живуть багато людей ".
  
  "Спасибі"...Я вважаю,"сказав Поттер.
  
  Він відчув запах смерті в повітрі, коли лейтенант віз його зруйнованим вулицями. Він відчував цей запах і у Філадельфії; це було частиною наслідків війни. Не дивно, що тут він був сильнішим. Люди виглядали убого, ніж у США. Вони ходили з опущеними плечима і опущеними очима - вони знали, що зазнали поразки, це точно. Вперше з перших днів правління адміністрації Лінкольна Зоряно-смугастий прапор майорів по всьому місту, а не тільки над посольством США.
  
  Житловий будинок виглядав не так вже погано. Деякі з його сусідів все ще були пошкоджені бомбою, але у вікнах навіть знову були скла. Свіжопофарбовані ділянки штукатурки, ймовірно, латали кульові отвори, але в Річмонді було не так вже багато будівель, які не потрапила пара куль.
  
  "Так ... це тут ти зберігаєш всі старі спортивні штани?" Запитав Поттер.
  
  "Ні, генерал", - серйозно відповів Палеологос. "Ми намагаємося розділяти вас, люди, наскільки це можливо. Чим далі ви будете один від одного, тим менше ви будете сидіти без справи, будуючи змови і створюючи проблеми".
  
  На місці США Поттер, імовірно, влаштував би все точно так само. Він дозволив молодому лейтенантові показати йому свою нову барліг. Це була ... умебльована квартира. Він міг би тут жити. Як тільки у нього з'явиться радіоприймач, патефон і кілька книг, це, можливо, буде навіть не так вже погано.
  
  "Бачив я магазин канцелярських товарів за рогом?" - запитав він.
  
  "Я думаю, так", - сказав лейтенант Палеологос.
  
  - Якщо у тебе є машина, ти відвезеш мене туди і відвезеш назад?
  
  "Добре". Палеолог говорив без ентузіазму, але не сказав "ні".
  
  Поттер купив стару друкарську машинку, запасну стрічку і дві пачки паперу, ненабагато краще паперової. Він попросив американського офіцера віднести друкарську машинку в квартиру, яка знаходилася на другому поверсі.
  
  "Я сказав, що, можливо, напишу свої мемуари", - сказав йому Поттер після того, як поклав книгу на кухонний стіл. "Я теж можу. Може бути, книга принесе мені достатньо грошей, щоб жити далі ". Бурчання Палеологоса було скептичним (і втомленим - друкарська машинка важила тонну). Поттеру було все одно. Він вставив аркуш паперу в машинку. "Як я ПІДІРВАВ ФІЛАДЕЛЬФІЮ", - надрукував він великими літерами. Автор: Кларенс Поттер, бригадний генерал CSA (у відставці). Він вийняв титульний аркуш і вставив інший. Вперше я зустрів Джейка Физерстона в кінці 1915 року....
  
  Ще один день виборів в Нью-Йорку. Ще один похід в штаб-квартиру Соціалістичної партії над м'ясної лавкою. Ще один піднос з м'ясним асорті від демократа внизу.
  
  Флора Блэкфорд намазала на бублик солонину і мариновані огірки. - Ще один доданок, Флора, - сказала Марія Тріска.
  
  "Элевай". Флора постукала по дереву. Одна з причин, по якій її продовжували переобирати, полягала в тому, що вона ніколи нічого не приймала як належне. На цей раз вона не надто переймалася, у всякому разі, не за себе. Вона також не турбувалася про національну путівці, принаймні, до останніх двох тижнів. Тепер ... "Я сподіваюся, Чарлі Ла Фоллетт зробить те, що має".
  
  На папері президент США тримав світ на прив'язі. Війна закінчилася. Він був біля керма, коли його країна виграла її. Сполучені Штати осідлали Північну Америку подібно колоссу: зоряно-смугастий прапор пролетів від острова Баффінова до берегів Ріо-Гранде. Безсумнівно, люди були б вдячні за це ... не так?
  
  Ні, якщо б вони послухали демократів, вони б цього не зробили. Тому Дьюї і його напарник по передвиборній гонці говорили, що в першу чергу у війні винні соціалісти. Якщо б Ел Сміт не провів плебісцит Джейка Физерстона, Конфедеративні штати не дістали б назад штат Кентуккі і Х'юстон. Як вони могли почати війну без Кентуккі?
  
  Тепер, здавалося, ніхто не пам'ятав, що до плебісциту в Кентуккі, Х'юстоні і Секвої йшла партизанська війна. Флора погодилася, що Ел Сміт міг би вибрати що-небудь трохи краще. Але те, що він вибрав, не було чимось середнім між ідіотизмом і державною зрадою, як би це не звучало у демократів.
  
  Вони говорили, що могли б вести війну і краще. І вони говорили, що Сполучені Штати вступили в неї непідготовленими, тому що соціалісти роками спустошували бюджетів Військового міністерства. Ці бюджети теж не були розкішними, коли всім заправляв демократ Герберт Гувер. З-за економічного колапсу ні у кого не було багато грошей, щоб витрачати їх на зброю ... ні в кого, крім Джейка Физерстона.
  
  Демократи також звинуватили в крах соціалістів. Більше того, вони звинуватили в цьому Осию Блэкфорда. Це змусило Флору почервоніти. Так, її чоловік був президентом, коли це сталося. Це не робило це його виною. За винятком того, що у свідомості дуже багатьох людей це було так. Осія був президентом на один термін.
  
  Герман Брук подивився на годинник. Кожні два роки він здавався трохи повніше, трохи седее. "О, а я зовсім не змінився", - подумала Флора. Це було б здорово, якщо б це було правдою.
  
  "Сім годин", - чемно промовив Герман. "Виборчі дільниці закриті". Він включив радіоприймач.
  
  Якийсь час ніякі результати з Східного узбережжя нічого не означатимуть. Це не завадить мовникам повідомляти про них і просторікувати з їх приводу. Це не завадило б недосвідченим людям переживати за них, якби вони були поганими, або святкувати зарано, якщо б вони були хорошими.
  
  "Дьюї вирвався на перше місце у Вермонті!" - задихаючись, сказав репортер. Флорі довелося придушити сміх. Звичайно, Дьюї лідирував у Вермонті. Небо повинно було впасти, щоб він зробив що-небудь ще. Вермонт довгі роки був твердим оплотом демократії.
  
  "Як ви думаєте, ми зможемо утримати Нью-Йорк?" Запитала Марія. Це був більш важливе питання. У Нью-Йорку було багато голосів вибірників. Найчастіше це були соціалісти, але демократ Дьюї був популярним губернатором. Скільки людей проголосувало б за нього на посту президента з-за цього? Достатньо, щоб розгойдати штат?
  
  "Я сподіваюся на це", - сказала Флора. Вона не знала, що ще могла сказати після цього. Опитування показали, що гонка близька до завершення, але вона не дуже в них вірила. Соціологи і раніше виявлялися кричуще неправі.
  
  Мен провів дострокові вибори і вже зробив вибір на користь Дьюї. За мить у його колонку потрапив і Нью-Гемпшир. Знову ж, в усьому цьому не було нічого дивного; тільки в роки обвалу верхня частина Нової Англії вийшла з демократичного табору.
  
  Але коли перші результати показали, що Дьюї значно лідирує в Массачусетсі і Коннектикуті, Флора почала турбуватися. Обидва штату брали участь у більшості виборів. Герман Брук сказав: "Все залежить від того, звідки надходить прибуток", і це додало ситуації найкращий вигляд. Він не помилився, але їм не варто хвилюватися так скоро.
  
  Нью-Джерсі, здавалося, ставав соціалістичним, причому солідним більшістю. У всякому разі, Флорі стало трохи легше дихати. Будь рік, коли соціалісти втрачали Нью-Джерсі, ймовірно, не був би роком, коли вони утримувалися б на посаді президента.
  
  Щоб звести її з розуму, звіти з Пенсільванії почали надходити раніше, ніж з Нью-Йорка. Там показували гонку ніздря в ніздрю. Скільки людей в західній Пенсільванії соціалістів звинувачували у вторгненні Конфедерації двома роками раніше? Флора думала, що це сталося б незалежно від того, хто керував країною в той час, але вона могла бачити, що інші могли дивитися на речі по-іншому.
  
  "Ось деякі з перших зведень з Нью-Йорка", - сказав репортер. Всі закричали, закликаючи інших замовкнути. "Ці результати показують, що губернатор Дьюї набрав 147 461 голос проти 128 889 у президента Ла Фоллетта. У гонці за посаду сенатора ..."
  
  "Звідки вони йдуть?" На цей раз Брук був не єдиним, хто поставив це питання. Кілька людей вигукнули одночасно. Ведучий новин? Він безтурботно перейшов до результатів із Західної Вірджинії.
  
  "Я з'ясую", - сказав Герман Брук і подзвонив в штаб агітації в центрі міста. Коли він повісив трубку, він був схожий на повітряну кульку, з якого повільно витекла рідина.
  
  - В чому справа? Флора запитала, побачивши його обличчя.
  
  "Це повернення в місто, а не на північ штату", - відповів він. Для Флори ця новина була, як удар під дих. Політичні баталії в Нью-Йорку були зосереджені на тому, чи зможе соціалістичний Нью-Йорк проголосувати за демократичні внутрішні райони. Якщо Нью-Йорк схилиться до демократичних...
  
  Якщо Нью-Йорк схилиться в цьому напрямку, то ніч обіцяла бути довгою і нещасливою.
  
  Так і було. Повітря в штаб-квартирі Соціалістичного округу став синім від тютюнового диму і ще синє від ненормативної лексики. Штат за штатом здавався демократам. Кандидат від республіканської партії, енергійний молодий губернатор Міннесоти, відібрав у соціалістів свій рідний штат Вісконсін в тристоронніх перегонах, а також захопив традиційні оплоти республіканців, такі як Індіана і Канзас.
  
  Флора зберегла своє місце. Її перевага знизився у порівнянні з минулими виборами, але вона все одно набрала більше п'ятдесяти п'яти відсотків голосів. І все ж ... "Я не думаю, що ми збираємося це робити", - сказала вона десь близько години ночі.
  
  "Як вони могли бути такими невдячними?" Сказав Герман Брук. "Ми виграли для них війну. Чого ще вони могли хотіти?"
  
  Країна, надто сильна, щоб конфедерати навіть думали про напад, ось що. Флора озирнулась в похмурому, прокуреному штабі. Ні, привид Роберта Тафта не сидів прямо у неї за спиною. Але з таким же успіхом це могла бути й так. У старого стійкого демократа була відповідь на критику соціалістів.
  
  Ще через годину репортер сказав: "Губернатор Дьюї і сенатор Трумен збираються заявити про перемогу".
  
  Обраний віце-президент заговорив першим. Своїм високим, дзвінким голосом, повним доброго гумору, він сказав: "Я тримаю в руках примірник "Чикаго Трибюн". Заголовок говорить: "ЛА ФОЛЛЕТТ ПЕРЕМАГАЄ ДЬЮЇ!" Я не знаю, звідки вони взяли цей заголовок, але сьогодні переможцями стають Тому Дьюї і Демократична партія! Його перервали оплески. Він продовжив: "І сьогодні ввечері американський народ теж став переможцем!" Знову радісні вигуки. "Тепер для мене велика честь представити нового президента Сполучених Штатів Тома Дьюї!"
  
  "Спасибі, Гаррі", - сказав обраний президент. "Для мене велика честь бути обраним керувати Сполученими Штатами в ці напружені і важкі часи. Я закликаю всіх людей - демократів, соціалістів і республіканців - об'єднатися навколо мене, щоб перев'язати рани війни і допомогти вести країну в епоху світу, відродження і процвітання надії ".
  
  Оплески майже заглушили його. Він сказав все правильні речі. Чарлі Ла Фоллетт міг би використовувати свою промову, не змінюючи більше пари слів. Флора воліла б почути це від Лафоллета, а не від Дьюї.
  
  Ла Фоллетт повернувся в Вісконсін голосувати. У нього навіть не було з собою паспорта рідного штату. Через кілька хвилин після виборів демократів він виступив по радіо. "Люди висловилися", - сказав він. "Я вітаю губернатора Дьюї - обраного президента Дьюї, яким він є зараз, - і бажаю йому всілякої удачі в найближчі чотири роки. Я не очікував, що стану президентом Сполучених Штатів під час найглибшої кризи двадцятого століття. При Джейка Физерстоне Конфедеративні Штати прагнули не просто перемогти нас, але зруйнувати і підпорядкувати собі, щоб ми більше ніколи не змогли повстати. Замість цього ми здобули перемогу в самій важкій війні, коли-небудь велася на цьому залитому кров'ю континенті.
  
  "Можливо, ми зробили не все так добре, як могли б. Це легше побачити заднім числом, ніж завдяки передбаченню. Але люди закликали нас до відповіді за це, і це їх право. Нехай новий президент досягне успіху в управлінні територіями, які ми завоювали, і в складній сфері міжнародних відносин. З супербомбами кожен раптово стає найближчим сусідом іншого. Я буду служити президенту Дьюї в будь-якій якості, яке він визнає корисним, або ні в якому, якщо це принесе йому задоволення. Служіння народу Сполучених Штатів було найбільшим привілеєм у моєму житті. Спасибі вам, хай благословить вас Бог, і спокійної ночі".
  
  "Це був Чарльз Лафоллет, президент Сполучених Штатів", - сказав диктор без всякої потреби.
  
  "Гарне прощання", - сказав Герман Брук, коли по радіо почали передавати інформацію про перегони, які залишалися близькими.
  
  "Я хотіла хорошу переможну промову, чорт візьми", - сказала Флора. По всьому переповненому штабу соціалістів голови гойдалися вгору-вниз.
  
  "Час змін", - зауважила Марія Тріска, і так воно і буде. Здавалося, що демократи також захоплять Палату представників, хоча Сенат залишиться в руках соціалістів. Але землетрус вдарило б по виконавчої влади. З 1920 року тільки єдиний термін Герберта Гувера зломив владу соціалістів на президентському посту. Безліч нових і неперевірених чиновників випробували б безліч нових і неперевірених політик.
  
  Флора, можливо, стояла в черзі на пост голови Юридичного комітету Палати представників. Не зараз. Повернемося до меншості. Після закінчення Великої війни це траплялося не так уже часто. Якщо демократи запропонують дурні закони зараз, коли вони правлять країною, вона зробить все можливе, щоб не допустити їх прийняття.
  
  "Чому люди такі невдячні?" Брук задався питанням вголос.
  
  "Є така історія", - сказала Марія. "В ті дні, коли Афіни піддавалися остракізму, щоб позбутися від політиків, які їм не подобалися, неписьменний громадянин, який не впізнав Арістіда Справедливого, підійшов до нього і попросив написати "Арістід" на черепку. Він так і зробив, але запитав чому. Чоловік відповів: "Я втомився чути, як його називають "Справедливим". "І це те, що сталося з нами, або щось в цьому роді ".
  
  Флора зловила себе на тому, що киває. - І все ж, - сказала вона, - соромно бігати по платформі, де головна напис свідчить: "Киньте негідників туди".
  
  Вона розсміялася. Якщо в сміху був відтінок гіркоти - ну, чому б і ні? Вона вважала, що соціалісти теж заслуговують кращого, ніж вони отримали від народу. Однак, що б вона не думала, вона нічого не могла з цим вдіяти. Час від часу уряд змінювався. Кінця світу не буде. Країна не пішла коту під хвіст - навіть якщо б партія влади завжди намагалася переконати виборців, що так і буде, якщо переможе опозиція.
  
  Вона втратила шурина на війні. Її власний брат втратив ногу. Її син втратив тільки палець. В іншому з Джошуа все було в порядку, і це не сильно вплинуло б на частину його життя. Яке значення мали вибори після таких важливих речей?
  
  На цьому суперечки закінчилися. Джонатан Мосс зробив усе, що міг. Він з усіх сил намагався переконати військовий суд США в тому, що Джефферсон Пінкард слідував законним наказам свого власного начальства, коли керував своїми таборами знищення в Луїзіані і Техасі. Він зробив все можливе, щоб переконати їх, що США не мають юрисдикції над тим, що конфедерати роблять зі своїм власним народом.
  
  Тепер військові судді радилися. Пінкард сидів у залі суду, великий, масивний і незворушний. Тільки те, як рухалися його щелепи, пережовуючи жуйку, свідчило про те, що він, можливо, нервував.
  
  "Ти віддав цьому все, що у тебе було", - сказав він Моссу. "Я думав, той єврей, який постраждав, був гарячою штучкою, але ти теж хороший. Не думаю, що він зміг би витягнути з капелюха кроликів, чого не зробили ви.
  
  "Спасибі", - сказав Мосс. Якщо б він задовольнив свого клієнта, його власна совість могла б залишатися відносно чистою. Це було на краще, тому що у нього самого не було сумнівів у винності Пинкарда. Якщо б вони не повісили його, повісили б вони могли б вони кого-небудь?
  
  "Всім встати!" - співучо промовив уорент-офіцер, який вів запис засідання, коли суддівська колегія увійшла в зал суду.
  
  Мосс встав і виструнчився по стійці "струнко". Джефф Пінкард встав, але не зробив цього. Він голосно заперечив, що суд над ним якусь юрисдикцію. Це не викликало б симпатії до нього у людей, які його судили. Всі знову сіли.
  
  "Ми винесли вердикт у справі "Сполучені Штати проти Джефферсона Девіса Пинкарда", - сказав головний суддя.
  
  Пінкард поруч з Моссом напружився. Його щелепа стиснулася. Він міг стверджувати, що був готовий до того, що Армія засудить його, але в глибині душі це було не так. Хто б міг бути? Ніхто ніколи не був готовий зустрітися лицем до лиця зі своєю власною смертю.
  
  "Підсудний, будь ласка, встаньте", - сказав головний суддя.
  
  Пінкард так і зробив. На цей раз, не чекаючи прохання, він виструнчився по стійці смирно. Можливо, урочистість моменту тиснула на нього мимо його волі. Він воював у Великій війні. Ніхто не говорив, що він був кимось іншим, крім сміливця. Про Джейка Физерстоне теж ніхто цього не говорив. Хоробрості самої по собі недостатньо. Справа, заради якого ти проявив хоробрість, теж мало значення.
  
  "Джефферсон Девіс Пінкард, ми визнаємо вас винним у злочинах проти людяності", - сказав головний суддя. Плечі Пинкарда поникли. Дихання з шипінням вирвалося з нього, наче його вдарили в живіт. Офіцер, який оголошує його долю, продовжив: "Ми приговариваем вас до повішення за шию до тих пір, поки ви не помрете, в день, який буде встановлений компетентними військовими властями. Нехай Бог змилується над вашою душею".
  
  Джонатан Мосс скочив на ноги. "Ваша честь, я оскаржу цей обвинувальний вирок і винесений вами вирок".
  
  "У вас є ця привілей", - сказав головний суддя. "Апеляції будуть розглянуті військовим міністром і, без сумніву, президентом Сполучених Штатів. Я не вірю, що майбутня зміна адміністрації вплине на цей процес ".
  
  Він був зобов'язаний бути прав. Йдуть соціалісти не проявили б милосердя до когось на кшталт Джеффа Пинкарда. Вони були тими, хто в першу чергу залучив його до відповідальності. І демократи проводили кампанію, заявляючи, що якби ми керували справами, ми були б ще жорсткіше. Тим не менш, ви повинні були зробити все, що в ваших силах.
  
  "У вас є які-небудь показання для протоколу, містер Пінкард?" запитав головний суддя.
  
  "До біса вірно", - сказав Пінкард - він не збирався здаватися. "Ви можете повісити мене. Ви виграли, і ви зловили мене, так що можете. Але це не правильним. Я виконував службову роботу у своїй країні, виконуючи накази генерального прокурора CSA...
  
  "Фердинанд Кеніг також був засуджений до смертної кари, серед іншого, за віддачу цих наказів", - втрутився головний суддя.
  
  Джефф Пінкард похитав головою. Він був в люті, а не збитий з пантелику. "Не твоє собаче діло, що ми робили. Це була не твоя країна, і вони не були твоїми людьми ".
  
  "Ми зробили це своєю справою", - відповів головний суддя. "Ми хочемо, щоб люди всюди зрозуміли: робити подібні речі неправильно, і ви будете за це покарані. І крім того, містер Пінкард, ви знаєте не гірше за мене - якби ви виграли війну, то наступними напали на нас.
  
  Пінкард навіть не став витрачати час на заперечення цього. Він просто сказав: "Так, і ви б теж цього заслужили. Пішли ви всі нахуй, придурки".
  
  "Виведіть його", - сказав головний суддя, і кілька дужих солдатів так і зробили. Втомлено зітхнувши, головний суддя вдарив молотком. "Засідання оголошується закритим".
  
  Майор Гудман підійшов до Моссу. "Ви зробили все, що могли, полковник. У вас було програне справу і програв клієнт. Він холоднокровний, впертий сучий син, і він заслуговує всього, що збирається отримати ".
  
  "Так, я знаю", - сказав Мосс. "Ти все одно повинен спробувати. У нього є мужність. Я як раз думав про це хвилину тому".
  
  "Мужність переоцінюють. Скількох відважних пришелепкуватих виродків нам довелося вбити?" сказав військовий прокурор. "Ви повинні розуміти, за що ви воюєте. В іншому ти тварина - може бути, і хоробре тварина, але все одно тварина.
  
  "Я не буду з тобою сперечатися. Я відчуваю те ж саме", - сказав Мосс.
  
  "Він не може скаржитися, що не був добре представлений", - сказав головний суддя. "Ви проробили гарну роботу, полковник. Ти зробив усе, що ми тобі дозволили, і ти б зробив більше, якби ми залишили більше в правилах ".
  
  "Заборона робити мені більше буде частиною апеляції", - сказав Мосс. "Питання юрисдикції як і раніше турбує мене".
  
  "Ви бачили докази", - сказав головний суддя. "Ви були в таборі Хамбл і бачили крематорії, бараки і колючий дріт? Ви їздили в Снайдер і подивилися на братські могили?
  
  "Ні, сер. Я не хотів налаштовувати себе проти нього ще гірше, ніж я вже був", - сказав Мосс.
  
  - Добре. Я можу це зрозуміти. Насправді, це говорить про тебе добре. Але що накажеш нам з ним робити? Скажи йому, щоб він більше не вередував, та відпусти його? Я б розбила всі дзеркала в будинку, якщо б ми це зробили.
  
  "Ну, я б теж, якщо ти так ставиш питання", - сказав Мосс. "Одна з причин, по якій я не відчуваю себе гірше, захищаючи його, полягає в тому, що я знав, що він не зійде з рук, що б я не зробив. І все ж, технічно...
  
  Головний суддя зробив рубляча рух правою рукою. "Закон у більшості випадків будується на технічних деталях. Не тут. Ми не збираємося дозволяти причіпок перешкодити нам змусити Пинкарда, Кеніга та інших заплатити за все, що вони можуть. Я чув, ми збиралися розстріляти Физерстона без суду, якщо спіймаємо його, але про це вже подбали.
  
  "Хіба це не просто?" Сказав Мосс. "Цей кольоровий хлопець домігся свого. Він буде героєм до кінця свого життя. Страшенно шкода, що всім іншим чорношкірим довелося заплатити таку ціну ". Він підозрював, що одна з причин, по якій Сполучені Штати так багато уваги приділяли Кассиусу, полягала в тому, щоб не помічати власної нечистої совісті.
  
  "А як щодо вас, полковнику?" запитав головний суддя. "Ви розглядаєте апеляцію, і ми обоє це знаємо. Що ви насправді збираєтесь робити, коли ця справа буде закрита?"
  
  "Схоже на приватну практику", - без ентузіазму відповів Мосс. "У воєнний час армія не заперечувала проти використання пілотів з сивим волоссям. Мені навіть довелося пілотувати турбо в бою, і це було щось, тут вже нічого не поробиш. Але зараз вони не хочуть тримати мене на цій посаді, і я навіть не можу сказати, що звинувачую їх. Пілот винищувача - це дійсно гра для молодих людей ".
  
  "Я був вражений тим, як ви вели себе тут", - сказав суддя. "Ви зацікавлені в тому, щоб працювати в штаті судді-адвоката повний робочий день? Це одне з тих місць, де ви можете розраховувати на вміння перевершити рефлекси. Подивіться на мене, наприклад. Його волосся було седее, ніж у Мосса.
  
  "Хм", - сказав Мосс з виразом глубокомысленного подиву. "Навіть не подумав про це, сер. Не знаю, чому немає. Ймовірно, тому, що я отримав це завдання замість бідолахи, що потрапив в автомобільну аварію. Мені завжди здавалося, що це тимчасово ".
  
  Головний суддя кивнув. "Я розумію вашу точку зору. І якщо вам набридло жити на офіцерське платню, я теж це розумію. Ви будете частіше є біфштекс, якщо станете цивільною особою".
  
  Мосс розсміявся. "Я назву вам ще одну причину, по якій ви застали мене зненацька: я провів всю свою кар'єру між війнами, намагаючись дати по зубах військового правосуддя в Канаді".
  
  "Я знаю. Я перевірив вас", - спокійно сказав головний суддя. "Якщо б ви захотіли, ви могли б зробити те ж саме тут. Господь свідок, у вас було б повно справ".
  
  "Це приходило мені в голову, сер", - сказав Мосс. "Хоча не можу сказати, що це мене радує. Наскільки я бачу, "Кенакс" уклали вигідну угоду. Думаю, я б сказав те ж саме, якщо б не закохався в канадську дівчину. Але білі конфедерати? Я був на землі в Джорджії пару років, пам'ятаєш? Ці люди заслуговують на все, що вони отримують, і до того ж варто ще один долар ".
  
  "Тоді подумайте про те, щоб перейти на іншу сторону", - сказав головний суддя. "Попереду ще багато судових процесів. До того ж не всі з них будуть такими ж жорсткими, як у Джефферсона Пинкарда. Нам дійсно потрібні люди, які можуть провести хороший захист, і ви показали, що можете зробити це, а потім і ще дещо. Але нам також потрібні обвинувачі ".
  
  Він напевно був правий щодо майбутніх судових процесів. Скільки людей допомагали запихати негрів у вагони для перевезення худоби? Скільки натягували колючий дріт і зводили цегляні стіни навколо кольорових кварталів у CSA? Скільки з них зробили чи могли б зробити все те, що потрібно Конфедерація, щоб перетворити масові вбивства з передвиборчої обіцянки реальність?
  
  І що б вони сказали зараз? Я був на фронті, або я працював на фабриці, чи мені все одно ніколи не подобалася Партія свободи. Хтось сказав би правду. Хтось сказав б частину правди. Деякі будуть брехати крізь зуби. З'ясування, хто є хто, і надання тим, хто чого заслуговує, того, чого вони заслуговують, займе роки. Одному Богу відомо, що для цього потрібно ще і безліч юристів.
  
  "Я не думаю, що мені захотілося б захищати Вірна Гріна, скажімо, найближчим часом", - сказав Мосс. Начальник охорони техаських таборів, якими керував Пінкард, теж постав тут перед судом, і було ясно, що він витягне шию разом зі своїм босом. "Один з них - це все, що я можу переварити, принаймні, з цього боку. Хтось, у кого дійсно були деякі сумніви з приводу того, що він зробив....Це може бути зовсім інша історія ".
  
  "Ніхто не хоче робити багато що з цього", - сказав головний суддя. "Я не думаю, що ви зможете зробити багато, якщо не збираєтеся залишатися при здоровому глузді. Ми намагаємося не виводити наших співробітників з себе ... навмисно. Подумайте про це. Вам не обов'язково приймати рішення відразу. Насправді, якщо ти хочеш подумати про це за випивкою в офіцерському клубі,...Бог свідок, мені це потрібно, і тримаю парі, тобі теж.
  
  "Сер, це найкраща ідея, яку я чув за довгий час", - сказав Мосс.
  
  Віскі, ймовірно, не дуже допомагало розумовому процесу. Однак воно творило чудеса з відношенням Мосса. І ставлення мав тут значення, принаймні, не менше, ніж справжні думки. Було це тим, що він хотів займатися все трудове життя?
  
  Допиваючи другу чарку, він запитав: "чи Будуть працівники "Судді-адвоката" розглядати позови негрів проти білих у CSA?"
  
  "Я не знаю". Головний суддя виглядав ураженим. "Напевно що-небудь знайдеться, чи не так?"
  
  "Їх було б більше, якби жило більше негрів", - відповів Мосс. "Але якщо ви залучені в це, розраховуйте на мене. А якщо ні, вам повинно бути соромно за самих себе. Я не можу придумати тут нічого такого, що вимагало б у більшому зусиллі ".
  
  "Тепер, коли ви згадали про це, я теж не можу", - сказав головний суддя.
  
  Він засудив Джефферсона Пинкарда до повішення. Це було його - і США - зобов'язанням перед мертвими. Те, що у США також можуть бути зобов'язання перед живими, схоже, досі не приходило йому в голову. Мосс задумався, скільком іншим важливим людям це теж не приходило в голову. Занадто багатьом - він був упевнений в цьому. Люди в США продовжували робити все можливе, щоб не думати про негрів і не мати з ними нічого спільного, як вони робили з тих пір, як відокремилася CSA.
  
  Мосс допив другий келих і махнув рукою, щоб принесли ще. Він був впевнений і в іншому. Він був упевнений, що знайшов собі нову справу.
  
  Що сталося з твоїми ногами? Судячи з того, як дівчина з "Міс Люсі" дивилася на Майкла Паунда, він, можливо, захворів жахливою соціальною хворобою.
  
  Він знизав плечима. - Я попав у палаючу бочку.
  
  "О." Їй було близько двадцяти п'яти, вона була досить милою, навіть якщо і не була чудовою, і явно недовго міркувала. "Повинно бути, це було не дуже весело".
  
  "Мила, ти сказала "повний рот". І, до речі про це ..." Паунд махнув рукою. З легким зітханням дівчина опустилася на коліна.
  
  Офіцерські борделі йому подобалися набагато більше, ніж ті, якими доводилось користуватися звичайним. Дівчата там були красивіші. І тебе сюди ніхто не квапив. Це було найкраще. Він міг не поспішати і насолоджуватися цим. Він міг, і він це зробив.
  
  Після цього він залишив дівчині - її звали Бетті - пару доларів для неї самої. "Вам не потрібно нічого говорити про них міс Люсі".
  
  "Що ж, я спробую. Але коли справа доходить до готівки, у цієї старої сучки такий набір навичок, що ти не повіриш". Бетті говорила швидше зі смиренням, ніж зі злістю.
  
  Паунд знову надів форму. "Може бути, ще побачимося", - сказав він. Вона кивнула. Якщо вона і була сповнена ентузіазму, то дуже добре це приховувала. Вона не заперечувала проти його грошей, але вже точно не була від нього в захваті.
  
  Що ж, він був достатньо дорослою, щоб годиться їй у батьки. І він був чортовим янкі. І вона була повією, а він - трюкачом. Залишалося четверте місце і час для гри в плоскодонку.
  
  У міс Люсі теж був бар - ще одне задоволення, яким не користувалися борделі для рядових. Можливо, передбачалося, що офіцери не будуть напиватися і розбивати пляшки з-під віскі один про одного. Судячи по всьому, що бачив Паунд, той, хто зробив це припущення, був оптимістом.
  
  Тепер там усе здавалося досить мирним. Увійшов Паунд і попросив віскі з льодом. "Йду нагору", - сказала жінка за стійкою. Вона була однією з працюючих дівчат; може бути, у неї були місячні або щось в цьому роді.
  
  - Спасибі, - сказав він, коли вона віддала йому склянку. - До війни в цьому закладі був постійний бармен?
  
  - Звичайно. Але Адріан, він, е-е, тут більше не працює.
  
  "Вірно". Паунд залпом осушив келих. Випивка була непоганою, але у нього був огидний присмак у роті. З таким ім'ям, як Адріан, колишній бармен, ймовірно, був кольоровим. І шанси на те, що він зараз мертвий, були страшенно великі. Паунд поставив склянку на стійку. - Налий мені ще.
  
  "Звичайно, буду". Жінка налила віскі в новий стакан і додала пару кубиків льоду. "Боже, ти випив останній поспіхом".
  
  "Так", - сказав Паунд. Вона не знала, що його гризе. Насправді, у неї не було ні найменшого уявлення. Те, що вона цього не зробила, було показником прокляття CSA.
  
  Два хороших глотка віскі зробили Паунда на його обпалених ногах трохи менше граціозним, ніж він був би без них. Він повертався в БІК крізь темні сутінки. В повітрі відчувалося поколювання. Таллахассі розташовувався в північній частині Флориди; взимку тут ставало прохолодніше, на відміну від місць південніше.
  
  Але погода була не самим головним, про що він думав. Його голова продовжувала мотатися туди-сюди. Він пошкодував, що у нього немає ока, який дозволяв би йому бачити ззаду. Це був час доби, коли американських солдатів били по голові. До того часу, коли їх хтось знайшов, "бушвакеры" давно пішли. Це не врятувало від захоплення заручників і розстрілу, але вбивство невинних людей також полегшило вербування партизан.
  
  Він повернувся в БІК без будь-яких проблем. Більшості людей це вдавалося, більшу частину часу. Проте все, що могло статися, могло статися і з тобою. Будь-хто, хто цього не розумів, ніколи не брав участь у війні. Безпечність - дурість - знижувала ймовірність дожити до глибокої старості. Паунд мріяв про те, щоб у віці 103 років його застрелив розлючений чоловік.
  
  Коли на наступний ранок він пішов снідати, то зрозумів, що щось робиться. Він не знав, що саме; полковник Айнзидель не подав вигляду. Однак щось готувалося. Декілька обізнаних людей були в захваті від цього, що б це не було. Паунд і інші, хто це помітив, спробували витягнути це з них. Інші офіцери наминали яєшню з беконом, не звертаючи уваги на разыгравшуюся навколо драму.
  
  Майор з подвійним підборіддям, що сидить поруч з Паундом, був одним з таких. "Чорт візьми, їм слід було б з'їсти картопляні оладки", - поскаржився він. "Я не люблю вівсянку". Може, вони йому не сподобалися, але він відклав пристойну порцію.
  
  Паунду, який вони теж не сподобалися. Він теж не взяв ні шматочка. Замість цього він з'їв тост вдвічі більше. Для нього це був простий здоровий глузд. Це здавалося вище всяких похвал.
  
  Боже милостивий! Як ми виграли війну? подумав він. Цей відповідь здавався занадто очевидним. По цей бік кордону колишньої було стільки ж тупоголових ідіотів з великими пальцями, скільки і за іншу. Куди б ти не пішов, ти не міг уникнути зустрічі з тупицями. Життя було б простіше і щасливішим, якби ти міг.
  
  В той день впав другий черевик. Гаррі Трумен приїжджав у Таллахассі, щоб поговорити з військовослужбовцями і з усіма місцевими жителями, які хотіли його послухати. Офіцер, який був з Паундом, коли про це стало відомо, точно знав, що він думає з цього приводу: "Їм краще обшукати цих виродків, перш ніж підпускати їх до хлопця на відстань пострілу".
  
  "Амінь!" Сказав Паунд, а потім, за мить: "Цур дівчаток". Він витягнув руки, ніби обхоплював грудей. Інший офіцер розсміявся.
  
  Трумен прибув літаком два дні потому. Це було визнано більш безпечним, ніж подорож на поїзді. Підрив залізничних шляхів було легкою справою, але у непохитних прихильників Конфедерації не було зенітних знарядь. "Паундс барель" був однією з машин, які охороняли аеропорт, коли авіалайнер обраного віце-президента торкнувся злітно-посадкової смуги.
  
  Паунд встав на куполі і подивився на Трумена в бінокль. Сенатор від штату Міссурі був немолодий, але йшов твердою ходою і з прямою спиною: майже військова виправка. Справедливо - він був артилерійським офіцером в Першу Світову війну. Не так вже багато здорових чоловіків в США пропустили військову службу на тій чи іншій війні. Ще менше в тому, що було CSA.
  
  Обраний віце-президент виступив перед Капітолій штату. Для нього встановили трибуну під пальмою на галявині перед будинком італійського Відродження. Звичайно ж, військові поліцейські і жінки-помічниці обшукували людей в цивільному одязі, перш ніж пропустити їх за мотузку троси в півмилі від трибуни. Вони також обшукували співробітників у формі. Війна показала, що людям неважко дістати в свої руки форму, яка їм не належить, і виконувати неприємні вчинки в обмундируванні іншого боку.
  
  Які флоридці стали б слухати обраного віце-президента США? Майкл Паунд з цікавістю роздивлявся їх. Деяких він дізнався - соратники. Вони вважали, що знають, з якого боку намазав їх хліб маслом. Пару років тому на північ від Огайо було кілька представників цієї гнучкої породи. Вони потрапили в пекло, коли виявилося, що їх думка є хибною. Ці пухкі хлопці та їхні пещені жінки були менш схильні помилятися.
  
  Інші - більш звичайні люди - здавалися щиро цікавими. Це дало паунду, який хоча б невелику надію. Якщо б вони могли звикнути до ідеї бути частиною США...Для цього потрібно диво, і коли ти бачив її востаннє? Цинічна частина його розуму усміхнулася. У решті частини його не було хорошого відповіді.
  
  Полковник Айнзидель підійшов до мікрофона, встановленого на кафедрі. "Пані та панове, для мене велике задоволення і привілей уявити високоповажного Гаррі С. Трумена з Міссурі, обраного віце-президента Сполучених Штатів Америки".
  
  Разом з іншими солдатами Паунд плескав так, що у нього занили долоні. Оплески місцевих жителів здавалися набагато більш стриманими. Що ж, у цьому не було нічого дивного. В окулярах в металевій оправі, поблискують на сонці, Трумен оглянув юрбу. "Якби хто-небудь сказав мені десять років тому, що я приїду до Флориди, щоб виступити тут перед солдатами моєї країни, я б сказав, що він божевільний". На слух Паунда, який сформувався на півночі Середнього Заходу, міссурійський догану Трумена мав більш ніж мало спільного з місцевим протяжним вимовою.
  
  "Хіба Джейк Физерстон не сказав:"Дайте мені п'ять років, і ви не визнаєте Конфедеративні штати"?" - продовжив новообраний віце-президент. Його весела усмішка привернула увагу як солдатів, так і місцевих жителів до гіркої жарту. "Що ж, цей чоловік був правий, але не зовсім так, як він очікував.
  
  "І тепер Сполученим Штатам доводиться збирати осколки. Відповідальність лягає на нас. Якщо ми зробимо це неправильно, наші онуки будуть битися тут з партизанами. Якщо ми зробимо це правильно, можливо, ми всі зможемо згадати, що починали як одна країна. Нам багато чого потрібно залишити позаду, перш ніж ми знову станемо однією країною, але ми можемо спробувати ".
  
  Його голос став жорсткішим. "Це не означає, що США будуть м'якими тут, внизу. У вас, люди, які все своє життя були конфедератами, немає причин любити нас, поки немає. І ми також повинні бути обережні, довіряючи вам. Ви заплямували себе найстрашнішим злочином, який тільки можуть зробити люди, і дуже багато хто з вас недостатньо шкодують. Так що все відбудеться не в поспіху, якщо взагалі відбудеться.
  
  "Але протягом останніх вісімдесяти років, і всі люди в США і в CSA називали себе американцями. Може бути, якщо ми будемо працювати разом, одного разу це буде означати те, що було до Війни за відділення. Може бути, це буде означати, що ми дійсно все знову станемо частиною однієї країни. У всякому разі, я на це сподіваюся. Це те, заради чого президент Дьюї і я будемо працювати. Ми будемо настільки тверді, наскільки це необхідно. Але ми не будемо твердіше цього. Якщо люди тут, внизу, будуть працювати з нами, можливо, ми досягнемо того, чого повинні досягти. Дай Бог, щоб ми це зробили ".
  
  Він відійшов від кафедри. На цей раз оплески солдатів були менш захопленими, а цивільних - більше. Паунд не думав, що це була погана мова. Трумен викладав те, на що він сподівався, а не обов'язково те, чого він чекав. Якщо вижили в CSA стануть бешкетувати, армія завжди зможе їх розгромити.
  
  Обраний віце-президент не просто пішов. Він пірнув у натовп, потискуючи руки і розмовляючи як з солдатами, так і з місцевими жителями. Прочитавши стрічки на грудях Майкла Паунда, він сказав: "Ви непогано провели час, лейтенант".
  
  "Ну, сер, це один із способів виразити це", - сказав Паунд.
  
  "Я просто хочу, щоб ви знали: те, що ви тут робите, варто того", - сказав Трумен. "Ми повинні утримувати цю країну, поки ми її розбудовуємо. Це буде нелегко. Це буде не швидко. Це буде недешево. Але ми повинні це зробити ".
  
  "А що, якщо ми не зможемо?" Запитав Паунд.
  
  "Якщо ми не зможемо, то коли-небудь на рубежі століть новий обраний віце-президент приїде сюди, щоб розповісти вашому онукові, яку важливу роботу він виконує. І вони все одно обшукають місцевих жителів, перш ніж дозволять їм слухати.
  
  У Паунда не було дітей, про яких він знав. Армія була його життям. Але він розумів, про що говорив Трумен. "Що ви думаєте про наші шанси?" - запитав він.
  
  "Я не знаю". У Трумена, схоже, не було особливого терпіння ходити навколо. "Тим не менш, ми повинні спробувати. Який ще у нас є вибір?"
  
  "Звертатися з цими людьми так, як вони поводилися зі своїми неграми". Майкл Паунд говорив цілком серйозно. Так і було. Він зіткнувся з можливістю масового знищення двадцяти з гаком мільйонів людей як з проблемою шляхів і засобів, а не як з жахливою величиною. Армія розстрілювала заручників з тих пір, як вступила в CSA. Тепер вся Конфедерація опинилася в заручниках.
  
  Але Трумен похитав головою. "Ні. Навіть ці люди ніколи не перетворять мене в Джейка Физерстона. Я швидше виб'ю собі мізки". Він перейшов до іншого офіцера.
  
  Якби Паунд турбувався про свою кар'єру, він би подумав, не занапастив він її. Він цього не зробив. Він міг продовжувати робити свою роботу прямо там, де він був. Навіть якщо б його перевели в рядові за те, що він відкрив свій довгий рот, він все одно міг би допомогти країні. А вони б цього не зробили. Він знав це. У нього була своя ніша. Він добре вписувався в неї. Він прагнув залишатися в ній як можна довше.
  
  W "Інтер" у Рів'єр-дю-Лу стартував рано і затримався допізна. Після майже трьох років в більш теплих краях Леонарду О Дуллу довелося знову звикати до погоди в Республіці Квебек. Він намагався бурчати не надто голосно. Люди тут просто посміялися б над ним. Вони спокійно ставилися до місяців снігу. Вони ніколи не знали нічого іншого.
  
  О Доуллу теж довелося звикати до нового офісу. Він не здавав у суборенду інший офіс, коли повернувся в армію, він просто залишив його в спокої. Він потягнувся за речами в тих місцях, де вони були раніше, тільки для того, щоб виявити, що вони були десь в іншому місці. Мало-помалу він робив такі помилки рідше.
  
  І йому довелося звикати до практики, яка і близько не була такою божевільною, як те, що він робив раніше. Хлів на оці або чиряк на дупі навряд чи здавалися хвилюючими, особливо після всіх швидких і відчайдушних операцій, які він провів. У певному сенсі це обнадіювало. З іншого боку...Він відчував себе людиною, який перейшов від десяти чашок кави в день відразу до нуля. Частина енергії пішла з його життя.
  
  Його дружина була переконана, що це добре. "Ти вдома. Ти можеш розслабитися", - сказала вона йому - і говорила йому, і говорила йому. Через деякий час він навчився краще прикидатися, що вірить їй.
  
  Одного разу морозним ранком на початку грудня його секретарка сказала: "До вас прийшов месьє Квіглі". Вона вимовила це ім'я так, як вимовив би будь-франкомовний людина. О Дуллу теж довелося знову звикати говорити по-французьки. Навичка повернувся швидко. Останнім часом він іноді перемикав мови, не помічаючи, що робить це.
  
  "Впусти його", - одразу ж сказав він.
  
  Джедидае Квіглі зараз повинно було бути далеко за сімдесят. Відставний американський офіцер був трохи сутулуватий, але все ще здавався бадьорим. "Ваша країна в неоплатному боргу перед вами, доктор О Дулл", - сказав він на елегантному паризькому французькою. Місцевий говір ніколи не торкався його акценту, як у О Дулла.
  
  "Це мило", - відповів О Доулл по-англійськи. Він вказав на стілець перед своїм столом, потім дістав пару гаванських батончиків. "Сигару?"
  
  - Не заперечую, якщо я так і зроблю, - сказав Квіглі. - Де ви це взяли?
  
  "Моя подруга, сержант по імені Гренні Макдугалд, працює медиком у збройних силах, окупуючих Кубу. Він прислав мені подарунок", - відповів О Доулл. Вони обидва запалали і наповнили повітря ароматним димом.
  
  Квіглі з повагою подивився на сигару. - Відмінно! Це було дуже люб'язно з його боку.
  
  "Я скажу". Леонард О Доулл кивнув. "Коробку доставили сюди кілька днів тому. Ми з бабусею довгий час працювали разом, поки він не отримав кулю в ногу. Він згадав назву мого рідного міста, і тому...Страшенно люб'язно з його боку. "О Доулл посміхнувся. Макдугалду не потрібно було робити нічого подібного. Якщо він це зробив, то тільки тому, що йому так хотілося, бо він думав, що док, з яким він працював, був досить хорошим хлопцем. Знаючи, що хтось, про кого ти був хорошої думки, вважав тебе досить хорошим хлопцем, будь відчув би себе краще.
  
  "Я радий, що ви залишилися цілі", - сказав Квіглі. "Я б відчував себе винуватим, якщо б ви щось зупинили".
  
  О Доулл не розсміявся йому в обличчя, але був близький до цього. "Розкажи мені ще що-небудь", - попросив він. "У тебе совість моторної черепахи".
  
  - Ну, доктор, ви говорите такі милі речі. Будь я проклятий, якщо Джедидая Квіглі не закліпав очима. Це було так само безглуздо, як дивитися, як Давид Мікеланджело хихикає і жеманничает.
  
  На цей раз О Доулл розсміявся. "Ну, що я можу для тебе зробити, старий шахрай?" сказав він. "Або ти намагаєшся зі мною зробити?"
  
  "Зробити з тобою? Якщо б я не відібрав землю Люсьєна Галтье для тієї лікарні, ти б ніколи не зустрів свою дружину. І це та вдячність, яку я отримую?" Сказав Квіглі.
  
  "Merci beaucoup. Ось. І ти відправив мене на війну, і я мало не потрапив під вентиляцію більше разів, ніж можу порахувати. Я б назвав це поштовхом, або досить близьким до цього, - парирував О Доулл. - І ти ніколи не з'являєшся без причини. Яку гру затіяв на цей раз?
  
  - Гра? Квіглі був втіленням ображеної невинності. - Я не розумію, про що ти говориш.
  
  - А потім ти прокидаєшся. Тепер розкажи мені ще що-небудь, чого я повірю. О Доул випустив кільце диму.
  
  "Я ніколи не міг цього зробити", - поскаржився Джедидая Квіглі. Він спробував і випустив безформне хмара диму. Він затягнувся знову, і знову вийшло тільки хмарка диму. О Доулл сидів і чекав, покурюючи свою гавану. Рано чи пізно відставний полковник перейшов би до справи. Якщо він хотів діяти повільно, він міг діяти повільно. Може бути, зайде пацієнт. Це дало б О Дуллу привід вигнати його.
  
  Час плинув. Квіглі потроху розкурював цигарку. Він дивився на тліюче вугілля. О Дулл продовжував чекати. Тут, у Рів'єр-дю-Лу, ніщо не могло статися в поспіху. Повторне навчання зайняло у О Дулла деякий час.
  
  "Якщо б ви збиралися поліпшити медичне обслуговування в армії США, як би ви це зробили?" - Нарешті запитав Квіглі.
  
  "Все просто", - відповів О Доулл. "Я б не став вплутуватися у війну".
  
  "Ти не такий кумедний, яким себе вважаєш", - сказав йому чоловік старшого віку.
  
  "Хто жартує?" Сказав О Доулл. "Це Божа правда. І я громадянин Республіки. Ти не можеш зробити зі мною нічого жахливого, якщо тільки я не буду такий дурний, щоб вирішити, що дозволю тобі.
  
  - Таким, яким ти був, коли знову надів форму?
  
  "Oui. Certainement. Просто так, - сказав О Доулл. - І я, чорт візьми, теж був тупим. Кэлисс! Яким я коли-небудь був!
  
  - Скільки життів ви врятували? - Запитав Квіглі.
  
  - Дуже багато. Але будь-який інший лікар міг би зробити те ж саме. Чорт візьми, бабуся Макдугалд могла врятувати більшість з них. Досвідчений медик досягає того, що він майже так само гарний, як доктор медицини, Він заповнює досвідом те, чого йому не вистачає в освіті ".
  
  "Це те, що ми хотіли б знати. Не могли б ви записати це разом з усім іншим, що вам прийде в голову?"
  
  "Чому ви обрали мене? Чому ви обрали мене?" Запитав О Доулл. "У вас в США і CSA багато лікарів, які все ще служать в армії. Нехай вони провернуть рекомендації ".
  
  "Деякі з них будуть". Якщо щось і збентежило Квіглі, він не подав вигляду. "Але ти нам теж потрібен, саме тому, що ти чужинець. У тебе немає військової кар'єри, про яку варто було б дбати. Тобі не потрібно турбуватися про те, що тобі наступлять на п'яти."
  
  "Хто це "ми"?" Поцікавився О Доулл. "Ти і твій солітер? Від цього у нас теж є нові ліки".
  
  Він ніяк не міг вивести з себе свого не особливо бажаного гостя. - Гаразд, докторе. не глупите. Ви ж знаєте, у мене все ще є зв'язки.
  
  "Звичайно, знаєш. Ти той хлопець, якого США використовують, щоб вказувати Республіці, в яку сторону рухатися", - сказав О Доулл. "Але я не Республіка, а ти не в Квебеку. Так що ти можеш вести себе пристойно, а можеш і заблукати ".
  
  "Я веду себе пристойно", - сказав Квіглі. "Я міг би бути набагато менш приємним, ніж я є. Але якщо я буду тебе залякувати, ти погано впораєшся з роботою. Ти справді допоміг би мені тут, якщо б знайшов для цього час ".
  
  Наскільки мерзенним може бути Джедидая Квіглі, якщо він зважиться на це? О Доулл не був впевнений, що хоче це з'ясовувати. Думка змінилася сама собою. Він був упевнений, що не хотів цього з'ясовувати. Так, це було набагато точніше.
  
  "Ти умовив мене на це", - сказав він. Квіглі навіть не виглядав самовдоволеним. Він знав, що він сила в країні, все вірно. О Доулл буркотливо продовжив: "Знаєш, ти змусиш мене згадати деякі речі, які я волів би забути".
  
  Люди тут не розуміли, на що була схожа ця війна. Вони також не розуміли, як їм пощастило, що вони були неосвічені. О Доулл теж був би радий дозволити своїм спогадам канути в лету. Але Квіглі, чорт би його побрал, збирався подбати про те, щоб цього не сталося. Як тільки ви починали викладати свої думки на папері, вони ставали вашими назавжди - і навіть більше.
  
  Все, що сказав Квіглі, було: "Це для блага вашої країни".
  
  О Доулл цього не допускав. "Хлопцям відривають яйця заради блага країни. Ти думаєш, їм від цього легше?"
  
  "Ні, звичайно, немає", - сказав Квіглі. "Хоча я сумніваюся, що це буде так боляче".
  
  Він був прав, чорт візьми. Зітхнувши, О Доулл запитав: "Коли ви хочете отримати цей звіт?"
  
  - Два тижні?
  
  Ще раз зітхнувши, доктор кивнув. - Ти отримаєш. І після цього тримайся від мене подалі.
  
  "Велике вам спасибі". Судячи з того, як Квіглі це сказав, О Доулл подбав про те, що хотів зробити, а не про те, за що його змусили взятися. Чоловік старшого віку встав, кивнув і пішов своєю дорогою.
  
  Зовні сніг повинен був лежати щонайменше по щиколотку. Так, це була Рів'єр-дю-Лу. О Дулл виріс в Массачусетсі. Він звик до суворої погоди. Рів'єр-дю-Лу перевершив все, що він коли-небудь знав в Штатах. Це було навіть близько не те.
  
  Півгодини тому у нього був пацієнт. "Здрастуйте, доктор", - сказав Мартін Лакруа, пухкий процвітаючий пекар, чия лавка знаходилася через дорогу від нового офісу О Дулла.
  
  "Бонжур", - відповів О Доулл. "Що, мабуть, турбує вас, мосьє?"
  
  "Ну, у мене є ця висип". Лакруа закотив рукав сорочки, щоб показати свій лівий біцепс. "Я куштував домашні засоби від цього, але вони не дуже допомагають".
  
  "Я не здивований - це стригучий лишай", - сказав О Доулл. "Ви повинні якомога більше прикривати його, тому що він може поширюватися. Я дам вам рецепт, щоб ви віднесли його в аптеку. Наносьте його два рази в день, і приблизно через місяць все повинно прояснитися ".
  
  "Місяць?" - в сум'ятті перепитав пекар. "Чому не раніше? Якщо ви зробите мені укол або які-небудь таблетки, я можу позбутися від цього за кілька днів?"
  
  Люди знали, що існують нові ліки, які можуть швидко і легко вилікувати деякі хвороби. Природно, люди думали, що нові ліки можуть швидко і легко вилікувати будь-яку хворобу. Але все вийшло не так. О Доулл витратив деякий час, пояснюючи різницю між бактеріями і грибками. Він не був упевнений, що Лакруа зрозумів. Пекар пішов, несучи рецепт, але хитаючи головою.
  
  Після такого випадку писати про роботу, виконану О Доуллом під час війни, здавалося не таким вже поганим. Це, принаймні, мало значення. Це? Поки він шив, накладав шину і різав, він передчував це з пристрасним і простим бажанням. Тепер, коли у нього це знову було, він усвідомив небезпеку отримання саме того, чого, як ти думав, що ти хотів. У реальному житті це може виявитися таким нещастям, як і в казках.
  
  Він був удома з Ніколь. Все було так само добре, як і завжди. Але його практика...Після того, як ти попрацював хірургом на полі бою, призначення мазі від стригучого лишаю вже не здавалося колишнім.
  
  Прийшла ще одна пацієнтка. У Франсуази Буланже був артрит. І цілком можливо - їй було сімдесят сім, і вона все своє життя багато працювала. Вона хворіла, і їй було важко рухатися. О Дулл мало що міг запропонувати їй: аспірин, щоб зняти біль і запалення, грілки, теплі ванни, щоб трохи заспокоїтися. Він дав би їй раду перед Великою війною. Якщо б він практикував до Війни за відділення, він би замінив аспірин настоянкою опію. Франсуаза, можливо, і підсіла на бренді з опіумом, але це зменшило б її біль не менше, ніж маленькі білі таблетки, а може, й більше.
  
  Спираючись на ціпок, вона, човгаючи, вийшла з кабінету. Невже це те, чого я повинна чекати з нетерпінням до кінця свого професійного життя? Боже! Якби він міг взяти Ніколь з собою, він побіг в Алабаму і у військовий госпіталь.
  
  Маленький хлопчик з гострим фарингітом допоміг йому відчути себе щасливішими. Пеніцилін подбає про це і подбає про те, щоб дитина не захворіла на ревматизм або ендокардитом. О Доулл відчував, що заробив свій гонорар і зробив щось дійсно хороше. Тим не менш, він більше не звик ставитися до всього легко. Він задавався питанням, чи буде це коли-небудь.
  
  Капрал чекав на платформі, коли Ебнер Даулінг зійде з поїзда на станції Брод-стріт. Віддавши честь, сержант сказав: "Я проводжу вас у Військове міністерство, сер".
  
  - Зобов'язаний, - сказав Даулінг. Капрал теж схопив валізу. Він був важкий, але Даулінг не скаржився. Десять років тому він знав, що так би і зробив. Він все ще був не такий старий, як Джордж Кастер, коли почалася Велика війна, але йому потрібно було всього шість років.
  
  Філадельфія виглядала краще, ніж минулого разу, коли він був там. Було засипано більше кратерів. Було знесено більше зруйнованих будівель. Звичайно, супербомба не вибухнула прямо тут.
  
  - Як справи на іншому березі річки? - запитав він.
  
  "Сер, вони все ще неабияк, е-е, пошарпані". Капрал сказав би що-небудь різке у розмові з одним із своїх приятелів. Пригальмовуючи на червоне світло, він додав: "Це такий великий безлад, що одному Богу відомо, коли вони все виправлять".
  
  "Я вважаю", - сказав Даулінг.
  
  "Вірте цьому, сер. Це правда". Капрал здавався місіонером у своєму завзятті переконати.
  
  Доулінг вже вірив. Він провів дуже багато часу, розмовляючи з Хендерсоном Проти Фицбельмонта, щоб займатися чимось іншим. Фицбельмонт не був самим захоплюючим людиною, коли-небудь рождавшимся, - це ще м'яко сказано. Але він зібрав супербомбу, в той час як Сполучені Штати робили все можливе, щоб стерти Лексінгтон з лиця землі. Доулінг не любив його, але поважав його професійну компетентність. Те ж саме зробили американські фізики, допрашивавшие його. Вони були вражені тим, що він зробив так багато, як міг у тих умовах, у яких йому доводилося працювати.
  
  Військове міністерство виглядало набагато краще, ніж тоді, коли конфедерати з усіх сил намагалися зруйнувати його. Тепер ремонтники могли виконувати свою роботу, не борючись з постійними новими ушкодженнями. Бетонні бар'єри навколо масивної споруди залишилися на місці. Ні непохитні прихильники К. С., ні фанатики-мормони, ні вперті "Кенакс" - повстання все ще спалахувало на північ від кордону - не могли скористатися легким шансом розбомбити це місце автоматично.
  
  Даулінг пройшов від барикад до входу. Він, пихкаючи, піднімався по сходах. Його серце шалено калатало. У нього була велика вага, і він щойно нагадав собі, наскільки він не молодий. Хоча я пережив війну. Це все, що - ну, велика частина того, що дійсно має значення.
  
  Незважаючи на зірки на його погонах, його обшукали, перш ніж він зміг увійти всередину. Солдати, які його обшукували, нічого не приймали як належне. Коли Доулінг запитав про це, один з них сказав: "Сер, при нинішньому стані речей ми будемо займатися цим вічно. Занадто багато придурків розгулюють на свободі - е-е, вибачте за мій французький".
  
  "Я зустрічав це слово", - зауважив Даулінг. Пересічні посміхнулися.
  
  Капрал у формі з досить чіткими складками, щоб нею можна було голитися, відвів Доулінга в надра землі, в кабінет Джона Эйбелла. У наші дні, чим глибше ти був похований, тим великим колесом ти ставав. І Абелла був великим колесом - тепер у нього на погонах було дві зірки.
  
  "Вітаю, генерал-майор", - сказав Даулінг і простягнув руку.
  
  "Спасибі". Хватка офіцера Генерального штабу була сильніше, ніж можна було припустити з його худорлявого статурі і блідому обличчю. Він був чесний майже до примарність ще до того, як почав зображати крота. Але він повинен був бути дійсно хороший в тому, що робив, щоб піднятися так високо, як він зміг, без командування на місцях. Що ж, у цьому не було нічого такого, чого б Доулінг вже не знав.
  
  "Які останні новини?" Запитав Даулінг.
  
  "Ми, нарешті, впоралися з повстанням в Саскатуні", - відповів Абелла. "Вони здалися під обіцянкою, що ми будемо звертатися з ними як з військовополоненими і що ми не будемо бомбити це місце".
  
  "Боже милостивий!" Сказав Даулінг. "Ми думали про це?"
  
  "Ні, але "Кенакс" не обов'язково це знати", - відповів молодий чоловік.
  
  - Так, так. Про використання супербомб я не подумав", - сказав Доулінг. "Просто знати, що вони у нас є на складі, чого вартий.
  
  "Дійсно", - сказав Абелла. "До речі, як поживає професор Фитцбельмонт?"
  
  Перш ніж відповісти, Доулінг запитав: "Мені можна поговорити про це з вами?"
  
  Посмішка Абелла була холодною, але зазвичай він так посміхався. "О, так. Це одна з причин, по якій тобі наказали повернутися сюди".
  
  "Він більш ніж здатний фізик, і під його керівництвом працювало кілька хороших інженерів", - сказав Доулінг. "Це думка людей, які повинні знати. Враховуючи, скільки він підірвав у цьому місті, я б сказав, що вони праві.
  
  "Що нам з ним робити?" Запитав Абелла.
  
  "Він сам ніби як бомба, чи не так? Все це він знає....Дуже добре, що Физерстон спочатку не хотів його слухати. Біса добре. Якщо б японці чи росіяни викрали його, я розгубився б", - сказав Доулінг. "І він заспівав. Він співав, як соловей. Він, певно, подумав би, що це було ... цікаво.
  
  "Наші німецькі союзники не хочуть, щоб росіяни отримали супербомбу", - сказав Абелла. "Ніхто не хоче, щоб японці отримали її".
  
  "Крім них", - сказав Даулінг.
  
  "Так. Крім них". Джон Эйбелл щось записав у блокноті. Навіть перевернутий догори ногами його почерк виглядав ясним і чітким. "Напевно, саме час для нього потрапити до неприємний нещасний випадок, ти так не думаєш? Тоді нам не доведеться турбуватися про те, що він задумав і куди він може піти, або, як ви кажете, його можуть викрасти.
  
  Що він тільки що написав? Вбити Хендерсона Фицбельмонта так, як хтось інший міг написати "яйця, салямі, Ѕ фунт масла"? Доулінг не знав, але готовий посперечатися, що саме так. І Абелла теж хотів дізнатися його думку щодо цієї ідеї. Що він повинен був сказати? З її губ зірвався наступне: "Що ж, я думаю, ми дізналися від нього рівно стільки, скільки збиралися".
  
  Абелла кивнув. "Це був мій наступне питання".
  
  "Якщо ми збираємося це зробити, це дійсно повинно виглядати як нещасний випадок", - сказав Доулінг. "Якщо ми облажаемся, ми подаруємо непохитним мученикам".
  
  "Не турбуйся про це. Люди, яких ми використовуємо, надійні", - сказав Абелла. "Дуже сумно, але якщо професор намагався перейти вулицю перед машиною командування ..."
  
  "Зрозуміло". Доулінг подумав, бачить він що-небудь, крім верхівки айсберга. "Скільки конфедератів вже потрапили у, е-е, прикрі події?"
  
  "Я не можу говорити з вами про це", - відповів офіцер Генерального штабу. "Деякі люди, яких ми не можемо засудити за злочини проти людяності, все ж не заслуговують на життя. Або ти скажеш мені, що я помиляюся?
  
  Доулінг подумав про це. Він подумав про все, що сталося в CSA з тих пір, як Джейк Физерстон зайняв це місце. Він повільно похитав головою. "Ні. Я не скажу "бу".
  
  "Добре. Я і не очікував, що ви це зробите". Абелла обдарував мене ще однією зі своїх холодних посмішок. "Скажіть мені, генерал, ви думали про свою відставку?"
  
  Це питання міг бути ножем у живіт Эбнера Доулінга. Так ось ще одна причина, по якій мене викликали в Філадельфії, тупо подумав він. Він не знав, чому здивувався. Не багато чоловіків його віку все ще служили. Але він думав, що впорався настільки добре, наскільки це в розумних межах можливе для чоловіка. Звичайно, коли ти стаєш досить дорослим, це вже нічого не значить. Вони б все одно тебе вигнали. Якщо б це сталося з Джорджем Кастером - а так воно і було - це могло трапитися з ким завгодно.
  
  Маючи це на увазі, Доулінг відповів: "Кастер прослужив в армії більше шістдесяти років. Я сам прослужив більше сорока. Це йому не підходить, але це непоганий результат. Я не готовий піти, але зроблю це, якщо Військове міністерство визнає, що настав час ".
  
  "Боюся, Військове міністерство так вважає", - сказав Абелла. "Це не означає неповаги: тільки бажання просунути молодих людей вперед. Ваша кар'єра була визначною в усіх відношеннях, і ніхто не сказав би інакше ".
  
  "Якщо б я утримав Огайо ..." Але Доулінг похитав головою. Навіть це, ймовірно, не мало б великого значення. Єдиний спосіб не постаріти - померти, не досягнувши мети. За останні три роки дуже багато людей зробили це.
  
  "Це не особисте або політична справа", - сказав Абелла. "Я розумію, що ви вважаєте, що відставка генерала Кастера була і тим, і іншим".
  
  "О, так і було", - сказав Даулінг. "Я був там, коли соціалісти приставали до нього. До того часу, коли Н. Матун Томас закінчив, на підлозі була кров".
  
  "Я б не здивувався. Кастер був, е-е, яскравою фігурою". Абелла не брехав. І сонце було теплим, і океан був вологим. Офіцер Генерального штабу продовжував: "Однак я повторюю, що жоден з цих факторів не застосовується у вашому випадку".
  
  "Хуліган", - сказав Доулінг на сленгу, ще більш застарілому, ніж він сам. "Мене відправляють пастися в будь-якому випадку".
  
  "Якщо б вас попросили піти у відставку під час війни, це могло б свідчити про незадоволення вашою роботою. Тоді нам потрібен ваш досвід. Тепер у нас є шанс навчати молодих людей", - сказав Абелла.
  
  Він намагався виглядати якомога краще. Його слова не були переконливі на сто відсотків, але він не сильно промахнувся. Навіть у цьому випадку ... "Скільки часу пройде, перш ніж вони тебе відправлять на пасовище?" - Грубо запитав Даулінг.
  
  "Можливо, у мене є ще кілька років. Або вони можуть попросити мене піти у відставку завтра", - відповів Абелла з виглядом повного холоднокровності. "Я сподіваюся, що буду знати, коли прийде час прощатися. Я не впевнений, що буду, але я сподіваюся на це ".
  
  "Час прощатися", - луною відгукнувся Даулінг. "Коли я починав, ніхто не був упевнений, скільки коштує кулемет. Тепер Фицбельмонт говорить про те, щоб підірвати Род-Айленд однією бомбою ".
  
  "Найкраще, що могло з ним статися", - зауважив Абелла.
  
  "Хех", - сказав Даулінг. "Можливо, мені пора йти".
  
  "Повірте мені, армія цінує все, що ви зробили", - сказав Абелла. "Ваш успіх в західному Техасі змінив весь моральне обличчя війни".
  
  Доулінг знав, що це означає. Навіть громадяни США, яким не подобалися негри, не могли змиритися з вбивством їх на автомобільних стоянках. Ось чому Джефферсон Пінкард замахнувся. Одинадцята армія Доулінга показала, що масові вбивства не були просто пропагандою. Конфедерати дійсно займалися цим - і багато з них пишалися цим.
  
  "Що ж ... спасибі", - сказав Доулінг. Це було не зовсім те, за що він сподівався, що його запам'ятають після закінчення Вест-Пойнта, але це було краще, ніж не запам'ятати взагалі. Як давній ад'ютант Кастера, він був всього лише приміткою. Єдиний раз, коли він був важливий, це коли він збрехав Військовому міністерству про те, що Кастер і Моррелл планували зробити з бочками. Він сподівався, що це не увійде в історію. В цій війні він знайшов для себе нішу. Це була ніша не розміром з Кастера. Якщо у когось і було таке на цей раз, то це був Ірвінг Моррелл. Але це була ніша.
  
  "Ви могли б надійти гірше, ніж подумати про своєчасної публікації своїх мемуарів", - сказав Абелла. "Багато високопоставлені офіцери будуть цим займатися. Якщо ти досягнеш свого раніше більшості інших, це може спрацювати тільки в твою користь ".
  
  "Якщо я це зроблю, - подумав Доулінг, - мені доведеться розповісти про брехні Військовому міністерству". Дуже багато людей прочитали б його мемуари саме тому, що він так довго працював з Кастером. Але робота з Кастером була не все, що він зробив - навіть близько. Хіба світ не заслуговував того, щоб знати так багато?
  
  "Я подумаю про це", - сказав він.
  
  "Добре". Абелла швидко кивнув. Він вирішив проблему. З Доулингом було б нескладно, не так, як з Кастером. Офіцер Генерального штабу продовжив: "Ви не хочете відправитися в прес-службу, щоб допомогти їм підготувати повідомлення про вашу відставку?"
  
  "Чи Хочу я цього?" Доулінг знизав плечима. "Не особливо. Хоча я зроблю це". Що йдеться в Книзі? Одне покоління відходить, і приходить інше покоління; але земля перебуває вічно. Він ще не пішов, але він йшов. Сполучені Штати, як і земля, будуть існувати, і він допоміг зробити це так.
  XIX
  
  Привіт, любий, - сказала Саллі Довер, коли Джеррі повернувся в будинок. - Тобі дзвонили приблизно півгодини тому.
  
  "Так?" Довер подарував своїй дружині розсіяний поцілунок, яким часто діляться люди, які давно одружені. "Добре, що ми тоді ще не розібралися". Він побоювався, що це станеться скоро. Коли ти без роботи, ти можеш удавати, що залишаєшся представником середнього класу, але тільки на час. Після цього ви починали економити кожен цент, який могли, усіма можливими способами. Доверы в ці дні не дуже часто їли м'ясо, і велика частина м'яса, яке вони їли, було свинячим черевцем.
  
  - Ось номер. Вона простягнула йому клаптик паперу.
  
  Він сподівався, що це буде Мисливський будиночок. Але це було не так. Він, звичайно, знав цей номер напам'ять. Він знав номери майже всіх ресторанів в Огасті напам'ять. Це не було ні одним з них. Якщо б це було якось пов'язано з роботою, неважливо, в ресторані чи ні, він вхопився за це зараз.
  
  Він набрав номер оператора і продиктував їй номер. Вона з'єднала його. Телефон продзвенів двічі, перш ніж хтось на іншому кінці зняв трубку. "Це резиденція містера Брокстона". Голос був незнайомий. Акценту не було - якби чоловік не народився в Мексиці, Джеррі Довер був би эскимосом.
  
  Хоуп теж була незнайома. Шарлемань Брокстон - хіба це ім'я не варто запам'ятати?- був основним власником Мисливського будиночка. З трепетним серцем Довер назвав своє ім'я. "Я передзвонюю містерові Брокстону", - сказав він.
  
  "О, так, сер. Одну хвилину, будь ласка", - сказав... дворецький?- сказав. Ще до війни у Шарлеманя Брокстона були кольорові слуги. Хто з багатих людей в Огасті цього не робив? Де вони зараз? Ніхто з тих, хто пережив війну, не хотів думати про подібні речі. У всякому разі, ніхто з боку Конфедерації - "дамнянкиз" занадто любили ставити такі незручні і бентежать питання.
  
  "Брокстон слухає". Голос був глибоким, грубим і знайомим. "Це ти, Довер?"
  
  Немає. Мене звуть Рейлі, і я продаю абажури. Божевільна, ідіотська колючість промайнула в голові Довера і, на щастя, згасла. "Так, це я, містер Брокстон. Що я можу для вас зробити, сер?"
  
  "Ну, я чув, ти шукаєш роботу", - сказав Брокстон. "Як би тобі сподобалося повернутися на свою стару роботу?"
  
  "Я б із задоволенням, містер Брокстон. Але що сталося з Уіллардом Слоуном?" Запитав Джеррі Довер.
  
  Заткнися! Ти що, з глузду з'їхав? Саллі гримнула на нього одними губами. Він проігнорував її. Як би тяжко не було, він не хотів залишати каліку на вулиці. Це могло з ним трапитися, якби куля або осколок снаряда змінили курс на кілька дюймів.
  
  "Ну, нам довелося його відпустити", - відповів Брокстон.
  
  - Як же так? Довер наполягав. - Сподіваюся, не заради мене. Він міг би впоратися з цією роботою. Саллі кинула на нього уїдливий погляд. Він продовжував робити вигляд, що нічого не помічає.
  
  "Я не маю до цього ніякого відношення", - сказав Брокстон. Джеррі Довер чекав. Власник ресторану кашлянув. "Ви не могли б зробити це тихіше? Я не хочу підривати його шанси десь в іншому місці ".
  
  "Гаразд, містер Брокстон. Скільки років ви мене знаєте? Я що, балакаю?" Сказав Довер.
  
  "Ну, немає". Шарлемань Брокстон знову кашлянув. "Ми зловили його на тому, що він брав гроші з постачальників. Великі гроші. І тому..."
  
  Якщо з ресторану пропадала якась їжа, що ж, це було частиною накладних витрат. Менеджер, кухарі, офіціанти і помічники офіціанта - все трохи крали. Зняття готівки було чимось іншим. Якщо тебе зловлять, тебе звільнять. Одне могло коштувати не дорожче іншого, але це переходило всі межі. Довер задавався питанням, навіщо Слоану знадобилося це робити. Був він гравцем? Він підкуповував когось ще? (Довер занадто багато знав про це.) Або він просто поскупився? Якщо і підкуповував, то був досить тупим. І що ж? Люди були тупими, все це чортове час.
  
  "Якщо я тобі знадоблюся, ти знаєш, що я буду там", - сказав Довер.
  
  "Добре. Я сподівався, що ти це скажеш". Шарлемань Брокстон кашлянув ще раз. "Ах,...Виникає питання щодо твоєї зарплати". Він назвав цифру, трохи перевищує половину того, що заробляв Довер до того, як перейшов на військову форму.
  
  "Ви могли б придумати щось краще, містер Брокстон", - сказав Довер. "Я випадково знаю, що ви платили Уілларду Слоану більше". Саллі отсалютовала йому в стилі Партії Свободи. Він спохмурнів; це було небезпечно навіть наодинці. І якщо ти робив це наодинці, ти міг оступитися і зробити це публічно. Його дружина показала йому язика.
  
  Брокстон зітхнув. "Бізнес вже не той, що раніше. Але гаразд. Я дам тобі те, що давав Слоану". Він назвав іншу цифру, яка дійсно майже співпадала з тим, що чув Джеррі Довер. Потім він сказав: "Не намагайся валяти дурня, щоб збільшити її, як це зробив Слоан".
  
  "Якщо ви думаєте, що я це зроблю, вам краще не наймати мене", - відповів Довер.
  
  "Якби я думав, що ти подзвониш, я б не подзвонив", - сказав Брокстон. "Але я і не думав, що Слоан подзвонить, чорт візьми".
  
  - Коли ти хочеш, щоб я почав? - Запитав Довер.
  
  "Приїжджайте в ресторан якомога швидше", - відповів власник. "Я доручив Луїсу зайнятися цим зараз, і я хочу, щоб він повернувся в boss cook як можна швидше. Мастильник в цьому місці застав мене зненацька швидше, ніж це зробив Слоан.
  
  З того, що бачив Джеррі Довер, чесність і її зворотна сторона мали мало спільного з кольором шкіри. Однак він не став сперечатися з Шарлеманем Брокстоном. - Буду там через півгодини, - пообіцяв він і повісив трубку.
  
  Саллі кинулася в його обійми і поцілувала. - Вони хочуть, щоб ти повернувся! - сказала вона. Він кивнув. Її усмішка була яскравою, як сонце. Під час війни вона працювала на заводі з виробництва боєприпасів, але з тих пір настали важкі часи. Надходять гроші були хорошою річчю.
  
  Відірвавшись від неї, Довер одягнув краватку і піджак і поспішив у Мисливський будиночок. Він не хотів запізнюватися навіть на хвилину. Поспішаючи розбитими вулицями Огасты, він обдумував шляхи і засоби. Він не хотів, щоб головний кухар розлютився на нього. Це була проблема з великої літери "Т". Він повинен був знайти спосіб утримати Луїса милим, або виставити його з ресторану.
  
  До його полегшення, мексиканець, здавалося, не розсердився. "Я б вважав за краще готувати", - сказав він. "Постачальники, вони тільки і роблять, що намагаються ошукати тебе. Якщо ви хочете скористатися ним, Secor Dover, ласкаво просимо.
  
  Посмішка Довера була чисто хижацької. - Я не беру це, чувак. Я віддаю це. Луїс моргнув. Потім він теж посміхнувся.
  
  Перш ніж віддати його Доверу, він повинен був з'ясувати, що там є. Він перевірив холодильники і ящики з продуктами. Меню трохи змінилося з тих пір, як він пішов в армію. Частково це було пов'язано з тим, що деякі речі були недоступні. Частково це було пов'язано з тим, що у дамнянкиз, що складали в наші дні таку велику частину клієнтури, смаки відрізнялися від смаків завсідників, що заповнювали заклад до війни.
  
  Побіжний погляд на список телефонних номерів у кабінеті менеджера показав, що змінилося чимало постачальників. Деякі з колишніх, ймовірно, померли. Деякі, швидше за все, вийшли з бізнесу. І деякі з новеньких давали Слоану відкати.
  
  "Будь я проклятий, якщо ти не кажеш як Джеррі Довер", - сказав різник, якого Джеррі знав дуже давно.
  
  "Так, це точно я, Філ", - погодився Довер. "Значить, твої дні, коли ти трахкав Мисливський будиночок, закінчилися. Зрозумів?"
  
  "Я б не став цього робити!" Голос м'ясника Філа звучав до болю щиро.
  
  Він заподіяв Доверу біль, це вірно. "Так, а потім ти прокидаєшся", - сказав він солодко.
  
  Йому подобалося представлятися новим постачальникам. Якщо вони давали йому те, що обіцяли, і пропонували прийнятні ціни, він не очікував, що у нього виникнуть проблеми з ними. Якщо вони намагалися підсунути йому лайно...Він усміхнувся в передчутті. Вони дізнаються. Боже, дізнаються чи вони коли-небудь!
  
  На сьогоднішній вечір заклад працюватиме на те, що приготував Луїс. Судячи з того, що бачив Довер, шеф-кухар попрацював непогано. Якщо він не хотів цієї роботи - що ж, це у всіх відносинах спрощувало завдання.
  
  Велику частину часу Джеррі залишався за лаштунками. Він виходив і показувався відвідувачам тільки в тому випадку, якщо хтось був незадоволений і офіціанти не могли самі все виправити. Однак сьогодні ввечері він відчував не просто бажання, а обов'язок озирнутися і переконатися, що все йде гладко. Він не хотів, щоб Шарлемань Брокстон пошкодував про те, що знову найняв його.
  
  Здавалося, все в порядку. Мексиканські офіціанти і помічники офіціанта відрізнялися від негрів, які бували тут раніше, але вони знали, що робити. Він почав наймати мексиканців під час війни. Він уже бачив, що у них не було алергії на роботу.
  
  Відвідувачі здавалися задоволеними. Деякі з них були місцевими. Один або двоє навіть впізнали його, що здивувало і порадувало. Ще більше було офіцерів США. Вони не знали його дірі в стіні, що його цілком влаштовувало. Якщо місцеві жінки, які були з ними, і знали його, те увазі не подали.
  
  Потім, близько десяти годин, йому помахала рукою жінка. Вона була не місцева, що не означало, що він її не знав. Він пошкодував, що не залишився в своєму офісі. Мелані знову змахнула рукою, на цей раз владно. Він не хотів підходити до столу, який вона ділила з полковником США, але боявся, що в нього не було вибору.
  
  "Привіт, Джеррі", - сказала вона так бадьоро, як ніби не була його коханкою-шантажисткою і вірогідною шпигункою янкі. "Дон, це підполковник Джеррі Довер. Ми були друзями довгий час. Джеррі, це Дон Гаттеридж."
  
  "Я у відставці, полковник Гаттеридж", - сказав Довер, несміливо простягаючи руку.
  
  Гаттеридж потиснув її. Йому було близько п'ятдесяти, і для свого віку він був у хорошій фізичній формі. - Ви служили в корпусі интендантов, чи не так? - запитав він.
  
  Довер кивнув. "Угу. Як ти дізналася?" Він подивився на Мелані. Її блакитні очі могли бути самою невинністю ... а могли й ні. Знаючи її, вони, певно, такими не були.
  
  "Дозволь мені пригостити тебе випивкою, Довер, і я розповім тобі про це", - сказав Гаттеридж. "Війна закінчилася. Тепер ми можемо поговорити про деякі речі, про які не могли раніше".
  
  За його знаком з'явився офіціант. Він замовив всім віскі, бровами запитавши Довера, чи можна це. Довер кивнув. Офіціант пішов. Перш ніж принесли напої, Довер запитав: "Ви були ... куратором Мелані? Хіба шпигуни не так це називають?"
  
  "Так, був, і так, ми це так називаємо", - легко відповів Гаттеридж. "Знаєш, із-за тебе її ледь не впіймали".
  
  Джеррі Довер знизав плечима так безпристрасно, як тільки міг. "Я доклав до цього всі зусилля. Я міг дозволити собі гроші - і я також отримав за це цінність", - сказав він. Мелані почервоніла; вона була досить гарна, щоб це було помітно навіть при слабкому освітленні в Мисливському будиночку. Довер продовжив: "Я міг собі це дозволити, так, але я не хотів видавати ніяких секретів. І тому я поговорив з деякими хлопцями з нашої власної розвідки, і ..."
  
  "Я навіть не дочекалася відповіді на лист, який надіслала тобі", - сказала Мелані. "Щось було не так, тому я взяла пудру".
  
  Принесли напої. Доверу знадобився свій. - До речі, як ти на мене вийшов? - запитав він.
  
  "В торгівлі це називається медової пасткою", - відповів Гаттеридж за свого колишнього коханця. "Ми запустили їх по всьому CSA, з людьми, яких ми могли б притиснути, якби справа знову дійшла до бійки. Не те щоб ваші люди не запускали їх і в США ".
  
  "Медова пастка". О боже, - сказав Джері Довер глухим голосом. Він подивився на Мелані. "Я думав, ти серйозно".
  
  "З тобою...Я стала набагато ближче, ніж з деякими іншими", - сказала Мелані.
  
  - Чудово. Приголомшливо. - Він одним ковтком допив напій. Що вони сказали? Дурень і його гроші незабаром розлучаються. Він розлучився з грошима, і він був дурнем. Йому потрібен час, щоб усвідомити, яким великим дурнем він був, але ось воно постало у всій своїй красі. Він піднявся на ноги. - Прошу вибачення. Мені потрібно повертатися до роботи. Що ж, він сподівався, що більше не буде таким дурнем. Він поспішив відійти від столу.
  
  Ти знаєш, що таке мобільний? - Запитав Сем Карстен.
  
  - Розкажи мені, - наполягав Лон Менефи.
  
  "Мобіл - це те, чим був би Новий Орлеан, якщо б у ньому оселилися люди без почуття гумору", - сказав Сем. Передбачалося, що Новий Орлеан буде містом, де можна вийти і трохи повеселитися. Люди в Мобілі виглядали так, ніби їм нічого не приносило задоволення.
  
  "Хлопець, в тобі щось є", - сказав старпом, сміючись. "Навіть веселі дівчата не ведуть себе так, ніби їм весело".
  
  "Так, я знаю". Сем бачив це сам. Йому це не сподобалося. "Досить шалено - це все, що я можу вам сказати. Це теж був військово-морський містечко. Якщо купка хтивих, п'яних матросів не підніме тобі настрій, то що ж тоді підніме?
  
  "Незбагненно", - сказала Менефи.
  
  Сем вказав. "Чорт, он там їх Військово-морська академія". Вона і весь місто лежали під гарматами "Джозефуса Дэниэлса". Кілька кораблів ВМС США і підводних апаратів стояли в доках. На їх борту перебували команди наглядачів з США. Сем не знав, що з ними буде. Люди все ще сперечалися з цього приводу. Деякі хотіли передати захоплені судна військово-морського флоту США. Інші вирішили, що проблема з запасними частинами буде нездійсненним, і замість цього хотіли здати їх на металобрухт.
  
  "Академія закрита", - сказала Менефи. Сем кивнув. Всіх кадетів відправили додому. Вони були незадоволені цим. Деякі хотіли замість цього поступити на службу у ВМС США. Деякі хотіли перестріляти всіх клятих янкі, коли-небудь народжених. Вони були недостатньо дорослими, щоб у них був такий шанс. Старпом махнув у бік військових кораблів Конфедерації. - Як ви думаєте, що нам з ними робити, сер?
  
  - Бритвені леза, - урочисто промовив Сем. - Мільйони і мільйони чортових бритвених лез.
  
  Менефи посміхнулася. Все велике, металеве і марне годилося лише для лез - у всякому разі, якщо слухати моряків.
  
  Тут, на узбережжі Мексиканської затоки, зима була м'якою. Сему доводилось зимувати на Сандвічевих островах, так що він звик до більш м'яких умов, але це було непогано. Все залишалося досить зеленим. Снігу взагалі не було - у всякому разі, поки. "Ще пара днів, і настане 1945 рік", - сказав він. "Ще рік попереду".
  
  "Великий", - сказав Лон Менефи. "Ніколи не був великим".
  
  Він був достатньо дорослою, щоб багато пам'ятати про 1917 році. Можливо, в США це здавалося чимось більшим. Тоді ніхто не знав, наскільки жахливою може бути війна. Зараз багатьом людям зробили щеплення від цього невігластва. І 1917 рік показав, що США можуть перемогти Конфедеративні Штати і їх союзників. До цього Сполучені Штати ніколи цього не робили. Тепер...Може бути, тепер США не доведеться йти і робити це знову. У всякому разі, Сем міг на це сподіватися.
  
  Йому не хотілося сперечатися з молодою людиною, та він і не був впевнений, що варто. "Враховуючи супербомбу і все таке, у мене було б дуже багато часу, щоб сказати, що ти неправий".
  
  "У нас це є", - сказав старпом. "У Німеччині це є. Це було у конфедератів, але вони вибули. Це було у лайми, але ..."
  
  "Може бути, вони пішли", - додав Сем. "Ніколи не можна сказати напевно про англію".
  
  "Так", - сказав Менефи. "Японія, Росія і Франція - всі захоплені цим".
  
  "Я б теж так зробив, якщо б це було у когось іншого, а не в мене", - сказав Сем. "Я пам'ятаю, як огидно я себе відчував, коли Физерстон отримав Філадельфію. Якщо б у нього була напоготові ще дюжина, він, можливо, відшмагав би нас, незважаючи ні на що.
  
  "Добре, що він цього не зробив", - сказав старпом. "Але як ви збираєтеся вести війну, якщо у всіх є бомби, які можуть підірвати місто або флотилію одночасно?"
  
  "Ніхто не знає", - відповів Сем. "Я маю на увазі, ніхто. Рада директорів, який розмовляв зі мною, коли ми прийшли на ремонт відразу після закінчення війни, запитав, чи є у мене якісь блискучі ідеї. Я!" Він пирхнув, почувши, як дивно це прозвучало. "Я маю на увазі, якщо вони шукають допомоги у мустанга з волохатими вухами, вони дійсно в скрутному становищі".
  
  "Може бути, кайзеру вдасться утримати Англію від подальшого будівництва, а Францію - від початку. Японія і Росія? Удачі їм в тому, щоб зупинити їх!" Сказав Менефи.
  
  "Ага. Мені це теж приходило в голову. Мені це подобається не більше, ніж тобі", - сказав Карстен.
  
  "У будь-якому випадку, це буде неприємно", - передбачила Менефи.
  
  "Без жартів", - сказав Сем. "Звичайно, ти можеш сказати це в будь-який день року і будеш правий приблизно в дев'яти випадках з десяти. Але все одно...Чорт візьми, якщо б Німеччина і США були єдиними країнами, здатними виробляти супербомби, як би ми могли залишитися друзями? Це було б схоже на те, як якщо б ми мили підлогу разом з усіма іншими, і нам потрібно було подивитися, хто в підсумку залишиться на ногах останнім ".
  
  "Важко переправити супербомбу через океан", - сказав Менефи. "У нас немає бомбардувальника, який може підняти таку бомбу з авіаносця, а у Кайзера взагалі немає авіаносців".
  
  "У нас немає бомбардувальника, який міг би зробити це зараз. Через п'ять років? Все буде по-іншому", - сказав Сем. "Вони зменшать розміри бомб і побудують літаки краще. Думаю, з турбонаддувом. Ось як ці речі завжди працюють. Я пам'ятаю двоповерховий літак з дерева, дроту і тканини, на якому ми літали з "Дакоти" у 1914 році. Ми думали, що ми такі сучасні! Він посміявся над собою в молодості.
  
  Лон Менефи кивнув. - Так, можливо, ви праві, шкіпер. Але у німців все ще немає авіаносців.
  
  "Може бути, вони їх побудують. Може бути, вони вирішать, що вони їм не потрібні. Може бути, замість цього вони будуть робити бомбардувальники сверхдальней дальності. Якщо б я бився з росіянами, я б точно захотів щось із цього. Або, може бути, вони будуть робити ракети, як це робили чортові конфедерати. Тримаю парі, ми теж спробуємо. Як хто-небудь збирається зупинити ракету з супербомбой в носі?"
  
  Старший помічник кинув на нього дивний погляд. "Знаєш що, шкіпер? Я розумію, чому правління попросив тебе поділитися ідеями. Ти просто природно придумуєш щось".
  
  "Ну, якщо і так, товариші фармацевта завжди могли їх вилікувати", - відповів Сем. Похвала - особливо від яскравого випускника з Аннаполіса - незмінно змушувала нервувати.
  
  Менефи посміхнувся, але молодий чоловік наполягав: "Якщо би ти поступив в коледж, ти б зараз був адміралом".
  
  Сем чув це раніше. Він ні на хвилину не повірив у це. "Я навіть не закінчив середню школу. Я теж не хотів. Все, що я хотів зробити, це геть до біса з ферми мого старого, і, клянуся Богом, я це зробив. І якщо б я був з тих хлопців, які навчалися в коледжі, швидше за все, я б не був з тих хлопців, які хотіли вступити на флот. Ні, я застряг в школі суворих випробувань ".
  
  "Можливо. Але все одно прикро", - сказав старпом.
  
  "Не засмучуйся через мене, Лон. Ти той, хто отримає звання флагмана. Мені подобається те, де я перебуваю". Сем не жартував. Дві з половиною нашивки! Лейтенант-командер! Непогано для людини, яка пройшла хоуз-хоул, навіть трохи. І його начальство все ще хотіла, щоб він був поруч. Може бути, він міг би мріяти про званні командира, принаймні, коли його нарешті відправлять у відставку. Він точно не втрачав часу дарма, пришиваючи тонку золоту смужку між двома більш товстими на кожній манжеті.
  
  Він, у свою чергу, схвилював Менефи. "Флагманський чин? Поговоримо про підрахунок твоїх курчат! Я просто хочу показати, що я можу зробити з власним кораблем ".
  
  "Я розумію це". Сем дуже, дуже довго чекав Джозефа Флавуса Дэниэлса. Але двері, відкриті для молодих випускників Аннаполіса, залишалися закритими для сивочолих "мустангів".
  
  Менефи вказала на інший берег. - Підходить човен з припасами.
  
  Перш ніж Сем встиг що-небудь сказати, пронизливо засюрчав свисток боцмана. "Абордажні групи на вихід!" Матроси, озброєні автоматами, спустилися у вельбот з архаїчної команді. Інші були на двох 40-міліметрових эсминцах ескорту. Після того, як цей катер атакував "Орегон", ніхто не ризикував.
  
  Якщо човен не зупиниться, як було наказано, її зупинять гармати. Але це сталося. Абордажні команда перевірила кожен дюйм корпусу, перш ніж дозволити їй наблизитися. Сему не довелося говорити ні слова. Він посміхнувся про себе. Так все і працювало, коли у тебе була хороша команда.
  
  Рано чи пізно призовники замінять багатьох його матросів-ветеранів. До теперішнього часу він знав усе, що йому потрібно було знати про те, як привести нових людей у форму. Він не з нетерпінням чекав цієї роботи, але міг би з нею впоратися.
  
  М'ясо і свіжі овочі почали надходити на борт есмінця "Ескорт". Їжа була краща, ніж коли вона тижнями проводила в море. Сем ніколи не була з тих, хто чіпляється за рутину заради неї самої. Якщо б він за все своє життя ніколи більше не спробував ні однієї квасолини, він би не пошкодував.
  
  - Я ненадовго піду в свою каюту, Лон, - сказав він. "Паперова тяганина стає все гірше й гірше - і якщо щось зникне зараз, ми не зможемо просто списати це як втрачений в бою, як ми могли раніше. Страшенно прикро, якщо хочете знати мою думку ".
  
  "Звичайно, це полегшило ведення корабельних рахунків", - погодилася Менефи. "Веселися, шкіпер".
  
  "Малоймовірно", - сказав Сем. "Але це повинно бути зроблено".
  
  Робота зі складною документацією командування, можливо, була найскладнішою роботою для мустанга, якого ніколи цього не вчили. Ви могли б у кінцевому підсумку отримати десятки тисяч доларів, якщо б не стежили за тим, що до чого, чи якщо б за неуважності підписали неправильну форму. Оскільки йому доводилося починати з нуля, Сем був особливо скрупульозний у повторну перевірку всього, перш ніж включити в список своє ім'я.
  
  Він неуважно почухав тильну сторону лівої руки, яка засвербіла. Потім він повернувся до перевірки свого інвентарю запасних частин. Дещо з цього - та частина, яку старшини вважали корисною, - дозволяло ходити з Ісусом.
  
  Через кілька хвилин він зауважив, що його рука кровоточить. Він вилаявся і потягнувся за серветкою. Повинно бути, він зняв струп або щось в цьому роді. Коли він подивився, то нічого не побачив. Здавалося, що кров тече з родимки. Через деякий час кровотеча припинилася. Сем повернувся до роботи.
  
  Справи на "Джозефусе Дэниелсе" йшли приблизно так, як і повинні були йти. Якщо завтра йому доведеться передати корабель новому командирові, він зробить це, не моргнувши оком. Його звіти були актуальними, і вони були точними - або, якщо вони не відповідали дійсності, ніхто не міг довести протилежне. Люди говорили, що є правильний шлях, неправильний шлях і військово-морський шлях. Він використовував військово-морський спосіб, щоб вирішити свої проблеми з зниклими речами.
  
  Сем посміхнувся. Звичайно, він використовував військово-морський спосіб. Який спосіб він знав? Він віддав Військово-морського флоту все своє життя. Він не знав, що вчинить так, коли підписувався, але не був розчарований. Він, безумовно, зробив більше і побачив більше, ніж міг би, якщо б залишився на фермі.
  
  Тепер він міг піти, тільки якщо б його вигнали або якщо він замертво впав на чергуванні. Він боявся, що його відпустять, коли закінчиться війна, але що вони зробили? Замість цього вони підвищили його на посаді.
  
  "Не-а, єдиний спосіб, яким я зараз виберусь, - це ногами вперед", - пробурмотів він. "І навіть тоді цим ублюдками доведеться тягти мене".
  
  Військовий корабель США під його командуванням стоїть на якорі в бухті Мобіл? Він ніколи не мріяв про це, коли розписувався на пунктирній лінії. Він і уявити собі не міг, що зможе стати офіцером, тільки не тоді. І він не уявляв, що США коли-небудь приберуть CSA прямо з карти. Те, як це уявлялося йому тоді - як це здавалося всім - обидві країни і їх суперництво залишаться назавжди.
  
  Що ж, ніщо не триває вічно. Він це зрозумів. Ти йшов далі і робив усе, що міг, так довго, як тільки міг. Коли ти приступив до справи, що ще залишалося?
  
  Мадам игуэль родрігес сказала... що-то. "Що це було?" Запитав Хорхе.
  
  Його брат спробував знову. - Води, - видавив він нарешті.
  
  "Я принесу тобі трохи". Хорхе поспішив до раковини і повернув кран. Коли він був маленьким хлопчиком, йому довелося б ходити до колодязя. Це було набагато простіше.
  
  Повернути Мігеля воду і знову побачити свого брата було набагато складніше. Тепер він розумів, чому вони так довго тримали Мігеля. Мігель сидів у військовій інвалідному візку американського виробництва. Він ніколи більше не зможе ходити. Так говорилося в листі, який прийшов з ним, і Хорхе вірив цьому. Його тіло було викривлено і знівечене. Американські пластичні хірурги зробили все, що могли, але вони не могли творити чудеса.
  
  Оболонка, яка не зовсім вбила його, також пошкодила його мислення - або, може бути, він був спійманий в пастку всередині свого власного розуму, і його рани не дозволяли йому вийти назовні. Американські лікарі зберегли йому життя, але Хорхе навіть трохи не був впевнений, що вони надали йому якусь послугу.
  
  Він віддав Мігелю чашку. Його братові довелося взяти її двома руками; він не міг впоратися з однією. Навіть тоді Хорхе тримав одну руку під чашкою, на випадок, якщо Мігель принизить її. Він цього не зробив, не в цей раз, але він пролив воду на те, що залишилося від його підборіддя. Хорхе насухо витер його маленьким рушником.
  
  Як довго Мігель міг би продовжувати в тому ж дусі? Десять років? Двадцять? Тридцять? П'ятдесят? Ти б хотів, щоб так тривало п'ятдесят років? Але якщо б хтось потурбувався про вас, що б ви зробили?
  
  Увійшов Педро і подивився на Мігеля, потім швидко відвів погляд. Те, що сталося з його братом, вразило його ще більше, ніж Хорхе. І що це зробило з їх матір'ю...Хорхе намагався не думати про це, але нічого не міг з собою вдіяти. Вона буде піклуватися про каліці і оплакувати його до тих пір, поки живі вона або Мігель.
  
  - Ці виродки, - люто сказав Педро. - Кляті виродки-янкі!
  
  "Я думаю, вони зробили для нього все, що могли", - сказав Хорхе. "Якби вони цього не зробили, він був би зараз мертвий".
  
  Педро подивився на нього, як на ідіота. "Як ти думаєш, хто підірвав його в першу чергу? Кляті янкі пендехос, ось хто".
  
  Ймовірно, він був прав - ймовірно, але не напевно. Хорхе бачив людей, поранених і вбитих короткими чергами зі свого боку. Він не намагався розповідати про це братові - Педро був не в настрої слухати. Він тільки знизав плечима. "Це війна. Ми всі так ризикували. Що ти можеш з цим зробити зараз? Що може зробити будь-яка людина?"
  
  "Поверни гроші", - наполягав Педро. "Секретар Куїнн говорить, що ми зможемо це зробити, якщо не здамося. Я думаю, він правий".
  
  "Я думаю, ти божевільний", - сказав Хорхе. "Що станеться, якщо ти в кого-небудь вистрілиш? Вони беруть заручників, а потім вбивають їх. Вони беруть багато заручників. Вони вже зробили це тут одного разу. Ти думаєш, вони не зроблять цього знову?
  
  "Ну і що?" Сказав Педро. "Це лише змусить інших людей ненавидіти їх".
  
  - А що, якщо вони заберуть Сюзанну або її дітей? Що, якщо вони заберуть Лупі Флорес? - Запитав Хорхе і випробував сумнівне задоволення, спостерігаючи, як позеленів його брат. Так, Педро був закоханий в Лупі, все вірно. Хорхе скористався своєю перевагою: "Припустимо, вони заберуть Мамаситу? Тоді ти будеш продовжувати кричати: "Свобода!"? Все скінчено, Педро. Хіба ти цього не бачиш?"
  
  Педро вилаяв його і знову вибіг з будинку. Хорхе помітив, що його власні руки стиснулися в кулаки. Він змусив їх розтиснутися. Він не хотів битися з Педро. Він також не хотів, щоб його брат робив щось безглузде і марне. У всякому разі, армія навчила його однієї речі: ти не завжди отримуєш те, що хочеш.
  
  Мігель вислухав все. Наскільки він зрозумів....Наскільки зрозумів Мігель, завжди залишалося питанням. Мабуть, так буде завжди. Він боровся зі своєю пошкодженої плоттю і пошкодженим духом, намагаючись вимовити слова. - Недобре, - видавив він. - Недобре.
  
  "Ні, це недобре", - погодився Хорхе. Що саме мав на увазі його поранений брат ... хто міг сказати? Але Мігель не був неправий у будь-якому випадку. Якщо Педро піде і зробить якусь дурницю, люди на багато миль навколо можуть в кінцевому підсумку поплатитися за це.
  
  Мігель намагався сказати щось ще, але що б це не було, у нього не виходило. Іноді Хорхе здавалося, що Мігель знає все, що відбувається навколо, але через своїх ран він замкнений у власній голові. В інших випадках він був упевнений, що розум Мігеля теж постраждав. Що було гірше? Він поняття не мав. Обидва були дуже поганими.
  
  Якщо Педро дійсно планував зробити щось ідіотське ... Що б не зробив Хорхе, він ніколи б не зрадив свою плоть і кров окупантам. Якщо б ти зробив щось подібне, ти міг би з таким же успіхом померти, тому що ти був мертвий для всіх людських почуттів. Але це не означало, що він взагалі нічого не міг зробити.
  
  Наступного разу, коли він зайшов у Баройеку, він зробив це. Потім він зайшов в La Culebra Verde і випив набагато більше пива, ніж зазвичай випивав. Він не пішов назад до фермерському будинку - він похитнувся. Якщо б електричні стовпи не марширували вздовж узбіччя дороги, щоб направити його назад, він міг би заблукати.
  
  Його мати подивилася на нього з удаваним захопленням, коли він увійшов. "Твій батько робив це не дуже часто", - суворо сказала вона. "Я б не зазнала цього від нього. Я теж не потерплю цього від тебе.
  
  - Шорри... е-е, вибач ... Мамасита, - сказав Хорхе.
  
  "І не думай, що тобі вдасться умовити мене", - продовжувала його мати. - Ти можеш називати мене Мамасита відтепер і назавжди, і я все одно буду знати, що ти повернулася додому як нікчемна п'яниця-недотепа. Я сказав тобі одного разу і повторю ще раз - я не збираюся з цим миритися.
  
  Хорхе не намагався сперечатися. Замість цього він ліг спати. Він прокинувся з відчуттям, що його голова знаходиться в епіцентрі артилерійського обстрілу. Аспірин і кави допомогли ... трохи. Педро подивився на нього з веселим презирством, яке було майже наполовину захопленням. "Ти непогано зав'язав", - зауважив він.
  
  - С. Ш.. - Хорхе не хотів говорити або слухати, якщо вже на те пішло. Він знову налив повну чашку кави.
  
  "Як же так?" Педро запитав його. "Зазвичай ти цього не робиш". Мігель сидів в інвалідному кріслі, спостерігаючи за ними обома, або, може бути, просто загубився у своєму власному світі.
  
  "Все", - сказав Хорхе. "Іноді це дістає тебе, от і все". Він навіть не брехав, чи не дуже сильно.
  
  Педро енергійно кивнув. "Має. Дійсно! Але я не хочу напиватися з-за цього. Я хочу що-небудь з цим зробити".
  
  "Ти хочеш зробити яку-небудь дурість з цього приводу", - подумав Хорхе. Він залишив це при собі. Якщо ти затівав спір з похмілля, у тебе була дуже велика ймовірність перерости в бійку. Він не хотів бити Педро - у всякому разі, більшу частину часу.
  
  В Біблії сказано, що м'яка відповідь відвертає гнів. Здавалося, жодна відповідь не спрацював так само добре. Коли Хорхе не клюнув на наживку, Педро залишив його в спокої. Він замислився, чи варто йому запам'ятати цей урок на потім. Потиск плечима - це все, що він зміг відповісти на питання. Може бути, він згадає, а може, й ні.
  
  Він продовжував займатися своїми справами. Навіть взимку на фермі була потрібна робота. Він доглядав за садом і худобою. Він ще раз з'їздив в Баройеку і повернувся тверезим. Магдалена Родрігес кивнула йому з похмурим схваленням.
  
  Через кілька днів Педро відправився в місто. Коли він повернувся додому, він був у нестямі від люті. "Янкі! Вони забрали секора Куїнна!"
  
  "Я цього й боявся", - сказав Хорхе.
  
  "Але як вони могли дізнатися, за що він виступає?" Спитав Педро.
  
  "Він надто багато базікає", - відповів Хорхе, що було правдою. "І занадто багато людей знають, що він тут був представником Партії Свободи. Повинно бути, хто-то в місті проговорився солдадос з лос Эстадос Унидос. Більша частина цього було правдою, але не вся.
  
  "Що ми можемо зробити?" його брат плакав.
  
  "Я не знаю. Я не думаю, що ми можемо що-небудь зробити. У янки є автоматичні кулемети і гвинтівки. Я не хочу йти проти них. Якщо ти це зробиш, то, мабуть, будеш не в своєму розумі ".
  
  Педро насупився; це було не те, що він хотів почути. "Сподіваюся, ніхто не вирішить донести на мене", - сказав він. "Все, що у нас тут є, - це пара пістолетів 22-го калібру, і з ними ти ні з ким не зможеш битися".
  
  "Звичайно, немає. Ось чому янкі дозволили нам залишити їх", - сказав Хорхе.
  
  Тут його брат просяяв. - Може бути, нам вдасться роздобути трохи динаміту в шахтах, і ми могли б...
  
  "Що міг?" Перебив Хорхе. "Динамітом ти теж битися не зможеш. Що ти збираєшся робити, кидатися ним?"
  
  "Ну, немає. Але якщо б ми зробили автоматичну бомбу ..."
  
  - Від чого? У нас немає машини, - нагадав йому Хорхе. - Крім того, ти знаєш, скільки янкі розстрілюють за кожну взорвавшуюся автомобільну бомбу?
  
  "Ми повинні щось зробити для сокира Куїнна", - сказав Педро.
  
  "Bueno. Що ти хочеш зробити? Що ти можеш зробити, щоб звільнити його і не накликати на нас неприємностей?"
  
  Педро задумався. Чим довше він думав, тим більше виглядав нещасним. "Я не знаю", - сказав він нарешті.
  
  "Ну, коли ти відповіси на це питання, тоді, можливо, ти зможеш щось зробити. Тепер нам потрібно турбуватися про те, щоб убезпечити себе, Мамаситу і Мігеля", - сказав Хорхе.
  
  Мігель сидів в інвалідному кріслі. Він слухав, як сперечаються його брати, або взагалі не звертав уваги? Хорхе ніколи не був впевнений, наскільки Мігель розумів. Іноді йому навіть здавалося, що це змінюється день у день. Тепер, однак, очі Мігеля на мить ожили. "Будь в безпеці!" - виразно сказав він. "Лягай!" Чи це було останнім, що він сказав, або останнім, що він почув, перш ніж снаряд впав і зруйнував його життя? Хорхе б не здивувався.
  
  Педро прикусив внутрішню бік нижньої губи. - Тобі легше миритися з усім, ніж мені, Хорхе.
  
  "Іноді, може бути", - сказав Хорхе.
  
  "Але тебе це зачіпає, чи не так? Тебе це теж зачіпає". Його брат обвиняюще тицьнув у нього вказівним пальцем. "Інакше навіщо тобі знадобилося йти в кантину та напиватися?"
  
  Хорхе розвів руками. "Ну, тут ти мене підловив".
  
  - Я так і думав. - В голосі Педро звучало самовдоволення. Мало що кому подобається більше, ніж впевненість у тому, що він знає, про що думає інший.
  
  - Обережніше, - сказав Мігель, може, навмання, а може, й ні. Він все ще думав про те, що його можуть обстріляти? Або він попереджав Педро, щоб той не вважав його таким розумним? Як міг хтось, крім уламків його тіла, розуму і духу, здогадатися?
  
  Педро зітхнувши, сказав: "Я буду обережний. Я не зроблю нічого, що принесе нам неприємності або заподіє нам шкоду".
  
  "У цьому вся ідея". Хорхе сподівався, що його брат стримає обіцянку. "Може бути, все налагодиться. Нам просто потрібно почекати і подивитися - що ще ми можемо зробити безпечного?"
  
  "Секір Куїнн так не говорив". Педро не був готовий здаватися, не зовсім.
  
  "Ні, він цього не робив", - погодився Хорхе. "І подивися, що з ним сталося. Якщо б він просто спробував вписатися, "Янкіз" напевно залишили його в спокої. Але у нього потекли слинки, і...
  
  - Якийсь брудний покидьок настукав на нього, - люто сказав Педро.
  
  "Ѕн. Це тільки показує, що це може трапитися з кожним, хто необережний", - сказав Хорхе.
  
  Він знав, про що говорив. Він знав більше, ніж коли-небудь говорив. Він написав анонімний лист, яке видало Роберта Куїнна владі США. Він не був радий цьому, не тоді. Ось чому він прийшов додому п'яним в той вечір. Але тепер він не шкодував про те, що зробив це. Він забезпечив безпеку Педро - у всякому разі, у більшій безпеці. Те ж саме він зробив для всієї родини. Вони могли б продовжувати. Після того, як ви програли війну, цього було б достатньо.
  
  
  Джордж Енос, Воллі Фодор і більшість інших хлопців з twin-40mm mount були без сорочок. Вони грілися на теплому сонці, як гекони на камені. "Січень", - сказав Джордж начальнику артилерії. "Гребаной січень. Кажу тобі, чувак, Флорида занадто довго витрачалася на конфедератів".
  
  Ти вірно підмітив", - погодився Фодор.
  
  Було десь близько вісімдесяти. У Бостоні сніг товстим шаром лежав на землі. Джордж тільки що отримав листа від Конні, в якому говорилося про останній сніжної бурі. Він нудьгував по своїй дружині. Він сумував за своїм дітям. Він вже точно не нудьгував по погоді в Массачусетсі.
  
  "Коли я постарію і посивію, я піду звідси на пенсію", - сказав він.
  
  "Щасти, друже. Конфедерати надерут твою стару сіру дупу звідси до Гавани", - сказав Воллі Фодор. "Ти справді думаєш, що ці хлопці будуть раді бачити нас навіть до того часу, коли ми состаримся?"
  
  "Напевно, він був би радий взяти наші гроші", - сказав Джордж.
  
  Начальник охорони засміявся. "Як ніби це одне і те ж. Повія рада взяти твої гроші, але це не означає, що вона в тебе закохана". Фодор знову розсміявся. - Чорт би мене побрал, якщо ти не червонієш.
  
  - Чорт з тобою в будь-якому випадку, Воллі. Джордж посміхнувся, кажучи це, але він знав, наскільки незручної була його посмішка. Він завжди відчував себе ніяково, відвідуючи борделі. Це його не зупинило, але потім вибило з колії.
  
  Всі жарти припинилися, коли до "Орегону" підійшов катер постачання. 40-міліметрові екіпажі і навіть люди з п'ятидюймовий знарядь battlewagon прикривали судно, поки матроси обшукували його. Це, звичайно, означало замикати двері, коли кінь давно пішла, але що ще можна було зробити? Непохитні могли зашкодити іншим військовим кораблям, але "Орегон" їм знову не дістанеться.
  
  У всякому разі, все чертовски сподівалися, що цього не станеться.
  
  Ця конкретна човен виявилася нешкідливою. Так сказали пошуковики. Якщо вони помилялися, якщо місцеві жителі їх перехитрили....Джордж щосили намагався не думати про це. Він зітхнув з полегшенням, коли на борт доставили окосту, скибочки бекону і яловичі боки. Там не було нічого вибухонебезпечного.
  
  Він був не єдиним, хто розслабився, побачивши, що все йде на лад. "Ми продовжуємо є ще якийсь час", - сказав Воллі Фодор.
  
  "Так." Джордж кивнув. "Ми продовжуємо дихати ще трохи. Хіба не прикро, що нам більше не платять за бойові дії?"
  
  "Гей, у нас тепер світ, вірно?" Сказав Федір, і вся артилерійська команда саркастично розсміялася. Він продовжував: "Крім того, всі бухгалтери у Військово-морському департаменті - купка чортових євреїв, і вони заробляють так, як ніби економлять свої особисті гроші, заради всього святого. По-моєму, нам страшенно пощастило, що ми все ще отримуємо зарплату за роботу в небезпечних умовах.
  
  "А як би ти назвав це, коли "бумбот" понесе нас на півдорозі до біса?" Сказав Джордж. "Для мене досить небезпечно, клянуся Богом".
  
  "Амінь, брате", - сказав збройовий старшина, як ніби Джордж був кольоровим проповідником, розігріваючим свою паству.
  
  Гарматні розрахунки також прикривали катер постачання, коли він відходив від "Орегона". Якщо його екіпаж збирався щось зробити, логіка підказувала, що вони зроблять це, перебуваючи безпосередньо біля борту лінкора. Але логіка підказувала, що люди тут, внизу, взагалі не повинні намагатися робити що-небудь в цьому роді. Вони були по-справжньому переможені. Хіба вони цього не розуміли? Судячи з доказів, немає.
  
  Через кілька хвилин після того, як човен відійшла занадто далеко, щоб представляти небезпеку, гучномовний система "Орегона" ожила. "Джордж Енос, з'явитеся в каюту старшого помічника! Джордж Енос, з'явитеся в каюту старшого помічника з подвійним викликом!"
  
  Коли Джордж поспішив геть від пістолета, Воллі Фодор крикнув йому вслід: "Господи, Еноса! Що, чорт візьми, ти накоїв?"
  
  "Я не знаю". Джордж з усіх сил старався, щоб в його голосі не прозвучала паніка. Якщо тебе хотів бачити виконавчий директор, це було все одно що бути викликаним в кабінет директора в середній школі. Тут Джордж вирішив, що йому пощастить, якщо він відбудеться тільки веслуванням. Але він також не брехав Федору - він поняття не мав, чому його викликали таким чином. Чи Думали вони, що він зробив щось, чого не робив? Не дай Бог, щось сталося з його родиною? Він знайшов чотки в кишені штанів і почав перебирати намистини.
  
  Відвідування офіцерської каюти змушувало його нервувати через загальних принципів. Йому довелося попросити молодшого сержанта допомогти знайти каюту старпома. Молодший лейтенант розповів йому все, що йому потрібно було знати, і, йдучи, кинув на нього співчутливий погляд. До цього часу весь корабель, мабуть, гадав, що він накоїв. І він сам дивувався - він поняття не мав.
  
  Він постукав у відкриту металеві двері. "Енос доповідає, сер".
  
  - Заходь, Еноса. Командиру Хенку Уолшу було близько сорока, у нього були жорсткі сірі очі і щось схоже на шрам від прусської дуелі, який перетинав його на ліву щоку. - Ви знаєте бостонського політика по імені Джо Кеннеді?
  
  "Ім'я мені про щось говорить". Джорджу довелося пару секунд подумати. "Так ... е-е, так, сер. Він іноді змушував мою матір працювати на демократів". Що він знав, так це презирство своєї матері до Кеннеді. Зіставивши деякі речі, які він не розумів, коли був дитиною, він запідозрив, що Кеннеді загравав з нею, або, може бути, кілька разів загравав.
  
  "Сімейна зв'язок, чи не так?" Запитав Уолш. Джордж тільки знизав плечима; він так не думав. Старпом подивився на нього. "Ну, що б там не було, він потягнув за якісь ниточки. Ти можеш отримати звільнення, якщо хочеш, повернутися додому і знову почати своє життя. Документи у мене ось тут."
  
  - Ви серйозно, сер? Джордж не міг повірити своїм вухам.
  
  - Я серйозно. - В голосі коммандера Уолша не було захоплення, але він кивнув. - Це незаконно, але законно. Ніяких образ. Я знаю, що ви не служите на звичайному флоті. Я знаю, що у тебе є сім'я, в Бостоні. Ти добре служив на борту "Орегона", і твої попередні шкіпери дали тобі відмінні відгуки про фізичній формі. Якщо ти хочеш піти, ти заплатив свої внески ".
  
  Джордж не вагався ні секунди. Уолш міг передумати. "Де пунктирна лінія, сер? Я підпишу".
  
  Старпом підштовхнув до нього через стіл папери і вручив ручку. "Це військово-морський флот, Еноса. Тобі не зійде з рук підписати всього один раз".
  
  І Джордж підписував, і підписував, і підписував. Він підписував би, поки у нього не почалися письменницькі судоми, але все було не так вже погано. Коли він дістався до кінця стопки паперів, то сказав: "Ось, будь ласка, сер".
  
  "Деякі з них для вас, для ваших записів і для показу берегового патруля і військової поліції, щоб довести, що ви не в самоволці". Уолш простягнув йому ті, які йому потрібно було зберегти. - Покажи їх і своєму начальству. Ми відправляємо човен на берег о 14.00. Ти зможеш бути готовий до того часу?
  
  Судячи по годинах на стіні за спиною старшого помічника, у нього було трохи більше години, щоб повідомити людям і покидати речі в сумку. "Звичайно, можу. Спасибі, сер!"
  
  "Не дякуй мене. Подякуй Джо Кеннеді". Уолш підняв брову. "Я не здивуюся, якщо тобі випаде можливість зробити це, коли ти будеш вдома. Якщо Кеннеді такий же, як більшість представників цієї породи, він буде очікувати від вас ласку тепер, коли він надав вам послугу. Нічого не дається безкоштовно, тільки не для цих людей ".
  
  З того, що Джордж знав про Джо Кеннеді, він зрозумів, що старпом потрапив у саму точку. "Я буду турбуватися про це, коли це станеться, сер... О! Не могли б ви попросити кого-небудь телеграфувати моїй дружині і повідомити їй, що я повертаюся додому?"
  
  Командер Уолш кивнув. "Ми подбаємо про це. Выдвигайтесь. У вас не так багато часу".
  
  "Є, сер". Джордж скочив на ноги і віддав честь. "Ще раз спасибі, сер!"
  
  Коли він показав Воллі Фодору свої документи про звільнення, начальник гарматної частини зробив вигляд, що збирається розірвати їх. Джордж вискнув. Посміхнувшись, Фодор повернув коштовні папери. "Тримай. Удачі тобі, везучий жаднюка!"
  
  Рівно о 14.00 матрос з чекала човни схопив сумку Джорджа. Джордж спустився в човен. Матрос підтримав його. Закректав підвісний мотор човна. Він від'їхав від "Орегона". Джордж жодного разу не озирнувся.
  
  Коли він зійшов на берег, його підвезли до залізничної станції на армійському напівпричепі. "Приємно знати, що нас тут люблять", - зауважив він солдатові, який сидів навпроти нього.
  
  "Так, ну і хрін з ними", - сказав хлопець у сіро-зеленій формі, що тільки доводило, що Армія і Флот однаково ставилися до конфедератів.
  
  Вокзал представляв собою молоду фортеця з бетонними барикадами, утримують автомобілі на відстані. Біля входу стояли бочки, а на даху - кулемети. Джордж пред'явив свої документи в квитковій касі і отримав ваучер на поїздку до Бостона. Коли поїзд підійшов, на дахах декількох вагонів стояли кулемети. Все одно металеві конструкції були поцятковані кульовими отворами.
  
  Більшість людей на борту були солдатами, отправлявшимися додому у відпустку. Коли вони дізналися, що Джорджу не доведеться повертатися, вони стали зеленішою своєї форми. "Тобі пощастило, стіфф" було найменшим з того, що він від них почув. Джордж тільки посміхнувся і не дозволив їм себе спровокувати. Він не збирався закінчити життя на гауптвахті замість того, щоб опинитися в обіймах Конні.
  
  Ніхто не стріляв по поїзду, поки він пробирався крізь уламки Конфедерації. Як і Джордж, коли він подорожував по США під час війни, він дивився на руйнування з подивом і з полегшенням від того, що йому не довелося битися на суші. Він побачив багато небезпек, але, можливо, це було ніщо порівняно з цим. Конні розгнівалася на нього за те, що він пішов на флот, але він вирішив, що, швидше за все, ніколи б не повернувся додому, якби дочекався призову в армію. Звичайно, його старий зробив той же розрахунок....
  
  Що тепер? він задумався. Тепер він відправиться на пристань Ти, сподіваючись, що його човен не подорвется на міні, що відірвалася від причалу, і повернеться додому, щоб подивитися, як ростуть діти і як старіє Конні. Це був не самий захоплюючий спосіб провести наступні тридцять або сорок років, який він міг придумати. Але заворушень у нього було достатньо, щоб протриматися до кінця своїх днів. Риболовля була чесною працею. Чого ще ти можеш хотіти, насправді?
  
  Ділянку від кордону до Філадельфії був таким же зруйнованим, як і все інше в CSA. Він не бачив ніяких руйнувань від супербомби у Філадельфії - або пропустив це. Міста, розташовані ближче до Нью-Йорку, постраждали не так сильно. У північній частині Нью-Йорка він бачив лише випадкові руйнування. Головним винятком був Провіденс. Конфедерати обклали навчальний центр військово-морського флоту так сильно, як тільки могли.
  
  А потім він потрапив у Бостон. В інші відпустки він бачив, як розгромили його рідне місто. Зараз у нього були інші думки, і він майже нічого не помічав. Він перекинув торбу через плече і вийшов з вагона. Безліч людей - моряків, солдатів, цивільних - виходили тут.
  
  "Джордж!" Конні закричала одночасно з вереском хлопчиків: "Тато!"
  
  Він обняв дружину, притиснув до себе дітей і всіх розцілував. "Господи, як добре бути вдома!" - сказав він. "Ти знаєш, що цей хлопець з Кеннеді висмикнув з мене дроти?"
  
  "Я сподівалася, що він погодиться", - сказала Конні. "Я написала йому про те, що ти пробув тут досить довго, і хто були твої батьки, і все таке, і це спрацювало!" Вона просяяла.
  
  Він знову поцілував її. "Я ніколи більше не покину це місто, крім як на рибальському човні", - сказав він. Конні зааплодировала. Хлопчики заплескали. Вони спробували поцупити спортивну сумку. Удвох вони впоралися. Це дозволило йому обійняти їх однією рукою, а інший - Конні. Це був незграбний спосіб покинути платформу, але нікого це анітрохи не хвилювало.
  
  Дощ тарабанив зі свинцевого неба. Дихання Честера Мартіна дымилось всякий раз, коли він виходив на вулицю. Було огидно, холодно і брудно. Він тільки розсміявся. Він прожив тут досить довго, щоб знати, що в цьому немає нічого незвичайного. "Січень в Лос-Анджелесі", - сказав він.
  
  Рита теж засміялася. "Торгова палата намагається не розповідати людям про це пори року".
  
  "Так, ну, на їх місці я б теж цього не визнавав", - сказав Честер. "У них краще виходять фотографії апельсинових дерев і гарненьких дівчат на пляжі".
  
  "Я ніколи не бачив фотографії апельсинового дерева на пляжі", - сказав Карл. Поки Честер був на висоті, його син придбав незвичайне почуття гумору. Честер іноді задавався питанням, звідки у хлопця це. Знаючи Карла, він, ймовірно, виграв це в покер.
  
  - З таким же успіхом ти міг би походити сьогодні по дому, - сказала Рита. - Ніякої роботи не буде.
  
  "Хлопче, ти все правильно зрозумів", - погодився Честер. Дощ в Лос-Анджелесі залишив будівельні бригади сидіти склавши руки. "В армії вони просто йшли вперед і будували всякі штуки, і плювати на паршиву погоду".
  
  "Так, але ти більше не в армії. І це добре, якщо хтось хоче знати, що я думаю". Судячи з того, як Рита сказала, йому краще б захотіти дізнатися, що вона думає.
  
  "Ей, я не хочу з тобою сперечатися. Це було не дуже весело". Честер все ще не хотів думати про те, що він накоїв у тому маленькому містечку в Південній Кароліні. О, він був не єдиним. Він міг звинуватити лейтенанта Лавочкіна у чому. Він міг - і він зробив. Але він теж був там. Він натискав на спусковий гачок багато разів. Це була єдина річ, про яку він ніколи ні з ким не збирався говорити.
  
  - Якщо це було зовсім не весело, то навіщо ти це зробив? - запитав Карл.
  
  "Гарне питання", - сказала Рита. "Може бути, ти зможеш добитися від нього гідної відповіді. Я ніколи не могла". Вона кинула на Честера непривітний погляд. Її все ще обурювало, що він знову надів форму. Швидше за все, так було завжди.
  
  Він знизав плечима. "Якщо Джейк Физерстон переможе нас на цей раз, я просто даремно витрачу час у минулій війні. Я не хотів, щоб це сталося, тому спробував це зупинити ".
  
  "О, так. Ти збиралася відшмагати Джейка Физерстона поодинці. А потім ти прокидаєшся", - сказала Рита.
  
  "Не зовсім один. Але той кольоровий хлопець зробив це". Честер похитав головою. "Боже, я йому заздрю. Я і всі інші хлопці, які надягають форму. Але кожен, хто бився, влаштовував все так, щоб він міг це зробити. Він подивився на свого сина. "Для тебе це досить хороший відповідь?"
  
  - Ні, - сказала Рита, перш ніж Карл встиг відкрити рот. - Все, що з-за цього в тебе знову вистрілили. Тобі просто пощастило, що тобі не знесло голову.
  
  "Я в порядку". Честеру доводилося говорити обережно. Перший чоловік Рити купив ділянку під час Великої Вітчизняної війни. "Рана, яку я отримав, мене зовсім не турбує, за винятком такої погоди, як ця. Потім трохи поболює. Втім, це все."
  
  - Удача. Нічого, крім удачі, - вперто повторила Ріта, і Честер навіть не зміг сказати їй, що вона неправа.
  
  - Скільки людей ти застрелив, тато? - Запитав Карл.
  
  Це змусило Честера знову згадати про різанину. Це також змусило його подумати про розстрільній команді. Ні те, ні інше не було тим, що мав на увазі його син, що не означало, що цього не сталося. "Небагато", - відповів Честер помітною після паузи. "Мені не завжди подобається згадувати про це".
  
  "Я сподіваюся, що ні!" Рита скорчила гримасу.
  
  "Чому ти цього не робиш?" Запитав Карл. "Ти пішов в армію, щоб вбивати людей, вірно?"
  
  На цей раз у Рити було інше обличчя, вираз "зрозумій, до чого ти хилиш". Честер зітхнув. "Так, саме тому я приєднався", - сказав він так впевнено, як тільки міг. "Але це не так просто. Ти дивишся на хлопця, якого поранили, і слухаєш його, і не має значення, яку форму він носить. Він виглядає так само, і голос у нього той же - як у хлопця, який побував в жахливій дорожньо-транспортній пригоді. Ти коли-небудь бачив таке?"
  
  Карл кивнув. "Так. Це було досить погано. Кров всюди".
  
  - Тоді гаразд. Ти хоч наполовину розумієш, про що я кажу. Ну уяви, що ти тільки що когось переїхав. Приблизно так себе відчуваєш, коли побував у перестрілці ".
  
  "Але коли ти потрапляєш в аварію, інший хлопець не намагається тебе вдарити, - заперечив Карл.
  
  "Я знаю. Знаючи, що він намагається роздобути і тебе теж....Я думаю, саме тому ти взагалі можеш це зробити. Це чесний бій, як говориться. Це означає, що ви можете це робити - або більшість людей можуть робити це більшу частину часу. Це не означає, що це гра чи ви думаєте, що це весело ", - сказав Честер. Якщо тільки ти не Борис Лавочкін, додав він, але тільки про себе. Можливо, саме це так стривожило лейтенанта: вбивство не турбувало його так, як це турбувало більшість людей.
  
  Цим ранком Карл був сповнений питань: "А як щодо хлопців, які більше не можуть цього робити? Це те, що вони називають бойової втомою?"
  
  "На цей раз, так. На минулій війні вони назвали це шеллшоком. Та ж тварина, але інші імена ". Честер вагався. "Іноді ... Хлопець бачить більше жахливих речей, ніж може винести, от і все. Якщо можеш, виведи його з черги, дай йому трохи відпочити. Зазвичай після цього з ним все в порядку. Війна, як і все інше, я вважаю. Для одних людей це легше, ніж для інших. І деякі хлопці теж проходять через більш неприємні речі, ніж інші. Так що все залежить. "
  
  "Ти говориш так, ніби тобі шкода таких солдатів. Я думав, ти на них разозлишься", - сказав його син.
  
  "Не я". Честер похитав головою. "Я сам пройшов через досить лайна, тому знаю, як це важко. Кілька хлопців симулювали бойову втому, щоб спробувати піти з черги. Я злюся на людей, які здатні на щось подібне, тому що вони ускладнюють завдання всім іншим ".
  
  "Ти стикався з ким-небудь подібним?" Запитала Рита.
  
  "Не в моїй компанії", - відповів Честер. "Тим не менше, це сталося. Ви чули про це занадто часто, щоб все це можна було вигадати. На боці Конфедерації, кажуть, у генерала Паттона були неприємності із-за того, що він приставав до хлопця з бойової втомою.
  
  "Що ти про це думаєш?" Рита і Карл сказали одне і те ж одночасно.
  
  "Якщо хлопець справді був контужений, Паттону було залишити його в спокої. З такою справою нічого не поробиш", - сказав Честер. Тим не менш, він був упевнений, що лейтенант Лавочкін вчинив би точно так само. Лавочкін, у якого не було нервів, не розумів, чому хтось інший теж повинен це робити.
  
  Перш ніж дружина і син Честера встигли задати ще якісь цікаві питання, задзвонив телефон. Він стояв найближче до телефону, тому зняв трубку. "Алло?"
  
  - Здрастуйте, містер Мартін. Це Гаррі Т. Кассон.
  
  - Що я можу для вас зробити, містер Кассон? Честер почув настороженість і повагу у власному голосі. Очі Ріти розширилися. Гаррі Т. Кассон був найбільшим будівельним підрядником в районі Лос-Анджелеса. До війни він знову і знову сперечався з будівельним профспілкою, який Честер допоміг заснувати. Вони не залагоджували справи задовго до початку бойових дій. Отже, Хто міг здогадатися, що зараз було на тарілці у Кассона? Якщо б він хотів спробувати зруйнувати профспілка - що ж, він міг би спробувати, але Честер не думав, що це зійде йому з рук.
  
  Він почав досить дружелюбно: "Радий, що ти повернувся цілим і неушкодженим. Я чув, ти був поранений - радий, що це виявилося не занадто серйозно".
  
  "Так". Єдина рана, яка не була серйозною, була та, що сталася з іншим хлопцем. Честер запитав: "Ти сам коли-небудь знову одягав форму?"
  
  "Через кілька тижнів після того, як ви це зробили", - відповів Кассон. "Я керував будівельними проектами, в основному на Північному заході. Мені ніяково говорити, що я й близько не підходив до звуку зброї. Ну, один раз, але це був просто прикрий рейд. В мою сторону ніхто не цілився."
  
  "Ти заплатив ці внески в минулий раз". Честер знав, що будівельний магнат командував лінійної ротою - і, якщо коротко, лінійним полком - у Великій війні.
  
  "Великодушно з вашого боку так сказати", - відповів Кассон.
  
  "Так у чому справа?" Запитав Честер. "До закінчення останнього контракту ще рік".
  
  "Я знаю. Тим більше причин почати говорити про новому зараз", - сказав легко Кессон. "Таким чином, ми не стикаємося з крайніми термінами. Все працює краще".
  
  Він був несміливим, все вірно - досить вкрадливим, щоб викликати у Честера підозри. "Ти спробуєш мене надути, і вранці ти теж не будеш поважати мене".
  
  Гаррі Т. Кассон розсміявся. "Я не розумію, про що ти говориш, Честер".
  
  "А тепер розкажи мені ще що-небудь", - відповів Честер. "Гаразд, чувак. Ми обидва знаємо, про що гра. Навіщо робити вигляд, що ми цього не знаємо?"
  
  "Добре. Ти хочеш відвертості? Я скажу тобі прямо. Під час війни ти отримав контракт краще, ніж ти дійсно заслуговував", - сказав Кассон. "Не так вже багато доступної робочої сили, і йшла війна. Ми не хотіли, щоб страйку втручалися у хід подій. Але зараз все по-іншому. Багато хлопці закінчують армію і йдуть працювати будівельниками - подивіться на себе, наприклад. І в наші дні не так вже непатріотично трохи більше піклуватися про прибуток ".
  
  "Отже, наскільки сильно ти збираєшся вдарити нас?" Запитав Честер. Коли Гаррі Т. Кассон розповів йому, він хрокнув, як ніби його вдарили по-справжньому. "Ми будемо битися з тобою, якщо ти це зробиш", - пообіцяв він. "Ми будемо битися з тобою усіма відомими нам способами".
  
  "Я думаю, ви програєте", - сказав будівельний магнат.
  
  "Не ставте на це, містер Кассон. Ви знаєте, наскільки великий наш фонд для страйків?" Сказав Честер. Кассон назвав цифру. Честер різко розсміявся. - Зроби його в три рази більше.
  
  "Ти брешеш", - одразу ж сказав Кассон.
  
  "У свинячьем ... вусі", - відповів Честер. "Ми ховаємо це з 1942 року. Ми подумали, що ви спробуєте дати нам стовбур при першій же можливості. Ми будемо битися, гаразд, і ми змусимо твоїх покидьків пошкодувати, що вони народилися. Ми і раніше пороли пінкертонів. Тепер, коли всі ветеринари повернулися, як ти і сказав, я чертовски впевнений, що ми зможемо зробити це знову. "Літуни" називають це "Простіше простого".
  
  "Нацьковувати на вас пінкертонів було помилкою. Я так і сказав тоді, але мої колеги не захотіли слухати", - повільно вимовив Гаррі Т. Кассон. - Ви присягати, що говорите правду про вашому страйковому фонді?
  
  - Клянуся Богом. Мартін постарався надати своєму голосу якомога більше урочистості.
  
  - Прокляття, - пробурмотів Кассон. - Це може бути непросто. Не просто сильний удар, але і погана реклама, коли ми в ній не потребуємо...Значить, ви згодні продовжити нинішній контракт без змін ще на два роки? У 1948 році обидві сторони зможуть гарненько подумати про те, де вони знаходяться і куди хочуть рухатися."
  
  "Ти можеш переконати своїх друзів погодитися з цим?" Запитав Честер.
  
  "Так, якщо ви впевнені, що рядовий склад схвалить це".
  
  "Вони так і зроблять", - сказав Честер. "Деякі з них, можливо, захочуть підвищення, але у них все в порядку. Залишатися там, де ми є, - досить хороша угода".
  
  "Досить вигідна угода", - луною відгукнувся Гаррі Т. Кассон. "Я не в захваті від цього, але думаю, ти правий. Зійде. Приємно було поговорити з тобою, Честер. Поки що. Він повісив трубку.
  
  Честер теж. Він теж почав сміятися як маніяк. "Що все це означало?" Запитала Рита.
  
  - Новий контракт. На два роки. Ті ж умови, що і у воєнний час, - видавив Честер між нападами реготу.
  
  "Але що тут смішного?" Запитала Рита.
  
  Честер нічого їй не сказав. Ще одна річ, про яку він ніколи не збирався нікому розповідати. Фонд Real strike був менше, ніж думав Гаррі Т. Кассон, не в три рази більше. Він зробив рейз на Кассоне з відбитим флешем і змусив магната скинути карти. Дощ? Ну і що? Якщо б це не був хороший робочий день для нього і для всіх інших у профспілці, він би ніколи нею не займався. Чим швидше ми підпишемо папери, тим краще, подумав він. Але вони підпишуть. Після війни контракт був... простіше простого.
  
  Елізабет кудкудакала, дивлячись на Цинцинната. - Ти ще не готовий?
  
  "Я був готовий двадцять хвилин. Мій тато теж", - відповів він. "Це ти постійно перевіряєш її макіяж і стежиш за тим, щоб капелюшок сиділа як треба".
  
  "Я нічого такого не роблю", - сказала його дружина, і Цинциннат молився, щоб Бог простив цю брехню. Елізабет додала: "Не кожен день видаєш заміж свою єдину дочку".
  
  "Що ж, це факт", - погодився Цинциннат. "Це, безсумнівно, факт".
  
  Аманда зараз була в салоні краси або, може бути, в церкві. Цинциннат простягнув руку і поправив краватку. Він ніколи раніше не одягав смокінг. Костюм був узятий напрокат, але продавець одягу запевнив його, що багато білі чоловіки теж беруть напрокат смокінги. Сенека Драйвер був одягнений у звичайний костюм Цинцинната. Вона була йому трохи завелика, але у нього не було своєї; він втік з Ковингтона, прихопивши з собою лише одяг, і з тих пір з грошима було туго.
  
  "Ти виглядаєш дуже красивим", - сказала Елізабет.
  
  "Радий, що ти так думаєш. По-моєму, я схожий на одного з тих шикарних слуг, які були у багатих людей в CSA", - сказав Цинциннат. "Вони єдині, кого я коли-небудь бачив у такий модний одяг, як ця".
  
  Його дружина похитала головою. "На їх куртках завжди були мідні гудзики, щоб показати, що вони слуги". Вона пирхнула. "Ніби те, що вони кольорові, нічого тобі не скаже. Але в будь-якому разі, вони були. Твої гудзики просто чорні, якими вони були б, якщо б ти носила одяг постійно, тому що тобі цього хотілося ".
  
  Цинциннат не міг уявити, щоб хтось захотів цього. Смокінг сидів добре, так. Але в ньому було незручно. У спекотний літній день у ньому було б душно, з високим коміром-крильцем і тугим краваткою. Він навіть думати про це не хотів. "Я не шкодую, що Аманда не захотіла почекати до червня", - сказав він.
  
  "Господи, я теж!" - вигукнула його дружина. "Якщо вона спробує це зробити, можливо, у неї буде дитина через шість-сім місяців після церемонії. Люди сміються над тобою говорять у тебе за спиною, коли відбувається щось подібне ".
  
  "Так і є", - погодився Цинциннат. Було дещо, про що він не турбувався. Що ж, його дружина подбала про це за нього. Він скоса поглянув на неї і знизив голос, щоб не почув батько: "Тільки завдяки щасливій випадковості з нами самими це не сталося".
  
  "Припини це, ти і твої брудні розмови", - також тихо сказала Елізабет. Він тільки розсміявся, що розлютило її ще більше. Не те щоб він говорив неправду. Безліч доглядають пар не чекали, поки проповідник виголосить над ними потрібні слова, перш ніж почати робити те, що вони зробили б потім.
  
  Якщо вже на те пішло, Цинциннат не міг знати, чи є у Аманди булочка в духовці прямо зараз. Він мало не вказав і на це своїй дружині, але в останню хвилину притримав мову. Можливо, Елізабет теж вже думала про це. Якщо це не так, він не хотів давати їй приводу для занепокоєння.
  
  Хтось постукав у двері. "Готова ти чи ні, але тепер ти готова", - сказав Цинциннат Елізабет. "А ось і Чанги".
  
  Коли Елізабет відчинила двері, вона, можливо, була готова зустріти обраного президента Дьюї і його дружину. "Заходьте!" - тепло сказала вона. "О, хіба це не чарівне плаття!"
  
  "Спасибі", - сказала місіс Чанг. Вона не дуже добре знала англійську - менше, ніж її чоловік, - але зрозуміла достатньо, щоб кивнути, посміхнутися і сказати правильні речі тут.
  
  На Джої Чан був звичайний костюм, не смокінг - він не був батьком нареченої, тільки своячкою батька нареченої. "Я приношу пиво на прийом, вірно?" - сказав він.
  
  "Правильно!" Цинциннат сказав. Містер Чанг також був одним з кращих виробників домашнього пива в Де-Мойні. Оскільки Айова юридично залишалася сухою, це був важливий талант. Влада, схоже, не стежили за дотриманням закону так, як це було до війни, але ви не могли просто зайти в магазин упаковок на розі і купити пару ящиків "Блатца".
  
  "Тоді я роблю це", - сказав Чанг. "На вашому весіллі будуть кольорові, вірно?"
  
  "Ну, я думаю, що так", - сухо відповів Цинциннат.
  
  "У вас теж є китайці". Чанг кивнув і вказав на себе і свою дружину. Їх онуки та онуки Цинцинната могли потрапити в будь-яку категорію. Чанг продовжував: "У вас теж є білі люди?"
  
  "Так, ми так і зробимо", - відповів Цинциннат. "Кілька хлопців з м'ясної крамниці, де працює Келвін. Всього потроху".
  
  "Може бути, не так вже й погано", - сказав Джої Чанг. Враховуючи, як сильно він і його дружина чинили опір шлюбу Грейс з Ахіллесом, це було надто з його боку. Він наполягав, що їм би так само мало сподобалося, якщо б Грейс вийшла заміж за білого хлопця. Цинциннат ... майже повірив йому. Онуки пом'якшили Чангов, як це зазвичай буває в онуків.
  
  "Нам потрібно йти", - сказала Елізабет. "Не хочу запізнюватися". Церква перебувала в півтора кварталах звідси, так що ризик був дуже малий. Але Елізабет розгубилася б. Зрештою, це було весілля.
  
  "Поки Аманда і Келвін там - і священик - навряд чи має значення, з'явимося ми чи ні", - сказав Цинциннат. Він змусив свою дружину бризкати слиною і кипіла від злості, чого і домагався. Джої Чанг підморгнув йому. Цинциннат посміхнувся у відповідь.
  
  Чани захоплювалися Сенекою Драйвером, коли йшли до церкви. Вони серйозно ставилися до людей похилого віку. "Дуже милий правнук", - сказав Сенека. "Дуже милий. І мені все одно, навіть якщо вони наполовину китайці. Мені було б все одно, якби вони червоними, білими або синіми. Дуже милі."
  
  Цинциннат пошкодував, що не може рухатися з прямою спиною і без палиці в правій руці. Його нога все ще боліла. Плече теж. Сталева пластина в його черепі змушувала спрацьовувати міношукачі - одного разу кумедний військовий інженер довів це.
  
  Побитий чи ні, проте, він все ще був живий і брикався - до тих пір, поки йому не доводилося брикатися занадто сильно. Якщо пощастить, незабаром він побачить ще онуків. У порівнянні з більшістю вижили негрів у завойованій Конфедерації, він тримав світ за хвіст.
  
  Батько і мати Келвіна вже були в церкві. Вони були приємними людьми, на кілька років молодше Цинцинната. Абрахам Вашингтон володів магазином вживаного одягу. Це був не самий модний спосіб заробляти на життя, але він все робив правильно. У Келвіна був брат, Лютер, на рік молодша. Лютер був одягнений у сіро-зелену форму, на рукаві у нього був шеврон рядового. Він виглядав міцним і сильним - і до того ж пишався собою.
  
  "Я не бачив жодного бою, сер", - сказав він Цинциннату. "Чув історії про те, через що пройшли ви, водії вантажівок. На що це було схоже?"
  
  "Синку, ти нічого не втратив", - відповів Цинциннат. "Це чиста Божа правда. Погано, коли в тебе стріляють, коли вони промахуються. Якщо вони потрапляють в тебе, це ще гірше".
  
  "Я сказав йому про це", - сказав Абрахам Вашингтон. "Я говорив йому, але він не хотів слухати. Він все одно пішов і зголосився добровольцем".
  
  "У нього був шанс показати, що він нічим не гірше білого людини, і він пішов і скористався ним", - сказав Цинциннат. "Як ти можеш звинувачувати його за це?"
  
  Лютер Вашингтон посміхнувся від вуха до вуха. "Хто-небудь розуміє, чому я зробив те, що я зробив!"
  
  Його батько тільки пирхнув. Судячи по голосу Абрахама Вашингтона, його предки жили в Де-Мойні протягом кількох поколінь. Він звик, що його вважали таким же гарним, як біла людина, - або, у всякому разі, майже таким же хорошим. Виріс у CSA, Цинциннат міг зрозуміти, чому Лютер був готовий ризикнути своїм життям, щоб позбутися від "майже". Під час Першої світової війни багато негрів вступили в Армію Конфедерації, щоб отримати громадянство для себе. На цей раз їх було б набагато більше, якби тільки Джейк Физерстон дозволив їм. Це прагнення проявити себе - це почуття, що ти повинен продовжувати проявляти себе, - залишалося сильним у негрів по обидві сторони старого кордону.
  
  Цинциннат не хотів думати про Джейка Физерстоне, не на весіллі його доньки. Він оглянув церкву. Подружжя Чангов поїхала з Ахіллесом, Грейс і їх онуками, які, по зваженого і неупередженого (звичайно!) думку Цинцинната, були самими розумними і красивими онуками в усьому світі.
  
  І там було кілька білих, як він і сказав Джої Чангу, що вони будуть. Вони робили все можливе - у деяких це виходило краще, ніж у інших, - щоб бути доброзичливими з кольоровими людьми, які сидять навколо них. Цинциннат посміхнувся про себе. Білі становили незначну меншість. Вони потроху починали розуміти, через що постійно проходять негри в США.
  
  Але тут було краще, ніж коли-небудь в Конфедерації. Не обов'язково добре, але краще. У Цинцинната був досвід роботи в обох місцях. Він знав, коли йому було краще. Він проголосував тут. Його діти закінчили середню школу. Можливо, її онуки надійдуть в коледж. Там, у CSA, ще до Великої війни, він був незвичайним - і час від часу ставав об'єктом підозр, - бо вмів читати і писати.
  
  Підійшов огрядний молодий чоловік, чиї плечі тканину натягували смокінга. Його звали Еймос Як-то там. Він був одним з друзів Келвіна і боярином. - Формується весільна процесія, - сказав він.
  
  "Це ми", - сказала Елізабет. Цинциннат не міг сказати їй, що вона неправа.
  
  Аманда, здавалося, була готова вибухнути від радості. Саме так повинна була вести себе наречена в день свого весілля. Келвін не виглядав готовим рятувати своє життя. Для нареченого в день його весілля, цього було б достатньо.
  
  Органіст заграв весільний марш. Всі пішли до вівтаря. Фотограф включав одну фотоспалах за інший. Перед очима Цинцинната затанцювали жовто-фіолетові плями.
  
  Опинившись в передній частині церкви, він і інші прихильники Аманди пішли праворуч, а прихильники Келвіна Вашингтона - наліво. Міністр зробив те, що роблять міністри. Через деякий час він перейшов до питання: "Хто віддає цю жінку?"
  
  "Я знаю", - гордо сказав Цинциннат.
  
  Аманда і Келвін сказали своє "так" пару хвилин. На кільці Аманди був крихітний діамант. Крихітний чи ні, але він виблискував в електричному світлі. Втім, воно сяяло не яскравіше, ніж посмішка Аманди. Поцілунок, яким обмінялися новоспечені чоловік і дружина, був благопристойним, але не цнотливим.
  
  На вулиці, через три двері від стійки реєстрації, "Гарне пиво Джої Чанга" було вищою мірою неофіційними, але також високо оціненим. Міністр випив кілька келихів і дуже пожвавився. Цинциннат цього не очікував. Проповідники повинні бути в строгих рамках, чи не так? Але якщо цей хотів розпустити свої оброблене волосся, чому б і ні?
  
  Один з білих чоловіків привітав Цинцинната. "Ваша дочка - симпатична дівчина, і вона здається дуже милою", - сказав він.
  
  "Велике вам спасибі". Цинциннат був готовий схвалити будь-якого, хто схвалював Аманду.
  
  "Це теж хороша вечірка", - сказав білий чоловік. "Люди збираються разом і добре проводять час, вони всі майже однакові, розумієш?"
  
  Здавалося, він думав, що у нього вийде щось блискуче. "Я не буду з тобою сваритися", - сказав Цинциннат.
  
  "І ви повинні сказати мені, хто робить ваше пиво", - додав білий чоловік.
  
  - Он той хлопець, он там. Цинциннат вказав на Джої Чанга, який тримав у руці склянку свого власного продукту. - Його дочка одружена з моїм сином.
  
  "Ну, як щодо цього?" - сказав білий чоловік, що було досить безпечно практично при будь-яких обставин. "Перемішай всі навколо, а?"
  
  "Чому ні?" Цинциннат почекав, чи піде розмова далі.
  
  Але він цього не зробив. Він просто знову запитав: "Як щодо цього?"
  
  "Добре", - подумав Цинциннат. Він не хотів неприємностей, не сьогодні. Він ніколи не хотів неприємностей, але вже вляпався у деякі. Про це він теж не став би турбуватися. Це був день Аманди, і він повинен бути хорошим. Він посміхнувся. Він хотів, щоб вечір пройшов ще краще.
  XX
  
  Y ou! Пінкард!" Після того, як Джефф Пінкард був засуджений військовим судом янкі - судом кенгуру, він все ще думав про це - персонал США замінив всіх техасців в х'юстонській в'язниці. Він ненавидів цей різкий, уривчастий акцент.
  
  "Так?" - сказав він. "Що це?"
  
  "Вставай", - сказав йому охоронець. "До тебе відвідувачі".
  
  До того, як його повісили, залишалася всього тиждень. - Так? - повторив він, важко піднімаючись з ліжка. - Відвідувачі? Це порушило його цікавість. Єдиною людиною, якого він бачив останнім часом, був Джонатан Мосс, прийшов повідомити йому, що чергова апеляція провалена. У нього нічого не залишилося - президент США і Верховний суд США відмовилися пощадити його. "Хто?"
  
  "Ти дізнаєшся, коли доберешся туди, чи не так?" Охоронець одімкнув свою камеру. Інші люди у сіро-зеленій формі стояли поруч з автоматами напоготові. Якщо б Джефф був симпатичним, він би помер на тиждень раніше, от і все. І мені теж ніхто не буде нудьгувати, з жалем подумав він. Коли через тиждень тебе повісять, жалість до себе дається легко.
  
  Він пройшов по коридору перед охороною. Був постріл більш швидким і чистим способом піти, ніж мотузка? Він взагалі не хотів йти, чорт візьми. Наскільки він був стурбований, він не зробив нічого такого, що заслуговувало б на вбивства.
  
  Добравшись до кімнати для побачень, він зупинився як укопаний. Там, по той бік дроту, були Едіт, Віллі і Френк, а на руках у його дружини був маленький Реймонд. Всі вони, крім Реймонда, заплакали, коли побачили його.
  
  - О-О-О, - сказав Джефф, а потім додав: - Тобі не слід було приходити.
  
  "Ми б зробили це частіше, тато Джефф, - сказав Віллі, - але кляті янкі довгий час не дозволяли нам".
  
  "Тепер ми тут", - сказала Едіт. "Ми любимо тебе, Джефф".
  
  "Так, ну, я вас всіх теж люблю", - сказав Джефф. "І це принесе кому завгодно купу користі".
  
  Він підійшов до сітки, яка відділяла його від сім'ї. Він притиснув до неї руки так сильно, як тільки міг. Вони зробили те ж саме з іншого боку. Як він не старався, йому не вдавалося доторкнутися до них.
  
  "Це неправильно, тато Джефф", - сказав Френк. "Вони не мали права зв'язуватися з тобою. Це були всього лише ніггери, заради всього святого".
  
  "Ну, ти це знаєш, і я це знаю, і все тут внизу теж це знають", - відповів Джефф. - Біда тільки в тому, що вони цього не знають, а вони-то і вважаються.
  
  "Невже ніхто нічого не може зробити?" Запитала Едіт.
  
  "Не схоже. О, люди могли б щось зробити, але ніхто не хоче. А чого ти очікував? Вони янкі ".
  
  Його дружина заплакала сильніше. "Це нечесно. Це неправильно. Тільки з-за того, що вони виграли цю чортову війну....Що я буду робити без тебе, Джефф?"
  
  "Ти впораєшся", - сказав Джефф. "Ти знаєш, що впораєшся". Що я буду робити без себе? він задумався. На це, на жаль, не було доброї відповіді. Він збирався померти, ось що він збирався зробити. "І не турбуйся про мене. Я буду на небі з Богом, ангелами і іншим".
  
  Насправді він не вірив у рай, не в німби, арфи і білі одягу. Все одно гра на арфі весь день швидко набридала. Але Едіт була більш релігійним, ніж він. Якби він міг змусити її відчути себе краще, він би це зробив.
  
  Однак вона продовжувала плакати, чому Віллі і Френк теж захлюпали носом. "Я не хочу тебе втрачати!"
  
  "Я теж не хочу, щоб це сталося, але мені особливо нічого сказати з цього приводу", - відповів він.
  
  "У тебе є дитина. У тебе є я. У тебе є мої хлопчики, яких ти ростив так, наче був їх татом", - сказала Едіт.
  
  Все це було правдою. Це ні з ким в Янкиленде не зближувало. Янкі продовжували і продовжували розповідати про всіх негрів, яких він убив. Як ніби вони дбали про те, щоб ці негри були живі! Вони точно не хотіли, щоб вони їхали в США. З того, що він чув, вони як і раніше не хотіли, щоб негри з CSA відправлялися в США.
  
  Вони все одно збиралися його повісити. Вони могли, і вони це зроблять.
  
  Охоронець зайшов з іншого, вільної боку. "Час вийшов", - сказав він.
  
  "Ми любимо тебе, Джефф!" - Сказала Едіт крізь сльози. Вона винесла Реймонда. Хлопчики теж все ще плакали.
  
  "Пішли, Пінкард", - сказав охоронець з боку Джеффа в кімнаті для побачень. "Повертайся в камеру".
  
  Він повернувся. Камера була знайомою. Нічого поганого з ним не трапиться, поки він в ній. Однак досить скоро його випустять в останній раз. Після цього він вже не повернеться. Ну, а що ще означав "в останній раз"?
  
  Два дні потому у нього був ще один відвідувач: знову Джонатан Мосс. - Я думав, ти розчарувався в мені, - сказав він крізь прокляту жорстку сітку.
  
  "Я не знаю, що ще я можу для вас зробити", - сказав Мосс. "Я б хотів це зробити. У мене немає з собою ножівки або чого-небудь ще. Навіть якби я це зробив, вони знайшли б його, коли обшукували мене.
  
  "Ага", - сказав Пінкард. "Отже, ніякої відстрочки від губернатора. Чорт візьми, ніякого губернатора. Сучий син думає, що він тепер президент Техасу. Ніякої відстрочки від президента США. Ніякої відстрочки від придурків з Верховного суду Янкі. Так що ж ще залишається?"
  
  "Ну, ти не єдиний, на кого вони поширюються, якщо тобі від цього стане легше", - відповів Джонатан Мосс.
  
  "Ти маєш на увазі, що мізері любить компанію?" Джефф знизав плечима. "Я був би радий, якщо б зі мною не було мізері. Але так, давай -розкажи мені про інших. У мене немає радіоприймача, і вони не видають мені документів, так що я ні чорта не розумію в тому, що там відбувається ".
  
  - Вчора повісили Фердинанда Кеніга і Сола Голдмана.
  
  "Чортів ганьба", - сказав Пінкард. "Вони обидва були хорошими людьми. Патріоти Конфедерації. Навіщо ще вам, янкі, вішати людей?"
  
  "За вбивство мільйонів? За те, що розповідав брехня про це в газетах, журналах і на радіо?" Припустив Мосс.
  
  "Ми не позбавлялися ні від кого, хто цього не заслужив", - вперто сказав Джефф. "І як ніби ваша сторона не брехала своїм людям під час війни. Так, звичайно".
  
  Військовий прокурор зітхнув. "Ми не брехали про подібні речі. Ми не робили нічого подібного - ні з неграми, ні з євреями, ні з ким би то не було".
  
  Він спростував те, що Джефф сказав би далі: що в США не так багато негрів, від яких потрібно позбуватися. Сполучені Штати кишіли євреями. Всі це знали. Замість цього він запитав: "Які ще гарні новини в тебе є для мене?"
  
  "Якщо тобі від цього стане легше, то ти не єдиний комендант табору і начальник охорони, якого засудили", - сказав йому Мосс. "Верн Грін йде прямо з тобою. І ... Ви знали Мерсера Скотта ще в Луїзіані, вірно?
  
  "Так". Пінкард похмуро подивився на нього. "Знаєш що? Мені від цього ні на йоту не легше".
  
  "Пробач. Якщо б я міг спробувати що-небудь ще, я б спробував це. Якщо у тебе є які-небудь ідеї, викладай ".
  
  Джефф похитав головою. "Який у цьому сенс? Нікому в США немає до цього справи. Ніхто в США не розуміє. Ми зробили те, що повинні були зробити, от і все ".
  
  "У той час це здавалося гарною ідеєю". Мосс говорив так, наче хтось щось цитував. Потім він зітхнув. "Цього теж недостатньо, щоб принести тобі якусь користь".
  
  "Не думав, що так вийде", - сказав Джефф. "Тоді продовжуй. Ти намагався. Я вже говорив це раніше, я вважаю. Тепер залишилося недовго".
  
  У якомусь сенсі дні до повішення пролетіли непомітно. В іншому - пролетіли непомітно. Останні дні його життя, і він був замкнений в камері один. Не так, як він хотів би, щоб все обернулося, але яке це мало відношення до справи? Він попросив у охоронців копію "Over Open Sights" .
  
  "Хіба ви не зволіли б мати Біблію?" - запитав один з них.
  
  "Якби мені потрібна була Біблія, ти думаєш, я б тобі про це не сказав?" Джефф огризнувся.
  
  До його невеличкого подив, вони принесли йому книгу Джейка Физерстона. Він перегорнув її. Все в ній мало такий хороший сенс. Страшенно шкода, що це не спрацювало по-справжньому. Але негри в CSA пішли, або більшість з них пішли, і кляті янкі не змогли б цього змінити, навіть якщо б виграли війну.
  
  Ввечері перед тим, як його збиралися повісити, охоронці запитали, що він хоче на вечерю. "Смаженого курчати, смажену картоплю та пляшку пива", - відповів він. Вони дали йому це, тільки пиво було в жерстяній гуртку. Він поїв з хорошим апетитом. Він поспав трохи, у всякому разі.
  
  За сніданком вони ще раз запитали його, що він хоче. "Бекон, яйця і вівсянку", - сказав він їм і це теж отримав. Він знову вимив свою тарілку і розлив каву, який подали до їжі.
  
  "Потрібен проповідник?" - запитав охоронець.
  
  Пінкард похитав головою. "Не-а. Навіщо? У мене чиста совість. Якщо у вас її немає, вам потрібен проповідник ще більше, ніж мені".
  
  Йому скували руки за спиною наручниками і вивели у двір тюрми. Там спорудили шибеницю; він слухав, як плотничают в його камері. Тепер він побачив, що це була шибениця, розрахована на двох. Інша група американських охоронців вивела Вірна Гріна з іншої частини в'язниці.
  
  Верн виглядав жахливо. Повинно бути, самовладання нарешті змінило йому. Він понуро кивнув Джеффу. - Чому ти не збираєшся описаться, як я?
  
  "Який у цьому сенс?" Відповів Джефф. "Я б умовляв, якби думав, що від цього буде якийсь толк, але це не так. Тому я виберу кращий спосіб, який я знаю. Навіщо приносити цим недоумкам задоволення спостерігати, як я ридаю?"
  
  Репортери спостерігали за подіями на відстані. Охоронці стежили за тим, щоб вони трималися віддалік. В іншому випадку вони б підійшли до засуджених і вигукували питання їм в обличчя. Джефф вважав, що репортери-янкі повинні бути ще гірше, ніж їх колеги з Конфедерації, а конфедерати були досить поганими.
  
  Охоронцю довелося допомогти Поверну Гріну піднятися по сходах на платформу. Джефф зробив це своїм ходом. У нього тремтіли коліна, але він не подавав виду. Гордість була останнім, що у нього залишилося. "І мені від цього теж багато користі", - подумав він.
  
  Разом з іншими охоронцями і катом там чекав священик. "Ти помолишся зі мною?" - запитав він Джеффа.
  
  "Ні". Джефф похитав головою. "Я зайшов так далеко сам. Я піду тим же шляхом".
  
  Верн поговорив з проповідником. Вони разом прочитали Двадцять третій псалом. Коли вони закінчили, Верн сказав: "Я все ще боюся".
  
  "Ніхто не може звинувачувати вас за це", - сказав міністр.
  
  Охоронець простягнув Джеффу пачку сигарет. "Спасибі", - сказав він. "Вам доведеться дістати це для мене".
  
  "Я так і зроблю", - сказав охоронець. Дим був "Рейлі", тому був смачним. Верн теж викурив одну. Охоронці дали їм докурити, потім повели до пасток. Кат підійшов і накинув мотузку на шию Джеффа. Потім він надів джутовий мішок Джеффу на голову.
  
  "Зроби це якомога швидше, якщо зможеш", - сказав Джефф. Пакет був білим, а не чорним. Він все ще міг бачити крізь нього світло і тіні. Тепер його серце шалено калатало - кожен удар міг стати останнім.
  
  "Я роблю все, що в моїх силах", - відповів кат. Його кроки віддалилися, але недалеко. У них немає права, чорт би їх побрал, подумав Джефф. У них є... Клацнув важіль.
  
  Пастка закрилася.
  
  Забирайся в гребаной Алабаму, - пробурчав Армстронг Граймс. - Що може бути гірше за це?
  
  Кальмар чистив свій трофейний автоматичний "Тредегар". Він відірвався від роботи. "Ну, ти міг би опинитися в пеклі", - сказав він.
  
  "А хто сказав, що я не пекло?" Сказав Армстронг. "Це богом забуте жалюгідне місце, і я не можу звідти вибратися. Якщо це не пекло, як ви це називаєте?"
  
  - Піттсбург, - відповів Кальмар, що викликало сміх у Армстронга. Провівши промасленою ганчіркою по стовбуру "Тредегара" з допомогою чистячої палички, Кальмар продовжив: "Якщо ти збираєшся як-небудь влипнути, відкинься на спинку і насолоджуйся цим, розумієш?"
  
  "Розкажи мені ще що-небудь", - попросив Армстронг. "Армійська жратва. Люди, блядь, нас ненавидять. Ми необережні, нас б'ють. Навіть баби тепер нас бояться. Якщо вони стануть доброзичливими, то в кінцевому підсумку загинуть. І ми не беремо для цього заручників, так що місцевих ніщо не стримує ".
  
  "Армійська юшка не так вже погана", - сказав Кальмар. "У всякому разі, в наші дні її завжди достатньо. До того, як я вступив в армію, я не завжди міг розраховувати на три порції". Він був досить худим, щоб це було легко повірити.
  
  Але Армстронг був в настрої познущатися, і він не збирався дозволяти нікому зупиняти його. "Ти так говориш, бо перетворюєшся в пожизненника".
  
  "Так? І що? Тобі слід зробити те ж саме", - відповів Кальмар. "Одному Богу відомо, як довго ти збираєшся стирчати тут. З тебе виходить непоганий солдатів, навіть якщо ти велика мішень. Чому б не залишити форму на собі? Якщо ти повернешся на громадянську вулицю, то в кінці кінців будеш помирати від нудьги все це чортове час ".
  
  "Я б волів нудьгувати, ніж бути зрячим", - сказав Армстронг.
  
  Кальмар проігнорував жарт. Це розлютило Армстронга, бо він подумав, що це краще, ніж більшість тих, що він готував. Але, як ніби він нічого не говорив, рядовий продовжив: "Крім того, ви не можете сказати мені, що ви нічого тут не отримуєте. У США дівчата надають тобі ляпасів, якщо ти спробуєш помацати. Хочеш трахатись - одружуйся ".
  
  "У США все ще є публічні будинки", - сказав Армстронг.
  
  "Так? І що?" - знову запитав Кальмар.
  
  Він залишив це прямо там. Армстронг хмикнув. З повією це було не що інше, як ділова угода. Деякі тутешні дівчата шукали любові. Вони хотіли думати, що вони важливі для вас, значить, і ви важливі для них. Вони не просто виконували приписи. Від цього ставало краще.
  
  І все ж ... "Ти вважаєш, що саме ти хочеш залишитися, то і всі повинні хотіти залишитися".
  
  "Моя дупа", - парирував Кальмар. "У цій роті повно хуесосов, я б хотів, щоб вони забралися нахуй. Недосвідчені новобранці, які не знають, що таке яйця, з середовища були б краще. Але з тобою все в порядку. Ти міг би це зробити. Можливо, ти навіть станеш офіцером."
  
  "Господи! Що ти куриш?" Армстронг голосно розсміявся. "Що б це не було, я хочу трохи".
  
  "Я серйозно, чувак", - сказав Кальмар. "Я, я сержант. Це те, для чого я створений. У вас більше "Так, сер!", які їм подобаються, коли вони просувають людей по службі ".
  
  "О, чувак, дай мені чортову передих", - сказав Армстронг.
  
  "Ти повинен", - наполягав Кальмар. "Чорт, ти Армстронг. За тобою ніколи не вішали мерзенне прізвисько або щось в цьому роді".
  
  "Це тому, що замість цього у мене огидне ім'я", - сказав Армстронг. "Чорт візьми".
  
  "Все одно". Кальмар не збирався здаватися. "Тепер я бачу статтю в газеті. Зараз гребаной 1975 рік, і полковник Армстронг Граймс отримує Медаль Пошани за те, що очолив полк, відбивши Париж у німців ".
  
  "Якщо німцям потрібно це місце, то, наскільки я розумію, вони можуть зайняти його", - сказав Армстронг. "Там повно французів - принаймні, так було, поки вони його не підірвали".
  
  "Так що не слухай мене".
  
  "Як я коли-небудь робив". Поки вони чіпляли один одного, Армстронг був досить щасливий. Але вони підійшли дуже близько до того, щоб стати серйозними, а серйозність змушувала нервувати.
  
  Він був не єдиним американським солдатом, який нервував в Алабамі. У кого-то високо в ієрархії виникла блискуча ідея, що футбольний матч між окупантами та місцевими жителями може показати людям, що чоловіки з США не так вже сильно відрізняються від всіх інших - ні рогів, ні хвостів, ні вил.
  
  Керівник компанії запитав Армстронга: "Хіба ви не грали в футбол у старших класах?"
  
  "Небагато", - відповів він. "Я був другим номером. Я не був таким вже великим або щось в цьому роді".
  
  "Ти хочеш отримати шанс надерти дупу конфедератам, не піддаючись за це насмішок?"
  
  "Де мені зареєструватися?"
  
  Кальмар не хотів мати з цим нічого спільного. "Я радий, що я маленький хлопець", - сказав він. "Ці придурки на іншій стороні, вони будуть шукати випадку обдурити тебе. Це буде товариська гра ".
  
  "Так, що ж, ми попрацюємо і над ними", - сказав Армстронг.
  
  "Краще б у них було напоготові побільше машин швидкої допомоги", - похмуро сказав Кальмар.
  
  Вони отримали форму. Той, хто відповідав за те, що вони називали Чашею світу, мав вплив. Солдати США носили сині костюми, їх колеги з Конфедерації - червоні. Замість черевиків у них були бутси. У них були шоломи. Армстронг подумав, чи не краще йому обійтися звичайним сталевим казанком, ніж цим шкіряним пристосуванням.
  
  Спортсмени збірної США були в набагато кращій формі, ніж старшокласники. Армстронг відчув, що він заслужив, коли його призначили стартовим підкатом. У них був захисник, який дійсно вмів кидати, і пара крайніх, які вміли ловити. Кінці були не найвищими в світі, але вони зійдуть.
  
  Вони розігрували Кубок світу на стадіоні середньої школи. Американські солдати заповнили половину трибун, інші - місцеві жителі. Щоб переконатися, що на стадіоні панує мир, місцевих жителів обшукали, перш ніж вони змогли увійти всередину.
  
  Тоді Армстронг вперше поглянув на червону команду. Йому не сподобалося те, що він побачив. Вони були стрункішими і поджарее, ніж гравці із США. Вони виглядали швидшими. Проте його турбувало не це. З першого погляду він зрозумів, що ці хлопці будуть грати так, як ніби вони борються за те, щоб не допустити армію США в Чаттанугу. Сквидфейс був абсолютно прав. Кубок світу, нічого. Це був не футбол. Це була б війна.
  
  Червона команда - здається, вони називали себе "Вовки" - виграла жеребкування. Коли американський нападник вибив м'яч, Армстронг з гуркотом промчав по полю. Перше зіткнення завжди віталося. Він врізався в хлопця в червоному. "Ублюдочный янкі", - сказав чоловік і спробував вдарити коліном по своїх фамільних коштовностей.
  
  "Поцілуй мене в дупу, Чарлі". Армстронг зігнувся і уперся коліном в стегнах пов'язку. "Ти хочеш так грати? Ми будемо грати так".
  
  "Давай, - сказав інший хлопець.
  
  І вони впоралися. Обидві команди справлялися протягом всієї гри. Армстронга били кулаками, ліктями, били і копали ногами. Кожен підкат закінчувався пенальті. Це була позиційна війна, тільки без траншів. Конфедерати були швидше. Збірна США була трохи сильніше.
  
  Один конфедерат зламав ногу. Наскільки міг судити Армстронг, це був нещасний випадок - підкат виглядав чистим. В одного гравця з США був вивих плеча. У наступній п'єсі Вовк, який вивихнув руку, був поранений. Армстронг не міг бачити, що саме з ним трапилося; хтось намагався наступити йому на обличчя. Як би там не було, хлопця в червоному забрали на носилках.
  
  За чотири хвилини до кінця "Конфедератс" обіграли команду США. "Сині" вели в рахунку 28-24. "Ось і все", - сказав захисник в the huddle. "Ми отримуємо тачдаун, ми виграємо. Ми облажались, ми виглядаємо бовдурами перед цими говнюками і перед нашими власними хлопцями. Ми дозволимо цьому статися?"
  
  "Ні!" - хором вигукнули вони.
  
  "Добре. Короткий пас на лівий флет на рахунок три. Підемо візьмемо їх".
  
  "Ти убив мого брата, придурок", - сказав хлопець на іншому кінці лінії від Армстронга.
  
  "Не хвилюйся, кантлипс", - лагідно сказав Армстронг. "Ти наступний".
  
  І він був прав, але не в тому сенсі, в якому він це мав на увазі. Потім просвистіла перша мінометна міна та розірвалася прямо в центрі поля. Але червона команда захистила синю від більшості осколків. Як тільки Армстронг почув хлопок, він розпластався. Те ж саме зробив і алабамець, якого він не сподобався, але у хлопця в червоному зі спини і ноги текла кров.
  
  - Чорт, - хрипко вилаявся він.
  
  Інший гравець Конфедерації впав з жахливим пораненням в голову. Це ще раз довело те, що армія кайзера Білла на власному гіркому досвіді дізналася у Великій війні - шкіряні шоломи ні чорта не захищали від осколків снарядів. Пара американських солдатів обхопили себе руками і теж застогнали. На їх уніформі крові було більше, ніж на уніформах їх противників.
  
  Армстронг підповз до найближчого. Він не хотів вставати, на випадок, якщо на футбольному полі або поруч з ним впадуть нові мінометні снаряди. І вони це зробили - один біля дальньої зони, а інший, що було жахливо, збоку від трибун, заповнених людьми, болевшими за червону команду. Крики, зойки і завивання піднялися високо й пронизливо.
  
  "Сучий син!" Сказав Армстронг, не зовсім незадоволений. "Можливо, на цей раз нам навіть не доведеться брати заручників. Вони роблять це самі з собою".
  
  Поранений американський гравець висловив думку, яке відправило би кожного білої людини в колишньої Конфедерації в ще більш теплий, хоча і менш вологий клімат. Потім він сказав: "Хотів би я перев'язати себе. Ця тканина ні хріна не рветься ".
  
  - Почекай. - Армстронг дістав з правого носка маленький складаний ніж. - Я тебе приведу в порядок.
  
  "Що ти це робиш?" - запитав інший солдат.
  
  "Ніколи не знаєш, коли це знадобиться", - сказав Армстронг, розрізаючи сорочку хлопця. "Якщо б у мене в руках був "дерринджер", я б теж взяв з собою такий". Він розрізав вузькі штани солдата, щоб той міг побачити рану. "Не так вже погано. Схоже, ти трохи порізався, але я не думаю, що там є залізо.
  
  "О боже", - сказав травмований гравець. Армстронг знав, що легше бути оптимістом, якщо ти не той хлопець, який зупинив одного з них.
  
  Ще один снаряд розірвався на дальній стороні поля, а потім ще один - на стороні конфедератів на трибунах. Виродки з минометом могли б зробити набагато гірше з людьми, яким вони намагалися заподіяти шкоду. Замість цього вони обрушили жах на чоловіків і жінок, які аплодували б, якби "дамнянкиз" розчленили на шматки котячого м'яса.
  
  "Я думаю, гра закінчена", - сказав хтось поблизу.
  
  "Боже, тримаю парі, йому довелося вступити в коледж, щоб бути таким розумним", - сказав Армстронг.
  
  "Хех", - сказав поранений футболіст, який лежав поруч з ним. "Я сподіваюся, що вони чертовски швидко доберуться до цього паршивого мінометного розрахунку".
  
  "Удачі", - сказав Армстронг. Міномети не справили великого вибуху, коли вибухнули. Якщо ви окреслили полуторамільний коло навколо футбольного поля, команда була ... десь там. Якщо б вони хотіли викинути свою зброю в Бірмінгемі, піти куди-небудь ще і почати все спочатку, вони теж могли б це зробити. І більшість солдатів, які могли б переслідувати їх, замість цього були тут, на грі.
  
  Хлопці в сіро-зеленій формі покидали трибуни так швидко, як тільки могли, без паніки. Вийшли медики, щоб відвести потерпілих з поля. Вони були там з-за футбольних травм, але вони знали, як поводитися і з бойовими пораненнями. У них було багато практики. Армстронг залишився на тому ж місці, де був. Він пошкодував, що не міг заховати в шкарпетці саперний інструмент. Як і кожен солдат США в CSA, він відчував себе пришпиленим.
  
  Все померкло. Кассіус переконався в цьому на власному гіркому досвіді. Він пам'ятав ту люту, недовірливу радість, яку відчував, застреливши Джейка Физерстона, але більше не відчував її. Все, що у нього було, - це спогад, але це було вже не те ж саме.
  
  Слава теж зблякла. Не те щоб люди не пам'ятали, що він зробив тут більше півроку тому. Його зустрічали посмішками і кивками, куди б він не пішов. Але він більше не був свіжою новиною. Занадто багато всього сталося з тих пір. У Сполучених Штатів ось-ось мав з'явитися новий президент. Ось чому його запросили до Вашингтона, округ Колумбія: подивитися на інавгурацію Тома Дьюї.
  
  Він задавався питанням, чи буде його обличчя єдиним чорношкірим на інавгурації. Він боявся, що це можливо. Там, у CSA, він завжди був серед собі подібних. Але негри в Сполучених Штатах були небагаті на землі. Йому довелося звикати мати справу з білими людьми.
  
  Багато хто з них теж не знали, як з ним звертатися. Тих, хто звертався з ним як з восьмирічною дитиною, який був не дуже розумний, було легко уникнути. Однак навіть ті, у кого явно були добрі наміри, часто вели себе так, ніби не могли чекати від нього багато. В деякому сенсі вони турбували його більше, ніж інші, тому що від них було важче позбутися.
  
  "Який акуратний почерк!" - захоплювався портьє в готелі Уілларда, коли Кассіус зареєструвався ввечері 31 січня. Він подивився на свій підпис. Кассіус Медісон, говорилося в ньому його звичайним почерком, який був не надто поганий і не надто хороший. Кожному в США потрібна прізвище. Він взяв свою назву від міста, за межами якого застрелив Джейка Физерстона. Тільки пізніше він дізнався, що воно також належало президенту США до війни за відділення. На місці Кассіуса Уайта клерк ніколи б не звернув уваги на те, як він писав. Ця людина, мабуть, був здивований, що взагалі вміє писати.
  
  Зареєструвавшись, Кассіус знав, що робити в готелі. Він дав чайові людині, який відніс його сумки в номер. Спостерігати за тим, як біла людина робить те, що в CSA вважалося роботою негра, було кайфом.
  
  "Спасибі", - сказав хлопець, засовуючи півдолара в кишеню. "Якщо хочеш дівчину, приятель, поговори зі мною. Я дістану тобі лулу, обов'язково. П'ятнадцять баксів, і ти будеш щасливим хлопцем - я це гарантую.
  
  "Не зараз", - відповів Кассіус. Відразу після того, як він приїхав в США, він не міг тримати жінок подалі від себе, хоча і не дуже старався. Але вони більше не накидалися на нього подібним чином - ще одна ознака того, що його слава пішла на спад, і про що він дійсно шкодував.
  
  Коридорний знизав плечима. "Якщо передумаєте, можете мене знайти. Мене звуть Піт. Побачимося". Він вийшов з кімнати.
  
  Кассіус знизав плечима. Йому не подобалося за це платити. Хоча йому подобалося це робити, так що, можливо, він розшукав би Піта, а можливо, і ні. Тим часом він переглянув меню обслуговування в номер. Він замовив стейк, салат і смажену картоплю. Досвід навчив його, що навіть на кухні, у сплячої вимикача, занадто сильно зганьбитися з ними непросто.
  
  Інший білий чоловік, на цей раз з іноземним акцентом, привіз вечеря в його номер на візку. Кассіус дав чайові і йому. З кивком, який був майже поклоном, офіціант пішов. Кассіус накинувся на стейк. Вони правильно приготували стейк середньої прожарки, і м'ясо було досить ніжним. У нього бували страви і гірше.
  
  Він ліг спати, не розшукуючи Піта. Він відчував себе скоріше втомлений, ніж цнотливим. Він не знав, чому поїздка з Бостона в поїзді повинна була вимотати його - він нічого не робив, тільки сидів. Але він кілька разів переконувався, що подорож на великі відстані може бути таким же нудним, як марш з партизанами Гракха.
  
  Після того, як його розбудив будильник, він прийняв душ, поголився і надів строгий костюм з яскраво-червоною краваткою. Потім він спустився вниз поснідати.
  
  Заклад Уілларда на розі Чотирнадцятою і Пенсільванія-авеню перебувало всього в парі кварталів від Білого дому, на напівзруйнованій території якого повинна була відбутися церемонія інавгурації. Це було ще ближче до периметру безпеки, який представляв собою колючий дріт, кулеметні гнізда і пошукові пункти.
  
  Незважаючи на те, що у Кассіуса було одне з найбільш впізнаваних осіб в США і офіційне запрошення, його обшукали. "Я застрелив президента CSA", - поскаржився він. "Ти думаєш, я збираюся застрелити президента США?"
  
  "Не наша робота ризикувати", - відповів солдат, обшукуючи його. "Але я скажу вам дещо- член конгресу Блэкфорд пройшла через контрольно-пропускний пункт кілька хвилин тому. Вона була одружена з хлопцем, який був президентом. Одна з наших дівчат все одно обшукала її. Він зробив паузу. - Ти чистий. Проходь.
  
  "Спасибі", - сказав Кассіус. Якщо вони обшукували членів Конгресу, вони вибрали його не тому, що він був негром. Він задавався питанням.
  
  Він показав своє запрошення билетеру, який міг би бути солдатом, принаряженным з такої нагоди. "О, так, сер", - сказав чоловік, який був не більш ніж на рік або два старше Кассіуса. "Ходімо зі мною. Ми знайшли для вас місце прямо біля подіуму".
  
  Кассіус пройшов повз трибун, заповнених високопоставленими особами та їх дружинами. Якась жінка помахала йому рукою. Це була конгресвумен Блэкфорд - солдат йому не брехав. Він помахав у відповідь.
  
  Прямо за трибуною була спеціальна трибуна, де новий президент повинен був привести себе до присяги. Камери кінохроніки, встановлені перед трибуною, запечатлеют цей момент, щоб люди по всій країні могли це побачити. Вони були впевнені, що схоплять Кассіуса. Він не заперечував. Поки він не навчився якомусь умінню, яке допомогло б йому прожити залишок життя, все, на що йому доводилося розраховувати, - це на один момент, коли за нього говорила його гвинтівка.
  
  Деякі з людей, які сиділи довкола нього, були генералами і адміралами. Інші, мабуть, були важливими демократичними сановниками. Їх партія не займала свою посаду вісім років. Тепер вони знову повинні були керувати справами. Вони були доброзичливі до нього. Вони потиснули йому руку і привітали його. Потім вони повернулися до балачок один з одним, обговорюючи все, що вони могли б зробити тепер, коли у них з'явилася така можливість.
  
  Місця на трибуні почали заповнюватися: там були новий віце-президент і його дружина. Там був голова Верховного суду США. Там були президент Ла Фоллетт і його дружина. І ось, нарешті, з'явилися президент Дьюї і його дружина - а навколо них зграйка охоронців з суворими поглядами.
  
  Віце-президент Трумен був приведений до присяги першим. Він не виголосив промови, і у нього не було колеги, який потиснув йому руку. Президент Ла Фоллетт був віце-президентом до того, як бомба Конфедерації вбила його попередника, кабінет залишався порожнім після того, як він його покинув.
  
  Коли Трумен сіл, Дьюї встав. Те ж саме зробив і Ла Фоллетт, який зайняв своє місце поруч із Головним суддею. Новий президент склав присягу: "Я урочисто присягаю, що буду чесно виконувати обов'язки президента Сполучених Штатів і буду в міру своїх можливостей зберігати, захищати Конституцію Сполучених Штатів".
  
  Як тільки Дьюї закінчив вимовляти присягу, президент - ні, екс-президент - Ла Фоллетт зробив крок вперед і потиснув йому руку. Потім він сів на трибуну. Головний суддя також потиснув руку президенту Дьюї. Він теж сів.
  
  Дьюї стояв за кафедрою, утыканной мікрофонами. Всі бездротові мережі будуть передавати його слова у прямому ефірі по всій країні. "Для мене велика честь бути тут", - сказав Дьюї. "Ви поклали на мене величезну відповідальність за встановлення миру. Я хотів би привітати мого видатного попередника, президента Ла Фоллета, з перемогою в запеклій війні, яку почав Джейк Физерстон".
  
  Кассіус заплескав разом з усіма. Тепер, коли Дьюї переміг, він міг дозволити собі бути поблажливим до людини, який пішов до нього.
  
  Новий президент подивився на натовп. Він був молодий і елегантно одягнений. Здавалося, йому не терпиться приступити до справи. Його слова звучали так само: "Тепер, коли настав мир, ми будемо процвітати. І ми залишимося сильними. Деякі в колишніх Конфедеративних Штатах, можливо, думають, що можуть вигнати нас. Я стою перед народом Сполучених Штатів - я стою перед народом возз'єдналися Штатів - щоб сказати їм, що вони неправі".
  
  Пролунали нові оплески. На цей раз Кассіус плескав сильніше, ніж раніше. Він хотів, щоб конфедерати отримали все, що їм належить, і навіть трохи більше. Люди навколо нього теж заплескали. Він не думав, що більшість з них аплодували так голосно, як раніше. Він дійсно думав, що це було дуже погано.
  
  "І я стою перед іноземними державами світу, щоб нагадати їм, що Сполучені Штати сильні, і нагадати їм, що ми захистимо себе у що б то не стало і будь-якими засобами, які здадуться необхідними", - продовжив Дьюї. "Супербомба - жахливе зброя. Ми не застосуємо її, якщо нас не спровокують. Але тим, хто може спровокувати нас, краще знати, що вони роблять це на свій страх і ризик".
  
  На цей раз рукостискання, яке він отримав, було гучним і довгим. Говорив він Японії остерігатися? Або попереджав кайзера? З тих пір як Кассіус приїхав до Сполучених Штатів, він дізнався про зарубіжних країнах більше, ніж коли-небудь знав в Джорджії. Єдиними зарубіжними країнами, про яких він коли-небудь думав, були США, які більше не були зарубіжними - і Мексиканська імперія, тому що мексиканці приїхали працювати в Огасту, а мексиканські солдати намагалися його вбити. Світ здавався ширше і складніше, ніж у ті дні, коли він ще не застрелив Джейка Физерстона.
  
  "Моя адміністрація буде прагнути перешкодити країнам, які в даний час не мають супербомбой, придбати її", - сказав Дьюї. "Ми на власні очі переконалися в руйнування, які це завдає. Німецька імперія йде пліч-о-пліч з нами в цих зусиллях. І Німеччина, і Сполучені Штати визнають небезпеку для миру в усьому світі, якщо безвідповідальні уряду отримають можливість розщеплювати атом ".
  
  Значить, Японія - в кінці кінців, не кайзер, подумав Кассіус. Він також задавався питанням, звідки президент Дьюї знав, що Сполучені Штати і Німеччина будуть нести відповідальність. Кассіус вирішив, що, ймовірно, не знав. Але у них вже була супербомба, і вони не збиралися дозволяти кому-небудь ще приєднатися до їхнього клубу.
  
  Хіба Дьюї не насвистував в темряві про свої шанси на успіх? Ледь ця думка прийшла у голову Кассиусу, як президент сказав: "Я знаю, перешкодити іншим створювати супербомби буде непросто і недешево. Тим не менш, ми маємо намір спробувати. На карту поставлена безпека всього світу".
  
  Позаду Касія генерал нахилився до своєї дружини і пробурмотів: "Коли це не спрацює, він може сказати, що ми зробили все, що в наших силах". Кассій був упевнений, що не повинен був цього чути. Він також був упевнений, що в цьому було більше сенсу, ніж йому хотілося б.
  
  Дьюї продовжив: "Ми очистимо старі Конфедеративні штати від згубного впливу Партії свободи. Ми подбаємо про те, щоб вижили там негри отримали повні права як громадяни і щоб звірства минулого ніколи не повторилися ".
  
  Коли Кассіус зааплодував, камера кінохроніки повернулася до нього. Він був тут не в останню чергу як наочний урок Дьюї. Він не заперечував, або не дуже сильно. Якби новий президент дотримав свою обіцянку або навіть був близький до цього, негри, що залишилися на південь від лінії Мейсона-Діксона, опинилися в кращому становищі, ніж коли-небудь раніше.
  
  Дьюї дав ще кілька обіцянок про всіх чудових речей, які він здійснить у Сполучених Штатах. Кассіус не знав, чи вони будуть чудовими чи ні. Він сподівався на це. Що залишалося робити, крім як сподіватися?
  
  Після закінчення промови Дьюї повернувся до натовпу. Люди підходили привітати його. Він і Трумен потиснули один одному руки і посміхнулися, поки фотографи віддалялися. Кассій опустився разом з іншими глядачами на свою спеціальну трибуну.
  
  "Удачі, сер", - сказав він, пробираючись до Дьюї.
  
  "Спасибі". Новий президент швидко і професійно потиснув його руку. "Дякую вам за все. Ви набагато полегшили мою роботу".
  
  "Я був дуже радий зробити це, сер", - відповів Кассіус. Ні, ніхто ніколи не подумав би про нього, не згадавши про його єдиному моменті. Він теж не дуже заперечував проти цього. Це було на одну мить більше, ніж коли-небудь вдавалося більшості його нещасливих людей.
  
  Знову тланта. Ірвінг Моррелл волів би залишитися вдома зі своєю сім'єю, але навіть відпустку був бажаним. Атлантичний військовий округ не розвалився на частини, поки він повертався в США. (Ну, він припустив, що технічно Атланта теж знову стала частиною США. Місцеві жителі ні на хвилину в це не повірили. Морреллу самому було важко в це повірити.)
  
  Все могло бути гірше. Нікому з офіцерів моральному духу - а такі були в його команді не прийшла в голову блискуча ідея футбольного матчу солдатів проти місцевих, як того маніяка в Алабамі. Чому б не відправити будь-яким незадоволеним конфедератам вигравірований запрошення? Тут повно клятих янкі, в яких можна постріляти! Єдиною удачею було те, що мінометний розрахунок поранив своїх людей сильніше, ніж американських солдатів, у яких вони були спрямовані.
  
  Моррелл не знав, що командувач військовим округом узбережжя Мексиканської затоки зробив з його безстрашним офіцером по футбольному планування. Він знав, що зробив би сам. Якби це залежало від нього, цей майор, або ким би він там не був, прямо зараз керував би берегової оборони Колорадо.
  
  У нього були свої проблеми. Диверсії на залізниці просто не припинялися. Було занадто багато миль шляхів, і не вистачало солдатів, щоб стежити за всіма. Військове міністерство не вважало, що подібний злочин виправдовує кару заручників, яка була єдиним способом покласти цьому край. Моррелл припустив, що військові бюрократи у Філадельфії були праві. Якщо армія США вбивала конфедератів через будь-якої дрібниці, то чим вона відрізнялася від режиму Джейка Физерстона, крім вибору жертв?
  
  Але те, що він не вбивав спільників з-за якоїсь дрібниці, безумовно, ускладнювало життя Морреллу.
  
  Крім того, в Рокі-Маунт, Північна Кароліна, і його околицях було дві дюжини командних машин, в бензобаки яких якимось чином потрапив цукор: найнадійніший спосіб вивести двигун з ладу, який коли-небудь був знайдений. Місцевий командир розібрався з цим самостійно і пізніше відправив звіт в Атланту. Моррелл схвалював ініціативних офіцерів. Ця людина реквізував автомобілі у місцевих жителів, щоб заповнити нестачу, і оштрафував весь місто.
  
  Однак навіть штрафувати стало складніше. Срібло і золото Конфедерації раніше залишалися законним платіжним засобом; по вазі ці монети відповідали своїм американським аналогам. Папір Конфедерації - ні, не для угод з окупаційною владою. Коричневі банкноти залишалися в обігу серед місцевих жителів; зелених банкнот ще не було в достатній кількості.
  
  Досить скоро всі папери Конфедерації стануть незаконними. Тоді, в будь-якому разі, стало б легше тиснути на окуповані штати. Прямо зараз ситуація з грошима була такою ж, як і в більшості інших способів. Куди б не дісталися влади США, вони правили. Де б вони цього не зробили, чи де б вони не відвернулися хоча б на мить, старі порядки зберігалися.
  
  "Ось жахливий випадок, сер". Полковник у званні з офісу судді-адвоката поклав на стіл Моррелла папку з щільного паперу. "З Гринвилла, Південна Кароліна. Вони підійняли негра за те, що він кашлянув у бік білої жінки.
  
  - Кашляєш? - Запитав Моррелл.
  
  "Це те, що вони тут роблять велику частину часу замість того, щоб свистіти, як це зробили ми", - пояснив молодший офіцер.
  
  "Ми знаємо, хто це зробив?" Запитав Моррелл. "Схоже, цих людей самих треба підійняти".
  
  "Так, сер". Але голос підполковника звучав незадоволено.
  
  "Хочеш розповісти мені більше, або мені потрібно переглянути все це?" Моррелл поклав руку на папку.
  
  "Що ж, я можу викласти вам коротку версію", - сказав військовий прокурор.
  
  "Добре!" Моррелл потонув у паперовій роботі. "Тоді зроби це".
  
  - Вірно. По-перше, ми знаємо, хто це зробив, але нічого не можемо довести. Все це заперечують. Всі, хто був там, присягаються, що він цього не робив, і ніхто інший теж. Наскільки вони впевнені, цей кольоровий хлопець повісився сам.
  
  - Ніяких свідків з США?
  
  "Ні, сер".
  
  "Добре. Ти сказав: "По-перше". Це означає, що є щось ще, чи не так?"
  
  "Так, сер. Це місто вибухне як бомба, якщо ми заарештуємо цих людей. Грінвілл не хоче миритися з думкою, що негр може бути свіжий з білою жінкою, незважаючи ні на що. Я не знаю, чи дійсно це зробив мертвий хлопець чи ні. Але білі, можливо, здалися нам. Вони точно не відмовилися від того, як все було до того, як вони це зробили ".
  
  "Ні, так?" Моррелл чув цю пісню занадто багато разів раніше. Вона прийняла рішення за нього. "Відправляй накази тамтешнього начальника. Скажи йому, щоб він приготував своє важке озброєння і переконався, що у нього є повітряна підтримка, готова вилетіти. Потім скажи йому, щоб він заарештував цих людей і вивів їх звідти. Якщо Грінвілл повстане, ми зрівняємо рахунок це місце з землею ".
  
  "Ви впевнені, сер?" - запитав підполковник.
  
  "Якщо б у мене була під рукою супербомба, я б скинув її на цих виродків. От наскільки я впевнений. А тепер давайте готувати".
  
  "Е-е, так, сер". Військовий прокурор віддав честь і поспішно покинув свій кабінет.
  
  Американські солдати заарештували сімнадцять чоловіків і двох жінок в Грінвіллі. Місто не повстав. Моррелл не думав, що це станеться. Тутешні твердолобі бунтували, робили набіги і доставляли собі жахливі неприємності. Вони не виявляли ніяких ознак готовності або здатності вести запеклі бої проти військ США.
  
  Він викликав пару авторів з армійської газети "Старз енд Страйпс". "Я хочу, щоб ви накинули для мене брошуру", - сказав він їм. "Направте її на білих в колишньому CSA. Ми можемо назвати це рівністю. Скажіть цим ублюдками, що вони не зобов'язані любити негрів, але вони не можуть мочитися на них, як це було до війни ".
  
  "Так, сер", - хором відповіли чоловіки. Один з них додав: "Коли вам це потрібно, сер?"
  
  "Скажімо, тиждень", - відповів Моррелл. "Потім я отримаю схвалення Військового міністерства на це, і тоді я випущу це. Я випущу це мільйонами, клянуся Богом. Відтепер ніхто не зможе сказати: "Ну, я не знав, які правила". Ми просто розповімо їм, які вони. Якщо вони зламають їх після цього, це буде їхня власна чортова вина ".
  
  Він отримав першу чернетку шість днів потому. Він не вважав його досить переконливим і запропонував внести зміни. Коли текст повернувся, він відправив текст у Філадельфію. Йому було цікаво, скільки часу займе робота. З приходом нової адміністрації бюрократія стала ще більш нерівною, ніж зазвичай.
  
  Але чотири дні потому він не тільки отримав схвалення, але й отримав повідомлення про те, що можновладці відправили його текст американським комендантам у військовому окрузі узбережжя Мексиканської затоки, у військовому окрузі Середнього Півдня та в Республіці Техас. У них також був наказ друкувати і розповсюджувати "Рівність". Те, що могло зробити письмове слово, воно зробить.
  
  Як тільки брошура потрапила на вулиці, скарги посипалися до нього на стіл. Він міг би передбачити, що так і буде. Чорт візьми, він знав, що так і буде. Колишній мер Атланти сидів у в'язниці за пособництво виселенню негрів з міста. Новим міським комісаром став юрист сорока років по імені Кларк Батлер. Він був би гарний, коли б у нього не стирчали вуха.
  
  Раніше він завжди співпрацював з владою США. Зараз він був поза себе. - Ти хочеш сказати, що ми повинні миритися з цим, якщо, е-е, кольоровий хлопець, - він вже зрозумів, що говорити "ніггер" у присутності Моррелла недобре, - заграє з білою жінкою?
  
  "Поки що він відноситься до цього миролюбно, так", - сказав Моррелл. "Ви хочете сказати, що білі чоловіки ніколи не заграють з кольоровими жінками?"
  
  Батлер почервонів. "Це інша річ".
  
  "Яким чином?"
  
  "Це просто є".
  
  Моррелл похитав головою. "На жаль, немає. Я не збираюся поступатися в цьому питанні. Може бути, до війни все було по-іншому, або ви думали, що це тому, що ви були нагорі, а негри - внизу. Зараз все по-іншому ".
  
  Батлер почухав кінчик своїх тонких вусів. "У деяких штатах США діють закони про змішаному походження. Чому ви до нас суворіше, ніж були б до них?"
  
  "Тому що ви зловживали речами ще гірше", - прямо відповів Моррелл. "І я не думаю, що вони будуть виконувати ці закони набагато довше. Ти подав їм такий жахливий приклад, що вони будуть дуже збентежені, щоб залишити його в книгах ".
  
  "Ти подаруєш багато неприємностей", - сумно передбачив Батлер.
  
  "Я ризикну". Моррелл, навпаки, звучав життєрадісно. "Якщо у людей тут почнуться неприємності, я обіцяю, ми покінчимо з ними".
  
  "Це несправедливо", - сказав Батлер. "Ми лише робимо те, що робили завжди".
  
  "Так, і подивися, до чого це призвело", - парирував Моррелл. "Давай візьмемо тебе в зокрема, для прикладу. Я знаю, що ви не мали ніякого відношення до відправлення негрів в табори - ми перевірили. Ви б там не сиділи, якби знали. Ви були б у в'язниці разом зі старим мером. Але ви знали, що вони зникають, чи не так?
  
  "Ну..." Дворецки виглядав так, наче хотів зникнути. "Так".
  
  "Добре! Відмінна робота!" Моррелл поплескав у долоні, які були лише злегка сардоническими. "Бачиш? Ти можеш зізнатися в усьому, якщо постараєшся. Я би викинув тебе з свого кабінету, якщо б ти сказав що-небудь інше.
  
  "Але ставитися до ... кольоровим людям як до білих? Рівність?" Міський комісар вимовив назву брошури з великою огидою. "Людям - білим людям - це не сподобається, ні крапельки".
  
  "Чесно кажучи, Батлер, мені наплювати". Моррелла вже нудило від всієї цієї жалюгідної історії. "Такі правила, які у вас тепер є. Ти будеш грати з ним, і це категорично. Якщо ти спробуєш змусити пошкодувати якогось бідного негра, ми змусимо тебе пожаліти ще більше. Якщо ви не думаєте, що ми зможемо це зробити - або якщо ви не думаєте, що ми це зробимо, - продовжуйте і з'ясуйте. Вам не сподобається те, що станеться далі. Я обіцяю вам це. Розбуди місто і розкажи людям. Ми серйозно ставимося до цього ".
  
  "Кольорові люди в одній церкві? Кольорові діти в одній школі?" Очевидно, Батлер вибирав найогидніші приклади, які тільки міг придумати.
  
  І Моррелл кивнув, ніби його голова була на пружинах. "Абсолютно вірно. Негри працюють на тій же роботі, що і білі, і отримують ту ж зарплату. О, я не очікую, що кольорові юристи з'являться відразу - ви не дозволили їм отримати необхідну для цього освіта. Але з цього моменту вони його отримають ".
  
  "Я не думаю, що ми змиримося з цим", - сказав Батлер. "Я дійсно не змирився. Сегрегація зараз, сегрегація завтра і сегрегація назавжди!"
  
  "Ви говорите це в своїй офіційній якості, містер Батлер?" Запитав Моррелл. "Якщо так, то ви тільки що подали у відставку".
  
  Кларк Батлер передумав. У нього була добре оплачувана, відповідальна робота в той час і в такому місці, де важко було знайти роботу будь-якого роду. "Ну, немає. Я не говорив офіційно, - сказав він після короткої паузи. "Я просто висловлював почуття багатьох людей у цій частині континенту - і ви знаєте, що це так, генерал".
  
  Моррелл знав, все вірно, надто добре. Після деякої паузи він відповів: "Мене не хвилює, що відчувають люди. Я нічого не можу з цим вдіяти. Але я, чорт візьми, цілком можу щось зробити з поведінкою людей. Якщо ти хочеш ненавидіти негрів в своєму серці, вперед. Хоча ти їх ненавидиш, я змушу тебе пожаліти, якщо ти будеш ставитися до них не так, як до білих. Ти зрозумів це? "
  
  - Рівність, насаджуване вістрям багнета? Батлер усміхнувся.
  
  "Звучить досить безглуздо, чи не так?" Моррелл сказав з посмішкою. Міський комісар кивнув. Але Моррелл ще не закінчив: "І все ж, якщо розібратися, це чертовски краще, ніж табору, печі та братські могили".
  
  "Я не мав до цього відношення", - швидко сказав Батлер.
  
  "Якщо б це було так, ти б зараз зі мною не розмовляв", - відповів Моррелл. "Але ти думаєш, що серйозно ставишся до того, що збираєшся робити? Ми теж. Ти можеш знайти легкий або важкий шлях. Вирішувати тобі."
  
  Після цього Батлер в поспіху пішов. Моррелл не шкодував про його відхід і вирішив з цього моменту більш уважно стежити за ним. Він задавався питанням, чи зможуть Сполучені Штати забезпечити щось на зразок рівності в старому CSA. Він все ще не був упевнений, але мав намір спробувати.
  
  Єдиний спосіб, яким Кларенс Поттер міг не побачити брошуру під назвою "Рівність", - це залишитися в своїй квартирі і ніколи не виходити. "Янкіз" розклеїли цю чортову штуку по всьому Річмонд. Під час війни ця звичайна пропагандистська листівка означала б, що Інтендантській корпусу якийсь час не треба було видавати туалетний папір.
  
  Коли він вперше прочитав брошуру, він подумав, що це придурок номер один, і нічого більше. Після того, як він подивився на неї знову, він все ще думав, що це придурок. Але це був розумний дурень, і рішучий. "Дамнянкиз" не прагнули змінити серця або уми в dead CSA. Вони прагнули змінити поведінку. Якщо б вони вбивали людей у глотки різні моделі поведінки від Річмонда до Гуаймаса, вони вважали, що серця і уми в кінцевому підсумку пішли б їх прикладу.
  
  Що турбувало Поттера найбільше, так це те, що у них був реальний шанс виявитися правими.
  
  Він спостерігав, як те ж саме відбувалося, коли Партія свободи захопила CSA. Навіть люди, яким не подобалися Джейк Физерстон і Партія, почали вітати один одного "Свобода!" Так було безпечніше. Ти б не потрапив в біду, якщо б зробив це. І через деякий час ти навіть не соромився цього. Ти приймав це як належне. Досить скоро ви прийняли правду все, що говорила Партія, як належне. І ви, і Конфедеративні Штати Америки разом з вами пішли за Джейком Физерстоном у прірву.
  
  Тепер янкі хотіли підштовхнути те, що залишилося від Конфедерації, до ... Рівності. Вони не просили білих любити негрів. Вони просто сказали: ставтеся до них так, як ви ставилися б до себе, або ми змусимо вас пошкодувати про це.
  
  Чи існувало коли-небудь більш збочене застосування Золотого правила?
  
  Поттер був впевнений, що багатьом людям ідея рівності негрів ненависна навіть більше, ніж йому. Він провів шістдесят з гаком років в CSA; він знав, що тут до чого. Але він також знав, що за ним спостерігають. "Кляті янкі" не стали витрачати час на те, щоб показувати йому це не означало, що там не було також тонких шпигунів, яких він не помітив відразу. Він припустив, що його телефон прослуховується, а пошту читають.
  
  І тому він сидів смирно і працював над своїми мемуарами. Поколінням раніше він зробив усе, що міг, щоб звільнити КСА від обтяжливих умов перемир'я після Першої Світової війни. Але Конфедерація тоді не була розгромлена. Вона також не була окупована. З тих пір США засвоїли урок бармена: як тільки ти збиваєш хлопця з ніг, тобі потрібно вдарити його ногою по голові, щоб він не зміг схопитися й кинутися на тебе з розбитою пляшкою.
  
  Одного разу на початку березня, коли весна тільки починала відчуватися в повітрі, він відправився на площу Капітолій, щоб озирнутися. Вудро Вільсон оголосив війну США там в 1914 році. Сам Поттер і Натан Бедфорд Форрест III теж мляво замишляли змова проти Джейка Физерстона.
  
  Тепер Форрест був мертвий, тому що потрібно було бути кращим змовником, ніж він коли-небудь був, щоб виступити проти підступного президента CSA. Физерстон так і не дізнався, що Поттер був залучений в цей план. Поттер знав, що якби він це зробив, то помер би сам.
  
  Площа Капітолій була розгромлена, коли два генерала сиділи на лавці в парку і розмовляли про те, куди рухається Конфедерація. Все пішло нанівець, хоча в той час жоден з них цього не знав.
  
  Зараз площа виглядала ще гірше, ніж тоді, що було нелегко. Трава все ще була паршива і покрита проказою із-за зимових заморозків. Її вже давно ніхто не косив. Це пом'якшило обриси воронок від бомб і снарядів, не приховуючи їх. Таблички з великими червоними літерами кричали про грубі попередження: "ДИВИСЯ, КУДИ СТУПАЄШ!" і МІНИ і БОЙОВІ ПАТРОНИ!
  
  Одержавши таке попередження, Поттер не пішов через площу до залишків Капітолію. Будівля в неокласичному стилі, зруйноване бомбардуванням, виглядало як стародавні руїни. Судячи з фотографій, які він бачив, Колізей і Парфенон були в набагато кращому стані, ніж це місце.
  
  Робочі прибирали уламки героїчної статуї Альберта Сіднея Джонстона. Як і Конфедерація, в ці дні вона не годиться ні на що, крім металобрухту. Статуя Джорджа Вашингтона, тепер витягнута з-під захисною піраміди з мішків з піском, збереглася краще. Навіть янкі все ще поважали Вашингтона ... у всякому разі, деякі.
  
  Дві блакитні кричали сойки на дереві. Малинівка стрибала по землі, шукаючи комах. Худющий рудий смугастий кіт спостерігав за малиновкой з-за невисокого земляного пагорба. - Піди принеси, - пробурмотів Поттер. Коту теж треба було поїсти. Але малинівка полетіла. Кіт дивився на Поттера так, немов це була його вина. Це був кіт - він не став би звинувачувати себе. Поттер зобразив привітання. - Ти теж невдаха, - сказав він з ніжністю. Кіт позіхнув, оголивши гострі зуби. Воно неквапливо зашагало геть.
  
  Він шукав лавку, на якій Форрест вперше заговорив про те, як позбавитися від Физерстона і покінчити з війною. Як тільки він продасть свої мемуари, ця лавка стане свого роду історичною пам'яткою. Або, скоріше, могло б, тому що він не бачив ніяких ознак цього. Ще одна жертва війни.
  
  Він знайшов іншу лавку, у глибині площі Капітолій. Незважаючи на покажчики, він не вибухнув, діставшись до неї. Він сів. Вийшовши з квартири, відчув себе добре. Як і сонце на його обличчі, хоча за час війни він звик бути блідим. Чоловік у брудній формі конфедерації спав або вирубався п'яним у високій траві неподалік. Кілька газет замінили ковдру.
  
  Поттер не думав, що бродяга спостерігає за ним, хоча ніколи не можна було сказати напевно. Хтось десь спостерігав. Він був упевнений в цьому. Він озирнувся, щоб побачити шпигуна. Не в цей раз. Це, звичайно, рівно нічого не доводило.
  
  Після закінчення останньої війни Джейк Физерстон провів деякий час на площі Капітолія як бродяги, ще одного уламка, викинутого на берег в результаті перемир'я. Потім він зіткнувся з Партією свободи - і вона зіткнулася з ним. До того, як він приєднався, це була крихітна, безнадійна організація, яка могла зберігати свої списки і рахунки в коробці з-під сигар. Згодом...
  
  Тепер, після більш ніж двадцяти п'яти років. Поттер розумів, що всім було б краще, якщо б Джейк Физерстон пішов по якій-небудь іншій вулиці і ніколи не зустрів безнадійного дурня, заснував Партію Свободи. Колись давно він знав ім'я цього бовдура. Тепер він не міг згадати його, навіть заради порятунку свого життя. Що ж, це, звичайно, більше не мало значення.
  
  Він закрив очі. Йому хотілося закрити ніс. В Річмонді все ще витав запах смерті. З потеплінням буде тільки гірше. Скільки років йому знадобиться, щоб зникнути назавжди?
  
  - Гей, друже, у тебе не знайдеться зайвої дрібниці?
  
  Кларенс Поттер відкрив очі. Сплячий солдатів - у нього все ще були сержантські шеврони на рукаві - ожив. Він був брудним і гостро потребував гоління. Одному Богу відомо, коли він мився в останній раз. Але Поттер не відчув запаху віскі разом з - як там це називалося в рекламі мила Yankee?-B. O.
  
  "Ось". Він порився в кишені і дістав півдолара. "Купи собі що-небудь поїсти". Він кинув це чоловікові.
  
  "Пребагато вдячний, сер". Ветеринар зловив його в повітрі. Він подивився на Поттера. "Я думаю, ви пройшли через це".
  
  "Двічі", - погодився Поттер. "Не завжди на передовій, але так - двічі".
  
  "У тебе чудовий вигляд, все в порядку". Демобілізований солдат сунув товсту срібну монету в кишеню штанів. "Ти думаєш, ми коли-небудь знову встанемо на ноги?"
  
  "Рано чи пізно? Я впевнений в цьому. Коли?" Поттер знизав плечима. "Може бути, пізніше. Я не знаю, чи доживу я до цього. Сподіваюся, що доживеш."
  
  Молодий чоловік подивився на нього. "Ти говориш як янкі". Він, ймовірно, приїхав з Алабами або Міссісіпі.
  
  Ще раз знизавши плечима, Поттер відповів: "Я вчився там в коледжі".
  
  - Так? Значить, тобі подобаються "Янкіз"? Якщо сподобаються, я поверну тобі твої гроші, бо вони мені не потрібні.
  
  "Залиш це собі, синку. Не секрет, що мені наплювати на Сполучені Штати. Ми не можемо зараз з ними воювати - ми розбиті. Я не знаю, чи зможемо ми коли-небудь знову битися з ними. Але вони мені не сподобаються, навіть якщо я доживу до ста років, і мої кістки кажуть мені, що не сподобаються.
  
  "Ха", - серйозно сказав ветеринар, а потім: "Ми повинні битися з ними. Ми повинні вибити з них соплі за те, що вони з нами зробили".
  
  Був він іншим Джейком Физерстоном, все ще не вырвавшимся зі свого кокона безвісності? Це було можливо. Чорт візьми, можливо все. Але великі шанси, великі шанси. Скільки десятків тисяч було після останньої війни? Поттер поняття не мав. Він знав, що тільки один піднявся на вершину.
  
  Він також знав, що цей замурзаний тип може бути провокатором, а не ембріоном Физерстоном. "Янкіз" не пошкодували б про привід поставити його до стінки з зав'язаними очима і останньою сигаретою. Ні, ні крапельки.
  
  "Я боровся з США стільки, скільки мав намір", - сказав він. "Продовження боротьби, коли все безнадійно, тільки погіршує становище для нас".
  
  "Хто сказав, що це безнадійно?" вимогливо запитав молодий ветеринар.
  
  - Я тільки що сказав. Ти що, не слухав? Навіть якщо ми повстанемо, навіть якщо ми візьмемо Ричмонд, що будуть робити кляті янкі? Вивести людей з міста і скинути на нього супербомбу? Як ви збираєтеся з цим боротися?"
  
  "Вони б не стали". Але в голосі чоловіка раптово не прозвучало переконаності.
  
  "Звичайно, вони б це зробили. І якщо б ми перемогли, ми б зробили те ж саме з Чикаго, якби він повстав і ми не змогли розчавити його солдатами. Для чого ще потрібні ці чортові бомби?"
  
  Чоловік у поношеній, брудній формі подивився в небо, наче почув гул американського важкого бомбардувальника. Одного було б достатньо. Міста завойованої КСА лежали голими перед літаками. Більше ніяких зенітних знарядь. І гончих собак, готових кинутися в бій, теж немає. Єдина причина, по якій "кляті янкі" досі цього не зробили, полягала в тому, що ніхто не спровокував їх досить сильно.
  
  "Тедді Рузвельт часто говорив про великий кийка", - тихо сказав Поттер. "У них зараз найбільша кийок у світі, і вони огреют нас нею, якщо ми вийдемо за рамки. Ми програли. Я страшенно хочу, щоб ми цього не робили. Я зробив усе, що знав, аби цього не сталося. Однак зараз ми не можемо занадто перегинати палицю. Це коштує занадто дорого, чорт візьми.
  
  "І що ж мені тоді з собою робити?" запитав ветеран. Його голос наповнився сльозами, а в очах заблищали сльози. "Я жив ненавистю з тих пір, як ми здалися. Мені майже не більше жити.
  
  "Приведи себе в порядок. Знайди роботу. Йди на роботу. Знайди дівчину. Їх там багато, а чоловіків не так багато. Допоможи побудувати місце, де захотіли б жити твої діти". Поттер знизав плечима. - Там, де ми зараз, що ще є?
  
  "Місце, де діти хотіли б жити? Під зірково-смугастим прапором? Ймовірно, розкажуть!" - презирливо сказав молодий чоловік.
  
  "Прямо зараз це єдина гра в місті. Може бути, пізніше все зміниться. Я не знаю. Ти побачиш цього більше, ніж я. "У ці дні волосся Поттера були швидше білими, ніж сивим. "Але якщо ти будеш продовжувати жаліти себе і спати на площі, може бути, нап'єшся, щоб не думати ні про що, хто переможе? Ти? Або США?"
  
  "Мені треба подумати про це", - повільно вимовив ветеринар.
  
  Поттер піднявся з лавки. "У тебе є час. Але не тягни занадто довго. Це десь там. Хапайся обома руками". Йому ніколи не довелося б говорити таке Джейку Физерстону. Джейк завжди хапав.
  
  І подивися, до чого це привело його. Подивися, до чого це призвело всіх нас. Кларенс Поттер пішов назад до вулиці тим же шляхом, яким прийшов, намагаючись ступати точно так само, як і раніше. І знову при ньому нічого не вибухнуло. Але яке це мало значення зараз? Джейк Физерстон підірвав всю свою країну.
  
  Лорі Блэкфорд подобався запах кошерного гастроному: м'ясний аромат салямі і солонини гармонує з розсолом і оцтом з барила для маринадів і контрастує з ароматами рогаликів і свіжоспеченого хліба. У Філадельфії було кілька пристойних делікатесів, але за цим блюдом потрібно було повертатися в Нью-Йорк.
  
  Її брат помахав їй з-за столика в глибині залу. У Девіда Гамбургера останнім часом з'явився подвійне підборіддя. Його каштанове волосся порідшали і почали сивіти. Флора теж почала сивіти. Вона думала, що тільки що минулі тридцять років зробили б сивим будь-якого, навіть якби вони якимсь чином відбулися в мить ока.
  
  "Не вставай", - крикнула вона, поспішаючи до Девіда.
  
  "Я і не збирався. Це дуже схоже на роботу", - сказав він. Штучна нога, яку він носив з 1917 року, неприродно прямо стирчало перед ним. "Радий тебе бачити. Ти розмовляєш зі мною, навіть незважаючи на те, що ми для різноманітності перемогли?"
  
  - Може бути, - сказала Флора. Вони обидва посміхнулися. Девід був демократом і консерватором з тих пір, як його поранили. Насильство подіяло на нього гірше всього, тому він, здавалося, думав, що це все вирішить. Після цього раунду війни це здавалося Флорі менш дурним, ніж раніше. Іноді нічого іншого не могло допомогти.
  
  Вона сіла. Підійшов офіціант. - Ну? - запитав він. Вона замовила житнє солонину та пляшку пива. Девід вибрав до пива лосось і рогалики. Офіціант щось нашкрябав, почухав свої густі сиві вуса і пішов.
  
  "Як ти?" Запитала Флора. "Як поживає твоя сім'я?"
  
  "Все в порядку. Я, я не так вже й поганий", - відповів її брат. "Як справи у Джошуа?"
  
  Вона переказала йому слова Джошуа про те, що він не може показати нікому палець лівої руки. Девід розсміявся сміхом старого солдата. Флора продовжувала: "Я знаю, йому пощастило, але я все одно хочу, щоб цього ніколи не сталося".
  
  "Що ж, я розумію це", - сказав її брат. "У мене була досить хороша життя, я брав все це до уваги, але я, звичайно, хотів би, щоб я не зупинив ту єдину кулю". Девід зітхнув. "Мені теж пощастило. Подивися на бідного Йоссела - я маю на увазі першого Йоссела. Він взагалі ніколи не бачив свого сина ".
  
  "Я знаю", - сказала Флора. "Я думала про це кожну хвилину після того, як Джошуа призвали в армію. Але він хотів приєднатися. Що ти можеш зробити?"
  
  "Нічого", - відповів Девід. "Частина спостереження за їх дорослішанням полягає в тому, щоб зрозуміти, коли потрібно відпустити. Коли Джошуа став досить дорослим для призову на військову службу, він став занадто дорослим, щоб ти міг зупинити його ".
  
  "Він сказав мені те ж саме", - сумно сказала Флора. "Він не був неправий, але що це йому дало? Тривалий період в лікарні".
  
  "І уявлення про те, чого варто країна", - додав Девід. Офіціант приніс їжу і пиво. Девід доверху начинял свій рогалик копченим лососем і бермудським цибулею, не звертаючи уваги на вершковий сир, який подавався до них. Флора вважала це збоченням, але смаку це не стосувалося. Девід Гамбургер довів це, продовживши: "Тепер, коли він пролив за це кров, він не захоче, щоб це стало м'яким".
  
  Флора бачила реакційні ознаки в Джошуа з тих пір, як він був поранений, і вони їй не подобалися. Уїдливо вона відповіла: "Тобі не обов'язково бути пораненим, щоб любити Сполучені Штати або бути патріотом".
  
  Її брат був зайнятий тим, що жував величезний шматок. Він запив його ковтком пива. "Я цього не говорив", - відповів він нарешті. "Але ти точно не будеш дивитися на речі по -, як і раніше, після того, як зловиш одного з них".
  
  Тепер Флора їла, і їй довелося почекати, перш ніж вона змогла щось сказати. "Носіння форми не всіх перетворює в демократів. Багато ветеранів соціалістів - насправді, досить багато з них в Конгресі".
  
  - Знаю, знаю, - сказав Девід. - І все ж, якщо б вони сіли на цього Физерстона Мамзера до того, як він став занадто великим, щоб на ньому сидіти...
  
  "Хто був президентом, коли Фезерстон зайняв цей пост?" Флора обурено запитала і сама відповіла на своє питання: "Гувер був, ось хто. Коли я дивився останній раз, Гувер був демократом ".
  
  "Так, так". Девід зробив все можливе, щоб відмахнутися від цього. "Хто віддав Кентуккі і Х'юстон? Ел Сміт не був демократом, і він дав конфедератам платформу, в якій вони потребували, щоб трохи не погубити нас ".
  
  "Це була помилка", - визнала Флора. "Проблема була в тому, що ніхто тут насправді не вірив, що Физерстон хотів війни. Велика війна була такою жахливою для обох сторін. Навіщо комусь знадобилося робити це знову?"
  
  "Він цього не зробив. На цей раз він хотів перемогти. І йому це майже вдалося", - сказав її брат. "Він теж хотів позбутися своїх шварцеров. Хто б у це повірив? Ти була там попереду всіх, Флора. Я віддаю тобі належне за це."
  
  "Іноді ти не хочеш бути правим. Це коштує занадто дорого", - сказала Флора. "Ніхто в США не хотів впускати негрів К. С., коли він почав їх переслідувати. Однак демократи поставилися до цього гірше, ніж соціалісти".
  
  "Добре, значить, у нас теж не все було гладко", - відповів Девід. "Дьюї впорається з керуванням CSA краще, ніж Ла Фоллетт".
  
  "Це дошка, з якої він втік. Подивимося, чи це так", - сказала Флора.
  
  Девід розсміявся. "Чи був коли-небудь політик, про якого ти б цього не сказав?"
  
  "Я можу назвати трьох", - відповіла Флора. "Дебс, Тедді Рузвельт і Роберт Тафт. Коли вони говорили, що щось зроблять, вони мали на увазі саме це. Це не завжди допомагало їм. Іноді це просто залишала їх попадання в яблучко на спині ".
  
  Трохи подумавши, Девід кивнув. - І ще двоє, - сказав він. - ти і Осія.
  
  - Спасибі, - м'яко сказала Флора. - Я намагаюся. Осія теж намагався, але так і не отримав за це похвали, якої заслуговував. Він теж ніколи цього не зробить, і вона це знала, особливо коли економічний колапс трапився, коли він був президентом. Зробивши ковток пива, вона продовжила: "Я назву тобі ще одне: Майрон Цукерман".
  
  "Він був чесною людиною", - погодився брат.
  
  Флора кивнула. - Був. І якщо б він не спіткнувся на сходах і зламав собі шию, я б ніколи не балотувалася в Конгрес. Вся моя життя виглядала б інакше. Я б залишилася організатором або працювала у швейному бізнесі, як інші члени сім'ї ".
  
  "Цукерману не пощастило. Країні пощастило".
  
  - Ти так говориш з-за своєї політики? Ти змушуєш мене червоніти. Це тільки тому, що я твоя сестра. Флора постаралася не показати, наскільки вона задоволена.
  
  "Ей, я іноді з тобою не згоден - ну, більшу частину часу. Ну і що? Ти моя сестра, і я пишаюся тобою", - відповів Девід. - Крім того, я знаю, що завжди можу позичити в тебе грошей, якщо вони мені знадобляться.
  
  У нього ніколи не було ні пенні. Флора завжди ділилася зі своїми батьками, сестрою і молодшим братом, але Девід уперто домагався свого. У мене все в порядку, говорив він. Це було схоже на правду, чому Флора була рада.
  
  Він посміхнувся їй. - Так що це значить, через що ми пройшли з тих пір, як почалася Велика війна? Ти політик. Поясни мені це.
  
  "Ти багато чого не просиш!" Флора вигукнула. Її брат розсміявся. Він узяв свою пляшку пива, виявив, що вона порожня, і махнув рукою, вимагаючи ще одну. Флора надпила зі своєї. Якщо вона збиралася спробувати відповісти на подібне запитання, їй потрібно було підкріпитися. "Ну, для початку, ми повернемо собі всі Сполучені Штати, якщо ми коли-небудь зможемо зупинити людей на Півдні від ненависті до нас, як до щурячого отрути".
  
  "З яких це пір ми подобаємося їм так?" Сказав Девід: до болю правдива жарт. Він продовжив: "Ми можемо стримати їх, якщо буде потрібно, їх і канадців".
  
  "Негр, який вийшов з CSA перед Першою світовою війною, сказав, що якщо ти тримаєш людини в канаві, то сам повинен потрапити в канаву", - сказала Флора. "Хочемо ми це зробити?"
  
  "Чи хочемо ми, щоб Конфедеративні Штати повернулися до роботи? Ми хочемо, щоб вони знову створювали супербомби?" Запитав Девід, додавши: "Та, яку вони використовували, трохи не прикінчила тебе".
  
  - Я знаю, - сказала Флора. - Не нагадуй мені.
  
  "Ну що ж". Судячи з того, як Девід це сказав, він думав, що довів свою точку зору.
  
  Але Флора відповіла: "Невже ми хочемо, щоб наші хлопці провели там наступні п'ятдесят років, кожен день потроху стікаючи кров'ю? Це було б схоже на незагоєну рану".
  
  "Це краще, ніж турбуватися про те, що вони зметуть нас з карти", - сказав Девід. "І вони б теж так зробили. Ми билися з ними чотири рази за останні вісімдесят років. Ти думаєш, вони не хочуть поквитатися за те, що ми виграли останні два матчі?"
  
  "Ні, я так не думаю, ні на хвилину". Флора знала, що деякі соціалісти думали про такі речі після Першої світової війни. Це було сумно, але це було правдою. Втім, так більше ніхто не думав. Один раз вкушений, двічі сором'язливий. Двічі вкушений ..."І все ж, якщо ми не можемо перетворити їх на людей, яким місце в Сполучених Штатах, що ми збираємося робити з ними?"
  
  "Хочемо ми таких людей в нашій країні? Люди, які вбили вісім або десять мільйонів негрів? Навіть коли цар розв'язує погром, це не так уже й погано ".
  
  "Холерия на царя". Флорі теж не сподобалася ідея Росії з супербомбой. Однак Німеччині довелося б мати справу з Росією; у США просто не було можливостей. Вона повернулася до нагальних справах: "Вони вбили не всіх негрів".
  
  "Ні, але вони і не намагалися зупинити головорізів з Партії свободи. Вони підбадьорювали їх, чорт візьми", - сказав Девід. "І знаєш, що мене лякає?"
  
  "Nu?" - Запитала Флора.
  
  "Якщо це сталося там, це могло статися і тут. Це могло трапитися з неграми тут, або, не дай Бог, це могло статися з євреями. Якщо ви залучаєте достатню кількість розпалених і стурбованих людей, може статися все, що завгодно. Взагалі все, що завгодно ".
  
  "Боже, це правильно", - сказала Флора. "Мені подобається думати, що ми не зробили нічого подібного ..."
  
  "Так. Я теж. І скільки шварцеров думали, що їх білі сусіди не зроблять нічого подібного? Скільки з них залишилося зараз, щоб щось думати?" Її брат сам відповів на своє запитання: "чи Не так вже й багато".
  
  "Може бути, те, що зробили конфедерати, зробить нам щеплення від цього", - сказала Флора. "У всякому разі, ми можемо на це сподіватися".
  
  "Элевай", - сказав Девід.
  
  "Алевай омайн". Флора кивнула. "Але чи можете ви уявити політика, який говорить: "Я хочу зробити те ж саме, що зробив Джейк Физерстон. Подивіться, як добре це спрацювало там, внизу"?"
  
  "Мм, може бути, і немає - принаймні, якийсь час". Девід криво посміхнувся. "Давайте послухаємо це для поганих прикладів. Я завжди прагнув бути таким для своїх дітей, але масове вбивство людей заходить занадто далеко ".
  
  - Трохи. Звичайно. Флора потягнулася і поклала свою руку на його. Він виглядав здивованим. Вона зрозуміла, що не робила цього ... о, занадто довго. "І ти є поганим прикладом для наслідування".
  
  "Ей, я демократ. Як я можу бути ким завгодно, тільки не поганим прикладом?"
  
  "Тобі доведеться працювати старанніше". Флора сподівалася, що він не розсердиться. Він багато працював, все своє життя.
  
  Він цього не зробив. "Ось. Я зроблю все, що в моїх силах". Він дістав пачку сигарет і закурив. "Як у мене справи?"
  
  "Я думаю, тобі потрібно спробувати що-небудь ще". Флора насилу стрималася, щоб не розсміятися.
  
  "Не знаю що. Я вже п'ю. Не хочу бігати за жінками - я задоволений тією, яку зловив. А ти сімейний політик".
  
  "Що ж! Мені це подобається!"
  
  Посмішка Девіда стала ще кривее. - Знаєш що? Я теж.
  
  Флора вказала на пачку. - Дай мені одну з них.
  
  "Ти ж не куриш".
  
  "Ну і що? Прямо зараз я знаю".
  
  Він простягнув їй сигарету, потім нахилився, щоб прикурити від своєї. Вона подумала, що смак у неї жахливий, але їй було все одно, не зараз. Вони разом випустили дим.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"