Аннотация: НЕ ЗАКIНЧЕНО! Присвячується моiй подрузi Хелi. Заморожено.
- Припини мене злити, iнакше..
- Iнакше що?,- посмiхнувся чорноволосий красень.- Вб"єш? Власного сина? Та ще й бога? Не розчаровуй мене, мамо!
Жiнка в чорному балахонi роздратовано смикнулася, а потiм несподiвано посмiхнулась.
- Ну я ж богиня долi, любий. Не бо§шся, що сама тебе в когось закохаю?
Чорноволосий скривився.
- Мамо, ну давай припинимо цi марнi розмови. Я не збираюсь заводити дiтей i тим бiльше,- вiн скривився ще бiльше,- одружуватись. Я прекрасно розумiю, що ти хочеш внукiв i все таке, тири-пири, влаштувати моє життя, але я сам впораюсь.
- Невже серед наших тобi нiхто не подобається?
- Звiсно, що нi. Стерви, стерви i ще тричi стерви. I ще якби вони цього не приховували, так ще й прикидаються бiлими i пухнастими!
- А якщо не з наших?
- Ще нiкого не зустрiв, але в разi чого ти будеш першою, хто про це дiзнається.
- А як щодо невеличкого парi? Є у мене одна дiвчинка, людина стопроцентна, натуральна так сказати... Ну так от, не дiвчина, а суцiльне непорозумiння i нещасний випадок. Як досi жива не розумiю?
- I?,- припiдняв брову чорноволосий бог.
- I,- передразнила його матiр,- думаю, вона тобi сподобається. Смерть за нею бiгає-бiгає, але та якимсь дивом i досi жива. I не дивися так на мене. я не втручаюсь у дрiбницi вже кiлька тисячолiть, для цього в мене є мо§ дiвчатка, тому §§ доля йде сама по собi. Ну так от, ця дiвчинка обов"язково тобi сподобається! Але Сем вона вже надо§ла i та хоче забрати §§ якiсно. Тому ось тобi моя пропозицiя - ти рятуєш §§ вiд Сем протягом мiсяця, прикидаючись смертним. Якщо вона тебе зачепить i ти вiдчуєш до не§ хоч якусь симпатiю, душевне поривання, закоханiсть, називай як хочеш, я вiдчеплюсь вiд тебе на три тисячолiття i дозволю вибирати самому. Якщо ж нi, я геть начисто розчаруюсь у сподiваннях, що ти коли-небудь закохаєшся i сама знайду тобi пару. Не вiдразу, звiсно, можливо, через тисячолiття- друге ти й одружишся, але до того,- богиня зробила страшнi очi,- я тебе свататиму!
Молодий бог зробив вигляд, що злякався i закричав:
- Пощади мне, о пiдступна Хельго, богине долi!
Вони засмiялись.
- А якщо чесно то давай без жодних парi. Я згоден позлити Сем i врятувати кiлька разiв це дiвчисько, але про жодне сватання не може йти i мови? Окей маман?
- Ти плутаєшся мiй хлопчику. "Окей" з англiйсько§, "маман" з французько§, а дiвчинка в нас укра§нка. Я згодна! Хочу подивитись, як злитиметься Сем, коли у черговой раз не зможе вбити цю маленьку!
- А що з нею станеться, коли вона дiзнається, що захищав §§ я!
- Ї§ хватить удар!
- Ага, прiкiнь, мертва Смерть! Може, хоча б пiсля цього вона припинить спроби затягнути мене пiд вiнець?
- Хто, Сем? Ну-ну. Сильно сумнiваюсь.
- Ладно, принаймнi провчу цю готку-нiмфоманку i стару дiву в однiй особi!
- Дiй, мiй хлопчику!,- з пафосом скрикнула Хельга,- Всi карти у тво§х руках, о мiй пiдступний Рiку! Торжественно обiцяю не вмiшуватися.
- спасибi, мамусь. Тiльки ти трохи помилилась. Смертнi звуть мне Локкi.
- Та без рiзницi. Александр вiн i у храмi Локi Александр. Все. Менi пора. Давно хотiла навiдати Одiна, цього старого пройдисвiта. Удачi синку.
- Дякую, мам. а Одiна менi вже шкода.
На це Хельга тiльки хмикнула i розчинилась. Локкi-Александр ще трохи посидiв i сказав сам собi:
- Ну що - в путь-дорогу!
З цими словами вiн розчинився.
Лариса роздратовано матюкнулась. Дура, вона i в Африцi дура! От знала ж, що телефон розрядився! Чому тодi не поставила на зарядку? Поставила б i не запiзнювалася тепер в унiвер! Чорт! I як дiстатись туди за... Дiдько з пiщаних гiр! Як вона дiстанеться туди за сорок хвилин?! I звiсно з §§-то везiнням не буде жодного автобуса! А якщо i буде, то забитий до верху! I звiсно не потрiбно забувати про пробки, свiтлофори, аварi§, яких безсумнiву буде бiльш нiж достатньо на §§ шляху! Ё! А ще в автобуса закiнчиться бензин, ОАЕ пiднiме цiни на нафту, дорогу захоплять терористи, а ворони просто об!являть бомбардування! I всi бомби потраплять на §§ бiдну бiлобрису голiвоньку! Чо-о-о-орт! Невже всiм Рисям так нещастить?! Нiчо, капрал, прарвемся! Кажуть, якщо ворона на голову нагадить - багата будеш. Судячи з того, як добросовiсно гадять щодня на тебе цi чорномазi терористки-феменiстки, ти станеш щонайменше мультимiльйонером! Крепись, брат!
Рись схопила сумку, ключi i вибiгла з квартири. Натиснула кнопку виклику лiфта, згадала. що не закрила дверi, знову маюкнулась. Та що ж таке! Так. Фу-у-ух! Слава Богу! Нарештi! Так - дверi закрила, воду виключила, газ виключила, свiтло виключила, комп виключила, в лiфт зайшла. Алiлуйя! Тепер залишилось дiстатись до унiверу. Легко! Як два пальцi об асфальт! Враховуючи те, що на вулицi зима, автобуси переповненi, дороги в жахливому станi, а до початку пари залишилось пiвгодини! Так, спокiйно Рись не нервуй, не нервуй! Нервовi клiтини не вiдновлюються! Раптом крiзь уже мауже зачиненi дверi лiфта просунулась чиясь рука.
- Чорт! Давай швидше, я спiшу!
- Я теж,- роздратовано вiдповiв §й високий чорноволосий брюнет з неможливими синiми очима. Вiн натиснув на кнопку i лiфт по§хав. Та-ак, щор в нас тут? Аристократичний вираз обличчя, доглянутий, в дорогому одязi - самий звичайний мажор. Рись фиркнула. Нiколи таких не любила.
- Подобаюсь?
- Здурiв, мажорiк? Та я таких як ти терпiти не можу!
- А доведеться,- ухмильнувся, хлопчик-цукерка, мрiя блондинок всiх часiв i народiв. Рись, як видно була виключенням.- Я тепер твiй новий сусiд i обiцяю ти мене бачитимеш часто. А там глядиш i думку свою змiниш. Вразi чого я завжди до тво§х послуг, маленька,- i поки дiвчина не встигла отямитись вiд такого вiдвертого хамства поцiлував §§, а потiм вискочив у вiдкритi дверi. Поцiлунок був недовгим, власне це i поцiлунком назвати важко - так доторк до губ, але вiн пробудив в душi Лариси масу почуттiв. Вона не була iдiоткою, яка пiсля такого вiдразу кинеться на шию, нi - вона б не була Риссю, якби не захотiла вбити його пiсля такого. Роздратована дiвчина кулею вилетiла з пiд"§зду - саме вчасно щоб побачити, як §§ новий сусiд, чорти б його побрали ви§зджає з двору на новенькiй синiй Маздi. Крiзь вiтрове скло було видно, що вiн смiється.
- Ну-ну, сусiдику, я тобi це ще пригадаю!,- пробурмотiла дiвчина обiцянку i, мов на крилах, полетiла на зупинку.
В унiвер я прилетiла через сорок п"ять хвилин пiсля початку пари. Ну це ще бiльш-менш нормально. Могло бути й гiрше. Привiдкрила дверi.
- О, Варенiкова! Дозвольте поцiкавитьсь, яка тваринка, вiддала Богу душу, що ви прийшли на лекцiю?,- поцiкавився страшно вредний, але попри це дуже хороший викладач римського права Вадим Юрiйович. Аудиторiя, чи точнiше мо§ одногрупники, якi в нiй знаходились, вiдреагували дружним смiхом.
- Та так, нiчого особливого - панда пiд по§зд потрапила,- обожнюю "Вiтальку"!
- Ай-яй! Треба буде надiслати §й вiнок на похорони. Проходьте, Варенiкова. Сiдайте. I так, продовжимо...
Моя парта була зайнята суб"єктом, який пiсля детального огляду виявився мо§м сусiдом.
- А дiдько!
- Що ви сказали, Варенiкова?
- та так,- мило посмiхнулась преподу, водночас дiстаючи конспект, пiд пильним поглядом аудиторi§. Особливо в мене вдивлялись ще одна новенька чорноволоса дiвчинка, препод, мо§ подруги i сам дiдько,- Класифiкувала вид мого нового сусiда по партi з бiологiчно§ точки зору.
- А його можна класифiкувати з яко§сь iншо§ точки зору?,- зацiкавився викладач.
- Звiсно, з моє§ особисто§. Тiльки тодi вiн буде набагато довшим i нецензурнiшим.
- Хочете сказати слово "Дiдько" пiдпадає пiд поняття цензура?
- Звiсно. Це слово часто зустрiчається у велткiй кiлькостi рiзних легенд i не друкувалось би у творах, якi часто читають маленькi дiти, якби було нецензурним.
- Гразд, Ларисо, сiдайте. Викрутились, як завжди. Скидаю капелюха. Ваш репертуар просто неперевершений.
Грацiозно поклонилась викладачевi я нарештi сiла. Всi голови знову повернулись до Вадима Юрiйовича. Ну, чи майже всi. Мiй сусiдик, дiдько його забирай, мо§ подруги i новенька все так само продовжували дивитись на мене. Ой, пардон, не просто дивитись.
- Ти що витворяєш, Рись?,- у-у-у, все - убiєнiє невинних у виконаннi моє§ мило§ подруги Лi§, тобто Ольки. Господи спаси, помилуй.
- Що хочу, те й творю! I взагалi, не вiдволiкайте мене вiд лекцi§ послухати яку я маю законне право.
Ася кинула погляд на сусiдика-чорта, нє, натурально вам кажу - чисто демон, тьфу-тьфу-тьфу!, i сказала:
- Окей, потiм розкажеш i не вздумай щось приховати!
- Есть, сер!
Подруги вiдвернулись. Новенька ще трохи попалила мене поглядом далеким вiд дружнього i теж вiдвернулась. Але чорт не був би чортом, якби так просто вiд мене вiдчепився.
- Ми, маленька моя, сьогоднi зранку не встигли познайомитись. Я Александр i як я вже обiцяв, бачити мене ти будеш часто.
- По-перше,- прошипiла я,- я не маленька i тим бiльше не твоя, ти менi не сват i не брат, щоб так мене називати, а по-друге Александрику ти ще пошкодуєш, за те що зробив у лiфтi.
- А що я такого зробив, мiй Вареничку?,- та вiн просто знущається! ВАРЕНИЧКУ???? Вiн мене б ще пельменем назвав!
- Ще раз ти мене Вареником назвеш i я з тебе шкуру живцем знiмлю, ти мене поняв Mentula1 пробiрочний!
- Ну, тут ти помиляєшся, далеко не пробiрочний i можу довести це тобi в будь-який зручний для тебе час!
Офiгеть! Я шизiю! Вiн знає латину???? Та ще й ТАК добре? Матка Боска Кавальрiйська! Це.. це... це... це ж вiн перший хлопець, який зрозумiв мою латинську лайку, та ще й саме це слово! Ну допустим мат є мат i все таке, але те що Алекс, (чорт!, коли вiн встиг стати Алексом?), зрозумiв саме ЦЕ слово дуже погано. Я знаю його пiвтори години вiд сили, а прекрасно розумiю, що хто-хто а вiн може виклнати свою погрозу! ЧО-о-орт! Мама мiя! Рятуйте! Йо-мо-йо! Го-го-го!
Так, Рись! Спокiйно. Без панiки. Все буде пучком. Яким саме краще не згадувати, но пучком зато, правда ж? Хе-хе.
- Чого затихла, Пельмешка? Обдумуєш всi переваги моє§ пропозицi§?
- Скорiше подумую, якби делiкатнiше висловити, що вона, як i ти - суцiльний недолiк! I Я НЕ ПЕЛЬМЕШКА!!!
Ой! А чого це ви всi так таращитесь? I чого це ти на мене вилупився, придурок? Я вам шо - Петросян на ви§здi? Гик! Мама! Я це що, про Пельмешку, в голос сказала? Ёдрид Мадрид! Ялинки зеленi! ПОховайте мене в закритому гробу в чорних тапочках. Хоча нє, зима, в тапках холодно буде.
Поки я в серйоз обдумувала можливiсть своє§ смертi, сусiдонька раптом встав.
- Вадиме Юрiйовичу, я прошу пробачення - моя вина. В мене погана пам"ять на прiзвища i прiзвище сусiдки сво§ я забув, хотiв спитати дещо по римському праву, переплутав назвав Пельменнiковою. Хто ж знав, що в не§ такi розхитанi нерви. Ще раз прошу пробачення. Все це цiлком i повнiстю моя провина.
- Похвально, Олесксандре..
- Александре, через "А"
- А так, звiсно, Александре, перепрошою, це похвально, що ви берете всю вину на себе, але менi здається Пельменнiкова не повинна була реагувати так гостро. А так, що ви там хотiли спитати?
Я в шоцi. Оце-во заступилось за мене? Наближається Армагедон! Хоча... Я його зовсiм не знаю. Можливо, вiн не такий вже й поганий, як я думаю. Зрештою, перше враження - не завжди правильне.
Алекс i Вадим Юрiйович дискутували всю пару, точнiше весь той час, що залишився до §§ кiнця. Одразу ж пiсля дзвiнка я сказала сусiду:
- Дякую.
Отак. Просто й не вигадливо, хе-хе.
- Нема за вiщо,- посмiхнувся вiн.
Точно так само просто й не вигадливо. Тiльки чому я так поплила вiд одного його погляду i й усмiшки? Вiн же хам i гад! Мамо-о-о-о! Врятуй мене, я дура-а-а-а...