Паттерсон Джэймс : другие произведения.

Детектив Крос укр

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  
  
  
  
  
  
  Шановний Читачу,
  
  Вас чекає революція в читанні — книжкові знімки.
  Книжкові знімки — це абсолютно новий вигляд книг - на 100 відсотків
  засновані на сюжеті, без надмірностей, завжди дешевше 5 доларів.
  
  Я написав чи соавторствовал майже з усіма книгами, і це один з моїх найкращих романів будь-якої довжини.
  
  Знімки обсягом не більше 150 сторінок можна читати вночі, по дорозі на роботу або навіть на свій мобільний телефон під час перерв на роботі.
  
  Сподіваюся, вам сподобається детектив Крос.
  
  
  
  P. S.
  
  Зі спеціальними пропозиціями і повним списком назв BookShots можна ознайомитися на
  BookShots.com
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Персонажі і події в книзі вигадані. Будь-яке подібність з реальними людьми, живими чи мертвими є випадковим і не було задумано автором.
  
  Авторське право No 2017 Джеймса Паттерсона
  Дизайн обкладинки Маріо Дж. Пулисе; фотографія Роя Бішопа / Arcangel Images
  Авторське право на обкладинку No 2017 Hachette Book Group, Inc.
  
  Hachette Book Group підтримує право на вільне вираження думок і цінність авторського права. Мета авторського права - заохочувати письменників і художників створювати творчі роботи, які збагачують нашу культуру.
  
  Сканування, завантаження та розповсюдження цієї книги без дозволу є крадіжкою інтелектуальної власності автора. Якщо ви хочете отримати дозвіл на використання матеріалів з книги (крім як для ознайомлення), будь ласка, зв'яжіться з permissions@hbgusa.com. Дякуємо за вашу підтримку прав автора.
  
  Знімки з книги / Літтл, Браун і компанія
  Книжкова група Hachette
  1290 Авеню Америк, Нью-Йорк, NY 10104
  bookshots.com
  facebook.com/JPBookShots
  twitter.com/Book_Shots
  instagram.com/jpbookshots
  
  Перше видання: травень 2017 року
  
  Booksshots - це торгова марка Little, Brown and Company, підрозділи Hachette Book Group, Inc. Назва і логотип Little, Brown є товарними знаками Hachette Book Group, Inc. Назва і логотип BookShots є товарними знаками JBP Business, LLC.
  
  Видавець не несе відповідальності за веб-сайти (або їх вміст), які не належать видавцеві.
  
  Бюро спікерів Hachette надає широкий вибір авторів для виступів на заходах. Щоб дізнатися більше, перейдіть по посиланню hachettespeakersbureau.com або зателефонуйте за телефоном (866) 376-6591.
  
  ISBN 978-0-316-46974-6
  
  E3-20170320-NF-DA
  
  
  Зміст
  
  Обкладинка
  
  Лист від Джеймса Паттерсона
  
  Титульний аркуш
  
  Авторські права
  
  Глава 1
  
  Глава 2
  
  Розділ 3
  
  Глава 4
  
  Глава 5
  
  Глава 6
  
  Розділ 7
  
  Розділ 8
  
  Розділ 9
  
  Глава 10
  
  Розділ 11
  
  Глава 12
  
  Глава 13
  
  Глава 14
  
  Глава 15
  
  Глава 16
  
  Глава 17
  
  Глава 18
  
  Глава 19
  
  Глава 20
  
  Глава 21
  
  Глава 22
  
  Глава 23
  
  Глава 24
  
  Глава 25
  
  Глава 26
  
  Глава 27
  
  Глава 28
  
  Глава 29
  
  Глава 30
  
  Глава 31
  
  Глава 32
  
  Глава 33
  
  Глава 34
  
  Глава 35
  
  Про автора
  
  BookShots.com
  
  Інформаційні бюлетені
  
  
  
  
  
  Глава 1
  
  Брі Стоун вже півгодини займалася ранковою зарядкою і, важко дихаючи, бігла на схід по стежці у Приливного басейну у Вашингтоні, округ Колумбія. Був чудовий весняний день в кінці березня, теплий, з ароматним вітерцем.
  
  Японські вишневі дерева, що росли вздовж доріжки, були в повному кольорі, залучаючи ранніх туристів. Брі довелося ухилитися від кількох з них, але це була така красива обстановка і день, що вона не заперечувала.
  
  Їй було під тридцять, але її ноги здавалися сильніше, ніж тоді, коли вона щойно закінчила коледж. Дихання теж покращився, і це її тішило. Щоденні вправи допомагали.
  
  Покинувши Приливно-відливну зону, Брі зрізала шлях повз статуї Джона Пола Джонса й побігла підтюпцем на місці, чекаючи переходу 17-ї вулиці Ювентуса поряд з автобусом DC, выгружающим і завантажуються пасажирів. Коли автобус зітхнув і поїхав геть, Брі обігнула пішоходів, щоб перейти вулицю, прямуючи до Національного театру "Сільван" та іншої гаю квітучих вишневих дерев. Цвітіння сакури досягає свого піку тільки раз в рік, і вона мала намір насолоджуватися їм якомога більше. Вона якраз проходила повз групи японських туристів, коли задзвонив її мобільний телефон.
  
  Вона дістала телефон з маленької поясний сумки, яку носила, але не зупинилася і не сповільнила крок. Брі глянула на незнайомий номер телефону і дозволила голосовою поштою прийняти виклик. Вона побігла далі і незабаром побачила команду поліції Національного парку, піднімає п'ятдесят американських прапорів, оточуючих основу пам'ятника Вашингтону. Її телефон задзвонив знову, на той же номер.
  
  Роздратована, вона зупинилася і відповіла: "Брі Стоун".
  
  “ Шеф поліції Брі Стоун?
  
  Голос був чоловічим. Чи так і було? Тон не був глибоким.
  
  "Хто дзвонить, будь ласка?"
  
  “Ваш найгірший кошмар, шеф. У Національному торговому центрі встановлено саморобний вибуховий пристрій. Вам слід було відповісти на мій перший дзвінок. Тепер у вас є тільки п'ятдесят вісім хвилин, щоб з'ясувати, де я його залишив ".
  
  Лінія обірвалася. Брі деякий час дивилася на телефон, потім подивилася на годинник. 7:28 ранку, Вибух: 8:26 ранку? Вона набрала номер на швидкому наборі і оглянула околиці, придушивши бажання якомога швидше забратися подалі від Торгового центру.
  
  Начальник поліції Вашингтонського метрополітену Джим Майклс відповів після другого гудка.
  
  “Чому мені дзвонить мій шеф детективів? Я сказав їй взяти кілька вихідних ".
  
  "Я тільки що отримала анонімний дзвінок, Джим", - сказала Брі. “Саморобний вибуховий пристрій, встановлений у Національному торговому центрі, має спрацювати в 8:26 ранку. Нам потрібно якомога швидше очистити територію та привести собак ".
  
  В послідувала короткої тиші Брі про то подумала і побігла до чоловіків, піднімає прапори.
  
  "Ви впевнені, що це був не дивак?" Сказав шеф Майклс.
  
  “ Ти хочеш ризикнути, що це не дивак?
  
  Майклс різко видихнув і сказав: “Я повідомлю в поліцію Національного парку і Капітолійського пагорба. Ти говориш так, наче біжиш. Де ти?"
  
  “У торговому центрі. Піднімаюся на висоту, щоб помітити терориста, що виходить з "Доджа" ".
  
  
  
  
  
  Глава 2
  
  Було 7:36 ранку, коли двері ліфта відчинилися.
  
  Брі вибігла на оглядовий майданчик Монумента Вашингтона, приблизно в п'ятистах п'ятдесяти чотирьох футах над Національним торговим центром. У неї була з собою яка базікає поліцейська рація служби парків США, налаштована на частоту, використовувану всім персоналом ФБР, поліції Капітолія США і поліції метро Вашингтона, швидко реагує на ситуацію.
  
  У неї був бінокль, який їй позичили офіцери, які охороняли закритий пам'ятник. Відмовившись від її початкового вимоги впустити її, вони насилу перевірили її розповідь.
  
  Потім з усіх боків завили сирени, і їх командир повернувся з прямим наказом відкрити пам'ятник і дозволити їй піднятися на вершину. Брі втратила вісім хвилин в процесі, але відсунула це розчарування на задній план. У них було п'ятдесят хвилин, щоб знайти бомбу.
  
  Брі попрямувала прямо до високих вузьких вікон, прорізаним в західній стіні монумента, і поглянула в бінокль на меморіал Лінкольна і довгий прямокутний басейн, в якому відбивалися його зображення і зображення пам'ятника Вашингтону. Коли вона побігла до возвышающемуся известняковому обеліску, вона сподівалася забратися досить високо, щоб помітити кого-небудь, хто тікає з Торгового центру або веде себе дивно.
  
  Але пройшло надто багато часу. Терорист повинен був втекти якомога далі, чи не так? Це була логічна думка, але Брі задавалася питанням, чи може він бути таким ненормальним, щоб залишатися поруч і захоплюватися своєю вибухонебезпечної роботою.
  
  Навіть у цей ранній час по доріжках, що перетинав Торговельний центр і йшов паралельно дзеркального басейну, бігали, прогулювалися і каталися верхи десятки людей. Інші стояли, немов прикуті до місця хором сирен, що доноситься все ближче і ближче.
  
  Брі розвернулася, пройшла через оглядовий майданчик до східної стіни, звідки вона могла бачити Капітолій США, і включила радіомікрофон.
  
  "Це метро Код Стоун", - сказала вона, оглядаючи відкритий парк між музеями Смітсонівського інституту. “Я бачу сотні людей, які все ще знаходяться в Торговому центрі, і хто знає, скільки ще я не можу розгледіти з-за дерев. Перемістіть офіцерів на 17-ю, 15-й вулиці, Медісон Драйв-північно-захід, Джефферсон Драйв-південно-захід, Огайо Драйв-південно-захід і 7-ю північно-західну, 4-у північно-західну і 3-ю північно-західну. Проведіть евакуацію цивільного населення з центру торгового центру на північ і південь. Робіть це швидко і організовано. Ми не хочемо сіяти паніку ".
  
  "Вас зрозумів, шеф", - відповів диспетчер.
  
  Брі почекала, поки диспетчер не викрікнет її накази, потім сказала: "Перекрийте рух через північний і південний молл, а також Констітьюшн і Індепенденс авеню від 3-ї до Огайо".
  
  "Це вже було наказано, шеф", - сказав диспетчер.
  
  “ Стан До-9 і саперних загонів?
  
  “К-9 ФБР, метро та парковій поліції в дорозі, але рух утруднено. Розрахунковий час прибуття метро 15-го числа складає дві хвилини. Сапери кажуть, що через п'ять хвилин, але може бути й довше ".
  
  Довше? Вона подумки вилаялася. Подивилася вниз на розвіваються прапори та відзначила їх напрямок і жорсткість.
  
  Вона знову включила мікрофон. “Передайте усім патрулям До-9, що вітер тут південно-західний, може бути, десять миль в годину. Вони захочуть працювати під кутом до північно-схід".
  
  "Вас зрозумів", - сказав диспетчер.
  
  Брі подивилася на годинник. 7:41. У них було сорок п'ять хвилин, щоб знайти і знешкодити саморобний вибуховий пристрій.
  
  Вдивляючись у вікно, гарячково міркуючи, Брі зрозуміла, що їй щось відомо про смертника. Він або вона використовували термін СВУ, саморобний вибуховий пристрій, а не бомба. СВУ - військовий термін США. Був терорист колишнім військовим? Нинішній військовий?
  
  З іншого боку, Брі досить часто бачила і чула цей термін в новинах і повідомленнях ЗМІ. Але чому громадянське особа використала цей термін замість бомби? Навіщо бути таким конкретним?
  
  У неї задзвонив телефон. Шеф Майклс.
  
  "З-за вашого унікального розташування та перспективи ми надаємо вам загальне керівництво ситуацією, шеф", - сказав він замість привітання. "К-9, саперні і тактичні підрозділи будуть діяти за вашим викликом після того, як проінформують вас про можливі варіанти".
  
  Брі не збилася з ритму. "ФБР і Капітолійський пагорб?"
  
  “ Чекаю ваших розпоряджень.
  
  “ Дякую вам за довіру, сер.
  
  "Доведи це", - сказав він і повісив трубку.
  
  Протягом наступних шести хвилин, слухаючи радіопереговори, Брі блукала взад-вперед, поглядаючи на схід і захід, бачачи, як одна машина за інший звертають вбік, перекриваючи доступ до проспектах Конституції і Незалежності, де вони проходили паралельно Торговому центру.
  
  В 7:49, через двадцять одну хвилину після телефонного дзвінка терориста, з'явилася кінна поліція і пустила своїх коней галопом по всій довжині Торгового центру, кричачи всім забиратися як можна швидше. Інші патрульні машини об'їжджали Індепенденс, Констітьюшн і Медісон, включивши мегафони, щоб прискорити евакуацію.
  
  Незважаючи на сподівання Брі на спокій, поліцейські коні і мегафони явно сіяли паніку. Бігуни розвернулися і помчали на північ і південь від торгового центру. Батьки схопили своїх дітей і втекли. Мами безладно штовхали дитячі коляски. Туристи висипали, як мурахи, з Меморіалу Лінкольна і натовпами покинули Меморіали В'єтнаму і Другої світової війни.
  
  Брі міцно притискала бінокль до очей, виглядаючи когось, хто затримався, когось, хто хотів востаннє поглянути на місце, де була захована бомба, або розташоване так, щоб дистанційно підірвати пристрій.
  
  Але вона не побачила нікого, хто викликав би тривогу.
  
  Сучий син зник, подумала вона. Давно зник.
  
  
  
  
  
  Розділ 3
  
  Вибухові собаки з'явилися тільки в 7:59 ранку з-за пробок, викликаних закриттям торгового центру в годину пік. У них було двадцять сім хвилин, щоб знайти пристрій, і Брі боролася з панікою, яка загрожувала заморозити її.
  
  Вона була відповідальною. Що, якщо щось піде не так? Що, якщо пристрій спрацює?
  
  Як тільки питання виникло у неї в голові, Брі задушила його. Дихай. Офіцери і агенти, які присутні в Торговому центрі, були видатними, кращими. Ти керуєш чудовими людьми, подумала вона. Довіряй їм виконувати свою роботу і давати тобі хороші поради, і ти будеш впевнена в своїх рішеннях.
  
  Торговий центр був майже порожній, коли кінологи випустили дванадцять німецьких вівчарок з інтервалами вздовж Констітьюшн-авеню від західної галявини Капітолію до Меморіалу Лінкольна. Брі спостерігала, як собаки великими петлями несуться назустріч вітру, задерши носи, принюхуючись до запахів, в той час як їх кінологи намагалися не відставати.
  
  Минула хвилина, потім дві. По радіо командири саперних підрозділів з чотирьох правоохоронних органів оголосили про прибуття своїх груп на позиції вздовж проспекту Незалежності, який зараз порожній, якщо не рахувати патрульних машин з синіми мигалками.
  
  В 8:02 Брі дивилася на захід, у бік Капітолію, коли один з пастухів ФБР уповільнив хід, зробив коло, а потім сів біля сміттєвого бака на доріжці на захід від 7-ої вулиці, майже прямо на південь від Національного музею скульптури.
  
  "К-9 Пабло каже, що у нього посилка", - сказав кінолог по рації.
  
  Брі закрила очі. Вони знайшли це за скільки, за двадцять чотири хвилини в запасі?
  
  "Приберіть Пабло з К-9", - сказала Брі. "Сапери висуваються до його місцезнаходженням".
  
  Вибухотехнічні підрозділи ФБР і поліції Капітолійського пагорба були найближче. Тактичні фургони проїхали на схід Монро з 3-ї вулиці і на захід з 15-й, зупинившись в кварталі від сміттєвого бака в 8:04. У них було двадцять дві хвилини, щоб нейтралізувати загрозу.
  
  Агенти і офіцери в повному спорядженні для вибухівки висипали з фургонів. Два експерта-вибухотехніка з ФБР пройшли в п'ятдесяти ярдах від сміттєвого бака, перш ніж випустити Андрос Марк V-A1, повнопривідного робота, який під'їхав прямо до нього з електронними датчиками та камерами.
  
  "У нас є пристрій з таймером", - сказав один з агентів через кілька секунд. "Повторюю, у нас є пристрій з таймером".
  
  "Докази стільникового зв'язку?" - відповів другий по рації.
  
  "Негативний результат".
  
  Спеціальний агент Пеггі Дентон, командир саперного відділення ФБР, зажадала принести важкі матюки і ковдри з вогнестійких матеріалів Nomex, набиті нарізаною гумою для шин. Четверо агентів і п'ятеро поліцейських Капітолійського пагорба віднесли килимки, ковдри до сміттєвого баку.
  
  У Брі перехопило дихання, коли вони наблизилися на відстань десяти футів. Якщо у терориста було дистанційне керування саморобним вибуховим пристроєм, яке не приводилося в дію з мобільного телефону...
  
  Але вибухотехніки, не вагаючись, виявили виняткову мужність. Вони підійшли до сміттєвого баку і накрили його двома бомбовими килимками, а потім бомбовим ковдрою, яке накрило весь контейнер до самого тротуару. Агенти і офіцери швидко відійшли назад, знімаючи свої забрала з капюшонами, і Брі зітхнула з полегшенням.
  
  Було 8:11. Залишалося п'ятнадцять хвилин.
  
  "Добре виконана робота", - сказала Брі у рацію і раптово відчула слабкість і втому.
  
  Вона сіла біля стіни і закрила очі, за старою звичкою граючи пальцями з обручкою, поки їй не прийшло в голову подзвонити своєму чоловікові Алексу. Вона не хотіла, але і потребу в тому, щоб почути його голос.
  
  Після чотирьох гудков вона зрозуміла, що він, ймовірно, з пацієнтом.
  
  "Алекс Кросс", - повідомила його голосова пошта. "Залиште своє повідомлення після звукового сигналу".
  
  "Привіт, дитинко", - сказала вона, борючись з емоціями. “Я в порядку. Я бігала по торговому центру і..."
  
  Її рація вискнула. “Командування, диспетчера метро До-9 Краусс. Повстанець До-9 підняв тривогу. Зовнішній сміттєвий бак, жіночий громадський туалет відразу до південно-заходу від ставка Констітьюшн Гарденс".
  
  "Чорт", - сказала Брі, піднялася на ноги і підбігла до протилежного вікна, наказуючи поліцейському і його собаці повернутися. Вона побачила, як вони підтюпцем подалися на північ, на відкритій місцевості, і почула виття сирен двох інших саперних взводів, які поспішають до нового місця.
  
  Були там ще саморобні вибухові пристрої? Поцікавилася Брі. Все готово до вибуху в 8:26?
  
  Було 8:18, коли тактичні фургони загальмували далеко від туалету. Якщо бомба повинна була вибухнути в 8:26, у них було вісім хвилин. Як і раніше, офіцери і агенти у важкому захисному спорядженні з козирками висипали з фургонів.
  
  Пішов коротка розмова по радіо про тактику, перш ніж Дентон сказав: “Командування, я рекомендую нам відразу перейти до противоминным барвистими і одеялам. На робота немає часу ".
  
  "Інших варіантів немає?" Запитала Брі.
  
  "Ми дозволили цьому вибухнути".
  
  8:19. Сім хвилин.
  
  "Килимки, ковдри", - сказала Брі. Тепер вона помітила вертольоти поліції і новин, завислі за межами безполітної зони, яка охоплювала більшу частину торгового центру і всю територію Білого дому на північ.
  
  "Командування, у нас білий чоловік у камуфляжній формі на вест-Молл", - крикнув офіцер.
  
  Брі навела бінокль і помітила його. Чоловік був одягнений в брудну військову форму в пустелі, він танцював колами і кричав у небо на галявині на північ від Ясеневого лісу. Офіцери підбігли до нього, гукаючи, щоб він пригнувся.
  
  Брі навів бінокль на чоловіка. Високий, довготелесий, бородатий, замурзаний, зі скуйовдженим темними волоссям і дикими очима, він побачив їх наближення і кинувся до що відбивається басейну. Перш ніж вони змогли зловити його, він метнувся між деревами, перетнув стежку і стрибнув у басейн.
  
  Він швидко попрямував до центру басейну, прямуючи майже прямо до саперним підрозділам та туалетів. Вода була йому вище колін, коли він зупинився, сунув руку в кишеню штанів і витяг пістолет "Глок".
  
  "Пістолет!" - гаркнула вона рацію. "Повторюю, підозрюваний у дзеркальному басейні озброєний".
  
  Поліція і агенти ФБР, наближалися до басейну, тепер усі були напоготові, кричачи чоловікові, щоб він кинув пістолет, навіть коли вибухотехніки наблизилися до туалетів на північ від відбивається басейну.
  
  Чоловік проігнорував попередження. Він сів у воду, яка сягала йому до грудей. Тримаючи Glock над головою, він випустив обойму, яка впала і зникла під поверхнею. Потім він запустив дію і витягнув патрон з патронника, перш ніж майстерно розібрати зброю на складові. Кожна деталь пістолета була розбита на шматки і затонула менш ніж за тридцять секунд.
  
  Офіцери тепер були з ним в басейні, пробиралися до нього вбрід, направляючи на нього свою зброю, коли він гепнувся на спину і зник у воді.
  
  Що, чорт візьми, цей хлопець робить? Подумала Брі. Вона знову звернула свою увагу на туалет і перших чотирьох саперів, які були близько, приблизно в дванадцять футів від другого сміттєвого бака, готуючись розстелити перший килимок.
  
  Вона глянула на годинник. 8:23. Залишилося три хвилини.
  
  Вона полегшено видихнула, коли вибухотехніки підняли килимок над банкою - і саморобний вибуховий пристрій вибухнув яскравою, вогненно-червоної і жовтої спалахом.
  
  
  
  
  
  Глава 4
  
  Тридцятичотирирічна Кейт Вільямс згорнулася калачиком у позі ембріона в м'якому кріслі навпроти мене, в підвальному кабінеті, де я приймав пацієнтів з тих пір, як п'ять місяців тому мене відсторонили від роботи у Вашингтонському метро.
  
  "В кінцевому підсумку я покінчу з собою, доктор Крос", - сказала Кейт. “Можливо, не сьогодні і не завтра. Але це станеться. Я знала це з дев'яти років".
  
  Її голос був рівним, вираз обличчя виявляло гнів, страх і відчай, яких не видавав її тон. Сльози навернулися і потекли з очей, які не хотіли зустрічатися з моїми.
  
  Я серйозно поставився до її загрозу. З її записів я знав, якої шкоди вона собі вже заподіяла. Зуби Кейт були в плямах від зловживання наркотиками. Її брудні світле волосся були тонкими і ламкими, як солома, і вона носила карнавальну футболку з довгими рукавами в стилі Електрик Дейзі, щоб приховати сліди стрижки.
  
  "Це тоді почалося?" Запитав я. "Коли тобі було дев'ять?"
  
  Кейт люто витерла очі. “Знаєш, я більше не буду про це говорити. Копання в минулому ніколи не допомагає. Просто підштовхує мене до того, щоб покінчити з тверезістю, з усім, і якомога швидше".
  
  Я відклав блокнот в бік, нахилився вперед, піднявши долоні вгору, і сказав: "Я просто намагаюся ясно зрозуміти твою історію, Кейт".
  
  Вона схрестила руки на грудях. “І я просто намагаюся триматися, док. Суд наказав мені залишитися тут на випробувальний термін, інакше, повинна вам сказати, я б не з'явилася ".
  
  Це була наша друга спільна сесія. Перша пройшла набагато краще.
  
  Кілька миттєвостей я вивчав її сутулу позу і те, як вона нігтем великого пальця длубала необроблену кутикулу навколо пальців, і зрозумів, що мені доведеться змінити обстановку в кімнаті, якщо я хочу достукатися до неї.
  
  Поряд з Кейт було ще одне місце, яке я зазвичай займав для парної терапії, але я встав і сів на нього так, що був приблизно її дзеркальним відображенням, пліч-о-пліч. Я дозволив цій фізичній зміни оселитися в ній. Спочатку вона здавалася наляканою, відсуваючи від мене. Я нічого не сказав і чекав, поки вона не підніме голову, щоб подивитися на мене.
  
  "Чого ти хочеш?"
  
  “Допомогти, якщо зможу. Для цього я повинен бачити світ таким, яким його бачиш ти ".
  
  "Так що ти сидиш поруч зі мною і очікуєш побачити світ таким, як я?"
  
  Я проігнорував їдкий тон і сказав: "Я сиджу поруч з тобою, а не протистою тобі, і, може бути, ти даси мені можливість заглянути в твій світ".
  
  Кейт відкинулася на спинку стільця, відвернулася від мене і нічого не говорила протягом десяти, потім п'ятнадцяти глибоких, переривчастих вдихів.
  
  "Так, дев'ять", - сказала вона нарешті. "Якраз перед моїм десятим днем народження".
  
  "Ви знали його?"
  
  "Мій дядько Берт, чоловік сестри моєї мами", - сказала вона. "Мені довелося переїхати жити до неї після смерті моєї мами".
  
  “Це жорстоко. Мені шкода це чути. Ти, мабуть, був наляканий, тебе зрадив той, кому ти довіряв ".
  
  Кейт подивилася на мене і з гіркотою промовила. “Це не було зрадою. Це було пограбування, збройне пограбування. Ніякого повільного "залицяння", про який ви чули. Через шість місяців після того, як я переїхав туди, моя тітка Мег поїхала на вихідні відвідати друзів. Дядько Берт напився і увірвався в мою спальню з мисливським ножем і пляшкою. Він погрожував мені ножем, сказав, що переріже мені горло, якщо я хоч що-небудь скажу. Потім він притиснув мене обличчям вниз і ... "
  
  Я представив це у себе в голові, і мені стало нудно. "Ти кому-небудь розповідав?"
  
  “Хто б мені повірив? Так вже сталося, що дядько Берт виявився шерифом. Тітка Мег обожнювала його, цей шмат лайна.
  
  “ Як довго тривало жорстоке поводження?
  
  “Поки я не втік. Шістнадцять".
  
  “ Ваша тітка нічого не підозрювала?
  
  Кейт знизала плечима і, нарешті, подивилася на мене. “Коли я була маленькою, я любила співати зі своєю мамою в церковному хорі. Моя тітка теж співала в хорі, і поки дядько Берт не зайшов у мою кімнату, спів з нею було єдиним, що робило мене щасливою. Я могла забути про все, стати частиною чогось ".
  
  Вона моргала, дивлячись кудись вдалину, і я побачив, як напружилися м'язи її шиї.
  
  “ А після дядька Берта?
  
  Кейт відкашлялась і сказала тихим хриплим голосом: “Я більше ніколи не співала в такт. Просто, хоч убий, не могла взяти ні однієї ноти. Тітка Мег ніколи не могла цього зрозуміти".
  
  “ Вона так і не дізналася?
  
  “Вона була по-своєму доброю душею. Вона не заслуговувала знати ".
  
  "Знаєш, ти не винен", - сказав я. "Ти не був причиною жорстокого поводження".
  
  Кейт сердито подивилася на мене. “Але я могла б зупинити це, доктор Крос. Я могла б зробити те, що хотіла: схопити той складаний ніж з тумбочки, коли він закінчив зі мною, і лежати там, вся така сонна, п'яна. Я міг би встромити ножа йому в груди, але не зробив цього. Я намагався, але не зміг цього зробити ".
  
  Кейт не витримала і заплакала. "Який же я була боягузкою?"
  
  
  
  
  
  Глава 5
  
  Коли Кейт Вільямс вийшла з мого офісу двадцять хвилин потому, я задавався питанням, чи спрацювала моя тактика. Вона відкрилася, і це було позитивно. Але відразу після того, як вона назвала себе боягузкою, вона знову замкнулася у собі, сказавши, що їй неприємно думати про ті часи — вони посилили її тягу до трубки і пляшці.
  
  "Побачимося на нашій наступній зустрічі?" - Запитав я, перш ніж вона вийшла за двері підвалу.
  
  Кейт похитнулася, але потім кивнула. "У тебе немає вибору, вірно?"
  
  “Суддя хоче цього, але я сподіваюся, що ви самі цього захочете. Це безпечне місце, Кейт, ніяких суджень. Думка тільки в тому випадку, якщо ви про це попросите ".
  
  Її очі блукали по моєму обличчю, вона бачила, що я кажу щиро. "Добре, тоді наступного разу".
  
  Не встигла я закрити двері, як у моєму кабінеті задзвонив мій мобільний телефон. Я підбігла і схопила трубку на четвертому гудку, побачивши, що Брі дзвонить вдруге.
  
  “ Ти вже прийняла душ і відправилася на роботу? - Сказав я.
  
  "Я так і не добралася додому", - сказала вона напруженим голосом. "Ти не чув?"
  
  “Ні. Я був на сеансі в минулому...
  
  “Хтось підклав дві бомби в Національний торговий центр, Алекс. Майклс призначив мене командиром на Монумент Вашингтона, звідки я міг усе бачити. Ми знешкодили одну бомбу до того, як вона вибухнула в 8:26. Але я прийняв рішення відправити вибухотехнічну групу для знешкодження другого саморобного пристрою замість того, щоб спочатку перевіряти його за допомогою робота. Коли вони були поруч, в 8:23, воно спрацювало. З ними все в порядку з-за килимків і костюмів, але дивно, що вони не загинули ".
  
  "Господи, - сказав я. "Як справи?"
  
  "Вражений", - сказала вона. "Я раніше не посилала людей під бомбардування".
  
  Я скривився. “Не можу собі уявити, дитинко. Що говорить Майклз?"
  
  “Він прикриває мою спину. Дентон порекомендував цю спробу. У нас було сім хвилин, тому я прийняв її рекомендацію ".
  
  “ Звідки ви дізналися, що у вас є сім хвилин?
  
  “Терорист сказав мені. Він подзвонив мені на мобільний, щоб попередити, що саморобний вибуховий пристрій повинно було спрацювати в 8:26 ранку".
  
  "Чому ти?"
  
  “Поняття не маю. Але у нього був мій особистий номер ".
  
  “ Підозрюваних немає?
  
  "У нас затриманий підозрюваний", - сказала вона і розповіла мені про чоловіка, який зайшов в дзеркальний басейн, перш ніж розібрати свій пістолет. "Ми хочемо, щоб ви прийшли і поговорили з ним як можна швидше".
  
  "Е-е, я тимчасово відсторонений від роботи до суду".
  
  “Махоні взяв ініціативу на себе. Він хоче, щоб ти був там, і Майклз ніколи про це не дізнається ".
  
  "Добре", - невпевнено сказала я. "Але у мене повно пацієнтів до двох".
  
  Пішла пауза, перш ніж Брі сказала: "Дві бомби в Національному торговому центрі, Алекс?"
  
  Незважаючи на те, що її там не було зі мною, я підняв вільну руку, здаючись. “Ти права. Не сперечаюся. Де я тобі потрібен і коли?"
  
  “Будівля ФБР, ЯК можна швидше. Принеси мені змінний одяг?"
  
  "Абсолютно", - сказав я, хапаючи ручку, щоб надряпати замітки про те, що вона хотіла.
  
  Ось тобі і моє відсторонення від роботи.
  
  
  
  
  
  Глава 6
  
  Я помчала вгору, сказала Нані мамі, що не заберу свого молодшого сина Елі після школи, зібрала одяг Брі та основні туалетні приналежності в сумку на ніч і викликала машину через Uber, яка прибула через кілька хвилин. Водій сказав, що рух нарешті прийшло в рух, оскільки поліція відкрила дороги. Більшу частину поїздки я дзвонив пацієнтам, щоб відмінити прийом.
  
  Закінчивши, я закрив очі і переключив свої думки з призову до психотерапії назад на ремесло розслідування, ремесло, яке ще п'ять місяців тому займало більшу частину мого дорослого життя: шість років роботи у Відділі поведінкових досліджень Бюро і чотирнадцять років роботи з командою з розслідування особливо важливих справ у Вашингтонському метро.
  
  Коли я розплющив очі, мені здалося, що я одягнув старий знайомий комплект одягу і взяв інструменти, якими міг би користуватися з зав'язаними очима. Повинен зізнатися, я відчув прилив нової цілеспрямованості, коли ми зупинилися перед будівлею імені Дж. Едгара Гувера.
  
  Все ще в кросівках, Брі чекала мене на тротуарі разом зі Спеціальним агентом Нед Махоні, моїм старим напарником по Бюро. Як зазвичай, на ньому був темний костюм від Brooks Brothers, накрохмалена біла сорочка і краватка repp. І він, і Брі виглядали дуже напруженими. Я вибрався з машини, подякував водія, обійняв і поцілував Брі, перш ніж потиснути руку Неду.
  
  Брі взяла сумку, перевірила її і посміхнулася мені, потім Неду. "Тут є де-небудь, де я можу прийняти душ і переодягнутися?"
  
  "Жіноча роздягальня", - сказав Нед. "Я дістану тобі перепустку".
  
  "Відмінно", - сказала вона, і ми почали підніматися сходами до головного входу.
  
  "Що ми знаємо про хлопця в дзеркальному басейні?" - Запитав я.
  
  Нед вважав за краще почекати, поки ми не опинимося усередині і нагорі, в конференц-залі, поруч з кімнатою для допитів, де вони тримали старшого сержанта-артилериста морської піхоти у відставці Тімоті Чорі. Нед сказав нам, що Чорі провів майже три повних терміну служби на Близькому Сході, два в Іраку під час посилення і один в Афганістані під час великого виведення військ. За два місяці до закінчення цього третього туру Чорі отримав травму голови в результаті вибуху саморобного вибухового пристрою в провінції Гільменд.
  
  Бомба вбила двох людей Чорея, потрясла його мозок і пошкодила внутрішні вуха. Він провів деякий час у військовому госпіталі США у Вісбадені, Німеччина, перш ніж його перевели у військово-морський госпіталь Бетесда, де неврологічні наслідки вибуху ослабли, але не зникли повністю.
  
  Чорі виписали за медичними показаннями майже за чотири роки до того, як він поринув у дзеркальний басейн. Він залишив Bethesda з двосторонніми слуховими апаратами, повний рішучості ходити в школу за рахунок ГІ.
  
  "В кращому разі його поведінка здається дивним', " сказав я, читаючи записи лікаря зі штату Вірджинія, зроблені під час візиту через рік після того, як він покинув Bethesda. “Пацієнт повідомляє, що втратив квартиру, кинув школу, не може спати. Часто виникають головні болі, нудота ".
  
  “От і все. Після цього призначення Чорі фактично зникає", - сказав Махоні. "Він йде в підпілля на три роки і виходить на поверхню, щоб підкласти бомбу в Національний торговий центр".
  
  “ Якщо він твій підривник, Нед.
  
  “Він той самий хлопець, Алекс. Заради бога, сержанти-артилеристи начебто Чорі носять емблему бомби на лівому лацкані. Цей хлопець, можливо, і не ініціював вибух, але він був причетний, Алекс. Він тікав від поліції, ігнорував їхні неодноразові накази і відволікав увагу від саперів, коли спрацював саморобний вибуховий пристрій. І він не сказав ні слова з тих пір, як ми взяли його під варту.
  
  “ На ньому залишилися сліди вибухівки?
  
  Махоні поморщився. "Ні, але він міг бути в рукавичках, і техніки говорять, що його занурення в відображає басейн могло стерти будь-які сліди, які там могли бути".
  
  “ Без адвоката?
  
  “Поки немає, і він про це не просив. Насправді він нічого не сказав ".
  
  “ Прославлений?
  
  “Абсолютно точно. По-друге, вони витягли його з води ".
  
  "Добре", - сказав я, закриваючи файл. "Подивимося, чи заговорить він зі мною".
  
  
  
  
  
  Розділ 7
  
  Як тільки Брі повернулася після душу і переодягання, я пішла в кімнату для допитів одна. Моєю першою задачею було завоювати довіру і подивитися, що Чорі міг би розповісти мені з власної волі.
  
  Одягнений в помаранчевий тюремний комбінезон, Чорі сидів на привинченном до підлоги стільці, пильно дивлячись на свої брудні руки, складені на столі, і наручники, стягивавшие його зап'ястя. Його талію охоплював важкий шкіряний пояс зі сталевими обручами, прикріпленими до ланцюгів, привареним до ніжок стільця.
  
  Якщо він і бачив, як я увійшла, то проігнорував мене. На його обличчі не відбилося ні найменшої реакції. Всі його істота, здавалося, зосередилося на своїх руках і зап'ястях, як ніби вони зберігали якусь велику таємницю, яка заспокоювала і заворожувала його.
  
  Він був, як і описувала Брі, зростанням шість футів три дюйми, худорлявий, з тьмяним каштановими дредами, рідкою борідкою на змарнілим шкірі і темними мішками під очима, які все ще дивилися пильно, ледве блимаючи. Від нього пахло тілом і дешевою випивкою.
  
  "Містер Чорі?" - Запитав я.
  
  Він ніяк не відреагував.
  
  "Ганни?"
  
  Нічого. Його очі заплющилися.
  
  Я вже збиралася сісти навпроти нього і потрясти стіл, щоб він відкрив очі і хоча б визнав мою присутність. Але потім мене дещо осяяло, і я присунулася до нього, вивчаючи його більш уважно.
  
  Я обійшов його ззаду і тихенько ляснув у долоні. Чорі ніяк не відреагував. Я голосно ляснула в долоні, і він не здригнувся, а замість цього злегка схилив голову набік, немов вагаючись, чи був цей звук реальним.
  
  "Він майже повністю оглух", - сказав я дзеркалу. “Ось чому він не реагував на накази офіцерів. І мені неприємно це говорити, Тижнів, але це ставить під загрозу "Міранду" ".
  
  Чорі відкрив очі і побачив мене у дзеркалі. Він здригнувся, примружився і обернувся, щоб подивитися на мене. Я підняла руки і посміхнулася. Він не посміхнувся у відповідь.
  
  Я обійшла стіл, взяла інший стілець і дістала з сумки блокнот і ручку.
  
  Я написав: “Старший артилерист-сержант Чорі, мене звуть Алекс Крос. Ви чуєте зі своїми слуховими апаратами?"
  
  Чорі наблизив голову до планшета, коли я повернув його. Він кліпнув очима, знизав плечима, примружився на мене і дивним, гугнявим голосом сказав: "Я не знаю".
  
  "Вони були на тобі, коли ти заходила в дзеркальний басейн?" Я написав.
  
  “Минуло два з половиною роки з тих пір, як вони в мене були. Я думаю. Час йде і ..."
  
  Він дивився кудись вдалину.
  
  “ Що з ними сталося? - запитав я.
  
  "Я напився, почув голоси і цей чортовий дзвін у голові, і я не знаю, думаю, я розчавив їх каменем".
  
  “ Позбутися від голосів і дзвону?
  
  Він розсміявся. "Тільки якщо я продовжу пити".
  
  “ Тобі допоможе, якщо ми дістанемо навушники і підсилювач для тебе?
  
  “Я не знаю. Чому я тут? Так вже важливо протестувати у Вашингтоні? Я бачив фільми про сотні мирних протестувальників в цьому дзеркальному басейні ще в шістдесяті. Чорт візьми, вони були в цьому Форрест Гамп, вірно? Дженні була, у всякому разі. "
  
  Я посміхнувся, тому що він був правий. Перш ніж я встиг надряпати свою відповідь, пролунав стук у двері. Увійшов технік ФБР з навушниками, підсилювачем і мікрофоном.
  
  Технік надів навушники на Чорі і включив підсилювач. Він зробив звук на половину голосніше і попросив мене говорити. Чорі хитав головою при кожному привітанні. Тільки коли підсилювач заробив на дев'яносто відсотків потужності, він просвітлів, ожвавився.
  
  “Я чув це. Можна голосніше?"
  
  Технік сказав: "У певний момент це може ще більше пошкодити ваші вуха".
  
  Чорі чмихнув і сказав: "Я вже знаю, на що схожа тиша".
  
  Технік знизав плечима і знову додав гучність.
  
  "Ти мене чуєш?" Запитав я.
  
  Обидві брови піднялися, і він сказав: "Хм, так, я чув це своїм правим вухом".
  
  Я відклав ручку і нахилився ближче до мікрофону, який технік встановив на столі. "Заходячи у воду, розбираючи свою зброю, ви зробили це на знак протесту?"
  
  “Знищую свою зброю в знак протесту. Перекую мечі на орала і хрещу себе в басейні прощення. Передбачалося, що це буде новий початок".
  
  Він сказав це серйозно, навіть переконано.
  
  “ Ти втік від поліції.
  
  "Я тікав від переслідування мене фігур", - сказав Чорі. “Зараз у мене поганий зір, за винятком близької відстані. Ти можеш перевірити".
  
  "А як же бомби?" Запитав я. "Саморобні вибухові пристрої?"
  
  Чорі сіпнувся при слові "бомби", але потім, здавалося, був щиро збитий з пантелику.
  
  "Саморобні вибухові пристрої?" перепитав він. "Які саморобні вибухові пристрої?"
  
  
  
  
  
  Розділ 8
  
  Сорок хвилин потому я увійшов в оглядову будку з видом на кімнату для допитів, де Чорі все ще був у наручниках, пітнів і стогнав з закритими очима. Руки Неда Махоні були схрещені на грудях.
  
  "Ти йому віриш?" Запитав Махоні.
  
  "Більшу частину", - сказав я. “Ви бачили його руки в кінці. Я б сказав, що для нього було б неможливо створити бомбу".
  
  "Ваша дружина бачила, як він розібрав "Глок" менше ніж за тридцять секунд", - сказав Махоні.
  
  “Коли зброя розряджена, воно не становить загрози. Створюючи бомбу, ви можете перетнути провід і підірвати себе до чортової матері. Крім того, ви чули його, у нього є алібі ".
  
  "Брі перевіряє це".
  
  "Док", - простогнав Чорі в кімнаті для допитів. "Мені потрібна допомога".
  
  "Я б хотів відправити його на детоксикацію", - сказав я.
  
  “ Цього не станеться, поки ми не знайдемо фірму...
  
  Двері оглядового кабіни відкрилася. Увійшла Брі.
  
  "Керівник Місії Центрального союзу ручається за нього", - сказала вона. “Чорі ночував там минулої ночі і пішов з іншими чоловіками в 7:30. Керуючий запам'ятав, бо намагався переконати Чорі залишитися на службу, але Чорі сказав, що повинен піти висловити протест ".
  
  Махоні сказав: “Ну і що? Він покидає місію, бере готові бомби, йде в торговий центр і —"
  
  "Час вибрано невірно, Тижнів", - наполягала Брі. “Терорист подзвонив мені о 7:26 і ще раз в 7:28, після того як заклав бомби. Керівник місії сказав, що він був з Чорі між 7:20 і 7:30. За цей час Чорі жодного разу не попросив телефон і не скористався ним, тому що він, ну, глухою. Він залишив місію пішки.
  
  “ Наглядач знає про пістолет?
  
  Вона кивнула. “ Очевидно, Чорі здавав його всякий раз, коли приходив з вулиці переночувати.
  
  У кімнаті для допитів Чорі розгойдувався на кріслі. “Давайте. Будь ласка, док. Я захворів, чувак. Страшна хвороба".
  
  "Він не твій підривник", - сказав я.
  
  "Він міг бути відволікаючим маневром", - сказав Махоні. “Частиною змови. Крім того, у нього було заряджену зброю в національному парку, що є федеральним злочином. Поліція Парку розшукає його за це.
  
  “Поліція парку може заарештувати його за це, як тільки він вийде сухим з води. Вони будуть точно знати, де він знаходиться, якщо вирішать висунути звинувачення. Або ви можете відправити його у федеральний слідчого ізолятора в Олександрії, який погано обладнаний для лікування пацієнтів з білою гарячкою на пізніх стадіях, і ви ризикуєте, що він помре до того, як зможе очиститися ".
  
  Агент ФБР примружив на мене одне око. "Тобі слід було стати юристом, Алекс".
  
  "Просто моя професійна думка про ветеринара, якому довелося нелегко".
  
  Махоні завагався, але потім сказав: "Відведіть його в реабілітаційний центр".
  
  "Спасибі, Нед," сказав я і потиснув йому руку.
  
  Махоні теж потиснув руку Брі, сказавши: “Поки я не забув, шеф Стоун, сьогодні вранці ви справили враження на багатьох людей. Ходять чутки, що ти був спокійний під тиском.
  
  Вона виглядала збентеженою похвалою і вказала на мене. "Ти досить довго живеш з цією людиною і його бабусею, ти зможеш впоратися зі всім, що попадеться тобі під руку".
  
  Він розсміявся. “Я можу це бачити. Особливо з бабусею Наною.
  
  Ми з Брі затрималися в коридорі. Вона поверталася в штаб-квартиру метро Вашингтона, щоб проінформувати шефа Майклза і купити другий телефон.
  
  "Я теж пишаюся тобою", - сказав я і поцілував її.
  
  “Спасибі. Я просто шкодую, що ми не змогли дістати мати з другої бомби. before...it було б цікаво подивитися, чи це радіокерований вибух ".
  
  "Я впевнений, що цим займається Куантіко".
  
  "Побачимося за вечерею?" сказала вона, коли я повертався до дверей кімнати для допитів. "Бабуся сказала, що вона створює шедевр".
  
  "Як я міг це пропустити?"
  
  Брі послала мені повітряний поцілунок, повернулася і пішла.
  
  Мить я дивився їй услід, закоханий більше, ніж коли-небудь. Потім я повернув ручку двері і увійшов всередину, де відставний артилерійський офіцер морської піхоти Тім Чорі продовжував страждати за свою країну.
  
  
  
  
  
  Розділ 9
  
  Я повернулася додому близько семи і виявила, що Брі сидить на ганку, виглядаючи такий же виснаженою, якою я себе відчувала.
  
  "Ласкаво просимо додому", - сказала вона, піднімаючи кухоль. "Хочеш пива?"
  
  Я сів біля неї і сказав: "Півсклянки".
  
  Вона поставила кухоль на стіл, простягла руку і дістала другу кварту і гроулер з Blue Jacket, нової пивоварні в колишньому промисловому районі на південному заході округу Колумбія.
  
  "Голдфинч", - сказала Брі. “Бельгійський світлий ель. Він смачний. Його купила Нана".
  
  Вона налила мені полкружки, і я відпив, насолоджуючись холодним, майже лимонним смаком. "Ей, це смачно".
  
  Кілька хвилин ми сиділи в тиші, прислухаючись до шуму вулиці і який доносився зсередини гуркоту кухонного начиння.
  
  "Важкий день у всіх", - сказала Брі.
  
  "Особливо для тебе, - сказав я і простягнув руку.
  
  Вона взяла його і всміхнулася. "Цього досить".
  
  Я посміхнувся і сказав: "Це так, чи не так?"
  
  "Все, чого я міг би побажати".
  
  Я зосередився на цьому. Не на спогадах про те, як погано було бідоласі Чорі, перш ніж я зміг помістити його у відділення детоксикації. Через деякий час він відмовився носити слуховий апарат або читати мої слова, віддалившись від світу і від того, що він з ним зробив, самим надійним способом, який він знав.
  
  "Обід!" Покликала бабуся.
  
  Брі стиснула мою руку, і ми увійшли всередину. Коли ми увійшли в кухню, моя бабуся, якій було дев'яносто з чимось, чаклувала біля плити.
  
  "Що б це не було, пахне чудово", - сказала я, думаючи, що мова йде про каррі.
  
  "Завжди смачно пахне, коли бабуся готує на плиті", - сказала Дженні, моя шістнадцятирічна донька, переносячи накриті тарілки зі стійки на стіл.
  
  "Мені здається, пахне дивно", - сказала Алі, моя майже дев'ятирічна дочка, яка вже сиділа за столом, вивчаючи iPad. “Це тофу? Я ненавиджу тофу".
  
  "Як ти говорив мені кожен день з тих пір, як ми їли це в останній раз", - сказала моя бабуся.
  
  "Чи це Так?"
  
  "Навіть близько немає", - сказала вона, поправляючи окуляри на носі по дорозі до столу. "Ніяких електронних пристроїв за обіднім столом, молодий чоловік".
  
  Елі застогнала. “Це не гра, Нана. Це домашнє завдання".
  
  "А зараз час вечері", - сказав я.
  
  Він зітхнув, закрив кришку і поклав планшет на полицю позаду себе.
  
  "Добре", - сказала бабуся, посміхаючись. "Трохи барабанного дробу, будь ласка".
  
  Дженні початку барабанити пальцями по стільниці. Я приєднався, Брі і Елі теж.
  
  "Судять кращі кухарі", - сказала моя бабуся. "Я пропоную вам свіжого аляскинского палтуса в соусі з солодкого лука, слонового часнику, бельгійського світлого пива і дрібки кмину, кінзи і каррі".
  
  Вона відкрила кришку. Розкішні аромати вирвалися назовні і відвернули мене від думок про минулий день. Коли ми зачерпнули жасминовий рис і розклала по тарілках палтус, я зрозуміла, що Брі теж вдалося відкласти свій день в бік.
  
  Палтус був чудовий, а ніжний соус Nana Mama зробив його ще смачніше. У мене були другі страви. Як і у всіх інших.
  
  Однак, чим повніше я наїдалася, тим більше мої думки поверталися до Чорі. Ці думки, мабуть, відбилися на моєму обличчі. Моя бабуся запитала: "Що не так з твоїм вечерею, Алекс?"
  
  "Ні, мем", - сказав я. "Я б замовив цю страву в модному ресторані".
  
  “Тоді що? Твій суд?"
  
  Я відмовився замислюватися над цим. Я сказав: “Ні, сьогодні ми з Брі мали справу з одним ветераном. Він отримав травму голови і втратив велику частину слуху під час вибуху в Афганістані. Зараз він живе в притулках і на вулицях".
  
  Алі сказав: "Тату, чому Америка так погано ставиться до своїх ветеранів бойових дій?"
  
  "Ми цього не робимо", - сказала Дженні.
  
  "Так, це так", - сказав Алі. "Я прочитав це в Інтернеті".
  
  "Не приймайте все, що є в Інтернеті, за євангельську істину", - сказала бабуся Нана.
  
  "Ні", - наполягав він. "Коли вони повертаються додому, там дійсно високий рівень самогубств".
  
  "Це правда", - сказала Брі.
  
  Алі сказав: “І багато з них переживають вибух, але вони більше ніколи не будуть в порядку. І їх родинам доводиться піклуватися про них, а вони не знають як".
  
  "Я теж це чула", - сказала моя бабуся.
  
  "Їм надається допомога, але недостатня, враховуючи, через що вони пройшли", - сказав я. “Сьогодні ми доставили хлопця до лікарні штату Вірджинія. Знадобилося деякий час, але вони відправили його в детоксикацію, щоб він очистився. Проблема в тому, що станеться, коли його випишуть ".
  
  "Він, ймовірно, знову стане бездомним", - сказала Елі.
  
  “ Якщо тільки я не придумаю, як йому допомогти.
  
  Моя бабуся видала звук цок. “Хіба у тебе і так недостатньо турбот? Допомагаєш своїм адвокатам готувати захист? Зустрічаєшся з пацієнтами? Бути чоловіком і батьком?"
  
  Його тон здивував мене. "Нана, ти завжди вчила нас допомагати нужденним".
  
  “До тих пір, поки ви в першу чергу дбаєте про своїх власних потребах. Ви не зможете зробити в світі по-справжньому добре, якщо не будете піклуватися про себе ".
  
  "Вона права", - сказала Брі пізніше в нашій ванній, після того як ми забралися на кухні і проводили інших членів сім'ї до ліжка. "Ти не можеш бути всім для всіх, Алекс".
  
  "Я знаю це", - сказав я. "Я просто..."
  
  "Що?"
  
  “Є що-то в Чорі, в тому, який він втрачений, яким покинутим він був, нічого не чує, мало що бачить. Це просто зачепило мене, змусило захотіти щось зробити ".
  
  "Мій безнадійний ідеаліст", - сказала Брі, обіймаючи мене. "Я люблю тебе за це".
  
  Я обійняв її у відповідь, поцілував і сказав: "Ти для мене все, ти знаєш".
  
  
  
  
  
  Глава 10
  
  У клініці психічного здоров'я Медичного центру у справах ветеранів на північному сході округу Колумбія, у залитій ранковим сонцем амбулаторної палаті, кошлатий і бідно вдягнений чоловік років сорока з невеликим гірко усміхнувся.
  
  "Спасибі", - усміхнувся він фальцетом. "Спасибі за вашу службу".
  
  Він засовався в своєму інвалідному кріслі і розслабився, перейшовши на більш глибокий, природний говір, який звучав як у західному Техасі. “Я ненавиджу це більше всього на світі, розумієте? Ви мене чуєте, хлопці? Можу я отримати "так"?
  
  Кілька чоловіків і жінок, що сиділи в колі на металевих складаних стільцях, хором закивали "Так".
  
  Ведучий групи поправив окуляри. "Чому ти ненавидиш, коли хтось висловлює тобі подяку за твою військову службу, Томас?"
  
  Томас здійняв руки. Його лівої кисті і половини передпліччя не було. Обидві його ноги були ампутовані вище колін.
  
  "Подяка за що, Джонс?" Запитав Томас. “Звідки вони знають, що я робив до того, як втратив дві гомілки і крильце? Це лицемірство. Більшість з тих, хто хоче підбігти і сказати вам, як вони високо цінують вашу обслуговування? Вони ніколи не обслуговували. "
  
  "І це тебе дратує?" Сказав Джонс.
  
  “Чорт візьми, це так. У багатьох країнах довбаний світу є свого роду обов'язкова державна служба. Наскільки я розумію, люди, які не служать своїй країні, не мають права брати участь в грі. Їм наплювати на нашу націю настільки, щоб захищати її, поліпшувати або втрачати це кінцівки. Вони намагаються поховати свою провину за те, що їм нічого не світить у житті, потискуючи мені здорову руку і дякуючи за службу ".
  
  Він виглядав так, наче хотів сплюнути, але стримався.
  
  "Чому ви завербовались?" Запитав Джонс. "Патріотизм?"
  
  Томас закинув голову, щоб розсміятися. “О Боже. Чорт візьми, немає".
  
  Деякі інші члени групи подивилися на нього з кам'яним виразом обличчя. Інші посміхнулися або засміялися разом з ним.
  
  "Чому Так?" Сказав Джонс.
  
  Томас озлобився. Він сказав: “Я думав, що армія - це вихід зі Східного Ісуса. Шанс пройти підготовку, отримати звання солдата, поступити в коледж. Замість цього мене відправляють в оскаженілий таун полотенцеголовых. Я маю на увазі, став би хто-небудь добровільно їхати на Близький Схід з зброєю, якби уряд запропонував коледж того, хто працює в школах і підмітає підлогу замість того, щоб бути застреленим? Я думаю, що ні. Ні за що на світі. "
  
  "До біса вірно", - сказав Гріффіт, великий чорношкірий чоловік з протезом ноги. “Ви готові бити їх і укладати в штабель, вони заплатять за докторську ступінь. Хочеш робити добро, а вони дерьмово платять. Скажи їм, Томас. Скажи їм все як є ".
  
  "Якщо ти цього не зробиш, це зроблю я", - сказав Міккі, який сидів між Гріффітом і Томасом.
  
  Джонс глянув на годинник на стіні і сказав: “Не сьогодні, Міккі. Ми вже вичерпали відведений нам час".
  
  Міккі сердито похитав головою і сказав: “Ти знаєш, що вони намагалися зробити це з Рональдом Рейганом, вимкнути мікрофон, щоб люди не чули його перед виборами. Рейган не дозволив, сказав, що заплатив за мікрофон. Що ж, я заплатив, Джонс. Ми всі заплатили. Кожен з нас платив і платить, так що ви не заберете у нас мікрофон ".
  
  Психолог схилив голову набік. “Боюся, у мене немає вибору, Міккі. Через десять хвилин прибуде ще одна група".
  
  Міккі, можливо, відчув би свою удачу, подивився, чи зможе він добитися підвищення від психіатра, що йому подобалося робити. Але в той день він відчував задоволення. Він вирішив дати Джонсу перепочинок.
  
  Міккі почекав, поки психолог покине кімнату, перш ніж встати зі стільця, сказавши: "Сильні світу цього ніколи не хочуть чути правду".
  
  "Ти все правильно зрозумів, синку", - сказав Томас, піднімаючи залишилася руку, щоб дати п'ять Міккі.
  
  "Лякає їх", - сказав Кін, худий хлопець років двадцяти з невеликим, паралізований і пересувається в комп'ютеризованому інвалідному кріслі. "Точно так само, як Джек Ніколсон сказав Тому Крузу: вони не можуть змиритися з правдою".
  
  "Я все ще збираюся говорити правду влади", - сказав Міккі. "Примусь їх засвоїти уроки на рівні інтуїції, розумієш, про що я кажу?"
  
  "Ти це знаєш", - сказав Томас. "Купиш морозиво, перш ніж підеш додому, Мік?"
  
  Міккі уникав зустрічатися поглядом з Томасом. “Треба про дещо подбати, старовина. В наступний раз?"
  
  Томас вивчаюче подивився на нього. “Звичайно, Мік. Ти в порядку?"
  
  "Вищий клас".
  
  Вони зіштовхнулись кулаками. Міккі повернувся, щоб піти.
  
  "Постав їм там жару, Міккі", - крикнув Кін йому вслід.
  
  Міккі озирнувся на чоловіків в інвалідних кріслах і відчув, що сповнився цілеспрямованості.
  
  "Кожен день солдати", - сказав він. "Кожен чортів день".
  
  
  
  
  
  Розділ 11
  
  Міккі покинув VA через північний вхід і сів у автобус метро D8, що прямував на Юніон Стейшн. Завжди чутливий до жалості або підозрілості, він був радий, що жоден гонщик не подивився в його бік, коли він показував водієві свою водійську картку і йшов до вільного місця по діагоналі навпроти заднього виходу. Його улюблене місце.
  
  З цієї позиції Міккі міг бачити практично всіх в автобусі. Як його давним-давно вчили, щоб залишитися в живих, потрібно стежити за своєю шісткою так само, як за дев'яткою, дванадцятьма і трійкою.
  
  У своїй свідомості він почув грубий голос, який сказав: “Зрозумій свою ситуацію, солдатів, а потім приймай її такою, яка вона є, а не такою, якою ти хочеш її бачити. Якщо все не так, як ви хочете, тоді виправте це, чорт візьми. Визначте слабкість і стати причиною змін на краще ".
  
  Чертовски вірно, Хоукс, подумав Міккі. Чертовски вірно.
  
  Двері з зітханням закрилися. Автобус рушив з місця.
  
  Міккі любив автобуси. Ніхто насправді не помічав тебе в автобусі, особливо в цьому автобусі.
  
  Поранених було хоч греблю гати на D8, Центральної лінії лікарні. Хворі на рак. Пацієнти з хворобою Альцгеймера. Травми голови. Люди з ампутованими кінцівками. Вони всі каталися на ньому. Він був всього лише другорядним учасником бродячого шоу виродків.
  
  Ось чому Міккі вийшов з автобуса на перехресті і До 8-ї і попрямував в перукарню Крістофера на Х.
  
  Огрядний перукар з бородою дроворуба відвернувся від каси і дав клієнту здачу. Він побачив Міккі і посміхнувся.
  
  “Привіт, Мік! Де ти був, брат?"
  
  “Гуляю, товстун. Ти мене випереш?"
  
  “Чорт, а для чого потрібен жиртрест, вірно? Ти сядь прямо тут".
  
  Коли Міккі встав зі стільця двадцять хвилин потому, його рідка борідка зникла, а щоки були свіжими і гладкими, як у небезпечної бритви. Його волосся були на шість дюймів коротше, зачесане назад і покладені спреєм.
  
  "Ось так", - сказав Фатц. "Ти виглядаєш, чимось середнім між хіпстером і преппи".
  
  "Прямо посередині", - сказав Міккі, повертаючи голову. "Мені це подобається".
  
  Він дав Фатцу хороші чайові і пообіцяв повернутися як можна швидше. Перукар обійняв його і сказав: “Я прикрию тебе. Я завжди буду прикривати твою спину".
  
  "Спасибі, Фатц".
  
  "Ти хороший чувак, пам'ятай це".
  
  "Я прагну", - сказав Міккі, дав йому п'ять і пішов.
  
  Він пройшов пішки шість кварталів до складу самообслуговування Capitol на розі 3-ї вулиці і N-ої вулиці і зайшов всередину, в невелике приміщення, де відімкнув і підняв двері. Увійшовши всередину, він опустив двері і ввімкнув світло.
  
  Шість хвилин потому з'явився Міккі. Зникли брудні джинси, парусинова куртка і рвані кросівки Nike, їх замінили штани кольору хакі, злегка поношений синя куртка з вишитим логотипом академії гольфу в Скоттсдейлі, штат Арізона, і пара практично нових кросівок-кросів ASICS. Було дивно, що в наші дні можна знайти в магазині Goodwill.
  
  Міккі одягнув білу бейсболку з широкими полями і дешеві сонцезахисні окуляри. На поясі у нього була чорна поясна сумка з пляшкою води в утримувачі. На шиї у нього висів старий плівковий фотоапарат Nikon без плівки всередині.
  
  "Там, - думав він, замикаючи квартиру, - я міг би бути будь дурнем, які приїхали в місто подивитися визначні пам'ятки".
  
  Міккі покинув і подався на південь, пам'ятаючи про поясний сумці, пляшки з водою і фотоапараті, і з усіх сил намагаючись стримати хвилювання. Будь спокійний, брат. Прогуляйся, чувак. Що б сказав Хоукс? Будь тим, ким ти маєш бути. Ти Джо Осів у відпустці. Весь час в світі.
  
  П'ятнадцять хвилин через Міккі сів в автобус DC Circulator на Юніон Стейшн разом з натовпом туристів. Він стояв в проході біля заднього виходу, тримаючись за ремінь, поки автобус катил за Луїзіана авеню.
  
  Він вийшов на третій зупинці, на 7-ій вулиці, обійшов квартал, зазначив посилена присутність поліції в Торговому центрі і повернувся, щоб дочекатися прибуття наступного автобуса. Він сів у нього, знайшов містечко як можна ближче до заднього виходу і проїхав на ньому до восьмої зупинки - меморіалу Мартіна Лютера Кінга-молодшого.
  
  Він вийшов. Було 11 ранку.
  
  Сімнадцять хвилин через Міккі знову сів у трамвай на дев'ятій зупинці, Меморіал Лінкольна. Зайнявши свою звичайну позицію біля заднього виходу, Міккі відчув себе легше, вільніше, наче він залишив все в минулому, на порозі світлого майбутнього.
  
  Він чекав виходу до чотирнадцятої зупинки, Національного музею авіації та космонавтики. Поки туристи висипали слідом за ним з дверей, він порився в кишені штанів і дістав одноразовий телефон. Він відійшов від натовпу людей, які намагалися потрапити в музей, і натиснув кнопку швидкого набору.
  
  "Так?" - сказала жінка.
  
  "Шеф Стоун?" Сказав Міккі, намагаючись надати своєму голосу м'якість і пониження. "Це знову твій найгірший кошмар".
  
  
  
  
  
  Глава 12
  
  Брі грюкнула бульбашкою по даху, включила сирени і сказала: "Тримайся, Алекс".
  
  Я вперся ногами в сидіння з боку пасажира. Вона подивилася у вікно бічного огляду і натиснула на газ.
  
  Ми з вереском виїхали з 5-ї вулиці, проїхали на червоне світло в Пенсільванії і попрямували до Торгового центру під командуванням шефа Стоуна за портативної рації.
  
  "Він каже, що це біля меморіалу корейської війни, але очистіть також меморіали МЛК і Лінкольна", - сказала вона. “Закрийте Огайо Драйв і Індепенденс авеню на південно-заході. Я хочу знати, в яку секунду ці п'ять стануть зрозумілими. Я зрозумів? "
  
  "Так, шеф", - сказав диспетчер.
  
  "Подзвони ТУДИ", - сказала вона. "З'ясуй, чи є у них слід за дзвінком, який тільки що—"
  
  Задзвонив її мобільний телефон. Вона подивилася вниз і сказала: "Забудь про це, вони дзвонять мені".
  
  Притискаючи до грудей радіомікрофон, вона схопила свій мобільний і запитала: “Шеф Стоун. Ви отримали його?"
  
  Брі вислухала і запитала: "Скільки, чорт візьми, їм потрібно часу?"
  
  Пауза, потім: “Можна подумати, у наш час це було б набагато дешевше, але ладно. Якщо буде наступний раз, я постараюся розговорити його ".
  
  Повісивши трубку і кинувши телефон на коліна, вона роздратовано зітхнула. “Мінімум хвилин десять, щоб відточити постійний сигнал стільникового. Він говорив зі мною двадцять одну секунду.
  
  “ Вони поняття не мають, де він?
  
  “Десь у Вашингтоні, але вони не можуть точно визначити дзвінок. І навіть якщо б могли, він повинен був використовувати телефонну трубку ".
  
  "Можна подумати", - сказав я.
  
  Шість хвилин потому Брі припаркувала машину біля Ясеневого лісу на Індепенденс-авеню.
  
  “ Тобі слід залишатися тут, доки Махоні не буде на твоїй стороні.
  
  "Згоден", - сказав я. "Будь обережний".
  
  Вона поцілувала мене і сказала: "Я надам професіоналам розбиратися з усіма небезпечними речами".
  
  Я спостерігав, як вона вийшла і попрямувала до транспортного бар'єра, перекрывающему західний кінець Національного торгового центру. Ніхто не міг бачити, як вона приваблювала мене до розслідування в метро, поки я був відсторонений від роботи.
  
  Махоні, однак, міг залучити мене в якості консультанта. Я вийшов з машини через кілька хвилин, коли він прибув із саперами ФБР і собачою упряжкою з трьох осіб.
  
  Вітер віяв з південного сходу, тому Махоні відправив собак між меморіалом Лінкольна і Меморіалом ветеранів Корейської війни, вражаючим трикутним простором з дев'ятнадцятьма сталевими статуями солдатів у дозорі, деякі з яких виходять з густою гайки, а інші знаходяться на відкритому місці, перетинаючи смуги граніту і низькорослий ялівець.
  
  Кінологи ФБР розосередилися і випустили пошукачів бомб. Піднявши морди, жадібно вдихаючи запах, вони кинулися за вітром до статуй. Вони бігали взад і вперед, пробираючись крізь дерева і солдатів сталевого патруля. Я стояла поруч з Брі, озираючись по сторонах, щоб помітити мою улюблену частину меморіалу: три статуї, скрючившиеся біля багаття, встановлені на гранітній плиті з написом "ЗАБУТА ВІЙНА".
  
  "Давай", - тихо сказала Брі. "Знайди це".
  
  У північно-східній частині меморіалу дві собаки оточили низьку темну стіну з написом "СВОБОДА НЕ БЕЗКОШТОВНА". Вони повернулися до своїх хендлерам, що чекав на доріжці. Третя вівчарка зробила більш довгий коло з підвітряного боку Меморіалу МЛК, перш ніж потрусити назад до свого провідника і іншим.
  
  "Ріо і Бен тут нічого не вловлюють", - сказав куратор по радіо. “І Келсі нічого не відчула в MLK. Ми можемо запустити Lincoln, якщо ви хочете".
  
  "Так", - сказала Брі. "Краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати".
  
  - Це той хлопчик, який кричав "вовк"? - запитав Махоні.
  
  "Ефективна тактика", - сказав я. “Заводить нас всіх закликає до дії. Він, ймовірно, отримує задоволення від —"
  
  Бомба вибухнула у нас за спиною.
  
  
  
  
  
  Глава 13
  
  Ми пірнули на землю і прикрили голови. Мені на спину посипалися шматочки гравію. Коли він припинився, я підняв голову і побачив тонку цівку вугільно-сірого диму, що піднімається праворуч від доріжки, що веде до Меморіалу Кінга.
  
  "Господи", - сказав Махоні, встаючи і обтрушуючи костюм. "Як ми могли це пропустити?"
  
  Брі, збита з пантелику, але в порядку, сказала: "Собаки тільки що пройшли там".
  
  Ведучий кінолог в замішанні похитав головою. "Якщо б там була бомба, вони б відчули її запах".
  
  "Ну, вони цього не зробили", - відрізав Махоні, перш ніж викликати команду криміналістів, щоб зібрати уламки бомби для аналізу.
  
  Ми всі одягли сині лікарняні пінетки і рушили до місця вибуху, всі здавалися нервовими і невпевненими. Вчора він заклав дві бомби в Національному торговому центрі. Якщо собаки не почули першого, не може бути іншого?
  
  Паруючий кратер був не більше футів в поперечнику і п'яти дюймів глибиною, в двох футах від пішохідної доріжки, по іншу сторону провисшего паркану з чорної ланцюга. Бомба була захована під низьким ялівцем, тепер обвугленим і зламаним.
  
  Покручена, обгорілий металевий кожух лежав на землі в декількох футах від нього.
  
  "Схоже на корпус камери", - сказала Брі. "Чи на те, що раніше було корпусом".
  
  Це налякало мене. У скількох туристів у Вашингтоні є фотоапарат? Його б ніколи не помітили, принаймні, поки він був у терориста. Він був розумний. Він був винахідливий. Але щось у цьому вибуху мене стурбувало.
  
  "Це не завдало великої шкоди", - сказав я. "Я маю на увазі, це могло бути більше, зробити більше заяви".
  
  "Вчора він поранив двох агентів", - сказала Брі.
  
  “Я не скидаю це з рахунків. Просто здається, що це повинно було призвести до ескалації ".
  
  "Або, принаймні, дві бомби", - сказав Махоні.
  
  "Саме так".
  
  Перш ніж Брі встигла відповісти, один з кінологів крикнув. Він щось знайшов на північній стороні меморіалу.
  
  "Ваша собака йде по сліду?" Крикнув Махоні, коли ми поспішили до них.
  
  "Ні", - сказав продавець, коли ми підійшли ближче. "Я бачив це в тому прозорому пакеті для сміття, чорна поясна сумка".
  
  Брі включила рацію і сказала: "Викличте вибухотехніків".
  
  Через п'ять хвилин прибула командир саперного відділення ФБР Пеггі Дентон. Ми дивилися на екран її iPad, на якому відображалася запис з камери робота Andros і кілька електронних датчиків. Вона похитала головою. “Ми не ловимо по радіо чи мобільного телефону. Таймера теж немає. Ми можемо зробити рентген ".
  
  Махоні кивнув. Пройшли ще три напружені хвилини, поки вони встановлювали портативний рентгенівський апарат і заглядали в поясну сумку. Окрім пляшки з водою і сорочки, там був неправильної форми прямокутний предмет приблизно трьох дюймів у довжину, двох дюймів в ширину і двох в товщину.
  
  "Занадто широка для батончика "Снікерс", - сказав я. "Брауні?"
  
  "Надто густо для будь-якого з них", - сказав Дентон. "Не видно ні пускового пристрою, ні капсулів-детонаторів, ні ліній мін-пасток".
  
  "Вам вирішувати," сказав Махоні.
  
  Командер наділу козирок з капюшоном, пройшла тридцять ярдів до сміттєвого бака і дістала поясну сумку. Вона розстебнула блискавку, сунула руку всередину і витягла предмет, недбало загорнутий в тьмяно-зелену вощений папір.
  
  "Чорт", - сказав Дентон через її радиогарнитуру. "Мені потрібна банку із запальною сумішшю, як можна швидше".
  
  Інший сапер поспішив до Дентона з важким сталевим ящиком.
  
  "Що відбувається?" Запитала Брі.
  
  "Це пластикова вибухівка типу С-4", - відповіла Дентон по рації, коли її напарник відкрив кришку коробки. Вона поклала матеріал для бомби всередину і закрутила кришку. - Югославський “Семтекс", судячи з маркування на обгортці.
  
  "Чому собаки не почули його?" Запитав я. "Хіба у пластикову вибухівку не додають що-небудь, щоб її можна було виявити?"
  
  "Вони називаються taggants", - сказала Дентон, знімаючи капюшон і козирок і підходячи назад. “Я підозрюю, що цей C-4 старий. До 1980 року, до того, як міжнародне право стало вимагати наявності тегів. "
  
  Брі похитала головою. “Вчора собаки відчули бомби. Навіщо було робити з цього тільки одну бомбу, а не чотири? І навіщо взагалі залишати незаряджений З-4?"
  
  "Я припускаю, що він залишив це як попередження", - сказав я. “У перший раз він використовував пластикову вибухівку з таггантом, але ця гра закінчена. Він каже, що зараз ми не можемо його знайти. Він каже, що може бомбити нас за своїм бажанням.
  
  
  
  
  
  Глава 14
  
  Напружені дні проходили без телефонного дзвінка від терориста. Шеф поліції Майклз чинив на Брі тиск. Махоні мав справу з директором ФБР.
  
  Єдина інформація надійшла з криміналістичної лабораторії ФБР, яка підтвердила, що вибуховою речовиною, використаним у третій бомбу, була югославська бомба З-4 до 1980 року, і що пускові пристрої — таймерам були складними. Робота дослідної руки.
  
  Я робив усе, що міг, щоб допомогти Махоні в перервах між прийомами пацієнтів, включаючи Кейт Вільямс, яка прийшла на ранковий прийом на п'ять хвилин раніше. Я сприйняв це як добрий знак. Але якщо я думав, що Кейт готова схопитися за рятувальний круг, а я, звичайно, сподівався, що це так, то я помилявся.
  
  "Давай поговоримо про життя після того, як ти втік", - сказав я, сідаючи на свій стілець так, щоб не допустити конфронтації.
  
  "Давай не будемо", - сказала Кейт. “Все це не має значення. Ми обидва знаємо, навіщо ми тут".
  
  "Досить справедливо", - сказав я, роблячи паузу, щоб обміркувати, як краще вчинити.
  
  У подібних ситуаціях я завжди ставив багато питань про документи в її файлах, спостерігаючи за мовою тіла в пошуках ключів до більш глибокої історії. Ознаки стресу і напруги — скажімо, нездатність підтримувати зоровий контакт або звичне згинання руки — часто є вірними сигналами більш глибоких проблем.
  
  Але мені було важко зрозуміти мову тіла Кейт, який так голосно кричав про поразку, що до мене мало що доходило. Я вирішив змінити ситуацію.
  
  “Гаразд, сьогодні ніяких питань про минуле. Давайте поговоримо про майбутнє".
  
  Кейт зітхнула. "Яке майбутнє?"
  
  "Майбутнє настає кожну секунду".
  
  "З кожним неглибоким вдихом".
  
  Я прочитав виклик і відчай мовою її тіла, але продовжив: “Якщо б з тобою нічого цього не трапилося, яким було б твоє майбутнє? Я маю на увазі твоє ідеальне майбутнє?"
  
  Вона не відмахнулася від питання, але обдумала його. Вона сказала: "Думаю, я все ще була б в команді, піднімаючись службовими сходами".
  
  “ Тобі подобалася Армія.
  
  "Я любив Армію".
  
  "Чому?"
  
  “До кінця це було гарне місце для мене. Я краще справляюся з правилами ".
  
  "Сержант", - сказав я, глянувши на її досьє. “Дві відрядження. Вражає".
  
  “Я був гарний. А потім перестав".
  
  "Коли ти був хорошим, яким ти бачив себе в Армії?"
  
  Я думав, що пройшов через тріщину, але вона припинила це. Вона сказала: “Мене виписали, доктор Крос. Мріяти про те, чого ніколи не може статися, шкідливо для здоров'я".
  
  Вона спостерігала за мною, як шахіст, шукає вказівки на мій наступний хід.
  
  Чи повинен я попросити її уявити майбутнє для когось іншого? Або запропонувати їй перевести розмову в потрібне русло? Перш ніж я встиг прийняти рішення, Кейт вирішила за мене.
  
  "Ви розслідуєте справу про саморобних вибухових пристроях?" - запитала вона. “В торговому центрі? Днями я дивилася випуск новин. Там була ваша дружина, і мені здалося, що я побачила вас на задньому плані".
  
  "Я був там, але я не можу говорити про це зверх того, що ви чули", - сказав я. "Чому?"
  
  Вона напружилася. "Знайома місцевість, я вважаю".
  
  Я вловив дещо з підтексту, але її тіло говорило, що це було щось більше.
  
  “ Не потрудишься пояснити?
  
  Борючись з собою, вона нарешті сказала: “Я знаю їх. Вони як щурі. Риються в багнюці. Сподіваються, що ти випадково пройдеш повз".
  
  “ Про бомбардувальниках?
  
  Кейт прийняла відсутній вид. Здавалося, вона бачить жахливі речі, її обличчя подергивалось від пригнічуваних емоцій.
  
  "Смердючі піщані щури", - тихо сказала вона. “Вони виходять тільки вночі, док. Добре б пам'ятати, що піщані щури і верблюжі павуки виходять тільки вночі".
  
  Задзвонив будильник на телефоні, і я мало не вилаялася, тому що наш час майже закінчився. Я відчувала, що ми тільки що досягли чогось. До того часу, як я відключив сигналізацію, Кейт повернулася зі свого темного притулку і побачила моє розчарування.
  
  "Не турбуйтеся про це, док", - сказала вона, сумно усміхаючись, коли встала. "Ви з усіх сил намагалися розколоти горіх".
  
  "Ти не псих".
  
  Вона сумно розсміялася. "О, так, це так, доктор Крос".
  
  
  
  
  
  Глава 15
  
  Витираючи сльози, Міккі покинув медичний центр штату Вірджинія і побіг, щоб встигнути на автобус метро D8, що прямує на південь. Він насилу добрався туди і не здивувався, виявивши, що автобус практично порожній в такий пізній час.
  
  Важко дихаючи, Міккі пройшов на своє улюблене місце, ледь глянувши на двох інших пасажирів - літню жінку з тростиною і щільного чоловіка в синьому робочому комбінезоні.
  
  Коли автобус рушив, Міккі відчув втому, більшу, ніж за останні тижні, може бути, місяці. Замість того щоб боротися з цим всю дорогу до Юніон Стейшн, він натягнув бейсболку на очі і поплив. Відчуваючи, як автобус розгойдується, почувши шурхіт шин, він перенісся в інший час, місце війни.
  
  В його снах палило сонце. Міккі сховався в окопі, коли таліби обстрілювали з мінометів передовий аванпост в горах провінції Гільменд, Афганістан. Кожен вибух лунав все ближче і ближче. Каміння і бруд падали і з дзвоном відлітали від його шолома, вдарялися ззаду по кевларовому бронежилету, змушуючи його с'ежіваться і морщитися, задаючись питанням при кожному звуці, не вийшло нарешті його час.
  
  "Де, чорт візьми, ця мати?" - почув він чийсь крик.
  
  "Верхній південний схил, дві години", - озвався інший голос. "Триста вертикальних метрів нижче гребеня".
  
  "Не можу його знайти", - крикнув більш грубий голос. "Дай мені дистанцію!"
  
  Третій чоловік крикнув: "Тисяча шістсот дев'яносто два метри".
  
  “ Он той виступ з двома кущами справа?
  
  "Підтверджую!"
  
  “Я зрозумів. Просто повинен показати себе".
  
  Четвертий голос крикнув: “Выкури його, Хоукс! Виверни цього сучого сина навиворіт!"
  
  Мінометний обстріл сповільнилося і припинився. Міккі встав, уламки посипалися з його форми, коли він виплюнув пил і висунув голову з свого окопу.
  
  Праворуч, приблизно в двадцяти ярдів, Хоукс прилаштувався за потужним оптичним прицілом снайперської гвинтівки "Барретт" 50-го калібру. М'язистий, з оголеними грудьми під бронежилетом, Хоукс тримав в куточку губ огризок дешевої незажженной сигари.
  
  "Прибери його, Хоукс", - крикнув Міккі. "У нас є кращі місця".
  
  "Ми не рушимо з місця, поки цей добрий син Аллаха не покаже свою голову", - крикнув у відповідь Хоукс, не відриваючи голови від прицілу.
  
  "Я хочу додому", - сказав Міккі. "Я хочу, щоб ти теж поїхав додому".
  
  "Ми всі хочемо додому, малюк", - сказав Хоукс.
  
  "Коли-небудь я займуся серфінгом, Хоукс", - сказав Міккі. "Навчися кататися на великих хвилях".
  
  "Північний берег, дитинко", - сказав Хоукс, як ніби це була його мрія. “Трубопровід Банзай". Сансет Біч і...Привіт, ось і ти, містер Хаджі. Не зміг витримати напруженого очікування, чи не так? Повинен був побачити, наскільки близько ти підійшов з цими останніми трьома мінометами до того, щоб прогнати невірних мимо раю ".
  
  Хоукс зняв "Барретт" з запобіжника і сказав: "Починаємо, хлопці".
  
  Перш ніж хто-небудь встиг відповісти, гвинтівка 50-го калібру прогриміла і виригнула вогонь з портированного дула. Міккі міг заприсягтися, що в мерехтливому спеці він бачив інверсійний слід, залишений кулею, пронесшейся через простір на висоті тисяча шістсот дев'яносто двох метрів вгору по схилу гори, перш ніж вона нанесла смертельний удар.
  
  Інші чоловіки почали підбадьорювати. Хоукс нарешті відірвався від гвинтівки і подивився на Міккі з широкою говноедской усмішкою. "Тепер ми можемо йти додому, хлопець".
  
  Міккі відчув, що хтось трясе його, і здригнувся, прокинувшись.
  
  "Юніон Стейшн", - сказав водій автобуса. "Кінець черги".
  
  Міккі позіхнув і сказав: “Вибачте, сер. Довгий день".
  
  Водій сказав: “Для всіх нас. Тобі треба кудись йти?"
  
  Міккі зніяковів, відповідаючи, але сказав: “У моєї мами. Це недалеко".
  
  Водій посторонився, пропускаючи Міккі через двері. Він увійшов всередину автовокзалу, слідуючи вказівниками в бік пасажирських поїздів метро. Більшість магазинів на Юніон-Стейшн були закриті і занурені в темряву, хоча там все ще перебувало неабияку кількість пасажирів, що очікують поїздки на Amtrak.
  
  Міккі вів себе холодно, одягнув толстовку, щоб прикрити обличчя від камер спостереження, і підійшов до шафок тимчасового зберігання, де скористався ключем, щоб дістати невелику сумку з книгами. Він поліз у сумку з книгами, щоб дістати промаслений коробку холодного смаженого курчати з Popeye's. Остання гомілку і крильце були приємними на смак і гострими.
  
  Міккі кинув кістки назад в коробку якраз в той момент, коли гучномовець над головою заревів: “Amtrak оголошує відправлення поїзда по Північно-Східному коридором до Бостона, який вирушає о 10:10 по четвертому шляху. Усі на борт!"
  
  З картонною коробкою в руці він порився в кишені в пошуках квитка, змішався з натовпом і попрямував до виходу на Четвертий шлях. Він показав свій квиток кондуктору, який байдуже переглянув його, махнув рукою, пропускаючи його, і потягнувся за квитком пасажира позаду нього.
  
  Слідуючи за групою пасажирів, Міккі пройшов за коротким тунелю, який вів на платформу. Він минув вагон-ресторан і кілька інших, перш ніж помітив сміттєвий бак, прикріплений до стовпа через два вагони від локомотивів.
  
  Він пройшов повз неї, не сповільнюючи кроку, і кинув на стіл коробку з-під жирної смаженої курки виніс, в якій лежала бомба.
  
  Потім Міккі сів у поїзд і влаштувався на сидінні. У його квитку значилося "Балтімор", але він збирався вийти на першій зупинці — Нью-Кэрроллтон - і повернутися на метро в місто, де спробує трохи поспати, перш ніж зателефонувати шефові поліції Стоуну.
  
  
  
  
  
  Глава 16
  
  Телефон Брі задзвонив без п'яти хвилин три ночі.
  
  Я застогнав і перевернувся, побачивши її силует, що сидить на ліжку.
  
  "Брі Стоун," сонно відповіла вона.
  
  Потім вона напружилася. Її вільна рука простягнулася і торкнулася мене, коли вона переводила дзвінок гучний зв'язок.
  
  "Місто на межі", - промуркав голос. “Знайдена третя бомба. Страхи перед новими".
  
  Дикція і тон голосу терориста були такими, як описувала Брі. Я не міг сказати, говорив чоловік або жінка.
  
  "Будуть ще які-небудь новини?"
  
  "Кожен день, поки люди не почнуть відчувати це нутром", - сказав терорист. "Поки в їх мисленні не станеться зсув, і вони не зрозуміють, на що це схоже".
  
  “Що за зміна? Що відчуваєш?"
  
  “Все ще не розумієте, чи не так? Загляньте на Юніон Стейшн, шеф Стоун. Через кілька годин там буде повно пасажирів ".
  
  Зв'язок урвався.
  
  "Чорт", - сказала Брі. Вона відкинула ковдру і вистрибнула з ліжка, вже роблячи дзвінки, коли прямувала до шафи.
  
  Я вже встав і натягував одяг, коли центральна диспетчерська відповіла на її дзвінок, і вона почала вигукувати накази, одягаючись.
  
  "У нас є достовірна загроза вибуху на Юніон Стейшн", - сказала Брі. “Викличте транспортну поліцію метро. Очистіть Юніон Стейшн і встановіть периметр зовні. Відправте туди собак і саперів як можна швидше. Попередьте шефа Майклза. Попередьте помічника ФБР Махоні. Попередьте поліції Капітолія. Попередьте мера і Національну безпеку. Я буду там максимум через дев'ять хвилин. "
  
  Вона натиснула кнопку завершення розмови і натягнула синю толстовку з написом METRO POLICE на спині. Я зав'язував шнурки на черевиках, коли вона вийшла з шафи.
  
  "Що ти робиш?" - запитав я.
  
  "Йду з тобою, - сказав я. "Махоні буде там досить скоро".
  
  Брі похитнулася, але потім кивнула. "Ти можеш вести машину".
  
  Вісім хвилин потому я вдарив по гальмах і припаркувався перед миготливими синіми вогнями двох патрульних машин поліції Капітолійського пагорба, блокуючих Массачусетс-авеню і 2-ю вулицю на північно-сході.
  
  Брі вискочила з машини з піднятим значком. "Я шеф поліції Стоун".
  
  "Сапери ФБР і підрозділу К-9 метрополітену тільки що перетнули Норт-Кепітол-стріт, прямуючи до вокзалу, шеф", - сказав один з офіцерів.
  
  “ На станції чисто? - запитав я.
  
  "Підтверджую", - сказав інший офіцер. "Тільки що пішли останні прибиральники".
  
  Брі глянула на мене і сказала: “Доктор Крос - консультант ФБР по цих вибухів. Він увійде зі мною."
  
  Офіцери відійшли в сторону. Ми поспішили по безлюдній Мэсс-авеню до вже знайомим машин саперів ФБР і двом групам метро До-9, припаркованим перед станцією. До нас прямували троє чоловіків в робочих комбінезонах.
  
  "Ти з бригади прибиральників?" - Запитала я, зупиняючись.
  
  Чоловіки кивнули. - Доганяй, - сказала Брі.
  
  Я поставив їм декілька питань і знайшов Брі на задньому сидінні машини саперів ФБР, де Пеггі Дентон переодягалася в скафандр.
  
  “ У нас є якийсь крайній термін? - Запитав Дентон.
  
  "Це було зроблено не так", - сказала Брі. "Просто пропоную заглянути на Юніон Стейшн, тому що в шість ранку станція буде забита пасажирами".
  
  "Жахливо велике місце, яке треба підмести за дві години двадцять хвилин," сказала Дентон, глянувши на годинник.
  
  "Ви можете звузити коло пошуків", - сказав я.
  
  "Як тобі це?" Запитала Брі.
  
  “Ваш терорист любить сміттєві баки. Три з чотирьох саморобних вибухових пристроїв були в них. Прибиральники, з якими я тільки що розмовляв, сказали, що вони працювали з північного входу. Вони підмітали, пилососів і забирали мішки для сміття в головному залі і на першому рівні магазинів. Ці мішки для сміття знаходяться на візках для прибирання. Два знаходяться в торговому залі і на фуд-корті. Один в головному залі. Спочатку я відвів би собак до цих візкам, а потім підмітав б другий поверх магазинів, касу Amtrak і залізничні платформи. Після цього станцію метро ".
  
  Командир саперного відділення ФБР подивився на Брі. "Це спрацювало, шеф?"
  
  "Це так", - сказала вона. "Спасибі вам, доктор Крос".
  
  "У будь-який час", - сказав я.
  
  З'явився Тижнів Махоні разом з двома собаками-ищейками ФБР і всім взрывотехническим підрозділом Metro.
  
  "Ми повинні припинити зустрічатися таким чином, шеф", - сказав Махоні з затуманеними очима і випив чашку "Старбакса".
  
  "Наш секрет розкритий", - сказала вона.
  
  "Він загострюється", - сказав я. “Інтервал між атаками стає коротше. Двадцять чотири години між першим і двома наступними. І з тих пір минуло вже п'ятнадцять годин?
  
  "Звучить заманливо", - сказав Махоні, киваючи. "Скільки часу він нам дав?"
  
  "Дві години вісімнадцять хвилин", - відповіла Брі. "Шість ранку".
  
  Дентон сказав: "Якщо доктор Крос прав та він сховав його в сміттєвому баку, ми знайдемо його набагато раніше".
  
  "Якщо тільки він знову не використовує югославський С-4", - сказав я.
  
  "Саме тому ми будемо звертатися з кожним сміттєвим мішком або банкою так, як ніби це жива бомба".
  
  Перші собаки увійшли всередину в 3:39 ранку. Ми увійшли після того, як увійшли сапери, і стояли в драматичному склепінчастій головному залі станції, прислухаючись до відлуння собак і їх провідників.
  
  Ніхто з До-9 не відреагував на кинуті прибиральниками сміттєві візки. Але Дентон завбачливо перевернула їх, викинувши мішки для сміття, які вона накрила бомбовими килимками.
  
  Вона не могла вчинити так з кожним залишилися на станції сміттєвим мішком. Замість цього вона сказала своїм агентам надіти захисні капюшони. Вони збирали всі громадські мішки для сміття, залишені в решті частини будівлі, і складали їх у купи, які потрібно було замотувати.
  
  Спочатку вони очистили другий поверх магазинів. Я помітив і вказав на коробку з газетами Washington Post . Заголовки свідчили: CITY ON EDGE. ВІД FКОЛОСКІВ MРУДИ До COME.
  
  "Він читав газети", - сказала Брі.
  
  "Стежить за своїми власними подвигами", - сказав я. "Насолоджується собою".
  
  Собаки очистили зал "Амтрак".
  
  "Тоді це повинно бути на одній із платформ", - сказала я Брі і Махоні. "Прибиральники сказали, що вони майже завжди миють їх в останню чергу".
  
  Махоні наказав пошуковому персоналу піднятися на платформи. Ми пройшли по короткому тунелю до платформі 6 і спостерігали, як німецькі вівчарки підстрибом проносилися повз темних потягів, обходячи платформи 1 і 2 зліва від нас, переходячи від сміттєзбірника до сміттєзвалища, обнюхуючи відкриті двері вагонів.
  
  Брі подивилася на годинник.
  
  "Ми знайдемо це", - сказала вона. "Є не так вже й багато місць, де він міг би —"
  
  Шляхи по обидві сторони платформ 4 і 5 були порожні. Ніщо не могло заглушити яскравий спалах бомби, що вибухнула в сміттєвому баку на далекому північному кінці платформи 4, або вибух, від якого у нас заклало вуха і ми впали на коліна.
  
  Було рівно 4 години ранку.
  
  
  
  
  
  Глава 17
  
  Пізніше в той же день я відкрив двері Кейт Вільямс, яка навіть привіталася зі мною, перш ніж зайти в мій офіс на цокольному поверсі. Вона сіла раніше, ніж я запропонував.
  
  "Як справи?" Запитала я, посуваючи свій стілець під безпечним кутом.
  
  "Могло бути і гірше", - сказала вона.
  
  “ Через головних болів?
  
  "Приходь і йди".
  
  “ Розкажи мені про той день.
  
  Кейт напружилася. “У тому-то й справа, доктор Крос, що я мало що пам'ятаю з цього. Якщо сильно дзвонити у дзвоник, це стирає всі. Розумієте?"
  
  “Так. Що ти пам'ятаєш?"
  
  Вона заерзала. "Ми можемо поговорити сьогодні про що-небудь іншому?"
  
  Я відклав ручку. “Добре. Про що ми будемо говорити?"
  
  “ Ваша дружина - шеф поліції?
  
  "Шеф детективів," сказав я.
  
  “Вона бере участь у розслідуванні СВУ. Я бачив її в новинах. Ти теж ".
  
  “ ФБР привернуло мене в якості консультанта.
  
  Кейт подалася вперед на своєму стільці. "Що сталося на Юніон Стейшн сьогодні вранці?"
  
  "Крім того, що показують у новинах, Кейт, я дійсно не можу говорити про це".
  
  "Але я можу вам допомогти", - з готовністю сказала вона. “Якщо я щось і знаю, так це вибухові пристрої з саморобними вибуховими пристроями, доктор Крос. Як вони думають, як діють, на що звертати увагу, як їх винюхувати. З собаками або без."
  
  Я постарався не виглядати скептично налаштованим.
  
  "Це те, чим я займалася в Іраку", - сказала вона. “Моя команда. Нас призначили охороняти конвої з припасами, але ми були мисливцями за саморобними вибуховими пристроями, в чистому вигляді".
  
  Кейт сказала, що її команда, включаючи німецьку вівчарку на прізвисько Брикхаус, їздила на RG-33 MMPV, "Середньої протимінної машині", яка часто водила конвої на ворожу територію. Її робота вимагала, щоб вона сиділа нагорі в башті з кулеметом 50-го калібру, оглядаючи дорогу попереду в пошуках ознак засідки або можливих місць встановлення саморобних вибухових пристроїв.
  
  "Що ти шукала?" Запитав я. Я відзначив, як змінилось її поведінку.
  
  "Для початку, будь-яке значне порушення дорожнього покриття", - сказала вона. “Які-небудь великі коробки або каністри на узбіччі дороги або в чагарнику. Попереду є водопропускні труби? Є мости? Обірвані дроти, що звисають з опор електропередачі до рівня грунту. Чи спостерігали за нами спостерігачі на дахах? Чоловіки або жінки, поспішаючи геть з дороги, на їх одязі червона бруд? Користувалися вони мобільними телефонами? Користувалися вони біноклями? Якщо була ніч, помітили ми що-небудь на інфрачервоних знімках? Це довгий список, який поступово доповнюється інтуїцією ".
  
  Я довго вивчав її, задаючись питанням, чи можливо, що вона була замішана. Голос підривника був м'яким, андрогинным. Але я не побачив жодного обману в мові тіла Кейт, нічого, крім відкритості і чесності.
  
  "Давайте, доктор Крос", - сказала вона. "Я можу вам допомогти".
  
  "Добре", - зітхнув я. “Я не можу розповісти вам усе. Але, так, сьогодні рано вранці на Юніон Стейшн спрацював саморобний вибуховий пристрій. Ніхто не постраждав. Бомба заподіяла мінімальний збиток".
  
  “ Керований по радіо?
  
  "Таймер".
  
  Це, здавалося, здивувало її, але вона знизала плечима. “Але він же не намагається потрапити в рухому ціль, чи не так? Яку середу він використовує? Добриво?"
  
  Я вагався, але був заінтригований напрямком питання. "Пластикова вибухівка".
  
  “С-4. Ми бачили це, коли вони націлювалися на мости. Опишіть місця розміщення?"
  
  Я розповів їй, що чотири з п'яти бомб були знайдені в сміттєвих баках, одна закопана поруч із доріжкою між меморіалами Корейської війни та Мартіна Лютера Кінга.
  
  "Він нервує", - сказала вона. “Ось чому він використовує сміттєві баки. З ними легко. Замаскуйте це під що-небудь інше, викиньте і йдіть далі. Скільки енергії в бомбах?"
  
  “Вам треба запитати хлопців з Квантіко. Вони аналізують те, що залишилося ".
  
  "Але ми не говоримо тут про значних пошкодженнях", - сказала вона. "На C-4 немає шарикопідшипників або гвинтів, які могли б завдати максимальної шкоди".
  
  “ Наскільки я чув, немає.
  
  Вона відвела погляд. “Це коли вони жадають великої крові. Як він тебе попередив?"
  
  Ми не розкрили, що терорист телефонував безпосередньо Брі, тому я запитала: "Попереджав нас?"
  
  Кейт схилила голову набік. “Кожен раз, коли вибухала бомба, поліція і ФБР були на місці події, активно шукали бомбу. Вас повинні були попередити ".
  
  "Я не можу говорити про деталі".
  
  "Є що-небудь про Аллаху Акбаре, джихад?"
  
  “ Наскільки мені відомо, немає.
  
  “Це була ще одна річ, на яку я завжди був налаштований. Я досить вивчив арабську, щоб шукати фрази джихадистів, написані аерозолем поряд із саморобними вибуховими пристроями ".
  
  "Невже?"
  
  "Про, весь час", - сказала вона.
  
  "Нічого подібного не було".
  
  Кейт обдумала це. "Він дає тобі якусь мотивацію?"
  
  “Міняємо мислення людей. Змушуємо їх зрозуміти".
  
  “ Ти його цитируешь?
  
  "Так".
  
  Вона замовкла майже на хвилину і нарешті сказала: "Він не близькосхідний терорист, це точно".
  
  Я погодився з нею, але запитав: "Звідки ти знаєш?"
  
  "Джихадисти прямо вам в обличчя пояснюють, чому вони намагаються підірвати вас", - сказала вона. “Вони поставлять собі в заслугу в ім'я Аллаха або обраної ними групи фанатиків. І завданий збиток для мене не має сенсу. Замість того, щоб скинути п'ять бомб, чому б не використати весь цей С-4 та не зробити реальне заяву? Загорніть його у болти, шайби і гайки і віднесіть куди-небудь в людне місце, як бомбардувальники Бостонського марафону?"
  
  Насправді, це мало сенс. “Отже, будь-які зміни в мисленні він домагається? Що він намагається змусити нас зрозуміти?"
  
  Кейт прикусила губу. “Я не знаю. Але у мене таке відчуття, що якщо ви відповісте на ці питання, доктор Крос, ви знайдете свого підривника".
  
  
  
  
  
  Глава 18
  
  Йшов сильний дощ , коли Міккі покинув лікарню штату Вірджинія задовго до настання темряви. Як тільки він відчув, що краплі б'ють його по обличчю, він відпустив емоції, які намагався утримати глибоко в горлі. Він придушив два схлипу, але, нарешті, дав сльозам текти. У будь-якому випадку, хто міг сказати, що він плакав під дощем?
  
  Звичайно, Міккі нікого не зустрів між лікарнею і автобусною зупинкою D8. Всі вони зігнулися, поспішаючи в укриття. Він був один на лавці, коли під'їхав автобус з лікарняного центру.
  
  Міккі сів у машину і був стривожений, виявивши, що його улюблене місце біля заднього входу включена великим латиноамериканським хлопцем, якого він дізнався. Як і майже всі, хто їздив в Центральний госпіталь з північного краю, він був змучений війною і завжди сердився.
  
  Міккі кивнув чоловікові, коли той проходив повз, і зайняв порожнє місце через два ряди позаду, маючи намір повернути свою територію, як тільки чоловік піде.
  
  Але в автобусі було тепло, а Міккі був таким втомленим і стривоженим, яким ніколи не був. Навіщо я це роблю? Невже він не розуміє? Як він може не розуміти?
  
  Знову навернулися сльози. Міккі відчайдушно витер їх рукавом. Тут можна було бачити, як він плаче. Одна справа - під дощем, але не тут.
  
  Будь солдатом, чувак, подумав він, закриваючи очі. Будь солдатом.
  
  Міккі дрімав, і йому снилися сцени, які він уявляв собі багато разів. Він відчув, як шини врізалися у вибоїни, і він виявився вже не в автобусі, а глибоко в кузові американського військово-транспортного вантажівки, відвозить його з вогневої бази назавжди, прямуючи в Кандагар, потім в Кабул і додому.
  
  "Ти задоволений, малюк?" Запитав Хоукс. "Збираєшся в Штати?"
  
  Хоукс, снайпер, сидів на протилежній лаві, поруч із задніми дверима, тримаючи гвинтівку "Барретт" між ніг, і посміхався так, немов тільки що почув кращу жарт з усіх можливих.
  
  "До біса вірно, я щасливий, Хоукс", - сказав Міккі.
  
  "Ти не виглядаєш".
  
  "Немає?" Сказав Міккі. “Я просто нервую, от і все. Ми так близько, Хоукс, я відчуваю це на смак. Більше ніяких божевільних придурків в тюрбані, які розмахують мінометами. Залиш це лайно позаду назавжди. Іди додому і просто ... що ти збираєшся робити, коли повернешся додому, Хоукс? "
  
  Хоукс закинув голову і розсміявся, звідкись із глибини свого живота. "Поцілуй мою дружину і пограйся з моїм маленьким хлопчиком, Міккі".
  
  "Він буде щасливий, що його тато вдома", - сказав Міккі. "Це так—"
  
  З висоти скель, обрамлявших дорогу, відкрився вогонь з автоматичної зброї.
  
  "Засідка!" Крикнув Хоукс. “Пригніться, хлопець! Всім встати—"
  
  Хоукс зник з ревом і такий спалахом вогню, що Міккі похолов.
  
  Здавалося, цілу вічність була тільки темрява. Потім неоновий світ заграв на його повіках, і хтось потрусив його за коліно.
  
  Міккі здригнувся і, прокинувшись, побачив латиноамериканця, який з таким виглядом дивився на нього зверху вниз. "Юніон Стейшн".
  
  "Так?" Сказав Міккі. "Спасибі".
  
  Він взяв свій рюкзак і, вийшовши з автобуса, побіг до терміналу, щоб сховатися від дощу. Всюди були поліцейські, собаки і репортери. Але ніхто з них не звернув на Міккі ніякої уваги, коли він рухався разом з вечірньою натовпом до метро і залізничних станцій.
  
  Уникаючи поїзда або платформ метро, Міккі замість цього зрізав шлях через головний зал і вийшов через парадні двері. Чотири або п'ять фургонів супутникового телебачення були припарковані вздовж Массачусетс-авеню, навпаки Юніон-стейшн.
  
  Коли запалали вогні klieg, він мало не розвернувся і не зайшов назад всередину. Замість цього він накинув капюшон і почекав, поки двоє чоловіків, набагато вище його зростанням, вийдуть зі станції. Він прилаштувався майже поруч з ними, в їх тіні, поки вони не опинилися в повному кварталі на схід від телевізійних вогнів.
  
  Міккі залишив їх і продовжив шлях на схід повз Стентон-парку. Він підійшов до цегляному двоповерховому будинку на Лексінгтон-плейс і скористався ключем, щоб проникнути всередину як можна тихіше.
  
  В кімнаті далі по коридору блимав світло телевізора. Він чув, як жінка співає з бек-групою, по-справжньому співаючи пісню, ймовірно, на одному з тих шоу star search, які любила його мати, і він сподівався, що співу буде достатньо, щоб покрити його підйом по сходах.
  
  Але коли він був майже на вершині, пісня закінчилася. Його мати п'яно закричала: "Мік, це ти?"
  
  "Так, ма".
  
  "Я страшенно хвилювався".
  
  "Так, ма".
  
  “В холодильнику є залишки Popeye's, якщо хочеш. І принеси мені трохи льоду".
  
  "Я втомився, ма", - сказав він. "І мені рано вставати".
  
  Він не став чекати відповіді, а кинувся вгору по сходах, обігнув перила і влетів у свою кімнату. Він замкнув її і став чекати, прислухаючись до ознак того, наскільки вона була п'яна. Трохи оштукатурена, вона б не звернула на це уваги. Сильно оштукатурена, вона, швидше за все, стала б гамселити у двері і викрикуючи прокльони на його адресу.
  
  Минула хвилина, потім дві.
  
  Міккі кинув рюкзак на підлогу, зняв плащ і, порившись під матрацом, дістав книгу в м'якій обкладинці з загнутим корінцем, яку купив онлайн за двадцять два долари. За останні кілька місяців він прочитав Практичне керівництво по виготовленню саморобних бомб щонайменше вісім разів, але забрався на ліжко і повернувся до глави про радіокерованих вибухових речовин.
  
  Міккі читав цілу годину, вивчаючи схеми, поки не зрозумів, як сконструювати спусковий механізм і як найкраще його задіяти.
  
  Глянувши на годинник на комоді, він придушив позіхання. Було одинадцять годин.
  
  Відкривши скриньку тумбочки, він дістав один з шести одноразових телефонів, куплених онлайн в рамках пакетної угоди у дилера в Оклахомі. Потім він викликав додаток Voice Changer Plus на своєму смартфоні. Міккі запустив програму, активував її карткою за оплаченими хвилинами і набрав номер шефа поліції Брі Стоун.
  
  Вони не слухають, подумав він, коли задзвонив її телефон. Пора додати гучність.
  
  
  
  
  
  Глава 19
  
  Брі боролася з собою, щоб не заснути перед одиннадцатичасовыми новинами, коли в сумочці зажужжал і запищав телефон. Вона насилу вибралася з м'якого крісла у вітальні у себе вдома і сказала: "Приглушити звук".
  
  Я натиснув кнопку відключення звуку і сказав: "Гучний зв'язок".
  
  Кивнувши, Брі дістала свій телефон і відповіла на дзвінок.
  
  Заговорив дивний, м'який, майже жіночий голос. "Шеф Стоун?"
  
  “Хто ти? Як тебе звуть?"
  
  Після довгої паузи він сказав: “Нік. Нік-Месник".
  
  Брі глянула на мене, вказала на свій годинник. Я засік час. ФБР відстежував всі дзвінки на її номер. Якби вона могла протримати його на телефоні трохи більше хвилини, вони змогли б його знайти.
  
  Вона запитала: "Нік, що потрібно зробити, щоб зупинити вибухи?"
  
  Це питання було частиною плану, про який ми говорили в очікуванні його наступного дзвінка. Ми обоє вірили, що нам треба виманити терориста на чисту воду, змусити його розповісти про щось більше, ніж просто про його наступної мети.
  
  Через кілька миттєвостей він сказав: “На Капітолійському пагорбі потрібні зміни, шеф. Конгресу потрібно відірвати свою колективну дупу і почати правильно ставитися до людей, які ведуть свої війни. Поки вони не перестануть штовхати ветеринарів по яйцях, настав час всім відчути, від чого страждали ветеринари, від чого вони все ще страждають. На вашому місці я б очистив пам'ятник Вашингтону ".
  
  Лінія обірвалася.
  
  "Сучий син", - сказав я. "Сорок чотири секунди".
  
  Ми схопили плащі і вийшли під проливний дощ. Я сів за кермо. Брі почала дзвонити, щоб знову перекрити Національний торговий центр і викликати собак-шукачів і саперів. Нед Махоні гукнув мене, коли я повертав на Індепенденс-авеню.
  
  "Ти чуєш це?" запитав він.
  
  “Так. Слід?"
  
  “Бомбардувальник в п'яти милях від Капітолійського пагорба. Найближчий, який у нас є".
  
  “ Є які-небудь успіхи з записами з камер спостереження на Юніон Стейшн?
  
  “У мене є чотири агента, які переглядають відеозапис за двадцять чотири години, що передували вибуху, працюючи в зворотному напрямку від фактичного вибуху. Поки нічого".
  
  - У Куантіко?
  
  "Надійшли первинні повідомлення про перших двох бомби", - сказав Махоні. “Детонатори прості, такі ви могли б побачити на саморобних вибухових пристроях на Близькому Сході. Але вибухівка не була безіменною З-4. Ось чому собаки змогли їх знайти ".
  
  “ Так що ж це було за вибухівка?
  
  “Чорний порох, схожий на дульнозарядний, але вдосконалений, більш потужний. Це речовина виробляє компанія в Монтані ".
  
  "Значить, ми можемо відстежити?" Запитала Брі.
  
  "Не так просто, як ви думаєте", - сказав Махоні. “Реальних обмежень на цей матеріал немає. Ви можете замовити його на десятках сайтів онлайн або купити готовим у мисливських і рибальських магазинах. Дивно, але компанія стверджує, що виробляє і продає тисячі фунтів цього матеріалу в рік ".
  
  Я подумав вголос. “Значить, у нього є знання і доступ до широкого спектру вибухових речовин. Що за людина могла отримати такі знання і доступ? Я маю на увазі знайти і дістати З-4?
  
  Махоні сказав: “Гроші вирішують все. В наші дні на темній стороні Інтернету можна купити практично все".
  
  “Чи він хто-то з реальною підготовкою, військовий сапер. Або колишній".
  
  “ Ти маєш на увазі старшого сержанта-артилериста морської піхоти?
  
  "Тім Чорі в детоксикації", - сказав я. Я почав бачити попереду нас сині вогні і патрульні машини, що блокують доступ до монумента Вашингтона.
  
  "Ні, це не він", - сказав Махоні. “Я попросив декого перевірити. Чорі пішов чотири дні тому, через кілька годин після того, як ви його звільнили".
  
  
  
  
  
  Глава 20
  
  Настав світанок. Всю ніч йшов проливний і безжальний дощ, ускладнюючи пошуки останньої бомби, а темні, низько навислі хмари над монументом Вашингтона не збирались розвіюватись.
  
  Ми з Брі сиділи в машині, відпочивали від дощу, слухали радіо "Всі новини Світу" і пили каву. Я лише наполовину звернув увагу на випуск новин, в якому говорилося про останній загрозу вибуху і ймовірний вплив на приміське рух.
  
  Я все ще розмірковував про Тім Чорі. По дорозі на детоксикацію він сказав мені, що готовий до змін. Він втомився від вулиць, втомився жити в беззвучному світі і втомився від того, що його весь час сварять. Лають. Це було точне слово, яке він використовував.
  
  Грав зі мною весь цей час глухий ветеран? Мені подобається думати про себе як про досить проникливий судді характерів і чудовому читача мови тіла. Я щиро повірив Чорі і пішов на битву за нього.
  
  Задні двері відчинилися. Махоні ковзнув усередину, одягнений в дощовик ФБР і бейсболку. Він відкинув каптур і сказав: "На вулиці мусон".
  
  "Що-небудь?" - Сказав я.
  
  “Ми впевнені, що внутрішній монумент чистий. Але цей дощ вбиває нас. Дійсно псує собакам носи."
  
  "І він міг би знову використовувати модель C-4, випущену до 1980 року".
  
  “Вірно. Також може бути, що він відмовився від своєї схильності використовувати сміттєві баки в якості місць вибухів. Ми перевірили кожен в радіусі милі ".
  
  Брі запитала: "Ти це чуєш?"
  
  Ми подивилися на неї. Вона включила радіо, повідомляючи про законопроект про асигнування ветеранам, який застопорився в Сенаті. Якщо законопроект не потрапить на стіл президента до п'ятниці, відбудеться скорочення коштів на десятки найважливіших програм для ветеранів в усіх напрямках.
  
  "Ви думаєте, це якось пов'язане з цим?" Сказав Махоні.
  
  "Він говорив про те, що Конгрес неправильно звертається з ветеринарами", - сказала вона. “Можливо, це його мотивація. Він знає, що цей законопроект повинен бути прийнятий через чотири дні, тому він наполягає".
  
  "Але він ніколи не згадував про це конкретно?" Сказав Махоні.
  
  "Ні", - сказала Брі. "Він цього не робив".
  
  "Минуло сім годин з моменту дзвінка", - сказав я. “Може, на цей раз бомби немає. Може, він смикає за нашу ланцюжок".
  
  "Що змушує тебе так думати?" Запитала Брі.
  
  “Це халява. Він нас мобілізує, доводить до крайності, а ЗМІ доводять до чергового несамовитості, і для цього йому не потрібно використовувати ні грама пластикової вибухівки ".
  
  "Ну, він доводить мене до крайності", - сказав Махоні. "Шість чашок кави і дві години сну за останню добу - це не шлях до поліпшення психічного здоров'я".
  
  "Ні, і думати, що Чорі - наш хлопець, теж", - сказав я, дивлячись через заднє сидіння.
  
  Махоні почав напружуватися, але я підняла долоню. “Підривник чує просто відмінно. Якщо у Чорі не був кохлеарний імплантат, він не той, хто дзвонив Брі. Я читав його медичну картку. Не може бути, щоб він—"
  
  Нед підняв обидві руки. “Згоден, Алекс. Він не дзвонив. Але він міг бути партнером телефонувала".
  
  Я не можу заперечувати таку можливість. "Ви називаєте його людиною, що представляють інтерес?"
  
  "У мене має бути ця розмова з заступником директора приблизно через десять хвилин", - сказав Махоні.
  
  "Ти рекомендуєш?" Запитала Брі.
  
  "Було б упущенням, якби я цього не зробив".
  
  Я придушила позіхання і подивилася на годинник.
  
  "Пацієнти?" Запитала Брі.
  
  “Тільки один. У вісім годин".
  
  "Ти міг би скасувати зустріч".
  
  “ Я включу харчування, а потім трохи посплю.
  
  Перш ніж вона встигла відповісти, задзвонив її мобільний телефон.
  
  "Поїхали", - сказала вона, хапаючи трубку і відповідаючи по гучномовному зв'язку.
  
  "Я зробив помилку", - сказав м'який, дивний голос. "Дурний Месник, я підклав цю бомбу в Музей авіації та космонавтики".
  
  
  
  
  
  Глава 21
  
  Без двох хвилин вісім пролунав дзвінок у двері нашого підвалу, і я різко прокинувся від дрімоти в своєму кабінеті. Залишивши Брі і Неда на алеї перед Національним музеєм авіації та космонавтики, я поверталася прямо додому і закривала очі.
  
  "Йду!" Крикнула я, потім пішла у ванну, щоб хлюпнути в обличчя холодною водою.
  
  Я відкрив двері. Дощ припинився, і Кейт Вільямс сяяла, дивлячись на мене.
  
  "Ви були на місці злочину цим вранці?" запитала вона, засапавшись і схвильовано.
  
  "Всю ніч", - сказав я, слідуючи за нею в свій кабінет.
  
  “Про? Що ж, я радий, що ви не скасували зустріч, доктор Крос. Здається, я дещо знайшов, дещо про смертника".
  
  Я закрила двері свого кабінету, відчуваючи, як насувається головний біль. "Ти знаєш, Кейт, ФБР, поліція метро, парків і поліція Капітолійського пагорба працюють над цим досить старанно".
  
  Вираз її обличчя стало кам'яним. "І ти не думаєш, що я змогла б придумати щось, чого не змогли б професіонали?"
  
  "Я цього не говорив".
  
  "Ти це мав на увазі".
  
  Я потерла скроні і села. “Якщо так, то прошу вибачення. Я мало спала. Просто за минулі роки я виявив, що, коли дилетанти беруться за такі масштабні справи, як це, вони можуть опинитися в конфлікті з владою, та деяких звинуватять в перешкоджанні розслідуванню ".
  
  Кейт схрестила руки на грудях. “Я не любитель. Я щодня полювала за бомбами і підривниками більше трьох років, доктор Крос. Я брав участь у підриви стільки ж разів, якщо не більше, ніж хто-небудь з ваших саперних загонів.
  
  “Я розумію. Але у випадку з бомбами і підривниками існують протоколи, розроблені людьми з більш розвиненими мізками, ніж у мене, які—"
  
  Я був здивований, коли вона раптом розплакалася. “Ви не розумієте цього, чи не так? Я повинен це зробити, доктор Крос. Я повинен допомогти. Ви запитували мене про той день, коли мене збили? Я щось пропустив. Я повернув не в той бік і щось пропустив, і спрацювали одразу чотири саморобних вибухових пристрої. Коли я прокинувся, троє моїх людей були мертві. Брикхаус теж був мертвий. Я вижив, а померли мої хороші друзі і наймиліша собака, яку я коли-небудь знав, доктор Крос. Так ти хочеш почути, що я хочу сказати, чи ні?
  
  "Вибачте", - сказав я, простягаючи руки. “Звичайно. Що у вас є?"
  
  Кейт порився в кишені плаща і дістала туристичну карту Вашингтона, округ Колумбія, яку розгорнула і поклала на килим між нами. Опустившись на коліна, вона показала мені, де зазначила і виділила місця вибухів.
  
  "Торговий центр перед Національним музеєм скульптури", - сказала вона. “Ставок Констітьюшн Гарденс". Меморіал корейської війни. Юніон Стейшн. Монумент Вашингтону".
  
  "Помилкова тривога," сказав я.
  
  "Це не має значення", - сказала вона, перш ніж тикнути пальцем у карту. "Музей авіації та космонавтики".
  
  "Я передбачаю помилкову тривогу і там".
  
  "Як я вже сказав, не має значення, були там бомби чи ні".
  
  Ігноруючи тихий стук у потилиці, я сказав: "Добре".
  
  “ Що у них спільного? - запитав я.
  
  “ Вони всі в Торговому центрі та навколо нього?
  
  Знову сунувши руку в кишеню плаща, вона дістала карту проїзду в метро.
  
  "Всі вони також знаходяться на цьому міському автобусному маршруті, який був запущений в 2015 році", - сказала вона. “Циркулятор постійного струму. Він починається на Юніон Стейшн і проходить вздовж усіх пам'ятників з зупинками, які збігаються з місцями вибухів ".
  
  Миттєво насторожившись, я подався вперед і вивчив транзитну карту.
  
  "Бачите?" Сказала Кейт. “Кажу вам, доктор Крос. Ваш терорист їде в цьому автобусі".
  
  
  
  
  
  Глава 22
  
  Минуло два дні без дзвінка від терориста.
  
  Наближався крайній термін розгляду законопроекту про асигнування ветеранам, а жодних ознак того, що саморобні вибухові пристрої в Національному торговому центрі вплинули на затор у Конгресі, не було. Сенатори по обидві сторони від проходу продовжували підтримувати ветеранів, але при цьому докладали всіх зусиль, щоб законопроект про витрати потрапив на стіл президента.
  
  Я розповів Махоні і Брі про теорії Кейт Вільямс про те, що смертник використовував циркулятор постійного струму, і вони надали їй достатньо впевненості, щоб агенти і детективи опитали водіїв на маршруті.
  
  Ніхто з водіїв не помітив нічого незвичайного. З іншого боку, це був сезон цвітіння сакури. Навіть незважаючи на вибухи і загрози, Цирк продовжував бути забитим туристами.
  
  На зустрічі в штаб-квартирі ФБР в середу вранці Махоні надрукував щось на своєму ноутбуці і сказав: “Мій агент пропустив це перші два рази, але він, можливо, знайшов щось на відео з камер відеоспостереження, знятому на Юніон Стейшн в ніч перед вибухом. Пошукай відро для сміття у правому центрі."
  
  Екран в дальньому кінці конференц-зали засвітився і показав сорок, може бути, п'ятдесят осіб, що йдуть по четвертій платформі поруч з поїздом Amtrak. Сміттєвий бак був прихований із увазі, коли пасажири попрямували до останніх вагонах.
  
  "Будь-який з них міг підкласти", - сказала Брі, коли відеозапис закінчилася, коли платформа була порожня. "І повинні були бути інші потяги, які раніше користувалися цією платформою".
  
  Махоні сказав: "Вірно, але подивіться послідовність ще раз".
  
  Він зробив резервну копію відео на двадцять п'ять секунд, сказавши: "Шукайте того, хто в чорній толстовці з капюшоном і сумкою з книгами".
  
  Ми з Брі вивчали натовп, бачачи декількох втомлених чоловіків і жінок в ділових костюмах, вуличних типів, що працюють допізна, з портфелями в руках і бредуть пішки. За ними йшов чоловік середньої статури, ймовірно, чоловік, одягнений в чорну толстовку з капюшоном, яка була задерта, відкидаючи на обличчя тінь. Його плечі були сгорблены вперед, голова опущена і повернена, як ніби він знав розташування камер.
  
  "Спостерігайте за моментом, коли Джон Доу і люди попереду і позаду нього проходять повз сміттєвого бака", - сказав Махоні.
  
  Їм знадобилося не більше двох секунд, щоб пройти повз мішка для сміття, і я не розчув, про що говорив Махоні. Але Брі розчула.
  
  "Ми не можемо бачити його ліву руку, але його плече ворухнулося, і біля горловини сміттєвого бака з'явилася жовта спалах".
  
  "Абсолютно вірно", - сказав Махоні. Він зробив резервну копію, заморозив запис на цьому моменті і збільшив екран, щоб ми могли бачити, що записувалося.
  
  "Курча Попая?" Перепитав я.
  
  "Коробка на винос для обіднього асортименту з п'яти страв," сказав Махоні.
  
  "Добре?" Сказала Брі.
  
  "Тепер погляньте на цю запис, зроблений одинадцятьма хвилинами раніше".
  
  Екран підстрибнув і показав того ж людини, одягненого в джинси та чорні черевики, з накинутою толстовкою, з закритим від сторонніх очей особою, що стоїть біля якихось шафок і сміттєвого відра. Він їв курячу ніжку з жовтої коробки Popeye's. Він доїв його, поклав кістка в коробку, а потім пішов, коли "Асела", що прямував в Бостон, був викликаний на посадку.
  
  "Це наш підривник", - сказав я. "Він міг розбити коробку прямо там".
  
  "Саме так", - сказав Махоні. "Навіщо чекати?"
  
  Телефони Брі і мій задзвонили майже одночасно. Я подивилася на повідомлення і схопилася на ноги. Брі зробила те ж саме.
  
  "Що відбувається?" Запитав Махоні.
  
  "Хто повідомив про загрозу вибуху в середній школі Дженні", - сказала я. Ігноруючи той факт, що мене відсторонили від роботи в поліції, я пішла за Брі до її патрульній машині. Ми мчали на північ через місто, увімкнувши сирени і мигалки, до академічної середній школі імені Бенджаміна Баннекера. Ми зупинилися біля патрульної машини, що перекрила доступ до Шерман-авеню і вулицями Евкліда.
  
  Було десять ранку, майже жарко, і, хоча вони перебували на пристойному видаленні від шкільної території, діти, присутні на тротуарах та газонах, виглядали стривоженими.
  
  "Всі вийшли?" Запитала Брі директора школи, Шейлу Джонс, жінку, яку ми обидва любили і поважали.
  
  Джонс кивнув. “Вони знають правила гри. Таке траплялося й раніше, шеф Стоун".
  
  "Боїться бомб?" Перепитав я.
  
  “Зазвичай це студент або друг студента, який відстає від навчання перед важливим тестом. Принаймні, така моя теорія, тому що із цього ніколи нічого не виходить".
  
  "Чи ще не зробила", - сказала Брі. Я оглянула натовп студентів у пошуках Дженні.
  
  "Чекали великі випробування?" Запитав я.
  
  Джонс насупився. “Не загальношкільні тести. Вони тільки що закінчили проміжні іспити".
  
  "Тато?"
  
  Я обернулася і побачила, що Дженні підійшла до нас ззаду. Виглядаючи дуже засмученою, вона обняла мене і міцно притиснула до себе.
  
  "Ти в порядку, дитинко?"
  
  Вона подивилася на мене, хитаючи головою, на грані сліз. "Хіба ти не знаєш?"
  
  “ Що я знаю?
  
  “Загроза, тато. Мені повідомили про це ".
  
  
  
  
  
  Глава 23
  
  Менше ніж в трьох милях на південь Кейт Вільямс сиділа біля лівого бічного вікна у трьох рядах позаду водія автобуса DC Circulator, звідки вона могла спостерігати за кожним, хто сідав на борт, і в той же час не привертати уваги.
  
  Сама Кейт сіла в машину в 6.30 ранку, провівши чотири години в дорозі, на додачу до чотирнадцяти годин, які вона провела в автобусі напередодні, і дванадцятьох годинах за день до цього.
  
  Мені все одно, як я себе почуваю і як болить моя дупа, подумала вона, стримуючи позіхання, коли автобус зупинився біля Меморіалу В'єтнаму. Чого б це ні коштувало.
  
  Вона вийшла біля Меморіалу В'єтнаму, щоб розім'яти ноги, скористатися громадським туалетом і купити теплий крендель і дієтичну содову у одного з продавців на Констітьюшн-авеню. Скоро під'їде інший маршрутний автобус, і вона зможе відновити своє бдіння.
  
  Він їздить на цій автобусної лінії, знову подумала Кейт, відчуваючи роздратування. Я впевнена в цьому.
  
  Доктор Крос була зацікавлена настільки, що поділилася своїми підозрами з ФБР і його дружиною, але вони вирішили не встановлювати спостереження на маршрутах, покладаючись на відгук водіїв автобусів. Вона не могла цього зрозуміти.
  
  Це просто ідіотизм. Що водії автобусів знають про смертників?
  
  Повільно поїдаючи крендель, Кейт роздивлялася постійний потік туристів, що прямують до Меморіалу В'єтнаму. Здавалося, що сьогодні туристів було ще менше, ніж вчора, хоча натовпу були помітно світліше, ніж напередодні. У зменшуваному басейні вона була впевнена, що в якийсь момент помітить терориста.
  
  І вона була впевнена, що солідного погляду буде достатньо. Кейт володіла здатністю запам'ятовувати обличчя і згадувати їх пізніше, як і роки тому, навіть коли чоловік постарів. Вчені назвали людей з даром Кейт "супер-распознавателями".
  
  Ця риса характеру допомогла їй в Іраку. Якщо тільки цей чоловік не був одягнений у вуаль або тюрбан, які приховували його риси, вона запам'ятала їх особи, якщо б побачила їх знову, особливо в місцях, де активно використовувалися саморобні вибухові пристрої.
  
  Кейт вірила, що цей навик допоможе їй тут. Вона продовжувала прочісувати натовп, особливо людей, які виходили з автобусів-циркуляторов, фіксуючи особи, вишукуючи посмикування на їх щоках або легку нерішучість, коли вони проходили повз пари поліцейських, що стоять по боках від входу на алею і меморіалу.
  
  Помітивши, що рука жінки її віку помітно тремтіла, коли вона піднімала кавову чашку, проходячи повз поліцейських, Кейт зосередилася на її обличчі. Клацання.
  
  Вона помітила порушену вираз обличчя молодого хлопця-підлітка, яка виходить з наступного автобуса, в синій шкільній вітровці з капюшоном. Він сміявся й дивився в свій телефон, без сумніву, переглядаючи відео. Передайте.
  
  Потім вона подивилася на краснолицего, сердитого на вигляд старого, який вийшов з машини, одягнений в червону фетровий жилетку, прикрашену військовими значками. Клацання.
  
  Високий, довготелесий, бородатий хлопець у брудній армійської камуфляжній формі повільно наближався до неї, прямуючи на захід. Він штовхав візок для покупок, наповнену пластиковими пакетами і Бог знає чим ще. Клацання.
  
  Коли він підійшов ближче, вона побачила, що його шкіра перепачкана брудом. Його темне волосся були поплутані, а в очах була дивна дикість, як ніби він був під впливом наркотиків.
  
  Клацання. Клацання.
  
  Поліцейський на Констітьюшн-авеню включив сирену на один вигук. Це вразило Кейт, але бездомний ветеринар, здавалося, взагалі нічого не помітив, як ніби він був одним з тих фанатиків, яких вона дуже добре знала, які готувалися вбити або бути вбитими.
  
  Клацання. Клацання. Клацання.
  
  Щось у ньому було таке, що у цієї продуктової візку. Можливо, вона помилилася. Можливо, терорист не скористався автобусною лінією. Може бути, він був просто якимось бездомним, що сховався від сторонніх очей хлопцем, який штовхає візок, набитий вибухівкою.
  
  Кейт пішла за ним, тримаючись на відстані чотирьох або п'яти осіб. Туристи трималися подалі, коли він рішуче рушив на захід, і вона зрозуміла чому. Від нього страшенно смерділо.
  
  "Це міг би бути мій хлопець", подумала вона.
  
  Її смартфон завібрував в кишені. Кейт дістала його, все ще слідуючи за бездомним. Вона глянула на екран, побачивши повідомлення з Twitter. Вона встановила сповіщення про повідомлення місцевого репортера новин, щоб бути впевненою, що побачить будь-яку інформацію про вибухи у Вашингтоні.
  
  Твіт був пов'язаний зі статтею у Washington Post ПРО ЗАГРОЗУ ВИБУХУ В старшій ШКОЛІ округу Колумбія. Він запитав: “Знову терорист? Виходиш з торгового центру?"
  
  Кейт сповільнила крок і натиснула на посилання, глянувши на успіхи бездомного, перш ніж прочитати останню статтю.
  
  "Школа Бенджаміна Баннекера була евакуйована із-за загрози вибуху двадцятьма хвилинами раніше", - прочитала вона. На місці події були До-9 і сапери. Дзвінок терориста надійшов невідомому учневі, який повідомив адміністрацію школи і поліцію.
  
  Banneker? Щось не давало їй спокою. Вона використовувала Google Maps, щоб обчислити відстань від свого розташування до школи. Плюс-мінус дві десятих милі.
  
  Кейт засікла бездомного ветеринара, все ще ковылявшего на захід. Школа була не так вже далеко, але цей хлопець ніяк не міг пройти дві цілих шість десятих милі за двадцять хвилин або навіть за годину або два. І вона не могла повірити, що у нього був телефон, не кажучи вже про те, щоб використовувати його для дзвінка з погрозами.
  
  Кейт зупинилася, вперше відчувши сумнів у своїх інстинктах, і дивилася до тих пір, поки він не зник з виду. Вона розвернулася і попрямувала назад до автобусної зупинки Circulator. Вона знала, що середня школа знаходиться далеко від автобусного маршруту National Monuments.
  
  Може бути, я помиляюся, подумала вона, відчуваючи, як згасає цілеспрямований настрій останніх двох днів. Може бути, це я ідіотка.
  
  
  
  
  
  Глава 24
  
  До третьої години того дня Бенджаміну Баннекеру дозволили працювати в позаурочний час. Як і загрози монумента Вашингтона і Музею авіації та космонавтики, це виявилося помилковою тривогою.
  
  Дженні описала телефонувала як хлопця з глибоким, хрипким голосом, який сказав їй, що в школі закладена бомба, і повісив трубку. Ми з Брі обговорили ймовірність того, що інцидент був пов'язаний з вибухами в Національному торговому центрі. Був у нас імітатор?
  
  Banneker знаходився недалеко від торгового центру, може бути, в двох з половиною миль, але в чому полягав цей посил? В порушення доступу до національних пам'ятників був символізм, щоб помститися за зло, заподіяне ветеранам. Це послало ясний, хоча і помилковий сигнал. Як чартерна середня школа нашої дочки вписалася в це?
  
  Тривожно, що у абонента був номер телефону Дженні, а у терориста в торговому центрі - Брі. Ми припустили, що хтось міг зламати один або обидва їх телефону або завантажити їх контактну інформацію у когось іншого. Але коли? І як?
  
  Ці питання все ще крутилися у мене в голові рано ввечері, коли я сідав у автобус DC Circulator поруч з Меморіалом Другої світової війни. Коли я заглянув усередину і побачив людину, що сидить через три ряди позаду водія, я посміхнувся.
  
  Я заплатив за проїзд і зайняв місце поруч з Кейт Вільямс, яка дивилася прямо перед собою з видом гравця в покер, який дуже довго не спав.
  
  "Я думала, стеження того не варто", - сказала вона.
  
  “Я цього не говорив. Таке рішення приймають люди вище мого рівня оплати ".
  
  Вона не відповіла.
  
  “ Ти все ще думаєш, що він їздить на автобусі?
  
  "Я тут, чи не так?"
  
  “ Як довго ви його шукаєте? - запитав я.
  
  Кейт знизала плечима. “Я не знаю, сорок? Всього сорок дві години".
  
  Я окинув її оцінюючим поглядом. "За останні чотири дні?"
  
  “ Чого б це не коштувало, док.
  
  Ми під'їхали до зупинки "Монумент Вашингтона", і я спостерігав, як Кейт вивчає кожного вхідного в автобус людини. Коли всі вони оплатили проїзд і зайняли свої місця, я запитав: "Що саме ви шукаєте?"
  
  "Їх обличчя".
  
  Поки ми їхали далі, зробивши кілька зупинок протягом наступних десяти-п'ятнадцяти хвилин, Кейт пояснила своє вроджене вміння. Я чув про сверхпризнании і його протилежності — деякі люди могли згадати кожне обличчя, яке вони коли-небудь бачили, а інші не могли згадати навіть знайомі обличчя.
  
  "Є вже цікаві особи?" Запитав я, коли ми від'їжджали від зупинки "Капітолій США".
  
  "Вони всі цікаві".
  
  “ Дублікатів немає?
  
  “ Кілька разів, але зазвичай це приїжджають туристи, і я запам'ятаю їх за кілька годин до цього.
  
  “Як щодо видатних людей? Хто-то, хто дійсно вдарив тебе між очей?"
  
  “ Ти маєш на увазі моє павукове чуття?
  
  "Звичайно".
  
  Кейт нахилила голову, розмірковуючи. “Був один, сьогодні вранці. Але його не було в автобусі. Він був бездомним хлопцем в армійській формі, з великою божевільної бородою, штовхає продуктовий візок, набиту його речами в пластикових пакетах, і він виглядав таким порожнім ... ... таким ... я не знаю. Більше, ніж наркотики. Як ніби його відключили від мережі. Я маю на увазі, коп включив сирену приблизно в п'ятдесяти метрах від нього, а хлопець не здригнувся, навіть не здригнувся. З якоїсь причини, побачивши це, у мене в голові задзвеніли всі сигнали тривоги".
  
  В моїй голові теж задзвеніли всі сигнали тривоги. Я попросив її детально описати бездомного хлопця. Коли ми заїхали на автобусну стоянку Юніон Стейшн, в кінці і на початку Циркуляційної лінії, у мене майже не лишилося сумнівів, що вона говорила про Тім Чорі, глухому ветеринара, який розібрав свій "Глок" і занурився в відображає басейн у день першого вибуху.
  
  Однак я не сказав цього Кейт. Вона сказала: “З мене на сьогодні досить. Думаю, я зловлю таксі і поїду звідси додому".
  
  "Я теж вийду тут", - сказав я, глянувши на годинник. "Прогулянка по пагорбу піде мені на користь".
  
  Поки ми їхали, настала ніч. Коли ми виходили, автобус з гуркотом в'їхав на паркування поруч з нашим. Цифрова вивіска над лобовим склом мігеля від D8—ЦЕНТРАЛЬНА ЛІНІЯ ЛІКАРНІ В ПІВДЕННОМУ НАПРЯМКУ до ЮНІОН СТЕЙШН.
  
  "Спокійної ночі, доктор Крос", - сказала Кейт, потискуючи мені руку. "Я ціную, що ви досить обдумали мою теорію, щоб перевірити її".
  
  "Хороша ідея є хороша ідея", - сказав я і випадково глянув через його плече на знак на іншому автобусі, який тепер звільнявся від пасажирів. Напрямок руху змінилося.
  
  D8—ЦЕНТРАЛЬНА ЛІНІЯ ЛІКАРНІ В ПІВНІЧНОМУ НАПРЯМКУ, вона блимнула. МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР У СПРАВАХ ВЕТЕРАНІВ.
  
  
  
  
  
  Глава 25
  
  Я побажав Кейт Вільямс добраніч і проводив її поглядом. Потім я сів у порожній автобус Hospital Line. Водій, якому на вигляд було за п'ятдесят, пив каву з термоса, тримаючи на колінах загорнутий в целофан сендвіч з яйцем і салатом. Я помітив його ім'я, Гордон Лайт, вивішене в передній частині автобуса.
  
  Я представився консультантом ФБР, що він сприйняв скептично. "А звідки мені знати, що ви мене розігруєте?"
  
  "Я можу дати вам особистий номер телефону спеціального агента, відповідального за розслідування вибуху", - сказав я. "Його звуть Тижнів Махоні".
  
  Він засовався на своєму сидінні. “Я повинен піти звідси через десять хвилин. Чого ти хочеш?"
  
  Лайт виявився хорошим хлопцем. На запитання про людей, які їхали по центральній лінії лікарні, Лайт сказав, що протягом дня, крім людей, які жили вздовж маршруту, у вас були хворі.
  
  “Їх багато. Чотири великі лікарні та купа клінік на черзі. Ось чому у нас з'явився підйомник для інвалідних візків ".
  
  “ Ветерани?
  
  “Багато хто з них теж. Ви знаєте, втратили руки і ноги. Або очі. Або, що ще гірше, їх...ви знаєте."
  
  Я зрозумів. "Звідки ти це знаєш?"
  
  "Це у всьому, що стосується їх, чувак", - тихо сказав Лайт. “Вони виглядають такими біса приниженими. Не можуть навіть підняти голови. Мені так шкода цих хлопців. І для сімей, розумієш?
  
  “З ними багато членів сім'ї? Я маю на увазі пацієнтів".
  
  “Ви знаєте, враховуючи, що всі люди, які не є ветеринарами, зупиняються в Дитячій лікарні або Вашингтонському госпіталі, а також у Національному реабілітаційному центрі, може бути, навпіл? Деякі родичі дуже лояльні, і ви дізнаєтеся. Ось ця пара. Він в інвалідному кріслі, і кожен раз, коли вони сідають, його сестра слід за ним ".
  
  “ Так у тебе є постійні клієнти?
  
  "О, так", - сказав він, відкушуючи від сендвіча. “Але вони приходять і йдуть. Дуже мало хто залишаються тут назавжди".
  
  "Звичайно", - сказав я. "Ви, мабуть, чули, як щось рухається".
  
  Лайт проковтнув, перш ніж розсміятися. “ Ти не повіриш того, що я чув! Те, що люди говорять вголос на публіці, ніби мене там взагалі не було. Змусь мою матір почервоніти.
  
  “Ви коли-небудь чули, щоб хто-небудь з ветеринарів говорив гидоти про уряді? Конгрес?"
  
  На цей раз його сміх пролунав гірко. "Все це чортове час".
  
  “ Хто-небудь конкретний?
  
  Він подумав про це. “Ну, вони всі так роблять. Знаєте, у ветеринарів одна плутанина за інший. Але один хлопець катається один або два рази в тиждень. У нього немає нічого, крім сечі та отрути, щоб сказати про всіх них у Вашингтоні і на пагорбі. Як повинен підірвати Капітолій ".
  
  "Він так і сказав?"
  
  “Ага, тиждень, може, два назад. Ще б".
  
  “ У тебе є для нього ім'я?
  
  Лайт стиснув губи і похитав головою. "Не те, щоб я коли-небудь чув".
  
  “ Але ви б впізнали його?
  
  “Він виділяється. Половина його обличчя була знівечена саморобним вибуховим пристроєм".
  
  
  
  
  
  Глава 26
  
  В 8:30 наступного ранку ми з Брі були біля головного входу в Медичний центр у справах ветеранів. Ми вирушили прямо у відділення пластичної хірургії, запитали головного ординатора і незабаром опинилися в кабінеті доктора Річарда Стетсона.
  
  Ми пояснили, кого ми шукаємо. Стетсон почав пояснювати різні причини, за якими він не міг нам допомогти, починаючи з привілеїв лікаря і пацієнта, не кажучи вже про закони HIPAA.
  
  "У нас є підстави вважати, що він може бути причетний до вибухів у торговому центрі", - перервала його Брі. "У нас є підстави вважати, що він робить це з-за кута в Конгресі з приводу законопроекту про ветеранів".
  
  Стетсон насупився. “Якщо це той чоловік, про якого я думаю, то це дивно. Навіть приголомшливо. Що стосується безвиході, я, звичайно, засуджую тактику терориста, але факт в тому, що більшість програм в цьому будинку будуть закриті, якщо цей законопроект не потрапить на стіл президента. Він не єдиний, хто затаїв образу.
  
  "А якщо його наступна бомба вб'є кого-небудь?" Запитав я. “Хіба це не суперечить клятві Гіппократа - спочатку не нашкодь? Нам потрібна ваша допомога".
  
  Брі сказала: “Рано чи пізно ми знайдемо його. Якщо ми знайдемо його раніше, ми врятуємо життя".
  
  Доктор на мить задумався, потім сказав: "Ви чули це не від мене".
  
  "Звичайно, ні".
  
  "Я думаю, сердитого ветеринара, про який ти кажеш, звуть Хуан Ніко Вінсенте".
  
  Стетсон не дав би нам адресу Вінсента або які-небудь його запису без повістки в суд, але він сказав, що ветеран пережив жорстокий вибух саморобного вибухового пристрою в Афганістані і страждав від травми голови і посттравматичного стресу.
  
  "Він часто відвідував тебе?" Запитала я.
  
  “Що стосується мого району, я більше нічого не можу для нього зробити. Але він буває в будинку кілька разів на тиждень, відвідує цілий список лікарів і терапевтів. Побудьте у вестибюлі досить довго, я впевнена, він пройде мимо.
  
  Коли ми виходили з лікарні, Брі вже виганяла ім'я Вінсента по базі даних правоохоронних органів. Він був звільнений з армії по інвалідності і мав кілька судимостей за пияцтво і хуліганство, інциденти, які відбувалися в барах поруч з його субсидується урядом квартирою на північному сході округу Колумбія. Ми поїхали туди, до цегельного будинку на Канзас-авеню.
  
  Махоні зустрів нас біля входу.
  
  "Ти справді думаєш, що це наш хлопець?" Сказав Махоні.
  
  "Судячи з усього, він дуже злий чувак", - сказала Брі. "І він, ймовірно, сильно постраждає, якщо законопроект про ветеранів не буде прийнятий".
  
  Вінсенте жив на п'ятому поверсі в задній частині будівлі. Більшість житлових комплексів пустують протягом дня, коли люди на роботі, а діти в школі. Але оскільки багато мешканців цього будинку були інвалідами, ми чули, як ревуть телевізори і радіо, як люди розмовляють і сміються.
  
  Але не за вхідними дверима Вінсента. Перш ніж ми встигли постукати, ми почули його просторікування: “Сенатор Пуссі, ти злобний, брехливий сучий син! Ти ніколи не служив! Клянуся, я піднімуся туди, уткнусь своїм гнилим особою твоє, і покажу тобі, що це таке! Прямо перед тим, як засуну свій КА-БАР тобі в дупу! "
  
  
  
  
  
  Глава 27
  
  Ми всі подивилися один на одного.
  
  "Це працює", - сказав Махоні і постукав у двері.
  
  "Йди", - крикнув Вінсенте. "Хто б ти не був, чорт візьми, йди".
  
  "ФБР, містере Вінсент", - сказав Махоні. "Відкрийте".
  
  Перш ніж ми почули кроки всередині будинку Вінсента, кілька дверей ліворуч і праворуч від нас відкрилися, відкриваючи мешканців, визирають на нас. Двері Вінсента рипнули, як ніби він взявся за неї обома руками. Світло, що просочується через його вічко, потемнів.
  
  Махоні пред'явив своє посвідчення особи і бейдж. Брі теж.
  
  "Що все це значить?" Спитав Вінсент.
  
  “ Відкривайте, або ми выломаем двері, містере Вінсент.
  
  "Господи," невиразно пробурмотів Вінсенте.
  
  Відсунулися засуви. Двері відчинилися, і босоногий вузькоплечий чоловік у сірих спортивних штанях і футболці "Вашингтон Нэшнлз" втупився на нас налитими кров'ю очима. Було важко відвести погляд.
  
  Вся ліва сторона голови від скальпи до лінії підборіддя була сильно спотворена. Шрами на його обличчі були ребристими і перетинчастими, неначе поверх його плоті була пришита шкіра безлічі качиних лапок.
  
  Здавалося, його потішила наша реакція.
  
  "Ми можемо увійти, сер?" Запитав Махоні.
  
  "Сер?" Сказав Вінсент і гірко розсміявся, перш ніж широко відчинити двері. “Звичайно. Чому б і ні? Заходьте. Подивіться, як насправді живе Привид опери ".
  
  Ми увійшли в щуряче гніздо з книгами, журналами, газетами і вініловими пластинками. Речі були майже скрізь. На полицях і столах. На підлозі уздовж голих стін. І складені під приглушеним телевізійним екраном, що показує C-SPAN і пряму трансляцію з місця подій в Сенаті США.
  
  Внизу екрана тяглася напис: ДЕБАТИ По СЕНАТСЬКОМУ законопроекту 1822 ПРО АСИГНУВАННЯ ВЕТЕРАНАМ.
  
  Я помітив відкриту пляшку горілки і скляний глечик з томатним соком на заставленому кавовому столику. Від попільнички поряд з ними пахло марихуаною.
  
  Вінсент розвів руками. “Ти, по суті, все це бачив. В мою спальню вхід заборонено".
  
  Махоні сказав: "Немає нічого забороненого, якщо я думаю, що ви маєте якесь відношення до вибухів у Національному торговому центрі, містере Вінсент".
  
  "Що...?" Він закинув голову і знову розсміявся, голосніше і уїдливіше. “Ти думаєш, я маю до цього якесь відношення? О, це все закриє. Просто посип глазур'ю із собачого лайна дерьмово торт мого життя, чому б тобі цього не зробити?"
  
  Брі вказала на екран. "Ви досить уважно стежте за цією дискусією".
  
  "Ти б так не вчинив, якби від цього залежало твій дохід?" - похмуро сказав він. Він потягнувся за наполовину наповненою склянкою "Кривава Мері" для хайбола. “Я вирішив поставитися до дебатів у залі, як до драфту для гравців ліги фентезі-футболу. Вірно? Випий кілька чортових "М ". Кричи на екран, Кицька сенатора, або що там ще. У цьому немає федерального злочину, не так, агент Махоні?
  
  Я запитав: "Ви їздите на автобусі Лікарняного центру, містере Вінсент?"
  
  "Весь час".
  
  “Як щодо циркуляційного насоса? Автобус з пам'ятками?"
  
  Він похитав головою. “Вони не дозволять комусь зразок мене їздити на циркуляторе. Засмучують туристів. Не вірите мені? Я дам вам перевірити мій автобусний пропуск. Він покаже вам. Я використовую тільки D8."
  
  "Це допомогло б", - сказав Махоні.
  
  Вінсент зітхнув. “Сподіваюся, у тебе є час. Я повинен знайти свій гаманець в цьому безладі".
  
  "У нас попереду весь день", - сказала Брі.
  
  Він знову зітхнув і почав повільно ходити по кімнаті, виглядаючи невпевнено стояв на ногах.
  
  "Ми чули, як ти злишся в автобусі", - сказала Брі, поклавши руку на свою табельну зброю.
  
  Вінсенте зробив ковток своєї "Кривавої мері" і підняв її до нас, повернувшись спиною, продовжуючи пошуки.
  
  Він присів навпочіпки і відсунув убік кілька платівок, сказавши: “Час від часу, шеф Стоун, я рішуче висловлюю свою думку. Минулого разу, коли я дивився, це все ще гарантоване Конституцією, з-за якої я був покалічений ".
  
  Махоні також поклав руку на зброю і сказав: "Навіть згідно з Першою поправкою ФБР серйозно ставиться до будь загрозу підірвати Конгрес".
  
  Вінсенте усміхнувся, невпевнено встав і повернувся. І Брі, і Махоні напружилися, але він показував нам гаманець в одній руці і проїзний на метро в інший.
  
  "Це був своєрідний зворот", - сказав він, простягаючи пропуск Махоні. “Він у мене вже три роки. Це покаже, що я жодного разу не був на Циркуляторе. І подивіться на моє досьє. Я був кухарем в таборі, заправляв їдальні, а не складу зброї в Кандагарі. Чесно кажучи, я нічого не тямлю в бомбах. Крім того, що вони спричиняють нестерпний біль і псують тобі життя.
  
  
  
  
  
  Глава 28
  
  Було ненормально холодно і дощило, коли Міккі заліз в автобус Лікарняного центру, зайнявши своє улюблене місце біля заднього вікна. Він поправив свою вітровку, толстовку з капюшоном і жилет під нею, щоб йому було легше дихати.
  
  Він хотів вибухнути. Весь день сенатори говорили і говорили, і робили всяку хрень. Цей один сверхобразованный ідіот з Техасу годинами говорив і нічого не сказав.
  
  Як це може бути? Це повинно змінитися. Це зміниться. І я буду тим, хто це змінить. Вони будуть говорити всю ніч, вірно? У мене попереду ціла ніч, чи не так?
  
  Міккі спостерігав за дебатами з першого молоточка, все більше гніваючись. Коли автобус від'їхав від Юніон Стейшн і попрямував на північ, він відчув запаморочення і раптову втому. Злість протягом декількох годин і днів поспіль виснажувала. Знаючи, що йому знадобиться енергія, він заплющив очі й задрімав.
  
  У снах Міккі двері ліфта відчинилися, відкриваючи моторошний, просочений антисептиком коридор регіонального медичного центру Ландштуль поряд з авіабазою США в Рамштайні, Німеччина. Чоловіки стогнали. Інші чоловіки плакали. За межами кімнати священик схилився в молитві з жінкою.
  
  Красива брюнетка поруч з Міккі затремтіла. Вона подивилася на нього, готова розридатися. "Мені потрібно буде потримати тебе за руку, Мік, або, клянусь тобі, я упаду".
  
  "Я тобі не дозволю", - сказав Міккі і взяв її за руку.
  
  Він рішуче йшов з нею, поки вони не знайшли номер кімнати, який їм дали на стійці реєстрації, і не зупинилися. Двері були зачинені.
  
  "Ти хочеш, щоб я зайшов першим?" запитав він.
  
  Вона похитала головою. “Це повинна бути я. Він чекає на мене".
  
  Вона порилася в сумочці, витягла пляшку горілки, яку купила в магазині безмитної торгівлі, і відкрутила кришку.
  
  "Тобі це не потрібно".
  
  "Так, хочу", - сказала вона і випила його залпом.
  
  Опустивши порожню пляшку в сумочку, вона повернула ручку і штовхнула двері в палату, де лежав на ліжку єдиний пацієнт, обличчям до екрану, на якому показували CNN. Він був у гіпсі з ореолом на шиї. Голова його була забинтована. Лівої руки не було. Обох гомілок не вистачало вище коліна. Очі були закриті.
  
  "Хоукс?" сказала вона тремтячим голосом. "Це я".
  
  Чоловік у бинтах відкрив очі і повернув їх у її бік. "Деб?"
  
  Він швидше хмикнув, що сказав. Його щелепа була щільно стиснута дротом.
  
  Деб почала плакати. Зсутуливши плечі, стискаючи сумочку, як рятувальний круг, вона невпевнено рушила до задньої спинки ліжка, де Хоукс міг краще її бачити. “Я поруч, дитинко. Як і Міккі.
  
  Міккі увійшов у кімнату, відчуваючи себе наляканим більше всього на світі. Він помахав безногому суті в бинтах і сказав: "Привіт"
  
  Хоукс закричав. “Забери його! Я казав тобі не приводити його! Прибери його, Деб!"
  
  "Але він же—"
  
  "Заберіть його!" Вискнув Хоукс. Монітори почали тривожно гудіти.
  
  Вражений, відчуваючи себе відкинутим, Міккі попрямував до дверей. Потім навернулися сльози, і його власний гнів спалахнув.
  
  Міккі розвернувся і закричав. “Чому ти не пішов, коли сказав, що підеш? Ти пішов, коли сказав, що підеш, нас би ніколи не підірвали! Ніколи!"
  
  Хтось штовхнув його ліктем.
  
  Міккі різко прокинувся і зрозумів, що кричав уві сні. Він озирнувся і побачив добродушного літнього чоловіка з палицею.
  
  "Кошмарний сон, синку?" перепитав старий.
  
  Міккі кивнув, усвідомивши, яким пітним він себе почував під вітровкою, толстовкою і жилетом, а потім, наскільки близький він був до своєї зупинки. Глянувши повз літнього чоловіка, він оглянув жінку, що читає журнал, в той час як шість або сім інших пасажирів у дальньому кінці автобуса втупилися в простір з застиглими від роботи особами.
  
  Пора їх по-справжньому розбудити, подумав Міккі, коли автобус зупинився навпроти медичного центру у справах ветеранів. Цьому солдатові набридло валяти дурня.
  
  Вже запізнюючись і не бажаючи більше пропускати вечірню зустріч, Міккі встав, дочекався, поки з свистом відкриються задні двері, і поспішив вийти з автобуса.
  
  Він не помітив, що жінка, що читає журнал, тепер дивиться йому вслід. Він не озирнувся, щоб побачити, як вона виходить з автобуса і йде за ним на деякій відстані.
  
  
  
  
  
  Глава 29
  
  Елі, Дженні і я чекали, коли бабуся закінчить останні приготування до вечері, коли задзвонив мій мобільний телефон.
  
  "Не смій", - сказала бабуся, погрожуючи мені дерев'яною ложкою. "Я готувала цю страву з полудня".
  
  Я підняла руки, здаючись, перемкнула дзвінок на голосову пошту і вдихнула чудові аромати, що просочуються з-під кришки великий глибокої сковороди.
  
  "Смачно пахне, Нана!" Сказала Алі, потягнувшись за кришкою.
  
  Вона легенько шльопнула його ложкою по дупі і сказала: "Не підглядати за фіранкою номер один".
  
  Знову задзвонив мій мобільний, викликавши несхвальне пирхання Нани. Я витягла телефон, чекаючи дзвінка Брі. Ми всі були засмучені, покидаючи квартиру Вінсенте раніше в той день. Він виглядав добре для терориста, що входить всередину, і не дуже добре виходить звідти. Він здавався ще більш неймовірним, коли Metro transit підтвердила, що він жодного разу не їздив на Циркуляторе, а армія США підтвердила, що він був кухарем.
  
  Але в моєму визначнику номери дзвонила не Брі. Мене шукала Кейт Вільямс.
  
  "Вечеря через п'ять хвилин, сказала Нана.
  
  Я вийшов у хол. "Кейт?"
  
  "Здається, я зловила його, доктор Крос", - сказала вона, задихаючись. "Я сиджу на бомбардувальнику".
  
  “Що? Де?"
  
  “Медичний центр у справах ветеранів. До семи п'ятдесяти він на зборах групи підтримки ветеранів, поранених СВУ. Я думаю, у вас є час до восьми, щоб зустрітися зі мною на автобусній зупинці в Брукленд-КУА ".
  
  Дзвінок закінчився. Я дивився на телефон.
  
  - Вечеря готова, - покликала нана-мама.
  
  "Прости, Нана", - сказала я, хапаючи свій дощовик. "Мені потрібно йти".
  
  Вийшовши за двері і спустившись по парадних сходах, я побіг на північ під проливним дощем до Пенсільванія-авеню й спіймав таксі. По дорозі я намагався додзвонитися Брі, але весь час потрапляв на її голосову пошту.
  
  Я надіслав їй повідомлення про те, що сказала Кейт, і що збираюся це перевірити. Якою б розумною і підкованим в СВУ не була моя пацієнтка, я не мав реальної надії, що вона якимось чином впізнала терориста. Але я також не збирався ігнорувати її.
  
  Із-за дощу рух було ускладнено, тому я не вилазив з таксі на станції метро Brookland.-CUA до двох хвилин на дев'яту. Кейт Вільямс стояла під навісом на автобусній зупинці, притулившись до стіни з оргскла, курила цигарку і переглядала журнал "People".
  
  Побачивши мене, вона загасила недопалок, викинула його у відро для сміття і посміхнулася.
  
  "Те, що ти прийшов, дуже багато значить", - сказала вона. Вона пояснила, що поверталася шукати мене минулої ночі і побачила, як я в автобусі D8 розмовляю з містером Лайтів.
  
  Кейт склала два і два і провела більшу частину дня, катаючись на автобусах "Циркулятор" та "Лікарняний центр". Близько шести вона сіла в автобус Лікарняного центру на Юніон-стейшн і побачила знайомого хлопця, який спить на задньому сидінні.
  
  "Я була невисокої думки про нього, якщо не рахувати того факту, що бачила його біля Меморіалу у В'єтнамі", - сказала вона. "Але коли ми під'їхали ближче до лікарні, йому приснився якийсь кошмар, і він прокричав щось про те, що його підірвуть".
  
  Я сказав: "Я впевнений, що є багато хлопців, які їдуть в цьому автобусі і у яких виникають спогади".
  
  "Я впевнена, що так воно і є", - сказала вона. “Але вони не носять сині дощовики з логотипом зліва на грудях, який свідчить ... чорт, ось він іде. Півкварталу. Не дивися. Одягни капюшон. Якщо він дивився новини, він тебе впізнає ".
  
  Під'їхав автобус D8.
  
  "Сідай раніше за нього", - сказала Кейт. “Ти будеш позаду нього. Легше контролювати".
  
  
  
  
  
  Глава 30
  
  Я завагався, але лише на мить. Якщо це дійсно був бомбардувальник, розташування позаду нього могло б виявитися корисним, особливо в обмеженому просторі.
  
  Я розвернувся і видерся на борт. За кермом був Гордон Лайт. Він впізнав мене і почав щось говорити, але я притиснув палець до губ, проводячи картою метро зчитувального пристрою. Я попрямував в задню частину напівпорожнього автобуса, але замість того, щоб сісти, встав, тримаючись за ремінь безпеки особою до бічних вікон. Коли двері зачинилися і ми рушили з місця, я опустила капюшон і озирнулась.
  
  Кейт стояла в проході в десяти футах переді мною. Її очі зустрілися з моїми, і вона злегка нахилила голову в бік чоловіка, одягненого в темно-синю вітровку з піднятим капюшоном. Він дивився в вікно, так що я не могла розгледіти його обличчя.
  
  Місце поруч з ним було порожнім. Як і всі сидіння позаду нього.
  
  Кейт сіла поруч з ним, загородили йому вихід, що змусило його повернути голову, щоб глянути на неї.
  
  Про що, чорт візьми, вона думає? Я застогнав про себе. І про що, чорт візьми, я думав, вирушаючи в цю гонитву за дикими гусьми?
  
  Тому що тепер я міг бачити, що під копицею кучерявого каштанового волосся переховувався нудьгуючий прищавий підліток, який відвернувся від Кейт, коли вона відкрила свій журнал. Її права рука відірвалася від журналу і вказала на порожнє місце позаду неї.
  
  Я хотів вийти на наступному з'їзді і попрямувати додому. Може бути, Нана залишила мені номер. Але коли автобус загальмував на червоне світло, я подумав, якого біса? Кейт завела мене так далеко. Я ковзнула на сидіння позаду них.
  
  Коли автобус знову рушив, Кейт закрила журнал і сказала: "У мене є подруга, яка ходить в вашу школу".
  
  Я зберігав нейтральний вираз обличчя. Хлопець спочатку не відповів, потім подивився на неї.
  
  "Що це?" запитав він, прокинувшись від роздумів.
  
  "Середня школа Бенджаміна Баннекера", - сказала вона. "Це на твоїй куртці".
  
  "Про", - сказав він без ентузіазму. "Так".
  
  “Вона займається легкою атлетикою. Дженні Крос. Ти її знаєш?"
  
  Хлопець скоса поглянув на неї. "Вона у мене на уроці хімії".
  
  Хімія і на уроці Дженні. Тепер мені стало цікаво. По-справжньому цікаво.
  
  "Мила дівчина ця Дженні", - сказала Кейт. "Як тебе звати, щоб я могла сказати їй, що познайомилася з тобою?"
  
  Він завагався, але потім відповів: “Міккі. Міккі Хоукс".
  
  “Кейт Вільямс. Приємно познайомитися, Міккі Хоукс", - сказала вона і посміхнулася.
  
  Ми пригальмували на автобусній зупинці, і все більше людей почали заходити в автобус.
  
  Кейт сказала: "мабуть, вчора там було якийсь час страшно".
  
  "Страшно?" Сказав Міккі.
  
  “Ти знаєш. Загроза вибуху?"
  
  Його поза напружилася. Він сказав: “Ах, це. Це було скоріше сумно, ніж страшно. Ми стояли там годинами, чекаючи побачити, як вибухне школа. Мені слід було піти додому ".
  
  "Так ти був там весь цей час?"
  
  “Ага. Цілих три години".
  
  "Ха", - сказала Кейт. Вона подивилася на нього прямо. “Міккі, це дивно. Я одна з тих людей, які пам'ятають кожну особу, що вони бачать. І я чітко пам'ятаю, як ти виходив з автобуса-циркулятора біля Меморіалу В'єтнаму, може, хвилин через двадцять після евакуації школи.
  
  “Що? Немає".
  
  “Так. На тобі була та ж вітровка. Ти був схвильований і дивився на свій мобільний телефон. Ймовірно, через звістки про евакуацію школи, після того як ти подзвонила Дженні Крос з загрозою вибуху.
  
  Хлопець завмер на два довгих удару, перш ніж повністю повернутися до неї. Він подивився повз неї, через плече на мене. За частку секунди я побачила впізнавання, страх і рішучість у виразі його обличчя. Це був наш хлопець. Але він всього лише дитина, подумав я.
  
  Відвернувшись від нас, він, похитуючись, звівся на ноги і заліз на своє сидіння, тримаючи стільниковий телефон високо над головою.
  
  "На мені бронежилет!" - крикнув він. "Робіть, що я кажу, чи всі помруть!"
  
  
  
  
  
  Глава 31
  
  Пасажири почали кричати і відповзати від Міккі.
  
  "Заткніться і не рухайтеся!" - закричав підліток, хизуючись перед ними мобільником. "Всі заткніться і сядьте, або я вб'ю всіх нас прямо зараз!"
  
  Деякі пасажири, які стояли на ногах, повільно опустилися на сидіння, і в автобусі запанувала тиша, якщо не рахувати кількох переляканих схлипувань.
  
  "Добре", - сказав підліток, а потім покликав Гордона Лайта. “Більше ніяких зупинок, водій. Тепер прямо на південь".
  
  Я пошкодував, що в мене немає пістолета. Не маючи його, я витягнув телефон з кишені пальто.
  
  "Куди ми йдемо?" Запитала Кейт Вільямс.
  
  "Ти побачиш", - сказав Міккі, крутячи головою на всі боки.
  
  Він подивився на мене, потім знову вперед. Коли він це зробив, я перемістила руки і телефон вперед, до його спинці сидіння, де, я сподівалася, він не міг їх бачити. Коли він вдруге відвернув від мене голову, я подивилася вниз, щоб відправити повідомлення Брі і Махоні: Терорист захопив в заручники автобус D-8. Прямував на південь...
  
  "Що ти робиш?" Закричав Міккі.
  
  Я підняла очі і побачила, що він пильно дивиться на мене.
  
  Розстебнувши куртку і толстовку з капюшоном, він оголив жилет, прикрашений проводами, провідними до непрозорим зеленим блокам З-4, стирчить з кишень рукавів.
  
  "Ти думаєш, я жартую?" він вискнув.
  
  "Навіщо ти це робиш, Міккі?" Запитала я, натискаючи Відправити.
  
  "Ти побачиш чому", - крикнув він. “Наберіться трохи терпіння. І тримай руки так, щоб я їх бачив".
  
  Я стиснула телефон в руці і поклала руки на стегна. "Твоя гра, Міккі".
  
  Гордон Лайт крикнув: "Майже у Юніон Стейшн".
  
  "Продовжуйте їхати", - наказав Міккі. "На Мас-авеню поверніть ліворуч".
  
  Він знову подивився на мене. Я сказав: "Досить складно дістати стару югославську З-4, Міккі".
  
  Він посміхнувся. "Іноді вам просто щастить, доктор Крос".
  
  Ми доїхали до Мас-авеню, і Лайт звернув ліворуч. Кейт пильно вивчала Міккі. Я виглянув з вікна, шукаючи мигалки і сирени, які, як я сподівався, якимось чином з'являться. Якщо Брі або Махоні отримали повідомлення, вони знали, що ми були на центральній лінії лікарні, прямуючи на південь. У Metrobus були GPS-трекери, чи не так?
  
  Але якщо не вважати дощу і майже пустельних тротуарів, цей вечір був схожий на будь-який інший в окрузі Колумбія.
  
  Міккі переступив на сидіння перед ним, потім зістрибнув у прохід спиною до мене. "Поверни направо!"
  
  Я набрала 911 на своєму телефоні.
  
  "Я не можу!" Закричав Гордон. "Туди є тільки один шлях!"
  
  "Зроби це, чи твій автобус вибухне!"
  
  "911, що у вас сталося?" Я почув, як сказала жінка.
  
  Водій вдарив по гальмах і проїхав прямо через невелику паркування у Мэсс-авеню. Автобус сильно вдарився об бордюр. Люди закричали. Мій підборіддя вдарився об спинку сидіння Кейт, і я впустив телефон, який покотився по підлозі, перш ніж автобус врізався у Північно-Західну дорогу вздовж межі території Капітолію.
  
  На мить я був приголомшений, почувши, як сигналять машини і згортають, щоб поступитися дорогу автобусу, який нісся в гору. Коли я скинув з себе заціпеніння, Міккі рушив вперед до Гордону Лайту, високо тримаючи свій мобільний телефон.
  
  Пасажири шарахалися від нього, коли він наближався, кричачи: “Включіть тут світло. Відкрийте вікно. І поверніть направо, водій. Їдьте прямо до шлагбаума!"
  
  “Наступний поворот направо? Я не можу! Це—"
  
  "Зроби це!"
  
  Міккі підбіг до водія. Лайт глянув на мобільний телефон, який тримав Міккі, перш ніж натиснути кнопку, яка відкрила вікно, і іншу, яка висвітлила салон автобуса. Він перемкнув передачу і автобус повернув направо, слідуючи вигину короткої ответвленной дороги, яка вела до схожою на бункер будки охоронця і воротах з цільної сталі.
  
  Попереду, через лобове скло, я міг бачити вогні вантажівок супутникових ЗМІ, виблискуючих на невеликій площі перед сходами Сенату. З хатини вийшов поліцейський з Капітолійського пагорба, озброєний пістолетом-кулеметом H&K.
  
  "Що, чорт візьми, ти робиш!" - крикнула вона Гордону. “Відійди, чорт візьми! Це закрите—"
  
  "Я ношу бомбу!" - закричав Міккі Хоукс. “І я збираюся підірвати її і вбити тебе і всіх цих людей, якщо мені не вдасться поговорити з цими сенаторами. Прямо тут. Прямо зараз."
  
  
  
  
  
  Глава 32
  
  Я дізнався офіцера - її прізвище було Ларсон. Вона вагалася, поки Міккі знову не оголив бронежилет.
  
  "Зроби це", - сказав Міккі. “Подзвони туди. І навіть не думай намагатися застрелити мене.
  
  "Я кидаю цей телефон, саморобний вибуховий пристрій спрацьовує".
  
  Офіцер Ларсон моргнув і сказав: “Давай заспокоїмося на секунду, синку. Я не можу просто зателефонувати в Сенат. Я навіть не знаю як ".
  
  "Нісенітниця собача".
  
  "Вона права, Міккі Хоукс," голосно крикнув я і встав.
  
  Він подивився на мене, коли я проходив повз Кейт. "Сідай, чувак".
  
  Я вагався. Кейт потягнула мене за холошу штанів. Я подивився на неї зверху вниз і побачив, що вона хоче мені щось сказати.
  
  "Що?"
  
  Вона глянула на Міккі і сказала: "Нічого".
  
  Міккі повернувся до поліцейської з Капітолійського пагорба. “Зателефонуйте своєму босові, леді. Або зателефонуйте його босові. Я впевнений, що один з них знає, як зв'язатися з сенаторами' блокують законопроект про ветеринарів ".
  
  "Так ось у чому справа?" Запитала я, просуваючись по проходу.
  
  "Сядь, або я зараз же все зіпсую!" - крикнув він мені.
  
  Я сів на сім рядів попереду з піднятими руками.
  
  Міккі озирнувся на офіцера Ларсона, який не поворухнувся.
  
  "Дзвони зараз же!" - крикнув він. "Або ти хочеш пояснити, як ти міг зупинити кровопролиття, яке ось-ось станеться?"
  
  Ларсон підняв руку і сказав: "Заспокойся, і я спробую зателефонувати".
  
  Я сказав: "Міккі, як щодо того, щоб відпустити кого-небудь з цих людей, поки вона намагається?"
  
  Він пильно подивився на мене. "Навіщо мені це робити?"
  
  “ Щоб продемонструвати вашу добру волю.
  
  "Доброї волі не існує", - сказав Міккі. "Як ти думаєш, чому я тут?"
  
  Ларсон позадкував через двері в будку охоронця.
  
  Я запитав: "Міккі, чому ти тут?"
  
  "Я скажу цим сенаторам".
  
  "Ви могли б почати з нас", - сказав я. "Переконайте нас, може бути, ви переконаєте їх".
  
  Підліток не дивився на мене, але я бачив, як він бореться. Він сказав: "Я кажу це один раз, по-своєму".
  
  "Ти міг би—"
  
  "Заткніться, доктор Крос!" - закричав він. “Я знаю, що ви намагаєтеся зробити! Я бачив, що ви всі, чортові психіатри, намагаєтеся зробити!"
  
  Офіцер Ларсон вийшов з бункера служби безпеки. Я виглянув у вікно і побачив силуети озброєних поліцейських, мчаться з усіх боків, щоб оточити автобус.
  
  Вона сказала: "Міккі, я не можу подзвонити сенаторам".
  
  "Ти не можеш?" - закричав він. "Або ти не будеш?"
  
  Ларсон сказав: “Я не роблю подібних дзвінків, Міккі. Але ми ні за що не дозволимо сенаторові наблизитися до вас і вашої бомбу ".
  
  Він зціпив щелепи. Він виглянув у лобове скло і знову подивився на поліцейського.
  
  “ Тоді приведи їх на сходинки Сенату. І дай мені мегафон.
  
  Ларсон почала качати головою, але я крикнув: “Зателефонуйте, офіцер. Дізнайтеся, чи це можливо".
  
  Я знову стояв. Ларсон могла бачити мене через вікна. Вона завагалася, але потім кивнула. "Я запитаю, доктор Крос".
  
  Коли вона зникла назад в бункері, я запитав: "Якщо в тебе буде шанс поговорити з ними, Міккі, ти відпустиш нас?"
  
  Він похитав головою і сказав: "Я хочу побачити якесь дію".
  
  Перш ніж я встиг відповісти, Ларсон знову вийшов з бункера. "Мені шкода, Міккі, але вони цього не дозволять".
  
  Його щелепа знову напружилася, коли він намагався придумати інший варіант. Але потім він випростався й кинув на Ларсона жалкує погляд. "Думаю, тоді я повинен зробити заяву іншого роду, чи не так?"
  
  Він підняв стільниковий телефон і знову подивився на мене. “Вибачте, що мені довелося зламати телефон Дженні, доктор Крос. Вона мені завжди подобалася ".
  
  Я бачила спалахи гніву, страху і відчаю на його обличчі. Я бачила те ж саме на обличчі Кейт Вільямс, коли ми вперше зустрілися. Я зрозуміла, що він був схильний до самогубства.
  
  "Не треба, Міккі!" - Сказав я.
  
  "Занадто пізно", - сказав Міккі. Він підніс великий палець до екрану.
  
  
  
  
  
  Глава 33
  
  Пролунала спалах яскравого світла, і я почав пригинатися, але потім побачив, що це було за спиною Міккі. На мить там вималювався силует дитини.
  
  Я був впевнений, що буде вибух. Ми збиралися вмерти.
  
  Потім Кейт Вільямс встала і крикнула: "Мегафон позаду тебе, Міккі!"
  
  Підліток виглядав збентеженим, потім озирнувся через плече через лобове скло. До автобуса бігли оператори новин, під дощем спалахували фари klieg, а за ними їхали вантажівки супутникового зв'язку.
  
  "Йди, Міккі!" Крикнула Кейт. "Поки вони не здогадалися!"
  
  Міккі дивився на неї, поки вони обмінювалися розумінням, яке вислизало від мене, потім звернувся до Гордону Лайту. "Відкрий двері!"
  
  Водій натиснув кнопку. Передня і задня двері зі свистом відкрилися. Міккі подивився на нас. "Вибачте, що до цього дійшло".
  
  Він виліз з машини.
  
  Я почекав дві секунди, перш ніж побігти вперед, сказавши: “Всі виходьте через задні двері і відійдіть. Зараз же".
  
  Інші пасажири кинулися до заднього виходу. Я вийшов через передні двері і спостерігав, як Міккі Хоукс попрямував до бар'єра, перекрывавшему доступ в Капітолій, його куртка була розстебнута, оголюючи жилет.
  
  Офіцер Ларсон цілилася в нього з рушниці. "Ні кроку далі, Міккі".
  
  Він зупинився у толстого, міцного сталевого бар'єру, доходившего до низу жилета, і стояв там, примружившись, поки камери і прожектори наближалися на відстань кількох ярдів і шикувалися нерівним півколом перед ним. Кейт вийшла з автобуса і стала поруч зі мною.
  
  "Тобі слід забиратися звідси", - сказав я.
  
  "Ні", - сказала вона. "Все в порядку".
  
  Один із журналістів вигукнув: "Хто ви такий?"
  
  "Що ви хочете сказати сенаторам?" - крикнув інший.
  
  Ми мовчки спостерігали, заворожені. Міккі поклав одну руку на бронежилет, а інший показав їм мобільний телефон.
  
  "Мене звуть Майкл Хоукс", - сказав він тремтячим від хвилювання голосом. “Мені сімнадцять років. Коли мені було вісім, мій батько, мій герой і мій кращий друг, підірвався на саморобному вибуховому пристрої, коли повертався в Кабул, щоб назавжди звільнитися з Сил Спеціального призначення ".
  
  "Чорт", - пробурмотіла Кейт собі під ніс.
  
  "Можливо, йому варто було померти", - продовжив Міккі. “Більшу частину часу він говорить, що повинен був померти. Він втратив обидві ноги і руку і отримав закриту травму голови. Коли ми з мамою поїхали провідати його в лікарню в Німеччині, він не пустив мене в свою палату".
  
  Його плечі здіймалися, і я знала, що він плаче. “Мій тато сказав забути його. Він сказав моїй мамі те ж саме. Але я б не забула свого батька. Неважливо, скільки разів він лаявся на мене, неважливо, скільки разів він говорив мені ніколи не повертатися, я відвідував його у всіх лікарнях, в яких він жив після вибуху ".
  
  Міккі зробила паузу і озирнулася на офіцера Ларсон, яка опустила пістолет.
  
  Він глянув на нас. Я кивнув. Кейт сказала: “Продовжуй. У тебе все добре".
  
  Міккі знову повернувся до камер і сказав: “Я, нарешті, почав достукатися до свого батька два роки тому. У Медичному центрі у справах ветеранів щодня проводяться збори групи підтримки для постраждалих від СВУ та їх сімей. Я ходжу туди кожен день, коли можу, бо хочу бути поруч зі своїм батьком, тому що це єдиний спосіб по-справжньому побачити його, коли він не злиться, і це єдиний спосіб зберегти йому розум, і ... "
  
  Його голос затремтів, коли він сказав: "Якщо я цього не зроблю..."
  
  Міккі подивився на небо, кашлянув і прочистив горло, перш ніж вказати на Сенат.
  
  "Тамтешні політики в боргу перед моїм батьком", - сказав він. “Вони дали обіцянку, що якщо він ризикне життям заради своєї нації, його нація підтримає його. Вони пообіцяли, що його народ не забуде його, що його вдячний народ допоможе йому і забезпечувати його всім необхідним ".
  
  Міккі глибоко зітхнув і сказав: “Але ті сенатори там не виконують своїх обіцянок, і вони не підтримують мого батька. Вони забули його і всіх інших ветеринарів. Вони забули бути вдячними тим, хто служив. Якщо вони не приймуть цей законопроект сьогодні ввечері, фінансування ветеранів припиниться. Лікарні штату Вірджинія закриються. Програми зупиняться. Допомоги, якої потребує мій батько, більше немає. Допомога, якої потребує кожен поранений воїн в країні, закінчилася. І я ... я не можу дозволити цьому статися ".
  
  Він зробив паузу, а потім сказав твердим голосом: "Прийміть законопроект, сенатори, або я підірву себе, і кров на ваших руках".
  
  
  
  
  
  Глава 34
  
  Дощ посилився . Піднявся вітер. А також посилився тиск на Міккі Хоукса, що змусило його відмовитися від своїх вимог і капітулювати.
  
  Але Міккі рішуче стояв біля воріт, тримаючи в руці мобільний телефон і дивлячись поверх камер на вогні, палаючі над ступенями Сенату. Мені ні крапельки не сподобалася його тактика, і все ж, чим більше я спостерігав за ним, тим більше захоплювався його мужністю і переконаністю.
  
  Брі прибула через десять хвилин після початку протистояння, Нед Махоні - кількома хвилинами пізніше. Вона дивилася трансляцію виступу Міки на своєму телефоні і сказала нам, що кабельні новинні мережі сходили з розуму від цієї історії. Це було чарівно - протистояння Давида і Голіафа, підлітка і Конгресу.
  
  "Що ми можемо зробити?" - запитала вона, виглядаючи з-за мене, щоб подивитися на Міккі.
  
  "Ми можемо перечекати його", - сказав я. "Голосування ще не було".
  
  Мати Міккі, Дебора Хоукс, розпатлана жінка років сорока з невеликим, прибула на місце події незабаром після дев'яти, вийшовши з патрульної машини, яка була відправлена до її квартирі в декількох кварталах звідси. Вона виглядала не тільки божевільної, але, можливо, і п'яною.
  
  "Мік!" - закричала вона, коли Нед Махоні підвів її до автобуса. “О, Боже мій! Якого біса ти робиш?"
  
  Він проігнорував її.
  
  "Міккі!" - крикнула вона. "Відповідай мені зараз же".
  
  Підліток ні разу не повернувся до неї. “Я роблю те, чого не стала б робити ти, ма. Я допомагаю татові і кожному ветеринара, подібного йому".
  
  Вона почала тихо схлипувати. "Він кинув мене", - сказала вона. "Він кинув і тебе теж".
  
  "Я б не дозволив йому кинути мене", - сказав Міккі. "В цьому різниця між нами".
  
  Камери зафіксували все це. Згідно новин у прямому ефірі, які дивилася Брі, телефони в офісах сенаторів розривалися від дзвінків ветеринарів та сімей, які закликають їх прийняти законопроект.
  
  Очевидно, загроза Міккі знайшла відгук у Сенаті. Для прихильників законопроекту він став переконливим доказом того, що відсутність підтримки ветеранів зайшло занадто далеко.
  
  Сенатори, які виступали проти ухвалення законопроекту, назвали Міккі терористом і шантажистом.
  
  "Ви знаєте, вони роблять це після кожної великої війни", - крикнув Міккі в камери близько 10 годин вечора. “Конгрес збирається з духом, щоб витратити гроші на війну. Але коли приходить час подбати про ветеринарів, вони заявляють про бідність з-за того, скільки вони витратили на війну. Це сталося після війни за незалежність, Громадянської війни, Першої і Другої світових воєн.
  
  “Ветерани В'єтнаму? Вони теж облажались. Як і ті, хто воював у "Бурі в пустелі ". І тепер це відбувається знову для солдатів, які служили в Іраку і Афганістані. Коли це припиниться? Коли вони збираються виконати свої обіцянки?"
  
  З-за автобуса, на Норт-іст-драйв, пролунали схвальні вигуки, де зібрався натовп — схоже, багато з них були ветеранами — щоб підтримати Міккі.
  
  В 10:20 ми почули, що дебати щодо законопроекту про ветеранів були закриті. Йшло голосування "за" або "проти". Через п'ятнадцять хвилин після цього, коли триває голосування схилилося з рахунком 44: 40 проти проходу, на Норт-іст-драйв припаркувався фургон. Томас Хоукс викотив заднє сидіння в інвалідному візку з мотором.
  
  Офіцер Ларсон провів його навколо бункера служби безпеки, опустив сталевий бар'єр і дозволив Хоуксу подрулить до свого сина.
  
  "Господи, Міккі", - сказав Хоукс. "Ти точно знаєш, як викликати бурю лайна".
  
  Міккі посміхнувся, але його щелепа тремтіла. "Я вчився у кращих".
  
  "Ні, синку, я думаю, ти мене перевершив з великою ймовірністю".
  
  Міккі не відповів.
  
  "Ти збираєшся підірвати себе?"
  
  Пройшла довга пауза, перш ніж Міккі відповів: "Якщо доведеться".
  
  Хоукс виглядав скривдженим і використовував залишилася руку, щоб підтягти інвалідне крісло ближче.
  
  "Я не хочу, щоб ти це робила", - сказав він тихо, але рішуче. “Я хочу, щоб ти залишилася в цьому світі. І ... пробач мене за всі ті рази, коли я відштовхував тебе. Ти потрібен мені, Мік.
  
  Міккі знову заплакав, але стояв нерухомо.
  
  "Ти чуєш мене?" сказав його батько. “Всьому проклятому світу потрібні такі люди, як ти, готові відстоювати свою позицію. Воїн, якщо він коли-небудь був".
  
  На зворотному шляху з натовпу почулися схвальні оплески і свист, багато з яких також дивилися прямі трансляції на своїх смартфонах.
  
  Міккі витер сльози і подивився через плече на Кейт Вільямс, яка ледь помітно похитала головою.
  
  "Здавайся, Мік", - крикнула мати. “Обіцяю, я буду краще. У нас все буде краще".
  
  "Послухай її", - сказав Хоукс. “Ти потрібен нам обом у нашому житті. І ми обидва можемо все змінити, якщо ти просто—"
  
  Раптово пролунав крик одного з журналістів передачі. “Прийнято! Рішення прийнято двома голосами!"
  
  "Ти зробив це, Міккі!"
  
  Малюк опустив голову і, схлипуючи, притулився до бар'єра. Його батько повернувся до нього, в той час як мати намагалася обійти Махоні, який утримував її.
  
  "Ні, поки мої люди не знешкодять цей жилет", - сказав він.
  
  "Не турбуйся про це", - сказала Кейт, витираючи сльози з очей. "Ніякої бомби немає".
  
  Брі, Махоні і я всі запитали: "Що?"
  
  "Вибачте, док", - сказала вона, сміючись і хитаючи головою. “Я дізнаюся цей саморобний вибуховий пристрій, коли бачу його, і я відразу зрозуміла, що на ньому підробка. Цей біса гарячий, зі сталевими нервами хлопець тільки що блефував всю цю чортову історію!"
  
  
  
  
  
  Глава 35
  
  Два дні потому, рано ввечері, я допомагала бабусі накривати на стіл на шістьох. Аромати, що доносилися з духовки, були божественними. Страшенно голодний, я пошкодував, що не з'їв обід побільше.
  
  "Скільки, ти сказав, вечерю?" Запитала Нана.
  
  - О шостій тридцять.
  
  Моя бабуся кивнула і подивилася на годинник. Було трохи більше шести. “Тоді все буде в порядку. Я почну готувати рис з жасмином, а ти можеш закінчити тут?"
  
  “ Враховуючи, як швидко ти все це зібрав, я був би радий.
  
  Це їй сподобалося. Вона відкрила духовку, щоб поглянути на баранячі гомілки, тушащиеся в духовці з кісточками. Пахло так смачно, що у мене загурчало у животі.
  
  "Я це чула", - сказала Брі і засміялася, заходячи на кухню.
  
  "Це чули всі сусіди", - усміхнулася бабуся.
  
  "Це ти винен", - сказав я. "Мій шлунок просто реагує на твій останній шедевр".
  
  Це втішило її ще більше. Я побачила її посмішку, коли вона ставила рис в каструлю. Брі поцілувала мене і взяла серветки.
  
  "Гарний день?" - Запитав я.
  
  Вона подумала про це і сказала: “Так, ти знаєш, так воно і було. Напруга спала, і я могла думати про щось інше, крім бомбардувальника".
  
  “ Історія Міккі з'ясовується?
  
  Брі схилила голову набік і стулила губи, але кивнула. “Поки що, але він порушив близько п'ятдесяти різних законів. Він не може обійти це, навіть якщо він неповнолітній".
  
  "Вони примушують його виглядати жахливо співчуваючим в засобах масової інформації", - сказав я.
  
  Вона знизала плечима. "Вони зосереджені на пом'якшуючих обставинах".
  
  "Що це значить?" Запитала Нана.
  
  Брі пояснила останнє: Міккі Хоукс повністю співпрацював з моменту свого арешту. Кейт Вільямс була абсолютно права, що в його жилеті не було бомби.
  
  "Блоки пластикової вибухівки", які він носив, насправді були великими шматками кольорового воску. Проводка була безглуздою, підключеної без будь-якого таймера або пускового пристрою взагалі. Кейт одразу розпізнала проблеми з проводкою, але хотіла подивитися, що Міккі збирається робити з фальшивим жилетом.
  
  Як тільки законопроект про ветеранів пройшов Сенат і потрапив на стіл президенту, Міккі Хоукс здався. Коли його виводили в наручниках з території Капітолію, натовп ветеринарів на Констітьюшн-авеню і Норт-драйв вибухнула радісними вигуками та оплесками.
  
  “Я дивлюся новини. Громадська думка на його боці", - визнала Нана мама. “Але він дійсно підірвав три бомби, і ту пластикову вибухівку у корейського меморіалу. І він дійсно шантажував Сенат.
  
  Вона не помилилася, але це була не вся історія. Виявилося, що бомби в торговому центрі були зроблені з чорного пороху, насипаного в товсті картонні туби і обмотаного клейкою стрічкою. Без шарикопідшипників або гвинтів всередині, вони являли собою, по суті, великі хлопавки.
  
  Міккі розповів Неду Махоні, що він знайшов маленький шматочок пластикової вибухівки, заритий в шафці, надісланому американським спецназом з Афганістану, незабаром після вибуху саморобного вибухового пристрою, в результаті якого його батькові відірвало руку і ноги.
  
  Міккі провів достатньо досліджень, щоб знати, що невелика кількість З-4 не може завдати істотної шкоди, тому він вирішив залишити його у Корейського меморіалу, щоб підняти ставки і змусити нас повірити, що у нього є доступ до пластикової вибухівки без запаху.
  
  Мою бабусю, здавалося, це не переконало.
  
  "Ми теж були у глухому куті з цього приводу, Нана", - сказала Брі.
  
  Я сказав: “Але ви повинні віддати йому належне. Він фактично змусив Конгрес діяти".
  
  "Свині час від часу літають", - сказала Нана.
  
  "Що?" Сказав Алі, виглядаючи спантеличеним, коли увійшов на кухню. "Вони цього не роблять".
  
  "Це просто вираз", - зітхнула Дженні, яка послідувала за ним, дивлячись на свій телефон в середині вводу повідомлення. "Це означає, що чудеса можуть відбуватися".
  
  Пролунав дзвінок у двері.
  
  "Я відкрию", - сказав я, зупиняючись, щоб обійняти Дженні. “Телефону на столі немає. Телефону за кермом немає".
  
  Вона зморщила ніс, але прибрала телефон в кишеню. "Угода є угода".
  
  "Спасибі, що пам'ятаєш", - сказав я і поцілував її в щоку.
  
  Елі сказала: "Я не можу повірити, що вона отримає машину тільки за те, що контролює свої текстові повідомлення!"
  
  Коли я виходив з кухні, Дженні сказала: "Може бути, ти повіриш в це, коли тебе треба буде підвезти".
  
  У двері знову подзвонили. Я поспішила в передпокій і відкрила Кейт Вільямс.
  
  "Ласкаво просимо!" Сказав я.
  
  “ Не зарано?
  
  “Якраз вчасно. Сподіваюся, ви зголодніли і хочете домашньої їжі".
  
  Кейт посміхнулася. “Давно не бачилися. Пахне неймовірно! Я просто щаслива, що мене запросили, доктор Крос".
  
  “Нагорі, я Алекс. І ти дійсно виглядаєш щасливою".
  
  Кейт зупинилася в коридорі, посміхнувшись і знизивши голос. “Напевно, мені не варто було тобі цього говорити, але сьогодні вранці мені подзвонили з лабораторії в Квантіко. У TEDAC, Аналітичному центрі з вибуховим пристроям терористів, відкрита вакансія. Вони хочуть, щоб я взяв у них інтерв'ю! "
  
  “Вау. Це відмінна новина! Як це сталося?"
  
  “Я не впевнений. Може бути, ваш друг? Агент Махоні?"
  
  “ Я запитаю його, якщо хочеш.
  
  “Ні, ні, це не має значення. Я просто ... тепер я бачу шлях вперед, доктор .... Алекс, і я вдячний".
  
  “Ти це заслужив. Хочеш познайомитися з іншими членами моєї родини?"
  
  “Я б хотів цього. Але...Я хотів сказати тобі спасибі. За всю допомогу, яку ти мені зробив ".
  
  "Радий, що зміг допомогти, Кейт", - сказав я. Я посміхнувся і вказав у бік кухні.
  
  Слідуючи за нею, згадуючи жінку, близьку до самогубства, яка сиділа в моєму кабінеті менше двох тижнів тому, я не міг позбутися думки — можливо, це відсторонення було не такою вже поганою річчю. Іноді чудеса дійсно трапляються.
  
  
  
  
  
  Про автора
  
  Джеймс Паттерсон написав більше бестселерів і створив більше стійких вигаданих персонажів, ніж будь-який інший романіст, пише сьогодні. Він живе у Флориді зі своєю сім'єю.
  
  bookshots.com
  
  jamespatterson.com
  
  
  
  
  
  
  В нашому магазині завжди можна укласти вигідну угоду BookShots.com
  
  
  BookShots.com Відвідайте або завантажте додаток вже сьогодні
  
  
  
  
  
  Дякуємо за придбання цієї електронної книги, виданої компанією Hachette Digital.
  
  Щоб отримувати спеціальні пропозиції, бонусний контент і новини про наших останніх електронних книгах і додатках, підпишіться на нашу розсилку новин.
  
  Реєстрація
  
  Або завітайте до нас за адресою hachettebookgroup.com/newsletters
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"