Аннотация: часом нам нема до кого звернутись i ми починаємо вести розмову з Богом...
Що робити? Чим зайнятись, Господи , покажи менi дорогу. Наведи мене на правильний путь. Прошу тебе , благаю, дай сили побороти цi дрiбницi... Невже я маю згнити у цьому довбаному свiтi i не побачити того свiтла, свiтла живописцiв , письменникiв, пiанiстiв, спiвакiв, так тих довбаних спiвакiв поп-музики? Невже я повинна згнити у цьому гiмнi, у цьому слiпому свiтi i не побачити Тебе, Господи??? Невже така моя доля? До речi, Господи, я не вiрю в долю, не вiрю в її чари, в її майбутнє, я взагалi нiчому не вiрю!!! Чуєш, Господи?? Ти хоч чуєш мене, чи ти тiльки показуєш, що чуєш, а насправдi Тобi начхати на мене? Ну скажи хоч щось, ну покажи менi знак. Дай менi дорогу...
Авто, авто, авто, автобус, бус, тролейбус, Пежо, таксi. Так це нове приватне таксi, не державне , нi... У нас не має держави, у мене принаймнi нема, у мене нiчого нема, крiм... Крiм тебе - Господи, так крiм тебе, але навiть ти не говориш зi мною, тобi начхати... Вибач...
Стоїть, чекає, дихає, позiхає i дивиться помiж цей свiт, читає мiж рядками, але не розумiє змiсту, не бачить сутi; так що її читання нi до чого не призводить, лише до хвороби, хвороби розуму, мислення. Думає так багато думає, думає над нiчим, над прiрвою, так це основна проблема її iснування, основна задача... Хто ж її вирiшить, хто допоможе знайти вiдповiдь , як не Вiн, не Бог?
--- Боже, схаменися будь ласка, ну подивись на мене, я вся належу тобi , я вся тут перед тобою, ну забери мене, я ж спецiально прийшла сюди, щоб ти мене забрав , ну коли вже настане мiй час? Коли? Вiдповiдi не було, не було нiчого, окрiм гулу машин, смороду вулиць i гудiння сигналiзацiй, бiльш нiчого...
--- Скiльки менi ще так стояти, скiльки ще чекати, може Ти хочеш , щоб я повернулась у забуття , продовжувала гробити своє здоров'я, колотись? Ну озвися! Ну чому Ти мовчиш, здається, що Ти кажеш: "Так", чи ти взагалi мене не слухаєш???
--- Я розумiю я не одна , я не одна в цьому довбаному Свiтi. I не кажи менi його любити, бо Ти його створив, нi не кажи! Я не помiняю своєї думки, вже надто пiзно щось змiнювати, до того ж навiщо це?
Знов думки, знову хитання головою, биття руками по печiнцi у конвульсiях, так весь час, все повторюється. Це наче природний обмiн речовин, природне коло, що весь час повторює тi самi дiї, тiльки в рiзницю в декiлька хвилин, а може годин, а може i днiв, рокiв, вiкiв, столiть?
--- Ну , Ти ж мене так доведеш, будь ласка досить , досить, я не витримаю, дай сили!!! Дай!!! - впала на колiна i почала ридати, почала млiти вiд горя , вiд блаженства, вiд втоми... Ноги не вiдчували нiчого, руки тим бiльше , було чути тiльки бiль у скронях, темп обертання пальця бiля вискiв... Так повна дурка, повна...
--- Завтра? Ти кажеш завтра? Я не можу зрозумiти чому саме завтра. Ну поясни менi , я не хочу повертатись до завтра туди, не хочу, не можу!
Тобi не здається це абсурдом, я розумiю, що ти нiколи не помиляєшся, але зрозумiй, що це жорстоко на рахунок мене!
Знов повертатись нi це було вище неї , це було вище всього, навiть самої вiри... Розмовляючи сама з собою вона нiчого не бачила , лише дороги. Багато дорiг, канадських дорiг, що не мають початку i не вiдомо де знаходиться їхнiй кiнець...
--- Вона ж казала менi , що то кiнець, що не має виходу, що я нiхто! Ти ж мав це чути, ти чув це, правда? Я ж не брешу тобi , це не галiмi вiдмазки, нi це Правда, єдина Правда! Хiба нi?
Мовчання , довге мовчання, роздуми над тою розмовою, над словами людини, її подруги, колишньої подруги, з колишнього свiту...
--- Ти чув мене: я вже не повернусь туди, нiколи не повернусь, роби що хоч зi мною, але я туди не вернусь, вони використали мене, насмiялись i покинули як шмату для пiдлоги, але вони мене залишили не на пiдлозi , нi вони мене пошматували й кинули до темного пiдвалу! Ти ж знаєш як я боюсь темних пiдвалiв. Ти знаєш мої страждання. Ти ж знаєш... Ну чому ти знову мовчиш? Чому? - знову схлипування, знову плач i благання про смерть: легку або важку , то не грало її, зовсiм не грало...
Машини, дороги, люди, слова, хлопцi, чоловiки, тато. Так тато, тато який нiчого для неї не зробив. Тiльки багато патякав, бив, бив несамовито - от i тепер синцi пiд очима, невиспанi очi, холоднi руки, як у мертвих i сухi нiкому не потрiбнi ноги...
--- Ти ж знаєш , як менi важко, як менi було важко тодi... ти ж усе знаєш i нiчого не робиш, скiльки можна? Я ж люблю тебе, ти ж навiть це знаєш, та ти все знаєш, крiм мого справжнього болю, ти ж не вiдчуваєш його, Господи! I не кажи, що ти його чуєш, якби чув, то б не випробовував, тебе б не вистачило на таких як я, нас надто багато, навiть моя сестра, моя ненька, взагалi моя сiм'я, усi крiм тата. Хоча менi його теж шкода, вiн не винен, що його так виховали, що ти не допомiг йому. Вiн ж просив твоєї допомоги, де ти тодi був? Де?
Рушила дорогою, рушила назад до тих, хто потоптався по нiй, знову глянути їм у вiчi i нiчого не побачити, окрiм насмiшки , вона знала на що йде, але ж то Вiн її попросив, якби не Вiн, вона б i не пiшла - заподiяла собi легку смерть i все... але вона пiдкорялась Йому, любила його i млiла перед Ним, якби не Вiн, її б вже не було i взагалi її б не було. Вона б не змогла розмовляти, бо бiльше нiхто ( крiм Нього) її не слухав, так нiхто!
--- Я йду востаннє ще раз подивитись їм у очi, подивитись i ще раз переконатись, я йду , бо Ти просиш, хоча сумнiваюсь , що я побачу щось нове, але хай буде по-Твоєму, я ж люблю Тебе, люблю як нiкого. Менi нема кого тепер любити! Лишився лише Т и!
Йшла, блукала провулками, кварталами, пiд'їздами, дверима, барами, кiнотеатрами, клубами, магазинами, стометрiвками... Бiльше нiчого не залишалось, потрiбно було знайти їх , бо Вiн попросив її, бо Вiн показав їй цю дорогу. Вона звичайно не була новою, але вона була оновленою. Йшла декiлька годин, але все-таки знайшла те, що шукала...
Вiн працював комп'ютерним адмiнiстратором, його життя було на вищому рiвнi , у вищому колi. Так вiн був розумником-iнтелiгентом, який не потребував її, не потребував її нещасливої, на його думку, любовi. Йому нiчого не було потрiбним, дiвчину вiн мав коли хотiв: на один день, на мiсяць, частiше на декiлька годин, йому цього вистачало. Робота, друзi, збори, пияцтва, гульня кожного дня... Але основне , що всi його вважали розумним, добрим i чесним. Друзi казали, що це одна нормальна людина з їхнього суспiльства, йому можна довiряти, з ним єдиним можна мати справу.
--- Ну то як, Ти задоволений? Я ж прийшла , сказали , що вiн зайнятий, що у нього конференцiя, а потiм зустрiч з мiс Помаранч, чи як там її... Що я маю робити тепер, я повинна виколупати їй очi, повидирати волосся, чи каструвати його? Ну скажи хоч щось не мовчи! Я не маю вже сили боротися з ними. Дай менi спокiй , Господи, дай хоч померти. Вiзьми мене, я сидiтиму тихенько i не заважатиму!
--- Мiс , ви говорите самi з собою? Тут здається нiкого нема.
--- Так нема, а менi й нiкого не треба, ви прийшли повiдомити мене про якiсь змiни?
--- Так я прийшла повiдомити вас, що шеф зможе з вами поговорити через двi з половиною години! Ви згоднi?
--- Йох... Так я згодна, можна тут почекати?
--- Звичайно, зараз я принесу вам журнали, зачекайте я передам шефу про вашу згоду, - жiнка вийшла з покоїв i лишила її саму на одинцi з Богом.
Як тiльки дверi зачинились думки знову всi перемiшались. Змiшалося все, весь її розум скипiв , здавалось випарується вся сiра речовина, якщо вона посидить тут ще декiлька секунд, але тут вона знову почула Його голос!
--- Дякую, що нагадав про Свою присутнiсть, дуже дякую, якби Ти не нагадав, я б не витримала i втекла. Так Ти весь час турбуєшся про те, щоб я все зробила як Ти кажеш. Я зроблю все як Ти хочеш, але Ти повинен пообiцяти менi, що забереш мене!
До кiмнати повернулась та сама жiнка, та сама , що тiльки що дивилась єхидно на неї, дивилась як на пляму на тлi Всесвiту, її навiть за суперницю не хотiла сприймати, наче вона не жiнка, наче вона не така ж людина...
--- Прошу, ось журнали, можливо хочете горнятко кави?
--- Нi, дуже вдячна , але я нiчого не хочу, просто попрошу мене тут залишити саму.
--- Звичайно, як же iнакше, - промимрила жiнка i знову вийшла...Цього разу надовго.
Я залишилась сама, залишилась з Тобою i водночас без Тебе! Ти як завжди був таким далеким i водночас таким близьким.
--- Чуєш, Господи, у мене є до тебе розмова. Я не хочу тут сидiти сама i мовчати або лиш думати про тебе, я хочу чути тебе, або принаймнi розумiти , що ти слухаєш мене! Я знаю, що я трiшки божевiльна , ну може навiть i не трiшки, але ти ж любиш мене, я це прекрасно знаю, ти всiх любиш , навiть його, того котрий використав мене, як шмаття... Чи Ти вважаєш, що вiн був правим? Та нi я знаю, Ти так не вважаєш, але все-одно продовжуєш його любити, хоча я сама його ще досi люблю. Сама не знаю за що, але люблю. Ти не дав менi вибору , ти не дав менi право вибору: любити його чи нi, я приречена на цю пiдлу любов, яка нiколи не буде взаємною, о Господи! Iнколи я його ненавиджу, але це буває дуже рiдко, дуже. Це трапилось одного разу , коли вiн мене побив, коли вiн покинув мене у кровi на пiдлозi i навiть не спитав як я себе почуваю. Я знаю, що вiн тодi був п'яним, але Господи це не виправдовує його, нi це навпаки, навпаки ще раз показує його натуру, його особистiсть!
--- Ну що я повинна зараз йому сказати? Що? Господи! - я знову залишалась сидiти сама, мовчки i чекати хоч якоїсь вiдповiдi, але її нажаль, не було нiчого крiм мене i моїх спогадiв про те паскудне минуле лiто, коли я познайомилась з...
У кiмнату увiйшла та сама жiнка тiльки тепер вона була одягнена у пальто i модний кептарик, так ця жiночка була вся iз себе. Її обличчя було все намальоване, довгi вiї, були наполовину не справжнiм, туш здавалось от-от розсиплеться, хоч вона вже потихеньку починала сипатись. А її малi тонкi губи були намазанi помадою i великим червоним олiвцем, навiть крива усмiшка не могла зробити цю даму трiшки симпатичнiшою. Її фiзiономiю доповняли три сантиметри штукатурки, якi мали от-от i вiдвалитись. Я вже не могла дочекатись коли це все-таки станеться, але жiнка видно прийшла не за тим, щоб менi показувати виставу вiдпадання косметики з її ще поки що молодого фейсу.
--- Я хотiла вас повiдомити, що шеф зможе прийняти вас з хвилини на хвилину.
--- О, чудово, а вiн зможе прийняти мене у себе в кабiнетi ?
--- Цього я не можу вам сказати, я знаю лише, що офiс закривається.
--- Ясно, то я маю пiдiйти до нього чи вiн сам до мене сюди зайде?
--- Нi я закриваю кабiнет , краще ви пiдiйдiть до нього. До побачення !
--- Прощавайте! -ледве змогла видавити я iз себе у вiдповiдь на фальшиве прощання тої намазюканої панночки.
У його кабiнетi на моє велике здивування було пусто, я не змогла нi сiсти, навiть впевнено стояти не могла. Я просто хиталась з ноги на ногу i легко покусувала пальцi. I тут зайшов вiн, так вiн завше був таким елегантним, таким випрасуваним, в принципi як i сьогоднi. От тiльки сьогоднi вiн був не таким злим i не таки несмiшливим. У його очах було щось нове , щось не таке як завжди, я ще не знала, що саме це було, але воно мене насторожило.
--- Доброго вечора, у тебе якась справа до мене?
--- Так, - сказала я, хоча сама ще не знала навiщо я сюди прийшла i що говоритиму далi...
--- Ну то яка справа?
--- Я хотiла попрощатись iз тобою i твоїми друзяками! Я не хотiла просто пiти отак, пiсля того, що ви менi заподiяли!
--- Ти кудись їдеш?
--- Я? Їду? -я ще тодi не до кiнця розумiла змiст цих слiв, я ж не могла йому сказати , що їду на той свiт. Вiн би менi не повiрив, а смiявся би, а може навiть би запхав до псих-лiкарнi...
--- Так, можна i так сказати, але це зараз не має нiякого значення. Я просто ще раз хотiла подивитись у твої очi! - я говорила сама не знаючи що, це все було абсурдом, але менi в той момент здавалось, що розмовляла не я , а Бог!
--- Ясно! Ну то вперед, у тебе є ще повно шансiв, до речi, не хочеш пiти зi мною востаннє на вечерю, вже пiзнiй час, треба було б повечеряти. Це було просто чудово , якщо б ми попрощались, саме таким способом!
--- Я... - у мене знову вiдiбрало мову, Бог нiби то замовк. Його вже не було чути, вiдповiдати прийшлось самiй. От i потрiбно було думати самiй! Я не могла втриматись вiд спокуси, вiд ще одного разу бачити його, дивитись у його очi.
--- Ну?
--- Добре, домовились. От тiльки не надовго, я маю збиратись!
--- Та добре, я не затримуватиму тебе... - вiн сказав це з якимось пофiгiзмом, так у його голосi вiдчувалась паралельнiсть до обставин, все було по-барабану.
I що я собi думаю? Скiльки можна отак принижуватись , йому ж все-одно до тебе, а ти розпинаєшся тут, як не вiдомо хто... На думку прийшло дитинство, лiтнiй табiр, коли вона вперше була з хлопцем, коли вперше її тiло дослiдили, так по-iншому це назвати не можливо, вона ж все-таки не втратила цнотливостi, але при цьому вона втратила недоторканiсть. Їй було боляче згадувати про це, це не були найкращi моменти її нiкчемного життя. Тодi їй було дванадцять, але здавалось, що цiй дiвчинi вже десь п'ятнадцять, якщо не бiльше. Так її довге по плечi темне волосся було таким шикарним, пишним i русявим, а її очi голубi i такi розумнi здавались глибоким озером, що вже говорити за її великi чутливi губи, якi час вiд часу переливались перламутром. Ця дiвчина мала прекрасне обличчя, але мало, хто розумiв його красу.
Менi захотiлось блювати, так я вже не могла витримувати того тиску, який дiяв на мене через мої спогади про лiто, про мої дурницi,
про хлопця, кого я тепер рiдко бачу i нам навiть нема про що говорити, ми зовсiм чужi одне одному.
--- Тобi ще не набридло отак йти мовчки , може хоч щось розкажеш, наприклад, куди це ти зiбралась їхати i навiщо?
--- Не думаю, що варто говорити про щось, коли воно ще не трапилось, я тобi напишу листа!
--- Гаразд бiльше про це не будемо, ти не проти , якщо ми поїдемо до "Baby"?
--- Нi , я не проти, менi , якщо чесно все одно, - я ще досi думала про лiто i мене було дуже важко переключитись на нову тему, здавалось , що хтось навмисне хоче збити мене з пантелику i не дає менi думати над розмовою.
--- Може ти ще й заночуєш у мене сьогоднi, нам колись було добре разом, ну то як?
Я не могла говорити, не могла , до горла пiдступив клубок, вiн застряг у мене десь i не хотiв проходити далi. Менi так хотiлось дати йому тодi ляпасу, повернутись i пiти геть, але , Бог сказав терпiти, от я i терпiла.
--- Не знаю, напевно що нi, я не маю часу зараз проводити час iз тобою, я зранку повинна виїхати, так що сумнiваюсь, що я зможу заночувати в тебе! - менi так було важко було це говорити, хотiлось плакати, колотись, курити, ревiти, душитись, висiти на лампi , падати з 158 поверху або просто сидiти на хмарочосi i нюхати клей, все тiльки крiм того, що я зараз патякала, все крiм цього, але вибору не було!
--- Ну як знаєш, я не примушую, менi до того якось паралельно, просто хотiлось , як належно попрощатись, але ти сама вирiшуй.
Я сiла у його авто, яке вiн купив за шаленi грошi, так це було давно i тодi вiн не був таким багатим рагулем, тодi вiн був простим хлопцем з Техасу, який не мав нiчого окрiм декiлькох тисяч доларiв...Цi грошi на авто вiн збирав довго i нудно, я навiть пам'ятаю, як вiн позичав декiлька тисяч у своїх так званих друзiв. Ми їхали не довго, але здавалось, що проминула вiчнiсть, нiхто нiчого не говорив. У салонi просто грала музика, дивна музика, щось схоже на Radio Head , так це була єдина група яку вiн мiг слухати, ну я маю на увазi , єдина з нормальних груп, все решта було смiттям.
Ми приїхали у той граний бар, там як завше було страшенно задимлено i пахло пивом. Так цей запах виїв уже всi стiни i всi очi, що знаходились у тому жахливому середовищi. Всi курили i пили. Кожен своє, хто горiлку, хто пиво, а дехто спирт прямо з горла , але основне те, що всi були п'янi i не тямили себе вiд радощiв, що вони тут знаходяться.
--- Ти будеш пиво?
--- Нi, я хочу чогось мiцнiшого, можливо лiкеру, краще кавового.
--- Okay my darling! - вiн встав, пiдiйшов до мене i поцiлував, я навiть не встигла вiдвернутись i не мала сили припинити це, та я навiть i не дуже
прагнула щось припиняти, все-таки його губи, вони були вищi моїх сил! Ми цiлувались декiлька хвилин. Вiн навiть нагнувся заради мене, не знаю чи йому було зручно чи нi, мене це якось тодi не турбувало, основне те, що вiн був зi мною, що його губи в цей момент належали менi, тiльки менi. Не знаю кому вони належали пiвгодини тому, але зараз вони були моїми , тiльки моїми. Його губи - це щось неймовiрне, це наче двi гарячi росинки, що завжди палають i нiколи не втрачають свого жару, iнколи менi навiть здається, що я цiлуюсь не iз справжньою людиною, що це щось нелюдське, наче дух якийсь, скорiше всього злий. Коли вiн цiлується, його обличчя стає самовпевненим, вiдвертим i навiть трiшки гордим, вiн був схожий на мисливця, який схопив свою здобич, у найнесподiванiший для неї момент. Так, цiлувати його, це просто кайф для мене, у цю мить я забуваю про всi наркотики цього свiту, менi не треба нiчого, тiльки вiдчуття цих двох краплин на своїх вустах.
Ми припинились займатись цiлуванням, вiн пiднявся i рушив нiчого не сказавши вперед, до бармена. Його не було декiлька хвилин, за цей час я ще раз спробувала оцiнити ситуацiю, спланувати свої майбутнi дiї, але у мене нiчого не виходило, до того ж Бог мовчав, за цей вечiр Вiн не промовив до мене анi слова! Це було образливо!
--- Ось тримай, твiй лiкер i мiй джин, до речi ти не хотiла б морозива, чи ти голодна?
--- Нi я не голодна. Морозива хотiла б , але лише сливового i з варенням!
--- Добре я зараз принесу, зачекай ще трiшки.
Вiн знову зник, знову пропав безвiсти за спинами тих п'яниць, що сидiли попереду i нiчого крiм лиття пива по своїх горлах не чулим!
Я знову думала про нього, про його нахабнiсть i самовпевненiсть, так вiн знав моє болюче мiсце, знав , що я обожнюю його губи, що не зможу втриматись перед цiєю спокусою, у цьому ж вiн був спецiалiстом.
--- Я знову тут , знову весь твiй, весь до твоїх послуг! - iронiчно усмiхнувся, з цiєї посмiшки я зрозумiла, що насправдi вiн не тут i не зi мною , i взагалi вiн нiкому не належить, навiть собi!
--- Я рада, що ти повернувся, а то менi набридло сидiти тут самiй i розглядати цi тупi обличчя, що так i прагнути зазирнути пiд мiй светрик.
--- Вони цього не зможуть зробити, вони не мають на це право, тiльки я маю право зробити цю рiч, я їм це покажу. Хто ти кажеш на тебе дивився?
Я пiднялась i хотiла пiти геть, я не могла витримати цього нового удару, я не могла стерпiти його слiв, я розумiю, можливо вiн i не хотiв мене образити, але образив. З яких це пiр вiн вважає, що я належу тiльки йому i що тiльки вiн має право дивитись на мене? Хто йому дозволив так думати? Хто?
--- Куди ти? Що сталось, тобi не сподобалось морозиво?
--- Нi, менi не сподобався ти i цей бар, i навiть це паскудне морозиво, до речi, вiд твоєї сорочки пахне дешевими жiночими парфумами, мiг би i переодягнутись!
--- Та добре тобi вже дутись, скiльки можна за кожний мiй жарт створювати сцени?
--- Я нiчого не створюю! Просто твоє нахабство перейшло уже всi межi!
--- Ну а як я маю поводитись, коли ти щезаєш на декiлька мiсяцiв, навiть телефону не залишиш!
--- Я мала складний перiод життя, я не можу тобi розповiсти, ти нiчого не зрозумiєш!
--- Ну i так завжди - ти нiколи менi нiчого не розповiдаєш, скiльки я можу це терпiти, як я можу тобi щось довiряти , якщо ти отак до мене ставишся!
--- Не знаю. Па!
Я хутко вийшла з того запльованого бару i пiшла навпростець до аеропорту, до того мiсця , де знаходиться багато людей ,машини i взагалi там купа всього... Менi хотiлось ще раз глянути на оту метушню Всесвiту! Але , нажаль, вiн менi не хотiв давати спокою, вiн узагалi нiчого не хотiв робити для мене. Все його життя було тiльки для нього, вiн нiколи не думав про Iнших, про Їхнi переживання, про Їхнi турботи, Їхнi страждання! Менi так хотiлось побути без нього, побути в спокої, забути про все , про сьогоднiшнiй вечiр. Про мовчання Бога. Ну чому вiн мовчить? Чому не хоче допомогти менi?
--- Боже, ну змилуйся - вiдiзвись, не будь глухим до мене, Ти ж обiцяв менi; забери, бо я вже не можу. Я не стримаюсь зараз, я люблю цю людину , люблю, тож забери мене поки я не наробила дурниць!
--- Чуєш? Ну чому ти знову мовчиш, я вже не маю сили говорити сама, ти не даєш менi нiякої вiдповiдi , це наче нiма розмова, вона є зовсiм пустою, розмова божевiльної людини!!!
Я ступила ще кiлька крокiв i тут мене наздогнав вiн, так тiкати було тупо, але стояти на мiсцi i чекати невiдомо чого, теж було не найкращим виходом.
--- Iдемо за мною, пiшли , я хочу дещо тобi пояснити, ти iдеш?
--- Нi , я йду збиратись, вже i так багато часу потратила на цi безглуздi балачки iз тобою! Менi треба вже їхати!
--- Та спинись же ти , скiльки можна отак поводитись? Мене це все вже задрало!
--- Ну то вперед, якщо задрало, то чого ти отут стовбичиш, я ж тебе не прошу проводити мене додому!
--- Та iди ти зi своїми пiдколами подалi, я вже не маю сил з твоїм характером! Останнiй раз питаю ти пiдеш зi мною поговорити чи нi?
Я стояла i чекала невiдомо чого, просто стояла i дивилась в небо, менi так хотiлось , щоб Бог зараз забрав мене, щоб вiн згадав , що iснує така дiвчина , яка стоїть i чекає його на якiйсь задрипанiй вулицi серед купи смiття!
--- Так я iду! - я пiшла за ним до того сраного авто, яке вже чекало нас i нiби манило своїм перламутром. Я сiла на сидiння i закрила долонями своє обличчя, менi чогось-то не хотiлось зараз бачити його очi, менi взагалi нiчого не хотiлось.
--- Я хочу , щоб ти поїхала до мене додому, я взагалi хочу , щоб залишилась зi мною! Розумiєш?
--- Ти знову про своє? Скiльки можна?
--- Зачекай я ще не закiнчив , не перебивай мене, я хотiв сказати, ну в принципi я хотiв вибачитись за все, розумiєш?
--- Добре я тобi вибачаю, але маю йти, ти вже закiнчив?
--- Нi ще не закiнчив!!! - вiн пiдсунувся до мене, сильно мене обняв, так сильно, що менi почалось здаватись, що я зараз не витримаю i Бог мене забере. Я вiдчувала, що зараз задихнусь, це було i смiшно i гiрко водночас!
--- Та вiдпусти мене, ти що садист якийсь, я все зрозумiла, тiльки не треба мене душити, - сказала я трiшки хриплувато.
I вiн знову цiлував мене, знову притискав до себе i виливав свої почуття на мене, вiн цiлував мою шию, мої губи, мої щоки, мої очi, всю мене, вiн не мiг спинитись. Я була для нього наче наркотиком. Нарештi вiн припинив мене цiлувати, але на моє здивування менi стало вiд цього тiльки гiрше, менi хотiлось продовження...
--- Ну що поїхали до мене?
--- Поїхали! - сказала я навiть не подумавши над змiстом цих слiв, менi все вже було все-одно.
Коли ми їхали до нього додому вiн мовчав, навiть не подивився на мене, здавалось , що вiн напружено про щось думає. Я теж не прагнула говорити та я навiть не знала , що йому казати, як поводитись взагалi. I тут вiн глянув на мене, подивився уважно менi в обличчя i сказав:
--- У тебе красиве обличчя, дуже красиве, я чомусь нiколи цього не зауважував, сам не знаю чому! Ти зараз така прикольна , така гарна , менi хочеться тебе фотографувати, ти не проти, якщо я вдома зараз вiзьму фотоапарат i буду тебе фоткати?
--- Я не знаю, я зараз хочу теплої ванни! Бiльше я нiчого не знаю. Поговоримо про це пiзнiше , добре?
Коли я це сказала , я почула дивний звук i страшенний удар в голову, бiльше я нiчого не чула i не бачила , все наче зникло! Було страшенно боляче , але коли я загубила свiдомiсть, то менi вже було все-одно. Прокинулась я не знаю коли, здається часу багато не пройшло, але страшенно болiла голова i рука. Коли я вiдкрила очi, то побачила , що моя права рука уся в кровi, а вiн лежить наче не живий. Я почала його тормошити i вiн ледве вiдкрив повiки.
--- Агов, що з нами сталось? Ти можеш менi пояснити?
Вiн мовчав, а на вулицi нiкого не було, це вже була нiч, авто стояло збоку дороги.
--- Я не знаю що з нами, ми здається у когось врiзались, хоча я не бачу жодної машини. До речi, у мене страшенно болить плече?
Лише зараз я побачила , що у нього груди всi у кровi. Вiн просто-таки стiкав кров'ю, це було просто жахливо. Я хотiла встати, подзвонити в лiкарню, але не змогла навiть ворухнутись здавалось , що моє тiло було паралiзованим. Менi навiть здавалось, що я вже померла i що це моя душа ще тiльки починає вiдлiтати.
--- Я люблю тебе, дуже люблю, я радий , що помру з тобою... Я все зрозумiв, все!!! Я зрозумiв, що ти найкраща людина у свiтi. Ти навiть не людина, ти янгол, не смiйся я серйозно кажу, - вiн говорив це так повiльно i його було погано чути, здавалось, що йому це страшенно важко говорити.
--- Ти мариш, не переживай все буде колись добре, колись, колись, колись... Все буде добре, не прощайся. Не говори менi цього, я хочу любити тебе ,хочу бути з тобою! Я не хочу жити без тебе, нi не помирай. Не лишай мене саму!!! Господи, невже ти забереш його , невже я буду жити, невже? Це не справедливо, ти обiцяв!
--- Про що ти говориш?
--- Менi Бог дещо пообiцяв, вiн казав , що забере мене завтра, тому я повинна була їхати, точнiше йти на той свiт, але я не думала , що вiн забере тебе, я хочу померти разом з тобою!
Я прижалася до нього, притулила губи до його рани, до його ще теплої кровi, що струмила з його грудей. Кров була такою темною, а вночi вона здавалась навiть чорною, як земля. Але менi було все-одно, я цiлувала його рану , я грiла її, я лежала на ньому i дихала йому в лице, хотiла його зiгрiти, а вiн все втрачав свої сили, втрачав помалу свiдомiсть i взагалi вiн тодi все втрачав!
--- Ну не мовчи , не покидай мене...Тiльки не це, тiльки не так...
--- Я люблю тебе, люблю. Прости менi все, дуже шкода , що я не змiг так i пожити з тобою, але я радий , що зрозумiв пiд час дороги додому, зрозумiв усе. Менi навiть не шкода , що за своє прозрiння я заплатив життям, основне те, що ти пробачила мене, я знаю , що ти пробачила, ти ж мене ще любиш?
--- Люблю, дуже люблю, люблю як нiколи, я все готова вiдати лиш би ти жив!
--- Нiчого не треба вiддавати, я хочу побачити Його, я хочу поговорити з ним i попросити за тебе! Не знаю чи вiн мене прийме, це не основне, основне те , щоб вiн забрав тебе, якщо ти цього так хочеш!
--- Не говори так, не засмучуй мене ще бiльше.
--- Я люблю...- вiн так i не договорив, вiн не встиг сказати це, хоча я знала, що вiн хотiв сказати, але все-одно я нiчого не змогла з собою зробити, я розревiлася, я просто не витримала i заплакала , точнiше заридала. Його обличчя сяяло i навiть бiль не змiг подолати його твердої усмiшки, що осявала усе його обличчя. Його губи були ще гарячими. Я доторкнулась до них своє рукою холодною, як лiд , i вiдчула їх жар. Так вiн помер щасливим, але вiн залишив мене одну i нещасну. Я плакала не перестававши , менi було так образливо, що я знову програла, знову сама i нiкому не потрiбна, що моя любов загинула в той момент, як тiльки народилась!
Не знаю скiльки я ще так сидiла, можливо я заснула принаймнi я прокинулась уже не в машинi i коло мене не було його, не було моєї мертвої любовi, не було кровi, не було холоду i ночi, навколо себе я бачила свiтлий тунель, всюди було свiтло, це свiтло заслiплювало очi, спочатку менi здалось, що я в псих-лiкарнi, але потiм я зрозумiла, що лiкарнi не бувають таких великих розмiрiв, нi це було дещо iнше. Навколо я вiдчувала приємний аромат, усюди пахло апельсинами, точнiше якимись фруктами i чимось солодкуватим, цей запах надихав на хорошi роздуми, життя виглядало наче в рожевих окулярах. Я почула якiсь голоси, хотiла ступити вперед i подивитись звiдки долинають цi дивнi звуки, але я не змогла зробити кроку, я просто летiла , летiла над цим бiлим простором. Лиш тодi я зрозумiла, що це вже не я, що це моя душа i я знаходжусь не на Землi, нi я вже на небесах i мене кличе вiн, кличе моє щастя i разом з ним напевно чекає мене Господь, який все-таки виконав свою обiцянку!
--- Господи дякую, дякую тобi, прости , що я зневiрилась. Прости...
I я полетiла туди, туди, де чекали мене мiй Отець i моє щастя, де вони обоє чекали мене i переживали за мене, лише вони по-справжньому мене любили, лише вони...