В июні ще є дві хороші неділі, але в Нью-Йорку вже жара. На тротуарах знову розцвіли п'яниці і лузери всіх мастей, що селяться зимою в кутках і под'ездах будинків. Деякі прямо валяються на капотах припаркованих автомобілів. Вони п'ють і розкалюють трубку, розповідаючи другу другу хороші речі, які розуміють тільки вони. Перед частоколом на Седьмой авеню десятидолларовая мошенница обмахивалась куском толя. Вона, ймовірно, занадто потрепана для бобінарда і, у кожному разі, точно не погодиться розмінювати порівну з таулею. Я досяг його рівня. Вона втягує життя, широко улибається мені і воркує:
- Добрый вечер дорогая! Ітак, ми граємо в більшу гру?
- Спасибо, я вышел.
Кажется, вона мені не вірить, але в якому-то сенсі вірить. Я навіть отримав задоволення. Я був у Нью-Йорку три дні і три ночі, і я провів свій час, набиваючи очі хорошими шоу і набиваючи желудок хорошої едой. Надо сказати, що я лише провів п’ятнадцять місяців на Гебридських островах у берегів Шотландії, намагаючись з’ясувати, чому так багато нещасних випадків сталося з цілим флотом нових сельдяних судів. Я цілком заслужив кілька днів відпуска, наданих моїм босом. Я вже знаю, що завтра кінець. Меня ждет нова місія. А сьогодні я мрію тільки про тепло ввечері перед телевізором у знайомому мені ірландському бістро на углу Восьмого і П'ятьдесят четвертого. Якщо я чого-то і не хочу, так це десятидолларової трески, особливо при такій температурі.
— Давай, — настаює вона. Слишком жарко, чтобы обсудить. Я дам вам пропуск в десять тунардов. Как дела?
- Опять таки.
Но она прямая. Вона підсовує мене до поїзда вздовж частокола. З іншої сторони, в тусклі світла вуличного освітлення, скелет споруджуваного будинку відбрасується на майданчику викривлених тені.
«Ми могли б потрапити у ваш готель», — пропонує вона.
— По-перше, откуда ти знаєш, що я в готелі, а по-друге, що ти отримаєш за десять доларів?
- Перший? Второй? Ти випадково не куриця? Ради Бога ! Я повинен був знати.
Шлюха розвертається на місці і иде искать свою стопку толя. Как только она надевает на него свое большое дерче, она начинает изо всех сил обмахиваться веером, чтобы высушить горщик, который она пролила, провожая меня по этим нескольким метрам битума. Я не можу не улибатись. Якими б скучними вони не були, жителі Нью-Йорка — прості люди.
На Восьмой чертовски пробки. Потік направляється в сторону Театрального кварталу і з радістю зберігається в Коламбус-кольцо, і без того забитим хронічними пробками, і якому це зовсім не потрібно.
Ось коли я вижу її, на іншій стороні проспекта. Ее яркое красное руно розвевається навколо її плеча. Вона висока, стройная, около двадцати пяти лет, и ходит с легкой грацией. Вона оглядається, закидає довгу прядь за уши, але не зауважує попередніх її двох парней. Вона здається зовсім неумісною в цьому захудалому районі. Цікаво, що вона там може робити? С другой стороны, я не удивляюсь, почему остальные двое следуют за ней. Мені це здається очевидним. Она доходит до угла П'ятьдесят четвертої вулиці. В кварталі, над яким возвышається величезна будівельна площадка, абсолютно темно. Слишком плохо для телевизора и ирландской таверны, я пересекаю дорогу, петляя между желтыми такси .
Я все ще вижу дівчину. Тонкая ткань ее красного платья обтягивает бедра с каждым ее шагом. Я не з Нью-Йорка, але я чертовски добре знаю, що така ципочка не повинна гулять одну ніч на пустинній вулиці. Оба типу ускоряються. Самий високий із тандеми робить останню затяжку тонкою коричневої сигарети і кидає її на дорогу.
Коли я добираюсь до входу на вулицю, він уже в середині кварталу, на півпуті між Восьмим і углом Девятого. Вона проходить мимо старого, потрескавшегося офісного будинку, яке, по-видимому, тільки що почали носити. Стекла на вікнах бросаются в глаза своим отсутствием. Перед фасадом, на тротуаре, стоять дві великі мусорні корзини, переповнені штукатуркою, металоломом і гниючими дерев'яними конструкціями. Чтобы пройти, пешеходы вынуждены въезжать в темный переулок. Когда там пропадает девушка, двое сообщников бросаются наутек.
Я підражаю їм, бегая по дороге, прихованої за лінією припаркованих автомобілів і вантажівок. Я слышу вой, а потом два коротких крика. Первое душераздирающее. Следующие два оглушили и смирились: крики ягненка на бойне, коли він розуміє, що не може його розрізати. Я обхожу мусорные баки и падаю в узкий проход. Наконец-то вижу своїх веселих шутників за роботу. Веселые прихожане. Тот, що менше, знаходиться приблизно на рівні пупка свого друга, і в обох блідий, майже землистий колір обличчя. Але крім цього, вони, здається, у чудовій формі. Високий чоловік у рваних джинсах і ковбойських сапогах обездвиживает девушку, полюбляя ее за талию. В цей час інший, одягнений у вязаний костюм, який щеголяє повсюду, дергает його за палец, щоб спробувати вирвати в нього кольцо. Я роблю крок вперед і вежливо запитую:
— Вхід тільки для членів клубу чи я можу прийняти участь у святі?
Ребенок оборачивается. Я опускаю голову, і його левая рука стосується моєї щеки менше ніж в дюймі від мене. Делаю висновок, що він пропонує мені грати з ними.
Я відповідаю на любов левой руки свого виготовлення, яка любить його прямо під оком. Его скула лопается. Витянув руки, він повертається сам на себе, словно в замедленной съемке. Я жду, поки він не робить повний оборот, і коли він повертається до мене обличчям, я даю йому потрясающий правый. Він рушиться за рахунок того, що розбрасує на тротуаре кілька кошиків.
Девушка знову начинает кричать. Смотрю і вижу великого, який толкает її в сторону. У него тевтонское, жесткое, неумолимое лицо. Возмущенный моїми щеками, він ригає що-то непонятне і кидається на мене, витягнувши руки вперед, щоб схопити мене за шею.
Я присідаю через п'ять секунд, і він зустрічає мого правого кулака. На рівні кишок. Він, повинен бути, здоровее, чим його колега, тому що це його навіть не беспокоить. Уязвленний у своїй самолюбії, я пропоную йому атеми в основі шеї. На цей раз він все же вирішує перевернутися, і картошка, яку він передназначав для мого красивого личика, не потрапляє в ціль на добрий двір.
Він більше не виглядає возмущенним, а зовсім збитим з толку. Но він швидко реагує. Він просовує руку в карман і виявляє невеликий синій автомат. Це не гра. Я піднімаю леву ногу і добре перевернутим татановим ударом посилаю салонний пістолет, вальсирующий по тротуару. Я відчуваю, що маю справу з головним салом. Він не виглядає набудованим на пораженні. Однак до нього доведеться привикнути. Я говорю ему:
- Не настаивай, мій великий. Ваша щаслива зірка вже зробила все, що могла. Ви її переубедите.
Він не відповідає. Но мне пришло его уговорить, потому что он убегает, как кролик, держась обеими руками за животное. Ну, в конце концов, повинно бути, йому все рівно було боляче. Я відчуваю себе трохи менш розбудованим. Я поворачиваюсь к девушке. Она стоит на коленях на тротуаре, сидя на каблуках. Его большие глаза напоминают мне сребряные двадцатидолларовые монеты. Я протягиваю ему руку. Вона берет це.
- Без збитку?
- Нет я так не думаю.
Я помогаю ей піднятися і нахожу її вище, чим я очікував. В самому деле, вона, здається, не надто страждала від того, що тільки що страждала.
Я помогаю ей отряхнуть великий пластырь на бедре.
- Ви часто гуляєте в одиночці серед ночі по цьому району?
Вона не відповідає. Вона изо всех сил трет пятно, но ничего не поделаешь, оно слишком покрыто коркой. Вона відпускає це і дивиться на своє плаття з розбитим горем вираженим обличчям. Я намагаюся відновити розмову:
— Я бачив, як вони тебе преслідували. Скажи, може бути, ми могли б знайти куда-небудь ще. Я встав дивитися, як цей парень істекає кров'ю.
Чтобы истекать кровью, он истекает кровью. Настолько, що йому удається придати ще більш заброшений вид цьому відворотному тротуару. Він явно в дуже поганому стані. Он навіть бровью не шевельнет.
— Я збиралась домой, — нарешті сказала дівчина. У мене є квартира на пересеченні П'ятьдесят четвертої і Девятої авеню. Я ще не знайомий з районом і не знаю вулиці, яких уникнути.
- Я буду супроводжувати вас.
- Дякую. Я би так хотів уйти відсюда.
Вона бере мене за руку і крепко держится там, поки ми не добираємося до її багатоквартирного будинку. Район, обмежений Клінтоном місцевими політиками, став житловим районом Манхеттена майбутнього, оскільки інші більш недоступні середньому кошелю.
- Я повинен вас подякувати, - сказала моя прекрасна супутниця.
Моя природна скромність не дозволяє мені відповісти що-небудь, крім:
"Ні, будь ласка. Я лише виповнив свій борг.
— Я бачив, що ти чудово сражався. Ви б не були поліцейським? Военный, может быть?
Я качаю голову.
- Нет нет. Я археолог. Пол Рейнсфорд, до ваших послуг.
— Рита Бреннан, — об'являє вона. Все чи археологи умеют воевать, как вы?
«Ви коли-небудь проводили десять місяців в одиночці в дебрях Уганди?»
- Е... нет, - трохи удивлено відповідає Рита.
«Поверь мені, ти учишся дратися. Скажу вам все, боевые искусства - это мое хобби. У моїй професії всі, хто підтримує форму, бігають трускою або грають у сквош. Сквош — отличное упражнение, но от него мало пользы, когда на тебя наткнутся два бандита.
— Понятно, — каже Рита, кивая голова.
- І ти ? Я сказав. Что делаешь ? Нет, подождите. Дай угадаю. Я можу вас бачити в якості лікаря у відділенні невідкладної допомоги. Ти навіть не вздрогнув, коли я сорвал портрет цього протилежного парня.
«Докторша» заявляє її улибнутися.
«Я журналіст, — говорить вона мені. Я працюю в UANS, Об'єднаної американської служби новин. Так що, ви знаєте, я преситил бойней і кровью.
- Отчет ?
- Фотограф. Меня відкомандували в офіс UANS в Лондоні на два роки і тільки те, що відправили в Нью-Йорк. Естественно, як тільки мене визивають на завдання, я захоплюю в перший же літак. Но ми майже в цілий.
Вскоре вона вводить мене в абсолютно нову башню, можливо, в трьох п'яти поверхах, цілим з темного каменю і тонованого стекла. В ще строящейся роздевалці консьєрж дивиться гру по телевізору, я тільки яку пропустив.
Рита живе на п'ятнадцятому поверсі в красивій трьохкімнатній квартирі з видом на Гудзон і Нью-Джерсі. Окна величезні і з такою висотою від панорами захоплює дух. Меблі трохи: тільки диван з ротанга, два одинакових крісла і маленький білий столик з пластмассы.
Рита закриває за собою двері і вздихає з облегченням.
- Фу! Наконец то дома. Я знаю, що це не дворець, але цілком може бути, що це не робить мене щасливим!
— Скажи мені, Рита, коли ти зустрічаєшся на вулиці джентльмена, ти завжди приводиш його до себе вдома?
— Если он спас мне жизнь, то да.
— А у вас це часто буває?
- Неа. Не чаще двох раз в тиждень. Ми все ще можемо дізнатися про іншого друга краще, містер Рейнсфорд. Ось, якщо ти приготуєш нам що-небудь попити… Загляни в бутилки, якщо знайдеш своє щастя. Я беру водку со льдом . Я оставляю вас на мгновение. Я повинен пойти переодеться.
Вона робить невеликий піруэт и идет в свою спальню, начиная искать за спинной молнией на платье. Кажется, вона не надто розбудована приєднанням, яке у нее тільки що було. Як і все те, хто гуляє по нічному Нью-Йорку, вона повинна знати, що ризик такого роду існує, і вона, здається, приймає в цій участі. І тоді вона, повинна бути, побачила інших під час своїх звітів. Я готовлю напої і сажусь на дивані, щоб дождаться його.
Дуже довгий провод з'єднує вилку плинтуса з маленьким рожевим портативним телефоном на столі. Я беру трубку і набираю номер в Нью-Йорку.
- Привет ! Це снайпер N3. Я положил пару на П'ятьдесят п'ятої вулиці, приблизно на півпуті між Восьмою і Девятою авеню. Найди мене, откуда он взялся, спасибі. Зараз я перебуваю за адресою 703 West Fifty Third Street, Apartment 15 G.
Я даю номер Обряд на моем контакте и добавляю с легкой улыбкой на лицо:
«В принципі, ви можете зв'язуватися зі мною тут всю ніч.
ГЛАВА II
Рита п'єт як чоловіка. Вона вертить мову во рту, щоб насладитися водкою, перш ніж її проглотить. Вона надала обрізані джинси та літню футболку з зображенням бродвейського шоу A Chorus Line . Я дивлюся, як вона потягує, розслабившись, скрестив ноги на дивані, і нахожу її ще красивіше, ніж раніше, у своєму красному платті.
- Не знаю, подякувала чи я тебе, як слід, - сказала вона. В будь-якому випадку, спасибі і ще раз спасибі. Ви спасли мою життя.
- Так ладно, - говорю я, пожимая плечима, - це явно були всього лише дрібні воришки кошельків. Наверняка вони залишили би вам в покоє після того, як найшли то, що шукали.
Решительно, я неизлечимо скромен.
- Ну, допустим, ти тільки мій бумажник спас. Так що спасибі за спасіння мого кошелька!
- Ладно, ладно... А тепер, якщо ми змінимо тему? Так, розкажіть мені трохи про себе.
- Неа. Ти перший.
- Що сказати? Я являюсь зовнішнім співробітником Нью-Йоркського музею предыстории …
- Ти живеш тут ?
— Нет, в округе Колумбія. У мене є квартира в Джорджтауне. Але ти не часто бачиш мене там. Я провожу більшу частину свого часу в подорожах.
— А що ти робиш у Нью-Йорку в ці дні?
«Ну, я просто відпочиваю. Я тільки що провів два місяці в Шотландії. Ми розкапуємо палеолітичну охотничу деревню, відкриту в минулому році. Я збирався домой, але вирішив затриматися на кілька днів у Плазе, щоб добре провести час.
«Я ось ви столкнулися з нападом на Риту Бреннан на вулиці… Не надто розстроїлися?»
«Пока ніяк.
Я беру свій стакан «Чівас Рігал» і, справа глоток, розглядаю спокійну Риту, дійсну людину, яка мені на другому конце дивана. Об'єктивно придраться не до чого. С другой стороны. В тусклом свете ее каштаново-рижие волосы и карие глаза завораживают. Ее тонкі, красивої форми губи повинні бути восхитительны. Я не можу утриматися від швидкого збільшення її грудей, яка дуже приємно сприймається в такт її диханню. Придраться не до чого, ні до формату, ні до архітектури. То ж саме для її довгих, стройних ніг. Я говорю собі, що ніколи не зустрічав такої чарівної журналістки. Ах так, може бути Бренда Старр. Ця думка заставляє мене сміятися.
"Что смішного?" — запитала Рита.
- Мисль про те, що я могла розбудуватися із-за зустрічі з тобою, - відповідаю я, не лгая особливо.
"Довжу чи я заключити, що я не відриваю вас від іншої компанії?" — спрашивает она с возвышенным спокойствием.
- Едва. На самому місці я збирався пойти подивитися Піта Роуза по телевізору. Но я би з задоволенням і без.
— У мене в кімнаті є телефон, якщо хочете, — любезно мені Рита.
Якщо я хочу пойти в свою кімнату? З великою радістю. Но точно не дивитись на Пита Роуза. Що стосується жінок, то я дві неділі займався тинтином в Шотландії. Гебриди невідомі як гаряча точка. І навіть якщо б я наткнувся на одну, у мене не було б ні секунди, щоб посвятити її. Місія первая. Так, не каждое воскресенье, ти працюєш в AXIS, надсекретній службі розвідки США. Честно кажучи, ця неожиданна зустріч з Ритою ще раз доказує, що боги со мною. І я готовий повернутися на вулицю, щоб вибити дерьмо з ще двох або трьох маленьких ударів, якщо це потрібно, щоб завоювати свою благосклонність.
Вона допила свій стакан, іде за іншим і користується можливістю, щоб сесть ближче. Я користуюся цією можливістю, щоб передприняти це:
— Ти збирався розповісти мені про себе…
- О, моя робота... Обычный канал. Пройшло три роки з тех пор, як я закончив коледж і відразу поступив в UANS.
- Какой университет ?
— Сара Лоуренс, а ти?
— Колумбія, повний курс.
"У вас є докторська ступінь!" Доктор Пол Рейнсфорд? Ей, це бризжет адським соком!
— Це дозволило мені знайти роботу. Я також являюсь доцентом в Смітсоновському університеті.
— Отсюда, наверное, и квартира в Джорджтауне.
- В яблочко. А вы какие отчеты делали?
- В цілому, нічого особливо цікавого. Да все так же. Я був у Софії, коли почалася ирано-іракська війна. Я пригнув у Багдад, щоб освідчити цю подію, а потім провів півтора місяця на фронті. Ви, повинно бути, бачили деякі з моїх фотографій у пресі.
- Це можливо. Я багато читаю.
— Якщо хочеш, я покажу їх тобі. Я рад, що зробив їх. Скажем так, це моя маленька гордість.
Рита встает и исчезает во втором спальне. Через кілька секунд вона вийде з великою шкіряною папкою і на цьому разі садиться так близько, що я відчуваю її ногу поруч з моєю. Вона показує мені фотографії іракських солдатів, зручно позуючих поряд із своїми 7,62-мм крупнокаліберними пулеметами Горюнова, так само, як рибаки на родині позують зі своїм кращим уловом. Потом вона показує мені молодих арабів, що порушують по стройовим носам своїх винищувачів МіГ-23, і толпи знешкоджених мирних жителів, що рятуються від чудовищного пожежі на Абаданському НПЗ.
- Ви чудови, - сказала я, коли вона закончила. Дійсно, я пам'ятаю, як бачив це в газетах. Тот, що з реактивними літаками, наприклад.
«МиГи», — говорить Рита.
«Миги, раз вы так говорите… Знаете, моя специальность — поиск, а не война. Я дуже люблю обличчя на ваших фотографіях. У вас безспорний талант уловлювати емоції.
Она кладет папку рядом с собой и, сяя от гордости, ерзает на диване, трется обо мне.
- У мене ще багато інших талантів, - визнається вона м'яким голосом.
И, не спрашивая разрешения, притягивает меня к себе, прижимаясь грудью к моей груди. Роли поменялись, саме вона стає агресором. Его руки начинают блуждать по моему телу. Все менше і менше розбудовуючись, я її обнімаю. Его рот ищет мій. Найти її. Его язык скользит между моими губами и начинает яростный поединок с моим. Я відчуваю, як його рука скользит мені під пояс. Я резко встаю. Задихаючись, вона запитує:
- Но що ти робиш?
Не отвечая, я провожу руку между ее ногами. Потім, вонзив другу ей в поясницу, я крепко хватаю ее за ягодицы, поднимаю ее верхом на руку и несу в ее комнате.
Окна виходять на захід. Маленькі білі хмари пливуть по небу, і Боінг 727, що направляється в Ла-Гуардія, безшумно кромсает їх за вікнами спальні. Рита лежит у мене на рукі, легкая маленькая ручка лежит на моем бедре. Ее пушистые волосы образуют ореол навколо голови. Ми були в одному і тому ж положенні протягом години, і у мене почалися судороги. Я делаю ход. Вона протестує.
- Привет ! В чем дело?
- Нічего такого. У мене невелика біль. Ти мене роздавишь.
«Каждому своє», — відповідає вона, сміючись. Ти дійсно роздавив мене тільки що.
Вона повертається ко мені, і кончик її груди щекочет мою кожу.
— Тебе нравятся мужчины старше тебе?
- Це ти мене качаєш. Крім того, ти ненамного старше мене. Скажіть, це правда, що у вас немає галстуків?
- Настоящая вещь. Я занадто зайнятий, щоб мати час, щоб зв'язатися.
«Відмінно», — оцінює Рита. Ти будешь відмінним отцом для моїх дітей.
- Привет! Вам не здається, що ви їдете трохи швидко? Ми знакомы всего двенадцать часов.
- Четирнадцять, - поправляє вона, вставая і жорстко підбородка вказує на годинник. Я повинен пойти пописати. Можешь согреть мою постель, будь ласка?
Я дивлюся, як вона убігає, і оглядаю кімнату. Накануне я не нашел времени: слишком занят осмотром жильца. Це маленька біла кімната, дуже проста, з нишою, де знаходиться ванна кімната. На півподалік стоїть старий торшер і довгий низький туалетний столик, у вікні розставлений подвійний матрас, на півподалік від нього стоять ящики для зберігання пластинок, в основному опери та класичної музики, будильник, ще один телефон і невеликий телевізор.
В цей момент дзвонить телефон.
- Підними трубку, будь ласка! — кричит Рита з іншої сторони.
- Неа. Давай возьми. Не питання відповідь від дами під час сніданку.
- Мені все рівно. У мене теж немає ніяких зв'язків. Ну, що, відповідь!
- Неа. Це справа принципу. Ти же видишь, я старше! Коли ти досягнеш свого віку, у тебе з'являться принципи.
Роздається звук промивки, і знову з'являється Рита, яка виглядає трохи сердитой. Вона приймає трубку.
— Це для доктора Рейнсфорда , — сказала вона, протягуючи мені трубку.
Я беру трубку, прислухаюсь і вешаю трубку.
«Як вийшло, що музей отримав мій номер?» — запитує Рита.
— Вчера ввечері я подзвонив у свій готель, щоб залишити повідомлення. Я знал, що сьогодні утром у мене може бути важлива зустріч.
— А у вас є?
«Да, через час.
Вона опускается на колени рядом со мной и стонет.
- Пфф! вона вздыхает. Я хотів, щоб ми знову занялися любов'ю перед сніданком.
Люблю задавати питання, навіть якщо заздалегідь знаю відповідь.
- Так ? Я делаю.
«Так що на сніданок не годиться», — сказала Рита, кладя голову мені на життя.
Вийшовши за двері свого номера в « Плаза », я на мгновение опасаюсь, що підхопив серйозну хворобу. Що, черт возьми, со мной відбувається? Я не відчуваю гнилого запаху сигари Хоука! Но через секунду успокаиваю себе, розумію, що все в порядку. У мене просто ноздри ще повні духов Рити.
Сьогодні оперативний директор і глава AX Девід Хоук у свій час був полем агентом, як і я. З самого початку він запрацював репутацію залізної людини і ніколи її не терял. Я його дуже поважаю. Мені навіть цікаво, не боюсь чи я його трохи. У будь-якому випадку ясно одно: якщо він покинув свій офіс у Дюпон Серкл, у Вашингтоні, значить, там кипить що-то соленое.
Я вхожу в свій номер. Він привітує мене, розмахуючи своєю сигарою, чим-то вроде довгого вимученого стебля, схожого на перекручену ліану, який димит, як вулкан, і від якого воняє по меншій мірі в двадцять раз сильніше.
— Привет, N3! Ви проробили більшу роботу в Шотландії.
— Дякую за комплімент, сер.
— Готов поспорить, вчора ввечері ви теж добре попрацювали.
Я дивлюсь на його голову. Неможливо понять, бекон це або свинина.
— Я не задоволений собою, сэр, — відповідає я, не промокнув.
- Хто ця дівчина?
— Рита Бреннан. Вона сказала мені, що працює фотографом в УАН. Раньше вона працювала в Лондоні і тільки що переїхала сюда.
— Легко перевірити.
Легко, правда. Зараз своє заснування AX працює під відкриттям інформаційного агентства Amalgamated Press and Wire Services. Ізлішне говорити, що у світовій пресі для нас ще менше секретів, ніж у інших.
— Я захистив її від двох воров, сер. Вона не знала, як висловити мені свою подяку.
— Хм, — ворчит Хоук. Что касается того, кого вы оставили на Пятьдесят пятой улице, то он уехал, не оставив адрес. Кровь на тротуаре, це все, що знайшли наші люди. І вони були на місці через п'ять хвилин після вашого дзвінка.
— Может быть, его забрали копи.
- Неа. Ви думаете, ми перевірили!
— Сер, переконаю вас, що він не міг уйти один.
— Подозреваю, что да, N3, — сказав Хоук, стряхивая пепел со своей нечисти на ковер Плази . В принципі, коли викладаєш кого-то на аккаунт, він сам не входить. Скажи мені, ти думаєш, що ця дівчина тебе підставила?
Я думаю на мгновение.
— Откуда ви знаєте, сэр? Найкращим способом буде перевірка. Якщо виясниться, що вона дійсно фотограф УАНС, сомнения відпадають. Я бачив кілька його фотографій у газетах, але це нічого не доводить. Ні, поки я дійсно нічого не можу сказати.
— Добре, — сказав Хоук. Скоро ісправимся. Давайте перейдемо до нової місії, я тільки яку довірив вам. Это редкая жемчужина.
Він навіть не представляє подобие улибки. Но, зная босса, если он скажет, что он редкая жемчужина, я могу ожидать, что не разочаруюсь.
ГЛАВА III
— Що ж, я слухаю вас, сер.
«Іди сюда», — сказав Хоук, підводячи мене до журнального столика, де він розклав безліч фотографій і гігантську топографічну карту.
Я дивлюся і обнаруживаю гірський район, усеянный кількома розрізненими жилищами і розділений надвое обширним меандром Амура, цієї реки з визиваючим воспоминания назвами, які викликають у мене тільки пограничне співробітництво між Китайською Маньчжурією і Радянським Союзом.
«Це місце удару», — починає Хоук, вказуючи пальцем на позначену точку в реці.
"Влияние?"
— Удар великого метеориту. Він пішов по позагалактичній траєкторії, яка привела його в атмосферу Землі і упала тут, на радянській території, в шістнадцяти кілометрах від кордону. Він образував значущу воронку, а також сжег досить хороший участок лісу. Вот фото регіону.
Босс підсовує мені пробу на глянцевой папері розміром 20 X 25, яка являє собою типову сетку фотографій, зроблених розвідувальними супутниками. Посеред лесистого холма я можу відрізнити круг, схожий на величезну воронку від снаряда, окаймленную бахромою обуглених дерев.
«Волна була зафіксована сейсмографами в Нью-Йорку, — продовжує Хоук. Вона була дуже слабка. Мені пояснили, що метеорити, що летять із позагалактичного простору, складаються з менш щільного матеріалу, ніж те, що блуждає в нашій сонячній системі. Це може пояснити, чому російські, здається, ігнорують це явище. Можливо навіть, що вони цього не помітили.
— Якщо можна так сказати, сер, ми це помітили і не ігноруємо?
- Іду, іду. Супутник «Агрос-5», призначений для пошуку корисних викопуваних, помітив це існування і прослідкував за його слідом через весь небесний свід.
«Я не розумію, чому супутник, що шукає корисні іскопані, вдруге почав відслідковувати метеорит.
— Ти коли-небудь слишав про ліданіуме, Ник? — запитує Хоук.
Я шукаю момент у своєму внутрішньому файлі і відповідаю:
— Це важкий елемент, який до недавнього часу існував тільки в теорії. Ми робили це протягом двох років в лабораторіях на цьому величезному циклотроні, який є в Бельгії, я думаю. І це повинно коштувати близько мільйона доларів за унцію. [1] .
— Один мільйон п'ять, — поправляє Хоук. У будь-якому випадку, нікому ще не удавалось вивести вимірюване його кількість в унціях. Виражайтесь в полміліграммах, і ми будемо ближче до реальності. Цей матеріал нас тільки редок і так дорого у виготовленні, що ми вирішили шукати його в космосі. Відомо, що він існує в ядрах деяких метеоритів із позагалактичного простору. Супутник «Агрос-5» був запрограмований на пошук, серед цього, ліданіума. Його детектори буквально зійшли з ума, коли пролетів цей метеорит. Ми думаємо, що цей камешек містить близько двадцяти п'яти кілограмів ліданію.
Я прикладаю більші зусилля, щоб виглядати враженим. Це хлопок, тому що я не маю ні найменшого представлення про цінності ліданію.
- Ви знаєте інтерес Ліданіума? — запитує босс, який нічого не впускає.
Я говорю ему нет, спеша добавить, что я запутался. Он сыт по горло.
- Да ладно, Ник, я не прошу тебе бути непобедимым во всех. Честно кажучи, я теж цього не дізнався, поки мені не повідомили наші спеціалісти.
Я роблю глибокий вдох и спрашиваю, могу ли я знать.
— Ліданій впитує радіоактивність так само ефективно, як бродяга витирає бутылку кримінального хлама. Ми вважаємо, що п'ятьсот грамів цього продукту можуть поглинути всю радіацію, випущену при великій аварії на ядерному реакторі або порушенні захисту в місці зберігання радіоактивних відходів.
Тепер я вражений, навіть поражен. І це повинно бути видно, тому що Хоук, здається, п'є сиворотку. Він любить, щоб його агенти були глибоко проникнуті важливістю своєї задачі.
— Цей продукт може вирішити велику кількість проблем, — резюмує він з хорошим настроєм. По-перше, це може бути чудовим захистом для реакторів атомоходів.
Я виражаю своє схвалення переконаним ківком і додаю:
«З цим ліданіумом ядерна енергія може стати цілком чистим джерелом енергії, про який усі говорять.
- В яблочко ! — восторгается Хоук. Не кажу вже про можливі застосування у випадку атомного конфлікту. Я не буду преуменьшать значення цього ліданіума. Нам це потрібно. Белый дом хочет этого, и для меня этого достаточно.
— Для мене теж, сер.
— Вы останетесь доктором Полом Рейнсфордом. Це дуже добре пойшло в Шотландії, має спрацювати і в Маньчжурії. На китайській стороні кордону недалеко від місця падіння є місце розкопок і…
Хоук зловеще колеблется, прежде чем отпустить:
«…і ми працюємо з китайцями по цьому делу.
Он добавляет, когда видит мое лицо:
- Так, я знаю, Ник... Ось ОРГ, яка дає свою долю солі в наших операціях.
ORG — це група по роботі із зарубіжними країнами, тенденція всередині Державного департаменту, згідно з якою Сполучені Штати повинні йти рукою про руку з однією з двох великих комуністичних держав. Двадцать лет назад они хотели, чтобы мы дружили с Советами. Нужно було по можливості грати російську карту проти Пекіна. Зараз наоборот, надо улибаться китайцям, щоб насолити Поповим. Серед інформованих агентів AXIS є слух, що букви ORG — це не абревіатура, а зменшене від Orgasme. Додаткове порівняння, деякі неудачники, в тому числі і я, доходять до того, що прикріплюють до цієї благородної групи прозвище «Ла Бранлетт». Но наш сарказм їх не трогає. У них є сочувствующие уши в Белом доме, і ми повинні мати з ними справу.
Я мислено проглядаю кілька випадків, коли чуєш ОРГ чути не стоїть життя нашим ребятам, і запитую:
— Вам доведеться пройти через це знову, сер?
— Не можу розрізати, Ник. Китайці вже в курсі. Вони войдут в наше прикриття. Вони приносять нам свою допомогу і свою впевненість до кордону Любви. І, коли у нас буде ліданій, ми поділимся їм з ними.
Нет комментариев. Так что не коментирую.
— Приказы есть приказы, Ник, — каже Хоук, як будто це може мене втешити.
«Конечно, сер.
— Розкопки знаходяться в Кумаре, — продовжує мій начальник. Это приграничная деревня, населенная рыбаками, на китайской стороне реки. Нью- Йоркський музей предісторії готує експедицію, яку відправить на місце. Ви будете грати археологом протягом кількох днів, а коли прийде час, ви пересічете кордон з товаришем за командою, заберете ліданій і повернете його на китайську сторону.
— Мне не нужен член екіпажа.
«Я знаю, Ник, — відповідає Хоук, — но китайцы держат его. Вони боятся, что вы им лиданий под нос дунете.
"Куда я міг пойти?" Я делаю. У мене є вибір між китайською Маньчжурією і радянською Сибір'ю. Я вернусь в Китай, це точно. Я предпочитаю китайскую щедрость российской ставки.
Хоук улыбается.
— Ваш контакт у музеї — Андреа Риган, — сказав він. Ти її знаєш?
- Я слишав про це.
— Вона узнает твою настоящую личность. З іншої сторони вона відправляється туда по чисто археологічним причинам. Вона входить до штату музею, але ви знаєте, що…
- ...что ми щедро смазываем им лапы. Ні, я в курсі, сер.
Не звертаючи уваги на моє різке зауваження, Хоук наніс останній удар:
— А мені говорили, що з нею досить важко жити.
— Отлично, — сказав я. Русскофы, Чинки и добавленок сварливая мышь. У мене склалося враження, що ця маленька туристична поїздка не позбавлена ізюминки!
«Жизнь коротка, Ник. Ви повинні знати, як скористатися хорошими часами, які він пропонує нам, заключає Хоук, випускаючи мене в ніс кучево-дождево-дождево-облако дима, більш шкідливого, чим ядовитий газ.
ГЛАВА IV
- Йоркський музей передісторії розташований у стародавньому та об'ємному гранітному блоці, який з початку століття займає Шестьдесят куточок седьмої вулиці та Західного Центрального парку. Озорні теракотові льви наслідують своє видобуток з вершини карнизу, а шість корінфських колон прочерчують всю довжину фасаду своєї чорної тені. Це темно і зловеще, як може бути.
Я прохожу в двері і маю свій табличний квиток під носом пана в кепці. (За право войти на це кладбище зі мною вже не прочь заплатить!) Він пропускає мене з вежливим поклоном, і я вхожу в просторний зал. Групи пекінців ходять навколо, созерцая новинки, нещодавно виставлені на огляд публіки. Коли я говорю «новинки», це, звичайно, спосіб виразити. Останнім місцем розміщення серії копій менгірів Карнака зі скловолокна в натуральній величині. Незважаючи на настрій моєї собаки, я все рівно визнаю, що воно сногсшибательное. Я швидко вибираю між герметичними мегалітами і скопленнями відвідувачів, менш герметичних, тому що всі вони відкривають зіючий рот восхищения. Я пересікаю великий коридор, захожу в іншу, поменьше, і піднімаюсь на службовому ліфті. Нажимаю кнопку четвертого поверху, де розташований відділ палеонтології подзвінних.
Там уже немає сверкаючого мрамора і безупречных окон, как в общественной части. З практичної точки зору офісна частина малофункціональна і, на перший погляд, виявлено нецікава. В кінці кінців я нахожу дерев'яні двері, викрашені в зелений колір, до яких приколотий простий прямоугольник з картону. Там набрано простое слово: РЕГАНЬ. Я стучу і вхожу.
Я відразу зауважую, що міс доктор Риган — відома глава. Я багато раз бачив її вдома. Вона висока, з довгими пепельно-світлими волоссям, зібраними в хвост. Фізично це те, що ми зазвичай називаємо красивими рослинами. В цьому немає недоліку в здоров'я, мадам. В її венах повинна бути солідна доля нордичних глобул. Плечи у него відносно широкі, бідра теж. С другой стороны, у нее тонкая талия и плоский живот. Але більше всього поражає його балкон. Внушительный, ось це слово. Вона явно тратить час на те, щоб трохи спрятати його. Звичайно, коли ти вчений, ти винужден висказати тільки серйозні думки… Така академія повинна бути для її справжньої професійної поміхи. Я починаю задавати питання, не розумію чи я, чому у мене така репутація поганої домоседи.
Вона схильна над великим пластиковим підносом, вроде тех, які ставлять на кухню для мелочей Мінет.
— Доктор Риган?
Вона згортається з улибкою, яка тут же перетворюється в сварливу надуту гримасу.